Якимчук Анастасія 2 група 1 курс

Лермонтовський «Демон»: сутність та протиріччя цього образу.

У поемі Лермонтова Демон є досить багатогранною особистістю. І

хоч він фактично являє собою істоту потойбічного світу, буде
помилкою прирівнювати його до відомих нам Сатани чи Люцифера.
Щодо Демона мені важко бути однозначною, чомусь на психологічному
рівні він сприймається як недолюблена дитина, яка просто бідкається
між стороною добра та зла у пошуках притулку, якого нема. Колись він
також вірив і кохав, а зараз приречений на вічне вигнання з Раю.

Душа колишнього ангела обернулась на камінь – Демон перестав

відчувати радості життя. Він вчив людей злу, спонукав до скоєння гріха
та гасив у людях віру в Бога. Герой поеми сіє зло, хоча навіть не
відчуває у цьому жодної радості, з чого складається враження, ніби це
його непереборне прокляття. В решті решт йому стає нудно займатися
цим, він втомлюється від зла у своїй душі, тому бажає змін та шукає у
світі чогось нового.

Зустрівши Тамару, нарешті розуміє, що найбільше йому бракувало

кохання. У Тамарі він вбачає ключ до свого примирення з Небом. Але
зло в ньому пустило занадто довге коріння, тому Демон наважується до
свого підступного плану. Своїми солодкими розмовами та пустими
обіцянками він задурює голову бідолашній Тамарі та закохує її у себе.
Згодом дівчина трагічно гине від поцілунку з ним. Я не наважусь
сказати, що Демон дійсно не любив її, радше він просто не вмів любити,
через закладену в нього темряву, але й справжнім коханням це не
назвеш, бо людина, яка справді кохає когось, то ставить інтереси цієї
людини навіть вище за свої та не грає з довірою.
 Як я вже казала, Демон викликає багато відчуттів одночасно,
найсильніше – співчуття, адже навіть після усіх проведених ним
махінацій, він усе одно залишився один, все так само приречений на
вічну самотність і темряву.