Professional Documents
Culture Documents
Семінар 2
Семінар 2
Семінар 2
I. Перша ознака суб’єктний склад сімї – тобто мова йде про «членів
сімї», адже як зазначали, сімя – це союз конкретних осіб.
IV. Четвертою ознакою сімї є те, що члени члени сім’ї пов’язані між
собою взаємними правами та обов’язками. Ця ознака є визначальною для
юридичного визначення поняття сімї, оскільки сімя як союз її членів – це\, в
першу чергу, система правових взаємозвязків між ними. На відміну від
належних членам сім’ї почуттів любові, дружби, взаємоповаги, моральної
відповідальності, що не піддаються правовому регулюванню, закріплені в законі
права та обов’язки членів сімї є цілком конкретними.
І лише розгляд цих ознак у єдності стосовно союзу (обєднання) осіб дає
можливість встановити наявність чи відсутність сімї. у єдності .
http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2019/10/9.pdf
Окремі із цих підходів проілюстровані в практиці ЄСПЛ. Для прикладу, у низці справ цей
орган визнав, що стаття 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі –
Конвенція) втілює традиційну концепцію шлюбу як союзу між чоловіком і жінкою, основану на
біологічних критеріях визначення статі (Rees v. the UK (1986) [12], Sheffield and Horsham v. the UK
(1998) [13], Hämäläinen v Finland (2014) [14]). Також ця стаття захищає право усіх різностатевих
осіб вступати у такий союз, адже власне шлюб є “інститутом, на якому будується сім'я” (Cossey v.
the UK (1990) [15]). А відтак захист статті 8 поширюється на відносини, основані на “законному і
дійсному шлюбі” (Abdulaziz, Cabales et Balkandali v. UK (1985) [16], Berrehab v. the Netherlands
(1988) [17]). Отож, державна реєстрація шлюбу набуває визначального значення в баченні ЄСПЛ
тільки у його зв'язку із сімейним життям.
Сімейна правосуб’єктність.
Для всіх суб’єктів сімейних правовідносин характерною ознакою є наявність
правосуб’єктності. На відміну від цивільного законодавства, Сімейний кодекс
України не містить визначення поняття сімейної право- та дієздатності. Сутність
цих правових категорій розкривається за допомогою аналогічних цивільно-
правових категорій з урахуванням сімейно-правових особливостей.
Поняття право- та дієздатності в сімейному праві не виходять за межі
загальновизнаних уявлень, однак ступінь їх абстракції є меншою. Вони вже мають
адресний характер і є прив’язаними до конкретних правовідносин.
Під сімейною правоздатністю розуміють здатність до володіння суб’єктивними
сімейними правами та обов’язками як правову абстракцію, яка передбачає
можливість стати потенційним суб’єктом сімейних правовідносин, тобто як
можливість мати сімейні права (право на укладення шлюбу, право на виховання
дитини тощо) і нести відповідні обов’язки (обов’язок подружжя піклуватися про сі-
м’ю, обов’язки батьків щодо виховання й утримання дитини і т. ін.).
Як і цивільна, сімейна правоздатність виникає у людини з на- родження, але з
досягненням певного віку розширяється – з пов- ноліттям у складі сімейної
правоздатності з’являється здатність укласти шлюб (шлюбна правоздатність), стати
всиновлювачем, опікуном тощо.
Зміст сімейної правоздатності становлять можливості укладати шлюб, визнавати чи
оскаржувати батьківство (материн- ство), здійснювати батьківські права та
обов’язки щодо вихован- ня, утримання, захисту прав та інтересів своїх дітей,
усиновлювати дітей, створювати прийомні сім’ї та мати інші сімейні (особисті й
майнові) права та обов’язки.
Інакше кажучи, зміст сімейної правоздатності передбачає можливість за певних
умов бути учасником усіх різновидів сімейних правовідносин. До того ж не всі
можливості, які становлять зміст сімейної правоздатності, можуть бути реалізовані
людиною. Зокрема, вона може й не стати всиновлювачем чи всиновленим, вітчимом
або мачухою тощо.
У деяких випадках сімейне законодавство допускає можливість обмеження
сімейної правоздатності. Так, особи, визнані у судовому порядку обмежено
дієздатними або недієздатними, а також позбавлені батьківських прав, не можуть
бути всиновлювачами, опікунами або піклувальниками.
Сімейну дієздатність визначають як здатність самостійно здійснювати суб’єктивні
сімейні права та виконувати відповідні правам другої сторони обов’язки1, а також
відповідати за свої дії.
У теорії сімейного права категорія дієздатності застосовується досить суперечливо,
оскільки цивільно-правове поняття діє- здатності складно застосувати до сімейних
правовідносин. І за своїм змістом, і за структурою цивільно-правову дієздатність
установлено головним чином на засадах майнового характеру більшості цивільних
правовідносин; вона загалом призначається для набуття прав і створення обов’язків
майнового характеру.
У сімейних відносинах, де головними є особисті немайнові права, дієздатність
служить головним чином для набуття та здійснення немайнових прав та обов’язків.
Звісно, здійснення прав та свобод значною мірою залежить від здатності осіб як
суб’єктів проявляти активність, ухвалювати рішення та здійснювати свідомий вибір
розумного варіанту пове- дінки.
Дієздатність є юридичною властивістю суб’єкта права, тобто визнається за ним
внаслідок законодавчого закріплення. Законодавець пов’язує юридичну властивість
дієздатності з природ- ною, психофізіологічною властивістю людини розуміти
значення своїх дій, керувати ними, самостійно здійснювати юридичні дії та
відповідати за них.
Слід зазначити, що наявність дієздатності не завжди є обов’язковою для участі в
сімейних правовідносинах. В одних ви- падках, наприклад у правовідносинах між
батьками та неповнолі- тніми дітьми, один із суб’єктів (дитина) завжди не має
повного обсягу дієздатності, і його дієздатність не потребує доповнення. В інших
випадках, наприклад у відносинах з утримання, одна зі сторін може бути
недієздатною, однак її недієздатність слід допо- внювати діями законних
представників.
За загальним правилом сімейна дієздатність особи, як і цивільно-правова, у
повному обсязі виникає з досягненням повно- ліття, тобто з 18 років. На відміну
від цивільного права, сімейна дієздатність не має самостійного значення. Її
наявність не є необхідною передумовою виникнення, зміни чи припинення сімейних
правовідносин.
Більш значну роль у їх регулюванні відіграє вік суб’єкта. Залежно від віку
визначається обсяг сімейної дієздатності й передбачається здатність до здійснення
прав та виконання обов’язків щодо окремих типів сімейно-правових зв’язків. Інакше
кажучи, відсутність сімейної дієздатності не перешкоджає дитині самостійно
здійснювати свої права та виконувати обов’язки. Наприклад, дитина будь- якого
віку має право на захист від зловживань із боку батьків чи осіб, які їх замінюють, і
може сама, без сторонньої допомоги звернутися за захистом до органів опіки та
піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та
громадсь- ких організацій, а після досягнення 14 років – до суду (ст. 152 СК
України).
Дитина, яка досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою згоду,
надає згоду на своє всиновлення (ст. 218 СК України). У разі всиновлення дитини,
яка досягла 7 років, потрібна її згода на запис усиновлювача матір’ю чи бать- ком
дитини (ст. 229 СК України) тощо.
Впливає на сімейну дієздатність і обмеження цивільно- правової дієздатності.
Особи з обмеженою дієздатністю можуть укладати шлюбні та інші сімейні
договори, які стосуються правового регулювання їх майна, лише за згодою їхніх
піклувальників.
Якщо особа була обмежена у дієздатності, то під час укладення нею шлюбу слід
ретельно з’ясовувати її бажання щодо цього, оскільки у разі, коли в момент
реєстрації шлюбу вона страждала тяж- ким психічним розладом, перебувала у стані
алкогольного, нарко- тичного чи токсичного сп’яніння, в результаті чого не
усвідомлю- вала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, та- кий
шлюб визнається недійсним за рішенням суду (ч. 1 ст. 40 СК України).
Недієздатність особи викликає втрату здатності мати ті пра- ва, здійснення яких
пов’язане з її волею. Зокрема, така особа не може укласти шлюб, оскільки не
розуміє значення своїх дій, і від- повідно, шлюб, укладений з такою особою, є
недійсним (ч. 3 ст. 39 СК України), а недієздатні батьки звільняються від обов’язку
ви- ховувати дитину. Недієздатна особа може мати лише ті права, здійснення яких
може бути покладено на її опікуна (право на звернення до суду з позовом про
розірвання шлюбу, про визнання батьківства, стягнення аліментів тощо).
Певні юридичні наслідки у сімейному праві викликає і статус «непрацездатної
особи, яка потребує матеріальної допомоги», тобто особи, яка досягла пенсійного
віку чи є інвалідом I, II або III групи, і доходи якої (заробітна плата, пенсія, інші
доходи) не за- безпечують прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 75
СК України). Так, непрацездатний чоловік (дружина), який (яка) потребує
матеріальної допомоги, отримує право на одер- жання утримання від другого з
подружжя (ст. 75 СК України), а непрацездатні батьки, які потребують матеріальної
допомоги, – від своїх повнолітніх дітей (ст. 202 СК України).
II. Свояцтво.
Свояцтво - це відносини між родичем одного з подружжя і другим з подружжя,
а також між родичами кожного з подружжя. Свояцтво не ґрунтується ані на
походженні, ані на кровному спорідненні.
Свояцтво поділяється на дві категорії:
до першої належать відносини, що складаються між чоловіком (зятем) і тещею,
дружиною і свекрухою, між вітчимом і пасинком (мачухою і падчеркою) та ін.;
до другої - відносини, що складаються між братом жінки і братом чоловіка,
матір'ю дружини і матір'ю чоловіка та ін.
Підставою для виникнення відносин свояцтва є укладення шлюбу.
Підставою для їх припинення є розірвання шлюбу. Виняток з цього правила -
продовження відносин свояцтва після смерті одного з подружжя або розірвання
шлюбу, в якому залишилась дитина (діти). Для прикладу, відповідно до ст. 268 СК
мачуха та вітчим зобов'язані утримувати малолітніх неповнолітніх падчерку,
пасинка, які з ними проживають, якщо вони в змозі надавати матеріальну допомогу.
Відповідно лише ці два випадки породжують юридичні наслідки в сімейному
законодавстві. В усіх інших випадках свояцтво не підпадає під дію сімейно-
правових норм.
Свояцтвом об’єднані:
зять – чоловік дочки, сестри, золовки;
невістка – дружина сина або брата, дружина одного брата по відношенню до іншого;
тесть – батько дружини;
теща – мати дружини;
свекор – батько чоловіка;
свекруха – мати чоловіка;
дівер – брат чоловіка;
золовка – сестра чоловіка;
шурин – брат дружини;
своячнеця – сестра дружини;
свояки – особи, одружені на двох сестрах;
сват, свати – батьки молодих та їх родичі стосовно одне одного.