● Історія знає чимало прикладів, як побудувати успішну державу.

Безперечно,
один із таких – досвід Сінгапуру. Країна за три десятиліття здійснила стрибок із
третього світу в перший.

Сьогодні Сінгапур – держава-місто, що розташована на островах в Південно-Східній

Азії, та є однією з найбільш процвітаючих держав сучасного світу. Проте так було не
завжди

.статус «самоврядної держави» і лише у 1965 році здобув повну незалежність. Тоді це
була маленька бідна країна, яка не мала багатих природних ресурсів і залежала цілком
від імпорту - імпортувала навіть прісну воду і будівельний пісок. У Сінгапурі був
високий рівень безробіття, не вистачає землі, а люди проживали у бідності. Окрім
цього, на її територію зазіхали сусідні країни – Індонезія і Малайзія, а третина
громадян симпатизувала комуністам.

Значна частина міжнародної спільноти скептично оцінила шанси карликової держави

вижити на теренах Південно-Східної Азії. Проте, незважаючи на труднощі, Сінгапуру
вдалося не тільки зберегти незалежність та вижити, але й стати одним з найбільш
динамічних економічних регіонів.

● Творцем «сінгапурського дива» вважають першого прем’єр-міністра Сінгапуру -

Лі Куан Ю, який займав свій пост з 1959 до 1990 року. Стратегія економічного
розвитку уряду Лі Куан Ю будувалася на перетворенні Сінгапуру у фінансовий і
торговий центр Південно-Східної Азії, а також на залученні іноземних інвесторів.

Роботу у цьому напрямі прем’єр-міністр розпочав із боротьби з корупцією – були

спрощені процедури ухвалення рішень, скасовано дозволи та ліцензування, викорінено
«двозначність» в законах. Зарплати державних службовців зросли до рівня топ-
менеджерів корпорацій – у результаті в державному секторі почали працювати кращі
спеціалісти. Крім того, в Сінгапурі був створений незалежний орган з метою боротьби з
корупцією у вищих ешелонах влади. Агенти Бюро з розслідування корупції (в ориг. -
Corrupt Practices Investigation Bureau) перевіряли банківські рахунки, майно не лише
самих чиновників, але і їх дітей, дружин, родичів і навіть друзів. Якщо клерк і його
родина жили «не по кишені», бюро автоматично розпочинає розслідування. У
результаті Сінгапур відповідно до міжнародних рейтингів став однією з найменш
корумпованих держав світу.

● Завдяки Лі Куан Ю в Сінгапурі було реформовано систему освіти. Англійська

мова стала обов’язковим шкільним предметом, а викладання у всіх вищих
навчальних закладах країни було англомовним. Уряд витрачав значні суми на
навчання сінгапурських студентів у кращих університетах світу. При цьому ніхто
не забороняв використання інших мов: китайської, тамільської та малайської.

Сінгапур – високорозвинута країна з ринковою економікою.

За даними державного департаменту статистики Сінгапуру у 2013 валовий внутрішній

продукт (ВВП) країни на душу населення становив 33988.51 дол/особу. За
інформацією Міжнародного валютного фонду в Азії, за цим показником країна
поступається лише Катару та Японії . У Сінгапурі налічується близько 130 тисяч
підприємств малого і середнього бізнесу. Це - 92% всіх підприємств країни. На них
припадає близько 35% доданої вартості продукції, що випускається і більше 25% ВВП
Сінгапуру. Крім того, 7% приросту зайнятості в рік також забезпечує малий і середній
бізнес.
Уряд намагається зробити малі підприємства конкурентоспроможними на
міжнародному рівні, тому що впевнений: неконкурентоспроможний підприємець робить
неконкурентоспроможним всю державу. У Сінгапурі розроблені і впроваджені в життя
десятки різноманітних програм пільгового кредитування підприємств малого та
середнього бізнесу. Це і видача спеціальних позик, і страхування кредитів, і розподіл
субсидій. Спеціальне пільгове кредитування передбачено для мікрофарм, чисельність
персоналу яких не перевищує 10 осіб. Також вдало було використано географічне
розташування Сінгапуру на перетині важливих торгових шляхів. Сьогодні Сінгапур -
один з найбільших світових портів, за розмірами судно- і вантажообігу він поступається
лише двом найбільшим світовим портам: Нью-Йорку і Роттердаму.

Сприятливі умови створені і для роботи мультинаціональних корпорацій. Уряду

Сінгапуру вдалось переконати нафтові компанії SHELL та ESSO відкрити
нафтопереробні заводи україни. Так країна стала третім в світі центром
нафтопереробки.

Для підтримки малих та середніх підприємств у Сінгапурі створено єдине на всю країну
агентство Spring. Воно реалізує близько 100 різних програм допомоги підприємцям. У
Сінгапурі існує і досить активно діє громадська організація Асоціація малих те середніх
підприємств (МСП), що об'єднує представників цих бізнесів. АМСП веде переговори з
урядовими структурами, організовує для підприємців бізнес-клуби, зустрічі, тренінги.

Економіка Сінгапуру відома як одна з найбільш вільних та найсприятливіша для

бізнесу. В Індексі економічної свободи Сінгапур посідає 2 ге місце, поступаючись
Гонконгу.

Своїм розташуванням, вільним від корупції середовищем, досвідченою робочою

силою, низькими податками та сучасною інфраструктурою Сінгапур приваблює велику
кількість прямих іноземних інвестицій

● Сінгапур відноситься до області тропічного мусонного клімату. Річний хід

температури рівний, без чітко виражених максимумів і мінімумів.
середньомісячна температура повітря коливається від +25,7 в грудні до
+27,5 в травні. При цьому в денні години повітря прогрівається до +30:
32, а в нічні охолоджується до +20: 23. У Сінгапурі немає посушливого
періоду. Кількість опадів в будь-який місяць перевищує 140 мм, а
найбільш інтенсивні дощі припадають на період з листопада по січень.
За рік випадає близько 2500 мм опадів. Максимальна їх кількість
(близько 300 мм) припадає на грудень, мінімальне (140 мм) - на червень.
Лівні обрушуються несподівано, але так само швидко закінчуються. Часті
грози, найбільше їх кількість припадає на травень і в середньому
становить 19 днів за місяць. Клімат Сінгапуру відрізняється високою
вологістю. У ранкові години її значення становить близько 90%, а до
середини дня зменшується до 70-75%.
Сінгапур за життя одного покоління пройшов шлях від однієї з найбідніших країн
світу з вельми сумнівними перспективами до лідера світової економіки. Ніщо
краще не ілюструє цю тезу, аніж зростання ВВП на душу населення. У 1965 р.
ВВП Сінгапуру на душу населення дорівнював 500 дол. і був лише на рівні
Мексики і ПАР. 1990 року він виріс до 13 000 доларів, обігнавши Південну
Корею, Ізраїль і Португалію. У 2015 році він досяг 56 000 доларів і зрівнявся з
Німеччиною та США. Національна політика Сінгапуру з самого початку була
спрямована на розвиток добре збалансованої економіки, яка тісно інтегрована в
глобальний бізнес і використовує деякі конкурентні переваги, які це місто-
держава мало завдяки своєму географічному положенню. На відміну від інших
 успішних малих економічних утворень, таких як Гонконг, Макао чи Люксембург,
Сінгапуру вдалося розвинути динамічний виробничий сектор, що становить
близько 25% його річного ВВП. Основними компонентами виробничого сектора
є електроніка та точне машинобудування, обладнання для буріння нафтових
свердловин, хімічна промисловість, фармацевтика та біотехнології. Для
розвитку сучасної економіки з високооплачуваними робочими місцями Сінгапур
позиціонував себе як глобальний сервісний центр світу, одночасно розвиваючи
кілька кластерів послуг з високою доданою вартістю. Сьогодні, як і в більшості
розвинених країн, близько 70% ВВП створюється за рахунок сфери послуг. В
результаті продуманої та послідовної політики Сінгапуру вдалося стати одним із
головних фінансових центрів світу, зазвичай поступаючись лише Нью-Йорку та
Лондону. Сьогодні у Сінгапурі перебуває понад 200 банків, як місцевих, так і
транснаціональних. Пропонуючи поєднання західної та східної культур, Сінгапур
відіграє унікальну роль моста між глобальними та регіональними азіатськими
фінансовими ринками. Політична стабільність, правова прозорість, високий
рівень лібералізації та розумна економічна політика сприяють успіху її
фінансових інституцій. Розумна інституційна та регуляторна політика, дуже
низький рівень корупції, низька трудова етика, наявність висококваліфікованих
місцевих фінансових фахівців та ліберальне імміграційне законодавство, яке
дозволяє іноземним банкам легко переміщати своїх співробітників. У 1996 році в
Сінгапурі було створено Морську та портову адміністрацію Сінгапуру (MPA) для
координації, планування, розвитку та управління найважливішим
інфраструктурним об’єктом країни. За минулі роки MPA вдалося перетворити
порт Сінгапуру на один із найважливіших світових транспортних вузлів. Сьогодні
Сінгапур є другим за величиною портом для обробки вантажних контейнерів
після Шанхаю, Китай. Будь-якої миті він обслуговує близько 1000 суден; він
пов’язаний морськими шляхами з 600 портами у 120 країнах, і щорічно Сінгапур
відвідує понад 130 000 суден. Сінгапур став найбільшим світовим
перевалочним вузлом на найбільш завантаженому маршруті між Європою та
Східною Азією. Другим ключовим компонентом глобальної інфраструктури
Сінгапуру є його аеропорт. Збудований у 1981 році сінгапурський аеропорт Чангі
поступово став одним із найбільших, найсучасніших і найвідоміших аеропортів
світу. Аеропорт пов’язаний майже з 400 містами у 90 країнах. Сінгапур збудував
свій головний аеропорт як багато функціональну структуру. Він включає великий
торговий центр і безліч розваг, таких як найбільший у світі критий водоспад, два
парки з навісами, великий дитячий майданчик, кінотеатр, спа-салон і басейн. Це
робить його точкою туристичного призначення сам собою. Завдяки видатному
дизайну та обслуговуванню аеропорт вже 6 років поспіль визнається
найкращим у світі. Аеропорт також є одним із найбільших вантажних аеропортів
у світі, завдяки чому Сінгапур посідає перше місце в рейтингу світових
транспортних вузлів. Загалом, завдяки морському порту та аеропорту світового
класу, транспортування та зберігання становлять близько 6% національного
ВВП. Інформаційні технології (ІТ) – ще одна важлива складова індустрії високих
технологій Сінгапуру. Країна забезпечує обидві важливі складові для розвитку
ІТ: добре розвинену ІТ-інфраструктуру та пул висококваліфікованих фахівців. У
Сінгапурі один із найвищих рівнів проникнення мобільного зв’язку на душу
населення та доступу до Інтернету серед домогосподарств у світі. Яскрава
економіка, розвинений фінансовий ринок, відмінна інфраструктура, відсутність
мовних проблем – все це сприяє підвищенню інтересу до Сінгапуру та робить
його найпопулярнішим місцем для туристів.

● Після здобуття незалежності у 1959 році Сінгапур зіштовхнувся з житловою і

соціальною кризою, яку урядові вдалося вирішити. Зараз у цьому місті-державі
 – один із найвищих відсотків власників житла й понад 80% населення живе у
квартирах, збудованих державою. Яким чином цього вдалося досягти, пояснює
Bloomberg CityLab.

Як порт Сінгапур приваблював сотні тисяч мігрантів з Китаю, Малайзії, Індії та інших
частин Азії, що призвело до перенаселення і, відповідно, браку житла, а також до
етнічних конфліктів. Будинки ділили на однокімнатні помешкання, в яких могла
тіснитися велика родина, чимало людей жили у нетрях без води й каналізації.

Для вирішення кризи уряд створив Житлобудівну Раду (Housing Development Board),
якій вже 1961 року довелося мати справу з надзвичайною подією. Під час великого
мусульманського свята спалахнула пожежа, яка знищила територією завбільшки з
вісім футбольних полів, де розташовувалися нетрі. 16 тисяч людей залишилися без
даху над головою.

Лише за рік Житлобудівний Раді вдалося поселити постраждалих у нові домівки та

отримати кредит довіри. А до середини 1960-х держава забезпечила житлом 400 тисяч
людей.

Перше житло являло собою 10-поверхові житлові блоки з 12 квартирами на поверсі,

розташованими вздовж довгого коридору – подібне планування можна побачити у
радянських «гостинках». Зручності обмежувалися рукомийником у кухні та крихітною
ванною кімнатою з душем і підлоговим туалетом. Однак житло було безпечним, чистим
та – найголовніше – за ним добре доглядала держава.

Надалі Житлобудівна Рада вирішила субсидувати житло для родин із нижчого

середнього класу. Квартири з двома-трьома спальнями у новобудовах продавали по
4900 сінгапурських доларів (за нинішнім курсом це приблизно 3500 доларів США) на
умовах оренди терміном на 99 років та заборони перепродажу протягом п’яти років.

Через п’ять років власники перепродавали такі квартири вже за значно вищою
вартістю. Навіть зараз двокімнатна квартира з тієї першої черги – без ремонту та
орендою, яка пливе за 43 роки, – продається за 220 тисяч доларів.
Нове житло будували мікрорайонами (що теж можна порівняти з радянським
містоплануванням у спальних районах), кожен з яких забезпечували необхідною
інфраструктурою, такою як поліклініки, громадські центри, бібліотеки, магазини тощо.

Сінгапурські місто планувальники придумували мікрорайони до найменших дрібниць – і

не в останню чергу зважали на етнічний склад населення. Щоб уникнути утворення
етнічних анклавів, в одному будинку намагалися селити представників усіх найбільших
етносів – китайців, малайців, тамілів тощо.

Самі квартири планувалися таким чином, аби збільшити корисну площу, наскільки це
можливо. Так, на схемі з типової забудови на Марін-парад видно відсутність коридорів.
Цікаво, що чимало таких квартир має комору, обладнану як бомбосховище – з
посиленими бетонними стінами та масивними металевими дверима – на випадок
військового втручання. Одну з таких квартир на Марін-парад зараз продають за один
мільйон доларів, оренда спливе за 53 років

У той час, як у багатьох містах соціальне житло і типова забудова з часом

перетворюється на нетрі за відсутності догляду, у Сінгапурі держава постійно дбає про
стан будинків. У них роблять ремонт, періодично замінюють ліфти та сходи тощо.
Забудові на Марін-парад вже майже 60 років, і жоден будинок не було знесено, а також
нічого не добудовано до оригінального проекту

.У 2016 році загальний обсяг ринку перепродажу оцінювали у понад 400 мільярдів
доларів. Ріст вартості нерухомості став настільки вагомим рушієм економіки, що
дозволив Партії Народної Дії залишатися при владі весь час з часів здобуття
Сінгапуром незалежності.

● Серед звичок, що непокоїли Лі Куан Ю, було плювання, доволі поширене в

східних країнах. Кампанія проти плювання почалась в 1960-х роках і тривала

десятки років. Уряд наполегливо боровся з цим явищем, поширюючи через

школи та засоби масової інформації той факт, що плювання сприяє поширенню

туберкульозу. Тепер на вулицях Сінгапуру дуже рідко можна побачити на вулиці

людину, яка плюється. Сприяє цьому й те, що за плювання передбачено штраф

розміром 500 сінгапурських доларів.

В 90-х роках сінгапурська влада взялася за жувальні гумки. Місцеві жителі часто

забивали жуйки в щілини будівель, кидали до поштових скриньок та приліплювали на

кнопки ліфтів. Жуйки на тротуарі стали причиною псування прибиральних машин. Коли

ж городяни додумались приліплювати жуйки на сенсори дверей в міських потягах, що

порушувало рух громадського транспорту, терпіння уряду скінчилося. З магазинів

прибрали стенди з жуйками і взагалі заборонили їх ввезення до країни.

Діснейленд зі смертною карою

Саме так називалася стаття про Сінгапур письменника Вільяма Гібсона в журналі

Wired за 1993 рік. Хоча Сінгапур встиг стати живим прикладом ідеального міста-

держави, Гібсон підкреслює, що не варто захоплюватись таким досягненням. На його

погляд, авторитаризм, що панує в країні, повністю вбиває її життєву енергію: тут

відсутня креативність, богема та андеграундна культура, натомість населення

одержиме шопінгом. Сінгапур – занадто чистий, стерильний та занадто зразковий, на

думку письменника, і це завдяки одним з найбільш жорстоких законів у місті-держави.

Демократичні країни часто закидають Сінгапуру надмірний авторитаризм і жорстокість

покарань. Штрафи тут – одні з найбільших в світі. Про Сінгапур жартома кажуть «the

fine city», що водночас перекладається як «хороше місто» і «місто штрафів».

Тут заборонено жувати жуйку, плювати та шмаркатись на вулиці, вживати їжу в метро

та годувати бездомних тварин. За ці порушення вас чекає штраф до 500 сінгапурських

доларів. За паління в громадських місцях передбачено штраф від 700 до 1000

сінгапурських доларів. Кинули на вулиці недопалок – 500 доларів.

За деякі злочини вас чекає побиття палицями. Вживання наркотиків карається

тривалим тюремним ув’язненням, а їх ввезення та продаж – смертною карою.

Медіа-індустрія Сінгапуру повністю контролюється урядом. Організація Reporters

Without Borders розмістила Сінгапур аж на 136 місце з 178 за індексом свободи преси.

Тут заборонені приватні канали, а державний піддається цензурі. Щоправда більшість

сінгапурців вільно користуються інтернетом, держава закрила доступ з домашніх

комп’ютерів лише до певного переліку порнографічних сайтів, але, кажуть, інтернет в

офісах зовсім не цензурується.

Проте, видається, що суворість державної політики мало турбує самих сінгапурців. В

2005 році уряд проводив опитування, яке виявило, що 95% сінгапурців вважають

смертну кару необхідною, адже вона забезпечує порядок та законність.

Сам Лі Куан Ю пояснює жорстокість покарань та суворість державної політики тим, що

така маленька держава як Сінгапур не змогла б досягти високого рівня без чіткої

дисципліни. Адже територія міста-держави та її ресурси надзвичайно обмежені, тому

потребують максимально ефективного та впорядкованого використання.

Одна з серйозних проблем Сінгапуру полягала в тому, що в країні майже не було

власної прісної води – її і досі частково доводиться купувати в Малайзії. Крім того, дві

основних річки в місті – Сінгапур та Каланг на момент здобуття незалежності держави

перебували в жахливому стані. По суті вони були каналізаційними колекторами, куди

ремісники зливали залишки нафти та масла, а фермери – свинячий гній та різноманітні

відходи.

Проблема виявилась навіть більше соціальною, аніж екологічною, оскільки необхідно

було переселити ремісників, торговців та фермерів в іншу частину міста до спеціально

обладнаних павільйонів. Прем’єр зіткнувся з серйозним опором з боку населення –

людям важко давався переїзд, крім того тепер їм необхідно було сплачувати за

електрику та воду в павільйонах. І хоча уряд намагався всіляко заохочувати та

підтримувати подібні переселення, мало хто залишився цим задоволений. Лі Куан Ю

навіть довелося створити спеціальний відділ, що займався зменшенням збитків для

політичної репутації Лі, адже він міг втратити підтримку населення і програти на

наступних виборах.

Проте ця кампанія дала свої результати – вдалося очистити сінгапурські річки та

забезпечити підприємців спеціально обладнаними місцями роботи. Сінгапур закупив в

Індонезії пісок і зробив пляжі на берегах річки Каланг. Покращилась екологія в місті,

райони навколо річок стали економічно привабливими.

Імпортна залежність

Цікаво провести й інші паралелі між сінгапурською та українською реальністю. В

енергетичній сфері азійська держава сильно залежить від імпорту. За даними

сінгапурського енергетичного регулятора Energy Market Authority (EMA), країна в 2016

році імпортувала 176,3 млн т нафтового еквівалента енергії. З них 113,3 млн т (64,2%)

припадає на нафтопродукти, ще 52,8 млн т (29,9%) - на сиру нафту. При цьому, згідно

зі звітом BP Statistical Review 2017, загальне споживання енергії в Сінгапурі за

підсумками 2016 року склало 84,1 млн т нафтового еквівалента, збільшившись в

порівнянні з попереднім роком на 3,5%.

Насправді нафтопродукти, які ввозяться в країну, потрапляють туди лише для того,

щоб потім бути перепроданими іншим азійським країнам. Як відомо, Сінгапур є

великим транспортним хабом і одним з трьох найбільших портів світу. З річного звіту

EMA вспаливає, що в 2016 році країна експортувала 98,3 млн т нафтопродуктів (99%

імпорту) і 1 млн т сирої нафти.

Влада Сінгапуру вирішила, що острівна держава вичерпала свій ліміт на число

автомобілів на дорогах і з наступного року не буде її збільшувати. У Сінгапурі вже

давно обмежують кількість транспорту на дорогах, тому мати власний автомобіль там

дорого. Крім того що в країні досить високі податки на авто, щоб зареєструвати його,

необхідно купити спеціальний сертифікат від уряду, який може коштувати близько 50

тис. сінгапурських доларів ($37 тис.). В останні роки Сінгапур збільшував число

транспортних засобів на 0,25% на рік від загальної маси. Влада проводила щомісячні

аукціони, на яких можна було придбати сертифікати терміном на 10 років.

Однак описаних обмежень, на думку влади, вже недостатньо, тому з лютого 2018 року

уряд Сінгапуру буде утримувати кількість приватних транспортних засобів на одному

рівні, передає CNN. Це означає, що тим, хто хоче зареєструвати автомобіль,

доведеться почекати, поки у когось з нинішніх власників закінчиться термін

сертифіката.
Влада Сінгапуру впевнена, що подальше збільшення числа автомобілів на дорогах

міста призведе до заторів, а розширювати дороги немає можливості через невелику

територію острівної держави. З цієї причини Сінгапур протягом найближчих п'яти років

планує вкласти в розвиток громадського транспорту кругленьку суму - $21 млрд, - яку

країна може собі дозволити, маючи річний ВВП на рівні $410 млрд (за результатами

минулого року). Проте рішення заморозити кількість персонального транспорту в місті -

досить жорстке. Складно собі уявити, щоб подібні обмеження ввели, наприклад, в

українській столиці. Можна припустити, що відразу з'явилися б активісти, які в кращому

випадку закликали б до безстрокових страйків, а в гіршому (і найбільш ймовірному) - до

повстання проти міської влади.

При цьому, за інформацією CNN, в Сінгапурі зареєстровано всього 600 тис. приватних

автомобілів - приблизно в два рази менше, ніж в Києві. А чисельність населення

острівної держави майже в два рази більше: 5,6 млн проти 2,9 млн у Києві, за

останніми даними міського Головного управління статистики. Перевага української

столиці в площі невелика: Київ займає 848 км², тоді як площа Сінгапуру, за даними

департаменту статистики країни, - 719,2 км², тобто на 15% менше. Так може, пора

подати Віталію Кличку ідею ефективного способу боротьби з корками?

Метро тут – високотехнологічне. Все автоматизовано, потяги їздять без машиністів,

натомість диспетчери за допомогою комп’ютерних систем слідкують за правильною

роботою метрополітену.В сінгапурському метро дуже чисто, але й правила також

суворі – тут заборонено їсти, пити, а також провозити дуріан.

Кількість станцій

141

Довжина мережі

199,4 км

Всього є 5 віток метрополітену

Лінії метрополітену Сінгапуру обслуговуються двома операторами SBS Transit та SMRT

Trains

Будуються невеликі розширення діючіх ліній та одна нова лінія. Будівництво нової лінії

розділене на п'ять етапів, початкову ділянку заплановано відкрити у 2019 році. Всього нова
Thomson–East Coast MRT line[en] складатиметься з 31 станції (всі підземні) та 43 км, всю

лінію заплановано відкрити у 2024 році.

● З 70-х років уряд розпочав транспортну реформу. Автобусні перевезення на той

момент здійснювала лише одна кампанія, яка була по суті монополістом в цій

сфері, а тому не надто прагнула вдосконалювати обладнання та якість послуг.

Тому держава сприяла організації ще однієї автобусної кампанії, аби створити

конкуренцію між ними. Це спрацювало, і якість автобусних перевезень зросла в

рази

Найважче Лі Куан Ю було позбутися «піратських таксі», які повністю ігнорували

правила дорожнього руху, проте користувалися попитом серед населення. Прем’єр-

міністр розумів, що заборонити такі таксі – значить позбавити багатьох сінгапурців

заробітку, тому проблему вдалося вирішити лише тоді, коли уряд забезпечив всіх

водіїв альтернативними робочими місцями.

В той самий час влада взяла курс на максимальне обмеження кількості приватних авто

в місті, адже Сінгапур, з маленькою площею та великим населенням, не міг дозволити

собі використовувати транспортну систему неефективно.

Наразі приватними автомобілями володіють лише 10% сінгапурців, адже це зовсім

недешеве задоволення: крім вартості самого авто, доведеться купити дозвіл на нього

строком на 10 років (що обійдеться в декілька десятків тисяч доларів), а також

заплатити велике мито за ввезення автомобілю з-за кордону.

Усі без виключення парковки в Сінгапурі платні, також в годину пік стягується

додаткова плата за в’їзд до ділових центрів міста. Вздовж доріг встановлені спеціальні

камери J-Eye, які допомагають відстежити затори та неправильно припарковані

автомобілі. Чи варто казати, що будь-які порушення на дорозі караються великими

штрафами.

Якщо ваш готель розташований у центрі міста біля річки Сінгапур, то водне таксі (так

званий бумбот) стане чудовим видом транспорту.

Сінгапурські водні таксі зараз охоплюють 5 зупинок: Robertson Quay, Clemenceau,

Clarke Quay, Boat Quay і Esplanade. Як бачите, довжина маршруту досить коротка,

тому ці човни не перевезуть вас кудись у Сінгапур. Але вони можуть, принаймні,

доставити вас до основних туристичних місць, таких як Музей азіатських цивілізацій,

місце приземлення Раффлза, парк Мерліон, театр Еспланада та Сінгапурський флаєр.

Любителі вечірок будуть дуже вдячні за водні таксі, оскільки вони допоможуть вам

стильно дістатися до Кларк-Куей, найкращого нічного закладу Сінгапуру.

Головна частина їзди на цих човнових таксі полягає в тому, що ви можете

насолоджуватися центром Сінгапуру під іншим кутом і милуватися приголомшливими
краєвидами на обох берегах річки
Без сумніву, таксі є найшвидшим видом транспорту, щоб дістатися до будь-якої точки в

Сінгапурі в будь-який час. Це завжди хороший варіант, коли ви подорожуєте групою, а

відстань коротка.

Очікуйте, що ви заплатите більше, якщо замовите таксі по телефону, у години пік,

після опівночі та для поїздок до центрального ділового району (CBD). Усі таксі в

Сінгапурі мають повну ліцензію та працюють за лічильниками.

Ви можете викликати таксі на стоянках таксі в торгових центрах, перед готелями або
будь-де на вулицях, давши сигнал рукою. Зловити таксі може бути важко з 16:00 до
17:00, коли більшість таксистів змінюють зміни, пізно ввечері та в години пік.

Цей незвичайний вид транспорту доставляє пасажирів о. Сентоза залізницею, що йде

вздовж моста, що з'єднує Сінгапур та острів.

Транспортна система керується Sentosa Development Corporation. Двостороння лінія

забезпечує перевезення до 4000 пасажирів на годину у кожному напрямку. Колом
курсують кілька вагонів: зелений, помаранчевий, синій, фіолетовий, червоний,
рожевий. Монорейкові вагони обладнано кондиціонерами, місцями для інвалідів.
Маршрут

Лінія Sentosa Express включає всього 4 станції: Sentosa Station - Waterfront Station -
Imbiah Station - Beach Station. Карти, назви станцій та вивіски відображаються трьома
мовами: англійською, китайською та японською, хоча останній не входить до переліку
державних мов.

Розробка монорейкової дороги розпочалася у червні 2003 року, будівництво

завершено у грудні 2006 року. Проект обійшовся в $140 млн. Три з чотирьох ділянок
було відкрито 15 січня 2007 року, четверту станцію – Beach Station – відкрито 1
лютого 2010 року. На даний момент загальна довжина колії становить 4,3 км (кожна
лінія приблизно по 2,1 км).

Станція Beach Station перебудовувалась двічі. Її будівництво почалося разом з

іншими, але в 2007 році її було знесено, щоб звільнити місце для будівництва Resorts
World Sentosa. Своє друге народження вона набула у 2010 році, станція побудована з
урахуванням усіх сучасних технологій.

Державні службовці України категорій «А» та «Б» розпочали навчання за програмою

«Досвід державного управління та управління персоналом на державній службі в
Сінгапурі».

До учасників заходу з вітальним словом звернулися Голова НАДС Костянтин Ващенко,

надзвичайний і повноважний посол України в Республіці Сінгапур Дмитро Сенік та
заступник державного секретаря Міністерства культури, громади та молоді Сінгапуру
Анг Хак Сенг.

Костянтин Ващенко подякував Посольству України в Республіці Сінгапур за допомогу в

організації навчання та побажав учасникам плідної праці упродовж наступних п’яти
днів.

Навчальну програму розпочав заступник державного секретаря Міністерства культури,

громади та молоді Сінгапуру Анг Хак Сенг, який розповів про соціально-економічні
трансформації країни за останні 50 років та особливості сучасного державного
управління Сінгапуру.