КЛІМАТИЧНІ ЗМІНИ

ДОКАЗИ&ПРИЧИНИ

ОНОВЛЕНО У 2020 РОЦІ

За допомоги «Royal Society» та Національної
Академії Наук Сполучених Штатів(US National Academy of Sciences)
Передмова:
Зміна клімату- одна із найвизначніших проблем нашого часу. Базуючись на
багатьох доказах стає зрозуміло, що люди змінюють клімат Землі. Атмосфера
та океани нагрілися, що супроводжувалося підвищенням рівня моря,
сильним зменшенням морського льоду Арктики та іншими кліматичними
змінами. Вплив кліматичних змін на людей і природу стає все очевиднішим.
Безпрецедентні повені, аномальна спека та лісові пожежі завдали
мільярдних збитків. Окрім цього, середовища існування також швидко
змінюються у відповідь на зміну температури та режиму опадів.

«The Royal Society» і Національна Академія Наук США(National Academy of

Sciences) із їхніми подібними місіями, сприяти використанню науки на
користь і допомогу суспільству, а також інформувати про критичні політичні
дебати, випустили оригінальну книгу: «Кліматичні зміни: докази і причини» у
2014 році.

Докази є чистими та очевидними. Проте, через наукову природу, не завжди

кожна деталь є встановленою чи визначеною остаточно. На кожне доречне
запитання, також, не надано відповідей. Наукові докази ж продовжують
збиратися по всьому світу. Певні речі стали яснішими і зрозумілішими та
з’явилися нові ідеї. До прикладу, період повільнішого потепління, що
розпочався у 2000-х до початку 2010-х, закінчився різким стрибком до значно
вищих температур, в період між 2014 і 2015 роками. Площа морського льоду
Антарктики, котра збільшувалася, почала скорочуватися у 2014 році,
рекордно низького рівня досягнувши в 2017 році, який і донині зберігається.
Ці та інші нещодавні спостереження були введенні в обговорювані питання,
розглянуті у цьому буклеті.

Заклики до дій стають все гучнішими. За допомогою дослідження глобальних

ризиків за 2020 рік, котре було проведено Всесвітнім економічним форумом,
зміну клімату та пов’язані із нею проблеми, було віднесено до п’ятірки
найголовніших глобальних ризиків, які можуть виникнути протягом
наступних десяти років. Проте, міжнародному співтовариству потрібно ще
багато чого зробити для того, щоб продемонструвати посиленні амбіції на
рахунок: пом’якшення, адаптації та інших способів боротьби зі зміною
клімату.
Наукова інформація є важливою складовою суспільства для прийняття
змістовних та обґрунтованих рішень про те, як зменшити масштаби зміни
клімату та як адаптуватися до їх наслідків. Цей буклет є ключовим
документом для осіб, котрі приймають рішення, політиків, освітян та інших,
хто шукає авторитетні відповіді про стан науки та зміни клімату наразі.
Ми вдячні за те, що шість років том, під керівництвом Доктора Ральфа Дж.
Цицерона, колишнього президента Національної Академії Наук і пана
Пауля Ньорса, колишнього президента «the Royal Society», ці дві організації
об’єдналися, для того, щоб створити детальний огляд високого рівня науки та
змін у кліматі. Як нинішні президенти цих організацій, ми раді запропонувати
оновлення цієї ключової довідки, котре було підтримане щедрістю сім’ї
Цицерон.

Марія Макнатт Венкі Рамакрішнан

Президент Національної Академії Наук Президент «Royal society»
Для подальшого читання:
Для більш детального перегляду та обговорення теми, розглянутої у цьому
документі(включно із посиланням на оригінальні дослідження), дивитися:
 Міжурядова група зі зміни клімату(МГЗК),2019 рік: Спеціальний
репортаж-звіт про океан та кріосферу в умовах кліматичних змін.
(https://www.ipcc.ch/srocc)
 Національні академії Науки, Інженерії і Медицини(НАНІМ),2019 рік:
Технології негативних викидів, а також їх надійне поглинання:
програма досліджень (https://www.nap.edu/catalog/25259)
 Королівське товариство,2018 рік: Видалення парникових
газів(https://raeng.org.uk/greenhousegasremoval)
 Програма дослідження глобальних змін США(ПДГЗСША),2018 рік :
четверта національна оцінка клімату, том 2: Вплив, ризики та адаптація
у США (https://nca2018.globalchange.gov)
 МГЗК, 2018 рік: Глобальне потепління на 1,5 градуси за Цельсієм
(https://ipcc.ch/sr15)
 ПДГЗСША, 2017 рік: Четверта національна оцінка клімату, том 1:
Спеціальні науково-кліматичні доповіді-репортажі
(https://science2017.globalchanhe.gov)
 НАНІМ, 2016 рік: Атрибуція екстремальних погодних умов у контексті
змін у кліматі( https://www.nap.edu/catalog/21852)
 МГЗК, 2013 рік: П’ятий звіт про оцінку(АР5) робочої групи 1. Зміна
клімату 2013: Основа фізичної
науки(https://www.ipcc.ch/report/ar5/wg1)
 НРК, 2013 рік: Різкі наслідки зміни клімату: очікування
«сюрпризів»(https://www.nap.edu/catalog/18373)
 НРК. 2011 рік: Основні цілі стабілізації клімату: викиди, концентрації та
їхній вплив від десятиліть до тисячоліть(https://nap.edu/catalog/12877)
 Королівське товариство, 2010 рік: Кліматичні зміни: Короткий зміст
науки( https://royalsociety.org/topics-policy/publication/2010/climate-
change-summary-science)
 НРК, 2010 рік: Вибір Америкою клімату: розвиток науки та кліматичні
зміни( https://www.nap.edu/catalog/12782)
Значна частина оригінальних даних, котрі покладенні в основу обговорюваних
наукових досягнень, доступна за адресами:
 https://data.ucar.edu/
 https://climatedataguide.ucar.edu
 https://iridl.ldeo.columbia.edu
 https://ess-dive.lbl.gov/
 https://www.ncdc.noaa.gov
  https://www.esrl.noaa.gov/gmd/ccgg/trends/
 https://scrippsco2.ucsd.edu
 https://hahana.soest.hawaii.edu/hot/

Національна Академія
Науки(НАН)- бела
створена для того, щоб
консультувати Сполучені
Штати Америки з
наукових, а також
технічних питань. коли
президент Лінкольн
підписав Конгрес-статус у 1863 році. Національна
Академія Інженерії опублікувала багато ресурсів із
Національної дослідницької ради, котрі нараз є
доступними на nationalacademies.org/climate

Королівське товариства- є
самоврядною особистісною
стипендією багатьох
найвидатніших учених світу. Члени
даного товариства є
представниками усіх галузей
науки, техніки та медицини. Це товариство вважається
Національною Академією Наук Великобританії. Основна
мета товариства відображається у його засновницьких
статусах 1660-х років. Вона полягає у визнанні, сприянні та
підтримці певних удосконалень у науці, а також заохоченні
розвитку та використання науки на користь і благо усього
людства. Більше інформації про роботу товариства над
кліматичними змінами можна знайти за посиланням на
сайт: royalsociety.org/policy/climate-change

Зміст
Вступ……………………………………………………………………………………………2
Кліматичні зміни(запитання):
1.Чи теплішає клімат?.......................................................3
2.Як науковці знають що нинішні кліматичні зміни
супроводжуються діяльність
людини?.............................................................................5
3.СО2 вже знаходиться природньо в атмосфері, чому викиди його
від рук людини є такими
значними?..........................................................................6
4.Яка роль Сонця у кліматичних змінах останніх десятиліть?....7
5.Що зміни у вертикальній структурі атмосферної температури-від
земної поверхні до стратосфери-говорять нам про причини
останніх кліматичних
змін?...................................................................................8
6.Клімат завжди змінюється. Чому його зміна зараз викликає
велике занепокоєння?........................................................9
7.Чи є нинішній рівень концентрації СО2 в атмосфері
безпрецедентним в історії Землі
загалом?.............................................................................9
8.Чи можливий момент, коли при додаванні СО2 більше не
призведе до подальшого
потепління?........................................................................10
9.Чи змінюється швидкість глобального потепління від одного
десятиліття до
іншого?...............................................................................11
10.Чи уповільнення потепління в період з 2000-х до початку 2010-х
означало те, що зміни в кліматі більше не відбуватимуться?.....12
Основи кліматичних змін……………………………………………………………В1-В8

Кліматичні зміни(запитання)-продовження:
11.Якщо у світі глобальне потепління, чому деякі вітри влітку
залишаються дуже
холодними?.......................................................................13
12.Чому рівень морського льоду Арктики зменшується, а рівень
морського льоду Антарктики майже не
змінився?............................................................................14
13.Як зміни клімату впливають на силу та частоту повеней, засух,
ураганів та
торнадо?..............................................................................15
14.Як швидко підіймається рівень моря?...........................16
15.Що називають підкисленням океану і чому це так важливо?..17
16.Наскільки учені впевнені у тому, що поверхня Землі буде
нагріватися й надалі протягом наступного
століття?..............................................................................18
17.Чи викликає підвищення температури поверхні на кілька
градусів великого
занепокоєння?.....................................................................19
18. Що саме роблять вчені для того, щоб вирішити ключові
непорозуміння та невизначеності в нашому розумінні кліматичної
системи?...............................................................................19
19.Чи викликають певне занепокоєння сценарії катастроф, щодо
таких переломних моментів, як «Перекриття Гольфстріму» або
викид метану з
Арктики?...............................................................................21
20.Якщо б викиди парникових газів припинилися, тобто були
зупинені, чи повернувся би клімат до тих умов, що були 200 років
тому?......................................................................................22
Заключення………………………………………………………………………….23
Подяка………………………………………………………………………………....24
Вступ

Парникові гази, такі як вуглекислий газ(СО2), поглинають тепло( так зване

інфрачервоне випромінювання), яке випромінює Земля, для того, щоб
нагрітися, утримуючи при цьому тепла вдвічі більше. Людська діяльність, а
особливо спалювання викопного палива з початку так званої промислової
революції призвела до збільшення концентрації СО2 в атмосфері більше, ніж
на 40%, при тому, що більше, ніж половина із цього збільшення відбувається
із 1970 року. Від 1900 року середня температура поверхні землі зросла на 1
градус за Цельсієм(1.8 за Фаренгейтом). Це супроводжувалося нагріванням
океану, підвищенням рівня моря, різким зменшенням морського льоду
Арктики, збільшенням інтенсивності хвиль, посухами та багатьма іншими
факторами, пов’язаними цими кліматичними ефектами. Значна частина
потепління відбулася за останні п’ятдесят років. Ретельно деталізовані
аналізи показали, що глобальне потепління в цей період є головним
наслідком в результаті збільшення викидів та концентрації СО2 та інших
парникових газів. Із продовженням викидів цим газів призведе до подальших
кліматичних змін, котрі будуть включати і підвищення температури поверхні
Землі, а також важливі зміни в регіональному кліматі. Масштаб, а також час
даних змін будуть залежати від безлічі факторів, а саме прискорене чи
уповільнене потепління триватиме десятиліття, а то й більше. Однак
глобальна зміна клімату протягом кількох десятиліть, буде залежати від
загальної кількості СО2 та інших парникових газів, котрі викидаються в
атмосферу за допомогою діяльності людини.
 Запитання

1 Чи теплішає клімат?
Так. Середня температура повітря на поверхні Землі зросла
приблизно на 1 градус за Цельсієм(1.8 градус за Фаренгейтом) від 1900 року,
причому більше половини підвищення припало на середину 1970-х років.
Широкий спектр спостережень( по типу: зменшення площі морського льоду
Арктики чи збільшення вмісту води в океані) і підказок зі світу природи( по
типу: зрушення до полюсів більш чутливих видів риб, ссавців, комах та
інших). Вони разом надають незаперечні докази того, що потепління набуло
планетарного масштабу.
Найбільш чіткі докази нагрівання поверхні Землі походять із термометричних записів, котрі датуються ще
кінцем 19-го століття. На сьогодні, температура контролюється у більшості місць, як на суші, так і на поверхні
океану. Непрямі оцінки зміни температури можна визначити за такими джерелами, як кільця дерев і
кернами льоду. Вони допомагають розмістити нещодавні зміни температури у контексті минулого. З точки
зору середньої температури поверхні Землі, ці непрямі оцінки точно вказують на те, що в період з 1989-2019
років було зафіксовано
найтепліший 30-річний період
за понад 800 років; останнє
десятиліття, 2010-2019, є
найтеплішим десятиліттям в
інструментальних записах( з
1850 року).

Широкий спектр інших

спостережень діє більш
ціліснішу картину потепління в
усій кліматичній системі. До
прикладу, також нагрілися
нижні шари атмосфери та верхні шари океану, у північній півкулі зменшується, як сніговий, так і
льодовиковий покрив, зменшується крижаний покрив Гренландії, підвищується рівень моря. Ці
вимірювання проводяться за допомогою різноманітних наземних, океанських і космічних систем
моніторингу, що дає додаткову впевненість у реальності глобального потепління клімату Землі.

Малюнок 1А. Глобальна середня температура поверхні Землі підвищилася, як показано на даному
графіку комбінованих вимірювань суші та океану з 1850 по 2019 роки, отриманих на базі трьох
незалежних наборів даних. Зміни температури відносяться до глобальної температури поверхні:
1961-1990 років. Джерело: NOAA Climate.gov. Дані Метеорологічного управління Великобританії
Hadley Centre(бордовий).Національного управління з астронавтики та дослідження космічного
простору США , Інституту космічних досліджень імені Годдарда(червоний) і Національного
управління океанічних і атмосферних досліджень США, Національних центрів екологічної
інформації(помаранчевий)

Малюнок 1В. Більшість

даних спостережень,
окрім записів про
температуру поверхні,
показує ще й зміни у
кліматі Землі. До
прикладу, додаткові
докази тенденції до
потепління можна
знайти підтвердження
в різкому зменшенні
площі морського льоду
Арктики під час
літнього
мінімуму(котрий
відбувається у вересні);
зменшення червневого
снігового покриву в
Північній півкулі,
збільшення
глобального
середнього вмісту
тепла у верхній
частині океану(верхні
700-2300 футів),
показано відносно
середнього значення за 1955-2006 роки. Також підвищення рівня
моря.
Джерело: NOAA Climate.gov

2 Як науковці знають, що нинішні кліматичні зміни

супроводжуються діяльністю людини?
-Вченим відомо, що нещодавня зміна клімату більшою мірою спричинена
діяльністю людини з певних розумінь основ фізики, порівняння спостережень
із моделями та визначення відбитків пальців детальних моделей кліматичних
змін, котрі спричинилися різними людськими та природними впливами.
Ще від середини 1800-х років вченим було відомо, що СО2 є одним із
основних парникових газів, котрий має важливе значення для усього
енергетичного балансу Землі. Прямі вимірювання СО2 в атмосфері та повітрі,
захопленому льодом, вказують на те, що атмосферний СО2 зріс більше, ніж
на 40% з 1800 по 2019 роки. Вимірювання різноманітних форму
вуглецю(ізотопів, див. запитання 3) вказує на те, що це збільшення є
результатом саме діяльності людини. Викиди інших парникових
газів(зокрема, метану та оксиду азоту) також збільшуються внаслідок
діяльності людини. Підвищення температури поверхні, котре спостерігається
ще від 1900 року, узгоджується з детальними розрахунками впливу
спостережуваного збільшення парникових газів в атмосфері( та інших змін,
викликаних діяльністю людини) на енергетичний баланс Землі.
Різноманітні впливи на клімат мають різні підписи в кліматичних записах. Ці
унікальні відбитки пальців легше побачити, досліджуючи одне число( до
прикладу, середню температуру поверхні Землі) і дивлячись, при цьому, на
географічні та сезонні закономірності зміни у кліматі. Спостережувані моделі
потепління земної поверхні, зміна температури в атмосфері, збільшення
вмісту тепла в океані, збільшення атмосферної вологи, підвищення рівня
моря та посилення танення суші і морського льоду також відповідають
моделям, які вчені очікують побачити в період власних спостережень,
спричинених через діяльність людини(див. питання 5).
Очікувані кліматичні зміни базуються на нашому розумінні того, як саме
парникові гази утримують тепло. І дане фундаментальне розуміння фізики
парникових газі, а також дослідження відбитків пальців на основі шаблонів
показують, що самих лише природніх причин недостатньо, щоб пояснити
нещодавні кліматичні зміни. Природні ж причини це: коливання потужності
Сонця та орбіти Землі навколо Сонця, виверження вулканів і внутрішні
коливання( до прикладу, Ель-Ніньо чи Ля-Нінья). Розрахунки з використанням
кліматичних моделей(див. на ст.20), використовувалися для того, що сталося
б із глобальними температурами, якби на кліматичну систему впливали одні
лише природні фактори. Ці моделювання свідчать про невелике нагрівання
поверхні Землі або навпаки невелике охолодження протягом 20-21 століть.
Тільки коли моделі включають людський вплив на склад атмосфери, тоді
зміни у температурі відповідають спостережуваним нормам.

3 СО2 вже знаходиться природньо в атмосфері,

чому викиди його від рук людини є такими
значними?
-Людська діяльність значно порушила природний кругообіг вуглецю,
видобуваючи при цьому давно заборонене викопне паливо, та спалюючи
його для отримання енергії. Таким чином, викидаючи СО2 в атмосферу.
У природі СО2 постійно обмінюється між атмосферою, рослинами та
тваринами шляхом фотосинтезу, дихання та розкладання, а також між
атмосферою та океаном через газообмін. Зовсім невелика кількість
СО2(приблизно 1% рівня викидів від спалювання викопного палива) також
викидається під час виверження вулканів. Це врівноважується еквівалентною
кількістю, яка видаляється в результаті хімічного вивітрювання порід.
Рівень СО2 у 2019 році був на 40% вищим, аніж у 19 столітті. Найбільший
сплеск збільшення СО2 припав на 1970 рік. Це був приблизно той час, коли
глобальне споживання енергії прискорилось. Досліджене і виміряне
зменшення частки інших форм вуглецю(ізотопів С14 та С13) і невелике
зниження концентрації кисню в атмосфері(спостереження були доступними з
1990 року) показують, що збільшення вмісту СО2 відбувається, внаслідок
спалювання викопного палива(котре мають низькі фракції С13 та С14).
Вирубка лісів та інші зміни землекористування також призвели до
вивільнення вуглецю із біосфери(живого світу), у котрому він перебуває від
кількох десятиліть до століть. Виробка додаткового СО2 від спалювання
викопного палива та вирубки лісів порушила баланс вуглецевого циклу,
оскільки природні процеси, які могли б відновити баланс, надто повільні,
порівняно зі швидкістю, з якою людська діяльність додає СО2 в атмосферу. У
результаті, значна частка СО2, викинута за допомогою людини, залишається
в атмосфері не лише десятиліття чи століття, а навіть й тисячі років. Порівняно
з рівнями СО2, виміряними в повітрі, витягнутому з кернів льоду, вказують на
те, що поточна концентрація є значно вищою, ніж вона була принаймні за
800.000 років(див. питання 6)

4 Яка роль Сонця у кліматичних змінах

останніх десятиліть?
Сонце-це основне джерело енергії, котре керує кліматичною системою Землі,
але його зміни відіграють невелику роль у кліматичних змінах, які
спостерігаються останніми десятиліттями. Прямі супутникові вимірювання з
кінця 1970-х років не показують чистого збільшення випромінювання Сонця,
в той же час температура поверхні Землі зросла.
У період до початку супутникових вимірювань відомості про сонячні зміни є менш
достовірними, через те, що зміни випливають із непрямих джерел, включаючи кількість
сонячних плям і велику кількість певних форм(ізотопів) атомів вуглецю чи берилію,
швидкість виробництва яких у Землі на атмосферу впливають коливання Сонця. Є докази
того, що 11-річний сонячний цикл, протягом якого вихідна енергія Сонця коливається
приблизно на 0.1%, може впливати на концентрацію озону, температури та вітру в
стратосфері(шар атмосфери над тропосферою, як правило, від 12 до 50 км над земною
поверхнею, в залежності від широти та пори року). Ці стратосферні зміни можуть мати
незначний вплив на клімат поверхні протягом 11-річного циклу. Однак наявні докази не
вказують на виражені довгострокові зміни у випромінюванні Сонця протягом останнього
століття, у період якого, спричинене людством збільшення концентрації СО2 було
домінуючим впливом на довгострокове глобальне підвищення температури поверхні.
Додаткові докази того, що нинішнє потепління не є результатом сонячних змін, можна
знайти в температурних трендах на різних висотах в атмосфері(див. запитання 5)

Малюнок 2. Вимірювання
падіння сонячної енергії на
Землю не показують із чистим
збільшенням сонячного впливу
протягом останніх 40 років, і
тому це не може бути причиною потепління протягом цього періоду. Дані показують лише
невеликі періодичні
коливання амплітуди, пов’язані з 11-річним циклом Сонця. Джерело: дані TSI Physicalisch-
Meteorologisches Observatorium Davos, Швейцарія, за новою шкалою VIRGO з 1978 до
середини 2018 року; дані про температуру за той самий період часу з набору даних
HdCRUT4, Метеорологічний офіс Великобританії, Центр Хелді.

5 Що зміни у вертикальній структурі атмосферної температури-

від земної поверхні до стратосфери-говорять нам про причини
останніх кліматичних змін?
За тими спостереженнями, які ведуться відбувається суттєве потепління в
нижніх шарах атмосфери, а також охолодження у верхніх її шарах. Це дає нам
ключове розуміння основних причин змін у кліматі та вказує на те, що одні
лише природні фактори не можуть пояснити спостережувані зміни.
Ще на початку 1960-х років результати математичних/фізичних моделей кліматичної
системи вперше показали, що за допомогою людства спричинене збільшення викидів СО2
, як очкується, може призвести до поступового нагрівання нижніх шарів
атмосфери(тропосфери) та охолодження вищих шарів атмосфери(стратосфери). Однак,
навпаки, збільшення випромінення Сонця зможе нагріти як тропосферу, так і всю
вертикальну протяжність стратосфери. На той час, не було достатньо даних спостережень,
для того, щоб перевірити це передбачення, але вимірювання температури з повітряних
куль і супутник підтвердили ці ранні прогнози. Загалом відомо, що спостережувана
картина тропосферного потепління та стратосферного охолодження за останні 40 років
загалом узгоджується з моделюванням комп’ютерної моделі, яка включає збільшення СО2
та зменшення стратосферного озону, кожне з яких викликано діяльністю людини. Дана
закономірність не узгоджується з чисто природними змінами у вироблені енергії Сонця,
вулканічною активністю чи природними змінами клімату, такими як Ель-Ніньо та Ла-Нінья.

Незважаючи на таку узгодженість між цими глобальними моделями змодельованої та

спостережуваної зміни температури атмосфери, все ще є деякі відмінності. Найбільш
помітні відмінності спостерігаються у тропіках, де у даний момент моделі показують
більше потепління в тропосфері, ніж спостерігалося у Арктиці, де спостережуване
потепління тропосфери було більше, ніж у більшості моделей.
6 Клімат завжди змінюється. Чому зараз його
зміна викликає велике занепокоєння?
-Усі важливі кліматичні зміни, у тому числі і природні- є руйнівними. Зміни у
кліматі у минулому призвели до вимирання багатьох видів, міграції
популяцій і виражених змін у поверхні суші та циркуляції океану. Швидкість
поточної зміни клімату є набагато швидшою, ніж більшість подій минулого,
що ускладнює певну адаптацію людського суспільства та світу природи.
Найбільші кліматичні зміни глобального масштабу в недавньому геологічному минулому
Землі- це цикли льодовикового періоду(див. В4), які є холодними льодовиковими
періодами, за якими слідують коротші теплі періоди. Кілька останніх природних циклів
повторювалися приблизно 100.000 років. В основному, вони обумовлюються повільними
змінами орбіти Землі, які змінюють спосіб спотворення енергії Сонця залежно від широти
та сезону на Землі. Дані орбітальні зміни дуже незначні за останні кілька сотень років, і їх
самих недостатньо, для того, щоб спричинити спостережувані зміни температури з часів
революції або вплинути в цілому на Землю. У часовому масштабі льодовикового періоду
ці поступові зміни орбіти призвели до змін у розмірах льодовикових покривів та кількості
СО2 та інших парникових газів, котрі, в свою чергу, посилили початкову зміну
температури. За останніми оцінками, підвищення середньої температури поверхні
становить 4-5 градусів за Цельсієм(7-9 градусів за Фаренгейтом). Ця зміна відбулася
протягом близько 7000 років, починаючи від 18.000 років тому. Рівень СО2 помітно зріс
більше, ніж на 40% лише за останні 200 років, переважно з 1970-х років, сприяючи людині
зміни у енергетичного бюджеті планети, який наразі нагрівається на 1 градус за
Цельсієм(1.8 градуси за Фаренгейтом). Якщо збільшення рівня СО2 продовжуватиметься у
такому ж швидкому темпі, до кінця цього століття або незабаром після нього можна
очікувати потепління такого ж масштабу, як приріст після льодовикового періоду.
Найшвидшої відомої природньої зміни у глобальному масштабі.

7 Чи є нинішній рівень концентрації СО2 в

атмосфері безпрецедентним в історії Землі загалом?
-Нинішній рівень концентрації СО2 в атмосфері безумовно є
безпрецедентним за останні мільйони років, на протязі яких еволюціонували
сучасні люди та розвивалися суспільства. Однак концентрація СО2 в
атмосфері була набагато вищою, ніж у віддаленому минулому Землі(багато
мільйонів років тому), тоді палеокліматичні та геологічні дані вказують на те,
що як температура, так і рівень моря були значно вищими, ніж вони є зараз.
Вимірювання повітря в кернах льоду показують, що протягом останніх 800.000 років, аж
до 20-го століття, концентрація СО2 залишалася в діапазоні від 170 до 300 частинок на
мільйон(ppm), що призвело до швидкого зростання до понад 400 частин на мільйон,
особливо помітного, за останні 200 років. На протязі льодовикових циклів за останні
800.000 років як СО2, так і метан виступали важливими підсилювачами у зміні клімату,
котрі були викликані коливанням орбіти Землі навколо Сонця. Коли Землі нагрівалася
після останнього льодовикового періоду, температура та СО2 почали зростати майже у той
самий час і у тандемі продовжували зростати приблизно від 18.000 до 11.000 років тому.
Зміни в температурі океану, циркуляції, хімія та біологія спричинили викид СО2 в
атмосферу, який у поєднанні з іншими зворотними зв’язками підштовхнув Землю до ще
теплішого стану. Для попередніх геологічних часів концентрації СО2 і температури були
визначені менш прямими методами. Вони допускають те, що концентрація СО2 востаннє
наближалася до 400 частин на мільйон, приблизно від 3 до 5 мільйонів років тому, коли
середня температура поверхні Землі була приблизно на 2-3,5 градуси за Цельсієм вище,
ніж у до-індустріальний період. 50 мільйонів років тому рівень СО2 міг досягати 1000
частин на годину, а середня глобальна температура була на 10 градусів за Цельсієм
вищою, ніж вона є сьогодні. За тих умов на Землі було мало льоду, а рівень моря був
принаймні на 60 метрів вищим за нинішній рівень.

Дані кернів льоду були

використані для
реконструкції
антарктичних температур
і концентрації CO2 в
атмосфері за останні 800
000 років. Температура
базується на
вимірюваннях ізотопного
вмісту води в ядрі льоду
C. CO2 вимірюється в
повітрі, ув’язненому
льодом, і є сумішшю
купола C і льодового
ядра Схід. Поточна
концентрація CO2 (синя крапка) отримана з атмосферних вимірювань. Циклічна модель
коливань температури становить льодовиковий період/міжльодовиковий цикл. Під час
цих циклів зміни концентрації CO2 (синім кольором) точно відповідають змінам
температури (помаранчевим кольором). Як показують записи, нещодавнє підвищення
концентрації CO2 в атмосфері є безпрецедентним за останні 800 000 років. Концентрація
CO2 в атмосфері перевищила 400 ppm у 2016 році, а середня концентрація в 2019 році
становила понад 411 ppm
Джерело: за основою малюнка Дж. Шакуна ,Lüthi та ін., 2008 р., Жозеля та ін.,
2007 р.

8 Чи можливий момент, коли при додаванні СО2

більше не призведе до подальшого потепління?
-Ні. Додавання більшої кількості СО2 в атмосферу спричинить тільки
підвищення температури поверхні Землі. У міру збільшення концентрації СО2
в атмосфері додавання додаткового СО2 стає все менш ефективним для
захоплення енергії Землі, однак температура поверхні все одно зростатиме.
Наше розуміння фізики, за якою CO2 впливає на енергетичний баланс Землі,
підтверджено лабораторними вимірюваннями, а також детальними
супутниковими та наземними спостереженнями випромінювання та
поглинання інфрачервоної енергії атмосферою. Парникові гази поглинають
частину інфрачервоної енергії, яку випромінює Земля, у так званих смугах
більш сильного поглинання, які відбуваються на певних довжинах хвиль. Різні
гази поглинають енергію на різних довжинах хвиль. CO2 має найсильнішу
смугу уловлювання тепла з центром на довжині хвилі 15 мікрометрів
(мільйонні частки метра) з поглинанням, яке поширюється на кілька
мікрометрів з обох сторін. Існує також багато слабших смуг поглинання. Зі
збільшенням концентрації CO2 поглинання в центрі сильної смуги вже
настільки інтенсивне, що воно не відіграє великої ролі у спричиненні
додаткового нагрівання. Однак більше енергії поглинається в слабших смугах
і далеко від центру сильної смуги, спричиняючи подальше нагрівання
поверхні та нижньої частини атмосфери

9 Чи змінюється швидкість глобального

потепління від одного десятиліття до іншого?
-Так. Та швидкість потепління, котра спостерігалася, змінювалася із року в рік,
від десятиліття до десятиліття та із місця у місце, як це і очікувалося від
розуміння нашої кліматичної системи. Ці короткострокові варіації
здебільшого зумовлені природними причинами та не суперечать
фундаментальному розумінню того, що довгострокова тенденція до
потепління в основному пов’язана зі змінами рівня СО2 та інших парникових
газів в атмосфері, викликаних діяльністю людини.
Незважаючи на те, що вміст СО2 в атмосфері стабільно зростає, що призводить до
поступового нагрівання земної поверхні, багато природних факторів модулюють це
довгострокове потепління. Великі виверження вулканів збільшують кількість дрібних
частинок у стратосфері. Ці частинки відбивають сонячне світло, що призводить до
короткочасного охолодження поверхні, яке зазвичай триває два-три роки, з наступним
повільним відновленням. Циркуляція океану та змішування змінюються природним
чином у багатьох масштабах часу, спричиняючи коливання температури поверхні моря, а
також зміни швидкості перенесення тепла на більшу глибину. Наприклад, тропічна
частина Тихого океану коливається між теплим Ель-Ніньо та прохолоднішим Ла-Нінья в
часових масштабах від двох до семи років. Вчені вивчають багато різних типів кліматичних
коливань, як от десятирічних і багато десятилітніх часових масштабів у Тихому та
Північноатлантичному океанах. Кожен вид варіації має свої унікальні характеристики. Ці
зміни в океані пов’язані зі значними регіональними та глобальними зрушеннями в
температурі та моделях опадів, які є очевидними у спостереженнях.
На потепління від десятиріччя до десятиріччя також можуть впливати людські чинники,
такі як варіації у викидах парникових газів і аерозолів( частинки в повітрі, котрі можуть
мати ефект як нагрівання, так і охолодження) від вугільних електростанцій та інших
джерел забруднення.
Ці варіації температурного тренду чітко помітні в спостережуваному
температурному записі. Короткострокові природні коливання клімату також
можуть вплинути на сигнал довгострокової зміни клімату, спричиненої
діяльністю людини, і навпаки, оскільки кліматичні коливання в різних
просторових і часових масштабах можуть взаємодіяти одне з одним.
Частково з цієї причини прогнози зміни клімату робляться з використанням
кліматичних моделей(див. довідку,ст.20), які можуть пояснити багато різних
типів кліматичних змін, спричинених діяльністю людини, необхідно робити з
більш довгостроковою перспективою, використовуючи записи, що
охоплюють багато десятиліть.
Рисунок 4. Кліматична система природним чином змінюється з року в рік і від
десятиліття до десятиліття. Щоб зробити надійні висновки про зміну клімату,
спричинену діяльністю людини, зазвичай використовуються багато
десятирічні та триваліші записи. Розрахунок «змінного середнього» протягом
цих довших часових шкал дозволяє легше побачити довгострокові тенденції.
Для глобальної середньої температури за період 1850-2019 рр. (з
використанням даних метеорологічного бюро Великобританії Hadley Centre
щодо середнього значення 1961-90 рр.) графіки показують (угорі) середнє
значення та діапазон невизначеності середньорічної температури за десять
років з центром на будь-яку задану дату; (3-й сюжет) еквівалентне
зображення для 30-річного періоду; і (4-й графік) середні значення за 60
років.
10 Чи означало уповільнення потепління в
період з 2000-х до початку 2010-х років те, що зміни
в кліматі більше не відбуватимуться?
-Ні. Після дуже теплого 1998 року, який прослідував за сильним Ель-Ніньо
1997-98 років, підвищенням середньої температури поверхні Землі
сповільнилося, у порівняні із попереднім десятиліттям швидкого підвищення
температури. Незважаючи на повільніші темпи потепління, 2000-ні роки біли
значно теплішими, ніж 1990-ті. Обмежений період повільнішого потепління
закінчився різким стрибком до більш високих температур між 2014 та 2015
роками, при цьому всі роки з 2015 по 2019 біли теплішими, ніж будь-який
попередній рік в інструментальних записах. Короткочасне уповільнення
нагрівання поверхні Землі не скасовує нашого розуміння довготермінових
змін глобальної температури, що виникають через спричинені людиною
зміни парникових газів.
Десятиліття повільного потепління, а також десятиліття прискореного потепління
відбуваються природно в кліматичній системі. Десятиліття, які є холодними чи теплими
порівняно з довгостроковою тенденцією, видно у спостереженнях за останні 150 років і
також фіксуються кліматичними моделями. Через те, що атмосфера зберігає дуже мало
тепла де-ін-де в кліматичній системі та у змінах зовнішнього впливу на клімат( до
прикладу, частинки, утворенні з матеріалу, піднятого високо в атмосферу внаслідок
виверження вулкану).
Понад 90% тепла, доданого до системи Землі за останні десятиліття, поглинається
океанами і лише повільно проникає глибоко у воду. Швидше проникнення тепла у
глибший океан сповільнить потепління, котре спостерігається на поверхні та в атмосфері,
але саме по собі це не змінить довготривале потепління, яке відбуватиметься від певної
кількості СО2. Наприклад, нещодавні дослідження показують, що деяка кількість тепла
надходить з океану в атмосферу під час теплого явища Ель-Ніньо, а більше тепла проникає
в океанські глибини з більш холодним явищем Ла-Нінья. Такі зміни відбуваються
неодноразово протягом багатьох десятиліть. Прикладом є велика подія Ель-Ніньо в 1997-
98 роках, коли середня температура повітря підскочила до найвищого рівня у 20-му
столітті, оскільки океан втрачав тепло в атмосферу, головною причиною стало
випаровування.

Навіть, під час уповільнення підвищення температури земної поверхні все ще була
очевидна довгострокова тенденція до потепління. за цей період, наприклад, були
задокументовані рекордні хвилі спеки в Європі(літо 2003 року), в Росії(літо 2010 року), в
США(липень 2012 року) та в Австралії(січень 2013 року). Кожне із останніх чотирьох
десятиліть було теплішим, ніж будь-яке попереднє десятиліття з моменту запровадження
широких вимірювань термометром у 1850-х роках. Постійні наслідки потепління клімату
проявляються в тенденціях до підвищення рівня тепла в океані та рівня моря, а також у
тривалому таненні морського льоду Арктики, льодовиків та крижаного покриву
Гренландії.

ОСНОВНІ КЛІМАТИЧНІ
ЗМІНИ
Парникові гази впливають на енергетичний баланс Землі та клімат.
Сонце служить основним джерелом енергії для клімату Землі. Частина вхідного сонячного
світла відбивається прямо назад у космос, особливо яскравими поверхнями, такими як лід
і хмари, а решта абсорбується поверхнею та атмосферою. Велика частина цієї поглиненої
сонячної енергії повторно випромінюється у вигляді тепла(довгохвильове або
інфрачервоне випромінювання). Атмосфера у свою чергу, поглинає і випромінює тепло,
частина якого виходить у космос. Будь-яке порушення цього балансу вхідної та вихідної
енергії вплине на клімат. Наприклад, невеликі зміни у вироблені енергії від Сонця
безпосередньо впливатимуть на цей баланс.
Якби вся теплова енергія, що виділяється із земної поверхні, проходила через атмосферу
безпосередньо в космос, середня температура поверхні Землі була б на десятки градусів
холоднішою, ніж сьогодні. Парникові гази в атмосфері, включаючи водяну пару,
вуглекислий газ, метан і закис азоту, роблять поверхню набагато теплішою, ніж це,
оскільки вони поглинають і випромінюють теплову енергію в усіх відомих
напрямках(включно із нижнім), зберігаючи поверхню Землі та нижню частину атмосфери
теплою. Без цього парникового ефекту життя, яке ми знаємо, не могло б виникнути на
нашій планеті. Додавання в атмосферу більшої кількості парникових газів робить її ще
ефективнішою для запобігання виходу тепла в космос. Коли енергії, що виходить, менше,
ніж енергії, що надходить , Земля нагрівається, поки не встановиться новий баланс.
Малюнок 1В.Парникові гази в
атмосфері, включаючи водяну
пару, вуглекислий газ, метан і
закис азоту, роблять поверхню
набагато теплішою, ніж це,
оскільки вони поглинають і
випромінюють теплову енергію в
усіх відомих напрямках(включно із
нижнім), зберігаючи поверхню
Землі та нижню частину
атмосфери теплою. Без цього
парникового ефекту життя, яке
ми знаємо, не могло б виникнути
на нашій планеті. Додавання в
атмосферу більшої кількості
парникових газів робить її ще ефективнішою для запобігання виходу тепла в космос.
Коли енергії, що виходить, менше, ніж енергії, що надходить , Земля нагрівається, поки
не встановиться новий баланс
Парникові гази, що утворюються в результаті діяльності людини, змінюють енергетичний
баланс Землі, а отже, і клімат. Люди також впливають на клімат, змінюючи природу
поверхні суші(наприклад, вирубуючи ліси для ведення сільського господарства) і через
викиди забруднюючих речовин, які впливають на кількість і тип частинок в атмосфері.
Вчені визначили, що, якщо врахувати всі людські та природні фактори, кліматичний
баланс Землі змінився в бік потепління, причому найбільший внесок вносить збільшення
СО2.

ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ
СПРИЧИНИЛА ВИКИД
ПАРНИКОВИХ ГАЗІВ У АТМОСФЕРУ
Концентрація вуглекислого газу, метану та оксиду азоту в атмосфері значно зросла після
промислової революції. у випадку вуглекислого газу середня концентрація, виміряна в
обсерваторії Мауна-Лоа на Гаваях, зросла з 316 частин на мільйон(ппм), у 1959
році(перший повний рік доступних даних) до понад 411 частин на мільйон у 2019 році. Ті
самі показники збільшення біло зафіксовано на багатьох інших станціях по всьому світу. З
до індустріальних часів концентрація СО2 в атмосфері зросла більш, ніж 40% , метану-
більше, ніж на 150%, а оксиду азоту- приблизно на 20%. Більше половини збільшення СО2
відбулося з 1970 року. Збільшення всіх трьох газів сприяє нагріванню поверхні Землі,
причому збільшення СО2 відіграє найбільшу роль. Перегляньте сторінку В3, щоб дізнатися
про джерела парникових газів, які викидає людина.
Вчені дослідили парникові гази в контексті минулого. Аналіз повітря , захопленого
льодом, який із часом накопичувався в Антарктиді, показує, що концентрація СО2 почала
значно зростати в 19 столітті, після того, як протягом попередніх 10.000 років залишалася в
діапазоні від 260 до 280 частин на
мільйон.

Малюнок B2. Вимірювання

вмісту CO2 в атмосфері з
1958 року в Мауна-Лоа на
Гаваях (чорний) і на
Південному полюсі
(червоний) показують
постійне щорічне збільшення
концентрації CO2 в
атмосфері. Вимірювання проводяться у віддалених місцях, подібних до цих,
оскільки на них не дуже впливають місцеві процеси, тому вони є
репрезентативними для фонової атмосфери. Маленький зубчастий малюнок
вгору-вниз відображає сезонні зміни у вивільненні та поглинанні CO2
рослинами. Джерело: програма Scripps CO2

Записи кернів льоду за 800.000 років показують , що на протязі цього часу

концентрація СО2 залишалася в діапазоні від 170 до 300 частин на мільйон
протягом багатьох циклів «льодовикового періоду»(див. стор.В4, щоб
дізнатися про льодовикові періоди), і жодна концентрація не перевищувала
300 ппм , спостерігається в записах кернів льоду за останні 200 років.
Малюнок B3. Варіації
CO2 протягом останніх
1000 років, отримані в
результаті аналізу
повітря, захопленого
ядром льоду,
вилученого з
Антарктиди (червоні
квадрати), показують
різке зростання
атмосферного CO2,
починаючи з кінця 19 століття. Сучасні атмосферні вимірювання з Мауна-Лоа
накладаються сірим кольором. Джерело: малюнок Еріка Вольфа, дані
Etheridge et.al., 1996; MacFarling Meure та ін., 2006; Програма CO2 Скріппса.
Дізнайтеся про джерела парникових газів, які викидаються завдяки людині:
 Вуглекислий газ (CO2) має як природні, так і людські джерела, але рівень CO2
зростає головним чином через спалювання викопного палива, виробництво
 цементу, вирубку лісів (що зменшує CO2, що поглинається деревами, і збільшує
CO2, що виділяється в результаті розкладання детриту) та інші зміни
землекористування. Збільшення CO2 є найбільшим фактором глобального
потепління

 Метан (CH4) має як людські, так і природні джерела, і його рівні значно зросли з
до індустріальних часів через діяльність людини, таку як розведення худоби,
вирощування рису-рису, заповнення сміттєзвалищ і використання природного
газу (який в основному складається з CH4, деякі з яких можуть бути
звільняється, коли його видобуто, транспортовано та використано)

 Концентрація закису азоту (N2O) зросла головним чином через

сільськогосподарську діяльність, таку як використання азотних добрив і зміни
землекористування

 Галоген вуглеці, у тому числі хлорфторвуглеці (CFC), є хімічними речовинами, які

використовуються як холодоагенти та антипірену. Крім того, що фреону є
потужними парниковими газами, вони також руйнують озоновий шар.
Виробництво більшості фреонів зараз заборонено, тому їх вплив починає
зменшуватися. Однак багато замінників ХФУ також є сильними парниковими
газами, і їх концентрація інших галоген вуглеводнів продовжує зростати

Вимірювання форм(ізотопів0 вуглецю в сучасній атмосфері показують чіткий відбиток того

додавання «старого» вуглецю(збідненого природним радіоактивним С14), що надходить
від згоряння викопного палива(на відміну, від «нового» вуглецю», котрий надходить від
живої системи). Окрім того, відомо, що людська діяльність(за винятком змін у
землекористуванні) наразі викидає приблизно 10 мільярдів тон вуглецю щороку, в
основному за рахунок спалювання викопного палива, чого більш, ніж достатньо, щоб
пояснити спостережуване збільшення концентрації.
Ці та інші докази, безсумнівно вказують на те, що підвищена концентрація СО2 в нашій
атмосфері є результатом діяльності людини.

КЛІМАТИЧНІ ДАНІ ПОКАЗУЮТЬ

ТЕНДЕНЦІЮ ДО ПОТЕПЛІННЯ

Оцінка підвищення глобальної середньої температури повітря на поверхні вимагає

ретельного аналізу мільйонів вимірювань з усього світу, включно з наземними станціями,
кораблями та супутниками. Незважаючи на численні ускладнення узагальнення таких
даних, кілька незалежних команд дійшли окремого висновку, що середня глобальна
температура повітря на поверхні піднялася приблизно на 1 градус за Цельсієм(1.8 градус
за Фаренгейтом) з 1900 року. Хоча записи показують кілька пауз і прискорень у тенденції
підвищення, кожне із останніх чотирьох десятиліть було теплішим, ніж будь-яке інше
десятиліття в інструментальних записах з 1850 року. Повертаючись назад у минуле до
того, як точні термометри були широкодоступні, температури можна реконструювати за
допомогою чутливих до клімату індикаторів «проксі» в таких матеріалах, як кільця дерев,
кернах льоду та морських відкладах.
Дізнайтеся про льодовикові періоди:
 Детальний аналіз океанських відкладів, кернів льоду та інших даних показує, що
принаймні протягом останніх 2,6 мільйонів років Земля пройшла через тривалі
періоди, коли температури були набагато нижчими, ніж сьогодні, і товсті ковдри
льоду покривали великі території Північної півкулі. Ці тривалі похолодання, які
тривали в останніх циклах близько 100 000 років, були перервані коротшими
теплими «міжльодовиковими» періодами, включаючи останні 10 000 років.

 Завдяки поєднанню теорії, спостережень і моделювання вчені дійшли висновку, що

льодовикові періоди викликані періодичними коливаннями орбіти Землі, які
головним чином змінюють регіональний і сезонний розподіл сонячної енергії, що
досягає Землі. Ці відносно невеликі зміни в сонячній енергії посилюються протягом
тисяч років поступовими змінами в льодовому покриві Землі (кріосфері), особливо
в Північній півкулі, і в складі атмосфери, що зрештою призводить до великих змін
глобальної температури.

 Середня глобальна зміна температури протягом циклу льодовикового

періоду оцінюється у 5 градусів +- 1 градус за Цельсієм( 9 градусів +- 2
градуси за Фаренгейтом)
.
Порівняння запису термометра з цими проксі-вимірюваннями свідчить про
те, що час з початку 1980-х років був найтеплішим за 40 років принаймні за
вісім століть і що глобальна температура підвищується до пікових
температур, які востаннє спостерігалися 5 000-10 000 років тому в
найтеплішій частині нашого нинішнього міжльодовикового періоду.
Багато інших наслідків, пов’язаних із тенденцією до потепління, стали
очевидними в останні роки. Арктичний літній морський льодовий покрив
різко скоротився. Зросла теплоємність океану. Глобальний середній рівень
моря піднявся приблизно на 16 см (6 дюймів) з 1901 року як через
розширення теплішої океанської води, так і через додавання талих вод із
льодовиків і крижаних покривів на суші. Потепління та зміни кількості опадів
змінюють географічні ареали багатьох видів рослин і тварин і час їх життєвих
циклів. Окрім впливу на клімат, частина надлишку CO2 в атмосфері
поглинається океаном, змінюючи його хімічний склад (спричиняючи
підкислення океану)
 Малюнок B4. Глобальна
середня температура
поверхні Землі
підвищилася, як показано
на цьому графіку
комбінованих вимірювань
суші та океану з 1850 по
2019 рік, отриманих на
основі трьох незалежних
аналізів доступних наборів
даних. Верхня панель
показує середньорічні
значення з трьох аналізів,
нижня панель показує
десятирічні середні
значення, включаючи
діапазон невизначеності (сірі смуги) для темно-бордової дати
(HadCRUT4). Зміни температури відносяться до глобальної середньої
температури поверхні, усередненої за 1961-1990 роки. Джерело: NOAA
Climate.gov, на основі AR5 IPCC. Дані UK Met Office Hadley Centre
(бордовий); Національне управління з аеронавтики та дослідження
космічного простору США Інститут космічних досліджень імені
Годдарда (червоний) і Національне управління океанічних і атмосферних
досліджень США Національні центри екологічної інформації
(помаранчевий)

Н А Ш К Л І М А Т Ф О Р М У Ю ТЬ Б А Г А Т О С КЛ А Д Н И Х П Р О Ц Е С І В

Виходячи лише з фізичної кількості енергії, яку CO2 поглинає та виділяє,

подвоєння концентрації CO2 в атмосфері порівняно з до індустріальним рівнем
(приблизно до 560 частин на мільйон) саме по собі спричинить глобальне
підвищення середньої температури приблизно на 1 градус за Цельсієм(1.8 градус
за Фаренгейтом). Однак у загальній кліматичній системі все складніше; потепління
призводить до подальших ефектів (зворотного зв’язку), які або посилюють, або
послаблюють початкове потепління.

Найважливіші зворотні зв'язки включають різні форми води. Тепліша атмосфера

зазвичай містить більше водяної пари. Водяна пара є сильним парниковим газом,
що спричиняє більше потепління; його короткий час життя в атмосфері зберігає його
збільшення в основному в стелі з потеплінням. Таким чином, водяна пара розглядається
як підсилювач, а не рушійна сила зміни клімату. Вищі температури в полярних регіонах
тануть морський лід і зменшують сезонний сніговий покрив, оголюючи темнішу поверхню
океану та суші, які можуть поглинати більше тепла, викликаючи подальше потепління.
Інший важливий, але невизначений відгук стосується змін у хмарах. Потепління та
збільшення кількості водяної пари разом можуть спричинити збільшення або зменшення
хмарного покриву, що може або посилити, або пом’якшити зміну температури залежно
від змін горизонтального протяжності, висоти та властивостей хмар. Остання наукова
оцінка вказує на те, що загальний глобальний ефект змін хмарності, ймовірно, посилить
потепління.

Океан пом'якшує зміни клімату. Океан є величезним резервуаром тепла, але важко
нагріти його всю глибину, тому що тепла вода має тенденцію залишатися біля поверхні.
Швидкість, з якою тепло передається глибинам океану, тому повільна; воно змінюється
від року до року та від десятиліття до десятиліття, і це допомагає визначити швидкість
потепління на поверхні. Спостереження за океаном під його поверхнею були обмежені
приблизно до 1970 року, але тоді наука потепління верхніх 700 м (2300 футів) є
очевидним, і більш глибоке потепління також чітко спостерігається приблизно з 1990 року.
Температура поверхні та кількість опадів у більшості регіонів значно відрізняються від
середньосвітових через географічне розташування, зокрема широту та континентальне
положення. Як середні значення температури, кількості опадів, так і їх екстремальні
значення (які, як правило, мають найбільший вплив на природні системи та людську
інфраструктуру), також сильно залежать від місцевих моделей вітрів.

Оцінка ефектів процесів зворотного зв’язку, темпів потепління та регіональних

кліматичних змін вимагає використання математичних моделей атмосфери, океану, землі
та льоду (кріосфери), побудованих на встановлених законах фізики та новітньому
розумінні фізичних, хімічних і біологічні процеси, що впливають на клімат, і запускаються
на потужних комп’ютерах. Моделі розрізняються у своїх прогнозах очікуваного
додаткового потепління (залежно від типу моделі та припущень, що використовуються
для моделювання певних кліматичних процесів, зокрема утворення хмар і змішування
океану), але всі такі моделі погоджуються, що загальний чистий ефект зворотного зв’язку є
для посилення прогріву

ЛЮДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗМІНЮЄ КЛІМАТ

Ретельний аналіз усіх даних і рядів доказів показує, що більшість спостережуваного

глобального потепління за останні 50 років або близько того не можна пояснити
природними причинами, а натомість вимагає значної ролі впливу людської діяльності
Щоб розрізнити вплив людини на клімат, вчені повинні розглянути багато природних
коливань, які впливають на температуру, опади та інші аспекти клімату від локального до
глобального масштабу, у часових масштабах від днів до десятиліть і довше. Однією з
природних змін є південне коливання Ель-Ніньо (ENSO), нерегулярне чергування між
потеплінням і похолоданням (триває приблизно від двох до семи років) в екваторіальній
частині Тихого океану, що спричиняє значні щорічні регіональні та глобальні зміни в
режимі температури та кількості опадів. Виверження вулканів також змінюють клімат,
частково збільшуючи кількість дрібних (аерозольних) частинок у стратосфері, які
відбивають або поглинають сонячне світло, що призводить до короткочасного
охолодження поверхні, яке зазвичай триває близько двох-трьох років. Протягом сотень
тисяч років повільних, повторюваних коливань орбіти Землі навколо Сонця, які змінюють
розподіл сонячної енергії, яку отримує Земля, було достатньо, щоб запустити цикли
льодовикового періоду за останні 800 000 років.
Зняття відбитків пальців є потужним способом вивчення причин зміни клімату. Різні
впливи на клімат призводять до різних моделей, які можна побачити в кліматичних
записах. Це стає очевидним, коли вчені досліджують зміни середньої температури на
планеті й уважніше розглядають географічні та часові закономірності зміни клімату.
Наприклад, збільшення вихідної енергії Сонця призведе до зовсім іншої моделі зміни
температури (на поверхні Землі та вертикально в атмосфері) порівняно з тим, що
спричинено збільшенням концентрації CO2. Спостережувані зміни температури
атмосфери показують, що відбиток набагато ближче до відбитка тривалого збільшення
CO2, ніж до коливання Сонця.
Дізнайтеся більше про інші людські причини зміни клімату:
 Окрім викидів парникових газів, діяльність людини також змінила енергетичний
баланс Землі через, наприклад:

 Зміни у землекористуванні. Зміни в тому, як люди використовують землю,

наприклад, для лісів, ферм або міст, можуть призвести як до потепління, так і до
охолодження на місцевому рівні, змінюючи відбивну здатність поверхонь Землі
(впливаючи на те, скільки сонячного світла надсилається назад у космос) і
змінюючи ступінь вологості регіон є.
 Викиди населення (крім парникових газів). Деякі промислові та
сільськогосподарські процеси викидають забруднюючі речовини, які утворюють
аерозолі (дрібні краплі або частинки, що зважені в атмосфері). Більшість аерозолів
охолоджують Землю, відбиваючи сонячне світло назад у космос. Деякі аерозолі
також впливають на формування хмар, які можуть мати ефект зігрівання або
охолодження залежно від їх типу та розташування. Частинки чорного вуглецю (або
«сажі»), що утворюються під час спалювання викопного палива або рослинності,
зазвичай мають тепловий ефект, оскільки вони поглинають сонячне
випромінювання, що надходить.

Вчені регулярно перевіряють, чи можуть суто природні зміни на Сонці, вулканічна

активність або мінливість клімату в Інтернеті правдоподібно пояснити моделі змін, які
вони спостерігали в багатьох різних аспектах кліматичної системи. Ці аналізи показали, що
кліматичні зміни, які спостерігаються за останні кілька десятиліть, не можна пояснити
лише природними факторами.

ЯК ЗМІНИТЬСЯ КЛІМАТ У
МАЙ БУТНЬОМУ?
Вчені досягли значних успіхів у спостереженнях, теорії та моделюванні кліматичної
системи Землі, і ці досягнення дозволили їм прогнозувати майбутні зміни клімату з усе
більшою впевненістю. Тим не менш, кілька основних проблем не дозволяють дати точні
оцінки того, як глобальні або регіональні температурні тенденції розвиватимуться
десятиліття за десятиліттям у майбутньому. По-перше, ми не можемо передбачити,
скільки СО2 викидає діяльність людини, оскільки це залежить від таких факторів, як
розвиток світової економіки та зміни виробництва та споживання енергії суспільством у
найближчі десятиліття. По-друге, з нинішнім розумінням складності того, як працюють
кліматичні зворотні зв’язки, існує ряд можливих результатів навіть для певного сценарію
викидів CO2. Нарешті, протягом десятиліття або близько того природна мінливість може
модулювати вплив основної тенденції температури. У сукупності всі прогнози моделі
вказують на те, що Земля продовжить нагріватися значно більше протягом наступних
кількох десятиліть або століть. Якби не було технологічних або політичних змін,
спрямованих на зменшення тенденцій викидів з їхньої поточної траєкторії, то протягом 21
століття можна було б очікувати подальше глобальне потепління в середньому на 2,6-4,8
градуси за Цельсієм(4.7-8.6 градусів за Фаренгейтом) на додаток до того, що вже
відбулося. Прогнозувати, що ці діапазони можуть означати для клімату в будь-якій
конкретній місцевості, є складною науковою проблемою, але оцінки продовжують
удосконалюватися в міру розвитку регіональних і місцевих моделей.
Малюнок B5. Обсяг і темпи очікуваного потепління в 21 столітті залежать від загальної
кількості парникових газів, які викидає людство. Моделі прогнозують підвищення
температури для звичайного сценарію
викидів (червоним) і агресивного
скорочення викидів, яке впаде близько до
нуля через 50 років (синім). Чорний – це
змодельована оцінка минулого потепління.
Кожна суцільна лінія представляє середнє
значення різних циклів моделі з
використанням того самого сценарію
викидів, а заштриховані області
забезпечують міру розкиду (одне
стандартне відхилення) між змінами температури, прогнозованими різними моделями.
Усі дані відносяться до базового періоду (встановлено на нуль) 1986-2005. Джерело: на
основі AR5 IPCC

Запитання

11 Якщо у світі глобальне потепління, чому деякі

вітри влітку залишаються дуже холодними?
-Глобальне потепління є довгостроковою тенденцією, але це не означає, що
кожен рік буде теплішим за попередній. Повсякденні та щорічні зміни цих
самих погодних умов продовжуватимуть створювати незвично холодні дні та
ночі, зими та літа, навіть за умови, що клімат потеплішає.
Кліматичні зміни означають не лише зміни глобальної середньої температури поверхні, а
й зміни атмосферної циркуляції, розміру та моделей природних коливань клімату та
місцевої погоди. Події Ла-Ніньї змінюють погодні умови таким чином, що певні регіони
стають більш вологими, а вологе літо загалом прохолоднішим. Сильніші вітри з полярних
регіонів іноді можуть сприяти до більш холодної зими. Подібним чином, стійкість фази
атмосферної циркуляції, відомої як Північноатлантичне коливання, сприяло кільком
нещодавнім холодним зимам у Європі, східній частині Північної Америки та Північній Азії.

Моделі циркуляції атмосфери та океану змінюватимуться разом із нагріванням Землі та

впливатимуть на сліди шторму та багато інших аспектів погоди. Глобальне потепління
змінює шанси на користь більшої кількості теплих днів і сезонів, і меншої кількості
холодних днів і сезонів. Наприклад, у континентальній частині Сполучених Штатів у 1960-х
роках було більше щоденних рекордно низьких температур, але у 2000-х роках рекордно
високих температур було вдвічі більше, ніж низьких. Іншим важливим прикладом зміни
шансів є те, що за останні десятиліття хвилі спеки почастішали у значних частинах Європи,
Азії, Південної Америки та Австралії. Хвилі морської спеки також посилюються.

12 Чому рівень морського льоду Арктики

зменшується, а рівень морського льоду Антарктики
майже не змінився?
-На площу морського льоду впливають вітри та океанські течії, а також
температура. Морський лід у частково замкнутому Північно-Льодовитому
океані, схоже, безпосередньо реагує на потепління, тоді, як зміни у вітрах і в
океані, здається, домінують у моделях змін клімату та морського льоду в
океані навколо Антарктиди.
Деякі відмінності в сезонній площі морського льоду між Арктикою та Антарктикою
зумовлені основним географічним положенням та його впливом на атмосферну та
океанічну циркуляцію. Арктика - це океанський басейн, оточений переважно гірськими
континентальними масивами суші, а Антарктида - це континент, оточений океаном. В
Арктиці площа морського льоду обмежена навколишніми масивами суші. Взимку в
Південному океані морський лід може вільно поширюватися в навколишній океан, а його
південну межу встановлює берегова лінія Антарктиди. Оскільки морський лід Антарктики
утворюється на широтах далі від Південного полюса (і ближче до екватора), літа
залишається менше. Площа морського льоду на обох полюсах змінюється сезонно; однак
довгострокова мінливість літньої та зимової площі льоду різна в кожній півкулі, частково
через ці основні географічні відмінності.
Морський лід в Арктиці різко зменшився з кінця 1970-х років, особливо влітку та восени.
З моменту початку супутникового запису в 1978 році річна мінімальна площа арктичного
морського льоду (яка припадає на вересень) зменшилася приблизно на 40%. Кожної
арктичної зими крижаний покрив знову розширюється, але лід тонший, ніж був раніше.
Оцінки минулого поширення морського льоду свідчать
про те, що це зниження може бути безпрецедентним
принаймні за останні 1450 років. Оскільки морський лід
має високу відбивну здатність, потепління посилюється,
коли лід зменшується, і більше сонячного світла
поглинається більш темною поверхнею океану.

Морський лід в Антарктиці продемонстрував незначне

збільшення загальної площі з 1979 по 2014 роки, хоча в
деяких районах, наприклад на заході Антарктичного
півострова, спостерігалося зменшення . Короткострокові
тенденції в Південному океані, такі як ті, що
спостерігаються, можуть легко виникнути через природну
мінливість атмосферу, океану та системи морського
льоду. Зміни в моделях приземних вітрів навколо
континенту сприяли антарктичній моделі зміни морського
льоду; океанські фактори, такі як: додавання прохолодної
прісної води від танення шельфових льодів, також могли зіграти свою роль. Однак, після
2014 року, площа антарктичного льоду почала зменшуватись, досягнувши рекордно
низького рівня( за 40 років супутникових даних), у 2017 році та залишаючись низькою
протягом наступних двох років.
Малюнок 5. Площа арктичного літнього морського
льоду в 2012 році (виміряна у вересні) була
рекордно низькою, показано (білим) порівняно з
середньою площею літнього морського льоду за
1979-2000 роки (помаранчевим контуром). У
2013 році площа арктичного літнього морського
льоду дещо відновилася, але все ще була
шостою найменшою площею за всю історію
спостережень. У 2019 році площа морського
льоду фактично стала другим найнижчим
мінімумом у супутникових записах разом із 2007
і 2016 роками – позаду лише 2012 року, який все
ще є рекордним
мінімумом. 13
найнижчих
льодових масивів
за епоху
супутників
виникли за останні
13 років. Джерело:
Національний
центр даних про
сніг і лід
13 Як зміни клімату впливають на силу та
частоту повеней, засух, ураганів і торнадо?
- Нижні шари атмосфери Землі стають теплішими та вологішими внаслідок антропогенних
викидів парникових газів. Це дає потенціал для збільшення енергії для штормів і певних
екстремальних погодних явищ. Згідно з теоретичними очікуваннями, типи подій, найбільш
тісно пов’язані з температурою, такі як хвилі спеки та надзвичайно спекотні дні, стають
більш імовірними. Сильні дощі та снігопади (які збільшують ризик повеней) також загалом
стають частішими.
Клімат Землі теплішає, тому в усьому світі спостерігаються частіші та більш інтенсивні
погодні явища. Вчені зазвичай визначають ці погодні явища як "екстремальні", якщо вони
відрізняються від 90% або 95% подібних погодних явищ, які відбувалися раніше в тому
самому регіоні. Багато факторів впливають на будь-яку окрему екстремальну погодну
подію, включаючи закономірності природної мінливості клімату, такі як Ель-Ніньо та Ла-
Нінья, що робить складним завданням віднести будь-яку конкретну екстремальну подію
до зміни клімату, спричиненої людиною. Однак дослідження можуть показати, чи
потепління клімату призвело до того, що подія стала більш серйозною або ймовірною.
Потепління клімату може сприяти інтенсивності теплових хвиль, збільшуючи ймовірність
дуже спекотних днів і ночей. Потепління клімату також збільшує випаровування на суші,
що може погіршити посуху та створити умови, більш сприятливі для дикої природи та
довший сезон дикої природи. Потепління атмосфери також пов’язане з сильнішими
опадами (дощами та сніговими бурями) через підвищення здатності повітря утримувати
вологу. Явища Ель-Ніньо сприяють посусі в багатьох тропічних і субтропічних районах суші,
тоді як явища Ла-Нінья сприяють підвищенню вологи в багатьох місцях. Очікується, що ці
короткострокові та регіональні коливання стануть більш екстремальними в умовах
потепління клімату. Тепла та волога атмосфера Землі та тепліші океани роблять
ймовірним те, що найсильніші урагани будуть більш інтенсивними, випадатимуть більше
опадів, впливатимуть на нові території та, можливо, будуть більшими та тривалішими. Це
підтверджується наявними даними спостережень у Північній Атлантиці. Крім того,
підвищення рівня моря (див. запитання 14) збільшує кількість морської води, яка
виштовхується до берега під час прибережних штормів, що, разом із більшою кількістю
опадів, спричинених штормами, може призвести до більш руйнівних штормових хвиль і
повеней. Хоча глобальне потепління, ймовірно, робить урагани більш інтенсивними, зміна
кількості ураганів щороку є досить невизначеною. Це залишається предметом поточних
досліджень. Очікується, що деякі умови, сприятливі для сильних гроз, які породжують
торнадо, збільшиться з потеплінням, але існує невизначеність щодо інших факторів, які
впливають на формування торнадо, таких як зміни у вертикальних і горизонтальних
коливаннях вітру.
14 Як швидко підіймається рівень моря?
- Довгострокові вимірювання марок припливів і останні супутникові дані показують, що
глобальний рівень моря підвищується, причому найкраща оцінка середнього глобального
підвищення за останнє десятиліття становить 3,6 мм на рік (0,14 дюйма на рік). Швидкість
підвищення рівня моря зросла після того, як у 1992 році було розпочато вимірювання з
космосу за допомогою альтиметрії; Домінуючим фактором глобального підвищення
середнього рівня моря з 1970 року є потепління, спричинене людиною. Загальне
спостережуване зростання з 1902 року становить приблизно 16 см (6 дюймів).
Підвищення рівня моря було спричинене збільшенням об’єму води в міру нагрівання
океану, таненням гірських льодовиків у всіх регіонах світу та втратою маси з льодових
покривів Гренландії та Антарктики. Усе це є результатом потепління клімату. Коливання
рівня моря також відбуваються через зміни кількості води, що накопичується на суші.
Рівень зміни рівня моря в будь-якому конкретному місці також залежить від ряду інших
факторів, у тому числі від того, чи спричиняють регіональні геологічні процеси та відтік
суші, обтяженої попередніми льодовими покривами, підняття або опускання самої суші, а
також від того, чи відбуваються зміни в вітри та течії накопичують океанську воду на
деяких узбережжях або відсувають воду. Ефект підвищення рівня моря відчувається
найбільш гостро у збільшенні частоти та інтенсивності випадкових штормових нагонів.
Якщо викиди CO2 та інших парникових газів продовжуватимуть збільшуватися за їх
нинішньою траєкторією, прогнозується, що рівень моря може підвищитися, як мінімум, ще
на 0,4-0,8 м (1,3-2,6 футів) до 2100 року, хоча майбутнє танення льодовикового покриву
може призвести до цього. значення значно вищі. Крім того, підвищення рівня моря не
припиниться в 2100 році; рівень моря буде набагато вищим у наступні століття, оскільки
море продовжує набирати тепло, а льодовики продовжують відступати. Залишається
важко передбачити деталі того, як крижані покриви Гренландії та Антарктики відреагують
на продовження потепління, але вважається, що Гренландія та, можливо, Західна
Антарктида продовжуватимуть втрачати масу, тоді як більш холодні частини Антарктиди
можуть набирати масу, оскільки отримують більше снігопад з більш теплого повітря, що
містить більше вологи. Рівень моря в останній міжльодовиковий (теплий) період
приблизно 125 000 років тому досяг піку на 5-10 м вище сучасного рівня. У цей період у
полярних регіонах було тепліше, ніж зараз. Це свідчить про те, що протягом тисячоліть
тривалі періоди підвищеного тепла призведуть до дуже значних втрат частин
Гренландського й Антарктичного льодовикових щитів і, як наслідок, до висихання рису на
рівні моря.
Рисунок 6. Спостереження показують, що глобальний середній рівень моря піднявся приблизно на 16 см (6
дюймів) з кінця 19 століття. В останні десятиліття рівень моря зростає швидше; Вимірювання за допомогою
датчиків припливів (синій) і супутників (червоний) показують, що найкраща оцінка середнього підвищення
рівня моря за останнє десятиліття
зосереджена на 3,6 мм на рік (0,14
дюйма на рік). Площа відтінків
представляє невизначеність рівня
моря, яка зменшилася, оскільки
кількість точок вимірювання, що
використовуються для розрахунку
глобальних середніх значень, і кількість
точок даних збільшилася. Джерело:
Шум і Куо (2011)
15 Що називають підкисленням океану і чому
це так важливо?
-Пряме спостереження за хімією океану показало, що хімічний баланс
морської води змінився до більш кислого стану (нижчий рН). Деякі морські
організми (наприклад, корали та деякі молюски) мають раковини, що
складаються з карбонату кальцію, який легше розчиняється в кислоті.

CO2 розчиняється у воді з утворенням слабкої кислоти, і океани поглинули

приблизно третину CO2, що утворюється в результаті людської діяльності, що
призводить до постійного зниження рівня pH океану. Зі збільшенням
атмосферного CO2 цей хімічний баланс зміниться ще більше протягом
наступного століття. Лабораторні та інші експерименти показують, що за
високих рівнів CO2 і в більш кислих водах деякі морські види мають
деформовану раковину та нижчі темпи росту, хоча ефект різний для різних
видів. Підкислення також змінює кругообіг поживних речовин і багатьох
інших елементів і сполучень в океані, і, ймовірно, змінить конкурентну
перевагу між видами, вплив на морські екосистеми та харчову мережу ще не
визначено.

Малюнок 7. Зі збільшенням
CO2 у повітрі спостерігалося
збільшення вмісту CO2 на
поверхні океану (верхнє
поле) та зниження рН
морської води (нижнє
поле). Джерело:
адаптовано з Dore et.al.
(2009) та Bates et.al. (2012)
16 Наскільки учені впевнені у тому, що поверхня
Землі буде нагріватися й надалі протягом наступного
століття?
-Дуже впевнені. Якщо викиди продовжуватимуться на своїй нинішній траєкторії, без
технологічних чи регуляторних заходів, то протягом 21 століття можна очікувати
потепління на 2,6-4,8 градуси за Цельсієм(4.7-8.6 градусів за Фаренгейтом) на додаток до
того, що вже відбулося.
Потепління внаслідок надходження в атмосферу великої кількості парникових газів можна
зрозуміти з точки зору основних властивостей парникових газів. Це, у свою чергу, призведе до
багатьох змін у природних кліматичних процесах із чистим ефектом посилення потепління. Розмір
потепління значною мірою залежить від кількості парникових газів, що накопичуються в
атмосфері, і, отже, від траєкторії викидів. Якщо загальні кумулятивні викиди з 1875 року
тримаються на рівні нижче приблизно 900 гігатон (900 мільярдів тон) вуглецю, то є дві третини
шансів утримати підвищення глобальної середньої температури з до індустріального періоду
нижче 2 градусів за Цельсієм(3.6 градусів за Фаренгейтом)Проте дві третини цієї кількості вже
викинуто. Мета утримання зростання глобальної середньої температури нижче 1,5 градуси за
Цельсієм(2.7 градуси за Фаренгейтом) дозволить зменшити загальні сукупні викиди з 1875 року.
Виходячи лише з встановленої фізики кількості тепла, яке CO2 поглинає та виділяє, подвоєння
концентрації CO2 в атмосфері від до індустріального рівня (приблизно до 560 частин на мільйон)
саме по собі, без посилення будь-якими іншими ефектами, спричинить глобальне підвищення
середньої температури на близько 1 градусу за Цельсієм( 1.8 градусів за Фаренгейтом). Однак
загальна кількість нагрівання від заданої кількості викидів залежить від ефектів (зворотного
зв’язку), які можуть індивідуально підсилювати або зменшувати початкове нагрівання.
Найважливіший підсилювальний зворотний зв'язок спричинений водяною парою, яка є потужним
парниковим газом. Коли CO2 збільшується та нагріває атмосферу, тепліше повітря може
утримувати більше вологи та затримувати більше тепла в нижніх шарах атмосфери. Крім того, у
міру танення морського льоду та льодовиків у Арктиці більше сонячного світла поглинається
темнішими поверхнями суші та океану, що спричиняє подальше потепління та подальше танення
льоду та снігу. Найбільша невизначеність у нашому розумінні зворотного зв’язку стосується хмар
(які можуть мати як позитивний, так і негативний зворотний зв’язок) і того, як зміниться
властивості хмар у відповідь на зміну клімату. Інші важливі зворотні зв'язки включають вуглецевий
цикл. Наразі суша та океани разом поглинають приблизно половину CO2, що викидається
внаслідок людської діяльності, але очікується, що здатність суші та океану накопичувати
додатковий вуглець зменшиться з додатковим потеплінням, що призведе до швидшого зростання
атмосферного CO2 та швидшого потепління. Моделі відрізняються у своїх проекціях щодо
очікуваного додаткового потепління, але всі такі моделі погоджуються, що загальний чистий ефект
зворотного зв’язку полягає в посиленні потепління.
Малюнок 8. Якщо викиди продовжуватимуться за поточною траєкторією, без технологічних чи нормативних
заходів, тоді найкраща оцінка полягає в тому, що глобальна середня температура підвищиться ще на 2,6-4,8
градусів до кінця століття (праворуч). Прогнозується,
що площі суші нагріються більше, ніж площі океану, а
отже, більше, ніж середнє глобальне значення. На
малюнку ліворуч показано прогнозоване потепління з
дуже агресивним скороченням викидів. На малюнку
представлено багато модельні оцінки середніх
температур за 2081-2100 рр. порівняно з 1986-2005
рр. Джерело: IPCC AR5
17 Чи викликає підвищення температури
поверхні на кілька градусів великого занепокоєння?
-Так. Незважаючи на те, що підвищення глобальної середньої температури на кілька
градусів не звучить як багато, глобальна середня температура під час останнього
льодовикового періоду була лише приблизно на 4-5 градусів нижче, ніж зараз. Глобальне
потепління лише на кілька градусів буде пов’язане з широкими змінами регіональної та
місцевої температури та опадів, а також із збільшенням деяких типів екстремальних
погодних явищ. Ці та інші зміни (такі як підвищення рівня моря та штормові хвилі)
матимуть серйозний вплив на людські суспільства та світ природи.
Як теорія, так і прямі спостереження підтвердили, що глобальне потепління пов’язане з
більшим нагріванням суші, ніж океанів, зволоженням атмосфери, зміною регіональних
моделей опадів, збільшенням екстремальних погодних явищ, підкисленням океану,
таненням льодовиків і підвищенням рівня моря (що збільшує ризик затоплення
узбережжя та штормового нагону). Уже зараз рекордно високі температури в середньому
значно перевищують рекордно низькі температури, вологі райони стають вологішими,
оскільки сухі райони стають все сухішими, сильні зливи стають сильнішими, а сніговий
покрив (важливе джерело прісної води для багатьох регіонів) зменшується. Очікується, що
ці наслідки посиляться з більшим потеплінням і загрожуватимуть виробництву продуктів
харчування, запасам прісної води, прибережній інфраструктурі та особливо добробуту
величезного населення, яке зараз проживає в низинних районах. Навіть якщо певні
регіони можуть отримати певну місцеву користь від потепління, довгострокові наслідки
загалом будуть руйнівними. Причиною для занепокоєння є не лише підвищення
глобальної середньої температури на кілька градусів, але також важлива швидкість, з
якою відбувається це потепління (див. запитання 6). Швидкі кліматичні зміни, викликані
діяльністю людини, означають, що залишається менше часу для введення адаптаційних
заходів або для адаптації екосистем, що створює більші ризики в районах, вразливих до
більш інтенсивних екстремальних погодних явищ і підвищення рівня моря.

18 Що саме роблять вчені для того, щоб

вирішити ключові непорозуміння та невизначеності
в нашому розумінні кліматичної системи?
-Наука — це безперервний процес спостереження, розуміння, моделювання,
тестування та прогнозування. Прогноз довгострокової тенденції глобального
потепління через збільшення парникових газів є надійним і підтверджується
дедалі більшою кількістю доказів. Тим не менш, розуміння деяких аспектів
зміни клімату залишається неповним. Приклади включають природні
кліматичні коливання в часовому масштабі від десятиліть до сторіччя та в
просторових масштабах від регіональних до місцевих, а також реакції хмар
на зміну клімату, які є областями активних досліджень.
Порівняння прогнозів моделі зі спостереженнями визначає те, що добре
зрозуміло, і водночас виявляє невизначеності або прогалини в нашому
розумінні. Це допомагає визначити пріоритети для нових досліджень. Тому
ретельний моніторинг усієї кліматичної системи — атмосфери, океанів, суші
та льоду — є надзвичайно важливим, оскільки кліматична система може бути
сповнена сюрпризів.

Разом польові та лабораторні дані та теоретичне розуміння

використовуються для вдосконалення моделей кліматичної системи Землі та
покращення представлення ключових процесів у них, особливо тих, що
пов’язані з хмарами, аерозолями та переносом тепла в океани. Це має
вирішальне значення для точного моделювання зміни клімату та пов’язаних
із цим змін у суворих погодних умовах, особливо в регіональному та
місцевому масштабах, що важливо для прийняття політичних рішень

Симуляція того, як хмари змінюватимуться з потеплінням і, у свою чергу,

можуть вплинути на потепління, залишається однією з головних проблем для
глобальних кліматичних моделей, частково через те, що різні типи хмар по-
різному впливають на клімат, а багато хмарних процесів відбуваються в
масштабах, менших, ніж більшість сучасних моделей. вирішити. Більша
потужність комп’ютера вже дозволяє вирішити деякі з цих процесів у
моделях нового покоління.

Десятки груп і дослідницьких установ працюють над кліматичними

моделями, і вчені тепер можуть аналізувати результати практично всіх
основних світових моделей Земної системи та порівнювати їх між собою та зі
спостереженнями. Такі можливості мають величезну користь для виявлення
сильних і слабких сторін різних моделей і діагностики причин відмінностей
між моделями, щоб дослідження могли зосередитися на відповідних
процесах. Відмінності між моделями дозволяють робити оцінки
невизначеності в прогнозах майбутніх змін клімату. Крім того, великі архіви
результатів багатьох різних моделей допомагають вченим визначити аспекти
прогнозів зміни клімату, які є надійними та які можна інтерпретувати з точки
зору відомих фізичних механізмів.

Вивчення того, як клімат реагував на значні зміни в минулому, є ще одним

способом перевірити, чи ми розуміємо, як працюють різні процеси, і чи
здатні моделі надійно працювати в широкому діапазоні умов.
 ЧОМУ КОМП’ЮТЕРНІ МОДЕЛІ
ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ
КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН?

Майбутня еволюція клімату Землі, яка реагує на нинішні швидкі

темпи зростання атмосферного CO2, не має точних аналогів у
минулому, і її неможливо правильно зрозуміти за допомогою
лабораторних експериментів. Оскільки ми також не можемо
проводити навмисні контрольовані експерименти на самій Землі,
комп’ютерні моделі є одними з найважливіших інструментів, які
використовуються для вивчення кліматичної системи Землі.

Кліматичні моделі базуються на математичних рівняннях, які

представляють найкраще розуміння основних законів фізики, хімії
та біології, які керують поведінкою атмосфери, океану, поверхні
суші, льоду та інших частин кліматичної системи, а також взаємодії
між їх. Найповніші кліматичні моделі, моделі Земної системи,
розроблені для моделювання кліматичної системи Землі з такою
кількістю деталей, наскільки це дозволяє наше розуміння та
доступні суперкомп’ютери.

Починаючи з 1960-х років можливості кліматичних моделей

постійно вдосконалювалися. Використовуючи рівняння на основі
фізики, моделі можна перевірити та успішно моделювати широкий
діапазон погодних і кліматичних варіацій, наприклад,
від окремих штормів, меандрів ступеневого потоку,
явищ Ель-Ніньо та клімату минулого століття. Їхні
прогнози щодо найвидатніших особливостей
довгострокового сигналу зміни клімату, викликаного
діяльністю людини, залишаються надійними, оскільки
покоління дедалі складніших моделей дають більш
багаті деталі зміни. Вони також використовуються для
проведення експериментів, щоб виділити конкретні
причини зміни клімату та дослідити наслідки різних сценаріїв
майбутніх викидів парникових газів та інших впливів на клімат.
19 Чи викликають певне занепокоєння сценарії
катастроф, щодо таких переломних моментів, як
«Перекриття Гольфстріму» або викид метану з
Арктики?
Результати найкращих доступних кліматичних моделей не передбачають різкої зміни (або
колапсу) атлантичної меридіональної перекидної циркуляції, яка включає Гольфстрім, у
найближчому майбутньому. Однак це та інші потенційно небезпечні різкі зміни, такі як
вивільнення метану та вуглекислого газу внаслідок танення вічної мерзлоти, залишаються
активними напрямками наукових досліджень. Деякі різкі зміни вже відбуваються,
наприклад, зменшення площі арктичного морського льоду (див. запитання 12), і в міру
потепління не можна виключити можливість інших великих різких змін
Склад атмосфери змінюється до умов, яких не було протягом мільйонів років, тому ми
прямуємо до невідомої території, і невизначеність є великою. Кліматична система
включає багато конкуруючих процесів, які можуть перевести клімат в інший стан
після перевищення порогового значення. Добре відомим прикладом є південно-
північна перекидна циркуляція океану, яка підтримується холодною солоною
водою, що занурюється в Північну Атлантику, і передбачає перенесення
додаткового тепла до Північної Атлантики через Гольфстрім. Під час останнього
льодовикового періоду імпульси прісної води з танучого крижаного покриву над
Північною Америкою призвели до уповільнення цієї перекидної циркуляції. Це
стало причиною масштабних змін клімату в Північній півкулі. Однак освіження
Північної Атлантики внаслідок танення льодовикового щита Гренландії
відбувається поступово, і, отже, не очікується, що це спричинить різкі зміни. Інше
занепокоєння стосується Арктики, де значне потепління може дестабілізувати
метан (парниковий газ), який утримується в океанських відкладеннях і вічній
мерзлоті, потенційно призводячи до швидкого викиду великої кількості метану.
Якби відбувся такий швидкий викид, то відбулися б великі, швидкі кліматичні
зміни. Такі ризиковані зміни вважаються малоймовірними в цьому столітті, але за
визначенням їх важко передбачити. Тому вчені продовжують вивчати можливість
перевищення таких переломних точок, за якими ми ризикуємо великими та
різкими змінами. На додаток до різких змін у самій кліматичній системі, стійка
зміна клімату може перетинати порогові значення, які викликають різкі зміни в
інших системах. У людських системах, наприклад, інфраструктура, як правило, будується з
урахуванням мінливості клімату під час будівництва. Поступові зміни клімату можуть
спричинити різкі зміни в корисності інфраструктури, наприклад, коли підвищення рівня
моря раптово перекриває морські стіни або коли танення вічної мерзлоти викликає
раптове руйнування трубопроводів, будівель або доріг. У природних системах, коли
температура повітря та води підвищується, деякі види, такі як гірська піка та багато
океанських коралів, більше не зможуть вижити у своїх нинішніх середовищах існування та
будуть змушені переселитися (якщо можливо) або швидко адаптуватися. Інші види
можуть почуватися краще в нових умовах, викликаючи різкі зміни в балансі екосистем;
наприклад, високі температури дозволили більшій кількості короїдів вижити взимку в
деяких регіонах, де спалахи жуків знищили ліси.
20 Якщо б викиди парникових газів
припинилися, тобто були зупинені, чи повернувся би
клімат до тих умов, що були 200 років тому?
Ні. Навіть якщо викиди парникових газів раптово припиниться, температурі
поверхні Землі знадобляться тисячі років, щоб охолонути та повернутися до
рівня до індустріальної ери.
Якби викиди CO2 повністю припинилися, знадобилося б багато тисяч років, щоб
атмосферний CO2 повернувся до «до індустріального» рівня через його дуже повільне
переміщення в глибини океану та остаточне поховання в океанських відкладах.
Температура поверхні залишатиметься високою щонайменше тисячу років, що означає
довгострокове зобов’язання зробити планету теплішою через минулі та поточні викиди.
Рівень моря, ймовірно, продовжував би підвищуватися протягом багатьох століть навіть
після того, як температура припинила рости. Потрібне значне охолодження, щоб
повернути назад танення льодовиків і крижаного щита Гренландії, які утворилися під час
минулого холодного клімату. Таким чином, нинішнє нагрівання Землі, спричинене CO2, є,
по суті, незворотним у людському часовому масштабі. Обсяг і швидкість подальшого
потепління майже повністю залежатимуть від того, скільки CO2 викидає людство.

Сценарії майбутніх змін клімату все частіше припускають

використання технологій, які можуть видалити парникові гази з
атмосфери. У таких сценаріях «негативних викидів»
передбачається, що в якийсь момент у майбутньому будуть вжиті
широкі зусилля, які використовують такі технології для видалення
CO2 з атмосфери та зниження його концентрації в атмосфері, тим
самим починаючи змінювати потепління, спричинене CO2, у більш
тривалих часових масштабах. . Розгортання таких технологій у
великих масштабах вимагатиме значного зниження їх вартості.
Навіть якби такі технологічні виправлення були практичними,
істотне скорочення викидів CO2 все одно було б важливим.

Малюнок 9. Якби глобальні викиди раптово припинилися,

знадобилося б багато часу, щоб температура повітря на поверхні
та океан почали охолоджуватися, оскільки надлишок CO2 в
атмосфері залишався б там протягом тривалого часу та
продовжував би нагрівати. . Модельні прогнози показують, як
атмосферні концентрації CO2 (a), температура повітря на поверхні (b) і теплове
розширення океану (c) будуть реагувати на сценарій припинення викидів у звичайному
режимі в 2300 році (червоний), сценарій агресивного скорочення викидів, падіння
близько до нуля через 50 років (помаранчевий) і два проміжні сценарії викидів (зелений і
синій). Невелике зниження температури на рівні 2300 спричинено припиненням викидів
короткочасних парникових газів, у тому числі метану. Джерело: Zickfeld et.al., 2013.
 ЗАКЛЮЧЕННЯ
У цьому документі пояснюється, що існують добре вивчені фізичні
механізми, за допомогою яких зміни в кількості парникових газів
викликають зміни клімату. Було обговорено докази того, що
концентрації цих газів в атмосфері зросли і все ще швидко
зростають, що зміна клімату відбувається і що більшість останніх
змін майже напевно спричинена викидами парникових газів,
спричиненими діяльністю людини. Подальша зміна клімату
неминуча; якщо викиди парникових газів триватимуть
безперервно, майбутні зміни значно перевищуватимуть ті, що
відбулися досі. Залишається ряд оцінок величини та регіонального
вираження майбутніх змін, але очікується посилення
екстремальних кліматичних умов, які можуть негативно вплинути
на природні екосистеми, діяльність людини та інфраструктуру .

Громадяни та уряди можуть вибрати один із кількох варіантів (або суміші цих
варіантів) у відповідь на цю інформацію: вони можуть змінити свою структуру
виробництва та використання енергії, щоб обмежити викиди парникових
газів і, отже, масштаби змін клімату; вони можуть чекати змін і приймати
втрати, шкоду і страждання, які виникають; вони можуть максимально
адаптуватися до фактичних і очікуваних змін; або вони можуть шукати ще
неперевірені «інженерні» рішення для протидії деяким кліматичним змінам,
які б інакше відбулися. Кожен із цих варіантів має ризики, привабливість і
витрати, і те, що насправді зроблено, може бути сумішшю цих різних
варіантів. Різні нації та спільноти відрізнятимуться за своєю вразливістю та
здатністю до адаптації. Треба провести важливу дискусію щодо вибору серед
цих варіантів, щоб вирішити, що найкраще для кожної групи чи нації, і, що
найважливіше, для населення світу в цілому. Варіанти слід обговорювати в
глобальному масштабі, тому що в багатьох випадках ті громади, які є
найбільш вразливими, контролюють невелику частину викидів, як минулих,
так і майбутніх. Наш опис науки про зміну клімату, як з її фактами, так і з її
невизначеністю, пропонується як основа для інформування про політичні
дебати.
 ПОДЯКА:
Автори:
Наступні особистості були основною командою авторів для видань
цього документа у 2014 та 2020 роках:
 Ерік Вольф FRS, (керівник Великобританії), Кембриджський
університет.
 Інес Фунг (керівник NAS, США), Каліфорнійський університет, Берклі
 Браян Хоскінс FRS, Інститут зміни клімату Грантема
 Джон Ф.Б. Мітчелл FRS, Метеорологічний офіс Великобританії
 Тім Палмер FRS, Оксфордський університет
 Бенджамін Сантер (NAS), Національна лабораторія Лоуренса
Лівмора
 Джон Шеперд FRS, Саутгемптонський університет
 Кіт Шайн FRS, Редінгський університет
 Сьюзен Соломон (NAS), Массачусетський технологічний інститут
 Кевін Тренберт, Національний центр атмосферних досліджень
 Джон Волш, Університет Аляски, Фербенкс
 Дон Вубблз, Університет Іллінойсу.
Персональну підтримку для перегляду 2020 року надали Річард
Вокер, Аманда Перселл, Ненсі Хаддлстон і Майкл Хадсон. Ми
висловлюємо особливу подяку Ребеці Ліндсі та NOAA Climate.gov за
надання даних і фотокарток.
Рецензенти:
Наступні особистості були рецензентами документа 2014 року
відповідно до процедур, затверджених Королівським товариством і
Національною академією наук:
 Річард Аллі (NAS), Департамент наук про Землю, Університет
штату Пенсільванія
 Алек Броерс FRS, колишній президент Королівської інженерної
академії
 Гаррі Елдерфілд FRS, Департамент наук про Землю,
Кембриджський університет
 Джоанна Хей FRS, професор фізики атмосфери, Імперський коледж
Лондона
 Ісаак Хелд (NAS), Геофізична лабораторія гідродинаміки NOAA
 Джон Куцбах (NAS), Центр кліматичних досліджень Університету
Вісконсіна
  Джеррі Міл, старший науковий співробітник Національного центру
атмосферних досліджень
 Джон Пендрі FRS, Імперський коледж Лондона
 Джон Пайл FRS, кафедра хімії, Кембриджський університет
 Гевін Шмідт, Центр космічних польотів NASA Goddard
 Емілі Шакбург, Британська антарктична служба
 Габріель Вокер, журналіст
 Ендрю Уотсот FRS, Університет Східної Англії
Підтримка:
Підтримку видання 2014 р. забезпечили Вічні фонди НАН . Ми
висловлюємо подяку Фонду Ральфа Дж. і Керол М. Ціцерон для місії NAS за
підтримку виробництва цього видання 2020 року.