Professional Documents
Culture Documents
Аналіз Роману Майстер Корабля
Аналіз Роману Майстер Корабля
Отож, він – матрос. Звали його Богдан. Сев зауважує, що цей випадок може
бути гарною ідеєю для його фільму. Він відвозить Богдана, а То-Ма-Кі з
Тайах ідуть гуляти містом. Вони гуляли до вечора, й Тайах запросила То-Ма-
Кі до себе в гості.
Його дуже захопила історія про Тайах. Він боявся навіть подумати, що то
його мати. Йому також дуже сподобалася історія про Богдана, і він згадав,
що на бульварі стоїть пам’ятник якомусь моряку, й припустив, що це і є той
самий Богдан…
Якийсь час йому було добре, але потім Богдан отямився й сказав дівчині, що
має дружину. Сказав він про це, коли вони вдвох плавали в човні в морі.
Ображена Ганка зіштовхнула його у воду, а сама попливла далі. Богдан
вижив.
Автор наводить листа від Тайах, яка тепер живе в Італії – у Генуї. Вона
зізнається, що насправді має чоловіка, та вже нічого до нього не відчуває.
Взагалі вона дуже тішиться від щирої дружби з Майстром і згадує, як перед
від’їздом вони цілувалися. Розповідає, що на неї задивляються чоловіки. А
так – вона ходить на пляж, плаває в морі, лазить по скелях, вечорами ходить
у кіно, музеї й театри.
Сев вирішив за основу сюжету своєї нової картини взяти історію Богдана,
але, звісно, переробивши під себе й додавши хепі-енд: наприклад, десь
поблизу пропливатиме корабель з морською школою на практиці, і цей
корабель порятує половину пасажирів із бригу. Над сценарієм працюють
троє: режисер Сев, автор історії Богдан і сценарист То-Ма-Кі. А в Богдана
цих історій цілий мішок.
Знову читаємо лист від Тайах – із Мілана. Вона каже, що в неї все добре,
вона багато подорожує й хоче дещо розповісти То-Ма-Кі. Дівчину просто
дістали чоловіки: всі вони так і крутилися довкола неї. Утім, якось на
екскурсії Тайах помітила одного вродливого хлопця. Вони домовилися
зустрітися біля її будинку ввечері, о шостій тридцять.
Тайах дуже чекала цієї миті, та коли зійшла вниз, зрозуміла, що її годинник
відстає на двадцять хвилин. Хлопця ніде не було, Тайах чекала хвилин із
двадцять, а потім зрозуміла, що вона накоїла. Вона сказала йому італійською:
«аspetti me a дома», вимовивши українське слово «дома» замість потрібного
«casa» («чекай мене біля дому»). Він же зрозумів, що треба чекати біля
собору Дуомо.
Коли Тайах на таксі приїхала до собору, була вже сьома двадцять, хлопця
ніде не була. Пригнічена, вона поїхала додому. Мабуть, так судилося, -
вирішила вона. Потім побачила, як біля її будинку їздило таксі з тим
хлопцем, та не вибігла до нього.
Богдан стругає й розповідає про своє життя на острові Пао. Його продали
туди в команду розбійника-малайця. Богдан змушений працювати там разом
з жорстоким безвухим китайцем, а також бігає на побачення з дочкою свого
господаря Баджін (з яванської перекладається «білка»: дівчина справді була
така ж прудка).
Минув певний час. Богдан уже майже завершив майстра корабля. Це була
жінка, червона яванка, дуже схожа на його Баджін.
Увечері наші герої вирішили влаштувати вечірку на кораблі. Збираються Сев,
То-Ма-Кі, Богдан і Тайах. Вони поїли, випили вина. Сев наполягає, аби
дівчина обрала одного з двох: чи його, чи сценариста, але Тайах
відмовляється від обох і йде на кухню до Богдана. То-Ма-Кі ще більше
турбує, чи то правда, що Сев, його друг, напав на нього. «У вас є шрам?» -
питає То-Ма-Кі в Сева й закочує його лівий рукав.
Автор знову повертається в 1970-ті роки. Він порівнює своїх синів із весною
та зимою й досі зберігає інтригу, чи не Тайах часом – їхня мати. То-Ма-Кі
виходить на балкон, поки Генрі дочитує мемуари, а по радіотелефону
кричить Майк і співає свою пісню про капітана, аби батько почув її мелодію.
Знову вся родина разом, і То-Ма-Кі здається, ніби він знову починає жити.
Жанр
Роман. Щодо різновиду романної форми «Майстра корабля», можливі різні
тлумачення. Твір має виразні ознаки автобіографічного роману (адже оповідь
являє собою спогади головного героя, в образі якого автор зобразив самого
себе).
Певною мірою його можна назвати й романом ідей, тому що численні
філософські роздуми є визначальними для розуміння його змісту. Також
«Майстер корабля» у деяких своїх частинах має риси пригодницького
роману, бо має гострий, динамічний сюжет.
Назва
«Майстер корабля» - це різьблена дерев’яна фігурка на носі корабля, яка є
своєрідним оберегом, що вказує, куди плисти, захищає від рифів та
заспокоює хвилі. Оскільки корабель у творі в символічному плані може
означати українську державу, то «майстер корабля» можна зрозуміти як
духовні цінності, які повинна взяти з собою в дорогу українська нація, аби
вони захищали її в майбутньому.
Історія написання
Це перший роман Ю. Яновського. Твір було написано на одному подиху:
письменник розпочав роботу 27 листопада 1927 року в Одесі, а за кілька
місяців закінчив у Харкові, куди невдовзі переїхав. У 1928 році твір було
опубліковано в харківському видавництві “Книгоспілка”.
Місце дії
Основне місце дії – Одеса (у творі її названо Містом). Водночас події,
згадувані в розповідях та листах героїв, відбуваються на острові Ява, в
Румунії, Італії тощо.
Час дії
У творі дві часові площини. У ролі сьогодення, з висоти якого старий То-Ма-
Кі дивиться на свої далекі молоді роки, виступають 1970-ті роки
(враховуючи, що твір написано в 1920-х роках, зрозуміло, що зображення 70-
х років – це футуристична спроба зазирнути в майбутнє, передбачити його), а
в ролі минулого, події якого згадуються, - 1920-ті роки (час молодості То-Ма-
Кі й самого митця).
Композиція
Оповідь ведеться переважно у формі ліричної сповіді – мемуарів
сімдесятилітнього То-Ма-Кі про його роботу, пов’язану з кіномистецтвом.
Оповідь переривається історіями інших героїв (поданих у формі своєрідних
«вставних новел», де розповідається про їхнє життя, у ролі оповідачів часто
виступають самі персонажі, або листів цих персонажів до То-Ма-Кі).
Епіграфи
1) «Забирайте же с собою в путь, выходя из мягких юношеских лет в суровое,
ожесточающее мужество, — забирайте с собою все человеческие движения,
не оставляйте их на дороге: не подымете потом!...» (М. Гоголь «Мертві
душі»).
J.W. Goethe
C. Dibdin
(Ч. Дібдін)).
Уривок із вірша британського поета й композитора Чарльза Дібдіна, що
здобув визнання як автор морських пісень, можливо, є ілюстрацію до епізоду
роману, коли герої спускають на воду свій бриг і розділяють святкову
трапезу на його борту, а також алюзією на долю Богдана й Тайах.
(О кораблю, вже знов хвиля несе тебе в море?) (Горацій, «До республіки»).
Тема
Показ натхненної праці українських кінематографістів на Одеській
кінофабриці; змалювання романтики морських просторів; творення нової
української культури та ін.
Ідея
Оспівування молодості, життєлюбства, краси й творчості, необхідність
творення якісно нової української культури.
Проблематика
Людина й творчість; сенс життя; культура української нації; зародження й
становлення українського кіно; роль жінки в житті митця тощо.
Літературний напрям
Неоромантизм (стильова течія модернізму).
То-Ма-Кі
То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) – кінематографіст та письменник. Це
людина похилого віку, що багато пережила в житті та хоче поділитися своїми
спогадами й міркуваннями про сутність життя:
«Моя скромна фігура в шкіряній куртці, без рогових окулярів та перістої кепі
— справила враження лише на той легіон псів, що обсипав блохами всю
фабрику» (про появу на кінофабриці).
Майк
Майк – старший син То-Ма-Кі, пілот.
«Тепер старший син відбуває повітряні рейси Оде — Індія. Я іноді дістаю від
нього привітання з дороги. І разом з його голосом чую плескіт океану під
його безшумним самольотом. «Тату, — гукає він мені, — я бачу хвилі, що
посивіли, як твоє волосся! Тату, зараз буде буря! Я забираю височінь. Ось
мене вкрила росою хмара. Привіт тобі, тату!»»
«Потім я дістаю звістку від мого молодшого сина, чиє народження щільно
зв'язалося із смертю матері. У мене немає до нього гіркості. Я люблю його.
Він подібний до покійної дружини».
Генрі дуже любить мандри. Він – дуже тонка, обдарована людина. У його
ставленні до батька відчуваються любов та захват: «Ти ліг спати, тату, вікно
твоє розкрите, безліч усього залітає на крилах ночі до мене. Я бачу спокійне
чоло, білу твою голову і покладені поверх ковдри руки. Мені хочеться
поцілувати їх, але це нагадує мені смерть і прощання. Я уявляю собі сни там,
під сивим волоссям. Коли б і мені мати таку, як у тебе, радісну старість після
роботи, що її переробили руки…»
Генрі пише батькові листа, у якому висловлює свої думки щодо мемуарів То-
Ма-Кі, враження про зображених там людей, зокрема Богдана й Тайах, а
також ділиться власним віршем про паруси, який просить додати до
корабельного журналу (цей лист наведено в XVI розділі роману).
Сев
Сев (Сашко Енергійний Веселий) – кінорежисер, близький друг То-Ма-Кі:
«Художник Сев — мій перший друг. Прийшовши режисером до кіно, він
поставив невеличку комедію й блискуче провалився. За це він дозволив собі
відпустку на кілька місяців. Тепер він знову повернувся до Міста й буде
ставити ще одну картину».
Сев – рішуча й енергійна людина, закохана в життя. Він не боїться помилок,
бо вони дають безцінний досвід: «Любий Сев, — кортить мені казати, — я
пам'ятаю й досі ваше сприймання життя. Жінку треба вміти понести на
руках. Не боятися ніколи помилок, бо той, хто боїться, швидко старіє, і в
нього холоне голова. Йому годі шукати повноти життя, йому досить тої
молодості, що залишилася в нього позаду, а тої молодості, що є попереду й є
навкруги, — він не бачить» (То-Ма-Кі).
Тайах
Тайах – балерина в оперному театрі Міста. То-Ма-Кі вперше побачив цю
жінку, коли вона виконувала роль фараонової дружини Тайах: «Його бачить
Тайах — фараонова дружина. Тайах придивляється до вродливого юнака.
Тайах виходить із групою наперед. Танцюють усі, але її одну бачить око.
Вона показує в танку любовну досвідченість. Повнокровна жінка зійшла з
єгипетських земель до Йосифа й до захопленого театру. Перші хвилини я не
думаю ні про віщо. Я відчуваю насолоду, милуючись чудесною жінкою…»
(Тайах – дружина єгипетського фараона Аменхотепа III, матір фараона
Ехнатона й свекруха знаменитої Ніфертіті).
Сев сказав про неї: «Вона звикла до рук, що простягалися її обняти. Замацане
тіло відпочиває зараз і відновлює кінчики чулих нервів. Прийде час, коли ця
жінка буде відчувати себе дівчиною, звичність і знання любовних утіх
залишаться в ній, як згадка про давно читану, недозволену книгу. Вона
відродиться для нового життя».
Директор
Директор кінофабрики: «Про Директора я розповім далі докладніш. Він
зробився потім моїм приятелем. Він працював на фабриці, доки не пішов
командувати полком проти поляків. Це було в час війн сорокових років. Тоді
ж він і поліг під Варшавою, поклавши всіх бійців під час штурму. Дехто
казав, що його врятували, але чому ж він не написав мені нічого? Я не можу
цьому вірити. Його, певно, пригріла земля Варшави»;
Професор
Професор – архітектор та художник, знавець старовини, запрошений як
консультант на кінофабрику. «Ім'я Професора ви можете знайти в історії
архітектури Республіки, — його будинки, сміливі й прості, і досі
прикрашають наші міста. В історії Великого Кіно — в нього почесне місце
відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в
роботі. Розповідали, що він показував теслі, як тримати сокиру, а маляреві —
пензель. Як зробити краще форму для пап'є-маше й як швидше вийняти
звідти масу застиглого картону. Як обробляти вогнем дерево, щоб воно
виглядало старим і красивим, як з мішків швидко мати гобелени. Його
майстерно оброблені стільці для історичних картин давали заробіток
майстрам фабрики, коли вони виходили за ворота. Такі узори і подібні
візерунки з'явилися швидко в меблі на ринках Міста — і мали добрий
попит».
Богдан
Богдан – матрос, що став другом То-Ма-Кі. У нього закохалася Тайах. Його
викинуло море, й То-Ма-Кі з Севом урятували його: «Екземпляр людини, що
її викинуло море, був навдивовижу живучий. Ми його трусили й ламали,
волочили по піску й садовили на землю, терли, гойдали й вибирали з рота в
нього пісок і траву — доки він, нарешті, прийшов до пам'яті, його думки
були далеко, дуже далеко, він проговорив кілька слів ніби румунською
мовою й знов загубив пам'ять. Ми почали кутати його в піджаки. Він
розплющив каламутні очі, й ми злякалися — такі вони в нього були сині. Ми
не відривалися від зусиль його розуму вимовити ще щось, що дало б нам
ключ, хто він є — цей бурлака з моря».
Поля
Поля – дівчина, з якою То-Ма-Кі й Сев познайомилися в кав’ярні. «Поля
виглядала дійсно принцесою з казки. Вона була хупава, тонка і бліда.
Нагадувала вона рослину з ясною блакитною квіткою. Лише голос у неї був
хрипкий від горілки й тютюну».
Поля – щира й емоційна дівчина, яка ніяк не могла забути своє давнє
кохання. Коли вона була зовсім молодою, до неї став залицятися вродливий
німець-військовополонений, вона відповіла взаємністю. Щастю закоханих
заважало те, що цей чоловік, «інтелігент і аристократ», не міг подолати тугу
за своєю батьківщиною. Врешті-решт, він утік від Полі й повернувся до
Німеччини (цю історію розповідає сама Поля, розділ XII).
Хазяїн трамбака
Хазяїн трамбака – досвідчений моряк. Брав участь в обговоренні сюжету
майбутнього фільму й допомагав будувати корабель для зйомок: «Хазяїн
трамбака — неофіційний помічник Професора. Він мацає кожну дрібницю,
нюхає кожний шмат дерева, як їжу, і ніби виростає разом із кораблем…»
У XII розділі він розповідає історію свого життя. Його перша кохана
померла: їздила з батьком по контрабанду, і її хтось підстрелив уночі. Після
цього певний час жив у Горньому монастирі, та втік, бо не міг жити без моря,
яке називав своєю батьківщиною.
Баджін
Баджін – 14-річна дівчина, дочка малайця з острова Пао та яванки; стала
першою коханою Богдана, коли йому було 16 років: «дівчина, що мала
характер батька і красу матері»; «Звали її Баджін — так називають яванці
вивірку. Вона була й справді рухлива й поворотка, як вивірка. Тільки я її
називав «матта-апі», що значить — «вогненні очі». Це не було
перебільшення: очі розбишацькі, жовті, як у «мачана» (тигра), мала
дівчина… «Тудун» — капелюшок із пальмового листя лежав на її «конде» —
вузлі волосся на голові. Легенький «сарон» покривав її стегна, на яких була
ще «ка-хін» — спідниця, що дуже подібна до шароварів. У руці вона тримала
«рампе» — квіти магнолії і тримала їх так, ніби не квіти то були, а золотий
«пайон» (парасоля) — найвища ознака благородства».
(Богдан вирізьбив саме її фігурку, коли робив «майстра корабля» для фільму:
«Під бугшпритом дівчина — бронзова Баджін. Вона вестиме корабель,
підставляючи своє горіхове тіло всім вітрам»).
Другорядні персонажі
Дружина То-Ма-Кі: «Дружина моя була з чужого гнізда. Коли я носив її на
руках по моїй тісній халупі, я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба
жити. Я їх маю — цих синів. І хто мені дужче радісний чи любий — не
знаю».
«У мене в стіні є ніша. Там стоїть урна з прахом дружини. Раз на рік я ставлю
дорогий попіл на стіл і розмовляю з ним, плачучи й приказуючи. Цей
колишній народний звичай я перейняв цілком». Дружина оповідача померла
під час народження молодшого сина. Про неї у творі фактично нічого не
розповідається.