Анна Асланян - ОП-22

Історія та теорія диктатур світу

10.10.2022

Диктатури у постсоціалістичних
державах:
Азербайджан
Згідно з доповіддю Freedom House про ситуацію з розвитком демократії в
країнах СНД та Східної Європи, особливо ситуація важка у пострадянському
просторі, сім із 15 країн якого очолюються «диктаторами», які перебувають
при владі щонайменше 15 років, — Росія, Азербайджан, Білорусь, Казахстан ,
Таджикистан, Узбекистан та Туркменістан.
Сьогодні моя доповідь про країну, де довгий час проходить операція під
назвою «престолонаслідування». Отже, демократичні вибори, максимум два
президентські терміни, розподіл гілок влади… Навіщо дотримуватися цих
правил, адже можна не просто правити роками, а ще й передати владу своїм
дітям, наче в країні встановлено монархію? Гейдара Алієва, який прийшов до
влади ще 1969-го, називають радянським чекістом, який передав владу синові.
Саме у його роки правління був встановлений авторитарний режим і «культ
особистості». Тоді ж на нових виборах і переміг його син Ільхам Алієв,
керуючий країною й досі. Але слід зазначити, що з часів екс-президента багато
соратників залишаються при владі, а також деякі чиновники зберігають свої
посади вже чверть століття і не поспішають йти.
Загалом, у  стратегії нац. безпеки США від 2002 року було офіційно
проголошено, що  «країни-ізгої» є  головним ворогом. Цим  же документом
визначалися критерії, за  якими країну зараховують до  цього списку. Зокрема,
це:
• жорстоке поводження з власним народом;
• зловживання владою у власних інтересах;

 • демонстрація неповаги до  міжнародного права, загрози сусідам,

порушення підписаних міжнародних угод;
• намагання отримати доступ до  зброї масового ураження та  іншої
передової військової технології для використання як  загрози або реальної
агресії;
• відкидання базових людських цінностей.
Неофіційно до поняття «країна-ізгой» також вживається стосовно росії ,
білорусі, а також азербайджану. Чому? На це є багато підстав.
Напевно, перша ознака диктаторства, коли правитель усіма можливими
способами відкидає свою причетність до диктату. Алієв-як один із прикладів.
Критикуючи владу у Вірменії, забуває, що диктатура і корупція – суть його
режиму.
2020-го в день нац.армії Алієв виступив із черговою промовою про
диктатуру, хабарництво та корупцію у Вірменії, назвавши її історію
незалежності – історією ганьби. Акцентуючи увагу на тому, що там вся влада
перебуває в руках однієї людини, мовляв, корупція, розкрадання, хабарництво
та клановість набули масового характеру. «Країна не може налагодити
економіку, і живе, забираючи кредити. Наразі вони вимолюють у Євросоюзу
$90 млн, просять гроші і в інших.»
Але як можна називати історію незалежності Вірменії історією ганьби,
якщо ця країна вийшла переможницею з війни в Арцасі або Нагірному
Карабаху, поступаючись Азербайджану в чисельності населення, технічних
можливостях, озброєнні та ресурсах? Або докоряти в кредитах і вимолюванні
грошей, якщо на той час Світовий банк затвердив надання Азербайджану
кредиту в розмірі $50 млн. Громадяни, колись багатого на ресурси
Азербайджану, бідують з кожним днем дедалі більше.
Президент віч-на-віч описує діяльність фонду імені Гейдара Алієва, але
чомусь приписує все це фонду у Вірменії. Він говорить про корупцію,
розкрадання, хабарництво та клановість у Вірменії, хоча саме в Азербайджані

​​

 всі називають керівництво країни «владою свояків і родичів», де міністр віддає

свою дочку або одружує сина за дозволом зверху і обирає майбутнього родича
обов'язково з владного клану.
Тоді Алієв здивував усіх, заявивши про диктатуру у Вірменії. Це він
говорить про країну, де вже змінилося чотири президенти, змінюються
прем'єр-міністри, країна стала парламентською республікою, тоді як в
Азербайджані поліцейський режим, влада з 1993 року по суті не змінюється.
Країною 29 років управляє династія Алієвих.
Простежується явна неспроможність команди Алієва для ефективного
керівництва країною, яка все більше нагадує пантюркістський концтабір, який
обслуговує одну велику корпорацію з викачування ресурсів із країни та
виведення капіталу за кордон перед остаточним розвалом.
Інший приклад. Два роки тому на чергових парламентських виборах об'єднана
місія спостерігачів (БДІПЛ ОБСЄ, ПАРЄ та ПА ОБСЄ) представила підсумки
моніторингу. Загальна оцінка голів груп спостерігачів була такою, що вони не
відповідали європейським нормам демократії і ці вибори не можна вважати
вільним волевиявленням населення. Зокрема, заявлено, що обмежувальне
законодавство та політичне середовище перешкоджали справжній конкуренції,
незважаючи на конституційні гарантії свободи вираження думок і права на
доступ до інформації, вони серйозно обмежені основним законодавством. , в
той час як президент широко висвітлювався. Освітлення новин, пов'язаних з
виборами, було зведено до повідомлень про діяльність ЦВК. Було сказано, що
«забезпечення основних прав і свобод в Азербайджані викликає серйозне
занепокоєння». Повідомлення про систематичні переслідування та
кримінальне переслідування тих, хто критикує уряд, також викликає серйозні
побоювання. У виборах не було конкурентного середовища, не забезпечена
свобода зборів і об'єднань. Є докази тиску на держслужбовців, щоб не
підтримувати опозицію, а активістів опозиції викликали в поліцію та чинили
тиск.



 Крім цього слід сказати, що як у будь-якій іншій країні диктата, слово
«мітінг» у влади спрацьовує як червона ганчірка, тому навіть на мирних
мітінгах влада робить все можливе, щоб зупинити це «беззаконня». Так було в
Азербайджані, і не раз. У 2019-му, наприклад, протестувальники збиралися
виступити, з закликом створити умови для проведення чесних виборів (невже),
звільнити політ. ув’язнених і вирішити конфлікт у Арцасі (Нагірному
Карабаху). Звісно, були масові затримання, застосування грубої сили тощо.
Тоді ЄС закликало розслідувати затримання, а також дотримуватися
міжнародного права в галузі прав людини. Брюссель закликав звільнити
мирних демонстрантів, на що МЗС Азербайджану «обурено» заявило, що ЄС
«не бачить того, що відбувається у нього під носом», а їхня інформація не
відповідає дійсності.
Раніше керівник міжнародної правозахисної організації "Freedom House"
Девід Крамер назвав обурливою ситуацію з правами людини в Азербайджані
та закликав запровадити санкції проти азербайджанського уряду. Він зазначив,
що не розуміє причини, через яку проти Білорусі та Росії, де менше
політв'язнів, ніж в Азербайджані, запроваджено санкції, а проти
азербайджанського уряду санкцій ще немає.
Крамер також порівнює політику, яку проводить влада Азербайджану, з
політикою, що проводиться в Росії президентом Володимиром Путіним. також
закликав міжнародне співтовариство переглянути питання головування
Азербайджану у Комітеті Міністрів Ради Європи, т.к. країна відповідає
принципам, якими керується ця організація.
2016 року були внесені поправки до конституції, через прийняття який,
залишатися на посаді президент може довше звичайного-сім років замість
п'яти. Ще одна поправка запровадила в Азербайджані посаду віце-президента.
У лютому 2017 року цю посаду обійняла дружина Алієва — Мехрібан, і
Азербайджан став єдиною державою на пострадянському просторі, де «друга
половина» глави держави виступає в ролі його заступника.

4
​​

 У разі недієздатності Ільхама Алієва, його дружина автоматично за

Конституцією стане президентом країни. Очікувалося, що Мехрібан Алієва
висуне свою кандидатуру, але цього не сталося, і Ільхам Алієв сам взяв участь у
виборах. І ситуація абсурдна, оскільки країна начебто є республікою, а править
нею одна сім'я протягом 29 років. Крім цього, конституція забороняє членам
парламенту займатися бізнесом, а ім'я Мехрібан Алієвої було зазначено в
документах офшорних компаній.
Родині Алієвих у тій чи іншій формі належать щонайменше 26 офшорних
компаній, зареєстрованих у Панамі та на Британських Віргінських островах.
Родині президента також належать кілька банків, будівельних компаній, два із
трьох найбільших мобільних операторів Азербайджану. Члени сім'ї також
володіють 11 особняками у Дубаї, а також нерухомістю в Лондоні, Парижі,
чеських Карлових Варах, Москві, курортом Шах-Даг в Азербайджані та
курортом у Чорногорії. Також їм належать кілька готелів та гірничодобувних
підприємств.
Підбиваючи підсумки можна сказати, що Президент Алієв знищив будь-
яку подобу плюралізму, і вже давно він безжально прагне змусити замовкнути
будь-яких критиків, пригнічуючи громадську думку, опозицію, незалежні змі, і
тримаючи в страху всіх інакодумців.