ТЕМА 3. ВИРОБНИЦТВО МАТЕРІАЛЬНИХ БЛАГ І ПОСЛУГ.

ПРОДУКТ І ХАРАКТЕР ПРАЦІ

План
1. Виробництво як процес суспільної праці
2. Фактори виробництва, їх поєднання та результативність
3. Продукт праці та його форми
4. Характер праці та його розвиток
5. Ефективність праці та розширення джерел багатства суспільства

1. Виробництво як процес суспільної праці

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа.
Праця – людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і
духовних благ для задоволення потреб людей.
Створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися без
безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний
процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу
регулювання, управління.
Праця виступає як процес функціонування робочої сили.
Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей
людини, які вона використовує у процесі праці.
Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця
людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.
Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети
праці.
ПРОДУКТИВНІ СИЛИ СУСПІЛЬСТВА = РОБОЧА СИЛА+ПРЕДМЕТИ
ПРАЦІ+ЗАСОБИ ПРАЦІ.
ПРОДУКТИВНІ СИЛИ СУСПІЛЬСТВА = ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА+ РОБОЧА
СИЛА.
ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА= ПРЕДМЕТИ ПРАЦІ+ЗАСОБИ ПРАЦІ.
Праця і виробництво — не тотожні поняття.
Виробництво — це процес праці, який має завершений, результативний
характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення — засобами
виробництва.
Виробництво
предметів споживання засобів виробництва

Споживання Розподіл
особисте виробниче робочої сили,
засобів виробництва продукту

Обмін
діяльністю продуктами

Рис. 2.1. Стадії (фази) суспільного виробництва

Процес виробництва — це взаємодія продуктивних сил і виробничих

відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у
своєму розвитку.
Таблиця 2.1
Концепції основних складових виробництва
Фактори виробництва Ресурси виробництва
1. Особистий фактор (робоча сила) 1. Праця
2. Речовий фактор (засоби 2. Капітал
виробництва) 3. Земля
2.1. Засоби праці 4. Підприємницькі здібності
2.2. Предмети праці

ВИРОБНИЦТВО

Матеріальне виробництво Нематеріальне виробництво

1. Промисловість, сільське та лісове господарство, 1. Охорона здоров’я

будівництво, особисте, ремісниче господарство. 2. Освіта, інформатика
2. Комунальне господарство і побутове 3. Культура, мистецтво
обслуговування, які надають матеріальні послуги 4. Спорт, туризм
3. Транспорт, зв’язок, торгівля (в частині 5. Духовне виробництво
обслуговування процесу виробництва)
 Рис. 2.2. Структура суспільного виробництва
2. Фактори виробництва їх поєднання та результативність
Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які
використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.
Чотирифакторна, класична класифікація елементів виробництва (праця,
земля, капітал, підприємницькі здібності) довгий час вважалася
незавершеною. Тому, на кожному етапі розвитку суспільного виробництва
під впливом НТП постійно з’являються нові складові процесу виробництва,
які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються
на самостійні фактори елементи. Тому економічна наука постійно розширює
і доповнює класифікацію факторів виробництва (рис. 2.3).
Земля
Капітал
Наука

Праця Фактори
Інформація
виробництва

Підприємницькі
Екологія
здібності

Рис. 2.3. Фактори виробництва

Земля, що дана самою природою, традиційно розглядається як

продуктивна сила, що включає наявні природні ресурси (земля, надра, вода,
сонце, вітер, ядерна енергія, вогонь).
Наука – це специфічна форма людської діяльності, спрямована на
отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і
мислення.
Інформація – система збирання, обробки та систематизації
різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах
життєдіяльності й насамперед в економічній системі.
Екологічний фактор – це система спеціалізованих видів трудової
діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних
ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.
Підприємницькі здібності – це здатність людини до організації
продуктивної діяльності.
Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною
діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і
надання послуг.
Людський капітал – здатність людини забезпечувати своєю діяльністю
дохід за допомогою використання інтелектуальних здібностей, набутої
кваліфікації і практичного досвіду тощо.
Капітал – це фізичні, реальні інвестиційні ресурси виробництва
(машини, механізми, будівлі, інструменти), крім землі, які використовуються
для виробництва товарів і послуг та доставці їх кінцевому споживачу.
Фактори виробництва постійно поєднуються і цей процес відбувається
в динаміці. Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів
виробництва, виділяють такі:
- забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і
трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;
- формування і підтримка мотивації до впровадження більш
прогресивних засобів виробництва;
- забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно і
технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів
на одиницю створеного продукту;
- досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-
технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;
- пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення
працівників у виробничий процес;
 - створення і утримання на належному рівні механізму економічного
управління процесом поєднання і використання факторів виробництва, за
якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.
3. Продукт праці та його форми
Поняття «продукт» використовується найрізноманітнішими науками:
геологією, біологією, соціологією, медициною тощо. В одному випадку це
продукти вулканічної діяльності, в іншому – продукти життєдіяльності, у
третьому – продукти соціальної діяльності тощо. В економічній теорії
продукт – результат трудової діяльності людини.
Продукт, праця і людина не існують одне без одного, тому, що:
1) продукт – об'єктивно існуючий результат праці;
2) сам процес праці;
3) суб'єкт праці, який змінюється в процесі трудової діяльності і у
такому розумінні також є її продуктом.

Форми ефекту праці

Натуральний Товар Послуга

продукт

Рис. 2. 4. Форми ефекту праці

Натуральний продукт – створена працею річ, призначена для

безпосереднього споживання. Натуральний продукт споживається в тому
самому господарстві, в якому він створений. Прикладом може слугувати
селянське господарство, що забезпечує себе всім необхідним. На відміну від
натурального продукту, товар – продукт праці, призначений для обміну. У
сучасному суспільстві основна маса продуктів виробляється як товари.
Послуга – корисний ефект, представлений діяльністю людини.
Послугами є, наприклад, перевезення вантажів і пасажирів, доставка пошти і
т. ін. Послуга може бути предметом купівлі-продажу. Але на відміну від
товару вона не набуває предметної форми.
 Продукт у русі від виробника до споживача послідовно реалізується:
Благо  споживна вартість (як властивість блага задовольняти
потребу) корисність (як корисний ефект, який здобуває суб'єкт,
споживаючи благо).
Так, як продукт є не тільки корисною річчю, але й уречевленою працею,
праця також набуває у своєму русі певних форм, а саме:
Уречевлена праця  вартість  мінова вартість
Якщо, об’єднати ці два рухи, то видно, що: єдність блага та уречевленої
праці являє собою продукт праці. Єдність споживної вартості і вартості утво-
рює товар. А єдність корисності та мінової вартості становить цінність. Цей
рух можна подати в такий спосіб:
Продукт  товар  цінність.
Продукти як уречевлена праця відтворюють кількісну міру праці,
необхідної для задоволення тієї чи іншої потреби, і кожне матеріальне благо
містить певну кількість праці, тому можна встановити зв'язок між оцінкою
корисності блага і витратами праці на його виробництво. Це співвідношення
становить об'єктивну основу для з'єднання трудової теорії вартості і теорії
корисності.

4. Характер праці та його розвиток

Історично першою формою суспільства є первіснообщинний лад. У
первісному суспільстві всі його члени брали участь у процесі праці, спільно
добували засоби до існування. Їхня праця із самого початку — це спільна
праця, але кожна людина виконувала лише частину праці. Отже, вся праця
була поділена між індивідами. Проте це не є поділ її на різні роди, види
(полювання, землеробство тощо), а поділ між індивідами одного виду праці,
наприклад, полювання. Розділення праці виступає тут як інша
характеристика сумісності. Якщо праця сумісна, значить, виконується
декількома індивідами. Кожний виконує лише частину праці, отже, уся праця
виявляється поділеною між її учасниками. Таку працю можна кваліфікувати
як суміснорозділену. Вона є клітиною, з якої історично розвиваються
суспільний поділ і відокремлення видів праці, а також її кооперування та
усуспільнення.
Саме внаслідок безпосереднього збігу сумісності і розділеності
діяльність індивіда набуває характеру суспільно-людської діяльності.
Історично розділення праці може розвинутися до відокремлення
індивіда як незалежного приватного власника і виробника, але завжди
передбачає суспільний зв'язок, який робить працю кожного приватного
виробника частиною спільної праці всього суспільства.
Чим більше розділено працю, тим більше в ній бере участь індивідів і
тим сильніше виражено її кооперативний характер. Але разом з поділом
праці розвивається і відокремлення його різних видів (землеробства, ремесла,
будівництва). Це означає зростання взаємозалежності різних відокремлених
видів праці, розвиток їхнього суспільного характеру.
Всезагальна праця є суспільнорозділеною працею, але такою, яка
пройшла через історичний розвиток своїх сторін (сумісності і розділеності)
до рівня взаємовідносин протилежностей та їхнього злиття в новій єдності.
Процес узагальнено можна представити схематично:

Рис. 2.5. Процес узагальнення праці

Усередині такий рух містить два процеси:

1) історично суміснорозділена праця розвивається і здійснюється через
протилежності приватної і суспільної праці;
2) той самий процес набуває форми взаємовідносин абстрактної і
конкретної праці.
 Абстрактна праця – праця товаровиробників, що виступає як затрата
людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми.
Абстрактна праця – історична категорія, властива лише товарному
господарству. Вона утворює вартість товару.
Конкретна праця – праця, що затрачається у визначеній корисній
формі, створює визначену споживчу вартість (вугілля, метал, хліб тощо).
Отже, праця пекаря, кравця, коваля тощо — це конкретні види праці,
що відрізняються визначеними засобами, предметами праці, характером
трудових операцій, метою і результатами. Але разом з тим усі вони є
витратами людської енергії, мускулів, нервів тощо, витратами людської праці
взагалі (абстрактної праці).
Формування всезагальної праці відбувається в міру перетворення праці
з головної фізичної та енергетичної сили творення матеріального багатства
на головну творчу та інтелектуальну силу. Розглянутий узагальнений вираз
перетворення суміснорозділеної праці у всезагальну працю через розвиток
протилежностей поділу і відокремлення, з одного боку, та кооперування і
усуспільнення з іншого, конкретизується по двох лініях.

Рис. 2.6. Процес перетворення суміснорозділеної праці у всезагальну

Схеми у формалізованому вигляді відображають найбільш загальний

зміст історичного процесу розвитку характеру праці, втіленої в продукті.
Зміна суспільних форм продукту праці і зміна характеру праці здійснюється в
процесі історичного розвитку форм обміну.
 5. Ефективність праці та розширення джерел багатства
суспільства
Для визначення результатів застосування у виробництві суспільної праці
важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності
використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці — як живої,
так і уречевленої, що повніше відбиває ступінь економічного прогресу. Цей
показник розраховують як співвідношення результатів виробництва (ефекту)
до загальних витрат суспільної праці на їх досягнення. Ефект на підприємстві
в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що привласнює в
процесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартістю
додаткового продукту m. Витратами живої та уречевленої праці виступають
поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в повну
собівартість товарної продукції с + v (с – вартість засобів виробництва, v –
заробітна плата). Отже, ефективність витрат суспільної праці на
підприємстві розраховують за формулою:
m
E= ,
c+v
(2.1)
Поряд із зіставленням витрат праці та отриманого результату на рівні
підприємства доцільно розглядати їх зв'язок на галузевому, регіональному
рівнях, а також на макрорівні в межах усього народного господарства. Так,
ефективність витрат суспільної праці враховує приріст усього
новоствореного продукту або виробленого національного доходу (заробітної
плати v і додаткового продукту m). Цей показник розраховують за
формулою:

v +m
E ВМ = ,
c +v
(2.2)
де Евп – ефективність виробництва валового продукту народного
господарства.
 Ефективність витраченої живої праці показує продуктивність праці в
цілому Ппр як виробництво чистої продукції Пч на одного середньоспискового
працівника Р:
ПЧ
П пр= .
Р
(2.3)
Ефективність застосування праці, уречевленої в засобах праці
(основних виробничих фондах) і матеріальних ресурсах, розраховують за
допомогою наступних показників:
1) обчислюють фондовіддачу Фв – відношення виробництва чистої
продукції Пч на одиницю витрат основних виробничих фондів у вартісному
вираженні Ф:
Пч
Фв = .
Ф
(2.4)
2) визначають ефективність використання уречевленої праці, втіленої у
матеріальних ресурсах, розраховуючи матеріалоємність Мє як відношення
вартості спожитих матеріальних ресурсів М до вартості чистої продукції Пч :
М
М є= .
Пч
(2.5)

Ці показники можуть зростати, зменшуватись або залишатися

незмінними. Різні співвідношення їх значень відображують можливі варіанти
ефективності суспільної праці.
Крім економічного ефекту від застосування суспільної праці,
результатом чого є зростання валового суспільного продукту, національного
доходу, необхідно враховувати і соціальний ефект. Він полягає насамперед
у тому, що витрати праці в галузях нематеріального виробництва, вкладання
в людський капітал сприяють підвищенню результативності праці в
матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення
рівня знань і культури, зміцнення здоров'я, зростання вільного часу тощо.
Так, розвиток науки забезпечує створення і застосування нової техніки і
технології, одержання і використання нових джерел енергії, матеріалів,
впровадження передових методів організації виробництва і праці. Витрати
живої та уречевленої праці в закладах освіти сприяють введенню нової
техніки у виробництво, поліпшенню організації його, підвищенню
продуктивності праці. Витрати суспільної праці на охорону здоров'я сприя-
ють зростанню продуктивності зайнятих у народному господарстві,
зниженню втрат робочого часу через хворобу, підвищенню працездатності
людей.
Сучасна науково-технічна і технологічна революція кардинально
змінює становище людини у виробництві. Вона перестає виконувати роль
простого доповнення машинних систем і вже, як правило, безпосередньо не
впливає на процес обробки сировини. Людина регулює технологічний
процес, контролює та управляє ним. Працівник несе відповідальність за
виробничий стан і можливості використання електронних систем
(роботокомплексів, обробних центрів, інформації систем управління). Від
цього значення якості його живої праці не тільки не зменшується, а навпаки,
незмірно зростає.
Нові технології, передусім електронізація, комплексна автоматизація,
інформатика, біотехнологія, дають змогу здійснити революційний переворот
у виробничих силах суспільства, в умовах праці і побуту, в способі життя.
Електронізація виробництва створює технологічні передумови для
швидкого оновлення продукції з найменшими витратами праці, наближення
її якісних характеристик до запитів споживача.
Інформатизація суспільства відкриває можливості для переміщення
робочих місць мільйонів людей з централізованих підприємств і організацій
у територіально розмежовані дільниці. Використовуючи персональні
комп'ютери, багато категорій працівників матимуть можливість працювати
навіть у своєму помешканні. Суттєво скоротяться втрати робочого часу,
зменшиться навантаження на транспорт. Інформатизація супроводжується
також підвищенням рівня автоматизації домашньої роботи.
Ергономіка – наукова дисципліна, яка комплексно вивчає людину,
групу людей і конкретні умови трудової діяльності. Ергономіка знаходить
шляхи і методи для того, щоб пристосувати виробниче середовище до
особливостей і можливостей організму людини. Водночас вона полегшує і
пристосовує працю до умов сучасної технології, яка швидко змінюється,
оптимізує (поліпшує) всі компоненти системи "людина – техніка – виробниче
середовище". Ергономіка аналізує темп, складність, нормування і зміст
індивідуальної та групової трудової діяльності, вивчає характер і особливості
устаткування, організацію робочого місця і системи контролю за працею. В
результаті продуктивність праці зростає, а здоров'я людей поліпшується.
Підвищення продуктивності праці приводить до суттєвих змін у зайнятості
робочої сили.

Тема 4. Виробництво і його основні чинники. Суспільний продукт.

Лекція 4. Поняття суспільного виробництва та його фази.

План:

1. Поняття суспільного виробництва. Фази суспільного виробництва.

2. Матеріальне та нематеріальне виробництво. Організація та управління як
елементи суспільного виробництва.
3. Основні фактори суспільного виробництва. Їх взаємодія. Робоча сила.
Засоби виробництва.
4. Результативні показники суспільного виробництва. Сукупний суспільний
продукт. Валовий національний продукт. Необхідний і додатковий
продукт.

Виробництво і його основні чинники. Суспільний продукт

1. Основою життєдіяльності суспільства є матеріальне виробництво, бо
суспільству треба постійно виробляти товари і послуги для споживання.
Виробництво завжди має суспільний характер, тому що створювати поодинці
матеріальні блага неможливо. Таким чином, суспільне виробництво - це
процес створення різноманітних життєвих благ і послуг в масштабах
країни.
 Воно включає чотири фази:
1. Виробництво як процес.
2. Розподіл.
3. Обмін.
4. Споживання.
Всі фази взаємопов’язані, і основною є виробництво, тому що тут
створюється продукт і починається його рух.
Споживання – кінцевий пункт руху суспільного продукту. Споживання
може бути виробничим і особистим. Воно підтверджує призначення
продукту. Без виробництва немає споживання, а без споживання
виробництво безглузде.
Розподіл включає:
- розподіл засобів виробництва;
- розподіл робочої сили;
- розподіл предметів споживання.
Розподіл засобів виробництва і робочої сили входить у процес
виробництва, тому що без нього виробництво неможливе. Цим
забезпечується зв'язок розподілу з виробництвом.
Обмін опосередковує виробництво і розподіл з одного боку, і
споживання з іншого.
В, Р ← О → С
2. За структурою суспільне виробництво ділиться на дві великі форми:
1. Матеріальне виробництво - це галузі, в яких створюється продукт, що
має матеріально - речову форму.
2. Нематеріальне виробництво - (освіта, культура).
3. Суспільне виробництво передбачає наявність двох видів факторів:
1. Речові:
(земля, сировина, капітал).
2. Особисті (робоча сила, підприємницькі здібності, що полягають в
умінні ефективно використовувати всі інші ресурси).
В процесі виробництва речові і особисті фактори виробництва можуть
поєднуватись двома способами:
1. Прямо та безпосередньо, коли власник одночасно виступає і
працівником;
2. Непрямо, тобто через купівлю-продаж робочої сили.
4. Основні показники виміру суспільного продукту, тобто
національного обсягу виробництва:
1. Сукупний суспільний продукт (ССП) – це вся маса матеріальних благ
створених у суспільстві за рік. Він розраховується шляхом додавання валової
продукції всіх галузей економіки, тому включає повторний рахунок.
З 1988 року Україна відповідно до міжнародних стандартів розраховує
інший показник - ВНП.
2. Валовий національний продукт (ВНП) – сукупна ринкова вартість
всіх кінцевих товарів і послуг, створених у національній економіці за рік.
3. Якщо з ВНП відрахувати вартість спожитих засобів виробництва, то
залишиться чистий продукт суспільства (ЧПС).
Чистий продукт суспільства (ЧПС) - це заново створена вартість, або в
грошовому вираженні національний дохід.
Національне багатство - це все, що має суспільство, що створене за
всю історію його існування.
Структура національного багатства:
1. Основні виробничі і невиробничі фонди;
2. Оборотні виробничі фонди і матеріальні запаси, резерви;
3. Природні ресурси;
4. Духовне багатство.

Тема 4. Виробництво матеріальних благ і послуг.

Продукт і характер праці

Навчальна мета:

- розкрити сутність виробництва, його суспільний характер, фази,

чинники;
- визначити результативні показники суспільного виробництва;
- з’ясувати сутність та основні показники економічної і соціальної
ефективності суспільного виробництва.

План
1. Зміст виробництва, його фази, чинники. Матеріальне та
нематеріальне виробництво.
2. Результативні показники суспільного виробництва: ССП, ВНП,
ВВП.
3. Економічна та соціальна ефективність суспільного виробництва:
сутність, основні показники.

1. Зміст виробництва, його фази, чинники. Матеріальне та

нематеріальне виробництво
Основою життєдіяльності суспільства є матеріальне виробництво, бо
суспільству треба постійно виробляти товари і послуги для споживання.
Виробництво завжди має суспільний характер, тому що створювати поодинці
матеріальні блага неможливо. Таким чином, суспільне виробництво - це
процес створення різноманітних життєвих благ і послуг в масштабах
країни.
Воно включає чотири фази:
1. Виробництво як процес.
2. Розподіл.
3. Обмін.
4. Споживання.
Виробництво – це процес створення корисного продукту.
Розподіл – означає визначення частки кожної людини у виробленому
суспільному продукті.
Обмін – це процес під час якого одні продукти обмінюються на інші.
Всі фази взаємопов’язані, а основною є виробництво, тому що тут
створюється продукт і починається його рух.
Споживання – кінцевий пункт руху суспільного продукту. Споживання
може бути виробничим і особистим. Воно підтверджує призначення
продукту. Без виробництва немає споживання, а без споживання
виробництво безглузде.
Розподіл включає:
- розподіл засобів виробництва;
- розподіл робочої сили;
- розподіл предметів споживання.
Розподіл засобів виробництва і робочої сили входить у процес
виробництва, тому що без нього виробництво неможливе. Цим
забезпечується зв'язок розподілу з виробництвом.
Обмін опосередковує виробництво і розподіл з одного боку, і
споживання з іншого.
В, Р ← О → С
За структурою суспільне виробництво ділиться на дві великі форми:
1. Матеріальне виробництво - це галузі, в яких створюється
продукт, що має матеріально - речову форму.
2. Нематеріальне виробництво - (освіта, культура).
Суспільне виробництво передбачає наявність двох видів факторів:
1. Речовинні: земля, сировина, капітал.
2. Особисті: робоча сила, підприємницькі здібності, що полягають в
умінні ефективно використовувати всі інші ресурси.
В процесі виробництва речові і особисті фактори виробництва можуть
поєднуватись двома способами:
1. Прямо та безпосередньо, коли власник одночасно виступає і
працівником;
2. Непрямо, тобто через купівлю-продаж робочої сили.
Це – марксистська класифікація чинників виробництва.
З точки зору теорії трьох факторів виробництва воно передбачає
взаємодію трьох чинників: праці, землі і капіталу.
Праця - це процес витрачання людиною фізичної, інтелектуальної і
духовної енергії.Кожна людина володіє робочою силою, або здібністю до
праці. Праця є споживанням робочої сили.
У будь-якому суспільстві існує примушення до праці. На ранніх стадіях
воно носило позаекономічний характер, тобто ґрунтувалося на особистій
залежності працівника від господаря. Економічне примушення пов'язане з
категорією найманої праці. Для виникнення найманої праці необхідні дві
умови: володіння особистою свободою (відсутність рабовласницької або
кріпацької залежності) і відсутність власності на засоби виробництва, тобто
можливості почати свій бізнес. У цих умовах людина вимушена найматися на
роботу. Головним мотивом праці при цьому є бажання одержати матеріальну
винагороду.
Працю протягом робочого дня можна розділити на необхідну і
додаткову.
Необхідною є та праця, яку робітник витрачає, щоб виробляти
продукцію, необхідну для життя його і його сім'ї. Вироблений в цей час
продукт називається необхідним.
Додаткова праця - це праця, витрачена понад необхідну. Продукт,
вироблений додатковою працею, називається додатковим.
Розподіл праці на необхідну і додаткову прийнятий тільки в
марксистській теорії.
Праця характеризується інтенсивністю і продуктивністю.
Інтенсивність — це напруженість праці, яка визначається ступенем
витрачання робочої сили в одиницю часу.
Інтенсивність праці може бути тим вищою, чим коротша тривалість
робочого дня. І, навпаки, при збільшенні тривалості робочого дня
інтенсивність праці може падати.
Продуктивність - це результативність праці. Вона вимірюється
кількістю продукції, яка вироблена за одиницю часу.
Продуктивність пов'язана не тільки з працею, але й з прогресом техніки.
При зростанні продуктивності праці частка праці, витраченої на виробництво
одиниці продукції, падає, а частка засобів виробництва щодо праці - зростає.
Але в цілому витрати чинників виробництва зменшуються.
Другим чинником виробництва є земля.
Термін "земля" вживається в широкому значенні слова. Він охоплює
все корисне, що дає природа: саму землю, водні й лісові ресурси, корисні
копалини.
Земля може використовуватися в різних цілях. Проте в першу чергу
мається на увазі її використання в сільському господарстві.
Властивості землі можна розділити на природні, тобто дані спочатку, і
створені штучно завдяки зрошуванню, меліорації, внесенню добрив, тощо.
Ця обставина впливає на дохід від землі - земельну ренту.
Наступним чинником виробництва є капітал. Найчастіше в сучасній
науці зустрічається наступне визначення капіталу:
Капітал - це створені людьми засоби виробництва і грошові
накопичення, що використовуються у виробництві товарів і послуг. В
політекономічному розумінні капітал – це вартість, що зростає, приносить
додаткову вартість

2. Результативні показники суспільного виробництва:

ССП, ВНП, ВНП
Результатом суспільного виробництва є створені життєві блага, тобто
суспільний продукт.
Основні показники виміру суспільного продукту, тобто національного
обсягу виробництва:
1. Сукупний суспільний продукт (ССП) – це вся маса
матеріальних благ створених у суспільстві за рік. Він розраховується шляхом
додавання валової продукції всіх галузей економіки, тому включає
повторний рахунок.
З 1988 року Україна відповідно до міжнародних стандартів розраховує
інший показник - ВНП.
2. Валовий національний продукт (ВНП) – сукупна ринкова
вартість всіх кінцевих товарів і послуг, створених у національній
економіці за рік.
3. Якщо з ВНП відрахувати вартість спожитих засобів виробництва, то
залишиться чистий продукт суспільства (ЧПС).
Чистий продукт суспільства (ЧПС) - це заново створена вартість, або в
грошовому вираженні національний дохід.
Національне багатство - це все, що має суспільство, що створене за
всю історію його існування.
Структура національного багатства:
1. Основні виробничі і невиробничі фонди;
2. Оборотні виробничі фонди і матеріальні запаси, резерви;
3. Природні ресурси;
4. Духовне багатство.

3. Економічна та соціальна ефективність суспільного виробництва:

сутність, основні показники
Ефективність суспільного виробництва - це його результативність,
співвідношення результатів і витрат на виробництво.
результат
Ефективність=
витрати
Розрізняють економічну і соціальну ефективність суспільного
виробництва. Для виміру економічної ефективності суспільного
виробництва використовують кілька показників. Вони вимірюють
ефективність використання основних факторів виробництва, тобто робочої
сили, засобів виробництва.
ВНП (валовий національний продукт)
Продуктивність . суспільної . праці=
1. ЗП ( затрати . праці)
зворотний показник - трудомістськість
ВНП
Фондовіддача=
2. ОФ(основні фонди )
зворотний показник - фондоємність
ВНП
Материаловіддача=
3. МЗ( материальні . затрати)
зворотний показник - матеріалоємність.

Є ще й інші показники - капіталоємність, екологоефективність.

 Соціальна ефективність національної економіки визначає, наскільки її
розвиток відповідає соціальній меті, тобто підвищенню добробуту людей. Її
вимірюють показником рівня задоволення потреб:

Фактичне. споживання
Рівень. задоволення. потреб=
Дійсні. потреби

Дійсні потреби визначаються науковими нормами споживання. Але цей

показник незручний для міжнародних порівнянь, бо потреби людей, які
проживають у різних регіонах Землі різні. Тому міжнародна статистика
частіше використає показник виробництва ВНП в розрахунку на душу
населення.
ВНП
Соціальна. ефективність=
Чисельність . населення.країни
Між економічною та соціальною ефективністю суспільного виробництва
існує тісний взаємозв'язок. Економічна ефективність є матеріальною основою
вирішення соціальних проблем, а соціальний розвиток, у свою чергу, істотно
впливає на підвищення економічної ефективності суспільного виробництва.

Висновки:
Виробництво - це процес дії людини на предмети (речовину) із
використанням сил природи та пристосування їх для задоволення певних
потреб.
Взаємодія людини з природою означає процес праці, що складається із
трьох основних моментів: 1) праці людини; 2) предметів праці; 3) засобів
праці. Засоби праці в єдності з предметами праці утворюють засоби
виробництва. Засоби виробництва і працівники в їх єдності і взаємодії
утворюють продуктивні сили. Суспільне виробництво включає чотири фази
(виробництво, розподіл, обмін, споживання) та передбачає взаємозв’язок
речових та особистісних чинників
Результатом виробництва у сфері матеріального виробництва є сукупний
суспільний продукт. Його основними формами є валовий внутрішній
продукт, створений в межах окремої країни (ВВП) і валовий національний
продукт (ВНП), який крім ВВП включає продукцію, створену національними
підприємствами за межами країни, необхідний і додатковий продукт.
Необхідний продукт - це частина суспільного продукту, необхідна для
відтворення робочої сили нормальної якості, а додатковий продукт -
створений понад необхідний.
Результативність суспільного виробництва- це його ефективність:
економічна чи соціальна.

Основні поняття:
Виробництво, праця, земля, капітал, економічна ефективність
суспільного виробництва, соціальна ефективність, національне багатство,
валовий національний продукт.

Питання для самоконтролю знань:

1.Щотаке суспільне виробництво?
2.Перелічіть основні фази суспільного виробництва. Яка фаза є
основною?
3.Дайте визначення матеріального та нематеріального виробництва.
4.Від чого залежать способи поєднання чинників виробництва у
виробничому процесі?
5Перелічіть основні результативні показники суспільного виробництва.
6.Що таке економічна ефективність виробництва та які її основні
показники
7.В чому сутність соціальної ефективності суспільного виробництва?

Література:
1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д.
Базилевича – К.: Знання-прес, 2012, - 702 с.
2. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія : Навч. посіб.
– К : Знання , 2007- 684с.
3. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С.
Савчук, О.О. Бєляєв та ін.: За ред. К.Т. Кривенка, - К.: КНЕУ, 2005. – 508 с.
4. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих
навчальних закладів. / За ред. В. О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.:
Академвидав, 2007. – 672 с.
5. Мельник Л.Ю., Макаренко Л.М. :Економічна теорія –
політекономічний контекст – Навчальний посібник . К .: Кондор, 2008-
524 с.
6. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М. , Іткін О.Ф.
Політична економія : Підручник/ За науковою ред.. доктора економічних
наук, проф.. В.Г. Федоренка – К.- Алерта.2008-487 с
7. Щетинін А.І. Політична економія. Підручник.-К.: Центр учбової
літератури, 2011.-480с.
 Література:
1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д.
Базилевича. – К.: Знання-прес, 2012, - 702с.
2. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія : Навч. посіб.
– К: Знання , 2007- 684с.
3. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С.
Савчук, О.О. Бєляєв та ін.: За ред. К.Т. Кривенка, - К.: КНЕУ, 2005. – 508 с.
4. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих
навчальних закладів. / За ред. В. О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.:
Академвидав, 2007. – 672 с.
5. Мельник Л.Ю., Макаренко Л.М. :Економічна теорія –
політекономічний контекст – Навчальний посібник . К .: Кондор, 2008-
524 с.
6. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М. , Іткін О.Ф.
Політична економія : Підручник/ За науковою ред.. доктора економічних
наук, проф.. В.Г. Федоренка – К.- Алерта.2008-487 с
7. Щетинін А.І. Політична економія. Підручник.- К.: Центр ччбової
літератури, 2011.-480с.