МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

Т.М. Клименюк, В.І. Проскуряков, Х.І. Ковальчук

ІЛЮСТРОВАНИЙ
СЛОВНИК
АРХІТЕКТУРНИХ
ТЕРМІНІВ

Рекомендувала Науково-методична рада

Національного університету “Львівська політехніка”

Львів
Видавництво Львівської політехніки
2010

1
УДК 72:001.409(03)
ББК 85.11я2
К 492

Рецензенти:
Боднар О.Я., доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Академії мис-
тецтв України, професор, завідувач кафедри менеджменту мистецтва
Львівської академії мистецтв;
Станкевич М.Є., доктор мистецтвознавства, професор кафедри теорії та
історії мистецтва Прикарпатського національного університету імені
Василя Стефаника;
Бірюльов Ю.О., кандидат мистецтвознавства, головний науковий редактор
видавництва “Центр Європи”

Рекомендувала Науково-методична рада

Національного університету “Львівська політехніка”
як навчальний посібник для студентів базових напрямів
6.060102 “Архітектура”, 6.020207 “Дизайн”,
6.020206 “Реставрація творів мистецтва”
(Протокол № 5/2010 від 31.03.2010 р.)

Клименюк Т.М.
К 492 Ілюстрований словник архітектурних термінів: навч. посіб. /
Т.М. Клименюк, В.І. Проскуряков, Х.І. Ковальчук. – Львів: Видавництво
Львівської політехніки, 2010. – 180 с.
ISBN 978-966-553-985-8
Словник містить 850 статей з архітектури і мистецтва за курсом “Історія
архітектури”.
Тлумачення термінів і понять відображають історію й традицію в розвитку
архітектури. Подано їхнє походження й різні довідкові дані.
Для студентів-архітекторів, дизайнерів, учителів художньо-мистецького
профілю та всіх, хто цікавиться архітектурою.
УДК 72:001.409(03)
ББК 85.11я2

© Клименюк Т.М., Проскуряков В.І.,

Ковальчук Х.І., 2010
© Національний університет
ISBN 978-966-553-985-8 “Львівська політехніка”, 2010

2
 ПЕРЕДМОВА

Запропонований до уваги читачів “Ілюстрований словник архітектурних

термінів” є навчальним посібником, який заповнює значну прогалину у
професійній підготовці спеціалістів. Його підготовлено в Інституті архітектури
Національного університету “Львівська політехніка” для вирішення складних
проблем, що постали на сучасному етапі розвитку освіти, – для цього передовсім
треба з’ясувати понятійний апарат. Словник містить терміни та поняття з
архітектури і мистецтва за курсом “Історія архітектури”.
Метою викладання дисципліни “Історія архітектури” на першому та
другому курсах є: вивчити найважливіші етапи розвитку архітектури народів
світу відповідно до зміни суспільно-економічних формацій, а також з’ясування
закономірностей розвитку функції і форми, соціальної ролі архітектури як засо-
бів матеріальної і духовної організації життя суспільства.
Завданням дисципліни є: визначення впливу соціально-політичної та
ідеологічної ситуації, що панує в певній економічній формації, на розвиток
архітектури; надання відомостей про розвиток будівельної техніки і конст-
руктивних рішень, а також про особливості архітектурно-планувальних і
містобудівних прийомів основних архітектурних пам’яток та їх комплексів,
поселень, міст; вивчення професійної термінології.
Лише засвоївши все прогресивне і найкраще, що створено людством, і
спираючись на власні національні традиції, українські студенти зможуть зробити
свій вагомий внесок у розвиток загальносвітової архітектури.

Директор Інституту архітектури

Національного університету
“Львівська політехніка”
д-р арх., проф. Б.С. Черкес

3
 ПОЯСНЕННЯ ДО СТРУКТУРИ
ТЕРМІНОЛОГІЧНОГО СЛОВНИКА

Основну увагу в словнику приділено термінології з архітектури. Зміст

статей відображає історію й традиції в розвитку архітектури. Якщо той чи
інший термін або поняття має різні значення або ж коли є певні розбіжності його
вживання, то у статті зроблено необхідні пояснення.
У змісті багатьох статей вказано історичні епохи, періоди або ж конкретні
роки виникнення, становлення й подальшого розвитку певного явища в історії
архітектури. Зроблено також відповідні географічні посилання й уточнення, що
надасть студентам змогу з’ясувати особливості архітектури в різних країнах.
У предметному покажчику терміни подано за українським алфавітом.
Якщо термін має синоніми, то їх наведено після терміна через кому.
Якщо термін чи поняття складається з кількох слів, то їх подано у тій
послідовності, яку зазвичай використовують в сучасній мистецтвознавчій
літературі. У разі повторення терміна в статті його позначають скорочено,
однією літерою. До деяких термінів іншомовного походження наведено етимоло-
гічні довідки. Терміни, значення яких розкрито в тій чи іншій статті, набрано
світлим курсивом. Якщо термін має кілька значень, то тлумачення кожного
позначено арабськими цифрами з дужками. Більшість термінів чи понять по-
дано з наголосами.
Статті у словнику розміщено за темами лекцій з “Історії архітектури” та
проілюстровано кращими роботами студентів.
Наприкінці книжки подано список рекомендованої літератури.

4
 ОСНОВНІ СКОРОЧЕННЯ

аккад. – аккадською кін. – кінець

англ. – англійською лат. – латинською
араб. – арабською н.е. – наша ера
ассир. – ассирійською напр. – наприклад
бл. – близько о. - острів
бретон. – бретонською обл. – область
гр. – грецькою перс. – перською
давньогр. – давньогрецькою пол. – половина
давньоєгип. – давньоєгипетською поч. – початок
давньорим. – давньоримський ст. – століття
давньоітал. – давньоіталійською сх. – східний
зах. – західний т.з. – так званий
засн. – заснований тис. – тисячоліття
ін. – інші трет. – третина
ірланд. – ірландською фр. – французькою
ісп. – іспанською
італ. – італійською

УКРАЇНСЬКИЙ АЛФАВІТ

Аа Зз Нн Хх
Бб Ии Оо Цц
Вв Іі Пп Чч
Гг Її Рр Шш
Ґг Йй Сс Щщ
Дд Кк Тт Ьь
Ее Лл Уу Юю
Єє Мм Фф Я
Жж

5
 ВСТУП

Архітектура – термін, запозичений з грецької (“архі” – “головний”, “вищий

ступінь”, “тектура” – “будівництво”). Будівельне мистецтво, яке починалось
з влаштування найпростіших сховищ і примітивних культових ділянок,
поступово набувало досвіду задоволення різних потреб суспільства. Цей досвід
вдосканалювався разом з розвитком суспільства, в процесі якого з’являлися нові
технічні можливості.
Історія архітектури дає правдиву картину взаєморозвитку конструктивних
ідей, будівельного прогресу і художніх принципів. У будівельній практиці
первісної людини ще не було розподілу споруди на частини, які навантажують
і які несуть навантаження, але в склепінчатих профілях викопаних печер чи в
підпірних стовпах житла найперші будівничі інтуїтивно відчули можливості
матеріалів і заклали зародки усіх відомих сучасній людині тектонічних систем.
Накопичення будівельного досвіду доісторичної (первісної) людини
підводить до функціонального розмежування конструктивних елементів і готує
базу для утворення тривалих просторових схем, характерних для кожного
окремого регіону.
Найпростіший тектонічний тип – стіна. Залежно від будівельного мате-
ріалу, геофізичних і кліматичних умов житло первісної людини набуває різних
конструктивних рішень. Стіни викладались з каменю, на розчині чи без нього, з
висушенної на сонці чи обпаленої цегли, шарами сирої глиносолом’яної суміши,
у вигляді зрубу тощо. В умовах м’якого клімату і підвищеної сейсмічності
виникли каркасні типи стін. Вимоги мобільності заклали складні, решітчасті
стіни степового кочового житла.
Необхідність перекрити внутрішній простір підводить до формування
стійково-балкової та склепінчастої тектонічних систем. Отже, у первісному
будівництві виникає тенденція до стихійного створення технічної системи,
яку ми трактуємо як спосіб конструктивного поєднання елементів споруди з
урахуванням природної міцності будівельного матеріалу, яку можна підкреслити
художніми засобами.
Виникнення первісного мистецтва в добу пізнього палеоліту (40–30 тисяч
років тому) було тісно пов’язано з усією творчою діяльністю людини. Воно
наділено глибокою історичною своєрідністю, в якій поєднано естетичні та
утилітарні складові. Первісне мистецтво – органічна частина життя тогочасного
суспільства у всіх його проявах.

6
 СПОРУДИ ЕПОХИ
ПЕРВІСНООБЩИННОГО ЛАДУ

Кромлех Стоунхендж.
Солсбері. Англія. ІІ тис. до н.е.

Етапи розвитку та ознаки:

1. Кінець третинного – початок четвертинного періоду (люди знаходяться в місцях свого

первісного перебування – у тропічних чи субтропічних степах і лісах.)

2. Давньокам’яна доба (5 млн. – 11 тисяч років тому). Нижній палеоліт. Період ашель
і мусьє. Ознаки: полювання на великих тварин, таких як мамонт, шерстистий носоріг та
печерний ведмідь; використання вогню; вживання одягу зі шкір; пристосування печер для
проживання. Верхній палеоліт. Ознаки: численніші мисливські групи, які перетворюються
на розвинутий рід на основі матрілокальної родини; приручення собаки; осілість; вико-
ристання печер, спорудження куренів і напівземлянкових жител.

3. Середньокам’яна доба (Мезоліт. 11–6 тисяч років тому). Ознаки: перехід до полювання
на середніх і малих за розмірами тварин; рибальство; переважають тимчасові сезонні
стоянки, які локалізуються берегами річок; використання печер, спорудження куренів і
напівземлянкових жител.

4. Нова кам’яна доба (Неоліт. VII–IV тис. до н.е.). Ознаки: винахід кераміки, виникає
примітивне землеробство і твариництво; підйом родової організації з подальшим її
розпадом; шліфують, полірують кам’яні знаряддя праці; на початку періоду будують велике,
довге в плані житло; в кінці періоду – мале, на одну сім’ю.

5. Доба ранніх металів (Енеоліт. IV–III тис. до н.е.) Епоха бронзи (III–II тис. до н.е.),
Епоха раннього заліза (I тис. до н.е.). Ознаки: використання міді, розвиток твариництва;
підвищення добробуту; поява рабовласництва, класів і держав; нові будівельні технології
і споруди.

7
МЕГАЛІТИ (гр. – величезні камені) – первісні споруди, виконані з величезних
необроблених або грубо притесаних кам’яних брил без вживання будівельного
розчину. Виникли наприкінці неоліту та набули розвитку у періоди енеоліту та
бронзи. Розрізняють типи М.: аліньман, диліт, дольмен, кромлех, менгір, триліт та ін.

АЛІНЬМАН (фр. – пряма лінія) – пряма

дорога, що подібна до алеї, утворена
паралельними рядами менгірів. Твір архі-
тектури доби бронзового віку.

МЕНГÍР (бретон. камінь довгий) – верти-

кально поставлена кам’яна брила, один з
видів мегалітичних споруд, що зводилися
у первісну добу. Деякі М. позначали
поховання вождів, інші були магічними
знаками або ритуальними пам’ятниками
епохи неоліту і бронзового віку.

Менгіри. Неоліт. Бретань. Франція

ОЛЕННИЙ КАМІНЬ – вертикальний

стовп, площина якого збагачувалася сак-
ральними зображеннями на честь предків
і Вічного неба. О. к. споруджували в І тис.
до н. е. в Центральній Азії.

8
 ДОЛЬМÉН (фр. dolmen від бретон.
tol – стіл, men – камінь) споруда, яка
складається з кількох вертикальних
кам’яних брил, перекритих горизонталь-
ною плитою. Вірогідно, мали різне приз-
начення: житла, місця культу, камери
для поховань.

Святилище на о. Мальта

ДИЛІТ (гр.) – мегалітична споруда доби енеоліту й бронзи у вигляді двох каменів,
поставлених вертикально.

ТРИЛІТ (гр. – три камені) – мегалітична споруда доби енеоліту і бронзи у вигляді
трьох каменів, з яких два вертикальні підтримують третій горизонтальний. Надалі
Т. послужив основою для формування стояково-балкової системи.

КРОМЛЕХ (бретон. crom – коло, lech –

камінь) – культова споруда, яка склада-
ється з групи кам’яних стовпів, розмі-
щених по колу та перекритих горизон-
тальними кам’яними плитами. Мала ри-
туальне або астрономічне призначення.

Кромлех Стоунхендж. Солсбері. Англія.

II тис. до н.е.

СТІЙБИЩЕ – тимчасове поселення

кочового племені у первіснообщинний
період.

Стійбище кроманьйонців (за І. Аугустом)

9
 Стоянка Старуня І (реконструкція)

СТОЯНКА – невеличке поселення первісних людей

ЗЕМЛЯНКА – викопане в землі

крите житло, відоме з первісних часів,
зазвичай покрівля З. виконувалась з
дерну або засипаного землею хмизу.

НАПІВЗЕМЛЯНКА – невелика спо-

руда, частина котрої знаходиться в
землі.

Напівземлянка з поселення із Середнього

Подніпров’я (реконструкція)

10
 НАКАТ – плоске дерев’яне по-
криття на балках або стінах, зроб-
лене у вигляді суцільного настилу.

Межиріччя. Житлові будинки

ЗРУБ – дерев’яна будівля без

підлоги, перекриттів, сходів, две-
рей, зведена з колод чи брусів,
покладених кількома горизон-
тальними рядами в кутах з’єд-
наних врубками, тобто З. спо-
руджується цілком з вінців.

“БУДИНОК КЕЛЬТЕМІНАР” –
тип житлового будинку пізнього
неоліту у вигляді величезного ку-
реня, де поряд з численними побу-
товими вогнищами в центрі зна-
ходилося велике вогнище культо-
вого призначення. Б.К. являв со-
бою характерний приклад культу
вогню у Середній Азії з ІV–ІІІ тис.
до н.е.

АННЕЗІ – тип житла, що існував

в епохи неоліту та енеоліту. Ви-
конані з кам’яних брил чарунки
блокувались у компактну групу.

Комплекс у Серуцці

11
АРХІТЕКТУРА
СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

Комплекс пірамід у Гізі.

XXIX–XXVII ст. до н.е.

Природні умови

Єгипет розташований у Північно-Східній Африці, на берегах р. Ніла, яка впадає у Середземне

море. Країна займала дельту і вузьку річкову долину завширшки 15–25 км між нагір'ями
Лівійської та Аравійської пустель.

Етапи історії

Додинастичний період (V–ІV тис. до н.е.), археологічні епохи пізнього неоліту і енеоліту, коли
у племен, які заселили береги Ніла, відбувався процес розпаду родових відносин. Виникли
зачатки державності у вигляді невеликих номів. Згодом почалися війни за землі, канали і рабів.

Раннє царство – І–ІІ династії (перші два століття ІІІ тис. до н.е.), внутрішні усобиці
завершились об'єднанням Верхнього (Південного) і Нижнього (Північного) Єгипту.

Стародавне царство – ІІІ–VІ династії (2800–2250 рр. до н.е.), епоха остаточного об'єднання
країни.
Близько 2250 р. до н.е. держава розпалася на окремі номи, правління фараонів
VII–VIII династій було умовним. Незабаром з півночі вдерлися лівійці та «азіати», що оволоділи
дельтою Ніла. Країну об'єднали близько 2050 р. до н.е. фіванські номархи, що заснували
XI династію.

Середне царство – ХІ–ХVІІ династії (2100–1700 рр. до н.е.), здійснено грандіозне гідротехнічне
будівництво, створено Меридово озеро для зрошування ланів Фаюмського оазису, але близько
1700 р. до н. е. через Суецький перешийок вдерлися т. зв. гіксоси (“володарі нагір'їв”, ймовірно,
союз хетів, мітанні і каситів), що поклало край незалежності Єгипту.

Нове царство – ХVІІІ–ХХ династії (1584–1070 рр. до н.е.), гіксоси були вигнані Яхмесом І.
Період поділяється на три частини, середня з яких (перша чверть XIV ст. до н.е.) припадає
на роки правління Аменхотепа IV, який порвав з жерцями, прийняв ім'я Ехнатона, переніс
столицю в Ахетатон, що мав стати центром інших культів, нових художніх ідеалів. Проте у
наступні два століття фараони XIX і XX династій реставрували культ бога Амона; розширилися
межі держави, були завойовані Сирія і Палестина. Нащадкам останнього могутнього фараона
Рамзеса III довелося захищатися від лівійців із заходу та “народів моря”, котрі вдерлися в
дельту Ніла з півночі та сходу. Невдовзі держава розпалась.

Пізній Єгипет – ХХІ–ХХХ династії (1070–332 рр. до н.е.), перське завоювання 525 р. до н.е.
поклало кінець незалежності країни.

Єлліністичний Єгипет – (332–30 рр. до н.е.), після розгрому Персії Александром Македонським
Єгипет незабаром знову здобув самостійність вже при царях македонської династії Птолемеїв,
які правили до захоплення країни Стародавнім Римом у 30 р. до н.е.

12
НЕКРОПОЛЬ (гр. – мертве місто): 1) великий комплекс поховань з архітектурними
і скульптурними пам’ятниками; 2) кладовище з могилами видатних осіб.

Мастаба (загальний вигляд і план)

МАСТАБÁ (араб. – кам’яна лава) – давньоєгипетська гробниця, наземна

частина якої вирішувалася у вигляді низької усіченої піраміди. Зазвичай містить
заупокійне приміщення, сердаб і усипальню. У М. найшановніших осіб внутрішні
стіни покривалися рельєфами і розписами, зали і комори з’єднувалися вузькими
коридорами, а поховальна камера, де ставили саркофаг з мумією і ще кілька
приміщень, що знаходились під землею, сполучалась з верхніми кімнатами
вертикальною шахтою, що дозволяло, відповідно до вимог культу мертвих, “душі”
небіжчика вільно переміщуватись у просторі.

ГРОБНИЦЯ (нім. – труна) – монументальна споруда на місці поховання.

Розрізняють: скромні могили, “кам’яні скрині”, скельні поховання, мастаба, піра-
міди, надгробки, саркофаги, кургани, тумулуси, мавзолеї; в християнські часи –
склепи з каплицями, крипти, аркосолії і т. ін.

КЕНОТАФ, кенотафій (гр. – пуста могила) – пам’ятник на честь померлих або

загиблих, встановлений на символічній могилі, в якій немає праху похованих.
Своїм ритуальним значенням увічнення загиблих героїв або легендарних осіб К.
характерний для культури багатьох народів з найдавніших часів.

УСИПАЛЬНЯ – склеп для поховання особи чи родини.

СЕРДАБ – підземна камера ритуального призначення у гробниці стародавніх часів.

13
 ПІРАМІДА (гр.): 1) надгробна бу-
дівля в архітектурі Стародавнього
Єгипту та інших країн; 2) храмова
будівля в архітектурі Стародавньої
Месопотамії.
Комплекс пірамід у Гізі.
XXIX–XXVII ст. до н.е.

СФІНКС (гр.) – скульптурне зобра-

ження міфічної тварини з тулубом
могутнього лева і головою людини,
іншого звіра або птаха, яке було
дуже поширено в монументальному
мистецтві Стародавнього Єгипту. В
античній Греції С. уявляли у вигляді
крилатого лева с головою і грудьми
жінки.

ЗАУПОКІЙНИЙ ХРАМ – культова

споруда, призначена для виконання
ритуальних обрядів і поховання
фараонів.

Дейр-ель Бахрі. Храм Ментухотепа I.

XX ст. до н.е.

ПАНДУС (фр. – спуск) – похила площина (ухил до 13 – 14˚) для руху між різними
рівнями, що може замінювати сходи. Влаштовується як в середині споруди, так і
для зв’язку між окремими містобудівними компонентами. У плані може отримува-
ти різні форми, бути гвинтовою, двомаршевою з прямим або гвинтовим перехо-
дом. В оформленні П. використовувались скульптури, вази, балюстради тощо.

ОБЕЛÍСК (гр. obeliskos – вертел) –

монументальний гранчастий стовп
з квадратним чи прямокутним пла-
ном, що звужується догори і має
пірамідальне завершення.
Обеліск храму Сонця в Абусирі

14
 ПІЛÓН (італ. – стовп, портал): 1) ве-
ликий стовп-підпора, прямокутний або
хрещатої форми у перетині, який під-
тримує балку моста, купол або склепін-
ня; 2) споруда, яка безпосередньо поз-
начає вхід до давньоєгипетського хра-
му, що складалася з прямокутних у пла-
ні, двох масивних башт у вигляді зріза-
них пірамід; П. називають також кожну
з таких башт; 3) один з масивних стов-
пів, розташованих збоку від порталу.

АЛЕЯ СФІНКСІВ (фр. allee, від aller – іти) – дорога до єгипетського храму,
обсаджена обабіч деревами і прикрашена скульптурами сфінксів.

СТÉЛА (гр. – стовп) – вертикально

встановлена плита з написами, роз-
писами або рельєфами. В часи антич-
ності вгорі прикрашалася карнизом,
спрощеними фронтоном, акротерія-
ми. Як священні споруди С. увічню-
вали релігійні обряди, їх ставили на
честь знаменних подій в житті сус-
пільства, споруджували як надгроб-
ні пам’ятники, вони позначали кордо-
ни певних державних утворень або
володінь.

Стела царського писаря Іпі. Кінець XVIII

династії (вапняк, рельєф. 95 х 71 см)

РЕЛЬЄФ (фр. – виступ, опуклість) – випукле скульптурне тематичне або

орнаментальне зображення на поверхні. За відношенням до тла і матеріалом
виконання існують такі Р.: високий (горельєф); врізаний (зображення виконано
лише контурними лініями, які заглиблені у поверхню); живописний (дуже
низьке рельєфне зображення, ледве піднесене над тлом); заглиблений
(койлоногліф, контррельєф); низький (барельєф); штуковий (виконаний з тиньку
на поверхні стіни).

БАРЕЛЬЄФ (фр. bas-relief – низький рельєф) – один з видів скульптурного

зображення на площині, випуклі частини якого виступають над площиною фону
менше ніж на половину свого об’єму.

15
ХРАМ – культова споруда, призначена для молитов та релігійних обрядів.

ПЕРИСТИЛЬ, ПЕРИСТИЛЬНИЙ ДВІР (гр. – навколо колони): 1) прямокутний

двір єгипетського храму, оточений колонадою; 2) оточена колонадою площа або
просторий двір житлового будинку, громадської споруди; 3) колонада навколо
площі або просторого двору.

АНФІЛАДА (фр. en fil – на одну нитку, за ниточкою) – ряд послідовно розта-

шованих приміщень з дверними прорізами по одній осі, внаслідок чого виникає
наскрізна перспектива кімнат.

ГІПОСТИЛЬ, гіпостильний зал (гр. hypostilos – той, що підтримується колонами):

1) крите приміщення з тісно поставленими колонами, які підтримують стелю
житлового палацу або громадської споруди в архітектурі країн Стародавнього
Сходу; 2) багатоколонний зал з кількома нефами у давньоєгипетському храмі.
Будували, починаючи з періоду Середнього царства.

16
ЄГИПЕТСЬКИЙ ОРДЕР – стала система стояково-балкових конструкцій,
розроблена у Стародавньому Єгипті.
У єгипетському зодчестві роль ордера величезна. Форми його різноманітні. Колони
єгипетського ордера поділяють на дві групи: 1) геометрично правильних колон;
2) “зображальних” колон.
До 1-ї групи належать: а) стовп квадратного перерізу з пропорціями – h (висота)
дорівнює 4–5-ти сторонам основи. У більшості випадків стовп не мав капітелі і
часто був оздоблений рельєфами. Пізніше перед квадратними стовпами ставили
скульптури; б) колони у вигляді гранчастого циліндра з 8 чи 16 (рідше 18 і 20)
плоскими поверхнями і канелюрами; в) колони у вигляді циліндра, що звужується
догори, зазвичай з канелюрами, але без ентазису. Пропорції: h = 5,5 D. Мали капі-
тель у вигляді квадратної плити – абаки. До 2-ї групи належать: а) папірусоподіб-
ні (папірус – висока гладка тростина), з відкритим і закритим бутоном – основний
тип колони Нового царства; б) лотосоподібна (лотос – велика біла лілея); в) паль-
моподібна; г) композитна зі складною капітеллю (з’явилась у пізній період);
д) гаторична з капітеллю у вигляді голови богині Гатор; е) дзвіноподібна з капітел-
лю у вигляді перевернутого дзвону. У Новому царстві відбувається розподіл типів
колон за місцем їх розташування. Колони, що несли навантаження стелі, мали капітелі
у вигляді закритої чашечки квітки. І лише у середніх яскраво освітлених прогонах
гіпостильних залів колона завершувалась відкритою чашею капітелі, за межею якої не
видно було верхньої частини колони, яка сприймала на себе навантаження стелі. Стеля,
розписана зірками, зображала небо, і здавалась, що вона розчиняється у повітрі.

1а 1б

2а 2б 2в 2г 2д 2е 2є

1. Гіпостильний зал храму Амона в Карнаці. XIV – XIII ст. до н. е.:

а – конструкція покриття і світлових прорізів; б – поперечний розріз.
2. Давньоєгипетські колони:
а – стовп Осіріса (Нове Царство);
б – стовп-колона з канелюрами на гранчастому стовбурі (Середнє Царство);
в–д – папірусоподібні колони (Нове Царство);
е – колона з композитною капітеллю (пізній період);
є – складна гаторична колона

17
 АРХІТЕКТУРА
БЛИЗЬКОГО СХОДУ

Зікурат в Урі
(кінець ІІІ тисячоліття до н.е.), реконструкція

Одна з перших великих цивілізацій людства сформувалася в Азії, у родючій долині річок
Тигру і Євфрату, яку греки назвали Месопотамією, тобто Межиріччям. Упродовж тисячоліть її
історія тісно пов’язана з розвитком народів Передньоі Азії. Це зумовлювало постійні контакти
і взаємодію культур, використання певних будівельних прийомів і запозичення традицій.
Cтрибкоподібний розвиток культури Передньої Азії зумовлює розгляд усього регіону в
хронологічній послідовності з можливим дотриманням географічних меж.

Арітектура Стародавньої Месопотамії (Межиріччя)

IV тис. до н.е. – IV.ст. до н.е.

Історія архітектури Стародавньої Месопотамії (Межиріччя) поділяється на чотири

періоди відповідно до етапів економічного і політичного піднесення держав, які почергово
виконували роль культурних центрів.

1. Межиріччя ( ІV тис. до н.е. – 2300 р. до н.е. ):

Перший ранньодинастичний період (бл. 2750 – 2615 рр. до н.е.), пов’язаний з іменами кількох
міфічних правителів (або скоріше тотемів) міст Урука, архаїчного Ура.
Другий ранньодинастичний період (бл. 2615 – 2500 рр. до н.е.), характеризується оформ-
ленням І династії Урука, яку започаткував напівлегендарний цар Гільгамеш архаїчної династії
міста Лагаша.
Третій ранньодинастичний період (бл. 2500 – 2315 рр. до н. е.), коли на території Месопотамії
виникає чимало міст-держав, які ведуть самостійну політику. Це міста Кіш, Ур, Акшак, Умма,
Лагаш та ін.
Значний період у розвитку архітектури Месопотамії пов’язаний з історією Вавилонії
(2316 – 539 рр. до н.е.). У ХІХ ст. до н. е. царям Вавилона (назва міста походить від Баб-Ілі –
“ворота бога”), що містився на лівому березі Євфрата, на перехресті торговельних шляхів,
вдалося об’єднати під своєю владою Межиріччя. Серед великої кількості імен правителів
і династий слід звернути увагу на Саргона Давнього – засновника аккадської держави,
царювання якого (2316–2261 рр.) примітне будівництвом монументальних споруд; Хамму-
рапі – шостого царя першої Вавилонської династії (1792 – 1750 рр. до н.е .), що залишив
кодекс законів; Навуходоносора ІІ (605 – 562 рр.), який у 597 і 587 рр. до н.е. під час походів
у Палестину захопив Єрусалим і полонив багато його жителів.

2. Вавилон – централізована рабовласницька держава (2150 – 1000 рр. до н.е.).

3. Ассірія – велика військова держава (1000 р. – 605 р. до н.е.).

4. Нововавилонська імперія (625 – 539 рр. до н.е.).

Внаслідок подібності виробничих відносинь, ідеологічних поглядів і місцевих умов архітектура

народів, що входили до складу деспотій – Шумеро-Аккадів, Вавилона, Ассірії, Ірана і т. ін., –
мала багато спільного.

18
 Зікурат в Урі (ХХI ст. до н. е.)

ЗІКУРАТ (аккад.) – багатоярусна,

ступінчаста храмова башта на плат-
формі в архітектурі народів Месо-
потамії. Яруси у вигляді усічених
пірамід не мали приміщень і лише на
верхньому майданчику знаходилося
святилище, куди підіймалися під час
обрядів пандусами і сходами, які
зводили перпендикулярно до споруди
або вздовж граней.
Зікурат Етеменанки, Новий Вавилон.
VI ст. до н. е.

БІТ-ХІЛАНІ (ассир. – будинок з гале-

реєю) – витягнута споруда, прямокут-
на в плані, з вхідною лоджією між
баштами, з комплексом галерей пара-
лельно до головного фасаду; була за-
початкована і поширилася у старо-
давній архітектурі хетів та сиро-хетів.

19

Головний вхід у палац Саргона II
у Дур-Шаррукині (711–707 рр. до н.е)
Вавилон. Сади Семіраміди – палацовий парк криття і асфальтову гідроізоляцію, на
на висоті 20 метрів (реконструкція)
квіти, земля зволожувалась водою, яка спеціальними підйомниками подавалася на
найвищу терасу. Сади становили частину палацу, знаходилися на великій висоті, що й
спричинило назву – висячі.
20
ПАЛЬМÉТА (фр. – пальмова гілка) –
живописний або скульптурний орна-
ментальний елемент у вигляді пучків
вузьких листків непарної кількості,
розташованих симетрично і допов-
нених внизу волютами. Складається
з двох проекцій: вигляд квітки збо-
ку і половина вигляду зверху. У різні
часи і у різних народів змінювалися
рослини (пальма, лотос, акант, роза
тощо), характер стилізації та пропорції
зображень. Широко використовувався
для декорації фризів, стін, фронтонів.
ШЕДУ, ламасу (фр.) – величезна
статуя крилатого бика чи лева з увін-
чаною короною головою бородатого
чоловіка та п’ятьма ногами, внаслідок
чого скульптура сприймалася спереду
у статичному стані, а збоку – у динаміці,
символізувала доброго духа-хранителя.
Застосовувалася в архітектурі Ассірії
та Ахеменідського Ірану, де зазвичай
встановлювалася обабіч урочистих арко-
вих входів до царських палаців.
Шеду з палацу Саргона II
в Дур-Шаррукині (711–707 рр. до н.е)
ВИСЯЧІ САДИ – назва декоративних
садів, розташованих на високо піднесе-
них штучних підмурівках, плоских дахах
споруд. Найвідоміші в Месопотамії –
сади цариці Семіраміди, які були ство-
рені у Новому Вавилоні на з’єднаних
сходами терасах царського палацу
Навуходоносора ІІ. Над склепінням
споруди, яке підтримували кам’яні
стовпи, було влаштовано свинцеве по-
які сходинчастими терасами був наси-
паний ґрунт. На ньому росли дерева і
 Ападана Дарія Ксеркса (62,5 х 62,6 м) в Персеполі (VI – IV ст. до н. е.)

АПАДАНА (перс. – багатоколонний зал) – просторий, високий парадний зал, плоске

перекриття якого підтримується рядами тонких колон (інтерколумній до 8,5 м)
Найбільш відома А. Дарія Ксеркса (62,5х62,6 м) в Персеполі (VI – IV ст. до н.е.).

Верхня частина капітелі колони з ападани палацу в Персеполі

(кінець VI – IV ст. до н. е.)

ПРОТОМА (гр. – морда тварини) – скульптура із зображенням передньої частини

тварини (бика, коня) або людини, широко застосовувалась як половина капітелі
колони у будівлях стародавньої перської архітектури. П. вживалася скіфами,
народами Малої Азії, Греції, Етрурії, Риму.

21
АЙВÁН (перс. – склепіння): 1) відкри-
тий з одного боку великий склепінчастий
зал у парфянській, іранській архітектурі;
2) широка лоджія, перекрита аркою, по-
ширена в архітектурі Сходу.

Медресе Шір-Дор. Самарканд. Узбекистан

СТАЛАКТИТИ (гр. – той, що капає) –

конструктивне і декоративне оформлення
склепінь, карнизів або переходів від
четверика до восьмерика багатоярусними
склепінчастими чарунками на консольних
підпорах і з висячими п’ятами. Зовні вони
нагадують природні вапняні нарости у пе-
черах. В основному С. вживали у мусуль-
манській архітектурі на тромпах, скле-
піннях, куполах, в нішах.
Сталактитовий купол і кронштейн з дерева
Тангер, палац султана Марокко

ТРОМП (фр. – мисливська труба) –

склепіння у формі частини конуса чи
чверті сферичного купола для переходу
від нижнього четверика до восьмерика,
16-кутника або кола верхніх частин.
Вживалося для підтримки еркерів тощо.
Т. широко використовували в архітектурі
мусульманського Сходу, країн Кавказу.
Прийнято виділяти: Т. ступінчастий (у
вигляді кількох арочок, які розташовані
одна над однією, відповідно збільшуючись
у своїх розмірах).

22
 АРХІТЕКТУРА ЕГЕЙСЬКОГО
(КРИТО-МІКЕНСЬКОГО) СВІТУ

Фрагмент портика палацу у Кноссі

(початок ІІ тис. – XV ст. до н. е.).

Умовно архітектуру егейського світу поділяють на три періоди:

IV–ІІІ тис. до н.е. – Троянський:
1. Невеликі розміри міст-фортець, які будуються на одному і тому ж місці протягом тривалого
періоду.
2. Наявність укріпленої цитаделі з міцними кам’яними стінами і глинобитною забудовою.
3. Основним типом житла є мегарон.
4. Основними будівельними матеріалами є: камінь (стіни фортець, палаців, фундаменти),
цегла-сирець з дерев’яним каркасом і зв’язками чи дерев’яна каркасна конструкція з
глинобитним заповненням.

XVІІІ–XV ст. до н.е. – Критський (Мінойська культура):

1. Своєрідність розпланування внутрішнього простору палаців.
2. Високий рівень благоустрою.
3. Були вироблені нові сейсмостійкі конструкції:
• колони, що розширюються догори на п’єдесталі з широкою капітеллю і великою квад-
ратною абакою;
• накатні перекриття з круглих балок;
• дерев’яний каркас із зв’язками і заповненням, виконаним з сирця і кам’яних блоків.
4. Склався тип двоколонного портика «в антах».
5. Приміщення штукатурилися і прикрашалися фресками і різьбленими рельєфами із зоб-
раженнями збору врожаю, ігор – це перший відомий після палеоліту реалістичний живопис.
6. Виникли основи ландшафтної архітектури.

ХV–XIІІ ст. до н.е. – Мікенський (розквіт ахейських держав):

1. Склався новий тип монументальних гробниць.
2. З’являються нові типи оборонних споруд – акрополі.
3. Виникають храми (двонефні), прообразом яких є мегарон.
4. З’являються нові типи конструкцій – удавані склепіння і купола.

Основні подібні риси усіх періодів егейського культури

1. У розплануванні враховують природні і ландшафтні особливості місцевості.
2. Застосовують однакові будівельні матеріали: цеглу-сирець, камінь, дерево для перекриття
і каркаса.
3. Виникає єдина ордерна система. Колони прикрашаються спіралями, зигзагами, узорами з
металевих кілець тощо.

23
 ДРÓМОС (гр. dromos – путь) – під-
земний або влаштований просто не-
ба вузький прохід до поховальної
камери, розташованої в кургані, туму-
лусі, толосі тощо.

КУРГАН – надмогильний насип із

землі або каміння, зазвичай напів-
сферичної або конічної форми.

Мікени. Гробниця Атрея, XIV ст. до н. е.

(розрізи, план)

МЕАНДР (лат. – течія, круговорот) –

геометричний орнамент у вигляді без-
перервної кривої або ламаної під
прямим кутом лінії, яка утворює ряд
спіралеподібних завитків.

ГАЛЕРÉЯ (фр. galerie – прохід, кори-

дор): 1) довга споруда чи напіввід-
крите приміщення з дахом, обмежене з
одного чи двох боків тільки підпорами;
2) вузьке крите приміщення, створене
для з’єднання двох і більше будівель
або підходу до приміщення.

Галерея в оборонній стіні. Циклопічна кладка

24
 АРХІТЕКТУРА
АНТИЧНОГО СВІТУ

Стародавня Греція

Храм в антах

Центром античної грецької культури став Балканський півострів. Тут внаслідок вторгнення
і переміщення ехейських, дорійських, іонійських та інших племен (які отримали спільну
назву – “елліни”), що принесли свою культуру, способи життя і знання заліза, складається
рабовласницька форма господарства, яка зміцнила різноманітні галузі економіки: ремесло,
торгівлю, землеробство.

Розвиток економічних зв’язків еллінського світу сприяв його політичній єдності; заповзятливість
мореходів, що заселяли нові землі, сприяла поширенню грецької культури, її оновленню та
удосконаленню, створенню різноманітних місцевих шкіл у єдиному руслі загальноеллінської
архітектури.

У результаті боротьби демоса (вільного населення міст) проти родової аристократії фор-
муються держави-поліси, в управлінні якими беруть участь всі громадяни.

Етапи розвитку давньогрецької архітектури:

Гомерівський (ХІІ–VІІІ ст. до н. е.) – живо і барвисто описаний у поемах Гомера;

Архаїчний період (VІІ–VІ ст. до н. е.) – боротьба рабовласницької демократії проти родової
знаті, становлення міст-полісів;

Класичний період (V– три чверті ІV ст. до н. е.) – греко-перські війни, епоха розквіту культури,
занепад союзу полісів;

Елліністичний період (остання чверть ІV–І ст. до н. е.) – створення імперії Александра
Македонського, поширення грецької культури та її розквіт у колоніях Малої Азії.

25
 АГОРА (гр. agora – площа) – у
Стародавній Греції народне зібрання,
а також місце, де воно відбувалося.
Зазвичай А. – центральний торгівель-
ний майдан, оточений храмами, адмі-
ністративними, торговими та ін. спо-
рудами. На А. проходило все громад-
ське життя давньогрецького поліса.
Залежно від розвитку міста відбува-
лося розділення функцій між “агора –
анагіая” (священий майдан, де не доз-
волялося торгувати) та “агора – елеф-
тера” (вільна для організації торгівлі).

Ассос. Агора.
Загальний вигляд (реконструкція), план

СТОА, стоя (гр.) – громадська

споруда часів давньогрецької класики
та еллінізму у вигляді колонного
портика або галереї з одним чи
кількома рядами колон перед сті-
ною. Розташовувалася на агорі чи
святилищі, зазвичай прикрашалася
статуями і живописом. Інколи С.
виконувались двоярусними, належно
формуючи архітектурний ансамбль.

АКРÓПОЛЬ (гр. аkropolis, від akros –

верхній і polis – місто): 1) розташоване
на підвищенні укріплене ядро старо-
давнього селища; 2) фортеця еллінсь-
кого поселення крито-мікенських ча-
сів, згодом укріплена частина давньо-
грецького міста, зазвичай розміщена
на узвишші, з 8 ст. до н.е. – релігійний
і культурно-громадський центр.
Афінський Акрополь: V ст. до н.е.

26
 ПРОПІЛÉЇ, пропілон (гр. – перед-
двер’я): 1) парадний монументальний
вхід до архітектурного комплексу,
що має певне громадське значення.
Зазвичай вирішувався у вигляді пара-
лельних колонад; 2) вхідна споруда з
портиками й колонадами у священній
огорожі теменосу, акрополя.

ТЕМЕНОС (гр.) – огороджений свя-

щенний майданчик з вівтарем у ста-
родавній та античній архітектурі.

Афіни. Акрополь. Пропілеї

421 р. до н. е. (план, розріз)

ПІНАКОТÉКА (фр. – сховище картин) – приміщення для збереження творів

живопису в античні часи.

ПІРГОС (гр.) – міська башта в античному селищі.

КРУГЛА СКУЛЬПТУРА – вид

скульптури, яка, на відміну від
рельєфа, є самостійною за тримірним
об’ємом і не пов’язана з площиною
тла. Існують такі види К.с.: статуя,
бюст, скульптурна група.

КОРА, корія (гр. – дівчина) – статуя

жінки у довгому хітоні, розташована
на високому постаменті.

КУРОС (гр. – юнак) – у давньо-

грецькому мистецтві скульптурне
зображення оголеного юнака-атлета.

27
 КАРІАТИДА (гр. karyatides – карійська) –
підпора перекриття або балки у вигляді
скульптурного зображення жіночої фігури.

СТÁТУЯ (лат.) – скульптурне зображення

живої істоти на повний зріст.

Портик каріатид храму

Ерехтейон афінського Акрополю
(421–406 рр. до н. е.)

МЕГАРÓН (гр. megaron – великий буди-

нок): 1) тип житлового будинку епохи
егейської культури. Мав прямокутний
план, складався з трьох частин: вхід на тор-
ці (оформлений портиком з двома коло-
нами), невеликий передпокій і зала, у цент-
рі якої розміщувалося вогнище. Від мега-
рона походять наос в грецьких храмах
і ойкос в житлових будинках; 2) один
з головних компонентів стародавнього
егейського палацу або античної споруди
архаїчної доби у вигляді поздовжньо орієн-
тованого залу, вхід до якого позначався
такої же ширини аванзалом з колонним
портиком. Існували два його різновиди:
критський та елладський.

ПРОДОМОС (гр. – перед домом) – передне приміщення у мегароні перед входом

до головного залу. Був поширений на Балканах у мікенські часи, застосовувався в
античних будинках архаїчної доби.

ПАРАСТАЗА (гр. – колонада) – частина стіни, ряд стовпів чи колон, що відкривають

вхід у двір давньогрецького будинку.

ПРОСТАДА, простаза (гр. – передпокій): 1) передня частина античного житло-

вого будинку; 2) портик перед головним приміщенням, обернений до двору
грецького житлового будинку.

28

Житловий будинок
пастадного типу (план)
ПАСТАДНИЙ БУДИНОК – тип
давньогрецького будинку з пастадою.
Складові частини:
андрон (гр. – чоловік) – парадне при-
міщення, призначене для чоловічих
банкетів;
пастада (гр. – приміщення, розкрите
з одного боку) – критий прохід, відді-
лений від двору стовпами, влаштований
перед житловими кімнатами;
ойкос (гр. – кімната) – головна, прос-
тора кімната з вогнищем, з боку двору
оформлена портиком в антах, інколи
слугувала і кухнею.

1 3 2

Приєна. Житловий будинок ХХХІІІ (дім патриція):

1 – початковий план; 2 – реконструкція загального виду з портиком,
вирішеним у вигляді пастади; 3 – план будинку після перебудови

ПЕРИСТИЛЬНИЙ БУДИНОК – тип давньогрецькому будинку з перистильним

двором.

ГІНЕКЕЙ (гр. – жіночий) – жіноча

половина старогрецького будинку або
група кімнат в давньоримському жит-
ловому будинку, що призначалися для
наложниць і служниць.

Помпеї.
Гінекей в будинку Веттіїв

29
КЛАСИФІКАЦІЯ
ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ ХРАМІВ

Ансамбль афінського Акрополя

(друга половина V ст. до н. е.)

Своєрідність грецької релігії: антропоморфізм (людиноподібність) і доступність вплинула на

розвиток культової архітектури.

Ще у VIII ст. до н. е. з'явились основні елементи структури храму – цела у вигляді наосу з
пронаосом між торцями стін, оформлених пілястрами чи напівколонами (антами), та зовнішня
колонада (перистас) з двосхилим дахом. Трикутні фронтони на торцях набули сакрального
змісту. Звернені на схід, вони позначали вхід до приміщення, а розташовані із західного боку –
напрям до “царства тіней”. Подальше вдосконалення структури і зовнішнього образу споруди
відбувалося на зламі VIII–VII ст. до н. е., коли було зведено чимало храмів, просторовими
складовими яких стали: птерон, пронаос, власне наос – кімната бога, адитон – приміщення
за наосом, з’єднане з ним дверима, своєрідне святилище для збереження подарунків богу, куди
входили лише служителі культу, та опістодом – приміщення, розташоване теж за наосом, до
якого входили з протилежного торця і де зазвичай зберігалося храмове начиння.

Грецькі храми ставили на невисокому підніжжі. Переважно це був стереобат з трьох сходинок
значних розмірів, оскільки вони мали слугувати не пересічній людині, а богу. Горизонтальну
поверхню стереобата (стилобат) робили із квадратних плит, розміри яких були своєрідним
модулем у розплануванні споруди. Поставлені з певними проміжками (інтерколумніями)
колони несли антаблемент. Тимпани фронтонів, що мали сакральне значення, збагачували
скульптурними композиціями, кут самого фронтону підкреслювали вгорі акротерієм у вигляді
пальмети, волют, грифона тощо, а карнизи бокових фасадів – вертикально поставленими
лобовими черепицями – антефіксами.

За міфологією, люди не лише спілкувалися з богами, а й, здійснюючи подвиги, славетні вчинки

та добрі діяння, могли майже зрівнятися з ними. На їх честь створювали героони. Як і храми,
це спочатку були священні гаї з джерелами, скульптурами і меморіальними будівлями, де
згодом проводили присвячені герою спортивні змагання, зводили іподром та інші споруди,
внаслідок чого він трансформувався у спортивний парк. Згодом меморіальні будівлі стали
подібними до невеликих храмів, але на відміну від них входи героонів орієнтувалися на захід. У
чотирикутному або круглому наосі знаходився саркофаг, дверні прорізи обрамляли і муровані
стіни прикрашали рельєфні композиції та розписи на теми героїчного епосу. За давніми
повір’ями, геній обоготворюваного героя оберігав місто, тому будівлю зводили на головній
площі або біля брами, тут приносили жертви на честь героїчно загиблих громадян.

Монументальні храми і героони відігравали провідну роль у структурі ансамблів акрополів,

священних ділянок, які через певний час перетворювались на просторово розвинені святилища.
Такі живописні ансамблі сформувалися в Дельфах, Олімпії, Аргосі, на о. Делос, а в класичний
період – на афінському Акрополі та в багатьох інших містах.

30
 КЛАСИФІКАЦІЯ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ ХРАМІВ ЗА ПЛАНОМ

ХРАМ В АНТАХ, антовий храм (гр. in

antis) – найпростіший тип храму, побудо-
а
ваний за типом мегарона, мав замкнуте
б приміщення-святиліще – наос (гр. naos,
лат. cella – кімнатка) і портик-предсень гр.
в pronaos) – пронаос з двома колонами між
виступаючими торцями стін – антами.

Храм в антах. Загальний вигляд. Коли добудовували задню сень, але без входу
План: в целу, виникав храм в подвійних антах
а – наос (cella);
(амфіантовий храм).
б – пронаос (портик-предсень);
в – анти

НАОС, цела, гекатомпедон (гр. – житло бога) – молитовний зал, головне

приміщення храму зі статуєю бога, яке має цілісний простір.

ПРОНАОС (гр. – перед житлом бога) – напіввідкрита частина стародавнього

античного храму між колонадою вхідного портика і наосом. З боків П. оточений
стінами, а спереду нерідко вирішувався як портик в антах.

ÁНТ, анти (гр. ante – перед, попереду) – сильно виступаючий торець поздовжньої
стіни грецького будинку чи храму. У Стародавній Греції А. мав капітель і базу
іншої форми, ніж колони між торцями.

АМФІАНТОВИЙ ХРАМ (гр. – з обох

боків) – храм з антами на обох торцевих
фасадах.

d – опістодом (задня сень)

ПРОСТИЛЬ (гр. – попереду колона) –

прямокутний у плані античний храм з
вхідним портиком на головному торцевому
фасаді.

31
 АМФІПРОСТИЛЬ (гр. amphiprostylos, від
amphi – обабіч і prostylos – той, що має колони
попереду) – тип давньогрецького храму з
прямокутним планом, колонними портика-
ми на торцевих фасадах і гладенькими поз-
довжніми стінами, які споруджувалися з
кам’яних блоків (квадрів) і не мали декору.
Храм Ніке Аптерос. 449-421 рр. до н.е.

ПЕРИПТЕР (гр. – окрилений) – прямокутний

в плані храм, оточений з усіх боків одним
рядом колон.

ОПІСТОДÓМ (гр. – ззаду) – закрите приміщення за наосом стародавньої культової

будівлі. У давньогрецьких храмах знаходився у західній частині та іноді призначався
для зберігання коштовностей.

ПТЕРОН, птерома (гр. – крило) – зовнішня колонада навколо споруди. Переважно

використовувався для оточення з чотирьох боків давньогрецьких храмів, у яких П.,
створюючи навіс для захисту від спеки, спочатку мав практичне значення. Згодом
відігравав основну роль у формуванні образного ладу споруди, символізуючи
демократизм давньогрецького суспільства завдяки однаковим колонам і рівним
інтерколумніям, а своїм масштабом підкреслював велич вільної людини, її
прагнення до героїчних звершень.

АДІТОН (гр. – недоступний) – святилище античного храму, яке розташоване за нао-

сом (целою) і з’єднувалося з ним прорізом; доступне лише для служителів культу.

Ефес. Храм Артеміди (фасад, план)

ДИПТЕР (гр. di – два, pteron – крило) – тип давньогрецького храму, прямокутний
у плані, оточений двома рядами колон.

32
 ПСЕВДОПЕРИПТЕР (гр.) – антич-
ний храм з колонним портиком на
головному фасаді і напівколонами чи
пілястрами на інших, завдяки чому
підкреслюється вхід до споруди.

Акрагас (Агрігент, Сицілія),

храм Зевса, V ст. до н. е.

АТЛÁНТ, теламон (гр. аtlantos – несучий небосхил) – підпора у вигляді атлетичної

чоловічої статуї, зображеної у повний зріст. Може підтримувати перекриття
споруди, антаблемент тощо.

ПСЕВДОДИПТЕР (гр.) – тип антич-

ного храму, де на відміну від диптеру
немає одного внутрішнього ряду колон
біля стін, а відстань до зовнішнього
ряду становить два інтерколумнії.

КОЛОНÁДА (франц. colonnade) – ряд колон, розташований за прямою чи кривою

лінією та об’єднаних антаблементом або арками.

1 ТОЛОС (гр.) – кругла у плані будівля,

часто з купольним завершенням (1).

2 3 ФÓЛОС (гр.) – кругла у плані споруда,

інколи оточена колонадою (2).

МОНОПТЕР (гр. – однокрилий) –

оточений колонами античний храм
круглої форми без цели (3).

33
ІНТЕРКОЛУМНІЙ (лат. inter – між, i columna – колона) – проміжок між двома
колонами, пілястрами чи пілонами, що розташовані поруч. Залежить від прийнятого
модуля, за який в античні часи приймався нижній діаметр підпори (ембат), а також
фізичних розмірів споруди. У Стародавній Греції та Римі, за Вітрувієм, вживали таких
І.: пікностиль (1,5 ембати), сістиль (2,0), євстиль (2,25), діастиль (3,0), ареостиль (4,0).

КЛАСИФІКАЦІЯ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ ХРАМІВ

ЗА ІНТЕРКОЛУМНІЯМИ (ЗА ВІТРУВІЄМ)

1. ПІКНОСТИЛЬ, піхностиль (гр.) – тип античного храму з тісним розташуванням

колон, інтерколумнії між якими становлять лише 1,5 діаметра;
2. СІСТИЛЬ (гр.) – тип античного храму, інтерколумній між підпорами якого
дорівнює двом діаметрам колони;
3. ЕВСТИЛЬ, євстиль (гр. – під прекрасними колонами) – тип античного храму з
відстанню між колонами у 2 1/4 нижнього діаметра, причому на торці середній
інтерколумній може дорівнювати трьом діаметрам колони;
4. ДІАСТИЛЬ, (лат., від гр. – розділяти) – тип античного храму з широко розставле-
ними колонами, у якого інтерколумнії дорівнювали трьом нижнім діаметрам;
5. АРЕОСТИЛЬ (лат., від гр. – тонкий стовп) – колонада навколо храму або іншої
будівлі з широко розставленими колонами; в якій розмір інтерколумнію дорівню-
вав чотирьом діаметрам. Тому А. міг перекриватися тільки дерев’яними балками.

КЛАСИФІКАЦІЯ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ ХРАМІВ

ЗА КІЛЬКІСТЮ КОЛОН НА ТОРЦЕВОМУ ФАСАДІ:

1. ДВОКОЛОННИЙ В АНТАХ.
2. ТЕТРАСТИЛЬ (гр. – чотириколонний) – тип античного храму з чотирма
колонами на торцевому фасаді.
3. ГЕКСАСТИЛЬНИЙ ПЕРИПТЕР (гр. hex – шість, stylos – колона) –
давньогрецький храм периптер, що має по шість колон на торцевому передньому
і задньому фасадах.
4. ОКТОСТИЛЬ, октастиль (гр. – восьмиколонний) тип античного храму з
вісьмома колонами на торцевому фасаді.
5. ДЕКАСТИЛЬ (гр. deka – десять, stylos – колона) – античний храм, що має десять
колон на торцевому фасаді.
6. ДОДЕКАСТИЛЬ (гр. – 12 підпор) – тип античного храму з дванадцятьма
колонами на торцевому фасаді. Переважно зводився в елліністичні часи.

34
 ПЕНТАСТИЛЬ – (гр. – п’ятико-
лонний) – тип споруди з п’ятиколонним
портиком на торцевому фасаді.

Пантікапей. Будинок, присвячений

царю Аспуру, 23 р. н. е.
(реконструкція фасаду)

Афіни. Акрополь. Храм Парфенон. 432 р. до н. е. (фасад, план, аксонометрія)

Афіни. Акрополь.
Схеми фактичного і того, що сприйма-
ється глядачем, положення курватур
сходинок і західного фасаду Парфенону
(за Шуазі): а – верхня точка стилобата;
б – верхня точка висічених у скелі схо-
динок; в – положення глядача при вході
у святилище Афіни Ергани

КУРВАТУРА (лат. – кривина, округлість) – система засобів підсилення пластичної

виразності й усунення оптичних спотворень об’єкта.

35
 Баалбек.
План великого і малого храмів.
Екседра прямокутного двору.
І – ІІІ ст. н. е.

ЕКСÉДРА (гр. exedra): 1) вбудована в громадську споруду і завершена конхою

глибока ніша з місцями для сідіння; 2) призначений для відпочинку, зібрань і бесід
павільйон, який мав велику напівкруглу в плані нішу, яка завершувалася конхою;
3) відкрита у перистильний двір вітальня в античному житловому будинку під
склепінням з напівкружжям у торці.

КВАДР (італ. quadro – чотирикут-

Пристрої для підйому різноманітних
кам’яних елементів ордера
ник) – елемент кам’яної стіни, пра-
вильний блок тесаного каменю у
формі прямокутного паралелепіпеда.
СТРОТЕР – кам’яна плита на балках
античного храму.
СУБСТРУКЦІЯ (лат. – під спору-
дою) – підпірна, несуча конструкція
будівлі або її частини.
ПІРОН (гр.) – металевий, кам’яний
або дерев’яний елемент для скріп-
лення по вертикалі кам’яних блоків.
Зазвичай П. поміщалися в пази, після
чого заливалися свинцем.

ОРТОСТАТ, орфостат (гр. – прямо

поставлений) – вертикальна плита у
Ортостати: нижній частині стіни з рельєфним зобра-
зовнішні женням, призначена для посилення
вертикальні кам’яної або змішаної конструкції. О.
плити кам’яного розміщувались з обох боків стіни, на-
цоколю даючи конструкції ще більшої міцності.

36
 Сицилія. Храм Діани

ПСЕВДОІСОДОМОН (гр.) – мурування стін давньогрецьких споруд з нерівних

кам’яних блоків.

СВЯТИЛИЩЕ – місце для здійснення

релігійних обрядів, яке вважалось міс-
цем перебування божества; споруда куль-
тового призначення.

ЄВТИНТЕРІЯ (гр. – випрямлена) – піднята над землею частина фундаменту, на

якій зведено стереобат.

ТЕЛЕСТЕРІЙ (гр.) – містеріальний храм в античній Греції.

ОКТОГОН, октагон (гр. – вісім колон) –

восьмигранна у плані мурована або де-
рев’яна споруда чи їхня частина.

Афіни. Башта Вітрів.

Середина І ст. до н. е.

37
 МАЯК – розташована на морсь-
кому березі висока башта з сиг-
нальним джерелом світла, призна-
ченим для вказування напряму до
берега та безпечного шляху для
кораблів.

Александрія. Фароський маяк

ХОРАГІЧНИЙ ПАМ’ЯТНИК
(гр.) – невелика пам’ятна споруда
з триніжком на честь божества,
встановлена у давньогрецькому
місті в пам’ять про перемогу хору
співаків на музичних змаганнях.
Зазвичай знаходилися у підніжжя
акрополя.

Афіни. Пам’ятник Лізікрату.

334 р. до н. е.

ОБЛÓМИ АРХІТЕКТУРНІ – пластичні форми різних абрисів у своєму перерізі,

які є складовими елементами архітектурних колонних ордерів чи самостійним
декором. Вони поділяються на прямолінійні (пояс, поличка, плінт) та криволінійні:
прості (вал, валик, четвертний вал, вижолобок) і складні (викружка, гусьок,
каблучок, скоція, торус тощо).

ПРÓФІЛЬ (фр. – контур, абрис): 1) один або кілька архітектурних обломів;

2) контур перерізу архітектурної форми.

38
ПОЯСОК – архітектурний облом, трохи вужчий
за пояс.

ПОЯС – архітектурний облом у вигляді пря-

мокутного в перерізі горизонтального виступу,
зазвичай з гладенькою поверхнею, завдяки
чому відділяються архітектурні елементи або
підкреслюється пластика розташованих поруч
інших обломів. У давньогрецьких спорудах П.
нерідко прикрашався меандром.

ПОЛИЧКА – архітектурний облом прямо-

кутного перерізу у вигляді виступу, підпертого
викружкою.

ПЛІНТ – архітектурний облом у вигляді виступу

біля основи споруди чи її деталі.

ВАЛИК – архітектурний облом, що у перетині

становить півколо, але значно менший за
розмірами від вала – 1.
ВАЛ (лат.): 1) архітектурний облом, що у
перетині становить півкола; вживається в базах
колон та прикрашається плетінками або вінками
з листя; 2) оборонна споруда у вигляді високого
земляного насипу з крутим схилом з боку
можливого нападу супротивника.
ПОЛУВАЛ – один з архітектурних обломів;
виступ, що має у перетині півкола (часто те саме,
що і вал, валик).
ЧЕТВЕРТНИЙ ВАЛ – опуклий архітектурний
облом, що утворюється дугою в чверть кола.
Вживаються: Ч. в. зворотний, Ч. в. прямий.
ВИКРУЖКА – архітектурний облом, який за ок-
ресленням має четверть кола або кривої, близької
до цієї форми. Розрізняють: В. пряма, В. зворотна.

АСТРАГАЛ (гр. astragalos – кістка, хребець) –

архітектурний облом складного профілю, що
складається з полувалика та полички, яку під-
тримує викружка. Розрізняють: А. прямий і
А. зворотний.

39
 ВИКРУЖЕННЯ, гусьок – архітектурний
облом, утворений у перетині двома
дугами – прямої викружки вгорі й пря-
мого четвертного вала внизу. Розрізняють
В. пряме, В. зворотне.
КАБЛУЧÓК – архітектурний облом,
утворений четвертним валом згори та
викружкою знизу. Розрізняють К. прямий,
К. зворотний.
СКÓЦІЯ (гр. – темрява) – архітектурний
облом, утворений плавною увігнутою
кривою, яка складається з двох дуг різних
радіусів.
ТОР (лат. – вузол): 1) те саме, що і вал; 2) вал
у базі іонічної колони, який часто збагачено
горизонтальними канелюрами.
ТОРУС (гр. – виступ) – архітектурний облом, утворений плавною випуклою
кривою, яка складається з двох дуг різних радіусів. Часто вживається у базі колон
класичних ордерів.

Іоніки
орнамент на великому каблучку

буси

аканти на викруженні (гуську)

листя на каблучку

ПОРІЗКА – рельєфний орнамент на архітектурному обломі.

ОРДЕР (лат. – порядок, стрій): 1) у широкому розумінні – єдність конструкцій і

пластичних форм; 2) стала система стояково-балкових конструкцій, підпорядкована
закономірностям певної образної доктрини, згідно з якою розміри визначаються
залежно від модуля, набуваючи конкретних пропорцій. В основу класичного
ордера покладено художньо розроблену підпору з базою і капітеллю (колонна), яка
підтримує балкове перекриття (антаблемент). Ордерними частинами є підніжжя
(крепіда, стереобат, стилобат, цоколь), а також завершення (фронтон, парапет,
аттик тощо). Подібна система зберігається на стіновій площині, де замість
колон можуть використовуватися тричвертні колони, напівколони або пілястри.
Різновидом ордера є і структури, пов’язані з арковими конструкціями.

40
ГРЕЦЬКІ ОРДЕРИ

АРХІТЕКТУРНІ ОРДЕРИ (фр. ordre –

система, порядок) – це певний поря-
док розташування частин стояково-
балкової конструкції, їх структура та
художне оздоблення.
Класична система ордерів з чіткою
пропорційністю частин склалася
в архітектурі Стародавньої Греції
(6–4 ст. до н. е.). Основні різновиди
архітектурних ордерів – доричний,
іонічний, коринфський. Ордери скла-
даються з трьох основних частин:
колони, її підніжжя – стилобата й
антаблемента, що спирається на коло-
ну. Колона (крім доричної) має базу і
завершується капітеллю. Антаблемент
складається з архітрава, фриза та
карниза. Римські зодчі на основі
грецьких зразків розробили власні
варіанти ордерів. Тосканський ордер
вирізняється масивністю пропорцій,
РИМСЬКІ ОРДЕРИ в нього немає тригліфного фриза та
канелюр; доричний має базу. Ком-
позитний ордер об’єднує елементи
іонічного та коринфського ордерів.
МОДУЛЬ (лат. – міра ритму) – вихідна
одиниця виміру для координації роз-
мірів комплексу будівель, споруди або
її частин, ордера. Згідно з розвитком
просторового мислення і залежно від
композицій споруд мірилом були різні
величини: діаметр колони, відстань
між осями колон, тощо. Застосування
М. дає змогу надавати комплексам,
спорудам та її частинам сумірності та
чіткої розмірності.

ЕМБАТ (гр. – нога) – нижній діаметр

колони в античній споруді, який
визначав модульність загальної ком-
позиції.

41
ПАРТА – частина модуля для виміру дрібних членувань класичних архітектурних ор-
дерів. У доричному і тосканському ордерах П. становить 12–ту частину модуля, яким є
радіус фусту колони в її нижній частині, в іонічному і коринфському – відповідно 18-ту
частину. Також існують інші значення П., зокрема в ордерних канонах А. Палладіо.

ФРИЗ (фр. – прикраса): 1) середня частина класичного антаблемента, яка

розташована між архітравом і карнизом. У доричному ордері це чергування метоп
і тригліфів, в іонічному і коринфському – стрічка Ф. залишається гладенькою або
прикрашається рельєфними композиціями; 2) витягнута по горизонталі скульптурна
чи живописна композиція, яка прикрашає стіну (частіше її верхню частину) або
підлогу; 3) стрічкова орнаментальна композиція. Крім того, існують: Ф. алмазний
(орнаментальна прикраса, виконана у вигляді гранованих кубиків); Ф. випуклий (у
перетині має випуклу форму, внаслідок чого поверхня із скульптурним рельєфом
характеризується багатством світлотіні. Виник у Стародавньому Римі, коли
прагнули до пишності і соковитості пластичних форм).

ТРИГЛÍФ (гр. – тричі вирізати) – елемент фриза доричного антаблемента у вигляді

вертикально поставленої плити з трикутними у перетині вертикальними врізами,
два з яких повні і зроблені посередині, а по краях – їхні половини. Розташовуються
між метопами і на флангах фриза, а також за віссю колон або пілястр.

ТЕНІЯ (гр.) – горизонтальна поличка, яка увінчує архітрав у класичному доричному

ордері.

ТРИГЛІФІОН (гр.) – фриз з тригліфами й метопами. Зазвичай вживався у

доричному ордері.

МЕТÓПА (гр. metōpon – чоло, перенісся) – кам’яна або керамічна плита між
тригліфами у фризі класичного доричного ордера. Має прямокутну чи квадратну
форму, часто оздоблювалася рельєфом або розписом.

СТЕРЕОБÁТ (гр. – твердий): 1) східчаста підвалина споруди, колонади. У

давньогрецькому зодчестві зазвичай складалася з трьох великих сходинок;
2) штучна платформа під будівлю.

СТИЛОБÁТ (гр. – твердо стояти) – верхня поверхня східчастого цоколя будівлі,

стереобата; 2) кам’яні плити, на які спираються колони портика, галереї, птерону.

ФАСТІГІЙ (лат. – вершина) – центральний акротерій, який встановлювався над

верхнім кутом фронтону. Зазвичай виконувався у вигляді листя, яке симетрично
розходиться по боках.

42
 ДОРИЧНИЙ ОРДЕР

ДОРИЧНИЙ ÓРДЕР – перший античний ордер; характеризується громіздкими

пропорціями і порівняно простою капітеллю, що складається з круглої фігурної
подушки – ехіна і розміщеної вище плити – абаки. Колона грецького доричного
ордера не має підніжжя – бази, її стовбур (фуст) прорізаний двадцятьма поздовжніми
жолобками (канелюрами) і розташовується на триступінчастому стереобаті.
Антаблемент розчленовується на архітрав, фриз і карниз. Фриз по горизонталі
ділиться на метопи і тригліфи. Римсько-дорична колона має базу. Назва ордера
походить від назви давньогрецької області Доріди.

43
АНТАБЛЕМÉНТ (фр. entablement, від table – стіл, дошка) – конструктивний
елемент споруди, що завершує стіну чи колонаду; одна із складових частин ар-
хітектурного колонного ордера. А. об’єднує архітрав, фриз і карниз. А. неповний –
без фриза; А. полегшений – без архітрава; А. розкріпований – увінчує стіну і
виступаючі напівколони або пілястри.
АРХІТРАВ (гр. arhci – головний, лат. trabs – балка) – головна балка, нижня частина
антаблемента, що безпосередньо спирається на капітелі колон і несе фриз і карниз.
КАРНИЗ (гр. koronis – кривий): 1) верхній виступ стіни, що підтримує дах і оберігає
стіну від води. Конструктивно визначається виносом, відстанню його краю від
стінової площини; 2) верхня частина класичного антаблемента.
ВИНОС – виступ карниза відносно вертикальної площини стіни.
ВИНОСНА ПЛИТА – проста чи профільована плита, яка в ордерах є основним
елементом карниза антаблемента.
КОЛÓНА (лат. columna – стовп) – кругла або багатокутна у перетині підпора,
зазвичай складається з увінчаного капітеллю фусту (стовбура), що може спиратися
на базу.
ФУСТ (італ.) – ціліндрична або гранована основна частина колони від бази до
капітелі. Розміри Ф., його ентазис, наявність канелюр залежать від того, до якого
ордера належить колона.
ГІПОТРАХЕЛІЙ, гіпотрахіліон (гр. – під шиєю): 1) горизонтальні вирізи (від
1 до 4), які відділяють шийку від стовбура колони доричного, тосканського орде-
рів; 2) шийка доричної капітелі.
КАПІТÉЛЬ (пізньолат. capitellum – головка) – верхня частина колони, пілястри, яка
позначає перехід від вертикальної стійки, що несе навантаження, до горизонтальної
балки, котра теж має певну вагу.
АБÁКА (гр. abakos – дошка, плита) –
верхня плита капітелі колони, яка сприймає
навантаження від архітрава антаблемента
(балкового перекриття); в доричному ордері
має в плані квадратну форму; в коринфсь-
кому і композитному ордерах – ускладнену:
квадрат з увігнутими сторонами і зрізаними
кутами; в іонічному ордері складаєься з двох
частин: профільованої плити і гладенької
плити з волютами.

ЕХІН (гр. echinos – їжак) – середня частина капітелі. У класичних греко-доричному

і тосканському ордерах виконувався у вигляді круглої в плані гладенької подушки
з випуклим криволінійним профілем. У римсько-доричному та іонічному ордерах
подушка оздоблювалася іоніками.

44
ШИЙКА – нижня частина доричної, інколи тосканської капітелі для пластичного
переходу до фусту, що знаходиться між врізами гіпотрахелія і ремінцями.
РЕМІНЦІ, аннулі – врізані профільовані кільця між ехіном і шийкою доричної
капітелі.
ТРАХЕЛІЙ, трахеліон (гр. – шийка) – верхня частина стовбура колони, що
відділяється гіпотрахеліоном у доричному ордері, астрагалом в іонічному.
ЕНТÁЗИС (гр. entasis – напруження) – легка припухлість фусту колони, яка
найбільше проявлялася на одній третині висоти, створюючи враження пружності.
КАНЕЛЮРИ, альвеоли, рабдоси (франц. cannelure – виїмка, жолобок): 1) верти-
кальні дугоподібні в перетині жолобки на стовбурах колон або пілястр. У класич-
ному іонічному ордері К. (в перетині) чергуються з доріжками, у доричному –
утворюють гострі кути; 2) горизонтальні виїмки на базах іонічних колон.

Олімпія. Храм Зевса. Початок 460 – 450 р.р. до н.е.

Архітектор Лібон з Еллади
(повздовжний розріз, план, поперечний перспективний розріз)

45
 ІОНІЧНИЙ ОРДЕР

Антаблемент
База
Балюстра

П’єдестал

ІОНÍЧНИЙ ÓРДЕР (гр. iōnikos – іонічний) – система стояково-балкових конструк-

цій, що позначається більш стрункими пропорціями порівняно з доричним ордером.
Його колона, прорізана 24-ма вертикальними канелюрами висотою до 9 діаметрів,
спиралась на профільовану базу та завершувалася капітеллю зі складною абакою,
плавними завитками волют і прикрашеним іоніками ехіном. Колони підтримували
антаблемент з архітравом, розчленованим на три фасції, фриз часто збагачений орна-
ментом або скульптурним рельєфом, карниз спирається на сухарики чи стрічку іоніків.

П’ЄДЕСТÁЛ (фр. – нога і місто): 1) підніжжя

колони класичного ордера, що має три частини:
базу, основну частину – стілець, карниз та
підпорядковується принципам ордерної побудови;
2) підніжжя для скульптури або вази, яке теж
складається з трьох частин.
СТІЛЕЦЬ – середня частина п’єдесталу, цоколя.
БÁЗА (гр. – крок, ступаю) – основа, підніжжя
колони, пілястри, пілона.

Римсько-іонічний ордер .
База і п’єдестал

46
ВОЛЮТА (лат. volūta – завиток) – архітектурно-декоративна деталь у формі
завитка з колом “вічком” у центрі. Це складова частина іонічної і коринфської
капітелі. Використовується як архітектурна деталь вікон, карнизів, порталів.

ІÓНІКИ, ови (лат. ōvum – яйце) – орнаментальний мотив у вигляді яйцеподібних

опуклостей із зрізаною верхівкою, оздоблених валиками, об’єднаних листочками
рослин, на капітелях та карнизах іонічного та коринфского архітектурних ордерів.

БАЛЮСТРА (гр. – перев’язь) – бокова частина іонічної капітелі у вигляді валика

між волютами, що посередині перетнутий пояском.

ЗОФОР, зоофор (гр. – зображення тварин) – скульптурний фриз (зазвичай у

класичних іонічному або коринфському ордерах), з рельєфними зображеннями
тварин, згодом сюжети урізноманітнились (з показом людей).

СПІРА (лат. – звив) – вигнута частина бази іонічних і коринфських колон під
торусом, часто оброблена горизонтальними канелюрами.

ТРОХІЛ, трохілус (гр.): 1) скоція бази іонічної колони, профільована астрагалами;

2) те саме, що і канелюра.

ФАСЦІЙ, фасція (лат. – пов’язка) – одна з трьох смуг трохи нависаючих один над
одним горизонтальних гладеньких уступів у класичних іонічному та коринфському
архітравах.

47
 КОРИНФСЬКИЙ ОРДЕР

КОРИНФСЬКИЙ ОРДЕР – система стояково-балкових конструкцій, що

відзначається вишуканими пропорціями, багатим декором. Стрункі колони з
канелюрами і капітелями, які оформлено ярусами акантового листя, підтримують
антаблемент, а значний винос карнизу підтримують модульони.

48
АКÁНТ, аканф (лат. akanthus – трав’яниста рослина середземноморського
узбережжя) – декоративна форма у вигляді зубчастого листка однойменної
рослини; орнаментальний елемент скульптурного оздоблення фасадів та інтер’єрів
споруд; визначає конфігурацію капітелей, акротеріїв коринфського та ін. ордерів.
За рисунком розрізняють грецький акант з вузькими гострими формами (acanthus
spinosus – акант колючий) і акант з більш округлим рисунком листя, характерний
для римського зодчества (acanthus mollis – акант м’який).

ДЕНТИКУЛИ, зубчики, сухарики (лат. – зубчики) – низка невеликих призматич-

них виступів, влаштованих під карнизом іонічного, коринфського чи композит-
ного ордерів або у вигляді горизонтального, похилого чи дугоподібного поясу на
стіні. В архаїчних будівлях Д. мали круглий переріз.

МОДУЛЬЙОН (фр. – образ, положення) – деталь у вигляді кронштейна із

завитком, що підтримує винос карнизної плити в антаблементі коринфського або
композитного ордерів. Інколи може бути суто декоративною прикрасою.

ТОЙХОБАТ (гр. – стіна і ступаю) – візерунчастий, з рельєфним орнаментом плінт

коринфського ордера. Виник в архітектурі еллінізму.

КОМПОЗИТНИЙ ОРДЕР
КОМПОЗИТНИЙ ОРДЕР (італ. –
змішаний) – система стояково-
балкової конструкції, що відзнача-
ється особливою пишністю і поєд-
нує елементи іонічного і коринфсь-
кого ордерів. Капітель колони має
чотири великі волюти, а дзвін ото-
чено двома ярусами акантового
листя. Антаблемент – складний.

СКЛАДНИЙ ОРДЕР – застаріла

назва композитного ордера.

49
 ДЕКОРАТИВНІ ЕЛЕМЕНТИ ОРДЕРІВ

Акротерій
Сима
Гейсон
Гейсон
Мутул
з гутами
Тригліф
Метопа

Регула
з гутами
Архітрав

Абака
Ехін

від 16 до 20 канелюр

АНТЕФІКС (лат. antefixum, від ante – попереду і fixus – прикріплений) – вертикально

поставлена над карнизом лобова черепиця з порізками, що розташовувалась над звисом
покрівлі і прикривала в античній споруді шов між сусідніми черепицями. Виконувала-
ся з каменю або кераміки у вигляді пальмет, щита з маскароном або прикрашалася
орнаментальними мотивами. Утворювала жолоб з отворами для відведення дощової
води. Стоки зазвичай оформлювались у вигляді лев’ячих голів чи розеток.
АКРОТÉРІЙ (гр. akrōtērion – вершина) – скульптурна прикраса (статуя, пальмета,
грифон тощо), розміщена над кутами фронтону споруди, в якій застосований
класичний архітектурний ордер.
СИМА (гр. – задертий ніс): 1) жолоб для стікання води над карнизом стародавнього
грецького храму, виконаний з мармуру або теракоти; 2) архітектурний облом у
вигляді гуська, що увінчує давньоримську споруду або її частину.
ГЕЙСОН, гейзон (гр. – виступ) – верхня виносна плита карниза в давньогрецьких
архітектурних ордерах.
СЛІЗНИК, слізниця – виносна плита карнизу з жолобом на нижній поверхні, яка
увінчує споруду.
МУТУЛ (лат. – молюск) призматичний кронштейн у вигляді плоского виступу, що
підтримує виносну плиту доричного карниза, нагадуючи своїм виглядом продовжен-
ня балки стелі або кроквяної ноги даху. Його нижня поверхня часто збагачувалася
гуттами. Розташовувались М. рівномірно, по черзі над тригліфом і метопою.
ГУТТИ, краплі (лат. gutta – краплі) – прикраса доричного ордера у вигляді
маленьких усічених конусів.
РЕГУЛА (гр. – пряма палка) – коротка поличка під тригліфом на тлі архітравної
балки у доричному ордері. Під нею знаходяться гутти.
РИГОЛА – маленька поличка над тригліфом в антаблементі доричного ордера.

50
ТОСКÁНСЬКИЙ ÓРДЕР – система стояково-балкових конструкцій, що була
розроблена етруськими і давньоримськими зодчими. Є спрощеною модифікацією
доричного ордера: гладенька колона з базою також завершена шийкою, ехіном і
абакою, тенія над архітравом не має регул з гуттами, фриз в антаблементі гладень-
кий без тригліфів і метоп, карниз підтримується лише каблучком тощо. Пошире-
ний у класичній архітектурі.

ТОСКАНСЬКИЙ ОРДЕР
Антаблемент і капітель

Плафон і план капітелі

51
 ПАЛЕСТРА (гр. – боротися): 1) спо-
руда або комплекс для фізичних вправ
і навчання підлітків 13–15 років, що
входила до складу гімнасія; 2) споруда
для спеціального тренування борців в
античній Греції.

ГІМНАСІЙ (гр. – оголений) – комп-

Мілет. Гімнасії лекс споруд для фізичних занять, тре-
(реконструкція внутрішнього подвір’я) нувань та освіти в античні часи.

КСІСТ, ксіста (гр.): 1) напівзакрита галерея у давньогрецьких гімнасіях, призначе-

на для фізичних вправ у зимові місяці; 2) відкрита тераса з квітами для прогулянок
перед галереєю у заміських віллах стародавніх римлян; 3) поділений на прямокут-
ники невеликий плоский сад з газонами і бордюрами перед житловим будинком.
Виник у Стародавньому Римі.

Мілет. Стадіон (загальний вигляд)

ІПОДРОМ, гіподром (гр. – кінь і біг) – споруда, спеціальне місце для кінських
перегонів, яке оточено місцями для глядачів. Бере початок в античній Греції (в
Олімпії), де з IV ст. до н.е. на спеціальній доріжці з закругленим кінцем і метою та
стіною посередині змагалися колісниці.
СТАДІОН (гр. – ристалище) – споруда для спортивних змагань з трибунами для
глядачів і допоміжними будівлями. Зародилась у Стародавній Греції, де довжина С.
в Олімпії дорівнювала одному стадію.

МЕТА (лат. – після, між, середина) – три конічні стовпи на загальному п’єдесталі,
що знаходились на обох кінцях спіни давньоримського цирку і призначались для
відрахування кількості кіл, які мали подолати колісниці в процесі змагань. Кількість
М. поступово зменшували, зазначаючи тим самим, яку дистанцію залишилось
подолати до фінішу.

СПІНА (лат. – хребет) – прикрашена статуями, вазонами й пілястрами невисока

стіна посеред арени давньоримського цирку, яку мали огинати колісниці під час
змагань. На її кінцях встановлювалися мети.

52
СТАДІЙ (гр.): 1) міра довжини, яка дорівнює 150–190 м в античній Греції;
2) арена, призначена для змагань бігунів, з місцями для глядачів, зазвичай
зводилася біля еллінських святилищ.

БУЛЕВТЕРІЙ (гр. – рада) –

адміністративна споруда античних
часів. У Стародавній Греції приз-
началась для засідань ради старій-
шин або об’єднаної ради святи-
лища. Вирішувалася у вигляді пря-
мокутної будівлі, де перекриття
підтримувалося колонами, а ряди
сидінь підіймались уступами. В
період еллінізму перед головним
залом влаштовували перистильний
двір з садом і фонтаном, а вхід
оздоблювали портиком.

Мілет. Булевтерій II ст. до н. е.

(реконструкція загального вигляду,
розріз, план, реконструкція інтер’єру)

ЕКЛЕСІАСТЕРІЙ (гр. – місце

зборів) – громадська споруда для
зібрань народних представників з
розташованими амфітеатром ряда-
ми сидінь, вівтарем в центрі ниж-
ньої площадки, напроти якого зна-
ходилася ніша для оратора. Сфор-
мувалася в епоху еллінізму.

Приєна. Еклесіастерій
(план, розріз, реконструкція інтер’єру)

53

Театр Діоніса в Афінах
(VI–IV ст. до н. е.)
Епідавр. Театр
(загальний вигляд, план, розріз)
ОДЕЙОН (гр.) – невеликий театр античної
доби у вигляді круглої або прямокутної в плані
будівлі із спрощеною сценічною частиною,
призначений для виступів музикантів і читців.
ТЕÁТР (гр. theatron – місце видовищ) – спо-
руда або приміщення для демонстрації видо-
вищ, зображення драматичних творів. Поход-
ження Т. пов’язано із здійсненням масових
культових обрядів. Перші монументальні
споруди виникли в античній Греції і Ста-
родавній Індії, були відкритими і складались з
трьох частин – театрона (В), скени (Б) і орхестри
(А). У Стародавньому Римі Т. змінилися на-
земними, напівзакритими.
СКЕНА (гр.): 1) у ранній період палатка бі-
ля розташованого у підніжжя пагорба давньо-
грецького театру, згодом дерев’яна або муро-
вана прибудова, де переодягалися актори і
зберігався театральний реквізит; 2) вся сце-
нічна частина античного театру; 3) стіна з
декораціями та логейоном, що використову-
вались як місця дійства п’єси та гри акторів.
ТЕАТРОН (гр. – місце для видовищ) – частина
античної видовищної споруди – театру з
місцями, призначеними для глядачів, що
розташовувалась навколо орхестри на схилі
пагорба рядами у вигляді півкола або подібної
до нього фігури. Спочатку сидіння були
дерев’яними, згодом зводили кам’яний Т.
ОРХЕСТРА (гр. – танцюю): 1) круглий
майданчик античного грецького театру з
вівтарем Діонісу, призначений для виступу
хору співаків і відділений невисоким
кам’яним бортиком; 2) напівкруглий у плані
майданчик у давньоримському театрі, де хор
не виступав. На ньому знаходилися місця для
почесних глядачів.

ПРОСКЕНІУМ, проскеній (лат. – попереду скени) – фасадна або декоративна

стінка перед скеною, часто мала вигляд критої колонади на низькому стилобаті.
Влаштовувалася на відстані кількох метрів від скени і з’єднувалася з нею дерев’яним
перекриттям на кам’яних балках, нагадуючи портик перед палацом або храмом.
Спочатку перекриття П. (логейон) використовувалось акторами у п’єсах, коли
за сюжетом дія відбувалася на високому місці, даху будинку тощо, згодом стало
основним місцем театральної вистави.

54
ПАРАСКЕНІЙ (гр. – біля намету) – невелике крило, що виступало збоку від скени
і поліпшувало акустику, посилюючи резонанс, а також було тлом для гри акторів і
місцем для зберігання декорацій.
АНАЛЕММА (гр. – оболонка, що підтримує) – підпірна стіна. Влаштовувалась з торців
напівкруглого театрона в античній споруді, що розміщувалась по схилу пагорба.
ПАРОДИ – два проходи на орхестру, які відділяли скену від аналемми у
давньогрецькому театрі. У давньоримських театральних спорудах П. перетворилися
на склепінчасті проходи.
ПЕРИАКТ (гр. – обертовий): 1) приміщення для декорацій античного театру;
2) тригранна або прямокутна призма збоку від скени античного театру, з кожного
боку якої були декорації.

ДІАЗОМА, діадсома (гр. – через ціле) – широкий прохід між рядами місць
давньогрецького театру, розташований півколом навколо орхестри.
ЛОГЕЙОН (гр. – місце, де говорять): 1) перекриття проскенію, що знаходилося на
рівні другого ярусу скени і спиралося на стовпи, яке теж використовувалося для гри
акторів давньогрецького театру; 2) частина сцени античного театру.
ТЕОЛОГЕЙОН (гр.) – спеціальний підвищений майданчик в античному театрі, де
актори грали ролі богів.

ГІППОДАМОВА СИСТЕМА – загаль-

ноприйнята назва прямокутно-сітчастої
системи кварталів міста. Поселення з
таким регулярним розплануванням існу-
вали в давнину в країнах Сходу. Давньо-
грецький містобудівник Гіпподам ство-
рив концепцію міста, за якою передба-
чалися 2–4 паралельні вулиці, що поді-
ляли місто за становою структурою сус-
пільства на зони для військових, земле-
робів і ремісників, та 3 поперечні вулиці,
внаслідок чого утворювались храмові,
громадські й приватні квартали. Центр
виділявся просторою прямокутною пло-
щею. За системою Гіпподама перебудо-
вано афінський порт Пірей, м. Фурію у
Південній Італії, м. Родос та Мілет.
Мілет, з 479 р. до н. е. План міста:
а – “Лев’яча бухта”; б – Театральна бухта;
в – Південний ринок; г – стадіон; д – театр;
е – булевтерій; ж – Північний ринок;
з – храм Афіни

ПЛАТЕЙЯ (гр. – широкий) – парадна вулиця з колонами в античному місті.

55
 МАВЗОЛЕЙ, мавсолей (гр. mausōleion) –
монументальна гробниця, яка, крім похо-
вальної камери, містила поминальний зал.
Отримала назву від спорудженої у IV ст. до
н. е. усипальні карійського царя Мавсола у
місті Галікарнасі.
КВАДРИГА (лат. quadrigae – чотири
і упряжка) – антична колісниця на двох
колесах, запряжена чотирма в ряд кіньми,
що уособлювали чотири стихії (вогонь,
воду, повітря і землю); возниця керував
ними стоячи. Символізуючи військовий
тріумф, скульптурні композиції К. при-
крашали споруди античних Греції і Риму.
Мавзолей у Галікарнасі,
увінчаний квадригою (355–350 рр. до н. е.)

ВІВТÁР, олтар (лат. altus – високий,

fltāria – підвищення, жертовник) –
жертовник, місце для жертвоприношення.
У Cтародавній Греції і Стародавньому
Римі вівтар становив окрему споруду.
У християнських храмах – стіл (“престол”)
для відправлення таїнства.
ГОРЕЛЬЄФ (фр. haut – relief – високий
рельєф) один з видів скульптурного
зображення на площині, випуклі частини
якого виступають над тлом фону на
половину і більше своєї висоти, деколи
майже відділяючись від нього.

Вівтар Зевса в Пергамі

(180 р. до н. е.)

56
 АРХІТЕКТУРА
АНТИЧНОГО СВІТУ

Стародавній Рим

Тріумфальна арка Траяна (114 р. н.е.)

Історію Римської держави традиційно поділяють на три великі періоди розвитку:

ранній Рим, або царський період (VIII–VI ст. до н.е.); виділяють етруську епоху й суто царську,
тим більше, що деякі римські царі були етрусками за походженням;

епоха республіки (рання республіка – кінець VI ст. – 265 р. до н.е.; епоха великих завоювань –
265–130 рр. до н.е.; епоха громадянських воєн та кризи республіки – 133 – 31 рр. до н.е.);

епоха імперії (рання імперія, або принципат 31 р. до н.е. – ІІ ст. н.е.; пізня імперія –
ІІІ ст. до н.е. – 476 р.); виникнення християнства.

Особливості архітектури римської республіки:

1. Переважно громадський характер споруд.

2. Формування складної системи громадських будівель, храмів, площ, які вміщували велику
кількість людей.
3. Військовий характер міст.
4. Спорудження складних за просторовим і конструктивним рішенням інженерних споруд і
громадських будівель.
5. Подальший розвиток будівельної техніки і бетонної кладки: разом з нерегулярною кладкою
інцерт застосовується кладка ретікулат – з 4-гранних каменів.
6. Впровадження нового типу надгробних споруд з невеликою поховальною камерою і
основним пам’ятником згори.
7. Використання нових конструктивних систем, які поєднували ордерні форми із склепінчастими
і арочними перекриттями. Формування римської системи ордерів.
8. Формуються основні типи храмів і житла.

Проголошення Октавіана Августа імператором і перетворення республіки на імперію було

закономірним етапом розвитку римської рабовласницької демократії. Правління Августа
характеризується грандіозними роботами із забудови Риму: будують нові будівлі і перебудо-
вують старі. Основним будівельним матеріалом стає цегла, але для облицювання вико-
ристовують дорогі матеріали. Для архітектури Римської імперіії характерною є різноманіт-
ність типів будинків.

Основні типи будинків і споруд Римської імперії: палаци, вілли, інсули, триумфальні арки,
терми, театри, амфітеатри, цирки, меморіальні споруди (мавзолеї, колумбаріі), храми і
храмові комплекси, ринки, курії, будинки Сената, форуми тощо.

57
 ТУМУЛУС (лат.) – оточений висо-
кою крепідою надмогильний курган
з кількома етруськими похованнями
в урнах, що знаходилися у кам’яних
блоках. Форма Т. була успадкована
стародавніми римлянами.

Етруські гробниці VI ст. до н. е.

(реконструкція)

КРЕПІДА, крепідома (гр. – фундамент) – підпірна стінка надмогильного кургану,

виконана з масивних кам’яних брил або блоків.

ЦИПП – завершення етруської гробниці у вигляді стовпа, невеликої кулі.

КАНОПА – алебастрова посудина

з кришкою у вигляді голови люди-
ни, тварини або божества; викорис-
товувалась для зберігання забаль-
замованих нутрощів померлого (у
Єгипті) або попелу після кремації (в
Етрурії).

Канопа з Сертеано. VI ст. до н. е.

Саркофаг подружжя з Цере.

VI ст. до н. е.
САРКОФÁГ (гр. – пожирає тіло): 1) монументальна, парадно оформлена
домовина, виконана з каменю або коштовного дерева; 2) надгробний пам’ятник у
вигляді поховальної урни, домовини.

ПОРТАЛ (лат. – ворота) – урочисто оформлений вхід до громадської чи палацової

споруди.

58
 Італія. Етруський храм (фасад, план, перспектива)

ПÓДІЙ, пóдіум (лат. – нога, основа): 1) високе підніжжя будівлі зі сходами на

чільному торці; 2) стіна у вигляді широкого парапету навколо арени, призначена
для знатних глядачів у античні часи.

БЕТОН (лат. bitumen – бітум, гірська

смола) – штучний будівельний мате-
ріал, отриманий у результаті змішуван-
ня в’яжучих речовин із заповнювачем,
який після застигання набував надзви-
чайної міцності. У Стародавньому Римі
являв собою суміш пуцолани, вапна,
гальки, щебеня та яєць.
Бетонна стіна, облицьована цеглою

ІНЦЕРТ (лат.) – конструктивне облицю-

вання давньоримського бетону камінням
неправильної форми.
РЕТІКУЛАТ (лат.) – сітчасте регулярне
облицювання поверхні бетону в давньо-
римських спорудах.

Способи облицювання:
а – інцерт; б – ретікулат

59
 ПРЕТОРІЙ (лат. – начальницький) – місце
палатки головнокомандувача у римському таборі,
надалі мурована споруда для скарбниці, вівтаря,
збереження військових прапорів і трофеїв.
ТАБІР – пристосована для оборони військова
стоянка.

Схема римського табору (за описом Полібія)

Геркуланум (план міста)

ДЕКУМАНУС (лат. decumānus – межа, проведена з заходу на схід) – одна з двох

головних магістралей давньоримського військового табору, а згодом міста, яка
спрямована зі сходу на захід, перпендикулярно до кардо. Вулиці, що перетиналися,
поділяли територію табору (а пізніше міста, що розвивалось на його основі) на квартали
житлових будинків. У місці перетину декуманусу і кардо розташовувався форум, до
якого приєднувались громадські споруди. Кожна з магістралей закінчувалась воротами
у фортечній стіні, яка правильним прямокутником охоплювала місто-табір.

КАРДО (лат. cardo – лінія з півночі на південь) – середня магістраль військового

табору або міста давньоримської доби, спрямована з півночі на південь, що і на
перетині з декуманусом утворювала форум.

ЕДИКУЛА (лат. aedicula – будиночок): 1) ніша для статуй, декоративно оздоблена

колонами або пілястрами, що спираються на підніжжя і увінчані фронтоном;
2) культова споруда або надгробок з відповідно оформленою нішею для встановлен-
ня скульптурного зображення божества або урни в античні часи.

60
 АТРІУМ, атрій (лат. ater – темний, чорний) –
середня частина давньоіталійського і римського
житла у вигляді закритого внутрішнього
дворика, на який зверталася значна частина
приміщень, місце зборів родини. Крила атрію
(ала) – з обох боків – вважали місцем існування
домашніх богів, тут зберігались їх зображення
і маски предків. У давнину посередині атрію
було вогнище, над яким в покрівлі знаходився
отвір для виходу диму. Від цього диму стіни і
стеля атрію були закопчені, від чого він отримав
свою назву. В епоху пізньої республіки та
імперії атрій став одним з парадних приміщень
римського будинку з багатим оздобленням:
місце вогнища зайняв прямокутний басейн
(імплювій), над яким, як і раніше, зберігся отвір
в даху для стоку дощової води (комплювій).
Італійський домус
(реконструкція, схема плану):
1. Таберна; 2. Атріум; 3. Крило (Ала); 4. Імплювій;
5. Таблінум; 6. Город; 7. Коридор; 8. Картібул
(стіл); 9. Кубікули (спальні); 10. Комора

ІМПЛЮВІЙ (лат. impluvium – водостік) – неглибокий басейн посередині атріума,

прямокутний у плані, що влаштовувався у давньоримському будинку під наскрізним
отвором у даху (комплювієм), куди з даху стікала дощова вода. Спочатку викорис-
товувався для господарських потреб, згодом у заміських віллах прикрашав атріум.
КОМПЛЮВІЙ, комплювіум (лат. pluvia – дощ) – прямокутний отвір всередині
даху житлового будинку давньоримської доби, що призначався для освітлення
приміщень та стоку дощової води в імплювій, влаштований у внутрішньому
(атріумному) дворі.
АНДРÓН (гр. – чоловік) – приміщення в еллінському або давньоримському будин-
ку, призначене для чоловічих бенкетів.
АЛА, крило (лат. – плече) – одне з симетричних приміщень етруського, згодом
давньоримського будинку-особняка, розташоване збоку від атріума чи перистилю
і призначене для бесід хазяїна з гостями.
ВЕЛАРІУМ, веларій (лат. – вітрило, покров): 1) завіса, що слугувала замість
дверних стулок у давньоримських будівлях; 2) тент над амфітеатром чи імплювієм
давньоримського житлового будинку.

ВЕСТИБУЛЬ (лат. – передпокій) – оточений з трьох боків невеликий майданчик

перед входом до давньоримського житлового будинку. Присвячувався богині домаш-
нього вогню Весті. В імператорський період тут влаштовували колонний портик.

61
 ВІЛЛА (лат. villa – маєток) – у
стародавніх римлян – сільська
садиба, заміський маєток здебільше
господарського призначення (Villa
rustica) або міська будівля для
відпочинку і розваг (Villa urbana).
Помпеї. Вілла Містерій. ІІІ – ІІ ст. до н. е.
(вигляд вілли в епоху імперії (реконструкція),
план вілли в період республіки)

КАВЕА (лат. – заглиблення): 1) внутрішній дворик всередині староіталійського

будинку. Пізніше розвився у форму атріума; 2) відгороджені місця для глядачів у
римському амфітеатрі; 3) відділення для диких тварин, призначених для боїв.

КУБІКУЛА (лат. – спати): 1) оформлення віконного прорізу у класичній архітектурі

двома колонками з антаблементом чи фронтоном; 2) спальна кімната у давньоримсь-
кому будинку-особняку (домусі), що розташовувалась вздовж перистильного двору.

ДОМУС (лат. житло, родина) – дав-

ньоримський міський житловий буди-
нок з атріумним і перистильним дво-
рами, відповідними приміщеннями
(протирон, вестибул, трикліній, ала,
екус, екседра, спальні, кухня, бальнеум)
навколо них та садом (ксістом). Поряд
з житловими приміщеннями з боку
вулиці влаштовувались крамниці (та-
берни), які часто здавались у найм.
Дім Менандра в Помпеях (розріз, план)

ТРИКЛІНІЙ, триклініум (лат. – три ліжка): 1) їдальня у давньоримському житлово-

му будинку (домусі). Багато декорувалась різьбленням та розписами. У великих бу-
динках малося по два Т. (зимовий та літній) або чотири (весняний і літній, що виходи-
ли на північний бік перистилю та осінній і зимовий – на південний); 2) місця для
урочистої трапези зі столом і кушетками, розміщеними підковоподібно з трьох боків.

КАРТИБУЛ (лат.) – кам’яний або різьблений мармуровий стіл, який спочатку

мав одну підпору. Згодом підпора виконувалась у вигляді стінки, фланкованої
рельєфними зображеннями грифонів або тварин. Знаходився між таблінумом та
імплювієм у давньоримському житловому будинку (домусі).

ТАБЕРНА (лат. – дощана хатинка, крамниця): 1) торгове чи ремісниче приміщення

з житловими кімнатами на антресолях, яке могло бути частиною зверненого
на вулицю або площу житлового будинку, храмового комплексу, форуму в
давньоримський час; 2) лавка міняйл у Стародавньому Римі.

62
ТАБЛІНУМ, таблініум (лат. – дошка) – піднята на одну–дві сходинки кімната
у будинку давньоримського часу, призначена для багатих трапез, ділових занять
власника, котра розташовувалась на протилежному боці від входу до атріума і за
потреби ізолювалася ширмами. По боках розміщались кімнати і коридор, що вів до
саду за будинком (ксіста).

Види екусів у італійських будинках:

1 – Помпеї. Тетрастильний екус будинку Срібного весілля, 1-ша половина І ст. до н.е.;
2 – Помпеї. Коринфський екус будинку Лабіринту, І ст. до н. е.
3 – Геркуланум. Будинок Мозаїчного атрія. Єгипетський екус

ЕКУС, ек (лат. – приймальне приміщення) – парадний зал, вітальня для прийому

гостей у заміському давньоримському будинку, їдальня у міському домусі, що
розташовувалися біля перистилю або атріума.

ІНСУЛА (лат. insula – острів; окремо

поставлена будівля) – багатоповерховий
житловий будинок у Стародавньому Римі
з кімнатами для найму на верхніх повер-
хах і табернами, які розташовувалися на
першому поверсі з антресолями. Спочатку І.
мали суворий вигляд і просте коридорне
розпланування. Бетонні стіни облицьовува-
лись цеглою, верхні поверхи інколи були
дерев’яними. Згодом фасади оформлялися
ордерним декором, входи на сходові клітки
влаштовувались із внутрішніх дворів.

Рим. Інсула на вулиці Джуліо Романо.

ІІ ст. до н.е. (реконструкція фасаду)

ТАБУЛЯРІУМ (лат. – сховище документів на дошках) – споруда державного

архіву Стародавнього Риму або будинок для зберігання міських архівів.

63
ÁРКА (від. лат. arcus – дуга) – криволінійне перекриття прорізу в стіні або прогону
між двома підпорами (колонами, стовпами тощо). А. передає на основу навантажен-
ня й розпір, викладається з каменів клиноподібної форми чи з прямокутних каме-
нів, але з клиноподібними швами. Елементи А.: 1) вершина А. створюється замко-
вим каменем; 2) прогін А. – відстань між опорами, тобто від однієї п’яти до другої;
3) п’ята, на неї опирається А. своїм кінцем; 4) стріла підйому А. – відстань від верх-
ньої точки арки по вертикалі до п’яти, у півциркульної А. стріла дорівнює радіусу;
5) щока А. – передня і задня її площини, які зазвичай обробляються архівольтом
або іншим декоративним елементом; 6) лицем А., чи софітом А. є внутрішня її
поверхня. А. розрізняють: за призначенням – несуча, розвантажувальна, підпружна;
за конструкцією – клинчаста, хибна; за формою – лучкова, півциркульна, дво-
центрова, коробова, стрільчаста, кілеподібна, багатолопатева, підвiсна, повзуча і т.д.
П’ЯТА – нижня опорна частина арки чи склепіння або верхній камінь підпори,
що несе арку чи склепіння. Розрізняють: П. виносна (така, що спирається на
горизонтальні ряди мурування, стесані краї якої плавно продовжують дугу арки);
П. врізна (являє собою вмурований клинчастий камін, на який спирається арка).
АРКА ПІДПРУЖНА – допоміжна А., що підтримує склепіння або плоску стелю.

АРХІВОЛЬТ (гр. archi – головний, лат. volūta – завиток) – криволінійне зовнішнє

обрамлення щоки арки у вигляді профільованої рельєфної тяги або клинчастих
каменів.

ІМПÓСТ (лат. im-pōno – ставити, покласти) – горизонтальний камінь або тяга у

вигляді простої полички або профільована під карниз, що є підпорою для арки або
склепіння та відокремлює їх від стовпа чи стіни.

ЗАМÓК, замковий камінь, ключ – верхній клинчастий камінь арки або склепіння,
також виконаних з клинчастих каменів. Часто мав більші розміри, виступав над
поверхнею стіни та прикрашався барельєфом.

ПУЛЬВАНИ – камені між капітеллю і п’ятою арки. Мали вигляд трапецієподібної

подушки, збільшуючи площу сполучення конструктивних елементів.

замок

архівольт

імпост

Складові частини арки

64
ТРІУМФАЛЬНА АРКА (від. лат. triumphus –
перемога) – монументальна брама з одним або
трьома арковими прогонами, перекритими пів-
циркульними склепіннями. Пілони Т. а. прикра-
шались колонами, пілястрами і нішами зі статуями,
зазвичай завершувалась повним антаблементом і
аттиком зі скульптурною групою. Призначалася
для урочистого маршу під центральним прогоном
військових загонів, які здобули перемогу над
супротивником. Т. а. почали споруджувати у
Стародавньому Римі для вшанування полководців.
ÁТТИК (гр.) – стіна над карнизом, значно вища
за парапет, яка завершує споруду. Зазвичай мала
цоколь і карниз, прикрашалася рельєфами і
написами.

Арка Тита в Римі, 81 р. н. е.

Арка Константина в Римі, IV ст.

АРКÁДА (від фр. arcade) – ряд арок, що

спираються на колони або стовпи.
РИМСЬКИЙ ТЕАТР – глядацька споруда
півкруглої форми, побудована на субструкціях.
Функцію фойе виконували галереї, що обходили
ззовні півкружжя театру і перекривалися пів-
циркульними склепіннями. На потрібний ярус
глядачі потрапляли по сходах, що розташовува-
лись між субструкціями, а радіальні коридори
виводили їх у глядацький зал.

Римський театр середньої величини

65
 ТРІУМФАЛЬНА КОЛОНА – мону-
ментальна споруда у вигляді колони на
п’єдесталі, завершеної скульптурою.
Встановлювалась на честь військової
перемоги, знаменної події або особи.
З’явилась у Стародавньому Римі.
ЦÓКОЛЬ (італ.) – монументальне
підніжжя споруди, монумента, коло-
ни тощо, розташоване на фундаменті.
Міцність та спроможність Ц. витри-
мати навантаження верхніх частин,
форми Ц. підкреслюються масивністю
мурування, грубою фактурою, темним
кольором, рустовкою тощо. В ордер-
их вирішеннях, як і п’єдестал, отримує
власні базу, стілець і карниз.

Колона Траяна на форумі в Римі

(фасад, розріз, план)

ЦИРК (лат. – коло) – глядацька від-

крита споруда з витягнутою дре-
ною і трибунами навколо неї.
У Стародавньому Римі Ц. спочатку
був місцем для тріумфальних парадів
полководців, пізніше – для кінних
перегонів, кулачних боїв тощо.
Рим. Аппієва дорога.
Цирк Максенція (план)

АКВЕДУК (лат. aguaeductus, від

agua – вода і ducо – веду) – римський
арковий, деколи багатоярусний міст з
лотком або трубою, яким пропускали
водовід через ріки, шляхи, яри від
джерела до населеного пункту.

Розріз акведука

66
 НІМФÉЙ (гр.) – святилище, присвячене
німфам, яке зазвичай споруджувалось
біля джерела у вигляді вівтаря та
водоймища. Н. мали також форму гротів,
павільйонів з фонтаном і скульптурами,
стіни прикрашалися маскаронами,

Німфеї вілл:
1 – Тібур. Німфеї вілли Горація, І ст. до н. е.
(розріз і план);
2 – Формія. Німфеї вілли Цицерона,
початок І ст. до н.е. (розріз і план)

ВІАДУК (лат. via – дорога, шлях, dūco –

вести) – шляхова інженерна споруда мос-
тового типу, яку будують через ущелини,
яри, річки. У стародавні часи римляні
будували багатопрогонні та багатоярусні
арочні В. з великих кам’яних блоків.

Гардський міст, початок ІІ ст. н. е.

АМФІТЕÁТР (гр. amphitheat, від amphi

Колізей. 70 – 90 рр. н. е.
(реконструкція)
– обабіч і theatron – місце видовищ) –
давньоримська відкрита монументальна
споруда для публічних видовищ
(гладіаторські бої, цькування тварин,
навмахії – морські бої, для чого арена
за допомогою спеціальних каналів
затоплювалась водою), еліптична
або кругла в плані з концентрично
розміщеними місцями для глядачів, які
піднімались уступами навколо арени.

АРЕНА (від лат. arēna – пісок) – круглий чи овальний майданчик посеред

давньоримського амфітеатру, спеціально огороджений, посипаний піском для боїв
гладіаторів; у давньоримському цирку – для спортивних ігор.

МАЦЕЛЛУМ (лат.) – ринкова перистильна площа (переважно для торгівлі м’ясом і

рибою) з круглим святилищем посередині у Стародавньому Римі.

67

Терми Каракалли у Римі, 206–216 рр.
(реконструкція інер'єру, план)
68
ФОРУМ (лат. – площа) – спочат-
ку торговельний майдан у Стародав-
ньому Римі, що знаходився за містом
і пізніше введений до міської забудови.
Згодом парадно забудована громадська
площа, яка характеризувалася чіткою
поздовжньою орієнтацією простору. За
периметром Ф. прикрашався числен-
ними портиками споруд, колонадами,
статуями, всередині споруджувалися
храми і базиліки. В імператорський
період трактувався як пам’ятка війсь-
кової слави і могутності правителя
(наприклад, Ф. Траяна у Римі). У знач-
них містах Ф. мали різне торговельне
призначення (для продажу продуктів,
вина, тварин тощо), головним вважав-
ся т. зв. громадський, де відбувалося
суспільно-політичне життя.
ТЕРМИ (лат. – теплі джерела) –
давньоримська баня, де, крім примі-
щень для миття, існувала група при-
міщень для відпочинку і розваг –
спортивні зали, приміщення для зіб-
рань, екседри для бесід тощо. Основ-
ними з них були послідовно розташовані на
одній осі фригідарій (з холодною водою),
тепідарій (з теплою водою) і кальдарій
(з гарячою). Поряд з ними знаходилися
лаконік, нататій, вестибюлі, приміщення
для масажу тощо. Переважно Т. мати
симетричний план, пишне оздоблення
інтер’єрів, найзначніші являли собою
замкнені архітектурні ансамблі.
ТЕПІДАРІЙ (лат. – підігріта вода) –
приміщення з теплою водою, яке зна-
ходилося між фригідарієм і кальдарієм у
термах Стародавнього Риму.
ФРИГІДАРІЙ (лат. – холодна вода) –
басейн у приміщенні з холодною водою
у давньоримських термах, інколи вико-
ристовувалося як аподитерій.
 КАЛЬДАРІЙ (лат. caldarius –
тепла вода) – зал з гарячими
ваннами у термах античного Риму,
інколи служив і котельною.

Помпеї. Терми форуму.

80 р. до н.е. Кальдарій

БАЛЬНЕУМ (лат.) – невелика лазня або купальня для приватного користування в

античних селищах. Нерідко знаходилась у давньоримському житловому будинку (до-
мусі), де розміщувалась між кухнею і кубікулою. Опалювалась гарячим повітрям, який
з підвального приміщення підіймався вгору спеціальними каналами в підлозі та стінах.

ЛАКОНІК, судотаріум (лат.) – кругле у плані приміщення давньоримських терм

з найвищою температурою, яке розташовувалося поряд з тепідарієм. У ньому
знаходився великий, але мілкий басейн для омивання.

НАТАТІЙ (лат.) – великий басейн для обмивання, влаштований у давньоримських

термах і розташований поруч з кальдарієм і лаконіком.

ПРЕФУРНІУМ – топкове приміщення у термах стародавніх римлян.

СФЕРІСТЕРІЙ (лат.) – значне за розмірами приміщення з різними пристроями для

гри у м’яч і занять гімнастикою у давньоримських термах.

УНКТУАРІЙ (лат.) – приміщення у римських термах, призначене для натирання

оливами і мазями.

АПОДИТÉРІЙ, аподерій (гр. –

передбанник) – приміщення для
роздягання у давньоримських
термах. У низці споруд інколи
суміщався з фригідарієм.

Геркуланум.
Аподитерій жіночих терм

ІНТЕР’ЄР (фр. interieur – внутрішній) – внутрішній простір будівлі, приміщення.

РОТÓНДА (італ.) – кругла в плані споруда, зазвичай перекрита куполом і часто
оточена колонами.

ОПЕЙОН (лат. – димовий отвір) – отвір у куполі для природного освітлення або для
демонстрації розписів на поверхні другого куполу при кількашаровій конструкції.

69
 ПАНТЕОН (лат. – всі боги): 1) монумен-
тальний храм, присвячений всім або багатьом
богам; 2) храм з останками героїв, місце
урочистого поховання видатних осіб.
ПОРТИК (лат. – крита галерея): 1) колонада
або аркада, влаштована перед входом до будівлі,
зазвичай увінчана антаблементом і фронтоном
або аттиком, парапетом. Розрізняють: П. в антах
(вхідна колонада, розташована між торцями
стін), П. пілястровий (такий, де замість колон
влаштовані пілястри), П. плоский (замість
колон влаштовані напівколони або тричетвертні
колони); 2) парковий павільйон з колонадою,
що існував в архітектурі античності; 3) споруда,
квадратна у плані з чотирма однаковими
фасадами, що мають вигляд тільки однієї секції
аркади з двома кутовими простінками по боках,
часто оздобленими ордером.

Пантеон у Римі, 125 р.

ФРОНТОН (фр. – чоло) верхня частина фасаду трикутної форми, утвореної

горизонтальним і двома нахиленими карнизами споруди, порталу чи завершення
віконного обрамлення, внутрішнє поле якого називається тимпаном.

ТИМПАН (гр. – бубон): 1) внутрішнє поле фронтону різної форми (трикутної,

лучкової тощо), яке обрамоване нахиленими і горизонтальним карнизами; 2) поле
між архівольтом, пілястрами (напівколонами) та антаблементом; 3) заглиблена
частина площини стіни, яка може бути зайнята скульптурою, вікном і розташована
між аркою і балкою або горизонтальною тягою, що її перетинає чи з’єднує імпости.

КУПОЛ (іт. cupola – бочонок) – склепінчасте перекриття у вигляді напівсфери або

сегмента кулі.

КЕСÓНИ (франц. caisson – скриня) – невеликі заглиблення квадратної чи

багатогранної форми на поверхні арок, склепіння, купола, софіта, яке полегшувало
перекриття і водночас створювало декоративний ефект.

НАПІВКОЛОНА – колона, що виступає із

стіни на половину діаметра.
ЦÉЛА (лат. – кімната із статуєю) – основне
приміщення давньоримського храму, зал
із скульптурним зображенням божества.
Інколи в одному храмі знаходилося кілька Ц.,
присвячених різним богам.
Храм Фортуни Віріліс. I ст. до н. е.

70
 РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА
АРХІТЕКТУРА

Дура-Європос. Дім-церква, після 231 р. н.е.,

розпис інтер’єру

Вступ Римської імперії в останню фазу свого розвитку супроводжувався істотними структур-
ними змінами рабовласницької формації, наприклад, в ідеології. Поширюється християнство.

Утиски, яких застосовували до християн правителі, сприяли їх об’єднанню. Протягом

ІІІ ст. н.е. сформувалася міцна організація місцевих християнських церков, на чолі яких стояли
єпископи, практично не підконтрольні віруючим.

На початку IV ст. н.е. при імператорі Костянтині християнство отримує офіційний статус
дозволеної релігії, а з часом стає і державною релігією, єдиною дозволеною в межах імперії.

Історія ранньохристиянської архітектури поділяється на два періоди: від виникнення до

Костянтина і від Костянтина до падіння Західної Римської імперії.

Спочатку християнські проповідники виступали у синагогах, а загальні зібрання відбувалися

в будинках членів общини. Пізніше влаштовують самостійні християнські церкви, для яких
пристосовують звичайні будинки (заміняють старі мозаїки на нові із християнською тематикою).

У часи Костянтина почалося будівництво церков у всій Римській імперії, але особливо у Римі,
Константинополі – новій столиці імперії, Ієрусалимі та інших містах Палестини, священних для
християн. У цей період поширений базилікальний тип церков.

З ускладненням християнського обряду до старої базилікальної схеми вводять нові елементи:

великий перистильний двір – атрій, що розмістився перед входом, з фонтаном чи купелю
для хрещення у центрі; широкий вузький притвор, чи нартекс, при вході, куди допуска-
лися “оглашенні” (особи, ще не хрещені), і трансепт – поперечний неф між базилікою і
апсидою для розширення вівтарної частини. Перехід від інтер’єру базиліки до трансепта
оформляли тріумфальною аркою, за якою стояв вівтар (з балдахіном на чотирьох колонках
з ківорієм), а далі, в апсиді, де в римській базиліці було місце для судді, знаходилось крісло
єпископа і місця кліру.

У IV ст. будівництво базилікальних церков інтенсивно йшло на сході імперії. На Заході основним
типом церков стає три- чи п’ятинефна базиліка. Найбільше їх було споруджено в Італії.

Важливе місце у ранньохристиянській архітектурі займають центричні будівлі: мавзолеї,

баптистерії, церкви. Мавзолей був прямим продовженням і розвитком у нових умовах
пізньоантичних мавзолеїв початку IV ст.

У IV–V ст. існує й інший вид центричних церков: хрестоподібний: приклад – церква Сан Лоренцо
в Медіолані (Мілані), 70-ті рр. IV ст.

У V ст. на Сході виник новий тип будівель – монастир. Окрім церкви (чи декількох церков) до
нього входили житлові, господарські і підсобні будівлі.

Значення ранньохристиянської архітектури визначається тим, що вона пов’язує дві епохи –

античності і феодалізму.

71

Базиліка Костянтина, 312 р.
(аксонометрія, план)
БАЗИЛІКА (гр. basilevs – цар,
basilikē – царський) – прямокутна в
плані споруда, розділена поздовжніми
рядами колон або пілонів на кілька
частин (нефів), які мали самостійні
перекриття. Середній неф переваж-
но ширший і вищий від бічних, освіт-
люється через вікна, розташовані над
покрівлею бічних нефів. Перед вхо-
дом – поперечний притвор (нартекс),
у протилежному кінці середнього
нефа – півкруглий виступ (апсида),
критий півкуполом Б. мала дерев’яні
відкриті перекриття (ранньохристиян-
ська архітектура) чи кам’яні склепін-
часті (напр., базиліка Костянтина).
За античної доби за типом базиліки
будувалися громадсько-адміністратив-
ні будівлі (суди, торгові заклади то-
що). Згодом базиліка стала одним з
основних типів християнських храмів
у візантійській, сирійській, романсь-
кій та готичній архітектурі, застосо-
вувалася також в архітектурі Відрод-
ження та бароко.
ПРЕСБІТЕРІЙ (гр. – старший) –
у ранньохристиянських церквах та
католицьких храмах частина інтер’єру,
розташована за вівтарем-престолом і
оточена рядами сидінь для сановного
духовенства.

Базиліка Петра у Римі, IV ст.

(розріз і план)

ТРАНСÉПТ (англ. – огорожа) – поперечний неф християнського храму. У низці

споруд, що мають прямокутний план, Т. також існує, виділяючись значними
розмірами.

72
ПСЕВДОБАЗИЛІКА (лат. – хибна базиліка): 1) п’ятинефна споруда, де три середні
нефи мають однакову висоту й ширину, а крайні – нижчі, дозволяючи освітлювати
середній простір влаштованими вгорі прорізами; 2) тринефна споруда, в якій немає
вікон для освітлення середнього нефа.

НЕФ, нава, корабель (фр.) – поздовжня або поперечна частина простору храму,
церкви, громадської споруди, розташована між рядами колон, стовпів, арок або між
зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою. У базилікальному
храмі середній Н., який значно ширший за бокові, називається головним.

АПСИДА, абсида (лат. – дуга): 1) виступ споруди, напівкруглий або багатогранний

в плані, перекритий напівкуполом, зімкнутим напівсклепінням; 2) вівтарна частина
храму.

НÁРТЕКС (гр. – скринька) – вхідне приміщення храму, відділене від наоса

масивними стовпами або стіною з дверима.

ПРИТВОР – приміщення перед входом до відділеного стіною молитовного

залу християнського храму, яке часто знаходилось із західного боку. Нерідко
влаштовувалося з північного й південного боків від нефів або залу. Спочатку П.
призначався для осіб, котрі готуються прийняти християнську віру.

КÓНХА (гр. koncha – мушля) – півкупол, що використовують для перекриття ніш,

апсид, стіни яких мають форму напівциліндра.

ВІМА, бема, біма (гр. – крок) – простір між підкупольним об’ємом і вівтарним
півкружжям в храмах христово-купольного типу.

КІВÓРІЙ (гр. kibōrion – покров) – дароносиця (докладніше див. ківорій, с. 159) .

БАПТИСТÉРІЙ (гр. baptisma – зану-

рення у воду, baptistērium – водойма
для омовіння) – хрещальня, примі-
щення для здійснення обряду хре-
щення.

ХРЕЩÁЛЬНЯ, рестильниця – бу-

дівля для здійснення обряду хрещення.

Баптистерій у “Домі зібрань”.

Дура-Европос (Сирія).
(230–250-ті рр.)

73
 КАТАКÓМБА (лат. catacumba – підземна гроб-
ниця) – підземні приміщення природного або
штучного походження; у Стародавньому Римі були
першими християнськими схованками за часів
гоніння, місцем богослужіння і поховання.
АРКОСÓЛІЙ (лат. – дуга престолу і гробниця) –
ніша для саркофага.
ЛОКУЛІ (лат. – труна, місце) – ніша гробниці у
катакомбі або колумбарії, оформлена ордерними
засобами.

Рим. Катакомби. Початок ІІІ ст.

АМВОН (гр. – підвищення) у ранньохристиянській, візантійській церкві одна з

кафедр для виголошення проповідей; розташовувалася на боці хору (віми) під
куполом, багато декорувалася різбленням, мозаїками.

АРКАТУРА, аркатурний фриз, аркатурний пояс (франц. – ряд арок) – ряд

декоративних арок на фасаді або стінах внутрішніх приміщень.

МАРТІРІЙ, мартірон, мартіріум

(гр. – мученик): 1) поминальна спору-
да у ранньохристиянські часи, де зби-
ралась громада віруючих; 2) мемо-
ріальна будівля з прахом святого
або споруджена на місці поховання
загиблих за віру.

Рим. Ватикан. Мартіріум Св. Петра.

ІІ ст. н.е.

КРИПТА (лат. crypta – підземний хід, підземелля): 1) підземне приміщення різного

призначення у Стародавньому Римі; 2) катакомба для молитов і ритуальних обрядів
або підземна каплиця, місце для поховання.

ВАЛЬМА, вальмова покрівля (нім. walm – копиця сіна) – чотирисхила покрівля з

трикутними схилами (вальмами) на торцях будівлі.

74
СÁНДРИК – карниз або фронтон, який влаштовується над вікном або дверима і
часто підтримується двома кронштейнами. Серед них розрізняють: С. лучковий (з
дугоподібним фронтоном); С. прямий (у вигляді простого карнизу); С. трикутний
(з трикутним фронтоном).

НАЛИЧНИК, лиштва, окова – обрамлення віконого чи дверного прорізу, що

складається з двох вертикальних тяг, верхнього карнизу або іншого елемента. Вікна
внизу оформлені фільонкою або профілем.

ПІЛЯСТРА, пілястр (фр. – стовп) –прямокутний у перетині, плоский виступ у стіні з

базою внизу, основною частиною та капітеллю певного ордера вгорі. Крім звичайних,
існують: П. канелюрована (з вертикальним жолобками на стовбурі); П. фільончаста
(з прямокутним чи фігурним заглибленням на чільній поверхні основної частини.) та ін.

ЛІЗЕНА, лісена (лат. – смужка) – тонкий і плоский вертикальний виступ стіни

на всю висоту поверху без прикрас, бази і капітелі, що має конструктивне і
композиційне значення.

НÍША (фр. – гніздо) – невелике заглиблення у стіні із завершенням різної форми.

Використовується як місце для статуї, вази.

Склепіння.
Основні види, які
застосовувалися
в період Римської імперії

СКЛЕПÍННЯ – перекриття криволінійних абрисів у перерізі. Існували різні типи і

види, серед яких поширені: С. балхі (над прямокутним приміщенням, починається
від кутів арками під кутом 45˚ “у ялинку”); С. вспарушене (хрестове, у якого
центральна частина помітно піднята порівняно з боковими); С. зімкнуте лучкове,
С. зімкнуте плоске (утворюється продовженням стін по кривій з невеликою
стрілою підйому); С. зімкнуте півциркульне (утворюється продовженням стін по
півциркульній кривій); С. клинчасте (викладене з каменів клинчастої форми); С.
коробове (утворюється трицентровою кривою у поперечному перетині); С. хибне,
С. удаване, С. фальшиве (конструктивно утворюється поступовим напуском
горизонтальних рядів мурування); С. хрестове вспарушене (різновид хрестових,
де площини між ребрами вспарушеної, сферичної форми); С. циліндричне
півциркульне (утворюється сферичною кривою у півкола) та інші.

75
АРХІТЕКТУРА ВІЗАНТІЇ
V–XV СТ.

Мавзолей Галли Плацідії, 425 р., Равенна

Християнство було офіційно визнане у 313 р., коли римський імператор Костянтин видав
Міланський едикт. До 326 р. воно стало офіційною релігією Римської імперії з новою столицею,
Константинополем (тепер – Стамбул).

У 395 р. Римська імперія була розділена. Поки на сході Візантійська імперія процвітала, захід
був під загрозою постійних вторгнень. У результаті у 402 р. західну столицю перенесли з Мілана
в Равенну, і в кінці V ст. остготський король Теодорих (495–526 рр.) перевів двір у Равенну, яка
підтримувала добрі зв’язки з Константинополем. Коли у VI ст. Італію знову завоював Юстиніан,
Равенна стала місцем перебування візантійських віце-королів.

Етапи розвитку
Раньовізантійський (V–VIII ст.) Епохою найвищого розквіту Візантійської імперії було VI ст., –
час правління Юстиніана (527–562 рр.). Константинополь домінував як політичний і культурний
центр. Велике будівництво сприяло тому, що ранньохристиянські форми розвинулись у
візантійський стиль. Після смерті Юстиніана у 562 р. Імперія втратила частину своїх територій.
У VIII ст. на заході посилюється вплив франків. Завоювання Карла Великого призвели до
утворення великої імперії, і у 800 р., Папа проголосив його імператором. Переконаний, що
занепад Візантійської імперії є результатом божественного гніву внаслідок шанування ікон,
імператор Лев ІІІ у 726 р. почав іконоборческий рух. Церкви починають розписувати листяним
і геометричним орнаментами, хрестами. Аскетичні за виглядом церкви будували як купольні
базиліки і хрестово-купольні храми. (Церква Св. Миколая, Мирра, 8 ст., Св. Софії у Салоніках,
780-ті рр.);

Середньовізантійський (VIII–ХIII ст.) Період починається з 843 р., – з кінця іконоборчества

і триває до захоплення хрестоносцями Константинополя у 1204 р. Перші 180 р. правління
македонської династії були майже “золотим віком”: повернуто території у Греції та Італії,
завойовано нові землі на Сході, культурне відродження спричинило появу нових типів церковних
споруд. У 1057 р. владу захопила династія Комнінов. Їх правління було відносно стабільним.
У 1054 р. відбувся поділ християнської церкви на західну, римо-католицьку, і східну, греко-
кафоличну (православну). До східної церкви примкнули Сербія, Болгарія і Росія;

Пізньовізантійський (XIII–XV ст.) У 1204 р. Константинополь був захоплений і пограбований

хрестоносцями. Імперія прийшла у занепад. На її території утворилися Латинська імперія,
Нікейська імперія, Епірське царство і Трапезундська імперія. Нікея стала оберегом візантійської
культури і центром, з якого почалась боротьба за звільнення захоплених земель. У 1261 р.
Константинополь був звільнений Міхаїлом VIII Палеологом, і подальший період (1261–1453 рр.)
був названий “палеологовський”. У 1453 р. Константинополь був захоплений турками-османами,
що означало загибель імперії.

76
СКУФ’Я (гр. – чаша) – верхня частина сферичного перекриття на парусах у вигляді
шарового сегмента, точніше, її внутрішня поверхня.

СОФÍТ (італ. – стеля): 1) архітектурно оброблена поверхня стелі; 2) нижня поверхня

слізниці у карнизі або архітрава в антаблементі; 3) нижня поверхня арки, відповідно
декорована.

ПÁРУС – конструкція, що створюється

Формування візантійських
систем перекриття:
а – римське хрестове склепіння;
б – вспарушене склепіння на чотирьох опорах;
в – вспарушене склепіння на восьми опорах;
г – купол на парусах;
д – купол на парусах з погашенням розпору
боковими півкуполами;
є) хрестово-купольна система перекриття
для переходу від прямокутника до бага-
тогранного чи круглого в плані купола.
Розрізняють такі типи: П. арковий (утво-
рюється каркасом із взаємно перпенди-
кулярних арок зі сферичним заповненням),
П. арково-склепінчастий (утворюється
склепінням, що завершується аркою, яка
викладена у площині верхнього багато-
кутного пояса), П. балковий (утворюєть-
ся балковим перекриттям кута нижнього
ярусу) тощо.
БАРАБÁН (тюрк.) – верхня частина
будівлі, циліндрична чи багатокутна у
плані, що підтримує купол або зімкнуте
склепіння. Розрізняють: Б. світловий,
Б. глухий (сліпий) (докладніше див.
барабан, с. 135).

ПЛÍНФА (гр. – цегла) – тонка і досить широка обпалена цегла, яка часто
застосовувалася у візантійських та давньоруських монументальних будівлях.

ЦÉРКВА (гр. – божий будинок) – християнський храм, інколи термін вживається

для назви культових споруд інших віросповідань, а також релігійних конфесій.

СОБОР – головна культова споруда християн у місті чи монастирі, де знаходиться

кафедра, службу з якої може здійснювати висока духовна особа. Це визначало
місцеположення споруд в забудові міст і монастирів, їхню архітектурну виразність.

ХРЕСТÓВО-КУПОЛЬНИЙ ХРАМ – культова споруда,

квадратна або прямокутна за планом, перекрита по центру
куполом на парусах, який спирається на 4-х стовпах; розпір від
купола сприймають 4-коробові або півциркульні склепіння,
які перекривають нефи, що у плані йдуть навхрест; 4-кутові
компартименти часто мають меншу висоту і також перекриваються
склепіннями або куполами. Х.-к. х. мали масивні стіни і підпори,
урочисті інтер’єри, прикрашені розписами, мозаїками.
Салоніки. Костел св. Бардіаша (план)

77
 СЕРЕДНЬОВІЧНА АРХІТЕКТУРА
КРАЇН АЗІЇ
ТА ПІВНІЧНОЇ АФРИКИ

Мавзолей Саманідів у Бухарі

У VII ст. араби завоювали деякі країни Передньої Азії і Північної Африки, утворивши халіфат –
велику феодальну державу, що об’єднала усі підкорені країни, з центром у Дамаську
(VII–VIIІ ст.), а потім у Багдаді (VIIІ–Х ст.).

На початку VIIІ ст. до халіфату було приєднано значну частину Піренейського півострова
(Андалузія); до Х ст. Багдадський халіфат розпався на декілька окремих феодальних держав –
відмежувалися Іран, Середня Азія, Закавказзя. У І258 р. Багдад захопили монгольські заво-
йовники. У кінці ХV ст. припинилося панування арабів і на Піренейському півострові.

Основними типами громадських будинків були караван-сараї – заїжджі двори у містах і на

торговельних шляхах, шпиталі, криті ринки та бані. Великого розмаху отримало іррігаційне
будівництво.

Караван-сараї часто мали прямокутний план. Вздовж укріплених стін влаштовували зазвичай
два ряди приміщень: у першому ряді – житлові кімнати, у другому – складські і конюшні.
Посередині двору знаходився колодязь чи цистерна з водою. Вхід виділявся порталом. В
окремих випадках караван-сараї мали складнішу форму плану – багатокутну чи круглу.

Перші культові споруди – мечеті – будували за типом базиліки. З часом вони набувають вигляд
прямокутного двору з галереями за периметром, відкритими у двір. Мечеті орієнтувалися у бік
Мекки, де знаходився храм Кааба – головна святиня мусульман. Напрямок на Мекку – кібла –
позначали внутрішньою нішею – міхрабом, поруч з яким знаходилася кафедра – мімбар. Навпроти
кафедри розташована обнесена решіткою естрада – дікке, з якої повторюють слова Корану для
віруючих. Відмінною рисою мечетей є також високі вежі – мінарети, з яких закликають на молитву.
При мечетях, як правило, існували вищі школи богослов’я – медресе.

В ісламській архітектурі склалося чотири типи мечетей:

Дворові (Мечеть Ібн-Тулуна у Каїрі);

Колонні (Мечеть у Кордові);
Айванні (Мечеть султана Гассана у Каїрі);
Центральнокупольні мечеті, які будуються за зразком собору Святої Софії у Константинополі
(Мечеть Сулеймана у Константинополі).

Усипальниці для надання їм більшої монументальності і величі майже завжди перекривалися

куполами, конструкція яких мала певні особливості у різних державах.

78
 Площа Регістана у Самарканді.
До складу ансамблю входять:
медресе Улугбека (1417–1420),
медресе Шер Дор (1619–1636),
медресе Тилля Кори (1646–1660)

АЙВАН (перс., тур. – склепіння, тунель): 1) відкритий з одного боку великий

склепінчастий зал у мусульманській архітектурі. Виник як парадний тронний зал
царських палаців, згодом став поширеним у житловому будівництві. Зазвичай
А. відкривався у бік внутрішнього двору, в медресе слугували прохолодними
аудиторіями; 2) тераса у вигляді галереї з широко розставленими колонами і
балковим перекриттям у мусульманській житловій архітектурі Середньої Азії.
Інколи називається навісом-айваном.

АЛФІС, афіш (ісп., порт. – обрамування) – виконане у вигляді виступаючої рамки

обрамування ніши міхрабу, порталів, дверних прорізів або вікон мусульманських
споруд. Схоже на наличник або архівольт у європейській архітектурі.

АНАЗА (араб.) – один з міхрабів, що розташовувався збоку від урочистого входу

до соборної мечеті.

АРАБЕСКА (фр. – арабський) – складний і

дрібний орнамент переважно зі стилізованих
рослинних і геометричних мотивів, примхливо
переплетених. Часто будуються симетрично
відносно однієї або кількох осей, відзначається
насиченим і дуже щільним малюнком, внаслідок
чого сприймається узором килимового сти-
лю. Виник у давнину і був розвинений в
мусульманських країнах, органічно доповню-
ючись написами арабською мовою.

Арабський орнамент із Альгамбри

79
 АРКА АРАВІЙСЬКА, мавританська,
підковоподібна – окреслена з одного
центра кривою, що становить понад
половини кола, внаслідок чого отримує
вигляд підкови.

АРКА БАГАТОЛОПАТЕВА – внут-

рішня її поверхня складена з кількох
менших арочок.
ЗУЛЛА (араб. – навіс, тінь) – затінена
частина інтер’єру мечеті колонного або
айванного типів, відгороджена від двору
кісвою. В ісламі трактується як образ
райського саду з квітучими кущами.

Інтер’єр мечеті в Кордові.

Двоярусні арки: внизу – багатолопатєві,
над ними – підковоподібні

АРКА ВВІГНУТА – перекрита двома

дугами, зверненими випуклими боками
всередину прорізу.
АРКА ПОРТЬЄРНА – утворена двома
або чотирма дугами з центрами за
межами прорізу.

АРКА КІЛЬОПОДІБНА – має форму півкруга із загостреним верхнім кутом, внаслі-

док чого у перетині нагадує поперечний розріз кормової частини перекинутого судна.

80
 АРКА ТРИЛОПАТЕВА – утво-
рена трьома півколами. Причому
підвищене середне спирається
на кінці бокових, які дзеркально
повторюють одне одного.

БАБ (араб. – ворота) – портал в архітектурі мусульманських країн.

ГАРЕМ, харам (араб. – заборонене) – жіноча частина палаців і багатих будинків в

архітектурі Стародавнього і мусульманського Сходу.

ГОФРИ (фр. – вафлі): 1) напівкруглі у пере-

тині контрфорси, розташовані один біля одного,
які утворюють хвилясту поверхню стіни або
окремої підпори. Поширені у середньовічній
архітектурі Персії, Азербайджану і Середньої
Азії, зокрема в мавзолеях, надаючи вертикаль-
ної спрямованості об’ємам, увінчаним банями;
2) паралельні жолобки, хвилясті складки, що за-
повнюють декоративну вставку.

Мавзолей Гур-Емір у Самарканді.

Середня Азія, початок XV ст.

ЕПІГРАФІЧНИЙ ОРНАМЕНТ (гр. – напис) –

оформлення монументальних споруд написами,
вирізьбленими в камені, зробленими по стуку або
за допомогою глазурованих цеглин. Найпоширені-
ший у мусульманській архітектурі, де арабською
в’яззю виконувались вислови з Корану. Літери
(куфі та насхі) перепліталися з рослинними геомет-
ричними орнаментами. Е. о. чітко визначав призна-
чення і сприяв розкриттю ідейного змісту будівлі,
значно посилював її естетичні якості. Відповідно
оформлені бордюри сполучалися з різнобарвними
банями і площинами стін, прикрашаючи фасади й
інтер’єри мечетей, медресе та інших споруд.
Оформлення П-подібного обрамлення міхраба
(висота напису – 23 см, довжина – близько 7,5 м)

81
ЗІАРАТ-ХАНА, зіярат-хана: 1) головне молитовне приміщення у мечеті;
2) поминальна мечеть у мавзолеях середньовічних країн Середньої Азії.

ІСЛАМ – одна з трьох головних світових релігій, була заснована пророком

Мухаммедом, який народився у Мецці у 570 р. і помер там у 632 р.

ІСЛІМІ (тюрк. – ісламський) – орнаментальний мотив у середньовічному мистецтві

мусульманських країн, який виглядає як сполучення спіралі з листочками в’юнка.
Ймовірно був своєрідною переробкою елліністичних мотивів з виноградною лозою.

КАЛА, калат (араб.): 1) фортечна споруда у містах Сходу в середньовічний період;

2) мурована бойова башта на Кавказі.

Караван-сарай Амін-Абад по дорозі

з Ісфахана в Шіраз:
1 – загальний вигляд; 2 – план

КАРАВАН-САРАЙ (перс. – ланцюжок верблюдів і будинок) – споруда готельно-

го типу на місці зупинки купців і мандрівників у містах або на торговельних шля-
хах на теренах Близького Сходу, а згодом і у мусульманських країнах, де, крім
житлової функції, набула й торговельної. Зводилися трьох об’ємно-просторових
типів: а) прямокутні в плані, зальні або поділені на нефи, однокамерні й багатокамер-
ні; б) багатоярусні з одним чи двома внутрішніми замкненими дворами, на які
виходили житлові, торговельні й складські приміщення; в) дворово-зальні, коли до
приміщень навколо двору добудовували один або кілька залів. Посеред двору часто
влаштовували фонтан або колодязь, інколи невелику мечеть. К.-с., які розміщувалися
на дорогах за межами населених пунктів, укріпляли масивними стінами з баштами.

КІБЛА, кублах, кебла – пишно прикрашена шафа всередині мечеті, призначена

для зберігання Корану.

МЕДРЕСЕ (араб. – місце вчення) –

Мечеть-медресе султана Хасана
з мавзолеєм. Каїр, 1356–1363 рр.,
(тип айванної мечеті)
мусульманська середня або вища духовна
школа, в якій викладали 1-й, 2-й або всі
чотири мазхаби (толки) канонічного права.
У просторовому вирішенні переважно вико-
ристовувався айванний тип у вигляді замк-
неної споруди з 3–4-ма айванами навколо
внутрішнього двору, розташованими по
центральних поперечній і повздовжній осях.
Айвани використовували як зимові і літні

82
аудиторії. По боках розміщувалися худжри для студентів і викладачів, мечеть, деякі
навчальні й господарські приміщення. Інколи поруч з мечеттю знаходився мавзолей
засновника. Крім двору у низці країн ядром композиції ставав просторий купольний
зал, при цьому деякі М. отримували лінійну чарункову структуру. Головний фасад
зазвичай виділявся урочистим порталом (пештаком), який вів до вестибюля.
Протягом століть у різних регіонах мусульманського Сходу сформувалось кілька
підтипів споруди, а саме: анатолійсько-сельджуцький, єгипетський (мамлюкський),
іранський, магрибський, месопотамський, османський, середньоазіатський,
сирійський (айюбидський), що відрізнялися характером групування приміщень і
особливостями пластичного оздоблення.

План мечеті Ібн-Тулуна (876–879 рр.), Каїр. Ця рання

дворова мечеть вже містила всі основні елементи,
характерні для пізніших мечетей: квадратний двір,
оточений аркадами з додатковими коридорами,
молитовний зал з п’ятьма проходами і мінаретом.
Прикрашений куполом фонтан знаходився у центрі двору

МЕЧЕТЬ (араб. – соборне моління) – храмова мусульманська будівля з вівтарною

частиною (міхрабом), зорієнтованою на священне місто Мекку, де знаходилось
головне святилище Кааба, оголошене пророком Мухаммедом киблою – напрямом
молитов всіх правовірних. Спостерігались такі три основні архітектурні типи: М.
колонна; М. айванна; М. купольна.
За цільовим призначенням М. прийнято розрізняти на: султанські (шахські, хансь-
кі, емірські), соборні (п’ятничні), квартальні, домові, поминальні, заміські, похідні, у
складі інших споруд чи комплексів (текіє, медресе, караван-сараїв, мавзолеїв).

МЕЧЕТЬ КОЛОННА – прямокутний двір оточувався

галереями, у вівтарній частині влаштовувалось кілька
нефів між колонадами.

План Соборної мечеті в Кордові (Іспанія):

а – двір, б – колонний зал, в – міхрабна ніша, г – мінарет;
I – будівництво (785–796), II – будівництво (833–848);
III – будівництво (961–970), IV – будівництво (987–990).

83
 Мечеть Султана Хассана
в Каїрі (фасад, двір), побу-
дована Султаном Хасса-
ном бін аль-Насером Мух-
хамедом Калавумом у
1356 р. як мечеть і релігій-
на школа для всіх чоти-
рьох гілок суннітського
Ісламу. Кожна з чотирьох
гілок – Шафі, Малікі,
Ханафі і Ханбалі – мала
власну частину мечеті

МЕЧЕТЬ АЙВАННА – посеред кожного боку прямокутного двору між галереями

влаштовувались високі айвани.

Мечеть Сулеймана. Стамбул,

1550–1557 рр., арх. Сінан. Квадратна
у плані, чотири стрільчасті арки під-
тримують центральний купол на ба-
рабані (висота 53 м), оточений півку-
полами і малими куполами. Зовні має
чотири мінарети як знак того, що
Сулейман був четвертим султаном
Стамбула, а десять галерей свідчать,
що він був десятим султаном Осман-
ської династії

МЕЧЕТЬ КУПОЛЬНА – композиційним ядром замість двора був просторий зал,

перекритий куполом.

МІМБАР (мінбар) (араб. – кафедра) – невеличка

башта, висока трибуна з невеликими сходами,
яку влаштовували всередині мечеті (праворуч
від міхраба) або біля тюрбе. Часто мала ступін-
часту форму підніжжя і пишно прикрашалася
різьбленням, інкрустацією. Мала дерев’яний
навіс у вигляді балдахіна як символ влади.

Інтер’єр мечеті Ель-Мойєд. Каїр. ХVст.

Міхраб, мімбар і дикка

84
 Кутабський мінарет по-
близу Делі – п’ятиярусна
башта заввишки 76 м,
побудована у ХІІІ ст. з
червоного пісковика зі
вставками з сірого квар-
цу і білого мармуру на
честь остаточної пере- Мінарет Калян у Бухарі,
моги мусульман над 1127 р. – складається зі
Індією. Кожний ярус за- стрункого циліндричного
вершується багатокут- стовбура, увінчаного ліх-
ним карнизом з балконом тариком

МІНАРЕТ (араб. – місце, де запалюють вогонь) – баштоподібна споруда при мече-

ті, на яку підіймався муедзин для скликання віруючих на молитву. М. мав різнома-
нітні композиційні вирішення прямокутних в плані нижніх ярусів і верхніх
циліндричних (при мечетях Ібн Тулун і ал Азхар у Каїрі) тощо. Споруди
завершувались кіоском, увінчаним ліхтариком. Об’єм М. отримував відповідне
декорування згідно із стилістичними тенденціями часу і національними традиціями.

МІНАРЕТ – будували у вигляді циліндричного

об’єму із зовнішнім спіральним підйомом.

Аль-Мальвія, мінарет
мечеті Мутаваккіля
у Самарі, 847 р.
Мінарет “Ла Хіральда”
у Севільї
МІНАРЕТ з низки прямокутних ярусів.

85
 МІХРАБ (араб. – напрям молитви) – багато
оздоблена ніша в мечеті, спрямована у бік Кааби –
головної святині у місті Мекка. Зазвичай М.
декорували напівколонами, архівольтами і пояс-
ками, прикрашали різьбленим орнаментом, мозаї-
ками, розписами. Всередині підвішували лампу.

Міхраб. Мечеть Кордови. Іспанія. 965 р.

МУКАРНИ (араб. – прикраса ліпниною): 1) не-

великі декоративні арки, що у мусульманській
архітектурі прикрашають чарунки склепінь, ніш,
міхрабів; 2) те саме, що і сталактити.
МУКАРНАТ (араб.) – сталактитові склепіння, які
зодчі мавританського стилю застосовували для
перекриття невеликих за розмірами приміщень.

Мечеть Біб-Мардум. Толедо (ХІ ст.),

фрагмент інтер’єру

ШЕРЕФЕ (араб.) – балкон на вершині мінарету, звідки муедзин закликав мусульман

на молитву.

ШОРФЕ (араб.) – балкон навколо верхньої частини мінарету, куди підіймався

муедзин, щоб закликати мусульман до молитви.

86
 СЕРЕДНЬОВІЧНА АРХІТЕКТУРА
КРАЇН ЗАХІДНОЇ
ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

Італія. Ансамбль соборної площі у Пізі, ХІ–ХІV ст.

Собор почав будувати у 1063 р. майстер Бускето.
На початку ХІІ ст. будівництво завершував
майстер Райнальдо

Коли йдеться про культуру середньовічної Європи, то під цим розуміємо культуру феодалізму:

раннього (V–VІІІ ст.);

зрілого (ІХ–ХІІІ ст.);
пізнього (ХІV–ХVІ ст.) періодів.

В історичній науці цей період називають “середні віки”. Архітектуру середньовіччя розрізняють
за трьома основними періодами:

дороманський – (VІІ–Х ст.);

романський – (кінець Х–ХІІ ст.);
готичний – (ХІІІ–ХV ст.)

АРХІТЕКТУРА ДОРОМАНСЬКОГО І РОМАНСЬКОГО ПЕРІОДІВ

В ЄВРОПІ (V–ХІІ СТ.)

Термін “романський” з’явився у ХІХ ст. для позначення архітектурного стилю Західної
Європи Х–ХІІ ст. (у деяких країнах Центральної і Східної Європи – ХІІІ ст.), коли виникла
відносно цілісна загальноєвропейська художня система.

Романський стиль сформувався під впливом пізньоантичного мистецтва, художньої культури

меровінгів та каролінгів, мистецтва та архітектури Візантії та Близького Сходу.

Романський стиль – простий, суворий, конструктивний, зі стриманою декоративністю, але

яскраво вираженим релігійним забарвленням, проявився переважно в культовій архітектурі.

87
 АБАТСТВО (лат. – батько) –
католицький монастир на чолі з
абатом або абатисою. Складається з
собору, житлових корпусів з келіями
навколо замкненого двору, службових і
господарських споруд.

Абатство Клюні. Реконструкція

абатства з третьою церквою

АБРИС (пол. – контур, різати): 1) силует, контур архітектурних форм; 2) контур-

ний рисунок, просте лаконічне зображення; 3) назва проектного креслення в
Україні ХV–XVII ст.

АБСИДА, АПСИДА (лат. – дуга):

1) багатогранний або напівкруглий
у плані виступ споруди, перекритий
напівкуполом, зімкнутим напівскле-
пінням; 2) вівтарна частина храму у
вигляді гранчастого або півциркульного
виступу.

АЛЬМАРІЯ (лат. – збройовий) – призначені для збереження документів зал у

монастирі або шафа у церкві.

АРКАТУРА (нім., фр. – ряд арок):

1) ряд опертих на кронштейни малень-
ких глухих арок у вигляді фриза або
поясу під карнизом (зазвичай їх назива-
ють аркатурний фриз, аркатурний пояс).
Кронштейни часто декорували орна-
ментальними елементами, вирішували
у вигляді масок; 2) декор стіни у виг-
ляді ряду з невеликих глухих арок, що
спираються на колонки з кронштейнами
(прийнято називати аркатурно-колон-
частий пояс, аркатурно-колончастий
фриз). Обидва види А. характерні для
романського, готичного, візантійського,
вірменського, грузинського і давньорусь-
кого зодчества.

88
 АРКА ПЕРСПЕКТИВНА – входить у
товщу стіни ступінчастими уступами.

АРКА ПІДПРУЖНА, попружна –

допоміжна, що підтримує склепіння
або плоску стелю.

АРКА РОЗВАНТАЖУВАЛЬНА –
замурована у стіну для рівномірного
розподілу навантаження або його
передачі на підпори, простінки.

АРКА СТУПІНЧАСТА – система

арок у вигляді кількох ярусів закомар.

Церква Параскеви П’ятниці в Чернігові,

кінець ХІІ – початок ХІІІ ст.

БАФЛАНК – додатковий нижчий фланк у оборонній архітектурі, який виконував

роль каземату.

89

Замок Абенберг (Abenberg),
Середня Франконія.
Типовий розріз житлової
башти ХІІ ст.
Реконстр. R. Mayrock
БАШТА (пол. – високе місце) – окрема будівля,
висота якої значно більша за горизонтальні
розміри; або вертикальна частина споруди.
Спочатку дерев’яні й муровані Б. зводилися як
сторожові і оборонні. Згодом, крім цивільних
(житлові будинки баштового типу, дзвіниці,
мінарети, частини ратуш, вокзалів та інших
громадських споруд), з’явилися інші, серед яких
найпоширенішими були:
Б. водозвідні – входили до складу фортечних,
одночасно отримували підйомне обладнання
для постачання води з підземних джерел.
Б. водорозбірні – мали промислове або кому-
нальне значення, призначались для розподілу
води і наповнення великих ємкостей.
Б. надбрамні – позначали головний проїзд до
кремля, фортеці, монастиря, мали оборонне
значення і надавали урочистого вигляду будівлі.
Б. таємницькі – належили до фортечних, мали
потаємні підземні ходи до води або виходи за
межі укріплення для здійснення контрудару в
тил ворога.
Б. фортечні – мали передовсім оборонне при-
значення і зазвичай поєднувались з фортечними
стінами. Відзначались надзвичайним розмаїттям
форм і розмірів, оскільки зводились, починаючи
з давніх давен і до XIX ст. включно.

До житлової вежі потрапляли через прості сходи, що вели на другий чи третій

поверх. Стіни нижніх поверхів були або оштукатурені тонким шаром вапна,
або кам’яна кладка залишалася відкритою. Прохолода, що йде від стін, була тут
бажаною, тому що тут на дерев’яних стелажах зберігалися запаси: продукти хар-
чування, вина та води, призначені на крайній випадок. Над складськими приміщен-
нями розташовували кухню з місцем для розведення вогню і системою димовідве-
дення. Меблювання було простим. Підлогу покривали вогнестійким тонким ша-
ром глини або вапняного розчину, згодом її робили також з цегли або кам’яних плит.
На другому, а часом і третьому поверхах житлової башти (або паласу) розташову-
вався житловий зал – центральний пункт замку з великим стінним каміном. Тут сті-
ни були поштукатурені або покриті фресками. Гобелени прикрашали і захищали від
холоду, особливо розкішні вивішувалися лише в святкові дні. Над залом у житловій
вежі розміщувалися спальні палати господаря та членів його сім’ї, під дахом –
приміщення для прислуги. Для захисту від холоду стіни оббивали масивними,
спочатку простими дошками, але частіше – тканиною. Спальне приміщення, яке
було загальним для всієї прислуги, аж до нового часу було неопалюваним.

90
 БІФОРІЙ (лат. – двобічний) – велике
вікно, розділене колоною або пілястрою
на дві частини, які отримували аркові
завершення і вгорі об’єднувалися аркою
з широким архівольтом. У люнеті
великої арки нерідко влаштовували
кругле віконце, розетку.

ВАЛ (лат.) – оборонна споруда у вигляді високого земляного насипу з крутим

схилом, влаштованим з боку можливого нападу супротивника. Для укріплення
попереду фортеці передбачали кілька оборонних споруд, серед яких найміцнішим
був В. головний, що оточував основні споруди.

ВЕСТВЕРК (нім. – західна будівля) –

поперечна прибудова з двома–трьома на-
метовими баштами до західного боку
християнського собору, яка відкривала-
- ся в неф галереями і капелами, приз-
наченими для придворного церемоніа-
лу. В. переважно зустрічається у хра-
мах доби Каролінгів та доби німецької
романіки як своєрідне відображення
напруженої боротьби германських імпе-
раторів з римськими Папами, феода-
лів з єпископами за верховенство.
Якщо трансепт у східній частині со-
бору демонстрував владу духовних осіб,
то В. – владу імператорську, світську.

Абатство Данфермлен у Шотландії, 1070 р.

ВІНОК КАПЕЛ – кільце капел нав-

Клермонт-Ферранд,
костел Нотр-Дам-дю-Порт
коло головної апсиди католицького ба-
зилікального храму. З’явилося у зв’яз-
ку зі збільшенням кількості вівтарів
у романську епоху внаслідок попу-
ляризації культу мощів і масового
характеру поклоніння під час урочис-
тих богослужінь. До них проходили
амбулаторієм або деамбулаторієм, а
оскільки храми присвячували кільком
святим, то це вимагало відповідної
кількості вівтарів.

91
АПСИДІОЛА (лат., італ. – маленька апсида) – невелике приміщення, що прилягало
до апсиди і присвячувалося окремому святому, і в якому зберігалися мощі, реліквії,
яким поклонялись прочани. У романських і готичних католицьких базиліках низка
А., тобто капел утворювали вінок капел.

ГАЛЕРЕЯ (рос.< фр. – прохід): 1) довга споруда чи напіввідкрите приміщення

з дахом, обмежене з одного чи двох боків тільки підпорами; 2) вузьке крите
приміщення, створене для з’єднання двох і більше будівель або підходу до
приміщення. Серед зазначених існують такі різновиди:
*Г. висяча – влаштована на консолях, випусках; інколи підтримувалась підпорами.
Зазвичай застосовувалася у дерев’яному теслярстві;
*Г. довга – розташована на верхньому поверсі англійського особняка, куди
виходили двері житлових кімнат і з якої милувалися довкіллям; сформувалась ще в
епоху Середньовіччя;
*Г. крита – у найдавніші часи являла собою кілька розташованих на одній
осі і зблокованих дольменів, слугувала проходом до сакрального приміщення,
підземного поховання знатної особи. Так формувалася композиція дромоса,
поширена в егейській та давньогрецькій архітектурі;
*Г. підземна – таємний хід для зв’язку між окремо розташованими будівлями;
3) фортифікаційна споруда для сполучення між частинами укріплення або посилення
його обороноздатності, зокрема;
* Г. голландська – стіни, стеля й підлога виконані з дошок, що стикуються одна з
однією.

ГАНОК (пол.<нім. – вхід) –

трохи піднятий над землею май-
данчик перед дверима будівлі,
може мати навіс або дах з на-
метом, сходи, огородження.

Селянський будинок у Морвані, ХІІ ст.

ГРАД (слов. – загорожа):

1) укріплене місто слов’ян серед-
ньовічної доби; 2) оборонний
вал, що оточував старовинне
поселення.

92
 ДЕАМБУЛАТОРІЙ (фр. < лат. –
ходити кругом): 1) обхід навколо
хору у вівтарній частині католицько-
го собору; 2) наскрізний прохід до
прибудованих капел-апсид, завершен-
ня хорів бокових нефів навколо
вівтарної частини собору. Виник у
Х–ХІ ст. під впливом візантійських
хрестово-купольних храмів.

План романської церкви Аббе-о-з’Ом

у Франції з деамбулаторієм

ДОНЖОН (фр. – володіння) – головна житлова і найкраще укріплена башта

феодального замку в середньовічній Європі, використовувана як рятівний пункт
оборони. Якщо ворог захоплював замок, то вона лишалась останнім “володінням”,
звідсіля й назва. Являла собою масивну циліндричну або призматичну споруду
з грубими міцними стінами, прорізаними бійницями й амбразурами. Часто
розміщалася на підвищеному і важкодоступному місці, відкритому з усіх боків.
Крім господарських приміщень, житлових кімнат і рицарського залу, тут
знаходилися арсенал, різні склади, а у підземеллі – тюрма. Вважалась символом
неприступності замку, бургу.

ДОРЗАЛЕ, дорсаль (фр. – спинний) – кліросна лава в християнських монасти-

рях і кафедральних храмах, яка мала високу спинку, іноді балдахін. Призначалася
для монахів під час молитви і пишно прикрашалася інтарсіями, гобеленами,
різьбленням.

93
 План головного поверху замку Шветц за
Ц. Штайнбрехтом: 1. Головна башта;
2. Капітулярій; 3. Каплиця; 4. Північно-
східна башта; 5. Дорміторій (спальня);
6. Рефекторій (місце, в якому проводили
час вдень і використовували як їдальню);
7. Приміщення конвенту; 8. Приміщення
комтури; 9. Туалет. 10. В’їзні ворота

ДОРМІТОРІЙ (лат. – спати) – загальна спальня у католицькому монастирі, що

зазвичай знаходилася на одному з боків клуатру. У середньовічній Німеччині
двонефні зали Д. походили від халлє каролінгського періоду. Форми романських
Д. з півциркульними арками вплинули на становлення каталонської готики.
Додатково див. дортуар, одрин.

ДОРТУАР (фр.) – загальна спальня учнів закритого навчального закладу (ліцею,

пансіону) або французького монастиря.

Cелянські будинки: 1 – у Вогезах; 2 – у Ружмоні; 3 – у Нормандії (фахверк)

ЕЛЬЗАСЬКИЙ БУДИНОК – тип селянського каркасного будинку, що сформу-

вався у середньовічній Франції. Мав два поверхи, комори внизу і житлові
кімнати вгорі, серед яких виділялась штубе. Разом з господарськими будівлями
розташовувався навколо прямокутного двору (порівн. північно-французький
будинок, лотаринзький будинок, середземноморський будинок, альпійський
будинок, касеріо).

94
ЗАКОМАРА (давньорус.<гр. – камера) –
напівкругле завершення прясла стіни серед-
ньовічної церкви, яке зазвичай відповідало формі
внутрішнього склепіння. Оскільки покрівля
настилалася по З. (т. зв. позакомарне перекриття),
то створювалась можливість скерувати потоки
дощової і талої води по водостоках вздовж
лопаток, якими стіна поділялась на прясла. З
посиленням декоративних тенденцій в архітектурі
Московії XVII ст. виникають кільоподібні З.

Церква Покрова на Нерлі.

Північний фасад, ХІІ ст.

ЗАПЛІЧНИК – карниз, що відмежовує арку від

опори (порівн. імпост).
ЗАПЛІЧЧЯ – п’ята склепіння.

ЗАХАБ, кожух: 1) перекритий кори-

дор перед в’їздом у замок, фортецю;
2) укріплення перед дитинцем, кремлем.

95
КЕЛІЯ (давньорус.<лат. – приміщення) – житлове приміщення ченця або мона-
хині у християнському чи іншому монастирі. Зазвичай відзначалося маленькими
розмірами і скромним облаштуванням. Існують т. зв. К. братські – приміщення для
постійного мешкання монахів однієї обителі. Більш комфортні К. влаштовувалися
у багатих монастирях для знатних ченців. Інколи термін застосовують для житлових
чарунок (худжр), влаштованих у мусульманських медресе.

КЛІРОС (гр.): 1) призначене для кліру (духовенства) місце біля іконостасу і со-
леї у православній церкві; 2) місце для хору з півчих у церкві на солеї, які
символізували ангелів, що співали во Славу Божу.

КЛУАТР, кройсганг, кьостро (фр.<

Клуатр собору
в Сен-Бертран-де-Комменже.
Франція, ХІІ–ХІІІ ст.
лат. – закритий, захист): 1) двір като-
лицького монастиря, оточений одно- чи
двоярусними галереями або масивною
стіною, посеред якого знаходився коло-
дязь. Зазвичай прилягав до південного
боку соборної церкви, навколо двору
знаходилися дорміторій, будинок абата,
трапезна з кухнею, училище, лікарня
та господарські споруди. Нерідко з
нього влаштовували головний вхід до
храму; 2) крита галерея, що оточувала за
периметром велику церкву в романський
та готичний періоди; інколи одночасно
оточувала монастирський двір.

Лотарингія – розташована
у північно-східній частині Франції,
межує з Німечинниою,
Бельгією і Люксембургом
ЛОТАРИНЗЬКИЙ БУДИНОК –
тип селянського житлового будинку,
що сформувався у середньовічній
Франції, на сході країни (в Лотарингії).
Характерний масивними мурованими
стінами, пологим двосхилим дахом,
під яким об’єднувалися житлові й гос-
подарські приміщення. Житлові кімнати
знаходились в торцях, посередині –
комора, куди вели ворота на довгому
боці. Будинки прилягали один до одного
торцями, утворюючи суцільний фронт
забудови вулиці (порівн. північно-
французький будинок, ельзаський бу-
динок, середземноморський будинок,
альпійський будинок, касеріо).

96
 МЕРЛОНИ (фр. – виступ): 1) зубці або
парапетні виступи на мурованій фортеч-
ній будівлі (порівн. канджури, машикулі);
2) частина бруствера, насипу між двома
амбразурами, бійницями у земляній фор-
теці.

ПАЛАС (лат.) – палац феодального замку в кільці фортечних стін. Був поширений
у середньовічній Німеччині.

ПОРТАЛ ПЕРСПЕКТИВНИЙ (лат.) –

урочисто оформлений вхід, який зву-
жується у плані уступами і зазвичай
перекритий арками, які також змен-
шуються.

ПФАЛЬЦ (нім. – палац) – укріплена резиденція з паласом правителя області або

місто, де знаходився такий палас в часи раннього європейського середньовіччя
(період Каролінгів).

РАТУША (пол.<нім. – рада і будинок) –

споруда для органів міського самоврядування
в європейських країнах епох середньовіччя і
Нового часу (порівн. магістрат). Містила елементи
цивільного і фортечного будівництва. Зазвичай
будувалася у вигляді компактної кількаповерхової
споруди із залом для засідань всередині, балконом,
з якого звертались до народу, та високою ярусною
баштою (беффуа). На останній висів дзвін, щоб
сповіщати мешканців міста про небезпеку, а
пізніше вона зовні збагачувалася кадраном
(оздоблений прикрасами диск годинника).

Ратуша в Сент Антонен, середина ХІІ ст.

97
 РЕБРО СКЛЕПІННЯ – кути діагональних
стиків розпалубки.

Конструкція романської базиліки

з хрестовими склепіннями

СВІТЛИЦЯ – верхнє приміщення у середньовічній житловій будівлі, яке часто

не опалювалося. Призначалося для чистих жіночих занять (рукоділля тощо), мало
окремий вхід з ганком і сходами.

ТРИФОЛІЙ (гр. – три листи) – віконий

проріз з трьох частин або розпис, різьблен-
ня, що отримали трилопатеву форму.

ТРИФОРІЙ (лат. – троє дверей): 1) арко-

вий проріз з трьох частин; 2) верхня
поздовжня галерея (інколи декоративна),
відкрита в центральний неф собору по-
трійними чи подвійними арковими про-
різами; 3) низка потрійних аркових вікон у
нефі; 4) подібна до лоджії вузька галерея,
яка знаходилась під дахом бокових нефів і
освітлювалась із середини собору. Існувала
в готичній архітектурі.

98
 ФОРТЕЦЯ – будівельний комплекс,
розрахований на довгочасний захист,
завдяки міцності споруд і спроможності
вести кругову оборону. Крім пояса зов-
нішніх укріплень (рови, вали, бастіони,
дерев’яні або муровані стіни з баштами і
воротами, барбакани тощо), Ф. мала інші
численні укріплення (цитаделі, донжони
і таке інше), а також різноманітні склад-
ські й житлові споруди.

ФОРТИФІКАЦІЯ (лат. – укріплення) – теорія і практика створення різних

оборонних споруд. Завданням військово-інженерної справи було передовсім таке
укріплення і обладнання місцевості, яке полегшувало ведення бою для власних
підрозділів і утруднювало – для супротивника. Поділяється на польову і тривалу,
остання передбачає створення міцних укріплень.

ХРАМ ЗАЛЬНИЙ – споруда з єдиним

і компактним молитовним залом або
приміщенням, поділеним на нефи
однакової висоти, які освітлювалися
через бокові вікна.

ЦИТАДЕЛЬ (фр.< італ. – маленьке

місто): 1) окрема захисна споруда;
2) центральне укріплення фортеці, міста,
яке під час оборони вважалося останнім
опорним пунктом. У багатьох випадках
Ц. знаходилася в населеному пункті, але
інколи – на лінії оборонної межі або по-
руч із селищем. Спочатку вміщувала па-
лаци правителів, культові й адмініст-
ративні будівлі, згодом використовува-
лась для військового гарнизону.
Поділля, Чернівецька обл., Хотинська
фортеця. В середині цитаделі

99
ЦИРКУМВАЛАЦІЙНА ЛІНІЯ – зовнішня лінія суцільних укріплень атакуючих,
що створювалася супроти тих, хто йшов на допомогу обложеним у цитаделі.

ЧЕРНЕЦЬКЕ ПОДВІР’Я – споруда готельного типу, призначена для ченців і

паломників. Крім спальних кімнат включає в себе молитовне приміщення.

ЧЕРТОГ (давньорус.) – велике і багато оздоблене приміщення у старовинних

палацах.

ШАМБРЕ (фр.) – невелика кімната із склепінчастим перекриттям.

ШВАРЦВАЛЬДСЬКИЙ БУДИНОК – тип селянського житлового будинку в

Німеччині. Зводився з вертикальних дерев’яних стояків і брусів, завершувався
вальмовим дахом з солом’яною або гонтовою покрівлею. Внизу знаходились
стійла і комори, вгорі – житлові приміщення, у які передбачався інколи окремий
вхід зі схилу прилеглої гори. Спереду на торцевому фасаді споруди, зверненому до
вулиці, часто влаштовувалась колонна галерея – форлаубе.

ЯРУСИ: горизонтальні частини

споруди, розташовані один на одно-
му, часто повторюючи свої форми;
інколи збігалися з поверхом. Я. чітко
відділялися один від одного завдяки
гуртам, профілям, тягам.

100
 АРХІТЕКТУРА І МІСТОБУДУВАННЯ
КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ XIII–XV СТ.
ПЕРІОД ГОТИКИ

Франція. Собор у Шартрі (початок ХІІІ ст.)

Від другої половини ХІІ ст. у Західній Європі й насамперед у Північній Франції (Іль-де-Франс,
Пікардія) формується архітектура нового стилю – так звана готика. Розвиток міст як торгово-
ремісничих і культурних центрів стимулював злет середньовічного мистецтва Західної й
Центральної Європи в ХІІІ–ХIV ст. Найбільше піднесення переживали церковна й світська
архітектура.

Зі зростанням чисельності міст та піднесенням ролі, яку вони відігравали, зростала потреба в
нових формах організації праці. Ремісники у містах об’єднувалися в союзи та цехи. Зміцнення
міських ремесел сприяло формуванню міської культури. В багатьох містах споруджуються
стрункі, спрямовані високо в небо готичні собори, що об’єднували під своїм дахом велику
кількість людей, виконуючи роль суспільного центру міста.

У багатьох містах на базі церковних та приходських шкіл виникали університети як нові форми
культурно-просвітницьких установ. Вони сприяли розвитку освіченості та поступово змінювали
мислення середньовічної людини. В міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки
слабшали підвалини середньовічних релігійно-догматичних світоглядів, розширювалися
можливості пізнання і естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні
типи і тектонічна система. Інтенсивно розвивалися містобудування.

Найістотнішими рисами готичної архітектури стають панування лінії, вертикальність композиції,

віртуозна деталізація та підпорядкованість елементів логіці цілого. Головним нововведенням
готичного стилю стала каркасна система.

Етапи розвитку готичного стилю:

рання готика (ХІІ–ХІІІ ст.),

зріла готика (ХІІІ–ХІV ст.),
пізня готика (ХІV–ХVІ ст.).

101
АЛЬКЕР (пол.<фр.) – у стародавні часи місце лучників у кутовому приміщен-
ні оборонної вежі.

АППАРОТОР – середньовічний будівничий у містах Західної Європи, перший

помічник архітектора, який керував будівельною артіллю.

АРКА ДІАГОНАЛЬНА – розташована у хрестовому

склепінні за діагоналлю квадрата чи прямокутника,
тобто нервюра, яку називають “ожива”.
АРКА ЩОКОВА – підпружна хрестового склепіння,
розташована по боках прямокутника його плану. Оточує
склепіння перпендикулярно до його твірної.

АРКА ПОВЗУЧА – з п’ятами на різних рівнях.

АРКА СТРІЛЧАСТА – утворена двома

дугами, що перетинаються під кутом.

Стрілчасті арки:
1 – плоска, понижена;
2 – нормальна рівнобічна;
3 – підвищена, висока

АРКБУТАН (фр. – опорна арка) – відкрита

лучкова повзуча арка, яка передає розпір хрестових
склепінь центрального нефа на опорний стовп у
вигляді контрфорса, що знаходиться за межами
молитовного приміщення. Спочатку їх прикривали
даховою покрівлею, згодом вони височіли над бо-
ковим нефом; з удосконаленням конструкцій вико-
нувались однорядними і дворядними. У п’ятинефних
соборах влаштовувались двопрогінні А. з проміжною
підпорою на проміжному стовпі. Складені з суцільних
каменів, вони завершувались нахиленою площиною,
що використовувалась для водостоку.

102
Аркбутани Страсбургського собору

БАРБАКАН (фр.<перс. – проріз для

стрільби): 1) виносний укріплений балкон
на оборонній башті над входом до фортеці;
2) додаткове укріплення фортечної брами
винесеними вперед вежами, бастеями, які
часто з’єднувалися з містом чи фортецею
мостом або захищеними переходами;
3) невеличка фортеця, розташована перед
головними міськими воротами або перед
головним укріпленням.

БЕЛФОРТ – міська башта, яку зазвичай

прибудовували до ратуші у середньовічних
містах Західної Європи. У Нідерландах також
виконувала функції храмової дзвіниці.
БЕФРУА (фр. – набат, тривога) –
окрема башта середньовічного західно-
європейського міста, що спочатку бу-
ла сторожовою, а пізніше стала тра-
диційною частиною ратуші, символом
міського самоврядування і незалежності від
феодальної сваволі.

Ратуша в Польщі

103
БУРСА (лат., перс. – сумка): 1) духовний навчальний заклад у середньовічні часи;
2) гуртожиток студентів у середньовічних навчальних закладах, семінаріях.

ВАРНИЦЯ – бійниця варового (косого)

бою, що знаходилася у верхній частині
укріпленої стіни, через яку можна було
лити вар, гарячу смолу або кип’яток на
нападників (докл. див. машикулі).

Фрагмент оборонних мурів

ВЕЖА (давньорус. – будинок-повозка): 1) переважно сторожова дерев’яна башта, яка

в укріпленнях слугувала для спостереження і отримувала фортечний характер. Спочат-
ку робилась пересувною і встановлювалась на колеса або полози; 2) кругла або багато-
гранна у плані висока оборонна споруда з розташуванням захисників на верхньо-
му майданчику, яка могла знаходитися окремо або вписуватися в укріплення (докл.
див. башта). Як окремий підтип існувала: В. монталамберівська – кругла муро-
вана вежа перед фортецею чи на березі моря.

ВИКУШ (пол.): 1) башта, на

Замок де Кока. XV ст., Іспанія.
Пізня готика: після 1400 р.
кронштейні прикріплялась до
зовнішнього боку оборонної
стіни або на її зламі, яка мала
захищати так звані “мертві зони”.
Використовувався і як алькер;
2) звернена у бік передпілля
оборонна башта, що сформована
зламом куртини, отримує три-
кутну або чотирикутну в плані
форму та відкрита в середину
фортеці.

104
 ВІВТАР (лат. – підвищення): 1) жертовний прес-
тол для здійснення таїнства (перетворення хлі-
ба з вином на кров Христа), який був витяг-
нутий поперек осі католицького храму і разом
з декоративною стінкою у вигляді складня пиш-
но прикрашався орнаментальним різьбленням,
збагачувався живописом і скульптурою. Згодом
В. перетворився на монументальну споруду понад
10 м заввишки з боковими стулками, які розкрива-
лись у святкові дні, демонструючи зображення
Адама, Єви, Агнця Божого, ангелів. На зовнішніх
частинах зображалися сцени Благовіщення, дона-
тори, вгорі – пророки й сивіли. У Новий час викона-
ні у стилі ренесансу і бароко ілюзорні картини
позаду В. в обрамуванні канделябр створювали
ілюзію реальності зображень Мадонни з малятком,
Польща, Краков, церква Вознесіння Христа та інших сцен; 2) східна час-
Діви Марії, готичний вівтар тина православної церкви, що відгороджувалась
(заввишки 13 м, завширшки 11 м) від молитовного залу вівтарною перегородкою, а
згодом – іконостасом; 3) переносний В., який у
Візантії набував вигляду складня (диптиха, триптиха) зі слонової кості, на романсько-
му й готичному Заході – вигляду тристулкового складня з позолоченої бронзи або
срібла з коштовними каменями. Вони завершувались хрестами, моделями храмів.

ВІВТАРНА ПЕРЕГОРОДКА – огорожа у вигляді стінки або парапету між вівтарем

і основною частиною молитовного залу у православному християнському храмі.

ВІКНО КОЛЕСО, колєсо – кругле вікно на фасаді середньовічного католицького храму.

Відтворювало стародавній язичеський атрибут течії часу, де спиці зображали сонячні про-
мені. У деяких соборах рама К. зображала хрест – символ християнства. Спочатку вико-
нувалось без рами, згодом остання отримала простий рисунок у вигляді радіальних і фі-
гурних спиць колеса. Пізніше його рама стала ще складнішою, вікно отримало назву роза.

ВІКНО-РОЗА, роза (нім.<лат.) – кругле вікно на

фасаді католицького храму готичної доби. Спочатку
у пізньороманський і ранньоготичний періоди мало
простий рисунок у вигляді колеса, згодом рама значно
ускладнилась, набуваючи вигляду пелюстки квітки. Від-
значалося величезними розмірами, вишуканим орна-
ментованим обрамуванням, радіальною симетрією за-
повнення отвору, мереживний узор якого збагачувався
насиченими кольоровими вітражами. Подібну назву та-
кож отримала аналогічна за формою частина стрілчасто-
го прорізу. Інколи В.Р. доповнювали скульптурні
зображення людей, яких доля підносила або скидала; таке
вікно отримало назву “Колесо Фортуни”.

105
ВІМПЕРГ (нім. – вія ока) – трикутний з гострими кутами фронтон над стрілчастою
аркою дверного або віконного прорізу в споруді, що часто застосовувався у готичній
архітектурі Західної і Центральної Європи. Його поле багато прикрашалося ажурним
різьбленням і скульптурними деталями, круті профільовані краї – крабами, а верши-
на – хрестоцвітами. Походить від торців будинків з високими двосхилими дахами.

ВІТРАЖ (фр.< лат. – засклення) –

тематична або декоративна компози-
ція, виконана різними фарбами на
заскленому прорізі або складена із
скелець різного кольору, скріплених
свинцевими перемичками. Призначе-
ний для наскрізного освітлення і ство-
рення різнобарвного просторового се-
редовища, внаслідок чого інтер’єр на-
бував рис містичності. Замість скла ви-
користовували інший прозорий мате-
ріал. Крім засклення вікон, В. застосо-
вували для перегородок, дверей. Поява В. припадає на епоху Стародавнього Єгипту,
згодом він з’являється у Стародавньому Римі. У Європі використовувався в епоху
Каролінгів, у візантійській та романській архітектурі, але найпоширенішим став у
готичній. При оформленні вікон-роз, трифоріїв, квадрифоліїв, величезних прорізів
почали переважати криваво-червоні, сині, лілові і жовтувато-оранжеві кольори.
З’явилися безбарвні вставки, розписані у техніці гризайль, які сяяли як діаманти на
кольоровому тлі. У XV ст. перемички стали тоншими, а доповнені написами й дрібним
орнаментом гризайлі з розтяжками створювали м’які переходи. Виникла техніка
дублювання (суміщення скелець різних кольорів), що давало змогу одержати відтінки.
Однак з розширенням матеріальних можливостей мистецтва дрібнішали форми, по-
слаблювалась монументальність. В епоху Ренесансу скупішими стали кольори, свин-
цеві перемички вже не слідували за абрисами фігур, а перетинали їх у різних напрям-

106
ках. У геральдичних В. увічнювались імена донаторів храмів і власників замків.
Поширився тип кабінетного В., частину якого набирали з невеликих круглих скелець,
виконаних “місячним способом” (при видуванні пузир розкочували у плоский
диск, що нагадував Місяць), а центральний прямокутник розписували в техні-
ці гризайль і прикрашали кольоровими емалями. У стилі бароко домінували ілюзорні
монументальні розписи і скульптурні композиції. Відродження В. для оформлення
інтер’єрів спостерігалося лише на зламі ХІХ–ХХ ст. у стильовому напрямі модерн.
Надалі його використовували майстри ар деко та інших стильових течій.

“ГАЛЕРЕЯ КОРОЛІВ” – горизон-

тальний ярус на головному фасаді серед-
ньовічного собору (пророцький чин), де
в нішах розміщено статуї біблейських
царів та ветхозавітних пророків, яких
в часи французької революції вважали
королями Франції.
Франція. Собор Нотр-Дам у Парижі,
1163–1257 рр.

ҐАРГУЛЬЯ (фр.<лат., грец. – буль-

Рисунки студента І. Багенського, 1908 р.
кати): 1) відгалуження від водовідвідно-
го жолоба на краях покрівлі; 2) витесаний
з каменю, скульптурно обрамлений водо-
стік в часи середньовіччя у вигляді голови
фантастичної тварини, чудовиська, фігу-
ри людини тощо. Подібно до химер та
рельєфних композицій, Г. був не лише
зразком народного фольклору, а й мав
певне символічне навантаження. Вва-
жається характерним елементом роман-
ської та готичної архітектури. На Далекому
Сході подібну роль відігравали вирізьб-
лені з дерева зображення драконів.

ГАРДЕЛЛО (італ. – дивитися) – дозор-

на башта в італійській середньовічній
архітектурі.

107
 ГЕРСА (пол. – борона) – вертикальні залізні,
іноді дерев’яні та оковані, з шипами ґрати
у фортечній брамі, які призначалися для
захисту оборонної башти. Вони відкривалися й
закривалися за допомогою певних механізмів,
розміщених у різних приміщеннях у товщі стіни.

ГІБЕЛЛІНИ (італ.) – прямокутні зубці

з роздвоєним завершенням і вузькими
щілинами бійниць, які завершували оборонні
башти і стіни в Італії (зустрічаються у
зведених італійськими зодчими кремлівських
спорудах Московії). Назва походить від
партії гібеллінів – прибічників германських
імператорів і аристократичної форми прав-
ління, які з сер. ХІІІ ст. боролися з гвельфами,
що підтримували Папу Римського і прагнули
республіканського ладу.

Житлова середньовічна забудова

у Ротенбурзі, Німеччина

ГІБЕЛЬХАУЗ (нім. – фронтон і будинок) – будинок з високим двосхилим дахом

і щипцевими фронтонами на торцях. Характерна для міської забудови середньовіч-
ної Німеччини.

108
 ГІППОПОД (грец.) – зображення людини
з конячими ногами, схожої на античного
сатира. Зустрічається у мистецтві Серед-
ньовіччя і Нового часу.

ГЛІФ (фр.<грец. – вирізаю): 1) деко-

ративний вертикальний жолобок; 2) члену-
вання стін по вертикалі лопатками або
контрфорсами, які у середньовічних спорудах
утворювали прясла, трюмо; 3) врізування
у будівлю у вигляді заглиблення для
віконного або дверного отвору. Через значну
товщину стіни бокову поверхню такого
прорізу середньовічної споруди для кращого
освітлення приміщення робили розкосою, а її
розширену поверхню зазвичай розписували.

ГОСПІЦІЯ (лат. – притулок) – будинок для прочан, який споруджували під час
хрестових походів на шляху до Єрусалима. Від нього походять назви лікувальних
споруд: госпіталь, шпиталь.

ГРИФ (лат.<гр.): 1) орнаментальна прикра-

са у вигляді листка для кутового оформ-
лення бази колони; 2) крилатий лев з
орлиною головою за античною міфологією
(порівн. грифон).
ГРИФОН (фр.<лат.): 1) фантастична кри-
лата тварина з тулубом лева і головою
орла (те саме, що гриф); 2) скульптурне,
орнаментальне або живописне зображення,
поширене у багатьох стародавніх народів.
За давньогрецькою міфологією – це “собаки Зевса”, що неусипно стережуть золото у
країні гіпербореїв, на елліністичному Сході верхи на Г. зображали Аполлона, пізніше –

109
Александра Македонського. У пізній античності – це супутник богині Немесиди, що
обертала колесо долі. На Близькому Сході у геральдичній композиції Древа життя
традиційними стражами були два Г., ранньохристиянське мистецтво теж показує їх по
обидва боки хризми – емблеми Христа. У Візантії доброзичливим символом був Г.,
що терзав змію – його поміщали на військових обладунках, парадному одязі, він став
атрибутом імператора. Символізуючи єдність земного (тулуб) і небесного (крила) начал,
зображення Г. у християнстві також позначали подвійну людську і божественну приро-
ду Ісуса Христа. Саме ця символіка зустрічається на рельєфах романських і готичних
соборів. У геральдичному мистецтві Г. означав поєднання розуму і фізичної сили.

ГУРДИЦІЯ (лат. – укриття) – дерев’яна

галерея, розташована на зовнішньому боці
оборонної стіни, яка призначалася для
стрільби крізь бійниці й отвори у підлозі
(порівн. викуш, машикулі, забороло).

ГУРТ (нім. – пояс): 1) застаріла і помилкова назва профільного ребра хрестового

або зірчастого склепіння у середньовічних німецьких спорудах (докл. див. нервю-
ра); 2) склепіння з тесаних клинчастих каменів, яке завдяки розпору укріпляло ребра
хрестового склепіння і зменшувало його вагу. Зустрічається у романському й готичному
зодчестві (порівн. запалубка); 3) профільована горизонтальна тяга, що нагадує
проміжний карниз, але не має його функції. Подібна до абаки доричної капітелі, часто
покривалась орнаментом; 4) спрощена дерев’яна або гіпсова окантовка прорізу. Крім
того, існує: Г. коньковий, застосовуваний для оформлення гребеня даху.

ДАНСКЕР (нім.) – частина оборонної башти замку, яка виступала відносно

сусідніх стін на половину свого об’єму, що давало змогу вести фланговий обстріл.

ДІАФРАГМА (гр.< ісп. – перетинка) –

широка півциркульна арка для влашто-
вування склепіння над просторим залом
храмової споруди. Характерна для ката-
лонської готики в Іспанії ХІІІ–ХIV ст.,
відрізняється пологими формами від стріл-
частих французьких.

Барселона. Іспанія

110
ЕМПОРА (нім. – підвищення) – галерея на пілонах, колонах, що здіймалася над
бічним нефом або над входом базилікального чи зального храму та відкривалася
у головний неф (порівн. хори у православних церквах). Існували і в цивільних
спорудах.

ЕПЕРОН – підпірна внутрішня стіна, що подібно до контрфорсу підтримує хресто-

ві склепіння, допомагаючи гасити розпір, котрий виникає у конструкції перекриття.

ЗАПАЛУБКА (пол.): 1) муроване заповнення між

нервюрами у хрестовому та інших склепіннях.
Влаштуванням лієрн, тьєрсеронів, контрлієрн та
інших каркасних елементів розміри З. значно
зменшувались, що полегшувало загальну вагу
склепіння і давало змогу створювати великі і ви-
сокі приміщення, зокрема в готичній архітекту-
рі; 2) заповнення стіни бутом при каркасній
конструкції.

ЗАТИН – прилеглий до внутрішньої оборонної стіни мурованої фортеці майданчик

для стрільців та пушкарів.

ЗАХРИСТІЯ – частина храму біля вівтаря.

ЗУБЦІ – завершення стін стародав-

ніх і середньовічних споруд верти-
кальними виступами з невеликими
просвітами-бійницями верхнього бою
у фортечних стінах і баштах. А також
декоративне завершення парапетів
міських ратуш та інших будівель у
XVIII–ХІХ ст. (порівн. кремальєр,
мерлони).

КАБОШАН (фр. – круглястий) – виконана з різнокольорового скла кулеподібна

або напівсферична прикраса трифорію в готичній архітектурі.

111
Кам’яниці на площі Ринок у Львові, Україна

Кам’яниці у Франції

КАМ’ЯНИЦЯ – будівля у середньовічному місті Європи, в якій суміщались

житлові функції з торговельними або ремісничими. Споруджувалася з каменю, чим
і пояснюється назва. Через обмеженість земельної ділянки і щільність забудови
кварталу зводилися 2–4-поверховими, виходили на вулицю чи площу вузьким
торцевим фасадом з 3–5-віконними осями.

КВАРТАЛ (лат. – чверть): 1) частина

міського утворення, обмежена з усіх
(частіше чотирьох) боків просторами
вулиць або площ. Могла знаходитися
на околиці і прилягати до оборонного
валу, стіни; 2) обмежена просіками
ділянка лісопарку.

Cхема середньовічного міста, яке оточено

кільцем оборонних мурів і розділено
прямокутною сіткою вулиць на квартали

КЛЕРИСТОРІЙ (лат.) – верхня частина центрального нефа і хору католицького

храму, розташована над трифорієм, з великими вікнами для освітлення інтер’єру.
Іноді так називали весь простір головного нефа.

КОЛЕСО – кругле вікно на фасаді середньовічного католицького храму.

Відтворювало стародавній язичеський атрибут течії часу, де спиці зображали
сонячні промені. У деяких соборах рама К. зображала хрест – символ християнства.
Спочатку виконувалось без рами, згодом остання отримала простий рисунок у
вигляді радіальних і фігурних спиць колеса. Пізніше його рама стала ще складнішою,
вікно отримало назву роза.

112
 КОЛОНИ КРУЧЕНІ із спіралеподіб-
ними фустами. Атектонічність, деструк-
тивність їх форми використовували
візантійські зодчі, а також архітектори
готики і бароко для підкреслення нема-
теріальності маси (порівн. соломоники).
Цю рису також підкреслювали інкрус-
тацією фуста різнокольоровою мозаїкою.

Олівенса. Церква Св. Маріі Магдалини.

Інтер’єр, XVI ст., Іспанія.
Пізня готика: після 1400 р.

КОЛОНИ СЛУЖБОВІ, приставні – напівколони, що підтримують п’яти

склепіння або нервюри.

КОЛОНИ СПАРОВАНІ – розташовані попарно.

КОНТРЛІЄРНИ (лат., фр.) – поперечні нервюри, що у склепінні зв’язують ожіви,

лієрни, тьєрсерони.

аркбутан КОНТРФОРС (фр., англ. – проти-

діюча сила) – підпірний вертикальний
фіала виступ стіни або масивний стовп, що
плавно або уступами розширяється
донизу. Він посилює стійкість прилеглої
стіни або протидіє похило спрямованим
зусиллям, наприклад, розпору склепіння.
контрфорс
В античній та візантійській архітектурі
знаходилися всередині будівель. Від-
криті К. були притаманні багатьом
романським і готичним храмам, серед-
ньовічним фортечним спорудам.

113
 КОСТЕЛ, костьол [пол.< лат. – фортеця] –
католицький храм у Польщі. Назва походить від
храму з оборонними функціями. За своїм стату-
сом К. поділяють на: кафедральний, єпископ-
ський, колегіальний (існує при капітулі),
парафіяльний, філіальний (маленький, що
підпорядковується парафіяльному), фарний
(утримуваний цеховими братствами, часто вва-
жався головним у місті), а у функціональному
відношенні на: монастирський, шпитальний,
кладовищний, замковий тощо.

Ключ чи замковий камінь у вигляді розетки

нервюрного склепіння Екстерського собору

КЛЮЧ – верхній клинчастий камінь арки, те саме, що й замок – 2.

КРАБ (нім. – повзати) – деко-

ративна деталь у вигляді стилі-
зованих згорнутих листків або
квітів, що начебто плавно вирос-
тають (виповзають) з основного
стовбура. Був поширений в спо-
рудах готичного стилю, ряди К.
поміщали на фіалах, щипцях чи
вімпергах, тим самим конструк-
тивно зміцнюючи і прикрашаючи архітектурний елемент. Також прикрашав
різьблені меблі, релікварії, кіоти, табернаклі.

114
 КЛОСТЕР (нім.<лат. – захисток):
1) оточений фортечною стіною з
баштами монастирський комплекс
у середньовічній архітектурі Німеч-
чини; 2) криті галереї або коридори
із залами, які розташовані навколо
монастирського двору в англійському
середньовічному зодчестві (порівн.
клуатр).

Зірчасте склепіння –
форма хрестового
готичного склепіння.
Має допоміжні ребра –
тьєрсерони і лієрни.
У каркасі чітко
вирізняються основні
діагональні ребра
хрестового склепіння

ЛІЄРНА (фр. – зв’язувати) – додаткова нервюра, спрямована від перетину

ожив до шелиг щокових арок. Також зустрічалася неповна Л. – додаткова нервюра,
що покладена від перетину ожив до перетину з контрлієрнами, яка не доходила до
щокової арки.

МАГІСТРАТ (лат. – наставництво) – адміністративна споруда міського

самоврядування (муніципалітету). Переважно відзначалася високою баштою над
призматичним об’ємом, нерідко пов’язана з торговельними крамницями, перед
якими влаштовувалися аркові або колонні галереї.

МАСВЕРК (нім. – креслярська

робота) – розвинений каркасний
орнамент із складним переплетенням
прямих і дугоподібних ліній, який
виконується циркульною побудовою
основних елементів. Здійснювався
заглибленим рельєфом по дерев’яних
або кам’яних конструкціях, інколи
робився наскрізним. У готичній
архітектурі часто зустрічається при
оформленні віконних завершень, балюстрад; застосовувався у меблярстві,
різьбленні, золотарстві. Пізніше також використовувався у будівлях, виконаних у
стильовому напрямі модерн.

115
 МАШИКУЛІ (фр. – бити в голову) – квадратні
та інші за формою похилі отвори у підлозі критих
балконів, навісних галерей, які влаштовувалися
у верхній частині середньовічної споруди для
стрільби під час оборони. Найчастіше вони під-
тримувались аркатурою, форма якої багато в чому
визначала їх зовнішній вигляд. Стіни отримували
зазвичай зубчасте завершення. У російському
фортифікаційному зодчестві вживався термін
“бійниці косого бою”. М. застосовували у серед-
ньовічному фортифікаційному будівництві в
Європі, на Близькому Сході і на Русі для ліквіда-
ції “мертвого”, яке не можливо прострілювати,
Кутова вежа давньоруської простору у підошви стін, що виникає при веденні
фортеці (близько XVст.). оборонного вогню виключно з бійниць (оскільки
Машикулі виділені крізь бійниці можна обстрілювати місцевість
темно-сірим кольором лише на деякій відстані від підошви стін). М.
влаштовували, створюючи звіси у брустверній
стінці. При цьому парапет бруствера відсовували трохи вперед від площини
стіни. У випадку, коли для виносу парапету використовували кронштейни, як
М. застосовували щілини між ними (цей спосіб переважав у європейському
оборонному будівництві). Якщо ж бруствер виносили за допомогою загальної
зміни форми кладки стін, у винесеній вперед частині влаштовувалися бійниці, що
мали великий кут нахилу. М. використовували для скидання каміння, горщиків із
запальною сумішшю, виливання на атакуючих окропу і т.п.

МОНАСТИР (гр. – усамітнене

житло) – комплекс різних споруд
або приміщень, призначених для
проживання людей, які присвятили
себе служінню релігійному культу.
Виконувались у вигляді приміщень,
заглиблених у скелях або землі (т. зв.
печерні) або складались з наземних
храмів, доповнених житловими і
господарськими будівлями. У серед-
ньовічні часи християнські М. одно-
часно виконували оборонні функції і
огороджувалися фортечними стінами
з баштами. Чимало монастирських
ансамблів отримували меморіальне значення, створювались на честь видатних
подій в історії країни, житті народу, знаменних явищ і релігійних свят.

МУР (пол.<лат. – перешкода) – кам’яна, цегляна огорожа або стіна.

116
 МУРУВАННЯ – процес зведення стін.
Прийнято розрізняти два основні типи стіни
після М.:

пластичний (живописний) – кладка з цегли

або каменю, покрита шаром штукатурки,
стуку, грунту тощо;

тектонічний: 1) кам’яні квадри або ряди

цегли формують чітку структуру; 2) конст-
рукція з природних або штучних каменів,
які з’єднуються будівельним розчином. Для
готики характерні такі системи:

М. верстове, М. готичне, М. польське,

М. руське (староруське) – у кожному ряді
лицьових цеглин чергуються ложки і тички,
внаслідок чого вертикальні шви збігаються
через один ряд.

М. лицьове – акуратне мурування каменів

для сприйняття матеріалу в природному
вигляді, тобто без тинкування, обмазування,
фарбування, облицювання.

М. хрестове – виконане з перев’яззю швів, де

в ряду чергуються тички і ложки.

НЕРВЮРА (фр. – ребро, складка): 1) арка з тесаних каменів або клинчастих цеглин,
що створює каркасну основу хрестового склепіння, яке переважно вживалося у
готичній архітектурі; 2) профільоване ребро, що виступає у склепінні (порівн. гурт).

ОЖИВА (фр.< лат. – підтримувати) – ребро склепіння в готичній архітектурі,

діагональна арка. Дорівнюючи за висотою боковій щоковій, О. дала змогу винайти
в архітектурі готики т.зв. зв’язану конструктивну систему, що утворювалась від
перетину під прямим кутом двох коробових склепінь.

117
 ПАЛАЦ (італ.) – велика споруда з
урочистими фасадами та парадними
приміщеннями житлового призна-
чення. З’явилася ще у сиву давнину,
найпоширенішою стала наприкінці
Середньовіччя. В Новий час та в
ХІХ ст. отримували найрізноманіт-
ніший вигляд, часто анфіладне роз-
планування вишукано оздоблених
приміщень. Зводились в містах, цар-
ських і дворянських резиденціях та в
сільській місцевості.

ПАЛОМНИЦЬКА ЦЕРКВА, храм прочанський – християнський храм,

споруджений на шляху паломників до т. зв. Святих місць. У Середньовічній Фран-
ції та інших країнах П.Ц. обов’язково мала мощі святого, які виставлялись
у вівтарній частині для огляду в апсидіолах навколо центральної апсиди, що
утворювали вінок капел.

План міського кварталу, розбитого

на парцелі, і схема ущільнення
забудови парцелі

ПАРЦЕЛЯ (фр. – частка) – невелика земельна ділянка, дрібна частина місь-

кого кварталу, розпланованого згідно з Магдебурзьким правом.

ПЕРЕДГРАДДЯ, пригородок, пригород – частина міста біля центрального ядра

у середньовічні часи.

118
 ПОСАД (давньорус.) – середньовічне
поселення, розташоване за міськими,
монастирськими або фортечними ук-
ріпленнями, яке безпосередньо приля-
гало до укріпленого ядра і було
осередком торговельної і ремісничої
діяльності. Часто мало свої укріплення
у вигляді земляних валів з ровами
або дерев’яних чи мурованих стін,
котрі значно поступались за оборо-
ноздатністю місту чи монастирю.

ПРИДІЛ: 1) додатковий, меньший за розмірами православний храм із престолом,

який прибудований до основної церкви або вписаний у її об’єм. Також має вівтар
з іконостасом. Часто має назву – боковий вівтар; 2) прибудова з вівтарем до
католицького храму, яка також називається капелою.

“ПУЧОК КОЛОН” – завершується

“п’ятою” склепіння, звідки підій-
маються нервюри.

РЕЙТОР (нім.) – мала башта над

середохрестям в готичній архітек-
турі.

119
РЕФЕКТОРІЙ (лат.) – трапезний будинок католицького монастиря, розташований
на протилежному від церкви боці двору.

РЕФУГІУМ – середньовічне городище у Західній Європі, де могли тимчасово

сховатися від нападників мешканці навколишніх селищ.

“РИБ’ЯЧИЙ ПУЗИР” – різновид масверка

в готичній архітектурі у вигляді гвинтової
композиції у колі з двох або трьох лопатей з
просвітами, за формою яких цей декоративний
мотив і отримав свою назву. Застосовувався для
оформлення віконних рам, парапетів тощо.

РОЗА – докладніше дивись вікно-роза.

САКРИСТІЯ (лат. – священне начиння) – ризниця у католицькому храмі, призна-

чена для збереження ритуального одягу і посуду, збудована як окрема споруда або
приміщення біля хору собору. Мала квадратну або багатогранну форму в плані, часто
перекривалась куполом. Оздоблення відповідало архітектурному рішенню церкви.

СЕРЕДОХРЕСТЯ, перехрестя – перетин середнього нефа і трансепта в

базилікальній культовій будівлі або центральне ядро хрестово-купольної. У
католицьких храмах С. зовні часто позначалося високою баштою з вузькими
вікнами і високим наметом (сигнатуркою), у православних – барабаном і куполом.

120
СИГНАТУРА (лат. – визначати) – напис на п’єдесталі давнього пам’ятника, статуї
із зазначенням зображеної особи, часу виконання або автора.

СИГНАТУРКА (лат. – показувати): 1) завершення будівлі невеликою вежею;

2) малий дзвін католицького храму, розташований над пресбітерієм або на пере-
тині центрального нефа з трансептом.

СИСТЕМА ЗВ’ЯЗАНА – просторова особливість

католицьких храмів, коли одній чарунці середнього
нефа відповідають дві з кожного боку. З’явилась у
романську добу, найпоширенішою стає у готичну,
оскільки давала змогу краще вирішувати конструктив-
ні проблеми розподілу навантажень на окремі
підпори.

План костелу Санкт Вітус

СКЛЕПІННЯ ХРЕСТОВЕ (quadripartite rib vault) –

найпростіший варіант нервюрного склепіння, що має
6 арок і 4 поля запалубки.

СКЛЕПІННЯ ХРЕСТОВЕ (sexpartite rib vault) –

ускладнений варіант склепіння завдяки введенню
додаткової нервюри, яка ділить склепіння на
6 запалубок.

121
 СКЛЕПІННЯ ВІЯЛЬНЕ – пере-
криття криволінійних абрисів, яке
створюється нервюрами, що ви-
ходять із одного кута, мають
однакову кривизну, становлять рів-
ні між собою кути й утворюють
воронкоподібну поверхню, що на-
гадує віяло.

Склепіння зірчасте католицького собору

св. Діонісіа і Валентина; Франц Йосиф фон Денцингер
(вірогідний автор), близько 1380–1395 рр., Кідрих, Німеччина

СКЛЕПІННЯ ЗІРЧАСТЕ (lierne vault, Stellar vault) – перекриття криволінійних

абрисів у розрізі, нервюрне, збагачене тьєрсеронами та лієнами, кількість яких
може збільшуватися. Розташування нервюр набуває абрисів зірки. Може мати різне
накреслення.

СКЛЕПІННЯ НЕРВЮРНЕ – пере-

криття криволінійних абрисів у розрізі
переважно хрестове, на каркасі з нервюр.

Капела Клюні: нервюри склепіння, оперті

на п’яти, що знаходяться в стінах,
а не на колонах

122
СКЛЕПІННЯ ПЕЛЮСТКОВЕ – перекриття криволінійних абрисів у розрізі,
різновид сітчастих, утворювалось ускладненим перетином нервюр. Виникло у
готичну епоху в Чехії, Словаччині та інших країнах.

СКЛЕПІННЯ СІТЧАСТЕ –
перекриття криволінійних аб-
рисів у розрізі. Нервюри
створюють сітку ребер з ча-
рунками, приблизно однако-
вими за розміром.

СКЛЕПІННЯ СТРІЛЧАСТЕ – перекриття

криволінійних абрисів у розрізі, утворюється
напрямними з великою стрілою підйому.

Конструктивна схема готичного храму

СКРИПТОРІЙ (лат. – писець) – майстерня у католицьких і деяких православних

монастирях, де переписували рукописи книг.

СТРІЛЬНИЦЯ: 1) невелика бійниця в оборонній споруді, яку часто влаштовували

у підлозі машикулів.

СЦЕНА (лат.<гр. – шатро) – спеціаль-

ний майданчик для показу видовищ, теат-
ральних вистав. У середньовічній Європі
поділявся на три яруси, які символізували
відповідно небо, землю і пекло.

123
 ТАБЕРНАКЛЬ, табернакул (фр.<лат. –
намет) – ошатно оздоблена баштоподібна
добудова або ніша із статуєю святого, релік-
варіями у готичній архітектурі.

ТОРХАУЗ (нім. – воротна споруда) –

башта над головними укріпленими воротами
європейського середньовічного міста.

ТРАПЕЗНА (гр. – стіл) – загальна їдальня з підсобними приміщеннями і церквою

у монастирі. Спочатку були доволі простими за формою, згодом зали стали
просторими, зі склепіннями, що підтримувались одним чи кількома стовпами.

ТРИФОРІЙ (лат. – троє дверей) – арковий

проріз з трьох частин у романському і го-
тичному стилях часто оперезувала неф з
трьох боків (докладніше див. трифорій,
с. 98).

124
 Система розвантаження і конструкція стіни
готичного храму

ТЬЄРСЕРОН (фр.) – додаткова нервюра зірчастого або хрестового склепіння, яка

з’єднує підпору з серединою лієрни. Крім того, існує:
неповний Т. – нервюра, що з’єднує підпору з контрлієрною.

ФАЛЬТВЕРК (нім.) – декоративний мотив, що застосовувався у готичній

архітектурі.

125
 ФАХВЕРК (нім. – клітка і робота) –
тип конструкції малоповерхових буді-
вель із стінами, основою яких є кар-
кас із дерев’яних брусків. Характери-
зується системою вертикальних стояків
з горизонтальними ригелями, підкоса-
ми й розкосами, заповненими глиною,
цеглою, каміннями та іншими матеріа-
лами, що являла собою несучий ос-
тов споруди. Нерідко верхні поверхи
виступали і нависали над хідниками
Фахверковий будинок у Англії
вулиць. Частково оголений каркас за-
звичай визначав на фасадах метричний
і ритмічний ряд основних членувань, які доповнювалися скульптурами і декоративни-
ми візерунками. Ф. характерний для забудови селищ середньовічної Європи.

Фахверкові будинки у Німеччині

ФІАЛ (нім.) – фігурний пірамідальний гострокінцевий шпиль над

пінаклем, щипцем або балдахіном, який прикрашено крабами та
увінчано хрестоцвітом. Крім декоративного, мав і конструктивне
значення, зокрема, збільшував вагу контрфорса, щоб врівноважити
силу розпору аркбутана. Ф. був поширений у пізньороманській,
готичній і ранньоренесансній архітектурі.

126
 ФЛЕРОН (нім., фр.): 1) завершення шпилю
у вигляді хрестоподібної квітки, те саме, що
і хрестоцвіт; 2) декоративна пірамідка, яка
увінчує ділянки карниза або налічника.

Рисунок студента
І. Багенського, 1908 р.

ХИМЕРА (гр.) – фантастична істота з тулубом кози, шиєю і головою лева, хвостом
дракона або з інших сполучень частин різних тварин. За грецькою міфологією,
Х. – дочка Єхидни і Тифона, чудовисько, яке спустошувало країну; в епоху серед-
ньвіччя її нерідко зображали з головою людини, як уособлення зла й пороків та
розміщували на балюстрадах і кутах башт соборів. Інколи Х. не втілювала
сили зла, а навпаки – слугувала апотропеєм, що мав оберігати людей і тва-
рин від ворожих духів. У Новий час скульптурне або живописне зображення Х. –
елемент декоративного оздоблення фасадів та інтер’єрів.

ХОЛ (англ.): 1) у період раннього середньовіччя в Англії велике приміщення

під двосхилим дахом, навколо якого розташовувалися господарські приміщення;
2) у садибному житловому будинку, особняку – центральний зал, призначений
для чекання, відпочинку або загальна кімната зі сходами на другий поверх. Багато
прикрашена стеля часто з’єднувалася з конструкціями даху. Х. зазвичай мав великі
вікна, звернені на південь або схід, камін; 3) обідня зала у коледжі; 4) вестибюль
перед кабінетом, невеликим зальним приміщенням у громадській споруді;
5) сучасний зал для концертів і публічних зібрань.

127
 ХОР (гр. – місце для співаків):
1) місце між середохрестям і апсидою
у католицьких церквах, що було трохи
підвищеним, відділялося огорожею
або аркою із зображеннями розп’яття
і предстоячих Богоматері та Іоанна
Богослова. Воно призначалося для пів-
чих та духовенства, для якого влаш-
товувалися бокові ряди сидінь. Інколи
охоплювало частину головного нефа
перед середохрестям. У пізній період
Х. розташовувався не перед вівтарною
частиною, а за нею; 2) узагальнена назва
самого Х. разом з пресбітерієм.

Хор Сент-Хью. Склепіння центрального нефа

(“божевільні склепіння”), Джеффрі із Нуайе.
1192 – близько 1210 р. Англія

ХОРИ (гр. – місце співаків): 1) відкрита верхня галерея всередині православної

церкви, розташована над її західною частиною, іноді над боковими нефами.
Огороджувалася перилами і спочатку призначалася для вищих верств суспільства,
пізніше – музикантів і півчих; 2) у залах житлових будинків – балкон або галерея на
колонах, арках, стовпах для глядачів або музикантів.

1 – рання фаза “декоративного

1 2
стилю”, Оксфорд, каплиця Мертон
Коледж, близько 1350 р.;
2 – “декоративний стиль”,
собор Вімборн, близько 1350 р.;
3 – “перпендикулярний стиль”,
Чітлхемптон, близько 1500 р.
3

ХРЕСТОЦВІТ (нім.) – декоративна стилізована квітка з однією чи двома парами

горизонтальних хрестоподібних відгалужень. Поширена в готичній архітектурі,
увінчувала фіали, пінаклі, башти, щипці та інші частини споруди. У зворотному
положенні прикріплялась на перетині нервюр у склепіннях.

128
 ЧАРУНКА – первісний вихідний елемент
структури містобудівного утворення або
окремої споруди.

ЧЕРВОНА ЛІНІЯ – межа, яка відзначає у плані лінію забудованої ділянки,

кварталу тощо. Складається історично і зберігається в процесі реконструкції охо-
ронних територій сучасних міст.

ШПИЛЬ (голл., нім.) – гострокінцеве

пірамідальне або конусоподібне завер-
шення споруди, яке зазвичай увінчане
скульптурним зображенням, емблемою,
прапором.

ШТАБВЕРК (нім.) – орнаментальний мотив у готичній архітектурі.

129
 ЩИПЕЦЬ: 1) верхня частина стіни,
частіше трикутної форми, що вгорі
обмежена кількома схилами даху, але, на
відміну від фронтону, не відокремлена
знизу горизонтальною тягою або кар-
низом; 2) верхня частина складної за
формою стіни, за якою знаходиться
двосхилий дах, а нижня частина теж не
позначена горизонталлю; 3) декоративний
трикутник над вікном або дверима у
готичній архітектурі.

ЩОКА СКЛЕПІННЯ – торцева стіна

на кінці склепіння. Оскільки вона не
сприймає навантаження від склепіння, то
часто прорізається вікном або дверима.

Вигляд нервюрного склепіння знизу: 4 щокові

арки і 2, що діагонально перетинаються

130
 АРХІТЕКТУРА
ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Архітектура Ренесансу
в Італії XV–XVI ст.

Купол Санта Марія дел Фіоре у Флоренції, 1420

(архітектор Ф. Брунеллескі, 1377–1446 рр.)

Ренесанс у Західній Європі (від фр. – відродження) охоплює період від останньої третини
ХІІІ ст. до кінця ХVІ ст., а в Англії він тривав до початку ХVІІ ст. За доволі короткий порівняно
з середньовіччям час закладено підвалини нового етапу в історії світової культури, серед
яких – реалістична й гуманістична художня творчість, секулярне світобачення, уявлення про
свободу й гідність людської особистості. Залежно від конкретних історичних умов у кожній
західноєвропейській країні, культура Відродження формувалася, розвивалася, досягала
розквіту й переживала кризу пізнього періоду по-різному. Найповніше й найпослідовніше
еволюція Відродження проходила в Італії, де чітко вирізняються чотири її етапи: так званий
Проторенесанс (остання третина ХІІІ – початок ХІV ст.), під час якого з’явилися перші ознаки
якісних змін у культурному процесі та власне Відродження, в якому розрізняють раннє (початок
ХІV – 90-ті рр. ХV ст.), високе (90-ті рр. ХV – початок ХVІ ст.) і пізнє Відродження (40-ві рр.
ХVІ – початок ХVІІ ст.) та період стилю бароко – ХVІІ ст.

Секуляризація культури відповідала інтересам молодої буржуазії, що ставала панівною силою

у суспільстві. Проте своєю гуманістичною спрямованістю, героїчним оптимізмом, гордою вірою
в людину, широкою народністю образів мистецтво Відродження виходило за межі ідеології
ренесансної буржуазії.

131
АКС (лат. – вісь, брусок) – циліндрична поверхня балясини або волюти.

АМБРАЗУРА (фр. – запалювати): 1) ві-

Судак, Генуезька фортеця
XIV–XV ст.
Залишки безіменної башти
між баштою Бернардо ді Франко
ді Пагано та баштою
Паскуале Джудіче.
Вид зсередини фортеці
конний отвір у стіні, який значно розширяється
всередину споруди; 2) отвір для стрільби з
рушниць або гармат, на відміну від бійниць, які
використовували лучники. Нижня поверхня під
отвором називалась в А. підошвою, бокові –
щоками, а вузька частина – шийкою. Існують такі
різновиди А.:
відкрита – розташована в огорожі чи бруствері,
що не має вгорі перемички;
коса, вісь котрої не утворює прямого кута із
зовнішньою площиною стіни чи бруствера;
пряма – вісь розташована під прямим кутом;
четвертна – з’єднані А., що дають змогу вести
стрільбу в різних напрямках.

АНТЕСТАТЮР (фр.) – виконане із землі або фашин укріплення з бруствером, яке

перетинає передню частину бастіону.

АНТРЕВОЛЬТ (італ. – перед дугою): 1) поле

стіни між двома сусідніми арками або над
архівольтом і карнизом, на якому зазвичай
розміщували рельєфний орнамент; 2) частина
площини, обрамованої архівольтом і прямокут-
ним обрамуванням стіни, прикрашена рельєфом,
фрескою, мозаїкою.

Фрагмент Виховного будинку у Флоренції, арх. Філіппо Брунеллескі;

1422–1429 рр. Майоликові медальйони із зображеннями сповитих
немовлят авторства Андреа делла Роббіа

АНФІЛАДА (фр. – в ряд по ниточці) – система

взаємозв’язку просторових елементів, за якої
всередині споруди на одній осі розташовані
дверні прорізи, що з’єднують приміщення, котрі
послідовно прилягають одне до одного. Внаслідок
цього виникає наскрізна перспектива кімнат. А.
може бути також у містобудівному середовищі,
коли низка дворів сполучаються проїздами або
проходами, які теж знаходяться на одній осі.
Анфілада музейних залів Академії
мистецтв у Санкт-Петербурзі

132
 АРКАДА ОРДЕРНА, ордерна аркада (фр.) –
сполучення ордерних елементів (колон, тричет-
вертних колон, напівколон або пілястр) з арками,
яке завершувалося загальним антаблементом чи
карнизом.

Двір монастиря Санта-Марія делла

Паче, арх. Браманте, 1500–1504 рр.

АРКАДА ПО КОЛОНАХ – сполучення

склепінчастої і стояково-балкової конструктив-
них систем у вигляді арок, що спираються
на капітелі колон або на відповідні відрізки
антаблемента над капітелями.

Виховний будинок у Флоренції, арх. Філіппо Брунеллескі; 1422–1429 рр.

Арки спираються на легкі колони з сірого каменю, дуги кожної з них
у плані утворюють квадрат, передніми кутами спираються на колони

АСТІЛЯРНИЙ ОРДЕР (гр. – без колон) –

пропорційне членування стіни на цоколь,
середню основну частину і антаблемент за
відсутності колон або пілястр. Термін ввів
італійський архітектор, гравер і знавець античної
культури Дж.-Б. Піранезі.

АТТИКОВИЙ ПОВЕРХ – верхній поверх,

розташований над антаблементом споруди, який
часто має власний карниз.

Палладіо. Палаццо Вальмарана

у Виченці. 1566 р.

133
 АТТИКОВИЙ ПОЯС – невисока стінка
над карнизом за периметром барабана або
іншого висотного об’єму.

Двоярусна ротонда – Темп’єтто,

1502 р., арх. Д. Браманте

АТТИКОВИЙ ЯРУС – глухий ярус, відділений карнизом від основного ярусу.

АУЛЕ (італ.) – велика загальна кімната в квартирі, навколо якої групувались ін-
ші приміщення. Розпланувальний прийом сформувався в ХV ст. у житловій забу-
дові Венеції.

БАЛЮСТРАДА (фр. < італ.) – невисо-

ка наскрізна огорожа балконів, терас,
галерей, сходів або дахів, сформована
балясинами чи стовпчиками, вгорі з’єднана
перилами, плитою, а внизу спирається
на цоколь у вигляді бруса, що може бути
оформлений різними обломами. Нерідко
стовпчики між балясинами завершувались
обелісками і вазами, створюючи органіч-
ний перехід до стіни даху. Виконувались
з каменю, дерева, металу. Розміри Б. тісно пов’язані з фізичними розмірами люди-
ни і на відміну від більшості ордерних форм не збільшуються і не зменшуються
залежно від масштабу і параметрів будівлі. Б. мала і символічне значення –
недоторканності огородженого простору.

БАЛЯСИНА (пол., італ., англ.) – невеликий фігурний (часто веретенопо-

дібний) стовпчик для підтримки перил огорожі сходів, балконів, дахів. Робиться
гладеньким або прикрашається різьбленням, розписами, золоченням.

134
 БАРАБАН (тюрк.): 1) циліндрична чи
багатокутна у плані верхня частина будівлі,
що підтримує купол або зімкнуте склепіння.
Має два різновиди:
Б. світловий – прорізаний арковими або
прямокутними вікнами. Простінки зовні
часто прикрашалися колонками, пілястрами,
а також різьбленими або ліпними при-
красами, а в середині – розписом.
Б. глухий (сліпий) – порівняно вузький, без
прорізів. Його об’єм декоративно завершує
споруду або її частину, збагачуючи силует
та відповідаючи прийнятим стильовим нор-
мам. Такий Б.г. під банею нерідко назива-
ють шиєю.
Купол Санта-Марія дел Фіоре
у Флоренції, 1420 р.,
арх. Ф. Брунеллескі

Винахід бастей приписують Альбрехту Дюреру, але з огляду на те,

що розробляли бастеї і його попередники, правильніше буде сказати,
що Дюрер систематизував і науково обґрунтував застосування бастей

БАСТЕЯ (фр. – закриті ноші) – кам’яна фортифікаційна споруда довготривалого

типу. Виникла в XVI ст. у результаті розвитку артилерії і була проміжним етапом
еволюції фортечної башти в бастіон. В плані Б. могла бути напівкругла, кругла,
багатокутна (але не 5-кутна), з відкритою горжею. Круглу Б. також називали
рондель. Діаметр Б., на відміну від класичних башт, був більшим за висоту. Б.
мала кілька ярусів для розміщення артилерії, крім того, гармати додатково могли
розміщуватися на плоскому даху. Винесена перед куртинами функціонально
зв’язувалась з обороною їх укріпленнями, рову і передпілля.

135
 Бастилія в часи Карла V розбудовується,
розширюється і набуває нарешті у 1382 р.
вигляду, який мало відрізняється від її вигляду
на момент руйнування у 1789 р. З того часу
Бастилія набуває характеру укріпленого замку,
де під час народних збурень або міжусобиць
рятуються королі та інші особи

БАСТИЛІЯ (фр. – укріплення): 1) оборонна

башта перед входом на міст; 2) міський
замок у середньовічній Франції. Пізніше
перетворений на в’язницю.

РІВ – довге заглиблення в землі, яке має

оборонне призначення. Зазвичай влашто-
вувалось перед валом, тим самим значно
збільшуючи його висоту і обороноздатність.

БАСТІОН (фр. – висунута будівля): 1) виступ у фортечній стіні або оборонній

споруді взагалі; 2) в період Ренесансу кутова оборонна споруда у фортеці, призначе-
на для захисту від обстрілу з вогнепальної зброї, що являє собою удосконалену
бастею; 3) п’ятикутної форми у плані виступаюча частина земляної фортеці,
споруджена у Новий час.

БАСТІОННИЙ ФРОНТ – оборонна лінія у земляній фортеці, що складається з

двох половин суміжних бастіонів і куртини між ними.

136
 БЕЛЬВЕДЕР (італ. – гарний краєвид):
1) спеціальна будівля, вежа, огород-
жений майданчик або приміщення
нагорі споруди для огляду довкілля;
2) назва деяких палаців і павільйонів,
розташованих на підвищенні у мальо-
вничій місцевості, у садах або парках,
які призначені для милування гарними
пейзажами.

Вілла Медічі з боку церкви Трініта деі Монті,

яка розташована на схилі римського пагорба
Пинчо, 1576 р., арх. Бартоломео Амманаті

БЕЛЬЕТАЖ (фр. – гарний поверх):

1) розташований над цокольним повер-
хом вищий напівповерх, де знаходились
парадні і вишукано оздоблені примі-
щення палацу. На фасаді він виділяється
великими вікнами, фільонками, піляст-
рами тощо; 2) перший ярус балконів у
театральній споруді, що знаходився над
бенуаром і амфітеатром (партером).

БОЙОВИЙ ХІД – майданчик у верх-

ній частині оборонної стіни, який вико-
ристовується для оборони і зв’язку
обложених.

БОСАЖ (фр. – горб) – випукла ділянка стіни, виступ.

137
БРУСТВЕР, борствер (нім. – захист грудей) – польове укріплення для прикриття
військ, розташованих позаду, яке складається зі земляного насипу, пристосованого
до стрільби з-за нього, і зовнішнього рову, що дає землю для насипання Б. і слугує
перешкодою під час штурму. Для пристосування Б. до стрільби до нього приси-
пають сходинку, на яку люди стають під час стрільби. Сходинка ця називається
банкетом, або стрілецькою сходинкою.

ВАЛГАНГ (нім.) – широкий захищений хід на валові, який знаходиться за брустве-

ром земляної фортеці і призначений для розміщення гармат. Поряд з ним існує В.
зв’язку – широкий хід, який знаходиться нижче від бойового і використовується
для переміщення військових вантажів.

ВЕЛИКИЙ ОРДЕР, колосальний

ордер – система стояково-балко-
вих конструкцій. Утворювалася ко-
лонами чи пілястрами висотою в
два і більше поверхів з відповід-
ним антаблементом, значні розміри
яких контрастно підкреслювалися
іншими ордерними і декоративними
формами, розрахованими на плас-
тику лише одного поверху. Поши-
рений у стилі ренесансу, широко
застосовуваний майстрами бароко,
класицизму, ампіру та інших стильових
напрямів.

Церква Сант-Андреа в Мантуї,

1470–1597, 1737 рр.,
арх. Леон Баттіста Альберті

ВІКНО ФЛОРЕНТІЙСЬКЕ – поділене середньою колонкою, на яку вгорі

спираються півциркульні арки.

138
 Вікно палаццо Строцці у Флоренції

ВІКНО ФРОНТОННЕ – випускне з двосхилим покриттям на окремих кроквах.

ВІКНО “ХРЕСТОЦВІТ” – кругле вікно з чотирма

внутрішніми напівкруглими частинами.

ВІКНО “ЧОТИРИЛИСТНИК” – кругле вікно з чотирма внутрішніми стрілчас-

тими частинами.

ВІЛЛА (лат., італ. – маєток): 1) оточе-

на високими стінами заміська садиба,
будинок з господарськими спорудами,
майстернями, приміщеннями для охо-
рони (Vіllа rustiса) або міська будівля
для відпочинку і розваг з терасовим
парком, фонтанами, павільйонами
Вілла Пойяна в Пойяна Маджоре,
арх. А. Палладіо, 1561 р.

139
(Villа urbаnа) у Стародавньому Римі; 2) королівський палац, маєток в імперії
Каролінгів (Villае rеgіае), на основі яких пізніше зростали міста; 3) заміська
резиденція знаті в Італії XV–XVII ст. у вигляді казино, невід’ємною частиною
якої був великий палац серед терасового парку зі сходами, підпірними стінками,
гротами, каскадами, фонтанами, скульптурами й павільйонами; 4) міська садиба
у вигляді палацу з господарськими будівлями і садом у Москві XVIII – 1-ї пол.
XIX ст.; 5) комфортабельний приватний особняк XIX–XX ст., що знаходився серед
саду в курортній зоні, у привілейованому районі міста або на його околиці.

ВІМА (гр. – крок): 1) трохи піднесений проміжний простір між підкупольним

простором і вівтарним півкругом або апсидою в церкві (порівн. біма); 2) сходинки
вівтаря, який знаходиться на підвищенні.

ВІНЬЄТКА (фр. – виноградна лоза) – орнаментальна чи зображальна декоративна

прикраса, що часто використовується як заставка або кінцівка у книжці, а в
архітектурі зустрічається в композиції картушів.

ВОРОТА (слов.<давньопрус.): 1) вели-

кий отвір для проїзду на огороджені
подвір’я, садибу, парк, що закриваються
стулками. Виконувалися з дерева чи
металу, могли бути суцільними або
ажурними. Своїм виглядом В. узгод-
жувалися з архітектурним вирішенням
огорожі (масивні й монументальні влаш-
товувалися у фортецях, легкі й багато
декоровані – у палацових ансамблях, скромні – у небагатих садибах); 2) проріз
у стіні, який з’єднував зовнішній простір з приміщеннями споруди. Зазвичай
заповнювався дерев’яною рамою або металевими ґратами. Відіграючи важливу
роль в композиції фасаду, підкреслювався урочистими архітектурними формами
(порталом); 3) рухома конструкція для закриття великого прорізу, яка могла бути
гратчастою чи суцільною, виконувалась з різних матеріалів, а за характером
відчинення В. могли бути одно- чи двостулкові, розсувні й підйомні. Зазвичай у
їхніх полотнищах передбачалася хвіртка для проходу людей. Площини нерідко
прикрашались фільонками, різьбленням тощо.

ГІПЕРТІРОН (гр. – над дверима) – широка горизонтальна дошка або карниз

над прямокутним входом до споруди (порівн. сандрик).

ГІРЛАНДИНА (італ.) – споруда італійської кампаніли, яка відзначається

вишуканістю пластичних форм.

140
ГІРЛЯНДА (фр.< італ.< лат. – плетення) – орнаментальний мотив, декора-
тивне зображення у вигляді сплетеного ланцюга листків, квітів і плодів, що часто
перевиті стрічками, бантами, збагачені маскаронами. Відрізняється від замкненої
композиції вінка, є елементом орнаментального ряду і тому ще у стародавні часи
використовувана у різноманітних обрамуваннях, бордюрах, фризах. У мистецтві
ренесансу і бароко входила у гротески, ряди Г. поділялись вертикалями факелів
або розетками, в архітектурному декорі рококо об’єднувалися з рокайлями і
картушами, а в архітектурі ампіру підкреслювали гладкість площини стіни.

ГОРЖА (фр., пол. – обмежую) – тильний бік окремого укріплення або ви-
хід з нього, що звернений до тилу. Може бути частиною бастіону у вигляді з’єд-
нання кінців фланків або палісаду, тину, інколи це – відкритий бік недовгочасно-
го укріплення з незамкненим планом.

ГРОТ (фр.<італ. – потаємний): 1) негли-

бока природна печера зі склепінчастою сте-
лею; 2) штучна споруда, павільйон у парку
у вигляді природної печери, прикрашена
античними статуями, раковинами, морськи-
ми каменями. Існувала за часів створення
стилю італійського ренесансу у заміських
віллах на поч. XVI ст.

ДРУГЕ СВІТЛО – додаткове освітлення приміщення внаслідок влаштування

верхнього ряду віконних прорізів.

ЕВОЛЬВЕНТА (лат. – розгор-

тання) – велика подвійна волюта,
що декоративно заповнює три-
кутник, утворений на фасаді між
високим центральним і нижнім
боковим нефами костелу.

Санта Марія ді Монті, 1580 р.,

арх. Дж. делла Порта. За П.М. Летаруї

141
ІНТРАДОС (лат.<ісп. – вступ) – внутрішня поверхня склепіння чи арки, яка дає
змогу визначити їхню глибину.

ІНФЛЕКЦІЯ (італ. – поворот) –

з’єднання частин споруди, оформ-
лення переходу від одного ордерного
елемента до іншого за допомогою
різних профілів, тяг тощо. Так, база
і капітель є І. вертикалі колони до
горизонталей цоколя і антаблемента.

Кампаніла собора Святого Марка у Венеції. Сучасного вигляду дзвіниця набула

в 1514 р. Башта заввишки майже 100 м слугувала сторожовою баштою
і маяком для кораблів, що входили до лагуни

КАМПАНІЛА (італ.) – дзвіниця біля християнського храму в архітектурі Італії.

Споруджувалася у вигляді багатоярусної призматичної або циліндричної башти,
поставленої з південного боку від церкви.

КАПЕЛА (італ.<лат. – вміщати): 1) малень-

кий католицький храм типу каплиці, іноді по-
дібно до православного приділу знаходився все-
редині собору або прибудовувався до нього.
Призначався для приватного вівтаря або збе-
реження реліквій, іноді слугував усипальнею.
Від назви споруди походить термін, що озна-
чає зібрання духовних осіб, хор півчих; 2) ка-
толицька або англіканська капличка, призначена
для розміщення хору; 3) домова християнська
церква, що знаходилася всередині замку, палацу.
Капела Пацці монастиря Санта-Кроче,
Флоренція, арх. Ф. Брунеллескі, 1429 р.

142
КАПЛИЦЯ (пол.<лат. – вміщати) – невелика культова будівля без вівтаря, але
з іконами, яка спочатку зводилась над поховальною криптою (порівн. капела). У
православних К. не здійснювали головних богослужінь, а лише добові служби
(у давнину “часи” – звідки й російська назва “часовня”); 2) будівля у вигляді
християнської пам’ятки над джерелом або на місці колишньої церкви. К. також
зводились в селах, на міських площах, кладовищах. Крім них існували: К. домова –
призначене для молитов спеціальне приміщення у палаці, великому особняку; К.
дорожня – будівля вздовж шляху між населеними пунктами для молитов подорожніх.
До цього підтипу належали і прощі. К. монастирська – будівля на згадку прочанам про
колишню обитель або призначена для збирання пожертвувань. К. общинна – окрема
будівля при парафіяльному храмі, де здійснювались хрещення, відправа, панахида.

КАРТУШ (фр.<італ. – згорток): 1) при-

краса у вигляді розгорнутого сувою з над-
різаними краями чи декоративного вінка,
збагачена написами, гербами, емблемами в
орнаментальному оточенні. Вживалася в часи
Середньовіччя, але найпоширенішою стала
в архітектурі й монументальному мистецтві
бароко, прикрашаючи різні частини фасадів,
акцентуючи вхідні портали, а також ведути,
географічні карти; 2) назва геральдичного
щита; 3) квітковий орнамент у партері парку із
закрученими краями і вензелем посередині.

КАСЕТА (італ.<лат. – скриня) – заглиблення квадратної форми на плоскій стелі,

яке утворюється при перетині балок під прямим кутом (порівн. кесон). У Стародав-
ній Греції їх закривали каліматіями.

КАСКАД (фр., італ. – спадати) – природний або штучний уступчастий водо-

спад. Створюється завдяки розміщенню водоймищ на різних рівнях, звідки численними
сходинками й уступами стікає вода. Або дуже пологі сходи, низка уступів, терас з
квітниками. Загальна композиція К. нерідко збагачувалася фонтанами, підпірними
стінками з барельєфами і маскаронами, балюстрадами і скульптурами, внаслідок чого
він ставав прикрасою розкішних віл і палацово-паркових ансамблів.
КАСКАДНІ СТАВКИ – система ставків, з’єднаних між собою протокою і
розташованих на різних рівнях.

КАФЕДРА, катедра (лат.<гр. – стілець): 1) багато прикрашене розписами,

різьбленням і рельєфами, підвищене місце для проголошення проповіді у
християнських храмах. У великих соборах інколи зводили дві К., одна з яких
призначалась для читання Апостола і виголошення проповідей, друга – для читання
Євангелія; 3) ошатне крісло для архієрея на амвоні в центрі православного храму,
що й дало назву головному храму єпархії – кафедральний собор.

143
КАФЕДРАЛ (фр.) – соборний храм.

КВАДРИФОЛІЙ (лат. – чотири листи): 1) чотирипелюсткова у плані культова

будівля (порівн. тетраконх); 2) архітектурна деталь у вигляді чотирилисника;
3) віконний проріз з чотирьох частин або розпис, різьблення, що отримали
чотирилопатеву форму; 4) орнаментальний елемент у вигляді хреста, заком-
понованого у квадрат.

КІОТ, кивот (гр.<івр. ~ ящик, ковчег):

1) невелика ніша на фасадній стіні для зоб-
раження святого. Часто накривалася дво-
схилим дашком, навісом; 2) дерев’яна скриня
або стулкова рама для великої ікони, деко-
рована рельєфом, розписом або різьбленням;
3) завершення Царських врат іконостаса у
вигляді моделі невеликого храму; 4) кілька
невеликих ікон на стіні.

Палаццо Пітті,
арх. Ф. Брунеллескі, 1458 р.

ПАЛАЦЦО – італійській палац, будівля, характерна для епохи Ренесансу. Назва

походить від Палатинського пагорба у Римі, де у стародавні часи споруджувались
імператорські палаци. Типологічно сформувався у ХІІІ–ХІV ст. як синтетичне
поєднання будинку буржуа (коза) і міського феодального замку (кастелло). Являв
собою кількаповерхову споруду з рустованими цоколями і підкреслено масивними
стінами, завдяки чому ззовні зберігав вигляд суворого середньовічного замку, а
всередині мав затишний прямокутний двір (патіо), оточений колонними або арковими
галереями, лоджіями.

144
 ПАТІО, паціо (ісп.) – внутрішній двір мону-
ментального палацу, оточений з усіх боків
колонними або арковими галереями. Найпо-
ширенішим був у ренесансній архітектурі Італії.

Палаццо Строцці, двір

РОЗЕТКА (фр. – розочка, трояндочка) –

орнаментальна прикраса круглої форми в плані
у вигляді стилізованого зображення розквітлої
квітки. Мотив рослинного орнаменту пошире-
ний для оздоблення кесонів, падуг стель тощо,
у садово-парковому мистецтві. Розрізняють
такі Р.:

акантова – пелюстки у вигляді акантових

листочків, які чергуються із стрілками (подібно
до іонік); вихрова, зонтична, сонячна.

РУСТ (лат. – село) – окремий виступаючий квадр в стіні, камінь з грубо або
ретельно обтесаною чільною поверхнею.

РУСТИК, рустика (італ.<лат. – грубий) – заглиблена стрічка, що обрамовує квад-

ри, відділяючи їх один від одного.

РУСТОВКА, рустування (лат.<італ.): 1) спосіб виконання поверхні стіни з

кам’яних квадрів, облицювання стіни рустом; 2) штучна обробка тинькованої стіни
рустом. За характером вирішення Р. буває:
Р. брильянтова, Р. діамантова (фр. – виблискую-
чий, алмазний) – з квадрами, виконаними у виг-
ляді чотиригранних пірамід, внаслідок цього на
фасадній стіні виникали могутні форми з нап-
руженою світлотінню. Інколи вона ще більш
посилювалася влаштуванням між рустами плоских
рустиків. Поширена в архітектурі ренесансу, ба-
роко та пізніших часів.

145
 Р. брускова, “скеля” – застосування русту
з тесаних каменів із необробленою чільною
поверхнею.

Р. “впереміжку” – облицювання рустами із

каменів, вертикальні шви яких збігаються через
ряд.

Р. декоративна – з рустів, що мають природний

або штучно виконаний складний профіль чільної
поверхні каменю.

Р. дощана, стрічкова, французька – обробка

тинькованої стіни безперервними горизонталь-
ними стрічками без вертикальних швів. При
цьому ширина стрічки набагато більша, ніж шов
(міжрустя).
Р. квадрова – виконана рустами із призматичних
блоків, розділених горизонтальними і верти-
кальними швами з прямо- і трикутними
перетинами.
Р. клинчаста: 1) ступінчасте рельєфне завершен-
ня прорізу чи ніші трапецієподібним замковим
каменем, який фланкують менші клинчасті
камені (див. замок віяльний); 2) злом смуг
дощаного русту під прямим кутом до нижнього
краю, який влаштовується над прямокутним
прорізом або нішею.

Р. рвана, природна – виконана з каменів різних

розмірів з необробленою чільною поверхнею.

Вікно палаццо Ручеллаї

146
 Інтер’єр, план театру Олімпіко, арх. А. Палладіо, 1580–1585 рр.

СЦЕНА (лат.<гр. – шатро) – внаслідок еволюції театрального мистецтва,

драматургії, рівня технічного обладнання, принципів оформлення після найдав-
ніших, античних часів і середньовіччя С. у європейській архітектурі з ХVI ст.
набула іншої структури і вигляду. Вона примикає до залу глядачів як замкнена
коробка, з’єднуючись з ним портальним отвором – дзеркалом, висота якого в
2,5 раза нижча, а ширина втричі менша. По вертикалі С. ділиться на колосники,
ігровий простір і трюм. Ігрова частина складається з ігрового майданчика,
авансцени, ар’єрсцени і бічних закулісних просторів. Вздовж бокових стін існує
кілька ярусів галерей, зв’язаних між собою перехідними містками, де встановлено
світлотехнічну апаратуру і сценічні механізми. На підлозі влаштовано люки-
провалля і поворотні круги

147
 АРХІТЕКТУРА ВІДРОДЖЕННЯ
У ФРАНЦІЇ, ІСПАНІЇ
ТА ПІВНІЧНИХ
КРАЇНАХ ЄВРОПИ
XV–XVII СТ.

Замок Шамбор. Луара (розпочато у 1519 р., почергово керували

будівництвом французькі майстри Жак і Дені Сурдо,
Пьєр Нево, прозваний Трінко). Загальний вигляд

Мова і стиль італійського Відродження поширювались за межі міст-держав Італії. Протягом

XV ст. у Франції, Іспанії і Північній Європі переважала готична архітектура. Зацікавленість
італійськими будівлями, які наслідували античність, являли мандрівники, які поверталися з
Італії, а також італійські архітектори і майстри, які працювали за межами своєї країни.

Кінець XV і XVI ст. були для країн Європи часом потрясінь, найбурхливішою епохою їхньої
історії. Релігійні війни, боротьба з пануванням католицької церкви – Реформація, що переросла
в Німеччині в грандіозну Селянську війну, революція в Нідерландах, драматичні події внаслідок
Столітньої війни Франції й Англії, криваві конфлікти католиків і гугенотів у Франції. Здавалося
б, клімат епохи не мав сприяти становленню величних ренесансних форм. Але, з іншого
боку, поширюються традиції гуманізму, освіченість і підсилюється привабливість італійського
мистецтва. Поєднання італійських впливів із самобутніми готичними традиціями становить
своєрідність стилю Північного Відродження.

Головна ж причина, чому термін “Відродження” поширюється на всю європейську культуру

цього періоду, і не тільки XVI, але частково й XVІІ ст., полягає в спільності внутрішніх тенденцій
культурного процесу: в становленні й поширенні буржуазного гуманізму, у розхитуванні
феодального світогляду, у зростаючій самосвідомості особистості.

148
АЛЕРО (ісп. – навіс) – зовнішня стіна у вигляді карниза, який збагачений
профілями, рельєфним різьбленням. Притаманні будівлям в Іспанії, виконаним у
стилі платереско.

АЛІКАТАДОС – орнаментальна мозаїчна декорація з керамічних глазурованих

плиток, що була притаманна для мавританського стилю в Іспанії ХІV–ХV ст.

АЛІНЬЄМЕНТИ (фр.) – розмежування території перед спорудженням форти-

фікаційної споруди.

АЛЬТАНКА (укр.) – відкрита будівля у пар-

ку чи сквері, призначена для відпочинку. А.
були кам’яними, дерев’яними, металевими,
набували різних форм і розмірів і органічно
вписувалися у природне середовище.

Альтанка вітрів, з якої відкривається

панорама Гурзуфа та мис Аюдаг

ГІМНАЗІЯ (гр.) – споруда середнього навчального закладу у країнах Західної

Європи з XVI ст. і в дореволюційній Російській імперії.

ГЛАВА (слов.) – назва бані, яку спочатку

виконували у формі шолома, пізніше – у
формі цибулини, груші, конуса, маківки,
шару, гриба, парасольки тощо, яку викорис-
товували для завершення християнських цер-
ков, іудаїстських синагог, мусульмансь-
ких мечетей, буддійських і брахманських
храмів. Фарбування, позолота, покриття мід-
дю, черепицею, залізом, сланцем, лемешем
чи іншим матеріалом, оздоблення різнокольо-
ровими кахлями, ананасною гранню не тільки
посилювало естетичні якості Г., надаючи їм
виразного силуету і яскравої живописності, а й
нерідко – символічного змісту.
Храм Василія Блаженного в Москві,
1555–1560 рр., зодчі Барма і Постнік
На Сході кількість Г. підпорядковувалась чіткій симетрії внутрішнього простору,
відповідаючи числовому ряду: 1, 3, 5, 8, 13 (порівн. золотий перетин у пропорційній
системі). Певного канонічного значення кількість Г. отримала також у християнсь-
кому культі: 1 – Ісус Христос, 3 – св. Трійця, 5 – Христос і чотири євангелісти, 7 – сім
таїнств, через які отримано сім дарів від Духа Святого, 9 – дев’ять ангельських чинів,
13 – Христос і дванадцять апостолів.

149
ГЛАВКА, банька – маленька глава, зазвичай розташована на шиї (порівн. маківка).

ГЛІПТОТЕКА (гр. – різьблений і сховище) – приміщення або спеціальна спору-

да для зберігання творів скульптури, коштовних каменів або виробів з них (порівн.
бібліотека, іконотека, пінакотека, лапідарій).

ГОТЕЛЬ – споруда з мебльованими кімнатами для тимчасового проживання людей,

які приїжджали до міста (порівн. отель).

ДЗВІНИЦЯ: 1) споруда у вигляді башти

Дзвіниця Івана Великого 1508 р.,
архітектор Бон Фрязіно заввишки
60 м. У XVII ст. дзвіницю
було надбудовано до висоти 81 м
або стінки з прорізами для розміщення
дзвонів (порівн. бефруа, гарізенда, гірлаи-
дина, кампаніла). Може бути окремою
будівлею або частиною християнського
храму, здіймаючись над його стінами або
нартексом. Д. у вигляді призматичної або
циліндричної башти зводилася одноярусною
або кількаярусною, кожний з ярусів мав
великі прорізи і зазвичай увінчувалася
пірамідальним дахом, шатром, шпилем або
маківкою. Д. у вигляді стінки з неоднаковими
за розмірами прорізами для підвішування
дзвонів різного тону, надбудована над
стіною храму, називалась “настінною”;
2) майданчик із дзвонами, огороджена пара-
петом чи балюстрадою верхня площадка на
споруді, де підвішено дзвони; 3) споруда
для підвішування дзвонів у вигляді масивної
стінки з прорізами відповідних розмірів.

ДЗЕРКАЛО: 1) оточене профільованою рамою поле плафона на стелі; 2) гори-

зонтальна частина дзеркального склепіння; 3) обрамована профільованою тягою
велика ділянка стіни; 4) поле дверної фільонки; 5) найбільша ділянка на чільному
боці печі, каміна; 6) поверхня значного за розмірами водоймища. Крім того, існує
Д. сцени – площина порталу грального майданчика для акторів.

ДИЯКОННИК, ризниця (гр. – слуга) – службове приміщення у вівтарній час-

тині християнської церкви, призначене для збереження одягу священнослужителів
та їх переодягання. Займало південну частину пастофорії, куди в православних
храмах провадили південні двері іконостаса.

КОКОШНИК (слов. – курка) – декоративного походження закомара у вигляді

завершення стінки, подібного до профільованої арки із заповненою площиною
та інколи загостреним верхом. Також може мати форму трикутника. Стрічки К.

150
 розташовувалися на стінах, зменшувалися
ярусами, оточуючи нижні частини наме-
тів, підбанників і барабанів. Зазвичай вико-
ристовувалася в архітектурі Московії XVI–
XVII ст. та у будівлях XIX ст., виконаних
у дусі російсько-візантійської та псевдо-
російскої стильових течій.

Кокошники церкви в селі Острів

Московської області, XVI ст.

КОЛЕГІЯ, колегіум (лат. – співдружність): 1) будівля навчального і релігійного

призначення з анфіладним або галерейним розплануванням внутрішніх приміщень.
Виникли в Європі XVI–XVIІ ст. з поширенням католицьких орденів, для зібрань
яких стали потрібними відповідні будівлі. В них, крім аула (просторий актовий зал),
існували бібліотеки, скрипторії.

КОЛЕДЖ (англ.) – споруда навчального закладу в Англії, призначена для

отримання вищої та середньої освіти. Подібна будівля у Франції – колеж;
2) гуртожиток при вищому навчальному закладі.

КОЛОНИ РОСТРАЛЬНІ – тріумфальні

колони, прикрашені рострами, тобто скульп-
турними зображеннями носів кораблів.
Вперше носи кораблів, переможених у битві
338 р. до н. е., прикрасили як трофеї трибуну
в Стародавньому Римі. Як правило, К.р.
ставляться окремо і споруджуються на честь
військових перемог як символ морської мо-
гутності держави.

Ростральні колони є невід’ємною частиною

ансамблю Стрілки Василівського острова
у Санкт-Петербурзі. Побудовані за проектом
Тома де Томона одночасно з будівлею Біржі
у 1805–1810 рр.

КОНСЕРВАТОРІЯ (італ. – збереження) – споруда навчального закладу, де

отримують вищу освіту музиканти. Відзначається специфічним розплануванням,
поєднанням класів для індивідуальних занять і залів для концертних виступів.

151
КОНСОЛЬ (фр. – підтримувати) – випущена зі стіни або вертикальної підпо-ри
частина балки або каменя, яка одним кінцем жорстко закріплена, а другим підтримує
балкон, вазу, скульптуру, карниз тощо (порівн. кронштейн).

КРЕМЛЬ (до XIV ст. – дитинець)

(давньорус.) – укріплений оборонними стіна-
ми центр у давньоруських містах (порівн.
цитадель), розташований на підвищенні.
Всередині К. знаходилися соборна площа з
храмами, палаци князів і палати бояр та інші
споруди.

Новгородський кремль. XV cт.

КРЕСТЕРІЯ – кам’яна огорожа над будівлею, прикрашена геральдичним і

рослинним орнаментом.

КРЕСЧЕНТ (англ.<лат. – дуга півмісяця) – фронт забудови, у плані напівкруглої

форми.

КРИВОЛІНІЙНИЙ МЕАНДР, “біжуча хвиля” – орнаментальний мотив у

різьбленні та розписах, виконаний у вигляді спрямованого в один бік і метрично
розташованого ряду спіралей.

КРИЛАС, крилос (давньорус.<гр.) – невеликий притвор, прируб збоку від

головного об’єму мурованої або дерев’яної храмової споруди.

КРИЛО – частина споруди, що далеко виступає за основну лінію фасаду і має ряди
вікон на поздовжніх боках (порівн. ризаліт). Два симетричні К. на флангах палацу
утворювали курдонер. Помилково називають К. окремо поставлений флігель біля
основної споруди.

КРИН (гр. – лілія) – орнамент у вигляді

трипелюсткової квітки лілії (крина). Ще у
Стародавньому Єгипті вважався символом
влади фараона, у часи середньовіччя зобра-
жався на державних тронах, коронах. При-
крашав герб королівської Франції, кількох
міст, зокрема Флоренції. Нанесення на зобра-
ження жіночих ликів трилопатевої пальмети
на зачісці символізувало непорочне зачаття.

КРИНОПОДІБНИЙ ХРЕСТ – докладніше див. хрест криноподібний.

152
 КРІПОВКА, розкріповка – незначний (не
більший за товщину стіни) вертикальний
виступ частини стіни, антаблемента чи
карниза. Як правило, площина цього виступу
паралельна стіні.

Куїнс-хаус в Гринвічі, архітектор І. Джонс

КРОКВИ – несучі бруси даху, що підтримують

покрівлю та визначають форму даху. Складаються
з кроквяних ніг, що внизу спираються на стіну або
мауерлат, а вгорі – на стійки. К. відрізняються як за
матеріалом (найпоширеніші дерев’яні), так і за своїми
системами (нахилені, висячі (без проміжних підпор),
розтяжні, підвісні, кружальні тощо). Крім них, серед
виконаних із заліза і дерева відомі:
• К. американські – металеві підвісні, де вертикальні
елементи працюють на стиск, а нахилені – на розтяг.
• К. англійські – металеві ферми, у яких нахилені елементи працюють на стиск, а
вертикальні – на розтяг.
• К. Делорма – аркова конструкція з коротких поставлених на ребро дощок.
Її розробив французький зодчий Ф. Делорм для перекриття просторих парад-
них залів.
• К. італійські – дерев’яні кроквяні ноги з’єднуються затяжкою і підтримуються
підкосами з упором у висячу бабку.
• К. німецькі – висячі, з перпендикулярними до кроквяної ноги підпірками із
нахиленими струнами.
• К. палладієві – дерев’яні висячі, крім двох кроквяних ніг складаються з двох ба-
бок, що з’єднують кінці проміжного ригеля. Були запропоновані зодчим А. Палла-
діо, за прізвищем якого отримали назву.
• К. системи Полонсо – висячі із затяжкою, що складаються з трьох частин,
з’єднаних під тупим кутом і підтримуваних підкосами і струнами. Назву отримали
за прізвищем автора інженера Полонсо.

КРОКІ (фр. – начерк): 1) виконане з натури від руки креслення споруди або
місцевості; 2) швидко виконаний малюнок з фіксацією основних особливостей
споруди.

КРОМ – давньоруська назва оборонної огорожі, укріплених стін.

КРОСБІЛДИНГ (англ. – хрещата будівля) – споруда з планом у формі хреста.

153
 КРУЖАЛО – тимчасове дерев’яне присто-
сування для влаштування арки чи склепіння.

КРЬОЙЦГАНГ (нім.) – клуатр з галереєю навколо двору біля монастирського

собору.

КУБОВАТА БАЗА – підніжжя колони або підпори у вигляді усіченого з чотирьох

боків піввала. Утворений так куб має грані з дугоподібним верхнім боком.

КУЛІСА (нім.<фр. – струменіти, протяг): 1) частина сцени за театральною

декорацією. Разом з розташованими над ними падугами К. створюють т. зв. одяг
сцени; 2) дерев’яні рами з декораціями, розташовані на сцені паралельно до рампи
на кількох сценічних планах, які закривають бічні частини приміщення і доповню-
ють загальне оформлення театральної дії; 3) паралельні групи дерев чи кущів
вздовж алей, що створюють багатопланову перспективу.

КУЛУАРИ (фр. – коридор): 1) просторі проходи й приміщення у громадських

будівлях перед залами для засідань, призначені для відпочинку і неофіційних
зустрічей; 2) вузький прохід чи потайні сходи у житловому будинку.

ПЛАФОН (фр. – плоска форма): 1) площинне поле декоративно обробленої

стелі, часто прикрашене розписом або ліпниною (порівн. дзеркало – 1, 2, софіт –
1). Існував ще у стародавні часи в Єгипті, Греції, згодом поширився в архітектурі
ренесансу, бароко і класицизму, коли живописні зображення виконували у техніках
гризайль, фрески, мозаїки тощо.

ПУТТІ (італ. – малятко) – скульптурні прикраси на стінах та інших частинах

будівлі у вигляді дитячих фігур (часто з крилами), які були особливо популярні у
ренесансному і бароковому мистецтві Європи.

РИЗАЛІТ (італ. – виступ) – частина

споруди, яка виступає за основну лінію
фасаду більше ніж на товщину стіни (що
дає можливість влаштування вікон і дверей
на бокових стінах), але меньше ніж за свою
загальну ширину (порівн. кріповка, крило).
Банкетінгхаус. 1619—1622 рр. Лондон. Високий
Ренесанс в Англії (характерний поширенням
палладіанської архітектури 1625–1665 рр.).
Архітектор Ініго Джонс (1573–1652 рр.),
палкий прихильник ідей Палладіо

154
 ХРЕСТ КРИНОПОДІБНИЙ – подібний до Х. грецького,
але кожне рамено тут замінено трипелюстковою квіткою
лілії (крином), яку з давніх давен вважали символом влади.

ШАТО (фр.) – французький замок,

що в ХV–ХVІ ст. почав втрачати
оборонні функції і набув представ-
ницького характеру палацу. Розташо-
ваний на майданчику, оточеному
заповненим водою ровом, за відкри-
тим двором типу еспланади, серед
великого парку. Фасади пишно деко-
ровані, високі дахи із стрункими дима-
рями, великі вікна, а не вузькі амб-
разури в стінах.

Замок Шамбор. Луара (початок

будівництва – 1519 р., почергово
керували будівництвом французькі
майстри Жак і Дені Сурдо, Пьєр Нево,
на прізвисько “Трінко”).
Загальний вигляд, план

ШЕЛИГА, шалига: 1) вершина арки; 2) лінія, що з’єднує верхні частини склепін-

ня; 3) безперервна лінія замкових каменів.

155
 АРХІТЕКТУРА
БАРОКО І КЛАСИЦИЗМУ

Архітектура Італії XVII–XVIII ст.

Бальдассаре Лонгена.
Церква Санта Марія делла Салюте у Венеції

Особливе місце в європейській культурі кінця ХVI–XVIII ст. належить архітектурі бароко
(італ. – дивний, вибагливий, химерний).

Розрізняють:
раннє бароко (кінець ХVI – перша третина XVII ст.);

зріле бароко (30-ті рр. ХVIІ – кінець XVIII ст., у деяких країнах – до середини XVIII ст. ).

Стиль бароко характеризується:

• парадністю, декоративністю та пишністю;
• ускладненістю планування;
• синтезом мистецтв – поєднанням в єдиному ідейно-художньому задумі різних видів
мистецтва;
• розкішшю інтер’єрів;
• переважанням пластичних ліній та поверхонь;
• контрастністю, напруженістю, ілюзорністю, динамічністю образів.

156
ВУШКО НАЛИЧНИКА – декоративний елемент, яким акцентовано верхній
(інколи нижній) кут обрамлення віконного чи дверного прорізу, що виконується у
вигляді прямокутного або фігурного розширення.

ВУШКО З СЕРЕЖКАМИ, де В. у нижній частині доповнено трикутним

елементом.

ГЕЛІКОІДАЛЬНІ ФОРМИ (гр. – витий) – кручені форми вертикальних і

горизонтальних пластичних елементів: колон, пілястр, шнурів тощо.

ДИМІНУЦІЯ (лат. – пониження) – про-

порційне зменшення всіх частин композиції
художнього твору, навмисне зменшення
масштабу. За принципами Д. твориться
літота.

Парадні сходи Скала Реджа у Ватикані, зодчий

і скульптор Лоренцо Берніні, 1666 р. Знизу вони
здаються набагато довшими, ніж є насправді,
тому що догори звужуються, колони стають
меншими за розміром, а проміжки між ними
тіснішають. Коли на верхньому майданчику
сходів з’являється Папа Римський, його фігура
завдяки удаваній перспективі здається знизу
дуже величною

ІКОНОСТАС, іконостав
(гр. – образ і місце): 1) пере-
городка з іконами, яка відокрем-
лює вівтарну частину право-
славної церкви від молитов-
ного залу, своєрідний портик
віма. Символізує межу між
небом і землею, оскільки вів-
тарна частина вважається пам’ят-
кою Христу, конха – небосхи-
лом, амвон – каменем перед
гробницею Ісуса; 2) кіот в
інтер’єрі церкви, який примикає
до стовпа або простінка.

157
КОЛОНА (фр.< лат. – стовп) – у всесвітній історії архітектури спостерігались
різні за формою К.: геометрично правильні у вигляді циліндрів або багатогранних
призм фусти з простими капітелями або збагаченими пластичними елементами,
а також “зображальні”, що повторювали мотиви рослинного світу. Поряд
з поширеними, т. зв. класичними – тосканськими, доричними, іонічними,
коринфськими, композитними – за характером побудови і призначенням
розрізняють: К. вотивні, К. впалі, К. канделябрні, балюстрадні, К. муфтіровані,
К. приставні (див. докл.).

КОЛОНИ ВПАЛІ – напівколони, які втоплені у вузькі

вертикальні ніші і не виступають за поверхню стіни.
Суперечать функції К. як вільно поставленої підпори,
але створюють напружену гру світлотіні. Популярні в
стилі бароко та інших стильових напрямах.

КОЛОНИ КАНДЕЛЯБРНІ, балюстрадні – мають різні розміри у перетині та

багато орнаментовану нижню частину фуста.

КОЛОНИ КРУЧЕНІ – із спіралеподібними

фустами. Атектонічність, деструктивність їх форми
приваблювали візантійських і готичних зодчих, а
також архітекторів бароко для підкреслення нема-
теріальності маси. Цю рису також підкреслювала
інкрустація фуста різнокольоровою мозаїкою.

КОМПАРТИМЕНТ (фр.< лат. – сполучати): 1) архітектурно виділена частина

споруди під одним перекриттям або з’єднаних наскрізними проходами, яка
вирізняється зовні ризалітом, крилом та іншими засобами; 2) крупний повторний
елемент композиції, наприклад, кутова чарунка хрестово-купольного храму.

КОМПЛЕКС (лат. – складний, зв’язок) – група споруд одного функціонального

призначення.

158
 КІВОРІЙ (гр. – бобовий стручок): 1) дарохра-
нильниця під вівтарною сінню у храмі, що сим-
волізувала місце погребіння Христа і Ковчег
Завіту; 2) балдахін на чотирьох колонах над
престолом у християнській церкві, влашто-
ваний над вівтарем або царським місцем.

Ківорій (1624–1633 рр., архітектор Берніні)

та кафедра (1657–1666 рр.) у соборі Св. Петра
в Римі

ПІЛЯСТРА ВИТА, п. кручена – прямокутний у розрізі, плоский виступ у стіні з

базою знизу, основною частиною та капітеллю певного ордера вгорі з канелюрами,
валиками або гірляндами на стовбурі, які, розташовані діагонально, створюють
зоровий ефект спірального руху.

ПІЛЯСТРА ПУЧКОВА – складний виступ

стіни у вигляді низки пілястр. Зазвичай
виконували три П. у два шари, при цьому дві
задні виступали з-за передньої.

СКАЛА (італ., рос.) – назва сходів в італійській архітектурі.

ФРОНТОН ЛУЧКОВИЙ – верхня частина

фасаду над карнизом споруди, порталу,
виконана у вигляді невеликої площини,
обмеженої дугоподібним профільованим за-
вершенням над горизонтальним карнизом.

Портал з лучковим фронтоном

і розірваним архітравом

159
 ФРОНТОН ПЕРЕРВАНИЙ, напівфрон-
тон – верхня частина фасаду над карнизом
споруди, порталу, виконана у вигляді
невеликої площини, дві крайні частини
в середині перервані тільки відсутністю
частини горизонтального карниза.

Санті Вінчензо, архітектор Мартіно Лонгі

ФРОНТОН РОЗІРВАНИЙ, “вигризений” – верхня частина фасаду над карнизом

споруди, порталу, виконана у вигляді тільки двох крайніх частин, залишків від
трикутного чи лучкового. Виконується для досягнення декоративного ефекту.

160
 АРХІТЕКТУРА
БАРОКО І КЛАСИЦИЗМУ

Формування класицизму
в провідних країнах Європи
у середині XVII – на початку ХІХ ст.

Застава Ла Віллетт у Парижі,

1785–1789 рр.

АРХІТЕКТУРА ФРАНЦІЇ ХVІІ СТ. (БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ)

Класицизм – стиль у європейському мистецтві та архітектурі в XVII – поч. XIX ст., що

характеризується наслідуванням форм античного мистецтва та архітектури як ідеального
естетичного еталона. Водночас класицизм розвивав естетику Ренесансу.

Концепція класицизму полягала у сприйнятті краси як об’єктивної властивості природи, яка

не залежить від особистого смаку людини. За такої умови красу можливо осягнути законами
розуму, а в архітектурі – опанувати засобами математики та геометрії. Саме такий канон краси
було визначено в епоху античності, яка стала головним джерелом натхнення архітекторів-
класицистів. Вивчаючи спадщину античності, вони визначили закони архітектурної краси і
суворо їх дотримувались.

В архітектурі стиль класицизм характеризується грандіозністю містобудівних та паркових

ансамблів, монументальністю ордерних форм, чіткими та стриманими композиціями,
врівноваженими геометричними об’ємами, логічним симетричним розплануванням. Стильові
риси класицизму проявились в оздобленні інтер’єрів, художніх тканинах, одязі тощо. У цілісних
художніх композиціях і ансамблях існував певний синтез мистецтв, провідну роль у якому
відігравала архітектура. Вона не лише створювала середовище для інших видів мистецтва, а й
організовувала їх у складну ансамблеву єдність.

161
ЕРМІТАЖ (фр. – притулок відлюдника) – паркова будівля, що символізувала
усамітнене житло і призначалась для вузького кола гостей. Характеризувався
витонченістю форм і вишуканістю оздоблення, переважно розміщувався у глибині
парку, на штучних островах, у гаях, малолюдних місцях. У 2-й пол. XVII ст.
стає елементом французьких регулярних садів. В пейзажних парках Е. робили
житлом садівника, якого одягали в руб’я відлюдника, що мало надавати таємничої
романтичності середовищу.
У Петербурзі Е. – споруда, зведена поруч із Зимовим палацом для збереження
царських художніх колекцій. Згодом він був значно розширений, доповнений
новими спорудами, а ще пізніше його відкрили для публіки і перетворили на один з
найбільших і найкращих музеїв світу.

ЕСПЛАНАДА (фр.<ісп.): 1) незабудований простір між фортецею і цивільни-

ми спорудами. Забезпечував вільний обстріл території, утруднював ворожі атаки
і запобігав можливим пожежам; 2) широка вулиця з алеями і скверами, засадженими
деревами й кущами; 3) площа або майдан перед великою спорудою, збагачені
партерною зеленню, фонтанами, скульптурами.

ЗАБУДОВА – сукупність споруд на певній території. Прийнято розрізняти залежно

від функціонального призначення, характеру ділянок, орієнтації, розпланування,
дати створення будівель: житлову і виробничу, малоповерхову, багатоповерхову і
змішану, квартальну і вільну, рядкову і периметральну, історичну і традиційну,
регулярну і іррегулярну, меридіональну і широтну, суцільну і садибну тощо.

ЗАВИТОК, закруток – орнаментальний мотив у вигляді спіралі.

ЗАЇЖДЖИЙ ДВІР – комплекс будівель готельного типу на дорозі або околиці

міста. Крім споруд для житла, кухні передбачались службові й господарські будівлі
для коней, фуражу тощо.

ЗАЇЗД – споруда для приїжджих.

КОЛОНИ МУФТІРОВАНІ – з фустами, циліндричні

об’єми яких збагачені муфтами у вигляді призматичних
або циліндричних кам’яних блоків або такої ж форми
дерев’яними брусами.

Фрагмент Будинку директора з ансамблю королівських

солеварен у північно-східній Франції, поблизу від Безансона,
у містечку Арк-е-Сенан (Arc-et-Senans). Солеварні у ньому
з’явились у 1771–1779 рр. як втілення лише малої частини
грандіозного задуму архітектора Клода Ніколя Леду –
“ідеального міста”, яке так і не було збудоване внаслідок
революції

162
КОНЬКОВИЙ ГУРТ – оформлення гребня даху профільованим чи декоративним
залізом.

КУРДОНЕР (фр. – двір честі) – парадний напіврозкритий двір перед входом до

споруди, утворений головним корпусом і боковими крилами, ризалітами або флігелями.
Призначений для сановних гостей, зазвичай відділявся від вулиці наскрізною огорожею
з воротами. В середині К. часто влаштовували фонтан або встановлювали пам’ятник,
обеліск. Своєї класичної форми набув в архітектурі Франції ХVII–ХVIII ст.

КУРТИНА (фр. – завіса): 1) частина оборонної стіни або земляного валу між
баштами чи бастіонами; 2) ділянка саду чи компактна відокремлена група одно-
рідних дерев або кущів, що знаходиться у змішаному зеленому масиві; 3) квітковий
газон, обкладений дерном або обрамлений підстриженими кущами та деревами;
4) прямокутна в плані група кварталів, яка обмежується з боків узвозами до річки.

КЮВЕТ, кюнет (фр. – чан): 1) заповнений водою рів чи канава перед фортеч-
ною стіною; 2) водовідвідна канава, влаштована вздовж упорядкованого шляху
або залізничного полотна.

РЕЗИДЕНЦІЯ (лат. – перебуваю) – добре

захищена і репрезентативна споруда прав-
лячої особи, пізніше величний палац або
архітектурний ансамбль, палацово-парковий
комплекс.
Комплекс королівської резиденції у Версалі,
архітектор Луї Лево, 1661–1668 рр. – центральне
ядро величезного палацово-паркового комплексу,
який будувався майже 130 років

ТРІАНОН (фр.): 1) комплекс з розташованих поруч трьох будівель, згрупованих

навколо курдонера; 2) споруда з трьома рівноцінними фасадами. Могла мати
П-подібний план або відповідні кріповки на фасаді. Характерна для французької
архітектури ХVІІ–ХVІІІ ст.

Малий Тріанон – невеликий палац, що входить до пало-

цового комплексу Версаля. Побудований у 1762–1768 рр.
Анж-Жаком Габріелем за наказом Людовіка XV для його
фаворитки маркізи де Помпадур. Фасад, план

163
 АРХІТЕКТУРА ФРАНЦІЇ ХVІІІ СТ. (РОКОКО)

Рококо (фр.) – художній стиль, який виник у першій пол. ХVІІІ ст. у Франції і
розвинувся в мистецтві європейських країн у сер. ХVІІІ ст. Р. – стиль камерного
характеру, для якого характерні витонченість і граціозність. Живопис, скульптура і
декоративно-ужиткове мистецтво Р. стають елементами вишуканого декоративного
інтер’єра, в якому примхливість орнаментальних форм поєднується із делікатністю
ніжних блідих кольорів (отель Субіз у Парижі – архітектори Деламер і Ж. Боффран,
художник Ф. Буше, скульптор Ж. Лемуан). Твори декоративно-ужиткового
мистецтва (різьблення, розписані та інкрустовані меблі) авторства Ж. Каффієрі.

МОНПЛЕЗІР (фр. – моя втіха) – розважальний павільйон у заміському парку.

Виник в архітектурі Франції XVIII ст., зводився також в інших країнах.

МУШЕЛЬ (нім.<лат. – мошка) – пластичний мотив для оформлення розписів у

вигляді прикрашеної черепашки (рокайль) у стилі рококо.

РОКАЙЛЬ (фр. – черепашка) – аси-

Інтер’єр отеля в стилі рококо.
Габріель Жермен Боффран
метричний примхливий орнамент зі стилі-
зованих черепашок і закруток, оздоблених
бахромою. Характерний для стильового
напряму рококо. Превалюють S-подібні
дужки, завершені листочками і комами,
які подвоюються і розщепляються, оконту-
рюються хвилястими відростками у виг-
ляді гребенів півня. Зустрічаються в’юнкі
гілки з трояндами й листочками діаго-
нального переплетення з крупними прос-
вітами, ребристі завитки, розгалужені і
сплетені пагони. Р. широко вживався у
декоративному оформленні палаців, отелів,
паркових павільйонів, гротів, брам.

РОЛЬВЕРК (нім. – ролик) – орнамент картуша у вигляді паперових зовнішніх

країв, які зігнуті, надрізані, згорнуті у сувої. Іноді доповнений надрізами і прорізами
із зображеннями архітектурних елементів, коронами, гірляндами, квітами тощо.

164
 АРХІТЕКТУРА ФРАНЦІЇ ПОЧАТКУ ХІХ СТ. (АМПІР)
АРХІТЕКТУРА АНГЛІЇ, ГОЛЛАНДІЇ, БЕЛЬГІЇ, НІМЕЧЧИНИ І АВСТРІЇ
ХVІІ – ПОЧАТКУ ХІХ СТ.

Ампір (фр. – імперія) – стильовий напрям в архітектурі і мистецтві початку

ХІХ ст. А. розвинувся в руслі попереднього стилю класицизму і фактично завершив
його еволюцію. А. виник у Франції наприкінці ХVІІІ ст., особливого розвитку набув в
епоху імперії Наполеона І. Твори А. були орієнтовані на зразки античного мистецтва,
зокрема, імператорського Риму, звідки запозичувалися монументальні портики
доричного і тосканського ордерів, скульптурний декор. Широко застосовувалися
давньоєгипетські архітектурні і скульптурні мотиви, наприклад, масивні геометричні
об’єми, орнамент, стилізовані сфінкси. У 1-й третині ХІХ ст. ознаки А. спостерігаються
в архітектурі Англії, Німеччини, Італії, Росії, де набувають певної самобутності,
притаманної національному мистецтву цих країн.

АЛЬКОВ (ісп. – маленька кімната) –

заглиблення у спальні у вигляді ніші для
ліжка або частина кімнати для сну, відділена
завісою, колонами, аркою. Виникає під
впливом іспанської архітектури у роман-
ській період, коли грубі стіни давали змогу
зробити відповідне заглиблення для ліжка
або сходів. Особливо пишно оздоблювали
А. у XVIIІ ст.; у Франції А. поступово
перетворився на будуари.

“БИЧАЧЕ ОКО”, окулус (лат.) – вікно витягнутої форми із загостреними кутами.

Нагадує за своєю формою бичаче око, за що й отримало відповідну назву. Поряд
з горизонтальним інколи мало і вертикальне розміщення форм. Як горищне вікно
часто застосовувалося у спорудах європейського Середньовіччя. Пізніше в стилях
бароко, класицизм, рококо влаштовувалось над вхідними дверима для кращого
освітлення тамбура, вестибуля, а також на аттиках, мансардах і навіть в падугах
парадних приміщень (наприклад, аванзал з “бичачим оком” у Версалі).

ГАУПТВАХТА (нім. – головна сторожа) – караульне приміщення, військова

будівля для вартових з арештантською камерою. У XVIII–ХІХ ст. Г. стали
приналежністю палацових резиденцій (порівн. кордегардія).

165
ГЕРАЛЬДИЧНІ ФОРМИ (лат.) – зображення гербів, символіка пластичних
вирішень. Докладніше див. картуш, щит.

ГОСТИНИЙ ДВІР – торговельні ряди з крамницями навколо внутрішнього

подвір’я. Спочатку вони зводилися у вигляді замкненої площі, у бік якої звертались
крамниці, прибудовані до оборонної стіни, кути якої завершували баштами. Нерідко
двоярусні торговельні й складські приміщення об’єднувалися галереями. Інколи Г.д.
поєднували з ратушею і магістратом. Згодом, з ХVIII ст., будівля стала самостій-
ною, розташованою посеред спеціальної площі, на яку виходила зовнішніми ко-
лонними чи арковими галереями, а складські приміщення оточували замкнений двір.

ҐРАТИ – огорожа з переплетених металевих

кованих прутів (рідко з дерева або каменю)
для вікон, дверей, брам, камінів. Кожна
художня епоха і стильовий період змінювали
характер художнього оформлення Ґ. Виріз-
няють т. зв. кубові (копитчасті) – виконані з
хвилястих круглих прутів, рапорт орнамента
якої близький до вертикального ромба із
заокругленими боковими і загостреними
знизу й вгорі кутами.

ГРЕБІНЬ, верх (укр.): 1) горизонтальне ребро згори даху, утворене перетином

схилів; 2) прикраса даху у вигляді решітки або високої кам’яної стінки над
покрівлею; 3) верхній майданчик на греблі, дамбі; 4) декоративне завершення
прямокутного вікна клинчастою перемичкою, камені якої виступають один з-під
іншого. Зустрічається в архітектурі ампіра; 5) верхня лінія перетину поверхонь
бруствера або гласісу у фортифікаційній споруді. Для неї також вживається тер-
мін – крона бруствера. Крім того, існує Ґ. наличника – завершення кута наличника
у вигляді увігнутого схилу розірваного фронтону.

ДЕСЮДЕПОРТ, супрапорт (фр. – над дверима) – живописна або рельєфна

вставка над дверним прорізом, яка мала відповідне вирішення і узгоджувалась з
оформленням інтер’єру, надаючи йому урочистого і монументального вигляду.
Широко вживалася у декоративному оздобленні парадних приміщень у європейській
архітектурі, починаючи з XVII ст. Найвитонченішими Д. стають у стилі рококо – у
складному форматі, облямовані позолоченими рельєфними рокайлями, всередині
яких поміщалися картини видатних митців або дзеркала. У період класицизму
набули форми прямокутника або люнета, за розміром відповідали ширині прорізу.

ДЕТАЛЬ (фр. – подробиця) – елемент композиції, який, на відміну від стихій-

ного фрагмента, є результатом свідомого компонента, що має самостійне значення,
часто завершену форму (ордер, кронштейн, барельєф на постаменті пам’ятника
тощо). Д. є одним із засобів формоутворення художнього твору, спрямованого на
досягнення гармонії між елементами, їх акцентуванні у загальній композиції.

166
ЕРЕНГОФ (нім.) – великий двір перед палацом в Німеччині. Виник в період
панування стилю бароко (порівн. курдонер).

ЕРКЕР (нім. – ліхтар) – частина споруди,

що здіймається над першим поверхом і
виступає за межі основного об’єму у вигляді
напівкруглого, трикутного або чотирикутно-
го у плані заскленого балкону. Часто скла-
дається з кількох поверхів, збільшуючи
корисну площу приміщень, поліпшуючи
інсоляцію (порівн. алькер, викуш).
Будинки з еркерами. Інсбрук, Австрія

КОТЕДЖ (англ. – селянська будівля) – індивідуальний житловий будинок в Англії,

який виник на зламі ХVІ–ХVII ст. Згодом був поширений в скандинавських та інших
країнах, де являв собою одноквартирний будинок на невеликій, але впорядкованій
земельній ділянці. Зазвичай кімнати розташовані у різних рівнях та з’єднуються
внутрішніми сходами (спальня та приміщення для відпочинку на другому поверсі,
вітальня, їдальня, кухня та ін. – на першому).

ЛАНКА – гратчастий проміжок металевої огорожі.

ЛАНЦЮГ З РУСТІВ, стовп з рустів – пілястра або лопатка, складена з прямокутних

рустів.

МАНСАРДА (фр.) – горищне при-

міщення для житла та інших функцій,
яке знаходиться під високим, крутим із
зламом дахом. Вікна влаштовувалися над
головним карнизом. Назва походить від
прізвища французького зодчого Франсуа
Мансара, який перший застосував М. у
своїх будівлях.

167
 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Безродный П.П. Архитектурные термины: Краткий русско-украинский словарь. –

К., 1993. – 272 с.
2. Декоративно-ужиткове мистецтво: Словник / Я.П. Запаско та ін.: В 2 т. – Львів:
Афіша, 2000. – Т. 1. – 364 с., - 316 іл. – Т. 2. – 400 с., – 279 іл.
3. Клименюк Т., Мацкевий Л., Ковальчук Х. Історія архітектури і містобудування.
Зошит 1. Зародження будівельного мистецтва у добу первісного суспільства. –
Львів.: Нац. ун-т “Львівська політехніка”, 2001. – 26 с.
4. Ліндсей Дж. Коротка історія культури: Від доісторичних часів до доби Відроджен-
ня: В 2 т. – К., 1995. – Т. 1. – 235 с. – Т. 2. – 254 с.
5. Никало С.А. Мистецтвознавство: Короткий тлумачний словник. – К.: Либідь,
1999. – 208 с. (укр. і рос. мовами).
6. Словарь архитектурно-реставрационных терминов / Под общ. ред. И.А. Игнаткина. –
К., 1990. – 147 с.
7. Тимофієнко В.І. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. – К.: Вид-
во Інституту проблем сучасного мистецтва. – Головкиївархітектура, 2002. – 360 с.
8. Wilfried Koch. Style w architekturze, arcydzieła budownictwa europejskiego od antyku
po czasy współczesne. – Warszawa: Wydania polskiego Bertelsmann Publishing,
1996. – 528 s.

168
 ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
А Аподитéрій 69
Абáка 44 Аподерій 69
Абатство 88 Аппаротор 102
Абрис 88 Апсида 73, 88
Абсида 73, 88 Апсида 73
Агорá 26 Апсидіола 92
Адітон 32 Арабеска 79
Айвáн 22 Арена 67
Айван 22, 79 Ареостиль 34
Акáнт 49 Арка 64
Аканф 49 Арка аравійська 80
Акведук 66 А. багатолопатева 80
Акрóполь 26 А. ввігнута 80
Акротéрій 50 А. діагональна 102
Акс 132 А. кільоподібна 80
Ала 61 А. мавританська 80
Алеро 149 А. ордерна 133
Алея сфінксів 15 А. ордерна по колона 133
Алікатадос 149 А. перспективна 89
Аліньєменти 149 А. підковоподібна 80
Аліньман 8 А. підпружна 64, 89
Алфіс 79 А. повзуча 102
Альвеоли 45 А. попружна 89
Алькер 102 А. портьєрна 80
Альков 165 А. розвантажувальна 89
Альмарія 88 А. стрілчаста 102
Альтанка 149 А. ступінчаста 89
Амбразура 132 А. трилопатева 81
Амвон 74 А. тріумфáльна 57
Ампір 165 А. щокова 102
Амфіантовий храм 31 Аркáда 65
Амфіпрóстиль 32 А. ордерна 133
Амфітеáтр 67 А. по колонах 133
Аназа 79 Аркатура 74, 88
Аналемма 55 Аркатурний пояс 74
Андрóн 29, 61 А. фриз 74
Аннезі 11 Аркбутан 88, 102
Аннулі 45 Аркосолій 74
Áнт 31 Архівольт 64
Анти 31 Архітектурні обломи 39, 40
Антаблемéнт 44 Архітектурні ордери 41
Антефікс 50 Архітрав 44
Антовий храм 31 Астрагал 39
Антестатюр 132 Астілярний ордер 133
Антревольт 132 Атлáнт 33
Анфілада 16, 132 Атріум 61
Ападана 21 Атрій 61
Аппаротор 102 Аттик 65

169
Аттиковий поверх 133 Бруствер 138
А. пояс 134 “Будинок кельтемінар” 11
А. ярус 134 Булевтерій 53
Ауле 134 Бурса 104
Афіш 79
В
Вал 39, 91
Б Валганг 138
Баб 81 Валик 39
База 46 Вал четвертний 32
Базиліка 72 Вальма 74
Бальнеум 69 Вальмова покрівля 74
Балюстра 47 Варниця 104
Балюстрада 134 Веларій 61
Балясина 134 Веларіум 61
Банкет 138 Вежа 104
Банька 150 Великий ордер 138
Баптистерій 73 Верх 166
Барабан 67, 77, 135 Вестверк 91
Б. глухий 135 Вестибуль 61
Б. світловий 135 Викруження 40
Б. сліпий 135 Викружка 39
Барбакан 103 Викуш 104
Барельєф 15 Винос 44
Бароко 156 Виносна плита 44
Бастея 135 Висячі сади 20
Бастилія 136 Віадук 67
Бастіон 136 Вівтар 56, 105
Бастіонний фронт 136 Вівтарна перегородка 105
Бафланк 89 Відродження 148
Башта 90 Вікно “колесо” 105
Б. водозвідні 90 В. “роза” 105
Б. водорозбірні 90 В. флорентійське 138, 139
Б. надбрамні 90 В. фронтонне 139
Б. таємницькі 90 В. “хрестоцвіті” 139
Б. фортечні 90 В. чотирилистник 139
Белфорт 103 Вілла 62, 139
Бельведер 137 Віма 73, 140
Бельетаж 137 Вімперг 106
Бема 73 Вінок капел 91
Бетон 59 Віньєтка 140
Бефруа 103 Вітраж 106
“Бичаче око” 165 Волюта 47
“Біжуча хвиля” 152 Ворота 140
Біма 73 Вушко наличника 157
Біт-хілані 19 В. з сережками 157
Біфорій 91 Г
Бойовий хід 137 Галерéя 24, 92
Борствер 138 Г. висяча 92
Босаж 137 Г. голландська 92

170
 Г. довга 92 Гусьок 40
“Г. королів” 107 Гутти 50
Г. крита 92
Г. підземна 92 Д
Ганок 92 Данскер 110
Ґаргулья 107 Деамбулаторій 93
Гарделло 107 Декастиль 34
Гарем 81 Декуманус 60
Гауптвахта 165 Дентикули 49
Гейсон 50 Десюдепорт 166
Гейзон 50 Деталь 166
Гекатомпедон 31 Двоколонний в антах храм 34
Гексастильний периптер 34 Дзвіниця 150
Гелікоідальні форми 157 Дзеркало 150
Геральдичні форми 166 Диліт 9
Герса 108 Диптер 32
Гібелліни 108 Димінуція 157
Гібельхауз 108 Дияконник 150
Гімназія 149 Діадсома 55
Гімнасій 52 Діазома 55
Гінекей 29 Діафрагма 110
Гіпертірон 140 Діастиль 34
Гіподром 52 Додекастиль 34
Гіпостиль 16 Дольмéн 9
Гіпостильний зал 16 Домус 62
Гіпотрахелій 44 Донжон 93
Гіпподамова система 55 Доричний óрдер 43
Гіппопод 109 Дорзале 93
Гірландина 140 Дорміторій 94
Гірлянда 141 Дорсаль 93
Глава 149 Дортуар 94
Главка 150 Дрóмос 24
Гліптотека 150 Друге світло 141
Гліф 109
Горельєф 56 Е
Горжа 141 Евстиль 34
Госпіція 109 Евольвента 141
Гостиний двір 166 Едикула 60
Готель 150 Ек 63
Готика 101 Еклесіастерій 53
Гофри 81 Ексéдра 36
Ґрати 166 Екус 63
Град 92 Ельзаський будинок 94
Гриф 109 Ембат 41
Грифон 109 Емпора 111
Гребінь 166 Ентáзис 45
Гробниця 13 Еперон 111
Грот 141 Епіграфічний орнамент 81
Гурдиція 110 Еренгоф 167
Гурт 110 Еркер 167

171
Ермітаж 162 Іслам 82
Еспланада 162 Ісламі 82
Ехін 44
К
Є Каблучóк 40
Євстиль 34 Кабошан 111
Євтинтерія 37 Кавеа 62
Єгипетський ордер 17 Кала 82
Калат 82
З Кальдарій 69
Забудова 162 Кам’яниця 112
Завиток 162 Кампаніла 142
Заїжджий двір 162 Канелюри 45
Заїзд 162 Канопа 58
Закомара 95 Капела 142
Закруток 162 Капітéль 44
Замóк 64 Каплиця 143
Замковий камінь 64 Караван-сарай 82
Запалубка 111 Кардо 60
Заплічник 95 Каріатида 28
Запліччя 95 Карниз 44
Затин 111 Картибул 62
Захаб 95 Картуш 143
Захристія 111 Касета 143
Заупокійний храм 14 Каскад 143
Землянка 10 Каскадні ставки 143
Зіарат-хана 82 Катакомба 74
Зікурат 19 Катедра 143
Зіярат-хана 82 Кафедра 143
Зофор 47 Кафедрал 144
Зоофор 47 Квадр 36
Зруб 11 Квадрига 56
Зубці 111 Квадрифолій 144
Зубчики 49 Квартал 112
Зулла 80 Кебла 82
Келія 96
І Кенотаф 13
Іконостав 157 Кенотарій 13
Іконостас 157 Кесóни 70
Імплювій 61 Кивот 144
Імпóст 64 Кібла 82
Інсула 63 Ківóрій 73, 159
Інтрадос 142 Кіот 144
Інтер’єр 69 Класицизм 151
Інтерколумній 34 Клеристорій 112
Інцерт 51 Клірос 96
Інфлекція 142 Клостер 115
Іóніки 47 Клуатр 96
Іонічний óрдер 46 Ключ 64, 114
Іподром 52 Кожух 95

172
Кокошник 150 Кройсганг 96
Колегіум 151 Крокви 153
Колегія 151 Крокі 153
Коледж 151 Кром 153
Колесо 112 Кромлех 9
Колóна 44, 158 Кросбілдинг 153
Колони впалі 158 Кругла скульптура 27
К. балюстрадні 158 Кружало 154
К. канделябрні 158 Крьойцганг 154
К. кручені 113, 158 Ксіст 52
К. муфтіровані 162 Ксіста 52
К. приставні 113 Кубікула 62
К. ростральні 151 Кублах 82
К. службові 113 Кубовата база 154
К. спаровані 113 Купол 70
Колонáда 33 Курватура 35
Курган 24
Колосальний ордер 138
Курдонер 163
Компартимент 158
Курос 27
Комплекс 158
Куртина 163
Комплювій 61
Куліса 154
Комплювіум 61
Кулуари 154
Композитний ордер 49 Кьостро 96
Консерваторія 151 Кювет 163
Консоль 152 Кюнет 163
Контрлієрни 113
Контрфорс 113 Л
Кóнха 73 Лаконік 69
Коньковий гурт 163 Ламасу 16
Костел 114 Лиштва 75
Кора 27 Лізена 75
Карабель 73 Лісена 75
Коринфський ордер 48 Логейон 55
Корія 27 Локулі 74
Костьол 114 Ланка 167
Котедж 167 Ланцюг з рустів 167
Краб 114 Лієрна 115
Краплі 50 Лотаринзький будинок 96
Крепіда 58
Крепідома 58 М
Кремль 152 Мавзолей 56
Крестерія 152 Мавсолей 56
Кресчент 152 Магістрат 115
Криволінійний меандр 152 Мансарда 167
Крилас 152 Мартірій 74
Крило 61, 152 Мартіріум 74
Крилос 152 Мартірон 74
Крин 152 Масверк 115
Криноподібний хрест 152 Мастаба 13
Крипта 74 Машикулі 116
Кріповка 153 Мацеллум 67

173
Маяк 38 Ойкос 29
Меандр 24 Окова 75
Мегаліти 8 Октагон 37
Мéгарон 28 Октогон 37
Медресе 82 Октастиль 34
Менгíр 8 Октостиль 34
Мерлони 97 Окулус 165
Мета 52 Оленний камінь 8
Метóпа 42 Олтар 56
Мечеть 83 Опейон 69
М. айванн 83, 84 Опістодóм 32
М. колонна 83 Ордер 40
М. купольна 84 Ордерна аркада 133
Мімбар 84 Ортостат 36
Мінарет 85 Орфостат 36
Мінбар 84 Орхестра 53
Міхраб 86
Модуль 41 П
Модульйон 49 Палас 97
Монастир 116 Палац 118
Монплезір 164 Палаццо 144
Моноптер 33 Палестра 52
Мукарнат 86 Паломницька церква 118
Мукарни 86 Пальмéта 20
Мур 116 Пандус 14
Мурування 117 Пантеон 70
Мутул 50 Параскеній 55
Мушель 164 Парастаза 28
Пароди 55
Н Парцеля 118
Нава 73 Парта 42
Накат 11 Парус 77
Наличник 66 Пастада 29
Наос 31 Пастадний будинок 29
Напівземлянка 10 Патіо 145
Напівколона 70 Паціо 145
Напівфронтон 160 Пентастиль 35
Нартекс 73 Передграддя 118
Нататій 69 Перехрестя 120
Некрополь 13 Периакт 55
Нервюра 117 Периптер 32
Неф 73 Перистиль 16
Німфей 67 Перистильний двір 16
Ніша 75 Перистильний будинок 29
О П’єдестáл 46
Обелíск 14 Пікностиль 34
Облóми архітектурні 38 Пілóн 15
Ови 47 Пілястр 75
Одейон 54 Пілястра 75
Ожива 117 П. вита 159

174
 П. канелірована 66 Путті 154
П. кручена 159 “Пучок колон” 119
П. пучкова 159 Пфальц 97
П. фільончаста 66 П’ята 64
Пінакотéка 27
Піраміда 14 Р
Піргос 27 Рабдоси 45
Пірон 36 Ратуша 97
Піхностиль 34 Ребро склепіння 98
Платейя 48 Резиденція 163
Плафон 154 Регула 50
Плінфа 77 Рейтор 119
Плінт 39 Рельєф 15
Пóдій 59 Ремінціі 45
Пóдіум 59 Ренесанс 131
Поличка 39 Ретікулат 51
Полувал 39 Рефекторій 120
Порізка 40 Рефугіум 120
Портал 58 “Риб’ячий пузир” 120
П. перспективний 97 Ригола 50
Портик 70 Ризаліт 154
П. в антах 70 Ризниця 150
П. пілястровий 70 Римський театр 65
Посад 119 Рів 136
Пояс 39 “Роза” 120
Поясок 39
Розетка 145
Пресбітерій 72
Розкріповка 153
Преторій 60
Рокайль 164
Префурніум 69
Рококо 164
Пригород 118
Рольверк 164
Пригородок 118
Романський стиль 87
Приділ 119
Ротонда 69
Притвор 73
Руст 145
Продомос 28
Пронаос 31 Рустик 145
Пропілéї 27 Рустика 145
Проскеній 54 Рустовка 145
Проскеніум 54 Р. брільянтова 145
Простада 28 Р. декоративна 146
Простаза 28 Р. діамантова 145
Простиль 31 Р. дощата 146
Протома 21 Р. брускова 146
Прóфіль 38 Р. “впереміжку” 146
Псевдобазиліка 73 Р. квадрова 146
Псевдодиптер 33 Р. клинчаста 146
Псевдоісодомон 37 Р. природна 146
Псевдопериптер 33 Р. рвана 146
Птерон 32 Р. стрічкова 146
Птерома 32 Р. французька 146
Пульвани 64 Рустування 145

175
С Сталактити 22
Сакристія 120 Стáтуя 28
Сандрик 75 Стéла 15
С. прямий 75 Стереобáт 42
С. трикутний 75 Стилобáт 42
Саркофаг 58 Стійбище 9
Світлиця 98 Стілець 46
Святилище 37 Стоа 26
Сердаб 13 Стоя 26
Середохрестя 120 Стоянка 10
Сигнатура 121 Стріла підйому 56
Сигнатурка 121 Стрільниця 123
Система зв’язана 121 Стрілецька сходинка 138
Сима 50 Стротер 36
Сістиль 34 Субструкція 36
Скала 159 Судотаріум, лаконік 61
Скена 54 Сухарики 49
Складний ордер 49 Супрапорт 166
Склепіння 75 Сферістерій 69
С. балхі 75 Сфінкс 14
С. віяльне 122 Сцена 123, 147
С. вспарушене 75
С. зімкнуте лучкове 75 Т
С. зімкнуте плоске 75 Таберна 62
С. зімкнуте півциркульне 75 Табернакль 124
С. зірчасте 122 Табернакул 124
С. клинчасте 75 Табір 60
С. коробове 75 Таблініум 63
С. нервюрне 122 Таблінум 63
С. пелюсткове 123 Табуляріум 63
С. сітчасте 123 Театр 54
С. стрілчасте 123 Театрон 54
С. удаване 75 Теламон, атлант 26
С. фальшиве 75 Телестерій 37
С. хибне 75 Теменос 27
С. хрестове 121 Тенія 42
С. хрестове вспарушене 75 Теологейон 55
С. циліндричне півциркульне 66 Тепідарій 68
Скóція 40 Терми 68
Скрипторій 123 Тетрастиль 34
Скульптура 21 Тимпан 70
Скуф’я 77 Тойхобат 49
Слізник 50 Толос 33
Слізниця 50 Тор 40
Собор 67 Торус 40
Софіт 77 Торхауз 124
Спіна 52 Тоскáнський óрдер 51
Спіра 47 Трансепт 72
Стадій 53 Трапезна 124
Стадіон 52 Трахелій 45

176
Трахеліон 45 Хор 128
Триглíф 42 Хори 128
Тригліфіон 42 Хорагічний пам’ятник 38
Трикліній 62 Храм 13
Триклініум 62 Х. в антах 31
Триліт 9 Х. зальний 99
Трифолій 98 Х. прочанський 118
Трифорій 98, 124 Хрестово-купольний храм 77
Тріанон 163 Хрест криноподібний
Тріумфальна арка 65 Хрестильниця 73
Тріумфальна колона 66 Хрестоцвіт 128
Тромп 22 Хрещальня 73
Т. ступінчастий 22
Трохіл 47 Ц
Трохілус 47 Цела 31, 70
Трумулус 50 Церква 77
Тумулус 58 Ципп 58
Тьєрсерон 125 Цирк 66
Циркумвалаційна лінія 100
У Цитадель 99
Унктуарій 69 Цоколь 66
Усипальня 13
Ч
Ф Чарунка 129
Фальтверк 125
Червона лінія 129
Фастігій 42
Чернецьке подвір’я 100
Фасцій 47
Четвертний вал 39
Фасція 47
Чертог 100
Фахверк 126
Фіал 126
Ш
Флерон 127
Шалига 155
Фóлос 33
Шамбре 100
Форум 68
Шато 155
Фортеця 99
Фортифікація 99 Шварцвальдський будинок 100
Фригідарій 68 Шеду 20
Фриз 42 Шелига 155
Ф. алмазний 42 Шерефе 86
Ф. випуклий 42 Шийка 45
Фронтон 70 Шорфе 86
Ф. вигризений 160 Шпиль 129
Ф. лучковий 159 Штабверк 129
Ф. напівфронтон 160
Ф. перерваний 160 Щ
Ф. розірваний 160 Щипець 130
Фуст 44 Щока арки 56
Щока склепіння 130
Х
Химера 127 Я
Хол 127 Яруси 100

177
 Âèäàâíèöòâî Ëüâ³âñüêî¿ ïîë³òåõí³êè

Книги можна замовити за адресою:

Видавництво Львівської політехніки, вул. Ф. Колесси, 2, корп. 23А, м. Львів, 79000
тел. +380 32 2582146, факс +380 32 2582136, http://vlp.com.ua, vmr@vlp.com.ua
 ЗМІСТ

Передмова ............................................................................................................................. 3
Пояснення до структури термінологічного словника ..................................................... 4
Основні скорочення ............................................................................................................5
Український алфавіт ............................................................................................................ 5
Вступ .................................................................................................................................... 6
Споруди епохи первіснообщинного ладу ............................................................. 7
Архітектура Стародавнього Єгипту ...................................................................... 12
Архітектура Близького Сходу ................................................................................ 18
Архітектура Егейського (Крито-Мікенського) світу ............................................ 23
Архітектура Античного світу. Стародавня Греція ................................................ 25
Класифікація давньогрецьких храмів ..................................................................... 30
Архітектурні ордери ................................................................................................ 41
Архітектура Античного світу. Стародавній Рим .................................................. 57
Ранньохристиянська архітектура ........................................................................... 71
Архітектура Візантії V–ХV ст. ................................................................................ 76
Cередньовічна архітектура країн Азії та Північної Африки ................................ 78
Середньовічна архітектура країн Західної та Центральної Європи .................... 88
Архітектура Дороманського і Романського періодів в Європі (V–XII ст.)......... 88
Архітектура і містобудування країн Західної Європи ХІІІ–ХVст.
Період готики .................................................................................................... 101
Архітектура епохи Відродження. Архітектура Ренесансу
в Італії ХV–ХVІ ст. ........................................................................................... 131
Архітектура Відродження у Франції, Іспанії та Північних країнах Європи
ХV–ХVІІ ст........................................................................................................ 148
Архітектура бароко і класицизму. Архітектура Італії ХVІІ–ХVІІІ ст................. 156
Архітектура бароко і класицизму. Формування класицизму в провідних
країнах Європи у середині ХVІІ – на початку ХІХ ст. . ............................... 161
Архітектура Франції ХVІІ ст. (бароко і класицизм) ............................................. 161
Архітектура Франції ХVІІІ ст. (рококо) ................................................................. 164
Архітектура Франції початку ХІХ ст. (ампір). Архітектура Англії, Голандії,
Бельгії, Німеччини і Австрії ХVІІ – початку ХІХ ст. .................................. 165
Список літератури ............................................................................................................... 168
Предметний покажчик ........................................................................................................ 169

179
 НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Клименюк Тетяна Михайлівна

Проскуряков Віктор Іванович
Ковальчук Христина Ігорівна

ІЛЮСТРОВАНИЙ
СЛОВНИК
АРХІТЕКТУРНИХ
ТЕРМІНІВ

Редактор Ольга Дорошенко

Комп’ютерне верстання Ірини Жировецької
Художник-дизайнер Уляна Келеман
Технічний редактор Лілія Саламін

В оформленні обкладинки використано

рисунки Х.І. Ковальчук

Здано у видавництво 25.05.2010. Підписано до друку 8.10.2010.

Формат 70 × 100(1/16). Папір офсетний. Друк офсетний.
Умовн. друк. арк. 13,2. Обл.-вид. арк. 12,9.
Наклад 500 прим. Зам. 100482.

Видавець і виготівник: Видавництво Львівської політехніки

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 751 від 27.12.2001 р.

вул. Ф. Колесси, 2, Львів, 79000

тел. +380 32 2582146, факс +380 32 2582136
vlp.com.ua, ел. пошта: vmr@vlp.com.ua

180