Перспективи розвитку/занепаду демократії у сучасному світі.

У цьому аналізі, як і в реальній практиці, здавалося, минули найголовніші дні третьої

хвилі. Наразі пріоритетними за актуальністю стають дослідження авторитарного режиму
та його відродження у наші дні. Там, де раніше відбулася демократизація, наразі вона
зазнає регресу. І навіть у країнах де відбувались державні перевороти під гаслами
демократії , як у Туреччині в 1980 році, Фіджі до кінця десятиліття, Перу в 1992 р., Ряду
африканських країн протягом 1980–1990-х років, Таїланду в 1991, 2006 та 2014 роках,
Пакистані у 1999 та на Мальдівах у 2012 році, як правило, далі слідувала принаймні
часткова редемократизація.

Леррі Даймонд зазначає, що навіть при можливості існування розбіжностей з приводу

того, чи є ці країни сьогодні демократичними або коли-небудь насправді були, поза
всякими сумнівами аргументами є те, що існує клас національних режимів, які протягом
останнього десятиліття зазнали значного зниження показників у чесності виборів,
політичного плюралізму і громадянського простору для опозиції та інакодумства, як
правило, внаслідок цього жорстокі наміри виконавчої влади щодо концентрації їхньої
особистої влади закріплювались приходом гегемонії правлячої партії.

За Даймондом якщо уряд не зможе забезпечити безпечне, рівне економічне і

політичне ігрове поле, тоді будь-яка робота по сприянню економічному розвитку буде
марною. Як приклад він наводить президента Кенії (ст. Найробі) Мваї Кібакі (2002-2013).
Кібакі допоміг Кенії досягти найвищих рівнів економічного зростання, але не зміг
впоратися з масовою корупцією, яка привела до чисельних заяв про шахрайство на
президентських виборах 2007 року, які, в свою чергу, переросли в насильство.

Даймонд вважає, що якщо в демократичних державах не покращиться управління,

люди повернуться до авторитарних альтернатив. Це призведе до хижих станів. І хижі
держави у свою чергу матимуть хижі суспільства: люди не отримують доходів і кращої
якості життя способами, вигідними для всієї країни, а натомість стають багатими,
користуючись владою і привілеями, крадучи у держави і зменшуючи силу закону.

Щоб демократія могла бути відроджена і підтримана у всьому світі, США та інші
розвинені країни повинні зіграти свою каталізуючу роль. США повинні в першу чергу
надавати фінансову допомогу країнам, які використовують гроші для подальшого
розвитку свого управління. Ця вибірковість була попередньо визначена в «Рахунку
викликів тисячоліття» (з частини зовнішньої політики Буша). Відповідно до цієї
політики, країна буде отримувати допомогу в залежності від того, «чи справедливо у ній
управляють, чи вкладаються належним чином надані засоби в базову охорону здоров'я і
освіту, сприяючи економічній свободі». Інакше сучасна демократична рецесія здається
навряд чи ще переквітне в четвертій хвилі демократії. Арабська весна, та загалом країни,
які вона охопила, крім Тунісу, породили ще жорсткіші диктатури. Або ж як у Лівії та
Ємені, лише внесла хаос.