Інститут права та суспільних

відносин
вищого навчального закладу
Університет “УКРАЇНА”

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА, МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ТА СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН

На правах рукопису

ВИПУСКНА РОБОТА

на тему: «Розвиток міжнародного утризму на прикладі Французької

Республіки»

на здобуття другого (магістерського) рівня вищої освіти

Спеціальність 291“ Міжнародні відносини, суспільні

комунікації та регіональні студії”
другий (магістерській) освітній рівень галузь знань: 29
«Міжнародні відносини»

Виконав:
студент групи МІ-17-1м
заочної форми навчання
Федорчук Руслан Анатолійович

Науковий керівник:
завідувач кафедри міжнародного права,
міжнародних відносин та соціально-
гуманітарних дисциплін
доктор наук з державного управління, професор
Кіслов Д.В.

Київ – 2020
 2

ЗМІСТ
ВСТУП...........................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ВПЛИВ ПРОЦЕСІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА

МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ У ХХІ СТОРІЧЧІ...............................................7

1.1. Визначення терміну «міжнародний туризм»..............................7

1.2. Класифікація міжнародного туризму.........................................13

1.3. Міжнародний туризм та глобалізація в сучасному світі........20

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ ЯК НАПРЯМ

ЗОВНІШНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ ФРАНЦІЇ В СУЧАСНОМУ
СВІТІ......................................................................................................................30

2.1 Історія розвитку міжнародного туризму в контексті

зовнішньої культурної політики Франції...................................................30

2.2. Нормативно-правового підгрунття міжнародного туризму у

Франції...............................................................................................................38

2.3. Основні оператори міжнародного туризму в зовнішній

культурній політиці Франції.........................................................................46

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИКОРИСТАННЯ

МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ ДЛЯ УКРАЇНИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ
КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ ФРАНЦІЇ...........................................................55

3.1. Основна характеристика туристських ресурсів Франції.......55

3.2. Особливості реалізації туристичного напрямку зовнішньої

культурної політики Франції на початку XXI століття..........................64

3.3. Використання французького досвіду організації

міжнародного туризму в зовнішній культурій політиці України..........71

ВИСНОВКИ...............................................................................................83

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................87

 3

ВСТУП
Актуальність теми. В даний час культура відіграє все більшу роль в
міжнародних відносинах, так як це ефективний інструмент, здатний
згладжувати політичні конфлікти, стабілізувати міждержавні відносини,
об'єднувати людей різної етнічної, соціально-політичної, релігійної
приналежності. Крім того, використання культури дозволяє сформувати
позитивний образ держави за кордоном, зміцнити його вплив і авторитет на
міжнародній арені. У зв'язку з цим сучасні держави звертаються до
національної культури для досягнення своїх політичних цілей, що сприяє
розвитку окремого напрямку міжнародної діяльності держав, що отримав
назву зовнішньої культурної політики. Кожна держава індивідуально
розробляє свою зовнішню культурну політику, враховуючи національні
традиції, історичні особливості, специфіку економіко-політичного,
соціокультурного розвитку та інші фактори.
Франція є однією з держав, які найбільш активно займаються
реалізацією зовнішньої культурної політики. Її напрямки різноманітні і
зазвичай мають художнє, освітнє, наукове, мовне співробітництво. Однак в
останні роки у зв'язку з бурхливим розвитком туристичної галузі та успіхами
в ній Франції до спектру основних напрямів зовнішньої культурної політики
цієї країни все активніше включається міжнародний туризм - явище, яке
займає в сучасному світі все більш широкі масштаби і робить вплив на
економічний, культурний та суспільний розвиток держав. Відомо, що
Франція є світовим лідером в області міжнародного туризму. Однак
представляється важливим простежити, наскільки ця сфера діяльності
використовується Францією для просування своїх зовнішньополітичних
інтересів і в свою чергу, успіхи зовнішньої культурної політики впливають
на збільшення кількості туристів, котрі прибувають до країни. Таким чином,
актуальність роботи пов'язана з одночасним зростанням ролі культурної
 4

політики в міжнародних відносинах і розвитком феномена міжнародного

туризму, який впливає на сучасне суспільство.
Теоретична основу дослідження Серед іноземних та українських
вчених на цьому питанні зосереджують свою увагу Любімова Л.А., Любіцева
О.О., Мальська М.П., Мешко Н.П., Парфіненко А.Ю. Б. Дутьон і С. Манду.
Дані роботи дають уявлення про те, як здійснюється правове регулювання
діяльності в сфері міжнародного туризму, які системи управління ним у
Франції та в інших країнах. Крім того, Б. Дутьон і С. Манду звертають
особливу увагу на питання використання сучасних інформаційних
технологій в сфері міжнародного туризму.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Випускна робота виконана відповідно до Наказу Університету «Україна»
від 24 вересня 2019 року № 1685 - С «Про затвердження тем дипломних
робіт студентів заочної форми навчання, напрям підготовки: 29
«Міжнародні відносини»; спеціальність: 291 «Міжнародні відносини,
суспільні комунікації та регіональні студії».
Метою дослідження є визначення місця і ролі міжнародного туризму
в зовнішній культурній політиці сучасної Французької Республіки.
У зв'язку з цим основними завданнями є:
• Дослідження впливу глобалізаційних процесів на розвиток
міжнародного туризму;
• Вивчення історії міжнародного туризму у Франції в контексті
зовнішньої культурної політики;
• Визначення нормативно-правової бази міжнародного туризму у
Франції і його основних операторів;
• Виявлення характерних особливостей міжнародного туризму як
напряму зовнішньої культурної політики Франції;
• Дослідження можливостей для застосування в інших країнах
(зокрема, в Україні) французького досвіду звернення до міжнародного
туризму при реалізації завдань зовнішньої культурної політики.
 5

Об'єктом дослідження - є зовнішня культурна політика Франції, а

предметом - міжнародний туризм як один з напрямків зовнішньої культурної
політики Франції.
Методи дослідження. Методи дослідження, що застосовуються в
роботі, включають аналітичний, інституційний, статистичний і порівняльний
методи. Аналітичний метод застосовувався для дослідження поняття
«зовнішньої культурної політики» в науковому та політичному дискурсі
Франції, для визначення нормативно-правової бази міжнародного туризму і
його особливостей як напрямків зовнішньої культурної політики.
Інституційний метод використовувався для вивчення операторів зовнішньої
культурної політики і міжнародного туризму у Франції. Статистичний метод
застосовувався для вивчення поточного стану міжнародного туризму у
Франції. Порівняльний метод дозволив зіставити внесок різних акторів
зовнішньої культурної політики в організацію міжнародного туризму у
Франції.
Новизна випускної роботи полягає в дослідженні міжнародного
туризму, в першу чергу, в якості напрямку зовнішньої культурної політики
Франції, а не як сектора економіки. Як правило, існуючі наукові роботи або
зачіпають економічні аспекти міжнародного туризму, або розглядають
зовнішню культурну політику в цілому, згадують міжнародний туризм, але
детально не розглядають його роль і становище у зовнішній культурній
політиці Франції. Таким чином, дана робота відрізняється новизною підходу
до розгляду міжнародного туризму.
Практичне значення отриманих результатів. Випускна робота
допоможе в практичній роботі безпосередньо особам, які займаються
правозастосовною практикою, студентам, які вивчають навчальні
дисципліни: Міжанродний туризм, Туристичний менеджмент та всім тим
особам, які цікавляться розвитком міжнародного туризму та туристичного
менеджменту. Праця буде корисна студентам які мають або набувають
спеціальність із туристичного менджменту.
 6

Структура випускної роботи. Робота складається зі вступу, трьох

розділів, висновків, списку використаних джерел (80 найменувань). Повний
обсяг роботи – 96 сторінок, з яких основний зміст викладено на 87 сторінках,
список використаних джерел – 9 сторінках.
 7

РОЗДІЛ 1. ВПЛИВ ПРОЦЕСІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА

МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ У ХХІ СТОРІЧЧІ.
1.1. Визначення терміну «міжнародний туризм»
Звернемося до сучасного поняття туризму в міжнародних актах і
юридичній літературі. В Манільській декларації із світового туризму
1980 року туризм визначається як діяльність, що має важливе значення в
житті народів через безпосередній вплив на соціальну, культурну, освітню та
економічну сфери життя держав та їх міжнародні відносини[62, с.3].
У Гаазькії декларації 1989 року зазначається, що:
«Туризм став явищем, яке увійшло в повсякденне життя сотень
мільйонів людей у наші дні і:
1. включає всі вільні переміщення людей від їх місця проживання і
роботи, а також сферу послуг, створену для задоволення потреб, що
виникають в результаті цих переміщень;
2. являє собою вид діяльності, що має найважливіше значення для
життя людей і сучасного суспільства, перетворившись у важливу форму
проведення вільного часу окремих осіб та основний засіб міжособистісних
зв'язків і політичних, економічних і культурних контактів, що стали
необхідними в результаті інтернаціоналізації всіх секторів життя націй;
3. повинен бути турботою кожного. Він є одночасно наслідком і
вирішальним фактором якості життя в сучасному суспільсві. Тому
парламентам і урядам слід приділяти дедалі активнішу увагу туризму з
метою забезпечення його розвитку в гармоничній відповідності до
забезпечення інших основних потреб та видів діяльності суспільства» [7 с.5].
Туризм, за визначенням Міжнародної академії туризму (Монте-Карло,
Монако), являє загальне поняття для всіх форм тимчасового виїзду людей з
місця постійного проживання в оздоровчих цілях і (або) для задоволення
пізнавальних інтересів у вільний час або в професійно-ділових цілях без
занять оплачуваної діяльністю в місці тимчасового перебування.
 8

В юридичній літературі міжнародний туризм визначається наступним

чином - це поїздки з туристичною метою за межі країни постійного
проживання. Це система подорожей, здійснювана на основі міжнародних
договорів з урахуванням діючих міжнародних звичаїв[23, с.33].
Слід акцентувати увагу на відмінності дефініцій «міжнародний
туризм», «іноземний туризм» і «зарубіжний туризм». Міжнародний туризм -
легальна дефініція, тому немає правових основ для існування термінів
«закордонний туризм» і «іноземний туризм». Немає підстав і для висновку
про те, що поняття «міжнародний туризм» поглинає терміни «іноземний
туризм» і «зарубіжний туризм». Дані поняття є скоріше економічними
категоріями, і більш храктерні для радянського періоду держави і права.
Наявність безлічі трактувань викликано різноманітністю наукових
дисциплін, які вивчають туризм. Різні правові визначення туризму можна
пояснити різними цілями нормативних актів, а також розвитком самого
поняття. Однак подібні відмінності тягнуть за собою неоднозначне розуміння
туризму в рамках конкретних наук. Наприклад, економічна наука розглядає
його як галузь економіки, міжгалузевий комплекс, вид підприємницької
діяльності - в залежності від цілей дослідження. У нечисленних правових
дослідженнях також використовуються різні визначення. Аналіз останніх
дозволяє виділити кілька основних підходів до розгляду туризму, в тому
числі міжнародного, в юридичній науці.
Фахівці в галузі міжнародного публічного права визначають
міжнародний туризм як одну з форм міжнародних (міждержавних) відносин,
відзначаючи їх соціально-економічний характер . Правознавці, що
займаються проблемами міжнародного приватного права, вважають
міжнародний туризм сферою підприємницької діяльності. Зокрема, І.С. Зикін
вказує на необхідність розгляду міжнародного туризму як галузі
зовнішньоекономічної діяльності. Погоджуючись в цілому з позицією про
необхідність розгляду міжнародного туризму як виду підприємницької
діяльності, не можна не враховувати його соціальної спрямованості, яка
 9

виражається в задоволенні потреб туристів в поїздках, відпочинку,

екскурсіях, тощо. Тому представляється доцільним підходити до розгляду
міжнародного туризму як соціально економічного явища, в якому його
соціальна складова обумовлює економічну і навпаки. Розглянемо по черзі
кожну з зазначених складових міжнародного туризму[19, с.71].
В даний час, найбільш поширеним поняттям «міжнародного
туризму», яке отримало легалізацію в правових системах різниоманітних
країн світу, є визначення, сформульоване в 1993 році Статистичної комісією
ООН для цілей статистики туризму (Концепції, визначення і класифікації для
статистики туризму), а також Рекомендації за статистикою туризму
Всесвітньої туристської організації. Згідно з даними документами туризм
являє собою діяльність осіб, котрі подорожують і здійснюють перебування в
місцях, що знаходяться за межами їх звичайного середовища, протягом
періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими
та іншими цілями [37, с.25].
Головною відмінністю туризму від подорожі є мета і масовість.
Укладачі Енциклопедії туризму приводять два визначення подорожі, одне з
яких в загальному збігається з наведеним вище, а друге характеризує
подорож як комплексну туристську послугу, що забезпечує задоволення
потреб туристів. В юридичній літературі подорож є сутністю туризму, а його
зміст розкривається в понятті «тур» (комплекс послуг, пов'язаних з
подорожжю). Цікаво, що подібне визначення подорожі міститься в деяких
правових актах з туризму. Так, зі змісту Міжнародної конвенції по контракту
на подорож 1970 року випливає визначення подорожі як комплексу
туристичних послуг, придбаних мандрівником за загальну ціну. Аналогічне
трактування виводиться з деяких законів про туристську діяльність США
(зокрема, штатів Каліфорнії та Флориди). За змістом цих законів випливає,
що подорож це послуги, що надаються спеціальними туристськими
організаціями. З огляду на відсутність законодавчого закріплення терміна
«подорож», вважаємо за необхідне визначати його як переміщення людей в
 10

просторі незалежно від мети такого переміщення. Туризм, будучи одним з

видів подорожей, володіє певними ознаками, що відрізняють його від інших
видів подорожей. Це чітко визначені цілі, обмеження в часі, забезпеченість
туристськими послугами[35, с.43].
Приписувана туризму ознака його здійснення у вільний час (в
основному туризм переслідує мети відпочинку і дозвілля) автор схильний
розглядати критично. Таке визначення туризму не дозволяє відносити до
туристських ділові поїздки, які виділені в самостійний вид.
Обмеження туризму в часі означає, що особа, яка займається
туризмом (турист), не повинна залишатися в відвідуваній країні більш
певного терміну - в іншому випадку вона набуває статусу іммігранта.
Терміни туристського перебування встановлюються в численних
визначеннях поняття «турист». Наприклад, відповідно до Конвенції ООН з
митних пільг для туристів 1954 року термін туристського перебування
становить від 24 годин до 6 місяців.
Для визначення поняття туризму важливе значення має місце
проживання туриста. У США, наприклад, крім місця проживання має
значення відстань, на яку відбувається туристська поїздка. Так, Бюро
перепису США визначає подорожі (туристські поїздки) як будь-які поїздки,
що здійснюються особою як мінімум на відстань 100 миль від місця
проживання і до місця призначення.
Крім перерахованих ознак, характерних для туризму в цілому,
міжнародний туризм має ряд особливостей. Так, він відчуває на собі
величезний вплив комплексу публічно-правових норм, пов'язаних з
перетином туристами державних кордонів. Відвідування туристом іноземної
держави неможливо без дотримання цілого ряду туристських формальностей:
норм валютного, митного, прикордонного та іншого законодавства, що
встановлюються і приймаються державами або групою держав[63, с.3].
 11

Оскільки міжнародний туризм як вид переміщення має ряд ознак, що

відрізняють його від інших видів подорожей, можна говорити про нього як
про особливий вид - міжнародних туристичних подорожей.
Економічна складова займає не останнє місце в структурі туризму.
Частково вона знаходить відображення в якості однієї з ознак міжнародних
туристських подорожей, які, як уже було сказано, забезпечуються послугами,
що придбані туристами під час проведення туристських поїздок. В цілому
вчинення турпоїздок, вже давно перетворилося на глобальне явище,
передбачає існування певної сфери економічної діяльності, метою якої є
задоволення потреб туристів в здійсненні поїздок, відпочинку, екскурсій
тощо.
Визначення зазначеної сфери економічної діяльності і буде відповіддю на
питання про зміст економічної складової туризму.
В економічній науці ця складова нерідко називається туристською
індустрією (або індустрією туризму). Під нею, так само як в інших роботах -
під туризмом, економісти розуміють галузь економіки, міжгалузевий
комплекс, вид діяльності тощо. Ряд економістів визначає індустрію туризму
як сукупність організацій, що здійснюють діяльність в сфері туризму, а саму
діяльність - як туризм. Крім того, в економічній науковій літературі існує
позиція, згідно з якою до індустрії туризму відноситься не тільки сукупність
підприємств, які здійснюють підприємницьку діяльність з організації
подорожей, але і сама ця діяльність[10, с.32].
Законом України «Про туризм» туризм визначено як тимчасовий виїзд
особи з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною,
професійно-діловою чи іншою метою без здійснення оплачуваної діяльності
в місці перебування, а туриста - як особу, що здійснює подорож Україною
або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на
термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної
діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування у
зазначений термін. Стаття 4 цього закону визначає організаційні форми
 12

туризму - міжнародний і внутрішній. До міжнародного належать в’їзний

туризм (подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її
території) та виїзний (подорожі громадян України та осіб, які постійно
проживають на території України, до іншої країни). Внутрішній туризм
означає подорожі в межах території України громадян України та осіб, які
постійно проживають на її території. [1, с.3]
Отже, можно зробити висновок, що туризм являє собою діяльність
осіб, які подорожують або перебувають в місцях за межами свого звичайного
проживання безперервно протягом не більше одного року з метою дозвілля
або в ділових та інших цілях, не пов'язану із здійсненням будь-якої
оплачуваної діяльності в місці перебування.
 13

1.2. Класифікація міжнародного туризму

Існує дуже багато класифікацій туризму. Вони різняться за розумінням
цього феномена, принципами побудови, прикладними завданнями
класифікації тощо. Головним є і розподіл туризму на міжнародний і
внутрішній.
Міжнародний туризм охоплює поїздки подорожуючих осіб з
туристськими цілями за межі країни постійного проживання.
Перетин державного кордону для них пов'язаний з певними
формальностями: оформленням закордонних паспортів і віз, проходженням
митних процедур, валютним та медичним контролем. Ці правила вводяться
державою в цілях боротьби з незаконною міграцією, міжнародним
тероризмом, торгівлею наркотиками, проституцією тощо, і забезпечують
встановлений порядок в'їзду в країну і виїзду з неї. Спеціальні служби
перевіряють дотримання подорожуючими особами паспортно-візового
режиму, вимог щодо вакцинації (щеплення), правил і умов провезення через
кордон речей, товарів, валютних коштів і проведення операцій з обміну
валюти. [3, с.59]
У міжнародному туризмі виділяють дві його форми - в'їзний і виїзний,
які розрізняються по напрямку туристського потоку. Один і той же турист
може бути класифікований як тим хто в’їжджає, так і тим хто виїжджає
одночасно в залежності від того, по відношенню до якої країни описується
його переміщення. Розрізняють країну походження туриста, яку він залишає,
і країну призначення, куди він прибуває. У першому випадку мова йде про
виїзний, в другому - про в'їзний туризм. Ці терміни використовуються до
зарубіжної подорожі на початку поїздки. На зворотньому шляху турист
просто повертається додому[8, с.13].
Згідно з формальним та функціональним підходами можна
класифікувати різновиди міжнародного туризму у такий спосіб.
Відповідно до визначальних цілей отримувачів туристичних послуг:
 14

• культурно-пізнавальний;
• оздоровчо-рекреаційний;
• науково-діловий.
Такі види туризму різняться за своїми цілями і, відповідно, характером
організації та обслуговування, послугами та супутніми товарами, що
реалізуються. Але немає і жорсткого розмежування зазначених видів
туризму. Туристи, які приїхали до країни з культурно-пізнавальними цілями,
можуть користуватися оздоровчими послугами. Те саме стосується й
іноземних бізнесменів та науковців. Туристам, головною метою яких є
відпочинок, може бути надана культурна програма заходів .
Залежно від характеру організації та інтенсивності обслуговування:
• організований або плановий;
• неорганізований або самодіяльний.
Під час організованого (планового) туризму має місце більш або менш
широка участь в організації туристичних заходів спеціалізованих
посередницьких фірм та агентств відповідно до спеціальних турів, програм
або традиційних схем приймання туристів. Неорганізований (самодіяльний)
туризм – це приїзд окремих туристів чи туристських груп, які не
користуються посередницькими послугами спеціалізованих туристичних
фірм[28, с.127].
Відповідно до кількості та взаємної пов'язаності отримувачів
туристичних послуг:
• індивідуальний;
• сімейний;
• груповий.
Послуги, що надаються іноземним туристам, можуть різнитися залежно
від того, йдеться про сім'ю (можливо з дітьми), що приїхала на відпочинок,
чи про групу туристів або одну окрему людину.
Внутрішній туризм на відміну від міжнародного не пов'язаний з
перетином державного кордону та, отже, не вимагає дотримання туристських
 15

формальностей. Він являє собою міграційні потоки людей в межах країни

постійного проживання з туристичними цілями. Національна грошова
одиниця, використовувана повсякденно, продовжує залишатися засобом
обігу, а рідна туристу мова - засобом спілкування. Такі подорожі порівняно
легко організувати. За оцінками UNWTO, на частку внутрішнього туризму
припадає 80 - 90% всіх туристських поїздок, а загальний обсяг витрат на
внутрішній туризм в 5 - 10 разів перевищує витрати туристів на міжнародні
поїздки[71].
Ще одна з класифікацій туризму грунтується на термінах подорожі. В
даній категоризаії слід визначити наступні види туризму:
Короткостроковий туризм - це такий вид туризму, коли тривалість
подорожі не перевищує 3-х діб.
Вікенд-туризм (туризм вихідного дня) - це такий вид туризму, коли
тривалість подорожі не перевищує 3-х діб і припадає на офіційні державні
свята чи календарні вихідні дні (субота, неділя).
Тривалий туризм - це такий вид туризму, коли термін подорожі
становить більше 3-х діб.
До прикладу, чимало туристів відвідує найтриваліший у світі карнавал,
що проходить в Аргентині. Протягом двох місяців сотні тисяч гостей з усього
світу приїжджають сюди, щоб побачити приголомшливе шоу, запальні танці,
барвисті костюми, відчути атмосферу свята і веселощів.
Нічний туризм - це такий вид туризму, коли суб'єкт туризму - турист,
обирає терміном своєї поїздки ніч та вечір як частину доби[24, с.135].
Також існує класифікація туризму за сезонами:
Постійний туризм (цілорічний туризм) - це рівномірне відвідування
туристських районів і населених пунктів упродовж року.
Стратегія розвитку постійного туризму, розроблена Гаагською
Декларацією про туризм і прийнята ВТО у 1989 році, встановила чотири
принципи, які включають екологічно безпечний і соціально спланований
цілісний розвиток, а також введення кількісних економічних і соціальних
 16

обмежень на зміни, які спричиняються туризмом. Зокрема, увага

зосереджується на розвитку такої діяльності, яка надає прибуток місцевій
економіці. Основні напрямки постійного туризму, за визначенням ВТО,
включають такі позиції:
o зацікавлені групи знаходять спільну мову щодо бачення, як туризм
буде розвиватись в регіоні;
o які види діяльності будуть дозволені або особливо визначені;
o досягнення угоди по туристичних зонах, тобто таких, де туризм
дозволено;
o досягнення консенсусу щодо екологічної, соціальної та економічної
політики: стандартів, що будуть дотримуватися в цих зонах чи на
територіях[9, с.2].
Сезонний туризм - це відвідування туристської місцевості у певний час
року. Сезонний туризм поділяють на два підвиди - односезонний і
двосезонний.
Односезонний туризм поширений у тих районах, які відвідують у
певний час року, переважно влітку або взимку.
Двосезонний туризм характеризується туристичними потоками і
влітку, і взимку.
Прийнято розрізняти чотири сезони туристичної активності:
1. Сезон пік - період, найбільш сприятливий для організації
рекреаційної діяльності людей, що характеризується максимальною
щільністю туристів і найбільш комфортними умовами для рекреації.
2. Сезон високий - період найбільшої ділової активності на
туристичному ринку, час дії найбільш високих тарифів на туристський
продукт і послуги.
3. Сезон низький - сезон зниження ділової активності на туристичному
ринку, для якого характерні найнижчі ціни на туристський продукт і послуги.
 17

4. Сезон "мертвий" - період, максимально несприятливий для

організації рекреаційної діяльності (наприклад, дискомфортні погодні
умови).
Головним чином сезонність у туризмі визначається місцевими
природно-кліматичними умовами та ресурсами загалом, порою року (шкільні
та студентські канікули, масові відпустки) та іншими факторами.
Сезонні коливання і кліматичні умови країни також впливають на
туристський попит. Вони мають такі особливості:
o в північній півкулі попит на туристсько-рекреаційні послуги більш
інтенсивний в третьому кварталі року, а також під час різдвяних і великодніх
канікул;
o сезонність попиту різна і залежить від виду туризму і території його
освоєння. Так, лікувально-пізнавальний туризм схильний до сезонності
меншою мірою, а курортний і гірськолижний - більшою мірою;
o кожна дестинація може зовсім по-різному заповнюватися туристами
протягом року. У зв 'язку з цим попит на туристські послуги в окремому
районі, країні, в масштабах всієї планети різний.
З проблемою сезонності в туризмі в різних країнах борються по-
різному. Так західна система поділу відпустки на дві частини - це якраз один
з методів, завдяки якому намагаються диверсифікувати (розпорошити)
навантаження на готельні площі рівномірно протягом року.
Інший напрям - це розробка та просування нових видів тур-продукту,
що не піддаються сезонним коливанням. Це, перш за все, розвиток
конгресного і подієвого туризму, а також соціального туризму для цільових
груп: пізнавального - для пенсіонерів та освітнього - для молоді[11, с.5].
Міжсезонний туризм - це відвідування туристської місцевості у певний
час року, що припадає на період між сезонами туристичної активності.
Літній туризм (зелений туризм) - це відвідування туристської
місцевості у літню пору року. Літній період - найбільш сприятливий для
організації рекреаційної діяльності людей і відповідно характеризується
 18

максимальною щільністю туристів і найбільш комфортними умовами для

рекреації, до того ж, це час дії найбільш високих тарифів на туристський
продукт і послуги.
Зимовий туризм значною мірою залежить від кліматичних та
погоднихумов. Зокрема, глобальне потепління внесло поправки в плани
багатьох міжнародних гравців зимового туристичного ринку, змінивши
геополітичну карту курортів[12, с.116].
Інша класифікація туризму ґрунтується на цілях подорожі. Вона носить
дискусійний характер. Дослідники розходяться в думці про галузеву
структуру туризму. Більшість авторів одностайні в головному і розрізняють
подорожі з метою розваги і відпочинку, з одного боку, і діловий туризм - з
іншого, яким відповідають різні моделі поведінки відвідувачів.
Діловий туризм охоплює подорожі зі службовими цілями без
отримання доходів за місцем відрядження. На відміну від поїздок на
відпочинок рішення про відрядження, джерела і розміри його фінансування
приймають, як правило, не самі туристи, а інші особи (начальник по службі,
керівник фірми).
До ділового туризму СОТ відносить поїздки для участі в з'їздах,
загальних зборах будь-якої організації дипломатичного чи іншого характеру
(за винятком поїздок осіб, які займають посади у відвідуваній країні),
наукових конгресах і конференціях, виробничих семінарах і нарадах,
ярмарках, виставках і міжнародних салонах та інші службові поїздки
(установка і налагодження устаткування, укладання контрактів, тощо). У
число ділових туристів СОТ включає водіїв вантажівок, комерційних агентів,
стюардес, тургідів та ін., які постійно перебувають в роз'їздах і виконують
свої професійні обов’язки за межами звичайного середовища. Згідно з
визначенням відвідувача, всіх їх правомірно вважати туристами на роботі.
Групові подорожі, як правило, організовуються на основі спільності
інтересів їх учасників. Це можуть бути тури археологічної, мистецтвознавчої
або історичної тематики, колективні подорожі, організовувані любителями
 19

лижних прогулянок або сафарі, поїздки з про-виробничими цілями, тощо[8,

с.47-48].
Існує дуже багато класифікацій туризму. Класифікація видів туризму
слугує основою для розробки цільових та регіональних програм з
використанням елементів національної культури, галузевих економічних
нормативів, диференційованих для різних регіонів країни, для різноманітного
розвитку територій, захисту екосистем, ефективного стимулювання
традиційних місцевих промислів, вирішення проблем підвищення життєвого
рівня населення тощо. Вона дає змогу з більшою точністю визначити місце
туристичної галузі серед інших галузей економіки, розрахувати внесок, який
може забезпечити туризм у виробництві ВВП, отже, більш цілеспрямовано
підходити до створення ефективних систем управління економікою в цілому
і туризмом зокрема [4, с.13].
Отже, класифікація туризму має велике наукове і практичне значення.
Вона дозволяє впорядкувати знання і глибше пізнати сутність світового
туристичного обміну. Зі зміною вимог, пропонованих до обсягу і якості
туристських послуг, і появою нових видів і форм туристської діяльності вона
постійно знаходиться в процесі удосконалення і не може вважатися
остаточною.
 20

1.3. Міжнародний туризм та глобалізація в сучасному світі

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується
домінуванням сфери послуг як у структурі національного виробництва
більшості країн світу, так і в системі міжнародних економічних відносин. Це
свідчить, з одного боку, про формування економіки нового типу, а з іншого,
більш глобального – про перехід до наступного ступеня розвитку світового
співтовариства – постіндустріального типу суспільства, що відзначається
провідними позиціями сфери послуг та інформаційних технологій у системі
створення валового національного продукту, зовнішньої торгівлі окремої
країни та відповідно міжнародної торгівлі в цілому[14, с.1].
Розвиток ринку міжнародних послуг є одним із проявів глобалізації.
Він охоплює значний сектор світової економіки. Під впливом розгортання
процесів інтеграції та глобалізації, що відбуваються в сучасному світовому
господарстві, ця тенденція стала характерною для більшості країн світу. Як
показує практика, сфера послуг є однією з найважливіших і
швидкозростаючих складових світової економіки. Так, у розвинених країнах
світу частка сфери послуг у структурі ВВП перевищує 70%, так наприклад у
Франції вона становить 79%, у ній зайнято понад 60% робочої сили.
Протягом останніх трьох десятиліть ХХ ст. обсяг світового експорту
послуг збільшився у двадцять два рази і продовжує зростати. За статистикою
ЮНКТАД, частка комерційних послуг у світовій торгівлі в 1980 р. становила
16,2%, у 2005 р. – 19,4%, а до 2025 р., за оцінками фахівців, здатна досягти 30
-35%. На прикладі Франції, яка займає лідируючі позицію на світовом у
ринку надання послуг то частка комерційних послуг у торгівлі в 2019 році за
даними ВТО становила 25.3%[71].
Світовий ринок як економічна категорія являє собою систему
взаємовідносин між країнами світу в різних сферах суспільного життя, які
ґрунтуються на матеріальному інтересі. Головною зовнішньою ознакою
 21

існування світового ринку є міжнародна торгівля, тобто система відносин з

приводу обміну товарами, технологіями, послугами між країнами.
Захист сфери послуг не можна забезпечити заходами на кордонах через
нематеріальний характер послуг, а також тому, що небагато операцій з
послугами пов’язано з перетинанням кордонів. [14, с.5]
Всесвітня торгова організація поділяє міжнародну торгівлю послугами
на дванадцять секторів: ділові (включаючи професійні і комп’ютерні); в
області зв’язку; будівельні і пов’язані з ними інженерні послуги;
дистриб’ютерські, включаючи послуги оптової і роздрібної торгівлі; в
області освіти; послуги, пов’язані з охороною навколишнього середовища;
фінансові (страхові і банковські); в області охорони здоров’я і соціального
забезпечення; туризм і послуги, які пов’язані з подорожами; послуги з
організації дозвілля, культурних і спортивних заходів; транспортні послуги;
інші послуги, які не ввійшли в перелік (наприклад, побутові послуги).
Кожний сектор, у свою чергу, поділяється на підсектори. Всього
класифікатор послуг нараховує 155 підсекторів. [71]
Система ВТО зрівнює шанси всіх членів, надаючи право голосу
невеликим країнам, обмежуючи, таким чином, можливості економічного
диктату більших держав, що було б неминуче при двосторонніх переговорах.
Торговельна система ВТО допомагає безперешкодному здійсненню торгівлі
й забезпечує країни конструктивним і справедливим механізмом вирішення
спірних питань з торгівлі, тим самим зміцнюючи міжнародну стабільність і
співробітництво.
На сучасному етапі найбільша питома вага у світовому експорті послуг
припадає на транспортні послуги та туризм. У 2019 р. експорт транспортних
послуг виріс на 7%, а експорт туристичних послуг і інших послуг – на 5%,
порівняно з 2018 р. Всього ж на туристичні й транспортні послуги припадає
приблизно 25% світової торгівлі послугами[77].
 22

Серед сучасних тенденцій розвитку світового господарства загалом і

туристичної індустрії як його складової, особливої уваги заслуговують два
процеси: глобалізації та регіоналізації.
Глобалізація є новим етапом розвитку світу, який характеризується
різким прискоренням темпів інтернаціоналізації усіх сфер суспільного життя.
Глобалізаційні процеси мають вагомі підстави, аби привести до утворення
нової суспільно-політичної формації – глобалізму. Підставою для такого
висновку є те, що глобалізація вже призвела до формування специфічних
виробничих відносин, нових технологічних систем і способу виробництва
загалом[14, с.7].
Світове господарство на початку ХХІ ст. постає як неподільне
глобальне ціле, в якому постійно відбуваються різнопланові й різноякісні
процеси. Глобалізацію світового господарства зумовили такі взаємопов’язані
фактори:
– міжнародний поділ праці: структура, практика та логіка сучасної
глобальної економіки привели до появи нової концепції міжнародного поділу
праці, яка не лише сприяє змінам балансу економічної сили між окремими
країнами і регіонами за рахунок використання часткових переваг
(географічне положення, дешевизна енергії, сировини чи робочих рук, доступ
до ринків збуту, кваліфіковані кадри тощо), а створює передумови для
формування економічної, а пізніше – і політичної багатополярності світу;
– інтернаціоналізація фінансів: яскравими прикладами цього явища є
запровадження єдиної європейської валюти й уніфікація світового валютного
ринку, функціонування міжнародної банківської мережі, залежність
фінансових систем багатьох країн від коливань на світовому фондовому
ринку;
– нові інформаційні і технологічні системи: нова глобальна
інформаційно-орієнтована економіка надає перевагу здійсненню
технологічних проривів у розвитку за рахунок упровадження ноу-хау-
 23

технологій, при цьому єдиний інформаційний простір робить кордони держав

«прозорими», а процес глобалізації – незворотним;
– посилення конкурентної боротьби між новими індустріальними
країнами і провідними промислово розвиненими державами;
– гомогенізація міжнародного споживчого ринку – однією з причин є
поширення масової культури, яка приносить моду на використання однакової
продукції (автомобілі, побутова техніка, мобільні телефони, джинси,
спортивне взуття, напої, засоби гігієни, іграшки тощо), споживання
однакових видів послуг (ресторани швидкого харчування, кінофільми,
музика і література, розваги у нічних і комп’ютерних клубах, дискотеках,
барах, туризм, який асоціюється з відпочинком на березі теплого моря), їх
стандартизацію та проникнення в усі сфери життя і регіони світу[14, с.38].
Остання чверть ХХ і початок ХХІ ст. пройшли під знаком
прискореного розвитку туризму, що перетворило його на глобальне за
масовістю, формами і технологіями організації відпочинку явище.
Незважаючи на планетарний розмах, туризм залишився регіональним і
національним за змістовим наповненням. Туристична індустрія світу
пропонуючи уніфіковані системи відпочинку й обслуговування, експлуатує
регіональні природні відмінності і національну та культурну самобутність
етнічних груп і місцевих громад, що в багатьох випадках стає головним
мотивом подорожі. У світовій господарській практиці важко знайти ще один
вид продуктивної діяльності, який одночасно сприяє глобалізації
господарства і розвитку регіонів.
Глобалізація і регіоналізація – складові єдиного процесу розвитку
міжнародного туризму, що робить його унікальним економічним
інструментом, здатним формувати виробничі системи інтернаціонального
характеру і зберігати локальну значущість[35, с.78].
У туризмі вихід компанії за межі державних кордонів є звичною
практикою, яка зумовлена специфікою туристичного продукту. Ініціатива
інтернаціоналізації виробництва в туризмі належить країнам, які генерують
 24

потужні туристичні потоки оскільки саме їм вона дає найбільший зиск. У

Північній Америці це – США та Канада в Європі – Німеччина,
Великобританія і Франція, в Азії – Японія та Китай. Саме тому більшість
ТНК, діяльність яких охоплює туристичний бізнес, базуються у США
Західній Європі, Японії і, з недавнього часу, в Гонконгу та Сінгапурі.
У міжнародному туризмі процес глобалізації найкраще простежуються
на прикладі сектора розміщення туристів, в якому ТНК набувають форми
готельних мереж, або ланцюгів. ТНК перейшли від конкурентної боротьби до
політики співпраці та реалізації спільних проектів. Ця тенденція знаходить
вияв у створенні глобальних союзів корпорацій[14, с.21].
Головна мета таких коаліцій полягає в об’єднанні фінансових, науково-
технічних людських ресурсів різних фірм для досягнення переваг у
конкурентній боротьбі чи для реалізації спільних програм і проектів шляхом
співпраці. Буде помилкою твердити про повне припинення конкурентної
боротьби між виробниками чи продавцями туристичного продукту.
Глобальні союзи укладаються між американськими європейськими,
американсько-європейськими, японськими ТНК для зміцнення власної
фінансової незалежності та конкурентоспроможності. Дії таких союзів
спрямовані проти небезпечних суперників із високорозвинених та нових
індустріальних країн.
Найбільшою мірою глобалізація торкнулася цивільної авіації. Провідні
авіакомпанії світу надають перевагу створенню стратегічних альянсів із
конкурентами свого рівня, аби обмежити ринкові можливості дрібніших
перевізників. Так одним з найбільших авіаційних альянсів світу є SkyTeam,
який був утворений 22 червня 200 року, та до складу якого входять 20
авіакомпаній з Австралій, Китаю, Америки, Франції та багатьох інших[14,
с.32].
Для індустрії туризму головною площиною взаємодії є угоди між
авіаперевізниками, які стосуються заохочувальних програм для постійних
клієнтів. Вони спрямовані на закріплення пасажирів за певним перевізником
 25

шляхом надання їм суттєвих знижок. Це перешкоджає переходу пасажирів до

інших авіакомпаній.
Проявом глобалізаційних процесів у туризмі є здійснення спільних
проектів, які передбачають залучення природних, культурно-історичних і
матеріально-технічних ресурсів кількох країн. Наприклад, реалізація
екотуристичного проекту «Світ Майя» передбачає участь у ньому майже всіх
країн Центральної Америки.Інший цікавий проект «Європейська культурна
столиця», створений ще в 1985 році. Ідея даного проекту полягає в обранні
одного з європейських міст в якості центру культурного життя з метою
стимулювання туризму, залучення інтересу до культурної та історичної
спадщини міста. Так напркилад сіста Франції ставали культурними
столицями 4 рази - Париж в 1989 році, Авіньйон - у 2000, Лілль - в 2004,
Марсель - в 2013. Участь в подібній ініціативу дає можливість представити
історію і культуру її міст, а також сприє збільшенню числа туристів, які
приїздять на спеціально організовані культурні заходи в рамках даного
проєкту[23, с.41].
Глобалізація туризму має і негативні наслідки, які прямо чи
опосередковано впливають на розвиток індустрії туризму. Йдеться про
екологічні проблеми, спалахи захворювань і епідемії у різних куточках світу
та загрозу терористичних актів. Більшість із перелічених проблем має
регіональний характер, але глобалізація «примушує» реагувати на них всю
світову індустрію туризму.
Взаємопов’язаність екології та туризму є одним із визначальних
моментів глобального розвитку туристичної індустрії і, власне, глобалізації.
З одного боку, ТНК освоюють країни із сприятливою екологічною ситуацією
та унікальними природними ресурсами, залучаючи їх до туристичного
використання. Це часто призводить до деградації вразливих екосистем і
необхідності впроваджувати заходи з їх охорони, й розвивати альтернативні
види туризму: екологічний, науковий, сільський, пригодницький тощо. З
іншого – численні техногенні аварії і катастрофи в районах традиційного
 26

відпочинку, інтегрованих у світову індустрію туризму, виводять їх з рангу

популярних і створюють низку проблем для розвитку[35, с.67].
Міжнародний тероризм ставить під загрозу розвиток туризму, що
змушує урядовців, менеджерів і маркетологів шукати вихід із загрозливої
ситуації. Посилення заходів безпеки – логічний і традиційний крок. Так після
подій, що відбулися в Парижі і Ніцці в листопаді 2015 року та липні 2016
року прибуток отримуваний від туризму суттєво скоротився, через негативне
сприйняття образу Франції, та пов’язання його з минулими подіями.
Поширеним явищем є рекламні акції, в яких проглядається спроба
завуалювати потенційні проблеми чи намагання переорієнтув Фахівці
Всесвітньої туристичної організації визначили п’ять найперспективніших
видів туризму у ХХІ ст.:
1) круїзи – один із найперспективніших та бурхливо зростаючих видів
туризму. Якщо на початку 1980 р. кількість «круїзних» туристів складала 1,5
млн. осіб, то нині – 10 млн., і їх кількість постійно зростає; атися на новий
споживчий ринок.
2) пригодницький туризм – для любителів гострих відчуттів. Постійно
зростає попит на сходження на найвищі вершини світу та екскурсії по
морських глибинах;
3) культурно-пізнавальний туризм – активно розвиватиметься в Європі,
Азії, Близькому Сході, відповідно, зросте значення охорони пам’яток
культури;
4) діловий туризм – набув активного розвитку нині і розвиватиметься і
в майбутньому, що пов’язано зі швидкими темпами розвитку світової
економіки, поглибленням політичних та економічних зв’язків між різними
державами світу;
5) космічний туризм – за даними американських фахівців, забезпечить
щорічний дохід у розмірі 10 млрд. дол. США.
За прогнозами ЮНВТО, до 2025 р. очікується туристичний бум:
кількість міжнародних туристських прибуттів досягне 1,6 млрд. осіб. Із них
 27

1,2 млрд. припадатимуть на внутрішньорегіональний туризм, а 0,4 млрд.

складуть поїздки на дальні відстані[77].
Згідно з прогнозами, темпи росту Азійсько-Тихоокеанського,
Близькосхідного і Африканського регіонів перевищать 5% за рік при
середньорічних темпах росту в світі 4,1%. Припускається, що темпи
зростання на найбільш розвинутих напрямках Європейського і
Американського регіонів будуть нижчі середніх світових. Європа збереже
позиції лідеру за міжнародними прибуттями, незважаючи на те, що її доля в
2025 р. знизиться з 60% до 46%.
Аналіз сукупних показників туристичних прибуттів по регіонах
показує, що до 2025 р. трьома ведучими приймаючими регіонами будуть
Європейський (717 млн. осіб), Азійсько-Тихоокеанський (397 млн. осіб) і
Американський (282 млн. осіб) [14, с.9].
Розвиток туризму на далекі відстані буде розвиватися швидше, ніж
внутрішньорегіональний, і в період 1995 – 2020 років темпи його росту
складає 5,4%, в той час як темпи росту внутрішньорегіонального – 3,8%.
Таким чином, беручи до уваги прогнози ЮНВТО та проаналізувавши
міжнародний ринок туристичних послуг, можна визначити такі тенденції
розвитку туризму до 2025 р.: – у Європі потрібно буде витримувати жорстку
конкуренцію за прибутки від туризму, що, в свою чергу, буде вимагати від
європейської індустрії туризму підвищення якості наданих послуг;
– витрати на усі види подорожей і, у першу чергу, витрати на
транспорт, будуть збільшуватися швидше, аніж інші статті сімейного
бюджету. Подорожі стануть більш частими, але менш тривалими, тому що
витрати на одну поїздку знизяться. У цілому ж витрати на подорожі зростуть
за рахунок споживання більш якісного відпочинку;
– число поїздок буде збільшуватися за рахунок міжконтинентальних
подорожей з Європи в Америку, Азію й Океанію;
– використання повітряного транспорту буде розширюватися швидше
завдяки збільшенню числа зручних прямих рейсів;
 28

– в міру все більш активного впровадження комп’ютерних систем

бронювання будуть зменшуватися строки бронювання;
– найбільш активними туристами будуть дві вікові групи: люди
літнього віку і молодь;
– продовжуватиме зростати попит на туризм, пов’язаний із
відвідуванням визначних пам’яток культури, а також з активним
відпочинком;
– стан навколишнього середовища стане одним із домінуючих чинників
у притягненні туристів, особливо в сільських і приморських районах;
– географія ж міжнародного туризму буде визначатися пріоритетним
для туристів факторами привабливості тих чи інших регіонів, країн. Надалі,
основним джерелом задоволення туристичних потреб залишатиметься
природний потенціал;
– відбуватиметься тяжіння до незайманої природи, що асоціюється з
поняттям краси, і у зв’язку з цим розвиватиметься, насамперед, екологічний
туризм;
– розвиток нетрадиційних (екстремальних) видів туризму, поширення
індивідуальних туристських подорожей, розвитком елітарного
(мисливського, наукового, конгресного), космічного туризму[35, с.93].
Таким чином, вплив глобалізаційних процесів на міжнародний туризм
у світі зросте, що пов’язано з розширенням внесків міжнародного туризму в
платіжний баланс країни, забезпечення зайнятості населення, сприянням
диверсифікації економіки, а також раціональному використанню
рекреаційних ресурсів.
Міжнародний туристський бізнес буде й далі видозмінюватися,
розширюватися й перетворюватися. В епоху глобалізації ринки стали
нестійкими. Те, що сьогодні з успіхом працює, може зовсім не працювати в
майбутньому. Перед тим як приступити до створення нового турпродукта або
послуги, почати роботу із залучення нових туристів або збереженню старих
клієнтів, туристські центри, як ті, які тільки вирішили вийти на ринок
 29

міжнародного туризму, так й активно працюючі на ньому, повинні знайти час

для перегляду своїх програм просування убік стратегічного маркетингу[35,
с.121].
Розширення і поглиблення глобалізаційних процесів стало потужним
фактором розвитку туризму в регіоні та модернізації французької індустрії
туризму. Туристична індустрія, пропонуючи уніфіковані системи відпочинку
й обслуговування, експлуатує регіональні природні відмінності і національну
та культурну самобутність етнічних груп і місцевих громад, що в багатьох
випадках стає головним мотивом подорожі. У господарській практиці важко
знайти ще один вид продуктивної діяльності, який одночасно сприяє
глобалізації господарства й розвитку регіонів.
Аналіз розвитку світового туристичного ринку дає змогу зробити
висновок, що міжнародний туризм розвивається разом з іншими сторонами
міжнародного життя, реагуючи на суспільно-політичну та соціально-
економічну ситуацію. Цим зумовлена нерівномірність розвитку туристичної
індустрії та суттєві регіональні особливості розвитку. У 2019 році в умовах
нестійкої світової економічної кон’юнктури всі регіони і субрегіони досягли
позитивних результатів. Найбільша кількість прибуттів простежується в
Європейському регіоні (більше половини), за ним слідують регіони
Південно-Східної Азії і Тихого океану і Америки. При цьому очікуються
трансформація регіональної структури світового туристичного ринку, що
обумовлено збільшенням частки Азійсько-Тихоокеанського регіону
(прогнозується, що темп приросту перевищить 5%, що буде більше
середньорічних показників у світі).
Хоча Франція і збереже позицію лідера, проте її частка зменшиться. У
цілому прогнозується пожвавлення міжнародної туристичної активності у
всьому світі.
 30

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ ЯК НАПРЯМ

ЗОВНІШНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ ФРАНЦІЇ В
СУЧАСНОМУ СВІТІ
2.1 Історія розвитку міжнародного туризму в контексті зовнішньої
культурної політики Франції
Без сумніву, люди подорожували ще з часів стародавніх цивілізацій
Сходу і Середземномор'я. Однак досить складно визначити відправну точку
для зародження міжнародного туризму в сучасному значенні цього поняття,
так як до середини XIX століття поїздки людей за кордон носили
неорганізований, обмежений характер, адже подорожувала тільки невелика
категорія людей - знатні люди, діячі мистецтв, студенти та дипломатичні
посланці.
Точки зору на те, коли саме міжнародний туризм зароджується в
Європі, помітно відрізняються одне від одного. Одні вчені пов'язують його
появу з традиціями паломництва в Святу Землю в IV-V століття, інші -
вважають, що певна культура туризму розвивалася ще в період розквіту
Стародавнього Риму. Відомо, що вже в I столітті до н.е. римляни вважали за
краще проводити вільний час на власних віллах, розташованих в курортних
містах Помпеї, Геркуланум, тощо, проте, більшість дослідників
дотримуються думки, що тільки XIX століття з швидким промисловим
розвитком поклав початок міжнародному туризму. Більш того, терміни
«турист» і «туризм» з'являються тільки на початку XIX століття - спочатку в
англійській, а потім через кілька років і у французькій мові.
Загальноприйнятою датою початку сучасного туризму вважається 1841 рік,
коли баптистський пастор Томас Кук організував масову екскурсію на поїзді
для членів своєї пастви по графствам Англії. Трохи пізніше, в 1850-х року, Т.
Кук організував для англійців поїздки в Париж, морські круїзи[8, с.33].
Зародження міжнародного туризму у Франції пов'язано з феноменом
«гранд-туру» (XVIII століття), коли молоді англійські аристократи
 31

відправлялися в подорож по європейських країнах, в число яких обов'язково

входила Франція, поряд з Німеччиною, Швейцарією та Італією. Однак
діяльність в галузі міжнародного туризму в той рік не регламентувалася
державою і носила, скоріше, неорганізований, самодіяльний характер.
Перші кроки в галузі міжнародного туризму у Франції здійснюються в
1850-і роки, коли починається будівництво бальнеологічних курортів в
Аркашона і Довілі. Франція також переймає досвід Великобританії, де до
середини століття створюються установи з організації і реалізації масових
туристичних поїздок[31, с.147].
Слідом за розвитком міжнародного туризму і збільшенням числа
іноземних мандрівників з'являється необхідність в його координації.
Спочатку діяльність в цій сфері здійснюється на місцевому рівні. Так,
наприклад, в 1875 році в невеликому французькому місті Жерарме міська
комуна заснувала Товариство піших прогулянок. Але найбільш важливий
крок - створення в 1889 році в Греноблі першого французького Офісу з
туризму (Office de Tourisme). Офіс з туризму було засновано для того, щоб
підвищувати привабливість місця, приймати мандрівників, надавати їм
необхідну інформацію. Організація співпрацювала з державними органами,
професійними асоціаціями, громадськими установами, щоб досягти своїх
цілей - наприклад, побудувати залізницю, отримати фінансування для
збереження культурної спадщини, проведення культурних і спортивних
заходів, рекламних кампаній[31, с.152].
До початку XX століття громадські організації та приватні особи
відіграють основну роль в процесі структурного оформлення міжнародної
туристичної діяльності у Франції. У 1890 році з'являється французький
Туристичний клуб ( Touring Club ) - громадська організація, створена з метою
розвитку туризму у Франції, а згодом в її колоніях. Клуб брав участь у
створенні Бібліотеки туризму і подорожей (Bibliothèque du tourisme et des
voyages), видавав путівники для туристів з інформацією про готелі, піші і
велосипедні маршрути, займався установкою дорожніх покажчиків. До
 32

1980-х років Клуб грав значну роль в розвитку інфраструктури французького

туризму. В кінці XIX століття компанія «Мішлен» також створює перші
дорожні атласи, а в 1900 році публікує свій перший «Червоний путівник» (Le
Guide Rouge) - існуючий досі один з найвпливовіших ресторанних рейтингів.
На національному рівні першим кроком по організації міжнародного
туризму стало створення Національного офісу з туризму (Office national du
tourisme) в 1910 році, що об'єднав всі існуючі на той момент офіси в різних
містах Франції. Відразу ж слідом за ним створюється Верховна Рада з
туризму (Conseil supérieur du tourisme) - консультативний орган, що
складався з 50 членів (згодом їх число збільшиться до 122) [31, с.155].
Спочатку бюджет Національного офісу з туризму був дуже скромним,
його діяльність велася за рахунок фінансової допомоги від Туристичного
клубу, державних субсидій і додаткового податку за перебування туристів.
До завдань цієї установи входили централізоване вирішення питань,
пов'язаних з туризмом, співпраця з асоціаціями з питань транспорту і
прийому туристів, розміщення реклами за кордоном.
Повноваження Національного офісу з туризму були розширені
відповідно до закону від 24 вересня 1919 року, а також був визначений
розмір його державного фінансування. Крім того, в законі була дана
класифікація курортів Франції. У 1919 році також з'являється перший
французький Офіс по туризму за кордоном - він був відкритий в Барселоні.
Надалі подібні організації відкриваються в Великобританії, а потім в
Швейцарії.
Важливо відзначити, що в період 10-х-20-х рр. XX століття управління
туризмом здійснювалося досить просто: Національний офіс з туризму
знаходився в підпорядкуванні у Центральної комісії з громадських робіт ( A
dministration centrale des Travaux publics) і відносився до Міністерства
громадських робіт[41, с.22].
 33

В цілому, на початку XX століття туристична діяльність у Франції

досить швидко розвивається, і країна стає одним з популярних напрямків для
іноземних туристів.
Ситуація змінюється в 1930-х роках, коли економічна криза зробила
серйозний вплив на кількість іноземних туристів у Франції: їх число
скоротилося з 2 мільйонів в 1930-му році до 930 тисяч у 1933-му. В
результаті, в 1935 році Офіс по туризму було розформовано, так як
організація практично перестала отримувати необхідне фінансування.
Замість неї був заснований Генеральний Комісаріат по туризму, санаторіям і
курортам (Commissariat général au tourisme, au thermalisme et au climatisme),
який взяв на себе тільки адміністративні функції. Питаннями просування
туризму стала займатися нова, спеціально створена для цього служба -
Національний центр по розширенню туризму, санаторіїв і курортів (Centre
national d'expansion du tourisme, du thermalisme et du climatisme), який
перебував у підпорядкуванні Міністерству громадських робіт[41, с.47].
Після Другої світової війни діяльність держави у Франції в області
міжнародного туризму знову активізується. Головною метою політики другої
половини 40-х років стало відновлення кількості прибуваючих іноземних
туристів до рівня початку 30-х років. Це завдання було досягнуто в 1949 році,
коли кількість відвідувань склало 2 мільйони людей (показник 1930-го року).
Починаючи з цього року кількість туристів, що прибувають до Франції,
тільки зростало.
Необхідно відзначити, що успіхи Франції в галузі міжнародного
туризму пов'язані з успішною політикою, яка здійснюється на державному
рівні. Перш за все, були проведені реформи з управління туризмом: в 1948
році під керівництвом Міністерства громадських робіт і транспорту ( Minist è
re des Travaux publics , des Transports et du Tourisme ) створюється Генеральна
Дирекція з туризму, що складається з чотирьох бюро і двох технічних служб.
Крім того, створюється Національний центр з питань туризму (Centre national
 34

du tourisme), що займається координацією діяльності державних інститутів і

громадських організацій[31, с.160].
1959 - 1974 роки стали періодом масштабного будівництва
туристичних об'єктів, благоустрою морського узбережжя і розвитку зимових
курортів. Про підвищення ролі туризму в політиці Франції свідчать
структурні зміни в його управлінні: так, в 1962-1968 роках туризм знаходився
в прямому веденні прем'єр-міністра Жоржа Помпіду, що, безумовно,
говорить про важливість цього напрямку для всієї країни. У 1963 році
Францію відвідали 6,5 мільйона іноземних туристів[41, с.58].
Розвиток міжнародного туризму до Франції і підвищення його ролі
відбивається і на законодавчому рівні, так як в період 1950-1970-х років
приймаються закони, що регулюють діяльність у цій галузі: наприклад, закон
від 22 липня 1960 року щодо національних парків, закон від 13 листопада
1965 року про класифікацію готелів і ресторанів. Важливо підкреслити, що
держава в цей період розвиває активну діяльність в сфері туризму, але при
цьому враховує питання захисту навколишнього середовища, а також прав
споживачів.
У період 1970-1980 років основним завданням Франції в галузі туризму
стає благоустрій та охорона прибережних і гірських територій. У
відповідності з цією метою змінюється система управління туризмом, в ці
роки він знаходиться у веденні наступних міністерств:
 в 1968-1974 рр. Міністерства по обладнанню та розвитку території ( Minist
è re de l 'É quipement et de l ' Am é nagement du territoire ),
 в 1974-1977 рр . Міністерства якості життя (Ministère de la Qualité de la vie),
 в 1977-1978 рр . Міністерства культури і навколишнього середовища
(Ministère de la Culture et de l'Environnement),
 в 1978-1980 рр . Міністерства по справах молоді , спорту і дозвілля
(Ministère et de la Jeunesse, des Sports et des Loisirs) [41, с.89].
За тридцять років, з 1980 року по 2010 рік, число іноземних туристів,
що прибувають до Франції, збільшилася з 30 до 80 мільйонів, що дозволило
 35

їй стати найпопулярнішим туристичним напрямом в світі. Які причини

такого значного успіху?
У 1980-х роках змінюються і завдання уряду в галузі туризму, що
відбивається в адміністративних реформах: з 1984 року питаннями туризму
займається Міністерство торгівлі і ремесел. Саме в 80-х роках XX століття
туризм визнається дійсно важливою сферою діяльності, з огляду на його
внесок в економіку Франції, який з кожним роком тільки збільшувався. У ці
роки вперше створюється посада міністра, в чиє ведення повинно було
входити вирішення питань в галузі туризму ( Ministre de l'Industrie, des Postes
et T é l é communications et du Tourisme ) [31, с.165].
Таким чином, необхідно відзначити, що до 1980-х років міжнародний
туризм залишався важливою сферою інтересів Франції, але все ж
обмежувався лише внутрішнім рівнем, так як, в першу чергу, враховувався
економічний ефект від розвитку міжнародного туризму. До середини 1980-х
років туризм поступово починає розглядатися і як важливий напрямок
зовнішньої політики, як засіб поліпшення іміджу Франції, підвищення
інтересу до її історії, мови та культури. Таким чином, туризм починає
включатися в сферу зовнішньої культурної політики.
Все більшого значення набуває діяльність по залученню іноземних
туристів. В результаті, в 1986 році створюється Дирекція туристичного
сектора ( Direction des Industries touristiques ) з окремим департаментом
«Образ Франції» ( «Image de la France»), який займався формуванням
сприятливого іміджу країни для залучення іноземних туристів. Крім того,
Дирекція туристичного сектора об'єднувала під своїм початком Національне
агентство з туристичної інформації та організацію «Bienvenue France»
(«Ласкаво просимо до Франції»). Також була поставлена мета - створення
організації «Maison de la France» («Дім Франції») за моделлю британської
організації «British Tourist Authority». Суть даних нововведень полягала в
створенні єдиного організму, з взаємопов'язаними, підпорядкованими йому
 36

елементами, який буде займатися просуванням туризму у Франції на

міжнародній арені[41, с.132].
Організація «Дім Франції» була заснована в 1986 році, а її головним
завданням було просування французького туристичного бренду Франції.
Вона також координувала діяльність своїх партнерів - державних, приватних
та громадських організацій. «ДІм Франції» був представлений 33 офісами в
29 країнах. Бюджет організації формувався на 46% з державних надходжень,
а також на 54% з надходжень від приватних компаній. Велика частина
бюджету спрямовувалася на рекламу, встановлення зв'язків з громадськістю,
організацію культурно-мистецьких заходів з метою зробити французький
туристичний бренд більш впізнаваним.
У 90-ті роки засновуються ще кілька профільних організацій в галузі
туризму. По-перше, це Національний центр з дослідження туризму
(l'Observatoire national du Tourisme, ONT ), створений в 1993 році і
займається, перш за все, збором статистики в цій сфері. Крім того, необхідно
виділити Французьке агентство по туристичній інженерії (L'Agence Française
de l'Ingénierie Touristique), засноване в тому ж році. Перед організацією була
поставлена задача скорегувати французьке туристичне пропозицію, беручи
до уваги відбуваються в світі соціальні зміни[23, с.47].
Остання реформа в галузі туризму була проведена в 2009 році, коли
питаннями туризму стало Міністерство економіки і фінансів. Крім того,
важливо відзначити створення спеціалізованої організації Atout France , або
Агентства з туристичного розвитку Франції, що займається питаннями
просування французького туризму в інших державах. Вона об'єднала існуючі
на той момент організацію « Maison de la France » і Французьке агентство по
туристичній інженерії. Дана реформа була здійснена для того, щоб завдання
просування французької культури через міжнародний туризм
реалізовувалися ефективніше через діяльність одного оператора, чиї функції
значно розширилися. Так, напрямки діяльності «Atout France» включають
маркетингові дослідження і формування привабливого образу Франції,
 37

розробку стратегій з розвитку туризму в країні, а також контроль над якістю

туристичного сервісу. Щороку в рамках діяльності організації проводиться
близько 2000 різних заходів: рекламні акції для широкої публіки,
конференції, виставки[23, с.49].
Як «Дім Франції», так і «Atout France» є важливим актором зовнішньої
культурної політики, який займається залученням інтересу до культури
Франції, сприяє поліпшенню сприйняття країни в світі і зміцнює її імідж на
міжнародній арені.
Таким чином, історія міжнародного туризму у Франції налічує близько
150 років, хоча точну дату його зародження визначити неможливо. Спочатку
в розвитку міжнародного туризму брали участь тільки громадські організації
або органи державної адміністрації, але на місцевому рівні. Держава починає
регулювати цю сферу лише в 20-і роки XX століття, проте спочатку воно
займається лише його внутрішніми аспектами, розробляє законодавчу основу
для туризму, вирішує питання облаштування територій. Однак до 80-х років
держава починає розглядати туризм ще й як інструмент зовнішньої
культурної політики. У зв'язку з цим створюються спеціалізовані установи,
що займаються просуванням французької культури через туризм, найбільш
значущими з яких виявилися «Будинок Франції» і «Atout France», який почав
свою діяльність в 2009 році. В даний час дане агентство бере активну участь
у формуванні позитивного образу Франції через діяльність в сфері
туризму[41, с.76].
 38

2.2. Аналіз нормативно-правового підгрунття міжнародного

туризму у Франції
Безсумнівно, дослідження міжнародного туризму у Франції неможливо
без звернення до його нормативно-правової бази, що включає як
концептуальні, так і договірні джерела. Спочатку звернемося до різних
державних стратегій і програм Франції, які визначають цілі для
міжнародного туризму.
Як вже було зазначено в першому розділі роботи, у Франції немає
окремої загальної концепції, яка розкриває основні напрямки зовнішньої
культурної політики. Ця особливість характеризує і сферу міжнародного
туризму, коли кожен актор, розробляє свої власні стратегії. Важливо
відзначити, що існують як більш загальні документи, які розглядають сферу
міжнародного туризму в цілому, так і джерела, що загострюють увагу тільки
на одному певному питанні міжнародної туристичної діяльності.
Почнемо з основних стратегій, розроблених Міністерством
закордонних справ і розвитку Франції. Розглянемо документ «30 конкретних
рішень для французького міжнародного туризму як світового лідера».  
Документ був створений в 2014 році і представлений міністром закордонних
справ Лораном Фабіусом. Перш за все, в даній стратегії звертається увага на
виняткову роль туризму в структурі французької економіки. Згідно з
документом, положення Франції як світового лідера за кількістю
прибуваючих в країну туристів недостатньо, так як країна займає лише третє
місце за обсягом загального прибутку, одержуваної від міжнародного
туризму. Крім того, в даній стратегії робиться акцент на зростаючій
конкуренції в сфері туризму і підвищенні важливості цього напрямку, так як,
за прогнозами експертів, до 2030 року кількість туристів збільшиться в два
рази і досягне 2 мільярдів чоловік. В результаті, автори стратегії ставлять
перед Францією завдання залучити не менше ніж 5% від нового потоку
 39

туристів, а також створити 500 000 робочих місць в сфері туризму до 2030

року[54, с.2].
Поставлену мету планується досягти завдяки тридцяти
сформульованим рішенням, об'єднаним в п'ять напрямків:
1. Поліпшення якості і підвищення різноманітності туристичної
пропозиції у Франції;
2. Розвиток транспортної інфраструктури, що сполучає аеропорти,
вокзали та історичний центр міст;
3. Впровадження інформаційних технологій в область міжнародного
туризму;
4. Підвищення якості професійної освіти в галузі туризму;
5. Підвищення доступності туризму у Франції.
Розглядаючи дану стратегію, важливо відзначити те, що запропоновані
рішення відрізняться конкретним підходом до проблеми і високим ступенем
опрацьованості. У них містяться вказівки на окремі об'єкти інфраструктури,
які необхідно поліпшити, наводяться посилання на конкретні
програми. Даний документ має також велике значення в контексті зовнішньої
культурної політики Франції, так як в ньому підкреслюється виняткове
значення туристичного сектора в якості джерела для «культурного
випромінювання» Франції в інших країнах[54, с.3-5].
Більш чіткі завдання перед міжнародним туризмом сформульовані в ще
одному документі МЗС Франції, прийнятому в 2015 році, «П'ять передових
напрямків, щоб оновити туристичний образ Франції». Він являє собою
конкретну програму для просування французького туристичного бренду за
кордоном і розвитку його нових напрямків: винний туризм, ремісничий
туризм, екотуризм, гірський туризм в літню пору року, «нічний туризм»
(туризм з відвідуванням театрів, концертів, клубів у вечірній час). Дана
стратегія дозволяє представити оновлений образ Франції за кордоном,
звернути увагу на нові сильні сторони культурного іміджу країни, що може
підвищити інтерес іноземних туристів[64, с.5].
 40

Цікаво відзначити, що міжнародний туризм тісно пов'язаний з іншими

напрямами зовнішньої культурної політики Франції, наприклад, з її
лінгвістичним виміром. Так, Міністерство закордонних справ розробило
окрему стратегію, присвячену лінгвістичного туризму: «Інтеграція
французької мови в туристичну пропозицію: підвищення привабливості
регіонів і територій».
Представлений документ звертає увагу на потенціал Франції з розвитку
лінгвістичного туризму: в установах її зарубіжної культурної мережі 125
мільйонів чоловік вчать французьку мову, з яких поки тільки 130 тисяч
приїжджають в саму Францію з метою вивчення мови. Відповідно, метою
даної стратегії є збільшення програм лінгвістичних стажувань. Таким чином,
міжнародний туризм може сприяти розвитку і лінгвістичного напряму
зовнішньої культурної політики Франції[66, с.7].
Питання, пов'язані з регулюванням туризму, представлені в
документах, розроблені також іншими французькими операторами
міжнародного туризму. Так, варто звернути увагу на французьку Раду з
просування туризму (Le Conseil de promotion du tourisme), яка підготувала
детальну стратегію «Шість заходів для підвищення ролі французького
туризму». В якості тимчасових рамок обрані 2014-2020 роки. Необхідні дії з
розвитку міжнародного туризму, запропоновані Радою, об'єднані в шість
категорій: гастрономія і виноробство; туристичні бренди; цифрові
технології; готельний бізнес і діловий туризм; ЗМІ та зв'язки з
громадськістю, освіту. Розвиток цих напрямків в рамках міжнародного
туризму впливає на поліпшення образу Франції, а також посилює інтерес до
неї за кордоном, що перетинається із завданнями французької зовнішньої
культурної політики[60, с.12]. Слід звернути увагу на те, що перераховані в
документі напрямки частково збігаються зі стратегією «30 конкретних
рішень для французького міжнародного туризму як світового лідера»,
зокрема положення про розвиток інформаційних технологій в туризмі,
 41

поліпшенні якості освіти та створення привабливих туристичних брендів, що

говорить про особливу значущість даних напрямків.
Цікаво відзначити, що Рада з просування туризму розробляє і більш
вузькі стратегії, що стосуються одного аспекту міжнародного туризму. Це,
наприклад, його стратегія «Двадцять заходів до 2020 року на підтримку
французьких гастрономії та виноробства», яка спрямована на привернення
уваги до французької гастрономії, поліпшення якості продуктів, підвищення
рівня сервісу французьких кафе і ресторанів і, в кінцевому підсумку, буде
сприяти просуванню французької культури в світі, що відповідає головній
меті зовнішньої культурної політики країни[54, с.3].
Наступна група джерел, що стосується питань міжнародного туризму у
Франції, представляє собою норми міжнародного права. Їх слід розділити на
документацію міжнародних організацій, багатосторонні міжнародні договори
в сфері туризму і подорожей (наприклад, Шенгенські угоди Європейського
союзу «Про єдиний візовий і туристському просторі») і двосторонні
договори, укладені між Францією та іншими державами, з питань
туризму. Звернемося до документів міжнародних організацій, серед яких,
перш за все, варто відзначити джерела Міжнародної туристської організації
(ЮНВТО) [71].
Основними документами даної організації вважаються Манільска
декларація з світового туризму, Гаазька декларація з туризму, Глобальний
етичний кодекс туризму, Осакська декларація з туризму, Осакська декларація
тисячоліття[34]. Франція як держава-учасник ЮНВТО підписала всі
перераховані документи.
Манільска декларація з світового туризму була прийнята на
всесвітній конференції по туризму, яка проходила в Манілі (Філіппіни) в
1980 р. Даний документ визначає положення міжнародного туризму в
сучасному світі. Декларація виділяє основні цінності міжнародного туризму,
серед яких - духовний розвиток особистості, визнання культурної
самобутності різних народів і повага їх моральних цінностей. Документ
 42

також підкреслює значення міжнародного туризму як чинника, який сприяє

досягненню взаєморозуміння між народами[62]. Поряд з Манільською
декларацією велике регулююче значення для міжнародного туризму
має Гаазька декларація по туризму, прийнята на Міжпарламентській
конференції з туризму, яка проходила в Гаазі в 1989 р. У декларації
закріплюються десять основних принципів, яких слід дотримуватися всім
акторам в сфері міжнародного туризму[7].
У 1999 році на 13-й сесії Генеральної асамблеї СОТ (тоді так
називалася Всесвітня туристична організація) був прийнятий Глобальний
етичний кодекс туризму . Кодекс піднімає такі питання в сфері
міжнародного туризму, як роль туризму в розвитку міжнародного
співробітництва, права і обов'язки працівників туристичного бізнесу; право
людей на туризм, свобода туристських переміщень. Туризм в документі
представляється як фактор сталого розвитку[59].
Проблеми співвідношення туризму та сталого розвитку були враховані
в Осакській декларації по туризму, прийнятій в 1994 р. на Всесвітній
конференції міністрів з туризму в Осаці (Японія). Даний документ розглядає
питання розвитку міжнародного туризму та підвищення його значення в
сучасному світі, впливу міжнародного туризму на суспільство і стан
навколишнього середовища, ролі державних акторів і міжнародних
організацій в галузі міжнародного туризму[34]. Подальший розвиток ці
важливі положення знайшли в Осакській декларації тисячоліття,
прийнятій в 2001 р. на Конференції лідерів туризму тисячоліття в Осаці
(Японія). Дана декларація робить акцент на досягненнях в галузі
міжнародного туризму, а також визначає основні проблеми розвитку
міжнародного туризму, збереження об'єктів всесвітньої культурної
спадщини, використання сучасних інформаційних технологій в сфері
міжнародного туризму[31, с.23].
Перераховані міжнародні норми права підкреслюють роль
міжнародного туризму як чинника, що сприяє розвитку взаєморозуміння
 43

серед держав. Таким чином, Франція як країна, яка підписала ці документи,

демонструє свою готовність активно співпрацювати з іншими державами, що
позитивно позначається на сприйнятті її образу на міжнародній арені.
Розглянувши основні документи Всесвітньої туристської організації,
перейдемо до міжнародних договорів, підписаних Францією, які дотичні до
сфери міжнародного туризму. До них відносяться Міжнародна конвенція зі
спрощення та гармонізації митних процедур, Міжнародна конвенція за
контрактом на подорож.
У Міжнародній конвенції щодо спрощення та гармонізації митних
процедур визначаються зобов'язання її учасників співпрацювати у
спрощення, гармонізації та уніфікації митних режимів, що сприяє розвитку
міжнародної торгівлі, а також збільшення числа міжнародних пересувань
туристів[29]. Що стосується Міжнародної конвенції по контракту на
подорож 1970 року народження, то для держав, які ратифікували її, вона є
основою для розгляду юридичних спорів з питань порушення умов
укладених контрактів між туристськими агентствами і туристами[30].
Також важливо відзначити міжнародні договори, укладені в рамках
спеціалізованих туристських організацій - наприклад, Міжнародні готельні
правила, схвалені Радою Міжнародної готельної асоціації (МГА) в
1981 році, Угода та Стандартний контракт між готелем і перевізником,
прийняті МГА та Міжнародним союзом учасників дорожнього
транспорту (1994 р.). Вони служать для кодифікації міжнародної
туристичної діяльності та спрощують процес укладення договорів між
учасниками відносин у сфері туризму[44, с.54].
Дані джерела міжнародного права ведуть до уніфікації туристичної
діяльності в різних країнах і сприяють спрощенню митних
правил. Дотримання Францією цих норм також позитивно відбивається на її
привабливості як туристичного напрямку, так як довіру до її туристичному
бренду зростає. У свою чергу, це сприяє підвищенню інтересу до Франції
 44

серед іноземних туристів, що перетинається з завданнями зовнішньої

культурної політики.
Говорячи про договори в галузі міжнародного туризму, учасником яких
є Франція, також необхідно виділити Шенгенські угоди
Європейського союзу, що включають Шенгенська угода 1985 року,
Шенгенську конвенцію 1990 року, Шенгенський кодекс про кордони
2006 року. Французька республіка бере участь в даних угодах з моменту їх
підписання. Важко переоцінити значення Шенгенських угод для
міжнародного туризму. Яскравим прикладом є те, що авіапереліт з однієї
країни шенгенського простору в іншу тепер розглядається як політ всередині
країни. Спрощення візових формальностей сприятливо впливає на розвиток
міжнародного туризму в Європі, а також сприяє посиленню співпраці між
державами в цій сфері. Участь Франції в даних угодах також робить її
туристичний образ більш привабливим за рахунок підвищення доступності
для відвідування[22].
Також сферу розвитку міжнародного туризму регламентують обопільні
умови Франції в сфері міжнародного туризму. На даний момент Французька
Республіка є учасницею 55 двосторонніх договорів, що регулюють цю
сферу. У них містяться положення, що стосуються спрощення візових
формальностей, організації спільних заходів в галузі туризму, обміну
інформацією в цій сфері. Двосторонні договори в сфері міжнародного
туризму є одним з найбільш ефективних інструментів для реалізації даного
напрямку зовнішньої культурної політики, так як можуть зачіпати
різноманітні напрямки співпраці держав в області туризму, включаючи
культурно-туристські обміни, обміни науковцями, експертами,
журналістами, що спеціалізуються в питаннях туризму[41, с.25].
Таким чином, нормативно-правова основа міжнародного туризму у
Франції представлена двома групами джерел: по-перше, документація
національного рівня - це стратегії і концепції різних державних інститутів, а
по-друге, міжнародні правові акти.
 45

Національні стратегії розвитку міжнародного туризму звертають

особливу увагу на роботу над туристичним брендом Франції, який міг би
посилити культурну привабливість Франції за кордоном і підвищити інтерес
до неї серед іноземних туристів.
Міжнародні правові акти, представлені документацією міжнародних
туристичних організацій та багатосторонніх договорів, не стосуються
безпосередньо питань реалізації зовнішньої культурної політики, проте
побічно впливають на неї, створюючи більш сприятливі умови для
міжнародного співробітництва в сфері туризму. Двосторонні договори, в
свою чергу, більшою мірою сприяють реалізації завдань зовнішньої
культурної політики, так як припускають співробітництво між державами по
ряду конкретних напрямків.
 46

2.3. Основні оператори міжнародного туризму в зовнішній

культурній політиці Франції
Для того щоб повною мірою досліджувати роль міжнародного туризму
у зовнішній культурній політиці сучасної Франції, необхідно більш детально
розглянути його основних операторів.
Механізм управління туризмом у Франції зафіксовано в національному
Кодексі по туризму. Так, діяльністю в сфері міжнародного туризму
займаються такі інститути, як Національна рада з туризму - головний
консультативний орган, що займається розробкою основних напрямків
розвитку для національного і міжнародного туризму; Міністерство
закордонних справ і міжнародного розвитку; Міністерство торгівлі і
фінансів; Міжвідомчий комітет з туризму, створений для просування
французького туристичного бренду за кордоном. Також на федеральному
рівні ведуть свою діяльність Агентство з туристичного розвитку Франції
" Atout France ", Національна федерація офісів по туризму, а також Рада
з просування туризму. Крім того, варто окремо виділити роль Всесвітньої
туристської організації у формуванні політики Франції в області
міжнародного туризму, з якої країна погодить свою діяльність в
рамках міжнародного права в галузі туризму. Вивчимо діяльність кожного з
перерахованих операторів[50].
В першу чергу, розглянемо Національну раду з туризму, яка є
центральним елементом в системі управління туризмом у Франції. Історія
цієї установи нараховує понад сто років - Національна рада була заснована
ще в 1910 році. Рада виконує дорадчу та наглядові функції. Він бере участь в
розробці державної стратегії, обговоренні проектів, законодавчих документів
та інших питань , що відносяться до галузі туризму. Національна рада
об'єднує різних представників туристичного сектора для обміну
думками. Національна рада складається з 200 членів, що призначаються на
п'ятирічний період, а його президентом є Міністр туризму[79].
 47

В області міжнародного туризму Національна рада займається

розробкою державних програм щодо його розвитку, а також випускає
публікації, присвячені маркетинговим дослідженням в цій області. Крім того,
до складу Національної ради входить відділ з європейських і міжнародних
питань, що займається експертною діяльністю. В рамках зовнішньої
культурної політики Національна рада досліджує можливості поширення
французької культури через туристичну діяльність. Підсумком даної
діяльності стають публікації, що розглядають взаємодію міжнародного
туризму з іншими напрямами зовнішньої культурної політики. Як приклад
можна згадати Звіт відділу з європейських і міжнародних питань,
присвячений питанням організації культурних і спортивних заходів в
контексті розвитку туризму.
Міністерство закордонних справ і міжнародного розвитку також
займається зовнішньополітичними зв'язками Франції в галузі туризму. У
сферу його компетенції входить просування Франції як туристичного
напрямку за допомогою кооперації з неурядовими французькими
організаціями в галузі туризму (наприклад, з «Atout France»), розробка
державних планів і стратегій з розвитку міжнародного туризму. У своїй
діяльності МЗС Франції спирається на існуючу культурну і дипломатичну
мережу за кордоном. На сайті МЗС Франції окремий розділ присвячений
питанням розвитку туризму в контексті зовнішньої політики, де докладно
розглядається поточний стан туристичного сектора у Франції, що
проводяться за підтримки держави заходи, функції МЗС в цій області. Таким
чином, міжнародний туризм є важливим напрямком діяльності МЗС Франції,
головним завданням якого є посилення привабливості образу Франції та
поширення її культурного впливу в світі. Не слід забувати і про економічне
значення туризму, що сприяє зростанню економіки Франції[76].
Міністерство торгівлі і фінансів здійснює діяльність в сфері
міжнародного туризму через Головне управління з питань підприємництва
(La Direction Générale des Entreprises, DGE), створене в 2014 році замість
 48

Головного управління з питань конкурентоспроможності, промисловості та

послуг, яке існувало раніше. У його структуру входить служба з питань
туризму, торгівлі, ремесел і сфери послуг (Service du tourisme, du commerce,
de l'artisanat et des services, STCAS). Цей орган займається питаннями
розвитку як внутрішнього, так і міжнародного туризму. В контексті
зовнішньої культурної політики служба з питань туризму займається
організацією різних міжнародних заходів в сфері туризму, де країни-
учасниці, в тому числі і Франція, можуть представити свої проєкти,
спрямовані на просування туризму, поділитися накопиченим в цій області
досвідом. Як приклад такого заходу можна привести Міжнародну туристичну
виставку - одне з ключових заходів у сфері туризму. У 2019 році виставка
проходила в Парижі з 1 по 4 жовтня[74].
Міжвідомчий комітет з туризму було засновано в 2004 році для
розробки стратегій з розвитку міжнародного туризму. Комітет організовує
засідання кілька разів на рік під керівництвом прем'єр-міністра
Франції. Останнє засідання було проведено в серпні 2016 року, в ході якого
головними питаннями стали забезпечення безпеки туристів, підвищення
конкурентноздатності французького туризму на світовому ринку. В
результаті роботи комітету було створено підсумковий документ, який
ставить перед французьким урядом завдання збільшити кількість
прибуваючих іноземних туристів до 100 мільйонів до 2020 року. Для
досягнення даної мети було запропоновано кілька заходів, серед яких -
розвиток культурного туризму за допомогою залучення інтересу іноземних
туристів до об'єктів культурної спадщини, що знаходяться в регіонах
Франції. Таким чином, Міжвідомчий комітет бере участь у розвитку туризму
як напряму зовнішньої культурної політики, сприяючи поширенню
французької культури[73].
Також варто відзначити внесок мережі національних офісів по туризму
в розвиток міжнародного туризму. На даний момент у Франції ведуть свою
діяльність 2400 офісів по туризму, об'єднані в Національну Федерацію офісів
 49

по туризму та профспілкових організацій (Fédération Nationale des Offices de

Tourisme et Syndicats d'Initiative), яка служить для представлення інтересів
місцевих офісів по туризму та їх захисту перед інститутами державної
влади. Офіси по туризму здійснюють діяльність в сфері міжнародного
туризму за декількома напрямками: надають інформацію іноземним туристам
про можливості для їх перебування, розробляють мобільні додатки і
інтернет-сайти для поширення інформації про туристичні пропозиції
Франції, беруть участь в професійному навчанні кадрів, організовуючи
різноманітні семінари і курси підвищення кваліфікації; представляють
туристичний бренд Франції на спеціалізованих міжнародних виставках і
форумах, беруть участь в організації спортивних, культурних, концертних
заходів для залучення додаткового потоку туристів. Таким чином, місцеві
офіси по туризму сприяють формуванню привабливого образу Франції в очах
туристів, що прибувають, що позитивно позначається на іміджі країни за
кордоном[74].
Здійсненням міжнародного співробітництва в сфері туризму займається
створена державою організація «Atout France», або Агентство з туристичного
розвитку Франції, основна мета якого - просування туризму за кордоном, а
також поліпшення образу Франції в світі за допомогою розвитку туризму. На
сьогоднішній день «Atout France» являє собою єдину компанію з розвитку
туризму у Франції. Вона об'єднує фахівців в галузі туризму, а також
представників різних державних і неурядових організацій, які займаються
просуванням французького туристичного продукту на світовому
ринку. Щороку в рамках діяльності організації проводиться близько 2000
заходів з метою просування Франції як туристичного напрямку: серед них
різні рекламні акції, прес-тури для представників ЗМІ та виставки для
професіоналів в галузі міжнародного туризму.
Діяльність агентства «Atout France» націлена на посилення
конкурентоспроможності Франції в сфері міжнародного туризму. Агентство
займається проведенням маркетингових досліджень всередині Франції і в
 50

інших країнах, здійснює діяльність з розробки стратегій в сфері туризму і

планує розподіл інвестицій в даний сектор економіки. Крім того, компанія
сприяє просуванню нових інформаційних технологій і підвищення рівня
якості туристичного сервісу.
Реалізацією перерахованих вище функцій займаються 35
представництв «AtoutFrance» за кордоном, головний офіс агентства, що
знаходиться в Парижі, а також інші партнерські організації континентальної
Франції і її заморських територій. 
В рамках «Atout France» діє також Рада з просування туризмуLe Conseil
de promotion du tourisme), що займається підготовкою стратегій в цій
сфері. Він об'єднує фахівців, що працюють в галузі туризму, а також
представників уряду, які спільно визначають найбільш пріоритетні напрямки
для міжнародного туризму, а також ставлять завдання перед ним в якості
напрямку зовнішньої культурної політики[52].
Ще в 2003 р. був розроблений План підвищення якості обслуговування
туристів, ініційований міністром туризму. Він спрямований на посилення
привабливості образу Франції: зростання частоти її відвідувань туристами та
тривалості їх перебування в країні, а також збільшення надходжень від
туризму. Все це сприятиме створенню нових робочих місць в установах
туристичної індустрії. Згідно з Планом, засоби розміщення, ресторани,
туристичні інформаційні офіси, турагентства, транспортні компанії, чия
діяльність спрямована на утвердження більш високих стандартів
обслуговування, удостоюються марки якості. Завдяки цій марці вони
отримують конкурентні переваги, що змушує інші підприємства йти їх
шляхом.
План став дієвим інструментом консолідації всіх зацікавлених сил:
працівників туристського бізнесу, їх професійних об’єднань, органів
управління на місцях, які брали участь у його реалізації, починаючи з
визначення умов присвоєння марки і завершуючи її рекламою. Був
розроблений логотип марки, який відбив головну ідею: Франція в центрі
 51

боротьби за якість обслуговування. Він виконаний у вигляді «Q» –

початкової літери слова «якість» (qualite), в центр якої поміщений контур
країни. Синьо-біло-блакитний колір знака нагадує французький триколор.
Знак вивішується при вході в туристське підприємство[41, с 147].
Марка якості присвоюється підприємствам туристичної індустрії, які
дотримуються санітарних норм і правил безпеки, відповідають встановленим
класифікаційним вимогам (наприклад, категорії 3* для готелів), вдаються до
незалежних зовнішніх аудиторських перевірок якості обслуговування, вико-
нують національні добровільно взяті зобов’язання (всього їх 96) щодо підви-
щення якості, відповідним чином реагують на рекламації клієнтів. Марка
якості присвоюється міністром туризму за поданням відбіркової комісії.
Діяльність туристичних підприємств, що діють під маркою якості,
суворо контролюється. Крім незалежних аудиторських перевірок, які
організовують самі підприємства, як неодмінна умова для отримання
розпізнавального знака, держава зі свого боку здійснює контроль і у випадку
невідповідності встановленим вимогам може позбавити під-приємство
марки.
Таким чином, ми бачимо, що національні актори грають велику роль в
розвитку міжнародного туризму, вони просувають туризм не тільки як
частина економіки країни, але і як важливий напрям зовнішньої культурної
політики, займаючись як концептуальними питаннями проведення політики,
так і реалізацією їх на практиці.
Говорячи про акторів міжнародного туризму, що беруть участь у
зовнішній культурній політиці Франції, важливо відзначити роль Всесвітньої
туристської організації. Франція є її учасницею з 1975 року, а першим
генеральним секретарем організації був обраний представник Франції Робер
Лонаті. За свої роки членства в організації Франція продемонструвала свою
зацікавленість у розвитку міжнародного туризму. Вона неодноразово брала
участь в роботі різних органів СОТ: Виконавчої Ради, Генеральної Асамблеї,
спеціалізованих комітетів[71].
 52

Крім кооперації в виконавчих органах СОТ Франція бере участь у

конференціях, симпозіумах, зустрічах, які зачіпають різноманітні питання
міжнародного туризму. До останніх великих заходів в цій області можна
віднести конференцію «Релігійна спадщина і туризм», що проходила в
Нідерландах в жовтні 2016 року, де брали участь і французькі представники,
зокрема, міждисциплінарна група з дослідження туризму з університету
Сорбонна. Інший важливий захід - 9-й Всесвітній конгрес зимового гірського
туризму, організований ЮНВТО і князівством Андорра. Франція була
представлена асоціацією Cluster Montagne, що займається облаштуванням
гірських територій і створенням туристичних об'єктів[71].
ЮНВТО є головним майданчиком для багатостороннього
співробітництва в галузі туризму, а активну участь Франції в роботі
організації дозволяє їй зміцнити свій культурний вплив на міжнародній
арені[77].
Також важливу роль для Франції в просуванні туризму відіграє її
участь в організації ЮНЕСКО - спеціалізованій установі Організації
Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. В даний час зв'язок між
культурою і туризмом є незаперечним фактом, тому все більшого значення
для іноземних туристів набуває культурна спадщина країни. З цієї точки
зору, Франція має величезний потенціал для просування свого туристичного
продукту. Так, за станом на 2019 рік на території Франції знаходяться 39
об'єктів зі списку Всесвітньої культурної спадщини. Крім того, 15 об'єктів
входять до Списку шедеврів усної та нематеріальної культурної спадщини
людства. Внесення елементів французької культури в даний список
демонструє визнання їх виняткової цінності на світовому рівні, а також
сприяє підвищенню привабливості Франції як країни з багатою культурною
спадщиною. Цей фактор має велике значення для реалізації її зовнішньої
культурної політики[15, с 3].
Крім того, Франція реалізує цілі своєї зовнішньої культурної політики і
через участь в роботі Міжнародної організації Франкофонії. Незважаючи на
 53

те, що розвиток туризму не є першочерговим завданням для даної організації,

це тема досить часто виявляється на порядку денному в контексті «сталого
туризму», який передбачає дбайливе ставлення до культурної та природної
спадщини. Франція бере участь у розробці принципів «сталого туризму» і
ділиться накопиченим в цій сфері досвідом з іншими державами-
учасниками. Таким чином, на регіональному рівні Франція бере участь також
в роботі Європейської комісії, в рамках якого здійснюється досить цікавий
проект «Європейська культурна столиця», створений ще в 1985 році. Ідея
даного проекту полягає в обранні одного з європейських міст в якості центру
культурного життя з метою стимулювання туризму, залучення інтересу до
культурної та історичної спадщини міста. Міста Франції ставали
культурними столицями 4 рази - Париж в 1989 році, Авіньйон - у 2000, Лілль
- в 2004, Марсель - в 2013. Участь Франції в подібна ініціатива давала
можливість представити історію і культуру її міст, а також сприяла
збільшенню числа туристів, які приїздили на спеціально організовані
культурні заходи в рамках даного проєкту [31, с 167].
Участь Франції в перерахованих міжнародних організаціях дозволяє їй
здійснювати співробітництво в сфері туризму на багатосторонньому рівні,
покращувати свій імідж на міжнародній арені, що сприяє реалізації цілей її
зовнішньої культурної політики.
Розглянувши основних учасників міжнародного туризму у Франції,
можна прийти до кількох висновків. По-перше, управління міжнародним
туризмом в країні досить децентралізовано, так як цим напрямком
зовнішньої культурної політики займаються кілька державних
інститутів. Важливо також відзначити, що їх функції ніяк точно не
розмежовані: наприклад, Міністерство закордонних справ і розвитку
займається як розробкою загальних стратегій, так і реалізує програми в галузі
міжнародного туризму на практиці. Крім того, варто відзначити роль
консультативних органів у вирішенні питань міжнародного туризму - так,
Національна рада з туризму стала майданчиком, на базі якої відбувається
 54

успішний обмін думками між представниками, як державного сектора, так і

ділових кіл.
Ця особливість французької моделі управління туризмму не ускладнює
процес реалізації завдань зовнішньої культурної політики, а, навпаки,
дозволяє швидко реагувати на всі зміни, що відбуваються в сфері
міжнародного туризму. В результаті Франція успішно представляє свій
туристичний бренд, демонструючи при цьому найбільш привабливі для
іноземних туристів елементи своєї культури[31, 150].
Також Франція для здійснення цілей і завдань своєї зовнішньої
культурної політики активно використовує можливості міжнародних
організацій, і в першу чергу тих, в яких вона має особливий вплив: ЮНВТО,
ЮНЕСКО, МОФ, Європейська комісія. Беручи участь в даних організаціях,
вона демонструє свій культурний потенціал, ділиться з іншими державами
досвідом у сфері туризму і сприяє позитивному сприйняттю образу Франції
на міжнародній арені.
Підводячи підсумок даної частини роботи, що розглядає історію
міжнародного туризму у Франції, його нормативно-правову основу і
основних операторів, ми приходимо до висновку про те, що довга історія
розвитку туризму у Франції багато в чому сприяла формуванню ефективної
системи управління в цій сфері і вплинула на використання міжнародного
туризму в якості інструменту зовнішньої культурної політики.
 55

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИКОРИСТАННЯ

МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ ДЛЯ УКРАЇНИ ЧЕРЕЗ
ПРИЗМУ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ ФРАНЦІЇ.
3.1. Основна характеристика туристських ресурсів Франції
Туризм є однією з найпотужніших галузей сфери послуг у Франції. В
основних туристичних структурах (готелі, кафе та ресторани, бюро
подорожей, гірські та термальні курорти тощо) задіяно 700 тис. працюючих.
До другої світової війни за кількістю іноземних туристів Франція посідала
перше місце в світі, наразі — четверте (більше ніж 40 млн чол. щороку)
(табл. 1), трохи поступаючись США, Китаю та Іспанії. У Франції понад 1
млн. км автодоріг, більше 32 тис. км залізниць. Протяжність берегової лінії
становить 5,5 тис. км (найбільший пляж Європи). Тут знаходиться 90
гірськолижних курортів.
Місц Назва 2019 р. 2016 р. 2014 р. 2012 р.
е
1 Сполучені Штати Америки 206 836 тис. 204 525 тис. 191 325 тис. 161 633 тис.
2 Китай 120 000 тис. 114 109 тис. 105 380 тис. 50 028 тис.
3 Іспанія 60 302 тис. 56 444 тис. 65 023 тис. 58 163 тис.
4 Франція 42 562 тис. 45 888 тис. 58 404 тис. 53 349 тис.
5 Великобританія 39 482 тис. 45 530 тис. 46 628 тис. 37 199 тис.

Таблиця 1. Кількість іноземних туристів

У цій країні більше 20 тисяч готелів, близько 4 тисяч музеїв, приблизно
1,5 тисячі замків, 40 тисяч історичних пам'яток. Природні й соціально-
економічні умови Франції сприятливі як для екскурсійно-пізнавального, так і
для лікувально-оздоровчого та спортивного туризму[46, 121].
Серед природних рекреаційних факторів, які сприяли розвитку туризму
в країні — теплий помірний клімат, на півдні субтропічний; велика
протяжність берегової лінії пляжевого типу; присутність гірських масивів
Альп та Піренеїв; численні джерела цілющих вод. Країна славиться своїми
приморськими і гірськими курортами, спортивними базами. Також Франція
 56

багата на пам'ятки історії, культури, архітектури і мистецтва. Вони

охоплюють стародавню римську епоху, середньовіччя, нові часи і сучасність.
Насиченість території соборами, монастирями, палацами, фортецями і
різноманітними музеями є однією з найвищих у світі. Ці споруди майже не
зазнали руйнувань у XX ст. У списку об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО у
Франції налічується 35 найменувань. На охорону культурної спадщини
витрачаються великі кошти, вона активно використовується для організації
всіляких ювілеїв, свят, фестивалів тощо.
Франція має добре розвинену туристичну інфраструктуру, яка включає
транспорт, заклади харчування, готелі, а також організацію турів,
забезпеченість інформацією, картами, сувенірами тощо. Останнім часом усе
більшого значення набувають об'єкти для проведення конференцій, нарад,
симпозіумів, а також індустрія розваг[46, с.150].
Найважливішу роль у розвитку іноземного туризму відіграє зовнішній
фактор — наявність спроможної іноземної клієнтури. Поруч з Францією
розташовані багаті північно-західні європейські держави. Більш як 4/5
іноземних туристів у Франції — це німці, англійці, бельгійці, голландці,
швейцарці та скандинави, решта — американці, японці й араби. Найбільш
відвідуваними туристами територіями у Франції є Париж з його околицями,
Ніцца, Монте-Карло, Ліон, Руан, Страсбург, Ла-Рошель, Лурд, Бордо,
Марсель. Лише один Париж щороку відвідують біля 150 млн.осіб, це місто
має неофіційне звання "світової столиці туризму".
Париж – серце адміністративного, політичного і культурного життя
Франції. Практично не знищений в ході двох світових воєн, міський центр з
прекрасними бульварами і витонченими міськими особняками сходить до
часів Наполеона. Лувр і Версаль, Тріумфальна арка і Вандомська площа, сад
Тюїльрі, Ейфелева башта, вокзал д'Орсе і собор Паризької Богоматері
ваблять сюди тисячі туристів. Історичні місця, богемні кафе, палаци королів,
аристократичні особняки і ультрасучасні висотні будівлі – тут все
переплетено в єдине[47, с.5].
 57

Французька столиця – один з центрів духовного життя світу. Тут

налічується близько 2000 історичних монументів і 200 музеїв. Головні
визначні пам’ятки тяжіють до центру міста, до Сени.
Недалеко від ”серця Парижа”, розташований Лувр – найбільший музей
світу. У напряму від Лувру до Єлісейських полів в саду Тюїльрі знаходяться
будівлі Музею імпресіонізму і Оранжері. Через площу Згоди, зліва від
Єлісейських полів, знаходяться дві схожі будівлі – Гран-пале і Пті-пале. У
першому організовуються сезонні виставки, в другому розташований міський
Музей витончених мистецтв. Праворуч від Лувру, в кварталі колишнього
”серця Парижа”, знаходиться Центр Помпіду, в експозиції якого картини і
скульптури XX ст. А недалеко від нього – Музей історії Парижа – Карнавалі.
Найкрупніші музеї на лівому березі Сени – Музей імпресіонізму ”Гар
д'Орсе”, Музей середньовічного мистецтва Клюні, Музей Родена.
Крім того, в Парижі є величезна кількість невеликих колекцій,
виставкових залів, цікавих експозицій. Все місто в цілому з його
прекрасними соборами, унікальними архітектурними ансамблями і
скульптурами розкривається перед туристами як багатющий музей.
Париж є світовим лідером по кількості конференцій, що проводяться,
виставок і торгових ярмарків, з цією метою створюються і підтримуються всі
необхідні умови. Діловий туризм у Франції приносить біля третини всіх
доходів від в’їзного туризму. Прекрасну організацію невеликих за
чисельністю заходів пропонують сьогодні і власники багатьох
середньовічних замків. Торговельно-промислові палати всіх провінцій і
окремих департаментів мають власні можливості для організації конференцій
і робочих зустрічей. Типові терміни перебування у Франції по тур
запрошенню – до 2 тижнів (термін виїзду протягом 1 місяця), по приватному
– до 2 місяців, по службовому – до трьох місяців[44, с. 21].
Відомий Париж і своєю індустрією розваг. Тут близько 100 театрів і
кафе-шантанів, 400 кінотеатрів. Окрім оперних і драматичних театрів є
безліч естрадних майданчиків, концертних залів, кабаре, танцювальних барів
 58

і нічних клубів. В основному вони зосереджені в трьох центрах: Монпарнас –

на лівому березі Сени; Сен-Жермен де Пре – на лівому березі Сени навколо
однойменної станції метро; Монмартр – на правому березі Сени. По обидві
сторони бульвару Кліши безперервним ланцюгом тягнуться ресторани, кафе,
нічні клуби. Тут же знаменита площа Пігаль, кабаре ”Мулен Руж”, ресторан
”Ла-Вінь”.
Безліч культурних і історичних визначних пам’яток розташована в
передмістях Парижа. Особливо цікаві Версальський палац, побудований для
Людовика XIV; архітектурний ансамбль Рамбуйє – резиденція Президента
Франції; Венсенський замок; замок сім’ї Конде в Шантії; собор Сен-Дені –
резиденція єпископа і гробниця французьких королів XII-XVI ст.; собор в
Шартре; музей національних старовини в замку Сен-Жермен-ан-Ле, де
знаходиться одне з найбагатших в світі зібрання предметів доісторичної
епохи; авіаційно-космічний музей в Ле-бурже на території аеропорту, де
представлені цивільні і військові літаки з 1897 р. до наших днів; будинок
Клода Моне в Жіверні[46, с.241].
Євродіснейленд також розташований в передмісті Парижу. Згідно із
статистичними даними, цей розважальний комплекс – найпопулярніша
туристська визначна пам’ятка країни, що привертає принаймні в два рази
більше відвідувачів, ніж Лувр або Ейфелева башта.
Великий інтерес туристів викликають середньовічні замки в долині
річки Луари: Шенонсо, Анже, Амбуаз, Шамбор, Блуа, Шинон та інші. Ці
архітектурні споруди, такі несхожі одна на одну по зовнішності, від
похмурих цитаделей Ланже і Шинона і до класичних зразків ренесансу Азе-
ле-Рідо або Шенонсо, добре передають дух епохи минулого, несуть на собі
друк таємничості і романтизму. У кожного з них своя історія, багата
найнеймовірнішими подіями і фактами.
Особливої уваги заслуговує регіон Рів’єра – Лазурний Берег, що
розташований на південному сході Франції і межує з італійською Рів’єрою.
Залиті сонцем пляжі і тінисті парки, музеї і барвисті ринки, старовинні села і
 59

тихі містечка на прямовисних скелях, фешенебельні готелі і затишні кафе

відкривають новий світ, повний життю і веселості. Лазурний Берег дарує
гостям широку палітру пейзажів, красивих місць для прогулянок і розваг.
Регіон займає площу в 4300 км2, має 120-кілометрову берегову лінію з
40 км пляжів. 80 % території займає гірський масив з 175 тис. гектарів лісів і
1000 км бурхливих річок. Блакитний Берег володіє добре розвиненою
інфраструктурою. Мережа автомобільних і залізниць пов’язує його зі всіма
найбільшими містами Франції і Європи. Міжнародний аеропорт Ніцца на
Лазурному Березі також відіграє важливу роль в розвитку туризму,
перевозить до 8,6 млн. осіб в рік, обслуговує 80 міжнародних маршрутів в 28
країнах і приймає літаки 45 авіаліній. Готельне господарство, в основному,
складається з готелів класу люкс і готельних резиденцій. У 9 конгрес-палацах
можливе проведення ділових зустрічей міжнародного рівня. 19 лижних
курортів функціонують з грудня по травень[46, с. 259].
Лазурний Берег це туристський напрям, який доступний круглий рік,
завдяки привабливості всесвітньо відомих культурних заходів:
Міжнародного кінофестивалю в Каннах, який щорічно проходить в травні,
Карнавалу в Ніцці – в лютому, Свята лимонів в Ментоні – в лютому.
Напевно, неможливо перерахувати все, що робить цей регіон знаменитим і
привабливим для туристів зі всього світу: музеї, виставки, магазини,
морський зоопарк, казино, нічні клуби, спектаклі, вар'єте і багато що інше.
Безліч туристів відвідують князівство Монако, розташоване в цьому ж
регіоні на березі Середземного моря, у підніжжя Альп, на площі в 195
гектарів, всього в 12 км від італійської Рів’єри. В даний час Монако є
суверенною державою, але не існує ніяких митних формальностей при
перетині кордону між Францією і Монако, дякуючи чому можливий
абсолютно вільний в'їзд.
В середньому тут 300 сонячних днів в році. Князівство привертає
туристів прекрасно обладнаними пляжами і басейнами, центрами
таласотерапії і підтримки форми, музеями і тропічним Акваріумом. Для
 60

розміщення гостей в Монако є численні готелі, в основному, класу 4 зірки[46,

с. 270].
Монте-Карло – європейська столиця рулетки. Це одне з трьох міст, що
практично злилися, становлять князівство Монако. Гостей зі всього світла
сюди привертає найпрестижніше в світі казино, побудоване в 1863 р., а також
дивовижний світ гральних автоматів і нових ігор. У багато декорованих,
жвавих залах можна одержати незабутні емоції і враження.
Увагою туристів користується і самий сонячний берег західної
Атлантики – регіон Пуату Шарант. Величезні пляжі з дрібним піском на
курортах з міжнародною репутацією, таких, як Руайан, а також в маленьких
містечках: Шателайон, Фурас, Ля Пальмір, Сен-Поль-сюр-Заходів, Сен-
Жорж-де-Дідонн або Мешер, перемежаються з пляжами, які розташовані під
обривистими скелями або примикають до великих соснових лісів, як,
наприклад, на островах Ре або Елерон, або маленьким затокам острова Экс.
Ці пляжі чудово пристосовані для занять вітрильним спортом і
віндсерфінгом. Численні морські бастіони, як відомий тепер форт Бояр
поблизу островів Экс і Олерон, захищали з моря цей берег. Прямо з пляжу
можна відправлятися на різноманітні екскурсії в міста регіону з багатим
історичним минулим. Ля Рошель привертає своїми численними музеями, що
описують життя цього портового міста впродовж століть. Рошфор
знаменитий Королівською Фабрикою канатів (довжина будівлі 374 м) і
музеями, пов’язаними з морською історією регіону. Бруаж, старовинний
укріплений форт, був відомий соляною торгівлею, потім море відійшло, і він
виявився оточеним болотами. Біля Ангулема знаходиться садиба одного з
найвидатніших французьких письменників XVII ст. Ла Рошфуко. У Сантожі
привертають увагу романські церкви, що чудово збереглися[46, с. 275].
Грасс. Невелике місто. Тут знаходяться парфюмерні фабрики, що
випускають продукцію для кращих духів миру. У Грассі збирають жасмин,
який використовується при виготовленні парфумів ”Шанель № 5”.
 61

Канни. Місто придбало популярність у зв’язку з щорічними

міжнародними кінофестивалями, що привертають численних глядачів. На
набережній Круазетт ростуть пальми а чудовий середземноморський клімат
приваблює сюди все більше і більше туристів. Ломремі. Невелике місто. Тут
в 1412 р. народилася Жанна Д’Арк. Про це нагадують регулярні процесії,
кафе ”Жанна”, готель ”Жанна” і однойменний магазин сувенірів. Зберігся
батьківський Дім-музей, що активно відвідується туристами. Є два
пам’ятники Орлеанській діві.
Шартр. Місто на півночі Франції на річці Ер. Налічує 80 тис.
мешканців. Відомий собором Нотр-дам, спорудженим в XI ст. Його
архітектура схожа на однойменний собор в Парижі, побудований в XII ст[46,
с. 285].
На території Франції розташовані відомі бальнеологічні і грязьові
курорти: Віттель, Віші, Дакс, а також кліматичні курорти Антіб, Канни.
У Франції 90 гірськолижних курортів, найбільшу в Європі площу для
катання на лижах, що досягає 1200 км2, і найбільшу кількість підйомників –
1200. Сезон на курортах французьких Альп триває з листопада по травень.
Шамоні і Валь д’Ізер – альпійські села з вузькими мощеними
вулицями, старовинними будинками і церквами. У Шамоні найцікавіші
гірськолижні траси –найдовший в Європі 25-кілометровий спуск з Монблану,
найкрутіша траса Гран Матт протяжністю 13 км. Тут же підноситься сувора
гора Эгий дю Міді.
Куршевель і Мерібель – сучасні курорти з комфортабельними
готелями, вишуканим гастрономом, безліччю розважальних закладів.
Долина Куршевель є одним з найпрестижніших і елітних
гірськолижних курортів світу. Найвідоміші і шановні люди світу і Франції,
серед яких сам принц королівства Монако, вибирають це місце для свого
зимового відпочинку. Куршевель – це зимова казка і потрапити туди – мрія
будь-якого, хто більшою чи меншою мірою захоплюється гірськими видами
спорту. Куршевель примітний не тільки різноманіттям трас і маршрутів, але
 62

й наявністю безлічі дорогих бутиків, спортивних магазинів і чудових

ресторанів.
Куршевель розташований в 140 км від аеропорту Женеви і в 180 км від
аеропорту Ліона. Куршевель знаходиться в самому серці «Трьох долин» (Les
Trois Vallees) – найбільшої гірськолижної зони у світі. Куршевель
складається з 5 курортних містечок, розташованих на різній висоті: Сан Бон
(1100 м), традиційний сільський Ла Пра (1300 м), затишний Куршевель-1550,
лісовий Куршевель-1650 і самий шикарний курорт Франції і один з
найпрестижніших курортів світу Куршевель -1850. Перепад висот в цьому
районі – від 1030 до 1850 м. На кожному рівні лижникам надається прямий
доступ до катання в зоні Трьох долин. Єдиний абонемент відкриває доступ
до 195 витягів. Куршевель оточений казково красивими хвойними лісами і
чудово технічно оснащений.
У Куршевелі більше розкішних готелів, ніж на будь-яких інших
курортах. За рівнем готелів, якості сервісу і різноманітності розваг
Куршевель безумовно є одним з лідерів серед гірськолижних курортів світу:
численні кафе, бари та ресторани (деякі з них кращі в Альпах), нічні клуби,
дискотеки і бари з живою музикою дозволять вам весело і з задоволенням
провести вільний від катання час. Такі традиційні сільські свята, як Карнавал,
і шалені вечірки в барах і нічних закладах становлять невід'ємну частину
життя Куршевеля. Також не варто забувати про те, що на цьому курорті
проводяться різні спортивні змагання високого рівня і численні лижні
гонки[46, с.290-295].
Місцевість Труа Балі (Три долини) у французьких Альпах. Тут в
мініатюрі представлені ландшафти всіх альпійських курортів країни і
розташований самий високогірний курорт в Європі – Валь Торанс. Поряд
знаходяться курорт Куршевель з складними трасами і перепадом висот до
1000 м і курорту Мерібель, де щорічно відпочивають члени англійської
королівської сім’ї.
 63

Крім вищеназваних гірськолижних курортів всесвітньою популярністю

користуються й такі курорти у Французьких Альпах як Ліз Арк, Ла Плань,
Менюїр та інші. На всьому просторі від Монблану на півночі до
найпівденніших гір обладнані лижні станції по останньому слову техніка, що
ні в чому не порушує крихкої рівноваги природи. Всі курорти представляють
єдину систему гірничо-лижних станцій, які зв’язані між собою мережею
швидкісних автодоріг. Однією із специфічних характеристик французьких
гірничо-лижних трас є їх величезна протяжність. В середньому, гірничо-
лижний курорт пропонує більше 80 трас різного рівня складності завдовжки
до 150 км. Інша специфічна характеристика – величина висотних перепадів.
Станції розташовані в більшості своїй на висоті від 1200 до 3000 м, перепад
висот на трасах може складати більше 2000 м, що дозволяє здійснювати
довгий і цікавий спуск[50].
Крім гірських лиж у Франції є прекрасні можливості і для заняття всіма
іншими видами спорту. Сюди приїжджають не тільки учасники
різноманітних змагань, але і численні уболівальники. Самими видовищними
з відомих спортивних змагань є: авторалі в Монте-Карло в січні, 24-годинні
автоперегони в Ле-Мане і французьке дербі на приз Діани Ерме в Шантійі в
червні, ”Тур де Франс” – 22-денні велогонки на 4 тис. км в липні.
Туристи, що приїжджають до Франції, вважають за краще відпочивати
на Французькій Рів’єрі. Потім слідує Париж, Альпи, Аквітанія і Лангедок-
Руссільон.
 64

3.2. Особливості реалізації туристичного напрямку зовнішньої

культурної політики Франції на початку XXI століття.
Перш за все, говорячи про міжнародний туризм у зовнішній культурній
політиці Франції необхідно відзначити, що увага цьому напрямку стала
приділятися відносно нещодавно. Важливість міжнародного туризму в
рамках культурної дипломатії держави була усвідомлена лише у 80-х роках
XX століття, що визначає його положення і роль в сучасній зовнішній
культурній політиці Франції. Тільки в 1986 році створюється Дирекція
туристичного сектора зі службою «Образ Франції», що займається
питаннями підвищення привабливості образу країни для іноземних туристів.
На відміну від лінгвістичного, освітнього, аудіовізуального напрямків,
міжнародний туризм не є головним напрямком для зовнішньої культурної
політики Франції, хоча, безперечно, грає в ній досить важливу роль.
Очевидно, цей факт можна пояснити конкуренцією в сфері міжнародного
туризму і бажанням Франції зберегти за собою лідируючі позиції.
Відмінною рисою міжнародного туризму є той факт, що він одночасно
пов'язаний як з економічної, так і з культурною діяльністю держави. Це
обумовлює взаємний вплив цих двох сфер: з одного боку, розвиток туризму з
економічної точки зору (поліпшення якості послуг, що надаються,
інфраструктури) збільшує інтерес до самої Франції, її культурної спадщини,
історії, гастрономії; з іншого боку, підвищення привабливості образу Франції
через інструменти культури сприяє збільшенню кількості іноземних туристів,
що робить позитивний вплив на економіку країни. У зв'язку з цим,
питаннями міжнародного туризму в контексті зовнішньої культурної
політики Франції займається як зовнішньополітичне відомство, так і
Міністерство економіки і торгівлі[38, с. 121].
Державні витрати на туризм склали 1,9 млрд. євро, обсяг державного
фінансування процесів розвитку туризму - 79,7 млн. Евро, а загальний обсяг
інвестицій в туризм - 12,492 млрд. Евро. У туризмі працювало 237500
 65

підприємств, було зайнято 2 млн. чоловік, а число робочих місць становила

1,2 млн. осіб. Готельний і ресторанний сектор займав четверте місце в
загальній зайнятості Франціі. Динаміка показників сектора індустрії туризму
представлена в таблиці 2.
Таблиця 2. Динаміка показників сектора інду трії туризму у Франції
Рік Показник Кількість Кількість Торгівельний Додана
підприємств працюючих обіг із вартість за
туріндустрії тис. осіб вирахування вирахуванням
м НДС(млрд.) податків (млрд.)
2018 Питома 7,3 % 7,7% 4,1% 5,6%
вага в
економіці
2014 Питома 8,0 % 7,7% 4,0% 5,6%
вага в
економіці
2010 Питома 7,9% 5,5% 2,5% 3,5%
вага в
економіці

Туризм є важливою статтею доходу французької економіки. У 2018

році обсяг туристського споживання (іноземці та французи) склав 157 млрд.
євро, 7,4% ВВП (5% від вітчизняних і 2,4 від іноземців), а туристський
баланс (прибуток від туризму) склав 10,4 млрд. євро.
Крім того, важливо підкреслити зв'язок міжнародного туризму з
іншими напрямами зовнішньої культурної політики. Прикладом подібного
співробітництва є організація програми Le Grand Tour, спрямованої на
підвищення привабливості Франції. Вона реалізується через проведення
музичних, театральних, мистецьких фестивалів в численних французьких
туристичних центрах. Дана програма розкриває і демонструє культурну
спадщину різних регіонів Франції з метою розвитку туризму в країні[5, с 3].
 66

Наступна характерна риса туристичного напрямку в зовнішній

культурній політиці Франції - існування різноманітних концепцій і стратегій,
що відрізняються високим ступенем опрацьованості. Детально розглянувши
їх в попередньому розділі, ми бачимо, що вони становлять не загальні
теоретичні основи політики держави в цій сфері, а практичні кроки по
просуванню французького бренду в інших країнах, конкретні рекомендації
для операторів міжнародного туризму. При цьому важливо відзначити, що
Франція спирається на сучасні інформаційні технології, визначаючи свою
діяльність в сфері міжнародного туризму. Так, для поширення свого
позитивного образу Франція активно використовує соціальні мережі,
розробляє мобільні додатки, привертає професійних блогерів. Крім того, для
підвищення привабливості Франції як центру міжнародного туризму важливу
роль відіграють маркетингові дослідження, що проводяться агентством
«Atout France». На їх основі розробляються стратегії по залученню туристів з
окремих країн. Так, існують публікації, що стосуються туристів з Китаю,
Індії, Японії. У них розглядаються культурні особливості кожної з країн для
розуміння того, з якого боку найбільш доцільно представляти образ Франції.
Так, наприклад, в публікації «Китайський туристичний ринок: основний
підхід» виділяються ті символи Франції, які можуть зацікавити китайських
туристів, - висока кухня, захоплюючий шопінг і розваги. Для японських
туристів цей набір цінностей буде трохи іншим: в першу чергу, вони
приїжджають до Франції для знайомства з культурою, модою, французьким
способом життя. Відповідно до культурних особливостей різних країн
Франція по-різному проводить рекламні кампанії з просування свого
туристичного бренду. Таким чином, реалізація туристичного напрямку
зовнішньої культурної політики Франції характеризується диверсифікованим
підходом для різних країн [31, с. 152].
Важливо підкреслити ще одну характерну особливість міжнародного
туризму як напряму зовнішньої культурної політики Франції - лідируюче
положення в світі в цій сфері діяльності. Так, в інших областях зовнішньої
 67

культурної політики, наприклад, аудіовізуальному, лінгвістичному або

науково-освітньому напрямках у Франції немає однозначного переваги в
порівнянні з іншими державами - США, Великобританією, Італією. Що
стосується міжнародного туризму, то Франція вже довгий час залишається на
першому місці в світі за кількістю туристів, що прибувають. Тим не менш,
багато стратегій з розвитку міжнародного туризму в країні відзначають, що
держава займає лише третє місце в світі за кількістю одержуваного прибутку,
поступаючись Сполученим Штатам та Іспанії, однак цей показник
характеризує, скоріше, економічну, а не зовнішньополітичну діяльність
держави. Певною мірою досягнутий високий рівень міжнародного туризму у
Франції впливає на його місце в рамках зовнішньої культурної політики. Так,
міжнародний туризм є, в більшій мірі, вже сформованим інструментом для
поширення культурного впливу, ніж пріоритетним напрямком для
майбутнього розвитку, тому перед французької зовнішньої культурною
політикою стоїть завдання збереження лідерства в цій сфері, а не посилений
розвиток[41 с.162].
Разом з тим, розвиток міжнародного туризму як напряму зовнішньої
культурної політики Франції в даний час стикається з певними проблемами.
В першу чергу, це загроза терористичних атак, яка негативно впливає на
привабливість образу Франції за кордоном. Ця проблема піднімається в
численних статтях, які з'явилися після подій, що відбулися в Парижі і Ніцці в
листопаді 2015 року та липні 2016 року, а також в урядових документах.
Негативний вплив тероризму дуже чітко відстежується за рівнем
доходів країни від туризму, так до 2015 року спосерігалось підвищення
доходів, після ж терористичних актів у 2015 та 16 роках прибутки знизились,
а у 2018 ріст прибутку скла 9,71% (табл. 3) [77].
Таблиця 3. Показники прибутку від туризму до та після террористичнх атак
Рік Значення Зміна,%

2013 269,1 9,91%

 68

2015 232,0 -14,18%

2016 229,6 -1,02%

2017 242,2 5,49%

2018 265,8 9,71%

Безсумнівно, вчинені терористичні атаки впливають відразу на два

аспекти міжнародного туризму: по-перше, знижують одержуваний від
туризму прибуток, а крім того, негативно діють на сприйняття образу
Франції в інших країнах. Міжнародний туризм у Франції протягом уже
довгого часу стикається з проблемою безпеки. Проведені ще в 2012 році
соціологічні дослідження демонструють незадоволеність іноземних туристів
рівнем безпеки у Франції: так, 46% японських і 58% китайських туристів
відзначали, що, на їхню думку, здійснюваних в Парижі заходів безпеки було
недостатньо.
Для вирішення даної проблеми уряд Франції розробив кілька програм
по підвищенню довіри до французького туризму в контексті загрози
терористичних атак. Одна з них, програма «Made in Paris» пропонує заходи
по просуванню департаменту Іль-де-Франс, а інша - «T ourisme s û r» -
зачіпає всю Францію в цілому. На реалізацію даних програм французький
уряд виділив 800 тисяч євро, а їх здійсненням займаються Міністерство
закордонних справ і розвитку, агентство туристичного розвитку «Atout
France», місцеві відділення офісів туризму. Розглянемо більш докладно дані
програми[31,с. 165].
Програма «Made in Paris» містить заходи щодо відновлення довіри
іноземних туристів до регіону Іль-де-Франс і з просування позитивного
образу Парижа як міста мистецтва, моди, гастрономії. Вона була запущена
навесні 2016 року. Ця програма націлена, насамперед, на ті країни, звідки до
 69

Франції приїжджає найбільше туристів. Так, в програмі згадуються

Великобританія, Іспанія, Канада, США, Японія, Китай та Індія. У число
запланованих заходів входили поширення реклами, яка демонструє
позитивний образ Парижа, в соціальних мережах, аеропортах і літаках;
проведення тематичних заходів із залученням іноземних журналістів,
організація спільних проєктів з містами-партнерами Парижа, зокрема, з Нью-
Йорком і Токіо, створення художнього фільму, присвяченого Парижу[7, с.
42].
Програма «Tourisme sûr» охоплює всі французькі регіони. Вона
задумана для того, щоб переконати іноземних туристів в безпеці Франції як
туристичного напрямку. Даний план містить два важливих компоненти:
внутрішні технічні заходи щодо посилення безпеки у французьких містах і
заходи щодо поліпшення сприйняття образу країни за кордоном. Зокрема, в
якості необхідних кроків для зовнішньої культурної політики згадуються дії
офісів туризму, які перебувають за кордоном, та дипломатичних установ
Франції з розповсюдження інформації про здійснені заходи в сфері безпеки.
Інша серйозна проблема, що стоїть перед міжнародним туризмом, -
скорочення державного фінансування. Згідно з Висновком комітету у
закордонних справах, з питань оборони і Збройних сил про законопроект по
бюджету 2017 року, кількість коштів, що виділяються на просування
міжнародного туризму, знизилося на 0,8%. Більш того, бюджет агентства
«Atout France» поступається аналогічним інститутам в інших країнах,
особливо, іспанської організації «Turespaña» і британської «Visit Britain», що,
на думку експертів, може негативно відбитися на майбутньому туристичного
сектора у Франції[31, с.169].
В якості можливого вирішення даної проблеми фахівці бачать
реформування системи управління міжнародним туризмом у Франції. Так, в
звіті, складеному для прем'єр-міністра Франції в листопаді 2016 року,
міститься пропозиція про необхідність розвитку державно-приватного
партнерства в сфері міжнародного туризму.
 70

Підводячи підсумки даної частини роботи, присвяченій характерним

особливостям міжнародного туризму в зовнішній культурній політиці
Франції і проблемам, що стоять перед ним, можна прийти до кількох
висновків. По-перше, міжнародний туризм у Франції характеризується
тісним зв'язком з іншими напрямами зовнішньої культурної політики -
художньої, лінгвістичної, аудіовізуальної діяльністю. По-друге, у
французькому міжнародному туризмі важлива роль маркетингових
досліджень, які дозволяють вибудувати окрему стратегію по відношенню до
кожної конкретної країни. Проте, розвитку міжнародного туризму в рамках
зовнішньої культурної політики перешкоджають проблеми, пов'язані з
терористичною загрозою і браком фінансування. Саме на їх рішення
спрямовані дії французького уряду в даний момент.
 71

3.3. Використання французького досвіду організації міжнародного

туризму в зовнішній культурій політиці України
Розглядаючи французьку модель зовнішньої культурної політики та
використання інструменту міжнародного туризму в ній, важливо звернути
увагу на те, як досвід, накопичений Францією, може бути застосований і в
інших державах. Перш за все, нас будуть цікавити можливості для його
використання в Україні.
Важливо відзначити, що Україна має колосальний потенціал для
розвитку міжнародного туризму, що, в свою чергу, може дозволити надалі
використовувати його для підвищення привабливості образу країни. На її
території знаходиться 7 об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО На жаль,
Україна використовує свої унікальні туристичні послуги лише на 10%.
Збільшення обсягів, а головне – підвищення якості туристичних послуг може
стати одним із головнихфакторів практичної реалізації прагнень України
стати повноправним учасником європейських інтеграційних процесів. Саме
через те, що на відміну від Франції, управління міжнародним туризмом в
Україні відбувається менш ефективно і використання цього ресурсу в якості
інструменту зовнішньої культурної політики поки недостатньо розвинене
через деякі складнощі [45, с. 40].
За даними джерела, у 2013 році Україну відвідало 23 012 823 іноземних
громадян, з них службові, ділові та дипломатичні поїздки здійснили – 350
224 чол., туристичні – 940 052 особи, у приватних справах – 16 795 240 чол.,
з навчальною метою – 23 813 чол., у зв’язку з працевлаштуванням – 9 102
особи, імміграція – 40 419 осіб, культурний та спортивний обмін – 4 853 973
особи. Кількість міжнародних туристичних відвідувань зросте з 582
мільйонів у 2014 році до 1,8 мільярда у 2030 році. Тобто ми маємо велику,
перспективну галузь, яка повинна розвиватися швидкими темпами, з метою
прийняття в Україні частину цього світового потоку туристів та забезпечити
їм належний рівень послуг[47, с. 5].
 72

Виходячи з цього, за результатами дослідження отримано дані про

туристичні потоки України, що відображено в таблиці 4. З метою
дослідження тенденцій саме туристичних потоків, ми брали до уваги
громадян, для який метою виїзду з країни або в’їзду був туризм.
Таблиця 4. Туристичні потоки України за 2000-2017 рр.
Кількість Із загальної кількості туристів
Кількість
Кількість туристів, яких
громадян Туристи-
іноземних обслуговували
України, громадяни Кількість
Рік громадян, які суб’єкти Іноземні Внутрішні
які України, які екскурсантів
відвідали туристичної туристи туристи
виїжджали виїжджали
Україну діяльності
за кордон за кордон
України
2000 13422320 6430940 2013998 377871 285353 1350774 1643955
2001 14849033 9174166 2175090 416186 271281 1487623 1874233
2002 14729444 10516665 2265317 417729 302632 1544956 1991688
2003 14794932 12513883 2856983 590641 344 332 1922010 2690810
2004 15487571 15629213 1890370 436311 441798 1012261 1502031
2005 16453704 17630760 1825649 326389 566942 932318 1704562
2006 16875256 18935775 2206498 299125 868228 1039145 1768790
2007 17334653 23122157 2863820 372455 336049 2155316 2393064
2008 15498567 25449078 3041655 372752 1282023 1386880 2405809
2009 15333949 20798342 2290097 282287 913640 1094170 1909360
2010 17180034 21203327 2280757 335835 1295623 649299 1953497
2011 19773143 21415296 2199977 234271 1250068 715638 823000
2012 21432836 23012823 3000696 270064 1956662 773970 865028
2013 23761287 24671227 3454316 232311 2519390 702615 657924
2014 22437671 12711507 2425089 17070 2085273 322746 1174702
2015 23141646 12428286 2019576 15159 1647390 357027 125471
2016 23141646 13345678 2022450 15560 1682600 359512 136442
2017 23141646 14252343 2156780 16100 1702316 360357 142253
 
Причини значного коливання, які наведено у таблиці 4, можуть бути
різними, починаючи з високих цін на путівки, котрі значно зросли порівняно
з минулими роками через стрімку девальвацію гривні, політичної ситуації в
країні і закінчуючи погіршенням якості обслуговування споживачів у галузі
туризму, а також більш привабливі туристичні пропозиції в інших країнах
світу. Також можна говорити про різні уподобання у виборі туристичної
подорожі. Кілько років тому в першу чергу спостерігався інтерес туристів до
пам'яток - нова країна, нові враження. Сьогодні, 50% - це чистий відпочинок і
50% - це пізнавальний інтерес. Туристи стали досвідченими, перебірливими, і
в більшості випадків точно знають, чого хочуть[19, с.202].
 73

Із загальної кількості частка громадян з інших країн, що приїжджали в

Україну з метою здійснення туристичної поїздки, доволі значна. 2015 рік
характеризується значним зменшенням іноземних туристів (на 1911 особи
менше порівняно з 2014 роком), які приїжджають до України з метою
організованого туризму.
Такі дані дають підстави оцінити поточну ситуацію як незадовільну та
неконкурентоспроможну. Причинами такого стану є те, що основний
матеріально-технічний комплекс є застарілим, інфраструктура потребує
реконструкції та відновлення, рівень сервісу не відповідає міжнародним
стандартам, індустрія розваг фактично не розвинена та не організована,
багато пам’яток культури та історії занедбано, низку проблем екологічного,
соціального та економічного характеру не вирішено. Також негативно
впливає на розвиток туризму в Україні напружена політична ситуація.
Анексія Криму, події на сході та півдні України вже сьогодні спричинили
зміни в структурі та об’ємах в’їзних і внутрішніх туристичних потоків.
Окупація Криму призвела до втрати близько 30% рекреаційно-туристичного
потенціалу. Відповідно, частина українських туристів, яка надавала перевагу
відпочинку біля моря, змушена їхати за кордон або відмовитися від такого
виду відпочинку[35, с. 52].
Головними ж чинниками, стримуючими розвиток туризму в Україні є
збройний конфлікт на сході країни, що відлякує туристів зі всього світу а
також недосконалість нормативно-правового поля, зокрема, правил і умов
перетинання кордонів іноземцями і, як наслідок, відсутність необхідних
інвестицій для розвитку туризму через несприятливий інвестиційний клімат.
В нашій державі вже були зроблені перші кроки на шляху вирішення даних
факторів, а саме: прийняття та затвердження «Стратегія розвитку туризму та
курортів на період до 2026 року». У ній проголошувалося, що одним з
найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі має бути
підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури,
створення позитивного іміджу України як туристичної держави та
 74

просування туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному

ринках за допомогою фінансової підтримки підприємств та організацій
туристичної галузі з боку центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Дана стратегія є досить успішною, і дає важливі результати, проте покищо не
принесла серйозних позитивних зрушень у питанні розповсюдження
позитивного туристичного іміджу України за кордоном[49, с. 8].
Однак, слід відзначити, що, маючи такого роду стратегії, стало
очевидним, що завдяки своєму туристично-рекреаційному потенціалу
Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня.
Адже розширення міжнародних зв’язків відкриває для України нові шляхи
для просування національного туристичного продукту на світовому ринку,
залучення до світового інформаційного простору передового досвіду
організації туристичної діяльності.
Активізація міжнародного співробітництва в контексті розвитку
іноземного туризму, посилення його комунікаційних функцій в Україні
наразі здійснюється як на рівні держави, так і шляхом участі в роботі
відповідних міжнародних організацій. В цьому контексті було укладено
низку міжурядових угод та угод між спеціалізованими національними та
іноземними органами управління туризмом про співробітництво у сфері
туризму (на сьогодні такі угоди укладено з 28 країнами і готується ряд
нових), зокрема опрацювання питань про можливість розширення
застосування безвізового режиму при обміні туристичними групами. Цей
напрям діяльності є передусім чинником інтенсифікації двосторонніх
відносин і поглиблення інтеграції на субрегіональному рівні. Співпраця з
міжнародними організаціями, зокрема робота над створенням і просуванням
на світовому ринку спільних туристичних продуктів, є вагомим чинником
інтеграції України не лише в європейський, а й світовий простір[4, с. 12].
Ще один чинник це слабо розвинений сектор маркетингових
досліджень. Як відомо, сильною стороною французької моделі міжнародного
туризму є його опора на маркетингові дослідження, що дозволяє виробити
 75

детальний підхід до кожної країни. У Франції реалізація даного завдання

покладено на агентство «Atout France», яка здійснює свою діяльність з 2009
року. При цьому перші маркетингові дослідження міжнародного туризму у
Франції проводилися ще в кінці 80-х років XX століття. Якщо говорити про
Україну, то Державне регулювання туристичного маркетингу в Україні
здійснюється Міністерством культури і туризму та Державною службою
туризму і курортів. Також варто звернути увагу на те, як представлені ці
оператори міжнародного туризму в інших країнах: «Atout France» має свої
представництва в 30 державах ,в україіні ж в «Стартегії розвитку туризму та
курортів на період до 2026 року» передбачено створення та ведення
іноземними мовами туристичного Інтернет-порталу “Відвідай Україну”
(“Visit Ukraine”) із представленням у єдиному форматі достовірної та
актуальної інформації про туристичні можливості регіонів та міст України,
але на даний момент даний інтернет ресурс ще не створений[40, с. 8].
З одного боку, відставання України в цій сфері діяльності можна
пояснити тим фактом, що вона набагато пізніше звернула увагу на
важливість побудови позитивного іміджу в світі і просування туристичного
потенціалу за кордоном. Однак, крім цього перед Україною стоїть проблема
фінансування розвитку міжнародного туризму. На відміну від Франції -
країни з розвиненою туристичною інфраструктурою, де велика частина
державних коштів йде на рекламу і просування туристичного продукту, -
Україна вкладає більшу частину коштів бюджету в розвиток інфраструктури.
У зв'язку з цим, для просування українскього туристичного образу за
кордоном за доцільне змінити структуру фінансування сектора туризму з
метою збільшення витрат на рекламну діяльність.
Ще одна сильна сторона французької моделі використання
міжнародного туризму як напряму зовнішньої культурної політики - активна
діяльність локальних офісів по туризму. Вони виконують не тільки
довідково-інформаційну функцію, а й беруть участь у здійсненні культурних
заходів, спрямованих на підвищення інтересу до Франції, її культурної
 76

спадщини, історії, способу життя. В Україні в даний час не існує офісів по

туризму. Тому необхідно підкреслити важливість формування мережі офісів
по туризму, які могли б не тільки ефективно інформувати іноземних туристів
про можливості перебування в Україні, але і брати участь у формуванні
привабливого образу країни[24, с.136].
Наступний інструмент з розвитку міжнародного туризму, на який
важливо звернути увагу для України - використання сучасних інформаційних
технологій в даній сфері діяльності. В останні роки Франція звертає все
більше уваги на соціальні мережі, мобільні додатки, інтернет-сайти в якості
каналів для поширення свого туристичного продукту за кордоном. В
українських стратегіях також звертається увага на цей аспект діяльності,
проте конкретні практичні кроки поки не здійснюються на державному рівні.
Актуальною проблемою міжнародного туризму в Україні залишається
недостатньо комфортна інформаційне середовище: недолік і розрізненість
інформаційних ресурсів про туристські програми, обмежені можливості для
покупки і бронювання квитків.
Проблема безпеки для міжнародного туризму в даний час також стає
все більш актуальною як для Франції, так і для України. Бойові дії що
тривають на сході нашої крахни безсумнівно, впливають на образ України
серед іноземних туристів. У зв'язку з цим вважаємо за доцільне скористатися
французьким досвідом створення спеціальної програми для того, щоб
переконати іноземних туристів в безпеці їх перебування в країні[36, с 120].
Розглянувши характерні особливості міжнародного туризму в рамках
зовнішньої культурної політики Франції та вивчивши можливості
застосування французького досвіду в Україні, ми можемо прийти до кількох
висновків. До основних рис міжнародного туризму в зовнішній культурній
політиці Франції відносяться використання сучасних інформаційних
технологій, проведення маркетингових досліджень і розробка
диференційованих підходів до кожної з країн, взаємний вплив декількох
напрямків культурної політики, створення конкретних стратегій,
 77

орієнтованих на практичний результат. Для успішного розвитку

міжнародного туризму Україна може так само врахувати важливість
маркетингових досліджень в створенні позитивного іміджу країни за
кордоном і збільшити фінансування цієї сфери діяльності; ствлрити мережу
місцевих туристських офісів; зробити акцент на використанні інтернет-
технологій в сфері туризму.
Поряд з національними програмами регіонального розвитку велику
роль в останні роки відіграє політика територіального регулювання на
наднаціональному рівні, що особливо актуально для країн Європейського
Союзу. Основними структурами, що координують дану політику, є Комітет з
регіональної політики при Раді міністрів ЄС та Європейський фонд
регіонального розвитку, що діє в межах бюджету ЄС[45, 42].
Однак ЄС, активно координуючи туристичну діяльність, не втручається
в політику кожної з країн-учасниць, адаптовану до відповідних специфічних
умов, що важливо для України, яка мусить віднайти саме своє місце в
європейській спільноті. Особливістю європейської регіональної політики є
орієнтація на пріоритетну роль у вирішенні питань економічного розвитку
окремих регіонів (виділених за спеціальною методикою) перед
національними державами. Тим самим передбачається поступова
трансформація “Європи національних держав” в “Європу регіонів”.
У даному контексті для України варто використовувати досвід
європейських країн, де діють правила розвитку міст і районів, відповідно до
яких змінюються та розвиваються методи використання землі. Державний
контроль спрямований на захист ландшафтів та унікальних куточків
природи, запобіганню спекуляції землею. Контроль за використанням землі
супроводжується регулюванням будівництва та полягає в архітектурному
нагляді. У більшості країн прийняті закони, що захищають історико-
архітектурні пам’ятники [49, 5].
Зауважимо, що державні дотації для суб’єктів туристичної діяльності в
країнах ЄС проявляються в різних формах. Серед основних видів державних
 78

інвестицій можна виділити: зниження ціни інвестиції в туристичні проекти,

що включає позики за вигідними процентними ставками (уряд відшкодовує
різницю між фіксованою процентною ставкою й ринкової), продаж, оренду
землі або інфраструктури за ціною нижче ринкової, податкові пільги, захист
від подвійного оподатковування за допомогою укладання угод з іншими
країнами, зниження мита, прямі субсидії або надання гарантій на інвестиції з
метою залучення іноземних інвесторів.
Для цього (такий досвід Україні слід обов’язково запозичити) уряд
гарантує надання позики або репатріацію капіталу та прибутку, стежить за
тим, щоб вищезгадані види заохочень були використані за призначенням та
проекти відповідали цілям, на які були виділені гроші[5, с. 4].
Європейський Союз інвестує туризм за допомогою Європейського
фонду регіонального розвитку (EFRD), що був заснований в 1975 р. та надає
фінансову допомогу слаборозвиненим регіонам ЄС. Перевагу при
присудженні грантів EFRD віддає проектам, що сприяють розвитку
сільського (зеленого) туризму та активно пропагують історичну й культурну
спадщину регіону.
Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових
механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом
загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також
ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням
Українського народу і держави[4, с.12].
Пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний
(в’їзний) як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями
державної скарбниці та створення додаткових робочих місць. Нині Україна
має понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис.
місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно до
міжнародних стандартів. Крім того, підтримання в належному стані
потребують і рекреаційні зони, пам’ятки культури та архітектури України,
інші об’єкти туристичних чи екскурсійних послуг.
 79

За масштабами міжнародного туризму та формою організації

туристичної галузі для України найбільш прийнятна саме французька модель
управління. Однак для ефективного функціонування даної моделі доцільно
отримати необхідне державне фінансування (щонайменше, часткове) для
участі країни у формуванні й просуванні національного турпродукту,
здійснення маркетингових досліджень, рекламно-інформаційної діяльності,
організації та проведення міжнародних туристичних виставок, конференцій,
семінарів, формування базового пакету інвестиційних проектів у галузі
розвитку туристичної інфраструктури тощо[13, с.408-409].
Таким чином, на основі проведеного аналізу можна відзначити, що
окремі елементи механізмів державного управління туристичної галузі
Франції, ефективність яких перевірена часом і підтверджується конкретними
досягненнями в розвитку туризму, доцільно використовувати для розвитку
туристичної галузі України з урахуванням її історичних, правових і
культурних особливостей.
Прийняті останніми роками керівні документи на різних рівнях
управління у сфері туризму визначають два головні напрями і, відповідно,
цілі розвитку туристичної галузі в Україні: перший - становлення туризму як
високорентабельної галузі економіки, другий - формування
конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного
продукту. За першим напрямом документами передбачено вживання заходів
з упровадження ефективних методів управління та механізмів фінансово-
економічного регулювання, стимулювання підприємницької та інвестиційної
діяльності, створення нових робочих місць. У результаті очікується
збільшення частки туристичної галузі у ВВП та надходжень від туристичної
діяльності до державного та місцевих бюджетів. Другий напрям -
популяризація національного туристичного продукту, досягнення світових
стандартів у наданні туристичних послуг, а також спрощення процедур,
зокрема, митних, візових тощо, під час їх отримання іноземними туристами.
Це сприятиме активізації участі України в міжнародному поділі праці,
 80

очікується також, що вона посяде провідні позиції на світовому ринку

туристичних послуг. Розпочався процес їх реалізації[16, с. 97].
Однак усебічний аналіз цих документів показує, що туризму в
життєдіяльності суспільства відведено дещо обмежену роль, увага
зосереджується переважно на економічній та зовнішньоекономічній його
компонентах. Адже туризм, на думку автора, виконуватиме позитивну роль у
соціально-економічному зміцненні країни лише за умови його поступового та
паралельного розвитку з іншими сферами суспільного життя, туризм може
бути не лише чинником економічного зростання і виходу країни на світовий
туристичний ринок, а й засобом усебічної інтеграції у світовий економічний
простір на засадах реалізації його комунікативно-інтеграційної складової.
Водночас туризм є галуззю, надзвичайно залежною від низки
опосередкованих чинників - внутрішньополітичної ситуації в країні
відвідання та сусідніх країнах, економічної та політичної ситуації в країнах -
«постачальниках» туристів (за даними ВТО, міжнародним туризмом
охоплено лише 7% населення Землі, переважно це громадяни
найрозвинутіших країн світу з високим рівнем доходів), змін кліматичних
умов та природних катаклізмів. Ці обставини роблять економіку держав з
незбалансовано розвиненим туризмом надзвичайно уразливою. Імовірною є
загроза надмірного антропогенного навантаження на природно-ресурсний
потенціал країни і його поступового виснаження, нівелювання національно-
культурної самобутності і насамкінець втрати конкурентних переваг країни
на світовому ринку туристичних послуг[19, с. 202].
Зважаючи на євроінтеграційні устремління України, державна політика
у сфері туризму, на переконання авора, мала б бути скоригована згідно з
документами ВТО, а також прийнятими на їх основі рекомендаціями Ради
Європи з питань сталого розвитку туризму, серед яких: «Генеральний курс
для сталого і екологічно-безпечного розвитку туризму», «Політика сталого
туризму на природоохоронних територіях», «Політика розвитку сталого та
екологічно безпечного туризму на прибережних територіях». Прийняття
 81

світових та європейських стандартів розвитку туризму сприяло б не тільки

соціально-економічному зростанню України, а й створенню передумов для
сприйняття її світовим співтовариством як рівноправного партнера.
Активізація міжнародного співробітництва у розвитку іноземного
туризму, посилення його комунікаційних функцій та формування
позитивного іміджу України може здійснюватися як на рівні держави, так і
шляхом участі в роботі відповідних міжнародних організацій. Укладення
міжурядових угод і угод між спеціалізованим національним й іноземними
органами управління туризмом про співробітництво у сфері туризму (на
сьогодні такі угоди укладено з 28 країнами і готується низка нових), зокрема
опрацювання питань про можливість розширення застосування безвізового
режиму за обміну туристичними групами, є чинником інтенсифікації
двосторонніх відносин та поглиблення інтеграції передусім на
субрегіональному рівні. Співпраця з міжнародними організаціями, зокрема
над створенням і просуванням на світовому ринку спільних туристичних
продуктів, є вагомим чинником інтеграції України у світовий простір, а
також євроінтеграції[20, с.73].
Нині Україна розвиває міжнародне туристичне співробітництво у
рамках ВТО, СНД, організації Чорноморського економічного
співробітництва (ОЧЕС), Центрально-Європейської ініціативи (ЦЄІ),
співпрацює з Європейським Союзом, Радою Європи, Радою держав
Балтійського моря, ГУАМ тощо. Його стратегічною метою є: створення
єдиного туристичного простору як зони вільної торгівлі туристичними
послугами та свободи туристичного руху; ефективне використання
туристично-рекреаційного потенціалу для інтенсифікації туристичних
потоків; розробка спільного конкурентоспроможного туристичного продукту
країн-учасниць (зокрема, міжнародних туристичних маршрутів «Туризм по
Шовковому шляху», по рекреаційних зонах Чорноморського узбережжя,
річок Дунай та Дніпро), спільне просування турпродукту на міжнародному
ринку; підвищення економічної ефективності туризму як передумови
 82

соціально-економічного розвитку країн та активізації цивілізаційно-

комунікаційних зв’язків.
Отже, можна стверджувати, що в результаті активної державної
політики та узгоджених дій усіх органів державної та місцевої влади з
розвитку туризму, зокрема в міжнародних транспортних коридорах,
створення прийнятних і прозорих «правил гри», сприйняття міжнародного
туризму як засобу інтеграції у світовий та європейський простір, а також як
форми розвитку інтеграційних комунікацій туризм стане потужною
індустрією. Вона буде джерелом значних і стабільних надходжень до
бюджетів, сприятиме розвитку суміжних галузей та регіонів відвідання,
відповідно й сталому розвитку цих регіонів та країни в цілому, а також
підвищенню іміджу України у світі.
 83

ВИСНОВКИ

В даний час феномен міжнародного туризму має все більше значення

значення в світі, впливаючи на соціально-економічний аспект життя
суспільства, а також на його політичну складову, будучи інструментом для
зовнішньої культурної політики держав.
Туризм виступає як "невидимий" товар. Останнім часом туризм
придбав значення соціального явища. Він перейшов з категорії елітного
продукту в категорію продукту, доступного споживачеві. На початковому
етапі свого розвитку туризм розглядали як елемент соціально-культурного
впливу. У наші дні він вважається економічним і масовим соціальним
явищем.
За прогнозами ВТО, уо 2020 р. число туристських прибуттів
перевищить 1,6 млрд. осіб, до 2025 р.- складе 2 млрд. осіб; світові доходи від
туризма в 2020 р. зростуть до 2 трлн. дол. Аналізуючи зміну основних
економічних показників розвитку даної галузі, можна зробити висновок, що
туризм за останні 15 років розвивався високими темпами. Навіть в умовах
несприятливої кон'юнктури і періодів економічної кризи в світовій індустрії
туризму зберігалася позитивна тенденція до зростання.
Проведена  робота дозволила дослідити вплив сучасних процесів
глобалізації на розвиток міжнародного туризму у світі та зокрема у
Французькій Республіці. Вивчивши дані процеси, можна зробити висновок
про те, що розширення і поглиблення глобалізаційних процесів стало
потужним фактором розвитку туризму в регіоні та модернізації французької
індустрії туризму. Туристична індустрія, пропонуючи уніфіковані системи
відпочинку й обслуговування, експлуатує регіональні природні відмінності і
національну та культурну самобутність етнічних груп і місцевих громад, що
в багатьох випадках стає головним мотивом подорожі. Міжнародний туризм
розвивається разом з іншими сторонами міжнародного життя, реагуючи на
 84

суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію. Цим зумовлена

нерівномірність розвитку туристичної індустрії та суттєві регіональні
особливості розвитку.  
Також в цій роботі була досліджена історія міжнародного туризму в
контексті французької зовнішньої культурної політики. І сторія
міжнародного туризму у Франції налічує близько 150 років, хоча точну дату
його зародження визначити неможливо, так як спочатку поїздки людей за
кордон носили неорганізований характер. Спочатку питаннями розвитку
міжнародного туризму займалися тільки громадські організації або органи
державної адміністрації, але на місцевому рівні. Держава починає проявляти
інтерес до цієї сфери лише в 20-і роки XX століття, проте спочатку її
діяльність обмежується лише внутрішнім рівнем, так як, в першу чергу,
враховувався економічний ефект від міжнародного туризму. Однак до 80-х
років держава починає розглядати туризм ще й в якості напрямку зовнішньої
культурної політики, що вплинуло нас створення спеціалізованих
організацій, націлених на просування Франції як туристичного напрямку.
Далі автором була визначена нормативно-правова основа міжнародного
туризму як напряму зовнішньої культурної політики, а також розглянуті його
основні оператори. Були розглянуті два види джерел зовнішньої культурної
політики Франції - документи національного рівня - стратегії і концепції
різних державних інститутів, а також міжнародні правові акти. У
національних стратегіях розвитку міжнародного туризму в даний час
робиться особливий акцент на роботі над туристичним брендом Франції,
який необхідний для посилення культурної привабливості Франції за
кордоном і підвищення інтересу до неї серед іноземних туристів. Міжнародні
правові акти, представлені документацією міжнародних туристичних
організацій та багатосторонніх договорів, безпосередньо не регулюють
питання зовнішньої культурної політики, проте надають непрямий вплив на її
реалізацію, створюючи більш сприятливі умови для міжнародного
співробітництва в сфері туризму. Серед міжнародних нормативно-правових
 85

актів двосторонні договори в більшій мірі сприяють реалізації завдань

зовнішньої культурної політики, так як передбачають співпрацю між
державами з широкого кола напрямків.
Що стосується операторів міжнародного туризму у Франції, то важливо
підкреслити, що управління міжнародним туризмом в країні досить
децентралізовано, що узгоджується з французькою моделлю зовнішньої
культурної політики. Ця особливість французької моделі туризму
не заважає реалізації завдань зовнішньої культурної політики, а, навпаки,
дозволяє швидко реагувати на зміни, що відбуваються в сфері між народного
туризму. В результаті Франція протягом уже довгого часу залишається
світовим лідером в сфері туризму, успішно представляє свій туристичний
бренд, демонструючи при цьому найбільш привабливі для іноземних
туристів елементи своєї культури.
Автором були проаналізовані характерні особливості міжнародного
туризму в рамках зовнішньої культурної політики Франції та можливості
застосування французького досвіду в Україні. Основними характерними
рисами міжнародного туризму в зовнішній культурної політи ке Франції є
просування французького туристичного бренду через використання сучасних
технологій в цій сфері - розробка сайтів та мобільних додатків, що
дозволяють зацікавити іноземних туристів різноманітними можливостями
для їх перебування у Франції; проведення маркетингових досліджень та
розробка диференційованих підходів до кожної з країн, з огляду на їх
соціокультурні та економічні особливості; взаємний вплив декількох
напрямків культурної політики і в результаті розвиток нових форм туризму -
лінгвістичного туризму, ремісничого туризму , екологічного туризму. Крім
того, важливо виділити створення стратегій, орієнтованих на практичний
результат - як правило, французькі концепції в сфері розвитку міжнародного
туризму містять перелік конкретних програм, які повинні бути здійснені.
Для успішного розвитку міжнародного туризму Україна може звернути
увагу на французький досвід. По-перше, є важливим підвищити роль
 86

маркетингових досліджень в створенні позитивного іміджу країни за

кордоном і збільшити фінансування даної сфери діяльності, спрямувавши
кошти на розвиток Національного маркетингового центру по туризму. Далі,
можна було б створити та розвити мережу місцевих туристських офісів для
більш успішного поширення інформації про країні серед іноземних туристів,
а також включити до їх завданнь організацію культурно-мистецьких
заходів. Також важливо акцентувати увагу на використанні інтернет-
технологій в сфері туризму , удосконалити існуючі сайти, присвячені
туризму в Україні, а також розробити мобільні додатки, які могли б надавати
необхідну інформацію іноземним туристам про можливості їх перебування в
україні.
Таким чином, ми бачимо, що міжнародний туризм займає важливе
місце у зовнішній культурній політиці Франції, будучи успішним
інструментом для поширення її культурного впливу і створення позитивного
образу країни на міжнародній арені. Використання французького досвіду
реалізації зовнішньополітичних завдань через міжнародний туризм може
виявитися корисним і для України, що володіє значним потенціалом у цій
галузі.
87

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України про внесення змін до Закону України «Про туризм» //
Відомості Верховної Ради України. – 2018. – № 46. – Ст. 371
2. Агєєва В.Д. Реформування концепції зовнішньої культурної
політики Франції: "дипломатія впливу" і феномен "м'якої сили".
Історичні, філософські, політичні та юридичні науки, культурологія
та мистецтвознавство. Питання теорії і практики. - 2015. № 8 (58): в
3-х ч. с. 13-16.
3. Ананьєв М.А. Міжнародний туризм. - М .: Міжнародні відносини,
2008. - 258 с.
4. Біль М. М. Механізм державного управління туристичною галуззю :
автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук /
М.М. Біль. – Л.: Львів. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр.
при Президентові України, 2010. – 19 с.
5. Василенко Е.В. Культурна дипломатія як інструмент «м'якої сили»
держави / / Мережеве видання Центру досліджень і аналітики Фонду
історичної перспективи. - 2015 . 23 листопада [ Електроний ресурс] -
Режим доступу: http : // www . perspektivy . info / rus / ekob /
kulturnaja _ diplomatija _ kak _ instrument _ magkoj _ sily _ gosudarstva
_2015-11-23. htm
6. Вісімнадцята Генеральна асамблея ЮНВТО. - [ Електронний
ресурс] - Режим доступу : < http : //www.rmat.ru/rumain212/? R278_id
= 264>.
7. Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку
збройного конфлікту 1954 року [Електронний ресурс] - Режим
доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/pdf/
hague54.pdf.
8. Географія міжнародного туризму : учбово методичний комплекс
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.dl.bsu.by/mod/book.
88

9. Генш К. Курорти світу. М .: Аст , 2007.

10. Горбильова З.М. Економіка туризму: учеб.-практ. посіб. / З. М.
Горбильова. - Мінськ: БГЕУ, 2007. - 167 с.
11. Декларація принципів міжнародного культурного
співробітництва [Електронний ресурс]. – Режим доступу
:http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/culture.shtml
12. Довгаль Г. В. Розвиток готельно-ресторанного та санаторно-
курортного комплексу як складова інтенсифікації економіки
України / Г. В. Довгаль, Н. І. Данько // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.
Н. Каразіна. Сер. :Міжнародні відносини. Економіка.
Країнознавство. Туризм. 2013. – № 1042. – С. 115–119.
13. Заячковська Г. Індекс конкурентоспроможності України у сфері
подорожей і туризму / Г. Заячковська // Економічний аналіз. – 2010.
Вип. 7. – С. 407–410.
14.Згуровський ̆ О. Війни глобалізаціі ̈. - [ Електроний ресурс] - Режим
доступу : http : //www.dt.ua/1000/1600/54652/.
15.Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини
[Електроний ресурс] - Режим доступу :http://docs.cntd.ru
/document/1900043
16.Іляшенко А. Х. Державна політика у сфері туристичних послуг/ А.
Х. Іляшенко // Держава та регіони. Сер.: Економіка та
підприємництво. – 2010. – № 2. – С. 93–100.
17.Інформація про діяльність щодо реалізації державної туристичної
політики у сфері міжнародних відносин [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://www.tourism.gov.ua/publ.aspx?id=450.
18.Кабушкин Н.І. Менеджмент туризму. - Мінськ .: БГЕУ, 2008 . - 145
с.
19.Килин О. В. Державне регулювання туристичної політики/О. В.
Килин // Наук. вісн. Нац. лісотехн. ун-ту України. – 2011. – Вип.
21.15.– С. 199–203.
89

20.Київський міжнародний туристичний форум. – К. : Державне

агентство України з туризму та курортів, 2012. – 23 с.
21.Козловський Є. В. Іноземний досвід регулювання між- народного
туризму і його використання в Україні / Є. В. Козловський
[Електронний ресурс] // Tourism in Ukraine - Режим доступу:
http://www.ukrtourism.com.ua/ru/articles/1305/
22.Конвенція про застосування Шенгенської угоди від 14 червня 1985
року між урядами держав економічного союзу Бенілюкс,
Федеративної Республіки Німеччини та Французької Республіки про
поступове скасування перевірок на спільних кордонах URL:
http://eulaw.edu.ru/documents/legislation/schengen /schengenconv.html.
23.Косенко С. Культура Франції на службі зовнішньої політики //
Оглядач. Observer . 2013, №10. С.38-50.
24. Кравчук І. Державне регулювання розвитку туризму: зарубіжний
досвід та перспективи впровадження / І. Кравчук// Вісн. Львів. ун-
ту. Сер. : Міжнародні відносини. – 2008., Вип. 24., С. 134–141.
25.Краєвська О. А. Концептуальні засади та інституційні механізми
політики Європейського Союзу у сфері туризму : дис. ... канд. політ.
наук: спец.: 23.00.04 / – Л. : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. 2006. –
211с.
26.Любіцева О. О. Концептуальні засади географії рекреації і туризму /
27.О. О. Любіцева, М. П. Мальська, Ю. В. Зінько // Географія і туризм.
№ 11. – 2011. – С. 3–16.
28.Мальська М. П. Міжнародний туризм і сфера послуг : підручник /
М. П. Мальська, Н. В. Антонюк, Н. М. Ганич. – К. : Знання, 2008. –
661с.
29.Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних
процедур [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_106124/
90

30.Міжнародна конвенція за контрактом на подорож 1970 року

[Електронний ресурс]. – Режим доступу
:http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?
req=doc;base=INT;n=16768;dst=100007
31.Миколаєва Ю.В. Проблеми реформування зовнішньої культурної
політики Франції на початку XXI століття. Вісник СПбГУ. - 2014.
Вип . 1. З .146-153.
32.URL : http : // vestnik . spbu . ru / html 14 / s 06 / s 06 v 1/16. pdf
33.Михайліченко Г. І. Вектори сучасних трансформацій системи
державного регулювання інноваційного розвитку туризму / Г. І.
Михай-ліченко // Інноваційна економіка. – 2012. – №7. – С. 39–45.
34.Осакська декларація по туризму.URL : http : // docs . cntd . ru /
document / 901756803
35. Парфіненко А. Ю. Національна держава і міжнародний туризм у
вимірах глобалізації : вступ до курсу «Туристичне країнознавство» /
А. Ю. Парфіненко. – Х. : Бурун-книга, 2009. – 128 с.
36. Парфіненко А. Ю. Сутність поняття «туристична політика
держави»: теоретичний аспект / А. Ю. Парфіненко // Вісн. Харк. нац.
ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Міжнародні відносини. Економіка.
Країнознавство. Туризм. – 2013. – № 1042. – С. 119–124.
37.Папирян Г.А. Міжнародні економічні відносини: Маркетинг в
туризмі М .: Фінанси і статистика, 2008.
38. Пиріжник І. І. Міжнародний туризм в світовому господарстві: Учеб.
допомога. Мн .: Белгосуніверсітет , 2008.
39. Перепелиця А. С. Оптимальна концепція розвитку та використання
інформаіних технологій: проблеми та перспективи в сучасних
умовах /А. С. Перепелиця // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна.
Сер. : Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм. –
2013. – № 1042. – С.124–127.
91

40.Про схвалення Стратегії розвитку туризму та курортів на період до

2026 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
https://www.kmu.gov.ua/npas/249826501
41. Розвиток туризму у Франції [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: http://parket-mans.ru/obshchie-svedeniya-o-frantsii/industriya-
otdykha-turizma-vo-frantsii.html.
42.Р егламент (ЄС) № 562/2006 Європейського Парламенту та Ради від
15 березня 2006 року, що встановлює Кодекс Співтовариства про
режим перетину людьми кордонів (Шенгенський кодекс про
кордони)URL : http : //eulaw.edu.ru /documents/legislation/schengen/
schengen_code.htm
43.Рейтинг країн світу за рівнем валового внутрішнього продукту -
інформація про дослідження [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: http://gtmarket.ru/ratings/rating-countries-gdp/rating-countries-
gdp-info.
44.Сакун Л. В. Теорія і практика підготовки фахівців сфери туризму в
розвинутих країнах світу : [монографія] / Л. В. Сакун. – К.: МАУП,
2004. –399 с.
45.Сідоров В. І. Міжнародний досвід розвитку інноваційних процесів
постіндустріальних країн як детермінанта конкурентоспроможності
України на зовнішніх ринках / В. І. Сідоров, М. В. Соболєва // Вісн.
Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Міжнародні відносини.
Економіка. Країнознавство. Туризм. – 2013. – № 1042. – С.40–44.
46.Смаль І.В. Туристичні ресурси світу / І.В. Смаль . - Ніжин : Вид-во
Ніжин . держ . ун -у імені Миколи Гоголя, 2010. - 336 с.
47.Соловйов Д. І. Іноземний досвід регулювання діяльності
туристичної сфери та його використання в Україні / Д. І. Соловйов //
Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту.– 2011. –
Вип. IIІ (43).[Електронний ресурс]. – Режим доступу
92

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchtei/2011_4/NV-2011-
V4_43.pdf
48.Угода між урядами держав економічного союзу Б енілюкс,
Федеративної Республіки Німеччини та Французької Республіки про
поступове скасування перевірок на спільних кордонах.URL:http://
eulaw . edu . ru / documents / legislation / schengen / schengenagr . htm
49.Теодорович Л. В. Вирішення проблем соціального туризму України
Л. В. Теодорович., О. Й. Хомин [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/economy/2010/145-132-
9.pdf
50.Туризм у Франції [Електронний рессурс]. – Режим доступу:
http://ua.wikipedia.org/
51.Туризм в 2020 році .// Туризм: практика, проблеми, перспектіви.-
2010 .-№1
52.Atout France. Chiffres clés et études. [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://atout-france.fr/services/chiffres-cles-et-etudes
53.Code du tourisme. Version en vigueur au 22 mars 2017. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: : https : // www . legifrance . gouv . fr /
affichCode . do ; jsessionid = E 7 A 1 FECE 50469 C 86 C 9 B 50 D 35
BD 8 D 069 B . tpdila 15 v _3? idSectionTA = LEGISCTA
000006175494 & cidTexte = LEGITEXT 000006074073 & dateTexte =
20170322
54.Conseil de promotion du tourisme. 20 mesures pour 2020 en faveur de la
gastronomie et de l' œnologie françaises . 2014. [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http : // www . diplomatie . gouv . fr / IMG / pdf /
Rapport _ d _ etape _-_ Conseil _ de _ promotion _ du _ tourisme _ cle
096298. Pdf
55. Déclaration d'intention entre le secrétaire d'État chargé du commerce
extérieur , de la promotion du tourisme et des Français de l'étranger de la
République française et le ministre de l'économie, du développement et
93

du tourisme de la République du Chili relative à la coopération dans le

domaine du tourisme [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.diplomatie.gouv.fr/traites/affichetraite.do?
accord=TRA00001564
56.En France, le risque terroriste met en péril tout le secteur du tourisme.//
Le monde . - 2016. 10 Aout [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.lemonde.fr/economie-francaise/article/2016/08/10/en-france-
le-risque-terroriste-met-en-peril-tout-le-secteur-dutourisme_4980723_
1656968. html
57. European Capitals of Culture (programme) [Електронний ресурс]. –
Режим доступу:
https://ec.europa.eu/programmes/creative-europe/actions/capitals-
culture_en
58.France congres [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.france-congres.org
59.Global Code of Ethics for Tourism [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http : // ethics . unwto . org / en / content / global - code - ethics
– tourism
60.La stratégie pour un tourisme français leader mondial / Site du
Gouvernement français. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.gouvernement.fr/action/la-strategie-pour-un-tourisme-
francais-leader-mondial.
61.List of the World Heritage UNESCO World Heritage Centre /
[Електронний ресурс].–Режим доступу: http://whc.unesco.org/ru/list/?
cid=31&lother=ru&&mode=table
62.Manila Declaration on World Tourism [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: unwto.org/ doi /pdf/10.18111/unwtodeclarations.1980.6.4.1
63.Nash D. The Study of Tourism. Anthropological and Sociological
Beginnings. - Amsterdam , 2007. - 319 p . [Електронний ресурс].–
94

Режим доступу: http://mudrac.ffzg.hr/~ dpolsek / sociologija % 20

turizma / turizam % 20 nash % 20 jafari . pdf
64.Programmation 2015-2018 de l'OIF [Електронний ресурс].–Режим
доступу: http://www.francophonie.org/IMG/pdf/programmation-
nouvelle-web.pdf
65.Programme Odyssee pour la residence d'artistes. [Електронний ресурс].
–Режим доступу: http://www.accr-europe.org/wpcontent/uploads /2016/
09/Appel_projets_Odyssee_2017_FINAL.pdf
66.Religious Heritage and Tourism : h ow to increase religious heritage
tourism in a changing society (programme). [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://cf.cdn.unwto.org/sites/all/files/docpdf/provisional
programmeweb_11.pdf
67. Report of the 9th World Congress on Snow and Mountain Tourism
[Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.congresdeneu.ad/
68.Representative List of the Intangible Cultural Heritage of Humanity
[Електронний ресурс]. –Режим доступу http:
//www.unesco.org/culture/ich/en/lists? Country = 00077 & multinational
= 3 & display1 = inscriptionID # tabs
69.Roche F. La diplomatie culturelle dans les relations bilatérales / F. Roche
. Sens Public revue web , 2006. - 134 р
70.The Travel & Tourism Competitiveness Report 2010. «Balancing
Economic Development and Environmental Sustainability». - World
Economic Forum. Geneva , Switzerland , 2010. - 474 p.
71.Tourism Highlights, 2011 // Офіційний сайт UNWTO [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : www.unwto.org/facts
72.Tourism Vision 2020. - [ Електрон ̆ ресурс] -:http : //unwto.org/ facts /
eng /vision.htm.
73.Site de la Direction générale de la mondialisation, de la culture, de
l'enseignement et du développement international [Електронний
95

ресурс]. – Режим доступу : http://www.diplomatie.gouv.fr/IMG/pdf/

organigramme_dgm_240117_cle813181.pdf
74.Site d e la Fédération Nationale des Offices de Tourisme et Syndicats
d'Initiative. Le rôle de la Fédération Nationale. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://www.offices-de-tourisme-de-france.org/la-
federation-nationale /role-et-missions/le-role-de-la-federation-nationale
75.Site de l'Institut français. «Faites notre connaissance» [Електронний
ресурс]. – Режим доступу ::http://www.institutfrancais.com/fr/faites-
notre-connaissance-0/#missions
76.Site de L'Organisation Mondiale du Tourisme (OMT). Histoire
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www2.unwto.org/fr/content/histoire
77.UNWTO World Tourism Barometer [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://mkt.unwto.org/en/barometer
78.www.ancv.com/ – Национальное агентство по чекам отпускников
Франции.
79.www.dgcis.redressement-productif.gouv.fr/tourisme/acteurs/cnt –
Национальный совет по туризму Франции.
80.www.indexmundi.com/facts/saudi-arabia – Міжнародний статистичний
інтернет-портал.