ТЕМА 8. АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНЕ ПРАВО.

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

Глава 26. Загальні положення адміністративної відповідальності
2.ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ПІДСТАВИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.
26.1. Поняття, ознаки та підстави адміністративної відповідальності
26.3. Юридичний склад адміністративного проступку
26.4. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність
26.5. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб
26.6. Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб
3. ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОСТУПКИ.
26.2. Поняття та ознаки адміністративного проступку
4.СУБ’ЄКТИ ТА СТАДІЇ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОСТУПКИ.
28.2. Суб’єкти та стадії провадження в справах про адміністративні
проступки
Глава 28. Провадження в справах про адміністративні проступки
28.1. Поняття, завдання та принципи провадження в справах про
адміністративні проступки
28.3. Адміністративне розслідування
28.4. Розгляд справи про адміністративний проступок
28.5. Оскарження постанови в справі про адміністративний проступок
28.6. Виконання постанови про накладення адміністративного
стягнення
5. ПОНЯТТЯ І ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ.
Глава 27. Адміністративні стягнення
27.1. Поняття і види адміністративних стягнень
27.2. Характеристика окремих адміністративних стягнень
27.3. Загальні правила накладення адміністративних стягнень

ТЕМА 8. АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНЕ ПРАВО.

1. 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

ІНСТИТУТ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Є ВИЗНАЧНИМ ІНСТИТУТОМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА,

ВАЖЛИВИМ ЗАСОБОМ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ, ЯКОМУ ПРИТАМАННІ УСІ ОЗНАКИ ЮРИДИЧНОЇ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

РОЛЬ І МІСЦЕ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОМУ ПРОСТОРІ

ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ТИМ, ЩО ВІДНОСИНИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, РАЗОМ ІЗ ВІДНОСИНАМИ ПУБЛІЧНОГО
УПРАВЛІННЯ, АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ І АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА УТВОРЮЮТЬ ПРЕДМЕТ
АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА. А ТАКОЖ СУТТЄВА ОСОБЛИВІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПОЛЯГАЄ У
ПРАГМАТИЧНОСТІ ЇЇ ТЕОРЕТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ, ДОМІНУЮЧА СПРЯМОВАНІСТЬ ЯКИХ ОКРЕСЛЕНА ПРОБЛЕМАТИКОЮ
КОДЕКСУ УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ.

ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ПІДСТАВИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЇЇ ЗМІСТ І ОБСЯГ ДО СЬОГОДНІШНЬОГО ЧАСУ ЗАЛИШАЄТЬСЯ

ОДНИМ З НАЙБІЛЬШ СУПЕРЕЧЛИВИХ ПИТАНЬ УКРАЇНСЬКОЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ НАУКИ.

АКТИВНІСТЬ ДИСКУСІЙ ЩОДО ЗАЗНАЧЕНОЇ ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ ЗНАЧНОЮ МІРОЮ ОБУМОВЛЕНА, ПО-ПЕРШЕ,
ШИРОТОЮ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕРМІНУ "АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ" У ЮРИДИЧНО-НАУКОВІЙ,
ПРАВОЗАСТОСОВНІЙ, ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ СФЕРАХ І НА ПОБУТОВОМУ РІВНІ, ПО-ДРУГЕ, ДВОЇСТОЮ ПОЗИЦІЄЮ
ЗАКОНОДАВЦЯ, ЯКИЙ ВИКОРИСТОВУЄ ЦЕЙ ТЕРМІН У ЧИСЛЕННИХ НОРМАТИВНИХ АКТАХ, АЛЕ НЕ ДАЄ ЙОГО ВИЗНАЧЕННЯ.
 ЧИННИЙ КУПАП, ЯКИЙ МІСТИТЬ РОЗДІЛ 2 ПІД НАЗВОЮ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І
АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ", У СТАТТІ 9 СФОРМУЛЮВАВ ВИЗНАЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО
ПРАВОПОРУШЕННЯ, А ВІДНОСНО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОБМЕЖИВСЯ ВКАЗІВКОЮ НА ТЕ, ЩО ЇЇ МІРОЮ Є
АДМІНІСТРАТИВНЕ СТЯГНЕННЯ (СТАТТЯ 23 "МЕТА АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ").

ФАКТИЧНО НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТАКОЇ КАТЕГОРІЇ ЯК «АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»

В ЧИННОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ВІДСУТНЄ.А УСІ ДЕФІНІЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК ПРАВИЛО НАДАЮТЬСЯ
У НАУКОВИХ ВИДАННЯХ ТА МАЮТЬ ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ХАРАКТЕР.

НАПРИКЛАД, ЮРИДИЧНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ У СТАТТІ «АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ» ВИЗНАЧАЄ ЩО:

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – ВИД ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ГРОМАДЯН І СЛУЖБОВИХ ОСІБ ЗА ВЧИНЕНІ
НИМИ АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ.

У ЮРИДИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ МОЖЛИВО ЗУСТРІТИ ТАКІ ВИЗНАЧЕННЯ:

А) АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – ЦЕ ЗАСТОСУВАННЯ ДО ПРАВОПОРУШНИКА ЗАХОДІВ ПРИМУСУ (Л. В.

КОВАЛЬ, Ю. П. БИТЯК, В. В. ЗУЙ ТА ІНШІ);

Б) АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – ЦЕ ВИЗНАЧЕННЯ ОБМЕЖЕНЬ МАЙНОВИХ, А ТАКОЖ ОСО­БИСТИХ БЛАГ

І ІНТЕРЕСІВ ЗА ЗДІЙСНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ (Є. В. ДОДІН ТА ІНШІ);

В) АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – ЦЕ СУКУПНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОВІДНОСИН, ЯКІ

ВИНИКАЮТЬ У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ДО СУБ’ЄКТА ПРОСТУПКУ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ (І. П.
ГОЛОСНІЧЕНКО ТА ІНШІ).

ВИХОДЯЧИ З ВИКЛАДЕНОГО, АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ - ЦЕ ПЕРЕДБАЧЕНЕ ЗАКОНОДАВСТВОМ,

ПРИМУСОВЕ, З ДОДЕРЖАННЯМ ВСТАНОВЛЕНОЇ ПРОЦЕДУРИ, ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВОМОЧНИМ СУБ’ЄКТОМ ДО ОСІБ,
ЯКІ ВЧИНИЛИ АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОСТУПКИ ЗАХОДІВ ВПЛИВУ, РЕАЛІЗАЦІЯ ЯКИХ ЮРИДИЧНО ВИЗНАНА.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ТАК САМО ЯК Й ІНШІ ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НАСТАЄ ЗА

НАЯВНІСТЮ НОРМАТИВНИХ, ФАКТИЧНИХ І ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ПІДСТАВ:

- ФАКТИЧНІ ПІДСТАВИ ЦЕ ЮРИДИЧНІ ФАКТИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ПРОСТУПКОМ, ЗОКРЕМА, ЦЕ ФАКТ ВЧИНЕННЯ

ПРОСТУПКУ І ФАКТ ВИКОНАННЯ ЗАХОДІВ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, КРІМ ТОГО, ДО НИХ ВІДНОСЯТЬСЯ ФАКТИ ЗАТРИМАННЯ,
ОГЛЯДУ, ПОДАННЯ ЗВЕРНЕНЬ, ВИЗНАННЯ ДОКАЗАМИ ФАКТИЧНИХ ДАНИХ ТОЩО;

- ЮРИДИЧНІ (НОРМАТИВНІ) ПІДСТАВИ УТВОРЮЮТЬ НОРМИ ЗА ЯКИМИ ДІЯННЯ ВИЗНАЄТЬСЯ

АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРОСТУПКОМ (ПРАВОПОРУШЕННЯМ), ВИЗНАЧАЮТЬСЯ ЗАХОДИ ПРИМУСУ ЗА ВИКОНАННЯ СКЛАДУ
ПРОСТУПКУ, СУБ’ЄКТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ І ЮРИСДИКЦІЇ, ПРАВИЛА, ЗА ЯКИМИ НАКЛАДАЮТЬСЯ І ВИКОНУЮТЬСЯ
СТЯГНЕННЯ, ЗАБЕЗПЕЧУЄТЬСЯ ЗАКОННІСТЬ, ПРАВА УЧАСНИКІВ ПРОВАДЖЕННЯ ТОЩО;

- ПРОЦЕСУАЛЬНІ (ДОКУМЕНТАЛЬНІ) ПІДСТАВИ – ЦЕ НАЯВНІСТЬ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ

ПРИТЯГНЕННЯ ВИННОЇ ОСОБИ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ДОКУМЕНТІВ, ОФОРМЛЕНИХ ВІДПОВІДНО ДО
ВСТАНОВЛЕНИХ ВИМОГ ТА ЗА ВИЗНАЧЕНОЮ ЗАКОНОДАВСТВОМ ПРОЦЕДУРОЮ, В ПЕРШУ ЧЕРГУ, ЦЕ ПРОТОКОЛ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І ПОСТАНОВА ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ, А ТАКОЖ
СЮДИ ВІДНОСЯТЬСЯ АКТИ, ДОВІДКИ, ЗВЕРНЕННЯ, ОБЛІКОВІ ДОКУМЕНТИ ТОЩО.

НОРМАТИВНОГО АКТУ, ЯКИЙ БИ ВМІЩУВАВ ВСІ ЮРИДИЧНІ НОРМІ, ЩО УТВОРЮЮТЬ ПІДСТАВИ

АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, АБО ХОЧА Б ПОДАВАВ ЇХ ПЕРЕЛІК, НЕ ІСНУЄ. ЗАЗНАЧЕНІ ПІДСТАВИ
ВИЗНАЧАЮТЬСЯ ВИМОГАМИ ЗНАЧНОЇ КІЛЬКОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ: КОДЕКСІВ, ОКРЕМИХ ЗАКОНІВ,
ПОЛОЖЕНЬ, ПРАВИЛ ТА ІНШИХ АКТІВ.
 ПЕВНІ ВКАЗІВКИ НА ЇХ СИСТЕМУ СПОСТЕРІГАЮТЬСЯ У КОДЕКСІ УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ
ПРАВОПОРУШЕННЯ. ТАК, У СТАТТІ 2 КУПАП ВСТАНОВИВ, ЩО ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ
ПРАВОПОРУШЕННЯ СКЛАДАЮТЬ:

А) КОДЕКС УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ;

Б) ІНШІ ЗАКОНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ (ТАКІ ЗАКОНИ, ДО ВКЛЮЧЕННЯ У КУПАП,

ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬО І НА НИХ І У ТАКОМУ ВИПАДКУ ПОШИРЮЮТЬСЯ ПОЛОЖЕННЯ КУПАП).

У СТАТТІ 5 "ПОВНОВАЖЕННЯ МІСЦЕВИХ РАД ЩОДО ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ, ЗА ПОРУШЕННЯ ЯКИХ

ПЕРЕДБАЧАЄТЬСЯ АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ" ЗАКРІПИВ ПРАВО ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ, ЗА ПОРУШЕННЯ ЯКИХ ПЕРЕДБАЧАЄТЬСЯ АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

ВІДПОВІДНО ДО НЕЇ СІЛЬСЬКІ, СЕЛИЩНІ, МІСЬКІ ТА ОБЛАСНІ РАДИ ПРИЙМАЮТЬ РІШЕННЯ З ПИТАНЬ БОРОТЬБИ:
А) ЗІ СТИХІЙНИМ ЛИХОМ. КОДЕКС ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ ВИЗНАЧАЄ СТИХІЙНЕ ЛИХО ЯК ПРИРОДНЕ ЯВИЩЕ,
ЩО ДІЄ З ВЕЛИКОЮ РУЙНІВНОЮ СИЛОЮ, ЗАПОДІЮЄ ЗНАЧНУ ШКОДУ ТЕРИТОРІЇ, НА ЯКІЙ ВІДБУВАЄТЬСЯ, ПОРУШУЄ
НОРМАЛЬНУ ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ, ЗАВДАЄ МАТЕРІАЛЬНИХ ЗБИТКІВ; Б) ЕПІДЕМІЯМИ. ПОРУШЕННЯ ТАКИХ
РІШЕНЬ ТЯГНЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПО СТ. 42 "ПОРУШЕННЯ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИХ І САНІТАРНО-ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ
ПРАВИЛ І НОРМ"; В) З ЕПІЗООТІЯМ. ПОРУШЕННЯ ТАКИХ РІШЕНЬ ТЯГНЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПО СТ. 107 КУПАП
"ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ЩОДО КАРАНТИНУ ТВАРИН ТА ІНШИХ ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНИХ ВИМОГ".

ПРИКЛАДОМ ЗАКОНУ, ЯКИЙ МІСТИТЬ НОРМИ ЩОДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЯКІ

ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬО (НЕ ВКЛЮЧЕНІ ДО КУПАП) МОЖЕ СЛУГУВАТИ ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 04.03.1992Р.
"ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА", ЯКИЙ У СТ. 29 ВСТАНОВИВ АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ПОСАДОВИХ ОСІБ ОРГАНІВ ПРИВАТИЗАЦІЇ У ВИГЛЯДІ ШТРАФУ ЗА БЕЗПІДСТАВНУ ВІДМОВУ У ПРИЙНЯТТІ ЗАЯВИ ПРО
ПРИВАТИЗАЦІЮ; ПОРУШЕННЯ СТРОКІВ РОЗГЛЯДУ ЗАЯВИ ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ; ПОРУШЕННЯ УМОВ І ПОРЯДКУ
ПРОВЕДЕННЯ КОНКУРСУ, АУКЦІОНУ, ПРОДАЖУ АКЦІЙ (ЧАСТОК, ПАЇВ); ПОРУШЕННЯ УМОВ І ПОРЯДКУ ПЕРЕДАЧІ АКЦІЙ
АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ, СТВОРЕНИХ У ПРОЦЕСІ ПРИВАТИЗАЦІЇ, КОРПОРАТИЗАЦІЇ.

КРІМ ЦЬОГО, ЧИННЕ ЗАКОНОДАВСТВО МІСТИТЬ ЗНАЧНУ КІЛЬКІСТЬ НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ, ЯКИМИ
ВСТАНОВЛЮЮТЬСЯ РІЗНОМАНІТНІ ПРАВИЛА І ВИМОГИ, ЗА ПОРУШЕННЯ ЯКИХ КУПАП ПЕРЕДБАЧАЄ АДМІНІСТРАТИВНУ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. ЦЕ, НАПРИКЛАД,
ПРАВИЛА ДОРОЖНЬОГО РУХУ, ЩО ЗАТВЕРДЖЕНІ ПОСТАНОВОЮ КАБІНЕТУ
МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 10 ЖОВТНЯ 2001 Р. № 1306 (АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЇХ ПОРУШЕННЯ
ПЕРЕДБАЧЕНА СТ. 121 — 129 ТА ІНШИМИ КУПАП); ТИМЧАСОВІ ПРАВИЛА ОБІГУ В УКРАЇНІ ПОБУТОВИХ
ПІРОТЕХНІЧНИХ ВИРОБІВ, ЩО ЗАТВЕРДЖЕНІ НАКАЗОМ МВС ВІД 23 ГРУДНЯ 2003Р. № 1649 (АДМІНІСТРАТИВНА
6
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕДБАЧЕНА СТ. 195 "ПОРУШЕННЯ ПОРЯДКУ ВИРОБНИЦТВА, ЗБЕРІГАННЯ, ПЕРЕВЕЗЕННЯ, ТОРГІВЛІ
ТА ВИКОРИСТАННЯ ПІРОТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ"); "ПРАВИЛА ПОВІТРЯНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ПАСАЖИРІВ І БАГАЖУ" ЩО
ЗАТВЕРДЖЕНІ НАКАЗОМ МІНІСТЕРСТВА ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ 30 ЛИСТОПАДА 2012Р. №735 (АДМІНІСТРАТИВНА
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕДБАЧЕНА СТ. 112 "ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПОВЕДІНКИ НА ПОВІТРЯНОМУ СУДНІ"). КРІМ ЦЬОГО,
ЗАЗНАЧЕНА СТАТТЯ (СТ. 112) ВСТАНОВЛЮЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ОСОБАМИ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ НА
ПОВІТРЯНОМУ СУДНІ, РОЗПОРЯДЖЕНЬ КОМАНДИРА СУДНА, ЯКИЙ Є ПРЕДСТАВНИКОМ АВІАПЕРЕВІЗНИКА І КЕРУЄТЬСЯ
ВСТАНОВЛЕНИМИ НИМ ПРАВИЛАМИ, ТОБТО КОРПОРАТИВНИМИ НОРМАМИ.

ОСОБЛИВА УВАГА ПРИДІЛЯЄТЬСЯ ПИТАННЯМ ВИЯВЛЕННЯ Й УСУНЕННЯ ПРИЧИН ТА УМОВ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ
АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ (СТ. 6 "ЗАПОБІГАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ"), А ТАКОЖ
ДОТРИМАННЮ ЗАКОННОСТІ У ЦІЙ СФЕРІ (СТ. 7 "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ЗАХОДІВ ВПЛИВУ ЗА
АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ").

2. 2.ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ПІДСТАВИ АДМІНІСТРАТИВ НОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

 ЧИННЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ НЕ ДАЄ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ І
ТОМУ В ТЕОРІЇ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА ІСНУЄ ЧИСЛЕННА КІЛЬКІСТЬ ТОЧОК ЗОРУ СТОСОВНО ЦЬОГО
СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЯВИЩА.

ІНСТИТУТ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Є ОДНИМ З ВАЖЛИВИХ ІНСТИТУТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО

ПРАВА, ЯКИЙ ВИСТУПАЄ ВАЖЛИВИМ ЗАСОБОМ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І ЯКОМУ ПРИТАМАННІ ВСІ ОЗНАКИ
ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

У СТ.92 КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВИЗНАЧЕНО ОДНИМ З ОСНОВНИХ ВИДІВ

ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ. ВОНА ВИСТУПАЄ НАСЛІДКОМ НЕВИКОНАННЯ ЧИ НЕНАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ
ОСОБОЮ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА, ЩО ТЯГНЕ НЕВІДВОРОТНІСТЬ РЕАГУВАННЯ ДЕРЖАВИ НА
АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ (ПРОСТУПКИ) ТА ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ ВИКЛЮЧНО ЇЇ ЗАКОНАМИ.

АДМІНІСТРАТИВНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЯК РІЗНОВИДУ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ПРИТАМАННІ

ТАКІ ОЗНАКИ: 1) МАЄ ЗОВНІШНІЙ ХАРАКТЕР; 2) ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ЛИШЕ ЗА ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯ; 3)
ПОВ´ЯЗАНА З ДЕРЖАВНИМ ПРИМУСОМ У ФОРМАХ КАРАЛЬНИХ І ПРАВОВІДНОВЛЮЮЧИХ ЗАХОДІВ; 4) ВИЗНАЧЕНА У НОРМАХ
ПРАВА; 5) ПРИТЯГНЕННЯ ПРАВОПОРУШНИКА ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ В ПЕВНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ
ПОРЯДКУ; 6) ПРИТЯГНЕННЯ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ УПОВНОВАЖЕНИМИ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ ТА
ПОСАДОВИМИ ОСОБАМИ; 7) ВИННА У ВЧИНЕННІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ОСОБА НЕСЕ ПЕВНІ ВТРАТИ МАТЕРІАЛЬНОГО ТА
ПОБУТОВОГО ХАРАКТЕРУ, ЯКІ ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАКОНОМ.

ТЕОРІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА ВИДІЛЯЄ НАСТУПНІ ВИДИ ПІДСТАВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ:

ФАКТИЧНІ (ВЧИНЕННЯ ОСОБОЮ ОСОБЛИВОГО ВИДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ - АДМІНІСТРАТИВНОГО (ТОБТО

НАЯВНІСТЬ ОЗНАК ПРАВОПОРУШЕННЯ);

ЮРИДИЧНІ (НАЯВНІСТЬ В ДІЯХ ОСОБИ ЮРИДИЧНОГО СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ - СУБ´ЄКТА, СУБ´ЄКТИВНОЇ

СТОРОНИ, ОБ´ЄКТА, ОБ´ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ;

ПРОЦЕСУАЛЬНІ (НАЯВНІСТЬ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИТЯГНЕННЯ ВИННОЇ ОСОБИ ДО

АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

ТОБТО, ПІДСТАВОЮ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕОБХІДНО РОЗУМІТИ УМОВИ, ЗА НАЯВНОСТІ ЯКИХ

МОЖЛИВЕ ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

НЕ ЗАВЖДИ ВИЩЕЗАЗНАЧЕНІ ПІДСТАВИ СПІВПАДАЮТЬ МІЖ СОБОЮ. ТАК, ЯКЩО НЕПОВНОЛІТНЯ ОСОБА У ВІЦІ
ДО 14 РОКІВ АБО НЕОСУДНА ОСОБА ВЧИНЯЄ АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОСТУПОК, ЯКИЙ МАЄ УСІ ПЕРЕДБАЧЕНІ
ЗАКОНОДАВСТВОМ ОЗНАКИ (ПРОТИПРАВНІСТЬ, ВИННІСТЬ, АДМІНІСТРАТИВНУ КАРАНІСТЬ, СУСПІЛЬНУ ШКІДЛИВІСТЬ) -
ФАКТИЧНІ ПІДСТАВИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ТА ЯКЩО Є ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗАТРИМАННЯ ЗАЗНАЧЕНИХ ОСІБ
ДЛЯ ПРИПИНЕННЯ ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ (ТОБТО, ПРОЦЕСУАЛЬНІ), ТО ПРИТЯГНУТИ ЦИХ ПРАВОПОРУШНИКІВ ДО
АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, НЕ ПОРУШУЮЧИ ЗАКОННОСТІ, НЕ Є МОЖЛИВИМ ТОМУ ЩО, У ПЕРШОМУ
ВИПАДКУ АДМІНІСТРАТИВНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПІДЛЯГАЮТЬ ОСОБИ, ЯКІ ДОСЯГЛИ 16 РОКІВ (ТОБТО ВІДСУТНІЙ ОДИН З
ЕЛЕМЕНТІВ ЮРИДИЧНОГО СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ - СУБ´ЄКТ - СТАТТЯ 12 КУПАП), У ДРУГОМУ - ВЧИНЕННЯ
ПРАВОПОРУШЕННЯ НЕОСУДНОЮ ОСОБОЮ ВИКЛЮЧАЄ АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (СТАТТЯ 20 КУПАП). У
ДАНОМУ ВИПАДКУ, ЯК МОЖНА ПОБАЧИТИ Є ФАКТИЧНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПІДСТАВИ, АЛЕ ВІДСУТНІ ЮРИДИЧНІ. У
БІЛЬШОСТІ ВИПАДКІВ ЦЕ СТОСУЄТЬСЯ ЛИШЕ СПІВВІДНОШЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ТА ФАКТИЧНИЙ ПІДСТАВ, СЕРЕД ЯКИХ
ВИЗНАЧАЛЬНУ РОЛЬ МАЮТЬ ЮРИДИЧНІ.

3. 3. ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ

ПРОСТУПКИ.

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕН­НЯ СТАНОВИТЬ СОБОЮ СИСТЕМУ

ПРАВОВІДНОСИН, ЯКІ СКЛАДАЮТЬСЯ НА ОСНОВІ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ (ПОСАДОВИХ ОСІБ),
­ ОВАЖЕНИХ РОЗГЛЯДАТИ ІНДИВІДУАЛЬНІ АДМІНІСТРАТИВНІ СПРАВИ З ПРИВОДУ ПРИТЯГНЕННЯ ДО
УПОВН
АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОСІБ, У ДІЯХ ЯКИХ Є ОЗНАКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ.
 ОСНОВНИМИ ЗАВДАННЯМИ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АД­МІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ЗГІДНО ЗІ СТ.
245 КУПАП Є:

— СВОЄЧАСНЕ, ВСЕБІЧНЕ, ПОВНЕ І ОБ´ЄКТИВНЕ З´ЯСУВАННЯ ОБ­СТАВИН КОЖНОЇ СПРАВИ;

— ВИРІШЕННЯ ЇЇ В ТОЧНІЙ ВІДПОВІДНОСТІ ДО ЗАКОНУ;

— ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ВИНЕСЕНОЇ ПОСТАНОВИ;

— ВИЯВЛЕННЯ ПРИЧИН ТА УМОВ, ЩО СПРИЯЮТЬ ВЧИНЕННЮ АД­МІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ,

­ ЯМ, ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯН У ДУСІ ДОДЕРЖАННЯ ЗАКОНІВ, ЗМІЦНЕННЯ ЗАКОННОСТІ.
ЗАПОБІГАННЯ ПРАВОПОРУШЕНН

ЗАЗНАЧЕНІ ЗАВДАННЯ РЕАЛІЗУЮТЬСЯ ШЛЯХОМ ВЧИНЕННЯ НИЗКИ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ ОРГАНАМИ

(ПОСАДОВИМИ ОСОБАМИ), УПОВНОВАЖ ­ ЕНИМИ РОЗГЛЯДАТИ СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕН­НЯ.
ПЕРЕДУСІМ ЦЕ З´ЯСУВАННЯ НАЯВНОСТІ ФАКТУ ВЧИНЕННЯ ПРАВОП ­ ОРУШЕННЯ, УСТАНОВЛЕННЯ ОСОБИ, ЩО ВЧИНИЛА
ПРАВОПОРУШЕНН­ Я, ЧИ ВИННА ЦЯ ОСОБА І ЧИ ПІДЛЯГАЄ ВОНА АДМІНІСТРАТИВНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

СВОЄЧАСНЕ, ВСЕБІЧНЕ, ПОВНЕ І ОБ´ЄКТИВНЕ З´ЯСУВАННЯ ОБСТА­ВИН КОЖНОЇ СПРАВИ ВИМАГАЄ ВІД
УПОВНОВАЖЕНОГО ОРГАНУ (ПОСАД ­ ОВОЇ ОСОБИ) РОЗГЛЯНУТИ СПРАВУ В СТРОКИ, ВСТАНОВЛЕНІ ЗАКОНОМ.
ПРОПУЩЕННЯ, НАПРИКЛАД, ЗАГАЛЬНОГО СТРОКУ ПРИТЯГНЕННЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ,
ВСТАНОВЛЕНОГО СТ. 38 КУПАП, ТЯГНЕ ЗА СОБОЮ УНИКНЕННЯ ПРАВОПОРУШНИКОМ ВІД СПРАВ ­ ЕДЛИВОГО І
ЗАКОННОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ, ПОРОДЖУЄ ВСЕДОЗВОЛЕНІСТЬ, ЗАКЛАДАЄ У СВІДОМІСТЬ
ПРАВОПОРУШНИКА ТА ОТОЧ ­ УЮЧИХ ЙОГО ОСІБ ІЛЮЗІЮ ПРО БЕЗКАРНІСТЬ ПРОТИПРАВНИХ ДІЙ, СПРИЯЄ ВЧИНЕННЮ
ІНШИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ. КРІМ ЦЬОГО, ПОРУШ ­ ЕННЯ ВСТАНОВЛЕНОГО СТРОКУ НАКЛАДЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО
СТЯГНЕННЯ ТЯГНЕ ЗА СОБОЮ СКАСУВАННЯ ПОСТАНОВИ У СПРАВІ ТА ЗАКРИТТЯ СПРАВИ ПРОВАДЖЕННЯМ.

СВОЄЧАСНЕ З´ЯСУВАННЯ ОБСТАВИН СПРАВИ ТАКОЖ ПЕРЕДБАЧАЄ ЇЇ РОЗГЛЯД У СТРОКИ, ВСТАНОВЛЕНІ СТ. 277
КУПАП, НЕДОТРИМАННЯ ЯКИХ СТВОРЮЄ ТЯГАНИНУ В РОЗГЛЯДІ СПРАВИ ТА ВТРАТУ ЕФЕКТУ ШВИДКОСТІ НАСТАННЯ
­ ТОСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ.
АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЧИ ЗАС

ВСЕБІЧНЕ, ПОВНЕ Й ОБ´ЄКТИВНЕ З´ЯСУВАННЯ ОБСТАВИН СПРАВИ ВИМАГАЄ ВІД УПОВНОВАЖЕНОГО ОРГАНУ
(ПОСАДОВОЇ ОСОБИ) НАСАМПЕР­ ЕД ПОВНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ, НА ОСНОВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЮЄТЬС­ Я НАЯВНІСТЬ ЧИ
ВІДСУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕНН ­ Я, ВИННІСТЬ ДАНОЇ ОСОБИ В ЙОГО ВЧИНЕННІ (СТ. 251), ЗДІЙСНИТИ
ВСЕБІЧНУ Й НЕУПЕРЕДЖЕНУ ОЦІНКУ ЦИХ ДОКАЗІВ (СТ. 252), УСТАНОВ ­ ИТИ НАЯВНІСТЬ ОБСТАВИН, ЩО ПОМ´ЯКШУЮТЬ
(СТ. 34) ЧИ ОБТЯЖУЮ ­ ТЬ (СТ. 354) ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, З´ЯСУВАТИ ЧИ ЗАПОДІЯНО МАЙНОВУ ШКОДУ ВЧИНЕНИМ
ПРАВОПОРУШЕННЯМ, ЧИ Є МОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕДАТИ МАТЕРІАЛИ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЧИ
ЗВІЛЬН­ ИТИ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЧЕРЕЗ МАЛОЗНАЧНІСТЬ ПРАВОПОРУШЕННЯ (СТАТТІ 21, 22 КУПАП) ТОЩО.

ВИРІШЕННЯ СПРАВИ В ТОЧНІЙ ВІДПОВІДНОСТІ ДО ЗАКОНУ ВИМАГАЄ ВІД УПОВНОВАЖЕНОГО ОРГАНУ

(ПОСАДОВОЇ ОСОБИ) РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ВІДПОВІДНО ДО ВЛАСНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ, В УСТАНОВЛЕНІ СТРОКИ І ЗА МІСЦЕМ
РОЗГЛЯДУ СПРАВИ; ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ, ЩО ПЕРЕДБАЧАЄ АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ; ЗАСТОСУВАННЯ
­ АХ ВЛАСНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЗАКОНОМ.
СТЯГНЕННЯ В МЕЖ

У РАЗІ ПОРУ­ШЕННЯ ЦИХ ВИМОГ ПОСТАНОВА У СПРАВІ ПІДЛЯГАЄ СКАСУВАННЮ, А СПРАВА НАПРАВЛЯЄТЬСЯ НА
НОВИЙ РОЗГЛЯД ЗА ПІДВІДОМЧІСТЮ, ЯКЩО ДОЗВОЛЯЄ СТРОК, ВСТАНОВЛЕНИЙ СТ.38 КУПАП, А ЯКЩО СТРОК
ПРОПУЩЕНО — СПРАВА ПІДЛЯГАЄ ЗАКРИТТЮ ПРОВАДЖЕННЯМ.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ПОСТАНОВИ У СПРАВІ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ОРГАНОМ (ПОСАДОВОЮ ОСОБОЮ), ЯКИЙ

ВИНІС ПОСТАНОВУ ШЛЯХОМ ЗВЕРНЕННЯ ЇЇ ДО ВИКОНАННЯ (СТ.299) ТА ЗДІЙСНЕННЯМ КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОНАННЯМ
ПОСТАНОВИ.

ЗАКОНОДАВЕЦЬ ОРІЄНТУЄ ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ, ОБ´ЄДНАННЯ ГРОМА­ДЯН НА ЗАПОБІГАННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯМ.

 ОДНАК ЗНАЧНА РОЛЬ У ВИ­ЯВЛЕННІ ПРИЧИН ТА УМОВ, ЩО СПРИЯЮТЬ ВЧИНЕННЮ ПРАВОПОРУ­ШЕНЬ,
ЗАПОБІГАННЮ ПРАВОПОРУШЕННЯМ НАЛЕЖИТЬ ОРГАНАМ АД­МІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ. ПРИ ВИЯВЛЕННІ
ПРИЧИН ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ СУДИ МОЖУТЬ ВИНЕСТИ ОКРЕМІ УХВАЛИ, ІНШІ ОРГАНИ — ПОДАННЯ, ПРИПИСИ
НА АДРЕСУ ПІДПРИЄМСТВ, ЗАК­ ЛАДІВ, УСТАНОВ, У ЯКИХ НЕДОСТАТНЬО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ЗАХОДИ ЩОДО НЕДОПУЩЕННЯ
ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ. ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯН У ДУСІ ПОВАГИ ДО ПРАВА (ЗАКОНУ) ЗАБЕЗПЕЧУЄТЬСЯ
КОМПЛЕКСОМ ВИХ ­ ОВНОЇ, ПРОСВІТНИЦЬКОЇ РОБОТИ, ПРОВЕДЕННЯ ЗАХОДІВ ПРАВОВОГО ВСЕОБУЧУ, ВІДКРИТИМ
РОЗГЛЯДОМ СПРАВ, ДОВЕДЕННЯМ ВИЗНАЧЕНИХ ЗАКОНОМ ПОСТАНОВ ДО ВІДОМА ГРОМАДСЬКОСТІ (СТ. 286) ТОЩО.

ПРИНЦИПИ, ЗА ЯКИМИ РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРА­ТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЯВЛЯЮТЬ СОБОЮ

СКЛАДОВУ ЧАСТИНУ ЗАГ­ АЛЬНО-ПРАВОВИХ ПРИНЦИПІВ, НА ЯКИХ БАЗУЄТЬСЯ ПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ
(ПОСАДОВИХ ОСІБ) ПРИ РОЗГЛЯДІ Й ВИРІШЕННІ ІНДИВІДУАЛЬНИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ
АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТН ­ ОГО ХАРАКТЕРУ.

ДО НИХ НАЛЕЖАТЬ ПРИНЦИПИ: ЗАКОННОСТІ, ВЕРХО­ВЕНСТВА ПРАВА, ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ І ОСОБИ,
ПУБЛІЧНОСТІ, ОБ´ЄКТИВНОЇ (МАТЕРІАЛЬНОЇ) ІСТИНИ, ГЛАСНОСТІ Й ВІДКРИТОСТІ ПРОЦ
­ ЕСУ ТОЩО, ЯКІ НАМИ
РОЗГЛЯДАЛИСЯ У ДАНОМУ ПОСІБНИКУ. РАЗОМ ІЗ ТИМ, ПРОВАДЖЕННЮ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ
­ ЕННЯ ВЛАСТИВІ СПЕЦИФІЧНІ ПРИНЦИПИ:
ПРАВОПОРУШ

1. РОЗГЛЯД СПРАВ НА ЗАСАДАХ РІВНОСТІ ГРОМАДЯН (СТ. 248)

2. ШВИДКІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНІСТЬ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО АД­МІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ,
СПЕЦИФІЧНІСТЬ ЯКИХ ОБУМОВЛЕ­НА ВЛАСТИВІСТЮ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЩОДО ОПЕРАТИВНОГО ВИРІШЕННЯ
ПОСТАНОВЛЕНИХ ЗАВДАНЬ. ПРИ РОЗГЛЯДІ СПРАВ ПРО АД­МІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ МАЙЖЕ НЕ ВИНИКАЄ
НЕОБХІДНОСТІ ВИКЛИКУ СВІДКІВ З ІНШИХ МІСЦЬ, СПРАВИ РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ ОДНООСО­БОВО, ПОСАДОВІ ОСОБИ, ЯКІ
РОЗГЛЯДАЮТЬ СПРАВИ, ОДЕРЖУЮТЬ ЗА­РОБІТНУ ПЛАТУ ЗА МІСЦЕМ РОБОТИ, ЧЛЕНИ АДМІНІСТРАТИВНИХ КО­МІСІЙ
ПРАЦЮЮТЬ НА ГРОМАДСЬКИХ ЗАСАДАХ, ЩО ЗНАЧНО ЗБЕРІГАЄ ВИТРАТИ КОШТІВ НА РОЗГЛЯД СПРАВИ;
3. РОЗГЛЯД СПРАВ КЕРУЮЧИСЬ ЗАКОНОМ І ПРАВОСВІДОМІСТЮ (СТ. 252). СПЕЦИФІЧНІСТЬ РОЗГЛЯДУ
ПОЛЯГАЄ У ВЛАСНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕН­НІ ПОСАДОВОЮ ОСОБОЮ, ЯКА РОЗГЛЯДАЄ СПРАВУ, ПОЗИТИВНИХ І НЕГА­ТИВНИХ РИС
ПРОТИПРАВНОЇ ДІЇ, ОЦІНКИ ПОВЕДІНКИ ПРАВОПОРУШНИ­КА, ЙОГО МАЙНОВОГО, СІМЕЙНОГО СТАНУ, МОЖЛИВОСТІ
ВИПРАВЛЕННЯ ГРОМАДСЬКИМ ВПЛИВОМ, ЗДІЙСНЕННЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ ТОЩО.

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУ­ШЕННЯ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ В ПЕВНІЙ

ПОСЛІДОВНОСТІ, ЯК НИЗКА ПОВ´ЯЗАНИХ МІЖ СОБОЮ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ, СПРЯМОВАНИХ НА РЕАЛІЗАЦІЮ НОРМ
МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА ЩОДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВЧИНЕНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ.

4. 4.СУБ’ЄКТИ ТА СТАДІЇ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОСТУПКИ.

СУБ'ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ - ЦЕ ОСОБА, ЯКА ВЧИНИЛА АДМІНІСТРАТИВНЕ

ПРАВОПОРУШЕННЯ. СУБ'ЄКТОМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ МОЖЕ БУТИ ФІЗИЧНА ОСОБА, ЯКА ДОСЯГЛА
16-РІЧНОГО ВІКУ, ТА ЮРИДИЧНА ОСОБА НЕЗАЛЕЖНО ВІД ФОРМИ ВЛАСНОСТІ.

ДО ОСІБ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ПРОВАДЖЕННІ, ВІДНОСЯТЬСЯ:

- ОСОБА, ЯКА ПРИТЯГАЄТЬСЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ;

- ПОТЕРПІЛИЙ;

- ЗАКОННІ ПРЕДСТАВНИКИ;

- ЗАХИСНИК;

- СВІДОК;
 - ЕКСПЕРТ;

- ПЕРЕКЛАДАЧ.

ЦЕНТРАЛЬНОЮ ФІГУРОЮ ПРИ ПРОВАДЖЕННІ Є ОСОБА, ЯКА ПРИТЯГАЄТЬСЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (ЇЇ ПРАВА ВИКЛАДЕНІ В СТ.268 КУПАП ТА СТ.366 МКУ). НАВКОЛО НЕЇ, ВЛАСНЕ, І
КОНЦЕНТРУЄТЬСЯ ПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВСІХ ІНШИХ СУБ´ЄКТІВ ПРОВАДЖЕННЯ.

ОСОБА, ЯКА ПРИТЯГАЄТЬСЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, МАЄ ПРАВО: 1) ЗНАЙОМИТИСЯ З

МАТЕРІАЛАМИ СПРАВИ; 2) ДАВАТИ ПОЯСНЕННЯ; 3) ПОДАВАТИ ДОКАЗИ; 4) ЗАЯВЛЯТИ КЛОПОТАННЯ; 5) ПРИ РОЗГЛЯДІ
СПРАВИ КОРИСТУВАТИСЯ ЮРИДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ ЗАХИСНИКА; 6) ВИСТУПАТИ РІДНОЮ МОВОЮ; 7) КОРИСТУВАТИСЯ
ПОСЛУГАМИ ПЕРЕКЛАДАЧА, ЯКЩО НЕ ВОЛОДІЄ МОВОЮ, ЯКОЮ ВЕДЕТЬСЯ ПРОВАДЖЕННЯ; 8) ОСКАРЖИТИ ПОСТАНОВУ ПО
СПРАВІ.

СПРАВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ В ПРИСУТНОСТІ ОСОБИ, ЯКА

ПРИТЯГАЄТЬСЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. ПІД ЧАС ВІДСУТНОСТІ ЦІЄЇ ОСОБИ СПРАВУ МОЖЕ БУТИ
РОЗГЛЯНУТО ЛИШЕ У ВИПАДКАХ, КОЛИ Є ДАНІ ПРО СВОЄЧАСНЕ ЇЇ СПОВІЩЕННЯ ПРО МІСЦЕ І ЧАС РОЗГЛЯДУ СПРАВИ І
ЯКЩО ВІД НЕЇ НЕ НАДІЙШЛО КЛОПОТАННЯ ПРО ВІДКЛАДЕННЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

ПОТЕРПІЛИМ Є ОСОБА, ЯКІЙ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ ЗАПОДІЯНО МОРАЛЬНУ, ФІЗИЧНУ АБО

МАЙНОВУ ШКОДУ. УЧАСТЬ ПОТЕРПІЛОГО В ПРОВАДЖЕННІ МАЄ "ЗВИНУВАЧУВАЛЬНУ СПРЯМОВАНІСТЬ", ВІН БЕРЕ УЧАСТЬ З
МЕТОЮ ЗАХИСТУ СВОЇХ ПРАВ, ІНТЕРЕСІВ, НАМАГАЄТЬСЯ ДОВЕСТИ, ЩО ПРАВОПОРУШЕННЯ ДІЙСНО МАЛО МІСЦЕ І
ПОРУШЕНІ ЙОГО ІНТЕРЕСИ ТА ЗАВДАНО ШКОДУ. ЙОМУ НАДАЄТЬСЯ ПРАВО: 1) ЗНАЙОМИТИСЯ З МАТЕРІАЛАМИ СПРАВИ;
2) ЗАЯВЛЯТИ КЛОПОТАННЯ; 3) ОСКАРЖУВАТИ ПОСТАНОВУ ПО СПРАВІ; 4) ЙОГО МОЖЕ БУТИ ОПИТАНО ЯК СВІДКА,
ВІДПОВІДНО ДО СТ.272 КУПАП.

ЗАКОННІ ПРЕДСТАВНИКИ - БАТЬКИ, УСИНОВИТЕЛІ, ОПІКУНИ, ПІКЛУВАЛЬНИКИ - ПРЕДСТАВЛЯЮТЬ ІНТЕРЕСИ

ОСОБИ, ЯКУ ПРИТЯГАЮТЬ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЧИ ПОТЕРПІЛОГО, ЯКІ Є НЕПОВНОЛІТНІМИ АБО
ЧЕРЕЗ СВОЇ ФІЗИЧНІ ЧИ ПСИХІЧНІ ВАДИ НЕ МОЖУТЬ САМІ ЗДІЙСНЮВАТИ СВОЇ ПРАВА. 1) ВОНИ МАЮТЬ ПРАВО:
ЗНАЙОМИТИСЯ З МАТЕРІАЛАМИ СПРАВИ; 2) ЗАЯВЛЯТИ КЛОПОТАННЯ ВІД ІМЕНІ ОСОБИ, ІНТЕРЕСИ ЯКОЇ ПРЕДСТАВЛЯЮТЬ;
3) ПРИНОСИТИ СКАРГИ НА РІШЕННЯ ПО СПРАВІ.

ЗАХИСНИКОМ МОЖЕ БУТИ ОСОБА, ЯКА Є ФАХІВЦЕМ У ГАЛУЗІ ПРАВА І ЗА ЗАКОНОМ МАЄ ПРАВО НА НАДАННЯ
ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ОСОБИСТО ЧИ ЗА ДОРУЧЕННЯМ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ. ЗАХИСНИК МАЄ ПРАВО: 1) ЗНАЙОМИТИСЯ З
МАТЕРІАЛАМИ СПРАВИ; 2) ЗАЯВЛЯТИ КЛОПОТАННЯ; 3) ЗА ДОРУЧЕННЯМ ОСОБИ, ЯКА ЙОГО ЗАПРОСИЛА, ВІД ЇЇ ІМЕНІ
ПОДАВАТИ СКАРГИ НА РІШЕННЯ ОРГАНУ (ПОСАДОВОЇ ОСОБИ), ЯКИЙ РОЗГЛЯДАЄ СПРАВУ.

ЯК СВІДОК, У СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ, МОЖЕ БУТИ ВИКЛИКАНА БУДЬ-ЯКА ОСОБА,
ПРО ЯКУ Є ДАНІ, ЩО ЇЙ ВІДОМІ БУДЬ-ЯКІ ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ВСТАНОВЛЕННЮ ПО ДАНІЙ СПРАВІ. СВІДОК
ЗОБОВ´ЯЗАНИЙ З´ЯВИТИСЯ В ЗАЗНАЧЕНИЙ ЧАС НА ВИКЛИК ОРГАНУ ЧИ ПОСАДОВОЇ ОСОБИ, ЯКІ РОЗГЛЯДАЮТЬ СПРАВУ,
ДАТИ ПРАВДИВІ ПОЯСНЕННЯ, ПОВІДОМИТИ ВСЕ ВІДОМЕ ЙОМУ ПО СПРАВІ І ВІДПОВІСТИ НА ПОСТАВЛЕНІ ЗАПИТАННЯ.

ЕКСПЕРТ ПРИЗНАЧАЄТЬСЯ ОРГАНОМ (ПОСАДОВОЮ ОСОБОЮ), В ПРОВАДЖЕННІ ЯКОГО ПЕРЕБУВАЄ СПРАВА ПРО
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ, У РАЗІ, КОЛИ ВИНИКАЄ ПОТРЕБА В СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАННЯХ.

ЕКСПЕРТ ЗОБОВ´ЯЗАНИЙ З´ЯВИТИСЯ НА ВИКЛИК ОРГАНУ (ПОСАДОВОЇ ОСОБИ) І ДАТИ ОБ´ЄКТИВНИЙ ВИСНОВОК
У ПОСТАВЛЕНИХ ПЕРЕД НИМ ПИТАННЯХ.

ЕКСПЕРТ МАЄ ПРАВО: 1) ЗНАЙОМИТИСЯ З МАТЕРІАЛАМИ СПРАВИ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ПРЕДМЕТУ ЕКСПЕРТИЗИ;

2) ЗАЯВЛЯТИ КЛОПОТАННЯ ПРО НАДАННЯ ЙОМУ ДОДАТКОВИХ МАТЕРІАЛІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ДАЧІ ВИСНОВКУ; 3) З
ДОЗВОЛУ ОРГАНУ ( ПОСАДОВОЇ ОСОБИ ), В ПРОВАДЖЕННІ ЯКОГО ПЕРЕБУВАЄ СПРАВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ
ПРАВОПОРУШЕННЯ СТАВИТИ ОСОБІ, ЯКА ПРИТЯГАЄТЬСЯ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ПОТЕРПІЛОМУ, СВІДКАМ ЗАПИТАННЯ,
ЩО СТОСУЮТЬСЯ ПРЕДМЕТА ЕКСПЕРТИЗИ; 4) БУТИ ПРИСУТНІМ ПРИ РОЗГЛЯДІ СПРАВИ.
 ПЕРЕКЛАДАЧ ПРИЗНАЧАЄТЬСЯ ОРГАНОМ (ПОСАДОВОЮ ОСОБОЮ), В ПРОВАДЖЕННІ ЯКОГО ПЕРЕБУВАЄ СПРАВА.
ВІН ЗОБОВ´ЯЗАНИЙ З´ЯВИТИСЯ НА ВИКЛИК ОРГАНУ І ЗРОБИТИ ПОВНО Й ТОЧНО ДОРУЧЕНИЙ ЙОМУ ПЕРЕКЛАД. ЯК
ПЕРЕКЛАДАЧ МОЖЕ БУТИ ЗАПРОШЕНА Й ОСОБА, ЩО РОЗУМІЄ ЗНАКИ НІМИХ ТА ГЛУХОНІМИХ.

ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ ПРОКУРОРА В ПРОВАДЖЕННІ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ В МЕЖАХ НАДАНИХ КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ (РОЗДІЛ 7) ТА ЗАКОНОМ УКРАЇНИ "ПРО ПРОКУРАТУРУ",
ТОБТО РЕАГУВАТИ НА БУДЬ-ЯКЕ ПОРУШЕННЯ, А ЯКЩО ВОНО НЕ УСУНЕНО, СВОЄЧАСНО РЕАГУВАТИ НА ПОРУШЕННЯ
ПРОВАДЖЕННЯ В ПОРЯДКУ НАГЛЯДУ.

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ЯВЛЯЄ СОБОЮ СИСТЕМУ ПОВ'ЯЗАНИХ

МІЖ ОСОБОЮ ПОСЛІДОВНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ, ЯКІ ПРИЙНЯТО НАЗИВАТИ СТАДІЯМИ, ЯКИМИ Є:

СТАДІЯ 1. АДМІНІСТРАТИВНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ:

А) ПОРУШЕННЯ СПРАВИ;

Б) ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТИЧНИХ ОБСТАВИН;

В) ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ РОЗСЛІДУВАННЯ;

Г) НАПРАВЛЕННЯ МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ ЗА ПІДВІДОМЧІСТЮ.

СТАДІЯ 2. РОЗГЛЯД СПРАВИ:

А) ПІДГОТОВКА СПРАВИ ДО РОЗГЛЯДУ І ЗАСЛУХОВУВАННЯ;

Б) ЗАСЛУХОВУВАННЯ СПРАВИ;

В) ПРИЙНЯТТЯ ПОСТАНОВИ;

Г) ДОВЕДЕННЯ ПОСТАНОВИ ДО ВІДОМА.

СТАДІЯ 3. ПЕРЕГЛЯД ПОСТАНОВИ (ФАКУЛЬТАТИВНА СТАДІЯ):

А) ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВИ;

Б) ПЕРЕВІРКА ЗАКОННОСТІ ПОСТАНОВИ;

В) ВИНЕСЕННЯ РІШЕННЯ;

Г) РЕАЛІЗАЦІЯ РІШЕННЯ;

СТАДІЯ 4. ВИКОНАННЯ ПОСТАНОВИ:

А) ЗВЕРНЕННЯ ПОСТАНОВИ ДО ВИКОНАННЯ;

Б) БЕЗПОСЕРЕДНЄ ВИКОНАННЯ.

ПІДГОТОВКА СПРАВИ ДО РОЗГЛЯДУ.

РОЗГЛЯД НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ – ЦЕ ОСНОВНА
СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ОРГАНАМИ
ПРОЦЕСУАЛЬНА СТАДІЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ. ТОБТО САМЕ НА ЦІЙ
СТАДІЇ ВИРІШУЮТЬСЯ НАЙВАЖЛИВІШІ ЗАВДАННЯ ДАНОГО ПРОВАДЖЕННЯ. ЦІ ЗАВДАННЯ ПОЛЯГАЮТЬ У ВСТАНОВЛЕННІ
ВИННИХ І ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРАВИЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА.

РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ВІДПОВІДНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ, ЩО

ОФОРМЛЯЮТЬСЯ ОРГАНАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ПРОВОДИТЬСЯ ЗГІДНО ІНСТРУКЦІЇ З ОФОРМЛЕННЯ МАТЕРІАЛІВ
ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В ОРГАНАХ ПОЛІЦІЇ, ЗАТВЕРДЖЕНОЇ НАКАЗОМ МВС УКРАЇНИ № 1376 ВІД
06 ЛИСТОПАДА 2015 Р. ТА ЗГІДНО ІНСТРУКЦІЇ ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИМИ МАТЕРІАЛІВ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ, ЗАФІКСОВАНІ НЕ В
АВТОМАТИЧНОМУ РЕЖИМІ, ЗАТВЕРДЖЕНОЇ НАКАЗОМ МВС УКРАЇНИ № 1395 ВІД 07 ЛИСТОПАДА 2015 Р.
ЗАЗНАЧЕНА ПРОЦЕСУАЛЬНА СТАДІЯ, ЗГІДНО З ВІДПОВІДНИМИ ПОЛОЖЕННЯМИ КУПАП, ВКЛЮЧАЄ ТРИ
ЕТАПИ:

1. ПІДГОТОВКА СПРАВИ ДО РОЗГЛЯДУ;

2. РОЗГЛЯД СПРАВИ;
3. ПРИЙНЯТТЯ У НІЙ ПОСТАНОВИ.

ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

ВІДПОВІДНО ДО СТ.278 КУПАП ВИРІШУЄ ТАКІ ПИТАННЯ:
​ЧИ НАЛЕЖИТЬ ДО ЇХ КОМПЕТЕНЦІЇ РОЗГЛЯД ДАНОЇ СПРАВИ (СТ. 218-222);
 ​ЧИ ПРАВИЛЬНО СКЛАДЕНО ПРОТОКОЛ ТА ІНШІ МАТЕРІАЛИ СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ
ПРАВОПОРУШЕННЯ (СТ. 254-258);
​ЧИ СПОВІЩЕНО ОСІБ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У РОЗГЛЯДІ СПРАВИ, ПРО ЧАС І МІСЦЕ ЇЇ РОЗГЛЯДУ (ЯКЩО
СПРАВА НЕ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ НА МІСЦІ (СТ. 277-2 КУПАП ВИЗНАЧАЄ, ЩО ПОВІСТКА ОСОБІ, ЯКА ПРИТЯГАЄТЬСЯ
ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ВРУЧАЄТЬСЯ НЕ ПІЗНІШ ЯК ЗА ТРИ ДОБИ ДО ДНЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ В
СУДІ, В ЯКІЙ ЗАЗНАЧАЮТЬСЯ ДАТА І МІСЦЕ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ. ІНШІ ОСОБИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ПРОВАДЖЕННІ
ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВІДОМЛЯЮТЬСЯ ПРО ДЕНЬ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ В ТОЙ ЖЕ
СТРОК);
​ЧИ ВИТРЕБУВАНО НЕОБХІДНІ ДОДАТКОВІ МАТЕРІАЛИ;
​ЧИ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАДОВОЛЕННЮ КЛОПОТАННЯ ОСОБИ, ЯКА ПРИТЯГАЄТЬСЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ПОТЕРПІЛОГО, ЇХ ЗАКОННИХ ПРЕДСТАВНИКІВ І АДВОКАТІВ.

НА ДАНОМУ ЕТАПІ ПРОВАДЖЕННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИМ ТАКОЖ ВИРІШУЄТЬСЯ Й ПИТАННЯ ПРО ДОСТАТНІСТЬ І

НАЯВНІСТЬ ДОДАТКОВИХ МАТЕРІАЛІВ, ЩО ДОПОМАГАЮТЬ ПРИ РОЗГЛЯДІ СПРАВИ ДЛЯ ПРАВИЛЬНОГО ТА ДОСТОВІРНОГО
ЇЇ ВИРІШЕННЯ.

МІСЦЕ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ (СТ. 276 КУПАП).

МІСЦЕМ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ Є:
​МІСЦЕ ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯ;
​МІСЦЕ ОБЛІКУ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ;
​МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ПРАВОПОРУШНИКІВ;
​МІСЦЕ ОБРОБЛЕННЯ ТА ОБЛІКУ ПРАВОПОРУШЕНЬ;
​ІНШЕ МІСЦЕ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ.
ЗА ЗАГАЛЬНИМ ПРАВИЛОМ СПРАВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ ЗА МІСЦЕМ
ЙОГО ВЧИНЕННЯ, А САМЕ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЯКІ ПЕРЕДБАЧЕНІ У КУПАП
НАПРИКЛАД, СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНІ У КУПАП СТАТТЯМИ: 177.
ПРИДБАННЯ САМОГОНУ ТА ІНШИХ МІЦНИХ СПИРТНИХ НАПОЇВ ДОМАШНЬОГО ВИРОБЛЕННЯ І 178. РОЗПИВАННЯ ПИВА,
АЛКОГОЛЬНИХ, СЛАБОАЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ У ЗАБОРОНЕНИХ ЗАКОНОМ МІСЦЯХ АБО ПОЯВА У ГРОМАДСЬКИХ МІСЦЯХ У
П'ЯНОМУ ВИГЛЯДІ, РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ ЗА МІСЦЕМ ЇХ ВЧИНЕННЯ АБО ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ ПОРУШНИКА.

СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ,

ЗАФІКСОВАНІ В АВТОМАТИЧНОМУ РЕЖИМІ, РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ ЗА МІСЦЕМ ОБРОБЛЕННЯ ТА ОБЛІКУ ТАКИХ
ПРАВОПОРУШЕНЬ.

СТРОКИ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

ДЛЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ХАРАКТЕРНИМ Є ПРИНЦИП ОПЕРАТИВНОСТІ
ТА ЕКОНОМІЧНОСТІ ДАНОГО ПРОЦЕСУ. СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ У
СТРОКИ, ВИЗНАЧЕНІ СТ. 277 КУПАП:
​ЗАГАЛЬНИЙ СТРОК РОЗГЛЯДУ – 15 ДНІВ,
​ДЛЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ПРАВОПОРУШЕНЬ 1 ДОБА, 3, 5, 7 ДНІВ.
ПРОТЯГОМ ОДНІЄЇ ДОБИ РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ СПРАВИ, ЯКІ ВИЗНАЧЕНІ У КУПАП НАСТУПНИМИ СТАТТЯМИ,
НАПРИКЛАД: 44-1. УХИЛЕННЯ ВІД МЕДИЧНОГО ОГЛЯДУ ЧИ МЕДИЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ, 44-2. ПОРУШЕННЯ
ОБМЕЖЕНЬ, ВСТАНОВЛЕНИХ ДЛЯ МЕДИЧНИХ І ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ НИМИ
ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, Ч. 1 СТ. 44. НЕВЖИТТЯ ЗАХОДІВ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОЄЧАСНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ІНОЗЕМЦІВ І
ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА, 206. ПОРУШЕННЯ ПОРЯДКУ НАДАННЯ ІНОЗЕМЦЯМ ТА ОСОБАМ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ЖИТЛА,
ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ТА СПРИЯННЯ В НАДАННІ ІНШИХ ПОСЛУГ, 206-1. НЕЗАКОННЕ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ІНОЗЕМЦІВ ТА
ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ТЕРИТОРІЄЮ УКРАЇНИ ТОЩО.

У ТРИДЕННИЙ СТРОК – РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ СПРАВИ, ВИЗНАЧЕННІ У КУПАП СТАТТЯМИ:146. ПОРУШЕННЯ

ПРАВИЛ РЕАЛІЗАЦІЇ, ЕКСПЛУАТАЦІЇ РАДІОЕЛЕКТРОННИХ ЗАСОБІВ ТА ВИПРОМІНЮВАЛЬНИХ ПРИСТРОЇВ, А ТАКОЖ
КОРИСТУВАННЯ РАДІОЧАСТОТНИМ РЕСУРСОМ УКРАЇНИ, 160 ТОЩО.
 У П’ЯТИДЕННИЙ – РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ СПРАВИ, ВИЗНАЧЕННІ У КУПАП СТАТТЯМИ: 46-1. ПОРУШЕННЯ
СТРОК
ВИМОГ РЕЖИМУ РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В МІСЦЕВОСТЯХ, ЩО ЗАЗНАЛИ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ, 51. ДРІБНЕ
ВИКРАДЕННЯ ЧУЖОГО МАЙНА, 166-9. ТОЩО.

У СЕМИДЕННИЙ СТРОК– РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ СПРАВИ, ВИЗНАЧЕННІ У КУПАП СТАТТЯМИ: 101. ПОРУШЕННЯ,

ЗВ’ЯЗАНІ З ВИКОРИСТАННЯМ ГАЗУ, 101-1 ТОЩО.

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО РОЗГЛЯД СПРАВИ

СПРАВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ В ПРИСУТНОСТІ ОСОБИ, ЯКА
ПРИТЯГАЄТЬСЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. ЗА ВІДСУТНОСТІ ЦІЄЇ ОСОБИ СПРАВА РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ
ЛИШЕ У ВИПАДКАХ, КОЛИ Є ДАНІ ПРО СВОЄЧАСНЕ ЇЇ СПОВІЩЕННЯ ПРО МІСЦЕ І ЧАС РОЗГЛЯДУ СПРАВИ І ЯКЩО ВІД НЕЇ
НЕ НАДІЙШЛО КЛОПОТАННЯ ПРО ВІДКЛАДЕННЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ЗГІДНО Ч. 1 СТ. 268 КУПАП «ПРАВА ОСОБИ, ЯКА
ПРИТЯГАЄТЬСЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ».

ПРО ЧАС І МІСЦЕ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ПОВИННО БУТИ ОПОВІЩЕНО ОСІБ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У СПРАВІ.
СПОВІЩЕННЯ ПЕРЕДАЄТЬСЯ ПРАВОПОРУШНИКУ ПІД РОЗПИСКУ, АБО БУДЬ-ЯКИМ ДОРОСЛИМ ЧЛЕНАМ СІМ’Ї АБО
ПОСАДОВІЙ ОСОБІ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ, АДМІНІСТРАЦІЇ ЗА МІСЦЕМ РОБОТИ АБО ЗА МІСЦЕМ
НАВЧАННЯ ПРАВОПОРУШНИКА.

У РАЗІ НЕПРИБУТТЯ ТА ВІДСУТНОСТІ КЛОПОТАННЯ ПРО ВІДКЛАДЕННЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СПРАВА ПРО
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ РОЗГЛЯДАТИМЕТЬСЯ ВІДПОВІДНО ДО ВИМОГ СТ. 268 КУПАП «ПРАВА ОСОБИ,
ЯКА ПРИТЯГАЄТЬСЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ».

СПРАВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ ВІДКРИТО, КРІМ СПРАВ:

ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ, ЗАФІКСОВАНІ
В АВТОМАТИЧНОМУ РЕЖИМІ, ТА ВИПАДКІВ, КОЛИ ЦЕ СУПЕРЕЧИТЬ ІНТЕРЕСАМ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ.

ПОРЯДОК ВИНЕСЕННЯ ПОСТАНОВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ, УПОВНОВАЖЕНА ПОСАДОВА ОСОБА
ОРГАНУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ВІДПОВІДНО ДО СТ. 283 КУПАП ВИНОСИТЬ ПОСТАНОВУ ПО СПРАВІ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ.

ОГОЛОШЕННЯ ПОСТАНОВИ ПО СПРАВІ І ВРУЧЕННЯ ЇЇ КОПІЇ

ПОСТАНОВА ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО СТ. 285. КУПАП
«ОГОЛОШЕННЯ ПОСТАНОВИ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І ВРУЧЕННЯ КОПІЇ ПОСТАНОВИ»
ОГОЛОШУЄТЬСЯ НЕГАЙНО ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ РОЗГЛЯДУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ.

КОПІЯ ПОСТАНОВИ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТЯГОМ 3 ДНІВ ВРУЧАЄТЬСЯ АБО
НАДСИЛАЄТЬСЯ ОСОБІ, ЩОДО ЯКОЇ ЦЮ ПОСТАНОВУ ВИНЕСЕНО.

ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВИ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЇЇ ПЕРЕГЛЯД

ОСОБА, ЩОДО ЯКОЇ ВИНЕСЕНО ПОСТАНОВУ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ, МОЖЕ ЇЇ
ОСКАРЖИТИ В ПОРЯДКУ, ВИЗНАЧЕНОМУ СТ. 288. КУПАП «ПОРЯДОК ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВИ ПО СПРАВІ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ», ТА В СТРОК, ВИЗНАЧЕНИЙ СТ. 289. КУПАП «СТРОК ОСКАРЖЕННЯ
ПОСТАНОВИ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ».

ПОСТАНОВУ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ (СТ. 287) МОЖЕ БУТИ ОСКАРЖЕНО:
​ПРОКУРОРОМ,
​ОСОБОЮ ЩОДО ЯКОЇ ЇЇ ВИНЕСЕНО,
​ПОТЕРПІЛИМ.
РОЗГЛЯД СКАРГИ НА ПОСТАНОВУ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ
ВІДПОВІДНО ДО СТ. 293 КУПАП «РОЗГЛЯД СКАРГИ НА ПОСТАНОВУ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ
ПРАВОПОРУШЕННЯ» ПОСАДОВА ОСОБА ОРГАНУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ, УПОВНОВАЖЕНА РОЗГЛЯДАТИ СПРАВИ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПРИ РОЗГЛЯДІ СКАРГИ НА ПОСТАНОВУ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ
ПРАВОПОРУШЕННЯ ПЕРЕВІРЯЄ ЗАКОННІСТЬ І ОБҐРУНТОВАНІСТЬ ЇЇ ВИНЕСЕННЯ І ПРИЙМАЄ ОДНЕ З ТАКИХ РІШЕНЬ:
 1. ЗАЛИШАЄ ПОСТАНОВУ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ БЕЗ ЗМІНИ, А
СКАРГУ БЕЗ ЗАДОВОЛЕННЯ ТА ВИНОСИТЬ РІШЕННЯ ЩОДО ЗАЛИШЕННЯ ПОСТАНОВИ ПО СПРАВІ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ БЕЗ ЗМІН, А СКАРГИ АБО ПОДАННЯ ПРОКУРОРА БЕЗ ЗАДОВОЛЕННЯ;
2. СКАСОВУЄ ПОСТАНОВУ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І НАДСИЛАЄ
СПРАВУ НА НОВИЙ РОЗГЛЯД ТА ВИНОСИТЬ РІШЕННЯ ЩОДО СКАСУВАННЯ ПОСТАНОВИ ПО СПРАВІ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА НАДСИЛАННЯ СПРАВИ НА НОВИЙ РОЗГЛЯД;
3. СКАСОВУЄ ПОСТАНОВУ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЗАКРИВАЄ
СПРАВУ ТА ВИНОСИТЬ РІШЕННЯ ЩОДО СКАСУВАННЯ ПОСТАНОВИ ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ
ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЗАКРИТТЯ СПРАВИ;
4. ЗМІНЮЄ ЗАХІД СТЯГНЕННЯ В МЕЖАХ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ НОРМАТИВНИМ АКТОМ ПРО
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ, АЛЕ БЕЗ ПОСИЛЕННЯ СТЯГНЕННЯ, ТА ВИНОСИТЬ
РІШЕННЯ ЩОДО ЗМІНИ ЗАХОДУ СТЯГНЕННЯ.

НАБУТТЯ ЧИННОСТІ ПОСТАНОВ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

ЗА ЗАГАЛЬНИМ ПРАВИЛОМ (СТ. 291 КУПАП «НАБРАННЯ ПОСТАНОВОЮ АДМІНІСТРАТИВНОГО ОРГАНУ
(ПОСАДОВОЇ ОСОБИ) У СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ ЗАКОННОЇ СИЛИ»), ПОСТАНОВА
АДМІНІСТРАТИВНОГО ОРГАНУ (ПОСАДОВОЇ ОСОБИ) У СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ НАБИРАЄ
ЗАКОННОЇ СИЛИ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ СТРОКУ ОСКАРЖЕННЯ ЦІЄЇ ПОСТАНОВИ – ПРОТЯГОМ 10-ТИ ДНІВ З ДНЯ
ВИНЕСЕННЯ ПОСТАНОВИ,

А ЩОДО СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО

РУХУ, У ТОМУ ЧИСЛІ ЗАФІКСОВАНІ В АВТОМАТИЧНОМУ РЕЖИМІ, – ПРОТЯГОМ 10-ТИ ДНІВ З ДНЯ ВРУЧЕННЯ ТАКОЇ
ПОСТАНОВИ,

А ТАКОЖ У ВИПАДКАХ НАКЛАДЕННЯ ШТРАФУ, ЩО СТЯГУЄТЬСЯ НА МІСЦІ ВЧИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО

ПРАВОПОРУШЕННЯ.

ПОСТАНОВА ПО СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ

ДОРОЖНЬОГО РУХУ, У ТОМУ ЧИСЛІ ЗАФІКСОВАНЕ В АВТОМАТИЧНОМУ РЕЖИМІ, НАБИРАЄ ЗАКОННОЇ СИЛИ ПІСЛЯ ЇЇ
ВРУЧЕННЯ ОСОБІ АБО ОТРИМАННЯ ПОШТОВОГО ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ВРУЧЕННЯ, АБО ПРО ВІДМОВУ В ЇЇ ОТРИМАННІ.

5. 5. ПОНЯТТЯ І ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ РЕАЛІЗУЄТЬСЯ ШЛЯХОМ ЗАСТОСУВАННЯ ДО ВИННИХ ОСІБ

АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ.

АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ – ЦЕ МАТЕРІАЛІЗОВАНИЙ ВИЯВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ,

НЕГАТИВНИЙ ПРАВОВИЙ НАСЛІДОК НЕПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОСТУПОК
І ПОВИННА ВІДПОВІСТИ ЗА СВІЙ ПРОТИПРАВНИЙ ВЧИНОК ТА ПОНЕСТИ ЗА ЦЕ ВІДПОВІДНЕ ПОКАРАННЯ У ВИГЛЯДІ
ПЕВНИХ НЕСПРИЯТЛИВИХ ЗАХОДІВ МОРАЛЬНОГО, МАТЕРІАЛЬНОГО ТА ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ.

ЦІ СТЯГНЕННЯ Є ОСТАННЬОЮ ЛАНКОЮ В СИСТЕМІ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ, МІРОЮ

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ І ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ З МЕТОЮ ВИХОВАННЯ ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА АДМІНІСТРАТИВНЕ
ПРАВОПОРУШЕННЯ, В ДУСІ ДОДЕРЖАННЯ ЗАКОНІВ, ПОВАГИ ДО ПРАВИЛ СПІВЖИТТЯ, А ТАКОЖ ЗАПОБІГАННЯ ВЧИНЕННЮ
АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ЯК САМИМ ПРАВОПОРУШНИКОМ, ТАК І ІНШИМИ ОСОБАМИ.

ОТЖЕ, АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ ПОЄДНУЮТЬ У СОБІ ЕЛЕМЕНТИ РЕПРЕСИВНО - КАРАЛЬНОГО, ВИХОВНОГО

ТА ЗАПОБІЖНОГО ХАРАКТЕРУ.

КОНКРЕТНІ ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ ПЕРЕДБАЧЕНІ В СТАТТІ 24 КУПАП. ВОНИ ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА

ОСНОВНІ ТА ДОДАТКОВІ.
 АДМІНІСТРАТИВНИМ СТЯГНЕННЯМ ПРИСВЯЧЕНА ГЛАВА 3 КУПАП “АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ”. СУТНІСТЬ
І МЕТА АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ ЗАФІКСОВАНІ В СТ.23 КУПАП. У НІЙ ЗАЗНАЧЕНО, ЩО АДМІНІСТРАТИВНЕ
СТЯГНЕННЯ Є МІРОЮ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ З МЕТОЮ ВИХОВАННЯ ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ, В ДУСІ ДОДЕРЖАННЯ ЗАКОНІВ, А ТАКОЖ ЗАПОБІГАННЯ ВЧИНЕННЮ НОВИХ
ПРАВОПОРУШЕНЬ.

СТАТТЯ 24 КУПАП ВСТАНОВЛЮЄ ТАКІ ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ:

1) ПОПЕРЕДЖЕННЯ;

2) ШТРАФ;

3) ОПЛАТНЕ ВИЛУЧЕННЯ ПРЕДМЕТА, ЯКИЙ СТАВ ЗНАРЯДДЯМ ВЧИНЕННЯ АБО БЕЗПОСЕРЕДНІМ ОБ’ЄКТОМ
АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ;

4) КОНФІСКАЦІЯ ПРЕДМЕТА, ЯКИЙ СТАВ ЗНАРЯДДЯМ ВЧИНЕННЯ АБО БЕЗПОСЕРЕДНІМ ОБ’ЄКТОМ

АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ; ГРОШЕЙ, ОДЕРЖАНИХ ВНАСЛІДОК ВЧИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО
ПРАВОПОРУШЕННЯ;

5) ПОЗБАВЛЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРАВА, НАДАНОГО ДАНОМУ ГРОМАДЯНИНОВІ (ПРАВА КЕРУВАННЯ

ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ, ПРАВА ПОЛЮВАННЯ);

5-1) ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ;

6) ВИПРАВНІ РОБОТИ;

7) АДМІНІСТРАТИВНИЙ АРЕШТ.

ДО ІНОЗЕМЦІВ І ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ЗА ВЧИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, МОЖЕ БУТИ

ЗАСТОСОВАНО (КРІМ ПЕРЕДБАЧЕНИХ У СТ.24 КУПАП) АДМІНІСТРАТИВНЕ ВИДВОРЕННЯ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ.

ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ.

СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ ДОЗВОЛЯЄ ВИДІЛИТИ З ЇХ ПЕРЕЛІКУ ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ

СТЯГНЕНЬ:

1. ЗА ПОРЯДКОМ ЗАСТОСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА ТАКІ, ЩО:

— МОЖУТЬ ЗАСТОСОВУВАТИСЬ ЯК ОСНОВНІ ТА ЯК ДОДАТКОВІ (ОПЛАТНЕ ВИЛУЧЕННЯ ТА КОНФІСКАЦІЯ

ПРЕДМЕТА, ЯКИЙ СТАВ ЗНАРЯДДЯМ ВЧИНЕННЯ ЧИ БЕЗПОСЕРЕДНІМ ОБ’ЄКТОМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ);

— МОЖУТЬ ЗАСТОСОВУВАТИСЯ ЛИШЕ ЯК ОСНОВНІ (ВСІ ІНШІ ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ).

2. ЗА ХАРАКТЕРОМ ВПЛИВУ НА ОСОБУ АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА:

— ОСОБИСТІ, ЯКІ СПРЯМОВАНІ НА ОСОБУ ПРАВОПОРУШНИКА (ПОПЕРЕДЖЕННЯ, АДМІНІСТРАТИВНИЙ АРЕШТ,

ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ);

— МАЙНОВІ, ЯКІ СПРЯМОВАНІ НА МАЙНОВИЙ СТАН ПРАВОПОРУШНИКА (ШТРАФ, ОПЛАТНЕ ВИЛУЧЕННЯ

ПРЕДМЕТА, КОНФІСКАЦІЯ ПРЕДМЕТА, ВИПРАВНІ РОБОТИ);

— ОСОБИСТО-МАЙНОВІ (ПОЗБАВЛЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРАВА).

3. ЗАЛЕЖНО ВІД СУБ’ЄКТА ЗАСТОСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА ТАКІ, ЩО:

 — ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ЛИШЕ СУДАМИ (ОПЛАТНЕ ВИЛУЧЕННЯ ПРЕДМЕТА, КОНФІСКАЦІЯ ПРЕДМЕТА,
ПОЗБАВЛЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРАВА, ВИПРАВНІ РОБОТИ, ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ, АДМІНІСТРАТИВНИЙ АРЕШТ);

— ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ІНШИМИ ОРГАНАМИ ТА ПОСАДОВИМИ ОСОБАМИ (ПОПЕРЕДЖЕННЯ, ШТРАФ, ВИДВОРЕННЯ

ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ).

СТЯГНЕННЯ ТАКОЖ МОЖУТЬ БУТИ:

— РАЗОВИМИ, ОДНОМОМЕНТНИМИ (КОНФІСКАЦІЯ, ПОПЕРЕДЖЕННЯ, ШТРАФ);

— ТРИВАЛИМИ, РОЗТЯГНУТИМИ В ЧАСІ (АДМІНІСТРАТИВНИЙ АРЕШТ, ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВ, ВИПРАВНІ РОБОТИ,

ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ).

КРІМ НАВЕДЕНОГО ПОДІЛУ НЕОБХІДНО ТАКОЖ ОХАРАКТЕРИЗУВАТИ КОЖНИЙ ВИД АДМІНІСТРАТИВНОГО

СТЯГНЕННЯ ОКРЕМО.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ (СТ. 26 КУПАП) ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ЯК САМОСТІЙНА МІРА ЗА ВЧИНЕННЯ НЕЗНАЧНИХ

АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОРУШЕНЬ, А ТАКОЖ ЩОДО ОСІБ, ЯКІ ВПЕРШЕ ВЧИНИЛИ ПРОСТУПОК І ПРИ ЦЬОМУ МАЮТЬ ДОБРІ
ХАРАКТЕРИСТИКИ. ЗМІСТ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЯК МІРИ АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ ПОЛЯГАЄ В ОФІЦІЙНОМУ, ВІД
ІМЕНІ ДЕРЖАВИ, ОСУДЖЕННІ ПРОТИПРАВНОГО ДІЯННЯ ОРГАНОМ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ Й У ПОПЕРЕДЖЕННІ
ПРАВОПОРУШНИКА ПРО НЕПРИПУСТИМІСТЬ ТАКИХ ДІЙ НАДАЛІ. ВОНО РОЗРАХОВАНЕ НА ВИХОВНИЙ ЕФЕКТ І НЕ ЗАЧІПАЄ
НІ МАЙНОВИХ, НІ ІНШИХ ПРАВ ПОРУШНИКА.

ЯК І БУДЬ-ЯКЕ ІНШЕ СТЯГНЕННЯ, ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПОТРЕБУЄ ЮРИДИЧНОГО ОФОРМЛЕННЯ У ВИГЛЯДІ

ВИНЕСЕННЯ ПИСЬМОВОЇ ПОСТАНОВИ, ЩО ВІДПОВІДАЄ ВИ­МОГАМ СТ. 283 КУПАП. ПОРЯД З ЦИМ ЗАКОНОДАВЕЦЬ
ПЕРЕДБАЧАЄ МОЖЛИВІСТЬ ФІКСАЦІЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ В ІНШІЙ УСТАНОВЛЕНІЙ ЗАКОНОМ ФОРМІ. ТАК, СТ. 306 КУПАП
2
ВИЗНАЧАЄ, ЩО ЗА ВЧИНЕННЯ ПОРУШЕНЬ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ СТАТТЯМИ 116, 116 , 117, 125 І Ч. 1 СТ. 127 КУПАП,
АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ У ВИГЛЯДІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НА МІСЦІ ОФОРМЛЯЮТЬСЯ СПОСОБОМ, УСТАНОВЛЕНИМ МВС
УК­РАЇНИ АБО МІНІСТЕРСТВОМ ТРАНСПОРТУ.

ШТРАФ (СТ. 27 КУПАП) — ЦЕ ГРОШОВЕ СТЯГНЕННЯ, ЩО НАКЛАДАЄТЬСЯ НА ГРОМАДЯН І ПОСАДОВИХ ОСІБ

ЗА АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У ВИ­ПАДКАХ, УСТАНОВЛЕНИХ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ.

НЕОБХІДНО ЗАЗНАЧИТИ, ЩО ЦЕ ВИКЛЮЧНО ГРОШОВЕ СТЯГНЕННЯ. ЧИННОМУ ЗАКОНОДАВСТВУ ПРО

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ НЕ ВІДОМІ ІНШІ ФОРМИ ШТРАФУ (НАПРИКЛАД, НАТУРАЛЬНИЙ ШТРАФ).

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ШТРАФ — НЕ ВІДШКОДУВАЛЬНЕ (КОМПЕНСАЦІЙНЕ) СТЯГНЕННЯ. ЦІЄЮ ОЗНАКОЮ ВІН

ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ШТРА­ФУ.ПЕРШЕ (АДМІНІСТРАТИВНИЙ ШТРАФ) — ЦЕ ЗАХІД ВПЛИВУ НА
ПСИХІКУ ТА МАЙНОВЕ СТАНОВИЩЕ ПРАВОПОРУШНИКА. ДРУГЕ — КОМПЕНСАЦІЯ МАТЕРІАЛЬНО­ГО ЗБИТКУ, ЩО
ЗАПОДІЯНИЙ ВНАСЛІДОК ПОРУШЕННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ.

ЯК АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА САНКЦІЯ ШТРАФ ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ:

1) ДЕРЖАВНИМ ПРИМУСОМ;

2) ОБМЕЖЕННЯМ МАЙНОВИХ ІНТЕРЕСІВ ТИХ, ДО КОГО ВІН ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ;

3) ОДНОЧАСНИМ (РАЗОВИМ) СТЯГНЕННЯМ.

НАКЛАДЕННЯ І СТЯГНЕННЯ ШТРАФУ НА МІСЦІ ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ СТАТТЯМИ 70, 73,
77, 90, 91 І 153 ДОПУСКАЄТЬСЯ У РАЗІ, ЯКЩО ЙОГО РОЗМІР НЕ ПЕРЕВИЩУЄ ТРЬОХ НЕОПОДАТКОВУВАНИХ МІНІМУМІВ
ПРИБУТКІВ ГРОМАДЯН (СТ. 258 КУПАП). ПРИ СТЯГНЕННІ ШТРАФУ НА МІСЦІ ПРАВОПОРУШ­НИКУ ВИДАЄТЬСЯ
КВИТАНЦІЯ ВСТАНОВЛЕНОГО ЗРАЗКА, ЩО Є ДОКУМЕНТОМ СУВО­РОЇ ЗВІТНОСТІ.
 ОПЛАТНЕ ВИЛУЧЕННЯ (СТ. 28 КУПАП) ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ВИКЛЮЧНО ЗА РІ­ШЕННЯМ СУДУ І ТІЛЬКИ ЩОДО
ПРЕДМЕТА, ЯКИЙ СТАВ ЗНАРЯДДЯМ ВЧИНЕННЯ АБО БЕЗПОСЕРЕДНІМ ОБ’ЄКТОМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ.
ВОНО ПОЛЯГАЄ У ПРИМУСОВОМУ ВИЛУЧЕННІ ПРЕДМЕТА, ЙОГО НАСТУПНІЙ РЕАЛІЗАЦІЇ І ПЕРЕДАЧІ КОЛИШНЬОМУ
ВЛАСНИКУ ВИРУЧЕНОЇ СУМИ З ВІДРАХУВАННЯМ ВИТРАТ ПО РЕАЛІЗАЦІЇ. ФАКТИЧНО ЙДЕТЬСЯ ЩОДО ПРИМУСОВОЇ
РЕАЛІЗАЦІЇ МАЙНА, ЩО ПЕРЕБУВАЛО В ОСОБИСТІЙ ВЛАСНОСТІ ПРАВОПОРУШНИКА. ЦЕ СТЯГНЕННЯ МОЖЕ БУТИ
ОСНОВНИМ АБО ДОДАТКОВИМ.

МЕТА ОПЛАТНОГО ВИЛУЧЕННЯ — ВИКЛЮЧИТИ ВОЛОДІННЯ ПРЕДМЕТОМ, ЗАБО­РОНЕНИМ ДО ВИКОРИСТАННЯ

АБО Ж ВИКОРИСТОВУВАНИМ З ПОРУШЕННЯМ УСТА­НОВЛЕНИХ ПРАВИЛ. ЦЯ МІРА БІЛЬШ М’ЯКА ПОРІВНЯНО З
КОНФІСКАЦІЄЮ ТА РІЗНИТЬСЯ ВІД НЕЇ ОПЛАТНИМ ХАРАКТЕРОМ.

КОНФІСКАЦІЯ (СТ. 29 КУПАП). КОНФІСКАЦІЯ ПРЕДМЕТА, ЯКИЙ СТАВ ЗНАРЯДДЯМ ВЧИНЕННЯ АБО
БЕЗПОСЕРЕДНІМ ОБ’ЄКТОМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, — ЦЕ ПРИМУСОВА БЕЗОПЛАТНА ПЕРЕДАЧА ЙОГО У
ВЛАСНІСТЬ ДЕРЖАВИ. КОНФІСКАЦІЯ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ВИКЛЮЧНО ЗА РІШЕННЯМ СУДУ.

ЦЕ НЕ КОМПЕНСАЦІЙНИЙ ЗАХІД. ВІДШКОДУВАННЯ МАЙНОВОГО ЗБИТКУ НЕ НА­ЛЕЖИТЬ ДО ЦІЛЕЙ ЦЬОГО

СТЯГНЕННЯ. НЕ ПОВ’ЯЗАНА КОНФІСКАЦІЯ І З ЗАДОВОЛЕННЯМ БУДЬ-ЯКИХ ДЕРЖАВНИХ АБО ГРОМАДСЬКИХ ІНТЕРЕСІВ, ЇЇ
МЕТА ЯК АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ ПОЛЯГАЄ У ПРИМУСІ ОСОБИ ДО ВИКОНАННЯ ПОКЛАДЕНИХ НА НЕЇ
ОБОВ’ЯЗКІВ.

У СТ. 29 КУПАП ПІДКРЕСЛЕНО, ЩО КОНФІСКУВАТИ МОЖНА ЛИШЕ ПРЕДМЕТ, ЩО Є ОСОБИСТОЮ ВЛАСНІСТЮ

ПОРУШНИКА, ЯКЩО ІНШЕ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ЗАКОНО­ДАВЧИМИ АКТАМИ. СПРАВА В ТОМУ, ЩО КОНФІСКОВУВАТИ РІЧ, ЩО
НЕ НАЛЕЖИТЬ ПРАВОПОРУШНИКУ, ОЗНАЧАЄ ПОКАРАТИ ВЛАСНИКА МАЙНА, ЯКИЙ НЕ ВЧИНИВ ПРАВ­ ОПОРУШЕННЯ І НЕ
ПІДЛЯГАЄ АДМІНІСТРАТИВНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. КОНФІСКО­ВАНИЙ ПРЕДМЕТ ПЕРЕХОДИТЬ З ОСОБИСТОЇ ВЛАСНОСТІ У
ВЛАСНІСТЬ ДЕРЖАВИ.

КОНФІСКАЦІЮ ЯК АДМІНІСТРАТИВНЕ СТЯГНЕННЯ СЛІД ВІДРІЗНЯТИ, ПО-ПЕРШЕ, ВІД РЕКВІЗИЦІЇ; ПО-ДРУГЕ, ВІД
ВИЛУЧЕННЯ РЕЧЕЙ І ДОКУМЕНТІВ ЯК ЗАХОДУ ПРИ­ПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ (СТАТТІ 260 І 265
КУПАП); ПО-ТРЕТЄ, ВІД ВИЛУЧЕННЯ ЯК ЗАХОДУ ЗАПОБІГАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШ ­ ЕННЯМ;
ПО-ЧЕТВЕРТЕ, ВІД КОНФІСКАЦІЇ ЯК ОДНОГО З ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ ЗА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ (СТАТТІ 51 І 59 КК);
ПО-П’ЯТЕ, ВІД ВИЛУЧЕННЯ, ЩО ЗДІЙ­СНЮЄТЬСЯ В ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОМУ ПОРЯДКУ (СТАТТІ 105 І 136 ЦК).

СТАТТЯ 55 ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ВЛАСНІСТЬ" ВИЗНАЧАЄ, ЩО ЗА ОБСТАВИН НАДЗВИЧАЙНОГО ХАРАКТЕРУ: У

ВИПАДКАХ СТИХІЙНОГО ЛИХА, АВАРІЙ, ЕПІДЕМІЙ, ЕПІЗООТІЙ МАЙНО В ІНТЕРЕСАХ СУСПІЛЬСТВА ЗА РІШЕННЯМ ОРГАНІВ
ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ МОЖЕ БУТИ ВИЛУЧЕНО (РЕКВІЗОВАНО) У ВЛАСНИКА В ПОРЯДКУ І НА УМОВАХ, ВСТАНОВЛЕНИХ
ЗАКОНОДАВЧИМИ АКТАМИ УКРАЇНИ З ВИПЛАТОЮ ЙОМУ ВАРТОСТІ МАЙНА.

ВИЛУЧЕННЯ ПРЕДМЕТІВ ЯК ЗАХІД ПРИПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВО­ПОРУШЕНЬ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ В

ПОЗАСУДОВОМУ ПОРЯДКУ НА ПІДСТАВІ СТАТЕЙ 260 І 265 КУПАП.

ВИЛУЧЕННЮ ПІДЛЯГАЮТЬ РЕЧІ І ДОКУМЕНТИ, ЯКІ, ПО-ПЕРШЕ, ВИЯВЛЕНІ ПІД ЧАС ЗАТРИМАННЯ
ПРАВОПОРУШНИКА, ЙОГО ОСОБИСТОГО ОГЛЯДУ АБО ОГЛЯДУ ЙОГО РЕЧЕЙ; ПО-ДРУГЕ, Є ЗНАРЯДДЯМ АБО
БЕЗПОСЕРЕДНІМ ОБ’ЄКТОМ ПРАВОПОРУШЕННЯ.

ВОНИ ВИЛУЧАЮТЬСЯ ПОСАДОВИМИ ОСОБАМИ ОРГАНІВ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНОЇ СЛУЖБИ, ПОДАТКОВОЇ

СЛУЖБИ, ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ, ВНУТРІШНІХ СПРАВ, ВОЄНІЗОВАНОЇ ОХОРОНИ, ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ, МИТНИХ
­ ОННИХ ВІЙСЬК ТОЩО (СТАТТІ 2341, 2342, 2441, 262 І 264 КУПАП).
УСТАНОВ, ПРИКОРД

ВИЛУЧЕНІ РЕЧІ І ДОКУМЕНТИ ЗБЕРІГАЮТЬСЯ ДО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ У

МІСЦЯХ, ЩО ЇХ ВИЗНАЧАЮТЬ ОРГАНИ (ПОСАДОВІ ОСОБИ), ЯКИМ НАДАНО ПРАВО ПРОВАДИТИ ВИЛУЧЕННЯ РЕЧЕЙ І
ДОКУМЕНТІВ, А ПІСЛЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ, ЗАЛЕЖНО ВІД РЕЗУЛЬТАТІВ ЇЇ РОЗГЛЯДУ, ЇХ У ВСТАНОВЛЕНОМУ ПОРЯДКУ
КОНФІСКУЮТЬ АБО ПОВЕРТАЮТЬ ВОЛОДІЛЬЦЕВІ, АБО ЗНИЩУЮТЬ, А ПРИ СПЛАТНОМУ ВИЛУЧЕННІ РЕЧЕЙ РЕАЛІЗУЮТЬ.
 ВИЛУЧЕНІ ОРДЕН, МЕДАЛЬ, НАГРУДНИЙ ЗНАК ДО ПОЧЕСНОГО ЗВАННЯ СРСР, ПОЧЕСНОГО ЗВАННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ РСР, ПОЧЕСНОЇ ГРАМОТИ І ГРАМОТИ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР, ПОЧЕСНОГО
ЗВАННЯ УКРАЇНИ, ВІДЗНАКИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ПІСЛЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ПІДЛЯГАЮТЬ ПОВЕРНЕННЮ ЇХ ЗА­КОННОМУ
ВОЛОДІЛЬЦЕВІ, А ЯКЩО ВІН НЕВІДОМИЙ, НАДСИЛАЮТЬСЯ ВІДПОВІДНО ДО АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ.

ВИЛУЧЕНІ САМОГОН ТА ІНШІ МІЦНІ СПИРТНІ НАПОЇ ДОМАШНЬОГО ВИРОБЛЕН­НЯ, АПАРАТИ ДЛЯ ЇХ ВИРОБЛЕННЯ
ПІСЛЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗНИЩЕН­НЮ ПРАЦІВНИКАМИ МІЛІЦІЇ.

ПРО ВИЛУЧЕННЯ РЕЧЕЙ І ДОКУМЕНТІВ СКЛАДАЄТЬСЯ ПРОТОКОЛ АБО РОБИТЬ­СЯ ВІДПОВІДНИЙ ЗАПИС У
ПРОТОКОЛІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПРО ОГЛЯД РЕЧЕЙ АБО АДМІНІСТРАТИВНЕ ЗАТРИМАННЯ.

ПРИ 174,190 – 1954 КУПАП, ПРАЦІВНИК МІЛІЦІЇ МАЄ

ВЧИНЕННІ ПОРУШЕНЬ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ СТАТТЯМИ
ПРАВО ВИЛУЧИТИ ВОГНЕПАЛЬНУ, ПНЕВМАТИЧНУ ЗБРОЮ КАЛІБРУ ПОНАД 4,5 МІЛІМЕТРА І ШВИДКІСТЮ ПОЛЬОТУ КУЛІ
ПОНАД 100 МЕТРІВ ЗА СЕКУНДУ ТА ХОЛОДНУ ЗБРОЮ, БОЙОВІ ПРИПАСИ, ЕЛЕКТРОШКОВІ ПРИСТРОЇ І СПЕЦІАЛЬНІ
ЗАСОБИ.

ВИЛУЧЕННЯ З МЕТОЮ ЗАПОБІГАННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯМ ДОПУСКАЄТЬСЯ ЩО­ДО ПРЕДМЕТІВ, ЯКИМИ

ВОЛОДІЮТЬ НА ЗАКОННИХ ПІДСТАВАХ, ПРОТЕ КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ ДАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ВІДПОВІДНИМ ДЕРЖАВНИМ
ОРГАНАМ ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ ЩОДО ЇХ ВИЛУЧЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПОРЯДКУ ВІДПОВІДНО ДО ЧИННОГО
ЗАКОНОДАВСТВА. ЦЯ МІРА ВІД ІНШИХ ВИДІВ ВИЛУЧЕННЯ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІДСУТНІСТЮ ЗВ’ЯЗКУ З КОНКРЕТНИМ
ПРАВОПОРУШЕННЯМ. ВОНА МАЄ ЧИСТО ПРЕ­ВЕНТИВНИЙ ХАРАКТЕР І ЇЇ МЕТА — УСУНЕННЯ УМОВ, ЩО МОЖУТЬ СПРИЯТИ
ВЧИ­НЕННЮ ПРАВОПОРУШЕННЯ.

ТАК, ПРИ ВВЕДЕННІ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ, ОРГАНАМИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН, МОЖЕ
ЗАСТОСОВУВАТИСЯ ТИМЧАСОВЕ ВИЛУЧЕННЯ У ГРОМА­ДЯН ЗАРЕЄСТРОВАНОЇ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ТА ХОЛОДНОЇ ЗБРОЇ.

КОНФІСКАЦІЯ ЯК ОДНЕ З ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ ЗА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОВАДИТЬСЯ ВИКЛЮЧНО ЗА

ВИРОКОМ СУДУ, Є ДОДАТКОВИМ ПОКАРАННЯМ ЗА ВЧИНЕНИЙ ЗЛОЧИН, МОЖЕ ПОШИРЮВАТИСЯ НА ВСЕ МАЙНО
ЗАСУДЖЕНОГО АБО ЙОГО ЧАСТИНУ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ЗВ’ЯЗКУ ПРЕДМЕТІВ, ЩО КОНФІСКУЮТЬСЯ, ІЗ ЗЛОЧИННИМ
ДІЯННЯМ.

ВИЛУЧЕННЯ НА ПІДСТАВІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЛИШЕ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ З

ВІДПОВІДНИМ ПОЗОВОМ.

ПОЗБАВЛЕННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ПРАВ (СТ. 30 КУПАП). ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВ — ЦЕ ОБМЕЖЕННЯ

ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ГРОМАДЯНИНА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПОРЯДКУ ЗА АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОСТУПКИ. ЦЯ МІРА
ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ЩОДО ТИХ СУБ’ЄКТИВНИХ ПРАВ, ЯКІ РАНІШЕ БУЛИ НАДАНІ СУБ’ЄКТУ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО
УПРАВЛІННЯ. ЯКЩО ГРОМАДЯНИН НЕПРАВИЛЬНО ВИКОРИСТОВУЄ НАДАНЕ ЙОМУ ПРАВО, ОРГАН ДЕРЖАВНОГО
УПРАВЛІННЯ ТИМЧАСОВО ПОЗБАВЛЯЄ ЙОГО ЦЬОГО ПРАВА.

СЕРЕД СТЯГНЕНЬ КУПАП НАЗИВАЄ ТІЛЬКИ ДВА ВИДИ ПОЗБАВЛЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРАВА: ПРАВА КЕРУВАННЯ
(СТАТТІ 108, 116, 122, 123, 124, 130 ТА ІН.) І ПРАВА ПОЛЮВАННЯ (СТ. 85).

ТАКЕ СТЯГНЕННЯ ПЕРЕДБАЧАЄТЬСЯ ЗА ГРУБЕ ЧИ СИСТЕМАТИЧНЕ ПОРУШЕННЯ ПОРЯДКУ КОРИСТУВАННЯ

ПРАВОМ. ВОНО ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ СУДОМ І УПОВНОВАЖЕ­НИМИ НА ТЕ ПОСАДОВИМИ ОСОБАМИ.

ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ (СТ. 301 КУПАП). ВИКОНАННЯ СТЯГНЕННЯ У ВИГЛЯДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ
ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ НА ОСНОВІ УЧАСТІ ПОРУШНИКІВ У СУСПІЛЬНО КОРИСНІЙ ПРАЦІ І ПОЛЯГАЄ У ВИКОНАННІ
ПРАВОПОРУШНИКОМ БЕЗОПЛАТНИХ РОБІТ У ВІЛЬНИЙ ВІД РОБОТИ ЧИ НАВЧАННЯ ЧАС.
 ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ ПРИЗНАЧАЄТЬСЯ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ НА СТРОК ВІД ДВАДЦЯТИ ДО ШІСТДЕСЯТИ ГОДИН І
ВІДБУВАЮТЬСЯ НЕ БІЛЬШ ЯК ЧОТИРИ ГОДИНИ НА ДЕНЬ. ДО ВІДБУТОГО СТРОКУ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ ЗАРАХОВУЄТЬСЯ
ТІЛЬКИ ТОЙ ЧАС, ПРОТЯГОМ ЯКОГО ПОРУШНИК ВИКОНУВАВ СУСПІЛЬНО КОРИСНУ ПРАЦЮ НА ВИЗНАЧЕНИХ ОБ’ЄКТАХ,
ЩО ПІДТВЕРДЖЕНО ПОВІДОМЛЕННЯМ ВЛАСНИКА ПІДПРИЄМСТВА.

ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ НЕ ПРИЗНАЧАЮТЬСЯ ОСОБАМ, ВИЗНАНИМ ІНВАЛІДАМИ ПЕРШОЇ АБО ДРУГОЇ ГРУПИ,
ВАГІТНИМ ЖІНКАМ, А ТАКОЖ ЖІНКАМ, СТАРШЕ 55 РОКІВ ТА ЧОЛОВІКАМ, СТАРШЕ 60 РОКІВ.

ВИКОНАННЯ ГРОМАДСЬКИХ РЕГЛАМЕНТОВАНО "ПОРЯДКОМ ВИКОНАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ У

ВИГЛЯДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ ТА ВИПРАВНИХ РОБІТ", ЯКИЙ ЗАТВЕРДЖЕНО НАКАЗОМ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ВІД 19.03.2013Р. № 474/5.

ВИПРАВНІ РОБОТИ (СТ. 31 КУПАП) — СТЯГНЕННЯ МАЙНОВОГО ХАРАКТЕРУ, ЩО ТРИВАЄ. ВОНО

ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ НА ТЕРМІН ДО ДВОХ МІСЯЦІВ ІЗ ВІДБУВАННЯМ ЗА МІСЦЕМ ПОСТІЙНОЇ РОБОТИ ВИННОГО І З
ВІДРАХУВАННЯМ ДО 20 ВІДСОТКІВ ЙО­ГО ЗАРОБІТКУ В ДОХІД ДЕРЖАВИ.

ВИПРАВНІ РОБОТИ ПРИЗНАЧАЮТЬСЯ У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ І ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ ВІДПОВІДНО ДО "ПОРЯДКУ

ВИКОНАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ У ВИГЛЯДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ ТА ВИПРАВНИХ РОБІТ". ЦЯ САНКЦІЯ
ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ДО ПРАВОПОРУШНИКІВ, ЯКІ МАЮТЬ ПОСТІЙНУ РОБОТУ. ВОНА НЕ МОЖЕ ЗАСТОСОВУВАТИСЯ
ДО НЕПРАЦЕЗДАТНИХ ОСІБ (ПЕНСІОНЕРІВ ЗА ВІКОМ, ІНВАЛІДІВ, ДО ВАГІТНИХ). КРІМ ТОГО, ВІДПОВІДНО ДО СТ. 15
КУПАП, ВИПРАВНІ РОБОТИ НЕ МОЖУТЬ БУТИ ЗАСТОСОВАНІ ДО ВІЙСЬКОВИХ, ПРИЗВАНИХ НА ЗБОРИ
ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ, ОСІБ РЯДОВОГО І НАЧАЛЬНИЦЬКОГО СКЛАДУ ОР­ГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ.

ТАКЕ СТЯГНЕННЯ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ЗА АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЩО ЗА СТУПЕНЕМ СУСПІЛЬНОЇ

НЕБЕЗПЕКИ НАБЛИЖАЮТЬСЯ ДО ЗЛОЧИННИХ ДІЯНЬ. ЦЕ ДРІБНЕ РОЗКРАДАННЯ (СТ. 51), УХИЛЕННЯ ВІД ВІДШКОДУВАННЯ
1
МАЙНОВОГО ЗБИТКУ, ЗАПОДІЯНОГО ЗЛОЧИНОМ (СТ. 51 ), ДРІБНЕ ХУЛІГАНСТВО (СТ. 173), ЗЛІС­НА НЕПОКОРА ЗАКОННОМУ
РОЗПОРЯДЖЕННЮ ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ (СТ. 185) ТА ІН.

ВИПРАВНІ РОБОТИ ПРИЗНАЧАЮТЬСЯ ТІЛЬКИ ЯК ОСНОВНЕ СТЯГНЕННЯ Й ВІДБУВАЮТЬСЯ ВИКЛЮЧНО ЗА МІСЦЕМ

ПОСТІЙНОЇ РОБОТИ ПРАВОПОРУШНИКА. ВІДРА­ХУВАННЯ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ ІЗ ЗАРОБІТКУ ЗА ОСНОВНИМ МІСЦЕМ РОБОТИ,
ЗА СУМІС­НИЦТВОМ, ГОНОРАРІВ, ОДЕРЖУВАНИХ ЗА ДОГОВОРАМИ І ТРУДОВИМИ УГОДАМИ. ВОНИ НЕ ДОПУСКАЮТЬСЯ З
ПЕНСІЙ, ГРОШОВОЇ ДОПОМОГИ, ВИПЛАТ ОДНОРАЗОВОГО ХАРАКТЕРУ.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ АРЕШТ (СТ. 32 КУПАП). ЦЕ СТЯГНЕННЯ ВСТАНОВЛЕНО ЗА АДМІНІСТРАТИВНІ

ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЩО ЗА СТУПЕНЕМ ГРОМАДСЬКОЇ НЕБЕЗПЕКИ НАБЛИЖАЮТЬСЯ ДО ЗЛОЧИНІВ. АРЕШТ Є НАЙБІЛЬШ
СУВОРИМ З УСІХ ВИДІВ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ. ТОМУ ЗАКОНОДАВЕЦЬ ПРЯМО ЗАЗНАЧАЄ, ЩО
АДМІНІСТРАТИВНИЙ АРЕШТ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ЛИШЕ У ВИНЯТКОВИХ ВИПАДКАХ ЗА ОКРЕМІ ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ
ПРАВОПОРУШЕНЬ. ЦІЄЮ Ж ОБСТАВИНОЮ ПОЯСНЮЄТЬСЯ ВИКОРИСТАННЯ ЦЬОГО СТЯГНЕННЯ ТІЛЬКИ В
АЛЬТЕРНАТИВНИХ САНКЦІЯХ.

ПРИЗНАЧАЄТЬСЯ АДМІНІСТРАТИВНИЙ АРЕШТ ТІЛЬКИ СУДОМ (СУДДЕЮ) ТЕРМІНОМ ДО 15 ДІБ.

ЙОГО НЕ
ЗАСТОСОВУЮТЬ ДО ВАГІТНИХ ЖІНОК, ЖІНОК, ЩО МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО 12 РОКІВ, ОСІБ, ЯКІ НЕ ДОСЯГЛИ 18 РОКІВ,
ІНВАЛІДІВ 1 І 2-ОЇ ГРУП (СТ. 32), А ТАКОЖ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ, ПРИЗВАНИХ НА ЗБОРИ ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ,
ОСІБ РЯДОВОГО І НАЧАЛЬНИЦЬКОГО СКЛАДУ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ (СТ. 15).

КРІМ ТОГО, АДМІНІСТРАТИВНИЙ АРЕШТ ПЕРЕДБАЧЕНИЙ ЯК НАСЛІДОК УХИЛЕННЯ ОСОБИ ВІД ВІДБУВАННЯ
ВИПРАВНИХ РОБІТ, ЗАСТОСОВАНИХ ЗА ВЧИНЕННЯ ДРІБНОГО ХУЛІГАНСТВА. ВІДПОВІДНО ДО СТ. 325 КУПАП
ПОСТАНОВОЮ СУДДІ НЕВІДБУТИЙ СТРОК ВИПРАВНИХ РОБІТ МОЖЕ БУТИ ЗАМІНЕНО АДМІНІСТРАТИВНИМ АРЕШТОМ ІЗ
РОЗРАХУНКУ ОДИН ДЕНЬ АРЕШТУ ЗА ТРИ ДНІ ВИПРАВНИХ РОБІТ, АЛЕ НЕ БІЛЬШ ЯК НА 15 ДІБ.
 ПРИМУСОВЕ ВИДВОРЕННЯ ІНОЗЕМЦІВ. ЗАКОНОМ УКРАЇНИ ВІД 18 СІЧНЯ 2001 РОКУ "ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН
ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО БОРОТЬБИ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ МІГРАЦІЄЮ" СТАТТЯ 24 КОДЕКСУ
УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ БУЛА ДОПОВНЕНА ЧАСТИНОЮ ТАКОГО ЗМІСТУ: "ЗАКОНАМИ
УКРАЇНИ МОЖЕ БУТИ ПЕРЕДБАЧЕНО АДМІНІСТРАТИВНЕ ВИДВОРЕННЯ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ ІНОЗЕМЦІВ І ОСІБ БЕЗ
ГРОМАДЯНСТВА ЗА ВЧИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ЯКІ ГРУБО ПОРУШУЮТЬ ПРАВОПОРЯДОК".

КРІМ ТОГО НЕОБХІДНО КОРОТКО ОХАРАКТЕРИЗУВАТИ ЗАХОДИ ВПЛИВУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО

НЕПОВНОЛІТНІХ:

- ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ПУБЛІЧНО АБО В ІНШІЙ ФОРМІ ПОПРОСИТИ ВИБАЧЕННЯ У ПОТЕРПІЛОГО;

- ЗАСТЕРЕЖЕННЯ;

- ДОГАНА АБО СУВОРА ДОГАНА;

- ПЕРЕДАЧА НЕПОВНОЛІТНЬОГО ПІД НАГЛЯД БАТЬКАМ АБО ОСОБАМ, ЯКІ ЇХ ЗАМІНЮЮТЬ, ЧИ ПІД НАГЛЯД
ПЕДАГОГІЧНОМУ АБО ТРУДОВОМУ КОЛЕКТИВУ ЗА ЇХНЬОЮ ЗГОДОЮ, А ТАКОЖ ОКРЕМИМ ГРОМАДЯНАМ НА ЇХНЄ ПРОХАННЯ
(СТ. 241 КУПАП).

ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАХОДИ ВПЛИВУ НОСЯТЬ ВИХОВНИЙ ХАРАКТЕР І МОЖУТЬ БУТИ ЗАСТОСОВАНІ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ,
ЩО ВЧИНИЛИ АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОСТУПОК, У ВІЦІ ВІД 16-ТИ ДО 18-ТИ РОКІВ, ЯКЩО ОРГАН АДМІНІСТРАТИВНОЇ
ЮРИСДИКЦІЇ ПРИЙДЕ ДО ВИСНОВКУ, ЩО ВИПРАВЛЕННЯ ПРАВОПОРУШНИКА МОЖЛИВО БЕЗ ЗАСТОСУВАННЯ ДО НЬОГО
БІЛЬШ СУВОРОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ. У СВОЇЙ СУКУПНОСТІ ЦІ МІРИ УТВОРЮЮТЬ СИСТЕМУ, ЩО
ПОБУДОВАНА З УРАХУВАННЯМ НАРОСТАННЯ ВАЖЛИВОСТІ ПРИМУСОВИХ МІР: ВІД МЕНШ СУВОРИХ ДО БІЛЬШ СУВОРИХ.

—-----------------------------------------
Глава 26. Загальні положення адміністративної відповідальності
26.1. Поняття, ознаки та підстави адміністративної відповідальності
Адміністративна відповідальність – це особливий вид юридичної відповідальності,
що полягає в застосуванні уповноваженим суб’єктом до осіб, що вчинили
адміністративний проступок, адміністративних стягнень у порядку, встановленому
нормами адміністративного права.
Адміністративна відповідальність має загальні та спеціальні ознаки. Загальні ознаки
є характерними для всіх різновидів юридичної відповідальності. До них належать:
1) має зовнішній характер;
2) пов'язана з державним примусом;
3) встановлюється нормативно-правовими актами;
4) застосовується лише за вчинення проступку;
5) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному
визначеному законом процесуальному порядку;
6) правопорушник зазнає певних втрат матеріального та нематеріального
характеру, що передбачені законом.
Поряд з загальними ознаками, адміністративній відповідальності властиві і
спеціальні ознаки, які притаманні лише їй та відрізняють її від інших видів юридичної
відповідальності. Такими ознаками є:
1) врегульована нормами адміністративного права;
2) її підставою є адміністративний проступок;
3) правом застосування адміністративної відповідальності наділено широке
коло суб’єктів;
4) суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути як індивідуальні,
так і колективні суб’єкти, винні у вчиненні адміністративного проступку;
 5) відсутність відносин службового підпорядкування між суб’єктом, що
притягує до відповідальності і особою, яка притягується до відповідальності;
6) особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності, який
характеризується оперативністю, економічністю, спрощеністю;
7) притягнення до адміністративної відповідальності у більшості випадків
здійснюється в адміністративному (позасудовому) порядку.
У науці адміністративного права прийнято виділяти три підстави адміністративної
відповідальності: нормативну, фактичну та процесуальну.
Під нормативною підставою адміністративної відповідальності розуміють систему
правових норм, що закріплюють: а) загальні питання адміністративної відповідальності
(суб’єкти адміністративної відповідальності, система адміністративних стягнень тощо); б)
склади адміністративних проступків; в) коло суб’єктів, уповноважених притягувати до
адміністративної відповідальності; г) процедуру притягнення до адміністративної
відповідальності. Правові норми, що регулюють питання адміністративної відповідальності
містяться передусім у КУпАП, а також в інших нормативно-правових актах різної
юридичної сили.
Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративний
проступок.
Процесуальною підставою адміністративної відповідальності є акт компетентного
суб’єкта про накладення конкретного адміністративного стягнення за конкретний
адміністративний проступок на конкретну винну особу.

26.2. Поняття та ознаки адміністративного проступку

Адміністративний проступок є фактичною підставою адміністративної
відповідальності. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням
(проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка
посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений
порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Таким
чином, можна стверджувати, що діючий КУпАП ототожнює поняття «адміністративне
правопорушення» і «адміністративний проступок», що є невірним, оскільки поняття
«адміністративне правопорушення» за своїм змістом є ширшим, ніж поняття
«адміністративний проступок». У юридичній науці правопорушення у цілому прийнято
поділяти на дві основні групи: злочини та проступки. Серед проступків розрізняють
адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові та ін. Отже, термінологія, що
використовується в діючому КУпАП, є застарілою і не відповідає загальним досягненням
сучасної юридичної науки. Більш правильним є використання поняття «адміністративний
проступок».
Виходячи з положень КУпАП, можна говорити про наявність наступних ознак
адміністративного проступку: вчинення у формі діяння, протиправність, суспільна
небезпека, винність і караність.
Адміністративний проступок може бути вчинено лише у формі діяння. При цьому
таке діяння може бути вчинено у формі дії (активна форма) та бездіяльності (пасивна
форма). Як справедливо зазначає В.К. Колпаков: «із цієї ознаки випливає важливий
висновок, що думки, бажання чи iншi вияви психічної діяльності не мають юридичного
значення і не можуть бути адміністративним проступком».1

1
Колпаков B.K. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право) : навч. посіб. /
В.К.Колпаков. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 25
 Наступною ознакою є протиправність адміністративного проступку.
Протиправність означає, що певне конкретне діяння забороняється правовими нормами.
Адміністративна відповідальність може наставати тільки за вчинення протиправних діянь,
тобто таких, що заборонені КУпАП та іншими законами України, які встановлюють
відповідальність за скоєння адміністративних проступків.
Суспільна небезпека адміністративного проступку означає, що ним створюється
загроза заподіяння шкоди певним суспільним відносинам, які охороняються правовими
нормами: державному і громадському порядку, власності, правам і свободам громадян,
встановленому порядку управління. Така шкода може мати як матеріальний характер, так і
нематеріальний (моральний, організаційний тощо). Саме суспільна небезпека виступає
основним критерієм розмежування адміністративних проступків і злочинів. В науці
адміністративного права ознаку суспільної небезпеки часто заміняють ознакою суспільної
шкідливості, вважаючи, що суспільна небезпека властива лише злочинам і не притаманна
адміністративним проступкам.
Винність передбачає наявність у особи певного психічного ставлення до вчиненого
діяння та його наслідків. Лише усвідомлювані особою діяння можуть вважатися
адміністративним проступком. При цьому вина може виражатися у формі умислу чи
необережності.
Караність адміністративного проступку означає, що за його вчинення
адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання у вигляді
адміністративного стягнення, хоча реально воно може й не накладатися (наприклад, у
випадку звільнення від адміністративної відповідальності).

26.3. Юридичний склад адміністративного проступку

Складом адміністративного проступку є сукупність встановлених адміністративним
законодавством ознак, за наявності яких суспільно небезпечне діяння вважається
адміністративним проступком. До таких ознак відносяться: об’єкт, об’єктивна сторона,
суб’єкт та суб’єктивна сторона.
Об’єктом виступають суспільні відносини, які регулюються нормами різних галузей
права і охороняються нормами адміністративного права. Розрізняють загальний, родовий
та безпосередній об’єкти. Загальним об’єктом є вся сукупність суспільних відносини, що
регулюються нормами адміністративного права та інших галузей права, і охороняються
заходами адміністративної відповідальності. Родовим об’єктом є відносно відокремлена
група однорідних суспільних відносин (наприклад, суспільні відносини у сфері охорони
здоров’я населення, громадського порядку та громадської безпеки, власності тощо).
Безпосереднім об’єктом є конкретні суспільні відносини, на які здійснюється посягання
(наприклад, при порушенні правил водокористування - це відносини у сфері охорони
водних ресурсів).
Об'єкт необхідно відрізняти від предмета адміністративного проступку, під яким
розуміють конкретні об'єкти матеріального світу (речі), щодо яких вчинено проступок
(наприклад, транспортні засоби, наркотичні засоби тощо).
Об’єктивною стороною є система передбачених нормами адміністративного права
ознак, які характеризують зовнішню сторону адміністративного проступку. Обов’язковою
ознакою об’єктивної сторони виступає протиправне діяння, вчинене у формі дії чи
бездіяльності. Дією є активна форма поведінки особи (наприклад, дрібна крадіжка, дрібне
хуліганство тощо). Бездіяльність – це пасивна форма поведінки особи, невиконання нею
певних обов'язків, що покладені на неї відповідними нормативно-правовими актами
(наприклад, проживання без паспорта, неподання відомостей про військовозобов’язаних та
призовників тощо).
 Залежно від характеру протиправного діяння адміністративний проступок може
бути:
- повторний, тобто вчинений протягом року однорідний проступок, за який особу
вже було піддано адміністративному стягненню;
- триваючий, який починається з вчинення протиправного діяння і здійснюються в
подальшому безперервно, шляхом невиконання обов’язку, покладеного на особу;
- продовжуваний, який складається з низки тотожних, тісно пов’язаних між собою,
але окремих вчинків, що спрямовані на досягнення єдиної мети і складають у своїй
сукупності єдиний проступок.
Слід зазначити, що переважна більшість адміністративних проступків є
проступками з формальним складом, тобто для об’єктивної сторони необхідне тільки
протиправне діяння. Для адміністративних проступків з матеріальним складом необхідним
є також настання шкідливих наслідків і причинний зв'язок між діянням і шкідливими
наслідками.
Додатковими ознаками об’єктивної сторони є місце, час, спосіб, обстановка,
знаряддя вчинення проступку, які, як правило, виступають кваліфікуючими ознаками
адміністративного проступку.
Суб’єктом адміністративного проступку є особа, яка його скоїла і на яку може бути
накладено адміністративне стягнення. Суб’єктом адміністративного проступку можуть
бути як фізичні, так і юридичні особи.
Для того, щоб фізична особа могла виступати суб’єктом адміністративного
проступку необхідна наявність у неї двох ознак: досягнення віку, з якого наступає
адміністративна відповідальність та осудність такої особи. Відповідно до ст. 12 КУпАП
адміністративній відповідальності підлягають особи, які на момент вчинення
адміністративного проступку досягли шістнадцятирічного віку. Визначення поняття
«осудність» законодавство не встановлює. Але виходячи зі змісту ст. 20 КУпАП можна
зробити висновок, що осудністю є здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати
ними. Юридична особа, в свою чергу, може виступати суб’єктом адміністративного
проступку, якщо вона зареєстрована в установленому законодавством порядку. Це так
званий загальний суб'єкт адміністративного проступку.
Спеціальним суб’єктом адміністративного проступку є фізична чи юридична особа,
яка окрім вищезазначених ознак, володіє також певними додатковими ознаками,
характеризується особливим правовим статусом. До спеціальних суб’єктів
адміністративного проступку відносять: неповнолітніх; іноземців; осіб без громадянства;
посадових осіб; водіїв; юридичних осіб, що займають монопольне становище на ринку;
юридичних осіб, що здійснюють діяльність у сфері телерадіомовлення; юридичних осіб, що
здійснюють діяльність у сфері громадського харчування тощо.
Суб’єктивна сторона характеризує внутрішню сторону адміністративного
проступку, а саме внутрішнє (психічне) ставлення суб'єкта проступку до вчиненого ним
діяння та його шкідливих наслідків. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є вина,
яка може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності.
 Адміністративний проступок визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його
вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її
шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Умисел в свою
чергу може бути прямим та непрямим. Умисел вважається прямим, якщо особа, яка
вчинила адміністративний проступок, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи
бездіяльності, передбачала його шкідливі наслідки та бажала їх настання. Умисел
вважається непрямим, якщо особа, яка вчинила адміністративний проступок,
усвідомлювала протиправний характер свого діяння, передбачала його шкідливі наслідки
та свідомо допускала їх настання. Розмежування цих форм умислу проводиться за
критерієм вольового моменту, вольового ставлення до настання наслідків. При прямому
умислі ставлення правопорушника до настання шкідливих наслідків скоєного діяння
проявляється у формі бажання, а при непрямому – у формі свідомого припущення їх
настання.
Адміністративний проступок визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка
його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи
бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала
можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Необережність буває двох видів: протиправна легковажність (самовпевненість) та
протиправна необачність. Протиправна легковажність (самовпевненість) має місце тоді,
коли особа, яка вчинила адміністративний проступок, передбачала настання шкідливих
наслідків свого діяння, але легковажно, самовпевнено розраховувала на їх ненастання. При
протиправній необачності особа, яка вчинила адміністративний проступок, не передбачала
настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча повинна була та могла їх передбачити.
Необхідно зазначити, що на відміну від всіх вищенаведених форм вини, при вчиненні
проступку з необачності особа не передбачає шкідливих наслідків свого діяння, що
говорить про зневажання особою вимог законодавства, своїх посадових обов’язків,
інтересів суспільства.
Факультативними ознаками суб'єктивної сторони є мета та мотив
адміністративного проступку. Мотив – це усвідомлювана причина, яка спонукає особу до
вчинення протиправного діяння. Метою є очікуваний результат, бажані наслідки, яких
прагне досягти особа при скоєнні проступку.

26.4. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність

Чинне адміністративне законодавство передбачає не тільки підстави настання
адміністративної відповідальності, а й обставини, що її виключають. Відповідно до статті 17
КУпАП такими обставинами є необхідна оборона, крайня необхідність та стан неосудності.
Однією з обставин, що виключають настання адміністративної відповідальності є
необхідна оборона, під якою розуміють дію, яка хоч і передбачена КУпАП або іншими
законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні проступки, але вчинена
при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян,
установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння
посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної
оборони. Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент
вчинення суспільно небезпечного посягання, але й у разі створення реальної загрози
заподіяння шкоди. При цьому важливо з'ясувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну
можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із
заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для
негайного відвернення чи припинення посягання.
 Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту
характерові і суспільній шкідливості посягання. Щоб установити наявність або відсутність
ознак перевищення меж необхідної оборони, слід враховувати не лише відповідність чи
невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі,
яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил,
зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість
нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші
обставини.
Крайня необхідність представляє собою дію, яка хоч і передбачена КУпАП або
іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні проступки, але
вчинена для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку,
власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця
небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна
шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. При цьому необхідно зазначити, що на
відміну від необхідної оборони, крайня необхідність спрямована проти третіх осіб, тварин,
природних явищ.
У разі крайньої необхідності відбувається зіткнення двох інтересів: загроза
заподіяння шкоди одним охоронюваним законом інтересам усувається шляхом заподіяння
шкоди, хоча й меншої, іншим. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а
не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза зазначеним охоронюваним інтересам
може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані
крайньої необхідності. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок
іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи
є шлях, не пов’язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Шкода,
заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена
шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не
може бути виправдано станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне
благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. При цьому у законі немає вказівки
на те, щоб заподіювана шкода була найменшою з усіх можливих, ця шкода лише повинна
бути менш значною порівняно із відверненою.2
Наступною обставиною, що виключає адміністративну відповідальність є стан
неосудності. Аналіз ст. 20 КУпАП дає змогу зробити висновок, що неосудністю є такий
психофізичний стан особи за якого вона не могла усвідомлювати свої дії або керувати
ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності,
слабоумства чи іншого хворобливого стану.

2
Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення / Р. А. Калюжний,
М. І. Іншин, І. М. Шопіна та ін. – Видання п'яте, із змінами та доповненнями станом на 10 вересня 2013 р. –
К. : Алерта,2013. – С. 57.
 Для визначення неосудності використовують поєднані між собою два критерії:
медичний та юридичний. Застосування одного з цих критеріїв без зв'язку з іншим при
кваліфікації проступків та проведенні медичного обстеження не допустимо. Юридичний
критерій складається в свою чергу також з двох ознак: інтелектуального та вольового
моментів. Інтелектуальний момент означає, що особа не могла усвідомити своїх дій, а саме:
а) особа не розуміла фактичної сторони проступку, не розуміла його суспільну
(антигромадську) шкідливість; б) особа не здатна усвідомити протиправність своїх дій, ця
обставина не доступна для її свідомості внаслідок психічного захворювання або розладу
здоров'я. Вольовий момент означає, що особа не могла керувати своїми діями, тобто вона
розуміє суспільну шкідливість вчинку, але через хворобу не спроможна керувати собою.3
Медичний критерій визначає коло тих психічних захворювань, з якими пов'язані
протиправні дії особи. Для визначення особи неосудною достатньо встановлення однієї
ознаки юридичного критерію і одне психічне захворювання з перерахованих у статті 20
КУпАП:
− хронічна душевна хвороба – це важковиліковне психічне захворювання, що
має тривалий характер і тенденцію до наростання хворобливих явищ: шизофренія,
епілепсія, прогресуючий параліч та ін.;
− тимчасовий розлад душевної діяльності – це психічне захворювання, яке
характеризується раптовим початком, швидким розвитком, відносно нетривалим
протіканням і, як правило, закінчується повним одужанням особи: гострий алкогольний
психоз, реактивний стан (хворобливий розлад внаслідок тяжкого душевного потрясіння),
так звані виняткові стани (патологічне сп'яніння, патологічний ефект, тощо);
− слабоумство – це вроджений чи набутий у ранньому дитинстві або ж такий,
що розвинувся внаслідок іншого психічного захворювання, хворобливий стан психіки,
який характеризується неповноцінністю розумової діяльності (ідіотія, імбецильність,
дебільність);
− інший хворобливий стан – це важкі форми психопатії, душевні розлади,
викликані інфекційними захворюваннями, аномалії психіки у глухонімих та ін.4

26.5. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб

Неповнолітніми є особи, що не досягли вісімнадцятирічного віку. Так як КУпАП
встановлює, що адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на
момент вчинення адміністративного проступку шістнадцятирічного віку, можемо
говорити про наявність такої категорії суб’єктів адміністративної відповідальності як
неповнолітні, тобто особи віком від 16 до 18 років.
Адміністративній відповідальності неповнолітніх притаманні певні особливості, а
саме:
1) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного проступку
шістнадцятирічного віку є обставиною, що виключає провадження в справі про
адміністративне проступки;
2) до неповнолітніх, як правило, застосовуються не адміністративні стягнення, а
заходи впливу, що говорить скоріше про виховний характер відповідальності;
3) при вчиненні певних законодавчо визначених проступків, неповнолітні
підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах;

3
Алфьоров С.М. Адміністративне право. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://westudents.com.ua/glavy/57976-3-obstavini-scho-zvlnyayut-viklyuchayut-pomyakshuyut-ta-obtyajuyut-admnstr
ativnu-vdpovdalnst.html
4
Пєтков С.В. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення. –
2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://westudents.com.ua/glavy/65834-stattya-19-neobhdna-oborona.html
 4) недопустимість застосування до неповнолітніх адміністративного арешту;
5) вчинення проступку неповнолітнім є обставиною, що пом’якшує адміністративну
відповідальність;
6) притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності здійснюється
виключно в судовому порядку, такі справи розглядають судді районних, районних у місті,
міських чи міськрайонних судів;
7) інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і
потерпілого, які є неповнолітніми, мають право представляти їх законні представники
(батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).
Серед причин і умов, які сприяють вчиненню адміністративних проступків
неповнолітніми виділяють:
− низький матеріальний і духовний рівень життя значної частини населення
України;
− труднощі в оволодінні професією та працевлаштуванні молоді;
− відсутність налагодженої системи культурного дозвілля;
− десоціалізація особи у процесі негативного сімейного виховання;
− криміногенний вплив на підлітків неформальних груп молоді;
− втягнення неповнолітніх у злочинні групи дорослими особами з
кримінальним досвідом.5
Відповідно до ст. 24-1 КУпАП, за вчинення адміністративних проступків до
неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі
заходи впливу:
1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
2) попередження;
3) догана або сувора догана;
4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під
нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам
на їх прохання.
Зобов'язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим є
найм’якшим заходом впливу. Цей захід застосовується у випадку, коли суд дійшов висновку,
що неповнолітній визнав протиправність своєї поведінки, суспільну шкоду скоєного діяння
і покаявся в ньому. Питання про форму вибачення вирішується з урахуванням усіх
обставин справи і побажань потерпілого.
Попередження полягає в усному оголошенні судом офіційного від імені держави
осуду за неправомірні дії неповнолітнього, а також попередження про більш суворі правові
наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки.
Догана або сувора догана також є заходами морально-психологічного впливу, які
застосовуються до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного порушення
ними встановлених правил поведінки і вчиненні проступків, що свідчать про формування
антисуспільної установки.
Передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють
допускається лише за наявності даних про те, що вони здатні забезпечити позитивний
виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Особами, які
замінюють батьків, є, зокрема, усиновителі, опікуни і піклувальники. Не допускається
передання неповнолітнього під нагляд батька чи матері, які позбавлені батьківських прав,
а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на
нього.

5
Профілактика злочинів: Підручник / О. М. Джужа, В. В. Василевич, О. Ф. Гіда та ін.; За заг. ред. докт.
юрид. наук, проф. О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2011 - 720 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://pidruchniki.com/1965032349631/pravo/prichini_umovi_zlochiniv_vchinyayutsya_nepovnolitnimi
 Передання неповнолітнього правопорушника під нагляд педагогічному (за місцем
навчання) або трудовому (за місцем роботи) колективу полягає в покладенні судом на
відповідний колектив з його згоди зобов'язання здійснювати на неповнолітнього виховний
вплив і контроль за його поведінкою. При цьому суд має бути впевнений у можливостях
позитивного впливу такого колективу на неповнолітнього правопорушника.
Передання неповнолітнього правопорушника під нагляд окремим громадянам
здійснюється на прохання таких громадян і полягає в покладенні на них обов’язків з
виховання неповнолітнього і контролю за його поведінкою. Такими громадянами можуть
бути лише особи, які добре зарекомендували себе на педагогічній роботі або в іншій сфері
суспільно корисної діяльності.
Слід зазначити, що при вчиненні певних законодавчо визначених проступків,
неповнолітні підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. До
таких проступків віднесено проступки, передбачені ст.ст. 44, 51, 121-127, ч. 1-3 ст. 130, ст. 139,
ч. 2 ст. 156, ст.ст. 173, 174, 185, 190-195 КУпАП, зокрема: незаконні виробництво, придбання,
зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без
мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); дрібне викрадення чужого майна (ст. 51);
порушення водієм правил керування транспортним засобом, правил користування
ременями безпеки або мотошоломами (ст. 121); керування транспортним засобом особою,
яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не
пред'явила їх для перевірки (ст. 126); дрібне хуліганство (ст. 173); злісна непокора законному
розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185); порушення
порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної
чи пневматичної зброї (ст. 190) та ін.
У такому випадку до неповнолітнього можуть бути застосовані адміністративні
стягнення, передбачені ст. 24 КУпАП, за винятком адміністративного арешту. Проте з
урахуванням характеру вчиненого проступку та особи правопорушника до зазначених осіб
(за винятком осіб, які вчинили проступок, передбачений ст. 185 КУпАП) можуть бути
застосовані заходи впливу, а не адміністративні стягнення.
У разі, якщо неповнолітнім правопорушником, який досяг шістнадцяти років і має
самостійний заробіток, заподіяно шкоду, а сума шкоди не перевищує одного
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на
неповнолітнього обов’язок відшкодувати заподіяну шкоду або зобов'язати своєю працею
усунути її.

26.6. Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб

Поряд з фізичними особами, суб’єктом адміністративної відповідальності можуть
вступати і юридичні особи. Юридична особа є суб'єктом адміністративної відповідальності,
якщо до моменту вчинення адміністративного проступку вона зареєстрована у
встановленому законом порядку. На сьогодні в Україні відсутній систематизований
нормативно-правовий акт, який би регулював питання щодо притягнення юридичних осіб
до адміністративної відповідальності. Більше того, до недавнього часу в КУпАП взагалі не
було жодної статті, яка б якимось чином регламентувала питання адміністративної
відповідальності юридичних осіб. На сьогодні юридична особа визнається КУпАП як суб’єкт
адміністративних проступків у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих
в автоматичному режимі. Щодо переліку адміністративних стягнень, то КУпАП передбачає
можливість застосування до юридичної особи лише штрафу.
 Разом з тим, питання адміністративної відповідальності юридичних осіб
регулюється великою кількістю нормативно-правових актів, зокрема: Кодекс цивільного
захисту України від 02.10.2012 р.; Податковий кодекс України від 02.12.2010 р.; Закон України
«Про охорону праці» від 14.10.1992 р.; Закон України «Про виключну (морську) економічну
зону України» від 16.05.1995 р.; Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р.;
Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р.; Постанова КМУ «Про
затвердження Порядку накладення стягнень за порушення законодавства про захист прав
споживачів» від 17.08.2002 р. та інші.
Відсутність цілісної системи законодавства про адміністративну відповідальність
юридичних осіб в Україні спричиняє певні труднощі в правозастосовчій діяльності органів
адміністративної юрисдикції. Наразі, існує необхідність законодавчого закріплення
загальних положень і принципів адміністративної відповідальності юридичних осіб,
порядку притягнення їх до відповідальності, а також визначення повного переліку
адміністративних стягнень, що можуть до них застосовуватись, з визначенням загальних
правил накладення таких стягнень.
Досить важливим є питання стосовно вини юридичної особи, адже сама по собі
юридична особа як колективний суб'єкт не може володіти свідомістю. Більшість науковців
погоджуються в тому, що вина юридичної особи визначається як суб’єктивне відношення
до проступку фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи чи перебувають з нею в
іншому зв’язку (членство, право власності) і трудова діяльність чи управлінські
повноваження яких, пов’язані з вчиненням протиправного діяння. Вина має визначатись за
переважаючою волею, під якою слід розуміти волю адміністрації та інших осіб, які мають
право давати вказівки в межах юридичної особи та її підрозділів.
Стосовно адміністративних стягнень, то, як зазначалося вище, в Україні на сьогодні
відсутній нормативно-правовий акт, який би встановлював чіткий перелік стягнень, що
можуть застосовуватись до юридичних осіб. Проте, особливу увагу слід звернути на гл. 27
Господарського кодексу України, де встановлено види та порядок застосування
адміністративно-господарських санкцій, що в свою чергу є адміністративними
стягненнями за проступки юридичних осіб щодо порушення встановлених законодавчими
актами правил здійснення господарської діяльності. Такими стягненнями є:
− вилучення прибутку (доходу);
− адміністративно-господарський штраф;
− стягнення зборів (обов'язкових платежів);
− застосування антидемпінгових заходів;
− припинення експортно-імпортних операцій;
− застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку,
визначених законом;
− зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання
певних видів господарської діяльності;
− анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання
окремих видів господарської діяльності;
− обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;
− ліквідація суб’єкта господарювання.
 Вказаний перелік не є вичерпним, законами України можуть бути передбачені й
інші адміністративні стягнення за порушення встановлених правил здійснення
господарської діяльності. Необхідно зазначити, що такі стягнення можуть бути застосовані
до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не
пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими
актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Зокрема, вказане правило не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення
яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про банки і банківську
діяльність» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи
доходів і зборів.
Щодо порядку притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, то
він, як правило, є спрощеним, навіть порівняно з передбаченим КУпАП. Суб’єктами,
уповноваженими застосовувати адміністративні стягнення до юридичних осіб в більшості
випадків є органи державної влади чи місцевого самоврядування. Проте в деяких випадках
таким суб’єктом виступає і суд.

Глава 27. Адміністративні стягнення

27.1. Поняття і види адміністративних стягнень
Адміністративне стягнення є засобом державного примусу, що застосовується від
імені держави до особи, яка у визначеному законом порядку визнана винною у вчиненні
адміністративного проступку. Відповідно до ст. 23 КУпАП можна виділити наступні функції
адміністративного стягнення:
1) виховна (виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, в дусі
додержання законів України, поваги до правил співжиття);
2) превентивна (запобігання вчиненню нових проступків як самим
правопорушником, так і іншими особами);
3) каральна (покарання особи, яка скоїла адміністративний проступок).
Адміністративні стягнення тісно пов’язані між собою і в своїй сукупності складають
певну логічну систему, яка закріплена у ст. 24 КУпАП. При цьому, адміністративні
стягнення розміщені в даному переліку у відповідності з певним критерієм – від
найлегшого до найтяжчого. Слід зазначити, що вказаний перелік не є вичерпним,
законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених, види адміністративних
стягнень. Отже, система адміністративних стягнень виглядає наступним чином:
1) попередження;
2) штраф;
3) штрафні бали;
4) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім
об'єктом адміністративного правопорушення;
5) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом
адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення
адміністративного правопорушення;
6) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права
керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення права обіймати певні
посади або займатися певною діяльністю;
7) громадські роботи;
8) виправні роботи;
9) суспільно корисні роботи;
10) адміністративний арешт;
11) арешт з утриманням на гауптвахті.
 До іноземців та осіб без громадянства за вчинення адміністративних проступків, які
грубо порушують правопорядок, може бути також застосовано адміністративне
видворення за межі України.
Стосовно видів адміністративних стягнень, то їх прийнято класифікувати за
декількома критеріями:
1. За характером впливу на особу:
− особисті (попередження, адміністративний арешт);
− майнові (штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета,
виправні роботи);
− особисто-майнові (позбавлення спеціального права, позбавлення права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю).
2. За порядком застосування:
− ті, що можуть застосовуватись тільки як основне (попередження; штраф;
штрафні бали; позбавлення спеціального права, за винятком права керування
транспортними засобами; громадські роботи; виправні роботи; суспільно корисні роботи;
адміністративний арешт; арешт з утриманням на гауптвахті);
− ті, що можуть застосовуватися тільки як додаткове (позбавлення права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю);
− ті, що можуть застосовуватися як основне, так і додаткове (оплатне
вилучення; конфіскація предметів; позбавлення права керування транспортними
засобами).
Необхідно зазначити, що за один адміністративний проступок може бути накладено
основне або основне і додаткове стягнення.
3. Залежно від суб'єкту застосування:
− ті, що застосовуються лише судами (оплатне вилучення, конфіскація
предмета, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю,
громадські роботи, виправні роботи, суспільно корисні роботи, адміністративний арешт,
арешт з утриманням на гауптвахті);
− ті, що застосовуються іншими органами та посадовими особами
(попередження, штраф, штрафні бали, позбавлення спеціального права, видворення за
межі України іноземців та осіб без громадянства).

27.2. Характеристика окремих адміністративних стягнень

Попередження є найлегшим заходом адміністративного стягнення
морально-виховного характеру. За загальним правилом, попередження виноситься в
письмовій формі. Проте, у передбачених законом випадках попередження може
фіксуватися іншим установленим способом. Зміст попередження полягає в офіційному, від
імені держави, осуді протиправної поведінки правопорушника з метою повідомлення йому
про неприпустимість подальших подібних дій. Постанова про накладення
адміністративного стягнення у вигляді попередження виконується органом (посадовою
особою), який виніс постанову, шляхом оголошення її правопорушнику. Якщо постанова
про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виноситься під час
відсутності правопорушника, йому вручається копія постанови в порядку і строки,
передбачені законодавством.
 Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян, посадових та
юридичних осіб за вчинення адміністративного проступку. Як правило, штраф як грошове
стягнення визначається величиною, кратною неоподатковуваному мінімуму доходів
громадян. Проте, існують й інші варіанти – до прикладу, за безквитковий проїзд пасажира
встановлено штраф у вигляді величини, кратної розміру вартості такого проїзду. Штраф за
правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в
автоматичному режимі, може бути накладено на громадянина лише після використання
ним штрафних балів.
Штраф вноситься правопорушником в установу банку України, за винятком
штрафу, що стягується на місці вчинення проступку, за квитанцією, яка є документом
суворої фінансової звітності. За загальним правилом, штраф має бути сплачений
правопорушником не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про
накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п’ятнадцять
днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі відсутності
самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили
адміністративний проступок, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.
При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних
Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та
Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби, а
також вчиненні ними військових адміністративних проступків, передбачених главою 13-Б
КУпАП, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. У цих випадках,
органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення,
передають матеріали про проступок відповідним органам для вирішення питання про
притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.
Штрафні бали є стягненням, що накладається на громадян за проступки у сфері
забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі. Кожному
громадянину, який має право керування транспортним засобом, щороку з початку року (з
дня отримання права керування транспортним засобом) і до кінця року нараховується 150
балів. У разі фіксації проступку у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в
автоматичному режимі від загальної кількості балів громадянина, який вчинив проступок,
вираховується кількість штрафних балів, передбачених відповідною статтею Особливої
частини КУпАП. У разі якщо розмір стягнення у вигляді штрафних балів перевищує
залишок балів громадянина, штрафні бали накладаються відповідно до залишку незалежно
від розміру штрафних балів, зазначених у відповідній статті Особливої частини КУпАП.
Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім
об'єктом адміністративного проступку, полягає в його примусовому вилученні за рішенням
суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з
відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета. Постанова про оплатне
вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом
адміністративного проступку, виконується державним виконавцем.
Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом
адміністративного проступку, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у
власність держави за рішенням суду. До предметів, які стали знаряддям або безпосереднім
предметом вчинення адміністративного проступку, належать, наприклад: продукція,
товари, сировина, засоби виробництва, прилади та інструменти, об'єкти тваринного і
рослинного світу, предмети торгівлі та виручки тощо. Конфісковано може бути лише
предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами
України. Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не
може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.
 Слід зазначити, що на відміну від кримінального покарання, конфіскація як
адміністративне стягнення торкається не всього майна правопорушника, а лише того
предмета (предметів), які безпосередньо пов'язані з вчиненням проступку – знаряддя або
об'єкту проступку.
Постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об'єктом адміністративного проступку, та грошей, одержаних внаслідок
вчинення адміністративного проступку, виконуються державними виконавцями в
порядку, встановленому законом, шляхом вилучення конфіскованого предмета і
примусового безоплатного звернення цього предмета у власність держави.
Стосовно адміністративного стягнення у вигляді позбавлення спеціального права,
наданого громадянинові, то слід зазначити, що таким правом є право керування
транспортними засобами та право полювання. Позбавлення наданого даному
громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох
років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до
десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом. Позбавлення
права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються
цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані
алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів,
що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги
поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог
встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є,
ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо
перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість
реакції.
Позбавлення наданого громадянинові права полювання застосовується на строк до
трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.
Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є
основним джерелом існування.
Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується
посадовими особами органів Національної поліції. Постанова про позбавлення права
керування річковими і маломірними суднами виконується керівником та інспекторами
Державної служби України з безпеки на транспорті, капітаном річкового порту. Постанова
про позбавлення права полювання виконується суб’єктами, зазначеними у ч. 2 ст. 242
КУпАП, зокрема: посадовими особами, уповноваженими Державним агентством лісових
ресурсів України, керівниками, заступниками керівників з питань мисливського
господарства, головними лісничими, головними мисливствознавцями та ін.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
призначається судом на строк від шести місяців до одного року, незалежно від того, чи
передбачене воно в санкції статті Особливої частини КУпАП, коли з урахуванням характеру
адміністративного правопорушення, вчиненого за посадою, особи, яка вчинила
адміністративне правопорушення, та інших обставин справи суд визнає за неможливе
збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У разі,
коли позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КУпАП, воно призначається
судом строком на один рік.
 Громадські роботи полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративний
проступок, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт,
вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи призначаються
виключно судом на строк від двадцяти до шістдесяти годин і відбуваються не більш як
чотири години на день, а неповнолітніми - дві години на день. Громадські роботи не
призначаються: особам, визнаним інвалідами першої або другої групи; вагітним жінкам;
жінкам, старше 55 років та чоловікам, старше 60 років; військовослужбовцям та іншим
особам, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.
Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем
постійної роботи особи, яка вчинила адміністративний проступок, і з відрахуванням до
двадцяти процентів її заробітку в дохід держави. Виправні роботи можуть призначатися
виключно судом. Виправні роботи не застосовуються до військовослужбовців та інших
осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.
Відбування виправних робіт обчислюється часом, протягом якого порушник
працював і з його заробітку провадилось відрахування. Кількість днів, відпрацьованих
порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений
судом календарний строк стягнення. Якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості
робочих днів і відсутні підстави для зарахування невідпрацьованих днів у строк стягнення,
відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником належної
кількості робочих днів. У строк відбування стягнення зараховується час, протягом якого
порушник не працював з поважних причин і йому відповідно до закону виплачувалась
заробітна плата. До цього строку також зараховується час хвороби, час, наданий для
догляду за хворим, і час проведений у відпустці по вагітності і пологах. Час хвороби,
спричиненої сп’янінням або діями, зв’язаними з сп’янінням, до строку відбування
виправних робіт не зараховується.
Суспільно корисні роботи полягають у виконанні особою, яка вчинила
адміністративний проступок, оплачуваних робіт, вид яких визначає відповідний орган
місцевого самоврядування. Суспільно корисні роботи призначаються виключно судом на
строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин і виконуються не більше восьми годин, а
неповнолітніми – не більше двох годин на день. За виконання суспільно корисних робіт
порушнику нараховується плата за виконану ним роботу. Оплата праці здійснюється
погодинно за фактично відпрацьований час у розмірі не меншому, ніж встановлений
законом мінімальний розмір оплати праці. Суспільно корисні роботи не призначаються
особам, визнаним інвалідами I або II групи, вагітним жінкам, жінкам, старше 55 років та
чоловікам, старше 60 років.
Адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту полягає у триманні
особи, яка вчинила адміністративний проступок, в умовах ізоляції з обов'язковим
залученням до праці. Адміністративний арешт є найсуворішим адміністративним
стягненням, яке застосовується лише у виняткових випадках за окремі види
адміністративних проступків, зокрема: дрібне викрадення чужого майна, залишення місця
дорожньо-транспортної пригоди, злісна непокора законному розпорядженню або вимозі
поліцейського, незаконне перетинання державного кордону України та ін.
Адміністративний арешт призначається виключно судом на строк до п'ятнадцяти діб.
Особам, підданим адміністративному арешту, за час перебування під арештом заробітна
плата за місцем постійної роботи не виплачується. Адміністративний арешт не може
застосовуватись: до вагітних жінок; жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років; до
осіб, які не досягли вісімнадцяти років; до інвалідів першої і другої груп; до
військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.
 Арешт з утриманням на гауптвахті встановлюється і застосовується лише у
виключних випадках за окремі види військових адміністративних проступків на строк до
десяти діб. Арешт з утриманням на гауптвахті може призначатися виключно судом.
Гауптвахта Служби правопорядку – це спеціальне приміщення, яке обладнано в органах
управління Служби правопорядку з метою виконання покарання для військовослужбовців
та військовозобов’язаних, засуджених до арешту, військовослужбовців і
військовозобов’язаних, заарештованих в адміністративному порядку, тримання узятих під
варту та затриманих військовослужбовців і військовозобов’язаних6. Арешт з утриманням
на гауптвахті не може застосовуватися до військовослужбовців-жінок.
Примусове видворення за межі України є адміністративним стягненням, що може
застосовуватися лише до іноземців та осіб без громадянства на підставі рішення
адміністративного суду. Таке рішення виноситься судом за позовом територіальних
органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України, органів
охорони державного кордону (стосовно іноземців, яких затримано у межах контрольованих
прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного
кордону України), органів Служби безпеки України, крім випадків затримання іноземців за
незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через
державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України застосовується
за наявності однієї з таких підстав: якщо вони не виконали в установлений строк без
поважних причин рішення про примусове повернення; якщо є обґрунтовані підстави
вважати, що вони будуть ухилятися від виконання такого рішення.
Таким іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в’їзд в
Україну строком на п’ять років. Строк заборони щодо подальшого в’їзду в Україну
обчислюється з дня винесення такого рішення та додається до строку заборони в’їзду в
Україну, який особа мала до цього. Іноземець або особа без громадянства не можуть бути
примусово видворені до країн:
− де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси,
віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної
соціальної групи або політичних переконань;
− де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або
таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
− де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок
загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного
конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного
лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
− де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть
виникнути зазначені випадки.
Також забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без
громадянства.

27.3. Загальні правила накладення адміністративних стягнень

Порядок накладення адміністративних стягнень передбачений главою 4 КУпАП.
Основними принципами застосування адміністративних стягнень є законність та
індивідуалізація адміністративної відповідальності.

6
Про затвердження Інструкції про порядок і умови тримання засуджених, узятих під варту та затриманих
військовослужбовців : Наказ Міністерства оборони України від 26.09.2013 р. № 656 // Офіційний вісник
України. – 2013. - № 84. – С. 899. – Ст. 3119.
 Законність проявляється, перш за все, в тому, що юрисдикційний орган чи посадова
особа, яка розглядає справу, може застосувати до правопорушника тільки те стягнення, яке
передбачене нормою права, тільки в тих межах, які закріплені санкцією конкретної
правової норми. Чинне адміністративне законодавство передбачає ряд гарантій
дотримання принципу законності, а саме: за кожний адміністративний проступок може
бути накладено тільки одне основне чи основне і додаткове адміністративне стягнення;
вичерпний перелік адміністративних стягнень передбачений за скоєння певного
адміністративного проступку; адміністративне стягнення не може виходити за межі
передбаченого правовою нормою розміру.7
Індивідуалізація адміністративної відповідальності проявляється у тому, що при
накладенні стягнення враховуються: характер вчиненого проступку; характеристика особи
порушника; ступінь його вини; майновий стан; обставини, що пом'якшують
відповідальність; обставини, що обтяжують відповідальність. Вказане правило не
застосовується у випадках накладення стягнення за проступок у сфері забезпечення
безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, визначені
законодавцем у ст.ст. 34 і 35 КУпАП. Вони підлягають обов’язковому з’ясуванню при розгляді
справи про адміністративний проступок і врахуванню при накладенні адміністративного
стягнення. Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративний
проступок, визнаються:
1) щире розкаяння винного;
2) відвернення винним шкідливих наслідків проступку, добровільне відшкодування
збитків або усунення заподіяної шкоди;
3) вчинення проступку під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу
тяжких особистих чи сімейних обставин;
4) вчинення проступку неповнолітнім;
5) вчинення проступку вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного
року.
Вказаний перелік не є вичерпним. Законами України може бути передбачено й інші
обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративний проступок. Більше того,
орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративний проступок, може
визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі.
Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративний проступок,
визнаються:
1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на
те осіб припинити її;
2) повторне протягом року вчинення однорідного проступку, за який особу вже було
піддано адміністративному стягненню; вчинення проступку особою, яка раніше вчинила
злочин;
3) втягнення неповнолітнього в проступок;
4) вчинення проступку групою осіб;
5) вчинення проступку в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних
обставин;
6) вчинення проступку в стані сп'яніння.
Вказаний перелік обтяжуючих обставин є вичерпним і розширеному тлумаченню не
підлягає. Разом з тим, орган (посадова особа), що накладає адміністративне стягнення,
залежно від характеру адміністративного проступку може не визнати обтяжуючою
обставину щодо вчинення проступку в стані сп'яніння.

7
Административное право Украины: Учебник / Под общей ред. С.В. Кивалова. – Х.: «Одиссей», 2005. – С.
236.
 Ст. 36 КУпАП врегульовано порядок накладення стягнень при вчиненні кількох (двох
або більше) проступків однією й тією ж особою. У разі, коли справи про такі проступки
розглядаються різними суб’єктами або одним і тим же суб’єктом, але не одночасно, то
адміністративне стягнення накладається за кожен проступок окремо. Якщо ж особа
вчинила кілька адміністративних проступків, справи про які одночасно розглядаються
одним і тим же суб’єктом, то адміністративне стягнення накладається в межах санкції,
встановленої за більш серйозний проступок з числа вчинених. До основного стягнення в
цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про
відповідальність за будь-який із вчинених проступків.
Важливе значення має питання щодо строків накладення адміністративного
стягнення. Такі стоки різняться залежно від того, який суб’єкт уповноважений розглядати
справу. За загальним правилом, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш
як через два місяці з дня вчинення проступку, а при триваючому проступку - не пізніш як
через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про
адміністративні проступки відповідно до КУпАП підвідомчі суду (судді). Якщо ж справи про
адміністративні проступки відповідно до КУпАП чи інших законів підвідомчі суду (судді),
стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення проступку, а
при триваючому проступку - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення. Винятком
з зазначеного правила є накладення адміністративного стягнення за вчинення проступку,
пов’язаного з корупцією, а також проступків, передбачених: ст. 164-14 КУпАП (порушення
законодавства про закупівлі), ст. 212-15 КУпАП (порушення порядку надання або отримання
внеску на підтримку політичної партії, порушення порядку надання або отримання
державного фінансування статутної діяльності політичної партії, порушення порядку
надання або отримання фінансової підтримки для здійснення передвиборної агітації або
агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму), ст. 212-21 КУпАП (порушення
порядку подання фінансового звіту про надходження і використання коштів виборчого
фонду, звіту партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру). У
таких випадках адміністративне стягнення може бути накладено протягом трьох місяців з
дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня вчинення проступку.
У разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях порушника
ознак адміністративного проступку, адміністративне стягнення може бути накладено не
пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про закриття кримінального
провадження.
Також законодавцем визначено строк, після закінчення якого особа вважається
такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Зокрема, якщо особа, піддана
адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не
вчинила нового адміністративного проступку, то ця особа вважається такою, що не була
піддана адміністративному стягненню.
 У деяких випадках, якщо у результаті вчинення адміністративного проступку
заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі або організації, то
одночасно з вирішенням питання про накладення адміністративного стягнення на особу
може бути покладено обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду. Таким правом наділені
адміністративні комісії та виконавчі органи сільської, селищної, міської ради – у разі, якщо
сума шкоди не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя
районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду – незалежно від розміру
шкоди. Однак, якщо шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має
самостійний заробіток, то суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування
заподіяної шкоди або зобов'язати своєю працею усунути її лише у випадку, коли сума шкоди
не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. В усіх інших випадках
питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним проступком,
вирішується в порядку цивільного судочинства.
Майнова шкода має бути відшкодована порушником не пізніш як через п’ятнадцять
днів з дня вручення йому копії постанови, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш
як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У
разі невиконання постанови по справі про адміністративний проступок в частині
відшкодування майнової шкоди у встановлений строк, вона надсилається для стягнення
збитків у порядку виконавчого провадження.

Глава 28. Провадження в справах про адміністративні проступки

28.1. Поняття, завдання та принципи провадження в справах про адміністративні
проступки
Провадження в справах про адміністративні проступки – це врегульований КУпАП
та іншими законами України порядок діяльності уповноважених органів (посадових осіб)
щодо розгляду індивідуальних адміністративних справ з приводу притягнення до
адміністративної відповідальності осіб, у діях (бездіяльності) яких є ознаки
адміністративного проступку.
Виділяють два основні види провадження в справах про адміністративні проступки:
звичайне та спрощене. Звичайне здійснюється у більшості справ і детально врегульовано
чинним законодавством. Його головою особливістю є необхідність складення протоколу
про адміністративний проступок. Спрощене провадження застосовується щодо невеликої
кількості проступків, передбачених ст. 258 КУпАП. Таке провадження характеризується
мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. На відміну від звичайного, при
спрощеному провадженні протокол не складається, а уповноважений орган (посадова
особа) виносить постанову у справі про адміністративний проступок та накладає і стягує
штраф, або оформлює попередження на місці вчинення проступку.
Досить суттєві особливості характерні для провадження в справах про
адміністративні проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в
автоматичному режимі. Так, у разі виявлення адміністративного проступку у сфері
забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в
автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і
кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, протокол про
адміністративний проступок не складається, а постанова у справі про адміністративний
проступок виноситься без участі особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності. Копії постанови у справі про адміністративний проступок та матеріалів,
зафіксованих за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних
засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки,
відеозапису, надсилаються особі, яка притягається до адміністративної відповідальності,
протягом трьох днів з дня винесення такої постанови.
 Завданнями провадження в справах про адміністративні проступки є: своєчасне,
всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи; вирішення її в точній
відповідності з законом; забезпечення виконання винесеної постанови; виявлення причин
та умов, що сприяють вчиненню адміністративних проступків; запобігання вчиненню
адміністративних проступків; виховання громадян у дусі додержання законів; зміцнення
законності.
Провадження в справах про адміністративні проступки ґрунтується на певних
принципах, основними з яких є такі:
1) законності;
2) публічності (офіційності);
3) гласності та відкритості;
4) рівності громадян;
5) об’єктивності;
6) швидкості та економічності;
7) самостійності у прийнятті рішень.
Принцип законності полягає в тому, що:
− ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним
проступком інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом;
− провадження в справах про адміністративні проступки здійснюється на
основі суворого додержання законності;
− застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів
адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з
законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні
проступки забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і
посадових осіб, правом оскарження та іншими встановленими законом способами.
Принцип публічності (офіційності) полягає, по-перше, в тому, що провадження в
справах про адміністративні проступки об’єктивують один із публічних (офіційних) видів
відповідальності. Ознаками публічності (офіційності) адміністративної відповідальності є
наступне: міри адміністративної відповідальності встановлюються державою; ініціатива
щодо порушення справи належить представникам публічної влади; всі стадії провадження
(включаючи розгляд справ, застосування і виконання стягнень) мають публічний характер.
По-друге, цей принцип передбачає державне (офіційне) забезпечення провадження, яке
здійснюється від імені держави суб’єктами, уповноваженими державою. Розгляд
конкретних справ, збирання необхідних доказів і матеріалів є обов’язком державних
органів та їх посадових осіб.8
Принцип гласності передбачає можливість для учасників провадження
безпосередньо знайомитися з матеріалами справи, а також з усіма рішеннями по справі,
що стосуються інтересів такої особи. Принцип відкритості передбачає, що розгляд справ
про адміністративні проступки здійснюється відкрито. Виняток становлять справи про
адміністративні проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в
автоматичному режимі, та випадки, коли це суперечить інтересам охорони державної
таємниці. Вимога про відкритий розгляд справи означає, що відповідний орган (посадова
особа) зобов’язані своєчасно повідомити учасникам про місце і час розгляду справи, а
також не мають права відмовити заінтересованим особам у їх проханні бути присутніми на
розгляді конкретних справ про адміністративні проступки.

8
Колпаков B.K. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право) : навч. посіб. /
В.К.Колпаков. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 121.
 Принцип рівності громадян закріплено у ст. 248 КУпАП, відповідно до якої розгляд
справ про адміністративні проступки здійснюється на засадах рівності перед законом і
органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси,
кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Принцип об’єктивності означає, що всі справи про адміністративні проступки
повинні розглядатися повно та всебічно, збираються, перевіряються і враховуються всі
необхідні матеріали і докази. Органи (посадові особи), що розглядають справу мають
ретельно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і
правосвідомістю.
Швидкість та економічність розгляду справ про адміністративні проступки
проявляється у встановленні конкретних, порівняно невеликих строків розгляду
адміністративних справ, а також введенням спрощених проваджень (накладення
стягнення на місці вчинення проступку без складання протоколу), що забезпечує економію
коштів і часу.
Принцип самостійності у прийнятті рішень полягає в забороні будь-якого
втручання інших органів і посадових осіб в діяльність суб'єктів, уповноважених розглядати
справи про адміністративні проступки. Також самостійність означає, що уповноважені
суб’єкти не можуть перекладати свій обов’язок щодо розгляду справи і відповідальність
щодо прийняття рішення на будь-який інший орган (посадову особу).

28.2. Суб’єкти та стадії провадження в справах про адміністративні проступки

Усіх суб’єктів провадження в справах про адміністративні проступки можна
поділити на певні групи в залежності від їх ролі у провадженні.
До першої групи відносяться лідируючі суб’єкти, тобто уповноважені посадові особи
чи органи, що наділені правом розглядати адміністративні справи, приймати владні акти у
справі, складати правові документи, що визначають рух і результат справи9. До таких
суб’єктів відносяться: органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про
адміністративні проступки; особи, які мають право складати протокол про адміністративні
проступки; органи (посадові особи), уповноважені здійснювати заходи забезпечення
провадження в справах про адміністративні проступки; органи (посадові особи), що
виконують постанови про накладення адміністративних стягнень.
До другої групи належать особи, які мають особистий інтерес у справі про
адміністративний проступок: особа, яка притягується до адміністративної
відповідальності; потерпілий; законні представники особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності та потерпілого (батьки, усиновителі, опікуни,
піклувальники); захисник (адвокат чи інший фахівець у галузі права, який за законом має
право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи).
До третьої групи належать органи та особи, які сприяють здійсненню провадження
в справах про адміністративні проступки, з’ясуванню об’єктивної істини: свідок, експерт,
перекладач, поняті.

9
Картузова І.О., Осадчий А.Ю. Адміністративно-процедурне право: навчально-методичний посібник. –
О.: Юридична література, 2008. – С. 38.
 До четвертої групи належать органи та особи, що сприяють виконанню постанови у
справі, профілактиці адміністративних проступків. До цієї категорії слід віднести
громадські організації, трудові колективи, адміністрація за місцем роботи, навчання або
проживання правопорушника. Зокрема, на розгляд громадської організації або трудового
колективу можуть бути передані матеріали про адміністративний проступок. Також з
метою підвищення виховної і запобіжної ролі провадження в справах про адміністративні
проступки такі справи можуть розглядатися безпосередньо в трудових колективах, за
місцем навчання або проживання правопорушника.
Для провадження в справах про адміністративні проступки, як для будь-якої
правозастосовної діяльності, характерною є стадійність. Під стадією провадження
потрібно розуміти відносно самостійну його частину, що поряд з загальними завданнями
провадження, має властиві тільки їй завдання, що визначають її зміст та призначення.
Окрім цього, кожна стадія провадження в справах про адміністративні проступки
характеризується особливим колом суб’єктів, що беруть в ній участь, а також
специфічними строками та оформлюваними правовими актами. Провадження у справах
про адміністративні проступки послідовно проходить декілька стадій, які органічно
пов'язані між собою. Кожну із стадій, в свою чергу, можна поділити на етапи. Аналіз КУпАП
дає можливість виділити такі стадії провадження в справах про адміністративні
проступки:
1) адміністративне розслідування;
2) розгляд справи про адміністративний проступок;
3) оскарження постанови в справі про адміністративний проступок;
4) виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.
Деякі науковці виділяють також стадію порушення справи про адміністративний
проступок. Проте чинним законодавством такої спеціальної процесуальної дії не
передбачено, як і спеціального правового акту про порушення справи про
адміністративний проступок. З огляду на це, виділення окремо стадії порушення справи
про адміністративний проступок видається недоцільним. В свою чергу це є етапом стадії
адміністративного розслідування.
Кількість стадій та етапів в кожному конкретно взятому провадженні може бути
різною і залежить від виду провадження в справах про адміністративні проступки, а також
від поведінки його учасників.

28.3. Адміністративне розслідування

Стадія адміністративного розслідування є початковою стадією провадження в
справах про адміністративні проступки і включає в себе такі етапи:
− порушення справи;
− встановлення фактичних обставин справи;
− процесуальне оформлення результатів розслідування;
− направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю.
 Підставою для порушення адміністративної справи є скоєння особою діяння, яке
містить в собі ознаки адміністративного проступку. Як вже було зазначено вище,
порушення справи про адміністративний проступок документально не оформлюється.
Провадження в справі про адміністративний проступок починається з виявлення факту
його вчинення, а також фіксації обставин справи у відповідному процесуальному
документі. Таким документом виступає протокол або акт про адміністративний проступок.
До складання протоколу уповноважена особа з'ясовує обставини справи та наявність у
діянні особи складу адміністративного проступку. Зокрема, обставини скоєного проступку,
які мають бути встановлені на стадії адміністративного розслідування, можна поділити на
три групи: 1) обставини, які мають безпосереднє значення для вирішення питання про
наявність чи відсутність складу проступку; 2) обставини, які мають значення для
вирішення питання про вид і розмір стягнення; 3) обставини, що стосуються причин і
умов, які сприяють скоєнню проступків та їх попередженню.
У протоколі про адміністративний проступок зазначаються: дата і місце його
складення, посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про
особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце,
час вчинення і суть адміністративного проступку; нормативний акт, який передбачає
відповідальність за даний проступок; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є;
пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості,
необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про
це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і
особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. При наявності свідків і
потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка
притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому
робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має
право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а
також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.
Чинним законодавством передбачено випадки, коли протокол про адміністративний
проступок не складається. При цьому необхідним є дотримання певних умов:
1) особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї
накладається;
2) відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження
оформлюється на місці вчинення проступку.
Протокол не складається в будь-якому разі при вчиненні адміністративних
проступків у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному
режимі, а також при вчиненні адміністративного проступку, передбаченого ст. 185-3
КУпАП (прояв неповаги до суду або Конституційного Суду України).
Завершальним етапом першої стадії провадження у справах про адміністративні
проступки є направлення протоколу та всіх матеріалів справи органу (посадовій особі),
уповноваженому розглядати відповідну справу про адміністративний проступок.
На жаль, КУпАП не встановлено строків, в межах яких має бути оформлено
протокол про адміністративний проступок, як і строків направлення матеріалів органу
(посадовій особі), уповноваженому розглядати справу. Виняток становлять лише справи
про вчинення адміністративного проступку, пов’язаного з корупцією, де встановлено
триденний строк для направлення протоколу та інших матеріалів для розгляду до
місцевого загального суду за місцем вчинення проступку.

28.4. Розгляд справи про адміністративний проступок

 Розгляд справи про адміністративні проступки є основною стадією провадження,
адже саме на ній фактично вирішується справа. Дана стадія складається з наступних
етапів:
- підготовка до розгляду справи;
- аналіз зібраних матеріалів про обставини справи та їх правова оцінка;
- ухвалення постанови у справі;
- оголошення постанови по справі і вручення її копії.
За загальним правилом, справа про адміністративний проступок розглядається у
п’ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), уповноваженим
розглядати справу, протоколу про адміністративний проступок та інших матеріалів
справи. Однак, для справ щодо певних адміністративних проступків, передбачених ч. 2 ст.
277 КУпАП, встановлено скорочені строки їх розгляду – протягом однієї, трьох, п’яти чи
семи діб. Крім того, законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ
про адміністративні проступки.
Для повного та своєчасного розгляду справи про адміністративний проступок,
уповноважений орган (посадова особа) має здійснити підготовку такої справи до розгляду,
зокрема вирішити такі питання:
1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;
2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративний
проступок;
3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Розгляд справ про адміністративні проступки здійснюється одноособово або
колегіально і починається з оголошення складу колегіального органу або представлення
посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу
або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто
притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у
розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про
адміністративний проступок, заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи,
досліджуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді справи прокурора
заслуховується його висновок. При цьому розгляд справ про адміністративні проступки у
сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі,
здійснюється в особливому порядку, встановленому ст.ст. 279-1 – 279-4 КУпАП.
КУпАП встановлено перелік питань, які зобов'язаний з'ясувати орган (посадова
особа) при розгляді справи про адміністративний проступок, а саме:
1) чи було вчинено адміністративний проступок;
2) чи винна дана особа в його вчиненні;
3) чи підлягає вона адміністративній відповідальності;
4) чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність;
5) чи заподіяно майнову шкоду;
6) чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративний проступок на розгляд
громадської організації, трудового колективу;
7) інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглянувши справу про адміністративний проступок, орган (посадова особа)
виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської
ради в справі про адміністративний проступок приймається у формі рішення. Орган
(посадова особа) за результатами розгляду справи виносить одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
 2) про застосування заходів впливу до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до
вісімнадцяти років;
3) про закриття справи.
Постанова про закриття справи виноситься у таких випадках:
1) при оголошенні усного зауваження;
2) при передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового
колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування;
3) при наявності обставин, що виключають провадження в справі про
адміністративний проступок, передбачених ст. 247 КУпАП.
За загальним правилом, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду
справи, а її копія протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її
винесено, а також потерпілому на його прохання. У разі, коли протокол про
адміністративний проступок не складається, копія постанови вручається особі, щодо якої її
винесено, на місці вчинення проступку відразу після винесення цієї постанови. Постанова
по справі про адміністративний проступок у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,
зафіксований в автоматичному режимі, надсилається особі, за якою зареєстровано
транспортний засіб, протягом трьох днів з дня її винесення (складення) рекомендованим
листом із повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання/місцезнаходження) такої
особи. У деяких випадках КУпАП передбачено обов’язок суду направити копії постанови не
лише особі, щодо якої її винесено та потерпілому, а й іншим особам, зокрема:
− по справах про адміністративні проступки, передбачені ст.ст. 174 і 191 КУпАП,
щодо особи, якій вогнепальну зброю, а також бойові припаси ввірено у зв’язку з
виконанням службових обов’язків або передано в тимчасове користування підприємством,
установою, організацією – відповідному підприємству, установі або організації для відома і
Міністерству внутрішніх справ України для розгляду питання про заборону цій особі
користуватися вогнепальною зброєю;
− постанову про накладення адміністративного стягнення за адміністративний
проступок, пов’язаний з корупцією – відповідному органу державної влади, органу
місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному
чи виборному органу, власнику юридичної особи або уповноваженому ним органу для
вирішення питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, усунення
її згідно із законодавством від виконання функцій держави, якщо інше не передбачено
законом, а також усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цього проступку;
− постанову про накладення адміністративного стягнення за повторне
вчинення порушення вимог законодавства у сфері ліцензування та з питань видачі
документів дозвільного характеру, передбачених ст.ст. 166-10, 166-12 КУпАП – відповідному
органу державної влади, органу місцевого самоврядування для прийняття рішення згідно із
законом.

28.5. Оскарження постанови в справі про адміністративний проступок

Важливою гарантією законності та обґрунтованості застосування адміністративних
стягнень є надання особі можливості оскарження постанови в справі про
адміністративний проступок.
 Перегляд – це новий розгляд справи суб’єктом, наділеним правом скасувати,
змінити або залишити без змін прийняту постанову. Перегляд слід відрізняти від
повторного розгляду справи, який провадиться у тому разі, якщо прийняту раніше
постанову скасовано і справу направлено на новий розгляд. У першому випадку діє
постанова у справі, законність та обґрунтованість якої перевіряється, у другому – стару
постанову скасовано і у справі необхідно прийняти нову постанову.10
Постанову в справі про адміністративний проступок може бути оскаржено такими
особами:
1) особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним
представником, захисником;
2) потерпілим, його представником;
3) прокурором у випадках реалізації ним повноважень щодо нагляду за
додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян.
Постанову в справі про адміністративний проступок може бути оскаржено:
1) постанову адміністративної комісії - у виконавчий комітет відповідної ради або в
районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАСУ,
з особливостями, встановленими КУпАП;
2) рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради - у відповідну
раду або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку,
визначеному КАСУ, з особливостями, встановленими КУпАП;
3) постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного
стягнення, постанову по справі про адміністративний проступок у сфері забезпечення
безпеки дорожнього руху, зафіксований в автоматичному режимі - у вищестоящий орган
(вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи
міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАСУ, з особливостями, встановленими КУпАП;
4) постанову районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді)
про накладення адміністративного стягнення – до відповідного апеляційного суду, у
порядку визначеному КУпАП.
Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних
стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в
порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення.
Скаргу на постанову в справі про адміністративний проступок може бути подано
протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про
адміністративні проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі
зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої
постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою
особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою),
правомочним розглядати скаргу.
Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову в справі про
адміністративний проступок, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга,
що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із справою органу (посадовій особі),
правомочному її розглядати. Слід зазначити, що особа, яка оскаржила постанову у справі
про адміністративний проступок, звільняється від сплати державного мита.
За загальним правилом, скарга на постанову в справі про адміністративний
проступок розглядається правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний
строк з дня її надходження. Орган (посадова особа) при розгляді такої скарги перевіряє
законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

10
Колпаков B.K. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право) : навч. посіб. /
В.К.Колпаков. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 210.
 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про
відповідальність за адміністративний проступок, з тим, однак, щоб стягнення не було
посилено.
Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою),
неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа
надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).
Порядок оскарження постанови районного, районного у місті, міського чи
міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення має певні
особливості. Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через
місцевий суд, який виніс постанову. Місцевий суд протягом трьох днів надсилає апеляційну
скаргу разом із справою у відповідний апеляційний суд. Апеляційний перегляд
здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи
до суду.
Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка
подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні, не пізніше ніж за три дні до
початку судового засідання. Однак, неявка таких осіб в судове засідання не перешкоджає
розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня
інформація про належне повідомлення цих осіб. Апеляційний суд переглядає справу в
межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної
скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм
матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може
дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим
ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. За
наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;
4) змінити постанову. У разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в
межах, передбачених санкцією статті КУпАП, воно не може бути посилено.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є
остаточною й оскарженню не підлягає. Після закінчення апеляційного провадження справа
не пізніше ніж у п’ятиденний строк направляється до місцевого суду, який її розглядав.
Копія рішення по скарзі на постанову в справі про адміністративний проступок
протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено. В той же строк копія
постанови надсилається потерпілому на його прохання.
КУпАП встановлено наслідки скасування постанови із закриттям справи про
адміністративний проступок. Зокрема, скасування постанови із закриттям справи про
адміністративний проступок тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно
вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв’язаних з
цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.
Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням
адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт,
провадиться в порядку, встановленому законом.

28.6. Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

 Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є кінцевою
стадією провадження у справах про адміністративні проступки. Постанова про накладення
адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими
органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і
громадянами. Виконання постанови складається з наступних етапів:
1) звернення постанови до виконання;
2) безпосереднє застосування заходів стягнення, встановлених постановою.
Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з
моменту її винесення, якщо інше не встановлено законами України. У разі оскарження
постанови про накладення адміністративного стягнення, вона підлягає виконанню після
залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу
стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується
на місці вчинення адміністративного проступку.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім
постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за проступки у
сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі,
підлягає примусовому виконанню після закінчення п’ятнадцятиденного строку з дня
вручення порушнику постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої
постанови – не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги
без задоволення.
Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання
тим органом (посадовою особою), який виніс постанов, а виконується уповноваженим на
те органом у порядку, встановленому КУпАП та іншими законами України. Так, постанови
про накладення адміністративного стягнення виконуються:
− постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді
попередження виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову;
− постанови про оплатне вилучення предмета та про конфіскацію виконуються
державним виконавцем;
− постанова про позбавлення права керування транспортними засобами
виконується посадовими особами органів Національної поліції;
− постанова про позбавлення права керування річковими і маломірними
суднами виконується керівником та інспекторами центрального органу виконавчої влади,
що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому
транспорті, капітаном річкового порту;
− постанова про позбавлення права полювання виконується посадовими
особами органів мисливського господарства;
− постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді
громадських робіт, у вигляді виправних робіт та у вигляді суспільно корисних робіт
виконуються органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері виконання кримінальних покарань;
− постанова про адміністративний арешт виконується органом Національної
поліції;
− постанова про арешт з утриманням на гауптвахті виконується органом
Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо
однієї особи кожна постанова виконується окремо.
 Особливий порядок встановлено для виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення у вигляді штрафу за проступки у сфері безпеки дорожнього
руху, зафіксовані в автоматичному режимі. Зокрема, у разі сплати особою п’ятдесяти
відсотків розміру штрафу протягом п’яти банківських днів з дня вручення постанови про
накладення адміністративного стягнення, така постанова вважається виконаною. Проте,
якщо протягом тридцяти днів з дня вручення постанови особа не сплачує штраф, то з неї
стягується пеня у подвійному розмірі штрафу. А в разі несплати штрафу і пені протягом
тридцяти днів з дня виникнення підстав для її стягнення відповідна постанова підлягає
примусовому виконанню, що в свою чергу не звільняє особу від сплати пені. У разі
оскарження постанови перебіг вищезазначених строків зупиняється до розгляду скарги.
За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних чи
громадських робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який
виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця. Відстрочка
виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за
винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного проступку)
здійснюється в порядку, встановленому законом. При цьому, законодавець не дає переліку
обставин, що можуть ускладнювати виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення. Не визначено також форму відповідних клопотань і
суб’єктів, що можуть з ними звертатись. Як свідчить практика, такими обставинами
можуть визнаватися хвороба, надзвичайні ситуації, певні сімейні обставини тощо.
Орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного
стягнення, припиняє її виконання у таких випадках:
1) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
2) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;
3) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Законодавцем також встановлено строки давності виконання постанов про
накладення адміністративних стягнень. Зокрема, постанова не підлягає виконанню, якщо її
не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження
постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги, а в разі відстрочки
виконання постанови – до закінчення строку відстрочки. Разом з тим, законами України
може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах
про окремі види адміністративних проступків.
Питання, зв’язані з виконанням постанови про накладення адміністративного
стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову. Цей же орган
(посадова особа), а також інші органи державної влади в порядку, встановленому законом,
здійснюють контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення
адміністративного стягнення.

Література:
1. Про затвердження Інструкції про порядок і умови тримання засуджених, узятих
під варту та затриманих військовослужбовців : Наказ Міністерства оборони України від
26.09.2013 р. № 656 // Офіційний вісник України. – 2013. - № 84. – С. 899. – Ст. 3119.
2. Административное право Украины: Учебник / Под общей ред. С.В. Кивалова. – Х.:
«Одиссей», 2005. – 880 с.
 3. Алфьоров С.М. Адміністративне право. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://westudents.com.ua/glavy/57976-3-obstavini-scho-zvlnyayut-viklyuchayut-pomyakshuyut-t
a-obtyajuyut-admnstrativnu-vdpovdalnst.html
4. Картузова І.О., Осадчий А.Ю. Адміністративно-процедурне право:
навчально-методичний посібник. – О.: Юридична література, 2008. – 288 с.
5. Колпаков B.K. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право)
: навч. посіб. / В.К.Колпаков. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 256 с.
6. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні
правопорушення / Р. А. Калюжний, М. І. Іншин, І. М. Шопіна та ін. – Видання п'яте, із
змінами та доповненнями станом на 10 вересня 2013 р. – К. : Алерта,2013. – 976 с.
7. Пєтков С.В. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні
правопорушення. – 2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://westudents.com.ua/glavy/65834-stattya-19-neobhdna-oborona.html
8. Профілактика злочинів: Підручник / О. М. Джужа, В. В. Василевич, О. Ф. Гіда та ін.;
За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О. М. Джужи.- К.: Атіка, 2011 - 720 с. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу:
http://pidruchniki.com/1965032349631/pravo/prichini_umovi_zlochiniv_vchinyayutsya_nepovnoli
tnimi