Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет

Гуманітарний факультет
Кафедра психології та соціальної роботи

Розрахунково – графічна робота з курсу «Філософія соціальної роботи»

Назва роботи «Давньоримські традиції соціальної допомоги у філософії соціальної
роботи»

Виконано:
Студенткою гр. ІС -221
Кушнірової Е.Л.
Перевірено:
Ст. викл., доцентом
Семенкова А.М.

Одеса – 2022
 ЗМІСТ. 2

ВСТУП. 3-4

РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ У ДАВНЬОМУ РИМІ. 5-

11

1.1. Формування філософії соціальної роботи у Давньому Римі. 5-6

1.2. Аналіз соціальної структури Давнього Риму. 7-8
1.3. Давньоримські традиції соціальної допомоги. 9-11

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ТА ОСОБЛИВОСТІ

СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ У ДАВНЬОГО РИМУ.

2.1. Соціальні проблеми римського населення.

2.2. Державна соціальна допомога.
2.3. Філантропія та меценатство.
2.4. Джерела формування соціальної роботи.

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

2
 ВСТУП
Актуальність.

Філософія завжди є актуальною навіть з давніх часів і до сьогодення, адже

суспільство завжди прагнуло знати більше та отримувати відповіді на свої
запитання. Філософія формує систему знання світу, допомагає приймати рішення, а
також навчати критично мислити, розвивати здібність логічного аналізу дійсності.

Враховуючи здобутки та досвід минулих часів, можливо, правильно

аналізувати становлення і розвиток філософії соціальної роботи, яка почала свій
розвиток від становлення філантропного підходу давнього Риму, який закладався в
підтримці соціально вразливих верств населення, людей, які потрапили у складні
життєві обставини, до такого виду професійної допомоги, як соціальна робота.
Вона була розрахована на створення головних умов не тільки для соціального
забезпечення громадян, а й для розвитку їхніх можливостей і вміння будувати своє
життя, залучати внутрішні ресурси у подолані складних життєвих ситуацій і
можливих конфліктів, що впливали на позитивну самореалізацію, як у громадян в
цілому, так і для особистості.

Соціальні проблеми людства та їх вирішення завжди є актуальними, а

соціальна допомога є необхідною для кожного з нас, незважаючи на статус, стать
чи вік людини.

Проблема, що досліджується – формування філософії соціальної роботи в

Давньому Римі.
Об’єкт дослідження – філософія соціальної роботи в Давньому Римі.
Предмет дослідження – соціальна допомога в Давньому Римі.
Цілі дослідження – традиції соціальної допомоги Давнього Риму у філософії
соціальної роботи.
Завдання дослідження:

3
 - дати визначення понять «філософія соціальної роботи», «соціальна
допомога», «філантропія», «меценатство» та ін.;
- охарактеризувати Давньоримські традиції соціальної допомоги,
- визначення особливостей соціальної роботи у Давньому Римі.
Методи дослідження – філософський аналіз, узагальнення, аналіз літератури
та документів.
Структура роботи – розрахунково – графічна робота складається із 3
розділів, вступу, висновків, списку літератури.
Загальна кількість сторінок -

4
 РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ У ДАВНЬОМУ РИМІ.
1.1. Формування філософії соціальної роботи у Давньому Римі.
Для розкриття особливостей філософії соціальної роботи у Давньому Римі
необхідно розпочати з визначення терміну - філософія соціальної роботи.
Філософія соціальної роботи – ідеологія соціальної діяльності, основою якої є
цінності та ідеали, що еволюційно сформувалися у процесі діяльності; колективне
уявлення об’єднаних певними знаннями, єдиними вимогами до своєї професії людей
стосовно суспільних і професійних принципів, норм, цінностей [8, с. 37].
Філософія соціальної роботи вивчає соціальну роботу як цілісне специфічне
явище соціального буття, це вчення про її місце в системі суспільства.
Якщо розглядати філософське усвідомлення головних питань соціальної
роботи, то вони залежать від історичної епохи, національної культури та сфери
людського буття. Протягом свого розвитку, люди вступають у нову епоху, яка
відрізняється не тільки покращенням сфер діяльності, а й абсолютно інакшими
суспільними відносинами. При розвитку соціально-економічного положення
людства, обов’язково народжуються нові відносини та зв'язки у соціальній
допомозі.
Тому, характеристики філософських ідей мають важливе значення для
розуміння сутності соціальної роботи в той чи інший час.
Як відомо, з розвитком виробництва та подальшим поділом праці в рамках
первісно-общинного ладу відбулося оформлення відносин приватної власності та
обміну. Робоча сила почала давати надлишок над витратами за її змістом, виробляти
більше, ніж необхідно для існування. Зі зростанням її ціни вбивалися, а ще раніше –
з'їдані “військовополонені” перетворювалися на безкоштовну робочу силу – рабів.
Рабство стало панівною формою того часу.

5
 З VIII ст. до н.е. формувалися перші рабовласницькі міста-держави (поліси). З
огляду на стрімку диференціації нашого суспільства та процесу поділу праці між
містом і селом, міськими галузями праці формувалися нові соціальні групи.
Втрачали свою силу і родові органи влади (рада старійшин, вожді тощо), які
раніше забезпечували допомогу всередині роду. Громадяни нерідко розорялися і
переходили до розряду міської бідноти.

Зростання кількості людей, позбавлених підтримки з боку роду, не могло не

турбувати державну владу, оскільки вони являли собою “горючий” матеріал для
повстань та заворушень.

Система соціальної допомоги родового суспільства зруйнувалася разом зі

старими суспільно-економічними відносинами, і перед суспільством постало
завдання формування нової системи допомоги, адекватної громадським відносинам,
що змінилися.

У цей час виникають невідомі родовому суспільству види допомоги: державна

соціальна допомога та філантропія. [6, стр. 61].

Стародавній Рим, протягом своєї історії супроводжувався безперервними

війнами та бунтами, внаслідок яких велика кількість населення почали жити в
бідності і стражданнях. Але у заможної частини населення це викликало
занепокоєння, що їхні співвітчизники живуть в злиднях, а голодний, знеможений
люд – найстрашніше, що може бути.

Римський філософ-стоїк Епіктет (50-140 рр.. До н.е.) вимагав роздачі майна на

користь бідних. Він вважав, що прагнення допомоги людям випливає не зі
співчуття, але з пізнання прав та обов'язків.

Таким чином, враховуючи всі зміни, які почали відбуватися, давні філософи
прийшли до усвідомлення про необхідність та важливість гарантованої соціальної
допомоги, підтримки та піклування, як з боку держави так і окремих заможних
громадян.

6
 1.2. Аналіз соціальної структури Давнього Риму.

Процес формування соціальної структури римської держави пройшов довгий

шлях: від родового ладу до класового суспільства.

Римська спільнота розглядалася як ієрархічна, де рабів не вважали за

громадян і взагалі за людей, вільновідпущенеків – були вищі за рабів, а
вільнонародженні громадяни були верхівкою.

Основними класами в римському суспільстві ІІ-І століть до н.е. були

клас рабів і клас рабовласників — ті, що мали землю, великі ремісничі майстерні,
торговців, що могли бути римськими громадянами. Третім основним класом були
дрібні виробники, що працювали в основному самі.

Інтереси цих класів були різними: рабовласники були зацікавлені в

максимальній експлуатації рабів, а раби хотіли полегшити собі життя,
дрібні власники будь-якими способами намагалися зберегти свої земельні наділи,
майстерню чи дрібну лавку, боролися за зменшення поборів. А так як інтереси
основних класів відрізнялися, то дедалі суперечності наростали у соціальну
боротьбу. Так що, основна ознака цієї епохи - боротьба рабів та рабовласників [9].

Вільні громадяни також були поділені на класи. Згідно з найпоширенішою

версією про походження саме двох класів, а саме: патриції – це корінні мешканці
Риму, що вели своє походження від 100 патріархів-засновників міста, а плебеї –
прийшле населення, яке не мало такого походження, але мало громадянські права.
Спершу плебеям заборонялося одружуватися з патриціями, що забезпечувало
замкненість верстви патриціїв. Патриції користувалися всіма правами, плебеї –
менше[9]. Боротьба плебеїв з патриціями велася протягом двох століть.
Відношення до плебеїв було несправедливим, завжди всі преференції та зиск
діставалися патриціям, а плебеям – ні. Коли Рим збільшував кількість земель для
7
своєї держави, а користуватися окремими її ділянками, тим більш безкоштовно,
можна було тільки одним патриціям, а плебеям, які брали участь у війнах,
платили податки.

І тут між класами були конфлікти, через нерівність та несправедливість

станів. Але чому «війна» між народами, а не між правителем і суспільством , яке
цар поділив на стани за майновим станом? Це питання, яке завжди виникає та
являється актуальним, навіть у теперішній час, це стосується тих країн, де існує
піднесення народом правителя до рівня «царя».

Хоч і раніше, до поділу народів на «бідний» і «багатий», то деякі плебейські

сім’ї були заможними, і вони могли приймати участь у політичних відносинах, а в
той час як деякі патриціанські роди занепали і були не багаті. І незважаючи хто,
плебей чи патрицій, якщо в когось з них предком був консул, то вважалося, що ,
хтось із тих станів благородний, а того, хто перший зі свого роду прийняв
консульство, то взагалі називали новою людиною. В той час, консул вважався
престижною посадою, він володів вищою цивільною і військовою владою, набирав
легіони і очолював їх, та скликав сенат. Однак патриціанське походження все ще
залишалося престижним, і багато релігійних інститутів були відкриті тільки для
патриціїв. Але все ж таки у цій битві між плебеями та патриціями, перемога була за
плебеями.

Також була група населення, яка звалася клієнтами. Клієнти - це

неспроможні та політично безправні люди. Ними могли бути або рабами, яких
відпустили на волю, або приїжджими з іншої країни, які шукали захист
заступництво від заможних осіб. У ранньореспубліканський період це була сильна
група, яка служила головною соціальною опорою патриціїв. Клієнти входили в
родову організацію патриціїв на правах залежних членів. На них накладалась
повинність працювати на землях патрона та виконувати різні господарські
завдання. У випадку порушення своїх обов'язків, клієнта могли обернути в рабство.
[9] А якщо клієнт після своєї смерті не залишив заповіт на своє майно, яке було
8
зароблене важкою працею, то воно унаслідувалося патроном. Клієнти, які
належали до династії своїх патронів, пов’язані з ними будь-якими зобов’язаннями,
в тому числі і релігійними. А вже до III століття до н.е. більша частина клієнтів
звільнилось від підлеглості патронів та отримали земельні наділи. Таким чином,
клієнти перетворилися у дрібних землевласників.

1.3. Давньоримські традиції соціальної допомоги

Опираючись на історичні документи та джерела античного часу, які
дозволяють підбивати підсумки про традиції соціальної допомоги в Давньому
Римі.

За час свого існування давньоримська цивілізація трансформувалася з

монархії на олігархічну республіку, а потім – на автократичну імперію. У
Стародавньому Римі існували державні (владні) та приватні форми соціальної
допомоги. [4] Державна форма допомоги – це допомога, яка надається державою,
або за її кошти. У Давньому Римі надавалася соціальна допомога, але в такому
випадку: допомога у вигляді роздачі грошей та хліба у період виборів
претендентів на державні посади. Звичайно не тільки таким чином надавалася
соціальна допомога, були й інші традиції.

Приватна форма соціальної допомоги – це добровільна допомога, від заможних і

звичайних осіб, які хотіли просто чимось допомогти, нищим за них, статусом
людям, вони можуть допомогти матеріально та фінансово.

Римляни влаштовували обіди для громадян, роздавали гроші нужденним. За

рахунок приватних пожертв будували храми та лазні, де можна було приймати
ванну або душ. У той самий час соціальна допомогу у Стародавньому Римі мала й
свої власні ознаки. Особливо це стосувалося організації соціальної допомоги дітям.
Особлива увага в античному світі приділялася благодійній допомозі та піклування
осиротілих і покинутих дітей, а також дітей бідних батьків. Ця допомога
здійснювалася державному рівні. При імператорах Нерве та Траяне, громада

9
скупляла різні маєтки, які потім здавали в оренду. Також можливо було отримати
кредит на землю під заставу. А отримані кошти йшли на виховання дітей, особливо
сиріт. Окрім державної благодійності, існувала ще муніципальна.

В епоху Траяна було засновано численні благодійні заклади. У цьому періоді

великого розвитку досягала приватна благодійність.

Є відомості про наявність в Римі прообразу давнього «виховального будинку»,

який виник на овочевому ринку в 11-м кварталі міста. На ринок підкидали
покалічених і потворних дітей, де їх годували жалісливі та співчутливі торговці.
Відомо, що Цілія, дочка Гая Мак-Ріна, наказала зробити за заповітом - 300 000
сестерцій. На згадку свого сина Марка залишила терацинцям мільйон сестерцій,
щоб за рахунок доходів із цих грошей видавалося у вигляді аліментів ста
хлопчикам та ста дівчаткам: щомісяця кожному хлопчику з колоністів по 5
денаріїв; і кожній дівчинці по 4 денарії; хлопчикам — до шістнадцяти років,
дівчаткам — до чотирнадцяти, щоб завжди отримували, змінюючи один одного.
[5].

У Стародавньому Римі впроваджувалися передові на той час заходи, щодо

локалізації жебрацтва, шляхом надання роботи. Також можна зазначити, що для
бідняків дешеве житло було безкоштовним, і так було по всіх містах Італії. Це дуже
добре, що так чуйно ставилися до бідняків, влада ,напевно, давала жебракам змогу
більше витрачати кошти на їжу й одяг, а не на проживання. Якби так було у
нашому часі, щоб пенсіонерам не потрібно було б сплачувати комунальні рахунки
і таке інше. Звичайно бідняки і старці можуть безкоштовно жити в монастирях, і
там же працювати, як раніше було у Давньому Римі.

У давньому суспільстві допомога ініціювалася владою і здійснювалася через

державні або релігійні інститути, які виходили з почуття відповідальності за своїх
громадян і за свою паству. При цьому для формування політики і практики
соціальної допомоги не був обов’язковим високий рівень економічного розвитку.
Фінансовою основою служили різні форми податків або церковних зборів. Для

10
багатьох країн Давнього Світу серед інших суспільних цінностей характерною
була доброчинність, готовність надати допомогу ближньому ще до того, як за нею
звернуться. [6]

Висновок.

Отже, щодо висновку першого розділу. Ми визначили поняття до термінів:

«філософія соціальної роботи», «соціальна допомога»; ми розглянули філософське
усвідомлення головних питань соціальної роботи, дізналися про формування нових
видів допомоги, а також про те, що філософ-стоїк Епіктет вважав, що прагнення
допомоги людям випливає не зі співчуття, а з пізнання прав та обов'язків.

Ми аналізували соціальні структури Давнього Риму, розглянули римський

народ, дізналися, які були класи та роди римського суспільства та їх інтереси, чого
вони хотіли, і через що відносини між класом рабів і дрібних власників наростали у
соціальну боротьбу. Дізналися про вільних громадян: патриції та плебеї, про їх
боротьбу, через нерівність майнових станів і несправедливе відношення до нижчих
за статусом народів, та про групу населення, яка звалася - клієнти.

Охарактеризували Давньоримські традиції соціальної допомоги. Визначили

значення термінів «державно форма допомоги» і «приватна форма допомоги».
Прознали, які благодіяння застосовували бідним, якими способами, і кому більше
приділяли уваги, при наданні допомоги.

Будь-яка соціальна допомога, будь-який її вид, спосіб - він завжди буде потрібний і
актуальний для суспільства. Коли , незважаючи якій людині ви допомагаєте,
дитині, бабусі чи дідусю, і навіть безхатньої людині, ви їм даєте змогу знов
повірити, що вони небайдужі для нас. Наприклад, не всі римляни вважали жебраків
за людей і не завжди надавали соціальну допомогу, звичайно, у наш час теж є такі
люди, які з огидністю дивляться на безхатніх людей, а деякі навпаки їм
допомагають. Але згодом римська громада , дала змогу жебракам відчути себе
людиною, вони могли працювати і жити безкоштовно. Висновок: треба завжди
11
залишатися людиною і робити добрі справи, тоді вони обов’язково повернуться
тобі.

Джерела:

1. Азаревич Д. И. Патриции и плебеи в Риме: Историко-догматическое

иследование. Т. 1-2 / Д. И. Азаревич. – СПб: Общественная польза, 1875. –
569 с
2. Вовк В. «Жіноче питання» у римському праві / В. Вовк // Науковий вісник
Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія: Юридична,
2008
3. Демченко Л.А. «Презентація вчителя з історії «Правове становище Давнього
Риму».
4. Історія соціальної роботи : навчальний посібник / [уклад.: О. О. Кравченко,
О. О. Матрос]. – Умань : РВЦ «Візаві», 2017. – 117 с.
5. Хрестоматия по истории древнего Рима - Утчёнко С.Л.
6. Фирсов М.В. Введение в теоретические основы социальной работы
(историко-понятийный аспект). – М.: Изд-во «Институт практической
психологии», 1997. – С. 57-60.
7. Шарин В. И. История социальной работы: Учебное пособие / В. И. Ша-рин. -
М.: Издательско-торговая корпорация « Дашков и К», 2018. - 368 с.
8.
9. Ярская В.Н. Философия социальной работы. – Саратов: 1994. – 269 с
10. https://www.wiki.ukua.nina.az/%D0%A1%D0%BE

%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_
%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BA
%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_
%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE

12
%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%8C%D0%BE
%D0%B3%D0%BE_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%83.html

13