2

ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ВИРАЖАЛЬНА ПАЛІТРА СУЧАСНОГО РАДІОМОВЛЕННЯ....6

1.1 Сутність авторської програми на радіо........................................................6

1.2 Класифікація радіопрограм.........................................................................12

1.3 Стилєтворчі та формотворчі засоби радіожурналістики..........................13

РОЗДІЛ 2. ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ В АВТОРСЬКИХ ПРОГРАМАХ НА

РАДІО.....................................................................................................................23

РОЗДІЛ 3. ВЛАСНА КОНЦЕПЦІЯ ПРОГРАМИ “ПОДОРОЖУЙ

УКРАЇНОЮ!”........................................................................................................26

ВИСНОВКИ...........................................................................................................31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................33

 3

ВСТУП
Актуальність дослідження. В системі сучасних засобів масової
інформації радіо залишається найбільш оперативним. Телебаченні та навіть
Інтернет позбавлені можливості настільки оперативно подавати інформацію з
будь-якого куточка світу без додаткової підготовки безпосередньо з того
моменту, коли подія почалась. Така властивість радіо суттєво полегшує його
застосування користувачами та дозволяє швидко дізнаватись про певні
суспільні події, соціально значущі явища, виступи державних діячів та інших
авторитетних осіб і, власне, самих учасників подій. В контексті цього радіо
випереджає і телебачення, і пресі, і навіть Інтернет.
Особливістю створення будь-якої радіопередачі є те, що цей процес
наділений творчими характеристиками. Тому його ефективність великою
мірою залежить від грамотного та влучного вибору сукупності виражальних
засобів, до яких, окрім вербальних, належать ще і невербальні компоненти:
музика, шуми, монтаж; також одиниці інтонації – ритм, тон, мелодика, темп
мовлення, тембр, фразовий та логічний наголоси, психологічні та природні
паузи. Перелічені категорії утворюють акустичні характеристики сучасного
радіодискурсу.
Специфічні властивості та характерні комунікативні форми
радіомовлення беруть основу з його технічної природи. Виникнення у
слухачів ефекту присутності, високий ступінь оперативності, можливість
журналіста безпосередньо бути присутнім на місці подій, більша,
порівнюючи із друкованими ЗМІ сила емоційного впливу на слухача – ці та
інші риси утворюють основні ознаки радіомовлення.
Підкреслимо, що радіомовлення наділене широкими можливостями в
межах впливу на слухачів. Саме закони усного мовлення повинні слугувати
основою для логіки викладання матеріалу, зв’язку між частинами матеріалу.
Якщо знехтувати психологічними особливостями сприйняття почутого, то
переваги радіокомунікації можуть бути втрачені.
 4

Слово, музика та шуми утворюють повноцінну картинку того, що

постає в уяві людини, а монтаж у свою чергу допомагає зробити цю картинку
цілісною та органічною. Від того, наскільки грамотно журналіст зможе
застосувати комплекс виражальних засобів, ефективність почутої розповіді.
Оскільки радіо у простій, цікавій та доступній формі повідомляє про
різноманітні події з життя. Радіомовлення становить суттєвий психологічний
вплив на людину. Це пов’язано з тим, що коли людина чує певну
інформацію, то її мозок перетворює це повідомлення на зорове враження.
Створення авторського продукту на радіо дозволяє доносити певну
інформацію до своїх реципієнтів. Кожний ефірний продукт має власну
специфіку та власний контингент слухачів. Беручи до уваги зазначене вище
була обрана тема курсової роботи: “Засоби вираженння теми в авторських
програмах на радіо”.
Об’єктом дослідження є авторські програми на радіо.
Предметом дослідження є засоби вираження теми в авторських
програмах на радіо.
Мета дослідження полягає у здійсненні аналізу та виокремленні
особливостей авторських програм, а також у теоретичному осмисленні
виражальних засобів радіомовлення в межах засвоєння певної інформації та
виділення особливостей їх використання в авторських програмах.
Завдання дослідження виглядають наступним чином:
- здійснити теоретичний огляд та аналіз проблеми дослідження і
узагальнення відомостей літературних джерел, зокрема, з приводу сутності
авторської програми, різновидів радіопрограм;
- дослідити виражальні засоби радіожурналістики;
- розробити власну концепцію радіопрограми.
Методи дослідження: порівняльний, структурно-типологічний.
Теоретична значення дослідження полягає у використанні
результатів роботи під час подальших наукових розробок, при написанні
 5

курсових та дипломних робіт студентів, вивченні навчальних курсів

присвячених радійній журналістиці, проблематиці ЗМІ.
Практичне значення дослідження полягає у застосуванні
запропонованої програми на радіо.
Структура та обсяг роботи: робота складається з трьох розділів,
загальна кількість сторінок – 36, з них на основну частину відведено 30.
Кількість використаних в межах дослідження джерел складає 60 позицій.
 6

РОЗДІЛ 1. ВИРАЖАЛЬНА ПАЛІТРА СУЧАСНОГО

РАДІОМОВЛЕННЯ
1.1 Сутність авторської програми на радіо
Поняття “авторська програма” тлумачиться науковцями та
дослідниками неоднаково. В науковій літературі зосереджено багато різних
інтерпретацій.
Так, відповідно до Г. В. Лазутіної “авторською програмою” є створення
журналістом власного твору, що може мати вигляд однієї програми або
циклу програм, для застосування в електронній пресі (телебачення, радіо).
Задача журналіста при цьому полягає у безпосередньому створенні та
реалізації (випуску) свого твору, обранні теми та матеріалу, а також
інформаційної підстави [22].
На думку В. Л. Цвік, визначальною ознакою авторської програми як
результату журналістської діяльності буде, те, що принаймні на 90% вона
проводиться одним журналістом [54].
Дослідниця М. І. Калуцька зазначає, що авторською програмою може
бути телепередача, радіо, домашня сторінка або популярний серед аудиторії
сайт, конструювання та подальша підтримка якого провадиться одним
журналістом. Внаслідок цього періодично висвітлюються конкретні
результати його журналістської діяльності [17, c. 402].
Дещо інакше визначення надає В. А. Моїсеєва, ну думку якої
авторською програмою слід вважати винятково ту програму, на яку
відповідно до чинного законодавства про авторські права журналіст має
права [32].
Вважаємо доцільним дещо розвинути думку науковця. В останні
десятиліття в журналістиці відбулися вагомі зміни, що пов’язуються зі
швидким розвитком інформаційних технологій. Ці зміни яскраво
позначились на становищі журналіста. Професорка О. Л. Вартанова влучно
підкреслює, що традиційна монополія журналістів на новини ними вже
втрачена [7]. Такі зміни відбулися в першу чергу в результаті розвитку
 7

соціальних мереж, в яких звичайні користувачі можуть висвітлювати певні

події, тобто фактично виконують функції журналіста.
Однак, звісно, звичайного користувача соціальних мереж не слід
ототожнювати з професійними журналістами. Поняття “журналіст” сьогодні
запропоноване в декількох нормативно-правових актів. Наприклад,
законодавець у Законі України “Про телебачення і радіомовлення”[4]
зазначає, що телерадіожурналістом є позаштатний чи штатний працівник
телевізійної або радіо організації, який на професійному рівні готує
інформацію для її подальшого розповсюдження, застосовуючи при цьому
творчі навики. У проекті закону “Про захист професійної діяльності
журналіста”[3] йдеться про те, що журналіст є перш за все творчим
працівником, який виконує свою роботу не для ЗМІ, а для поширення
результатів цієї роботи на невизначене коло осіб, використовуючи для цього
ЗМІ. Однак цей законопроект наразі відхилений.
З викладеного вище можна зробити висновок, що найбільш вагомим в
діяльності журналіста є чинник творчості, оскільки необхідно оперативно,
точно та переконливо подавати аудиторії інформацію. Під творчістю в межах
журналістики варто розуміти оригінальні нові міркування, нова оцінка подій
та явищ, що втілюється у відповідну форму.
Авторських прав спеціально для журналістів не існує. Однак разом з
тим без творчої (а значить оригінальної та нової) діяльності журналіста не
існувало би авторських прав різних організацій засобів масової інформації.
Саме журналісти як автори певної інформації і є первинними суб’єктами
авторського права [15, c. 66].
Варто зазначити, що, відповідно до Закону України “Про авторські та
суміжні права” та Цивільного кодексу України автор наділений такими
немайновими правами:
1. право на підтвердження власного авторства шляхом його
зазначення під час оприлюднення твору, якщо це можливо здійснити
практично;
 8

2. право на накладення заборони оголошувати автора твору під час

публічного його використання (у разі, якщо автор бажає залишитись
інкогніто);
3. право на обрання псевдоніму під час публічного використання
твору;
4. право на вимагання дотримання цілісності твору, протидія
певному його спотворенні, перекручуванні або іншій зміні (такі дії можуть
вплинути на репутацію та честь автора) [1, 2].
З викладеного вище можна зробити висновок, що журналіст (автор)
може не зазначати свого справжнього імені, обирати псевдонім під час
публічного представлення твору. Також твір перебуває під захистом,
відповідно до якого жодна інша людина не має права певним чином його
змінювати, тобто твір є недоторканим.
Ми підтримуємо думку А. А. Тимофеєва стосовно того, що всі праці
журналіста, які публікуються у друкованих ЗМІ, є об’єктами авторського
права, оскільки вони є результатом творчої діяльності [51]. Науковець також
зазначає, що журналіст наділений такими правами автоматично, якщо не
буде доведено зворотне.
Специфіка радіомовлення зосереджена у тому, що роль носія
інформації відводиться звуку, який може транслюватись на будь-яку
дистанцію. Саме через цю особливість радіо відводиться місце найбільш
оперативного виду журналістики. Також до переваг радіо слід віднести
комфорт в процесі прослуховування, адже, заходячись в громадському місці
та прослуховуючи радіо, людина не заважатиме оточуючим. Крім того,
відсутність супроводу у вигляді відео дозволяє слухачу зосередити увагу
саме на інформації, що пропонується. Зважаючи на це, аргументи, що
наводяться журналістом в межах певної програми, повинні бути
розбірливими та стимулюючими до конкретних висновків. Не варто
застосовувати багато художніх засобів, виклад повинен бути наближеним до
 9

реального спілкування. Кожен новий текст повинен носити оригінальний

характер.
Завдяки радіомовленню є можливість передавати події безпосередньо в
той час, коли вони відбуваються. Наприклад, із засідань Верховної ради
України, мітингів, певних змагань тощо. Однак науковці виділяють також
певні недоліки радіомовлення, зокрема:
- незважаючи на переваги усного подання інформації, її відповідник у
вигляді друкованого тексту краще усвідомлюється читачем;
- планування та створення радіопередач може ускладнюватись тим, що
для інформування слухачів про майбутні передачі необхідне здійснення
відповідного анонсування;
- порівнюючи радіомовлення та друковані видання, останні мають
переваги, адже прослуховувати кілька програм, які одночасно тривають,
неможливо, але видається можливим в різний час читати декілька
друкованих джерел інформації, якщо вони були опубліковані одночасно;
- на відміну від друкованого видання, людина не може повернутися до
інформації, що була подана в межах передачі на радіо, в будь-який зручний
для неї час [30, c. 196].
Від авторської програми вимагається узгодженість із заявленою
стилістикою та обраним форматом. Також вона повинна бути розрахована на
представлення або на комерційній радіостанції, або на державній. З метою
зацікавлення слухача, тема передачі повинна якнайкраще бути висвітленою.
Відповідно, від автора такої програми вимагається бути підготовленим до
представлення конкретної теми, інформація повинна подаватись чітко та
доступно.
Результативність авторської програми залежить від наступних
чинників:
- розмова із слухачами повинна бути побудована на засадах
доброзичливості;
 10

- успішна бесіда із запрошеним гостем програми, який має

комфортно почувати себе при цьому;
- стиль спілкування ведучого програми повинен бути привітним;
- перевагою для ведучого буде наявність власного стилю
привітання та прощання;
- джингл слід обирати такий, який би асоціювався у слухачів із
відповідною програмою;
- зміст та музичний супровід повинні бути узгоджені між собою та
доповнювати одне одного.
Загалом радіостанції класифікують на чотири види:
- недержавні і державні;
- некомерційні і комерційні.
Характерною ознакою державної радіостанції є те, що розрахована
вона на те, щоб задовольнити інтереси широких верств населення та
загальнодержавні інтереси. Такі радіостанції утримуються, як правило за
рахунок державних кошт. Також можливий варіант, коли утримання
відбувається за кошти суспільства. Утримання за рахунок реклами,
підприємницької діяльності, спонсорства передбачено вже згаданим вище
Законом України “Про телебачення та радіомовлення” (ст. 12) [4].
Про необхідність вигадати власну манеру привітання та прощання
зазначав також А. А. Шерель. Автору передачі бажано придумати “фірмову”,
тільки йому притаманну манеру привітання та прощання зі слухачами, а
також підібрати спеціальну музичну “підкладку”, щоб зробити передачу
більш ефективною та такою, що запам’ятовується. Під цю музичну
композицію (краще за все інструментальну) ведучому повинно бути зручно,
приємно розмовляти: вона повинна заряджати енергією або навпаки,
розслабляти у відповідності до ритму і характеру передачі, а також в
залежності від темпераменту автора. Основу такому оформленню віщання
вже дали перевірені часом радіопостанови, що велися під аранжуванням
 11

певної мелодії, яка за відсутністю зорових декорацій повинна була

створювати певну атмосферу та настрій для слухача [57, c. 210].
Основоположною метою недержавних радіостанцій є задоволення
інтересів слухача з приводу певних соціальних, культурних, релігійних або
інших тем. Такі установи не завжди є представниками приватної форми
власності, навпаки, існує, до прикладу, громадське радіомовлення, що
базується на колективній формі. Як правило, недержавні радіостанції не
співпрацюють із рекламодавцями і, відповідно, не транслюють рекламу,
однак навіть якщо реклама має місце, то кошти йдуть на додаткове
фінансування установи.
Очевидно, що мета діяльності комерційного радіомовлення – це
одержання прибутку в результаті своєї діяльності. Це означає, що така
установа деколи може продавати свій ефірний час з метою отримання
економічно вигоди. Розуміння цільової аудиторії та правильне розташування
реклами і впливають на цінову політику.
Нарешті, некомерційна радіостанція відрізняється від попередньої тим,
що економічний чинник для неї не є пріоритетним. Проведення
соціологічних досліджень або вивчення цільової аудиторії для них не є
важливим. Основне їх завдання полягає у тому, щоб здійснювати
інформування певної категорії людей (організацій, громад). Різниця між
комерційною та некомерційною радіостанцією зосереджена у тому, що
перша буде зацікавлена у тих інтересах, у яких зацікавлені рекламодавці, а
другі роблять ставку на таку аудиторію, яка має можливість фінансово
підтримувати їх діяльність.
Сутність авторських програм на названих вище видах радіостанцій
буде різнитися. Так, якщо вести мову про комерційні та державні
радіостанції, то у першому випадку ведучий програми може собі дозволити
“живе” спілкування (наприклад, сміх та жарти), оскільки бесіду із
співрозмовником він веде без підготовки. У випадку державних радіостанцій
автор заздалегідь здійснює запис власної програми на електронний носій.
 12

Для того, щоб створити ілюзію “живої” розмови, яка ніби відбувається
у реальному часі, ведучий під час здійснення запису може певним чином
обмовитись або зробити якусь помилку. Характерною особливістю записаної
заздалегідь програми є відсутність розмов зі слухачами, однак такі розмови
можна влаштувати по завершенню програми [54].
Мельничук Т. В. та Мельник В. Е пропонують виділяти такі поради
авторам програм на радіо, які стосуються підготовки та створення таких
програм:
1. першою та визначальною умовою в межах підготовки автора до
створення програм є здійснення вибору формату мовлення та система роботи
колективу;
2. орієнтуватись слід на тематичну специфіку окремих груп населення:
в залежності від віку, соціальних характеристик;
3. шляхом здійснення опитування слухачів можна вдало та правильно
обрати музичний супровід для привернення більшої уваги з боку слухачів
або сформувати продукт, який би стосувався певної деталі іміджу ведучого,
або, до прикладу, джинглу;
4. на етапі створення авторської програми її ведучому необхідно
здійснити вибір теми та матеріалів для випуску, написати текст, підібрати
вдалий джингл;
5. ефективність професійних навиків автора визначається саме під час
підготовки до програми: пошук потрібних матеріалів, забезпечення технічної
підготовки та іншого;
6. із запрошеним гостем програми не слід багато розмовляти до
початку програми, якщо знехтувати цим правилом, то гість може на
підсвідомому рівні уникати повторень; питання йому слід ставити таким
чином, щоб відповідь на них не була односкладна [30, c. 198-199].
 13

1.2 Класифікація радіопрограм

Для того, щоб якісно підготувати авторську програму, необхідно
визначитись із її типом, адже від нього безпосередньо залежить
функціональне призначення програми:
О. Гоян та В. Лизанчук розглядали у своїх працях питання
типологізації програм.
До прикладу, О. Я. Гоян виокремлює такі різновиди радіопередач;
- інформаційні, що можуть складатись з 6-10, а деколи з близько 20
щоденних коротких інформаційних повідомлень;
- інформаційно-аналітичні, в межах яких відбувається коментування
важливих в суспільному житті подій за тиждень або день;
- інформаційно-публіцистичні програми, у яких фіксуються певні
соціальні проблеми, а також пропонуються шляхи їх подолання;
- культурно-просвітницькі, що приурочені до історії або нинішнього
стану мистецтва, науки, кіно, музики, театру тощо; програми про медицину
(здоров’я), сім’ю, трансляції культурно-просвітницьких акцій, вистав тощо;
- пізнавально-розважальні (як правило, мова йде про ток-шоу);
- дитячі, цільовою аудиторією яких є дошкільнята та тинейджери;
- спортивні (прямі трансляції з місця проведення спортивних змагань, а
також окремі програми на спортивну тематику);
- ігрові (вікторини, конкурси, тобто змагання кількох осіб між собою у
прямому ефірі) [11, c. 124].
На думку В. В. Лизанчук доцільно проводити такий розподіл: освітньо-
пізнавальні, інформаційні, історико-культурологічні, політико-ідеологічні,
соціально-економічні, релігійні, програми для молоді, для дітей, юнацтва,
музично-розважальні, літературно-драматичні, рекламні [24, с. 243].
Можна зробити висновок, що єдиного підходу науковців щодо питання
типологізації радіопрограм не існує. Однак, незважаючи на певні відмінності
у класифікаціях, вони все ж мають спільні риси.
 14

1.3 Стилєтворчі та формотворчі засоби радіожурналістики

Як уже зазначалось, радіо посідає провідне місце відповідно до
оперативності поширення інформації та великої кількості слухачів. На
території України канали Українського радіо мають фактично стовідсоткове
покриття. Тобто радіо можна назвати достатньо впливовим засобом масової
інформації.
У науковій літературі представлено значну кількість праць,
присвячених опису специфіки радіомовлення, розгляду його акустичної
природи. Це посібники з радіожурналістики О. Гояна [11], В. Лизанчука [24,
25, 26], В. Олейника [35], В. Смирнова [46, 47, 48] О. Шереля [57], та
дослідження з технічних засобів масової комунікації О. Кузнєцової [21], В.
Миронченка [31]. Звернув увагу на галузеві норми редагування радіопередач
і З. Партико [37]. Дослідник описав технічні й спеціальні норми, процес
відбору голосів для озвучування матеріалів, охарактеризував особливості
фонетичного розмічування тексту та методи виправлення радіопередач, що
йдуть у прямий ефір.
Наукові статті російської дослідниці О. Сомової присвячено розгляду
питання тембральної метафоризації радіомовлення [49] та мелодики як
компонентів інтонаційного оформлення радіопередач [50]. Термінологію
інтонаційних компонентів акустичних характеристик усного мовлення
подано в енциклопедичних словниках О. Селіванової [45], М. Яцимірської
[60]. Зокрема, О. Селіванова розглядає невербальні інтонаційні компоненти
усного мовлення (тембр, темп, мелодика, тон, гучність, дефекти мовлення,
паузи тощо) як фонаційні кінеми (гр. kinesis - рух), що доповнюють й
уточнюють вербальне спілкування.
На думку В. В. Смирнова, радіожурналістику слід вважати звуковою
комунікацією, специфічні риси якої залежать від природи звуку, а також від
психології його сприйняття [48, c. 23].
Центральним інструментом передачі змісту у радіомовленні виступає
звук. Акустичність ж займає специфічне місце в сучасному радіодискурсі.
 15

Варто зазначити, що створення єдиної акустичної передачі на радіо є

творчим процесом, що вимагає від своїх авторів грамотного вибору таких
виражальних засобів, до яких, крім вербальних, відносять ще й
паралінгвістичні (або невербальні) складники: музика, шуми, монтаж, темп
мовлення мовця, мелодика, ритм, тон, паузи (психологічні та природні),
фразові та логічні наголоси, тембр. Зазначені категорії утворюють акустичні
характеристики радіодискурсу.
Людське життя нерозривно пов’язано зі звуком. Вчені давно
встановили, що не дивлячись на те, що більшу частину інформації людина
отримує внаслідок безпосереднього спостереження за навколишньою
дійсністю, близько дві треті часу вона знаходиться у мовному середовищі,
тому утричі більше слухає та говорить, аніж пише та читає. Отже, розуміння
людини щодо навколишнього світу великою мірою залежить від звукових
образів, що впливають на емоційну та раціональну сфери свідомості. В
писемному вигляді слово наділене набагато меншою семантичною та
емотивною інформацією, ніж в усному. Коли людина чує певне звукове
повідомлення, то в її психіці виникають потаємні внутрішні ефекти,
активізується уява та інші механізми слухового сприйняття [6, c. 156].
Тобто ефективність сприйняття інформації при усних формах впливу
досягається шляхом узгодженого застосування звукових та зображальних
знакових систем, що мають вигляд звукових та візуальних образів.
Звуковий образ в науковій літературі трактують як комплекс звукових
елементів, що викликають певні асоціації про події з життя, матеріальні
об’єкти та інше у слухача [40, c. 106].
На думку О. Я. Гоян, завдяки поєднанню зорового та слухового впливу
на радіо виявляється можливим подавати інформацію на рівні образів. На
радіо важливо посилити свідомість слухачів для того, щоб він самостійно
репродукував у пам’яті почуте повідомлення. Для цього застосовуються
музика, усна мова, шуми, монтаж, невербальні мовні засоби: паузи, тон,
наголос тощо.
 16

Голос людини є сильним інструментом в контексті впливу на

реципієнта, який здатний з перши хвилин звучання викликати довіру та
симпатію або ж навпаки – небажання продовжувати слухати мовця.
Не можна недооцінювати важливість гарно поставленого голосу в
професії теле- та радіожурналіста. У підсвідомості реципієнта голос мовця
завжди викликає певні уяви щодо іміджу його автора, зовнішнього вигляду,
моральних, інтелектуальних, ділових та поведінкових якостей. Коли слухач
чує голос ведучого, то одразу дає певну оцінку, наприклад, “добрий”,
“ерудований” тощо [6, c. 157].
Так, “хрипота” може свідчити про немолодий вік мовця або ж про
недостатньо задовільний стан його здоров’я. Поширеною э практика підбору
ведучого залежно від формату радіостанції. До прикладу, на FM-
радіостанціях перевагу віддають молодим людям, голоси яких вирізняються
життєрадісністю та бадьорістю.
Інтонації відводиться вагоме місце серед паралінгвістичних
(невербальних) акустичних виражальних засобів теперішнього
радіодискурсу. Зазначається, що вона несе приблизно 40% від загального
обсягу інформації, що подається в усному мовленні.
Шляхом підбору інтонації можна викликати або довіру у слухачів, або
ж навпаки – почуття відрази. Вона повинна акомпанувати змісту
повідомлення, бути доречною та не викликати протирічь зі змістом
інформації. В радіопередачах інколи може мати місце інтонація застереження
[13, c. 48].
До інтонаційного оформлення мовлення належать: ритм, тон, темп,
мелодика, логічні та психологічні паузи, фразовий та логічний наголоси,
тембр голосу.
Тон мовлення як складова інтонаційного оформлення мовлення
неоднаково трактується в науковій літературі. так, О. Селіванова зазначає,
що тон мовлення як елемент супрасегментного рівня звукового розподілу
мовного потоку, висоти вимови звука в мовленні, що утворюється шляхом
 17

проходження повітря скрізь голосові зв’язки, глотку, рот та ніс, в результаті

створення акустичного ефекту від коливань голосових зв'язок [45, c. 622].
Як правило, тон мовлення співвідносять із характером мовлення, який
може бути звичайний, схвильований, іронічний, саркастичний, серйозний,
урочистий, піднесений [31, c. 103].
Важливим фактором, за допомогою якого мовець впливає на свою
аудиторію, є сила голосу. Останнє можна визначити як силу звуку, яка
залежить від сили видиху повітря та міри напруження мовленнєвого апарату,
амплітуди голосових зв'язок, діяльності ротових та носових резонаторів.
Силу голосу слід вміти правильно розраховувати, оскільки, якщо ведучий
говоритиме надто голосно, то це радше за все дратуватиме слухачів, а якщо
надто тихо, то це змушуватиме прислуховуватися. Крім того, надто тихий
голос формує уявлення, що людина достатньою мірою не вірить ані в себе,
ані в інформацію, яку подає. Таким чином, обидва варіанти є
дискомфортними для слухачів. Сила звуку, будучи фізичною величиною,
вимірюється у децибелах; її повинно вистачати для якісного здійснення
запису передачі та для її подальшого опрацювання із застосуванням певних
технічних засобів [18, с. 18].
Спорідненим до поняття “сила” є “гучність” голосу. Ці поняття не
варто ототожнювати. На гучність голосу впливає те, яку силу для цього
застосовує мовець. Разом з тим, гучність голосу є змінною якісною
характеристикою голосу, яку оцінюють в залежності від ситуації, в якій
знаходиться мовець. Одним із способів досягнення виразності мовлення є
зміна гучності голосу. Надто гучне мовлення викликає роздратування у
реципієнтів.
Ритм визначають як звукову організацію мови, коли рівномірно
змінюються ненаголошені та наголошені, короткі та довгі склади у мовленні,
відбувається постійне повторення схожих та співрозмірних мовленнєвих
одиниць, що виконує текстотвірну, експресивно-емоційну та
структурувальну функції [42, с. 92].
 18

Мелодика також важливим компонентом інтонаційної виразності

звукового мовлення, що виокремлюється зміною частоти тону в часі й
виявляється у підвищенні та зниженні голосу у фазі, що організує її шляхом
членування на ритмічні групи. За допомогою мелодики в тексті можна
виокремлювати ключові слова [59, c. 16]. На мелодику у мовленні вказує
ненормативна зміна довжини голосних.
Поняття мелодики та ритму часто змішують та позначають
термінолексемою “ритмомелодика”. За визначенням М. Г. Яцимірської,
ритмомелодикою є побудова речень за інтонаційним (пониження та
підвищення голосу) та ритмічними (розповідні, питальні, окличні речення)
моделями [60, c. 87].
Темп мовлення також є компонентом інтонації; це швидкість вимови
елементів усного мовлення: слів, складів та звуків. Кожній людині
притаманний власний темп мовлення, який вони переносять у читання. Через
це трапляються випадки, коли мінорний за настроєм текст читається надто
швидко, через це неможливо зрозуміти, що текст мінорний. Або навпаки,
настрій тексту активний, а читається він у сповільненому темпі, що
спотворює його ідею.
Текст мовлення може бути повільним, уповільненим, середнім,
пришвидшеним та швидким. Темп мовлення вимірюється кількістю складів
або звуків, що вимовляються протягом одиниці часу. Диктор, який читає
текст, наприклад, новини, повинен вкладатись у 140-150 слів за хвилину. Для
дітей як для малопідготовлених слухачів швидкість слід знижувати на 20-
30%, а у випадку інформаційних передач для добре підготовлених слухачів
ця цифра може бути вищою за середнє значення на 20-30% [37, c. 42]. Якщо
інформація подається швидше, ніж 180 слів за хвилину, то радіослухач не
сприйматиме такого повідомлення.
У радіодраматургії шуми використовують з метою надання змістовного
та сюжетного навантаження. Шуми поділяють на природні (наприклад, шум
літака, що піднімається у небо, гул потяга на залізничному вокзалі) та штучні
 19

(створюються за допомогою різних монтажних прийомів). Колись задля

отримання звуку горіння багаття у руках ламали хмиз, а для звуку скрипіння
снігу переминали в руках крохмаль [45]. Однак на сьогодні такі маніпуляції
непотрібні, враховуючи наявність комп’ютерних технологій. Значення шумів
полягає у наступному: економія ефірного часу завдяки уникненню довгих
описів, надання радіостанції більшої переконливості. Шуми служать
акустичною ілюстрацією радіодраматургії.
Музика здійснює вплив на психіку людини і близька до тимчасового
характеру радіокомунікації. Музика поділяється на два різновиди: та, що
виконує функцію фону передачі і та, що виступає самостійною частиною
передачі. У сучасному радіодискурсі музика може бути розбивкою між
інформаційними блоками в одній передачі або виконувати роль музичної
шапки чи заставки, а також бути художньою декорацією для створення
звукового образу, тобто звукової метафори.
Отже, музика, як і шуми, у структурі сучасного радіодискурсу також
здатна доповнювати розповідь, вносити в контекст додаткове змістове
навантаження, посилювати емоційний вплив, іншими словами, виконувати
роль звукової метафори.
Стилетворчі засоби вирізняються своєю технічною спрямованістю,
адже їх застосування відбувається при використанні спеціальних програм.
Стилетворчі засоби – це різні види монтажу аудіоматеріалу.
Вирізняють паралельний, акустичний, послідовний монтаж,
акустичний колаж тощо.
За допомогою монтажу вдається удосконалити звуковий матеріал,
наділити його специфічним відтворенням в ефірі.
Шляхом монтажу весь комплекс виражальних засобів вдається
ефективно скомпонувати. Його відносять до провідних технічних та
стилетворчих засобів вираження. На думку Мащенка І. Г., монтажем звуку є
з’єднання у певній послідовності звукових фрагментів, що були записані
раніше, в єдину звукову композицію [29, c. 282]. Основою для створення
 20

звукового образу є монтаж. Це пов’язано з тим, що протягом складання всіх

складників програми застосовується різна сила звучання, паузи, різноманітні
виражальні засоби, визначається тривалість звучання тексту, музики або
шумів.
Також до стилетворчих засобів відносять:
1) голосовий грим (додавання емоційних фарб та ритмічних
особливостей мові журналіста, що передають атмосферу певної події);
2) звукова мізансцена (положення мікрофона відносно учасників події,
про яку йде мова в ефірі. Його можна встановити таким чином, щоб було
чути усіх однаково, а можна навпаки – встановити мікрофон так, щоб один
голос звучав ніби на першому плані. В останньому випадку голос стане
провідним, емоційним стрижнем програми);
3) реверберація (журналіст, використовуючи пульт управління
процесом звукозапису може додати звучанню голосу або запису події
додаткового об’єму, ефекту «ехо-камери». Такий підхід застосовують для
того, щоб зосередити увагу слухачів на тому, як персонаж говорить, на
певній фразі журналіста або звуковій деталі події).
В. В. Смирнов, залежно від функціонально-структурних ознак,
виокремлює такі провідні види монтажу: художній, публіцистичний,
технічний [46, c. 125]. Для створення цілісного акустичного образу
застосовується художній вид.
Вагомою рисою інтонації та звуку є тембр. Можна зазначити, що тембр
є природнім звуковим забарвленням голосу, що наділяє його емоційно-
експресивними відтінками. Кожен складний звук – це сукупність
гармонічних коливань – чистих звуків та низки супутніх тонів, що виникають
одночасно. Усі ці додаткові тони, що супроводжують основний, надають
йому особливого відтінку, називаються тембром. На тембр впливає
анатомічна побудова мовленнєвого апарату, що утворює індивідуальні
тембри голосів, що між собою помітно відрізняються. Кожен тембр є
індивідуальним; він є вагомим засобом впливу на слухача, оскільки
 21

інформація ефективна лише у тому разі, якщо вона грамотно донесена до

слухача. Задача кожного радійника – обрати оптимальний тембр для свого
голосу [12, c. 55].
Тембр голосу може стати додатковим аргументом на користь
вербальної інформації. Або ж, навпаки, може послугувати причиною для її
відхилення. Ця особливість відома редакторам та радіорежисерам у зв’язку з
чим, до прикладу, читання тексту низьким чоловічим голосом сприймається
слухачами як більш достовірне у порівнянні з прочитанням аналогічного
тексту жінкою. Якщо для реципієнта голос диктора не видається приємним,
то він може навіть припинити слухати програму. Редактори інформаційних
передач на радіо застосовують техніку читання інформації по черзі жінками
та чоловіками. Варто також зазначити, що один і той самий голос може
змінюватись тембрально, якщо диктор переходить на розмовний стиль з
високого, тобто залежно від стилю мови. Деколи тембр позначає текст
стилістично, що дає можливість слухачеві прогнозувати, яким буде наступне
повідомлення [26, c. 125]. Низький тембр застосовують для вираження
грубості, сили та агресії, а високий – для вираження підкори, ввічливості,
слабкості або підлеглості.
Вагомими складовими інтонаційного оформлення звукового мовлення
є логічний та фразовий наголоси, за допомогою яких увага слухачів
зосереджується на певному слові чи фразі. Усі слова в реченні пов'язані за
смислом, завдяки чому вони об'єднуються в групи чи словосполучення, в
кожній з яких є свій смисловий центр – логічний наголос. Для смислового
виділення одне із слів у реченні вимовляється із більшою силою голосу.
На радіо не видно мовця, а лише чути його голос. У зв’язку з цим
кожен диктор повинен розуміти особливості власного голосу та відповідним
чином тренувати його. Роздратування, хвороби та голод негативно
відзначаються на голосових зв’язках, саме тому радять слідкувати за
фізичним та емоційним станом. Ведучий також повинен вміти чітко
 22

промовляти слова, склади та звуки, тобто уміти правильно артикулювати [21,

c. 155].
Підсумовуючи варто зазначити, що існує багато визначень поняттю
авторської програми, але, на нашу думку, авторською програмою є така
програма, на яку автор має безпосередні права відповідно до чинного
законодавства про авторські права. Функціональні можливості радіо
сприяють створенню матеріалів різноманітних жанрів. Журналісти для цього
застосовують формотворчі та стилетворчі засоби, які здатні перетворювати
велику кількість думок, оцінок, інформації та висловлювань у гармонійний
радіовитвір автора із застосуванням шумів та різних спецефектів на
музичному фоні.
 23

РОЗДІЛ 2. ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ В АВТОРСЬКИХ ПРОГРАМАХ

НА РАДІО
Інформаційно-аналітичні й інформаційно-публіцистичні авторські
програми в ефірі музично-інформаційного радіо представлені не надто
широко. Це, насамперед, пов'язано з тим, що на сьогодні музика з одного з
основних виражальних і формотворчих засобів радіомовлення перетворилася
на провідний. За умов правильного музичного програмування радіо вдасться
донести слухачеві й інший продукт, безпосередньо з музикою не пов'язаний,
але вкупі з нею відповідальний за гармонійність ефірної картини [11, с. 56].
Наприклад, на радіо закодування інформації попереднього рівня за
допомогою технічних кодів (монтажу, музичного оформлення, звуку), які
матеріалізують конвенційні репрезентативні коди, відповідає за
переконливість інформації, конфлікту, образу. Тому специфіка кожного із
засобів масової інформації визначається не лише способом передачі
інформації, характером виражальних засобів, а й особливістю та
своєрідністю її сприймання.
Музику можна виокремити як форму програми, яка може як
покращити, так і зіпсувати зміст програми. В інструментарії журналіста є
тільки таких три складники, як: слово, шум та музика. За допомогою музики
можна оформлювати різні за змістом передачі або ж використовувати їх
самостійно [39, c. 38].
Професійний журналіст завжди пам’ятатиме, що грамотно підібрана
мелодія та, що органічно підкреслює зміст програми. Слухач на таку музику,
ймовірно, навіть, не звертатиме уваги, проте її відсутність неодмінно була би
помічена. Звуковий супровід займає роль синтаксису у радіопрограмах [9, c.
55].
Крім того, автор добирає музичний матеріал (що повинен бути легким
для сприйняття), спілкується з гостями (якщо мова йде про ток-шоу) на тему
їх майбутньої розмови, питань, які варто та не варто ставити. Якщо це
потрібно, то автор також досліджує свою аудиторію (до прикладу, шляхом
 24

створення інтерактивного поля через спілкування зі слухачами в прямому

ефірі, шляхом створення спеціальних форумів на сайтах радіостанцій, на
яких слухачі пропонують певні ідеї та висловлюють побажання, або ж
створенням опитувань на сайтах радіостанцій чи просто смс-голосувань на
певну тематику, приклади створення яких можна побачити в теоретичних
працях В. М. Зазикіна [14], С. Д. Кетова [19].
Шуми та музика не залежать від суб’єктивного впливу журналіста,
оскільки це природні та формотворчі засоби, що відображають дійсність.
Творчість журналіста (те, на що він може вплинути) проявляється у
грамотному підборі шумових та звукових ефектів. Питанню їх підбору слід
приділяти багато уваги, оскільки від цього залежить якість та точність
створеного звукового образу в ефірі. “Завдяки казці дитина тільки пізнає світ,
а тому виражальні засоби покликані познайомити слухача зі звуками
навколишнього середовища. Вони можуть імітуватися, демонструючи вже
прочитаний текст, або навпаки, попереджати текст, дозволяючи слухачеві
самостійно добирати асоціації та уявити майбутній фрагмент оповіді” [27, c.
2].
Радіо ефективно впливає акустично на масову аудиторію. Коли людина
чує звукові повідомлення, то в її психіці (на підсвідомому та свідомому
рівнях) виникають потаємні внутрішні ефекти, активізується уява та інші
механізми слухового сприйняття. У мозку в такі моменти виникають не лише
акустичні, а і візуальні образи. Таким чином, найбільш ефективне сприйняття
інформації відбувається за допомогою гармонійного застосування
зображальних та звукових знакових систем у вигляді звукових та візуальних
образів [47, c. 462].
Всі ці явища, як вважає дослідник звукового образу сучасної реклами
В. Музикант, перш за все зорієнтовані на ефективне звукове сприйняття
тексту, де мова сприймається як людська артикульована мова, музика як
безпосередня мова почуттів, шуми як неартикульована мова речей і живої
природи [33]. Дослідник зазначає, що мова радіо є набагато ширшою, аніж
 25

радіомова. У ній поряд з вербальним повідомленням широко

використовується пара- й екстралінгвістичні засоби вираження, що
домальовують документальні шуми, музику, прийоми монтажу. Завдяки
цьому в уяві людини постають картини того, шо вона чує. Однак потрібно
також враховувати, що в жодному разі образ, змальований в уяві на основі
почутого, не буде претендувати на цілісність та повноту.
 26

РОЗДІЛ 3. ВЛАСНА КОНЦЕПЦІЯ ПРОГРАМИ “ПОДОРОЖУЙ

УКРАЇНОЮ!”
Зміст: зарубіжні країни завжди приваблювали та будуть приваблювати
українців. Однак слід пам’ятати, що в на території України є чимало гарних
та малозвіданих місць, достойних уваги мандрівників. Основна причина
подорожувати Україною для її громадян – це пізнати себе, пізнати своє,
українське, дізнатися історію, красу нашої країни, її природу.
Хронометраж: до 10-ти хвилин.
Періодичність виходу: тричі на тиждень (понеділок, середа, п’ятниця)
без повторів.
Ведуча: (ім’я).
Звукорежисер: (ім’я).
Виходить в ефір: о 18:00 у понеділок, середу та п’ятницю.
Анонс на наступний тиждень. Наступний тиждень цілком присвячений
гарним місцям Хмельниччини. Ми пропонуємо огляд популярних та не дуже
місць в Кам’янці-Подільському та Дунаєвцях. Після цього вам обов’язково
захочеться поїхати у зазначені місця.
Сценарій програми на понеділок.
Джингл: на задньому плані грає пісня Lost Frequencies feat Janieck Devy
“Reality”. Голос ведучої: якщо ви не уявляєте власного життя без подорожей,
але кожного разу обираєте чергову європейську країну, то наша програма
саме для вас. Кожного тижня ми розбираєм чудові та часом малопопулярні
місцевості України. Найцікавіше та найбільш корисне в авторській програмі
“Подорожуй Україною!”.
(Ведуча): сьогодні понеділок, а, отже, час для нових досягнень та
звершень. Сьогодні ми розглянемо місто Кам’янець-Подільський, а також
розповімо, чому вам варто витратити свої вихідні на відвідування цього
прекрасного міста.
 27

Кам’янець-Подільський називають “містом музеєм” та “місто-подій”,

адже він займає почесне третє місце після Києва та Львова за кількістю
збережених пам’яток.
Найстаріша в Україні Ратуша, вірменський колодязь, будинок з
драконом, символ семи культур, безліч храмів, архітектурних і історичних
об’єктів. Представляємо Вашій увазі підбірку 19 місць, які варто відвідати в
Кам’янець-Подільському!
Що потрібно знати про Кам’янець-Подільську фортецю? Перш за все,
це частина оборонної системи міста, що входить до складу історико-
архітектурного заповідника «Кам’янець», який належить, до речі, до одного з
семи чудес світу. Комплекс налічує дванадцять веж, а також замковий міст.
Перша згадка про фортецю датується приблизно XI-XII століттям, що вже
слугує причиною для відвідування міста.
Одне з мікрорайонів міста має назву Старе місто. Знаходиться воно на
річці Смотрич. В його межах зосереджено чотири площі, більш ніж двадцять
вулиць та п’ять провулків. Дві вулиці старого міста розташовані в каньйоні
річки.
В стилі бароко, ренесансу та неоготики зведений Кафедральний собор
Святих Апостолів Петра і Павла. Комплекс формують костел, мінарет та
дзвіниця, а також тріумфальна арка. Побудували собор турки після
захоплення міста. Коли місто повернулось під польську владу, на мінареті
встановили статую Богородиці.
В центрі міста розташована. Протягом довгих років біля стін будівлі
чинилися розправи над тими, хто виступав за визволення краю від гніту
польських шляхтичів. Архітектура будівлі поєднує в собі декілька стилів:
бароко, ренесансу, ампіру. Ратушу можна поділити на дві частини –
двоповерхова будівля, в якій знаходився будинок ради і вежа-дзвіниця. У
будівлі Ратуші безліч кімнат і два яруси підвальних приміщень. З 1884 року
на будівлі було встановлено годинник з двома дзвонами Ратуша (відбивка –
звук годинника на Ратуші).
 28

Ще одним унікальним місцем є каньйон річки Смотрич. У каньйоні

знаходяться оборонно-гідротехнічні споруди – Польські і Російські ворота.
В районі каньйону розташовуються порохові склади, старий пивний
завод, водоспад. Над урвищем річкової долини знаходяться оборонні
споруди Старого міста Верхні польські ворота, Різницька, Гончарна і
Кравецька башти, костели та церкви. Над самим обривом знаходяться три
мости. Споглядати на Старе місто та каньйон найкраще з оглядових
майданчиків.
Придбати сувенір або подарунок з Кам’янця-Подільського можна на
сувенірному ринку. Там представлені різні магніти, кружки, випалені дошки
з написами, картини та багато іншого.
Сценарій програми на середу.
Джингл: на задньому плані грає пісня Lost Frequencies feat Janieck Devy
“Reality”. Голос ведучої: сьогодні наша подорож також буде відбуватись в
межах Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області. Відвідуємо
Бакоту.
Затоплене місто, заповідник, природний парк, українська Атлантида,
колиска історії … Бакота – носить багато назв.
Вперше Бакота згадується в літописі 1024 року, хоча розкопки свідчать
про те, що на цій території були заселені язичники і раніше. Вже у першій
половині 13 століття Бакота стає великим містом та особливо виділяє
Понизов'я, яке входить до складу Галицько-Волинського князівства.
Швидкий розквіт закінчується таким же спадом після того, як у 1255 містом
на ціле століття заволоділи монголо-татари.
Історія і розвиток Бакоти переривається на початку вісімдесятих років
на тлі будівельних робіт Новодністровської ГЕС. Жителів переселили в інші
міста і села, а Бакоту затопили водою.
Перед тим, як поїхати, місцевим жителям довелося вирубати всі ліси і
знищити сади, щоб незабаром почалася споруда гідровузла …
 29

Найвищою точкою Бакоти вважається Біла гора. Саме тут

розташований скельний чоловічий монастир. Вважається, що монастир
заснував старець Антоній, який також заснував Києво-Печерську Лавру.
Зараз Бакотою називають територію та околиці Бакотської затоки на
Дністрі. Вона займає площу 1590 гектарів (це як два міста Жовква), а завдяки
скелястим берегам має теплий та м'який мікроклімат, який метеорологи
порівнюють із Ялтинським.
Без власного автомобіля дістатися не так просто – із Хмельницького та
Кам'янця-Подільського ходять автобуси лише у сусідні села – Гораївку та
Стару Ушицю. З них потрібно ще пройти пішки чотири та вісім кілометрів
відповідно. Проте це місце варте вашого часу!
Сценарій програми на середу.
Джингл: на задньому плані грає пісня Lost Frequencies feat Janieck Devy
“Reality”. Голос ведучої: завершення робочого тижня – це завжди привід для
гарного відпочинку. З огляду на це пропонуємо вам сьогодні відвідати
Дунаєвці, адже ми продовжуємо відкривати для вас чудові місцини нашої
країни.
Дунаєвці мають давню історію. У 1592 році король Сигізмунд ІІІ Вазу
надав Дунаєвцям статус міста та магдебурзьке право. Так Дунаївці стали
Дунайгородом. Під час повстання Богдана Хмельницького у 1649 році місто
знищили його союзники – кримські татари, майже всі жителі загинули.
Наприкінці 17 століття Дунайгород переходить у володіння імперії Османа,
потім його знову повертають Речі Посполитої. Після другого поділу Польщі
1793 року містечко відійшло до Російської імперії. Десь у процесі всього
цього руху Дунайгород знову непомітно перетворився на Дунаївці.
В Дунаєвцях є п’ятиметровий водоспад схований в гущавині каньйону і
впадає в невелике озерце з блакитною водою. Водоспад Бурбун
розташований в каньйоні річки Бобрівка біля села Лисець Дунаєвецького
району. Це несподівана знахідка серед місцевих природніх памяток:
чаруючий водоспад нагадує райський куточок, незіпсована дика природа,
 30

каміння вкрите мохом, кущі папороті. Біля водоспаду обладнано кілька

дерев’яних лавок з столами для тих, хто хоче відпочити і пообідати. Якщо
місце буде зайняте, цілком реально знайти затишну галявину над
водоспадом. Там можна й поставити за потреби намет, але місця є мало.
Село Лисець, в Дунаєвецькому районі, увійшло до півфіналу сіл в
конкурсі «Неймовірні села України-2019». І це не лиш завдяки неймовірним
краєвидам).
Вкінці кожного випуску ведуча пропонує слухачам залишити коментар
на офіційних сторінках радіостанції у Facebook та YouTube. Також слухачі
можуть запропонувати маловідому місцевість України, яка могла б
зацікавити інших. Якщо буде декілька пропозицій з приводу одного і того ж
місця, автор програми бере це до уваги та готує відповідні матеріали.
 31

ВИСНОВКИ
Підбиваючи підсумки дослідження, варто зазначити наступне.
В межах дослідження теми “Засоби вираження теми в авторських
програмах на радіо” було встановлено, що в наукових дослідженнях існує
різне трактування поняття авторської програми. Багато дослідників (Г.В.
Лазутіна, В.Л. Цвік), які займалися розробкою проблеми “авторської
програми” як такої не виокремлюють її різновид як авторської програми на
радіо. Разом з тим деякі науковці (О. А. Шерель), що досліджували
особливості радіо як засобу масової інформації не вивчали особливостей
регіонального радіо.
В межах дослідження нами були проаналізовано поняття авторської
програми під кутом зору законодавства, а саме в контексті авторських прав.
На нашу думку, авторською програмою є така програма, на яку автор має
безпосередні права, що пов’язано з творчим характером діяльності
журналіста, відповідно до чинного законодавства про авторські права.
Визначальними рисами авторської програми на радіо є:
відповідальність автора за підготовку, створення та реалізацію продукту,
підбір теми та матеріалів, написання тексту журналістом, підбір музичного
супроводу, пошук спонсорів. Програмний директор або редактор дають
безпосередній дозвіл на оприлюднення програми.
Незважаючи на те, що нині популярності набрали спонтанні
спілкування в ефірі без попередньої підготовки, варто наголосити на тому,
що радіо повинно популяризувати також мовне виховання своїх слухачів.
Здійснювати це можна шляхом грамотного мовлення ведучих та створення
позитивної ролі української мови.
На сьогодні радіо надає значні технічні можливості для повідомлення
інформації. Це, а також творчий характер діяльності авторів програм,
дозволяє активізувати уяву та фантазію слухачів, викликає у них певні
почуття та переживання. Тобто мова йде про вплив на реципієнта одразу у
 32

двох сферах: емоційній та логічній. З огляду на це надзвичайно важливо

ретельно готуватись до програми, створити гарний текст та доповнити його
звуками, музикою, інтонацією тощо.
Правильне застосування виражальних засобів також впливає на
почуття та емоції людей. Вони викликають у слухачів такий емоційний стан,
який у майбутньому вплине на формування їх погляду на певне явище або
предмет. Застосування усіх можливих виражальних засобів має єдину мету, а
саме донесення до слухача провідної ідеї. Однак тут важливим є не
перенаситити цікавий матеріал виражальними засобами. Не слід також
нехтувати ними. В обидвох випадках є ризик зіпсувати навіть найбільш
цікавий та пізнавальний матеріал.
Українське радіомовлення нині, зокрема музично-інформаційне, можна
цілком назвати авторським, адже саме авторський програмний продукт
становить вагому частку його ефіру. Але, назвати його якісним, виваженим і
різноманітним, на жаль, навряд чи можна. Наявність авторських програм
обмежена лише інтерактивами ефірами чи ефірами з привітальними
повідомленнями, хоча саме програм з доцільним використанням
звуковиражальних засобів не вистачає українському радіопростору.
 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільний кодекс України. Кодекс України; Закон, Кодекс від
16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text
2. Про авторське право і суміжні права. Закон України від 23.12.1993 №
3792-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#Text
3. Про захист професійної діяльності журналістів. Проект Закону України
від 12.06.2008 № 2636. URL: https://ips.ligazakon.net/document/JF21800A?an=3
4. Про телебачення і радіомовлення. Закон
України від 21.12.1993 № 3759-XII. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3759-12#Text
5. Бараневич Ю.Д. Жанры радиовещания: Проблемы становления,
формирования, развития. К.: Знання – Прес, 1978. 357 с.
6. Ваніна О.С. Значення голосу і манери говорити для теле– і
радіожурналістів. Теле– й радіожурналістика: зб. наук.–метод. праць. Львів :
Львівський національний університет ім. І. Франка, 2002. Вип. 4. С. 155–158.
7. Вартанова Е.Л. Колонка редактора. МедиаТренды. 2013. № 1 (38).
8. Васильева Т.В. Публицистические жанры радио. М.: Академия, 1992.
250 с.
9. Гальперин Ю.М. Человек с микрофоном. М.: МАИК, 1971. 230 с.
10. Горшкова М. А. Авторська радіопрограма: добірка
журналістських матеріалів. 2021. 29 с.
11. Гоян О. Я. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту. К.:
Веселка, 2004. 245 с.
12. Ефимова Н.Н. Художественно–эстетический анализ звукового
эфирного пространства телерадиовещания: дис. д–ра искусствоведения:
17.00.03. М.: РГБ, 2006. 280с.
13. Єлісовенко Ю.П. Інтонаційна диференційованість
інформаційного, аналітичного та художньо–публіцистичного теле– і
радіомовлення. Вісник Київського національного університету. Сер.
Журналістика. 2006. № 14. С. 47–50.
 34

14. Зазыкин В.М. Психологические аспекты формирования интереса

к телевизионным и радиопередачам. 1988. № 6. С. 23–30.
15. Зайцева-Калаур І. В. Авторські права журналіста. Вісник
Запорізького національного університету. Юридичні науки. 2015. №. 1 (2). С.
64-71.
16. Зарва М.В. Слово в эфире: О языке и стиле радиопередач.
М.:Академия, 1977. 245с.
17. Калуцька М. І. Авторські проекти. URL: http://bdpu.org/wp-
content/uploads/2019/03/19.pdf
18. Капська А.Й. Виразне читання. К., 1986. С. 12–19.
19. Кетов С.Д. Радиослушание. Среда. 1999. № 2. С. 45–47.
20. Когут Ю. Що в голосі твоїм? Теле– й радіожурналістика: зб.
наук. метод. праць. Львів : Львівський національний університет ім. І.
Франка, 2007. Вип. 7. С. 46–53.
21. Кузнєцова О.Д. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2–ге,
перероблене й доповнене. Серія «Навчальні та наукові видання
професорсько–викладацького складу Львівського національного
університету імені Івана Франка» Львів: ПАІС, 2005. 200 с.
22. Лазутина Г. В. Основы творческой деятельности журналиста. М.,
2015. 232 с.
23. Летунов Ю.А. Время. Люди. Микрофон. М.: Искусство, 1974. 279
с.
24. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування:
підруч. Львів : ПАІС, 2000. 366 с.
25. Лизанчук В.В. Основи радіожурналістики. К.: Знання, 2006. 628
с.
26. Ломыкина Н.Ю. Просадические характеристики речи
телеведущих (на материалах программ социально–культурной тематики :
дис. канд. филол. Наук: 10.01.10. М.: РГБ,2007. 234с.
 35

27. Любченко Ю.В. Виражальні засоби в процесі логічного та

емоційного сприйняття казки на радіо. 2008. Т. 5. URL:
http://www.bdpu.org/scientific_published/apsf_21_2009/lubchenko.pdf
28. Маккой К. Вешание без помех. М.: Информационно–
издательский центр Connect, 2000. 487 с.
29. Мащенко І. Г. Енциклопедія електронних мас–медіа. У 2 т. Том
другий: Термінологічний словник основних понять і виразів: телебачення,
радіомовлення, кіно, відео, аудіо. І.Г. Мащенко Запоріжжя: Дике Поле, 2006.
512с.
30. Мельничук Т. В., Мельник В. Е. Особливості створення т
реалізації авторської програми на радіо. 2020. С. 194-199
31. Миронченко В.Я. Технічні засоби радіомовлення та звукозапису:
Посіб. для студ. Інституту журналістики. К.: Інститут журналістики КНУ
імені Тараса Шевченка, 2004. 76 с.
32. Моїсеєв В. А. Журналістика та журналісти. Київ, 2002. 402 с.
33. Музыкант В.Л. Теория и практика современной рекламы:
монография. Ч. 1. М.: Евразийский регион, 1998. С. 189.
34. Музыря А.А. Искусство слушать мир. М.: Наука, 1989. 471 с.
35. Олейник В.П. Радиопублицистика. Проблемы теории и
мастерства. К.: Либідь, 1978. 431 с.
36. Павлюк Л.С. Знак, символ, міф у масовій комунікації. Л.: ПАІС,
2006. 120 с.
37. Партико З.В. Галузеві норми редагування радіопередач. Київ.
нац. ун–т імені Тараса Шевченка; Редкол. К.: Інститут журналістики, 2001. Т.
14. Липень–вересень. С. 42–46.
38. Потятиник Б.М. Мережеві ЗМІ в Україні: прогноз розвитку.
Телевізійна й радіожурналістика. 2009. № 8. С. 74–79.
39. Проблеми підготовки літературно–драматичних і культурно–
мистецьких радіопередач: збірник навчально–методичних матеріалів.
Упоряд., В.Я. Миронченко. К.: Друкарня НРКУ, 2007. 78 с.
 36

40. Радіожурналістика: Учеб. для студентов вузов, обучающихся на

спец. «Журналистика». Н. С. Барабаш, Л. Д. Болотова, В. В. Гаспорян и др.;
Под. ред. А. А. Шереля. М.: Изд–во Моск. ун–та, 2000. 479 с.
41. Ревенко А.П. У микрофона наш корреспондент. М.: Наука, 1964.
340 с.
42. Різун В.В. Маси: Тексти лекцій. К.: ВПЦ «Київський
університет», 2003. С. 57.
43. Ромазанова Э.М. Бурные волны радиоэфира. Среда. 1998. № 3. С.
12–19.
44. Самойленко Ю.А. Планирование на телевидении и
радиовещании. Планирование работы в редакции. М.: Простоп, 1979. С. 452–
470.
45. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія.
Полтава: Довкілля, 2006. 716 с.
46. Смирнов В.В. Жанры радио журналистики. К.: Дакор, 2002. 450
с.
47. Смирнов В.В. Жанры радио журналистики. К.: Дакор, 2002. 450
с.
48. Смирнов В.В. Формы вещания: Функции. типология, структура
радиопрограмм : учеб. пособ. для вузов. М. : Аспект Пресе, 2002. 203 с.
49. Сомова Е. Мелодика как стоппер в радиорекламе. Коммуникации
в современном мире. Воронеж, 2002. С. 106–107.
50. Сомова Е. Тембральная метафоризация в радиоречи. Русский
язык. 2002. № 1.
51. Тимофеев А.А. Интеллектуальная собственность журналиста
периодической печати: автореф. дисс. на соиск. науч. степ. канд. филолог.
наук: спец. 10.01.10 «Журналистика. Политические науки». М., 2013. 21 с.
52. Фихтелиус Э. Десять заповедей журналиста: Пер. со шведского.
М.: Наука, 1999. 70 с.
 37

53. Хоменко І.А. Оригінальна радіодрама: Навч. посіб. Київ. нац. ун–
т імені Тараса Шевченка. К., 2002. 320 с.
54. Цвик В. Л. Журналист с микрофоном. Москва 2010. 59 с.
55. Чантлер П., Стюарт П. Основы радиожурналистики: Пер. с англ.
М.: Наука, 2000. 529 с.
56. Ченин О.П. Личность ведущего на радио и телевидении.
Информационный сборник. 1979. № 4. С. 15–23.
57. Шерель А.А. Там на неведомых подмостках: Радиоискусство.
Проблемы истории и теории, 1922–1941. М.: Российский институт
искусствознания Министерства культуры РФ., 1993. 483 с.
58. Щербатюк В.М. Радиорепортаж. М.: Наука, 1970. 327 с.
59. Ярошенко В.Н. О некоторых видах современных
информационных радио–программ. Информационный сборник. 1983. № 1. С.
20-31.
60. Яцимірська М.Г. Культура мови журналіста як показник його
інтелекту. Українська журналістика і національне відродження: 36. наук,
праць. К.: НМК ВО, 1992. С. 83–86.