Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра теорії та історії світової літератури імені

професора В.І. Фесенко

Самостійна робота
з дисципліни “Українська література у світовому
контексті”

Рецензія
на роман Світлани Талан «Матусин оберіг»

Виконавець:

студент(МЛі04-20, 1 курс, Удод Олександр Юрійович)

Перевірив:

проф. Мейзерська Т.С.

Київ-2020

Для аналізу та рецензії я обрав роман Світлани Талан «Матусин оберіг». Мене
дуже зацікавила анотація цієї книги – історія сирітки, яка опинилася в епіцентрі
подій, що розгорталися на сході України в буремному 2014-ому. Кохання,
війна, тяжка сирітська доля – всі ці сюжетні лінії майстерно переплетені в одну
і просто заворожують читача. Цю книгу я практично «проковтнув» за два дні,
настільки вона мене зацікавила.

Світлана Талан відома як автор «реальних історій», тож роман написано

дуже легко, доступно, зрозуміло пересічному читачеві. Він читається на одному
подиху, сюжет захоплює, відірватися просто неможливо. Автор зачепила в
своєму романі таку гостру на даний час тему, як війна, АТО та життя по обидва
боки фронту. Однак до цього нас підводить інше проблематичне питання –
життя Олесі, сироти, дитини, яка разом з матір’ю в юному віці втратила опору і
підтримку. Однак любляча мати залишає по собі пам’ять для доньки – листи-
привітання на кожен її день народження, аж до 20-ти років: «…Щороку на свій
день народження ти будеш відкривати наступний мій лист до тебе … Пам’ятай,
що я люблю тебе, моє сонечко!» Кожен з листів чомусь навчав дівчину,
розраджував, допомагав, створюючи тим самим ілюзію присутності матері в
житті Олесі, а також будучи своєрідним символом материнської опіки та
любові, що не гасне навіть після смерті. Як наслідок, в композиційній будові
також спостерігаємо певну особливість – наявність листів. У всьому ж решту
композиція максимально проста – 3 частини, 56 розділів, та вірш Ліни Костенко
«А й правда, крилатим грунту не треба…» в якості епіграфа. На мою думку, цей
вірш використано не дарма. Долаючи величезну кількість перешкод на своєму
шляху, дівчина все ж знаходить свої крила, своє кохання, за яке бореться
практично до останньої сторінки роману, не опускаючи рук. І, на її думку,
допомагає їй у всьому головний символ роману, до якого і належить назва –
листочок конюшини з чотирма пелюстками, що залишила їй мама в листі на 20-
ий день народження. Для неї це своєрідний талісман, що надає сили та снаги
рухатися далі і не здаватися.

Окрім сирітства, на долю дівчини випало гірше випробування – війна.

Волею випадку вона стає дружиною нелюба, Кості, луганського бойовика,
вірного «молодой республике» вбивці, що «віджимав» гроші, автомобілі та
будинки проукраїнського населення Луганська. В його образі розкрито всю
огидність того прошарку населення, що в 2014 взяло до рук зброю і повстало
проти влади України. Молодик з своїми «побратимами» напивається,
займається розбоєм, знущається над дружиною і т.д. Автору вдалося в постаті
цього героя розкрити всі ті негативні риси, притаманні проросійським
бойовикам, що населяли східну Україну в розпал війни, та за допомогою
яскравого контрасту зрівняти їх з проукраїнсько налаштованим населенням. «…
Нашу Станицю укропи бомблять! А ти хотіла в Україну?! Ось що робить твоя
срана Україна!» - каже Костя дружині під час чергової сварки, дорікаючи їй за
проукраїнську позицію. Та Олеся не здається, і, проявляючи небачену
сміливість, тікає разом з дитиною з окупованих територій на вільну українську
землю. Їй довелося навіть перейти пішки мінне поле: «Ти або зовсім дурна, або
тебе допік чоловік так, що краще злетіти в повітря від міни, ніж жити з ним» -
висловили свою думку солдати з пропускного пункту, що допомагали Олесі.
Вся ця ситуація теж є своєрідним символом незламності людської душі – краще
йти до кінця, аніж схилити голову перед труднощами. Так і вчиняє головна
героїня, борячись за вільне життя, прихильність коханої людини, щастя для
сина тощо, даючи приклад безмежної терпеливості і бажання жити, кохати та
дарувати іншим радість.

Завершується роман позитивно, даючи відповіді на всі питання читача,

вичерпно описуючи долю кожного з героїв. Автор залишає нам можливість
лише порадіти за них та зробити висновок, що, навіть пройшовши через безліч
перешкод, на кожного чекає довгоочікуване щастя.

І на завершення хочу висловити власне враження від прочитання роману.

Особисто для себе я виніс найважливіший урок – не здаватися. Які б труднощі
не зустрічалися на життєвому шляху, ми не маємо права опускати руки і давати
задній хід. Як би доля не знущалася, все що нам потрібно – трошки терпіння.
Роман – історія справжніх людей, таких же, як і кожний пересічний читач, тому
він є максимально доступним і зрозумілим кожному. Під час читання твору я
відчував просто спектр емоцій, які взагалі важко передати словами. Історія
розчулила мене до глибини душі та назавжди залишилася в моєму серці.
Залюбки рекомендуватиму роман своїм друзям.