МВР - 21

Люкас Павло
Панейко Василь Лукич (1883-1956)
Державний Секретар закордонних справ ЗУНР з 11 листопада 1918р .
Навчався на юридичному факультеті в Львівському університеті. Після
здобуття освіти, його діяльність була зосередженна на редакційно-
видавничій роботі в українській пресі, випускав газету "Діло". Входив до
редколегії газети "Український кореспондент" яка видавалась німецькою
мовою і розповсюджувалась у багатьох західноєвропейських країнах. В
друкованих виданнях В. Л. Панейко пропагував ідею здобуття
українським народом права на самовизначення.
В. Панейко був членом Української Національно- Демократичної партії, в
якій його обрали до вищого партійного керівництва. Як один з засновників
ЗУНР в 1918 опікується формуванням органів державного управління, а 11
листопада 1918 р. його призначають Державним Секретарем закордонних
справ ЗУНР. Подальша дипломатична діяльність була спрямована на такі
два ключові елементи : об'єднання з Великою Україною і встановлення
офіційних відносин з державами Антанти.
В перший день діяльності В. Панейко пробує залучити до врегулювання
конфлікту з Польщою американського президента В. Вільсона. Панейко
зсилався на висунуті В. Вільсоном принципи щодо національного
замовизначення. Він розраховував що керівництво США втрутиться та
уживе політичні заходи щоб зупинити агресію Польщі і тому на ім'я
президента США було надіслано дипломатичну ноту. В ноті було
прохання виступити посередником в регулюванні конфлікту. Проте В.
Вільсон вирішив не втручатись в українсько-польський конфлікт. 18
лисптопада 1918 р. до Львова прибув уповноважений керівництва Антанти
лейтенант Віллєм, член французької місії у Румуніїї, то були проведені
переговори з представниками Польського Комітету Народового і
керівництвом ЗУНР, які закінчились повною дипломатичною поразкою
ЗУНР. І в подальшому питання визнання ЗУНР Антантою не досягло
успіху.
Успішним напрямом діяльності було входження території Закарпатської
України до складу ЗУНР. Угорщина різко протидіяла і вимагала
дипломатів ЗУНР відмовитись від Закарпаття, але дипломати ЗУНР
настояли на власній позиції, що дало змогу у січні 1919 утворити
Гуцульську Республіку. А 21 січня 1919 у Хусті, на Всекарпатському
конгресі було прийнято ухвалу про приєднання до Великої
України.Також, розбудовувалась дипломатична служба ЗУНР. Було
відкрито посольства у Києві, Відні, Празі, Будапешті. В. Л. Панейко
відбирав найоптимальніші кадрові рішення і усі керівники та працівники
дипломатичних місій працювали дуже злагоджено та наполегливо.
Одна з найбільших заслуг В. Л. Панейка - це започаткування контактів із
прдеставниками Великої України, що призвело до злуки УНР та ЗУНР в
січні 1919 р. Директорія призначила В. Л. Панейка заступником голови
делегації УНР у Парижі. Він особисто визначав лінію протидії
анексіоністським планам польського й румунського керівництва, докладав
зусиль для налагодження взаємодії з українською діаспорою в Сполучених
Штатах і Канаді. Також варто зазначити рішучість і радикальність, яку
Василь Лукич проявляв під час вирішення територіальних питань, так він
протестував проти анексії буковинських земель Бухарестом і засвідчував
світовій громадськості, що Українська держава не погодиться на
компроміси шляхом втрати національної території. Правлення В. Л.
Панейка продемонструвало те, яку увагу було приділяло керівництво
ЗУНР проблемі порозуміння з Антантою.
Після того як між урядами УНР та ЗУНР різко посилилась напруга, В. Л.
Панейко за наказом західноукраїнського керівництва, в липні 1919
виходить з складу делегації УНР і починає очолювати окрему галицьку
делегацію. У травні 1919 р. В. Л Панейко заснував в Парижі б’юро яке
намагалось проводит переговори з представниками держав Антанти щодо
питання Західної України, але діяльність не мала позитивних результатів,
а в середині липня 1919 Антанта остаточно вирішує для себе українське
питання. Вся територія до лінії Збруча передається Польщі.
В. Л. Панейко був прихильником державної єдності і докладав величезних
зусиль для збереження єдиного представництва Україи. Але уряд УНР
вважав що завдяки відмові від західноукраїнських земель він зможе
зберегти власну незалежність. Через розрив із УНР західноукраїнські
дипломати намаглись отримати тимчасовий незалежний статус Західної
України, а також В. Л. Панейко розглядав варіант можливого
протекторату Ліги Націй. Однак план не отримав ніякої реалізації та
успіху. Незважаючи на відсутність визнання, контакти з В.Л. Панейком
підтримували представники багатьох делегацій держав Антанти.
На певному етапі дипломатична діяльність В. Л. Панейка зазнала
трансформації. Так він звертався до представників Антантанти доводячи
що Східна Галичина це не частина Української Народної Республіки, а
окрема Західно- Українська республіка яка доросла до державного життя і
тільки вона з усіх українських земель не є заражена більшовизмом.
Панейко проводив цілу акцію в якій доводив усім сторонам що з Східною
Галичиною можна легше домовитись ніж з УНР. Він шукав порятунку у
кооперації з Польщею, з Росією, навіть з галицькими москвофілами, але
тільки не в єдності з Україною. Відділення Галичини від України було
вигідним приводом для Польщі, щоб анексувати територію. У 1919 він
створює в Парижі ''Український Національний Комітет'' , що мав тісний
зв'язок в денікінськими дипломатичними представниками. В. Л. Панейко
розвивав свою сепаратну діяльність таємно від УНР, що завдавало
відчутної моральної шкоди українській дипломатії, також Панейка почали
звинувачувати в серйозних фінансових зловживаннях. Також В. Л.
Панейко в описах деяких мемуаристів ставав ''цапом-відбувайлом'' що
зашкоджувало його репутації.
В. Л. Панейко намагався використати зв'язки в керівних дипломатичних
колах держав Антанти і робив спроби переконати їх, що визнання
європейськими країнами державної незалежності України та надання їй
допомоги у боротьбі відповідає інтересам усієї Європи. Але В. Л. Панейку
не вдалось досягти успіху.
З кінця 1920 р. він відходить від практичної політичної діяльності 1
починає працювати журналістом.
На мою думку, діяльність Василя Лукича Панейка на посту Державного
Секретаря закордонних справ ЗУНР була дуже успішна. Він
використовував кожну можливість яку тільки можна було, заради
вирішення конфлікту з Польщою і досягав певних успіхів у цьому.
Якщо розгладяти діяльність В. Л. Панейка уже після непорозумінь з УНР,
то саме така самостійність і відстороненість від УНР була суттєвою
помилкою, яка потім дорого вартувала у майбутньому. Так його політика в
один момент стала ударом для нього самого і зброєю для ворогів.Так,
Панейко був дуже успішним у своїй сфері, але нажаль ситуація яка
склалась навколо України не залишала жодних можливостей для успіху в
питанні самовизначення. Я вважаю, що навіть при найкращому розвитку
подій, ЗУНР і УНР тільки б відтягнули свій неминучий розпад, адже між
політиками було занадто багато розбіжностей в поглядах, і як би не
старався Л. В. Панейко, Антанта і Росія мали зовсім інші плани щодо
територій України. Але незважаючи на подальший розвиток подій, Василь
Лукич впорався із своєю зовнішньо- політичною діяльністю на усі сто
відсотків.
Джерела :
"Історія української дипломатії в особах': навч. посіб. для студ., асп. спец.
"Історія", "Історія України", "Політол.", "Міжнар. відносини", "Держ. упр."
/ Дмитро Табачник. – Київ: Либідь, 2004. – 638 с. : іл.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Панейко_Василь_Лукич