Світла магія

-Ви подивіться на неї! Що за жахіття тут сидить?

Так це говорять про мене. Мене звати Люсі, мені 13
років. Я ніколи не бачила свою матір та батька. І
зрозуміло мене відправили у дитячий будинок органи
опіки. Я не була красунею, у мене ніколи не було
друзів. На лиці виднілося ластовиння, за нього мене
дразнили саме більше, також у мене світле й біляве
волосся. У той час, як в інших було русяве, або темно
каштанове.
У той день було особливо похмуро, надворі йшов
дощ, з мене звичайно глузували старші дівчата. Але
сьогодні вони перегнули палку. Коли була вечеря, я
сиділа в столовій, як завжди за окремим столом.
Сьогодні в нас була гречана крупа. Я була голодною,
але їжа ніяк не йшла в рот. Як в одну мить дівчинка з
старшої групи підійшла до мене та висипала крупу
мені саме на голову. Міс Емілі одразу підійшла до
стола де трапився конфлікт. Вона подивилася на нас
обуреним лицем і сказала.
-Завтра ви обоє залишаєтеся без сніданку та обіду! І я
не хочу нічого слухати.-вимовивши ці слова вона
відвернулась та пішла в сторону кухні.
Ось наступив новий день. Одинадцяте травня,
надворі ще трішки мокро від вчорашнього дощу. Як й
говорила Емілі, сьогодні ми залишилися без двох
прийомів їжі. До вечері я встигла добре зголодніти. Це
не дивно так, як вчора не вечеряла. Весь день старша
дівчинка сердито на мене косилася. Ніби це я винна,
що вона на мене перекинула тарілку з їжею. В голові
крутилася лише одна ідея, я сильно хотіла
прогулятися в парку. Але була одна велика проблема
нас не випускали за межі будинку. І заради
прогулянки я придумала план. Цілу неділю я буду
втиратися в довіру охоронців та виховательок
враховуючи Емілі. Усі ці люди були здивовані моєю
прекрасною поведінкою. Але завтра день ікс.
Я прокинулася як завжди з іншими дітьми о
7:30. Переодягнувшись я пішла робити водні
процедури. Трішки пізніше ми всі пішли на сніданок. У
нас була манна крупа. З’ївши її я пішла на подвір’я
сама перша. Так як охоронці мене добре знають я без
проблем пішла задню частину та обережно перелізла
через паркан.