Professional Documents
Culture Documents
Статья Фалько - ТНУ - история - № 32 - 71 - 2 - 2021
Статья Фалько - ТНУ - история - № 32 - 71 - 2 - 2021
Статья Фалько - ТНУ - история - № 32 - 71 - 2 - 2021
ВЧ Е НІ З АП И С К И
ТАВРІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
Видавничий дім
«Гельветика»
2021
Головний редактор:
Попов Вячеслав Жанович – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри філософії
та історії Навчально-наукового гуманітарного інституту Таврійського національного університету
імені В.І. Вернадського
Науковий журнал «Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки»
зареєстровано Міністерством юстиції України (Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого ЗМІ
серія КВ № 15712-4183Р від 28.09.2009 року)
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Váradi N.F.
EVERYDAY LIFE AND CROSS-BORDER RELATIONS
IN TRANSCARPATHIA DURING THE KHRUSHCHEV ERA............................................................ 1
Гаврилюк С.В., Гаврилюк О.Н.
УВІЧНЕННЯ ПАМ’ЯТНИХ МІСЦЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВОЄННОЇ ІСТОРІЇ
У ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ (1920–1930-ТІ РОКИ)........................................................... 11
Денисенко В.І.
ПРОЄКТ «ПОВІТРЯНИЙ ЕКСПРЕС» У КОНТЕКСТІ
УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКИХ ВІДНОСИН (2010-2014 РР.).............................................................. 19
Марченко С.Д.
СЕЛЯНСЬКІ ГОСПОДАРСТВА: ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ
В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ. ............................................................................................................. 27
Миронюк О.Ю.
ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ В ЛАТВІЇ............................................................................. 33
Підшибякін С.В., Полтавець Ю.С.
СТАТУС ОКРЕМИХ РАЙОНІВ ДОНЕЦЬКОЇ ТА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ:
ВІЗІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ....................................................... 39
Попов В.Ж.
КРИМІНАЛЬНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНСЬКИХ МІСТАХ У 1917–1918 РР.
НА СТОРІНКАХ ЩОДЕННИХ ГАЗЕТ........................................................................................................ 48
Сергієнко С.Ю.
ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ РЕАЛІЙ 1930-Х РОКІВ НА ОСОБИСТІ ВІДНОСИНИ
УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ............................................................................................................... 56
Чекаленко Л.Д.
ПРИМУСОВА МІГРАЦІЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ФОРМУВАННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ............................................................................................................................... 65
Черемісін О.В., Варнавська І.В.
КОНСТРУЮВАННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В КІНЦІ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ............................................................... 71
Чирко Б.В.
ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ КОЛОНІЙ
НІМЕЦЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
(ДРУГА ПОЛОВИНА XVIII – ПОЧАТОК XIX СТ.)............................................................................... 78
Чорний О.В., Тимошенко В.Л.
ЗАГИБЕЛЬ ТА ШЛЯХ НА БАТЬКІВЩИНУ ГЕНЕРАЛА О. В. САМСОНОВА
У ПОВІДОМЛЕННЯХ ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКОЇ ГАЗЕТИ
«ГОЛОС ЮГА» 1914–1915 РР............................................................................................................................ 85
Шевченко Н.В.
ФОРМУВАННЯ НОТАРІАЛЬНИХ АРХІВІВ ТА ОБОВ’ЯЗКИ
СТАРШИХ НОТАРІУСІВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ –
НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ......................................................................... 91
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
Георгієва М.Д.
СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК БОЛГАРСЬКОГО СЕЛА В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ........ 100
Залєток Н.В.
СТАНОВИЩЕ БРИТАНСЬКИХ ТА РАДЯНСЬКИХ ЖІНОК У СУСПІЛЬСТВІ
В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД: ПОРІВНЯЛЬНИЙ ОГЛЯД. ..................................................................... 105
Kalachova І.І.
TRADITIONS OF EDUCATION CHILDREN IN BELARUSIAN
NOBLE FAMILIES IN THE 19TH – EARLY 20TH CENTURIES. ...................................................... 113
Ковальков О.Л.
ПОЗИЦІЯ РАДЯНСЬКОГО КЕРІВНИЦТВА ЩОДО «АФГАНСЬКОГО ПИТАННЯ»
НАПЕРЕДОДНІ ТА ПІСЛЯ ВИВЕДЕННЯ РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬК
ІЗ АФГАНІСТАНУ (1985–1991 РР.)................................................................................................................. 118
Фалько С.А.
ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ВОЄННО-ІНСТРУКТОРСЬКИХ МІСІЙ
В КРАЇНАХ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ –
НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.......................................................................................................................................... 126
Фицик Л.А., Фицик І.Д.
КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР РОСІЙСЬКОГО МІСТА XIX СТ.
ЯК ОБ’ЄКТ ПІЗНАННЯ. .................................................................................................................................... 138
АРХЕОЛОГІЯ
Бочковський С.О.
МЕТОДИ ПОБУДОВИ БАЗИ ДАНИХ В АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
НА ПРИКЛАДІ КУРГАННИХ ПОХОВАНЬ ЯМНОЇ КУЛЬТУРИ
ПРАВОБЕРЕЖНОГО УКРАЇНСЬКОГО ЛІСОСТЕПУ......................................................................... 145
ЕТНОЛОГІЯ
Войтович Н.М., Пахолок І.Р.
ОБРАЗ «ВОВКУНА» В НАРОДНИХ ДЕМОНОЛОГІЧНИХ УЯВЛЕННЯХ БОЙКІВ............. 150
ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
ТА СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ
Кухарєва Н.М.
ЗРАЗКИ МИСТЕЦЬКОЇ ШЕВЧЕНКІАНИ
З ФОНДОВОЇ КОЛЕКЦІЇ НІЕЗ «ПЕРЕЯСЛАВ»
У СКУЛЬПТУРНИХ ЗОБРАЖЕННЯХ, КЕРАМІЦІ ТА ДЕРЕВІ....................................................... 155
Красніцька Г.М.
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ЕТИКЕТУ.................................................................. 163
Москальчук К.В.
ВІДОБРАЖЕННЯ УМАНСЬКОЇ БИТВИ 1941 РОКУ
В РАДЯНСЬКІЙ ВІЙСЬКОВІЙ МЕМУАРИСТИЦІ................................................................................ 169
HISTORY OF UKRAINE
Váradi N.F.
EVERYDAY LIFE AND CROSS-BORDER RELATIONS
IN TRANSCARPATHIA DURING THE KHRUSHCHEV ERA............................................................ 1
Havryliuk S.V., Havryliuk O.N.
THE PERPETUATION OF NATIONAL MILITARY HISTORY MEMORIAL
SITES IN THE WESTERN UKRAINIAN LANDS (THE 1920S – 1930S)............................................... 11
Denysenko V.І.
THE AIR EXPRESS PROJECT WITHIN THE CONTEXT OF UKRAINE-CHINA
RELATIONSHIP (2010-2014)................................................................................................................................ 19
Marchenko S.D.
PEASANT FARMS: PROBLEMS OF DEVELOPMENT
IN HISTORICAL RETROSPECTIVE. ................................................................................................................ 27
Myroniuk O.Yu.
ACTIVITIES OF THE UKRAINIAN COMMUNITY IN LATVIA............................................................. 33
Pidshibyakin S.V., Poltavets Yu.S.
STATUS OF CERTAIN DISTRICT OF DONETSK AND LUHANSK REGIONS:
VISION OF UKRAINIAN SOCIAL AND POLITICAL THOUGHT.......................................................... 39
Popov V.Zh.
THE CRIMINAL SITUATION IN UKRAINIAN CITIES IN 1917–1918
ON THE DAILY NEWSPAPERS PAGES....................................................................................................... 48
Serhiienko S.Yu.
THE INFLUENCE OF SOCIAL REALITYOF THE 1930’S
ON PERSONAL RELATIONS OF UKRAINIAN WRITERS....................................................................... 56
Chekalenko L.D.
FORCED MIGRATION AS A SOURCE OF FORMATION
OF THE UKRAINIAN DIASPORA..................................................................................................................... 65
Cheremisin O.V., Varnavska I.V.
CONSTRUCTION OF DECENTRALIZED NATIONAL LOCAL
SELF-GOVERNMENT IN 1785–1917. ............................................................................................................ 71
Chyrko B.V.
THE ORGANIZATION OF STATE GOVERNANCE AND LOCAL
SELF-GOVERNMENTS OF GERMAN SETTLERS’ COLONIES IN RUSSIAN EMPIRE
(2ND HALF OF XVIII TO EARLY XIX CENTURY). ...................................................................................... 78
Chornyi O.V., Tymoshenko V.L.
THE DEATH AND WAY TO THE HOMELAND GENERAL O. V. SAMSONOV
IN THE REPORTS OF THE YELYSAVETGRAD NEWSPAPER
“VOICE OF THE SOUTH” 1914–1915............................................................................................................... 85
Shevchenko N.V.
FORMATION OF NOTARIAL ARCHIVES AND RESPONSIBILITIES
OF SENIOR NOTARIES IN THE SOUTH OF UKRAINE IN THE SECOND HALF
OF THE 19TH CENTURY – AT THE BEGINNING OF THE 20TH CENTURY.................................... 91
WORLD HISTORY
Georgieva M.D.
SOCIAL DEVELOPMENT OF THE BULGARIAN VILLAGE
IN THE CONDITIONS OF EUROPEAN INTEGRATION. .......................................................................... 100
Zalietok N.V.
STATUS OF BRITISH AND SOVIET WOMEN
IN SOCIETY IN THE INTERWAR PERIOD: A COMPARATIVE REVIEW........................................... 105
Kalachova І.І.
TRADITIONS OF EDUCATION CHILDREN IN BELARUSIAN
NOBLE FAMILIES IN THE 19TH – EARLY 20TH CENTURIES. ...................................................... 113
Kovalkov O.L.
THE POSITION OF THE SOVIET LEADERSHIP
ON THE «AFGHAN QUESTION» BEFORE AND AFTER
THE WITHDRAWAL OF SOVIET TROOPS FROM AFGHANISTAN (1985–1991)..................... 118
Falco S.A.
ACTIVITY OF EUROPEAN MILITARY-INSTRUCTOR MISSIONS
IN THE COUNTRIES OF SOUTH-EASTERN EUROPE
IN THE SECOND HALF OF XIX-EARLY XX CENTURY.......................................................................... 126
Fytsyk L.A., Fytsyk I.D.
CULTURAL SPACE OF THE RUSSIAN CITY OF THE XIX CENTURY
AS AN OBJECT OF KNOWLEDGE................................................................................................................... 138
ARCHEOLOGY
Bochkovskyi S.O.
METHODS TO CONSTRUCT DATABASE FOR THE ARCHAEOLOGICAL
STUDY ON THE CASE OF BURIAL MOUNDS OF PIT CULTURE
OF THE RIGHT-BANK FOREST-STEPPE OF UKRAINE. ......................................................................... 145
ETHNOLOGY
Voitovych N.M., Pakholok I.R.
THE «VOVKUN» OR WEREWOLF IMAGE IN FOLK DEMONOLOGICAL
PERCEPTIONS OF BOYKIVSCHYNA HIGHLANDERS........................................................................... 150
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Váradi N.F.
Ferenc Rakoczi II Transcarpathian Hungarian College of Higher Education
Due to its geopolitical situation, Transcarpathia The purpose of the article is to identify key fea-
received significant attention from Soviet leaders. tures of everyday life and cross-border relations in
The area was of strategic importance in terms of Transcarpathia during the Khrushchev era.
transport from east to west, it was considered a “west- After Stalin’s death, i. e. after 1953, the trade,
ern gate”. A significant part of the electricity, gas and economy, public catering and public services in
oil exports to Europe flowed through the region. Transcarpathia improved significantly, and positive
The Mir electricity transmission line, the Druzhba changes took place in society as well. New products
[15, ol. 159–160], the Soyuz, and the Urengoy – Pom- appeared on store shelves, breadlines were reduced,
ary – Uzhgorod pipelines [9, ol. 95–96] were also sit- many basic everyday goods could be bought freely
uated in the region. The Chop-Batevo area became [7, c. 190]. The prices of food and manufactured
an important transhipment area for the transport of goods, clothes and shoes were reduced. The prices of
goods, where significant freight traffic was handled fruits and vegetables decreased the most – by 50%
on the railway with a wide and narrow gauge and a [14, ol. 270]. Fish delicacies, such as sturgeon caviar,
transhipment station [8, ol. 321–325]. The problem herring were available in almost every town and vil-
outlined in the article, scholars considered in passing lage grocery store, even in bigger quantities. The sit-
[1–15], it did not become the main subject of histor- uation was similar with sausage preparations, which
ical research. no longer had to be imported to the region, and they
1
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
were even shipped to other counties of the USSR. Then there was a rally at the “Avangard” stadium
Cheese, eggs, various preserves, vegetables and fruits [11, ol. 86]. In the following years, Transcarpathians
were available in sufficient quantities. According to had the opportunity to attend numerous similar cele-
statistics, surpluses of fruit and meat occurred multi- brations [10, ol. 235]. Several member republics sent
ple times in the region, so they were transported to the welcome telegrams to the region’s leadership on the
All-Soviet warehouse [67, p. 21]. However, the sta- occasion of the landmark event [24, p. 1–36].
tistics often did not correspond to reality. There were During the development of the culture of service
often a shortage of food and people standing in lines provision, the specialization of trade and the introduc-
for meat and dairy products. The leadership of the tion of new forms and methods of services progressed.
party was well aware of this. This is also evidenced Trade organizations began to work with manufactur-
by the fact that May 10–28, 1960 the district party ers on a contractual basis. Wholesale fairs were held
committees discussed at length and in detail the letter annually in the region and in the republic, and more
from the USSR Council of Ministers and the Central and more potential suppliers and product sources
Committee of the Ukrainian Communist Party on were sought outside the region and republic. In 1957,
“Serious Deficiencies in the Production and Stockpil- the first self-service grocery store was opened in the
ing of meat and milk in the kolkhozes of the republic” Mukachevo. The consumer cooperative opened the
[42, p. 1–35], which called for the improvement of first self-service bookstore in Svaliava and a self-ser-
the situation and rectification of errors. vice grocery store in Solotvyno, Tyachiv district. The
Each April, the government issued a decree to expansion of the network of self-service stores began,
reduce state retail prices for food and industrial the basics of market research and demand assessment
goods. In 1954, food became 5–10% cheaper, while were established. The state-owned commercial com-
industrial goods became 10–15% cheaper. These pany Uzhgorod, and the consumers’ cooperative in
price reductions were probably intended to distract Mukachevo set up advertising companies. Over time,
the public from the stagnation of agriculture, the light forms of service such as sales based on a product
and food industries [10, ol. 219]. sample appeared, during which those samples were
In the 1950’s, there were downright shortages of displayed in shop windows or on store shelves.
non-food products. The supply of goods was dis- All new social laws of 1956–1957 [10, ol. 219,
rupted, becoming a serious problem, so they had to be 224; 15, ol. 161; 32, p. 1; 60, p. 1–89] directly related
delivered to the region from other areas. This was well to Transcarpathia.
seen by the regional party leadership, so on March 9, According to the resolution of the Transcarpathian
1954, a resolution was passed “To expand the produc- Regional Committee of the Ukrainian Communist
tion of everyday consumer goods, increase the num- Party of 22 April 1959 – “On Measures to Improve
ber of products and improve the quality of products” Public Services”, repair shops for the repair of techni-
[18, p. 1–168] Then, with similar resolutions, this cal equipment, sewing workshops, photography, bar-
need was reaffirmed again and again, but the situation ber and shoemakers’ shops opened in cities and larger
hardly changed. By the 1960’s, the most necessary villages [16, p. 80–81]. By the end of 1960, there
products were mostly available on the market, but were 792 different installation, repair and service
their quality did not meet the needs of customers. As workshops in the region, 333 of them in the villages.
a result, the number of imported products increased In the 1960’s, the resolution “On the Measures for
significantly, mainly from China, the Czechoslovak the Further Development of Trade in Transcarpathia”
Socialist Republic, the Hungarian People’s Republic, adopted by the regional party committee on October 25,
the GDR and the FRG, as these were more popular 1960, became applicable. The resolution establishing
among the population [7, c. 190]. this was approved at the level of UkrSSR on Septem-
There was a tendency to falsify statistical reports, ber 13, 1960 [40, p. 1–28; 54, p. 9–10].
the so-called “pripiskas”, i. e. additions. Fearing polit- Among other things, this resolution marked the
ical retaliation, local leaders reported untrue, magni- beginning of a new, better era of commercial and
fied data in their reports to the top management. It retail services, as well as public catering in the region
was due to the “boosted” economic indicators that [58, p. 1–13]. Between 1961 and 1965, 333 stores and
the agriculture of the countryside in need of subsidi- 30 pharmacies were opened to strengthen the material
zation had been overestimated, thus on February 26, and technical background of the trade. The number
1958 Transcarpathia was awarded the Order of Lenin of people employed in them exceeded one thousand
[15, ol. 153; 23, p. 1–15]. The award was presented [36, p. 1–75]. During the implementation of the men-
by Ye. Furtseva on May 23, 1958, in Uzhgorod. tioned resolution, significant efforts were made to
organize the operation of confectioneries, bakeries, built on a base from adobe or brick and with a roof
and dairy and delicatessen shops. In the larger grocery covered with slate or tile. There could be a well dug
stores, coffee corners were set up. The prices of obso- in the yard, a toilet, a summer kitchen, farm build-
lete, outdated, low-quality products were reduced. ings. The garden and yard had to be surrounded by a
Self-service stores were first allowed to clear poten- fence [14, ol. 270].
tial losses, but only up to 0,15% of turnover. The Employees in the region extensively participated
previous practice of reducing the wages of employ- in socialist labour competitions. As a result, the
ees working in retail and catering if the expectations planned trade and development plans were exceeded.
regarding turnover were not met was revoked. In the To increase socialist competition, various awards,
towns and villages of the region, numerous pavilions, medals, and flags1 were created for companies as well
shops, boutiques, tents, cafes, snack bars and can- as trade organizations. In many cases, the award-
teens were established in the streets, hospitals, town ing of these was not fair, as evidenced by numerous
centres, parks and numerous public areas. The sale accounts in the documents of the Transcarpathian
of equipment and devices intended for long-term use Regional State Archives [43, p. 1–73]. The compe-
with payments in instalments also began. Although tition took place not only at the corporate but also at
steps were taken and a number of documents aimed the individual level. The Stakhanovist movement also
at further boosting trade were adopted in the Khrush- reached enormous proportions [19, p. 1–136].
chev era both at the upper and regional levels, some On October 13, 1958, at the initiative of the Mos-
of the planned measures were not implemented in cow Railways, the movement “let’s learn to work
time and many were never implemented [53, p. 1–14; and live in a communist manner” [15, ol. 156] began.
71, p. 1–10; 73, p. 1–23]. Then in all areas – companies, firms, collective farms,
At the XXI congress of the party from 27 January pharmacies, etc. – the competition between individu-
to 5 February 1959, a 7-year plan (1959–1965) was als and working groups began for the titles of pioneer
adopted [12, ol. 374–375; 31; 32]. Livelihood, edu- of communist work and communist work collective.
cation and health care were guaranteed by the state. They were employees, companies, kolkhozes, etc.
Above all, however, a great deal of attention was that showed increased productivity, that is, those who
drawn by the huge housing constructions. Khrushchev worked with full effort, whose goal was to exceed
ordered the construction of housing estates to raise liv- and outperform the established norms and deadlines.
ing standards. These were called “mikroraion” in Rus- The official honorary title was accompanied by a
sian, the five-story blocks of flats (“khrushchevka”) certificate, a badge, and a cash reward, which acted
with the tiny, cramped, uncomfortable apartments, as a significant incentive [45, p. 1–143]. And as big-
with usually eight square meters per person, and often ger holidays approached, this movement was further
several generations lived together. They already had expanded [66, p. 1–97].
central district heating, i. e. a built-in heating system From the beginning of the 1950’s, the sale of
in the walls, a water block. They were originally aimed books among the population increased year by year,
as free of charge social housing to those in need and and the book trade strengthened [22, p. 1–60]. Book
planned for 25 (max. 40 years). These apartments also authors, book distributors, publishers, and intellectu-
housed “professionals” and their families arriving in als also joined the sale of the books. Booksellers also
Transcarpathia [74, p. 58]. In addition, service accom- delivered books to the farms of the kolkhozes, to the
modation was provided to reserve military officers brigades, the factories, resort areas, and to many other
in Transcarpathia and their families, for example, to places. There was significant coordination between
303 reserve officers in 1960 [53, p. 1–2]. The khrush- book publishers and authors [30, p. 1–191].
chevkas were one-, two-, or three-room flats, and one
On 31 May 1960, the Central Committee of the
of their greatest advantages was that they were built
Soviet Communist Party adopted a resolution on
relatively cheaply and in a short time.
the “situation of the book trade and measures for
During the construction of new housing, accord-
its development”, and on 11 July 1960 the CC of
ing to the resolution adopted on October 25, 1960,
during the construction of housing estates and blocks 1
Perekhidni prapory (Перехідні прапори), and Perekhidni Cher-
of flats, business premises and public catering prem- voni Prapory (перехідні Червоні прапори). The so-called transi-
ises had to be established on the ground floor of the tional flags and transitional red flags were awarded for success in
socialist competitions between regions and districts of the Soviet
houses. republics, in recognition of the successful implementation of
In the private sector, the average dwelling house plans and socialist commitments, increasing the production and
was 8 × 10 m and later 10 × 19 m with 2 or 3 rooms, sale of agricultural and livestock products, improving their qual-
ity, and ensuring high results.
3
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
the UCP adopted a similar resolution entitled “On they had since 1957 repeatedly asked the USSR
the situation of the book trade and measures for its Council of Ministers to allow the establishment of a
development in Ukraine”. The objectives and details television in Uzhgorod, which was scheduled to be
of this document were discussed in October 1960 at launched by 1961 at the latest [49, p. 26]. Finally, the
the meetings of all district and city party commit- regional television studio began broadcasting in black
tees in Transcarpathia. In order to increase the book and white and colour in 1967 after the television sta-
trade, several new bookstores and book kiosks were tion and repeater were handed over [14, ol. 230, 272].
opened. The main goal was to increase book sales by However, the press, radio, and TV remained under
104 percent in 11 months. The bookstores where two serious control [33, p. 1–43]. Of course, ideological
or more salespeople worked did not have a day off work, ideological education were the most impor-
or lunch break, i. e. permanent opening hours were tant tasks of the press. All print media existed and
provided [35, p. 97–100]. operated under the ideological guidelines, party- and
Each of the 13 districts published its own news- state-level decisions of the ruling communist and
papers, the columns of which reported on the devel- party organizations.
opment and performance of industrial companies and In order to strengthen the ideological work, both
agricultural establishments, as well as other aspects the CPSU and the county leadership passed a number
of the social and economic life. From 1959, all dis- of resolutions, such as the January 9, 1960, resolution
trict papers were published three times a week. In of the CPSU entitled “The Task of Party Propaganda
1960, the district newspapers had 49,900 permanent in Modern Conditions” [35, p. 31]. Party propaganda
press subscribers, compared to only 36,000 in 1959 and ideological work were strengthened in libraries
[For example: 35, p. 21–25]. This number grew every [34, p. 1–53].
year, which is why numerous steps were taken to The electricity supply of the settlements was being
improve the quality of newspapers and make them set up [25, p. 1–44] and telephone lines were intro-
easier to deliver [29, p. 1–81]. duced. However, the phone was available after a long
Wall press was an important aspect of Soviet com- queue and, as it was a luxury item, so it was owned
munity and political life. The bulletin boards appeared mainly by executives [17, p. 1–48].
in schools, at the Uzhgorod State University, in other In May 1958, the USSR passed a law “On a more
educational institutions, and at production plants. effective fight against anti-social elements”. In reality,
Without them, hospitals, research institutes, and other convictions were handed down bypassing the court,
facilities could not exist. Bulletin boards were mostly and defendants could not seek legal protection. There
published on public holidays and reflected the lives of were those who, with the help of this “law,” took
the work communities [56, p. 1–69]. revenge on others, such as people living in slightly
In 1955, the permanent radio station was put into better conditions, thus depriving them of their wealth
operation. According to a resolution [47, p. 1–23; accumulated through diligent work [64, p. 1–151].
48, p. 1–141] made by the UCP Regional Commit- Other anti-social activities were subjected to seri-
tee on 11 November 1959, radio services had to be ous police proceedings and thoroughly investigated.
improved and then full “radioing” of the villages in Several of them were sentenced by the court to prison
Transcarpathia [59, p. 1–6] was carried out in sev- [64, p. 1–151]. Drunkards, alcoholics and the unem-
eral districts. On March 23, 1960, the UCP CK (Cen- ployed, for example, were considered anti-social
tral Committee of the Ukrainian Communist Party) [63, p. 1–14; 65, p. 1–90].
passed a resolution entitled “On Improving Radio On January 15–22, 1959, a national census was
Services in Ukraine,” the main purpose of which held in the Soviet Union [28, p. 10–11]. Preparations
was to strengthen communist ideological education for this began in the region in 1957 [26, p. 1–43;
as part of the seven-year plan [35, p. 60, 101–105]. 27, p. 1–25]. The questionnaires included 15 ques-
The Uzhgorod radio station broadcast “Fresh News” tions, including questions on nationality and native
twice a day in Ukrainian and Hungarian, as well as a language. In accordance with the official instructions
summary of regional newspapers, literary and musi- given to the counting commissioners, everyone could
cal programs for agricultural and forestry workers answer the questions independently, and citizens were
[14, ol. 230]. not asked for an identity card or other identification. In
As the party leadership in the region considered families where the husband and wife were of different
television to be an important tool for ideological edu- nationalities, they could decide for themselves which
cation, especially as it planned to make its programs nationality they considered themselves to belong to.
available to residents of the 4 surrounding countries, In the case of minor children, the nationality of the
mother was considered authoritative. For children was reached between the Engels kolkhoz in Kosyno,
who could not yet speak, their mother’s native lan- Berehove district, and the Barabás trade union in the
guage was recognized as their native language, too Hungarian People’s Republic [21, p. 1–34].
[10, ol. 229]. According to preliminary data prepared Friendship between Transcarpathia and the
by the Transcarpathian Regional Committee of the Socialist Republic of Romania developed somewhat
Ukrainian Communist Party and the Transcarpathian later than with the regions of the Hungarian People’s
Regional Executive Committee, and by the head of Republic and the Czechoslovak Socialist Republic.
the Transcarpathian County Statistical Office, Strigin The first Transcarpathian delegation visited Baia
on June 3, 1958, the population of Transcarpathia Mare in 1958 as part of the celebrations for the “lib-
was 922,808 people. Of these, 144,894 people were eration” of Romania [5, c. 60].
Hungarians [28, p. 10–11]. However, according to Subsequently, cooperation with the border regions
the data of the conducted census, the population of of neighbouring states increasingly affected the manu-
Transcarpathia was 920,200 people, which means an facturing industry. At the state level, increasing atten-
increase of 112,800 people, or 14%, compared to the tion was paid to cooperation at the local and regional
data of the official census of 1950 [13, ol. 104]. Of levels, and cross-border relations were a priority in
these, 686,464, i. e. 74,6% of the population were of the development of socialist economic integration,
Ukrainian nationality, and 146,247, i. e. 15,8% of the especially with regard to the development and opera-
population were Hungarians [41, p. 11]. tion of cross-border infrastructure [6, c. 21–107].
In the first quarter of 1961 (January – March), a In 1956, the Central Committee of the Soviet
financial reform was implemented in the country Communist Party and the Soviet government adopted
[41, p. 11]. A lot of the work involved in exchanging a resolution, in consultation with the European social-
banknotes had to be done by commercial workers, as ist states, to expand close cross-border friendly rela-
old banknotes were accepted in trade and new ones tions between the regions of the Soviet Union, the
were given back as change. The process of this was Polish People’s Republic, the Czechoslovak Socialist
planned at the end of 1960 [41, p. 1–47; 50, p. 1–35; Republic, the Hungarian People’s Republic and the
55, p. 1–81]. All this was not easy, as it was necessary Socialist Republic of Romania. The relevant resolu-
to ensure that the total turnover of the products was tions were adopted by the party organizations of the
transparent with both the old and the new prices. The border regions and defined the areas of cross-border
old roubles were exchanged in a 10:1 ratio, unlike affiliation. In September and October 1956, several
before, this time in unlimited quantities. Salaries, treaties were concluded between the Transcarpathian
prices and service fees were recalculated in the same region, the Eastern Slovak region of the Czechoslo-
proportion. However, this did not improve the finan- vak Socialist Republic, Szabolcs-Szatmár region, and
cial situation [10, ol. 241]. the Satu Mare area of the Socialist Republic of Roma-
In the early 1950’s, diversified cross-border rela- nia [5, c. 60].
tions developed between Transcarpathia and the sur- In 1960, Transcarpathia’s relations with the neigh-
rounding countries, affecting agriculture, sports [For bouring Szabolcs-Szatmár region and the Eastern
example: 36, p. 1], culture [For example: 70, p. 4], Slovak region accelerated even more. The Hungarian
health, industry, almost all economic and social areas, and Slovak delegations came to the region one after
various holidays [For example: 36, p. 2]. another. In October, for example, a Hungarian indus-
On April 4, 1955, the Hungarian delegation from trial and a Slovak youth delegation visited Berehove.
Szabolcs-Szatmár County arrived at the Chop border Of course, the guests were shown the leading facto-
crossing [20, p. 1–6]. The members of the delegation ries (winery, furniture factory), farms (the Lenin and
became familiar with the life and work performance the Red Flag kolkhozes), and the Berehove delega-
of the Hungarian youth and exchanged experiences tions in the neighbouring regions and districts were
with them. Representatives of the Transcarpathian welcomed similarly [14, ol. 240].
youth were presented with a baton of friendship In the early 1960s, the practice of cross-border
[14, ol. 357]. The youth organizations of the two bor- relations involved the discussion and compilation of
der regions agreed on further friendly relations and annual plans for cross-border co-operation by regional
active cooperation [36, p. 1–75]. party committees, and later these plans were drawn up
At the end of 1955, agricultural workers from for two years. In this way, the relations between the
Transcarpathia and Szabolcs-Szatmár regions con- border regions included planning, and the more distant
cluded agreements to organize socialist labour com- perspective could be taken into account. As the central
petitions. The first agreement on such a competition party organizations entrusted the local party commit-
5
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
tees with the regulation of cross-border relations, they Another important trend in friendly relations was
were referred to as the relations established along the the exchange of experience and cooperation between
line of the local party organizations [5, c. 60]. trade unions and Komsomol organizations. Issues
Among the plans for co-operation and exchange covered during the exchange of experience included
of experience top priority was assigned to the study the role of local councils in carrying out tasks related
of the work of party organizations and committees to cultural and economic production, the role of
supervising various aspects of social life, as well as NGOs in the development of socialist democracy, and
the work of party organizations and ideological work, the education and training of Soviet trade union and
promoting the social and economic development of Komsomol resources [44, p. 1–44; 46, p. 1–117].
cities and regions, as well as mutual transfer of expe- As a result of the exchange of experience over the
rience in work communities and other areas of life. years, permanent forms of cooperation developed in
Various forms of cross-border co-operation were different branches of production activity. The four
established, for example: exchange of work expe- most common of these were: a) exchanges of teams,
rience in different industries such as meetings of cutting-edge brigades, production innovators, pro-
construction, transport, workers and profession- fessionals seconded to partners to study cutting-edge
als, mutual assistance between partners in the form work directly in the workplace, learn to use new
of currency-free cross-border product exchange, equipment and use advanced technologies, new tech-
trade between cross-border trade organizations, etc. niques and technical processes needed to carry out
Cooperation on the development and interaction of various operations etc. [2]; b) exchange of informa-
cross-border transport infrastructures was particularly tion materials in various forms and contents, which
important. The exchange of experience as a form of facilitated a better understanding of the experiences
cooperation did not require special legal regulation. of foreign partners; during the so-called the “friend-
This cooperation did not require large investments ship bus” exchange program, employees of one com-
either, but at the same time it brought economic ben- pany travelled to a foreign affiliate and inquired about
efits to both parties [14, ol. 231–232]. the life, c) activities, and daily lives of the particular
In June 1960, for example, a delegation of Sza- work community, who gave exhaustive and profes-
bolcs-Szatmár regional party representatives visited sional answers to the questions of the friends on the
Mukachevo. The members of the delegation became friendship bus [1, c. 32–34]; d) exchange involving
familiar with the work of the party organizations of specialized tourist groups, which generally consisted
the Mukachevo City Party Committee, the local knit- of employees working in the same or a similar indus-
wear factory and the furniture factory [38, p. 1]. In try. The program of visits of these groups abroad
the Irshava district, a delegation of Hungarian party included visits to companies with a similar profile
employees became familiar with the sovkhoz “Za and learning about production experience, working
nove zhyttia” in Bilky, the Dovhe sawmill, the Kush- conditions and various activities [5, с. 46–63].
nytsia forestry and the political work of the party The practical aim of the exchange of experience
organizations operating there [38, p. 6]. was to introduce technical innovations, increase
Table 1
Number of delegations that visited Transcarpathia in 1958–1960 [37, p. 1]1
From the Czechoslovak From the Hungarian From the Socialist
Socialist Republic People’s Republic Republic of Romania
Name of the delegation
1958 1959 1960 1958 1959 1960 1958 1959 1960
2
The source contains 17, but the numbers add up to 15.
productivity, save raw materials, fuels and energy 70 Hungarian and Czech interpreters were recruited.
resources, etc. 25 of them were sent for a 20-day interpreter-guide
The exchange of experience in the field of agri- course in March 1960, who then worked in Uzhgo-
cultural production in the framework of cross-border rod, Lviv, Kiev [38, p. 7–8]. In Uzhgorod, the hotels
cooperation was also intense. The adjacent location set up 60 places for foreign tourists and distributed
of agricultural land, the almost identical climatic a brochure to visitors about the sights of Uzhgorod
conditions and structure of the farming zones all pro- and in the area of Uzhgorod – Mukachevo – Sval-
vided favourable conditions for the mutual exchange iava – Uzhok pass [38, p. 23–24], Year after year,
of experience between agricultural companies more emphasis was placed on the development of
[4, c. 23–64]. tourism [73, p. 1–48].
The many years of experience in acquiring and From 1 May 1960, in accordance with the decree
applying foreign experience and its effectiveness no. 1030-447 adopted by the Council of Ministers of
attracted the attention of communities, organizations, the USSR on 2 September 1959, a scheduled bus ser-
various levels of government and party leadership, vice was launched on the Kiev – Lviv – Stryi – Uzh-
and led them to pay more attention to the exchange gorod line, mainly for foreign tourists, and negotia-
of experiences, to analyse these processes and their tions began with the Czechoslovak Socialist Republic
benefits. to open a border crossing on the Krčava-Uzhgorod
The adoption of foreign experiences did not mean section [38, p. 19]. In Uzhgorod, near the Hotel “Ver-
their exact copying or imitation. The experience of khovyna”, a kiosk was opened, where tourists could
the partner had to be treated creatively, taking into buy various souvenirs, postcards, books, etc. 18 spe-
account the specifics, conditions, traditions, environ- cial so-called “friendship trains for foreign tourists”
ment, etc. of the domestic production. Documents were also set up. These were staffed by 112 Hungar-
kept in the Transcarpathian Regional State Archives ian and Czech interpreters. In addition, there were
prove that the delegations travelling abroad had to 7 “friendship trains with Soviet tourists” that trans-
prepare serious reports, analyses and summaries after ported Soviet tourists to the Czechoslovak Social-
their return. Among other things, it was expected that ist Republic and the Hungarian People’s Republic
each delegation travelling abroad would draw up a [38, p. 23–24]. Thanks to the developments, in the
task plan for the exchange of experiences, specifying first half of 1960, 42,233 tourists from 26 different
the issues to be studied, the form and duration of the countries visited the region, including 138 people
analysis. The team or brigade consisted of employees from France, 125 people from the USA, 56 people
who were able to perform the set tasks to the suffi- from Italy, and so on [38, p. 25].
cient extent and within the planned timeframe. Of course, kinship visits were categorized and
Steps were taken to develop tourism as well. recorded separately. Thus, according to archival
While in 1955 227 people visited 8 different countries data, in 1960, 5,451 people arrived in Transcarpathia
as tourists, in 1960 this number was already close to to visit relatives. Among them 2901 travelled from
7 thousand people in 23 countries. In addition, 860 the Czechoslovak Socialist Republic, 2244 from the
of them were “visits to capitalist countries”. Most Hungarian People’s Republic, 173 from the Social-
tourists reportedly “behaved appropriately, but there ist Republic of Romania, 28 from the Polish Peo-
were those who did not behave as expected abroad” ple’s Republic, 11 from France, 3 from Norway etc.
[54, p. 5–6]. [38, p. 29].
On November 27, 1959, the resolution “On On 12 May 1962, in accordance with Decree no.
Improving the work with foreign tourists visiting 1156 issued by the Council of Ministers of the Soviet
the region” was adopted, which was a regionalized Union, an entry and exit checkpoint was set up in the
version of the resolution “On Improving the work town of Chop for foreign tourists travelling by car
with foreign tourists visiting the USSR” (October 9, on the Hungarian People’s Republic-Chop-Uzhgo-
1959). To implement it, the “Inturist” travel com- rod-Kiev road section [61, p. 1].
pany consulted with all relevant organizations in the Compared to the national level, Transcarpathia
region. For example, with party leadership, executive had a well-developed transport infrastructure, which
committees of towns and cities, industry, trade, trans- contributed to the region becoming a tourist and hol-
port companies [38, p. 1–3]. The tour guide staff was iday area of national importance. In January 1960,
sent for three months of further training. In addition, the UCP Central Committee issued a decree “On
Hungarian-language interpreters were sent to Kiev the development of Transcarpathian resort centres
to acquire the knowledge needed to guide tourists. and tourism for the period between 1960 and 1965”,
7
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
which also covered the development of sports facili- Tisou on the Czechoslovak side cooperated closely
ties [39, p. 1–56]. [14, ol. 266].
By 1964, 15 sanatoriums (with 2,2 thousand beds) In 1962, the Moscow – Kiev – Lviv – Uzhgorod –
and three resorts (with 500 beds) were welcoming Budapest – Prague main railway line was handed over
their guests. The natural medicinal waters of the [57, p. 6]. The passenger service was continuously
balneological centres of Poliana and Syniak were improved, for this purpose various regulations were
especially popular. During the mentioned period, made. For example, on September 10, 1963, the Tran-
7,2 thousand health care workers were employed in scarpathian Regional Committee of the UCP issued
Transcarpathia, 1,500 of which were doctors. Experts a decree “On Improving Passenger Service”, which
determined that the water from about 400 springs in resulted in opening cafes, buffets, restaurants at rail-
the region had a healing effect [14, ol. 267]. way and bus stations, where special attention was
This was also facilitated by Decree No. 456 issued paid to providing meals for children, such as dairy
by the USSR Ministry of Health of 24 August 1961, products, and to hygiene [67, p. 19–20].
which aimed to improve the health care of the popu- By the mid-1960’s, the paved road network
lation [51, p. 3]. According to this decree, the number expanded to 3,000 km. Two of the three main routes
of sanatoriums, hospital rooms, and hospital beds was ran along the western border section, and the third
increased, and various developments, constructions was part of the pan-European transport corridor
and renovations were carried out in health care institu- [14, ol. 267].
tions. The number of pharmacies was also increased, The Uzhgorod airport, which was built during the
as well as the amount of drug stocks shipped to the Czechoslovak rule of Transcarpathia and opened in
region [51, p. 13–14; 68, p. 1–40]. The care of health 1929, reopened after the war in November 1945, so
care workers was improved, too, and the authorities Uzhgorod was directly connected by air with Mos-
dealt more with the employment issues of hospitals cow, Kiev, Lviv, Kharkiv, Donetsk, Odessa, Sim-
and sanatoriums [69, p. 1–10]. feropol and other Soviet cities [14, ol. 267].
By the mid-1960’s, the total length of the Tran- As for public transport, ticket prices were very
scarpathian railway network reached 641 km. The low. The prices of utilities, gas and electricity were
Chop – Mukachevo – Stryi-Lviv, Chop – Uzhgo- also low and stable.
rod – Lviv, Chop – Rakhiv – Ivano-Frankivsk lines Overall, the period from 1953 to 1964 was a time
handled significant railway traffic. Chop, Muk- of great reorganizations and failures in the Soviet
achevo, Batevo and Uzhgorod-2 were the largest Union. It became increasingly apparent that Khrush-
railway junctions. Uzhgorod-2 was the first rail- chev’s reforms would not fulfil the hopes placed in
way junction in the Soviet Union where border them, according to which it would have served to
guards and customs officers from two countries improve the economy and raise the living standards
carried out inspections together (and not on either of the society. In addition, the Secretary-General
side of the border separately). The Chop railway surrounded himself with toadies, poorly selected his
hub was of strategic importance in the Soviet advisers, and blindly trusted them, which resulted in
Union. The railwaymen of Chop on the Soviet increasingly serious consequences and eventually his
side, Záhony on the Hungarian side and Čierna nad departure from power.
References:
1. Дяченко Б., Газуда Л., Биркович В. Особливості транскордонного українсько-угорського співробіт-
ництва. Вісник КНТЕУ. 2007. Вип. 1. С. 32–38.
2. Жулканич Н. Розвиток транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні (на прикладі АРК
Закарпатської області). Історична панорама. 2004. № 2. URL: http://politics.ellib.org.ua/pages-4732.html
3. Прикордонне співробітництво: регіональні трансформації і перспективи / В.П. Мікловда та ін. Ужго-
род : Бреза А.Е., 2012. 226 c.
4. Передрий А. Агропромышленный комплекс стран – членов СЕВ. Львов, 1987. С. 23–64.
5. Устыч И. Развитие рыночных отношений в приграничном сотрудничестве. Институт социалных
и економических проблем зарубежных стран АН УССР : научный доклад. Проблемы развития
приграничных економических отношений СССР с европейскими странами – членами СЕВ. 1990.
Вып. 3. С. 46–63.
6. Приграничное сотрудничество социалистических стран: опыт, проблемы, перспективы / Г. Шманько
и др. 1990.
7. Региональные аспекты приграничного экономического сотрудничества СССР со странами СЕВ /
Г. Шманько и др. Москва, 1983.
9
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Гаврилюк С.В.
Волинський національний університет імені Лесі Українки
Гаврилюк О.Н.
Волинський національний університет імені Лесі Українки
Постановка проблеми. Помітним напрямом духовної політики цієї держави щодо української
досліджень сучасної національної історіогра- національної меншини, яка на вищезгаданих зем-
фії виступають українсько-польські взаємини лях становила переважаючу, а то й абсолютну
у ХХ ст., зокрема ті, що мали місце впродовж більшість населення. Розглянуто також чимало
1920–1930-х років на теренах Східної Галичини аспектів протидії останнього антиукраїнським
і Західної Волині. Відомо, що у цей період озна- заходам центральних і місцевих польських влас-
чені західні етнічні українські території разом тей. На цьому тлі маловивченим залишається
із такими українськими етнічними землями, як питання збереження у міжвоєнній Польщі укра-
Пінщина, Берестейщина, Південне Підляшшя, їнської культурної спадщини, використання,
Холмщина, Надсяння (Посяння) та Лемківщина, зокрема, пам’ятних для українців місць націо-
перебували під владою Другої Речі Посполитої. нальної воєнної історії як вагомого засобу вихо-
Сьогодні досліджено численні аспекти суспільно- вання національної самосвідомості, активізації
політичної, соціально-економічної, культурної та зусиль у боротьбі за незалежну Українську дер-
11
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
визнати позитивним фактом. Разом із тим прак- ства «Просвіта» Комітет охорони воєнних могил,
тичний бік цієї справи відчував на собі негатив- реорганізований у Товариство охорони воєнних
ний вплив національної політики Польської дер- могил (ТОВМ). На установчих зборах 1927 р. з
жави стосовно української спільноти. Намагання нагоди реорганізації цієї громадської структури
польських властей її асимілювати та денаціона- наголошувалося, що могили полеглих – це «наш
лізувати, придушити наростаючий український найдорожчий скарб, найбільший моральний капі-
національний рух, особливо на теренах Схід- тал, що його ми винесли з великої світової заві-
ної Галичини, породжували заходи, спрямовані, рюхи і нашої визвольної війни» [13]. Діяльність
зокрема, на знищення об’єктів української куль- керівного ядра та численних філій цієї організа-
турної спадщини, що їх уособлювали нерухомі ції, усього патріотично налаштованого і націо-
пам’ятки. Особливо це стосувалося культових нально свідомого українства спрямовувалася на
споруд Православної церкви, а також пам’яток впорядкування військових цвинтарів, окремих
української воєнної історії. Останні, представлені поховань УСС, установлення хрестів, спору-
похованнями українських вояків – учасників Пер- дження пам’ятників, облаштування так званих
шої світової війни, які воювали у складі Легіону «пропам’ятних» таблиць у приміщеннях укра-
українських січових стрільців (УСС), полеглих їнських культових споруд, ін. [19; 9, с. 177–178].
у польсько-українській війні 1918–1919 рр. бій- У зв’язку з тим, що така діяльність вимагала
ців Української галицької армії (УГА), а також чималої кількості дозволів влади, керівництво
козацькими могилами і кам’яними хрестами пері- ТОВМ рекомендувало «обходити» їх шляхом
оду Хмельниччини, були джерелом небезпечних установлення хрестів на церковній землі та ого-
антипольських настроїв, адже ці об’єкти, урахо- лошення останніх релігійними святинями. Коли ж
вуючи й найвідоміші на той час місця героїчних місцева громада не мала коштів чи можливостей
битв українських вояків за власну державність на для будівництва, то Товариство просило хоча б
теренах Західної України – гору Маківка (сучасна вмуровувати у церквах пам’ятні плити з прізви-
Львівська область), гору Лисоня (сучасна Тер- щами полеглих січовиків та вояків УГА, фіксувати
нопільська область) та поле Берестецької битви на світлинах кожну з таких пам’яток і передавати
(сучасна Рівненська область) – виступали уні- ці світлини до центрального осередку у Львові
кальними пам’ятками української воєнної історії, для поповнення музейних фондів [4, с. 57].
символами національної звитяги та патріотизму. Особливого значення в такій діяльності, що
Заходи центральних і місцевих державних поєднувала в собі гуманістичні, пізнавально-
структур Другої Речі Посполитої щодо нищення виховні, пам’яткоохоронні та політичні склад-
українських пам’яток воєнної історії виявлялися ники, надавалося увічненню найвідоміших на той
в різноманітних формах. Ними, зокрема, були час і розташованих у Західній Україні пам’ятних
«комасації» (упорядкування) могил українських місць української воєнної історії. Одне з них – кар-
вояків, під час яких часто «губилася» або роз- патська гора Маківка. Тут з 29 квітня по 4 травня
орювалася частина поховань. Здійснювався також 1915 р. точилися запеклі позиційні бої часів Пер-
контроль над відновленням поховань (у бік кіль- шої світової війни між підрозділами австро-угор-
кісного зменшення), заборона встановлення на ських військ, до складу яких входили сім сотень
них хрестів, пам’ятних знаків або пам’ятників. 1-го та 2-го куренів Легіону УСС, та російськими
Численними були факти нищення насамперед військами. Унаслідок героїчної оборони Маківки
могил УСС як таємно «невідомими» злочинцями, повністю провалилися стратегічні плани росій-
так і неприховано за участю польської поліції та ського командування подолати Карпати і розгор-
членів польських громадських воєнізованих това- нути наступ на Закарпаття, а згодом – у напрямку
риств, ін. [11, с. 112–113]. Угорщини. Через величезні втрати російська
Протидіючи ганебним заходам польських дер- армія була змушена припинити наступ, а за тиж-
жавних та парамілітарних громадських структур, день – відступити під натиском австро-угорських
українські культурно-освітні, молодіжні, спор- військ [2].
тивні, інші товариства Східної Галичини і Захід- Мужність січових стрільців на Маківці закар-
ної Волині, пам’яткоохоронні організації, музейні бувалася у народній пам’яті і знайшла вияв у фор-
заклади проводили різнобічну роботу зі збере- муванні культу героїв цих боїв. У 1920-х роках
ження пам’яток національної воєнної історії. Сво- члени Української військової організації стали
єрідним координаційним осередком тут виступив ініціаторами встановлення тут хрестів для вша-
створений у 1923 р. у Львові з ініціативи товари- нування полеглих за волю України (цю ініціативу
13
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
згодом продовжила ОУН). Із початку 1930-х років великих людських утрат (загинули або потрапили
завдяки організаторській діяльності українських до полону 30 із 47 старшин та близько 1,5 тис із
молодіжних товариств «Пласт», «Луг», «Січ» та майже 1,7 тис стрільців) січовики спільно із союз-
ін. щорічно у квітні-травні почали проводитися никами змогли зупинити наступ російської армії
походи на місце подвигу УСС на горі Маківка. на Бережани [15, с. 51, 54].
7 травня 1932 р. часопис «Діло» писав: «На тім Увічнення пам’яті українських героїв на
майже 1000 метровім шпилі між Тухлею і Голо- Лисоні шляхом проведення різноманітних захо-
вецьком висипали могили 34 юнакам-героям. Ці дів зародилося ще на початку 1920-х років. Поєд-
могили – це наш перший військовий цвинтар. На нуючи в собі гуманістичні, пізнавально-виховні,
Маківці повинен станути величавий пам’ятник, пам’яткоохоронні та політичні складники, воно
гідний жертви героїв, що там спочивають, а сама знаходило вияв у впорядкуванні наявних тут похо-
Маківка повинна стати прощею для земляків- вань січовиків, зведенні на їх честь символічних
патріотів…» [6]. курганів-пам’ятників, вшануванні пам’яті борців
Походи на гору Маківка набували харак- походами на Зелені свята (Трійцю), проведенні
теру масових патріотичних демонстрацій, які, щорічних поминальних літургій, ін. Зокрема, про
на думку учасників, відігравали вагому роль у підготовку жителів с. Криве на Бережанщині до
вихованні населення, особливо молоді. Один з «зеленосвяточного» походу 1926 р. йдеться у спо-
учасників цих подій М. Ценко відзначав: «Ці гадах М. Реви: «…До співпраці були притягнені
походи тисячних мас із цілого краю мали велике всі організації – суспільно-громадські, жіноча,
значення у зрості національної свідомости молодечі. На протязі двох тижнів ішло готування
Скільщини, бо майже не було села, щоб із нього ескадрону кінної бандерії. Жінки поспішали із
вся молодь не брала участи в походах: вони шиттям жупанів і вишивками, а у учасників цієї
нарешті зрозуміли, що коли це святе й дороге бандерії збирали шаровари, чоботи, шапки та
місце для цілого українського народу, то таким вишукували найкращих коней у селі. Луговикам
самим мусить бути й для них» [10, с. 110]. Інший шили зелені уніформи й шапки та виготовляли
учасник таких походів Л. Павлишин згадував: топірці» [16, с. 141]. У походах брали участь
«Маківка й Плішка, де загинули сотні усусів, тисячі учасників не лише з Бережанського та
притягували до себе українських патріотів, осо- сусідніх повітів Тернопільського воєводства, а й
бливо молодь. Це місце перетворилося для при- представники інших регіонів Східної Галичини, а
карпатців та горян у своєрідну Мекку. Школярі також українці Західної Волині.
з учителями, студенти, прості селяни, наймити Іншою формою увічнення цього пам’ятного
і робітники – хто тільки не прямував до могил, місця української воєнної історії були неоднора-
де націоналісти (часто й соціалісти) організову- зові спроби громадських організацій побудувати
вали свої маніфестації, збори, фестини. Поліція на горі Лисоня меморіал на честь полеглих січо-
намагалася їм перешкодити, виставляла пікети, виків. Його проєкт, що містив рисунок та відпо-
влаштовувала заслони, засади. Тим цікавіші відний опис, був поданий польським державним
були наші походи…» [14, с. 89]. структурам ще в січні 1925 р. Відповідь надійшла
Через те що такі демонстрації сприяли зрос- лише в серпні 1926 р.; тут містилася відмова, вмо-
танню патріотичних почуттів, то нерідко мали тивована тим, що, мовляв, меморіал не відповідає
місце факти покарань владою їх ініціаторів. «загальній природній естетиці» [15, с. 58–59].
Зокрема, арештованим виявився Б. Ганушев- Реальною підставою для відмови було побою-
ський – син священика з с. Угорники на Станіс- вання польської адміністрації, що гора Лисоня
лавщині – за те, що в 1932 р. організував похід ще більше перетвориться на символ військового
молоді на гору Маківка [10, с. 112]. героїзму та невмирущої слави українців. А це
Ще одним величним об’єктом української входило у протиріччя з політикою Польської дер-
культурної спадщини і водночас місцем увічнення жави, спрямованою на асиміляцію та денаціоналі-
у Східній Галичині героїки українських січових зацію корінного населення краю.
стрільців стала гора Лисоня поблизу м. Бережани, Однак українська спільнота не відмовилася
що на Тернопільщині. Тут у серпні-вересні 1916 р. від наміру вшанування подвигу УСС на Лисоні.
УСС разом з австро-угорськими та турецькими З ініціативи представників Тернопільського воє-
частинами стримували наступальні дії російських водського та Бережанського повітового осередків
військ, які намагалися закріпити успіх, здобутий у ТОВМ у 1927 р. був створений символічний мемо-
ході відомого «Брусиловського прориву». Ціною ріал у вигляді насипаного кургану-пам’ятника,
який став місцем всенародного пошанування. В умовах міжвоєнної Польщі поле Берестець-
Його збереження і використання у патріотично- кої битви стало священним місцем поклоніння
виховних цілях продовжувало залишатися пред- подвигові козаків у боротьбі за українську держав-
метом уваги в наступні роки. Зокрема, члени ність. Починаючи з 1921 р. українські патріотичні
українських молодіжних організацій, насамперед сили Західної Волині і Східної Галичини за участі
«Пласту», збирали кошти для спорудження тут у національно налаштованого православного духо-
майбутньому пам’ятника і каплиці, доглядали за венства щорічно проводили масові громадянські
меморіалом, проводили масові урочистості. заходи, пов’язані з ушануванням пам’яті полеглих
Означена діяльність була не до вподоби поль- у битві українців. Особливою масовістю вони від-
ській владі. Негативне ставлення польських дер- значалися у першій половині 1930-х років. Під-
жавних структур до меморіалу на Лисоні вияв- готовка до їх проведення супроводжувалася орга-
лялося у таких антигуманних формах, як його нізацією урочистих вечорів, концертів, вистав; на
неодноразове розкопування, знесення хреста, сторінках патріотичних часописів публікувалися
запровадження юридичних заборон на його історичні та публіцистичні матеріали, розповсю-
існування та ін. Зокрема, факти засвідчують три джувалися видання ОУН [18, с. 396–397]. Під час
випадки нищення хреста на символі січового стрі- походів до меморіалу «Козацькі могили» відбу-
лецтва протягом листопада 1930 р. Вони стали валися урочисті богослужіння, на могили героїв
підставою для судових позовів українського посла покладалися вінки, прикрашені синьо-жовтими
у польському сеймі В. Целевича та бережанського стрічками, до одягу в національному стилі учас-
адвоката В. Бемка з вимогою розслідування і при- ники прикріплювали тризуби та інші патріотичні
тягнення до відповідальності осіб, причетних до відзнаки [8, арк. 29–31].
вчинення цих дій [15, с. 60]. Про підготовку цих заходів, їх хід збереглися
Іншим прикладом намагань польських влас- численні донесення польської поліції та її агентів.
тей знищити меморіал на горі Лисоні став від- Із них дізнаємося, зокрема, що в 1932 р. С. Шере-
повідний судовий процес. Прагнучи ліквідувати мета, житель с. Турія Володимирського повіту
пам’ятку та протидіяти діяльності Бережан- Волинського воєводства, домовився у Львові про
ської філії ТОВМ, місцева влада переформувала виготовлення для меморіалу «Козацькі могили»
питання збереження стрілецької могили у про- дзвона з написами. Останні мали свідчити, що
блему юридичного оформлення власності земель- цей дзвін подарований для вшанування пам’яті
ної ділянки, на якій вона була висипана. Зрештою, козаків, які загинули під Берестечком. Дзвін мав
членів товариства та представників місцевого бути встановлений на дзвіниці, що її планував
українського самоврядування с. Потутори, на око- спорудити С. Шеремета. Після надходження такої
лицях якого розташовувався меморіал, обвинува- інформації селянин був заарештований. Однак
тили в перевищенні повноважень і притягнули до після виходу з в’язниці він все-таки вирішив
суду [11, с. 114]. Українська спільнота відновлю- виготовити тисячі світлин «Козацьких могил», які
вала меморіал, ставила нові хрести, що й надалі планував розповсюдити серед українського насе-
спричиняло польсько-українське протистояння в лення не лише Польщі, але й за її межами [1, с. 34].
галузі охорони культурної спадщини. В іншому поліцейському донесенні за цей
Щодо Західної Волині, то об’єктом пошану- же рік говорилося, що 30 червня – 1 липня за
вання славетних сторінок української воєнної участю місцевого духовенства і навколишнього
історії виявилося поле Берестецької битви. Тут населення відбулося вшанування учасників
у червні-липні 1651 р. відбулося одне з визна- битви під Берестечком. У ньому взяло участь
чальних воєнних протистоянь періоду Хмельнич- понад 5 тис осіб. У донесенні зазначалося, що
чини – битва між українсько-татарським, з одного під час служби Божої із церковного балкона
боку, та польським військом – з іншого. Упродовж були розкидані кілька десятків листівок ОУН,
1910–1914 рр. (тоді Західна Волинь перебувала які містили розповіді про Берестецьку битву та
під владою Російської імперії) на місці знаменитої заклики на прикладі героїзму козаків і повстан-
битви був споруджений архітектурно-меморіаль- ців боротися за самостійну соборну Українську
ний комплекс «Козацькі могили». Світська і цер- державу [1, с. 34]. Донесення поліції також
ковна влада самодержавної Росії вбачала в ньому інформували, що в 1933 р. екскурсії на «Козацькі
символ боротьби за «єдину і неподільну Русь», могили» організували жителі с. Милуші Луць-
православ’я проти римо-католицизму та греко- кого повіту, с. Турія Володимирського повіту,
католиків [5, с. 359]. низки інших населених пунктів різних повітів
15
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Волинського воєводства Другої Речі Посполитої населення Східної Галичини і Західної Волині,
[8, арк. 67–79]. діяльності його патріотичних кіл вагома роль
Польська влада всіляко перешкоджала уві- належала ініціюванню та здійсненню заходів з
чненню пам’яті українських героїв Берестецької увічнення пам’ятних місць національної воєнної
битви. Із цією метою за кілька днів перед уро- історії. Будучи дієвою формою пам’яткоохоронної
чистостями виставлялися поліцейські застави, роботи, що проводилася відповідно до чинної
які завертали додому українців із віддалених нормативно-правової бази Польської держави, але
місць, здійснювали затримання та арешти аж до нерідко всупереч політичній лінії її центральних і
непоодиноких катувань учасників. Воєводське місцевих управлінських структур, вона сприяла
управління намагалося вплинути на православне посиленню національної самосвідомості україн-
духовенство для його відсторонення від участі ства, його об’єднанню у визвольній боротьбі за
в маніфестаціях, щоб таким чином позбавити ці здобуття власної державності.
заходи релігійного характеру [8, арк. 1]. Непросто склалася в наступні десятиліття доля
Зазнавши невдачі у спробах припинити вшану- охарактеризованих у статті пам’ятних місць укра-
вання козаків-героїв Берестецької битви, воєвод- їнської воєнної історії. Меморіалові «Козацькі
ська влада 18 червня 1935 р. в особі її очільника могили» вдалося вціліти в умовах радянської сис-
Г. Юзевського видала розпорядження про забо- теми і з другої половини 1960-х років навіть функ-
рону будь-яких зібрань, зборів та походів до укра- ціонувати як історико-культурний заповідник.
їнської святині. Порушники цього розпорядження Натомість брутально комуністичний режим обій-
каралися штрафом від 500 до 1 тис. злотих або шовся з похованнями УСС на горі Маківка та горі
арештом від двох до шести тижнів [7]. Воєводська Лисоня. Як виразники «українського буржуазного
заборона послабила рух з ушанування українцями націоналізму» вони за комуністичної доби були
місця битви 1651 р. під Берестечком, однак оста- сплюндровані і приречені на забуття. Їх віднов-
точно припинити його не змогла. лення стало можливим після проголошення неза-
Специфічну позицію щодо увічнення на тере- лежності України. Цвинтар-некрополь січових
нах Східної Галичини і Західної Волині пам’ятних стрільців на Маківці відбудували у 1998–1999 рр.
місць національної воєнної історії у міжвоєн- Меморіал нараховує 50 хрестів на могилах січо-
ний період займало галицьке москвофільство. виків та один пам’ятник на честь вояків, котрих
На противагу українському патріотичному табо- ідентифікувати не вдалося [17, с. 190]. Військо-
рові воно ініціювало формування культу героїв- вий некрополь-меморіал як символ вшанування
талергофців, монополізуючи його збереженням пам’яті полеглих українських січових стрільців
та поширенням так званих «талергофських» створено й на горі Лисоня. У 1990 р. впорядко-
пам’яток. Назва цих об’єктів культурної спад- вано їхню могилу; у вересні 1994 р. тут постав
щини походить від найменування концентрацій- меморіал. До 100-літнього ювілею битви, який
ного табору Талергоф в Австро-Угорщині, де на відзначався 2–8 вересня 2016 р., меморіал рестав-
початку Першої світової війни австрійська влада рували й урочисто відкрили 4 вересня 2016 р. До
ув’язнила тисячі галичан за нібито проросійські вищезгаданого ювілею також були впорядковані
симпатії. Тут та в інших австрійських концтабо- могили солдат австро-угорської армії, реконстру-
рах загинуло від 36 тис до 100 тис ув’язнених із йовано цвинтар полеглих українських вояків у
різних регіонів імперії Габсбургів. Показово, що с. Посухів та кладовища турецьких військових у
під час ушанування пам’яті талергофців галицьке селах Гутисько та Підвисоцьке [17, с. 191–192].
москвофільство використовувало символіку Сьогодні, коли Україна веде нелегку збройну
самодержавної Росії у вигляді триколірних (біло- боротьбу на Сході проти російського агресора
синьо-червоних) стрічок на вінках. Отже, цей та його поплічників, мета якої – збереження і
політичний табір тримався відсторонено від захо- зміцнення її незалежності, особливо актуальним
дів української патріотичної громадськості щодо є питання популяризації національної воєнної
увічнення пам’ятних місць національної воєнної історії, охорони її пам’яток, спорудження нових
історії. Така його позиція послаблювала єдність об’єктів. У цьому контексті гідним прикладом
зусиль українського населення Східної Галичини слугує діяльність українських патріотичних сил
у протидії репресивній політиці польської влади в Східної Галичини і Західної Волині з увічнення
означеній справі [4, с. 58–59]. впродовж 1920–1930-х років пам’ятних місць
Висновки. Отже, впродовж 1920–1930-х років національної воєнної історії, розташованих у
у суспільно-політичному житті українського регіоні, – поховань УСС на горі Маківка та на горі
Лисоня, а також поля Берестецької битви. Варто Східної Галичини і Західної Волині у заходах з
підкреслити, що означена тема не вичерпана і з охорони та пошанування пам’ятних місць націо-
наукового погляду. Увагу слід зосередити на таких нальної воєнної історії, участь у них українських
її аспектах, як характеристика джерельної бази, жіночих організацій, розроблення проєктів мемо-
ґрунтовний аналіз історіографічних напрацювань, ріалів за участі українських та польських фахів-
співпраця українських громадських організацій ців, спроба їх утілення на практиці та ін.
Список літератури:
1. Берестецька битва в історії України : науковий збірник матеріалів 8-ї Всеукр. наук. краєзн. конфер.,
присвяченої 350-річчю битви під Берестечком, 16–17 червня 2001 р. Рівне : Ліста, 2001. 103 с.
2. Бої за гору Маківка. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki (дата звернення: 17.04.2020).
3. Гаврилюк О. Охорона пам’яток історії та культури у Другій Речі Посполитій: теорія і практика (укра-
їнський вимір). Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. Політичні науки. Міжнародні від-
носини. 2009. Вип. 486–487. С. 45–50.
4. Гаврилюк О.Н. Позиція українських політичних таборів Західної України щодо збереження націо-
нальних пам’яток воєнної історії. Історичні студії Волинського національного університету імені Лесі
Українки. 2011. Вип. 5. С. 54–60.
5. Гаврилюк С.В. Історичне пам’яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя (ХІХ – початок ХХ ст.) :
монографія ; 2-е вид., доп. Луцьк : Вежа, 2008. 536 с.
6. Гей, на горі, на Маківці. Діло. 1932. 7 травн.
7. Дерев’яний І. Польська окупація Західної України в 1918–1939 роках. Як це було. URL:
http://www.lonckoho.lviv.ua/publikatsiji (дата звернення: 11.05.2020).
8. Державний архів Волинської області. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 3737. 79 арк.
9. Дрогобицька О. Вшанування пам’яті героїв національно-визвольних змагань під час Зелених свят у
Галичині (20–30-ті роки ХХ ст.). Галичина. 2019. № 32. С. 175–185.
10. Дрогобицька О. Вшанування пам’яті героїв національно-визвольних змагань сільськими громадами
у Галичині (20–30-ті роки ХХ ст.). Дрогобицький краєзнавчий збірник. 2015. Спецвипуск ІІ. С. 109–115.
11. Заставецька Н. Історико-культурна спадщина Східногалицького краю в політичних реаліях режиму
«санації» (на прикладі пам’яток воєнної історії). Наукові записки Тернопільського національного педаго-
гічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія «Історія». 2007. Вип. 1. С. 111–115.
12. Зуляк І. Діяльність «Просвіти» у Західній Україні в міжвоєнний період (1919–1939). Тернопіль :
Воля, 2005. 946 с.
13. Німчук І. Культ полеглих героїв: Реферат на установчих зборах «Т-ва охорони воєнних могил» у
Львові. Діло. 1927. 13 травня.
14. Павлишин Л. «На грані двох світів»: спогади військовика-бандерівця / літзаписувач В. Щеглюк.
Львів : Сполом, 2010. 320 с.
15. Парацій В. Гора Лисоня як визначне місце національного мілітарного звершення. Пам’ятки
України: історія та культура. 2016. № 7. С. 50–60.
16. Рева М. На шляхах життя. Спогади. Лондон : Українська видавнича спілка, 1980. 216 с.
17. Регіональні особливості нерухомих пам’яток України : монографія. / Г.М. Бичковська та ін. ; за заг.
ред. Л.О. Гріффена, О.М. Титової. Київ : Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2017. 276 с.
18. Національний пантеон «Козацькі могили»: історико-краєзнавчий нарис / В. Рожко та ін. Луцьк :
Медіа, 2003. 544 с.
19. Харчук Х.Р. Діяльність українського Товариства охорони воєнних могил на території Галичини у
міжвоєнний період 1927–1939 років. Молодий вчений. 2014. № 7(10). С. 30–33.
20. Dekret Rady Regencyjnej o opiece nad zabytkami sztuki i kultury. Dziennik praw Państwa Polskiego.
1918. № 16. Poz. 36. Warszawa : Tłoczono w Drukarni Państwowej z polecenia Ministra Sprawedliwości, 1919.
S. 93–98.
17
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
The article reveals humanistic and political aspects of various camps of Ukrainian society within the
abovementioned areas to perpetuate the memorial sites of national military history. It is demonstrated, that
for the representatives of the national-patriotic camp these sites served as symbols of maintaining historical
memory, a powerful means of raising national consciousness and unity of the indigenous population of East-
ern Galicia and Western Volyn in the struggle for their independent Ukrainian state. The Prosvita Society, as
well as the Plast, Luh, Sich Ukrainian Youth Associations, etc., were actively involved in achieving this goal.
The Prosvita Society, in particular, initiated the formation of the Ukrainian Committee for the Preservation of
War Graves in 1923 in Lviv, later reorganized into the Ukrainian Society for the Preservation of War Graves
(USPWG). Measures to honor the memorial sites of Ukrainian military history included the organization of
campaigns, often turning into mass patriotic demonstrations, restoration, and caring for the sites of military
battles, involving the USS; attempts to erect monuments at Mount Makivka and Mount Lysonia, the laying of
wreaths at the Battle of Berestechko site, perpetuate the memorial sites on the photos to transfer them to the
Ukrainian museums in Lviv, etc.
The article draws attention to the viewpoint of Galician Muscovites regarding the perpetuation of Ukrain-
ian military history memorial sites. It alleges that the position of this political camp weakened the unity of
actions of the Ukrainian population in Eastern Galicia, related to the repressive policies of the Polish author-
ities, aimed to counteract reverence for Ukrainian military history objects.
Key words: Eastern Galicia, Western Volyn, national military history, memorial sites, Mount Makivka,
Mount Lysonia, the Battle of Berestechko site.
УДК 327(477:510)"2010/2014"
Денисенко В.І.
Запорізький національний університет
19
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Тобто це ще не була угода про гроші. А кредитну 11 травня 2012 р. Каськів повідомив, що за
угоду між названим українським держпідприєм- затримку з фінансуванням проєкту відповідальна
ством і Ексімбанком Китаю було підписано лише українська сторона, оскільки з китайського
через два місяці – 20 червня у Києві у присут- боку улагоджено всі формальності [14]. А вже
ності Януковича та Ху Цзіньтао, який прибув до 25 травня він заявив: «Як тільки завершиться
України з державним візитом [10]. Євро-2012, розпочнеться будівництво «Повітря-
Проте і після того чекати китайських грошей ного експресу», минулого тижня ми завершили
довелося дуже довго – аж два роки. Узгодження всі формальності» [15]. Але і цей його прогноз не
проєкту між двома сторонами і всередині кожної справдився.
із сторін виявилося дуже складним процесом. 4 липня Верховна Рада України, йдучи на
Кожна сторона, цілком природньо, домагалася поступки китайській стороні, звільнила учасни-
для себе більш вигідних умов. Але слід зауважити ків нацпроєкту «Повітряний експрес» від сплати
два моменти. По-перше, значення цього проєкту податку на додану вартість, податку на прибу-
для української сторони знизилося, коли стало ток, земельного податку та ввізного мита [16].
зрозуміло, що його не можна встигнути реалізу- Представники опозиції назвали цей закон коруп-
вати до Євро-2012. І сенс поспішати для укра- ційним. Зокрема, тодішній перший заступник
їнської сторони втратився. По-друге, цей про- голови комітету Верховної Ради з питань фінан-
єкт мала реалізувати в Києві за китайські гроші сів, банківської діяльності, податкової та митної
китайська корпорація, а українські підприємства політики Сергій Терьохін заявив, що цей зако-
мали бути лише субпідрядниками. Це теж значно нопроєкт «подано жадібними корупціонерами,
знижувало цінність проєкту в очах Януковича які не хочуть втрачати темп заробляння грошей,
і його оточення. набраний напередодні Євро–2012». Зазначивши,
20 грудня 2011 р. Каськів повідомив: «Бук- що прямі втрати держбюджету складуть близько
вально вчора ми отримали листа від китайської 320 млн грн на рік, Терьохін наголосив: «Цей
компанії, яка є головним підрядником національ- закон створено саме для зловживань великими
ного проєкту «Повітряний експрес». Лист під- компаніями або олігархами. Така природа його
тверджує підписання технічної угоди – остан- розробників. Бо вони не хочуть платити податки
нього документу, який фактично розкриває нам для забезпечення життя простих людей» [17].
початок будівництва швидкісного залізничного 16 липня Каськів повідомив, що 13 липня уряд
сполучення між Києвом і аеропортом «Борис- Китаю схвалив виділення українській стороні
піль». І ми очікуємо, що 28 числа відбудеться офі- кредиту на $372 млн під держгарантії для будівни-
ційне відкриття будівництва» [11]. цтва «Повітряного експресу». Тепер, сказав Кась-
Справді, 28 грудня відбулася церемонія від- ків, Україна виплатить Китаю комісійний внесок
криття будівництва нацпроєкту «Повітряний за кредит, після чого Ексімбанк Китаю надасть
експрес». Учасники поінформували, що під час перший транш в розмірі близько $15 млн. «Про-
перемовин в Києві 26–28 грудня між Держінвес- цес узгодження був досить тривалим. Ми очіку-
тпроєктом та представниками генерального під- ємо перший транш протягом двох тижнів», – роз-
рядника були погоджені головні умови технічного повів Каськів [18].
контракту щодо нацпроєкту «Повітряний екс- 25 липня держпідприємство «Дирекція з будів-
прес» та шляхи його реалізації [12]. ництва та управління національного проєкту
Однак через місяць з’ясувалося, що будів- «Повітряний експрес» та інших інфраструктур-
ництво ще не почалося. «Поки рано говорити, них об’єктів Київського регіону» уклало угоду
коли почнуть будувати. Швидше за все, навесні. з Китайською експортно-кредитною страховою
Справа в тому, що китайці не підписали техніч- корпорацією (Sinosure) на страхування кредиту.
ний контракт через деякі сумніви, а це означає, Вартість угоди склала $36,39 млн, тобто майже
що кредитні гроші не надійдуть. Якщо міністр 10% від розміру кредиту [19].
комерції Китаю його підпише, Україна пови- 2 серпня директор названого держпідприєм-
нна буде оплатити багатомільйонну страховку ства Віктор Ястребов повідомив, що завершено
контракту» [13], – пояснив співрозмовник газети останній етап формальних процедур для початку
«Сегодня» у Держінвестпроєкті. Він також сказав, повномасштабного фінансування проєкту «Пові-
що ще немає навіть проєкту будівництва. «Мож- тряний експрес». Результатом робочого візиту
ливо, через пару місяців з’явиться його частина, делегації Держінвестпроєкту до КНР стало під-
щоб ми почали будувати», – додав він [13]. писання угоди з Sinosure. «Підписано угоду про
21
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
сплату страхової премії для страхування ризику ПДВ) [23]. 17 травня назване держпідприємство,
неповернення кредиту та відсотків по кредиту, згідно з повідомленням у «Віснику державних
яка є необхідною попередньою умовою китай- закупівель», уклало з СMCEC цей договір [24].
ського Ексімбанку для надання коштів», – роз- І от нарешті 19 червня Держінвестпроєкт отри-
повів Ястребов. За його словами, вже відкрито мав офіційне повідомлення від Ексімбанку Китаю
рахунок, на який мають перераховуватися кошти. про відкриття фінансування нацпроєкту «Пові-
«Як тільки ми отримаємо першу частину кредиту, тряний експрес». Керівник координаційної ради
гроші одразу будуть відправлені до генерального нацпроєкту «Повітряний експрес» Кирило Бон-
підрядника – китайської корпорації СMCEC. Ген- дар заявив, що відкриття кредитної лінії дозво-
підрядник готуватиме проєктно-робочу докумен- ляє «вже зараз» розпочати активну стадію будів-
тацію та забезпечуватиме будівництво», – повідо- ництва швидкісного залізничного пасажирського
мив він [20]. сполучення між Києвом і МА «Бориспіль» [25].
20 листопада Каськів повідомив, що реалізація Кредит у розмірі $372 млн мав виділятися
проєкту «Повітряний експрес» гальмується через двома траншами. Перший, на $52 млн, мав бути
невідповідність технічного контракту, наданого використаний на підготовчі роботи: проведення
китайською стороною, комерційному. «Ми одер- проєктних робіт, підготовку будівельного май-
жали технічний контракт, який не відображає данчика, перенесення мереж, виконання функцій
або не повністю відображає ті параметри, які в замовника, технічний нагляд, отримання земель,
комерційному контракті були», – сказав Кась- необхідних для проходження траси. Решта
ків. Він зазначив, що питання реалізації проєкту, $320 млн мали піти безпосередньо на будівництво
зокрема параметри техконтракту, розглядається залізничної та іншої інфраструктури і закупівлю
зараз на міждержавному рівні, і висловив надію, рухомого складу. Каськів зазначив, що виробник
що найближчим часом проблемні моменти буде поїздів ще не визначений, але це будуть потяги,
розв’язано [21]. які нічим не відрізняються від експресів, які спо-
3 грудня Держінвестпроєкт повідомив, що лучують європейські аеропорти з містами. Кінце-
30 листопада підписано технічну угоду, яка усу- вим завданням реалізації проєкту, заявив Каськів,
ває останні перешкоди для фінансування нацпро- є подальша передача його в концесію або прива-
єкту «Повітряний експрес» Ексімбанком Китаю. тизація [26].
Як зазначила прес-служба Держінвестпроєкту, 1 липня Каськів повідомив, що Держінвес-
раніше відомство висловило ряд зауважень до тпроєкт розглядає можливість використання для
окремих положень проєкту технічної угоди, реалізації нацпроєкту «Повітряний експрес» поїз-
початковий текст якої містив пункти, що істотно дів виробництва ПАТ «Крюківський вагонобудів-
погіршують умови реалізації проєкту. Однак після ний завод» (КВБЗ) у Кременчуку. «Для національ-
двосторонніх переговорів було підписано відпо- них проєктів України пріоритетним завданням є
відний протокол щодо врегулювання цих пунк- використання кращих українських технологій і
тів, і в даний час всі зауваження української сто- виробничих потужностей. Тільки такий підхід
рони враховані в повній мірі. «Підписання угоди буде стимулювати економіку і забезпечить ство-
фактично розблокувало подальшу реалізацію рення нових робочих місць в Україні. Тому ми в
національного проєкту «Повітряний експрес». першу чергу розглядаємо можливість викорис-
Найближчим часом Держінвестпроєкт очікує від- тання рухомого складу від національного вироб-
криття кредитної лінії Експортно-імпортним бан- ника», – пояснив Каськів [27].
ком Китаю для фінансування проєкту», – наголо- 4 липня Кирило Бондар розповів, що перед-
шувалося в повідомленні [22]. бачається купити для «Повітряного експресу»
Але ще слід було виконати формальні проце- п’ять поїздів, чотири з яких будуть функціонувати
дури в Україні. 17 квітня 2013 р. держпідприєм- постійно, а один перебуватиме на стадії сервісу.
ство «Дирекція з будівництва та управління націо- Бондар зазначив, що вже ведуться переговори
нального проєкту «Повітряний експрес» та інших про можливу закупівлю рухомого складу, проте
інфраструктурних об’єктів Київського регіону» остаточне рішення про постачальника буде при-
відібрало СMCEC для реалізації цього проєкту. йнято після проведення відкритого тендера. «Уже
Згідно з повідомленням у «Віснику державних сьогодні ми ведемо переговори з українськими та
закупівель», акцепт договору відбувся за проце- європейськими виробниками рухомого складу, які
дурою закупівлі у одного учасника, термін прове- мають досвід операційної діяльності та експлуата-
дення робіт – 28 місяців, вартість – $372 млн (без ції поїздів в наших кліматичних умовах. Проєктом
зацікавилися ряд компаній, зокрема, українських, його буде експлуатувати державне агентство, або
словацьких, польських, російських», – сказав Бон- воно буде власністю держави. Ми працюємо над
дар. Він додав, що рухомий склад повинен відпо- тим, щоб цей проєкт був цікавий з точки зору біз-
відати українським нормам, для того щоб в май- несу, щоб його можна було передати в концесію і
бутньому, при експлуатації не виникало різних далі передати на концесіонера виконання кредит-
технічних нестиковок – починаючи від стандартів них зобов’язань», – зазначив Галущак [30].
електроживлення і закінчуючи фізичними пара- Щодо ближчих планів він повідомив, що
метрами поїздів. «Для нас важливо, щоб це було будівництво залізничної гілки між Києвом і МА
на користь українській економіці, тобто бажано, «Бориспіль» почнеться в середині серпня. «Зараз
щоб це були українські потяги», – зазначив Бон- закінчуються підготовчі роботи. Будівництво
дар і наголосив, що кредитна угода з Ексімбанком почнемо з робіт по залізничному полотну», –
Китаю не передбачає обов’язкової закупівлі саме уточнив він [31].
китайських поїздів. Також він зауважив, що «на Але вже наступного дня, 31 липня, той же
сьогодні в Україні не сертифіковані і не експлуа- Андрій Галущак повідомив дещо іншу інформа-
туються китайські потяги». Крім того, він заявив, цію. За його словами, до середини серпня Дер-
що кредитні кошти, виділені на реалізацію про- жінвестпроєкт передбачає лише підписати контр-
єкту, буде повертати не держава, а залучений кон- акт з «Укрзалізницею» на будівництво залізничної
цесіонер [28]. розв’язки, яка з’єднає аеропорт з існуючою заліз-
30 липня глава правління – директор КВБЗ ничною трасою Київ – Харків. Стосовно ж старту
Євген Хворост на брифінгу у Полтаві заявив, що будівництва він заявив: «До кінця року ми розра-
його завод розраховує побудувати п’ять електропо- ховуємо завершити формальні процедури з роз-
їздів для проєкту «Повітряний експрес». Швидкіс- робки проєктної документації та розпочати фак-
ний міжрегіональний електропоїзд виробництва тичне будівництво, з тим, щоб його завершити до
КВБЗ може розвивати швидкість до 160 км/год. кінця 2014 р. і в на початку 2015 р. розпочати екс-
Це цілком відповідає умовам за проєктом «Пові- плуатацію нової лінії» [32].
тряний експрес», який вимагає, щоб максимальна Будівництво залізничної гілки так і не поча-
швидкість руху поїзда сягала 140 км/год. Хворост лося. 13 вересня з жорсткою критикою Каськіва
наголосив, що використання крюківського поїзда виступив один з лідерів Партії регіонів, голова
дозволить скоротити час випробування рухомого комітету Верховної Ради з питань транспорту і
складу для цього проєкту в три рази в порівнянні з зв’язку Борис Колесніков, який з 11 березня 2010 р.
зарубіжними аналогами. Крім того, рухомий склад був віце-прем’єр-міністром з питань Євро-2012,
виробництва КВБЗ адаптований до умов ремонту з 9 грудня 2010 р. до переходу на роботу в пар-
і експлуатації в Дарницькому депо Києва. У разі ламент обіймав посаду віце-прем’єр-міністра –
ж залучення рухомого складу зарубіжного вироб- міністра інфраструктури. «Каськів навіть собачої
ництва, попередив Хворост, виникне проблема з будки в своєму житті не побудував. Ну як можна
його сертифікацією [29]. доручати інвестиційні проєкти людині, яка взагалі
На тому ж брифінгу виступив директор не розуміє, про що йде мова?! Чим закінчилося?
держпідприємства «Дирекція з будівництва та Ми загнали під держгарантії Китаю $300 млн,
управління національного проєкту «Повітряний вже ми з вами розмовляємо у вересні 2013 року –
експрес» та інших інфраструктурних об’єктів «Повітряного експресу» немає», – обурився Борис
Київського регіону» Андрій Галущак, який змінив Колесніков [33].
на цій посаді Віктора Ястребова. Він розповів, що 22 жовтня голова бюджетного комітету Вер-
китайський Ексімбанк надав «Повітряному екс- ховної Ради Євгеній Гєллєр запропонував про-
пресу» кредит в $372 млн на 15 років під 6,5% річ- єкт закону, що передбачав виділення Нацбанком
них, з канікулами щодо повернення тіла кредиту додатково 212 млн грн на поповнення статутного
на три роки. Генпідрядник, за словами Галущака, фонду держпідприємства «Дирекція з будівництва
вже отримав в рамках кредиту $52 млн на про- та управління національного проєкту «Повітря-
єктування. Також Галущак повідомив, що «Пові- ний експрес» та інших інфраструктурних об’єктів
тряний експрес» буде введено в експлуатацію в Київського регіону». Ці гроші мали бути вико-
I кв. 2015 р., але зізнався, що у Держінвестпроєкті ристані на виконання зобов’язань перед китай-
поки не знають, в чиєму управлінні буде «Пові- ською стороною щодо сплати другого траншу
тряний експрес». «Ми сьогодні розглядаємо різні страхової премії, відсотків за користування кре-
варіанти, що може бути з цим об’єктом. Можливо, дитом, наданим Ексімбанком Китаю під дер-
23
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
жавні гарантії України, а також банківської комі- тури Київської області було підписано угоду на
сії. Однак Верховна Рада відмовилася виділити суму $2 млрд» [36]. Однак грошей на цей проєкт
потрібну суму. Законопроєкт Гєллєра зібрав лише Китай під час візиту Януковича не дав.
212 голосів [34]. Водночас Китай продовжував позитивно ста-
28 жовтня на сайті «Главком» вийшло журна- витися до «Повітряного експресу». У число доку-
лістське розслідування ситуації з будівництвом ментів, підписаних під час візиту Януковича,
«Повітряного експресу». «Станом на сьогодні увійшов меморандум про взаєморозуміння щодо
відомство Каськіва, як можна судити з його офі- співпраці зі створення рухомого складу в рамках
ційного веб-сайту, ще навіть не зібрало повного національного проєкту «Повітряний експрес»
комплекту необхідної документації», – зазна- між СMCEC, держпідприємством «Дирекція з
чив автор статті Олексій Бик. Однією з причин будівництва та управління національного проєкту
гальмування виявилися проблеми з виплатою «Повітряний експрес» та інших інфраструктур-
страховки. «Страховку забезпечила китайська них об’єктів Київського регіону» та ПАТ «Крю-
компанія Sinosure, і обійшлося це задоволення ківський вагонобудівний завод». Меморандум
в $36,4 млн, – нагадав журналіст. – Бо хоча укладено з метою визначення напрямів співробіт-
спочатку китайська сторона просила за страху- ництва сторін щодо виробництва, закупівлі, поста-
вання лише 7% від суми кредиту, але «завдяки» чання двигунів та інших товарів і обладнання для
зусиллям Каськіва – вдалося досягнути компро- виготовлення моторвагонного рухомого складу,
місу і домовитися за 10%». Після провалу зако- необхідного для реалізації національного проєкту
нопроєкту Гєллєра невідомо, яким чином Укра- «Повітряний експрес». Меморандум також окрес-
їна розрахується з китайськими страховиками, лив домовленості сторін щодо визначення КВБЗ
зазначив Олексій Бик. «Це ставить під загрозу партнером проєкту [37].
увесь проєкт «Повітряного експресу»: умовами Подальша доля цього проєкту стала після рево-
кредитування передбачено страховку, але якщо люції проблемою нової влади України. У тому
її нема – нема і кредиту. Тобто у найкращому вигляді, як його розробив Держінвестпроєкт
для України випадку будівництво «Повітряного на чолі з Каськівим, проєкт виявився нереаліс-
експресу» буде відкладено до того часу, доки тичним. «Був виділений китайський кредит у
не знайдеться новий страхувальник, з яким $372 млн. Витратили $50 млн. У результаті немає
потрібно буде провести нові переговори, узго- ані експресу, ані доларів», – лаконічно сформулю-
дити усі формальності і підписати угоду. А у вав долю цього проєкту заступник міністра інфра-
найгіршому з варіантів розвитку подій Україна структури України з питань європейської інтегра-
не тільки муситиме повернути $372 млн з відсо- ції Віктор Довгань у грудні 2017 р. [38].
тками, але й сплатити неустойку», – спрогнозу- Висновки. Отже, одним із стратегічних
вав автор статті [35]. напрямків міжнародного співробітництва у часи
Ці та інші проблеми, що спіткали реаліза- президентства В. Януковича стало співробітни-
цію проєкту «Повітряного експресу», створили цтво з Китайською Народною Республікою. В рам-
додаткове негативне тло для візиту Януковича ках цього співробітництва була здійснена спроба
до Пекіна на початку грудня 2013 р. Держін- побудувати один із десяти пріоритетних страте-
вестпроєкт сподівався, що під час того візиту гічних проєктів України – «Повітряний експрес»,
буде підписано кредитну угоду з Ексімбанком генеральним підрядником якого, було визначено
Китаю про фінансування проєкту «Інфраструк- китайську кампанію. Реалізувати це проєкт так
турні об’єкти Київського регіону». Вище вже і не вдалося, адже представники режиму Януко-
згадувалися слова політолога Охріменка напере- вича всіляко намагалися заробити на цьому про-
додні візиту про те, що «Китай планує побуду- єкті через корупційні схеми не даючи державних
вати автобан – кільцеву платну дорогу навколо гарантій для китайської сторони, яка в свою чергу
Києва, у що вкладе $3 млрд», а також повідо- не хотіла ризикувати своєю репутацією затягуючи
млення Каськіва з Пекіна 18 квітня 2011 р. про початок будівництва цього інфраструктурного
те, що «для спорудження об’єктів інфраструк- об’єкту.
Список літератури:
1. Троян С. С. Сучасні відносини Україна – КНР: проблеми і перспективи. Міжнародні відносини: тео-
ретико-практичні аспекти. 2018. № 1. С. 84–93. URL: https://doi.org/10.31866/2616-745x.1.2018.133418.
2. Заводовський І. Китай як новий геополітичний гравець в Центральній та Східній Європі (на при-
кладі cтосунків з Україною та Білоруссю). Політичний менеджмент. 2012. № 4–5. С. 273–281.
25
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
26. Веремий В. Китайский банк дал денег на строительство электрички из Киева в «Борисполь».
Вести. 2013. 19 июня. URL: https://vesti-ukr.com/kiev/6474-kitajskij-bank-segodnja-dal-kredit-na-stroitelstvo-
jelektrichki-iz-kieva-v-borispol.
27. Для Воздушного экспресса могут быть закуплены крюковские поезда. ЛІГА. Бизнес. 2013. 3 липня.
URL: https://biz.liga.net/all/transport/novosti/dlya-vozdushnogo-ekspressa-mogut-byt-zakupleny-kryukovskie-
poezda.
28. На поезда для Воздушного экспресса потратят $320 млн. ЛІГА. Бизнес. 2013. 4 липня. URL:
https://biz.liga.net/all/transport/novosti/na-poezda-dlya-vozdushnogo-ekspressa-potratyat-320-mln.
29. Крюковский вагонзавод рассчитывает построить 5 поездов для проєкта «Воздушный экспресс».
Интерфакс Украина. 2013. 30 липня. URL: https://interfax.com.ua/news/economic/162424.html.
30. «Воздушный экспресс» начнет ездить из «Борисполя» через полтора года. ForUm. 2013. 30 июля.
URL: http://for-ua.com/ukraine/2013/07/30/134614.html.
31. Строительство железной дороги между Киевом и аеропортом «Борисполь» для «Воздушного
экспресса» начнется в середине августа. Daily.net. 2013. 30 июля. URL: http://www.24daily.net/?p=3614.
32. Китай начал финансирование «Воздушного экспресса» – Госнацпроєкт. Транспортный бизнез. 2013.
31 июля. URL: http://tbu.com.ua/news/kitai_nachal_finansirovanie_vozdushnogo_ekspressa___gosnatsproekt_.
html.
33. Колесников Б., Гармаш С. Борис Колесников: «Это неразумная, на мой взгляд, игра со стороны Рос-
сии». ОстроВ. 2013. 13 сентября. URL: http://www.ostro.org/general/politics/articles/426848/.
34. Проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік»
(щодо збільшення видатків Державному агентству з інвестицій та управління національними проєктами
України) від 22 жовтня 2013 р. № 3453. Верховна Рада України. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/
webproc4_1?pf3511=48741.
35. Бик. О. «Повітряний експрес». Аварія на старті. Главком. URL: https://glavcom.ua/publications/122597-
%C2%ABpovitrjanij-ekspres%C2%BB.-avarija-na-starti.html.
36. Китай прокредитує будівництво кільцевої дороги навколо Києва на $2 млрд. Український тиждень.
2011. 18 квітня. URL: https://tyzhden.ua/News/20947?PageIndex=1.
37. Петров А. Китай інвестуватиме в Крюківський вагонобудівний завод. Полтавщина : інтернет-
видання. 2013. 6 грудня. URL: https://poltava.to/news/25485/.
38. Довгань В., Кацило Д. Мост и «бетонка». На что Украина потратит китайские миллионы. ЛІГА. Биз-
нес. 2017. 19 грудня. URL: https://biz.liga.net/all/transport/interview/most-i-betonka-na-chto-ukraina-potratit-
kitayskie-milliony.
Denysenko V.І. THE AIR EXPRESS PROJECT WITHIN THE CONTEXT OF UKRAINE-CHINA
RELATIONSHIP (2010-2014)
The article positions one of the ten top-priority national projects funded by the Public Republic of China, the
Air Express inter-state project, as a complex case study of Ukraine-China international cooperation. The role
of the State Agency of Investments and National Projects Management (Derzhinvestproekt) in the Air Express
project’s implementation has been demonstrated. Specific attention has been paid to the prominent impact the
project owner, state-owned enterprise “Directorate for Building and Management of the Air Express National
Project and other infrastructural objects of the Kyiv region”, had upon the implementation of the project. The
main tendencies and challenges of the Air Express project’s legal and financial support have been defined, with
a detailed overview and analysis of each of the funding rounds provided. Vladyslav Kaskiv’s role as a Head
of State Agency of Investments and National Projects Management in establishing Ukraine-PRC cooperation
has been highlighted.
An original periodization model is suggested by the author to demonstrate the evolution of Ukraine-PRC
international cooperation within the framework of the Air Express national project’s implementation, with
the key challenges and peculiarities of implementation process defined. The emphasis is made upon internal
and external factors hampering the project’s implementation by V.Yanukovych’s team, i.e. strategic fallacies
and corruption mechanisms initially implied personally by V.Yanukovych and his Cabinet. The author pro-
vides a verified conclusion of the V.Yanukovych’s corrupted regime undermining strategic partnership between
Ukraine and the People’s Republic of China.
Key words: Victor Yanukovych, Ukraine, China, Ukraine-China relationship, national project, the Air
Express
Марченко С.Д.
Поліський національний університет
27
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
чення як специфіки, так і перспектив розвитку дарства. Або ж вони дають історико-економічний
селянських господарств важливим є врахування аналіз розвитку українського села чи сільського
минулого досвіду, тих особливостей їх історич- господарства в Україні, не виокремлюючи розви-
ного розвитку, в яких можуть корінитися причини ток індивідуального селянського господарства.
сьогоднішніх проблем. Постановка завдання. Метою дослідження
Аналіз останніх досліджень і публікацій. є ретроспективний аналіз становища селян-
Розвиток селянських господарств став предме- ських господарств в Україні від часів Столипін-
том дослідження таких економістів-аграрників, ської реформи до аграрної реформи кінця ХХ ст.,
як П.І. Гайдуцький, М.В. Гладій, М.Й. Малік, з’ясування проблем розвитку цих господарств для
В.Я. Месель-Веселяк, О.Г. Шпикуляк, В.В. Юрчи- об’єктивної оцінки їхнього сучасного стану та
шин та ін. визначення подальших перспектив.
М.Й. Малік і О.Г. Шпикуляк, розглядаючи Виклад основного матеріалу дослідження.
тенденції розвитку особистих селянських госпо- Історія ХХ ст. фіксує численні зміни аграрної полі-
дарств, наголошують на їх виробничому і підпри- тики, які позначалися на становищі селянських
ємницькому потенціалі та можливості трансфор- господарств. Так, Столипінська аграрна реформа
мації у суб’єкти малого підприємництва [8; 19]. посилила роль і значення селянського господар-
Перспективам трансформації селянських госпо- ства у сільськогосподарському виробництві й
дарств у сімейні фермерські присвячено наукові створила передумови для розвитку сімейних фер-
дослідження таких учених, як І.Ф. Баланюк, мерських господарств. Саме надання пріоритету
Д.В. Неміш, Д.І. Шеленко, М.Г. Шульський одноосібним економічно життєздатним селян-
[11; 20]. Перспективність кооперування селян- ським господарствам, на думку О.В. Ходаківської
ських господарств обґрунтовує В.С. Дієсперов [3]. та О.М. Могильного, сприяло приведенню у від-
М.В. Гладій та Ю.Я. Лузан зауважують на важ- повідність аграрних відносин до рівня і характеру
ливості селянських господарств для системи про- розвитку продуктивних сил, а також забезпечило
довольчої безпеки держави та трудової зайнятості підвищення продуктивності сільського госпо-
населення [2]. дарства [18, с. 170]. Проте вбивство Столипіна,
Перебуваючи у постійному полі зору економіс- а згодом і Перша світова війна не дали можли-
тів-аграрників, селянські господарства не постали вості повною мірою відчути ефективність аграр-
як окремий предмет історичних досліджень. Проте ної реформи. Війна справила руйнівний вплив на
основні тенденції функціонування селянського сільське господарство, а найбільш уразливими до
господарства були викладені крізь призму істо- наслідків війни виявилися малі селянські госпо-
рії українського села та українського селянства дарства. Вони гостро відчули нестачу робочих рук
у фундаментальній праці «Історія українського через масові мобілізації до армії, робочої худоби
селянства» [6]. Учені-історики С.М. Живора, через її реквізиції та знарядь праці через переорі-
Н.М. Жулканич, С.С. Падалка та ін. досліджували єнтацію промисловості на потреби війни.
розвиток селянських господарств у контексті реа- Революційні події 1917–1921 рр. зумовили
лізації аграрної реформи в Україні у 90-х роках часту зміну влади, а отже, й аграрної політики в
ХХ – на початку ХХІ ст. та утвердження ринкових Україні – від скасування великої приватної влас-
форм господарювання на селі [4; 5; 12; 13]. ності на землю і формування Українського земель-
Цікавим із ретроспективного погляду є еконо- ного фонду Українською Центральною Радою
міко-історичний аналіз земельних відносин і вирі- до відновлення поміщицького землеволодіння
шення селянського питання в Україні впродовж гетьманом П. Скоропадським із компенсацією
останніх півтора століття, зроблений фахівцями за рахунок селян заподіяної поміщикам шкоди.
Інституту аграрної економіки О.В. Ходаківською Розбіжності у поглядах на земельне питання між
та О.М. Могильним у монографії «Селянське різними політичними силами та відсутність чіт-
питання – від общинного землеволодіння до екс- ких критеріїв визначення трудових і нетрудових
пансії агрохолдингів» [18], проте доля селянських господарств гальмували впровадження аграрного
господарств не стала окремим предметом цього законодавства Центральної Ради. Проєкт земель-
дослідження. ної реформи гетьманського уряду передбачав фор-
Таким чином, більшість сучасних досліджень мування міцного прошарку селян-середняків, які
зосереджено на економічних засадах функціо- разом із великими землевласниками мали стати
нування селянських господарств без урахування опорою гетьманської влади. Проте з поваленням
історичного аспекту розвитку цього типу госпо- Гетьманату аграрна політика змінилася: Директо-
рія скасувала право приватної власності на землю. заготівельних цін на сільськогосподарську про-
Це зумовило невизначеність долі селянського гос- дукцію), безумовно, полегшили умови існування
подарства в революційну добу. підсобних господарств селян, проте навряд чи
Справжні експерименти над селянськими гос- це дає підстави характеризувати їх як аграрну
подарствами принесло утвердження радянської реформу, адже система господарювання не змі-
влади в українських землях. Популістське гасло нювалася. Зменшення податкового тиску не було
більшовиків «Земля – селянам!» відразу нівелюва- спробою підтримати селянське господарство, це
лося націоналізацією усіх земель, яка абсолютно була нагальна необхідність рятувати галузь, яка
не сприяла розвитку селянських господарств. перебувала в катастрофічному становищі через
Перегини в економічній політиці («політика воєн- неефективність колгоспно-радгоспної системи та
ного комунізму») змусили радянську владу шукати заідеологізовану політику партійного керівництва
компроміс із ринковими відносинами в межах щодо села. Подальші хрущовські експерименти
непу, що сприяло тимчасовому відновленню на селі та директивні методи їх упровадження
селянського господарства і зростанню обсягів дали зворотний результат і викликали продо-
сільськогосподарського виробництва у середині вольчу кризу.
20-х років ХХ ст. Проте економічна ефективність Не виправдали сподівань на поліпшення
не стала вагомим аргументом для більшовицької ситуації у сільському господарстві й косигінські
влади, яка перервала ренесанс селянського госпо- реформи. Об’єктом удосконалення для них стали
дарства поверненням до комуністичної доктрини. колгоспи і радгоспи, а не індивідуальні селянські
Суцільна колективізація та розкуркулення, здій- господарства. Реформи не передбачали системних
снювані у СРСР, зумовили знищення господаря змін, а тому не могли бути результативними. Сіль-
на селі, викорінення самої традиції одноосібного ське господарство перетворювалося на дотацій-
господарювання. Селянина-одноосібника загнали ний складник народногосподарського комплексу.
до колгоспу. За висловом О.В. Ходаківської та Позитивні зміни у соціальній сфері села у
О.М. Могильного, «більшовицький колгосп – це 60–70-х роках ХХ ст. лише опосередковано впли-
прообраз російської феодальної общини»; це зна- нули на становище підсобних господарств кол-
ряддя «російського економічного імперіалізму» госпників, але не врятували село від кризових
[18, с. 171]. Колгосп не відповідав традиційним демографічних наслідків.
для українського села формам господарювання, Таким чином, із часів суцільної колективіза-
ігнорував дух українського підприємництва, що ції й упродовж десятиліть існування радянської
утвердився в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., під- влади особисті селянські господарства не були
ривав опору національної державності на селі в об’єктом реформування. Вони залишалися в тіні
особі заможного селянина-господаря. реформ і аграрної політики партійного та держав-
Знищивши індивідуальне селянське госпо- ного керівництва.
дарство, влада не особливо піклувалася про свій Особисті селянські господарства як окрема
новий витвір – колективне господарство. Осно- економічна структура не вписувалися в панівну
вним завданням колгоспів було не забезпечення колгоспно-радгоспну систему, тому ніяких умов
добробуту колгоспників, а виконання планів хлі- для їх розвитку держава не створювала. Йдеться
бозаготівель, оскільки продаж хліба за валюту як про правові умови, так і про технічне забез-
забезпечував коштами потреби індустріалізації. печення. У СРСР не випускали малогабаритну,
Виживали селяни завдяки присадибній ділянці, розраховану на невелике селянське господарство
розміри якої обмежувалися примірними стату- техніку, яка могла б механізувати і полегшити
тами, та невеликому підсобному господарству, яке селянську працю у присадибному господарстві.
не повинно було відволікати селянина від роботи Держава дбала лише про колгоспно-радгоспне
у колгоспі. виробництво, тому і налагоджувала випуск могут-
Упродовж усієї радянської доби української ніх тракторів та комбайнів [9, с. 116].
історії селянські господарства розвивалися «всу- Водночас держава активно використовувала
переч», а не «завдяки» аграрній політиці радян- особисті селянські господарства як додаткове
ських та партійних органів. Незначні позитивні джерело постачання сільськогосподарської про-
зміни в радянській аграрній політиці в період дукції, передусім овочевої та молочної.
хрущовської «відлиги» (зменшення сільськогос- Саме на цих господарствах тримався добробут
подарського податку, збільшення розмірів при- селян, оскільки колгоспи виявили свої неефектив-
садибних ділянок колгоспників, підвищення ність, нерентабельність і неспроможність забез-
29
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
печити належний рівень життя своїм членам. Не так званий «державно-одержавлений уклад»,
прагнення до прибутку, а передусім необхідність оскільки колгоспний і присадибний підуклади
забезпечення власних потреб у продуктах харчу- розвивалися на землі, монопольним власником
вання спонукала селянську сім’ю до постійного якої була держава. Тому на кінець 1980-х років
обробітку присадибних ділянок і ведення підсо- гострою стала необхідність зміни панівного
бного господарства. А неспроможність колгоспів укладу, зміни системи господарювання та впрова-
забезпечити продовольством населення країни дження ринкових відносин.
підштовхувала селян до продажу надлишків сіль- Уже в 1990 р. радянським керівництвом було
ськогосподарської продукції і порятунку держави визначено правові засади ринкових трансфор-
від продовольчої кризи. мацій в Україні. На законодавчому рівні було
Така сама тенденція збереглася й у період визнано потребу відродження селянства як госпо-
реалізації «Продовольчої програми» та спроб даря землі, носія моралі та національної культури
модернізації сільського господарства у 80-х роках [14] і покладено початок реформуванню усієї
ХХ ст., оскільки статистичне досягнення високих аграрної сфери. Із 1991 р. реформування здійсню-
показників з упровадження орендного підряду та валося у новій політичній ситуації.
інших «прогресивних» нововведень без належ- Безпосередньо долі селянського господарства
ного матеріального та законодавчого підґрунтя стосувався Закон «Про селянське (фермерське)
не сприяло зміцненню позицій як колгоспів, так і господарство», який визначав економічні, соці-
присадибних господарств селян. альні і правові основи створення та діяльності
Серед нововведень років горбачовської пере- селянських (фермерських) господарств в Україні
будови було застосування такої форми організа- [15]. Його було схвально прийнято активною час-
ції праці, як підряд на особистому подвір'ї. Най- тиною селянства, яке вбачало можливість реалі-
більшого поширення він набув у тваринницькій зації своїх здібностей щодо ведення самостійного
галузі. Згідно з тисячами укладених угод, на осо- агробізнесу. На кінець 1991 р. в Україні було ство-
бистому подвір’ї утримувалися велика рогата рено 2 098 селянських (фермерських) господарств
худоба та свині. Справа в тому, що колгоспам [17, с. 112] а на 1996 р. їх кількість збільшилася
було дозволено закуповувати у населення худобу до 34 778 господарств [16, с. 207]. Проте через
і птицю в рахунок плану поставок, тому такі тен- велику кількість бажаючих розвивати власне гос-
денції свідчили передусім про нестачу кормів у подарство частина земельного фонду, призначена
колективних господарствах, а не про намір радян- для фермерських господарств, була розділена між
ського керівництва офіційно залучити підсобні власниками присадибних ділянок у вигляді неве-
господарства колгоспників до виробництва сіль- ликих наділів, що посилило розвиток парцеляр-
ськогосподарської продукції. Слід зауважити, що ного землеробства [7, с. 40–42].
присадибні господарства, в які змістилося вироб- Із 1993 р. почався процес приватизації грома-
ництво молока і м’яса, не зазнали жодних техніч- дянами України земельних ділянок, наданих їм
них модернізацій і, як і раніше, базувалися на руч- для ведення особистого підсобного господарства,
ній праці та примітивних технологіях. будівництва й обслуговування житлового будинку
Таким чином, незважаючи на відсутність будь- і господарських будівель (присадибна ділянка),
яких зусиль держави в напрямі створення умов садівництва, дачного та гаражного будівництва.
для розвитку селянського господарства, воно Тобто на початковому етапі реформування доміну-
спромоглося функціонувати в умовах панування вали заходи, спрямовані на зміну форм власності.
колгоспно-радгоспної системи і навіть підтриму- Однозначно прогресивними були положення
вати продовольчу безпеку. аграрного законодавства про відмову держави від
Спроби впровадження елементів ринку у монопольного володіння і розпорядження землею,
формі оренди, кооперації, госпрозрахунку та дея- визнання приватної власності на землю та надання
ких інших новацій, зроблені радянським керів- їй рівноправності з іншими формами власності,
ництвом у 80-ті роки ХХ ст., зазнали невдачі, оскільки вони відкривали простір для станов-
оскільки не зачіпали суті виробничих відносин, лення індивідуально-селянського (фермерського)
не порушували основи соціалістичної власності, укладу. Це створювало можливість господарювати
вони консервували існуючу систему з її планово- на власній землі. Проте, зробивши ставку на роз-
розподільчою економікою та державною моно- виток фермерства та сільськогосподарських під-
полією на засоби виробництва. Як і раніше, у приємств, держава залишила поза увагою підсобні
сільському господарстві України функціонував господарства селян.
На думку О.О. Мороз, аграрною політикою Висновки. Таким чином, столітня історія осо-
90-х років було практично проігноровано роз- бистого селянського господарства в Україні свід-
виток присадибного господарства селян, хоча чить про його розвиток не завдяки, а всупереч
воно демонструвало свою ефективність навіть за тим чи іншим обставинам, і передусім держав-
несприятливих економічних умов і, по суті, було ній політиці. Незважаючи на зміни цієї політики,
«вітчизняною формою фермерського ведення зміни правових та економічних умов, селянські
сільськогосподарського виробництва» [10, с. 14]. господарства завжди виступали виробником зна-
Якщо по відношенню до колективних господарств чної частини сільськогосподарської продукції.
у 1990-ті роки держава вдавалася до різних протек- У різні історичні періоди ця продукція або забез-
ціоністських заходів: щороку підтримувала під час печувала потреби селянської сім’ї, або перекри-
весняно-польових робіт та в період збору врожаю, вала недовиробництво колгоспів, або сприяла
списувала борги, надавала податкові пільги тощо, то стабілізації продовольчої безпеки держави.
особисті селянські господарства подібної підтримки Проте роль особистого селянського госпо-
не мали, проте виробляли значну, а іноді й більшу дарства в суспільстві ніколи не обмежувалася
частину валової сільськогосподарської продукції. виробничою функцією. За задумом П. Столи-
Згідно з даними Держкомстату України, особисті під- піна, селянське господарство, що приходило
собні господарства населення у 1990 р. виробляли на зміну общинному, мало стати не лише осно-
29,4% валової продукції сільського господарства, у вою розвитку фермерства і сільського підпри-
1995 р. – 47,4%, а в 2000 р. – 64,7% [17, с. 96]. ємництва, а й опорою монархічного режиму на
Звичайно, потрібно враховувати й ту обста- селі. У революційні роки аграрне питання, у
вину, що така статистика виробництва валової тому числі питання про умови розвитку селян-
сільськогосподарської продукції у 1990-х роках ського господарства, стало засобом політичної
свідчить не тільки і не стільки про ефективність боротьби і формування соціальної бази тією чи
особистих селянських господарств, скільки про іншою владою. У період утвердження радян-
катастрофічний стан колективних сільськогоспо- ської влади ліквідація одноосібних селянських
дарських підприємств. Але і недооцінювати роль господарств стала засобом реалізації комуніс-
селянських господарств не варто. тичної доктрини на селі. У кінці ХХ – на початку
Характерно, що й упродовж першого деся- ХХІ ст. селянське господарство постало як важ-
тиліття ХХІ ст. частка господарств населення у лива сфера зайнятості сільського населення.
виробництві продукції сільського господарства Розширення функцій і зростання ролі селян-
становила від 55% до майже 70% у різні роки. ських господарств у суспільному розвитку
Тобто обробляючи порівняно з підприємствами може стати предметом окремого дослідження.
менше сільгоспугідь, ці господарства без держав- Зважаючи на багатофункціональність селян-
ної фінансової, правової й інших форм підтримки ських господарств, держава повинна орієнтува-
виробляли більшу частину валової продукції сіль- тися у своїй аграрній політиці не тільки на аграр-
ського господарства. Звичайно, селяни почали ний розвиток, а й на розвиток сільських територій.
впроваджувати на своїх ділянках новітні техноло- Навіть ті селянські господарства, які не мають
гії вирощування сільськогосподарських культур, товарного характеру, не ведуть підприємницьку
покращилося технічне забезпечення селянського діяльність, своїм функціонуванням виконують
господарства, але не завдяки державній підтримці, низку важливих соціальних ролей, а тому заслу-
а завдяки власній господарській ініціативі. говують на увагу і підтримку держави.
Список літератури:
1. Визначено, скільки землі обробляють агрохолдинги. Новини 23 жовтня 2019. URL:
https://superagronom.com/news/8635-viznacheno-skilki-zemli-v-ukrayini-obroblyayut-agroholdingi.
2. Гладій М.В., Лузан Ю.Я. Аграрні трансформації та селянські господарства в системі продовольчої
безпеки України. Економіка АПК. 2020. № 5. С. 6–21.
3. Дієсперов В.С. Тенденції розвитку сільських домогосподарств. Економіка АПК. 2015. № 5. С. 70–78.
4. Живора С.М. Аграрна реформа в Україні (1991–2001 роки) : автореф. дис. … канд. іст. наук : 07.00.01. ;
Запоріз. держ. ун-т. Запоріжжя, 2002. 16 с.
5. Жулканич Н.М. Еволюція аграрних відносин в період становлення ринкових умов господарювання.
Український селянин. 2008. Вип. 11. С. 287–292.
6. Історія українського селянства: нариси : у 2-х т. / відп. ред. В.А. Смолій ; Нац. акад. наук України,
Інститут історії України. Київ : Наукова думка, 2006. Т. 1. 631 с. ; Т. 2. 654 с.
31
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
7. Малиенко А.М., Ярмоленко В.П., Мазуренко А.В. Альтернативный взгляд на аграрную реформу и
политику в Украине / под. ред. А.М. Малиенко. Київ : Інститут аграрної економіки, 2009. 268 с.
8. Малік М.Й., Шпикуляк О.Г. Тенденції і перспективи розвитку особистих селянських господарств.
Економіка АПК. 2018. № 1. С. 11–19.
9. Михайлюк В.П., Зиза М.М. Зміни виробничих відносин в аграрному секторі України (50–80-ті роки
ХХ ст.). Історичні записки. 2006. Вип. 10 (спеціальний). С. 111–122.
10. Мороз О.О. Історія аграрних реформ в Україні Вісник Вінницького політехнічного інституту. 2004.
№ 4. С. 9–17.
11. Розвиток особистих селянських господарств та їх трансформація у сімейні фермерські / Д.В. Неміш
та ін. Економіка АПК. 2020. № 2. С. 54–67.
12. Падалка С.С. Українське село 1990–2000-х pоків: тенденції соціально-економічних змін. Україн-
ський історичний журнал. 2008. № 4. С. 169–184.
13. Падалка С.С. Українське село в умовах соціально-економічного транзиту: трансформації чи вижи-
вання? Український історичний журнал. 2016. № 4. C. 108–122.
14. Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному госпо-
дарстві України : Закон Української РСР від 17.10.1990 № 400-ХІІ. Відомості Верховної Ради. 1990. № 45
(6 листопада). Ст. 602. С. 828–829.
15. Про селянське (фермерське) господарство : Закон України від 20.12.1991 № 2009-ХІІ. Відомості
Верховної Ради України. 1992. № 14 (7 квітня). Ст. 186. С. 387–400.
16. Статистичний щорічник України за 1998 рік / за ред. О.Г. Осауленка ; відп. за вип. В.А. Головко.
Київ : Техніка, 1999. 576 с.
17. Україна у цифрах у 2000 році : короткий статистичний довідник / за ред. О.Г. Осауленка ; відп. за
вип. В.А. Головко. Київ : Техніка, 2001. 256 с.
18. Ходаківська О.В., Могильний О.М. Селянське питання – від общинного землеволодіння до експан-
сії агрохолдингів : монографія. Київ : ННЦ «ІАЕ», 2020. 184 с.
19. Шпикуляк О.Г., Малік М.Й., Мамчур В.А. Перспективи і тенденції інституціоналізації сімейних
фермерських господарств у механізмі ринку. Економіка АПК. 2018. № 12. С. 58–68.
20. Шульський М.Г. Особисті господарства населення: стан, можливості і перспективи : монографія.
Львів : Край, 2003. 280 с.
УДК 94(4/9)
Миронюк О.Ю.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Постановка проблеми. У зв’язку з подіями, робота А.І. Зубик на здобуття ступеня кандидата
які відбуваються на Сході України, велика кіль- географічних наук та багато інших. Цікавою для
кість нашого населення приймає рішення змінити аналізу є монографія А.В. Зав’ялова, яка присвя-
країну свого проживання. Зокрема, досить попу- чена соціальній адаптації українців за кордоном,
лярним напрямком еміграції для українців є кра- зокрема й у Латвійській Республіці. Важливим
їни Балтії. Із кожним роком українська громада в джерелом для дослідження закордонних україн-
Латвійській Республіці збільшується. Але, прибу- ців є огляд офіційних сайтів громадських органі-
ваючі у нову країну, деякі українці намагаються зацій, які діють у Латвії, та Інтернет-ресурсів, які
зберігати та популяризувати свою культуру, інші висвітлюють новини нашої діаспори. На даному
ж асимілюються з місцевим етносом чи росій- етапі вони найбільш активні у соціальних мере-
ським, приєднуючись до більш активних громад. жах. Джерельна база подальшого дослідження
Аналіз останніх досліджень і публікацій. складається зі свідчень учасників громадських і
Тема діяльності закордонних українців, зокрема культурних об’єднань Латвії, звітної роботи гро-
в країнах Балтії, найкраще висвітлена у вітчизня- мадських організацій цих країн і Світового кон-
ній літературі. Дослідження громадсько-політич- гресу українців.
ної діяльності українців почалося ще з початку Постановка завдання. Мета статті полягає у
утворення організацій у цих країнах, тобто з тому, щоб охарактеризувати громадську та куль-
кінця 1980-х років. Але переважно вони є скла- туротворчу діяльність української діаспори в Лат-
довою частиною праць про українців у світі, вії шляхом проведення системного аналізу всіх
як, наприклад, у роботі В.П. Трощинського та доступних шарів матеріалу.
А.А. Шевченко, де українцям Латвії виокремлено Виклад основного матеріалу дослідження.
свій розділ. Важливим є також розуміння статис- У Латвійській Республіці українська діаспора
тичних даних, розроблених нашими науковцями, з’явилася лише на початку XX ст. До цього часу
гарним сучасним дослідженням на цю тему є українців тут мешкало небагато та організованої
33
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
сучасної української громади зі створення куль- про функціонування державної мови та освіти.
турно-просвітнього товариства «Дніпро». За Хоча, згідно з чинним законодавством, до наці-
свою мету вони поставили збереження україн- ональних меншин належать усі постійні жителі
ської мови, традицій та культури нашого народу, Латвії нелатиської національності, але ухвалені
задоволення культурно-освітніх потреб українців впродовж 1992–1994 рр. інші законодавчі акти
у Латвійській Республіці. Із 1989 р. в «Дніпрі» значною мірою обмежують права негромадян
активно діє ансамбль української народної пісні Латвії. Це суттєво впливає на розв’язання про-
з однойменною назвою. Також при товаристві блем етнічних меншин цієї країни, зокрема й
відкрили літературний клуб української поезії й української. За інформацією Департаменту грома-
прози та клуб пенсіонерів «Берегиня». Але офі- дянства та імміграції Латвії, станом на 10 грудня
ційно зареєстровано культурно-просвітнє товари- 1996 р. лише 6% українців, що проживають тут,
ство «Дніпро» було лише у 1991 р. набули громадянства цієї країни [11, c. 292]. Ще
Певно, найважливішим моментом в історії одна проблема стояла перед частиною українців-
української громади у Латвії став розпад Радян- військовиків, звільнених на пенсію з Радянської
ського Союзу та відновлення Латвією своєї неза- Армії, та членів їхніх родин – вимога залишити,
лежності, тоді становище української спільноти згідно з угодами між Росією і Латвійською Респу-
у цій республіці зазнало суттєвих змін. Уперше блікою, територію цієї країни. Деякі із цієї кате-
за багато десятиліть з'явилися умови для посту- горії осіб уже повернулися до України, інші виї-
пового налагодження організованого національ- хали в Росію, де їм зобов'язалися надати житло.
ного-культурного життя – створення українських Очевидно, що саме ці чинники зумовили процес
освітніх закладів, центрів культури та преси. рееміграції. Таким чином, до 1995 р. чисельність
Водночас українці постали перед низкою склад- українців Латвії зменшилася більше ніж на 25 тис
них і нових для них проблем. Однією з найго- осіб. Отже, для українців Латвії сальдо міграції
стріших була проблема набуття латвійського було негативним, але водночас для України сальдо
громадянства, оскільки в липні 1990 р. Сеймом міграції було позитивним [11, c. 290].
було прийнято «Закон про громадянство Латвій- Більшість дослідників уважає, що українці
ської Республіки», який передбачав, що грома- Латвії слабо інтегровані у середовище титульного
дянство можуть набути лише ті особи, які мають етносу країни. Однією з причин цього є слабке
статус постійних мешканців і які після 4 травня володіння латиською мовою. Також варто зазна-
1990 р. не менше п'яти років постійно прожи- чити, що більшість українських дітей нині навча-
вали на території Латвії та склали досить жорсткі ється в російськомовних школах або латиських
іспити зі знання латиської мови, основних поло- і російських школах із двома потоками, незва-
жень Конституції, конституційного Закону «Права жаючи на те що у Ризі з 1990 р. діє українська
та обов'язки людини та громадянина», держав- середня школа. І хоча уряд України надав Ризькій
ного гімну та історії цієї країни. Саме через це державній українській школі відчутну фінансову
українська спільнота опинилася у надзвичайно допомогу, це все ще недостатньо для її активного
скрутному становищі [11, c. 290], оскільки це розвитку [11, c. 291].
було під силу не всім. Загалом треба зазначити, Але необхідно зазначити, що деякі дослідники
що українські громадські об'єднання Латвії діють вбачають у національній політиці Латвії певні
на основі Закону Латвійської Республіки «Про обмеження в праві на отримання освіти рідною
вільний розвиток національних та етнічних груп мовою. Наприклад, прийнятими в Латвії 22 січня
Латвії та їх права на культурну автономію» (ухва- 2004 р. поправками до Закону «Про освіту»
лений 19 березня 1991 р.). Він гарантує всім наці- 1998 р., що з вересня 2004 р. в старших класах
ональним та етнічним групам рівні права, що від- середніх шкіл Латвії, в яких реалізуються про-
повідають міжнародним нормам прав людини. грами освіти національних меншин, навчання має
У цій країні особи, які належать до національ- здійснюватися державною (латиською) мовою.
них меншин, мають право зберігати та розвивати У Латвії на парламентських виборах 1992 р.
свою мову та етнічно-культурну ідентичність, виборче право мали лише громадяни, які отри-
а держава їм у цьому допомагає, а також Закону мали громадянство Латвії до 14 червня 1940 р., а
«Права та обов'язки людини і громадянина (ухва- також їхні нащадки. Тобто майже 30% населення
лений 10 грудня 1991 р.). Національно-культурні країни (російськомовна частина) не в змозі були
аспекти життєдіяльності української громади проголосувати [8, c. 100]. На думку Євгена Тка-
тісно пов’язані також із законодавчими актами ченка, мовна політика країни має дискриміна-
35
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
ційний характер. Дослідник зазначає, що мовне виток на майбутнє. Одним із важливих завдань
законодавство продемонструвало тенденцію до Об'єднання є залучення молоді до участі в гро-
встановлення обмежень щодо використання мов мадському житті Латвії. У травні 2012 р. відбу-
меншин та високі вимоги обов’язкового оволо- лася презентація нового українського молодіж-
діння державною мовою [10, c. 189]. Отже, навіть ного ансамблю «Веснянка». Громада активно
існуюча українська школа у Ризі не працює у влаштовує різні святкування, на яких часто при-
повну силу. У ній навчання ведеться латиською сутні не лише етнічні українці, оскільки робота
мовою і лише факультативно – українською. діаспори викликає зацікавленість і в представни-
За законом у нелатиських навчальних закладах ків інших національностей. Сьогодні ще є акту-
навчання ведеться на 60% латиською мовою, а альною проблема громадянства серед української
на 40% – мовою нацменшини [12]. Але більшість громади через погане володіння латиською мовою
дітей представників української діаспори вчилася старшим поколінням та неактивну громадянську
переважно в російськомовних школах, а вдома позицію у цілому [1].
українську мову підтримували не всі [5]. У серпні 2012 р. була створена громадська
Згідно з результатами перепису населення організація «Конгрес українців Латвії», яка,
2000 р., у країні проживали 63 644 українця, з згідно зі своїм статутом, здійснює діяльність на
яких 31 798 – чоловіки та 31 846 – жінки, що ста- основі християнських традицій, організує та під-
новить 49,96% та 50,04% відповідно, за чисель- тримує ініціативи українських громад із прове-
ністю це четверта етнічна група після латишів, дення культурних заходів. Останні спрямовані на
росіян та білорусів. За 1989–2000 рр. чисельність виховання почуття національної самосвідомості
українців зменшилася на 30,9%. Близько поло- та патріотизму, гордості за Україну та Латвію,
вини українців проживає у Ризі – 49,7%, менше – на формування злагоди та єдності між народами,
у містах Лієпая (7,9%), Даугавпілс (3,9%), Вент- на сприяння вивченню та збереженню народних
спілс (3,7%), Єлгава (3,11%) та Юрмала (2,6%). традицій. Із 7 вересня 2013 р. «Конгрес українців
Незважаючи на збільшення чисельності україн- Латвії» став крайовою організацією «Світового
ців через прибуття трудових мігрантів та тих, хто конгресу українців». Завдяки підтримці «Кон-
переїхав до Латвії на постійне місце проживання, гресу українців Латвії» місцеві українці мають
чисельність українців зменшується. Причинами можливість слухати проповіді та молитися рід-
цих процесів є русифікація українців, слабка інте- ною мовою. У Ризі, у каплиці церкви Скорбот-
грація в латвійське суспільство, проблема набуття ної Божої Матері, є парафія Української греко-
латвійського громадянства, зміна етнічної прина- католицької церкви, а в грудні 2012 р. до Латвії
лежності [4, c. 81]. з України прибув новий ієрей о. Роман Сапужак,
Довгий час не вдавалося об'єднати, скоорди- щоб надалі постійно бути разом із місцевими
нувати та налагодити роботу товариств Латвії, які українськими греко-католиками [1, с. 309]. Але не
залишалися роз'єднаними. Навіть незважаючи на всі мають змогу відвідувати цю церкву, особливо
спроби об'єднати їх в одну організацію зі спільним жителі інших міст Латвії, тому великий відсоток
вектором розвитку. Але в 2005 р. після створення українців відвідує церкви Московського патріар-
«Об'єднання українських товариств Латвії» під хату, які є чисельнішими у країні. Ці аспекти при-
керівництвом Володимира Луговського ситуація зводять до того, що досить велика частина україн-
змінилася на краще. Тоді в одну спільну громад- ців, що проживає у Латвії, перебуває під впливом
ську організацію об'єдналися п’ятнадцять това- проросійського світосприйняття.
риств, а також юридичні одиниці. Уже наступного Необхідно зауважити, що цього питання тор-
року «Об'єднання українських товариств Лат- кався й президент Латвії Егілс Левітс у своєму
вії» вперше завітало до Львівської політехніки з інтерв’ю. Він зазначив: «Що стосується діаспори
великою делегацією. А вже в 2011 р. на офіційне України в Латвії, звісно, я знаю про її існування.
сторіччя діаспори «Об'єднання українських това- Але також знаю про такий аспект... не хочу вжи-
риств Латвії» вдруге завітало до МІОКу. Саме тоді вати слово «розрізнена»... Скажімо так – укра-
діяльність української громади Латвії стала поміт- їнська діаспора розділена на два крила. Одне –
нішою на міжнародному рівні. 26 березня 2011 р. проукраїнське, а інше – більше налаштоване на
в Ризі відбулася міжнародна науково-практична російське світосприйняття» [6].
конференція, присвячена сторіччю діаспори, яка У контексті останніх подій необхідно зазна-
підвела підсумки діяльності української громади чити, що в країнах Балтії етнічне населення
Латвії й намітила завдання, спрямовані на її роз- та влада відносяться до українців по-різному.
Однією з причин упередженості може слугувати дозволи на роботу за кордоном та працюють офі-
різке зростання мігрантів до цих країн, який став ційно. Але, з іншого боку, є й чисельний проша-
особливо активним після Революції гідності та рок тих, хто працює без необхідних дозволів. Як
початку АТО. Говорячи про Латвію, то тут став- зазначає латвійське видання Skaties, громадяни
лення до українців в попередні роки було досить України становлять найбільшу частку інозем-
позитивним. Причиною цього було те, що ще з ців на ринку праці – трохи більше половини всіх
кінця 1980-х українці були першими з нацменшин, працівників. Найбільшими групами нелегально
які почали підтримувати рух латишів за повер- зайнятих були громадяни саме України, Молдови
нення незалежності. Як зазначає Віктор Стефа- та Росії [13].
нович, голова правління Союзу українців Латвії, Висновки. Отже, незважаючи на активну діяль-
«якщо скажеш, що ти українець, відношення змі- ність української діаспори у Латвії, у цій країні є
нюється, навіть якщо скажеш це російською» [6]. надзвичайно великий російський вплив. Основною
Також у ще одному своєму інтерв’ю президент причиною цього є відсутність достатнього фінан-
країни Левітс Егілс зазначає: «Останніми роками сування та допомоги від України, а також склад-
в Латвії присутня значна кількість гостьових укра- ність організації яскравих та культурних подій.
їнських робітників, що доповнює нашу робочу Важливим є той факт, що на відміну від інших
силу. Це також дуже вагомо, оскільки в нас у цій балтійських країн українці тут починають уважати
сфері є свої недоліки. А таким чином вони усува- себе носіями російської культури, а не української
ються, що допомагає нашій економіці» [9]. Звісно, чи навіть латиської. Саме тому дослідження даного
є велика частина кваліфікованих кадрів, які мають питання є нагальним та актуальним.
Список літератури:
1. Бєлинцева Л. Сила в єдності : збірник матеріалів четвертої Міжнародної науково-практичної конфе-
ренції. Львів : Львівська політехніка, 2013. 630 с.
2. Завьялов А.В. Социальная адаптация украинских иммигрантов : монография. Иркутск : ИГУ, 2017.
179 с.
3. Звіт Конгресу українців Латвії (серпень 2012 р. – липень 2013 р.). Річні загальні збори СКУ. Збірник
звітів. Львів. 2013. 352 с.
4. Зубик А.І. Сучасна українська діаспора: розселення, соціодемографічні процеси : дис. … канд. геогр.
наук : 11.00.02. Львів, 2016. 340 с.
5. Кабачій Р. Українці у Латвії. Розмова з Віктором Стефановичем. Наше слово. 2014. URL:
https://www.nasze-slowo.pl/ukrayintsi-u-latviyi/ (дата звернення: 05.03.2021).
6. Кудрін О. Егілс Левітс, президент Латвії. УКРІНФОРМ – Мультимедійна платформа іномовлення
України. 2019. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2796509-egils-levits-prezident-latvii.html (дата
звернення: 23.12.2019).
7. Латвійці відзначили 95-річчя першої української громади в Латвії. Радіо Свобода. 2006. URL:
https://www.radiosvoboda.org/a/953699.html. (дата звернення: 05.03.2021).
8. Обзор конституционных новостей. Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. 1998.
№ 3(24). 101 с.
9. Президент Латвії: українські «гостьові робітники» сприяють латвійській економіці. УКРІН-
ФОРМ – Мультимедійна платформа іномовлення України. 2019. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-
diaspora/2796870-prezident-latvii-ukrainski-gostovi-robitniki-spriaut-latvijskij-ekonomici.html (дата звер-
нення: 05.03.2021).
10. Ткаченко Є.В. Правовий захист прав етнічних та мовних меншин : навчальний посібник. Київ :
ФОП Голембовська О.О., 2018. 315 с.
11. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці у світі. Київ : Альтернативи, 1999. 352 с.
12. Українці у Латвійській Республіці. Посольство України в Латвійській Республіці. Офіційна сто-
рінка. URL: https://latvia.mfa.gov.ua/ua/ukraine-lv/ukrainians-in-lv (дата звернення: 10.12.2018).
13. Skaties. Pilna spektra ziņu un izklaides portāls. 2019. URL: https://skaties.lv/zinas/bizness/ekonomika/
latvija-pern-vislielako-risku-nelegalas-nodarbinatibas-joma-veidoja-moldovas-un-ukrainas-pilsoni/ (дата звер-
нення: 05.03.2021).
37
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
are still important centers of our diaspora. They conduct powerful public and cultural-educational work. They
have been spreading and popularizing our cultural traditions. Ethnic Ukrainians constantly help their home-
land and maintain a positive image of Ukraine in Europe and in the world. It should also be noted that Ukrain-
ian communities in Latvia actively influence the transparent coverage of events in Ukraine. At the moment, the
Ukrainian community in Latvia is growing every day, according to statistics, indicating that Ukrainians are
now more numerous in the country than even Russians.
But despite the fact that the work of the Ukrainian community in Latvia is quite noticeable, they quickly
assimilate and lose their Ukrainian identity in this country. In particular, one of the reasons the integration of
newly arrived Ukrainians into Russian community, that was for the long time larger in this country. It should
also be added that the Ukrainian community in Latvia is extremely diverse. This is even discussed at the
national level, as even the country's president has repeatedly noted this in his interviews. But part of Ukraini-
ans tries to popularize our culture, so this gives hope that the development of the Ukrainian community will be
stronger. Currently, there is no single research that investigates and compares the life of the Ukrainian commu-
nity in Latvia in the modern period. Thus, the systematization and analysis of information about the activities
of the Ukrainian community in Latvia are incredibly relevant. After all, the Ukrainian community abroad is an
important mover for Ukrainian culture and the promotion of our traditions in the world.
Key words: public organization, diaspora, Ukrainians, Ukrainian community, culture.
УДК 94(477)
Підшибякін С.В.
Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
Полтавець Ю.С.
Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
39
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Луганської областей» відзначено, що «цей Закон тку в окремих районах Донецької та Луганської
визначає тимчасовий порядок організації місце- областей транскордонного співробітництва, спря-
вого самоврядування, діяльності органів місце- мованого на вирішення спільних проблем розви-
вого самоврядування в окремих районах Доне- тку, посилення та поглиблення добросусідських
цької та Луганської областей з метою створення відносин між територіальними громадами, орга-
умов для якнайшвидшої нормалізації обстановки, нами місцевого самоврядування окремих районів
відновлення правопорядку, конституційних прав і з адміністративно-територіальними одиницями
свобод громадян, а також прав і законних інтер- Російської Федерації на основі угод про прикор-
есів юридичних осіб, створення умов для повер- донне співробітництво, що укладаються територі-
нення жителів до вимушено залишених місць альними громадами, органами місцевого самовря-
постійного проживання, їх реінтеграції, а також дування, місцевими органами виконавчої влади
для відновлення життєдіяльності в населених України та територіальними громадами у межах
пунктах у Донецькій та Луганській областях та компетенції, встановленої законом»; створення в
розвитку територій» [2]. окремих районах Донецької та Луганської облас-
Такий порядок первісно запроваджувався на тей рішенням міських, селищних, сільських рад
3 роки і зокрема передбачав: «недопущення кри- загонів народної міліції, на які покладається реа-
мінального переслідування, притягнення до кри- лізація завдання з охорони громадського порядку
мінальної, адміністративної відповідальності та в населених пунктах цих районів, координація їх
покарання осіб – учасників подій на території діяльності здійснюється відповідною сільською,
Донецької, Луганської областей»; заборону «дис- селищною, міською главою, а самі загони утворю-
кримінації, переслідування та притягнення до ються «на добровільних засадах із числа громадян
відповідальності осіб з приводу подій, що мали України, які постійно проживають у відповідних
місце у Донецькій, Луганській областях»; «право населених пунктах окремих районів Донецької та
самовизначення кожного жителя в окремих райо- Луганської областей» [1].
нах Донецької та Луганської областей щодо мови, На думку тодішнього Президента України
яку вважає рідною, вибору мови спілкування, Петра Порошенка, ухваленням закону «Україна
вільного користування російською та будь-якою зробила крок до миру», а сам документ назвав
іншою мовою у суспільному та приватному житті, «інструментом, який дозволяє розпочати полі-
вивчення і підтримки російської та будь-якої іншої тичну реалізацію програми з впровадження
мови, їх вільний розвиток і рівноправність»; при- миру» [3]. Водночас, на думку глави держави,
значення на 7 грудня 2014 р. позачергових виборів питання особливого статусу окремих районів
депутатів районних, міських, районних у містах, Донецької та Луганської областей було «де-факто
селищних, сільських рад, сільських, селищних, елементом децентралізації з повним і безумов-
міських голів в окремих районах; неможливість ним дотриманням суверенітету, територіальної
дострокового припинення повноважень депута- цілісності і незалежності нашої держави, з гаран-
тів місцевих рад і посадових осіб, вибраних на тованою належністю державі всіх основних атри-
цих позачергових виборах; запровадження осо- бутів, включаючи зовнішню, безпекову, правову
бливого порядку призначення керівників орга- політику» [4]. Втім парадоксально, що прийняття
нів прокуратури і судів, який передбачає участь законопроєкту стало можливим завдяки підтримці
органів місцевого самоврядування у вирішенні не лише пропрезидентських сил, але якраз відвер-
цих питань; можливість підписання Кабінетом тих ідейно політичних опонентів П. Порошенка:
Міністрів України, іншими центральними орга- за законопроєкт проголосували депутати фракцій
нами виконавчої влади з відповідними органами Партії регіонів і УДАРу, групи «Економічний роз-
місцевого самоврядування угоди щодо еконо- виток» та «Суверенна європейська Україна» Ігоря
мічного, соціального та культурного розвитку Єремєєва, а також депутати від Комуністичної
окремих районів; належність ініціативи стосовно партії України та позафракційні мажоритарники,
укладення угоди щодо економічного, соціального які входили до «пулу» Президента [5].
та культурного розвитку окремих районів Доне- Так, на думку лідера фракції «Удар» Віталія
цької та Луганської областей відповідним орга- Кличка, прийняття закону про особливий статус
нам місцевого самоврядування; надання держа- частини Донбасу було важливим етапом задля
вою підтримки соціально-економічного розвитку досягнення повноцінного миру на Сході України,
окремих районів Донецької та Луганської облас- однак втілення законодавчих норм у життя пови-
тей; сприяння органами виконавчої влади «розви- нне бути введене лише тоді, коли на окупованих
територіях був би встановлений мир та українська закритій частині пленарного засідання ВР відбу-
влада. лося голосування із грубими порушеннями Кон-
Голова парламентського комітету з питань ституції України та Закону України «Про Регла-
місцевого самоврядування, позафракційний мент Верховної Ради України». «Голосування
«екс-регіонал» Давид Жванія також вважав при- відбулося за допомогою електронної системи для
йнятий закон механізмом, який, попри свою нео- голосування у таємному режимі. Таким чином
днозначність, міг би розпочати мирний процес на була прихована інформація щодо персонального
Донбасі, тим паче, що всі положення, закладені в голосування кожного депутата, що ставить під
документі, можна провести лише в разі складення сумніви достовірність результатів голосування та
зброї проросійськими бойовиками. порушено принципи відкритості роботи Верхо-
Зрештою, один із лідерів «Партії Регіонів» вної Ради України», – наголосили автори поста-
Борис Колесников зауважив, що також підтримав нов [8].
законопроєкт як одну із можливостей мирним У таборі націоналістів із ВО «Свобода» доку-
шляхом врегулювати протистояння на Донбасі, а мент назвали «оголошенням Україні капітуляції у
всіх критиків документів із парламенту закликав війні», а лідер «свободівців» О. Тягнибок запев-
скласти мандат та піти на фронт [6]. няв, що його фракція «не дала жодного голосу» за
Між тим, фракція «Батьківщина», ВО «Сво- законопроєкт «про особливий режим» [6].
бода», «Громадянська позиція» Анатолія Гри- «Національною ганьбою та капітуляцією перед
ценка та очільник «Радикальної партії» Олег Путіним» назвав закон про особливий статус Дон-
Ляшко категорично відмовилися приймати цей басу й лідер «радикалів» О. Ляшко. На думку
законопроєкт. цього нардепа, прийняті в «таємному режимі
Зокрема, лідер «Батьківщини» Юлія Тимо- рішення Порошенка» щодо Донбасу не лише не
шенко 16 вересня 2014 р. під час брифінгу в день «принесуть мир в Україну», а, навпаки, призве-
голосування за законопроєкт у ВРУ заявила, що дуть до «втрати української і війни на українській
«закони про спеціальний статус Донбасу не при- землі» [9].
несуть мир, а стануть плацдармом Путіна для Народний депутат України А. Гриценко також
подальшого завоювання України». Вона також виступив із критикою ухвалення законопроєкту,
зауважила, що «їй соромно за те, що парламент стверджуючи, що документ прийняли із грубими
після Революції Гідності та трагічної боротьби порушеннями: «Такого в Раді ще не було. Януко-
патріотів на фронтах Донбасу так принизливо та вич відпочиває. Табло було мертвим, ніхто з депу-
безславно здав Україну. Вона додала, що партія татів не міг бачити, хто і як голосує» [10].
«Батьківщина» не дала жодного голосу для ухва- Врешті, позафракційна народна депутатка
лення цих ганебних законів». Водночас Ю. Тим- Анжеліка Лабунська прирівняла ухвалення
ошенко розкритикувала й закрите голосування за 16 вересня 2014 р. закону про особливий ста-
законопроєкт, запевняючи, що «більшість депу- тус частини Донбасу із голосуванням у ВРУ за
татів Верховної Ради сховалися за таємним голо- «диктаторські закони» від 16 січня 2014 р., іро-
суванням, коли зраджували і здавали Україну для нізуючи, що останні були ухвалені навіть більш
того, щоб їхні прізвища були невідомі суспільству. демократично: «у січні журналісти могли фік-
Це ще одне підтвердження того, що робилася для сувати «ручне» голосування тодішньої пропре-
України чорна справа» [7]. зидентської більшості за суперечливі закони про
Ще один представник «Батьківщини» Андрій посилення покарання для учасників вуличних
Шевченко заявив, що ухвалення законів про, як демонстрацій. У вівторок зранку до ложі преси не
він висловився, «легалізацію ДНР і ЛНР» було допустили жодного журналіста, стенограма пер-
«протягнено» з порушенням процедури, а тому шої частини засідання не велася, а на парламент-
таємне голосування за них було незаконним [2]. ському табло не показали детальні результати
Зрештою, нардепи «Батьківщини» Іван Кири- голосування за президентські законопроєкти по
ленко, Юрій Одарченко та Роман Ілик зареєстру- фракціях» [6].
вали у ВРУ постанови про скасування ухвалених Лунала критика на адресу прийнятого закону і
16 вересня 2014 р. на закритому засіданні Верхо- з-поза меж парламенту. Тодішній очільник Доне-
вної Ради «законів про особливий статус Доне- цької ОДА Сергій Тарута запевняв, що ухвалення
цької та Луганської областей та про недопущення документа було «зрадою воїнів, які вже загинули
покарання терористів». У пояснювальних запис- на фронті», і зазначив, що Україна повинна зажа-
ках до проєктів постанов зазначається, що на дати від Росії ясних гарантій з контролю за кордо-
41
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
ном і лише тоді говорити про мирний план урегу- них справ», порушивши як процесуально умови
лювання ситуації на Сході [11]. проведення закритого засідання і організації голо-
А Об’єднання «Самопоміч» на чолі із мером сування, так і підробку самого тексту законопро-
Львова Андрієм Садовим ініціювало скасування єкту [16].
закону про особливий статус Донбасу, аргумен- Врешті, «особливо небезпечним статусом» на
туючи це тим, що, на думку членів Об’єднання, сторінках газети «День» назвали можливий осо-
«прийняття Закону «Про недопущення пере- бливий статус для тих східних регіонів «де владу
слідування та покарання осіб-учасників подій за допомогою російських військових та спец-
на території Донецької та Луганської областей» служб захопили озброєні бандити», що означало
та Закону «Про особливий порядок самовряду- би «фактичну капітуляцію на Донбасі» [17].
вання в окремих районах Донецької та Луганської Дещо інакше оцінювали перспективи «осо-
областей» на закритому засіданні Верховної Ради бливого статусу Донбасу» на сторінках «Комсо-
України порушує Конституцію України та засад- мольської правди в Україні». В газеті відзначали,
ничі принципи діяльності законодавчого органу у що документ міг би стати першим кроком до
демократичному суспільстві». «Закон «Про недо- настання миру на Сході України та початку діа-
пущення переслідування та покарання осіб-учас- логу між Україною та т. зв «ДНР» та «ЛНР», а
ників подій на території Донецької та Луганської то і механізмом впливу на політику Кремля. Вод-
областей» є таким, що принижує національну ночас на шпальтах видання допускали, що ситуа-
гідність українців та пам’ять про тих, хто поклав ція може і не покращитися, навпаки, легітимізація
своє життя, захищаючи територіальну цілісність «автоматчиків» на Донбасі могла би загострити
України» [12]. ситуацію в регіоні, а запровадження «особливих
Різні оцінки лунали і в медіакластері. Напри- повноважень» для однієї частини України, ймо-
клад, у газеті Конгресу українських націоналіс- вірно, викликало би непорозуміння з іншими її
тів «Нація і держава» запевняли, що «пропутін- частинами [18].
ський» закон про особливий статус Донбасу було У той же момент журналіст тижневика «2000»
ухвалено завдяки тим, які «доклали рук до зни- С. Бурлаченко допустив, що насправді прийняті
щення українства на Донбасі, до його етноциду», законопроєкти про особливий статус Донбасу та
зробивши свідомих українців на Сході України про амністію апріорі були нереальними для реа-
«заручниками на власній землі», і водночас перед- лізації, і були внесені Президентом до парламенту
бачаючи амністію та легітимізацію для «терорис- лише з однією метою – продемонструвати насам-
тів та агентури ФСБ» [13]. перед західним союзникам готовність офіційного
«Великою ганьбою для всієї України» назвала Києва виконувати свої зобов’язання, і спряму-
підтримку в парламенті двох законів, «які стосу- вати головні звинувачення у загостренні ситуації
ються статусу окупованих територій Донбасу та на Сході України на сторону противника – РФ та
амністії сепаратистам» журналістка «Високого проросійських терористів т. зв. «ДНР» та «ЛНР».
замку» Наталія Балюк. На її думку, «на поталу Відповідно, журналіст відкидав й думки щодо
амбіціям і апетитам Путіна українська влада під- того, що «особливий статус Донбасу» може при-
несла агресору як ритуальні жертви тих патрі- звести до «придністровського сценарію», адже це
отичних українців, які живуть на окупованих було невигідно як українській стороні, так і сто-
путінськими бандитами територіях і які стали роні сепаратистів [19].
їхніми заручникам» [14]. Розділилися щодо цього питання й думки екс-
На думку журналістки та письменниці Марини пертів. На думку економіста І. Кромченка, закон
Данилюк-Ярмолаєвої, що була опублікована на «про особливий статус Донбасу» був хорошою
порталі Zaxid.net, результатом подальшого вті- можливістю досягнути стабільного миру в регі-
лення в життя закону про особливий статус Дон- оні, що врятувало би й економіку, в чому мала
басу може бути ситуація, гірша за Придністров’я: би бути зацікавлена не лише Україна, але й т. зв.
«Буде багато бандоугруповань, руїни на десяток «керівництво» «ДНР» та «ЛНР».
років і масовий відтік проукраїнських, актив- Натомість політолог В. Небоженко, навпаки,
них донбасян, які поїдуть шукати кращої долі по стверджував, що такі де-факто поступки на
світу» [15]. користь проросійських сепаратистів «збільшать
Водночас на порталі «Української правди» жур- їхні апетити», що ще більше загострить ситуацію
наліст Олексій Братущак зазначив, що 16 вересня на фронті, яка надалі загрожуватиме повномасш-
2014 р. ВРУ «напрацювала на кілька криміналь- табним наступом проти України. Подібно вважав
доктор економічних наук М. Шутов, який ствер- ської областей», яким зауважувалося, що такий
джував, що прийнятий 16 вересня 2014 р. закон не особливий порядок мав вступити в дію лише «з
буде сприйматися ані військовими у зоні АТО, які дня набуття повноважень органами місцевого
чекають від української влади більш рішучих дій, самоврядування в окремих районах Донецької і
ані стороною противника, який очікуватиме від Луганської областей, вибраними на позачерго-
України більшої поступливості, якщо не повної вих виборах, проведених відповідно до Консти-
здачі своїх інтересів. У результаті, на його пере- туції України, цього та інших законів України, з
конання, за таких обставин ескалація протисто- додержанням засад загальних, рівних, вільних і
яння на Сході України не лише не вирішиться, а прозорих виборів, а також публічності та відкри-
навпаки зросте [20]. тості виборчого процесу як основних принципів
Водночас В. Горбулін був впевнений, що виборчого права, встановлених Конституцією
завдяки закону щодо особливого статусу Донбасу України та міжнародними договорами України,
Україна змогла дещо «збити» російський темп, що закріплюють загальновизнані міжнародні
кураж і драйв у провокуванні збройної кризи на стандарти забезпечення прав людини і є части-
території України та змусила перейти Кремль до ною національного законодавства України, у тому
затяжної гри навколо статусу-кво [21]. числі з обов’язковим дотриманням стандартів
На переконання Г. Перепелиці, теза про «осо- ОБСЄ щодо проведення демократичних вибо-
бливий статус Донбасу» стала певною пасткою рів», зокрема із забезпеченням «виведення усіх
для української сторони та Президента України незаконних збройних формувань, їх військової
П. Порошенка зокрема. На думку експерта, на техніки, а також бойовиків та найманців з тери-
жаль, вона була нав’язана Україні Росією в контек- торії України», «дотримання принципів політич-
сті Мінського переговорного процесу, в контексті ного плюралізму і багатопартійності, рівності
якого ситуація на Сході України розглядалася в прав і можливостей участі у виборчому процесі»,
руслі внутрішньоукраїнського протистояння, у «дотримання гарантій вільного волевиявлення та
якому постраждалою стороною сприймалася, за таємного голосування, виборчих прав внутріш-
інспірацією Кремля, саме «донбаська сторона», ньо переміщених осіб, які були змушені покинути
якій у зв’язку із цим як «компенсація Києва», місця проживання в окремих районах Донецької
мовляв, передбачалися особливі преференції, які та Луганської областей» тощо [24].
у разі повного втілення та реінтеграції Донбасу Цього ж дня фракціями коаліції («Блок Петра
на платформі мінського формату перетворили би Порошенка» (БПП), «Народний фронт» (НФ),
Україну замість унітарної держави на конфедера- Об’єднання «Самопоміч», «Радикальна партія
цію [22]. Олега Ляшка», ВО «Батьківщина») було підтри-
Зрештою, політолог О. Радчук назвав закон мано Постанову ВРУ «Про визнання окремих
про особливий статус Донбасу документом, «який районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської
може раз і назавжди докорінно змінити терито- областей тимчасово окупованими територіями»
ріальний устрій нашої держави та призвести до (280 – «за»), «в яких запроваджується особливий
чергових тектонічних геополітичних змін у світі». порядок місцевого самоврядування до моменту
Водночас експерт зауважував, що, оскільки закон виведення всіх незаконних збройних формувань,
передбачає зміни до Конституції України, його російських окупаційних військ, їх військової
втілення в життя буде значно розтягнене в часу техніки, а також бойовиків та найманців з тери-
та супроводжуватиметься складнощами навіть торії України та відновлення повного контролю
під час прийняття на його основі законодавчих України за державним кордоном України» [25].
рішень, не говорячи вже про напруження на рівні Це дозволило поширити на ці території дії Закону
українського суспільства [23]. «Про забезпечення прав і свобод громадян та
І справді, неоднозначне ставлення до доку- правовий режим на тимчасово окупованій тери-
мента серед різних частин суспільства в Україні торії України», прийнятому у другому читанні
зберігалось. І це незважаючи на те, що 17 березня 15 квітня 2014 р. щодо анексованого Криму [26].
2015 р. голосами 265 народних депутатів України Водночас 17 березня 2015 р. ВРУ проголосувала й
(жоден із представників «Опозиційного блоку» не за Постанову «Про визначення окремих районів,
проголосував «за») було прийнято Закон України міст, селищ і сіл Донецької та Луганської облас-
«Про внесення зміни до статті 10 Закону України тей, в яких запроваджується особливий порядок
«Про особливий порядок місцевого самовряду- місцевого самоврядування» («за» – 296), яким
вання в окремих районах Донецької та Луган- затверджувався повний перелік районів і населе-
43
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
них пунктів, в яких запроваджується особливий ріями в Донецькій та Луганській областях», відо-
порядок місцевого самоврядування [28]. мий у ЗМІ як «закон про реінтеграцію», або «закон
Однак такі заходи не зменшили «градусу про деокупацію» [30]. Його народні депутати
напруги» дискусій навколо питання особливого України схвалили у другому читанні та у цілому
статусу Донбасу. Хоч вищезгадані законопроєкти 18 січня 2018 р. (280 – «за»). Під час обговорення
та проєкти постанов були прийняті п’ятьма фрак- кілька разів наголошувалося, що цей документ
ціями коаліції, всередині неї в тому числі в питанні визнає Росію агресором і окупантом. У остаточ-
«донбаської проблеми» виник певний вододіл між ній версії згідно з попередніми рішеннями при-
БПП та НФ, з одного боку, та Об’єднанням «Само- брали згадку про Мінські угоди [30].
поміч», «Радикальною партією Олега Ляшка», Рада відмовилася включити до законопро-
ВО «Батьківщина» – з іншого. єкту поправку № 652 про денонсацію Договору
Зрештою, «гаряча точка» внутрішньоукра- про дружбу, співробітництво і партнерство між
їнської суспільної напруги настала 31 серпня Україною і Російською Федерацією. Цю поправку
2015 р. Цього дня Верховна Рада України у пер- відхилив комітет. Але її автор Олена Сотник
шому читанні розглядала питання прийняття змін із «Самопомочі» наполягла на голосуванні за
до Конституції України щодо децентралізації поправку у сесійній залі. Поправка пропонувала
влади. Голосування викликало серйозні сутички прописати у законі, що Кабмін у місячний строк з
всередині самої коаліції – предметом конфлікту дня набрання чинності законом має розробити та
стало те, що законопроєктом пропонувалося подати на розгляд ВР законопроєкт про денонса-
внести зміни та додати один із пунктів Перехід- цію Договору про дружбу, співробітництво і парт-
них положень, які планувалося додати до тексту нерство між Україною і РФ. Нардепи відмовилися
Основного Закону. Начебто саме цей пункт і сто- підтримати цю поправку [31].
сувався надання так званого «особливого статусу» У ЗМІ закон отримав різні оцінки. Напри-
Донбасу. В результаті голосування законопроєкт клад, у націоналістичній газеті «Шлях пере-
було прийнято в першому читанні (265 – «за»: моги» його називали дещо запізнілим, причому у
115 – БПП, 69 – НФ, «Опозиційний блок» – 38, виданні стверджували, що документ став наслід-
Об’єднання «Самопоміч» – 5; «Радикальна партія ком не стільки успіхів української дипломатії, як
Олега Ляшка» – 0, ВО «Батьківщина» – 0, «Партія бажання Кремля «спихнути назад» Україні окупо-
Відродження» – 11, «Воля народу» – 14) [29]. вану частину Донбасу, утримання якої обходилась
Після того, як депутати схвалили у першому РФ значно більше, аніж Придністров’я, Абхазія
читанні зміни до Конституції, мітингувальники чи Південна Осетія [32].
під будівлею парламенту, оцінивши таке рішення Політичний експерт О. Петровець на порталі
парламентарів як зраду національних інтересів «Українська правда» загалом наголошував на
України, розпочали сутички із правоохоронцями, позитивних моментах прийнятого законопроєкту,
кидаючи димові шашки та намагаючись прорва- згідно із яким, з-поміж іншого, хоч і із запізнен-
тися до зали ВРУ. В результаті протестуваль- ням, але все ж РФ визнається агресором і окупан-
никами було використано й вибухові пакети та том на законодавчому рівні, отже, це не тільки
бойову гранату, від вибуху якої загинуло четверо мало спростити роботу українських дипломатів
нацгвардійців та десятки людей зазнали пора- та юристів у майбутніх судах, це мало зняти соці-
нень [28]. альну напругу: до цього часу Україна вимагала
Тим часом разом із де-факто остаточним розпа- від світу такого визнання, але сама цього фор-
дом коаліції після серпневих подій 2015 р. зайшла мально не робила. Водночас прийнятий закон мав
в «глухий кут» і подальша реалізація закону про би посприяти чіткішій координації силовиків та
«особливий статус Донбасу». У жовтні 2017-го закріпити можливості використовувати ЗСУ на
термін дії закону продовжено на рік, у жовтні окупованих територіях за рішенням Президента
2018 р. – до 31 грудня 2019 р., а у грудні 2019 р. – та дозволом ВРУ, що поруч із законодавчим закрі-
до 31 грудня 2020 р. [29]. Втім через невиконання пленням фундаментального положення про Росію
російською стороною умов пункту 4 статті 10 як окупанта відкривало шлях до більш ефектив-
Закону особливий порядок місцевого самовряду- ного як силового, так і дипломатичного протисто-
вання так і не був запроваджений. яння [33].
Варто згадати про ще один документ – Закон У «Комсомольській правді в Україні» ствер-
України «Про забезпечення державного суверені- джували, що хоч закон назагал подавався в публіч-
тету України над тимчасово окупованими терито- ному дискурсі як «революційний», насправді
Список літератури:
1. Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та
Луганської областей». Відомості Верховної Ради (ВВР). 2014. № 45, ст. 2043. URL: https://zakon.rada.gov.ua/
laws/show/1680-18 (дата звернення 01.05.2020).
2. Рада проголосувала закони Порошенка по Донбасу. Українська правда. URL: https://www.pravda.com.ua/
news/2014/09/16/7037933/ (дата звернення: 01.05.2020).
3. Порошенко не побачив проблем з голосуванням його законів по Донбасу. Українська правда. URL:
https://www.pravda.com.ua/news/2014/09/16/7037981/ (дата звернення: 03.04.2020).
4. Доленосний день: ВР ухвалила закони про амністію бойовиків, особливий статус Донбасу та рати-
фікувала Угоду про асоціацію з ЄС. URL: https://www.unian.ua/politics/985428-dolenosniy-den-vr-uhvalila-
zakoni-pro-amnistiyu-boyovikiv-osobliviy-status-donbasu-ta-ratifikuvala-ugodu-pro-asotsiatsiyu-z-es.html (дата
звернення: 01.05.2020).
5. Порошенко заручився підтримкою комуністів і регіоналів свого закону про особливий статус Дон-
басу. URL: https://zaxid.net/poroshenko_zaruchivsya_pidtrimkoyu_komunistiv_i_regionaliv_svogo_zakonu_
pro_osobliviy_status_donbasu_n1322531 (дата звернення: 03.05.2020).
6. Хоменко С. Новий порядок на Донбасі: Порошенко йде ва-банк. BBC.com. URL: https://www.bbc.com/
ukrainian/politics/2014/09/140916_donbas_bills_sx (дата звернення: 03.05.2020).
7. Закони про особливий статус – це здача території Донбасу під протекторат РФ, – Тимошенко. Zaxid.
net. URL: https://zaxid.net/zakoni_pro_osobliviy_status__tse_zdacha_teritoriyi__donbasu_pid_protektorat_rf__
timoshenko_n1322645 (дата звернення: 03.05.2020).
8. «Батьківщина» вимагає скасувати закони про особливий статус Донбасу. Zaxid.net. URL:
https://zaxid.net/batkivshhina_vimagaye_skasuvati_zakoni_pro_osobliviy_status_donbasu_n1322663 (дата
звернення: 03.05.2020).
9. Ляшко: Решение Порошенко и Рады – это капитуляция перед Путиным. Житомир.info. URL:
https://www.zhitomir.info/news_139059.html (дата звернення: 02.05.2020).
10. «Мені соромно за парламент», – Шевченко про голосування за статус Донбасу. URL:
https://www.pravda.com.ua/news/2014/09/16/7037937/ (дата звернення: 03.05.2020).
11. Карабан О. Люди, які захищали Донбас, сьогодні почуваються зґвалтованими, – Тарута. Zaxid.
net. URL: https://zaxid.net/lyudi_yaki_zahishhali_donbas_sogodni_pochuvayut_sebe_zvaltovanimi__taruta_
n1322675 (дата звернення: 03.05.2020).
45
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
12. Слюсарчук Т. «Об’єднання «Самопоміч» ініціює скасування закону про особливий статус Донбасу.
Zaxid.net. URL: https://zaxid.net/obyednannya_samopomich_initsiyuye_skasuvannya_zakonu_pro_osobliviy_
status_donbasu_n1322656 (дата звернення: 01.05.2020).
13. Базелюк М. Заручники на власній землі. Нація і держава. 2014. № 38. 18 вересня. С. 1.
14. Балюк Н. Україна таки вибрала ганьбу! Високий замок. 2014. 16 вересня. URL: https://wz.lviv.ua/
blogs/128563-ukraina-taky-obrala-hanbu (дата звернення: 01.05.2020).
15. Данилюк-Ярмолаєва М. Гірше за Придністров’я. Zaxid.net. URL: https://zaxid.net/girshe_za_
pridnistrovya_n1322588 (дата звернення: 01.05.2020).
16. Братущак О. 16 вересня Рада напрацювала на кілька кримінальних справ. Українська правда. URL:
https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/541c793a152f6/ (дата звернення: 03.05.2020).
17. Торба В. Особливо небезпечний статус. День. 2014. 17 вересня. URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/
podrobici/osoblivo-nebezpechniy-status (дата звернення: 03.05.2020).
18. Рябоконь А., Галаджий Е., Сборщиков Н., Донбасс получил свой статус. Комсомольская правда в
Украине. 2014. № 204. 17 сентября. С. 2.
19. Бурлаченко С. Новый особый порядок. 2014. № 38. 19–25 сентября. A2; A5.
20. Поможет ли закон об особом статусе Донбасса превратить перемирие в мир? Комсомольская правда
в Украине. 2014. № 204. 17 сентября. С. 3.
21. Горбулін сумнівається, що Кремль ризикне вирішити «донбаське питання» прямою інтервен-
цією. Дзеркало тижня. URL: https://dt.ua/POLITICS/gorbulin-sumnivayetsya-scho-kreml-rizikne-virishiti-
donbaske-pitannya-pryamoyu-intervenciyeyu-183111_.html (дата звернення: 01.05.2020).
22. «Особливий статус» Донбасу – це більше, ніж конфедерація, – Георгій Перепелиця. UkrlifeTv. URL:
http://www.ukrlife.tv/video/politika/osoblivii-status-donbasu-tse-bilshe-nizh-konfederatsiia-georgii-perepelitsia
(дата звернення: 01.05.2020).
23. Радчук О. Закон про особливий статус Донбасу: сценарії та наслідки. Слово і діло. URL:
https://www.slovoidilo.ua/2019/11/29/kolonka/aleksandr-radchuk/bezpeka/zakon-pro-osoblyvyj-status-donbasu-
scenariyi-ta-naslidky.
24. Закон України «Про внесення зміни до статті 10 Закону України «Про особливий порядок місцевого
самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Відомості Верховної Ради (ВВР).
2015. № 17. ст.125. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/256-19#n5 (дата звернення: 01.05.2020).
25. Постанова Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та
Луганської областей тимчасово окупованими територіями». Відомості Верховної Ради (ВВР). 2015, № 17,
ст. 128. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254-VIII (дата звернення: 01.05.2020).
26. Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупо-
ваній території України». Відомості Верховної Ради (ВВР). 2014, № 26, ст. 892. URL: https://zakon.rada.gov.ua/
laws/show/1207-18 (дата звернення: 01.05.2020).
27. Стенограма пленарного засідання 31 серпня 2015 р. URL: https://iportal.rada.gov.ua/meeting/stenogr/
show/5961.html (дата звернення: 01.05.2020).
28. У силовиків під ВР кинули бойову гранату: десятки поранених. Українська правда. URL:
https://www.pravda.com.ua/news/2015/08/31/7079630/ (дата звернення: 01.05.2020).
29. Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах
Донецької та Луганської областей». Відомості Верховної Ради (ВВР). 2014. № 45, ст. 2043. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1680-18 (дата звернення: 01.05.2020).
30. Закон України «Про забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими
територіями в Донецькій та Луганській областях». Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 10, ст. 54.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19 (дата звернення: 01.05.2020).
31. Балачук І. Рада ухвалила закон про реінтеграцію Донбасу. Українська правда. URL:
https://www.pravda.com.ua/news/2018/01/18/7168749/ (дата звернення: 01.05.2020).
32. Пархоменко С. «Злити» Донбас, або Як оточення Президента підіграє Кремлю. Нація і держава.
2018. № 1–2. 10 січня. С. 8.
33. Петропець О. Закон про реінтеграцію Донбасу: не кажи «гоп», доки не перескочиш. Українська
правда. 2018. 18 січня. URL: https://www.pravda.com.ua/columns/2018/01/18/7168818/ (дата звернення:
01.05.2020).
34. Галаджий Е. Как Украине предлагали возвращать Донбасс: спорные статьи, которые не вошли в
закон. Комсомольская правда в Украине. 2018. № 8. 19 января. С. 2.
35. Бурлаченко С. Будем жить по формуле Троцкого. 2000. 2018. № 4. 26 января – 1 февраля. А2.
36. Закон про реінтеграцію Донбасу: ризики та застереження – експерти. Фонд «Демократичні іні-
ціативи» імені Ілька Кучеріва. URL: https://dif.org.ua/article/zakon-pro-reintegratsiyu-donbasu-riziki-ta-
zasterezhennya-eksperti (дата звернення: 04.05.2020).
Pidshibyakin S.V., Poltavets Yu.S. STATUS OF CERTAIN DISTRICT OF DONETSK AND LUHANSK
REGIONS: VISION OF UKRAINIAN SOCIAL AND POLITICAL THOUGHT
Ukrainian assessments of pro-Russian demonstrations in Eastern Ukraine, the proclamation of the so-
called “DPR” and “LPR”. It was stated that the legislative regulation of the special status of certain districts
of Donetsk and Luhansk regions (ORDLO) since 2014 has been the subject of active and partly heated internal
Ukrainian discussions both, first of all, in the political sector during the adoption of relevant laws and reso-
lutions and expert environment. If in 2014–2015 the disputes revolved around the potential threat of further
destruction of the territorial integrity of Ukraine by introducing into the Constitution the norm of special
status of the Donbass occupied by Russia, then in 2018, on the one hand, it was a criticism of the authorities
in delaying recognition of Russia, aggressor and indecision of actions in the foreign policy arena, and on the
other – in the fear of political opponents of the President that the Head of State, using the factor of Donbass,
will significantly expand and strengthen its powers in the run-up to the 2019 presidential election.
The reaction of Ukrainian citizens to the Novorossiya project has been studied. It is alleged that in Ukraine,
circles close to then-President Poroshenko perceived the “Novorossiya” myth as solely a plan artificially cre-
ated by the Russian authorities to create destabilization centers in Ukraine to further split Ukrainian territory
and completely destroy the Ukrainian state. For its part, for pro-Russian circles, Novorossiya was a kind of
“anti-globalization project of the “Russian world” directed against the West and its characteristic liberal
values, which were unnatural, if not unacceptable, for the Slavic, separate “Russian” world. However, both
pro-Western and pro-Russian cells were united in believing that the failure of the “new Russian” strategy was
due to insufficient support from the Russian authorities.
Key words: ORDLO, Ukraine, Russian-Ukrainian war, DPR, LPR.
47
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
УДК 94(477)
Попов В.Ж.
Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського
49
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
на 2, 3, 4 тисячі, що за пляшку погані, яка зветься знищено 30 тис. відер спирту, горілки і коньяку.
шампанським, легко і просто кидаються 600–700 Солдати вже не торгували спиртним, а наділяли
карбованців» [4]. ним усіх бажаючих [31].
Наявність шалених грошей стимулювала Взимку дисципліна дещо зміцнилася, що
напівкримінальне дозвілля. Вражаючі читачів дозволило вчасно припиняти можливі ексцеси
суми доходів втрачали свій масштаб «перед тим, з винними складами. У Катеринославі місцевий
що відбувається в клубах, в незліченних гральних комісар поставив навколо винних погребів кара-
кублах, які нахабно розташувалися на кращих ули червоногвардійців, «які з честю виконали
вулицях. У «Ренесансі» за три місяці не виграла свій обов’язок». Спроба якоїсь «темної компа-
жодна людина, і все-таки йдуть і йдуть вдень і нії» «проникнути в винний льох з контрреволю-
вночі на цей водопій азарту». Автор кореспон- ційною метою: напоїти населення алкоголем і
денції зі співчуттям помітив «за крок від ошат- влаштувати грабежі в місті» залишилася нереа-
ного під’їзду» голодних, обірваних, понівечених лізованою [40].
людей, які благали про шматок хліба. Завершува- Спиртне протягом усіх років революції та гро-
лася замітка епохальним спостереженням: «Десь мадянської війни залишалося і найкращою валю-
там кипить боротьба, люди працюють і вмирають тою, і об’єктом злочинної діяльності. Пароплав,
за якісь гасла, а тут йдуть гравці з невичерпним який прямував в травні 1918 р. з Києва до Катери-
потоком грошей, шалені гроші нашого божевіль- нослава, на одній зі стоянок піддався атаці торгов-
ного часу найбільшої соціальної катастрофи, яку ців, які пропонували до продажу як на палубі, так
тільки бачив коли-небудь світ» [4]. і в кожній каюті «найчистіший спирт в 96 граду-
Деяким азартним гравцям вдавалося хоча б сів». На наступній пристані кожного, хто виходив,
частково повернути втрачене з легковажності «оточувала група, і безцеремонно обшукувала, не
майно. Скотопромисловець Бондаренко, опинив- шкодуючи кошиків та валіз, при цьому відбирався
шись в гральному кублі з солідною назвою «Між- той самий спирт». На наступній станції повтори-
народний клуб», на свою біду погодився зіграти лося те ж саме. Помічник капітана розповів жур-
в «шмен-де-фер». Причому його партнерами вия- налісту, що «один і той же запас спирту гуляє від
вився не хто-небудь, а самі «засновники» клубу Києва до Катеринослава і назад з самого відкриття
полковник Протопопов і якийсь Мендернос, а навігації, і, очевидно, буде гуляти протягом усього
також «директор» клубу Ексерджіян. Результат сезону» [30].
був передбачуваний. Програш складався з 120 000 Професійний криміналітет поповнювався,
карбованців готівкою та чеку на 150 000. Цього а десь і витіснявся новими обличчями, в першу
разу все завершилося порівняно благополучно, чергу тими ж солдатами. Крім того, прикметою
потерпілому допоміг карний розшук, і чек вда- нового часу стало пред’явлення при грабежах яки-
лося повернути [15]. хось «ордерів», які робили «законними» обшуки
Новою формою правопорушень були погроми та реквізиції. Так, головну роль при погромах
винних складів, які восени 1917 року досягли апо- винних складів грали люди у військовій формі –
гею. «Київська думка» у вересні 1917 р. інформу- «групи солдатів», ешелони «кавалерії і піхоти»
вала своїх читачів про заворушення в Бахмуті, що [2]. У грудні 1917 р. в Одесі на Новому базарі на
почалися з розправи демобілізованих солдат з кара- потерпілого напали «двоє в солдатській формі», а
улом винного складу і розкраданням 60 тис. відер в одну з квартир з метою грабежу увійшли вісім
спирту і 100 відер горілки. Всю ніч колишні вій- бандитів, з яких сім озброєних людей також були
ськовослужбовці не тільки пиячили, а й «розгро- в солдатській формі [21].
мили залізничну станцію», включаючи вокзальний У січні 1918 р пізно ввечері до севастополь-
буфет. «З сіл на підводах стали прибувати селяни, ської гімназії прийшли «чотири бандита в мас-
які скуповували горілку і спирт». Оскільки сол- ках, в солдатській формі». Їх здобиччю стали «12
дати продавали алкоголь тільки своїм, потенційні тисяч карбованців, ... золото, діаманти, годинник
покупці брали напрокат, або купували солдатську та портсигари» [8]. Багато грабіжників задоволь-
форму, щоб роздобути спирт. У процесі торгівлі нялися скромнішою здобиччю. У дев’яти «сол-
ціни на випивку стрімко знижувалися. Спочатку дат-мародерів» були вилучені «калоші, самовари,
спирт продавали по 25 рублів за чверть, пізніше швейні машинки, тютюн» [9]. Обшуками на дні-
«міняли пляшку горілки на коробку цигарок» [2]. провських пароплавах, в ході яких у пасажирів
Та ж газета пізніше сповістила про таку ж саму вилучалися запаси алкоголю, також займалися
подію в містечку Бахмач. Тут було розкрадено або громадяни «в сірих шинелях» [30].
Газетярі часто відмічали, що грабежі здійсню- стрілку, і ті зникли [36]. П’ятеро озброєних гра-
вали якісь «темні особи ... під виглядом обшуків біжників, «з яких деякі були одягнені в матроську
і реквізицій» [40]. Небажані відвідувачі елітних форму», увірвалися ввечері в одну з квартир. Їх
магазинів зазвичай пред’являли «ордер від вій- здобиччю стали «400 карбованців грошей і дві
ськово-революційного комітету» і конфіскували шуби». Пригрозивши мешканцям квартири, зло-
«предмети розкоші – ажурні панчохи, шовк, окса- чинці зникли [11].
мит». Не завжди грабіжники витрачали час на Обсяг здобичі залежав від місця, де громадя-
оформлення ордерів, просто користуючись наяв- нина наздоганяло пограбування. Перехожий на
ністю зброї: «Вриваються в магазини люди, при- базарі зазнав нападу двох бандитів і позбувся
ставляють револьвери до чола і таким способом 330 карбованців. Господарі квартири, яка зазнала
отримують цукор, взуття та інші речі» [18]. нальоту, втратили коштовності і гроші на 2 тисячі
У період правління гетьмана Скоропадського карбованців, в іншій квартирі грабіжники пожи-
серед затриманих органами правопорядку людей вилися 500 карбованцями і золотим годинником.
було багато колишніх посадових осіб більшовиць- А у ще одного постраждалого три злочинця віді-
кого режиму. Так, у червні 1918 р. в харківському брали на вулиці велосипед [21].
готелі «Вікторія» були схоплені четверо порушни- Арешт колишніх більшовицьких службовців
ків, з яких двоє перебували свого часу в Червоній в харківських готелях допоміг повернути викра-
гвардії, а двоє були більшовицькими керівниками дене майно «власнику асенізаційного обозу»
нижчої ланки. У номері, крім зброї, були знайдені Шифману, який упізнав як пред’явлені речі, так і
«фальшиві гроші, підроблені бланки, золото і грабіжників. Крім звичайного пограбування, бан-
срібло». Шістьох підозрюваних в злочинах осіб дити вимагали від Шифмана, як підрядника місь-
виявили в іншому готелі. За твердженням кри- кої управи, перевести в готівку наявний у нього
мінального репортера, «всі бандити займали при чек на 6 тисяч, «обіцяючи повернутися наступ-
більшовиках відповідальні посади», при них було ного дня» [1].
знайдено «багато награбованого, і документи на Боротьба за справедливість вимагала від
ім’я звільнених у запас офіцерів» [1]. небайдужих громадян рішучих і негайних заходів.
Загальне враження від ситуації, в сфері гро- Коли в Солом’янському районі Києва був вияв-
мадської безпеки ситуації, було таким: «Вак- лений убитим постовий міліціонер, по гарячих
ханалія невідомих, з яких деякі в солдатських слідах був затриманий «великий злодій», який не
шинелях, приймає форму страшного суспільного тільки зізнався в злочині, а й назвав ще двох спі-
лиха» [17]. вучасників. Натовп до трьох тисяч осіб «вимагав
Злочини перших місяців революції часто від- розправи, увірвався до ділянки і самосудом роз-
бувалися під прикриттям масових заворушень правився з вбивцями» [38].
або спроб влади навести порядок. На Володимир- Дещо більше пощастило бандитам, що прони-
ському базарі Києва стояла довга черга за борош- кли в квартиру одного з харківських комерсантів.
ном. Конфлікт між покупницею та торговкою Бандитів було шестеро, але в квартирі виявилося
переріс в бійку з нанесенням тілесних ушкоджень. п’ятнадцять чоловік, які підняли сильний галас.
«Скориставшись нагодою, темні особи повели в Бандити кинулися навтьоки, але двом сховатися
натовпі погромну агітацію». В результаті торговка не вдалося. Розгнівана публіка «намагалася покін-
була вбита натовпом, а її лавка розгромлена [3]. чити із заарештованими самосудом». Органам
В Одесі в ході облави, в якій спільно діяли правопорядку вдалося захистити злочинців від
юнкера і червоногвардійці, підприємці, які зібра- натовпу і доставити їх до відділку [12].
лися в кафе, почали рвати цінні папери, ковтати При будь-яких режимах промишляли своїм
діаманти, передавати один одному «сережки, ремеслом кишенькові злодії. «Бідний німецький
браслети, кулони, медальйони, брошки, годин- солдат», який на свою біду відвідав 26 квітня
ники». Репортер іронічно зауважив: «Біржовики, 1918 р. виставу в харківському театрі «Ампір»,
що ковтають діаманти під час облави – такий позбувся гаманця з грошима та документами, але
штрих сучасності» [19]. розраховував на благородство кишенькового зло-
Більшість проявів злочинної діяльності пред- дія, звертаючись до нього з проханням «повер-
ставляли собою крадіжки, грабежі, нальоти. «Троє нути хоча б документи» і навіть вказавши адресу
невідомих» намагалися вночі «зламати штору у свого полку [37].
взуттєвого магазину». Черговий міліціонер, який Поруч з великими правопорушеннями здій-
перебував поблизу, вступив з бандитами в пере- снювалися правопорушення дрібні, пов’язані з
51
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
бажанням хоч трохи заробити на прожиток. Серед Викорінити її не вдасться, доки не будуть усунуті
сезонних способів отримання додаткових доходів недостатнє виробництво предметів першої необ-
була торгівля ялинками до Різдва і новорічного хідності і розлад транспорту, що перешкоджає
свята. Торгівлі передувала незаконна вирубка. правильному їх розподілу країною. Якщо спеку-
Найчастіше вирубкою займалися біженці, в тому люють навіть залізничними квитками, то поясню-
числі діти [34]. ється це недостатністю поїздів, що надаються в
Восени 1917 р. газетярі, що розповідали своїм розпорядження публіки» [35].
читачам про грабежі, напади, нальоти, які «від- І влада, що змінювала одна одну, і мирні оби-
буваються щодня десятками», ще намагалися вателі намагалися приборкати хаос, що зростав,
жартувати. «Мадам, тут чоловіки не проходили? – але до такої перспективи на початку революції
Ні. – А в той бік? – Теж ні. – Значить, тут без- відповідальні особи ставилися дещо легковажно.
печно? – А чого тут боятися? – Ну, тоді знімайте У бесіді з кореспондентом «Київської думки»
пальто». начальник київської міліції О.М. Лепарський так
«Громадянин, ви не бачили міліціонера оцінив заплановане створення «дружин порядку»
поблизу? – Побачиш його, як же! – Значить, з небайдужих громадян: «Створення їх недо-
немає? – Звичайно, ні! Гріється десь ... – Тоді цільно, краще б сформувати додатковий склад
даруйте шубку вашу». Пограбування відбувалися міліції, особливо кінної. Будь-яких великих заво-
і в парадних під’їздах, і під час поїздки на візнику рушень в місті зараз очікувати не можна, для них
[13]. немає підстав» [25].
Моторошнувату історію розповіли кореспон- Начальнику міліції вторив «Одеський листок»:
денту «Південного краю» співробітники кафе «Чи мислимо порівняти поліцейського постового,
«Варшав’янка». Сюди увійшли двоє молодих здатного дати різного роду підозрілим елементам
людей і випили кілька склянок кави. Коли вони відому відсіч, з яким-небудь щупленьким міліціо-
розплачувалися, офіціантка звернула увагу на те, нером, студентом або робочим, без всякого стажу
що грошові купюри забруднені кров’ю. Затри- та досвіду» [24].
мані молоді люди зізналися в злочині. Виявилося, Втім, недостатні бойові якості самодіяльної
що вони вбили якогось торговця, який погодився охорони підтвердили подальші події. В березні
придбати у них сім пудів чаю. Їх прибуток склав 1918 р. «Південне слово» відзначало: «Будин-
2 000 карб. [44]. кова охорона вже зорганізувалася майже всюди і
Під час розбійного нападу на кур’єрський в нічну пору чергує в воротах і під’їздах будинків.
поїзд Харків-Севастополь, переповнений паса- Погана організація справи і відсутність зброї не
жирами, пограбованими виявилися вчитель, що дозволяє чинити опір спробам грабежу та в біль-
втратив 2,5 тисячі карбованців, і інженер, у якого шості випадків зводить домову охорону до само-
виявилося 9 тисяч. Ще однією жертвою бандитів заспокоєння або прямо до домашньої розваги. На
став поранений пасажир М.М. Ротшильд. «Решта площадку виноситься столик, карти; молодь флір-
відбулася переляком» [45]. Пасажири поїзда Кате- тує» [42].
ринослав – Харків, який піддався озброєному Бувало й так, що навести порядок не вдава-
нападу десятка бандитів, були змушені віддати в лося навіть спільними зусиллями професіоналів
цілому близько півмільйона карбованців [46]. і любителів. Під час заворушень в Києві натовп
У поїздах траплялися не тільки пограбування, «сильно пом’яв багатьох міліціонерів», члену
а й звичайні крадіжки. Мешканець Юзівки, гро- робочої бойової дружини «проломили черепа»,
мадський діяч Ф.П. Сапунов по дорозі до Києва крім того, була обеззброєна «робоча бойова дру-
позбувся штанів. Журналіст, який повідомив жина шорної майстерні» [3].
про це, не втримався від уїдливості на адресу Вже в червні 1918 р газети характеризували
київської влади: «Юзівка без штанів залиши- «обивательську самоохорону» фактично «майже
лася. Київ, може бути, подарує їй що-небудь «на не існуючою» [41]. Міліція поступово теж втра-
штани»?» [23]. чала авторитет. У січні 1918 р. в Катеринославі
У порівнянні з розбійними нападами таке «міліція виявилася не при справах. Нижчий склад
явище, як спекуляція, виглядало майже нешкід- міліції за час своєї служби ні у місцевого насе-
ливим, хоча журналісти намагалися привернути лення, ні у революційного війська поваги не встиг
увагу публіки і до цього правопорушення: «Спе- заслужити» [40].
куляція тільки підвищить ціни на товари залежно Громадяни намагалися захищатися індивіду-
від збільшення ризику для окремих своїх героїв. ально і головним засобом вважали наявність осо-
бистої зброї: «Ви подумайте – самий паршивий обмеження компетенції охорони тільки «підтри-
револьвер коштує двісті карбованців! Патрони до манням зовнішнього порядку», проголошувався
нього – півтора карбованці штука! Як бути бідній «досконалий нейтралітет» в політичному відно-
людині? » «А навіщо бідній людині револьвер?» шенні. Можливості майбутньої охорони підкрі-
«Ну, як же ... Кому своє життя не дороге! Та й гро- плювалися тим, що «завдяки вжитим енергійним
шенята бажано зберегти» [20]. заходам вдалося зберегти частину зброї, залише-
Влада приходила в розпач від безсилля і знову ної в ділянках, кинутих всім складом варти» [5].
і знову зверталася до населення за допомогою в Висновки. Журналісти, репортери, оглядачі
охороні порядку. У Харкові на початку 1918 р. дивилися на події, що ними описувалися, очима
обговорювалося питання «про введення загальної своїх звичайних сучасників. Кримінальна хро-
повинності з охорони міста» [6]. У Севастополі ніка займала помітне місце на газетних сторінках,
педагогічні ради навчальних закладів були зму- по-перше, тому, що ця тематика викликала тради-
шені погодитися на участь «у внутрішній охороні ційний інтерес читачів, а по-друге, зростання зло-
міста» учнів старших класів, втім, виключно за їх чинності погрожувало будь-якому громадянину,
власним бажанням. Їм дозволялося «в залежності що додатково загострювало увагу громадськості
від віку, стану здоров’я та згоди батьків, продо- до відповідних матеріалів.
вжуючи свої навчальні заняття, зорганізуватися в Характер злочинів не змінився в порівнянні з
дружину» [7]. дореволюційним часом, але відносно збільшився
Влітку 1918 р. в країні настав відносний спо- відсоток замахів на майно городян. Погіршення
кій. У Харківському повіті «населення присту- матеріального становища більшості населення
пило до посиленої роботи на полях і городах. провокувало найменш законослухняних на зло-
Усюди порядок, який підтримує саме населення, чин заради власного виживання. Простежується
передаючи до рук правосуддя його порушників. таке явище, як зниження рівня домагань грабіж-
Крадіжки, грабежі і вбивства майже зовсім при- ників до предметів, що привласнювалися. На
пинилися» [39]. початку революції злочинці цікавилися справ-
Але з наближенням краху гетьманського жніми цінностями, але з плином часу вони почали
режиму, який відчувався всіма, той же Харків погоджуватися на звичайні предмети споживання
знову згадав про самоохорону. З цього приводу і навіть просто продукти харчування.
проходили збори офіцерів. На жаль, дуже скоро Початок революції надихнув кримінальників
великі підприємці відмовилися від ідеї створення зі стажем на внутрішнє переродження. Але навіть
загону самоохорони з колишніх офіцерів в кіль- якщо допустити на мить, що професіонали зло-
кості 200 осіб, оскільки на його утримання було чинного світу були готові почати нове життя, то
потрібно 2 млн карбованців на місяць [43]. кримінальне середовище активно поповнювалося
Не дочекавшись фінансової підтримки від бага- представниками верств населення, які стрімко
тіїв, керівництво міста звернулося до обивателів: бідніли, передусім це була частина демобілізова-
«Мешканцям кожного домоволодіння негайно них солдатів, які залишилися без засобів до існу-
провести вибори уповноважених з охорони по вання.
одному від кожного домоволодіння. З огляду на Разом з державою руйнувалися і правоохоронні
терміновість створення охорони загальні збори органи. Вони втрачали досвідчених співробітни-
вважаються дійсними при будь-якій кількості ків та поповнювалися випадковими людьми, які,
присутніх» (26). Про введення цивільної охорони як мінімум, не виконували своїх безпосередніх
оголосив також комендант Харкова, всім «вій- обов’язків з забезпечення порядку, а як максимум,
ськовим особам» і міліції пропонувалося всього самі ставали правопорушниками. В результаті
лише «допомагати міській охороні» [47]. авторитет міліції падав, а надії на самоохорону
Харківська міська управа оголосила участь виявилися завищеними. З кожним роком грома-
в охороні міста обов’язковою для всіх громадян дянського протистояння суспільство все більше
«від 18 до 42 років». Про всяк випадок йшлося про поринало в хаос.
Список літератури:
1. Арест двух шаек бандито. Южный край (Харьков). 1918. 5 июня (№ 43).
2. Беспорядки в Бахмуте. Киевская мысль. 1917. 13 сентября (№ 94).
3. Беспорядки на Владимирском базаре. Киевская мысль. 1917. 12 сентября (№ 93).
4. Бешеные деньги. Южный край. 1918. 14 декабря (№ 179).
5. В городском самоуправлении. Южный край. 1919. 2 января (№ 2).
53
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
although there is a certain sympathy for people who have not found a legal way of earning a livelihood in the
new reality. The authors are much more sympathetic to the victims of criminals.
In newspaper articles from the criminal chronicle, there was a tendency for the gradual disappearance
of precious things from the list of bandit loot. The most ordinary commodities, even food, have taken their
place. The social composition of the criminal community has changed. Professional criminals were replaces
by representatives of new marginalized groups, primarily demobilized soldiers. The unstable political situation
contributed to the crimes of people close to the next power, and hiding behind official status for illegal confis-
cations that looked like robberies.
The official militia ceased to control the situation in the cities, as inexperienced youth went there as rein-
forcements. Hopes for self-protection also did not come true, due to her lack of professionalism. As a result,
after the first years of the revolution, there is no need to talk about any social order, and the city centers
plunged into absolute chaos.
Key words: National-Democratic Revolution, public sentiment, criminal offense, criminal chronicle,
self-protection.
55
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Сергієнко С.Ю.
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Постановка проблеми. Переслідування вла- більш досконало дослідити вплив складних про-
дою української інтелігенції, яке послабилося з цесів радянського періоду 1930-х років на укра-
початком процесу «українізації», почало стрімко їнське суспільство і визначити наслідки цього
зростати з 1929 року. Всі, хто тим чи іншим впливу.
чином були задіяні в українському культурному Аналіз останніх досліджень і публікацій.
житті, відчули на собі брутальний тиск держав- Увага вітчизняних і зарубіжних дослідників про-
ного апарату. Особливу увагу держави привер- тягом тривалого часу прикута до подій зазначе-
тали письменники – «володарі душ», оскільки ного періоду. Соціальні реалії 1930-х років дослі-
«душі» людей повинні були формуватися цілком джуються науковцями, які розглядають у своїх
лояльними владі. Тому письменники мали бути роботах різні проблеми цієї доби [1]. Праць, де
беззастережно відданими правлячій партії. У той розглядається діяльність українських письмен-
же час з 1929 року – року так званого «великого ників, теж вистачає [2], але спеціальних дослі-
перелому», почалося відверте винищення селян- джень, що висвітлюють їх особисті відносини у
ства – на той час найбільшої частки українського цей період, обмаль.
народу, основного носія і охоронця національної Постановка завдання. Автор ставить за мету
мови і традицій. Кожен письменник був поставле- на основі мемуарної літератури, періодичних
ний перед вибором – стати на захист свого народу видань та архівних джерел дослідити вплив соці-
або ж бути вірним слугою панівного режиму. За альних реалій 30-х рр. ХХ ст. на особисті відно-
таких соціальних реалій особисті відносини укра- сини українських письменників.
їнських письменників набули нових, незнаних Виклад основного матеріалу дослідження.
раніше, рис. Вивчення цієї проблеми допоможе Для того щоб якось виправдати винищення
народу, владі потрібні були письменники, які б цяті роки «до лінії газети в ті часи, партійні
без будь-яких коливань чорне називали білим комітети не втручалися», а просто довіряли
і навпаки. Тобто щоб безсоромно брехали. І це редакторові-комуністу, а ГПУ не відігравало ще
стосувалося не тільки України, а всього СРСР. надзвичайної політичної ролі, а виконувало зде-
Масштаби брехні були небаченими. Становище більшого інформативні функції, або, як відмітив
особливо загострилося в кінці 1920-х і в 1930-і І. Майстренко, «грало тоді третьорядну ролю»,
роки. Колишній генерал-хорунжий УНР, а в двад- [9, с. 186, 197, 224], то з початку тридцятих років
цяті роки пересічний мешканець УСРР, П. Ліпко в роль партійних комітетів і ГПУ почала стрімко
листі до М. Горького у 1928 році писав: «Брехня зростати. ВКП(б)–КП(б)У перетягнула на себе
це найбільше досягнення Радянської влади. всі основні важелі впливу на культуру. Як пояс-
Брехня від початку і, напевне, буде до кінця...» нював у 1930 році редакторові газети «Чорно-
[3, с. 20]. Як відмітив один із дисидентів, характе- морська комуна» секретар Одеського партійного
ризуючи ці роки в СРСР: «Так брехати і так до цієї комітету КП(б)У Вайнов: зараз справи вирішує
брехні звикнути, як брешуть і звикли до брехні в не голова Раднаркому України, а секретар ЦК
Росії, такого, здається, не було ще ніде і ніколи» КП(б)У [9, с. 210]. Відповідно, зростала роль
[4, с. 221]. В Україні було не краще. О.П. Довженко і ГПУ – «озброєного загону правлячої партії».
відмічав у 1940 році: «люди брешуть один одному І. Майстренко зазначає, що страх прийшов саме в
в розмовах, бо бояться один одного». Причиною тридцяті роки [9, с. 131].
цього О. Довженко бачив всюдисущий страх. Уже в середині тридцятих відверті розмови між
«Страх породжує брехню» – зауважував видатний письменниками, особливо в яких зачіпалися полі-
українець [5, с. 264]. Потрібно визнати, що чима- тичні проблеми, ставали виключенням. Г. Костюк
лий внесок у цю брехню зробили письменники. розповідає як у Києві у вересні 1935 року він роз-
Одне тільки прославляння Сталіна в роки роз- мовляв зі своїм знайомим літературним крити-
орення села, загибелі від голоду мільйонів людей, ком і письменником Д. Копицею, який запросив
ув’язнення сотень тисяч невинних говорить про його до себе на квартиру. Г. Костюк характери-
нещирість тих, хто славив, що не могло не відо- зував свого співрозмовника так: «Був він, здава-
бражатися на особистих стосунках в їхньому лось, дисциплінованим комсомольцем, намагався
середовищі. Однак слід сказати, що далеко не всі триматись «генеральної лінії» (партії) і ходити
українські письменники стали вірними слугами незаплямованим. Цим він надолужував свій неве-
влади. Переважна їх більшість стала на захист личкий талант». Під чарку горілки Д. Копиця
свого народу і поплатилася за це життям. На прочитав свою п’єсу про голод 1933 року. П’єса
кінець тридцятих років з 516 заарештованих пись- відображала жах Голодомору. Автор попро-
менників України залишилося в живих тільки три сив дати оцінку твору. Г. Костюк запідозрив, що
[6, с. 274]. В кінці двадцятих на початку тридцятих потрапив у пастку. Почав говорити загальні речі,
років посилився цензурний тиск. Журнал «Печать але потім не втримався і відверто сказав: «Але,
и революция» опублікував статтю А. Луначар- власне, для чого ти написав цю трагедію? Адже
ського, в якій говорилося: «Геть ці всі забобони ти не можеш розраховувати, що вона побачить
про свободу слова, нашому комуністичному ладу сцену?» [10, с. 495‑496]. Потім ще багато гово-
відповідає державне керівництво літературою, рили і розійшлися майже друзями. Вже будучи
цензура є не жахлива риса перехідного часу, а заарештованим в листопаді 1935 року, Г. Костюк
щось притаманне упорядкованому, соціалізова- мучився сумнівами: «А що, коли Копиця відразу
ному соціалістичному життю...». Луначарський, пішов і доповів усе в НКВД? Або що, коли Копиця
правда, застерігав і від зловживань цензурою, але вже арештований і драма його в руках слідчих, а
суть статті була саме у відстоюванні державного він уже розповів про читання її мені і нашу роз-
нагляду за літературною творчістю [7, с. 381]. мову з цього приводу?» [10, с. 497]. Подібні думки
Українським письменникам, які намагалися відо- мучили не тільки заарештованих письменників, і
бражати дійсність такою, якою вона була, «з усіх незаарештовані пам’ятали про можливі провока-
боків турукали: перебудовуйся! Вчись політичної ції. Тому повна відвертість могла бути тільки по
грамоти! Читай газети! Дотримуйся пролетар- темах, що ні в якому разі не торкалися політики.
ської ідеології!» [8, с. 365]. Що означало – пиши Наприклад, про полювання або ж кулінарні упо-
так, як вигідно владі. добання. Атмосфера страху, яка все глибше охо-
У 1930-і роки різко зросло значення партій- плювала суспільство, не допускала відвертості в
них органів і органів ГПУ-НКВД. Якщо у двад- особистих стосунках.
57
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
знайти привід для арешту. О. Правдюк вирішив роки жив і творив в Одесі, затямив це на все
діяти на упередження і доніс на І. Багряного у життя. Він вважав, що коли влада дає письменни-
ГПУ. Багряного запроторили до в’язниці. О. Прав- кові добре заробити, то письменник буде вірно їй
дюк зрозумів свою помилку і в бесідах з вірним служити. На початку сімдесятих років він у роз-
другом попереджав, щоб не говорив з ним зайвого, мові з письменником А. Рибаковим говорив про
бо в нього «була вже подібна історія з таким пое- бунтівного О. Солженіцина так: «Дали б йому
том Багряним і він на тому потерпів» [9, с. 265‑266]. Ленінську премію за «Івана Денисовича», служив
Схоже на те, що і НКВД намагалося прикривати би він вірою і правдою, ніяких би клопотів з ним
свою роботу в лавах письменників за допомогою не мали». Коли А. Рибаков виказав зовсім неви-
спеціальних, якщо можна так назвати, технологій. нне, але своє судження, то В. Катаєв зі страхом
Наприклад, для того, щоб прикрити дійсного поглянув на нього: «Що ви говорите? Як так
агента, розпускали чутки, що чесна людина є їх можна? Про це ж є рішення ЦК!» А. Рибаков «був
агентом, і проводили певні сценарії для підтвер- приголомшений його страхом перед владою»
дження цих чуток фактами. Взагалі провокація [14, с. 218]. Письменником В. Катаєв був дуже
була основою роботи спецслужб, і там, куди дося- талановитим, але в той же час у відносинах з коле-
гали їх щупальці, відносини не могли бути гами не міг бути щирим, хоча б тому, що будучи
щирими. Г. Костюк пригадує як у 1931 році він людиною розумною, бачив реальність такою,
розмовляв з письменником Олексієм Кундзічем. якою вона була, говорити ж про неї міг тільки так,
При розмові був присутнім ще один літератор. як вигідно владі, тобто щирість в його судженнях
Зайшла мова про події на селі. О. Кундзіч катего- постійно булла під контролем розрахунку. Хоча з
рично заявив, що це не економічна реформа, а вищенаведеного прикладу можна припустити, що
злочин і знущання над селом. Г. Костюк подумав: В. Катаєв також боявся провокації з боку А. Риба-
«Чи не розігрується тут якась сумна комедія в кова. Життєвий досвід у В. Катаєва був багатий, в
присутності маловідомої мені третьої особи?» і на тому числі набутий у 1930-і роки. Такого досвіду
всякий випадок взяв лояльний тон у формі сум- набув і знаменитий в свій час письменник О. Кор-
ніву: «А може ми не розуміємо належно істо- нійчук. Є чимало документів, які свідчать, що він
рично-перспективної ідеї перетворення консерва- у тридцяті роки стояв на жорстких позиціях під-
тивних форм сільського господарства на нові тримки влади. Однак є і документи, котрі гово-
техніко-наснажені форми. Може з присудом поче- рять, що він адекватно відчував реалії життя, але
каємо?». Хоч Г. Костюк розумів, що О. Кундзіч просто боявся виказувати те, що дійсно бачив.
говорить правду, але змушений був відповідати Коли відразу після смерті Сталіна Л. Берія спро-
нещиро, оскыльки боявся провокації [10, с. 345]. бував пом’якшити тиск на українців і направив
Продовження розмови відбулося у вересні записку до вищого керівництва компартії Радян-
1935 року. Г. Костюк вже переслідувався владою. ського Союзу (КПРС), в якій розкривалася кар-
Він зайшов до О. Кундзіча на квартиру. Той зустрів тина відвертої колоніальної політики щодо
його «нейтрально», не так як раніше. Запитав як України, то центральний комітет КПРС прийняв
справи, чому давно нема публікацій в пресі? спеціальну постанову, в якій позиція Л. Берії була
Г. Костюк відчув, що бути відкритим з ним він підтримана. Цю постанову було винесено на обго-
тепер вже не може. Кундзіч намагався пристосу- ворення центрального комітету компартії України.
ватися до обставин [10, с. 348]. А колись був При обговоренні О. Корнійчук не втримався і зая-
щирим і відвертим. Обставини круто змінили осо- вив, що тепер «розкрили нам справжній стан
бисті відносини. Слід сказати, що О. Кундзіч – речей»… «я вперше чую правду з цієї трибуни»
дуже талановитий письменник – в кінцевому [15]. Заявити таке з трибуни пленуму ЦК КПУ
рахунку не зміг пристосуватися, кинув писати і означало, що О. Корнійчук, який на той час був
став майстром перекладу. Пристосування до заступником голови Ради міністрів України, добре
обставин і відповідні особисті відносини стали розумів, на що була направлена політика сталін-
для письменників радянської доби з тридцятих ського керівництва, але, очевидно, з метою осо-
років звичайною справою. Хто не пристосувався, бистого благополуччя, підтримував таку політику.
пішов, у кращому випадку в перекладачі, в гір- Правда, його вистачило ненадовго: як тільки через
шому – в ГУЛАГ. Ті, хто пристосувався, усвідо- декілька тижнів був заарештований Л. Берія,
мили назавжди: хочеш відносного спокою і мате- О. Корнійчук знову став на позицію беззастереж-
ріального благополуччя – служи вірно владі. ної підтримки жорсткої диктатури. [16]. Які осо-
Відомий письменник В. Катаєв, який у двадцяті бисті відносини можуть бути в особи, що не має
59
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
трикімнатній квартирі в будинку письменників письменницького будинку вели себе дуже обе-
«Слово», де отримав бажаний спокій. Окрема режно. Наприклад, коли до письменника С. Божка
квартира вносила суттєві корективи в особисте приходив публіцист Є. Гірчак, що був вхожий в
спілкування – воно могло бути вибірковим за осо- ЦК КП(б)У, то друзі «замикались на ключ, засло-
бистим бажанням. Як сусідки забігають одна до няли вікно, ставили на стіл горілку, сяку-таку
одної позичити сіль чи спеції (звичайно, до тих, перекуску й пили. Пили до одуріння, до білої
хто їм до вподоби), так і письменники забігали гарячки. Під час такого «пиття» й прозраджував
один до одного зі своїми літературними справами. Гірчак Божкові деякі таїни ЦК» [10, с. 248‑249].
Ю. Смолич згадує про свій побут на початку трид- Взагалі слід сказати, що алкоголь грав помітну
цятих років: «Поліщук жив поверхом вище від роль у спілкуванні письменників. Але все ж не до
мене в будинку «Слово»; нерозлучними друзями білої гарячки. Випивали зазвичай в міру.
ми ніколи не були, але як сусіди підтримували Відносини між письменниками не були стій-
приятельські відносини. У Валеріана (Поліщука) кими. Була і міцна дружба, як, наприклад, у
була чимала і добре підібрана бібліотека, і я, Б. Тенети і Є. Плужника [10, с. 212], була і вза-
бувало, користувався нею; іноді Валеріану закор- ємна антипатія (прикладів можна навести
тить негайно прочитати комусь тільки що написа- чимало), але сьогоднішні друзі назавтра могли
ний вірш, і він забігає до мене» [20, с. 298]. Якщо розійтися у поглядах, потім відновити дружні
ж хтось не бажав спілкуватися з сусідами, то їм стосунки, вороги могли помиритися, а через дея-
було важко налагодити контакти. За умов же кий час знову посваритися. Тобто все як у зви-
«комуналки» спілкування нерідко бувало виму- чайних людей. Та конкуренція на ниві творчості
шеним. В особистих відносинах мешканців окре- породжувала часом нестандартні ситуації. Уже
мих квартир після комунального життя з’явилася в двадцяті роки явно проявилася тенденція до
певна відчуженість. Вона посилилася в 1930-і використання службового положення з метою
роки, коли рівень довіри один до одного в стані усунення конкурентів в письменницькій справі.
творчої інтелігенції почав різко падати. Якось у Таке явище було б неможливим без централізації,
тридцяті роки, на Новий рік двоє дружніх з Тичи- що постійно посилювалася. І. Микитенко, будучи
ною письменників вирішили набрати зерна і піти керівником Всеукраїнської спілки пролетарських
до Тичини «посівати». На слова: «сію, сію – посі- письменників (ВУСПП), вірно служив правля-
ваю, щастя й радості бажаю», Тичина розплакався чій партії і не терпів відходу від її «генеральної
як дитина, але відразу ж схаменувся. І злякано лінії». Коли Ю. Яновський, дуже талановитий
заговорив: «Товариші! З цим жартувати не можна. письменник, зайняв незалежну позицію в твор-
Це в’яжеться з культом!». На заперечення, що це чості, йому відмовили в членстві у ВУСПП. «То
старовинний народний звичай, він відповів: «Ні, був фактично офіційний остракізм. У той час не
ні, ні! Ви знаєте. Ви добре знаєте!» [21, с. 265]. належати до спілки письменників і носити на собі
Недовіра до ближнього давалася взнаки і проявля- тавро попутника-«націоналіста» означало якщо
лася в особистих стосунках нещирістю, лицемір- не фізичну, то творчу смерть». На співчутливе
ством. Але в кінці двадцятих українські письмен- запитання колеги про справи Ю. Яновський від-
ники ще досить відверто спілкувалися з сусідами, повів словами «популярного колись російського
хоч уже з’являлися хмарки недовіри. У 1929 році романсу «Все сметено могучим ураганом», але в
у новому будинку по вулиці Свердлова 118 у Хар- своїй саркастичній переробці: «Все сметено могу-
кові проживало більше двадцяти письменників і, чим вуркаганом». Почувши це вперше, я щиро
як свідчить Г. Костюк, його, попри тісноту, при- розреготався. Цей сарказм було спрямовано проти
йняла на проживання молода сім’я Т. Масенка. Івана Микитенка, автора повісті «Вуркагани» і
Відносини між друзями в письменницькому колі вождя ВУСППу, одного із причинників злигоднів
були приязними, доброзичливими. Коли до Яновського. До речі, ця фраза пізніше стала ходя-
Ю. Смолича в санаторій на Кавказі завітали в чою серед літераторів» [10, с. 366]. Олекса Сліса-
гості Л. Курбас і М. Куліш, то встала проблема: ренко також вважав І. Микитенка «жорстоким і
кому спати на єдиному в кімнаті ліжку. Ніхто не нетерпимим» [20, с. 153]. Подібну думку мали й
захотів зайняти привілейоване положення. В кін- інші українські письменники [8, с. 402]. На осо-
цевому рахунку всі уляглися спати на підлозі. бисті відносини між письменниками впливали не
Ліжко залишилося вільним [20, с. 368]. В той же тільки їхні художні смаки, політичні уподобання,
час проявлялася і недовіра. Зокрема, коли потрібно але, особливо з тридцятих років, прагнення сподо-
було вести розмови не для чужих вух, мешканці батися владі. Це приводило до того, що близькі за
61
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
корився, піддавалися репресіям. Ті, хто уникнув країні породив масову брехню, лицемірство у від-
репресій або ж вижив у них, не могли не лице- носинах між людьми. Страх примушував людей,
мірити, не викривляти правду, не вихваляти зло- особливо тих, хто був під підозрою влади, після
чини. Певна частина робила це, щиро вірячи у більш-менш відвертих бесід зі своїми знайомими,
високу місію пануючої влади, інші добре розу- доносити про них в НКВД, вважаючи співбесід-
міли, до чого така місія веде, але діяли так, як ників провокаторами. Особисті взаємовідносини
вигідно владі. Особисті взаємовідносини в ото- між письменниками набули спотвореного харак-
ченні таких людей не могли бути щирими. Навіть теру. Про абсолютну довіру в особистих відноси-
між близькими друзями довіра була відносна, бо і нах «володарів душ», яка ще існувала в двадцяті
близький друг міг інформувати каральні органи, роки в певних сегментах творчого осередку, в
тобто доносити. Впроваджуючи в середовище тридцяті роки не могло бути і мови. Такий стан
письменників своїх агентів, каральні органи сіяли вплинув на особисті відносини майстрів пера і в
недовіру між людьми, робили їх рабами обста- подальші десятиліття. Цю проблему варто висвіт-
вин, заручниками влади. Страх, що запанував у лити надалі.
Список літератури:
1. Зімон Ґергард. Чи був голодомор 1932‑1933 рр. інструментом «ліквідації» українського націона-
лізму? Український історичний журнал. 2005. № 2; Костюк Є.С. Громадські об’єднання виробничої інтелі-
генції в УСРР: 20‑30-ті рр. ХХ ст. Вісник аграрної історії. 2018. Вип. 23-24. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/
Vai_2018_23-24_9 (дата звернення 11.01.21); Довбня. О.А. Політичні репресії проти протестантських дено-
мінацій у Радянській Україні (1920-1930-ті роки): історіографічний аспект. Сумський історико-архівний
журнал. 2018. № XXX. URL: http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/69692 (дата звернення 16.01.21);
Гогохія Н.Т. «Соціально чужі елементи» в українському суспільстві 1929‑1939 рр. та засоби їх адаптації
до механізмів соціальної інженерії тоталітаризму. Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. 2019. Т. 2.
URL: http://dspace.luguniv.edu.ua/xmlui/handle/123456789/5104 (дата звернення 11.01.21); Христова Ю.В.,
Рец В.В Механізм здійснення масових репресій в УРСР у період «Великого терору» 1937‑1938 рр. у кон-
тексті «куркульської операції» Вчені записки Таврійського національного університету імені В.І. Вернад-
ського. 2019. Том 30 (69) № 4. URL: http://www.hist.vernadskyjournals.in.ua/journals/2019/4_2019/4_2019.pdf
(дата звернення 23.01.21) та ін.
2. Микитенко О.І. Друзі чи супротивники Київ. 1990. № 2. С. 138-149; Цвілюк С.А. Українська інтелек-
туальна еліта як об`єкт сталінського політичного терору в 1920-1930-х рр. Інтелігенція і влада. Зб. наук.
праць. Ч.2. Одеса: «Астропринт», 2002. С. 267-277; Кривуля О.О. Жінки-письменниці Радянської України
в історії української літератури 20-30-х років ХХ століття. Історичні записки: Збірник наукових праць.
Вип. 22. Луганськ, 2009. URL: http://dspace.snu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/2573/1/%D0%86%
D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96%20%D0%B7%D0%B0%D0%
BF%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%B8_2009_22.pdf#page=137; Очеретянко В. Радянізація наукових,
культурно-освітніх закладів, громадських організацій наприкінці 1920 – на початку 1930-х рр. З архівів
ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. №2. 2012. С. 146-165.; Нефьодов Д.В. Діаспорна історіографія політичних репре-
сій міжвоєнного періоду в Україні (20-30-ті рр. ХХ ст.): аналіз спогадів сучасників та політв’язнів. Нау-
кові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Вип. 45. Том 2. 2016. URL:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npifznu_2016_45%282%29__16 та ін.
3. Скрипник О. За незалежність України до останнього подиху-2. День. № 46-47. 16 березня 2018. URL:
https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/za-nezalezhnu-ukrayinu-do-ostannogo-podyhu-2 (дата звернення:
25.11.2019).
4. Солоневич И. Россия в концлагере. URL: https://www.e-reading.club/book.php?book=53651 (дата звер-
нення 04.02.2021)
5. Під софітами секретних служб. Документи з папки-формуляру на О.П. Довженка. З архівів ВУЧК-
ГПУ-НКВД-КГБ. 1995. № 1–2.
6. Цвілюк С.А. Українська інтелектуальна еліта як об’єкт сталінського політичного терору в
1920-1930-х рр. Інтелігенція і влада. Зб. наук. праць. Ч.2. Одеса : «Астропринт», 2002. С. 267–277.
7. Эренбург И. Люди, годы, жизнь. Собр. соч. в 9-ти томах. Т. 9. Москва, 1967. 800 с.
8. Гуменна Д. Дар Евдотеї. Іспит пам’яті. Київ : Дніпро, 2004. 520 с.
9. Майстренко І. Історія мого покоління. Едмонтон, 1985. 416 с.
10. Костюк Г. Зустрічі і прощання. Книга перша. Едмонтон, 1987. 743 с.
11. Подов В.И. Любовь и слезы. (Новое о Владимире Сосюре). Лисичанск, 1995. 65 с.
12. Грабовський С. Хто довкола мене? День. №169. 12 вересня 2014. URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/
ukrayina-incognita/hto-dovkola-mene (дата звернення: 25.01.2021).
63
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
13. Панченко В. «Один из активнейших участников раскола русского отряда...» Приховані сторінки
біографії Миколи Бажана. День. №233-234. 21 грудня 2018. URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/odyn-
yz-aktyvneyshyh-uchastnykov-raskola-russkogo-otryada (дата звернення: 27.01.2021).
14. Рыбаков А. Роман-воспоминание. Москва, 2005. 378 с.
15. Центральний державний архів громадських об’єднань (далі ЦДАГО) України. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 1120.
Арк. 96; Спр. 1142. Арк 71.
16. ЦДАГО України. Ф.1. Оп.1. Спр.1142. Арк.135, 139, 141.
17. Хрущев Н. Воспоминания. Книга 1. URL: http://militera.lib.ru/memo/russian/khruschev1/index.html
(дата звернення 04.12.2020).
18. Сосюра В. Третя Рота. Київ, 2010. 352 с.
19. Нікітенко К. На культурному фронті без змін. Дзеркало тижня. № 30. 21-28 серпня 2015. URL:
https://zn.ua/ukr/HISTORY/na-kulturnomu-fronti-bez-zmin-reakciya-radyanskih-diyachiv-kulturi-i-mistectv-na-
pidpisannya-paktu-molotova-ribbentropa-_.html (дата звернення 06.12.2020).
20. Смолич Ю. Рассказ о непокое. Москва, 1971. 559 с.
21. Самчук У. На коні вороному. Вінніпег, 1990. 360 с.
22. Войнович В. Автопортрет: Роман моей жизни. URL: https://www.litmir.me/br/?b=129982&p=1 (дата
звернення 09.01.2021)
23. Гончар О. Щоденники: у 3 т. Т. 2. Київ, 2003. 607 с.
24. Эдвард Радзинский: «Сталин целыми днями лежал, лицом в стену уткнувшись, и даже
посуду за собой не мыл – тарелки собака вылизывала» Бульвар Гордона. № 18. 30 квітня 2019. URL:
https://bulvar.com.ua/gazeta/archive/s730/edvard-radzinskij-stalin-tselymi-dnjami-lezhal-litsom-v-stenu-
utknuvshis-i-dazhe-posudu-za-soboj-ne-myl-tarelki-sobaka-vylizyvala.html (дата звернення 10.10.2020).
УДК 314.74
Чекаленко Л.Д.
Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України
65
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
ців попередньої хвилі міграції часів голодомору дух, значно б підняли у місцевого населення
в Україну. Тобто тих наших співгромадян, що любов до Росії…. З цією метою українські землі
кілька років перебували у віддалених країнах слід віддавати переселенцям із внутрішніх, чисто
світу і загітовані радянською пропагандою пові- російських губерній, а місцеве населення корисно
рили у «добрі» наміри радянського керівництва – було б переселяти до інших регіонів Росії», тому
повернулися в Україну. Як завершилися такі «ман- що “малоросіяни не здатні до проведення росій-
дрівки»? Про таке також йдеться у поданій статті. ської національної ідеї”» [2].
Виклад основного матеріалу. Примусова Протилежне ставлення спостерігалося у цар-
міграція як засіб вирішення внутрішніх проблем ського самодержавства до німецьких колоністів,
відома з давніх часів. Цим засобом широко корис- які у ХІХ столітті заселяли територію Росії. Кож-
тувались різні держави з різноманітними систе- ній родині опріч 60 десятин землі надавалось по
мами державного устрою і управління: від імпе- 100 рублів і скасовувалась у перші роки орендна
рій – до республік. Примусова міграція широко плата за землю. Своєрідна повага до німців (під-
застосовувалась у радянські часи. Сьогодні ми креслимо, за часів самодержавства, що, як відомо,
також можемо спостерігати за цим явищем, що змінилось пізніше на зовсім протилежне) впадала
відбувається в Україні у зв’язку з війною, еконо- в око у порівнянні з ігноруванням всього україн-
мічною кризою, проблемами відторгнутих Росією ського.
територій, демографічним фактором тощо. Це і Міграційний рух українського селянства поси-
примусова міграція кримськотатарського насе- лився на початку XX століття, чому сприяли при-
лення із загарбаного Росією Криму, втікачі від йняті закони 1904 і 1906 років, що стимулювали
переслідувань і біженці з регіонів війни Луган- переселенство. З України виїжджали і депорто-
ської і Донецької областей тощо. вані громадяни: козацька старшина, «мазепинці»,
Аналізуючи історичні події навколо України, підозрювані у невірності царському режимові
пригадаємо, що українські землі завжди були тощо. До того ж, як відомо, українське козацтво
каменем спотикання і суперництва між могут- використовувалося на будівництві Петербургу,
нішими державними формуваннями, такими осушенні земель, прокладці каналів за Петра І.
як Німеччина, Польща, Туреччина, Угорщина, А це – десятки й десятки тисяч працездатного
Росія… І кожна держава – загарбниця українських населення. Українці опановували Сибір, Далекий
територій, намагалася якомога швидше асимілю- Схід, Казахстан, Середню Азію, Кавказ.
вати місцеве населення і закріпити свою владу на Політика радянського уряду щодо іншомов-
українських землях. У результаті на наших тере- них народів була логічним продовженням цар-
нах з’явилися такі поняття, як «понімечення», ського імперського курсу на поросійщення наці-
«поросійщення», «полонізація», «мад’яризація» ональних меншин. Партійне керівництво єдиної
та «румунізація» тощо. правлячої комуністичної партії як провісник і
Особливо інтенсивний вплив на українські виконавець ідей тоталітаризму розробляло плани
землі здійснювався Росією. Із зміцненням мос- зміцнення радянських – нещодавно національ-
ковського князівства українські землі методично них – окраїн. Цей процес здійснювався з метою
заселялись вихідцями з російських територій. відродження і розквіту «відсталих» районів пра-
Особлива увага приділялась збільшенню кіль- цездатним і працелюбним населенням. Такий
кості і зміцненню позицій саме російського насе- засіб був покликаний сприяти збагачуванню цен-
лення, переважно в тих місцевостях, де воно було тру, зростанню його добробуту і водночас таким
за кількістю незначним. Це робилося з метою шляхом вирішувались політичні проблеми. Серед
створення цілісного ядра російських людей, які б них – нівелізація етнічних особливостей, пригні-
з часом могли б стати «провідниками російського чення національної самосвідомості, нейтралізація
впливу серед туземного населення». появи можливих національних об’єднань і рухів,
Така політика царського самодержавства роз- що могло спричинити суспільні вибухи і незадо-
повсюджувалась без винятку на всі землі: «Мало- волення.
роси, які багато робили для Росії, зараз не тільки Таким шляхом розвивалися майже всі імпер-
не здатні служити її національним інтересам, але ські тоталітарні режими. Росії в цьому плані
навіть сильно потребують захисту від ворожого сприяла величезна територія, важкі кліматичні
російському урядові польського на них впливу». умови, куди можна було б виселити «неугодних».
Урядові кола заохочували приїздити в Україну Перед режимом не стояла необхідність фізич-
селян-великоросів, які б внесли сюди російський ного знищення десятків мільйонів громадян, хоча
і такий засіб теж застосовувався: пригадаймо щодо обміну громадянами обох сторін і створено
хоча б штучний голодомор-геноцид тридцятих низку спеціальних установ. Серед них – спеціаль-
років. Простіше було подалі вивезти нескорених, ний апарат (Секретаріат) Головного Уповноваже-
оскільки знищені (трудові ресурси) не працюють ного з евакуації українського населення з Польщі
і не приносять користі. Отже, переселенням дося- і апарат Головного Представника з евакуації поль-
гались одразу дві мети: політична й економічна. ських громадян з Української РСР. До апарату
Процес переселення громадян України здій- було підібрано 755 (!) перевірених працівників,
снювався і у 1920–1930-ті роки. У постанові три партактиви. За участю польської сторони
Центрального виконавчого комітету СРСР від складено 101 706 описів нерухомого майна і посів-
30 липня 1926 р. читаємо: «Найважливішим них площ сільськогосподарських культур на суму
завданням вважати розгрузку (розвантаження) 665,7 млн злотих. Прийнято продуктів від пере-
перенаселених районів України». Одразу виникає селенців на суму 17,9 млн злотих. Від польських
питання, що означає «розвантаження»? На думку громадян за індивідуальними описами – 109 783
тих, хто створив цей документ, існувала необхід- документа – було отримано майна на суму 289.6
ність обезлюднення регіонів, де щільність насе- млн радянських рублів. Для транспортування
лення була вищою, ніж в інших. Таким було офі- майна в Української РСР у 1944–1945 рр. було
ційне роз’яснення. використано 488 тисяч залізничних вагонів і 568
Насправді ж людей переселяли з ідеологічно тис. вагонів у Польщі. Всього з Польщі в Укра-
слабких районів подалі від центрів цивілізації з їнську РСР за цей час було переселено 122 тис.
метою їхнього розпорошення й асиміляції. Таким господарських сімей або 482 880 осіб, а з 1944 по
чином з 1926 по 1939 роки з України було висе- 1951 pp. – 135,2 тис. господарств або 567 тис. осіб.
лено понад три мільйони осіб. В Польщу за цей же період прибуло 283 тис. гос-
У сорокові роки ХХ століття міграційні про- подарських сімей або 810,4 польських громадян.
блеми вирішувалися жорсткіше. І на територіях До Чехословаччини – 10 215 сімей або 33 077 осіб.
СРСР проводилися нечувані експерименти – висе- Всього ж за ці роки виїхали з України один
ляли і переселяли цілі народи, вже не згадуючи мільйон 350 тис. осіб. Сума компенсацій досягла
про знищену кількість людей. Такі експерименти у 1948–1951 рр. понад 70 млн рублів [2].
були запроваджені з німцями, кримськими тата- Офіційні документи, зокрема Ради міністрів
рами, поляками, євреями, українцями та іншими. СРСР, вихваляли проведений експеримент з пере-
І якщо зазирнути у глиб проблеми, стає зрозу- селення народів. Пропагували, що в міжнародній
мілим: це не було боротьбою тільки проти насе- практиці не було подібного явища із таким зна-
лення. Це була боротьба за землі, за території, за чним за обсягом переміщенням населення.
панування. Керівники обох держав, не зважаючи на опера-
Згадаймо епопею репатріації українського і цію «Вісла», яка була актом геноциду проти укра-
польського народів. Цілі села, де жителі не бажали їнського народу і під час якої було виселено понад
переселятися, повністю знищувалися… Водночас 150 тис. українців з їхніх ісконних земель в глиб
таку інформацію приховували, не надавали їй Польщі, заявили про те, що «уряди із задоволен-
розголосу. Яскравим прикладом переселенських ням заявляють, що евакуація… закінчена в атмос-
рухів і подібних дій з примусового виселення фері взаємного розуміння…, служитиме справі
можна вважати обмін населенням між Україною зміцнення дружби і співробітництва між нашими
(СРСР) і Польщею. Цей обмін проводився вже братерськими народами» (6 травня 1947 року).
на рівні урядів. Нагадаймо, із звільненням радян- Або читаємо в десяту річницю операції «Вісла»:
ською армією першого великого польського міста «…Евакуація відбувалася в атмосфері взаємного
Любліна радянське керівництво утворило тут розуміння та злагоди» (6 травня 1957 року) [3].
польський уряд – Польський комітет національ- Спостерігаючи за подіями минувшини, слід
ного визволення, скорочено ПКНВ. 09 вересня згадати, що в Україну прибували не тільки поляки.
1944 року уряди Польщі і радянської України У перші післявоєнні роки (1945–1950) республіка
домовились про обмін українським і польським зустрічала реемігрантів і репатріантів з багатьох
населенням, підписавши Угоду про репатріацію країн: більшість прибували з Аргентини, Канади,
українських громадян з території Польщі і поль- Уругваю. Так, з Аргентини повернулося 2 900
ських – з території України. осіб, з Польщі – 184, Франції – 166, Канади – 178,
Для реалізації наміченого було розроблено чіт- Уругваю – 144, Болгарії – 140, Бельгії – 134 особи.
кий план переселення, викладені жорсткі умови З них працездатних – 2 370 осіб.
67
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Більшість оселилися у Волинській області – 1 1956 року приймає відповідну постанову «Про
188, Рівненській – 494, Тернопільській – 229 чол. недоліки у побутовому і трудовому влаштуванні
Розселення переселенців по західних областях переселених громадян української національності
України можна пояснити родинними зв’язками, з Чехословацької Народної Республіки і у прове-
місцем походження, а також і політикою радян- денні політико-виховної роботи».
ського уряду, який намагався поповнити ідеоло- До колишніх українсько-аргентинських емі-
гічно надійним контингентом радянських людей грантів ставлення влади було набагато кращим:
спорожнілі в результаті сталінських репресій і сім’ям виділяли присадибні ділянки, будівельні
війни західні області України. матеріали, цемент, цеглу тощо для забудови…
В Україну також прибули 9 632 репатріанти, Однак, попри ретельну ідеологічну роботу з
серед яких – 3 300 осіб з Аргентини, які виїхали «з колишніми українсько-аргентинськими емігран-
колишньої панської Польщі» у 1930–1935 рр., тобто тами, яка полягала в економічних стимулах і зао-
в роки голодомору. З тих, хто повернувся, поїхали хочуваннях, заяви на повернення від них надхо-
до Волинської області 1 413 чол., Тернопільської – дять і в 1960-ті роки. У 1966 р. – 2 295 заяв, однак
509, Рівненської – 478 чол. Всього до сільських міс- дозволили повернутися 1 382 особам. З поданих
цевостей повернулося 3 040 осіб, а в міста – 6 592 заяв, зокрема з Волині, – 708, а з інших областей –
особи. У післявоєнні роки громадяни виселялись 732 чол. В результаті до Аргентини повернулися
також за політичними мотивами як «ненадійні». 865 осіб, Бразилії – 144, Бельгії – 27, Італії – 37,
У 1944–1952 роках було виселено низку сімей, яких Канади – 37, Франції – 74, Нідерландів – 44 [5].
називали учасниками «банд націоналістичного У квітні 1966 року в Буенос-Айресі з такої
підпілля». Всього – 204 тис. осіб, з яких 182 543 – нагоди навіть було створено спеціальний «Комітет
учасники ОУН (підпілля) та їхні сім’ї; ієговісти – за за репатріацію аргентинців з СРСР». Зрозуміло,
релігійні вподобання; 12 135 осіб – куркулі і члени що не всі репатріанти були українцями за націо-
їхніх сімей; 8 984 – андерсовці і члени їхніх сімей. нальністю. Стосовно цього процесу повернення
Андерсовці – вояки польської армії генерала слід зазначити: українцям доволі легко було повер-
Андерса, що була створена з поляків на радянській нутися назад в колишні країни перебування саме
території. Залишки польських військових як небла- в 1960-ті роки, оскільки прихід до влади Микити
гонадійних за вказівкою Сталіна було виселено Хрущова, початок відлиги, розвінчання культу
у Середню Азію і для «трудового використання у особи Сталіна сприяли реалізації їхніх прагнень.
лісовій промисловості Наркомлісу СРСР». Цікаву інформацію містять архіви щодо насе-
Попри доволі вагому кількість виселених, така лення з польських земель: значну кількість пере-
цифра не задовольняла радянське керівництво, селенців було розташовано у Сталінській області
що намагалося збільшити показники кількості (тепер Донецька) – 3 044 родини в кількості 12 845
покараних. У наказі наркома внутрішніх справ осіб. В цій же області поселено 467 осіб з Арген-
України товариша Рясного від 05 березня 1945 р., тини, 69 – з Бразилії, 65 – з Уругваю, 31 – Канади,
наприклад, читаємо: «Виселення родин учасників 16 – Норвегії та ін. У Кіровоградській області
банд здійснюється вкрай незадовільно. Наказую: було поселено 1 701 родину. Пізніше переважна
терміново активізувати роботу... До 20 березня кількість сімей переїхала до західних областей
організувати з Чернівецькій області відправку України.
одного ешелону (людей)» [4]. Пригадується, що не так давно, із початком
З плином певного часу серед тих, хто повер- війни Росії проти України, саме з Донецької
нувся, почало зростати і поширюватись незадо- області сучасне польське керівництво у першу
волення умовами життя і радянською політикою чергу (автобусами) вивезло в Польщу громадян
в цілому. Спробувавши на власний смак таке України – поляків за походженням.
існування, вони вже не хотіли перебувати в Совє- Загалом у 1950–ті роки у «плановому порядку»
тах. І почали звертатися до місцевих, районних і було переселено 303,8 тис. сімей, або 457,1 тис.
центральних партійних органів влади з прохан- осіб працездатного населення в південні області
ням відпустити їх назад, за кордон. Так, тільки до України – Кримську, Миколаївську, Херсонську
Волинського обкому комуністичної партії надій- області і 96 тис. сімей за межі України.
шло 369 заяв про повернення до Чехословаччини. У 1955 році Головне Переселенське управ-
Ця небажана для влади інформація, що спричи- ління було об’єднане з Головним управлінням
нила широкий розголос, докотилася до Централь- організованого набору робітників і переселення
ного Комітету Компартії України, який 25 вересня при Раді Міністрів Української РСР. Нова орга-
69
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
повідні ідеї, розроблялись спеціальні програми, рився – розвиток регіонів був навзнаки вже
працював ідеологічний «фронт» – партійний через 10 років. При цьому формувалась своє-
апарат, залучаючи на новобудови п’ятирічок рідна ідентичність народів – новий тип людини
у першу чергу молодь. Результат не заба- радянського зразка.
Список літератури:
1. Винниченко І. Закордонне українство: інформаційний каталог / упоряд. І. Винниченко. Інститут
досліджень діаспори. Київ : Тилос, 2001. 280 с.; Закордонне українство: сутність, структура, самоорга-
нізація. Підручник / В.Б. Євтух, А.А. Попок та ін. НПУ імені М.П. Драгоманова; Зарубіжні українці /
С.Ю. Лазебник, Л.О. Лещенко, Ю.І. Макар, Л.Д. Васильєва-Чекаленко та ін. Київ : Вид-во «Україна», 1991;
Кривда Н.Ю. Українська діаспора: досвід культуротворення: монографія. Київ : Академія, 2008. 280 с.;
Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі / За заг. ред. В. Смолія. НАН України. Київ : Альтер-
нативи, 1999. 352 с.; Кириленко О. Українці в Америці. Відень, 1916; Кубійович В. Українська діяспора в
СССР в світлі переписів населення. Сучасність, ч. (210). Мюнхен, 1978; Марунчак М. Біографічний довід-
ник до історії українців Канади. Вінніпег, 1986; Енциклопедія Української діаспори. Київ – Нью-Йорк –
Чикаго – Мельбурн, 1995. Т.4 (Австралія – Азія – Африка). С. 9–10.
2. Лука Гриненко. Фальшиві голуби добросусідства. Газета «День» – 6 жовтня, 2006. URL:
https://day.kyiv.ua/uk/article/nota-bene/falshivi-golubi-dobrosusidstva; http://osvita.ua/vnz/reports/history/4724/.
3. Центральний державний архів громадянських об’єднань України, ф. 1, оп. 23 ч.1, спр. 713, арк. 72-83.
4. Винниченко І. Закордонне українство : інформаційний каталог / Інститут досліджень діаспори. Київ :
Стилос, 2001. 280 с.
5. Архів Міністерства внутрішніх справ України, ф. 15; Поточний архів Міністерства закордонних
справ України.
6. Звіт Управління при Раді Наркомісарів УРСР в справах евакуації і розселення українського і поль-
ського населення 1964 р.
7. Українська діаспора. Канада-Київ. 1994. № 1. С. 28.
УДК 352.07(477.7)
Черемісін О.В.
Херсонський державний аграрно-економічний університет
Варнавська І.В.
Херсонський державний аграрно-економічний університет
71
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Радянському періоду характерна загальна кри- ління, визначив юридичний статус міського насе-
тика роботи місцевого самоврядування колиш- лення; передбачив громадське міське управління,
ньої імперії, яка довгий час взагалі не піддава- організацію ремісничого, цехового устрою.
лися аналізу. Така тема вважалася неактуальною, Закон підтвердив самостійний статус міста
оскільки, за твердженням Л. Веліхова [2], місцеве як суб’єкта управління, статус і функції міської
самоврядування практично не займалося полі- думи, міського магістрату, ратуші, в які обирались
тичними справами, а зміст їх діяльності зводився бургомістри, ратмани, а також старости, судді сло-
до простого існування, і вони були неспроможні весних судів, засідателі, що працювали в єдності
вирішити питання ліквідації приватної власності з городничими, комендантами, які й підкорялися
та належним чином розвивати економічну сферу губернатору та його правлінню [12, c. 362–384].
життя в інтересах трудящих мас, а займалось Міським громадам надавалось право юридич-
тільки захистом інтересів буржуазії. ної особи, власність, службові приміщення, при-
Із здобуттям українською державою незалеж- бутки з майна, торговельного обороту, спеціальні
ності з 1991 р. однією із перспективних тематик збори на потреби громадськості, добровільні
історичної науки стало вивчення діяльності само- додаткові знижки (внески), суспільну скарбницю,
врядування українських регіонів, в тому числі і кошторис прибутків і витрат, канцелярію, штат
в соціально-економічній сфері. Так, наприклад, службовців і архів. Збори громадськості проводи-
у дослідженнях В. Горбачова [3], О. Марченко лися по кожному з шести розрядів «міських оби-
[15], Т. Плаксій [20], Т. Щерби [26] та інших у вателів» з дозволу губернатора.
проблемно-хронологічному вимірі стали розгля- Конструювання міського громадського управ-
датися проблеми формування, структури і ком- ління відбувалося складно, повільно і часом не
петенції муніципальних органів, їх бюджетна обмежувалося, а тому цей процес розтягнувся до
політика і практична діяльність у господарській і 1917 р. і не був завершеним, оскільки характери-
соціально-культурній сферах. зувався політикою подвійних стандартів, поло-
Але попри загальну репрезентативність істо- винчастістю, бюрократичною централізацією
ричних досліджень за визначеною тематикою, і надмірною поліцеїзацією. Турботи царської
досі залишаються невирішеними проблеми орга- влади про міста не дали дуже помітних результа-
нізаційного характеру дореволюційних органів тів: бідні засобами, мало освічені й нічим у житті
місцевого самоврядування. не поєднувані, міські обивателі Півдня України
Постановка завдання. Метою статті є спроба не мали можливості скластися в єдину громад-
аналізу політики центру стосовно конструювання ськість й розвинути своє самоврядування. Багато
думської моделі органів міського самоврядування елементів міське громадське управління зберегло
на локальному південноукраїнському рівні як від феодально-корпоративної структури у вигляді
важливого етапу формування децентралізованого гільдій, цехів, посадських громад і багатьох інших
самоврядування, ідеї якої і до сьогоднішнього дня соціальних розрядів.
становлять практичний інтерес. Не менш важливою проблемою є визначення
Виклад основного матеріалу. До другої поло- міських категорій населення, оскільки саме від
вини XVIII ст. управління містами в різних регіо- цього відштовхувались у конструюванні муні-
нах держави не мало свого самостійного статусу, ципалітетів. У період 1785–1870 рр. поняття
однаковості, що супроводжувалося свавіллям міський мешканець трактувалось у широкому та
керівників місцевої адміністрації, гальмувало вузькому розумінні. У широкому сенсі, до горо-
соціально-економічний розвиток міст. Міського дян належали всі, хто постійно проживав у цьому
самоврядування не існувало в класичних формах місті й приписаний до певних станів (дворянство,
його розуміння, але зростання ролі міст у житті міщанство, купецтво, ремісники, різночинці й
імперії вимагало конструювання адекватного і інші), у вузькому значенні – під городянами розу-
представницького міського управління. мілися ті стани, яким дозволено було формувати
Ця потреба була зафіксована «Грамотою на склад органів міського громадського управління.
права й вигоди містам Російської імперії» від Остання дефініція значно звужує поняття «горо-
21 квітня 1785 р. [12, c. 362–384], яка стала першим дянин» до терміна «міський обиватель».
в історії управління розгорнутим законом органі- До цього статусу були прикріплені лише 6 ста-
зації міського життя й супроводжувалася пізніше нів: купці, міщани, ремісники, почесні городяни
цілою серією міських положень про устрій місь- й інші. Якщо перші три стани були присутні в
кого життя. Закон зберіг державне міське управ- більшості міст, то інші були представлені або в
меншості міст, або вони були повністю відсутні. [27, c. 15–30]. Звичайно, не доходило до парадок-
Тому муніципалітети формувала значно менша сів самовиборів, як, наприклад, у Черкасах, коли
кількість міського населення. Термін «міський 24 виборці обирали 24 депутати міської думи, у
обиватель» у законодавстві Російської імперії Твері 19 виборців обирали 24 гласних, у Ніжині
використовувався для означення міських громад. 18 городян обирали 22 депутати [22, c. 137], але
Використовувався також термін «справжній місь- все одно кількість виборців значно зменшилась
кий обиватель» для визначення домовласників без порівняно із дореформеною добою.
розподілу на стани [12, c. 362–384]. Можна дійти висновку, що Жалувана грамота
До міської реформи 1870 р. міські обивателі 1785 р. була в цьому відношенні більш демокра-
становили окремі корпорації, яким дозволялося тичною, оскільки за новими Положеннями міську
формувати міське самоврядування й вести госпо- владу отримала найбільш заможна частка насе-
дарство. лення. Втратили право бути обраними до міських
Таким чином, виключне становище міст визна- інституцій не тільки ремісники, а й робітники та
валося у необхідності надання мешканцям засо- інтелігенція. Всі виборці рахувалися не за абетко-
бів придбання майна шляхом торгівлі, промислів, вою системою, а за розмірами сплачуваних подат-
ремесел з метою примноження багатства держави. ків.
Тому й необхідно було зробити з міських громад Одним з великих недоліків Міських поло-
окремі спадкові стани, які б займалися і міським жень було шкідливе і з теоретичної, і з практич-
самоврядуванням, і господарством та характер- ної точок зору поєднання в повноваженнях місь-
ними якостями яких повинні бути працелюбство кого голови головування у міській думі та управі.
та порядність. Місцеві комісії вказували на незручність поєд-
Міські положення 1870 р. та 1892 р. повністю нання повноважень голови в одній особі для двох
виключили із вжитку становий принцип форму- зібрань, з яких одне контролює інше. Ця проблема
вання міського самоврядування як характерис- не загострювалася в дореформений час, оскільки
тику негативного міського розвитку. Право нази- загальних дум ніде в дійсності в південноукраїн-
ватися міськими обивателями втратило всякий ських містах на практиці не існувало приблизно
сенс. Можливість конструювати органи само- з 1820 рр. Теоретично таке поєднання передбача-
врядування отримали всі, хто постійно мешкає в лося, але відносини загальної думи до розпоряд-
межах певного міста та володіє в ньому нерухо- чої, в якій і зосереджувалася в дійсності та неве-
мим майном [5, c. 820–839; 6, с. 430–456]. Таким лика влада [13, c. 6–9].
чином, становий ценз формування муніципаліте- Міське положення, прийняте 11 червня 1892 р.
тів був замінений майновим, а тому після 1870 р. [6, c. 430–456], змінило принципи обрання місь-
влада в самоврядуванні південноукраїнських міст ких дум і їхні взаємини з адміністрацією, ставши
перейшла до фінансово-торговельно-промисло- основним документом міської контрреформи.
вих прошарків населення. Був значно підвищений майновий ценз (макси-
За статистичними відомостями можна визна- мальний його розмір у столицях становив 3 000
чити, що найбільше міських обивателів, які могли руб., мінімальний – 100 руб.). Із числа міських
брати участь у формуванні та діяльності муні- виборців були виключені купці нижче першої
ципалітетів до 1870 р., знаходилося на території гільдії в столицях і нижче другої – в інших містах.
Херсонської губернії. Їх кількість у більшості У результаті кількість виборців скоротилася в 2–3,
міст майже доходила до 50%. У чотирьох містах а то й в 5–10 разів, так що подекуди вона могла
Таврійської губернії кількість обивателів переви- зрівнятися із числом голосних. (Вона тепер стано-
щувала 40%. Найменше учасників міського само- вила від 20 до 160 людей.) Виборчі права зберегли
врядування знаходилося в Катеринославській лише від 0,5 до 1% міського населення, а в містах
губернії. У ній кількість обивателів не перебіль- Південної України – до 1% [17, c. 5–7; 18, с. 2–9;
шувала 36% і не була меншою, ніж 20%. 19, с. 2–9]. Муніципальне самоврядування вияви-
У період 1870–1892 рр. вже виборчим пра- лося в руках міських домовласників. Зрозуміло, за
вом могли користуватися не більше 10% чоло- такої малої кількості виборців не було потреби й у
вік, а на практиці значно менша кількість – до розрядах. Залишилися одні виборчі збори.
9% [17, c. 5–7; 18, с. 2–9; 19, с. 2–9]. Після при- Домінування в містах фінансово-торговельно-
йняття Міського положення 1892 р. у всіх містах промислових прошарків населення складало
Півдня України кількість виборців скоротилася до вигідні недоліки муніципального законодавства, а
1%, а на практиці брало участь у виборах до 1% це тягло за собою швидке зростання витрат кошто-
73
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
рисів на утримання самих самоврядних інститу- найбільш багатих городян, усе більше не відпо-
тів за рахунок зменшення видатків на соціальну відала соціальній структурі, потребам і умовам
сферу. Міське положення 1892 р. поліпшення у життя міст, що ускладнювалися, гальмувала, зава-
кількісний склад виборців не внесло і кількісний жала їхньому бурхливому росту й розвитку.
склад виборців тільки зменшувався. Губернські адміністрації Півдня України взагалі
Ще більш підсилювалася система опіки й бачили муніципалітети залежними виконавчими
адміністративного втручання в справи міського органами, а на працівників самоврядування диви-
самоврядування. Усі будь-які важливі постанови лись, як на підпорядкованих чиновників найниж-
міської думи потребували спеціального затвер- чого рангу, яких за певні провини можна було карати
дження губернатора або міністра внутрішніх доганами, штрафами та звільняти (а за серйозні
справ; будь-яка постанова, визнана неправильною провини віддавати під суд), натомість, коли діячі
або недоцільною, могла бути скасована. Губер- муніципалітетів виявляли працьовитість, то можна
натор міг скасовувати вибори; міський голова й було «удостоить их своими милостями» [9, арк. 2].
усі депутати вважалися такими, що числяться на Наприклад, висловлювання губернатора про відно-
державній службі, затверджувалися й звільнялися шення до міських дум «презренные именуемые себя
адміністрацією. Слід сказати, що один із принци- депутатами городских обществ» можна вважати
пових недоліків муніципального самоврядування найменшою образою за написання скарг на діяль-
того періоду полягав у тому, що членами міської ність адміністративних управлінь [10, арк. 10].
управи, котрі завідували великими й складними Щоб дійсно пристосувати міста до самостій-
галузями міського господарства, були скудно ності й самоуправління, потрібно було покласти
оплачувані й низькі за рангом чиновники, до того міцний фундамент муніципального законодавства
ж такі, що цілком залежали від губернської адмі- саме охороною особистості від свавілля міських
ністрації. Це породжувало, крім іншого, антаго- адміністраторів, і тим самим піднести її у влас-
нізм між міською управою, що обирається думою, них очах, розвинути поняття права й обов’язку,
і нарешті, не виглядає нормальною ситуація, коли з яких народиться переконання, що кожен член
глава виконавчого органу (міський голова) голо- суспільства повинен ставити інтерес громадський
вує в розпорядчому органі (міська дума). якщо не вище, то, принаймні, нарівні з особистим
Дуже високий рівень небажаючих брати участь інтересом.
у муніципальних виборах свідчить про пасивність Реформи 1860–1890-х рр. стимулювали не
і байдужність до міських проблем і потреб, полі- лише зростання економічного потенціалу півден-
тики й виборів традиційних учасників виборчого ноукраїнського регіону, а й піднесення громад-
процесу, у зв’язку з чим авторитет самоуправлінь ських рухів, назрівання соціальної напруги, роз-
ще більше знижувався. Так, наприклад, тільки в виток самоврядування. Період великих реформ
Миколаєві в 1873–1896 рр. за один рік накопи- змінює епоха урядової реакції, яка досягла най-
чувалося більше 60 заяв про небажання брати вищого розвитку наприкінці 1880-х – на початку
участь в міському самоврядуванні [7, арк. 15–48; 1890-х рр. Функції міського самоврядування збі-
8, арк. 63–216; 9, арк. 2; 10, арк. 10; 11, арк. 2-6]. галися багато в чому з функціями земств (хоча й
Загалом ця тенденція збігалася у всіх містах регі- були сформульовані досить не конкретно). Це не
ону як в дореформенну, так і в післяреформенну становило б істотної проблеми, якби було прове-
добу. Негативну роль відіграло традиційно харак- дене розмежування повноважень і джерел обкла-
терне для обивателів невір’я в можливість своїм дання між міськими думами, з одного боку, і пові-
голосом будь-що змінити. товими й губернськими земствами – з іншого.
На початку XX ст. виникло гостре протиріччя: Але такого розмежування, можливо свідомо,
значна частина городян, що бажала залучитися проведено не було. У результаті думи й земства
до активної участі в управлінні містами, у тому були змушені суперничати через однакові дже-
числі за допомогою виборів, була позбавлена рела фінансування. Причому земства, створені
такої можливості, а тому виявляла повну апатію раніше, претендували на найбільш прибуткове
або невдоволення муніципалітетами; більшість міське майно. Оподатковувана база міст була з
тих, хто мав виборче право, не бажали його реа- самого початку штучно звужена, і це багато в
лізовувати. Норми закону й реальне положення в чому визначило тенденції фінансового розвитку
міському управлінні не відповідали тим очікуван- міст [24, c. 161–171].
ням, які висувалися більшістю городян. Система На початку XX ст. посилилася критика місь-
міського управління, зосереджена в руках купки кого самоврядування як з боку громадськості,
так і збоку політичних сил. По суті виникла кри- для населення народні університети, бібліотеки,
зова ситуація, коли громадськість бажає продо- читальні та інші типи освітніх закладів з метою
вження реформ, а держава не бажає їх проводити. подальшого розширення освіти [21, c. 5–64].
Муніципалітети Півдня вже не могли викону- Далі всіх у питаннях розвитку самоврядування
вати подвійне та потрійне навантаження, а тому пішла партія соціалістів-революціонерів. Ідеаль-
потрібно було виходити з кризи та обирати єди- ний державний устрій вони планували розробити
ний напрям розвитку самоврядних інституцій. таким чином, щоб основу держави складали само-
Очікування більшості громадськості виявилися врядні міські й сільські громади. Наступним сту-
у розгорненні діяльності в сторону автономізації пенем повинні були стати місцеві автономні наці-
громадського управління в дійові органи самовря- онально-територіальні громади.
дування. Програма соціал-демократичної партії перед-
Критика ситуації в муніципалітетах, поєднана бачала поліпшити життя робітничого класу й
із загальними тезами про недієздатність само- передати їм в управління промислові підпри-
державної влади на початку XX ст., лунала й з ємства, а участь в управлінні ними самовряду-
боку громадськості, політичних кіл та зі сторінок вання не передбачалася. Нічого в програмі не
преси, як столичної, так і південноукраїнської. було передбачено щодо прав самоврядування на
Відмінність позицій із муніципальних проблем земельну власність, але партія вважала за необ-
полягала насамперед у питанні про компетенцію хідне провести її муніципалізацію таким чином,
міського самоврядування, ступінь його самостій- щоб можна було землі здавати в оренду всім бажа-
ності від державної влади. ючим в необмежених розмірах [21, c. 5–64].
Партія «Союз 17 жовтня» у своїй програмі Народні соціалісти виступали за народовладдя
закликала до того, що представництво в органах не тільки на державному, а й на місцевому рівні.
місцевого самоврядування повинне ґрунтуватися Передусім пропонували створити умови для рів-
на загальному, рівному, прямому та закритому ного отримання освіти, а для цього необхідно
голосуванні місцевих жителів, без відмінності надати повну свободу дій як приватним, так і гро-
статі, віросповідання й національності, виступала мадським організаціям, в тому числі й самовряду-
з ідеєю створення двопалатного народного пред- ванню. Всі землі планували націоналізувати й поді-
ставництва, у якому одна з палат складалася б із лити на дві категорії: державну та муніципальну.
представників органів місцевого самоврядування Тобто можна зробити висновок, що політичні
[21, c. 5–64]. сили країни висунули ідею конструювання само-
Значну увагу муніципальним питанням при- врядування у бік демократизації й більшої само-
ділила партія есерів. Втілення їхньої ідей «муні- стійності, причому можливість перетворення
ципального соціалізму» бачилася шляхом здій- муніципалітетів пов’язувалася з політичними змі-
снення муніципалізації, всебічного розвитку нами в суспільстві, у системі центральної держав-
міських підприємств, соціальної підтримки тру- ної влади. Суттєвим соціалістичні партії вважали
дового населення, скасування непрямих подат- надання широких виборчих прав. Вбачали у само-
ків шляхом заміни їх прямими, що стягувались із врядуванні потужну силу, яка здатна провести
забезпечених власників і тому подібних заходів суспільство шляхом розвитку буржуазного грома-
[21, c. 5–64]. дянського порядку з широкими повноваженнями
Партія «Народна свобода» пропонували побу- місцевих громад з правом обласного самовизна-
дувати муніципалітети за демократичними цін- чення різних національностей, що в межах пів-
ностями на принципах децентралізації. Надати денноукраїнського регіону було надто актуальним
громадським інституціям повну свободу у вирі- питанням. Пропонували провести різке розмеж-
шенні місцевих проблем, а частину коштів пере- ування між земським, обласним, міським і сіль-
давати від державної скарбниці, в якій кількості ським самоврядуванням. До самоврядних про-
прямо не зазначалося. Місцеві органи влади про- блем пропонували віднести весь спектр місцевих
понувалося зробити автономними утвореннями з нестатків. Муніципалітети повинні були володіти
правом видання місцевих законів [11, арк. 2–6]. такими самими повноваженнями, як і центральна
Кадетська партія загалом відстоювала змен- влада, але в межах певних місцевостей, міст і сіл,
шення податків на населення та оптимізувати а тому необхідний розподіл між місцевою законо-
витрати, з метою звільнення бюджетів від непо- давчою та виконавчою гілками.
трібних витрат на адміністративні нестатки. Місь- Висновки. Таким чином, можна зробити
кому самоврядуванню пропонували відкривати висновок, що конструювання існуючої більше
75
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
сотні років думської моделі міського самовряду- до влади. Однак збереження значних обмежень
вання, дарованої з волі імператорської влади, спо- у виборчих правах, вузького цензового складу
чатку стикнулося з проблемами самодіяльності, а міських обранців, обмеженої сфери компетенції й
згодом з недоліком громадської ініціативи. Але з прав муніципалітетів гальмували й зводили нані-
часом громадськість Півдня України усвідомила, вець ці позитивні моменти.
які можливості надає самоврядування. Згодом Та модель громадського розвитку, в умовах
народжувалися ідеї, які стали розглядати гро- якої відбувалася модернізація південноукраїн-
мадську діяльність на благо городян як важливу ського регіону, для подальшого успішного руху
й актуальну для себе. Наприкінці XIX – початку й подолання проблем у рамках існуючої сис-
XX ст. міським громадам ставало занадто тісно в теми потребувала реформування. Громадськість
рамках тих форм організації міського управління, об’єктивно була зацікавлена в посиленні свого
які були встановлені й реформовані державою. впливу в органах міської влади з метою зорієнту-
Це виявилось у невідповідності муніципального вати муніципалітети на вирішення житлово-кому-
виборчого права, ступені їх залежності від цар- нальних проблем, покращити умови побутового
ської і адміністративної влади, рівня й темпів роз- життя, особливо в окраїнних районах. Але дум-
витку міського господарства, фінансових можли- ська модель самоврядування була дуже доброю і
востей міських дум громадським очікуванням. ефективною саме для привілейованих, успішних
Процес конструювання думської моделі місь- станів суспільства. Саме для них були важливими
кого самоврядування на Півдні України на регіо- і значущими цінності, які існували в самовряду-
нально-індивідуальному рівні пройшов тривалий ванні, демократичність за складом, вільність від
історичний шлях. Підсумки діяльності муніципа- твердої адміністративної опіки. Опозиція цар-
літетів дійсно були вражаючими. Вони сприяли ській монархії у південноукраїнському суспіль-
формуванню цивільної самосвідомості городян, стві зміцнювалася за рахунок невдоволення місь-
уявлень про особистість, міської ідентичності, ких станів ситуацією в муніципальному питанні.
міського та регіонального патріотизму, спільності Але щоб змінити ситуацію, потрібно було про-
всіх жителів міста незалежно від їх соціального водити докорінні зміни в самоврядуванні, почи-
стану; і це надало, нехай і обмежену, можли- наючи з моменту встановлення статусу міського
вість набути управлінський досвід, долучитися самоврядування.
Список літератури:
1. Великанов А.О хуторах, расположенных на Одесской городской земле. Одесса : Гор. тип., 1864. 234 с.
2. Велихов Л.А. Основы городского хозяйства: общее учение о городе, его управлении, финансах и
методах хозяйствования. Москва : Наука, 1996. 466 с.
3. Голубцов С.А. Русские политические партии. Москва : Тип. Изд. Комиссии московского совета сол-
датских депутатов № 385, 1917. С. 41–42.
4. Горбачев В.П. Городское самоуправление на Украине (по реформе 1870 г.): Дис. канд. юрид. наук /
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Харків, 1995.
5. Городовое положение 16 июня 1870 г. Полное собрание законов Российской империи. Санкт-
Петербург : Тип. 2 отд. Е.И. В. Канцелярии, 1873. Собр. 2. Т. XXXXV. Отд. 1. С. 820–839.
6. Городовое положение 11 июня 1892 г. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 3. Санкт-
Петербург : Тип. 2 отд. Е. И. В. Канцелярии, 1893. Т. XII. С. 430–456.
7. ДАМО. Ф. 222. оп. 1. Спр. 1693. Арк. 15 – 48.
8. ДАМО. Ф. 222. оп. 1. Спр. 1705. Арк. 63 – 216.
9. ДАХО. Ф. 14. Оп. Спр. 537. Арк. 2.
10. ДАХО. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 952. Арк. 10.
11. ДАХО. Ф. 4. Оп. 1. Спр. 25. Арк. 2 – 6.
12. Жалованная грамота на права и выгоды городам Российской империи. Полное собрание зако-
нов Российской империи. Санкт-Петербург : Тип. 2 отд. Е. И. В. Канцелярии, 1843. Собр. 1. Т. XXII.
С. 36 –84.
13. Зеленый П.А. Городская юстиция накануне реформы. Одесса : Тип. «Пчелки». С. 6–9.
14. Львов А. О земле как элементе богатства. М., 1853. 236 с.
15. Марченко О. М. Міське самоврядування на Півдні України у другій половині XIX ст. : Дис... канд..
іст. Наук : 07.00.01. Одеса, 1997. 180 с.
16. Обзор Екатеринославской губернии за 1909 г. Екатеринослав : Тип. екатеринославского губерн-
ского правления, 1910. С. 18–24.
17. Тройницкий Н.А. Первая всеобщая перепись населения Российской империи. Санкт-Петербург :
Тип. В. Мещерского, 1904. Т. XLVII. Херсонская губернія. С. 5–7.
18. Тройницкий Н.А. Первая всеобщая перепись населения Российской империи. Санкт-Петербург :
Тип. В. Мещерского, 1904. Т. XLI. Таврическая губерния С. 2–9.
19. Тройницкий Н. А. Первая всеобщая перепись населения Российской империи. Санкт-Петербург :
Тип. В. Мещерского, 1904. Т. XLVIII. Екатеринославская губерния. С. 2–9.
20. Плаксій Т.М. Міське самоврядування Середньої Наддніпрянщини в другій половині XIX – на
початку XX століть. Дис... канд.. іст. наук: 07.00.01. Запоріжжя, 2001. 192 с.
21. Стеблов А., Сахаров И. Программы главнейших русских партий. Москва, 1917. С. 5–64.
22. Семенов Д. Д. Городское самоупраление. Санкт-Петербург : Типография Н. Я. Стойковой, 1901.
С. 137.
23. Список населенных мест Херсонской губернии. Статистические данные о каждом поселении. Хер-
сон: Типография губернского правления, 1896. С. 15–288.
24. Черемісін О.В. Міське самоврядування на Півдні України в 1785–1917 рр. Херсон: Олді-плюс, 2017.
584 с.
25. Ушинский А. О значении мануфактурной промышленности. СПб. 1858. Т. 1. 107 с. Т. 2. 128 с.
26. Щерба Т.О. Міське самоврядування на Правобережній Україні у другій половині XIX століття.
Дис... канд.. іст. наук: 07.00.01. Донецьк, 2001. 223 с.
27. Фефербойм И.А. Южная Россия. Путеводитель по городам. Николаев: Русская типо-литография,
1896. С. 15–176.
77
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
УДК 94 (477.7)
Чирко Б.В.
Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського
79
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
селенцями присяги на вірність Російській державі домоводства при Сенаті. З 1802 р. увійшла до
та імператору [6, c. 20–21]. В подальшому були складу Міністерства внутрішніх справ. З 1811 р.
прийняті й інші закони, які регулювали правовий знаходилася у складі Департаменту державного
статус іноземних переселенців. У 1857 р. було господарства й публічних будинків Міністерства
прийнято «Статут щодо колоній іноземців в імпе- внутрішніх справ [7, с. 176].
рії», який доповняв та конкретизував правовий та Діяльність Контори регламентувалася Інструк-
соціальний статус колоністів [6, с. 21]. У 1862 р. в цією Контори опікунства новоросійських іно-
Одесі було видано «Звід установ та статутів щодо земних переселенців (від 26 липня 1800 р.) та
колоній іноземців в імперії», виданий німець- Інструкцією для внутрішнього порядку й управ-
кою та російською мовами [6, с. 21]. Суспільно- ління Новоросійських іноземних колоній (від
правовий статус іноземних переселенців зазнав 16 травня 1801 р.) [7, с. 176]. Зазначимо, що
суттєвих змін з прийняттям закону від 4 липня Контора управляла всіма іноземними колоніями
1871 р. «Правила щодо устрою поселян-власни- Новоросійського краю. До сфери діяльності Кон-
ків (колишніх колоністів)». Зазначеним законом тори належали: вибір і закупівля земель для посе-
передбачалася ліквідація самоуправління в коло- лення іноземців, забезпечення їх проїзду до місця
ніях та прирівнювання колоністів до категорії оселення, надання колоністам статусу російських
сільських жителів. Закон забороняв можливість підданих, видача позик на облаштування, охо-
подвійного громадянства, проте надавав право на рона прав та привілеїв колоністів. Контора також
вільний виїзд з Росії без внесення в казну нажи- спостерігала за виконанням колоністами своїх
того ними капіталу [6, с. 21]. зобов’язань, стежила за порядком у колоніях тощо
Звернемо увагу на те, що забезпечення процесу [7, с. 176]. Важливим напрямом діяльності кон-
розселення та улаштування іноземних переселен- тори були питання господарської діяльності коло-
ців (німців, менонітів, швейцарців, болгар, греків, ністів, розвитку в колоніях землеробства та ско-
слов’яносербів), утворення німецьких, меноніт- тарства [7, с. 176]. До того ж Контора виконувала
ських й інших сільськогосподарських колоній, функції судового органу. В зв’язку з цим установа
організація їх внутрішнього життя здійснюва- розглядала спірні питання, які виникали як між
лося різноманітними державними установами колоніями, так і окремими колоністами, а також,
Російської імперії. У березні 1797 р. імператор як зазначалося в документах, між колоністами та
Павло I доручив опіку колоністів новоутвореному «природними росіянами» [7, с. 176].
відомству – Експедиції державного господар- Діяльність С.Х. Контеніуса як Головного судді
ства, опікунства іноземних і сільськогосподар- Контори опікунства з 1804 р. проходила під безпо-
ського домоводства [1, с. 154]. Виникають також середнім керівництвом герцога де Ришельє. Арман
і інші державні установи, які займалися питан- Еммануіл Дюплессі герцог де Рішельє (Емман-
нями опікунства щодо іноземних переселенців. нуіл Осипович, Дюк де Рішельє, 1766–1822),
З 1803 р. хвиля іноземних переселенців значно виходець з стародавнього французького аристо-
зростає. З 1803 по 1810 рр. в околицях Одеси, на кратичного роду, поступив на російську службу,
Молочних водах та Криму було засновано біля 80 а з 1803 р. стає градоначальником Одеси на пра-
німецьких та менонітських колоній (не врахову- вах військового губернатора. У 1805 р. Рішельє
ючи болгарських, єврейських та інших поселень) назначається Херсонським військовим губерна-
[3, с. 10]. Прийом, розселення та улаштування тором та управляючим цивільною частиною в
переселенців були покладені й на іншу уста- Катеринославській, Херсонській та Таврійській
нову – Контору опікунства Новоросійських іно- губерніях, а також начальником військ крим-
земних переселенців (Новоросійська опікунська ської інспекції (Новоросійським генерал-губер-
контора) [7, с. 176], першим, єдиним і незмінним натором, з 1812 р. – Новоросійським та Бесса-
Головним суддею якої був С.Х. Контеніус до реор- рабським генерал-губернатором). З цього часу
ганізації установи у 1818 р. [3, с. 10]. Контора – діяльність Рішельє поширюється від Дністра до
орган державного управління колоніями Новоро- Кубані [3, с. 5]. Зазначимо також, що за часи Ріше-
сійського краю (з 6 квітня 1800 – по 22 березня льє Одеса фактично стає урядовим центром краю
1818 р.) [7, с. 176]. З грудня 1802 по лютий 1803 р. [3, с. 5]. Коли в Одесі очікувалася перша крупна
Контора мала назву Катеринославська контора хвиля німецьких колоністів, Рішельє добився від
опікунства іноземних поселенців] [7, с. 176]. Кон- Олександра I, аби управління поселенням коло-
тора підпорядковувалася Експедиції державного ністів в Одесі та її околицях були передані йому
господарства, опікунства іноземних і сільського самому [1, с. 154–155]. З цією метою утворюється
Особа Канцелярія Одеського поселення [В оригі- [2, с. 13]. Окружний приказ встановлювався в
налі тексту – «водворения» – Авт.]. Кажучи про кожній окрузі та був представлений обер-шуль-
організацію колоністської справи, звернемо увагу цем (Oberschulze, окружний голова) та двома
на те, що Рішельє здійснював головне управління бейзіцерами. Обер-шульци, шульци й бейзіцери
колоніями Півдня Росії протягом 10 років, з 1803 обиралися за результатами виборів від громади
по 1814 рр. [3, с. 6–7]. та затверджувалися Конторой. Обер-шульц оби-
З 1818 р. в зв’язку зі збільшенням чисельності рався на три роки, а окружні бейзіцери на 2 роки
колоністів та планів влади щодо подальшого залу- від всіх колоній та під наглядом наглядача коло-
чення іноземних переселенців органи управління ній. Шульц та сільські бейзіцери обиралися на
іноземними переселенцями зазнали реорганіза- 2 роки під наглядом обер-шульца. Колоністи кож-
ції. 22 березня 1818 р. було засновано Опікун- ної колонії становили громаду, в якій скликався
ський комітет о колоністах Південного краю Росії мирський схід (зібрання), вищий орган влади
[7, с. 177]. Установу очолював «головний опікун» колоністів [5, с. 18], який складався з представ-
генерал І. Інзов. Опікунський комітет о колоніс- ників – по одному господарю від кожного двору
тах Південного краю Росії знаходився в Катери- [2, с. 14]. Мирський схід мав широкі повнова-
нославі та мав Контори опікунства іноземних ження: на ньому обиралися шульци та бейзи-
у Катеринославі, Одесі та Бессарабії [1, с .155]. цери, розглядалися питання передачі господарств,
Після того як уряд приймає рішення у 1819 р. розподіл повинностей, затверджувалися умови
не приймати більше іноземних переселенців, а запрошення священників, утримання шкіл та
колонії зміцнилися в економічному відношенні, у вчителів, будівництво громадських та церковних
1833 р. Контори були ліквідовані, а колонії підпо- будинків, будівництво мостів та доріг, а також
рядковуються безпосередньо Опікунському комі- й інші питання колоністського життя [5. с. 18].
тету, діяльність якого продовжувалася до 1871 р. З питань, що розглядалися на сході, складалося
[1, с. 155]. письмове рішення, за тодішнім формулюванням –
Зупинимося на питанні організації громад- мирський «приговор», яке підписувалося членами
ського устрою та місцевого управління колоніями. сходу та завірялося печаткою сільського приказу
Вони регулювалися «Інструкцією для внутріш- [5, с. 18]. Враховуючи, що опікунські установи
нього розпорядку та управління новоросійських контролювали всі сторони життя колоністів, ста-
іноземних колоній», яка була прийнята у 1801 р.] рости колоній й шульци доповідали в Контору
[5, с. 17]. Зазначимо, що основою колоністського опікунства практично про все, що відбувалося в
життя та одним з привілеїв, які надавалися колоніях: про старанних та ледащих хазяїв, про
німецьким колоністам владою, була можливість господарські придбання, які здійснювали коло-
внутрішнього самоуправління справами колоній ністи, бажання вступити до шлюбу, необхідність
через роботу виборних представників з мешкан- присилки пастора, конфлікти, крадіжки, хвороби
ців колоній. Колоністи охоче скористалися такою та навіть щомісячні звіти про погодні умови,
можливістю та досить ефективно власноруч здій- що могли вплинути на господарську діяльність
снювали управління колоністськими справами. колоністів [5, с. 16]. Характеризуючи діяльність
Колоністи намагалися досягти такого рівня міс- представників місцевого колоністського само-
цевого самоуправління, щоби державна адміні- управління, відомий дослідник історії німецької
страція не мала підстав втручатися в їх внутрішні етнічної групи Д. Брандес (Дюссельдорф, Німеч-
справи [1, с. 164]. Причому колоністи намагалися чина) відзначає, що шульци та зейзіцери повинні
уникати будь-яких конфліктів з державними уста- були турбуватися про те, щоб «всі працездатні
новами, виконували свої обов’язки пунктуально колоністи упражнялися [так в документі – Авт.]
і з «вражаючою швидкістю», як про це повідо- в сільському господарстві та сумлінно займалися
мляли ревізори з Санкт-Петербурга під час обсте- своїм господарством», «вели тверезе, спокійне та
жень німецьких колоній у 1890 р. [1, с. 164]. працьовите життя» [1, с. 155]. Однак далеко не всі
Самоуправління колоністів здійснювалося колоністи відповідали подібним критеріям. Знали
через спеціальні окружні та сільські установи, про це й представники російської влади, в тому
за тогочасною термінологією – «прикази». Сіль- числі керівництво Опікунського комітету Півден-
ський (колоніальний) приказ утворювався в ного краю Росії, Катеринославської та Одеської
кожній колонії та складався з шульца (старости, контор іноземних поселенців. Герцога Рішельє
Schulze), двох бейзіцерів (засідателів, Beisitzer) занепокоїло, наприклад, те, що на початковому
та по одному десятському від кожних 10 дворів етапі переселенської кампанії прибували коло-
81
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
ністи «не самої кращої якості» [4, с. 96]. Кажучи то вони здійснювалися на основі загальних дер-
про це, Рішельє писав, що треба брати до уваги жавних законів в загальних судових інстан-
пороки «старого європейського суспільства, з ціях (нижніми земськими судами, повітовими
якого вийшли ці люди…» [4. с. 96]. судами, губернськими палатами карного суду) з
До заходів органів колоністського самоуправ- обов’язковою присутністю в них представників
ління входило також те, щоб «ледащі, розбещені від колоніального управління [4. c. 83].
й неслухняні» господарі обкладалися грошовим Відзначимо також, що суспільне життя регу-
штрафам або, в ряді випадків, піддавалися «лег- лювалося не тільки законами, але й правилами,
ким тілесним покаранням» [1, с. 155]. Мається на виробленими самими членами громади. Тому
увазі здійснення покарань по відношенню до тих поряд з застосуванням законодавства часто засто-
колоністів, дії яких були несумісні з принципами совувалося звичайне право (звичаї). Звичаї (тор-
та моральними устоями життя, загальноприйня- гівельні, сімейні інші) також виражали правовий
тими в громадах німецькомовних переселенців. порядок, встановлений незалежно від існуючого
В середовищі німецьких переселенців нерідкими законодавства. В народному розумінні злочин –
були й випадки скоєння протиправних дій, які це приватна справа, яка стосувалася лише інтер-
вступали в протиріччя з чинним законодавством есів потерпілого та його родичів, яке може закін-
Російської держави. В зв’язку з цим розглянемо читися замиренням, накладанням пені. Досить
питання стосовно правопорушень, які мали місце часто потерпіла сторона обмежувалася вимогами
в колоніях іноземних переселенців, а також захо- грошової компенсації [4, c. 92–93]. Колоністи
дах, що застосовувалися щодо їх покарань. Зазна- могли бути покарані по суду, публічно або пар-
чимо, що іноземні колоністи – німці, меноніти, а тикулярно (приватно). Взагалі треба сказати, що
також шведи, швейцарці, болгари, греки, гагаузи, покарання, які виносилися колоністам на рівні
серби, чорногорці та євреї-землероби, підлягали колоністського управління, були досить м’якими.
дії російського законодавства так, як і інші катего- Найбільш поширеними серед них були – «легкі
рії державних селян, частиною яких в правовому тілесні покарання» (побиття нагаями), приму-
відношенні вони й були, за винятком тих епізо- сові роботи на користь громади та казни, штрафи,
дів, коли колоністам надавалися певні привілеї, утримання на хлібі та воді, церковні покарання
наприклад, звільнення від рекрутської повинності (епітім’ї) тощо [4, c. 93–94]. В особливо тяжких
тощо [4, c. 80]. Можна виділити декілька категорій випадках справа могла закінчитися виключен-
правопорушень у колоніях, які вимагали застосу- ням з колоністів, засланням у Сибір або й за межі
вання певних правових дій: громадянські справи; Росії. Заходи, що здійснювалися щодо колоністів,
так звані «поліцейські злочини»; конфлікти коло- переслідували мету настрахати правопорушни-
ністів з іншими категоріями громад Росії; карні ків в «наказання та научение» іншим колоністам.
(кримінальні) злочини тощо [4, c. 82–83]. Кон- Зазначимо, що поступово зменшенню загального
флікти, що мали місце у відносинах між коло- рівня правопорушень серед колоністів та подо-
ністами, – так звані «маловажні чвари та позови» ланню їх наслідків сприяли суттєве покращення
(тобто громадянські справи), розглядалися сіль- соціально-господарського стану колоній, а також і
ським приказом, який збирався 1–2 рази на тиж- відповідні заходи, які здійснювалися з боку орга-
день залежно від необхідності або за наказом нів колоністського самоуправління, виборних
шульца. У разі непримиренності сторін це стано- наглядачів, опікунських органів, церкви та загаль-
вилося обов’язком окружного приказу або навіть нодержавних установ [4, c. 97].
предметом розгляду в конторі опікунства. Розгляд Звернемо увагу на те, що особливе місце в
«поліцейських злочинів» (крадіжки, насильне від- діяльності колоністської спільноти та органів
чуження чужої власності, побиття, завдані шуль- колоністського самоуправління займали питання,
цам та обер-шульцам) розглядалися на основі пов’язані з прийняттям до колонії нових членів.
загального законодавства Росії виключно в Ново- В зв’язку з цим треба відзначити, що відповідно
російській конторі. Розгляд конфліктів колоністів до існуючих нормативних документів необхідною
з іншими категоріями громадян здійснювався в умовою для отримання статусу колоніста було
повітовому суді або міському магістраті з участю те, що переселенець повинен був мати такі риси,
помічника Головного судді контори опікунства як доброчесність та схильність до господарської
[4, c. 82]. Стосовно ж розгляду карних (кримі- діяльності. Якщо ж цього не було, то переселе-
нальних) злочинів колоністів (вбивство, підпали, нець міг отримати відмову [6, c. 22]. Ще одним
контрабанда, невідплатний борг, чаклунство), важливим напрямом діяльності органів коло-
ністського самоуправління був також контроль Висновки. Підводячи певні підсумки зазначе-
за дотриманням переселенцями діючого в Росій- ного, слід сказати, що з другої половини XVIII –
ській імперії паспортного режиму. Питання про початку XIX ст. відбувалися масштабні іммігра-
здійснення паспортного контролю в колоніях, ційні рухи частини німецького населення ряду
хто видавав й перевіряв підтверджуючи особу Європейських країн в Південні регіони Росій-
документи, а також дозвіл на поїздки в межах ської імперії. Причини, які штовхали людей до
імперії, представляє інтерес для вивчення більш імміграції, були різними, але в основному вони
широких проблем – взаємодії колоністів з орга- мали соціальний та релігійний характер. Селяни
нами державної влади, господарським станом сподівалися, що на новому місці, в Росії, вони
колоній, зокрема розвитком ремесел та торгівлі, зможуть покращити своє господарське стано-
організацією самоуправління в колоніях, право- вище, а протестантські громади мріяли про те,
вому статусі їхніх мешканців тощо. Загальний що російська влада надасть їм можливість вільно,
та обов’язковий паспортний контроль вводиться без перешкод жити своїм традиційним релігій-
Указом Петра I 30 жовтня 1719 р. з метою здій- ним життям. В результаті масової імміграції на
снення контролю за тими, хто переміщався по Півдні Росії почалося формування численних
країні. В документі йшлося про те, щоб «ніхто сільськогосподарських колоній іноземних пере-
нікуди без проїзних або прохожих листів з міста селенців. Діяльності німецьких колоній сприяла
в місто та з села в село не ходив, але кожний мав широка протекціоністська політика російського
би від начальників своїх паспорт або пропускний уряду: колоністам надавалася свобода віроспові-
лист» [8, с. 9]. Зазначалося також, що осіб, у яких дання, звільнення від податків на різні терміни,
при перевірці не було при собі «паспорта або про- право на здійснення самоуправління в колоніях,
їзного чи прохожого листа», треба приймати «за звільнення від військової та цивільної пови-
недобрих чи прямих злодіїв» [8, с. 9]. Згодом дія нності. Розвитку німецьких сільськогосподар-
паспортного режиму поширюються і на інозем- ських колоній сприяла також активна діяльність
них переселенців, зокрема німецьких колоністів. Експедиції державного господарства, опікунства
В Інструкції про внутрішній розпорядок в Ново- іноземних і сільськогосподарського домоводства;
російських колоніях від 16 травня 1801 р. йшлося Контори опікунства Новоросійських іноземних
про те, що колоністи повинні неухильно дотриму- переселенців; Опікунського комітету о коло-
ватися певних вимог, щодо можливості залишати ністах Південного краю Росії, інших державних
територію колонії та тимчасово переїжджати на установ, які опікувалися життям та діяльністю
недалеку відстань від постійного місця прожи- німецьких колоністів. Основою колоністського
вання. Відповідно до зазначеного документа ті, життя та одним з привілеїв, які надавалися
хто бажав виїхати «в якесь поселення, в губерн- німецьким колоністам владою, була можливість
ське чи повітове місто (тобто в межах губернії, внутрішнього самоуправління справами колоній
де вони проживали), отримували від окружного через роботу виборних представників з мешкан-
приказу білет [8, с. 15]. Ті, що уїжджали далеко ців колоній. Надання колоністам суттєвих при-
та надовго, отримували від Контори опікунства вілей, робота органів державної влади, органі-
паспорт на підставі рішення шульца, затвердже- зація місцевого самоуправління, працелюбність
ного головою округу [8, с. 15]. У 1811 та 1812 рр. німецькомовних колоністів сприяли всебічному
відпуск новоросійських колоністів на заробітки господарському, соціально-культурному та духо-
обмежувався тільки територією самої Новоросії вному розвитку мешканців німецьких сільсько-
[8, с. 15]. господарських колоній.
Список літератури:
1. Брандес Д. Причерноморские немцы. Немцы России. Энциклопедия. Т. 3. Москва : «ЭРН»,
2006. С. 153–164.
2. Коновалова О.В. Попечительный Комитет об иностранных поселенцах Южного края России. Одесса :
«ТЭС», 1998. 364 с.
3. Коновалова О.В. Письма герцога Армана Эммануила де Ришелье Самуилу Христиановичу Контени-
усу. Одесса : «ТЭС», 1999. 289 с.
4. Коновалова О.В. Колонисты Юга России в конфликте с законом (1800–1818). Вопросы германской
истории. Днепропетровск : «Пороги», 2007. С. 79–97.
5. Плесская Э.Г. Немцы Причорноморья. Одесса : «Астропринт», 2008. 136 с.
83
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
6. Шевчук Н.А. Статус иностранца-колониста в Российской империи: право и реальность (вторая поло-
вина XVIII – первая половина XIX века). Вопросы германской истории: Сб. науч. тр. Днепропетровск :
РИО ДНУ, 2009. С. 20–33.
7. Юзбашева И. Контора опекунства Новороссийских иностранных поселенцев. Немцы России:
Энциклопедия. Т. 2. Москва : «ЭРН», 2004. 176 с.
8. Малиновская Т.В. Паспортная система в колониях иностранцев на территории Россиийской империи
(вторая половина XVIII – первая XIX половина в.). Вопросы германской истории: Сб. науч. тр. / Отв. ред.
С. И. Бобылева (отв. ред.). Днепропропетровск, 2009. 268 с.
УДК 357.1“18/19(092):070(477.65)“1914/1915”
Чорний О.В.
Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Тимошенко В.Л.
Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Постановка проблеми. Перша світова війна населених пунктів. Комплексний аналіз повсяк-
стала великим потрясінням для європейських денного життя сільського та міського населення в
держав. Її підсумки значною мірою визначили роки Першої світової війни у межах окремо взя-
більшість геополітичних процесів у Європі та тих регіонів або великих міст дозволяє аргумен-
світі у ХХ столітті. Один із найбільших конфлік- товано говорити про глибинні причини деяких
тів в історії й досі залишається актуальною про- явищ у межах вітчизняної історії не лише періоду
блемою для світової та вітчизняної історичної війни, а й Української революції та історії 20-х –
науки. Останнім часом поряд з вивченням бойо- 30-х років минулого століття. Те ж саме стосу-
вих дій, політичних та економічних складників ється і регіональних історичних студій.
великого військового конфлікту набуває популяр- Цікавими для наукового осягнення в контек-
ності дослідження повсякденного життя людей в сті окресленого є резонансні події у ході війни, а
умовах війни. На наш погляд, це досить актуаль- також реакція на них пересічних громадян. Саме
ний напрям для пізнання не лише буденної історії вони дозволяють визначити ставлення простих
простих людей, родин, різних соціальних груп та людей до подій, що мають довгострокові наслідки
верств, а й вивчення повсякденної історії окремих або ж заставляють замислитися над сутністю
85
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
буття. Для прикладу, важливим складником пору- його місце в історії Єлисаветграда. Отже, май-
шеної проблеми є реакція жителів Єлисаветграда бутній генерал народився 2 лютого 1859 року 1
на факт початку війни, що розглядалося в одній в родині відставного військового Василя Васи-
із наших попередніх публікацій [24]. У пропоно- льовича Самсонова та його дружини Надії Єго-
ваному дослідженні шляхом аналізу публікацій рівни. Його батько був потомственим дворяни-
єлисаветградської газети «Голос Юга» спробу- ном, мав земельну власність (228 десятин) в селі
ємо показати трагедію командувача 2-ї російської Андріївці Якимівської волості Єлисаветград-
армії генерала від кавалерії Олександра Васильо- ського повіту Херсонської губернії. Відомо, що
вича Самсонова, життя і військова служба якого В.В. Самсонов був гласним Єлисаветградського
були тісно пов’язані з історією Єлисаветграда та повітового земства у 1871–1874, 1874–1877,
Єлисаветградського повіту, а відповідно, його 1877–1880 роках та дільничним мировим суд-
смерть справила непересічне враження на єлиса- дею у 1874–1877 та 1880–1883 роках [27, с. 196].
ветградців. Мати – Надія Єгорівна, володіла 1 816 десяти-
Аналіз останніх досліджень щодо окресле- нами землі в с. Надєждиному Верхньодніпров-
ної проблеми засвідчує, що вона не була предме- ського повіту Катеринославської губернії та 816
том окремого наукового дослідження. При цьому десятинами в селі Єгорівці 2 тієї ж Якимівської
маємо констатувати, що історична наука налічує волості. Точне місце народження О.В. Самсо-
ряд узагальнюючих наукових праць стосовно нова сьогодні не встановлено.
трагічної загибелі у Східній Пруссії частини 2-ї Загальну освіту Олександр Васильович здобув
російської армії та її командувача О.В. Самсо- у Володимирівській військовій гімназії у Києві.
нова у серпні 1914 року. А також наголосимо, що 19 серпня 1875 року вступив на навчання до Мико-
наукове осягнення цієї події було започатковане лаївського кавалерійського училища в Санкт-
ще 1916 року [14] та продовжилося і в 1920-х [2; Петербурзі, яке закінчив за два роки. Військову
10], і в 1930-х [3; 7], і в 1940-х роках [26]. Історія кар’єру розпочав 10 червня 1877 р. корнетом 12-го
загибелі 2-ї російської армії залишається актуаль- Охтирського гусарського полку. У 1877–1878 рр.
ною для вивчення і нині. Фактам щодо загибелі брав участь у російсько-турецькій війні. Показав
командарма О.В. Самсонова, пошукам його тіла себе хоробрим офіцером, за що 31 грудня 1878 р.
та доправлення останків на Батьківщину присвя- був удостоєний ордена Святої Анни 4-го ступеня
чено лише кілька наукових розвідок К.В. Шляхо- з написом «За храбрость» [6, с. 66].
вого [27; 28], а також окреме історико-докумен- 8 жовтня 1880 року О.В. Самсонов став слуха-
тальне видання «Генерал Самсонов: возвращение: чем Миколаївської академії Генерального штабу,
материалы к биографии», упорядковане О.В. Чуд- яку закінчив 25 березня 1884 року [6, с. 67]. З 1884
новим [6]. Зазначене дозволяє констатувати, що по 1896 рік служив на різних штабних та коман-
пропонована розвідка є актуальною. дирських посадах у військах Кавказького та Вар-
Мета дослідження – показати сприйняття шавського військових округів. За цей час пройшов
трагічної новини про загибель генерала Самсо- шлях офіцера від штаб-ротмістра до полковника
нова земляками в Єлисаветграді, а також показати [23, с. 94].
ставлення містян до повернення останків коман- 25 липня 1896 року полковник О.В. Самсо-
дарма на Батьківщину з погляду повсякденного нов був призначений начальником Єлисаветград-
життя міста і містян в роки війни. ського юнкерського кавалерійського училища, яке
Джерельна база статті охоплює матеріали щодо очолював до 15 березня 1904 року [6, с. 69–70].
загибелі [11; 13; 16; 17; 18], пошуків тіла [20; 21] За період його управління навчальним закладом
та перевезення останків О.В. Самсонова на Бать- в училищі відбулися знакові зміни в організа-
ківщину [19; 22], що публікувалися в єлисавет- ції його роботи, було покращено систему викла-
градській газеті «Голос Юга» у 1914–1915 роках. дання та виховання юнкерів. Як наслідок, 5 липня
Деякі важливі моменти у статті підсилено запи- 1902 року заклад було перетворено на Єлиса-
сами з метричної книги церкви Єлисаветград- ветградське кавалерійське училище. Фактично
ського кавалерійського училища [8] та з метрич- це стало підвищенням його статусу. Навчальний
ної книги Іоакимо-Аннинської церкви с. Якимівки
[9], в якому генерал знайшов останній прихисток. 1
Усі дати до календарної реформи 1918 року наведені в
Виклад основного матеріалу дослідження дослідженні за старим стилем.
розпочнемо з короткої біографічної довідки 2
Нині село Нововознесенка Новоукраїнського району
про О.В. Самсонова, у якій також покажемо Кіровоградської області (за адміністративним діленням
2020 року).
заклад почав готувати фахівців для армійських О.В. Самсонов був удостоєний орденів Святого
кавалерійських частин за програмою військових Станіслава 1-го ступеня з мечами (18.11.1904),
училищ з 2-річним строком навчання. Усі, хто Святої Анни 1-го ступеня з мечами (31.03.1905),
вступили на навчання 1902 року, через два роки Святого Георгія 4-го ступеня (06.12.1906) та
випускалися на службу не естандарт-юнкерами 3, нагороджений золотою зброєю з написом «За
як це було раніше, а в чині корнета 4 [15, с. 89–90]. храбрость» (20.12.1904), а також йому було
Сам же О.В. Самсонов 14 квітня 1902 року отри- присвоєно чин генерал-лейтенанта (31.03.1905)
мав чин генерал-майора, а 14 листопада того ж [27, с. 199; 6, с. 70–72; 23, с. 94].
року був призначений начальником гарнізону По закінченню російсько-японської війни
м. Єлисаветграда [6, с. 70]. 24 вересня 1905 року генерал-лейтенант О.В. Сам-
Крім військової служби, проживаючи у Єли- сонов був призначений начальником штабу
саветграді, О.В. Самсонов займався ще й гро- Варшавського військового округу. З 3 квітня
мадською діяльністю. Він був гласним Єли- 1907 року був наказним отаманом Донського
саветградського повітового земства, тісно козацького війська, а 17 березня 1909 року – обі-
співпрацював з Єлисаветградським міським комі- йняв посаду генерал-губернатора Туркестану,
тетом Міжнародного товариства Червоного Хреста командувача Туркестанського військового округу
та міським благодійним товариством [27, с. 197; та наказного отамана Семиріченського козацького
12, с. 89]. Благодійністю займалася і його дру- війська. 6 грудня 1910 року О.В. Самсонову було
жина – Катерина Олександрівна Самсонова присвоєно чин генерала від кавалерії [23. с. 94].
(в дівоцтві Писарєва), з якою Олександр Васи- На початку Першої світової війни 19 липня
льович повінчався у Єлисаветграді 4 жовтня 1914 року генерал О.В. Самсонов був призначе-
1898 року [8]. Ймовірно, що у Єлисаветграді наро- ний командувачем 2-ї російської армії Північно-
дилися і їхні діти – син Володимир (24. 07. 1899) Західного фронту, яку він прийняв на марші.
та донька Віра (04. 08. 1902). На наше припущення Армії було поставлено завдання прорватися у
вказують їхні дати народження, які є в межах про- Східну Пруссію. У ході Східно-Прусської опе-
живання і служби О.В. Самсонова у місті. рації частини армії (ХІІІ і ХV корпуси та 2-а
Генерал користувався великою повагою єлиса- піхотна дивізія) після стрімкого наступу у серед-
ветградців. Про це свідчить репортаж про пишні ині серпня 1914 року потрапили в оточення в
проводи, які йому влаштувала громадськість лісах на схід від містечка Танненберг. В оточенні
міста 30 березня 1904 року, коли О.В. Самсонов із опинився і командувач армії. Глибоко пережива-
залізничного вокзалу відправлявся за призначен- ючи невдачу, генерал О.В. Самсонов 17 серпня
ням в діючу армію на Далекий схід, де вже більше 1914 року застрелився [27, с. 200]. За іншою вер-
місяця тривала російсько-японська війна. Про- сією, загинув під час виходу з оточення, потра-
вести генерала на фронт прийшли не лише перші пивши під артилерійський обстріл противника
особи міста, а сотні простих його мешканців [13]. Смерть генерала О.В. Самсонова стала
[12, с. 90–91]. потрясінням не лише для армії, а й для всієї дер-
У ході російсько-японської війни 1904–1905 рр. жави. Про його загибель писали більшість періо-
О.В. Самсонов на чолі Уссурійської кінної бри- дичних видань імперії.
гади відзначився в боях під Вафангоу (17.05. та Писала про трагічну загибель генерала
01–02.06.1904), під Гайджоу (26.06.1904), під О.В. Самсонова і єлисаветградська газета «Голос
Ташіцяо (10–11.07.1904) та поблизу Ляояна Юга». Повідомлення про його смерть було опу-
(17–21.08.1904). 2 вересня 1904 року О.В. Сам- бліковане 20 серпня 1914 року. У ньому йшлося:
сонов був призначений командувачем Сибірської «Елисаветградская земская управа доводит до все-
козацької дивізії, на чолі якої брав участь у битвах общего сведения, что в среду, 20 августа, в 2 часа
на р. Шахе (22.09.–04.10.1904), біля с. Сандепу дня, в местном соборе будет отслужена панихида
(12–15.01.1905) та під Мукденом (06–25.02.1905) по героически павшем в бою генерале от кавале-
[27, с. 197–198]. рии Александре Васильевиче Самсонове, бывшем
За вдале командування очолюваними части- земском и местном землевладельце» [18]. Сама ж
нами і хоробрість, продемонстровану під час війни, новина надійшла в місто телеграфом за день до
3
Естандарт-юнкер – військове звання в кавалерійських час- того [25, с. 3]. Для багатьох містян це повідомлення
тинах Російської імператорської армії, що відповідало чину стало найстрашнішою новиною від початку війни,
підпрапорщика. а тому панахида в соборі 20 серпня відбулася «при
4
Корнет – молодший офіцерський чин в кавалерійських час- большом стечении молящихся» [18, с. 3].
тинах Російської імператорської армії.
87
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
21 серпня газета розмістила статтю Г. Тушо- чився. К.О. Самсонова звернулася до О.І. Гучкова
новського «Генерал от кавалерии А.В. Самсонов» (колишнього голови Держдуми) з проханням роз-
[25, с. 3], у якій автор представив біографічну роз- почати пошуки генерала. Останній погодився це
повідь про загиблого, акцентувавши увагу на тому, зробити і особисто взяв участь у пошуках коман-
як складалася його військова кар’єра. Наприкінці дувача, виїхавши на територію Східної Пруссії.
повідомлення дописувач нічого конкретного не Пошуки О.І. Гучкова восени 1914 року успіхом не
сказав про обставини смерті Олександра Васильо- увінчалися, він повернувся до Санкт-Петербурга
вича, обмежившись фразою, що «он пал одной из без очікуваного результату. Про це «Голос Юга»
первых жертв военной борьбы за мир и культуру». написала у випусках за 13 та 19 вересня 1914 року
23 серпня «Голос Юга» передрукувала спогади [21], що своєю чергою спровокувало у місті нову
про генерала військового журналіста В.І. Неми- хвилю чуток.
ровича-Данченка, які до того розмістила газета Після цього за пошуки О.В. Самсонова взялася
«Русское слово» [5]. Це враження автора спога- його дружина, яка домоглася дозволу виїхати до
дів про його зустрічі з О.В. Самсоновим під час Німеччини, заручившись підтримкою та сприян-
російсько-японської війни. Матеріал також не ням Міжнародного товариства Червоного Хреста
містить ніяких подробиць щодо загибелі коман- [27, с. 200].
дувача 2-ї армії. Автор лише пафосно підсумовує, У серпні 1915 року Катерина Олександрівна за
що «Самсоновы не умирают, они с житейской аналітичними розрахунками О.І. Гучкова натра-
яви переходят на страницы истории». Подібні до пила на слід свого чоловіка в околицях містечка
цих і враження про генерала ще одного його зна- Гросс-Півніц. Вдова у супроводі німецького офі-
йомого – І.Ф. Полякова (банківського працівника, цера кілька днів опитувала місцеве населення
який мешкав у Єлисаветграді), короткі спогади і їй все ж вдалося виявити поховання. Могилу
якого газета опублікувала 24 серпня [4]. показав чоловік, який брав участь у похованні
За умови відсутності подробиць та невідомої генерала. Ідентифікаційними речами виступили
причини смерті О.В. Самсонова містом почали мундир з червоною підкладкою (генеральський)
циркулювати різні чутки про обставини смерті та золотий медальйон О.В. Самсонова з вмонто-
генерала, часто протилежного змісту, а то і про- ваним фото дружини і дітей, на якому значився
сто неймовірні. Дехто, навіть, стверджував, що напис «Помни о нас» [27, с. 201; 20]. Після цього
О.В. Самсонов живий, що він потрапив у полон, К.О. Самсонова зайнялася організацією пере-
що перебуває в одній із німецьких фортець, що як везення та поховання останків чоловіка на Бать-
тільки може приховує своє ім’я та військовий чин. ківщину. Шлях О.В. Самсонова додому проліг
Також циркулював слух, що нібито знайшлася через Берлін – Стокгольм – Петроград – Єлиса-
якась сестра милосердя, яка особисто бачило ветград. Перевезення тривало з 3 по 21 листопада
генерала в полоні і навіть доглядала за ним, коли 1915 року. 21 листопада о 15 годині потяг зі спе-
той хворів [14, с. 383–384]. ціальним траурним вагоном прибув до Єлисавет-
Намагаючись реагувати на плітки, а також града. На залізничному вокзалі впродовж п’яти
тримаючи руку на пульсі подій, редакція газети годин відбувалося прощання з героєм боїв у Схід-
29 серпня передрукувала з видання «Биржевые ній Пруссії. Провести в засвіти генерала від кава-
ведомости» матеріал про те, як загинув генерал лерії Олександра Васильовича Самсонова при-
Самсонов [13]. У публікації не вказаний автор, йшли перші особи міста, майже усі військові, які
матеріал поданий від невідомого очевидця (його в на той час перебували у Єлисаветграді, викладачі
повідомленні просто позначено латинською літе- та юнкери Єлисаветградського кавалерійського
рою N), який розповів, що генерал загинув під училища, а також сотні містян. Подробиці пошу-
час ворожого артилерійського обстрілу від сна- ків останків генерала влітку 1915 року в Схід-
ряда, що розірвався поряд з ним. З часом цю ж ній Пруссії, перевезення його на Батьківщину та
саму версію загибелі генерала повідомив ще один церемонію прощання у Єлисаветграді детально
очевидець (невідомий «русский офицер»), роз- описали кореспонденти газети «Голос Юга» у
повідь якого «Голос Юга» розмістила 6 вересня листопадових випусках 1915 року [19; 20; 21; 22].
1914 року [11]. Це дещо пригальмувало поши- 22 листопада 1915 року траурна процесія виру-
рення чуток, але не ліквідувало їх. шила до станції Плетений Ташлик, а далі кінними
Рідні генерала і передусім дружина не вірили, повозками до села Якимівка, де генерал О.В. Сам-
що О.В. Самсонов загинув, але в списках поло- сонов був похований у родинній усипальні. Похо-
нених, отриманих з офіційних джерел, він не зна- вання відбулося 23 листопада. Про це свідчить
відповідний запис у метричній книзі церкви с. з «боротьби з культом» відкрили склеп і вилучили
Якимівки. Цього дня з поміткою «1914» було зро- з поховання 11,5 кг срібла, які відразу ж здали до
блено запис: «Землевладелец деревни Егоровки Державного банку, отримавши 392 крб 36 коп. [1].
Генерал от кавалерии Александр Васильевич Тоді ж було зруйновано склеп.
Самсонов убит на войне в Восточной Пруссии. Висновки. Як бачимо з повідомлень газети
Погребен в церковной ограде Иоакамо-Аннин- «Голос Юга», трагедія генерала О.В. Самсо-
ской церкви села Якимовки, в фамильном склепе» нова, пошуки його тіла та доправлення останків
[9]. Службу під час відспівування правили аж три на Батьківщину широко представлені на шпаль-
священнослужителі – священик с. Якимівки Іван тах видання. Всього газета по темі О.В. Сам-
Суровцев, священик с. Тимофіївки Андрій Бояр- сонова у 1914–1915 рр. представила читачам
ський та священик с. Кагарлик Михайло Соболєв. 12 повідомлень та статей. Аналіз публікацій
Це свідчить про велику вагу події для Єлисавет- дозволяє уявити масштаб трагедії О.В. Сам-
градського повіту. сонова та його родини, простежити ставлення
На жаль, могила генерала О.В. Самсонова не до неї жителів Єлисаветграда та Єлисаветград-
зберіглася. Вона була пограбована та сплюндро- ського повіту. Також порушена проблема дозво-
вана уже за часів радянської влади в краї. Це ста- ляє краще зрозуміти повсякденне життя міста і
лося 13 листопада 1929 року. Місцеві чиновники його мешканців.
Список літератури:
1. Акт про вилучення коштовностей [зі склепу Самсонова]. 13.11.1929 р. Державний архів Кіровоград-
ської області (далі – ДАКО). – Ф. Р. 250. Оп.1.Спр.1537. Арк.31.
2. Вацетис И.И. Боевые действия в Восточной Пруссии в июле, августе и начале сентября 1914 г.: страте-
гический очерк. Действия 1-й и 2-й русских армий и 8-й немецкой армии. Москва : Высш. воен. ред. совет,
1923. 104 с.
3. Вацетис И.И. Танненберг. Разгром 2-й русской армии генерала Самсонова. Москва : Литогр. Н.К.В.М
им. К. Ворошилова, 1932. 51 с.
4. Воспоминания об А.В. Самсонове. Голос Юга. 1914. 24 августа. С. 3.
5. Газетный день об А.В. Самсонове. Голос Юга. 1914. 23 августа. С. 3.
6. Генерал Александр Самсонов: возвращение: материалы к биографии / [сост. А. В. Чуднов]. Кирово-
град : Имэкс-ЛТД, 2011. 196 с.
7. Евсеев Н. Ф. Августовское сражение 2-й русской армии в Восточной Пруссии (Танненберг) в 1914 г.
Москва : Госвоениздат, 1936. 307 с.
8. Запись о бракосочетании Александра Васильевича Самсонова и Екатерины Александровны Писаре-
вой. ДАКО. Ф. 721. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 15 зв.–16.
9. Запись о погребении А. В. Самсонова в ограде Иоакимо-Аннинской церкви села Якимовки Елиса-
ветградского уезда Херсонской губернии. ДАКО. Ф. 112. Оп. 2. Спр. 10. Арк. 93 зв. – 94.
10. Иссерсон Г. С. Канны Мировой войны (гибель армии Самсонова). Москва : Госвоениздат, 1926.
134 с.
11. К гибели генерала Самсонова. Голос Юга. 1914. 6 сентября. С. 3.
12. Кавалерія: від Єлисаветградського офіцерського кавалерійського училища до Української кіннотної
школи ім. Будьонного (1850-і – 1930-і рр.): Книга-альбом / Автор тексту С.І. Шевченко; підбір фотознім-
ків, додаткових, архівних, картографічних матеріалів О.В. Чуднов. Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2015. 232 с.
13. Как погиб генерал Самсонов (Рассказ участника боя). Голос Юга. 1914. 29 августа. С. 3.
14. Мустафин В.А. Александр Васильевич Самсонов (15 августа 1914 года). Исторический вестник.
1916. № 9. С. 383–405.
15. Незабываемое прошлое Славной Юной школы. 1865–1965. Исторический очерк Елисаветградского
кавалерийского училища с воспоминаниями питомцев школы к столетию со дня основания училища / Под
ред. С.Н. Ряснянского. Нью-Йорк: Издание Объединения бывших юнкеров Елисаветградского кавалерий-
ского училища, 1965. 239 с.
16. Павший в бою генерал А.В. Самсонов. Голос Юга. 1914. 31 августа. С. 3.
17. Панихида в Соборе. Голос Юга. 1914. 29 августа. С. 3.
18. Панихида по А.В. Самсонову. Голос Юга. 1914. 20 августа. С. 3.
19. Прибытие тела генерала А. В. Самсонова. Голос Юга. 1915. 21 ноября. С. 3.
20. Розыск могилы А.В. Самсонова. Голос Юга. 1915. 24 ноября. С. 3.
21. Розыски тела Самсонова. Голос Юга. 1914. 13 сентября. С. 3.
22. Серебрянный М. У гроба. Голос Юга. 1915. 22 ноября. С. 3.
89
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
23. Список генералам по старшинству. Часть І,ІІ и ІІІ. Сочинен по 1-е января 1913 года. Санкт-
Петербург : Военная типография, 1913. 1041 с.
24. Тимошенко В.Л. Початок Першої світової війни у сприйнятті жителів Єлисаветграда. Наукові
записки. Серія: Історичні науки. Випуск 25. Кропивницький: РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2019.
С. 202–209.
25. Тушоновский Г. Генерал от кавалерии А.В. Самсонов. Голос Юга. 1914. 21 августа. С. 3.
26. Хромов Ф.А. Восточно-Прусская операция 1914 года. Оперативно-стратегический очерк. Москва :
Военидат, 1940. 112 с.
27. Шляховий К.В. Генерал О.В. Самсонов. Від Танненберга до Якимівки. Проблеми історії України
ХІХ – початку ХХ століття. 2002. № 4. С. 196–202.
28. Шляховий К.В. Єлисаветградське юнкерське кавалерійське училище. Матеріали обласної науково-
практичної історико-краєзнавчої конференції «Культурно-освітні процеси краю у ХІХ столітті». Кіро-
воград, 2002. С. 56–63.
Chornyi O.V., Tymoshenko V.L. THE DEATH AND WAY TO THE HOMELAND GENERAL
O. V. SAMSONOV IN THE REPORTS OF THE YELYSAVETGRAD NEWSPAPER “VOICE OF THE
SOUTH” 1914–1915
The commander of the Second Russian Army, General of the cavalry O.V. Samsonov one of the famous
figures in the history of the First World War. A lot of scientific, popular and documentary researches are
devoted to him. The vision of the general embodied in the fine arts and fiction. For many, he became a symbol
of the beginning of the decision of the Russian Empire. Today, his life and military service are still relevant
to historical science, so clean and for local studios. In the history of Yelisavetgrad and Yelisavetgrad district
O.V. Samsonov is quite an iconic figure. In 1896–1904, he was the beginning of the Yelisavetgrad Cavalry
School, where it became one of the leading military educational institutions of the state. In 1902–1904, he
headed the garrison of the city. During 1896–1904, he was a member of the Yelisavetgrad county council.
Respect for him is added by the fact that his service before the First World War was appointed to the post of
Turkestan Governor-General. The general’s brilliant career ended in tragedy in East Prussia in August 1914,
where the part Second Russian Army, which he commanded, destroyed by the enemy. The defeat of the army
led to the suicide of its commander.
The news about Samsonov’s death was a real shock for the residents of the Yelisavetgrad and the county.
Newspaper “Voice of the South” actively publishes materials about the tragic death of the general, about the
search for his body, about the transportation of the remains to the homeland, about the promotion of com-
patriot at the railway station in Yelisavetgrad. The proposed research is devoted to the history of publication
these materials and perception of tragedy by the people of Yelisavetgrad. The article based on materials that
published in the “Voice of the South” in 1914–1915.
Key words: O.V. Samsonov, general, First World War, tragedy, newspaper, publication, “Voice of the South”.
Шевченко Н.В.
Чорноморський національний університет імені Петра Могили
91
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
перед урядом було поставлене логічне питання утримання нотаріальних архівів і такої кількості
про передачу та збереження наявних кріпосних старших нотаріусів було визнано обтяжливим для
актів і документів про вчинення майнових угод з російської скарбниці. До того ж це не було викли-
нерухомістю. Спочатку передбачалося, за прикла- кано практичними потребами, тобто населенням
дом Австрії, заснувати при кожному окружному повітів і невеликою кількістю актів, що уклада-
суді нотаріальний архів, яким би завідував осо- лися щорічно як у судових місцях, так і у нотарі-
бливий начальник. Ця пропозиція одноголосно усів. За підрахунками чиновників, для цієї справи
була схвалена в 1864 р. під час обговорення про- потрібно було «знайти» в бюджеті країни понад
єкту Положення 1863 р. 820 тис. руб. Таким чином, було вирішено, що
Однак згодом почали висуватися заперечення, створення нотаріальних архівів у кожному повіті
в яких говорилося: по-перше, влаштовані за не є виправданим [8, c. 85–86].
таким зразком нотаріальні архіви з їх начальни- Викладені аргументи у своїй сукупності при-
ками будуть повністю залежати від судових місць; звели до того, що ст. 42 Положення в остаточній
по-друге, цей порядок буде незручним для при- редакції стала виглядати таким чином: «Нотарі-
ватних осіб і нотаріусів, яким потрібно буде за альний архів під завідуванням старшого нотарі-
отриманням витягів з актів або за довідками від- уса засновується при кожному окружному суді
правлятися до окружного суду. Для усунення цих для зберігання кріпосних, заборонних та дозвіль-
незручностей було запропоновано замість уста- них книг, а також книг, реєстрів, актів, докумен-
нови нотаріальних архівів надати дозвіл молод- тів, печаток нотаріусів та їх заступників» [1, c. 24;
шим нотаріусам зберігати у себе всі нотаріальні 34, с. 30–31].
книги і реєстри, а старшим нотаріусам в губерн- Нотаріальні архіви перебували у веденні
ських і повітових містах передати кріпосні, забо- окружних судів, тобто за їх цілісність і охорону
ронні і дозвільні книги. відповідали посадові особи окружного суду, тоді
Під час оцінки організації нотаріальних архі- як за оперативну роботу архіву відповідав стар-
вів треба мати на увазі, що вони замислювалися ший нотаріус (ст.ст. 1, 42) [1, c. 3, 24]. Утримання
не просто як сховища відповідних матеріалів, а як архіву, у тому числі фінансування, забезпечува-
окрема установа, яка тільки «технічно» перебуває лося державою згідно із затвердженим штатом.
при судах. Кріпосна частина цивільних палат і Його функціонування передбачало витрати на
повітових судів до цього часу становила державне канцелярські принади, утримання писарів, сторо-
сховище документів, що забезпечувало недотор- жів та інших службовців, які розподіляв міністр
канність права на володіння майном. Тому пере- юстиції. Держава, наділяючи нотаріат рисами
дача їх у повне розпорядження і власність нота- самостійного правового інституту, зберігала
ріусів, як пропонувалося, суперечила інтересам за собою повний контроль за веденням і діяль-
держави і суспільства [8, c. 83–85]. ністю нотаріального архіву, його фінансуванням,
Не було єдності думок і з питання про те, при оскільки саме він зберігав інформацію, важливу
яких саме судових місцях повинні бути засновані для суспільства і держави [35, c. 79].
нотаріальні архіви. Щодо цього висувалися про- На території 9 українських губерній, що вхо-
позиції створювати архіви тільки при окружних дили до складу Російської імперії, було передба-
судах або при мирових з’їздах, або відкрити їх при чено 19 посад старших нотаріусів, із них – шість
мирових з’їздах у кожному повіті. Другу пропо- на Півдні України. Усього в 1914 р. на території
зицію включили в проєкт Положення 1866 р., але Російської імперії працювало 87 старших нотарі-
під час остаточного його обговорення прийнято за усів [34, c. 35].
основу першу пропозицію. Запровадження посади старшого нотаріуса
Формування нотаріальних архівів у кожному вимагало визначення його правового статусу.
повіті загалом визнавалося позитивним і пер- У проєктах Положення 1863 і 1866 рр. він закрі-
спективним розвитком нотаріальної частини, але плювався по-різному. У ст. 38 проекту 1863 р.
передчасним. На думку більшості чиновників, говорилося: «Начальники архівів перебувають на
могли виникнути труднощі у забезпеченні в тер- державній службі, отримують платню за штатом
міни, встановлені для реалізації судової реформи і, стосовно службових прав, переваг і порядку
(чотири роки), зазначених архівів старшими нота- підпорядкування, дорівнюють членам окружного
ріусами, здатними для заняття цієї посади. За суду». У проєкті 1866 р. ця стаття була викла-
підрахунками, до цього часу в Російській імпе- дена інакше: «Старші нотаріуси перебувають на
рії потрібно було 460 старших нотаріусів. Але державній службі і по відношенню до платні і
службових прав і переваг дорівнюють секретарям [23, c. 32], титулярний радник Е. Лензик (1901)
судових палат». У цьому випадку автори проекту [22, c. 31], статський радник О. Чумаков
відносили нотаріальні архіви до мирових з’їздів. (1910–1914) [2, с. 134; 3, с. 19], титулярний радник
За основу був узятий проєкт 1863 р., і в результаті П. Федоров (1915–1917) [24, с. 191];
ст. 43 Положення сформульована таким чином: – Сімферопольський окружний суд: колезький
«Старший нотаріус, перебуваючи на державній асесор Д. Березанський (1913–1914) [4, с. 22].
службі, дорівнюється відносно утримання, служ- Проаналізувавши матеріали, можна конста-
бових прав і переваг, також в порядку визначення тувати, що всі старші нотаріуси Півдня України
та звільнення, до членів окружних судів» [1, c. 24; та їх помічники мали цивільні чини переважно з
8, c. 88]. ІХ до V класу. Ця посада давала добрий старт до
Старшими нотаріусами призначалися лише підвищення чину, іноді за два-три роки старший
особи, які мали вищу юридичну освіту. Вони були нотаріус міг піднятися на дві-три сходинки вище.
на особливому положенні в суспільстві, отриму- Іноді для того, щоб зайняти посаду старшого
вали грошове утримання і звільнялися від вне- нотаріуса, потрібно було декілька років пропра-
сення застави. Разом з представником окружного цювати його помічником. Зокрема, титулярний
суду і прокурором брали участь у прийманні іспи- радник О. Волинський з 1902 до 1904 рр. працю-
тів у кандидатів в нотаріуси [25, c. 70–71]. вав помічником старшого нотаріуса Одеського
Згідно з Положенням, старший нотаріус мав окружного суду А. Разградського [7, с. 191]. А в
свою печатку (із зображенням губернського герба 1905 р. зайняв посаду старшого нотаріуса, на якій
і з написом навколо: «Такого-то (за назвою міста, в пропрацював до кінця 1913 р., поступово підви-
якому архів організований) нотаріального архіву». щивши свій цивільний чин з ІХ до V класу стат-
Зразок печатки і примірник підпису старшого ського радника [29, с. 118].
нотаріуса направлялися у всі нотаріальні архіви Згідно з документами останні посади стар-
Російської імперії, а також у Санкт-Петербурзьку ших нотаріусів на Півдні України були зайняті в
сенатську друкарню [34, c. 32; 8, c. 89]. 1914–1915 рр. Це пояснювалось спробами уряду
Нотаріальні архіви на Півдні України утворю- скасувати нотаріальні архіви і передати права на
валися як структурні підрозділи окружних судів зберігання документів у Вотчинну установу. Але
і утримувалися при їх канцеляріях. Відомим є цього царським урядом так зроблено і не було.
ім’я першого старшого нотаріуса, призначеного в Старші нотаріуси контролювали діяльність
Катеринославський окружний суд у 1875 р., яким нотаріусів визначеного окружного суду, були
був колезький радник М. Мардарьєв [30, c. 18]. наділені правом затверджувати кріпосні акти,
Про посади інших старших нотаріусів у регіоні пов’язані з відчуженням майна, а також видавали
документи нам дають відомості з кінця ХІХ ст. витяги з актових книг і копії з нотаріальних актів,
Зокрема, посади старших нотаріусів займали такі вчинених нотаріусами округу і тих, які посту-
особи: пили в нотаріальний архів при окружному суді
– Одеський окружний суд: М. Сурво (1892) [25, c. 71]. Ст. 158 Положення установила наступ-
[181, арк. 5], колезький асесор П. Тюнєєв ний відкритий перелік кріпосних актів, який нале-
(1894–1896) [5, c. 133], колезький секретар жав затвердженню старшими нотаріусами: купчі,
М. Мерзляков (1897–1898) [6, c. 119], колезький дарчі, угоди з розподілу майна, інші угоди та акти
секретар А. Разградський (1902–1904) [7, c. 191], про нерухоме майно, які здійснювалися кріпос-
статський радник О. Волинський (1905–1913) ним порядком. Вони відповідали за збереження
[29, c. 118], колезький асесор К. Гинкул (1914) кріпосних і заборонних книг, реєстрів, актів,
[33, c. 241]; документів зі зразками печаток і особових підпи-
– Херсонський окружний суд: статський радник сів усіх нотаріусів підвідомчого округу, а також
Д. Овденко (1911–1912) [29, c. 20; 31, c. 17], колезь- за правильність заповнення молодшими нотарі-
кий радник О. Моторнов (1913–1914) [32, c. 40]; усами діловодних книг і своєчасну їх передачу в
– Єлисаветградський окружний суд: надвірний нотаріальний архів (ст.ст. 35, 46, 154) [1, c. 62–63;
радник С. Гадило-Гадлевський (1911) [31, c. 166], 27, с. 33; 25, с. 79–80].
надвірний радник Ф. Парневський (1912–1914) На початку кожного року старший нота-
[29, с. 165; 32, с. 361–362; 33, с. 331–332]; ріус на замовлення молодших нотаріусів вида-
– Катеринославський окружний суд: титу- вав їм по 6 книг, які вони заповнювали по ходу
лярний радник О. Єгоров (1889–1895), стат- своєї діяльності. Це були такі книги: 1) актова
ський радник Ю. Соколовський (1899–1900) книга для актів на нерухоме майно; 2) актова
93
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
книга для актів, що не належать до нерухомого Якщо старший нотаріус перевіряв і засвідчу-
майна; 3) реєстр; 4) журнал вхідної документації; вав наприкінці кожного року книги молодших
5) журнал вихідної документації; 6) алфавітний нотаріусів, то книги самого старшого нотаріусу
покажчик до реєстру. Часто нотаріусам не виста- проходили ревізію в контрольній палаті судового
чало на рік цих книг і вони замовляли додаткові. округу [21, арк. 33 зв.]. Зокрема, старші нотаріуси
Наприклад, миколаївський нотаріус С. Кузнєцов Півдня України проходили ревізію книг в Одесь-
у 1896 р. замовив чотири частини актової книги кій контрольній палаті, яку очолював статський
на нерухоме майно і дві книги реєстру. Книги для радник Л. Рутковський [31, c. 137]. Після пере-
актів на нерухоме майно користувалися попитом вірки і засвідчення книги поверталися в нотарі-
найбільше. Кожна така книга нараховувала по альний архів.
200 аркушів, які нотаріус в алфавітному порядку До обов’язків старшого нотаріуса входила
заповнював з обох сторін аркуша. Книги друкува- також перевірка обмеження права власності
лися на замовлення в друкарнях окружних судів на нерухоме майно. Прикладом цього є справа
[15, арк. 1–2]. Усі молодші нотаріуси зобов’язані купівлі-продажу будинку міщанина м. Олешки
були щорічно надсилати свої книги до архіву для О. Стриженєва. Підставою права власності у
перевірки і засвідчення старшим нотаріусом. нього була купча, затверджена 27 лютого 1907 р.
Описи справ і книг нотаріусів подавалися у двох Але на будинок було накладено обмеження права
примірниках, один з яких залишався в нотаріаль- власності міським суддею від 2 квітня 1908 р. за
ному архіві [28, c. 7]. несплату Херсонському міському громадському
До обов’язків старшого нотаріуса входило банку за векселем 100 руб. Заборону було знято
ведення «заборонних» і «дозвільних» книг з старшим нотаріусом Херсонського окружного
інформацією про маєтки, що знаходилися в судо- суду 4 вересня 1910 р. лише після уплати банку
вому окрузі. Крім них, нотаріус вів такі книги: зазначеної суми [20, арк. 53–54].
реєстри виданих копій та виписок із актових і крі- Крім нерухомого майна, старший нотаріус
посних книг, копій актів, що зберігалися в архіві; засвідчував також продаж рухомого майна. Напри-
кріпосні книги, які включали в себе затверджені клад, міщанин м. Олешки В. Китаєв у 1869 р.
старшим нотаріусом акти про перехід прав на засвідчував у старшого нотаріуса Херсонського
нерухоме майно; реєстри кріпосних справ; книги окружного суду акт купівлі-продажу морехідного
стягнених мит; журнал усіх здійснюваних у стар- судна «Святий Михаїл» [20, арк. 1].
шого нотаріуса справ. Усі аркуші реєстрів проши- Якщо нотаріус звільнявся з посади, то стар-
валися, шнур скріплювався сургучною печаткою і ший нотаріус був зобов’язаний вилучити всі його
підписом члена суду [34, c. 32]. індивідуальні атрибути – печатки, реєстри, книги
У реєстрах кріпосних справ вказувались під- [27, с. 33; 35, с. 79–80]. Після смерті нотаріуса
стави права власності, склад майна, ім’я власника, всі його справи, у тому числі незакінчені, пере-
обмеження права власності та його зняття. До реє- давалися до нотаріального архіву. Наприклад, у
стру додавалися три алфавітні покажчики: нерухо- березні 1914 р. селяни с. Привольне Херсонського
мого майна; власників майна; осіб з обмеженням повіту М. Марієнкова і Д. Рязанцев звернулися
права власності. Так, у нотаріальному архіві Хер- до старшого нотаріуса Херсонського окружного
сонського окружного суду зберігалися реєстри крі- суду О. Моторнова з проханням передати доку-
посних справ міст Херсона, Миколаєва і Олешки. менти для завершення угоди з купівлі-продажу
За цими реєстрами підраховано, що старшими землі миколаївському нотаріусу В. Мілеанту після
нотаріусами за 1869–1889 рр. вчинено 28 кріпос- смерті нотаріуса Е. Будковського, який не встиг
них справ по м. Миколаїв і 30 – по м. Олешки завершити цю угоду [19, арк. 324].
[20, арк. 1–58]. У 1871 р. старший нотаріус цього Згідно з рішенням Державної Ради від 6 листо-
суду засвідчив 176 кріпосних актів, вчинених пада 1890 р. старшим нотаріусам було дозволено
нотаріусами м. Миколаїв [11, арк. 1–92], у 1882 р. – мати по одному помічнику, які заміняли їх з пра-
237 актів того ж міста [12, арк. 1–200], у 1896 р. – вом виконання обов’язків останніх у разі хвороби
42 акти по м. Херсон і Олешки [21, арк. 1–34], у або від’їзду. У 1914 р. було дозволено мати двох
1913 р. – 108 актів, вчинених нотаріусами Дніпров- помічників [33, с. 241–242]. Були винятки, коли
ського повіту Таврійської губернії [18, арк. 1–114]. через великий обсяг роботи дозволялося мати і
Усього до 1913 р. до нотаріального архіву Херсон- трьох помічників. Зокрема, у 1915–1916 рр. стар-
ського окружного суду надійшло 11 153 актів, із ший нотаріус Катеринославського окружного
них затверджено 8 753 акти [19, арк. 85]. суду П. Федоров мав трьох помічників – Ф. Ізмай-
лова, К. Видюка і М. Філонова [24, с. 191]. Поміч- Невелика заробітна плата допоміжного персо-
ники нотаріусів у службових правах, обов’язках, налу призводила до постійної плинності кадрів.
порядку призначення на посаду і звільнення з неї Зокрема, за відомостями, складеними в 1913 р.
прирівнювалися до секретарів окружних судів канцелярією нотаріального архіву Херсонського
[34, с. 32]. окружного суду, встановлено, що в цьому році в
На помічників старших нотаріусів поклада- архіві працювало 32 службовці з них: таких, що
лися такі обов’язки: перевірка книг і реєстрів, працювали менше 5 років, – 30 осіб (писарі і сто-
які здавалися молодшими нотаріусами до нотарі- рожі змінювалися майже кожні 3–4 місяці); від 5
ального архіву; нагляд за утриманням в порядку до 10 років – 2; більше 10 років – 0. Усього разом
справ і документів, які зберігалися в архіві; на їх зарплатню було виділено 9 446 руб. 85 коп. і
ведення кріпосних книг і реєстрів кріпосних 1 354 руб. допомоги. Тобто в середньому ці служ-
справ; видача витягів, копій і довідок із кріпос- бовці отримували 28 руб. на місяць або 337 руб.
них книг та реєстрів, посвідчень судів; доставка на рік. Витрати на канцелярські принади ста-
відомостей присутнім місцям і посадовим осо- новили 1 691 руб. 56 коп. Усього за 1913 р. цей
бам; засвідчення справжності підписів і печаток нотаріальний архів обійшовся уряду в 12 960 руб.
нотаріусів; нагляд за канцелярією нотаріального 41 коп. [19, арк. 85–86].
архіву. Отже, широта повноважень помічників За здійснення нотаріальних послуг стягува-
дозволяла дещо розвантажити старших нотаріу- лися тарифи згідно з правилами Нотаріального
сів, чиї повсякденні обов’язки зростали з ростом тарифу 1867 р., які залежали від суми вчинення
цивільного обігу. угоди або акту [26, с. 428–429]. На відміну від
Питання про тимчасове виконання обов’язків здійснення таких у молодшого нотаріуса, при-
старшого нотаріуса у разі його хвороби або від- буток якого йшов йому безпосередньо, після
пустки вирішував голова окружного суду. Він мав отримання нотаріальної послуги у старшого
право покласти їх на секретаря або іншого чинов- нотаріуса клієнти сплачували визначену суму
ника суду [25, c. 71–72]. в касу окружного суду. Перш за все клієнт мав
На відміну від молодших нотаріусів, які працю- заплатити 40 коп. за гербовий папір, на якому
вали у своїх приватних конторах, старший нота- укладався акт, далі сплачував суму за прове-
ріус знаходився на державній службі і отримував дену нотаріальну операцію. Наприклад, херсон-
плату, встановлену окружним судом, тобто мав ський міщанин Є. Сидоренко в 1871 р. за видачу
твердий оклад (ст. 43 Положення) [1, c. 24]. Так, за посвідчення на майно заплатив в касу суду: за
архівними відомостями, старший нотаріус Киши- видачу виписки – 20 коп., за печатку – 10 коп.; за
нівського окружного суду отримував 2 200 руб. гербовий папір – 40 коп.; усього 70 коп. Видача
на рік (згідно зі ст. 238 судових постанов): жалу- копії документа або дублікат також обходилися
вання – 1 200 руб., столових – 500 руб., квартир- в 70 коп. [14, арк. 15, 18]. Це були одні з найде-
них – 500 руб. Його заробітна плата прирівнюва- шевших актів.
лася до заробітної плати членів окружного суду Крім цього, відповідно до здійсненої нота-
та заступників прокурора. Зокрема, голова суду ріальної дії старші нотаріуси стягували актові і
отримував 4 500 руб. на рік, його заступник – кріпосні податки, збір за місцем здійснення опе-
3 500, секретар – 1 200; прокурор – 3 500, заступ- рації і за друк публікації в Сенатських оголошен-
ник прокурора – 2 000, судовий слідчий – 1 500, нях [14, арк. 1]. Наприклад, за затвердження в
секретар – 1 000. Тобто можна сказати, що заро- 1871 р. заставної на будинок купчихи Є. Гераси-
бітна плата старшого нотаріуса була пристойною мової, виданої О. Кучинському (сума акта кошту-
[13, арк. 21]. вала 4 тис. руб.), клієнту довелося заплатити
До штату нотаріального архіву, крім старшого 3 руб. актових податків, 20 коп. за видачу виписки,
нотаріуса та його помічників, входив допоміж- 10 коп. за печатку, 3 руб. за публікацію оголошення
ний персонал – писарі, сторожі та інші службовці і 10 руб. за гербовий папір; усього – 16 руб. 30 коп.
за потребою (зокрема розсильні та артільники). [14, арк. 5]. За затвердження купчої кріпості на
Наприклад, у 1898 р. в нотаріальному архіві Хер- будинок миколаївської міщанки Н. Медведєвої
сонського окружного суду на посаді писаря працю- (сума акта сягала 550 руб.) було стягнуто: актових
вало чотири особи – О. Андрущенко з окладом 40 податків – 3 руб., кріпосних податків – 22 руб., за
руб. на місяць, Т. Домбровський (40 руб.), С. Катрич видачу виписки – 20 коп., за печатку – 10 коп., за
(30 руб.), Д. Фельдман (25 руб.). Сторож Д. Сидор- оголошення – 3 руб.; за гербовий папір – 2 руб.;
чук отримував 15 руб. на місяць [16, арк. 1–4]. усього – 28 руб. 30 коп. [14, арк. 7].
95
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Ціна гербового паперу також залежала від суми Значним недоліком нотаріальної реформи було
угоди. Так, за видачу заставного свідоцтва купець те, що посади старших нотаріусів та їх помічни-
м. Олешки Ф. Шполянський в 1871 р. заплатив 1 ків займали переважно особи і чини суддівського
руб. за гербовий папір і 3 руб. за публікацію про відомства, які не були підготовлені до служби в
угоду в Сенатських оголошеннях [14, арк. 4]. нотаріаті. На Півдні України жодної посади стар-
Якщо сума акта складала, наприклад, 1 500 руб., шого нотаріуса або його помічника не зайняла
то за гербовий папір треба було заплатити 3 руб. особа, яка мала досвід і практику в нотаріаль-
50 коп., актових податків – 3 руб., кріпосних ній галузі, тобто працювала до того молодшим
податків – 60 руб., за видачу виписки – 20 коп., за нотаріусом. Це означало, що право остаточного
печатку – 10 коп., за оголошення – 3 руб.; усього – засвідчення важливих для людини актів з відчу-
69 руб. 80 коп. [14, арк. 8]. ження і закріплення нерухомого майна було від-
Найбільші тарифи рахувалися за вчинення дано особам, які майже не розбиралися у прове-
нотаріальних операцій на нерухоме майно, яке денні нотаріальних операцій. До того ж дозволити
завжди коштувало дорого, але ціни на нього були приймати іспити на зайняття посади молодшого
різні. Наприклад, в 1911 р. Єврейський молитов- нотаріуса чинами без досвіду нотаріальної прак-
ний дім у м. Херсон придбав будинок у Д. Короба тики, на погляд сучасників, було непродуманим
за 1 тис. руб., а херсонський міщанин М. Сирочин- рішенням уряду.
ський придбав будинок у Л. Лобік за 48,5 тис. руб. Від бажаючого зайняти посаду старшого нота-
За це їм довелося заплатити в касу суду 56 руб. 60 ріуса складання іспитів на знання нотаріальної
коп. і 856 руб. 80 коп. відповідно [17, арк. 2, 5]. частини не вимагалося, а вважалося достатнім,
Від уплати гербового збору звільнялися всі щоб кандидат до того працював заступником про-
благодійні і богоугодні установи, і, крім того, курора, судовим слідчим, міським суддею, секре-
всі дарчі акти на користь держави, благодійних тарем суду тощо. Зрозуміло, що кожен з кандида-
закладів і церкви [25, c. 103]. Крім них, існували тів закінчив університет і отримав вищу юридичну
й окремі групи громадян-пільговиків, як-то вій- освіту, але не мав практики в нотаріальній справі,
ськові, судді, самі ж нотаріуси, які також звільня- тому він починав працювати без відповідної під-
лися від сплати цього збору. Прикладом є справа готовки. Не вникаючи зазвичай у зміст справи,
старшого нотаріуса Херсонського окружного старші нотаріуси перебували на цій посаді рівно
суду, який у 1871 р. видав дублікат роздільного стільки, скільки їм було потрібно часу для підви-
акта спадкоємцям майора М. Чернопольського на щення по службовій драбині [36, c. 1113–1114].
маєток у Херсонському повіті. За оголошення про Як писав нотаріус О. Боборикін, «на практиці
зняття заборони з майна поручика А. Чернополь- сталося так, що за п’ятдесят років існування нота-
ського суд стягнув лише 3 руб. без оплати гербо- ріату була знищена вся єдність системи нотаріаль-
вого збору [14, арк. 19, 22]. ної реформи 1866 р., при цьому архіви зі старшим
Попри нібито правильно організовану роботу нотаріусом на чолі перетворились у кріпосні від-
нотаріальних архівів на чолі зі старшими нота- ділення окружного суду». Внесений в законодавчі
ріусами, все частіше лунали скарги клієнтів на установи проєкт заснування вотчинних установ,
їх роботу. Як зазначав нотаріус Я. Гурлянд, най- які мали замінити нотаріальні архіви, залишився
більше було чутно скарг на дуже сповільнену до 1917 р. неузгодженим з Нотаріальним положен-
діяльність нотаріусів, довгий час перевірки справ ням. О. Боборикін з цього приводу відмічав, що,
на обмеження права власності на майно та зняття залишаючи без будь-яких змін існуючу організа-
його заборони у разі прийняття позитивного цію нотаріусів і тимчасовий тариф, який жодного
рішення суду. Траплялися випадки, коли клієнти разу не переглядався упродовж 50 років, Статут
намагалися засвідчити у старших нотаріусів вотчинних установ міг створити такий порядок,
право на майно упродовж 2–3 років і в резуль- що із затвердженням посади зберігача вотчинних
таті несли великі матеріальні збитки. До того ж книг, до якого мало перейти здійснення всіх вот-
старші нотаріуси, намагаючись точно і буквально чинних актів і угод, цей статут на долю нотаріусів
виконати правила Положення про нотаріальну залишив би тільки явку, засвідчення і протести
частину, часто своєрідно, кожний на власний роз- векселів, тобто ті акти, які за діючим тарифом
суд тлумачили відповідні його постанови. Діяль- не змогли б оплатити їх професійної праці. Далі
ність нотаріального архіву одного округу часто нотаріус зазначав, що в результаті цього може ста-
була відмінною від діяльності іншого [10, с. 47; тися, що посада зберігача вотчинних книг стане
36, с. 1115]. посадою особливо привілейованого нотаріуса,
який, перебуваючи на державній службі, отриму- п’ятидесяти років [9, c. 4–9]. Як зазначав нотаріус
ючи зарплату, маючи казенне приміщення і штат М. Усинський, «у результаті, нотаріальні архіви зі
службовців, буде у той же час отримувати за здій- старшими нотаріусами набули характеру відста-
снення вотчинних актів окрему винагороду за лих не тільки в судовому середовищі, а навіть з
тарифом як нотаріус і, таким чином, об’єднає у іншими урядовими установами, які зберегли ста-
своїх руках всю діяльність інших нотаріусів, які рий лад» [36, c. 1113–1114].
залишаться без роботи. У результаті посади нота- Висновки. Отже, нотаріальні архіви стали осо-
ріусів посядуть особи, які не мають професійного бливими відділеннями окружного суду, а посада
досвіду нотаріальної практики [9, c. 3–4]. старшого нотаріуса – організаційною одиницею,
Ця думка була підтримана сенатором О. Гас- яка забезпечувала оперативну роботу у закріпле-
маном, який склав проєкт нотаріальної реформи ному окрузі і одночасно була базовою одиницею
у 1899 р., що був розглянутий і затверджений в організаційній, структурній побудові нотаріату
особливою нарадою при Міністерстві юстиції в Російській імперії. Штати нотаріальних архі-
14 травня 1904 р., але подальшого руху не отри- вів на Півдні України були приведені у відповід-
мав. Із всієї кількості пропонованих О. Гасманом ність згідно з визначеним розкладом Положення
перетворень було прийнято всього два закони, які про нотаріальну частину 1866 р. Положення чітко
стосувалися нотаріальних архівів. Один з них був визначало питання організації, збереження і архі-
прийнятий 24 травня 1911 р. про скасування крі- вування нотаріальної документації, встановлю-
посних книг в нотаріальних архівах і про розши- вало права, обов’язки, відповідальність осіб за
рення компетенції помічників старших нотаріусів формування і ведення архіву. Обов’язкова участь
із затвердження кріпосних актів і видачі виписок. старших нотаріусів у вчиненні кріпосних актів,
Другий закон був прийнятий раніше 10 червня пов’язаних з переходом прав власності на нерухоме
1910 р. і стосувався пересилання виписок затвер- майно, робилоа їх важливою ланкою механізму
джених нотаріальних актів поштою. По суті, цивільного обігу і реєстрації угод, а також розви-
ці два закони стосувалися лише вдосконалення тку інституту нотаріату загалом. Але недоліки в
діловодства в нотаріальних архівах і жодним організації роботи нотаріальних архівів і підборі
чином не змінювали всього нотаріального поло- кадрового складу створювали великі незручності
ження і тарифу, який існував незмінним більше та проблеми для клієнтів і всієї держави.
Список літератури:
1. Абоимов Д.В. Настольная книга для нотариусов. Составил Д. Абоимов. Самара : Паровая типогра-
фия Н.А. Жданова, 1896. 304 с. ; VІІІ с. прилож.
2. Адрес-календарь Екатеринославской губернии на 1910 год. Издание Екатеринославского Губерн-
ского Статистического Комитета / Под ред. Г. Д. Рогдакова. Екатеринослав : Типо–Литография Губерн-
ского Правления, 1910. 355 с.
3. Адрес-календарь и памятная книжка Екатеринославской губернии на 1912 год. Екатеринослав : Тип-
фия Губернского Правления, 1912. 146 с.; 22 с.; 113 с.; 49 с.
4. Адрес–календарь и справочная книга Таврической губернии на 1913 год. Издание Таврического
Губернского Правления. Симферополь : Таврическая губернская тип-фия, 1913. 297 с.; 93 с.
5. Адрес-календарь Одесского градоначальства на 1894 год. Одесса : Тип-фия штаба Одесского воен-
ного округа, 1894. 588 с.; LХХХХ с. прилож. 278
6. Адрес–календарь Одесского градоначальства на 1898 год. Одесса : Тип–фия штаба округа, 1897.
338 с.; 323 с.
7. Адрес–календарь Одесского градоначальства на 1902 год. Одесса : Издание «Ведомостей Одесского
Градоначальства», 1902. 438 с.
8. Афанасьева Е.А. Нотариат Российской империи периода модернизации страны (конец ХІХ – начало
ХХ века): историко-правовое исследование: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Московский
государственный юридический университет имени О.Е. Кутафина. Москва, 2014. 223 с.
9. Боборыкин А. Опыт реформы нотариата как сословия. (Нотариальные Советы и новая такса возна-
граждения). Киев : Книгоиздательство И.И. Самоненко, 1917. 71 с.
10. Гурлянд Я. Юридический разбор нотариальных вопросов и разные заметки из практики Якова Гур-
лянда, харьковского нотариуса. Харьков : Типо-Литография А.П. Вейцель, 1875. 248 с.
11. Державний архів Миколаївської області (далі – ДАМО). Ф. 378. Оп. 1. Спр. 2. 92 арк.
12. ДАМО. Ф. 378. Оп. 1. Спр. 22. 200 арк.
13. Державний архів Одеської області. Ф. 1. Оп. 140. Спр. 134. 44 арк.
97
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
14. Державний архів Херсонської області (далі – ДАХО). Ф. 79. Оп. 1. Спр. 6. 23 арк.
15. ДАХО. Ф. 79. Оп 1. Спр. 171. 98 арк.
16. ДАХО. Ф. 79. Оп 1. Спр. 193. 24 арк.
17. ДАХО. Ф. 79. Оп 1. Спр. 203. 285 арк.
18. ДАХО. Ф. 79. Оп 1. Спр. 378. 114 арк.
19. ДАХО. Ф. 79. Оп 1. Спр. 380. 441 арк.
20. ДАХО. Ф. 80. Оп 1. Спр. 1. 58 арк.
21. ДАХО. Ф. 80. Оп 1. Спр. 10. 34 арк.
22. Екатеринославская губерния. Выпуск второй. Памятная книжка и Адрес–календарь на 1901 г. Изда-
ние Екатеринославского Губернского Статистического Комитета, под ред. секретаря Комитета Я. Г. Голо-
лобова. Екатеринослав : Типо-Литография Губернского Правления, 1900. 326 с.; 32 с.; 74 с.
23. Екатеринославская губерния. Выпуск первый. Памятная книжка и Адрес-календарь на 1900 г. Изда-
ние Екатеринославского Губернского Статистического Комитета, под ред. секретаря Комитета Я. Г. Голо-
лобова. Екатеринослав : Типо-Литография Губернского Правления, 1899. 242 с.
24. Екатеринославский адрес-календарь. 1915 год. Издание губернской типографии. Екатеринослав :
Губернская тип-фия, 1915. 541 с.; 51 с.
25. Заломов В. А. Правовое регулирование создания и развития нотариата в Российской империи
(1866–1917) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01. Москва, 2012. 169 с.
26. Знание мирового судопроизводства и нотариальной части. Настольный руководитель для мировых
судей, нотариусов, надсмотрщиков крепостных дел, адвокатов и других лиц, желающих успешно и безо-
шибочно вести свои дела без чужой помощи. Составил И. Зенович. Санкт-Петербург : Тип-фия В.С. Бала-
шева, 1873. 482 с.
27. Мхитарян Л. Ю. Влияние судебной реформы 1864 года на становление органов нотариата в Перм-
ской губернии. Вестник Пермского университета. Юридические науки. 2012. Вып. 2 (16). С. 30–40.
28. Нелін О. І. Становлення і розвиток контролю і нагляду у сфері нотаріату України і Росії у дореволю-
ційний період: історико-правовий аналіз. Юридична Україна : Щомісячний правовий часопис. 2014. № 11.
С. 4–9.
29. Памятная книжка (Адрес–Календарь) Херсонской губернии на 1912 год. Издана Херсонским
Губернским Правлением. Херсон : Тип-фия Херсонского Губернского Правления, 1912. 220 с.; 52 с.
30. Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1875 год. Составлена Екатеринославским
Губернским Статистическим Комитетом. Екатеринослав : В тип-фии Губернского Правления, 1875. 165 с.;
88 с.
31. Памятная книжка Херсонской губернии на 1911 год. Составлена Херсонским Губернским Правле-
нием. Под редакцией Советника Губ. Прав. А. А. Золотарева. Первая часть. Херсон : Тип-фия Херсонского
Губернского Правления, 1911. 220 с.
32. Памятная книжка Херсонской губернии на 1913 год. Издание Херсонского Губернского Статисти-
ческого Комитета. Херсон : Губернская Тип-фия, 1913. 478 с.; 55 с.
33. Памятная книжка Херсонской губернии на 1914 год. Издание Херсонского Губернского Статисти-
ческого Комитета. Херсон : Губернская Тип-фия, 1914. 448 с.; 31 с.
34. Рукавицын И.А. Нотариат конца ХІХ – начала ХХ века. Киев : Книга-плюс, 2013. 136 с.
35. Степанов А.В. Нотариальный архив: сравнительно-правовой анализ законодательства Россий-
ской империи второй половины ХІХ в. и Российской Федерации настоящего времени. Право. 2013. № 1.
С. 78–82.
36. Усинский Н.К. К пятидесятилетию нотариального положения. Вестник права. 1915. № 40.
С. 1112–1115.
notaries in performing notarial functions, as well as the correctness of record keeping and preservation of
the documents.
The issue of formation of notarial archives was one of the primary and logical, because a large number of
serfdom acts and documents on property transactions with real estate should be kept somewhere. It was later
established that the notarial archive should be managed by senior notaries. Such archives were to be estab-
lished at each district court for the storage of serfdom, prohibitive and permissive books, as well as registers,
acts, documents, seals of notaries and their deputies.
The introduction of the position of senior notary required the determination of his legal status: only persons
with higher legal education were appointed as senior notaries; they had a special status in society, received
salaries, were released from bail and had their own seals; together with the representative of the district court
and the prosecutor they participated in taking exams for candidates for notaries.
The activities of notarial archives and the role of senior notaries were one of the most clearly defined.
Notarial archives became special branches of the district court, and the position of senior notary became a
staff unit. The staffs of notarial archives in the South of Ukraine were brought in line with the schedule of the
Regulations on the Notary Part of 1866. The regulation clearly defined the issues of organization, preserva-
tion and archiving of notarial documentation, established the rights, duties, responsibilities of persons for the
formation and maintenance of the archive. The obligatory participation of senior notaries in the conclusion of
serfdom acts related to the transfer of ownership of real estate, made them an important part of the mechanism
of civil circulation and registration of agreements, as well as the development of the institution of notaries in
general.
Key words: notary, senior notary, notarial archives, regulations, notarial institutions.
99
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
УДК 94 (497):631.164.23
Георгієва М.Д.
Національний транспортний університет
101
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
населення. У період після 1993 р. спостеріга- позиції і надання соціальних послуг. Закон регла-
лося зростання маргіналізації певних його груп. ментував державний контроль діяльності системи
У період 2000–2007 рр. диференціація переросла соціальної підтримки сільського населення, і було
у фрагментацію суспільства [1, c. 117]. Сформо- створено більш надійний механізм контролю й
вана двополюсна модель розвитку болгарського адміністративної відповідальності суб’єктів гос-
сільського населення. подарювання.
2. Високий рівень безробіття і стійка тенденція Правила застосування Закону про соціальну
зростання всіх її форм; соціально-психологічна підтримку, прийняті в 1998 р., до початку 2005 р.
напруга серед більшої частини зайнятих осіб у близько 15 разів змінювалися і доповнювалися
зв'язку з побоюваннями втратити свою роботу. [6, c. 161]. Переважна частина змін візувала сис-
У територіальному аспекті спостерігалися сер- тему коефіцієнтів визначення диференційованого
йозні диспропорції між попитом і пропозицією мінімального доходу. Система ускладнювалася
робочої сили. Намітилися райони з високим сту- шляхом уведення коефіцієнтів для нових катего-
пенем безробіття. Це адміністративні області Пів- рій осіб із метою кращого задоволення індивіду-
нічно-західної і частини адміністративних облас- альних потреб.
тей Північно-східній Болгарії, адміністративні У цих умовах головним залишалося питання
області Середніх і Західних Родоп [1, c. 121]. Там фінансової стабільності соціальної підтримки.
безробіття мало хронічний характер і охоплювало Одним з основних чинників, що впливали на неї,
всі великі групи населення. Можливості альтерна- було співвідношення між мінімальними доходами
тивної реальної зайнятості були сильно обмежені. різних категорій сільського населення. Наскільки
Здебільшого єдиним виходом із ситуації залиша- співвідношення між оплатою праці працівника
лося землеробство і домашнє господарство. аграрної галузі та іншими доходами менше,
Це призвело до деградації освітньо-кваліфіка- настільки доступ до соціальних виплат був біль-
ційних характеристик кадрового ресурсу і його шим. Регулювання цього співвідношення було
демотивації. Особливо ця тенденція спостеріга- важливим важелем для розподілу ваги між еле-
лася серед молоді. Майже 60% молодих людей ментами і поверхами мережі соціального захисту.
у Болгарії після здобуття середньої освіти зали- Іншим чинником було чітке розмежування соці-
шалися поза легальним ринком праці і на прак- альної підтримки від соціального забезпечення.
тиці навіть не отримували можливості потрапити Третій чинник – це прийнятий спосіб фінансу-
на нього як зайняті особи. Під удари безробіття вання соціальної підтримки.
потрапили й особи з обмеженими можливостями, Фінансова децентралізація і механізм спіль-
представники деяких етнічних спільнот, такі ного фінансування місячних соціальних виплат
як роми, турки та ін. [1, c. 180], які мали низь- державними і місцевими бюджетами стабільності
кий освітній і кваліфікаційний рівень. Ці групи не гарантували. Субсидія на соціальні виплати,
осіб формували контингент довгостроково або що надавалася громадам центральним бюджетом,
постійно безробітних осіб, утворюючи одну з най- залежала від кон'юнктурних чинників, специфіч-
більших груп ризику на ринку праці. Безробіття них для кожної громади і не завжди могла точно
серед жінок було вищим порівняно з чоловіками. бути обчислена Міністерством фінансів Болга-
Це зумовлено, з одного боку, «самоусуненням» рії. Тому соціальні допомоги як стаття видатко-
жінок із ринку праці в аграрному секторі еконо- вої частини бюджету громад нерідко обтяжували
міки Болгарії, а з іншого – було дискримінацій- місцеву адміністрацію непередбаченими витра-
ною тенденцією у цьому напрямі. тами і нездійсненими соціальними виплатами, які
У 1998 р. був прийнятий Закон про соціальну Міністерство фінансів не завжди компенсувало
підтримку [6, c. 159]. Він скасував Указ про сус- вчасно і в повному обсязі. Як більш загальна при-
пільну підтримку від 1951 р. і сформував сучасні чина фінансової нестабільності соціальної під-
рамки соціальної підтримки в Болгарії. Закон тримки міг бути вказаний спосіб акумулювання і
визначив мету, завдання та форми соціальної спрямування коштів до нього, які забезпечувалися
підтримки, змінюючи структуру управління сис- за рахунок загальних податкових надходжень. Це
теми соціальної підтримки в напрямі більшої її не відповідало характеру цих платежів і не забез-
централізації, розширив джерела фінансування і печувало їх прозорість і цілеспрямованість над-
запропонував кроки до більшої фінансової само- ходжень. Подолання протиріччя між «характером
стійності сільського населення. Були створені платежів та способом фінансування» вимагало
можливості для участі «третього» сектору за про- цільових податкових надходжень на соціальну
підтримку сільського населення, введення на яко- ливості забезпечити собі успішне працевлашту-
мога ширшій податковій основі, що стосувалося вання і створювало умови для перетворення
доходів і майна сільського населення. безробітних на економічно неактивну частину
Із травня 2003 р. набрали чинності нові Пра- населення. Це призвело до збільшення числа
вила застосування Закону про соціальну під- отримувачів соціальних програм і, відповідно, до
тримку [2, c. 144]. Вони конкретизували основні подальшого зростання витрат на них;
положення закону, містили суттєві зміни, пере- − із причини структурних характеристик без-
важно в частині соціальних послуг. Надавалася робіття в Болгарії забезпечення оптимальних умов
можливість, за необхідності і відповідно до потреб для створення і пошуку зайнятості мало бути прі-
сільського населення, розкривати й інші види оритетом соціальної політики.
соціальних послуг у громаді. Поділяли соціальні Переважна частина зловживань у соціальному
послуги на «державну відповідальність» (такі як забезпеченні була наслідком універсального зна-
спеціалізовані заклади для певних вікових катего- чення рішень медичної експертизи щодо при-
рій сільського населення і денні будинки – вони дбання певних привілеїв. Це було фактором, який
фінансувалися з регіонального бюджету через створив неправильні стимули для інвестування у
бюджети громад) і «відповідальність громад» розвиток сільської місцевості. Багато із цих приві-
(такі як домашній соціальний патронаж та ін., що леїв не мали прямого відношення до можливості
фінансувався з бюджету громад). соціального включення осіб з обмеженими мож-
Були введені стандарти і критерії, яким пови- ливостями.
нні відповідати надані соціальні послуги (місце Підхід до виділення фінансової допомоги за
розташування та матеріальна база; харчування; програмою «Підтримка сімей у сільській місце-
медичне обслуговування; освітні послуги й вості» повинен був бути диференційованим, тобто
інформація; організація вільного часу та особисті повинні бути введені коефіцієнти, за допомогою
контакти; обслуговуючий персонал). Підсилю- яких можна диференціювати розмір допомоги
ють громадський контроль соціальної підтримки, різним з погляду доходів сім'ям. Таким чином,
приділяючи велику увагу громадським радам. більш високі допомоги будуть спрямовані бідні-
Вони беруть на себе функції з проведення полі- шим сім'ям і гранична корисність фінансової під-
тики соціальної підтримки в громаді, обговорення тримки буде наближеною для різних сімей.
регіональних проєктів, координування надання Таким чином, потрібно виокремити основні
соціальних послуг, контроль їх якості. Передбача- принципи, на яких повинна спиратися майбутня
ють створення рад споживачів соціальних послуг, реформа у сфері соціальної підтримки болгар-
їх опікунів або піклувальників із метою захисту ського села:
їхніх інтересів і здійснення контролю. − прозорість під час прийняття рішень адмі-
Реформа соціальної підтримки в Болгарії ністративними органами і аналіз впливу діючих і
має на меті приведення системи у відповідність пропонованих змін;
новим реаліям, посилення громадського контр- − диференційований підхід до надання допо-
олю, більшу ефективність проведених заходів, моги;
поліпшення захисту найбідніших і вразливих чле- − підвищення рівня соціальних виплат має
нів суспільства. слідувати темпами підвищення добробуту сус-
Висновки. З огляду на історичний розви- пільства.
ток і характерні особливості розвитку болгар- Кінцева мета майбутньої реформи має поля-
ського села, можна зробити такі узагальнення та гати в ефективному спрямуванні коштів до людей,
висновки: що проживають у сільській місцевості, які най-
− підвищення розміру соціальних виплат і більш їх потребують. В умовах обмежених фінан-
підвищення податкового та страхового внеску сових можливостей сучасні актуальні соціальні
мали прямий негативний вплив на стимули без- системи повинні мати на меті не стійке і тривале
робітних, економічно неактивну та використану пом'якшення негативних наслідків соціальної ізо-
для виплат заробітну плату частини населення. ляції, а максимально швидке видалення недоліків
Цей чинник необхідно враховувати за можливого фінансування з програми. Збільшення успішних
подальшого підвищення соціальних платежів; випадків соціальної інтеграції та ефективності
− підвищення мінімальної заробітної плати адміністративних органів призведе до звільнення
створювало додаткові стимули для повернення ресурсу, який може бути використаний для підви-
людей на ринок праці, але зменшувало їхні мож- щення ефекту від проведених програм.
103
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Список літератури:
1. Анастасова М. Миграционните процеси на населението в Р.България при прехода към пазарна ико-
номика. София : Институт по икономика на селското стопанство, 2014. 212 с.
2. Болгария – социально-экономическое развитие на България. 2008 г. София : НСИ, 2009. 186 с.
3. Владимирова К. Намаляване на социално-икономическите различия между регионите в България
чрез по-ефективно използване на възможностите на стратегическото планиране и програмиране. София :
Издателски комплекс – УНСС, 2017. 444 с.
4. Пищалов Н. Проблеми на устойчивостта на аграрния сектор у нас. Икономически алтернативи.
2017. Бр. 2. С. 115–123.
5. Районите областите и общините в Република България 2008 г. София : НСИ, 2010. 201 с.
6. Терзиев В. Развитие системы социальной поддержки в Болгарии. Уфа : НИЦ Аэтерна, 2014. С. 293.
7. Цанова С. Анализ на ефектите от външната миграция на населението. Годишник на СА «Д.А. Ценов»
Свищов. 2008. т. СХ, 2008. С. 177–191.
8. Цанова С. Сравнителен многомерен анализ за определяне на мястото на България според ползите и
негативите от емиграцията. София : Институт за пазарна икономика, 2010. 310 с.
УДК 305-055.2(41):(470+571)-021"1918/1939"
Залєток Н.В.
Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського
105
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
для цього країни з однаковим політичним режи- нати…» [12, с. 32–33]. Щодо жінок у політиці
мом. Яскравим прикладом є робота Е.Т. Аллен побутувала низка стереотипів. Наприклад, депу-
«Жінки Європи ХХ століття» [16]. Вчена розпо- тат від Енфілда полковник Р. Апплін у 1928 р.
ділила країни для порівняння становища жінок у переконував, що жінки надмірно емоційні і жодна
їхніх соціумах у міжвоєнний період на дві великі з них ніколи не зможе обійняти посаду міністра
групи: демократичні; авторитарні і тоталітарні. фінансів [24].
Проте якщо всередині демократичної групи їй Більшовики ж уважали, що інтереси жінок
удалося віднайти багато спільних тенденцій, то із робітничого прошарку фактично збігалися
з другою групою справа виявилася значно склад- з інтересами чоловіків того самого прошарку.
нішою, адже тамтешні режими не були настільки Вони протиставлялися інтересам тих представ-
однорідними. У зв’язку із цим Е.Т. Аллен дове- ників суспільства, яких радянська влада класи-
лося поділити цю групу на три підгрупи (тоталі- фікувала як «пригноблювачів» трудящих. У кон-
тарний СРСР, авторитарні режими, тоталітарні тексті жіночого руху яскравим прикладом є той
держави правого спрямування) і викласти резуль- факт, що більшовички ще до революції не хотіли
тат свого наукового пошуку, майже не вдаючись у об’єднуватися з представницями жіночих органі-
порівняння між підгрупами. На нашу думку, сама зацій іншого спрямування, ба більше, намагалися
необхідність подібного поділу поряд із наявністю представити своїх «буржуазних» колег у негатив-
низки спільних для демократичних та недемокра- ному світлі [27, с. 131].
тичних режимів тенденцій у досліджуваній сфері У 1920–1930-х роках радянська влада не зби-
свідчить про те, що під час дослідження гендерної ралася нехтувати жінками як силою, яку можна
політики різних держав у першій половині ХХ ст. використати для розбудови держави в багатьох
поділяти їх за режимом правління не зовсім корек- сферах, а тому відповідним чином вибудовувала
тно. Принаймні як такі, які непридатні для порів- свою пропаганду. Їх заохочували вступати до
няння між собою. Спроба зіставлення стану справ Комуністичної партії, балотуватися до органів міс-
та політики у гендерній сфері в тоталітарних та цевої влади, брати участь у діяльності Рад народ-
демократичних країнах дала б змогу краще дослі- них депутатів тощо. В. Ленін у 1920 р. відкрито
дити сутність їхніх владних режимів і глибше агітував за участь жінок у виборах та збільшення
дослідити суспільні процеси в різних країнах в їх кількості серед керівництва підприємств та у
означений часовий проміжок. владних структурах [8, с. 105–106]. При цьому до
Постановка завдання. Мета статті – охаракте- участі у політичному житті заохочували малоос-
ризувати та порівняти становище жінок у радян- вічених виходиць із пролетаріату: селянок, робіт-
ському та британському суспільствах міжвоєн- ниць, дружин робітників. Інтелігенцію на перших
ного періоду. порах не залучали [11, с. 62–63]. У 1920-х роках
Виклад основного матеріалу дослідження. при партійних органах почали створювати так
Говорячи про тенденції участі британок у полі- звані «жіночі відділи» («жінвідділи») – «само-
тичному житті в міжвоєнний період, констату- стійні відділи комітетів компартій із пропаганди
ємо, що кількість обраних до Палати Громад серед трудящих жінок комуністичних ідей, із
1920–1930-х роках на загальних виборах була залучення робітниць, наймичок і біднячок-селя-
низькою і коливалася в межах 0,3–2,4% [28, с. 9]. нок до партії, з висунення робітниць і селянок на
З огляду на це, твердити про вельми суттєвий керівну роботу» [7, с. 42].
вплив парламентарок на політичне та суспільне Попри численні заходи з їх просування спо-
життя немає підстав. До того ж нерідко ці депу- чатку суспільство досить неохоче сприймало
татки виступали рупором «традиційних ціннос- жінок як провідників політичних змін. Українська
тей», які ще глибше вкорінювали стереотипи дослідниця Н. Земзюліна подає текст доповідної
щодо жіноцтва у британському суспільстві. записки Народного комісаріату Робітничо-селян-
Колеги-чоловіки неприязно прийняли перших ської інспекції УРСР щодо результатів перевірки
депутаток у Палаті громад. Наприклад, Н. Астор роботи із залучення жінок до соціалістичного
розповідала, що деякі з її давніх знайомих при- будівництва. У документі чітко зазначено, що чле-
пинили вітатися з нею. Окрім того, вона на довгі нів та голів сільрад жіночої статі відверто сабо-
роки стала мішенню для критики відомого полі- тують їхні колеги-чоловіки. Зафіксовано факти,
тика В. Черчилля, який після входження леді коли чоловіки забороняли своїм дружинам брати
Астор до когорти парламентарів заявив, що роз- участь у зборах сільрад. Проте уряду вдалося
глядає це «… як її вторгнення до його ванної кім- досить швидко збільшити присутність жінок у
місцевих органах влади у міжвоєнний період. ювати з урахуванням того факту, що їхньою осно-
Відбувалося це переважно шляхом «рознарядки». вною суспільною роллю є материнство [26, с. 12;
За період із 1923 по 1927 р. їхня чисельність у 22, с. 227]. Однак у Великій Британії це був ціл-
сільрадах УСРР зросла з 2% до 10% [2]. Жінвід- ком самостійний рух, чого не можна сказати про
діли були ліквідовані Постановою ЦК ВКП(б) від Радянський Союз. Жіночий рух як такий із прихо-
5 січня 1930 р. «Про реорганізацію апарату ЦК дом більшовиків перетворився на знаряддя влади
ВКП(б)». для просування вигідних їй ініціатив. У сучасних
Функції жінвідділів перейняли жіночі сектори, працях, присвячених дослідженню жіночого руху
які більше орієнтувалися на загальнодержавні 1920–1930-х років, уже на етапі визначення пред-
інтереси, ніж на суто жіночі. Офіційна версія лік- мету стає чітко зрозуміло, що вивчатися буде не
відації жінвідділів, викладена Л. Кагановичем, – «низова ініціатива», оскільки в союзних республі-
досягнення високих рівнів представництва жінок ках її просто не було через тоталітарний характер
у профспілках, фабрично-заводських комітетах, панівного режиму, а чітко зрежисований і коорди-
партійних комітетах тощо, і оформлення їх у нований «зверху» партійний проєкт.1
«солідні групи, які вже не потребують опіки» [цит. Форми розвитку феміністичного руху у СРСР,
за: 3, с. 40–41]. Однак у науковій спільноті існує особливо у 1930-х роках, суворо контролювала
точка зору, яка видається нам більш правдоподіб- і використовувала у власних цілях влада, що не
ною. Згідно з нею, на певному етапі жінвідділи залишало місця для творчості поза інтересами
почали становити загрозу для влади, оскільки партії. Наприклад, дослідниця І. Юкіна справед-
сприяли формуванню особистості жінки як неза- ливо зазначає, що «рух дружин господарників,
лежного члена суспільства [наприклад, див.: 14; інженерів і техніків важкої промисловості, що
6, с. 81]. з’явився вперше при Наркоматі важкої промис-
Жінкам радянських країн на перших порах ловості в 1934 р., ніяк не може розглядатися як
складно було проявити себе в політиці, адже серед самодіяльна і самостійна ініціатива жінок. Він
них був надзвичайно великий відсоток неграмот- так само, як і Делегатський рух, був запущений
них: тільки в УСРР на початку 1920-х років вони «зверху» і не мав навіть найменшого шансу вийти
становили 75% серед усіх неписьменних [2]. на рівень самостійного розвитку» [14, с. 453].
З іншого боку, їхня малоосвіченість була благо- Непересічне місце на порядку денному обох
датним ґрунтом для насаджування «правильних» країн займало питання жіночої зайнятості. Можна
поглядів та життєвих пріоритетів, тому зроблена констатувати, що проблема була однією з ключо-
владою «рад» ставка невдовзі була дуже щедро вих для обох суспільств. Так, у Великій Британії
винагороджена, зокрема й у вигляді великої кіль- у міжвоєнний період чимало списів було зламано
кості доброволиць у роки Другої світової війни, під час обговорення організації жіночої праці та
готових не вагаючись захищати не тільки Батьків- її оплати. Зокрема, «старі» феміністки не вва-
щину, а й панівний режим. Дослідниця Н. Козлова жали за доцільне прописувати на законодавчому
влучно підмітила, що «завдяки інтенсивній дер- рівні м’якші умови праці для жінок, адже це, на
жавній політиці по роботі з жіночим населенням їхню думку, матиме наслідком ставлення до них
в 20-х роках XX ст. з аморфної жіночої маси вий- як до неповноцінних осіб. Однак коли почали
шов адресний сегмент підконтрольного псевдо- з’ясовувати думку робітниць із цього приводу,
громадянського суспільства тоталітарної радян- з’ясувалося, що серед них багато прихильниць
ської системи» [3, с. 41]. такого протекціонізму, як й ідеалізації сімейного
Аналізуючи спільне та відмінне у розвитку укладу, за якого чоловік виступає у ролі годуваль-
жіночого руху в міжвоєнний час, мусимо кон- ника, а жінка – у ролі матері та дружини, яка бере
статувати, що у Великій Британії він уже не був на себе всю репродуктивну працю [15, с. 275;
настільки потужним і масштабним, як на початку 26, с. 12].
століття. Усередині нього точилися запеклі дебати Ще після завершення Першої світової війни
щодо подальших напрямів діяльності, унаслідок жінок почали витісняти з тимчасово освоєних
чого відбувся розкол на «старих» та «нових» фемі- ними під час воєнної кампанії високооплачуваних
ністок. Перші ратували за дотримання принципів сфер зайнятості, й у наступні десятиліття тен-
рівності статей у всіх сферах життєдіяльності.
Предметом дисертаційної роботи Ю. Костенко «Женское
1
Другі ж виступали за дискримінаційні реформи, движение в России в 1920–1930-е гг.» визначено «державну
акцентували увагу на відмінностях жінок та чоло- політику щодо жінок, діяльність ініційованих та підтрима-
віків і вважали, що інтереси жінок потрібно обсто- них партією жіночих організацій та рухів, процес складання
нової ментальності радянських жінок» [4, с. 3].
107
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
денція посилилася. Гостро у міжвоєнний період чувані сфери на тлі тяжкої економічної ситуації
у Великій Британії постала проблема безробіття. багатьох родин і необхідності пошуку роботи
У зв’язку із цим дискримінаційні практики влади для дедалі більшої кількості жінок. За даними
проявилися у нерівних умовах призначення дер- Ш. Фіцпатрік, «у 1930-х роках майже десять міль-
жавної допомоги по безробіттю, яка для жінок йонів жінок уперше з'явилися на ринку праці,
становила 12 шилінгів, а для чоловіків – 15, від- багато з них залишилися єдиною годувальницею
повідно до «Закону про національне страхування» сім’ї, яка часто складалася з матері, одного-двох
(1920 р.). Ба більше, влада намагалася витіснити дітей і незамінної бабусі, яка веде господарство.
британок до менш престижних сфер зайнятості. Завдання годувальниць аж ніяк не полегшу-
Яскравим прикладом такої політики можна вва- вав той факт, що жінок уважали за краще брати
жати той факт, що жінка не могла претендувати на малокваліфіковану, малооплачувану роботу»
на виплату по безробіттю, якщо відмовлялася йти [13, с. 169].
працювати домашньою прислугою. Для чоловіків У 1939 р. у СРСР частка жінок на ринку праці
таке правило не діяло, адже домашнє услужіння становила 43%3, із них у галузях матеріального
належало до так званих «жіночих» сфер зайня- виробництва – 44% (із них у промисловості, будів-
тості [23, с. 37]. ництві, транспорті та зв’язку – 40%, у сільському
Не був британський соціум готовий і до запро- господарстві – 52%, у торгівлі, громадському хар-
вадження рівної оплати праці чоловіків та жінок. чуванні, заготовленні, матеріально-технічному
Так, під час обговорення встановлення рівної постачанні та збуті – 41%), у невиробничих галу-
заробітної плати для обох статей на державній зях – 49% (у науці, освіті та охороні здоров’я –
службі у квітні 1936 р. у Палаті Громад ініціатива 60%). Активно фемінізувалися освітня та медична
не знайшла необхідної підтримки серед парла- сфери: у 1937 р. частка жінок у загальній кількості
ментарів. І це попри те, що новація не потребу- лікарів4 становила 51%, а в 1940 р. цей показник
вала надто великих коштів, країна могла собі це зріс до 60% [1, с. 80, 125].
дозволити, про що зазначалося під час дебатів. Притік жінок на ринок праці був насамперед
А причиною провалу пропозиції стали стійкі упе- вигідним владі з економічного погляду, тому вона
редження й опозиція з боку багатьох членів уряду активно пропагувала погляди, згідно з якими
на чолі з прем’єр-міністром С. Болдуїном. Сис- зайнятість є основою їх емансипації. Проте, за
тема аргументації базувалася на двох переконан- влучним висловом Ю. Костенко, «орієнтація всіх
нях. Перше – жінки менш ефективні працівники, членів сім’ї на участь у суспільному виробництві
ніж чоловіки, оскільки, згідно зі статистикою, у за незначної участі чоловіків у домашньому гос-
середньому на рік брали на чотири дні більше подарстві і вихованні дітей та відсутність меха-
відпустки за станом здоров’я. До того ж, одру- нізації домашньої праці, не підкріплена розви-
жившись, жінки мусили полишати роботу2, тому тком служби побуту та громадського харчування,
інвестувати в таких працівників роботодавці не стали перешкодою для рівноправного і повноцін-
хотіли [21, c. 2037–2038]. Друге – бачення соці- ного включення жінок у професійну діяльність,
умом місця та ролі жінки у суспільстві загалом. а державні програми, які розроблялися у цьому
Секретар міністерства фінансів В. Моррісон пере- напрямі, не зуміли усунути «подвійне наван-
конував, що одружених жінок обурював той факт, таження» на жінок» [5]. Фактично під гаслами
що самотні британки мали вищий рівень життя, емансипації радянські жінки стали лише дешевим
ніж більшість одружених чоловіків. Чиновник і вигідним трудовим ресурсом для втілення амбіт-
наголосив, що британки здебільшого користу- них планів влади в економічній сфері.
ються фінансовою підтримкою своїх чоловіків Попри те, що в радянському суспільстві від
чи батьків, а тому рівної оплати не потребують
самого початку пропагували образ жінки, яка бере
[21, c. 2057].
активну участь у суспільному житті, політиці та
Водночас у СРСР для жінок також не були
управлінні, традиційні уявлення про неї як хра-
створені рівні умови на ринку праці. Хоча офі-
нительку домашнього вогнища, відповідальну за
ційно в країні запровадили рівну оплату для жінок
затишок і побут у сім’ї нікуди не поділися. Від
та чоловіків, і на папері вони мали рівний доступ
жінок і надалі вимагали вміння створити «куль-
до освіти та більшості професій. Проте на прак-
тиці відбувалося витіснення жінок у малоопла- 3
Без урахування членів сімей колгоспників, робітників і
Так звана «шлюбна заборона» – дискримінаційна практика,
2 службовців, що були працевлаштовані в особистому підсо-
відповідно до якої одружені жінки не мали обіймати певні бному сільському господарстві.
посади – для держслужбовців була скасована лише у 1946 р. 4
Без стоматологів та військовослужбовців.
109
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
стиль життя практично припинив своє існування логічний показник для чоловіків становив 11 на
з крахом на фондовій біржі у 1929 р. і початком 1 000 осіб чоловічого населення; середню освіту
Великої депресії (1930 р.). (повну чи неповну) мали 85 жінок та 116 чолові-
Загалом же станом на 1920–1930-ті роки образ ків на 1 000 населення відповідної статі [9, с. 122].
вікторіанської жінки у Великій Британії все ще Тобто наприкінці 1930-х років як у Великій Бри-
мав вплив на соціум, однак поступово відходив танії, так і в СРСР усе ще спостерігався суттєвий
у небуття. Офіційне і масштабне влиття жінок дисбаланс у рівні освіченості чоловіків та жінок
до ринку праці, їхня участь у суспільному житті, на тлі низької кількості здобувачів вищої освіти
набуття політичних прав та інші зрушення вихо- обох статей.
дили далеко за межі образу «ангела в домі» (за Висновки. Отже, у міжвоєнний період бри-
однойменною поемою К. Петмора «Ангел у танські жінки становили вкрай низький відсоток
домі»). На думку російської вченої С. Нестеро- серед депутатів Палати Громад. Ставлення до
вої, у цей період «головним результатом еволю- них із боку колег-чоловіків було неприязне, щодо
ції уявлень про жінку було руйнування жорсткої них побутувала низка стійких стереотипів, які
межі між публічною і приватною сферами діяль- негативно впливали на їхню кар’єру. Особливих
ності. Новий ідеал кардинально відрізнявся від кампаній із заохочення жінок до участі у великій
вікторіанського стереотипу, він надавав жінкам політиці у цій країні не проводилося на відміну
більше самостійності у виборі сфери діяльності, від СРСР. Радянський уряд покладав великі надії
а також інтелектуальну й економічну свободу» на жінок як потужний робочий ресурс, яким легко
[10]. Загалом підтримуючи цю точку зору, зазна- управляти, а тому вживав масштабних заходів із
чимо, що, на нашу думку, твердити про свободу залучення їх до партії, на керівні посади підпри-
жінок у будь-якій сфері на той час було аж надто ємств і владних структур. Однак ставлення сус-
вже гучно. Адже тиск і контроль із боку суспіль- пільства до жінок на керівних посадах у міжво-
ства лише дещо послабився і призвів до нових єнний період часто було негативне, як і у Великій
дискримінаційних практик, наприклад необхід- Британії.
ності зносити подвійний тягар оплачуваної та Аналізуючи спільне та відмінне у розвитку
неоплачуваної зайнятості, «шлюбної заборони» жіночого руху в міжвоєнний час, мусимо конста-
(заборони для одружених жінок обіймати певні тувати, що у Великій Британії він суттєво пішов
посади), упереджень щодо здобування особами на спад порівняно з попередніми десятиліттями,
жіночої статі певних освітніх спеціальностей і однак залишався самостійною низинною ініціа-
вищої освіти загалом тощо. Так, серед тих, хто тивою. Водночас у СРСР жіночий рух фактично
здобув перший ступінь вищої освіти у 1920, 1930 перетворився на одне з численних знарядь влади з
та 1938 рр., було 27,8%, 28,8% та 24% жінок від- управління соціумом.
повідно. Однак, коли йдеться про докторат, цей В обох країнах спостерігалися проблеми з рів-
показник був нижчий із тенденцією до суттєвого ною оплатою праці жінок. Так, у Великій Бри-
падіння – 24,7%, 15%, 11% відповідно [17, c. 20]. танії не були готові запровадити її принаймні на
Низькою була кількість жінок, що мали вищу папері, а в Радянському Союзі – реалізувати це на
освіту, й у СРСР. У 1927–1928 н. р. їхня частка практиці, адже там так само спостерігалося витіс-
у загальній кількості студентів вищих та серед- нення жінок у малооплачувані сфери на тлі важкої
ніх спеціальних навчальних закладів становила економічної ситуації. Також обидва суспільства у
28% [1, с. 59]. А станом на 1939 р. з 1 000 жінок 1930-х роках відчули на собі посилення впливу
п’ять мали закінчену вищу освіту, водночас ана- традиційних цінностей.
Список літератури:
1. Женщины и дети в СССР : статистический сборник. Москва, 1969. С. 80, 125.
2. Земзюлина Н. Женщины в системе государственного управления в СССР в 20–30-х годах ХХ века.
URL: https://bit.ly/3teREHw (дата обращения: 25.01.2021).
3. Козлова Н.Н. Гендерная модернизация советской политической системы: институциональный аспект.
Женщина в российском обществе. 2011. № 4. С. 38–42.
4. Костенко Ю.А. Женское движение в России в 1920–1930-е годы : автореф. дис. … канд. ист. наук :
07.00.02. Москва, 2006, 26 с.
5. Костенко Ю.А. Женское движение в России в 1920-1930-е годы : дис. … канд. ист. наук : 07.00.00.
Москва, 2006. 336 с. URL: https://bit.ly/36ScOBN (дата обращения: 25.01.2021).
6. Костюшева Е.К. Женотделы и феминизм. Женские и гендерные исследования. 2000. Вып. 5. С. 72–82.
Zalietok N.V. STATUS OF BRITISH AND SOVIET WOMEN IN SOCIETY IN THE INTERWAR
PERIOD: A COMPARATIVE REVIEW
Despite the fact that the interwar period is considered a period of low activity of the women's move-
ment in the world with one or another feature for each country in which it became widespread, at
this time women increasingly expanded their presence in previously inaccessible areas, exercised the
achievements of the previous decades of struggle. The reforms of the 1920s and 1930s against the back-
ground of the aggravation of the political situation and the maturing of a new armed conflict have also
impacted on the female half of the population. In this regard, the study of gender policy in the interwar
period is interesting both for studying the impact of the women's movement on the evolution of women's
status in society, and in the context of drawing parallels between different political regimes of the first
half of the twentieth century.
The article presents a comparative description of the position of women in Soviet and British societies of
the interwar period.
The author concludes that the societies of the two countries in the 1920s and 1930s had a lot in common in
the field of gender equality, despite the fact that the policies of their governments differed on many issues. Thus,
the level of political representation of women in Great Britain was very low and the government did not try to
increase it, while in the USSR there were top-down campaigns to attract women to the party and leading posi-
tions in enterprises and government. However, the societies of both countries reacted negatively to the entry of
111
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
women into the politics and management. The women's movement in Great Britain was much less active than
in 1900-1910, but remained an independent grass roots initiative. At the same time, in the USSR, the women's
movement has in fact become one of the many tools of political powers to govern society. Problems with equal
pay for women were observed in both countries. Both societies in the 1930's were characterized by increasing
influence of traditional values.
Key words: position of women, women's movement, social roles, Great Britain, Union of Soviet Socialist
Republics (USSR).
UDC 94:374.3
Kalachova І.І.
Belarusian State University
Problem statement. The 19th century is very con- rearing in Belarusian noble families in the second half
troversial for the history of education in Belarus. On of the 19th – early 20th centuries.
the one hand, the 19th century is a period of significant Analysis of recent research and publications.
growth of literature and arts in the Belarusian lands, The most significant in the field of the history of
which would have been impossible without a high education, the life of the nobles and the culture of
level of education of the upper strata of society. But the privileged class in Belarus, the history of fam-
on the other hand, after the occupation of the eastern ily relations and the social status of children are
lands of the former Polish-Lithuanian Commonwealth monographic studies and individual publications of
by the Russian Empire and a number of national liber- such modern Belarusian authors as S. Shydlouski,
ation uprisings against it in the late 18th and mid 19th L. Rakava, I. Kalachova, A. Shavialiova, U. Ganski,
centuries, there was a clear regression of the higher etc. Very informative in the study of this problem the
education system. The Russian authorities closed the publication of contemporaries of the events in ques-
Vilnius University and the Polotsk Academy under tion, memoirs and other works of E.T. Massalski,
the pretext of fighting separatist sentiments in them. L. Potocki, Ł. Gołębiowski, F. Karpiński, I.E. Lach-
The state system of Russian schools and gymnasi- nicki, G. Puzynina, etc. However, despite the exist-
ums, which replaced the religious colleges of the 17th ence of separate publications in this area, important
and 18th centuries, was under the strict control of the issues remain virtually unexplored, which determines
Russian authorities. This could not suit the Belarusian the high degree of relevance of this study.
nobility, which for the most part was skeptical of the Presentation of the main research material. In
Russian Empire. But they had no choice… the Belarusian historical science, the traditions of rais-
The goal of the article is to study the conditions, ing children in families of the privileged class in the
ideological prerequisites and basic forms of child 19th century were first studied by L. Rakava [3]. Her
113
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
article uses a number of author's theoretical and meth- associated with the area. The pediments of the porti-
odological approaches, in particular, in determining cos and gates of the noble residences were decorated
the ethno-cultural belonging of the nobility and identi- with the coats of arms of the owners of the estate. The
fying the pedagogical traditions of the privileged class coat of arms of the family could also be located above
as part of the ethnic tradition of Belarusians. the fireplace, on the stove tiles, above the entrance to
This period was characterized by strong external the porch. Allegorical drawings, inscriptions in Pol-
influences on the development of the culture of the ish and Latin, life credo and symbol of faith, mot-
privileged class of Belarus, primarily Russian and tos were found on the gates, over the door, etc. To
Polish cultures, and through their mediation – West honor the history of the family, a park served, where
European cultures (French, German, English), which chapels-tombs, monuments, obelisks, stones with
explains the need to study the external cultural con- epitaphs, memorial trees were installed. The temples
text in which the Belarusian pedagogical tradition founded by the representatives of the clan became the
was formed. family pride. Historical documents, books, and art
Education in aristocratic families was often of objects are collected. By such means, an educational
a project nature and focused on a certain ideal. The environment was formed, in which the young gener-
pedagogical ideal could be clearly articulated, for ation acquired the first knowledge about their locality
example, in the instructions for the upbringing of and about their kind [5, p. 69].
children (primarily direct heirs), which were usually Depending on the property status and pedigree,
compiled by parents and addressed to tutors, teach- the ideal of upbringing among parents could dif-
ers and the children themselves. Most of the strate- fer significantly. For the aristocracy, public activity
gies of family education in the noble environment was a priority. Boys in such families were prepared
remained within the Christian tradition. Accordingly, for a political or military career, so that they would
the person of Christ was considered as the standard become model citizens of the Fatherland and out-
of universal human virtues. Examples from the lives standing representatives of the family; girls-for the
of ancestors (or patrons of the family), historical and role of housewives of the "open house", which was
biblical heroes, and to a lesser extent literary charac- supposed to live in public and intellectual-artistic
ters were popular. Usually, the pattern for inheritance interests. At the same time, a significant part of the
was laid at the level of the name that was given to families of medium and small nobles oriented their
the child in honor of a famous ancestor, an outstand- children to practical economic activities on the estate.
ing historical figure or a saint. An idea of the list of However, these stereotypes have changed over time.
historical, literary and mythological heroes, on the According to comte L. Potocki, since the last quarter
example of which the natives of Belarus, in particu- of the 18th century in the aristocratic environment, it
lar, the carriers of the Polish-speaking Catholic noble was no longer considered unconditionally mandatory
tradition, were brought up, is given by the book of Jan to raise boys “for God and people, the sword and the
Barszczewski “The Gentleman Zavalnia or Belarus council”. The ideal of public service was replaced,
in Fantastic Stories”. Thus, its pages are dominated along with the fashion for French culture, by syba-
by names associated with ancient history (Alexander ritic sentiments. Increasingly, school education was
the Great, Homer, Virgil, King Leonidas of Sparta, replaced by home schooling for the children of the
Cicero, Horace, Gaius Julius Caesar, etc.) and Chris- Belarusian nobility. The knowledge gained from
tian tradition (Jesus, the Virgin Mary, St. Peter, Adam, foreign tutors, whose presence in the noble family
Eve, etc.) [6]. became an element of prestige, began to be appreci-
For the nobility estates were the personification ated [2, p. 108-109; 12, p. 12].
of a small homeland. They were an environment in The pedagogical ideal was also influenced by the
which family traditions and history accumulated. political and philosophical beliefs of the parents. In
The estate influenced the formation of the class-clan conservative (“Sarmatian”) families, children were
identity. The tasks of class education of the younger brought up in religion, taught to honor their parents,
generation were solved within the estate by various modesty and courtesy in their behavior with their
means. Portrait galleries of ancestors were collected, elders, and taught to accept the social hierarchy. An
places of their burial were memorialized, “Silva illustration of this type of education can serve as a
rerum” – handwritten books with stories from family memoir of F. Karpinski. So, according to his recollec-
history were kept, the names of the members of the tions, he did not dare to sit in front of his father, not
family were assigned to villages. Memorial plaques only without permission, but even to stand leaning on
were erected to commemorate the historical events the wall [10, s. 4, 16].
Aristocratic education in the spirit of Enlight- small gentry, wealthy and well-born noble families
enment included the ideals of self-discipline and were considered as role models. Thus, the owners of
rationality, as well as order, rationality, and consist- rich estates were not only an example for their own
ency in actions, which could, for example, be real- children, but also fulfilled a broader patriarchal mis-
ized through the introduction of a daily schedule for sion in their social environment [2, p. 46].
children. In such a system of views, the idea of the In turn, representatives of a wide range of mem-
benefits of creating ascetic conditions for children bers of the family, primarily the closest relatives, god-
was popular. Children, for example, could be taught parents, took part in the upbringing of the younger
to limit themselves in means, determining for them a members of the noble family. Significant was the
small monetary allowance, which did not provide for educational influence of the priests, as well as repre-
luxury or high comfort. The extreme manifestation sentatives of the hired staff (nurses, nannies, tutors,
of such views was the tradition of “dziadzkavannie”, teachers), who directly cared for the noble children
when the children of rich landowners were given to and were engaged in their education. All of the
be raised in peasant families for several years at the above groups formed the socializing environment of
age of 7-10 years, described in detail in the novel by the noble estate, where the child's personality was
the Belarusian romantic writer Uladzimir Karatkiev- formed. Count L. Potocki, describing the impression
ich “The rye under thy sickle” [14, p. 82-83]. of his childhood and youth, fondly recalls not only his
The ideal of upbringing could differ not only in parents, but also representatives of the closest socially
different social strata, but also within the same family. heterogeneous environment in which he grew up: the
The most obvious thing is the presence of different estate manager, the housekeeper, the priest, the Ber-
ideals in the upbringing of girls and boys. They also nardine monk, the teacher, the neighbors, the cook,
differed with respect to older children (future heirs to the coachman, the footman [2, p.18].
lands and titles) and younger children. However, it is In the families of the Belarusian nobles, home edu-
possible to identify the components of education that cation remained a common phenomenon. In wealthy
were universal: the nobles wanted to see their chil- families, children were taught from the age of three,
dren religious, obedient to their elders, sociable and sometimes even earlier. First of all, they taught for-
healthy (boys – strong). Education in noble families eign languages (most often Latin, French, German)
was based on family and class values, which provided and arithmetic. This was done by foreign bons (usu-
for the actualization of historical memory. The noble ally French or German), who, in addition to teaching
children got acquainted with the history of Belarus (learning to read, write, and dance), performed the
first of all thanks to the references to the participation same duties as ordinary nannies. Parents could also
of their ancestors in historical events. A significant teach children to read and write. Children were able
aspect of home education in the families of the vast to read and perform elementary arithmetic operations
majority of Belarusian nobles was the preservation of at the age of 4-5 years [1, p. 128; 8, p. 91].
Western cultural identity. Accordingly, an important Usually children were taught at home until the
educational element was the actualization of a com- age of 7-8, and then sent to parochial schools, girls to
plex of traditions, customs, and norms that were iden- closed boarding schools – private or at monasteries.
tified with the national canon and the “golden era” However, in wealthy families, children could receive
of the former Polish-Lithuanian Commonwealth [5]. a course of primary school and prepare for admission
The ideal of education also corresponded to the to the gymnasium and at home. In this case, a class
ideal of the educator: parents showed firmness and system of education was introduced from the age of
consistency in the upbringing of their children, but 7-8 [8, s. 88, 90]. This stage of training could last
they did it with love and intelligence. Pedagogical 3-4 years, and the educational process was provided
practices in the noble estate extended not only to the by tutor or governess. In such cases, children left their
children of the owners. The traditional family model parents’ home at the age of 10-12 [9, s. 292].
provided that the husband would perform certain ped- For boys home education usually served as a pre-
agogical duties in relation to his wife. A woman was paratory stage for entering school. For girls in the late
expected to obey, and a man was expected to take 18th and first half of the 19th centuries, home educa-
care of his wife financially, intellectually, and spirit- tion often remained the only form of education. For
ually. Together, they performed a pedagogical func- example, according to I.E. Lachnicki, in 1816 in the
tion in relation to the small nobles who were finan- parochial schools of the Grodno province, there were
cially dependent on them and the peasants who were only 79 female students for 465 male students. The
legally dependent on them. Among the middle and Academic Gymnasium in Svislach at Vilnius Uni-
115
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
versity had 278 male students and only 3 female stu- ensure the harmonious (intellectual, aesthetic, moral
dents. Since the last quarter of the 19th century, more and physical) development of the child’s personality.
and more girls begin to study in boarding schools and It was considered as a necessary prerequisite for the
gymnasiums. From this time on, home schooling is future successful self-realization of noble children as
only a preparatory stage for them to acquire more carriers of an elite socio-cultural mission. An impor-
thorough knowledge [11, s. 74-76]. tant role in this strategy was given to home education.
Conclusions. Thus, during the 19th – early 20th Among its most significant tasks was the preparation
centuries, with the popularization of the ideas of for admission to public schools or gymnasiums, as
Enlightenment, and later Positivism and the formation well as a deeper development of foreign languages
of the national liberation movement, education and and disciplines of the aesthetic cycle than was pro-
upbringing began to be perceived in the Belarusian vided by the school curriculum. A feature of family
noble environment as an important public institution. education and home education in the conditions of a
In the presence of such a consensus, a wide variety of noble estate was the participation in the educational
pedagogical methods and strategies were simultane- process of a wide range of people belonging to differ-
ously observed, which could come into conflict with ent social groups. The transfer of knowledge, values
each other even within the same family. In the general and norms was two-sided, which caused, for exam-
educational process at that time, elements of scientific ple, a certain possibility of the influence of elements
concepts, religious requirements, old noble patterns of the ethnopedagogical tradition on the upbringing
of behavior and traditional methods of ethnopeda- of the children of nobles. In turn, the landowners per-
gogy coexisted [13, p. 8-9]. In many nobles families, formed pedagogical functions in relation to both their
usually low-income, the principle of innate qualities, own children and the entire population of the estate,
traditional for the conservative (old noble) worldview, which was due to the very nature of patriarchal rela-
was cultivated. In the intellectual circles that actively tions. Therefore, we can talk about the presence of a
formed public opinion, such a position was considered specific educational and socializing environment of
marginal. In the Belarusian noble environment during the noble manor, in which the process of reproduction
this period, the ideal took root, according to which the took place not only of the culture of the noble class,
goal of family education and home education was to but also of its social environment from other classes.
References:
1. Масальскі Э.Т. З успамінаў (1799-1824). Маладосць. 2014. № 6. С. 127–138.
2. Патоцкі Л. Успаміны пра Тышкевічаву Свіслач, Дзярэчын і Ружану. Мінск : Полымя, 1997. 270 с.
3. Ракава Л.В. Эвалюцыя традыцый сямейнага выхавання беларусаў у ХІХ – ХХ ст. Мінск : Беларуская
навука, 2009. 311 с.
4. Калачова І.І. Народныя традыцыі і звычаі выхавання: этнапедагагічная спадчына народаў Беларусі.
Мінск : Нацыянальны інстытут адукацыі Рэспублікі Беларусь, 1999. 179 с.
5. Шыдлоўскі С.А. Культура прывілеяванага саслоўя Беларусі: 1795–1864 гг. Мінск : Беларуская навука,
2011. 168 с.
6. Шыдлоўскі С.А. Уласныя імёны ў кнізе Я. Баршчэўскага «Шляхціц Завальня» як крыніца
рэканструкцыі этнічнай карціны свету прывілеяванага саслоўя беларускага Падзвіння ў першай палове
ХІХ ст. Беларускае Падзвінне: вопыт, методыка і вынікі палявых даследаванняў / пад рэд. Д.У. Дука. Нава-
полацк : ПДУ, 2009. С. 287–290.
7. Калачова І.І. Ад добрага кораня – добры парастак: этнапедагагічныя традыцыі беларусаў у выхаванні
дзяцей. Мінск : НМЦэнтр, 1999. 124 с.
8. Felińska E. Pamiętniki z życia Ewy Felińskiéj. Seria І: w 3 t. Wilno: Nakładem i drukiem J. Zawadzkiego,
1856. T. 1. 467 s.
9. Gołębiowski Ł. Domy i dwory. Warszawa: Druk. N. Gkücksberga, 1830. 296 s.
10. Karpiński F. Pamiętniki. Poznań: W. Simon, 1884. 178 s.
11. Lachnicki I.E. Statystyka Gubernii Litwesko-Grodzienskiey. Wilno: Nakład i druk J. Zawadzki, 1817. 88 s.
12. Puzynina G. W Wilnie i w dworach litewskich. Pamiętnik z lat 1815-1843. Wilno: Druk J. Zawadzkiego,
1928. 389 s.
13. Калачова І.І. Мужчынскае і жаночае ў традыцыйнай культуры беларусаў. Мінск : Беларуская навука,
2019. 166 с.
14. Shavialiova А., Ganski U. The history of everyday life in system of historical research. European and
national dimension in research / ed. by D. Lazovski. Novopolotsk: PSU, 2012. Part 1. P. 81–84.
117
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
УДК 94(47+57)"1985/1991":327
Ковальков О.Л.
Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Постановка проблеми. 15 лютого 1989 р. доконаним фактом» [23, с. 49]. Одним із таких
Обмежений контингент радянських військ недостатньо вивчених питань є проблема наяв-
(ОКРВ) залишив територію Республіки Афганіс- ності різних підходів до врегулювання «афган-
тан. Для Радянського Союзу війна, яка тривала ського питання» в радянському керівництві в
понад дев’ять років і яка стала останньою війною кінці 1980-х – на початку 1990-х років.
в історії цієї держави, завершилася. Вона справила Аналіз останніх досліджень і публікацій.
значний вплив на політичний і соціально-еконо- Попри наявність спеціалізованих досліджень з
мічний розвиток не лише СРСР і Афганістану, історії радянсько-афганських відносин [26; 27] і
а й на світ у цілому, ставши головним фронтом зовнішньої політики СРСР в останні роки його
завершального періоду «холодної війни». Масш- існування [21; 28] позиція радянського керівни-
табність цієї події спричинила появу значної цтва в «афганському питанні» в роки перебудови
кількості наукової, публіцистичної та мемуарної та «нового політичного мислення» не отримала
літератури, найбільш повний огляд якої здійснив належного висвітлення в науковій літературі.
А.А. Костиря [16]. Утім, не можна не погодитися з Панівним лишається спрощене уявлення про
висловленою в одному з узагальнювальних дослі- монолітність горбачовського керівництва та одно-
джень проблеми думкою, що «було б надто опти- стайність його поглядів на політику СРСР щодо
містично стверджувати, що осмислення «нео- Афганістану напередодні та після виведення
голошеної війни» в Афганістані можна вважати радянських військ із цієї країни. Джерельну базу
119
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
лювання «афганської проблеми». Цій меті була маля на вищих державних і партійних посадах
підпорядкована зміна вищого партійного і дер- ДРА. Радянський керманич вкотре наголосив, що
жавного керівництва Афганістану, оголошена афганський уряд має брати на себе відповідаль-
останнім «політика національного примирення», ність за розв’язання власних проблем, а сам СРСР
а також суттєве прискорення Женевського пере- не збирається безкінечно довго відтерміновувати
говорного процесу між Афганістаном і Пакиста- виведення своїх військ із Афганістану [23, с. 64].
ном за посередництва СРСР і США і під егідою Відтоді «афганське питання» незмінно пере-
ООН [докладніше див. 28]. бувало на порядку денному політичного життя
Утім, у перший рік перебування при владі СРСР. 26 червня 1986 р. на засіданні Політбюро
нового радянського керівництва немов за інер- ЦК КПРС М.С. Горбачов був категоричним:
цією його політика в Афганістані зводилася до «Коротше кажучи, слід звідти вилазити». Генсека
посилення військових дій із метою домогтися підтримав міністр закордонних справ А.А. Гро-
швидкої перемоги над опозицією. Саме рік при- мико: «Це не наша війна» [3, с. 55]. Немов на під-
ходу М.С. Горбачова до влади став часом найбіль- твердження цих слів, 11 листопада того ж року
шої інтенсивності бойових дій радянських військ Політбюро узгодило виведення з Афганістану
в Афганістані, а чисельність ОКРВ було доведено шести полків [3, с. 64]. 28 липня під час робочої
до 108 тис. Відсутність відчутних результатів поїздки до Владивостока М.С. Горбачов публічно
такої політики змусила шукати інші підходи до підтвердив цей намір [13, с. 6903–604], а в жовтні
«афганського питання». М.С. Горбачов поступово «Правда» прозвітувала про виведення до СРСР
схилявся до «афганізації» війни, тобто перекла- двох мотострілецьких, трьох зенітних і танкового
дання головного тягаря бойових дій на афганську полку [4]. Утім, це був радше демонстративний і
армію, а відповідальності за здійснення внутріш- пропагандистський крок: з Афганістану вивели
ньої і зовнішньої політики ДРА – на афганський підрозділи, не задіяні у бойових діях із непри-
уряд. При цьому не йшлося про відмову від усе- датною до використання технікою. Але він мав
бічної підтримки режиму НДПА в межах полі- засвідчити рішучість радянського керівництва у
тики «соціалістичної орієнтації». врегулюванні «афганської проблеми».
Перед жовтневим 1985 р. Пленумом ЦК КПРС На засіданні Політбюро ЦК КПРС 12 грудня
М.С. Горбачов зустрівся у Москві з тодішнім 1986 р. уперше були озвучені приблизні терміни
Генеральним секретарем ЦК НДПА Б. Карма- виведення військ: не пізніше ніж за два роки
лем. Він шокував афганського керманича заявою, [3, с. 105]. Того ж дня М.C. Горбачов повідо-
що порятунком кабульського режиму має бути мив про це М. Наджибуллу [23, с. 64]. 5–7 січня
не радянська підтримка, а перехід до ринкових 1987 р. Кабул відвідала радянська делегація
засад в економіці, повернення до національно- на чолі з новим міністром закордонних справ
релігійних цінностей афганського народу, до Е.А. Шеварнадзе. Це був перший візит радян-
поділу влади з опозиційними партіями [22, с. 20]. ського топ-чиновника до Афганістану від грудне-
17 жовтня 1985 р. на засіданні Політбюро ЦК вої інтервенції 1979 р. На думку деяких дослідни-
КПРС Генсеком уперше було чітко визначено ків, це засвідчило прагнення перенести акценти
курс на виведення радянських військ із Афга- у взаємовідносинах між обома державами з
ністану. М.С. Горбачов тоді сказав: «З Карма- військової в політичну й економічну площину
лем чи без Кармаля, проте будемо проводити [23, с. 64]. В інтерв’ю афганському інформацій-
тверду лінію, яка повинна якомога швидше ному агентству «Бахтар» радянський міністр
привести до виходу із Афганістану». Пер- заявив, що радянсько-афганські відносини вима-
шим підтримав цю ідею маршал С.Л. Соколов гають нових підходів, які б дали змогу більш
[30, с. 57–58]. У грудні 1985 р. М.C. Горбачов з ото- чутливо реагувати на проблеми оголошеної в
ченням знову зустрівся з афганською верхівкою. Афганістані «політики національного прими-
Як згадував Е.А. Шеварнадзе, Генсек тоді ска- рення» [14], а 3 липня 1987 р. командувач 40-ї
зав: «Наша армія піде з вашої країни. Ми надамо армії генерал-майор Б.В. Громов наказав припи-
у ваше розпорядження стільки зброї, скільки ви нити усі наступальні операції радянських військ,
побажаєте, надамо вам усе, аби ви змогли боро- дозволивши лише протикараванну діяльність сил
тися самостійно» [32, с. 91]. 12 лютого 1986 р. спеціального призначення [33, с. 466]. Проте це
М.С. Горбачов мав зустріч у Москві з керівником принципово не змінювало ситуації, і військово-
афганських спецслужб (ХАД) М. Наджибуллою, технічна сфера ще надовго залишалися стрижнем
який у травні-листопаді того року замінив Б. Кар- радянсько-афганських відносин.
Під час наступних зустрічей М.С. Горбачова своєму міністрові і розтлумачив йому, що питання
з М. Наджибуллою незмінно наголошувалося про виведення військ обговоренню не підлягає
на незворотності виведення військ, на важли- [32, с. 95]. Утім, навіть після підписання Женев-
вості самостійного прийняття рішення лідерами ських домовленостей сам М. Наджибулла нео-
Народно-демократичної партії Афганістану. дноразово звертався до радянських керманичів із
Утім, упродовж тривалого часу далі розмов проханням відтермінувати виведення військ або ж
справа не йшла: керівники ДРА і надалі сподіва- залишити частину їх в Афганістані.
лися на радянську підтримку і допомогу в усіх У кремлівських коридорах також не всі поді-
питаннях. Слабкість режиму М. Наджибулли і ляли безальтернативний курс М.С. Горбачова на
його повна залежність від Радянського Союзу виведення військ. Згідно з наявними даними, при-
зумовили те, що генеральна лінія, сформульована близно на початок 1987 р. сформувалися кілька
ще до вторгнення військ – за жодних обставин підходів, прибічники яких мали відмінні погляди
«не втратити Афганістан» – лишалася панівною на можливу подальшу політику СРСР щодо Афга-
в радянській політиці. Так, 23 лютого 1987 р. на ністану. Військова верхівка (начальник Гене-
засіданні Політбюро ЦК КПРС Е.А. Шеварна- рального штабу ЗС СРСР маршал Радянського
дзе сказав: «Найголовніше – не допустити, щоб Союзу С.Ф. Ахромєєв, начальник групи управ-
режим Наджибулли впав». Генсек підтримав ління Міністерства оборони СРСР в Афганістані
міністра: «Ми перед своїм народом не відзвіту- генерал армії В.І. Варенніков), а також перший
ємо… Зберегти режим Наджибулли – завдання заступник завідувача міжнародного відділу ЦК
необхідне…» [3, с. 145]. КПРС Г.М. Корнієнко підтримували ідею повного
У ці роки пожвавився переговорний процес у «виходу» СРСР із Афганістану і спроб переконати
Женеві, що свідчило про прагнення радянського керівництво НДПА розділити владу в країні з опо-
керівництва усе ж розв’язати афганську проблему, зицією. Міністр закордонних справ Е.А. Шевар-
принаймні військовий її складник, політичними і надзе і заступник (а з 1988 р. – голова КДБ СРСР)
дипломатичними засобами. Саме з політичним В.О. Крючков наполягали на продовженні під-
урегулюванням, а також гарантіями незалеж- тримки афганського режиму в будь-який спосіб,
ного і нейтрального статусу Афганістану СРСР з-посеред іншого і військовими засобами. Завід-
незмінно пов’язував можливе виведення військ. увач відділу пропаганди ЦК КПРС О.М. Яковлєв
Окрім очевидної турботи про афганського клі- обґрунтовував ідею «афганізації конфлікту», тоді
єнта, за цим приховувалося і бажанням Москви як сам М.С. Горбачов – «поступової афганіза-
«зберегти обличчя». Виведення військ в одно- ції» [12, с. 428; 15, с. 114]. Водночас Генсек фак-
сторонньому порядку могло означати, що Радян- тично надав повну свободу дій в «афганському
ський Союз піддався тиску і визнав свою поразку питанні» Е.А. Шеварнадзе і В.О. Крючкову, які
в Афганістані. Наддержава, звісно, у розпал були головними ініціаторами бутафорних реформ
«холодної війни» так учинити не могла. в Афганістані та «обрання» М. Наджибулли пре-
Більше того, виведенню військ перешкоджали зидентом, аби максимально зміцнити його пози-
відсутність консенсусу в радянському керівництві ції на майбутнє [15, с. 114]. Тож гору взяла точка
щодо політики в Афганістані загалом і виведення зору, яка полягала в усебічній підтримці кабуль-
військ зокрема, а також повне несприйняття таких ського режиму з боку Радянського Союзу після
перспектив афганськими марксистами. М. Над- виведення військ. За наполяганням Е.А. Шевар-
жибулла та його оточення всіляко переконували надзе Г.М. Корнієнка усунули від «афганських
Кремль, що виведення радянських військ означа- справ», а С.Ф. Ахромєєв через незгоду з «гене-
тиме поразку НДПА і «Квітневої революції» зага- ральною лінією партії» був звільнений з посту
лом і перетворення Афганістану на прозахідну, начальника Генерального штабу і, за словами
ворожу до СРСР ісламську державу. Е.А. Шевар- Г.М. Корнієнка, отримав від Генсека «добрячої
надзе згадував, як після кількох зустрічей із прочуханки» [15, с. 117–118].
М. Наджибуллою й обговорення питання виве- Після тривалих дискусій, консультацій і пере-
дення військ міністр закордонних справ ДРА мовин 8 лютого 1988 р. М.С. Горбачов офіційно
А. Вакіль під час чергового раунду переговорів заявив про намір вивести війська з Афганістану
у Женеві заявив: «Я нічого не знаю про виве- починаючи з 15 травня того року [11]. 1 квітня
дення армії. Я категорично проти. Із цим Афга- 1988 р. Політбюро ЦК КПРС ухвалило «План
ністан ніколи не погодиться». За наполяганням виведення радянських військ із Афганістану»,
М.С. Горбачова М. Наджибулла зателефонував розроблений Міністерством оборони, Коміте-
121
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
том державної безпеки, Міністерством закордон- ками, ОКРВ передав афганській армії 990 танків,
них справ під керівництвом Комісії Політбюро бойових машин піхоти і бронетранспортерів,
по Афганістану. Початок виведення залежав від 270 гармат, 50 тис т боєприпасів, 32 тис т продо-
результатів переговорів у Женеві (у разі вчас- вольства, 1 тис т медичних препаратів, 184 облад-
ного підписання домовленостей воно мало роз- наних військових містечка вартістю близько
початися 15 травня 1988 р.), а завершити його 70 млн руб. [10, с. 312; 25, с. 34]. Виведення Обме-
мали до 15 лютого наступного року. У разі зриву женого контингенту радянських військ із Афганіс-
перемовин війська мали почати вихід із Афга- тану відбулося у визначені терміни і завершилося
ністану в червні 1988 р., а саме виведення мало 15 лютого 1989 р. Щоправда, ініціативи окремих
відбутися впродовж 7–7,5 місяців [5]. Після під- радянських політиків були втілені в життя. Попри
писання 14 квітня 1988 р. Женевських угод цей домовленості про перемир’я з «польовим коман-
план став важливим складником їх реалізації диром № 1» Ахмад Шахом Масудом 23–26 січня
[докладніше див. 28]. 1989 р. радянські війська здійснили останню
Утім, узгодження алгоритму політичного масштабну операцію у північних афганських
врегулювання «афганської проблеми», на яких провінціях Парван, Баглан і Кундуз. Офіційною
завжди наполягав Кремль і яким мали стати метою операції «Тайфун» було забезпечення віль-
Женевські домовленості, не означало появи ного проходження радянських військових колон
консенсусу в Москві і Кабулі. І перед, і після до кордону СРСР, але це було гарантовано моджа-
підписання угод у Женеві М. Наджибулла нео- хедами, які з нетерпінням чекали 15 лютого.
дноразово заявляв радянським керманичам про Насправді ж масовані бомбардування Панж-
неможливість самостійно протистояти опозиції і шерської долини мали на меті завдати наоста-
просив або відтермінувати виведення військ, або нок максимальної шкоди опозиції у відповідь на
ж залишити в Афганістані принаймні частину їх. настійливі прохання М. Наджибулли. Результатом
Ці прохання активно підтримали В.О. Крючков і операції стало знищення десятків кишлаків і заги-
Е.А. Шеварнадзе. Останній після чергового візиту бель щонайменше 1 тис мирних афганців.
до Кабула в січні 1989 р. запропонував розгля- Після виведення радянських військ із Афга-
нути можливість залишення в Афганістані після ністану дискусії щодо засобів підтримки кабуль-
офіційного виведення ОКРВ бригади у складі ського режиму в Кремлі не припинилися. Так,
3–3,5 тис бійців. За задумом, вона мала прислу- питання про можливе направлення окремих час-
житися М. Наджибуллі для прориву блокади Кан- тин Радянської Армії до Республіки Афганістан
дагара [30, с. 269]. Це питання стало предметом або ж завдання бомбово-штурмових ударів по
бурхливого обговорення на засіданні Політбюро позиціях моджахедів із радянської території нео-
ЦК КПРС 24 січня того ж року. Під час диску- дноразово піднімалися на засіданнях Політбюро
сії припускалася можливість залишити в Афга- ЦК КПРС [7], а також у вузькому колі найближ-
ністані мотострілецьку дивізію у складі 12 тис чого оточення М.С. Горбачова в його заміській
осіб. Вона мала охороняти афганську «дорогу резиденції в Ново-Огарьово під Москвою. Так,
життя» – магістраль Хайратон – Кабул, якою у березні 1989 р., під час масованого наступу
СРСР постачав свого підопічного усім необхід- моджахедів на Джелалабад заклики В.О. Крюч-
ним для виживання. Як альтернативу цьому плану кова і Е.А. Шеварнадзе вдатися до рішучої під-
Е.А. Шеварнадзе запропонував завдати бомбово- тримки афганського клієнта підтримав міністр
штурмові удари радянської авіації по позиціях оборони Д.Т. Язов [30, с. 271–273]. Проте всі
моджахедів із території Радянського Союзу. Оби- аргументи кремлівських «яструбів» наштовху-
два ці варіанти були відкинуті як небажані. Ухва- валися на незламну позицію М.С. Горбачова
лили і надалі підтримувати марксистський режим та його однодумців. Прагнення підтримувати
М. Наджибулли «матеріальними і політичними кабульський режим «за будь-яку ціну» втілилося
засобами» [6]. Водночас М.C. Горбачов на цьому у масштабних поставках продовольства, паль-
засіданні категорично заявив: «Зробити все, аби ного й озброєння. Щодо останнього, то окрім
Наджиб протримався, скільки зможе» [3, с. 449]. стрілецької зброї чи «стандартної» військової
І Москва дійсно робило усе, аби кабульський техніки СРСР у ці роки поставляв Афганістану
режим утримав владу. Першим кроком у цьому високотехнологічну сучасну зброю. Тактичні
напрямі стало рішення Кремля залишити своєму ракетні комплекси Р-300 («Скад») і «Луна-М»,
афганському підопічному значну частину військо- реактивні системи залпового вогню РСЗВ 9К57
вого майна 40-ї армії. За приблизними підрахун- «Ураган» і РСЗВ 9К58 «Смерч», винищувачі-
Список літератури:
1. Андронов И.И. Под огнем от Афгана до Москвы. Москва : Деловой мир – 2000, 1999. 416 с.
2. Архивы Кремля и Старой площади. Документы по «делу КПСС». Аннотированный справочник
документов, представленных в Конституционный суд Российской Федерации по «делу КПСС» / сост.
И.И. Кудрявцев ; под ред. В.П. Козлова. Новосибирск : Сибирский хронограф, 1995. 326 с.
3. В Политбюро ЦК КПСС… По записям Анатолия Черняева, Вадима Медведева, Георгия Шахназа-
рова (1985–1991) / сост. А. Черняев (руководитель проекта), А. Вебер, В. Медведев. Москва : Горбачев-
Фонд, 2008. 800 с.
123
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
125
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
УДК 303.446:[355.1-048.35(497):339.726.3](091)"185/191"
Фалько С.А.
Національна академія Національної гвардії України
Автор виражає глибоку вдячність військовому історикові, докторові історичних наук, науковому
співробітникові Інституту стратегічних досліджень МО Сербії Далібору Денда за допомогу в прове-
денні дослідження. Автор дякує за співробітництво по темі дослідження вченого-балканіста Василя
Борисовича Каширіна, кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника ІНСАВ (Інсти-
тут слов’янознавства Російської академії наук). Виражається дяка докторові історичних наук, спів-
робітникові Баварського військового музею (Kurator am Bayerischen Armeemuseum) Оліверу Штейну, що
люб’язно надав документи німецького архіву Politisches Archiv des Auswärtigen Amts. Також автор дякує
за поради й сприяння в роботі, М.К. Басханову, доктору історичних наук (м. Глазго, Великобританія).
Постановка проблеми. Питання, пов’язані них сил. Вивченню одного з аспектів військової
з вивченням модернізації держав у перехідний модернізації й присвячене наше дослідження.
період їх існування, завжди були актуальні в істо- Важливим напрямом перетворення армій у другій
ричній науці. Крім економічного, політичного половині ХІХ – початку ХХ ст. було використання
й культурного напрямів модернізації, важливим досвіду передових збройних сил Європи шляхом
елементом перетворень держави є реформи зброй- запрошення воєнних місій.
Регіон нашого дослідження – країни Південно- ської армії Е.В. Екка [45], а також учасника місії в
Східної Європи. Вивчення діяльності європей- Македонію Є.А. Нікольського [24].
ських воєнно-інструкторських місій – ціль нашої Окремим блоком у мемуарній і службовій
роботи. літературі, в якій надана оцінка стану перетво-
Автор уже публікував роботи на цю тематику рювальних процесів у збройних силах Болга-
[34; 35; 36; 37; 38]. Стаття – це продовження поча- рії, Чорногорії й Сербії, можна виділити роботу
того раніше дослідження [39]. Г.І. Бобрикова [9].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Цікаві погляди військового міністра Росії
Діяльність російських воєнних місій на Бал- генерал-фельдмаршала Д.А. Мілютіна на діяль-
канах стала об’єктом вивчення ще наприкінці ність російської воєнної місії в Сербії в 1867 р.
ХІХ ст. [25]. [20]. Цінні спогади А.Ф. Редігера, що брав участь
Військову допомогу Росії сербській армії в в організації молодої регулярної армії Болгарії в
період ХIХ – поч. ХХ ст. досліджував генерал 80-і рр. ХIХ ст. [28], і офіційних представників
збройних сил Королівства Сербії В. Максимо- Росії на Балканах – Н.Є. Єпанчіна [13], А.І. Вер-
вич [19]. Цій же темі – військовій допомозі серб- ховського [29].
ському князівству Російською імперією присвятив Якщо виділити не вирішену раніше частину
своє дослідження М.В. Нігалатій [23]. Вивченню загальної проблеми, яким присвячена стаття, то
впливу офіцерів, що одержали військові спеці- наше завдання – вивчити й узагальнити способи
альності в Австрії й Пруссії на військову думку й форми допомоги збройним силам Греції, Сербії,
армії королівства, присвячена стаття автора Болгарії, Румунії й Чорногорії у вигляді воєнних
С. Джукіча з Бєлграда [12]. Детально вивчала місій з Європи.
особливості військових реформ у Чорногорії й Необхідно відзначити, що стаття вивчає тільки
військову допомогу в створенні армії з боку Росії питання іноземної участі в модернізації сухо-
В.Б. Хлєбнікова [40; 41; 42]. Робота Ю. В. Каза- путних сил і жандармерії країн балканського
нової з історії діяльності міжнародної інструк- півострова, крім флоту цих країн. Модернізація
торської місії 1903–1908 рр. у Македонії вивчає збройних силах Туреччини, за винятком роботи
цей незвичайний вид співробітництва на Балка- міжнародних воєнно-інструкторських місій, так
нах [16]. Ця ж тема розглядається в монографії само не досліджується.
А.Н. Сквознікова [32]. Нижня межа дослідження охоплює поча-
Під час розгляду проблем і значення інозем- ток масового визвольного руху народів Пів-
ної допомоги у військових перетвореннях кон- денно-Східної Європи в 50-і – 60-і рр. ХIХ ст.,
кретних держав регіону необхідне ознайомлення коли військова допомога найсильніших країн
з поглядами істориків із балканських країн щодо Європи – Російської імперії, французької імперії
досліджуваної проблематики. Корисними є праці Наполеона III, Австрійської імперії й Прусського
Д. Денди [11;47], Р. Мішева [21], М. Жоржеску [2], королівства – почала активно впливати на фор-
П. Спіропулоса [8]. мування й модернізацію збройних сил країн
Створенню воєнної доктрини Румунії та Балканського півострова. Верхня часова межа –
впливу на неї з боку німецьких і французьких Боснійська криза – міжнародний конфлікт, який
військових вивчав Петор Оту [5] і Жан-Франсуа був викликаний анексією Боснії і Герцеговини
Перно [6]. З ними перегукується книга про зміни Австро-Угорщиною в жовтні 1908 р.
воєнної доктрини Сербії С. Джукіча [48] і робота Виклад основного матеріалу. Кримська війна
С. Раткович-Костіча [7]. 1853–1856 рр. стала для народів Південно-Схід-
Джерельною базою роботи є опубліковані ної Європи подією, що запустили процеси націо-
[26], [9], неопубліковані архівні документи Росій- нального відродження на новий рівень [15, с. 148].
ського державного воєнно-історичного архіву [27] Ці події послужили стартом створення зброй-
та німецькі документи [1] 1. Інтерес для дослі- них сил у Румунії й Сербії. Не остання роль у
дження представляють спогади офіцера росій- створенні армії приділялася воєнним місіям з
Російської й Французької імперій.
1
Архівний документ з історії діяльності міжнарод- У контексті нашої теми військову модерніза-
ної воєнно-інструкторської місії в Східній Румелії в цію в країнах Південно-Східної Європи слід роз-
1880-х рр. (З архіву: Bestände des Politischen Archivs
des Auswärtigen Amts) люб’язно наданий німецьким ділити на три тимчасові інтервали.
дослідником Олівером Штейном (Oliver Stein). На цей Перший період охоплює час від закінчення
час доктор філософії Олівер Штейн є куратором музею Кримської війни 1853–1856 рр. до завершення
Баварської армії в м. Інгольштадт.
127
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
серії війн на Балканах 1876–1878 рр. і пов’язаний аспектів міжнародної діяльності – військові
з епохою відродження національної державності питання, фінансові аспекти напрямів роботи
в Сербії, Дунайських князівствах і Чорногорії. Це інструкторів, економічні можливості країни, в
був період формування збройних сил автономних якій проводиться військова модернізація і в якій
князівств за міліційним принципом й початок працювали військові фахівці, а також культурні й
створення регулярної армії. політичні умови конкретної країни.
Другий період охоплює час від Берлінського Ще один напрям наукової дискусії щодо воєн-
конгресу 1878 г. до початку боснійської кризи них місій – це обсяг допомоги з-за кордону у
1908 р. Після цієї кризи в Генеральному штабі в вигляді місій.3 Чи можна роботу двох, трьох офі-
Петербурзі приймається рішення про відрядження церів за контрактом віднести до категорії вій-
до Чорногорії воєнної місії з метою модернізації ськової місії, чи критерій чисельності не є визна-
військ. Кінцева політична мета звучала так: ство- чальним?
рення чорногорської армії з метою відволікання Пропонується таке трактування військово-
частини військ Австро-Угорщини у разі війни інструкторської допомоги – це значна група офі-
з Росією. В 1884–1887 рр. діяла місія, що була церів, що тривалий час перебуває в країні, при
прислана Францією до Греції. Російські офіцери- цьому їх діяльність охоплює найбільш важливі
інструктори навчають військових Болгарії. Цікавий сфери підготовки іноземної армії. Ціль такої
досвід міжнародного військового співробітництва місії – значні перетворення, як військово-технічні,
на Балканах у формі навчання міліції Східної Руме- так і в сфері бойової підготовки, освіти, військової
лії в 1878–1885 рр., а також реформи турецької медицини та інших аспектах військовий справи,
жандармерії в Македонії, що відбувалися напри- а також формування політичної, економічної,
кінці ХХ – початку ХХ ст. Бельгійський військовий військової й військово-технічної орієнтації на
інженер – генерал А. Бріальмон, консультує румун- користь країни, що виразила згоду на надання вій-
ських генералів щодо оборони Бухареста [6]. ськових інструкторів.4
Третій період – період активної військової Автор роботи спробував досягти наступних
допомоги країн Антанти й Центрального союзу цілей у своєму дослідженні:
напередодні та в період Першої світової війни 1. Показати загальну картину запозичення
1914–1918 рр. Для нашої проблематики цікаві військових нововведень і концепцій у збройних
факти активної військової допомоги Франції силах країн Південно-Східної Європи. Але насам-
Румунському королівству у вигляді діяльності перед ми звернемо увагу на діяльність військово-
військової місії під керівництвом генерала Анрі інструкторських місій у цих арміях. Питання про
Бертло. Через обмеження обсягу статті третій навчання офіцерів у навчальних закладах Євро-
період не розглядається. 2 пейських армій, стажування, а також закупівлю
Сама постановка питання – вивчення діяль- озброєння планується до вивчення в наступних
ності воєнних місій – вимагає уточнення поняття частинах дослідження.
«воєнна місія». Одним із завдань нашого дослі- 2. Дати оцінку впливу військових місій на
дження є – на прикладі воєнно-інструкторської ведення воєнних дій арміями Сербії, Чорногорії,
діяльності офіцерів європейських країн розгля- Румунії, Болгарії, Греції в досліджуваний період.
нути цей фактор військового співробітництва
країн Балканського півострова з більш розви- 3
Надалі під поняттям воєнної місії або місії ми будемо вжи-
неними країнами Європи в конкретний часовий вати тільки воєнно-інструкторські місії. Іноді воєнними місі-
інтервал. Під поняттям воєнної місії ми будемо ями в наукових роботах називають роботу військових агентів
(аташе) або спостерігачів. Ще одним аргументом на користь
мати на увазі насамперед офіційні військово- інструкторських місій є архівні документи й мемуари, де
інструкторські місії. Тему ініціативи окремих офі- вживалося поняття військові інструктори.
церів ми залишаємо за рамками дослідження. 4
У науковій літературі термін воєнна місія зазвичай охо-
Відзначимо, що призначення й реальні кроки плює як військово-інструкторські функції надісланих вій-
військових місій найчастіше охоплюють багато ськовослужбовців, так і розвідувальні місії, а також місії
військових аташе. Дослідження підтверджує гіпотезу про
те, що зазвичай призначення офіційної військової місії дуже
Маються на увазі місії офіційного статусу з метою надання
2
варіює від військово-технічної функції до функції підтримки
військової допомоги державам Південно-Східної Європи у політичного впливу країни, яка прислала офіцерів. У дослі-
визначений період (Діяльність військових агентів (військо- джуваний період, згідно з архівними документами, офіцери-
вих аташе) не є об’єктом дослідження цієї статті, хоча необ- інструктори паралельно збирали воєнно-політичну інфор-
хідно визнати, що воєнні місії та військові агенти часто є еле- мацію про країну перебування. Слід нагадати, що поняття
ментами одного механізму – військово-політичного впливу військовий радник в другій половині ХІХ – початку ХХ ст.
на країну перебування місії)) не використовувалося.
129
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
валися повною довірою князя А.І. Куза. Провідна Водночас на концепцію розвитку сербського вій-
роль французької військової місії в модернізації ська сильний вплинули й офіцери, що отримали
румунських збройних сил на момент їх станов- освіту в Німеччині [47, с. 45–46].
лення визнається сучасними істориками [5]. У січні 1867 г. сербський уряд, готуючись до
Під час війни 1877–1878 рр. румунська армія війни з Османською імперією, звернувся до Петер-
успішно пройшла випробування на полях боїв у бурга з проханням надіслати в Бєлград досвідче-
Болгарії, що є аргументом у позитивній оцінці них офіцерів російської армії для ознайомлення зі
діяльності французьких інструкторів місії майора станом збройних сил Сербії. З дозволу імператора
Ламі в 1860–1869 рр. Олександра IІ в травні 1867 р. у Сербію з таєм-
В 1883 р. за запрошенням короля Румунії ною місією були спрямовані полковник Г.А. Леєр,
Кароля I у Бухарест прибув один з авторитетів в інженер-полковник В.І. Постельніков і капітан
сфері військової фортифікації бельгійський гене- Н.А. Снєссорєв [20, с. 540].
рал А. Бріальмон. Ціль його поїздки до Руму- Офіцери російської місії вивчили матеріальну
нії – консультації й проєктування системи фортів частину сербської армії, а також, відвідавши страте-
навколо столиці держави Бухареста. В результаті гічні пункти Сербії, склали загальне враження щодо
було побудовано 18 фортів на відстані 12–13 км від боєздатності сербського війська на 1867 р. [23, с. 175].
центру Бухареста, загальним периметром 72 км. У своїх спогадах генерал-ад’ютант А.Д. Мілю-
Будівництво було розпочато в 1883 р., але роботи тін вказував, що сербський уряд, готуючись до
велися до 1911 р. Вартість будівництва фортеці війни з Туреччиною навесні 1869 р., просив про
Бухарест склала 111 542 772 лея або майже три надсилання в Бєлград досвідчених офіцерів для
річні бюджети військового відомства Румунії поліпшення якості сербських військ. Головна
(близько 40 млн лей на рік) [4, р. 215–216; 46]. мета місії була позначена як консультативна допо-
Таким чином, навіть один генерал, запроше- мога сербським військовим у плануванні війни з
ний для консультацій, може суттєво вплинути Туреччиною [20, с. 540].
на розвиток військової стратегії цілої держави, Сербська влада оцінила роботу російської місії
тому що вартість його пропозицій суттєво впли- позитивно. Одним з результатів роботи російських
нули на військовий бюджет Румунії. Ці оборонні офіцерів був дозвіл про відряджання декількох
заходи були значно дорожчі фінансових витрат на сербських офіцерів у Красносєльський табір під
інструкторську місію, очолювану майором Ламі Петербургом для навчання, а одного інженерного
1860–1866 рр. офіцера з двома унтер-офіцерами – в саперний
Наприкінці 60-х рр. ХХ в. на Балканах знову табір у Петергоф для практичного вивчення мін-
з’являються військові з Росії. Напередодні цих ної справи [20, с. 542].
подій в 1861–1865 рр. французький офіцер Слід зазначити, що австрійський вплив, що
І. Монден був запрошений на посаду військового панував у сербській армії в ці роки, не дозволив
міністра Сербії [33, с. 71]. Французькі військові російським офіцерам змінити загальний хід вій-
традиції вплинули на розвиток сербської армії, ськових реформ під час формування регулярної
однак тривало це недовго. Після від’їзду І. Мон- армії князівства. Цей вплив був визначений наяв-
дена із Сербії в 1866 р. були введені в дію замість ністю на вищих посадах офіцерів, що отримали
французьких статутів бойові документи сербської освіту й служили в частинах імперії Габсбургів
редакції. Ще в той час, коли І. Монден очолював [12, с. 43]. На той період це були найбільш обізнані
військове міністерство, у Сербію приїхала велика в сфері вивчення військової теорії й практики вій-
група офіцерів з Австрії. Проблему нестачі офі- ськові фахівці, що утворили своєрідне ядро вірних
церських кадрів намагалися вирішити за допомо- військових кадрів князеві Мілану, який орієнту-
гою іноземців. В 1867 р. вийшов закон, згідно з вався в зовнішній політиці на Австро-Угорську
яким офіцери-іноземці отримали право служити імперію. На думку сербського історика С. Джукеча,
в сербській армії. Розраховували передусім на така політика Мілана стала можливою завдяки
австрійських сербів [7, с. 29]. Хоча за національ- «австрійським офіцерам», які в той період займали
ністю вони були в основному сербами, ці офіцери впливові позиції в сербській армії [12, с. 44]. Таким
відрізнялися від інших сербських командирів чином, діяльність російської військової місії в Сер-
освітою, культурою й традиціями, які вони пере- бії, що діяла в 1867–1868 рр., не виявила сильного
йняли під час навчання й служби в австрійській впливу на модернізацію місцевої армії.
армії [12, с. 42]. Таким чином, у Сербії довго Однак найбільше масштабно й успішно діяли
панувала австрійська військова школа [11, с. 46]. військові інструктори з Росії в Болгарії після пере-
моги у війні з Османською імперією 1877–1878 рр. Росії, всі російські офіцери, що перебували на бол-
Під час створення армії болгарського князівства й гарській службі, були відкликані. До 24-го вересня
збройної міліції Східної Румелії активно викорис- 1885 р. усі вони залишили болгарську службу.
товувалися військові інструктори російської армії Після війни 1885 р. між Сербією й Болгарією, в
[25, с. 85–92]. якій перемогла армія Болгарії, в наказі Олександра ІІІ
Ця місія була організована з метою створення по військовому відомству від 18 листопада було ска-
на Балканах військової сили, підконтрольної зано, що імператор, звертаючи особливу увагу на
Петербургу. Уже 25 квітня 1878 р. Царем була успіхи болгар, вказав на блискучі результати сумлін-
затверджена інструкція для навчання ратників ної роботи російських офіцерів-інструкторів, яким
Болгарського ополчення – болгарських добро- було довірено сформування, виховання й навчання
вольців, що брали участь у війні 1877–1878 рр. військ Болгарії й Східної Румелії [25, с. 176].
російськими військовими інструкторами, яких Підводячи підсумок діяльності російських вій-
відрядять з частин російських військ, які знаходи- ськових інструкторів у Болгарії в 1878–1885 рр.,
лися у Болгарії. Ідея була масштабною: за допомо- можемо зазначити про очевидну залежність роботи
гою російських інструкторів створити болгарську військової місії від політичного курсу Петербурга.
армію чисельністю в 84 тис. чоловік. Число спря- Прихід до влади про австрійсько настроєного
мованих інструкторів – 394 офіцерів і близько князя Болгарії Фердинанда I і його прихильників,
2 700 унтер-офіцерів російських частин [25, с. 96]. вплинув на відносини з Росією. Однак тривала
Для підготовки офіцерів із болгар у земське робота воєнної місії створила боєздатну регу-
Болгарське військо було засновано в столиці кня- лярну армію, що у політичній орієнтації мала зна-
зівства Софії військове училище. У такий спосіб чну симпатію до проросійської політики Болгарії.
і сфера підготовки болгарських командних кадрів Перші спроби організувати реорганізацію армії
також опинилась під контролем Росії. Чорногорії за допомогою російських інструкто-
Озброєння для новобранців Болгарського зем- рів були початі в 1885 р., для чого була підібрана
ського війська – 27 тисяч гвинтівок Кринка, револь- військова місія з військ гвардії в складі капі-
вери й шашки, були видані з російських збройо- тана лейб-гвардії 2-го стрілецького батальйону
вих складів. Предмети бойового спорядження й З.А. Балачинського й 6 унтер-офіцерів [27, л. 13].
обмундирування були відпущені болгарам з росій- Однак через зовнішньополітичні труднощі, викли-
ських інтендантських складів за рахунок майбут- кані Сербо-Болгарською війною 1885 р., було
ніх доходів Болгарії. Також для озброєння Бол- вирішено замінити військову місію відправкою
гарського земського війська й створення запасів негласного військового агента, офіцера Генераль-
зброї було передано з російської армії 175 знарядь, ного штабу Н.Р. Овсяного [27, л. 108]. Пізніше,
96 тисяч рушниць і 18 мільйонів патрон. вже на початку ХХ ст., у країну прибули офіцери
Керувати Військовим міністерством Болга- Генерального штабу Н.С. Сумароков і Н. М. Пота-
рії був поставлений російський генерал-майор пов для організації контролю над військовими
Парєнсов. Завідуючим стройовою та інспектор- реформами військ Чорногорії [41, с. 340]. Цікавий
ською частиною міністерства генштабу – капітан факт італійського військового впливу на збройні
Соловйов, господарською частиною генштабу – сили князівства. Військовий агент російської
капітан Ясенський, начальником артилерії – пол- армії Потапов у службових документах, надісла-
ковник Лєсовой і начальником інженерної час- них до Головного штабу російської армії, допо-
тини – капітан Саранчов. Російські офіцери, що відав: «новий військовий міністр, <…> освіту
залишилися на службі в болгарських військах, отримав <…> в унтер-офіцерському відділенні
одержували подвійне утримання в порівнянні з Моденської військової школи» [26, с. 78]. Військо-
болгарськими офіцерами. Таким чином, керу- вий агент Росії зосереджував увагу на італійський
вання залишилося в руках російських офіцерів. вплив у військових колах Чорногорії.
Згідно з договором, підписаним ним із князів- З 1910 р. у країні почала діяти військово-
ським урядом, який був оголошений у наказі по вій- інструкторська місія з Росії в складі 3 офіце-
ськовому відомству Росії від 23 листопада 1883 р., рів: полковника В.Н. Егор’єва, підполковника
російські офіцери могли надходити на службу до А.П. Колосова й полковника В.М. Рачинського
болгарського війська тільки з дозволу свого уряду й [26, с. 471]. Вони відповідали за організацію штаб-
у якості інструкторів, строком на 3 роки [25, с. 76]. ної служби, артилерії й військової освіти. Пізніше,
Коли у вересні 1885 р. відбулося об’єднання Бол- з ініціативи військового агента й за сумісництвом
гарії зі Східної Румелією без відома та згоди уряду керівника інструкторської місії генерал-майора
131
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Н.М. Потапова, Військове міністерство Росії в З відходом російських військ у 1880 р. у руме-
червні 1912 р. направило на 6 місяців «у якості лійській міліції було 122 офіцера, з них 57 інозем-
офіцера-інструктора з піонерної частини 1-го Кав- ців, зокрема 46 росіян. В 1883 р., з поновленням
казького саперного батальйону капітана Кулакова контрактів із російськими офіцерами, росіян зали-
і в допомогу йому два унтер-офіцери» [26, с. 635]. шилося 17 у міліції й 4 у жандармерії [25, с. 92].
Причому всі видатки, пов’язані з переїздом цих Тобто ми бачимо тенденцію до зменшення росій-
осіб у Чорногорію й назад та з перебуванням їх у ського впливу на румелійську міліцію в той час.
королівстві, чорногорський уряд брав на себе. Першим начальником румелійської міліції був
Участь інструкторів у навчанні армії Чор- призначений ліванець Віталіс-Паша, якого через
ногорії найбільш тривала й витратна місія в 3 місяця змінив німець Штрекер-Паша, а потім
Балканському регіоні. Але іспит війною армія поляк прусської служби Дригальський. Штаб
маленької слов’янської країни не витримала. міліції, начальником якого був капітан французь-
У Балканських війнах 1912–1913 рр. чорно- кої служби Тустен де-Мануар, теж складався з
горська армія воювала невдало. Причини цієї офіцерів-інструкторів різних країн, і лише згодом
невдачі, на перший погляд, слід шукати в еконо- на посаду голови адміністрації був призначений
мічній відсталості й бідності країни. Пережитки російській капітан Харкевич. Російським військо-
племінного ладу, що зберігалися на початку ХХ вим уповноваженим став підполковник Екк, а
ст., нівелювали військові реформи. Зовні вій- потім підполковник Чічагов [25, с. 92; 45, с. 111].
ськові Чорногорії усе більше походили на армії Військова довідкова література кінця ХIХ ст. вка-
інших європейських країн, а внутрішньо зали- зувала на російський військовий вплив на румелій-
шалися патріархальними. Із труднощами прижи- ську міліцію: «збройні сили Східної Румелії скла-
валися дисципліна і єдиноначальність. Незважа- далися з Навчального батальйону у складі двох рот
ючи на всі зусилля інструкторів, чорногорці так піхоти, саперної роти, напівбатареї артилерії, кінної
і не зуміли опанувати навички сучасних бойо- навчальної сотні, семи дружин і двох ескадронів
вих дій, завзято зберігали прихильність парти- жандармерії. Дружинами й ротами командували
занській війні. Досвід військового співробітни- росіяни й болгарські офіцери, що складали ряди
цтва Росії й Чорногорії показав, що неможливо російської армії до війни 1877–1878 рр.» [30, с. 54].
штучно прискорити процес військово-політич- Участь російських офіцерів-інструкторів у
ного розвитку держави [40, с. 352]. створенні військових формувань болгарського
Мали місце й міжнародні військово-інструк- населення виявилося результатом політичних
торські місії в Балканський регіон. У досліджу- поступок, зроблених Росією на Берлінському кон-
ваний період їх було дві: у Східній Румелії в гресі 1878 р. і офіцерський корпус місцевої міліції
1879–1885 рр. і в Македонії в 1903–1908 рр. став багатонаціональним. У дипломатичних дже-
Згідно з вимогою Берлінського договору до релах того часу вказувалося: «…полковник Барт-
дружини Східної Румелії, що перебувала під вік, бувший капітаном британської армії, виступа-
керуванням Османської імперії, належало ввести ючи в ролі інспектора жандармерії, Барон Тубенен
людей із грецької й турецької діаспор цього краю. дю-Мануар, бувший начальником штабу <міліції>
У травні 1879 р. був зроблений прискорений у Східній Румелії» [1, р. 3]. Цей факт ускладнив
випуск офіцерів із Софійського юнкерського учи- навчання болгарських дружинників. Загалом, в
лища, число молодих офіцерів дорівнювало 163 1880 р. у румелійській міліції було 122 офіцера, з
чол., із них 67 уродженців Східної Румелії було них 57 іноземців, у тому числі 46 росіян [25, с. 74].
випущено до частин міліції цієї області. Росій- Робота інструкторів опинилась під тиском
ських офіцерів-інструкторів передбачалося, за боротьби політичних опонентів – турецьких, бри-
невеликими виключеннями, замінити болгарами танських, австрійських і російських чиновників
або іноземцями [25, с. 88]. і дипломатів. Російський капітан Генерального
В 1879 р. генерал-губернатором Східної Руме- штабу Є.В. Екк згадував: «у Румелії ж начальник
лії було прийнято на службу в названій міліції міліції всіляко намагався гальмувати їхню діяль-
всього чотири офіцери: два пруссака, один серб і ність, заохочуючи офіцерів, байдужих до своїх
один австрієць. Все-таки вищі посади в провінції обов'язків» [45, с. 74]. Підтверджує складності
залишалися в російських руках. Для розробки ста- роботи військових інструкторів у Румелії й лист
туту міліції й жандармерії були притягнуті між- австрійського дипломата, що перебував у цей
народною комісією англійський генерал Діксон і період у регіоні. Дипломат згадує: «керівництво
французького генштабу капітан Торсі [25, с. 88]. військовими справами в Східній Румелії, на що
я збираю наступне: генерал Штрекер має більш- рісе з Італії, російського генерала Шостака, пол-
менш вплив на російського капітана Екка, якого ковника Саліса з Австро-Угорщини, полковника
він використовував як військового радника. Однак, Верона із Франції, англійського полковника Фел-
поведінкою російських офіцерів, що служили в холеє, майора фон Алтена з Німеччини та військо-
міліції Східної Румелії, і особливо результатів роз- вих агентів європейських держав під головуванням
слідування, проведеного в Гірджалі (Кирджалі),5 італійського генерала Деджиордіса [32, с. 85].
генералові було наказано очистити офіцерський Для успішної боротьби з безладдями, міжна-
корпус міліції від неприйнятних російських еле- родна угода ухвалила перетворити в Македонії
ментів і це викликало в нього напруженість зі турецьку жандармерію за зразком італійської,
своїми росіянами» [1, р. 1]. Наявність конфлікту і під повним контролем європейських держав
підтверджує і російський представник у Східній [24, с. 159].
Румелії капітан Екк: «Начальник міліції Штреккер- У Македонії європейські офіцери були розпо-
паша усіма силами намагався роздути цю справу, ділені по округах. Так, австрійським офіцерам
усюди скаржився на наших офіцерів, і тільки я був наданий Косовський округ, англійським –
встиг повернутися в Филиппополь, почав мені Драмський, французьким – Сересський, італій-
доводити, що все офіцери зовсім не відповідають ським – Монастирський, росіянином – Салонік-
своєму призначенню, що весь Кирджалі пограбо- ський. Німці організували школу жандармів у
ваний, а жителі розорені. На питання, чи провів він Салоніках. Усього передбачалося реорганізувати
розслідування, Штреккер-паша відповів, що і без 14 жандармських рот у російському секторі, 13 – в
розслідування все занадто ясно» [45, с. 88]. австрійському, 9 – в італійському, 6 – у французь-
Таким чином, перший досвід спільного ство- кому й 4 – у британському [32 с. 86].
рення збройного формування з керівництвом між- Учасник цих подій, російський офіцер-інструк-
народного колективу офіцерів-інструкторів був тор Є.А. Нікольський згадував: «У місті Салоніки
негативним у зв'язку з політичним протистоянням були три наші офіцери, які разом з італійськими
між європейськими державами в питаннях деле- завідували школою жандармів. Офіцери Франції,
гування командування. Англії, Італії й Австрії перебували в інших віла-
Схожа ситуація виникла під час діяльності єтах. Таким чином, уся адміністративна частина
міжнародної військово-інструкторської місії в Македонії була під повним міжнародним контр-
Македонії. Ці землі входили до складу 3 турець- олем» [24 с.161].
ких вілаєтів Османської імперії. Їх населення ста- Реорганізація турецької жандармерії за євро-
новило на початку ХХ століття близько 2,5 міль- пейським зразком, окрім включення християн,
йонів людей. Окрім турків у Македонії проживали припускала підвищення дисципліни, викоріню-
болгари, серби, греки, албанці й влахи [16, с. 92]. вання корупції й установлення правомірних від-
У листопаді 1903 р. Туреччина в результаті носин між християнським населенням Македонії
активного натиску з боку Німеччини, дала згоду й жандармерією з метою запобігання турецької
на проведення реформ у Македонії. У Стамбулі сваволі й насильства.
для розв'язання практичних питань македонських На початку 1904 р. на засіданні військової
реформ зібралися представники європейських комісії з реорганізації турецької жандармерії в
держав: Росії, Австро-Угорщини, Великобританії, Константинополі було вирішено запросити 87
Франції, Німеччині та Італії. При керівній ролі Росії європейських офіцерів і стільки ж унтер-офіце-
й Австро-Угорщини вони мали реалізовувати так рів, передавши їм командування турецькими жан-
звану Мюрцштегську програму, одним з пунктів дармськими ротами.
якої була реформа турецької жандармерії при участі Туреччина погодилося на присутність у Маке-
офіцерів-інструкторів із країн Європи [32, с. 84]. донії 25 іноземних офіцерів, по п'ять від кожної
При головному інспекторові македонських віла- європейської держави, але за умови, що євро-
єтів була створена військова комісія з реорганізації пейські офіцери не будуть здійснювати безпо-
турецької жандармерії, що складалася зі старших середнє командування турецькою жандармерією
офіцерів європейських країн — полковника Сіньо- [24, с. 87].
На початковому етапі реорганізації відразу
5
У 1881 р. спалахнуло повстання в багатому Кирджалісском з'ясувалося, що статут турецької армії, у тому числі
окрузі, населеному помаки, тобто болгарами-мусульманами.
Для придушення повстання було кинуто три дружини руме- жандармерії, існує тільки на папері й не дотриму-
лійської міліції. Повстання було швидко придушене, але при ється, а більшість турецьких солдатів-жандармів і
цьому троє з офіцерів дозволили собі награбувати відоме багато з офіцерів безграмотні. Зокрема, серед 61
кількість худоби [45, с. 88].
133
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Висновки. У якості висновку, слід підкрес- ких інструкторів у Греції викликала серйозний
лити наступні особливості військово-політичної політичний конфлікт еліт щодо зовнішньополі-
діяльності інструкторів європейських країн на тичної орієнтації країни.
Балканах. Окремим пунктом у військово-політичному
Діяльність військово-інструкторських місій співробітництві практично завжди вставало
відбувалася в умовах гострої боротьби за вій- питання про переозброєння армії тією країною,
ськово-політичний вплив у регіоні. Однієї з яка домінувала у своєму військово-політичному
характерних рис епохи держав Південно-Східної впливі на політичному полі країн регіону. Це від-
Європи між здобуттям незалежності була залеж- разу ставало помітним у справі переозброєння
ність військово-політичного курсу від імені керу- модернізованої армії. Так було в Болгарії після
ючого країною. Так, зміна правителів у Румунії розриву з Росією в 1885 р., коли військове керівни-
ознаменувалася й зміною будівництва військової цтво зміцнило контакти з Віднем. А в 1888 р. були
концепції з французької на прусську. В 1885 р. закуплені гвинтівки системи Манліхер в Австро-
Болгарія стала орієнтуватися на Австро-Угорщину Угорщині [21, с. 153]. Схожа ситуація була й у
після розриву з Російською імперією, Сербія орі- Греції, де суперничали німці й французи.
єнтувалася залежно від орієнтації монарха на Друге десятиліття ХХ ст. принесло різку акти-
Росію або на Австро-Угорщину. візацію діяльності іноземних військових місій
Впливала політична боротьба й на відправку у Південно-Східній Європі, що було пов'язане з
військових інструкторів і на умови їх діяльності. Балканськими війнами 1912–1913 рр. і Першою
Нерідко військово-інструкторська діяльність світовою війною 1914–1918 рр. Ця тема буде роз-
в арміях Балканських країн призводила до кон- глянута в наступній частині дослідження. Ми
фліктів усередині держави, де виконувала свої звернемо увагу на питання шпигунства, фінан-
обов'язки місія. Так, служба російських інструкто- сування місій, культурного впливу, на критерії
рів у Болгарії в 1878–1885 рр. ледь не закінчилася оцінки впливу на реформи та інші проблеми про-
військовим переворотом, а діяльність французь- блематики.
Список літератури:
1. Bestände des Politischen Archivs des Auswärtigen Amts. R 13225 Russische Offiziere in Ostrumelischer
Miliz 1880 – 3 Вl.
2. Georgescu Maria. La mission militaire française dirigée par les frères Lamy. – Revue historique des armées
[En ligne], 244 2006, mis en ligne le 18 novembre 2008, consulté le 17 avril 2020. URL. Электронный ресурс:
http://journals.openedition.org/rha/5832 (дата посилання 01.02.2020 р.)
3. Haggenmüller Martina. Bavarian Soldiers in Greece, 1832–1862. https://www.mwme.eu/essays/bavarian-
greece/Haggenmueller_Intro/index.html (дата посилання 01.02.2020 р.)
4. Istoria militară a poporului român Vol. V. Evoluţia organismului militar românesc de la cucerirea independenţei
de stat pînă la înfăptuirea Marii Uniri din 1918. România în anii primului război mondial. București, 1988. P. 935.
5. Otu Petre. L’influence de la doctrine militaire française sur l’évolution de l’armée roumaine (1878–1940). //
URL. Электронный ресурс: https://journals.openedition.org/rha/392 (дата посилання 03.03.2020 р.)
6. Pernot Jean–François. Éléments pour une mise en perspective de la défense de Bucarest à la fin du XIXe
siècle. Revue historique des armées [En ligne]. 2006, mis en ligne le 01 octobre 2009, consulté le 23 avril 2020. //
URL. Электронный ресурс: http://journals.openedition.org/rha/5802 (дата посилання 10.04.2020 р.)
7. Ratković–Kostić Slavica. Evropeizacija srpske vojske 1878 – 1903. Beograd, 2007. 490 s.
8. Σπυρόπουλος Παναγιώτης. Η επι∆ραση τησ γαλλικησ εξΩτερικησ πολιτικησ στη ∆ιαμορφΩση τησ
ελληνικησ στρατηγικησ σκεψησ (1830–1939) URL. Электронный ресурс: http://www.army.gr/sites/default/
files/h_epidrash_ths _gallikhs_exoterikhs_politikhs_sth_diamorfosh.pdf (дата посилання 03.02.2020 р.)
9. Бобриков Г.И. В Сербии. Из воспоминаний о войне 1877–1878 гг. Русские о Сербии и сербах. Т. 1:
Письма, статьи, мемуары / сост., вступ, ст., закл. А.Л. Шемякина. СПб., 2006. С.254–261.
10. Гросул В. Я. Россия и формирование национальных регулярных армий Молдавии и Валахии.
Вопросы истории. 2001. № 5. С. 141–146.
11. Денда Д. Сербская армия. 1804–1918. М.: Институт славяноведения РАН; СПб.: Нестор-История,
2021. 160 с.
12. Ђукић Слободан. Утицај официра из хабзбуршке монархије и пруске на стварање и развој стајаће
војске у Србији у XIX веку. Војноисторијски гласник. 2019. № 2. С. 22–46.
13. Епанчин Н.Е. На службе трех Императоров. Воспоминания. М.: «Наше наследие», 1996. 576 с.
14. История Балкан. На переломе эпох (1878–1914 гг.) / Отв. ред. К.В. Никифоров. М.: Институт славя-
новедения РАН, 2017. 504 с.
135
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
15. История Балкан: Судьбоносное двадцатилетие (1856–1878 гг.) / Отв. ред. В.Н. Виноградов. М.: КРА-
САНД, 2012. 336 с.
16. Казанова Ю.В. Русская военно‑инструкторская миссия в Македонии: формирование и начало
работы (Из истории реализации Мюрцштегской программы). Русский сборник: Исследования по истории
России. Том ѴI. М.: Модест Колеров, 2009. С.91–111.
17. Каширин В.Б. Высший и старший командный состав армий стран Балканского полуострова в оцен-
ках и суждениях русских военных специалистов в начале ХХ в. Человек на Балканах глазами русских.
СПб., 2011. С.189–234.
18. Каширин В. Б. Дозорные на Балканах: Русская военная разведка в странах Балканского полуострова
накануне и в годы Первой мировой войны. М.: ВИКМО-М, 2014. 632 с.
19. Максимович В. Военные связи и отношения Сербии и России (1806–1917). Россия на Сербском
фронте Первой мировой войны. Помощь армии и флота России Королевству Сербия в 1914–1918 гг. /
Сост. А.Ю. Тимофеев, Д. Кремич. М.: Вече, 2014. 320 с.
20. Милютин Д. М. Воспоминания. 1865–1867. М.: РОССПЭН, 2005. 696 с.
21. Мишев Р. Епизоди от историята на европейското и българско разузнаване 1878–1918. Балкански и
общоевропейски проекции. В. Търново: «Ивис», 2018. 334 с.
22. Модернизация vs. война. Человек на Балканах накануне и во время Балканских войн (1912–1913):
сборник статей / Отв. ред. Р. П. Гришина, A. Л. Шемякин. М., 2012. 435 с.
23. Нигалатий М. В. Перспективы сербско–русского военного сотрудничества в 60–е – нач. 70–х гг.
XIX в. : диссертация ... канд. истор. наук: 07.00.00, 07.00.03. Москва, 2009. 198 с.
24. Никольский E.A. Записки о прошлом. М.: «Русский путь» 2007. 288 с.
25. Овсяный Н.Р. Болгарское ополчение и земское войско. К истории гражданского управления и окку-
пации в Болгарии в 1877–78–79 гг. Издание Военно–Исторической комиссии Гл. штаба. СПб., 1904. 176 с.
26. Потапов Н.М. Русский военный агент в Черногории. Донесения, рапорты, телеграммы, письма
1902–1915 гг. Т.1. Москва – Подгорица, 2003. 780 с.
27. Российский государственный военно-исторический архив Ф. 401. Военно–ученая часть Главного
штаба Оп. 4 Д. 4. О командировании инструкторов в Черногорию о назначении воспитателя наследнику
Черногорского престола 13.08.1885–30.12.1887. Л. 128.
28. Редигер А. Ф. История моей жизни. Т.1. М.: Кучково поле, 1999. 386 с.
29. Сафронов Ю. И. Дневник Верховского. М.: Издательство Вече, 2014. 480 с.
30. Сборник новейших сведений о вооруженных силах европейских и азиатских государств, 1884, под
ред. П. О. Щербов–Нефедовича, 3–е изд., СПб.: Воен. тип., 884 с.
31. Силин А. С. Экспансия Германии на Ближнем Востоке в конце XIX века. М.: Наука, 1971. 256 с.
32. Сквозников А. Н. Македония в конце ХIХ – начале ХХ в. – яблоко раздора на Балканах. Самара:
Самар. гуманит акад., 2010. 172 с.
33. Татић Урош. Иполит Монден у Србији. Први боравак (1853–1855). Vojno istorijski glasnik. 2013 № 1.
С. 71–80.
34. Фалько С.А. Военно–инструкторская миссия под руководством полковника К. В. Церпицкого в
Бухарский эмират (1884 г.) Гілея: науковий вісник. 2016. Вип. 109. С. 106–115.
35. Фалько С.А. З історії воєнної модернізації на Сході в другій половині ХІХ ст.: діяльність інструк-
торських місій військового міністерства Російської імперії в Азії. Гілея: науковий вісник. Збірник наукових
праць. К.: ВІР УАН, 2018. Вип. 130. (№ 3) С. 141–151.
36. Фалько С.А. Из истории военного сотрудничества в Азии во второй половине XIX в.: экспорт ору-
жия из арсеналов Русской императорской армии на Восток. Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць.
К.: ВІР УАН, 2018. Вип. 138. С. 152–161.
37. Фалько С.А. Из истории военной модернизации на Востоке во второй половине ХІХ в.: деятель-
ность инструкторских миссий военного министерства Российской империи в Азии. Гілея: науковий вісник.
2018. Вип. 130. С. 141–151.
38. Фалько С.А. Деятельность военно-инструкторских миссий ведущих европейских стран и
Соединенных Штатов Америки в межвоенный период (1918–1939 годы). Вчені записки Таврійського націо-
нального університету імені В.І. Вернадського, серія «Історичні науки», 2020. Том 31 (70) № 4. С.217–225.
39. Фалько С.А. Іноземна військова допомога в модернізації збройних сил держав Південно-східної
Європи у другій половині ХІХ – початку ХХ ст.: порівняльний аспект. Гілея: науковий вісник. К.: «Видав-
ництво «Гілея», 2020. Вип. 155 (№ 4). С. 115–126.
40. Хлебникова В.Б. Модернизация и «европеизация» по-балкански (к вопросу о причинах недолго-
вечности черногорской государственности на рубеже XIX–XX вв.). Человек на Балканах. Особенности
«новой» южнославянской государственности: Болгария, Сербия, Черногория, Королевство СХС в
1878–1921 гг. Коллективная монография. М.: Институт славяноведения РАН, 2016. С. 261–368.
41. Хлебникова В.Б. Черногория в начале ХХ в. История Балкан. На переломе эпох (1878–1914 гг.) /
Отв. ред. К. В. Никифоров. М.: Институт славяноведения РАН, 2017. С.319–362.
42. Хлебникова В.Б. Скутари 1913 г.: проверка российско-черногорского союза на прочность. Модерни-
зация vs. война. Человек на Балканах накануне и во время Балканских войн (1912–1913): сборник статей /
Отв. ред. Р.П. Гришина, A.Л. Шемякин. М., 2012. С.163–178.
43. Человек на Балканах и процессы модернизации. Синдром отягощенной наследственности (послед-
няя треть XIX – первая половина XX в.). СПб.: Алетейя, 2004. 192 с.
44. Человек на Балканах. Особенности «новой» южнославянской государственности: Болгария, Сер-
бия, Черногория, Королевство СХС в 1878–1921 гг. Коллективная монография. Институт славяноведения
РАН, 2016. 408 с.
45. Экк Э. В. От Русско–турецкой до Мировой войны. Воспоминания о службе 1868–1918. М.: Кучково
поле. 2014. 576 с.
46. Яковлев В. В. История крепостей. М.: ООО «Фирма «Издательство ACT»; СПб.: ООО «Издатель-
ство Полигон», 2000. - http://militera.lib.ru/h/yakovlev_vv/index.html (дата посилання 10.04.2020 р.)
47. Денда Далибор. Шлем и шајкача: војни фактор и југословенско-немачки односи (1918–1941). Matica
srpska, 2019. 734 с.
48. Ђукић, Слободан, Страни утицај на развој српске војне доктрине у XIX и првој деценији XX века,
Београд: Медија центар “Одбрана”, 2019, 317 с.
137
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
УДК 94(470+571):911.375.1"19"
Фицик Л.А.
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Фицик І.Д.
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
присвячені праці радянських істориків І. Гревса [7], Формулювання цілей статті (постановка
М. Анциферова [1; 2], М. Піксанова [24], М. Кагана завдання). Метою дослідження є аналіз особли-
[9; 10], які стояли біля витоків російської урбаніс- востей дослідження культурного простору росій-
тики і виробили погляд на російське місто як на ського міста XIX ст. як поліфункціонального орга-
багатофункціональний організм, який потрібно нізму та виділення його окремих елементів через
досліджувати насамперед через призму культурних призму культурних процесів.
процесів, які у ньому відбувалися. Вчені вперше в Виклад основного матеріалу. Місто і куль-
рамках системного підходу заявили про необхід- тура – поняття, невіддільні одне від одного та
ність вивчення міста як особливого соціального, настільки взаємопов’язані, що можуть утворю-
історичного та культурного феномену. вати цілісний об’єкт пізнання. Як організація
Через призму соціокультурного підходу місь- простору і особливий соціум місто є одним з най-
кий культурний простір в російській історичній сильніших втілень культурної спадщини багатьох
науці розглядався у працях В. Ільїна [8], В. Гла- поколінь. Російське місто як поліфункціональний
зичева [5; 6], А. Бабаєва [3], О. Мастениці [19], організм за весь період своєї історії створило пев-
І. Туліганової [28], М. Шилехіної [31]. ний культурний простір, оскільки було центром
Серед робіт з історії російського міста культурного тяжіння, виступаючи яскравим та
XIX ст. слід звернути увагу на статтю та моно- наочним мірилом рівня культури. Поліфункціо-
графії Б. Миронова, у яких автор звернув увагу на нальність міста зумовлює проблематику його піз-
такий важливий складник міського культурного нання. Ще на початку XX ст. російський історик
простору як світогляд та менталітет його жителів І.М. Гревс писав: «Треба уміти підійти до склад-
[20; 21; 22]. ного предмету пізнання, зокрема зрозуміти місто,
В останні десятиліття інтерес до вивчення не тільки описати його, як красиве тіло, але й від-
історико-культурних процесів у російських містах чути як глибоку, живу душу» [26, с. 25].
у XIX ст. помітно зріс. Новаторський системно- Враховуючи багатогранність та багатофункці-
функціональний підхід до вивчення суспільно- ональність міста, потрібен системний, комплек-
культурного середовища російського міста про- сний підхід до його дослідження.
демонструвала відома дослідниця Л. Кошман [14; Розглянемо основні підходи до культурного
15]. Вона зосередила увагу на соціокультурних простору російського міста як об’єкта пізнання.
аспектах розвитку міського середовища, зокрема Комплексний міждисциплінарний підхід з’явився
на обґрунтуванні образу російського міста як на зламі XIX–XX століть, коли наука проходила
поліфункціонального організму та центра куль- шлях синтезу напрацьованих знань, які існували
турного тяжіння. у різноманітних предметних галузях. Такі дослід-
Культурне середовище міст та його вплив на ники як М.Вебер, Ф. Бродель, М. Анциферов,
перебіг соціокультурних процесів, які у ньому від- І. Гревс у своїх працях вивчали проблеми міста як
бувалися, досліджували В. Козляков та А. Севос- особливого соціального, історичного та культур-
тьянова [11], Т. Котлова [12], А. Купріянов [17], ного феномену.
Л. Лемайкіна [18], Г. Міхеєва [23], М. Семенов За допомогою системного, комплексного під-
[26], В. Чернічкіна [30] та іншы. ходу місто та його культурний простір дослі-
Водночас ця проблематика стала об’єктом джували І. Гревс та М. Анциферов, розглядаючи
вивчення більшою мірою культурологів, ніж істо- його як багатогранний живий організм. Під час
риків, що, безумовно, пов’язане зі специфікою розробки нової наукової методології вивчення
предмета дослідження. Слід звернути увагу і на культурного середовища радянський історик та
те, що більшість історичних праць присвячена ана- культуролог М.П. Анциферов досліджує пред-
лізу не культурного, а соціокультурного міського мет цілісно, як єдину, взаємопов’язану систему
середовища, яке як об’єкт дослідження є значно [31, с. 41].
ширшим. З огляду на це необхідне як комплексне Міждисциплінарний характер дослідження
дослідження культурного простору російських міст сформував і нові підходи до його вивчення – куль-
зазначеного періоду, так і локальні історичні студії, турологічний, семіотичний, архітектурно-істо-
присвячені особливостям розвитку культурних про- ричний, соціологічний, синергетичний,
цесів у губернських та провінційних містах. Культурологічний підхід, який репрезенту-
Вимагає перегляду та ґрунтовного аналізу вали у своїх дослідженнях М. Вебер, М. Анци-
сучасний методологічний інструментарій, який феров, І. Гревс, А. Кармін, на думку М. Шилехі-
використовують історики-урбаністи. ної, вирізняється різноманіттям характеристик та
139
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
особливим трактуванням міського культурного ючи ціннісну систему цієї міської культури. Як
простору як об’єкта дослідження. [31, с. 40]. влучно відмітила А. Бабаєва, «коректно адекватно
В контексті семіотичного підходу (Р. Барг, Г. Зім- інтерпретований текст культурного простору
мель, М. П. Анциферов) місто розглядається не міста дозволяє побачити глибинні структури
як фізичне середовище, а як джерело інформації, людського суспільства, зрозуміти «душу» цього
яке формує його культурне середовище. В рам- міста» [3, с. 27].
ках архітектурно-естетичного підходу (К. Лінч, На нашу думку, можна надати таке узагальнене
В. Глазичев), акцентується увага на естетичному визначення об’єкта нашого дослідження: це про-
сприйнятті міста його мешканцями. стір, у якому відбувається культурне життя міста,
Найбільш ефективним в урбаністичних дослі- та цілісна багаторівнева система, яка охоплює
дженнях слід визнати системно-функціональний сферу матеріального виробництва, духовного
підхід, за якого місто досліджується як система, життя, і яка характеризується їх співвідношенням
яка складається з багатьох складникыв, які вико- і взаємодією.
нують певні функції. Враховуючи його дуальну природу, культурний
Категорія «культурний простір міста», як і простір міста слід розглядати у двох площинах:
«культура» як об’єкт, досить складно піддається 1) як частину історичного простору зі сформо-
формулюванню. На цей час є декілька визначень ваними культурними, соціально-економічними та
цього феномену, проте вони лише частково роз- політичними особливостями:
кривають його суть. Так, під міським культурним 2) як соціальне середовище з певними цінніс-
простором дослідники розуміють «рухливий в ними, культурними та іншими характеристиками,
контурах образ, який виникає у результаті пере- яке формується городянами.
ломлення універсальних культуротворчих проце- Як виглядав культурний простір російського
сів у конкретно-індивідуальному міському серед- міста та у чому полягає особливість та мето-
овищі». [16, с. 15]. дологія його дослідження? Насамперед слід
На думку Л. Кошман, міський культурний звернутися до тієї ролі, яке відігравало місто в
простір – це «сукупність архітектурного образу, культурно-інтеграційних процесах та суспільно-
інфраструктури муніципального господарства, культурному житті тогочасної країни. У цьому
суспільно-культурного середовища», який має контексті необхідно акцентувати увагу на тому,
розглядатися як один найважливіших аспектів що позитивна динаміка розвитку міст у XIX сто-
національно-культурної спадщини [15, с. 43]. літті була результатом попереднього розвитку і
Та у більш широкому сенсі ця категорія роз- значною мірою визначала культурний потенціал
глядається в урбаністичних дослідженнях як суспільства, який репрезентувала Росія. Зважаючи
створений людьми штучний простір існування на специфіку дослідження, вивчення культурних
та самореалізації, організована сукупність фізич- процесів у міському середовищі має бути комп-
них, символічних об’єктів, технологій, ціннісних лексним, адже саме за допомогою такого підходу
утворень, які включають у себе не тільки мате- можна поглянути на сутність російського міста як
ріальні, але і те, що М.П. Анциферов слідом за цілісного об’єкта дослідження та одночасно про-
своїм учителем П.М. Гревсом характеризував як аналізувати його складники (економічний, соці-
«душу міста» [2, с. 3–4]. З позицій сучасної науки ально-політичний, демографічний та інші).
остання складається з таких елементів та ціннос- Методологічний інструментарій, який засто-
тей, як соціальна психологія міської спільноти, совується дослідниками культурного простору
спосіб життя і менталітет городян, міжкультурна російського міста XIX ст., складається як із
комунікація. загальних (метод системно-структурного ана-
Отже, культурний простір міста – це не просто лізу, аналізу і синтезу), так і спеціальних мето-
територія, сума видів діяльності, а система, яка дів дослідження: культурно-семантичного, який
зорганізується людиною, взаємопов’язана у всіх вивчає культурне середовище і об’єктом у якому
її частинах і елементах, жива, пульсуюча, цілісна, виступає предметно-просторове середовище
яка представляє життя міста як повноцінний міста; історико-культурний, який дає можливість
культурний процес. Це свого роду універсальний прослідкувати етапи розвитку містобудівної куль-
простір, у якому зберігаються і усвідомлюються тури; соціокультурний, який розглядає динаміку
загальні процеси розвитку культури. Він виконує культури у взаємозв’язку з соціальною динамікою
функції взаємодії між групами людей, одночасно (соціокультурними процесами, які відбуваються
відтворюючи глибокі культурні змісти, розкрива- у міському середовищі). Останній, зокрема, є
одним з пріоритетних методів, який дослідники ними процесами, які відбувалися в соціально-
російської міської культури XIX ст. використову- економічному та культурному житті російських
ють найчастіше. міст у кінці XIX ст. [15]. Міський культурний про-
Основна складність вивчення культурного про- стір розглядається Л. Кошман як певна система,
стору російського міста як предмета дослідження яка «складалася з вулиць, площ, торгових рядів,
полягає в тому, що він не повинен бути описом церков» [14, с. 65]. Цей підхід допомагає більш
окремих соціокультурних проявів. Насамперед цілісно охопити об’єкт дослідження, дозволяє
необхідно виявити фактори, необхідні для існу- враховувати усі різноманітні його елементи.
вання міста як особливого типу поселення людей На думку дослідниці, у XIX ст. відбулися значні
та носія особливого типу культури. Таких фак- зміни у сприйнятті міста загалом і міського про-
торів, згідно з концепцією радянського історика стору зокрема, у результаті чого в Росії з’явилося
М. Кагана, є чотири: географічний, архітектурний нове місто, яке набувало нових рис загальноєвро-
образ міста, художнє життя городян та характер їх пейського явища [15].
основної діяльності. [10, с. 15–16]. Ми погоджу- Вивчення культурного простору провінційного
ємося з точкою зору М. Кагана і детальніше про- російського міста через комплексний підхід та
аналізуємо кожний з них. метод порівняльного аналізу продемонструвала
Згідно з географічним чинником культурний Н. Габдулова. Вона перераховує елементи куль-
простір міста має територіальну протяжність, у турного простору міст (громадські сади і буль-
ньому чітко простежуються контури культурних вари, магазини, трактири, готелі, аптеки, громад-
центрів і периферії, столиці і провінційних міст. ські лазні, а також водогін та каналізацію тощо),
Російське місто XIX ст. у географічному контексті зауважує, що майже в усіх губернських містах у
мало складну соціально-просторову структуру, центральній частині вже були бруковані вулиці,
яку утворювали території різного призначення, вуличне освітлення, та звертає увагу на те, що у
які взаємодіяли між собою. Це була своєрідна повітових містах такі блага цивілізації зазвичай
система, у якій відбувалася взаємодія двох серед- були відсутні. Але водночас універсальність у
овищ – природного і культурно-антропогенного, плануванні та використанні об’єктів інфраструк-
створеного людиною. Останнє складалося з двох тури провінційних міст, на думку дослідниці,
груп факторів – речових, створених людиною поєднувалися зі збереженням місцевого міського
(насамперед архітектурно-містобудівне серед- колориту та просторової структури минулих сто-
овище), та ментальних установок городян. літь [4, с. 42].
Важливість дослідження архітектурного образу Загалом російські міста не набули сучасного
міста як фактора та носія особливого типу культури вигляду: на відміну від західноєвропейських,
полягає у тому, що саме у галузі архітектури роз- «одягнутих у камінь», вони протягом усього
почалися зміни загальної соціокультурної ситуації XIX ст. залишалися переважно дерев’яними,
в Європі. За рахунок активного перепланування, навіть у кінці століття дерев’яні будівлі складали
яке відбувалося у європейських містах і, зокрема, більше 60% усіх споруд у столицях і близько
у містах Російській імперії впродовж усього XIX 80% – у провінційних містах європейської Росії
ст., російське місто до кінця століття набуло сти- [27, С. 195, 202]. Про одноманітність забудови,
льової єдності. Це вже була просторова структура, сумний образ російського провінційного міста
конструкція, зіткана з архітектури, комунікацій 40-рр. XIX ст. свідчать спогади його сучасників.
та культурних цінностей, яку історики-урбаністи Суть духовного (культурного) фактора як чин-
називають «анатомією міста» [2, с. 23]. ника формування та розвитку міського культур-
Оригінальну концепцію міського культурного ного середовища дослідники російського міста
простору російського міста XIX ст. запропону- розуміють у забезпеченні городян закладами
вала сучасна російська дослідниця Л. Кошман. соціальної інфраструктури, необхідними для
Використовуючи комплексний підхід та метод задоволення їх культурних потреб. У XIX ст. в
системно-структурного аналізу, вона розглядає російських містах була сформована розгалужена
культурний простір тогочасного міста «як синтез мережа освітніх та культурних установ, які стали
технічних, соціально-економічних, транспорт- носіями новаційної культури (бібліотеки, музеї).
них, інформаційних та культурних складників», а Культурне середовище міст формував і театр.
зміни, які відбулися в архітектурно-просторовому Значення культурного фактора як чинника фор-
просторі міст, пов’язуються з удосконаленням мування та розвитку міського культурного серед-
муніципального господарства та модернізацій- овища полягає у забезпеченні городян закладами
141
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
і локальні історичні студії, присвячені особливос- Серед тем, які викликають інтерес, можна від-
тям розвитку культурних процесів у губернських значити трансформації повсякденних практик
та провінційних містах. міщанського стану, розваги міських жителів, куль-
7. Головними напрямами дослідження мають тура городян, формування міського соціокультур-
бути вивчення повсякденного життя російської ного середовища. Та одним з найбільш затребува-
провінції, гендерні аспекти життєдіяльності про- них у сучасній російській історіографії є вивчення
вінційного міста, соціокультурні сюжети. ментальних уявлень городян про своє місто.
Список літератури:
1. Анциферов Н.П. «Непостижимимый город…» Душа Петербурга. Петербург Достоевского. Петер-
бург Пушкина. Санкт-Петербург : Лениздат, 1991. 335 с.
2. Анциферов Н.П. Пути изучения города как социального организма. Опыт комплексного подхода.
Ленинград : Сеятель, 1926. 151 с.
3. Бабаєв В.М. Роль міста в сучасному цивілізаційному розвитку. Місто. Культура. Цивілізація: матері-
али ІV міжнар. наук.-теорет. інтернет-конф., (м. Харків, квітень 2016 р.). Харків, 2016, С. 5–9.
4. Габдулова Н.Н. Культурное пространство провинциального города. Труды Псковского политехничес-
кого института. 2007. № 11. С. 40-43.
5. Глазычев В.Л. Городская среда. Технология развития: Настольная книга. М.: Ладья, 1995. 239 с.
6. Глaзычeв B.Л. Поэтика городской среды. Эстетическая выразительность города. М.: Наука, 1986.
С. 130-156.
7. Гревс И. М. Монументальный город и исторические экскурсии. Экскурсионное дело. 1921. №1.
С. 1-14.
8. Ильин В.Г. Город как концепт культуры: автореф. дисс. … докт. социол. наук: 24.00.01. Ростов н/Д,
2004. 37 с.
9. Каган М. С. Град Петров в истории русской культуры. СПб.: Славия, 1998. 407 с.
10. Каган М. ЧС. Культура города и пути ее изучения. Город и культура: сб. науч. трудов. СПБ.,1992.
С. 15-16.
11. Козляков В. Н., Севостьянова А. А. Культурная среда провинциального города. Очерки русской
культуры XIX века: в 6-ти т. / под. ред. Л. Д. Дергачева, Л. В. Кошман. М., 1998. Т.1. С. 125 -202.
12. Котлова Т. Б. Российская женщина в провинциальном городе на рубеже XIX – XX веков. Иваново:
Ив ГУ, 2003.
13. Котлова Т. Б. Социокультурная среда в российском провинциальном городе в конце XIX – начале
XX века: гендерный аспект. Иваново: Ив ГУ, 2001.
14. Кошман Л. В. Город и городская жизнь в России XIX столетия: Социальные и культурные аспекты.
М.: РОССПЕН, 2008. 448 с.
15. Кошман Л. В. Культурное пространство русского города XIX - начала XXвв.: к вопросу о креатив-
ности исторической памяти. URL: https://nbpublish.com/library_read_article.php?id=639.
16. Культура города: проблемы инноваций: сб. научн. тр. / ред. В. Глазычева. М.: НИИК. 1987 (1988).
200 с.
17. Куприянов А. И. Русский город в первой половине XIX в. Общественный быт и культура горожан
Западной Сибири. М.: АИРО - XX, 1995. 160 с.
18. Лемайкина Л. М. Культура русского уездного города: проблемы эволюции и типологии: на при-
мере городов мордовского края XVII - начала XX в.: дис. ... канд. культурол. наук: 24.00.04. Саранск,
2000. 231 с.
19. Мастеница Е. Н. Культурное пространство города: пути постижения и интерпретации. Труды
Санкт-Петербуржского государственного института культуры. 2015.Т. 212. С. 223-237.
20. Миронов Б. Город из деревни: четыреста лет российской урбанизации Отечественные записки.
2012. № 2. С. 259–276.
21. Миронов Б.Н. Русский город в 1740-1860-е годы: демографическое, социальное и экономическое
развитие: монография. Ленинград : Наука, 1990. 271 с.
22. Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII – начало ХХ в.).: в 2 т. Санкт-
петербург : Дмитрий Буланин, 2003. Т. 1. 548 с.
23. Михеева Г.А. Проблемы формирования и функционирования культурного ландшафта русского про-
винциального города в XV–XIX вв. (на примере города Малмыжа Кировской области) : автореф. дис. …
канд. ист. Наук : 07.00.02. Чебоксары, 2006. 21 с.
24. Пиксанов Н. К. Областные культурные гнезда: Историко-краеведческий семинар. Москва ; Ленин-
град : ГИЗ, 1928. 148 с.
143
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
25. Рыдзюнский П.Г. Крестьяне и город в капиталистической России второй половины XIX века. М.,
1983. 272 с.
26. Семенов М.Ю. Культурная жизнь русского губернского города в конце XIX – начале XX в. : по мате-
риалам г. Курска : дис. … канд. ист. Наук : 07.00.02. Белгород, 2011. 217 с.
27. Семенов-Тян-Шанский В.П. Город и деревня в европейской России : очерк по экономической гео-
графии. Санкт-Петербург,1910. 212 с.
28. Тулиганова И.В. Город как культурный ландшафт. Вестник ПАГС. 2007. №13. С. 163–168.
29. Филько А. Изучение феномена города и городского пространства в современных исследованиях
(историографический обзор). URL: https://nbpublish.com/library_read_article.php?id=15933
30. Черничкина В.А. Повседневная жизнь губернского города Владимира в последней трети XVIII –
первой половине XIX века : автореф. дис. … канд. ист. наук. : 07. 00. 02. Владимир, 2007. 22 с.
31. Шилехина М.С. Культурное пространство современного города как объект междисциплинарного
исследования. Культура и образование: научный журнал вузов культуры и искусств. 2017. № 2 (25).
С. 39–46.
Fytsyk L.A., Fytsyk I.D. CULTURAL SPACE OF THE RUSSIAN CITY OF THE XIX CENTURY
AS AN OBJECT OF KNOWLEDGE
The article analyzes the features of the cultural space of the Russian city of the 19th century using a com-
prehensive, systematic approach. It is considered as a multifunctional organism and its individual elements are
distinguished through the prism of cultural processes. The main concepts and approaches to the study of the
cultural space of the Russian city as an object of knowledge are considered and the factors that influenced its
formation are clarified. The specified definition of the category “cultural space of the city” is offered. The main
attention is paid to the methodology of studying the Russian city of this period as a phenomenon. It is noted
that the vast majority of historical works are devoted to the analysis of socio-cultural urban environment, not
cultural, which, as the object of study, is much broader. Attention is focused on the fact that the objectivist
approach to the analysis of the cultural environment of the city is insufficient; therefore, the emphasis should
be shifted to the subject of knowledge - the city citizen, his mentality, involvement in the life of the city. It was
revealed that the cultural space of the Russian city of those times should be considered as a holistic, multilevel
system that requires a comprehensive and systematic approach to the analysis of the processes that took place
in it. It has been established that the methodological tools used by modern Russian urban historians need to be
revised. Emphasis is placed on the fact that one of the effective approaches in the study of the cultural space
of the city and the urban environment in general, in addition to the system-functional approach, is the use of a
semiotic approach. It was revealed that both a comprehensive study of the cultural space of Russian cities of
the specified period, and local historical research devoted to the peculiarities of the development of cultural
processes in provincial cities are necessary. It is concluded that the study of the cultural space of the Russian
city as a category and phenomenon involves the disclosure and analysis of factors necessary for its existence.
The main directions of research of the Russian city cultural life which are of interest to modern researchers,
in particular, everyday life of the Russian province, gender aspects of life of a provincial city, sociocultural
subjects are highlighted.
Key words: cultural space of the city, Russian city, object of research, methodological tools, complex
approach, citizens, XIXth century.
АРХЕОЛОГІЯ
УДК 902
Бочковський С.О.
Донецький національний університет імені Василя Стуса
Постановка проблеми. Сучасні археологічні роблено ще в 70-ті роки минулого століття. Бази
дослідження, з одного боку, значно багатші в даних, створені на таких платформах, містять
плані накопиченого матеріалу порівняно з тим, із великі колекції інформації, яка може допомогти
чого починалася археологія як наука, а з іншого – археологам приймати обґрунтовані рішення,
така насиченість ставить перед дослідниками нові інтерпретувати і перевіряти гіпотези на основі
виклики, зокрема акумуляція, систематизація, та відновлених даних. Запровадження таких баз у
компарація археологічного матеріалу на даний кабінетну роботу археологів можна було б вико-
момент є наріжним каменем сучасних дослі- ристовувати, щоб задати більш складні питання
джень кабінетної археології. На допомогу сучас- про археологічний матеріал.
ним дослідникам у вирішенні подібних завдань Велика частина розроблення археологіч-
за сучасного рівня діджиталізації приходять різ- ної бази даних обертається навколо прийняття
номанітні міждисциплінарні підходи, зокрема рішення про типи інформації, яку дослідник хоче
математичні методи компаративістики та система- зберегти, і атрибути, які він створив для збору
тики, для використання яких необхідною ланкою й аналізу даних, а також відношення між цими
стає дата-аналіз через системи керування базами атрибутами. Очевидно, що базові рішення про
даних (СКБД), основні архітектури яких було роз- те, які характеристики записувати або не писати
145
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
для зібраних артефактів (наприклад, тип кера- даних, що, своєю чергою, сповільнює інформа-
міки, розміри артефактів і походження), мають ційну мобільність та позбавляє наукову спіль-
довгострокові наслідки для того, як набір даних ноту можливості створення грандіозних проєктів
може використовуватися в подальшому. Менш співпраці.
очевидний спосіб, яким артефакти повинні бути Постановка завдання. Зважаючи на вище-
пов'язані один з одним абстрактно й як вони пови- зазначене, на базі концептуальних засад форму-
нні бути записані по відношенню до інших архе- вання та використання баз даних в археологічних
ологічних аналітичних одиниць. Рішення щодо досліджень автор ставить за мету окреслити мето-
визначення цих відносин мають вирішальне зна- дику створення та використання реляційної бази
чення для подальшого аналізу даних і створення даних, придатної для використання в археологіч-
успадкованих даних. Нарешті, дизайн бази даних них дослідженнях. Для виконання поставленої
повинен бути спрямований на мінімізацію потен- мети проміжними завданнями є:
ційних помилок за введення і подальшої зміни − характеристика основних принципів фор-
даних, а також на максимальну аналітичну гнуч- мування бази даних;
кість, включаючи можливість використання даних − розроблення лаконічної структури реляцій-
іншими, більш пізніми дослідниками. З огляду на них таблиць у рамках бази;
ці факти, планування архітектури бази даних має − виявлення потенційних можливостей ство-
бути важливим аспектом загального дизайну і реної бази для отримання нової інформації.
планування дослідження. Виклад основного матеріалу дослідження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У першу чергу для побудови бази даних для
Метод розроблення та аналізу баз даних у нашій дослідника є головним завданням вибору най-
країні розвинутий слабко, хоча за останні роки більш удалої системи керування базою даних
починає дещо приростати новими публікаціями, (DBMS) у даному разі автором вибрано найбільш
розробленими на базі власного досвіду роботи розповсюджену систему для побудови реляційних
з базами даних. Таку роботу в 2016 р. предста- баз даних MySQL від компанії Oracle, яка має такі
вили А.В. Борисов та О.В. Мандіга, співробітники переваги:
Інституту археології АН України [7]. У своїй роботі − Простота у використанні. MySQL досить
вони на прикладі власних розробок у царині дата- легко інсталюється, а наявність безлічі плагінів
аналітики привели вдалий приклад архітектури і допоміжних додатків спрощує роботу з базами
бази даних для археологічних досліджень. даних.
Більш ґрунтовною є робота С.А. Васильєва − Великий функціонал. Система MySQL
[8], який у своїй статті, присвяченій СКБД «Архе- володіє майже всім необхідним інструментарієм,
ограф», описує загальні методи роботи з базами який може знадобитися в реалізації практично
даних на базі вищезазначеного ПЗ та способи імп- будь-якого проєкту.
лементації даних у картографуванні. − Безпека. Система спочатку створена так, що
Але найбільших успіхів у формуванні, обґрун- безліч вбудованих функцій безпеки в ній працю-
туванні та впровадженні систем керування базами ють за замовчуванням.
даних досягли дослідники в Європі та Америці, − Масштабованість. Будучи досить універ-
що очевидно у зв’язку зі значно вищим рівнем сальною СКБД, MySQL рівною мірою легко може
діджиталізації. Зокрема, Шенон МакПеррон, бути використана для роботи і з малими, і з вели-
автор найбільш ґрунтовної праці з методик роботи кими обсягами даних.
з базами даних в археологічних дослідженнях [4]. − Швидкість. Висока продуктивність системи
Хоча його робота, ураховуючи оптимізацію архі- забезпечується за рахунок спрощення деяких
тектур сучасних СКБД, є дещо застарілою. використовуваних у ній стандартів.
Не менш корисною з методологічного погляду Загалом система функціонує за принципом
є робота Гаррі Локка, [3], яка у цілому присвячена побудови реляційних таблиць, в яких дані аку-
загальним методам використання комп’ютерної мулюються та систематизуються. Реляційна база
техніки в історичних дослідженнях, але й базам даних – це набір даних із зумовленими зв'язками
даних у ній присвячено значний інформаційний між ними. Ці дані організовані у вигляді набору
кластер. таблиць, що складаються із стовпців і рядків.
Але попри досягнення сучасної науки всі У таблицях зберігається інформація про об'єкти,
вищезазначені роботи не можуть запропонувати представлені в базі даних. У кожному стовпчику
єдиного уніфікованого алгоритму побудови баз таблиці зберігається певний тип даних, у кож-
ному осередку – значення атрибута. Кожна строка діли, щоб скористатися перевагами одночасних
таблиці являє собою набір пов'язаних значень, що операцій, або об'єднати таблиці у разі, коли різні
відносяться до одного об'єкта або сутності. таблиці часто об'єднуються, так що продуктив-
Інструменти моделювання даних, які під- ність покращується, якщо одна об'єднана таблиця
тримують поділ між концептуальною та логіч- представляє збережене об'єднання. Також можуть
ною моделями, повинні забезпечувати логіку бути прийняті рішення щодо налаштування пара-
для перетворення конструкцій ER у реляційні метрів часу роботи СУБД. Більшість додатків в
таблиці та формування цих таблиць у реляційну археології використовують традиційне моделю-
модель. Результати прямого перетворення можуть вання ER для створення та ведення оперативних
бути чистою логічною моделлю, яка не включає баз даних. Ці бази даних, як правило, дуже спеціа-
таблиці для конкретної реляційної системи управ- лізовані і розроблені для підтримки дуже конкрет-
ління базами даних (СУБД). них вимог програми.
Фізичне проєктування бази даних починається Останніми тенденціями є створення схо-
із заданої реляційної моделі, яка є визначенням вищ даних. Ці нові мегабази даних дають змогу
набору таблиць та відповідних стовпців. Завдання кінцевим користувачам отримувати доступ до
фізичного проєктування бази даних полягає у інформації на основі даних, які раніше були недо-
виконанні вимог до продуктивності набору про- ступні для них в одному місці. Для спеціаліста
грам шляхом оптимізації використання систем з обробки даних найновішим завданням є ство-
управління базами даних. Ключові напрями рення оптимізованої реляційної бази даних, яка
включають оптимізацію конфігурації індексу, задовольняє набагато інший набір вимог, колек-
розміщення даних та розподіл пам’яті. Одним із цій та публікацій. Однак хоча колекція може бути
найбільших впливів на ефективність програми є згадана в декількох посиланнях, опубліковані
вибір індексів. Для операційних баз даних індекс, деталі для цієї колекції повинні бути постійними,
що поліпшує ефективність пошуку даних, може оскільки це якості, властиві колекції. Тому існує
погіршити продуктивність для всіх видів онов- необов’язковий взаємозв’язок «один на один»
лень, оскільки витрати на обслуговування індексу між колекціями та опублікованими деталями,
повинні оплачуватися за кожне оновлення. а також необов’язковий взаємозв’язок «багато-
Оскільки у сховищі даних не так багато дій з до-багатьох» між колекціями та посиланнями.
оновлення, кількість індексів не викликає особли- У межах трьох категорій даних існує також безліч
вого занепокоєння. Вибір оптимальних індексів зв’язків між деякими категоріями, їхніми атрибу-
для даного набору таблиць (конфігурація індексу) тами. Наприклад, колекція, можливо, була зібрана
є нетривіальною проблемою, яка вимагає комп- в результаті низки різних методів відновлення,
ромісів між різними видами операцій із базами випадкового підбору, можливо, систематичних
даних (операціями пошуку, транзакціями онов- польових прогулянок та розкопок.
лення та утилітами). Ураховуючи індекс, потрібно Таким чином, існує «один-до-багатьох»
визначити його властивості, наприклад упоряд- взаємозв'язок між колекціями та методами віднов-
кування стовпців для багатостолбкових індексів, лення. Отже, всередині даних існує низка різних
а також те, чи має індекс бути кластеризацією, взаємозв’язків між елементами:
секціонуванням чи упорядкуванням. Поки від- а) необов’язкові зв’язки, де дані можуть бути
бір індексу є найважливішою та найскладнішою присутніми, а можуть і не бути (опубліковані дані,
проблемою у фізичному проєктуванні бази даних, парафія тощо);
важливим є також розміщення даних та оптиміза- б) зв’язки «один-до-багатьох»;
ція простору. Потрібно розподілити оптимальний в) відносини «багато-до-багатьох».
простір таблиці для даної таблиці та вибрати, чи Взаємозв'язки між елементами даних, що опи-
є простий, сегментований або розділений таблич- сують колекцію, можуть бути формалізовані як
ний простір найбільш доречним. Виділіть достат- модель даних, що деталізує ці зв'язки. Зазвичай
ньо місця для збереження властивостей клас- створення моделі супроводжується реалізацією
теризації, не витрачаючи занадто багато місця. структури даних, розробленням інтерфейсу та
Вибір індексу, розміщення даних та оптимізація тестуванням. Ця блок-схема наголошує на ран-
простору передбачають стабільність структури ньому плануванні, методичному завершенні ета-
реляційної схеми. Однак фізичний дизайн бази пів та тестуванні як невід’ємній частині процесу.
даних також може змінити реляційну схему. Вам Однак цей суворий лінійний процес рідко трапля-
може знадобитися розділити таблиці на різні роз- ється на практиці.
147
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Список літератури:
1. Banning, E.B. The Archaeologist’s Laboratory: The Analysis of Archaeological Data. New York: Kluwer
Academic, 2000. 245 p
2. Gardin, Jean-Claude. “Archaeological Discourse, Conceptual Modeling and Digitalization: An Interim
Report of the Logicist Program.” Report to the CAA, 2002. 137 p
3. Lock, Gary. Using Computers in Archaeology: Towards Virtual Pasts. New York: Routledge, 2003. 98 p
4. McPherron, Shannon and Harold Dibble. ed. Using Computers in Archaeology. Mayfield: McGraw-Hill,
2002. 233 p
5. Richards, Julian and Damian Robinson. ed. Digital Archives from Excavation and Fieldwork: A Guide to
Good Practice. Oxford: Oxbow Books, 2000. 347p
6. Ryan, Nick. “Databases.” Internet Archaeology. Oxford: Oxbow Books. 2004. 124 p
7. Борисов А.В., Мандіга О.В. Досвід розробки і реалізації бази даних археологічних пам’яток для
дослідження систем розселення. Археологія і давня історія України. 2016. Вип. 3(20).
8. Васильев С.А. «Археограф»: система описания археологических памятников и вывода данных в
ГИС. Археология и компьютерные технологии: представление и анализ археологических материалов. Ижевск,
2005. 127 c
9. Дейт К.Дж. Введение в системы баз данных / пер. с англ. ; 8-е изд. Москва, 2005. 1328 с.
10. Янишевский Б.Е., Киселев Д.И. База данных памятников археологии GRAVE. Компьютеры в архе-
ологии : материалы конф. «Опыт компьютерной обработки археологических материалов». Москва, 1996.
С. 109–113.
149
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
ЕТНОЛОГІЯ
УДК 235.2(477.83/86)
Войтович Н.М.
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького
Пахолок І.Р.
Відокремлений підрозділ «Львівська філія Київського національного університету культури і
мистецтв»
Постановка проблеми. Серед палітри демо- побутують різні назви. Так, бойки, лемки й гуцули
нічних персонажів українців Карпат, зокрема й переважно вживають назву «вовкун» (хоча спора-
бойків, особливе місце займає категорія напів- дично побутує і вовкулака), яку й можна вважати
людей-напівдемонів («вовкунів») – людей, здат- унікальним утворенням, що сформувалася власне
них на перевтілення у вовка як зі своєї волі, так на українському ґрунті. Щоправда, на теренах
і в результаті магічної шкідливої дії чарівни- Гуцульщини паралельно існує лексема «перевід-
ків-знахарів. Колоритні уявлення про вовкулаку ник», яку відома дослідниця Наталія Хобзей вва-
найкраще збережені в українській, білоруській і жала евфемізмом, адже гуцули цю локальну назву
польській демонологічних традиціях. Натомість вживають на позначення того, хто перевтілюється
у південнослов’янському етнографічному масиві (у даному разі – на вовка) [30, с. 61]. Лемки ж
цей образ корелюється з постаттю упиря. спорадично використовують назви «вовкораб»,
Постать людини, здатної на перевтілення, «вовкурад», що означає «любити вовка, радіти
відома усім індоєвропейським народам. Проте на вовкові» [29, с. 73]. До слова кажучи, через зна-
її позначення навіть у межах українських говорів чні фонетичні варіації деякі дослідники сумніва-
151
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
вовкулаку серед інших лісових звірів можна за сім років [21, с. 52]), але не назавжди. Хоча є час
двома волосяними закрутками на тім’ї-потилиці та обставини, коли заклята людина незалежно від
[32, с. 508]. У трансформованій формі це уявлення бажання перетворюється на вовка [28, с. 239].
ще й досі побутує серед бойків. Прикметно, що У такому разі стати людиною вона зможе лише на
воно стосується юнаків шлюбного віку, а дві воло- великі межові свята: Івана Купала, Різдво, Велик-
сяні закрутки означають, що вони двічі вступати- день або ж на зимового Миколи – покровителя
муть у шлюб [1, арк. 4]. вовків [31, с. 46].
Здебільшого ні зовнішній вигляд, ні інші харак- Характерною для символіки вовка є метафора
терні риси вовкулаки не відрізняють його від зви- «чужий». Тому він може ототожнюватися з мерт-
чайного вовка. Проте деякі особливості все ж вим, предком, нареченим, а також колядниками
дають змогу виявити його. Так, наприклад, росій- (прикметно, що білоруси під час різдвяних свят
ський перевертень має задні ноги, як у людини, а вовка так і називали «колядником» [26, с. 46]).
білоруський – людську тінь [17, с. 418] та чотири Впадає в око дослідників відсутність кореля-
ока [34, s. 616]; українські покутяни зауважують тиву жіночого роду даного демоніму, на що свого
у вовкулаки під пахвою ямку, в котрій сходяться часу звернув увагу Антін Онищук [22, с. 130]. Та й
кінці шкіри [10, с. 223]; у бойківських «вовку- цьому етнографи мають пояснення. Справа у тому,
нів» на тім’ї-потилиці є дві волосяні закрутки що, найімовірніше, людина, яка може перевтілю-
[32, с. 508], одне зле око [31, с. 64], три вовчі лапи, ватися на вовка, – це член парубоцької громади іні-
а четверта людська тощо [19, с. 240]. ціантів [5, с. 141]. Інститут ініціації, який досягнув
Ще стародавні греки вірили, що каплан свого розквіту на стадії переходу від родоплемін-
(жрець) Зевса, який спробує людські нутрощі, ного суспільства до військової демократії, симво-
неодмінно стане вовком. Лише наситившись лізував перехід від життя до смерті й потім знову
людською кров’ю, він повертався у людське тіло до життя (дослідниця Н. Велецька вживає термін
[33, s. 287]. При цьому він не може відразу адапту- «діалектична тріада» [7, с. 7]). Тому й не дивно, що
ватися до людського світу, говорити (що є ознакою перетворення на вовка пов’язане з перехідними
приналежності до потойбіччя) тощо [18, с. 192]. важливими моментами життя [8, с. 247].
До того ж зворотне перетворення найчастіше про- Найчастіше магічними предметами, які вико-
ходить під час сну. Воно є насичене ритуалами, ристовуються для зворотного перевтілення, є
повʼязаними з одяганням сорочки, биттям дзвонів діжа, хомут, що, як відомо, у народній культурі
і т. д. Якщо ж ці ритуали не проводяться за певним символізують жіночий дітородний орган. Отже,
алгоритмом, то людина ризикує назавжди зали- таке перетворення є символом «другого наро-
шитися із хвостом [17, с. 418], як і, до речі, відьма. дження» [5, с. 184]. Тому й існує повір’я, що хло-
Як і відьма, «вовкун» є дводушником. Проте на пець, який був перетворений на вовка, а потім
відміну від неї останній перетворюється лише на знову став людиною, не може більше стати вов-
вовка і то у визначений період – коли настає «така ком [10, с. 224].
година». Хтонічна природа вовка повʼязує його зі Для бойківських «вовкунів» (як і зрештою для
світом померлих. Деякою мірою він є медіатором- відьом) характерними є «сходини», де вони зма-
посередником між двома світами – людським та гаються зі справжніми вовками [24, с. 70]. Про
«нечистим». Тому й, зокрема, поліщуки під час такі збори часто розповідають респонденти-ста-
зустрічі з вовком уголос згадують усіх померлих рожили з теренів Бойківщини: «Ввичірь він десь
по імені [12, с. 124]. Саме вовка запрошують на ходив. Отиць вкратці йшов за ним. Прийшов
Святий вечір. А гуцули навіть відзначають праз- отиць і каже дома до жони: «Е, пішов наш син
ник, присвячений вовкам [26, с. 46]. на вирьх та завив, і зійшлися д’ ньому всі вовци
Допомогти вовкулаці знову стати людиною теж і зачалися метати[ся], а на рано прийшов домі»
можна. Як вірили українці, для цього потрібно [2, арк. 8]. Такий антагонізм між різними катего-
перекинути через нього вила, уткнути ніж у хлібне ріями демонічних чи напівдемонічних персона-
тісто, назвавши при цьому його по імені, нагоду- жів (зокрема, між відьмами – родимими та вче-
вати хлібом, накрити скатертиною з великоднього ними, упирями – мертвими та живими) присутній
стола [23, с. 127], вистрілити в нього з гармати, у низці демонологічних сюжетів. Його джерела
зарядженої волоссям відьми [15, с. 509], напоїти слід убачати у двочленному протиставленні світу,
відваром із трав, зілля тощо [19, с. 240]. Адже а також у самій дводушній природі «вовкунів».
чарівник може заклясти людину та перетворити Уявлення про те, що роблять «вовкуни» й як
її на вовка лише на певний термін (переважно на поводяться з людьми, – суперечливі. Як правило,
вони нападають на живих істот, свою здобич не Бо і у вовчій подобі такий чоловік зберігає люд-
їдять, а душать, випиваючи з неї кров [31, с. 45], ську сутність. Тобто бойківський «вовкун» більше
чим дещо уподібнюються до упирів. «Вовкун» пов’язаний із земним, людським світом (зокрема,
може навіть роздерти власну дружину чи дітей, він живе в селі, має жінку, дітей), аніж його відпо-
бо тоді він «має вовчу натуру і мусить то робити» відник у південних словʼян.
[24, с. 70]. Якщо прийняти той факт, що «вов- Щодо оберегових засобів, то інформація є
куни» – це парубки-ініціанти, члени «звіриних» доволі неоднозначною. Це, мабуть, пов’язано
союзів воїнів, то їм насправді був властивий кані- з амбівалентністю образу вовка: з одного боку,
балізм [5, с. 163]. Проте здебільшого цей персонаж за легендами, вовка створив чорт, його пожирає
не може їсти сире м’ясо, а тому намагається під- «нечиста сила», а з іншого – вовки самі знищують
смажити його на залишках пастушого вогнища; чи лякають «нечисту силу». Так, українці Карпат
не може вести типовий вовчий спосіб життя, тому на Різдво затикали сухою травою дірочку в лавці, в
живиться, облизуючи на деревах ті місця, яких яку вставляли прялку – таким способом зачиняли
люди торкалися руками [15, с. 510]. вовкам роти [5, с. 146]. Росіяни під час першого
Так, він може завдати шкоди скотині (зокрема, вигону худоби для захисту її від вовків обходили
«люди-вовкулаки крали вівці з кошари») [1, арк. 7]. стадо з першим яйцем чорної курки, яке після
Щоправда, південні слов’яни таку функцію інколи цього залишали на полі [12, с. 149]. Разом із тим
сприймали позитивно: викрадення вовком тва- в українців існують уявлення про вовків як вини-
рин (овець) вони вважали своєрідною жертвою, щувачів всілякої нечисті: «Якби їх (чортів. – Авт.)
внаслідок якої вівці даватимуть багато молока грім не бив та вовки не виїдали, то їх би такого роз-
[12, с. 144]. Мотив про шкоду людині серед уяв- плодилося, що і світу не було б видно» [26, с. 47].
лень бойків зустрічається рідко. Безпосеред- На Бойківщині переважає поблажливе, деякою
нім об’єктом цієї шкоди зазвичай була дитина мірою співчутливе ставлення до «вовкуна», бо
[14, с. 186]. До слова, аналогічні уявлення побу- це – непростий, який мусить таким бути, бо на
тують і в естонців. Тут уважають, що малеча, яка нього «прийшла така мінута», бо він народився
часто відкриває ротик і виглядає постійно голо- «під такою планетою». Очевидно, саме тому всі
дною, захворіла на так звану вовчу хворобу, яку дії людини були спрямовані на те, щоб допомогти
можна вилікувати, підкуривши її підпаленою йому знову стати людиною. Зрештою, «вовкун»
шерстю з вовка [6, с. 65]. завжди першим іде на контакт, просячи про допо-
Висновки. Проаналізувавши польовий етно- могу (перев’язати поранену ногу, нагодувати
графічний матеріал із території Бойківщини, тощо). Прикметно, що після того як відбулося
можна резюмувати, що бути «вовкуном» – це сво- перетворення, він – уже як людина – як правило,
єрідна кара, покута, навіть призначення людини. щедро віддячував своєму рятівнику.
Список літератури:
1. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка, ф. 119, оп. 17, спр. 207-Е, арк. 4.
2. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка, ф. 119, оп. 17, спр. 210-Е, арк. 6.
3. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка, ф. 119, оп. 17, спр. 211-Е, арк. 8.
4. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка, ф. 119, оп. 17, спр. 215-Е, арк. 13.
5. Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. Львів, 1998. 216 с.
6. Борлакова Ф.А. О некоторых особенностях знахарства у горских народов конца ХІХ – начала
ХХ веков. Традиции и обычаи народов России : вторая российская конференция с международным учас-
тием, г. Санкт-Петербург, 16–18 мая 2000 г. : тезисы докладов и сообщений. Санкт-Петербург, 2000. Т. 1.
С. 64–66.
7. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. Москва, 1978. 239 с.
8. Галька И. О знахорях и знахорках, о планетниках, волколаках, чаровниках и чаровницях, о упи-
рах и упирицях, и о тих грошах, що в земле горять, як их чорт пересушує. Наука. Коломия, 1874. Ч. ІІІ.
С. 245–252.
9. Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса «Історій» книг дев’ять, що їх називають музами / пер.,
передм. і прим. А.О. Білецького. Харків, 2006. 655 с.
10. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів, 2000. 263 с.
11. Головка Ю. Господарство, культура та побут українців верхів’я р. Ріка. Кінець ХІХ – першої пол.
ХХ ст. Ужгород, 2004. 88 с.
12. Гура А.В. Символика животных в славянской народной традиции. Москва, 1997. 912 с.
13. Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография. Москва, 1991. 511 с.
153
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
14. Зубрицький М. Про вовкулаків. Житє і слово. Львів, 1895. Т. 4. С. 185–186.
15. Иванов П.В. Кое-что о вовкулаках и по поводу их. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія.
Київ, 1991. С. 505–511.
16. Климчук Ф.Д. Духовная культура полесского села Симоновичи. Славянский и балканский фольклор.
Этнолингвистическое изучение Полесья. Москва, 1995. С. 335–382.
17. Левкиевская Е.Е. Волколак. Славянские древности : этнолингвистический словарь в 5-ти томах.
Москва, 1995. Т. 1: А–Г. С. 418–420.
18. Левкиевская Е.Е. Низшая мифология славян. Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
С. 175–195.
19. Лепкій Д. З народных поверок: Дещо про вовкулаков. Зоря. Львов, 1885. Ч. 20. С. 239–240.
20. Малороссійскіи поверья (Волколак – Упірь – Ведьма). Слово. Львов, 1880. Ч. 83. С. 1–2.
21. Милорадович В. Українська відьма: нариси з української демонології. Київ, 1993. 72 с.
22. Онищук А. Матеріяли до гуцульської демонольогії. Записані у Зеленици Надвірнянського повіта,
1907–1908. Матеріяли до української етнольоґії. Львів, 1909. Т. ХІ. С. 1–139.
23. Орлов М.А. История сношений человека с дияволом: (репринт. изд. 1904). Москва, 1992. 352 с.
24. Потушняк Ф. Вовкун. Літературна Неділя. Унгварь, 1941. Ч. 9. С. 69–71.
25. Потушняк Ф. Душа в народнім повірю села Осій. Науковий збірник товариства «Просвіта» в
Ужгороді. Ужгород, 1938. Річ. ХІІІ–ХІV. С. 33–44.
26. Токарев С.А. Религиозные верования восточнославянских народов ХIХ – начала ХХ века. Москва ;
Ленинград, 1957. 164 с.
27. Толстой Н.И. Язычество древних славян. Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
С. 145–160.
28. Українські закарпатські говірки / упор. та передм. О. Миголинець, О. Пискач. Ужгород, 2004. 400 с.
29. Хобзей Н. Гуцульська міфологія : етнолінгвістичний словник. Львів, 2002. 216 с.
30. Хобзей Н. Мовний простір міфологічних назв. Діалектологічні студії 2: Мова і культура. Львів,
2003. С. 53–63.
31. Чорі Ю. Не без лукавого: Легенди, перекази та оповіді про нечисту силу, різні містичні створіння,
дводушників, упирів, ворожіль і ворожбитів та їх діяльність. Ужгород, 2004. 208 с.
32. Чорі Ю. Прикмети і повір’я отчого подвір’я. Ужгород, 1994. Ч. ІІ. 537 с.
33. Brückner A. Mitologia słowiańska i polska. Warszawa, 1980. 383 s.
34. Moszyński K. Kultura ludowa słowian. Kraków, 1934. Cz. 2: Kultura duchowa. 725 s.
35. Pełka L. Polska demonologia ludowa. Warszawa, 1987. 238 s.
ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
ТА СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ
УДК 908(477.41-21):069.5:7
Кухарєва Н.М.
Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»
155
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
5. С-223 КН-36453. Скульптура Т.Г. Шев- розрізнити окремі елементи узору на сорочці.
ченка «А щоб збудить…», автор – майстер народ- Гіпс, 95х95х85 см [6; 1].
ної творчості В.Л. Завгородній, м. Київ, 1990 р. 8. С-314 КН-42919. Скульптура Т.Г. Шев-
Погрудне напівпрофільне зображення чоловіка ченка, автор невідомий. Зображення в повний
середніх років. Внизу напис: «А щоб збудить зріст. У верхньому довгому одязі. На плечах
хиренну волю, треба миром, громадою…». На плащ-накидка. Ліва рука опущена донизу, права
дні випалено прізвище автора та рік виконання. піднята на рівень пояса. Без головного убору.
Скульптура подарована автором у 2003 р. Дерево, Скульптура на круглій двохярусній підставці. На
ручна робота, 42х31х28 см [6; 1]. ній металева пластина, на якій напис: «Гетьману
вітчизняної історіографії, Українському Геродоту
ХХ ст., переяславському чудотворцю Михайлові
Івановичу Сікорському в день славного 75-ліття.
Від народного депутата України Олександра
Абдуліна», 1998 р. Оргскло, 64х104 см [6; 1].
9. С-315 КН-42920. Скульптура Т.Г. Шевченка,
автор невідомий. Фігура людини середнього віку,
що сидить на скелі з плащем-накидкою на пра-
вому плечі, який підтримується схрещеними на
грудях руками. У правій руці затиснуто аркуші
паперу. Оргскло, 88х102 см [6; 1].
10. ПХІМ-515. Бюст Т.Г. Шевченка, автор неві-
домий, гіпс, висота – 25 см, придбаний за 25 крб.,
кінець 40-х рр. ХХ ст. [4; 1].
11. ПХІМ-616 КН-38. Бюст Т.Г. Шевченка,
залізобетон, 80х70 см, придбаний за 1 487 крб.
у Київському художньому інституті як дипломна
робота, виконана під керівництвом проф. Гель-
мана у 1949 р. [4; 1].
12. ПХІМ-1804 КН-255. Скульптурний бюст
Т.Г. Шевченка, автор – Н.П. Ковтун, гіпс, придба-
Рис. 2. Скульптура «А щоб збудить хиренну волю… ний у Київській художній виробничій майстерні
Т.Г. Шевченко», автор В. Завгородній,
1990 р., дерево за 303 крб. 50 коп. у 1953 р. [4; 2].
13. ПХІМ-2050 КН-271. Скульптура Т.Г. Шев-
6. С-243 КН-37653. Скульптура «Т.Г. Шев- ченка, автори – О.П. Олійник і М.К. Вронський,
ченко», автор невідомий, Україна, ІІ пол. ХХ ст. гіпс, 100х200х350 мм, придбаний у музеї Шев-
Погрудне анфасне зображення Т. Шевченка в ченка, м. Київ за 5 000 крб. у 1954 р. [4; 2].
немолодому віці. Одягнений у піджак, сорочку з 14. ПХІМ-3739 КН-1989. Скульптура «Тополя»,
краваткою. Погруддя на чотиригранній підставці. автор – Я.С. Рожба, теракота, придбана у Дирекції
Передала М.М. Середа, 1946 р. н., с. Нове Село, художніх виставок, м. Київ за 7 000 крб. у 1959 р.
Підволочинський р-н Тернопільської обл. При- [4; 3].
дбала скульптуру у 1952 р. Передано у фонди 15. ПХІМ-4828 КН-2718. Скульптура «Коб-
Заповідника Б.М. Войцехівським, 2006 р. Мета- зар», автор – І. Гончар, теракота, 39х19 см [4; 4].
левий сплав, 9,4х6,2х3,2 см [6; 1]. 16. ПХІМ-5166 КН-2805. Скульптура «Сле-
7. С-312 КН-42795. Бюст (скульптурний пая», автор – Д.М. Журавльов. Зроблена за моти-
портрет) Т.Г. Шевченка, автор – М.Г. Лисенко. вами поеми Т. Шевченка «Слепая». Зображена
Зображення погрудне без головного убору. сліпа жінка, розхристана, з розпущеними косами,
Голова ледь повернута вправо, трохи опу- яка сидить на траві, вся її постать і погляд говорять
щена донизу, вуса густі, пишні, виділяються про те, ніби вона хоче щось чи когось розгледіти
окремі пасма (звисають довші по краях). Шия у вічній темряві. На колінах у неї лежить її дочка,
та верхня частина грудей відкриті. Одягне- рука матері ласкаво гладить голівку. Постамент
ний у сорочку зі стоячим коміром, спереду неправильної форми, скульптура темного зеле-
на плечах звисають зав’язки до сорочки. нувато-чорного кольору, 63х70х47 см, тонований
Сорочка не закриває шию, на грудях можна гіпс, дерево, придбана у Канівському музеї-запо-
157
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
віднику «Могила Т.Г. Шевченка» у липні 1964 р. 20. К-2172 КН-22515. Скульптура «Мені тринад-
за 700 крб. [4; 5]. цятий минало…», автор – В.І. Щербина, м. Київ,
17. ПХІМ-5167 КН-2805. Скульптура «Лілея», 1961 р., заслужений художник України. Скуль-
автор – М.М. Баринова, 1961 р. Скульптура зобра- птурка біла, на товстій підставці із зображенням
жує молоденьку дівчину, яка сидить на високому хлопчика-підлітка у свитині, рукавицях, постолах, із
пні. Зажурено похилена голова у віночку, коса дерев’яним відром у лівій руці та нахиленою набік
спадає на груди. Одна рука притиснута до серця, головою в шапці, 30,7х10,2 см, порцеляна, бісквіт,
друга з квіткою-лілеєю безсило лежить на колі- придбана у автора за 150 крб. у 1988 р. [2; 4].
нах, уся постать відображає глибоку тугу і без-
надію. Скульптура тонована в сірувато-жовту-
ватий колір із блиском, 47х16х18,54 см, теракот
тонований, придбана у Канівському музеї-запо-
віднику «Могила Т.Г. Шевченка» у липні 1964 р.
за 700 крб. [4; 5].
18. ПХІМ-5168 КН-2805. Скульптура «Заснула,
виглядаючи, моя сизокрила», автор – І.А. Коломієць,
1961 р. Скульптура виконана за мотивами балади
Т. Шевченка «Причинна». Зображує парубка, який,
стоячи на колінах, тримає мертву дівчину. Скуль-
птура темно-жовтого кольору, підставка овальної
форми, 37х43х51 см, тонований гіпс, придбана у
Канівському музеї-заповіднику «Могила Т.Г. Шев-
ченка» у липні 1964 р. за 800 крб. [4; 5].
19. К-59 КН-2881. Бюст Т.Г. Шевченка, автор
невідомий, поч. ХХ ст. Шевченко зображений
у зимовому одязі – у пальті з овчинним коміром
та шапці. Бюст належав колишньому майстру по
дереву князя Горчакова А.Д. Якименку 1878 р. н.
(помер у 1963 р.), потім перейшов у власність
його дочки – Н.А. Єсілевської, яка передала його у
фонди в 1966 р., 13х10,8х31 см, гіпс, бронза [2; 1].
як професійних художників, так і народних май- видатні художники Надія та Валерій Протор’єви
стрів представлені в інвентарних групах «Кера- (робота якої зберігається у фондовій колекції),
міка», «Переяслав-Хмельницький історичний Михайло Денисенко і Неллі Ісупова.
музей» («ПХІМ»). Зокрема, сім вазочок, три Наводимо описи зразків мистецької Шевчен-
тарілки, одне блюдо числиться в інвентарній групі кіани у кераміці (вази, тарілки, блюда тощо), які
«Переяслав-Хмельницький історичний музей» подані за інвентарними картками та науково-
(«ПХІМ»), три вази, три тарілки та одна кера- уніфікованими паспортами «Переяслав-Хмель-
міко-декоративна плакетка – в інвентарній групі ницький історичний музей» («ПХІМ») та «Кера-
«Кераміка». Серед них є тарілки ХІХ ст. відомого міка» фондового зібрання НІЕЗ «Переяслав».
Будянського фаянсового заводу, колишнє підпри- 1. ПХІМ-2182 КН-282. Ваза із зображенням
ємство в смт Буди Харківської області (до 1923 р. – пам’ятника Т.Г. Шевченку, автор невідомий. На
завод «Тов-во порцелянових і фаянсових виробів вазочці зображено квіти, верх вази чисто-білий,
М.С. Кузнєцова»). Випускав керамічні (фаянсові) шийка – із золотистою каймою. Порцеляна,
вироби для домашнього господарства та декора- 33,5х15 см. Придбана за 106 крб. 60 коп. на Київ-
тивні керамічні вироби. Продукція відрізнялася ському кераміко-художньому заводі у 1954 р. [4, 2].
високою якістю і художнім виконанням. Під час 2. ПХІМ-2196 КН-285. Ваза для квітів із
виробництва використовувався метод штампова- зображенням пам’ятника Т. Шевченку, кольору
ного (відбиток) нанесення зображення та ручний стиглої вишні, автор невідомий, 19,8 см, художнє
розпис. Серед тарілок є вироби відомого Василь- скло, фарба. Придбана за 46 крб. 20 коп. на Київ-
ківського майолікового заводу, який був масш- ському скло-термосному заводі у 1954 р. [4;, 2].
табним підприємством художньої кераміки, яку 3. ПХІМ-2654 КН-428. Ваза з портретом
високо цінували споживачі та мистецька спіль- Т.Г. Шевченка, автор невідомий, білого кольору,
нота у 1960–1980-ті роки. Саме тут працювали 20х7,5 см, креолінове скло. Придбана за 17 крб.
159
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
16. К-12 КН-3750. Тарілка декоративна з пор- 5. М-1999 КН-21764. Панно декоративне «Най-
третами Шевченка, Котляревського, Короленка, мичка», автор – А.М. Коноваленко, Київ, 1988 р.
Гоголя, між якими відтворені сцени з народ- На прямокутному пласті із ДВП виконаний сюжет
ного життя. Із зовнішнього боку клеймо – «Т-во до твору Т. Шевченка «Наймичка», дерево, ДВП,
М. Г. Кузнецова в Будах. 139», ХІХ ст., фаянс, маркетрі, 1300х750 см, придбано у автора за
заводське виробництво, 24х12х5 см. Передано 499 крб. у 1988 р. [3; 4].
жителькою с. Медвин Богуславського району 6. М-2099 КН-22558. Панно декоративне «На
Київської області О.Й. Гриб у 1975 р. [2; 1]. панщині пшеницю жала», автор – Є.В. Шаповал,
17. К-770 КН-3303. Тарілка декоративна Київ, 1988 р. У центрі барельєфне зображення
настінна з портретом Т.Г. Шевченка. Навколо сидячої жінки, яка схилилася над сплячою дити-
орнамент за мотивами української народної ною, дерево, різьба, ручна робота, 72х39х5 см,
вишивки хрестиком – стилізовані квітки сіро-зеле- передана автором у 1988 р. [3; 4].
ного і червоного кольорів, розділені стовпчиками 7. М-2582 КН-26421. Книга-скринька «Думи
сіро-блакитного кольору. На дні – клеймо Мирго- мої, думи…», автор – Д.Г. Приймачук, м. Яготин,
родської керамічної школи, виготовлена у 1913 р., 1988 р., дерево, інкрустація, 20х27 см, придбана у
порцеляна, розпис, 24х2,9 см. Передано житель- автора у 1990 р. за 51 крб. [3; 5].
кою Переяслава В.М. Азаренковою у 1971 р. [2; 2]. 8. М-2584 КН-26422. Книга-скринька «Не
18. К-1420 КН-5170. Тарілка декоративна з забудьте пом’янути незлим, тихим словом…»,
погрудним зображенням Т. Шевченка, 1964 р. автор – Д.Г. Приймачук, м. Яготин, 1988 р., дерево,
Випущена до 150-річчя від дня народження поета, інкрустація, 20х27 см, придбана у автора у 1990 р.
фаянс, 17,5х9,5 см. Передана жителькою м. Києва за 51 крб. [3; 5].
В.А. Монкевич у 1977 р. [2; 3]. 9. М-3203 КН-39069. Портрет Т. Шевченка
Також у фондовій збірці налічується 10 робіт на (барельєф), автор невідомий, дерево, різьба,
шевченківську тематику, виготовлених із дерева 54х39 см, на дошці – напис «Із родинного
(скриньки, тарілки, портрети, панно, декоратив- зібрання Лакизюка В.П., Київ, 2006 р. (В.П. Лаки-
ний пласт), які записані у інвентарні групи «Мис- зюк – заслужений журналіст України), передано
тецтво» та «Переяслав-Хмельницький історичний Б.М. Войцехівським, одним з ініціаторів ство-
музей») («ПХІМ»). У роботах майстрів немож- рення Музею Заповіту Т.Г. Шевченка [3; 6].
ливо впізнати просте дерево, оскільки під руками 10. М-3371 КН-41299. Пласт декоративний
різьбяра воно перевтілюється, оживає, набуває «Т.Г. Шевченко», автор – В.Л. Завгородній, май-
зовсім іншого змісту. І це не дивно, оскільки май- стер народної творчості, 90х106 см. Дерево,
стер вкладає в кожну роботу частинку душі. різьба, ручна робота, передано автором у 2008 р.
Наводимо описи зразків мистецької шевченкі- Нині знаходиться в експозиції зали № 8 Музею
ани з дерева, які подані за інвентарними картками Заповіту Т.Г. Шевченка [3; 6].
та науково-уніфікованими паспортами «Переяс-
лав-Хмельницький історичний музей» («ПХІМ»)
та «Мистецтво» фондового зібрання НІЕЗ «Пере-
яслав».
1. ПХІМ-2147 КН-279. Скринька дерев’яна
з портретом Т.Г. Шевченка, автор невідомий,
дерево, 59х52 см, подаровано білорусами у 1954 р.
[4; 2].
2. ПХІМ-3108 КН-783. Тарілка декоративна
«На панщині пшеницю жала», автор – П.П. Верна,
дерево, різьба, придбана у Київському будинку
творчості за 750 крб. у 1958 р. [4; 3].
3. ПХІМ-2881 КН-566. Тарілка з портретом
Т. Шевченка, худ. Немкович Т., 1957 р., опилки,
фарба, 25 см, придбана за 350 крб. у 1953 р. [4; 3].
4. ПХІМ-3747 КН-1997. Портрет Т. Шевченка,
худ. Поліївець, м. Львів, 1959 р., дерево, інкруста-
ція, 39х34 см, придбана у Київському універмазі
за 400 крб. у 1959 р. [4; 3]. Рис. 8. Пласт декоративний «Т.Г. Шевченко»,
автор В. Завгородній, 1991 р., дерево
161
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Список літератури:
1. Наконечна Г.М. Українська народна скульптура Василя Свиди в колекції НІЕЗ «Переяслав». Акту-
альні тенденції розвитку суспільних наук в Україні : матеріали Міжнародної науково-практичної конфе-
ренції. Київ : ГО «Київська наукова суспільнознавча організація», 2016. 108 c.
2. Фонди Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Інвентарні книги № 1–4
«Кераміка».
3. Фонди Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Інвентарні книги № 4–6
«Мистецтво».
4. Фонди Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Інвентарні книги № 1–5
«Переяслав-Хмельницький історичний музей».
5. Фонди Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Інвентарна книга № 1
«Різне».
6. Фонди Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Інвентарна книга № 1
«Скульптура».
УДК 177(045)
Красніцька Г.М.
Вінницький торговельно-економічний інститут
Київського національного торговельно-економічного університету
163
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
зокрема філософське, осмислення людини як у бути сором’язливим, очі держати долі, а не вгору,
давньогрецьких філософів, так і в інших осеред- не сперечатися. Найбільше людині треба утриму-
ках давньої культури: в Єгипті, Індії, Китаї, Рим- ватися від непристойних слів» [6, с. 57].
ській імперії та інших країнах. Так, у давньоін- В епоху Київської Русі освіті надавали вели-
дійському збірнику релігійних гімнів «Рігведа» кого значення, орієнтуючись і на культуру пове-
велике значення надається концепції ріти (мораль- дінки. Так, 1117 р. князь Володимир Мономах
ності), якій повинні підкорятися всі боги та люди. написав «Поучение», яке було адресоване і дітям,
Де існує етика й зовнішня форма її вияву – дхарма і дорослим. У «Повчанні Володимира Мономаха»
(етикет), там несправедливість і хаос мають лише сказано: «Куди не підете по своїй землі, ніде не
тимчасовий характер [4, с. 264]. дозволяйте ні своїм, ні чужим нащадкам зобіжати
У Японії люди завжди надавали великого зна- мешканців ні в селах, ні на полях ... де б не зупини-
чення етикету, включаючи гармонійні стосунки лись в дорозі. Кругом дайте попити кожному, хто
між людьми та правила поведінки в різних життє- просить ... поважайте гостя, звідки б він не прий-
вих ситуаціях. І в наш час етичні норми поведінки шов до вас, – проста ця людина, чи знатна, або
в сім'ї, правила відносин між підданими та прави- посол, – ... пригостіть їжою та питвом... Хворого
телями не втратили своєї важливості. відвідуйте, мертвого проводьте... Не пропускайте
У Стародавньому Римі багато речей було пере- мимо людину, не вітаючись із нею, а промовте
йнято з етики греків, але в міжнародному прото- кожному при зустрічі добре слово...» [7, с. 96].
кольному етикеті вони були найкращі. Римляни Етикет як система норм поведінки остаточно
вперше почали відправляти за кордон делегації склався у середні віки. У феодальних умовах уста-
від 3 до 10 осіб. Ці групи отримали назву «посоль- новилася чітка ієрархія, й особлива увага приді-
ства». Кожен член посольства отримав золоте лялася різним ритуалам, символам та атрибутам.
кільце і міг носити із собою безмитний багаж. Для Лицарі розробили кодекс честі – спосіб життя,
організації іноземних посольств у Римі була ство- який регулювався правилами етикету. Їх став-
рена посада магістра церемоніалу: при від’їзді лення до жінок характеризується витонченістю і
сторони обмінювалися дарунками, інколи дуже ввічливістю.
коштовними [5, с. 226]. У 1204 р. з’явився трактат «Про правила пове-
В етиці особистих стосунків цікавими були дінки» («Дисципліна клерікаліс»), написаний
вказівки Сенеки (4 р. до н. е. – 65 р. н. е.) – вихо- іспанцем Педро Альфонсо. На основі цієї книги
вателя римського імператора Нерона. У своїх з'явилися посібники з етикету в Англії, Голландії,
«Листах до Луцилія» він зазначав: «Нехай той, Франції.
хто зайшов у нашу оселю, буде приємно враже- Почали друкуватися й інші роботи, в яких
ний спілкуванням з нами, а не з нашим посудом... автори пояснювали правила поведінки за столом,
Сповнена величі та людина, яка посудом з глини навчали вести бесіди та приймати гостей. Із ХV
користується як срібним...». Частину свого твор- до ХVІ ст. в Європі правила етикету сформува-
чого спадку Сенека присвятив спробам розкриття лися більш детально. У другій половині XV ст.
значення справжньої дружби. На необхідність при дворі англійського короля Едуарда ІV церемо-
дружби як складової частини людського щастя ніймейстер Олів’є де ла Марш, який раніше слу-
вказував і Марк Тулій Ціцерон (106–43 рр. до н. е.), жив при Бургундському дворі законодавця норм
римський оратор, літератор і філософ. і правил етики Карла Сміливого, написав книгу
На питання, які стосуються моральної сво- про уклад двору і запропонував її королю як при-
боди, можна знайти відповідь у працях блажен- клад поведінки в аристократичному колі [8, с. 96].
ного Августина. Він переконував людей у тому, У XVII ст., за часів короля Людовика XIV,
що їм добре мати благодать, але люди грішні, бо який прагнув до зміцнення своєї влади різними
зло не можна звільнити від волі Божої. У Давній способами, сформувався придворний етикет як
Русі перші письмові правила поведінки в сус- обов'язковий порядок поведінки при дворі фран-
пільстві наших предків записані в «Ізборніку» цузького короля. Утім, такий самий порядок існу-
(1076 р.), який написаний у формі діалогу, роз- вав і при інших монархічних дворах Європи: Іспа-
мови між батьком і сином. На запитання: «Якій нії, Італії, Англії. Якщо порівнювати Італію ХV ст.
бути людині?» була відповідь: «Перед людьми з іншими європейськими країнами, вона відразу
похилого віку – мовчазною, перед мудрим – слух- привертає увагу, тобто вища освіта, багатство та
няною, з рівними дружити, з молодшими – мати здатність прикрашати своє життя. Можна зробити
дружні взаємини. Не сміятися, коли це недоречно, висновок, що тоді як уся інша Європа потопала у
165
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Етикет органічно пов’язаний також із мораль- етикету сприяють розвитку почуття такту, поваги
ними нормами та цінностями. до інших людей. Досконале знання правил публіч-
Сучасному етикету притаманні чотири основні ної поведінки робить взаємини між людьми більш
принципи: продуктивними [13, с. 21]
1) принцип гуманізму й людяності, який вима- Висновки. Отже, етикет є важливою час-
гає бути ввічливим, тактовним, ґречним, скром- тиною загальнолюдської культури, це мораль
ним; людини. Він розвивається людьми різних країн у
2) принцип доцільності дій, який дає змогу своєму житті століттями виходячи з їх доброти,
людині поводитися розумно, просто, зручно для справедливості та людяності. За поведінкою
себе й оточуючих; людини, за тим, як вона заходить, вітається,
3) принцип краси поведінки, шляхетності; сидить та їсть, можна судити про її рівень куль-
4) принцип дотримання звичаїв і традицій тієї турних, освітніх, комерційних та моральних
країни, в якій перебуває людина [12, с. 384]. якостей. Правильно чи неправильно, але зазви-
На відміну від етики правила етикету є умов- чай це залежить від прийняття важливих рішень
ними – це неписані домовленості про те, що в особистому житті та бізнесі. Тому наш успіх
загальновизнано людьми, а не включається в залежить від нашої поведінки та того, як ми
поведінку людей. Нині знання етики та правил виражаємо себе.
Список літератури:
1. Блощинська В.А. Практикум з етики : навчальний посібник. Івано-Франківськ : ІМЕ, 2013. 256 с.
2. Красніцька Г.М. Міжнародний етикет та його роль у веденні переговорів. Гілея. 2017. Вип. 117(2).
С. 260–262.
3. Етика : навчальний посібник / Т.Г. Аболіна та ін. Київ, 2012. 218 с.
4. Вандербиль З. Этикет / пер. с англ. Москва : Авиаль, 2015. Ч. 2. 264 с.
5. Галушко В.П. Діловий протокол та ведення переговорів. Вінниця : Нова книга, 2002. 226 с.
6. Гаєвський Б.А., Палеха Ю.І. Управлінська та організаційна культура. Освіта і управління. 1998. № 3.
С. 57.
7. Корніяка О. Мистецтво ґречності. Чи вміємо ми себе поводити? Київ : Либідь, 1995. 96 с.
8. Палеха Ю.І., Кудін О. Культура управління та підприємництва : навчально-методичний посібник.
Київ, 2018. 96 с.
9. Пригунов П.Я. Психологічні та етичні норми і принципи ділового спілкування з іноземними партне-
рами. Молодь і підприємництво. 2011. № 6. С. 28.
10. Сагайдак О.П. Словник дипломатичних термінів та етикету. Київ, 2016. 161 с.
11. Етика ділового спілкування / Т.К. Чмут та ін. Київ, 2013. 208 с.
12. Білик Е.В. Сучасна енциклопедія етикету: 1000 правил і корисних порад. Донецьк : БАО, 2005.
384 с.
13. Гребеньков Г.В., Фіолевський Д.П. Юридична етика : навчальний посібник. Київ : Алерта, 2015.
211 с.
167
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
cepts: good and evil, beauty and ugliness. Therefore, its task is not only to study the historical content
of these concepts, but also to explain their essence, the ability to influence people's consciousness, their
moral guidelines. One of the most important indicators of a person's status and position in society is
mastery of etiquette.
The author emphasizes the importance of etiquette, etiquette principles, styles, methods and techniques of
their application. The ability to professionally use the manners of etiquette, means to enhance the culture of
communication and ensure the growth of effective activities in society.
Key words: etiquette, principles of etiquette, norms of etiquette, basic subsystems of etiquette, speech eti-
quette, etiquette attributes, communication, moral values.
УДК 355.48(477.65-21)“1941ˮ:82(47+57)-94
Москальчук К.В.
Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Постановка проблеми. Трагічні події літа ковані як битва під Уманню [33]. З огляду на тра-
1941 р. стали справжнім випробуванням для Чер- гічну загибель 6-ї та 12- ї армій та захоплення в
воної Армії у ході початкового етапу німецько- полон понад 100 тис1 червоноармійців та офіце-
радянської війни. Стрімке просування німецьких рів (у тому числі й обох командармів – генерал-
частин зумовило надскладне становище з’єднань лейтенанта І.М. Музиченка та генерал-майора
Південно-Західного фронту. У середині липня П.Г. Понєдєліна), радянська історична наука
1941 р. оточення загрожувало не лише окремим воліла дуже обережно торкатися цієї проблеми.
полкам чи дивізіям, а й цілим арміям фронту. Тривалий час історія оборонних боїв 6-ї та
У 20-х числах липня 1941 р. в напівоточення під 12-ї армій улітку 1941 р. залишалася у тіні геро-
Уманню потрапили 6-та та 12т-а армії, які стриму- їчних перемог Червоної Армії в ході німецько-
вали потужне німецьке угрупування. Наприкінці радянської війни. Керівництво країни робило все
липня − на початку серпня 1941 р. події в районі можливе, аби факт загибелі двох армій залишився
Умані, Голованівська, Копенкуватого, Підвисо- лише у приватних спогадах учасників і очевидців
кого, Левківки, Нерубайки, Торговиці та Ново- подій. Для прикладу, найбільш повна радянська
архангельська розгорталися не на користь радян- версія загибелі 6-ї та 12-ї армій описана у виданні
ських частин. Уже 1 серпня 1941 р. кільце довкола 1965 р. «Великая Отечественная война Совет-
6-ї та 12-ї армій замкнулося, і почалася операція ского Союза 1941–1945 гг. Краткая история»:
німецьких частин, спрямована на їх повне зни- «6-я и 12-я армии с тяжелыми арьергардными
щення. Події кінця липня – початку серпня 1941 р. боями отходили на восток и юго-восток. В ходе
в смузі оборони згаданих армій у німецькій істо- 1
Німецька пропаганда назвала цифру 103 тис полонених у
ричній традиції практично відразу були кваліфі- битві під Уманню.
169
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
этих боев силами 1-й танковой группы врага дивізій) та спогади політпрацівників. Більшість
совместно с войсками 17-й немецкой армии мемуарів опубліковано у 1960–1977 рр.
удалось перехватить 2 августа коммуникации Найбільш знаковими для нашого дослідження
основных сил 6-й и 12-й армий и окружить их в могли би бути спогади представників Генераль-
районе Умани. Остальные соединения этих армий ного штабу РСЧА та командування Південно-
с боями отступили в район южнее Первомайска. Західного напрямку. Але з усіх офіцерів такого
Окруженные войска вели героическую борьбу до рівня, які знали подробиці загибелі 6-ї та 12-ї
7 августа, а отдельные отряды – до 13 августа. армій, спогади написали лише Г.К. Жуков та
Часть войск с упорными боями прорвалась из М.С. Хрущов.
окружения, многие воины стали партизанами, Мемуари маршала СРСР Г.К. Жукова «Спо-
но тысячи верных сынов Родины пали смертью гади і роздуми», судячи з кількості видань, можна
храбрых. Многих бойцов и командиров постигла вважати найпопулярнішими серед читачів [12].
тяжелая участь фашистского плена» [3, с. 89]. З моменту публікації у 1969 р. вони перевида-
Тема оборонних боїв у районі Умань – Під- валися 15 разів. Г.К. Жуков, як начальник Гене-
високе – Новоархангельськ у радянській істо- рального штабу РСЧА2, володів найповнішою
ричній науці набула актуальності лише у серед- інформацією про початковий період німецько-
ині – другій половині 1980-х років, після того як у радянської війни, але тему загибелі 6-ї та 12- ї
СРСР були опубліковані історико-документальна армій він уміло обійшов. У його спогадах про-
повість Є.А. Долматовського «Зелена Брама. стежується прихильність до постаті генерал-
Документальная легенда об одном из первых лейтенанта І.М. Музиченко через його прина-
сражений Великой Отечественной войны» [10] лежність до 1-ї Кінної армії, в якій вони свого
та історико-документальні розвідки на цю тему часу служили. Г.К. Жуков оцінює командарма-6
К.М. Симонова [23]. позитивно [12, с. 70]. Про командарма-12 гене-
Аналіз останніх досліджень і публікацій. рал-майора П.Г. Понєдєліна автор спогадів згадує
Нині історією оборонних боїв 6-ї та 12-ї армій лише в контексті полону [12, с. 71]. Аналіз спо-
серйозно займаються історики-дослідники гадів Г.К. Жукова засвідчує, що він не вбачає своєї
О.І. Нуждін [16; 17], В.В. Даценко [9], В.О. Рунов провини у загибелі 6-ї та 12-ї армій.
[20], Ю.Ю. Фасольняк [25], О.В. Чорний [30–32]. Доволі фрагментарними у контексті порушеної
Кожен із названих дослідників зробив свій внесок проблеми є й спогади М.С. Хрущова [27; 28], який
у розроблення теми трагічної загибелі двох радян- улітку 1941 р. був членом Військової Ради Пів-
ських армій в Уманському котлі. Для прикладу, денно-Західного напрямку. У його баченні істо-
завдяки науковому доробку О.І. Нуждіна події в рія загибелі 6-ї та 12-ї армій переважно базується
районі Умані у смузі оборони 6-ї та 12-ї армій у на негативній оцінці дій Генерального штабу й
пострадянській історичній науці набули чіткої особисто Г.К. Жукова. М.С. Хрущов звинуватив
ідентифікації як битва під Уманню [16], а трагічні Г.К. Жукова у недоцільності тривалої оборони
події в оточенні – як Уманський котел [16]. Перемишля і Львова частинами 6-ї армії, що в
Постановка завдання. Тема й досі залиша- подальшому стало причиною оточення і знищення
ється актуальною, оскільки в її межах ще є про- цього військового з’єднання [28, с. 241]. У спо-
блеми, які потребують глибокого аналітичного гадах М.С. Хрущов повідомляє дещо викривлені
вивчення. Одним із перспективних напрямів, що факти. Для прикладу, він пише, що генерал-лейте-
вартий уваги науковців, є джерелознавче осяг- нант І.М. Музиченко потрапив у полон унаслідок
нення теми, у тому числі й дослідження мемуа- тяжкого поранення, яке призвело до втрати ноги3
ристики. [28, с. 253]. Також він стверджує, що після звіль-
Виклад основного матеріалу дослідження. нення з полону І.М. Музиченко і П.Г. Понєдєлін
Під час роботи над пропонованою публікацією продовжили службу в лавах Червоної Армії. Дій-
нами виявлено сімнадцять одиниць мемуар- сно, І.М. Музиченко після повернення з полону
них джерел у межах окресленої проблеми. Усі служив в армії до 1947 р., але П.Г. Понєдєлін із
доступні мемуари умовно можна розділити на моменту його визволення американськими вій-
спогади вищого командного складу РСЧА (офі- ськами з табору в Мосбурзі (нім. Moosburg) і до
церів Генерального штабу, Південно-Західного
напрямку, Південно-Західного та Південного 2
Г.К. Жуков був начальником Генерального штабу РСЧА до
фронтів), спогади представників командного 29 липня 1941 р.
складу армій (офіцерів штабів армій, корпусів, 3
Із таким пораненням у полон був захоплений під Вязьмою
командарм-19 М.Ф. Лукін.
виконання смертного вироку 25 серпня 1950 р. армії повністю залежали від стилю командування
перебував під слідством [31, с. 166–171]. І.М. Музиченка, який відрізнявся нервозністю
Загальними фразами трагедію в районі Умані та недостатньою комунікацією зі штабом армії
представляють у спогадах й офіцери штабу Пів- [29, с. 8–12].
денно-Західного фронту, у складі якого обидві Також у добірці матеріалів вміщено короткі
армії перебували з 22 червня по 25 липня 1941 р. спогади начальника зв’язку Д.М. Добикіна (дато-
Із усього вищого керівного складу штабу фронту вані 30 березня 1950 р.) та начальника артилерії
першого формування живими лишилися лише Південно-Західного фронту М.В. Парсегова (дато-
М.О. Пуркаєв, І.Х. Баграмян, Д.М. Добикін та вані 1 жовтня 1949 р.) [29, с. 28–47]. У них очевид-
М.В. Парсегов. Найоб’ємніші за обсягом спогади цями описаний стан зв’язку в арміях фронту та
про початковий етап війни написав начальник подана оцінка фронтової та армійської артилерії
оперативного відділу Південно-Західного фронту на початку німецько-радянської війни. Оцінюючи
у 1941 р. І.Х. Баграмян. Його мемуарний доро- джерельний потенціал згаданих матеріалів, маємо
бок під назвою «Так начиналась война» вперше констатувати, що вони лише доповнюють загальні
був опублікований у 1971 р. [2]. Автор детально уявлення у межах окресленої теми та є типовими
описав становище та дислокацію армій, що підпо- мемуарними джерелами радянського часу, укла-
рядковувалися штабу фронту. Аналізуючи перші деними в дусі офіційно визначеної партійної лінії
військові зіткнення радянських армій із проти- стосовно історії початкового етапу німецько-
вником, Іван Христофорович зосередився на діях радянської війни.
5-ї армії. Він постійно наголошує, що у смузі У 20-х числах липня 1941 р. ситуація у смузі
12-ї армії тривалий час становище було стабіль- оборони Південно-Західного фронту склалася так
ним і спокійним, що стало причиною свідомого (маємо на увазі прорив німецької танкової групи
її ослаблення Генеральним штабом, передавши у стику 26-ї та 6-ї армій), що з’єднання 6-ї та 12-ї
в підпорядкування 18-й армії 17-й стрілецький армій довелося передати до складу Південного
та 16-й механізований корпуси [2, с. 131]. Також фронту, військами якого командував генерал армії
І.Х. Баграмян указує на те, що невдачі 6-ї армії І.В. Тюлєнєв [9].
пов’язані з її надмірним складом, що це зава- У 1960 р. у СРСР уперше були опубліковані
жало штабу армії ефективно управляти військами спогади І.В. Тюленєва, у межах яких один із роз-
[2, с. 160]. Щодо загибелі «групи Понєдєліна» ділів присвячений подіям у смузі оборони армій
автор спогадів обмежився лише кількома речен- І.М. Музиченка та П.Г. Понєдєліна. Тривалий час
нями, оскільки на той час 6-та і 12-та армії не у СРСР мемуари колишнього командувача Півден-
входи до складу Південно-Західного фронту: ного фронту були найбільш поширеним і повним
«Я глубоко убежден, что, если бы армии оста- джерелом з історії боїв залишків 6-ї та 12-ї армій
лись в подчинении нашего фронта, положение их у котлі. У мемуарах чітко простежується спроба
оказалось бы еще более тяжелым…» [2, с. 219]. покласти провину за оточення та загибель обох
Спогади І.Х. Баграмяна у СРСР перевидавалися армій на командуючого 12-ї армії генерал-майора
двічі – у 1984 та 1988 рр. П.Г. Понєдєліна. Колишній командувач Півден-
Упродовж 1947–1957 рр. Військово-науко- ного фронту стверджував, що командування
вим товариством Генерального штабу Радянської об’єднаної групи ігнорувало розпорядження
армії було реалізовано проєкт зі збору матеріалів штабу про вихід з оточення, хоча умови для таких
про події перших місяців німецько-радянської дій були [24, с. 250]. На противагу цьому маємо
війни. Рукописи зберігалися під грифом «Ціл- бойове донесення штабу 12-ї армії від 6 серпня
ком таємно» («Совершенно секретно») у Цен- 1941 р., де сказано: «6-я и 12-я армия окружены
тральному архіві Міністерства оборони СРСР і Подвысокое (75 км севернее Первомайска).
були опубліковані лише в 2000-х роках за редак- Боеприпасы, горючее нет. Кольцо сжимается,
цією С.Л. Чекунова у виданні «Пишу исключи- окружение огневое» [22]. Іван Володимирович у
тельно по памяти… Командиры Красной Армии спогадах наводить цитату з донесення у Ставку
о катастрофе первых дней Великой Отечествен- ВГК і Головнокомандуючому Південно-Західного
ной войны» [29]. У доволі коротких спогадах напрямку маршалу С.М. Будьонному, де йдеться
начальника штабу Південно-Західного фронту про те, що 3 серпня 1941 р. війська П.Г. Понєдє-
М.О. Пуркаєва, датованих 29 квітня 1952 р., зна- ліна обстріляли радянські літаки, які мали допра-
ходимо обмаль інформації щодо трагічної загибелі вити оточеним боєприпаси [24, с. 251]. Насправді
6-ї та 12-ї армій. Автор лише зазначив, що дії 6-ї ж 3 серпня 1941 р., о 18:26, у штаб Південного
171
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
фронту надійшло бойове донесення від команду- усіляко уникав теми Уманського котла, не приїз-
вання 6-ї та 12-ї армій у якому сказано, що війська див на зустрічі ветеранів у с. Підвисоке і не зали-
не мають ані боєприпасів, ані пального, а це озна- шив спогадів. Достеменні причини його мовчання
чає, що вести шквальний вогонь по німецьких дослідникам невідомі.
літаках в умовах повного оточення було немож- Начальник артилерії 6-ї армії Г.І. Федо-
ливо [21]. Отже, автор спогадів подає недосто- ров та заступник командувача артилерією 12-ї
вірну інформацію, перекладаючи і через десятки армії генерал-майор В.В. Владимиров загинули
років провину на командарма П.Г. Понєдєліна. у серпні 1941 р. [29, с. 193, 204]. Начальнику
У спогадах І.В. Тюленєв звинуватив П.Г. Понє- штабу 6-ї армії комбригу М.П. Іванову вдалося
дєліна в паніці, розгубленості, що й стало при- вийти з оточення. 29 квітня 1952 р. він дав свід-
чиною ліквідації групи, при цьому не згадавши чення, які були опубліковані С.Л. Чекуновим
генерал-лейтенанта І.М. Музиченка, який, незва- [29, с. 105–117]. М.П. Іванов згадував перші місяці
жаючи на об’єднання армій, усе ж залишився війни і дав оцінку діям армій. Він уважав, що при-
командувачем 6-ї армії. Це можна пояснити так: чинами трагедії стали нерішучі дії штабу Пів-
і І.М. Музиченко, і І.В. Тюленєв свого часу слу- денно-Західного фронту: пізня мобілізація осо-
жили в Першій кінній армії, вихідці з якої ста- бового складу армій; нераціональне використання
новили кістяк вищого командного складу РСЧА. командуванням механізованих корпусів; слабка
Як бачимо, генерал армії І.В. Тюленєв намагався мобільність військ 6-ї армії та низький рівень зла-
дистанціюватися від трагедії, пов’язаної із заги- годженості дій корпусів [29, с. 116]. При цьому
беллю 6-ї та 12-ї армій в урочищі Зелена Брама (в колишній начштабу наголосив, що стійкість бій-
Уманському котлі), переклавши відповідальність ців і командирів була винятковою. Також давав
на П.Г. Понєдєліна. свої свідчення і колишній начальник артилерії
Цікавими для пізнання трагедії в урочищі 12-ї армії генерал-майор М.В. Гавриленко, але
Зелена Брама могли би бути спогади армій- його спогади – це загальні фрази про стан армій-
ського командування 6-ї та 12-ї армій. Але ської артилерії в перший місяць війни.
більшість командирів армійського, корпусного, Знаковими для пізнання теми могли би бути
дивізійного, полкового командування або ж спогади начальника штабу 12-ї армії генерал-
загинула, або ж потрапила в полон. Серед тих, майора Б.І. Арушаняна, якому влітку 1941 р.
хто вийшов з оточення, охочих ділиться спо- вдалося вийти з оточення. У 1973 р. у СРСР у
гадами виявилося вкрай мало. Війну та репре- «Военно-историческом журнале» були опублі-
сії після війни пережили лише вісім офіцерів із ковані короткі спогади колишнього начальника
числа армійського і корпусного командування та штабу під назвою «Боевые действия 12-й армии
вісім командирів дивізій [31, с. 192]. Поразка 6-ї в начальный период войны» [1]. Фактично це
та 12-ї армій в Уманському котлі стала фаталь- короткий огляд становища 12-ї армії починаючи
ною на десятки років наперед фактично для всіх з 21 червня до 6 серпня 1941 р. з вкрапленими
учасників трагедії. розповідями про героїзм червоноармійців та офі-
Командарм-12 П.Г. Понєдєлін та комкор-13 церів у протистоянні наступаючим німецьким
М.К. Кириллов, які стали жертвами драконів- частинам. Але, як виявилося, опубліковані спо-
ського Наказу Ставки ВКГ № 270 [4], після гади автора не єдині. Досліднику О.В. Чорному у
повернення з полону і слідства були розстріляні підсобному фонді Народного музею історії с. Під-
у Москві 25 серпня 1950 р., а тому зрозуміло, високого Новоархангельского району Кірово-
що жодних свідчень про події в урочищі Зелена градської області вдалося знайти та опублікувати
Брама залишити не могли. рукопис Б.І. Арушаняна «12-я армия в начальный
Командуючий 6-ї армії генерал-лейтенант период Великой Отечественной войны», який, як
І.М. Музиченко потрапив у полон 6 серпня 1941 р., виявилося, є повною версією спогадів, які він під-
перебував у таборах до 29 квітня 1945 р. та був готував для вищезгадуваного видання [30, с. 39].
звільнений американськими військами [31, с. 193]. Текст, що зберігається у с. Підвисоке, значно
Після перевірки органами НКДБ4 І.М. Музиченко ширший, ніж опублікований у журналі у 1973 р.
був відновлений у лавах Червоної Армії, жив у У повній версії спогадів Б.І. Арушанян детально
Москві, помер у 1970 р. Колишній командарм-6 описав становище 12-ї армії напередодні
22 червня 1941 р., указав усі з’єднання (кор-
4
15 березня 1946 р. Народний комісаріат державної безпеки пуси, дивізії), які входили до її складу, коротко
СРСР перейменовано на Міністерство державної безпеки описав повсякденне життя військових, оприлюд-
СРСР (МДБ СРСР).
нив факти бомбардування радянської авіації на майора М.Н. Бєлова прийняв на себе команду-
аеродромах у Бовшево та під Чернівцями, згадав вання з’єднанням [31, с. 199].
наказ Військової ради КОВО не реагувати на Спогади І.А. Ласкіна «На пути к перелому»
німецькі літаки, які вільно перетинали кордони у СРСР були опубліковані у 1977 р. [12]. Автор
СРСР до початку війни [30, с. 44]. зазначає, що після підпорядкування гене-
Торкаючись безпосередньо бойових дій у ході ралу П.Г. Понєдєліну 2-го механізованого кор-
німецько-радянської війни, автор також зосе- пусу ситуація в районі Умані, Христинівки та
редив увагу на оборонних боях 12-ї армії в Захід- Тального дещо покращилася, але не надовго.
ній Україні і доволі фрагментарно згадував про 15- та мотострілецька дивізія мала атакувати
трагічні події в кінці липня – на початку серпня противника в районі Христинівки, аби зупи-
1941 р. Генерал-майор Б.І. Арушанян наголошу- нити наступ німецьких частин. Із цього приводу
вав, що війська П.Г. Понєдєліна у липні 1941 р. І.А. Ласкін пише: «28 июля соединение нанесло
були позбавлені підтримки авіації [30, с. 48], що контрудар по противнику и с тяжелыми боями
варто розглядати як один із сильних факторів продвинулось на 5–6 километров. Но ни справа,
ослаблення 12-ї армії напередодні оточення. Спо- ни слева от нас не было войск, которые смогли
гади Б.І. Арушаняна є єдиним джерелом пред- бы поддержать наступление» [14, с. 103]. Фак-
ставника вищого командування 12-ї армії. тично цим І.А. Ласкін показав, як був знищений
До речі, його повідомлення про позбавлення 2-й механізований корпус. Остання згадка про
12-ї армії авіації підтверджується короткими спо- 6-ту та 12-ту армії у спогадах датується 7 серп-
гадами командувача повітряними силами 12-ї ням 1941 р.: «Наконец командующие 6-й и 12-й
армії генерала Т.Т. Хрюкіна [29, с. 129]. Зокрема, армиями генералы И.Н. Музыченко и П.Г. Поне-
останній після війни у невеликих спогадах для делин дали право командирам действовать
Військово-наукового товариства зазначив, що согласно обстановке» [14, с. 105]. Тим самим
1 липня 1941 р. повітряні сили армії були пере- учасник подій показав, як відбувалася одна з
дані в підпорядкування 26-ї армії [29, с. 129–131]. останніх спроб виходу з оточення.
Можливо, Т.Т. Хрюкін і написав би більші за обся- Відомо, що спогади написав і командир 141-ї
гом спогади, але його життя склалося трагічно. стрілецької дивізії генерал-майор Я.І. Тонконогов,
Він загинув унаслідок автотрощі 19 липня 1953 р. але вони залишилися не опублікованими. На сайті
Цікавими в контексті задекларованої теми 141-ї стрілецької дивізії нами було виявлено фраг-
є й спогади начальника розвідвідділу 6-ї армії мент спогадів Я.І. Тонконогова. У цьому рукописі
полковника В.А. Новобранця (1904–1984 рр.), представлені лише перші дні війни – до 26 червня
які були опубліковані 2009 р.[15]. Автор підго- 1941 р.
тував достатньо об’ємний матеріал, але робота з У серпні 1941 р. Яків Іванович потрапив
ним потребує глибокого знання теми. Справа в у полон, після звільнення пройшов спецпе-
тім, що В.А. Новобранець подає такі подробиці ревірку в органах НКДБ‒МДБ, але ще трива-
оперативної ситуації по обох арміях, які йому лий час перебував під наглядом «компетентних
не могли бути відомими, або ж різко критикує органів», оскільки підозрювався у співпраці
армійське та корпусне командування, залишаючи з розвідкою США.
лише за собою право правильного бачення ходу У 1952 р. Я.І. Тонконогов подав на розгляд до
бойових дій. Військового видавництва Міністерства оборони
Варті уваги для дослідження Уманської битви СРСР рукопис спогадів «Два дня Подвысокинской
1941 р. й спогади дивізійного та полкового коман- были», які так і не були опубліковані. У фондах
дування, але історична наука у своєму арсеналі Галузевого державного архіву Служби безпеки
нараховує їх дуже малу кількість. Це можна пояс- України зберігається відгук цензора на руко-
нити тим, що більшість офіцерів, які командували пис Я.І. Тонконогова5 [6]. Із рецензії видно, що
полками і дивізіями, або ж служили при штабах, Я.І. Тонконогов спробував дати власну оцінку
загинули або ж в котлі, або ж до кінця війни, про подіям в Уманському котлі та проаналізувати
що ми вже згадували. причини загибелі 6-ї і 12-ї армій. Він звинува-
Говорячи про спогади дивізійного команду- тив генерал-майора П.Г. Понєдєліна в кар’єризмі,
вання, маємо констатувати, що нині ми маємо у політичній короткозорості, невірі в сили армії
доступі лише мемуари І.А. Ласкіна [14], який у і Батьківщини та боягузтві [7, арк. 177]. Але чи
1941 р. був начальником штабу 15-ї мотострілець-
кої дивізії, а після загибелі її командира генерал- Автор виносить подяку В.В. Даценку за надані у користу-
5
вання матеріали.
173
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
справді автор так уважав? Справа в тім, що в аген- Російському історику К.М. Александрову вда-
турному донесенні від 15 серпня 1949 р. описано лося знайти в бібліотеці Інституту Гувера руко-
епізод, коли так званий «источник» задав питання пис мемуарів Мірходжа Ерелі, саме так називав
Я.І. Тонконогову: чи вважає він П.Г. Понєдєліна себе після війни командир 60-ї гірсько-стрілець-
зрадником? Колишній комдив дав чітку відпо- кої дивізії М.Б. Саліхов, який потрапив у полон,
відь: «Нет, не считаю, просто допустил Поне- перейшов на службу до противника, а після закін-
делин ошибку, доверился донесениям, не имел чення війни зник та тривалий час перебував у роз-
связи со мной – первым эшелоном да собственно шуку органами НКДБ – МБД – КДБ.
и держать связь нечем было, на всю армию была Оцінюючи у цілому згадані вище мемуари,
одна радиостанция» [5, арк. 81]. Як бачимо, маємо констатувати, що всі спогади – і вищого
написане у спогадах далеке від того, що автор командного складу фронтів, і армійського, і диві-
думав насправді. Можемо припустити, що оцінка зійного та полкового командування – не рясніють
П.Г. Понєдєліна у спогадах є результатом знання подробицями з історії Уманської битви, а відпо-
автором положень Наказу Ставки ВГК № 270, відно, не дають змоги проаналізувати проблему
яким командарм-12 був оголошений зрадником та через призму пам’яті і вражень про події тих, хто
фактично призначений винуватцем трагедії. її пережив. Поверховість спогадів визначається
Після закінчення німецько-радянської війни в умовами та вимогами, які перед носіями пам’яті
селі Межирічка Голованівського району в одній про битву поставила радянська ідеологічна
із хат на горищі виявлено фронтовий щоден- машина й які вправно контролювали виконавці з
ник І.О. Хизенка. Його текст був опублікований Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС та
у 1963 р. під назвою «Ожившие страницы» [26]. різномасні чиновники з видавництв.
І.О. Хизенко був політруком у 80-й стрілецькій Справа в тім, що у СРСР у післявоєнний період
дивізії 37-го стрілецького корпусу 6-ї армії. Улітку на варті «ідеологічно правильної» літератури
1941 р. він став учасником Уманської битви та стояло Головне управління у справах літератури
зафіксував у щоденнику події, які пережив. Автор та видавництва (Головліт СРСР). Цей орган мав
постійно наголошує на винятковій мужності вій- широкий спектр повноважень: керівництво орга-
ськових, що потрапили в оточення: «Весь день – в нами цензури, контроль над усією друкованою
беспрерывных атаках: атакуют немцы – оборо- продукцією, що видавалася у СРСР, перевірка іно-
няемся и рвемся вперед мы; атакуем мы – пере- земної літератури, надання та скасування дозволів
ходит к обороне и теснее сжимает кольцо про- на видання книг та журналів, укладання бібліо-
тивник. Фашисты через усилители предлагают графічних списків «небезпечної літератури» [13].
сдаваться в плен» [26, с. 87]. У 1949 р. Головліт СРСР увів в обіг секретний
Джерельний потенціал щоденника визнача- документ «Перечень сведений, запрещенных к
ється змістом описаних автором бойових дій у опубликованию в открытой печати, передачах по
смузі оборони 80-ї стрілецької дивізії та розпо- радио и телевидению»6 [18]. Відповідно до цього
відями про конкретних людей. Наприклад, автор документу, у Союзі було заборонено посилатися
описує обставини загибелі начальника штабу на всі військово-історичні матеріали з позна-
дивізії полковника І.С. Гмирі. чкою «Для службового користування». Також під
У 2019 р. В.І. Єлецький опублікував спогади заборону потрапили документи, що розкривали
командира 88-го артилерійського полку 80-ї стрі- моральний стан бійців, військову дисципліну,
лецької дивізії 6-ї армії капітана М.І. Танченка [11], взаємодію між військовими та цивільним насе-
які тривалий час поширювалися серед знавців теми ленням [19, с. 18]. Разом із тим секретною визна-
«самвидавом». Автор описує подробиці в оточенні, чалася інформація про тактико-технічні характе-
дії (не завжди адекватні) командирів, обставини, за ристики радянського озброєння, про кількісний
яких радянські бійці потрапляли у полон, а також склад РСЧА, про втрати РСЧА, про стратегічні та
умови перебування полонених в Уманській ямі та оперативні плани командування, форми ведення
ставлення до них із боку противника. бойових операцій і головне – мемуари офіцерів,
На жаль, сьогодні недоступний рукопис спо- які у ході німецько-радянської війни були чле-
гадів начальника штабу 10-ї танкової дивізії пол- нами Ставки Верховного Головнокомандування,
ковника В.С. Породенка, посилання на які знахо- займали керівні посади в Народному комісарі-
димо в роботі О.І. Нуждіна «Битва под Уманью:
трагедия 6-й и 12-й армий (25 июля – 7 августа «Перечень» 1949 р. не єдиний документ в історії політичної
6
аті оборони та в структурі Генерального штабу гади Я.І. Тонконогова були надруковані, їх необ-
РСЧА, були членами військових рад, начальни- хідно було пристосувати до типових шаблонів, що
ками штабів фронтів та армій. Надання особли- сформувалися в радянській військовій мемуарис-
вого дозволу Головного політичного управління тиці. Яків Іванович і сам розумів, що його мему-
Радянської армії та Військово-наукового управ- ари залишаться неопублікованими. В агентурному
ління Генерального штабу передбачалося у разі донесені від 7 грудня 1951 р. гебешник передав
друку спогадів маршалів СРСР та генералів армії його думки із цього приводу: «Мои мемуары едва
[19, с. 21]. ли увидят свет в ближайшее время, так как в них
Аналіз згаданого вище документу дає змогу я описываю такие факты и события, которые,
стверджувати, що вся проаналізована в дослі- безусловно, не понравятся кой-кому из тех, кто
дженні мемуаристика цілком відповідає «гран- сейчас находится у большой власти в составе
кам» радянської ідеології, яка завжди тримала правительства» [8].
руку на пульсі подій. Як доказ наведемо приклад Висновки. Проаналізувавши мемуари з історії
із рецензії на спогади генерал-майора Я.І. Тонко- трагічної долі 6-ї та 12-ї армій в Уманській битві
ногова «Два дня Подвысокинской были». У при- влітку 1941 р., ми дійшли висновку, що вони «під-
кінцевій частині рецензент зазначив, що автору готовлені» в чітко визначних рамках, ідеологічно
варто продовжити спогади розповіддю про пере- витримані та не виходять за межі офіційного (пар-
моги Червоної Армії, про які герої повісті мріяли, тійно-ідеологічного) бачення початкового етапу
перебуваючи в оточенні. Тобто для того аби спо- німецько-радянської війни.
Список літератури:
1. Арушанян Б.И. Боевые действия 12-й армии в начальный период войны. Военно-исторический жур-
нал. 1973. № 6. С. 60–65.
2. Баграмян И.Х. Так начиналась война. Киев : Политиздат Украины, 1988. 448 с.
3. Великая Отечественная война Советского Союза 1941–1945 гг. Краткая история. Москва : Военное
издательство МО СССР, 1965. 624 с.
4. Военно-исторический журнал. 1988. № 9. С. 26–28.
5. Галузевий державний архів СБУ (ГДА СБУ). Ф. 65. Спр. 1. Т 2. Арк. 76–83.
6. ГДА СБ. Ф. 65. Спр. 1. Т. 1. Арк. 172.
7. ГДА СБ. Ф.65. Спр. 1. Т. 1. Арк. 174 – 191.
8. ГДА СБУ. Ф. 65. Спр. 1. Т. 2. Арк. 251
9. Даценко В. Зеленая брама: возвращение к легенде. Кировоград : Имекс-ЛТД, 2013. 460 с.
10. Долматовский Е.А. Зеленая брама. Документальная легенда об одном из первых сражений Великой
Отечественной войны. Москва : Политиздат, 1983. 303 с.
11. Єлецький В.І. Уманський котел у спогадах командира 88-го артилерійського полку 80-ї ордена
Леніна стрілецької дивізії капітана М.І. Танченка. Наукові записки. Серія «Історичні науки». 2019. Вип. 24.
С. 73–92.
12. Жуков Г.К. Спогади і роздуми : у 2-х т. Т. 1 ; 2-е вид. Київ : Політвидав України, 1990. 508 с.
13. История советской политической цензуры. Документы и материалы. Москва : РОССПЭН, 1997.
С. 163.
14. Ласкин И.А. На пути к перелому. Москва : Воениздат, 1977. 344 с.
15. Новобранец В.А. Я предупреждал о войне Сталина. Записки военного разведчика. Москва : Эксмо,
2009. 480 с.
16. Нуждин О. Битва под Уманью: трагедия 6-й и 12-й армий (25 июля – 7 августа 1941 г.) : монография.
Екатеринбург : Урал. ун-т, 2011. 328 с.
17. Нуждин О. Уманский котел: трагедия 6-й и 12-й армий. Москва : Яуза-каталог, 2016. 384 с.
18. Перечень сведений, запрещённых к опубликованию в открытой печати и по радио. Москва, 1949.
С. 20–22.
19. Перечень сведений, запрещенных к опубликованию в открытой печати, передачах по радио и теле-
видению. Москва, 1974. 108 с.
20. Рунов В.А. 1941. Победный парад Гитлера. Правда об Уманском побоище. Москва : Яуза ; Эксмо,
2010. 416 с.
21. Cборник боевых документов Великой Отечественной войны. Москва : Воениздат МО СССР, 1959.
Вып. 39. С. 256
22. Cборник боевых документов Великой Отечественной войны. Москва : Воениздат МО СССР, 1959.
Вып. 39. С. 260.
175
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
23. Симонов К. Уроки истории и долг писателя. Наука и жизнь. 1987. № 6. С. 42–48.
24. Тюленев И.В. Через три войны. Москва : Воениздат МО СССР, 1960. 256 с.
25. Фасольняк Ю.Ю. Аналіз дій командного складу 6-ї і 12-ї армій в умовах оточення (серпень
1941 р.): оточення під Уманню. Вісник Черкаського університету. Серія «Історичні науки». 2011. Вип. 202.
Ч. 2. С. 8–12.
26. Хизенко И.А. Ожившие страницы. Москва : Воениздат, 1963. 345 с.
27. Хрущёв Н.С. Воспоминания. Избранные фрагменты. Москва : Вагриус, 1997. 512 с.
28. Хрущёв Н.С. Время. Люди. Власть. (Воспоминания). Москва : Московские Новости, 1999. Кн. І.
656 с.
29. Чекунов С.Л. Пишу исключительно по памяти… Командиры Красной Армии о катастрофе первых
дней Великой Отечественной войны : в 2-х т. Москва : Русский фонд содействия образованию и науке,
2017. Т. 2. 608 с.
30. Чорний О.В. Невідомі спогади генерала Баграта Ісааковича Арушаняна про бої 12-ї армії в червні-
серпні 1941 року (з фондів Народного музею села Підвисокого). Наукові записки. Серія «Історичні науки».
2019. Вип. 24. С. 38–64.
31. Чорний О.В., Даценко В.В. Командарми, комкори та комдиви Зеленої Брами. Наукові записки. Серія
«Історичні науки». 2019. Вип. 24. С. 185–230.
32. Чорний О.В. Генерал-майор Павло Григорович Понєдєлін: історико-хронологічне досьє. Наукові
записки. Серія «Історичні науки». 2019. Вип. 24. С. 157–184.
33. Steets H. Gebirgsjäger bei Uman. Die Korpsschlacht des XXXXIX. Gebirgs – Armeekokorps bei
Podwyssokoje 1941. Die Wehrmacht im Kampf. Band 4. Kurt Vovinkel Verlag. Heidelberhg, 1956. 125 s.
УДК 001.89:591.1-021.51(477-032.61)
Апостол М.В.
Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України
Постановка проблеми. В умовах нових циві- що відбуваються в організмі людини, дає змогу
лізаційних викликів рівень здоров’я нації визначає підвищувати її життєдіяльність і продуктивність
її майбутній розвиток, спроможність духовного і праці, моделювати її здоров’я та довголіття. Не
культурного росту. Окрім цього, здоров’я людини – менш важливими є дослідження з фізіології тва-
вирішальний чинник економічного розвитку, росту рини, що сприяють вивченню закономірностей
добробуту і рівня життя її громадян, соціально- формування її продуктивності та в кінцевому під-
економічної зрілості, культури і процвітання дер- сумку виробництву високоякісної продукції. Під
жави. В умовах всеохоплюючої економічної кризи цим кутом зору нагальним питанням є вивчення
в Україні, скорочення матеріальних і фінансових історії становлення фізіологічних досліджень на
ресурсів, соціально-політичної конфліктності, клі- базі Імператорського Новоросійського універ-
матичних змін, техногенних катаклізмів питання ситету як одного з провідних науково-освітніх
вивчення фізіологічних закономірностей життє- осередків на українських землях в 1865–1917 рр.
діяльності людини як основи охорони її здоров’я Відкриття і здобутки його вчених є важливим
набуває особливої актуальності. чинником вивчення краєзнавчого аспекту історії
Світовий розвиток переконливо доводить, що науки й техніки, реконструкції їхніх інтелектуаль-
цілеспрямований вплив на фізіологічні процеси, них біографій.
177
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
відомий німецький фізик і хімік Гоппе-Зейлер праці про дію блукаючого нерву на серце. Ці дослі-
ґрунтувався на даних, що вуглекислота не змі- дження були проведені разом із І.І. Мечниковим і
нює спектр гемоглобіну, і висловив сумнів щодо В.М. Реп’яховим. Ученими доведено, що за трива-
достеменності міркувань І.М. Сєченова. Пізніше, лого подразнення блукаючого нерву черепахи має
коли в 1928 р. наявність карбгемоглобіну в крові, місце виражена періодичність у його гальмівній
а саме хімічної сполуки гемоглобіну з вугле- дії на серце. Волокна блукаючого нерву, які галь-
кислотою, була експериментально доведена, це мують діяльність серця, закінчуються у ньому за
відкриття почали пов’язувати з іменами Генрі- типом нервових центрів. Результати досліджень
кеса та Бора, ігноруючи безсумнівний пріоритет були заслухані в Новоросійському товаристві
І.М. Сєченова [7]. дослідників природи у січні 1873 р. Наступними
Учений не тільки вперше відкрив карбгемогло- дослідженнями було встановлено, що у складі
бін, а й показав, що хімічний зв’язок між гемо- блукаючого нерву черепахи є не тільки волокна,
глобіном і вуглекислотою значно слабший, аніж які уповільнюють діяльність серця, а й такі, які її
його зв’язок з киснем, завдяки чому відбувається прискорюють [16].
швидке витіснення вуглекислоти із цієї сполуки У 1873 р. опубліковано наукову працю
і заміна її на кисень. Детальне вивчення фізико- І.М. Сєченова «Кому и как разрабатывать психо-
хімічних умов, за яких відбувається газообмін, логию», яку по праву вважають класичним тво-
приводить І.М. Сєченова до важливого висновку, ром у галузі психофізіології. Учений доводить,
що обмін вуглекислоти як між кров’ю і альвео- що психологія лише тоді набуде рис позитивної
лярним повітрям, так і між кров’ю і тканинами науки, коли замість умоглядних висновків і мета-
здійснюється в результаті дифузії, основою якої є фізичних побудов вивчатиме психічну діяльність
різниця напруги СО2 в легенях, крові і тканинах. об’єктивними природничо-науковими методами.
Цей висновок згодом був експериментально під- Вихідним матеріалом під час вивчення психічних
тверджений датським фізіологом А. Крога [6]. явищ повинні бути дані про найпростіші психічні
В Одесі І.М. Сєченовим розпочато дослідження прояви у тварин, а також дані, одержані у про-
процесів поглинання вуглекислоти розчинами цесі вивчення психіки людини. Складні психічні
різних солей. У 1875 р. з’явилися перші праці із процеси повинні вивчатися в їх розвитку від про-
цього питання, опубліковані в «Журнале Россий- стих до складних [10]. Підтвердженням правиль-
ского физико-химического общества» та «Запис- ності таких міркувань є створене І.П. Павловим
ках Академии наук». Ці дослідження були про- учення про вищу нервову діяльність. Ці вказівки
довжені після переїзду вченого в Петербурзький І.М. Сєченова мали дуже велике значення для
університет і призвели до встановлення загальної розвитку вітчизняної порівняльної фізіології,
формули, що виражає залежність коефіцієнтів особливо еволюційної фізіології вищої нервової
поглинання вуглекислоти від концентрації солей діяльності. У 1873 р. І.М. Сєченов об’єднав свої
і є значним внеском у розвиток теорії розчинів, психофізіологічні праці, а саме «Рефлексы голов-
яка одержала загальне визнання як серед вітчиз- ного мозга» и «Кому и как разрабатывать психоло-
няних, так і серед зарубіжних учених. Таким гию» в одну книгу під назвою «Психологические
чином, можна стверджувати, що дослідженнями этюды», яка вийшла друком цього самого року.
І.М. Сєченова, проведеними на базі Новоросій- У 1884 р. вона була перевидана в Парижі фран-
ського університету, вчення про гази крові було цузькою мовою.
поставлене на наукову основу [5]. У березні 1876 р. попечитель Петербурзької
Окрім цих досліджень, учений в Одеській фізі- учбової округи за клопотанням Ради Петербурзь-
ологічній лабораторії вивчав фізіологію нервової кого університету звернувся до міністра з прохан-
системи. Так, у 1872 р. він виступив при Новоро- ням про призначення І.М. Сєченова професором
сійському товаристві дослідників природи з допо- Петербурзького університету. На засіданні Ради
віддю: «Несколько замечаний о действии на нервы Імператорського Новоросійського університету
очень быстро следующих друг за другом раздра- від 13 березня 1876 р. ректор повідомив про це
жений», в якій відзначив зменшення ефекту у від- членів Ради і запропонував просити І.М. Сєче-
повідь на надмірно часте подразнення нерву. Він нова не залишати університет. Однак наказом по
зробив висновок, що процес гальмування може Міністерству народної освіти від 17 квітня 1876 р.
розвиватися не тільки у центральній нервовій сис- учений був призначений понадштатним ординар-
темі, а й за певних умов у периферичному нерві ним професором Петербурзького університету по
[9]. До цього ж періоду відносяться його наукові кафедрі фізіології. Варто зазначити, що, незважа-
179
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
про фізіологічний електротон. У 1901 р. вислов- двигательных реакций под влиянием искусствен-
лює цікаві припущення про механізм подразню- ного повышения возбудимости в коре больших
ючої дії електричного струму і про причини, що полушарий». Ці роботи випередили відомі дослі-
викликають катодичну депресію. дження Дюссер де-Баренна. Виконав важливу
Досить плідними були імунобіологічні дослі- тему з вивчення реципрокної іннервації скелетних
дження Б.Ф. Веріго, розпочаті в 1892 р. в лабо- м’язів, а також ролі рефрактерної фази в діяль-
раторії І.І. Мечникова в Пастерівському інституті ності нервово-м’язового апарату. Д.С. Воронцов
в Парижі. Ученим одержано важливі дані щодо здобув пріоритет у вивченні так званого позитив-
значення фагоцитозу для захисту організму від ного коливання нервового струму. Друге дослі-
інфекції і про роль печінки й селезінки в боротьбі дження стосувалося провідності нервів. Довів, що
з такими інфекціями, як сибірська язва і куряча якщо невелику ділянку нерву піддати дії розчинів
холера. Наукові праці Б.Ф. Веріго з питань імуні- хлоридів лужних металів або наркотиків і її про-
тету премійовані Російською академією наук [3]. відність буде від цього придушена, то нерв буде
Як освічений біолог Б.Ф. Веріго приділяв паралізований [4].
значну увагу загальнобіологічним проблемам. Висновки. Таким чином, у становлення науко-
Питання біології клітини і пов’язані з ним про- вих основ фізіології людини і тварини вагомий
блеми спадковості, статі – неповний перелік тем, внесок зробили вчені Імператорського Новоросій-
над якими працював Б.Ф. Веріго в Одесі. Під ського університету: Н.О. Бернштейн, І.М. Сєче-
час перебування ученого в Новоросійському уні- нов, І.І. Мечніков, П.А. Спіро, Б.Ф. Веріго, Б.П. Баб-
верситеті вийшли у світ два томи його підруч- кін, І.С. Берітов, Д.С. Воронцов та ін. Фундатором
ника «Основы физиологии человека и высших фізіологічної лабораторії І.М. Сєченовим розро-
животных», який слугував довідковим виданням блялися питання фізіології газів крові, нервової
для кількох поколінь фізіологів [5]. системи і психофізіології. П.А. Спіро належить
У 1906 р. Б.Ф. Веріго обраний більшістю Ради пріоритет у відкритті явищ реципрокної іннервації,
університету деканом медичного факультету, вивченні гіпнозу. Б.Ф. Веріго вперше організував
однак через його революційні погляди на дану самостійну кафедру фізіології. Здобув відомість
посаду було призначено професора Левашова. завдяки своїм дослідженням над електротоном і
10 травня 1914 р. надійшов наказ міністра народ- відкриттю явища катодичної депресії. За авторства
ної освіти про звільнення Б.Ф. Веріго зі служби в вченого підготовлено два томи підручника «Основы
Новоросійському університеті [15, арк. 20]. Завід- физиологии человека и высших животных», який
увачем кафедри фізіології було обрано професора тривалий час слугував довідковим виданням для
Б.П. Бабкіна – учня і послідовника І.П. Павлова, фізіологів. І.С. Берітов установив закон спряже-
автора відомої монографії «Внешняя секреция ної іррадіації збудження у центральній нервовій
пищеварительных желез» [6]. системі, виконав важливі роботи з вивчення реци-
У 1915–1916 рр. в лабораторію прибули прокної іннервації скелетних м’язів, а також ролі
два нових співробітники, учні М.Є. Ввведен- рефрактерної фази в діяльності нервово-м’язового
ського – І.С. Берітов та Д.С. Воронцов, які роз- апарату. Д.С. Воронцов детально вивчив елек-
горнули плідну наукову діяльність. Зокрема, тричну реакцію нервів. Залучення талановитих
І.С. Берітов проводив дослідну роботу на собаках учених, отримані важливі результати дали змогу
за камерною методикою. Установив закон спряже- ствердитися Імператорському Новоросійському
ної іррадіації збудження у центральній нервовій університету як провідному регіональному нау-
системі. У цей період виконав і опублікував працю ково-освітньому центрі у галузі фізіології людини
«Об изменчивости коркових и рефлекторних та тварини на українських землях.
Список літератури:
1. Васильев Ю.К. Профессор Б.Ф. Вериго (1860–1825) в Одессе и его деятельность в Обществе одес-
ских врачей. Фізіологічний журнал. 2010. № 56(2). С. 310.
2. Вериго Б.Ф. К вопросу о действии на нерв гальванического тока прерывистого и непрерывного
(попытка обьяснения физиологических явлений электротона). Санкт-Петербург, 1888. 124 с.
3. Вериго Б.Ф. Об иммунитете. Южно-русская медицинская газета. 1896. № 17. С. 199–202.
4. Воронцов Д.С. К вопросу о тормозящем действии блуждающего нерва на сердце. Труды Петербург-
ского общества естествоиспытателей. 1913. Т. 52. Вып. 6. С. 34–48.
5. Воронцов Д.С., Нікітін В.М., Сєрков П.М. Нариси з історії фізіології на Україні. Київ, 1959. 231 с.
6. Історія Одеського університету за 100 років (1865–1965) / відп. ред. О.І. Юрженко. Київ, 1968. 423 с.
181
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
УДК 373:001.89(092)(477)
Омельченко С.В.
Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України
183
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
нознавства. Він був прихильником ідей поборника повідей, що мало на меті пробудити думку уче-
національної ідеї, видатного географа, історика, ниць, підвищити інтерес до роздумів, породити
засновника української наукової, політичної і нові ідеї, сприяти розвитку сконцентрованості,
військової географії, фундатора картографічного самостійності. Для засвоєння навчального мате-
напряму у вітчизняній географії, проф. С.Л. Руд- ріалу використовував роботу з книгою, спонукав
ницького (1877–1937) [20]. У багатьох аспектах самостійно здобували нові знання, поглиблювали
став його послідовником як на науковій ниві, так їх та оволодівали методом самоосвіти [11, c. 17].
і в ідеологічному спрямуванні. Події революції Активно використовував наочні методи навчання,
1917 р., декрет про право нації на самовизна- а саме: спостереження, ілюстрацію, демонстра-
чення К.В. Дубняк розцінив «… як подію, що від- цію. Також практикував проведення лекцій з еле-
кривала шляхи для оформлення України у само- ментами демонстрації. Для кращого засвоєння
стійну державу. До створюваної в Україні влади знань на уроках географії використовує мапи, гло-
Центральної Ради я віднісся позитивно, оскільки буси, плани, картини. Такий інтегрований підхід
її політика багато в чому відповідала моїм націо- до навчання відкривав основні канали сприйняття
налістичним переконанням. Ці принципи я і при- інформації та пожвавлював сам процес викла-
щеплював учням» [24, арк. 22 зв.]. дання [13].
Улітку 1918 р. К.В. Дубняк переїхав на викла- Заробітки К.В. Дубняка, як і всього тогочас-
дацьку роботу до Полтави. Він налагоджує ного вчительства, були не стабільними і, зазвичай,
зв’язки з місцевими українськими націоналіс- залежали від фінансових можливостей місцевих
тами: Ф. Булдовським, В. Верховинцем, В. Воро- громад. Навчання було платним (щорічно біля
паєм, Н. Дорошенко, І. Приймою, Є. і М. Рудниць- 200 карб.), але воно не покривало витрат на утри-
кими та іншими в майбутньому відомими діячами мання гімназистів. Відтак, часто фінансуванням
культури й освіти України [24, арк. 1, 3, 115 зв.]. гімназій опікувалися кооперативні товариства і
У 1918–1919 рр. часто виступає з лекціями в «Просвіти», які збирали благодійні внески у насе-
районних організаціях «Просвіти» м. Полтави, лення. Саме зусиллями останніх упродовж кіль-
пропагує ідеї українського націоналізму на уро- кох місяців 1918 р. було створено низку недільних
ках у гімназіях міста, співпрацює з полтавською і вечірніх шкіл для дорослих. Лише в Полтав-
націоналістичною газетою «Рідне слово». Піз- ському повіті їх налічувалося понад 70. За той
ніше, вже за радянської доби, очолював редакцій- рік недільні й вечірні школи для дорослих закін-
ний відділ Полтавського відділення Державного чили понад 2 тис. осіб. Задля розвитку позашкіль-
видавництва України. ної освіти в кожній волості Полтавського повіту
Уряд гетьмана П. Скоропадського розро- була введена посада вчителя-інструктора. Крім
бив комплексну програму українізації освіти. елементарних знань з граматики, вміння читати і
23 липня 1918 р. урядовці схвалили постанову писати, учні одержували початкові знання з істо-
про обов’язкове вивчення української мови, літе- рії України, українського народознавства і приро-
ратури, історії та географії в усіх середніх загаль- дознавства, народного права, агрономії, садівни-
ноосвітніх, професійних і комерційних школах, цтва і городництва [21]. К.В. Дубняк долучився до
учительських і духовних семінаріях та інститутах викладання профільних дисциплін.
[16]. У середніх школах вводилася штатна посада Упродовж наступних чотирьох років – від
вчителя української мови та літератури і поза- 1 серпня 1918 до 1 вересня 1922 р. – К.В. Дуб-
штатна посада вчителя історії та географії [12]. няк викладав економічну географію в середніх і
До Полтавського губернського земства постійно вищих навчальних закладах Полтави, займався
надходили клопотання про відкриття україн- просвітницькою й науковою діяльністю. Працю-
ських гімназій [21]. Завдяки «Просвіті» у місті вав консультантом Полтавського губернського
діяли кілька українських гімназій. У чотирьох з відділу народної освіти і безпосередню займався
них К.В. Дубняк працює одночасно викладачем питаннями професійної організації трудшкіл і
географії: жіноча гімназія повітового земства; профшкіл у регіоні. З 1919 по 1921 р був членом
приватна жіноча гімназія В.А. Морозовської, Правління профспілки учителів Полтави. До кола
Грубешівська школа та українська гімназія ім. його обов’язків належало: розроблення соціально
І. Котляревського, яку очолював керівник полтав- спрямованої нормативної бази розвитку земської
ської «Просвіти» І. Прийма. освіти; побудова нових навчальних закладів та
У своїй педагогічній діяльності К.В. Дубняк підтримка інфраструктури існуючих; підвищення
використовував поширений метод запитань і від- освітнього рівня викладачів початкових шкіл
185
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
тощо [14]. У короткий період національного дер- З квітня 1921 по вересень 1922 р. у К.В. Дубняк
жавотворення (1918–1919) у губернії була ство- обіймає посаду професора загального землезнав-
рена мережа різних освітніх та культурно-про- ства, краєзнавства та географії України. Його кан-
світницьких закладів. Особливу увагу земство дидатуру як лектора природничо-математичного
приділяло розвитку початкової освіти для нижчих факультету природничо-географічної секції, яку
верств населення. Встановлено, що К.В. Дубняк очолював В.Ф. Ніколаєв) [3, c. 148], затвердили до
мав безпосередній стосунок до всіх цих державот- штату інституту Укрголовпрофосом НКО УСРР
ворчих освітніх ініціатив. за поданням науково-навчальної ради, яку очо-
У Вищій робітничій школі, заснованій у грудні лював перший ректор В.О. Шепотьєв [9]. На той
1919 р., на сільськогосподарському факультеті час у навчальному закладі навчалося 369 студен-
викладав курс «Природні багатства України», а на тів. Професорсько-викладацький склад становили
підготовчих курсах технічного факультету читав 30 лекторів, із них 10 професорів і 20 викладачів
географію. Серед видатних колег: О.П. Бонда- [3, c. 49].
ренко (організатор зоотехнічної науки в Україні), Географія була однією із обов’язкових дисци-
В.І. Сазанов (учений-агротехнік, рослинник), плін у навчальній підготовці студентів. Професій-
Г.С. Оголевець (вчений-ботанік), М.І. Гаври- них географів на той час було обмаль, а географія
ленко (зоолог, орнітолог), М.М. Самбикін (фун- в шкільному процесі «розчинялася» у природо-
датор української агрометеорологічної науки), знавстві чи суспільствознавстві. Першим викла-
Д.О. Оглоблін (історик, архівіст та політичний дачем географії був професор М.Г. Тарасов, який
діяч) та ін. [19, c. 11]. викладав дисципліну в 1914–1917 рр. У період
У квітні 1920 р. К.В. Дубняк почав викладати у національно-визвольних змагань та водночас
Полтавському жіночому єпархіальному училищі активного розвитку вищої освіти у Полтаві гео-
(нині навчальний корпус № 2 факультету еконо- графію викладали професори В.Ф. Ніколаєв та
міки і менеджменту Полтавського державного О.Т. Булдовський, творчість яких мала значний
аграрного університету), на базі якого було ство- вплив на формування та утвердження педагогіч-
рено українську ділову жіночу гімназію з додатко- них і наукових переконань К.В. Дубняка. У своїх
вими педагогічними класами [2, c. 12]. К.В. Дуб- викладацьких методиках він орієнтував навчання
няка, що мав базову духовну і педагогічну освіту, на практичну діяльність, диференційований підхід
обрали головою її педагогічної ради. Як керівник до кожного, впроваджував краєзнавчі принципи
української жіночої гімназії, він «… спробував роботи, часто-густо використовував статистичні
перетворити її на вогнище підготовки націоналіс- дані суспільно-географічних досліджень Полтав-
тичних кадрів: проводив у гімназії уроки антира- щини; звіти Полтавської губернської планової
дянського націоналістичного змісту; практикував комісії; напрацювання статистичного бюро Пол-
проведення вечорів, на яких виконувався гімн тавського губернського земства (Павловський І.,
«Ще не вмерла Україна», націоналістичні пісні та Падалка Л., Ротмістров Г., Русов О. та ін.); пере-
вірші; учні та вчителі гімназії з’являлись на цих пис населення Полтавщини 1910 р., що згодом
вечорах з жовто-блакитними стрічками на костю- став зразком для проведення всеросійських пере-
мах». Уже в червні 1920 р. на базі гімназії було писів населення; дослідницькі роботи земельного
утворено п’яту єдину трудову школу. кадастру Полтавщини за 1911–1913 рр., видання
Є підстави стверджувати, що К.В. Дубняк від- статистичних збірників і довідників; наукові
гукнувся на запрошення ректора, знаного вченого, праці окремих дослідників тощо [15, c. 56–58].
літературознавця, архівіста, засновника Першої К.В. Дубняк надавав науково-практичну допо-
Полтавської української гімназії ім. І. Котлярев- могу студентам у роботі студентських громад з
ського В.О. Шепотьєва працювати у створеному питань просвітництва, підготовки дипломних
14 квітня 1921 р. Полтавському інституті народної (кваліфікаційних) робіт, брав участь у проведенні
освіти, реорганізованому шляхом об’єднання Пол- педагогічної практики, учительських конферен-
тавського учительського інституту і Полтавського цій, роботі інституту з підвищення кваліфікації
історико-філологічного факультету [8, арк. 6–7]. та на курсах перепідготовки вчителів, літніх учи-
Географічні дисципліни для студентів природ- тельських курсах тощо. Однак все здійснювалося
ничого відділу викладав К.В. Дубняк (загальне в умовах обмеженості матеріальної бази, тісноті
землезнавство) разом з О.Т. Булдовським (мето- приміщень, чисельності студентських потоків,
дика навчання географії) та М.М. Самбикіним нестачі палива, гасу, меблів, підручників та іншої
(метеорологія і кліматологія) [3, с. 3–4, 46–47]. навчальної літератури. Підручників з багатьох
предметів бракувало, тому К.В. Дубняк долу- ської економіки Київського сільськогосподар-
чився до написання посібників, які друкувалися ського інституту під керівництвом професора
на склографі. С.Ф. Веселовського [5, c. 286]. На одному із засі-
Активна життєва позиція вченого вимагала дань кафедри К.В. Дубняк виступив із доповіддю
значної самовіддачі. Вечірня організація освіт- про стані видавничої справи в УСРР [4], яку
нього процесу в інституті, з кількістю тижневого опублікував у «Віснику Сільсько-Господарської
навантаження в годинах із загального землезнав- Науки» [7]. Історичною розвідкою встановлена
ства – 4 год., описовою географією України – 2 год участь К.В. Дубняка у Всеукраїнській нараді рек-
[15, c. 56], дозволяла йому працювати за сумісни- торів сільськогосподарських інститутів і керую-
цтвом. Із жовтня 1921 р. він викладає економічну чих сільськогосподарськими технікумами, скли-
географію в Полтавському сільськогосподар- каної 31 серпня 1923 р. Народним комісаріатом
ському технікумі з агрономічним, зоотехнічним освіти УСРР. Його прізвище знаходимо в широ-
і садово-городнім відділами, організованому кій дискусії з обговорення питання про участь
на базі сільськогосподарського факультету при профільних шкіл в організації галузевої науки і
Вищій робітничій школі із загальною кількістю дослідної справи.
184 учні [8, арк. 3]. У січні 1924 р. К.В. Дубняк переїздить до Хар-
Після заснування в 1922 р. Полтавського коо- кова. На запрошення ректора М.С. Гаврилова, з
перативного технікуму К.В. Дубняк завідував яким був знайомий ще по роботі у Полтаві, де
його навчальною частиною. Згодом, у 1923 р., до той був одночасно комісаром кооперативного
Полтавського сільськогосподарського технікуму технікуму й інституту народної освіти, обіймає
було приєднано кооперативний і садово-городню посаду професора Харківського інституту народ-
школу [8, арк. 3]. Зокрема, в останній К.В. Дуб- ної освіти, викладає курси економічної географії та
няк теж викладав економічну географію. На їх краєзнавства. У 1925–1926 рр. активно брав участь
базі було створено два відділення – агрономічне в українізації студентства та викладачів. Через те,
і кооперативне, а технікум перетворився в агроко- що в Харкові К.В. Дубняк не мав власного житла,
оперативний. Таким чином, Народний комісаріат то одночасно погодився працювати в Харківському
освіти УСРР продовжував шукати шляхи вдоско- сільськогосподарському інституті на посаді завід-
налення професійної освіти, реалізовуючи ідею увача фундаментальної бібліотеки, який цілком
організації у Полтаві політехнікуму [19, c. 14]. задовольнив його житлові потреби. За сумісни-
Як викладач, К.В. Дубняк отримував академіч- цтвом до 1929 р. включно викладав економічну
ний пайок, але здебільшого не в повному обсязі і з географію в Інституті марксознавства [8, арк. 3].
великим запізненням. Його родина жила в скрут- У Харкові відразу долучився до роботи регіо-
ному матеріальному становищі і не мала власного нального осередку «Просвіти» під проводом про-
помешкання. З початком процесу комунізації Пол- фесора Д.І. Багалія. Відвідує лекції, бере участь
тавського інституту народної освіти збільшува- у зібраннях, поновленні її статуту 1917 р. [24,
лася чисельність партосередку, посилювався пар- арк. 34 зв.–35 зв.]. Як активний член харківської
тійний контроль за веденням кадрової політики і «Просвіти», Українського наукового товариства,
підготовкою «червоних спеціалістів». Навіть за Українського комітету краєзнавства, співробітник
таких умов К.В. Дубняк залишається безпартій- Інституту української наукової мови, Українського
ним [24, арк. 15 зв.]. Однак, робоча атмосфера науково-дослідного інституту географії і карто-
в Полтавському інституті народної освіти стає графії К.В. Дубняк працював над розробленням
нестерпною для вченого. У вересні 1922 р. він нових підручників та програм з економічної гео-
переїздить до Києва. графії для шкіл України. Зокрема, в 1929 р. під-
У новому місті майже півтора року працює в готував і наступного року видав для учнів 5 класу
Інституті народного господарства (нині – Київ- підручник та зошит для практичних робіт з гео-
ський національний економічний університет графії, які використовувалися в школах біля двох
імені Вадима Гетьмана) та у вільний від занять в років [24, арк. 116 зв.]. Укладач програми з геогра-
інституті час працює лектором географії на робіт- фії України та словника фізичної географії (1928)
ничому факультеті [24, арк. 15 зв.]. Становище [8, арк. 2]. У 1928–1929 рр. входить до складу Гео-
професорсько-викладацького складу було склад- графічної секції Інституту української наукової
ним, чимало викладачів були матеріально неза- мови Всеукраїнської академії наук та веде активну
безпеченими. У пошуках підробітку в лютому науково-дослідницьку роботу з укладання термі-
1923 р. працював на кафедрі сільськогосподар- нологічних словників [22].
187
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
За складних соціально-економічних та політич- У грудні 1941 р. був серед учасників зборів про
них умов вченому не вдавалося знайти постійного щодо земельної реформи, за якою передбача-
місця роботи, яке б гарантувало стійкий дохід та лася ліквідація колгоспів. Керівництвом «Про-
можливість отримати квартиру. У 1929–1933 рр. світи» й відділом народної освіти Харківської
викладав географію у різних вишах Харкова: пла- міської управи було створене Українське наукове
новому інституті (1929–1931), промисловій акаде- товариство. К.В. Дубняк організував й очолив
мії (1931–1932), гідрометеорологічному інституті, природничо-географічно-методичний відділ
педагогічному інституті професійної освіти, у [24, арк. 116 зв.‑117 зв].
якому в 1932–1933 рр. обіймав посаду професора Улітку 1942 р. викладав географію України
й завідувача кафедри. З 19 листопада 1933 р. по на підготовчому відділенні при «Просвіті» та на
10 серпня 1934 р. викладав фізичну та економічну курсах для вчителів. У 1942–1943 рр. у складі
географію і методику її навчання на Харківських «Просвіти» очолював методичну комісію з пере-
педагогічних курсах [24, арк. 133]. роблення програм і підручників з географії для
Упродовж 1934–1936 рр. працював викладачем учнів 5–7 класів (зокрема замість географії СРСР
географії Харківського об’єднаного індустріаль- планувалося викладати географію України). Але
ного робітфаку. У віднайденій характеристиці, ці напрацювання, звісно, не були реалізовані.
датованій 15 серпня 1934 р., зазначається: «Зумів Офіційно в роки першої та другої окупації
поєднати високу майстерність педагога з сус- Харкова (1941–1943) працював усього 3 тижні
пільно-політичною роботою. Кращий методист професором Художньо-ремісничої школи при
і громадський діяч: читав доповіді з політики; Художньому інституті на початку 1943 р., але
одночасно працював профорганізатором циклової звільнився, оскільки ця робота не давала права на
комісії з історії та географії; керував студентським отримання «продовольчої картки» [24, арк. 142].
гуртком з вивчення географії; організовував гео- За посвідченням Харпромторгу від 22 лютого
графічний кабінет. За свою працю неодноразово 1943 р. К.В. Дубняк завідував магазином букініс-
був відзначений почесними грамотами і цінними тичної книги та культтоварів й орендував ларьок
подарунками [24, арк. 134]. № 634 на Благовіщенському ринку Харкова
Внаслідок закриття Українського науково- [24, арк. 148]. Подальші поневіряння вченого і
дослідного інституту географії та картографу- його родини після остаточного звільнення Хар-
вання в 1934 р., арештів і репресій проти спів- кова 30 серпня 1943 р. і до 12 листопада 1944 р.
робітників, К.В. Дубняк переїздить до Росії. лишаються невідомими. Достеменно встанов-
Здійсненими історичними розвідками встанов- лено, що незадовго до арешту, з 12 листопада
лено, що там він перебував до 1 вересня 1939 р., 1944 р. до 1 лютого 1945 р. обіймав посаду заступ-
викладав у різних середніх та вищих навчаль- ника начальника з навчальної роботи Харківських
них закладах. Спочатку працював в Сталінграді гідрометеорологічних курсів, відомого метеоро-
в.о. професора та завідувачем кафедри географії лога і кліматолога Г.П. Дубинського [24, арк. 129].
педагогічного інституту [24, арк. 134]. Потім дея- Науково-педагогічні студії професор К.В. Дуб-
кий час залишався безробітнім. З 1 березня по няка органічно поєднували спілкування і піз-
1 вересня 1939 р. в Дагестанському педагогічному нання, науковий пошук і навчання дослідницькій
і учительському інститутах виконував обов’язки майстерності, генерування нових ідей, їх дбай-
завідувача кафедри географії та доцента фізич- ливе збереження і відстоювання. Його розвідки
ної географії і методики географії в м. Махачкали збагатили педагогічну науку цінним матеріалом
[24, арк. 15 зв.]. Встановлено, що К.В. Дубняк про особливості розвитку національної ідеї в кон-
упродовж усього життя залишався безпартійним. тексті економічної географії, краєзнавства, при-
Ученого ступеня і наукового звання так і не отри- родничої бібліографії тощо. Він зробив вагомий
мав [24, арк. 135]. внесок у теорію і практику виховання учнівської
З поверненням до Харкова з вересня 1939 р. молоді Полтавщини, специфіку підготовки май-
по 1941 р., забезпечуючи собі напівголодне існу- бутніх учителів до виховної роботи у вітчизняній
вання, час від часу викладав географію на облас- педагогіці ХХ століття, освітньої діяльності педа-
них учительських курсах, брав активну участь гогів-практиків, культурно-освітніх діячів регіону
у науковому й культурному житті міста, був в ретроспективі, особливо щодо реалізації завдань
заступником директора Харківських професій- патріотичного, громадянського, естетичного
них гідрометеорологічних курсів [24, арк. 15 зв.]. виховання. Подальший науковий пошук доцільно
Продовжував співпрацювати з «Просвітою». спрямувати на розкриття бібліографічної діяль-
ності К.В. Дубняка, який вдало поєднував кілька періодів: полтавський (1915–1922), київський
напрямів досліджень, що зумовило синергію різ- (1922–1924), перший харківський (1924–1933),
них наук і призвело до інтеграційних процесів, російський (1915–1917, 1933–1939), другий хар-
зростаючої взаємодії методів, інструментарію ківський (1939–1945). Упродовж усього життя
задля отримання нового наукового знання. він виступав поборником національної ідеї, фор-
Висновки. Здійснений історико-науковий мував світогляд молоді, прищеплював любов до
аналіз життєвого і творчого шляху К.В. Дубняка рідного краю, запалював жагу до знань і запро-
дозволив умовно поділити науково-педагогічну ваджував інноваційні методики у навчальному
і просвітницьку діяльність вченого на п’ять процесі.
Список літератури:
1. Білецький М. І., Ванда І. В., Котик Л. І. Соціальна географія: навч. Посібник. Львів: ЛНУ ім. І. Франка,
2019. 328 с.
2. Булава Л. М., Шевчук С. М., Мащенко О. М. Історія підготовки вчителів географії та природознав-
ства на Полтавщині (1914–2014 роки): монографія. Полтава: ПОІППО, 2015. 162 с.
3. Булава Л. М., Шевчук С. М., Мащенко О. М. Географічна освіта в контексті історії Полтав-
ського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (1914–2014 роки): моно-
графія / Мін-во освіти і науки України, Полт. нац. педаг. ун-т ім. В.Г. Короленка. Полтава, 2014.
144 с.
4. Веселовський С. Науково-дослідча катедра сільсько-господарської економії. Київський політехніч-
ний і Київський сільсько-господарський інститути. ХХV років. 1898-1923. Ювілейний збірник. Київ: «Київ-
Друк». 1924. С. 253–255.
5. Дубняк К. Рец. на кн.: Наукові записки: орган Київ. наук.-дослід. катедр. Т. 1. К., 1923. 168 с. Черво-
ний шлях. 1924. № 3. С. 285–286.
6. Дубняк К. Російсько-український словничок термінів природознавства і географії. Кобеляки, 1917.
40 с.
7. Дубняк К. Сільськогосподарська видавнича продукція на Україні в 1922 році. Вістник Сільсько.-Гос-
подарської Науки. 1922. Т. 2. Вип. 1. С. 30–34.
8. Життєпис. Дубняк Кость Володимирович. 24 листопада 1927 р. Центральний державний архів вищих
органів влади та управління України. Ф. 166. Оп. 12. Спр. 2330. 7 арк.
9. Інститут народної освіти та інститут соціального виховання / Полтавський національний педагогіч-
ний університет імені В.Г.Короленка. URL: http://www.logos.biz.ua/proj/korolenka/pdf/017.pdf (дата звер-
нення: 20.10.2020)
10. Історія міста Кобеляки. Кобеляцьке комерційне училище. Тижневик «Ехо». URL: https://exo.in.ua/
region/kobelyaki/history (дата звернення: 15.08.2020)
11. Капшук Ю. Пріоритети у навчанні вихованців гімназій Полтавської губернії другої половини ХІХ –
початку ХХ ст. East European Scientific Journal. 2016. Vol. IV: Historia Р. 17–21.
12. Капшук Ю. Формування складу вчителів середніх навчальних закладів Полтавської губернії
(1861–1917 рр.). Гілея: наук. вісн. 2016. Вип. 108. С. 47–51.
13. Клевака Л. Методи організації навчання у середніх жіночих навчальних закладах Полтавської губер-
нії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Проблеми підготовки сучасного вчителя: зб. наук. пр. 2013.
С. 257–263.
14. Козаченко А. І. Діяльність земських освітніх закладів: організаційно-правовий аспект. Проблеми
теорії й історії держави і права. 2009. № 104. С. 35–43.
15. Кравченко П. А., Шевчук С. М. Історичні особливості суспільно-географічних досліджень Полтав-
щини у першій чверті ХХ століття. Історична пам’ять. 2009. № 2. С. 55–63.
16. Лопухівська А. В. З історії розвитку гімназій і ліцеїв в Україні: посіб. для вчит. Київ: ІСДО, 1994.
С. 100.
17. Пацалюк О. Форми, методи та засоби навчання на початку ХХ ст. Рідна школа. 2004. № 9. С. 53–56.
18. Підкова І.З. Рудницький Степан Львович. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Rudnytskyj_S
(дата звернення: 23.03.2020)
19. Полтавська державна аграрна академія (1920-2015 рр.): Історія та здобутки / Аранчій В.І., Кочерга А.А.,
Опара М.М., Капаєва Л.М., Якименко М.А. Полтава, 2015. 408 с.
20. Полтавщина. Енциклопедичний довідник / за ред. В. Кудрицького. Київ: УЕ, 1992. С. 835.
21. Пустовгар О. «Просвіта» на Полтавщині в добу гетьманату Павла Скоропадського. Українізація
освіти. URL: https://np.pl.ua/2018/11/prosvita-na-poltavshchyni-v-dobu-het-manatu-pavla-skoropads-koho-
ukrainizatsiia-osvity/
189
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
22. Річний звіт Інституту Української Наукової Мови ВУАН за 1928–1929 опер. рік. Інститут рукопису
Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Ф. Р-251. Оп. 1. Спр. 31 111. Арк. 32, 81.
23. Розсоха Л.О. Миргородець Кость Дубняк. Прапор перемоги. 2018. № 2. С. 4.
24. Следственное дело № 4280 по обвинению Дубняка Константина Владимировича. 1945 г. Архів
Управління Служби безпеки України в Харківській області. Спр. 4280. Т. 1. 142 арк.
УДК 929:631.9
Осадча О.В.
Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України
Постановка проблеми. Тема дослідження даючи дослідну справу, постає необхідність при-
аграрної історії та розвитку сільського госпо- діляти особливу увагу біографіям аграріїв, імена
дарства продовжує залишатися актуальною і на яких за різних обставин були забуті, а науковий
сучасному етапі розвитку країни. Таким чином, доробок так і залишився недостатньо вивчений
дослідження історії діяльності з’їздів, їхнього тео- і оцінений сучасними фахівцями. Об’єктивний
ретичного і практичного внеску є пріоритетним аналіз внеску особистості у розвиток сільсько-
завданням для національної спільноти в нинішні господарської дослідної справи є одним з осно-
часи перебудови суспільно-економічних та нау- вних завдань теперішньої історії розвитку сіль-
ково-виробничих відносин в Україні. Організація ськогосподарської дослідної справи. Уже чимало
і діяльність агрономічних з’їздів на теренах нашої зроблено у справі вивчення аграрного питання в
держави викликає не тільки історичну, а й прак- історії українського народу. Одним із таких діячів
тичну зацікавленість, оскільки їх дослідження дає став О.М. Засухін (1884–1922). Він відіграв важ-
змогу визначити особливості розвитку вітчизня- ливу роль у становленні агрономічної дослідної
ної аграрної науки, зокрема розвитку наукових справи і сільськогосподарського виробництва на
основ ведення землеробства малопродуктивних науковій основі у колишній Російській імперії, у
піскуватих ґрунтів Полісся. Вирішення цієї про- тому числі в Україні. Зокрема, значною подією
блеми за матеріалами І з’їзду агропрацівників став І з’їзд агропрацівників піщаного району
піщаного району дає змогу відтворити вагомий України при Радомисльській сільськогосподар-
етап розвитку вітчизняної аграрної науки. Розгля- ській дослідній станції 25–28 червня 1922 р.
191
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Учений убачав лише один вихід зі скрутного новити зв’язок між суспільними агрономами і
стану сільського господарства – інтенсифікація агрономічними дослідами на піскуватих ґрунтах
господарства. Відзначаючи, що селяни готові до Радомисльської сільськогосподарської дослідної
радикальних змін у веденні своєї економіки, вра- станції.
ховуючи колосальний психологічний здвиг як Склад учасників І з’їзду налічував 25 представ-
результат війни і революції, вони звернули увагу ників владних повноважень, наукових і дослідних
на приведення своєї землі до порядку – на зем- інституцій у справі покращення організації сіль-
леустрій. Запити селян із землеустрою до зем- ського господарства на піскуватих ґрунтах, серед
левпорядних органів мали на меті впорядкування них: голова та заступник Київського обласного
земельних наділів кожного господарства до однієї управління з дослідної справи А.І. Душечкін і
межі. Безумовно, це був перший крок до раціона- А.В. Федоров, завідувач Київської філії сільсько-
лізації господарства, оскільки без землеустрою господарських наук А.Г. Терниченко, губернський
було б неможливо провести роботу з реорганізації зоотехнік П.В. Анікєєв, повітовий агроном Чор-
сільського господарства у цілому. нобильського повітового земвідділу Доброволь-
Наступним кроком О.М. Засухін визначив пра- ський, повітові агроботаніки Чорнобильського
вильне користування земельним наділами в нових повітового земвідділу А.А. Вітер, К.І. Горбатенко,
умовах із використанням новітніх науково обґрун- В.А. Шура-Бура, повітовий агроном Радомисль-
тованих систем землеробства. Усе це він аргумен- ського повітового земуправління В.Н. Веселовзо-
тував багаточисленними зверненнями селян до ров, повітовий зоотехнік Радомисльського пові-
Радомисльської дослідної станції для отримання тового земуправління Е.М. Мяєсен, завідувач
практичних порад поліпшення своїх господарств, землеустрою Малинського окружного правління
чого до 1922 р. не спостерігалося [7, с. 13]. Це В.П. Іванов, завідувач землеуправління Малин-
пояснювалося тим, що 1922 р. був першим роком, ського окружного правління Т. Кабанін, заступник
коли населення відчуло, що настав кінець воєн- завідувача землеуправління Бацьковський, завід-
ним діям і зміні правителів і можна займатися увач науково-практичних досліджень сільського
мирною працею. господарства П.С. Ткаченко, районний агроном
Учений передбачав, що в найближчі роки насе- і його помічники А.П. Ващенко, К.І. Матвєєв,
лення більш цікавитиметься агрономічними зна- І.І. Вернигора, завідувач Ставицького сільськогос-
ннями, і характер поданих питань стане більш подарської школи Н.Г. Логінов. Окрім керівника
складнішим, аніж у довоєнні роки. Тому, відкри- Радомисльської сільськогосподарської станції
ваючи І з’їзд агропрацівників піщаного краю, він О.М. Засухіна та його помічниці В.Ф. Пальміної,
наголошував на необхідності подальших подібних тут були присутні завідувач відділу тваринни-
зібрань для з’ясування проблем та недоліків сіль- цтва В.В. Михайловський, відділу застосування
ськогосподарського виробництва малопродуктив- Л.С. Легкий, спеціаліст із луківництва А.Г. Варес,
них ґрунтів Полісся, формування нових напрямів технік із тваринництва Г.І. Литвиненко, технік
землеробства, а також для сприяння науково-про- відділу застосування В.А. Славік.
світницькій діяльності з проблем сільського гос- Програма з’їзду передбачала виступи видатних
подарства, оскільки було недостатньо даних для діячів, агрономів і професіоналів своєї справи.
повної характеристики ведення економіки цього Тут було заслухано дві доповіді О.М. Засухіна «О
району. задачах районных съездов» й «Основные выводы
Окрім того, О.М. Засухін зосереджував увагу опытного поля Радомысльской с.-х. опытной
на використанні тих матеріалів, які вже існували станции», доповодь В.П. Іванова «Землеустрои-
по веденню господарства піщаного краю, і закли- тельная политика и нужды местного селянского
кав висвітлювати першочергові потреби сільських землеустройства», а також доповіді А.Г. Вареса
господарів [7, с. 15], сприяючи розповсюдженню «Кормовой вопрос в районе», В.В. Михайлов-
досвіду та досягнень наукових і дослідних інсти- ського «О направлении работ отдела животно-
туцій у справі поліпшення організації сільського водства в связи с положением животноводства в
господарства та згуртуванню роздрібнених сил районе», Л.С. Легкого «Программа деятельности
окремих господарств у знаходженні найбільш и организации отдела применения» та наставника
правильного вирішення проблем та суспільно- українського ґрунтознавства Г.Г. Махова «Почвы
агрономічної роботи. района».
Таким чином, перший з’їзд агропрацівників Заслухавши доповідь Г.Г. Махова, з’їзд уста-
піщаного району України (Полісся) мав уста- новив нагальну необхідність видання наявних
193
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
утримання. Зібрання черговий раз наголосило на поширення наукових знань із розвитку сіль-
важливості оприлюднення досягнень сільського ського господарства. Такими зібраннями були:
господарства піщаного краю і закликало Волин- 18–19 грудня 1912 р. – нарада з провадження
ське, Київське і Чернігівське губернські зему- сівозмін із коренеплодами і кормовими травами
правління, а також Городнянське, Житомирське, [12, арк. 20]; 15–17 вересня 1912 р. – розглядалося
Київське, Коростенське, Овручське, Остерське і питання вирощування кормових буряків і моркви
Радомисльське окружні земуправління виділити у сівозмінах [13, арк. 22]; упровадженню плодо-
кошти для видання і розповсюдження таких мате- вих сівозмін присвячене зібрання 15–17 вересня
ріалів серед зацікавлених осіб. 1913 р. [14, арк. 17]; 30–31 січня 1914 р. на зібранні
На ІІ з’їзді агропрацівників піщаного розглядали питання впровадження травопільних
району України (Полісся), який проводився сівозмін і розподіл земельної площі на ділянки у
25–27 червня 1923 р., правонаступник О.М. Засу- багатопільних сівозмінах із застосуванням парів
хіна – С.Е. Дувин виступив із доповіддю [15, арк. 7]; 25–28 червня 1922 р. – спеціалізо-
«Памяти А.Н. Засухина». Наступного 1924 р. ване зібрання агропрацівників піщаного району
видається наукове видання, присвячене пам’яті України при Радомисльській сільськогосподар-
Олексія Миколайовича, під назвою «Основы ській дослідній станції. Усі ці наради сільсько-
агроработы на песчаных почвах Полесья. Сбор- господарських представників приділяли значну
ник, посвященный памяти А.Н. Засухина» за увагу проблемам щодо галузевого дослідництва з
редакцією тодішнього завідувача дослідниць- агрономії.
кої станції С.Е. Дувина. У це видання увійшов і Висновки. Таким чином, І з’їзд діячів сільсько-
некролог, написаний С.М. Москвичевим, який господарської дослідної справи піщаного краю
був опублікований також в офіційному друкова- мав велике координуюче значення для теоретич-
ному виданні Сільськогосподарського наукового ного галузевого дослідництва, на якому вирішу-
комітету «Вісник сільськогосподарської науки» вали проблеми методологічного й організацій-
[9, с. 185–186], у виданні Всеукраїнського агро- ного характеру. У роботі І сільськогосподарського
номічного товариства в щотижневику «Україн- з’їзду агропрацівників піщаного району України
ська сільськогосподарська газета» [10, с. 6–7], у (Полісся), який проводився 25–28 червня 1922 р.,
журналі «Сельскохозяйственное опытное дело» взяли участь не тільки працівники станції, а й
[11, с. 2–5]. Ці видання висвітлюють основні науковці, господарі, представники уряду та інші
етапи наукової роботи вченого, частково розкри- зацікавлені особи та організації. Виокремилося
вають його внесок у розвиток агрономії та містять зібрання як за загальними проблемами агрономії і
деякі наукові здобутки О.М. Засухіна, що послу- певними напрямами сільського господарства, так
гувало одним із важливих джерел під час напи- і за регіональним значенням.
сання дослідження. У науковому виданні, при- Можна зробити висновок, що діяльність І сіль-
свяченому пам’яті О.М. Засухіна, наводяться його ськогосподарського з’їзду агропрацівників піща-
доповіді [7, с. 12–14, 20–35, 39–49]: «Значение ного краю забезпечила сприятливі умови для
районных агрономических съездов», «Основные поширення наукових знань про ефективні сівоз-
задачи Радомысльской с.-х. опытной станции, в міни у системах землеробства шляхом обгово-
связи с природными и экономическими услови- рення та опублікування наукових і практичних
ями района и программа опытов», «Основные результатів видатних учених-агрономів та діячів
выводы опытного поля Радомысльской с.-х. сільського господарства. Це сприяло ефектив-
опытной станции». ному практичному застосуванню удосконалених
Слід відзначити, що на початку ХХ ст. діяль- форм ведення землеробства у селян та великих
ність агрономічних з’їздів і сільськогосподар- землевласників Волинської, Київської і Чернігів-
ських нарад забезпечила сприятливі умови для ської губерній колишньої Російської імперії.
Список літератури:
1. Вергунов В.А. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки. Київ : Аграрна наука, 2006. Ч. 1.
492 с.
2. Вергунов В.А. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки. Київ : Аграрна наука, 2008. Ч. 2.
568 с.
3. Вергунов В.А. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки. Київ : Аграрна наука, 2010. Ч. 3.
284 с.
195
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
4. Вергунов В.А. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки. Київ : Аграрна наука, 2012. Ч. 4.
324 с.
5. Коваленко Н.П. Становлення та розвиток науково-організаційних основ застосування вітчизняних
сівозмін у системах землеробства (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.). Київ : Нілан-ЛТД, 2014. 490 с.
6. Kovalenko N.P. Features of agrarian production on Ukrainian earth in the ХІХ-st century. History of science
and technology. 2018. Vol. 8. № 1(12). Р. 139–148. DOI: 10.32703/2415-7422-2018-8-1(12)-139-148.
7. Дувин С.Е. Основы агроработы на песчаных почвах Полесья : научное издание. Сборник, посященный
памяти А.Н. Засухина / под ред. С. Дувина. Радомысль, 1924. Вып. 14. 80 с.
8. Державний архів Київської області (ДАКО). Ф. 1239. Оп. 35. Арк. 1–25.
9. Москвичев С. О.М. Засухін. Вісник сільськогосподарської науки. 1922. Т. 1. Вип. 4. С. 185–186.
10. Москвичев С. Алексей Николаевич Засухин (Некролог). Українська сільськогосподарська газета.
1923. 20 січня. № 1. С. 6–7.
11. Москвичев С. А.Н. Засухин. Сельскохозяйственное опытное дело. Журнал Бюро Всеукраинских
сьездов по сел.-хоз.опытному делу. 1923. № 2. С. 3–5.
12. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. Ф. 442. Оп. 711. Спр. 514. Арк. 20.
13. ДАКО. Ф. 1239. Оп. 33. Спр. 15. Арк. 22.
14. ДАКО. Ф. 1239. Спр. 22. Арк. 17.
15. ДАКО. Ф. 1239. Оп. 34. Спр. 5. Арк. 7.
UDC 338.45.01
Samedov F.F.
Sumgait State University
İntroduction. The development of the chemical XXI century" and "The role of chemical enterprises in
industry was in the foreground in the macroeconomic the socio-economic development of Sumgayit" were
development of independent Azerbaijan. At the same issues of restoration and development of production
time, a difficult situation has developed here. As a areas of chemical enterprises, creation of new jobs,
result, in January-March 2010, ethylene and polyeth- establishment of interaction of enterprises with sci-
ylene production was operated at the “Ethylene-Poly- entific departments, scientific research institutes and
ethylene” Plant with a productivity of 20-30 percent. application of scientific and technical achievements
The projected commodity production was fulfilled at in industry.
the level of 80 percent. If we look at the dynamics The main stages of the restoration of the chem-
of production of high-pressure polyethylene, which ical industry in Sumgayit. In this context, within
is the main export product of the enterprise, we can the framework of large-scale reforms implemented
see that the production of this valuable product in our country, in order to increase the efficiency of
decreased by 20.4 percent or more than 10,000 tons the oil and gas refining and petrochemical industry
in 2009 compared to the level of 2005, operating at in accordance with international experience in this
about 24 percent of production capacity [1]. field, “Azerikimya” State- Owned Company was
It should be noted that in recent years, the city subordinated to the State Oil Company on the basis
executive power has organized a number of large- of a Decree of the President of the Republic of Azer-
scale events, conferences to strengthen the activities baijan [1].
of chemical and petrochemical enterprises, prob- To solve the problems facing the chemical indus-
lems and ways of perspective development were try, it is necessary to efficiently process hydrocarbon
discussed in detail. The main theme of the confer- resources, reduce energy consumption per unit of out-
ences held on the topics "Sumgayit chemistry in the put, improve product quality, minimize environmen-
197
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
tal pollution in order to improve the environmental stable operation of the plant's production facilities, a
conditions of Baku and Sumgayit cities, build new large-scale overhaul was carried out in a short time,
residential houses and implement a large social pro- equipment was upgraded, the compressor shaft was
gram. adjusted and put into operation in Turkey, catalysts
Reconstruction of chemical enterprises in Sum- and reagents were transferred to technological pro-
gayit, including the "Surfactants" plant, the creation cesses. The systems of all machines and devices are
of new areas of technological reform and the con- mechanically cleaned of polymers. In addition, thanks
struction of numerous social and cultural facilities in to the close assistance of the State Oil Company, the
Sumgayit was accelerated. union's machinery park was equipped with modern
In order to increase the efficiency of the petro- machinery and equipment, which allowed it to build
chemical industry, to attract the necessary invest- production at the level of today's requirements [20].
ments in production, to strength its competitiveness After the major overhaul, the company's pro-
in the world market, by order of the President of the duction has increased significantly. During the year,
Republic of Azerbaijan dated April 2, 2010, “Azeri- 52,479 tons of polyethylene and 10,500 tons of abso-
kimya” Company was transferred to the State Oil lute isopropyl alcohol were produced, of which 70-80
Company and it operates as “Azerikimya” Produc- percent fell to the share of the last quarter. In 2010,
tion Association [22]. important steps were taken to improve the social sit-
As part of the overhaul of the Ethylene-Polyeth- uation of chemists. The average monthly salary has
ylene Plant of SOCAR's “Azerikimya” Production been doubled from 180 to 360 manat. Their working
Association, repair work has begun on one of the conditions have been improved and the rooms have
most important facilities of the EP-300 complex - been heated. The launch of a new ambulance station
the torch tower. The height of the torch tower, which equipped with the most modern medical equipment
burns various exhaust gases obtained during the tech- has been well received by the company's staff [20].
nological processes at the EP-300 plant, is more than After being subordinated to SOCAR, the interna-
125 meters. İt was intended to cut failed gas neu- tional relations of “Azerikimya” Production Asso-
tralizing steam pipes in parts , during the overhaul ciation expanded. Thus, business relations have
of the upper part of the tower, to weld replacing been established with German “VASF” and “CAC”,
with new ones, to insulate of these pipes in order Korean “Sasung”, Russian “Nijnekamnskneftekhim”
to prevent the loss of steam to the tower and thus the and “Sterlitamak” Petrochemical Plant Open Joint
unburned exhaust gases released into the atmosphere, Stock Companies. Along with enterprises from Rus-
to rehabilit separate parts of gas and technological sia, Ukraine, Georgia, Kazakhstan, Uzbekistan, Turk-
lines, to more reliably fasten support points of trans- menistan and Kyrgyzstan, representatives of Turkey,
port pipelines. Iraq and the People's Republic of China also estab-
It is important to follow the safety rules, as the lished useful cooperation with “Azerikimya” Pro-
removal and replacement of the three large torch duction Association, National Academy of Sciences,
boilers at the highest point of the torch tower is quite Azerbaijan State Oil Academy, Qafqaz University
difficult and risky in terms of complexity and non-or- and other universities. A number of large-scale pro-
dination. For this reason, locksmiths, electric and jects have been implemented at “ Azerikimya” Pro-
gas welders were specially selected to work in the duction Association as part of the Year of Ecology.
tower, where all work will be carried out at a height These measures include work against pollution of
of 80-125 meters. Each of them underwent a serious the Caspian Sea with industrial effluents, preparation
medical examination and was introduced to the safety and submission of the "Cadastre of Contaminated
rules in more detail [12]. Areas" for public discussion, actions on the Caspian
In order to increase the efficiency of the oil and coast with the participation of "Young Ecologists",
gas refining and petrochemical industries operating environmental competitions between schools, estab-
in a single technological process, the organization of lishment of new green zones with planting of more
a modern complex in accordance with international than a thousand trees during the community work
experience in this field will create more opportuni- in the "Industrial Zone", etc. Employees of "Azerik-
ties to attract the necessary investments, comply with imya" Production Association, who said goodbye to
environmental standards and strengthen the competi- 2010 with success and are determined to achieve high
tiveness of finished products. results in all areas in the new year 2011 [3].
These opportunities are most evident at the “Ethyl- Despite the fact that more than 20 years have
ene-Polyethylene” plant. Thus, for the continuous and passed since the commissioning of the EP-300 pro-
duction of the Ethylene-Polyethylene Plant of the The first half of 2011 was successful for Sum-
“Azerikimya” Production Association, the consump- gayit. Production at chemical plants has doubled.
tion of ethylene, which is a valuable chemical product More than 35 million manat were allocated for the
for the production of polyethylene, has only recently development of various areas at the expense of all
reached project capacity. financial sources. The production capacity of the
The high-level overhaul of the EP-300 production “EP-300” complex of the “Ethylene-Polyethylene”
in July-August 2010 was important for this. Unlike plant has been increased, purchase of polyethylene
previous years, during last year's overhaul, all parts products has reached the level of the project norm.
of production equipment and mechanisms were thor- The overhaul of liquid chlorine and caustic soda at
oughly inspected, as a result a number of serious the Surfactants Plant, which began at the beginning
defects and shortcomings that have been overlooked of this year, has been completed, the interruptions in
for many years. The application of inhibitors to tech- the supply of raw materials at the Organic Synthesis
nological processes for the first time in the last 22 Plant have been eliminated and production has been
years has also played a significant role in achieving retored. “Sumgayit Superphosphate” OJSC has pro-
this important achievement. Inhibitors have been of duced about 8,000 tons of sulfuric acid [25].
exceptional importance in the elimination of occa- In early August 2011, a meeting was held at the
sional accidents, emergency shutdowns, blockages “Azerikimya” Production Association with a dele-
of raw materials, semi-finished products, energy car- gation of occupational safety and health specialists
riers and materials, as well as non-productive con- from Petkim Petrochemical Holding, the largest pet-
sumption of labor due to polymer deposits in heat rochemical company in Turkey. During the meeting,
exchangers, various mechanisms and junctions in it was noted that along with the measures aimed at the
pipelines [13]. placement and modernization of production facilities
The staffs of the enterprises and departments of at the enterprises of "Azerikimya", the protection of
the “Azerikimya” Production Association intend to labor and health of each chemist is in the forefront.
continue the campaign on greening the industrial It was noted that there is a need for the staff of the
zone of Sumgayit [4]. Union to benefit from Petkim's many years of experi-
The ethylene-polyethylene plant receives 230-250 ence in these important areas.
tons of liquefied gas per day for April 2011. A gas line Taking this into account, a group of young spe-
is being laid and tested from the Baku Oil Refinery cialists of “Azerikimya” was sent to Turkey for
Plan to make the plant work with the new production two months to exchange experience. They further
technology. expanded their theoretical and practical knowledge
Another innovation at the plant is related to the of both production and occupational safety and health
reconstruction of the isopropyl plant. The equipment [28].
of this production facility, which has been in operation It was noted that the event held on the eve of the
for many years, almost certainly have been exposed overhaul of the Ethylene-Polyethylene plant was of
to physical wear. This led to the loss of raw materials practical importance and it was considered expedient
and products, as well as the violation of the ecological to conduct periodic audits in the future and jointly
balance. The company's management has developed discuss their results [2].
a long-term development plan to equip the facility In October 2011, one of the works planned by
with new. According to the agreement, equipment sets “Azerikimya” Production Association - the separa-
are imported from Germany. According to experts, tion of pyrogas into primary fractions of the “EP-
the advantages of the new technology are many. The 300” complex, one of the largest productions of the
device will be environmentally friendly. Product enterprise, and the installation of an alkaline-absorp-
quality indicators will meet modern standards. Such tion column in the water chemical preparation work-
measures have allowed the company to improve its shop were completed. Upon completion of the repair
economic performance and bring the quality of its work, the connection of this device to the technolog-
products to the level of market requirements. ical process will ensure both the harmonious opera-
In the first quarter of 2011, the enterprise produced tion of production and, as a result, the production of
goods worth 42 million 630 thousand manat and ful- ethylene, which is the end product, will be partially
filled the task by 116 percent. In January-March, increased.
22,075 tons of polyethylene and 35,439 tons of ethyl- The main function of the column, which is
ene-polyethylene were produced. 92% of sales were included in the technological scheme at the sugges-
exported [19]. tion of experts, is to clean the sulfur compounds in the
199
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
dry gas-C-1-C-2 fraction with processed alkali and The groundbreaking ceremony of the nitrogen
transfer them to the process at the Baku Oil Refinery urea plant of the State Oil Company of the Republic
since April 2011. of Azerbaijan was held in Sumgayit on December 19,
As part of the overhaul, special attention was paid 2011. President of the Republic of Azerbaijan Ilham
to increasing the efficiency and reliability of the com- Aliyev attended the ceremony. 24 hectares of land
pany's electrical equipment, and important measures have been allocated for the construction of the plant
were taken in this area [31]. in the area used by “Azerikimya” Production Asso-
As part of the “International Year of Chemistry”, ciation. The construction of the enterprise is planned
a scientific conference of young chemists on "Actual to be financed by public investment and implemented
problems of the oil production, oil refining and petro- in 2012-2014 . The plant was to consist of ammonia,
chemical industry of Azerbaijan" was held on Octo- liquid urea and marketable urea production units. The
ber 6 at the "Azerikimya" Production Association. plant, which will have a daily production capacity of
The event, organized by SOCAR, Azerikimya 1,200 tons of ammonia and 2,000 tons of urea, will
Production Association and the Institute of Petro- use natural gas as the main raw material [5].
chemical Processes of ANAS, discussed the impor- In connection with the implementation of the
tance of chemical science for modern society and its Order of the President of the Republic of Azerbai-
wide opportunities. It was noted that the main goal is jan Ilham Aliyev "On measures to ensure the oper-
to convey the achievements of young chemists in this ation of Sumgayit Chemical Industrial Park" dated
field to a wide audience, to increase their scientific December 21, 2011, a meeting was held with the
potential. Then, reports of about 30 young researchers participation of managers and specialists of various
of Azerbaijan State Oil Academy, Baku and Sumgayit structures and agencies.
State Universities, ANAS Petrochemical Processes, At the meeting held at “Azerikimya” Production
Additives, Polymer Materials Research Institutes and Association with the participation of representatives
other prestigious scientific institutions on oil extrac- of relevant structures, the measures envisaged to
tion, oil refining and petrochemical industry were fulfill the tasks set by the President of the Republic
heard [15]. of Azerbaijan on the establishment of the Chemical
At the meeting with the Permanent Representa- Industrial Park in Sumgayit were discussed, initially,
tive of the Republic of Tatarstan in Azerbaijan held the outlines of the work to be done were determined.
at the head office of the Union, they discussed the A wide exchange of views on their solutions. Specific
expanding cooperation between the two republics in instructions have been given to the heads of relevant
petrochemistry and other fields. Mukhtar Babayev, agencies and services in order to accelerate the con-
Chairman of the Supervisory Board of “Azerikimya” struction of the Sumgayit Chemical Industrial Park,
Production Association, told the guest about the which will play an important role in the development
Union's enterprises and various chemical products, of the Azerbaijani economy, especially the private
as well as ongoing petrochemical projects in Azer- sector of industry [18].
baijan aimed at modernization, expansion and mod- Necessary work is being done in connection with
ernization, including the Chemical Industry Cam- the construction of the Nitrogen Fertilizer-Urea Plant,
pus to be established at the Union's enterprises and which was founded in late 2011. On the basis of the
preparations for the design and construction of a Urea order of “Azersu” Joint-Stock Company, “Hydro-
plant. They expressed satisfaction with the high level makina” LLC has started to establish an enterprise
of economic partnership between the petrochemical for the production of plastic and steel pipes on the
enterprises of Azerbaijan and Tatarstan, especially territory of the “Surface Active Substances” plant of
with the Nizhnekamsk petrochemical complex, and the Union.
the effective integration relations. Preparations are underway for the implementa-
It was stressed that establishment of special tion of the order of the President of the Republic of
working groups to further expand and intensify pet- Azerbaijan Ilham Aliyev "On measures to ensure the
rochemical relations between the two republics on operation of the Sumgayit Chemical Industrial Park."
the basis of the decision and recommendation of the The park will allow the creation of numerous jobs [9].
Presidents of Azerbaijan and Tatarstan will play In the first half of 2012, large-scale repair work
an important role in the development of the petro- was carried out at chemical and petrochemical enter-
chemical industry and other industries, and in the prises, significant measures were taken to restructure
near future to further increase the economic poten- production and upgrade equipment. The main elec-
tial of our republics [23]. trical equipment, cable lines and meters, which are
expiring in most workshops of the “Azerikimya” mal Europe”, the installation and adjustment of NOC
Production Association, have been replaced with new and automation, as well as electrical systems were
ones. The installation and testing of a robotic pack- carried out with the participation of French special-
aging system at the “Polymir-120” production plant ists.The commissioning of the new facilities will
of the Ethylene-Polyethylene Plant has been success- ensure more efficient, stable and reliable operation
fully completed [29]. of both productions of the Ethylene-Polyethylene
During the first 9 months of 2012, large-scale Plant – “EP-300” and “Polimir-120” complexes [30].
repair and restoration works were carried out at Sum- Ethylene-polyethylene plant of “Azerikimya” Pro-
gayit chemical and petrochemical enterprises, signif- duction Association is one of the leading enterprises
icant measures were taken to reconstruct production of our city. The enterprise was established in 1994 on
facilities and upgrade equipment. Capital repairs were the basis of “EP-300” and “Polimir-120” productions.
carried out at “EP-300” and “Polimir-120” complexes The nitrogen-oxygen plant, which has been operating
of Ethylene-Polyethylene Plant of “Azerikimya” Pro- for many years at the “Organic Synthesis Plant”, does
duction Association. It is planned to establish enter- not meet the demand. For this reason, the operation
prises for the production and processing of competi- of the facility was canceled. A new facility was built
tive products in the petrochemical and other priority and put into operation on the territory of the SC plant.
industries in the Sumgayit Chemical Industrial Park. An important result in the production of "Ethyl-
At present, “Hidromakina” LLC is constructing a ene-Polyethylene" plant took place in 2011. 75 thou-
plastic and steel pipe plant in the area allocated for sand 274 tons of polyethylene were obtained. In 2012,
Sumgayit Chemical Industrial Park [11]. this figure was 76,186 tons, an increase of 116.8 per-
Today, Sumgayit is reminiscent of a large con- cent. The main buyer of polyethylene is the Repub-
struction site. New enterprises are being built with a lic of Turkey. Through the “Petkim” company of this
production capacity of 2,000 tons of urea. The Pres- country, our products are exported to the markets of
ident signed a decree on the establishment of a high- Europe and other countries. SOCAR also plays an
tech park on the territory of the superphosphate plant important role in the development of the petrochem-
[16]. ical industry in the brotherly country. The company
President of the Republic of Azerbaijan Heydar has become one of the largest production complexes
Aliyev said: “In 1998, we held talks with Japan for in Turkey and one of the leading in Europe. Therefore,
the development of Azerbaijan's chemical industry. there is no such problem with sales. The needs of the
“Nicimen” took the initiative and expressed its will- domestic market are also being met. We continue our
ingness to cooperate with us. I have met many times measures to modernize and automate machinery and
with the President of Nicimen, Mr.Wakari, in Japan equipment, technological processes [24].
and then in Azerbaijan. I have discussed these issues. Due to the fact that the largest enterprises of Azer-
As a result, a loan of $ 90 million was received from baijan with great industrial potential are located in
Japan for the construction of this facility.That loan Sumgayit, President Ilham Aliyev in recent years pays
has been used, and now we are witnessing and par- attention to the implementation of systematic measures
ticipating in the opening of a beautiful facility” [17]. to restore the city's former glory in this field. During
On May 21, 2013, two important new produc- his next visit to Sumgayit on October 4, 2013, the
tion-Cooling complexes and a Nitrogen-oxygen President stressed that in the coming years the city will
device were put into operation at the Ethylene-Poly- become one of the important industrial centers not only
ethylene Plant of Azerikimya Production Association. in the South Caucasus, but in Europe in general. Mr.
The new Nitrogen-Oxygen complex has great advan- Ilham Aliyev said at the opening ceremony of Sum-
tages, significantly different from the plant commis- gayit Chemical Industrial Park: “Today, the foundation
sioned 26 years ago - in 1987. The new device is char- stone of Sumgayit Chemical Industrial Park is being
acterized by energy efficiency, technological scheme laid. This is a very significant event for our country.
at the level of modern requirements and standards, Because it will be a new industrial city” [26].
automated control on a computer system, especially During the 9-month reporting period of 2014, the
environmental friendliness and low staff, and is very "Ethylene-Polyethylene" plant produced products
efficient. All construction and installation work of the worth 129 million 971 thousand manat. Compared
facility was performed by the Repair and Construc- to the corresponding period of 2013, the volume of
tion Department of “Azerikimya”. commodity production was 21.9 million manat more.
The technological equipment of the device was In January-September, instead of 59,408 tons, 68,000
developed by the French company “HAMON Ther- tons of polyethylene was produced and the forecast
201
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
task was fulfilled by 114 percent. At the end of nine in Azerbaijan, are being built in the Sumgayit Chem-
months, the consumption rate for polyethylene was ical Industrial Park, established by order of President
1.03 tons, which is a high figure. The loss rate dur- Ilham Aliyev [6].
ing overhaul and subsequent connection was also One of the notable projects is the construction of
reduced. Extensive measures are being taken to bring a new industrial wastewater treatment plant with a
Polymer-120 production to project capacity. In order daily capacity of 2,600 cubic meters. The main pur-
to increase the efficiency of production, the issue of pose of the construction of this facility, which will
purchasing spare parts for the 2nd generation com- be commissioned in 2026, is to ensure the maximum
pressor is being resolved [10]. purity of water discharged into the Caspian Sea and
At present, measures are being taken in Sumgayit the use of treated water for irrigation purposes [7].
to achieve the goal set by Dear President Ilham Aliyev On July 13, 2018, a meeting was held under the
in the following stages: 1) The historical glory of one chairmanship of the head of Sumgayit City Executive
of the strongest industrial cities of Azerbaijan has been Power Zakir Farajov on the results of socio-economic
restored; 2) Sumgayit has established itself as one of the development in the first half of this year and the upcom-
"most modern industrial centers of the South Cauca- ing issues. During the meeting it was noted that the
sus"; 3) The plan to "make Sumgayit one of the strong- successful continuation of construction and installation
est industrial centers in Europe" has been launched. works of new enterprises in Sumgayit Chemical Indus-
The foundation of Urea production plant has been trial Park, established to create favorable conditions
laid, and the construction of plants for the production for the development of competitive industrial produc-
of polypropylene and polyethylene by “SOCAR Pol- tion in the country on the basis of innovative and high
ymer” LLC has begun. A total of more than 2 billion technologies, to support entrepreneurship in this field,
manat is expected to be invested in the construction of to ensure sustainable development of the non-oil sec-
these plants, and construction is expected to be com- tor and to ensure employment of the population in the
pleted by the end of 2017 [14]. A total of more than field of production creates a basis for further growth of
2 billion manat is expected to be invested in the con- socio-economic indicators of the city in the near future.
struction of these plants, and construction is expected Today in Sumgayit Chemical Industrial Park,
to be completed by the end of 2017 [14]. which has a special role and weight in the coun-
Not only chemical enterprises, but also the country try's economy, a modern type of Vocational Training
as a whole did not have sufficient financial resources Center for the training of qualified personnel in the
to acquire the Steam-Generator-BGG to be built. The field of industry; Production capacity of 180,000 tons
Great Leader, who has always paid attention and care of polypropylene and 120,000 tons of high-density
to the petrochemical industry of Azerbaijan, once polyethylene plants based on Canadian and Austral-
again managed to get out of the situation by taking on ian technology; The construction of the “Carbamide”
this heavy burden. He attached great importance to plant, which will produce 650,000 tons of nitrogen
the future development and perspective development fertilizer per year, are being run [27].
of the chemical industry, and decided and blessed The results of the study are as follows:
the construction of this unique facility with the state - After the transfer to SOCAR, the international
guarantee of Azerbaijan, in fact, with his own guar- economic relations of “Azerikimya” Production Asso-
antee [8]. According to the results of socio-economic ciation have significantly expanded. As a result, “Aze-
development in 2015, the volume of industrial output rikimya” Production Association has established busi-
in Sumgayit amounted to 305.5 million manat, the ness economic relations with German companies
growth rate was 0.6 percent, the share of the non-oil “VASF” and “CAC”, Korean company “Sasung”,
sector in GDP was more than 75 percent. More than Russian company “Nizhnekamnskneftekhim” and
90 percent of the products were sent to consumers. “Sterlitamak petrochemical plant”, as well as enter-
However, the global financial crisis has also affected prises in Russia, Ukraine, Georgia, Kazakhstan,
Sumgayit's industry. Thus, “Azerikimya” Produc- Uzbekistan, Turkmenistan and Kyrgyzstan;
tion Association amounted to 114.3 million manat – - In order to solve environmental problems, a num-
87 percent against 131.5 million manat [21]. ber of large-scale projects have been developed and
The “SOCAR Polymer” project is the first project implemented at “Azerikimya” Production Association;
of its kind and scale in the petrochemical industry of - After the transfer to SOCAR, the staff of “Azeri-
Azerbaijan in the last 40 years. Polypropylene and kimya” Production Association achieved high results
high-density polyethylene plants of “SOCAR Poly- in all areas of chemical production and contributed to
mer”, established in 2013 for the chemical industry the development of the country's economy
References:
1. Report of the head of the Executive Power of Sumgayit city Vagif Aliyev on the results of socio-economic
development of Sumgayit city in the first quarter of 2010. Sumgayit newspaper. April 24, 2010.
2. Presentation of audit results (“Azerikimya” Production Association). Sumgayit newspaper, August 13, 2011.
3. 2010 was a successful year for “Azerikimya” Production Association. Sumgayit newspaper. January 15,
2011.
4. Press service of Azerkimya Production Association. Sumgayit newspaper. April 9, 2011
5. AzerTAG. The groundbreaking ceremony of the Sumgayit nitrogen fertilizer-urea plant was held. Sumgayit
newspaper. December 21, 2011.
6. AzerTAG. The foundation of a high-density polyethylene plant has been laid. Sumgayit newspaper.
October 31, 2015.
7. AZERTAG. President Ilham Aliyev has launched new facilities at the Ethylene-Polyethylene Plant in
Sumgayit. Sumgayit newspaper. October 31, 2015.
8. Babayev M. Heydar Aliyev's unparalleled services in strengthening the petrochemical potential of Sumgayit
are still a reliable guarantee of the country's chemical success. Sumgayit newspaper. September 15, 2015.
9. The first year of the current year is summed up ( Meeting of Sumgayit city activists). Sumgayit newspaper.
April 28, 2012
10. Jafarov A. Economic indicators show positive results. Sumgayit newspaper. November 1, 2014.
11. Nine months have been set off (Meeting of Sumgayit city activists). Sumgayit newspaper. October 20,
2012.
12. Repair of the torch tower of the EP-300 complex has begun. Sumgayit newspaper. August 7, 2010.
13. Ethylene output has been brought to project capacity. Sumgayit newspaper. March 5, 2011.
14. Azizov E. Sumgayit enters a qualitatively faster stage of socio-economic development and modern
industrialization. Sumgayit newspaper. May 2, 2015
15. Republican Scientific Conference of Young Chemists. Sumgayit newspaper. October 8, 2011.
16. Gulumov M. A city that grows younger with age. Sumgayit newspaper. November 24, 2012.
17. The fruit of Heydar Aliyev's attention, care and dreams to Sumgayit. Sumgayit newspaper. May 4, 2013.
18. The establishment of the Chemical Industrial Park has started. Sumgayit newspaper. January 14, 2012.
19. Gafaroglu S. In the question of innovations (ethylene-polyethylene plant). Sumgayit newspaper. April 16,
2011.
20. Guliyev S. Chemists are in an optimistic mood. Sumgayit newspaper. January 8, 2011.
21. Malikov G. There is still much to be done. Sumgayit newspaper. October 24, 2015.
22. Muganli G. Swallow of Sumgayit chemistry (Plant of Surfactants). Sumgayit newspaper. June 2, 2010.
23. Cooperation in the petrochemical industry. Sumgayit newspaper. November 19, 2011.
24. Niftaliyev O. The volume of production is growing, social problems are being solved (Ethylene-
polyethylene plant). Sumgayit newspaper. January 9, 2014.
25. Sumgayit newspaper. July 27, 2011.
26. Sumgayit newspaper. February 1, 2014
27. Rapid development continues. Sumgayit. July 14, 2018.
28. Meeting of chemists with Turkish specialists (“Azerikimya” Production Association). Sumgayit.
August 6, 2011.
29. Half a year of successful road ( Meeting of Sumgayit city activists). Sumgayit. July 28, 2012.
30. New production facilities. Sumgayit newspaper. May 25, 2013.
31. A new technological column has been installed, the reliability of the power system has been increased
(“Azerikimya” Production Association). Sumgayit newspaper. October 1, 2011.
203
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
основі останніх досягнень науки та техніки, навчання персоналу з більш досконалою інженерно-тех-
нічною підготовкою для одержання ними останніх досягнень інформаційно-комунікаційних технологій
та комп'ютерних технологій. Дослідження показують, що в організації виробництва та реалізації
нафтохімічної продукції були серйозні недоліки, і ніяких зусиль з їх усунення не передбачалося. У резуль-
таті значно погіршилися житлові умови робочих, втрачені висококваліфіковані кадри, сформовані
ціною величезних зусиль упродовж десятків років, не приділялася увага вдосконаленню матеріального
добробуту співробітників. У якості методів досліджень були використані матеріали статистики,
архівні матеріали промислових підприємств міста, свідчення очевидців, рішення та постанови дер-
жавних установ. Проведений науково-теоретичний аналіз проблеми – рівня розвитку хімічної промис-
ловості в історії незалежного Азербайджану.
Ключові слова: Сумгаїтська хімічна промисловість, товарна продукція, «Азериким'я», «Синте-
тичний каучук», «ПАВ», «Органічний синтез», Державна нафтова компанія Азербайджанської Респу-
бліки, Державна економічна програма.
УДК 378.147:004:069:908(477.41-21)
Коркач С.О.
Музей «Заповіту» Т.Г. Шевченка
Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»
Постановка проблеми. Музейні установи є мації музею, усвідомлення ним цінності унікаль-
скарбницею історичної та культурної спадщини, а них експонатів і специфіки музейної установи.
їхні експонати – носіями безцінної інформації про У ХХІ ст. активно розвиваються комп’ютерні
минуле народу. Як соціокультурні інститути сус- технології, поширюються різноманітні соціальні
пільства музеї об’єднують різні покоління, форму- мережі, тому одним із найважливіших завдань,
ючи духовність і патріотизм. Важливим завданням яке ставить перед собою музей, є збереження
сучасного музею є формування музейної культури кількості постійних відвідувачів, але водночас
відвідувача, котра розглядається як ступінь його необхідно постійно привертати увагу нових – різ-
підготовленості до сприйняття предметної інфор- ного віку, соціального статусу й уподобань.
205
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
чами було значно ефективнішим, емоційнішим, у Кобзаревій світлиці, проведено шість пленерів
аніж під час звичайної тематичної екскурсії, тому для студентів Київської національної академії
до відзначення 201-ї річниці зі дня народження образотворчого мистецтва і архітектури, темою
Кобзаря у музеї була представлена історико-літе- яких було перебування Т. Шевченка на Переяс-
ратурна ремінісценція: «Борітесь – поборете! Вам лавщині. Роботи студентів демонструвалися у
Бог помагає!», в якій поезії Кобзаря відтворені виставковій залі музею [2, с. 168].
у вигляді інсценізації. Глядачі схвально зустріли Застосовуючи інноваційні технології, основи
сценки позачасових зустрічей Тараса Шевченка музейної педагогіки, у музеї проводяться піз-
з гетьманами Богданом Хмельницьким та Іваном навальні квест-ігри для підлітків. Під час
Мазепою. У новій формі відтворення лунали про- квесту «Юні дослідники Шевченкіани» діти
рочі поезії Кобзаря. В образі Шевченка висту- розширюють знання про життя та творчість
пав працівник НІЕЗ «Переяслав» Олег Малик, у Т.Г. Шевченка [5].
ролі Б. Хмельницького – працівник підприємства За своєю сутністю такі ігри дають змогу вия-
«Костал-Україна» Володимир Мисюра, у ролі вити інтелектуальний і дослідницький потен-
І. Мазепи – директор міської гімназії Олександр ціал кожного учасника, а також спонукають вза-
Батрак [3, с. 499]. ємодіяти й комунікувати підлітків один з одним,
Із нагоди 203-ї річниці зі дня народження підвищують цінність командної роботи, вихову-
Тараса Шевченка відбулося літературно-музичне ють свідомого громадянина. Граючи, виконуючи
дійство «Бодай кати їх постинали, отих царів, завдання, молоді люди засвоюють і відтворюють
катів людських», до уваги глядачів було представ- використаний ними матеріал набагато краще, ніж
лено сценку, в якій Тарас Шевченко дискутує з під час звичайної екскурсії. Цінність подібних
російськими правителями Петром І і Катериною ІІ заходів полягає у тому, що сучасне покоління
з приводу їхньої політики щодо України, в якій дітей, котре занадто захоплене віртуальними
прозвучали рядки з вірша поета «Царі» [4]. іграми, взаємодіє в реальності, де відбувається
Важливим у таких заходах є те, що всі ролі під живе спілкування.
час театралізованих екскурсій виконують наукові Традиційними стали зустрічі-дискусії з неор-
співробітники, студенти, жителі міста, а не профе- динарними людьми та тематичні вечори.
сійні актори. Звісно, необхідні як певні акторські Із нагоди відзначення 200-ї річниці від дня
здібності, так і репетиції, аби досягти позитивного народження Т. Шевченка НІЕЗ «Переяслав»
результату. Можливо, актори-студенти або навіть провів низку культурно-мистецьких заходів, які
аматори впоралися б краще, але треба врахову- слугували активній популяризації творчої спад-
вати, що кожна екскурсія, в якій би формі вона не щини Великого Кобзаря, зокрема 18 листопада
проводилася, вимагає певної рефлексії, до того ж 2013 р. у приміщенні Будинку освіти співробіт-
завжди виникають питання, на які учасники дій- ники музею провели зустріч із відомими шев-
ства мають дати кваліфіковану відповідь. Спіл- ченкознавцями: заслуженим працівником куль-
кування з виконавцями після заходу – теж одна з тури України, заступником директора з наукової
«родзинок», яка недоступна глядачам у театрі. та видавничої діяльності Інституту літератури
Як і музейники, так і відвідувачі зазначають, ім. Т.Г. Шевченка НАНУ, виконавчим дирек-
що театралізація в усіх її проявах сприяє вивченню тором Всеукраїнської асоціації музеїв України
та популяризації духовно-культурного спадку С. Гальченком, старшим науковим співробіт-
нашого народу, накопиченого поколіннями, сти- ником відділу рукописів Інституту літератури
мулює інтерес до експонатів, а також полегшує ім. Т.Г. Шевченка НАНУ О. Федоруком, директо-
процес сприйняття і запам’ятовування інформації ром видавництва «Веселка», поетом, переклада-
за рахунок яскравого емоційного забарвлення. чем В. Степаненком.
Такі театралізовані дійства є музейним продук- Гості ознайомили присутніх із новими аспек-
том, який можна замовити у будь-який час, коли тами досліджень Шевченківської спадщини,
виникає потреба у відвідувачів. розповіли про торування власного шляху до
Співробітники музею приділяють велику увагу розуміння творчості митця, презентували та пода-
пошуку нових форм і методів роботи з дітьми, сту- рували Музею Заповіту Т.Г. Шевченка опубліко-
дентами. Активно діє програма «Музей – школі», вані до 200-річного ювілею поета факсимільне
де надається перелік тематичних екскурсій по видання «Кобзаря» 1840 р., факсимільне видання
музею, тематика лекторію наших співробітників. поеми «Гайдамаки» (СПб, 1841 р.) з посвятою
На базі музею започатковані літературні гостини Василю Івановичу Григоровичу, монографію
207
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
України, а саме: солістки та керівника музич- заключній сцені в пісні «Діброва зелена» у вико-
ного проєкту «Українські барви» Оксани Сте- нанні Олега Малика [10].
бельської, співака та телеведучого Артура Боссо, Науковими співробітниками музею прово-
співачки, заслуженої артистки України Марини дяться вечори-презентації творів сучасних пись-
Одольської, Дмитра та Євгена Беженарь із гурту менників. У рамках цього проєкту відбулася
«Армані Бойз» із піснею «Чемпіони», зірки укра- літературна гостина «З глибин духу»: зустріч з
їнської естради і телебачення, співачки, народної Антонією Цвід, яка презентувала свій роман-три-
артистки України Оксани Пекун, співака, заслу- логію «Кохані жінки Тараса Шевченка» («Воз-
женого артиста України Андрія Князя, співачки, любленник муз і грацій», «І темнії ночі… і ласки
композитора та автора пісень Наташі Турбіної, дівочі», «Як русалки місяць ловлять»).
фольклорного гурту «Рожаниця» – одного з най- Дійство відбувалося майже камерно: менше
кращих фольклорних гуртів України, співачки, формальностей – більше живого спілкування.
Посла миру, заслуженої артистки України Наталії Присутні задавали питання, цікавилися проблема-
Шелепницької, лауреата міжнародних конкур- тикою написання твору тощо. Діалог із письмен-
сів, заслуженого артиста України Тараса Яниць- ницею найкраще сприяв пізнанню цікавих фактів
кого, співачки, народної артистки України Наталії про життя та творчість Т. Шевченка. Темою для
Бучинської. обговорення був і сам творчий процес Анто-
У рамках заходу відбулася презентація фото- нії Цвід, нюанси якого вона розкрила в деяких
виставки «Великий Кобзар. З любов’ю до книги – моментах.
з миром у душі», яка складалася з 25 фоторобіт за На запитання: роман про Тараса Шевченка – це
участю відомих українців із різних сфер суспіль- прагматичний проєкт чи душевний натиск, голос
ного життя: театру та кіно, моди, спорту, меди- із глибин духу, А. Цвід розлого, емоційно розпо-
цини, шоу-бізнесу [9, с. 4]. віла про мотивацію написання книги, свою пере-
До 203-ї річниці зі дня народження Тараса Гри- йнятість долею Великого Кобзаря.
горовича Шевченка відбувся літературно-музич- Письменниця зазначила, що Шевченкові
ний вечір «Шевченко і музика», який був презен- затісно в прокрустовому ложі ідолопоклонства,
тований музичним проєктом Musica DalVivo. слід дозволити поетові дихнути на повні груди.
Музичний проєкт Musica DalVivo демонструє Антонія Цвід розвинула теми «Шевченко і повсяк-
нове бачення на культурну спадщину нашої кра- дення», «Шевченко в побуті», «Шевченко у живих
їни. Учасники проєкту завжди демонструють нові рухах душі», тобто ті, які інші письменники вва-
цікаві постановки у власному мистецькому трак- жали це не надто важливими. Але саме А. Цвід
туванні, які саме в Шевченкові дні допомагали тонко провела цю лінію, наситивши благородною
поринути в минуле, відчути силу духу та вольо- лірикою непрості життєві моменти поета й худож-
вого стимулу Тараса. ника, акцентуючи на тому, що провідною зорею в
На вечорі лунали музичні композиції, які давно переживаннях поета була саме жінка [11].
вже заполонили нашу душу, а також твори, які На літературно-музичному вечорі «А зга-
менш відомі широкому колу. Олег Малик має осо- даймо! Може, серце хоч трохи спочине», присвя-
бливе ставлення до творчості Тараса Шевченка, ченому 200-річчю зі дня народження Василя Іва-
адже саме цей поет завжди надихав його та роз- новича Штернберга, відомого художника та друга
кривав цікаві боки життя. З уст Олега лунали Т.Г. Шевченка, своїми мистецтвознавчими розду-
уривки з найвідоміших доробків Шевченка, які мами поділилася викладач Переяслав-Хмельниць-
пробудили вир емоцій у глядацької зали. кої дитячої художньої школи І.В. Кузьмицька, яка
Вразили публіку піднесений твір «Ой, три познайомила присутніх із репродукціями картин
шляхи широкії» у виконанні Ганни Попович, Василя Штернберга, зробила екскурс у минуле,
цікава інтерпретація пісні «Зоре моя вечірняя» у розповіла про творчий процес художника, про
супроводі гітари від Вадима Лебедюка, захоплю- життєві обставини й тематику його творів.
ючий виступ Діедонне Нгелека, а саме «Думи мої» Присутні з великим інтересом споглядали за
та «Шлях до Тараса», меланхолійно-зворушлива акторським дійством – сценкою «Друзі», сценарій
гра від Соломії Пеца-Ославської, легке, граційне якої було напрацьовано за трилогією Антонії Цвід
виконання пісні «Садок вишневий коло хати» «Кохані жінки Тараса Шевченка», що вийшов
від Катерини Іващенко, сум та туга за Україною друком 2017 р. Неперевершеним у ролі Т. Шев-
в пісні «Прощай світе, прощай земле» від Кате- ченка був Олег Малик: чуттєвість, гармонія слова
рини Малик та вольова сила народу пролунали у й жесту, природній тембр голосу захоплювали
209
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Присутні мали можливість у 8-й залі музею минуле, та разом із тим вони досить сучасні. Діти
ознайомитися з експозицією, яка розкриває легко долають столітні бар’єри. Шевченківське
питання перекладу «Заповіту» різними мовами слово і сьогодні зберегло свою животворну силу і
народів світу [15]. є невичерпним джерелом для творчості, адже несе
174-й річниці зі дня написання «Заповіту» в собі високі загальнолюдські цінності.
Т.Г. Шевченка та Переяславській осені Кобзаря Музейні виставки супроводжуються різнома-
був присвячений захід «Поет живе в серцях свого нітними поетичними, музичними вечорами, про-
народу». Музичний складник свята забезпечив веденням майстер-класів, зустрічами з авторами
народний ансамбль бандуристок Лохвицького район- виставок.
ного будинку культури «Струни серця» під керівни- Пандемія COVID-19 та запровадження каран-
цтвом Тамари Федоренко. Ансамбль – постійний тину змусили музеї активізуватися в онлайн-
учасник фестивалів, конкурсів, культурно-просвіт- режимі. Музеї дистанційно висвітлюють свої
ницьких заходів, які відбуваються у різних регіо- колекції, надають доступ до бібліотек, освітніх
нах України. У репертуарі цього колективу понад програм, беруть участь у флешмобах, вигадують
40 народних та авторських пісень. Помітне місце нові форми роботи, до яких в умовах пандемії
серед музичних композицій у їхньому виконанні залучився і Музей Заповіту Тараса Шевченка.
посідають пісні на слова Тараса Шевченка. Спеці- Так, старшим науковим співробітником музею
ально з нагоди цьогорічного відзначення написання Катериною Нагайко реалізовано створення сто-
«Заповіту» Т.Г. Шевченка Тамара Федоренко напи- рінки Музею у соціальній мережі «Фейсбук»,
сала музику до цього визначного твору. Прем’єра яка є майданчиком для реалізації просвітницьких
пісні відбулася 25 грудня у Музеї Заповіту Т.Г. Шев- онлайн-заходів: віртуальних виставок, відеопро-
ченка у Переяславі. Також прозвучали пісні на слова єктів, флешмобів тощо.
Т.Г. Шевченка: «Ой три шляхи широкії», «Зацвіла Цікавим проєктом став флешмоб
в долині червона калина», «Утоптала стежечку», «Шевченко&Я», присвячений 175-річчю напи-
«Летить галка», «Тече вода з-під явора», «Від села сання Тарасом Шевченком вірша «Як умру, то
до села», «У перетику ходила» та авторська компо- поховайте…» («Заповіту») у Переяславі 25 грудня
зиція «Ай, вій-перевій» [16 ]. 1845 р.
Важливою формою культурно-освітньої Для участі у флешмобі необхідно було запи-
роботи, яку часто використовують у музеї, є тема- сати коротке відео, у якому прочитати вірш (або
тичні виставки, створені у зв’язку з визначними уривок) Т.Г. Шевченка, написаний ним на Пере-
подіями, ювілейними датами або для популяриза- яславщині; зазначити, що для учасника означає
ції колекцій Заповідника. творчість поета, та розмістити відео на своїй сто-
Традиційними у музеї є виставки на шевчен- рінці у Facebook.
ківську тематику, зокрема «Шевченкові скарби» з Участь у флешмобі взяли українці, які прожи-
колекції нині покійного Предстоятеля Української вають в інших країнах світу, зокрема Гнат Пол-
православної церкви Блаженнішого митрополита тавський (м. Новосибірськ), Галина Герасименко
Володимира, «Шевченко в творах митців (із колек- та Боббі Джонсон (м. Сент-Луїс, штат Міссурі),
ції НІЕЗ «Переяслав»), «Т. Шевченко – художник» Маріна Дженіфер Брайсон (Грінвіл, Південна
(із колекції Національного музею Тараса Шев- Кароліна, США), Людмила Погорєлова (Музей
ченка в Києві), «Світ старовинних поштівок» із Тараса Шевченка в Канаді, Торонто). Наймолод-
колекції Шевченківського національного заповід- шим учасником стала жителька нашого міста
ника (м. Канів), «Шевченкіана Івана Марчука», Софія Нагайко (м. Переяслав).
всесвітньовідомого українського художника, Також до 175-річчя написання «Заповіту» на
члена наукової ради Міжнародної академії сучас- сторінці було презентовано відео, надане Музеєм
ного мистецтва, лауреата Національної премії Тараса Шевченка в Канаді, м. Торонто, де «Запо-
України імені Т.Г. Шевченка, народного худож- віт» читається частинами українською, англій-
ника України з колекції Шевченківського націо- ською, французькою, італійською, німецькою та
нального заповідника (м. Канів), «Шевченкіана іспанською мовами.
Івана Їжакевича» з колекції Національного музею До цієї ж дати представлені відео «Заповіт»
Тараса Шевченка, м. Київ, «Шевченко і Україна» Тараса Шевченка: Переяславські простори»,
роботи вихованців дитячої Переяслав-Хмель- відео із серії «Старожитності Переяславщини» –
ницької художньої школи, єдиної у Київській «Стежками Тараса Шевченка», просвітницький
області. Роботи юних майстрів хоча й занурені в проєкт «Історичні обличчя Переяслава».
211
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Список літератури:
1. Книга відгуків Музею Заповіту Т.Г. Шевченка. 2008–2021.
2. Кухарєва Н.М., Коркач С.О. Багато добрих спогадів зберіг я про старий Переяслав… Серія «Краєз-
навча бібліотека Переяславщини». Переяслав-Хмельницький : ФОП Домбровська Я., 2018. 189 с.
3. Кухарєва Н. Музей Заповіту Т.Г. Шевченка у національному соціокультурному контексті. Сіверщина
в історії України. 2017. Вип. 10. 511 с.
4. Дембіцький С.У музеї «Заповіту» вшанували Тараса Шевченка (до 203-ї річниці з дня народження).
URL: https://www.niez.com.ua/events/cult-activities/984 (дата звернення: 01.03.2021).
5. До шевченківських днів НІЕЗ «Переяслав» презентував гру-квест для дітей «Юні дослідники шев-
ченкіади». URL: https://www.niez.com.ua/events/cult-activities/1173 (дата звернення: 01.03.2021).
6. Кухарєва Н., Калінович О., Коркач С. Тарас Шевченко – великий і вічний, невичерпний і нескінчен-
ний… (заходи НІЕЗ «Переяслав» по відзначенню 200-річчя зі дня народження Т.Г. Шевченка). Краєзнав-
ство. 2014. № 1(86). C. 125.
7. Павлик Н. Воїни-артилеристи слухали лекцію про Тараса Шевченка. URL: https://www.niez.com.ua/
events/cult-activities/1371 (дата звернення: 01.03.2021).
8. Павлик Н. Ліцеїсти на літературній гостині в Музеї Заповіту Т.Г. Шевченка. URL:
https://www.niez.com.ua/events/cult-activities/2057 (дата звернення: 01.03.2021).
9. У Музеї Заповіту Т.Г. Шевченка відбувся гала-концерт зірок України. Вісник Переяславщини. 2015.
№ 93. С. 4.
10. Кухарєва Н.У Музеї Заповіту Т.Г. Шевченка відбувся вечір «Шевченко і музика». URL:
https://www.niez.com.ua/events/cult-activities/983 (дата звернення: 01.03.2021).
11. Павлик Н. У Музеї Заповіту Т.Г. Шевченка відбулася літературна гостина «З глибин духу»: зустріч
з Антонією Цвід. URL: https://www.niez.com.ua/events/cult-activities/1231 (дата звернення: 01.03.2021).
12. Павлик Н. У Музеї Заповіту Т.Г. Шевченка відбувся літературно-музичний вечір «А згадаймо!
Може, серце хоч трохи спочине». URL: https://www.niez.com.ua/events/cult-activities/1149 (дата звернення:
01.03.2021).
13. Кухарєва Н. У Музеї Заповіту Т.Г. Шевченка відбулося свято «У вінок пам’яті Кобзаря». URL:
https://www.niez.com.ua/events/cult-activities/1702.
14. Павлик Н. Літературна година з Тарасом Шевченком. URL: https://www.niez.com.ua/events/cult-
activities/2055 (дата звернення: 01.03.2021).
15. Павлик Н. «Заповіт» мовами народів світу». URL: https://www.niez.com.ua/events/cult-activities/1635
(дата звернення: 01.03.2021).
16. Нагайко К. «Струни серця» звучали з нагоди 174-ї річниці написання «Заповіту» Т.Г. Шевченка.
URL: https://www.niez.com.ua/events/cult-activities/1992 (дата звернення: 01.03.2021).
Modern museums are diligently implementing innovative and educational policy during different cultural
events but still each of them has its own vision of museum modernity and how to interact with audience in a
more efficient way.
Research officers of the Museum of Taras Shevchenko's Testament are implementing new forms of work
in excursions, lectures, theme nights, museum theatrical performances, meetings with famous people, theme
exhibitions, literature, artistic, cultural events, quests, etc.
Scientific novelty of the research lies within complex analysis of blending traditional and innovating forms
of museum activity.
The actual research material – implementing interactive and innovative approaches into museum work –
has its perspectives of further researching whose analysis would allow museums adjust to changing conditions
of the dynamic world and variable demand of a contemporary society.
Key words: museum, cultural and educational activity, cultural events, excursions, exhibitions.
213
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
УДК 911.3(477.7)
Крилова А.М.
Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького
Шкода Н.А.
Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького
ний проєкт шкіл відділу освіти Мелітопольської землею. Під час керування графа Демезона стіни
РДА ЗО [6]. хатин білилися вапном [4].
Потрібно звернути увагу на детальні дослі- Новий етап у розвитку житлового будівництва
дження менонітської архітектури, проведені почався у 30-ті роки і пов'язаний був передусім із
українськими та закордонними дослідниками впливом менонітів.
[1; 11; 17]. У 1834 р. до новоросійського і бессарабського
Постановка завдання. У зв’язку з вищезаз- генерал-губернатора графа М.С. Воронцова
наченим метою дослідження є визначення осо- звернулися депутати одного з ногайських аулів.
бливостей житлових споруд народів Північного Вони просили «о дозволении их неправильно
Приазов’я. Об’єктом дослідження є територія выстроенный, из жалких хижин состоящий аул,
Північного Приазов’я. Предметом дослідження – перенести на другое место на их же землях. Там
особливості житлових споруд народів Північного обещали они расположить правильную колонию,
Приазов’я. Хронологічні межі дослідження – на манер меннонитских, застроить её лучшими
ХІХ – початок ХХ ст. Територіально дослідження домами, чтоб удобнее обзавестись в них хозяй-
охоплює Приазовський регіон Запорізької області. ством, учредить древесные рассадники, заняться
Виклад основного матеріалу дослідження. обработкою огородных произрастаний и ввести у
Яскравим прикладом народної архітектури були себя лучшие породы скота» [8].
житлові споруди ногайців. Спочатку традиційним Уже в кінці 1830-х років у заснованій ними
житлом ногайців були кибитки, а взимку – зем- новій колонії було 42 будинки, побудовані на
лянки. Заходи уряду Російської імперії з пере- зразок менонітських, із високими вікнами і
ведення ногайців до осілого способу життя при- димарями, з полами і стелями зі струганих
звели до будівництва своїх житлових будинків. дошок, із лиштвами, віконними рамами і вікон-
Будинки будувалися із земляної цегли і мали ницями, здебільшого пофарбованими олійною
солом'яний або земляний дах. Довжина будинку фарбою. У кімнатах були столи, стільці і навіть
досягала 9 аршин (6 м), ширина – 6 аршин (4 м). дзеркала. Аул став відомий під назвою Акерман
Будинок мав, як правило, два заліплені папером [8, с. 360–361; 15].
вікна, звернених за правилами релігії здебільшого Будівельні споруди росіян, які переважно
на південь; піч із трубою; сіни з вогнищем для переселялися із центральних регіонів Російської
приготування їжі та чаю. У дворі розташовувався імперії, де було поширене використання дерева
сарай для утримання худоби. З боку входу зазви- як будівельного матеріалу, не виділялися яскра-
чай були сіни [7]. вими особливостями. У разі переселення пільг,
Як виглядав типовий ногайський будинок, які стосувалися б забезпечення їх деревом для
наприклад, у 1830-х роках? Хату свою ногаєць облаштування, вони не отримували. Із цієї при-
сам собі будував із не паленої, висушеної на пові- чини їм довелося використовувати матеріали, які
трі цегли і вибілював зовні і всередині раз на рік. були в наявності. Тобто будинки вони будували із
Проста ногайська хата була шириною близько саману. Цю традицію вони запозичили в україн-
12, довжиною – близько 30 футів (тобто ~ 3,7 × ських поселенців.
9,1 м). Двері і крокви були дерев'яні. На крокви Українці під час переселення не мали проблем
спочатку клали очерет, потім хмиз, на хмиз наси- із наявністю будівельних матеріалів. Вони буду-
пали землю, потім ще зверху золу – так роби- вали типові, традиційні для них житлові споруди.
лася покрівля. Ціла хата з усіма в ній матеріа- Це були будинки, побудовані із земляної цегли із
лами коштувала ногайцям до 100 рублів. Будівлі, солом'яною стріхою, обмазані всередині і зовні
які були більше і мали дерев'яні стелі і підлоги, і вибілені. Кожен завдовжки від 9 до 12 аршин
коштували до 500 і більше рублів. Хата ногайців (від 6,4 до 8,5 м) шириною від 7 до 8 аршин (від
зазвичай мала два відділення: спальню і кухню. 5 до 6,7 м), із піччю і трубою, трьома середньої
Ногаєць, у якого було дві і більше дружин, буду- величини вікнами, при будинку сіни з вогнищем
вав собі стільки ж спалень, щоб кожна жінка мала для варіння їжі влітку, навпроти комора. У дворі
власну [10, с. 210–211]. сарай для домашньої худоби і невелика комора.
На вході зазвичай знаходилися сіни з вогни- На городі кілька дерев, місце для посіву овочів і
щем і двома вікнами; праворуч чоловіче, а ліво- різної зелені [3].
руч – жіноче відділення з перегородками; труби Західноєвропейські переселенці – німці та
були виведені вгору. Вікна були зі склом. Зовні і меноніти переселялися з Пруссії і прирейнських
всередині хатини обмазували глиною, крилися держав Німеччини, де також було поширене вико-
215
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
Розміри будівель у різних селах, навіть в Політика уряду також впливала на поси-
одному і тому ж селі, були різні. У болгар Бердян- лення одноманітності архітектурних традицій.
ського повіту будинку були найбільші в губернії. Так, наприклад, 16 грудня 1892 р. були прийняті
Середній будинок нового типу тут становив 4 саж. «Обов'язкові постанови» для жителів Таврійської
(8 м) у довжину, 2,5 (5 м) у ширину і 2 (4 м) у губернії щодо порядку забудови та планування
висоту. При цьому дах піднімалася над будинком сільських будівель.
не менше ніж на сажень. Нині народна архітектура Північного
Відрізняючись один від одного матеріалом і Приазов’я знаходиться у досить печальному
розмірами, житлові споруди болгар відрізнялися становищі. Незважаючи на значну теоретичну
також за типом. Болгари Бердянського повіту базу стосовно збереження та вивчення культур-
частково запозичили форму будинку у міщан ної спадщини [9], на практиці унікальні архі-
міст Бердянська та ногайців, але, головним тектурні споруди продовжують руйнуватися та
чином, у будівництві вони слідували німецьким зникати.
зразкам. Разом із цим у кожному болгарському На збереження будівель впливали і про-
селі в 1914 р. можна було зустріти типові бол- довжують впливати кілька чинників. Один із
гарські будинки, що добре збереглися, харак- головних – будівельний матеріал. Природно, в
терною рисою яких була призьба вздовж усього найбільш хорошому стані знаходяться будівлі,
фасаду будинку, на яку спиралися кілька стов- побудовані із цегли. Також на наявності і збе-
пів, що підтримують виступаючий на фасаді реження будівель позначилася доля певних
дах. Таким чином, у пізніших спорудах болгари етнічних груп. Так, після еміграції і депортації
відмовилися від своїх етнічних традицій і корис- німців і менонітів їхні будинки були заселені
тувалися тією формою, яку знайшли вже гото- представниками інших національностей, які
вою у своїх сусідів [5]. часто їх перебудовували. Окрім того, поступово
Із розвитком промисловості поступово стира- зникали їхні культові споруди. Водночас спо-
лися етнічні особливості в плануванні житлових руди слов'ян збереглися в більш-менш нормаль-
і підсобних будівель. Їх особливості усе більше ному стані.
визначалися не етнічною приналежністю госпо- Висновки. Запорізькою обласною інспекцією з
даря, а його майновим становищем. Практично охорони пам'яток історії та культури постійно про-
всі багаті власники будували свої будинки або під- водиться облік будівель, які збереглися і являють
приємства тільки із цегли. собою історичну цінність [12–14]. Здебільшого
Етнічні особливості архітектурних споруд сти- це культові споруди, установи освіти, житлові
ралися також завдяки міжетнічним і міжконфесій- будинки, адміністративно-фінансові, лікувальні,
ним шлюбам. Наприклад, у 1916 р. у Мелітополі торгово-промислові та ін. Однак їх кількість
було 60 сімей менонітів, із них 28 – від змішаних постійно зменшується, що вимагає більш точного
шлюбів. У 23 випадках із цих 28 одна сторона обліку будівель і проведення заходів щодо їх збе-
сповідувала православну віру [16]. реження.
Список літератури:
1. Афанасьєва Л.В., Крилов М.В. Етнокультурний ландшафт Північного Приазов`я : монографія. Сім-
ферополь : Таврія, 2004. С. 76–125.
2. Будина О. Жилище болгар, греков, албанцев. Материальная культура компактных этнических групп
на Украине. Жилище. Москва, 1979. С. 151–181.
3. Герсеванов Н. Приблизительное описание хозяйства хозяев-земледельцев среднего состояния в Тав-
рической Губернии. Записки Императорского общества сельского хозяйства Южной России. 1847. № 11.
С. 209–211.
4. Г.И.А. Путевые заметки при объезде Днепровского и Мелитопольского уездов в 1835 году. ЛОС-
ХЮР. 1839. № 5–6. С. 303–339.
5. Державин Д.С. Болгарские колонии в России (Таврическая, Херсонская и Бессарабская губернии).
София, 1914. С. 73–75.
6. Історико-культурні та природні пам’ятки Мелітопольського району : колективний проєкт шкіл від-
ділу освіти Мелітопольської РДА ЗО / укл. О.А. Чухраєнко ; 3-є вид., випр. і доп. Мелітополь, 2019. 320 с.
7. Как строятся сельские жители в Таврической губернии. Отечественные записки. 1850. Т. 69. № 4.
С. 327–329.
8. Корнис И. Несколько слов о ногайцах в Мелитопольском уезде Таврической губернии. ЛОС-
ХЮР. 1839. № 5–6. С. 358–366.
217
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
9. Пам’яткознавчі студії в Україні: теорія і практика / С.І. Кот та ін. Київ, 2007. 336 с.
10. Краткий обзор положения ногайских татар, водворенных в Мелитопольском уезде Таврической
губернии. Телескоп. 1836. Ч. 33. Кн. 9–11. С. 7–23, 210–230, 269–297.
11. Крилова А.М. Менонітські будівельні споруди Молочанська: історія та сучасний стан. Немцы
Приазов’я. История и судьбы. Симферополь, 2004. С. 116–145.
12. Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область.
Кн.1. «Запоріжжя». НАН України. Інститут історії України / Центр досліджень історико-культурної спад-
щини України. Київ, 2016. 350 с. URL: http://www.history.org.ua/?libid=11022.
13. Пам`ятки історії та культури Запорізької області (Приазовський, Приморський, Чернігівський, Яки-
мівський райони). Запоріжжя, 2001. 146 с.
14. Пам`ятки історії та культури Запорізької області (Бердянський, Гуляйпільский, Оріхівський, Поло-
гівський райони). Запоріжжя, 2002. 17 с.
15. Последние кочевники. Мелитопольский краеведческий журнал. 2019. № 14. С. 61–67.
16. Штах Я. Очерки из истории и современной жизни южно-русских колонистов. Москва, 1916. 266 с.
17. Friesen, Rudy P. (2004). Building on the Past. Mennonite Architecture, Landscape and Settlements in
Russia/Ukraine, 752 p.
18. Goerz H. The Molochna settlement. Winnipeg, 1996. 252 p.
19. Mincheva Elka. The Home of Bessarabian Bulgarians in Russian and Post-Soviet Historiography. Epohi –
Edition of the Department of History Volume XXVIII (2020). Issue 2 Pages: 53–61.
Krylova A.M., Shkoda N.A. RESIDENTIAL BUILDINGS OF THE PEOPLES OF THE NORTHERN
PRIAZOVYE AS AN ELEMENT OF CULTURAL HERITAGE
The article considers the features of residential buildings of the peoples of the Northern Priazovye. Archi-
tecture has always been a manifestation of the material culture of a particular region. The complex history
of settlement and development of the Northern Azov region has determined the diverse ethnic composition
of its population, which is reflected in the diversity of styles and features of architecture in its territory. The
purpose of the study is to determine the characteristics of residential buildings of the peoples of the Northern
Priazovye. The object of research is the territory of the Northern Priazovye. The subject of the research is the
peculiarities of the residential buildings of the peoples of the Northern Priazovye. Chronological frameworks
of the study - 19 – early 20th century. Territorial study covers the Azov region of Zaporizhzhia oblast.
The traditional dwellings of the Nogai people are analyzed, in the planning and arrangement of which the
influence of the Mennonites was of great importance. Ukrainians did not have problems with the availability
of building materials during the resettlement. They built typical, traditional for them residential buildings.
Western European settlers, Germans and Mennonites, migrated from Prussia and the Rhineland of Germany,
where the use of wood as a building material was also widespread.
With the development of industry, ethnic features in the planning of residential and ancillary buildings
gradually faded. Their features were increasingly determined not by the ethnicity of the owner, and his prop-
erty status. Almost all wealthy owners built their houses or businesses only from bricks. Ethnic features of
architectural structures were also erased due to interethnic and interfaith marriages. Government policy has
also strengthened the uniformity of architectural traditions.
Zaporizhizhia oblast Inspectorate for the Protection of Historical and Cultural Monuments constantly
keeps records of buildings that have survived and are of historical value. Most of them are religious build-
ings, educational institutions, residential buildings, administrative and financial, medical, commercial and
industrial, etc. However, their number is constantly decreasing, which requires more accurate accounting of
buildings and measures to preserve them.
Key words: residential buildings, Northern Priazovye, architecture, ethnic composition.
Апостол М.В. – доктор історичних наук старший науковий співробітник сектору наукознав-
ства Інституту історії аграрної науки, освіти і техніки Національної науко-
вої сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук
України
Бочковський С.О. – аспірант кафедри всесвітньої історії та археології Донецького національного
університету імені Василя Стуса
Варнавська І.В. – кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри професійної освіти
Херсонського державного аграрно-економічного університету
Вароді Н.Ф. – кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри Історії та суспільних дис-
циплін Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ
Войтович Н.М. – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України, економічної тео-
рії та туризму Львівського національного університету ветеринарної меди-
цини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького
Гаврилюк О.Н. – кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії України та архео-
логії Волинського національного університету імені Лесі Українки
Гаврилюк С.В. – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри музеєзнавства,
пам’яткознавства та інформаційно-аналітичної діяльності Волинського наці-
онального університету імені Лесі Українки
Георгієва М.Д. – кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права
Національного транспортного університету
Денисенко В.І. – докторант Запорізького національного університету
Залєток Н.В. – кандидат історичних наук, старший викладач кафедри філософії та історії
Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського
Калачова І.І. – доктор історичних наук, доцент, професор кафедри соціальної комунікації
Білоруського державного університету
Ковальков О.Л. – кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Централь-
ноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира
Винниченка
Коркач С.О. – молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу «Музей Запо-
віту Т. Г. Шевченка» Національного історико-етнографічного заповідника
«Переяслав»
Красніцька Г.М. – кандидат історичних наук, доцент кафедри права Вінницького торговельно-
економічного інституту Київського національного торговельно-економіч-
ного університету
Крилова А.М. – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та археології Мелітополь-
ського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького
Кухарєва Н.М. – завідувач науково-дослідного відділу «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка» Наці-
онального історико-етнографічного заповідника «Переяслав»
Марченко С.Д. – кандидат історичних наук, старший викладач кафедри суспільних наук
Поліського національного університету
Миронюк О.Ю. – аспірант історичного факультету Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
Москальчук К.В. – аспірантка кафедри всесвітньої історії Центральноукраїнського державного
педагогічного університету імені Володимира Винниченка
Омельченко С.В. – аспірантка Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Націо-
нальної академії аграрних наук України
Осадча О.В. – аспірантка Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Націо-
нальної академії аграрних наук України
219
Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Історичні науки
221
Науковий журнал
ВЧ Е НІ З АП И С К И
ТАВРІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
Коректура • Н. Пирог
Адреса редакції:
Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського
м. Київ, вул. Івана Кудрі, 33
Електронна пошта: editor@hist.vernadskyjournals.in.ua
Сторінка журналу: www.hist.vernadskyjournals.in.ua