Загалом, явище сонцестоянь і рівноденств, позаяк складних у розумінні, є

феноменами глобального масштабу. Чотири рази на рік Земля

опиняється в унікальному орбітальному положенні відносно Сонця,
перебуваючи у стані найдовшої календарної ночі( 20-21 грудня ),
найдовшого сонячного дня( 21-22 червня ), осіннього( 20-23 вересня ) та
весняного( 20-21 березня ) рівноденств. Протягом календарного року у
365 днів Земля здійснює повний оберт навколо світила, рухаючись згідно
еліптичної орбіти. Рівнодення характеризують пори року, коли явне
схилення Сонця відносно Землі дорівнює нулю - світило вертикально над
екватором Землі. У часи сонцестоянь максимальний кут відхилення між
цими космічними об'єктами дорівнює 23*26’.
При моделюванні природних явищ, пов’язаних з температурою, ми
можемо помилково припустити, що під час літнього сонцестояння
поверхнева температура Землі має бути максимальною. Насправді
показник температура не корелює з тривалістю світлового дня: ця
різниця температури відбувається тому, що, незважаючи на те, що
тривалість денного світла скорочується, земна поверхня та атмосфера
продовжують отримувати більше енергії. Середня температура
продовжує зростати, поки сонце не опуститься нижче.
Також, цікавим природним явищем є тривалість та характер заходів
сонця після сонцестоянь та рівноденств. Чим далі Сонце сідає відносно
горизонту під час сонцестоянь, тим довшим буде захід сонця. В контексті
рівноденств те ж саме Сонце сходить на Сході і сідає на Заході,
створюючи найбільш можливий кут відносно горизонту саме під час
весняного та осіннього рівноденств.
 Унікальні природні явища обертання Землі довкола своєї космічної
орбіти створюють паралельні феномени взаємодії нашої планети з
Сонцем.