Тема: «Зародження та розвиток громадської дипломатії в США»

Зміст

Вступ............................................................................................................................
Розділ 1. «Громадська дипломатія»: еволюція та основні визначення..........
Розділ 2. Теорії, концепції і моделі громадської дипломатії США................10
Розділ 3. Громадська дипломатія США на сучасному етапі...........................12
Висновки...................................................................................................................13
Список використаних джерел...............................................................................14

Вступ
 Програми в галузі інформації, культури і освіти, які використовуються
у зовнішній політиці держав, і зазвичай визначаються терміном громадська
дипломатія, переживають сьогодні новий виток розвитку і уваги з боку
урядів, різних недержавних міжнародних акторів і експертів. Такий стан
речей викликаний декількома факторами. Найбільш важливий з них - це
визнання усіма державами і недержавними акторами того факту, що вміле і
активне використання програм громадської дипломатії може забезпечити
реалізацію таких політичних і економічних завдань, як розширення сфери
впливу, пошук ринків збуту, підвищення престижу країни і т. п.

Другим фактором популярності програм громадської дипломатії серед

акторів системи міжнародних відносин виступає бурхливий розвиток
інформаційних технологій у вигляді поширення Інтернету, що послужило
поштовхом для розвитку нового методу впливу на закордонне суспільство
через активних інтернет-блогерів і користувачів соціальних мереж. Цей
метод був узятий на озброєння провідними державами, які розвивають так
звану цифрову дипломатію, що, в свою чергу, підштовхнуло експертне
співтовариство до подальшого осмислення методів громадської дипломатії.

Третім фактором нової хвилі в розвитку громадської дипломатії стало

широке поширення нових наукових концепцій у даній сфері, які набули
популярності не тільки а академічній спільноті, а й серед політиків,
журналістів і широких мас населення, яка цікавиться проблемами зовнішньої
політики. Нові концепції про «м'яку силу», бренд нації і стратегічної
комунікації стали основою для узагальнення та переосмислення історичного
досвіду реалізації громадської (культурної) дипломатії, а також для дискусій
про розвиток сучасної громадської дипломатії різних країн. Четвертим
фактором актуалізації даного дипломатичного інструменту є ідеологічна
війна, яка розгорнулася між США та ісламським фундаменталізмом в країнах
Близького Сходу після відомих подій 2001 р. США повернули програми
громадської дипломатії в актив зовнішньої політики для розширення впливу і
поліпшення свого іміджу в даному регіоні. Як наслідок, протягом останніх
десяти-п'ятнадцяти років громадська дипломатія знову стала актуальною
інструментом зовнішньої політики і актуальною темою для наукової дискусії.
Останній сплеск розвитку і уваги до програм громадської дипломатії
спостерігався на початку в 1950-х-1960-х рр., Коли протистояння між США і
СРСР в період «холодної війни» сприяло масштабного розвитку проектів в
галузі культури, інформації та освіти, які позначалися тоді іншим терміном -
культурна дипломатія. Сучасна громадська дипломатія Вашингтона,
незважаючи на використання такого нового понятійного апарату, як
«стратегічна комунікація», «м'яка сила», «бренд-менеджмент», «громадська
дипломатія» та ін., Продовжує традиції класичної культурної дипломатії
США, яка з'явилася в період Першої світової війни. Історичний досвід
використання цього зовнішньополітичного інструменту виявився не забутий,
а навпаки, активно затребуваний урядом США, що також вимагає уваги і
окремого вивчення. Незважаючи на популярність громадської дипломатії як
форми зовнішньополітичної діяльності США і як наукової теми, до сих пір
не існує досліджень, які б узагальнювали не тільки практичні результати
громадської дипломатії США за останнє сторіччя, а й теоретичні результати,
що з'явилися в різних областях знань. За останні роки на цю тему з'явилося
кілька тисяч нових книг та статей, що потребує класифікації та вивчення.

Нарешті, розсекречення нових документів зовнішньої політики і

громадської дипломатії США Національним архівом США, президентськими
бібліотеками США і ін., А також відсутність в науковому обігу документів,
які надають дослідникам нові факти з історії та новітнього періоду розвитку
громадської дипломатії США, сприяють актуальності нашої теми. В
результаті нова хвиля в розвитку громадської дипломатії США, поява нових
методів впливу і результатів її реалізації, а також наявність нових джерел і
нових наукових підходів до її вивчення, визначають актуальність даної теми.

Розділ 1. «Громадська дипломатія»: еволюція та основні визначення

 Сьогодні існують десятки варіантів визначення терміну «громадська
дипломатія». «Громадська дипломатія» має довгу історію входження в
політичний, дипломатичний і науковий дискурси. Вперше цей вислів
з'явилося в газеті «Нью-Йорк Таймс» в 1871 р в статті, яка оповідала про
дискусії в Конгресі США з питання про можливу секретної анексії іспанської
колонії на території сучасної Домініканської Республіки. Під час цих
дискусій в Конгресі і було вжито вислів «громадська дипломатія» як
протиставлення секретної дипломатії і зовнішньої політики адміністрації
США [1].

Надалі Перша світова війна, таємна дипломатія європейських держав і

подальше розсекречення документів МЗС в Росії і Німеччині і, нарешті,
відомий виступ президента США В. Вільсона на Версальської конференції
про необхідність нової відкритої і багатосторонньої дипломатії закріпили за
терміном «громадська дипломатія» сучасну форму дипломатичної активності
під контролем суспільства [2]. Однак багато експертів, що публікували статті
про міжнародну політику, використовували цей термін для опису діяльності,
спрямованої на відкриття дипломатичних секретів [2].

У 1950-ті рр., Коли такі комунікаційні механізми, як радіо і

телебачення, стали застосовуватися для ведення зовнішньої культурної
політики і пропаганди, термін «громадська дипломатія» став мігрувати від
опису дипломатичної та журналістської практики до позначення дій уряду в
області інформаційної політики на міжнародній арені. У 1953 р відомий
експерт, вчений і громадський діяч США У. Ліппман у своїй колонці в газеті
«Вашингтон Пост» поєднав три поняття - громадська дипломатія, пропаганда
і психологічні операції - в єдиний термін «громадська дипломатія» [3].
Нарешті, в 1965 р декан Школи з міжнародних відносин Університету Тафта
в США Е. Гулліон висунув свою дефініцію громадської дипломатії, яку
зазвичай вчені вказують в своїх працях як перший визначення громадської
діпломатії. Гулліон визначив громадську дипломатію як сукупність проектів
Інформаційного агентства США і сказав буквально наступне: «Громадська
дипломатія впливає на ставлення зарубіжної цільової аудиторії до зовнішньої
політики; вона вирощує громадську думку в інших країнах; вона встановлює
комунікацію між дипломатами та журналістами; і вона створює
міжкультурну комунікацію [4]. З цього визначення випливає, що громадська
дипломатія ставилася швидше до інформаційної діяльності США або до тієї
діяльності, яка сьогодні називається політичною комунікацією, а не до
проектів в галузі культури і освіти. Дане визначення Е. Гулліона міцно
увійшло в історіографію питання та в науковий обіг, оскільки він виявився
першим експертом, який зумів відокремити «позитивну» інформаційну
діяльність США від пропаганди. В ту пору пропаганда отримувала значну
кількість нарікань з боку американського академічної спільноти як
інформаційна діяльність США, що несе в собі щось негативне для
будівництва взаєморозуміння в світі. В результаті громадська дипломатія
стала позначати насамперед інформаційну діяльність США, спрямовану на
досягнення тих же цілей, які формально стояли перед програмами культури і
освіти: побудова довгострокових відносин між країнами, поширення
позитивного образу США та ін.

Однак протягом наступних 30-40 років термін «громадська

дипломатія» рідко використовувався в науковій і практичній діяльності
(хоча, наприклад, існувала комісія при президенті США під назвою «Комісія
з громадської дипломатії»), і визначення, дане Е. Гулліоном, створювало
широкі рамки для інтерпретації зовнішньої політики США в галузі культури,
освіти та інформації. До кінця «холодної війни» дискурс про зовнішню
культурну політику США домінував в теорії і практиці. Такому стану речей
сприяло жорстко негативне ставлення багатьох американських діячів
культури і політиків до терміну «громадська дипломатія», який мав на увазі,
на їхню думку, елементи пропаганди і недовіри. Багато експертів наполягали
на тому, щоб інформаційна діяльність і «громадська дипломатія» США були
строго відділені від програм культури і освіти, щоб не завдавати «шкоду»
останнім [5]. У підсумку термін «громадська дипломатія» використовувався
рідко, а існувало поняття «культурна дипломатія», яке визначало діяльність
Відділу в галузі культури і освіти Держдепартаменту. У той же самий час
існувало поняття «інформаційні програми» США, яке використовувалося для
опису діяльності Інформаційного агентства США.

У 1990-і рр., Коли з'явилося нове покоління експертів в культурній

дипломатії США, а теорії про політичної комунікації і концепції маркетингу
прийшли в зовнішню політику США, термін «громадська дипломатія» став
домінувати в практиці і дослідженнях. Але до сих пір не існує загального
стійкого визначення даного терміну. Різні галузі знань - історія, міжнародні
відносини, політична комунікація, маркетинг, антропологія, соціологія та ін.
- пропонують своє бачення даного терміну.

На початку 2000-х рр. фахівці в галузі міжнародних відносин дали своє

визначення терміну. Громадська дипломатія стала визначатися як спосіб
формування закордонного громадської думки для досягнення бажаних
геополітичних цілей спонсора [6]. Відомий вчений Дж. Най розширив дане
тлумачення терміну, включивши в нього розроблені ним положення про
«м'яку силу». Він вказує, що громадська дипломатія - це засіб просування
«м'якої сили» держави, яка, в свою чергу, має три джерела: цінності
внутрішньої політики та соціального порядку, культура країни і зовнішня
політика. Тому громадська дипломатія займається просуванням цих трьох
джерел «м'якої сили» держави за допомогою трьох методів. Перший метод -
це щоденна комунікація з зарубіжної аудиторією для пояснення зовнішньої
політики держави. Другий метод - здійснення кампаній, спрямованих на
просування бренду держави. Третій метод - проекти, спрямовані на побудову
рівних взаємин між країнами [7].

Крім цього, в 2000-і рр. фахівці в області політичної комунікації

запропонували такі визначення терміна «громадська дипломатія». Одне з них
стверджує, що громадська дипломатія складається з трьох вимірів: перше
відноситься до того, як держави або недержавних гравців розуміють
закордонні культури, настрою або поведінку зарубіжних держав; другий
вимір стосується побудови відносин між країнами; третій вимір являє собою
вплив на думки і поведінку зарубіжної цільової аудиторії. Всі ці вимірювання
відносяться до комунікаційної функції громадської дипломатії, і з цієї позиції
освітні, інформаційні, культурні проекти громадської дипломатії, а також її
проекти в області просування позитивного бренду є комунікаційними, тобто,
спрямованими на побудову діалогу [8]. Інше визначення громадської
дипломатії в рамках політичної комунікації відноситься до її трьох
елементів: інформації, впливу і залучення. Інформаційні проекти - це
реагування на інформацію або дезінформацію, що йде з боку зарубіжної
публіки. Такі програми мають короткостроковий ефект. Вплив - це
довгострокові кампанії, спрямовані на поступову зміну думки або відносини
зарубіжної цільової аудиторії з певного питання. нарешті, залучення - це
побудова довгострокових партнерських відносин між країнами [9].

Інші галузі знань - історія або антропологія - також дають свої

визначення терміну «громадська дипломатія». Історики продовжують
дискутувати про тотожність і різниці термінів «громадська дипломатія» і
«культурна дипломатія». Ця широка і давня дискусія зводиться сьогодні до
двох точок зору. Перша стверджує, що термін «громадська дипломатія» є
синонімом терміну «культурна дипломатія», оскільки і та, і інша дипломатії
мають політичні цілі і спрямовані на формування громадської думки за
кордоном [10]. Друга точка зору схиляється до думки, що необхідно
розділяти «громадську» і «культурну» дипломатії, оскільки громадська
частіше реалізує політичні проекти, займається пропагандою, а дипломатія в
області культури націлена на встановлення стабільних, рівних,
довгострокових і двосторонніх відносин між країнами [11].

Сьогодні серед істориків виділяється визначення американського

вченого Н. Кулла. Він вказує, що громадська дипломатія - це проекти в галузі
культури, програми обмінів, короткострокові інформаційні кампанії
(advocacy), міжнародне мовлення і моніторинг закордонного громадської
думки (listening) [12]. Новизною в даному визначенні громадської дипломатії
є два компонента - інформаційні кампанії (advocacy) і моніторинг
закордонного громадської думки (listening). Н. Кулл стверджує, що сьогодні
ефективність громадської дипломатії залежить від наявності діалогу між
урядом однієї країни і закордонним суспільством. Встановлення даного
діалогу можливо, якщо уряд вивчає всі сигнали, оцінки, думки, що йдуть з
боку зарубіжного суспільства. Це і є процес своєрідного «вслухання» в ті
думки, які висловлює протилежна сторона. Далі йдуть реакція у вигляді
інформаційних кампаній (advocacy) з метою корекції свого іміджу в
зарубіжному суспільстві і діалог з тими, хто висловлює негативні і позитивні
судження [13]. Значення робіт Н. Кулла полягає в тому, що він ввів в
науковий обіг ідею про діалог в громадській дипломатії як новий спосіб
підвищення її ефективності.

Іншими словами, історики, які використовують у своїх дослідженнях

термін «громадська дипломатія», а не «культурна дипломатія», схильні
з'єднати всі форми і методи двох варіантів дипломатії в одне поняття -
громадська дипломатія. Ми також приходимо до висновку, що термін
«громадська дипломатія» може бути використаний як рамкову і широке
поняття для опису діяльності уряду США на міжнародній арені в таких
областях, як культура, освіта та інформація. Програми культури, освіти і
проекти в галузі інформації мають: подібні політичні цілі, які визначає уряд
США; єдине джерело фінансування - федеральний бюджет США; однакові
відомства, що реалізують програми в трьох областях (Держдепартамент,
Агентство міжнародного розвитку) та ін.

Слід зазначити, фахівці в області політичної комунікації представляють

громадську дипломатію як засіб встановлення зв'язку між урядом США і
зарубіжної аудиторією. Створюючи канал взаємодії, громадська дипломатія
здійснює перш за все інформаційний вплив на зарубіжних учасників даної
комунікації. Історики, культурологи та антропологи більш розширено
тлумачать термін, включаючи в громадську дипломатію традиційні форми
дипломатії в галузі культури - програми обмінів, виставки, спортивну
дипломатію і поширення культурних цінностей держави за кордоном. Таке
визначення «громадської дипломатії» точніше відображає діяльність уряду
США в цій галузі.

Отже, громадська дипломатія США - це урядовий механізм, націлений

на реалізацію зовнішньополітичних завдань США і включає в себе такі
методи, як: 1) інформаційні проекти (пропаганда); 2) освітні та культурні
обміни і 3) проекти в мережі Інтернет (цифрова дипломатія США).

Розділ 2. Теорії, концепції і моделі громадської дипломатії США

 Визначивши термін «громадська дипломатія», зупинимося тепер на
еволюції концептуальної бази, принципах вивчення і дискурсі громадської
дипломатії. Теоретичне осмислення громадської дипломатії почалося
приблизно в кінці 1950-х - початку 1960-х рр., Коли накопичився певний
емпіричний матеріал про дії уряду США в даній сфері [14]. Тоді дискурс про
зовнішню культурну політику або про культурної дипломатії домінував
серед вчених. У наступні десятиліття в таких галузях знань, як міжнародні
відносини, історія, міжнародні гуманітарні зв'язки, соціологія, а також
маркетинг і політична комунікація, сформувалося кілька концепцій
громадської дипломатії США, які по-різному трактують її цілі і результати.
Починаючи з кінця 1950-х рр. історична наука досліджує історичні
передумови, зовнішньополітичні цілі і стратегію громадської дипломатії.
Дослідники, як правило, використовують такі концепції, як «зовнішня
культурна політика», «культурна дипломатія», «народна дипломатія», для
аналізу проектів США в галузі культури, освіти, інформації, спорту і т.д. [15].
В 1960-і - 1980-ті рр. до вивчення американської культурної дипломатії
приєдналися фахівці в галузі культурології, соціології та антропології. В
рамках культурологічних і антропологічних досліджень вчені займалися
вивченням питання про кінцевих результатах програм громадської
дипломатії. «Одержувачі» програм, тобто, зарубіжні держави і суспільства є
основним об'єктом дослідження. Прихильники даного підходу
використовують в своїх дослідженнях такі концепти, як «культурний
імперіалізм», «американізація» і «взаємний культурний обмін». У
соціологічних дослідженнях тема про вплив США на закордонні держави за
допомогою освіти привертає увагу. Найбільш активно в вивчення даної теми
залучені прихильники критичної соціології і неомарксизма. Критична
соціологія, зокрема, стверджує, що освітні програми громадської дипломатії
США є найбільш ефективним інструментом для здійснення впливу на
суспільство як усередині країни, так і за її межами з боку федерального
уряду.

У 1990-ті - 2000-і рр. політологи і міжнародники також зробили свій

внесок в теоретичне осмислення природи громадської дипломатії США. В
рамках вивчення міжнародних відносин фахівці спираються на такі теорії, як
реалізм, неолібералізм і конструктивізм. Реалізм, а також концепції «м'якої» і
«розумною» сили, які були створені прихильниками неліберальною школи, а
крім того, ідеї конструктивізму про необхідність розуміння культури
«інших» для формування гармонійного міжнародного порядку сьогодні
домінують в науці про міжнародні відносини.
 У 2000-і рр. представники таких галузей наукового знання як політична
комунікація і маркетинг стали вивчати принципи громадської дипломатії,
іміджу та бренду. Прихильники комунікаційного підходу стверджують, що
громадська дипломатія - це побудова діалогу і встановлення комунікації з
закордонним суспільством і тому стратегії встановлення зв'язку між урядом
США і іноземними громадянами є найважливішими. Нове прочитання
терміну «пропаганда», розуміння громадської дипломатії як
короткострокового інформаційного механізму, моделі діалогової громадської
дипломатії та ін. Стали домінувати серед фахівців, які відносять себе до такої
області знань, як політична комунікація.

Фахівці в галузі маркетингу вважають, що концепції «національного

бренду» і «конкурентоспроможної ідентичності» багато в чому пояснюють
природу сучасної громадської дипломатії. Програми громадської дипломатії
впливають на просування позитивного бренду та іміджу держави на
міжнародній арені.

Розділ 3. Громадська дипломатія США на сучасному етапі

 Громадську дипломатію США на сучасному етапі можна назвати
самостійним інструментом зовнішньої політики, що включає в себе такі
механізми впливу на зарубіжними ні суспільства, як інформаційні програми,
освітні обміни, проекти в галузі культури і спорту та т. д. З деяких пір
американська громадська дипломатія реалізується з істотною опорою на
концепції «м'якої» і «розумної сили», в основі яких лежить «прагнення США
розширити число прихильників американських цінностей за кордоном і
утягнути міжнародну громадськість в політичний порядок денний,
запропонований Вашингтоном» [16 , с. 121]. Названі концепції деякі
експерти небезпідставно розглядають як «елемент стратегії США,
спрямованої на підтримку власного лідерства в світі», тобто «одночасно
теоретичним і прикладним продуктом» [17, с. 57].

Після розпаду Радянського Союзу американська громадська

дипломатія почала працювати в нових незалежних державах пострадянського
простору, зокрема в пострадянській Центральній Азії - давньої сфері впливу
Росії. У цьому регіоні вона не обмежується тільки роз'ясненням
американської зовнішньої політики місцевих громад та заходами щодо
підвищення іміджу Штатів, а дуже динамічно трансформувалася в один з
інструментів реалізації зовнішньополітичних цілей США, як тактичного, так
і стратегічного характеру.

Американська сторона бачить місію своєї громадської дипломатії в

«підтримці досягнення цілей і вирішенні завдань американської зовнішньої
політики, просуванні національних інтересів і зміцненні національної
безпеки шляхом інформування іноземної громадськості та впливу на неї, а
також шляхом розширення і зміцнення відносин між народом і урядом США
і громадянами решти світу ». Програми громадської дипломатії, які курує
заступник держсекретаря, включають в себе зв'язку з міжнародними рідними
аудиторіями, культурні програми, дослідницькі гранти, освітні обміни,
програми відвідування США і зусилля американського уряду протистояти
ідеологічній підтримці тероризму [18].

Висновки
 Історія, міжнародні відносини, політична комунікація, культурологія,
антропологія, соціологія та інші науки пропонують нам певне число
концепцій, які можливо застосувати до вивчення громадської дипломатії. Всі
проаналізовані концепції можна об'єднати в дві групи щодо того, як вони
трактують відносини між спонсорами або ініціаторами (givers або
transmitters) програм громадської дипломатії та одержувачами цих програм в
інших країнах (recipients або receivers). Концепції, які використовують
фахівці в галузі політології, міжнародних відносин, політичної комунікації,
маркетингу та соціології, пояснюють більшою мірою поведінка спонсора
(уряду) програм громадської дипломатії, тобто тих, хто спрямовує свої
програми в закордонне суспільство.

В першу групу ми відносимо прихильників неолібералізму ( «м'яка» і

«розумна» сила), конструктивізму, стратегічної комунікації, брендингу,
пропаганди і політичної індоктринації. Вони акцентують увагу на діяльності
уряду США в рамках громадської дипломатії. До другої групи ми відносимо
концепції, які використовують історики, культурологи або антропологи і які
пояснюють більшою мірою реакцію одержувачів програм громадської
дипломатії США в зарубіжних країнах. Прихильники культурного
імперіалізму, американізації, діалогу культур, а також культурної дипломатії
хоча і зачіпають питання про дії уряду США щодо реалізації програм
громадської дипломатії, все ж таки ставить питання про реакцію зарубіжного
суспільства на ці програми у вигляді опору або, навпаки, у вигляді
позитивного відгуку. Концепції першої групи застосовні до вивчення цілей
громадської дипломатії, в той час як концепції другої групи - до оцінки
кінцевих результатів громадської дипломатії США. Друга група концепцій
оцінює громадську дипломатію в більш широкому діапазоні і сприяє більш
глибокому і комплексному розумінню природи даного аспекту
зовнішньополітичної діяльності США.

Список використаних джерел

1. Forty-first Congress. Third Session // New York Times. January 20, 1871. P. 2
2. Cull N. J. Public Diplomacy before Gullion: The Evolution of a Phrase //
Routledge Handbook of Public Diplomacy. Ed. by Nancy Snow, Philip M. Taylor.
L.; N.Y.: Routledge, 2009. P. 19.

3. Lippmann W. Today and Tomorrow: Talking about Talking // The Washington

Post. November 19. 1953. P. 15.

4. Cull N. J. Public Diplomacy before Gullion: The Evolution of a Phrase //

Routledge Handbook of Public Diplomacy. Ed. by Nancy Snow, Philip M. Taylor.
L.; N.Y.: Routledge, 2009. P. 19

5. Цветкова Н. А. Cultural imperialism: международная образовательная

политика в годы «холодной войны». СПб.: Изд-во СПбГУ, 2007.

6. Osgood K., Etheridge B. Introduction: The New International History Meets the
New Cultural History: Public Diplomacy and U.S. Foreign Relations // The United
States and Public Diplomacy: New Directions in Cultural and International
History. Ed. A. Kenneth, B. Osgood, С. Etheridge. Leiden, Boston: Martinus
Nijhoff Publishers, 2010. P. 12.

7. Nye J. Public Diplomacy and Soft Power // Annals of the American Academy of
Political and Social Science. Vol. 616. 2008. P. 94; Манжулина О. А. Публичная
дипломатия США.

8. Gregory B. Public Diplomacy: Sunrise of an Academic Field // Annals of the

American Academy of Political and Social Science. Vol. 616, 2008. P. 275.

9. Kelley J. R. Between “Take-offs” and “Crash Landings”: Situational Aspects of

Public Diplomacy // Routledge Handbook of Public Diplomacy. Ed. by Nancy
Snow, Philip M. Taylor. L.; N.Y.: Rougledge, 2009. P. 73.

10. Сторонники этого подхода: Hixson W. Parting the Curtain: Propaganda,

Culture, and the Cold War, 1945–1961. N.Y.: St. Martin’s, 1997. L.: Macmillan,
1997; Belmonte L. Defending a Way of Life: American Propaganda and the Cold
War, 1945–1959. Ph.D. diss., University of Virginia, 1996; Cull N. The Cold War
and the United States Information Agency: American Propaganda and Public
Diplomacy 1945–1989. Cambridge, United Kingdom: Cambridge University
Press, 2008 и др.

11. Aguilar M. Cultural Diplomacy and Foreign Policy: German-American

Relations, 1955–1968. N.Y., 1996

12. Cull N. Public Diplomacy: Taxonomies and Histories // The Annals of the
American Academy of Political and Social Science. Vol. 616. 2008. P. 31–32.
13. Ibid.. P. 31–54.

14. Липпман У. Общественное мнение / Пер.с англ. Т. В. Барчуновой. М.:

Институт Фонда «Общественное мнение», 2004

15. : Scott D. The Cultural Institute in Mexico City as an Example of United States
Policy in Cultural Relations. Ph.D. Dissertation, University of Southern California,
1959; Aiken H. The Representation of the United States Abroad. N.Y.: American
Assembly, 1959

16. Цветкова Н. Публичная дипломатия США: от «мягкой силы» к

«диалоговой пропаганде» // Международные процессы. – 2015. – Т. 13. – № 3.
– С. 121–133.

17. Пименова E. В. Закат «мягкой силы» Эволюция теории и практики soft

power // Вестник МГИМО-Университета. – 2017. – № 1 (52) – С. 57–66.

18. Богатуров А. Д., Дундич А. С., Троицкий Е. Ф. Центральная Азия:

отложенный нейтралитет и международные отношения в 2000-х годах //
Очерки текущей политики. Вып. 4. – М.: НОФМО, 2010.