Копил Павло Олегович

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет
Навчально-науковий інститут права
Кафедра Кримінально-правових дисциплін та судочинства
Реферат
з дисципліни «Кримінологія»
«Засоби виявлення латентної злочинності»

Суми 2021
Зміст
ВСТУП.....................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ. 4
1.1 Кримінологічна характеристика поняття латентної
злочинності...........................................................................................4
1.2 Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності.7
РОЗДІЛ 2. ДЕТЕРМІНАНТИ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ.........14
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИНОСТІ В
СУЧАСНИХ УМОВАХ.......................................................................17
ВИСНОВКИ..........................................................................................20
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................21
 ВСТУП

Однією з найважливіших функцій держави є боротьба зі злочинністю. Стійке

зростання протиправних явищ, збільшення в структурі злочинності частки
тяжких і особливо тяжких злочинів, розростання організованої злочинності і
корупції стали нагальною проблемою. Необхідною передумовою успішної
боротьби з даним явищем служить інформація про його справжніх
масштабах, знання про фактичний стан злочинності, а не тільки
зареєстрованої її частини. Відсутність достовірної інформації про
злочинність не дозволяє більш точно прогнозувати її розвиток,
планувати ресурси, кошти і пріоритети боротьби з нею. Все це обумовлює
актуальність вивчення прихованою, або латентною, злочинності.

У сучасний період основна увага приділяється питанням розробки

методів вимірювання не тільки всієї латентної злочинності, а й латентності
окремих злочинів (А. І. Долгова, В. В. Місяці, А. А. Конєв, К. К. Горяінов та
ін.) В даний час проблема латентної злочинності виходить на
міждисциплінарний рівень у зв'язку з широким розповсюдженням тіньових
явищ - тіньової економіки, юстиції і т.п.

Російські кримінологи зробили істотний внесок у вивчення латентної

злочинності, проте до цих пір в кримінологічній науці залишається цілий ряд
проблем, які потребують подальшої розробки - більш чітке визначення
критеріїв латентності і поняття латентної злочинності, її систематизація,
класифікація та подальша розробка методів її виявлення та вимірювання.

Мета даного реферату: розглянути поняття латентної злочинності,

дати кримінологічний аналіз латентної злочинності, визначити методи
виявлення латентної злочинності в сучасних умовах.
 РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ

1.1 Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності

Злочинність - соціально зумовлене, історично мінливе, негативне, стійке,
масове та кримінально-правове явище, яке являє собою сукупність певних
видів злочинів вчинених на певній території за певний проміжок часу.

Розглядаючи злочинність як соціальне явище й оперуючи її кількісними та

якісними характеристиками треба зазначити, що для отримання точних
відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних
органів. Проте загальновідомо, що кримінальна статистика не відбиває
повністю справжнього стану злочинності оскільки не всі злочини, що
вчинені, а також особи, які їх вчинили, реєструються відповідними
державними органами, утворюючи латентну злочинність. Незареєстрована
частина злочинності створює так звану «темну цифру» злочинність. В
юридичній літературі латентну, тобто приховану, злочинність визначають як
частину всієї злочинності, інформація про яку не надійшла до органів, що
реєструють злочини і злочинність.

В усіх державах фактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які

зареєстровані їх органами. Так було раніше, так залишається і зараз.

Про ознаки, поняття і визначення латентної злочинності в юридичній

літературі єдності думок немає.

Латентна злочинність, її розміри обумовлюють викревлене, неповне

уявлення про злочинність в цілому і тому мають вивчатися, визначатися, для
отримання більш адекватного уявлення про фактично вчинену кількість
злочинів.
Латентність кримінологи схильні вважати ознакою іманентною ознакою
злочинності. Семантичне походження терміна «латентний» (від лат. latentis)
oзначає прихований, невидимий, тобто той, що не виявляє себе видимими
ознаками. У міжнародному значенні латентна ознака явища злочинності
найчастіше позначається виразом «dark side», або «темний бік злочинності»
чи «nonreported crimes», тобто «злочини, про які не було повідомлено
поліції».

Іноді вважають, що до числа латентних належить злочини, приховані від

одного з органів, яким згідно із законом надане право розслідувати або
розглядати справи про вчинення суспільно небезпечних діянь. Проте одного
факту приховування злочину від відповідного правоохоронного органу, деякі
науковці вважають, далеко недостатньо, щоб відносити його до числа
латентних. Тут необхідна інша, причому вирішальна, ознака, а саме: чи
потрапив даний злочин до офіційного державного обліку про вчинені
злочини. Тому більш правильно розглядати латентну злочинність як
сукупність фактично вчинених злочинів, які, однак, не були виявлені або
внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним органам і
судовим органам, відомості не знаходять відображення в офіційній
кримінально-правовій статистиці. Наведене визначення побудоване на базі
двох ознак «невідомості» і «неврахованності», тобто невідомості про факт
вчинення злочину і неврахованості цього факту в статистичній звітності.

Висловлювалося твердження, що не може бути єдиного правового поняття

латентної злочинності. За своєю природою вона нібито має троякий зміст:
кримінологічний, криміналістичний і кримінально-процесуальний. Латентна
злочинність у кримінологічному аспекті (вищезазначеному) - це сукупність
не виявлених і не включених в статистичну звітність злочинів. Під
латентною злочинністю в криміналістичному значенні розуміють не виявлені
і не розкриті злочини. Латентну злочинність у кримінально-процесуальному
значенні становлять ті злочини, вчинення яких не потягло за собою
виникнення юридичних наслідків - порушення і вирішення кримінальної
справи в порядку кримінального судочинства.

Подібній погляд на латентну злочинність позбавлений вагомих підстав.

Виділення її криміналістичного значення і кримінально-процесуального
змісту не відповідає її істинній природі. Вони усього-на всього похідні від її
розуміння в основному і єдиному аспекті - кримінологічному. Так зване
криміналістичне його значення виступає як передумова латентності (злочин
не виявлений, не розкритий), а кримінально-процесуальний її зміст -
результат втрат у роботі органів кримінальної юстиції (вчинений злочин не
спричинив юридичних наслідків). Крім того, слід мати на увазі, що
криміналістична і кримінально-процесуальна сторони латентної злочинності
можуть бути застосовані лише до окремих елементів злочинності
(конкретних злочинів) і не характеризують злочинність взагалі як соціальне
явище. Тому латентна злочинність - поняття суто кримінологічне. Вона
охоплює певну частину злочинності, тобто явища, яке віднесене до предмета
кримінології і не входить до предмета криміналістики і кримінального
процесу.

Латентна злочинність - сукупність передбачених кримінальним законом

діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ,
прокуратурою, службою безпеки та судом. Суспільна небезпека латентної
злочинності полягає в тому:

 питання боротьби з цим видом злочинності не беруться до уваги, не

плануються, а тому не можуть бути ефективними;
 зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює
визначення напрямків боротьби з нею; - почуття безкарності заохочує
осіб, які скоїли тяжкі злочини, породжує продовжувати свою злочинну
діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної;
 підриває авторитет правоохоронних органів держави;
  зменшує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;
 сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;
 якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків
частково відновлюється, то в разі прихованих - вони не тільки не
відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;
 латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається"
довколишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;
 під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;
 складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень,
структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої
злочинністю;
 заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за
вчинені злочини.

На думку дослідників, різниця в обсязі і рівні зареєстрованої латентної

злочинності є досить значною. Наприклад, С.С. Бослохов вважає. Що
співвідношення між відомою (зареєстрованою) і реальною (фактичною)
злочинністю становить 1:4. Це співвідношення визнається МВС РФ. За
оцінками міжнародних експертів не виявлені та, відповідно, не відображені в
офіційній статистиці, злочини становлять приблизно 60-70% від практично
вчинених. А за окремими цей показник коливається ще в більших межах.
Таку оцінку підтримує більшість зарубіжних кримінологів.

1.2 Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності

Взагалі наявність латентної злочинності є одним із закономірних проявів
феномену злочинності. Повністю ліквідувати латентну злочинність можна
тільки разом із самою злочинністю, якщо припустити, що це б трапилося.

У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох

видів: природну, штучну та пограничну.
Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був,
але він не став відомим правоохоронним органам, представникам
адміністрації підприємств, установ, окремим громадянам. Про злочинну
подію знають тільки винний та його спільники, які, зрозуміло, не зацікавлені
у розголошенні відомостей про це. Наприклад, неповідомлення потерпілих
про злочин.
Штучна латентність - становить великий масив злочинів, які хоча і відомі
посадовим особам, але з різних причин вони не інформують про них
правоохоронні органи, які не ставлять їх на облік. Серед мотивів, які
спонукають їх до цього, можна назвати : прагнення приховати злочин, бо
його виявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам.
Також виділяють латентну злочинність пов'язану з порушенням законності,
іноді її позначають «граничні ситуації». Вона являє собою групу тих
злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам. Але їх
конкретний представник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи
достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку
діянню, не вбачав у ньому ознак злочину, в зв'язку з чим воно опинилося
поза статистичним обліком.

Погранична латентність - факт злочину стався, але потерпілому не відомо

про це, або факт його вчинення не приймається чи не усвідомлюється
потерпілим як злочин (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).
Проміжну категорію становлять так звані напівприховані злочини або «сіра
злочинність», тобто діяння, зареєстровані правоохоронними органами, але не
розкриті або такі, що розкриті, однак підозрювані звільняються від
відповідальності за недостатністю доказів вини.

Запропонований варіант поділу, на думку кримінологів, не охоплює всі

можливі причини та механізми латентизації злочинів. Крім того, деякі із
запропонованих груп, зокрема межова латентність, не мають чітких критеріїв
виділення.
Тому вчені пропонують інший варіант поділу латентних злочинів залежно від
причин і механізмів їхньої латентизації. Він реалізований у Програмі
вивчення причин латентності злочинів та розробки засобів забезпечення
боротьби з латентною злочинністю. Програма затвердження прем'єр-
міністром України 01.12.1998 р. Та реалізована у правоохоронних органах і
наукових установах України. Згідно з цим поділом всі латентні злочини з
названих підстав (причини і механізми набуття латентності) поділяються на
шість основних груп.

1. Злочинні прояви, які з низки причин (вчинення з необережності, правова

некомпетентність тощо) помилково не сприймаються як передбачені
Кримінальним кодексом України кримінально карані діяння.

2. Злочини, про які потерпілі з різних мотивів не повідомляють

компетентним органам.

3. Злочини, в яких немає персоніфікованого потерпілого суб'єкта.

Заінтересованого повідомляти про їхнє вчинення (посягання на державні,
загальносуспільні об'єкти та відносини).

4. Злочини, факт вчинення яких відомий обмеженому колу осіб або лише
винуватцям, проте через вжиття ними спеціальних заходів щодо
нерозповсюдження відомостей про згадані прояви, а також через
незаінтересованість у цьому потерпілих, повідомлення про злочини не
надходять до правоохоронних органів. Дуже часто такі злочини вичиняються
у тіньових сферах економіки, у корумпованих ланках апарату управління.
Вони спостерігаються і серед злочинів так званого загально-кримінального
(неекономічного та управлінського) характеру, які вчинять організовані
злочинні групи (вбивства, захоплення заручників, шантажування, вимагання,
шахрайство тощо)
5. Злочини, інформація про які відома правоохоронним органом, але вони
(помилково або свідомо) не оцінені ними у встановленому кримінально-
процесуальному порядку як кримінально карані діяння та залишені поза
обліком. Це так звані «приховані» злочини, де оцінювалася сучасна практика
правоохоронних органів щодо розгляду заяв і повідомлень про вчинені
злочини, з яких лише один із чотирьох - п'яти отримує реагування у вигляді
порушення кримінальної справи. Скорочення цієї латеності цілком залежить
від дотримання правоохоронними органами вимог закону.

6. Злочини, стосовно яких прийнято необґрунтоване процесуальне рішення

щодо відсутності події або складу злочину.

Як зазначено, злочини I-IV груп залишаються латентними через

неповідомлення про них з різних причин і мотивів до правоохоронних
органів. Злочин V та VI стають латентними через некомпетентні або
упереджені дії та рішення правоохоронних органів. Із «латентизацією»
злочинів останніх двох груп необхідно вести наполегливу боротьбу,
насамперед через контрольні (наглядові) та процесуальні дії органів
прокуратури, а також керівних структур органів внутрішніх справ.

Є підстави стверджувати, що органи прокуратури явно недостатньо

здійснюють нагляд за практикою розгляду в органах внутрішніх справ і
повідомлень про злочини. Вони фактично погоджуються з цією практикою.
Бо скасовують менше 3% постанов про відмовлення у порушенні
кримінальної справи (у 2003 р. - 29%, у 2004 р. - 2.2%) та лише близько 1.5%
- з порушенням кримінальної справи. При цьому характерно, що з
переважної більшості останніх (у 2003 р. - це понад 16 тис., 2004 р. - майже
13 тис. справ) вчинення злочину при продовженні розслідування біло
підтверджено. Дані про стан розгляду заяв і повідомлень про злочини з 2005
р. не наводяться, оскільки вони вилучені з офіційної державної статистики.
Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три
рівня латентності:

низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко

поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);
середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому
рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до
правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину
(незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття
злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);
високий - злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки
злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікавлений у приховуванні
факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби,
корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця
категорія злочинів через їхню неочевидність та практично «нульову»
активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу
латентність.

Латентність знаходить свій прояв у об'єктивному існуванні певного кола

злочинів. Встановлення стану латентності окремих злочинів є надзвичайно
важливим для дальшого розвитку кримінологічної науки, дослідження якої
ґрунтуються на найбільш повних статистичних показниках. Призначених
об'єктивно характеризувати загальний стан злочинності. Латентна
злочинність існує в усіх групах злочинах, але є певні злочини, серед яких
латентність має більш високі показники на відміну від інших злочинів, що
зумовлює подвійний інтерес до вивчення латентності саме цих видів
злочинів, а саме: латентність зґвалтування, латентність контрабанди
наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, а
також латентність корисливої насильницької злочинності та інші злочини,
котрих є велика кількість.
Як відомо, одним із способів приблизного встановлення ступеня латентності
того чи іншого виду злочинів є контроль даних правоохоронних органів
шляхом їх зіставлення з медичною та іншої статистикою щодо спричинення
шкоди здоров'ю, кількості насильницьких смертей та смертей з
невстановленої причини, зникнення безвісти людей тощо. З метою
встановлення рівня латентності зґвалтувань, тобто статеві зносини із
застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з
використанням без парадного стану потерпілої особи, вченими було зроблене
порівняльне зіставлення відомостей щодо абсолютної кількості
зареєстрованих зґвалтувань, вчинених на території АР Крим та відповідної
кількості звернень громадян (підтверджених проведеннями судово-
медичними експертизами), зареєстрованих в Бюро судово-медичних
експертиз АР Крим, за період 1996 - 2005 рр. Різниці між цими показниками
становить 83,5%. При цьому, кількість звернень, зареєстрованих у
Кримському Бюро СМЕ, становить 3 992, кількість злочинів, зареєстрованих
в УОІ ГУ МВС в АР Крим 6577, абсолютна різниця 335. Як можна
стверджувати з наведених вище даних, у середньому 80% зґвалтувань
залишаються латентними.

передбачено відповідальність за контрабанду наркотичних засобів,

психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Враховуючи суспільну
небезпеку цього злочину, слід прийняти до уваги, що проблема визначення
рівня його прихованості є актуальною. Подальше вдосконалення діяльності
правоохоронних органів по боротьбі із контрабандою наркотичних засобів
психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів неможливе без
встановлення рівня її латентності. Визначення кількісного показника
прихованості є запорукою мобілізації сил у напрямі попередження, розкриття
та розслідування цього злочину.

Слід зазначити, що прикладний аспект дослідження латентності окремих

груп злочинів у кримінології залишається малорозробленим. Особливо це
стосується корисливої насильницької злочинності. Міжнародний досвід
вибіркового дослідження питань латентності свідчить, що менше половини
жертв корисливих насильницьких злочинів повідомляють про кримінальні дії
проти них до правоохоронних органів. Зокрема у Росії лише 48,5 % жертв
пограбувань звернулися до міліції, у Польщі - 34,2%, Чехословаччині -
32,2%, Грузії - 21,8%, Естонії - 29%.

Регіональні дослідження латентності аналізованої категорії злочинів в

Україні показали наступне. Опитування населення в Харківському регіоні
засвідчило, що коефіцієнт природної латентності (2001р.) щодо вуличних
грабежів та розбійних нападів сановив1,9; щодо грабежів і розбоїв із
проникненням до житла - 1,7; щодо вимагань - 5,9. В.Ф. Оболонцев
установив латентність групи розкрадань майна на рівні 42%. У цьому самому
регіоні М. Колодяжний (2005-2007 рр.), вивчивши думку 350 (суддів і
співробітників міліції). Зазначає : 45,7% спеціалістів вважають. Що 0.5
вимагань, поєднаних із насильством, є латентними. А 32% - заявили про
рівень латентності цих злочинів понад 75%.
 РОЗДІЛ 2. ДЕТЕРМІНАНТИ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин

соціального, правового, особистого та іншого характеру, що перешкоджають
виявленню, реєстрації й обліку злочинів, а також їх розкриттю, у тому числі
й забезпеченню повноти та всебічності їх розкриття. Під обставинами
соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки у діяльності
правоохоронних і судових органів, в обов'язки яких входить виявлення,
реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.

Існують об'єктивні та суб'єктивні причини, що зумовлюють існування

латентної злочинності: до об'єктивних належать: середовище й обставини, в
яких здійснюються злочини. Приміром, специфіка окремих видів злочинів,
які за способом вчинення передбачають підвищену прихованість, що
породжує труднощі їх виявлення, специфічні недоліки у звітності та
контролі, що перешкоджають розкриттю злочинів, здійснених посадовими
особами; відсутність письмових і речових доказів; віддаленість від населених
пунктів або людних місць при вбивствах, зґвалтуваннях, розбоях тощо.
До суб'єктивних належать: наявність у суспільстві професійної і особливо
організованої злочинності, суб'єкти (учасники) яких ретельно маскують свою
злочинну поведінку, злочинну діяльність, максимально додають їм видимості
правомірних, небажання потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в
роботі правоохоронних органів, низький стан правосвідомості значних
верств населення, ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних
органів про вчинені злочини, порушення принципів і порядку ведення
статистичного обліку, слабка матеріально-технічна база реєстраційних служб
правоохоронної системи, недотримання режиму законності в діяльності
правоохоронних органів та ін.
Фактори, які впливають на латентність злочинів, можна в певний спосіб
класифікувати, якщо взяти за основу вивчення поведінки суб'єктів
кримінально-правових відносин. Головними їх учасниками є суб'єкт злочину,
потерпілий, особи, що причетні до злочину, і державні органи кримінального
переслідування та правосуддя. Саме від цих учасників залежить, чи буде
виявлено злочин і покарано злочинця.

Фактори природної латентності злочинів, що пов'язані з поведінкою

злочинця, мають різноманітний і різноплановий характер. Необхідно
враховувати, що ретельне маскування, винахідливість і конспірація злочинів,
що зчиняються, є важливими факторами латентності, що набагато ускладнює
розкриття і розслідування злочинів. Важливою складовою латентності
злочинів, що безпосередньо пов'язана з якостями особи злочинця, є вмілий
вибір злочинцем жертви. Об'єктом злочинного посягання в таких випадках
стають особи, які незаінтересовані в оприлюдненні факту вчиненого злочину.
Злочинець враховує, що для такої жертви завдана їй шкода буде незначною
порівняно з тим, що вона опиниться в центрі уваги правоохоронних органів.

На латентності окремих злочинів істотно позначається психологічний тиск на

потерпілих з боку злочинця: умовляння, підкуп, шантаж, погрози,
залякування. При вчиненні тяжких злочинів або настанні тяжких наслідків
злочинці можуть застосовувати матеріальні стимули. Факт неповідомлення
жертвою злочину у правоохоронні органи про злочинне посягання на її права
й інтереси, а також про заподіяння їй матеріальної чи іншої шкоди у
кримінологічній літературі дістав назву латентної віктимності.

Мотивами, що утримують потерпілих від заяви про вчинений злочин, можуть

бути небажання оприлюднення інтимного боку життя, страх, відсутність віри
у професіоналізм правоохоронних органів і їх здатність розкрити злочин,
бажання уникнути зайвих проблем тощо. Іноді характер вчиненого злочину
обумовлює причетність до нього потерпілого, який за несприятливого
вирішення справи опиняється в ролі жертви. До таких злочинів належать,
зокрема, шахрайство і хабарництво. Причетність потерпілого до вчиненого
злочину в таких випадках є основною причиною їх латентності.

Одним з важливих факторів латентності злочинів, який безпосередньо

стосується поведінки свідків, осіб, причетних до злочинів, а також
потерпілих, є відсутність дієвого механізму забезпечення безпеки осіб, які
сприяють розкриттю злочинів і здійсненню правосуддя. Незахищеність цих
осіб від протиправного впливу, який може здійснюватись у вигляді підкупу,
умовляння, погроз, шантажу, тимчасової ізоляції й навіть фізичного
усунення, спонукає їх ухилятися від виконання громадянського обов'язку.

До факторів об'єктивного характеру, що сприяють латентності злочинів,

належать також незадовільна матеріально-технічна забезпеченість як
оперативно-розшукових підрозділів, так і правоохоронних органів взагалі. На
ефективність їх діяльності істотно впливає недостатність спеціальних
технічних засобів, автомототранспорту, сучасних засобів інформаційного
забезпечення, криміналістичної техніки.

На особливу увагу заслуговує штучна латентність, що зумовлюється як

недоліками у реєстрації, обліку і статистичній звітності, так і суттєвими
прорахунками й недоліками в діяльності правоохоронних органів, а також
зловживанням і халатністю з боку посадових осіб, на яких покладено функції
розкриття й розслідування злочинів.
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИНОСТІ В
СУЧАСНИХ УМОВАХ
Мета виявлення - розкриття та розслідування злочину з тим, щоб притягнути
до кримінальної відповідальності особа, яка його вчинила і відшкодувати
збиток, заподіяний злочинним діянням.

В даний час оцінка стану злочинності проводиться в основному за

статистичними даними. При існуючій системі обліку такі відомості не
можуть бути повною мірою достовірними. Особливо це стосується видів
злочинності з підвищеною латентністю. Відсутність достовірних даних не
тільки не дозволяє об'єктивно оцінити кримінологічну картину злочинності і
особливо найбільш латентних її видів, а й визначити спрямованість основних
зусиль як у боротьбі зі злочинністю в цілому, так і з її окремими видами.

Існує ряд методів, що дозволяють отримати непрямі дані про ступінь

поширеності видів злочинності з підвищеною латентністю. Одним з них є
опитування передбачуваних потерпілих у спеціальній анкеті. На основі даних
цього опитування можна, наприклад, визначити співвідношення між
виявленою і латентною злочинністю в досліджуваному регіоні, встановити
мотиви приховування злочинів від правоохоронних органів, виявити
обставини, які б високу латентність досліджуваного виду злочинності.

При аналізі результатів опитування слід мати на увазі, що їх не можна прямо

зіставляти з даними кримінальної статистики, оскільки в процесі опитування
виявляється число потерпілих, а не кількість злочинів та злочинців. У той же
час анкетування дозволяє зіставити загальна кількість потерпілих з тими з
них, хто звертався до правоохоронних органів, і тим самим виявити питому
вагу латентних злочинів.

Дуже корисні результати можна отримати шляхом зіставлення даних

кримінальної статистики та статистики адміністративних і дисциплінарних
правопорушень, цивільно-правових деліктів. Якщо показники статистики
свідчать про зниження кількості фактів обману споживачів, а за даними
торгової інспекції їх кількість, навпаки, зростає, значить, є підстави вважати,
що зростає латентність цього виду правопорушень.

Одним з методів виявлення латентної злочинності є аналіз заяв, скарг,

повідомлень про злочини, що надійшли до правоохоронних органів, в засоби
масової інформації, інші державні органи, і зіставлення отриманих
результатів з даними кримінальної статистики. Якщо громадяни найчастіше
скаржаться на погане обслуговування в сфері торгівлі, факти хабарництва, а
за даними кримінальної статистики не спостерігається зростання названих
ними злочинів, значить, відбулося збільшення їх латентності.

Добре зарекомендували себе на практиці локальні методи вивчення

латентності. Наприклад, відомості про кількість фактів заподіяння шкоди
здоров'ю, отримані в поліклініках, лікарнях, можна зіставити з даними
органів міліції, прокуратури, суду.

Досить ефективним методом виявлення латентності є її експертна оцінка. З її

допомогою можна отримати достовірні відомості про співвідношення між
виявленими і прихованими злочинами.

Спочатку при встановленні латентної злочинності в регіоні доцільно

провести діагностику її стану, визначити основні параметри цього явища. Ця
мета може бути досягнута за допомогою застосування таких непрямих
методів вимірювання.

Метод аналогії - встановлення стану зареєстрованої злочинності в регіонах з

подібними соціально-економічними умовами.

На першому етапі такого дослідження необхідно отримати інформацію про

соціально-економічний стан даного регіону. Віднести на цій основі регіон до
певного типу. Зіставити інформацію про злочинності в досліджуваному
регіоні та регіоні з такими ж типовими особливостями.
Метод структурного аналізу - дослідження структури злочинності,
зареєстрованої на даній території. Встановлення невідповідності в розподілі
злочинних діянь дозволить діагностувати її реальний стан - виявити об'єкти
подальшого детального вивчення на предмет вимірювання їх латентності.
Застосовуючи даний метод, доцільно використовувати коефіцієнт суспільної
небезпеки.

На другому етапі кримінологічного дослідження латентної злочинності в

регіоні необхідно встановити рівень прихованого і прихованою злочинності.
Зіставлення отриманих результатів з підсумками попереднього дослідження
дозволить отримати достовірну інформацію про фактичну злочинності в
розглянутому суб'єкті.

Виявлення латентної злочинності здійснюється на рівні індивідуального

явища - окремого діяння.

Виявлення здійснюється за допомогою застосування методів відкритої

перевірки, кримінально-процесуальних, криміналістичних, оперативно-
розшукових заходів. Методи виявлення придатні для встановлення окремо
взятого злочину.

Методи виявлення та вимірювання латентності окремих злочинів слід

застосовувати в залежності від рівня та специфіки досліджуваного явища.
При цьому необхідно дотримуватися певної послідовності в їх реалізації.
 ВИСНОВКИ
В ході опрацьованих матеріалів можна зробити висновок, що латентна
злочинність визначається як частка злочинності, що становить сукупність
злочинів різних видів, які вчинені, але з різних причин не стали предметом
передбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-
процесуального провадження та притягнення винних у їхньому вчиненні до
відповідальності.

Латентна та інша (нелатентна) злочинність пов'язані між собою і впливають

одна на одну. Зростання та посилення небезпечності загальної злочинності
через її організованість, професіоналізм, тиск на потерпілих та співробітників
правоохоронних органів. Корупційне розкладання останніх тощо
супроводжується намаганням злочинців уникнути викриття, тобто
збільшення частки латентних злочинів. Цьому намаганню у вигляді
«супротиву» може сприяти й підвищення активності у боротьбі зі
злочинністю за принципом «дія викликає протидію». З іншого боку латентна
злочинність, суттєво викривлює уявлення про реальний стан злочинності.
Послаблює результативність боротьби з нею, спричиняє безперешкодне
відтворення останньої. Злочинність, що залишається поза реагуванням
правоохоронної системи, негативно впливає на соціально-психологічний
клімат у суспільстві. Вона породжує недовіру громадян до здатності
державної влади забезпечити їхню безпеку від злочинних проявів.

Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин

соціального, правового, особистого й іншого характеру, що перешкоджають
виявленню, реєстрації та облікові злочинів, а також їх розкриттю, зокрема й
забезпеченню повноти й усебічності їх розкриття. Під обставинами
соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки в діяльності
правоохоронних і судових органів, до обов'язків яких входять виявлення,
реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.
Для виявлення латентної злочинності використовують загальні та спеціальні
методи.

Опрацювавши питання латентної злочинності можна зробити висновок про

те, що зниження латентної злочинності в межах допустимого є актуальною
проблемою в країні. Держава, що неспроможна реагувати на «невидиму»
злочинність, стає беззахисною перед нею. А тому слід вживати всіляких
заходів щодо зниження цього явища. Виявлення латентної. Як би вміло не
був підготовлений і замаскований злочин, з якими б бережностями не
вчинений, він залишає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього повністю не
зникає, бо будь-який злочин являє собою складну систему дій і вчинків
винного до вчинення злочинного акту, в момент і після його вчинення. Всі ці
вчинки пов'язані з навколишнім середовищем, залишають свої певні
матеріальні та інші інформаційні наслідки (відбитки), за якими і можна
встановити саму злочинну подію. При виявленні латентних злочинів
обов'язково повинні братися до уваги їх специфіка, форма зовнішнього
прояву, конкретні способи, місце і час їх вчинення, морально-психологічна
характеристика можливої винної особи.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закалюк А. Курс сучасної української кримінології / Закалюк А. - К. :

«Видавничий дім», 2007. - С. 177.
2. Александров Ю. Кримінологія / Александров Ю., Гель А., Семаков Г. -
К. : МАУП., 2002. - С. 56.
3. Головкін Б. Латентний вимір корисливої злочинності в Україні /
Головкін Б. // Юридична думка. - 2009.- № 6. - С. 110.
4. Даньшина І. Кримінологія / Даньшина І. - Х.: «Право», 2003, С. 44-45.
5. Іванов Ю. Кримінологія / Іванов Ю., Джужа О. - К.: Вид. ПАЛИВОДА
А.В., 2006.
6. Босхолов С. Основы уголовной политики: конституционный,
криминологический, уголовно-правовой и нформацеонный аспекты /
Босхолов С. - М., 1999. - С. 21.
7. Кудрявцев Н. Генезис преступления. Опыт криминологического
моделирования / Кудрявцев Н. - М., 1994. - С. 164.
8. Джужа О. Кримінологія / Джужа О. - К.: «Атіка», 2010. - С. 67.
9. Гель А. Кримінологія / Гель А., Семаков Г. - К. : МАУП., 2002. - С. 57.
10.Акутаев Р. М. Кримінологічний аналіз латентної
злочинності. Автореферат. СПб., 1999.
11.Кримінологія і латентна злочинність: Монографія. СПб.: Санкт-
Петербурзький університет МВС Росії, 2003.
12.Кримінологія: Підручник для вузів / Під ред. А. І. Долгової. М., 2005.
13.Кримінологія: Підручник / За ред. В.Д. Малкова. М., 2005.
14.Кримінологія: Підручник / За ред. Г. Ф. Хохрякова. М., 2004.
15.Кримінологія: Підручник / За ред. Г. Ф. Хохрякова, В. Н.
Кудрявцева. М., 2003.
16.Деякі аспекти боротьби з штучно-латентною злочинністю / / Держава і
право. 1999, № 3.
17.Сазонова Н.В. Поняття латентної злочинності / / Кримінальне право і
сучасність. М., 2002, с. 180.