Кожен шляхтич, яким би незнатним він не був, сподівається, що колись

зможе стати сенатором, якщо на це буде королівська ласка. Задля цього вони з
юних літ вивчають Латину, бо усі їхні закони написані цією мовою.Крім того,
усі вони хотіли б одержати якісь бенефіції з королівського домену, що
підштовхує їх до змагання у доброчесності, у служінні у війську, а при нагоді —
до здійснення великодушних і благородних вчинків, за які можуть бути
поміченими своїм командиром і рекомендованими королю, який їх за це
винагородить яким-небудь незайнятим бенефіцієм. Поза тим шляхта, як ми вже
сказали, вільна у виборі свого короля, а король не владен ув'язнити жодного
шляхтича за будь-який вчинений злочин, якщо після його скоєння минуло 24
години, за винятком злочину з образою маєстату. Жоден із них також не може
бути ув'язненим доки не розглянуто і не вирішено його справу [у суді] з
оголошенням вироку; до суду ж треба позивати трич . Таким чином,
[оскаржений] шляхтич зберігає право лишатися на свободі, клопотатись перед
суддями [у власні справі] і навіть бути присутнім на опитуванні свідків, що
свідчать проти нього, не боячись ув'язнення до завершення процесу. [Навіть]
після оголошення вироку він може квапливо вступити до якогось монастиря,
котрі досить часто служать притулком для злочинців, що не мають змоги
рятуватися власними силами. Велика знать насміхається над правосуддям і
висилає чимале військо проти тих, хто розпочинає з неі процеси. У вироку,
звичайно, оголошується смертна кара і конфіскація маєткі *.

* Так карають за вбивство шляхтичем іншого шляхтича. [Прим. авт.]

Потім це проголошують голосно, закликаючи тричі [злочинця] з'явитися і

протягом години стати перед судом (та вони не настільки наївні, щоб здатися в
руки ката, знаючи, що їх засуджено на смерть) . Коли ті не з'являються, до
вироку додають інфамію . Це означає, що кожен може убити його [злочинця]
там, де зустріне; за цим же вироком той, хто з ним питиме чи їстиме, вважається
причетним до злочину. Якщо протилежна сторона, не відчуваючи себе
достатньо сильною, доходить згоди із засудженим і, одержавши певну суму
грошей, відмовляється від усіх своїх претензій , то злочинець може взяти від
короля лист про помилування, який обійдеться йому у дві або три тисячі ліврів .
Завдяки цьому його злочин прощається, інфамію відмінено і він знову вступає у
володіння своїм маєтком. Але якщо злочинець не такий могутній, як
протилежна сторона, він повинен, рятуючи своє життя, покинути край, а його
майно конфіскується на користь корони. Це якраз і є [ті землі], що звуться
бенефіціями; король сам ними володіти не може, а роздає шляхті у пожиттєве
користування. Але, як то кажуть, і злочини старіються: уже через кілька років
приятелі [засудженого] починають клопотатися про примирення; а ще до того
помре протилежна сторона чи пом'якшиться її серце з жалості, чи ще щось інше.
А тоді вже можна легко повернути назад свій маєток, якщо він хоч трохи чогось
вартий.