Professional Documents
Culture Documents
1671744424937 - 1671744404599 - Екзаменаційна р-WPS Office
1671744424937 - 1671744404599 - Екзаменаційна р-WPS Office
1671744424937 - 1671744404599 - Екзаменаційна р-WPS Office
Студентки 1 курсу
Лютня – струнний щипковий інструмент, що походить від уда, який став відомим на
Заході після завоювання арабами Іспанії. Інструменти на кшталт лютні зустрічаються у
багатьох музичних культурах – іранський і кавказький тар, центральноазіатські тунбур,
ребаб, індійські сітар, віна, тампура, китайська піпа, японська біва і сямісен,
західноафриканська кора. Лютня була одним із найбільш розповсюджених і улюблених
інструментів у багатьох західноєвропейських країнах доби Відродження. Вона звучала і
при дворах, і в домашньому побуті мешканців міста, а також у різних ансамблях з
іншими інструментами. На лютні грали визнані віртуози й аматори, під її супровід
співали і танцювали, художники зображали її на живописних полотнах.
Наприклад, у Франції нове мистецтво означало нові форми музичної виразності, нові
технічні засоби у передачі ритму, тривалостей, руху голосів. Проте естетика і музична
теорія у Франції XIV століття залишалася в межах середньовічного світосприйняття. Так,
французький музичний теоретик, математик, астроном Йоганнес де Муріс, автор робіт
«Компендій практичної музики» (Compendium musicae practicae) та «Пізнання
музичного мистецтва» (Notitia artis musicae), захищав традиційні для середньовічної
теорії принципи розуміння музики. Вчений відстоював середньовічний «ідеал»
григоріанської монодії, нарікає на поширення народної, на його думку,
«непристойної», «розпусної» музики.
На межі XV–XVI століть визначним теоретиком музики був Йоганнес Тінкторіс (1435–
1511) – франко-фламандський теоретик, композитор, автор першого у світі музичного
словника. Після багатьох років мандрувань Європою Тінкторіс близько 1472 року
заступив на придворну службу до неаполітанського короля Фердінанда І. У Неаполі
Тінкторіс очолив школу музикантів-теоретиків та створив науково-педагогічну систему
вивчення основ музичної практики. Його праці (серед 12 трактатів Тінкторіса лише 2
було опубліковано за його життя) містять вартісні відомості про виконавську практику і
нотацію епохи Відродження. Найціннішим твором Тінкторіса є «Визначник музичних
термінів»
Дж. Царліно визначає емоційно-виразні властивості окремих ладів. Він також вказує на
народний характер мажорного ладу та йде далі Глареана у встановленні порядку ладів
Особливу увагу звертає вчений на співвідношення мелодії, гармонії та тексту. Царліно
також надає великого значення творчій індивідуальності музиканта, його обдаруванню
і вмінню свобідно оперувати усіма прийомами мистецтва, аби втілювати задум у
належну художню форму.
Царліно першим відкрив шлях сучасної гармонії. Його історична заслуга полягає у тому,
що, підбивши підсумок поліфонії строгого стилю, він бачив далі, вказуючи нову
парадигму гармонічного мислення.