Про які основні риси українського

характеру і світогляду говорить Д.

Чижевський?
Дмитро Чижевський, характеризуючи головні риси українського світогляду,
називає емоціоналізм, і як ціннісний елемент етики та релігії, і як шлях пізнання.
„Філософія серця”, − на думку Д. Чижевського, − характерна для української
думки,але ця філософія має не лише той сенс, що високо оцінюється почуття ... а
саме серце – та найглибше захована в людині „безодня», яка породжує та
зумовлює собою, так би мовити, „поверхню” нашої душі”. Далі вчений стверджує,
що безумовною характерною рисою видатних українців, що знайшла вираз у їхній
етиці: це (в певних умовах) —нахил до духовного усамітнення. Це духовне
усамітнення веде до визнання великої цінності за окремою особою, визнання для
кожної людини права на власний,індивідуальний етичний шлях.
Д.Чижевський в розділі "Український народний характер і світогляд" пропонує
пізнавати формування національного характеру трьома шляхами: перший –
дослідженням народної творчості; другий – вивченням найбільш "блискучих", яскравих,
виразних історичних епох, які даний народ пережив; третій – аналізом психіки найбільш
значних, "великих", видатних представників даного народу.

Сам Д.Чижевський вивчення процесу формування українського національного

характеру здійснює на основі аналізу народного світогляду і виділяє такі риси
психічного укладу українців, як емоційність і сентиментальність, високу чуттєвість та
ліризм. На його думку найяскравіше виявляються ці риси в естетизмі українського
народного життя і обрядовості. Одним з показників емоційності є своєрідний
український гумор, як вияв глибокого "артистизму" української вдачі.

Поруч з цими рисами видатний філософ визначає в українському характері

певний "індивідуалізм та стремління до "свободи" в різних розуміннях цього слова".
Індивідуалізм може вести до самоізолювання, до конфлікту з усім та усіма, до
"розкладу усякої життєвої форми". Разом з тим, індивідуалізм може вести і веде в
певних випадках, до глибоко-позитивних форм творчості і активності.

Емоційність і сентименталізм, чутливість та ліризм, індивідуалізм і прагнення до

свободи доповнюються і такими характерними рисами українського характеру як
неспокій і рухливість.

Такі психічні особливості українського народу склались під впливом певних

історико-культурних і політичних умов. Народ відібрав для себе з історичних подій
якраз те, що найбільше відповідало його вдачі, його характерові.

На думку Д.Чижевського на формування характеру української нації

позначились:

 а) степовий ландшафт, що породжував, як море, ліс і гори, величність, а

заодно і неспокій (степ як джерело вічної загрози кочівників);
 б) християнство з його елінізмом;
 в) відродження і барокко, що на українському ґрунті породили розквіт
пластичного мистецтва, літератури, "декоративність", яка "цінить більше широкий жест,
ніж глибокий зміст, – більше розмах і кількість, ніж внутрішню якість, більше вираз,
форми вияву змісту, ніж зміст самий, одним словом – цінить більше "здаватися", ніж
"бути".
Видно саме цим пояснюється та ейфорія, яка так швидко опановує українцями з
приводу всього лиш добрих намірів, та широта жесту у гостинності; те намагання
бажане видавати за дійсне, яке часто трапляється в Україні.

Стремління до "декоративності", до імпозантності приводить до певної

ілюзорної пишності та "маєстатності", за якою часто нема достатньої підпори. Така
психологія в практичній діяльності породжує в українців "психологічний авантюризм",
що має місце в житті та культурній творчості.