"Зачарована Десна"- маніфест величі й краси

рідної землі.
Автор: Олександр Довженко;
Рік написання: 1956 р.;
Жанр: автобіографічна кіноповість (“автобіографічне кінооповідання”);
Рід літератури – епос;
Тема: щира сповідь письменника про дитинство, сповнене радощів і смутку, як джерело
його духовності й мистецького таланту.
Ідея: заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину
духовно багатою і щасливою.
Місце подій: Довженко розповідає про своє дитинство у рідному селі на Чернігівщині.

Головні герої:
● два ліричні герої — малий Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських
відступах);
● Петро Семенович (батько);
● Одарка Єрмолаївна (мати);
● прабабуся Марусина;
● дід Семен;
● прадід Тарас;
● дядько Самійло.
● брати Сашка: Лаврін, Сергій, Василько й Іван;
● дід Захарко;
● учитель Леонтій Опанасенко тощо.

Композиція: твір умовно можна поділити на новели «Город», «Хата», «Смерть братів»,
«Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи» + ліричні та публіцистичні
відступи.

Проблематика:
● Природа і людина
● Шлях народу та людини до щастя
● Прекрасне й потворне в житті
● Покликання, сутність людини
● Роль праці в житті людини
● Добро і зло
● Життя і смерть

Особливості твору:
● Наявність двох ліричних героїв
● Фрагментарність, швидка зміна “кадрів”
● Народний гумор
● Вживання різноманітних художніх засобів

Сюжетна лінія: У творі немає чіткої сюжетної лінії. Оповідь раз у раз переривається
авторським коментарем, філософськими роздумами, ліричними відступами. Та й самі
епізоди з життя малого Сашка подаються не за хронологією, а нібито хаотично, за плином
спогадів посивілого автора.

Характеристика персонажів:

Сашко: жвавий, дотепний, спритний, винахідливий хлопчик.

Наприклад: Одного разу Сашко поліз у тютюн, що якраз цвів, потім до огірків. Став
дражнити бджіл, але жодна так його і не вкусила. Бджолине жало хоч і болить, але коли
почне плакати малий, дід чи мати дають зразу мідну копійку, яку треба прикласти до
болючого місця. Біль швидко проходить, а за копійку можна купити в крамниці аж чотири
цукерки і смакувати ними до вечора.

Образ батьків:

Батько – є взірцем людської досконалості, виразник народної моралі.

“Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий.
Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно
ложку ніс до рота, підтримуючи знизу шкоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над самою
Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість.
Зневажав начальство і царя…
Одне, що в батька було некрасиве,— одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий
безбарвний, убогий! Наче нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую
укрили брудом і рванням…
З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів — він годився
на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі
переорав, поки не звільнився від свого смутку».
А як він рятував людей від повені: сміливий, мудрий , дужий. Він почував себе спасителем
потопаючих , героєм – мореплавателем Васко де Гамою… Душа в нього була океанська.
Він уміє долати свій біль і тугу. Бо коли в один день померло його 4 синів, а його не було
вдома, то дізнавшись, він летів додому, загнавши коней- не застав своїх соловейків. Він
вигнав попа, прокляв бога і заявив, що « сам буде ховать дітей своїх...» .Сильний, дужий.
Людина з добрим розумом і почуттям людської гідності.

Матір – невсипуща трудівниця, щиро любила все, що виростало із землі.

Мати вважала, що буде в раю між святими «як боляща великомучениця» і так часто
показувала те місце на картині, де знаходитиметься її душа, що там зробилася пляма.
Мама - це вона дарує нам життя, вона берегиня дому і роду свого, вічна трудівниця. Про
маму О.Довженко говорить на самому початку твору. Це трудівниця невтомна, взірець
доброти, терплячості. «Чого тільки не насадить наша невгамовна мати. Нічого в світі так я
не люблю, як саджати що небудь у землю щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі
всяка рослиночка, ото мені радість,- любила проказувати вона». Своїх синів вона називала
соловейками. Вона бідна,але щедра. « Вона боялася старців, але наділяла щедро» ,-
говорить автор. Співчуває вона тим , кого залила повінь. Вона гірко плаче, що біда до них
прийшла у святу Паску. Навіть коли Пірат після пропажі знайшовся, вона з радості плаче.
Вона справжня берегиня.
Образ баби та діда:
Прабаба Марусина була маленька та прудка, очі мала такі видющі та гострі, що од них
ніщо не могло сховатися. їй можна було по три дні не давати їсти, але без прокльонів вона
не могла прожити й дня. «Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст потоком, як
вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки.
Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі».
«Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї
не могло ніщо в світі… Без прокльонів вона не могла прожити і дня… Вони лились :і її уст
потоком, як вірші з натхненного поета… У неї тоді блищали очі і червоніли щоки. Це була
творчість її палкої темної перестарілої душі».

Дід Семен «малому Сашкові нагадував Бога або святого Миколая. Звали його Семеном.
Він був високий і худий, з білою бородою. Пахнув теплою землею і трохи млином, знав
письмо і в неділю любив урочисто читати Псалтир. Мати ненавиділа діда, вважала
чорнокнижником, хоч Псалтир всередині був не чорний, а білий, і крадькома—таки спалила
книжку. «Любив дід гарну бесіду й добре слово». «Він був письменний по-церковному і в
неділю любив урочисто читати псалтир. Ні дід, ні ми не розуміли прочитаного, і це завжди
хвилювало нас, як дивна таємниця».
Він був добрим духом лугу і риби. Гриби і ягоди збирав у лісі краще за всіх, «розмовляв з
кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і
рухалось навколо». Коли діти приносили рибу, дід казав, що, мовляв, це не риба. От
раніше була риба! І починав так розповідати про старовину, що діти слухали, забувши про
все, поки й «не засинали в запашному сіні під дубами над зачарованою річкою Десною».
Більш за все дід Семен любив сонце, прожив близько ста літ, не ховаючись у затінок
ніколи. Так під сонцем і помер, коли прийшов його час.
Так, дід Семен - це уособлення народної мудрості, трудар, філософ. Він , як і прабаба
Марусина несуть у собі думку про невичерпність і життєрадісність народного джерела, про
безсмертя народу. Середовище навчило майбутнього митця поважати простого селянина,
воно відкрило очі і на талант дядька Самійла, який вважавсь поганим хліборобом, але був
неперевершеним косарем. Він « обкосив би всю землю, якби була тільки добра трава та
хліб і каша, і люди цінували його, прозивали косарем, часто забуваючи справжнє прізвище.