Сагайдачний

Сагайдачний-воїн оборонець
Передовсім Петро Сагайдачний постає перед нами відважним полководцем та
неперевершеним тактиком, генієм військової думки того часу.
На Запоріжжі, у цій «школі життя» Сагайдачний швидко здобуває високий
авторитет: стає обозним та керує всією артилерією Січі, згодом очолює січове
товариство - стає кошовим отаманом, а потім гетьманом Війська Запорозького.
Розташована на межі християнського і мусульманського світів Січ стала природним
заслоном проти татарських і турецьких набігів. Сагайдачний же почав не лише
захищатися, а й організовувати походи на Крим і Туреччину.
Морські походи
Морські походи під началом Сагайдачного, коли козацькі чайки з'являлися раптово
у стін Стамбула та "скурювали мушкетним димом столицю турецького султана",- як
писав сучасник, викликали справжній жах у ворога.
І що найважливіше - козацький десант звільняв православних полонених, що
томилися в тяжкій турецько-татарській неволі.
Успішні морські походи 1616-1618 рр. на чолі із Сагайдачним стали прикладом
сучасного військового мистецтва та посилили впевненість козаків у своїх силах.
Продумана тактика і стратегія вкупі із майже міфічною хоробрістю та
відчайдушністю стали дійсно непереможними.
Турецький хроніст Мустафа Наїма, описуючи битву запорожців на чайках із
турецьким флотом, стверджував: що "на всій землі немає людей сміливіших, котрі
б менше турбувалися про своє життя, менше за все боялися смерті".
З середини першого десятиріччя XVII ст. Сагайдачний керував майже всіма
значними походами - як сухопутними, так і морськими, що досягли на той час
особливої сили, розмаху і масштабів.
Із запорозької січової гавані виходило іноді понад 300 "чайок", в яких
розміщувалося до 20 тисяч козаків. Добою героїчних походів назвали історики ці
морські козацькі експедиції, керовані Петром Сагайдачним.
За свідченням сучасника, "не тільки на Чорному морі, а й у самій турецькій
столиці козаки викликали такий великий переполох, що через них там постійно
тримають флот, увесь або частину, будують укріплення на берегах Босфору".
Відомий італійський мандрівник П'єтро дела Валле повідомляв у травні 1618 р.:
"Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б козаки не взяли й не
сплюндрували.
Сухопутні кампанії Сагайдачного
Не менш успішним ніж на морі був Сагайдачний у сухопутних кампаніях.
Апофеозом козацької звитяги стала Хотинська війна 1621 р., коли козакам
безупинно доводилося витримувати атаки в багато раз переважаючої турецької
армії, відчайдушно контратакуючи.
Сагайдачний безпосередньо брав участь у бойових діях, незважаючи на поранення
напередодні отруйною татарською стрілою.
Без перебільшення, перемога під Хотином врятувала Польшу та Україну від
турецького поневолення, а Сагайдачний відіграв у цьому головну роль.
Вірменський хроніст Авксент писав з цього приводу: "Якби не козаки, польське
військо було б розбите за 3-4 дні. Перемогу здобуто лише завдяки Богові й
запорозьким козакам".
Військові нововедення та нові тактики
Петро Сагайдачний як полководець, здобував перемоги виключно не
стандартними, на той час, рішеннями. Сутність його оброни була у використанні
тактикики наступальності, раптовості, нічного бою й превентивності атак, до речі,
випробувану в багатьох успішних морських походах.
Не слід забувати, що саме Петро Сагайдачний чи не першим у військовій тактиці
активно застосовував проти супротивника тактику засадних та зустрічних боїв, коли
нечисленні загони добре вишколених козаків нападали на маршеві колони
супротивника, переважаючого у десятки разів і вносили безлад і паніку у його лави.
Взагалі, військова стратегія і тактика Сагайдачного була розрахована на ведення
бойових дій в умовах чисельної переваги супротивника, при чому вирішальний
удар завжди наносився миттєво й у найслабкіше місце.
Не можна не відзначити й високу мобільність козацького війська, яке багато разів
зупиняло наступ турецько-татарських орд результативними ударами по їхніх
тилових комунікаціях.
Динамічна й гнучка тактика бою козацького війська, на противагу позиційній,
неповороткій тактиці польського війська, була вирішальним фактором у цій
блискучій перемозі, яка принесла козакам європейську славу.
Сагайдачний - політик
Сагайдачний був непересічним політиком та дипломатом, який дивився на роки
вперед та вибудовував як в межах України так і закордоном довгострокові
дипломатичні комбінації. Він наполегливо й неухильно проводив свою політичну
лінію, дотримуючись чіткої позиції щодо польського короля, магнатів та шляхти.
"Політик великий і справний", як називали його сучасники, не йшов на відкриту
політичну конфронтацію з Річчю Посполитою, а використовував дипломатію для
утвердження і проведення своєї лінії.
Сагайдачний боровся за розширення козацького реєстру та в інший спосіб
намагався легалізувати й офіційно визнати козацьку військову та політичну
організацію, розширити козацькі права, вивести польські війська з України,
встановити релігійне рівноправ'я та визнати вищу православну ієрархію.
Він розумів, щ о кожен, навіть невеликий поступ у цьому ділі сприятиме посиленню
позицій козаків в обороні прав народу українського народу та православ'я.
Вперше за Сагайдачного козацтво формує свою політичну програму, в якій
виходить за вузько станові інтереси. Утворюється спілка козацтва, міщанства й
духовенства.
Саме в цей час відбувається активне формування національної української
спільноти з її чітко вираженими географічними кордонами.
Відновлення православної ієрархії
Не можна не згадати ще один акт, а саме висвячення під захистом козацької шаблі
православним Київським митрополитом Іова Борецького і єпископів - що
відновило знищену унією православну ієрархію.
Це відбулося за ініціативи Петра Сагайдачного і означав без перебільшення
порятунок православної церкви та її вірних від духовного та морального занепаду.
Очевидно, Сагайдачний чудово усвідомлював важливість опертя козацької шаблі
на ідею та віру.
Він зробив незвичний, безпрецедентний для свого часу історичний крок - поставив
зброю на охорону культури. Таке поєднання зробило із козацької військової сили
справді політичну потугу та могутній притягальний центр для українського
населення.
Сагайдачний- меценат і покровитель освіти та культури
Сагайдачний навчався в Острозькій школі - центрі тогочасної української вченості
інтелектуального й духовного життя.
Цей навчальний заклад був визнаним в Україні культурним та освітнім центром, де
молодим людям прищеплювалося розуміння значущості духовних цінностей свого
народу.
Згодом він потрапляє до Львівської братської школи, де зустрічається з Іовом
Борецьким, з яким підтримував зв'язки до кінця свого життя.
Дружба з Іовом Борецьким пізніше переросла в політичний союз, який відіграв
вагому роль в українському релігійному і політичному житті.
В будь-якому разі та духовна атмосфера, яка оточувала Петра Конашевича в
острозький період його життя, остаточно сформувала його особистість.
Започаткування Києво-Могилянської академії
За сприяння Сагайдачного було засновано школу при Київському братстві, що
згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію.
Впродовж усього життя він допомагав освітнім та культурним центрам
матеріально, за заповітом залишивши майже все своє майно й гроші Київській,
Львівській і Луцькій школах "на науку і виховання бакалаврів учених дітям
християнських за чим би наука тривати могла вічні часи".