ГРУПА 48А2

Дата

apeleshko@gmail.com

ПЛАН - КОНСПЕКТ №1

Дисципліна: «Архітектурні деталі».

Тема заняття:
Вступ. Загальні поняття. Типи архітектурних деталей.

Мета заняття:
Познайомити студентів з загальним поняттям «Архітектурні деталі» житлових та
громадських будівель. Вивчити головні типи архітектурних деталей.
Тип заняття – комбіноване

Обладнання та засоби навчання:

Для викладача – наочність.
Для студентів – зошит , підручники основні: Стефан Келоуей «Елементи стилю».

Міждисциплінарні зв’язки - дизайн.

Самостійна робота:
1. Вивчити теоретичний матеріал за конспектом;

2. Ознайомитися з поняттям «архітектурна деталь», їх видами, «обладнання

інтер’єрів», їх видами, з розвитком інтер’єрів у різні історичні періоди.

3. Ознайомитися з формою подачі самостійних звітних графічних робіт та

джерелами інформації для вивчення дисципліни.

4. Розробити дизайн обкладинки альбома практичних робіт.

 1.Поняття «архітектурна деталь», їх види.

Архітектурна деталь - невід'ємний елемент архітектурної композиції. До

архітектурних деталей відносяться малі, композиційно значимі пластичні елементи
споруди. Архітектурні деталі будівель впливають на враження, яке вони
справляють і стають однією з характерних ознак стилю.

До архітектурних деталей будівлі відносяться такі елементи як :

Абака, абак (дошка, плита) - плита, складова верхної частини капітелі колони,
напівколони, пілястри.

Апси́да — абсида (грец. - склепіння) — виступ будівлі, здебільшого півкруглий в

плані (зовні іноді багатокутний або квадратний), перекритий півкуполом або
замкнутим півсклепінням. У християнських церквах апсида — вівтарна частина,
яка орієнтована зазвичай на схід.
Акроте́рій (грец. — вершина) — наріжна скульптурна прикраса фронтону у
вигляді статуї чи пальмети (орнаментальна рослинна фігура); виробляється з
мармуру або теракоти. Акротерії застосовувалися в античній архітектурі,
здебільшого в храмах, як складовий елемент архітектурних ордерів.

А́рка (лат.— дуга) — криволінійне перекриття прорізу в стіні або простору між
двома опорами (стовпами, колонами, пілонами), що передає на основу не тільки
навантаження, а й розпір.Термін також вживається для будь-якої вигнутої
структури, що має форму арки. Арки можуть використовуватися як
конструктивний архітектурний елемент, наприклад, над двірним проходом чи
брамою, або у якості чисто декоративного елемента.
Арка́да (від фр.— склепіння) — ряд однакових за формою та розміром арок, що
спираються на колони або пілони. Найчастіше аркаду застосовують, коли
влаштовують відкриті галереї, акведуки та багато інших споруд.

Аркату́ра (нім. — ряд арок). Стрічка опертих на кронштейни маленьких глухих

арок у вигляді фризу або поясу під карнизом (звичайно їх прийнято називати
аркатурний фриз, аркатурний пояс). Кронштейни часто декорувались
орнаментальними елементами, вирішувались у вигляді масок.

Декор стіни у вигляді стрічки з невеликих глухих арок, що спираються на колонки

з кронштейнами (прийнято називати аркатурно-колончастий пояс, аркатурно-
колончастий фриз).
Аркбута́н (фр. — підпірна арка) — відкрита лучкова повзуча арка, зовнішня
кам'яна напіварка, що передає розпір склепінь головного нефа готичного храму
опорним стовпам — контрфорсам, розташованим за межами основного об'єму
будівлі.
Система аркбутанів, контрфорсів і нервюр складає конструктивну основу
готичного храму.

Архіво́льт ( італ.— дуга-облямовувач) — криволінійне зовнішнє обрамлення

отвору арки, вікна, часто у вигляді профільованої тяги. Архівольт виділяє дугу
арки з площини стіни, іноді стає основним мотивом її обробки.

Архітра́в (лат. — балка) — головна балка, що перекриває пройму між колонами;

в архітектурному ордері — нижня частина антаблемента.В класичному ордері —
балка на опорах (колонах, стовпах, пілонах) — кам'яний брус, що тримає фриз і
карниз ордеру (все разом — антаблемент).
 Карниз

Фриз

Архітрав

карниз

карниз
Антаблеме́нт (від лат.— стіл, дошка) — верхня горизонтальна частина споруди,
карниз
звичайно спирається на колони — складовий елемент класичного архітектурного
ордеру. В класичному зодчестві антаблемент складається з трьох основних
частин: 1.Архітрав — тримальна частина у вигляді балки, що спирається на
колонах; 2.Фриз — із скульптурними прикрасами, що спирається на архітраву;
3.Карниз — який спирається на архітрав.

А́ттик (грец.— аттичний) — стінка, що міститься над карнизом і завершує

споруду, значно вища за парапет. Зазвичай цоколь і карниз прикрашаються
рельєфною композицією та написами. Інколи над нею встановлювано обеліски,
вази. Є звичайним елементом тріумфальних арок.

Балко́н (італ.— «балка», «колода») — виступаючий з площини стіни фасаду

огороджений майданчик, який слугує для відпочинку в літню пору року. Балкони
обладнані поручнями і сполучені дверима з внутрішнім приміщенням.
Балюстра́да — невисока наскрізна огорожа балконів, терас, галерей, сходів або
дахів, яка сформована з ряду фігурних балясин чи стовпчиків, вгорі з'єднана
горизонтальними перилами, плитою, а внизу спирається на цоколь у вигляді
бруса, що може бути оформлений різними обломами. Балюстрада є частиною
архітектурного оздоблення будівель.

Баля́сина — вертикальний елемент балюстради, невисокий фігурний (часто

веретеноподібний) стовпчик, що підтримує перила сходів, терас, балконів,
дахів.Робиться гладеньким або прикрашається різьбленням, розписами,
золоченням.

Баня — гранчаста або кругла в плані форма даху над барабаном храмової
споруди; іноді — те саме, що купол.
Бараба́н або підбанник — горішня конструктивна частина будівлі циліндрична
або багатокутна у плані, що підтримує баню, купол або зімкнуте склепіння. Буває
двох видів: Барабан світловий — прорізаний вікнами прямокутної або
аркоподібної форми.

Горельєф Барельєф

Барельє́ф — скульптурна композиція, виконана на площині і пов'язана з тлом.

Відповідно до висоти розрізняють високий рельєф (горельєф) і низький
(барельєф або плоскорізьба).
Бельве́дер (італ. буквально «прекрасний вид») — окрема паркова споруда
(альтанка) або впорядкований майданчик, розташований в підвищеній
частині рельєфу, звідки відкриваються мальовничі краєвиди. Бельведер може
бути частиною будинку, наприклад баштою з широкими заскленими або
відкритими отворами.

Вазо́н — тип малої архітектурної форми, декоративна ваза, встановлена на

відкритому повітрі. Виробляється з каменю, металу, бетону, гіпсу, зазвичай
не має утилітарного призначення, але може слугувати клумбою.
Вімперґ (нім.— вія ока) — гострокінцевий трикутний декоративний фронтон над
стрілчастою аркою дверного або віконного прорізу в споруді, що часто
застосовувався у ґотичній архітектурі Західної і Центральної Європи. Його поле
багато прикрашалося ажурним різьбленням і скульптурними деталями, круті
профільовані краї — крабами, а вершина — хрестоцвітим. Бере походження від
торців будинків з високими двосхилими дахами.

Вітраж ( від лат. — скло), орнаментальна або сюжетна декоративна композиція зі

скла та інших матеріалів, що пропускають світло.
Волюта – архітектурний мотив у формі спіралеподібного завитка з кружком
(«оком») у центрі, складова частина іонічної капітелі, входить також у
композицію коринфської і композитної капітелей.

Галере́я — комунікаційний простір у вигляді критого переходу(коридору),

аркади, колонади, антресолі або подовженого балкона, що з'єднує приміщення чи
частини будинку; може бути глухою, заскленою чи не бути огородженою (крім
перил).

Гаргу́йль — витесаний з каменю, скульптурно оздоблений водостік, що зазвичай

виконувався у вигляді голови фантастичної тварини, чудовиська, простягнутої
фігури людини тощо.
Гільйо́ш (від фр.— візерунок з хвилястих ліній) — орнамент у вигляді густої
мережі хвилястих фігурних ліній, що переплітаються між собою. Активно
використовувався для ліпних прикрас у класичній архітектурі. В наш час гільйош
широко застосовують в дизайні грошових купюр та цінних паперів для захисту
від підробок.

Гірля́нда (від фр.— «прикрашати», «заквітчувати») — в архітектурі гірлянда

орнаментальний мотив, декоративне зображення у вигляді сплетеного ланцюга
листків, квітів і плодів, що часто перевиті стрічками, бантами, збагачені
маскаронами.

Грот — тип паркової споруди або архітектурної примхи: павільйон, що імітує

природний грот, печеру, іноді у складі німфеуму.
Две́рі — щитова конструкція та її облаштунки (коробка), яка перекриває чи
звільняє отвір у стіні, що його відкривають, щоб входити — виходити.

Денти́кули (зубчики, сухарики) (від лат. — зубець) — декоративний мотив у

вигляді кубиків на карнизах іонічного, коринфського, композитного і одного з
варіантів римсько-доричного ордера.

Едикула (лат. — будиночок, невеликий храм, каплиця). У Стародавньому Римі

слово мало два значення. Едикулами називалися домашні священні кутки, в яких
поміщали невеликі вівтарі або статуї лар і пенатів, які сприяють сім'ї та
домашньому вогнищу. Назва едикула використовувалась також для позначення
невеликої ніші у великих за розміром храмах, що спирається на п'єдестал,
увінчаний фронтоном і оточеному колонами. Саме в останньому значенні слово
використовується в сучасній мові.
Е́ркер (нім. — «ліхтар») — частина споруди, що здіймається над першим
поверхом і виступає за межі основного обсягу у вигляді напівкруглого,
трикутного, чотирикутного або багатогранного у плані заскленого балкона. Часто
складається з кількох поверхів, збільшуючи корисну площу приміщень,
поліпшуючи їхнє освітлення та інсоляцію.

Замковий камінь (синонім — звірник) (іноді просто замок або ключ) —

клиноподібний або пірамідальний елемент кладки у вершині склепіння або арки.
Часто виступає з площини арки, виділяється розмірами, має орнаментальну або
скульптурну обробку, і цим виконує також декоративну функцію, служить
прикрасою арок і навіть плоских перемичок.
Капітель — верхня частина колони, що бере на себе навантаження від
горизонтальних балок перекриття.

Каріати́да (грец. — карійські діви, жриці храму Артеміди в Карії (Лаконії) —

вертикальна підпора у вигляді жіночої постаті, статуя одягненої жінки.

Карни́з (від грец. — закінчення, завершення) — завершення стіни споруди у

вигляді горизонтального профільованого поясу, верхня виступаюча частина стіни,
що підтримує дах і оберігає стіну при стіканні води з даху. Конструктивно
визначається виносом — відстанню його краю від стінової площини.
Ка́ртуш (італ.— згорток) — скульптурна (ліпна) або графічна прикраса у вигляді
декоративно обрамленого щита чи напіврозгорнутого згортка, на яких вміщують
написи, герби, емблеми тощо. Поширився в XVI—XVIII ст. Картуші
прикрашають парадні входи до палаців. В давнину їх зображали на документах,
географічних картах, надгробках тощо.

Квадрифора – це тип вікна, розділеного вертикально на чотири отвори колонами,

пілястрами або чимось іншим, на які спираються чотири арки, заокруглені чи
гострі.
Коло́на — (лат. — «стовп») — архітектурно оброблена вертикальна опора, як
правило, кругла в перерізі. Елемент тримальної конструкції споруд та
архітектурних ордерів.

Колона́да — ряд або ряди колон, об'єднаних горизонтальним перекриттям. У

зовнішній композиції споруди колонада застосовується у вигляді портика або
галереї, що прилягають до диптера, периптера. Колонади також можуть являти
собою самостійні споруди. Криті колонади називають стоа.

Консо́ль — опорна конструкція, балка чи ферма, закріплена одним кінцем, що

підтримує частини будівлі чи інші предмети, що виступають. Консоль — опори
або кронштейну з одним жорстко закріпленим кінцем при другому вільному кінці.
Консоль застосовується для опори виступаючої частини конструкції, наприклад,
карнизу, балкону. Профіль консолі часто має форму завитка.
Контрфо́рс, також підстінок (фр. — «протидіюча сила») — вертикальна
конструкція, що являє собою або виступаючу частину стіни, вертикальне ребро
або окрему опору, зв'язану із стіною аркбутаном. Призначена для посилення
несучої стіни шляхом прийняття на себе горизонтального зусилля розпору від
склепінь.. Зовнішня поверхня контрфорса може бути вертикальною, ступінчастою
або безперервно похилою, збільшуючись в перерізі до основи.

Ко́нха (від грец. — «мушля») — півкупол для перекриття циліндричних частин

(абсид та ін.) будівлі. Конха виникла у східній елліністичній архітекурі,
застосовувалась у давньоримському будівництві, в культових християнських
спорудах середньовіччя.

Крабб, краб — декоративна деталь у вигляді стилізованих згорнутих листків або

квітів, які ніби плавно виростають (виповзають) з основного стовбура. Був
поширений в спорудах готичного стилю, ряди крабів поміщалися на фіалах,
щипцях чи вімпергах.
Лізена чи Лопатка — тонкий і плоский вертикальний виступ стіни без прикрас,
бази і капітелі, що має конструктивне і композиційне значення.

Ліпнина — архітектурні деталі, прикраси та скульптурні вироби (фігурні,

орнаментальні), якими прикрашають фасади й інтер'єри споруд.

Ло́джія — перекрите і огороджене у плані з трьох боків приміщення, відкрите у

зовнішній простір.
Люка́рна — вид дахового вікна (переважно овальної або круглої форми), ліхтар
на мансардному даху або склепінні. Зазвичай не виступає за межі червоної лінії
фасаду. У добу пізньої французької готики і ренесансу багато декорувалось.

Люне́т (фр. — «маленький місяць») — в архітектурі та образотворчому мистецтві

обрамлене кругле або напівкругле поле стіни, яке розташоване над дверима або
вікнами. Люнет часто прикрашений живописним або скульптурним декором.
У наскрізних люнетах поміщаються вікна. Люнетами також називають
дугоподібні частини стулчастого вівтаря і напівкруглі картини на античних
стелах. Аналогічні фрагменти фронтонів трикутної форми називаються
тимпанами. Іноді останній термін використовується як синонім люнета.

Маківка - декоративне завершення бані (подібне до перевернутої голівки маку),

увінчане хрестом, шпилем тощо.
Манса́рда — поверх у горішньому просторі, фасад якого повністю або частково
утворений поверхнею (поверхнями) похилого або ламаного даху. Назву отримала
на честь архітектора Франсуа Мансара (фр. François Mansart), який у XVII столітті
й запропонував використовувати горішні приміщення як житло.

Мето́па — прямокутні або квадратні плити, які, чергуючись з тригліфами,

утворюють фриз доричного ордеру. Метопи виконувались з каменю або кераміки,
часто прикрашалися рельєфами, рідше розписом.

Монофора — тип вікна з одним отвором, увінчаного аркою.

Маскаро́н (або Маска) — вид скульптурної прикраси (барельєф або горельєф) у
формі голови людини, тварини чи фантастичної істоти.

Нервюра (від лат.— жила) — ребро склепіння. Найбільшого розвитку набули в

готичній архітектурі, де утворювали складні рисунки, зокрема зірчасті, або у
формі віяла. Для готики характерним є складний профіль нервюр

Ні́ша (від фр.— «заглибина», «гніздо») — багатозначний термін, який в прямому

чи переносному сенсі означає частково відокремлений простір.
Пальмета ( від фр. – пальмова гілка) — живописний або скульптурний
орнаментальний елемент у вигляді пучків вузьких листків, яких нараховується
непарна кількість і вони розташовані симетрично, доповнюючись внизу
волютами.

Парапе́т(італ.— «захищати») – невисока стінка, що захищає покрівлю будівлі,

терасу, балкон, набережну, міст тощо. Парапет часто служить постаментом для
декоративних ваз і статуй.
Півколона — колона, зазвичай, напівкругла в плані, що виступає з площини
стіни на половину або три чверті свого діаметра. Півколони з виступами на три
чверті діаметра й більше часто зустрічаються в меблях. Конструктивно півколона
— контрфорс, що збільшує стійкість будівлі. Декоративно — елемент, що
застосовується для досягнення кращого візуального ефекту.

Піло́н — масивна споруда у формі зрізаної піраміди, що зводилася перед

давньоєгипетськими храмами обабіч порталу.

Поліфора — тип вікна; мультивікно, розділене колонами чи пілястрами в

кількість отворів більшу, ніж чотири, на кожну з яких спираються арки. Простір
між арками часто перфорований.
Піля́стра, також піля́стр або піля́стер — плаский виступ у стіні будівлі. Зовні
має ознаки колони — базу, тіло, але без ентазису (потовщення всередині),
капітель.

Поребрик — декоративний орнамент, утворений поставленими під кутом до

стіни (ребром) рядами звичайної або лекальної цегли.
Портал — архітектурно оформлений вхід до монументальної споруди, переважно
громадського призначення; архітектурне обрамлення сцени, яке відокремлює її
від залу для глядачів.

Портик (від лат.— крита галерея) — галерея з відкритою колонадою на

поздовжньому боці будівлі; вхід, прикрашений відкритою колонадою, арками,
завершується фронтоном або аттиком.
Ризалі́т — частина будинку, що виступає за основну лінію фасаду від
фундаменту до даху.

Розе́тка (від фр.— «трояндочка») — у мистецтві й архітектурі — орнаментальна

прикраса круглої форми в плані, має вигляд стилізованого зображення квітки, яка
розпустилась. Мотив рослинного орнаменту широко використовувався при
оздобленні кесонів, падуг стель тощо, у садово-парковому мистецтві.

Рото́нда ( лат.— «кругла») — кругла в плані споруда, зазвичай увінчана

банею. По периметру ротонди нерідко стоять колони.
 Руст — камінь з грубо обтесаною лицьовою поверхнею.

Сандрик - архітектурне оздоблення стіни будинку над віконним або дверним

прорізом. Як правило, це рельєфне зображення карниза або цілого
антаблемента, що іноді увінчуються фронтоном.

Сиґнатурка (від лат.— вказую, означую) — мала храмова вежа (здебільшого

католицьких храмів), на якій зазвичай міститься найменший із дзвонів, який
також називається сиґнатуркою.
Стукко — високоякісна, дуже міцна гіпсова штукатурка або ліпні деталі
(ліпнина), для обробки стін і архітектурних деталей.

Тимпан в архітектурі — трикутне поле фронтону з живописними або

скульптурними оздобами.
 Фриз (від лат. — прикраса). Назва архітектурного елемента походить від
стародавнього міста Фригія. В античній архітектурі фриз також називали
зофором

Фронто́н, начілок (від лат. — передня сторона, чоло )— звичайно трикутне

завершення фасаду будівлі, портика, колонади, що з боків обмежене двома схилами
даху й карнизом при основі. Внутрішнє поле цієї частини називається полем
фронтону або тимпаном.

Цоколь (від італ. буквально — «черевик на дерев'яній підошві») — нижня

частина зовнішньої стіни будинку, споруди, пам'ятника або колони, що лежить на
фундаменті. Цоколь зазвичай дещо виступає. Його оформлювано рустом,
профілями, декоративним оздобленням.
Щипе́ць — верхня частина стіни, зазвичай трикутної форми, обмежена схилами
даху. Відрізняється від фронтону тим, що невідокремлений знизу горизонтальною
тягою чи карнизом. Також щипцем називають декоративний трикутник над
вікнами та дверима у готичній архітектурі.

2.Поняття «обладнання інтер’єрів», їх види.

Дизайн інтер'єрів - проектування, обробка і обстановка внутрішніх

приміщень будівель – це гармонійне зіставлення між собою трьох
складових інтер'єру:

- наповнення предметами: меблями , будь-яким обладнанням;

- будівельна оболонка: які будуть стіни, стелі, підлоги;

- функціональні процеси і чуттєво-психологічна атмосфера, які створюють

потрібний простір.
 Прийнято розрізняти наступні види обладнання інтер’єрів, що
формують просторові відносини в інтер'єрі:

Стіни –вертикальна огороджувальна конструкція, що відокремлює приміщення

від навколишнього простору (зовнішня) або сусіднього приміщення (внутрішня).
У плані можуть бути прямі, трапецеїдальні, багатокутні (довільної форми).
Вертикальний перетин може бути напрямним, похилим, з двостороннім нахилом
(трапецієподібним), а також зі складним профілем. Можливе моделювання з
колод або зрубу, стіни можуть також мати композитний (багатошаровий) склад.

Перегородки – внутрішня обгороджувальна конструкція для розділення

суміжних приміщень. Перегородки бувають стаціонарними (із цегли, гіпсових
плит, легко бетонних каменів, із дерева тощо), збірно-розбірними й розсувними
(із дерева, металу, пластмас, деревоволокнистих і деревостружкових плит).
Найраціональніші перегородки індустріального виготовлення з великих
елементів, які не потребують додаткового оснащення і легко монтуються на місці.
Стеля — будівельна конструкція, яка обгороджує приміщення зверху, його
покриття. Стелю часто прикрашають розписами, ліпними, декоративними
деталями, перетворюючи їх таким чином на плафони.

Підлоги — елемент конструкції (перекриття) будівлі, настил для сприйняття

навантажень та експлуатаційних впливів від пересування у приміщенні людей, від
меблів, обладнання. Підлоги можна влаштовувати з монолітних матеріалів
(цемент, асфальт, бетон), листових і рулонних (лінолеум, релін, синтетичні,
ворсовімате-ріали), штучних (паркет, керамічні плитки тощо).

Вікно — проріз у стіні для доступу в приміщення природного освітлення. Часто

оздоблюється декоративними деталями.
Двері —отвір в стіні для входу і виходу з будівлі, приміщення, або отвір у
внутрішній простір чогось .А також створ або кілька створів, що закривають цей
отвір. Один з найважливіших елементи зовнішнього огородження будівлі. Їх
розміри і форма значною мірою визначають ступінь комфорту в будівліі його
архітектурно-художнє вирішення.

Колони – вертикальні або похилі стрижні прямокутного, круглого чи довільного

перетину. Перетин однаковий по всій колоні. Складаються вони з ядра та
облицювання (із зазначенням нульової товщини облицювання тільки з ядра).

Каміни— (від нім. — димохід, буквально — димова труба від грец. — піч,
вогнище) — пристінна піч з відкритим вогнищем і прямим димоходом. Гарно
оздоблені, облицьовані мар-муром каміни поширені у Великій Британії, Франції,
Данії та інших країнах Західної Європи.
Сходи — будівельна конструкція, що складається зі східців і перехідних
майданчиків для піднімання й спускання людей (напр., з поверху на поверх)

Меблі — один із важливих компонентів формування інтер’єру будівель. Це

різноманітні вироби для сидіння, лежання, роботи, розміщення речей, предметів
вжитку, для інших потреб побуту. Залежно від способу виготовлення й
застосування меблі ділять на м’які, жорсткі, пересувні, вбудовані, кухонні, дачні,
садові, дитячі, шкільні тощо.

3.Розвиток інтер’єрів у різні історичні періоди

Стародавній Єгипет
Єгипетська архітектура відрізнялась спрямованістю на геометризм, лінійність,
розвиток композиційних елементів по одній осі, жорстку симетрію.
Житлові будинки, палаци, інколи двоповерхові, мали зовсім інші окреслення, ніж
храмові споруди. Вони були зазвичай асиметричні. Для них характерна наявність
внутрішніх дворів, навколо яких розміщувалися галереї. Стіни залів палацових
споруд прикрашалися живописом, розфарбовувалися рельєфи. В оздобленні стін
використовувалися полив’яні кахлі. Живопис розміщувався не тільки на стінах, а
й на стелі, інколи навіть на підлозі. У розписах застосовувались не тільки
побутові сцени, а й рослинні мотиви – лотос, пальми, виноградна лоза, гілки
плодових дерев, зображення птахів, риб та звірів.
Інтер’єри палаців Стародавнього Єгипту, незважаючи на лаконізм архітектури,
відрізнялись особливою декоративністю, використанням яскравих кольорів,
розкішно оздоблених меблів, використанням в інтер’єрі виробів прикладного
мистецтва.

Інтер’єри Античної Греції

Давньогрецька архітектура відрізнялася повною відповідністю форми та її
конструктивної основи. Основа конструкції – кам’яні блоки, із яких викладались
стіни, колони, антаблементи, оброблялись профілями, так званими
архітектурними обломами, прикрашались декоративними деталями,
збагачувалися скульптурами.
Архітектура Греції розвивалася у двох стилістичних напрямах, у двох ордерах
(доричному та іонічному). У період класики в Греції виник третій стиль –
корінфський. Інтер’єри грецьких культових та громадських будівель вирізнялися
строгістю, лаконізмом, помірністю: ордер, гладкі поверхні мармурових стін,
урівноваженість. Усе це доповнювалось у монументальних спорудах
скульптурними фризами, тимпанами та іншими прикрасами. Стіни фарбувалися
та розписувалися по тиньку горизонтальними смугами червоного, білого,
жовтого, блакитного кольорів. Цоколь відокремлювався від основної частини
стіни смугою з рельєфним орнаментом. В окремих приміщеннях та у дворі була
знайдена мозаїчна підлога з кольорової гальки зі складними композиціями на
міфологічні теми, стіни були покриті орнаментами. Невід’ємною складовою
інтер’єру були меблі, хоч їх було й небагато.
 Інтер’єри Античного Риму

Інтер’єри багатьох римських житлових будинків оздоблювались розписами.

Фрески покривали всю поверхню стіни. Вони розписувалися фарбами, до складу
яких входив віск, потім фрески полірувалися. Розрізняють чотири види (стилі)
римських розписів:
1) інкрустаційний – будувався на імітації мармурового оздоблення із
червонуватих, жовтуватих, зелених або білих блоків ;

2) перспективний – засобами ілюзії створювали просторову систему: площини

заповнювались великими картинами із зображенням портиків, храмів,
пейзажів. Розписи візуально розширювали простір приміщень. Загальна
колористична гама – теракотово-червона ;

3) канделябровий – будувався на принципі підкреслювання поверхні стіни з

декоруванням у вигляді тонко прорисованих орнаментальних мотивів із
зображенням колон, які нагадували канделябри. У центрі окремих частин стіни
зображували панно на міфологічну тематику ;
3) перспективно-орнаментальний – відрізнявся складністю житлових композицій,
зображенням перспективних точок зору ;
 Інтер’єри епохи середньовіччя у Європі
Період середньовіччя у Європі продовжувався більше 1000 років (V – XV
ст.). Головною інституцією у всіх містах була церква. Вона була головною
громадською спорудою, де проходили не тільки обряди богослужіння, а й
інші важливі державні заходи, такі як: коронація, вінчання, хрещення і т. п.
Монументальні та величні храми були втіленням могутності церкви і
держави в цілому.
Тому в інтер’єрах православних храмів переважала домінанта вівтарної
частини, відображалися і масивність кам’яних огороджувальних конструкцій,
і достатньо низька освітленість церковних залів. Стіни храмів оздоблювались
розписом на релігійну тематику, а там, де внутрішній об’єм був недостатньо
великим, де було заборонено наносити на стіни розписи, використовували
ікони, які потім, поєднуючись між собою, утворювали цілі композиційні
групи, котрі відокремлювали вівтарну частину від усього залу.

Після розпаду Римської імперії Рим усе ж таки залишається релігійним

центром Європи, а форми і канони католицької церкви розвиваються на
основі античної базиліки. І розвиток саме античного храму здійснюється у
три етапи:
1) дороманський (V – Х ст.ст.) – базиліки будувалися у грубій кам’яній
кладці, нефи мали дерев’яні перекриття, які залишалися відкритими в
інтер’єр ;
 2) романський період (ХІ – ХІІ ст.ст.) – відбувається збільшення фізичних
розмірів храмів. Домінування центральної осі від входу до вівтаря.
Центральний неф мав циліндричні та хрещаті склепіння (заміські
монастирські церкви) ;

4) готичний стиль (ХІІІ – ХV ст.ст.) – пов’язаний із міським будівництвом

соборів, громадських будівель .

Інтер’єри епохи Відродження

Провідним типом споруд в епоху Відродження є житловий будинок

заможних громадян. Такий будинок, окрім житлових функцій, виконував ще
й громадські функції, такі як: канцелярія, зали для проведення балів,
виставкові галереї. До середини ХV ст. в Італії устаткувалась багаторівнева
структура палаццо, де здійснювалось зонування по поверхах:
– приймальні та робочі чи виробничі приміщення;
– парадні приміщення, зали, кабінети;
– спальні кімнати сім’ї та прислуги.
Приміщення організовувалося навколо внутрішнього двору. Згодом
анфіладна структура замкнутих дворів переходить у ХVІ ст. в утворення
парадних сходів та відкритий простір двору або саду. Приміщення були
різними за призначенням і тому не могли мати цілісного задуму.

Інтер’єри епохи Бароко

У період бароко (ХVІІ ст.) відбулася подальша трансформація таких

будинків. Композиційним центром ставало не ядро (внутрішній двір), а вісь
будівлі, вісь симетрії, на якій розміщувались парадні приміщення, сходи,
вестибюль, а службові та житлові приміщення групувалися і розміщувалися
далі у глибину цієї осі. Сходи, як головний елемент композиції, у період
бароко були виведені у ранг художньої скульптури.
Живописні зображення, які часто не мали чітких меж, створюють враження
перспективи. Внутрішній простір виглядає необмеженим. Кольори стін, стелі
(рожеві, блакитні) часто з використанням позолоти.
 Інтер’єри епохи Класицизму

Класицизм, котрий виник у ХVІІІ ст. у Франції, особливо яскраво

презентований нам в архітектурі Росії, коли будувалися палаци та садиби.
Вони мали чітку організацію, чітку осьову та чітку симетричну побудову.
По головній осі розміщувались основні парадні приміщення. Вісь
закріплювалась традиційним портиком, потім вестибюлем, потім
розташовувались основні зали. Розміри приміщень збільшувались по мірі
руху. Перехід на бокові напрямки відбувався перпендикулярно основному.
Тут простежувалась чітка організація планувальної та композиційної
структури. Велика увага приділялась підлозі, застосовувався натуральний
паркет із візерунком .

Питання для самоконтролю

1. Назвіть орнамент у вигляді густої мережі хвилястих фігурних ліній, що
переплітаються між собою.
2. Назвіть, вид дахового вікна (переважно овальної або круглої форми),
ліхтар на мансардному даху або склепінні.
3. Як називається тонкий і плоский вертикальний виступ стіни без прикрас,
бази і капітелі.
4. Яку частину інтер’єру можуть прикрашати розписами, ліпними,
декоративними деталями, перетворюючи їх таким чином на плафони
5. Які рослинні мотиви в росписі використовували в Стародавньому Єгипті.
6. Назвіть види римських розписів.
 Методичні рекомендації
виконання самостійних графічних робіт.

Формування практичних навичок розробки архітектурних деталей та обладнання

інтер’єрів відбувається шляхом виконання самостійних художньо-творчих
графічних робіт, які подаються у формі альбому архітектурних деталей та
обладнання інтер’єрів. Самостійні художньо-творчі графічні роботи виконуються
засобами традиційної та комп’ютерної графіки в залежності від завдання.

1.Креслення архітектурної деталі, фрагменту інтер’єру виконується в

перспективному зображенні.

2.Робота виконується на акварельному папері формату А3

4. При графічному виконанні креслень використовуються образотворчі техніки з

показом обсягу, простору і середовища. Для цього можуть застосовуватися
кілька прийомів зображення одночасно: відмивання, тонування,
фарбування, обведення, штрихування, заливка та ін.

Приклад виконання обкладинки альбома практичних робіт

Приклад П Міністерство освіти і
науки

Укра їни
Вінницький коледж будівництва і
архітектури
 Київсь СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.С. Келоуэй. Элементы стиля: энциклопедия архитектурных деталей, издание 2-
е, доп-е и перераб.: - М.: ООО «Магма», 2006. – 592 с., ил., рос.

2.Проскуряков В. І. Конструювання та обладнання інтер’єрів: конспект лекцій для

студентів базового напряму 070120 «Архітектура» спеціальності «Дизайн
архітектурного середовища»: – Л.: Видавництво Львівської політехніки, 2014. –88
с., укр.