Семінарське заняття №5

Роботу виконала Древаль Валерія 32І

Тема 7. Соціально-педагогічні стратегії взаємодії з різнопрофільними фахівцями й

батьками учнів з особливими потребами

Розкрийте зміст понять: педагогіка дитиноцентризму, особистісно

зорієнтована взаємодія в інклюзивному процесі, педагогічна консультація в
умовах інклюзії, навчальні перспективи учня з особливостями
психофізичного розвитку, принципи педагогічної співпраці з родинами учнів,
мета та завдання психолого-медико-педагогічної роботи.

Педагогіка дитиноцентризму- модель виховання та навчання дитини ,

призначення якої розширення її життєвого шляху та саморозвитку,увага
до системи цінностей та інтересів задля формування в неї основ
життєвої компетентності.

Особистісно зорієнтована взаємодія в інклюзивному

процесі- спрямоване на виявлення суб'єктного досвіду кожного учня та
надання психолого-педагогічної допомоги в становленні його
індивідуальності, життєвому самовизначенні й самореалізації.

Педагогічна консультація в умовах інклюзії- Педагогічна консультація

це така консультація, що здійснює консультативну, психолого-
педагогічну, корекційно-розвивальну, аналітичну, прогностичну,
профілактичну та просвітницьку діяльність.

Діяльність ПК допомагає при вирішенні таких питань:

попередження порушень розвитку дітей;
вибір індивідуального освітнього маршруту;
допомога в подоланні труднощів у навчанні;
вирішення проблем особистого розвитку.

навчальні перспективи учня з особливостями психофізичного

розвитку,

Відповідно до розвитку сучасних технологій навчальні перспективи учня з

особливостями психофізичного розвитку зростають. Розробляють
індивідуальні навчальні плани та індивідуальні програми розвитку,
модифікують навчальні матеріали з урахуванням індивідуальних
особливостей навчально-пізнавальної діяльності дітей.
В школах забезпечується системний кваліфікований психолого-педагогічний
супровід дітей з особливими освітніми потребами та їхніх батьків. Заклади
навчання оснащують новітніми засобами спеціальної корекції
психофізичного розвитку,новітніми обладнанням та особливими наочними
засобами. І це далеко не все. Для дітей з освітніми потребами створюються
умови завдяки яким вони зможуть розвиватися.

принципи педагогічної співпраці з родинами учнів

Робота з сім’ями має будуватися на таких принципах:

1. партнерство з батьками
2. комплексний підхід до організації корекційно-педагогічного
процесу
3. єдність діагностики і корекції
4. позитивна характеристика дитини                   
5. урахування стану, думки, досвіду батьків ·                     
6. повага до батька і матері

Дайте відповіді на питання:

1. В чому сутність педагогіки дитиноцентризму?

Щодо визначення такого поняття, я схиляюся до цієї думки, що

дитиноцентризм у освіті – це коли виховання і навчання кожної дитини
здійснюється на основі розвитку її природних здібностей. ...є необхідністю
якомога більше наблизити навчання і виховання кожної дитини до її
сутності, конкретних здібностей, майбутньої життєвої траєкторїї людини. Це
явище можна називаю дитиноцентризмом в освіт.

Я вважаю, що виховання має бути орієнтоване на розвиток особистості

школяра, а вся виховна система підпорядкована створенню умов для
особистісного розвитку кожної дитини, яка має можливість реалізувати себе
в соціумі зі збереженням власної унікальності. Розвиток особистості
передбачає засвоєння нею надбань національної культури, яка є невід'ємною
частиною загальнолюдської культури і привласнення певної системи
цінностей, що сформувалася в даному суспільстві під впливом конкретних
історичних умов.

Я думаю, що дитиноцентричний підхід до дитини реалізується, перш за все,

через повагу. Як це зробити? Через звертання. Починає рости авторитет
вчителя, коли він звертається до учня на „Ви”. Заперечне це крик вчителя
(підвищення голосу на учня). Вчитель – це лікар, до якого учень приходить
полікувати душу. А якщо той кричить? виразом поваги до дітей це й
відсутність покарань, адже дітей, майбутніх добропорядних громадян, можна
виховати тільки добром і ласкою.
2. Як вирозумієте зміст соціально-педагогічної взаємодії в інклюзивному
процесі?
Зміст соціально-педагогічної взаємодії в інклюзивному процесі я розумію
так що головне завдання учителя початкових класів у масовій
загальноосвітній школі полягає у забезпеченні загального розвитку дитини,
уміння читати, знати основи арифметики; набутті первинних навичок
користування книжкою та іншими джерелами інформації; формуванні
загальних уявлень про навколишній світ, засвоєнні норм загальнолюдської
моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, виробленні трудових
навичок.

Оскільки діяльність вчителя є соціальною, а в умовах спільного навчання

дітей з різними рівнем психофізичного розвитку навчальний процес є
складніший і відповідальніший, тому окрім виконання головного завдання
початкової освіти фахівець повинен надавати соціальну допомогу, яка
спрямовується на соціалізацію дитини з особливими освітніми потребами до
нових умов освітнього соціального середовища. Очевидно, що діяльність
вчителя розширює свої функціональні межі і стає багатофункціональною, що
й обумовлює її назву – соціально- педагогічна діяльність.

Розвиток соціально-педагогічної діяльності вчителя початкових класів

базується на нових підходах до організаційних і змістовних механізмів
реалізації освітньої та соціальної політики України. Складність,
багатогранність і міждисциплінарної нової наукової парадигми – інклюзивної
педагогіки, приводить до необхідності вивчення методологічної основи
соціально-педагогічної діяльності

3. Наведіть принципи роботи з родинами учнів з особливими освітніми

потребами.

Спочатку я б хотіла зазначити, що родина  з  дітьми,  що  мають 

особливі  освітні  потреби  –  це  категорія,  яка  належить  до  «групи 
ризику».  Відомо,  що  кількість  психічних  (невротично  й 
психосоматичних)  розладів  у  сім’ях  з  дітьми,  що  мають  обмежені 
можливості  вище  вдвічі,  ніж  у  родинах,  що  не  мають  дітей  –  інвалідів. 
Ці  та  інші  фактори 
призводять до того, що самі батьки в багатьох випадках створюють перешкод
и у  реабілітації  дітей  з  обмеженими  можливостями.  Але  й  у  тому 
випадку,  коли   батьки  займають  більш  конструктивну  позицію,  вони 
відчувають  емоційне 
перевантаження й мають потребу в особливих знаннях про проблеми здоров’
я та  розвитку своєї дитини. Сім’я  в  процесі  виховання,  соціального 
інтегрування  дитини  з  особливими  потребами  зіштовхується  з 
величезною  кількістю  труднощів.  Це  і  відсутність  психолого‐
педагогічного  супроводу,  необхідного  медичного  лікування,
реабілітаційної  допомоги  дітям  тощо.  Часом  найближчі  для  хворої 
дитини  люди  самі  перебувають  у  стані  хронічного  стресу,  викликаного   
недугою  дитини, обставинами  лікування,  виховання,  навчання, 
професійного  становлення  своєї  особливої  дитини.  Все  це  ускладнює 
соціальну  інтеграцію  дитини,  що  має 
обмежені можливості в середовище її здорових однолітків. Інклюзія має спри
яти  залученню  батьків  до  вирішення    цих  проблем,  а  батьки,  в  свою 
чергу,  мають 
навчатися співробітництву задля максимально комфортного процесу вихован
ня та  навчання дитини з особливими потребами.

Робота з сім’ями має будуватися на таких принципах:

·                        партнерство з батьками – педагог сприймає батьків не як
об’єкт свого впливу, а як рівноправних партнерів у вихованні дитини,
проведенні з нею корекційної роботи. Завдяки цьому принципу долаються
дистанція між учасниками освітнього процесу і недовіра, яка часто виникає у
батьків до спеціалістів, вони починають прагнути підтримки, допомоги
вчителя-дефектолога, прислуховуються до нього, виконують його поради;
·                        комплексний підхід до організації корекційно-
педагогічного процесу – у роботі із сім’ями мають брати участь різні
спеціалісти навчального закладу: вчитель-дефектолог, вчитель-логопед,
практичний психолог, соціальний педагог, лікар. За необхідності слід
залучати фахівців психолого-медико-педагогічної консультації (ПМПК),
дитячої поліклініки. Саме комплексний підхід забезпечує подолання різних
проблем, що виникають у сім’ях, і дає змогу надати дитині та її батькам
різнобічну допомогу ;
·                        єдність діагностики і корекції – спеціалісти навчального
закладу мають продовжити обстеження дитини, розпочате в ПМПК,
визначити шляхи корекційної роботи з дитиною, скласти індивідуальну
програму розвитку дитини із визначенням місця сім’ї у цьому процесі;
спеціалісти мають вивчати родину в цілому, коригуючи ставлення до дитини;
·                        позитивна характеристика дитини – передусім слід
концентрувати увагу батьків на позитивних, збережених якостях їхньої
дитини, перспективних можливостях її розвитку, лише після цього говорити
про вади і труднощі. Це допомагає підтримати віру батьків у розвиток
дитини, спонукає їх організовувати навчальну діяльність, формувати
адекватні стосунки з дитиною;
·                        урахування стану, думки, досвіду батьків – під час вибору
змісту, форм і методів роботи з сім’ями педагог враховує: здоров’я батьків,
їхній психологічний стан, їхні можливості, моральні установки, досвід,
ставлення до проблем дитини; сімейні стосунки; уміння членів сім’ї
розв’язувати проблеми; соціальні зв’язки; приналежність до певного
соціального класу;
 ·                        повага до батька і матері – у стосунках з батьками має
домінувати повага, розуміння їхніх турбот. Це виявляється у формах
звернення до батьків, у висловлюванні прохань і порад, у довірливому тоні
розмови, у неприпустимості настанов і дорікань на адресу батьків, у
збереженні відомих педагогу сімейних таємниць.

  Однією з важливих умов успішної співпраці із сім’ями є їх вивчення.

Спеціалістам навчальних закладів необхідно знати інформацію про:
·                        склад сім;
·                        соціальний статус сім’ї;
·                        культурний та освітній рівень батьків;
·                        становище дитини у сім’ї;
·                        стосунки батьків зі спеціалістами навчального закладу та
батьками інших дітей класу;
·                        педагогічну компетентність батьків у вихованні дитини з
вадами психофізичного розвитку;
·                        готовність батьків співпрацювати зі спеціалістами
навчального закладу та їх безпосередню практичну участь у процесі
корекційної роботи.

Метою вивчення сім’ї має бути встановлення рівня педагогічної роботи

з дитиною.

  Можна виділити такі напрями у роботі із сім’ями:

·                   залучення батьків до корекційно-виховного процесу –
переконання батьків, що їхня дитина потребує спеціальної допомоги,
додаткової уваги, особливого підходу; формування віри, що лише за
допомогою родини вона зможе подолати труднощі у психофізичному
розвитку;
·                   формування задоволеності батьків процесом розвитку
дитини – показ досягнень у розвитку дитини, навіть мінімальних;
·                   розкриття перед батьками творчих підходів до навчання та
виховання дитини – формування певних дефектологічних знань і вмінь;
навчання батьків корекційним прийомам роботи з дитиною вдома.

4. Які етапи психолого-педагогічного супроводу інклюзивного навчання

дітей із порушеннями психофізичного розвитку?

Слід виділити основні етапи психолого-педагогічного супроводу

інклюзивного навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

Підготовчий етап включає наступні завдання:

  організація діяльності психолого-медико-педагогічного консиліуму;
 встановлення контакту між усіма учасниками супроводу дитини;
 визначення обсягу роботи та послідовності процесу психолого-
педагогічного супроводу;
 підготовка необхідної документації та складання графіку роботи.

Орієнтовний етап включає такі завдання:

 встановлення контакту з батьками та родичами дитини;

 встановлення контакту з дитиною;
 встановлення контакту з класом, в якому навчається дитина, з класним
керівником;

Етап уточнення проблеми:

 проведення поглибленої психодіагностики;

 ознайомлення спеціалістів з результатами психологічного  обстеження;
 обговорення з педагогами та іншими спеціалістами особливостей
психічного розвитку дитини на психолого-медико-педагогічному
консиліумі.

Етап планування містить у собі:

 розробка індивідуальної програми супроводу дитини з особливими

потребами;
 затвердження цієї програми  усіма спеціалістами, які працюють з
дитиною.

Слід зазначити, що складання програми психолого-педагогічного

супроводу можливе тільки після ретельного психолого-медико-педагогічного
обстеження кожної дитини з порушеннями психофізичного розвитку
спеціалістами районно-міської психолого-медико-педагогічної консультації.

Етап реалізації індивідуальної програми включає такі завдання:

 надання необхідної допомоги батькам дитини та педагогам щодо

створення умов, які необхідні дитині з особливими освітніми
потребами для її повноцінного здорового способу життя і успішного
оволодіння навчальними програмами з урахуванням її психофізичних
можливостей.
 надання необхідної психологічної допомоги батькам дитини, її
родичам, друзям з метою гармонізації міжособистісних відносин з нею,
оптимізації виховного процесу.
 просвітницька і консультативна робота з педагогами, педагогами-
дефектологами, логопедами та іншими спеціалістами, які працюють з
дитиною.
Підсумковий етап включає колективне обговорення учасниками психолого-
медико-педагогічного консиліуму ефективності проведеної роботи з
рекомендаціями щодо подальшого навчання та розвитку кожної дитини з
особливими освітніми потребами.

Основні напрямки роботи практичного психолога, який здійснює

психологічний супровід інклюзивного навчання, наступні:

 психологічна діагностика;
 психологічна корекція;
 психологічне консультування;
 психологічна реабілітація;
 психологічна підтримка.

Пріоритетними завданнями практичного психолога, який здійснює

психологічний супровід інклюзивного навчання дітей з особливими
освітніми потребами є:

 Недопущення появи у дитини з особливими освітніми потребами

психопатологічних рис особистості під впливом особливих умов її
розвитку.
 Недопущення затримки не тільки в набутті знань, а й у розвитку
особистості, запобігання інфантилізму.
 Заспокоєння дитини, укріплення її вольових рис.
 Компенсація наявних дефектів шляхом активізації аналізаторів
зберігання.
 Стимулювання позитивного ставлення до дефекту, віри в можливість
його компенсації.
 Проведення просвітницької роботи з іншими дітьми та педагогами
школи щодо особливостей дітей з порушеннями психофізичного
розвитку і формування адекватного ставлення до них.
 Оптимізація спілкування дитини з однолітками, батьками, педагогами.
 Допомога дітям в опануванні системи відносин зі світом і самим
собою.
 Розробка і впровадження відповідних форм і методів роботи як умов
успішного навчання дітей з особливими потребами.
 Реферат

На тему: «Проблеми сім’ї, яка виховує дитину з вадами психофізичного

розвитку»

Підготувала студентка 3 курсу 32 і групи

Факультету іноземних мов

Древаль Валерія

М. Ізмаїл
Важлива  роль  у  процесі  соціального  інтегрування  дитини  з 
порушеннямпсихофізичного  розвитку  відводиться  сім’ї,  яка  в  ідеалі 
виступає  одним  із  основних  факторів  її  «входження»  в  систему 
суспільних  відносин. 

Особливості 
сім’ї, її активності у процесі розвитку й освіти дитини визначає її психофізич
ний і  соціокультурний  статус  в  майбутньому,  рівень  реабілітаційного  та 
соціально‐інтеграційного  потенціалу,  ступінь  готовності  до  інклюзивного 
навчання  в  загальноосвітньому  навчальному  закладі.  Сучасна  сім’я 
дитини  з  порушеннями 
психофізичного розвитку поряд з традиційними функціями має виконувати і 
низку  специфічних,  у  зв’язку  з  наявністю  у  дитини  психічного  та  (або) 
фізичного  порушення  розвитку  (абілітаційно‐реабілітаційна,  корекційна, 
компенсаторна).
Провідними функціями сім’ї є: відтворююча, виховна, господарсько‐
побутова:

1.Функція  відтворення  пов'язана  з  необхідністю  існування  людини  як 

біологічного  виду.  В  багатьох  країнах  Європи,  і  в  Україні  також,  ця 
функція  переживає  кризу:  зменшилась  кількість  шлюбів,  знизилась 
народжуваність,  поглиблюється  процес  старіння  населення.  Все  це 
зумовило демографічну кризу в Україні.

2.Функція  виховання  засвідчує,  як  відбувається  процес  виховання,  які 

пріоритети йому надаються. Але в часи змін у суспільстві саме сім'я стає 
механізмом  моральної,  психологічної  підтримки  людини.  Збереження 
сімейних  традицій  – ось  що  стає  головним  у  періоди  історичних 
випробувань.  Саме в  сім’ї  з’являються і акумулюються  родинні  цінності,
формується історична самосвідомість людини, її гордість за свою родину,
свій народ, віра в його майбутнє. В сім'ї закладаються основи виховання 
та формування майбутньої особистості, через неї передаються нащадкам 
духовні  надбання,  життєвий  досвід,  трудові  навички,  національний 
менталітет.

3.Господарсько‐побутова  функція  безпосередньо  пов’язана  з 

попередньою.  Зі  створенням  сім'ї  у  подружжя  виникають  зобов'язання 
одне  перед  одним.  В  першу  чергу  це  пов'язано  зі  спільною  трудовою 
діяльністю у сім'ї. Саме в сім'ї всі починають вчитися відповідальності, й 
обов'язок  кожного  члена  роботивиконувати  певну  роботу.  Спільне 
ведення  домашнього  господарства  й  економічне  забезпечення  сім'ї  в 
сучасних  умовах  обумовлене  зміною  ролей,  які  відіграють  у  ній  жінки.
Дедалі  частіше  саме  вони  перебирають  на  себе  функції  годувальника.
Незрідка – в сім’ях, які виховують дитину з порушенням психофізичного 
розвитку. Досліджувачі  проблем  сімейних  стосунків  відзначають,що 
нинішній  соціально‐економічний  стан в державі призвів до:  

кризи сім’ї, що спровокувало відчуження між батьками й дітьми;

 втрати традицій народної педагогіки;

 низького рівня загальнопедагогічних знань батьків;

 неповаги й недовіри батьків і педагогів один до одного тощо.
Сім’я як соціальний інститут перебуває у стані  гострої кризи, що, звичайно,
негативно  впливає  на  виконання  нею  основних  функцій,  тобто  на  її 
життєздатність:  матеріально‐економічне  забезпечення,  житлово‐побутові 
умови. Це, в  свою  чергу,  створює  певний морально‐психологічний 
клімат, який впливає 
на духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів родини
. Особливої    уваги    потребують  сім’ї,  які  мають  дітей  з  порушеннями 
психофізичного  розвитку,  оскільки  саме  в  таких  сім’ях  спостерігаються 
зміни  на  соціальному,  психологічному  та  соматичному  рівнях.  Наявні  у 
дитини 
психофізичні вади призводять до змін у всій сімейній системі. Реалізація бать
ками  виховної  функції  виявляється  утрудненою  і  потребує  допомоги  та 
підтримки  з  боку різних фахівців медичного та психолого‐
педагогічного профілю. Є проблеми і  родинного  виховання.  Сучасна  сім’я 
дитини  з  порушеннями  психофізичного  розвитку  досить  рідко  може 
виступати  в  якості  дієвого  фактора  її  соціального 
інтегрування. Основними причинами такої ситуації є:  
низький економічний статус багатьох сімей; відсутність  будь‐якої  дієвої 
підтримки  з  боку  держави  (в  т.ч. просвітницької);
негативне соціальне ставлення.   Родина  з  дітьми,  що  мають  особливі 
освітні  потреби  –  це  категорія,  яка  належить  до  «групи  ризику». 
Відомо,  що  кількість  психічних  (невротично  й  психосоматичних) 
розладів  у  сім’ях  з  дітьми,  що  мають  обмежені  можливості  вище 
вдвічі,  ніж  у  родинах,  що  не  мають  дітей  – інвалідів.  Ці  та  інші 
фактори 
призводять до того, що самі батьки в багатьох випадках створюють перешкод
и у  реабілітації  дітей  з  обмеженими  можливостями.  Але  й  у  тому 
випадку,  коли   батьки  займають  більш  конструктивну  позицію,  вони 
відчувають  емоційне 
перевантаження й мають потребу в особливих знаннях про проблеми здоров’
я та  розвитку своєї дитини. Сім’я  в  процесі  виховання,  соціального 
інтегрування  дитини  з  особливими  потребами  зіштовхується  з 
величезною  кількістю  труднощів.  Це  і  відсутність  психолого‐
педагогічного  супроводу,  необхідного  медичного  лікування,
реабілітаційної  допомоги  дітям  тощо.  Часом  найближчі  для  хворої 
дитини  люди  самі  перебувають  у  стані  хронічного  стресу,  викликаного   
недугою  дитини, обставинами  лікування,  виховання,  навчання, 
професійного  становлення  своєї  особливої  дитини.  Все  це  ускладнює 
соціальну  інтеграцію  дитини,  що  має 
обмежені можливості в середовище її здорових однолітків. Інклюзія має спри
яти  залученню  батьків  до  вирішення    цих  проблем,  а  батьки,  в  свою 
чергу,  мають 
навчатися співробітництву задля максимально комфортного процесу вихован
ня та  навчання дитини з особливими потребами.

Саме у сім'ї дитина повинна відчувати себе у безпеці, тобто захищеною від
оточуючих негараздів та труднощів. Батьки повинні навчити дитину
розрізняти поняття добра та зла. Вони повинні прищеплювати їй тільки добрі
риси, які допоможуть дитині мати велике та добре серце, яке може
співчувати та проявляти любов до інших.

Діти з вадами в розвитку частіше за інших страждають саме через

неприйняття та емоційне відчуження у сім'ї. Сім’ї, де є діти з особливими
потребами, характеризуються різними типами негармонійного виховання та
низьким рівнем спілкування. Такий сімейний стереотип може призвести до
своєрідних рис особистості дитини з особливими потребами, а саме високого
ступеня залежності від сім'ї, слабких навичок зовнішніх соціальних
взаємодій, елементів аутичної поведінки, гіперкомпенсації в підлітковому
віці через неадекватні реакції – невмотивовані відмови, негативізм, істеричні
емоційні прояви, перебільшення своїх недоліків, розвитку різних страхів.

Деякі батьки не можуть прийняти той факт, що їхня дитина має якусь
інвалідність. Вони намагаються заперечити цей факт, тобто уникнути
реальності. Але, уникаючи її, батьки тільки погіршують ситуацію. З іншого
боку, вони можуть все життя звинувачувати себе чи інших у тому, що їхня
дитина народилася з певною інвалідністю. Але це не допоможе вирішити
проблему та подолати всі труднощі, які виникають на їхньому життєвому
шляху.

Іноді батьки не спроможні адаптуватися до реальності. Вони не намагаються

сприяти тому, щоб їхня дитина виросла повноцінною особистістю,
незалежною та самосійною.
Трапляється, що батьки проявляють гіперопіку відносно своїх дітей з
певними вадами. На перший погляд тут немає нічого поганого, але, якщо
подивитися глибше на це, то можна побачити, що такою поведінкою вони не
дозволяють своїй дитини нормально розвиватися. Той факт, що батьки
роблять все замість дитини, не сприяє розвитку її автономії. Батьки повинні
зробити все, щоб їхня дитина була щасливою та жила повноцінним життям,
не відчувала різниці між нею та іншими дітьми. Тому перед батьками постає
важливе завдання – сформувати світогляд своєї дитини таким чином, щоб
вона відчула себе справжньою особистістю, яка може вільно обирати, що для
неї Духовність особистості: методологія, теорія і практика важливо, а що –
ні. Віра в свою дитину, у її майбутнє, повага до її потреб, мрій, планів, дій
допомагають розвитку дитячої ініціативи у світобудові.

Саме батькам та іншим членам родини належить вирішальна роль у тому,

щоб дитина розвивалася як людина, ставала особистістю, яка може приймати
самостійні рішення та займати активні життєві позиції. Адже із народженням
дитини ще не народжується особистість, бо вона формується у людському
оточенні, коли людина безпосередньо взаємодіє з іншими. А найближче
оточення новонародженого – це сім'я (мати, батько, бабусі, дідусі, брати та
сестри), які завжди поруч.

Емоціональний фон сім’ї, який включає переживання членів родини, зміни

настрою, афекти, емоційні контакти, прояви любові та поваги один до
одного, дуже впливає на розвиток дітей, а особливо дітей з особливими
потребами, бо вони в більшій мірі відчувають свою залежність від сім’ї, ніж
діти без особливих потреб.

Формування взаємодії та спілкування дитини з дорослим є найважливішим

джерелом психічного розвитку дітей раннього віку. Взаємодія дорослих з
дітьми, що мають певні порушення, повинна сприяти усвідомленню дитиною
себе серед дітей та дорослих, сформувати інтерес та збагатити уявлення про
соціальні та природні явища, сприяти формуванню таких властивостей
особистості, як самостійність, ініціативність, відповідальність, виникнення
"Ясвідомості". Також важливим у вихованні дітей з особливими потребами є
допомога професіоналів. Батьки повинні постійно взаємодіяти зі
спеціальними соціальними працівниками, які займаються наданням
консультацій сім’ям, де є діти з особливими потребами. Професіонали
повинні допомагати батькам подолати емоційні труднощі, які виникають у
процесі виховання таких дітей.

Такі сім'ї також вимагають адекватної підтримки з боку спільноти. Ажде

оточення цих сімей відіграє важливу роль у становленні та розвитку дітей з
певними вадами. Якщо суспільство не готове прийняти цих дітей, то це
значно вплине на подальший їх розвиток. Вони просто можуть замкнутися та
більше ніколи не спілкуватися з іншими. Тому, треба приймати та включати
цих дітей у суспільство, де вони зможуть розкритися та проявити свої
таланти, бо кожна людина має певні здібності.

Насамперед,  батьки  –  важливі  учасники  навчальних  команд  своїх  дітей.

Вони  найкраще  знають  їхні  сильні  та  слабкі  сторони,  здібності,  нахили 
й  особливості розвитку, і саме тому можуть підтримувати найефективніше.
Їхня  постійна  участь  у  шкільному  житті  може  значно  покращити  успіхи 
дитини  з  психофізичними  порушеннями.  Важливо,  аби  батьки  брали 
участь  у 
прийнятті рішень щодо освіти своєї дитини. Саме вони можуть  надавати важ
ливу 
інформацію для планування, впровадження й адаптації програми для найкра
щого  задоволення постійно змінних потреб своєї дитини. Батьки  можуть 
також  збагатити  навчальний  досвід  своєї  дитини  через  залучення  до 
громадського  життя.  Це  можна  робити  через  місцеві  організації  й 
програми,  через  батьківські  чи  дитячі  групи.  Часом  не  завадять 
неформальні  зустрічі  з  багатодітними  сім'ями,  волонтерами,  друзями, 
сусідами,  громадою  загалом.
Діти з особливими потребами, серед яких виокремлюють помірні, середні й 
значні  порушення  психофізичного  розвитку,  потребують  спеціальних 
умов  навчання, які відповідають їхнім освітнім потребам.
Для встановлення потреб у навчанні вчителі зазвичай застосовують чимало 
неформальних методів: бесіди з дитиною;
спостереження за роботою у класі; аналіз виконання класних завдань;
проведення перевірки з окремих предметів;
проведення тестових перевірок тощо.   Однак  в  інклюзивній  освіті 
виключне  значення  має  співпраця  з  батьками,
бесіди з ними, починаючи з перших кроків навчання, залучення їх до навчаль
но‐ виховного процесу як повноправних партнерів‐педагогів своєї дитини.  
Формуванню  компетентного  батьківства  приділяється  значна  увага  у 
сучасних  зарубіжних  та  вітчизняних  дослідженнях.  Батьківська 
компетентність – поняття,  яке  нині  широко  використовується  в 
психолого‐педагогічній  практиці. Зарубіжні  та  вітчизняні  дослідники 
цього  феномена  підкреслюють  його  інтегративну  природу,  яка 
виявляється  в  поєднанні  усвідомленні  розуміння,відчуттів та дій .  
Сучасна  дитиноцентристська  освітня  парадигма  передбачає  
переформатування  традиційної  практики  взаємодії  з  сім’єю  в 
руслі залучення  батьків до навчально‐виховного процесу.   Партнерські 
стосунки  в  тріаді  «батьки  педагог  дитина»  є  основою  батьківської 
компетентності,  формування  якої  потребує  розроблення  нового  змісту 
корекційно‐розвивальної  педагогічної  діяльності.  Скеровують  корекційно‐
розвивальну  педагогічну  діяльність  в  системі  інклюзивної  освіти 
зазвичай  спеціальні  шкільні  психолого‐медико‐педагогічні  консультації, 
до  яких  можуть  входити  вчителі  зі  спеціальною  освітою,  фахівці  в 
окремих  галузях  чи  звичайні  шкільні  вчителі,  котрі  мають  спеціальні 
знання,  досвід  роботи  з  дітьми,  котрі  мають  труднощі  в  навчанні. 

Батьки  –  повноправні  члени  таких  постійно  діючих  консультацій.

Досить  важлива  роль  батьків  в  оцінюванні  розвитку  своєї  дитини. 
Перед  проведенням  психолого‐педагогічного,  мовленнєвого  тесту  чи 
тесту  оцінки  інтелекту слід  отримати  письмову  свідому  згоду  батьків. 
Свідома  згода 
означає, що батьки чітко розуміють процедуру, на яку дають дозвіл. Батьки м
ають  право  відмовитися  від  будь‐якого  пропонованого    оцінювання.  В 
такому  разі 
шкільне керівництво має задокументувати підстави цієї відмови і вказати, що 
буде  зроблено для вирішення ситуації, яка склалася.
Направлення школою дитини на спеціалізоване оцінювання не обов'язково 
свідчить про особливі умови для неї. Це може свідчити лише про те, що в дит
ини  існують  ті  чи  інші  проблеми  в  навчанні,  особливі  освітні  потреби 
саме  у  певний 
період часу, і вона може потребувати спеціальної, незначної підтримки.
Оцінювання може знадобитися в будь‐який момент навчання дитини. А для 
тих дітей, хто справді має особливі освітні потреби, така завчасна ідентифіка
ція та  втручання  є  оптимальним  підходом.  Однак  особливі  потреби 
можуть  бути  все  життя  і  можуть  змінюватися  залежно  від  оточення, 
розвитку  застосовуваних  до  дитини стратегій та багатьох інших факторів.
Для  проведення  оцінювання  інтелектуального,  соціального,  емоційного,
фізичного, сенсорного,
комунікативного та поведінкового розвитку дитини можна 
використати різноманітні способи оцінювання, скажімо, в одній сфері чи в рі
зних  їх поєднаннях, залежно від потреб дитини.

Оцінювання має три основні завдання:

 виявити, чи має дитина особливі освітні потреби;
 встановити сильні та слабкі сторони дитини;
 встановити  відповідну  програму  та  допомогу,  які  б  задовольнили 
особливі потреби дитини.
Є  кілька  шляхів  залучення  батьків  до  процесу  оцінювання.  Батьки 
можуть  збирати  інформацію,  яка  буде  корисною  для  процесу 
оцінювання:  медичні  довідки,  інформацію  про  нещодавні  зміни  в 
поведінці  та  спостереження  за навчальними  потребами  дитини,  а  саме  її 
поведінка  та  навчання  в  іншому  оточенні.  Подекуди  використовують 
спеціальні  форми,  які  мають  заповнювати  батьки.  У  цих  бланках 
міститься  інформація  саме  від  них.  Наприклад,  батьків  можуть 
попросити  оцінити  певні  характеристики  дитини  за  десятибальною 
шкалою або вказати на головні сильні та слабкі сторони дитини. Після 
закінчення  оцінювання  та  збору  додаткової  інформації  педагоги  повинні 
призначити  зустріч  з  батьками  для  обговорення  результатів,
рекомендацій і залучення до прийняття рішення. Першим  кроком  для 
усвідомлення    ролі  батьків  у  навчальній  команді  є 
розгляд можливостей їх участі в навчальному процесі дитини та його підтри
мки. У  разі  занепокоєння  щодо  навчання  дитини  класний  керівник, 
зазвичай, запрошує  на  першу  зустріч  батьків  та    психолого‐медико‐
педагогічну  консультацію, шкільну навчальну команду.  
Завдання батьків як членів навчальної команди – мати інформацію  та бути 
відповідальним членом навчальної команди  дитини:

 брати участь у прийнятті рішень, які впливають на освіту  дитини;
 надавати  письмовий  свідомий  дозвіл  на  проведення  будь‐якого 
спеціального оцінювання;
 мати повну інформацію про освітні програми, що існують у школі та ра
йоні;
 надавати  важливу  інформацію,  яка  може  вплинути  на  навчання  та 
поведінку  дитини у школі;
 отримувати  від  учителів,  керівників  та  інших  спеціалістів 
інформацію  про навчання й успішність дитини;
  мати  доступ  до  інформації  про  навчання    дитини  у  школі, 
включаючи результати спеціального оцінювання та звіти;
 отримувати консультації перед залученням дитини до інклюзивного на
вчання;
 регулярно отримувати звіти про успіхи дитини впродовж навчального 
року;
 надавати  письмовий  дозвіл  на  будь‐які  додаткові  послуги,  яких 
може  потребувати дитина;
 отримувати  консультації  й  надавати  свідомий  письмовий  дозвіл  на
затвердження індивідуального навчального плану (ІНП) для дитини;
 оскаржувати  рішення,  які  не  найкращим  чином  задовольнятимуть 
навчальні 
 потреби дитини й працювати з командою над пошуком кращих рішень.

Висновок
Отже, перед батьками постає серйозне та важливе завдання – це допомогти
своїй дитині розвинути у собі здібності та таланти, необхідні цій дитині для
подальшого розвитку, бо діти, які мають певні проблеми зі здоров’ям,
повинні хоч чимось компенсувати ті вади, які заважають нормальному
фізичному чи психічному становленню. Батьки не повинні відокремлювати
свою дитину від інших, а, навпаки, Духовність особистості: методологія,
теорія і практика намагатися показати, що їхня дитина не гірша за інших. Ще
одним важливим чинником розвитку гармонійної особистості дитини з
особливими потребами є емоційна та духовна близькість сім’ї. Саме родина
повинна стати осередком формування таких вічних цінностей людини, як
любов, взаємодопомога, співчуття, доброта, щирість, людяність, чемність та
добропорядність. Подальшого розвитку потребує наступний аспект цієї
непростої проблеми, а саме: формування сімейних цінностей у родинах, де є
діти з особливими потребами.