КОНЦЕРТНЕ ВИКОНАННЯ

Специфіка концертного виконання

Концерт є завершальним етапом роботи диригента і керованого ним хору,

кінцевим результатом, яким оцінюється ефективність і доцільність їх попередніх
зусиль. На концерті диригент, як і будь-який виконавець, виступає посередником
між композитором і слухачем, беручи повну відповідальність за якість інтерпретації
музики.
Концерт як специфічна форма художньої діяльності має низку
особливостей, що відрізняють його від інших її видів.
1. Концерт – акт неповторний творчості, який відбувається перед слухачами
безпосередньо, в даний момент.
2. Концертне виконання незворотне, помилку, допущену під час концерту,
неможливо виправити.
3. Громадський виступ вимагає від диригента та учасників хору цілісного
втілення задуму хіба «набіло», для чого необхідна гранична концентрація
духовних і фізичних можливостей, зібраність, воля, точність і ясність
висловлювання.
4. Під час концерту між хором і слухачем виникає взаємозв'язок, яким виконавці
отримують сигнал про рівень сприйняття твори слухачами. Загальний настрій,
що у залі, заражає і публіку, і хор, створює певну атмосферу концерту.
Якщо контакт встановлений і виконавці відчувають доброзичливість та інтерес
слухачів, це викликає у них творче піднесення та наснагу, що посилює, у свою
чергу, емоційний вплив на аудиторію. Поганий контакт і, відповідно, ставлення до
хору обов'язково негативно позначиться творчому і емоційному тонусі диригента та
учасників хору і на виконанні.
5. Диригент приходить до концерту у всеозброєнні своєї майстерності. Але його
виконання буде мало вражаючим, якщо воно не забарвлене справжнім
артистичним натхненням. Він має довести до граничного напруження всі
почуття (Ш. Мюнш). У цьому полягає основна місія диригента. Водночас
натхнення – це стан, свідомо контрольований і спрямовується його волею, це
вміння максимально зосередитися на творі, що виконується.
6. Обстановка концертної зали (її урочистість, реакція слухачів сприяють
творчому піднесенню, однак і виступ у маленькому клубі перед аудиторією
лише у кілька людей може бути не менш натхненним). Виступаючи на будь-
якому майданчику, диригент зобов'язаний повністю віддаватися
виконанню та вимагати максимальної самовіддачі хору.
7. Щоб викликати у виконавців таке саме ставлення, яке він відчуває сам
необхідні авторитет, воля, особиста чарівність, контактність та інші якості.
Зовнішній вигляд, настрій та поведінка диригента під час підготовки до
концерту мають великий вплив на виконавців. Тут має значення все:
погляд, постава, інтонації голосу, манера спілкування з оточуючими.

1
 Диригент має бути натхненним, але при цьому підтягнутий, зібраний і
обов'язково спокійний.
8. Диригент, як будь-яка людина відчуває і має відчувати хвилювання.
Найкраща атмосфера концерту – атмосфера симпатії, взаєморозуміння та
довіри, тому диригенту слід особливо уважно контролювати себе, свою
поведінку, форму та стиль зауважень, адже він відповідає за емоційний та
творчий настрій колективу.
Буває, що перед концертом він надмірно роздратований через організаційні
проблеми, недостатню зібраність учасників хору та ін. У такій обстановці диригент
може розлютитися, висловити зауваження в зайво різкій формі, створити тим
самим деяке відчуження між собою і колективом, чого в жодному разі не можна
допускати.
Головне в боротьбі з хвилюванням – максимальна зосередженість на
музиці, що відволікає, що відволікає хвилювання за себе і «переносить» на
хвилювання за композитора. Вважається, що якщо диригент зайве хвилюється за
себе, отже, він недостатньо схвильований тою музикою, яку виконує.
9. Переконаність у своїх силах, у тому, що тебе зрозуміють, упевненість у
своїй владі не лише над виконавським колективом, а й над публікою.
Хоча диригент стоїть спиною до зали і не бачить обличь слухачів, він все одно
відчуває, знайдений контакт із ними чи ні.
10.Важливий момент, що впливає на стан диригента під час концерту, є
відчуттям естради. Виходячи на сцену, кожен артист незалежно від досвіду
відчуває деяку незручність і скутість, позбутися яких допомагають знову
ж таки повна зосередженість на музиці, що виконується, переконаність у
здатності вольового і емоційного впливу на співаків, а через них і на слухачів.
Одним словом, творчий стан на концерті має бути інтенсивнішим, ніж на
репетиції.
11.На концерті це з самого початку потрібно мати певний емоційний
настрій. І хоча у процесі репетиції творчий стан диригента постійно
переривається зупинками, повторами, часом суто технологічною стороною
справи, він може поділитися з хором новими думками та ідеями, перевірити
ступінь їхньої вірності та дієвості; водночас його емоційність може гаснути
через багаторазове методичне повторення важких місць.
Репетиція може бути і темпераментною, і емоційною, і натхненною, але ці
якості мають радше інтелектуальний характер. На концерті темперамент має
народжувати музика, тут пізно шукати нове і аналізувати; все вже має бути
знайдено.
12.Концертне виконання в жодному разі не повинно бути механічним
відтворенням завченого на репетиціях! У ньому обов'язково повинні бути
елементи імпровізації – як важлива передумова до того, щоб у виконавців
під час концерту не зникла свіжість першотворення. І диригент, і учасники

2
 хору повинні відчувати, що вони виконують музику вперше. Тоді й у слухачів
виникне відчуття миттєвого народження твору — головна його привабливість.
Такими є деякі особливості, що відрізняють концертне виконання твору від
репетиційної роботи над ним. Головна з них полягає в тому, що на концерті
змінюються засоби та можливості впливу диригента на колектив. Якщо в ході
репетиції диригент може передавати співакам свої наміри словесно, виконавським
показом (голосом або на інструменті), будь-яким образно та технічно виразним
рухом та жестом, то на концерті єдиним засобом спілкування його з
виконавцями та управління ними є диригування. Здавалося б, одна ця обставина
має утвердити важливість та необхідність удосконалення диригентської техніки на
етапі відтворення виконавського задуму. Однак, як не дивно, багато хорових
диригентів не приділяють цьому належної уваги.
Причини недооцінки диригентської техніки на концерті:
1. На концерті керівник хору виносить на суд слухачів результат
репетиційної роботи, якого можна досягти, як ми вже зазначали, і без
диригування. Іноді найменші деталі виконання, нюанси та штрихи настільки
відшліфовуються в ході репетиції, що на концерті диригенту достатньо лише
нагадати про них мімікою чи жестом. Тому хори, керівники яких мають
порівняно примітивну техніку, нерідко досягають непоганих результатів, і їх
виконання може справляти навіть гарне враження на публіку.
2. Відсутність безпосереднього зв'язку між рухом руки диригента та
звуковим результатом. Одну й ту саму силу звуку, наприклад, можна
отримати у різний спосіб, використовуючи жест, міміку, погляд, положення
корпусу. Звідси й неможливість встановлення причинної залежності між
якістю виконання та засобами, якими воно досягнуто. Адже на якість
концертного виконання можуть вплинути кількість та якість репетицій, рівень
грамотності хору, самопочуття співаків, їхнє ставлення до твору, прийом
аудиторії, взаємини хору та диригента тощо.
3. Нарешті, третя причина обумовлена тим, що інструмент диригента – хор –
може «грати» самостійно.
Переваги диригента, який володіє мануальною технікою, перед диригентом,
який не володіє нею, безсумнівні. Виразне диригування, ясний, вигострений,
образно яскравий жест сприяють художньому виконанню. Саме за допомогою
жесту диригент робить видимим розгортання музичної тканини, передає
характер музики, розкриває її емоційний підтекст, виявляє головне, загасає
другорядне. Виразність диригентських рухів, впливаючи на виконавців, має певний
вплив і на слухачів. Диригент, який добре володіє мовою жесту, може виконувати
твір так, як він хоче саме зараз, а не так, як це було засвоєно на репетиціях. Таке
виконання своєю безпосередністю, гнучкістю, життєвістю справляє сильніше
враження. Диригент, здатний усе, що він хотів би висловити словами, показати
руками, швидше зможе передати виконавцям свою концепцію та реалізувати свої
вимоги.