Письмова робота

з соціології

на тему «Теорія розбитих вікон»

Підготувала студентка ФСНСТ, соціальна робота – 1,

Кузнецова Поліна

«Теорія розбитих вікон»

Теорія розбитих вікон – це кримінологічно-соціологічна теорія, яка

розглядає дрібні правопорушення не тільки як індикатор криміногенної
обстановки, а й як активний чинник, що впливає на рівень злочинності в
цілому. Тобто простими словами, ця теорія ґрунтується на тому, що коли люди
бачать якесь безладдя, вони перестають вести себе цивілізовано і починають
робити капості.

Теорія розбитих вікон була розроблена американськими соціологами

Джеймсом Вілсоном і Джорджем Келлінгом в Нью-Йорку в 80–х роках ХХ
століття для боротьби з незначними правопорушеннями, а саме графіті на
стінах будь-де, особливо в метро, вандалізм, дрібне хуліганство, «зайці» (ті, хто
не оплачують проїзд) тощо, що є окремим випадком реалізації ефекту натовпу і
інших психологічних законів.

Відповідно до теорії, навіть настільки незначні і необразливі речі, як

розбиті вікна, насправді посилають сигнал тим, хто проходить повз них кожен
день. Якщо вони залишаються розбитими, значить, власник будівлі не звертає
на це уваги і йому все одно. Це означає, що в даному місці можна здійснювати і
більш серйозні порушення – крадіжки, мародерство, важкі злочини. У кращому
випадку, це сигнал, що ніхто не дивиться. Соціальні психологи і поліцейські
зазвичай сходяться в тому, що якщо в будинку було розбито вікно, а нове не
було вставлене, незабаром будуть розбиті всі інші вікна. Власники закрили очі
на це; в районі, де знаходиться будівля, яка вже розтрощена вкрай, панує повна
анархія. Роби, що хочеш, бо нікого це не хвилює, ніхто тобі нічого не зробить.

Соціологи твердять, що ідея теорії розбитих вікон зводилася до обов’язків

поліції ставитися серйозно до найдрібніших правопорушень, оскільки люди
боялися безладу, і існувала ймовірність, що заворушення могли привести до
більш серйозних злочинів. Це дійсно так і працює, оскільки було поставлено
багато експериментів щодо підтвердження цієї теорії. Наприклад, поліція
почала ловити безбілетників і траплялося таке, що в них знаходили зброю і
вони взагалі в розшуку, оскільки ніхто не займався на той час таким
адміністративним правопорушенням, і люди бачили, що це безкарно і
продовжували чинити так само. Згодом, «зайці» зрозуміли, що потрібно
оплачувати проїзд, і їх кількість зменшилася. Це стосується і графіті в метро,
крадіжок, молодіжних розбірок тощо. Сама теорія в правильному її руслі дала
змогу зменшити кількість правопорушників, оскільки на той час в Америці
кожен день траплялася нереальна кількість злочинів. Жителі отримали більш
чисте і безпечне місто, а також впевненість у здатності поліції впоратися не
тільки з дрібними правопорушеннями, але і з важкими злочинами. До кінця
1990-х років кількість злочинів проти особистості в Нью-Йорку знизилася на
56%. Це і є основною перевагою теорії.

Інший соціальний експеримент для підтримки правоти теорії розбитих

вікон пов’язаний із сміттям і спирався на чесніть, совість і порядність громадян.
Біля стіни будинку на велопаркінгу поставили яскравий знак, який кидається в
очі, що забороняв смітити і малювати на стінах. Експериментатори розкидали
та повісили на кермо кожного велосипеда рекламні оголошення. Спочатку стіна
була чистою. Сховавшись в затишному місці, дослідники стали спостерігати за
діями велосипедистів. На вулиці не було урн, тому людина могла або кинути
папірець на землю, або повісити на інший велосипед, або взяти їх з собою, щоб
викинути пізніше. Перші два варіанти розглядалися як порушення прийнятих
норм, третій – як їх дотримання. З 77 велосипедистів лише 25 (33%) повели
себе некультурно. Потім експеримент повторили, при такій же погоді і в той же
час дня, попередньо розмальовавши стіну беззмістовними малюнками.
Насмітили 53 людини з 77 (69%). Таким чином, порушення заборони малювати
на стінах виявилося серйозним стимулом, провокуючим людей порушувати
інше загальноприйняте правило – не смітити на вулицях.

Отже, люди схильні порушувати закон не тільки через погану спадковість

або неправильне виховання. Величезний вплив робить на людину те, що вона
бачить навколо, сам контекст і сильний психологічний влив, деякі роблять це
на підсвідомому рівні. Хоча спочатку основною ціллю теорію була боротьба з
правопорушниками, на мою думку, все ж таки теорія розбитих вікон доволі
багатогранна. Можна застосувати її до різних сфер життя: спілкування,
виховання дітей, робота, навчання тощо.

Ця соціологічна теорія є актуальною і в українських реаліях. Прикладом

може бути досить гучна і актуальна тема з коронавірусом. Неодноразово я
особисто бачила, що люди не дотримуються вимог карантину: ходять на
пікніки, гуляють компаніями, іноді заходять у громадські місця без засобів
індивідуального захисту, приїжджі з інших країн відмовляються від обсервації.
Через декілька днів уряд ввів штраф та заборонив відвідувати публічні місця.
Це і є доказ цієї теорії, що поки не будуть діяти обмеження і люди не будуть
бачити перед очима приклади соціально відповідальної поведінки, вони будуть
ставитися халатно до всієї ситуації, не розуміючи ризику.

Я вважаю, що про теорію розбитих вікон та методи її застосування

потрібно знати, оскільки вона дійсно може хоч трішечки розвернути та змінити
світ у кращий бік. Навіть у моєму, досить пристойному мікрорайоні, є декілька
покинутих будівель, де розбиті вікна і всякий безлад, і якби їх добудували або
привели в нормальний стан, то зменшилася б кількість її «мешканців», як-то
люди без постійного місця проживання, неадекватні індивіди в пошуках, де б
розпити пляшку горілки, та щури.

Отже, можна зробити висновок, що незважаючи на те, що теорія розбитих

вікон виникла ще в минулому столітті, вона і досі працює, є своєчасною і може
застосовуватися в багатьох сферах життєдіяльності.

Список використаної літератури:

1. Майкл Ливайн «Розбиті вікна, розбитий бізнес: Як найдрібніші деталі

впливають на великі досягнення»
2. James Q. Wilson, George L. Kelling Broken windows