…..

(Ергиев)

Список «гітарної класики», як Ви її визначаєте, досить різноманітний. Чому

музику Й.С. Баха в структурі репертуарних стратегій гітариста (і у відповідному
Розділі Вашого наукового обгрунтування) Ви виділяєте окремо, спеціально (а не
авторів оригінального репертуару - Дієнса, наприклад, або Брауера? (Морозевич)
Дякую за запитання. Я, дійсно, спочатку, мав щодо цього сумніви, але ми
порадилися з науковим консультантом і дійшли висновку, що, по-перше, це безумовна
класика усіх часів (музики у цілому та гітарного репертуару), це грають усі (твори Баха
різного ступеню складності). По-друге, це такий глибокий пласт з концептуальної,
музично-мовної і репертуарно-стратегічної точок зору, що він заслуговує на спеціальну,
пильну увагу – як в науковому, так і в творчо-виконавському плані. Це музика, над
якою я працюю постійно і буду усе життя її для себе (і, сподіваюсь) слухачів відкривати
заново. Тому і за обсягом цей матеріал виявився більш масштабним, як сам Бах.
 За яким принципом обиралися персоналії гітаристів-виконавців у підрозділі
1.1 наукового обгрунтування для створення статистичного параметру
повторюваності («важливому у репертуарній політиці», як Ви вказуєте)?
(Сташевский)
Дякую за запитання. Персоналії виконавців для статистики обиралися, по-перше,
у спиранні на мої власні знання у сфері мого улюбленого інструмента (я цим постійно
цикавлюсь – хто грає, як грає, що грає). Наприклад, при виконанні Чакони Баха з другої
партити я переслухав багато виконань (Чакона дуже репертуарна) і погодився з
німецьким гітаристом Хопштоком щодо заміни сеговіївських квартолей в його
транскрипції Чакони на оригінальні скрипкові секстолі (для більшої повноти звучання,
що притаманне гітарі). По-друге, існує такий об’єктивний, так би мовити список,
загальновизнаних гітарних імен, які можуть більш або менш подобатися, але вони
беззаперечно яскраві і репертуар, обраний ними – це авторитетно. По-третє, я
досліджував відомі гітарні сайти енциклопедичного плану, наприклад, «Гітаристи і
композитори», «гітара.иа» та інші, які наводять узагальнену інформацію. Таким чином,
визначилося коло біля 70 виконавців-гітаристів, з яких я персонально навів у науковому
обгрунтуванні восьмеро.
У Ваших концертних програмах (які у цілому якраз охоплюють «гітарну класику») я не
почув музики Лео Брауера, хоча твори цього композитора Ви відносите «гітарної класики» і,
відповідно, аналізуєте його стиль в науковому обгрунтуванні. Це принципова позиція, Ваша
репертуарна стратегія як концертного виконавця або інші причини оминути даного гітарного
класика ? (Доценко)

Дякую за запитання, шановний Володимире Ігоревичу. Усі гітаристи Вас знають

як одного з найкращих виконавців музики Лео Брауера, якому справді вдалося
«розкрити секрет» цього блискучого і непростого гітарного композитора, що є
«гітарним обличчям» сьогодення. Як Ви пишете, «на сьогодні Брауер вже сам по собі
асоціюється із сучасною гітарою». Я грав його твори, але раніше, не останніми роками –
«Характерний танець», «Один день листопада», 3 частину «Чорного декамерону»,
«Баладу закоханої діви». І це був дуже цікавий і корисний виконавський досвід. Але
мабуть, як (як гітарна творчість у цілому) прихильник більш класичних засобів, я ще
продовжую «договорювати традицію» бароко, романтизму, неоромантизму,
неокласицизму та іншої класики. Але це не означає, що я не буду надалі грати Брауера,
це не принципова репертуарна позиція, а плинна, сьогоденна.
Ви досліджуєте у науковому обгрунтуванні виключно академічний репертуар. Але ж
гітара сьогодні проникає у різноманітніші стильові і видові пласти музики, включаючи джаз,
рок, поп-музика і так далі. Як вони співвідносяться з академічним пластом? чи впливають на
репертуарні стратегії академічних гітаристів? (мені відомо, що Ви створюєте кавери для
гітари)?) (Мурза)

Дякую за цікаве запитання. У наш час гітара, як і будь-який академічний

інструмент (і музика для нього) відчуває серйозний вплив музично-мовних засобів
третього пласта. Але у гітари тут є додаткові фактори впливу: по-перше, інструмент
народився і тривалий час знаходився у демократичному, неакадемічному середовищі;
по-друге ті латиноамериканські, африканські, кубинські, креольські та інші мовні
елементи, що склали важливе підгрунтя розвитку гітарної музики у цілому, мають
спільне коріння з джазовими витоками. Тому музика Дієнса, Брауера, стала такою
актуальною, вона чутливо відтворює «інтонаційний словник епохи» з його
привнесенням неакадемічних засобів до академічної музики. Тому гітарист Дж.Брім
створив такий прорив у гітарному виконавстві, який сьогодні співвідносять з внеском
Сеговії (при цьому Брім активно виконував і записував стару і «забуту» музику). Отже,
вплив відбувається, він об’єктивний і для гітари вельми органічний.