Екскурсія в Лауті

Бернадетт Сміт
... Джон захоплювався бабусею, а саме тим, наскільки вона справжня за своєю природою. Я
помічаю, як він спостерігає за нею вечорами, дивуючись кожному куточку і тріщинці на її обличчі,
вузликам на черевиках, венам, що звиваються синіми доріжками під блискучими колготками.
Історія – це те, що Джон дійсно любить в Ірландії. Він закоханий в цю трагедію і в ті події, що
ледь не сталося. Йому подобається, як ірландці визнають хід подій в їхній історії, і як ця тема
набирає обертів, коли ми напідпитку. А ще він полюбляв той факт, що кам'яний вік наступити саме
тоді, коли повинен був, а люди кам'яного віку поступово пристосовувались до життя протягом
століть. Сучасність переповнена ковбоями з рушницями зовсім їх не шокувала.
У нього була брошура з туристичного бюро із заголовком «Екскурсія в Лауті». На зворотньму
боці брошури був список місцевих визначних пам'яток. Тому основним завданням сім’ї стало -
проконтролювати, щоб Джон оглянув всі з них. В результаті нам з Патрицією навіть дозволили
прогулювати школу під час таких одноденних екскурсій. Я пропустила тест з економіки, а Патриція
відмовилась від участі в конкурсі дебатів, але зараз це не важливо, тому що освіта – просто ніщо у
порівнянні з нашим основним завданням – догодити Джону-помічнику.
В ранок нашої першої поїздки я слухала свій плеєр на кухні, та тут заходить Джон.
- Я чув, ти наш шофер - сказав він.
- Так. Ще в лютому мені видали тимчасові права. Чи ти можеш повірити у те, що матуся
довіряє мені щось робити?
- Бути білою вороною нелегко, так?
- Напевно.
Він добродушно посміхається і каже: «Знаєш, у мене завжди були погані стосунки з батьком».
Схоже, він збирається щось порадити мені, але в цю секунду Матуся заходить на кухню.
- Ройзін, хіба ти не пригостила Джона сніданком? – запитала вона.
- Та ні, все добре, правда, - протестує Джон. - Я все ще ситий після прекрасної вечері вчора.
- Може чашечку чаю чи кави вип’єте? - каже вона, стукаючи по чайнику, - та щось легеньке
перекусити? Ройзін, візьми для Джона яйце з холодильника.
Першого ж дня ми приїхала в Карлінґфорд. Ми гуляли вибоїстими вуличками, зазираючи в
старі замки і в'язниці. Згодом ми перекусили бутербродами на пірсі. Я вдивлялась в шовкову
поверхню озера і задумалась про одного хлопця, який одного разу переїхав з Уорренпойнта. Невже
він живе серед тієї крихітної купки будинків, що виблискують на іншій стороні?
Потім ми з Джоном відвідали Монастербойс, де він зробив кілька знімків круглої вежі і
високих хрестів з візерунками у вигляді Аранського в'язання, які плетуться вгору з усіх боків. Ми
водили його всюди – від зруйнованих особняків і до руїн колишніх святинь, спустились вниз по
вікових тунелях і бродили навколо загадкових кам’яних уламків. Ми добралися до містечка
Аннагассан і розповіли йому про вікінгів, а в Коллоні про монахів. Потім ми приїхали в Дроеду і
розказали про голову Олівера Планкетта. Ми не дозволили Джону рушити з місця, поки не
переконалися, що він ненавидить Кромвеля.
Після Лаута, ми розпочали наші екскурсії у графстві Міт. У Донорі ми знову пережили битву
на річці Бойн, з якої все пішло шкереберть в Ірландії. В Ньюґрейнджі ми протиснулись в гробниці і
спостерігали, як сонце клубком опускається на доісторичну землю. Дорогою додому Патриція
розповідала Джону все про часи неоліту в Ірландії. Потім ми зупиняємося в Слейні, щоб випити
чудного чаю, просто щоб показати йому, наскільки країна розвинулась з тих пір.
Джон відкритий для більшості аспектів ірландської культури, але він відсторонився від вечірки
пенсіонерів у громадському центрі. Це Бабусин Великий вечір, і Матуся пішла допомагати, взявши з
собою Патрицію, яка ніколи не втрачає можливості поводитись праведно, так само як вражаючий
арсенал барвистих булочок.