ДО ПИТАННЯ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ І МЕЖІ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ

ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Оробець Костянтин Миколайович

к.ю.н., ассистент кафедри кримінального права № 2
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
м.Харків, Україна
orobets2012@i.ua
Харитонов Єгор Андрійович
студент Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
м. Харків, Україна
yehorkharitonov@gmail.com
Введення. Необхідна оборона в кримінальному праві України є
обставиною, яка виключає кримінальну протиправність діяння та випливає з
права особи на самостійний захист від суспільно небезпечних посягань, що
зумовлює наступне забезпечення державою чіткого регулювання цього питання
з огляду на вимоги міжнародних стандартів. Норми щодо необхідної оборони
закріплені в кримінальному праві багатьох державах світу, але вони різняться в
залежності від правової практики чи доктрини тієї чи іншої країни.
Порівняльно-правовий аналіз залишається актуальним для України для
реформування чинного законодавства, тому досвід розвинутих країн може
стати в нагоді для поліпшення вітчизняного законодавства, зокрема,
нормативних приписів необхідної оборони за Кримінальним кодексом (далі –
КК) України.

Мета роботи. Метою дослідження є аналіз особливостей регулювання

питання щодо визначення та меж необхідної оборони на основі законодавства і
практики зарубіжних країн та порівняння з чинними положеннями КК України,
які регламентують інститут необхідної оборони задля подальших перспектив
застосування іноземного досвіду у вітчизняному кримінальному праві.
 Матеріали і методи. Питанню необхідної оборони приділили увагу
багато вчених і юристів-науковців. Зокрема, теоретичне підґрунтя наших тез
складають праці таких дослідників, як Б.Д. Никорович, Б.М. Орловський та ін.
Незважаючи на значну кількість праць у порівняльно-правовому аспекті, в яких
розглядається проблема необхідної оборони як обставини, що виключає
кримінальну протиправність діяння, проте питання не втрачає своєї
актуальності та необхідності в його комплексному дослідженні.

Результати та обговорення. На думку багатьох юристів і науковців із

правознавства, необхідна оборона – це правомірний спосіб захисту своїх
правоохоронюваних інтересів від посягання на них з боку інших суб’єктів,
зокрема, шляхом застосування фізичної сили і заподіяння шкоди, що відповідає
конкретній ситуації та рівню небезпеці посягання. Слід зазначити, що таке
право є природним і невідчужуваним з народження, а засади права на
необхідну оборону лежать у загальному праві на самозахист і самооборони.
Також наголошується, що право на необхідну оборону є самостійним стосовно
діяльності органів держави і посадових осіб, спеціально уповноважених
охороняти правопорядок, тому кожен громадянин, за яким закріплено таке
право, має право, незалежно від можливості звернутись до правоохоронних
органів, скористатись правом необхідної оборони, яке в результаті не буде
розглядатись як кримінальне правопорушення, вчинене цією особою.

В інституті необхідної оборони за кримінальним правом США поняття

захисту (необхідної оборони) розкривається як застосування до нападника
смертельної або звичайної фізичної сили. При цьому велика увага приділяється
питанню допустимості застосування смертельної фізичної сили, зокрема, коли
людина розуміє той факт, що проти неї буде застосована зброя, коли інша особа
намагається вчинити вбивство, викрадення людини або зґвалтування, коли
намагається вчинити проникнення в чуже приміщення з метою вчинити злочин
за умови, що особа, на яку напали, знаходиться у своєму житлі і не є
початковим агресором тощо. У деяких штатах наводиться багато випадків, коли
особа може застосувати смертельну фізичну силу. Порівнюючи ці положення з
вітчизняним законодавством, з ч. 5 ст. 36 КК України випливає, що за певних
умов заподіяння будь-якої, навіть найтяжчої шкоди нападнику визнається
правомірним. Ідеться про «спеціальні види» необхідної оборони: захист від
нападу озброєної особи, нападу групи осіб або для відвернення протиправного
насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

Також американське законодавство надає неабиякого значення питанню

необхідної оборони при захисті права власності. У США для захисту
нерухомого майна можна вдатись до смертельної фізичної сили, якщо особа
розумно вважає це за необхідне для зупинення або попередження посягання на
її власність, наприклад, підпалу. Для захисту рухомих речей американські
приписи ґрунтуються на тому, що особа в цьому разі має право
використовувати тільки звичайну фізичну силу. З іншого боку, в Україні не
закріплені чіткі норми інституту необхідої оборони при спробі захисту
власності, на чому наголошують науковці, тобто американські приписи
надають більш вичерпну відповідь на це питання, що є простішим для
розуміння і застосування «звичайному» громадянину. Також, на відміну від
українського кримінального законодавства, в США більш детально
виокремлюють значну кількість обставин, за яких можна скористатись правом
необхідної оборони, а саме: самозахист, захист третіх осіб, захист майна, захист
в інших випадках та деякі спеціальні різновиди захисту, наприклад,
застосування насильства до іншої особи для запобігання вчинення цією особою
самогубства або нанесення собі тяжкого тілесного ушкодження тощо.

У країнах континентальної Європи також закріплений інститут

необхідної оборони. Принципових відмінностей у її розумінні, що надає КК
України, порівняно із зарубіжними, немає. Наприклад, у ст. 25 КК Республіки
Польща зазначається, що той, хто дає відсіч у порядку необхідної оборони, не
вчиняє правопорушення; у разі перевищення меж необхідної оборони, зокрема,
коли злочинець використав спосіб захисту, непропорційний небезпеці нападу,
суд може застосувати надзвичайне пом'якшення покарання або навіть
відмовитися від його застосування. У КК Королівства Нідерландів необхідна
оборона врегульована ст. 41, де вказано, що особа, яка при негайному
протиправному посяганні вчиняє правопорушення, необхідне для захисту
власного чи чужого життя, недоторканності чи майна, не підлягає покаранню;
не карається перевищення меж необхідної оборони, якщо це стало
безпосереднім наслідком сильного емоційного розладу, викликаного нападом.
Слід звернути увагу на те, що в Україні майже ідентичні приписи зазначені в
ч.ч. 1 та 4 ст. 36 КК, що свідчить про відсутність різких відмінностей у
регламентації цього питання в законодавстві країн з правовою системою
романо-германського типу.

Висновки. Підсумовуючи зазначене, можна зробити висновок, що

інститут необхідної оборони у вітчизняному кримінальному законодавстві
регламентований досить детально та чітко, проте окремі положення можна
додатково конкретизувати, зокрема, пропонуємо, спираючись на досвід США
або інших держав, вирішити питання щодо можливості необхідної оборони у
випадку спроби самогубства або самокалічення іншої особи, уточнити межі
необхідної оборони в разі посягання на власність тощо. Вважаємо, що
вдосконалення подібних законодавчих приписів надасть змогу забезпечити
краще юридичне врегулювання захисту невід’ємних прав і свобод від суспільно
небезпечних посягань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Никорович Б.Д. Порівняльно-правовий аналіз інституту необхідної

оборони у кримінальному праві України та зарубіжних країн. Молодий вчений.
2018. № 4(56). С. 78. URL: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2018/4/19.pdf
(дата звернення: 22.05.2022).

2. Орловський Б.М. Інститут необхідної оборони за кримінальним правом

України та США: порівняльний аналіз. Духовне життя суспільства та
злочинність. Сьомі юридичні читання: матеріали міжн. наук. конф. студентів,
аспірантів і молодих вчених 11 грудня 2009 р. Одеса: Астропринт, 2009. С. 115.
URL: http://dspace.onu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/5721/1/114-117.pdf (дата
звернення: 22.05.2022).

3. Миронов С. И. Необходимая оборона по уголовному праву Англии и

США: особенности регулирования. Государство и право. 2002. № 6. С. 61-67.

4. Kodeks karny. Dz. U. 1997 Nr 88 poz. 553. Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r.
URL:
https://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/WDU19970880553/U/D19970553Lj.p
df (дата звернення: 22.05.2022).

5. Wetboek van Strafrecht. Wet van 3 maart 1881. URL:

https://wetten.overheid.nl/BWBR0001854/2022-03-01 (дата звернення:
22.05.2022).