Posibnyk

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Надія Степанець
УКРАЇНСЬКА МОВА
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Львів—2019
УДК 811.161.2: 340. 113 (075.8)
ББК 81.2 Укр — 9
Р е це н зе н т и :
Кочан І. М. – доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри українського прикладного мовознавства
Львівського національного університету імені Івана Франка;
Мельничук Т. П. – спеціаліст вищої категорії, старший
викладач, методист Львівського професійного коледжу
готельно-туристичного та ресторанного сервісу.
Степанець Н. О.
Т75 Українська мова: Навчальний посібник. – Львів: ЛПКГТРС, 2019. –
316 с.
ISBN 978-611-511-088-9
Посібник містить основні відомості з української мови в обсязі

навчальної програми. У підручнику матеріал відповідає сучасним вимо-
гам зовнішнього незалежного оцінювання, він логічно скомпанований
великими блоками, вивчення його супроводжується системою завдань та
вправ, а також запитаннями для самоконтролю.
Для старшокласників, абітурієнтів студентів, викладачів і аспірантів
вищих навчальних закладів.
УДК 811.161.2: 340. 113 (075.8)

ББК 81.2 Укр — 9
ISBN 978-611-511-088-9 © Степанець Н. О., 2019

© ЛПКГТРС
© Видавництво НВЕД УАД
2
 ЗМІСТ 
Вступ ........................................................................................... 5
Розділ І. ЛЕКСИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ ................................... 8

Тема 1. Багатство словника української мови ................... 8
Тема 2. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Пароніми ........... 13
Тема 3. Лексика української мови за її вживанням ........... 20
Тема 4. Активна і пасивна лексика в українській мові ..... 22
Тема 5. Фразеологія............................................................... 31
Розділ ІІ.ФОНЕТИКА І ОРФОГРАФІЯ................................. 38

Тема 1. Звуки і букви. Правила складоподілу ................... 38
Тема 2. Чергування голосних звуків. Вимова і правопис
ненаголошених голосних ..................................... 47
Тема 3. Чергування приголосних звуків при словозміні
та словотворенні. Спрощення в групах приго-
лосних .................................................................. 53
Тема 4. Правопис ненаголошених е та и. Правопис не
наголошених е та и в префіксах та суфіксах ............ 62
Тема 5. Позначення м’якості приголосних звуків. Пра-
вила вживання м’якого знака ................................. 70
Тема 6. Уживання апострофа .............................................. 74
Тема 7. Написання подовжених та подвоєних букв .......... 78
Тема 8. Правопис префіксів у словах ................................. 83
Тема 9. Правопис слів іншомовного походження ............. 85
Тема 10. Правопис складних і складноскорочених слів .... 94
Тема 11. Уживання великої букви. Правила переносу
слів ......................................................................... 99
3
Розділ ІІІ. МОРФОЛОГІЯ........................................................ 120
Тема 1. Частини мови. Іменник як частина мови ............... 120
Тема 2. Прикметник як частина мови.................................. 137
Тема 3. Числівник як частина мови ..................................... 146
Тема 4. Займенник як частина мови .................................... 154
Тема 5. Прислівник як частина мови................................... 161
Тема 6. Дієслово .................................................................... 170
Тема 7. Дієприкметник і дієприслівник .............................. 186
Тема 8. Службові частини мови........................................... 196
Розділ ІV. СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ ........................... 216

Тема 1. Словосполучення ..................................................... 216
Тема 2. Речення...................................................................... 221
Тема 3. Двоскладне речення................................................. 225
Тема 4. Другорядні члени речення ...................................... 232
Тема 5. Односкладні речення ............................................... 245
Тема 6. Речення з однорідними членами ............................ 251
Тема 7. Речення з відокремленими членами....................... 259
Тема 8. Звертання ................................................................. 271
Тема 9. Вставні слова, словосполучення і речення............ 274
Тема 10. Складне речення .................................................... 277
Тема 11. Складносурядні речення ....................................... 282
Тема 12. Складнопідрядне речення ..................................... 287
Тема 12. Безсполучникові складні речення ........................ 296
Тема 13. Складні речення з різними видами зв’язку ......... 301
Тема 13. Способи передачі чужого мовлення .................... 308
Список використаної літератури ........................................ 192
4
 ВСТУП 
У наш час національного і державного відродження
помітно зростає інтерес до української мови як головної
ознаки нашої нації. Шукаючи прадавні корені української
мови, слід пам’ятати, що українці – частина слов’янського
світу, а наша мова – одна із слов’янських мов.
Вихід України на світову арену як незалежної
самостійної держави загострив багато проблем —
економічних, політичних, соціальних. Невідворотно постало
питання про стан української мови, яка століттями
перебувала на периферії наукового та офіційно-ділового
життя. З наданням українській мові статусу державної
реально виникла потреба службовцям, фахівцям різних
галузей досконало володіти державною мовою для
ефективного виконання посадових обов’язків. Крім того,
кожен документ має бути бездоганним щодо мови і стилю,
логіки викладу, композиції, оформлення. Фактичний
матеріал повинен бути вичерпним, достовірним, актуальним.
Засвоєння української мови, оволодіння глибокими і
ґрунтовними знаннями її теоретичних основ та
удосконалення мовленнєвих умінь і навичок необхідних
кожній людині, залежатиме від наявності і яскравості
підручників, посібників, довідників, до яких міг би
звернутися курсант, студент або абітурієнт.
5
Предметом вивчення курсу української мови за профе-
сійним спрямуванням є сучасна українська літературна мова
в усіх її стилях (науковому, художньому, публіцистичному,
діловому і розмовному) і формах вияву (усній і писемній,
діалогічній і монологічній), її фонетична (звукова) система,
словниковий склад (лексика) і граматична (морфемна,
словотвірна, морфологічна і синтаксична) будова. Вивчення
української мови спирається на досягнення мовознавчої
науки, на концепції мовної освіти в Україні, Закон про мови
та Конституцію України, де законодавчо визнано українську
мову як державну.
 Структура посібника
У пропонованому посібнику для курсантів та студентів
Львівського державного університету внутрішніх справ на
базі середньої школи для спеціальностей нефілологічного
профілю подаються основні відомості з розділів: «Лексика і
фразеологія», «Фонетика і орфографія», «Морфологія».
Структура посібника відповідає сучасним вимогам
лінгводидактики:
 матеріал кожної лекції логічно скомпоновано у дві
великі завершені частини (блоки);
 подається план кожної частини і запитання для
самоконтролю;
 теоретичний матеріал подається текстово, а також у
загальних схемах і таблицях;
 практична частина кожного блоку включає систему
вправ і завдань, що забезпечать формування комунікативних
умінь і навичок;
 питання для самоперевірки дають змогу перевірити і
закріпити знання вивченого матеріалу.
Зміст посібника та його структура слугуватиме доброю
опорою для глибшого оволодіння українською мовою у
будь-яких сферах спілкування, а також слугуватиме
6
виробленню у курсантів і студентів ґрунтовних і систе-
матичних знаннь з усіх розділів предмета, а зокрема з
термінологічним апаратом курсу, рисами офіційно-ділового
стилю, вимогами до документів, особливостями мови, сти-
лю, лексичних і граматичних засобів мовлення, з особ-
ливостями усного спілкування. Допоможе закріпити знання
правописних норм, виробити навики правильного укладання
і редагування найпоширеніших видів документів. Забез-
печить володіння нормами української літературної мови та
дотримання вимог культури усного й письмового мовлення,
а також оволодіння навичками виправданого використання
засобів мови у різних життєвих ситуаціях з дотриманням
етикету ділового спілкування.
7
 Розділ І. ЛЕКСИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ 
 Тема 1. Багатство словника української
мови
 План
1. Словниковий склад української мови.
2. Повнозначні й неповнозначні слова.
3. Лексичне і граматичне значення слова.
4. Однозначні й багатозначні слова.
5. Слова-терміни.
6. Пряме і переносне значення слова.
Слово – це основна, базова одиниця мови, що

складається з одного звука чи із звукового комплексу, за
яким закріплене певне значення. Зі словами пов’язані всі
інші одиниці мови. Усі слова, наявні у мові, становлять її
словниковий склад або лексику. Розділ мовознавчої науки, що
вивчає лексику, називається лексикологією (від гр. lexis –
слово, logos – вчення).
Слова виконують у мові номінативну функцію (функцію
називання). Вони називають предмети, явища, речі, їх
ознаки, дії тощо (зошит, стіл, грім, дощ, повільно, міцний,
ходити, копати). Усім словам, незалежно від функцій, які
вони виконують, завжди властиве певне значення.
За своїм значенням і роллю в реченні слова поділяються
на самостійні, або повнозначні, і службові, або
неповнозначні.
Повнозначних слів у мові абсолютна більшість.
Неповно-значних (службових) значно менше: в, у, при, і,
але, бо, тільки, ж, лише тощо. Повнозначні слова мають
реальний зміст, або лексичне значення, і, одночасно, певні
граматичні значення. Неповнозначні (несамостійні) слова
служать для зв’язку між повнозначними словами і
виражають відношення між явищами об’єктивної дійсності,
8
що позначаються ними. Неповнозначним словам властиве
лише граматичне значення.
Лексичне значення – це зміст слова, зв’язок слова з
яким-небудь явищем об’єктивної дійсності, закріплений за
традицією у свідомості мовців. Наприклад, словом чорний
називається колір, хворіти – стан, орати – конкретна фізична
дія, птах – істота. Так, слово тигр називає тварину
(лексичне значення) і має такі граматичні значення:
називний відмінок, чоловічий рід, однина.
Є ще група слів, які виражають лише почуття людей. Не
маючи ні лексичного, ні граматичного значення, вони
виконують тільки емоційну функцію. Це вигуки: ой, ох,
пхе..., циц..., ех, о, овва.
В українській мові, як і в будь-якій іншій, є однозначні і
багатозначні слова. Однозначні слова мають тільки одне
лексичне значення, тобто називають один предмет, ознаку,
дію тощо.
Наприклад, слово бринза означає сир з овечого молока;
антракт – перерву між діями вистави або відділами
концерту; падчерка – нерідна дочка одного з членів
подружжя; пакувати – укладати речі, ув’язувати їх у
пакунок, паку. Інших лексичних значень ці слова не мають.
До однозначних слів належать терміни (екватор, фонема,
присудок, діабет, туберкульоз), назви конкретних предметів
(парта, олень, дев’яносто, муха, дуб, око, серце), власні назви
(Москва, Берлін, Херсон, Оксана, Павло, Дніпро).
Термін – це слово або сполучення слів, що називають
поняття, яке застосовується у певній галузі науки, техніки,
багато з них – іншомовного походження.
Мовознавчі терміни: звук, інфінітив, присудок,
обставина, відокремлене означення, складне безсполучникове
речення; літературознавчі: діалог, риторика, лібрето,
акмеїзм, сюжет, хрестоматія, метафора, епітет тощо.
Терміни утворюють термінологічну лексику мови.
9
Однозначних слів в українській мові небагато. Більшість
слів багатозначні, або полісемічні (від гр. poly – багато, sema
– знак). З часом слово, яке мало тільки одне значення,
набуває інших (переносних) значень і стає багатозначним.
Усі переносні значення групуються навколо прямих, тобто
сприймаються як похідні від них. Основне значення слова
називають прямим, а похідні – переносним значенням слова.
Наприклад, слова золота, гострий, грала, ніс у
словосполученнях золота монета, гострий ніж, гралася
дитина, ніс. людини вжиті у прямому значенні, а вирази
золоті руки, гострий біль, вода грала, ніс літака – у
переносному.
Основне значення багатозначного слова є загально-
відомим, переносні ж проявляються лише в контексті.
Наприклад, слово має таке основне значення: «основна
значуща одиниця мови, що становить собою звукове
вираження окремого предмета». Інші його значення,
зафіксовані у словнику, є вторинними: 1) усне або писемне
висловлювання – Слово, чому ти не твердая криця (Леся
Українка); 2) обіцянка, запевнення – Дайте мені слово, що
такого з вами ніколи не трапиться (І. Багмут); 3) право
виступити з промовою – Прошу слова, – сказав секретар
(І. Багмут).
Розрізняють три види переносного вживання слова:
метафора, метонімія, синекдоха.
Метафора (від гр. metaphora – перенесення) – це
перенесення з одного предмета чи явища на інший подібних
ознак і властивостей за зовнішньою схожістю (колір, розмір,
форма, функція, емоційне враження тощо): золотий
перстень – золоте волосся, гусениця – гусениця танка, кліщі
– попасти у кліщі, мереживо – мереживо винограду, чорне
золото, біле золото.
Різновидом метафори є уособлення – перенесення
властивостей живих істот на предмети, явища природи.
10
Багаті на цей вид тропів твори Тараса Шевченка. Наприклад:
Там матір добрую мою,
Ще молодую – у могилу
Нужда та праця положила.
(«Якби ви знали, паничі... »)
Метонімія (від гр. metonymia – перейменування) –
перенесення назви з одного предмета на інший завдяки
певному зв’язку між ними. При метонімічному перенесенні
назви всі ознаки предмета замінюються однією,
найвиразнішою. Прізвище автора вживається замість назви
його твору (слухаю Шопена), назва приміщення заміняє назву
людей, що в ньому знаходяться (здібний клас) тощо.
Синекдоха (від гр. synekdoche – співвідношення) –
перенесення назви кількох предметів на частину даного
предмета або навпаки, тобто відбувається кількісна заміна
понять. Найчастіше однина використовується в значенні
множини:
Де хвиля в берег б’є дзвінка,
там, де Дніпро гримить і лине,
уже поставила турбіни
міцна робочого рука
(В. Сосюра)
Шляхом синекдохи виникли прізвиська людей, а потім
прізвища (Міняйлук, Непийпиво, Білокінь).
 Вправи і завдання
1. До прикметників червоний, вузький, м’який, чорний доберіть

такі іменники, які б розкривали багатозначність цих слів.
Зразок: пряма лінія, прямий шлях, прямий обов’язок,
прямі докази, пряма людина, прямий поїзд.
11
2. До дієслів дати, загубити, відкрити, скласти, поставити
доберіть по два – п’ять іменників, щоб дієслово було вжито в
прямому і переносному значеннях.
Зразок: ламати бадилля, ламати голову.
 Питання для самоперевірки

1. На вашу думку, чому слово є основною одиницею
мови?
2. Що виражає лексичне значення слова?
3. Чи всі слова мають лексичне значення?
4. Що таке граматичне значення слова?
5. Які слова мають тільки граматичне значення і чому?
Наведіть приклади.
6. З’ясуйте чи мають лексичне і граматичне значення
вигуки?
7. Як відрізнити однозначне слово від багатозначного?
8. Які є види переносних значень слова? Назвіть їх і
наведіть приклади.
 Література: [8], с. 1-18;

[10], с. 17-34.
12
 Тема 2. Омоніми. Синоніми. Антоніми.
Пароніми
 План
1. Омоніми
1.1. Значення омонімів.
1.2. Морфологічне вираження омонімів. Групи
омонімів.
1.3. Особливості вживання омонімів.
2. Синоніми
2.1. Синоніми. Синонімічний ряд.
2.2. Групи синонімів.
2.3. Стилістичні особливості синонімів.
3. Антоніми та їх вживання у мовленні.
4. Пароніми та їх вживання.
 Омоніми
Слова, однакові за звучанням, але різні за значенням,
називаються омонімами (від гр. homos – однаковий, опута
– ім’я): А журавлі летять собі в той бік ключами
(Т. Шевченко); На деці (Саїд) пальцем написав скрипковий
ключ (Іван Ле); Уже окріп у ключ кипить (Г. Барвінок).
Омонімія близька до багатозначності слів. Проте значення
багатозначного слова групуються навколо прямого
значення, як похідні від нього, а при омонімії смислового
зв’язку між словами немає. Омоніми бувають переважно
іменникові й дієслівні: Скат – колесо і скат – схил гори;
скат – риба; топити бойові кораблі й топити піч.
Незначна частина найдавніших омонімів зберігає
однаковий звуковий склад в усіх формах. Це прості
омоніми: коса – волосся, коса – сільськогосподарське
знаряддя, коса – мілина у морі, річці.
Є омоніми, які виникли внаслідок запозичення
іншомовних слів. Наприклад: тур – дика тварина (відома
13
у давньоруській мові); тур (з франц.) – 1) коловий оборот
у танці; 2) етап у конкурсах та спортивних змаганнях.
У межах запозичених слів теж можуть виникнути
омоніми. Наприклад: блок (англ.) – а) підйомний
механізм; б) будівельний матеріал; блок (франц.) – угода,
союз між державами.
Форми одного слова можуть збігатися з формами іншого;
новоутворене слово може збігатися із старим: засипати –
спати, засипати – сипати; відпирати – відмикати замок,
відпирати – робити чистим у процесі прання.
Першу групу омонімів в українській мові становлять
лексичні омоніми. Це повні омоніми, які збігаються в усіх
граматичних формах (вал – валу – валом; коса – косі – косою
– на косі – коси).
Омоніми другої групи збігаються тільки в частині
граматичних форм. Це морфологічні неповні омоніми: три
– числівник, три – дієслово; мати – іменник, мати –
дієслово; коло – іменник, коло – прийменник.
Неповні омоніми поділяються на такі різновиди:
 омофони – це слова, однакові за звучанням, але різні за
написанням: будемо, мирити – будемо мирити, сонце –
сон це, в горі – вгорі, ви йдіть – вийдіть, по три –
потри, проте – про те;
 омографи – слова, які різняться наголосом: замок –
замок, мука – мука, жила – жила, орган – орган, голови
– голови, стріла – стріла, брати – брати, потяг –
потяг;
 омоформи – слова, звучання яких збігається лише в
окремих граматичних формах: віз – іменник, віз –
дієслово; поле – іменник, поле – дієслово; став –
іменник, став – дієслово.
Омоніми широко використовуються у художній
літературі. Вони допомагають створювати каламбури,
дотепи.
14
 Синоніми
Слова, різні за своїм звучанням, але близькі за
лексичним значенням, називаються синонімами (від гр.
synonyma – однойменний). Наприклад: ліс, бір, діброва,
пуща, праліс; сміливий, відважний, хоробрий, доблесний.
Синоніми бувають іменникові, прикметникові, дієслівні,
прислівникові, прийменникові. Наприклад: говорити,
промовляти, мовити, балакати, цвенькати, мимрити
(дієслівні); раптово, несподівано, зненацька (прислівникові);
поганий, гидкий, бридкий, осоружний, паскудний, мерзенний
(прикметникові); чорногуз, лелека, бусол (іменникові); біля,
коло, побіля, близько, обабіч, край (прийменникові).
Синоніми об’єднуються у синонімічні ряди, або гнізда.
У синонімічному гнізді виділяється основне стрижневе
слово, яке є носієм головних прикмет, що властиві усім
синонімам ряду. Воно стилістично нейтральне, оскільки
найповніше виражає значення, спільне для всіх слів цього
гнізда, і вживається в усіх стилях мовлення.
Розрізняють стилістичні синоніми, які неоднаково
використовуються у різних стилях мови: батьків і отчий, поет і
піїт, щоки і ланіти. Слова батьків, поет, щоки стилістично
нейтральні, їх використовують у будь-якому стилі літературної
мови, синоніми отчий, піїт, ланіти вживаються тільки в
художній літературі.
Синоніми різняться між собою також емоційним
забарвленням: говорити, балакати, промовляти, торочити,
базікати, патякати, варнякати. Слова цього синонімічного
ряду групуються навколо стрижневого слова говорити, що є
спільним для всіх інших і з емоційного погляду нейтральне.
Слово промовляти має урочисте забарвлення, а решта
(торочити, базікати, патякати, варнякати) має різний
ступінь негативного забарвлення.
Використання синонімів урізноманітнює нашу мову,
допомагає оригінально оформити думку, уникнути повто-
15
рень, робить мову гнучкою, яскравою, виразною: Багрець
вечірньої зорі палав, мигтів, палахкотів (М. Бажан). Явище
синонімії у мові свідчить про високий рівень її розвитку.
 Антоніми
Слова з протилежним значенням називаються
антонімами (від гр. апti – проти, опута – ім’я).
Антоніми утворюють пари слів, які можуть бути
різнокореневі і спільнокореневі: тепло – холод, глибокий –
мілкий, далеко – близько, війна – мир, виводити – заводити,
надія – безнадія, правда – неправда.
Антонімічними бувають іменники, прикметники,
дієслова, прислівники. Багатозначні слова можуть мати
антоніми для прямих і переносних значень, наприклад:
спокійний хлопець – гарячий хлопець,
спокійний океан – бурхливий океан,
сухий одяг – мокрий одяг,
сухий хліб – свіжий хліб,
суха зустріч – щира зустріч.
Деякі багатозначні слова можуть набувати протилежного
значення тільки в контексті. Так, до слова солодкий у прямому
значенні антонімічне слово гіркий. У контексті ж можливі різні
антонімічні пари: солодке молоко – кисле молоко, солодке
життя – погане життя, солодкі звуки – грубі звуки, солодка
посмішка – зла посмішка.
Антоніми широко вживаються у художній літературі, в
усній народній творчості (піснях, прислів’ях, приказках), у
публіцистичних творах. Наприклад: Пан гуляв у себе в замку, у
ярмі стогнали люди (Леся Українка); Ситий голодному не
товариш (Нар. творчість). Часто їх використовують у назвах
художніх, публіцистичних творів та кінофільмів: «І мертвим, і
живим...» (Т. Шевченко); «Живий труп» (А. Чехов); «Війна і
мир» (Л. Толстой); «Оптимістична трагедія» (В. Вишнев-
ський); «Слово про тугу і щастя» (М. Рильський).
16
Антоніми збагачують нашу мову, роблять її образною й
виразною.
 Пароніми
У лексичному складі української мови є ще й пароніми
(від гр. pаrа – поблизу, поруч і onyma – ім’я) – це слова,
подібні між собою за звучанням і частково за будовою:
адресат – адресант, абонент – абонемент, континент –
контингент, громадський – громадянський, ефективний –
ефектний та ін.
За допомогою паронімів нерідко створюються рими в
авторських поетичних творах та в народних прислів’ях,
приказках, фразеологізмах, загадках:
В тридев’ятім славнім царстві,
Де колись був цар Горох,
Є тепер на господарстві
Мудрий пан, вельможний Ох.
(Леся Українка)
Спить земля, охмарена і славна,

А в Путивлі кряче віща птиця.
І горює-квилить Ярославна
На світанні рано, як зегзиця.
(А. Малишко)
Говорили-балакали, сіли й заплакали; Яке їхало, таке й
здибало; І туди кума, і сюди кума, а робота нема; Ні слуху
ні духу; За лісом, за трилісом золота діжа висить; Хай буде
гречка, аби не суперечка (Нар. творчість).
1. Складіть речення, у яких би подані нижче слова були
омонімами:
1). Бал, туш, тик, гриф, тур, лама, вид, міна, край, мул,
балка;
2). Точити, переводити, доходити, засипати, топити.
17
2. Поширте речення так, щоб виділені слова набули
конкретного значення.
Хлопчик заховав ручку. Упав лист. Віз дітей. Ніс
хлопця. Мені не подобається цей бал. Дай мені марку.
Нарешті став. Покажи косу. У лісі багато лисичок.
3. Запишіть слова у три колонки – омоформи, омографи,

омофони.
Гриби – греби, гори – гори, обід – обід, білок – білок,
роман – роман, сонце – сон це, мила – мила, води – води,
роботи – роботи, замок – замок, три – три, ніс – ніс, лежи –
лижи, до ста рости – до старости, шию – шию, мати – мати,
віз – віз, стріла – стріла, дорога – дорога, коса – коса, руки –
руки.
4. Cеред поданих прислівників знайдіть синоніми, об’єднайте

їх у синонімічні ряди.
Раптово, завжди, всенародне, важко, нічичирк, брудно,
несподівано, прилюдно, безнастанно, зненацька, привсе-
людно, раптом, раз у раз, нітелень, повсякчас, нещодавно,
неохайно, скрутно, ні пари з уст, неакуратно, анітелень,
трудно, тяжко, анічичирк.
5. Запишіть речення, розкриваючи дужки. Мотивуйте вибір

одного із синонімів.
1) За статтю до обласної газети я одержав (плату,
гонорар).
2) Малюки почали (спірку, суперечку, дебати,
дискусію).
3) Повсталий народ розірвав (кайдани, пута, окови).
4) Усі (трудящі, працівники, трудівники) нашої
установи з’явились на мітинг.
5) На зборах голова за п’ять хвилин зробив
(повідомлення, інформацію, доповідь).
6. З поданого ряду прийменників доберіть прийменники-
синоніми.
18
Біля, для, з, од, поміж, з-за, між, ради, коло, обік, із, від,
над, проміж, із-за, межи, заради, задля, поруч, збоку, побіля,
близько, близ, край, зі, ізо, понад.
7. Запишіть прислів’я і приказки, знайдіть антоніми і визначте,
до якої частини мови вони належать.
1. Молоде орля та вище старого літає. 2. Радість красить,
а печаль палить. 3. М’яко стелить, та твердо спати. 4. На
чорній землі білий хліб родить. 5. Розумний розсудить, а
дурень осудить. 6. Зима без снігу – літо без хліба. 7. Уночі
тріщить, а вдень плющить. 8. Вітер добрий при стозі, а злий
при морозі. 9. Весна красна квітками, а осінь плодами. 10.
Хто літом спеки боїться, той зимою не має чим гріться.
8. Доберіть антоніми:
1) до іменників життя, щастя, перемога, занепад,
північ, день, початок, прогрес;
2) до прислівників тепло, весело, твердо, широко,
швидко, сухо, вниз, набік, голосно, зранку;
3) до прикметників похмурий, сильний, далекий.

1. Які ви знаєте лексичні одиниці?
2. З’ясуйте, якими ознаками характеризуються
омоніми?
3. Як відрізнити омоніми від багатозначних слів?
4. Що об’єднує слова в синонімічний ряд?
5. Подумайте, яку роль відіграють у мові синоніми?
6. У яких випадках у мовленні вживаються антоніми?
7. Покажіть на прикладах, що українська мова багата і
виразна завдяки наявності у ній омонімів, синонімів і
антонімів.

[13], с. 29-37.
19
 Тема 3. Лексика української мови
за її вживанням
 План
1. Лексичні ознаки стилів мовлення.
2. Загальновживані слова.
3. Виробничо-професійна лексика.
4. Слова-терміни.
5. Офіційно-ділова лексика.
6. Емоційно забарвлена лексика.
7. Діалектизми.
8. Стилі української мови.
Стилі української мови мають своєрідні лексичні ознаки,
проте між ними не існує непорушних кордонів. Слова одного
стилю можуть потрапляти до іншого, наприклад, у
публіцистичному стилі часто трапляються елементи худож-
нього. Залежно від того, як часто і в якому саме стилі
використовуються ті чи інші слова, лексика української мови з
погляду стилістичного вживання поділяється на певні шари
(групи): загальновживана лексика, виробничо-професійна,
науково-термінологічна тощо.
Основу кожного стилю становлять загальновживані
слова, якими користуються всі мовці незалежно від віку,
освіти, посади, віросповідання. Це найпоширеніші слова, які
називають основні явища і предмети навколишньої
дійсності: стіл, ручка, веселий, сумлінний, високий,
молодіти, сумувати, десять, п’ятий та ін.
Загальновживана лексика широко використовується як в
усному, так і в писемному мовленні. Це стилістично
нейтральна лексика, її ще називають міжстильовою.
Існують також вузькоспеціальні слова, якими кори-
стуються окремі групи людей у різних галузях народного
господарства, культури, науки, освіти тощо. Наприклад:
кубрик, рея, вітрила, такелаж, катер, яхта, мічман, боцман,
20
докер, гальюн (у моряків); штрек, антрацит, видавати на-
гора (у шахтарів); боронувати, силос, сінозбирання (у
працівників сільського господарства); дієприкметниковий
зворот, відокремлена обставина, фонема, флексія (у
філологів). Це виробничо-професійна (наукова) лексика,
яка вживається в усному і писемному мовленнях.
Окрему групу виробничо-професійної лексики
становлять терміни – слова чи словосполучення, що
мають чітко окреслене спеціальне значення і називають
поняття з різних галузей науки, техніки, мистецтва тощо.
Наприклад: речення, звук, іменник – мовознавчі терміни;
швидкість, ом, ампер – фізичні; кіль, палуба, лінкор –
морські. Сукупність термінів у якійсь певній галузі
називається термінологією.
Ділова лексика вживається в офіційних документах,
юридичних актах, наказах, звітах. Для неї характерна
термінологічна чіткість, відсутність емоційного
забарвлення (доповідна записка, акт, протокол,
нижчезазначені, інструкція, закон, звіт, план, поста-
нова, резолюція, автобіографія). Ця лексика вживається
також у художній літературі як засіб мовної
характеристики.
Окрему групу становить емоційна лексика. Це слова,
які мають позитивне чи негативне забарвлення або
набувають його за допомогою афіксів. Вони виражають
почуття (радість, горе, смуток, любов, ніжність та ін.).
Наприклад: а) милий, коханий, веселий, ніжний, радіти,
милуватися; б) вітерець, білявенький, гарнесенький,
тихесенько, предобрий, вітрюган, хлопчисько.
Зелененькі огірочки,
Жовтенькі цвіточки...
Нема мого миленького,
Плачуть карі очки.
(Нар. творчість)
21
Слова, що вживаються тільки в певній місцевості,
називаються діалектизмами. Вони характерні для мовлення
осіб (переважно сільської місцевості), які ще не повністю
оволоділи нормами літературної мови. Діалектизми не
входять до складу літературної мови.
У мові художньої літератури діалектні слова вживаються
з певною стилістичною метою – для відтворення місцевого
колориту, індивідуалізації мови персонажів. Наприклад:
шопа (сарай), рескаль (лопата), ґралі (вила), когут (півень),
п’ястук (кулак), кип’яч (окріп), ріпа (картопля), вагани
(ночви).
 СТИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Розділ мовознавчої науки, який вивчає стильові
особливості мови, принципи і способи добору мовних
засобів для кожного сталю, називається стилістикою.
Стилі – це основні різновиди літературної мови, які
використовуються за різних обставин спілкування. Напри-
клад, мова художнього твору відрізняється від мови
наукової статті чи заяви або резолюції.
У сучасній українській літературній мові розрізняються
такі стилі: розмовно-побутовий, художній, науковий,
публіцистичний, діловий.
 Розмовно-побутовий стиль обслуговує спілкування
людей у побуті. Його специфіка проявляється насамперед в
усному спілкуванні. Розмовно-побутові діалоги складаються
з реплік і нерідко супроводжуються мімікою, жестами,
часто бувають виразно емоційно забарвлені. Для розмовно-
побутового стилю характерне широке використання
загальновживаних слів, уживання слів з суфіксами
пестливості, згрубілості чи зневаги, простих речень, часто
неповних, звертань тощо.
22
 Зразок розмовно-побутового стилю
Панас Михайлович поправив радюгу на драбиняку:
– То сідайте, сідайте, коли до нас на вчителювання
збираєтесь.
– А звідки ви знаєте, що на вчителювання? – знову
дивується Богдан.
– По ваших статках, що вмістилися в один чемодан,
глипнув веселим оком на Богданову ношу. – Можу навіть
сказати, що там маєте.
– А що?
– Ковдру, мамину подушку, дві сорочки, дві пари
шкарпеток, бритву, одеколон, а решта – книжки. Вгадав?
– Вгадали! – покрутив головою Богдан, скочив на воза і
звісив з полудрабка ноги (М. Стельмах).
 Художній стиль – це переважно стиль художньої
літератури, де слово не тільки щось називає, а часто, будучи
художнім засобом, є знаряддям естетичного впливу на читача
чи слухача.
* Зразок художнього стилю
Якось раз над містечком стояла тиха місячна, літня ніч.
Високо, трохи не серед неба, стояв місяць, ясний, блискучий,
повний. Синє небо аж лисніло, а ясний місяць неначе одлип
од неба, висів, як блискуча куля, над самісіньким містом,
заглядаючи в Рось. Надворі ясно, хоч голки визбирай!
(І. Нечуй-Левицький).
 Науковий стиль існує у писемній (наукові праці,
дисертації, дослідження, підручники) та усній (наукова
доповідь, повідомлення тощо) формах.
Для наукового стилю характерна логічна стрункість
викладу думки, вживання слів у прямому значенні, наявність
термінів, специфічних для кожної науки, широке
використання складних речень, зокрема складнопідрядних з
чітким логічним зв’язком між компонентами.
23
Зразком наукового стилю може бути, наприклад,
визначення частин мови, членів речення, формулювання
теорем, фізичних і хімічних законів тощо.
 Публіцистичний стиль також має дві форми:
писемну (статті, нариси, фейлетони) та усну (публічні
виступи). Для публіцистичного стилю характерне широке
використання суспільно-політичних слів-термінів (держава,
суверенітет, закон, перспектива, суспільство, делегат,
мітинг, активізувати, продуктивність тощо).
* Зразок публіцистичного стилю
Учасники пленуму правління Київської письменницької
організації закликають усіх літераторів, незалежно від їхніх
політичних поглядів і естетичних переконань, до єдності та
взаєморозуміння в ім’я розвитку українського письменства,
подальшого поступу національно-культурного відродження
(«Літературна Україна»).
 Діловий стиль мовлення наявний в указах,
резолюціях, ухвалах, текстах законів, постанов, заявах,
протоколах та в інших офіційних документах.
Кожний документ має усталений зразок, слова
вживаються в прямому значенні, переважають слова-
терміни, пов’язані з діловодством, відсутні слова пестливі,
згрубілі, художні засоби, питальні, неповні та незакінчені
речення.
* Зразок ділового стилю
Стаття 8. Захист мов
Будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною
ознакою, мовна дискримінація неприпустимі.
Публічне приниження чи зневаження, навмисне
спотворення української або інших мов в офіційних
документах і текстах, створення перешкод і обмежень у
користуванні ними, проповідь ворожнечі на мовному ґрунті
тягнуть відповідальність, встановлену законом.
24
1. Випишіть в одну колонку загальновживані слова, у другу –
професійні. Скажіть, з якою професією вони пов’язані.
Соло, земля, дім, день, ніч, квартет, син, дочка, акварель,
вулиця, пензлі, маляр, лікар, сонце, дощ, хірург, вітер,
скальпель, фюзеляж, шасі, комбайн, культивація.
2. Прочитайте речення і визначте, до яких стилів вони

належать; обґрунтуйте розподіл.
1. А ранок розгорювався, як золото на сонці. Небо
червоніло, як рожі з садку. Пташки щебетали. Надворі
пахло холодком та польовим зіллям. І в небі, й на землі
було розлите розкішне, щастя пишного літнього ранку. 2.
Мотря сіпнула глиняника до себе; шматок горшка
зостався в Карпових руках. Червона глина полилась по
землі. – Геть одчепися од мене, бо мати лаятиме, що я й
досі припічка не підвела, – сказала Мотря, але не пішла в
хату підводить припічок, а почала мазать призьбу. 3.
Матеріали пам’яток дають змогу простежити, як
формувалися ці нові синтаксичні зв’язки числівників з
іменниками. Спочатку числівники мали один тип
граматичного зв’язку з іменниками – керували ними і в
називному, і в знахідному, і в непрямих відмінках. 4. Я,
Степаненко Галина Петрівна, доручаю Іванчук Олені
Сергіївні одержати у поштовому відділенні зв’язку
належну мені пенсію за липень місяць.

1. Якими лексичними ознаками характеризується кожний
із стилів мовлення?
2. Чи можна слова день, говорити, людина, червоний,
будинок віднести до загальновживаної лексики і чому?
25
3. Розкажіть, які професії поширені у вашій місцевості
і назвіть слова-професіоналізми.
4. Подумайте, що таке терміни і термінологія?
5. Коли (на вашу думку) ми користуємося діловою
лексикою? Наведіть приклади.
6. Що виражають і коли вживаються емоційні слова?
7. Діалектні слова: позитивне чи негативне явище в
мові?
 Література: [9], с. 33-67;

[11], с. 3-19;
[11], с. 25-47.
26
 Тема 4. Активна і пасивна лексика
в українській мові
 План
1. Поняття про сучасну і застарілу лексику.
2. Застарілі слова та їх стилістичне використання.
3. Неологізми в українській мові.
До активної лексики належать слова, які повсякденно

використовуються в особистому і суспільному житті. Ці
слова зрозумілі всім людям, що говорять певною мовою, їм
не характерні відтінки новизни чи застарілості: день,
ходити, небо, білий, літак, далеко, працювати.
Пасивна лексика охоплює слова, які вже вийшли з
ужитку (застарілі), і нові слова, які лише нещодавно були
створені або запозичені з інших мов, і ще не стали
загальновживаними. Слова пасивної лексики називаються
архаїзмами і неологізмами.
Залежно від активності вживання у лексиці української
мови виділяють: а) загальновживані слова, відомі всім; б)
застарілі слова (архаїзми); в) неологізми.
Серед застарілих слів виділяють дві основні групи: а)
архаїзми; б) історизми.
Архаїзми – це застарілі слова, що є назвами різних
предметів і явищ, які мають відповідні найменування в
сучасній мові. Наприклад: зело – дуже, толмач – перекладач,
вікторія – перемога, ректи – говорити, живіт – життя,
зигзиця – зозуля, рать – військо, чадо – дитя, глас – голос.
Називаючи предмети, явища, які існують і тепер, архаїзми
виражають урочистість, пафос, подекуди іронію тощо. Їх
використовують як синоніми загальновживаних слів.
Історизми – це слова, що вийшли з ужитку, разом з
тими предметами, які вони позначали. Наприклад: осавул,
кріпак, боярин, холоп, галера, губернатор, земство, бунчук.
27
Історизми пов’язані з колишнім життям різних народів.
У наукових творах і художній літературі історизми та
архаїзми часто використовують як засіб відтворення певної
історичної епохи, колориту минулого життя, надання
зображуваним подіям відтінку емоційності. Наприклад:
Козак промчав би мимо них, але рейтар помітить встиг
високу шапку козака, червоний шовк його шлика (М. Бажан).
Умре муж велій в власяніце.
Не плачте, сироти, вдовиці,
А ти, Аскоченський, восплач
Воутрії на тяжкий глас
(Т. Шевченко)
Неологізми виникають у мові для позначення нових
предметів і явищ (від гр. пеоs – новий, logos – слово).
Наприклад: дизайнер, інтербачення, комп’ютер, менедж-
мент. Кожне слово, що з’являється у мові, є неологізмом,
оскільки позначає нове поняття, що виникло у зв’язку з
розвитком суспільства. З часом, набувши широкого вжитку,
воно входить до активного словникового складу мови, стає
загальновживаним: телебачення, космодром, комбайнер.
Окрему групу становлять індивідуальні неологізми, що
творяться письменниками із стилістичною метою і
вживаються у художніх творах. Індивідуальні неологізми
збагачують художній стиль мови і його виражальні засоби.
Наприклад: В давній золотій печалі лебедіють небеса
(Д. Павличко); Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою
Україну (В. Сосюра).
1. У поданих текстах знайдіть застарілі слова (архаїзми,
історизми), поясніть їх значення і мету, з якою вони вжиті.
І. 1613 року Сагайдачний двічі виходив з козаками на
Чорне море, «завдав багато шкоди татарам, спустошив
кілька міст». Тоді супроти нього турецький султан Ахмет І
28
вислав чималу морську армаду з галер і чайок до
очаківського порту... Проте січовики вночі напали на
безтурботних турків у самому порту і розгромили їх,
причому захопили чимало турецьких чайок і шість великих
галер, а про свою перемогу негайно повідомили польському
сейму і, крім того, коронному гетьману Станіславу
Жолкевському (Д. Яворницький).
ІІ. 1. Переправившись на лівий берег Істру, перси вже
були готові до битви. Перед ними була Скіфія і не було
скіфів. 2. Дарій їхав у бойовій, колісниці в голові середньої
колони, яку вів один з найкращих його полководців Мегабаз.
3. Цілий день мчала перська кіннота лучників і списоносців,
але наблизитись до скіфів за день вона так і не змогла. 4.
Женучись за невловимими кочовиками, перси нарешті
дійшли до Великої води, званої по-скіфському Арпоксаєм, а
по-грецьки – Борисфеном (В. Чемерис).
Довідка: Істр – Дунай,
Борисфен – Дніпро.
III. Славний яр-тур Всеволоде!
Стоїш ти на полі ратному,
Сиплеш на воїнів стрілами,
Гримиш об шоломи половецькі
Мечами гартованими.
Де тільки тур виросте,
Золотим своїм шоломом посвічуючи,
Там і лежать зітнуті
Нечестиві голови половецькі.
Ще й шоломи аварські,
Шаблею посічені булатною –
Твоєю, яр-тур Всеволоде!
(М. Рильський)
Довідка: яр (ярий) – хоробрий, відважний;
тур – дикий бик (зубр) – символ сили і
сміливості.
29
2. Прочитайте речення, знайдіть у них індивідуальні
неологізми і визначте їх роль у тексті.
1. Місто стояло серед мочарів. Княжий замок очив
навколо своїми бійницями (Б. Харчук). 2. Весна! Весна! Яка
блакить! Який кругом прозор! Садками ходить брунькоцвіт,
а в небі злотозор (П. Тичина). 3. За колоссям яровистим, за
ліском березолистим грають сурмачі (А. Малишко). 4.
Україно моя! Чисті хвилі ланів, променисті міста, голубінь
легкокрила (М. Рильський). 5. Зелено-березово ти шуміла
вчора, листом кучерявая, станом білокора (А. Малишко). 6.
Очі твої злочинно-гречні сліплять як сонце на екваторі
(Д. Павличко). 7. Неначе кінь-дикун вогняногрив, на
виднокрузі сонце заіржало (Д. Павличко). 8. Многосте світу,
тяжка й буденна, односте світу, метка й навіжена, дикосте
світу, вертка й монотонна, лагодо світу з божого лона!
(І. Драч).

1. З’ясуйте від чого залежить поділ лексики
української мови на активну і пасивну?
2. На які групи ділиться застаріла лексика, і де вона
вживається?
3. Наведіть приклади старослов’янізмів.
4. На вашу думку, яка різниця між новими словами і
неологізмами?
5. Доведіть, що слова біоніка, кібернетика, біосинтез –
неологізми.
6. У чому новизна слова незалежність?
7. Які слова називають індивідуальними неологізмами
і чому? Наведіть приклади.
 Література: [8], с. 14-17;
[10], с. 19-35;
[13], с. 9-17.
30
 Тема 5. Фразеологія
 План
1. Вільні і стійкі фразеологізми.
2. Визначення фразеологізму.
3. Фразеологізм як член речення.
4. Групи фразеологізмів.
5. Джерела української фразеології.
Словосполучення бувають вільні і стійкі. У вільному
словосполученні кожне слово не втрачає свого власного
значення при розриві словосполучення. Наприклад: жвавий
хлопець, жваве каченя, жвава розмова, жваво говорити;
веселіш хлопець, сумний хлопець, хлопець з батьком і т. ін.
Стійкі словосполучення, що складаються з двох і більше
слів, існують у мові в готовому вигляді і здатні
відтворюватися у свідомості людей, називаються
фразеологізмами. За своїм значенням фразеологізми
сприймаються як одне ціле. Наприклад, у фразеологізмі
п’ятами накивав (утік) значення кожного слова окремо не
відповідає цілісному значенню, що відтворюється у
свідомості людини, як тільки вона почує цей вираз (п’ята –
частина ноги, накивав – похитав головою). Отже, стійке
словосполучення не розкладається і виступає як один член
речення: Еней п’ятами з Трої накивав (І. Котляревський).
Стійкі словосполучення поділяються на термінологічні
і фразеологічні.
Термінологічні стійкі словосполучення – це назви
певних понять з науки, техніки, мистецтва: базедова хвороба
(хвороба щитовидної залози), торічелієва пустота
(вакуум); дзвінкі приголосні, іменний складений присудок,
способи дієслів – мовознавчі терміни; романський стиль,
давньогрецька міфологія, образотворче мистецтво – термі-
ни мистецтва; Чорне море, Херсонська область, Північно-
кримський канал – географічні терміни.
31
Фразеологічні словосполучення, або фразеологізми є
загальновживаними. Однак найчастіше вони використо-
вуються в художньому і розмовному стилях, роблячи наше
мовлення емоційним, дотепним.
Фразеологія (сукупність фразеологізмів у мові)
української мови дуже багата. Вона є продуктом
багатовікової мовної творчості народу України. Фразеоло-
гізми не завжди можна перекласти дослівно.
Порівняймо приклади:
українською мовою російською мовою
* звідусіль потрошку * с бору по сосенке
* дешева рибка – погана * дорого, да любо, дешево
юшка да грубо
* травити теревені * точить лясы
* брати участь * принимать участие
* дурний як баран * глуп как сивий мерин
* наговорити сім мішків * наврать с три короба
гречаної вовни
* світ за очі * куда глаза глядят
Фразеологічні звороти широко використовуються у

мовленні, надаючи йому емоційності; вони можуть
передавати додаткові відтінки жарту, іронії, насмішки, осуду,
дорікання тощо.
За злитістю компонентів (слів), які входять до стійких
словосполучень, фразеологізми поділяються на
фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і
фразеологічні сполучення.
До фразеологічних зрощень належать такі, загальне
значення яких не випливає із значень тих слів, які входять до
фразеологізму:
 за ніс водити – обманювати;
 брати під обстріл – критикувати когось;
32
 зарубати на носі – запам’ятати;
 на ноги поставити – виховати до дорослого віку.
До фразеологічних єдностей належать такі
фразеологізми, переносне значення яких певною мірою
мотивується значенням тих слів, що до них входять:
 крапля в морі – небагато;
 тримати камінь за пазухою – мати злість на когось;
 замилювати очі – обдурювати;
 замітати сліди – приховувати;
 знищувати щось, заливатися слізьми – безутішно
плакати.
До фразеологічних сполучень належать такі стійкі
звороти, які характеризуються деякою самостійністю
складових компонентів. Центральне слово в них є стійким . і
не може бути замінене іншим, а залежні слова можуть мати
взаємну заміну: порушити питання (справу); здобути
перемогу (отримати, мати, одержати); приступити до
роботи (розпочати, почати).
Джерела української фразеології
1. Переважна більшість фразеологізмів походить з
народного джерела:
 з голови до п’ят;
 водити за носа;
 під гарячу руку попасти;
 замовляти зуби;
 піймати облизня;
 на руку ковінька;
 дати гарбуза;
 нюні розпустити;
 пасти задніх;
 битися, як риба об лід;
 сторч головою.
33
З вільних сполучень слів, які часто вживалися за певних
умов спілкування, виникло одне специфічне значення, що
відповідало значенню слова (пекти раків – червоніти, пасти
задніх – відставати). Ці значення поглиблювалися, набували
емоційно-експресивного забарвлення.
2. До фразеологізмів належать деякі професійно-технічні
вислови:
 куй залізо, поки гаряче;
 під гарячу руку;
 з іншої опери;
 грати першу скрипку;
 де тонко, там і рветься;
 на ловця і звір біжить;
 сім раз відміряй, а раз відріж.
3. Вислови релігійного походження:
 випити чашу до дна;
 глас волаючого в пустелі;
 Ноїв ковчег;
 співати Лазаря;
 терновий вінок;
 агнець божий;
 ходіння по муках;
 Хома невірний;
 підвести під монастир;
 бути притчею во язицех.
4. Вислови античних часів:
 прокрустове ложе;
 дамоклів меч;
 танталові муки;
 ахіллесова п’ята;
 крокодилячі сльози;
34
 розрубати гордіїв вузол;
 сізіфова праця;
 гомеричний сміх.
5. Прислів’я, приказки:
 Поспішиш – людей насмішиш;
 Буває, що й корова літає;
 Любиш кататися – люби й саночки возити;
 Ліс рубають – тріски летять;
 Дивиться, як теля на нові ворота;
 Кинеш у грязь – будеш князь;
 Робить, як мокре горить;
 Як Пилип з конопель;
 Як п’яте колесо до воза;
 І знову за рибу гроші;
 Книга вчить, як на світі жить;
 Лінивому все ніколи.
6. До фразеологізмів належать крилаті вислови
видатних осіб, філософів, учених, політичних діячів,
письменників:
Бути чи не бути? (В. Шекспір); Хіба ревуть воли, як
ясла повні; Пропаща сила (Панас Мирний); Все йде, все
минає і краю немає (Т. Шевченко); Людина в футлярі
(А. Чехов); Мертві душі (М. Гоголь); Послухали лисичку – і
щуку кинули у річку (Л. Глібов); Троянди й виноград
(М. Рильський); Без надії сподіваюсь (Леся Українка).
7. Переклади іншомовних фразеологізмів:
 Дивитися крізь пальці (нім.);
 Бути не в своїй тарілці (франц.);
 Ось де собака зарита (нім.);
 Прийшов, побачив, переміг (лат.);
 Всі шляхи ведуть до Риму (італ.);
 Шукайте жінку (франц.).
35
1. І. З’ясуйте значення таких виразів:
Покласти зуби на полицю. Голити лоба. Губу копилити.
Крізь зуби. Дати драпака. Ставити під рушницю. Око за око,
зуб за зуб. Держати язика за зубами. З’їсти зуби. Пекти раки.
Наговорив сім мішків гречаної вовни. На городі бузина, а в
Києві дядько. Гоголем ходити. Держати хвіст бубликом.
II. Перевірте значення виразів за «Фразеологічним
словником» Батюка Н. О. (К., 1996).
2. Уведіть фразеологізми в речення. Визначте, якими
членами речення вони виступають.
Сторч головою. Переливати з пустого в порожнє.
Перейти дорогу. Забрати собі в голову. Ляси точити.
3. Перепишіть і поясніть значення крилатих висловів.
1. Перемагать і жить (П. Тичина). 2. І рости, і діяти
(П. Тичина). 3. Чесне діло роби сміло (Нар. творчість). 4.
Сміх крізь сльози (М. Гоголь). 5. Все ж вона крутиться
(Галілео Галілей). 6. Герой нашого часу (М. Лєрмонтов). 7.
Добра не жди, не жди сподіваної волі (Т. Шевченко).
8. Раденький, що дурненький (Л. Глібов). 9. А все-таки
катюзі, як кажуть, буде по заслузі (Л. Глібов). 10. Лисиці
брешуть на щити (М. Рильський). 11. Лихі люди (Панас
Мирний). 12. Останній із могікан (Ф. Купер). 13. Лихо давнє
й сьогочасне (Панас Мирний). 14. Мандрівочка – рідна
тіточка (Марко Вовчок). 15. Голодна воля (Панас Мирний).
16. Лебідь, рак та щука (Л. Глібов). 17. Мужича правда єсть
колюча, а панська на всі боки гнуча (І. Котляревський).
18. Серцем кучерявий (П. Тичина). 19. Розтікатися мислію по
древу («Слово о полку Ігоревім»). 20. У всякого своя доля і
свій шлях широкий (Т. Шевченко).
4. Прочитайте словосполучення; з’ясуйте, які з них вільні, а
які стійкі. Поділіть їх на типи за злитістю компонентів,
складіть п’ять-шість речень з ними.
36
Ні риба ні м’ясо, ловити рибу, ловити рибу в каламутній
воді, за руку спіймати, тримати на руках, бути в руках; брати
ноги на плечі, ніг не чути, переступати з ноги на ногу, дати
ногам спокій, натомити ноги; зарубати на носі, залишитися з
носом, не сунути носа, не показувати носа, задирати носа,
витирати носа, втерти носа, вішати носа, водити за носа, на
ніс найшло.

1. Що вивчає фразеологія?
2. З’ясуйте, яка різниця між вільними і стійкими
словосполученнями?
3. Що єднає фразеологізм і слово?
4. Подумайте, яку синтаксичну роль виконує
фразеологізм?
5. Розкажіть про особливості вживання фразеологізмів.
6. Як поповнюється українська фразеологія?
 Література: [1], с. 19-29;

[8], с. 5-33;
[10], с. 38-65.
37
 Розділ 2. ФОНЕТИКА І ОРФОГРАФІЯ 
 Тема 1. Звуки і букви. Правила
складоподілу
 План
1. Звуки мови, їх творення.
2. Голосні і приголосні звуки.
3. Характеристика приголосних звуків.
4. М’якість приголосних звуків.
5. Вимова дзвінких і глухих приголосних.
Уподібнення звуків.
6. Знаки письма. Алфавіт.
7. Співвідношення звуків і букв.
8. Фонетична транскрипція.
9. Правила складоподілу.
В українській мові шість голосних звуків [а], [о], [у], [е],
[и], [і], які на письмі позначаються десятьма буквами а, о, у,
е, и, і, я, ю, є, ї.
З них [о], [у] — губні, оскільки у їх вимові активну
участь беруть губи. Творення одного голосного звука від
іншого відрізняється положенням язика. За цією ознакою
вони поділяються:
 голосні переднього ряду: [і], [и], [е];
 голосні заднього ряду: [у], [о], [а];
 голосні високого підняття [і], [у];
 голосні середнього підняття [е], [о];
 голосний низького підняття [а];
 звук [и] характеризується як голосний високо-
середнього підняття.
При творенні голосних звуків струмінь видихуваного
повітря вільно проходить через ротову порожнину.
38
Приголосні звуки відрізняються від голосних наявністю
шумів, що утворюються в ротовій порожнині при їх вимові.
Струмінь повітря, що при їх вимовлянні проходить через
ротову порожнину, зустрічає перепони.
За участю шуму і голосу всі приголосні поділяються на
дві групи: а) сонорні і б) шумні.
Сонорні (лат. звучні) – [в], [м], [н], [л], [р], [й]. Голос
переважає над шумом (шум незначний при творенні).
Шумні приголосні утворюються за допомогою шуму й
голосу. Ці звуки залежно від наявності голосу поділяються
на дзвінкі і глухі.
Дзвінкі приголосні – [б], [д], [г], [з], [ж], [ґ], [дз], [дж].
При їх творенні шум переважає над голосом.
Глухі приголосні складаються тільки з шуму: [к], [п], [т],
[ф], [х], [ш], [ц], [ч].
В українській мові дзвінкі приголосні завжди
вимовляються дзвінко у кінці слова та в кінці складу: [дуб],
[зуб], [казка], [стежка].
Однак, інколи сполучення у слові приголосних, з яких
один глухий, а інший дзвінкий, викликає уподібнення
(асиміляцію) – зміну одного з них. Це відбувається, коли
поряд стоять дзвінкий і глухий, їх співвідносність
відбивається у вимові: дзвінкі приголосні переходять у парні
глухі, а глухі перед дзвінкими – у дзвінкі:
г ґ д з ж дж
х к т с ш ч
Найчастіше це явище спостерігається на початку слова.
Пишемо: зсушити, зцідити, вогко, якби, одцвісти,
боротьба. Вимовляємо: [сушити], [с'ц'ідити], [вохко],
[йаґби], [отц'в'їсти], [бород'ба].
Усі голосні звуки є складовими, оскільки вони разом з
приголосними чи без них утворюють склади.
Щоб перевірити написання сумнівного приголосного, слід
змінити слово таким чином, щоб ненаголошений склад став
39
наголошеним або щоб після сумнівного приголосного стояв
голосний: просьба [проз'ба] – просити, нігті [н'іхті] – ніготь,
молотьба [молод'ба] –молотити.
В інших випадках слід звернутися до орфографічного
словника.
Шиплячі приголосні перед свистячими уподібнюються
до свистячих і навпаки:
дивишся [дивис': а], квочці [квоц':і]
зшити [ш:ити], на річці [нар'іц':і]
безжальний [беиж:ал'ниі], у кучці [у куц':і]
зчесати [шчеисати], розжарений [рож:ареиниі].
Під впливом свистячого приголосний [т] уподібнюється
до свистячого у дієсловах на -ться: сміється [с'м’ійец':а],
купається [купайеиц':а], робиться [робиец':а], сподівається
[спод'івайеиц':а], ллється [л':ец':а].
Приголосні, залежно від того, який активний орган
мовлення (губи, язик чи гортань) домінує при творенні
звуків, поділяються на губні: [б], [п], [в], [м], [ф]; глотковий
[г] (твориться в гортані); задньоязикові: [ґ], [к], [х];
середньоязиковий: [й]; передньоязикові: [д], [т], [з], [с],
[дж], [дз], [ш], [ж], [ц], [ч], [л], [р], [н].
Приголосні звуки [ж], [ч], [ш], [дж] називаються
шиплячими. Вони позначаються буквами ж, ч, ш, щ, д, ж.
Свистячими називаються приголосні звуки [з], [ц], [с], [дз].
Шиплячі і свистячі звуки утворюють пари:
[ш] – [с],
[ч] – [ц],
[дж] – [дз],
[ж] – [з].
Усі приголосні в українській мові нескладові, оскільки
вони не можуть утворити склад.
Приголосні звуки бувають тверді і м’які: лак – ляк, сир –
сім, тин – тінь. М’якість звуків позначаємо знаком ['].
М’яких приголосних є десять: [д'], [т'], [з'], |с'], [л'], [н'],
40
[дз'], [ц'], [р'], [й]: життя, няня, ллє, дзьоб, узлісся,
приладдя, сіллю, пільги, Ньютон, міццю. Вони, крім [й],
мають тверді відповідники й утворюють пари.
Губні, шиплячі, задньоязикові, глотковий належать до
твердих приголосних: пожеж, побігаєш, губ, сім, ларки,
тюрма, ніч, поставте, степ, кущ, любов.
Тверді приголосні перед голосним і пом’якшуються.
Таку вимову пом’якшених звуків позначаємо [’]. Наприклад:
міра [м’іра], віра [в’іра].
Перед голосним и приголосні завжди тверді: вир, мир,
бик, кит, рис.
М’якість приголосних позначається кількома способами:
1. М’який приголосний й перед голосними а, у, е, і
позначається відповідно буквами я, ю, є, ї: [вйанути],
[вйун], [вйец'а], [зйіхати], [атеилйе], [соловйі] – в’янути,
в’юн, в’ється, з’їхати, ательє, солов’ї.
2. М’якість приголосних позначається літерами я, ю, є
перед наступними голосними а, у, е: Уляна [ул'ана], верхнє
[верхн'еи], нюанс [н'уанс].
3. Для позначення м’якості приголосних служать букви
і та м’який знак (ь): сім [с'ім], літо [л'іто], льон [л'он], дзьоб
[дз'об].
Алфавіт
Б,б В,в Г,г Ґ,ґ Д,д Є,є Ж,ж 3,з

А,а Е,е И,и
(бе) (ве) (ге) (ґе) (де) (йе) (же) (зе)
Ї,ї Й,й К,к Л,л М,м Н,н П,п Р,р С,с

І,і О,о
(йі) (йот) (ка) (ел) (ем) (ен) (пе) (ер) (ес)
Ь,ь
Т,т Ф,ф Х,х Ц,ц Ч,ч Ш,ш Щ,щ Ю,ю Я,я
У,у (м’який
(те) (еф) (ха) (це) (че) (ша) (ща) (йу) (йа)
знак)
41
Користуючись алфавітом, люди передають усне
мовлення на письмі. Проте іноді вимова того чи іншого
слова відрізняється від його написання, оскільки 33 літери
алфавіту не можуть передати всіх звуків української мови.
Одна і та ж буква може позначати на письмі різні звуки.
Наприклад, у слові шия ми читаємо букву я [йа] – [шийа], а
в слові цвях ця сама літера читається [а] – [ц'в’ах].
Іноді виникає потреба точно передати на письмі усне
мовлення. Для цього користуються спеціальним письмом –
фонетичною транскрипцією (від лат. transcriptio –
переписування), яка має такі характерні особливості:
1. Звучання слів записують у квадратні дужки [ ].
2. При записуванні усного мовлення користуються
спеціальними значками:
[а] – позначає наголошений склад: були [були], галка
[галка].
[н'] – м’якість приголосного позначається спеціальним
знаком, що ставиться вгорі з правого боку літери: [т'ін'],
[ден'].
[м’] – так позначається пом’якшена вимова твердого
приголосного. Цей знак (апостроф) ставиться вгорі з правого
боку літери [м’іс'ац'], [б’ілка].
[т:] – двома крапками з правого боку букви
позначається довгота приголосного: знання [знан':а],
віддати [в’ід:ати].
3. У транскрипції не вживаються великі букви та
розділові знаки: Святослав [с'в’атослау], Надія [над'ійа],
Лиш боротись –значить жить (І. Франко) – [лиш бордтис'
/ значит' жит' //].
Примітка. Замість розділових знаків ставляться
вертикальні риски – у середині речення одна, у кінці – дві.
4. Букви я, ю, є можуть позначати як один звук [а], [у],
[е], так і два звуки (сполучення [йа], [йу], [йе]) буква ї
завжди позначає два звуки [йі] – [йіжак].
42
Два звуки позначаються:
а) на початку слова: якір, Юра, Єва – [йакір], [йура],
[йева];
б) після голосного та й: радіємо [рад'ійеимо], мию
[мийу], мрія [мр'ійа], фойє [фоййе];
в) після апострофа та м’якого знака: ім’я [імйа], рельєф
[рел'йеф], кур’єр [курйер], пасьянс [пас'йанс].
Після приголосних букви я, ю, є позначають один звук і
м’якість попереднього приголосного: вишня [вйшн'а], любо
[л'убо], синє [син'еи].
5. Буква щ завжди позначає сполучення двох
приголосних звуків [ш] і [ч]: що [шчо], щука [шчука], плащ
[плашч].
6. М’який знак не позначає звука, він уживається для
позначення м’якості попереднього приголосного: трьох
[тр'ох], льох [л'ох], нянька [н'ан'ка], тінь [т'ін'].
7. Буквосполучення дж, дз двозначні: можуть
позначати один звук [дж], [дз] (спеціальна дужка позначає
один звук – бджола [бджола], дзвінок [дзв'інок], джміль
[джм'іл']), а при належності [д] до префікса, а [з] і [ж] до
кореня – два звуки [д] і [ж], [д] і [з]: відзначити
[в'ідзначитие], підживити [п’іджиевитие].
 Правила складоподілу
Слова в українській мові поділяються на склади. Склад –
це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і
вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: го-
ло-ва, озе-ро, роз-ви-ток, мрі-я. У кожному складі може бути
лише один голосний звук, який організовує склад. Тому
голосні звуки називаються складотворчими. Склад може
складатися тільки з голосного звука (ок-о, у-чень, а-рі-я) або
з голосного і приголосних (роз-мір, се-стра, дуб, са-док). У
слові стільки складів, скільки голосних звуків, тому слова
бувають односкладові (зір, рис), двоскладові (ру-ка, си-ла),
43
трискладові (со-ро-ка, ка-ли-на), багатоскладові (те-ле-фо-
ні-зу-ва-ти).
Склад, що закінчується на голосний звук, називається
відкритим (ли-па, су-сі-ди), а склад, що закінчується на
приголосний звук, – закритим (тінь, май-стер, дав-ній, гал-
ка).
Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а
підпорядковується таким основним правилам:
1. Якщо між голосними звуками є один приголосний, то
він належить до наступного складу: о-сінь, а-ле, до-ля, жи-
ття.
2. Якщо між голосними є кілька приголосних, то [й], [в], [р]
[л], які стоять після, голосного, належать до попереднього складу,
а звуки, які знаходяться після них, – до наступного: май-ка, дов-
го, зір-ка, гал-ка. Якщо другим приголосним є звуки [й], [р] [л], то
разом з попереднім приголосним вони відходять до наступного
складу: бу-льйон, ме-тро, ку-плю.
3. Якщо між голосними є кілька приголосних, то після
наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до
наступного складу: мас-ло, стер-тий; кис-лий, вір-ний.
4. Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька
приголосних, то всі вони, крім [й], [в], [р] [л], відходять до
наступного: се-стра, про-сте-жи-ти, ві-ді-бра-ти, пе-ре-
рва-ти.
 Вправи та завдання
1. Слова в кожній групі розставте за алфавітом і запишіть у
дві колонки.
1. Сад, вишенька, жайворонок, зерно, холодно, ліс,

листопад, переліт, зранку, зовсім, доверху, чисто, здогад,
личко, лицар, жердка, щітка, шланг, віз, горб, радощі, цукор.
2. Степ, стебельце, вівчар, зола, жар, вилов, відліт, вище,
44
хороше, удруге, число, яйце, підріс, палац, питання, відступ,
виступ, відплата, підрив, шарж, футляр, хром.
Ключ. З останніх букв записаних слів в одній і другій колонках
повинні скластися прислів’я.
2. Випишіть у три колонки слова, у яких: 1) звуків і букв

порівну; 2) звуків менше, ніж букв; 3) звуків більше, ніж букв.
Радію, праця, рідня, дзюркіт, авіалінія, алюміній, дощ,
жолудь, емальований, цятка, об’їзд, сім’я, розбуджений,
електродзвоник, троє, ячмінь, льон, ідея, обсаджувати.
Ключ. З перших букв повинен скластися вислів Максима
Горького.
3. Запишіть слова фонетичною транскрипцією і поясніть,

які звуки позначають однакові букви.
Алексєєв, пояснення, танцюють, яблуня, дзюркоче і
підземний, джеркіт і віджати, віджувати і ходжу, бур’ян і
буряк, відзимувати і дзвіниця.
4. Поділіть слова на склади відповідно до правил

складоподілу. Визначте склади відкриті і закриті.
Праця, працьовитість, гребля, дужка, апетит, кімната,
під’їзд, подвір’я, місток, підземний, земля, обрій, завжди,
вишня, вільний, травень, майже, прийде, серце, світло,
астролог, опера.

1. Що вивчає фонетика?
2. Як творяться голосні і приголосні звуки?
3. Назвіть голосні звуки. Які лабіалізовані звуки?
4. Назвіть сонорні, дзвінкі і глухі приголосні. Які губні
приголосні звуки?
5. Назвіть український алфавіт.
6. Чи є певна відповідність звуків і букв?
7. Яке звукове позначення букви щ.
45
8. Чи є букви, що не позначають звуків?
9. Як позначається на письмі м’якість приголосних?
10. Розкажіть про випадки уподібнення звуків. Наведіть
приклади.
11. Назвіть слова із звуком [ґ].
12. Обґрунтуйте, правила поділу слів на склади.
 Література: [11], с. 4-25;

[13], с. 166-257.
46
 Тема 2. Чергування голосних звуків.
Вимова і правопис ненаголошених голосних
 План
1. Поняття про чергування звуків.
2. Найдавніші чергування голосних.
3. Чергування о, е з і.
4. О, е після шиплячих та й.
Чергування – це постійні закономірні зміни звуків в

одних і тих же частинах слів.
Найдавніші чергування голосних звуків відбуваються в
коренях слів: е – о: нести – носити, везти – возити; і – а:
сідати – садити, лізти – лазити; е – і: мести – вимітати,
пекти – випікати; о – а: гонити – ганяти, ломити – ламати.
Ці чергування спостерігаються в коренях дієслів та
віддієслівних іменниках.
До найдавніших чергувань голосних належать і такі: е –
и – нуль звука: беру – забирати – брати; у – ов: кузня –
коваль; и – ов: рити – рови та ін.
В українській мові відоме також чергування о, е з нулем
звука (так звані випадні) у коренях і суфіксах: сон – сну, день
– дня, хлопець – хлопця, садок – садка.
Чергування о, е з і є найхарактернішою звуковою
ознакою, що відрізняє українську мову від інших
слов’янських мов. Це чергування відбувається так: о та е у
відкритому складі відповідно зміниться на і в закритому.
Чергування о, е з і відбувається у різних формах одного і
того ж слова та у спільнокореневих словах: воза – віз, осені –
осінь, воля – вільний, нога – підніжжя.
47
Запам’ятайте, коли чергування о, е
з і не відбувається:
1. О, е випадні пень – пня, лісок – ліска.
2. У повноголоссі – -оро-, -оло- шелест, мороз, ворон,
, -ере-, -еле- та групах -ор-, -ер-, берег; горб, шерсть, шовк,
-ов- але корів, беріз
3. У складних словах зі землероб, водовоз, водонос,
словотворчими частинами -вод, діловод
-воз, -нос, -ход з наголошеним о
4. У суфіксах -ечк-, -очк-, - діжечка, кізочка,
еньк-, -оньк-, -енк-, -тель маленький, голубонько,
Лисенко, учитель
5. У словах іншомовного атом, альбом, шофер,
походження ковчег, але: дріт – дроту,
школа – шкіл, Антона –
Антін
6. У ряді книжних слів та в закон, народ, словник;
деяких запозичених з формовка, кросовки, у
російської мови прізвищах Артемовський,
Котляревський,
Петровський
У сучасній українській мові після шиплячих та й
вживаються е та о: вечеря – вчора, шести – шостий, гаєчка
– гайок.
Звук [е] виступає після шиплячих та й тоді, коли стоїть
перед е, і, и (що походить з давнього і (и)) та м’яким
приголосним: пшениця, черниця, щебінь, копієчка. Звук [о]
вживається після шиплячих та й перед складом з а, о, у та и
(що походить з давнього и (ы)): ручок, копійок, жовтий,
йому, щока.
48
Запам’ятайте! о, е не змінюються:
1) у ряді іменникових форм: свіжості, на щоці, у пшоні;
2) у прикметниках та дієприкметниках: свіжої, рожевий,
ходжений, але з ненаголошеним суфіксом: бойовий,
сторожовий;
3) у книжних і запозичених словах: чек, жетон,
чемпіон, жертва;
4) у деяких словах за традицією: черга, кочерга,
чепурний, червоний, щедрий.
Українська мова відзначається милозвучністю. Цьому
сприяє рівномірне вживання голосних і приголосних звуків.
Чергування у–в, і–й урівноважує систему голосних і
приголосних. Чергуються прийменники у з в та сполучники і
з и, а також початкові звуки у та і. Чергування у–в, і–й
залежить від позиції їх у реченні та від темпу і ритму
мовлення: зайшов у кімнату, зайшла в кімнату; білий і
чорний, весна й літо.
Розгляньте таблицю і запам’ятайте основні випадки
чергування у – в
У з в чергуються У з в не чергуються
1. Між приголосними вимов- 1. У власних назвах:
ляється у, а між голосними – в: Урал, Умань, Устина,
Майже всі дослідники відзна- Врубель, Врангель
чають у ранній поезії Тичини
домінування музичного начала
надсмисловим (В. Стус); Так і
життя Година за годиною, день
за днем, літо в осінь...
(І. Чендей).
2. На початку речення чи 2. У словах іншомовного
абзацу перед приголосним походження:
уживається у, а перед голосним університет, уран,
– в: універсал, урема, утопія
49
У глибокій старості він
(П. Куліш) зосередився на
перекладах (Ю. Шерех); В
опублікованому Словнику укра-
їнської мови нараховується
близько 135000 слів (І. Вихо-
ванець).
3. Після голосного перед 3. У словах, що
наступним приголосним, вживаються тільки з у або
залежно від темпу мовлення, в:
вживається і у, і в: втуз, врода, вдумливий,
Підхід до пам’яток давніших вдих, ув’язка, усушка, укус
епох у літературознавців
інший, ніж у істориків і
культурологів (Д. Наливайко).
Примітка. Після паузи (на письмі – після розділового знака)

та перед наступним в, ф, лв, св, тв, хв уживається у: Стоїть
на видноколі мати – у неї вчись (Б. Олійник). Не спитавши броду,
не сунься у воду (Нар. творчість).
І з й чергується у тому випадку, коли треба уникнути

збігу приголосних: Порожній млин і без вітру меле (Нар.
творчість); А би гідна, най би була й бідна (І. Франко).
Якщо попередній звук голосний, то далі вимовляється й,
а якщо приголосний, то – і: Дуже гарно й тихо було в лісі
(Панас Мирний); Вічний народ і вічна його пам’ять
(В. Хоботов).
Увага! Вживається тільки і:
1. На початку речення чи абзацу: І негайно заквітовує
ряст. Це весна (Ю. Смолич); Ти – казах, я – українець. І
заплющивши очі, бачив мій рідний край таким, як я
розповідав тобі про нього (О. Довженко).
50
2. При зіставленні або протиставленні слів: Має роги
і ноги, а держиться підлоги (стіл) (Нар. творчість); Страх
і передчуття радості охопило мене (М. Стельмах).
3. Після паузи (розділового знака): Я дивлюсь на вишні, і в
них справді то тут, то там паленіють розпухлі щічки
(М. Стельмах).
1. Вставте пропущені а або о. Поясніть написання.
Допом..гли – допом..гати, перем..гти – перем..гати,
зал..мило – зал..мало, ск..чити – підск..кувати, г..нить –
г..няти, к..титися – к..чається.
2. У поданих словах замість крапок поставте пропущені
букви. Поясніть чергування голосних у коренях слів.
Перем..же, перем..гти, перем..гай, вм..рти, вм..рати,
вмр..мо, зб..рай, зб..ри, завм..рає, завм..р, зб..ру, зб..рає,
ст..рали, ст..рти, ст..рати, л..тіти, л..тати, г..нив, дог..няє,
г..няти.
3. Запишіть прислів’я, розкриваючи дужки. Доведіть
можливість варіантів.
1. Сад (і,й) квітник – для друзів. 2. Облиш (у,в)се
(і,й)нше, дорожи лише дружбою. 3. Однією рукою (у,в)
долоні не сплеснеш. 4. (У,в) гурті (і,й) хліб з цибулею
солодкі. 5. Твоя честь (у,в) твоїх руках. 6. (У,в) праці – слава
(і,й) (у,в)доволення. 7. (У,в) майстра повен дім достатку.
8. Хто працює, той (і,й) (у,в)рожай збирає. 9. Без праці нема
(і,й) відпочинку. 10. Хто правду (у,в) вічі каже, той тобі (і,й)
брат (Таджицькі прислів’я та приказки).

1. Назвіть найуживаніші випадки чергування голосних у
коренях слів. Наведіть приклади.
51
2. Коли звуки о, е чергуються з і?
3. Коли чергування о, е з і не відбувається? Наведіть
приклади.
4. Розкажіть про вживання е, о після шиплячих та й.
5. У яких випадках порушуються правила чергування е
з о після шиплячих? Наведіть приклади.
 Література: [9], с. 55-67;

[14], с. 110-142.
52
 Тема 3. Чергування приголосних звуків
при словозміні та словотворенні.
Спрощення в групах приголосних
 План
1. Чергування приголосних звуків при відмінюванні
іменників.
2. Зміни приголосних при дієвідмінюванні дієслів.
3. Чергування приголосних при творенні слів.
4. Милозвучність української мови.
5. Причини спрощення приголосних звуків.
6. Групи приголосних, у яких спостерігається
спрощення.
7. Відтворення явища спрощення на письмі.
Найпоширеніші чергування приголосних такі:

1. Г, к, х перед закінченням -і змінюються на з, ц, с.
Це спостерігається в іменниках жіночого роду І відміни
у давальному та місцевому відмінках і в іменниках
чоловічого і середнього роду однини II відміни в місцевому
відмінку: перемога – перемозі, булка – булці, свекруха –
свекрусі, ріг – на розі.
2. Г, к, х чергується з ж, ч, ш при словозміні та
словотворенні: плуг –плужок; рука – ручок, рученька; друг –
дружити, дружина; мачуха –мачушин; могла – можеш,
може, можемо.
3. У дієсловах відбуваються зміни таких приголосних:
д/дж нагородити – нагороджу
г/ж могти – можу
з/ж возити – вожу
к/ч ткати – тчу
т/ч світити – свічу
х/ш колихати – колишу
с/ш просити – прошу
53
зд/ждж їздити – їжджу
ст/шч (орф. щ) пустити – пущу
б/бл любити – люблю
в/вл мовити – мовлю
п/пл спати – сплю
м/мл диміти – димлю
ф/фл графити – графлю
4. К, ц, ч у словах, утворених від іменникових основ, що
закінчуються цими звуками, змінюються у вимові на ш або ч
перед суфіксом – и-. Однак на письмі в обох випадках
виступає літера ч: вік – вічний, пшениця – пшеничний
[пшеинишний], фізика – фізичний, рік – річний, ніч – нічний.
Запам’ятайте! Слова, у яких вимовляємо і пишемо -
шн-:
вранішній рушник соняшник рушниця
торішній дворушник мірошник сердешний
(бідолашний)
Під час творення нових слів за допомогою суфіксів -ськ-,
-ство-:
а) г, ж, з + -ськ-, -ств- → -зьк-, -зтв-: Буг – Бузький;
Сірогози – Сірогозький; Збараж – Збаразький; боягуз –
боягузтво.
б) к, ч, ц + -ськ-, -ств- → -цьк-, -цтв-: козак –
козацтво, козацький; Каланчак – Каланчацький; ткач –
ткацтво, ткацький; німець – німецький
в) х, ш, с + -ськ-, -ств- → -ськ-, -ств-: Сиваш –
сиваський; Одеса – одеський; чех – чеський; птах –
птаство.
Інші кінцеві приголосні, зокрема д, т, хоч і змінюються
у вимові, проте на письмі зберігаються: завод – заводський,
люди – людство, людський, брат – братство, братський;
агент – агентство, але: місто – міський, хват – хвацький.
При творенні прикметників від іменників іншомовного
походження звукових змін не відбувається у таких словах:
54
баски – баскський; тюрки – тюркський; Мекка – меккський;
казах - казахський; Перемишль – перемишльський.
6. Перед суфіксом -ин- при творенні іменників
спостерігаються зміни -цьк- на, -чч-, -ськ- на -шч-(орф. щ):
каховський-Каховщина; херсонський – Херсонщина;
німецький – Німеччина, донецький – Донеччина; лісок –
ліщина; пісок – піщина; віск – вощина.
Подібне спостерігаємо також при творенні прізвищ на -
енко, -ук та ін., де сполучення приголосних -ськ-, -ск-, -зьк-, -
ст- змінюється на -шч- (щ), - шч-: Васько – Ващенко, Ващук,
Параска – Паращенко, Парашук, Водолазький – Водолажченко.
 Спрощення в групах приголосних

Милозвучність української мови забезпечується
рівномірним чергуванням голосних і приголосних звуків.
Збіг кількох приголосних утруднює вимову.
Тому звуки д, т, зрідка к та сонорні н, л, р у сполученні
з кількома приголосними між голосними спрощуються (не
вимовляються).
Утрата при вимові слова одного із приголосних звуків
називається спрощенням.
Спрощення спостерігається у таких групах приголосних:
ждн – жн тиждень – тижня
здн – зн виїзд – виїзний
стн – сн честь – чесний
стл – сл щастя – щасливий
слн – сн ремесло – ремісник
лнц – нц солнце (рос.) – сонце
скн – сн тріск – тріснути
зкн – зн брязк – брязнути
рдц – рц сердець (рос. сердце) – серце
шчк – шк дошок – дошка
55
Таке спрощення відбиває і сучасна орфографія. Другу
групу спрощень становлять ті, що зустрічаються в усному
мовленні, а на письмі не передаються: компостний,
баластний, контрастний, форпостний і подібні слова
іншомовного походження.
В усному мовленні спрощення [стн] – [сн] існує і в слові
шістнадцять [ш’існадз’ят’], але воно орфографічно не
закріплене.
Зберігається [т] у вимові і написанні слів кістлявий,
хвастливий, пестливий.
У словах іншомовного походження та в низці форм при
зміні слова спрощення приголосних не передається:
студентський (вимовляємо: [студен’с'киі]); туристський
(вимовляємо: [турис'киі]); частка – частці (вимовляємо:
[час'ц'і]); звістка – звістці (вимовляємо: [зв’іс'ц'і]).
Явище спрощення звуків посилює милозвучність
української мови.
1. Запишіть слова, вставляючи замість крапок пропущені
букви ч або ш. Поясніть правопис.
Ві..ний, вели..ний, соня..ний, пшени..ний, сма..ний,
ру..ник, ру..ниця, торі..ний, серде..ний, міся..ний, півні..ний,
соня..ник, нару..ники, околи..ній, міро..ник, ру..ний,
двору..ник, врані..ній.
2. І. Від поданих нижче інфінітивів утворіть форми 1-ї особи
однини теперішнього чи майбутнього часу. Поясніть
чергування звуків.
Насипати, скликати, оббігати, зрізати, засипати, викосити,
графити, виходити, виїздити, платити, плакати, могти,
присікти, полоскати, гасити, колихати, годити, гладити,
плескати, вимостити, летіти, крякати, розбудити, народити,
попередити, озолотити, ловити, блистіти, вертіти, бомбити,
56
виломити, спекти, загородити, допомогти, плакати, водити,
губити, шуміти, вити, пити.
II. Доберіть синоніми до слів шуміти, колихати.
3. Від поданих слів утворіть нові слова за допомогою

суфіксів -ськ(ий), -ств(о).
Золотоноша, товариш, матрос, Волга, студент, словак,
Владивосток, Залісся, кравець, ремісник, Прага, вояка,
Калуга, читач, Гамбург, Курськ, киргиз, убогий, грек, Суми,
козак, Таганрог, Запоріжжя, Умань, Кавказ, Кременчук,
ткач, Одеса, молодець, дивак, солдат, чуваш, чех, люд, агент,
брат, Кам’янка.
4. Запишіть слова, вставляючи пропущені букви, і поясніть

їх написання.
Голлан..кий, гаа..кий, німе..кий, велетен..кий, оде..кий,
вороне..кий, заво..кий, смолен..кий, уман..кий,
чехослова..кий, коза..кий, прилу..кий, дрогоби..кий, пра..кий,
солда..кий, гре..кий, дослідни..кий, криворі..кий, балха..кий,
студен..кий, пта..тво, убо..тво, турис..кий, черемо..кий,
чиновни..кий, калі..тво, кагарли..кий, норве..кий, гали..кий,
хорти..кий.
5. З’ясуйте звукові зміни, що відбуваються при творенні

іменників за допомогою суфікса -ин-. Запишіть групи приголосних,
що чергуються.
Вояцький – вояччина, кріпацький – кріпаччина,
донецький – Донеччина, німецький – Німеччина, волоський
– Волощина, піску – пісковий – піщина, лісок – ліщина;
високо, високий – вище, гуцульський – Гуцульщина,
херсонський – Херсонщина, батьківський – батьківщина,
дрогобицький – Дрогобиччина, вінницький – Вінниччина,
турецький – Туреччина, одеський – Одещина, київський –
Київщина, черкаський – Черкащина, галицький – Галичина,
Хмельницький – Хмельниччина, львівський – Львівщина,
козацький – козаччина, полтавський – Полтавщина,
57
уманський – Уманщина, гайдамацький – гайдамаччина,
сумський – Сумщина, харківський – Харківщина.
6. Перепишіть, розкриваючи дужки.

I. 1. Від шахт (донець + ських) і до хвиль Дунаю
співаєш ти, мій рідний краю (В. Сосюра). 2. Вже не вперше з
(Запорож + ської) Січі прилітали на Україну орли-запорожці
на поміч поневоленим братам (А. Кащенко). 3. Моя (солдат +
ська) доля почалася далеко-далеко від рідних країв
(П. Загребельний). 4. (Гігант + ські) мечі прожекторів
метушливо сікли хмари (Л. Смілянський). 5. Із воїнами йшов
поет, незримий, проти (фашист + ських) танків і гармат
(М. Рильський). 6. За річкою, з-за далеких синіючих горбів,
червоним (велетень + ським) м’ячем викочувалося сонце
(В. Козаченко). 7. (Птах + ство) веселе примовкло
(П. Тичина). 8. Скільки краси в (товариш + стві), в любові
людини до людини! (О. Довженко).
II. 1. Природа – вічне джерело (люд + ської) творчості,

(люд + ського) мислення (М. Рильський). 2. Набираюсь сил
од природи, од (сіл + ського) повітря (М. Коцюбинський). 3.
Сонце запалило зеленим вогнем (кінь + ський) щавель
(М. Коцюбинський). 4. Підкотила штанці дітвора, паперові
пливуть кораблики до (сусід + ського) лиш двора (А. Малишко).
5. Бліде сонце, показавшись на мить, висипало з-за хмар на землю
своє останнє (багат + ство) (М. Коцюбинський.) 6. Гули бджоли,
щебетало (птах + ство). (А. Тесленко). 7. (Студент + ське)
плем’я – молоде, задьористе, гаряче – штурмує фортеці
знань (Ю. Яновський). 8. (Хват + ський) сержант Василь у
(танкіст + ському) комбінезоні, в ребристому шоломі стоїть
біля танка і посміхається (С. Журахович).
7. Вставте, де треба, пропущені букви т, д, к. Слова
запишіть у дві колонки 1) у які не вставляли букв; 2) у які
вставили пропущені букви.
58
Швидкіс..ний, якіс..ний, улес..ливий, осві..читися,
хвас..ливий контрас..ний, щас..ливий, блис..нути, аген..ство,
волейболіс..ці, (давальний відмінок від волейболістка),
заїз..ний, їж..жу (від їздити), учас..ник, заздріс..ний, ус..ний,
випус..ний, стис..нути, студен..ський, студен..ство,
очис..ний, скатер..ка, буревіс..ник, п’я..десят.
Ключ. У кожному слові підкресліть другу від початку букву. З
цих букав складеться кінцівка вислову В. Сухомлинського
«Дорожить людина тим, у що вона...»
8. Перепишіть, вставляючи, де потрібно, пропущені букви.
І. 1. Я прославляю піснею своєю щас..ливу юність нашої
землі. (В. Сосюра.) 2. За чес..ний труд, за мир у всьому світі
ми стоїмо (М. Рильський). 3. Недремним будь і
пристрас..ним в турботі за мир і щастя людства на землі!
(М. Нагнибіда). 4. Як гаряче плинуть з безвіс..ної далі
притьмарених видив нечутні рої! (Л. Первомайський). 5. Ці
два тиж..ні з вами як один день пролетіли (О. Корнійчук). 6.
Століття – змор..ка на чолі Землі: всесвітні війни, революцій
грози (І. Драч). 7. І ось – не в строк знялось виття
фаши..ського поганства (П. Тичина). 8. А потім розмістили
їх в арештан..ську всіх, – лише Давида взяв рудий за руку й
повів до флігеля (А. Головко).
II. 1. Барвінок цвів і зеленів, с..лався, розстилався
(Т. Шевченко). 2. Он на стрункій та високій осичині листя
пес.ливо тремтить (М. Старицький). 3. Розпечене сонце на
заході вже шубовс..нуло в Дніпро (О. Донченко). 4. І в далеч
поплив матіоли солодкий, плес..ливий чад (М. Бажан). 5.
Сніжну скатер..ку розстел..мо в саду (М. Рильський). 6.
Тиша... Ні птиця не пролітає, ні звір шелес..не
(О. Довженко). 7. Ластівки годували чотирьох своїх
ластов..нят, гніздо їхнє було над самими дверми нашого
турис..ського будиночка (Є. Гуцало). 8. Хоч я й був ситий,
пообідав в студен..ській їдальні, але мусив пригощатись
материними гостинцями (Є. Гуцало).
59
9. Від поданих слів утворіть прикметники, поясніть їх
правопис. Визначте групи слів, у яких відбувається спрощення.
До виділених слів доберіть синоніми.
Радість, зміст, заїзд, контраст, баласт, область, участь,
тісно, щастя, совість, користь, уста, честь, жалість, аванпост,
капость, доблесть, дилетант, якість, пристрасть, зап’ястя,
тиждень, турист, заздрість, швидкість, масло, випуск,
пропуск, захист, нещастя, вартість, кількість.
10. І. Перепишіть слова, вставляючи, де треба, на місці
крапок пропущені букви.
Тиж..невий, кож..ний, піз..но, праз..ник, чес..ний,
віс..ник, нещас..ний, корис..ний, жаліс..ливий, щас..ливий,
розіс..лати, кіс..лявий, хвас..ливий, со..нце, сер..це, мас..ний,
реміс..ник, ляс..нути, пис..нути, тріс..нути, вис..нути,
аген..ство, декаден..ський, ровес..ник, контрас..ний,
прихвос..ні, очис..ний, влас..ний, ціліс..ний, віс..ник,
шіс..десят, совіс..ний, хрус..нути, ус..ний, улес..ливий,
блис..нути, щотиж..ня, п’я..десят, жор..ка, тис..нути,
випус..ний, тос..но, відпус..ка.
II. Поясніть значення виділених слів.
11. І. Запишіть і запам’ятайте слова, у яких немає

спрощення. Як пояснити відсутність спрощення приголосних?
Скніти, скнара, тоскно, випускний, пропускний,
рискнути, вискнути (виск), баластний, форпостний,
компостний, шістнадцять, шістдесят, шістсот, кістлявий,
пестливий, хвастливий, хвастнути, зап’ястний.
II. Визначте будову виділених слів, поясніть правопис.
12. До поданих іменників доберіть прикметники, у яких

відбулося спрощення приголосних. Зразок: радісна перемога;
виїзна нарада.
Звістка, день, смуга, робота, відпустка, показники, воїни,
вчення, дівчина.
60
1. Коли г, к, х чергуються із з, ц, с; із ж, ч, ш.
2. Які ви знаєте чергування приголосних у
дієсловах?
3. У яких словах приголосні к, ц, ч разом з
наступним н дають сполучення чн? Які винятки з цього
правила?
4. У яких випадках група приголосних -цьк-
змінюється на -чч-, а група приголосних -ськ- змінюється на
-щ-?
5. Які зміни приголосних відбуваються перед
суфіксами -ськ-, -ств-? Наведіть приклади.
6. Що таке спрощення приголосних?
7. На вашу думку, чому воно відбувається?
8. Які групи приголосних найчастіше спрощуються?
9. Чи завжди відбувається спрощення приголосних?
Чому?
10. Які ще ви знаєте засоби милозвучності української
мови?
 Література: [7], с. 105-124;

[9], с. 91-127;
[14], с. 100-144;
61
 Тема 4. Правопис ненаголошених е та и.
Правопис ненаголошених е та и в префіксах
та суфіксах
 План
1. Загальні правила написання е та и у коренях та
основах слів.
2. Ненаголошені е та и в префіксах.
3. Ненаголошені е та и в суфіксах.
1. Написання ненаголошених [е] та [и] перевіряємо
наголосом: весна, бо весни; далеч, бо далекий; велич, бо
великий; непримиренний, бо мир; шести, бо шестеро.
2. Пишемо е, якщо при змінюванні неясний звук
випадає: серпень, бо серпня; палець, бо пальця; шевця, бо
швець; справедливий, бо правда.
3. Але треба мати на увазі, що в кількох дієслівних
коренях випадає ненаголошений [и], а саме: згинати – зігну,
відтинати – відітну, напинати – напну, починати – почну,
розминати – розімну, засинати – засну, вмикати – увімкну,
проривати – прорву.
4. Пишемо е, якщо при змінюванні неясний звук
чергується з [і]: осені, бо осінь; каменя, бо камінь; летіти,
бо літати; гребенястий, бо гребінь; скатерть, бо скатірка.
5. Але це правило незастосовне до слів дитина – діти,
сидіти – сідати, звисати – звіситися і злипатися –
зліпитися, у яких [і] чергується з [и].
6. Пишемо е в сполученнях -ере-, -еле-: перейти,
передгір’я, береза, пелехатий, пелена. Але на межі кореня й
суфікса може бути також сполучення -ери-, -ели-: перина
(пер + ина), меливо (мел + иво), великий (вел + икий).
7. Пишемо и у відкритих складах -ри-, -ли- у словах
бриніти, бриньчати (хоч бренькати), гриміти, дрижати,
кривавий, криниця, кришити, стриміти, тривати, тривога,
глитати, триножити.
62
8. У деяких словах (переважно іншомовних) написання
е та и ніяк не перевіряється: апельсин, бензин, бетон, декада,
делегат, демократія, колектив, левада, легенда, леміш,
математика, медаль, пенал, ремонт, рецепт, тепер,
тремтіти, чекати; директор, диригент, кишеня, лимон,
минуле, пиріг, шинель, і т. д. Написання таких слів треба
запам’ятати.
 Правопис ненаголошених е та и в префіксах

та суфіксах
В українській мові з е пишуться префікси без-, не-, пере-,
перед-, пред-, пре-, серед-, з и – ви-, при- та іншомовний анти-.
У кількох словах вживається префікс межи- (межиріччя).
У написанні е, и в більшості префіксів особливих
труднощів не виникає. Можна сплутати лише префікси пре-
і при-, які в не-наголошеній позиції звучать майже однаково.
1. Префікс пре- пишемо в прикметниках (та
прислівниках і деяких іменниках, що походять від них),
якщо він замінюється словом «дуже»: премудрий (дуже
мудрий), препоганий (дуже поганий), прекрасний (дуже
красний, тобто гарний), прекрасно (від прекрасний),
премудрість (від премудрий).
Цей префікс виступає також у запозичених зі
старослов’янської мови словах презирство, преподобний,
престол і похідних.
2. В інших випадках пишемо префікс при-: природа,
прикраса, признатися, примудритися, прив’ялий,
пристаркуватий, привільний.
3. Треба мати на увазі, що пре- виступає також на
початку ряду іншомовних слів, у яких в українській мові
префікс не виділяється: преамбула, превентивний,
президент, президія, прелюдія, прем’єра, препарат,
прерогатива, пресвітер, престиж, претендент, претензія,
префект, преферанс, прецедент.
63
Написання ненаголошених е та и в суфіксах рідко
перевіряється наголосом: глибина – глибини, родимка –
родимий.
Лише в суфіксах -ець і -ень голосний е при змінюванні
слова випадає: палець – пальця, хлопець – хлопця, промовець –
промовця, велетень – велетня, липень – липня (виняток: красень
– красеня і красня).
Іноді для перевірки написання ненаголошених е та и
можна користуватися аналогією. Наприклад, пишемо:
колгоспник, льотчик, бо робітник, будівник; в’язальниця,
вишивальниця, бо робітниця, вагівниця; громадянин,
киянин, львів’янин, бо селянин, міщанин; довірливий,
наполегливий, розсудливий, бо мовчазливий, кмітливий;
напористий, промовистий, розкотистий, бо голосистий,
барвистий; емалевий, сланцевий, ситцевий, бо
кришталевий, кумачевий.
Але така перевірка не завжди можлива і не завжди
надійна. Тому треба запам’ятати деякі закономірності в
написанні е та и в суфіксах.
1. У суфіксах -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е),-иськ(о), що стоять
у кінці іменників, завжди пишемо и: братик, ударник,
ударниця родич, Петрович, житнище, житнисько.
При творенні нових слів буква и в цих суфіксах
зберігається: кошик – кошичок, рушник – рушничок, палиця –
паличка, терлиця – терличка. Виняток становить лише слово
далеч (бо далекий).
2. В інших випадках у словах із зменшено-пестливим
значенням вживаються суфікси -ечк-, -еньк-, -есеньк-, у
яких завжди пишемо е: стрічка – стрічечка, донька –
донечка, віконце – віконечко, рука – рученька, лице –
личенько, білявий – білявенький, більший – більшенький,
рідний – ріднесенький.
3. Часто плутають написання ненаголошених суфіксів -
ин-, -ен-.
64
Ненаголошений суфікс -ин(а) виступає в іменниках
жіночого роду: долина, далина, довжина, мілина, чужина,
ярина, городина, бувальщина, козаччина. Є він і в
іменниках чоловічого роду типу харків’янин, росіянин,
татарин (у множині суфікс -ин- у них випадає: харків’яни,
росіяни, татари).
За допомогою суфікса -ин- творяться присвійні
прикметники: сестра – сестрин, баба – бабин, свекруха –
свекрушин, невістка – невістчин.
В інших випадках вживаються суфікси -ен-, -ен(я), -
енн(я), у яких пишемо букву е, а саме:
а) суфікс -ен- у дієприкметниках: утворений, зачинений,
вражений, нагромаджений, залишений;
б) суфікс -ен(я) в іменниках середнього роду IV відміни:
зайченя, кошеня, цуценя, пташеня, рученята;
в) суфікс -енн(я) в іменниках середнього роду,
утворених від дієслів: звернення, мислення, оголошення,
попередження;
г) суфікс -ен- в іменниках імена, племена, письмена.
4. Завжди пишеться и в ненаголошеному суфіксі
іменників середнього роду -ив(о): мереживо, плетиво,
паливо, куриво, печиво. Виняток становлять слова марево,
мрево та рідковживані маєво (майво) і сяєво (сяйво), у яких
виступає суфікс -ев(о).
5. Завжди з буквою е пишуться суфікси -елезн(ий), -
ер(о), -тель: довжелезний, товстелезний; п’ятеро,
шестеро; вчитель, вихователь.
1. У ліву колонку випишіть слова з вставленою буквою и, у
праву – з вставленою буквою е.
Бл..зенько, ос..литися, справ..дливий, д..ректор,
греб..лька, зш..вати, дал..ч, неприм..ренний, зв..чайний,
65
сп..нити, квіт..нь, дж..рело, кр..ниця, зн..сти, в’єтнам..ць,
заст..лати, ущ..мити, зат..кти, оц..нкований, ос..ледець,
ст..лити, відд..рати, дят..л.
Ключ. Підкресліть у кожному слові другу від початку букву. З
цих букв прочитаєте вислів Ю. Фучика.
2. Перепишіть, вставляючи пропущені букви е та и.
I. 1. А з..мля л..жить м..дова, а поля пожаті мріють, на
городах достигають гарбузи з..леноребрі (М. Рильський). 2.
Бр..нять, як море, зорані лани (Д. Павличко). 3. Он зірка в небі
прол..тіла, погасла зірка в в..шині (В. Сосюра). 4. Кр..ло зорі
рум’янить тучі у голубій дал..ч..ні. (В. Сосюра). 5. Ум..раючий
промінь сонця падає на б..резу, кр..вавить білу кору (А. Шиян).
6. Т..че вода в синє море, та не в..тікає. (Т. Шевченко). 7. З
темного моря білява хвил..чка до побережного кам..ня
горнеться (Леся Українка). 8. Часом то за мрію річки кр..ваві
люди прол..вають (Леся Українка).
II. 1. Люди д..вуються, що я в..села. 2. Квіток було
назр..ваєм та позаквітчуємось, як молоді, та до самого двору
тими вінками в..л..чаємось. 3. Помалу усе панночка на свій
лад п..р..в..рнула. 4. Прийду було її вб..рати, то вже якої
наруги я од неї не нат..рплюся! 5. Вона м..не й щ..пає, і
штирхає, і гр..бінцем м..не скородить, і водою зл..ває. 6.
Л..жу та все собі думаю: «Таке молоде, а таке немилосердне,
Господи!» 7. Увеч..рі, см..рком уже, в..ртаються з панщини
люди потомлені. 8. Люди прок..дались і лягали плачучи,
прокл..наючи (Марко Вовчок, «Інститутка»..)
3. Перепишіть, вставляючи пропущені букви е та и.

1. Сонце пр..святеє на землю радість пр..несло (Т.
Шевченко). 2. Пр..красне село стало ще милішим, воно
прибралося в зело, заквітчалося клечанням (Ю. Яновський).
3. І діти сміються, вітер пр..вітно в каштанах шумить (В.
Сосюра..) 4. Ліс прокидався б..зжурним дзвоном н..зримих
66
пташок (Я. Ваш). 5. Над лісом плив місяць-повень, і
п..р..хлюпувалось ч..р..з береги б..здонне небо (Ю.
Збанацький). 6. В..ходять з лісу два приземкуваті коні
(Марко Черемшина). 7. Серед майдану стояла пр..здорова
сахарня (І. Нечуй-Левицький). 8. Кухарів багато, зате каша
пр..горіла. (Народна творчість). 9. На козаку й рогожа
пр..гожа.
4. У ліву колонку випишіть слова з вставленою у суфіксах

буквою и, у праву – з вставленою буквою е.
Станов..ще, мереж..во, стеж..чка, дал..ч, вдесят..ро,
велет..нь, ровесн..ця, промов..стий, враж..ння, віконн..ця,
няньч..н, щебетуш..чка, вдумл..вий, звелич..ний,
довж..лезний, пряд..во, рушн..чок, вжал..ний, велич..на,
виховат..ль, старш..нький, стривож..ний, хмар..ще, п’ят..ро,
вінн..чанин, озелен..ння, незнайом..ць, зйомн..к, осич..на,
плюш..вий, лелеч..ня, вірмен..н, книж..чка, грабл..ще,
дал..на, перепел..ня.
цих букв прочитаєте вислів Й. В. Гете.
5. Перепишіть, вставляючи пропущені в суфіксах букви е або и.
I. 1. Плет..во торосів та балок снується у виш..ні

(М. Бажан). 2. Мріють у тремтячому мар..ві далекі села
(Григорій Тютюнник). 3. Стоять замисл..ні дуби над тихою
водою (В. Сосюра). 4. У затін..них вологих місцях тихо
коливались білі, воскові чаш..чки конвалій (О. Донченко). 5.
Закотилось сон..чко за зелений гай (Народна творчість). 6.
Попід гаєм зеленес..ньким та біжить кон..к воронес..нький
(Народна творчість). 7. Нас поїхало тринадцят..ро (О.
Десняк). 8. Утоптала стеж..чку через яр, через гору,
серд..нько, на базар (Т. Шевченко).
67
II. 1. Миколка, Прокопів хлопч..к, такий школяр..к гар-
нес..нький був: сумирн..нький, соромлив..нький,
мляв..нький, як дівч..нка. 2. Та ще ж такий чорнобр..венький,
білолиц..нький, носик нев..личкий, щічки круглес..нькі. 3.
Менш..нькі четв..ро, що теж їсти дивились, на піч усі, як
горобч..ки. 4. Батько за столом саме сидів, засмуч..ний
такий. 5. В учит..ля й справді гарно було. 6. Стіл застел..ний
був скат..ртиною цяцькованою. 7. По долу стеж..чки рябіли.
8. Миколка сів скраєчку на стільч..ку. 9. «Боже мій, – мати
до Миколки, – отакий хлоп..ць та в найми...» (А. Тесленко,
«Школяр»).
6. Напишіть текст під диктовку, перевірте написане.

Знайдіть слова з ненаголошеними голосними, обґрунтуйте
написання їх.
Село Троянівка гніздиться в долині. На північ від нього
Беша гора, покрита лісом, на південь – заткана маревом
рівнина, по якій в’ється полтавський шлях. Обабіч шляху то
тут, то там мріють у степу хутори, маячать на далеких
обріях, як зелені острови по синьому морю. В центрі села
тече річка з дивною, мабуть, татарською, назвою – Ташань.
Весною вона скресає, і тоді селяни б’ють ломами кригу, щоб
не знесло ветхого місточка; влітку пересихає так, що в
деяких місцях її перебродять кури на сусідній хутір
Залужжя.
На сході поволі блідло небо. З світанкової імли виступав
вітряк, схожий на сплячого ворона з перебитим крилом,
копиці сіна, луг, байрак. З Ташані густою хвилею котилася
пара, затоплюючи троянівську долину, верби, хати,
приташанські береги, і скоро долини зовсім не було видно –
вона потонула в густих хвилях випарів, що лізли з ріки і вже
білими язиками лизали Беєву гору (За Г. Тютюнником).
68
1. Коли пишеться е в коренях слів?
2. Коли пишеться е в префіксах?
3. Обгрунтуйте написання и в суфіксах?
4. Подумайте коли пишеться и в коренях?
5. За яких умов пишеться и в префіксах?
 Література: [5], с. 200-240;

[7], с. 100-150.
69
 Тема 5. Позначення м’якості приголосних
звуків. Правила вживання м’якого знака
 План
1. Графічне позначення м’якості приголосних звуків.
2. Роль уподібнення для вимови м’яких звуків.
3. Основні правила вживання м’якого знака.
М’якість приголосних звуків позначається буквами я, ю,

є, і: хвиля, землю, верхнє, ліс, сісти, дірка, вітер.
Найпоширенішим засобом позначення м’якості
приголосних є буква ь (м’який знак).
Розгляньте таблицю і запам’ятайте основні правила

вживання чи відсутності м’якого знака.
М’який знак пишеться М’який знак

не пишеться
1. Після букв на позначення 1. Після р у кінці слова

м'яких приголосних [д'], [т'], або складу та ц укінці
[з'], [с'], [дз'], [ц'], [л'], [н'], у слова: кобзар, лікар,
кінці слова та складу: мідь, вірте, тепер, Харків,
гість, перелазь, вісь, ґедзь, столяр, Галац, палац,
Грицько, вільно, станьмо. клац, шприц.
2. Після букв на позначення 2. Після н перед ж, ч, ш,

м’яких приголосних у щ та суфіксами -ськ-, -
середині складу перед о: ств-: інший, кінчик,
тьохнути, дзьоб, льон, тонший, волинський,
сьомий. громадянство, селянство,
але: бриньчати, доньчин,
няньчити, бо бренькіт,
донька, нянька.
70
3. У суфіксах -ськ-, -зьк-, - 3. Після букв на позна-
цьк- після с, з, ц: людський, чення, м’яких приголос-
стрілецький, кавказький, них, крім [л], якщо за
молодецький, бузький. ними йдуть інші м’які
приголосні: свято, сміх,
дня, радість, щастя, але:
різьбяр, тьмяний.
4. У суфіксах -еньк-, -оньк-, 4. Між подовженими

-есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: м’якими приголосними:
оченьки, малесенький, дівчи- життя, зілля, ллється,
нонька, тонісінький, вузю- ранній, сіллю, галуззя.
сінький.
5. Після л, що пом’якшується 5. Після д, н, т перед

внаслідок уподібнення, перед суфіксами -ченк-, -чук-, -
наступною буквою, що чишин-: безбатченко,
позначає м’який приголос- Радченко, Федепчук,
ний: кільця, їдальня, пальці, Гринчишин, але після л
ковальський пишеться ь: Михальченко,
Ковальчук
Примітка. Щоб краще засвоїти перше правило вживання

м’якого знака, варто запам'ятати такий вираз: «Ядзю, де ти
з’їси ці лини?»
1. Запишіть орфографічно слова, поясніть способи
передачі м’якості приголосних на письмі.
[син'ій], [мален'кий], [сіл'с'кий], [с'м’ілий], [сон'ачний],
[с'н'іг], [зеимл'а], [блакит'], [дол'а], [в’ідвага], [колис'],
[с'огодн'і], [борис'], [стан'мо], [мужн'о].
71
2. У поданих словах поставте, де потрібно, замість
крапок м'який знак і поясніть правопис.
Близ..кий, вуз..кий, низ..кий. Гал..ці, Гал..чин (від
Галька), гал..ці, гал..чин (від галка), бас..кий, різ..ко,
Олен..чин (від Оленка), дон..ці, дон..чин (від донька),
Куз..ці, Куз..чин (від Кузька), Малан..ці, Малан..чин (від
Маланка), ковал..с..кий, урал..с..кий, адмірал..с.кий,
Богун..с..кий, люд..с.кіст.., міц..ніст.., громад..с.кіст..,
міс..кий, міс..ткий.
3. Утворіть від іменника прикметники за допомогою
суфікса -ськ-. Поясніть уживання м’якого знака.
Ніжин, Золінь, Умань, Рязань, Урал, Ковель, Тернопіль,
Чигирин, Оскол, Ірпінь, Тула, Березань, Чорнобиль, Німан,
Казань, Хорол, Бершадь, велетень, генерал, село.
4. Запишіть слова в дві колонки: 1) у які вставили м’який
знак; 2) у які не треба вставляти м’якого знака.
Кавказ..кий, тюр..ма, астраханс..кий, різ..бяр,
арал..ський, камін..чик, ремін..чик, щіл..ний, емул..сія,
мален..кий, електропаял..ник, астрахан..ці, щонаймен..ший,
нян..чити, економіч..ний, шахтарс..кий, емал..ований.
Ключ. З перших букв прочитаєте крилатий вислів.
5. Подані іменники стоять у давальному відмінку однини
(кому? чому?). Усі приголосні перед -ці вимовляються м’яко.
Запишіть слова в дві колонки: 1) у які вставили м’який знак; 2) у
які не треба вставляти м’якого знака.
Квіт..ці, жін..ці, авос..ці, бджіл..ці, очеретин..ці, жмен..ці,
гус..ці, свин..ці, галуз..ці, стеблин..ці, кізон..ці, мис..ці,
однокол..ці (візок на двох колесах), внучен..ці, снігурон..ці,
колис..ці, оболон..ці, нян..ці, тріс..ці, сопіл..ці.
цих букв повинен скластися початок вислову В. Сухомлинського:
«...– то найвища людська освіченість».
72
1. Назвіть м’які приголосні.
2. Як позначається м’якість на письмі?
3. Коли м’який знак пишеться в кінці слова?
4. Які ви знаєте правила правопису м’якого знака в
середині слова?
5. Подумайте, коли м’який знак не пишеться?
 Література: [13], с. 200-290;

[14], с. 55-86;
[15], с. 2-1102.
73
 Тема 6. Уживання апострофа
 План
1. Причини роздільної вимови приголосних у слові.
2. Основні випадки вживання апострофа.
3. Відсутність апострофа в слові.
Апостроф служить для позначення роздільної вимови

твердого приголосного перед наступним й, що виступає у
звукосполученнях [й+а], [й+у], [й+е], [й+і] і позначається
буквами я, ю, є, ї.
Запам’ятайте!
Апостроф ставиться перед Апостроф не ставиться:
я, ю, є, ї:
1. Після б, п, в, м, ф, що 1. Якщо перед губним
позначають губні приголосні, приголосним стоїть при-
коли чується роздільна голосний (крім р), що
вимова: дерев’яний, п’яти- належить до кореня
літній, б’ються, сім’я. слова: свято, Святослав,
мавпячий, тьмяний, але:
верб’я, черв’як торф’яни-
ки, зв’язок, розв’язання;
2. Після р у кінці складу, якщо 2. Після губних та р перед
далі чується й: подвір’я, йо: Муравйов, серйозний,
узгір’я, матір’ю. курйоз.
3. Після к у слові Лук’ян і 3. Після р на початку
похідних від нього: Лук’янчук, складу, якщо наступні я, ю,
Лук’янівка, Лук’янець. є позначають м’якість
попереднього приголос-
ного: рябий, рясно, буря,
Рєпін, рятувати, рюкзак;
74
4. Після префіксів, що 4. Після префіксів, які
закінчуються на приголосний: закінчуються на приго-
об’єднання, об’єднувач, лосний, перед літерами,
під’їжджати, з’їхатись, що позначають голосні:
об’ємний, без’язикий. зорати, зуміти,
безіменний, зекономити,
зокрема.
5. У складних словах, якщо
перша частина закінчується на
приголосний: двох’ярусний,
дит’ясла, пан’європейський,
чотирьох’ярусний, пів’яблука.
1. Перепишіть подані нижче слова, де треба, замість
крапок ставлячи апостроф. Поясніть уживання апострофа.
Ім..я, повітр..я, Мар..яна, з..єднання, об..їстися, з..йомка,
під..юджувати, в..йокути, рум..яний, здоров..я, тьм..яний,
дзв..якнути, дев..ять, св..ято, зв..язка, моркв..яний, узгір..я,
подвір..я, роз..їзд, під..їзд, в..ялий, сер..йозний, вістр..я,
м..ята, цв..ях, об..їзд, об..єднання, в..язати, Солов..йов,
солов..їний, матір..ю, різьб..яр, рутв..яний, кав..ярня,
без..ядерний, трьох..ярусний, валер..янка.
2. Подані слова поставте у формі орудного відмінка
однини. Поясніть правопис.
Кров, мати, піч, радість, сіль, любов, молодість, верф,
скатерть, подорож, Керч, мідь, пам’ять.
3. І. Утворіть прикметники від поданих слів і
словосполучень.
Морква, трава, свято, дерево, риба, тьма, торф, мільйон,
мільярд, без язика, міжгір’я, буряк, бур’ян, пір’я, кур’єр,
мавпа, Мерефа, три яруси.
75
II. З’ясуйте значення виділених слів.
4. Запишіть слова в дві колонки: 1) ті, у які вставили
апостроф; 2) ті, які пишуться без апострофа.
1. Дев..ятсот, серм..яга, хутор..янин, зв..язок, духм..яне,
пор..ядок, бур..ян, без..язикі, тьм..яно, цв..ях, присв..ята,
реп..ях, п..ятдесят, з..ясовано, Солов..йов. 2. Медв..яний,
п..ятсот, арф..яр, посер..йознішав, дзв..якнути, розв..язано,
помор..янин, св..ято, сузір..я, харків..янин, вар..яг, від..їзд,
різьб..яр, мавп..яча, роз..ятрити, при..їзд.
Ключ. З останніх букв прочитаєте назви віршів: 1) В. Сосюри;
2) М. Рильського.
5. Перепишіть, вставляючи, де потрібно, апостроф.

І. 1. Всі квіти зберу у дніпрових гаях, зв..яжу у вінки і
букети (М. Нагнибіда). 2. Чорнолісся п..янко духм..янить
доспілою суницею (М. Стельмах). 3. Як гарно дихається –
п..єш повітр..я, мов тепле молоко (М. Коцюбинський). 4.
Бджоли сонячним дощем падають на медв..яний лан
(М. Стельмах). 5. Ластівки щебечуть попід стріхою, білим
пір..ям гнізда перев..ють (А. Малишко). 6. Цвіли бузки? То
солов..ї цвіли сузір..ям грон, пахучим синім димом
(Є. Гуцало). 7. Застоялись у високім бур..яні густі пахощі
прив..яленого сонцем полину (О. Гончар). 8. Чується подих
тропічної тьм..яної, п..яної ночі (М. Рильський). 9. Ой,
зв..язала дівчинонька рутв..яний вінок, закрасила голівоньку,
пішла у танок (І. Манжура).
II. 1. Старий Дніпро замигтів у його пам..яті своїм вічним
св..ятковим простором (О. Довженко). 2. Лиш по пам..яті в
людині впізнає Людину світ (Б. Олійник). 3. Коли черв..як
торкнувся плоду, той плід зривається з гіллі (О. Підсуха).
4. Як не б..юсь я з годинами люто, час мене переможе в бою
(В. Сосюра). 5. Восени розумнішою стає людина і ще
м..якшим – трави прим..ятої шовк (М. Рильський). 6. Поезія –
76
це св..ято, як любов (Л. Костенко). 7. Сприймати світ
всер..йоз – твоя повинність (І. Драч). 8. Кам..яну голову хоч
об мур товчи – не пом..якшає (Григорій Тютюнник). 9. У
всякому подвір..ї своє повір..я (Нар. творчість).

1. На вашу думку, для чого вживається апостроф?
2. Коли букви я, ю, є, ї позначають два звуки [йа], [йу],
[йе], [йі]?
3. Назвіть правила вживання апострофа.
4. Коли апостроф не ставиться? Наведіть приклади.
 Література: [18], с. 200-254;

[19], с. 257-304;
[20], с. 120-125.
77
 Тема 7. Написання подовжених та подвоєних
букв
 План
1. Вимова і причини довготи звуків.
2. Позначення довгих звуків на письмі.
3. Подовження звуків.
4. Збіг однакових звуків.
5. Основні випадки написання подвоєних букв.
У вимові приголосні звуки можуть подвоюватись і
подовжуватись. В обох випадках утворюється один довгий
звук. Подвоєння і подовження звуків передається на письмі
двома однаковими буквами, кожна з яких позначає той
самий приголосний звук. Подвоєння відбувається при збігові
однакових звуків, що належать до різних значущих частин
слова (морфем): осінній, піднісся, обеззброїти.
Подовження приголосних виникло внаслідок
уподібнення звуків. Подовжуватися можуть д, т, з, с, ц, л, н,
ж, ч, ш: життя, ніччю, знаряддя.
Розгляньте таблицю і запам’ятайте основні випадки
подвоєння і подовження приголосних звуків.
Для позначення збігу Для позначення подовження

двох однакових звуків приголосних звуків д, т, з, с, ц,
л, н, ж, ч, ш
1. На межі значущих 1. Перед я, ю, є, ї в іменниках
частин слова, якщо середнього роду II відміни:
одна з них закінчується, колосся, гілля, клоччя, мотуззя,
а друга починається узвишшя, знання.
тим самим звуком:
оббити, ранній, возз’єд-
нати, розрісся, пись-
менник, віддати.
78
2. У складноскороче- 2. Перед я, ю, є, ї в деяких
них словах: страйкком, іменниках І відміни: суддя, Ілля,
юннат, заввідділом, стаття, рілля.
військкомат.
3. У наголошених суфік- 3. Перед ю в орудному відмінку

сах -енн-, -анн- (-янн-): іменників III відміни: річчю,
силенний, старанний, ніччю, тінню, розкішшю, сіллю,
незрівнянний, священ- але: матір’ю, вістю, радістю.
ний, але: спечений,
варений, довгожданий,
незлічений, шалений
4. Перед я, ю у деяких
прислівниках: зрання, риссю,
попідвіконню.
5. Перед ю, є у дієслівних формах

ллю, ллєш і похідних: виллю,
наллю
Запам’ятайте! Ганна, бовваніти, овва, ссати, ссавці,

ввесь, лляний.
1. Поставте іменники в орудному відмінку, поясніть
правопис.
Молодь, заповідь, розкіш, міць, мідь, ніч, заполоч, вісь,
мати, сіль, путь, повінь, тінь, відданість, верф, мазь, деталь,
єдність, смерть, сталь, юність, грань, осінь, жовч, зелень,
вихованість.
2. Від поданих дієслів утворіть іменники. Поясніть

наявність чи відсутність подвоєних букв.
79
Знати, жити, читати, малювати, запитати, вчити, мити,
тримати, зітхати, сидіти, видати, бажати, будувати,
доповнити, роззброїти, креслити, марити, нагородити,
згуртувати, чути, змагатися, мислити, виконати, піклуватися,
збирати, відкрити, захопити, садити, копати, дихати,
прагнути, щебетати.
3. Запишіть слова, розкриваючи дужки, у дві колонки:

1) ті, у яких -н- подвоюється: 2) ті, у яких -н- не
подвоюється.
Да(н)ий, де(н)ий, ю(н)ати, міжрайо(н)ий, височе(н)ий,
здорове(н)ий, невблага(н)ий, нездійсне(н)ий,
нездола(н)ий, незліче(н)ий, чаву(н)ий, прикордо(н)ий,
стара(н)ий, бездога(н)ий, неви(н)ий, солов’ї(н)ий,
качи(н)ий, пташи(н)ий, незрівня(н)ий, нескінче(н)ий,
глиня(н)ий, греча(н)ий, скля(н)ий, змії(н)ий, дерев’я(н)ий,
шале(н)ий, свяще(н)ий, осі(н)ій, со(н)ий, лимо(н)ий,
ячмі(н)ий, неперемож(н)ий, написа(н)ий, безіме(н)ий,
широче(н)ий, захопле(н)ий, ю(н)ість, вихова(н)ість.
4. Запишіть слова, розкриваючи дужки, в дві колонки:
1) ті, у яких подвоюється буква н; 2) ті, у яких вона не
подвоюється.
Бездога(н)ість, лави(н)ий, скаже(н)ий, леви(н)ий,
освіт-ле(н)ість, анте(н)ий, годи(н)ик, огне(н)ий,
страше(н)ий, вог(н)яний, олов’я(н)ий, щепле(н)ий,
орли(н)ий, лату(н)ий, горохвя(н)ий, однозмі(н)ий,
височе(н)ий, адресова(н)ий, електро(н)ий, незбагне(н)ий
[якого не можна збагнути], реформе(н)ий, тьмя(н)ий,
незнище(н)ість [неможливість знищити щось],
умотивова(н)ість, ешело(н)ий, єди(н)ий.
Ключ. З перших букв прочитаєте вислів Лесі Українки.
5. Перепишіть, розкриваючи дужки і, де потрібно, подвоюючи н.
80
1. Сірі султани пилюки, звихре(н)ої конем, осідали на
ско-ше(н)ій стерні (Григорій Тютюнник). 2. В серцях палає
ю(н)ості вогонь (Л. Дмитерко). 3. Щастя! Воно прийшло, як
завжди, нежда(н)о-негада(н)о (О. Гончар). 4. Наш рідний
край справді благослове(н)ий край (Леся Українка). 5. Зоря і
сад, і спів пташи(н)ий, і щастя сльози на очах (В. Сосюра). 6.
Конопля(н)им чадом пахнуть береги (Григорій Тютюнник).
7. В моєму серці стільки ще пісень, ще стільки слів
несказа(н)их у серці (В. Сосюра). 8. Історія – це святая
святих народу, недоторка(н)а для злодійських рук
(О. Довженко).
6. Запишіть слова, розкриваючи дужки, в дві колонки:
1) ті, у яких букви, що в дужках, подвоюються; 2) ті, у яких
вони не подвоюються:
Заня(т)я, [багато] столі(т)ь, [перед] могутніс(т)ю,
бездорі(ж)я, [покритий] ема(л)ю, зра(н)я, дозві(л)я, [з]
учас(т)ю, І(л)іч, (л)ється, тюле(н)ячий, осер(д)я, [з] лю(т)ю,
коше(н)я, яка(н)я.
Ключ. З перших букв прочитаєте другу частину прислів’я: «З
праці радість, ...»
7. Перепишіть, розкриваючи дужки і, де треба, подвоюючи букви.

I. 1. Навча(н)я – це насамперед праця, щоденне
добува(н)я зна(н)ь (І. Цюпа). 2. Шануйте здобуте трудом
поколі(н)ь, помножте його у пошані (М. Нагнибіда). 3. В
мого роду – сто доріг, сто столі(т)ь у мого роду (І. Драч). 4.
Довіку мене зігрівало святе відчу(т)я, що лиш рідна земля
може дати нам силу жи(т)я (П. Забашта). 5. Вітчизні – серця
кожного би(т)я, всі сили їй у творчому горі(н)і! (В. Сосюра).
6. Та найпишніше там цвіті(н)я, найвище серце там зліта, де
рух, де дія, де горі(н)я, чу(т)ів і мислей повнота
(М. Рильський). 7. Тим міцніше перекона(н)я, чим більше
воно залежить від почу(т)я (Леся Українка). 8. Сором сліз,
що (л)ються од безси(л)я (Леся Українка).
81
II. 1. Як птиця без крил, так жи(т)я без коха(н)я –
нікчемне й пусте (О. Підсуха). 2. Квіти пахучі гнуться в
коха(н)і, шепчуть про щас(т)я, про вроду (М. Рильський). 3. І
сяють радіс(т)ю обли(ч)я, і сонце весниться в очах
(Д. Луценко). 4. Все тоне у безумній черемшині, все пахне
молодіс(т)ю і жи(т)ям (М. Рильський). 5. Кожній хвилі нема
воро(т)я (В. Сосюра). 6. Як без ночей нема світа(н)я, так без
світа(н)ь шляхи не ті, і якщо в муках є шука(н)я, то, значить,
муки ті святі! (А. Малишко). 7. Збагну безме(ж)я неба і числа,
добра відвертість і дволи(ч)я зла, лиш смерті я повік не
зрозумію! (Д. Павличко). 8. Весі(л)ь і побрата(н)ь посол
єдиний, із давнини він зветься «хліб та сіль» (Т. Коломієць).
8. Випишіть у колонку лише слова, у яких букви, взяті в

дужки, подвоюються.
Доне(ч)ина, о(б)ризкати, за(б)ризкати, (с)ати, ві(д)ячити,
на(д)ворі, іме(н)ий, Туре(ч)ина, ві(д)окремити, на(д)ністрян-
ський, імени(н)ик, ро(з)умний, о(в)а, гайдама(ч)ина, бе(з)ус-
пішний, небе(з)ахисний, істи(н)ий.
Ключ. З перших букв прочитаєте назву вірша Лесі Українки.

1. З’ясуйте правила подвоєння приголосних при їх
збігові.
2. Які приголосні подовжуються і коли саме?
3. У яких випадках приголосні перед я, ю, є не
подвоюються? Наведіть приклади.
4. Розкажіть про написання -нн-, -н- у прикметниках і
похідних словах.
 Література: [4], с. 100-119;

[7], с. 300-327.
82
 Тема 8. Правопис префіксів у словах
 План
1. Префікси та їх роль у мові.
2. Написання префікса з- (зі-, с-).
3. Правила написання префіксів, що закінчуються на
приголосний.
4. Префікси пре-, при-, прі-, пере-.
Уживані в українській мові префікси можна умовно
поділити на дві групи:
1. Префікси, які не мають правописних особливостей
(пишемо так, як имовляємо).
Серед них:
пра- – праліс, прадід;
за- – заспівати, забагато;
по- – помандрувати, помріяти;
ви- – вигадати, виграти;
най- – найвищий, найближчий та ін.
2. Префікси, правопис яких зумовлений певними
орфографічними правилами. До них належать ті, що
закінчуються на приголосний і, залежно від початкового
звука кореня, вимовляються по-різному, та префікси,
правопис яких розрізняємо за смисловим значенням.
 Правопис префіксів з-, с-

1. Перед глухими приголосними к, п, т, ф, х (словесна
формула кафе «Птах») пишемо с-: сповістити,
сподобатися, сфотографувати, сконструювати, скинути,
схарактеризувати, стемніти, створити, схід, спалах,
скраєчку, спершу, спідлоба, неспроста.
2. Перед усіма іншими приголосними, незалежно від
вимови, та голосними пишемо префікс з-: зцілити, зцідити,
зсипати, зсадити, зжарити, зжовкнути, зшити, зчистити;
зорати, зекономити, зорієнтуватися, з’юрмитися, з’єднатися.
83
3. З метою досягнення милозвучності мовлення префікс
з- може видозмінюватися на зі-, зо-, зу-. Префікс зі- пишемо,
якщо корінь слова починається:
• сполученням кількох приголосних: зізнатися,
зібрати, зітхнути, зіштовхнути, зіскочити, зігнутий,
зіщулений;
• сполученням губного та йотованого: зів’ялий, зім’ятий,
зіб’ємо.
Зрідка вживається префікс зо-: зомлілий, зопрілий.
У деяких словах – префікс зу-: зустріч, зустрітися,
зусилля,зухвалий.
Бувають варіанти і в одному слові: звечора та ізвечора,
знову та ізнову (префікс із – розмовний).
 Правопис префіксів роз-, без-, воз-, через-

• Кінцевий приголосний цих префіксів вимовляється по-
різному залежно від початкового звука кореня: чітко й виразно
(безіменний, розораний, безводний, безграмотний, розбитий) або
ж уподібнюється шиплячому чи свистячому кореня
(розшумітися, розчаруватися, розчинитися, розступитися;
безсмертя, безсумнівно, безшумно, безцільно).
Префікси роз-, без-, воз-, через – завжди пишуться з
кінцевим з- (за морфологічним принципом): розквітати,
розпалити, розхвалити, розчистити, розмістити;
безкорисливий, безкраїй, безсніжний, беззахисний,
безжирний; возвеличити, воздати, возз’єднати;
черезплічник, черезсідельник.
• Фонетичний варіант префікса роз- – розі-: розіграти,
розігнути, розірвати, розібрати, розідрати.
 Правопис префіксів від-, під-, над-, понад-, перед-,
між-, об-
1. Кінцевий дзвінкий приголосний цих широко-
вживаних в українській мові префіксів на письмі не
84
змінюється: відсвяткувати, під’їжджати, підпис,
надземний, понадхмарний, передчасний, передпліччя,
передзим’я, передчуття, передмістя, міжгалузевий,
міжпланетний, обпекти, обсмажити, обтрусити.
Примітка. Префікс пред- старослов’янського походження й
тому вживається в словах з відповідним відтінком у значенні:
предтеча, предводитель, предстати, предковічний.
2. Задля милозвучності префікси можуть
видозмінюватися: від- –од-, оді- (оддати, одібрати); під- –
піді- (підійти, підігнати, підібрати); об- – обі- (обілляти);
між- – межи- (межиріччя, межигіря і міжгір’я,
межипліччя).
УВАГА! У мові художньої літератури вони виступають
паралельно: відпливає і одпливає, відпочити і одпочити, віддати
і оддати. У науковій та спеціальній літературі вживається
тільки префікс від-.
 Правопис префіксів пре-, при-, прі-
1. Префікс пре- вживають на позначення збільшеної
міри ознаки. Він рівнозначний семантиці слова дуже:
премилий (дуже милий), премудрий (дуже мудрий),
премудро, премудрість, преболючий.
УВАГА! Іноді для підсилення вираження якості вживають ще
слово без префікса: дивний-предивний, білий-пребілий, далеко-
предалеко, гаряче-прегаряче, цікаво-прецікаво. Такі складні
прикметники й прислівники пишемо через дефіс.
Крім того, префікс пре- пишемо:
• у словах: презирливий, презирство;
• у словах старослов’янського походження: прео-
священний, превелебний, преподобний.
2. Префікс при- вживається на позначення наближення,
приєднання або неповноти чи результату дії:
• прибути, прибігти, прилетіти, приклеїти,
прибудувати;
85
• присолити, приморозити, прикрити, присісти,
пригубити;
• приборкати, прив’язати;
• а також у похідних від них словах: притулок,
пристрій, причал, прибуття, прикраса, привабливо,
примружливо, привчивши, пристаркуватий, прив’ялений.
Префікс при- пишемо в прикметниках, утворених від
іменників із прийменником при, та в похідних від них
словах:
• при Карпатах – прикарпатський, Прикарпаття;
• при Дніпрі – придніпровський, Придніпров’я;
• при Чорному морі – причорноморський,
Причорномор'я;
• при кордоні – прикордонний, прикордонник;
• при місті – приміський;
РОЗРІЗНЯЙТЕ!
привільний превільний
прихорошитись прехороший
прибілити пребілий
притихлий претихий
пристаркуватий престарий
(не дуже старий) (дуже старий)
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
Правопис слів іншомовного походження, у яких пре- і
при- не є префіксами:
Пишемо пре- Пишемо при-

президент привілей
президія примітив
преамбула призер
презентація призма
претензія примат
прерогатива примула
прецедент примадонна
86
претендент принцип та ін.
прейскурант та ін.
3. Префікс прі- пишемо тільки в трьох словах: прірва,

прізвище, прізвисько.
 Правопис префікса пере-
Префікс пере- має значення «по-іншому», «наново»,
«через когось чи щось» і завжди пишеться з двома
голосними е: перечитати, перебігти, перейменувати,
перебільшувати, переліт, перешкода, перехрестя,
переправа.
РОЗРІЗНЯЙТЕ!
Від префікса пере- треба відрізняти частинку пери- в
словах іншомовного походження, яка не є префіксом:
перикардит перипетія;
периметр периферія;
перископ перифраз.
1. За допомогою префіксів утворіть від наведених основ нові
слова.
Роз- (-жарений, -жевріти, -квасити, -кидати, -світати, -

терти, -стелити, -смоктати, -гнути, -брат, -грати, -каяння, -
тин).
Без- (-корисливий, -пам’ятний, -смертний, -сніжний, -
страшний, -тілесний, -формний, -хвостий, -чесний, -шумний,
-законний).
Під- (-м’яти, -їжджати, -дягти, -скочити, -шити, -класти, -
йти, -гнати).
Від- (-ступити, -стебнути, -писати, -шкодувати, -робити, -
тягти, -слати, -грати).
З- (-казати, -робити, -фотографувати, -брати, -писати, -
хотіти, -кинути,-могти, -скочити, -в’язати, -орати, -явитися).
87
2. Замість крапок уставте пропущені букви з або с.
Бе..перечний, ро..пущений, ..кріпити, ..шкребти, ..цемен-

тувати, бе..коштовний, ро..сохнутися, не..проможність,
..різати, ро..віяти, ..ліпити, ..ставити, ..хопити, бе..земельний,
..молоти, бе..силля, ро..пач, ро..саджувати, ..гуртувати,
..в’язати, ..єднати, бе..журний, ро..жарений, ро..шукати,
ро..шарування, ..чісувати, ..шити, ..рвати.
3. У наведених словах допишіть потрібні префікси пре-, при-,
з- (с-).
..кордонний, ..пізнитися, ..колихнути, ..красно, ..браний,

..чистити, ..чорніти, ..буття, ..поконвіку, ..погано, ..чудово,
..гіркнути, ..кришити, ..гриз, ..будувати, ..крити, ..нагідно,
..формований.

1. Яку роль у слові виконують префікси?
2. Як вимовляється і пишеться префікс з- перед
дзвінкими і глухими приголосними?
3. Чим пояснити наявність варіантів префіксів зі- (зо-),
над- (наді-), від- (віді-), під- (піді-) та ін.?
4. Що означають префікси при-, пре-, пере- у словах
приплив, престарий, перевищити?
5. Поясніть написання префіксів від-, над-, під-, роз-
перед я, ю, є, ї.
 Література: [11], с. 25-54;

[12], с. 13-128;
[20], с. 47-56.
88
 Тема 9. Правопис слів іншомовного
походження
 План
1. Написання и, і, ї у словах іншомовного походження.
2. Подвоєні букви у запозичених словах.
3. М’який знак у словах іншомовного походження.
4. Уживання апострофа у словах іншомовного
походження.
 Написання и, і, ї у словах іншомовного походження

И пишеться:
1. У загальних назвах після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р (дж)
перед наступним приголосним (правило “дев’ятки”):
динамо, музика, математика, тираж, симпатія, циркуль,
жирафа, джинси, джигіт, чичероне, йоркшири, бригада,
режим, інститут, аудиторія;
2. У географічних назвах з кінцевим -ида, -ика, а також
переважно в буквосполученнях ри, ки, ти: Атлантида,
Арктика, Флорида, Америка, Балтика, Корсика, Мексика,
Великобританія, Париж:, Рим, Рига, Крим, Палестина,
Китай, Аргентина, Тибет, Ватикан та в похідних від них:
аргентинець, ватиканець, тибетці та ін.;
3. За традицією у деяких географічних назвах: Бразилія,
Ватикан, Єгипет, Сирія, Сицилія, Єрусалим та в похідних
від них: єгипетський, єрусалимський, сирійські та ін.;
4. У географічних назвах після букв, що позначають
шиплячі приголосні: Чикаго, Йоркшир, Чилі, Алжир, Вашингтон.
І пишеться:
1. На початку слова, а також у середині слова перед
буквами на позначення голосних та й: інженер, гієна,
клієнт, аксіома, аудієнція, фіалка, Віардо, інжир, Індія,
Ібсен, біологія, радій, радіо, радіус;
89
2. Після букв на позначення приголосних в особових
іменах і в географічних назвах, а також у похідних
прикметниках і в кінці слова: Мінотавр, Лісабон, Міссісіпі,
Поті, Ніл, Сідней, Сочі, Тіціан, Лізель, Наркіс, Дідро, Капрі,
Сомалі.
3. Початкове іе (іє) передається через іє: ієрарх, ієрей,
ієрогліф, але єна (грошова одиниця Японії), Єрусалим, Ємен;
так само передається початкове іе: Єнсен. Іа в кінці слова
передається через ія: артерія, історія, Греція, ідея, месія;
4. У кінці невідмінюваних слів: поні, таксі, візаві, журі,
мерсі, харакірі, а також перед наступним приголосним у
таких невідмінюваних словах: гратіс, піанісимо, бравісимо;
5. Після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед буквами на
позначення приголосних: хірург, мімоза, містерія, ліра,
лірика, ліпома, клавіш, кіно, кілограм, архів, Гіменей, гімн,
гімназія, ліцей, Біблія, бівуак, бізнес.
Запам’ятайте! У ряді слів, давно засвоєних
українською мовою з інших мов, пишемо и після б, п, в, м,
ф, г, к, х, л, н відповідно до вимови: спирт, кит, мирт,
миля, лимон, нирка та в деяких словах, запозичених із
східних мов: башкир, гиря, калмик, кинджал, кисет, киргиз.
Ї пишеться після голосного: Гаїті, прозаїк, героїка,
архаїзм, Ізмаїл, Ізраїль, наївний, стоїк, «Енеїда».
У словах, запозичених з французької мови, після букв
на позначення шиплячих ш, ж пишеться відповідно до
французького и українське у, а не ю: журі, парашут,
брошура, брошурувати, також у словах парфуми,
парфумерія.
 Подвоєння приголосних у словах іншомовного
походження
1. У загальних назвах іншомовного походження
подвоєння не зберігається: група, коректор, конгрес, алея,
акумуляція, анали, бароко, беладона, гун (гуни), групето,
90
інтелект, інтермецо, лібрето, клас, комуна, гуманізм,
піцикато, стакато, сума, фін (фіни).
Запам'ятайте! Винятки: бонна, брутто, ванна
(ванний), манна (манний), мотто, нетто, панна, пенні,
тонна; білль, булла, вілла, дурра (назва рослини), мірра
(ароматична смола).
2. Подвоєння зберігається при збігові однакових букв на
межі префікса і кореня, якщо в українській мові вживається
непрефіксальне слово: контрреволюція, імміграція,
ірраціональний, оппозиція, сюрреалізм, ірреальний, інновація.
3. У власних назвах і похідних від них утвореннях
подвоєння букв зберігається: Голландія, Яффа, Шіллер,
Марокко, Лозанна, Канни, Брюссель, Бонн, Ніцца, Жанна,
Емма, Геннадій, лозаннський, марокканський, голландський,
яффський.
 М’який знак у словах іншомовного походження
М’який знак пишеться:
1. Після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, йо: медальйон,
конферансьє, віньєтка, більярд, портьєра, досьє, Віньї,
Ньютон, гільйотина, рельєф, Акунья.
2. Відповідно до вимови після л перед буквами на
позначення приголосних: асфальт, Ельзас, Гільберт, Мільтон,
Лільборн, альбом, дельфін, альтанка, Нельсон, але: залп, галс,
напалм, катафалк тощо.
3. Наприкінці слів відповідно до вимови: Марсель,
автомобіль, магістраль, медаль, бязь, вексель, тюль,
вентиль, Базель, Булонь, горизонталь, Даніель, але: шприц,
тон, Суец, Вельзевул та ін.
Увага! Якщо я, ю позначають сполучення м’якого чи
пом’якшеного приголосного з а, у, то м'який знак перед
ними не пишеться: мадяр, Цюрих, сюїта, плюс, малярія,
нюанс, тюбик, Дюма, Аляска, бювет, Вюртемберг, бязь.
91
 Апостроф у словах іншомовного походження
Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї.
1. Після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: прем’єра,
миш’як, інтерв’ю, Руж’є, бар’єр, Б’юкенен, к’янті, Фур’є,
Х’юстон, Монтеск’є.
2. Після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед
ю, є: ад’ютант, ад’юнкт, кон’юктивіт, суб’єкт, суб’єктивний,
ад’єктивація.
3. Після початкової частини у прізвищах: О’Генрі, Шон
О’Кейсі, О’Хіггінс, д’Акоста, д’Аламбер.
Апостроф не пишеться:
4. Перед йо: курйоз, Бйорсон.
5. Якщо я, ю позначають пом’якшення попереднього
приголосного перед а, у: бюро, пюпітр, Гюго, Барбюс, гяур.
1. Перепишіть слова, вставляючи замість крапок і, и, ї.
Д..зель, реж..м, Аркт..ка, бр..танський, Атлант..ка, тр..о,
рад..ус, Ка..р, ф..нанси, Ене..да, афр..канець, тр..умф,
Дарв..н, бр..гада, Галакт..ка, Алж..р, в..мпел, Аргент..на,
бургом..стр, Єг..пет, к..ргиз, Р..га, С..рія, техн..ка, д..скус..я,
ав..ац..я, Ц..церон, Йоркш..р, Ч..каго, педагог..ка, ..ндія,
..нженер, такс.., к..но, Т..бет, моза..ка, Ізра..ль, ш..фр.
2. І. Подані російською мовою слова іншомовного походження
перекладіть і запишіть у дві колонки: 1) з подвоєнням букв; 2) без
подвоєння букв.
Баррикада, либретто, аккордеон, миллион, миллиард,
иллюзия, гуманный, Оттава, Локк, Чаморро, Биарриц,
Миттеран, Еллинек, Зиммель, Росе, Оссиан, Сцилла и
Харибда, Черчилль, террор, эксцессы, Торричелли, Джонни,
Гаронна, Андорра, Абиссиния, массовая, прогрессивные,
оккупированные, класс, шоссе, мессия, ванна, бассейн,
92
Фосс, теннис, Руссо, ассоциация, тонна, вендетта, горилла,
панно, антенна, аннотация, иррациональный, манна, бонна,
Яссы, интермеццо, Розанна, Росси.
II. Зверніть увагу, як передаються на письмі російські букви
е, ë, и.
3. І. Перепишіть подані слова і поставте, де потрібно,

апостроф або м’який знак. Поясніть їх правопис.
Асфал..т, міл..йон, порт..єри, медал..йон, бар..єр,
Бачавал..є, бул..йон, віолончел.., грав..юра, б..юро, б..юст,
Г..ята, ад..ютант, комп..ютер, н..юанс, п..юпітр, бракон..єр,
Н..юрнберг, Данем..юр, Н..ю-Йорк, бутон..єрка, барел..єф,
конферанс..є, р..юш, Н..юфаундленд, бл..юз, Рів..єра,
В..єтнам, шампін..йон, рант..є, мад..яр, кастан..єти, г..яур.
II. Користуючись «Словником іншомовних слів», поясніть
значення виділених слів і складіть з ними речення.

1. З’ясуйте правила написання и у словах іншомовного
походження.
2. Коли пишеться і, ї у запозичених словах?
3. Чому в словах брошура, журі, парашут пишемо у?
4. З’ясуйте правила вживання м’якого знака (ь) у
словах іншомовного походження. Наведіть приклади.
5. Назвіть винятки з правил написання подвоєних букв
у запозичених словах.
6. Поясніть подвоєння букв у власних назвах.
7. Перелічіть основні правила правопису апострофа у
словах іншомовного походження. Наведіть приклади.

[13], с. 100-110.
93
 Тема 10. Правопис складних
і складноскорочених слів
 План
1. Прості і складні слова.

2. Сполучні о, е у складних словах.
3. Написання складних слів разом.
4. Написання складних слів через дефіс.
5. Написання складноскорочених слів.
 Прості і складні слова

Слова за кількістю основ поділяються на прості і
складні.
Прості – це слова з однією основою: сад, вода, читати,
золотий. До складу простого слова може входити лише один
корінь або ж кілька префіксів і суфіксів при одному корені:
ліс, хліб, ліщ-ин-а, без-хліб’-я, по-об-смал-юва-ти, по-м’як-
ш-ен-ий, дів-ч-ин-оньк-а, від-від-ува-ч, не-по-прав-н-ий.
Слова, утворені від двох або більше основ, називаються
складними: веломотоспорт, землемір, тугодум. Вони
можуть писатися разом або через дефіс: краєвид, Убийвовк,
батько-мати, блідо-рожевий, національно-визвольний.
При творенні складних слів уживаються сполучні звуки
о, е (є): важкоатлет, середньовіччя, овочесховище,
працездатний, життєпис. В окремих випадках сполучні
звуки відсутні: всюдихід, радіокомітет, двох’ярусний,
семимильний, Калінінград.
Складні слова пишуться разом і через дефіс.
94
 Написання складних слів
Разом Через дефіс
1. Усі складноскорочені 1. Складні іменники, що не
слова й похідні від них: мають сполучного голос-
міськрада, райвійськкомат, ного: лікар-еколог, раке-
держбанк, соцстрах. та-носій, тонна-кілометр
і власні іменники з пів-:
пів-Європи, пів-Києва, пів-
Америки.
2. Складні слова, першою 2. Складні прикметники,
части ною яких є кількісний що означають різні кольори
числівник: п’ятиденна, чи відтінки кольорів,
двобічний, сімдесятиріччя, передають додатковий
трикутник. відтінок якості: червоно-
білий, темно-синій, блідо-
рожевий, солонувато-гір-
кий, всесвітньо-історич-
ний, масово-політичний.
3. Складні іменники, утворені 3. Складні іменники,
віддвох або кількох основ за дієслова і прислівники, в
допомогою сполучних о, е: яких повторюються одна-
чорнозем, синьоокий, кар- кові синонімічні або
топлесаджальний, дощомір, антонімічні слова: білий-
бурелом, краєзнавство. білий, тишком-нишком, ку-
півля-продаж, ледве-ледве.
4. Складні прикметники, 4. Складні іменники з
утворені від сполучень першою частиною віце-,
іменника з прикметником, екс-, лейб-, обер-, унтер-,
прикметника або дієприкмет- штаб-, максі-, міні-: віце-
ника з прислівником: сіль- адмірал, унтер-офіцер,
ськогосподарський, тепло- штаб-квартира, міні-
возобудівний, вищезгаданий, футбол, лейб-медик.
волелюбний.
95
5. Складні кількісні і 5. Іменники на позначення
порядков і числівники: казкових персонажів та
п’ятнадцять, двісті, тринад- складні прізвища: Зайчик-
цятий, чотирьохсотий. Побігайчик, Гулак-Арте-
мовський, Сен-Сімон.
6. Складні слова з пів-, напів- 6. Складні іменники –
, полу- (крім власних назв): географічні назви та
піваркуша, пів’яблука, півкар- іншомовні назви проміжних
бованця, напівавтомат, сторін світу: Івано-
полукіпок. Франківськ, Асканія-Нова,
норд-ост, норд-вест.
7. Прислівники, приймен- 7. Субстантивовані слово-
ники, сполучники, утворені сполучення, що означають
сполученням двох чи більше переважно назви рослин:
слів або основ: вбік, люби-мене, чар-зілля,
наперекір, зате, притому, брат-і-сестра.
якщо, абикуди, якраз.
8. Складні займенники і
прислівники з будь-, -
небудь, -казна-, -хтозна-:
будь-що, казна-де, який-
небудь, хтозна-звідки.
9. Частки бо, но, то, от,
таки: ходи-но, дай-бо,
тільки-то, як-от, все-
таки.
Складноскорочені назви (абревіатури) установ,

організацій пишуться двояко:
1. З великої літери, якщо вони називають одиничні
установи: Укрпрофрада, Київоблгаз, Медвидав, Узбекфільм.
2. З малої літери, якщо такі слова є загальними назвами:
педуніверситет, медінститут, запчастина, начмед,
промбуд.
96
Складноскорочені слова, утворені з початкових
(ініціальних) букв, пишуться великими літерами: НЛО, УТН,
ПТУ, НАН, АЗС.
Примітка. Окремі скорочені назви вимовляються як
звичайні слова і пишуться малими літерами: загс (до
загсу), неп (під час непу), дзот (у дзоті).
1. Від поданих основ утворіть складні слова, запишіть їх
разом або через дефіс.
Ліс/степ, земля/трусити, орден/носити, атом/хід,
перекоти/поле, перший/джерело, сам/освіта, новий/будова,
кіно/режисер, креп/шифон, крем/сода, націонал/демократ,
сам/убивати, сам/виховувати, сіно/косити, 70/літ,
унтер/офіцер, утиль/база, фото/набір, фото/магазин,
авто/дрезина, авто/колона, аеро/флот, аеро/клуб, авіа/десант,
арт/ полк, льон/довгунець, край/знати.
2. Перепишіть і поясніть правопис слів з пів-.

Пів/зошита, пів/острів, пів/острова, пів/горіха,
пів/Європи, пів/Миколаєва, пів/обруча, пів/ділянки,
пів/аудиторії, пів/класу, пів/вікна, пів/яру, пів/Одеси,
пів/року, пів/ящика, пів/аркуша, пів/місяця, напів/провідник,
пів/апельсина, пів/дня, пів/життя, пів/десятка, пів/озера,
пів/Москви, пів/Африки, напів/фабрикат, полу/мисок.
3. Запишіть подані слова через дефіс або окремо.
Учитель/Мовчан, студент/Іваненко, Москва/ріка,
озеро/Ріца, учитель/біолог, художник/пейзажист, боєць/
Петро/ Солоха, трава/звіробій, сон/трава, дівчина/українка,
пароплав/«Іван Франко».
4. Перепишіть, уставляючи пропущені сполучні голосні.

Обґрунтуйте їх вибір.
97
Верхнь..дніпровськ, кож..м’яка, Дніпр..петровськ,
Нов..бугівка, кост..прав, змі..лов, житт..пис, шістдесят..річчя,
сьог..дення, зор..носець, гучн..мовець, кра..знавство,
овоч..сховище, грош..любство, тепл..воз, житт..радісність,
електр..воз.
5. І. Подані словосполучення перетворіть в абревіатури і

поясніть їх правопис.
Універсальний магазин. Юні натуралісти. Сільська рада.
Математичний аналіз. Наукова організація праці.
Організація Об’єднаних Націй. Європейське Економічне
Товариство. Харківський тракторний завод. Українські
телевізійні новини. Літературна редакція. Реєстрація актів
громадського стану. Вищий навчальний заклад.
Міністерство освіти і науки України. Спілка молоді
Донбасу.
II. Складіть п’ять речень з окремими абревіатурами.

1. Чим відрізняються складні слова від простих?
2. Як з’єднуються частини складних слів?
3. Що таке складноскорочені слова і абревіатури?
4. Назвіть правила написання складних і
складноскорочених слів разом. Аргументуйте
прикладами.
5. Як пишуться слова з пів-, напів-, полу-?
6. Коли вживається дефіс у складних словах?
Наведіть правила і приклади.
 Література: [18], с. 200-250;

[20], с. 100-120.
98
 Тема 11. Уживання великої букви.
Правила переносу слів
 План
1. Велика буква у власних назвах, що складаються з
одного слова.
2. Велика буква у власних назвах-словосполученнях.
3. Велика буква в тексті.
4. Велика буква в складноскорочених назвах.
5. Загальні правила переносу слів.
6. Технічні правила переносу слів.
 Велика літера у власних назвах осіб і загальних
назвах людей
З великої літери пишемо:
1. Імена, по батькові, прізвища, псевдоніми,
прізвиська, конспіративні клички:
Надія, Василь, Сергій, Тетяна, Олександр Петрович
Довженко, Василь Симоненко, Іван Нечуй-Левицький, Леся
Українка (Лариса Петрівна Косач), Остап Вишня (Павло
Михайлович Губенко), Олександр Олесь (Олександр
Іванович Кандиба), Олег Ольжич (Олег Олександрович
Кандиба), Богдан-Ігор Антонич, Шекспір, Цицерон, Нестор
Літописець, Дюма Старший, Кобзар (про Т. Шевченка),
Каменяр (про І. Франка), Сонцепоклонник (про М.
Коцюбинського).
Примітка.
 3 малої літери пишемо назви народів, племен, людей за
національністю та місцем проживання: українець, білорус, росіянин,
іспанці, болгари, чехи, кияни, львів’янин, одесит, полтавець.
 3 малої літери пишемо імена та прізвища людей, які
втратили значення власних назв і стали загальними назвами:
рентген (назва апарата), дизель (назва двигуна), френч,
макінтош (назви одягу), донжуан (спокусник, ловелас), каїн
(братовбивець), юда (зрадник), меценат (тепер – покровитель
наук, мистецтв); назви одиниць виміру – ват, ом, ампер, кулон.
99
2. Назви релігійних понять: Бог, Господь, Отець
Небесний, Син Божий, Ісус Христос, Мати Божа,
Богородиця, Пречиста Діва Марія, Будда, Аллах.
3. Назви божеств і міфологічних істот: Брахма, Зевс,
Аполлон, Нептун, Венера, Геракл, Прометей, Антей, Перун,
Велес, Стрибог, Берегиня, Лада, Кий, Хорив, Щек, Либідь.
Примітка.
 Родові назви міфологічних істот пишемо з малої літери:
ангел, демон, русалка, мавка, німфа, чугайстер, лісовик, водяник,
домовик, фея, фавн, титан.
 Індивідуальні міфологічні назви, що перетворилися на загальні
або вживаються в переносному значенні, пишемо з малої літери:
молох війни, сучасні геркулеси, дід-мороз, баба-яга, іван-покиван.
4. Прізвища людей, уживані в загальному значенні без
негативної оцінки, пишемо з великої літери:
Гей, нові Колумби й Магеллани,
Напнемо вітрила наших мрій!
В. Симоненко.
Дороги йшли, врізалися з розгону
У племена, Помпеї та міста...
Сивіли та відходили Платони,
І формули слідів читав Сковорода.
Б. Олійник.
Якщо ж прізвища (імена) вживаються зневажливо, вони
пишуться з малої літери: квіслінги, дантеси, валуєви,
плюшкіни, обломови, кайдаші. Чого варті наші тамерлани
та наполеони без коня? (О. Гончар).
5. Назви дійових осіб у байках, казках, драматичних
творах, хоч у звичайній мові вони вживаються як загальні
імена: Лисиця, Щука, Вовк та Ягня, Бджола і Шершень,
Лебідь, Рак і Щука, Мавка, Перелесник; Той, що греблі рве;
Лісовик, Водяник, Червона Шапочка, Івасик-Телесик, Баба
Яга, Дід Мороз.
100
6. Клички свійських тварин, а також приручених чи
дресированих звірів і птахів: собака Сірко, кінь Гнідий,
котик Мурчик, корова Зірка, папуга Фараон, слон Раві.
7. Особливості написання складних власних імен та
прізвищ:
 У складних (подвійних) іменах, які пишемо через
дефіс, кожна складова частина починається з великої літери:
Зиновій-Богдан Хмельницький, Моцарт.
 Різні частки, артиклі, інші службові слова (ван, да, де,
ді, дед, ед, ель, ла, фон тощо) у середині прізвищ та імен
іншомовного походження пишемо з малої літери й окремо:
Нур ед Дін, Абд ель Керім, Бретон де лос Еррерос.
 Частки, артиклі та інші службові слова перед
іншомовними прізвищами пишемо з малої літери й окремо:
Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, Лопе де Вега Карпіо, фон дер
Гольй, але: Декарт, Фонвізін, Ларошфуко, Лафонтен (за
традицією, їх так засвоїла українська мова).
 У корейських, в’єтнамських, бірманських,
індонезійських і таїландських прізвищах та іменах усі складові
частини пишемо з великої літери (без дефісів): Хо Ші Мін, У
Чин Су, Кім Ір Сен, Лім Хон Ін, Суджено Хадіното, Кулам
Сайпрадіт.
 Слово дон («пан») перед особовим ім’ям як форму
ввічливого звертання пишемо окремо й з малої літери: дон
Базіліо, дон Педро, дон Хосе.
У власних назвах відомих літературних героїв це слово
пишемо з великої літери: Дон Жуан, Дон Кіхот, але: у загальному
значенні слово донжуан пишемо з малої літери і разом.
 Тюркські, вірменські та інші особові назви з
компонентами бей, заде, огли, мелік і т. ін., що вказують на
соціальний стан, родинні стосунки тощо, пишемо разом:
Ізмаїлбей, Турсунзаде, Керогли; але: арабське ібн пишемо
окремо: Ібн Рустик, Ібн Сіма, Ібн Фадлан, а тюркське паша
– через дефіс: Осман-паша, Гедік-паша.
101
 Частини прізвищ Мак-, Ван-, Сен-, Сан- пишемо з
великої літери і через дефіс: Ван-Дейк, Ван-Гог, Сен-Сімон,
Сан-Мартіні.
 Особливості написання прикметників, утворених

від складних особових імен
 прикметники, утворені від імен, що пишуться через
дефіс, зберігають це написання: Жан-Жак – жан-
жаківський;
 від прізвищ типу: ван Бетховен, фон Бетховен, фон
Бісмарк утворюються тільки від іменника – бетховенський,
бісмаркський;
 утворені від імені й прізвища прикметники пишемо
через дефіс: Вальтер Скотт – вальтер-скоттівський, Жуль
Верн – жуль-вернівський, Марк Твен – марк-твенівський.
 Прикметники, утворені від назв осіб

1. Присвійні прикметники, утворені від власних назв
осіб за допомогою суфіксів -ин-(-їн-), ів-(-їв-) -ов-, -ев-:
Миколин брат, Софїіна книжка, Грінченків словник, Зевсів
гнів, Довженкові фільми, Вишневі усмішки, Гегелева
«Логіка», Шевченків «Заповіт».
2. Прикметники, утворені від власних назв, що входять
до словосполучень зі значенням «імені когось», «пам’яті
когось»: Нобелівська премія, Симоненківські читання,
Франківська кімната.
З малої літери пишемо:
1. Відносні прикметники, утворені від особових назв за
допомогою суфіксів -ськ-, -инськ-, -інськ-, -евськ-, -івсь-:
шевченківський стиль, тичининська строфа, тургенєвські героїні.
2. Прикметники, які входять до складу стійких
фразеологічних сполук або наукових термінів: ахіллесова
102
п’ята, дамоклів меч, авгієві стайні, езопова мова,
прокрустове ложе, архімедова сила.
 Велика літера в географічних та астрономічних
назвах
В астрономічних складних назвах кожне слово пишемо з
великої букви (крім родових понять): Козеріг, Марс,
Юпітер, Галактика, Велика Ведмедиця, Молочний Шлях
(народна назва – Чумацький Шлях), Волопас, Море Дощів,
Океан Бур (на Місяці); туманність Андромеди, сузір’я
Великого Пса, планета Меркурій, галактика Велика
Магелланова Хмара, Полярна зірка, протуберанці Сонця,
Сонячна система.
Примітка. Слова земля, місяць, сонце пишемо з великої
літери тоді, коли вони називають астрономічні поняття: Місяць
обертається навколо Землі. В інших випадках їх пишемо з малої
літери: родючі землі, обробляти землю, взяти землю в оренду.
Географічні й топографічні власні назви (незалежно від
кількості їхніх складників) пишемо з великої букви, крім
службових слів і родових позначень (море, річка, озеро,
острів, півострів, мис, затока, хребет, пік тощо): Чорне море,
річка Дніпро, озеро Синевир, озеро Іссик-Куль, Чернеча гора,
Кавказький хребет, пік Шевченка, Кримський півострів, мис
Доброї Надії, Грибова губа, Перська затока, протока Па-де-
Кале, Панамський перешийок, мис Капітана Джеральда.
Примітка.
1. Коли означуване слово, що входить до географічної назви,
не виражає вже родового поняття, воно пишеться з великої букви:
Біла Церква, Кривий Ріг (міста), Протисів Яр, Бабин Яр (урочища),
Сухий Яр, Веселий Яр (села); Біловезька Пуща (заповідник),
Булонський Ліс (парк), Жовті Води (місто), Чеський Ліс (хребет),
Товста Могила (курган); Ясна Поляна (музей-садиба Л. Толстого),
Нова Гвінея (острів).
2. Назви титулів, посад, звань у складних географічних
назвах пишемо з великої літери: острови Королеви Шарлотти,
103
острів Земля Принца Карла, мис Капітана Джеральда, острів
Святої Єлени, затока Святого Лаврентія, набережна
Лейтенанта Шмідта.
3. В іншомовних складних географічних назвах, що пишемо
через дефіс, з великої літери пишуться й родові позначення:
Йошкар-Ола (ола – місто), Муюн-Кум (кум – пісок), Порто-Алегре
(порто – порт), Ріо-Негро (ріо – річка), Хара-Нур (нур – озеро),
Аю-Даг, Чатир-Даг (даг – гора), Сьєрра-Невада (сьєрра – пасмо
гір), але: Алатау, Амудар’я, Сирдар’я, Дихтау.
4. Артиклі й частки, що стоять на початку іншомовних
географічних назв, пишуться з великої літери й приєднуються
дефісом: Ла-Манш, Де-Брейне (протоки), Ле Крезо, Лос-Анджелес
(міста), Лос-Фрайлес (острови).
Назви вулиць (бульварів, провулків, проспектів), шляхів
(залізничних, морських і т. ін.), каналів, течій (морських), а
також майданів (площ), парків тощо пишемо з великої
літери, а їхні родові позначення – з малої: Андріївській узвіз,
бульвар Шевченка, проспект Перемоги, Байкало-Амурська
магістраль, вулиця Василя Касіяна, Ромоданівський шлях,
Одеська автострада, Південно-Західна залізниця, течія
Гольфстрім, майдан Незалежності, Стрийський парк,
вулиця Велика Житомирська, проспект Академіка
Глушкова.
 Назви держав, організацій, політичних партій,

установ
1. Офіційні назви держав та автономних адміністративно-
територіальних одиниць: Україна, Литовська Республіка,
Російська Федерація, Китайська Народна Республіка,
Корейська Народно-Демократична Республіка, Князівство
Монако, Королівство Бельгія, Сполучені Штати Америки,
Південно-Африканська Республіка.
2. У назвах автономних областей та округів, а також
країв, областей, районів з великої літери пишеться тільки
104
перше слово: Вінницька область, Краснодарський край,
Ненецький автономний округ, Києво-Святошинський район,
Яблунівська сільрада. Це правило поширюється й на назви
старого адміністративно-територіального поділу: Вітебське
воєводство, Лохвицький повіт, Новоросійська губернія,
Стародубський полк, Черкаське староство.
3. Неофіційні назви держав, одиниць територіального
поділу та образні назви географічних об’єктів: Буковина,
Донеччина, Закарпаття, Поділля, Волинь, Покуття,
Полісся, Підмосков’я, Приазов’я, Причорномор’я,
Правобережна Україна, Західна Україна, Славутич
(Дніпро), Золотоверхий (Київ), Батьківщина (у
спеціальному стилістичному вживанні).
4. Назви найвищих державних посад України, а також
найвищих державних посад інших країн згідно з вимогами
дипломатичного протоколу (під час візитів до України
тощо): Президент України, Голова Верховної Ради,
Генеральний прокурор України, Посол Республіки Угорщина,
Прем’єр-міністр Польщі, Генеральний секретар ООН,
Міністр освіти і науки України.
Але з малої літери пишемо: назви посад, звань,
наукових ступенів: директор, голова, президент компанії,
академік, доктор наук, лауреат премії, народний артист,
заслужений діяч мистецтв, генерал-майор, старший
науковий співробітник, доцент кафедри педагогіки, декан
філологічного факультету, голова профкому, депутат
Верховної Ради, лауреат Державної премії імені Т.
Шевченка; назви титулів, рангів, чинів: барон, імператор,
князь, граф, герцог, принц, король, шах. З великої букви такі
слова пишуться в офіційних документах для підкреслення
урочистості.
5. Назви блоків держав (об’єднань, союзів), найвищих
вітчизняних і міжнародних організацій, крім родових
позначень: Східна Європа, країни Близького Сходу,
105
Скандинавські країни, Співдружність Незалежних Держав,
Рада Європи, Організація Об’єднаних Націй, Європейський
Союз, Всесвітня Рада Миру, Рада Безпеки, Міжнародний
Комітет Червоного Хреста, Троїстий союз.
6. У словосполученнях – державних, партійних,
громадських, профспілкових та інших установ і організацій:
Збройні сили України, Всеукраїнське товариство «Просвіта»
імені Тараса Шевченка, Верховний суд США, Народна палата
Республіки Індія, Національна гвардія. Національний банк
України, Палата мір і вимірювальних приладів.
Це стосується й назв державних установ минулого:
Державна дума, Земський собор, Тимчасовий уряд,
Центральна рада.
Примітка. Традиційні неофіційні назви закордонних
державних органів, які періодично скликаються, пишуться з малої
літери: конгрес, парламент, сейм, сенат, меджліс, джирга,
бундестаг.
 З великої літери пишемо тільки перше слово:
 У назвах міністерств та їхніх головних управлінь:
Міністерство культури України, Головне пасажирське
управління Міністерства транспорту України, Цивільний
повітряний флот України.
 У назвах установ місцевого значення: Вінницький
обласний відділ охорони здоров’я, Черкаська облспожив-
спілка, Голосіївський районний відділ народної освіти
м. Києва, Бориспільська міськрада, Калинівська сільрада,
але: профком Сумського педагогічного університету,
страйкком, студрада.
• У назвах академій, вищих навчальних закладів,
науково-дослідницьких установ, партій України та інших
країн світу: Національна академія наук України, Український
вільний університет, Інститут мовознавства ім. О. О.
Потебні НАН України, Демократична партія України,
106
Українська християнсько-демократична партія, Партія
економічного відродження, Лейбористська партія
Великобританії, Республіканська партія США.
• У назвах міжнародних і закордонних професійних,
громадських та інших організацій: Міжнародна організація
праці, Міжнародна асоціація україністів, Гельсінська спілка,
Всесвітня організація охорони здоров’я, Товариство «Україна
– Франція».
• Назви релігійних свят і постів: Різдво Христове,
Великдень, Благовіщення, Покрова, Успіння, Пречиста,
Спаса, Теплого Олекси; Петрівка, Пилипівка, Масниця, але:
Великий піст.
• Назви пам’яток архітектури, замків, храмів: Колізей,
Києво-Печерська лавра, Андріївська церква, Володимирський
собор, Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий
собор, Луцький замок, Золоті ворота.
• Назви історичних подій, епох, війн, революцій,
народно-визвольних рухів, повстань, знаменних дат:
Коліївщина, Хмельниччина, Семирічна війна, Лютнева
революція, Паризька комуна, Льодове побоїще, Велика
Вітчизняна війна, Революція 1905 року, епоха Відродження,
Ренесанс, Реформація; Міжнародний жіночий день, Перше
травня, День незалежності України, Новий рік, День
учителя, Міжнародний день солідарності журналістів, але:
День Перемоги.
Примітка.
1. Назви історичних подій, епох, війн, геологічних періодів, які
стали загальними, пишемо з малої літери: греко-перські війни,
громадянська війна, світова війна, хрестові походи, античний
світ, середні віки, трипільська культура, неоліт, палеоліт, доба
феодалізму, але; Перша світова війна, Друга світова війна.
107
2. Якщо початковий порядковий числівник у складеній назві
написаний цифрою, то наступне слово пишемо з великої літери: 8
Березня, 1 Травня.
 Назви конгресів, конференцій, найважливіших

документів: Конституція України, Декларація прав людини,
Акт проголошення незалежності України, Конгрес захисту
культури, Потсдамська угода, Всесвітня федерація
наукових працівників, Всесвітній конгрес прихильників миру,
Десятий міжнародний з’їзд славістів.
Примітка. З малої літери пишемо слова з’їзд, збори,
конференція, симпозіум, конгрес: Всесвітній конгрес за
роззброєння і міжнародне співробітництво.
 Правопис складених назв виробничих, наукових та
культурних об’єктів
Правопис складених назв заводів, фабрик, виробничих
об’єднань, підприємств, установ, а також науково-
навчальних закладів, кінотеатрів, театрів, парків культури та
відпочинку підпорядкований таким правилам:
1. Якщо підприємство, установа, заклад і т. ін. мають
символічну назву, номер чи носять чиєсь ім’я, то їх можна
писати повністю або скорочено. При цьому в повних назвах
початкове слово та перше слово взятої в лапки символічної
(умовної) назви, ім’я тощо пишуться з великої літери, а всі
інші слова – з малої: Республіканське виробниче об’єднання
«Поліграфкнига», Українсько-канадське спільне
підприємство «Кобза», Національна наукова бібліотека
імені В. І. Вернадського, Національний академічний театр
опери та балету імені Тараса Шевченка, Київська середня
школа №170.
У скорочених назвах перше слово звичайно пишеться з
малої літери: житловий кооператив «Наука», спортивне
товариство «Авангард», стадіон «Динамо», ансамбль пісні й
танцю імені П.Вірського, середня школа № 17, виробниче
об’єднання «Кристал».
108
Примітка. Якщо скорочена назва вживається замість повної
(на вивісках, етикетках тощо), то її початкове слово пишеться з
великої літери: Кооператив «Наука», Середня школа № 7.
2. Перше слово власних назв академій, інститутів,
кінотеатрів, музеїв, парків культури та відпочинку тощо
пишеться з великої літери, незважаючи на те, що воно є
родовим позначенням: Кінотеатр «Київська Русь», Палац
урочистих подій, Книжкова палата, Клуб метробудівців,
Державний музей українського образотворчого мистецтва,
Національний музей літератури України, Парк культури ім. М.
Рильського, Інститут філології Київського національного
університету імені Т. Шевченка.
3. З великої літери пишеться перше слово складених назв
типу: Київський будинок мод, Львівський палац одруження.
Примітка. Якщо до складу найменування установи входить
словосполучення, яке може виступати як самостійна назва
установи (без початкових слів), то воно пишеться з великої літери:
Оперний театр (від Національний академічний театр опери та
балету імені Тараса Шевченка), Третьяковська галерея (від
Державна Третьяковська галерея).
 Правопис назв художніх творів, наукових праць, газет,

писемних історичних пам’яток тощо
У назвах художніх творів, музичних, наукових та інших
праць, газет, журналів, писемних, історичних пам’яток тощо
перше слово пишеться з великої літери, а назва береться в
лапки: поема «Енеїда», повість «Тіні забутих предків», роман
«Тигролови», драма «Патетична соната», опера
«Запорожець за Дунаєм», кінофільм «Зачарована Десна»,
газета «Літературна Україна», журнал «Дивослово»,
історична пам’ятка «Руська правда», «Літопис Самовидця».
Примітка!
•У подвійних складених назвах творів, газет тощо з великої
літери пишеться також перше слово другої назви: «Я
109
(Романтика)», «Глитай, або ж Павук», «Андрій Соловейко, або
Вченіє світ, а невченіє – тьма».
•3 великої літери, але без лапок пишуться назви культових
книг: Біблія, Євангеліє, Апостол, Псалтир, Часослов, Коран.
 Назви вокзалів, залізничних станцій, портів,

пристаней
Такі назви пишемо з великої літери без лапок: аеропорт
Бориспіль, Південний вокзал (у Києві), станція Фастів- Перший,
порт Черкаси, пристань Ржищів (на Дніпрі), але: назви станцій
метро подаємо в лапках: станція метро «Либідська», станція
«Площа Льва Толстого».
 Назви нагород, відзнак
У назвах нагород, відзнак, що складаються з кількох
слів, тільки перше слово (крім родових) пишеться з великої
літери: орден Вітчизняної війни, орден Незалежності, орден
Ярослава Мудрого, орден Пошани. Якщо така назва береться
в лапки, то теж із великої літери пишеться тільки перше
слово: орден «Мати-героїня», медаль «За відвагу», медаль
«За бойові заслуги».
 Назви сортів рослин, вин, порід тварин

Назви сортів рослин, фруктів, овочів, квіток у
спеціальній літературі пишуться з великої літери: картопля
Чарівниця, виноград Лідія, яблуня Китайська золота рання,
морква Нантська, малина Мальборо, аґрус Слава
Микільська, пшениця Дніпропетровська-521, тюльпан
Чорний принц, троянда Марія-Луїза.
Примітка. У текстах, не перевантажених назвами сортів

рослин, овочів, фруктів, ці назви беруться в лапки або пишуться з
малої літери й без лапок: полуниця «Вікторія», жоржина
«Світлана», бузок «Угорський»; яблуні – білий налив, антонівка,
бойкен; сливи – ренклод, угорка; вишні – литовка, шпанка.
110
Загальновідомі сорти вин і їхні назви не сприймаються
як індивідуальні й пишуться з малої літери: бордо, мускат,
портвейн, рислінг. Назви марок вин пишемо з великої
літери: вина – «Перлина степу», «Чорний доктор»,
«Сонячна долина». Назви порід тварин пишемо з малої
літери: корови – холмогорка, сименталка; собаки – болонка,
сенбернар, бульдог; коти – сибірський, ангорський,
свійський; коні – ваговоз, рисак, верхова порода; свині –
миргородська, біла степова.
 Назви транспортних засобів

Індивідуальні назви кораблів, поїздів, літаків пишуться з
великої букви й беруться в лапки: літак «Антей», поїзд
«Верховина», ракета «Вихор», корабель «Тарас Шевченко».
Серійні назви літаків позначаються буквеними
абревіатурами з числовим показником: АН-24, ЯК-15, ІЛ-18,
ТУ-134 (у спеціальній літературі – тільки перша літера
велика). Офіційні назви літаків іноземних фірм пишуться з
великої літери: Боїнг-74 7, Хенкель-111.
У розмовно-побутовому мовленні – з малої (без цифрових
позначок), але в лапках: «дуглас», «хейнкель», «боїнг».
Назви марок машин пишуться з великої літери і беруться в
лапки: «Нива», «Запорожець», «Таврія», «Волга», «Чайка», але:
«газик»; «леопард», «пантера», «тигр» (танки).
Назви марок іноземних автомобілів пишемо з малої літери і
в лапках: «опель», «тойота», «вольво», «форд», «джип».
Назви тракторів «ХТЗ-7», «Білорусь», холодильників
«Дніпро», «Бош», пральних машин «Еврика», «Бджілка»
тощо пишуться з великої літери й беруться в лапки.
 Умовні власні назви, абревіатури

У текстах офіційних повідомлень, договорів та інших
документів з великої літери пишуться словосполучення
Високі Договірні Сторони (особливо в актах міжнародного
111
значення), Надзвичайний і Повноважний Посол, а в
авторських договорах з великої літери пишуться Автор,
Видавництво. В офіційних документах і листах слова Ви і
Ваш також вживаються з великої літери.
Скорочені назви (абревіатури) установ, закладів,
організацій, утворені з частин слів, пишуться двояко:
 з великої літери, якщо ці слова вживаються на
позначення одиничних установ: Укрінформ, Укрпрофрада,
Київміськрада, Мінздороввідділ;
 з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами:
міськрада, медінститут, облвиконком, райвно,
райвійськкомат.
Складноскорочені назви, утворені з початкових букв
(ініціалів), імен власних і загальних, пишуться великими
літерами: СНД, МАУ, СБУ, ТСН, ГУМВС.
Примітка.
1. Скорочення від загальних назв, які вимовляються як
звичайні слова (без уставних звуків), пишемо малими літерами:
загс (до загсу), неп (під час непу). Такі слова відмінюються. Так
само відмінюються ініціальні скорочення типу ВАМ, а їхні
закінчення, що пишуться з малої літери, приєднуються до
останньої літери абревіатури без будь-якого знака (апострофа,
коми): з БАМу, на БАМі; з ВАКу, ВАКом;
2. У складних абревіатурах, утворених з назв літер
іншомовного алфавіту, з великої літери пишемо тільки першу
частину: Бі-бі-сі (Британська радіомовна корпорація); Сі-ай-сі
(Американська розвідка).
ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ! З великої літери пишуться слова в
шанобливому або підкреслено-урочистому значенні (іноді в
поезії зі стилістичною метою):
О ні. Поет – не гладіатор.
Що бавить натовп цирковий.
Поет – пророк, Поет – новатор
І вільний мучень життьовий.
Г. Чупринка.
112
Я – невгасимий
Огонь прекрасний,
Одвічний Дух.
П. Тичина.
 Правила переносу слів

Нерідко при написанні доводиться переносити слова з
рядка в рядок.
Правила перенесення ґрунтуються насамперед на
морфемній будові слова та складоподілі. Вони поділяються
на загальні (орфографічні) і технічні (пов’язані з традиціями
книгодрукування).
Основне правило: слова з одного рядка в інший
переносяться за складами: кни-га, но-ве-ла, му-зи-ка, ком-по-
зи-тор, ба-ро-ко, ар-хі-тек-ту-ра.
 Загальні правила переносу

1. Одна літера не залишається в попередньому рядку й
не переноситься в наступний, якщо навіть вона становить
склад: ака-де-мія, нау-ка, уя-ва, при-слів’я (а не при-слів-’я).
Тому не можна переносити такі слова, як мрія, орел, ясен,
моя, алея, олія, ідея, арія.
2. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які
позначають один звук: ходжу (а не ходжу), від’їж-джаю (а
не від’їжд-жаю), ґу-дзик (а не ґуд-зик). Але якщо дж і дз
позначають два звуки (а це буває на стику морфем –
префікса і кореня), то їх слід розділяти: під-живляти, від-
жити, під-зем-ний, над-звичайний.
3. Апостроф і м’який знак при переносі не
відокремлюються від попередньої літери: роз’-єднати, бур’-ян,
Лук’-ян, силь-ний, стань-те, низь-ко, жень-ці, медаль-йон.
4. Не відривається й від попередньої літери, що
позначає голосний: бай-ка (а не ба-йка), зай-чик (а не за-
йчик), край-ній (а не кра-йній), грай-ся (а не гра-йся).
113
Буквосполучення йо, ьо теж не розривається: гайок, район,
зна-йо-мий, тре-тьо-го, осінньо-го, подзьо-баний, але: най-
обережніше (межа префікса і кореня).
5. 3 двох однакових букв, що позначають збіг
приголосних, одна залишається в попередньому рядку, а
інша переноситься в наступний: письмен-ник, картин-ний,
щоден-но, без-закон-но, міськ-ком, ім-міграція, ір-
раціональний, віл-ла. Допускається подвійний перенос двох
однакових приголосних, що виникли внаслідок подовження
(асиміляції за м’якістю): жит-тя і жи-ття, узліс-ся і узлі-
сся, подорож-жю і подоро-жжю, спросон-ня і спросо-ння,
гіл-ляс-тий і гі-ллястий, але: Іл-ліч, Іл-лівна (ім’я по
батькові).
6. При переносі складних і складно-скорочених слів не
можна залишати в кінці рядка початкову літеру другої
основи, якщо вона не становить складу: далеко-східний (а не
далекос-хід-ний), дво-складовий (а не двос-кла-довий), біло-
сніжний (а не білос-ніжний), крає-знавство (а не краєз-
навство), шістна-дцять (а не шістнад-цять), Свято-слав (а
не Святос-лав).
7. Односкладові префікси перед наступним
приголосним кореня не розриваються: роз-писати, під-
писати, від-писа-ти, над-писати, об-писати. Кілька
складові префікси можна розділяти: пере-нести і пе-
ренести, піді-гріти і пі-дігріти.
Односкладові префікси перед наступним голосним
кореня можна переносити двояко: без-оглядно і бе-зоглядно.
Можна, але не бажано, залишати біля префікса
початкову літеру кореня: при-йшов (прий-шов), при-слівник,
на-ймення, на-рвати, за-клик, за-прошення, су-спільний, не-
жданий.
9. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також
комбіновані абревіатури, які складаються з літер і цифр:
ООН, МАУ, ЛАЗ-105, ТУ-154.
114
10. У решті випадків можна довільно переносити слова
за складами: Олек-сан-дра, Олек-са-ндра, Олек-санд-ра.
Це правило поширюється й на суфікси: український і
українсь-кий, видав-ництво і видавниц-тво, коза-цтво і
козацтво.
Але при цьому треба стежити, щоб не спотворити змісту
слова, тому все-таки краще перенос робити на межі кореня і
суфікса.
 Технічні правила переносу

1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці
попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення,
що до них відносяться: Т. Г. Шевченко (а не
Т. Г. // Шевченко); В. А. Симоненко (а не В. А. // Симо-
ненко); гр. Кравченко (а не гр. // Кравченко); тов.
Васильченко (а не тов. // Васильченко); акад. (проф., доц.)
Глушков (а не акад. (проф., доц.) // Глушков).
Примітка. Якщо імена та звання подаються повністю, то
прізвища (а також імена по батькові) можна переносити: Ліна //
Костенко і Ліна Василівна // Костенко, академік // Вернадський.
2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до
яких вони належать: 2003 р. (а не 2003 // р.), 70 га (а не 70 //
га), 50 см3 або 50 куб. см (а не 50 // см3 або 50 // куб. см), 100
г (а не 100 // г).
Примітка. Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна
переносити: 2004 // рік, 100 // грамів.
3. Граматичні закінчення, з’єднані цифрами через дефіс,
не можна відривати й переносити: 5-й (а не 5 //-й), 8-го (а не
8 //-го), 10-ому (а не 10 //-ому).
4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення
типу: вид-во, тов-во, ф-т, ун-тет тощо.
5. Не можна переносити в наступний рядок розділові
знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають
115
попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку
відкриту дужку або відкриті лапки.
1. Замініть, де потрібно, малу букву на велику.
(а)фганістан, (ч)орнобильська АЕС, (л)ьвівська
(о)бласть, (а)кадемія (н)аук (б)ілорусії, (р)ектор (і)нституту,
(ч)умацький (ш)лях, (ш)евченкознавець, (г)ромадянська
(в)ійна, (л)ауреат (ш)евченківської (п)ремії, (г)азета
«(л)ітературна (у)країна», (м)істо (б)ердичів, (с)есія
(в)ерховної (р)ади (у)країни, (з)апорізька (с)іч, (з)бройні
(с)или (у)країни, (п)салтир, (в)еликдень, (к)аїн, (і)сус
(х)ристос, (є)вангеліє.
2. Замініть, де потрібно, малу букву на велику. Назвіть у
кожному випадку правило вживання малої та великої букви.
(К)обзар, (д)ень (п)еремоги, (в)ійськово-(м)орський

(ф)лот, (п)останова (у)ряду, (д)алекий (с)хід, (о)рден
(в)ітчизняної (в)ійни (п)ершого (с)тупеня, (с)пілка
(п)исьменників (у)країни, (п)ерше (т)равня, (1) (т)равня,
(к)иівська (м)іська (р)ада (н)ародих (д)епутатів, (к)ам’янська
(с)ередня (ш)кола, (г)азета «(в)ечірній (к)иїв», (р)ектор
(і)нституту, (д)иректор (ш)коли, (н)емирович-(д)анченко,
(м)авка, (о)леся, (к)андидат (п)едагогічних (н)аук, (р)аїса
(с)метаніна.
3. Утворіть складноскорочені слова і запишіть їх.
Харківський тракторний завод, Театр юного глядача,
Українська республіканська партія, Організація Об’єднаних
націй, районний відділ освіти, Львівський автомобільний
завод, реєстрація актів громадського стану, універсальний
магазин, педагогічна рада, ескадрений міноносець,
Камський автомобільний завод, Рада Служби національної
безпеки України, управління внутрішніх справ,
116
Демократична партія Україна, дитячо-юнацька спортивна
школа, електро-обчислювальна машина, Європейське
економічне співтовариство, житлобудівний кооператив,
наукова організація праці, театральний універсальний
магазин, автоматизована система управління, житлово-
експлуатаційна дільниця, завод будівельних конструкцій,
заводський комітет, історичний факультет, начальник
медичної служби.
4. Перепишіть, розкриваючи дужки; букви, де треба, замініть
великими.
I. 1. Земле (ш)евченкова, (з)емле (ф)ранкова, ниво,
засіяна щастям-добром, вічна твоя соловейкова мова, вічна
розмова (д)ністра із (д)ніпром (Д. Павличко). 2. Народжує
(а)нтеїв земля (Л. Забашта). 3. Прийдешні (с)ократи до суті
ітимуть крізь сутінь (Б. Олійник). 4. За свічадо було б мені
(о)ко (м)орське поміж гір, а за стелю – небес голубі і
бездонні намети (Л. Забашта). 5. Нескінченний (ч)умацький
(ш)лях простягався у вічність двома велетенськими кривими
коліями (О. Довженко.) 6. Тяглись повільно в сутінках
підводи (ч)умацьким шляхом млявої доби (Б. Олійник). 7.
Найвеселіше ж було на (р)іздво та (н)овий (р)ік
(А. Кащенко). 8. Один кінь у нас звався (м)урай, другий –
(т)ягнибіда (О. Довженко).
II. 1. Розливався (д)ніпро, дочекавшись приходу весни, і в
турбінах вода клекотіла, як (с)іч (з)апорізька (Д. Луценко). 2. З
боків назустріч пароплаву (д)ніпровські береги пливуть (П.
Дорошко). 3. До (д)ніпра бредуть, як (г)уллівери, з (о)болоні
зведені доми (Д. Луценко). 4. Лебединою піснею літа айстри в
(к)иївських парках цвітуть (М. Нагнибіда). 5. Уже (в)олосожар
піднявся, (в)із на небі вниз повертавсь, і дехто спати укладався
(І. Котляревський). 6. Цвіли над шляхом (п)етрові батоги
(І. Цюпа). 7. Моя (б)атьківщина – подолана ніч, на кремені
вирослий колос (М. Рильський). 8. Всяк (ш)отландець вільний
пан своєї (б)атьківщини (Леся Українка).
117
5. Випишіть слова в три колонки: 1) ті, яких не можна
переносити (юнак); 2) ті, при переносі яких можна залишати дві
перші букви [юн-нат); 3) ті, при переносі яких можна залишати
три перші букви (юна-цький). Те саме слово, якщо його можна по-
різному переносити, записуйте в різні колонки (рі-зний і різ-ний).
1. Армія, відступ, орел, умію, склад, ґудзик, іти, згин,
рясно, обмию, оазис, раджусь, збуджене, яма, ящик, об’єм,
саджанці, подзвін, око, вздовж, вимір, ясно, ясен, оса, зумію.
2. Піджива, сплав, кряж, подзвін, в’яне, ями, підземний,
ущент, інструмент, розірвані, джгут, перепел, яничар, усі,
юні, годжусь, надзвичайне, гайок, задзижчати, ірис, в’юн,
удвох, книголюб, іду, ярмо, уміє, перекладач, сиджу, ялина.
Ключ. З останніх букв виписаних слів прочитаєте: 1) вислів
М. Рильського; 2) вислів О. Гончара.
6. Переписуючи слова, позначте перший можливий перенос з
рядка в рядок; поясніть його.
І. Орел, їжджу, цього, перехід, око, підземний, знайомий,
розігнати, міддю, саджу, подзвонити, зайшов, підживлення,
зайчик, авіація, майже, зів’янути, мрія, зближення, кінний,
каяття, інститут, застрахувати, сестра, вістря, мовознавство,
кілька, сильний.
II. Тов. Денисюк, О. П. Довженко, Панас Мирний, 9
березня 1814 р., 42 га, 300 г, ін-т, 20 кв. м, 8-й.

1. Після яких розділових знаків пишеться велика
літера?
2. Як пишуться назви літературних творів, газет,
журналів?
3. Як пишуться власні географічні назви?
4. Як пишуться назви вищих державних та громадських
установ і організацій?
118
5. Як пишуться назви дійових осіб у байках і казках?
6. Як пишуться назви вищих державних посад,
почесних звань?
7. Розкажіть про правопис назв історичних епох, подій,
свят, знаменних дат.
8. Як пишуться неофіційні назви держав та образні
назви географічних об'єктів?
9. Як пишуться назви державних установ та
організацій, країв, областей, районів, сільрад, колгоспів,
шкіл тощо?
10. Назвіть загальні правила переносу слів?
11. Обгрунтуйте технічні правила переносу слів.
 Література: [5], с. 190-220;

[7], с. 400-414;
[11], с. 100-127;
[15], с. 100-126.
119
 Розділ ІІІ. МОРФОЛОГІЯ 
 Тема 1. Частини мови. Іменник як частина
мови
Морфологія і синтаксис — дві складові частини
граматики.
Термін «морфологія» походить з грецької мови і означає
вчення про форму слова. Отже, морфологія — це розділ
граматики, який вивчає форми слова (словозміну і
формотворення). Морфологія — це наука про частини
мови.
Усі слова в мові за лексичним значенням та
граматичними особливостями поділяються на частини мови.
Суфікси і префікси виступають словотворчими
засобами і в інших частинах мови, але для кожної з них вони
є специфічними: ті суфікси, що властиві іменникам, не
властиві іншим частинам мови, ті префікси, за допомогою
яких утворюються дієслова, не використовуються при
творенні інших частин мови.
В українській мові є десять частин мови, з яких шість
повнозначних (іменник, прикметник, числівник, займенник,
дієслово і прислівник), три службових (прийменник,
сполучник і частки) та вигук. Повнозначними частини мови
називаються тому, що мають лексичні та граматичні
значення і є членами речення. Через те їх ще називають
самостійними частинами мови. Службові слова виконують
лише службову функцію, є граматичними засобами
вираження зв’язків і відношень між словами в реченні
(сполучники та прийменники) або надають цілому реченню
чи окремим його членам смислових та емоційних відтінків
(частки). Вигуки не належать ні до службових, ні до
повнозначних слів. Вони є словами, що виражають почуття
або волевиявлення, але не називають їх.
120
Слова можуть переходити з однієї частини мови в іншу.
Наприклад, іменник коло (Ой, зійди, зійди, ясен місяцю, як
млиновеє коло (Н. тв.) перейшов у прийменник (Терен,
мати, коло хати, в нього цвіт біленький (Н. тв.); іменник
бігом (Хлопець давно займається бігом) перейшов у
прислівник (Бігти бігом) та ін.
 Іменник як частина мови

Іменник — повнозначна частина мови, яка має
значення предметності.
Іменники означають конкретні предмети, явища,
абстрактні поняття. Під поняттям предметності розуміють
не тільки назви конкретних предметів (хліб, хустка, ложка,
груша, озеро), а й опредмечені ознаки (зелень, темнота,
порядність), дії і стани (каяття, розуміння, прання,
розповідь), абстрактні поняття (сум, стриманість, слава,
хазяйновитість).
За значенням іменники поділяються на назви істот
(відповідають на питання хто? — батько, мати, брат,
студентка, актор, Микола, Гончук, Лисиця, Соловей, Осел,
Мороз) і назви неістот (відповідають на питання що? —
вікно, підлога, ліс, вільха, вівторок, травень, Чернігів).
Іменники можуть бути назвою ряду однорідних
предметів (ручка, лопата, яблуня) або індивідуальною
назвою одного предмета (Житомир, Галина, Рябко, Марс,
Україна, Сула). За цією ознакою вони поділяються на
загальні і власні.
В українській мові є ще іменники спільного роду, у яких
рід визначається за статтю: сирота Ольга, сирота Петро.
До них належать іменники типу сіромаха, бідолаха, нікчема,
недотепа, базіка, нероба, каліка, гультіпака тощо.
Є іменники, які вживаються у формах і чоловічого, і
жіночого роду: зал — зала, клавіш — клавіша, санаторій —
санаторія, жираф — жирафа.
121
 Примітка. 1. Запам'ятайте, що слова путь, криза,
президія, філія — жіночого роду; біль, кір, насип, Сибір, степ,
дріб — чоловічого роду. 2. При визначенні роду незмінюваних
іменників майте на увазі, що:
а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, ця
леді, цей денді;
б) назви тварин мають чоловічий рід: цей поні, цей кенгуру;
в) назви неістот належать переважно до середнього роду: це
кашне, те депо;
г) власні назви зберігають рід загальних назв (місто, озеро,
ріка, країна, село тощо): велике Тбілісі, Поті (міста); знамените
Онтаріо (озеро), наша Огайо (річка) і Огайо (штат) прийняв
гостей; Толедо (місто) побудоване на березі озера Ері і Толедо
(порт) прийняв кораблі; Монтевідео (місто) зустріло спортсменів
та ін.
д) незмінювані складноскорочені слова мають переважно той
же рід, що й основне слово: райвно (відділ — чоловічий рій), загс
(запис — чоловічий рід), внз (заклад — чоловічий рід).
 Число іменників
Іменники мають два числа: однину і множину.
Іменники у формі однини вживаються для позначення
назви одного предмета: вишня, дорого, ясен, колодязь, море,
перо. Іменники у формі множини вживаються для
позначення назви кількох однорідних предметів: вишні,
дороги, ясени, колодязі, моря, пера.
За відношенням до числа іменники поділяються на три
групи:
1. Іменники, що вживаються і в однині, і в множині;
твір — твори, лекція — лекції, інститут — інститути,
хмара — хмари.
2. Іменники, що вживаються тільки в однині. До них
належать: а) назви речовин: молоко, сметана, чорнило, клей,
мазут, олія; б) збірні іменники: листя, худоба, людство,
мишва; в) іменники з абстрактним значенням:
програмування, телебачення, доброта, чуйність, жовтизна,
ходьба; г) власні назви: Тернопіль, Волинь, Прип’ять.
122
3. Іменники, що вживаються тільки у множині. Сюди
належать: а) назви парних предметів: двері, сани, ножиці,
обценьки; б) назви, що мають матеріально-речовинне
значення: дріжджі, висівки, дрова, змилини; в) назви
сукупностей предметів: гроші, витрати, копалини, фінанси;
г) назви ігор, процесів: побігеньки, посиденьки, піджмурки;
д) назви відрізків часу, свят, побутових обрядів: канікули,
обжинки, заручини, хрестини, входини; е) власні назви:
Суми, Черкаси, Залісці, Семигори.
Іменники, пов’язуючись у реченні з іншими словами чи
між собою, змінюються за відмінками. В українській мові є
сім відмінків.
Визначаємо відмінок іменника за питаннями:
Називний хто? що?
Родовий кого? чого?
Давальний кому? чому?
Знахідний кого? що?
Орудний ким? чим?
Місцевий на (в) кому? на (в) чому?
Кличний
Відмінкові форми іменника визначають його роль у
реченні. Іменник може бути будь-яким членом речення — як
головним, так і другорядним. У формі називного відмінка
іменник виступає підметом, присудком, прикладкою, у формі
непрямих відмінків —присудком, неузгодженим означенням,
прикладкою, додатком, обставиною: Наш народ — океан
(Тичина), Несе по Вкраїні важкі пароплави Дніпро-чародій (С.
Олійник). У першому реченні слово народ — підмет, а
океан — іменна частина складеного присудка, у другому —
слово Дніпро — підмет, чародій — прикладка, пароплави —
прямий додаток, Вкраїні (з прийменником по) — обставина
місця. Іменники у кличному відмінку у реченні завжди
виступають звертанням: Шуми, Славутичу-ріка, ростіть,
дерева юні, гінко (М. Рильський).
123
 Поділ іменників на відміни та групи
За характером відмінкових закінчень іменники в
українській мові поділяються на чотири відміни.
I відміна
До І відміни належать іменники жіночого, чоловічого і
подвійного роду з закінченням -а(я): білка, стрілка, шапка,
липа, Олекса, Микола, Оксана, пуща, проща, воля, надія,
стаття, рілля, Ілля, суддя, собака, невдаха, вереда.
 Примітка. До І відміни належать іменники з закінченням
-е, якщо вони утворені від іменників жіночого роду: ручище,
хатище, бородище, ножище.
Залежно від кінцевого приголосного основи іменники І
відміни поділяються на три групи: тверду, м’яку і мішану.
До твердої групи належать іменники, основа яких
закінчується на твердий приголосний і які мають закінчення
-а: доброта, віра, малина, Катерина, Микита, собака,
недоріка.
До м’якої групи належать іменники, основа яких
закінчується на м’який приголосний і які мають закінчення -
я: лінія, квасоля, Франція, неділя, Ілля, стаття, суддя.
До мішаної групи належать іменники, основа яких
закінчується на шиплячий і які мають закінчення -а: каша,
сажа, душа, площа.
До мішаної групи належать іменники з закінченням -е,
за умови, що вони походять від іменників жіночого роду:
ручище, хатище, бородище.
II відміна
До II відміни належать іменники чоловічого роду з
нульовим закінченням (спів, хліб, корінь, край) та з
закінченням -о, -е (дядько, Дмитро, Дніпро, дідище,
сомище), іменники середнього роду з закінченням -о, -е (око,
горе, вогнище) та -я (весілля, листя, подвір’я), крім тих, що
124
при відмінюванні набувають суфіксів -ат-, -ят-, -ен-
(лошати, каченяти, племені).
II відміна іменників за кінцевим приголосним основи
поділяється на тверду, м’яку і мішану групи.
До м’якої групи належать іменники чоловічого роду,
основа яких закінчується на м’який приголосний (стілець,
учитель, обрій, січень, дідуньо, братуньо), іменники
середнього роду, основа яких закінчується на м’який
приголосний (зілля, щастя, узлісся, питання, безмежжя) та
з закінченням -е (лице, поле, море, віконце, сонце), а також
іменники, що закінчуються на -ар, -ир, у яких наголос при
відмінюванні переходить з основи на закінчення (янтар —
янтарю, янтарем; поводир — поводиря, поводирем,
поводирі, поводирями).
 Примітка. 1. Розподіл іменників, які закінчуються на р,
краще запам'ятовується за такою таблицею:
Тверда група М’яка група Мішана група
До твердої групи До м'якої групи До мішаної групи
належать іменники, належать тільки ті належать іменники,
що закінчуються на іменники, що які закінчуються
р, у яких наголос закінчуються на - тільки на -яр і
при відмінюванні не ар, -ир, у яких при означають профе-
переходить з відмінюванні (особ- сію чи рід занять:
основи на закін- ливо у множині) скляр, гусляр,
чення. Це іменники наголос перехо- газетяр. Наголос у
на: -ар, ер, -ер, - дить з основи на непрямих відмінках
ир, -ір, -їр, -ор, -ур, закінчення: вівчар, також переходить з
-юр, -яр: базар, лікар, кухар. основи на закін-
інженер, кар'єр, чення.
інжир, звір, Каїр,
прапор, снігур,
алюр, муляр.
2. Іменники м’якої групи: воротар, різьбяр, ливар, жнивар,

буквар, лихвар, дзигар, книгар, плугатар, володар, звіздар,
злидар, орендар, трудар, кобзар, пролетар, секретар, ниткар,
125
квітникар, бляхар, глухар, сухар, вівчар, поштар, ліхтар,
плотар, бунтар, гонтар, казкар, байкар, страйкар, штукар,
косар, токар, слюсар, тягар, лікар, пекар, бондар, ледар,
аптекар, рицар, поводир, пухир, богатир, Ігор, Лазар, козир та ін.
Іменники мішаної групи: цегляр, вугляр, гендляр, бджоляр,
столяр, картопляр, весляр, тесляр, бавовняр, ковзаняр, оленяр,
зброяр, пісняр, повістяр тощо.
У родовому відмінку однини іменники середнього роду
мають закінчення -а(-я): вікна, відра, горя, поля.
Іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини
мають закінчення -а(-я) чи -у(-ю) залежно від значення слів.
Закінчення -а(-я) мають такі групи іменників:
а) назви осіб та істот: абітурієнта, учня, приятеля,
коня, комара, звіра, Дмитра, Герасима, Петренка;
б) назви конкретних предметів, які піддаються лічбі:
ножа, зошита, ключа, бінокля, олівця;
в) власні назви населених пунктів: Ужгорода,
Тернополя, Гамбурга, Стокгольма;
г) назви водних об’єктів з наголошеним закінченням:
Дніпра, Трубожа, Інгульця, Дінця;
д) назви довжини, площі, ваги, об’єму, часових
проміжків: метра, гектара, грама, кубометра, тижня,
вівторка, місяця (але року, віку), листопада (місяця) і пора
листопаду;
е) іменники-терміни: конуса, атома, квадрата,
префікса, відмінка, підмета;
є) назви будівель та їхніх частин: парника, коридори,
сволока, комина (але паркана і паркану), хліва, гаража.
Закінчення -у(-ю) мають іменники, що позначають:
а) матеріали та речовини: цукру, меду, кисню, оцту,
бензину, піску, цементу (але хліба, вівса);
б) явища природи: вітру, снігу, туману, циклону,
землетрусу;
в) сукупність: хору, оркестру, танцю, колективу, гурту
(але табуна);
126
г) середовище або простір: лугу, гаю, простору,
небокраю, горизонту, стадіону;
д) назви держав і територій: Китаю, Тунісу, Криму,
Донбасу;
е) назви установ, закладів, організацій: департаменту,
парламенту, штабу, інституту, вокзалу, театру;
є) почуття, психічний і фізичний стан: жалю, жаху,
болю, сміху;
ж) дії, процеси: відльоту, відходу, переїзду, крику,
виступу;
з) абстрактні поняття: розуму, миру, слуху, характеру,
настрою, вантажу.
Деякі іменники мають паралельні закінчення — -а(-я)
або -у(-ю): стола — до столу, двора — з двору, стида —
зі стиду, плота — від плоту (ненаголошене закінчення -у);
каменя (конкретного предмета) і каменю (матеріалу),
листопада (місяця) і листопаду (пори опадання листя).
III відміна
До III відміни належать іменники жіночого роду з
нульовим закінченням у називному відмінку однини (мідь,
ніч, далеч, повість, емаль, любов) та іменник мати. Третя
відміна іменників на групи не поділяється.
Відмінки Однина Множина
Н. тінь, ніч мати тіні, ночі матер-і
Р. -і матер-і -ей матер-ів
Д. -і матер-і -ям, -ам матер-ям
З. Ø матір-ø -і матер-ів
О. -ю матір’-ю -ями, -ами матер-ями
М.(на) -і на матер-і (у)-ях, -ах (на )матер-ях
Кл. -е мати (рідко), -і матер-і
мамо
127
IV відміна
До IV відміни належать іменники середнього роду із
закінченням -а(-я), які при відмінюванні набувають суфіксів
-ат-(теля, ягня, хлоп’я, дівча) або -ен- (ім’я, сім’я, плем’я).
Таблиця відмінкових закінчень іменників IV відміни

Однина Множина
Відмін
ки курча ім’я курчата імена
внуча плем’я внучата племена
Н. -а -я -ат-а -ен-а
Р. -ат-и -ен-і,-я -ат- Ø -ен- Ø
Д. -ат-і -ен-і -ат-ам -ен-ам
З. -а -я -ат- Ø ,-ат-а -ен-а
О. -ам -ен-ем,-ям -ат-ами -ен-ами
М. (на)-ат-і (на)-ен-і (на)-ат-ах (на)-ен-ах
Кл. -а -я -ат-а -ен-а
Суфікси -ат-(-ят-), -ен- в однині є в усіх відмінкових

формах іменників, крім називного, знахідного та орудного
відмінків, а суфікс -ен- є в орудному відмінку. У множині
суфікси -ат-(-ят-) -ен- є у всіх відмінкових формах.
 Відмінювання іменників, які мають

тільки форму множини
Іменники, які мають тільки форму множини, на відміни
та групи не поділяються і відмінюються лише у множині.
У родовому відмінку вони мають закінчення трьох типів:
а) -ів (-їв) (виборів, окулярів, Броварів, штанів); б) нульове
закінчення Ø (сходин, канікул, грабель, Сум, Прилук); в) -ей
(дверей, саней).
Окремі іменники мають паралельні форми — нульове
закінчення та -ів (Чернівець і Чернівців, витребеньок і
витребеньків, чар і чарів, обценьок і обценьків, грабель і
граблів).
128
У давальному відмінку множини іменники мають
закінчення -ам(-ям): сходам, наймам, воротам, ножицям,
дверям, манівцям.
 Невідмінювані іменники
Невідмінюваними є такі іменники:
а) іншомовного походження з кінцевими -а(-я) (боа,
алілуя, бра), -о (адажіо, Торонто, Онтаріо), -у(-ю) (фрау,
какаду, Баку), -е(-є) (алое, резюме, ательє), -і (таксі, журі,
Батумі);
б) складноскорочені слова типу завкафедрою, комроти,
комполку;
в) абревіатури типу КПІ (Київський політехнічний
інститут), ООН (Організація Об’єднаних Націй);
г) українські жіночі прізвища на -о та приголосний
(Денисенко Марія, Хрипко Василина, Остапенко Галина,
Остапчук Наталія, Охрімчук Ганна, Паньків Лариса, Стахів
Мирослава, Наумчик Оксана, Посталюк Ольга, Бігун
Тетяна, Кравець Ніна), іншомовні жіночі та чоловічі
прізвища на -их та на голосний -о, -і та -е (Дурново,
Дородних, Ронто, Ашкіназі, Гайдаржі, Мушкудіані,
Вердзадзе), а також іншомовні жіночі прізвища, що
закінчуються на приголосний (Олена Бауер, Вікторія
Нейман, Маргарита Зіскінд).
Пам’ятайте:
а) у чоловічих іменах по батькові завжди вживається
суфікс -ович;
б) якщо ім’я закінчується на м’який приголосний, то
перед суфіксом -ович пишеться м’який знак: Василь —
Васильович;
в) якщо ім’я закінчується на й, то перед суфіксом -ович
й зберігається: Андрій – Андрійович, Віталій – Віталійович,
Валерій – Валерійович, а в жіночих іменах по батькові
129
виступає суфікс -ївн-: Андріївна, Віталіївна, Валеріївна,
Сергіївна, Олексіївна, Корніївна, Гордіївиа, Юріївна (у всіх
інших випадках -івн-: Петрівна, Іванівна, Олегівна,
Тарасівна, але Миколаївна).
г) в іменах типу Ангін, Сидір, Прокіп, Ничипір, Федір
відбувається чергування [і] з [о]: Антонович — Антонівна,
Сидорович —Сидорівна, Прокопович — Прокопівна.
 Творення імен по батькові

При творенні чоловічих імен по батькові вживається
суфікс -ович: Борисович, Васильович, Андрійович. Жіночі
імена по батькові творяться за допомогою суфіксів -івн(а), -
ївн(а): Борисівна, Андріївна, Юріївна.
Увага!
Микола – Миколайович – Миколаївна, Григорій –
Григорович – Григорівна, Ілля – Ілліч – Іллівна, Кузьма –
Кузьмич і Кузьмович – Кузьмівна, Лука – Лукич – Луківна,
Сава – Савич і Савович – Савівна, Хома – Хомич і Хомович
– Хомівна, Яків – Якович – Яківна.
 Написання не, ні з іменниками

Якщо не є заперечною часткою, то з усіма частинами
мови пишеться окремо, а якщо префіксом, то разом.
Разом не пишеться:
З іменниками, які без не не вживаються: ненависть,
необхідність, неук, немовля, недуга, невід.
З іменниками, якщо в сполученні з префіксом вони
набувають протилежного значення і їх можна замінити
близьким за значенням словом: недруг – ворог, правда –
неправда (брехня), доля – недоля (лихо), безпека – небезпека
(загроза).
У складі з недо-: недокрів’я, недобиток, недовага,
недодача, недоїдок, недовіра, недолік.
130
Окремо частка не пишеться:
При наявності протиставлення: не воля, а рабство; не
друг, а ворог.
Якщо у реченні щось заперечується: Він мені не друг. Це
не сестра. Тут можна домислити протиставлення: Він мені
не друг (а ворог). Це не сестра (а подруга).
 Написання частки ні
Якщо ні виступає в ролі префікса, то пишеться разом, а

якщо у ролі частки, то окремо.
Частка ні(ані) пишеться разом з іменниками, які без ні
не вживаються: нікчема, ніяковість, нівелір, нікчемник,
нісенітниця.
Окремо частка ні пишеться:
У реченнях із заперечним присудком, який іноді може
бути відсутній: На спокій — ні хвилини (Д. Павличко); Поки
прийшли на місце, ніхто не сказав ні слова (О.Гончар).
Коли ні вживається як повторювальний єднальний
сполучник із заперечним значенням: Такого ще не бачив ні
український місяць, ані зорі (О.Довженко): Проминуло,
пролетіло літ багато, днів багато, та нікому, друзі милі,
сонця юності не взяти — ні печалям, ні дорогам, ні туману,
ані кулям, ні похмареним облогам, ні грози воєнним гулом
(П. Усенко).
У нерозкладених словосполученнях: Ні риба ні м’ясо;
Ні сюди ні туди; Ні світ ні зоря (Нар. творчість).
1. Визначте, до якого роду належать іменники; поясніть, за
якими граматичними показниками ви його визначили; знайдіть
іменники, які не мають роду.
Сибір, обід, дуб, місяць, тополя, школа, творчість, полин,
дріб, запис, степ, двері, цех, накип, питання, ступінь, вечеря,
131
насип, путь, день, медаль, сани, живопис, життя, мужність, пара,
птах, теля, порося, гусеня, солодощі, рослина.
2. Подані нижче іменники введіть у речення чи
словосполучення і визначте їх рід та відмінок.
Колібрі, цеце, поні, боа, шимпанзе, таксі, тюлень,

какаду, жирафа, кенгуру, вуз, авеню, сільрада, ООН, рагс,
радіо, журі, Тбілісі, ЧАЕС.
3. Поставте іменники І відміни у формі давального, орудного
і місцевого відмінків однини. Поясніть чергування приголосних.
Стріха, свекруха, тополя, каліка, перемога, груша,

вдача, Ілля, Валя, Надія, сопілка, стежка, перепеличка, нога,
пасіка, шишка, діброва, булка, Леся, яблуня, хустка, тайга,
гірка, казка, фабрика.
4. Іменники, подані в дужках, поставте у родовому відмінку
однини. Назвіть правила, якими ви користувалися.
Дім (брат), речі (син), кілограм (цукор), склянка (чай),

мішок (рис), гора (пісок), бочонок (мед), сховатися від (вітер
і дощ), не боятися (мороз), артисти (балет), командир
(батальйон), таблетки від (кашель), голова (колгосп),
програма (будівництво), урожай з (гектар), студенти
(університет), матроси (Кронштадт), робітники (Херсон),
асистент (лікар), поїздка до (Пекін), екіпаж (корабель), дні
(січень), члени (комітет).
5. Із поданими іменниками складіть речення таким чином,

щоб в одному випадку вони мали закінчення у родовому відмінку
однини -а(-я), а в іншому — -у(-ю). Поясніть це явище.
Апарат, Роман, атлас, Рим, листопад, лист, камінь,

папір, центр, блок.
132
6. Подані слова поставте в орудному відмінку однини і
називному множини; поясніть відмінкові закінчення.
Узлісся, палац, каменяр, ніж, товариш, селище,

командир, прізвище, богатир, авіатор, кобзар, кущ, плече,
око, вогнище, завдання, матч, українець, питання, урвище,
борщ, коріння, радіоприймач, гай, агітатор, школяр,
прислів’я, дитятко, вугляр, табір, місяць.
7. Від поданих іменників ІІІ відміни утворіть форму орудного
відмінка однини. Поясніть подвоєння приголосних (якщо воно є) у
цих формах.
Любов, піч, Керч, скатерть, верф, мить, віддаль, мати,

свіжість, повінь, ніч, даль, мудрість, тінь, осінь, мідь, юність,
розкіш, подорож, велич, смерть.
8. Перепишіть слова, вставляючи замість крапок потрібні
букви. Підкресліть суфікси.
Зозул..нька, сестрич..нька, кринич..нька, книж..чка,

сон..чко, руч..ня, пташ..чка, гнізд..чко, берез..нька,
калин..нька, відер..чко, враж..ння, відродж..ння, мотор..ст,
знач..ння, вогн..ще, мар..во, багов..ння, козлят..на, баран..на,
черв..нь, серп..нь, верес..нь, ґороб..ня, зайч..ня, бандур..ст,
фаш..ст, трактор..ст, шаруд..ння, брат..к, кон..чок,
полотн..ще.
9. Розкрийте дужки і поясніть написання слів з пів-.
Пів/зошита, пів/стола, пів/острова, пів/овал, пів/аркуша,

пів/озера, пів/лимона, пів/Африки, пів/Москви, пів/Ялти,
пів/огірка, пів/яблука, пів/річчя, пів/олівця, пів/року,
пів/літра, пів/булки, пів/хлібини, пів/пляшки, пів/вікна,
пів/світу, пів/ящика, пів/ями, пів/юрти.
10. Випишіть підряд іменники І і II відмін у три
колонки: 1) тверда; 2) м’яка; 3) мішана група.
133
1. Мураха, ясен, груша, горище, здоров’я, вишня, життя,
діжка, знання, морж, острівець, змішувач, діжа, лихо,
квітень, озеленювач, затишшя. 2. Скрипач, алмаз, осоння,
тюльпан, дощ, бджола, звичай, кваша, ломаччя, ягідниця,
сонце, гараж, площа, ущільнення, вимога, надія, сніг,
льодосховище, осердя, стеля, батько.
11. Випишіть іменники в три колонки: 1) тверда; 2) м’яка;
3) мішана група.
1. Богатир, бджоляр, Оскар, ідея, вугляр, пластир,

лялькар, Ігор, формуляр, пустир, сміттяр, усвідомлення,
ювіляр, ноша, ліхтар, скляр, охоронець, командир. 2. Рілля,
хмеляр, еліксир, тесляр, тюбик, анатомія, снігоприбирач,
удар, вівчар, різьбяр, ущемлення, пивовар, книш, поле, клей,
весляр, тюлень, снігур, училище, односелець, гусляр,
псалтир, мадяр, льонар, скриня, лялька, межа, секретар.
Ключ. У кожному слові підкресліть другу від початку

букву. З цих букв прочитайте: 1) вислів Максима Горького; 2)
вислів давньоримського письменника Теренція.
 Подумайте і дайте відповідь
1. Які слова називаються іменниками?

2. Що означають іменники?
3. З’ясуйте синтаксичну роль іменника.
4. Як розрізняються назви істот і неістот?
5. Чим відрізняються власні назви від загальних?
6. Як визначити рід іменників?
7. Чому в українській мові іменники Петро, Дніпро,
дядько належать до чоловічого роду, а шатро, ліжко, стебло
— до середнього?
134
8. Як дізнатися, до якого роду належать іменники на -я
(земля, доля, ягня, каченя, життя)?
9. Які іменники вживаються тільки в однині, а які лише
у множині?
10. Скільки відмінків має іменник в українській мові?
Назвіть їх.
11. Які іменники в українській мові не відмінюються?
12. Які іменники належать до I і II відмін?
13. Які іменники належать до III і IV відмін?
14. Іменники яких відмін поділяються на групи?
15. Як поділяються на групи іменники II відміни на
кінцевий -р?
16. У яких відмінках в іменниках І та II відмін
відбувається чергування приголосних і голосних?
17. Розкажіть про відмінкові закінчення іменників II
відміни у родовому відмінку однини. Наведіть приклади.
18. У яких відмінках іменники II відміни мають
паралельні закінчення?
19. Розкажіть про особливості відмінювання іменників
III і IV відмін. Назвіть випадки подвоєння приголосних
звуків у іменниках III відміни.
20. Які закінчення має кличний відмінок?
21. Розкажіть про змінювання іменників, що не належать
до жодної з чотирьох відмін.
22. Якими способами творяться іменники? Наведіть
приклади.
23. Від яких частин мови і якими засобами творяться
іменники?
24. За допомогою яких суфіксів утворюються назви осіб,
збірних і абстрактних понять?
25. Назвіть суфікси іменників на означення назв з
негативним емоційним забарвленням.
26. За допомогою яких суфіксів утворюються іменники
на означення зменшеності і пестливості?
135
27. З’ясуйте правила написання складних і
складноскорочених іменників.
28. Розкажіть про творення чоловічих і жіночих імен по
батькові.
29. Провідміняйте імена Андрій Семенович, Любов
Миколаївна.
 Література: [11], с. 25-54;

[12], с. 13-128;
[13], с. 47-56.
136
 Тема 2. Прикметник як частина мови
Прикметником називається повнозначна частина мови,

що виражає ознаку предмета і змінюється за родами,
числами та відмінками. Прикметники відповідають на
питання який, чий?
Ознака предмета може виражатися безпосередньо (біла
акація, широке полотно, високий дуб) або через його
відношення до інших предметів (сосновий стіл, металева
лінійка, ґрунтові води). Ознаками виступають різні якості,
властивості предметів. Прикметники вказують також на
приналежність предметів (материна хустка, батьків
портфель).
Морфологічні ознаки прикметників — здатність
змінюватися за родами, числами й відмінками. Прикметники
мають своєрідне відмінювання (діляться на дві групи —
тверду і м’яку).
Прикметники узгоджуються з іменниками в числі, роді і
відмінку. Наприклад: рідний край, рідного краю, рідні краї,
рідних країв. Таким чином, рід, число, відмінок
прикметників несамостійні, вони залежать від іменників.
Прикметники в реченні виступають найчастіше
означенням: Пахне хлібом і землею вогкий вітер-срібнокрил
(М. Рильський); Блакитна імла далини повила далекі села,
гори, садки (М. Коцюбинський). Прикметники вогкий,
блакитна, далекі — означення. Рідше прикметники
виступають іменною частиною складеного присудка: У ті
вранішні години море було особливо ласкавим і ніжним (Ю.
Збанадський); Вітчизни є різні на світі, а в мене
найкраща — одна (А. Малишко). Прикметники ласкавим,
ніжним у першому реченні і різні, найкраща у другому
виступають іменною частиною складеного присудка.
137
 Якісні, відносні та присвійні прикметники
Ознака може бути виражена безпосередньо (ясний день,

темна ніч, далека дорога, високе дерево) або через відношення
предмета до інших предметів (паперовий змій — змій з паперу;
олов’яний солдатик — солдатик з олова; сестрин приїзд —
приїзд сестри, Олесів светр — светр Олеся).
Залежно від того, чи безпосередню якість предмета
виражають прикметники, чи через відношення її до інших
предметів, вони поділяються на два основні розряди: якісні і
відносні.
Якісними називаються прикметники, що виражають
ознаку безпосередньо, яка може виявлятися в більшій чи
меншій мірі: кислий – кисліший – найкисліший; білий –
білішій – найбіліший; ясний – ясніший – найясніший.
Відносними називаються прикметники, що виражають
ознаку через відношення до інших предметів, яка не
виявляється в більшій чи меншій мірі: денне світло (світло
дня) вечірня прохолода (прохолода вечора).
Прикметники якісні й відносні відповідають на питання
який? яка? яке?
Серед відносних виділяється група присвійних
прикметників, які відповідають на питання чий? чия? чиє? і
означають належність предмета особі чи іншій істоті:
дядькова робота, мамина сумка, лисячий слід, заяча лапка,
чаплине гніздо.
Якісні прикметники виражають ознаки: а) за кольором:
червоний, зелений, синій, чорний; б) за смаком: гіркий,
солоний, солодкий; в) за запахом: запашний, духмяний; г) за
вагою: важкий, легкий; д) за віком: старий, молодий; е) за
формою: круглий, прямий, вузький; є) за зовнішніми і
внутрішніми властивостями: стрункий, високий, поганий.
Відносні прикметники виражають ознаки за
відношенням до: а) матеріалу: вовняний, водяний, лляний,
138
цегляний, глиняний; б) часу: літній, зимовий, річний; в)
призначення: шкільний, столярний, швейний; г)
національності: український, польський, грецький; д) місця:
садовий, лісовий, степовий, сільський, міський, полтавський.
Присвійні прикметники називають ознаку, що виражає
належність предмета людині (Галина відповідь, татова
розмова) чи тварині (солов’їна пісня, сорочине гніздо,
собачий гавкіт, бджолина сім’я).
Межі між розрядами прикметників до певної міри
умовні. Прикметники можуть вживатися як у своєму
прямому значенні, так і в переносному. Частина відносних
прикметників, вживаючись у переносному значенні, набуває
значень якісних прикметників. Пор.: молочний кисіль (кисіль
з молока) і молочне світло (м’яке, неяскраве світло);
дерев’яна лава (лава з дерева) і дерев’яні пальці (негнучкі
пальці), льодяна крига (крига з льодом) і льодяне серце
(холодне серце). Такі прикметники називають відносно-
якісними.
Присвійні прикметники, вживаючись у переносному
значенні, теж можуть ставати якісними. Пор.: батьківське
майно і батьківське ставлення (добре, тепле ставлення);
вовча лапа і вовчий погляд (поганий, важкий погляд); овеча
вовна і овеча натура (покірна, слухняна натура), заячий
хвіст і заячий характер (лякливий характер).
 Ступені порівняння якісних прикметників

Розгляньте таблицю і запам’ятайте творення ступенів
порівняння якісних прикметників.
Вищий ступінь Найвищий ступінь
проста складена проста складна складена
форма форма форма форма форма
-ш-, -іш-: більш, менш + най- + як-, що- + найбільш-,
старший прикметник: форма форма найменш +
мудріший більш вищого найвищого прикметик:
139
гострий, ступеня: ступеня: найбільш
менш найкращий, якнайкращий, зручний,
гострий найбільший щонайважчий найменш
здібний
Якісні прикметники виражають ознаку, яка може
виявлятися більшою або меншою мірою, тому їм властиві
ступені порівняння — вищий і найвищий.
Прикметники, які показують, що в одному предметі
більше тієї самої якості, ніж в іншому, є формами вищого
ступеня порівняння: Молоко легше за мед; Дніпро довший за
Прип’ять.
Прикметники, які показують, що в предметі найбільше
тієї самої якості порівняно з іншими предметами, є формами
найвищого ступеня порівняння: То була найкраща відповідь;
Третя в ряду ялина найвища.
Вищий ступінь порівняння має дві форми: просту і
складену.
Проста форма утворюється від звичайного прикметника
за допомогою суфікса -ш(-іш): малий — менший, довгий —
довший, гіркий — гіркіший, білий — біліший.
Якщо в прикметниках є суфікси -к-, -ок-, то при тво-
ренні вищого ступеня вони зникають: короткий —
коротший, рідкий — рідший; глибокий — глибший, широкий
— ширший; далекий — дальший. При творенні вищого
ступеня можуть відбуватися зміни приголосних звуків:
низький — нижчий, вузький — вужчий, дорогий —
дорожчий, близький — ближчий, високий — вищий.
Складена форма вищого ступеня утворюється поєднан-
ням слів більш або менш і прикметника: більш відомий,
менш відомий, більш досвідчений, менш досвідчений, більш
вдалий, менш вдалий.
Вищий ступінь може утворюватися через зміну кореня
(суплетивні прикметники): гарний — ліпший (кращий),
великий — більший; поганий — гірший.
140
 Примітка: 1. Прикметники молодший і старший у
словосполученнях старший лаборант, молодший медперсонал
втратили значення вищого ступеня і вживаються в мові як
компоненти нерозкладних словосполучень.
Словосполучення більш-менш відомий, більш-менш чистий
не є вищим ступенем порівняння, бо виражають лише помірну
ознаку.
Слово трохи послаблює вищий ступінь: трохи більший,
трохи чистіший.
Найвищий ступінь порівняння прикметників також має

дві форми: просту і складену.
Проста форма найвищого ступеня утворюється від
простої форми прикметника вищого ступеня за допомогою
префікса най-: найстарший, найкращий, найчорніший.
Посилюватися значення вищого ступеня може за допомогою
префіксів щонай-, якнай-: щонайвищий, якнайдорожчий,
щонайкращий, якнайкращий.
Складена форма утворюється сполученням слів
найбільш, найменш і прикметника (найбільш відомий,
найбільш підготовлений, найменш грамотний) або слів від
усіх, за всіх (рідніший за всіх, миліший від усіх).
Складені форми вищого і найвищого ступенів
порівняння прикметників уживаються в українській мові
значно рідше, ніж прості.
 Примітка. Не мають ступенів порівняння прикметники: а)

з суфіксами -ав(ий), -яв(ий): білявий, чорнявий; б) з суфіксами -
уват(ий), -юват(ий): білуватий, синюватий; в) з суфіксами -
еньк(ий), -есеньк(ий), -езн(ий): біленький, тонесенький,
величезний, здоровенний; г) з префіксом пре-: предобрий,
премудрий, преславний; д) прикметники, що мають непорівнювану
ознаку: сліпий, кривий, лисий, босий, живий, голий, хворий,
порожній, готовий, сивий, русий.
141
 Відмінювання прикметників.
Правопис відмінкових закінчень
Залежно від того, на твердий чи на м’який приголосний

закінчуються основи прикметників, вони поділяються на
тверду і м’яку групи: твердий, м’який, крихкий, боязкий,
коричневий — тверда група; синій, давній, ранній, дружній,
пізній — м’яка група.
 Примітка!
1. В українській мові є група складних прикметників з другим
компонентом -лиций (круглолиций, білолиций і под.). Вони мають
відмінкові закінчення твердої групи (називний, знахідний і орудний
відмінки однини чоловічого і середнього роду та всі форми у
множині) і м’якої групи в інших відмінках усіх трьох родів.
2. Прикметники, які закінчуються на -їй (безкраїй, довговіїй,
голошиїй, довгошиїй, кривошиїй), у називному відмінку однини
чоловічого роду мають закінчення -їй, в орудному та місцевому
відмінках чоловічого і середнього роду -їм. У жіночому роді в
називному відмінку закінчення -я, у родовому -ої, давальному та
місцевому -їй. У називному відмінку множини виступає закінчення -
ї, у родовому -їх, у давальному та місцевому -їм, в орудному -їми.
1. Перепишіть приказки та прислів’я, розкриваючи дужки і
утворюючи певний ступінь порівняння прикметників.
1. Зла лихоманка, та любов (зла). 2. Серце (дуже) за

розум. 3. Ранок (мудрий) від вечора. 4. Злий чоловік (злий)
за вовка. 5. Де фортеця (міцна), там і чорт воює завзятіше. 6.
(Гарний) лікар той, який розсудливий. 7. Дарований оцет
(солодкий) купованого меду. 8. (Гарний) гість той, який
рідко буває. 9. (Малий) колосок і той збільшує мішок. 10.
142
Правда (світла) за сонце. 11. Добре ім’я (гарне) від
багатства. 12. Добре ім’я (дороге) золота. 13. Горілка в
корчмі (добра), ніж дома. 14. Хто знається з дурнем, ще
(дурний) за нього. 15. М’ясо біля кістки (солодке). 16. Вітер і
(велике) дерево повалить. 17. (Добрих) від батьків немає
нікого в світі (Народна творчість).
2. Від поданих іменників утворіть присвійні прикметники і

поясніть їх спосіб творення і написання.
Таня, няня, приятель, орел, Ілля, Георгій, Святослав,

соловей, ведмідь, Андрій, миша, школяр, кобзар, Палажка,
Мелашка, товариш, брат, Валя, Варка, вовк, Василь, Сава,
Наталя, Параска, Галина, Марія, Надія, Олексій, Бенедьо,
Лукаш.
3. Перепишіть, поставивши замість крапок потрібні букви.

Поясніть правопис прикметників та іменників.
Безкра..ю ліні..ю; світл..ю гущ..ю; давн..ю мрі..ю;

гаряч..ю каш..ю; середн..ю колі..ю; ширш..ю площ..ю;
білолиц..ю Гал..ю; коротш..ю меж..ю; дитяч..ю їж..ю;
мужн..ю наді..ю; син..ю хвил..ю; вечірн..ю зор..ю; творч..ю
душ..ю; ранн..ю яблун..ю.
4. Від поданих географічних назв утворіть прикметники за

допомогою суфікса -ськ-.
Кавказ, Львів, Збараж, Гадяч, Острог, Євпаторія, Калуш,

Золотоноша, Прилуки, Париж, Владивосток, Волноваха,
Овруч, Великі Луки, Чорне море, Балаклава, Білопілля,
Велика Лепетиха, Каховка, Кіровоград, Чернігів, Черкаси,
Одеса, Артек, Кременчук, Буг, Волга, Корсунка, Нальчик.
143
5. Від поданих іменників утворіть присвійні прикметники,
поставте їх у називному відмінку жіночого роду (чия?) і запишіть
у три колонки: 1) з суфіксом -ин-; 2) з суфіксом -ов-; 3) з суфіксом
-ев- (-єв-). Прикметники з суфіксом ін-(їн-) не виписуйте.
Джеря, Назар, панич, Едмунд, учень, Ольга, Боруля,

Сень, Стецько, Терентій, Раїса, Ася, Галя, Ігор, Олекса,
Леся, Кирило, сторож, Лазар, Марія, Оксана, Андрійко,
Олексій, Варка, Жук [прізвище], Віталій, Аріадна, Андрусь,
електрик.
Ключ. З перших букв прочитаєте прислів’я.

1. Яка частина мови називаються прикметником?
2. Які синтаксичні функції виконує прикметник?
3. Схарактеризуйте відмінності в лексичному значенні і
граматичному оформленні якісних, відносних і присвійних
прикметників.
4. Які прикметники мають вищий і найвищий ступені
порівняння?
5. Як творяться ступені порівняння?
6. Поясніть поділ прикметників на тверду і м’яку групи.
7. Як відмінюються прикметники з твердим і м’яким
приголосним у кінці основи? Розкажіть про відмінювання
присвійних прикметників.
8. З’ясуйте способи творення прикметників.
9. Яким способом утворені прикметники коричневий,
безбілетний, післягрозовий, світло-синій, самовідданий?
10. Поясніть написання прикметників козацький,
запорізький, чеський.
11. У яких прикметниках пишеться -нн- і чому?
144
12. Які складні прикметники пишуться через дефіс і
чому?
13. Як пояснити написання прикметника жовтогарячий!
14. Чому треба писати не так: неохайний почерк,
несказанне враження, зовсім не великі обов’язки?
15. Що таке субстантивація? Наведіть кілька
субстантивованих прикметників і складіть з ними речення.
 Література: [5], с. 190-220;

[7], с. 400-414;
[11], с. 100-127;
[14], с. 100-126.
145
 Тема 3. Числівник як частина мови
Числівником називається повнозначна частина мови,
до складу якої входять слова, що означають кількість
предметів або їх порядок при лічбі і відповідають на
питання скільки? котрий? :Як зараз бачу: з-за ріки дві
кручі, наче маяки; одна зелена, чорна друга (А.Малишко); На
другий день, чуть зоря, вже були на ногах (Панас Мирний).
Числівники у поєднанні з іменниками виражають ті чи
інші числові поняття. За морфологічними ознаками вони
відрізняються від іменників та прикметників тим, що не
мають роду і числа, а змінюються лише за відмінками. Слід
відрізняти числівники від лічильних іменників (одиниця,
двійка, п’ятірка, десятка, сотня), які мають форму роду,
змінюються за числами і відмінками.
У реченні числівники виконують функцію означення,
підмета, додатка або обставини, інколи — іменної частини
складеного присудка. Наприклад, у ролі підмета (разом з
іменником): Троє рослих хлопців-розвідників зиркали на
двері землянки (А.Шиян); іменної частини присудка: Правда
на світі одна (Нар. творчість); додатка (разом з
іменником): Як великою вже стала, я сім плахт
поначіпляла (Л. Глібов); обставини (разом з іменником):
Вдарив два рази вокзальний дзвін (М. Трублаїні).
За значенням і граматичними ознаками числівники
поділяються на кількісні і порядкові.
Кількісні числівники означають число або кількість
предметів при лічбі і відповідають на питання скільки?:
один, шість, двадцять, п’ятсот, сорок, семеро, дві п’ятих.
Порядкові — порядок предметів при лічбі і
відповідають на питання котрий?: перший день, десята
година, двадцять перше століття.
За значенням, особливостями будови та вживанням
кількісні числівники поділяються на власне кількісні, збірні,
дробові і неозначено-кількісні.
146
Власне кількісні числівники означають кількість
предметів або абстрактно-математичну кількість поза
зв’язком з предметами: двадцять один день, чотири
поділити на два.
Збірні числівники означають певну кількість предметів
або сукупність, як одне ціле: троє дівчаток, шестеро синів.
Дробові числівники означають кількість, що
складається з певного числа частин цілого. На відміну від
інших кількісних числівників, вони можуть вживатися і при
іменниках, які не піддаються лічбі (одна третя земної кулі).
Дробові числівники утворюються з власне кількісного
числівника (у чисельнику) і порядкового (у знаменнику):
одна восьма кілометра, сім десятих центнера. Власне
кількісні числівники можуть поєднуватися з дробовими:
шість цілих і п’ять дев’ятих центнера.
Неозначено-кількісні числівники — це назви точно не
визначених, узагальнено-кількісних понять: багато,
небагато, мало, немало, чимало, кілька, декілька,
кільканадцять, стонадцять, кількадесят. Вони можуть
сполучатися з іменниками, що позначають масу, речовину,
збірні або узагальнені поняття: мало дощів, багато радощів,
чимало клопоту.
Увага! Слова багато, небагато, мало, чимало,
немало можуть вживатися і як прислівники, якщо вони
відносяться до дієслова і уточнюють його як обставина:
багато металу; мало пшениці — багато працювати; мало
рухатися.
За структурою числівники поділяються на прості,
складні і складені.
Простими називаються числівники, що мають один
корінь: один, десять, другий, п’ятий.
До складних числівників належать слова, утворені від
двох числівникових основ: дев’яносто, п’ятдесятий,
одинадцять.
147
Складеними називаються числівники, що становлять
сполучення двох і більше складних і простих числівників:
двадцять вісім, сорок три, сто двадцять сім, триста
п’ятдесят сьомий. За характером будови до складених
належать також дробові числівники: одна шоста, вісім
дев’ятих.
 Морфологічні особливості кількісних числівників

Числівники не мають роду, за винятком числівників
один, два і півтора, які зберегли залишки роду: півтора
гектара, півтора відра (води) — чоловічий або середній рід;
півтори доби — жіночий рід.
Числівники не мають числа, оскільки вони своїм
лексичним значенням виражають кількість. Лише
числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль мають форми
роду, числа і відмінка.
Увага!
Граматичні значення роду в числівниках один, два,
обидва, півтора не самостійні. Вони визначаються
значенням роду іменника, що стоїть після числівника: один
літак, одна карта, обидва робітники, обидві студентки;
півтора центнера, півтори години.
 Особливості відмінювання й написання

кількісних числівників
1. Кількісні числівники від 5 до 20; 30, а також від 50 до

80 мають паралельні форми:
Н. шість тридцять
Р. шест-и, шість-ох тридцят-и, -ьох
Д. шест-и, шість-ом тридцят-и, -ьом
3. як Н. або Р. як Н. або Р.
148
О. шість-ма, шість-ома тридцять-ма, -ьома
М. (на) шест-и, шість-ох (на) тридцят-и, -ьох
2. В основах числівників 6, 7, 8 відбувається чергування
голосних (шість — шести, сім — семи, вісім — восьми).
3. У числівниках 50, 60, 70, 80 відмінюється лише друга
частина (на відміну від російської мови).
4. Числівники 40, 90, 100 в усіх відмінках, крім називного і
знахідного, мають закінчення -а: у ста павільйонах, сорока
учням.
5. У числівниках на позначення сотень (200-900)
відмінюються обидві частини: Р. семисот; Д. семистам.
6. Числівники тисяча, мільйон, мільярд відповідно
відмінюються, як іменники І відміни мішаної групи та
іменники II відміни твердої групи.
Увага!
Збірні числівники типу двоє, п’ятеро, десятеро
змінюються як відповідні кількісні числівники:
Н. четверо хлопців
Р. чотирь-ох хлопців
Д. чотирь-ом хлопцям
3. чотирь-ох хлопців
О. чотир-ма хлопцями
М. (на) чотирь-ох хлопцях
Суфікс -еро- випадає.
7. Збірні числівники обидва, обидві, обоє при

відмінюванні мають однакові форми.
Н. обидв-а брати, обидв-і сестри
Р. об-ох братів, сестер
Д. об-ом братам, сестрам
3. об-ох братів, сестер
О. об-ома братами, сестрами
М. (на) об-ох братах, сестрах
149
8. У складених кількісних числівниках відмінюється
кожне слово окремо, а в складених порядкових — лише
останнє слово.
Кількісний числівник
Н. тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ять
Р. тисяч-і дев’ят-исот п’ятдесят-и (-ьох) дев’ят-и(-
ьох)
Д. тисяч-і дев’ят-ист-ам п’ятдесят-и(-ьом) дев’ят-
и(-ьом)
3. тисяч-у дев’ятсот п’ятдесят дев’ять
О. тисяч-ею дев’ят-ьмаст-ами п’ятдесять-ма(-ьома)
дев’ят-ьма (-ьома)
М. (на) тисяч-і дев’ят-ист-ах п’ятдесят-и(-ьох)
дев’яти(-ьох)
Порядковий числівник
Н. тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ят-ий
Р. тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ят-ого
Д. тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ят-ому
3. тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ят-ий (-ого)
О. тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ят-им
М. (на) тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ят-ому.
Дробові числівники відмінюються в чисельнику, як
кількісні, а в знаменнику, як порядкові. Числівники півтора,
півтораста, півтори не відмінюються.
9. М’який знак пишеться після т у кінці числівників по

тридцять включно: п’ять, шість, сімнадцять, двадцять
п’ять, тридцять. У середині складних числівників, на
відміну від російської мови, м’який знак після т не
пишеться: п’ятдесят, дев’ятсот.
10. Числівник одинадцять пишеться з одним -н-, а в
російській мові — з двома -нн-.
150
 Зв’язок числівника з іменниками
Числівники граматично пов’язуються з іменниками.

Вони або керують іменниками або узгоджуються з ними.
1. Числівник один узгоджується з іменниками у роді,
числі і відмінку: (один день, одна година, одне (одно) слово).
2. Числівник два вживається у двох родових формах:
одна й та ж форма для чоловічого і середнього роду — два
(горобці, вікна), інша — для жіночого роду — дві (вільхи,
картоплини).
3. Числівники два, три, чотири, вступаючи у
граматичні зв’язки з іменниками, вимагають від них форми
називного відмінка множини: два явори, три калини, чотири
яблуні. Означення при іменниках може бути у формі
називного або родового відмінка множини: два старі
(старих) дуби, три червоні (червоних) жоржини, чотири
високі (високих) груші.
4. Числівники від п’яти і далі вживаються з
іменниками у формі родового відмінка множини: п’ять
сторінок, дев’ять задач, десять днів, п’ятнадцять років,
сто сорок шість центнерів, тисяча двісті кілометрів.
 Примітки:
1. Іменники, що мають більш чітко (сотня, десяток,
дюжина, копа, пара) чи менш чітко (сила, маса, юрба, табун,
череда та ін.) виражене числове значення, сполучаються з
іменниками у родовому відмінку множини (сотня козаків, десяток
яблук, дюжина ложок, копа снопів, пара черевиків, сила людей,
маса неприємностей, табун коней, череда овець тощо).
2. Іменники з числовим значенням (половина, третина,
чверть) пов’язуються з іменниками у родовому відмінку обох
чисел: половина відра, третина склянки, чверть бочки; половина
відер, третина склянок, чверть бочок.
5. При неозначеко-кількісних та збірних числівниках
іменники вживаються у родовому відмінку множини: кілька
діб, декілька годин, п’ятеро хлопців, шестеро дівчат.
151
6. При дробових числівниках іменники мають форму
родового відмінка однини, а слово частина часто
випускається: п’ять сьомих, одна ціла і три восьмих, дві
третіх розчину.
7. Числівники півтора, півтори сполучаються з
іменниками у родовому відмінку однини: півтора метра,
півтори години.
8. Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в
роді, числі і відмінку: сьомий день, сьома година, сьоме
число, сьомого дня, до сьомої години, сьомого числа, сьомі
дні, сьомі години, сьомі числа. Ці числівники змінюються
так, як прикметники.
1. Числівники сімсот, вісімсот, п’ятдесят, сорок,
дев’яносто напишіть у родовому, давальному і орудному
відмінках. Поясніть відмінність у правописі числівників у
російській і українській мовах.
2. Знайдіть помилки й виправте їх.
1. Частина учнів все ще навчаються погано. 2. У

господарстві були зорані 83 гектарів землі. 3. Лише три дні
залишилися до свята. 4. Ти з Василем сидите на одній парті.
5. Дніпрогес відбудована зразу ж після війни. 6. Два роки
минули з часу тієї зустрічі. 7. Троє коней були прив’язані
біля хати.
3. Перепишіть. Числа й скорочення запишіть повними

словами, поставивши числівники в потрібному відмінку.
Земля разом з 8 іншими планетами рухається навколо

Сонця. Відстань її до Сонця змінюється від 147,1 млн.
152
кілометрів на початку січня до 152,1 млн. кілометрів на
початку липня. Період обертання Землі навколо нашого
світила дорівнює 365,242 доби, а навколо своєї осі — 23
годинам 56 хвилинам 5 секундам. Довжина земного екватора
вимірюється 40 075 704 метрами. Уся поверхня Землі
становить 510 млн. квадратних кілометрів, причому на 361,1
млн. квадратних кілометрів її, тобто на 71 проценті,
розіллявся Світовий океан.
4. Розкриваючи дужки, запишіть у дві колонки

словосполучення: 1) у яких іменники мають закінчення -и, -і; 2) в
яких іменники мають закінчення -а, -я.
Півтора (зошит), два (раз), чотири (оберемок), півтори

зміна), півтора (день), три (місяць), три (рядно), два
(училище), два (острів), перед першим (грудень), два (озеро),
два з половиною (вагон), два (апельсин), півтора (місяць).

1. Розкажіть про числівник як частину мови.
2. Які бувають числівники за будовою?
3. Які особливості відмінювання кількісних числівників
на позначення першого десятка? На позначення десятків? На
позначення сотень? Наведіть приклади.
4. Як відмінюються числівники 40, 90, 100?
5. Як відмінюються дробові, збірні числівники?
6. Як відмінюються порядкові числівники?
7. Які особливості зв’язку числівників з іменниками?
 Література: [9], с. 33-67;

[11], с. 3-19;
[12], с. 25-47.
153
 Тема 4. Займенник як частина мови
Займенник як частина мови об’єднує слова, що

вказують на предмети, ознаки або кількість, але не
називають їх. Наприклад: А ти, моя Україно! Безталанна
вдово! Я до тебе літатиму з хмари на розмову (Т.
Шевченко). Займенники ти, тебе вказують на предмет,
назву якому дає іменник (Україна), займенник моя вказує на
ознаку за приналежністю особі мовця. Лексичне значення
займенників залежить від контексту. Відповідно займенники
характеризуються узагальнено-предметним, узагальнено-
якісним або узагальнено-кількісним значенням. Займенники,
співвідносні з назвами предметів, відповідають на питання
хто? що?, співвідносні з назвами ознак — на питання який?
чий?, з назвами кількості і порядку при лічбі — на питання
скільки? котрий?
Одні займенники змінюються за родами, числами і
відмінками (цей, той, такий, котрий, наш, свій), інші — тільки
за відмінками (себе, хто, хтось, стільки, скільки, дехто) або за
відмінками і числами (я, ти, ми, він), а займенник себе не має
форм роду, числа і називного відмінка.
У реченні займенники виконують різні синтаксичні
функції: у ролі підмета, додатка або обставини виступають
займенники, співвідносні з назвами предметів: Я пишу тобі
знову, друже мій (М. Бажан); На Щуку хтось бумагу в суд
подав (Л. Глібов); узгодженим означенням або іменною
частиною складеного присудка виступають займенники,
співвідносні з назвами ознак: Українська пісня може кожне
серце полонить (М. Рильський); Зрадіє добра старість, що
такі в нас юнаки (М. Рильський). Займенники, які вказують
на кількість або порядок предметів, можуть виступати у
реченні разом з іменником підметом або додатком: Ніколи
ще земля не почувала на собі стільки дбайливих рук
(О.Бойченко).
154
 Розряди займенників за значенням
За лексичним значенням, граматичними ознаками
займенники поділяються на вісім розрядів:
1. Особові: я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони.
2. Зворотний: себе.
3. Присвійні: мій, твій, наш, ваш, його, їх, її, їхній.
4. Вказівні: той, цей, такий, стільки.
5.Означальні: весь, всякий, кожний (кожен), сам
(самий), жодний (жоден), інший.
6. Питально-відносні: хто, що, який, чий, котрий,
скільки (відносні займенники не виражають питання про
предмети, якості, приналежність, кількість, а вказують на
зв’язок підрядної частини з головною у складнопідрядному
реченні).
7. Заперечні: ніхто, ніщо, ніякий, нікого, нічого, нічий,
ніскільки, аніхто, аніякий, аніскільки.
8. Неозначені: дехто, дещо, абихто, абищо, деякий,
абиякий, хтось, щось, якийсь, скількись, хто-небудь, будь-
що, будь-який, хтозна-хто, хтозна-скільки, казна-що,
невідь-кому.
Особові займенники вказують на осіб. Займенник я
вказує на того, хто говорить (1-а особа), займенник ти (2-а
особа) — на співбесідника, слухача, на того, до кого
звертається мовець, займенники він, вона, воно (3-я особа)
— на особу, яка не бере участі у розмові, або на предмет,
про який іде мова.
У науковому і публіцистичному стилях замість
займенника я досить часто вживається займенник ми. Юний
друже! Перед тобою книжка про фразеологізми... У ній ми
розкажемо про походження фразеологізмів, їх історію (В.
Ужченко).
Займенник ви вживається замість ти у множині при
звертанні до особи, старшої за віком, а також з метою
155
висловлення поваги: Я ціную турботу і чесність, з якою Ви
поставилися до перекладів моїх творів (Е. Хемінгуей).
Займенники 3-ї особи мають рід, число. При відмінюванні
особових займенників у непрямих відмінках змінюються
основи (явище суплетивізму):
Однина Множина
Н. я ти він, воно вона ми ви вони
Р. мене тебе його (нього) її (неї) нас вас їх (них)
Д. мені тобі йому їй нам вам їм
З. мене тебе його (нього) її (неї) нас вас їх (них)
О. мною тобою ним нею нами вами ними
М. (на) мені тобі ньому (нім) ній (на) нас вас них
Зворотний займенник себе вказує як на особу, так і на
предмет: Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю
(М.Коцюбинський). Займенник себе не має особи, числа і
роду, а також форми називного відмінка. У реченні виступає
в ролі додатка.
Н. –
Р. себе
Д. собі
О. собою
3. себе
М. (на) собі
Присвійні займенники вказують на приналежність: мій,
наш — 1-й особі, твій, ваш — 2-й, свій будь-якій особі.
Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої
зеленим хлібом (М. Коцюбинський).
Займенники наш, ваш відмінюються як прикметники
твердої групи; займенник їхній — як прикметник м’якої групи.
Вказівні займенники вказують на предмети (той, цей),
їхні ознаки (такий) або кількість (стільки). Займенник цей
(оцей) вказує на предмет, що знаходиться ближче; той — на
156
віддалений предмет або згадуваний раніше. Наприклад:
Вітер набивав мені вуха шматками звуків... Такий він
гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього
срібноволосі вівса (М. Коцюбинський); Я бачу той далекий
світ і ті шляхи за триста літ (А.Малишко); Пташиний спів
дає нам стільки втіхи й насолоди (Л.Дмитерко).
Означальні займенники виражають узагальнено-якісне

значення. При субстантивації вони виступають у реченні
підметами і додатками. Подібно до прикметників означальні
займенники мають форми роду, числа і відмінка.
Питально-відносні займенники виконують у реченні
подвійну функцію: а) виражають питання про особи,
предмети або ознаки, не вказуючи на них; б) виражають
відношення між реченнями — відносні займенники у ролі
сполучних слів приєднують підрядне речення до головного.
Наприклад: Чого вода каламутна? Чи не хвиля збила? (Нар.
творчість); Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
(Леся Українка).
Неозначені займенники за своєю будовою складні.
Вони утворилися від питальних займенників і часток. Саме
частки надають їм відтінку неозначеності.
Неозначені займенники, утворені від питальних за
допомогою часток казна-, хтозна-, будь-, -небудь, пишуться
через дефіс, а за допомогою часток де-, аби-, -сь — разом:
казна-хто, хтозна-що, будь-який, що-небудь, який-небудь;
абихто, хтось, дехто, деякий, дечого.
Якщо між займенником і часткою стоїть прийменник,
усі три слова пишуться окремо: будь у кого, де в чому, аби на
кому.
Неозначені займенники мають такі самі граматичні
ознаки, як і відповідні їм питальні займенники. Наприклад:
157
Тихо і безлюдна, а однак я щось там чую, поза своєю стіною
(М. Коцюбинський); Хтось комусь щось крикнув, той
передав далі, й хутко по тому прийшов стельмах (В.
Чемерис); У будь-яку пору року не покине скіф сідла (В.
Чемерис).
Неозначені займенники відмінюються, як питальні
займенники.
Заперечні займенники утворилися від питальних за
допомогою частки ні (ані). Вони виражають ті самі
значення, що й питальні, але в заперечній формі, й мають
такі самі граматичні ознаки. Питальні займенники
вживаються у питальних реченнях, а заперечні — у
заперечних. Наприклад: Ніщо не веселить душу так, як
кочівка на нові місця (В. Чемерис); А чужачка піде за мене,
бо вона нічия і я її спіймав (В. Чемерис); Лихо нікого не
красить (Нар. творчість).
Заперечні займенники змінюються так само, як і
питальні.
Увага!
Заперечні займенники з часткою ні пишуться разом.
Якщо ж прийменник відокремлює частку ні від займенника,
тоді всі три слова пишуться окремо: Живу я собі тихо на
селі, ні до кого не чіпляюся (Панас Мирний).
Деякі повнозначні слова, втрачаючи своє лексичне

значення, набувають узагальнено-вказівного значення і
наближаються до займенників або й переходять в них
(явище прономіналізації). Найчастіше прономіналізуються
деякі числівники, прикметники та іменники. Числівники
один (одна, одно, одні), другий (друге, другі) можуть
виступати в значенні займенників той, інший, сам, якийсь.
Наприклад: А вчора, пишучи спогади про дитинство, про
хату, про діда, один собі у маленькій кімнатоньці сміявся і
плакав (О.Довженко).
158
1. Прочитайте приказки і прислів’я. Випишіть займенники,
згрупувавши їх за розрядами.
1. Чого сам не любиш, того й другому не чини. 2. На
добрій землі що посієш, те й вродить. 3. Хто землі дає, тому
й земля дає. 4. Хто з молоду працює, той на старість панує.
5. Стільки правди, як у решеті води. 6. Чия відвага, того й
перемога. 7. Які літа —такий і розум. 8. Хто людей питає,
той і розум має. 9. Хто по кладці мудро ступає, той ся в
болоті не купає. 10. Хто дбає, той і має. 11. Не той молодець,
що починає, а той, що кінчає (Нар. творчість).
2. Запишіть речення, розкриваючи дужки. Поясніть правопис

займенників.
1. Ні(що) не веселить душу так, як кочівка на нові місця.
2. За роботою стельмах не мовчав, (що)сь сам до себе
харамаркав, з (ким)сь сперечався та все (кому)сь доводив,
що без нього, без стельмаха, ані тпру, ані ну, ані цоб, ані
цабе. 3. У будь(яку) пору року не покине скіф сідла, з яким
зріднився і зрісся. 4. Крім шуму дощу, не чути було ні(чого)
(В.Чемерис). 5. Попельначенко круто повернувся до зборів:
«З’їзд закривається. Тут буде призначено ревком.
Пам’ятайте — хто з вас хоч (чим)небудь банді... ». Він не
скінчив. Рясна стрілянина знялась зовсім близько
(Б.Антоненко-Давидович). 6. Я ні(кого) так не люблю, як
дідів (В.Симоненко). 7. Я схопивсь на ноги, злякавши (яку)сь
пташину на вербі (В. Сосюра).
3. Перепишіть займенники, розкриваючи дужки. Поясніть
правопис.
Де(з)ким, (ні)хто, (будь)що, (ні)який, (де)який,
на(де)чому, на (будь)чому, (будь)хто, хто(небудь),
(ні)скільки, чого(небудь), (казна)чим, ким(небудь),
159
казна(з)чим, (аби)хто, ні(з)ким, аби(на)кому, ні(в)кого,
чийого(сь), ні(про)кого, (аби)яким, (хтозна)що, (хтозна)який,
хтозна(в)якому, (казна)що, (хто)сь, (де)що, який(сь),
аби(що).

1. Що таке займенник? Чим він відрізняється від інших
частин мови?
2. Які граматичні ознаки характерні для займенника як
частини мови?
3. На які розряди поділяються займенники за
значенням? Охарактеризуйте кожен розряд.
4. Як відмінюються займенники різних розрядів?
5. З’ясуйте основні правила правопису займенників.

[13], с. 100-110
160
Тема 5. Прислівник як частина мови
Прислівником називається незмінна частина мови, яка

означає різні обставини дії, ознаку дії чи стану, ознаку якості
чи предмета. Наприклад: добре, далеко, швидко, згарячу,
нашвидкуруч.
Прислівники відповідають на питання як? коли? де?
куди? звідки? у якій мірі? з якою метою? Наприклад:
працюють (як?) старанно; спочинемо (коли?) сьогодні;
великий (у якій мірі?) дуже; зробив (з якою метою?)
навмисне.
Найчастіше прислівники відносяться до дієслів і
вказують на спосіб і ступінь дії, на місце, час дії, на її мету,
причину, однак можуть відноситись і до інших частин мови.
У реченні прислівники найчастіше бувають обставинами, а
якщо вживаються при іменниках, то виконують роль
означень. Наприклад: шлях назад, читання вголос.
У безособових реченнях деякі прислівники виступають
у ролі присудків. Це прислівники треба, можна, потрібно,
шкода, видно, необхідно та ін., які називаються
присудковими: Павук підвівся на задні ноги так, що стало
видно то черевце (О.Бєляєв); Запобігти лихові не можна
було (М. Коцюбинський).
Субстантивовані прислівники можуть уживатися в ролі
підмета і додатка: Мене не задовольняє твоє «завтра»; Це
«добре» прозвучало тепер м’яко (І. Вільде).
За значенням прислівники поділяються на два розряди:
означальні й обставинні. Означальні, у свою чергу,
поділяються на якісні і кількісні.
Якісні (якісно-означальні) прислівники відповідають
на питання як? і пояснюють дієслова, дієприкметники і
дієприслівники. Ці прислівники співвідносні з
прикметниками: гарно, тихо, спокійно, радісно, міцно. Сюди
ж належить і прислівник займенникового походження так.
161
Якісно-означальні прислівники утворюють форми
вищого й найвищого ступенів порівняння, наприклад: тепло
– тепліше –найтепліше, ясно – ясніше – більш ясно.
Вищий і найвищий ступені порівняння прислівників
творяться так само, як і ступені порівняння якісних
прикметників. Вищий ступінь прислівників твориться за
допомогою суфіксів -ше, -іше (далеко – дальше, розумно
– розумніше), а також суплетивне (гарно – краще, погано –
гірше) або аналітичним способом (за допомогою слів
більш, менш, які додаються до форми звичайного ступеня):
більш відомо, менш зручно, менш удало. Найвищий ступінь
твориться за допомогою префікса най-, що додається до
форми вищого ступеня, наприклад: сильніше – найсильніше,
довше – найдовше.
Для підсилення значення найвищого ступеня
використовуються префікси як-, що-: щонайкраще,
якнайліпше, якнайважче, щонайближче, якнайвище.
Усі ці форми, звичайно, незмінні.
Означальні прислівники способу дії утворюються від
іменників: гуртом, слідом, даром; іменних частин мови у
поєднанні з прийменником: уплав, по-нашому, по-
материнському, по-перше, напоказ, уголос, підряд. Ці
прислівники відповідають на питання як? яким способом? і
вказують на спосіб дії та її вияв.
Кількісні (кількісно-означальні) прислівники
виражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь
вияву якісної ознаки, залежать від прикметників, дієслів,
дієприкметників, інших прислівників і відповідають на
питання скільки? наскільки? як багато? якою мірою?
Наприклад: надзвичайно активний, дуже уважний,
повторив тричі, дотла знищити, вщент зруйнований.
Кількісні прислівники за значенням близькі до якісних.
Обставинні прислівники вказують на час, місце,
причину, мету дії. Вони сполучаються з дієслівними
162
формами, зрідка разом з віддієслівними іменниками у
реченні виконують роль обставини, інколи — роль
присудка, якщо прислівник відноситься до іменника.
Обставинні прислівники
На які питання
Група Значення Приклади
відповідають
Прислівники Місце дії, Де? куди? звідки? Скрізь, там,
місця напрям руху у якому напрямку? тут, вгорі,
предмета скраю, додому,
здалека,
праворуч,
кудись
Прислівники Час перебігу Коли? відколи? Завтра, вчора,
часу дії, її доки? як довго? з інколи, вночі,
протяжність якого часу? віднині, вічно,
напередодні,
щодня, навесні
Прислівники Причини дії Чому? з якої Зосліпу,
причини причини? чому? мимоволі,
спросоння,
зозла, сп’яну,
згарячу,
знічев’я
Прислівники Мета дії Для чого? навіщо? Наперекір,
мети з якою метою? навмисне,
навіщо, назло,
напоказ
 Правопис прислівників
Залежно від морфологічної будови й особливостей

творення прислівники мають такі особливості правопису:
1. З одним н пишуться прислівники, утворені від
прикметників з одним н та від пасивних дієприкметників:
163
віртуозний — віртуозно, відданий — віддано, схвильований
— схвильовано, сказаний — сказано, нежданий — неждано,
шалений — шалено.
2. З нн пишуться прислівники, утворені від
прикметників з нн: туманний — туманно, старанний —
старанно, незрівнянний — незрівнянно, несказанний –
несказанно, а також прислівники типу спросоння, зрання,
попідвіконню, навмання.
3. и пишеться у кінці прислівників, утворених від
прикметників за допомогою префікса по-, після к, ч, ж: по-
заячи, по-вовчи, по-ведмежи, по-людськи, по-чеськи, у
віддієприслівникових прислівниках із суфіксами -ачи(-ячи):
стоячи, лежачи.
4. У кінці прислівників після г, к, х пишеться и: пішки,
мовчки, трохи, навкруги, навшпиньки, верхи, звідки (але
звідкіля), навіки, дибки.
5. и пишеться у прислівниках безвісти, восени,
почасти.
6. Прислівники пишуться разом, якщо вони утворені:
а) сполученням прийменника з прикметником:
потихеньку, дочиста, помаленьку, згарячу, віддавна;
б) сполученням прийменника з іменником: влітку,
знадвору, вдень, спідлоба, зроду, звечора, зсередини, вголос,
поволі, додому, наяву.
 Примітка.
Слід відрізняти прислівники від однозвучних сполучень
прийменника з іменником, які пишуться окремо (іменник називає
конкретний предмет, до якого можна підібрати означення: на дворі
— на широкому дворі, у (щасливий) день. Прислівник же виражає
абстрактні поняття місця, часу: надворі, впень, удень (вдень);
в) сполученням прийменника з прислівником: відколи,
відтоді, післязавтра, позавчора, повсюди, понині, набагато;
г) сполученням прийменника з числівником: удвоє, вчетверо,
заодно, натроє, поодинці, утричі (втричі) (але окремо: по двоє,
по троє, по одному; через дефіс: по-перше, по-друге, по-третє);
164
ґ) складанням кількох основ (з прийменником чи без нього):
ліворуч, мимоволі, водночас, насамперед, обіруч, чимскоріш,
якраз, мимохідь, мимохіть, мабуть;
д) сполученням часток аби-, де-, -сь, ані-, чи-, що-, як- з
будь-якою частиною мови: аніде, анітрохи, звідкись, абиде, якось,
щодуху, щодалі, аніяк, чимало (але дарма що, як слід, як коли, як
треба, тільки що, хіба що);
е) сполученням кількох прийменників з будь-якою частиною
мови: вдосвіта (в+до+світа), вподовж (в+по+довж), навперейми,
наосліп, завдовжки, напередодні;
є) в окремих випадках відрізнити прислівник від сполучення
прийменника з іменником допомагає наголос: надворі — на дворі,
насміх — па сміх, навіки — на віки, восени — в осені.
7. Через дефіс пишуться прислівники:

а) утворені з двох прислівників: сяк-так, вряди-годи, десь-
інде;
б) якщо вони утворені повторенням того самого слова
або кореня із службовими словами чи без них, а також два
синонімічні або два антонімічні слова: довго-довго, будь-що-
будь, коли-не-коли, всього-на-всього, пліч-о-пліч, часто-густо,
сила-силенна, тишком-нишком, любо-дорого, більш-менш.
Дефіс не ставиться:
а) якщо одне слово стоїть у називному відмінку, а друге — в
орудному: кінець кінцем, сама самотою;
б) коли одне слово стоїть у називному відмінку, а друге — в
родовому, знахідному, або орудному (лише з прийменником): раз у
раз, день у день, рука в руку, крок за кроком;
в) якщо прислівник — це поєднання слів у різних відмінках з
прийменниками: з боку на бік, з дня на день, з року врік, з краю в
край;
г) з частками будь-, -небудь, казна-, хтозна-: будь-де,
хтозна-як, куди-небудь, казна-коли, звідки-небудь, як-небудь;
ґ) якщо вони утворені від прийменників або займенників із
закінченням -ому, -й і префікса по-: по-новому, по-нашому, по-
літньому, по-старому, по-геройському (по-геройськи), по-
вовчому (по-вовчи), по-своєму, по-моєму.
165
8. Деякі прислівникові словосполучення, утворені від
іменника з прийменником, пишуться окремо, тому що
іменник зберігає конкретне лексичне значення і граматичну
форму.
Словничок найуживаніших прислівникових
словосполучень
Без сумніву, без кінця, без краю, без ладу, без мети, без
угаву, без черги; в далеч, в далечінь, в затишку, в міру, в ногу,
в обмін, в обріз, в позику, в основному; до гурту, до загину,
до краю, до ладу, до міри, до пуття, до речі, до побачення, до
смаку; за годину, за дня, за кордоном; з розгону, з радості, з
переляку; на диво, на жаль, на зло, на радість, на світанку, на
сміх, на ходу, на щастя, на силу; під час, під кінець; по правді,
по совісті, по суті та ін.
1. Від поданих прислівників утворіть вищий і найвищий
ступені порівняння. Підкресліть суфікси і префікси. Поясніть
зміни приголосних в основах прислівників.
Коротко, рідко, добре, мало, дорого, далеко, влучно,

високо, важко, солодко, тяжко, погано, дуже, довго, низько,
страшно, глибоко.
2. Утворіть прислівники за допомогою префіксів і суфіксів.

Скористайтесь наведеними зразком.
1. Зразок: вчасно — завчасно, де — абиде.
Вчасно, просто, довго, швидко, чисто, де, куди, коли,

багато, надійно, скільки, хмарно, тихенько.
2. Зразок: англійський — по-англійськи.

Англійський, добрий, новий, дружній, людяний,
ведмежий, козачий, дитячий, святковий, геройський.
166
3. Зразок: високий — високо.
Високий, темний, блискучий, грізний, пекучий,
байдужий, красивий, дружний, обурений, близький.
3. Перепишіть, розкриваючи дужки. Поясніть правопис
виділених слів.
1. (Не)сподівано війнуло свіжістю ріки, автобус круто

звернув ліворуч, і вже побігли назустріч верби...
(О.Донченко). 2. (Не) подалік стояло колись велике,
мальовниче село Турбаї (О.Гончар). 3. Та холодно мені, і в
грудях щось (не)настанно вибухає (Д.Павличко). 4. (На)дворі
падав сніг тихо, (не)настанно (І. Франко). 5. Сонце доходило
вже до полудня і пекло (не)милосердно (І.Франко). 6. Красо
України, Подолля! Розкинулось мило, (не)дбало (Леся
Українка). 7. (Не)забаром ми звернули з великого тракту
набік, на малий шлях і зараз виїхали на високе узгір’я
(І.Нечуй-Левицький). 8. (Не)далеко перед вами стоїть валка у
вісім возів (Панас Мирний).
4. Запишіть прислівники разом, окремо або через дефіс.
Поясніть їх правопис.
Як/небудь, коли/небудь, казна/де, будь/коли,

ледве/ледве, де/не/де, коли/сь, хтозна/куди, по/французьки,
по/вашому, по/латині, віч/на/віч, більш/менш,
тишком/нишком, давним/давно, рано/вранці, в/перше,
по/друге, по/троє, босо/ніж, до/побачення, на/швидку/руч.
5*. Перепишіть, розкриваючи дужки.
І. 1. Ми (по)новому розумієм світ, (по)іншому і любим, і

страждаєм (А.Малишко). 2. (Від)давна смілості й одвазі
шумить по всесвіту хвала (М.Рильський). 3. (По)моєму,
кожна людина мусить хоч раз коли-небудь сягнути свого
зеніту (О.Гончар). 4. Яка ціна за день, (по)пустому
прожитий? (О.Гончар). 5. Я єсть той, який щоде(нн)о на
167
будові, на посту. Запалився я огне(нн)о і з країною росту
(П.Тичина). 6. Над ними сонце ю(нн)о сяє, і тьмі не буде
вороття (В.Сосюра). 7. Генерал (по)довгу дивився на свою
карту (В. Собко). 8. Коні знялись з місця і нешвидко побрели
(до)глибокому снігу (М.Коцюбинcький).
II. 1. Лине (з)далеку дівочий спів (О.Довженко). 2. День
був погожий, (по)осі(нн)ьому променистий (З.Тулуб). 3.
Серце заскімлило, глухо, (по)вовчи (Б.Олійник). 4. Але вже
коли за що візьмусь, то буде (по)моєму (Ю.Збанацький). 5.
Нежда(нн)о-негада(нн)о він став популярною людиною на
селі (М.Чабанівський). 6. У нас усе (по)простому,
(по)домашньому (І. Франко). 7. Кожен вишукував товариша
(по)своєму пір’ю: пани віталися тільки до панів, купці — до
купців (Панас Мирний). 8. Трясе цап бороду, бо так звик
(за)молоду (Нар. творчість). 9. І (по)заячому сліду інколи
знаходять ведмедя (Нар. творчість).
1. Змінюваними чи незмінюваними словами є

прислівники? Чи мають вони закінчення?
2. З’ясуйте значення, морфологічні ознаки і
синтаксичну роль прислівників.
3. На які розряди поділяються прислівники за
значенням?
4. Які прислівники мають ступені порівняння? Наведіть
приклади.
5. Чому від прислівників всюди, босоніж, вчора не
можна утворити форм ступенів порівняння?
6. Від слів яких частин мови утворюються прислівники?
168
7. Чому частина слова -ому в прикметниках і
займенниках (новому, нашому) вважається закінченням, а в
прислівниках (по-новому, по-нашому) — суфіксом?
8. Розкажіть про написання прислівників разом, через
дефіс та окремо. Наведіть приклади.
 Література: [7], с. 105-124;

[9], с. 91-127;
[14], с. 100-144;
169
 Тема 6. Дієслово
Дієслово — це повнозначна частина мови, яка означає
дію або стан предмета і відповідає на питання що робить
предмет? що з ним робиться? у якому стані він
перебуває?
Дієслово як частина мови
Говорити, читаю, дощить,
1. Що означає Називає дію, стан
сміються.
Що робити? Людина (що робить?)
2. На які питання поспішає.
відповідає Що зробити? Сонце (що зробило?)
піднялося.
Вид (доконаний, Іти, зайти, читати,
недоконаний), прочитати книгу;
3. Постійні неперехідність працювати з паперами
граматичні ознаки (перехідність), пишуть — кричать
дієвідміна (І і II)
Спосіб, число, час Читає — читав би, читай;

(якщо є), особа знав — знали; читаю —
4. Непостійні (якщо є), рід (якщо читаєш — читали, читав –
граматичні ознаки є), відмінок (якщо є) читала, прочитаний –
прочитаного – прчитаному
Неозначена форма Везти, гнати, робити,
(інфінітив), особові кричати; хочу, хочеш,
(інфінітивні) форми, хочемо; мовчи, мовчімо;
5. Форми дієслова дієприкметник, причесаний, засмаглий,
дієприслівник, приславши, ходячи,
безособові форми зроблено, бито
на -но, -то
Присудок (зрідка Буду ниву я жать і
означення, додаток, солдатом стояти біля серця
6. Синтаксична обставина, підмет) твого, Батьківщино моя
роль (М.Стельмах); Кохати —
нові світи відкривати (Нар.
творчість).
170
Дієслова можуть означати і фізичну дію особи (косити,
копати), і рух у просторі (летіти, возити, повзти), і стан
(лежати, хвилюватись), і мислення (думати, розуміти), і
становлення предмета (старіти, розквітати).
Дію або стан позначають і деякі віддієслівні іменники
(стрільба, спання, хотіння), але вони не виражають її у часі.
Дії, стани, виражені дієсловами, — це динамічні ознаки,
властиві предметові у процесі його становлення і
розгортання в часі.
 Неозначена форма дієслова

Неозначеною формою (інфінітивом) називається така
незмінювана форма дієслова, яка означає дію або стан, не
вказуючи на час, особу, рід, число.
За значенням інфінітив близький до віддієслівних
іменників. Проте на відміну від них неозначена форма
дієслова називає дію не як предмет, а як процес.
Віддієслівний іменник відповідає на питання що?,
неозначена форма дієслова -що (з)робити?: писання (що?)
— писати (що робити?).
Дієслова в неозначеній формі мають вид і бувають
перехідними і неперехідними. Вони завжди закінчуються
формотворчим суфіксом -ти(-ть): Жити мені без праці —
зовсім не жити (Д. Павличко); Я на гору круту крем’яную
буду камінь важкий підіймать, і, несучи вагу ту страшную,
буду пісню веселу співать (Леся Українка).
Синтаксичні функції інфінітива різноманітні: він може
бути будь-яким членом речення. Інфінітив — це початкова
форма дієслова.
 Дві основи дієслова
При розгляді різних дієслівних форм за основу береться

інфінітив і форма теперішнього часу.
171
Основу інфінітива (неозначеної форми) становить
частина дієслова без суфікса -ти(-ть) разом з часткою -ся(-
сь) (при її наявності): люби-ти, змага-ти-ся, ходи-ти,
принес-ти, біг-ти.
Від основи інфінітива творяться дієслова минулого
часу, умовного способу, дієприкметники минулого часу,
дієприслівники доконаного виду.
Основу теперішнього часу одержуємо при
відокремленні від форми 3-ї особи множини теперішнього
часу (а в дієсловах доконаного виду від майбутнього часу)
особових закінчень -уть (-ють), -ать(-ять) разом з
часткою -ся(сь) (при наявності її): пиш-уть, пршес-уть,
крич-ать, зна-ють — [знай-ут'], стоять — [стой-ат'].
Від основи теперішнього часу утворюються особові
форми теперішнього і майбутнього часу доконаного виду,
форми наказового способу, дієприкметники теперішнього
часу, дієприслівники недоконаного виду.
Іноді основа інфінітива збігається з основою
теперішнього часу: нес-ти — нес-уть; вез-ти — вез-уть.
 Види дієслова
Розрізняють два види дієслів: недоконаннй і
доконаний. Дієслова недоконаного виду вказують на
тривалість дії або стану, незавершеність дії. Вони
відповідають на питання що робити? — читати,
кохатись, ловити.
На які
Види дієслів питання Які мають часи
відповідають
Недоконаний Що Теперішній — що роблю? лечу,
робити? — біжу
летіти, бігти Минулий — що робив? летів, біг
172
Майбутній — що робитиму? що
буду робити? летітиму, бігтиму;
буду летіти, буду бігти
Минулий — що зробив? прилетів,
побіг
Доконаний Майбутній — що зроблю? прилечу,
побіжу
Що
зробити? —
прилетіти,
побігти
Дієслова доконаного виду виражають завершеність,

обмеженість у часі, результативність дії або стану. Вони
відповідають на питання що зробити? — прочитати,
закохатись, виловити.
Дієслова недоконаного виду виступають в усіх трьох
часах, а дієслова доконаного виду — тільки у минулому і
майбутньому. Теперішній час дієслів завжди вказує на
процес протікання дії, тому доконаного виду в
теперішньому часі не буває.
 Перехідні й неперехідні дієслова
Перехідними називають такі дієслова, які означають

дію, скеровану на залежний від неї об’єкт. Наприклад:
прочитати поему, виконати завдання. При перехідних
дієсловах об’єкт дії (додаток) у реченні виступає у формі
знахідного відмінка без прийменника: косив траву,
написати твір.
Увага!
Іноді залежні від перехідних дієслів іменники або
займенники можуть вживатися і в формі родового відмінка.
Це спостерігається при заперечній формі присудка (з
173
часткою не): не купити книжки, не зрозумів її, не виконав
роботи; коли дія переходить не на весь предмет, а тільки на
його частину (купив хліба, насипав цукру, приніс води), коли
керований іменник чоловічого роду II відміни може мати
форму знахідного відмінка, спільну з родовим (написав
листа, зламав олівця).
За синтаксичною класифікацією об’єкт дії при таких
дієсловах становить прямий додаток.
Неперехідними називають такі дієслова, які означають
стан або дію, що не переходить безпосередньо на якийсь
об’єкт. Ці дієслова не можуть мати при собі прямого
додатка.
Неперехідні дієслова позначають рух (бігати, ходити,
їздити), духовний стан (хворіти, сумувати, зітхати,
мріяти), зміни в стані (молодіти, старіти, біліти).
 Часи дієслова
Дієслова мають форми теперішнього, минулого й
майбутнього часу: ходжу, ходив, ходитиму. Дійсний спосіб
протиставляється іншим способам своїми часовими
формами, бо тільки він має форми часу.
Теперішній час означає дію, яка відбувається в момент
мовлення: Я скрізь і завжди стрічаю людину
(М.Коцюбинський).
Минулий час означає дію, яка відбувається або
відбулася до моменту мовлення: У ту кімнату в перші дні
війни ввійшов фашистський офіцер штабний
(П.Омельченко).
Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься або
відбудеться після моменту мовлення. Дієслова у
майбутньому часі мають три форми: просту (доконаний
вид) — виконаю, прослухаю, складну (недоконаний вид) —
копатиму, слухатиму і складену (недоконаний вид) — буду
копати, буду слухати. Наприклад: Доки житимеш ти,
174
будуть квіти цвісти і людська не погасне любов
(А.Юхимович).
Теперішній час. Дієслова у теперішньому і
майбутньому часі змінюються за особами і числами.
За характером особових закінчень дієслів у формах
теперішнього і майбутнього (простого) часу розрізняють дві
дієвідміни.
До І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі
множини мають закінчення -уть(-ють): лізуть, в’яжуть,
співають, п’ють; до II дієвідміни — із закінченням -ать(-
ять): летять, стоять, лежать, доять.
Засобом розрізнення двох дієвідмін є голосний звук, що
виступає в особових закінченнях: у І дієвідміні — -е (-є), у II
дієвідміні — -и (-ї).
Увага!
У 3-й особі однини дієслова І дієвідміни мають
закінчення -е(-є), а дієслова II дієвідміни — -ить(-їть).
Наприклад: ріже, несе; косить, доїть. Але: здається,
будується (перед -ся приголосний т зберігається).
Закінчення 1-ї особи множини може скорочуватися. Така
скорочена форма вживається значно рідше за повну.
Розрізнити дієвідміну дієслів можна також за формою

інфінітива.
І дієвідміна II дієвідміна
1. Суфікси -а-, -і- (що не 1. Суфікси -и-, -і-(-ї-), що
випадають в особових формах), - випадають в особових формах:
ува-, -ну-: писати, біліти, любити, хотіти, горіти.
будувати, кинути. 2. Суфікс -а- (після шиплячих та
2. Звукосполучення -оро-, -оло- в й), що в особових формах випадає:
основі: боротися, колоти. мовчати, кричати, стояти.
3. Односкладова основа на 3. Слова бігти, боятися, спати.
голосний: бити, лити, вити.
4. Односкладова основа на
приголосний: нести, везти,
могти.
175
Дієслова бути, дати, їсти, відповісти і похідні від них
зберігають своєрідну архаїчну систему змінювання за
особами.
Теперішній час
Особа Однина Множина
1-а я є, їм ми є, їмо
2-а ти є,їси ви є, їсте
3-я він, вона, є, їсть вони є, їдять
воно
Дієслова дати, відповісти (та похідні від них) —
доконаного виду, тому від них неможливі форми
теперішнього часу, а лише прості форми майбутнього часу:
Майбутній час
1-а дам, відповім дамо, відповімо
2-а даси, відповіси дасте, відповісте
3-я дасть, відповість дадуть, відповідять
Минулий час. Форми минулого часу утворюються від

основи інфінітива за допомогою суфіксів -в для чоловічого, -
л(а) — жіночого і -л(о) — середнього роду, -л(и) — у
множині: бачи-ти — бачи-в, бачи-ла, бачи-ло, бачи-ли;
хотіти — хоті-в, хоті-ла, хоті-ло, хоті-ли.
В окремих дієсловах суфікс -в зник: нес-ти — ніс, лягти
— ліг, вез-ти — віз. Тут спостерігаємо чергування е, о з і:
пек-ти — пік, але пекла, мог-ти — міг, але могла.
Ненаголошений суфікс -ну-, що є в інфінітиві, при
творенні форм минулого часу може випадати, наприклад:
прохолонути — прохолов, прохолола, збліднути — зблід,
зблідла, але тягнути — тягнув, тягнула; гукнути — гукнув,
гукнула.
Дієслова минулого часу змінюються за родами (в
однині) і числами.
176
Майбутній час. Проста форма дієслів доконаного виду
майбутнього часу твориться за допомогою тих самих
флексій, що й дієслова теперішнього часу. Значення
майбутнього часу тут пов’язане не з закінченням, а з тими
словотворчими засобами, які служать для виявлення
доконаності: префіксацією, суфіксацією, зміною наголосу,
зміною кореневих голосних звуків і різними комбінаціями
цих засобів. Наприклад: читаю — прочитаю; кінчаю —
кінчу; гукаю — гукну; збираю — зберу; розрізаю —розріжу.
Майбутній час
1-а крикну, вистою крикнемо, вистоїмо
2-а крикнеш, вистоїш крикнете, вистоїте
3-я крикне, вистоїть крикнуть, вистоять
Дієслова недоконаного виду мають синтетичну

(складну) й аналітичну (складену) форми.
Синтетична (складна) форма за походженням
аналітична, бо історично склалася з інфінітива змінюваного
дієслова й особових форм дієслова йняти (имати) -му (1-а
ос.), -меш (2-а ос.), -ме (3-я ос.), у множині — -мемо (1-а
ос.), -мете (2-а ос.), -муть (3-я ос.).

1-а стоятиму стоятимемо
2-а стоятимеш стоятимете
3-я стоятиме стоятимуть
Аналітична форма майбутнього часу дієслів

недоконаного виду складається з особових форм
допоміжного дієслова бути та інфінітива змінюваного
дієслова, яке виражає лексичний зміст.
177
1-а буду здобувати будемо здобувати
2-а будеш здобувати будете здобувати
3-я буде здобувати будуть здобувати
 Способи дієслів. Творення дієслів
В українській мові є три способи дієслів: дійсний,

умовний і наказовий. У реченні способові форми дієслова
виступають тільки в ролі присудків.
Спосіб, час і вид дієслів пов’язані між собою.
Розглянемо таблицю.
Спосіб Час Недоконаний вид Доконаний вид
Дійсний Теперішній дивлюсь , —
Майбутній дивитимусь, буду подивимось
дивитись
Умовний Минулий дивився подивився

Наказовий — дивився б подивився б
— дивись подивись
Дійсний спосіб виражає дію, яка відбувається,

відбулася чи відбудеться: Йдуть дівчата понад бором,
полем, лугом, косогором (Т.Воронько); Недавно в Туреччині
впав астероїд, над ним піднявся багряний димок
(П.Воронько); Почорнілі сніги зустрічатимуть знову весну,
вологі вітри обмиватимуть коси березам
(Л.Первомайський).
Умовний спосіб означає не реальну дію, а лише бажану
або можливу за певних умов: Хотіла б я піснею стати у цю
хвилину ясну (Леся Українка).
Наказовий спосіб означає наказ, заклик до дії, а також
прохання, побажання того, хто говорить: Дай же руку мені і
ходімо у даль (А. М’ястківський).
178
Умовний спосіб. Форми умовного способу
аналітичні — вони утворюються додаванням до дієслів
минулого часу умовної частки би(б). Наприклад: Не може
бути людини, котра не могла б навчитися добре говорити
(М.Бабич).
Дієслова умовного способу часових форм не мають.
Особа виражається за допомогою займенників, а в однині за
допомогою суфіксів минулого часу визначається рід.
Умовна частка би(б) з дієсловами завжди пишеться окремо і
може стояти після будь-якого повнозначного слова: Де б
вона не була, я знайду її (О.Гончар).
Наказовий спосіб. Дієслова наказового способу мають
три особові форми: 2-а особа однини (бери, жни; плач,
читай), 1-а особа множини (берімо, жнімо, плачмо,
читаймо), 2-а особа множини (беріте, жніте, плачте,
читайте). Форми наказового способу утворюються від
основи теперішнього часу. Є два типи творення форм
наказового способу.
Перший тип. Для дієслів цього типу характерні
закінчення -и, -імо, -іть.

1-а — пишімо, вчімо, летімо
2-а лети, пиши, вчи летіть, пишіть, вчіть
Другий тип. У 2-й особі однини наказового способу

дієслова мають чисту основу, відповідно у 1-й особі
множини закінчення -мо, у 2-й множини — -те.
У дієсловах з основою на д, т, з, л, н у формах
наказового способу всі ці приголосні пом’якшуються:
стань, сядь, злазьте, гляньте, дозвольмо.
Дієслова з основою на губний, шиплячий приголосні та
на р у формах наказового способу не пом’якшуються: плач,
плачмо, плачте, удар, удармо, ударте, голуб, голубмо,
голубте.
179
Для 1-ї і 3-ї осіб однини та 3-ї особи множини наказовий
спосіб твориться за допомогою частки хай (нехай), яка
додається до дієслів теперішнього часу або простої форми
майбутнього часу: хай скажу, хай скаже, хай підуть, хай
зроблять. Це так звана описова форма наказового способу.
 Безособові дієслова
Окрему групу становлять безособові дієслова, які
називають дію або стан, не пов’язані з будь-якою особою
або предметом. Вони мають способи і часи, але не
змінюються за родами, числами й особами. В односкладних
безособових реченнях ці дієслова виконують роль присудка.
Вони мають такі значення:
а) явище природи (вечоріти, світати, мрячити,
гримить, вечоріє);
б) стану людини (нудить, пече, ріже, морозить,
трусить, температурить, не спиться);
в) уявлення про долю людини (фортунить, не судилось,
щастить).
Безособові дієслова звичайно вживаються у формі 3-ї
особи однини або у формі середнього роду минулого часу.
Вони можуть також мати форми умовного способу та
інфінітива (світало б, вечоріти, почало світати).
Наприклад: Прохолодою повіяло з лісу (М.Стельмах); Синім
холодом од трав віє (В.Сосюра); Немає ще поїзда
(А.Тесленко); І не спиться тим панам і не лежиться
(Остап Вишня).
1. Визначте дієвідміну поданих дієслів. Утворіть форми 3-ї
особи множини теперішнього часу.
Пливти, чорніти, вірити, працювати, підніматися, могти,
перевозити, виписувати, творити, танцювати, доїти,
180
будувати, ходити, лежати, шепотіти, косити, квасити, їздити,
мастити, фотографувати, прибувати, білити, ненавидіти.
2. Перепишіть. Підкресліть дієслова теперішнього часу,
визначте особу, поясніть правопис. Укажіть перехідні і
неперехідні дієслова.
1. Правди в мішок не сховаєш. 2. Розплутай сумніви і

знатимеш правду. 3. Хворобу і бідність не приховаєш. 4.
Згаєш час —втратиш урожай. 5. Грамоту знаєш — добру
волю маєш. 6. Чим більше слухаєш, тим більше знаєш. 7.
Любові силою не допоможеш. 8. Не плюй проти вітру, бо
заплюєш собі вуса. 9. Вогонь гасом не заллєш. 10.
Бережешся — в біду не попадешся. 11. Хороше діло не
зробиш поспіхом. 12. Днів у мішку не втримаєш. 13. Хочеш
рибку з’їсти — треба в воду лізти. 14. Друга за гроші не
купиш (Молдавські прислів’я і приказки).
3. Замість крапок допишіть закінчення дієслів; визначте
особу, число та дієвідміну кожного з них.
1. З високої вежі вівчарику видко, як кот..т..ся хвилі

лиманові швидко, а далі зника.. у синьому морі.. . Вівчарика
погляд блука.. в просторі. 2. Вже сонечко в море сіда; у
тихому морі темні..; прозора, глибока вода, немов оксамит,
зелені... 3. «Мамо, чи кожна пташина в вирій на зиму
літа..?» — в неньки спитала дитина. 4. «Ні, не кожна, —
одказує мати, — онде, бач.., пташина сивенька скач.. швидко
отам біля хати...». 5. Поблиску..т.. черешеньки в листі
зелененькім, черешеньки вабл..т.. очі діточкам маленьким. 6.
Тепер прощай! Хто знає, чи надовго. Ми, може, хутко буд..
походжати по горах київських та по гаях волинських, й
може, поки зійд..ся знову, води багато утече з річок і сліз з
людських очей. 7. Лет.. хвилини — я не прислухавсь. 8. «Чи
ми верта..м..сь, чи йд.. на вигнання?» — питалися мої думки
й пісні (З тв. Лесі Українки).
181
4. Від поданих дієслів утворіть форми минулого часу.
Везти, стати, пекти, брести, вести, заграти, нести,

плести, мести, перемогти, берегти, лягти, текти, гребти,
запрягти, допомогти, іти, пливти, стерегти.
II. До утворених дієслів минулого часу доберіть, де
можна, слова-омоніми і складіть з ними речення.
Зразок. Чумак віз сіль з Криму і зупинився помазати
дьогтем віз.
5. І. За допомогою префіксів утворіть просту форму
майбутнього часу.
Знайомлю, копаю, малюю, ловлю, мащу, їду, несу,
ведуть, ріжуть, беруть.
ІІ. Від неозначеної форми дієслова утворіть складну
форму майбутнього часу в усіх особах.
Возити, ламати, бродити, краяти, нести, казати, качати,
котити, летіти, сидіти, сипати, економити.
ІІІ. Від складеної форми майбутнього часу утворіть
просту (за допомогою префіксів) і складну.
Буду служити, буду будувати, будуть виховувати,
будуть малювати, буде радіти, буде білити, будемо гомоніти,
будете уболівати, буду стояти.
6. Прочитайте речення. Визначте вид дієслів. Дієслова,
поділені вертикальною рискою, напишіть з не разом або окремо.
Поясніть правопис.
1. Я не/не/здужаю, нівроку, а щось такеє бачить око, і

серце жде чогось. 2. На панщині пшеницю жала, втомилася;
не/спочивать пішла в снопи, пошкандибала Івана сина
годувать (Т.Шевченко). 3. Бійці не/хтували небезпекою,
рвалися вперед. 4. Не/повернуть козаки з походу,
не/заграють сурми на зорі... Будуть вік стояти біля броду
посивілі верби-матері. 5. Не/жартуй наді мною, будь ласка, і,
говорячи, не/мовчи. Нащо правді словесна маска? Ти
мовчанням мені кричи. 6. Ображайся на мене, як хочеш.
182
Зневажай, не/навидь мене — все одно я люблю твої очі і
волосся твоє сумне. 7. Може, ти не/прийдеш, лаяти
не/стану — буду сам гуляти з вечора до рану. 8. Не/має в
мене страху за плечима — я розірвав його одвічний гніт (З
тв. В.Симоненка).
7. Запишіть у дві колонки дієслова: 1) із вставленими
буквами е, є; 2) із вставленими буквами и, ї.
Святку..мо, вивча..ш, знаход..ш, ненавид..те, сто..мо,

схоч..те, лет..те, колиш..ться, осміл..ться, одяга..ться,
захист..мо, пиш..ш, утриму..мося, змін..ться, штопа..те,
перестав..ш.
Ключ. У словах підкресліть другу від початку букву. З

цих букв прочитаєте закінчення вислову давньоримського
письменника Публія Теренція: «Якщо двоє роблять те саме.
—.».
8. Випишіть дієслова у дві колонки за дієвідмінами.
Знати, стукотіти, кроїти, наколоти, свистати, белькотіти,

оборонити, відпороти, стругати, завадити, збігти, гуркотіти,
тьмяніти, гуркотати, одужати, стелити, краяти, хилитися,
спізнитися, відкрити, хропіти, бачити, збороти, свистіти,
ударити, пищати, знехтувати, сипати, зважити, оцінювати,
тягти, дирчати, зморитися, схотіти.
цих букв прочитаєте вислів Максима Горького.
9. Випишіть у дві колонки дієслова: 1) у наказовому способі;
2) у дійсному способі.
Озеленимо, стоїмо, кричіть, навчить, летімо, збережімо,

зво-рушить, навчіть, лящить, зворушіть, узагальнимо,
зачепить, сушіть, озеленімо, зліпіть, вивчімо, сточить,
скажімо, запишіть, вивчимо.
183
цих букв прочитаєте закінчення прислів’я: «Перш ніж
шити...».
10. Дієслова поставте в наказовому способі в 2-й особі

однини і запишіть у дві колонки: 1) з ь у кінці; 2) без ь у кінці.
Збільшити, перевірити, входити, стати, озвучити,

підставити, вдарити, попередити, передбачити, ужалити,
вимітити, насипати, плавити, звузити, відрізати, зважити,
переглянути.
Ключ. У словах підкресліть другу віл початку букву. З

цих букв прочитаєте закінчення вислову І.С.Тургенєва:
«Вартий жалю той...»

1. Охарактеризуйте значення, морфологічні ознаки й
синтаксичну роль дієслів.
2. Назвіть дієслівні форми. Наведіть приклади.
3. Чому форма дієслова називається неозначеною? Які
ознаки властиві інфінітиву?
4. Як виділяється інфінітивна основа і основа
теперішнього часу?
5. Які дієслівні форми творяться від основи інфінітива
та основи теперішнього часу?
6. Як утворюються видові пари дієслів?
7. Визначте вид дієслів робити, виробити, розробляти,
форсувати.
8. Як розрізняється перехідність і неперехідність
дієслів?
9. Поясніть уживання родового відмінка у
словосполученнях купив м’яса, вип’ю води, не відчував болю.
10. Які є часи дієслів в українській мові?
184
11. Охарактеризуйте особливості поділу дієслів на
дієвідміни.
12. Як дієвідмінюються дієслова у теперішньому і
минулому часі?
13. Назвіть характерні чергування звуків при
дієвідмінюванні дієслів. Наведіть приклади.
14. Як утворюються форми минулого часу?
15. Які дієслова мають рід?
16. Які форми майбутнього часу ви знаєте? Як вони
утворюються?
17. Як творяться дієслівні форми умовного і наказового
способів? Наведіть приклади.
18. Що означають дієслова дійсного способу? Які часові
форми вони мають?
19. Які дієслова називаються безособовими?
20. Які способи словотвору характерні для дієслів?
21. Від яких частин мови творяться дієслова?
[13], с. 29-37.
185
 Тема 7. Дієприкметник і дієприслівник
Дієприкметник — це форма дієслова, яка поєднує в
собі дієслівні та прикметникові ознаки і відповідає на
питання який? яка? яке? Наприклад: Зовсім захекані й
знесилені, ми добрались до Любиного дворища, посеред
якого стояла лісова кізочка (М. Стельмах).
Розгляньте таблицю і пригадайте найголовніші ознаки
дієприкметника
Граматичні ознаки
Відповідає
Значення
на питання прикметника дієслова
Означає який? Відноситься до Вид (недоконаний

ознаку яка? іменника, і доконаний), час
предмета яке? змінюється за (теперішній,
за дією які? родами, числами, минулий), стан
відмінками, буває (активний,
означенням і пасивний), може
присудком мати залежні
слова (іменник,
прикметник,
прислівник), буває
присудком
За дієслівними ознаками дієприкметники бувають

активні (співаючий, сяючий, порожевілий) і пасивні
(вимитий, зроблений, критий); теперішнього (крокуючий,
гріючий) і минулого (заклопотаний, варений) часу;
доконаного (зварений, розпиляний) і недоконаного
(пиляний, битий, пишучий) виду.
Дієприкметники виражають дієслівну ознаку, зумовлену
самим носієм (активні дієприкметники), або ж дієслівну
ознаку предмета чи особи, зумовлену дією іншого предмета
або особи (пасивні дієприкметники).
186
Дієприкметник вимагає від іменника певного відмінка
(написаний гарно, зроблений руками) і може мати
пояснювальні слова: працюючий (де?) на фабриці,
повідомлений (коли?) сьогодні.
Як і прикметники, дієприкметники мають рід
(чоловічий, жіночий, середній), число (однину і множину) і
відмінок.
У реченні дієприкметник може виступати у ролі
узгодженого означення, іменної частини складеного
присудка. Наприклад: Літо збігло, як день, із невлежаного
туману вийшов синьоокий, золоточубий вересень
(М.Стельмах); Тепле повітря навкруги було напоєне
пахощами степових квітів (О.Гончар).
Дієприкметник разом із залежними від нього словами
становить дієприкметниковий зворот, який у вимові
виділяється інтонацією, а на письмі комами: Непорушно
стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті
краплистою росою (М. Коцюбинський).
Рід, число й відмінок дієприкметників, як і
прикметників, залежать від роду, числа та відмінка
іменників, з якими вони пов’язані.
Способи творення дієприкметників розглянемо за
таблицею.
Творення дієприкметників
Активні Пасивні
Дієвідміна
Час спосіб спосіб

приклади приклади
творення творення
Теперішній I основа ідуть –

теперішнь ідучий
ого часу + читають –
-уч-, -юч- читаючий
187
Минулий II + -ач-, -яч-
лежать –
лежачий,
киплять –
киплячий
основа згоріти – основа бажати –

інфінітива згорілий, інфініти бажаний,
перехідних перемогти – ва зробити –
дієслів + - перемігший перехід зроблений,
л- (рідше - них колоти –
ш-) дієслів колотий
+ -н-, -
ен-, -т-
Активні дієприкметники теперішнього часу

утворюються від основи теперішнього часу за допомогою
суфіксів -уч-(-юч-), -ач- (-яч-): крокуючий, стоячий, а
минулого часу — від основи інфінітива за допомогою
суфікса -л-: посивілий, змарнілий, змерзлий.
Пасивні дієприкметники минулого часу утворюються
від інфінітивних основ за допомогою суфіксів -н-, -ен-(-єн-) і
-т-: писати–писаний, зробити–зроблений, пиляти–пиляний.
Звук [у] дієслівного суфікса -ува-(-юва-) в дієприкметниках
змінюється на [о]: збудувати – збудований, подарувати –
подарований. За допомогою суфікса -н- дієприкметники
творяться від дієслів з основою інфінітива на -а-(-я-):
прибраний, сказане, плутаний.
При творенні пасивних дієприкметників за допомогою
суфікса -ен-(-єн-) суфікси основ дієслів -и-, -і- змінюються
на -е-, а кінцеві приголосні основи інфінітива зазнають
чергування: напоїти – напоєний, звільнити – звільнений,
виходити – виходжений, пустити – пущений, погасити –
погашений, зловити – зловлений, заморозити –
заморожений, виїздити – виїжджений.
188
За допомогою суфікса -т- творяться пасивні
дієприкметники від односкладових дієслів: взутий,
стертий, скутий, вимитий. Від дієслів із суфіксом -ну-, з
повноголосним звукосполученням -оло- утворюються
паралельні форми дієприкметників з суфіксами -ен- і -т-:
замкнути – замкнений – замкнутий; прополоти –
прополений – прополотий; молоти – мелений – молотий.
 Безособові дієслівні форми на -но, -то
Невідмінювані дієслівні форми на -но, -то утворюються

від пасивних дієприкметників шляхом заміни закінчення на
суфікс -о-; розбитий – розбито, прочитаний – прочитано. Ці
форми завжди виконують роль присудків у безособовому
реченні: Ой у полі жито копитами збито, під білою березою
козаченька вбито (Нар. творчість). Дієслова у безособовій
формі на -но, -то, на відміну від дієприкметників, не
вказують на ознаку предмета за дією, а виражають дію, яка
поширюється на якийсь предмет. Біля цих безособових форм
обов’язково повинен стояти додаток, виражений іменником
або займенником у знахідному відмінку без прийменника
(прямий додаток): Басейну ще немає, викопано тільки
котлован (В.Минко); Я жив за рогом, у дев’ятнадцятому
номері, його розбито (Ю.Смолич).
 Дієприслівник
Дієприслівником називається невідмінювана форма
дієслова, яка, поєднуючи ознаки дієслова і прислівника,
вказує на додаткову дію. Наприклад: Похмурий чорний птах
знявся з ожереду соломи і, шугонувши важким помахом
старечих крил, полетів у німіючі поля (І.Цюпа). У цьому
реченні основна дія виражена особовими формами дієслів
знявся і полетів, а другорядна (додаткова) — незмінною
формою дієслова шугонувши.
189
Подібно до дієслів, дієприслівники мають вид, для них
властиві перехідність і неперехідність, здатність керувати
іменниками: ламаючи лід, вловивши іронію. Як і
прислівники, дієприслівники не змінюються, пояснюють
дієслово-присудок, виступаючи у ролі різних обставин.
Наприклад: Співають ідучи дівчата (Т.Шевченко);
Блискавиці раз по раз миготіли, висвічуючи невеличкі вікна
(Панас Мирний).
Дієприслівник разом із залежними словами утворює
дієприслівниковий зворот, який у реченні виступає
обставиною. Дієприслівниковий зворот на письмі
виділяється комами, а у вимові — інтонацією.
Дієприслівники недоконаного і доконаного виду
На які питання Як
Вид Що означають
відповідають утворюються
Недоконаний Незакінчену Що роблячи? Основа
додаткову дію: читаючи, теперішнього
Діти бігли, не несучи, часу + -учи
переводячи подиху. лежачи (-ючи), -ачи (-
ячи)
Доконаний Завершену Що зробивши? Основа
додаткову дію: Не прочитавши, інфінітива
взявшись за сокиру, занісши, + -вши, -ши
хати не зробиш прилігши
(Нар. творчість)
Дієприслівники недоконаного виду утворюються від

основи теперішнього часу за допомогою суфіксів -учи(-ючи)
(для дієслів І дієвідміни) і -ачи(-ячи) (для дієслів II
дієвідміни): запиту(ють) + ючи – запитуючи,
сид(ять) + ячи – сидячи.
Дієприслівники доконаного виду утворюються від
основи інфінітива за допомогою суфіксів -вши, -ши:
зробити – зробивши, написати – написавши, принести –
принісши.
190
Дієприслівники доконаного і недоконаного виду можуть
утворюватися від дієслів з афіксом -ся(-сь): бавляться –
бавлячись, приглянутися – приглянувшись, задуматись –
задумавшись.
Частка не з дієприслівниками завжди пишеться окремо:
не відмовляючись, не привітавшись, не сказавши.
Разом з дієприслівниками не пишеться:
1) коли становить частину кореня (дієприслівник без не
не вживається): нехтуючи, ненавидячи, неволячи;
2) у дієслівному префіксі недо-, який указує на
неповноту, половинчастість дії: недобачаючи,
недочуваючи, недоїдаючи.
1. Від поданих дієслів утворіть дієприслівники недоконаного
виду.
Працювати, читати, стрибати, співати, дихати, орати,
творити, виходити, писати, везти, казати, садити, світити.
2. Запишіть речення, виправивши помилки. Підкресліть
дієприслівники, вказавши основу, від якої вони утворені.
1. Наблизившись до села, уже почало темніти.

2. Від’їжджаючи на відпочинок, школярів проводжали
батьки.
3. Наближаючись до моря, чувся плескіт хвиль.
4. Прочитавши книгу, мені сподобався головний герой.
5. Прийшовши до театру, вистава вже розпочалася.
6. Відправившись на екскурсію, з нами трапилась
пригода.
3*. Перепишіть, розкриваючи дужки. Від дієслів, що в дужках,
утворіть активні дієприкметники недоконаного чи доконаного
виду й поставте їх у потрібному роді, числі й відмінку.
191
1. Від землі йде духмяний аромат (зів’янути) трав
(І.Цюпа). 2. Попадало додолу покручене, (зчорніти) листя
(М.Коцюбинський). 3. Стиха лущиться зерно з
(перестигнути) колоса (М.Коцюбинський). 4. Бачу, як синє
небо розтяли чорні (дихати) крила ворони
(М.Коцюбинський). 5. У лісі вже ставало тісно від
(прибувати) військ (О.Гончар). 6. Край шляху серед (палати)
маків зостався свіжий горбик землі з маленьким, гранчастим
обеліском (О.Гончар). 7. Встали передчасно (змарніти)
вдови і діти героїв (І.Цюпа). 8. Мовчання і тиха скорбота
залягли в (заніміти) залі (І.Цюпа).

утворіть пасивні дієприкметники і поставте їх у потрібному
роді, числі й відмінку.
1. Віз весело заторохтів залізними шинами по (в’їздити)
дорозі (О.Донченко). 2. Ніким не (сходити) нас ждуть путі
(О.Ющенко). 3. На лугах ще трава не (косити), у полях
красуються жита (П.Воронько). 4. Рівно й спокійно дише
(натомитися) з праці земля (М.Рильський). 5. Жагучими
пахощами дихала земля, (розпалити) сонцем (З.Тулуб). 6.
Обличчя його було напруженим і (зосередити) (Григорій
Тютюнник). 7. В очах (скривдити) поета блиснув промінь
надії (Л. Дмитерко). 8. І на (оновити) землі врага не буде,
супостата (Т.Шевченко). Тепла ніч, (наповнити) степовими
пахощами, пропливла над Асканією (О.Гончар). 9. Могутньо
тягло звідусіль прісним запахом весни, свіжих вод,
(розбрунькувати) верб (О.Гончар). 10. Повні, рожеві, як діти,
(збудити) зі сну, плили по небі хмаринки (М.Коцюбинський).
11. Любо впасти на зелену тінь (натрудити) і (наболіти)
тілом (М.Рильський). 12. Ми розмістилися на возі, добре
(вимостити) травою (А.Шиян). 13. Віз м’яко покотився ще не
(в’їздити) дорогою (М.Стельмах). 14. Вже минули село і
поїхали понад течією, (обсадити) густими старими вербами
192
(І.Нечуй-Левицький). 15. Човен, ще не (спустити), лежить на
згірку догори дном (О.Гончар).

утворіть дієприслівники.
1. Все зраділо, (стрівати) день; і день зрадів,
(розцвітати), ясний, теплий, погожий (Панас Мирний). 2. У
туман (загорнутись), далекі тополі в душі вигравають
мінорну гаму (П.Тичина). 3. З самого ранку, (виплутатись) із
тендітних тенет туману, вигулькувало сонце
(Ю.Збанацький). 4. Десь за ланами гомонів, (затихати) грім
(С.Васильченко). 5. Степ, (струсити) з себе росу та (зігнати)
непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим вогнем (Панас
Мирний). 6. Хто перший пройшов по неходженому степу,
(прим’яти) молоду траву і (налякати) диких сайгаків?
(Є.Гуцало). 7. Нам вічно треба небом жити, по шию (бути) в
планеті! (М.Вінграновський). 8. Щастя — не знати спокою, в
далі (йти) невідомі (О.Підсуха).
6*. Перепишіть, вставляючи пропущені букви и або і.

1. Чи чули ви, як в дзвоні молотка співає сталь, вітаюч..
людину? (В.Сосюра). 2. Тремтяч.. тіні ажурові розквітлий
кидає каштан (М.Рильський). 3. Бачу, як синє небо надвоє
розтяли чорні дихаюч.. крила (М.Коцюбинський). 4.
Заґелґали дикі гуси, про-стуюч.. кудись високо під
необмеженим небом (М.Коцюбинський). 5. Напівпрозорі
жовтіюч.. та червоніюч.. кетяги солодко дрімали серед
лапатого листя (М.Коцюбинський). 6. Місяць підіймався все
вище й вище, затьмарююч.. своїм світлом зірки (І.Цюпа).
7. Від поданих дієслів утворіть пасивні дієприкметники

теперішнього або минулого часу.
1. Наклеювати, переписувати, купувати, гальмувати,
завоювати, малювати, віяти, принести, випекти, змазати,
193
виходити, викосити, створити, здвоїти, стиснути, розпороти,
складати, удосконалити. 2. Зрошувати, породжувати,
вирощувати, вимірювати, виконувати, підтримувати,
виспівувати, здійснювати, освітлювати, обпалювати.
8. Утворіть активні дієприкметники від дієслів, поданих у

дужках.
Шелест (дозрівати) пшениці. Влада (чарувати) ночі.

Задовольнити (зростати) вимоги. Зорі посипали (тремтіти)
блиск. (Почорніти) поле восени. Відблиск (згасати) вогнище.
Схилилась (обгоріти) береза. Стежка (зарости) кропивою.
Запах (квітнути) гречка. Низько (нависнути) хмари. Ми
зібралися біля (палати) вогнища.
9. Запишіть речення, розкриваючи дужки. Замість крапок

поставте потрібні букви. Поставте наголос, поясніть правопис
дієприкметників.
1. Ми тихо стояли, дивились, як ясно на темному морі

(не) зліче..і світила сіяли. 2. Прощай, Волинь!.. Мене від
тебе доленька жене, немов од дерева одірва..ий листочок. 3.
Огні (не)зліче..і, мов стрічки огне..і, до моря спускаються з
міста. 4. По світі широкому буде та після літати, а з нею
надія кохана скрізь буде літати, по світі між людьми питати,
де схована доля (не)зна..а? 5. Хай же та мрія із думкою
вкупці лине в (не)зна..і світа, — крил (не)втинай сизокрилій
голубці, хай вона вільно літа! 6. І все-таки до тебе думка
лине, мій занапаще..ий, (не)щасний краю! 7. Що вдіє раб
приниже..ий, (не)щасний, як буде проповідь читать своїм
панам? 8. О горе тим, що вродже..і в темниці! 9. Порвалася
(не) скінче..а розмова. 10. Ні, ти (не)вмреш, ти щастя
поховаєш під білим покривом (не)справдже..их надій (З тв.
Лесі Українки).
194
1. Які ознаки дієслова і прикметника має
дієприкметник?
2. Які функції можуть виконувати дієприкметники у
реченні?
3. Як утворюються активні і пасивні дієприкметники?
Наведіть приклади із чергуванням приголосних в основі
дієприкметників.
4. Утворіть від дієслів будувати і забудувати всі
можливі форми дієприкметників.
5. Чому не можна утворити дієприкметник
теперішнього часу від дієслова вивчити?
6. Провідміняйте прикметник якісний і дієприкметник
перевірений. Що спільного у відмінкових закінченнях?
7. Розкажіть про правопис не з дієприкметниками.
8. Що таке субстантивація дієприкметників? Наведіть
приклади.
9. Що таке дієприслівник? Які синтаксичні функції
виконують дієприслівники?
10. Як утворюються дієприслівники доконаного і
недоконаного виду?
11. Утворіть дієприслівники доконаного і недоконаного
виду від дієслів шукати, будувати, усміхнутися, відкрити.
12. Коли пишемо лежачі хворі — лежачи на дивані?
13. Поясніть написання не з дієприслівниками не
працюючи, ненавидячи, недовиконавши.
 Література: [13], с. 17-45;
[15], с. 29-37.
195
 Тема 8. Cлужбові частини мови
 Прийменник
Службові слова — незмінювані частини мови. До них
належать прийменники, сполучники і частки.
На відміну від самостійних частин мови (іменників,
прикметників, числівників, займенників, дієслів,
прислівників) службові слова членами речення не бувають.
Вони вказують на різні відношення між словами
(прийменники) чи між словами і реченнями (сполучники),
або ж надають словам і реченням різних відтінків (частки).
Службові слова відіграють важливу роль в організації
змісту і будови речення, а отже, й у процесі спілкування.
Прийменником називається частина мови, яка об’єднує
слова, котрі разом з формами непрямих відмінків виражають
відношення між предметами, відношення дії чи стану до
предмета.
За походженням прийменники поділяються на дві
групи: первинні (в, на, від, од, до, у, при, під, з, за, над,
через) і вторинні, що походять переважно із повнозначних
слів (близько, навколо, вздовж, поблизу, край, коло, завдяки,
всупереч, на противагу, вслід тощо).
Морфологічний склад і правопис прийменників

За будовою прийменники поділяються на прості, складні
і складені. До простих належать прийменники без, від, по, з,
до, для, за, на, при, під, через, між. Складні прийменники
складаються з двох або кількох простих прийменників: з-за,
з-під, з-попід, з-над, з-понад, з-поміж, поміж, з-між,
посеред, задля, заради, поза, з-поза. Складені прийменники
складаються з кількох слів, наприклад, іменника та
прийменника (з метою, за винятком, за рахунок, за
196
допомогою, у справі, у галузі, у зв’язку з, на відміну від, у
відношенні до тощо) або прислівника і прийменника (нарівні
з, одночасно з, згідно з, незалежно від та ін.).
1. Прийменники з тими частинами мови, з якими вжива-
ються, пишуться окремо: при дорозі (але придорожній) за
озером (але заозерний), між горами (але міжгір’я), без меж
(але безмежний), за тобою, в нього, коло високої гори, на
далекій відстані, п’ять додати до двох, вісім ділиться на
чотири.
2. Складні прийменники пишуться разом, крім тих, що
починаються на з, із, які пишуться через дефіс: попід,
поміж, посеред, понад, навколо, напроти, але з-за, із-за, з-
над, з-під, з-понад, з-попід, з-посеред, з-поза.
3. Іноді для милозвучності мовлення до прийменників,
які закінчуються на приголосний, додаються і або о:
переді(о) мною, зі стріхи, наді(о) мною, зі страху тощо.
4. У складених прийменниках усі слова пишуться
окремо: на відміну від, поряд з, урозріз з, з огляду на, у
зв’язку з, незалежно від, нарівні з, поруч з.
Є частина прийменників, з якими утворюються
синонімічні конструкції. Наприклад, просторові відношення
утворюються з прийменниками: на – в (на полі – в полі), на –
до – в(у) (дорога до Києва – дорога на Київ – дорога у Київ);
коло – біля – близько – поблизу – при – поруч з (коло
вокзалу – біля вокзалу – близько вокзалу – поблизу вокзалу –
при вокзалі – поруч з вокзалом).
 Сполучник
Сполучником називається службова частина мови, яка
служить для зв’язку членів речення та частин складного
речення: Гріх по дорозі біг та й до нас плиг... (Ю.Ільченко);
Рознеслася чутка, що Соломія Крушельницька даватиме
концерт; Там відкривався вид на широке поле і стояв дім, де
197
зупинився Стефаник (Е.Врублевська). Сполучник та з’єднує
однорідні присудки, сполучник що, приєднує підрядне
речення до головного, а сполучник і поєднує прості речення
у складне.
Сполучники не мають лексичного значення і виконують
у реченні граматичну роль. Але, на відміну від
прийменників, вони не поєднуються з певними формами
слів.
Увага!
Поряд із сполучниками для зв’язку частин
складнопідрядного речення використовуються займенники і
прислівники, їх називають сполучними словами. Це
займенники хто, що, чий, котрий, який, скільки, прислівники
де, чому, як, звідки, куди, коли.
Сполучні слова відрізняються від сполучників тим, що,
крім службової функції, вони виступають членами
підрядного речення. Наприклад: Навіть того, чиє життя
минає в небі, цей степ вражає своїм безмежжям (О.Гончар).
Тут займенник чиє сполучає підрядне речення з головним і
виступає означенням до слова життя.
Сполучники діляться на непохідні (дуже давні за
походженням і морфологічно не поділяються на складові
частини) — а, і, та, чи, бо і похідні (що утворилися від
інших частин мови) —зате, мовби, як, де, тому що, який.
За будовою сполучники бувають:
а) прості: а, бо, і, як, де, хоч;
б) складні: теж, щоб, тож, якби, якщо, наче, аніж,
начеб;
в) складені: так що, через те що, задля того щоб, як...
так.
Складні сполучники утворилися внаслідок злиття в
одне слово двох частин мови, найчастіше займенників,
прислівників, з іншими частинами мови і прийменниками:
якщо (як + що), щоб (що + б), ніби (ні + би), або (а + бо).
198
Складені сполучники — це сполучення слів, що
утворилися поєднанням відмінкових форм займенника чи
якоїсь іншої частини мови зі сполучниками що, щоб або
прислівником тому що, через те що, у зв’язку з тим що,
подібної до того як.
За способом уживання сполучники поділяються на а)
одиничні: і, та, або, чи та ін.: Елеонора Дузе була дочкою
мандрівних артистів, і на її долю випало важке дитинство; Для
Соломії вона (Венеція) завжди залишалася містом-ілюзією, яке
можна любити, але неможливо осягнути (В. Врублевська); б)
повторювані: ні–ні, і–і, то–то, чи–чи, або–або. Наприклад: Чи
так, чи інако, а біля року 1573-го для славного Самійла Кішки
настала друга доба його життя — доба турецької неволі
(А.Кащенко); Відданість Артуро Тоскані своєму мистецтву
вражає сучасників і на початку, і в кінці його творчого шляху
(В.Врублевська); в) парні: якщо – то, не тільки – але й, хоч – але
та інші. Наприклад: Вона як сіла отак ще звечора, так і
залишилась, не зводячи з дверей погляду (Панас Мирний);
щасливі і вдячні рідній землі, що нагодувала і напоїла нас не
тільки хлібом і медом, а й чистими думками і незлобливими
почуттями до людей (О. Довженко).
За синтаксичною функцією сполучники поділяють на
сурядні і підрядні.
Сурядні сполучники поєднують однорідні члени
речення і прості речення у складних. За характером
сурядного зв’язку сполучники сурядності поділяються на
єднальні (і, й, та, також), розділові (або, то, чи, хоч),
протиставні (а, проте, зате, однак). Наприклад: Ріхард
Штраус і його творчість були здобутком свого часу; У
повітрі стояв густий запах квіту, а навколо нього вилися
тисячі бджіл (В.Врублевська); Вінок той рясніє то цілим
сузір’ям, то окремими корками (Леся Українка).
Підрядні сполучники з’єднують частини
складнопідрядних речень: Хлопці, щоб не заважати в хаті,
199
вчились або в клуні, або в садку чи деінде (М.Коцюбинський);
Дні стояли імлисті, ночі холодні, бо гаряче літо втомилося і
давало дорогу зимі (С.Пушик).
Підрядні
сполучники Приклади
за значенням
Часові як, коли, після того як, поки, доки, відколи, в міру
того як, як тільки, до тих пір як, ледве, щойно;
Порівняльні мов, немов, як, що, мовби, немовби, неначе,

начебто, ніби, нібито, ніж, що;
Умовні якщо, якби, коли, коли б, як, як тільки, скоро;
Причини бо, через те що, тому що, затим що, оскільки,
завдяки тому що, від того що;
Мети щоб, для того щоб, аби, з тим щоб;
Пояснювальні тобто, або, себто, як-от;
Допустові хоч, дарма що, незважаючи на те що, хоч... але;
Міри і ступеня аж, що, що й;
З’ясувальні як, ніби, що, щоб
Увага!
У таблиці подано класифікацію підрядних сполучників
за значенням. Складні сполучники, утворені з кількох слів,
завжди пишуться разом: щоб, немов, отже, якщо, мовби,
немовби, зате, проте.
Складні сполучники щоб, якби, якщо, зате, проте слід
відрізняти від однозвучних займенників і прислівників, при яких
наявні частки або прийменники. Пор.: Як би і йому, Данилові,
хотілося зараз із веслом у руці, сісти за свій вербовий човен
(М.Стельмах). Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би
була своя (Т.Шевченко)
У складених сполучниках кожна частина пишеться окремо:
дарма що, для того щоб, незважаючи на те що, так що. Деякі
сполучники з частками б, би, же, ж пишуться тільки окремо: або ж,
але ж, хоча б, коли б, лиш би.
200
 Частка
Часткою називається службова частина мови, яка надає
слову або реченню додаткових відтінків і не має
самостійного лексичного змісту. Наприклад: Та хутенько ж
бо, Усте! (Марко Вовчок).
За роллю і місцем у реченні частки поділяються на
групи:
1) формотворчі (хай (нехай) скаже, сказали б,
якнайкраще);
2) словотворчі (казна-який, хтозна-ж, хтось, аніякий);
3) модальні.
Модальні частки, у свою чергу, поділяються на:
1) вказівні (це, оце, то, ось, он, ото), які вказують на
місце перебування предмета;
2) підсилювальні (аж, ж, же, б, би, та, таки, то, і),
що служать для виділення повнозначного слова;
3) стверджувальні (еге, атож, аякже, так, авжеж),
які підтверджують висловлену думку;
4) питальні (чи, хіба, невже, що за), що разом з
інтонацією оформляють питальні речення;
5) заперечні (ні, ані, не), які виражають заперечення
(повне або часткове);
6) означальні (ледве, якраз, саме, просто, мало,
майже), які вживаються для увиразнення значення окремих
слів;
7) порівняльні (мов, немов, наче, неначе, як), які
надають висловлюванню емоційно-оцінювального відтінку;
8) спонукальні (бодай, ну, бо, но, годі), які служать для
вираження бажання, прохання, наказу, заклику тощо;
9) видільні (лише, тільки, таки, же, ж, хоч), які
служать для логічного виділення того чи іншого слова у
реченні.
201
 Правопис часток
Частки зі словами пишуться разом, окремо і через дефіс.
Разом пишуться частки аби-, де-, чи-, -сь, що-, як-, ані-,
ні-, чим-: абиколи, деякий, чимало, хтось, щодня,
якнайкраще, анітрохи, чимдалі, якраз, чимшвидше.
1. Якщо частка що стоїть після слова, до якого відноситься,
то пишемо її окремо: поки що, ледве що, дарма що, тільки що.
2. Частки би (б), же (ж), ось, он, то у складі сполучників і
сполучних слів пишуться разом: щоб, якби, немовбито, щодо,
слова осьде, онде (але залежно від вимови можна писати й
окремо - ось де, он де); адже, отже, також, щоб.
Через дефіс пишуться частки казна-, хтозна-, будь-, -

небудь, бозна-, хтозна-, бо-, -но, -то, -от, -таки: будь-
коли, який-небудь, казна-чий, чортзна-хто, стій-бо, читай-
но, як-от, умів-таки, так-то, хтозна-скільки.
Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується,

стоїть інша частка або прийменник, то всі три слова пишуться
окремо: хтозна в кого, казна в чому, будь у чому, хто б то, кому
би то, все ж таки, хтозна й хто, що не день.
Якщо частка таки стоїть перед словом, яке підсилює, то її
пишемо окремо: таки вивчав, таки домігся свого, таки
написав.
Окремо пишуться частки, які творять форми слів або

уточнюють зміст цілого речення. Серед них:
1. Частки же (ж), вказівні то, ось, он: Голос криниці —
чого ж ти замовк (Л.Костенко). А ті ж то гуси, гуси-
лебедята, та й узяли підпасків на крилята, та й у хороми
царські занесли (Л.Костенко).
202
2. Частки хай, нехай, би (б): Хай ішли б вони поруч, хай
були б вони тут...(О.Гончар).
3. Частка то в експресивних сполученнях що то, що за,
чи то, які виконують функції підсилювальних часток: Що
за золота у вас дитина (А.Тесленко).
Частки не, ні
Основна функція часток не, ні — висловлювати
заперечення.
1. Залежно від того, при якій частині мови стоїть частка
не, вона може заперечувати зміст висловлюваного повністю
(якщо відноситься до присудка) або частково (якщо
відноситься до підмета або другорядних членів речення).
Наприклад: Шлях у справжнєє велике життя не буває
легким і рівним (Д.Ткач). Не доля вирішує — людина
творить свою долю.
2. Якщо частка не вживається двічі при дієслівному
складеному присудку перед допоміжним дієсловом і перед
інфінітивом, то речення набуває стверджувального
характеру: У такі хвилини не можеш не подумати про всіх
людей, що живуть на планеті (О.Гончар).
3. Словотворчі частки не, ні(ані) виступають
префіксами і надають словам нових значень: ніхто,
недобрий, нещастя, неволя, ніякого, ніде, нелегко,
неславити.
4. Частка ні виступає як еквівалент речення при
заперечній відповіді на запитання, наприклад: Ні, світла не
здолає тьма (В.Сосюра).
5. Частка ні входить до складу стійких словосполучень:
ні риба ні м’ясо, ні се ні те, ні сюди ні туди.
203
Заперечна частка не пишеться:
Разом Окремо
1. З усіма словами, які без 1. Від числівників (кількісних і
не не вживаються: негода, порядкових), займенників, займенни-
немовля, невід, нестерпний, кових прислівників, службових слів: не
негайний, нехотя, п'ять, не другий, не мій, не такий, невесь;
ненароком, ненавидіти, не так, не тут; не під (дубом), не в
нехтувати, неволити (не (нього), не то... не то, не який-небудь
частина кореня). (але неабиякий).
2. З іменниками, 2. Від дієслів, дієслівних форм на -но, -

прикметниками, то, дієприслівників, від присудкових
прислівниками тоді, коли незмінюваних слівта деяких
утворюється нове слово, яке прислівників: не хотів, не виконано, не
можна замінити синонімом розуміючи, не можна, негаразд, недуже,
без не: недовір'я - нетреба, не видно.
підозрілість, недобре - 3. Від іменників, прикметників,
погане, нежирний - пісний. прислівників, дієприкметників при
3. З іменниками, протиставленні: Він мені недруг, а ворог;
прикметниками, Віз котився не швидко, а повільно;Тільки
дієприкметниками, при- мав [поет] талант до віршів не
слівниками, дієсловами, які позичений, а власний (Леся Українка).
мають префікс недо-, що 4. Від дієслів з префіксом до-, коли вони
позначає неповну ознаку або позначають закінчення дії або додатковий
дію в неповній мірі: недорід, процес: Не досолить — не доїсть (Нар.
недоконаний, недобачити, творчість).
недосяжний. 5. У прислівниках: не до лиця, не до ладу,
4. З дієприкметником без не до вподоби, не до смаку, не до пуття.
залежних від нього слів: 6. Від іменників, прикметників,
Бурею вривалися у дієприкметників, прислівників, якщо в
незруйновані чисті міста реченні є заперечення: Він мені не друг;
(О. Гончар). Не великомовна була та Чайчиха, не
5. З дієприкметниками і привітна: якась хмара повила її повіки
прикметниками, якщо при (Марко Вовчок); Чи не далеко він живе
них є слова типу дуже, від станції? (І. Бунін).
вельми, надзвичайно, що 7. Від прикметників, дієприкметників та
збільшують ступінь якості: прислівників, перед якими стоять слова
Надзвичайно необережний далеко, зовсім, але, ніяк, нітрохи і под.:
вчинок. Вуж не отруйний, не страшний нітрохи,
корисний навіть (М. Рильський).
204
Присудкове слово немає (нема — рос. нет) завжди пишеться
з не разом, і дієслово мати у 3-й особі однини теперішнього часу з
часткою не пишеться окремо (не має — рос. не имеет): Душно
мені, дрімота, а сну немає (Марко Вовчок): Та нікуди той не
дійде, хто не має цілі (І. Франка).
Слід відрізняти, коли дієслова здужати, славити, покоїтися
вживаються з префіксом не-, а коли з часткою не. (У першому
випадку вони мають значення: нездужати - хворіти, неславити -
ганьбити, непокоїтися - турбуватися). Частка не вживається
для заперечення: не здужати - не осилити, не могти, не
славити - не прославляти, не покоїтися - не спочивати.
Частка ні (ані) пишеться разом з іменниками,
прикметниками та прислівниками, які без неї не вживаються
(ніяковість, нікчемний, нісенітниця, нівроку, ніяково), із
займенниками і прислівниками (ніхто, ніде, ніякий, нізвідки,
анітрохи, нізащо, але ні за що), коли ні виступає префіксом.
Але якщо між часткою і займенником стоятиме прийменник,
то пишеться окремо: ні в чому, ні з ким, ні в якого, ні до кого.
Окремо ні пишеться в нерозкладних словосполученнях (ні
світ ні зоря, ні риба ні м’ясо, ні туди ні сюди), а також коли
вживається як повторюваний єднальний сполучник і в
реченнях із заперечним присудком (присудок може бути
відсутній): Життю - ні кінця, ні начала (Б. Олійник).
 Вигук
Вигуки — це незмінювані слова, які виражають
почуття, емоції, різні волевиявлення та звуконаслідування,
але не називають їх. Наприклад: «Гей, гей! Ближче!» —
зазивав той вусань О.Ільченко); Ах! Боже мій!
Перестаньте ж кричати! (М. Коцюбинський).
Вигуки вживаються в розмовному мовленні та творах
художньої літератури. Вони можуть виконувати роль
205
еквівалентів речення або супроводжувати його, вказуючи (а
не називаючи) на емоції, волевиявлення людини як реакцію
на навколишню дійсність. Найчастіше вигуки стоять на
початку речення, рідше — у середині і наприкінці його.
На відміну від повнозначних частин мови вигуки
незмінювані, морфологічно нерозчленовані і не мають
граматичних ознак. Від службових слів вони відрізняються
тим, що не виражають граматичних відношення.
Правопис вигуків і звуконаслідувальних слів
1. Вигуки і звуконаслідувальні слова, які повторюються

або вимовляються протяжно, пишуться через дефіс: А
Бандит (собака) за зайцем, і за лисицею однаково
істерично: «А й-яй-яй! А й-яй-яй!» (Остап Вишня);
«Цить-цить-цить-цить», — соловей прицокує (П. Тичина).
2. Вигуки у реченнях найчастіше виділяються комами.
Але після вигуків, що стоять на початку речення і
вимовляються з окличною інтонацією, ставиться знак
оклику: Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись (П.Гулак-
Артемовський); Овва! Маленька Миша спасає Льва!
(Л.Боровиковський).
1. Після вигука чи звуконаслідувального слова, яке
вимовляється з окличною інтонацією і стоїть у середині речення,
також ставиться знак оклику: Вони -хоп!- і вже під водою;
Розігнався -р-р-р! - стоп і став. Смик туди, смик сюди - стоп!
(Остап Вишня).
2. Не відокремлюються вигуки о, ой, які стоять перед
звертанням, бо вони виконують функції часток. Це стосується і
вигука ох у поєднанні з сполучником і. Наприклад: Ой сини мої,
сини? Дітки, мої, соловейки!.. (О.Довженко); Ох і лини, ви зроду не
повірите! (Остап Вишня).
206
3. Вигуки не відокремлюються, якщо стоять на початку
речення перед особовим займенником, після якого йде звертання:
Ой ти, галочко чорненькая, маленька, гей, гей, чи була ж ти аж у
моїй стороні? (Нар. творчість); Ой ви, чумаченьки молодії, а де
ви миленького заподіли? (Нар. творчість).
1. Перепишіть, вставляючи розділові знаки. Поясніть
значення вигуків о, ой.
1. О мій день золоторудний! Місто це а чи село?

(В.Сосюра). 2. О вічне людське серце сказав комісар Данило
ідучи до свого дому (Ю. Яновський). 3. Ой глядіть знову
іскорка блисне. Ти занадто палка моя пісне (Леся Українка).
4. Ой повірите аж наче жаром сипонуло по спині
(О.Довженко). 5. Ой пташечко голубонько Соломія сплескує
руками. Нема в тебе кубелечка. Ніде тобі сістоньки
(О.Довженко). 6. Ой ви ночі Донеччини денні і розлука і
сльози вночі (В.Сосюра).
2. Випишіть сполучення слів у три колонки залежно від того,

як пишуть прийменники: 1) разом; 2) через дефіс; 3) з двома і
більше словами.
(За) ради миру, (на) перекір знегодам, з (по) за хат, (із) з

лісу, (на) зустріч бурі, (по) серед жит, (з) за дерев, (з) перед
носа, (по) під вікнами, (на) (при) кінці відпусток, з (по) під
воріт, (з) над річки, (по) за село, у (напрямку) до мене, (під)
час бою, (в) наслідок чвар, (з) під колії, (по) над хмари, (за)
для вас, з (по) між гілля.
Ключ. Підкресліть останню букву в останньому слові

кожного сполучення. З цих букв прочитаєте закінчення
вислову давньоримського оратора Цицерона «Треба не
тільки опанувати мудрість, а й...»
207
3. Випишіть сполучення слів у три колонки залежно від того,
як пишеться частина, що в дужках: 1) разом; 2) окремо; 3) через
дефіс.
(При) дніпровський край, (по) новому працює він, (у)

глиб росте коріння, (у) глиб боліт, з хати (на) двір поніс, з
вулиці (на) двір, (по) перше і (по) друге, (зо) зла кинув, (по)
щирому руку потис, ідемо (по) новому шляху, опинився (в)
середині, (зі) мною поряд, ми до всіх (по) щирому, (з)
початку подумай.
Ключ. Підкресліть останню букву в останньому слові

кожного сполучення. З цих букв прочитаєте відомий вислів
П. Тичини.
4. Випишіть сполучення слів у три колонки залежно вія того,

як пишеться частина, що в дужках: 1) разом; 2) окремо; 3) через
дефіс.
Бо (ж) він орел, все (ж) не розумію, а (би) був хліб, цеб
(то) я прошу, та (ж) це мій брат, якби (то) так було, коли (б)
то діло йшло на лад, (тим) часом як усі мовчали, (як) би ж
не він, немов (би) так і треба, тому (то) застерігаю, (при)
тому смішний до сліз, сміх та (й) тільки, ніби (то) навмисне,
хоч (би) хто один, то (ж) будь розумним, начеб (то) я осел,
неначе (б) уві сні.
Ключ. В останньому слові кожного сполучення

підкресліть останню букву. З цих букв прочитаєте закінчення
вислову М. Горького: «Прекрасна посада — ...».
1. Глянь, моя сестронько, та (ж) я щаслива! (Леся

Українка). 2. Ніч мине, як вже не раз минала, — то (ж)
208
недарма темрява тремтить (Леся Українка). 3. Як (би) я
турбувався лиш про себе, то вже б онімів давно від самоти
(Д.Павличко). 4. Пам’ять могла б убити нас, коли (б) не мала
рятівної властивості забувати (Л.Первомайський). 5. Одна в
нас голова, хоч (би) ми як несли її високо (М.Рильський). 6.
Дарма (що) рудим називають, (за) те ж серце в нього золоте
(О.Гончар). 7. Вода палахкотіла жовтим вогнем, наче (б) то
горіло ціле море (В.Шевчук). 8. Як (би) то далися орлинії
крила, за синім би морем милого знайшла (Т.Шевченко).
6. Випишіть слова й словосполучення у три колонки залежно

від того, як пишеться частина, що в дужках: 1) окремо; 2) разом;
3) через дефіс.
Написав (би), немов (би), як (небудь), економимо (чи)

мало, спотикається (що) разу, казна (що), надумав (таки),
електроніка (ж), майнув тільки (що), та (ж) так, (екс)
чемпіон, роздивився (таки), а все (ж) таки, експериментують
з чимо (сь), отакий (то), робить (аби) як, ні (до) кого, іди (ж)
бо, пішов (аби) куди, (будь) куди, чого (б) небудь, (ні)
скільки, стань (бо), (он) куди, іди (що) найшвидше, (ген)
далеко, тільки (но), ось (так), шурхотить начеб (то), ото (ж),
все (таки), отак (от), гойдають (ся), от (же).
І. 1. Хай розквітне веселково у (не) виданій красі наша

мова калинова, наче сонце у росі (П.Тичина). 2. То (не)
просто мова, звуки, (не) словникові холодини — в них чути
труд, і піт, і муки, чуття єдиної родини (П.Тичина). 3. Душа
народу (не) сліпа, вона стоока (М.Рильський). 4. Так, армія
тоді (не) переможна, коли любов зове її на бій! (Б.Олійник).
5. Я винний в тім, що світ (не) ліпший, (не) розумніший, ніж
він є, хоч віддаю йому найглибше, найкраще почуття своє
(Л.Первомайський). 6. Без мистецтва життя було б
холодним, (не) затишним, (не) привітним (Л.Дмитерко). 7.
209
Краса — лиш відображення земного у (не) земному дзеркалі
душі! (Є.Жиленко). 8. У дружній сім’ї (не) порозуміння
тривають (не) довго (О.Копиленко).
ІІ. 1. Слово, моя ти єдиная зброє, ми (не) повинні
загинуть обоє (Леся Українка). 2. (Не) марно, ні, боями край
гримів,— минули дні і злидні, і (не) годи (В. Сосюра). 3. Ми
— (не) безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних
(В.Симоненко). 4. Ніде (не) видно ні живої душ (І.Нечуй-
Левицький). 5. На заході догоряла ніжна, (не) смілива заграва
(О.Донченко). 6. Крізь пелену туману проступали якісь (не)
виразні силуети (П.Панч). 7. (Не) чутними кроками увійшли
в село запашні присмерки (Л.Сміланський). 8. Холодні зірки
мерехтіли в темному небі, і (не) скінчений Чумацький Шлях
простягся у вічність (О.Довженко).

1. Те, що ви (не) докували, я з синами докую
(В.Олійник). 2. Ми ніколи (не) скаржилися, доля наша
завжди була нелегка, але наша, наша, ні в кого (не)
позичена, (не) дарована ніким, ні в кого (не) просили, самі
виривали власними руками і (не) хочемо іншої, (не)
зміняємо на іншу (П.Загребельний). 3. Хто моря переплив і
спалив кораблі за собою, той (не) вмре, (не) здобувши
нового добра (Леся Українка). 4. Глухо зітхали хвилі, білі
чайки (не) покоїлись над озером (О. Гончар). 5. Як (не)
любити роботи розумної, праці, що дух веселить?
(М.Рильський) 6. Де творчості (не) має, там і життя нема
(В.Сосюра). 7. Я (не) люблю, коли кричать, (не) навиджу,
коли лякають, соромлюся, коли звикають, принижень
несучи печать (В.Коротич). 8. Життя (не) має ціни, а воля
дорожча за життя (Нар. творчість).
II. 1. Хто (не) жив посеред бурі, тон ціни (не) знає силі,
той (не) знає, як людині боротьба і праця милі (Леся
Українка). 2. Хто голоду (не) знав, (не) звідав спраги, (не)
210
знатиме, який у хліба смак (П.Дорошко). 3. Страшнішої (не)
має сліпоти, як сліпота духовна (П.Воронько). 4. (Не) зчувся
— літо проминуло (Л.Горлач). 5. Вітерець з берега (не)
покоїв море (О.Донченко). 6. Лише мох вкривав собою оте
віковічне, ніким (не) займане каміння (А.Шиян). 7. (Не) гріє
сонце на чужині (Т.Шевченко). 8. Купець той багато
неправди робив: мірявши — (не) домірював, важивши —
(не) доважував, дурив людей (Г.Григоренко).
IIІ. 1. (Не) має пісні без любові, (не) має пісні без труда
(В. Сосюра). 2. Засмалені матроси співають на палубі про
(не) відкриті землі, про зелені тропічні країни (О.Гончар). 3.
Синьо-рожева хмарка вгорі пливла самотньо над (не)
міряним степом (Ю. Яновський). 4. Червоні маки! Скільки
сягало око, жевріли і жевріли вони на луках, ніким (не)
засіяні, але радуючи всіх.. (О.Гончар). 5. А я, молоденька,
вже горя зазнала, вечероньки (не) доїла, нічки (не) доспала
(Нар. творчість). 6. Меншої дочки генеральша (не)
долюблювала (Панас Мирний). 7. (Не) женися на багатій, бо
вижене з хати, (не) женися на убогій, бо (не) будеш спати
(Т.Шевченко). 8. Хто розуму (не) має, тому й коваль (не)
вкує (Нар. творчість).
1. Ов (ов) ов!.. — одзиваються збуджені гори ... га (га)
га! —повторюють в тривозі далекі верхи (М. Коцюбинський).
2. Б'ється, стогне, зітхає море!.. Бу (ух)!.. бу (ух)!., бу (ух)!.,
бу (ух)! (М.Коцюбинський). 3. Куд (ку) дак за п'ятак, ку (ку)
рі (ку) за копійку (Нар. творчість). 4. — Кру (кру)! — лунає
поклик журавлів, і слід по них в німому небі тане
(М.Нагнибіда). 5. (На) добраніч вам, ниви
(М.Коцюбинський). 6. Ов (ва)! Не вихоплюйся, синку, з
нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися
(М.Коцюбинський). 7. Не жартуй наді мною, (будь) ласка, і,
говорячи, не мовчи (В.Симоненко). 8. Людей і долю прокли-
нать не варт, (їй) Богу (Т. Шевченко).
211
10. Згрупуйте прийменники в синонімічні ряди. Які з них
вживаються з кількома відмінками? Складіть 5-6 речень.
Серед, близько, зо, всупереч, опріч, біля, межи, крім, з,
над, до, для, наперекір, коло, між, із, побіля, кругом,
промежи, заради, проміж, навколо, край, серед, зі, між, близ,
навкруг, поміж, понад, окрім, круг, обік, ізо, ради, посеред.
11. Розкрийте дужки. Поясніть правопис прийменників.
1. І знову рушили обидва (крізь) хрусткий степ, у
голубінь, (по)під холодні зимові зорі (О.Гончар). 2. Лише
(з)над хмар часом прилине прощання (з)літом журавлине
(П.Тичина). 3. Суремна мідь співає (з)над хмар (М.Бажан).
4. (По)над ставом вітер віє (Т. Шевченко). 5. Встає хмара
(з)за лиману (Т.Шевченко). 6. Світять проти місяця голим
віттям, а (по)між ними темними метеликами (без)шуму
спадають останні листочки (С.Васильченко). 7. (По)над
бором плине тінь (С.Васильченко). 8. Вітер аж землю рве
(з)під ніг (І.Франка).
12. Запишіть разом, через дефіс або окремо. Поясніть
правопис часток.
Аби/хто, аби/де, де/які, що/сь, коли/сь, ні/скільки,
що/неділі, що/най/більше, аби/коли, ані/скільки, ні/який,
ні/хто, ні/коли, що/най/сильніший, аби/з/ким, де/що,
де/про/що, ні/з/якими, поки/що, хіба/що, тільки/що,
дарма/що, зробив/би, мов/би, наче/б, не/мов/би,
з/якими/небудь, казна/в/чому, аби/до/кого, хто/зна/скільки,
іди/ж/бо, тому/ж/то, знав/таки, таки/знав, то/й/таки,
пізнав/таки, таки/зрозумів, тому/то, тільки/но.
13. Перепишіть, розкрийте дужки. Поясніть правила
написання не з різними словами.
1. Пройшовши наскрізь вуличку, він (Хома) (не)зустрів
(ні)кого зі своїх. 2. Уламок рейки!.. Він був такий важкий,
що іншим разом Хаєцький, певно, (ні)защо його (не)підняв
би. 3. (Не)вже ми оце врятовані? І (ні)хто нас більше
(не)ловитиме, (ні)хто (не)постріля? 4. Хомі (не)терпілось,
212
бій уже відгримів десь за містечко (О.Гончар). 5. «(Ні)чого в
світі я так (не)люблю, як саджати що (не)будь у землю, щоб
проізростало,» — любила проказувати мати. 6. (Ні)дід,
(ні)ми (не)розуміли прочитаного, і це завжди хвилювало нас.
7. Прямо, та й прямо, та й прямо, та й (ні)куди ж
(не)звертайте! — гукав дід подорожньому. 8. Він (не)ловив
линів у озерах (ні)волоком, (ні)топчійкою, а яко(сь) (не)наче
брав їх з води прямо руками. 9. У хаті (ні)що (не)замикалось
(О.Довженко).
14. Перепишіть речення, вставляючи замість крапок
частки.
1. Коли думаєш про Довженка, про коріння його

дивовижної творчості, ..разу чому., уявляється така-.,
картинка. 2. ..де станьте, вслухайте.. і почуєте: сивий епос
озивається до вас звідусіль владними ритмами. 3. Де.. там
його коріння, де.. звідти бере початки його родовід. 4.
Одного разу ..подалік Сосниці довело.. бачити на сіножаті
косарів. 5. Котрий.. із цих косарів міг бути батьком
Довженковим. 6. У мов.. звичайних явищах Довженко
спостеріг ..звичайність, у наче.. «буденних» людях відкрив
їхню глибинну внутрішню поезію. 7. Довженка охрестили
романтиком, хоча навряд чи вкладається в це поняття велика
правда його реалістичної справді-.. крилатої — творчості. 8.
..один день він прожив де.. там, у царині мрій. 9. Яко..
приїхав я до Києва у дні золотої осені (З тв. О.Гончара).
1. Чим відрізняються вигуки від інших частин мови?

2. Яку роль виконують вигуки у мовленні?
3. Назвіть групи вигуків. Наведіть приклади.
213
4. Розкажіть про особливості вживання і правопису
вигуків. Наведіть приклади.
5. З якою метою вживаються звуконаслідувальні слова?
Наведіть приклади,
6. Чим відрізняються службові слова від повнозначних?
7. При яких словах (частинах мови) вживаються
прийменники?
8. На які групи поділяються прийменники за своїм
походженням? Наведіть приклади.
9. Які бувають прийменники за будовою?
10. Як відрізнити прийменник від префікса?
11. Які прийменники вживаються з родовим, знахідним,
орудним та місцевим відмінками?
12. Які прийменники вживаються тільки з одним
відмінком?
13. Розкажіть про правопис прийменників. Наведіть
приклади.
14. Що ви знаєте про синоніміку прийменників? Наведіть
приклади.
15. Які службові слова називаються сполучниками?
16. Для чого служать сполучники?
17. На які групи поділяються сполучники за
морфологічним складом і походженням?
18. Як утворюються складні і складені сполучники?
19. Як відрізнити сполучники зате, проте, щоб, якби
від однозвучних сполучень слів?
20. Чим відрізняються сполучні слова від сполучників?
21. Поясніть, чому частки належать до службових слів?
22. Які функції часток у мові?
23. Назвіть розряди часток. Наведіть приклади.
24. Як відрізнити словотворчі частки від формотворчих?
25. Охарактеризуйте правопис часток. Наведіть
приклади?
214
26. Чи завжди частка не має заперечне значення?
27. Розкажіть про правопис часток не, ні з різними
частинами мови.
28. У яких випадках не виступає часткою, а в яких —
префіксом?
 Література: [13], с. 200-290;

[14], с. 55-86;
[15], с. 2-1102.
215
 Розділ ІV. СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ 
 Тема 1. Словосполучення
Синтаксис (від гр. sintaxis – складання) – це розділ

науки про мову, що вивчає будову словосполучень і речень,
їх значення і роль у мовленні. Синтаксис тісно пов’язаний з
морфологією, адже він вивчає слова як компоненти
словосполучень або речень. Кожна частина мови у реченні
або виконує функцію якогось члена речення (самостійні
слова), або виражає відношення між словами в простому
реченні чи частинами складного речення (службові слова).
Предметом синтаксису є словосполучення і речення з їх
смисловими і структурними ознаками. До смислових ознак
належать синтаксичні відношення, а до структурних –
характер побудови та інтонація різних типів речень, порядок
слів, типи граматичних зв’язків між словами у реченні.
Словосполучення – це поєднання двох або більше
повнозначних слів, що виражають єдину назву предмета,
поняття, уявлення і виступають однією поширеною назвою.
Наприклад: поетичні рядки, доля людини, турбота про
маму, сидіти мовчки.
Від словосполучень слід відрізняти сполучення слів:
 однорідні члени речення з сурядним зв’язком (І надія,
і віра, й любов);
 сполучення відокремлених членів речення з
пояснювальним словом (Голоси, дзвінкі, розгонисті,
гарячі);
 сполучення повнозначного слова із службовим (у
лісі);
 синтаксично нерозкладні аналітичні (складені) форми
слів (хай працює, перше квітня, будуть виготовляти,
більш знайомий, менш складно);
216
 фразеологізми (собака на сіні, бити байдики).
Не є словосполученням підмет і присудок, оскільки вони
утворюють граматичну основу речення і зв’язок між ними
не підрядний (Він агроном).
Типи словосполучень
За будовою словосполучення бувають прості

(складаються з двох повнозначних слів) і складні (утворені з
трьох і більше повнозначних слів). При визначенні типу
словосполучень за будовою слід ураховувати наявність
аналітичних форм, фразеологізмів. Наприклад: грати першу
скрипку в бригаді, брати участь у змаганні, українська
культура, гідно поводитись – прості словосполучення;
високий дідусь з бородою, розповідь про героїв війни,
студент машинобудівного коледжу – складні
словосполучення.
Залежно від морфологічного вираження головного
компонента словосполучення поділяються на: 1) іменникові,
в яких головним словом виступає іменник: зелені осокори,
рівень життя, наші плани, третій поверх читання вголос,
наказ шикуватися; 2) прикметникові: дорожчий над усе,
готовій відповідати, розумний надзвичайно; 3) дієслівні:
читати дітям, їдучи додому передав йому, вирахувати із
сотні, говорити щиро, крокуючи швидко; 4) прислівникові:
дуже добре, сумно за дітьми, тепло тобі; 5) числівникові:
двоє з приїжджих, один з нас, двоє коней, четверо хворих;
6) займенникові: хтось з учнів, кожен з присутніх, хто–
небудь із вас.
У словосполученні між головним і залежним словами
розрізняють три типи підрядного зв’язку: узгодження,
керування і прилягання.
Узгодження – такий підрядний зв’язок, при якому
залежне слово стоїть у тій же формі, що й головне. При зміні
217
головного слова змінюється й залежне: кришталева ваза,
материнська слава, зоряне поле, треті півні, мої турботи.
Узгоджуються прикметники, дієприкметники, порядкові
і деякі кількісні числівники, окремі групи займенників:
незалежна Україна, відроджені традиції, двох друзів,
четвертий день, це село.
Керування – такий підрядний зв’язок, при якому
головне слово вимагає, від залежного певної відмінкової
форми. Наприклад: любити дітей, зустрітися з друзями,
простір вулиці, дорога через ліс.
При зміні головного слова залежне не змінюється:
люблю дітей, любить дітей, люблять дітей, любимо дітей.
Керування може бути дієслівним (вірити в справедливість),
іменниковим (свято весни, праця в полі), прикметниковим
(радий гостям, високий ростом), займенниковим (кожен із
нас, весь у синцях), прислівниковим (низько над землею,
далеко за містом).
Прилягання – це такий тип підрядного зв’язку, при
якому до головного слова приєднуються залежні слова
(виражені прислівниками, дієприслівниками, інфінітивом та
незмінюваними іменниками) за змістом: повертатися
додому, бажання спитати, ідуть співаючи, колір хакі,
пальто беж.
Зв’язок підмета і присудка дещо вільніший. Це може
бути узгодження в числі й особі (Ми пишемо. Ти малюєш), у
числі і роді (Робітниця працює. Робітник працює). В
окремих реченнях може і не бути підмета або присудка
(Світає. Весна).
Між підметом і присудком існує зв’язок, який має назву
координація. Специфіка його в тому, що між головними
членами речення (підметом і присудком) наявна взаємна
залежність, коли підмет і присудок передбачають певні
граматичні форми один одного. Активна роль у вираженні
цього зв’язку належить присудку. Показниками такого
218
зв’язку є форми слів, частки-зв’язки, порядок слів та
інтонація. Наприклад: Ми працю любимо, що в творчість
перейшла, і музику палку, що серце тисне (М.Рильський);
Двадцять років відтоді минуло (Панас Мирний); Щось ніби
обірвалось в серці Оленіна (Л.Толстой); Руки його були
великі, загорілі. (О. Гончар).
Смислові відношення між компонентами слово-
сполучення бувають:
1) додатковими (залежні слова відповідають на питання
непрямих відмінків виступають додатками): шанувати
ветеранів, допомагати сусідам, керувати демонстрацією.
2) означальними (залежні слова виступають
означенням): героїчний вчинок, лісове повітря, наказ
в’ючити, моряк з Одеси.
3) обставинними (залежні слова відповідають на
питання різних обставин): дуже тепло, підніматися
повагом, кликати в перед, іти до школи, їдуть дрімаючи.
1.Визначте в кожному реченні його граматичну основу.

Випишіть: а) словосполучення і б) сполучення слів.
1. Вийшов сіяч у поле (О.Довженко). 2. І пісні

плугатаря, і зерна його, і рух плуга, і пахощі землі рідної
здавалися тоді символами епохи (О. Довженко). 3. Ми
збирали з сином на землі каштани (М.Рильський). 4. І
марили айстри в розкішнім півсні про трави шовкові, про
сонячні дні (О.Олесь). 5. Ой на горі та женці жнуть, а попід
горою яром-долиною козаки йдуть (Нар. творчість). 6. Одна
мета в одно зів’є доріг стрічки й полотна (П.Біба). 7. Над
річкою синьою скирти золотаві (О.Завгородній). На світанку
застилає іній і містки, й ставки серед ярів (М.Терещенко).
219
2. Визначте тип словосполучення: 1) за вираженням
головного слова, 2) за смисловим відношеннями між словами
(означальні, обставинні, додаткові). Окремо визначте тип
підрядного зв’язку слів у словосполученні.
Далеке минуле, наша школа, треті півні, перший з

чотирьох, співаючи мені, поруч з нами, хтось у білому, жити
для народу, приїхав погостити, мокрий від дощу, необхідний
для нас, дорогий без оздоби, кращий з футболістів,
сильніший з команди, відомий серед учених, сміливіший від
брата, готовий до роботи, жалісний до дітей, здатний до
науки, охочий до розмови, сміятися голосно, співати
колядки.
3. Із поданих слів утворіть словосполучення,

використовуючи зв’язок керування (з прийменниками чи без них).
Екзамен, математика; директор, завод; сказати, друг;

вітайте, Анатолій Степанович; відповідайте, Оксана
Денисівна; листуватися, Степан Григорович; наполягати,
операція; оволодіти, знання; дякувати, товариш; здібний,
наука; завідуюч, трест.

1. Що вивчає синтаксис? З яких частин він складається?
2. Що таке словосполучення?
3. Назвіть типи словосполучень за вираженням
головного члена. Наведіть приклади.
4. Які ви знаєте типи підрядного зв’язку?
5. Які бувають словосполучення за будовою?
6. Що ви можете розказати про смислові відношення
між словами у словосполученні? Наведіть приклади.
 Література: [8], с. 14-17;

[10], с. 19-35;
[13], с. 9-17.
220
 Тема 2. Речення
Реченням називається інтонаційно і граматично

оформлена одиниця мовного спілкування, що виражає
закінчену думку.
Предикативність властива всім реченням. Завдяки їй
словосполучення стає реченням.
Порядок слів у реченні буває прямим і зворотним. При
прямому порядку слів підмет завжди стоїть перед
присудком, узгоджене означення, виражене прикметником,
дієприкметником, займенником, порядковим числівником, –
– перед означуваним словом.
Зворотний порядок слів (інверсія) протилежний
прямому. Його часто використовують у художньому стилі
для надання мові більшої урочистості, виразності: Ніч темна
людей всіх потомлених скрила під чорні широкії крила
За метою висловлювання речення поділяються на
розповідні, питальні й спонукальні.
До розповідних належать речення, в яких щось
повідомляється, констатується якийсь факт. Наприклад:
Часом качка в повітрі дзвенить чи кажан проти місяця
грає (М. Рильський).
Питальні речення використовують для того, щоб
спонукати співбесідника дати відповідь на поставлене
питання. Наприклад: Люде добрі, де шлях в Московщину?
(Т.Шевченко); Чого зажурився, мій любий козак? (Леся
Українка).
До спонукальних належать речення, які містять наказ,
спонукання до дії, а також пораду, дозвіл, застереження,
прохання: Весною линьте в серце, сніг імла! (В. Сосюра);
Глянь, подивися здалеку на мене, козаченьку, моє серденько
(Нар. творчість).
221
У кінці спонукального речення, залежно від інтонації,
ставиться знак оклику або крапка.
Розповідні, питальні та спонукальні речення можуть
вимовлятися спокійним тоном. Тоді в кінці розповідних і
спонукальних речень ставиться крапка, питальних – знак
питання. Якщо розповідні, питальні чи спонукальні речення
вимовляються з сильним почуттям, то вони стають ще й
окличними.
За структурою речення поділяються на прості і
складні.
Прості речення мають у своєму складі одну граматичну
основу. Наприклад: Любіть Україну у сні й наяву, вишневу
свою Україну (В.Сосюра).
Складні речення містять дві і більше граматичних
основ, що становлять одне смислове і граматичне ціле.
Наприклад: І якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з
України верби і тополі (В. Симоненко).
Якщо граматична основа складається з двох або одного
головного члена, то речення відповідно діляться на
двоскладні й односкладні.
Двоскладні речення мають підмет і присудок (або вони
легко встановлюються з контексту). Наприклад: Біля лави у
скверику сніг заблукалим звірятком приліг (М.Братан).
Односкладні речення мають один лише головний член
(підмет або присудок), який не підказується ні текстом, ні
питанням. Наприклад: Тролейбусів ранкове многолюддя
(М.Братан); Надворі смеркало і сутеніло (І.Нечуй –
Левицький).
Другорядні члени речення, які групуються навколо
підмета, становлять групу підмета. Присудок із залежними
словами становить групу присудка.
Речення, яке складається лише з головних членів –
підмета і присудка, – називається непоширеним.
Наприклад: Є шлях. Я тривожуся (М.Братан). Односкладні
222
речення також бувають непоширеними: Тиша... Переболіло
(А. Кичинський).
Поширеними називаються речення, в яких є другорядні
члени: Твоя краса цвіте в моїх очах (В. Симоненко); Заболіло
мені (А.Кичинський).
Речення бувають повними і неповними.
Повними називаються такі прості речення, у яких
наявні всі члени даної структури речення (односкладні,
двоскладні, поширені, непоширені типи речень). Наприклад:
По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на
баскім коні (В.Сосюра); Осінь. Вечора огні (В.Сосюра).
Неповними називаються речення, у яких будь-який
пропущений член можна виявити з контексту або ситуації.
Наприклад: Ранні пташки росу п’ють, а пізні — сльози
ллють (Нар. творчість); Спочивають добрі люди. Що кого
втомило: кого – щастя, кого – сльози, все нічка покрила
(Т.Шевченко). У цих складних реченнях є повні і неповні
речення. Наприклад, у реченнях: а пізні –– сльози ллють
пропущено підмет пташки; кого – щастя, кого – сльози
пропущені присудки втомило, втомили.
1. Прочитайте і виділіть у тексті речення. Запишіть,

розставляючи розділові знаки.
Маленька станція південної залізниці з

двоповерховою брудною будівлею лишилась далеко за
спиною стали невидимі навіть високі тополі – струни що
прикривали її з двох боків густим верховіттям зникли з виду
хати сільські розкидані коло неї невеличкими хуторами
постелився шлях широкий добре утоптаний гарно накочений
від цих хатин узявся і пішов уперед сірою смугою довгою
побіг скільки очі бачать серед зеленого поля геть потягся до
самого обрію (За Г.Каробою).
223
2. Перепишіть, виділяючи головні і другорядні члени
речення. Вкажіть, які речення поширені.
Зразок: Ясон поплив у відкрите море.

1. Втомлене сонце поволі котилось до обрію. 2. Із берега
йому кричали рибаки. 3. Зненацька тихе море потемніло. 4.
Закрутився вихор. 5. Завив ер. 6. Порив вітру перекинув
човен. 7. Ясон опинився у воді. 8. Море бушувало. 9. Човна
не було. 10. Ошаліле море бушувало недовго. 11. Воно
стихло раптово. 12. Шквал зник і поніс з собою човен. 13.
Ясон здолав море. 14. Він лежав на прибережному піску і
шептав дороге ім’я (В.Чемерис)
1. Дайте визначення речення. Назвіть його ознаки.

2. Розкажіть про інтонаційні та структурні особливості
розповідних, питальних і спонукальних речень. Наведіть
приклади.
3. Схарактеризуйте двоскладні і односкладні, поширені
і непоширені, повні і неповні, прості і складні речення. Що
спільного й відмінного між ними?
4. Наведіть три приклади неповних речень, у яких
пропущений член речення (підмет, присудок, обставина)
встановлюється з попередніх речень.
5. Яку роль відіграють у реченні порядок слів і логічний
наголос? Наведіть приклади.
 Література: [11], с. 15-27;

[12], с. 19-35;
[13], с. 9-10.
224
 Тема 3. Двоскладне речення
Просте речення складається з головних і другорядних

членів. Головні члени, підмет і присудок, – граматична
основа двоскладного речення.
Підмет – це незалежний головний член речення, що
означає предмет і відповідає на питання хто? що? Підмет
може називати особу, предмет, явище, дію, процес тощо.
Наприклад: Журавлі бринять дзвінкоголосі (М.Рильський);
День стоїть за далями крутими (А.Малишко).
Присудок – це граматично залежний від підмета
головний член речення, що означає дію, стан, ознаку
предмета, названого підметом, і відповідає на питання що
робить предмет? що з ним робиться? хто він є? що він є?
Наприклад: Летить ворон із чужих сторон (Нар. творчість);
Доля сміливого любить (Англ. прислів’я).
Другорядні члени речення (означення, додатки,
обставини) пояснюють головні члени і можуть
пояснюватися іншими другорядними членами речення.
Наприклад: Я пив у горах і в долинах небесний келих голубий
настояного на хмаринах повітря... (Р.Гамзатов).
Підмет, виражений одним словом, називається
простим. Граматичним показником незалежності підмета є
форма називного відмінка іменника та інфінітив (неозначена
форма дієслова). У ролі підмета виступають іменники,
займенники та будь-яка субстантивована частина мови.
Простий підмет може виражатися також числівником,
вигуком. Наприклад: На пероні заметушилися пасажири (Г.
Тютюнник); Знову замовкли обоє (Панас Мирний); Те “ха”
зупинило його серед хати (М.Коцюбинський).
У ролі простого підмета може виступати також власна
назва і фразеологізм: Чумацький Шлях нам в очі сипле зорі
(М. Ткаченко).
225
Складеним називається підмет, виражений
словосполученням. Наприклад: Межи втікачами були й
Остап з Соломією (М.Коцюбинський). Складений підмет
виражається:
 словосполученням з кількісним значенням, де
залежний компонент – іменник у формі родового
відмінка (або субстантивоване слово), а головний
виражений числівником, займенником, іменником із
значенням сукупності, числа. Наприклад: Хтось із
нетерплячих виривається вперед... До них спішать
уже кілька бійців (М. Стельмах); Пройшло в мовчанні
кілька хвилин (М. Коцюбинський);
 словосполученням іменника у формі називного
відмінка з іменником в орудному відмінку з
прийменником (соціативний підмет). Присудок при
такому підметі повинен стояти у множині; якщо ж в
однині, тоді іменник у називному відмінку – підмет, а
в орудному – додаток. Наприклад: Петро з
старостами сидів на лаві (М. Коцюбинський); В
любимий батьків парк ми з ним ходили часом
(М. Бажан).
Способи вираження присудка

Простий присудок може бути тільки дієслівним: А
вітер уже пересердився (О.Іваненко); Друже, ти-но
приглянься, які дивовижні брови (І.Драч).
Складений присудок складається з двох компонентів.
Основний компонент несе лексичне значення, а допоміжний
– граматичні ознаки. За вираженням основного компонента
розрізняють складений іменний, складений дієслівний,
складений прислівниковий присудки.
Простий дієслівний присудок може виражатися
дієсловом у формі будь-якого способу, часу і особи.
226
Наприклад: На хмарних рушниках зоря квітки виводить...
(В. Сосюра); Сонце до людей крізь тучі вийшло й до землі
схилилось... (М.Джаліль); Учітеся,... читайте, і чужому
научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); О земле
рідная! Не жатиме неситий пшениці на твоїх ланах! Жила,
живеш, довіку будеш жити, безсмертна у віках
(М. Рильський).
Простий дієслівний присудок може ускладнюватися: 1)
частками як, ну, таки, немов, наче, мов, неначе, а; 2)
повторенням одного і того ж слова (ходив-ходив, побіг так
побіг), 3) повторенням синонімічних або спільнокореневих
дієслів (сумує-горює, подолати-не здолає); 4) дієсловами
знай, давай, візьми, які частково втратили своє лексичне
значення (взяв та й сказав, знай співає, знай розшукує).
Складений дієслівний присудок складається з двох
компонентів: 1) дієслова-інфінітива, що передає основне
лексичне значення присудка, і 2) допоміжного дієслова в
особовій формі із значенням початку, продовження та кінця
дії (почати, продовжувати, закінчити, завершити,
кинутись та ін.) або з модальним дієсловом, яке вказує на
можливість, побажання, згоду та суб’єктивно-емоційну
оцінку дії (могти, мусити, хотіти, бажати, прагнути,
обіцяти, думати, намагатися, вирішити, соромитися,
поспішати, встигати і под.). Наприклад: Хто кращу пісню
скласти зуміє, той з вас ніколи не постаріє (М.
Сингаївський); Небо над вербами помітно поблідло –
починало розвиднятися (О. Гончар).
Іменний складений присудок включає різні за
морфологічним складом компоненти (іменники,
прикметники, займенники, числівники, дієприкметники)
поєднанні з дієсловом-зв’язкою. Іменна частина передає
лексичне значення присудка, а зв’язка виражає граматичне
значення способу, часу, особи. Найчастіше викори-
стовується зв’язка бути в усіх особових формах дійсного,
227
умовного і наказового способів. У ролі зв’язки часто
вживаються дієслова з послабленим лексичним значенням
(називатися, вважатися, становитися, робитися,
виявлятися, лишатися, здаватися). Наприклад: Вітчизно!
Горді ми тобою, трудом і подвигом твоїм... (М.Рильський);
Дітям приїзд офіцерів, видно, був за свято (О. Гончар); Мені
осіння ніч короткою здається (Леся Українка); Була дівка як
огірочок, а стала немов черниця (М.Коцюбинський).
Якщо дія відбувається у теперішньому часі, то іменний
складений присудок утворюється без нульової зв’язки є.
Замість неї ставиться тире у таких випадках:
 якщо підмет і присудок виражені іменником у
називному відмінку: Століття – зморшки на чолі
Землі (І.Драч);
 коли підмет і присудок або тільки присудок виражені
числівником: Три та три – шість;
 якщо головні члени речення або один із них виражені
неозначеною формою дієслова. Наприклад:
Відчувати в окопі живу душу біля себе – це щастя
(О.Гончар);
 перед словами це, то, ось, значить, це є. Наприклад:
Любить свій край – це для народу жити (В.
Сосюра);
 якщо підмет виражений особовим займенником і на
нього падає логічний наголос: Я – поет робітничої
рані (В. Сосюра).
Не ставиться тире між підметом і присудком, якщо:

 присудок виражений прикметником, дієприкмет-
ником, порядковим числівником, займенником,
прислівником. Наприклад: Я молодий і чистий, як
вічність молодий (М.Рильський); Такий я ніжний,
такий тривожний (В. Сосюра);
228
 перед присудком стоїть частка не. Наприклад: Але
життя не сон... воно не склянка чаю (В. Сосюра);
 підмет виражений вказівним займенником це.
Наприклад: Ні, це сон, це сон... Тебе немає
(В. Сосюра);
 до складу присудка входять слова як, ніби, мов,
немов, наче, що, немовби; Знаю сей спів! Він неначе
отрута... (Леся Українка); Зорі як очі, що снились
давно (В.Сосюра).
 Можливе тільки авторське тире, коли у реченні
логічно виділяється присудок: Моя душа – як арфа
золота (В. Сосюра).
1. Перепишіть речення, підкресліть граматичну основу.
Визначте типи присудків.
1. Командир – батько своїм бійцям і мусить їх жаліти

(О. Гончар). 2. Гвардійці не зупинялись у гірських населених
пунктах ні ночувати, ні перевзуватись, ні відпочивати
(О.Гончар). 3. Жне той, хто сіяв (М.Рудь).4. Весна стояла
суха і вітряна (М.Коцюбинський). 5. Я був без імені, роду і
племені (М.Коцюбинський). 6. Без роботи день стає роком
(Нар. творчість). 7. Сьогодні я такий щасливий, мов вийшов
хлопчиком на шлях (В. Сосюра). 8. Так! Я буду крізь сльози
сміятись... (Леся Українка). 9. Хто може випити Дніпро?
(М.Рильський).
2. Замініть іменні складені присудки простими дієслівними.
Чи зміниться смисл речень?
Після дощу поле стало зеленим. 2. Леонід Семенович
був учителем у сусідньому селі. 3. Біля лісу річка стає
широкою. 4. Восени дні стають коротшими. 5. У видолинку
трава ставала густішою.
229
3. Запишіть, ставлячи, де треба, розділові знаки.
Підкресліть головні члени речення.
1. Мовчання не завжди згода (Нар. творчість). 2.

Любить свій край це для народу жити, боротися за юне за
нове (В. Сосюра). 3. Був прекрасний той день (П.Тичина). 4.
Праця багатство людини (Нар. творчість). 5. Наш народ це ж
океан (П. Тичина). 6. Небо як склепіння матове в димці осені
земля... (П.Тичина). 7. Хто ти мрія чи сон? (Леся Українка).
8. Писемність наше духовне тисячолітнє надбання
(М.Сингаївський).9. Один син не син два сини півсина три
сини ото тільки син (Нар. творчість). 10. Довгий батіг і
куций розум найбистріші судді (Нар. творчість). 11. Вік
прожити не поле перейти (Нар. творчість).
4. Поставте потрібні розділові знаки між групою підмета і

групою присудка.
1. Боротьба за мир найсвятіша справа. (О. Гончар.) 2. В

дитинстві вимовлене слово яснішає через роки. (В.
Коротич.) 3. Історія це святая святих народу. (О. Довженко.)
4. Хтось давно ще сказав, що спів то мова душі, то голос
серця. (Панас Мирний.) 5. Наче кулька в жонглера на вістрі
наша куля земна. (І. Муратов.) 6. Ввесь світ був як казка,
повна чудес, таємнича, цікава й страшна. (М.
Коцюбинський.) 7. Кожному мила своя сторона. (Народна
творчість.) 8. Найбільше добро в кожного народу це його
мова. (Панас Мирний.)
1. Які члени речення називаються головними?

2. Якими частинами мови виражається простий підмет?
Наведіть приклад.
230
3. Які ви знаєте присудки? Наведіть приклади.
4. Чим виражається простий дієслівний присудок?
5. Що ви знаєте про складений іменний присудок,
складений дієслівний присудок? Наведіть приклади.
6. Чим виражається іменна частина складеного
присудка? Наведіть приклади.
7. З’ясуйте роль зв’язки в іменному складеному
присудку.
 Література: [5], с. 55-67;

[12], с. 29-3
231
 Тема 4. Другорядні члени речення
Другорядні члени речення можуть поширювати як

підмет чи присудок, так і всю граматичну основу.
Означення – це другорядний член речення, який має
загальне значення ознаки, відповідає на питання який? чий?
котрий ? скільки? (у непрямих відмінках) і відноситься до
члена речення – слова з предметним значенням: осіннє гілля,
промова вождя, сухий, дрібний сніг.
Залежно від характеру синтаксичного зв’язку виділяють
узгоджене і неузгоджене означення. Узгоджене означення
виражається прикметниками, займенником прикметникової
форми, порядковим числівником, дієприкметником та
кількісним числівником у непрямих відмінках. Наприклад: У
яблуневому саду зоря вечірня грала, мережку ясно-золоту на
землю закидала (М. Рильський); Двадцятьма дорогами з
Борислава спішили робітницькі висланці (І. Франко); Стаси-
кова мати-переселенка сидить серед тутешніх людей у
своєму яскраво вишиваному вбранні... (О.Гончар).
Неузгоджені означення виражаються іменником у
формі непрямих відмінків (без прийменників і з
прийменниками), особовим займенником (його, її, їх),
прислівником, інфінітивом, числівником, фразеологізмом,
неподільним словосполученням і стоять після пояснюваного
слова. Наприклад: У його голосі бриніли десятки
несподіваних і живих інтонацій (О.Донченко); Читання
вголос подобається дітям; Ад’ютант поклав на стіл
невелику папку з шкіри (В. Собко); Команда шикуватись
вивела Маковея з важкого забуття (О.Гончар); Димок від
розкладених на землі вогнищ прозорими струмочками
здіймався до блакитного неба (П.Панч); В пана була думка й
справді оддати Джерю й Кавуна в москалі (І. Нечуй-
232
Узгоджені означення вживаються в тому самому роді,
числі і відмінку, що й пояснюване слово. Тому вони
поєднуються з означуваним словом зв’язком узгодження.
Неузгоджені означення характеризують предмет за
призначенням, за місцем і часом, за метою, вказують на
ознаку за матеріалом (альбом для малювання, гори без
шляхів, екскурсія в музей, турбота про батьків, бажання
вчитись, колоски пшениці) і поєднуються з означуваним
словом зв’язком керування або прилягання.
Прикладка – це різновид означення, яке, вказуючи на
ознаку предмета, дає йому нову назву. Прикладки
виражаються іменниками (власними і загальним назвами).
Якщо іменник називає особу, прикладкою є загальна назва,
яка вказує на професію, рід діяльності, соціальний статус,
національність тощо. Наприклад: Жаднюга Вовк рвоне його
зубами (Л. Глібов); Полум’яний патріот Тарас Шевченко
пристрасно ненавидів царизм (3 підручника). Власні імена
бувають прикладкою, лише в тому випадку, якщо виконують
уточнювальну функцію (тоді вони обов’язково виділяються
розділовими знаками). Наприклад: Тільки рідний дід
хлопчиків, Петро Костянтинович Гречкін, схиливши голову,
мовчав (В.Пєсков). Власні назви неістот, як правило,
виступають прикладкою при загальній назві. Наприклад: І
плаче гірко Ярославна в Путивлі-граді на валу (А. Малишко).
У словосполученні, що складається з двох загальних
іменників, прикладкою є те слово, яке має значення якісної
характеристики, родової ознаки, соціальної або національної
приналежності, вказує на рід діяльності. Наприклад: Голодні
вовки-сіроманці порозносять жовті кості (Панас Мирний);
Може, так само стояла біля чорних шибок учениця-
десятикласниця з майбутнього оповідання (О.Донченко);
Висока могила-курган здіймається неподалік серед розливу
хлібів ( О.Гончар).
233
Прикладка може узгоджуватись з означуваним словом
(повне або часткове узгодження) або не узгоджуватися
(рідко). Вона може стояти перед і після означуваного слова.
Залежно від цього прикладка з означуваним словом може
писатися через дефіс.
Дефіс ставиться:
 якщо прикладка і означуване слово – загальні назви:
хлопець-молодець, мати-героїня;
 якщо прикладкою виступає власна назва, яка стоїть
перед означуваним словом: Москва-ріка, Хорол-річка,
Сапун-гора;
 якщо прикладка входить до складу терміна: павук-
тарантул, льон-довгунець;
 якщо прикладка характеризує особу за національністю,
професією, віком, місцем проживання тощо, вказує на
ознаку і стоїть після означуваного слова: вчений-
селекціонер, дівчина-агроном, хлопець-богатир.
Дефіс не ставиться:
 якщо прикладкою є власна назва, що стоїть після
загального іменника: село Новопавлівка, річка Дніпро;
 якщо прикладка означає видове поняття і стоїть після
означуваного слова (родового поняття): риба щука,
собака болонка, слива угорка, трава звіробій;
 при загальноприйнятих у побуті назвах людей грома-
дянин, добродій, пан, командир перед загальною та
власною назвою: громадянин Савчук, панове
студенти, командир Чаєнко;
 при прикладках – назвах журналів, газет, пароплавів,
спортивних клубів, товариств, універмагів, дитячих садків,
дит’ясел, кафе і т. ін. Такі назви беруться в лапки.
Наприклад: журнал «Київ», газета «Освіта», танкер
«Ужгород», спортивне товариство «Кристал», універмаг
«Україна», дuт’ясла «Сонечко», готель «Бригантина».
234
Примітка. Назви річок, міст, озер, автобусних і залізничних
маршрутів у лапки не беруться. Наприклад: озеро Біле, річка
Конка, місто Нова Каховка, поїзд Київ–Херсон, автобус
Севастополь-Одеса.
Додатком називається другорядний член речення, який

означає об’єкт дії, стану чи ознаки і відповідає на питання
непрямих відмінків. Додатки виражаються іменником,
займенником, субстантивованим словом і діляться на прямі
і непрямі.
Прямі додатки завжди залежать від перехідного
дієслова і виражаються іменником у знахідному відмінку без
прийменника. Наприклад: Пшеницю сіє, голубіє льоном...
жива, весела Білорусь! (М.Рильський). Прямий додаток може
бути виражений також формою родового відмінка без
прийменника: а) із заперечною часткою не при перехідному
дієслові і б) якщо дія переходить на частину предмета.
Наприклад: І де ми не пройшли, нас радо зустрічали, і навіть
вітер нам доріг не замітав (В.Сосюра); Семен витяг із
торбинки хліба і кілька яблук... (М.Коцюбинський).
Непрямі додатки означають об’єкт, на який дія
безпосередньо не спрямована, а лише стосується його.
Тільки в окремих випадках непрямий додаток називає
предмет, повністю охоплений дією (керувати студією). З
пояснюваними словами додатки поєднуються зв’язком
керування (прямий додаток – сильне керування, непрямий
додаток – слабке керування); сильне керування наявне і в
словосполученнях типу керувати студією, писав ручкою.
Якщо додаток виражений інфінітивом, то поєднується з
пояснюваним словом зв’язком прилягання. Наприклад: Другі
радили битись, не пустити козаків. (М.Коцюбинський);
Начальник табору запросив Таню сісти (В. Собко).
Обставиною називається другорядний член речення,
який вказує на обставини дії, стану чи ознаки і відноситься
як до окремого члена речення, так і до граматичної основи
235
речення в цілому. Обставини можуть бути виражені при-
слівником, дієприслівником, інфінітивом, числівником,
формами непрямих відмінків іменника. Залежно від
морфологічного вираження обставина поєднується з
пояснюваним словом зв’язком прилягання або керування.
У реченні обставини найчастіше залежать від дієслова
та дієприслівника, проте можуть залежати і від
прикметника, дієприкметника чи прислівника. Обставина
може стояти до і після пояснюваного слова.
За значенням обставини поділяються на групи, що
видно з таблиці.
На яке
Група На що
питання Приклади
обставин вказують?
відповідають?
способу як? яким на спосіб Спокійно,
дії способом? виконання дії непорушно
лежать в
степу полеглі
герої
(О.Гончар).
міри і якою мірою? на ступінь Вона вміла
ступеня наскільки? вияву ознаки дуже добре
або дії куховарити
(І. Нечуй-
місця де? куди? на місце дії, У сонці
звідки? яким напрямок і красуючись,
шляхом? шлях руху біла хмаринка
тріпоче вгорі
(Т. Шевченко)
236
часу коли? як на момент Ще з самого
довго? з часу або міру ранку Раїса
якого часу? часу почувала якусь
тривогу (М. Ко-
цюбинський).
причина чому? з якої на причину Овечата,
причини? дії, явища зачувши голоси
своїх пастухів,
задеренчали
(Панас
Мирний).
мети з якою на мету дії Взяв якось
метою? заступ і лопа-
ту та й пішов
собі у поле
криницю
копати
(Т. Шевченко).
умови за якої на умову, за Тільки за цих
умови? якої можлива умов ми будемо
дія, явище страшні для
ворога (О. Дов-
женко).
доступ не зважаючи на умову, в Чіпка, на пере-

на що? в супереч якій кір світові й
супереч відбувається людям, якийсь
чому? дія веселий, радий
(Панас Мир-
ний).
237
Порівняльний зворот – це другорядний член речення,
який приєднується до пояснюваного слова за допомогою
порівняльних сполучників як, мов, немов, неначе, наче,
мовби, немовби, ніби, начебто, буцім, буцімто.
Порівняльний зворот може виступати в реченні означенням,
обставиною. До порівняльних зворотів здебільшого
відносяться структури, у яких немає ні імені в називному
відмінку, ні дієслова. Наприклад: У долині, мов у ямі, на
багнищі город мріє...(Т.Шевченко). Але бувають випадки,
коли порівняльний зворот виражений іменником у
називному відмінку: Великі, як блюдця, темні очі коричнево-
карого, аж червонуватого, кольору виглядають із
довжелезних вій (В.Собко). Якщо у таких конструкціях
можливе відновлення присудка, то тоді це буде підрядне і
порівняльне речення (неповне). Наприклад: Світла ніч
стояла над горами. Чиста, прозора, вона просвічувалась
наскрізь, як синій коштовний камінь чистої води (О.Гончар).
Порівняння: як просвічується коштовний камінь чистої
води. Таку заміну зручно робити, якщо порівняльні
структури з іменником у називному відмінку пояснюють у
реченні присудок.
Іноді важко визначити, у ролі якого члена речення
виступає порівняльна структура. Цьому сприяє позиція
порівняльних конструкцій між підметом і присудком.
Наприклад: Он журавлі, як чорні намистинки, летять
нанизані одним разком (А.Малишко). Тут компонент як чорні
намистинки можна розглядати то як означення (журавлі
(які?) як чорні намистинки), то як обставину (летять (як?)
як чорні намистинки).
У реченні: А очиці, наче блискавиці, так і грають з-
попід брівок темних (Леся Українка) компонент наче
блискавиці відновлюється у речення наче блискавиці грають,
і водночас його можна замінити орудним відмінком з
порівняльним значенням – очиці блискавицями грають. У
238
подвійній функції і розглядуються порівняльні структури
такого типу.
При розстановці розділових знаків слід ураховувати, як
і при визначенні голі образних порівняльних структур,
граматичні, смислові і стилістичні чинники.
Кома ставиться:
 якщо порівняльний зворот можна перетворити на
підрядне речення. Наприклад: Дорога колосиста
звивається, мов змій (звивається) (М. Рильський);
 при виділенні зворотів як завжди, як звичайно, як і
раніше, як правило, як виняток, наче (як) один, як
(мов) навмисне. Наприклад: Комами, як правило,
виділяються вставні слова;
 при прикладці із словом як, якщо вона має відтінок
причини (можна підставити слово будучи).
Наприклад: Як митець і філософ, не міг Рильський не
написати про сутність прекрасного в житті,
природі, мистецтві (В.Неділько). Якщо прикладка
означає «в ролі кого чи чого виступає предмет», то
вона не відокремлюється. Наприклад: Як художник
він (Максим Рильський) створив свій багатющий
мистецький світ, світ добра і людяності…
(В.Неділько). (Порівн.: Рильський-художник створив
свій багатющий мистецький світ...).
Примітка.
У реченнях, де порівняльний зворот виражений словами
такий.., як... і інші, можлива подвійна пунктуація, залежно від того,
включаються слова і інші в порівняльний зворот чи виводяться за
його межу: І в «Кавказі», і в художніх образах поеми « Сон ».., у
мужніх рядках «Юродивого», «Неофітів», «Єретика», в таких
віршах, як «І Архімед, і Галілей...», «Царям, всесвітнім
шинкарям...», та інших вогненних поезіях–молитвах..,
пророцтвах, клекотіло море народного болю... (О.Гончар);
...Чисті й сильні почуття розкриваються в єдності з життям
природи, через її прості, але такі вражаючі образи, яку віршах
239
«Вже червоніють помідори...», «Яблука доспілі, яблука червоні»
та інших (В.Неділько).
Не виділяються комами:
 усталені фразеологічні звороти: упав як підкошений,
як сир у маслі, знати як облупленого, сидіти як на
голках, як без рук, холодний мов лід, білий як сніг,
блідий наче стіна, дивиться як теля на нові ворота
та ін. Наприклад: Запахло сіркою, горілим, і дощ
линув як із відра (Панас Мирний);
 іменна частина складеного присудка приєднана за
допомогою сполучників як, мов, наче, неначе.
Наприклад: День був мов спілий кавун, розпанаханий
навпіл (М. Коцюбинський);
 коли порівняльний зворот є простим дієслівним
присудком: 3 того часу поле як причарувало його
(Панас Мирний);
 якщо порівняльний зворот можна замінити
іменником в орудному відмінку або прислівником.
Наприклад: Організацію бою він завжди сприймав як
процес невпинної творчості (О. Гончар) – сприймав
творчо. Такі звороти тісно пов’язані з присудком;
 звороти, що мають перед порівняльним сполучником
заперечну частку не. Наприклад: Все він робив не як
люди (М.Горький);
 якщо перед як наявні частки або інші сполучники.
Наприклад: 3 боку степу каховські околиці уже як в
облозі (О.Гончар);
 перед як, ніж у виразах не більш як, не раніш як, не
довше ніж, як слід, як треба і под.: Збори тривали не
більш як три години; Поїзд має прибути не більш як
за годину; Зроблено більше ніж треба.
240
Примітка. Інколи фразеологічні звороти граматично
оформлюються у підрядне речення: От прийшло пихо і, мов
корова язиком, злизало щастя (М.Коцюбинський);
 якщо присудок без зворотів із смислового боку не

буде завершений: сприйняти як похвалу, зрозуміти
як натяк, відзначити як успіх, входити як
частина. Наприклад: Його виступ колектив сприйняв
як натяк.
1. Перепишіть, вставляючи замість крапок потрібні за
змістом означення. Які з них узгоджені, а які неузгоджені? Чим
виражені?
1 На призьбі сиділа.. мати, Маруся Джериха, вже..

молодиця, .., .., .. (І.Нечуй-Левицький). 2. Микола вже був
не .. хлопець, а чоловік з .. вусами, з .. станом, .. плечима та ..
руками (І.Нечуй-Левицький). 3. У .. розмовах .. з людиною,
.., .. світу Хаєцький почував себе зовсім інакше (О.Гончар).
4. Ідея .. .. степів не нова (О.Гончар). 5. .. підлога була густо
навощена (В.Кучер). 6. Стала наближатись година ..
(С.Васильченко). Є .. способи .. на світі (О.Гончар). 8.
Раптом з землянки вискочив Маковейчик, .. .. телефоніст, ..,
.. .. (О.Гончар).
2. 3амініть узгоджені означення неузгодженими. Складіть 5–

6 речень. Зразок: Стіл з дерева -дерев’яний стіл.
Чорноокий хлопець, білокора берізка, вовняна ковдра,

глиняний глечик, чорнобородий чоловік, безкраїй степ,
цегляний будинок, молодіжна передача, паперовий змій,
пташине гніздо, зрошувальний канал, материна хустка.
241
3. Запишіть прислів'я і приказки, підкресліть обставини,
визначте їх тип.
1. Взимку сонце крізь плач сміється. 2. Вітер добрий

при стозі, а злий при морозі. 3. Хто пізно ходить, той сам
собі шкодить. 4. Чесне діло роби сміло. 5. Багато снігу –
багато хліба. 6. Уночі тріщить, а вдень плющить. 7. Сій
вчасно, вродить рясно. 8. Хто рано підводиться, за тим діло
водиться. 9. Хто спить навесні, плаче взимку. 10. Глибше
орати – більше хліба мати. Хороша робота два віки живе. 12.
Кинеш в грязь – будеш князь. 13. У червні на полі густо, а
надворі пусто.
4. І. Перепишіть речення. Поставте, де треба, розділові
знаки перед як, мов, наче, ніби, немовби.
Співак ніби злився воєдино з тисячною аудиторією

слухачів (І.Ле). 2. Червоний світ від блискавки ніби запалив
пожежу на горах і долинах (І.Нечуй–Левицький). 3. І сорок
літ ішов Франко–сіяч – і спів його звучав не раз як плач, і
плач його звучав як гімн народу (Д.Павличко). 4. Наче лук
моя думка напнута (О.Гаврилюк). 5. Молоді дитячі голоси як
дзвіночки (М.Коцюбинський). 6. І ти в відчиненім вікні
немовби на іконі (А.Кичинський). 7. Я небо п’ю як сині
щастя очі губами й серцем, поглядом і всім, що є в мені, що
зветься мною (В.Сосюра). 8. І як ніхто я добре знав, що
книга ця – предавня (А.Кичинський). 9. Карпатські гори мов
застиглі хмари (В.Сосюра). 10. Як сурми підносяться квіти, і
клумби гудуть як литаври (М.Бажан). 11. Нептун же зараз
взяв мітелку і вимів море як світелку (І.Котляревський). 12.
Все море зараз спузирило, водою мов в ключі забило, Еней
тут крикнув як на пуп (І.Котляревський).
ІІ. Зробіть синтаксичний розбір п’яти речень.
242
5.Запишіть словосполучення у дві колонки: 1) ті, що
пишуться через дефіс; 2) ті, що пишуться окремо.
1. Гігант (паровоз), меч (риба) плазун (удав), риба (івасі

учитель (фізик), негній (дерево), пан (директор), місто
(воїн), красень (пароплав), месник (партизан), добротворець
(сонце), трава (буркун), громадяни (глядачі), палаци (музеї),
Люб’язь (озеро), квітка (нарцис), газ (азот), творець (народ),
народи (брати), гриб (трюфель), вітер (пустун).
1. Мене Вітчизна (мати) колихала і піднесла до сонця на

руках. (М. Стельмах.) 2. Нема краю можливостям матері
(природи), як немає межі людському розуму. (О. Довженко.)
3. Час (шуліка) летить, і немає йому вороття. (Є. Гуцало.) 4.
Травою (берізкою), немов павутинням, заплівсь квітник. 5.
Ми йдемо по Львову, тчемо по дорозі килимок (розмову),
ниточку між нами слово (човник) тягне. (Д. Павличко.) 6. Я
на палубі пароплава «Некрасов». (О. Довженко.) 7. Вечір
(мисливець) підстрелене сонце несе у сірому ягдташі. (Л.
Костенко.) 8. Жовтий-пре-жовтий метелик мов дражнився:
сяде на буркун (траву) й гойдається. (Ю. Яновський.)
1. Як визначаються другорядні члени речення? Що таке

детермінанти?
2. Що ви знаєте про узгоджені і неузгоджені означення?
Наведіть приклад::
3. Які бувають прикладки? Які прикладки беруться в
лапки?
4. Який член речення називається додатком?
243
5. Якими частинами мови виражаються додатки?
6. Схарактеризуйте прямий додаток.
7. Як розмежовуються неузгоджені означення і додатки,
залежні від іменника?
8. На які групи поділяються обставини за значенням?
9. Що ви знаєте про порівняльний зворот?
10. Як виділяється в реченні порівняльний зворот?

[13], с. 29-37.
244
 Тема 5. Односкладні речення
Односкладні речення становлять особливий струк-

турний тип простого речення. Їх граматичним центром є
незалежний головний член, за допомогою якого виражається
предикативність. За формою головного члена розрізняють
такі типи односкладних речень:
 речення, в яких головний член співвідноситься з
присудком (особові і безособові речення);
 речення, в яких головний член співвідноситься з
підметом (називні, або номінативні, речення).
Ці типи речень називаються дієслівними та іменними.
У дієслівних односкладних реченнях головним членом
можуть виступати дієвідмінювані форми дієслова та
інфінітив. В іменних головний член виражається іменником
(або субстантивованим словом) у називному відмінку.
Головний член дієслівних односкладних речень за своїм
граматичним значенням відрізняється від залежного
головного члена двоскладного речення – присудка, основна
риса якого – граматична залежність від підмета, вираження
ознаки даного суб’єкта (Діти сплять; Сонце сходить).
Головний член односкладного речення незалежний,
виражена ним ознака не відноситься до суб’єкта (У будинку
вже сплять; Світає).
Дієслівні односкладні речення діляться на дві групи:
особові і безособові.
Односкладні речення є повними реченнями за
відсутності в них одного із головних членів.
Розгляньте таблицю на наступній сторінці. Зверніть
увагу на поділ односкладних речень і на те, чим виражений
головний член.
До особових односкладних речень належать означено-
особові, неозначено-особові, узагальнено-особові.
245
Спільною ознакою їх є те, що головний член – присудок —
виражений особовою формою дієслова.
Означено-особовим називається речення, в якому
головний член виражений дієсловом 1-ї або 2-ї особи
однини чи множини і вказує на дію певної особи.
Наприклад: Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не
журися, та за свого миленького богу помолися! (Нар.
творчість). У цих реченнях легко поновити підмет, але
потреби у цьому немає, бо увага зосереджена на дії, а не на її
виконавцеві. Вживаються такі речення в розмовному,
народнопоетичному, художньому мовленні.
Неозначено–особовим називається речення, в якому
головний член вражений дієсловом 3-ї особи множини усіх
трьох часів, а діюча особа неозначена, невідома. Наприклад:
Козака несуть, і коня ведуть (Нар. творчість); Посадовили
Бондариху до електрички (С.Журахович). Неозначено-
особові речення вживаються здебільшого у розмовному
стилі та художніх текстах.
Узагальнено-особовим називається речення, в якому
головний член виражений дієсловом 2-ї особи однини
(рідше – іншими особовими формами), а діюча особа
мислиться узагальнено. Наприклад: Людей питай, а свій
розум май (Нар. творчість); Курчат по осені лічать (Нар.
творчість). Вживаються узагальнено-особові речення у
прислів’ях, приказках та в творах художньої літератури.
Окрему групу становлять безособові та інфінітивні
речення. Це такі однорідні речення, в яких головний член
означає дію або стан, що сприймається незалежно від будь-
якої діючої особи чи носія стану. Наприклад: Цікаво. Вже
минуло майже чверть віку (В.Близнець); Прибрати квітами
робітничу їдальню(І.Ле). Головний член у безособових
реченнях буває складеним: Так ось, мені трохи було сумно
(М. Чабанівський).
246
Головний член безособового й інфінітивного речень
може виражатися:
Безособові Безособовим Остапові не спалося

речення дієсловом (М.Коцюбинський).
Особовим дієсловом Вам легко дишеться,
у безособовому легко живеться
значенні (Панас Мирний).
Дієслівними О, сліз таких вже

формами на – но, – вилито чимало (Леся
то Українка).
Присудковими До чого ж гарно й
словами треба, весело було в нашому
жаль, можна, при- городі! (О. Дов-
ємно, тяжко та ін.. женко).
Інфінітивні Незалежним Ні пером не
інфінітивом речення описати, ні словом
не сказати тієї
несподіваної краси
(Панас Мирний).
Називні (номінативні) речення – це речення, в яких
головний член (підмет) стверджує наявність предметів чи
явищ у дійсності. Наприклад: Залузаний бульвар. Бульчить
калюжна плавань (П. Тичина).
Називні речення можуть мати додаткові граматичні
значення:
 значення буття виражається за допомогою особливої
інтонації – «бачу, чую, сприймаю щось»: Туман...
Вози... Автомобілі (М.Рильський);
 значення вказівності виражається частками ось (і),
от, он та ін.: Ось цей хлопець (М. Стельмах);
 емоційна оцінка сприйняття буття виражається за
допомогою спеціальних часток яка, ось, ось який, ну і,
що за тощо: Яка ж краса! (П. Тичина).
247
Називні речення не бувають питальними, не виступають
у ролі підрядного речення, не вживаються як речення-
відповіді при діалогічній мові. Семантика номінативних
речень сприймається лише в площині теперішнього часу,
оскільки в них відсутні дієслівні засоби вираження
граматичних значень часуй способу: Темінь. Луг (Ю.
Мушкетик).
Номінативні речення можуть бути поширеними й
непоширеними. Наприклад: Село. Гай. Дуби, липи, тополі (А.
Тесленко); Ця дівчина... Обличчя як з ікон (Л.Костенко).
Тролейбусів ранкове многолюддя (М. Братан).
Називні речення вживаються найчастіше в художньому
стилі: в описах, ремарках драматичних творів, спогадах і
роздумах.
1. Прочитайте. Випишіть односкладні речення і визначте в
них граматичну основу.
Сидить Бондариха, спочиває з дороги й тихцем озирає
кімнату. Скрізь чистенько, прибрано. Гарну жінку знайшов
собі Кирюша, роботящу, чепурну. Приємно й те, що невістка
зве її Одаркою Петрівною. Згадалося Бондарисі: давно-давно,
років двадцять тому, їздила на зліт передовиків. Сиділа
слухала. І як же вона злякалась, коли з трибуни назвали її на
ім’я та по батькові! А в залі заплескали... Більше такого страху
вже не було. На селі вона Бондариха й Бондариха...
Зібрались обідати. І знову Бондарисі приємно, та трохи
й ніяково. Сидить вона панею, а невістка подає й пригощає:
«Може, ще салатику?» (С.Журахович).
2. Запишіть спочатку речення, в яких є підмет і присудок, а

потім – означено- особові.
1. Квітку метелик цілує (В.Сосюра). 2. В степу
народжувалось місто. 3. Минали дні, а дощів не було
(О.Гончар). 4. Сонце тільки-тільки виглядало з-за якогось
248
ліска, що темнів по краєвиду тоненькою смужкою
(В.Винниченко). 5. За чесний труд, за мир у всьому світі
стоїмо (М.Рильський). 6. Милували око зелені хліба та
спориш (В.Винниченко). 7. Для добрих друзів відчиняю дім
і маю серцю щиру насолоду (А.Малишко). 8. Не шукай
правди в других, коли в тебе її нема (Нар. творчість). 9. За
правду, браття, єднайтесь щиро (Леся Українка).
3. Прочитайте. Випишіть спочатку неозначено-особові

речення, а потім–узагальнено-особові.
1. Стоїш високо – не будь гордим, стоїш низько – не
гнися (Нар. творчість). 2. У вечірнім місті плакали трамваї,
пропадали сльози сині на дротах (В.Сосюра). 3. Нових
друзів шукай, а старих не забувай. 4. Хочеш троянду – будь
готовий і до колючок. 5. Поспішиш – людей насмішиш. 6. За
одного вченого дають десять невчених. 7. Писав писака, що
не розбере й собака. 8. Не пером пишуть, а умом (Нар.
творчість). 9. Справжніх друзів у нас щиро вітають. 10.
Певно, тут не чули зроду, що бува негода в світі (Леся
Українка). 11. Через два дні про героїчний вчинок колектора
Раї написали в газетах (П.Загребельний). 12. Сіяли всю ніч
(О.Гончар).
4. Переробіть речення так, щоб особові речення стали

безособовими.
1. Вода наповнила степові балки. 2. Він не мав сили
поворухнутись. 3. Голову заполонили думки. 4. Яскраве
електричне світло залило площу. 5. Небо оповивали заграви.
6. Трава зрошена ранньою росою. 7. З моря повіяв солоний
вітерець. 8. Молодь хоче все вивчати, все знати. 9. Рішення
прийняли одноголосно.
5. І. Випишіть односкладні речення. Визначте їх типи.
Я лежу на возі. 2. Навколо, спинами до мене, дід і
батько з косарями. 3. Мене везуть у царство трав, річок і
249
таємничих озер. 4. Віз наш увесь дерев’яний: дід і прадід
були чумаками, а чумаки не любили заліза. Переїхати треба
дві великі калюжі з гнилицями, що ніколи не висихали. 6. По
дорозі косарі гомоніли про різне, злазили з воза перед
калюжами й на гору, потім сідали. 7. Пахне огірками, старим
неретом волока, хлібом, батьком і косарями, пахне болотом і
травами, десь гукають... 8. Чумацький віз тихо рипить піді
мною, а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу. 9.
Прокидаюсь я на березі Десни під дубом. 10. Коси дзвенять,
коні пасуться. 11. Після косовиці починаємо гребти сіно
гуртом, і ось потроху міняється наш світ чарівний: батько,
дід і дядько стають чомусь мовчазними і збентеженими,
якась підозра з’являється в очах: вони починають ділити
копиці. 12. Сінокос у нас був гуртовий (О.Довженко).
II. Зробіть синтаксичний розбір 5 речень.
1. Назвіть види односкладних речень.

2. Що спільного і відмінного між двоскладними й
односкладними реченнями
3. Які речення називаються означено-особовими?
4. Наведіть приклади неозначено-особових й
узагальнено-особових речень
5. Схарактеризуйте називні речення.
6. Наведіть приклади безособових речень з присудками
різних типів.
 Література: [13], с. 17-45;

[15], с. 29-37.
250
 Тема 6. Речення з однорідними членами
Однорідними називаються члени речення, які

відповідають на те саме питання і виконують тотожні
синтаксичні функції в реченні. Вони пов’язані з одним і тим
самим членом речення підрядним або предикативним
зв’язком, між собою поєднані сурядним зв’язком.
Однорідними бувають підмети, присудки, додатки,
означення, обставини. Вимовляються вони з інтонацією
переліку або протиставлення. Наприклад: Нашукався,
набачився див, обходив і об’їздив півсвіту, але кращої долі не
стрів, аніж тут, між колосся і цвіту (М.Луків).
Однорідні члени речення можуть поєднуватись між
собою сполучниками сурядності – єднальними, проти-
ставними і розділовими.
Єднальні сполучники і, й, та (і), і–і, ні–ні, ані–ані,
поєднуючи однорідні члени речення, вказують лише на
смислову спорідненість кожного із слів сурядного ряду.
Сполучники ні – ні, ані – ані посилюють також
заперечення, повторювані єднальні сполучники набувають
властивостей підсилювальних часток. Наприклад: І сонний
гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс
(Л.Костенко); Тільки на хмари, на небо виллю і жаль, і жагу
(В.Сосюра); Не вічні ні батько, ні мати... (М.Луків).
Протиставні сполучники а, але, проте, зате, однак, та
(але) виражають протиставні відношення. Наприклад:
Життя потрібне тільки сильному, а не боягузу (В.
Чемерис); Тече вода в синє море, та не витікає
(Т.Шевченко). Розділові сполучники або, чи, або – або, чи –
чи, то – то, не то – не то, чи то – чи то вказують на
можливість одного з двох явищ, чергування їх або
непевність враження, створюваного предметом, явищем чи
дією. Наприклад: Вона (ріка) то важко, надсадно гарчала і
зізла вергала камінням, то в знемозі схлипувала, затихала,
251
збираючись з новими силами... (В. Чемерис); Чи то садок, чи
город, чи поле (Панас Мирний).
Розділові знаки при однорідних членах речення
 Між однорідними членами речення, не з’єднаними
сполучниками, ставиться кома. Наприклад:
Зазолотились, засиніли, заграли в семибарвній грі
гранітних сходів мокрі схили (М. Бажай).
 Кома ставиться завжди перед протиставними
сполучниками. Наприклад: Тече вода в сине море, та
не витікає (Т.Шевченко).
 Якщо однорідні члени речення з’єднані парними
сполучниками як. ... так, не тільки ... а й, якщо не ...
то, не так ... як та ін., то кома ставиться перед
другою частиною. Наприклад: Їх, видно, цей намет не
тільки не захоплював, а навіть обурював, хоча вони й
стримували своє обурення, як могли (О. Гончар).
 Однорідні члени речення можуть бути об’єднані в
пари за допомогою сполучників і (й), та (і). Тоді кома
ставиться між парами: У скіфські степи з теплими
дощами й першими грозами, із соковитими травами
й галасливим птаством завітала справжня весна і
заквітчала землю зелом (В. Чемерис).
 Кома ставиться між однорідними членами речення,
з’єднуваними повторюваними сполучниками
(єднальними та розділовими). Наприклад: У саду і
жоржини, і рожі, і бажань несподіваний рій
(В.Сосюра); Сміються в еони; золотому річки, і села,
і поля (О. Олесь).
 Кома ставиться між усіма однорідними членами,
якщо тільки частина їх з’єднана повторюваними
сполучниками, а інші з’єднуються за допомогою
інтонації. Наприклад: Любіть травинку, і тваринку, і
сонце завтрашнього дня, вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня (Л.Костенко).
252
 Якщо сполучник і повторюється двічі, то кома
ставиться перед другим сполучником, особливо тоді,
коли при однорідних членах речення є пояснювальні
слова. Наприклад: Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль (Л.Костенко).
 Якщо сполучник і з’єднує різні однорідні члени
речення, то кома перед ним не ставиться. Наприклад:
Він (Довженко) любив красу праці і в кожному
своєму творі знов і знов повертався до неї
(С.Герасимов).
Кома не ставиться:
 Якщо два дієслова в однаковій формі вказують на дію
та її мету. Наприклад: Хай Мариня піде приготує
сніданок (І. Вільде);
 Якщо між двома однаковими словами стоїть
заперечна частка не. Наприклад: Ти гукай не гукай, а
літа не почують (Б. Олійник).
Означення бувають однорідні й неоднорідні. Залежно
від цього між ними ставляться чи не ставляться розділові
знаки. Означення вважаються однорідними:
 якщо вони характеризують предмет з одного боку
(колір, розмір, матеріал тощо). Наприклад: Маяли над
нами голубі, червоні, жовті метелики (З журналу);
 якщо вони стоять після означуваного слова.
Наприклад: Під ногами Іван, кожний камінь вкривали
рудаві мохи, грубі, м’які, шовкові (М. Коцюбинський);
 якщо вони виступають у ролі художніх означень.
Наприклад: Звабні, рясні налиті плоди, червоні, сині,
воскові, обтяжували гілля (К Гордієнко);
 якщо вони характеризують предмет з різних боків,
але об’єднані спільною ознакою. Наприклад: Любиму
Вітчизну топтати не дам кривавим, підступним і
злим ворогам (М.Бажан) – у значенні жорстоким;
253
 якщо наступне означення уточнює попереднє.
Наприклад: Гори величезні, густії проводять таємну
розмову (Леся Українка).
Однорідні члени речення і узагальнююче слово
виконують у реченні ту ж саму синтаксичну функцію. Для
речень з узагальнюючими словами характерні такі
особливості пунктуації:
 якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними
членами речення, то після нього ставиться двокрапка:
Я з тобою навпіл все життя поділю: хліб і сіль, і
краплину гіркого жалю, і краплину щастя
(А.Малишко);
 якщо узагальнююче слово стоїть після однорідних
членів, то перед ним ставиться тире: Кожен кущик,
горбок, долинка, кожна стежечка – все це було йому
знайоме; промовляло до нього (М.Коцюбинський).
 якщо узагальнююче слово й однорідні члени речення
стоять у середині речення, то після узагальнюючого
слова ставиться двокрапка, а після однорідних членів
– тире. Наприклад: Ранок зачинався тихий та
лагідний, все наокіл: і трави, і дерева, і кущі – наче
завмерло (Ю. Смолич);
 якщо перед однорідними членами речення стоять
слова а саме, як-от, наприклад, то перед ними
ставиться кома, а після них – двокрапка. Наприклад:
Усяке птаство, як-от: Деркачів, перепілок, куликів,
курочок – можна було викосити косою в траві
(О.Довженко).
Примітка. Іноді після узагальнюючого слова замість

двокрапки може ставитися тире. У таких випадках після
узагальнюючого слова при вимові немає попереджувальної паузи.
Наприклад: У нашому саду була розкішна флора – жоржини й
кропива, любисток і ревень (Л. Костенко).
254
1.Перепишіть речення. Поставте, де треба, коми.
1. А поет усе то грає то щось пише на папері й роздає

писання людям (Леся Українка). 2. Вітер віє віє мліє навіває
срібні сни навіває злотні мрії чеше кучері Весни (О.Олесь).
3. Повадки лисиці а серце вовка (Нар. творчість). 4. З дна
морів добувають нафту кам’яне вугілля газ руди а також
золото й алмази (3 підручника). 5. Встала й весна чорну
землю сонну розбудила уквітчала її рястом барвінком
укрила (Т.Шевченко). 6. Великі сиві очі з-під довгих чорних
вій дивились пильно і розумно (М. Коцюбинський). 7.
Повітря пахло розквітлими садами молодими травами
зігрітою землею (М. Стельмах). 8. Світить та не гріє сонце
золоте (Я.Щоголів). 9. Вечір зіркою в небі повис і розсипав
розлив свої бризки на тремтливі листочки беріз (В.Сосюра).
10. А в пшениці то мак то волошки (Леся Українка). 11.
Любіть Україну у сні й наяву вишневу свою Україну красу ЇЇ
вічно живу і нову і мову її солов’їну (В.Сосюра).
2. І. Прочитайте. Визначте узагальнюючі слова й однорідні

члени. З’ясуйте, якими членами речення вони виступають.
Розставте розділові знаки.
1. Люди трави дерева овіяні тишею води стеблина

зелена та безмірно далекі світи все під місячним сяйвом
стамовує в трепеті подих (М.Луків). 2. У березні сім погод
надворі сіє віє крутить мутить рве зверху ллє знизу мете
(Нар. творчість). 3. Ранкові дзвінки телефонні жагучі й
хмільні вечори і жарти і сльози солоні усе до пори
(М.Луків). 4. Вона проклинала все що попадалось їй на очі
свиней курей поросят щоб не скугикали Пірата щоб не
гавкав дітей сусідів (О.Довженко). 5. Полиск оголених скель
барвисті яруси лісів гірські виселки з вузькими й високими,
255
як тереми, дерев’яними будинками трансільванців усе
поєднувалось у картину, що вражала своєю декоративністю
(О.Гончар). 6. У щастя людського два рівних є крила
троянди й виноград красиве і корисне (М. Рильський),
7.Чарує все мене і листя шум і неба синь безкрая і сльози рос
на ніжних пелюстках квіток (В. Сосюра).
ІІ. Зробіть синтаксичний розбір перших трьох речень.
3. Перепишіть, вставляючи, де треба, коми між

однорідними членами речення.
І.1.Ми працюємо для миру й живемо для миру на землі.

(В.Сосюра). Виходить іди дорогами земними і від людей
візьми і людям дай. (П. Дорошко.) 3 Ми йдем і йдем несем
вогні і творим блиск і творим дні! (В. Чумак.) 4.Не хлібом
єдиним а творчості дивом а криком дитини існує людина (І.
Желенко.) 5.Тільки млява боязка людина не любить і боїться
риску. (Леся Українка). 6.Не визнаю ні любові ні дружби ні
приятелювання до перших заморозків чи до першого грому.
(М. Стельмах.) 7. Є в коханні і будні і свята, є в ньому і
радість і жаль, бо не можна життя заховати за рожевих
ілюзій вуаль (В. Симоненко.) 8.Навколо великих людей і
круг їхньої пам’яті завжди точиться явна чи приглушена
боротьба (М. Рильський.)
ІІ.1. Хто може сонце погасить і землю вибити з орбіти?
(В. Сосюра.) 2. Радість і чудо найбільше для людини – її
рука. Бере і дає карає і милує пестить і нищить будує і
палить творить і любить (П. Загребельний.) 3.Промчав
верхівець у вухатій насунутій на самі брови шапці. (В.
Козаченко.) 4 Не чужим а своїм законом я на білім світі
живу. (П. Дорошко.) 5. Переможець лиш тоді похвалить,
коли подоланий похилить чоло йому до ніг і порох поцілує
з-під стіп його. (Леся Українка.) 6. Життя і мрія в згоді не
бувають і вічно борються, хоч миру прагнуть. (Леся
256
Українка.) 7. Людина вигадала себе і від того страждає. (Р.
Іваничук.) 8. Коли б часом нам ті пироги та наїдки та
напитки не вилізли боком. (І. Нечуй-Левицький.)
ІІІ. 1. Доводилося вам їздити пізньої весни чи раннього
літа по Україні? (Панас Мирний.) 2. Ззаду кожної підводи
торохтить відро або задимлений казанок. (Григорій
Тютюнник.) 3.Довкола розкинулись мило барвисті дрібні
береги домочки й садочки і люди отари і луки й луги. (Леся
Українка.) 4. Вже сонце котилось до темного бору І в теплім
промінні купало і ярі лани і веселую гору. (Леся Українка.)
5. Вересневе сонце непомітно зайшло за потріскані негусто
хмари і зразу ж розіслало аж за ліс недобілені полотна. (М.
Стельмах.) 6. Прокинувся чоловік ні світ ні зоря... (Ю.
Збанацький.) 7. Дивлюся: так буцім сова летить лугами
берегами та нетрями та глибокими ярами та широкими
степами та байраками. (Т. Шевченко.) 8. Приємно бродити
по теплих калюжах після грому й дощу чи ловити щучок
руками, скаламутивши воду. (О. Довженко.)
4. Перепишіть, вставляючи на місці рисок, де треба, тире

або коми.
1. Не вітер / буря над землею в замети клала білий сніг.
(Л. Первомайський.) 2. Дужі хвилі ринуть / і ридають / і
здіймаються все вгору. (Леся Українка.) 3. Хоч не
зруйнована / руїна ся будова, з усіх кутків тут пустка
вигляда. (Леся Українка.)4. Шумів вітер за тином, по садках,
поза хатами / листя жовте зривав. (А. Головко.) 5. Скільки
дійсних випадків / і казок / і кривавих легенд було розказано
цієї ночі. (А. Головко.) 6. Семен стояв ні в сих / ні в тих,
тримаючи в руках торбинку. (М.Коцюбинський.) 7.
Хмаривсь день якусь хвилину / потім знову
заяснів.(П.Тичина.) 8. Рвонувсь гудок в безкрає небо /
розлігсь по місту/ і затих. (Р. Братунь.)
257
5. Перепишіть, ставлячи всі потрібні розділові знаки між
однорідними членами речення та при узагальнюючих словах.
1. Робітник за станком і поет на папері всі ми творим
щасливий наш світ. (В. Сосюра.) 2. Завод і лан село і місто
злились в єдину пісню чисту. (М. Рильський.) 3. Усе навколо
дерева птахи люди сповнене весняної пружної нестримної
сили. (В. Собко.) 4. А Соловей аж горло надриває і на всі
заставки співає щебече і свистить і тьохкає і торохтить.
(Л. Глібов.) 5. І на тім рушникові оживе все знайоме до болю
і дитинство й розлука й твоя материнська любов.
(А. Малишко.) 6. Тихо. І земля і вода і повітря все поснуло.
(М. Коцюбинський.) 7. Тягнуться до сонця і квітки і трави
віти кучеряві гори голубі. (В. Сосюра.) 8. Вся громадськість
повинна взятися за охорону нашої чарівної природи і птахів
і звірів і садів і лісів. (Остап Вишня.)

1. Які члени речення можуть бути однорідними?
2. Дайте визначення однорідних членів речення. Назвіть
істотні ознаки однорідності.
3. Чи обов’язково, щоб однорідні члени речення
виражалися однаковими формами (і частинами мови)?
Наведіть свої аргументи.
4. Які сполучники використовуються в реченнях з
однорідними членами?
5. Коли означення бувають однорідними, а коли ні?
6. Розкажіть, що ви знаєте про узагальнюючі слова,
розділові знаки при них.
 Література: [13], с. 200-290;

[14], с. 55-86;
[15], с. 2-1102.
258
 Тема 7. Речення з відокремленими членами
Відокремленими називаються такі другорядні члени

речення, які використовуються в мові для підсилення,
пояснення або уточнення смислової ролі якогось члена
речення і виділяються при вимові та на письмі.
Відокремлені члени речення виражають додаткове
повідомлення, і тому для них при вимові й на письмі
використовують різні граматичні засоби, а саме: інверсію,
паузу, інтонацію, акцентування, темп вимови, розділові
знаки; кому, тире.
За функцією і синтаксичною роллю в реченні
розрізняють відокремлені означення, прикладки,
додатки, обставини й уточнюючі члени речення.
Наприклад: Один згоряє у труді, не знаючи спочину, а другий
сили молоді марнує без упину (М.Луків); Од його вродливого
лиця, блідого і гордого, била звага молодого орла
(М.Коцюбинський); Під нами прокидались тумани, а над
нами падало й падало листя – золоті сльози осіннього лісу
(М. Стельмах); На краюсела, над самою дорогою, ріс
каштан (Є.Гуцало).
Найчастіше означення відокремлюються:
 якщо вони виражені дієприкметниковими і
прикметниковими зворотами: стоять після
означуваного слова: Труди, перелиті в добро і
достаток, лягли короваєм на щедрі столи (М.Луків);
 якщо вони стоять після означуваного слова, перед
яким уже є означення: В глибоких долинах, зелених
од винограду і повних сизої імли, тіснились кам’яні
громади (М. Коцюбинський).
 якщо ж у препозиції такого означення немає, то
поширені означення можуть відокремлюватись або не
відокремлюватись за бажанням автора: Низько в небі
стримить пізній місяць... Через нього спотикаються
259
хмарини, прудкі й ворухливі, як рибки
(С.Васильченко); І даль небес холодних, синіх дарує
знов життя мені (Л. Первомайський);
 якщо воно виражене дієприкметниковим і
прикметниковим зворотом, стоїть у препозиції (перед
означуваним словом) і має додатковий обставинний
відтінок: Напоєний незабаром зіллям, зогрітий
теплом, Остап розплющив очі (М.Коцюбинський);
 якщо вони (поширені й непоширені) стосуються
особового займенника. Такі означення можуть стояти
у будь-якій позиції щодо означуваного слова:
Низенька, кругла, вона здавалась не польовою
квіткою довгостеблою, а повною городньою
маргариткою (Панас Мирний);
 якщо воно відірване від означуваного слова іншими
членами речення: З Ельбрусом віч-на-віч я порівнявся,
молодий і сильний (Б. Олійник);
 якщо воно стоїть перед пропущеним пояснюваним
словом: Заглиблена в спогади, не почула, як
розчинилися двері... (А.Шиян);
 якщо неузгоджене означення стоїть після
узгоджених: На тракторі сиділа дівчина, кругловида,
закіптюжена, у засмальцьованім комбінезоні, в
червоній, як шмат полум’я, косинці (О.Гончар).
 Але якщо автор не хоче підкреслити змістову роль
неузгоджених означень у реченнях, то кома не
ставиться: У порівнянні з чорнявою Маринею біло-
рожева Оксана з розпущеними золотистими косами,
сама в рожевому, видалась Павлині напрочуд гарною
(І. Вільде);
 якщо воно виражене неозначеною формою дієслова і
виділяється спеціальною інтонацією (можна
підставити слова а саме): Шевченків талант
260
художника служив великій меті – освічувати народ,
піднімати його з віковічної темряви (3 підручника).
Не відокремлюються означення:
 які стосуються як підмета, так і присудка: На другий
день після обіду вона прийшла до мене весела та
бадьора (В.Винниченко);
 які стосуються неособових займенників: Я думаю про
щось чуже, стороннє, неважне (М.Коцюбинський);
 виражені дієприкметниковим зворотом, що стоїть
після вираженого одиничним прикметником
означення перед означуваним словом: Над берегом
послався невеликий, густо засвічений білою
ромашкою луг (В.Козаченко). Якщо таке означення
має уточнювальний характер, то комою виділяється:
Блакитний, оповитий серпанком, острів туманіє у
морі (О.Донченко).
Відокремлені прикладки бувають поширені і
непоширені. Як і означення, вони відокремлюються
комами, але частіше тут використовується тире. Наприклад:
Кожен меч – промінь світла небесного – впав згори й знов
угору зрости (Леся Українка); Він, Максим, добре знав, як
згубно опускати руки в скрутну хвилину (Н.Рибак).
Прикладка відокремлюється комою:
якщо вона приєднується за допомогою слів на ім’я, на
прізвище, родом, так званий, наприклад, особливо, як-от,
зокрема. Наприклад: У Сквирі лікар був, на прізвище
Рушилов (М. Рильський) ;
 прикладка із словом як відокремлюється лише тоді,
коли вона має обставинний відтінок (причини).
Наприклад: Як митець слова, [О.Ільченко] завжди
допитливий, неспокійний у вічних шуканнях
(М.Логвиненко). В інших випадках (у значенні «в ролі
кого чи чого виступає предмет») прикладка не
261
відокремлюється: Т.Шевченко виступив як поет-
новатор, приніс з собою в українську літературу...
неповторні образи, картини і барви... (В. Бородін);
 якщо вона поширена і стоїть після пояснюваного
іменника (часто використовують тире, якщо можна
поставити слова а саме): За своїм наскрізним
ліричним образом щасливої людини – творця,
патріота, мислителя, друга людей – поезія
Рильського по праву займає визначне місце в
літературі... (Л.Новиченко); Мій син, грибок на двох
тоненьких ніжках, у перший раз пішов сьогодні в
школу (М.Рильський);
 якщо препозитивна прикладка має обставинний
відтінок: Художник високої обдарованості, Юрій
Яновський належить до тих майстрів, чия праця
користується повагою не лише в українській
літературі (О. Гончар). Якщо прикладка має
означальне значення, то вона не відокремлюється: А
життя творів славного українського прозаїка і
драматурга Юрія Івановича Яновського вимірюється
віками (С.Плачинда);
 якщо прикладка стосується особового займенника
незалежно від позиції у реченні (але може ставитись і
тире): Різносторонній майстер культури, він був і
активним громадським та державним діячем
(Л.Новиченко); Вони – Ганна і Василь – є стовбуром
сюжетного дерева (С.Плачинда);
 якщо прикладка виражена загальним іменником і
стоїть після власної назви: Син Яця-коваля, Іван
рудоволосий, рибалка і мудрець, поет і каменяр, не
надививсь на блиск і на позверхній чар, на Чайльд-
Гарольдів плащ, на Лорелеї коси (М.Рильський).
 якщо ж прикладка, особливо поширена, стоїть у кінці
речення або має у своєму складі розділові знаки, то
262
тоді її відокремлюють тире: Зав’язка починається з
розділу, коли приходить у село з шпиталю Василь
Коваленко–полковник, чоловік вродливої царини (С.
Плачинда).
Відокремлені додатки, виражені відмінковими формами
іменників або займенників з прийменником опріч, окрім, крім,
замість, починаючи з ... і кінчаючи, поряд з, на відміну від тощо,
відокремлюються комами. Ці конструкції додатками
називаються умовно, тільки через зв’язок керування та
можливості поставити до них відмінкове питання. Відокремлені
додатки мають обмежувальне, розширювальне значення або
вказують на заміщення одного предмета іншим. Наприклад:
Крім вогневої Брянського, тут розмістився командний пункт
батальйону з усім своїм штабом (О. Гончар); Але нікого, опріч
неї, не було (М. Коцюбинський).
Відокремлені обставини можуть бути виражені
одиничними дієприслівниками і прислівниками, діє-
прислівниковими зворотами та прийменниково-іменни-
ковими словоформами.
 Обставини, виражені дієприслівниковим зворотом,
завжди відокремлюються. Наприклад: Сестра
Аркадія, скромно опустивши вії над пісним видом,
спішилась до матушки з букетом троянд (І.Вільде).
 Якщо два і більше дієприслівникових звороти
з’єднані між собою інтонацією або повторюваними
сполучниками, то вони на письмі відділяються один
від одного комою. Якщо ж вони з’єднані
неповторюваними єднальними або розділовими
сполучниками, то кома між ними не ставиться.
Наприклад: Подихає холодний вітер, шугаючи між
деревами і кущами, шерхочучи опалим листям (Панас
Мирний); Весняний вітер нетерпляче зітхає,
оббігаючи узлісся та розвіваючи гілля плакучій березі
263
 Відокремлюються обставини, виражені одиничним
дієприслівником. Наприклад: 3 кожним роком,
прощаючись, важче залишати стареньких батьків
(М.Луків).
 Якщо одиничний дієприслівник означає спосіб дії і
своїм значенням наближається до прислівника або
дієприкметника (найчастіше стоїть після дієслова-
присудка), то він не відокремлюється. Наприклад:
Цигани теж нагнулись придивляючись
(М.Коцюбинський); Діти сиділи деякий час
задумавшись (задумані); Дмитро спускався не
поспішаючи (поволі). Але: Петро не звертав уваги на
деталі, поспішаючи (бо поспішав – указує на
причину); Снаряди підкидали вгору брили землі,
падаючи (коли саме? коли падали – обставина часу).
 Завжди відокремлюються обставини, виражені
іменником з прийменником незважаючи на.
Наприклад: Зустріч ця, незважаючи на сумні
обставини, оживила Олену (І.Вільде).
 Звороти зі словами у зв’язку з, залежно від, на відміну
від, згідно з, всупереч, відповідно до, завдяки, з
причини, за згодою, на випадок та ін. можуть відок-
ремлюватися і не відокремлюватися. Це залежить від
того, наскільки зворот поширений, чи є в ньому
додаткове обставинне значення, яка його стилістична
функція і місце в реченні тощо. Наприклад: Всупереч
зовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла
зберігати таємниці(О. Гончар); Активні мовні
органи, завдяки своїй рухомості, можуть виконувати
певні рухи і тому відіграють основну роль у
звукотворенні (3 підр.); І клумба ця, і латка
асфальту виникла завдяки настійливості Лукії
Назарівни (О.Донченко).
264
 Якщо дієприслівниковий зворот стоїть після
сполучника сурядності чи підрядності, то він
відділяється від нього комою. Але якщо сполучник
тісно пов’язаний з дієприслівниковим зворотом, то
комою він не відокремлюється. Наприклад: Вона
(Соломія) шарпнулась із останніх сил і наосліп
кинулась в очерети, слідком за гадюками, звіриною й
усім живим, що, рятуючись од наглої смерті, мчало в
перестраху перед наступаючими бурунами вогняного
моря... (М.Коцюбинський).
 Завжди відокремлюються дієприслівниковий зворот
або одиничний дієприслівник, якщо після них іде
підрядне речення. Наприклад: Однак Соломія і
дурила себе, запевняючи, що їй не жаль кіс
(М.Коцюбинський). Але якщо обставина тісно
пов’язана з дієсловом-присудком, то вона не
відокремлюється. Наприклад: Серце в’яне співаючи,
коли знає за що (Т.Шевченко).
Не відокремлюються:
дієприслівниковий зворот фразеологічного типу: сидіти
склавши руки, працювати не покладаючи рук, говорити не
переводячи духу;
дієприслівниковий зворот, на початку якого стоїть
підсилювальна частка і (й): І зігнувшись, блідий і
пригнічений, сидів Грицько до кінця лекції, мов підбитий
птах (С. Васильченко);
дієприслівниковий зворот у складі підрядного
означального речення (утворений за допомогою прислівника
і сполучного слова який): Вона схвильовано чекала зустрічі з
рідною оселею, живучи в якій зазнала всього потроху: і горя,
і щастя (В. Врублевська).
Уточнюючі члени речення пояснюють або
конкретизують значення головних або другорядних членів
265
речення. При цьому спостерігаємо повне або часткове
пояснення, уточнення. Повну тотожність пояснюваного і
пояснюючого членів речення спостерігаємо при наявності
сполучників тобто, цебто, або. Наприклад: Етюд, або
твір з натури, широко використовується в живописі,
графіці, скульптурі. Часткова тотожність виражається
засобами безсполучникового зв’язку: На другий день, коло
полудня, набігли на циганську хатину турецькі жовніри (М.
Коцюбинський).
Уточнюватись можуть обставини, додатки, означення,
підмет і присудок (його складова частина). Уточнюючі
члени речення відокремлюються комами, зрідка тире. Інколи
важко визначити, чи є в реченні уточнення. Якщо перед
одним з двох однакових суміжних членів речення можна
вставити а саме, то такий член є уточнювальним.
Уточнюючі члени речення, приєднувані словами а саме,
інакше, чи, зокрема, навіть, особливо, наприклад, хіба що,
причому, у тому числі, відокремлюються комами.
Наприклад: Хлопець досить успішно склав екзамени з усіх
предметів, у тому числі з української мови (Г. Тютюнник).
1. Перепишіть, вставляючи відокремлені означення.

Визначте причини їх відокремлення та вкажіть, чим вони
виражені. Поставте розділові знаки.
1. А далі, на виднокрузі, простяглись гори .. .. .. .. ..

..(М.Коцюбинський). 2 .. .. .. не підняли на красу руки
(М.Луків). 3. Далі простягся монастирський город ..
(І.Вільде). 4. .. .. він любив товариство і скоро зібрав біля
себе гурток молоді (М.Коцюбинський). 5. Ой, куди ж їхня
путь простяглася .... (В.Сосюра). 6. До Річинських прибігла
Оксана. З галасом .. почала нарікати на брак патріотичних
266
почуттів в української нашівської інтелігенції (І.Вільде). 7.
Жовто помальовані парти .. були покриті пилом
(М.Коцюбинський). 8. І чорна скирта степом пропливає на
тлі снігів .... (М. Луків).
Довідка. Руді, спалені сонцем, обвіяні вітром, сумні,
мертві, безлюдні; змучені, голодні й холодні; огороджений
парканом; веселий, гостинний; ясна й величава; червона від
обурення; зсунуті в кутку докупи; похмура й мовчазна.
2. Із двох простих речень утворіть одне з відокремленим

означенням. Поясніть розділові знаки.
Тарас і Козачковський мовчки спустились вниз. Вони

були зачаровані врочистою вечірньою красою. 2. Тарас
довго стояв під горою. Його зачарувала краса Дніпра, темної
лісистої гори з монастирем. 3. Мене зачудувало і вразило
дядькове слово. Я не знав, що відповісти, і за мене відповів
тато. 4. А скрипучі вози вивозили з двору роки і спомини.
Вони були дорогі для мене і моїх батьків. 5. Вітер щось
шепоче травам. Вони були вмиті росою.
3.Запишіть речення, вставляючи замість крапок уточнюючі
члени. Поясніть розділові знаки.
I. Серед лісу .. .. одинока могила (М.Луків). 2. Близько

.. дихала холодною вогкістю річка, хоч її не видко було у
пітьмі (М. Коцюбинський). 3. Над річкою .. шепнула квітка
вітрові люби (М. Луків). 4. Людям хотілося жити ..
працювати (О.Довженко). 5. Він угорський хорват, чизмар
по професії.. (О.Гончар). 6. Отут .. в минулій війні горіли
колись партизанські вогні (А.Малишко). 7. Але Тугар Вовк ..
наполягали конче, аби кінчити розпочате діло (І. Франко).
Довідка. В яру, над струмочком; зараз отут; у
затінку верби; тобто творити; тобто швець; на узліссі; а
особливо Мирослава й Максим;
267
4. Перепишіть, відокремлюючи комами обставини, виражені
дієприслівниками: й дієприслівниковими зворотами.
І. 1. Під вітром вгинаючи лінії прості повис нерухомий

за вікнами дощ... (Є. Плужник.) 2. Вони стояли мовчазні
вдивляючись в далеке минуле своє і своїх батьків і линучи
думкою в майбутнє. (О. Довженко.) 3. З людиною буває
часто так, що добре знаючи колишнього події вона
сучасності ні в зуб не розуміє. (М. Рильський.) 4. Лиш хто
народу рідного не любить, піде по світу тихим жебраком і
просячи до щастя шлях загубить. (Д. Павличко.) 5. Троянці в
човни посідавши і швидко їх поодпихавши по вітру гарно
поплили. (І. Котляревський.) 6. Старий підводиться і не
прощаючись іде, зникає десь внизу за курганом. (О. Гончар.)
7. Він дивився на стовп сонячного проміння, що продершись
крізь вікно ліг на стіни чотирма золотими плямами
(М. Коцюбинський.) 8. Літак помалу рушив з місця і пружно
погойдуючись на товстих шинах коліс поїхав по зеленому
полю аеродрому. (В. Собко.)
II. 1. Грає сонце промінцями білий сніг стає струмками і
співаючи струмки шлях заводять до ріки. (М. Стельмах) 2.
Виблискувала в лузі річка і звиваючись губилася в зелених
шатах надбережного гаю. (А. Шиян.) 3. Блакитний час
прикинувшись водою тече в піщаних, чистих берегах. (Є.
Гуцало) 4.Веслує літо в хмарну обологу по заводях
присмоленим човном, і намотавши у мандрівці ноги лягає
день спочити за горбом (Є. Гуцало). 5. Сонях дістав із
грудей золотаве, задимлене серце і закохавшись у ластівку
ластівці віддає. (Є. Гуцало). 6. Іван з жахом побачив, як
виткнувшись з-за галузок застряли головами бородаті цапи.
(М. Коцюбинський.) 7. Зозуля не тільки кує, а захопившись
ще й хававкає. (О. Донченко.) 8. Про журавлів ти більше не
співала, а серцем відчуваючи грозу хапливим рухом
крадькома втирала солону, теплу і гірку сльозу.
(Л. Дмитерко).
268
3. Знайдіть відокремлені обстави і виділіть їх комами.
1. Бійці сиділи деякий час задумавшись. 2. У цих

міжгір’ях особливо вночі дуже легко було заблудитись 3.
Міст перегорівши з гуркотом повалився в воду. 4. Не
зважаючи на таку рань було зовсім тепло. (За тв. О. Гончара)
5. Та сказано йому, що князь приймає тільки почавши од
дванадцятої години (І. Нечуй – Левицький.) 6. А Чіпка
наперекір світові й людям якийсь веселий, радий. (Панас
Мирний.) 7. Микола замість панського лану вийшов на своє
поле. (І. Нечуй–Левицький.) 8. Захід погас не розгорівшись.
(О. Донченко.)
4. Знайдіть звертання і виділіть їх комами. Якщо в

звертаннях є однорідні або відокремлені члени, то теж
поставте, де треба, коми.
I.1. Крізь сотні сумнівів я йду до тебе добро і правдо

(В. Стус.) 2. Я сонця жду, і сонце зійде, і ранок прийде —
вір моя мила, жди і радій! (О. Олесь.) 3. Агей поети глибше
тон. (П. Тичина.) 4. Зачерпнімо любі друзі ми води одним
відерцем (П. Тичина.) 5. Лети моя пісне за гори й долини. (В.
Сосюра.) 6. З-над річки лине пісня голосна. (М. Рильський.)
7. Розлягайся скибо чорна, сійся зерно і рости!
(М. Рильський.) 8. Зеленійте доли і лужечки і орли
здіймайтесь уві млі, розливайтесь круті бережечки по
вкраїнській молодій землі! (А. Малишко.)
II. 1. Дзвени моя пісне крилата в вітрах світової весни. 2.
О мій народе Прометея ти маєш душу молоду. 3. Тобі країно
моя і перший мій подих, і подих останній тобі. (З тв.
В. Сосюри.) 4. Я всі слова свої не злі, всю душу пристрасної
вдачі, всі почуття мої гарячі тобі Вітчизно віддаю.
(П. Воронько.) 5. Якою ж ви силою володієте сині небесні
потоки ви білі хмари і ти пахуча мла, що з одного робиш
269
звіра, а з другого голуба? (Григорій Тютюнник.) 6. Лети ж о
ніч, щоб день тобі на зміну прийшов новий. (В Сосюра.) 7.
Не стелись тумане не шуміть тополі не печальте очі ви
берізки голі! (В. Сосюра.) 8. Прощайте росяні долини і села
сповнені краси. (О. Підсуха.)
1. Дайте визначення відокремлених членів речення та

з’ясуйте умови, за яких вони відокремлюються.
2. Які члени речення можуть бути відокремленими?
3. Назвіть найважливіші випадки відокремлення
означень.
4. Що ви знаєте про відокремлення прикладки
(поширеної і непоширеної).
5. Назвіть основні правила відокремлення обставин.
 Література: [11], с. 25-54;

[12], с. 13-128;
270
 Тема 8. Звертання
Звертання – це слово або сполучення, що називає особу

чи предмет, до яких безпосередньо звернена мова того, хто
говорить або пише. Наприклад: Мамо, не можна нелюба
любить (Є. Гребінка).
Звертання не є членом речення, воно не узгоджується,
не керується і не прилягає, йому притаманний особливий
граматичний зв’язок, який має назву співвідносний.
Звертання може стояти на початку, у середині і
наприкінці речення і відділяється від речення розділовими
знаками.
1.Звертання, що стоїть на початку речення, відділяється
комою або знаком оклику. Знак оклику ставиться тоді, коли
звертання вимовляється з особливим підвищенням голосу і з
наступною паузою. Після знака оклику перше слово
пишеться з великої літери. Наприклад: О мово українська!
Ти – вода з кринички, над якою гнуться верби (Ю.Бедзик).
2. Звертання, що стоїть у середині речення, виділяється
комами. Наприклад: Гоп, мої гречаники, гоп, мої милі, чогось
мої гречаники на скорині сіли (Нар. творчість) .
З. Звертання, що стоїть наприкінці речення, відділяється
комою, а після нього ставиться той знак, якого потребує
смисл усього речення. Наприклад: Хай Бог тебе провадить,
пане-брате (Леся Українка); Ой чого ти почорніло, зеленеє
поле? (Т.Шевченко); Доброго ранку, бджілоньки!
(О. Іваненко).
4.Вигуки о, ой, що стоять перед звертанням і тісно
пов’язані з ним інтонацією, відокремлюються разом із
звертанням. Наприклад: О земле рідна! Не жатиме неситий
пшениці на твоїх ланах (М. Рильський).
271
1. Перепишіть, розставляючи розділові знаки. Підкресліть

звертання і визначте, чим вони виражені.
1. Гей юнаки гей молодість світу доля планети у ваших

руках (І. Нехода).2.О Дніпре встань розбий пороги на цілий
всесвіт зареви! (О.Олесь).3.Шуми Славутичу-ріко ростіть
дерева юні гінко... (М. Рильський).4.Веснійте далі сині
наливайтесь сонцем дні (В.Сосюра). 5. Моя Батьківщина
єдина свята яка ти прекрасна і славна! (П.Тичина). 6. Зоре
моя вечірняя зійди над горою (Т.Шевченко). 7. О мій народе
Прометея ти маєш душу молоду (В.Сосюра). 8. О земле
рідна б’ю чолом тобі (А.Малишко). 9. Ой Романе Романочку
пусти мене додомочку (Нар. творчість). 10. Ой дівчино
дівчинонько що ж маю робити що ні тебе не забути ні без
тебе жити! (Нар. творчість).
II. Зробіть синтаксичний розбір перших трьох речень.
2. Перебудуйте речення так, щоб іменники у називному

відмінку (підмети) стали звертаннями.
1. Зоря вечірня сходить над горою. 2. Майбутнє так

часто сниться мені. 3. Жагуча пісня України плине у даль
немеркнучу століть. 4. Зірки ясні світять мені згори. 5. Гаї
шумлять зеленими кронами дерев. 6. Трави в’януть під
млосною спекою. 7. Сестра поспішала на роботу. 8.
Добродій Лисенко придбав цікаву книгу.
3. Знайдіть вставні слова і речення і виділіть їх комами.
I.1. Мабуть то й буде ідеальне суспільство майбутнього,

коли потребою для кожної людини стане робити для іншої
тільки добре, приємне, корисне, може навіть
самопожертовне (О. Гончар.) 2. Не можна кажуть людині
помолодшати, а подобрішати завжди можна. (О. Гончар.) 3.
272
Всяке трапитись може на довгім віку. (О. Підсуха.) 4. Ти
мене, кохана, проведеш до поля, я піду – і може більше не
прийду, (М. Рильський.) 5. Невже і справді неминучість є у
чергуванні радості і лиха? (Л. Первомайський.) 6. Справді краще
в ріднім краю хоч і кості положить, ніж в чужині в супокою,
хоч би і в достатку,жить.(І. Франко.) 7. Трудно розказати, для
чого власне нам потрібна мрія що вона таке, та певне в світі
ніхто живий без мрії не прожив. (Леся Українка.) 8. На жаль світ
побудований так, що щастя людства здобувається ціною
чиїхсь страждань (О. Довженко.)
II.1. Треба хліба людині й металу, треба музики і
п’єдесталу, та мабуть над усе до загину треба віри людині в
людину. (В. Забаштанський.) 2. Здається гори перевертав би й не
чув би втоми. (М. Коцюбинський.) 3. Виходить немає нічого
неможливого для людини, її розуму й сили. (С. Голованівський.)
4. Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи. (Т.
Шевченко.) 5). Може ви чули, як пахне земля? (Т. Масенко.)
6. Я люблю, як буває осінню пахне яблуками у хаті. (А.
Малишко.) 7. День побратався нарешті з погодою, в небо
підніс малинові знамена. (А.Малишко.) 8. Чисте небо не
налягало на гори, а навпаки своєю високою легкою синявою
довершувало, гармонійно доповнювало їх. (О. Гончар.)

1. Що таке звертання?
2. Схарактеризуйте всі способи вираження звертання.
3. Якими розділовими знаками виділяються звертання?
4. Чим можуть поширюватися звертання? Наведіть
приклади.
 Література: [13], с. 200-290;

[14], с. 55-86
273
 Тема 9. Вставні слова, словосполучення
і речення
Окремі слова, групи слів і цілі речення, які вказують на

ставлення мовця до висловленої ним думки, характеризують
спосіб її оформлення, називаються вставними. Наприклад:
Мама вже, дивися, шляхом на поле йде (М. Стельмах);
Отаке воно, мабуть, і є щастя (О.Симоненко).
Вставні слова, словосполучення і речення можуть
стосуватися як речення в цілому, так і одного якого-небудь
члена. Наприклад: Маємо жити, звичайно, не хлібом єдиним
(Б. Олійник); Можливо, вночі буде гроза (А.Шиян).
Вставними можуть бути словосполучення і речення, що
вказують на характер чи оцінку висловлювання. Наприклад:
Я, сказати правду, задрімав трохи (Остап Вишня);
Розпукою згори – аж вітром зашуміло – Орел ушкварив на
Ягня (Є. Гребінка).
Окремо виділяються вставлені слова, словосполучення і
речення, які вносять у речення додаткові відомості,
уточнюючи, доповнюючи його зміст. Наприклад: Там
батько, плачучи з дітьми (а ми малі були і голі), не витерпів
лихої долі, умер на панщині (Т.Шевченко).
Вставні слова і словосполучення виділяються
комами: Мабуть, тому в зеленім шумі червня іще не чутно
жовтого листка (А.Кичинський). Залежно від контексту ті
самі слова можуть вживатися то як вставні (вони не є
членами речення), то як невставні (вони є членами речення).
Наприклад: Морозний сніг, блискучий та легкий, здається,
падає на серце прямо... (М. Рильський); Мені здається, що се
я (Т.Шевченко).
Слова проте, однак будуть вставними, якщо стоятимуть
у середині або в кінці речення. На початку речення або між
однорідними членами вони виступають як протиставні
сполучники. Наприклад: Товариші (Чернишевського), однак,
274
раптом були вислані з Вілюйська (П.Грабовський); Усмішка
гостра, а однак сумна (Леся Українка).
Після сполучників перед вставними словами ставиться
кома. Наприклад: Але, звичайно, для того, щоб впливати на
читацьку масу.., потрібно, щоб поезія мала чим впливати
(Л.Новиченко).
У повторюваному вставному словосполученні можуть
пропускатися слова. Тоді замість другої коми ставиться
тире. Наприклад: До засобів логічного членування належать,
з одного боку, такі прийоми зовнішнього оформлення
тексту, як поділ його на частини, розділи, а з другого –
власне мовні засоби: вставні слова, вставні речення... (З
підручника).
Два вставних слова відокремлюються одне від одного.
Наприклад: Справді, може, вперше за цей рік так часто,
завмираючи, билося його серце (Н. Рибак).
Вставні слова, які стоять на початку або в кінці
відокремленого звороту, відокремлюються разом з усім
зворотом: Трусячись не від холоду видно, злізла стара з візка
і не пішла – побігла до брами (Панас Мирний).
Вставні слова, вжиті в середині відокремленого звороту,
виділяються комами. Наприклад: Край човна, у невеличкому
плесі, оточеному, як звичайно, осокою й лапатими
лопухами, лящали жаби (М. Коцюбинський).
Часом після переліку однорідних членів речення може
стояти вставне слово, яке передує узагальнюючому. Тоді
перед вставним словом ставиться тире і після нього – кома.
Наприклад: І вечір, і тиша, і сині тіні на снігу – одним
словом, все те було сумирне й таємниче, і хотілося якогось
забуття (Н. Рибак).
Вставлені конструкції (словосполучення, речення)
виділяються дужками або тире (якщо передають додаткову
інформацію, попутні зауваження до висловленого раніше).
Наприклад: Як тільки заплющую очі – кімната (вона тільки
275
що стала моєю) раптом щезає (М. Коцюбинський); Ще
малим – ще шести не минуло мені – на майдан повела мене
мати за руку (О.Підсуха).
1. Перепишіть, ставлячи, де треба, розділові знаки.
Підкресліть вставні слова і, речення.
1. Правда нас тікало небагато всього сім душ. 2. Піня
звичайно стояв собі тихенько де-небудь лагідно і несміло
посміхався. 3. Я думаю це походило з його кудластих сірих
брів і настовбурчених вусів. 4. Власне немалу роль грало те
що ми помилились і закопались не в тому напрямі, що треба.
5. Через це ми по-перше наткнулись на сипкий ґрунт який
міг щохвилини засипать нас. 6. А по-друге несподівано для
себе вилізли майже нагору. 7. Так справа й застигла і
здавалось без надії хутко просунутись далі. 8. Ось як була
поставлена справа. І треба сказати не дуже було багато надій
вивести її на бажану нам путь (3 тв. В.Винниченка).
1. Які слова, словосполучення і речення називаються

вставними?
2. Назвіть основні групи вставних слів і
словосполучень.
3. З якою інтонацією вимовляються вставні слова і
речення?
4. Якими розділовими знаками вони виділяються на
письмі? Наведіть приклади.
5. Чим відрізняються вставлені речення від вставних?
 Література: [9], с. 189-219;

[12], с. 35-56
276
 Тема 10. Складне речення
Речення, в якому є дві або більше граматичних основ,

називається складним. Наприклад: Повільне сонце на
тумані до проса випливло з трави, де на пташинім
щебетанні тинявся малиновий дим (М.Вінграновський). Тут
дві граматичні основи сонце випливло і тинявся дим, тому
речення складне.
Складні речення, у яких лише дві частини, називаються
двокомпонентними: Любо в гаю соловейко виспівує, –
слухаю ніжне лящання (А.Кримський). Складні речення, що
мають більше двох частин, називаються багато-
компонентними: Страшні слова, коли вони мовчать, коли
вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись (Л.Костенко).
Складні речення розрізняються за своєю будовою і
смисловими зв’язками між частинами. Ці зв’язки
оформляються за допомогою сполучників, сполучних слів,
інтонації, порядку розміщення частин складного речення
тощо. За основними засобами зв’язку складні речення
діляться на чотири типи (див. табл.)
З різними
Тип Складно- Складно- Безсполуч-
видами
речення сурядні підрядні никові
зв’язку
Засоби Смисловий Смисловий Смисловий Смисловий
зв’язку зв’язок, зв’язок, інто- зв’язок зв’язок,
інтонація, нація, підрядні інтонація,
сурядні сполучники і сурядні і
сполучники сполучні слова підрядні
сполучники
277
Приклади Іде Христя Коло хати, Іду шляхом; Ще ночі мла
селом, і якось що стояла в сонце сяє; не зворухнула
їй чудно саду, цвіли вітер з крил, щоб
(М. Коцю- квіти (О. Дов- травами степові
бинський) женко) говоре (Я. Що- покинути
голів) долини, і
спить у млі
далекий ряд
могил – сум-
них слідів ми-
нулої години
(М. Черняв-
ський)
Складносурядним називається речення, частини якого

між собою з’єднані сполучниками сурядності. Наприклад:
Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють
далекі тополі (М.Коцюбинський).
Складнопідрядним називається таке складне речення,
частини якого пов’язуються між собою сполучниками
підрядності або сполучними словами. Наприклад:
Щасливий, хто сни має милі (Леся Українка); Коли копають
картоплю, тихо співають дівчата (М. Рильський).
Безсполучниковим називається таке складне речення,
частини якого пов’язуються між собою за допомогою інтонації
(без сполучників і сполучних слів). Наприклад: Осінь така
мила, осінь така славна (М.Рильський); Бачу здалека: хвиля
іскриста грає вільно на синьому морі (Леся Українка).
Речення, частини яких поєднуються за допомогою
сполучників сурядності, підрядності чи інтонації,
називаються складними реченнями з різними видами
зв’язку. Ці речення завжди багатокомпонентні. Не кидай
іскри в попіл: і сама згорить, і все село спалить (Нар.
творчість); Зробіть так, щоб усе рівно було, як на долоні,
щоб однакова рослина вкривала всю землю – і пропала її
краса! (Панас Мирний).
278
1. Випишіть речення у такій послідовності: а) складні

речення з сурядними сполучниками; б) складні речення з
підрядними сполучниками; в) складні безсполучникові речення; г)
складні речення з різними видами зв’язку. Визначте кількість
частин у кожному складному реченні та смислові зв’язки між
ними.
1. Тихо всюди, тільки де-де вітерочок пронесеться, та на
землю із-під неба пісня жайворонка ллється (Я.Щоголів). 2.
Крикнув перепел в ярочку, стрепет приснув над тернами
(Я.Щоголів). 3. Тихо, ніщо не шерхне, ніщо не писне. 4.
Мовчить цар землі: зачарований світовою красою, він наче
дрімає. 5. Ви дивитесь і дивуєтесь; вам здається, що ви ідете
не по вбитій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим
краєм краси (Панас Мирний) 6. Вітер шелестить у осиках,
ридає дібровою птах (М.Бажан). 7. Город до того
переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не
вміщалися і ньому (О.Довженко). 8. Роса і колос пощипують
мої ноги, а тато ледь-ледь курникає пісню (М.Стельмах). 9.
Скільки світла сиплеться згори, що на землю сонце посилає!
(В.Сосюра).
2. Перепишіть, розставляючи коми між частинами

складносурядних і складнопідрядних речень.
І.1. Бринять живою радістю ліси як ранок спалахне на

небокраї як сонце огняне завісу піднімає із їх первісної і
чистої краси. (В. Симоненко.) 2. Із поля дівчина утомлена
прийшла і хоч вечеряти дбайлива кличе мати за сапку — і в
квітник де рожа розцвіла. 3. Та знай що тільки тут де
невгамовний труд землі насиченій родюче лоно ранить
доспіють ягоди і радощі постануть. 4. Той хто любить
паростки кленові хто діброви молоді ростить сам достоїн
людської любові бо живе й працює для століть! (З тв. М.
279
Рильського. ) 5. Нехай серця не знають супокою хай об-
ганяють мрії часу біг і наша юність буде хай такою щоб їй
ніхто не заздрити не міг! (В. Симоненко.) 6. Коли набирають
стяги епохи вітру нового і висоти думай що світ змінити хоч
трохи повинен і ти. (Д. Павличко.) 7. Треба докласти всіх
зусиль щоб перетворити оточення на ліпше якщо воно
відстале або ж самому дорівнятися йому якщо відстав сам.
(О. Гончар.) 8. Люди зрозуміли що якщо вони добре
працюватимуть то щось зароблять. (Григорій Тютюнник.)
ІІ.1. Батьківщино, ти в кожного одна бо хто хоче мати
дві батьківщини той залишається без жодної. (В. Земляк.) 2.
Земле рідна! Мозок мій світліє і душа ніжнішою стає як твої
сподіванки і мрії у життя вливаються моє. (В. Симоненко.) 3.
Недарма ж давно помічено моряками що судно йде хутчіше
коли йде до рідних берегів. (О. Гончар.) 4. Той хто
зневажливо ставиться до рідної мови не може й сам
викликати поваги до себе. (О. Гончар.) 5. Коли пісні мойого
краю пливуть у рідних голосах мені здається що збираю
цілющі трави я в лугах. (М. Рильський.) 6. Я так люблю мою
Україну убогу що проклену святого Бога, за неї душу
погублю! (Т. Шевченко.) 7. Хто зневажає рідний край ті
серцем немічні каліки. (Т. Шевченко.) 8. Людина відчуває
себе новонародженою перед красою життя і сяйво добра
освічує їй душу. (Григорій Тютюнник.)
ІІІ.1. Усе що йти нам заважає зумій одкинути в собі. (В.
Сосюра.) 2. Всесвіт — не поле і люд — не глядач і час — не
ворота футбольних моментів і куля земна — не футбольний
м’яч в ногах генералів і президентів. (М. Вінграновський.) 3.
Біда навчить кому подати руку і від кого прийняти чесний
хліб. (Д. Павличко.) 4. Друзів на землі не так багато дбайте
щоб в житті їх берегти. (Д. Луценко.) 5. Я люблю коли є в
домі діти і коли вночі вони сміються. (М. Рильський.) 6. Хто
чув як рано навесні земля пробуджується в сні або як в
літнім місяці колишуть жито вітерці? (О. Підсуха.) 7. Тепер
280
поле все ширше розкривало свої рамена, все далі розстеляло
свою одежу і коли він зійшов на горбок перед ним встали в
повній красі всі ниви. (М. Коцюбинський.) 8. Торік був
уродив хліб та як полили дощі то позносило з гір половину
снопів. (І. Нечуй–Левицький.)
3. Перепишіть, розставляючи тире або коми між

частинами складних речень.
1. Життя торкає серця струни чулі і я на крилах пісні
лину знов. (В. Сосюра.) 2. Лиш той творити може хто
любить свій народ. (В. Сосюра. ) 3. Поет хто понад отчою
землею орлом зліта до неба вселюдського. (Д. Павличко.) 4.
Ми одностайні у труді і цим ми вічно молоді! (М.
Рильський.) 5. Свій меч історія підносить і долу падає ярмо.
(М. Рильський.) 6. Ніколи я не знав як тяжко жить без
солов’я що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким і
гарячим (М. Рильський.) 7. Я так люблю зимові вечори в
людському домі де зростають діти. (І. Жиленко.) 8. Доки на
світі є діти доки вони здорові і щасливі доки вони сміються
Земля наша — диво! (І. Жиленко.)

1. Які речення називаються складними?
2. Що спільного і відмінного між простими і складними
реченнями?
3. Чому частини складного речення можна лише умовно
вважати реченнями?
4. Назвіть засоби зв’язку частин складного речення.
5. Які види складних речень ви знаєте? Наведіть
приклади.
6. За яким планом треба аналізувати складні речення.
 Література: [7], с. 154-207;

[15], с. 15-56;
281
 Тема 11. Складносурядне речення
Складносурядним називається таке складне речення, в
якому частини рівноправні і поєднуються інтонацією та
сполучниками сурядності. Наприклад: Ой на горі та женці
жнуть, а попід горою, яром-долиною козаки йдуть (Нар
творчість); Ще квітнуть зорі, і в діброві зозулі ще не одцвіли
(Г. Світлична). У цих прикладах частини складносурядних
речень поєднуються між собою сполучниками сурядності а, і.
Ці частини рівноправні між собою, граматично однорідні, але,
об’єднані інтонацією і сполучниками, вони становлять нову
змістову єдність – складне речення.
Складносурядні речення з єднальними сполучниками
виражають одночасність або послідовність дій, станів, явищ.
Вони можуть складатися з двох і більше частин: Гроза
минула, і пахучі квіти усі в краплинах (М. Рильський); Тебе
нема, і дні – як ночі, і сад хитається в журбі (В. Сосюра).
Складносурядні речення з протиставними
сполучниками складаються з двох протиставлюваних
частин. Протиставлення може виражати обмеження,
компенсацію, зіставлення: Стоїть місяць над горою, а сонця
немає (Нар. творчість); Я не хотів порушувати спокій
невідомого, але мені кортіло хоч одним оком скоса глянути
на нього (О. Копиленко).
Сполучники у складносурядних реченнях
Сполуч- Смислові
Розряди Приклади
ники значення речень
Єднальні і, й, та (в Означають явища, І серцю дано не
значенні і), що відбуваються бідніти, і думам не
ні-ні, ані, одночасно чи дано всихати
також, як- послідовно. (М. Стельмах). Ні
так. струна не дзвенить, ні
струни не звучать
(Ю. Федькович).
282
Протиставні а, але, та (в Означають одне В озерах купаються
значенні явище, яке хмари, а ріки пливуть в
але), проте, протиставляється берегах, мов потоки
зате, однак. іншому. музики (Л.
Первомайський).
Люблю весну, та хто її
не любить на цій
чудесній, радісній землі
(В. Сосюра).
Розділові Або, то, хоч, Означають явища, Це або місяць вирина з

то-то, не які чергують чи облака, або вільний
то… не то, виключають одне вітер пронесеться
хоч…хоч, одного. лукою, або мороз
або…або. ударить (Марко
Вовчок). Не то осінні
води шуміли, збігаючи в
Дунай, не то вітер
бився в заломах
провалля (М.
Коцюбинський).
Складносурядні речення з розділовими сполучниками

можуть мати дві і більше частин. Одиничні сполучники або,
чи підкреслюють роздільність двох дій, явищ, повторювані
виражають роздільність або ж перелік таких дій, з яких
відбувається лише одна: Де-не-де біля вирв сивіє безводний
полин або кущиться пахучий чебрець (О.Гончар); Або
розумне сказать, або зовсім мовчать (Нар. творчість); То
понесеться над болотами чайка, то промайне бистрий бекас
(А.Шиян).
Частини складносурядного речення відділяються одна
від одної комою, крапкою з комою і зрідка тире.
283
Розділові знаки в складносурядному реченні
Правила Схеми Приклади
Кома ставиться перед ,а Люди ідуть по ліщину,
сполучниками і (й), а я іду по дівчину сам
та, але, однак, зате, , та (Нар. Творчість).
аби, чи, ні…ні, Вмийся, Михайлику, та
то…то та ін. поїдемо жати
(М. Стельмах).
Крапка з комою ,а ; ;а Накрив очі осокою,

ставиться: якщо а ніженьки китайкою;
частини а в головах ворон кряче,
складносурядного а в ніженьках коник
речення з’єднані плаче (Нар. Творчість).
сполучниками а, але,
проте, однак, все ж
таки мають значний
обсяг або в середині
їх є коми
Тире ставиться між — і Орач торкнеться до
частинами керма руками – і нива
складносурядного дзвонить темним
речення, якщо друга — і сріблом скиб
з них містить (М. Стельмах).
висновок чи наслідок Почитаєш – і стануть
дії сниться жито, поле,
густий курай
(К. Герасименко)
Увага! Кома у складносурядному реченні перед

сполучником і не ставиться, якщо є спільний другорядний
член, що стосується обох частин: Раптом десь усередині
будинку заграв баян і почулася пісня (О. Гончар). Не
ставиться кома, якщо частини складносурядного речення
(питальні, спонукальні, окличні чи називні, безособові
речення) з’єднані сполучником і (й): Сумно й глухо! (Панас
Мирний); Як ваше прізвище і звідки ви прибули до нас?
284
1. Спишіть речення, вставляючи замість крапок сполучники

сурядності, що подані в довідці.
Дочка вечерять подає, .. мати хоче научати, .. соловейко

не дає (Т.Шевченко). 2. Зерно поспіє, обіллє золотом поля, ..
потече ізнову медом і молоком свята земля (С.Руданський).
3. Іде Харитя селом, .. якось їй чудно. 4. Жне Харитя, .. якось
недобре йде робота (М.Коцюбинський). 5. .. пером не
списати, .. словом не сказати тієї несподіваної краси (Панас
Мирний). 6. Сонце вже почало викочуватися з-за темного
лісу, .. Василь все сидів на однім місці (І.Діброва). 7.
Тупотять по дорогах коні, .. чийсь зойк над селом ячить
(М.Бажан). 8. Земле рідна! Мозок мій світліє .. душа
ніжнішою стає (В.Симоненко). 9. Живе наша стежка. Ми
постаріємо, .. вона ще довго житиме і водитиме наших дітей
до школи (В. Близнець).
Довідка: а, так, і, і, але, ні – ні, а, і, і, а.
2. Перепишіть, розставляючи потрібні розділові знаки на місці ри-

сок між частинами складних речень.
І. 1. Імення матері — священне / імення матері єдине.
(О. Ющенко.) 2. Щира любов не приглядається / чи карі, чи
чорні очі, чи з горбиком ніс, чи біла шия, чи довга коса. (Г.
Квітка-Основ’яненко.) 3. Хто любить вірно / той хотів би
весь світ засіяти милого словом. (М. Коцюбинський.) 4.
Трапиться слово зрадливе / геть його, сину, гони! (Б.
Олійник.) 5. Хай у час останній свій про сина спокійно я
подумаю / людина! (М. Рильський.) 6. Отакий і рости, сину,
цікавий до всього / життя треба знати. (А. Головко.) 7. Коли
мені підхлібний тисне руку / тікаю геть від нього сам не
свій. (Д. Павличко.) 8. Таке моє давнє правило / ніколи не
шкодувати за тим / чого не можна повернути. (О. Гуреїв.)
285
II. 1. В житті одне ви пам’ятайте / в нас труд у честі й
честь — в труді. (П. Тичина.) 2. Ти посадиш деревину /
знадобиться у віках (М. Рильський.) 3. Просив тебе, повчав
тебе давно / не смій губити часу дорогого. (О. Підсуха.) 4. У
лісі дзвеніли пилки й лунали удари сокир / то будували нові
будинки. (Ю. Збанацький.) 5. Люблю / як в селі дівчата
пісню свою співають / люблю / коли стиглим колосом жито
в степу буя. (Л. Забашта.) 6. Знаю, знаю / від рідного краю в
світі кращого краю нема. (П. Дорошко.) 7. Люблю людей
землі моєї / бо й я землі моєї син. (В. Сосюра.) 8. Було і буде
так у всі часи / любов / як сонце / світу відкриває безмежну
велич людської краси. (В. Симоненко.)
1. Які речення називаються складносурядними? Наве-

діть приклади.
2. Розкажіть про особливості будови та граматичних
зв’язків між частинами складносурядного речення.
3. Чому одні сполучники називаються єднальними, а
інші – протиставними, розділовими? Як вони впливають на
смислові зв’язки між частинами складносурядного речення?
4. Які розділові знаки вживаються у складносурядному
реченні? Наведіть приклади.
5. Коли кома у складносурядному реченні не ставиться?
Обґрунтуйте це прикладами.
 Література: [18], с. 14-27;

[12], с. 215-237;
286
 Тема 12. Складнопідрядне речення
Складнопідрядним називається речення, яке

складається з двох залежних одна від одної частин,
з’єднаних за допомогою сполучників підрядності або
сполучних слів. Наприклад: Не придбаю честі, слави я в
боях кривавих, бо не бачу я забави в свисті куль лукавих (М.
Чернявський); На вас, завзятці юнаки, що возлюбили
Україну, кладу найкращії гадки, мою сподіванку єдину (М.
Старицький). У першому реченні підрядна частина
поєднується з головною сполучником бо, а в другому –
сполучним словом що. Незалежна частина складно-
підрядного речення називається головною, або головним
реченням, а залежна – підрядною, або підрядним реченням.
Головна частина є граматично незалежною і
підпорядковує собі підрядні частини складного речення.
Складнопідрядні речення дуже різноманітні за своїм
значенням, засобами зв’язку тощо.
Складнопідрядні речення
Засоби зв’язку
Види
підрядних
частин Сполучні Вказівні
Сполучники
(речень) слова (відносні) слова
Означальні Що, щоб, наче, Який, котрий, Той, такий, весь,

неначе, як чий, де, куди, всякий, кожний
коли, звідки
З’ясувальні Що, щоб, як, Хто, що, який,

наче, немов, чий, де, звідки,
ніби, мов коли
Обставинні Де, куди, звідки Там, туди,

звідти, скрізь,
287
Місця всюди
Часу Поки, доки, Так, до того,

коли
Ступеня Скільки, Наскільки,

наскільки стільки
Способу дії Як, тільки як,

мов, наче,
неначе, ніби,
ніж, начебто,
як
Мети Щоб, аби, для Для того, з

того щоб, з тим
тією метою
щоб
Причини Тому що, бо,

через те щоб,
тому
Умовні Якщо, коли,

якби, як, раз,
аби хоч,
Допустові хоча, дарма

що, хоч —
зате, хоч би,
незважаючи на
те що
За значенням та будовою складнопідрядні речення

діляться на три групи:
1) складнопідрядні речення з підрядними
означальними частинами;
2) складнопідрядні речення з підрядними
з’ясувальними частинами;
288
3) складнопідрядна речення з підрядними
обставинними частинами. Останні, в свою чергу, діляться на
кілька груп: обставинні місця, часу, способу дії, мети,
причини, умови та ін. Наприклад: Климко прокинувся від
холодної роси, що впала йому на босі ноги (Г. Тютюнник) –
складнопідрядне речення з підрядною означальною частиною.
У кого серце мудрістю багате, тому глибини всякі перейти (А.
Малишко) – складнопідрядне речення з підрядною
з’ясувальною частиною. Ішли хохли русини, малороси, щоб
зватись українцями віднині (І.Драч) – складнопідрядна речення
з підрядною частиною обставини мети.
У складнопідрядних реченнях з підрядною означальною
частиною найчастіше вживаються сполучники що, щоб, мов,
наче, ніби, як та сполучні слова який, чий, котрий, хто, що,
де, куди, звідки, коли. Підрядна частина відноситься до члена
речення, вираженого іменником або займенником, і вказує
на його ознаку. Наприклад: Да й згадав старий смутну
пісню, що зложив божий чоловік (П.Куліш); Той умирать
щасливо зна, хто зна свого любити брата (М.Старицький).
Головне речення у складнопідрядному реченні з
підрядною з’ясувальною частиною поєднується
сполучниками що, щоб, як, наче, мов, ніби та сполучними
словами хто, що, який, чий, скільки, де, куди, коли.
Підрядна з’ясувальна частина пояснює у головній член
речення, доповнюючи його зміст. Ці частини відповідають
на питання всіх відмінків. Наприклад: Зовсім не знав Петро,
що й робити (Б. Грінченко); Нащо, нащо тобі питати, чи я
люблю тебе, чи ні (О. Олесь).
Підрядні з’ясувальні частини можуть відноситись до
іменних присудків, безособово-присудкових форм треба,
шкода, жаль, відомо, здається головної частини. Підрядні
з’ясувальні частини найчастіше стоять після головної части-
ни: Здається, ніби його не гнівлять не дуже привітні слова
матері (М. Стельмах).
289
Складнопідрядні обставинні речення включають
підрядні частини, що вказують на різні обставини, за яких
відбувається дія, виявляється стан чи ознака. Підрядні
обставинні поділяються на підрядні місця, часу, ступеня,
способу дії, мети, причини, умови, допусту, наслідку.
Найчастіше вони відносяться до всієї головної частини, але
деякі з них (місця, часу) уточнюють або розкривають зміст
обставини в головній частині. Наприклад: І волею край свій,
як сонцем, заллєм, щоб міг він і другим зоріти (О. Олесь) –
складнопідрядне речення з підрядною частиною обставини
мети; Заревіли гори, аж небо здригається (М. Черемшина) –
способу дії; Де зелені хмари яворів заступили неба синій
став, на стежині сонце я зустрів (Д.Павличко) –
місця; Незважаючи на всі ті переживання, був я
найщасливішою людиною в світі (Ю.Збанацький) –
допусту.
Підрядні обставинні частини приєднуються до головної
за допомогою сполучників і сполучних слів де, куди, коли,
як, ледве, відтоді як, поки, мов, наче, бо, тому що, якщо,
якби, хоч, хай, незважаючи на те що, так що.
Іноді складнопідрядні обставинні речення виступають
граматичними синонімами до простих речень з
відокремленою обставиною, вираженою дієприслівниковим
зворотом. В окремих випадках можлива заміна підрядних
частин складного речення дієприслівниковим зворотом.
Наприклад: Коли черговий зайшов до класу він спочатку
відчинив кватирку. – Зайшовши до класу, черговий спочатку
відчинив кватирку.
У складнопідрядному реченні може бути кілька
підрядних частин. Такі багатокомпонентні складнопідрядні
речення діляться на дві групи: а) конструкції з
290
супідрядним зв’язком; б) конструкції з послідовною
підрядністю. Безпосереднє підпорядкування двох і більше
підрядних частин, пов’язаних між собою сурядним зв’язком,
головній частині називається супідрядністю. Наприклад: Але
я тим не журюся, бо кохаю сонце красне, бо кохаю світло
ясне... (М.Вороний). Якщо перша підрядна частина
підпорядковується головній, а друга – першій підрядній
частині і утворюється послідовна залежність між ними, то
таке підпорядкування називається послідовною підрядністю.
Наприклад: І встають у пам’яті дороги, ті, що довелося
нам пройти, щоб багряний прапор Перемоги над рейхстагом
гордо піднести (В. Симоненко).
За смисловими і граматичними зв’язками між
підрядними частинами багатокомпонентні складнопідрядні
речення бувають різних видів.
Види складнопідрядних речень з кількома підрядними
1. З однорідною 2. З неоднорідною
супідрядністю сурядністю
Не знаю, що буде після Те, що ми побачили і

нас, в які природа убереться почули, переконало нас, що
шати (Л. Костенко) актора знайдено
(О. Довженко)
291
3. З послідовною 4. З супідрядністю і
підрядністю послідовною підрядністю
Краса боятися не звична, Лиш той гідний світлого

бо звикла вірити, що вічна майбутнього, хто свято
(І. Муратов) шанує минуле, пишається
героїчною історією свого
народу і все робить для
того, щоб сучасне було не
лиш славне, щоб уписалося
воно золотими сторінками
на крижалі історії (І. Цюпа)
1. Допишіть складнопідрядні речення, доповнивши головні
частини підрядними. Поставте в кожному реченні розділові
знаки.
Зразок. Люблю я свій прекрасний край (який?), що

славиться мудріми і добрими людьми.
1. Сніг падає з неба (якого?) ...2. Тихі озера у неба
зорять (для чого?) ... 3. Сріблом степ грає (як?) ... 4. Люди
щиро вірили (у що?) ... 5. Там блищить Дніпро в оксамитних
берегах (де?) ... 6. Ти вічно житимеш, Україно (чому?) ... 7.
Добре слово повинно жити в душі людини (для чого?) ...
292
2. Перепишіть, вставляючи пропущені сполучники і сполучні
слова. З’ясуйте можливість уживання сполучників-синонімів.
1. Схаменіться! будьте люди, .. лихо вам буде

(Т.Шевченко). 2. Я ридаю, згадую діла незабуті дідів ваших
(Т.Шевченко). 3. Обізвався батько рідний. .. умер за козаків
(А.Метлинський). 4. Мово рідна, слово рідне, .. вас забуває,
той у грудях не серденько, тілько камінь має (С.Воробкевич).
5. Уклін чолом народу, .. рідну мову нам зберіг (О.Олесь). 6.
Громадонько моя поштива, .. ти набрала свого дива? (Леся
Українка). 7. Неначе хто її поставив на сторожі. .. душу в
кожний час будить від сна (Леся Українка). 8. .. ви з нами
подружили, багато б дечому навчились! (Т.Шевченко). 9. Не
можна любити народів других, .. ти не любиш Вкраїну
(В.Сосюра).
Довідка: бо, як, що, хто, що, де, щоб, якби, коли.
3. Прочитайте. Випишіть складнопідрядні речення, визначте їх

види. Поставте, де можна, питання до підрядних частин. Підкресліть
сполучники і сполучні слова.
Мова має два потужні крила, які дають їй повнокровне

життя, – океан слів і граматику. Океан слів – це безмежжя,
незліченність, найтісніший зв’язок із життям суспільства,
найчутливіший нерв, найшвидша змінюваність, схильність
до необмеженого поповнення. Він – велетенське громаддя,
складники якого жодна людина не спроможна полічити.
Граматика ж –мудрий господар, володар цього океану. На
противагу безмежжю слів граматика – стислість, суворі
правила, які легко можна перелічити, але не легко
застосувати. Незважаючи на нечисленність «війська»,
граматика силою логіки підпорядковує «армії» слів і робить
їх слухняними виконавцями своєї волі. Усі слова схиляються
перед її авторитетом (І.Вихованець).
293
4. Перепишіть, ставлячи розділові знаки. Поставте питання до
підрядних частин. На які обставини вони вказують?
1. Ой не ходи Грицю та й на вечорниці бо на

вечорницях дівки чарівниці! 2.Візьмемо свої землі в чоботи
під ноги а щоб не знав та пан Сава нашої підмови. 3. Біжи
коню дорогою степовою широкою щоб татари не впіймали
сіделечка не здіймали. 4. Зажурилась Україна бо нічим
прожити. 5. Як виїхав на битий шлях слізоньками вмився. 6.
Хоч стерня колеться ніжка болить спати не хочеться гулять
кортить. 7. Куди піду подивлюся скрізь багач панує у
розкошах превеликих і днює й ночує. 8. Отаман іде як голуб
гуде (Нар. творчість)
5. Складіть складнопідрядні речення з різними підрядними

частинами за такими схемами:
1. ( ...дієслово, вказівне слово) (спол. слово де). 2.

(...іменник) (щоб...). 3. (...іменник) (спол. слово який).
4.(...дієслово) (ніби...). 5. (Вказівне слово) (сполучник...)
(іменник...). 6.(...іменник, вказівне слово) (спол.слово...).
7.(Сполучник...іменник), (іменник...). 8. (Сполучник...
дієслово) (дієслово...).
6. Прочитайте прислів’я. Визначте види підрядних речень.

Накресліть схеми речень.
1. Як одна біда йде, то й другу за собою веде. 2.

Примостивсь, як сорока на колу. 3. Куди не кинь, то все
клин. 4. Легше десятьом подарувати, чим в одного
попросити. 5. Аби шия, а ярмо найдеться. 6. Вертиться, як в
окропі муха. 7. Хіба ревуть воли, як ясла повні? 8. Що
посіяв, те й пожнеш. 9. Хто чисте сумління має, той
спокійно спать лягає. 10. Хоч плач і не втирайся, а в тугу не
вдавайся. 11. Голова не на те, щоб тільки кашкет носить. 12.
Не клади пальця в рот, бо одкусить (Нар. творчість).
294
1. У чому відмінність між складнопідрядними і

складносурядними реченнями?
2. На якому місці можуть стояти підрядні частини у
складному реченні?
3. За допомогою чого відділяються підрядні частини від
головної?
4. Чим відрізняються сполучні слова від сполучників?
5. На які групи поділяються складнопідрядні речення?
6. Які є типи обставинних підрядних речень?
7. На які групи поділяються складнопідрядні речення з
кількома підрядними? Від чого це залежить? Доберіть
приклади з художніх творів.
8. Які складнопідрядні речення синонімічні з простими?

[13], с. 100-110.
295
 Тема 13. Безсполучникові складні
речення
Безсполучниковими складними називаються такі

речення, частини яких поєднуються в одне ціле за смислом
та інтонаційно. Наприклад: Усі галочки защебетали, зозуля
закувала (Нар. творчість); Стоїть явір над водою, в воду
похилився; на козака пригодонька – козак зажурився (С.
Гулак-Артемовський).
Безсполучникові складні речення поділяються на дві
групи: речення з однотипними частинами і речення з
різнотипними частинами. У реченнях першої групи
частини відносно незалежні, вони синонімічні до
складносурядних. Наприклад: З червоним блиском місяць
згас, сховався за горою, в плащі із зір глухая ніч схилилась
наді мною (А.Кримський); Були й за гетьманів співці; з них
деякі вічнії співи зложили (Леся Українка); Минали дні –
брат не повертався ( О.Десняк).
Безсполучникові складні речення з однотипними
частинами вимовляються з перелічувальною або зіставно-
протиставною інтонацією: Сивіла дощем далечінь, вода вже
блищала на шляху (О. Гончар); Літо дбає, зима поїдає (Нар.
Речення з різнотипними частинами складаються з
частин, що залежать одна від одної. Вони часто співвідносні
із складнопідрядними реченнями. Наприклад: Сталось диво:
камінець засіяв (В.Самійленко). У цьому реченні друга
частина пояснює у першій слово диво. Цим реченням
властива інтонація підрядності. Наприклад: Дай серцю волю
– заведе в неволю (Нар. творчість). У безсполучниковому
складному реченні вживаються різні розділові знаки.
Уживання розділових знаків у безсполучниковому
складному реченні залежить від смислових відношень між
його частинами.
296
Кома між частинами безсполучникового складного
речення ставиться тоді, коли в ньому перераховуються якісь
факти, одночасні чи послідовні події і можна поставити
сполучник і. Пор.: Зашуміла ліщинонька, заплакала
дівчинонька (Нар. творчість). – Зашуміла ліщинонька, і
заплакала дівчинонька.
Крапка з комою між частинами безсполучникового
складного речення ставиться у тих випадках, що і в
складносурядному реченні (якщо вони мають розділові
знаки або далекі за змістом одна від одної): З тихим
плескотом на берег рине хвилечка перлиста; править хтось
малим човенцем (Леся Українка).
Тире між частинами безсполучникового складного
речення ставиться: а) якщо зміст частин протиставляється,
зіставляється чи порівнюється; б) якщо у першій частині
вказується на час, умову дії, про яку йдеться у другій
частині; в) якщо друга частина виражає наслідок чи
висновок, з того, про що йдеться у першій. Наприклад:
Поглянув я на ягнята – не мої ягнята (Т. Шевченко).
Говорить – шовком шиє (Нар. Творчість) Защебетав
соловейко – пішла луна гаєм (Т. Шевченко). Посієш в пору –
збереш зерна гору (Нар. Творчість). Вдарю шпорами під
боки – кінь летить стрілою (Нар. Творчість).
Двокрапка між частинами безсполучникового складного
речення ставиться: а) якщо друга частина пояснює першу,
розкриває причину того, про що йдеться в першій; б) якщо в
першій частині є слова так, такий, одно або бачити, чути,
знати та ін. Поглянув я на ягнята – не мої ягнята (Т.
Шевченко). Говорить – шовком шиє (Нар. Творчість).
Защебетав соловейко – пішла луна гаєм (Т. Шевченко).
Посієш в пору – збереш зерна гору (Нар. Творчість). Вдарю
шпорами під боки – кінь летить стрілою (Нар. Творчість).
297
1.Прочитайте. Визначте безсполучникові складні речення з

однотипними і різнотипними частинами. Накресліть схеми
безсполучникових складних речень. З’ясуйте смислові зв’язки між
частинами кожного речення (перелічувальні, пояснювальні,
протиставні, причиново-наслідкові, умовні, часові).
Зразок: Розважали рідну неньку – вона все журиться (Нар.

1. Засвистали козаченьки в похід з полуночі, виплакала

Марусенька свої ясні очі. 2. Пішла доля ярами, зеленими
лугами, – гей-гей, не вмів шанувать. 3. Ой та налягла сирая
земля – ой та трудненько підняти. 4. Удень я працюю, буряк
обробляю, вечорок прийде – Ваню виглядаю. 5. Любий
женчику, візьми мене: ніжка загоїться, біль твій пройде! 6. А
я, бідна, гірко плачу, зрадив мене милий. 7. Ой немає
козаченька – поїхав за Десну; рости, рости, дівчинонько, на
другую весну! 8. Закувала зозуленька в сінях на помості;
гей, приїхали до дівчини три козаки гості. 9. Ой сусідко,
сусідко, сусідко, позич мені решітко, решітко: я си муки
потрясу, потрясу, завтра вранці принесу, принесу (Нар. тв.)
2. Накресліть схеми речень. Визначте в них смислові

зв’язки і поясніть розділові знаки.
1. На високій Чорногорі буйні вітри віють, на зеленій

полонині сірі вовки виють: тисяч коней вороненьких в
байраках ірзає, тисяч гарних легіників коники сідлає
(І.Вагилевич) 2. Притаїлось все, пополохалось перед
з’явищем тучі грізної: вітерець ущух – ані подиху, змовк
веселий гай – ані подиху, знишкли пташечки-щебетушечки,
поховалися кібці, шуляки, ластівки лише не злякалися, – у
повітрі, знай, сміло плавають, ріжуть стрілами проти
хмарища (М. Старицький).. 3. Між ярами там долина, там
298
біленькая хатина; в тій хатині голубонька, голубонька –
дівчинонька (С.Руданський).4. Одібрать її не зможе ніяка
злоба несита, перла та – сльоза святая, за нещасний люд
пролита (В.Самійленко). 5. В вигнанні дні течуть, як сльози,
думки в вигнанні сплять, як мертві, солодкі спогад: сичать,
як змії, душа ридає, як дитина (О.Олесь). 6. Дівчину
вродливу юнак покохав: дорожче від неї у світі не мав
(М.Вороний). 7. Хай сатаніють виродки од крику – нас не
знобить од їхньої хули: нам жорна ті із кам’яного віку на
танках варвари з Європи привезли (В.Симоненко).
3. Прочитайте сполучникові складні речення. Опустивши

сполучники, перетворіть їх на синонімічні безсполучникові
складні речення. Безсполучникові речення запишіть,
розставляючи необхідні розділові знаки. Зробіть аналіз 1, 5, 6–го
речень.
1. Я знаю, що ти мети доб’єшся. 2. Роман радів, що їде

на екскурсію д Києва. 3. Якщо проявиш наполегливість,
станеш відмінником. 4. Коли будеш у наших краях, то
заходь. 5. Я побачив на морі не маленький човен рибалок а
великий катер плив до берега. 6. Спека почала спадати, і в
природі все ожило. 7. Матроси спали на палубі, бо внизу їм
було жарко. 8. Раптом я чую, як хтось мене бере за плече.
4. Запишіть прислів’я, розставляючи розділові знаки. Для
перевірки між простими реченнями вставте сполучники.
Доведіть, що безсполучникові і сполучникові складні речення
синонімічні.
1. Глибше зореш більше збереш. 2. Рано не встанеш

багато не зробиш. 3. Лежень лежить доля біжить. 4. Розум не
сокира не позичиш. 5. Хліб не зять добрі люди з’їдять. 6. Час
не кінь не підгониш і не спиниш. 7. Камінь з поля прибереш
зайвого снопа нажнеш. 8. Чужий рот не комірець його не
застебнеш. 9. Слово мовиш на чужім язиці не зловиш
(Білоруські прислів’я).
299
1. Які речення називаються безсполучниковими?

2. На які групи поділяються безсполучникові складні
речення?
3. Які смислові зв’язки бувають між частинами
безсполучникового складного речення?
4. Які особливості інтонації у безсполучниковому
складному реченні?
5. Коли ставиться кома і крапка з комою у
безсполучниковому складному реченні? Наведіть приклади.
300
 Тема 14. Складні речення з різними видами
зв’язку
У складних реченнях, що мають по декілька простих,

можуть бути різні види зв’язку – сурядний і підрядний,
сполучниковий і безсполучниковий.
Це речення складається з чотирьох частин, поєднаних
сполучниковим, за допомогою слова що, і безспо-
лучниковим зв’язком. Тут перші дві частини – складно-
підрядне речення, а дві другі – також складнопідрядне
речення.
; .
,що ,що
Такі речення називають багатокомпонентними

складними реченнями змішаного типу. Способи поєднання
частин у них різні: 1) складні речення із сурядні і підрядним
зв’язком і 2) складні речення із сполучниковим та
безсполучниковим зв’язком.
1.Багатокомпонентні складні речення з сурядністю і
підрядністю. Наприклад: Ганьба і смерть тому, хто напада,
і вічна слава тим, хто не здається (О.Підсуха) – конструкція
з сурядністю (сурядний сполучник і) і підрядністю
(сполучні слова хто), що складається з чотирьох частин.
Вони утворюють два складнопідрядні речення, які
об’єднуються в одне багатокомпонентне речення за
допомогою сурядного сполучника:
,і
хто хто
301
2. Багатокомпонентні складні речення з сурядністю і
однорідною або неоднорідною супідрядністю. Наприклад:
До друзів я йду, коли мені важко, коли потрібна порада, а
якщо у них щось негаразд, я поспішаю до них на допомогу
(П.Попович) – конструкція з сурядністю (сурядний
сполучник а), й однорідною супідрядністю (дві підрядні
частини приєднуються до головної сполучним словом коли):
а
коли коли якщо
3. Багатокомпонентні складні речення з сурядним і

безсполучниковим зв’язком. Наприклад: А ген верба червона
зацвітає, і хлібороб у поле повертає – парує радісно земля
(С.Йовенко) – конструкція, що складається з трьох частин,
поєднаних сурядним (є сполучник і) і безсполучниковим
зв’язком:
,і –– .
4. Багатокомпонентні складні речення з підрядним і

безсполучниковим зв’язком. Наприклад, конструкція: Тут
земля мене поїла соком, тут – здоров’я лиш набирався, щоб
прожив у битвах, а не збоку, щоб радів, і плакав, і сміявся
(О.Підсуха) складається з чотирьох частин, де перша і друга
частини поєднані безсполучниковим зв’язком (за допомогою
інтонації і за смислом), а третя і четверта – підрядним
зв’язком (є сполучник щоб):
, , ,
щоб щоб
302
5.Багатокомпонентні складні речення з сурядним,
підрядним і безсполучниковим зв’язком. Наприклад:
Широке море, велике море, що й кінця не видати, та в моїм
серці ще більше горе: я навік її втратив (І. Франко) – перші
дві частини пов’язані безсполучниковим зв’язком, третя і
четверта – сполучниковим (сполучник підрядності ЩО і
сполучник сурядності ТА), п’ята частина приєднується до
попередньої безсполучниковим зв’язком:
, що , та , :
У багатокомпонентних реченнях уживаються такі ж

розділові знаки, як і в сполучникових і безсполучникових
складних реченнях. Найчастіше в таких реченнях ставиться
кома. Наприклад: Я знов пригадую весну свою хлоп’ячу, що
квітла у вітрах в донецькій далині, і вчителя свого лице я
бачу, і п’є душа моя слова його ясні (В. Сосюра).
Між двома сурядними частинами, з’єднаними
сполучниками і (й) та (і), якщо вони мають спільну підрядну,
кома не ставиться, наприклад: Коли він торкався смичком до
струни скрипки, все на світі зникало і залишалася тільки
музика (В.Собко).
У реченнях із сполучниковим і безсполучниковим
зв’язком вживається двокрапка і тире, наприклад: Якби ж
серцю і міг наказати, наказав би: живи, як є, поки будеш
незрадно кохати, поки полум’я в груди б’є (В.Лучук).
1. Прочитайте і скажіть, з яких частин складається кожне

речення, яким зв’язком вони поєднані. Накресліть схеми речень.
1. Я на тебе вії мружу, ти така ясна, ясна, що і в мене в
серці, друже, сонце, спокій, тишина. 2. Не шуміть ви,
303
осокори, щоб синок вас не почув, довго бігав він надворі,
натомився і заснув. 3. Ліхтарів проміння простяглося і у
вікні задумано цвіте, а мені здається: то волосся, то твоє
волосся золоте. 4. Щебечуть птиці, вітер лине, немов
дитинства дальні дні, і кожна квітка і стеблина до тебе
тягнуться в півсні. 5. Сіяти без краю, краю, рідний край, і в
серцях збирати пишний урожай, щоб сіяли очі, як зоря, як
небо, і мені нічого на землі не треба. 6. Одяглися у срібло
каштани, день шумливий давно одгорів, і по вулицях білих
туманно бродить січень в огні ліхтарів. 7. Над Дніпром
могучим одлетіли тучі, й мов лечу я з кручі в простір
голубий, на лани веселі, де цвітуть оселі, і до неба стелі б’є
пісень прибій. 8. Я згадую дядьків, вони в брилях широких
косили на зорі пшеницю золоту, і дівчину-зорю, що йшла
граційним кроком на дальній крик гудків, немов весна в
цвіту (З тв. В. Сосюри).
2. Прочитайте і визначте, з яких частин складаються

речення. Запишіть їх, розставляючи розділові знаки. Визначте
граматичну основу кожної частини складного речення.
1. Жив колись у старовину цар з царицею у них змолоду

не було дітей а при старості родився один син вони дуже
зраділи. 2. Став той вибирать коня і якого не візьме за хвіст
то хвіст у руках зостанеться візьметься за гриву гриви не
стане. 3. Накрив він шкурами її хату щоб вона не протікала
бабуся йому подякувала він і пішов собі. 4. Настала ніч а
хлопець як вийшов у степ як свиснув своїм богатирським
посвистом от і прибігає один кінь. 5. Проїхали ще тиждень
бачать стоїть великий дім мідна огорожа навколо і веде до
нього мідний міст. 6. Став під мостом опівночі чує земля за
дванадцять верст гуде листя на дубах опадає (Нар.
304
3. Замініть складносурядні і складнопідрядні речення на
безсполучникові, а безсполучникові – на сполучникові.
1. Летять галочки у три рядочки, зозуля попереду. 2. Ой

на горі та женці жнуть, а попід горою, яром-долиною козаки
йдуть. 3. Чогось мені, козаченьки, мед-вино не п’ється: десь
мій син Морозенко з татарами б’ється. 4. Стоїть місяць над
горою, а сонця немає. 5. Заграв мій кінь вороненький – назад
сподівайтесь. 6. Козака несуть, і коня ведуть. 7. Її доля
нещаслива: нема того, що любила. 8. Вдарю шпорами під
боки – кінь летить стрілою. 9. Ой у полі вітер віє, а жито
половіє. 10. Та нема гірш нікому, як тій сиротині: ніхто не
пригорне при лихій годині (Нар. творчість).
5. Перепишіть, розставляючи потрібні коми.
І.1. Розквітай мій краю веснами цвітом яблунь і

пшениць і руками в дружбі чесними сіячів твоїх і жниць.
(Т.Масенко.) 2. Я так люблю твої сади й долини і гори й ріки
й мрійну синь гаїв моя свята безсмертна Україно оновлена
трудом своїх синів! (В. Сосюра.) 3. Як хвиля пшениця
хлюпоче в борти коли прокладаючи путь комбайни мов
судна важкі до мети по морю достатку пливуть.
(М.Успеник.) 4. Те біле трохи блакитне світло тихо лилось
згори а зачарована земля неначе купалась в фантастичному
сяйві. (М. Коцюбинський.) 5. Там у степу схрестилися дороги
немов у герці тихому мечі і час неспинний стиснувши
остроги над ними чвалить вранці і вночі. (В. Симоненко.) 6. І
хоча немає нічого вічного в бутті і все тече змінюючись у
потоці часу та є одначе у минулому щось таке що хочеться
назвати неминущим вічним берегти як святиню і заповісти
майбутньому як нетлінний знак доблесті своїх предків як
дар їх нащадкам. (О. Довженко.)
305
ІІ.1. Ти звеш мене й на голос милий твій з гарячою
любов’ю я полину; поки живуть думки в душі моїй про тебе
ненько думати не кину. (В. Самійленко.) 2. І погляд твій
німий о мати понад землею загримів заглушуючи всі
гармати і всіх єднаючи синів. (М. Рильський.) 3. По-
вірменськи ми на жаль не розуміли та в серцях таке тепло
живлюще розливалось така глибока шана до народу що крізь
віки проніс велику мову. (М. Рильський.) 4. Той хто не знає
рідної материнської мови або цурається її сам засуджує себе
на злиденність душі. (Цюпа.) 5. Я люблю тебе незрадлива
мудросте книг твої сонця чи світильники і скорботу твою і
радість твою. (М. Стельмах.) 6. І хороше і дивно і радісно
стає мені малому в цім світі де є зорі і добрі люди і тихі вог-
ники і щедрі вечори. (М. Стельмах.)
6. Перепишіть, розставляючи потрібні розділові знаки.
1. Все чим живе душа серце володіє ясну блакить небес

і зелень ранніх трав і цей струмок що так весні радіє йдучи в
далеку путь з собою я забрав. (Л. Первомайський.) 2. Вгорі
чисте по-весняному лунке небо крикне ворон і бринить його
крик довго-довго і не в силах згасити його степова безвість.
(Григорій Тютюнник.) 3. Чужих країв ніколи я не бачив
принад не знаю їхніх і окрас та вірю серцем щирим і
гарячим нема землі такої як у нас. (В. Симоненко.) 4.
Недаремно говориться поділена радість подвійна радість
поділене горе вже тільки півгоря. (Ю. Збанацький.) 5.
Толстой десь сказав люди як ріки. (О. Гончар.) 6. Не ки-
дайтеся хлібом він святий! в суворості ласкавій бувало каже
дід старий малечі кучерявій. (М. Рильський.) 7. Співці не
вгадуйте ви вчені не шукайте хто був той цар і як йому
наймення з його могили утворила доля народу пам’ятник
хай згине цар! (Леся Українка.)
306
1. Які бувають типи багатокомпонентних складних

речень?
2. Яка будова таких речень?
3. Які види зв’язку бувають у цих реченнях?
4. На які основні групи поділяються складні речення
змішаного типу? Наведіть приклади.
5. Які розділові знаки вживаються у реченнях з різними
видами зв’язку? Чим це пояснити?
6. У яких випадках не ставиться кома між частинами
складного речення з сурядним і підрядним зв’язком?
7. Які складні речення вважаються синонімічними?

[10], с. 17-34.
307
 Тема 15. Способи передачі чужого мовлення
У процесі спілкування часто виникає потреба

передавати чи відтворювати висловлювання інших мовців. В
українській мові для цього є різні способи: пряма мова,
діалог, цитата – пряма передача чужої мови і непряма мова –
непряма передача чужої мови.
Непряма мова – це чуже мовлення, передане тільки із
збереженням змісту висловлюваної думки без збереження
форми та інтонації висловлювання. Пор.:
Пряма мова
Ну й чого ж ти мовчиш ? – спитала жінка
(П. Козланюк)
Непряма мова
Жінка спитала, чого він мовчить.
Приклади
Пряма мова береться в Але баба обернулась: «Не
лапки. Якщо пряма мова судіте, люди!» (С. Рудан-
стоїть після слів автора, ський). Учитель підійшов і
то перед нею ставиться спитався: «Що тут у вас
двокрапка. діється?» (Б. Грінченко).
Хлопець одягся і говорить:
«Ходім, тату, надвір!» (Нар.
Творчість).
Якщо пряма мова «А де той?» –– питають.

стоїть перед словами (А. Свидницький).
автора, то після неї
вживається тире, слова
автора пишуться з малої
букви.
308
Якщо пряма мова – «Орел, а не козак», ––
розповідне речення, то каже знову Василь Невольник
замість крапки ставиться (П. Куліш).
кома.
Якщо пряма мова – «Здоров, –– кажуть, ––
одне речення, то слова здоров, Кішко Самійле,
автора всередині нього гетьмане запорозький!» (Нар.
виділяються комами і творчість).
тире.
Якщо слова автора «Я знаю, –– тихо мовила
всередині прямої мови Горпина. –– Усе те я знаю»
стоять на межі (Б. Грінченко).
самостійних речень, то «З якою бригадою? –
перед словами автора раптом поповзли брови офі-
ставиться знак за цера. — Поблизу Одеси на-
смислом (крапка при ших бригад немає» А. Ми-
цьому замінюється на хайленко).
кому і тире), а після слів «Ти ба! – дивується Дани-
автора – крапка і тире. ло, високо зводячи брови. –
Сиплються, як горох» (Г. Тю-
тюнник).
Діалогом (полілог) називається пряма мова двох або

кількох осіб. Він складається з реплік (запитань і відповідей
або повідомлень), які беруться в лапки і між якими
ставиться тире. Наприклад: «Маленький вугляр?» – «Так». –
«А ти бачиш сонце?» – «Бачу». – «То чого ти хочеш від
нього, хлопчику?» – «Тепла і ласки» (Г.Кирилюк).
У друкованих текстах частіше кожну репліку
починають з нового рядка, а перед нею ставлять тире. Якщо
репліка супроводжується словами автора, то ставляться ті
самі розділові знаки, що і при прямій мові.
Цитата – це точно переданий уривок якогось твору,
чиїсь слова, що вводяться в текст для пояснення чи
309
підтвердження правильності висловлюваних думок. Якщо
цитати стоять при словах автора, то розділові знаки
ставляться, як при прямій мові. Наприклад: М. Грушевський
писав: «Великдень – світле і радісне свято життя! За
давніх часів, коли не було теперішньої християнської віри,
люди справляли свято весни. Раділи, що тепло, сонце,
життя знов бере гору над холодом, зимою, смертю. Їм
здавалося, що то знову вертає на землю якесь божество
життя, урожаю, радості».
Цитата може бути частиною речення, зливатися зі
словами автора. У цьому разі вона береться в лапки, але
пишеться з малої букви. Наприклад: Правильно говорять,
що «ситий голодного не розуміє». Якщо у цитаті
опускаються окремі слова, речення, то на їх місці ставляться
три крапки. Наприклад: «...Роль Куліша в історії української
літератури і громадського руху... без сумніву, дуже велика»,
– писав на початку 30–х рр. професор Київського
університету О. Дорошкевич.
Якщо цитується вірш або окрема строфа, то лапки не
ставляться.
Пряму мову можна замінити непрямою. Речення з
прямою мовою – здебільшого складнопідрядне речення, у
якому є дві частини: головна – слова автора, підрядна –
пряма мова, що приєднується до головної частини
сполучниками що, щоб, ніби чи сполучними словами хто,
що, який, чий, котрий, де, як, коли та ін.
1. Допишіть до слів автора пряму мову. Переробіть
речення так, щоб слова автора стояли після прямої мови.
Поясніть розділові знаки.
1. Дівчина подумала... 2. Сергій здивовано вигукнув...
3. Мати порадила синові... 4. Друзі вирішили... 5. Товариш
запитав у мене...
310
2. Перепишіть, розставляючи розділові знаки. Назвіть
пунктограми.
Біля самого Вітряка розгортаючи жита і синій сон над

ними виходить уся в темному жіноча постать і співуче
стрепенулася тиша. Добрий вечір вам.
І тобі добрий Одарко статечно відповідає тато зупиняє
Обмінну Пізненько повертаєшся з поля.
Після чужої роботи ходила дивитись на своє жито
підходить жінка до самого воза.
І як воно
Моє в долині – ще зелене.
А ми своє завтра почнемо жати.
І женця молодого взяли з собою вдова дивиться на мене
й добряче-добряче усміхається. Та й женця взяли з собою.
І так мені славно стає на душі, що я вже не якийсь там
пастушок а стаю женцем (М. Стельмах).
3. І. Перепишіть, розставляючи розділові знаки. Кожну
репліку починайте з нового рядка.
КОСАРІ
Косили два косарі – батько й син Ой каже батько як же
ми мало вкосили І каже син ви старі я молодий кому ж тут
було косити Але сіли вони полуднувати Ой каже батько як
же ми багато з’їли Ей каже син ви чоловік я чоловік чи ж не
було кому їсти (Нар. творчість).
ІI. Як ви розумієте зміст жарту?
4.Перепишіть, розставляючи потрібні розділові знаки при

прямій мові.
1.Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино промовив він

раптом якимось дивним голосом ні до кого Все! Навіть наші
серця. (О. Гончар.) 2. Життя в неволі нічого не варте
відказав Максим краще смерть! (І. Франко.) 3. Роби добро
311
мені казала мати і чисту совість не віддай за шмати! (Д.
Павличко.) 4. Ніщо так не красить людину, як натхнення
подумала Ярослава. (О. Гончар.) 5. Пам’ятаю, казала моя
мати Цей світ як маків цвіт. Зранку цвіте, до вечора опаде!
(О. Довженко.) 6. Я подумав тоді Тіні коротшають так само
непомітно, як і людське життя. (Григір Тютюнник.) 7. Чому
звеліти власним почуттям Лишіться! не дозволено людині?
(М. Рильський.) 8. Яке то щастя дано людині заговорив знову
Блаженко, заворожений картиною неосяжного світлого
простору Отакий світ!... Скільком би вистачило!.. А що з
того?.. Не вміє вона його спожити! (О. Гончар.)
5. Перепишіть, замінюючи пряму мову непрямою.
1. Багатий каже вбогому братові: «Віддай мені корову

назад!» 2. А вбогий відповідає: «Я ж тобі за неї відробив!» 3.
Зустрічає дочка батька й питається: «Чого ви плачете?» 4.
Пан запитав мене: «Чи ти знаєш, що в світі найсильніше,
найпрудкіше, наймиліше?» 5. Каже вбогий: «Є в мене дочка
Маруся, то це вона мене так навчила». 6. Пан розсердився:
«Я такий розумний, а вона проста собі дівка, та мої загадки
повідгадала!» 7. Пан наказав убогому: «Нехай твоя дочка із
стеблинки льону витче сто ліктів полотна». (За нар. казкою
«Мудра дівчина».)
6. Перепишіть, виправляючи помилки в оформленні цитат.
1. Царизм Шевченко затаврував в образі орла, який

«споконвіку Прометея там орел карає, що день божий довбе
ребра й серце розбиває» народові. 2. Але царизм «не вип’є
живущої крові», бо серце народу – Прометея «воно знову
оживає і сміється знову». 3. Поет, звертаючись до панів-
лібералів, з обуренням говорить, що «ви любите на братові
шкуру, а не душу!» 4. Інститутка всіляко знущається з
кріпачки Устини, «вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем
312
мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає». 5. Коли
інститутка кинулася бити Устину, Прокіп схопив її за обидві
руки й застеріг, що «годі, пані, годі!.. Цього вже не буде!» 6.
Вступ до поеми «Мойсей» Франко закінчує пророчими сло-
вами про те, що, народе український, «прийде час, і ти
огнистим видом засяєш у народів вольних колі».
8. Складіть речення, ввівши в них цитати – вислови видатних

людей про вчителя.
1. Я з рук твоїх давно пішов у люди, в життя бурхливе,

грозяні моря, учитель мій!.. Тебе я не забуду моєї юні
радісна зоря! (В.Сосюра). 2. Як слова знайти, щоб змалювати
його образ? Якими епітетами визначити правдиво і глибоко
благородство його душі, красу його труда, значення його
слова в житті людини? (Ю.Збанацький). 3. Як може добре
виховати дитину той, хто сам не був добре вихований! (Ж.-
Ж.Руссо). 4. Учитель має бути не тільки наставником, але й
другом дітей, разом з ними переборювати труднощі,
переживати, радіти і вболівати з невдач (І.Цюпа). 5. Учитель
на селі повинен бути енциклопедистом, у нього при школі
повинна бути широка з усіх галузей наук бібліотека
(С.Васильченко). 6. Мудрість влади педагога – це передусім
його здатність усе розуміти (В.Сухомлинський).
9. Замініть пряму мову непрямою, спираючись на правила
заміни.
1. «Мріємо?» – спитав Тур, подаючи Іванові руку

(Г.Тютюнник). 2. «Це він тільки на вигляд єфрейтор!» –
пояснив подоляк (О.Гончар). 3. «Ото воно там якраз і було, –
тикаючи назад пужалком, сказав мій візник, – отам, де
стовп» (П.Панч). 4. Нестерук сказав: «Він був звичайний
хлопець» (Ю.Збанацький). 5. «Знаменитий, кажете?» –
дивлячись на гостроверхі покрівлі містечка, перепитує
313
генерал (О.Сизоненко). 6. «Прокляття!» – цідить він крізь
зуби (О.Сизоненко). 7. «Оце добре», – сказав із-за столу
Андріян (Г.Косинка). 8. «Ніщо мені так не пахне, як наш
степ», – каже молодий Горпищенко (О.Гончар). 9. Захар
Іванович завжди застерігає мене: «Дивись, без балощів! Ти
на роботі! Обережно мені!» (В.Близнець). 10. «А де ж це
помічниця ваша?» – поспитала Ковалиха (Є. Гуцало).
1. Які є способи передачі чужого мовлення? Наведіть

приклади.
2. У чому різниця між прямою і непрямою мовою?
3. Які розділові знаки вживаються при прямій мові?
4. Розкажіть про особливості інтонації в реченні з
прямою мовою.
5. Назвіть правила цитування.
6. Як будується діалог? Наведіть приклади.
7. Розкажіть про способи заміни прямої мови непрямою.
 Література: [14], с. 11-47;

[13], с. 67-84.
314
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
1. Батюк Н. О. Фразеологічний словник. – К.: 1996.

2. Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів в
українській мові. – К.: 1986.
3. Деркач П. М. Короткий словник синонімів української
мови. – Львів-Краків-Париж: Просвіта, 1993.
4. Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови. – К.: Вища
школа, 1987.
5. Коваль А. П. Слово про слово. – К.: Радянська школа,
1996.
6. Коломієць М. П., Регушевський Є. С. Словник фразеоло-
гічних синонімів. – К.: Радянська школа, 1988.
7. Новий тлумачний словник української мови / Уклад.
В. Єрмоленко, О. Сліпушко: У 4 т. – К.: 1999.
8. Ощипко І. Й. Практична стилістика сучасної української
літературної мови. – Львів: вид-во Львів ун-ту, 1968.
9. Пентилюк М. І., Іващенко О. І., Гайданко І. Л., Кара-
ман С. О., Доценко Г. В. Ваш репетитор. Посібник. – К.: Ленвіт,
2000.
10. Плющ М. Я., Грипас Н. Я. Українська мова. Довідник.– К.:
Радянська школа, 1990.
11. Сучасна українська літературна мова / За ред. І. К. Біло-
діда. – К.: Вища школа, 1969-1973 рр.
12. Сучасна українська літературна мова / За ред. Я. Плюща. –
К.: Вища школа, 1994.
13. Українська мова. Підручник. Т. 2 / За ред. В. О. Гор-
пинича. – К.: Вища школа, 1988.
14. Українська мова. Т. 1 / За ред. П. С. Дудина. – К.: Вища
школа, 1993.
15. Шевченко Л. Ю., Різун В. В., Лисенко Ю. В. Сучасна укра-
їнська мова: Довідник /За ред. О. Д. Пономаріва. – К.: Либідь,
1993.
315
НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ
СТЕПАНЕЦЬ
Надія Олександрівна
УКРАЇНСЬКА МОВА
Навчальний посібник
Здано до друку 20.04.2019. Формат 60x84/16

Друк на різографі. Наклад 100. Зам. № ____
Віддруковано в НВЕД УАД

79008, м. Львів, вул. Винниченка, 12
316

Posibnyk

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Posibnyk

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Посібник містить основні відомості з української мови в обсязі

УДК 811.161.2: 340. 113 (075.8)

ISBN 978-611-511-088-9 © Степанець Н. О., 2019

Розділ І. ЛЕКСИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ ................................... 8

Розділ ІІ.ФОНЕТИКА І ОРФОГРАФІЯ................................. 38

Розділ ІV. СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ ........................... 216

Список використаної літератури ........................................ 192

Слово – це основна, базова одиниця мови, що

1. До прикметників червоний, вузький, м’який, чорний доберіть

 Питання для самоперевірки

 Література: [8], с. 1-18;

Спить земля, охмарена і славна,

3. Запишіть слова у три колонки – омоформи, омографи,

4. Cеред поданих прислівників знайдіть синоніми, об’єднайте

5. Запишіть речення, розкриваючи дужки. Мотивуйте вибір

 Питання для самоперевірки

 Література: [8], с. 7-10;

 СТИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

2. Прочитайте речення і визначте, до яких стилів вони

 Питання для самоперевірки

 Література: [9], с. 33-67;

До активної лексики належать слова, які повсякденно

 Питання для самоперевірки

Фразеологічні звороти широко використовуються у

 Питання для самоперевірки

 Література: [1], с. 19-29;

Б,б В,в Г,г Ґ,ґ Д,д Є,є Ж,ж 3,з

Ї,ї Й,й К,к Л,л М,м Н,н П,п Р,р С,с

1. Сад, вишенька, жайворонок, зерно, холодно, ліс,

2. Випишіть у три колонки слова, у яких: 1) звуків і букв

3. Запишіть слова фонетичною транскрипцією і поясніть,

4. Поділіть слова на склади відповідно до правил

 Питання для самоперевірки

 Література: [11], с. 4-25;

Чергування – це постійні закономірні зміни звуків в

Примітка. Після паузи (на письмі – після розділового знака)

І з й чергується у тому випадку, коли треба уникнути

 Питання для самоперевірки

 Література: [9], с. 55-67;

Найпоширеніші чергування приголосних такі:

 Спрощення в групах приголосних

3. Від поданих слів утворіть нові слова за допомогою

4. Запишіть слова, вставляючи пропущені букви, і поясніть

5. З’ясуйте звукові зміни, що відбуваються при творенні

6. Перепишіть, розкриваючи дужки.

II. 1. Природа – вічне джерело (люд + ської) творчості,

11. І. Запишіть і запам’ятайте слова, у яких немає

12. До поданих іменників доберіть прикметники, у яких

 Література: [7], с. 105-124;

 Правопис ненаголошених е та и в префіксах

3. Перепишіть, вставляючи пропущені букви е та и.

4. У ліву колонку випишіть слова з вставленою у суфіксах

5. Перепишіть, вставляючи пропущені в суфіксах букви е або и.

I. 1. Плет..во торосів та балок снується у виш..ні

6. Напишіть текст під диктовку, перевірте написане.

 Література: [5], с. 200-240;

М’якість приголосних звуків позначається буквами я, ю,

Розгляньте таблицю і запам’ятайте основні правила

М’який знак пишеться М’який знак

1. Після букв на позначення 1. Після р у кінці слова

2. Після букв на позначення 2. Після н перед ж, ч, ш,

4. У суфіксах -еньк-, -оньк-, 4. Між подовженими