Админ 2021

Тема 1
№1
1 Муніципальне управління - д) адміністративно-владна діяльність уповноважених органів
місцевого самоврядування, яка здійснюється в інтересах місцевого населення для забезпечення
реалізації муніципальної влади.
2. Адміністрування - в) діяльність органів управління та їх посадових осіб (від лат.. administro –
управляю, завідую, служу)
3. Делеговані повноваження - е) тимчасова передача для виконання від одного суб'єкта
управління (органу чи посадової особи) іншому суб'єкту функцій та повноважень із
збереженням у делегуючого суб'єкта права повернути їх до власного виконання та збереження
за ним певного контролю за реалізацією делегованих повноважень
4. Управління - є)владний, організуючий вплив суб’єкта управління на об’єкт управління для
досягнення певної мети
5. Адміністрація - з)апарат, органи, сукупність осіб, які здійснюють управління
(адміністрування), керують діями людей
6. Державне управління - и) особливий та самостійний різновид діяльності держави, що здійснює
окрема система спеціальних державних органів – органів виконавчої влади.
7. Виконавча влада - і) одна з трьох гілок державної влади, яка відповідно до конституційного
принципу поділу державної влади покликана розробляти і втілювати державну політику щодо
забезпечення виконання законів, управління сферами суспільного життя.
8. Публічне адміністрування - а) регламентована законами та іншими нормативно-правовими
актами діяльність суб’єктів публічного адміністрування, спрямована на здійснення законів та
інших нормативно-правових актів шляхом прийняття адміністративних рішень, надання
встановлених законами адміністративних послуг.
9. Публічна адміністрація - г) сукупність суб'єктів публічної влади, ключовими структурними
елементами якої є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, а також інших
суб'єктів, які мають повноваження забезпечувати виконання закону та здійснювати інші
публічно-управлінські функції в публічних інтересах.
10. Місцеве самоврядування - б) гарантоване державою право та реальна здатність
територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів
кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб
місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і
законів України.
11. Адміністративне право - ж) галузь права, що з метою реалізації завдань і функцій держави,
регулює суспільні відносини у сфері публічного адміністрування.

№2
п. 7, ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства: суб’єкт владних повноважень - орган
державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування,
їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних
управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих
повноважень, або наданні адміністративних послуг;
ч. 1, п. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації": суб'єкти владних
повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого
самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють
владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для
виконання.

№3
Стратегія з урахуванням Принципів державного управління визначає такі напрями
реформування: (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/474-2016-%D1%80#Text)
формування і координація державної політики (стратегічне планування державної політики,
якість нормативно-правової бази та державної політики в цілому, включаючи вимоги щодо
формування державної політики на основі ґрунтовного аналізу та участь громадськості);
модернізація державної служби та управління людськими ресурсами;
забезпечення підзвітності органів державного управління (прозорість роботи, вільний доступ до
публічної інформації, організація системи органів державного управління з чітким визначенням
підзвітності, можливість судового перегляду рішень);
надання адміністративних послуг (стандарти надання та гарантії щодо адміністративних
процедур, якість адміністративних послуг, електронне урядування);
управління державними фінансами (адміністрування податків, підготовка та виконання
державного бюджету, система державних закупівель, внутрішній аудит, облік та звітність,
зовнішній аудит).
Основними завданнями цієї Стратегії є:
повноцінне впровадження стратегічного та середньострокового бюджетного планування, що
забезпечить розподіл ресурсів відповідно до визначених пріоритетів держави та посилення
загальної бюджетно-податкової дисципліни;
запровадження дієвої системи планування і оцінювання виконання державного бюджету,
підвищення ролі і відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів щодо
визначення пріоритетів своєї діяльності та ефективного використання таких коштів для їх
досягнення;
підвищення ефективності державних видатків завдяки проведенню комплексного аналізу
доцільності та ефективності видатків і зміни підходів до їх здійснення шляхом переходу від
утримання установ до надання якісних державних послуг;
підвищення якості та ефективності адміністрування податків і зборів та рівня дотримання вимог
податкового законодавства;
посилення контролю за фіскальними ризиками та здійснення заходів для їх мінімізації, зокрема
щодо державних підприємств, державних гарантій та інших умовних боргових зобов’язань;
забезпечення стратегічного розподілу та проведення моніторингу державних інвестицій;
підтримка процесу бюджетної децентралізації шляхом забезпечення чіткого розподілу
відповідних повноважень і ресурсів, а також забезпечення підзвітності місцевих бюджетів;
підвищення рівня управлінської підзвітності та ефективності внутрішнього контролю та аудиту
в органах влади на центральному та місцевому рівні.
№4
Ознайомтесь із pішенням по цій справі, проаналізуйте, які елементи змісту принципів
«належного врядування» розкрито в ньому?
Загалом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод спрямована на захист особи від будь-якого посягання держави на право особи мирно
володіти своїм майном тобто захисту права приватної власності.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції зазначає, що кожна фізична або юридична особа має
право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своеї власності інакше як
в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами
міжнародного права.
Відповідно до п.70 та 71у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011року, ЄСПЛ
вказує, що - 70. Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює
особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли
йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні
права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога
послідовніший спосіб.
71. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним
органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див.
зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка
інша позиція була б рівнозначною, inter alia, cанкціонуванню неналежного розподілу
обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там
само).
3 іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином
втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій
державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської
Республіки» (Рincova and Pine v. the Czech Republic), заява No 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних
процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або
уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти
Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь- якої помилки державного органу повинен
покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони
стосуються (див., серед інших джерел, тutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі
«Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а
також рішення у справі «Гаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява No 32457/05, п. 40, від 13
грудня 2007 року, та у справі «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява No 35298/04, п. 67,
від 11 червня 2009 року).
У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування»
може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою
помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69),
a й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування
колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова
та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце
та інші проти Румунії» (Тoscuta and Others v. Romania), п. 38).
Тому, головними принципами належного урядування є наступні: відповідність, прозорість,
залучення громадян, ефективність, підзвітність і забезпечення прав людини в економічні,
соціальній та культурній сферах.
Тема 2
№1
Усі, оскільки виникають у сфері публічного адміністрування.
а) Громадяни А. i P. вирішили укласти шлюб і звернулися із відповідною заявою до органу

реєстрації актів цивільного стану.
Чи суб'єкти цих правовідносин мають однакові права й обов'язки? -Hі, адже громадяни мають
право вступити у шлюб, цьому праву кореспондує обов'язок органів ресстрації зареєструвати іх
шлюб.
За чиєю ініціативою правовідносини виникли? Громадян А і Р, оскільки саме вони виявили

бажання та звернулися з наміром вступити у шлюб.
Чи необхідна згода інших осіб для їх виникнення? Так, згода органу реєстрації, оскільки
перевіряє вимоги, встановлені законом, наприклад, чи досягли громадяни відповідного віку, чи
вступають вони у шлюб з власної волі, чи зібрані усі необхідні для цього документи тощо.
б) Поліцейський зупинив автомобіль, яким керував гр. П., оскільки останній проїхав на
заборонений сигнал світлофора .
Чи суб'єкти цих правовідносин мають однакові права й обов'язки?- Hі, адже у поліцейського є
обов'язок фіксувати правопорушення, а у громадяна обов'язок зупинитися на вимогу
поліцейського.
За чиєю ініціативою правовідносини виникли? Поліцейський, оскільки він зафіксував

правопорушення.
Чи необхідна згода інших осіб для їх виникнення? Для притягнення до відповідальності за

правопорушення згода особи, яка його вчинила не потрібна.
в) Кабінет Міністрів України прийняв постанову про встановлення карантину і запровадження

посилених протиепідемічних заходів.
Чи суб'єкти цих правовідносин мають однакові права й обов'язки? —Всі, на кого ця постанова
розрахована так, оскільки розраховане на широке коло осіб, дана постанова має загальний
характер і встановлює однакові права та обов'язки для суспільства в цілому.
За чиєю ініціативою правовідносини виникли? КМУ, оскільки має право видавати акти
загальнообов'язкового характеру, тим самим встановлюючи загальнообов'язкові правила
поведінки.
Чи необхідна згода інших оcіб для їх виникнення? Ні, оскільки постанова розрахована на
обов'язкове виконання її вимог усіма членами суспільства. (г) Служба безпеки України й
Державна митна служба України уклали договір щодо взаємодії в боротьбі з контрабандою.
Чи суб'єкти цих правовідносин мають однакові права обов'язки? — Так, оскільки ці відносини
склалися на засадах партнерства
За чиєю ініціативою правовідносини виникли? Взаємно, адже обидві сторони виявили намір
укласти даний договір
Чи необхідна згода інших осіб для їх виникнення? Ні, тільки сторін. Проте, щодо процедури
його затвердження законом можуть встановлюватися певні вимоги щодо реєстрації таких
договорів.
(д) Громадянин Т. звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою про реєстрацію

місця проживання.
Чи суб' єкти цих правовідносин мають однакові права й обов'язки? — Ні, адже праву громадяна
звернутися, кореспондує обов'язок органу зареєструвати. Або у громадяна є обов'язок
зареєструвати своє місце проживання протягом певного строку, а у випадку недотримання
строків орган має право накласти на нього стягнення.
За чиєю ініціативою правовідносини виникли? Громадянин Т, оскільки саме він виявив намір
звернутися до органу ресстрації.
Чи необхідна згода інших осіб для їх виникнення? Так, орган реєстрації надає згоду якщо
дотримано всіх вимог, встановлених для такої процедури. До того ж, якщо у цьому помешканні
зареєстровані інші громадяни, законом вимагається їх згода також.
№2
Норми якої галузі регламентують діяльність в поліції?
Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини у сфері державного управління,

учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного
права. Адміністративно-правові відносини характеризуються усіма ознаками правових
відносин, але, крім цього, мають деякі особливості, які полягають у тому, що:
1. адміністративно-правові відносини складаються у сфері управління, тобто в повсякденній

практичній реалізації завдань і функцій держави щодо здійснення управління господарським,
соціально-культурним будівництвом, адміністративно-політичною сферою, іншою
управлінською діяльністю;
2. в усіх відносинах однією із сторін обов'язково є орган виконавчої влади (державного

управління) або громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями;
3. адміністративно-правові відносини—це особливий зв'язок між іх учасниками, один з яких за

даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, яка передбачена
адміністративно-правовою нормою;
4. орган управління зобов'язаний реалізувати свої матеріально-правові та процесуальні права,

тобто право є одночасно і обов'язком суб'єкта адміністративно-правових відносин;
5. адміністративно-правові відносини можуть виникнути за ініціативою будь-якого суб'єкта

адміністративного права, але згода іншої сторони не є обов'язковою умовою для їх виникнення;
6. порушення однією із сторін своїх обов'язків зумовлює її відповідальність не перед іншою

стороною, а перед державою в особі її компетентних органів;
7. адміністративно-правові відносини, що виникають між органами виконавчої влади та іншими

суб'єктами адміністративного права, не завжди є відносинами, які здійснюються за методом
влади та підпорядкування.
Виходячи з того, що поліція відноситься до органів внутрішніх справ, її співробітники є

суб'єктами владних повноважень, то можна свідчити, що діяльність поліції підпадає під
регулювання нормами адміністративного права.
Чи виникли у даному випадку відносини, що становлять предмет адміністративного права?
Так, оскільки виникли внаслідок здійснення державно-владних повноважень (а саме складання

протоколу) поліцейським.
№3
Відповідно до ПОРЯДКУ здійснення державного контролю за додержанням законодавства про

працю:
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих

органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження
щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі -
контрольні повноваження) та які пройшли перевірку знань у порядку, визначеному
Mінекономіки.
Контрольні повноваження інспектора праці підтверджуються службовим посвідченням
встановленої Мінекономіки форми, що видається Держпраці та її територіальними органами.
13. Під час проведення інспекційного відвідування об'єкт відвідування має право:
1)перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення;
2) одержувати копію направлення на проведення інспекційного відвідування;
Таким чином, вимоги директора правомірні
Які адміністративно-правові методи застосовано для врегулювання відносин, що виникли в

даній ситуації?
Методи влади і підпорядкування, метод владних приписів, наказний Надайте характеристику

цим методам.
Метод владних приписів, коли в об'єкта управління немає вибору варіанту поведінки і він
повинен діяти лише так, як йому наказано. Даний метод є основним щодо управління такою
сферою, як адміністративно-політична. Метод субординації є одним з провідних методів
адміністративно-правового регулювання. Без застосування цього методу в регулюванні
суспільних відносин неможливо налагодити чітку життєздатну систему управління. Цей метод
встановлює, що у відносинах між керованим об'єктом i керівним суб'єктом закріплюється
положення підпорядкованості, що й означає субординацію між ними.
№4
Що означає вимога законності як складова цыого принципу для суб 'єктів публічного
адміністрування?
Принцип законності в праві є похідним від принципу верховенства права і не має йому
суперечити. Ідея верховенства правового закону фундаментальна складова принципу
законності, підгрунтя існування правової держави, діяльності ї органів. Це означає таке:
1) зобов'язання суб'єктів публічної адміністрації під час здійснення будь-яких дій суворо
дотримуватися законодавства України, діяти виключно відповідно до другої формули правового
регулювання «заборонено все крім того, що прямо дозволено законом», що відбито у ст. 6
Конституції України: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої
повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» та ст.
19: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані
діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України»;
2) забезпечення дотримання законодавства всіма невладними фізичними та юридичними

особами, при цьому фізичні особи, які не мають спеціального публічного статусу, мають право
діяти відповідно до першої формули правового регулювання «дозволене все крім того, що
прямо заборонено в законі», що є закріпленим зокрема у ст. 23 Конституції України: «Кожна
людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються
права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується
вільний і всебічний розвиток ї особистості»;
3) суворе дотримання суб'єктами публічної адміністрації адміністративних процедур і правил
юридичної техніки;
4) використання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування всіх дозволених

законодавством засобів щодо забезпечення попередження та припинення протиправних
посягань на права, свободи та законні публічні інтереси фізичних і юридичних осіб,
невідворотності притягнення винних у скоєнні правопорушення до юридичної відповідальності
та відновлення порушених прав і свобод.
Здійснюючи порівняльний аналіз принципів «верховенства права» і «законності», можна дійти

таких висновків:
1) фізичні особи, які не мають владного чи спеціального статусу, можуть користуватись в

адміністративно-правових відносинах принципом верховенства права, відповідно до якого
мають право виходити за межі дозволів формально чинного законодавства. Головне, щоб при
цьому не порушувались заборонні норми права та права й свободи інших фізичних та
юридичних осіб;
2) суб'єкти публічної адміністрації мають чітко діяти в межах законодавства України — іншими
словами, суворо дотримуватися принципу «законності» без права виходу за межі формально
встановленої компетенції, за винятком безпосереднього та невідкладного захисту життя і
здоров"'я людини.
В яких конструкційних положеннях закріплено законність як принцип діяльності органів

виконавчої влади та їх представників?
Стаття 19. Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не
може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади
та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в
межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведіть приклади законів, у яких верховенство права закріплено як принцип діяльності суб
'єктів публічного адміністрування.
ЗУ «Про державну службу»
ЗУ «Про Національну поліцію»
Тема 3
№1
Система джерел адміністративного права складається з таких актів правотворчості.

1. Конституція України.
2. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
3. Акти України, що мають силу закону. Це: а) закони України (наприклад, Закон «Про
державну службу» від 16 грудня 1993 р.); б) кодекси, а також інші кодифіковані акти
(наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення); в) Декрети Кабінету
Міністрів України, прийняті на підставі Закону «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів
України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18 листопада
1992 р. (наприклад, Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю» від 19 лютого 1993 р.).
4. Постанови Верховної Ради України .
5. Укази та розпорядження Президента України.
6. Постанови та розпорядження Кабінету Mіністрів України.
7. Нормативні накази керівників центральних органів виконавчої влади
8. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій.
9. Рішення органів місцевого самоврядування, що містять адміністративно-правові норми
(наприклад, такі, що прийнято на підставі ч. 1 ст. 5 Кодексу України про адміністративні
правопорушення).
До джерел адміністративного права можуть бути віднесені pішення Конституційного Суду
України, оскільки в результаті діяльності цього органу можуть тлумачитися або визнаватися
такими, що не відповідають Конституції України (фактично скасовуватися).

№2
Яке рішення має прийняти суддя у справі, якщо припустити, що протокол оформлено
належним чином і всі обставини, що вказують на скоєння правопорушення, у ньому
зафіксовані?
Відповідно до Листа Міністерства юстиції «Про набрання чинності нормативно-правовими
актами Кабінету Mіністрів України» Постанови Кабінету Mіністрів, що стосуються прав і
обов'язків громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування.
Постанови Кабінету Міністрів публікуються в офіційних виданнях - "Офіційному віснику
України" та газеті "Урядовий кур'єр", крім тих, що мають гриф "Таємно", "Цілком таємно",
"Особливої важливості" або "Для службового користування".
Постанова набирає чинності після ії опублікування в тому офіційному видання, яке вийшло
раніше. На підставі зазначеного, на думку Мiністерства юстиції, постанови Кабінету Міністрів
України набирають чинності після їх опублікування в інформаційному бюлетені "Офіційний
вісник України" чи газеті "Урядовий кур'єр"
Таким чином, публікація в газеті Голос України не є офіційним оголошенням.
Отже, вважається, що постанова набрала чинності з моменту опублікування в Урядовому
кур'єрі, тобто, 13.07.2020
Таким чином, громадянин С. не має нести відповідальність

№3
По батькові як частина особистого імені традиційно походить від імені батька відповідної
особи, Однак законодавство України визнає, що коли особа досягає достатньо дорослого віку
для того, щоб приймати самостійні рішення щодо зміни імені, вона може зберегти або змінити
ім'я, надане ій при народженні. Крім того, особа може зберегти по батькові, навіть якщо її
батько більше не носить імені, від якого походить по батькові. Тому розірвання традиційного
зв'язку між по батькові особи та іменем її батька в Україні визнається можливим.
На момент розгляду справи Гарнага проти України чинна редакція положення Цивільного
кодексу України передбачала можливість зміни особою по батькові лише у разі, якщо її батько
змінив ім'я. Державні органи розтлумачили це положення як чітку вказівку на те, що зміна імені
батьком особи є єдиною можливою підставою для зміни по батькові відповідної особи.
Чинна сьогодні редакція Кодексу містить ще один випадок для зміни по батькові- виключення
відомостей про нього як батька дитини з актового запису особи про її народження. Це однак не
змінює проблему, встановлену Судом у справі Гарнаги.
Українське законодавство відносно вільно дозволяє особі змінювати ім`я або прізвище. За умов
дотримання спеціального порядку з незначними обмеженнями, які властиві здебільшого сфері
кримінальної юстиції, процедура заміни ім`я або по батькові є достатньо гнучкою. Але на
відміну від можливості змінити власне ім'я і прізвище чинне законодавство України прямо не
передбачає право особи змінювати на власний розсуд своє по батькові. Ці обмеження є
очевидно невиправданими і скоріш за все виникли через необачливість законодавця. У справі
Гарнага проти України порушення було визнане Судом через те, що положення Цивільного
кодексу України щодо зміни імені, прізвища та по батькові невиправдано обмежують особу у
зміні по батькові.
Суд встановив, що у порівнянні з «майже повною свободою» зміни імені, або прізвища в
Україні, обмеження на зміну по батькові не видаються належним чином та достатньою мірою
мотивованими національним законодавством.
Яке рішення має винести начальник відділу реєстрації?
Має задовольнити.
Чи зміниться рішення у випадку звернення до адміністративного суду? Суд повинен винести
рішення на користь особи, оскільки суди зобов'язані використовувати практику ЄСПЛ як
джерело права при здійсненні правосуддя.

№4
Які з перерахованих документів належать доджерел адміністративного права?
Конституція України
Вона займає перше місце у системі джерел адміністративного права, є Основним Законом
України. Закріплені в ній норми мають пряму адміністративно-правову спрямованість. Вони
визначають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують
повноваження між центральними й місцевими органами влади, закріплюють права і свободи
громадян щодо здійснення ними державного управління, участь громадських організацій в
управлінні державними та громадськими справами тощо.
Конституція України як джерело адміністративного права забезпечує діяльність органів
виконавчої влади, місцевого самоврядування й, разом з тим, визначає способи захисту прав
громадян від зловживань з боку владних структур. Так, у Основному Законі окреслено систему
органів виконавчої влади, їх найважливіші повноваження, організацію діяльності, зовнішні
форми правових актів тощо. Поряд з цими положеннями в Конституції містяться норми, що
встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, обов'язки й відповідальність
представників влади, а також фіксують форми контролю за діяльністю органів і посадових oсіб
виконавчої влади та місцевого самоврядування. Таким чином, у системі джерел
адміністративного права Конституція відіграє провідну роль, оскільки, маючи вищу юридичну
силу, вони є базою для появи нових джерел зазначеної галузі права.
Митний кодекс
Закони - є найістотнішим джерелом адміністративного права в міру того, наскільки вони
містять норми, що стосуються цієї галузі, закріплюють механізм реалізації державної
виконавчої влади, інших органів держави. До таких законів можна віднести і Митний кодекс
України, адже він встановлює перелік митних правопорушень, за які настає адміністративна
відповідальність, порядок оскарження рішень митних органів тощо. Судова практика
На сьогоднішній день, ураховуючи сучасний стан законодавства.,справедливе адміністративне
судочинство, ефективний захист прав і свобод людини, а також неухильне слідування принципу
верховенства права не можливе без використання судових рішень як джерела сучасного
адміністративного права.
Безумовно, це лише субсидіарне джерело, яке не створює нові юридичні акти, а лише
конкретизує або доповнює їх. Проте, для того ,щоб говорити про судові рішення як джерело
адміністративного права, їм необхідно надати загальнообов'язковий характер, бо визнання
державою джерела права виражається зовні в тому, що реалізація його пов'язана з державно-
правовою охороною, а порушення тягне за собою відповідні санкції з боку державних органів. І
хоча фактично українське законодавство говорить про нормативний характер рішень
Конституційного Суду України, Верховного суду України, Вищого адміністративного суду
України та Європейського суду з прав людини., на практиці судді в своїй діяльності дуже рідко
посилаються на вищевказані джерела.
Норма, яка утворюється судовою практикою., існує і застосовується лише тою мірою, якою
судді вважають ї прийнятною. У більшості випадків судді при розгляді адміністративних справ
керуються формальними правилами, які встановленні державою.
Усі інші акти мають індивідуальний характер, тобто не є загальнообов'язковими, а тому не
можуть використовуватися як джерело права.
Тема 4
№1
Вкажіть, які із наведених нижче відносинах є адміністративно-правовими, дайте їм

характеристику.

1) Міністерство освіти і науки та приватний вищий навчальний заклад щодо перевірки
діяльності останнього - належать до адміністративно-правових відносин. Відносини юридично-
нерівних сторін.

2) Студентський профспілковий комітет і студент з приводу надання матеріальної допомоги
студенту - належить до адміністративно-правових відносин. Суб'єкти реалізують свою
компетенцію (права та обов'язки), мають регулятивний характер (регулювання питання прав та
обов'язків).

3) Громадянин України і особа без громадянства щодо укладення договору купівлі-продажу
нерухомості - ці відносини не належать до адміністративного права, тому що це відносини
цивільного права. Особливістю є те що одна зі сторін має бути представником виконавчої
влади, у цих відносинах такої сторони немає.

4) Міністерство внутрішніх справ України і міністерство освіти й науки України щодо видання
спільного акта - належать до адміністративно-правових відносин, відносини між юридично-
рівними суб'єктами.

5) Орган внутрішніх справ і громадянин з приводу складання іспиту на право керувати
транспортним засобом - належать до адміністративно-правових відносин, суб'єкти реалізовують
свою компетенцію (права та обов'язки).

6) Адміністрація підприємства і робітник щодо надання відпустки - не належить до
адміністративно-правових відносин. Це компетенція трудового права.

7) Громадянин і представник громадського формування з охорони громадського порядку щодо
складання останнім протоколу про адміністративне правопорушення - належать до
адміністративних відносин.

№2
Назвіть учасників відносин, які виникли у даній ситуації.
Громадянин Д. а також держава, в особі центру надання адміністративних послуг
Чи існує між ними суспільний зв 'язок, якому притаманні ознаки адміністративно-правових
відносин.
Так, оскільки держава наділила ЦНАП функціями управління, в свою чергу ЦНАП
уповноважений на вчинення таких дій як складання протоколу.
Які ці ознаки?
Адміністративно-правові відносини характеризуються усіма ознаками правових відносин, але,
крім цього, мають деякі особливості, які полягають у тому, що:
практичній реалізації завдань і функцій держави щодо здійснення управліннягосподарським,
3. адміністративно-правові відносини це особливий зв'язок між їх учасниками, один з яких за
стороною, а перед державою в особі ї компетентних органів;
суб‘єктами адміністративного права, не завжди є відносинами, які здійснюються за методом
влади та підпорядкування. Ці відносини можуть реалізовуватися на засадах як влади і
підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов'язана
виконувати конкретнівимоги правової норми.
№3
Назвіть учасників відносин, які виникли у даній ситуації.
Учасниками даних відносин будуть гр.А, державний реєстратор, а також МОН
Чи існує між ними суспільний зв 'язок, якому притаманні ознаки адміністративно-правових

відносин?
Так, оскільки дана ситуація регулюється адміністративно- правовими нормами, а також виникла
у сфері публічного адміністрування
Які ці ознаки?

практичній реалізації завдань і функцій держави щодо здійснення управління господарським,

3. адміністративно-правові відносини-це особливий зв'язок між їх учасниками, один з яких за



стороною, а перед державою в особі ії компетентних органів;

суб‘єктами адміністративного права, не завжди є відносинами, які здійснюються за методом
влади та підпорядкування. Ці відносини можуть реалізовуватися на засадах як влади і
підпорядкування, так i pівності сторін, тобто кожна сторона зобов'язана виконувати конкретні
вимоги правової норми.
Тема 5
Таблиця 1
Порядок набуття і припинення адміністративно-правового статусу особи
Фізична Документ, який Підстава для Порядок набуття Порядок П

особи підтверджує перебування в статусу припинення р
статус особи Україні статусу особи и
м
.
Громадяни Паспорт Належність до Громадянство Гродянство України
України громадянина громадянства України України припинюється:
України, паспорт набувається:за внаслідок виходу з
громадянина народженням, за громадянства
України для виїзду територіальним України, внаслідок
за походженням, втрати громадянства
кордон,дипломати внаслідок прийняття України.
чний паспорт до громадянства,
України, внаслідок
службовий паспорт поновлення у
України,посвідчен громадянстві,
ня особи моряка, внаслідок
посвідчення члена усиновлення,
екіпажу, внаслідок
посвідчення особи встановлення над
на повернення в дитиною опіки чи
Україну, тимчасове піклування,
посвідчення влаштування дитини
громадянина в дитячий заклад чи
України. заклад охорони
здоров’я, в дитячий
будинок сімейного
типу чи прийомну
сім’ю або передачі
на виховання в
сім’ю патронатного
вихователя,
внаслідок
встановлення над
особою, визнаною
судом недієздатною,
опіки, у зв’язку з
перебуванням у
громадянстві
України одного чи
обох батьків дитини,
внаслідок визнання
батьківства чи
материнства або
встановлення факту
батьківства чи
материнства, за
іншими підставами,
передбаченими
міжнародними
договорами
України.
Іноземці Посвідка на Іноземці та особи без Заява іноземця або Прийняття
постійне громадянства можуть особи без громадянства,виїзд
проживання та відповідно до Закону громадянства, за межі України
посвідка на України "Про дійсний поліс
тимчасове імміграцію" медичного
проживання іммігрувати в Україну страхування, дозвіл
на постійне на застосування
проживання. праці іноземців та
осіб без
Іноземці та особи без громадянства (крім
громадянства, які іноземців та осіб без
відповідно до закону громадянства, які
прибули в Україну згідно із
для законодавством
працевлаштування України мають
право на
Іноземці та особи без працевлаштування
громадянства, які без отримання
прибули в Україну такого дозволу) та
для участі у реалізації зобов’язання
проектів міжнародної роботодавця
технічної допомоги повідомити
центральний орган
Іноземці та особи без виконавчої влади,
громадянства, які що реалізує
прибули в Україну з державну політику у
метою сфері міграції
проповідування (імміграції та
релігійних віровчень, еміграції), у тому
виконання релігійних числі протидії
обрядів чи іншої нелегальній
канонічної діяльності (незаконній)
міграції,
Іноземці та особи без громадянства,
громадянства, які реєстрації фізичних
прибули в Україну осіб, біженців та
для участі у інших визначених
діяльності філій, законодавством
відділень, категорій мігрантів,
представництв та та центральний
інших структурних орган виконавчої
осередків влади, що
громадських забезпечує
(неурядових) формування та
організацій іноземних реалізує державну
держав політику у сфері
праці, зайнятості
Іноземці та особи без населення, трудової
громадянства, які міграції, трудових
прибули в Україну відносин,
для роботи у соціального діалогу,
представництвах про дострокове
іноземних суб'єктів розірвання чи
господарювання в припинення
України трудового договору
(контракту) з таким
Іноземці та особи без іноземцем або
громадянства, які особою без
прибули в Україну громадянства.
для роботи у філіях
або представництвах
іноземних банків,
Іноземці та особи без

громадянства, які
прибули в Україну
для провадження
культурної, наукової,
освітньої діяльності

для роботи
кореспондентом або
масової
представником
іноземних засобів
інформації тощо
Особи без Посвідка на Іноземці та особи без Заява іноземця або Прийняття
громадянств постійне громадянства можуть особи без громадянства
а проживання відповідно до Закону громадянства,
України "Про дійсний поліс Виїзд за межі
імміграцію" медичного України
іммігрувати в Україну страхування, дозвіл
на постійне на застосування
проживання. праці іноземців та
осіб без
Іноземці та особи без громадянства (крім
громадянства, які іноземців та осіб без
відповідно до закону громадянства, які
прибули в Україну згідно із
для законодавством
працевлаштування України мають
право на
Іноземці та особи без працевлаштування
громадянства, які без отримання
прибули в Україну такого дозволу) та
для участі у реалізації зобов’язання
проектів міжнародної роботодавця
технічної допомоги повідомити
центральний орган
Іноземці та особи без виконавчої влади,
громадянства, які що реалізує
прибули в Україну з державну політику у
метою сфері міграції
проповідування (імміграції та
релігійних віровчень, еміграції), у тому
виконання релігійних числі протидії
обрядів чи іншої нелегальній
канонічної діяльності (незаконній)
міграції,
Іноземці та особи без громадянства,
громадянства, які реєстрації фізичних
прибули в Україну осіб, біженців та
для участі у інших визначених
діяльності філій, законодавством
відділень, категорій мігрантів,
представництв та та центральний
інших структурних орган виконавчої
осередків влади, що
громадських забезпечує
(неурядових) формування та
організацій іноземних реалізує державну
держав політику у сфері
праці, зайнятості
Іноземці та особи без населення, трудової
громадянства, які міграції, трудових
прибули в Україну відносин,
для роботи у соціального діалогу,
представництвах про дострокове
іноземних суб'єктів розірвання чи
господарювання в припинення
України трудового договору
(контракту) з таким
Іноземці та особи без іноземцем або
особою без
громадянства, які громадянства.
для роботи у філіях
або представництвах
іноземних банків,

для провадження
культурної, наукової,
освітньої діяльності

для роботи
кореспондентом або
представником
іноземних засобів
масової інформації
тощо
Біженці Посвідчення Іноземці та особи без Відповідно до Добровільно знову
біженця громадянства, яких положень Закону скористалася
визнано біженцями в іноземний захистом країни
Україні або яким громадянин або громадянської
надано притулок в особа без належності
Україні, вважаються громадянства (підданства); набула
такими, які постійно звертається з заявою громадянства
проживають на про визнання України або
території України з біженцем або добровільно набула
моменту визнання особою, яка громадянства, яке
біженцем в Україні потребує мала раніше, або
або надання притулку додаткового набула громадянства
в Україні. Постійне захисту, до іншої держави і
проживання на територіального користується її
території України органу Державної захистом;
біженців міграційної служби
підтверджується України. Така заява добровільно
посвідченням подається іноземцем повернулася до
біженця. чи особою без країни, яку вона
громадянства або її залишила чи за
законним межами якої
представником перебувала внаслідок
особисто за місцем обґрунтованих
тимчасового побоювань стати
перебування жертвою
заявника. переслідувань;
будучи особою без

громадянства, може
повернутися в країну
свого попереднього
постійного
проживання,
оскільки обставин, за
яких її було визнано
біженцем або
особою, яка потребує
додаткового захисту,
більше не існує;
отримала притулок
чи дозвіл на постійне
проживання в іншій
країні;
не може
відмовлятися від
користування
захистом країни
своєї громадянської
належності, оскільки
обставин, на підставі
яких особу було
визнано біженцем
або особою, яка
потребує
додаткового захисту,
більше не існує.
Таблиця 2
Засади реалізації адміністративно-правового статусу особи
Фізичні Обсяг прав Обсяг обов’язків

особи
Політичні Соціальні (на Економічні Інші (на Загальні Особливі
права в навчання, (право безплатну
управлінні працевлаштуван власності на правову
державними ня, медична землю, на допомогу,
справами допомога) підприємниць свободу
ку обрання
діяльність) місця
проживання
)
Громадяни Всі, що Всі, що Всі, що Всі, що У сфері Громадяни
України передбачені передбачені передбачені передбачені економічного відбувають
Конституцією Конституцією Конституцією Конституціє й соціального військову
України України України ю України життя — це службу
обов'язки відповідно до
сплачувати закону.
податки і
збори,
подавати
декларації
про свій
майновий
стан і доходи,
зберігати
природу і
охороняти її
багатства. У
царині
культурної
діяльності
громадяни
несуть
обов'язки з
охорони
історичних
пам'яток та
інших
культурних
цінностей,
повинні
відшкодовува
ти завдані
ними збитки.
До обов'язків
у сфері
суспільно-
політичного
життя
належать
обов'язки
додержуватис
я Конституції
та законів
України;
оберігати
інтереси
держави і
сприяти
зміцненню її
могутності й
авторитету;
захищати
Батьківщину,
служити у
Збройних
Силах
України;
поважати
національну
гідність
інших
громадян. У
царині
особистої та
індивідуально
ї свободи
серед
обов'язків
громадян
України —
необхідність
поважати
права та
законні
інтереси
інших осіб.
Іноземці Законодавств Іноземці мають Всі, Всі, Іноземці Якщо іноземці,
ом не ті самі права і передбачені передбачені зобов'язані які тимчасово
передбачено свободи та Конституцією Конституціє поважати та перебувають в
виконують ті України ю України дотримуватис Україні,
самі обов'язки, ь Конституції змінюють
що і громадяни Право і законів проживання,
України, якщо власності на України, вони
інше не землю мають шанувати зобов'язані
передбачено громадяни, традиції та повідомити
Конституцією, юридичні звичаї народу про це органи
цим та іншими особи та України. внутрішніх
законами держава справ, у яких
України, а також виключно виконують ті зареєстровані
міжнародними відповідно до самі їхні
договорами закону. обов'язки, що національні
України. і громадяни паспорти або
України, документи, що
якщо інше не їх замінюють.
передбачено
Конституцією
, цим та
іншими
законами
України, а
також
міжнародним
и договорами
України.
Особи без Законодавств ті самі права і Всі, Всі, виконують ті
громадянст ом не свободи та передбачені передбачені самі
ва передбачено виконують ті Конституцією Конституціє обов'язки, що
самі обов'язки, України ю України і громадяни
що і громадяни України,
України, якщо якщо інше не
інше не передбачено
передбачено Право Конституцією
Конституцією, власності на , цим та
цим та іншими землю мають іншими
законами громадями, законами
України, а також юридичні України, а
міжнародними особи та також
договорами держава міжнародним
України. виключно и договорами
відповідно до України.
закону.
Біженці Законодавств ті самі права і Всі, Всі, Подати
ом не свободи та передбачені передбачені центральному
передбачено виконують ті Конституцією Конституціє органу
самі обов'язки, України ю України виконавчої
що і громадяни влади, що
України, якщо Право реалізує
інше не власності на державну
передбачено землю мають політику у
Конституцією, громадями, сфері біженців
цим та іншими юридичні та осіб, які
законами особи та потребують
України, а також держава додаткового
міжнародними виключно або
договорами відповідно до тимчасового
України. закону. захисту,
відомості,
Особа, яку необхідні для
визнано вирішення
біженцем або питання щодо
особою, яка визнання
потребує біженцем або
додаткового особою, яка
захисту, має потребує
рівні з додаткового
громадянами захисту;
України права у
шлюбних та відбути до
сімейних визначеного
відносинах. місця
тимчасового
Особа, яку проживання у
визнано разі одержання
біженцем або направлення
особою, яка центрального
потребує органу
додаткового виконавчої
захисту, має влади, що
право на реалізує
одержання державну
грошової політику у
допомоги, пенсії сфері біженців
та інших видів та осіб, які
соціального потребують
забезпечення в додаткового
порядку, або
встановленому тимчасового
законодавством захисту;
України, та
користування проходити
житлом, наданим медичне
у місці обстеження на
проживання. вимогу
центрального
органу
виконавчої
влади, що
реалізує
державну
політику у
сфері біженців
та осіб, які
потребують
додаткового
або
захисту;
з'являтися до
центрального
органу
влади, що
реалізує
державну
політику у
або
захисту, у
визначений
ним строк;
повідомляти
центральний
орган
влади, що
реалізує
державну
політику у
або
захисту, про
свої поїздки за
межі
адміністративн
о-
територіальної
одиниці
України, на
території якої
вона проживає.
Тема 6
№1
Найменування Мета створення громадського об’єднання Делеговані повноваження
Закону
Органи Органи місцевого

державної влади самоврядування
«Про професійні спілки, їх Утворення професійних об’єднань. Здійснення Верховна Рада
права та гарантії представництва та захист трудових, соціально-економічних прав України
діяльності» та інтересів членів профспілки.

«Про громадські Об‘єднання фізичних та юридичних осібприватного права для Верховна Рада Міські, районі ради
об’єднання» здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, України
соціальних, культурних та інших інтересів.
«Про політичні партії в Поліпшення статусу демократії та багатопартійності в Україні. Верховна Рада Міські, районі ради
Україні» Сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян. України
Брати участь у виборах.
«Про участь громадян в Охорона громадського порядку Кабінет Міністрів Міські, районі ради
охороні громадського» України
«Про захист прав Контроль якості і продукції. Вільний вибір продукції. Уповноважений Державна
споживачів» орган адміністрація,міська
рада

«Про свободу совісті та релігійні Задоволення релігійних потреб громадянсповідувати і Центральний орган виконавчої
організації» поширювати релігію влади

№2
Чи може при виконанні умов громадянина Туреччини «Благо» бути юридичною особою
приватного права?
Ні. При таких умовах неможливо створити юридичну особу приватного права, а тим паче для
зайняття благодійною діяльністю.
Відповідно до ст. 80 ЦКУ
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та
відповідачем у суді.
Згідно із положеннями ст. 84 ЦКУ Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з
метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі
товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство,
командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне
товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи,
сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що діють з метою одержання прибутку.
У даному випадку перша умова щодо благодійної діяльності вже суперечить наступній —
отриманню прибутку, адже відповідно до ст. ЗУ «Про благодійну діяльність та благодійні
організації»:
благодійна діяльність - добровільна особиста тa/або майнова допомога для досягнення
визначених цим Законом цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також
сплати будь- якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням
бенефіціара. А також вказано, що благодійна організація - юридична особа приватного права,
установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах,
визначених цим Законом, як основну мету ї діяльності. Тобто, вже не може бути умови
отримання прибутку, якщо особа хоче займатися благодійною діяльністю.
Також, виключається і умова щодо торгівлі ліками як предмета діяльності, адже тоді, знову
ж таки необхідно створювати господарське товариство для ведення підприємницької
діяльності, зокрема торгівлі.
Щодо майна, то відповідно до ст. 115 ЦКУГосподарське товариство є власником: 1) майна,
переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного)
капіталу.
Остання вимога також є неможливою, адже згідно із статтею 96 ЦКУ Юридична особа
самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

№3
Чи може бути засновником громадської організації юридична особа приватного права?
Hі. Адже, відповідно до ст 1 ЗУ «Про громадські об'єднання» вони можуть бути
засновниками лише громадської спілки.
Чи законні дії державного реєстратора?
Hі. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про громадські об'єднання» Громадська організація - це
громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Відповідно до статті 8 даного закону - Членами (учасниками) громадської організації, крім
молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 цього Закону,
які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається iї статутом у
межах, встановлених законом.
В свою чергу, відповідно до статті 11 ЗУ «Про основні засади молодіжної політики»:
2. Молодіжне громадське об'єднання, дитяче громадське об'єднання за організаційно-правовою
формою утворюється як молодіжна/дитяча громадська організація або молодіжна/ дитяча
громадська спілка.
3. Засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути громадяни
України, іноземці та особи без громадянства, які досягли 14-річного віку і перебувають в
Україні на законних підставах.
Тобто дані особи дійсно мають право засновувати дитячу організацію і реєстратор відмовив
неправомірно.
Тема 7
№1
Кабінет Міністрів України – Вищий орган виконавчої влади. За територіальним масштабом
діяльності (надалі ТМД) є центральним: діяльність цього органу поширюється на всю
територію України. Також він є органом загальної компетенції. Цей орган є колегіальним. Є
органом управління у економічній сфері.
Міністерство освіти і науки України – Є складовою центрального рівня виконавчої влади. За
ТМД є центральним, а отже діє на всій території України. Є органом галузевої компетенції. Цей
орган є колегіальним. Є органом управління соціальним розвитком і культурою.
Національне агентство України з питань державної служби – Належить до центрального
рівня органів виконавчої влади. За ТМД є центральними. Є органом міжгалузевої
компетенції. Цей орган є єдиноначальним.
Міністерство охорони здоров’я України – За рівнем є центральним. За ТМД є центральним. Є
органом змішаної компетенції. Є колегіальним. Є органом управління соціальним розвитком і
культурою.
Державне агентство водних ресурсів України – За рівнем є центральним. За ТМД є
міжтериторіальним органом. Є органом міжгалузевої компетенції. Є єдиноначальним. Є
органом міжгалузевого управління.
Державна аудиторська служба України – Є центральним органом виконавчої влади. За ТМД
центральний орган. Орган міжгалузевої компетенції. Є єдиноначальним органом. Є органом
міжгалузевого управління.
Обласна державна адміністрація – Є місцевим органом виконавчої влади. За ТМД місцевий
орган. Є органом загальної компетенції. Є єдиноначальним органом. Є органом управління
економікою та сферою соціального обслуговування.
Антимонопольний комітет України – Є центральним органом виконавчої влади. За ТМД є
центральним органом. Є органом міжгалузевої компетенції. Є колегіальним органом. Є органом
міжгалузевого управління.
№2
№3
На засіданні Кабінету Міністрів України були прийняті такі рішення:
а) про затвердження Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України; - положення про
генеральний штаб Збройних Сил України затверджується указом Президента України
відповідно до такого положення, таким чином, не належить до компетенції КМУ
б) про затвердження граничної чисельності працівників Міністерства оборони України-
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 5 квітня 2014 р. No 85 Київ Деякі питання
затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів
центральних органів виконавчої влади, інших державних органів
Правомірно прийняте, стосується повноважень КМУ
в) про затвердження розмірів посадових окладів працівників і військовослужбовців Збройних
Сил України;
НАКАЗ Міністра оборони України 09.02.2006 No 69 Про впорядкування умов оплати праці
працівників військових навчальних закладів Збройних Сил України
Таким чином, Дане положення повинно затверджуватися наказом міністра оборони, отже КМУ
не має на це повноважень
г) про присвоєння військових звань особам вищого офіцерського складу Збройних Сил України.
ПОРЯДОК присвоєння вишщих військових звань, вищих спеціальних звань і класних чинів
військовослужбовцям, особам начальницького складу і працівникам правоохоронних та інших
державних органів затверджено Указом Президента України від 17 серпня 2009 року N 616/2009
Таким чином КМУ не має таких повноважень
Міністр оборони України видав такі накази:
а) про затвердження складу Громадської ради при Міністерстві оборони України; Правомірно
затверджено міністром оборони, оскільки таке положення будо затверджено 18.10.2017
міністром оборони
Таким чином, належить до його повноважень
б); про затвердження положення про структурні підрозділи апарату Mіністерства оборони
України -правомірно, належить до сфери компетенції міністра оборони НАКАЗ 09.04.2016 No
191 Про затвердження Типового положення про структурний підрозділ апарату Міністерства
оборони України
в) про призначення на посаду Головнокомандувача Збройних Сил України; Відповідно до КУ
президент є головнокомандувачем ЗСУ а також призначає на посади та звільнює з посад вище
командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у
сферах національної безпеки та оборони держави;
г) про затвердження переліку військових посад, які можуть бути заміщені
військовослужбовцями-жінками. Належить до сфери його повноважень НАКАЗ 23.01.2017 Nо
43 Про затвердження змін до Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського
складу, Переліку військових посад осіб офіцерського складу, які можуть бути заміщені
військовослужбовцями-жінками, Переліку військово-облікових спеціальностей, за якими може
бути присвоєно первинне військове звання молодшого лейтенанта запасу
№4
Визначте порядок створення міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх
територіальних органів.
Відповідно до ЗУ «про ЦОВВ»
Стаття 21. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади
1.Територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи
публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників
центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання,
ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує
діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Пропозиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації територіальних органів центрального
органу виконавчої влади на розгляд міністрові вносить керівник центрального органу
виконавчої влади.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись,
ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як
структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з
міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та
Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади створюються у випадках, коли їх
створення передбачено положенням про центральний орган виконавчої влади, затвердженим
Кабінетом Міністрів України. Територіальні органи центральних органів виконавчої влади
можуть утворюватися в інших організаційно-правових формах у порядку, визначеному
законодавством.
2. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватися в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах,
містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як
міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних
одиниць) територіальні органи (у разі іх утворення).
3. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади діють на підставі положень, що
затверджуються керівником центрального органу виконавчої влади. Типове положення про
територіальні органи центрального органу виконавчої влади затверджується Кабінетом
Міністрів України, якщо інше не передбачено цим Законом.
4. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади набувають статусу юридичної
особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -
підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади припиняютыся як юридичні особи
з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та
громадських формувань запису про державну реестрацію їх припинення.
Вимоги цієї частини не поширюються на територіальні органи центрального органу виконавчої
влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну податкову політику, у разі їх утворення у порядку, визначеному статтею 21-1
цього Закону.
5. Керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої
влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу
виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.
Порядок призначення на посади керівників територіальних органів центрального органу
виконавчої влади встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Тема 8
№1
Відповідно до ЗУ «Про державну службу»
Державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного
виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регiональному рівнях та
підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення
експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-
правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і
регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в
органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі -
державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює
встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і
функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
1. Голова Харківської обласної державної адміністрації. Закон не поширюється на 9-1) голів
місцевих державних адміністрацій, іх перших заступників та заступників
2. Харківський міський голова. Закон не поширюється на1 1) депутатів місцевих рад, посадових
оcіб місцевого самоврядування;
3. Голова Державної аудиторської служби України. Закон не поширюється на Голову та членів
Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову та членів
Антимонопольного комітету України, Голову та членів Рахункової палати, Голову та членів
Центральної виборчої комісії, голів та членів інших державних колегіальних органів;
4. Mіністр юстиції України. Закон не поширюється на3) членів Кабінету Міністрів України,
перших заступників та заступників міністрів;
5. Радник Президента України. Радник Президента України, який здійснює обов'язки на
постійній основі, є державним службовцем.
6. Директор підприємства «Приватне виробництво вина». Закон не поширюється на 15)
працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання
державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами; 7.
Директор загальноосвітньої школи. Закон не поширюється на 15) працівників державних
підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності,
а також навчальних закладів, заснованих державними органами;
8. Прибиральниця Харківської обласної державної адміністрації. Не відноситься, адже
Державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного
виконання завдань і функцій держави
9. Державний секретар Міністерства юстиції України. Дія цього Закону поширюється на
державних службовців:1) Секретаріату Кабінету Mіністрів України;
№2
Відповідно до ЗУ «Про запобігання корупції»
Стаття 23. Обмеження щодо одержання подарунків
1. Особам, зазначеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється
безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи
близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб:
1) у зв'язку із здійсненням такими особами діяльності, пов'язаної із виконанням функцій
держави або місцевого самоврядування;
2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.
2. Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, можуть приймати
подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків,
передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків не перевищує один
прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка,
одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб)
протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної
особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.
Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на
подарунки, які: 1) даруються близькими особами; 2) одержуються як загальнодоступні знижки
на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.
3. Подарунки, одержані особами, зазначеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього
Закону, як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді,
державним або комунальним підприємствам, установам чи організаціям, є відповідно
державною або комунальною власністю і передаються органу, підприємству, установі чи
організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
4. Рішення, прийняте особою, зазначеною у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону,
на користь особи, від якої вона чи її близькі особи отримали подарунок, вважаються такими, що
прийняті в умовах конфлікту інтересів, і на ці рішення розповсюджуються положення статті 67
цього Закону.
Стаття 25. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності
1.Особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється: 1)
займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної
практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю,
якщо інше не передбачено Конституцією або законами Украaїни;
Таким чином, він мав право займатися такою діяльність, а також отримувати подарунок,
оскільки викладацька діяльність не пов'язана з виконанням функцій держави.

№3
З метою дотримання державними службовцями вимог Закону України «Про державну службу»
інформуємо.
1. Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про державну службу» державний
службовець не має права демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії або
бездіяльність, що у будь-який спосіб можуть засвідчити його особливе ставлення до політичних
партій і негативно вплинути на імідж державного органу та довіру до влади або становити
загрозу для конституційного ладу, територіальної цілісності і національної безпеки, для
здоров'я та прав і свобод інших людей;
2. Пунктом 8 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну службу» встановлено, що
державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів, зокрема політичної
неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного
службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій
демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов'язків;
3. Частиною 1 статті 64 Закону України «Про державну службу встановлено, що за невиконання
або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими
нормативно-правовими актам у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також
порушення прави етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний
службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку встановленому цим
Законом:
4. Згідно із частиною 1 статті 63 Закону України «Про держави службу», керівник державної
служби несе відповідальність за неналежний рівень службової дисципліни і здійснює
повноваження щодо притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності;
5. Bідповідно до частини 4 статті 63 Закону України «Про держави службу», керівник
державної служби, який в установленому цим Законо порядку не вжив заходів для притягнення
підпорядкованого йому державного службовця по дисциплінарної відповідальності за вчинений
дисциплінарний проступок, а також не подав матеріали про вчинення державним службовцем
адміністративного проступку, корупційного або пов'язаного з корупцією: правопорушення,
злочину до органу, уповноваженого розглядати справи про такі правопорушення, несе
відповідальність згідно із законом.
Одночасно повідомляємо, згідно із пунктом 8 частини 2 статті 65 та частини 4 статті 66 Закону
України «Про державну службу», за невиконання вимог щодо політичної неупередженості до
державного службовця може бути застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді
попередження про неповну службову відповідність.
Частиною 2 статті 8 Закону України «Про державну службу» встановлено, що у разі виявлення
державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення
вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов'язаний звернутися
для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Отже, дійсно, він не мав права виражати свої поліmичні погляди, однак застосоване до нього
стягнення є неправомірним
№4
Стаття 25. Iнформація для участі у конкурсі
1.Особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, подає в установленому порядку до конкурсної
коміciї таку інформацію: 1) реквізити документа, що посвідчує особу та підтверджує
громадянство України; 2) заяву про участь у конкурсі із зазначенням основних мотивів щодо
зайняття посади державної служби, до якої додається резюме за формою, визначеною
Кабінетом Міністрів України; 3) заяву, в якій повідомляє, що до неї не застосовуються
заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення
влади", та надає згоду на проходження перевірки та на оприлюднення відомостей стосовно неї
відповідно до зазначеного Закону; 4) підтвердження наявності відповідного ступеня вищої
освіти; 5) підтвердження рівня вільного володіння державною мовою; 6) відомості про стаж
роботи, стаж державної служби (за наявності), досвід роботи на відповідних посадах згідно з
вимогами, передбаченими статтею 20 цього Закону, та іншими умовами конкурсу; 7) у разі
проведення закритого конкурсу іншy інформацію для підтвердження відповідності умовам
конкурсу; 8) у разі проведення конкурсу на посаду державної служби категорії "А" -
підтвердження подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або
місцевого самоврядування, за минулий рік.
Якщо особою, яка бажає взяти участь у конкурсі, незалежно від обставин уже було подано
декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, за минулий рік, ії повторне подання не вимагається.
Особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, несе персональну відповідальність за достовірність
наданої інформації.
2. Забороняється вимагати від особи, яка претендує на зайняття посади державної служби,
інформацію, не визначену частиною першою цієї статті.
3. Особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, може додати до заяви про участь у конкурсі іншу
інформацію, крім тієї, що зазначена у частині першій цієї статті, у тому числі інформацію про
підтвердження досвіду роботи, про попередні результати тестування тощо.
Отже, конкурсна комісія не мала права вимагати такі документи як відомості про його
майно, доходи і зобов'язання фінансового характеру і вклади в банках членів його сім‘ї
№5
Стаття 40. Просування державного службовця по службі
1. Просування державного службовця по службі здійснюється з урахуванням професійної
компетентності шляхом зайняття вищої посади за результатами конкурсу відповідно до цього
Закону.
2. Просування державного службовця по службі не здійснюсться протягом строку застосування
до нього дисциплінарного стягнення..
Стаття 41. Переведення державних службовців
1. Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних
компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому
числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за pішенням керівника державної
служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій
місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника
державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та
суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого
переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на
вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
2. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
3. Не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця - вагітної жінки або
особи, яка е єдиним опікуном дитини віком до 14 років, а також державного службовця, який у
встановленому законодавством порядку визнаний особою з інвалідністю. Не допускається таке
переведення також у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих
або сімейних обставин.
4. У разі переведення державного службовця на іншу посаду йому виплачується заробітна
плата, що відповідає посаді, на яку його переведено.
5. Суб'єкт призначення з урахуванням професійної підготовки та професійних компетентностей
може прийняти рішення про одночасне переведення не менше двох державних службовців між
посадами, які вони займають. Переведення здійснюється лише на рівнозначні посади та за
згодою державних службовців.
6. Переведення не зупиняє перебіг п'ятирічного строку призначення на посаду державної
служби категорії "А", визначеного пунктом 1 частини другої статті 34 цього Закону.
7. Переведення не повинно бути прихованим покаранням.
Таким чином, розпорядження голови обласної державної адміністрації щодо призначення
спеціаліста К. на посаду начальника управління цієї адміністрації суперечить. вимогам
законодавства
№6
Стаття 44. Оцінювання результатів службової діяльності
1. Результати службової діяльності державних службовців щороку підлягають оцінюванню для
визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо
преміювання, планування їхньої кар'єри.
2. Оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі показників
результативності, ефективності та якості, визначених з урахуванням посадових обов'язків
державного службовця, а також дотримання ним правил етичної поведінки та вимог
законодавства у сфері запобігання корупції, виконання індивідуальної програми професійного
розвитку, а також показників, визначених у контракті про проходження державної служби (у
разі укладення).
3. Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади
державної служби категорій "Б" і "В", здійснюсться безпосереднім керівником державного
службовця та керівником самостійного структурного nідроздіду. Оцінювання результатів
службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорії
"А", здійснюсться суб'єктом призначення.
4. Державного службовця ознайомлюють з результатами оцінювання його службової діяльності
під підпис протягом трьох календарних днів після проведення оцінювання. Висновок щодо
результатів оцінювання службової діяльності затверджується наказом (розпорядженням)
суб'єкта призначення.
5. За результатами оцінювання службової діяльності державного службовця йому виставляється
негативна, позитивна або відмінна оцінка з іїї обгрунтуванням.
6. У разі отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання
службової діяльності такий державний службовець звільнясться із служби відповідно до пункту
3 частини першої статті 87 цього Закону та з ним розривається контракт про проходження
державної служби (у разі укладення).
7. Висновок, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності,
може бути оскаржений державним службовцем у порядку, визначеному статтею 11 цього
Закону.
8. Державний службовець має право висловити зауваження щодо оцінювання результатів його
службової діяльності, які долучаються до його особової справи.
9. Державні службовці. які отримали відмінні оцінки за результатами оцінювання службової
діяльності, підлягають преміюванню відповідно до цього Закону.
11. Порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців
затверджується Кабінетом Міністрів України. Керівник державної служби в апараті органу
законодавчої та судової влади може проводити оцінювання результатів службової діяльності
державних службовців з урахуванням особливостей проходження державної служби в апараті
таких органів.
Відповідно до Порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних
службовців
5. Державний службовець: бере участь у визначенні своїх завдань і ключових показників, а
також у їх періодичному перегляді; ознайомлюоється з визначеними завданнями і ключовими
показниками; аналізує виконання визначених завдань і ключових показників; ознайомлюється з
пропозиціями щодо оцінювання результатів службової діяльності або результатами виконання
завдань і з висновком щодо оцінювання результатів службової діяльності державних
службовців (далі - висновок).
Отже. під час проведення оцінювання не було дотримано всіх вимог,
визначенихзаконодавством і громадянин цілком правомірно оскаржив дане оцінювання
Тема 9
№1
Формою публічного адміністрування слід розуміти зовнішньо виражену дію суб'єктів публічної
адміністрації, що здійснюється в рамках їх компетенції для виконання поставлених перед ними
завдань та тягне за собою певні наслідки.
Ознаки форм публічного адміністрування:
1) є способом зовнішнього вираження діяльності публічної адміністрації та її посадових осіб;
2) залежать від змісту компетенції публічної адміністрації;
3) обумовлені реалізацією завдань і функцій суб'єктів владних повноважень (виконання
адміністративних зобов'язань) врамках їх компетенції;
4) в більшості випадків вимагають юридичної регламентації;
5) вибір форм діяльності обумовлений специфікою поставленої мети, зумовлює найбільш
ефективний варіант діяльності;
6) тягнуть за собою певні наслідки.
Різноманітність форм публічного адміністрування, відмінності в їх характері, юридичній силі,
та меті застосування роблять актуальною проблему їх класифікації.
За значенням наслідків, які виникають у результаті використання форм виділяють:
а) правові форми публічного адміністрування;
б) неправові форми публічного адміністрування.
До правових належать форми, використання яких спричиняє виникнення юридичних наслідків.
Зокрема, видання правових актів, застосування примусових заходів тощо. Такі форми
виступають як юридичні факти і можуть формувати адміністративно-правові відносини. До
неправових належать форми, які безпосередньо юридичного значення не мають і не
спричиняють виникнення адміністративно-правових відносин. Такі форми або передують
правовим (проведення ревізії за результатами якої видається правового акт), або
використовуються за ними (нарада з приводу реалізації правового акта).
За ступенем правової регламентації процесу використання виділяють такі форми публічного
управління:
1. Встановлення норм права (видання нормативних актів публічного адміністрування).
2. Застосування норм права (видання ненормативних актів публічного адміністрування, актів
застосування норм права).
3. Укладання адміністративних договорів.
4. Здійснення реєстраційних та інших юридичне значущих дій.
5. Провадження організаційних дій.
6. Виконання матеріально-технічних операцій.
Перші чотири форми є правовими, решта неправовими. Саме такий поділ форм публічного
адміністрування найбільш повно відображає діяльність публічної адміністрації, її широту та
специфіку.
Відповідно до ЗУ «Про КМУ»
Прийняття постанов, які мають нормативний характер i приймаються з питань, що мають
найбільш важливе значення, або розробки проектів законів чи актів Президента України.
Законопроектне провадження виникає у зв'язку з реалізацією Кабінетом Міністрів права
законодавчої ініціативи, і включає розгляд та внесення до Верховної Ради проектів законів
України, участь у законодавчій діяльності парламенту, а також у реалізації Президентом
України права законодавчої ініціативи. При цьому Прем'єр-міністр визначає одного з членів
уряду або іншого доповідача для представлення у Верховній Раді внесеного Кабінетом
Міністрів законопроекту.
Правозастосовча форма діяльності Кабінету Mіністрів включає діяльність з реалізації
нормативних актів шляхом прийняття актів застосування права — розпоряджень, що мають
індивідуальний характер або приймаються з питань організаційноїі поточної роботи; а також
щоденну роботу з виконання законодавства і вирішення різних питань управлінського
характеру.
До правових форм діяльності відноситься і контрольна форма, яка здійснюється шляхом
спостереження за належним функціонуванням підконтрольних органів і коригування їх
діяльності у випадку відхилення від заданих параметрів.
Виділяються два види урядових контрольних проваджень:
— нормотворче контрольне провадження виникає у випадку, коли уряд виступає суб'єктом
права конституційного подання до Конституційного Суду України з питань про відповідність
Конституції діючих міжнародних договорів, а також міжнародних договорів, поданих у
парламент для ратифікації;
— виконавче контрольне провадження виникає у зв'язку зі здійсненнями контролю за
ефективністю діяльності виконавчої вертикалі й Сектетаріату Кабінету Mіністрів.
Відповідно до ЗУ «Про ЦОВВ»
1) надання адміністративних послуг;
2) здійснення державного нагляду (контролю);
3) управління об'єктами державної власності;
4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд
міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність.
№2
Нормативні:
2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію та проведення біржових аукціонів з
продажу нафти сирої, газового конденсату власного видобутку і скрапленого газу».
4. Pішення органу місцевого самоврядування щодо обмеження продажу алкогольних,
слабоалкогольних напоїв, пива в нічний час з 22 години до 08 години кожного дня в
підприємствах торгівлі.
5. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку проведення
антикорупційної експертизи».
Нормативні акти безпосередньо виражають регулятивну функцію адміністративного права. У
них містяться адміністративно-правові норми, що регулюють однотипні суспільні відносини
шляхом встановлення певних правил належної поведінки в сфері публічного адміністрування,
розрахованих на тривале застосування (виконання)і не мають конкретного, тобто
персоніфікованого, адресата.
Адміністративні:
1.Наказ про присвоєння рангу державному службовцю.
8. Указ Президента України «Про призначення Д. головою З- ської обласної державної
адміністрації».
9. Наказ контролюючого органу про проведення перевірки діяльності суб'єкта господарювання.
10. Pішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на спеціальне використання
природних ресурсів місцевого значення.
13. Внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-
підприємців та громадських формувань про видачу ТОВ «Г» ліцензії на провадження
господарської діяльності.
Адміністратӣвний акт — волевиявлення чи рішення індивідуальної дії адміністративного
органу, спрямоване на набуття, зміну чи припинення прав та обов'язків фізичної або юридичної
особи (осіб). Головні ознаки адміністративного акту: індивідуальність, тобто акти стосуються
конкретної особи (осіб) та їх відносин чи справ; зовнішня дія, тобто прямий вплив на приватних
осіб; адміністративність, тобто його походження від адміністративних органів (на відміну від
актів законодавчого органу чи судових органів).
Юрисдикційні:
3.Постанова суду про накладення на гр. Б адміністративного стягнення у виді
адміністративного арешту.
6. Постанова адміністративної комісії про накладення на гр. В адміністративного стягнення у
вигляді попередження.
11. Припис контролюючого органу про усунення порушень, виявлених під час здійснення
заходу контролю.
12. Протокол про адміністративне правопорушення.
Особливості адміністративної юрисдикції значною мірою визначають і специфіку правових
актів, що видаються за результатами розгляду справ про адміністративні порушення.
Досліджувана галузь виконавчо-розпорядчої діяльності за своїми правовими ознаками є
підзаконною, правозастосовною, правоохоронною. Отже, за юридичними властивостями
постанова органу адміністративної юрисдикції є підзаконним, правоохоронним актом
застосування права по конкретній розглянутій справі про правопорушення.
3 точки зору юридичної природи постанова органу адміністративної юрисдикції є актом
застосування права. У ньому знаходить відображення застосування норм про адміністративну
відповідальність за відповідний вид правопорушення до конкретного життєвого випадку. Такий
правозастосовний акт має ознаки, властиві актам державного управління. Разом з тим він є
особливим управлінським актом - юрисдикційним. Постанова у справі про адміністративне
правопорушення істотно відрізняється від інших актів державного управління за підставами
виникнення (фактичними та юридичними), за порядком видання та виконання, за юридичними
наслідками й іншими ознаками.
Ці підстави обумовлені самою природою адміністративної юрисдикції, призначенням якої є
вирішення справ про правопорушення. Юрисдикційний акт, на відміну від інших актів
управління, видається за спеціально регламентованою процедурою. Це стосується строків
ухвалення, набрання чинності та форми постанови за справою про адміністративне
правопорушення. Для цього акта обов'язкові його письмова форма і мотивування ухваленого
рішення.
Внутрішньоорганізаційні:
7. Постанова Кабінету Mіністрів «Про ліквідацію Міністерства торгівлі». 14. Розпорядження
Кабінету Miністрів України Про передачу нежитлових приміщень із сфери управління
Державного космічного агентства Верховному Суду.
15. Договір про взаємодію та співпрацю між Ф-ською міською радою та Службою зовнішньої
розвідки України
№3
Я вважаю, що рішення суду неправомірне.
Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція
адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори, які виникають з приводу укладання,
виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. При
цьому, у статті 3 надано визначення зазначеного правового інституту. Так, адміністративний
договір - дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що
випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із
сторін угоди.
Крім наведеного, до ознак адміністративного договору відносять: юридичну нерівність сторін,
що виражається у виняткових повноваженнях управленої сторони договору; публічно-правовий
характер договірних зобов'язань; імперативно визначені умови договору за способом
конструювання; мета договору-задоволення публічних інтересів (домінування суспільних
цілей).
Договір про організацію транспортного обслуговування має адміністративно-правову природу,
оскільки йому притаманні фактично усі ознаки адміністративного договору, визначені
сучасною наукою адміністративного права:
— обов'язковим учасником такого договору є орган публічної влади або уповноважена ним
особа;
— договір про організацію транспортного обслуговування переслідує публічну мету;
— платність і еквівалентність в договорі про організацію транспортного обслуговування
можуть бути відсутні;
— публічний контрагент в такому договорі, безумовно, має велику перевагу щодо перевізника;
— контроль за виконанням договору завжди присутній. При цьому такий контроль
здійснюється не тільки стороною в договорі, але й спеціально створеним органом влади
(враховуючи практику, порушення умов договору про організацію транспортного
обслуговування, що стосуються маршруту та розкладу руху, є порушенням ліцензійних умов,
що, своєю чергою, входить до компетенції Державної інспекції України з безпеки на наземному
транспорті);
— умови договору формально визначені заздалегідь;
— для вирішення суперечок, пов'язаних з договором про організацію транспортного
обслуговування, застосовуються особливі процедури:
— у цьому беруть участь спеціально створені комісії;
— за порушення умов договору про організацію транспортного обслуговування перевізник
може бути притягнений до адміністративної відповідальності.
Відповідальність за таке правопорушення наступає, відповідно до ст. 133-1 КУПАП. Більше
того, наявність складу правопорушення у КУПАП зумовлює змогу застосування іншого заходу
адміністративного впливу призупинення дії ліцензії або анулювання ліцензії, відповідно до ст.
21 закону України від 01.06.2000 р. No 1775-III"Про ліцензування окремих видів господарської
діяльності". Загроза застосування подібних заходів впливу безсумнівно додатковий стимул для
перевізника дотримуватися правил організації транспортного обслуговування.
3 метою легітимації адміністративного договору в галузі організації обслуговування населення
автомобільним транспортом загального користування доцільно, відповідно до п. 5 Плану
заходів щодо реалізації Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної
організації влади в Україні щодо розроблення та затвердження в установленому порядку
державних стандартів (нормативів) якості адміністративних, соціальних та інших послуг, що
надаються населенню, може бути прийнятий нормативний акт "Про основи організації
обслуговування населення автомобільним транспортом загального користування", який
повинен містити: понятійно-категорійний апарат визначення понять "організація
обслуговування автомобільним транспортом загального користування", "автомобільний
транспорт загального користування". Квінтесенція подібного нормативного акта полягала у
розмежуванні повноважень органів влади і самоврядування та визначенні порядку укладання
угод про взаємодію з органами публічної влади відповідного рівня, встановивши правила
співвідношення таких договорів з нормами, визначеними ст. 7 закону України "Про
автомобільний транспорт". Одночасно повинні бути зазначені основні характеристики такого
договору. Також необхідно зазначити, що, крім функцій адміністративного договору, що
визначаються в науці, договорам про взаємодію і договорам про транспортні послуги
притаманні додаткові функції.
На етапах з'ясування проблеми та визначення шляхів її вирішення адміністративні договори у
сфері організації послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального
користування надають неоціненну допомогу законодавці у виробленні єдиних термінів,
вдосконаленні розмежування повноважень між органами влади різних рівнів, у визначенні
основних принципів і порядку взаємодії організаторів перевізного процесу та транспортних
підприємств.
Водночас аналіз договірної практики в країнах Європейського Союзу щодо організації послуг з
перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування приводить до
неминучого висновку про необхідність вдосконалення форм управління у цій сфері діяльності
за рахунок впровадження адміністративного договору як форми публічного управління в сфері
організації послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального
користування.
Чи відповідає договір про організацію перевезень ознакам адміністративного договору?
Відповідь обрунтуйте.
Так, оскільки:
— обов'язковим учасником такого договору є орган публічної влади або уповноважена ним
особа;
— договір про організацію транспортного обслуговування переслідує публічну мету;
— платність і еквівалентність в договорі про організацію транспортного обслуговування
можуть бути відсутні;
— публічний контрагент в такому договорі, безумовно, має велику перевагу щодо перевізника;
— контроль за виконанням договору завжди присутній. При цьому такий контроль
здійснюється не тільки стороною в договорі, але й спеціально створеним органом влади
(враховуючи практику, порушення умов договору про організацію транспортного
обслуговування, що стосуються маршруту та розкладу руху, є порушенням ліцензійних умов,
що, своєю чергою, входить до компетенції Державної інспекції України з безпеки на наземному
транспорті); умови договору формально визначені заздалегідь; — для вирішення суперечок,
пов'язаних з договором про організацію транспортного обслуговування, застосовуються
особливі процедури:
— у цьому беруть участь спеціально створені комісії;
— за порушення умов договору про організацію транспортного обслуговування перевізник
може бути притягнений до адміністративної відповідальності
№4
Електронне урядування - форма організації державного управління, яка сприяє підвищенню
ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого
самоврядування з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій для
формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян.
3 огляду на міжнародний досвід розвиток електронного урядування є одним з основних
факторів забезпечення успішності реформування та підвищення конкурентоспроможності
країни. Реформа будь-якої галузі в сучасних умовах спрямована на широке використання
сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для досягнення необхідного рівня
ефективності та результативності. Адже саме інструменти е-урядування здатні забезпечити
значне покращення якості обслуговування фізичних і юридичних осіб та підвищення
відкритості, прозорості та ефективності діяльності органів державної влади та органів місцевого
самоврядування.
У рамках реалізації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським
Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами- членами, з іншої
сторони, Україна має забезпечити комплексний розвиток електронного урядування відповідно
до європейських вимог.
Також запровадження електронного урядування є базовою передумовою для розбудови в
Україні ефективних цифрової економіки і цифрового ринку та його подальшої інтеграції до
сдиного цифрового ринку ЄС (Digital Single Market Strategy for Europe).
Крім того, розвиток електронного урядування та демократичних процесів, застосування
загальновизнаної системи демократичних цінностей, зокрема щодо участі громадян та
інститутів громадянського суспільства в процесах формування та реалізації державної політики,
відіграє ключову роль у забезпеченні економічного та соціального прогресу в державі.
3 розвитком інформаційно-комунікаційних технологій з метою розширення можливостей участі
громадян у процесі державотворення та державного управління все більше застосовуються
інструменти електронної демократії. Електронна демократія - форма суспільних відносин, за
якої громадяни та організації залучаються до державотворення та державного управління, а
також до місцевого самоврядування шляхом широкого застосування інформаційно-
комунікаційних технологій в демократичних процесах, що дає змогу: посилити участь,
ініціативність та залучення громадян на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівні
до публічного життя; поліпшити прозорість процесу прийняття рішень, а також підзвітність
демократичних інститутів; поліпшити зворотну рeакцію суб‘єктів владних повноважень на
звернення громадян; сприяти публічним дискусіям та привертати увагу громадян до процесу
прийняття рішень. Найбільш поширеними інструментами електронної демократії, що
застосовуються сьогодні в Україні як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні, є
електронні консультації, електронні петиції, електронні звернення, бюджети участі (громадські
бюджети). Також створені ресурси для оприлюднення наборів даних у формі відкритих даних, у
тому числі з використанням електронних платформ, наприклад "Громадянське суспільство і
влада", "Розумне місто" чи "Єдина система місцевих петицій", які поєднують усобі кілька
електронних інструментів участі.
Застосування сучасних інноваційних підходів, методологій та технологій (у тому числі
Інтернету речей, хмарної інфраструктури, Blockchain, Mobile ID, shareding economy, просування
методики опрацювання даних великих обсягів (Big Data), нормативно-правового врегулювання
принципів "цифровий за замовчуванням", "одноразове введення інформації" та "сумісність за
замовчуванням", а також застосування перспективних форм організації виконання завдань і
проектів розвитку електронного урядування, зокрема публічно-приватного партнерства,
сприятимуть формуванню ефективної системи електронного урядування в Україні для
задоволення інтересів та потреб фізичних та юридичних осіб, вдосконалення системи
державного управління, підвищення конкурентоспроможності та стимулювання соціально-
економічного розвитку країни.
До найважливіших інструментів електронної демократії в Україні належать електронні петиції.
Законодавчим підгрунтям для їх запровадження стало внесення у 2015 році до Закону України
«Про звернення громадян» змін, що стосувалися електронного звернення та електронних
петицій. Першою серед державних установ України сервіс електронних петицій запровадила
Адміністрація Президента України. Ініціатива мала успіх: вже протягом першого року
iснування системи 2 млн. громадян поставили свої підписи під тією чи іншою петицією. Для
розгляду петиції Адміністрацією Президента потрібно 25 тис. підписів протягом 3 місяців.
Згодом сторінки для подання електронних петицій відкрили й інші установи. Нині електронні
петиції запроваджені на всіх рівнях влади.
На місцевому рівні ефективно функціонує Єдина система місцевих петицій е-dem.in.ua, яка
використовуєтьсяу понад 140 громадах. У системі запроваджена ідентифікація користувачів
через Вank ID aбо мобільний телефон. Діють сервіси електронних петицій на сайтах місцевих
рад. Зокрема, успішно зарекомендував себе портал електронних петицій Київської міської ради.
Для розгляду петиції на порталі необхідно 10 тис. підписів, зібраних протягом 90 днів.
Громадські бюджети участі. Завдяки бюджетам участі громадяни можуть визначати, на які
потреби спрямовувати бюджетні кошти. Частина міського бюджету спрямовується на
запропоновані громадянами проекти, які обираються шляхом електронного голосування.
Бюджети участі діють у Києві та багатьох обласних центрах.
Електронні декларації були запроваджені в Україні за підтримки Європейського Союзу у 2016
році. Високопосадовці мають щорічно декларувати в електронному вигляді наявні фінанси та
майно. Подані декларації доступні он-лайн на сайті һttps:// declarations.com.ua/. Для заповнення
декларацій використовуються цифрові підписи, що надаються Міністерством юстиції України.
Таким чином, система електронних декларацій забезпечує нагляд громадськості за статками
державних службовців та політиків.
Однією з найбільш ефективних українських реформ 2010-х років стало впровадження системи
контролю державних закупівль ProZorro. Bона прийшла на зміну паперовим тендерам та
дозволила зекономити значні обсяги державних коштів. Система ProZorro отримала міжнародне
визнання, посівши перше місце у міжнародному конкурсі систем державних закупівель, а з 2017
року система електронних закупівель, заснована на досвіді ProZorо впроваджується у Молдові.
Портали відкритих даних покликані спростити громадянам доступ до публічної інформації.
Специфіка відкритих даних полягає у використанні спеціальних форматів, придатних для
машинної обробки. Адже йдеться про опрацювання великих масивів інформації, що займатиме
значний обсяг часу при використанні людської праці. Тому для роботи з відкритими даними
використовується спеціальне програмне забезпечення, а в перспективі опрацювання масивів
відкритих даних здійснюватиметься за допомогою штучного інтелекту.
Україна вже має власні напрацювання у сфері відкритих даних. Передусім це сервіс для роботи
з відкритими даними ОpenDataBot. Іншим інноваційним досягненням стало відкриття у 2015
році Єдиного державного веб-порталу відкритих даних, що створює можливість роботи з
відкритими даними органів влади.
Особливістю розвитку електронної демократії в Україні стала активна діяльність громадських
діячів у соціальній мережі Facebook. Українська фейсбук-спільнота виявила неабияку
громадянську активність, зігравши помітну роль у подіях Євромайдану 2013-2014 р. та
подальших трансформаційних процесах у країні. Фейсбук став місцем для суспільно-
політичних дискусій та вироблення громадської думки.
Перспективними напрямками для подальшого розвитку е-демократії в Україні є впровадження
електронного цифрового підпису та переведення в онлайн головного компоненту демократії —
виборів — шляхом запровадження електронного голосування
№5
Контроль - це активне втручання суб'єкта адміністрування у діяльність об'єкта адміністрування.
У цілому суть контролю як соціального явища полягає в перевірці відповідності діяльності
учасників суспільних відносин встановленим у суспільстві приписам, у межах яких вони мають
діяти. Мета такої діяльності полягає у виявленні результатів впливу субєктів на об'єкт,
допущених відхилень від прийнятих вимог, чинних принципів організації і регулювання,
причин цих відхилень, а також визначення шляхів подолання наявних перешкод для
ефективного функціонування всієї системи.
Поряд з широким розумінням контролю як діяльності, що має місце в роботі усіх державних
органів, контроль розглядають і звужено - як діяльність органів контролю, які у межах своїх
повноважень наділяються функцією контролю, що є основним видом їх роботи, і які за
допомогою притаманних їм форм, методів та визначених процедур здійснюють контроль.
Визначення контролю в широкому аспекті змушує згадати й те, що контроль виступає в 2
основних видах: державний та недержавний, що в сукупності утворюють соціальний.
Державний контроль включає контролюючі дії усіх без винятку державних структур та
поглинає контроль у сфері публічного адміністрування. Його основною метою є дослідження
взаємовідносин суб'єктів адміністрування для підтримання законності та дисципліни у
публічному адмініструванні.
Виходячи з вищевикладеного, контроль можна визначити як сукупність дій суб'єкта
адміністрування зі спостереження за функціонуванням відповідного об'єкта контролю з метою:
отримання об'єктивної та достовірної інформації про нього; застосування заходів щодо
запобігання правопорушенням (з правом прямого втручання в оперативну діяльність об'єкта
контролю); надання допомоги підконтрольній структурі у поновленні законності і дисципліни;
встановлення причин і умов, що сприяють порушенню вимог правових норм; прийняття заходів
щодо притягнення до правової відповідальності винних осіб.
Так, наприклад, ПК у відповідній сфері суспільних відносин до контролюючих органів відніс:
органи державної податкової служби, митні органи (ст. 61), визначив можливість проведення
податкового контролю як різновиду державного контролю - шляхом ведення обліку платників
податків, інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової
служби, перевірок та звірок (ст. 62). При цьому серед різновидів перевірок виокремлені:
камеральні документальні (планові та позапланові, виїзні та невиїзні) та фактичні (ст. 75 ПК).
Відповідно до ЗУ «Про КМУ»:
Методи контролю:
- Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої
влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо
усунення недоліків у роботі зазначених органів.
- здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їхпосадовими
особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих
повноважень органів виконавчої влади;
- забезпечує координацію і контроль за діяльністю органів виконавчої влади щодо
запобігання і протидії корупції.
Метод переконання використовується публічною адміністрацією в процесі вжиття
роз'яснювальних, виховних, заохочувальних та інших заходів з метою дотримання вимог
чинного законодавства. Він спрямований на те, щоб громадяни самі виконували виражену в
правових актах волю публічної адміністрації. Завдяки цьому методу досягається єдність волі
законодавця і громадян, керівника і колективу, яка є необхідною умовою єдності дій.
Переконання - це процес послідовно здійснюваних дій правового та неправового характеру,
який включає такі елементи, як оволодіння увагою, прищеплення, вплив на свідомість, емоції,
створення інтересу та ін. Громадяни добровільно підпорядковуються юридичним актам, якщо
розуміють цілі й завдання владної діяльності, схвалюють їх, свідомо, активно беруть участь
в їхздійсненні. Це означає, що за допомогою заходів переконання держава досягла бажаного
впливу на свідомість і волю людей і у них сформувалися необхідна увага, внутрішня
переконаність у доцільності юридичних приписів, дій адміністрації.
Переконання є пріоритетним методом впливу публічної адміністрації, оскільки
використовується систематично, забезпечує добровільне виконання приписів, що сприяє
здійсненню правомірної поведінки громадянами. Цьому сприяє розвинута за останні роки
система засобів масової інформації, за допомогою якої здійснюється оперативне оповіщення
громадян про прийнятті правові акти, проведені заходи, роз'яснюється їх зміст. Крім цього,
використання методу переконання не вимагає суттєвих матеріальних витрат (є економічно
вигідним), на відміну від застосування заходів адміністративного примусу.
До заходів переконання відносять:
- навчання;
- пропаганду, рекламу, агітацію з метою підвищення рівня правової свідомості та правової
культури громадян (пояснення сутності законів, правової політики держави);
- роз'яснення завдань і функцій публічної адміністрації;
- виховання;
- інструктажі;
- обмін передовим досвідом.
Прикладами використання методів переконання в діяльності публічної адміністрації можуть
бути: постанова Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. No411 "Про затвердження
Положення про навчання студентів та стажування аспірантів, наукових і науково-педагогічних
працівників у провідних вищих навчальних закладах та наукових установах за кордоном", Лист
Національного банку України від 4 березня 2011 р. No 25-111/523-3297 "Роз'ясненняз питань
нового законодавства", Лист Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2010 р. N 12873-0-26-
10-19 "Щодо надання роз'яснення деяких питань законодавства, пов'язаних з державною
реєстрацією прав" та інші.
Не менш суттєве значення мають такі прояви переконання, як інформування про досягнення
публічної адміністрації як на вищому, так і на місцевому рівнях, створення дієвих програм
соціально-економічного розвитку, публічні слухання, ефективна організація контролю тощо.
Так, Указом Президента України від 27 квітня 2011 р. No 504/2011 затверджений
"Національний план дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на
2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава".
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. No 1336 затверджено "Порядок
інформування громадськості про результати роботи у сфері протидії корупції", в якому,
зокрема, передбачено, що державні органи та уповноважені суб'єкти:
1) розміщують на інформаційних стендах у приміщеннях, в яких здійснюється прийом
громадян, на власних веб-сайтах та у засобах масової інформації відомості, що постійно
оновлюються, зокрема:
- найменування установи, поштову та електронну адреси, номер пефону, адресу офіційного веб-
сайта, а також інформацію про посадових осіб, яких можна повідомити про вчинення
корупційних правопорушень;
- інформацію про осіб, відповідальних за співпрацю з Урядовим уповноваженим;
- нормативно-правові акти з питань протидії корупції;
- роз'яснення та коментарі окремих положень нормативно- правових актів з питань протидії
корупції, надані відповідним органом;
- інформацію про корупційні правопорушення, що викликали широкий громадський резонанс,
факти викриття злочинів у сфері службової діяльності, у тому числі про факти притягнення
посадових та юридичних осіб до відповідальності за вчинення таких злочинів і правопорушень;
- цей Порядок;
- іншу інформацію про вжиті заходи щодо запобігання та протидії корупції;
2) інформують громадськість про результати роботи шляхом:
- використання Інтернету та засобів масової інформації;
- проведення просвітницької роботи, зокрема забезпечення проведення в спеціалізованих
навчальних закладах тематичних занять з питань протидії корупції, науково- методичних і
науково-практичних конференцій, семінарів, засідань за круглим столом, прес-конференцій та
зустрічей з представниками засобів масової інформації.
Крім цього, уповноважені субєкти публічної адміністрації щороку не пізніше 10 лютого:
1) оприлюднюють в друкованих засобах масової інформації загальнодержавної сфери
розповсюдження та на власних веб- сайтах інформацію про вжиті заходи щодо запобігання та
протидії корупції і про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних
правопорушень;
2) подають Урядовому уповноваженому інформацію про результати роботи, в якій обов'язково
зазначають:
- кількість осіб, щодо яких складено протоколи про вчинення корупційних правопорушень;
- кількість осіб, щодо яких набрав законної сили обвинувальний вирок суду або на яких
накладено адміністративне стягнення за корупційне правопорушення;
- дані про осіб окремо за категоріями, зазначеними у ч. 1 ст. 2 Закону України "Про засади
запобігання та протидії корупції", і за видами відповідальності за корупційні правопорушення;
дані про розміри завданих кору шийними правопорушеннями збитків, стан та
обсяги їх відшкодування;
- узагальнені результати громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-
правових актів (у разі ї проведення);
- дані про вжиті заходи щодо запобігання та протидії, корупції, у тому числі в рамках
міжнародного співробітництва;
- результати соціологічних досліджень, шщо проводилися на їх замовлення державними та
недержавними науково- дослідними установами, з питань поширення корупції.
Переконання, заохочення й примус у сфері публічного управління застосовуються для того,
щоб забезпечити:
1) цілеспрямованість управлінської діяльності;
2) правомірність поведінки учасників управлінських відносин;
3) функціонування й захист режиму, встановленого державою, режиму за якого б неухильно
виконувались правові приписи усіх ланок управлінської системи;
4) нормальні взаємовідносини усіх учасників управлінських відносин
Тема 10
№1
Яке рішення має прийняти орган ліцензування відповідно до чинного законодавства?
Відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Ліцензійних умов провадження охоронної
діяльності»
До заяви про отримання ліцензії додаються: копія паспорта керівника здобувача ліцензії (або
довіреної особи) з відміткою контролюючого органу про повідомлення про відмову через свої
релігійні переконання від прийняття реестраційного номера облікової картки платника податків
(подається тільки фізичними особами- підприємцями, які через свої релігійні переконання
відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та
повідомили про це відповідному контролюючому органу);
документи, що підтверджують відповідність установленим умовам залучення та відсутність
обмежень стосовно працівників, задіяних до здійснення охоронних заходів, а саме:
-щодо фахівця (фахівців) з організації заходів охорони:
1.копія документа, який підтверджує його (їх) відповідність кваліфікаційним вимогам,
визначеним пунктом 14 цих Ліцензійних умов;
2. копії документів, які підтверджують проходження особою обов'язкового попереднього
(пеpіодичного) психiатричного огляду та профілактичного наркологічного огляду, які видані в
установленому порядку;
3. копія документа, що підтверджує відсутність в особи обмежень за станом здоров'я для
виконання функціональних обов'язків, який видається в установленому порядку;
4. копія паспорта громадянина України;
5. копія трудового договору або витяг з трудової книжки особи, завірені суб'єктом
господарювання;
-щодо персоналу охорони (за наявності):
1.список персоналу охорони на дату подання заяви про отримання ліцензії (додаток 2),
підписаний керівником здобувача ліцензії або уповноваженою ним особою;
2. копія документа, який підтверджує відповідність особи кваліфікаційним вимогам,
визначеним пунктом 15 цих Ліцензійних умов;
3. копії документів, які підтверджують проходження особою обов'язкового попереднього
(періодичного) психіатричного огляду та профілактичного наркологічного огляду, які видані в
установленому порядку;
4. копія документа, що підтверджує відсутність в особи обмежень за станом здоров'я для
виконання функціональних обов'язків, який видається в установленому порядку;
5.копія паспорта громадянина України;
6.копія трудового договору або витяг з трудової книжки особи, завірені суб'єктом
відомості про засоби провадження охоронної діяльності (за наявності):
-відомості про наявність спеціальних засобів (додаток 2-1);
-відомості про наявність транспорту реагування (додаток 2-2);
опис документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії, у двох примірниках (додаток
3).
14. До штату суб'єкта охоронної діяльності, його філії, іншого відокремленого підрозділу
повинен входити фахівець (фахівці) з організації заходів охорони.
Вимога, визначена абзацом першим цього пункту, не поширюється на фізичних осіб -
підприємців, які відповідають вимогам, визначеним абзацом п'ятим, шостим чи сьомим цього
пункту.
Під час прийнятя на роботу фахівець (фахівці) з організації заходів охорони подає (подають)
документи, перелічені у пункті 17 цих Ліцензійних умов. Зазначений фахівець повинен мати
один з таких освітніх та (або) кваліфікаційних рівнів:
вищу освіту і стаж роботи не менше трьох років на посадах офіцерського складу в оперативних
і слідчих підрозділах органів внутрішніх справ, міліції охорони, СБУ або стаж не менше трьох
років на командних посадах стройових частин та навчальних закладів Збройних Сил, на посадах
середнього та старшого начальницького складу правоохоронних органів, військових формувань,
утворених відповідно до законів, та відомчої воєнізованої охорони;
вищу освіту і стаж роботи на керівних посадах (директора, заступника директора, керівника
філії, іншого відокремленого підрозділу) суб'єкта охоронної діяльності не менше трьох років
або стаж не менше трьох років на посадах, відповідальних за напрям охорони;
вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю в суб'скта охоронної діяльності не менше
трьох років.
Що може бути доказами по цій справі?
Якщо заявник не відповідає двом із трьох вимог, то залишається така:
вища освіту і стаж роботи на керівних посадах (директора, заступника директора, керівника
філії, іншого відокремленого підрозділу) суб'єкта охоронної діяльності не менше трьох років
або стаж не менше трьох років на посадах, відповідальних за напрям охорони;
Відповідно доказами може бути копія диплому про вищу освіту, копія трудової книжки із
зазначенням відомостей про зайняття посади, яка відповідає цій вимозі тощо.
№2
Чи можуть бути залучені свідки до процедури надання статусу учасника бойових дій?
Відповідно Постанови КМУ «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу
учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність
України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення
чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування
збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їx
здійснення»
Статус учасника бойових дій надається:
військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) Збройних Сил, Національної гвардії,
СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби,
військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу
підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС,
поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям МBС,
Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої
служби, співробітникам Служби судової охорони, інших. утворених відповідно до законів
України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну
цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні ії
проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її
проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і
стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях,
забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення
зазначених заходів;
Підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє
залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із
забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської
Федерації в Донецькій та Луганській областях в районах їі проведення:
для осіб, які брали участь в антитерористичній операції, - витяги з наказів керівника
Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи
заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення
антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління
антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів
оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з
управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до
(з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження
до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані
державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні
завдань антитерористичної операції в районах її проведення;
для осіб, які залучалися до проведення антитерористичної операції на строк менше ніж 30
календарних днів, - документи, зазначені в абзаці другому цього пункту, витяги з бойових
наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень (журналів бойових дій, оперативних
завдань), які підтверджують факт безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з
противником, проведення розвідувальних заходів; для осіб, які отримали поранення, контузії,
каліцтва (крім випадків необережного поводження із зброєю та ухилення від військової служби
шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби), - документи, зазначені в абзаці другому
цього пункту, матеріали спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень,
контузій, каліцтв:
для осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 2 цього Порядку, - документи про залучення до
виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, передбачені абзацами
другим- четвертим цього пункту, або нотаріально завірені свідчення не менше ніж двох свідків
із числа осіб, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які разом із такою особою
брали участь в антитерористичній операції та отримали статус учасника бойових дій або
інваліда війни, у разі підтвердження суб' єктами боротьби з тероризмом факту взаємодії
зазначених осіб (особисто або під час перебування у складі добровольчих формувань) із
3бройними Силами, МВС, Національною гвардією та іншими утвореними відповідно до законів
військовими формуваннями та правоохоронними органами;
для осіб, які проходять службу у військових частинах (органах, підрозділах), установах та
організаціях або на підприємствах, які постійно дислокуються чи розташовані безпосередньо в
районах проведення антитерористичної операції, - витяги з наказів керівника
Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи
заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення
антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління
антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів
оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з
управління антитерористичною операцією в районах її проведення;
для осіб, які брали участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони,
відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях,
- витяги з наказів Генерального штабу Збройних Сил України про залучення до здійснення
заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії
Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, витяги з наказів Командувача
об'єднаних сил, командирів оперативно-тактичних угруповань про прибуття (вибуття) до
районів здійснення цих заходів, документи про направлення у відрядження до районів
здійснення цих заходів;
для осіб, які залучалися до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони,
відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях
на строк менше ніж 30 календарних днів, - документи, зазначені в абзаці сьомому цього пункту,
витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень (журналів бойових дій,
оперативних завдань), які підтверджують факт безпосереднього зіткнення та вогневого
контакту з противником, проведення розвідувальних заходів;
для осіб, які отримали поранення, контузії, каліцтва (крім випадків необережного поводження із
зброєю та ухилення від військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції
хвороби), - документи, зазначені в абзаці сьомому цього пункту, матеріали спеціальних
(службових) розслідувань за фактами отримання поранень, контузій, каліцтв.
№3
Адміністративна послуга- результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання
адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття,
зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону;
суб'єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган,
орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи,
державний реестратор, суб'єкт державної реестрації, уповноважені відповідно до закону
надавати адміністративні послуги.
Перш за все, адміністративна послуга є стандартизованою, уніфікованою, тобто надається
однаково для всіх, хто звернувся по неї, маючи відповідне право.
І. Б. Коліушко виділяє такі ознаки адміністративних послуг: Адміністративна послуга надається
за зверненням фізичної або юридичної особи.
Надання адміністративних послуг пов'язане із забезпеченням юридично значущих умов для
реалізації суб'єктивних прав конкретної приватної особи.
Адміністративні послуги надаються виключно адміністративними органами через реалізацію
владних повноважень.
Право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідне повноваження
адміністративного органу має визначатися лише законом.
Результатом адміністративної послуги є адміністративний акт — рішення чи юридично значуща
дія адміністративного органу, яким задовольняється звернення особи.
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, пов'язані з наданням
адміністративних послуг.
2. Дія цього Закону не поширюється на відносини щодо: 1) здійснення державного нагляду
(контролю), у тому числі державного контролю за дотриманням законодавства про харчові
продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров'я та благополуччя тварин; 2)
метрологічного контролю і нагляду; 3) акредитації органів з оцінки відповідності; 4) дізнання,
досудового слідства; 5) оперативно-розшукової діяльності; 6) судочинства, виконавчого
провадження; 7) нотаріальних дій; 8) виконання покарань; 9) доступу до публічної інформації;
10) застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 10-1) здійснення
державного регулювання ринків фінансових послуг; 11) провадження діяльності, пов'язаної з
державною таємницею; 12) набуття прав на конкурсних засадах; 13) набуття прав стосовно
об'єктів, обмежених у цивільному обігу; 14) здійснення державного регулювання у сферах
енергетики та комунальних послуг; 15) сертифікації оператора системи передачі відповідно до
Закону України "Про ринок електричної енергіт"; 16) авторизації електронних майданчиків та
прийняття рішення про відключення авторизованих електронних майданчиків від електронної
системи закупівель, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі"; 17) здійснення
дій, пов'язаних з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі,
промислові зразки, компонування напівпровідникових виробів, торговельні марки (знаки для
товарів і послуг), географічні зазначення, об‘єкти авторського права і суміжних прав, реестрація
та акредитація організацій колективного управління).
Таким чином,
1) Проведення Науково-метрологічним центром калібрування й повірки засобів вимірювальної
техніки- не є адміністративною послугою. оскільки дія 3У «Про АП» не поширюється на
відносини щодо метрологічного контролю і нагляду
2) засвідчення нотаріусом вірності копій (фотокопій) документів; - не є адміністративною
послугою, оскільки дія ЗУ «Про АП» не поширюється на відносини щодо нотарiальних дій
3)видача посвідчення учасника бойових дій і відповідного нагрудного знаку; - є
адміністративною послугою, оскільки здійснюється суб 'єктом надання адміністративних
послуг. здійснюється за заявою особи
4) видача свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;- є адміністративною
послугою, оскільки здійснюсться суб 'єктом надання адміністративних послуг. Здійснюється за
заявою особи
5) оприлюднення публічної інформації на інформаційних стендах органу виконавчої влади;- не
є адміністративною послугою, оскільки дія ЗУ «Про АП» не поширюється на відносини щодо
доступу до публічної інформації 6) надання інформації за запитами на доступ до публічної
інформації - не є адміністративною послугою, оскільки дія ЗУ «Про АП» не поширюється на
відносини щодо доступу до публічної інформації
7) видача ліцензії на виробництво й ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і
боєприпасів до неї - є адміністративною послугою, оскільки здійснюється суб’єктом надання
адміністративних послуг. Здійснюється за заявою особи
8) видача дозволів на виготовлення, придбання, зберігання, облік, охорону, перевезення і
використання сильнодіючих отруйних речовини I, II класу безпечності; - не є адміністративною
посдугою. оскільки дія ЗУ «Про АП» не поширюється на відносини щодо набуття прав
стосовно об‘єктів, обмежених у цивільному обігу
9) реєстрація місця проживання фізичної особи - є адміністративною посдугою, оскільки
здійснюсться суб‘єктом надання адміністративних послуг. Здійснюється за заявою особи
10) отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон- є адміністративною
послугою, оскільки здійснюється суб‘єктом надання адміністративних послуг. Здійснюється за
заявою особи
11) звернення до примусового виконання постанови про накладення адміністративного
стягнення у вигляді штрафу - не х адміністративною послугою. оскільки дія ЗУ «Про АП» не
поширюється на відносини щодо виконання покарань.
№4
Відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Ліцензійних умов провадження
господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном»
До заяви про отримання ліцензії додаються:
1) відомості за підписом здобувача ліцензії - суб'єкта господарювання про місце провадження
господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном (додаток 2);
2) копія документа, що підтверджує факт реєстрації іноземного суб' єкта господарювання у
державі місцезнаходження;
3) копія дозволу (ліцензії) на працевлаштування іноземних громадян, виданого уповноваженим
органом держави працевлаштування роботодавцеві, якщо такий документ передбачено
законодавством такої держави;
4) копія або витяг з документа іноземного суб'єкта господарювання, що визначає вид його
господарської діяльності, якщо законодавством держави працевлаштування не передбачено
видачі дозволів (ліцензій) на працевлаштування іноземних громадян;
5) копія дозволу (ліцензії) на провадження посередницької діяльності з працевлаштування
іноземних громадян, виданого уповноваженим органом держави працевлаштування іноземному
суб'єктові господарювання - посередникові, якщо такий документ передбачено законодавством
такої держави;
6) інформація, завірена іноземним роботодавцем, про перелік суден, якими він володіє,
користується на інших законних підставах та/або екіпажами яких керує (екіпажі для яких
постачає). Така інформація подається в разі посередництва у працевлаштуванні на судна;
7) копія колективного договору (угоди) між відповідним іноземним роботодавцем чи
об'єднанням роботодавців і профспілковою організацією чи їх професійним об'єднанням, якщо
колективний договір (угода) є, або завірена іноземним роботодавцем копія довідки про те, що
такий договір (така угода) не укладався (не укладалася);
8) копія зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання послуг з посередництва у
працевлаштуванні за кордоном, укладеного з іноземним суб'єктом господарювання, невід'ємним
додатком до якого є завірений іноземним роботодавцем проект трудового договору (контракту),
що укладається українською мовою чи мовою, що використовується у державі перебування,
який повинен містити зобов'язання, взяті на себе іноземним роботодавцем, та інформацію про
умови праці;
9) завірена іноземним суб'єктом господарювання копія або завірений ним витяг з документа, що
підтверджує правовідносини між іноземним роботодавцем та іноземним суб'єктом
господарювання - посередником, у разі укладення з таким суб'єктом зовнішньоекономічного
договору (контракту) про надання послуг з посереднитва у працевлаштуванні за кордоном;
10) копія паспорта керівника здобувача ліцензії (або довіреної особи) з відміткою
територіального органу ДФС щодо повідомлення про відмову через свої релігійні переконання
від прийняття реестраційного номера облікової картки платника податків (подається тільки
фізичними особами- підприємцями, які через свої релігійні переконання офіційно відмовилися
від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це
відповідному територіальному органу ДФС і мають про це відмітку в паспорті);
11) інформація про відсутність контролю (у значенні, наведеному в статті 1 Закону України
"Про захист економічної конкуренції") за діяльністю здобувача ліцензії осіб - резидентів інших
держав, що здійснюють збройну агресію проти України (у значенні, наведеному в статті 1
Закону України "Про оборону України") та/або дії яких створюють умови для виникнення
воєнного конфлікту та застосування воєнної сили проти України. Така інформаія подається в
довільній формі за підписом здобувача ліцензії;
12) опис документів (у двох примірниках), що додаються до заяви про отримання ліцензії на
провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном
(додаток 3).
На мою думку, міністерство діяло в межах закону, оскільки законодавством передбачено, що до
заяви необхідно додати копії зовнішньоекономічного договору (контракту) з іноземним
суб'єктом господарювання (роботодавцем чи посередником) про посередництво у
працевлаштуванні за кордоном, оскільки цього не було зроблено, міністерство відмовило
правомірно.
Ця процедура складається з наступних послідовних обов'язкових етапів, що складають
комплекси процедурних дій:
1) звернення субєкта господарювання до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії;
2) розгляд заяви і прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії або про відмову
в її видачі;
3) видача ліцензії.
Процедура ліцензування, що здійснюється в конкурсному порядку, включає стадію проведення
конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких
пов'язане з використанням обмежених ресурсів.
Процедура ліцензування може включати факультативні етапи:
а) переоформлення ліцензії;
б) зміна даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;
в) видача дубліката ліцензії.
Регламентація процедури ліцензування здійснюється за допомогою низки процедурних норм,
що регулюють дії, які здійснюються на різних етапах ліцензування. На відміну від матеріальних
норм, що містяться в Законі, та визначають види діяльності, які підлягають ліцензуванню,
правовий статус органів ліцензування, процедурні норми встановлюють порядок ліцензування,
його стадії тощо.
Тема 11
№1
Відповідно до ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської
державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої
влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади
Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування
(далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо
виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення
інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки
для населення, навколишнього природного середовища;
Відповідно до ЗУ «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції»
державний контроль продукції - діяльність митних органів із забезпечення відповідності продукції, що
ввозиться на митну територію України для вільного обігу, встановленим вимогам, а також забезпечення
відсутності загроз від такої продукції суспільним інтересам (далі - контроль продукції);
державний ринковий нагляд (далі - ринковий нагляд) - діяльність органів ринкового нагляду з метою
забезпечення відповідності продукції встановленим вимогам, а також забезпечення відсутності загроз
суспільним інтересам;
Відповідно до ЗУ «Про прикордонний контроль»
Прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою
України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав
для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього
вантажів.
Відповідно до ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»
Державний санітарно-епідеміологічний нагляд - це діяльність органів державної санітарно-
епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного
законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу
небезпечних факторів на здоров'я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо
порушників.
Сьогодні в наукових працях та в чинному законодавстві досить часто як синонім до терміну "контроль"
вживається термін "нагляд", проте слід визнати, що їх розрізнення ще недостатньо досліджено. На
нечіткість розмежування цих понять звертає увагу Д.М. Овсянко, зазначаючи, що деякі органи
виконавчої влади можна назвати контрольно- наглядовими, оскільки в окремих випадках майже не
можливо відокремити контрольні функції від наглядових. Дорікання автора законотворцю певною
мірою правомірні, оскільки в більшості нормативно-правових актах терміни "контроль" та "нагляд"
вживаються як тотожні.
Аналіз діючого законодавства України свідчить про те, що розбіжність між термінами "контроль" і
"нагляд" іноді має формальний характер. Так, наприклад, авторський колектив коментарю до Закону
України від 5 жовтня 1995 р. "Про боротьбу з корупцією" поміж державних органів як окрему групу
таких органів називає "контрольні та інші наглядові органи". Тлумачення цього формулювання вказує
на те, що терміни "контрольні" і "наглядові" є тотожними, тобто iснують контрольні органи та органи,
які називаються наглядовими. Спробуємо зобразити таке співвідношення значень термінів "контроль" i
"нагляд" за допомогою формули, в якій літера К позначає контроль, а Н- нагляд.
Таким чином, отримуємо наступну формулу: К-Н. Щоправда, з юридичної точки зору, не можна
говорити про наявність в органів влади або органів управління наглядових функцій, ці органи наділені
правоможністю безпосереднього розпорядження, та їх спостереження за діяльністю органу нижчого
підпорядкування проявляється в різних формах контролю
У працях багатьох юристів, представників різних галузей права, терміни "контроль" і "нагляд"
вживаються в якості ідентичних. Так, А.В. Міцкевич об'єднує поняття контролю та нагляду за
дотриманням законів єдиним терміном "нагляд", наголошуючи, що нагляд здійснюється прокуратурою,
судом, правоохоронними органами тощо. Значення термінів "контроль" і "нагляд" можна виразити у
формулі К+Н'-Н (де Н' - нагляд за дотриманням законів).
В такому випадку, контроль вважається ширшим за нагляд, тобто нагляд також можна розглядати як
елемент контролю, як звужений контроль, але звужений лише відносно сфери свого застосування [28, с.
18]. Нагляд має білыш вузьку сферу застосування. Це співвідношення зображаємо формулою.
З'ясуйте, якими повноваженнями наділені представники державних органів при вжиттi заходів
контролю й нагляду.
Наприклад: Головний державний санітарний лікар України:
а) вносить на затвердження центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров'я, проекти актів, якими встановлюються:
-державні санітарні норми та правила, санітарно-епідеміологічні та санітарно-протиеnідемічні правилаi
норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та
протиепідемічні правила і норми, державні санітарно- епідеміологічні нормативи, санітарні
регламенти;
-норми радіаційної безпеки та допустимі рівні впливу на людину інших фізичних факторів;
-методика визначення ступенів ризику для здоров'я населення, що створюються небезпечними
факторами;
-порядок ведення державного обліку інфекційних і професійних захворювань, отруєнь;
-перелік робіт, для виконання яких є обов'язковими медичні огляди, а також порядок їх проведення;
-перелік інфекційних захворювань, за яких госпіталізація хворих є обов'язковою, а також перелік
виробництв (професій), до роботи на яких не допускаються особи, які хворіють інфекційними
захворюваннями, є носіями збудників інфекційних захворювань або яким не зроблено щеплення проти
визначених інфекційних захворювань;
б) затверджує регламенти використання небезпечних факторів, гранично допустимі концентрації та
оріентовно безпечні рівні хімічних і біологічних чинників у предметах та виробах, воді, повітрі, грунті;
в) вносить відповідно до чинного законодавства проекти законодавчих актів з питань забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення;
г) визначає вимоги щодо комплексу заходів санітарної охорони державних кордонів України,
контролює діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з цих питань;
г) дає обов'язкові для розгляду висновки щодо проектів міждержавних, державних цільових і галузевих
програм з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, профілактики
захворювань та контролює іх виконання;
д) видає розпорядчі документи щодо організації та здійснення державного санітарно-епідеміологічного
нагляду в Україні;
e) погоджує основні напрями фундаментальних і прикладних досліджень у галузі гігієни та
епідеміології;
є) погоджує державні будівельні норми на вироби, продукцію, сировину, технології, інші об'єкти
середовища життедіяльності в частині вимог щодо їх безпеки для здоров'я і життя людини.
Щодо прикордонного контролю, Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без
громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими
особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення іх дійсності та приналежності
відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови
особі у перетинанні державного кордону.

№2
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської
2. Органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного
нагляду (контролю) зобов'язані:
-повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень,
передбачених законом;
-дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб'єктами господарювання, утримуватися від
необгрунтованих висновків щодо відповідності поведінки суб'єктів господарювання вимогам
законодавства, неправомірного та необгрунтованого застосування санкцій до суб'єктів
-не втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської i діяльності під час здійснення заходів
державного нагляду (контролю), якщо це не загрожує життю та здоров'ю людей, не спричиняє
небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж;
-забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації суб'єкта
господарювання, що стає доступною посадовим особам у ході здійснення державного нагляду
(контролю);
-ознайомити керівника суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або
уповноважену ним особу (фізичну особу- підприемця або уповноважену ним особу) з результатами
державного нагляду (контролю) в строки, передбачені законом;
-у межах своєї компетенції надавати суб'єекту господарювання консультаційну підтримку з питань
здійснення державного нагляду (контролю);
-не допускати здійснення заходів державного нагляду (контролю) та інших заходів, що не відповідають
або не встановлені цим Законом;
-встановлювати нормативи ня діяльності посадових oсіб, які беруть участь у заходах державного
нагляду (контролю), та регулярно проводити оцінювання діяльності таких осіб за встановленими
нормативами; дотримуватися встановлених законом принципів, вимог та порядку здійснення
державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;
-не перешкоджати праву суб'єктів господарювання на будь-який законний захист, у тому числі третіми
особами;
-виконувати законні вимоги посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської
діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції
господарської діяльності, щодо усунення порушень законодавства про державний нагляд (контроль) у
сфері господарської діяльності;
-подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику,
політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної
системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, достовірну
інформацію, документи, матеріали і передбачені цим Законом звіти про здійснені заходи державного
нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;
-сприяти здійсненню посадовими особами центрального органу виконавчої влади, шо реалізує
державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської
діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції
господарської діяльності, покладених на них повноважень.
3. Органи державного нагляду (контролю) зобов'язані оприлюднювати на своїх офіційних веб-сайтах
нормативно- правові акти (крім актів, що мають гриф обмеження доступу). Дотримання яких
перевіряється під час здійснення заходів державного нагляду (контролю). Здійснення заходів
державного нагляду (контролю) без оприлюднення нормативно-правових актів (крім актів, що мають
гриф обмеження доступу), дотримання яких перевіряється під час здійснення таких заходів,
забороняється.
4. Органи державного нагляду (контролю) зобов'язані оприлюднювати на своїх офіційних веб-сайтах та
вносити до інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду (контролю) визначені законом
відомості про здійснені заходи державного нагляду (контролю).
Органи державного нагляду (контролю) та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності,
ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської
діяльності, забезпечують повноту та достовірність відомостей, внесених до інтегрованої
автоматизованої системи державного нагляду (контролю).
Який порядок доnуску службових осіб контролюючих органів для здійснення заходів державного
контролю (нагляду)?
Свого порядку проведення перевірки (як, наприклад, Держпраці) Держекоінспекція не має. Тому
повноваження інспекторів та порядок проведення інспекцій передбачені Положенням про Державну
екологічну інспекцію України та Законом «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності», які містять безліч прогалин і не враховують специфіку екологічної сфери.
Повноваження Держекоінспекції доволі широкі й у багатьох випадках є такими, що втручаються в
господарську діяльність підприємства. Так, зокрема, Держекоінспекція має право:
здійснювати державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства (проводити планові та
позапланові перевірки); надавати приписи щодо зупинення дії чи анулювання дозволів, ліцензій,
сертифікатів, висновків, рішень, лімітів, квот, погоджень, свідоцтв на спеціальне використання
природних ресурсів тощо; вносити подання про позбавлення ліцензіата права на провадження виду
господарської діяльності або припинення дозволу; подавати позови до суду про обмеження чи
зупинення діяльності суб'єктів господарювання або визнання недійсними індивідуальних актів або
правочинів, або стягнення на користь держави збитків.
Доволі часто перевірки Держекоінспекції проводяться з порушенням норм Закону України «Про
основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а саме:
1. Держекоінспекція виходить за межі предмету перевірки. Часто, коли інспектори проводять перевірки
щодо одного предмету, вони знаходять порушення щодо іншого, що не підлягав перевірці. А потім
звертаються до суду, наприклад, з позовом щодо обмеження чи зупинення діяльності підприємств і його
об'єктів.
2. Держекоінспекція своєчасно не повідомляє підприємство про перевірку.
Про проведення планових перевірок інспектор зобов'язаний повідомити підприємство не пізніше як за
10 днів. Утім, часто підприємство може отримати таке повідомлення безпосередньо перед здійсненням
самої перевірки або не отримати взагалі. При цьому підприємство має право не допускати інспектора в
разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу. З цього приводу є безліч судових
рішень на користь підприемців, однак інспектори продовжують нехтувати цією нормою закону, щоб
застати підприємство зненацька.
3. Позапланові перевірки Держекоінспекції проводяться без попередження. Підстав для таких перевірок
чимало. Так, наприклад, інспекція без попередження може завітати на підприємство у разі: звернення
фізичних чи юридичних осіб, народних депутатів України та представників органів влади; встановлення
фактів, які є підставою для проведення службового розслідування щодо керівників; виявлення
недостовірної інформації в поданих документах; неподання в установлений строк звітності.
4. Перевірка та накладення штрафу проводиться за відсутності керівника підприємства. Плановий чи
позаплановий захід щодо фізичної особи — підприємця має здійснюватися за його присутності або за
присутності уповноваженої ним особи. Проте реєстр судових рішень містить безліч рішень судів, де
інспектори порушують права суб'єкта щодо присутності керівника під час перевірки та розгляду справи
про накладення штрафів.
5. Iнспектори фіксують порушення а допомогою відеозапису. Інспектори мають право фіксувати процес
здійснення планового або позапланового заходу засобами аудіо-та відеотехніки. Тому, користуючись
прихованою камерою, вони фіксують порушення тоді, коли підприємство може й не знати про
перевірку.
6. Держекоінспекція порушує кримінальні справи, щоб потрапити на підприємства. Оскільки штраф за
недопуск до перевірки становить лише 750 грн, представників екологічної інспекції часто не пускають
на підприємство. Тому, щоб потрапити на підприємство, екоінспекція може звернутись до
правоохоронних органів без встановлення складу злочину (ст. 236-254 ККУ), а лише через факт
недопуску інспектора до об'єкта перевірки.
Верховний суд уже не раз розглядав позови Держекоінспекції про зобов'язання суб'єкта
господарювання допустити інспекторів до проведення перевірки (справи № 818/3764/15, № 814/2764/16)
і встановив, що інспектори не мають повноважень звертатися до адміністративного суду з подібними
вимогами.
Лише нещодавно було затверджено уніфіковану форму Акта перевірки Держекоінспекції (наказом
Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 450 від 26.11.2019), в якому міститься повний
перелік питань, з якими може завітати інспекторз екології. Раджу ознайомитись з цим документом,
щоби бути готовим до перевірки.
Як свідчить судова практика, діяльність Держекоінспекції складається з перевірок та покарань у вигляді
зупинення господарської діяльності, скасування ліцензій або дозволів, стягнення збитків на користь
держави. Розміри штрафів за порушення законодавства у сфері екології незначні, але інспектори, маючи
розширені повноваження, можуть втручатися в діяльність підприємства, подаючи позови та скасовуючи
ліцензії та дозволи, що прямо впливає на нормальне існування підприємства — як фізично, так і
фінансово.
Про повноваження Держекоінспекції щодо винесення попередження стосовно деяких порушень у
законодавстві не йдеться. Хоча зараз, коли бізнес у період пандемії зазнав фінансових та кадрових змін,
доречним було б надавати підприємствам шанс на виправлення іноді незначних помилок у
документації.
Так, наприклад, Держпраці має право, якщо виявить деякі порушення вперше, винести попередження, а
вже потім застосувати покарання у вигляді штрафу. Екоінспекція мала би сприяти бізнесу, допомагати
йому ставати більш екологічним та ефективним; надавати відповідні консультації та висновки.
Провідною має стати стратегія, за якої перевірка не просто фіксуватиме факт порушення законодавства.
Екоперевірки мають стати насамперед одним із засобів покращення діяльності підприємства, а вже
потім- застосовувати санкції. Адміністративно-карний підхід до здійснення перевіpок не може мати
успіху в демократичній країні з ринковою економікою.
Тому в умовах відсутності реального порядку проведення екоперевірок, нюансів
регулювання їхпроведення та безперспективності їх як заходу реагування, законодавець має
переосмислити, власне, ціль таких перевірок та їх місце в діяльності держави та підприємства. Не
забезпечувати статистику та збір коштів до бюджету, а справді наглядати та запобігати рeальним
порушенням.

№3
Чи відповідають вжиті заходи чинному законодавству?
На мою думку, так Посилаючись на положення нормативно-правових актів. назвіть підстави для
проведення перевірок Державною службою лікарських засобів та контролю наркотиків.
Відповідно до Наказу МОЗ Про затвердження Порядку встановлення заборони (тимчасової
заборони) та поновлення обігу лікарських засобів на території України
2.1. У разі встановлення факту обігу неякісних, фальсифікованих, незареєстрованих лікарських засобів
Держлікслужба: встановлює заборону (тимчасову заборону) обігу лікарського засобу; подає в МОЗ
України пропозиції щодо прийняття МОЗ України рішення про припинення дії реєстраційного
посвідчення відповідного лікарського засобу.
2.2. У разі встановлення невідповідностей лікарських засобів вимогам, визначеним методами контролю
якості, Держлікслужба вживає таких заходів до: першого класу - протягом однієї доби видає
розпорядження про встановлення заборони обігу лікарського засобу, про що інформує власника
ресстраційного посвідчення лікарського засобу або його офіційного представника, територіальні органи
Держлікслужби, МОЗ України та суб'єктів господарювання листом, електронною поштою та шляхом
оприлюднення у засобах масової інформації, а також надсилає термінове повідомлення про дефект
якості (відкликання лікарського засобу) за формою згідно з додатком до цього Порядку уповноваженим
органам Європейського Союзу, держав, які входять до міжнародної системи співробітництва
фармацевтичних інспекцій, та інших держав, з якими Україна має відповідні угоди; другого класу -
протягом однієї - двох діб видає розпорядження про встановлення заборони обігу лікарського засобу,
про що інформує власника реєстраційного посвідчення лікарського засобу або його офіційного
представника, територіальні органи Держлікслужби, МОЗ України та суб'єктів господарювання листом,
електронною поштою та шляхом оприлюднення у засобах масової інформації, а також надсилає
термінове повідомлення про дефект якості (відкликання лікарського засобу) уповноваженим органам
держав - імпортерів даної серії (серій) лікарського засобу; третього класу- видає розпорядження про
встановлення заборони обігу лікарського засобу, про що інформує власника реєстраційного посвідчення
лікарського засобу або його офіційного представника, територіальні органи Держлікслужби, МОЗ
України та суб'єктів господарювання листом, електронною поштою та шляхом оприлюднення у засобах
масової інформації.
2.3. У разі встановлення невідповідностей лікарських засобів першого класу вимогам, визначеним
методами контролю якості, Держлікслужба вживає заходів до вилучення з обігу таких лікарських
засобів. 3 цією метою на офіційному веб-сайті Держлікслужби зазначається інформація про
відповідальних осіб, які в разі необхідності можуть розпочати проведення процедури вилучення з обігу
лікарського засобу, зокрема їх номери телефонів.
3.1. Підставами для встановлення тимчасової заборони обігу лікарського засобу є:
3.1.1 одержання Держлікслужбою повідомлення від 1ї територіальних органів про невідповідність
якості лікарських засобів, а саме: негативні результати лабораторних досліджень зразків серії або серій
лікарських засобів, проведених лабораторіями з контролю якості лікарських засобів із встановленням
невідповідностей першого, другого або третього класу; виявлення серії або серій лікарських засобу,
стосовно якої (яких) виникла підозра у фальсифікації;
3.1.2 відсутність позитивного висновку про якість ввезеного в Україну лікарського засобу;
3.1.3 надходження від МОЗ України та територіальних органів Держлікслужби повідомлення про
непередбачувані побічні реакції та/або смерть людини внаслідок застосування серії або серій
лікарського засобу до розслідування іx причин;
3.1.4 встановлення факту, що показники якості, передбачені методами контролю якості і які є частиною
реєстраційного досьє, не включені в повному обсязі до сертифіката якостi власника реєстраційного
посвідчення лікарського засобу та/ або відсутності сертифіката якості, що видається виробником;
3.1.5 отримання від лабораторій з контролю якості лікарських засобів інформації про
невідтворюваністьметодик, передбачених методами контролю якості лікарського засобу.
3.2. Підставами для встановлення заборони обігу лікарського засобу є:
3.2.1 негативні висновки щодо якості зразків серії або серій лікарського засобу першого або другого
класу невідповідностей за результатами лабораторних досліджень, проведених уповноваженими
лабораторіями за направленням посадових осіб Держлікслужби. Підставою для встановлення заборони
обігу всіх серій лікарського заcобу є негативні висновки лабораторних досліджень щодо якості зразків
трьох серій такого лікарського засобу, проведених за направленням посадових oсіб Держлікслужби,
та/або встановлення факту обігу незареєстрованого лікарського засобу.
Для інфузійних, ін'єкційних та інших форм лікарських засобів, які безпосередньо контактують із кров'ю,
та лікарських засобів, які вводяться ендотрахеальним шляхом, заборона обігу лікарського засобу
встановлюється на підставі негативного висновку лабораторних досліджень щодо якості зразків одніеї
серії;
3.2.2 встановлення за результатами розслідування факту фальсифікації серії або серій лікарського
засобу та/або шляхів розповсюдження такої серії лікарського засобу та/або незареестрованого
лікарського засобу;
3.2.3 встановлення факту незабезпечення гарантії якості лікарського засобу технологіею виробництва
та/або методами контролю якості;
3.2.4 встановлення факту застосування виробником лікарського засобу складових, не зазначених у
реєстраційних документах, або нездійснення контролю якості сировини та готової продукції в обсязі,
заявленому в реєстраційному досье;
3.2.5 негативні висновки щодо якості зразків серії або серій підозрюваного у спричиненні смерті,
непередбаченої побчної реакції та/або відсутності ефективності лікарського засобу за наявності
причинно-наслідкового зв'язку на підставі надходження повідомлень від МОЗ України та/або
територіальних органів Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками;
3.2.6 виявлені нові небезпечні для здоров'я та життя людини властивості лікарських засобів.
Охарактеризуйте процедуру встановлення тимчасової заборони лікарських засобів на території Украіни.
4.1. Тимчасова заборона з подальшою забороною обігу окремих або всіх серій лікарських засобів
встановлюється за такими процедурами: 4.1.1 територіальні органи Держлікслужби у разі наявності
підстав, зазначених у пункті 3.1 розділу II цього Порядку, надсилають Держлікслужбі термінові
повідомлення про виявлення неякісних, фальсифікованих або незареєстрованих лікарських засобів.
Держлікслужба протягом п'яти робочих днів вивчає такі повідомлення та оцінює наявність в них
підстав, передбачених пунктом 3.1 розділу II цього Порядку. У разі наявності таких підстав
Держлікслужба видає розпорядження про встановлення тимчасової заборони обігу серії або серій
лікарського засобу;
4.1.2 суб'єкти господарювання у строк, зазначений у розпорядженні про встановлення тимчасової
заборони, вживають заходів для виконання встановлених у такому розпорядженні вимог щодо обігу
лікарських засобів;
4.1.3 суб'єкт господарювання зобов'язаний розмістити лікарські засоби, обіг яких заборонено
розпорядженням про встановлення тимчасової заборони, у спеціально відведеній зоні (приміщенні)
окремо від іншої продукції, зробити напис "Карантин" і створити належні умови для їх зберігання;
4.1.4 Держлікслужба у випадках, зазначених у пункті 3.1 розділу II цього Порядку, протягом 30
календарних днів забезпечує організацію та здійснення таких заходів щодо: лікарських засобів
вітчизняного виробництва - проводить лабораторні дослідження зразків серії лікарського засобу, яка
перебуває в обігу, та/або зразків виробленої серії лікарського засобу, що знаходяться на складі готової
продукції та/або в архіві виробника, за показниками якості, передбаченими методами контролю якості
лікарських засобів; лікарських засобів іноземного виробництва: звертається до офіційного представника
власника рестраційного посвідчення лікарського засобу або його офіційного представника із запитом
щодо надання інформації про можливе місце відбору зразків серії лікарського засобу для проведення
лабораторного дослідження; здійснює пошук серії таких лікарських засобів в Україні (у разі відсутностi
інформації про можливе місце відбору зразків такої серії лікарського засобу для проведення
лабораторного дослідження); проводить лабораторні дослідження зразків серії такого лікарського
засобу; лікарських засобів, стосовно яких виникла підозра у фальсифікації, - Держлікслужба та ії
територіальні органи відповідно до компетенції проводять, крім лабораторних досліджень,
розслідування щодо походження та шляхів розповсюдження таких лікарських засобів.
4.2. За наявності підстав, зазначених у пункті 3.2 розділу II цього Порядку, Держлікслужба видає
розпорядження про встановлення заборони обігу серії або серій лікарського засобу (далі -
розпорядження про встановлення заборони обігу). 4.3. У разі закінчення строку тимчасової заборони (90
днів) та неможливості здійснення контролю якості лікарського засобу в обсязі, визначеному
Держлікслужбою, або у разі відсутності необхідної кількості зразків такого засобу видається
розпорядження про встановлення заборони його обігу.
4.4. Суб'єкти господарювання повинні у строк, визначений у розпорядженні про встановлення заборони
обігу, вжити заходів до виконання встановлених таким розпорядженням вимог.
4.5. Суб'єкт господарювання, у якого наявні серія або серії лікарського засобу, що заборонені до обігу,
відповідно до розпорядження про встановлення заборони обігу надсилає територіальним органам
Держлікслужби повідомлення про заходи, вжиті для виконання такого розпорядження, разом з копіями
документів, що підтверджують факт знищення, утилізації або повернення лікарського засобу
постачальнику (виробнику). На підставі розпорядження про встановлення заборони обігу
фальсифіковані лікарські засоби знищуються у встановленому законодавством порядку.
4.6. Вилучення з обігу лікарських засобів, дію реєстраційних посвідчень на які припинено згідно з
наказами МОЗ України, здійснюється протягом п'яти робочих днів з моменту отримання засвідчених
копій таких наказів.
№4
Визначте використані й можливі способи захисту порушених прав гр. А.
Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина: конституційне право особи на
звернення і оскарження; судовий захист і контроль; діяльність органів прокуратури та представництво
інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві.
Громадянином А. було використано такий спосіб захисту як оскарження, а саме в територіальне
управління Держпродспоживслужби, та до органів прокуратури. 2. Надайте юридичний аналіз
ситуації.
Стаття 4 3У «Про захист прав споживачів»
Споживачі пiд час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання,
замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка рeалізується на території Украіни,
для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 2) належну якість продукції та
обслуговування; 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків
продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду тa інших уповноважених
державних органів за захистом порушених прав;
Стаття 8
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини
виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності
висное експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі
обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або
виробника:
1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця
(виробника), товар.
Пункт 5 цієї статті
Продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою
цієї статті) зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.
Стаття 22. Судовий захист прав споживачів
1. Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
2. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної
(немайнової) шкоди.
3. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їхправ.
Яке рішення має прийняти місцева прокуратура і як мав би діяти гр. А ?
Отже, з вищенаведеного випливає, що справді було порушено право споживача , а продавець не мав
права відмовити йому, в такому разі гр.. А. може звернутися до суду за захистом своїх прав, що
передбачено статтею 22 ЗУ «Про захист прав споживачів»

№5
Які способи захисту були використані гр. К.?
Оскарження рішення
Надайте юридичний аналіз ситуації.
ЗУ «Про пенсійне забезпечення»
Стаття 81. Органи, що призначають пенсії
Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду
України.
Стаття 82. Строки розгляду документів про призначення пенсій
Документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії (стаття 81), не пізніше
10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин
відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству,
організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.
Стаття 101 Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну
громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а
також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Стаття 102. Обов'язок пенсіонерів повідомляти органи, що призначають пенсії про зміну умов, що
впливають на виплату пенсій
Пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну
розміру пенсiї або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з
цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.
Стаття 104. Оскарження рішень органу, який призначає пенсї
Скаргу на рішення органу, який призначає пенсії, може бути подано до районної (міської) Ради
народних депутатів або до районного (міського) народного суду.
Отже, як бачимо управлінням ПФУ було порушено строки розгляду документів про призначення пенсії,
а тому відповідно до статті 104 ЗУ»Про пенсійне забезпечення» пенсіонерка може оскаржити такі
дії до Ради народних депутатів або до районного міського народного суду.

№6
Стаття 4. ЗУ «Про звернення громадян»
Рішення, дії (бездіяльність), які можуть бути оскаржені
До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської
діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи
громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до
відповідальності
Стаття 16. ЗУ «Про звернення громадян»
Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства,
установи, організації, об'еднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у
порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права
звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди
громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Спори про визнання протиправними дій посадових осіб прикордонного загону щодо затримання та
обшуку особи поза межами кримінального провадження під час здійснення прикордонного контролю та
про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої протиправними діями посадових осіб,
підлягають розгляду відповідно до правил Кодексу адміністративного судочинства України судами
адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно- правовими за своєю правовою природою.
Які способи захисту своїх прав використав гр. С ?
Гр. С. використав судовий спосіб захисту, та подання скарги.
Тема 12
№1
Заходи адміністративного запобігання - це визначені нормами адміністративного права способи
офіційного фізичного або психологічного впливу уповноважених державних органів, а у деяких
випадках і громадських організацій на фізичних та юридичних осіб у вигляді особистих, майнових,
організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів задля запобігання, виявлення протиправних діянь,
забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, запобігання та локалізації наслідків
надзвичайних ситуацій.
Отже, особливістю цих заходів є те, що вони:
а) застосовуються за умови відсутності протиправного діяння;
б) застосовуються з метою запобігання, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського
порядку та громадської безпеки, а також запобігання надзвичайних ситуацій.
Відповідна група заходів адміністративного примусу є найпоширенішою, положення багатьох
нормативно-правових актів визначають засади їх застосування.
До найпоширеніших заходів адміністративного запобігання можна віднести:
- перевірку документів;
- огляд (митний огляд, переогляд, обов'язковий огляд ручної поклажі, багажу та особистий огляд
пасажирів цивільних повітряних суден, огляд морських і річкових суден та документів, огляд осіб, які
працюють на об'єктах з особливим режимом);
- обстеження (як різновид огляду);
- відвідування підприємств, установ та організацій, земельних ділянок, вхід до жилих та інших
приміщень громадян;
- внесення подання про усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень;
- тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості (блокування районів, окремих
споруд та об'єктів) у випадках втечі з-під варти і затримання злочинців, аварій на шляхах, за інших
надзвичайних обставин, які загрожують життю і здоров'ю людей, під час проведення масових заходів;
- обмеження руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів (у зв'язку
із ремонтом шляхів, прокладанням комунікацій, аварійним станом, пожежами, стихійним лихом тощо);
- безоплатне використання транспортних засобів і засобів зв'язку, які належать підприємствам,
установам організаціям з метою запобігання шкідливим наслідкам стихійного лиха, інших
надзвичайних обставин, для виїзду до безпосереднього місця події, для до ставлення в медичні установи
осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників і
доставлення їх до міліції;
-адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі (відповідно до положень
Закону України від 1 грудня 1994 р. "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць
позбавлення волі", а також Закону "Про міліцію");
- обмеження прав громадян, пов'язані зі станом здоров'я (примусовий медичний огляд або примусова
госпіталізація, проведення карантинних заходів, усунення осіб, які є носіями збудників інфекційних
захворювань, небезпечних для населення, від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню
інфекційних хвороб, обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, спеціальні заходи
профілактичного лікування у примусовому порядку соціально небезпечних захворювань тощо).
Митний кодекс України:
Ст. 15
Посадові особи митних органів під час проведення оцінки відповідності для з'ясування питань,
пов'язаних з такою оцінкою, мають право:
1) здійснювати перевірку відомостей, зазначених підприємством у анкеті самооцінки;
2) отримувати доступ до грошових, фінансових бухгалтерських документів, звітів, контрактів,
декларацій, калькуляцій, інших документів та відомостей, в тому числі наявних у розпорядженні
підприємства в електронному вигляді;
3) отримувати безоплатно від підприємства інформацію, пояснення, письмові довідки з питань, що
виникають під час проведення оцінки відповідності, копії документів, засвідчені підписом керівника
підприємства або уповноваженою ним особою, електронні (скановані) копії паперових документів, на
які накладено кваліфікований електронний підпис керівника підприємства або уповноваженої ним
особи;
4) отримувати доступ до інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем
та програмного забезпечення для ведення бухгалтерського обліку, комерційної та транспортної
документації, що використовує підприємство;
5) отримувати доступ та проводити огляд об'єктів (будівель, споруд, відкритих або закритих
майданчиків тощо), що використовуються підприємством та мають значення для оцінки відповідності, з
відображенням результатів такого огляду у відповідному акті;
6) здійснювати опитування працівників та посадових осіб підприємства;
7) надсилати запити до державних органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми
власності, уповноважених органів іноземних держав, у розпорядженні яких перебуває або може
перебувати інформація, що потребує підтвердження;
8) використовувати інформацію, отриману від митних та інших державних органів, підприємств,
установ та організацій незалежно від їх форм власності, уповноважених органів іноземних держав
відповідно до законодавства;
9) використовувати висновки або інші документи, надані фахівцями або експертами;
10) брати до уваги сертифікати про дотримання стандартів безпеки та надійності, отримані
підприємством відповідно до міжнародних договорів або міжнародних стандартів;
11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом та іншими законами України.
Закон України «Про державний кордон»
Ст. 11
Особи, транспортні засоби, вантажі та інше майно, що перетинають державний кордон України,
підлягають прикордонному і митному контролю. Контроль організовується та здійснюється у
встановленому актами законодавства України порядку. У відповідних випадках та в порядку,
встановленому актами законодавства України, здійснюються також перевірки рівня іонізуючого
випромінювання, фітосанітарний, ветеринарно-санітарний контроль, державний контроль за
дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження,
здоров'я та благополуччя тварин.
У разі виявлення у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України органами
(підрозділами) Державної прикордонної служби України транспортних засобів, вантажів та іншого
майна з перевищенням допустимого рівня іонізуючого випромінювання для перевірки дотримання
вимог законодавства про радіаційну безпеку та надання дозволу або заборони на пропуск через
державний кордон України таких транспортних засобів, вантажів та іншого майна залучається
уповноважена посадова особа державного органу, що здійснює державний нагляд (контроль) у сфері
охорони навколишнього природного середовища.
Закон України «Про дорожній рух»
Водій зобов'язаний:
Ст. 16
мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу
посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у
Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, ресстраційний документ на
транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про
укладення договору обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних
транспортних засобів.
№2
Відповідно до порядку Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості
й обігу медичних імунобіологічних препаратів Обов'язковим профілактичним щепленням для
запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у
зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення
небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові
профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.
3 метою специфічної профілактики інфекційних хвороб особи, які бажають зробити щеплення, щодо
яких існують заресстровані в Україні медичні імунобіологічні препарати, можуть зробити такі
щеплення за направленням лікаря.
Незважаючи на те, що відповідно до українських законів, щеплення є обов'язковими (ст. 27 ЗУ «Про
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та ст. 10 ЗУ «Основи законодавства
України про охорону здоров'я»), особи мають право від них відмовитися. Відмова від проведення
вакцинації оформляється в письмовому вигляді на бланках встановленого зразка. Перед підписанням
форми відмови від щеплень особі ще раз роз'яснюються можливі наслідки прийнятого рішення.
Звернімося до практики Європейського суду з прав людини (ЕСПЛ). Тим більше що його рішення для
нашої країниє Джерелом права. У пунктах 62 i 63 Постанови ЄСПЛ у справі «Претті проти Сполученого
Королівства» (справа No 2346/02) було зазначено, що під час надання медичної допомоги, навіть тоді,
коли відмова від конкретного методу лікування може призвести до летального результату, примусове
медичне лікування без згоди дієздатного, повнолітныього пацієнта є втручанням в його або її право на
фізичну недоторканність і посяганням на права, гарантовані статтею 8 Європейської конвенції.
ЄСПЛ також звертав увагу, що для збереження сенсу свободи на відмову від лікування необхідно, щоб
у пацієнта було право приймати рішення в злагоді з власними поглядами і цінностями, якими б
ірраціональними, нерозумними і недалекоглядними вони не здавалися іншим особам (п. 136 pішення
ЄСПЛ зі справи No 302/02). Але в пунктах 85 і 136 pішення суд зазначив, що держава має інтереси
щодо захисту й охорони життя і здоров'я своїх громадян. У певних випадках ці інтереси матимуть
пріоритет порівняно з правом громадянина на самовизначення. Держава може зобов'язати громадян
пройти медичні процедури, аби усунути загрозу заподіяння шкоди здоров'ю населення.
3 погляду того, що масове щеплення має подвійну мету (так воно і е), то тоді логічною й обгрунтованою
стає норма частини 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», згідно з
якою профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу
обов'язкові і включені до календаря щеплень.
Отже, можна стверджувати, що положення частини 4 статті 284 Цивільного кодексу України та частини
4 статті 43 Закону No 2801, що дають особі право на відмову від лікування і профілактики,
співвідносятьсяз положеннями частини 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від
інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-I (далі. Закон № 1645), які встановлюють обов'язок пройти
щеплення, як загальна норма і спеціальна. При цьому норми, що дають право на відмову від щеплення, -
загальні, а ті, що встановлюють щеплення як обов'язок,-спеціальні.
А як відомо ше з часів Стародавнього Риму, спеціальна норма права витісняє загальну.
Отже, вирішуючи питання про конкуренцію загальних і спеціальних норм, робимо висновок про те, що
право пацієнта на відмову від лікування не безмежне, оскільки обов'язок зробити профілактичні
щеплення, встановлений частиною 1 статті 12 Закону № 1645, домінує над правом на відмову від
вакцинації.
відповідальність за відмову від щеплення Те, що щеплення не право, а саме обов'язок, можна
підтвердити також тим, що закон встановив певні санкції для oсіб, які відмовилися від щеплення.
Крім того, санкції встановлені не лише для дітей, які ухилились з волі батьків від щеплення. Аналогічні
санкції є і для дорослого населення країни. А про це чомусь мало хто говорить, хоча насправді ситуація
абсолютно ідентична.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до
зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим
профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмові або
ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники
відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ч. 2 ст. 12 Закону № 1645). Як бачимо,
обов'язок пройти щеплення підкріплений державним примусом у вигляді відповідних санкцій за
невиконання такого обов'язку. Встановлені законом санкції спрямовані суто на забезпечення безпеки як
осіб, які відмовилися від щеплення, так і осіб, які можуть з ними контактувати. Примусу до щеплення
закон не містить. Тобто нікого примусово щеплювати не можна, але можна обмежити в реалізації
деяких прав.
Тому якби держава розглядала щеплення виключно як право окремо взятого індивідуума, а не як його
обов'язок, безпосередньо пов'язаний із забезпеченням захисту всього суспільства від інфекційних
захворювань, то не встановлювала б відповідних санкцій.
Отже, обов'язок робити щеплення виправданий інтересами всього суспільства. Якщо відмова від
лікування може спричинити негативні наслідки для суспільства в цілому, держава набуває право
примусу до щеплення і встановлює i санкції за відмову. Закон допускає відмову від профілактичного
щеплення лише за медичними показниками.
№3
А.
У яких випадках може обмежуватися свобода пересування?
Щодо яких осіб встановлюється обмеження свободи пересування?
Чи законне встановлення таких обмежень?
Чи законна Постанова КМУ?
Б.
Ст. 13 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»
Ст. 33 КУ
Ст. 313 ЦКУ
В.
Питання 1, 2:
Відповідно до ЦКУ:
Стаття 313. Право на свободу пересування
1. Фізична особа має право на свободу пересування.
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по
території Україниі на вибір місця перебування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має
право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому
супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
3. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.
Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.
Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою
батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені
ними.
4. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках,
встановлених законом.
5. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не
заборонений законом.
6. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього
потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.
Відповідно до ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»
Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено:
у прикордонній смузі;
на територіях військових об'єктів;
у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;
на приватних земельних ділянках;
на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;
на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і
отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;
на тимчасово окупованих територіях.
Свобода пересування обмежується щодо:
oсіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з
обмеженням або позбавленням волі;
осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;
oсіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, яким заборонено виїжджати за межі
України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
oсіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;
осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають
примусовій госпіталізації та лікуванню; oсіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця чи
додаткового захисту і стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення
питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території
України;
oсіб, яких призвано на дійсну строкову службу до 3бройних Сил України та інших, утворених
відповідно до законів України, військових формувань;
іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового.
Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Питання 3,4:
Відповідно такі обмеження та така Постанова не відповідають законодавству.
Г.
Враховуючи те, що свобода пересування є одним із найважливіих прав людини, вона може
обмежуватися лише у виключних випадках. Зокрема, підставою для такого обмеження є ризик
поширення інфекційних захворювань, однак, такі заходи не повинні стосуватися усіх без винятку осіб,
та незважаючи на це, оскаржуваною Постановою прийняте таке pішення, в результаті чого, особо
повинна доводити те, що вона має право на свободу пересування. У зв'язку з цим, вважаю таку
Постанову протиправною та такою що порушує фундаментальні права людини.
№4
На мою думку, застосований захід входить до заходів адміністративного припинення.
3'ясуйте особливості порядку його застосування.
Статтею 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності» встановлено, що державний нагляд (контроль)-діяльність уповноважених
законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних
органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в
межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог
законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної
якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього
природного середовища.
Пунктом 12 частини першої статі 67 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що до
повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері
техногенної та пожежної безпеки, належить звернення до адміністративного суду щодо застосування
заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог
законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв,
виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин,
механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-
монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного
захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей.
Згідно з частиною другою статті 68 Кодексу цивільного захисту Украіни, у разі встановлення
порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю
та здоров'ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний
нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо
застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств,
окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих
приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного
захисту у порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 70 Кодексу цивільного захисту України, підставою для звернення центрального
органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до
адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового
зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин,
механізмів, устаткування, транспортних засобів є: недотримання вимог пожежної безпеки, визначених
цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами i правилами; порушення
вимог пожежної безпеки, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час будівництва
приміщень, будівель та споруд виробничого призначення; випуск і реалізація
вибухопожежонебезпечної продукції та продукції протипожежного призначення з відхиленням від
стандартів чи технічних умов або без даних щодо відповідності такої продукції вимогам пожежної
безпеки; нездійснення заходів щодо захисту персоналу від шкідливого впливу ймовірних надзвичайних
ситуацій; відсутність на виробництвах, на яких застосовуються небезпечні речовини, паспортів
(формулярів) на обладнання та апаратуру або систем із забезпечення їх безперебійної (безаварійної)
роботи; невідповідність кількості засобів індивідуального захисту органів дихання від небезпечних
хімічних речовин нормам забезпечення ними працівників субскта господарювання, їх непридатність або
відсутність; порушення правил поводження з небезпечними речовинами; відсутність або непридатність
до використання засобів індивідуального захисту в осіб, які здійснюють обслуговування потенційно
небезпечних об'єктів або об’єктів підвищеної небезпеки, а також в осіб, участь яких у ліквідації
наслідків надзвичайної ситуації передбачена планом локалізації і ліквідації наслідків аварій; відсутність
на об'єкті підвищеної небезпеки диспетчерської служби або її неготовність до виконання покладених на
неї завдань, у тому числі через відсутність відповідних документів, приладів, обладнання або засобів
індивідуального захисту; неготовність до використання за призначенням аварійно- рятувальної техніки,
засобів цивільного захисту, а також обладнання, призначеного для забезпечення безпеки суб'єктів
господарювання; проведення робіт з будівництва будинків та споруд, розміщення інших небезпечних
об'єктів, інженерних і транспортних комунікацій, які порушують встановлений законодавством з питань
техногенної безпеки порядок їх проведення або проведення яких створює загрозу безпеці населення,
суб'єктам господарювання, обладнанню та майну, що в них перебувають. Повне або часткове зупинення
роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів,
устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг здійснюється виключно за
рішенням адміністративного суду.
Частиною сьомою статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності» встановлено, що на підставі акта, складеного за результатами здійснення
заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за
наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації
продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з
відповідним позовом до адміністративного суду.
Згідно з частиною п'ятою статті 4 зазначеного Закону, виробництво (виготовлення) або pеалізація
продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання можуть бути призупинені
виключно за рішенням суду. Відновлення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції,
виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання після призупинення можливе з моменту
отримання органом державного нагляду (контролю), який ініціював призупинення, повідомлення
суб'єкта господарювання про усунення ним усіх встановлених судом порушень.
№5
Заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:
а) заходи адміністративного попередження;
б) заходи адміністративного припинення;
в) заходи відповідальності за порушення нормативно- правових установлень.
Досить часто в юридичній літературі цю групу заходів зводять лише до накладення адміністративних
стягнень, що не відповідає сучасному стану та тенденціям адміністративно-деліктного законодавства.
На мою думку, застосований захід входить до заходів адміністративного попередження.
Якість правового регулювання порядку проведення огляду особи та її речей на сьогодні є
незадовільним. Ще більше невдоволення викликає практика його застосування, адже міліція,
користуючись прогалинами у законодавстві та низьким рівнем правової обізнаності населення, ще з
радянських часів встановила неформальну практику його здійснення. Нова поліція — не виняток.
Цей інститут перебуває на перетині таких категорій, як «національна безпека» та «права і свободи
людини». З одного боку, поліції для виконання своїх завдань необхідно мати повноваження
застосовувати такий превентивний захід. 3 іншого боку — має бути дотримано право на невтручання в
особисте й сімейне життя (приватність). У обох випадках держава в особі поліції повинна забезпечити
ці права, однак витримати баланс між цими двома категоріями вкрай складно.
1.Класифікація Український законодавець використовує такі поняття:
— «особистий огляд і огляд речей» (ст. 264 Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі
— КУПАП);
— «особистий огляд і огляд речей» (ст. 340 Митного кодексу — відмінний за змістом порядок, але який
не здійснюється Національною поліцією);
- «обшук особи» (ч. 3 ст. 208, ч. 5 ст. 236 Кримінального процесуального кодексу, далі — КПК);
— «особистий обшук» (ч. 8 ст. 191, ч. 6 ст. 208 КПК);
— «поверхнева перевірка» (ст. 34 ЗУ «Про Національну поліцію»).
Загалом різниця полягає у виді провадження, у межах якого здійснюється огляд, та обсязі
процесуальних гарантій, які особа має під час проведення таких дій. Умовно обсяг процесуальних
гарантій (від найменших до найбільших) можна зобразити у такій послідовності «поверхнева перевірка
— особистий огляд особи і огляд речей в порядку КУПАП - обшук особи/особистий обшук в порядку
КПК». Отже, існує три основні процедури здійснення одного заходу (огляду особи) залежно від
процесуального порядку:
1) поверхнева перевірка — візуальний огляд особи/речей особи, яка не підозрюється у вчиненні
адміністративного/ кримінального правопорушення, проте існує достатньо підстав вважати, що вона
має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або становить загрозу життю чи здоров'ю такої
особи або інших осіб:
2) особистий огляд і огляд речей особи— застосовується до особи, щодо вчинення адміністративного
правопорушення якою є фактичні дані, зокрема затриманої за його вчинення (огляд перед поміщенням
до кімнати для затриманих і доставлених (КЗД), що має відбуватись в тому ж порядку);
3) особистий обшук/обшук особи — застосовується до особи, затриманої через підозру у вчиненні
кримінального правопорушення або особи, яка бере участь у проведенні обшуку житла або іншого
володіння особи.
Ці процедури не є альтернативним, тобто їх не можна застосувати на власний розсуд, а чітко
регламентовані законодавством і повинні застосовуватись за умов і на підставах, що чітко ним
визначені. Тільки поверхнева перевірка може передувати іншим видам огляду, але не навпаки. Адже
спосіб у який вона здійснюється (візуальний огляд) відрізняється від огляду, що передбачає тактильний
контакт, тобто має різні мету і результат.
У будь-якому випадку, перед застосуванням превентивного заходу «поліція зобов'язана повідомити
особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-
правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи» (ч. 3 ст. 31 ЗУ «Про Національну поліцію»),
тобто роз'яснити порядок проведення огляду/поверхневої перевірки, а також права особи при його
здійсненні.
Iнститут поверхневої перевірки є новим для українського законодавства. Він встановлений статтею 34
ЗУ «Про Національну поліцію» та входить до складу поліцейських превентивних заходів. За змістом він
суттєво відрізняється від особистого огляду та від зовнішнього (поверхневого) огляду, однак на
практиці ця різниця поки відчувається слабко. Щодо гарантій, які має особа, то поверхнева перевірка не
потребує отримання дозволу суду (санкції) для її проведення та складання протоколу. Закон гарантує
лише те, що вона здійснюється поліцейським відповідної статі (а у невідкладних випадках будь-яким
поліцейським лише з використанням спеціального приладу або засобу).
4.1 Поверхнева перевірка / поверхневий огляд / зовнішній огляд — термінологія Назва цього інституту
нагадує загальновживане словосполучення «поверхневий огляд», яким успішно користувались
працівники міліції раніше. Під ним вони розуміли «спрощену» процедуру (безпідставну, без складення
протоколу тощо) огляду особи або її речей. Часто це було профайлінгом, адже найпоширенішим місцем
його здійснення було приміщення (нерідко підсобне) авто/ залізничних вокзалів тощо. Понад того, й
досі поліцейські продовжують оглядати певні категорії осіб на вокзалах або у метрополітені (брудний
одяг, великі сумки тощо — найпоширеніші індикатори профайлінгу, що використовуються
поліцейськими), посилаючись на це словосполучення.
Поверхневою перевіркою є здійснення візуального огляду особи, проведення по поверхні вбрання особи
рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного засобу.
Відповідно, за об'єктом її можна поділити на три види: особи, речей особи або транспортного засобу.
Суттевою відмінністю від особистого огляду є спосіб здійснення перевірки, а саме візуальний огляд.
Тобто тактильний контакт особи з поліцейським відсутній. Поліцейський оглядає лише те, що бачить
або речі, що самостійно показуються особою.
При цьому, положення ч. 6 ст. 34 ЗУ «Про Національну поліцію» не має імперативного характеру, тобто
особа показує лише вміст речей чи транспортного засобу, а не окремі речі. Тактильний контакт може
мати місце тільки у вигляді проведення по поверхні одягу рукою, спеціальним технічним приладом
(засобом), наприклад металошукачем тощо. Такий спосіб значно відрізняє його особистого огляду, під
час якого поліцейський самостійно знаходить речі, оглядає їх тощо. На думку законодавця, візуальний
огляд є значно меншим втручанням у приватне життя особи, тому обсяг гарантій є мінімальним.
4.3 Момент та підстави здійснення поверхневої перевірки
Оскільки ця перевірка відмінна від особистого огляду/ обшуку особи, ми погоджуємось із думкою, що
«поверхнева перевірка особи, речі або транспортного засобу може передувати особистому огляду і
огляду речей»[6]. Тобто після проведення поверхневої перевірки та за наявності підстав, визначених
законами, працівник поліції може також здійснити особистий огляд/обшук особи.
Підставою здійснення поверхневої перевірки особи є наявність достатніх «підстав вважати, що особа
має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої
особи або інших осіб» (ч. 2 ст. 34 ЗУ «Про Національну поліцію»). На жаль, це визначення є
розпливчастим, що робить будь-яку перевірку формально законною, однак суперечить принципам,
якими має керуватись поліція.
Далі законодавець окремо встановлює підстави для здійснення поверхневої перевірки речей або
транспортного засобу особи, а саме:
1) якщо існує достатньо підстав вважати, що в транспортному засобі знаходиться правопорушник або
особа, свобода якої обмежується в незаконний спосіб;
2) якщо існує достатньо підстав вважати, що в транспортному засобі знаходиться річ, обіг якої
заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров'ю такої особи або інших осіб;
3) якщо існує достатньо підстав вважати, що річ або транспортний засіб є знаряддям вчинення
правопорушення та/або знаходиться в тому місці, де може бути скоєно кримінальне правопорушення,
для запобігання якого необхідно провести поверхневу перевірку (ч. 4 ст. 34 3У «Про Національну
поліцію»).
Однак тут мова йде про підстави перевірки саме транспортного засобу, а про речі законодавець вже не
згадує. Таким чином, на наш погляд, підстави поверхневої перевірки особи та її речей необхідно
деталізувати. Сьогодні ж, при застосуванні будь-якого поліцейського превентивного заходу, необхідно
пам'ятати про вимоги статті 29 ЗУ «Про Національну поліцію». Такими вимогами є законність,
необхідність (або ефективність, завдання найменшої шкоди), пропорційність (!), необхідність
закінчення після досягнення мети його застосування. Їх можна розглядати як керівні принципи, шо
заповнюють наявні прогалини у законодавстві.
Враховуючи вищенаведене, вважаю дії поліцейських протиправними, оскільки законодавством
визначено лише про невідкладні випадку поверхневого огляду представниками іншої статі, та лише
спеціальними засобами. Тому, вимога громадянки правомірна.
№6
Заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:
а) заходи адміністративного попередження;
б) заходи адміністративного припинення;
в) заходи відповідальності за порушення нормативно-правових установлень.
Досить часто в юридичній літературі цю групу заходів зводять лише до накладення адміністративних
стягнень, що не відповідає сучасному стану та тенденціям адміністративно-деліктного законодавства.
На мою думку, застосований захід входить до заходів адміністративного припинення 27.09.2018 року в
Україні набув чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
реформування сфери паркування транспортних засобів» Ne2262-VIII прийнятий 21.12.2017 року, що
вводить нові правила паркування автомобілів. Законом вносяться зміни до низки законодавчих актів,
зокрема, Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів "Про дорожній рух», «Про
місцеве самоврядування в Україні», «Про страхування» і «Про національну поліції». Поруч з
посиленням адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень під час паркування
транспортних засобів, закон передбачає сприяння облаштуванню місць для паркування, а також
розширення повноважень органів місцевого самоврядування та Національної поліції України в цій
сфері. Закон, зокрема, передбачає створення законодавчого механізму невідворотності відповідальності
за порушення правил зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів шляхом введення фото-,
відеофіксації правопорушень. Також передбачено поширення механізму залучення до адміністративної
відповідальності особи, за якою заресстровано транспортний засіб, за окремі порушення правил
дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, за випадки порушення правил зупинки, стоянки
та паркування транспортних засобів, зокрема, несплату вартості послуг за парковку або парковку на
місцях для інвалідів особами, які не мають такого права.
Крім того, закон встановлює обов'язкове залишення копії постанови або повідомлення про рішення про
притягнення до адміністративної відповідальності за порушення, зафіксовані в режимі фотозйомки /
відеозапису, на лобовому склі транспортного засобу.
Повноваження щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та здійснення тимчасового
затримання транспортного засобу, згідно з документом, будуть мати інспектори з паркування.
Законом передбачені три режими притягнення водія до відповідальності за вчинене порушення правил
дорожнього руху:
Шляхом спілкування між представниками правоохоронних органів і порушником, аналізу документіві
складання протоколу.
Автофіксації правопорушень - дані з відеокамер будуть надходити безпосередньо до поліцейської
дільниці. Поліцейські і інспектори з паркування отримали право в ручному режимі фіксувати факт
правопорушення за допомогою відеокамер, які здійснюють запис місця, дати і часу порушення правил
паркування за відсутності водія. Законом також передбачено оплату паркувального місця:
неправильне розташування Т3 на стоянці буде каратися штрафом в межах від 255 до 1700 гривень;
простоювання автомобіля на платному майданчику протягом десяти хвилин і більше без попередньої
оплати за послуги буде каратися в двадцяти кратному розмірі вартості одніеї години тієї чи іншої
парковки;
за парковку машини на місці, призначеному для ТЗ людей з інвалідністю необхідно буде сплатити суму,
що в тридцять разів перевищує вартість однієї години паркування.
При грубому порушенні ПДР (парковки на залізничних переіздах і трамвайних коліях, на перехрестях і
пішохідних переходах, у другій смузі) власникам автомобілів може загрожувати і евакуація
транспортного засобу на штрафмайданчик без їх згоди.
Евакуювали машину
Зараз евакуація можлива в разі, якщо автомобіль "суттєво перешкоджає дорожньому руху». Рішення
про "iстотно" або "несуттево" приймає поліцейський.
Причини евакуації автомобіля
Згідно інформації патрульної поліції, якщо поліцейські виявляють автомобіль, який рухається,
зупиняється або стоїть з порушенням ПДР і суттєво перешкоджає дорожньому руху, вони повинні
здійснити його тимчасове затримання: викликати евакуатор і відправити такий автомобіль на
штрафмайданчик. При цьому, якщо водій- порушник перебуває на місці події, евакуація автомобіля-
порушника не проводиться. В такому випадку патрульний виписує водієві штраф, після чого той
повинен прибрати автомобіль з місця, де заборонене паркування, зупинка або стоянка.
Якщо ж водій з'явився на місці вже після того, як поліцейські викликали евакуатор, цей виклик
скасовується і евакуація не проводиться, навіть якщо евакуатор вже прибув на місце.
В яких випадках евакуюють машину
Співробітники Нацполіції або інспектор по парковці можуть евакуювати машину, якщо вона
перешкоджає дорожньому руху або загрожує безпеці руху. Новий закон чітко визначає, за яких умов це
може статися. Відповідно до ст. 2654 Кодексу України про адміністративні правопорушення
встановлено, коли можуть застосувати заходи тимчасового затримання та евакуації.
Тимчасове затримання Т3 інспектором по парковці здійснюється шляхом доставки його для зберігання
на спеціальний майданчик чи стоянку за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Це
дозволяється виключно у випадках, встановлених цією статтею. При тимчасовому затриманні ТЗ
складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується
КМ України.
Тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний
майданчик чи стоянку здійснюється в разі вчинення порушення, передбаченого частиною третыою
статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту), частиною
першою статті 152-1 цього Кодексу, у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті, а так само
в разі вчинення порушення, передбаченого частиною другою статті 152-1 цього Кодексу. Згідно цього
Кодексу некоректно розміщеним транспортним засобом є такий, що суттєво перешкоджає дорожньому
руху або становить загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб:
поставлено на проїжджій частині у два і більше рядів;
розташовано в заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме:
на залізничних переїздах або трамвайних коліях;
на естакадах, в тунелях, мостах, шляхопроводах і під ними,;
на пішохідних переходах і ближче десяти метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для
надання переваги в русі;
на перехрестях і ближче десяти метрів від краю проїжджої частини при відсутності на ній пішохідного
переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-
подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга;
на проїжджій частині, де відстань між суцільною лінією розмітки чи прилеглим краєм проїзної частини
і транспортним засобом, що зупинився, менше трьох метрів;
ближче тридцяти метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а
при їх відсутності - ближче 30 метрів від дорожнього знака такої зупинки з обох сторін;
ближче десяти метрів від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання;
в місцях, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або обізд транспортного засобу, що зупинився;
ближче десяти метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзд;
своїм розташуванням унеможливлює рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху
пішоходів, в тому числі осіб з інвалідністю на спеціальних засобах пересування і пішоходів з дитячими
колясками;
розташований на виділеній смузі для руху громадського маршрутного транспорту;
розташований на вказаній відповідними дорожніми знаками та / або дорожньою розміткою велодоріжці;
перешкоджає руху або роботі снігоприбирального і іншого технологічного комунального транспорту в
разі введення надзвичайного стану або в разі оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної
екологічної ситуації; порушує схему паркування транспортних засобів таким чином, що він блокує
проїзд по двох або більше смугах руху.
При тимчасовому затриманні транспортного засобу, розташування такого транспортного засобу
повинно бути обов'язково зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису). Інспектори з паркування
зобов'язані невідкладно інформувати про тимчасове затримання транспортного засобу відповідні
підрозділи Національної поліції із зазначенням державного номера затриманого транспортного засобу,
точного часу його затримання і місця зберігання (адреса і телефони спеціального майданчика або
стоянки), розміщувати цю інформацію на офіційному сайті виконавчого органу відповідної місцевої
ради, а також передавати повідомлення про тимчасове затримання транспортного засобу на
абонентський номер рухомого (мобільного) зв'язку та адреси електронної пошти, зазначені
відповідними користувачами або особами (від імені осіб), за якими зареєстровані транспортні засоби,
згідно зі статтею 279-4 цього Кодексу. Повернення транспортного засобу, затриманого шляхом
доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, відповідальній особі, зазначеній в
частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особі, яка ввезла транспортний засіб на територію
України, або особі, яка керувала транспортним засобом на момент скоєння правопорушення
відбувається невідкладно за зверненням такої особи після сплати штрафу за вчинене правопорушення i
оплати вартості послуг з транспортування та / або зберігання транспортного засобу
У разі заподіяння транспортному засобу шкоди при його транспортуванні і / або зберіганні завдані
збитки відшкодовуються за рахунок суб'єкта господарювання, який надає такі послуги, та / або
відповідного страхового відшкодування, здійснюється за правовідносинами обов'язкового страхування
цивільно-правової відповідальності підприємства, що надає послуги з транспортування та / або
зберігання транспортних засобів у разі їх тимчасового затримання.
Підводячи підсумок слід зазначити, що підстави для евакуації авто мали місце, проте поліцейським не
винесено постанови, яка є обов'язковою у даному випадку, а відтак, його дії не можна вважати
правомірними.
№7
Застосування такого заходу як адміністративне затримання, підстави та порядок його застосування,
мета, строки затримання та перелік посадових осіб, які уповноважені здійснювати затримання,
визначено в Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі — КУПАП). Адміністративне
затримання застосовується з метою:
припинення адміністративних правопорушень, усунення його негативних наслідків, в Т.Ч.
Попередження вчинення нових правопорушень;
коли вичерпано інші заходи впливу;
встановлення особи;
складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці
вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим;
забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про
адміністративні правопорушення.
Хто має право затримувати
Ст. 262 КУПАП визначено, що адміністративне затримання особи, яка скоїла адміністративне
правопорушення, може провадитися лише певними органами або уповноваженими на те посадовими
особами.
Такими органами є:
органи внутрішніх справ (Національної поліції) — при вчиненні дрібного хуліганства, вчиненні
насильства в сім'ї, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі поліцейського,
торгівлі з рук у невстановлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі
у громадських місцях у п'яному вигляді, що ображає людсыку гідність і громадську мораль, при
порушенні правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства тощо;
органи прикордонної служби - у разі незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання
державного кордону України, порушення порядку в 'їзду на тимчасово окуповану територію України та
виїзду з неї, порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон
України або режимних правил у контрольних пунктах в'їзду - виїзду, вчинення злісної непокори
законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної
служби України тощо;
старші в місці розташування охоронюваного об'єкта посадові особи воєнізованої охорони — при
вчиненні правопорушень, зв'язаних з посяганням на охоронювані об'єкти, інше майно;
посадові особи Військової служби правопорядку в Збройних Силах України;
органи Служби безпеки України посадові особи органів і установ виконання покарань та слідчих
ізоляторів;
посадові особи, уповноважені на те центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну
політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидіїнелегальній (незаконній)
міграції, громадянства, реестрації фізичних осіб - щодо проведення адміністративних затримань, на які
вони уповноважені законами України. Як має відбуватися адміністративне затримання
Про адміністративне затримання в обов'язковому порядку складається адміністративний протокол, в
якому зазначаються:
дата і місце його складання;
посада,
прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол;
відомості про особу затриманого;
час і мотиви затримання.
Під час складання протоколу про адміністративне затримання посадова особа, що здійснює
адміністративне затримання, роз'яснює особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, її права,
передбачені ст.ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України та ст 268 КУПАП, а саме: знайомитися з
матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи
користуватися юридичною допомогою, виступати рідною мовою i користуватися послугами
перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманою особою. У разі відмови
затриманої особи від підпису протоколу в ньому робиться запис про це.
Необхідно звернути увагу, що про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного
правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання — адміністрація за місцем роботи
чи навчання. Цього вимагає також норма ст. 29 Конституції України, згідно з якою про арешт або
затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого. Час та дата
повідомлення родичів зазначається в протоколі.
Затриманий має право на захисника
Про кожний випадок адміністративного затримання органи або уповноважені особи інформують центри
з надання безоплатної вторинної правової допомоги, за виключенням випадків, якщо особа захищає
себе особисто чи запросила захисника. А право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги
повинно бути роз'яснено затриманій особі, про що остання повинна поставити свій підпис в протоколі.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» особи, до яких
застосовано адміністративне затримання, мають право на правові послуги, що полягають у: здійсненні
представництва їх інтересів в судах, інших державних органах (зокрема, органах внутрішніх справ
(поліції)), органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складенні документів
процесуального характеру.
На який строк можна затримати людину
Відповідно до ст. 263 КУПАП загальний строк адміністративного затримання особи, яка вчинила
адміністративне правопорушення, становить не більш як 3 години.
Але, наприклад, в необхідних випадках для встановлення особи та/або 3'ясування обставин
правопорушення, строк затримання може становити до трьох діб.
Відповідно ч. 3 ст. 263 КУПАП осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних
речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а внеобхідних
випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з'ясування обставин придбання
вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження— до трьох діб з
повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
Згідно з ст. 37 Закону України «Про Національну поліцію» відлік часу утримання затриманої фізичної
особи в спеціально відведених для цього приміщеннях рахується з моменту її фактичного затримання.
Тимчасове обмеження пересування особи негайно припиняється, якщо необхідності здійснювати такий
захід немає.
Що треба знати про особистий огляд і огляд речей
Перед поміщенням, наприклад, до кімнати для затриманих чергової частини органу поліції у
службовому приміщенні, куди доставлено особу, яка вчинила адміністративне правопорушення,
відповідно до статті 264 КУПАП уповноваженою на те посадовою особою однієї статі з особою, яку
доставили, в присутності двох свідків (понятих) тієї ж статі проводиться особистий огляд і огляд речей
доставленої особи.
Огляд речей, ручної кладі та інших предметів здійснюється у присутності особи, у власності (володінні)
якої вони є. У невідкладних випадках зазначені речі, предмети може бути піддано оглядові за участю
двох свідків (понятих) за відсутності власника (володільця).
Про проведення особистого огляду та огляду речей складається протокол, який підписують особа, яку
було піддано оглядові та у якої оглядали речі, поняті та посадова особа органу поліції, яка його склала.
Також про особистий огляд та огляд речей особи, яка вчинила адміністративне правопорушення,
робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне затримання.
Скарги пишемо у протоколі
Коли затримана особа звільняється з місця її перебування/ утримання, у протоколі про адміністративне
затримання зазначається, наявність або відсутність зауважень та скарг на дії посадових осіб органів
поліції із викладенням їх суті.
Звільнена особа обов'язково повинна засвідчити факт наявності або відсутності зауважень та скарг
власним підписом у протоколі, оскільки на практиці може існувати ряд порушень при застосуванні
такого заходу, як адміністративне затримання, а саме: зловживання владою іперевищення службових
повноважень посадовими особами, недотримання строків затримання, безпідставне застосування
адміністративного затримання, неповідомлення родичів про затримання тощо.
Поверхнева перевірка, як превентивний захід органів поліції
Поняття поверхневої перевірки досить нове і виникло з прийняттям у 2015 році Закону України «Про
Національну поліцію», а порядок проведення регулюється ст. 34 даного Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до
покладених на неї завдань, серед іншого: здійснює превентивну та профілактичну діяльність,
спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень
Поверхнева перевірка здійснюється шляхом візуального огляду особи, проведенням по поверхні
вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного
засобу.
Поліцейський для здійснення поверхневої перевірки особи може зупиняти осіб та/або оглядати їх, якщо
існує достатньо підстав вважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка
становить загрозу життю чи здоров'ю такої особи або інших осіб.
Отже, поліцейський може здійснювати поверхневу перевірку речей або транспортного засобу якщо
існує достатньо підстав вважати, що:
- у особи чи в транспортному засобі є речі, які є знаряддям кримінального правопорушення, є такими,
що заборонено зберігати або переміщувати (зброя, наркотичні засоби, тощо) та/або які становить
загрозу життю чи здоров'ю такої особи або інших осіб;
- в транспортному засобі знаходиться правопорушник або особа-заручник; - річ або транспортний
засіб є знаряддям вчинення правопорушення (злочину) та/або знаходиться в тому місці, де може бути
скоєно кримінальне правопорушення, для запобігання якого необхідно провести поверхневу перевірку.
Поверхнева перевірка здійснюється поліцейським відповідної статі. У невідкладних випадках
поверхневу перевірку може здійснити будь-який поліцейський, але лише з використанням спеціального
приладу або засобу.
Поверхнева перевірка речі або транспортного засобу здійснюється шляхом візуального огляду речі
та/або транспортного засобу або візуального огляду салону та багажника транспортного засобу.
Поліцейський при здійсненні поверхневої перевірки транспортного засобу має право вимагати відкрити
кришку багажника та/або двері салону.
Але важливо знати, що під час поверхневої перевірки особа повинна самостійно показати
поліцейському вміст особистих речей (сумки, кишені) чи транспортного засобу (салону, багажнику,
бардачка). При цьому огляд речей поліцейським проводиться лише візуально (без рук).
При вчиненні поліцейським будь-яких інших дій, вони можуть розцінюватися наприклад, як
адміністративне затримання, як особистий огляд і огляд речей, обшук, тощо і які повинні проводитися
та фіксуватися в іншому порядку, в тому числі зі складенням відповідних обов'язкових процесуальних
документів.
При виявленні в ході поверхневої перевірки будь-яких слідів адміністративного правопорушення чи
кримінального правопорушення поліцейський забезпечує їх схоронність та огляд відповідно до вимог
КУПАП та Кримінального процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, вважаю шо підстави для такого затримання існували, однак
поліцейськими допущено низку порушень, у зв'язку з чим, їх дії слід вважати протиправними.
Тема 13
Заняття 1
№1
Посилаючись на відповідні нормативно-правові акти, проведіть розмежування адміністративної й
кримінальної відповідальності.
а) У жовтні 2019 року гр. Д., перебуваючи в супермаркеті «АТБ», із торгового залу викрав харчових
продуктів на загальну суму 146 грн.
Стаття 51. Дрібне викрадення чужого майна Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо
вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2019 рік" з 1 січня 2019 року
прожитковий мінімум для працездатної особи в розрахунку на місяць становить 1921 грн.
Згідно з Податковим Кодексом, НМДГ це 50 % прожиткового мінімуму, тобто на 2019 рік це 960,5 грн.
А 0, 2 від НМДГ дорівнює 192 грн.
В даному випадку буде адмін.відповідальність, адже викрадене не перевищує максимальну межу , за
яку може наставати такий вид відповідальності.
Чи змінився би вид відповідальності, якби особа вчинила таке саме діяння у лютому 2020 р.?
прожитковий мінімум з 1 січня 2020 року — 2 102,0грн, НМДГ дорівнює 1051, а 0, 2 -210.2. Отже,
бачимо, що відповідальність не зміниться.
б) Гр. Б., керуючи автомобілем, допустив найзд на пішохода, який рухався на нерегульованому
пішохідному переході, внаслідок чого nішохід отримав легкі тілесні ушкодження.
Стаття 286 ККУ
1.Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує
транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження,
2. Ti самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження,
У ч. 2 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначається, що адміністративна
відповідальність за правопорушення, передбачені КУПАП, настає, якщо ці порушення за своїм
характером не тягнуть відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Отже, в даному випадку розмежуванням виду відповідальності є ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.
Крим.відповідальність настає за тяжні, та середньої тяжкості тілесні ушкодження. В нашому випадку це
легкі тілесні ушкодження, тому відповідальність буде адміністративна, а саме за статте. 122 КУПАП.
(Перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання
дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху). в)
Після закриття сезону полювання 2019/2020 рp. два товариши-мисливці ділилися розповідями про
здобич. Так, мисливець М. вполював дві качки, мисливець К. — одну чернь білооку.
Чи є в діях мисливців ознаки порушення правил полювання за умови, що вони мали посвідчення мисливця,
контрольну картку обліку добутої дичини і порушень правил полювання, картку відстрілу дичини і
дозвіл на зброю? До якого виду відповідальності вони можуть бути притягнуті?
Стаття 85. Порушення правил використання об'єктів тваринного світу
Порушення правил полювання (полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у
заборонений час, забороненими знаряддями або способами, на заборонених для добування тварин,
допускання собак у мисливські угіддя без нагляду, полювання з порушенням установленого для певної
території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання), яке не
мало наслідком добування, знишення або поранення тварин, а також транспортування або перенесення
добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту в контрольній картці обліку добутої дичини і
порушень правил полювання та в дозволі на їх добування.
Мисливець М. буде нести адмін.. відповідальність, адже полював у заборонений час.
Стаття 248. Незаконне полювання
1. Порушення правил полювання, якщо воно заподіяло iстотну шкоду, а також незаконне полювання в
заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або полювання на
звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.
А мисливець К. буде нести кримінальну відповідальність, адже полював на чернь білооку, яка занесена
до червоної книги, відповідно до наказу «Про затвердження переліків видів тварин, що заносяться до
Червоної книги України (тваринний світ), та видів тварин, що виключені з Червоної книги України
(тваринний світ)» г)
Громадянин Л. вирощував на своїй присадибній ділянці рослини снотворного маку. Під час складання
протоколу виявилося, що кількість нарковмісних рослин не перевищує 100 штук.
Чи є підстави для притягнення гр. Л. до кримінальної відповідальності?
Стаття 310. КК Посів або вирощування снотворного маку чи конопель
1. Незаконний посів або незаконне вирощування снотворного маку в кількості від ста до п'ятисот
рослин чи конопель у кількості від десяти до п'ятдесяти рослин Якщо кількість маку менша як сто штук
то немає підстави для кримінальної відповідальності, а якщо рівно 100 то буде кримінальна
відповідаотність.

№2
1)Чи законне рішення міської ради? ні
2) Наведіть повноваження місцевих рад щодо прийняття pішень, за порушення яких передбачасться
адміністративна відповідальність
Стаття 5. Повноваження місцевих рад щодо прийняття рішень, за порушення яких
передбачається адміністративна відповідальність
Сільські, селищні, міські, обласні ради мають право приймати в межах, що визначаються законами,
рішення з питань боротьби зі стихійним лихом і епідеміями, які передбачають за їх порушення
адміністративну відповідальність, а також рішення з питань боротьби з епізоотіями, за порушення яких
відповідальність встановлено статтею 107 цього Кодексу.
Сільські, селищні, міські ради встановлюють відповідно до законодавства правила, за порушення яких
адміністративну відповідальність передбачено статтями 152, 159 і 182 цього Кодексу.
Дрібне хуліганство це 173 стаття, тому місцева рада не може приймати рішення щодо нього.
3) Назвіть, якими актами встановлюються: склад адміністративного правопорушення; види
адміністративних стягнень.
По-перше, це КУПАП, він містить склади адміністративних правопорушень, а такожу статті 24
перераховано види стягнень., в якій також вказано , що законами України може бути встановлено й
інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень. По-друге, такими актами також є
наступні.
Прикладом закону, який містить норми щодо адміністративної відповідальності, які застосовуються
безпосередньо (не включені до КУПАП) може слугувати Закон України від 04.03.1992р. "Про
приватизацію державного майна", який у ст. 29 встановив адміністративну відповідальність посадових
осіб органів приватизації у вигляді штрафу за безпідставну відмову у прийнятті заяви про
приватизацію; порушення строків розгляду заяви про приватизацію; порушення умов і порядку
проведення конкурсу, аукціону, продажу акцій (часток, паїв); порушення умов і порядку передачі акцій
акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації.
Крім цього, чинне законодавство містить значну кількість нормативних документів, якими
встановлюються різноманітні правила і вимоги, за порушення яких КУПАП передбачає адміністративну
відповідальність.
Це, наприклад, Правила дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від
10 жовтня 2001 р. № 1306 (адміністративна відповідальність за іх порушення передбачена ст. 121 — 129
та іншими КУПАП); Тимчасові правила обігу в Україні побутових піротехнічних виробів, що
затверджені наказом МВC від 23 грудня 2003р. No 1649 (адміністративна відповідальність передбачена
ст. 1956 "Порушення порядку виробництва, зберігання, перевезення, торгівлі та використання
піротехнічних засобів"); "Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу" що затверджені наказом
Міністерства інфраструктури України 30 листопада 2012р. № 736 (адміністративна відповідальність
передбачена ст. 112 "Порушення правил поведінки на повітряному судні").
Крім цього, зазначена стаття (ст. 112) встановлює відповідальність за невиконання особами, які
перебувають на повітряному судні, розпоряджень командира судна, який є представником
авіаперевізника і керується встановленими ним правилами, тобто корпоративними нормами

№3
Визначте, до якого виду відповідальності можуть бути притягнуті особи в наведених випадках:
1. військовослужбовець К. вчинив правопорушення, передбачене ст. 42 КУПАП; Стаття 15. КУПАП
Військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи
рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, служби
цивільного захисту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, поліцейські
несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами.
За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху,
санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення
правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне
використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного
отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних
вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку,
зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову
інформацію, ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних nідставах.
До зазначених осіб не може бути застосовано громадські роботи, виправні роботи і адміністративний
арешт.
Так як, 42 стаття це порушення санітарних норм, то відповідальність буде адміністративна на загальних
підставах.
2) щодо поліцейського М. було складено протокол про порушення встановлених законодавством вимог
пожежної безпеки (ст. 175 КУПАП);
Відповідно до статті 15, немає підстав для адміністративної відповідальності, тож буде дисциплінарна.
3) працівник органу доходів і зборів допустив порушення правил, норм і стандартів, що стосуються
забезпечення безпеки дорожнього руху;
Цей суб'єкт не підпадає під дію ст. 15, тому відповідальність загальна.
4) будучи працівником аварійно-рятувальної служби, гр. Б. вчинив правопорушення, передбачене ст.
173 КУПАП;
Буде нести дисциплінарну відповідальність
5) стосовно керівника Управління Держспецзв'язку області складено протокол за незаконне
розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома
у зв'язку з виконанням службових повноважень;
Адміністративнв відповідальність на загальних підставах.
6) працівник управління Державної кримінально-виконавчої служби України в області не дотримав
встановлених законом строків надання відповіді на звернення народного депутата України.
Дисциплінарна відповідальність.
2) Чим відрізняється адміністративна відповідальність від дисциплінарної?
Значна схожість спостерігається між адміністративною та дисциплінарною відповідальністю. Вони
мають приблизно однакову ступінь суспільної небезпеки. Характеризуються такими рисами, як
винність, протиправній, караність. Свідченням про їх близькість є позиція законодавця, який у ст. 15
КУПАП встановлює, що особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за адміністративні
правопорушення несуть дисциплінарну відповідальність. Вона підкріплюється роз'ясненнями Пленуму
Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про
адміністративні правопорушення", де зазначено, що притягнення посадових осіб і громадян до
дисциплінарної відповідальності за вчинені ними правопорушення не виключає застосування до них
заходів адміністративного стягнення за ці самі порушення і не звільняє від обов'язку відшкодувати
заподіяну ними шкоду.
Разом із тим, актуальною потребою є визначення ознак, за якими адміністративна відповідальність
відрізняється від дисциплінарної, а саме: - головною ознакою, яка обумовлює всі інші відмінності між
адміністративною та дисциплінарною відповідальністю, є їх різна правова природа. Свій вираз вона
знаходить у тому, що обов'язок додержуватись правил, за порушення яких передбачена адміністративна
відовідальність, на відповідних суб'єктів покладається владно. Обов'язок додержуватись правил, за
порушення яких передбачена дисциплінарна відповідальність, відповідними суб'єктами приймається на
себе добровільно.
Так, природа адміністративної відповідальності - публічно - правова. Природа дисциплінарної
відповідальності - цивільно-правова. Вона виникає за умови, що сторони уклали трудовий договір і
дійшли згоди щодо взаємних прав і обов'язків, які будуть добровільно виконуватись.
3) Чи можна в наведених випадках вести мову про спеціальних суб'єктів адміністративної
відповідальності?
Ні
4) Які види стягнень не можуть бути застосовані до осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних
статутів, за вчинення адміністративних правопорушень? Відповідно до статті 15 КУПАП, До
зазначених осіб не може бути застосовано громадські роботи, виправні роботи і адміністративний
арешт.

№4
Проаналізуйте нижченаведені ситуації і з 'ясуйте, в яких випадках існують підстави для притягнення
особи до адміністративної відповідальності. Відповідь обірунтуйте.
1.Громадянин П., керуючи автомобілем, виїхав на зустрічну смугу руху, щоб уникнути наїзду на
пішохода, який переходив дорогу в невстановленому місці. Стаття 18. Крайня необхідність Не є
адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що
встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої
необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку,
власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних
обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж
відвернена шкода.
В Даному випадку підстав для притягнення нема, адже гр..П. діяв у обстановці крайньої необхідності.
2. 15-pічна донька гр. А. нецензурно облаяла громадянок похилого віку, які зробили їй
зауваження щодо поведінки у громадському місці 15-pічна донька буде нести відповідальність за
статтею 173, як дрібне хуліганство, але до неї можна буде застосувати стягнення виключно ті, які
передбачені ст. 24-1.
3. Підприємець Д. вчасно не поставив комп'ютерну техніку обласній державній адміністрації. Підстав
немає, адже немає складу адміністративного правопорушення.
4. Народний депутат, виступаючи на мітингу, закликав змінити конституційний лад в України,
обгрунтовуючи це історичними передумовами розвитку держави є підстави до притягнення до
кримінальної відповідальності.а саме за ч. 3 ст 109 КК.
5. 65-pічна пенсіонерка торгувала домашньою продукцією біля виходу з метро. Стаття 160. Торгівля з
рук у невстановлених місцях
Торгівля в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під'іздах, скверах та в інших невстановлених
місцях є підстава для адмін. Відповідальності.
6. Громадянин В., працюючи головним лікарем обласної клінічної лікарні, був відсутній на роботі
протягом 3-х днів без поважних причин. Дисциплінарна відповідальність, відповідальність за нормами
КЗпП.
7. Інспектор із пожежного нагляду здійснив планову перевірку діяльності підприємства і відмовився на
вимогу керівника підприємства надати акт перевірки, складений за результатами заходу державного
контролю. Дисциплінарна відповідальність, адже немає складу адмін. Правопорушення.
8. Батьки 7-pічної дівчинки постійно відмовляли їй у вечері, мотивуючи це тим, що вона займається
балетом і тому має i бути стрункою. Через це дівчинка голосно плакала й просила їжу в сусідів.
Стаття 126-1. Домашнє насильство
Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або
економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний
перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, шо призводить до фізичних або
психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або
погіршення якості життя потерпілої особи.
На мою думку, в діях батьків наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею
126-1.
Заняття 2
№1
Порівняйте склади правопорушень, про які йдеться у завданні, висловте свою точку зору щодо
обрунтованостi позиції юрисконсульта.
СТ 51 Дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати
СТ 85 Порушення правил рибальства Так, з питань використання водойм в Україні діє Конституція
України, Водний кодекс України, Закон України "Про аквакультуру". У відповідності до цих
законодавчих актів водні ресурси є об'єктами права власності українського народу.
Зокрема ст. 47 Водного кодексу України визначає, що загальне водокористування здійснюється
громадянами України для задоволення їх потреб безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за
окремими особами та без надання відповідних дозволів. У статті перелічені деякі основні потреби
громадян, до яких входять купання, плавання на човнах, водопій тварин, любительськe і спортивне
рибальство. На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах,
встановлених орендарем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду. Орендар, який
узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови
водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в
оренду. Якщо водокористувачем або відповідною радою не встановлено таких умов, загальне
водокористування визнається дозволеним без обмежень.
Згідно вимог ст.51 Водного кодексу, водні об'єкти надаються в користування на умовах оренди без
обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом. А орендарі водного
об'єкта зобов'язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне
водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо).
У межах населених пунктів забороняється обмеження будь- яких видів загального водокористування,
крім випадків, визначених законом. Заборона загального водокористування водними об'єктами,
наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання є підставою для розірвання
договору оренди.
3 вищнаведеного можна дійти висновку, що тут відсутнє викрадення майна, а притягати до
відповідальності потрібно за порушення правил рибальства.
Стаття 240. Органи рибоохорони
Органи рибоохорони розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням
правил рибальства та охорони рибних запасів, передбачені статтею 50, частиною третыою статті 85,
статтями 86-1, 91-2 і 188-5 цього Кодексу. Від імені органів рибоохорони розглядати справи про
адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Головний
державний інспектор рибоохорони України, головні державні інспектори рибоохорони в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, провідні державні інспектори рибоохорони,
старші державні інспектори рибоохорони.
Із змісту цієї статті можемо дійти висновку що державний інспектор рибохорони не мав права
притягати до відповідальності.

№2
Чи є в діях гр. Т. прояв неповаги до суду?
Для обрунтування Вашої позиції проаналізуйте склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185-3.
Стаття 185-3. Прояв неповаги до суду або Конституційного Суду України Неповага до суду, що
виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в
непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку
під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або
встановлених у суді правил,
- Рішення Ради суддів України Nе62 від 26 жовтня 2018 року Слід наголосити на таких нормативних
особливостях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1853 КУПАП:
об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері судоустрою;
об' єктивна сторона правопорушення може виражатись у вчиненні різноманітних дій:
у вербальній формі, шляхом жестикуляції, шляхом бездіяльності під час непідкорення вимогам
головуючого у судовому засіданні, неявки до суду oсіб, які визнані у встановленому законодавством
порядку свідками, потерпілими, позивачами або відповідачами, експертами, перекладачами тощо;
об'єктивна сторона правопорушення передбачає відповідальність тільки за злісне, тобто повторне без
поважних причин ухилення від явки в суд і при цьому не всіх осіб, без яких неможливий розгляд
судової справи, а тільки свідка, потерпілого, позивача, відповідача, експерта, перекладача. Це означає,
що не може визнаватись правопорушенням і не тягне за собою адміністративної відповідальності
одноразова навмисна неявка в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача, експерта, перекладача, а
також неодноразове нез'явлення без поважних причин обвинуваченого, спеціаліста, іншої особи,
особиста участь якої в судовому розгляді визнана обов'язковою;
об'єктивна сторона правопорушення, що полягає у вчиненні будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу
до суду або встановлених у суді правил, може проявлятись лише у ході судового засідання, через що дії
осіб за межами судового засідання не можуть бути кваліфіковані за статтею 1853 КУПАП як прояв не
поваги до суду;
суб'єктом правопорушення може бути будь-яка особа, яка бере участь у судовому засіданні, або визнана
у встановленому законодавством порядку свідком, потерпілим, позивачем або відповідачем, експертом,
перекладачем;
суб'єктом правопорушення є лише фізична особа;
суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується
наявністю вини як у формі умислу, так й у формі необережності.
Щодо обов'язків, то свідок зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи), у провадженні
якого перебуває справа, в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по
справі і відповісти на поставлені запитання.
Аналізуючи положення КПАП, можна дійти висновку, що законодавець не встановлює відповідальності
свідка за відмову давати пояснення у справах про адміністративне правопорушення, а так само за дачу
неправдивих пояснень. Проаналізувавши статтю 185-3, можна дійти висновку, що свідок не проявив
неповагу до суду, а також не порушував будь-яких правил в суді.

№3
Проаналізуйте ситуацію й визначте, як треба кваліфікувати дії громадянина К.? До якого виду
відповідальності можна притягнути громадянина К.? Свою відповідь обґрунтуйте, посилаючись на
чинне законодавство.
Порядок проведення протиепідемічних заходів, пов'язаних із самоізоляцією осіб, затверджений
постановою КМУ від 11 березня 2020 р. 211:
3. Особами, які потребують самоізоляції, є:
1) особи, які мали контакт з пацієнтом з підтвердженим випадком СОVID-19, крім оcіб, які під час
виконання службових обов'язків використовували засоби індивідуального захисту відповідно до
рекомендацій щодо їх застосування;
2) особи, щодо яких є підозра на інфікування, або особи, які хворіють на СOVID-19 в легкій формі та не
потребують госпіталізації;
3) особи, що дали згоду на самоізоляцію з використанням електронного сервісу "Дій вдома" Єдиного
державного веб- порталу електронних послут (далі - система) до перетину державного кордону або
контрольних пунктів в'ізду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї;
Відповідно по пункту 3 частини 3 цієї постанови, особа повинна дати згоду ДО перетину державного
кордону, а в нашому випадку особа дала згоду після того як перетнула кордон. То чи буде вона
вважатися такою, що потребує самоізоляції. Якщо ні, то даний громадянин не буде притягатися до
відповідальності. А Якщо так, то його потрібно притягнути до адміністративної відповідальності за
статтею 44-3,
Порушення правил щодо карантину людей, санітарно- rirієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і
норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами
законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними
хворобами.
№4
Проаналізуйте ситуацію й визначте, хто в даному випадку має нести відповідальність. З якого віку
настає адміністративна відповідальність? Які особливості притягнення до адміністративної
відповідальності неповнолітніх осіб?
За безквитковий проїзд передбачено адміністративну відповідальність за ст.135 Кодексу України про
адміністративні правопорушення (КУПАП). Законом України Ne1812-VII від 17.01 2017 року внесли
зміни у статтю 229 «Органи автомобільного транспорту та електротранспорту» Кодексу України про
адмінправопорушення. Зокрема, відповідно до цієї ст. від імені органів автомобільного транспорту та
електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні
стягнення мають право: на пасажирському електротранспорті (тролейбус, трамвай) — керівник
перевізника, який в установленому законодавством порядку надає транспортні послуги, його
заступники та контролери.
Кодексом про адміністративні правопорушення встановлено, що до адміністративної відповідальності
притягаються особи, яким на момент скоєння правопорушення виповнилось 16 років. До неповнолітніх
віком 16-18 років, які скоїли адміністративні проступки, можуть бути застосовані заходи, передбачені
ст. 24 КПАП, а саме: зобов'язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим; догана або
сувора догана; попередження; передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам які їх
замінюють або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх згодою, а також окремим
громадянам на їх прохання.
Заходи впливу мають виховний характер і можуть бути застосовані до неповнолітніх, які скоїли
адміністративний проступок, у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде
висновку, що виправлення правопорушника можливе без застосування до нього суворішого
адміністративного стягнення. У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років
адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121-127, частинами першою, другою і
третьою статті 130, статтею 139, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-4, 174, 183-1, 185, 190-
195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах.
З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених oсіб (за
винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи
впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу. Висновок. Неповнолітній К. не буде нести адмін.
відповідальність, оскільки він не досяг віку притягнення до адміністративної відповідальності. Що
стосується С, то до нього можуть бути застосовані заходи виховного впливу, оскільки серед наявного
переліку у ст. 13 КУПАП, таке правопорушення як безквитковий проїзд, що передбачене ст. 135
КУПАП відсутнє, а отже підстави для притягнення до адміністративної відповідальності за таке
правопорушення немає.

Тема 14
№1
Чи правомірне рішення суду?
Відповідно до ч.1 ст. 191 КУПАП, Порушення правил зберігання, носіння або перевезення нагородної,
вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і
швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, які мають
відповідний документ дозвільного характеру, виданий уповноваженим державним органом на
зберігання зазначеної зброї, - тягне за собою накладення штрафу від семи до десяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням зброї і бойових припасів або без такого.
Проте, в нашому ж випадку суд наклав адміністративне стягнення в розмірі п'яти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням зброї і бойових припасів до неї. А відповідно до ст.
27 КУПАП, Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян, посадових та юридичних
осіб за адміністративні правопорушення у Випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими
законами України.
Законом (ч. 1 ст. 191 КУпАП) встановлено мінімальний розмір штрафу — 7 н.м.д.г., а суд в нашому
випадку застосував 5 н.м.д.г. до особи, що є порушенням вимог КУПАП. ТОЖ, дї суду щодо розміру
накладеного на особу штрафу є неправомірними.
У чому полягає принцип законності при накладенні стягнень за вчинене адміністративне
правопорушення?
Принцип законності полягає, по-перше, в тому, що адміністративна відповідальність настає лише за ті
діяння, які передбачені законом, по-друге, притягати до адміністративної відповідальності мають право
тільки передбачені законом компетентні органи, по-третє, органи публічної адміністрації при вирішенні
питання про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності повинні керуватися
законом і здійснювати свої повноваження в рамках передбаченої законодавством компетенції.
Принцип законності адміністративної відповідальності закріплюється у ст. 7 КУПАП, відповідно до ч.1
та ч.2 вищезазначеної статті, Ніхто не може бут підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним
правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування
уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного Впливу провадиться в
межах іх компетенції, у точній відповідності з законом.
У чому сутність такого виду адміністративного стягнення, як оплатне вилучення предмета, що став
знаряддям адміністративного правопорушення?
Відповідно до ст. 28 КУПАП, Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за
рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з
відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета

№2
Яке рішення має прийняти суд після розгляду скарги гр. П.? Чи є підстави для ї задоволення?
Відповідно до ч.1 ст. 172 КУПАП, Неповідомлення особою у встановлених законом випадках та
порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів - тягне за собою накладення штрафу від ста
до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ч.2 ст. 172' КУПАП,
Вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів- тягнуть за собою
накладення штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А
відповідно до ч.2 ст. 36 КУПАП, Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи
про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається
в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного
стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про
відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Проте, статтями і частинами статей за вчинені
правопорушення не передбачено жодних додаткових стягнень. А тому ми не можемо застосувати до
особи стягнення, яке не передбачено санкцією статті, що передбачає відповідальність за вчинене
особою правопорушення.
Тож, керуючись положеннями ч.2 ст. 36 КУПАП стягнення має бути в межах штрафу від двохсот до
чотирьохсоm неоподатковуваних мінімумів доходів громадян Тож, дійсно є підстави для задоволення
скарги гр.П.
Які загальні правила накладення адміністративних стягнень передбачено чинним законодавством
України?
Відповідно до ст. 33 КУПАП, Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах,
установлених цим Кодексом та іншими законами України При накладенні стягнення враховуються
характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини,
що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення
у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за
порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі
фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка
притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки
дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки,
паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються
статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.
№3
Чи правомірні дії суду щодо застосування заходів впливу?
Відповідно до ч.2 ст. 126 КУПАП, Керування транспортним засобом особою, яка не має права
керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не
має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі
тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 122* КУПАП, Невиконання водіями вимог поліцейського, а водіями військових
транспортних засобів- вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової
служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу, - тягне за собою
накладення штрафу в розмірі дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення
права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Відповідно до ч.2 ст. 36 КУПАП, Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи
відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Оскільки за ч.2 ст. 126 КУпАП може бути накладено штраф в розмірі 30 н.м.д.г., а в другому випадку
більш суворим є позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести
місяців —є більш тяжким видом покарання.
Тож, в нашому випадку до повнолітньої особи можна було б застосувати покарання у вигляді
позбавлення права курування т.з.
Але, за умовами задачі в нас кримінальне правопорушення вчинив неповнолітній, а до нього відповідно
до ч.24' КУПАП може бути застосовано такі види стягнень: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі
попросити вибачення у потерпілого; 2) попередження; 3) догана або сувора догана; 4) передача
неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або
трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання. Так само необхідно
врахувати, що гр. Гє неповнолітнім, бере активну участь у спортивному житті міста, а також розкаявся у
вчиненому правопорушенні, тож має місце 3 обставини, що пом'якшують покарання, оскільки
відповідно до ч.1 ст. 34 КУПАП, Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне
правопорушення, визнаються: 1) щире розкаяння винного; 4) вчинення правопорушення неповнолітнім;
Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за
адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про
адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі.
Тож, спортивні успіхи гр.Г також можна вважати, обставиною, що пом 'якшує покарання, оскільки він
має активну громадську позиціюі відстоює авторитет міста спортивних змаганнях. ТОЖ, можна
зазначити, що покарання у вигляді сувороії догани може бути належним покаранням. Рішення суду є
правомірним.
Які види стягнень можуть бути застосовані до неповнолітнього, який вчинив адміністративне
Відповідно до ч.1 ст. 24' КУПАП, За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці
від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу: 1) зобов'язання
публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) попередження; 3) догана або сувора
догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд
педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

№4
Визначте правомірність дій працівника поліції. Чи правильно кваліфіковані дії гр. М?
Відповідно до ч.4 ст. 121 КУПАП, Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень,
передбачених частинами першою - третьою цієї статті, - тягне за собою позбавлення права керування
транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців або адміністративний арешт на строк від
П'яти до десяти діб
Відповідно до ст. 124 КУПАП, Порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що
спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних
переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна,-тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними
засобами на строк від шести місяців до одного року.
Проте, за інформацією, що надана в умовах задачі ми не можемо казати про повторність вчинюваного
адміністративного правопорушення, а тому належною кваліфікацією буде ч.1 ст. 121 КУПАП,
Керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового
керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні
несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або
переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення
штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, працівник поліції неправильно кваліфікував вчинене особою правопорушення і належною
кваліфікацією буде ч.1 ст. 121 КУПАП, та ст. 124 КУпАП. (у разі, якщо учасники не домовились про
складення європротоколу). Якщо буде складено европротокол, то відповідальність за ст. 124 КУПАП не
настає відповідно до Примітки до ст. 124 КУПАП, Примітка. Особа, цивільно-правова відповідальність
якої застрахована, звільнясться від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього
руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-
транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно
до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників
наземних транспортних засобів".
Чи законне рішення суду?
В першу чергу необхідно зазначити, що суд мав врахувати той факт, що мала місце неправильна
кваліфікація правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст. 121 КУПАП, Керування водієм транспортним засобом, що має несправності
системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів
(темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил
експлуатація його забороняеться, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і
стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.
Відповідно до ст. 124 КУПАП, Порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що
спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних
переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна,-тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними
засобами на строк від шести місяців до одного року.
Відповідно до ч.2 ст. 36 КУПАП, Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи
відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
А відповідно до ст. 25 КУПАП, Оплатне вилучення, конфіскація предметів та позбавлення права
керування транспортними засобами можуть застосовуватися як основні, так і додаткові адміністративні
стягнення ТОЖ, позбавлення права керування транспортним засобом може застосовуватись і як
основне, і як додаткове стягнення, проте конструкція санкції статті 124 КУпАП передбачає, що воно в
цьому випадку є основним покаранням і зазначається в альтернативі із застосуванням штрафу. Це
означає, що ми не можемо використати його як додаткове покарання.
Оскільки розмір штрафу у статтях однаковий, то в нашому випадку застосуванню підлягатиме більш
суворий вид стягнення, а саме позбавлення права керування транспортними засобами на строк від
шести місяців до одного року.
Більш того, відповідно до ч.2 ст. 38 КУПАП, Якщо справи про адміністративні правопорушення
відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено
не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не
пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення,
зазначені у частинах третій - п'ятій цієї статті.
Проте, протокол було складено 13.07.2021 року, а суд притягнув гр.М до відповідальності
20.10.2021 року, тож пройшло більше 3 місяців, а тому було пропущено строк притягнення особи до
адміністративної віповідальності.
Отже, рішення суду також не відповідає вимогам закону.
Охарактеризуйте порядок накладення стягнення при вчиненні двохі більше адміністративних
правопорушень.
Відповідно до ст. 36 КУПАП, При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних
правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа
вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим
же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш
серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано
одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених
правопорушень.
Який порядок застосувания основних і додаткових адміністративних стягнень?
Відповідно до ст. 25 КУПАП, Оплатне вилучення, конфіскація предметів та позбавлення права
керування транспортними засобами можуть застосовуватися як основні, так і додаткові адміністративні
стягнення; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - тільки як
додаткове; інші адміністративні стягнення, зазначені в частині першій статті 24 цього Кодексу, можуть
застосовуватися тільки як основні. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено
основне або основне і додаткове стягнення.

Тема 15
Заняття 1
№1
Відповідно до частини 2 статті 122 КУПАП:
Невиконання водіями вимог про зупинку тягне за собою накладення штрафу в розміpі
дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування
транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Чи існують у описаному випадку підстави для притягнення особи до адміністративної
відповідальності?
Адміністративна відповідальність, так само як й інші види юридичної відповідальності
настає за наявністю нормативних, фактичних і документальних підстав: фактичні підстави
це юридичні факти, пов'язані з проступком, зокрема, це факт вчинення проступку і факт
виконання заходів відповідальності, крім того, до них відносяться факти затримання,
огляду, подання звернень, визнання доказами фактичних даних тощо; юридичні
(нормативні) підстави утворюють норми за якими діяння визнається адміністративним
проступком (правопорушенням), визначаються заходи примусу за виконання складу
проступку, суб'єкти відповідальностіі юрисдикції, правила, за якими накладаються і
виконуються стягнення, забезпечується законність, права учасників провадження тощо;
процесуальні (документальнi) підстави — це наявність процесуальних норм, які
забезпечують притягнення винної особи до адміністративної відповідальності та документів,
оформлених відповідно до встановлених вимог та за визначеною законодавством
процедурою, в першу чергу, це протокол про адміністративне правопорушення і постанова
по справі про адміністративне правопорушення, а також сюди відносяться акти, довідки,
звернення, облікові документи тощо.
За умови задачі, нам зрозуміло, що існує процесуальна підстава настання адмін.
відповідальності, адже був складений протокол про правопорушення.
Чи наявні обставини, що виключають провадження у справі про адміністративне
Відповідно до ст. 247 КУПАП:
Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а
розпочате підлягає закриттю за таких обставиң:
1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;
2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення
шістнадцятирічного віку;
3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;
4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;
7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків,
передбачених статтею 38 цього Кодексу;
8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення
адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про
адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному
провадженні по даному факту;
9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Відповідно до змісту задачі наявна умова закриття провадження в справі, а саме обставина
«відсутність події і складу адміністративного правопорушення», так як не було доказів, що
водій проїхав на червоне світло.
Проаналізуйте стадію розгляду справи і накладення стягнення у провадженні у справах про
адміністративні правопорушення
Провадження в справах про адміністративні правопорушення складається з чотирьох
стадій:
1) порушення справи про адміністративне правопорушення (полягає в складанні протоколу
уповноваженою на те особою або представником громадського формування);
2) розгляд справи про адміністративне правопорушення і винесення по справі постанови
(полягає в тому, що компетентний орган (посадова особа) проводить остаточне
розслідування по справі і дає правову оцінку діям особи, яку позначено в протоколі як таку,
що притягується до адміністративної відповідальності);
3) оскарження (або опротестування) постанови по справі про адміністративне
правопорушення (виникає в тих випадках, коли особа, яка притягується до адміністративної
відповідальності, або потерпілий не згодні з винесеною відносно них постановою).
Постанову по справі може опротестувати прокурор (наявність цієї стадії виступає однією з
найважливіших гарантій права особи, яка притягуеться до адміністративної
відповідальності. Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути
оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим);
4) виконання постанови про накладення адміністративного стягнення (завершальна стадія
провадження в справах про адміністративні правопорушення, її сутність полягає в
практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику
постановою).
Систему адміністративних стягнень закріплено в ст.24 КУПАП, в якій їх перераховано з
врахуванням зростання суворості: попередження; штраф: штрафні бали; оплатне вилучення
предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'ектом адміністративного
правопорушення; конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім
обєктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення
адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному
громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення
права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи3;
виправні роботи; суспільно корисні роботи; адміністративний арешт; арешт з утриманням на
гауптвахті. Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі
України іноземців і оcіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які
грубо порушують правопорядок.
Оплатне вилучення, конфіскація предметів та позбавлення права керування транспортними
засобами можуть застосовуватися як основні, так і додаткові адміністративні стягнення;
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю— тільки як
додаткове; інші адміністративні стягнення, зазначені вище, можуть застосовуватися тільки
як основні.
За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне 1
додаткове стягнення.
Чи виконані вимоги закону щодо збирання доказів. фіксування доказів адміністративного
правопорушення, доведення складу й події адміністративного правопорушення посадова
особа, яка притягла позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 251 КУПАП:
1.Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на
основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи
відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та
інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані
встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка
притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта,
речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають
функції фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою,
яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в
автоматичному режимі, чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що
використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або
свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки
(відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів,
що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів,
актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення
речей і документів, а також іншими документами.
2.Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання
протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
№2
Відповідно до п. 2.3 (в) ПДР України:
На автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки),
користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.
Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю,
фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і
пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Відповідно до п. 2.1 (а) ПДР України:
Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право
керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУПАП: Керування транспортним засобом особою, яка не має
при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії,
реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового
страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів—
тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів
Охарактеризуйте зміст і випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не
складається
Згідно зі статтею 258 КУПАП:
1) Протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених
статтями 70, 77, частиною третьою статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не
перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, частиною першою статті
85, якщо розмір штрафу не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених в частині третій статті 238),
частиною третьою статті 109, статтями 110, 115, частинами першою, третьою і п'ятою статті
116, частиною третьою статті 1162, частинами першою і третьою статті 117 (при накладенні
адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення),
статтями 118, 119, статтями 134, 135, 1853 цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене
порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.
2) Протокол не складаєтыся у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких
віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері
забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
3) Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф
накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення
4) У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими
органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у
справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
5) Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа
оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то
уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне
правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення
особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення,
передбаченого статтею 1853 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення
дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є
додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
6) Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах,
один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
7) У разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки
дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі
спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів
фото-і кінозйомки, відеозапису, протокол про адміністративне правопорушення не
складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без
участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Копії постанови у справі про адміністративне правопорушення та матеріалів, зафіксованих
за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що
мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису,
надсилаються особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох
днів з дня винесення такої постанови.
Що треба з 'ясувати органу (посадовій особі) при розгляді справи про адміністративне
Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення
зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана
особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини,
що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави
для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської
організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для
правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне
правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в
автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування
транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються
статтями 2791-2794 цього Кодексу ( стаття 280 КУпАП).
Чи повинен суб'єкт владних повноважень надати суду докази на підтвердження події та
наявність складу адміністративного правопорушення у діях водія (позивача) М.
В адміністративному судочинстві, на відміну від цивільного судочинства, діє принцип
офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі
(частини четверта, п'ята статті 11, частина друга статті 69, частина п'ята статті 71 КАС
України).
Обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається
на суб'єкта владних повноважень, якщо він як відповідач заперечує адміністративний позов
(частина друга статті 71 КАС України), а в цивільному судочинстві кожна сторона
зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень (частина перша статті 11, частина перша статті 60 ЦПК України).
"Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та
матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього
обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали", а якщо такі приписи відповідач
без поважних причин не виконує, то "суд вирішує справу на основі наявних доказів"
(частини четверта, шоста статті 71 КАС України). Цивільно-процесуальне законодавство не
встановлюоє Для суду таких повноважень. Тобто, суб’єкт владних повноважень повинен
надати суду докази на підтвердження події та наявність складу адміністративного
правопорушення у діях водія М.
№3
Вкажіть, діяв відповідач у межах наданих йому повноважень чи з порушенням процедури
притягнення до адміністративної відповідальності, без урахування наданих позивачем
документів (доказів)
Провадження в справах про адміністративні правопорушення складається з чотирьох
стадій:
1) порушення справи про адміністративне правопорушення (полягає в складанні протоколу
уповноваженою на те особою або представником громадського формування); 2) розгляд
справи про адміністративне правопорушення і винесення по справі постанови (полягає в
тому, що компетентний орган (посадова особа) проводить остаточне розслідування по
справі і дає правову оцінку діям особи, яку позначено в протоколі як таку, що притягується
до адміністративної відповідальності);
3) оскарження (або опротестування) постанови по справі про адміністративне
правопорушення (виникає в тих випадках, коли особа, яка притягується до адміністративної
відповідальності, або потерпілий не згодні з винесеною відносно них постановою).
Постанову по справі може опротестувати прокурор (наявність цієї стадії виступає однією з
найважливіших гарантій права особи, яка притягується до адміністративної
відповідальності. Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути
оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим);
4) виконання постанови про накладення адміністративного стягнення (завершальна стадія
провадження в справах про адміністративні правопорушення, ії сутність полягає в
практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику
постановою).
Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами
в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обтрунтовують вимоги і заперечення учасників
справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами;
висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до Порядку здійснення державного архітектурно- будівельного нагляду,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 No 698 (далі —
Порядок No 698), основними завданнями нагляду є виявлення, припинення та запобігання
порушенню уповноваженими органами містобудування та архітектури, органами
державного архітектурно-будівельного контролю вимог законодавства у сфері містобудівної
діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної
діяльності.
Відповідно до пункту 2 Порядку No 698, нагляд здійснюється Держархбудінспекцією через
головних інспекторів будівельного нагляду шляхом проведення планових, позапланових,
документальних і камеральних перевірок.
Таким чином, за умов задачі відповідач діяв у межах наданих йому повноважень , без
порушення процедури притягнення до адмін. процедури.
Постанова Великої Палати Верховного Суду установила:
У серпні 2017 року особа звернувся до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправними дії інспектора поліції щодо винесення стосовно нього постанови
від 19 серпня 2017 року серії АР N 483366 про адміністративне правопорушення;
- визнати протиправною та скасувати постанову від 19 серпня 2017 року серії АР N 483366
про адміністративне правопорушення, якою накладено адміністративне стягнення у вигляді
штрафу в сумі 425 грн за порушення частини другої статті 122 Кодексу України про
адміністративні правопорушення .
Оржицький районний суд Полтавської області постановою від 8 вересня 2017 року позов
задовольнив.
Пунктом 13 розділу VIII "Прикінцевих та перехідних положень" Кодексу адміністративного
судочинства України встановлено, що закони України та інші нормативно-правові акти до
приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому
Кодексу.
Отже, за подання апеляційної скарги у справі про адміністративне правопорушення судовий
збір сплачується суб'єктом владних повноважень на загальних підставах, у порядку та
розмірах, установлених Законом України від 8 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий
збір" (далі - Закон N 3674-VI). Управління поліції звернулося до суду касаційної інстанції зі
скаргами, у яких, посилаюочись на порушення судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені ухвали суду
апеляційної інстанції та направити справу до цього суду для вирішення питання про
відкриття апеляційного провадження.
Отже, безпідставно зобов'язано скаржника усунути недоліки шляхом направлення до
Харківського апеляційного адміністративного суду оригіналу квитанції про сплату судового
збору. Управління поліції просить суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної
скарги взяти до уваги висновки колеrії суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України, викладені в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження N
21-1410a16), згідно з якими за подання позивачем або відповідачем- суб'єктом владних
повноважень апеляційної/ касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про
оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і
розмірах, встановлених Законом N 3674-VI, сплаті не підлягає.
Вищий адміністративний суд України ухвалами від 25 жовтня та 29 листопада 2017 року
відкрив касаційне провадження у зазначеній справі. На підставі підпункту 4 пункту 1
розділу VII "Перехідні положення" КАС України у чинній редакції касаційна скарга була
передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду
спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 1 листопада 2018
року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 8
пункту 1розділу VII "Перехідні положення" КАС України, оскільки вважає за необхідне
відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від
13 грудня 2016 року (провадження N 21-1410a16) з аналогічними правовідносинами.
Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у вказаній постанові, за подання
позивачем або відповідачем - суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги
на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне
правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом N 3674-VI, сплаті
не підлягає.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду,
колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, дослідивши
норми матеріального права шщодо застосування судами попередніх інстанцій статті 288
КУПАПі норм, що встановлюють порядок сплати судового збору у справах про
адміністративні правопорушення, вважає, що від сплати судового збору
звільнені ще позивачі за подання позовної заяви до суду першої інстанції, що передбачено
частиною четвертою статті 288 КУПАП, а за звернення з апеляційними скаргами сторони
повинні сплачувати судовий збір у загальному порядку, оскільки ані КУПАП, ані Закон N
3674- VI чи інші закони такої норми, яка б дозволяла звільняти іх від сплати судового збору,
не містять. Наведені обставини, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду
у складі Верховного Суду, свідчать про те, що справу слід передати на розгляд Великої
Палати Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України суд,
який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'сднаної
палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або
палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування
норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні
Верховного Суду України.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2019 року прийняла цю справу до
розгляду та призначила її розгляд у порядку письмового провадження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 4
червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду. Органи (посадові
особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені
статтею 213 КУПАП, згідно з якою справи про адміністративні правопорушення
розглядаються:
1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських
рад;
2) виконавчими комітетами (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, -
виконавчими органами, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад
та їх посадовими особами, уповноваженими на те цим Кодексом; 4) районними, районними
у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим
Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами,
Верховним Судом;
5) органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами
(посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах
(посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні
правопорушення, визначається КУпАПта іншими законами України.
Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних
у місті, міських чи міськрайонних судах визначається КупАП та іншими законами України
(стаття 246 КУПАП). За статтею 283 КУПАП, розглянувши справу про адміністративне
правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова
виконавчого органу cільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне
правопорушення приймасться у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада
посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу,
стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності)), дату
народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час
розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке
адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Оскарження рішень дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення
до адміністративної відповідальності здійснюється шляхом подання до суду позовної заяви.
Частиною четвертою статті 288 КУПАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у
справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Як до, так і після прийняття Конституційним Судом України Pішення від 8 квітня 2015 року
N 3-рп/2015, Закон N 3674- VI не визначав і не визначає окремо об'єкти та розміри ставок
судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення
адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних
повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Водночас, вирішуючи
порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з
обсягу прав у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень
щодо притягнення до адміністративної відповідальності, який би забезпечував ефективний
судовий захист, включаючи в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в
апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації
інших прав і свобод учасників судового провадження, захисту їх від порушень і
протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень, як
складової права осіб на доступ до суду. Велика Палата Верховного Суду вважає за
необхідне відступити від такого висновку, вказавши, що чинне законодавство містить ставку
судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі
про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні
позивачем та відповідачем судового рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за
наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення суду
апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 356, 359 КА України, Велика Палата
Верховного Суду постановила:
1. Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Полтавської області
Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
2. Ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня та 15 листопада
2017 року у справі N 543/775/17 залишити без змін.
№4
Проаналізуйте нижченаведену ситуацію і з 'ясуйте, в яких випадках існують підстави для
притягнення неповнолітньої особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і громадянина:
1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного
строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо
його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого
висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується
публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього
судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи
національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси
неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом
суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити
інтересам правосуддя.
2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається
невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі
права:
а) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і
причини обвинувачення, висунутого проти нього;
b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
с) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на
власний розсуд, або- за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника-
одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;
d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати
виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, -
одержувати безоплатну допомогу перекладача.
Відповідно до статті 175-1 ЦУПАП:
Куріння тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях,
визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради — тягне за собою
попередження або накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті,
за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню — тягне за собою накладення
штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення
неповнолітніми віком від 14 до 16 років правопорушення, відповідальність за яке
передбачено КУПАП, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або oсіб, які іх
замінюють, від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3 ст.
184 КУПАП).
Частиною 1 ст. 13 КУПАП передбачено, що до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти
років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу,
передбачені статтею 241 КУПАП:
1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
2) попередження;
3) догана або сувора догана;
4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд
педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх
прохання.
Зазначені зходи впливу, згідно ч. 2 ст. 13 КУПАП, - можуть бути застосовані, з урахуванням
характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника, і до осіб, які вчинили
адміністративні правопорушення передбачені ч. 2 ст. 13 КУПАП (окрім вчинення
правопорушення, передбаченого ст. 185 КУПАП).
За умовами задачі було застосовано попередження.
Попередження - суворіший захід виховного впливу, що полягає в усному оголошенні
органом адміністративної юрисдикції офіційного від імені держави осудження
неповнолітныого правопорушника і його поведінки, яка виявилась у скоєнні
адміністративного проступку, що не становить значної суспільної небезпеки.
Отже, за інші адміністративні правопорушення, що не зазначені в ч. 2 ст. 13 КУПАП, з
передбачених КУПАП (окрім вчинення правопорушення, передбаченого ст. 185 КУПАП)
повинні бути застосовані виключно заходи впливу, передбачені статтею 241 КУПАП.
КУПАП не надано докладних роз'яснень та особливостей застосування заходів впливу до
неповнолітніх у вигляді: зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у
потерпілого; догани або суворої догани; передачі неповнолітнього під нагляд батькам або
особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх
згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Тому суд при застосуванні зазначених заходів впливу повинен виходити з буквального
змісту заходу, що застосовується судом виходячи з загальних засад права та з урахуванням
характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника. Попередження як захід
адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі.
У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом
(ст. 26 КУПАП).
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 284 КУПАП при застосуванні заходів впливу, передбачених статтею 241
цього Кодексу суд виносить постанову, яка згідно ст. 285 КУПАП оголошується негайно
після закінчення розгляду справи, копія постанови протягом трьох днів вручається або
висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови вручається під розписку. У разі
якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.
Охарактеризуйте контроль і прокурорський нагляд за виконанням законів при провадженні
у справах про адміністративні правопорушення.
Згідно зі ст. 250 КУПАП:
1.Прокурор, заступник прокурора, здійснюючи нагляд за додержанням і правильним
застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративне правопорушення має
право: порушувати провадження в справі про адміністративне правопорушення;
знайомитися з матеріалами справи; перевіряти законність дій органів (посадових осіб) при
провадженні в справі; брати участь у розгляді справи; заявляти клопотання; давати висновки
з питань, що виникають пд час розгляду справи; перевіряти правильність застосування
відповідними органами (посадовими особами) заходів впливу за адміністративні
правопорушення; вносити подання, оскаржувати постанову i рішення по скарзі в справі про
адміністративне правопорушення, а також вчиняти інші передбачені законом дії.
2. При провадженні у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями
1724-1729, 1729-2 цього Кодексу, участь прокурора у розгляді справи судом є обов'язковою.
Заняття 2
№1
Дайте юридичний аналіз ситуації.
Відповідно до статті 307 КК України : Незаконне виробництво, виготовлення, придбання,
зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут
наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів,- караються позбавленням волі
на строк від трьох до восьми років. Придбання наркотичних засобів або психотропних
речовин - це їх купівля, отримання в обмін на інші товари і речі, у вигляді позички, дарунка,
нагороди, сплати боргу, привласнення знайденого, збирання (лише щодо наркотиків)
дикоростучих конопель і маку (їх частин), а також післяжнивних залишків неохоронюваних
посівів наркотиковмісних рослин, відходів виробництва, які містять наркотичні речовини,
тощо.
Відповідно до ст. 263 КУПАП загальний строк адміністративного затримання особи, яка
вчинила адміністративне правопорушення, становить не більш як 3 години. Але, наприклад,
в необхідних випадках для встановлення особи та/або з'ясування обставин правопорушення,
строк затримання може становити до трьох діб.
Відповідно ч. 3 ст. 263 КУПАП осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і
психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання
протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду,
з'ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин
та їх дослідження — до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом
двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
Згідно з ст. 37 3акону України «Про Національну поліцію» відлік часу утримання
затриманої фізичної особи в спеціально відведених для цього приміщеннях рахується з
моменту ії фактичного затримання. Тимчасове обмеження пересування особи негайно
припиняється, якщо необхідності здійснювати такий захід немає.
Відповідно до статті 254 КУПАП:
1. Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими
на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської
самодіяльності.
2. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не
пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення,
у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до
адміністративної відповідальності.
3. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 320 К України:
Порушення встановлених правил посіву або вирощування снотворного маку чи конопель, а
також порушення правил виробництва, виготовлення, зберігання, обліку, відпуску,
розподілу, торгівлі, перевезення, пересилання чи використання наркотичних засобів,
психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, призначених для виробництва чи
виготовлення цих засобів чи речовин, - караються штрафом до сімдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або
обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років,
з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
Дайте юридичний аналіз ситуації. Чи є порушення закону з боку співробітників поліції і
підстави для оскарження їх дій?
Відповідно до Постанови Кабінету Mіністрів України від 28 грудня 2011 р. "Про
затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової
допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного
заходу у вигляді тримання під вартою":
Згідно з п. 2 цієї Постанови:
Негайно після фактичного затримання особи суб'єкт подання інформації повідомляє за
допомогою телефонного, факсимільного зв'язку на єдиний телефонний номер системи
надання безоплатної правової допомоги та інші телефонні номери, електронної пошти або
через комплексну інформаційно-аналітичну систему забезпечення надання безоплатної
правової допомоги відповідному регіональному центру з надання безоплатної вторинної
правової допомоги, крім випадків адміністративного затримання, якщо особа захищає себе
особисто чи запросила захисника, такі відомості: прізвище, ім'я, по батькові та дата
народження затриманої особи (якщо вони відомі); час та підстави для затримання особи;
точна адреса місця для конфіденційного побачення адвоката із затриманою
особою; найменування (прізвище та ініціали) суб'єкта подання інформації, його поштова
адреса, номери телефону та адреса електронної пошти; дата винесення постанови про
застосування адміністративного арешту (постановлення ухвали про обрання запобіжного
заходу у вигляді тримання під вартою), найменування суду та/або прізвище та ініціали суді,
що виніс постанову (постановив ухвалу) у відповідних випадках; прізвище, ім'я, по батькові
та найменування посади особи, яка передала повідомлення, iї номер телефону.
Відповідно до пп. 2 п. 10 цієї ж Постанови: Суб'єкти подання інформації, органи (установи),
де перебувають затримані особи: інформують під час затримання кожну особу про право та
можливість отримання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Закону
України "Про безоплатну правову допомогу", вручаюоть пам'ятку для затриманих осіб, в
якій зазначається єдиний телефонний номер системи надання безоплатної правової
допомоги; повідомляють реriональному центру про затримання особи; забезпечують
внесення відповідних відомостей до системи та/або відповідних журналів реєстрації;
забезпечують вільний доступ призначеного регіональним центром адвоката до затриманої
особи, відведення необхідного часу та належного місця для конфіденційного побачення
адвоката із затриманою особою до першого її допиту з дотриманням умов, що забезпечують
конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - такі побачення без
обмеження іх кількості і тривалості, можливість для ознайомлення адвоката з матеріалами
справи, реалізацію інших прав та гарантій діяльності адвокатів, установлених Конституцією
та законами України; у разі відсутності реагування реriонального центру на повідомлення
про затримання осіб або порушення встановлених цим Порядком строків прибуття адвоката
негайно, але не пізніше ніж протягом 24-х годин, інформують про це Координаційний центр
за телефоном або адресою електронної пошти, що оприлюднені на офіційних веб-сайтах
Мін'юсту та його територіальних органів, а також на веб-сайті органу (установи), де
перебувають затримані особи; подають щокварталу до 5 числа місяця, що настає за звітним
періодом, регіональному центру інформацію про кількість випадків затримання протягом
звітного періоду осіб та кількість випадків неприбуття або несвоєчасного прибуття
адвокатів; несуть у порядку, встановленому законом, відповідальність за несвоєчасне
повідомлення про затримання особи та перешкоджання наданню адвокатом, призначеним
регiональним центром, такій особі безоплатної вторинної правової допомоги;
Таким чином, можна зробити висновок, що установа (де був затриманий гр.А) не
повідомила затриманому про можливість надання йому безоплатної правової допомоги, тим
самим порушила його права. Це можна вважати порушенням закону з боку сnівробітників
поліції.
Судова практика : Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за
конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) окремих положень статті 263 Кодексу України про
адміністративні правопорушення та пункту 5 частини першої статті 11 Закону України "Про
міліцію" (справа про строки адміністративного затримання) :
1) Одним із засобів обмеження права на свободу та особисту недоторканність людини є
адміністративне затримання, яке є заходом забезпечення провадження у справах про
адміністративні правопорушення (глава 20 Кодексу). Відповідно до частини першої статті
260 Кодексу у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення
адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи,
складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення
його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим,
забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах
про адміністративні правопорушення допускається, зокрема, адміністративне затримання
особи.
2) Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і
як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний
заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність індивіда
(абзац п'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від
26 червня 2003 року N 12-рп/2003).
№2
Проаналізуйте ситуацію й підготуйте юридично обрунтовану відповідь на скаргу гр. А.
Ч. 1 ст. 264 КПАП України не встановлює вичерпний перелік органів, що мають право
здійснювати особистий огляд. Після здійснення особистого огляду чи огляду речей, товарів,
транспортних засобів уповноваженою особою складається протокол або робиться
відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення чи в протоколі про
адміністративне затримання. Цей документ чи запис підписуються уповноваженою особою,
двома понятими і особою, яку оглядають. Предмети, виявлені в особи, яку оглядають, що є
знарядям чи безпосереднім об'єктом правопорушення, вилучаються посадовими особами
органів, що передбачено ст. 241 i 243 КПАП. Відповідно до ч. 4 ст. 264 КУПАП: Огляд
речей, ручної кладі, багажу, знарядь полювання і лову риби, добутої продукції,
транспортних засобів та інших предметів здійснюється, як правило, у присутності особи, у
власності (володінні) якої вони є у невідкладних випадках зазначені речі, предмети може
бути піддано оглядові з участю двох понятих під час відсутності власника (володільця).
За умовами задачі, гр.А стверджував, що огляд речей та вилучення не може проходити без
участі володільця цього майна, але за статтею 264, а саме частини 4 цієї статті огляд цих
речей може проводити за відсутності володільця проте повинні бути двоє понятих. За
задачею понятих не було тому це положення законодавства було порушено. Стосовно
заходів забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення, треба
звернутися до ст. 260 КУПАП:
1.У випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення
складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складання
про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи,
особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення
водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування
транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного,
наркотичного чи іншого сп"'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських
препаратів, що знижують іх увагу та швидкість реакції.
2. Порядок адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей і вилучення
речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного
засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і
маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а
також щодо вживання лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, з
метою, передбаченою цією статтею, визначається цим Кодексом та іншими законами
України.
3. Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним застосуванням заходів
забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, проводиться в
порядку, встановленому законом.
Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення можуть
бути застосовані з метою: а) припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано
інші заходи впливу; б) встановлення особи порушника; в) складення протоколу про
адміністративне правопорушення у разі неможливості складання його на місці Вчинення
правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим: г) забезпечення своєчасного і
правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні
Отже, в нашому випадку заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні
правопорушення були застосовані з метою припинення адмін. правопорушення (вилучення
речей при рибальстві, щоб ними не можна було користуватися дале — скоювати дальше
адмін. правопорушення)

№3
Чи правомірні заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні
правопорушення і який порядок їх застосування?
Biдповідно до статті 260 КУпАП:
1.У випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення
складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складання
про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи,
особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення
водія, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного
засобу, відсторонення водив від керування транспортними засобами, річковими і
маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а
також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують іх увагу га
швидкість реакції.
2. Порядок адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей і вилучення
речей та документів, у тому числі посвідчення водія, ліцензійної картки на транспортний
засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування
транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного,
наркотичного чи іншого, а також щодо вживання лікарських препаратів, що
знижують їх увагу та швидкість реакції, з метою, передбаченою цією статтею, визначається
цим Кодексом та іншими законами України.
3.Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним застосуванням заходів
забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, проводиться в
порядку, встановленому законом.
Характерними рисами заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні
правопорушення є: по-перше, те, що вони застосовуються з метою припинення
адміністративних проступків, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи,
складання протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного і
правильного розгляду справи, виконання постанов у справах про адміністративні
правопорушення; по-друге, заходи процесуального забезпечення застосовуютыся тільки в
рамках провадження, що ведеться у зв'язку з правопорушеннями, тобто лише з моменту
порушення справи і до її припинення і лише до особи, яка вчинила правопорушення; по-
третє, крім вчинення правопорушення, є додаткові підстави застосування цих заходів:
неможливість припинення правопорушення іншими засобами, виконання інших
процесуальних дій (складання протоколу, встановлення особи тощо), можливе вчинення
особою нових проступків; по-четверте, це несамостійні, допоміжні заходи впливу, вони не
вважаються санкціями, не тягнуть додаткових обмежень для порушника; по п'яте,
встановлено процесуальний порядок їх застосування: перелік уповноважених органіві
посадових осіб, які мають право їх застосовувати, строки (в необхідних випадках),
процесуальне оформлення (складання протоколу), порядок оскарження.
Законодавством про адміністративну відповідальність передбачено наступні заходи
процесуального забезпечення (ст.259-266 КУПАП): доставляння
порушника; адміністративне затримання; особистий огляд і огляд речей; вилучення речей і
документів; відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і
маломірними суднами та огляд їх на сп'яніння; привід правопорушника органом внутрішніх
справ до органу, який розглядає справу (ст.268 КУПАП).
Відповідно до ч. 2 ст.121 КУПАП: Керування водієм транспортним засобом, який
використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності,
передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не
відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, тягне за
собою накладення штрафу від сорока до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.
Отже, стосовно правомірності заходів забезпечення провадженняу справах про
адміністративні правопорушення, спираючись на перелік усіх можливих заходів можна
сказати все було у рамках закону. Але правопорушення про яке йдеться мова в задачі
передбачено частиною другою статтею 121 КУПАП, а в санкції цієї статті передбачено
лише штраф.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2015 «Про
практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти
безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, також про адміністративні
правопорушення на транспорті» судам категорично забороняється спрощувати підхід до
судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорувати
права осіб, яких притягають до відповідальності.
№4
Визначте місце розгляду такої категорії справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини першої ст. 130 КУПАП: Керування транспортними засобами особами
в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських
препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування
транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких
лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від
проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного,
наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують
увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі
шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування
транспортними засобами на строк один рікі на інших осіб- накладення штрафу в розмірі
шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У випадку вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130
КУПАП, відповідною уповноваженою на те посадовою особою складається протокол
(стаття 254 КУПАП).
Згідно статті 255 КУПАП, у разі керування особою транспортними засобом у стані
алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння протокол про правопорушення мають
право складати уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ (Національної
поліції). Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, не пізніш як за три
доби до дня розгляду справи в суді, вручається повістка в якій зазначаються дата і місце
розгляду справи (стаття 2772 КУПАП).
Розгляд справи розпочинається з оголошення складу суду. Суддя оголошує, яка справа
підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам,
які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошуеться протокол
про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь
у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Статтею 280 КУПАП визначено певний перелік обставин, що підлягають судом з'ясуванню
при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Так суд при розгляді справи про
адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне
правопорушення; чи винна дана особа в його вчиненні; підлягає вона адміністративній
відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність; чи
заподіяно майнову шкоду; чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне
правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати
інші обставини, шо мають значення для правильного вирішення справи.
За загальним правилом, відповідно до статті 276. КУПАП, справа про адміністративне
правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Однак частина 2 даної статті
встановлює альтернативну територіальну підсудність справи. Так справи про
адміністративні правопорушення, передбачені, частинами першою, другою, третьою і
четвертою статті 130 КУПАП, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних
засобів або за місцем проживання порушників.
Пленум Верховного Суду України в Постанові від 11.06.2004 р. No 11 «Про окремі питання,
що виникають при застосуванні судами положень ст. 276 Кодексу України про
адміністративні правопорушення», зазначає що у випадках, коли законом передбачається
альтернативна підсудність (ч.2 ст. 276 КУПАП), питання про те, в який саме суд надіслати
протокол про адміністративне правопорушення, вирішується відповідним органом
внутрішніх справ.
Посилаючись на норми КУпАП, з'ясуйте, чи можна перенести розгляд справи з одного суду
до іншого.
Відповідно до ППВСУ від 11.06.2004 "Про окремі питання, що виникають при застосуванні
судами положень ст. 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення":
Відповідно до ч.2 ст. 276 КУПАП справи про адміністративні правопорушення,
відповідальність за які передбачена статтями 121, 122, 1221, 1222, 123, 124, частинами 1 і 2
ст. 130 КУПАП, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за
місцем проживання порушників.

№5
Відповідно до статті 173 КУПАП: Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в
громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують
громадський порядок і спокій громадян, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до
семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від
сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з
відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до
п'ятнадцяти діб.
Підставами для скасування постанови є: неповне встановлення необхідних для вирішення
справи обставин, недоказаність встановлених обставин, невідповідність висновків
обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або
процесуального права. Також постанова скасовується у випадку, коли справа була
розглянута неправомочним органом (посадовою особою), справа надсилається за
належністю. Постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено
протягом 10 днів. Цей строк починає обчислюватися з моменту винесення постанови.
Відповідно до статті 297 КУПАП: Заява про перегляд постанови по справі про
адміністративне правопорушення подається до Верховного Суду. До заяви мають бути
додані: копії заяви про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення
відповідно до кількості осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне
правопорушення; копії постанови по справі про адміністративне правопорушення, про
перегляд якої подано заяву; копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої
визнана Україною, або клопотання особи про витребування копії такого рішення в органу,
відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи, якщо її
немає у розпорядженні особи, яка подала заяву. За подання заяви про перегляд постанови по
справі про адміністративне правопорушення судовий збір не справляється.
Відповідно до ст.205 КАС України:
1. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином
повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті,
крім випадків, визначених цією статтею.
2. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом
строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає
відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; перша
неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, часі місце судового
засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в
режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання
може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку,
коли учасник справи обгрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах
підготовчого провадження;якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про
розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.
Відповідно до ч. 2 цієї статті підстав, щоб не проводити засідання без участі гр. В не було.

№6
Дайте оцінку законності дій посадової особи Національної поліції
Відповідно до статті 124 КУПАП: Порушення учасниками дорожнього руху правил
дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу,
автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, —
тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести
місяців до одного року.
Примітка. Особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від
адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило
пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди
скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону
України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників
наземних транспортних засобів». ( за умовами задачі громадянин правом спільного
складання повідомлення про пригоду згідно із Законом України «Про обов'язкове
страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних дранспортних засобів»
не скористалися)
Відповідно до Iнструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні
правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в
автоматичному режимі:
1) У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,
розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський
виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання
відповідного протоколу.
2) Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері
забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 i 81 (в частині
перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах
транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121,
статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122, частиною
першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою
статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1,
частинами першою, другоюі третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1
КУПАП.
Відповідно до статті 283 КУПАП «Зміст постанови про адміністративне правопорушення»:
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить
постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по
справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада
посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу,
стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата
народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час
розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке
адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки
дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною
другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення
адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент
вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний заcіб, яким здійснено
фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його
сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його
оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати
адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
В якому порядку може бути оскаржена винесена постанова?
Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову
адміністративної комісії - у виконавчий комітет відповідної ради або в районний, районний
у місті, міський чи міськрайонний; рішення виконавчого комітету сільської, селищної,
міської ради - у відповідну раду або в районний, районний у місті, міський чи
міськрайонний суд; постанову іншого органу (посадової особи) про накладення
адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у
сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у
вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особіi) або в районний, районний у місті,
міський чи міськрайонний суд. Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс
постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено
законодавством України. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із
справою органу (посадовій особі), правомочному відповідно до цієї статті її розглядати.
Крім того, у ст. 288 КУПАП закріплено право прокурора своїм протестом і право керівника
вищестоящого органу скасувати чи змінити постанову про накладення адміністративного
стягнення. Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути
подано протягом 10 днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про
адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому
числі зафіксовані в автоматичному режимі, протягом 10 днів з дня вручення такої
постанови. Скарга на постанову по справі про адміністративне правопорушення
розглядається правомочними органами (посадовими особами)в 10 строк з дня iї
надходження, якшщо інше не встановлено законами України. Орган (посадова особа) при
розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє
законність і обrрунтованість винесеної постанов і приймає одне з таких рішень: залишає
постанову без змін, а скаргу без задоволення; скасовує постанову надсилає справу на новий
розгляд; скасовує постанову і закриває справу; змінює захід стягнення в межах,
передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення,
з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
У ППВСУ від 11.06.2004 «Про окремі питання, що виникають при застосуванні судами
положень ст. 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення» було
встановлено:
1.3 метою забезпечення виконання цих вимог закону у справах про адміністративні
правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 124 КУПАП, у випадках, коли до
адміністративної відповідальності притягаються дві або й більше осіб, внаслідок спільних
Дій яких сталася дорожньо-транспортна подія, суди повинні практикувати розгляд справ
щодо них в одному провадженні.
2. У зв'язку з цим визнати правильною практику тих судів, які при вирішенні питання про
те, в який саме суд надіслати протоколи про адміністративне правопорушення щодо таких
осіб, вимагають від органів внутрішніх справ виходити як із положень ст. 276 КУПАП, так і
з необхідності розгляду зазначених протоколів в одному суді й в одному провадженні.

№7
Посилаючись на норми КУпАП визначте законність заміни стягнень
Відповідно до статті 185 КУПАП: Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі
поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій
щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного
кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку —
тягне за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або
виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів
заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб Ухилення від відбування
громадських робіт утворює склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 389 Кримінального кодексу
України та карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до
Відповідно до статті 321-4 КУПАП: 1.У разі ухилення порушника від відбування
громадських робіт постановою суду (судді) за поданням органу центрального органу
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних
покарань, невідбутий строк громадських робіт може бути замінено штрафом або
адміністративним арештом.
2.Заміна громадських робіт штрафом застосовується за умови, що санкція статті, за якою на
порушника накладено адміністративне стягнення, передбачає можливість застосування
штрафу. Розмір штрафу в такому разі визначається із розрахунку, що чотири години
невідбутих громадських робіт дорівнюють одному неоподатковуваному мінімуму доходів
громадян.
3.Заміна громадських робіт арештом застосовується умови, що санкція статті, за якою на
порушника накладено адміністративне стягнення, не передбачає можливості застосування
штрафу. Строк арешту визначається із розрахунку, що одна доба арешту дорівнює п'яти
годинам невідбутих громадських робіт, але не може перевищувати п'ятнадцять діб.
Посилаюсь на норми КУПАП, а саме статтю 321-4 можна зробити висновок, що ця дія не
була законною, адже стаття 321-4 передбачає, що заміна громадських робіт арештом
застосовується за умови, що санкція статті, за якою на порушника накладено
адміністративне стягнення, не передбачає можливості застосування штрафу, АЛЕ санкція
статті правопорушника, а саме статті 185 передбачає наступне: накладення штрафу від
восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські
роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до
двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на
строк до п'ятнадцяти діб, тобто передбачає накладення штрафу.
3'ясуйте. яке рішення у разі ухилення від виконання може ухвалити суддя
Відповідно до статті 321-4 КУПАП:
1.У разі ухилення порушника від відбування громадських робіт постановою суду (судді) за
поданням органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у
сфері виконання кримінальних покарань, невідбутий строк громадських робіт може бути
замінено штрафом або адміністративним арештом.
2.Заміна громадських робіт штрафом застосовується за умови, що санкція статті, за якою на
порушника накладено адміністративне стягнення, передбачає можливість застосування
штрафу. Розмір штрафу в такому разі визначається 13 розрахунку, що чотири години
невідбутих громадських робіт дорівнюють одному неоподатковуваному мінімуму доходів
громадян.
3.Заміна громадських робіт арештом застосовується за умови, що санкція статті, за якою на
порушника накладено адміністративне стягнення, не передбачає можливості застосування
штрафу. Строк арешту визначається із розрахунку, шо одна доба арешту дорівнює п'яти
годинам невідбутих громадських робіт, але не може перевищувати п'ятнадцять діб.
Отже, за частиною першої до правопорушника можна застосувати накладення штрафу
або арешт , але частина 3 цієї статті дає зрозуміло, що заміна громадських робіт
арештом застосовується за умови, що санкція статті, за якою на порушника накладено
адміністративне стягнення, не передбачає можливості застосування штрафу, але санкція
передбачає штраф. Тому окрім громадських робіт ми не можемо нічого іншого
застосувати.

№8
Відповідно до частини 2 статті 185-3 КУПАП:
Неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого,
позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених оcіб та інших громадян розпорядженню
головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-
ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил вчинені
повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, — тягнуть за собою
накладення штрафу від ста п'ятдесяти до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням
двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб. Дії
судді були правомірними, адже на попередження громадянин С не реагував, тому суддя
склад постанову.
Чи може гр. С. оскаржити вказаңу постанову про накладення адміністративного
стягнення?
Питання про притягнення до адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду
вирішується судом негайно після вчинення правопорушення, для чого у судовому засіданні
оголошується перерва, або після закінчення судового засідання (ст. 216 ЦПК України, ст.
200 ГПК України, ст. 198 КАСУ України, ст. 330 КПК України).
Відповідно до ст. 255 КУПАП протоколи про адміністративні правопорушення
передбаченні ст. 185-3 мають право складати: уповноважені особи органів Державної
прикордонної служби (ч.4 ст. 185-3); уповноважені особи територіальних органів і
територіальних підрозділі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальні
(незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб (ч.4 ст. 185-3); судовий
розпорядник (ч.1, 2, 3, 5 ст. 185-3).
Важливо! Протокол не складається у разі вчинення адміністративного правопорушення
передбаченого ст. 1, 2, 3, 5 ст. 185-3 КУПАП (при накладенні адміністративного стягнення у
вигляді попередження), якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне
стягнення, що на неї накладається (ст. 258 КУПАП). У такому випадку уповноважені особи
на місці вчинення правопорушення виносять постанову у справі про адміністративне
правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у
двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної
відповідальності. Дані справи розглядаються районними, районними у містами, міськими чи
міськрайонними судами, а також місцевими господарськими та адміністративними,
апеляційними судами та Верховним Судом України. При цьому справа розглядається
суддею-доповідачем зі складу суду, що розглядає справу, під час розгляду якої вчинено
правопорушення, передбачене ст. 185-3 КУПАП (ст. 221, 221-1 КУПАП).
Важливо! Постанова суду, прийнята за результатами розгляду такої справи, може бути
оскаржена в апеляційному порядку до суду вищої інстанції.
Важливо! Постанова судді Верховного Суду, прийнята за результатами розгляду такої
справи, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Касаційного кримінального суду і
переглядається у складі колегії з трьох суддів (ст. 221-1 КУПАП).
Тема 16
№1
Назвіть суди, які формують вітчизняну систему спеціалізованих
адміністративних судів. З якою метою їх створено?
Конституцією визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи
у сфері публічних правових відносин в Україні діють адміністративні
суди (ст. 125 Конституції).
Статтею 4 КАС України визначено адміністративний суд як суд, до
компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення
адміністративних справ, переданих на вирішення адміністративного суду
публічних правових суперечок. Визначення публічного правового спору
наведено у КАС України.
Уявлення про систему адміністративних судів в Україні можна скласти з
системного аналізу положень Закону України «Про судоустрій і статус
суддів».
За змістом його положень систему адміністративних судів складають:
- місцеві адміністративні суди - мiсцеві загальні суди як адміністративні суди
та окружні адміністративні суди;
- апеляційні адміністративні суди;
- Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
Про утворення місцевих та апеляційнихадміністративних судів, затвердження
їх мережі та кількісного складу суддів: Указ Президента України
від 16.11.2004 р. № 1417/2004. Цим документом також передбачено
утворення таких судів.
Яким процесуальним законом забезпечено діяльність цих судів?
Кодексом адміністративного судочинства.
З'ясуйте, які ще суди (крім спеціалізованих адміністративних) в нашій
державі уповноважені вирішувати спори, що виникають у зв'язку зі
виконанням суб'єктами владних повноважень управлінських функцій.
Ч 2. ст. 19 КАС Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на
справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим
Кодексом;
4) щодо відносин, якi вiдповiдно до закону, статуту (положення)
громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її)
внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах,
визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від
вимог у приватно-правовому спорi i заявленi разом з ними, якщо цей спір
підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і
знаходиться на розгляді відповідного суду.
Конституційний суд України, Кримінальні суди, а також місцеві суди
загальної юрисдикції.

№2
За правилами якого процесуального акта має вирішуватися даний спір?
Відповідь обґрунтуйте.
Стаття 4 ЗУ «Про забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб».
1. Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на
облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків,
передбачених статтею 12 цього Закону.
2. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання
на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на
момент їх виникнення.
3. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи
така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань
соціального захисту населення районних, районних у місті Києві держа
адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі
утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України.
Ст. 6 цього ж ЗУ оформлення документів, що посвідчують особу та
підтверджують громадянство України, або документів, що посвідчують особу
та підтверджують її спеціальний статус, здійснює центральний орган
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції
та еміграції), за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.
Стаття 13. Оскарження рішень, дій чи бездiяльностi державних органів,
органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб
1. Рішення, дії чи бездіяльність державних органів, органів місцевого
самоврядування, їх посадових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку,
визначеному законом.
Стаття 19 КАС
1. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-
правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень
щодо оскарження його рішень (нормативно правових актів чи індивідуальних
актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів
законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, спiр має вирішуватися за правилами КАС.

№3
П. 2.2. Голова Верховної Ради України акцентує на етимологічному значенні
поняття "інтерес", правовому змiстi похідного від нього термiна "законний
інтерес", відмінності останнього від суб'єктивного права і на цій пiдставi
робить висновок про те, що "поняття"охоронюваний законом iнтерес"
у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу
України (1501-06) вживається у розумінні прагнення, потреби, вигоди особи,
задоволення яких передбачено або безпосередньо випливає з положень
закону".
2.4. Фактично тотожними вважає вжиті в статті 4 Цивільного
процесуального кодексу України(1501-06) поняття "права" і "Охоронювані
законом інтереси" Верховний Суд України, підкреслюючи при цьому, що
охоронювані законом інтереси - це інтереси певної особи (або групи осіб), які
спираються на закон або випливають з інших правових норм і охороняються
державою нарівні з правами
2.5. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України,
акцентуючи на відсутності у законодавстві України чіткої дефініції
поняття "охоронюваний законом iнтерес", вважає, що останній випливає
безпосередньо зі змісту права, визначеного законом для кожного випадку, є
невід'ємним від конкретних прав суб'єктів правовідносин, що мають
звертатися до судових органів за захистом охоронюваних законом інтересів
лише як "безпосередні учасники спірних правовідносин, тобто суб'єкти
правовідносин (заінтересовані особи), чиї безпосередні права та пов'язані з
ними інтереси порушені у справі".
Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що
поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у
законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і
той же змiст.
Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині
першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06 ) та
інших законах України у логічно смисловому зв'язку з поняттям "права",
треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та
або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і
прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл,
що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової
охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не
суперечать Конституції ( 254к/96-ВР ) i законам України, суспільним
інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим
загальноправовим засадам
№4
Зробіть юридичний аналіз ситуації.
Стаття 12. «Про доступ до публічної інформації»
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі
інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної
особи, крім суб'єктів владних повноважень;
Стаття 23. 1. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути
оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду
Стаття 21 «Про громадські об’єднання». Права громадських об'єднань
1. Для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право:
3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що
знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників
публічної інформації; Законі України «Про громадські об'єднання» не передбачено
право громадських об'єднань на звернення до суду за захистом інтересів інших
осіб, у тому числі і засновників та членів таких об'єднань.
Однак, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 28.11.2013 року
Ne12-рп/2013, зокрема, зазначено, що громадська організація може захищати в суді
особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так i права та охоронювані
законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у
випадках, якщ таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо
відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за
захистом прав та інтересів інших осіб.
З огляду на викладене, слід зробити висновок, що громадська організація може
звертатись до суду та представляти в суді інтереси тільки членів своеї
організації за умови наявності в iї статуті таких повноважень.
Щодо правових підстав для звернення громадських організацій до суду за захистом
інтересів громадян чи інших oсіб, які не є членами організації, то крім наявності
таких положень в статуті організації, необхідною умовою на право звернення, в
інтересах таких осіб, має бути закріплене в законі, який регламентує відповідні
правовідносини
Стаття 43. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність
1. Здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві
(адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами
України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади,
іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим,
органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами,
підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
2. КАС не передбачає право звернення громадських обєднань ,без статусу юридичної
особи, до суду, але відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації»,
громадське оюєднання може подати скаргу до керівника розпорядника, вищого
органу.

Тема 17
№1
Спираючись на положення Закону України «Про звернення громадян»,
назвіть стадії провадження за скаргами. Охарактеризуйте стадії
зазначеного провадження і наповніть кожну з них змістом.
Вирішення адміністративних справ за зверненням громадян, а саме розгляд
звернень громадян, здiйснюється в певній послідовності, яку в літературі, що
висвітлює процесуальні відносини, прийнято називати стадіями провадження.
Такими стадіями провадження за зверненнями громадян, у загальному вигляді
є:
1) подання громадянином звернення та прийняття його до розгляду органом
владних повноважень або його посадовою особою;
2) розгляд справи;
3) ухвалення рішення;
4) перегляд рішення у зв'язку з його оскарженням або опротестуванням;
5) виконання рішення.
На стадії подання громадянином звернення та прийняття його до розгляду
органом владних повноважень або його посадовою особою, яка веде
діловодство за пропозиціями, заявами і скаргами, здійснюється ціла низка
певних дій процесуальних процедур, а саме:
-орган, посадові особи, які ведуть діловодство за зверненнями громадян,
перевіряють, чи дотримані усі вимоги до звернення, передбачені статтями 4,
5, 17 Закону України «Про звернення громадян». Звернення, оформлене без
дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними
роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження;
-для забезпечення громадянином безперешкодної можливості звертатися до
органів владних повноважень із пропозиціями, заявами і скаргами
встановлюється і на законодавчому рівні закріплюється особистий прийом
громадян. Такий прийом обов'язково здiйснюють керівники та інші посадові
особи. Прийом проводиться у зручний для громадян час за місцем їх роботи і
проживання, регулярно у встановленi днi та години. Графіки прийому
доводяться до відома громадян. У разі неможливості вирішення на
особистому прийомі порушеного у зверненні питання, в розглядається у тому
самому порядку, що й письмове звернення;
-забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на
полiтичнi погляди, стать, вік, віросповідання, національність, незнання мови
тощо. На стадії розгляду справи за зверненням громадян з метою прийняття
обгрунтованих рішень активно діють як особи, що надіслали пропозицію,
заяву, скаргу, так і особи, що їх розглядають (органи владних повноважень, їх
посадові особи).
Особи (громадяни), що надіслали пропозицію, заяву, скаргу, мають право:
Відповідно до ст. 22 Закону «Про звернення громадян»;пункт 2.3 Указу
Президента України «Про невідкладні заходи з удосконалення організації
прийому громадян органами державної влади, органами
місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів»
від 14 квiтня 2004 р.; п. 2 Інструкції з діловодства за зверненням громадян в
органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян,
на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в
засобах масової інформації.
-особисто викладати аргументи, давати пояснення, здійснювати усні й
письмові обгрунтування особі, що перевіряла пропозицію, заяву чи скаргу;
-брати участь у перевірці заяви чи скарги, знайомитися з матеріалами
перевірки та бути присутніми при їх розгляді;
-вимагати винесення рішення про відшкодування збитків у зв'язку з
порушенням вимог встановленого порядку розгляду звернень;
-подавати додаткові матеріали, а також наполягати на їх запиті органом
(посадовою особою), який розглядає звернення;
-користуватися послугами адвоката, представника трудового колективу,
органiзацiї, яка здiйснює правозахисну функцію за умови оформлення цих
повноважень у встановленому законом порядку.
Органи владних повноважень, їх посадові особи, що розглядають звернення,
зобов'язанi:
-об’єктивно і всебічно перевірити звернення в термiн не бiльше одного місяця
від дня їх надходження, а ті, які не по требують додаткового вивчення,
невідкладно, але не пiзнiше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Звернення
військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів
внутрішніх справ розглядаються в термін п'ятнадцять днів, а ті, які не
потребують додаткового вивчення, розглядаються у семиденний строк. Якщо
в зазначені строки вирішити справу неможливо, керівник вiдновідного органу
або його заступник установлюють необхідний термін, про що повідомляється
особі, яка подала звернення. Однак у всіх випадках загальний термін розгляду
звернення і вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати
сорока п'яти днів;
-невідкладно вживати заходів щодо припинення неправомірних дiй;
-забезпечувати поновлення порушених прав;
-виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушен ням, та вживати
заходiв щодо усунення причин, що породжують заяви i скарги.
Не підлягають розгляду та вирішенню звернення, які:
a) автором (авторами) чи підписані, але не можливо встановити авторство.
Таке звернення визнається анонімним. Однак у нормативних актах це питання
може бути вирішено інакше. Наприклад, Інструкцією про по рядок розгляду
звернень (заяв, скарг тощо) в Аудиторській палаті України, затвердженою
Аудиторською палатою України від 10 березня 2000 р., протокол № 87 у
пункті 1.4 передбачено:
«По письмовим зверненням (заявам, скаргам тощо), не підписаним
заявником, кінцеве рішення приймається Спостереж ною радою з оцінкою
обгрунтованості викладених в них обставин і їх вагомості»;
б) повторні звернення до одного і того самого органу від одного і того самого
громадянина з одного і того самого питання, якщо перше звернення вирішено
по суті. Про це повідом ляється заявникові;
в) звернення осіб, визнаних судом недієздатними;
г) скарги, подані з порушеним строком їх подання. Скарга на рішення, що
оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня
протягом одного року з мо менту його прийняття, але не пізніше одного
місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Проте ке
руючись власною правосвідомістю, пропущений строк із по важної причини
може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядають
скаргу (ст. 17).
На стадії ухвалення рішення у всіх випадках орган владних повноважень,
його посадова особа, яка розглядає звернення письмово, повідомляє
громадянина про результати перевірки звернення і суть прийнятого рішення.
Одночасно вживає за ходiв щодо відшкодування у встановленому законом
порядку матеріальних збитків і вирішує питання дповідальність осіб, з вини
яких було допущено порушення; роз'яснює поря док оскарження прийнятого
рішення; на прохання громадянина не пізніш як місячний термiн
доводить прийняте рішення до вдома органу місцевого самоврядування,
трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання
громадянина.
На стадії перегляду рiшення у зв'язку з його оскарженням або
опротестуванням орган владних повноважень, їх посадові особи, що
розглядають звернення, мають право скасовувати або змінювати оскаржувані
рішення у випадках,передбачених законодавством України. Законодавець не
встановлює строків оскарження рішень органів владних повноважень, їх
посадових осіб за пропозиціями (зауваженнями) та заявами (клопотаннями), а
вказує лише на інстанції подання скарги. Першою інстанцією оскарження дії
чи рішення органу владних повноважень, їх посадових осіб визнається вища в
управлінській ієрархії структура у порядку підлеглості, тобто скарга
подасться вищому органу або посадовій особі. Проте це не позбавляє
громадянина можливості відповідно до чинного законодавства. Другою
інстанцією є суд.
До суду скарга подається, коли: а) відсутня вища в управлінській ієрархії
структура, посадова особа; б) громадянин не погоджується з прийнятим за
скаргою вищим органом чи посадовою особою у порядку підлеглості
рішенням. Щодо строків подання скарги то законодавець встановлює лише
для подання скарги на рішення, що оскаржувалися (ст. 17). За загальним
правилом (ст. 186 КАСУ), заява про апелянйне оскарження постанови суду
першої інстанції подається протягом десяти днів із дня
їїбезпосередньо звернутися до суду першої інстанції подається протягом
десяти днів з дня її проголошення, а апеляційна скарга подається
протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Разом - 30 днів.
Крім цього, вiдповiдно до ст. 17 Закону України «Про звернення громадян»
скарга на рішення, що оскаржувалися, може бути подана не пізніше одного
місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням.
Отже, на нашу думку, скарги на рішення чи дії органів владних повноважень,
їх посадових осіб, які розглянули пропозиції (зауваження) або заяви
(клопотання), можуть бути подані у порядку підлеглості вищому органу або
посадовій особі чи до суду не пізніше одного місяця з часу 3 ознайомлення
громадянина з прийнятим рішенням.
Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.
На стадії виконання рішення органи владних повноважень, посадові особи
зобов'язані забезпечувати реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи
скаргою рішень (ст. 19). Проте ця норма носить декларативний характер і не
передбачає відповідного механiзму щодо реалізації прийнятих рішень за
зверненням громадян.
На мою думку, було б доцільним у проекті Адміністративно-процесуального
кодексу України окремою главою передбачити (закріпити) механізм
реалізації прийнятих рішень органом владних повноважень при здійсненні
адміністративних проваджень.

№2
Перш за все необхідно зазначити, що відповідно до ст. 40 Конституції
України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові
звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що
зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у
встановлений законом строк. Відносини щодо створення, збирання,
одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту
інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992
№ 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII).
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації,
що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших
розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації,
що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ
до публічної інформації» від 13.01.2011.
Вiдповiдно до ст. 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена
та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація,
що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних
повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка
знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників
публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є
відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ст. 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до
публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи,
об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних
повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13
цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань
запитів на інформацію розпорядників інформації.
Pозпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб єкти владних повноважень - органи державної влади, iншi державні
органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної
Республіки Крим, інші суб'єкти, що здiйснюють владні управлінські функції
відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів,
бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо
використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делегованi повноваження суб'єктiв владних
повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх,
оздоровчих, соціальних або інних державних послуг, - стосовно iнформацiї,
пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або
наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними
монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та
цін на них (ч. 1 ст. 13 Закону №2939-VI) Статтею 3 Закону № 2939-VI
визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема:
обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків,
передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних
структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у
встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє,
максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Вiдповiдно до ст. 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до
інформації є надання такої за запитами на інформацію.
У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №2939-VI запит на інформацію
- це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну
інформацію, що знаходиться у його володінні.
Частиною 4 тієї ж статтi кiплено, що у разі якщо запит стосується надання
великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної
кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду
запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про
продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в
письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Отже, усі мають право звертатись із інформаційними запитами до суб`єктів
владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації, які у
свою чергу зобов`язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту,
а у випадках визначених ч. 4 ст. 20 Закону № 2939-VI на протязі 20 робочих
днів, надати на нього відповідь.
Водночас, відповiдно до положень ч. 1 ст. 24 Закону України «Про доступ до
публічної інформації», вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про
доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких
порушень:
1) ненадання відповіді на запит;
2) ненадання інформації на запит;
3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4)
неоприлюднення інформації вiдповiдно до статті 15 цього Закону;
5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної
інформації;
б) несвоєчасне надання інформації;
7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим
доступом;
8) нездійснення реєстрації документів;
9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Перелік підстав для задоволенні запиту наінформацію визначений ч. 1 ст. 22
Закону № 2939-VI, a came: розпорядник інформації має право відмовити в
задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник iнформацiї не володіє і не зобов'язаний відповідно до його
компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої
зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим
доступом вiдповiдно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21
цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію,передбачених частиною
п'ятою статті 19 цього Закону.
Суд зауважує, що вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню
не підлягає.
В нашому випадку жодної підстави для відмови, не було. Вiдповiдно до п. 3 ч.
4 ст. 22 Закону № 2939-VI відмова у задоволенні запиту на інформацію
повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації
зобов'язаний обгрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, які
становлять зміст "трискладового тесту". Так, з відмови у доступі до публічної
інформації повинно вбачатися:
1) якому з перелічених у п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI інтересів відповідає
обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу
(інтересам);
2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є
причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням
шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок
надання доступу до інформації (п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939 VI);
3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний iнтерес в її
отриманні (п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI).
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї
зі згаданих трьох підстав "трискладового тесту" означає, що законних підстав
для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної
інформації є необгрунтованою, як в нашому випадку і було.
Назвіть органи і посадових осіб, уповноважених розглянути скаргу гр. К. у
позасудовому (адміністративному) порядку. Кожен має право вільно збирати,
зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в
інший спосіб - на свій вибір. (ст. 34 Конституції України) Право на доступ до
публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації
надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених
законом. (ст. 3 ЗУ «Про доступ до публічної інформації») Проте іноді
розпорядники інформації неналежно виконують свої обов'язки, чим
порушують ваше право на доступ до публічної інформації, і для того, аби
захистити його, вам слід звернутися до компетентних органів.
Стаття 23 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», пропонує кілька
суб'єктiв, до яких можна звернутися зі скаргою, якщо ваше право на
інформацію порушено. Серед них: керівник розпорядника; вищий орган; суд.
Як показує практика скаржитися навідальної за надання інформації особи до
її керівника не дуже ефективно. Та й строк розгляду такої скарги 1 місяць.
В даному випадку краще звернутися з повторним запитом, в якому більш
детально обгрунтувати обов'язок розпорядника надати запитувану вами
інформацію та попередити про відповідальність, яка настає за такі
порушення. В такому випадку ваш повторний запит повинен бути
розглянутий протягом 5 днів (ст. 20 ЗУ «Про доступ до публічної
інформації»).
Скарга до вищого органу іноді може бути ефективною, але теж не завжди.
Окрім того не завжди такий вищий орган існує. Для прикладу, якщо вам
відмовив iз органів місцевого самоврядування, то вищестоящого органу, до
якого можна оскаржити його дії просто не існує. Помилково вважати, що
обласна рада є вищестоящим органом у відношенні до міської ради. Так само,
як і немає вищестоящого органу, якщо у наданні інформації вам відмовило
підприємство.
Звернення до суду за захистом свого порушеного права на інформацію є
доволі ефективним способом, однак має і явні мінуси. По-перше: за кожну
позовну вимогу вам потрібно буде сплатити судовий збір, який на даний час
складає 704 грн. 80 коп. для фізичних осіб та 1762 грн для юридичних осіб. А
по друге: судовий розгляд не є швидким процесом. Справа може тягнутися
роками, а необхідна вам інформація за цей час може стати не актуальною.
Проте є ще один суб'єкт, до якого можна ефективно та безкоштовно
звернутися за захистом свого порушеного права. Це Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини. До Уповноваженого можна
оскаржити такі дії розпорядника інформації:неоприлюднення інформації,
обов'язкове оприлюднення якої передбачено законами
України; необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим
доступом; ненадання відповіді на запит на інформацію; ненадання інформації;
неправомірну відмову в наданні інформації; несвоєчасне або неповне надання
інформації; надання недостовірної інформації.
Вiдповiдальнiсть за такі порушення передбачена статтею 212-3 КУпАП, а на
порушника може бути накладено штраф від двадцяти п'яти до п'ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 425 грн. до 850 грн.
Згідно з положеннями п. 8-1 ч. 1 ст. 255 КУпАП, протокол про
правопорушення, передбачене ст. 212-3 КУпАП, мають право складати:
уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з
прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини
Складіть проект скарги
K.
вул. І.Франка, 9, кв. 1а, м. Львів,
79005

Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008

Скарга
Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про інформацію», кожен має право на інформацію,
що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення,
зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод
ізаконних інтересів.
05.10.2022 року К. звернувся до міської ради (далі - міськрада) із запитом на
публічну інформацію (дод. 1), в якому просив надати:
1. Інформацію щодо використання бюджетних коштів під час реконструкції
парку «Молодість»
Запит міськрада отримала 11.10.2022 р., що підтверджується повідомленням
про вручення поштового відправлення (дод.2), проте відповіді не надала.
17.11.2022 року К. звернулася до міськради з повторним запитом, в якому
ставив це ж питання (дод. 3).
Однак і на повторний запит я не повіді, незважаючи на те, що вiдповiдно до
повідомлення про вручення поштового відправлення запит було отримано
міськрадою 21.11.2022 року. (дод. 4)
Ненадання відповіді на запити порушує наше право на інформацію та містить
склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 212-3 КУпАП.
Вiдповiдно до ч. 2 ст. 212-3 КУпАП, порушення Закону України "Про доступ
до публічної інформації", а саме: ненадання відповіді на запит на інформацію,
ненадання інформації, неповне надання інформації, - тягне за собою
накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про
доступ до публічної інформації», відповідальність за порушення
законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні
зокрема у ненаданнi вiдповiдi на запит.
Згідно з положеннями п. 8-1 ч. 1 ст. 255 КУпАП, протокол про
правопорушення, передбачене ст. 212-3, мають право складати: уповноважені
особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Враховуючи наведене вище, керуючись ст. 50 Конституції України, КУпАП,
ст. 5, 24 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»,
прошу:
1. Скласти протокол про адмінправопорушення за ст. 212-3 КУпАП на
посадових осіб міськради, винних у ненаданні відповіді на запит К. № 687 від
05.10.2022 р. та ненаданнi вiдповiдi на повторний запит К. № 922 вiд
17.11.2022 p.
2. Зобов'язати вiдповiдальних за надання інформації посадових осіб міськради
надати К. інформацію на запит № 922 від 17.11.2022 р.
3. Копію протоколу i за результатами розгляду скарги прошу надіслати
письмо за такою адресою: а/с 316, м. Львів, 79000.
Додатки:
1. Копія запиту К. № 687 від 05.10.2022 р.
2. Копія повідомлення про вручення поштовоговідправлення № 781 вiд
18.10.2022 р.
3. Копія запиту К. № 922 від 17.11.2022 р.
4. Копія повідомлення про вручення поштовоговідправлення № 966 від
30.11.2022 р.

« » 2022 р. _____Підпис / ПІБ К.

№3
На сайті Верховної Ради
України https://itd.rada.gov.ua/services/Petitions/serachcategory?
is_sname=False&aname=inprogressознайомтесь з оприлюдненими
електронними петиціями, а також петиціями які знаходяться на розгляді
ВРУ.
Перелік петицій, для яких підготовлено відповідь
-Прошу підтримати зміни до Закону про виїзд за кордон під час віськового
стану українським морякам, на пiдставi наявності в них морских (діючих)
документів: паспорт моряка та кваліфікаційного свідотства, згiдно з
положенням про "Про затвердження Порядку видачі кваліфікаційних
документів особам командного складу суден та суднової команди морських
суден" так як вони є спеціалістами кретичної інфраструктури.
Підписів 25058
Дата вiдповiдi 20.05.2022
-Захист спрощеної системи оподаткування, шляхом термінового розгляду та
прийняття законопроекту 3853-1 "Про внесення змін до Податкового кодексу
України та деяких інших законодавчих актів України щодо запровадження
щорічного підвищення граничних обсягів доходiв для застосування
спрощеної системи оподаткування, відновлення права платників єдиного
податку не застосовувати реєстратори розрахункових операцій, а також
скасування корупційного механізму кеш-бек"
Пiдписiв 25349
Дата відповіді 04.02.2021
-Родичі загиблих в українсько-російській війні вимагають створення ТСК
щодо розслідування можливої державної зради.
-Про не розгляд законопроекту #2681 як такого, що порушує права
профспілок в Україні.
-Законопроект "Про працю" #2708
-"Вони живі, вони все вдають,у них є душа"
Заборонити тестування косметики на тваринах
-Захист дітей від сексуального насильства
-Вимагаємо повернути залізничникам, якібезпосередньо здійснюють
організацію залізничних перевезень та забезпечують безпеку руху поїздів,
право дострокового виходу на пенсію за вислугу років.
-В законопроекті №10237 не заборонятивикористання квартир в
багатоквартирних житлових будинках як закладів тимчасового проживання.
Врахувати інтереси підприємців малого та середнього бізнесу що провадять
свою діяльність за кодам виду економічної діяльності 55.20 та 68.20.
-Законодавчо врегулювати канабіс для науки тамедицини - захистити
конституційні права громадян.
-Припинити антиукраїнську діяльність телеканалів «112 Україна» та NewsOne
-За заборону виробництва хутра в Україні
-Просимо вжити заходів для припинення пропаганди гомосексуалізму та
захисту традиційних сімейних цінностей
-Підтримання Закону про внесення змін доБюджетного кодексу України
(щодо фінансування ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації)
-Про термінове прийняття Закону України №5240
-Захістимо професійну освіту України!(законопроект «Про професійну
освіту»( реєстр. № 3231)
З петиціями, які знаходяться на розгляді ВРУ можна ознайомитись за
вiдповiдною категорією за посиланнямhttps://itd.rada.gov.ua/services/Petitions?
aname=inprogress
Проаналізуйте петиції за категоріями питань, які турбують громадськість.
На даний момент на сайті ВРУ закріплено такий Перелік петицій за
категоріями питань, які турбують громадськість:
Аграрна політика і земельні відносини
Державне будівництво, адміністративн-отериторiальний устрій
Діяльність Верховної Ради України, Президента України та Кабінету
Міністрів України
Діяльність місцевих органів виконавчої влади
Дiяльнiсть об'єднань громадян, релігія таміжконфесійні відносини
Діяльність органів місцевого самоврядування
Діяльність центральних органів виконавчої влади
Екологія та природні ресурси
Економічна, цінова, інвестиційна, зовнішньоекономічна, регіональна політика
та будівництво, підприємництво
Житлова політика
Забезпечення дотримання законності та охорониправопорядку, реалізація
прав і свобод громадян
Інформаційна політика, діяльність засобів масової інформації
Комунальне господарство
Культура та культурна спадщина, туризм
Обороноздатність, суверенітет, міждержавні іміжнаціональні відносини
Освіта, наукова, науково-технічна, інноваційна діяльність та інтелектуальна
власність
Охорона здоров'я
Праця і заробітна плата
Промислова політика
Сім'я, діти, молодь, гендерна рівність, фізична культура
Соціальний захист
Транспорт і зв'язок
Фінансова, податкова, митна політика.
Запропонуйте питання, які, на Ваш погляд, заслуговують на першочерговий
розгляд.
По-перше, це відміна дії загальної мобілізації на осіб, які отримали освітньо-
кваліфікаційний рівень Бакалавр до вступу на навчання за магістерськими
напрямками.
По-друге, скасування нарахування плат за комунальні послуги не тільки в
місті Харкові, а й і в області.
По-третє, розширити перелік осіб, на яких діють нормативно правові акти
щодо мобілізації.
Тема 18
Заняття 1
№ 1
Відповідно до статті 1 ЗУ «Про державну таємницю» - державна таємниця
(далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює
відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин,
державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може
завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку,
встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні
державою;
доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою
дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією
та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або
ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження
діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою
відповідно до її службових повноважень;
охорона державної таємниці - комплекс організаційно- правових, інженерно-
технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих
на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам ї матеріальних
носіїв;
Стаття 6. Реалізація прав на секретну інформацію та її матеріальні носії
Володілець секретної інформації або власник матеріальних носіїв такої
інформації реалізує свої права з урахуванням обмежень, установлених в
інтересах національної безпеки України відповідно до цього Закону.
Якщо внаслідок обмеження прав на секретну інформацію або її матеріальні
носії заподіюється шкода особі, якій належать такі права, відшкодування
здійснюється за рахунок держави в порядку та розмірах, що визначаються в
договорі між такою особою і державним органом (органами), якому (яким)
державним експертом з питань таємниць надається право приймати рішення
щодо суб'єктів, які мають доступ до цієї інформації та її матеріальних носіїв.
Зазначеним договором також визначаються порядок та умови охорони
державної таємниці, зокрема режим секретності під час користування і
розпорядження секретною інформацією та її матеріальними носіями,
обумовлюється згода особи на реалізацію прав щодо інформації або її
матеріальних носіїв з урахуванням обмежень, установлених відповідно до
цього Закону, взяття особою на себе зобов'язання щодо збереження державної
таємниці та ознайомлення її з мірою відповідальності за порушення
законодавства про державну таємницю. Якщо особа, якій належать права на
секретну інформацію або її матеріальні носії, відмовляється від укладення
договору чи порушує його, за рішенням суду ця інформація або її матеріальні
носії можуть бути вилучені за умови попереднього і повного відшкодування
їх вартості особі, якій належали відповідні права.
Стаття 18. Основні організаційно-правові заходи щодо охорони державної
таємниці
3 метою охорони державної таємниці впроваджуються: сдині вимоги до
виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та
обліку матеріальних носїв секретної інформації;
дозвільний порядок провадження державними органами, органами місцевого
самоврядування, підприємствами, установами та організаціями діяльності,
пов'язаної з державною таємницею;
обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або поширення іншим
шляхом секретної інформації;
обмеження щодо перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без
громадянства та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної
таємниці, а також розташування і переміщення об'єктів і технічних засобів,
що їм належать;
особливості здійснення державними органами їх функцій щодо державних
органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і
організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею;
режим секретності державних органів, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, пов'язану з
державною таємницею;
спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці;
технічний та криптографічний захисти секретної інформації.
Стаття 19. Єдині вимоги до матеріальних носіїв секретної інформації
Єдині вимоги до виготовлення, обліку, користування, зберігання,
схоронності, передачі та транспортування матеріальних носіїв секретної
інформації встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 28. Обов'язки громадянина щодо збереження державної таємниці
Громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний:
не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка
йому довірена або стала відомою у зв'язку з виконанням службових
обов'язків;
не брати участі в діяльності політичних партій та громадських організацій,
діяльність яких заборонена в порядку, встановленому законом;
не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх
представникам, а також окремим іноземцям та особам без громадянства у
провадженні діяльності, що завдає шкоди інтересам національної безпеки
України;
виконувати вимоги режиму секретності;
повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці,
та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин,
передбачених статтею 23 цього Закону, або інших обставин, що
перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також
повідомляти у письмовій формі про свій виїзд з України;
Стаття 39. Biідповідальність за порушення законодавства про державну
таємницю
Посадові особи та громадяни, винні у:
розголошенні державної таємниці;
втраті документів та інших матерiальних носіїв секретної інформації;
недодержанні встановленого законодавством порядку передачі державної
таємниці іншій державі чи міжнародній організації;
засекречуванні інформації, зазначеної у частинах третій і четвертій статті 8
цього Закону;
навмисному невіднесенні до державної таємниці інформації, розголошення
якої може завдати шкоди інтересам національної безпеки України, а також
необгрунтованому заниженні ступеня секретності або необгрунтованому
розсекречуванні секретної інформації;
безпідставному засекречуванні інформації, у тому числі з порушенням вимог
Закону України "Про доступ до публічної інформації";
{Абзац сьомий статті 39 в редакції Закону No 1170-VII від 27.03.2014}
наданні грифа секретності матерiальним носіям інформації, яка не становить
державної таємниці, або ненаданні грифа секретності матеріальним ноcіям
інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставному
скасуванні чи зниженні грифа секретності матерiальних носїв секретної
інформації;
{Абзац восьмий статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом No 1170-
VII від 27.03.2014}
порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та
доступу до державної таємниці;
порушенні встановленого законодавством режиму секретності та невиконанні
обов'язків щодо збереження державної таємниці;
невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та
незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці;
провадженні діяльності, пов'язаної з державною таємницею, без одержання в
установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої
діяльності, а також розміщенні державних замовлень на виконання робіт,
доведенні мобілізаційних завдань, пов'язаних з державною таємницею, в
державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в
установах, організаціях, яким не надано спеціального дозволу на
провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею;
недодержанні вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної
таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому
іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і
проведення роботи з ними;
невиконанні норм і вимог технічного захисту секретної інформації, внаслідок
чого виникає реальна загроза порушення цілісності цієї інформації або
просочення її технічними каналами, - несуть дисциплінарну, адміністративну
та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Що стосується особливостей режиму держ таємниці, то профільним Законом
є ЗУ про «Державну таємницю», що і встановлює порядок надання в
використання такою інформацією.
За таких умов, громадянин порушив режим дердавної таємниці та має
понести відповідальність передбачену законом (дисциплінарна та
кримінальна ).

№2
Чи законні вимоги працівника Державної прикордонної служби України?
Відповідно до Постанови КМУ від 27 липня 1998 р. N 1147 «Про
прикордонний режим», а саме, пунктів 7, 10, 11 :
7. Громадяни України віжджають у прикордонну смугу та контрольований
прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в їх
межах на підставі документів, що посвідчують їх особу.
10. Особи, зазначені у пунктах 7 та 8 цього Положення, на вимогу
уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної
поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського
порядку і державного кордону зобов'язані пред'являти відповідні документи,
передбачені цими пунктами.
11. 3 метою виявлення порушень законодавства з прикордонних питань,
виконання завдань, пов'язаних з боротьбою з організованою злочинністю та
незаконною міграцією у межах прикордонної смуги і контрольованого
прикордонного району, уповноважені особи Державної прикордонної служби
та органів Національної поліції, а також члени громадських формувань з
охорони громадського порядку і державного кордону мають право відповідно
до Законів України "Про Державну прикордонну службу України" ( 661-15 )
та "Про дорожній рух" ( 3353-12 ) у разі потреби зупиняти та оглядати
транспортні засоби.
Отже, дії працівника Державної прикордонної служби України були
законними.
Які правила можуть запроваджуватися при встановленні прикордонного
режиму?
П. 5 Зазначеної вище постанови: У необхідних випадках Державна
прикордонна служба може запроваджувати додаткові тимчасові обмеження
на в'їзд і провадження робіт у прикордонній смузі та контрольованому
прикордонному районі.

Заняття 2
№1
Порівняйте правовий режим надзвичайної ситуації та правовий режим
надзвичайного стану, виокремте їх спільні й відмінні риси.
Кодекс цивільного захисту України визначає надзвичайну ситуацію як
обстановку на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або
водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов
життедіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею,
стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів
ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до
виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості
загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до
неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті,
провадження на ній господарської діяльності
Згідно із Законом «Про правовий режим надзвичайного стану» надзвичайний
стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в
Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій
техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня,
що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат,
створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення
державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і
передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому
командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього
Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення
безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної
економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене
загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і
громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням
строку дії цих обмежень. Відмінність надзвичайного стану від надзвичайної
ситуації в тому, що під час надзвичайного стану функції управління всіма
державними органами, всіма підприємствами переходять до відповідних
органів. Також при введенні надзвичайного стану є обмеження прав людини,
а при надзвичайній ситуацій таких обмежень немає
Надайте юридичний аналіз ситуації.
Зважаючи на те, що вірус СOVID-19 є надзвичайною ситуацією природного
характеру, відповідно до статті 17 Закону України «Про правовий режим
надзвичайного стану», можуть вводитися додаткові обмежувальні заходи, а
саме:
- мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ і організацій,
незалежно від форми власності для відвернення небезпеки та ліквідації
надзвичайних ситуацій з обов'язковою компенсацією понесених втрат; Отже,
так як була запроваджена надзвичайна ситуація, а не надзвичайний стан, то
обмеження прав не є можливим, а тому працівники ДСНС неправомірно
вилучили автомобіль у тов.
Яке рішення має прийняти адміністративний суд?
Суд повинен задовольнити вимоги ТОВ
Тема 19
№ 94
Охарактеризуйте мету й завдання кожного з перерахованих органів публічного
адміністрування економіки:
(А) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який в
сфері економіки мав найширше коло повноважень щодо її реалізації, а саме: забезпечує
проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне
регулювання національної економіки;
забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та
соціального розвитку;
визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням
загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання; здійснює відповідно до закону
управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в
установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними
об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим
державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання;
забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації;
подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права
державної власності, що не підлягають приватизації;
сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та
соціальній спрямованості національної економіки;
здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки,
розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;
забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;
забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної
економіки та інноваційного розвитку;
здійснює заходи, пов'язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій,
забезпечує проведення державної промислової політики;
визначає пріоритетні галузі промисловості, які потреб прискореного розвитку; забезпечує
захист та підтримку національного товаровиробника;
забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;
визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та
розміщення державного замовлення на iї виробництво;
вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у
продукції (роботах, послугах);
утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних
ресурсів та приймає рішення про їх використання;
забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;
організовує державне страхування;
забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання
ціноутворення;
забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах,
визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
(Б) Основними завданнями Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського
господарства України є:
1)формування та забезпечення реалізації: державної політики економічного і соціального
розвитку; державної цінової політики; державної промислової політики, науково-технічної
політики в промисловості; державної політики у сфері торгівлі; державної регіональної
політики; державної політики у сфері розвитку підприємництва; державної політики у сфері
технічного регулювання (стандартизації, метрології, сертифікації, оцінки (підтвердження)
відповідності, акредитації органів з оцінки відповідності, управління якістю); державної
політики у сфері державних закупівель, державного замовлення; політики у сфері державно-
приватного партнерства; державної регуляторної політики, державної політики з питань
ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності; державної політики у
сфері державного ринкового нагляду; державної політики у сфері торгівлі та побутових
послуг; державної політики з питань економічного і соціального співробітництва України з
ЄС; єдиної зовнішньоекономічної політики, політики інтеграції економіки України у світову
економіку, співробітництва із СОТ; державної політики у сфері співробітництва з
міжнародними фінансовими організаціями та з питань залучення міжнародної технічної
допомоги;
2) формування державної політики: у сфері захисту прав споживачів; у сфері статистики; з
питань державного експортного контролю; у сфері інвестиційної діяльності та управління
національними проектами (стратегічно важливими проектами, що забезпечують
технологічне оновлення та розвиток базових галузей реального сектору економіки України);
з питань ефективного використання паливно- енергетичних ресурсів, енергозбереження,
відновлюваних Джерел енергії та альтернативних видів палива; у сфері державного
матеріального резерву; у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі
корпоративними правами держави;
3) забезпечення нормативно-правового регулюванняу вищезазначених сферах:
4) забезпечення реалізації в межах своїх повноважень державної економічної політики у
сфері оборони та безпеки:
5) удосконалення в межах своїх повноважень інструментів. процедур та стандартів
діялыьності органів виконавчої влади.
(В) Антимонопольний комітет, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту
конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Правовий статус
цього суб'єкта публічної адміністрації визначено Законом України "Про антимонопольний
комітет" від 26 листопада 1993 р. N° 3659-XI I.
Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та
реалізації конкурентної політики в частині:
здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної
конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав
споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист
економічної конкуренції;
контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням
цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;
здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у
сфері державних закупівель.
(Г) До суб'єктів публічного адміністрування у сфері економіки належить Державна
регуляторна служба України.
Відповідно до Положення про Державну регуляторну службу України, ДРС центральним
органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом
Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань
нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у
сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності. ДРС є спеціально
уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської
діяльності.
(Д) До суб' єктів публічного адміністрування у сфері економіки належать і Державна служба
України з питань безпеки харчових продуктів та захисту споживачів. Положенням про
Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів,
затвердженим Постановою Кабінету Mіністрів України від 02.09.2015 р. No 667
yрегульовано статус Держпродспоживслужби як центрального органу виконавчої влади,
діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через
Міністра аграрної політики та продовольства та який реалізує державну політику в галузі
ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових
продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного
законодавства, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого
впливу на здоров'я населення та ін.
(E) Фонд державного майна, який здійснює державну політику в сфері приватизації
державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що єзагальнодержавною
власністю, та відповідно до законодавства:
1) щодо державних підприємств, установ і організацій: виступає орендодавцем цілісних
майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів;
здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних
підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди
цілісних майнових комплексів державних підприємств, поверненням цілісних майнових
комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління
після закінчення строку дії договорів оренди; виступає від імені держави засновником
господарських організацій, до статутних капіталів яких передається державне майно, у тому
числі холдингових компаній та підприємств, які підлягають корпоратизації відповідно до
законодавства та ін.
2) щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна:
виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна; розробляє
методичні засади визначення орендної плати відповідно до ринкової вартості майна;
здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, виконанням договорів
оренди державного майна тощо.
3) щодо корпоративних прав держави: здійснює управління корпоративними правами
держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; створює і веде реєстр
корпоративних прав держави, який є складовою Єдиного реєстру обєктів державної
власності, відповідно до законодавства; подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо
закріплення в державній власності пакетів акцій відкритих акціонерних товариств,
створених у процесі корпоратизації та приватизації, доцільності їх відчуження або
придбання державою відповідних пакетів акцій (часток) в інших власників та акцій
додаткової емісії в порядку, встановленому Кабінетом Мiністрів України; передає за
рішенням Кабінету Міністрів України функції з управління об'єктами державної власності,
що перебувають у його управлінні, уповноваженим органам управління, господарським
структурам та уповноваженим особам, укладає з ними договори доручення і здійснює
контроль за ефективністю управління цими об'єктами в порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України; виконує інші передбачені законодавством функції з управління
корпоративними правами держави.
(Є) Національний банк виконує такі функції: відповідно до розроблених Радою
Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики
визначає та проводить грошово-кредитну політику;
монопольно здійснює емісію національноі валюти України та організує її обіг;
регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні;
визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;
здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та
операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр
аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;
веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток
внутрішньодержавних платіжних систем;
аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на
право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного
банку;
бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного
стану чи особливого періоду;
здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;
здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та
розкриття інформації, що становить банківську таємницю;
видає ліцензії небанківським фінансовим установам, які мають намір стати учасниками
платіжних систем, на переказ коштів без відкриття рахунків та відкликає їхвідповідно до
законодавства;
веде реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів
послуг платіжної інфраструктури;
здійснює нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків;
здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своеї компетенції, визначеної
законом.
№ 95
Проаналізуйте ситуацію, яка склалася, і поясніть, яким чином здійснюється взаємодія між
Службою зовнішньої розвідки України й керівництвом Збройних Сил України. Відповідно
до указу Ne123/2020 від 27 березня "Питання головнокомандувача Збройних сил України"
опублікований на сайті глави держави. Згідно з документом, Президент відповідно до статті
16 закону "Про національну безпеку України" постановив визначити, що
головнокомандувач Збройних сил України: здійснює безпосередне військове керівництво
Збройними силами України; здійснює управління застосуванням Збройних сил України, а
також переданих в його підпорядкування сил і засобів інших складових сил оборони;
визначає комплект боєздатних сил і засобів ЗСУ для передачі його командувачу Об'єднаних
сил; організовує підтримання спроможностей до застосування ЗСУ, а також переданих в
його підпорядкування сил і засобів інших складових сил оборони.
Крім того передбачено, що головнокомандувач Збройних сил України здійснює контроль
готовності ЗСУ, а також сил і засобів інших складових сил оборони, які сплановані для
передачі в його підпорядкування для виконання завдань оборони держави; організовує
контроль стану забезпечення ЗСУ військовою технікою, озброєнням та іншими майном і
ресурсами; звітує перед Президентом України та міністром оборони з питань досягнення
воєнно-стратегічних цілей у сфері оборони військовими силами і засобами, а також
підтримання спроможностей цих сил і засобів до застосування.
Указом не передбачається підпорядкування Начальнику Генерального штабу Збройних Сил
України Голови служби зовнішньої розвідки України, тому його відмова є правомірною, а
дії Начальним Ген. штаба ЗСУ -ні.
Служба зовнішньої розвідки України (СЗР) створена на базі Департаменту розвідки і
розвідпідрозділів регіональних органів Служби безпеки України для здійснення
розвідувальної діяльності в політичній, економічній, військово-технічній, науково-
технологічній, інформаційній і екологічній сферах, участі у боротьбі з міжнародною
організованою злочинністю, тероризмом, забезпечення безпеки установ і громадян України
за кордоном. Тому СЗР підпорядковується безпосередньо Президентові.
В Законі України «Про розвідку» та Указі Президента України Про Положення про
проходження військової служби військовослужбовцями Служби зовнішньої розвідки
України є декілька спільних положень про Службу зовнішньої розвідки України та
Збройних Сил України, що стосується їхньої взаємодії: Стосовно ЗУ «Про розвідку»: Стаття
7 - Загальна чисельність Служби зовнішньої розвідки України визначається законом, а
граничну чисельність розвідувальних органів, що функціонують у підпорядкуванні
центральних органів виконавчої влади, визначає Президент України в межах затвердженої
Верховною Радою України загальної чисельності Збройних Сил України, інших утворених
відповідно до законів України військових формувань.
Стосовно цього указу Президента: Військовослужбовці за їх згодою можуть бути переведені
зі Служби зовнішньої розвідки України до 3бройних Сил України та інших військових
формувань із виключенням зі списків особового складу цієї Служби за погодженням між
Службою та відповідними військовими формуваннями. Військове звання може бути
присвоєно Головою Служби зовнішньої розвідки України або його заступниками, яким
надано право видавати накази по особовому складу, у порядку заохочення достроково за
наявності підстав, передбачених статтею 41 Дисциплінарного статуту Збройних Сил
України. У воєнний час офіцерський склад Служби зовнішньої розвідки Украіни може
поповнюватися офіцерами Збройних Сил України та інших військових формувань,
переведеними в установленому порядку для проходження служби у Службу зовнішньої
розвідки України.

№ 96
Проаналізуйте ситуацію, дайте обґрунтований висновок.
Відповідно до ЗУ "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення",
а саме статті 40 цього законy: Головний державний санітарний лікар України:
a) вносить на затвердження центральному органу виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, проекти актів, якими
встановлюються:
б) затверджує регламенти використання небезпечних факторів, гранично допустимі
концентрації та оріентовно безпечні рівні хімічних і біологічних чинників у предметах та
виробах, воді, повітрі, грунті;
в) вносить відповідно до чинного законодавства проекти законодавчих актів з
питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;
г) визначає вимоги щодо комплексу заходів санітарної охорони державних кордонів
України, контролює діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування
з цих питань;
ґ) дає обов'язкові для розгляду висновки щодо проектів міждержавних, державних цільових і
галузевих програм з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення, профілактики захворювань та контролює іх виконання;
д) видає розпорядчі документи щодо організації та здійснення державного санітарно-
епідеміологічного нагляду в Україні;
e) погоджує основні напрями фундаментальних і прикладних досліджень у галузі гігієни та
епідеміології;
є) погоджує державні стандарти, державні будівельні норми, технічні регламенти та інші
нормативні документи на вироби, продукцію, сировину, технології, інші об'єкти середовища
життєдіяльності в частині вимог щодо їх безпеки для здоров'я і життя людини;
ж) погоджує норми навчально-трудового навантаження, режими навчання та виховання
дітей і підлітків у навчально- виховних закладах;
з) застосовує передбачені законами України заходи для припинення порушень санітарного
законодавства;
и) погоджує методи контролю і випробувань продукції щодо її безпеки для здоров'я і життя
населення;
i) погоджує інструкції (правила) використання продукції підвищеної небезпеки;
ї) погоджує перелік установ, організацій, закладів, яким надається право випробування
продукції на відповідність вимогам безпеки для здоров'я;
й) у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану
вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони здоров'я, обгрунтоване подання для прийняття рішення щодо
звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. У
поданні зазначаються: період і межі території встановлення карантину; перелік проведення
необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені
у зв'язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці
цих заходів; вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних іюридичних осіб, додаткові
обов'язки, що покладаються на них
Відповідно до ст. 7 "Обов'язки підприємств, установ і організацій" цього ж Закону:
Підприємства, установи і організації зобов'язані притримувати усіх вимог, щонадходять від
Міністерства охорони здоров'я. Постанова, яка надійшла до «Дубенської міської лікарні» від
Головного санітарного лікаря України відповідає ст. 40 Закону України «Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення», таким чином, можна зробити
висновок, що постанова є правочинної, відповідає усім вимогам чинного законодавства,
тому підприємство не має права не притримуватися цієї постанови.

№ 97
Охарактеризуйте правове становище автомобільного транспорту й міського
електротранспорту, визначте, які органи здійснюють публічне адміністрування кожним із
них, розкрийте основні відмінності, що виникають у процесі державного управління цими
видами транспорту.
Законодавство про транспорт (транспортне законодавство) - це сукупність правових норм,
що регулюють суспільні відносини у сфері oрганізації і безпосереднього здійснення
господарської діяльності на транспорті.
Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються, крім Цивільного та
Господарського кодексів, у першу чергу, загальним Законом України від 10 листопада 1994
р. "Про транспорт", Законами України від 15 травня 1996 р. "Про трубопровідний
транспорт"2, від 4 липня 1996 р. "Про залізничний транспорт"3, від 20 жовтня 1999 р. "Про
транзит вантажів"4, від 5 квітня 2001 р. (в ред. Закону України від 23 лютого 2006 р.) "Про
автомобільний транспорт"5, від 20 жовтня 1998 р. "Про функціонування єдиної
транспортної системи Україіни в особливий період"6, від 1 липня 2004 р. "Про транспортно-
експедиторську діяльність".
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про транспорт» Транспорт є однією з найважливіших галузей
суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного
виробництва в перевезеннях. Автомобільний транспорт — це підгалузь транспорту, яка
покликана задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в автомобільних
перевезеннях. Його утворюють перевізники, автостанції, автовокзали, виконавці ремонту і
технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, вантажні термінали
(автопорти), вантажні автомобільні станції та контейнерні пункти. Державне управління
діяльністю транспорту здійснюється шляхом проведення та реалізації економічної
(податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики,
включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення. Основним завданням державного
регулювання діяльності автомобільного транспортує формування ринку його послуг шляхом
реалізації единої економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики
(Закон України « Про автомобільний транспорт»).
В цілому відповідно до ст. 1 Закону України «Про міський електротранспорт» до міського
електричного транспорту в Україні відносяться такі три види громадського транспорту —
трамвай, тролейбус та метрополітен.
Відповідно до ст. 34 ЗУ "Про транспорт": До складу міського електротранспорту входять
підприемства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів,
багажу, пошти, рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо,
службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи по ремонту рухомого
складу і виготовленню запасних частин, споруди енергетичного господарства та зв'язку,
промислові, ремонтно-будівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні
заклади, науково-дослідні та проектно-конструкторські установи, заклади охорони здоров'я,
відпочинку, фізичної культури і спорту та інші культурно-побутові заклади і підприемства,
установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського
електротранспорту.
Відповідно до 3У "Про міський електричний транспорт":
1.Загальне регулювання діяльності у сфері міського електричного транспорту та його
розвитку здійснює Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах своїх
повноважень.
2. Основним завданням державного контролю у сфері міського елект ного транспорту є
забезпечення надання безпечних транспортних послуг та додержання перевізниками
законодавства про міський електричний транспорт.

Админ 2021

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Админ 2021

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Тема 1

Усі, оскільки виникають у сфері публічного адміністрування.

а) Громадяни А. i P. вирішили укласти шлюб і звернулися із відповідною заявою до органу

За чиєю ініціативою правовідносини виникли? Громадян А і Р, оскільки саме вони виявили

За чиєю ініціативою правовідносини виникли? Поліцейський, оскільки він зафіксував

Чи необхідна згода інших осіб для їх виникнення? Для притягнення до відповідальності за

в) Кабінет Міністрів України прийняв постанову про встановлення карантину і запровадження

(д) Громадянин Т. звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою про реєстрацію

Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини у сфері державного управління,

1. адміністративно-правові відносини складаються у сфері управління, тобто в повсякденній

2. в усіх відносинах однією із сторін обов'язково є орган виконавчої влади (державного

3. адміністративно-правові відносини—це особливий зв'язок між іх учасниками, один з яких за

4. орган управління зобов'язаний реалізувати свої матеріально-правові та процесуальні права,

5. адміністративно-правові відносини можуть виникнути за ініціативою будь-якого суб'єкта

6. порушення однією із сторін своїх обов'язків зумовлює її відповідальність не перед іншою

7. адміністративно-правові відносини, що виникають між органами виконавчої влади та іншими

Виходячи з того, що поліція відноситься до органів внутрішніх справ, її співробітники є

Чи виникли у даному випадку відносини, що становлять предмет адміністративного права?

Так, оскільки виникли внаслідок здійснення державно-владних повноважень (а саме складання

Відповідно до ПОРЯДКУ здійснення державного контролю за додержанням законодавства про

Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих

1)перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення;

2) одержувати копію направлення на проведення інспекційного відвідування;

Таким чином, вимоги директора правомірні

Які адміністративно-правові методи застосовано для врегулювання відносин, що виникли в

Методи влади і підпорядкування, метод владних приписів, наказний Надайте характеристику

2) забезпечення дотримання законодавства всіма невладними фізичними та юридичними

4) використання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування всіх дозволених

Здійснюючи порівняльний аналіз принципів «верховенства права» і «законності», можна дійти

1) фізичні особи, які не мають владного чи спеціального статусу, можуть користуватись в

В яких конструкційних положеннях закріплено законність як принцип діяльності органів

ЗУ «Про державну службу»

ЗУ «Про Національну поліцію»

Система джерел адміністративного права складається з таких актів правотворчості.

Вкажіть, які із наведених нижче відносинах є адміністративно-правовими, дайте їм

Назвіть учасників відносин, які виникли у даній ситуації.

Учасниками даних відносин будуть гр.А, державний реєстратор, а також МОН

Чи існує між ними суспільний зв 'язок, якому притаманні ознаки адміністративно-правових

1. адміністративно-правові відносини складаються у сфері управління, тобто в повсякденній

2. в усіх відносинах однією із сторін обов'язково є орган виконавчої влади (державного

3. адміністративно-правові відносини-це особливий зв'язок між їх учасниками, один з яких за

4. орган управління зобов'язаний реалізувати свої матеріально-правові та процесуальні права,

6. порушення однією із сторін своїх обов'язків зумовлює її відповідальність не перед іншою

7. адміністративно-правові відносини, що виникають між органами виконавчої влади та іншими

Порядок набуття і припинення адміністративно-правового статусу особи

Фізична Документ, який Підстава для Порядок набуття Порядок П

Іноземці та особи без

Іноземці та особи без

Іноземці та особи без

Іноземці та особи без

будучи особою без

Засади реалізації адміністративно-правового статусу особи

Фізичні Обсяг прав Обсяг обов’язків

You might also like