Professional Documents
Culture Documents
ПАТОЛОГИЧЕСКАЯ АНАТОМИЯ 3
ПАТОЛОГИЧЕСКАЯ АНАТОМИЯ 3
ПАТОЛОГИЧЕСКАЯ АНАТОМИЯ 3
ЛЕКЦІЯ 3
БУДОВА І ФУНКЦІЯ ШКІРИ
План лекції
Вступ
1.Будова шкіри
2. Функція шкіри
2.1 Захисна функція шкіри
2.2 Дихальна функція шкіри.
2.3.Абсорбційна (всмоктувальна) функція шкіри.
2.4 Видільна функція шкіри.
2.5.Терморегулююча функція шкіри
2.6.Роль шкіри в обмінних процесах
Будова шкіри
і поганою теплопровідністю.
3
Підшкірна клітковина.
Колагенові волокна із сполучнотканинного шару дерми продовжуються
у підшкірну клітковину, яка багата на жирову тканину. Функцією підшкірної
клітковини є пом’якшення дії на шкіру механічних чинників. Найбільшого
механічного впливу зазнають подушечки пальців і підошва стоп, тому
підшкірна клітковина цих ділянок розвинена найсильніше і тому зберігається
навіть при дуже важкому виснаженому організму. Будова підшкірної
клітковини забезпечує рухливість шкіри стосовно підлягаючих структур тіла,
що значною мірою захищає її від розривів та інших механічних пошкоджень.
Накопичення жирової тканини у підшкірній клітковині обмежує
тепловіддачу.
Шкірний пігмент і пігментоутворююча функція шкіри. Шкірний пігмент
міститься як в епідермісі, так і у дермі. Відсутність пігментації шкіри має
назву альбінізм. Шкірний пігмент належить до групи меланіну. Меланін має
високу здатність до ультрафіолетової абсорбції, тому він захищає організм
від ультрафіолетової радіації. Розподіл пігменту у шкірі нерівномірний,
більше його у шкірі обличчя, шиї, спини, менше – у ділянці живота, долонь і
підошов. При тривалому опроміненні шкіри ультрафіолетовим
5
випромінюванням формується загар. В епідермісі пігмент міститься у
цитоплазмі меланоцитів та епітеліоцитів. Меланоцити переважно
неврогенного походження, утворюються із попередників – меланобластів.
Меланін міститься і синтезується у клітинах меланоцитах епідермісу. У
макрофагах, епітеліоцитах і меланоцитах власне дерми – лише міститься.
Дермальні меланоцити зустрічаються виключно у ділянці анального отвору і
у навколососкових кільцях. Пігментний обмін у шкірі тісно пов’язаний з
наявністю вітамінів С, РР, А і гормональними чинниками – гормонами
гіпофіза, наднирників.
Васкуляризація шкіри. Завдяки рясній судинній сітці і наявності
артеріоло-венозних анастомозів шкіра являє собою депо крові. У дорослої
людини у судинах шкіри може затримуватися до 1 л крові.
Кровоносні судини утворюють у шкірі декілька сплетінь, від яких
відходять гілочки, що живлять різні її ділянки. Судинні сплетіння залягають
у шкірі на різних рівнях. Розрізняють глибокі і поверхневі артеріальні й
венозні сплетіння. Артерії починаються із широкопетлистої судинної сітки.
Від цієї сітки відходять судини, які, пройшовши шар підшкірної жирової
клітковини, на межі її з дермою розгалужуються й утворюють глибоку
шкірну артеріальну сітку. Від неї ідуть гілочки, які постачають кров’ю
жирові часточки, потові залози й волосся. Із глибокої шкірної артеріальної
сітки починаються артерії, які проходять крізь сітчастий шар дерми і біля
основи сосочкового шару розпадаються на артеріоли, що утворюють
підсосочкову (поверхневу) артеріальну сітку. Від цієї сітки відходять тонкі
короткі гілочки, які розгалужуються у сосочках на капіляри. Короткі
артеріальні гілочки, що відходять від підсосочкової сітки, кровопостачають
групи сосочків. Характерно, що вони не утворюють між собою анастомозів,
тому почервоніння або блідість шкіри відбувається «плямами».
На стан тонусу кровоносних судин мають регулюючий вплив
нейрогуморальні чинники. За нормальних умов більшість кровоносних судин
шкіри знаходиться у напівскороченому стані, швидкість кровотоку в
6
капілярах незначна, вона сильно змінюється залежно від місцевих і загальних
причин.
Капіляри сосочкового шару, потових, сальних залоз і коренів волосся
групуються у венозні сплетіння декількох рівнів. Шкірне сплетіння
з’єднується з фасціальним венозним сплетінням, від якого відходять венозні
стовбури.
Інервація шкіри. Шкіра інервується як гілками цереброспінальних
нервів, так і нервами вегетативної нервової системи. До цереброспінальної
нервової системи належать численні чутливі нерви, які утворюють у шкірі
значну кількість чутливих нервових сплетінь. Нерви вегетативної нервової
системи інервують у шкірі судини, гладенькі міоцити й потові залози
(функція сальних залоз регулюється дією гормонів).
Процес сприйняття і переробки організмом подразників, що надходять з
навколишнього середовища, здійснюється спеціалізованими чутливими
утвореннями – екстерорецепторами. За допомогою екстерорецепторів
сприймаються світлові, звукові, тактильні, термічні, смакові й нюхові
подразники. Відмінність від інтерорецепторів полягає у тому, що
подразнення інтерорецепторів не дає чітких відчуттів, тоді як подразнення
екстерорецепторів викликає формування чітких образів. Виключення
екстерорецепторів знижує пристосувальні можливості організму та його
загальний тонус.
Екстерорецептори включають первинні процеси взаємодії зовнішнього
подразника з чутливою мембраною рецепторного апарату, що призводить до
виникнення специфічних трансформаційних процесів і генерації місцевих
електричних потенціалів, механізми яких, очевидно, є спільними для різних
груп рецепторів.
Незалежно від функціональної спеціалізації, усі екстерорецептори
можна поділити на дві групи. Первинно-чутливі екстерорецептори, у яких
чутливі закінчення сенсорного чи чутливого нейрона безпосередньо
взаємодіють з подразником. Вторинно-чутливі, у яких зовнішній подразник
7
взаємодіє із спеціалізованою рецепторною клітиною, яка активує сенсорний
нейрон.
Локальний електричний потенціал у первинно-чутливому
екстерорецепторі має назву генераторний, позаяк з ним пов’язана генерація
нервових імпульсів у нервовому волокні, яке відходить від рецептора. У
вторинно-чутливому екстерорецепторі локальний потенціал виникає двічі – у
рецепторній клітині й у закінченні сенсорного нейрона (генераторний
потенціал), позаяк він викликає розряд нервових імпульсів.
Початкові етапи екстерорецепції у рецепторах різних типів
відрізняються один від одного. Наприклад, у фоторецепторах під дією
квантів світла відбуваються хімічні перетворення родопсину, які ініціюють
багатоступеневий процес передачі збудження до іонних каналів плазматичної
мембрани рецептора. У хеморецепторах під впливом адекватного подразника
відбувається його зв’язування з мембранними макромолекулами білкової
природи, що призводить до подальших змін рівня циклічних нуклеотидів та
іонів кальцію, які керують іонними каналами просторово віддаленої
електрогенної мембрани рецептора. Різні екстерорецептори функціонують
взаємопов’язано завдяки еферентним впливам з боку тих мозкових структур,
до яких надходить відповідна інформація. Найтісніше взаємодіють структури
мозку, пов’язані з тактильними, зоровими і м’язовими рецепторами,
унаслідок чого здійснюється розпізнавання форми й величини предметів, їх
розташування у просторі, а також процеси компенсації сприйняття у людей із
втраченими чи недорозвиненими рецепторами. Кожному виду чутливості
шкіри відповідають специфічні рецептори: відчуття тепла – тільця Руффіні,
відчуття холоду – тільця Краузе, дотику – тактильні меніски у дисках
Меркеля, тиску – тільця Фатер-Пачіні. Нині дослідники роблять висновок
про функціональну полівалентність екстерорецепторів шкіри.
2. Функції шкіри