«Європа від «Празької весни» до «Солідарності»

Після закінчення Другої світової війни в радянську зону впливу потрапили 7 держав Центральної й Східної
Європи (з утворенням в 1949 р. НДР їх стало 8): Румунія, Угорщина, Албанія, Югославія, Польща,
Чехословаччина, НДР (Німецька демократична республіка) та Болгарія.

Почалися запровадження радянської моделі у сфері економіки. Політика колективізації сільського

господарства, регламентована економіка(п’ятирічки) та форсована індустріалізація. Як результат, на тлі
зростання загальних обсягів промислового виробництва, здатність заловолняти життєві потреби
населення значно скоротилася.

В Румунії, Угорщині, Албанії і Югославії – не залишилося інших партій, окрім комуністичних( хоча після
розриву зі СРСР в 1949рю югославська модель набула деяких специфічних рч). В інших країнах _ Польщі,
Чехословаччині, НДР, Болгарії – формально поряд з комуністичними зберіглися й інші партії, але
фактично їня роль у суспільно-політичному житті зводилася до мінімуму. Духовне життя суспільства було
поставленно під твердий-державний контроль. Коли стався кінець політичного плюралізму, почалися
поширення й затвердження однакової тоталітарної системи, що викликало в усіх країнах приховану
напругу. Також під кінець політичного плюралізму не вдалося уникнути виникнення кризових явищ у
середені тоталітарного соціалізму.

Ввелення в країну 200 тис. солдатів і 5 тис. танків варшавського договору в ні з 20 на 21 серпня, було
демонстрацією в підтримку незалежності Чехословаччини, що сталася 25 серпня 1968 року.
Демонстранти розвертали плакати із різними гаслами, але потім демонстациія була придавленна, гасла
були кфаліфіковаея як наклепницькі, демонстрантти були засуджені.

Празька весна є актом самоспалення на знак протесту проти окупації Чехословаччині з 5 січня по 20
серпня 1968, що закінчився введенням в країну радянських військ і військ Організації Варшавського
договору(окрім Румунії).

Продемократичні виступи в Празі 1989 привели до створення багатопартійної системи, включаючи

Громадянський форум під керівництвом Вацлава Гавела; у грудні 1989 сформувався коаліційний уряд ,
президентом був призначений Гавел, обраний потім на багатопартійних виборах у 1990. Громадянський
форум розколовся на Громадянську демократичну партію і Громадянський рух, з’явилися сепаратистські
тенденції. Вацлав Клаус став прем’єр-міністром у 1992. Рішення про створення окремих Чеської і
Словацької республік було прийнято в серпні 1992 , і з січня 1993 Чеська республіка стала суверенною
державою.

У Румунії ж відмова від тоталітарного соціалізму відбувалася в ході кривавих зіткнень. Початком
революції стали події в місті Тимішоарі , де влада намагалася придушити виступ угорських етнічних
меншин. Заворушення перекинулися до столиці країни Бухарест. 21 грудня 1989 р. грандіозний мітинг у
центрі міста переріс у збройні зіткнення і бої народу з армійськими частинами. У цих боях загинуло біля
тисячі чоловік. Н. Чаушеску , який керував країною з 1965 р. , і його дружина були заарештовані й за
вироком військового трибуналу розстріляні 25 грудня 1989 р. Основною політичною силою країни став
Фронт національного порятунку, який очолив колишній комуніст І. Ілієску. У 1990 р. він був обраний
президентом країни.

Розпад багатонаціональної Югославії вилився в тривалу й жорстоку війну. Крах соціалізму відродив і
посилив взаємну ворожнечу між народами, що населяли найбільшу державу на Балканах. Ситуацію
загострили спроби лідера Сербії С. Мілошевича зберегти домінуючі позиції його республіки в союзній
державі. Розпад Югославії почався влітку 1991 р. і завершився до весни 1992 р. На Балканах виникли 5
нових держав: Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія й Герцеговина, а також Союзна Республіка
Югославія (її у квітні 1992 р. утворили Сербія й Чорногорія).