Початок доби металів[ред.

 | ред. код]
Енеоліт, або мідна доба (7-5 тис. років тому). Ця епоха позначилась
впровадженням мідних знарядь праці. Стала виразнішою господарча спеціалізація природно-
кліматичних зон: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. Час
великих землеробських культур на теренах України, перш за все трипільської (VI—III
тисячоліття до н. е.) — культури величезних як на той час (10-15 тис. мешканців)
концентричних протоміст з двоповерховими будівлями. Трипільці мали гончарні печі та власну
знакову систему, тобто були близькі до створення власної цивілізації. Однак цьому завадив
екстенсивний характер хліборобства, який розпорошив сили трипільців[14]. Трипільці відомі
власною оригінальними розписами на кераміці, дрібними статуетками людей і тварин,
керамічними моделями будівель, саней, тронів та сокир і біноклеподібними келихами. Цю
археологічну культуру було вперше відкрито Вікентієм Хвойкою, пізніше ретельно досліджено
археологами Тетяною Пассек та Михайлом Відейко. На сході України ці часи
представлені середньостогівською культурою.

Енеолітичні культури України

Новоолександрівський курган бронзової доби під час розкопок 2021 р.

Характерна трипільська біноклевидна посудина на поштовій марці України

Автентична модель трипільського житла

  

Реконструкція трипільського протоміста (Тальянки)

Культури бронзової доби України

Бронзова доба (III тисячоліття — XII століття до н. е.). Період поширення виробів

з бронзи (сплаву міді з оловом, або миш'яком). Аридизація клімату пожвавлює розвиток
засобів виробництва, змушує степові племена розвивати кочове скотарство, а лісостепові —
орне землеробство. Розширюється асортимент культурних рослин, зароджується садівництво.
Продуктивність праці пожвавлює посилення майнової нерівності. Занепад трипільської
культури позначився консолідацією скотарів і появою ямної культури (2800—2300 до н. е.), у
носіях якої вчені вбачають аріїв, індоєвропейців[15]. Вони охоплювали територію від Криму
до Київського Полісся. На базі цієї культури на південному сході Україні постає катакомбна
культура (2300—1300 до н. е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською культурою
шнуркової кераміки (2300—1700 до н. е.), що займала територію північного заходу країни[16].
Після XVII століття до н. е. катакомбну культуру заступила зрубна культура (1700—1300 до
н. е.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а культуру шнуркової кераміки на
теренах України витіснила тшинецька культура (1700—1200 до н. е.), яку пов'язують
із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів[17].
На XII—X століття до н. е. територія України залишалася розділеною між різними культурними
спільнотами, північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіно-угри; у
лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена.