Історичний портрет М.

Грушевського
Михайло Грушевський — видатний український політик, історик та
громадський діяч. Він зробив величезний внесок в розвиток
української освіти: науково-організаційна діяльність та викладацька
робота Грушевського високо оцінена сучасниками. Не менш
вагомою була участь й в політичному житті: так, саме Михайло
Грушевський очолював Українську Центральну Раду УНР з 1917 по
1918 рік. Тож сьогодні ми підготували біографічні факти, які
допоможуть дізнатися більше про цю особистість.
Майбутній історик народився у вересні 1866 року. Перші роки життя
Михайла минули в будинку колишнього монастиря, де мешкала вся
родина. Охрещений Грушевський був православним священником.
Вже в 1869-му, сім'я переїхала на південь Російської імперії. Там
Михайло здобував домашню освіту, а згодом – почав відвідувати
Тифліську гімназію. У той час, Грушевський захоплюється творами
Костомарова, Куліша, Максимовича. Перші свої оповідання
Михайло теж пише в гімназії, публікуючи їх за підтримки Нечуя-
Левицького.
Згодом, Грушевський продовжує навчання в Київському
університеті, на історико-філологічному відділенні. Щоправда,
університет діяч згадував з певним розчаруванням: будь-яке
вільнодумство студентів придушувалось російською владою.
Втомлені від гніту, викладачі уникали позаурочної співпраці зі
студентами.
Михайло Грушевський – прихильник національного розвитку
України. Через тиск польської влади, історик повертається до Києва
(1905 р), а згодом – переїжджає до Петербурга, де брав активну
участь в роботі Української Фракції та Українського Клубу.
У 1907, створює нелегальне об'єднання – Товариство українських
поступовців. Це – єдина на той час українська організація
ліберального напряму. Через це та ряд інших причин, російська
влада була вороже налаштована до вченого. Згодом, у 1914,
Михайла заарештують та відправлять до Симбірська за
звинуваченням у шпигунстві.
Постать Михайла Грушевського багатьом здається неоднозначною.
Проте варто відзначити проукраїнську позицію історика, його
багаторічну та активну роботу в галузі української історії, науки та
політики. Щодо Російської імперії, науковець був досить лояльним:
вважав, що з часом вона має демократизуватися та стати
федеративною республікою.
 Історичний портрет В.Винниченка
Народився 26 липня 1880 року в місті Єлисаветград (сьогодні
Кропивницький) у звичайній селянській родині.
У 7 років його віддали навчатися до народної школи. Згодом
вступив до Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії, яка
була найпрестижнішим навчальним закладом області, навчання
там було платне. Однак через брак коштів навчання там не
закінчив.
Пізніше склав екстерном екзамени за середню школу і в 1901 році
вступив на юридичний факультет Київського університету.
У 1903 році його арештовують і ув’язнюють як члена місцевої
Революційної української партії та виключають з унівеситету. Він
був ув’язнений у Лук’янівській в’язниці в Києві, звідки йому згодом
вдалося втекти. Щоб уникнути ув’язнення Винниченко виїзить за
кордон. Жив у Франції, Австрії, Швейцарії, Італії. На певний час
приїдив в Україну, але нелегально.
У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми:
«Дисгармонія», «Щаблі життя», «Контрасти».
На початку Першої світової війни Винниченко переховувався у
Москві, де жив з 1914 до 1917 р. під чужим іменем. Видавав
журнал «Промінь».
У 1917 році переїхав в Україну, став одним з організаторів і
керівників Центральної Ради, згодом головою першого
українського уряду – Генерального Секретаріату. Після повалення
гетьмана П. Скоропадського Винниченко був одним з керівників
Директорії – нового уряду Української Народної Республіки.
У 1918 р. був арештований гетьманськими офіцерами. Звільнений
від арешту через протест української громадськості. Він мав інші
погляді ніж більшість в Директорії й уряді, тому виїхав за кордон.
У 1920 р. Винниченко приїхав в Україну, але 23 вереся 1920 року
востаннє залишив її, відмовившись від співробітництва в уряді
радянської України.
        У вересні 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до
Політбюро КП(б)У, у якому звинуватив Сталіна та Постишева в
голодоморі й масових репресіях проти українського народу. За цей
лист книги Винниченка почали знищувати, його ім’я
замовчувалося, він став ворогом радянської влади.
 Історичний портрет К.Левицького
Кость Левицький народився 18 листопада 1859 р. у містечку
Тисмениця (тепер районний центр Івано-Франківської області) в сім'ї
священика шляхтича гербу "Роґаля". Після закінчення 1878 р.
Станіславівської гімназії навчався на правничих факультетах
Львівського та Віденського університетів. 1884 року склав докторат, а
1890-го відкрив адвокатську канцелярію у Львові.
К. Левицький був людиною невичерпної громадської енергії. Його
обирали заступником голови "Академічного братства", він був
активним членом першого товариства українських правників "Кружок
правничий" (1881), співзасновником і провідним діячем товариства
українських ремісників "Зоря", "Народної торгівлі" (1883), страхового
товариства "Дністер" (1891), "Краєвого союзу ревізійного" (1904),
"Земельного банку гіпотечного" (1910), директором "Краєвого союзу
кредитового" (1898--1939), засідав в управі "Просвіти".
Водночас виявив себе в галузі науки: перекладав закони,
опрацьовував українську юридичну термінологію, уклав німецько-
український правничий словник, почесний член Наукового товариства
ім. Т. Шевченка, співзасновник і довголітній редактор "Часописі
правничої" та квартальника Союзу українських адвокатів "Життя і
право", автор популярних юридичних праць.
Видатний політик: співзасновник і секретар "Народної Ради", член
президії та президент Народного комітету Української національно-
демократичної партії, депутат Палати Послів австрійського
парламенту (1907--1918) та Галицького сейму (1908--1914), президент
"Руського клубу" в Галицькому сеймі (1910--1914), президент
українського клубу в австрійському парламенті (1910--1916).
Очолюючи боротьбу українських парламентарів за український
університет і реформу виборчої ординації до Галицького сейму, К.
Левицький став одним із найавторитетніших українських політиків. Тож
не дивно, що коли на початку I світової війни українські партії створили
свій координаційний орган -- Головну Українську Раду, згодом
Загальну Українську Раду -- їх очолив К. Левицький.
Універ Дата Ключове
сал прийн слово Основний зміст Цитати
яття (слова)
І 10 (23) Автономі • Україна «Хай Україна буде
Універ червня я проголошується вільною. Не
сал 1917р. України автономним регіоном одділяючись від
Російської усієї Росії, не
федеративної розриваючи з
демократичної державою
республіки. Російською, хай
• Українська народ український
Центральна Рада на своїй землі
проголошується має право сам
органом автономної порядкувати своє
України, здатним життя. Хай порядок і
приймати акти лад в Україні
конституційного дають обрані
значення - вселюдним, рівним,
Універсали. прямим і таємним
• Верховним голосуванням
законодавчим Всенародні
органом автономної Українські Збори»
України мусить бути
Сейм, обраний
загальним, рівним,
прямим і таємним
голосуванням усього
населення України.
• «Порядок і лад» на
території України
визначатиме
національний Сейм,
а не Всеросійські
Установчі збори.
• Місцеві органи
влади на території
України мусять
підпорядковуватися
Українській
Центральній Раді, а
надалі -
національному
Сейму.
• Українська
громадськість має
дійти згоди й
 порозуміння з іншими
національними
громадами в межах
України.
ІІ 3 Компром Тимчасовий уряд «Українська
Універ липня іс негайно, не очікуючи Центральна Рада,
сал 1917 р на Всеросійські яка обрана
установчі Українським
збори, визнав народом через його
Центральну Раду революційні
державним органом. организації,
Центральна Рада незабаром
зобов’язалася не поповниться на
проголошувати справедливих
самочинно основах
автономії України. представниками
инших народів, що
живуть на Україні,
від їх революційних
организацій, і тоді
стане тим єдиним
найвищим органом
революційної
демократії України,
який буде
представляти
інтереси всієї
людности нашого
краю.»

ІІІ 7 УНР Україна «Однині Україна

Універ листоп проголошувалася стає Українською
сал ада Українською Народньою
1917 р Народною Республікою. Не
Республікою. відділяючись від
республіки
До Установчих Російської і
Зборів вся влада в зберігаючи єдність
Україні переходила її, ми твердо
до УЦР і станемо на нашій
Генерального землі, щоб силами
Секретаріату. нашими помогти всій
Уряд обіцяв негайно Росії, щоб уся
розпочати Республіка
мирні переговори. Російська стала
 федерацією рівних і
Проголошувалося вільних народів.»
скасування
смертної кари.

Проголошувалися
свобода слова,
друку, віросповідань,
зібрань,
страйків,
недоторканість
помешкання.
ІV 9 (22) Незалеж Проголошувалася «Твоєю силою,
Універ січня ність незалежність і волею, словом
сал 1918 р суверенітет УНР. стала на землі
Українській Вільна
Влада в Україні Народня Республіка.
належатиме тільки її Справдилась
народові, колишня давня мрія
від імені якого батьків Твоїх, борців
виступатимуть за вольности і права
трудящих. Але в
Українські Установчі тяжку годину
збори. відродилась воля
Проголошувалося України. Чотири
прагнення розпочати роки лютої війни
негайні знесилили наш Край
переговори з і людність, фабрики
країнами Четверного товарів не
союзу. виробляють, заводи
спиняються,
Закликав до рішучих залізниці росхитані,
дій з більшовиками. гроші в ціні падають,
хліба зменшилося,
Проголошувалися наступає голод. По
соціально-економічні краю розплодились
перетворення. юрби грабіжників і
злодіїв, особливо
Підтверджувалися всі коли посунуло з
проголошені фронту військо,
демократичні счинивши криваву
свободи і права різню, заколот і
національних руїну на нашій
меншин. Землі.»