1.1.

"Загальна декларація прав людини" та праця Герша Лаутерпахта містять багато спільних положень, оскільки обидві
стверджують важливість захисту прав людини та закликають до їхнього дотримання. Наприклад, обидві праці визнають,
що всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах. Також вони закликають до забезпечення
рівних прав для всіх людей, без будь-якої дискримінації за будь-якими ознаками, такими як раса, колір шкіри, стать,
мова, релігія, національне або соціальне походження, майновий статус та інші. Крім того, і "Загальна декларація прав
людини", і праця Лаутерпахта закликають до забезпечення права на свободу думки, совісті та віросповідання, права на
рівність перед законом та право на справедливий суд.

Однак, є певні відмінності між цими двома працями. Наприклад, "Загальна декларація прав людини" визнає право на
освіту, яке не є безпосередньо згадане в праці Лаутерпахта. Крім того, праця Лаутерпахта зосереджується на створенні
спеціального органу ООН для контролю за дотриманням прав людини, тоді як "Загальна декларація прав людини" більш
загальна і не надає конкретних рекомендацій щодо механізмів захисту прав людини.

1.2. Герш Лаутерпахт вніс значний внесок у побудову універсального механізму захисту прав людини, який став
частиною структури ООН. Він був першим проектантом Спеціальної комісії з питань прав людини (Special Committee on
Human Rights), що була утворена в 1946 році з метою розробки міжнародних стандартів прав людини. Згодом ця комісія
стала Комісією з прав людини ООН.

Лаутерпахт вніс свій внесок у формування Декларації прав людини, оскільки його пропозиції та рекомендації були
враховані при підготовці першої редакції документа. Він також був автором пропозиції щодо створення міжнародного
механізму контролю за дотриманням прав людини, що в подальшому стало однією з головних функцій Комісії з прав
людини ООН.

Після ухвалення Декларації прав людини, Лаутерпахт продовжував працювати над розвитком міжнародного права та
механізмів захисту прав людини. Він був також головою Першої Конференції ООН з прав людини, яка відбулася в 1968
році, на якій було ухвалено Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні,
соціальні та культурні права. Ці два пакти разом з Декларацією прав людини стали основою міжнародного права щодо
захисту прав людини.

2.1 Статутні органи ООН приймають різні резолюції та рішення з метою протидії агресії проти України. Резолюції,
зокрема, приймаються Генеральною Асамблеєю та Радою з прав людини ООН, а також іншими органами ООН.

У своїх резолюціях ООН засуджує російську агресію проти України, вимагає припинення незаконної анексії Криму та
припинення підтримки бойовиків на сході України. Органи ООН закликають Росію дотримуватись міжнародного права
та поважати суверенітет та територіальну цілісність України.

Органи ООН також вживають інших заходів, таких як економічні санкції проти Росії, заборона постачання зброї та інших
товарів, які можуть бути використані військовими цілями, а також надання гуманітарної допомоги Україні. Органи ООН
також залучають міжнародну спільноту до співпраці з метою розв'язання конфлікту та врегулювання ситуації в Україні.

2.2 Оцінка ефективності протидії статутних органів ООН агресії Російської Федерації проти України може бути
складною, оскільки ефективність залежить від різноманітних чинників, таких як специфіка ситуації, ступінь підтримки
інших країн, які беруть участь в міжнародних зусиллях, та багатьох інших чинників.

З одного боку, протидія статутних органів ООН агресії Російської Федерації проти України відображена у ряді
резолюцій, що може стимулювати збільшення міжнародної підтримки України. Крім того, різні статутні органи ООН,
такі як Рада Безпеки та Генеральна Асамблея, вживали конкретних заходів, таких як введення економічних санкцій,
заборона ввезення російських товарів, включення російських посадовців до списку осіб, які підлягають санкціям, та інші.

З іншого боку, статутні органи ООН мають обмежені повноваження, і їх рішення не завжди є обов'язковими для
виконання країнами-членами. Крім того, Росія, як постійний член Ради Безпеки ООН, має право ветувати рішення, що
може ускладнити прийняття ефективних заходів щодо протидії агресії.

3.1 Висновки, прийняті Комітетом ООН з прав людини на підставі частини четвертої статті 5 Факультативного
протоколу, стосовно повідомлення No 2250/2013 за скаргою О. Каташинського, мають наступну структуру:

1. Вступна частина, де зазначається номер повідомлення та ім'я скаржника.

2. Короткий опис фактів, на яких базується повідомлення.
3. Пояснення стосовно застосовання частини четвертої статті 5 Факультативного протоколу.
4. Оцінка доказів, наданих сторонами.
 5. Висновки Комітету щодо порушень прав людини.
6. Рекомендації, які надаються сторонам з метою виправлення порушень.

Ця структура дозволяє чітко описати факти порушення прав людини, аналізувати докази та надавати рекомендації з
метою виправлення ситуації.

3.2 Згідно з висновками, автор повідомлення О. Каташинський повідомляв про порушення своїх прав, зокрема:

 Права на свободу вираження думки та інформації (статті 19 та 25 Міжнародного пакту про громадянські та
політичні права);
 Права на чесне судочинство та на захист від произвольного арешту та утримання під вартою (статті 9 та 14
Міжнародного пакту про громадянські та політичні права).

3.3 Висновки КПЛ вказують, що не всі скарги автора повідомлення були визнані прийнятними. Зокрема, Комітет не
розглядав скаргу автора щодо порушення його права на рівність перед законом та судом, оскільки автор не використав
всіх можливостей для захисту цього права в українських судах.

Уряд України заперечував щодо прийнятності деяких скарг автора, зокрема стосовно порушення його права на свободу
думки, сумління та віросповідання. Уряд стверджував, що обмеження цих прав були законними та пов'язані з
національною безпекою та захистом громадського порядку. Однак, КПЛ визнав такі обмеження непропорційними та
необґрунтованими.

Також Уряд заперечував щодо компетенції Комітету розглядати скаргу автора, оскільки, на його думку, він не
використав всіх національних засобів правового захисту. Однак, КПЛ визнав, що автор повідомлення використовував всі
національні засоби правового захисту, які були доступні йому в межах його можливостей.

3.4 Комітет ООН з прав людини (КПЛ) у висновках, прийнятих на підставі повідомлення No 2250/2013 за скаргою О.
Каташинського, визнав порушення деяких прав автора повідомлення Україною.

Зокрема, КПЛ дійшов висновку, що Україна порушила право автора повідомлення на свободу вираження думки, право на
збереження приватного життя, а також право на доступ до судового захисту.

КПЛ навів кілька аргументів, які підтверджують порушення прав автора повідомлення Україною. Зокрема, щодо
порушення права на свободу вираження думки, КПЛ наголосив на тому, що Україна здійснювала цензуру і забороняла
доступ до деяких інформаційних ресурсів. Щодо порушення права на збереження приватного життя, КПЛ відзначив, що
автор повідомлення був підданий незаконному розголошенню персональних даних. Щодо порушення права на доступ до
судового захисту, КПЛ зазначив, що автор повідомлення не мав доступу до ефективного судового захисту через
відсутність реагування відповідних органів.

Отже, КПЛ дійшов висновку про порушення громадянських та політичних прав автора повідомлення Україною та навів
кілька аргументів, що підтверджують ці порушення.

3.5 КПЛ надав Україні декілька рекомендацій за результатами розгляду повідомлення No 2250/2013 за скаргою О.
Каташинського. Зокрема, КПЛ рекомендує Україні:

1. Забезпечити авторові повідомлення належне відшкодування за завдані йому збитки, включаючи матеріальну та
моральну компенсацію та відшкодування всіх витрат на юридичне представництво.
2. Забезпечити, щоб на всіх етапах кримінального процесу відповідальні особи були належним чином висвітлені в
ЗМІ та у відкритих засіданнях суду.
3. Забезпечити належне проведення розслідування злочинів, про які повідомив автор, та притягнення винних осіб
до відповідальності.
4. Забезпечити, щоб всі причетні органи додержувалися міжнародних стандартів з прав людини у своїй діяльності.
5. Забезпечити, щоб працівники правоохоронних органів не мали можливості зловживати своєю владою, і
здійснювали свої повноваження відповідно до міжнародних стандартів з прав людини.
6. Забезпечити навчання правоохоронних органів з питань прав людини, включаючи питання дотримання
стандартів та практичного застосування цих стандартів у роботі правоохоронних органів.
7. Надати КПЛ інформацію про заходи, які було прийнято відповідно до цих рекомендацій, протягом шести місяців
з дати надання офіційного тексту висновків.