Джеймс Джойс «Джакомо Джойс» порівняння з «Кохання Свана» Марселя
Пруста.
Перша схожість між цими, здавалося б абсолютно різними, творами, яка
впадає в око – це тема кохання. І в «Джакомо Джойс» і в «Кохання Свана» описуються романтичні почуття головних героїв до жінок, але природа та особливості цих почуттів, як на мене, різні. У творі Джеймса Джойса кохання головного героя всеохоплююче та щире, воно полонить та заповнює всі думки. Зі Сванном відбувається схожа ситуація: він тільки й думає про Одетту, покидає всі свої звичні заняття заради того, щоб бути з нею. Але ці почуття викликані не щирим та чистим коханням, яке зазвичай возвеличується у піснях. Воно з’являється з заздрощів та ревнощів, як каже оповідач про Сванна: «Як тільки-но він спостеріг, що Одетта подобається багато кому, що вона вабить чоловіків, жага, яку вона викликала у них, будила в нього гостру потребу завоювати всі криївки її серця».
Звісно не можна не згадати про те, що «Джакомо Джойс» є дещо
автобіографічним есе, в якому описуються присутні описи можливих почуттів Джеймса Джойса до своєї учениці з Італії, про що свідчить і назва твору. Звісно, не можна стверджувати про повну автобіографічність, але деякі риси присутні. «Кохання Сванна», хоч і не є в цьому плані схожим, але входить до роману «На Сваннову сторону», що в свою чергу також має риси автобіографічності з життя Марселя Пруста.
В обох цих історіях є спільна тема заборонності або ж неможливості
взаємного кохання. Герой твору Джейма Джойса відчуває муки, адже не може бути зі своєю коханою, лише спостерігати за нею: «Це серце пройняте болем і смутком. Воно в любовних муках?» Кохання до своєї молодшої учениці є неприйнятним, тому головний герой тільки спостерігає та страждає. Що ж на рахунок відносин Сванна та Одетти, вони також обирають приховувати свої відносини, ховатися, прикидатися, що створює певні перешкоди. Також я помітила, що в обох творах не останнє місце посідає мистецтво та ставлення головних героїв до нього. Сванн порівнює свою кохану з відомою картиною, захоплюються рядом художників, знає про них так багато, що навіть пише про одного монографію, відвідує театр, а ще звісно обожнює музику: один з музичних фрагментів грає величезну роль у його житті. Що ж на рахунок Джакомо Джойса, то у такому, порівняно невеликому, творі багато посилань та натяків на відомі твори мистецтва та митців: Біблію, Шекспіра, Ібсена і тд. Цей твір можна назвати інтертекстуальним, адже за допомогою відомих на весь світ сюжетів у мистецтві автор розкриває почуття героя, його внутрішній світ, який за допомогою таких відсилок та порівнянь стає більш доступним тим читачам, які з ними знайомі.
Що ж на рахунок стилів цих двох письменників, вони здаються одночасно
схожими та абсолютно відмінними. Джеймс Джойс написав свій твір у формі потоку свідомості. Тільки окремі фрагменти з його життя, констатації фактів, без детальних внутрішніх описів. Автор не вказує коли та де відбулися події, адже це по суті не є важливим, важливим є те, що виринає в свідомості героя. Марсель Пруст написав об’ємний твір, і якому приділив досить уваги описам всіх подій та почуттів героїв. Але деякі епізоди ніби випадають з загальної картини та також відтворюють потік свідомості головного героя. Але так як у «Сванновому коханні» розповідь ведеться не від лиця головного героя, це зробити важче.
І звісно однією з найбільш помітних відмінностей між цими двома творами,
які навіть неозброєним оком стає помітно, є жанр. «Джакомо Джойс» - це психологічне есе, яке не є довгим, а досить лаконічним та стислим. «Кохання Сванна» в свою чергу є повістю, частиною роману «На Сваннову сторону», який у свою чергу входить до роману-епопеї «У пошуках втраченого часу», тому є досить розлогим та довгим.
Після прочитання «Джакомо Джойса» Джеймса Джойса я відчула деяке
спантеличення та потребу у поясненнях. Схоже, такий жанр не є моїм, але багато посилань на твір «Улліс» цього ж автора, змусили мене задуматися над його прочитанням та другим шансом цьому автору та стилю. До речі, знаю, що під час вивчення цього твору в школі дітям пропонують написати власні твори, намагаючись використати прийом «потоку свідомості». Можливо, такий вид роботи допоможе краще та глибше розуміти модерністські твори, зокрема твори Джеймса Джойса.