КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Економічний факультет

Кафедра фінансів, банківської справи та страхування

Реферат
на тему
Виникнення і поширення університетів та особливості організації
їхнього навчального процесу

Студентки 1 курсу 1 групи

ОКР «Бакалавр»

спеціальності «Фінанси»

Сніцар Вікторії

Викладач

кандидат історичних наук, доцент

Сергій Валерійович Набока

Київ
2022
 Зміст
стор.
І. Вступ………………………………………………………....................... 3
ІІ. Виникнення й розвиток середньовічних університетів
1. Виникнення і поширення університетів…………………………4-7
2. Особливості організації навчального процесу університетів…7-9
ІІІ. Висновки……………………………….......…………………………10
ІV. Література………………………………………………..……………11

2
Вступ

Історія європейської університетської освіти сягає своїм корінням у ті

часи, коли на зміну віджилому рабовласницькому суспільству приходить
новий уклад життя, пов'язаний із зародженням феодальних відносин,
ідеологічною твердинею якого постало християнство.
Середні віки – значний історичний період, який охоплює більш ніж
дванадцять століть.
Першими термін «середньовіччя» застосували італійські вчені ще у
XVст., назвавши середні віки «темною добою» європейської історії. Вони
вважали, що тоді було втрачено високі здобутки греко-римської цивілізації:
люди стали грубими, жорстокими, безкультурними, нищили один одного під
час майже безперервних воєн, а у політичному житті панувало безладдя.
Пізніше європейські вчені відмовилися від такого спрощеного
розуміння суті середньовічної доби. Вони почали враховувати той
очевидний факт, що середньовіччя принесло людству не лише негатив, а й
серйозні здобутки, скажімо, започаткувало книгодрукування.
Як і інші періоди історії людства, середньовіччя було зіткане із
суперечностей. У ньому співіснували прояви людського благородства й
гідності, невмирущі культурні надбання, з одного боку, і вражаюче
огрубіння людини, невігластво, релігійний фанатизм (сліпа відданість
«своїй» релігії та нетерпимість до «чужих» релігій) – з іншого.
Середні віки залишили в історії людства надзвичайно більший
культурний спадок. Саме тоді на історичній карті Європи з'явився ряд
сучасних держав і народів, зародилися їхні мови, їх культура, особливості
їхнього мислення та поведінки. У середні віки Європа стала християнською,
в ній виникли католицька, православна та протестантська церкви,
розвинулася богословська думка. Відомі чудові зразки іконопису цього
періоду, поява готичного та романського стилів в архітектурі, неперевершені
шедеври живопису Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та інших художників,

3
поезія Петрарки та Данте. Середньовіччя започаткувало велику епоху
книгодрукування.
ІІ. 1. Ідея створення університету зародилася в Стародавній Європі. В
епоху середньовіччя у ХІ–ХІІІ ст. в найбільш розвинених на той час містах,
переважно в Італії і у Франції певні навчальні заклади вищої освіти
розвинулись до такого рівня організації і комплексності навчання, що могли
вважатися пробатьками сучасних університетів.
Перший європейський університет з’явився саме у Болоньї зовсім
невипадково. Після падіння Римської імперії місто отримало статус вільної
комуни і через деякий час перетворилося на потужний центр торгівлі,
ремісництва і банківської справи за сприяння Папського престолу. Це місто
стало одним з перших острівців буржуазних відносин на феодальних
просторах Європи. Поширення тут нових суспільних верств, зокрема
інтелігенції, зростання авторитету висококваліфікованих фахівців,
незалежно від їхнього соціального походження, утвердження нових
демократичних засад і деяких можливостей вільнодумства, а також розквіт
торгівлі і промисловості посприяв розвитку науки і мистецтв. У цей час
практична освіта стає життєво необхідною для купців: від уміння читати,
писати та рахувати залежить їх добробут [6].
Слід також зазначити ще один визначний чинник, якому Болонський та
інші університети значною мірою завдячують своїм виникненням – це
зростаючий інтерес до вивчення римського права, у якому міські жителі
знаходили в готовому вигляді правові норми, що регулювали торговельні
відносини. Ще в Х ст. в Болоньї існувала школа вільних мистецтв, де учні у
вигляді додаткових занять до курсу риторики вивчали римське право.
Найбільшого розквіту вона набула наприкінці ХІ ст.
Університети з’являються й у системі церковних шкіл, які попередньо
ставали великими навчальними центрами. Серед них Паризький
університет(1200), який виріс із Сорбонни – богословської школи при
НотрДам та приєднавшихся до неї медичної та юридичної шкіл;

4
університети у Оксфорді(1206), Неаполі (1224), Кембриджі (1231), Лісабоні
(1290).
Разом з тим, хто б не був його засновником: міська комуна, світський чи
духовний князь, або, нарешті, всесвітня влада папи чи імператора,
економічний стан університету залежав від задоволення запитів церкви.
Однак, поза внутрішньої та зовнішньої політики університетської спільноти
система цінностей і нормативів середньовічного університету базується на
поєднанні навчання, дослідження і виховання, яке й забезпечило
університетам стійкість, життєздатність та значимість у епоху Середньовіччя
та у наступні періоди історії.
Важливою функцією університету вважають його самооновлення
шляхом підготовки викладачів та вчених.
З часів заснування і до сьогодні університет відіграє провідну роль у
процесі набуття і передачі досвіду від старшого покоління до молодшого,
забезпечує майбуття професіоналами нового покоління, виробляє
високоякісний людський та соціальний капітал.
Оскільки всяке товариство, купецька ганза, гільдія або торгівельно-
промисловий цех в середні віки називався "universitas", то представники
педагогічного і вченого ремесел стали називатися "Universitas Studii" (вища
освіта) або просто "Universitas Studentium" (студенти). Згодом закріпилася
назва "Universitas Magistrorum et Scholarium", що стала прототипом
сучасного терміну "університет" ("universitas" – вся школа).
З точки зору організаційного аспекту університетом називали результат
об'єднання різних за типом вищих навчальних закладів. За таких умов
основним призначенням університету стало здобуття людиною «сукупності»
усіх видів знань. Історично склалося так, що саме в університетах
народжувалося нове знання, формувалися наукові гіпотези та теорії,
універсальні світоглядні позиції щодо життя та людини. Університет
спрямовував свою діяльність на надання універсального знання молодим
людям, які згодом утворювали інтелектуальну еліту суспільства. Разом з

5
тим, університет завжди символізує органічну цілісність самої науки [3, с.
20].
Основою організації університетів, заснованих світською владою, стала
феодальна цехова структура: товариство, присяга, регламентація й
монополізація праці та виробництва, посадовий розподіл по аналогії з цехом
середньовічних ремісників: школяр – учень; бакалавр – підмайстер; магістр
чи доктор – майстер [7; 8, с. 34-35].
Відповідно, середньовічні університети були автономними установами з
органами самоврядування. Вони, як і цех ремісників, мали ряд привілеїв,
користувалися значною самостійністю і часто не підпорядковувалися
місцевій владі. У боротьбі за свою незалежність та права співтовариство
вчителів та учнів часто зверталося до короля, або вдавалося до страйку –
припиняло навчання і йшло з міста. Міська вдала, як правило, наполягала на
їх поверненні, оскільки поява університету в місті сприяла пожвавленню
громадського життя, торгівлі, збільшенню прибутків. Саме тому міста
сприяли відкриттю університетів, визначаючи конкретний мінімум учнів та
оплату праці професорів.
Статус та права університету підтверджувалися привілеями –
особливими документами, підписаними римськими папами або пануючими
особами. Привілеї закріплювали університетську автономію (власний суд,
управління, право надання наукових ступенів тощо), звільняли студентів від
військової служби та ін.
До ХІV ст. складається загальна концепція університету, якому
надавався цілий ряд прав і привілеїв:
1. Вивчати не тільки "сім вільних мистецтв", але й право (цивільне і
канонічне), теологію, медицину.
2. Право одержувати частину бенефіціальних церковних доходів на
навчання.
3. Можливість викладати в будь-якому іншому університеті без
додаткових іспитів за умови наявності ступеня однієї із шкіл.

6
4. Відповідальність школярів перед вчителями або місцевим єпископом
(за вибором) замість загальної відповідальності перед міськими суддями.
5. Право видавати свої закони, статути й розпорядження, що
регламентують оплату праці викладачів, прийоми й методи навчання,
дисциплінарні норми, порядок проведення іспитів тощо [9].
2. Типологізація університетської освіти у період Середньовіччя дає
можливість виділити дві основні моделі середньовічного університету:
модель Болоньї, зі світською орієнтацією, домінуванням студентської гільдії,
яка на свій розсуд визначала структуру, зміст навчальних дисциплін та
обирала на контрактній основі професорів, а також Паризьку модель – з
переважанням магістерської гільдії, яскраво вираженою теологічною
спрямованістю й сильним впливом факультету вільних мистецтв, де
університет утворювали магістри, а студенти були лише членами
університету [10, с. 5].
Мережа університетів досить швидко розширювалася. Якщо в XIII ст. в
Європі налічувалося 19 університетів, то в наступному столітті до них
додалися ще 25. Зростання університетської освіти відповідав велінням часу.
Поява університету сприяло пожвавленню суспільного життя, торгівлі та
збільшенню доходів. Ось чому міста охоче погоджувалися на відкриття
університетів. Відомо, наприклад, що влада спустошеною війною Флоренції
відкрили в 1348 р. університет, вважаючи тим самим поліпшити справи.
Відкриття університету обмовлялося певними умовами. Часом міська
громада призначала конкретний мінімум учнів і погоджувалася оплачувати
працю професора лише при наявності такого мінімуму.
Церква прагнула утримати університетську освіту під своїм впливом.
Ватикан був офіційним покровителем багатьох університетів. Головним
предметом в університетах було богослів'я. Викладачами майже суцільно
служили вихідці з представників духовного звання. Церква тримала в
університетах своїх представників - канцлерів, які перебували в прямому
підпорядкуванні у архієпископів. І, тим не менш, університети раннього

7
Середньовіччя за програмою, організації і методів навчання грали роль
світської альтернативи церковному утворення.
Важливою рисою університетів був їх певною мірою наднаціональний,
демократичний характер. Так, на лавках Сорбонни сиділи чоловіки різного
віку і станів з багатьох країн. Для організації університету не було потрібно
великих витрат. Годилися практично будь-які приміщення. Студенти нерідко
вибирали професорів з-поміж себе. До XIV ст. склалася особлива категорія
мандрівних студентів (ваганти, голіарди), які неодноразово перебиралися з
одного університету в інший. Перші університети були дуже мобільні.
Якщо в околицях починалися чума, війна та інші біди, університет міг
знятися з насидженого місця і переїхати в іншу країну або місто.
Студенти і викладачі об'єднувалися в національні земляцтва (нації,
колегії). Так, в Паризькому університеті налічувалося 4 земляцтва:
французьке, пікардійська, англійське та німецьке. У Болонському - і того
більше - 17. Пізніше земляцтв (у другій половині XIII в.) в університетах
з'явилися факультети або коледжі. Ними називалися ті чи інші навчальні
підрозділи, а також корпорації студентів і професорів цих підрозділів.
Земляцтва і факультети визначали життя перших університетів.
Представники націй (прокуратори) і факультетів (декани) спільно вибирали
офіційного главу університету - ректора. Ректор мав тимчасовими (зазвичай
на рік) повноваженнями. У деяких університетах, особливо на півдні Європи,
обов'язки ректора виконував студент. Спочатку фактична влада в
університеті належала націям. Потім ситуація змінюється. Головні посадові
особи університету стали призначатися владою, і нації втратили свій вплив.
Факультети присуджували вчені ступені, факт придбання яких оцінювався в
дусі учнівства і лицарського виховання. Професори та студенти мислили
себе у взаєминах майстрів і підмайстрів. Коли юнак 13-14 років був в
університет, йому належало записатися у професора, який в подальшому
вважався за нього відповідає. Студент займався у професора від 3 до 7 років
і, якщо навчався успішно, отримував ступінь бакалавра. Спочатку вона

8
розглядалася лише як щабель до наукового ступеня. Бакалавр відвідував
лекції інших професорів, допомагав навчати тих, хто прийшов студентів,
тобто ставав своєрідним підмайстром. У підсумку, подібно реміснику, він
публічно викладав (показував) наукову штудію, захищаючи її перед
остепенений членами факультету. Після успішного захисту бакалавр
отримував вчений ступінь (магістра , доктора, ліценціата).
Більшість перших університетів мали кілька факультетів. Зміст навчання
визначалося програмою семи вільних мистецтв. Так, на факультеті мистецтв
у основному читали твори Аристотеля по логіці, фізиці, етики, метафізики,
які були переведені в XII в. з арабського і грецького мов. Посилювалася
спеціалізація. Так, Паризький університет славився викладанням теології та
філософії, Оксфордський - викладанням канонічного права, Орлеанський -
викладанням цивільного права, університет в Монпельє (південна Франція) -
медицини, університети Іспанії відрізнялися викладанням математики і
природничих наук, університети Італії - викладанням римського права.
Від студента потрібно відвідувати лекції: обов'язкові денні (ординарні) та
повторювальні вечірні. В один і той же час, в одному і тому ж приміщенні
професора диктували витяги з творів латинських авторів. Студенти
записували, перекладали і коментували ці витримки. Щотижня відбувалися
диспути з обов'язковою присутністю студентів. Викладач (зазвичай магістр
або ліценціат) призначав тему диспуту. Його помічник - бакалавр - вів
дискусію, тобто відповідав на питання і коментував виступи. При
необхідності магістр приходив бакалавра на допомогу. Один-два рази на рік
влаштовувалися диспути "про що завгодно" (без жорстко обумовленої теми).
В цьому випадку часом обговорювалися актуальні наукові та світоглядні
проблеми. Учасники диспутів поводилися досить вільно, нерідко переривали
оратора свистом і криками.
Університети поступово відштовхували схоластику, вироджується в
"науку порожніх слів". До XIV ст. прірву між новітнім знанням і
схоластикою збільшилася. Університети протиставили схоластиці діяльне

9
інтелектуальне життя. Завдяки їм, духовний світ Європи став набагато
багатше. Історія перших університетів тісно пов'язана з творчістю
мислителів, що дали новий поштовх розвитку культури, науки і освіти.

ІІІ. Висновки
Отже, епоха пізнього Середньовіччя стала часом народження
університету як соціальної інституції, безпосередньо причетної та
принципово важливої для розуміння подальшого розвитку європейської
цивілізації. Процес виникнення університету охоплює період ХІ – ХІІІ ст. та
збігається з періодом європейської історії, коли радикально
переосмислюється місце людини у Всесвіті, фундаментальні передумови її
існування, форми сприйняття дійсності та інтелектуальної рефлексії, сутнісні
системи взаємодії з історичним часом. Саме університет стає соціальною
інституцією, яка радикально трансформує історичний час та історичний
простір.
У просторовому відношенні університет – це атрибут і результат
піднесення міст, феномен міського життя. Він опосередковано свідчить про
відхід у тінь та початок поступового занепаду аграрної цивілізації з її
прив’язкою до консервативних, рутинних технологій, з її циклічним
сприйняттям часу, в якому немає нічого нового, з її культом минулого та
святістю традиції. Будівля університету, храму науки, постає поруч із
будівлею церкви, храмом Божим, щоб визначати своїми архітектурними
формами конфігурацію свідомості прийдешніх поколінь. Університет вдало
вписався і в соціальну топографії тієї доби, граючи на суперечностях між
світською та духовною владою, і відповідно, отримуючи преференції від цих
двох ключових центрів впливу.
В часовому відношенні університет виникає як механізм ретрансляції з
минулого в теперішнє знань, які мають практичне значення. Але, на відміну
від панівної соціальної інституції епохи Середньовіччя – церкви – він
транслює ці знання заради майбутнього. Університет асимілює та акумулює
інтелектуальні техніки, напрацьовані в рамках схоластики, та екстраполює їх

10
за межі сталого догматичного контексту християнської догми та доктрини.
Емансипований людський розум, озброєний відповідними техніками, вже
готовий “накинутися” на навколишній матеріальний світ, він уже відчуває,
що “знання є силою”.

Література
1. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт
исследования. / Ю.С. Степанов. – М.: Школа "Языки русской культуры",
1997.– 824 с.
2. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навч. посібник / Т.І. Туркот.
– К.: Кондор, 2011. – 628 с.
3. Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і
культури в Україні / В.С. Журавський. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003.
– 416с.
4. Мещанінов О.П. Сучасні моделі розвитку університетської
освіти в Україні: [монографія] / О.П. Мещанінов. – Миколаїв: Вид-во МДГУ
ім. Петра Могили, 2005. – 460 с.
5. Калюжина Е.В. Социально-исторические модели высшего
образования / Е.В. Калюжина // Вестник Волгоградского государственного
университета. – 2011. – №1(13)] – С. 123-127.
6. Поддубей О.А. Історичні етапи розвитку університетської освіти
в Італії / О.А. Поддубей // Вісник Запорізького національного університету. –
2010. – №2(13). – С. 111-113.
7. История болонского университета [Электронный ресурс] / С.
Поларком. – Режим доступа:
http://home.polarcom.ru/vvtsv/ref2003/rm302.htm – 16.11.2006 г. –
Загол. с экрана.
8. Історія педагогіки / За ред. М.В. Левківського, О.А. Дубасенюк. –
Житомир: Житомир. держ. пед. ун-т, 1999. – 336 с.
9. Итальянские университеты в ХІ-ХІІІ вв.
[Электронный ресурс] / С. SHPARGALKA.NET. –
Режим доступа: http://library.by/shpargalka/belarus/history/001/his-
004.htm – 7.11.2006 г. – Загол. с экрана.
10. Джуринский А.Н. Зарубежная педагогика: учеб. пособие для
студентов вузов / А.Н. Джуринский. – М.: Гардарики, 2008. – 383 с.

11