Лєшек Мазепа

КАРОЛЬ МІКУЛІ - ПРОФЕСОР І ДИРЕКТОР КОНСЕРВАТОРІЇ

ГАЛИЦЬКОГО МУЗИЧНОГО ТОВАРИСТВА У ЛЬВОВІ
Від моменту запрошення Кароля Мікулі до Львова дирекція відроджу-
ваного та реорганізованого Галицького музичного товариства (ГМТ)1, що
складалося майже виключно з меломанів-аматорів, шанувальників музики,
зв’язувала з ним великі надії, як з відомим музикантом, спадкоємцем
педагогічної методики його великого вчителя – Фридерика Шопена. Не без
значення для його освіченості та професіональної підготовки були також
студії композиції та теорії музики під керівництвом відомого французького
композитора Наполеона Анрі Ребера у Парижі, як і саме перебування у цій
одній із світових столиць мистецтва, в тому числі – мистецтва музичного.
Дирекція й виділ (правління) "Товариства поширення музичного мистецтва в
Галичині" ("Das Verein zur Bevörderung der Tonkunst in Galizien" – саме так
між 1853 та 1860 роками короткочасно називалося Галицьке музичне
товариство) хотіло підняти свій "науковий заклад" до висоти справжньої
консерваторії. Правда, під такою назвою ("консерваторія") цей навчальний
заклад повстав у 1854 році2, але практично не зумів за цей час в такий
фактично перетворитись.
Переймаючи по своїх попередниках – піаністові та композиторові
Йоганнові Рукгаберові (1853-56) та органістові Трауготтові Городоні (1856-
57) керівництво цим закладом, Кароль Мікулі застав його у стані
малорозвинутому: біля 90 учнів ("елевів"), 6 професорів, заклад майже зовсім
онімечений, не посідаючий власного приміщення (зрештою, вдалося це
осягнути тільки майже через півстоліття), без чіткої навчальної програми, без
т.зв."регулямінів", тобто документів, чітко визначаючих, регулюючих
1
Повстале (офіційно) у 1838 р. "Галицьке музичне товариство" ("Galizisches Musik-Verein" - "Galicyjskie
Towarzystwo Muzyczne" та організована ним у 1839 p. музична школа в 1848-53 рp. перестали існувати
внаслідок відомих подій 1848 p. Від 1851 р., коли Львів відвідав цісар Франц Йозеф І, що подарував
Товариству певну суму грошей, почався період його відродження, реактивації.

2
Див.,напр.,"Lemberger Zeitung",1855 Nro 114, 18 Mai, S.453; автор посідає оригінальні
документи того часу, підтверджуючі цю назву.
функціонування директора, професорів, учнів, закладу в цілому, що вдалося
ввести Мікулі, без необхідних спеціальностей. Між іншим, незважаючи на те,
що Й.Рукгабер був чудовим піаністом, тут не було класу фортепіано.
Зрештою, і К.Мікульому не зразу вдалося все ввести і довести до відповідної
"кондиції".
До такої повної "кондиції" поважного навчального закладу вдалося
допровадити консерваторію ГМТ тільки його учням і наступникам –
Р.Шварцу та М.Солтису.
Обіймаючи професуру та директорство у квітні 1858 року, К.Мікулі
почав скромно від викладання гармонії та композиції (цей предмет включав
ряд інших теоретичних дисциплін). Зміни почалися у наступних роках. У
1859 p. вищеназвані предмети поділено на два т.зв."курси" – нижчий та
вищий (з невстановленою кількістю років їх вивчення). Було також поділено
на два курси науку жіночого хорового співу 3. Введена була також "зовсім
нова наука гри на фортепіано (...) для учнів, що прагнули (такої) освіти"4.
У львівських польськомовних часописах друкувалися тоді різні статті з
пропозиціями та заввагами про стан і розвиток ГМТ та його консерваторії.
Оскільки в цей час все сильнішими ставали тенденції, спрямовані на
дегерманізацію усього життя Галичини, що на практиці означало його
реполонізацію, рівно ж і цей аспект торкнувся Мікулього та керованої ним
консерваторії.
"Бажаним було б також, – писав "Dziennik Literacki", – щоби і виклади
відбувалися такою мовою, яка для нашої молоді є більш зрозумілою, (тобто)
рідною (в розумінні польською - Л.М.) мовою. Це дуже полегшувало б
навчання і зробило його більш доступним для багатьох осіб, які сьогодні з
нього, на жаль, користати не можуть" 5. З цих слів можна зробити висновок,
що абсолютна більшість учнів консерваторії ГМТ не була німецькомовною, а

Sprawozdanie Dyrekcyi galicyjskiego Towarzystwa muzycznego za rok 1859, przedłożone

3

ogólnemu Zgromadzeniu, s.4.

4
Taм жe; див.також : "Dziennik Literacki", Lwów 1959, nr 75,20 wrześniа, s.903-904.
5
"Dziennik Literacki", Lwów, 1859, nr 75, 20 września, s.904.
переважно - з польських сімей. Підкреслимо, що ці слова були написані у
1859 р. – ще перед отриманням Галичиною культурної автономії. Вони
свідчать про існування сильного протиавстрійського, протигер-
манізаторського тиску, в даному випадку – з боку польського національно-
незалежницького середовища.
Отож, і на наслідки цього тиску не треба було довго чекати. У тому ж
часописі рік пізніше читаємо:
"З днем 1 жовтня у школі товариства розпочинається новий шкільний
курс (тобто – рік. - Л.М.). Виклади відбудуться польською мовою: а іменно
пан Мікулі науку гармонії та контрапункту у двох відділах вестиме
польською мовою. Для науки співу Товариство запросило італійця, пана
Луїджі далла Касса, який, перебуваючи раніше у польських домах, навчився
польської мови і добре ознайомлений з польською музикою.
На скрипці буде вчити пан Кароль Козловський, відомий польський
скрипаль (який згодом вів також нижчий курс гри на фортепіано - Л.М.).
Крім цього, учнів, що прагнуть вищого досконалення гри на фортепіано,
вчитиме пан Мікулі (...).
Ми повинні аплодувати Товариству, що так швидко у своїй школі
замість дотеперішньої німецької ввело для викладів мову польську. То-
вариство, ані його намагання не мали досі впливу, ані відголосу у (нашому)
краю, бо було ненаціональною (тобто – непольською - Л.М.) інституцією.
Увійшовши на цей новий шлях, безсумнівно розвинеться (вона) ліпше,
оскільки буде мати грунт під ногами"6.
У "навчальному закладі", як переважно тоді енігматично називали
консерваторію ГМТ, від 1860 p. з загального числа 73 учнів 6 учнів "... за
рекомендацією общини столичного міста Львова навчалося безоплатно (...)" 7.
Науку гри на віолончелі з цього ж року вів професор Данієль де Лянге.

6
"Dziennik Literacki", Lwów,1860 nr 78, 28 września, s.624.
7
"Sprawozdanie (...) 1860 (...)", s.5.
 Від початку 1865/66 навчального року К.Мікулі почав вести також
"науку чоловічого співу" (правдоподібно, мовa йде про спів хоровий)8.
Натомість, "... щоб підняти відвідування навчального закладу і зробити
більш доступним науку музики для менш заможніх (осіб), починаючи від
наступного 1866/7 навчального року виділ ухвалив знизити оплату (...)"9.
Цікавою є інформація, яку знаходимо у "Звіті Бюджетної комісії" ГМТ
за 1865 рік:
"Дирекція Товариства у своїй петиції (від 15 березня 1866 р. до
Галицького Сейму - Л.М.) звертається, що прямує до утворення (в рамках
консерваторії – окрім вже існуючих - Л.М.) школи органістів, розвитку
школи співу, додаючи накінець до школи теорії музики окремий елемен-
тарний відділ для д я к і в (розрядка моя - Л.М.), щоби їх, а також сільських
вчителів ознайомити з початковими засадами хорового співу. Проте цим
стремлінням Товариства, помимо знаменитого таланту і сповненого запалом і
жертовністю його артистичного Директора п.Кароля Мікулі, учня Шопена,
славнозвісного нашого маестро, стоїть на перешкоді мізерність (наших
матеріальних) засобів"10.
Пояснимо, шо поняття "школа" в даному випадку вжито не у прямому
значенні цього слова. Воно відносилось до окремих відділів або ж спеці-
альностей навчального закладу. Напр., вже у 1839 р., коли повстала перша
музична школа ГМТ (називали її тоді також Інститутом Музики), а також в
році утворення консерваторії ГМТ (1854 р.), існували в цих закладах "школа
співу","школа скрипки", "школа духових інструментів" і т.п. 11 Ці "нюанси"
належить брати до уваги також і коли вже у XX ст. консерваторію називали
школою – щоб уникнути непорозумінь, помилково трактуючи деякі слова й
поняття.

8
"Sprawozdanie (...) 1865/6 (...)", s.3.
9
"Sprawozdanie (...) 1865/6 (...)", s.3.
10
Ibidemn,s.2
"Gazeta Lwowska",1839 17 grudnia; Provinzial Handbuch der Königreiche Galizien und
11

Lodomerien".- Lemberg /1845-1854/.

 У 1869 р. вперше у "... щоденних газетах галицьких, В/еликого/
К/нязівства/ познанського, Польського королівства і в Сілезії оголошено
конкурс на посаду вчителів (консерваторії). Надійшло різних заяв 12, з яких
вибрано 3 кандидатури12.
У цьому ж poцi вже 14 учнів з 83-х навчалося безоплатно (8 дотував
магістрат, 6 - ГМТ)13.
1 і 2 липня 1870 р. вперше відбулися т.зв. "пописи" (тобто публічні
концерти, по-сучасному – академконцерти) учнів. У "Звіті" писалося:
"... знаменитий поступ учнів засвідчив про ретельну працю вчителів" 14. А у
1872 р. пописи учнів (2 і 3 липня) обійняли не тільки виступи на фортепіано
(на нижчому і вищому курсах) та скрипці, але також у хоровому співі. Серед
фортепіанних творів виконано м.ін. "Konzertstück" Р.Шумана, Концерт Es-dur
і "Konzertstück" K.M.Вебера, Концерт e-moll Герца15.
ГМТ постійно розвивалося. У 1870/71 р. налічувало 149 членів. Го-
ловою товариства було обрано відомого меломана й дилетанта В.Данека,
його заступником – Р.Шварца, учня К.Мікулі та його наступника16.
Незважаючи на постійні концерти під керівництвом та за участю
К.Мікулі, незважаючи на його інтенсивну та результативну педагогічну
працю, він був проте нерідко об’єктом критики у львівській пресі. Йому
закидали м.ін. слабий чи недостатній розвиток навчального закладу, який,
хоча повстав як консерваторія, до того часу (70-ті роки) у цей
багатопрофільний заклад ще не перетворився. Для цього мав ще недостатню
кількість спеціальностей, а що за тим йде – навчальних дисциплін, вчителів
та учнів. В повсякденному вжитку називали його "музична школа", хоча, як і
у попередньому випадку ("школа скрипки", "школа співу" і таке ін.) до цієї
назви не належить прив’язувати спеціального значення, а тим паче - надавати

12
"Sprawozdanie (...) 1868 (...) 1869 (...)", s.4.
13
Ibidem.
14
"Sprawozdanie (...) 1869/70 (...)", s.2.
15
"Sprawozdanie (...) 1871/72 (...)", s.4.
16
"Strzecha", Rocznik V, 1872, z.1, s.25.
їй трактовку сучасну. Поняття "музична школа" функціонувало довгі роки, а
навіть десятиліття ще у XX ст.
На постійні звинувачення та інтриги львівської преси, які посилю-
валися у 70-х роках, Мікулі реагував дуже болісно. Напр., на початку 1872 р.
львівський часопис "Strzecha" писав:
"Мікулі зрікся своєї посади з причин пасквілю про неспроможність і злу
волю музичного директора". Ця стаття виявляє надії автора без підпису на
"можливість перетворення того ж Товариства (тут - у значенні навчального
закладу - Л.М.) у справжню музичну консерваторію на чолі з Монюшком"17.
Принагідно зауважимо, що С.Монюшко у Львові тішився великим виз-
нанням, особливо, коли у 1885 p. був тут на львівській прем’єрі "Гальки" та
своїх "Привидів". Проте, його переїзд з Варшави до Львова був зовсім
нереальним. Зрештою, у цьому ж, 1872 році, у Львові перестала існувати
австрійська сцена, німецькомовна опера - на користь польської драми, опери
й оперети. Головним диригентом став тоді саме учень С.Монюшка – Генрик
Ярецький. Правдоподібно на цій основі появилася вищенаведена спекуляція.
Мікулі зуміли переконати, щоби відкликав свою відставку і звернув все ж
таки увагу на виправлення певних аспектів своєї діяльності.
Уже в наступному шкільному році – від 1 листопада 1872 p. – клас
сольного співу почала вести відома примадонна опери Теодозія Яковіцка 18. В
концертах та вечорах Товариства щораз частіше брали участь також
найбільш підготовлені учні К.Мікулього з класу фортепіано. Напр., на
першому концерті ГМТ у 1873 р. учень А.Ярославський був солістом в 2-му
фортепіанному концерті Л.Бетховена, на іншому виступав Тхожніцкий 19. В
цьому ж році навчальну програму розширено на "школу гри на органі" 20. У
звіті дирекції Галицького музичного товариства за 1872/3 рік читаємо, що
Сейм виділив певну суму грошей на закупівлю органа та на обов’язкове

17
"Strzecha", 1872, z.10/11, s.427.
18
Ibidem.
19
"Strzecha", 1873, z.3, s.66; z.5, s.115.
20
"Strzecha", 1873, z.13, s.308.
безоплатне навчання учнів вчительської семінарії гри на органі та церковного
співу21.
У наступному звітному році консерваторія посідала вже 267 учнів та 10
вчителів22. Кількісні показники вчителів та учнів не були постійними і
систематично зростаючими. Вони весь час вагались - то зростали
(переважно), то зменшувалась. Змінювався також якісний склад педагогів.
Напр., від 1873 p. розпочав тут свою працю такий видатний педагог вокалу,
як професор Валерій Висоцький, який за роки своєї діяльності у
консерваторії ГМТ виховав цілу плеяду визначних оперних співаків – як
польських, так і українських (м.ін. С.Крушельницьку, О.Мишугу.
М.Менцінського та ін.). Раніше розпочали тут свою педагогічну діяльність
такі відомі педагоги, які на довго пов’язалися з львівською консерваторією,
як Ян (Йоганн) Волльманн (віолончель), Кароль Козловський (скрипка і
фоотепіано), Франтішек Сломковський (фортепіано і гармонія), Зигмунт
Брукманн (скрипка), Вікентій Сєрославський (хоровий спів). Натомість від
майбутнього, тобто 1874 p., розпочав ведення класу органа Рудольф Шварц –
учень К.Мікулього та майбутній артистичний директор ГМТ і його
консерваторії.
Наслідки цих змін невдовзі вже стали відчутними. Про це писав у 1876
році варшавський "Tygodnik Іlustrowany" у кореспонденції зі Львова:
"Наша музична консерваторія, що залишається (...) під кермом Кароля
Мікулі (...) увійшла в біжучій концертній порі в нову фазу і перебудувала
грунтовно свою програму, яка досі вражала певною однобокістю і стягувала
на директора чимало закидів. Оскільки керівник Товариства є передусім
фортепіаністом, стає зрозумілим, що передусім фортепіанній музиці надавав
перевагу у цілій артистичній діяльності консерваторії. Це шкодило
розвиткові оркестрової та хорової музики. Дійсно – протягом багатьох років
ми не мали ані доброго оркестру, ані доброго концертного хору. Довго

21
"Sprawozdanie (...) 1872/3 (...)", s.5.

22
"Sprawozdanie (...) 1873/4 (...)", s.6.
пручався тискові суспільної думки закоренілий у лоні Товариства
консерватизм, аж врешті (...) змінено цей однобічний напрям і перший
цьогорічний великий концерт Товариства виявив зовсім новий підхід, і
належить визнати – вражаючий"23.
У цьому ж, 1876 році, закладено "два символічні наріжні камені" –
засновуючи комітет для збирання коштів на будівництво власного будинку
Галицького Музичного Товариства (будинок цей здано для вжитку вже за
часів дирекції Мечислава Солтиса у 1906 році, а 1910 року освячено
концертний зал – зараз ім.С.Людкевича Львівської філармонії, тоді на
вул.Хорущизни,7, зараз – Чайковського,7), а також засновуючи нотно-
книжкову бібліотеку консерваторії, "що складалася (б) з музично-
теоретичних творів"24. Принагідно зазначимо, що в перших роках свого
існування ГМТ зібрало чималі фонди нотної та книжкової (нерідко – дуже
цінної) літератури, а також вартісні музичні інструменти. Усе це, разом з ін-
шим майном Товариства, згоріло під час обстрілу Львова в 1848 р. Нагадаємо
також, що консерваторія, як і саме Товариство довгі роки – понад 60 – не
посідало власного приміщення і було піднаймачем у різних, нерідко
малопристосованих для цієї функції будинках. Напр., протягом ряду років
знаходилось в частині приміщень Скарбківського театру (тепер театр
ім.М.Заньковецької), Народного Дому (від вул.Вірменської) і т.п.
Консерваторія з бігом часу розвивається все більш інтенсивно. У
черговому звіті ГМТ за 1877/78 рр. читаємо:
"Школа Товариства під оглядом кількості отимуючих тут освіту (було
їх вже 329 – Л.М.) значно піднялась і досягла найвищих (як дотепер - Л.М.)
кількісних показників; натомість пописи (академічні концерти -Л.М.) учнів,
що відбулися наприкінці навчального року, свідчать про їх задовільний
поступ в науках, а також про сумлінність і якісний рівень вчителів. Шкільні
справи були настільки (важливим) предметом реорганізаційної діяльності
Виділу (ГМТ), що той вважав необхідним нормалізувати в письмовий спосіб
23
"Tygodnik Ilustrowany", Warszawa, 1876 nr 4, 22 stycznia, s.60.
24
"Sprawozdanie (...) 1876/77 (...)", s.3.
відносини вчителів з керівництвом, вияснити і встановити взаємні права та
обов’язки, які досі були переказувані традиційним (тобто усним - Л.М.)
способом25. Інструкція - "Регулямін внутрішньої діяльності Галицького
Музичного Товариства" – на 18 сторінках детально викладав усі нормативи
цих прав та обов’язків у таких розділах, як: "І.Посада мистецького директора
і спосіб організації музичних продукцій; ІІ.Постанови, що відносяться до
школи Товариства; ІІІ.Інструкції, обов’язкові для вчителів Музичного
Товариства; ІV.Інструкції, обов’язкові для учнів Музичного товариства;
V.Інструкції для секретаря Музичного товариства"26. Згодом цей документ,
підготовлений за участю К.Мікулі, дав підставу для його наступника
Р.Шварца опрацювати ряд інших інструкцій-регулямінів, які нормували
різнобічні сфери життя й діяльності консерваторії.
Судячи з відомостей, поданих у "Звіті" за 1877/8 рік, на річних
"пописах" виступило бл.20 учнів вищого курсу фортепіано, який вів
К.Мікулі. В їх програмах були також твори великої форми, напр.., поодинокі
частини фортепіанних концертів Гуммеля (h-moll), Мендельсона (d-moll),
Моцарта (D-dur), Мошелеса (g-moll), "Konzertstück" Вебера, ряд творів
Шопена, в т.ч. 2 і 3 частини концерту (невідомо якого)27.
Для прикладу наведемо також деякі твори, що були виконані учнями
т.зв. "третього класу вищого відділу-курсу (тобто - останнього), який вів
К.Мікулі в останньому році його праці в консерваторії у 1887 році:
Ф.Шопен - Koнцepт e-moll (вик.Ф.Нойгаузер), Ф.Шопен - Andante spianato е
Роіопаіse (О.Френкль), Ф.Шопен - Rondeau de Mazur (Г.Рогальська),
Ф.Шопен - Скерцо №3 (М.Савицька), К.М.Вебер - Konzertstück (М.Юраіч),
Л.Бетховен - Соната сіs-moll (Й.Зайфманн), Ф.Мендельсон - Allegro gioсoso
(В.Кенігсбергер), Ф.Ліст - Somnambula (M.Сидорович), Т.Куллак - Норма
25
"Sprawozdanie (...) 1877/8 (...)", s.3.
26
"Regulamin wewnętrznej działalności Galicyjskiego Towarzystwa Muzycznego /1876/. Оригінал документу

зберігається в архіві автора.

27
"Sprawozdanie (...) 1877/8 (...)", s.10.
(К.Чато), С.Тальберг - Баркарола (К.Нігер)28. Наведені твори дають підставу
стверджувати щонайменш дві істини: 1. - програмні вимоги для тих, що
закінчували тоді студії з фортепіано, не були точно визначеними щодо їх
складності й жанру; 2.- вони давали можливість індивідуально підходити до
технічно-виконавських можливостей кожного випускника: одиниці з них
готувалися до серйозної виконавської діяльності (таким з наведених став
майбутній професор консерваторії ГМТ і концертуючий піаніст Францішек
Нойгаузер), інші ж ставали педагогами фортепіано, ще інші – поповнювали
ряди шанувальників музики, "домашніх концертантів"...
Зусилля Виділу Галицького Музичного Товариства та його артистич-
ного директора в напрямку надання його навчальному закладові офіційного
статусу консерваторії, "тобто публічної музичної школи", увінчалися успіхом
у 1880 році. Відповідний запис в ухваленому 15 травня зміненому Статуті
був затверджений "декретом ц./ісарсько/ к./оролівського/ Намісництва у
Львові з дня 18 вересня 1860 число 48036"29. Це було величезне особисте
досягнення й заслуга К.Мікулі, завдяки якому консерваторія у Львові згодом,
ще у XIX ст., справді змогли порівнятися з іншими європейськими школами
такого типу30.
Тоді ж затверджено спеціальні інструкції-регуляміни: для артистичного
директора, для вчителів, для школи і т.п. - правдоподібно - згадувані вище31.
Консерваторія посідала тоді 205 учнів і 13 професорів32.
Цікаву й дуже правдоподібну мотивацію отриманню офіційного стату-
су консерваторії знаходимо у "закордонній кореспонденції" зі Львова з квітня
1880 р. варшавського часопису "Bluszcz ": "Тутешнє Музичне товариство
невдовзі перетвориться у консерваторію33. Чи це перетворення обмежиться
28
"Sprawozdanie (...) 1886/87 (...)", s.27.
29
"Sprawozdanie (...) 1880/81 (...)", s.16. 32/ Ibidem, s.16-20.
30
Автор для доказу цього твердження наводить багато конкретних і переконливих прикладів у своїй
кандидатській дисертації "Развитие музикального образования во Львове (XV-ХХ ст.)". Москва, 1985.
31
"Sprawozdanie (...) 1830/81 (...)", s.3.
32
Ibidem, s.16-20.
33
Тут маємо справу ще з одним поняттям - "музичне товариство", під яким слід розуміти навчальний заклад
ГМТ. Таке означення для консерваторії побутувало аж до 1939 р.
тільки до зміни назви, чи потягне за собою також інші організаційні
реформи? – цього не знаю, – пише невідомий кореспондент. – Але бодай
назву мусить конче змінити Товариство, якщо не хоче втратити значного
дарчого запису /дарчої/, який зможе підкріпити його маєток. Отож вже давно,
вмираючий (у 1861 p. - Л.М.) бл.п.Кароль Ліпіньський заповів своє помістя
Вірлів, розташоване в Галичині (біля Золочева - Л.М.), на користь Празької,
Неаполітанської та Львівської консерваторій – до поділу у трьох рівних
частинах. А оскільки досі (офіційно - Л.М.) не було консерваторії у Львові,
тому й дарчої не було кому виплатити. Зараз відновлено цю справу, оскільки
закінчується термін, в якому – якщо не зголоситься названий у заповіті
адресат – дарча пропаде, забере її казна. Бл.п. Ліпінський, який в той спосіб
розпорядився своїм маєтком (помістям), мав безперечно на думці львівське
Музичне товариство (тобто консерваторію, яка вже тоді існувала, але без
офіційного статусу - Л.М.), але, можливо, не таке, яке було за його часів.
Визначаючи тоді цю дарчу для львівської консерваторії (Ліпіньський) хотів
таким чином змусити її до реорганізації, до ширшого розвою, словом – до
реформи, що поставить її на рівні з закордонними консерваторіями. Отож і
добився цього, що задумав, бо, не хотячи втратити дарчого запису, Музичне
товариство є змушеним зараз підпорядкуватися його побажанню34.
І ось додаткова інформація в цій справі:
"Син Кароля Ліпіньського – Густав передав заповітом (визначені)
прибутки з Вірлова та капітал на 3 стипендії для скрипалів імені Кароля та
Регіни Ліпіньських. Цим (дарчим) записом розпоряджається Галицький
Крайовий Виділ (виконавський орган Галицького Крайового Сойму - Л.М.),
який згідно з волею заповідаючого, повинен дати освіту 3-м стипендіатам в
консерваторіях: Львова, Відня (тут є певна розбіжність з попередньою
інформацією, яка подає Прагу - Л.М.) і Неаполя, ставлячи їм вимогу (також

34
"Bluszcz", Warszawa, 1880 nr.12, s.93.
згідно з заповітом) виконання на екзамені одного з творів Кароля
Ліпіньського"35.
Не вдалось проте встановити, хто конкретно з учнів консерваторії ГМТ
отримував названу стипендію. Зауважимо тільки, що це не була єдина іменна
стипендія у цьому навчальному закладі. Так чи інакше, запис у дарчій
К.Ліпіньського сприяв у реорганізації консерваторії.
Натомість від 1882 року започатковано іншу традицію – нагороджу-
вання найбільш здібних учнів, які найкраще себе показали на річних
"пописах" або ж на екзаменах, преміями консерваторії. У тому ж році
нагороджено було 20 учнів, в т.ч. 5 учнів К.Мікулього: 3-х у вищому відділі
фортепіано і по одному – у вищому курсі гармонії та вчительському курсі.
Згодом ці нагороди замінено кількаступеневими оцінками. У тому ж році
розпочав свою працю в консерваторії видатний педагог Маврикій
Вольфсталь, який вишколив цілий ряд відмінних скрипалів.
"Звіт" 1883/84 рр. констатував дальші поступи розвитку консерваторії:
"Школа музики у нашій консерваторії (яке цікаве формулювання! -
Л.М.) розвинулась в спосіб зовсім задовільний; не тільки збільшилась
кількість учнів в науці теорії музики та в грі на інструментах, але й наслідки
публічних учнівських пописів, що відбулись в останніх днях червня ц.р.,
виявили значний поступ у всіх ділянках навчання; а публіка, що брала участь
у цих пописах, не скупилася на заслужену похвалу як для учнів, так і для їх
педагогів, а особливо для артистичного директора, п.Кароля Мікулі, якого
знамениті заслуги і витривалі зусилля навколо пробудження захоплення
музикою і вишколу учнів вже так багато разів з різних нагод були піднесені й
визнані"36.
З цьому ж році К.Мікулі зрікся керівництва "музичними продукціями"
Товариства і повністю присвятився педагогічній праці і керівництву
консерваторії.

35
Цю виписку з польськомовної преси автор зробив давно, забувши подати назву часопису й точну дату,
яких встановити наразі не вдалось.
36
"Sprawozdanie (...) 1883/84 (...)", s.1.
 За пропозицією К.Мікулі від 1884 року "пописи учнів відбувалися не
тільки в кінці шкільного року, але й протягом року в присутності публіки. Ці
пописи дали можливість оцінки поступу учнів в науці музики і дали доказ
корисного розвитку (...)(консерваторії - Т.М.), що саме належить завдячувати
вмілому та старанному керівництву артистичного директора пана Мікулі,
який свої сили і знамениті знання ретельно і палко присвячує
консерваторії"37.
У тому ж самому році консерваторія здобула для навчання гри на
віолончелі випускника Празької консерваторії Алойза Слядека, який цьому
навчальному закладові присвятив 55 років свого життя та якого учнем був
м.ін. знаменитий польський віолончеліст Дезидерій Данчовський (батько
відомої скрипальки - Каї). Слядек замінив на цій посаді професора Яна
(Йоганна) Волльманна, який трудився у консерваторії понад 30 років.
У 1887 році в житті Кароля Мікулі, а, разом з тим, Галицького
Музичного Товариства та його консерваторії, стався переломний поворот.
Скупі слова "Звіту" за 1886/87 рік говорять, що "... Товариство понесло
непоправиму втрату через відставку п.Кароля Мікулі з функції генерального
артистичного директора. П.Мікулі, який протягом 29 років виконував
обов’язки артистичного директора і під якого керівництвом Товариство мало
помітний вплив на розвиток музики у нашому місті і в краї, зрікся (з усіх
функцій - Л.М.) у червні 1887, а надзвичайні загальні Збори на засіданні дня
11 липня 1887 прийняло цю відставку, призначаючи рівночасно п.Мікулі –
вдоказ визнання його видатних заслуг і великої праці, посвяченої для добра
Товариства – почесним членом Товариства а також артистичним директором
ad honores"38.
Важко на цьому місці встановити, які конкретні й безпосередні
причини для цього кроку були у К.Мікулі. Можемо висловлювати лише певні
припущення, які, напевно, далеко не відбігають від дійсності.

37
"Sprawozdanie (...) 1884/85 (...)", s.4 - 5.
38
"Sprawozdanie (...) 1886/87 (...)", s.111.
 Отож, основною причиною такого рішучого і безповоротнього кроку,
відставки з таких серйозних для нього самого та цілого музичного життя
Львова функцій, були, напевне, постійні інтриги певного музичного та
позамузичного середовища цього міста, критично в різноманітних пресових
статтях, особливо у невибагливих пасквілях оцінюючі його діяльність –
мистецьку (виконавську як піаніста та, особливо, як диригента), педагогічну
(як і у виконавській сфері – надавання переваги виконавській і методико-
педагогічній спадщині свого великого Маестро – Фридерика Шопена) та
організаційну. Мікулі ревниво й фанатично боронив шопенівські творчі й
виконавські засади свого Вчителя, не залишаючи місця для інших поглядів.
Був безкомпромісним. Особливо ж по відношенню до свого найбільшого
супротивника, яким був інший відомий львівський піаніст і власник музичної
школи, колишній учень... К.Мікулі – Людвік Марек. Пізніше Л.Марек був
учнем Ференца Ліста у Ваймарі. З цієї причини стався – також
безкомпромісним і гарячим – шанувальником та пропагандистом творчості,
виконавства і педагогічних засад свого великого Вчителя...
Так-от на львівському грунті зіткнулися дві видатні особистості, дві
значущі для музичної культури Львова постаті (Л.Марек був артистичним
керівником товариства "Гармонія"), постаті, від яких багато залежало. Як
один, так і другий були концертуючими піаністами, фортепіанними
педагогами. Лише один з них був прихильником мабуть, надмірно
витонченого, можливо, надто гіперболізованого ліризму, делікатності,
сумовитості, меланхолійності, що перепліталися з найвищої якості
віртуозним польотом тендітного стилю "brillante". Інший, натомість,
схилявся до бурхливої експресивності лістівської бравурності, особливо
лункими на fortissimo октавами звучної "променади по клавішах
фортепіано"... Зрештою, старша частина тодішніх львів’ян цю надзвичайно
блискучу й бравурну гру Ф.Ліста пам’ятала з його виступів у цьому місті в
1847 році.
 Зіткнення цих двох на грунтовно різних позиціях стоячих безком-
промісних музикантів на львівському терені заплодоносила м.ін. не тільки
бурхливим розвитком піанізму, зацікавленням музикою, але й утворенням
т.зв. "партії мікулістів" і "партії (звичайно - не в дослівному розумінні цього
слова) маркістів". Не було б, можливо, у цьому нічого поганого, якби не їх –
також безкомпромісна – непримиримість, неприхильність, чи навіть –
ворожість."Мікулісти" ігнорували концерти Л.Марека, його учнів та
виконання творів Ф.Ліста (хоча його твори були в репертуарі учнів
К.Мікулі). "Маркісти" вказували на всі недотягнення й помилки самого
К.Мікулі, керованого ним Товариства, консерваторії, його учнів.
Кожен музикант чи колектив з іншого міста чи країни, що прагнув
виступити з концертами у Львові, повинен був кореспонденційно узгіднити
свої наміри з обома музикантами, які м.ін. займалися також організацією
виступів гастролерів (К.Мікулі тому, що ГМТ посідало т.зв. концертне бюро,
а Л.Марек - задля конкуренції...). Домовленість тільки з одним із них
загрожувала ігноруванням концерту гастролера прихильниками другого...
Взаємини між Мікулі та Мареком негативно впливали на музичне
життя Львова, на запрошення гастрольних музикантів, в т.ч. й польських. Це,
м.ін., негативно відбилося на відвідуванні концертів Ігнатія Падеревського,
Олександра Міхаловського, скрипаля Владислава Гурського, композитора
Владислава Желєньського та ін.39
Усе це розпалювало нездорові настрої, особливо у середовищі ме-
ломанів, несприятливо впливало на загальну музичну атмосферу Львова,
практично не мало нічого спільного з благородними завданнями розпов-
сюдження різного роду музики, що повинні існувати в середовищі поважних
митців, тим більше - у музичних товариствах.
Генезу виникнення та атмосферу цих конфліктів у певній мірі дає
матеріал невідомого автора, вміщений у "закордонній хроніці зі Львова"
варшавського часопису "Bluszcz":
39
"Przegląd Tygodniowy Życia Społecznego, Literatury i Sztuk Pięknych".- Warszawa 1880, nr
20, 25 Maja (6 Czerwca), s.278.
 "Тутешнє Музичне товариство приходить в упадок з причини нестачі
коштів і щораз більшої байдужості та (малої) кількості допомагаючих йому
своїми внесками членів, число яких постійно зменшується (...). Колись його
стан був чудовим, а було це тоді, коли у Галичині ми мали безліч німців і
чехів в усіх установах. Це вони, головним чином, допомагали Музичному
товариству (матеріально - Л.М.), вони його заснували, вони в ньому вбачали
альфу і омегу освіти і розваги, цілий сенс своїх позаофіційних,
цивілізаторських занять і устремлінь. Але відколи змінилися крайові
стосунки, відколи адміністраційна реформа вимела з краю цю чужинську
стихію, - захиталося й Музичне товариство (...). Дійшло до того, що тепер
воно налічує ледве 160 членів, що сплачують внески, а дефіцит минулого
року, помимо доходів з концертів та численних інших джерел, які намагалося
/керівництво/ здобути, виносив понад 1.000 гульденів. Цe є найліпшим
доказом, що Музичне товариство не зуміло стати корисним для краю, що
протягом свого сорокарічного існування не зуміло розбудити переконання
про необхідність своєї діяльності і випливаючої з неї користі для суспільства.
Випливає це з цього, що напрям /обраний/ Товариством не відповідає
належно потребам часу і взаєминам у краю, раз край збайдужів і не відчуває
потреби більш чутливо займатися Музичним Товариством, ніж було це досі.
Якщо б Товариство, замість плекання майже виключно концертної (тобто
симфонічної та камерної - Л.М.) музики і фортепіанної гри – створило добру
школу органістів, займалося б більше церковною музикою, до чого постійно
з усіх сил закликаю, якщо б постаралося статись корисним для місцевої
сцени і готувало для неї відповідні (оперні) сили, його суспільна позиція була
б зовсім іншою, сталася б чимось необхідним. Проте досі музичне Това-
риство не підготувало ні однієї сили для місцевої опери, незважаючи на те,
що до (навчальної) програми школи Товариства входить також вокальна
музика і наука хорового співу. Товариство (тобто - консерваторія - Л.М.)
займається переважно фортепіанною грою і, щоправда, завдяки цьому у
Львові є стільки піаністів і піаністок, як – порівняльно – можливо більш ніде
на світі. Ціле, особливо жіноче, молодше і старше покоління з запалом
віддається грі на клавікорді, а звуки клавіцимбала (все це, звичайно, іронічно
- Л.М.) відчутні з кожної кам’яниці, в кожній порі, з усіх поверхів, мансард і
підвалів. Посідаємо у Львові дві знамениті школи гри на фортепіано: одну в
Музичному Товаристві під дирекцією Мікулього – шанувальника і
знаменитого виконавця шопенівської музики; другу – під дирекцією п.Марка,
що належить до числа найзнаменитніших учнів Ліста і послідовників його
методики. Отож і чисельний загін львівських фортепіаністів поділився на два
табори, що чітко відрізняються. Одні силуються наслідувати першу "методу",
намагаючись пересуватись по клавішах якомога лагідніше, делікатно і
печально, інші – гримлять з цілої сили по-лістівськи. Належить визнати, що
перша "метода" є більш бажаною для сусідів та співжильців. Як виявилося,
саме розповсюдження фортепіанне гри не примножило Товариству
достатнього співчуття і достатньої для його підтримки прихильників..."40.
Очевидно, не усе в наведених словах належить трактувати дослівно,
вважати за безперечну істину. Автор несправедливо оцінює деякі факти і
явища, надто вже їдко іронізує, гіперболізуючи певні сторони діяльності як
ГМТ, так і його керівників, обох адверсантів-опонентів. Тим не менш, певну
атмосферу ситуації цей матеріал передає.
Описувані конфлікти закінчилися властиво разом із смертю К.Мікулі,
хоча той помирився з Л.Марком незадовго перед тим на одному з концертів,
подавши суперникові руку...
Усе це могло б видаватися може навіть смішним чи трагікомічним,
хоча у музичному житті Львова в цей період було доволі значущим.
На відхід К.Мікулього з ГМТ з усіх функцій вплинуло мабуть також
постійне погіршення стану його психічного здоров’я (він був постійно
перевантажений педагогічною й творчою працею), який, зрештою, був
наслідком вищеописаної ситуації.

40
"Bluszcz", Warszawa 1880, nr 12, s.93.
 Рішення К.Мікулі про відставку – тим разом остаточну – з усіх
функцій в Товаристві і консерваторії для Виділу ГМТ було неочікуваним і
поставило його у складну ситуацію, яка виникала з необхідності негайного
знайдення відповідної авторитетної особи, що могла б замінити заслуженого
для Товариства й музичного Львова, високо цінованого (незважаючи на
штучно створювану йому недобру "славу") музиканта.
Початково був підписаний контракт з тогочасним мистецьким дирек-
тором "Музичного Товариства на Буковині" у Чернівцях Адальбертом
Гжімалі. Але він залишився незреалізованим. Тоді було оголошено конкурс.
Були також ведені переговори поза конкурсом з такими поважними
особистостями, як Зигмунт Носковський та Юзеф Вєнявський. Також
безрезультатно. (Правдоподібно для них, як і інших кандидатів
антирекламою були описувані в пресі чвари й несправедливо негативна оцін-
ка ситуації у ГМТ та цілому музичному Львові). Тоді вирішено цю проблему
розв’язати власними силами.
"Тимчасово довірено керівництво школою, а також диригування
першим статутним концертом (у сезоні 1887/88 – Л.М.) професору (кон-
серваторії ГМТ – Л.М.) п.Рудольфу Шварцу, який з рідкою трудолюбивістю і
старанністю, а також компетентністю віддався цьому завданню. Тимчасово
(цікаво, як тут підтверджується відома приказка про те, що немає нічого так
постійного, як тимчасовість... - Л.М.) також заангажовано п.Владислава
Вшелячиньського, бувшого директора Музичного тов./ариства/ у Тернополі
для ведення вищого курсу фортепіано, а п. Валерія Висоцького на професора
сольного співу; дальше – утворено новий курс загальної теорії музики, який є
обов’язковим для усіх учнів (консерваторії) Товариства і на професора цього
курсу заангажовано п.Станіслава Нєвядомського; курс науки гармонії
передано пpoф. п.Сломковському. Нарешті відкрито у найближчому часі
паралельний клас нижчого курсу фортепіано з вчителькою п.Вінцентою
Целлінгрер.
 Здобуті для школи Товариства такі визначні сили (зауважимо, що усі
названі вище – це учні К.Мікулі - Л.М.) спричинились до того, що стан
школи, незважаючи на тимчасовість, не тільки не погіршився, але, навпаки,
значно піднявся (...). Кількість учнів на 15 листопада 1886 р. становила 202, а
15 листопада б.р. (1887 - Л.М.) - 238"41.
Отже, Кароль Мікулі, відходячи з посади професора і директора
консерваторії – напевно з почуттям великої прикрості, гіркоти й
розчарування – міг мати, в кінці кінців, певну сатисфакцію, що залишив після
себе вагому спадщину, яка багато років потім буде плодоносити дальшими
досягненнями.
Спробуємо їх коротко визначити.
1. Завдяки старанням й зусиллям К.Мікулі заснована у 1854 р.
консерваторія у 1880 р. отримала цей статус офіційно. За часів його дирекції
започаткувалась тенденція майже постійного зростання кількості учнів
консерваторії – від 61 у 1859/60 н.р. до 390 в 1885/86.
2. Завдяки так чудово й всебічно підготовленому піаністові, яким був
учень Ф.Шопена Кароль Мікулі, вдалося започаткувати нову спеціальність у
консерваторії ГМТ – гру на фортепіано. Кількість учнів з цього фаху
розрослась до величезних розмірів: на трьох основних курсах (навчання на
кожному з них тривало декілька років) – елементарному (45), середньому
(71) і вищому (32), який вів сам Мікулі – загалом навчалося 148 учнів на
загальну кількість 238 учнів консерваторії у 1886/87 н.р., - тобто більша
половина усіх.
3. Навчальні програми консерваторії були поширені і загалом
охоплювали такі спеціальності, як: фортепіано, орган, скрипка, альт,
віолончель, контрабас, флейта, кларнет, валторна, сольний спів, хоровий
спів, композиція, контрапункт, музичні форми, теорія музики, гармонія та
вчительський курс, що практично підготовляв випускників до цього фаху, бо
ж далеко не усі ставали концертними виконавцями, натомість більшість –
41
"Sprawozdanie (...) 1886/87 (...)", s.IV.
педагогами численних музичних шкіл, яких тільки у Львові у 1914 р. було
понад 6042.
4. Курс навчання різних дисциплін (гра на інструментах, спів,
теоретичні предмети) був поділений на ступені: елементарний, середній і
вищий – в науці гри на фортепіано; нижчий і вищий – в усіх інших випадках
поза гармонією, яка посідала підготовчий і вищий відділи. Конче належить
зауважити, що курс навчання на кожній з цих ступенів тривав по декілька
років.

5. Були введені річні і середрічні т.зв. "пописи" учнів консерваторії.

Тим, які найкраще себе показали в кінці навчального року, присуджувано
нагороди першого, другого і третього ступеня, а також т.зв. "почесне
визнання". Найбільш підготовлені скрипалі та віолончелісти були
скеровувані на підсилення симфонічного оркестру Товариства.

6. Особовий склад педагогів консерваторії постійно поповнювався

добрими силами фахівців. За час дирекції К.Мікулі у консерваторії ГМТ
працювали такі професори, як: К.Козловський (скрипка, потім фортепіано),
З.Брукман, М.Вольфсталь (скрипка), Й.Ю.Вольманн, Д.де Лянге, А.Слядек
(віолончель), В.Штенгель, М.Островська, А.Островський (фортепіано і
гармонія), Й.Зайлєр, Л.Далла Касса (сольний і хоровий спів), С.де Лянге,
М.Гафф, М.Злобіцка, А.Вигживальська, В.Висоцький, Ф.Яковицька,
Ф.Гербіч, І.Левицька (сольний спів), хоровий спів вели: Й.Мюллєр,
В.Сєрославський, який вів також клас фортепіано, гру на органі вів Р.Шварц,
інші інструменти викладали: Й.Єжічка, Й.Черни (контрабас), Ф.К.Лянг
(флейта), Ф.Керчек (валторна), Ф.Лінка (кларнет). Деякі з них працювали
недовго. Більшість – м.ін. Р.Шварц, Й.Ю.Волльманн, З.Брукманн,
В.Сєрославський, Ф.Сломковський, К.Козловський, М.Вольфсталь,
В.Висоцький, В.Вшелячинський, В.Маліш, А.Слядек – зв’язані були з
консерваторією ГМТ довгі роки, залишаючи по собі багато здібних учнів.

42
"Księga Adresowa król.stoł. miasta Lwowa". Lwów, 1897 (...) 1914.
 7. Кароль Мікулі, який в консерваторії ГМТ вів вищий курс фор-
тепіано, вищий курс гармонії, музичні форми, контрапункт, композицію,
теорію музики, теорію ритму і вчительський курс, виховав величезну
кількість солідно підготовлених музикантів, які невдовзі спричинилися до
розвитку як музичного шкільництва, так і різних ділянок музичної культури
Львова та Східної Галичини.
Авторові вдалося встановити прізвища тільки частини учнів цього
майстра – найбільш точно за 7 останніх років його праці у консерваторії – від
1880/81 н.р. по 1886/87 н.р. Разом з ними та іншими список цих прізвищ
налічує бл. 180 осіб і він, повторюю, є далеко не повним (учням К.Мікулі
автор має намір присвятити окреме дослідження). Варто також нагадати, що
відійшовши з консерваторії, K.Мікулі створив власну музичну школу, яку до
кінця свого життя вів разом з декількома своїми учнями (м.ін. М.Солтисом,
Ф.Нойгаузером, А.Островським, Л.Мацєжиньською, З.Сетмаєрівною та ін.) і
дружиною Стефанією, яка керувала школою аж до своєї смерті у 1905 p.
Якщо б оцінювати заслуги Кароля Мікулі тільки по цій величезній
кількості учнів, яких він підготував за роки своєї педагогічної праці, учнів,
серед яких були відомі пізніше композитори, музикознавці чи музичні
критики, музичні педагоги, диригенти і, передусім піаністи, в т.ч. такі, яких
згодом чекала світова слава (напр., М.Розенталь чи Р.Кочальський) – то вже
можна ствердити, що К.Мікулі був не тільки видатним музикантом,
важливою й визначною фігурою у музичному житті Львова 2-ї половини XIX
ст., але й видатним педагогом. Його заслуги у цій сфері є справді великими й
значущими, і то не тільки для самого Львова, не тільки локального значення,
але також внеском у національну (щонайменш - польську /передусім/ чи
українську), а також світову культуру.