Grodzinskii MD Savitska Ov Landshaftoznavstvo PDF

М. Д.
ГРОДЗИНСЬКИЙ
О. В. САВИЦЬКА
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
М. Д. ГРОДЗИНСЬКИЙ
О. В. САВИЦЬКА
ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО
Навчальний посібник
Рекомендовано до друку
Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів
вищих і
Наукова бібліотека
їм, М. Максимовича
КНУ
ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МММ
11012ВЫ
II'73,10
КИІВський4^
УДК 911.5(075.8)
ББК 26.82я73
Г86
Рецензенты:
д-р геогр. наук, проф. Г. I. Д ен и си к ,
д-р геогр. наук, проф. А. В. М ельник,
канд. геогр. наук, доц. С. В. М іхелі
Затверджено Вченою радою

Київського національного університету імені Тараса Шевченка
5 березня 2007року
Гродзинський, М. Д
Г86 Ландшафтознавство: навчальний посібник / М. Д. Гродзинський,
О. В. Савидька. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський
університет", 2008. - 319 с.
ІЄВИ 978-966-439-080-1
Розглянуто основні питання щодо змісту ландшафтознавства, його методологічних

засад, історії становлення та співвідношення з іншими науками. Розділи посібника
відповідають головним напрямам досліджень сучасного ландшафтознавства: осяг
ненню поняття ландшафту, вивченню його як просторового й динамічного феноме
ну, як ціннісної категорії та об'єкта сприйняття людиною. Розглянуто основні наукові
напрями дослідження та практичного застосування ландшафтознавства.
Для студентів вищих навчальних закладів, які вивчають дисципліну "Ландшафто
знавство".
УДК 911.5(075.8)
ББК 2б.82я73
Гриф надано М ін іс т ер ством освіти і науки Укра їни

(ли ст № 1 .4 /1 8- Г- 45 9 від 20 .0 2. 0 8)
ІвЕШ 978-966-439-080-1 © Гродзинський М. Д., Савидька О. В., 2008

© Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
ВПЦ "Київський університет", 2008,
М. Д. Гродзинський, О. В Савицька. Ландшафтознавство
вступ до ландшафтознавства для студентів природничо-географічних

спеціальностей. З урахуванням цього структуру навчального посібни
ка побудовано таким чином. У його першому розділі розглядається
специфіка ландшафтознавства як науки - висвітлені об'єкт, предмет,
завдання та структура, методологічні засади, основні напрями дослі
джень ландшафтознавства, а також подано стислий історичний на
рис його становлення й розвитку. Другий розділ посібника присвяче
но розгляду ландшафту як головного поняття ландшафтознавства.
У третьому розділі ландшафт розглядається як просторовий, а в чет
вертому - як динамічний феномен. Оскільки ціннісний та гуманісти
чний підходи до ландшафту набувають усе більшого значення, їх за
стосуванню в сучасному ландшафтознавстві присвячені відповідно
п'ятий та шостий розділи посібника. У його сьомому розділі розгляда
ються основні наукові напрями ландшафтознавства, а у восьмому
- головні напрями його практичного застосування.
У даному посібнику викладено переважно загальні теоретичні по
ложення ландшафтознавства та його найважливіші наукові й прик
ладні напрями. Методичні та прикладні аспекти ландшафтознавства
розглядаються лише в тому обсязі, який необхідний студентові для
кращого розуміння суті та практичного потенціалу цієї науки. Такий
підхід виправданий тим, що методика ландшафтознавчих досліджень
спеціально розглядається в межах курсу "Методи фізико-географічних
досліджень", а прикладні застосування ландшафтознавства - в таких
курсах, як "Геоекологічне обґрунтування територіальних проектів",
"Екологічна експертиза та аудит" тощо.
Зусилля авторів при написанні навчального посібника були розподі
лені таким чином: глави 1-6, § 7.1, 7.3 і 7.8 написані М. Гродзинським;
решта параграфів глави 7 і глава 8 - 0 . Савицькою.
Автори будуть вдячні за критичні зауваження та пропозиції щодо
змісту навчального посібника та напрямів його вдосконалення. За
уваження й побажання просимо надсилати за адрессйо: географічний
факультет Київського національного університету імені Тараса Шев
ченка, проспект Глушкова, 2, Київ ГСП-680.
ГЛАВА 1. ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО
ЯК НАУКА
^ 1.1. Атрибути ландшафтознавства

Будь-яка наука має свої атрибути - об'єкт, предмет і суб'єкт,
їх окреслення та встановлення взаємозв'язків між ними визначає
зміст, завдання, специфіку даної науки та її місце серед інших
наук. Для ландшафтознавства XXI ст. визначення його атрибути
вної основи (об'єкта, предмета та суб'єкта) набуває особливої ваги.
Пов'язано це з тим, що на сьогодні ця основа дуже розширилась,
а разом із нею розширився і зміст самого ландшафтознавства, зо
крема - сфера його практичних застосувань. Розширення сфери
інтересів ландшафтознавства ставить ряд непростих питань щодо
його співвідношення з іншими науками, місця та місії у вирішенні
проблем, пов'язаних з пізнанням простору та ролі, місця людини
в ньому тощо.
У сучасній філософській думці

Об'єкти під об'єктом певної науки розумі
ландшафтознавства ють реальність, яка існує незалежно
від дослідника та форми (матеріа
льної чи ідеальної), у якій вона постає. Для більшості природничих на
ук їх об'єктами є матеріальні сутності, а гуманітарних - ідеальні. Але
є й науки, чиї об'єкти постають одночасно у двох формах реального
світу - матеріальній та ідеальній.
Для визначення об'єкта ландшафтознавства цей факт має важ
ливе значення. Воно зумовлено тим, що поняття ландшафту прак
тично відразу з часу свого виникнення (кінець XVI ст.) стало тлу
мачитися по-різному. Одні дослідники (переважно географи) ро
зуміли його як суто матеріальний об'єкт, інші (переважно митці)
- як об'єкт духовних переживань людини. Такі тлумачення ланд
шафту поширені й нині, але з кінця XX ст. усе більшого визнання
набуває уявлення, що ландшафт є поняттям загальнокультурним

і розкриває свою об'єктивну сутність через складну взаємодію ма
теріального та ідеального. Отже, ландшафт об'єктивно є і мате
ріальним утворенням (як частина тривимірного "фізичного" про
стору, що складається з фізичних тіл), і ідеальною сутністю,
яка, зокрема, проявляється у значеннях та цінностях, у яких
ландшафт постає перед людиною.
Розуміння ландшафту як загальнокультурного, а не тільки як
природничо-географічного, художнього чи іншого поняття визна
чає й загальний об'єкт ландшафтознавства - ландшафт як простір,
окремі місця та субстанції якого пов'язані у фізичну та смислову
цілісність.
Дослідження ландшафтознавством фізичної цілісності простору
(зокрема, взаємодії фізичних процесів, тіл і полів у ньому, терито
ріальних одиниць і структур, які ці взаємодії створюють) спрямо
ване на розкриття матеріальних проявів ландшафту як об'єкта
пізнання. Натомість з'ясування смислової цілісності простору (ви
явлення його людських цінностей, значень та інших нематеріаль
них рис) має на меті розкрити ідеальне "обличчя" ландшафту. Че
рез те, що в реальності фізична та смислова цілісність простору
пов'язані між собою, сучасне ландшафтознавство ставить собі за
мету пізнати цей взаємозв'язок і зрозуміти ландшафт як тоталь
ність, у якій матеріальне й духовне є нерозривними частинами
одного цілого.
Поряд із загальним об'єктом ландшафтознавства розрізняють
його об'єкти меншого рівня загальності. Це розрізнення можна
виконати за різними ознаками ландшафту й, відповідно, виділити
різні "часткові" об'єкти ландшафтознавства. На думку В. Пащенка
[2], як такі об'єкти можуть розглядатися окремі компоненти, тіла,
потоки, процеси, які мають ландшафтоформувальне значення,
тобто пов'язують різні субстанції та місця в територіальні цілісно
сті. Але для ландшафтознавства як науки, що орієнтована насам
перед на пізнання взаємодій між різноякісними складовими При
роди, більш властиво обирати об'єктом своїх досліджень не ці
окремі складові, а утворені ними цілісності - ландшафтні компле
кси. Вони можуть бути різними як за масштабом, так і за принци
пами виділення.
Щодо масштабів територіальних об'єктів ландшафтознавства, то
слід зауважити, що багаторічним досвідом визначений той діапа-
Глава 1. Ландшафтознавство як наука
зон масштабів, у межах якого ландшафтознавче пізнання простору

виявляється найефективнішим. Цей діапазон охоплює територіаль
ні ділянки від декількох десятків квадратних метрів до декількох
тисяч квадратних кілометрів. Отже, територіальними об'єктами
ландшафтознавства є як невеликі територіальні ділянки, що вва
жаються далі неподільними (окремі місця ландшафту), так і великі
за розмірами регіони (фізико-географічні краї, області, зони, басей
ни великих річок тощо).
Крім своєї полімасштабності, ландшафтні комплекси є різними за
тією об'єктивною основою, на якій вони виокремлюються як просто
рові цілісності. Ця основа визначається природою зв'язків, що поєд
нують різні субстанції та місця в цілісні просторові одиниці. Оскільки
в реальності, тобто об'єктивно, ці зв'язки дуже різноманітні, тому во
ни призводять до формування ландшафтних комплексів, відмінних
за своїм змістом і територіальною конфігурацією.
Так, генетико-еволюційні взаємозв'язки між складовими геогра
фічної оболонки формують такі ландшафтні комплекси, як фації,
урочища, місцевості - вже відомі студентам зі шкільних підручни
ків. Поверхневий стік води із розчиненими та завислими в ній ре
човинами має свої територіальні закономірності й пов'язує місця
ландшафту в комплекси інших типів - парагенетичні, басейнові
і т. п. Біотичні міграції (шляхи розселення рослин, міграції тварин
тощо) поєднують окремі місця ландшафту в інші територіальні цілі
сності та структури. Нарешті, матеріальна та духовна діяльність
людини призводить до формування своєрідних ландшафтних ком
плексів - етноландшафтних, антропогенних та інших. Усі ці та інші
типи ландшафтних комплексів мають свої чинники утворення, різ
ну структуру й територіально не збігаються. Але вони об'єктивно
існують, являють собою ландшафтні цілісності і тому є об'єктами
вивчення сучасного наукового ландшафтознавства.
Отже, об'єктами наукового ландшафтознавства є ландшафтні ком
плекси різних типів організації, тобто сформовані різними структу-
роформувальними показниками - генетико-еволюційними, абіотич
ними потоками, біотичними міграціями, зумовленими господарською
й духовною діяльністю людини та іншими. Усі вони розглядаються
сучасним ландшафтознавством як його об'єкти.
Таким чином, сучасне ландшафтознавство має не один об'єкт
дослідження, як це уявлялось у другій половині XX ст., коли в якос
ті такого об'єкта розглядався природний територіальний комплекс,
7
а багато об'єктів. Спільним між ними є те, що вони є відповідною

конкретизацією поняття ландшафту в його сформульованому вище
загальному розумінні.
Ландшафтні комплекси різних розмірів і типів є матеріальними
об'єктами. Крім них, існують і рефлексивні об'єкти ландшафтознав
ства - наукові та інші знання про ландшафти та про те, як ці знання
отримані. Ця сума знань слугує об'єктом наукового дослідження
і завдяки цьому вдосконалюються теоретичні й методичні засади
ландшафтознавства.
Якщо в понятті об'єкта науки

Предмети принциповим є його реальність,
ландшафтознавства тобто незалежність від суб'єкту, який
цю реальність пізнає, то в понятті
предмету науки відображається її відношення до об'єкта, тобто ті йо
го конкретні виміри й аспекти, пізнання яких даною наукою мають за
мету. Це, зокрема, означає, що один і той самий об'єкт може вивча
тися декількома науками, кожна з яких акцентується на певних ви
мірах цього об'єкта та спирається при їх пізнанні на свої наукові уяв
лення (концепції, положення, моделі тощо).
Ландшафт, як об'єкт наукового пізнання, не є винятком. Він є спі
льним об'єктом, який вивчає декілька наук - ландшафтознавство,
ландшафтну екологію, ландшафтну архітектуру. Маючи спільний за
гальний об'єкт досліджень (ландшафт), ці науки відрізняються за сво
їм предметом, тобто тим, як дана наука уявляє об'єктивний зміст
ландшафту, його устрій, розвиток, цінності та значення.
Отже, предмет науки є своєрідним відображенням її об'єкта,
яке має різні форми: теоретичну, методологічну, методичну, прик
ладну. Відповідно, вирізняються різні предмети ландшафтознав
ства - теоретичний предмет як наукове відображення його об'є
ктів (ландшафтних та інших комплексів); методологічний як ві
дображення всього процесу пізнання цих об'єктів; методичний
предмет - відображення окремих засобів (методів та техніки)
наукового ландшафтознавчого пізнання; прикладний предмет як
відображення уявлень і методів ландшафтознавства з практич
ного використання наукових знань про ландшафти.
З розвитком науки її об'єкти та предмети можуть переходити
один в одний. Так, певні предмети ландшафтознавства на новому
циклі наукового дослідження можуть набути ролі його об'єкта.
8
їх вивчення з нових позицій дає змогу виявити нові його грані

та властивості. А ці одержані знання стають новим предметом
Між об'єктами та предметами

Суб'єкти ландшафтознавства існують зв'яз
ландшафтознавства ки та складні взаємні переходи.
Ланкою, що їх пов'язує, є суб'єкти
ландшафтознавства. Суб'єктами певної науки є окремі дослідники, їх
колективи й наукові школи, які вивчають свій об'єкт з певних науко
вих позицій і відповідних їм методів. Саме завдяки їхній діяльності
з об'єкта науки виокремлюється її предмет. Адже в ньому відображу
ється певне ставлення до об'єкта, що не виникає само собою, а фор
мується певним суб'єктом - науковцем чи певною спільнотою, об'єд
наною спільним науковим баченням ландшафту.
Складність і багатогранність ландшафту, різноманіття форм його
прояву зумовлюють відповідні риси його наукового пізнання. Воно ви
магає висвітлення різних ракурсів ландшафту, його дослідження під рі
зними кутами зору, різними методами. Практично це знаходить вираз
у тому, що дослідження ландшафту виконується різними науковими
колективами і в межах декількох наукових шкіл ландшафтознавства.
Одна наукова школа відрізняється від іншої науковими уявленнями, на
основі яких її представники (окремі науковці та їх колективи) формують
предмети своїх досліджень і вивчають їх. Ці уявлення можуть доволі іс
тотно відрізнятися, і в результаті різні наукові школи висвітлюють зага
льний об'єкт ландшафтознавства з його різних ракурсів, виявляють його
різні сторони та властивості.
Від суб'єктів ландшафтознавства слід відрізняти суб'єкти ланд
шафту. Якщо суб'єктами ландшафтознавства є люди й людські ко
лективи, які працюють над розбудовою цієї науки, то суб'єктом
ландшафту є певне джерело активності в ньому, яке своєю матері
альною чи духовною діяльністю освоює ландшафт. Суб'єктом ланд
шафту є не тільки люди та їх спільноти, які розглядають ландшафт
як об'єкт своєї діяльності, а й інші живі організми (рослини, твари
ни, їх популяції й угруповання), які сприймають ландшафт як арену
свого існування. З позиції різних суб'єктів ландшафту він виглядає
і використовується по-різному.
9
1.2 Методологічні засади

§ ландшафтознавства
Методологією науки називають вчення про принципи, форми,
методи й інші шляхи наукового пізнання, їх зв'язки між собою та
зведення одержаних ними знань у цілісну картину. На основі цього
вчення формулюються методологічні засади, на яких ґрунтується
певна наука, її окремі напрями та школи. Ці засади мають різний
рівень загальності: від філософсько-світоглядних основ науки до
технічних прийомів конкретно-наукового дослідження. Прийнято
розрізняти чотири рівні методології науки: всезагальний філософ
сько-світоглядний, загальнонауковий, конкретно-науковий і техні
ки досліджень.
Як було зазначено в § 1.1,

Філософсько-світоглядні ландшафт є поняттям дуже ви
основи ландшафтознавства сокого рівня загальності та про
являє себе в різних формах, зок
рема - в матеріальній та ідеальній. Множинність ракурсів, у яких
ландшафт постає перед нами, визначає і множинність філософії, які
по-різному інтерпретує світ і в тому числі ландшафт. Не існує якоїсь
"єдино вірної", або "найбільш адекватної" стосовно ландшафту філо
софсько-світоглядної системи. Якщо не всі, то більшість їх можуть бу
ти використані в ландшафтознавстві.
Це принципово важливе методологічне положення сучасного ланд
шафтознавства формулюється як принцип илшралістичності філосо
фії - всебічне пізнання ландшафту досяжне шляхом його дослідження
на основі різних філософсько-світоглядних систем; для одних форм
проявів ландшафту більш відповідними є одні філософські системи,
а для інших - інші. Одержані результати доповнюють, а не суперечать
один одному, і у своїй сукупності дають змогу зрозуміти ландшафт як
цілісність, що проявляє себе в різних іпостасях.
У сучасному ландшафтознавстві використовуються дуже різні фі
лософські системи, а саме: позитивізм і його численні різновиди,
структуралізм, феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика, пост-
некласична філософія і т. п. Стисло розглянемо визначальні позиції
тих філософських систем, що набули для сучасного ландшафтознавс
тва особливого значення.
10
Позитивістська філософія (до неї належать власне позитивізм

і неопозитивізм, матеріалізм, біхевіоризм, сцієнтизм та чимало інших)
ґрунтується на тезі неупередженого ставлення науковця до об'єкта
дослідження та проблем, що з ним пов'язані. Головна вимога - неза
лежність суб'єкта (дослідника) від того, що він вивчає. Людські цінно
сті, які пов'язані з певними об'єктами, ставлення та відчуття людей
до цих об'єктів виводяться поза межі позитивістського пошуку.
Ландшафт інтерпретується через факти, які можна спостерігати
й виявляти через дослідницькі процедури, незалежні від людини (та
кі, як логічні, математичні, експериментальні методи, математичне та
інше моделювання тощо).
Така методологічна установка надає багато можливостей для інте
рпретацій ландшафту як матеріального тіла із застосуванням дослід
ницьких процедур, які властиві точним і природничим наукам. Абстра
гування, аналіз, синтез, генералізація, дедуктивний, індуктивний та
інші логічні умовиводи та багато інших класичних загальнонаукових
методів пізнання ґрунтуються на філософії позитивізму. їх застосу
вання в ландшафтознавстві дозволяє з'ясувати ряд принципових осо
бливостей ландшафту - речовинно-енергетичні потоки, генезис та
еволюцію ландшафту, його системні властивості, територіальні струк
тури тощо (роботи Д. Арманда, Е. Неефа, В. Сочави та ін.).
Структуралізм намагається відшукати в певному складному фе
номені (мові, культурі, етносі) деяку приховану структуру, через яку
й можна пояснити істинну сутність цього феномену. Згідно з філософі
єю структуралізму, у пошуку глибинних структур, які підстеляють різні
явища, і полягає пізнання світу. У ландшафтознавстві структуралізм
знаходить вияв як у намаганнях відшукати глибинну структуру, що
пояснює ландшафт як складний феномен, реальність (дослідження
О. Ковальова), так і знайти структуру, яка визначає його суб'єктивне
сприйняття людиною (роботи Дж. Епплтона, С. і Р. Капланів).
Структуралізм не можна віднести ані до матеріалістичної, ані до
ідеалістичної філософії ландшафтознавства, оскільки "глибинна
структура" ландшафту може уявлятися і як матеріальна, і як ідеа
льна конструкції, що визначають поведінку людини та її сприйнят
тя ландшафту.
Діалектичний матеріалізм. Як методологія ландшафтознавства,
діалектичний матеріалізм має багато спільного з позитивізмом. Він
так само акцентує на необхідності теорії, її перевірці практикою, на
дає першочергового значення фактам, їх первинності й незалежності
11
від дослідника. Відповідно, провідниками діалектичного матеріалізму

до ландшафтознавства є ті самі загальнонаукові підходи та методи,
які заохочуються й позитивізмом (аналіз, синтез тощо).
Однак, якщо позитивізм є філософією суто матеріалістичною, тоді ді
алектичний матеріалізм намагається поєднати матеріалістичне й ідеалі
стичне пояснення світу та знайти тонкі переходи між матеріальним та
ідеальним. Щоправда, "матеріалізація" діалектики марксизмом призвела
до звуженої, приземленої її інтерпретації. Ідеальне в ландшафті підпо
рядковується матеріальному, і діалектика ландшафту фактично отото
жнюється з його змінами в часі. Вони описуються через принципи роз
витку, еволюції, взаємозв'язку між елементами та процесами ландшаф
ту. Самі ж ці принципи знаходять виключно матеріалістичне пояснення
(роботи К. Геренчука, С. Калєсника, М. Солнцева).
З позиції феноменології та екзистенціалізму слабкість позитивіст
ського, структуралістського та інших підходів полягає в тому, що всі
вони базуються на певній заданій заздалегідь теорії. Дослідник підхо
дить до пізнання речі (зокрема ландшафту) із наперед заготовленими
ідеями, гіпотезами, концепціями, теоріями й намагається пояснити її
через ці самі концепції та теорії, або ж прагне сформулювати нову
концепцію. Отже, суть справи розкривається тоді, коли є теорія, що її
пояснює. Завдання ж феноменології зводиться до з'ясування: такої су
ті справи, якою вона насправді є, а не до її зведення до заздалегідь
заданих, або нових теорій і концепцій.
Феноменологія та екзистенціалізм не орієнтуються ні на жодну тео
рію й попередні уявлення про річ, вони сприймають її такою, якою
вона є в усій своїй складності, індивідуальності та неповторності. Ві
дповідно, ці філософії відкидають методи наукового (позитивістсько
го) пізнання ландшафту - аналіз, синтез, моделювання, генералізацію.
Завданням феноменології є опис ландшафту, а не його пояснення че
рез абстрактні, віддалені від нього самого конструкції (концепції, за
кони та інші атрибути науки). Опис, що проникає вглиб самого ланд
шафту, причому профільтрований крізь людські цінності та значення,
становить головну методологічну установку феноменологічно-
екзистенційного підходу до ландшафту (Дж. Ентрікін, Йі-Фу Туан,
Е. Сава-Ковач, Е. Рельф та ін.).
Попри те, що цей підхід є своєрідною формою критики класичних
наукових підходів до ландшафту, насправді він містить не тільки
критичну, а й конструктивну компоненту. Він дозволяє висвітлити ті
виміри ландшафту, які традиційна наука осягнути неспроможна.
12
Глибокі розвідки феноменологіє ландшафту дозволили відкрити

ландшафт "з іншого боку" та зрозуміти ті тонкі струни, що пов'язують
його з духовним життям людини. Хоча ці відкриття не містили нау
кових узагальнень, проте саме на їх основі згодом було термінологіч
но, концептуально й методично закріплено ряд нових для ландшафто
знавства понять ("топофілія", "відчуття місця" і т. п.), а такі усталені
поняття, як "ландшафт", "місце", "регіон" - отримали нові тлумачення
й оформилися в нові наукові гуманістичні концепції.
Постнекласична філософія сформувалась на однойменному етапі
розвитку науки, який відповідає сучасній епосі постмодерну
у філософії. З позиції ландшафтознавства його світобаченню властиві
такі риси: об'єкти дослідження (ландшафтні комплекси) розглядають
ся як складні утворення, що розвиваються самі по собі, отже саморо
звиток і самоорганізація є їх визначальними рисами; об'єкти не мо
жуть бути розкладені на подальші неподільні елементи-цеглинки (ос
нова аналітичного методу позитивізму); їх членування - це лише ви
никнення нових цілісних об'єктів; між об'єктами та його суб'єктами
існують складні взаємні переходи та взаємопроникнення, отож дихо
томія "суб'єкт - об'єкт" практично знімається; так само знімається ди
хотомія між матеріальним та ідеальним, що у свою чергу вимагає по
єднання в одній світоглядно-філософській системі матеріалістичних
і ідеалістичних уявлень.
Щодо постнекласики, то людина та ландшафт розглядаються як
нерозривна органічна єдність, як тотальність. У ній людина виступає
одночасно і як чинник змін ландшафту, і як залежна від самих цих
змін (тобто і як суб'єкт і об'єкт одночасно). Так само і ландшафт інте
рпретується одночасно як арена, на якій розгортаються людські дії
і спричиняють до її змін, і як фактор формування самої людини.
Людина та ландшафт замикаються в коло, у якому суб'єкт переходить
в об'єкт, а причина - в наслідок (роботи І. Альтмана, У. Ітелсона,
В. Кизима, В. Пащенка, Ю. Тютюнника тощо).
Ландшафтознавство як наука
Загальнонаукові спирається на загальні принци
основи ландшафтознавства пи, підходи та методи, які вико
ристовують і інші науки. Ці його
методологічні основи мають статус загальнонаукових і їх є дуже бага
то. Важливо підкреслити, що загальність цих основ полягає не в тому,
що в будь-якому конкретному дослідженні ландшафту вони обов'яз
13
ково мають бути задіяні, а в тому, що ці складові властиві всій науці

загалом - це надбання не власне ландшафтознавства, а всієї науки.
При цьому певні загальнонаукові принципи та методи можуть мати
першочергове значення при дослідженні одних проблем ландшафто
знавства та мати обмежене або не мати жодного значення для вирі
шення інших його проблем.
Загальнонаукові методи ландшафтознавства різноманітні. До них
належать методи аналізу, синтезу, діагнозу, порівняння й аналогії, аб
страгування, індукції та дедукції, експеримент, систематизація, типі
зація та класифікація, моделювання в його різних формах (математи
чне, графічне, натурне тощо).
Поряд із загальнонауковими методами пізнання ландшафту, ва
жливе значення мають і його загальнонаукові принципи - методо
логічні положення, які ґрунтуються на загальнонаукових законах
і закономірностях та виконують роль указівок для пояснення фак
тів і узгодження їх у несуперечливу систему. Отже, принципи - ос
нова наукової теорії, оскільки логічно пов'язують різні теоретичні
положення між собою.
Серед загальнонаукових принципів, на яких ґрунтується сучасне
ландшафтознавство, особливе значення мають ті, що стосуються пі
знання простору та взаємодії в ньому різних субстанцій і джерел ак
тивності. До таких принципів слід віднести:
• хорологічний принцип - властивості певних тіл, процесів. Особли
вості взаємодії між ними також залежать від місця, яке вони займа
ють у просторі;
• принцип комплексності - взаємопов'язані у своєму просторовому,
часовому, смисловому та інших аспектах тіла, процеси та явища фо
рмують єдність, яка становить об'єкт і предмет ландшафтознавчого
дослідження;
• холістичний принцип - ціле є більшим, ніж сума його складових;
• принцип доповнювальності - всебічне пізнання складного об'єкта
чи явища досяжне при його дослідженні з різних проекцій (зокрема,
різними моделями та шляхом виділення його різних структур, звести
які до однієї принципово неможливо);
• принцип самоорганізації - системи, що перебувають у станах, да
леких від рівноваги, здатні відтворювати та вдосконалювати свою
структуру шляхом відбору енергії із зовнішнього середовища;
14
• синергетичний принцип - ефект від взаємодії багатьох факторів є

нелінійним (зокрема, сукупність незначних за силою окремих впливів
разом викликають істотні зміни об'єкта);
• принцип ергодичності - послідовність подій або зміна параметрів
об'єкта в часі може бути описана, зокрема, реконструйована або про
гнозована упорядкуванням існуючих нині просторових об'єктів
у ряд їх еволюційних або динамічних змін.
Загальнонаукові підходи ґрунтуються на відповідних загальнонауко-
вих принципах, або поєднують декілька таких принципів, і визначають
загальний напрям пізнання ландшафту. Якщо принципи визначають
теорію ландшафтознавства, то підходи - напрями її розвитку. До зага-
льнонаукових підходів, які визначили найбільш розвинені напрями
ландшафтознавчих досліджень, можна віднести: генетичний, еволюцій
ний та історичний підходи. Вони зумовили розвиток генетичного та іс
торичного ландшафтознавства. Не менш важливе значення має і ком
плексний підхід, якому ландшафтознавство завдячує самому своєму
становленню, зокрема - його вихідному уявленню про ландшафтні ком
плекси. Системний підхід також відіграв неабияку роль у розвитку
ландшафтознавства, зокрема його формалізації та математизації, які
також є його загальнонауковими підходами. Застосування до ландшаф
ту моністичного підходу сприяло зміцненню його зв'язків з екологією,
антропоцентричного - з медициною й медичною географією, гуманіс
тичного - зверненню ландшафтознавства до проблем і цінностей духо
вного життя людини. Важливе значення для ландшафтознавства мають
і інші загальнонаукові підходи - структурний, теоретико-інформацій-
ний, стохастичний, семантичний, герменевтичний і т. п.
На сучасному етапі розвитку ландшафтознавства його подальші
перспективи пов'язують із такими новітніми підходами, як синерге
тичний, фрактальний, геоінформаційний.
Методологічні основи конкре

Конкретно-наукові тно-наукового рівня становлять
основи ландшафтознавства теоретичні положення, принци
пи, підходи та методи, які роз
винені в межах самого ландшафтознавства й орієнтовані передусім
на дослідження його об'єктів. Розгляду цих основ і присвячено даний
навчальний посібник. Тому упереджувати цей розгляд переліком чис
ленних теоретичних положень, які вироблені власне ландшафтознавс
твом, не є доцільним.
15
Важливо, однак, підкреслити: той факт, що конкретно-наукові ос

нови ландшафтознавства вироблені ним самим задля дослідження
своїх об'єктів, зовсім не означає, що ці основи не можуть знайти ви
користання поза межами ландшафтознавства. Навпаки - вони ефек
тивно використовуються суміжними і навіть віддаленими від нього
науками, а також у сфері практики.
За В. Преображенським, застосування теоретичних положень
і методів ландшафтознавства поза ним самим становить сутність
ландшафтознавчого підходу. Цей підхід був неодноразово апробова
ний при вирішенні багатьох практично-орієнтованих проблем: оцінці
земель, територіального проектування, планування мережі монітори
нгу, системи природоохоронних об'єктів, меліорації тощо. Перелік
охопить багато сфер практичної діяльності людини.
На сьогодні ландшафтознавчий підхід перебуває у стадії експансії,
його продовжують застосовувати все до нових і нових об'єктів реаль
ності та сфер людської діяльності.
Ця експансія свідчить про значний потенціал наукових основ
ландшафтознавства, їх важливість для розвитку науки взагалі та для
вирішення злободенних питань практики зокрема.
^ 1.3. Зміст і структура ландшафтознавства
У своєму прямому значенні слово

Зміст "ландшафтознавство" не вказує, що
ландшафтознавства воно є наукою ("логією"). Проте воно
чітко вказує на його зміст - знання та
одержання знань про ландшафти. Ці знання можуть бути не тільки на
уковими, а й отриманими іншими формами пізнання - художнім
осмисленням реальності, побутовим, народним досвідом тощо. Якщо ці
знання стосуються ландшафту, тоді всі вони включаються у "знавство"
про нього. Отже, ландшафтознавство в прямому значенні цього слова
і в його широкому розумінні являє собою галузь культури, де різними
шляхами отримують, осмислюють і використовують знання про ланд
шафт. Зміст ландшафтознавства в такому розумінні становлять знан
ня, одержані з різних наук, що стосуються ландшафту, досвід освоєн
ня цього поняття в мистецтві (передусім у пейзажній ліриці та живо
пису), міфології, народному досвіді тощо.
16
У дій широкій галузі знань особливе місце посідає наукове ландша

фтознавство. Воно виникло на початку XIX ст., коли Олександр фон
Гумбольдт рішуче ввів поняття ландшафту в наукове природознавст
во, визначивши його як поняття наукове та започаткувавши головні
напрями його дослідження. Подальший розвиток цих напрямів і при
звів до виникнення ландшафтознавства як науки про ландшафт,
причому науки, що належить до природничої географії.
Тривалий час - аж до кінця XX ст. - ландшафтознавство в континен
тальній Європі розумілося як природничо-географічна наука, чиїм об'єк
том є ландшафт як матеріальна природна цілісність. Однак на сьогодні
воно є наукою, що вивчає ландшафт у його різних вимірах з ідеальним
(ціннісним) включно. Отже, вважати його за науку суто природничо-
географічну вже немає підстав. Сучасне наукове ландшафтознавство
охоплює також і гуманітарні напрями географії, причому значення його
гуманітарних складових невпинно зростає. Наукове ландшафтознавство
- галузь географічних знань, спрямованих на наукове пояснення й дослі
дження просторових цілісностей, що утворюються та змінюються в ре
зультаті взаємодії різноякісних субстанцій, тіл і процесів.
Таким чином, під терміном "ландшафтознавство" можна розуміти
дві різні за обсягом галузі знань - усі знання про ландшафт і тільки на
укові знання про нього. Відповідно, є сенс розрізняти два ландшафто
знавства: загальне та наукове. Відмінність між ними очевидна. Науко
ве ландшафтознавство є наукою, а загальне охоплює не лише науки,
а й інші форми пізнання ландшафту, зокрема художні та суто емпіри
чні. Отже, наукове ландшафтознавство - це складова ландшафтознав
ства загального. Значення цієї складової настільки ж вагоме, наскільки
вагомою є роль науки серед інших форм пізнання світу та людини.
У даному посібнику викладено основи наукового ландшафтознавства.
Оскільки ландшафт як загальний

Структура об'єкт ландшафтознавства є склад
ландшафтознавства ним феноменом, що проявляє себе
в багатьох вимірах, то і структура
науки про нього складно організована. Намагання ландшафто
знавства розкрити різні риси ландшафту - просторові, динамічні,
геофізичні, геохімічні, прикладні зумовило формування його різ
них частин і напрямів.
Структурні частини ландшафтознавства можна виділити за різ
ними ознаками його об'єкта. Таким чином матимемо різні варіанти
17
поділу цієї науки на її складові. Так, за просторовим масштабом

досліджень виділяється топічне, хоричне та регіональне ландшаф
тознавство; за часовим масштабом - динамічне, історичне, еволю
ційне (палеоландшафтознавство); за "природою" речовинних зв'яз
ків у ландшафті - геофізика, геохімія, екологія ландшафту. Як
окремі вже сформовані розділи виділяються антропогенне, культу
рне ландшафтознавство, естетика ландшафту, прикладне ландша
фтознавство. На стадії становлення перебувають гуманістичне
ландшафтознавство, соціологія, економіка, синергетика ландшаф
ту. Нарешті, за специфікою ландшафтів, які досліджуються, виді
ляються урболандшафтознавство (його об'єктами є ландшафти
міст), агроландшафтознавство, гірське ландшафтознавство і навіть
морське ландшафтознавство.
Як бачимо з цього переліку, окремих структурних частин ланд
шафтознавства є багато. Для того, щоб уявити його устрій як стру
нку й логічну структуру, зручно розрізняти розділи та напрями
Розділи ландшафтознавства - це галузі знань, що стосуються окре
мих принципових рис загального об'єкта ландшафтознавства - ланд
шафту в його загальному розумінні (див. визначення в § 1.1). Незале
жно від напряму конкретизації загального розуміння ландшафту (як
виключно природного комплексу та комплексу, сформованого взає
модією природи та людини тощо) і незалежно від масштабу його дос
лідження (локального чи регіонального), ландшафт є просторовою ці
лісністю, утвореною взаємодією різних субстанцій і процесів, яка ро
звивається в часі та має значення для людського існування.
Відповідно цим чотирьом загальним атрибутам поняття ландшаф
ту, можна виділити і великі структурні частини науки про нього:
хоричне ландшафтознавство (від давньогрецьк. хора - округа, ра
йон), яке вивчає ландшафт як просторовий феномен, передусім - як
структуровану територіальну цілісність; топічне ландшафтознавство
(від давньогрецьк. топос - місце), яке вивчає склад і взаємодію субс
танцій, із яких складається ландшафт; динамічне ландшафтознавс
тво, що зосереджується на дослідженні змін ландшафту в часі; гума
ністичне ландшафтознавство, яке досліджує залежності між ланд
шафтом і людським буттям.
Напрями ландшафтознавства - це області його знань, що сформува
лися в результаті застосування до ландшафту певних наукових підхо
дів (зміст цього поняття - див. § 1.2). Так, геофізику ландшафту слід
18
вважати напрямом ландшафтознавства, у якому його об'єкт тлума

читься й досліджується як комплекс, формування, структура та часові
зміни якого визначаються насамперед фізичними тілами та взаємоді
ями між ними. При цьому до ландшафту широко застосовуються тео
ретичні й методичні положення фізики. При застосуванні до ландшаф
ту положень і методів хімії маємо геохімію ландшафту, екології - еколо
гію ландшафту, естетики - естетику ландшафту, історичного підходу
- історичне ландшафтознавство, палеогеографічного з еволюційним
підходом - палеоландшафтознавство, культурології - культурне ланд
шафтознавство з такими його "піднапрямами", як етноландшафтоз-
навство, сакральне ландшафтознавство, художнє ландшафтознавство
та іншими, які на сьогодні проходять стадію становлення.
Кожний із напрямів ландшафтознавства має свою структуру,
причому в них виділяються ті самі розділи, що й у загальному
ландшафтознавстві. Наприклад, у геохімії ландшафту вирізняєть
ся його розділ, що вивчає закономірності хімічних перетворень
у ландшафті, міграцію речовин у його "вертикальному" розрізі то
що, тобто є геохімічною конкретизацією топічного розділу ланд
шафтознавства. Виділяється також хоричний розділ геохімії
ландшафту, який вивчає територіальні закономірності та структу
ри міграції-акумуляції хімічних речовин. Динамічний розділ цього
наукового напряму досліджує зміни геохімічних ландшафтів і х і
мічних процесів у часі. Аналогічну структуру має більшість інших
напрямів ландшафтознавства, щоправда в деяких з них гуманіс
тичний розділ розвинений слабо.
Крім перелічених вище наукових напрямів ландшафтознавства,
виділяється також потужний прикладний напрям. Фактично його
становлення відбувалося разом із формуванням теоретичного ядра
ландшафтознавства. Урешті, поява й розвиток самого ландшафто
знавства як науки значною мірою були зумовлені запитами практи
ки. На сьогодні для прикладного ландшафтознавства характерна на
явність численних напрямів досліджень. Серед них особливого розви
тку набули ландшафтне планування, ландшафтна архітектура та ди
зайн, меліоративне ландшафтознавство, ландшафтне обґрунтування
проектів і т. п. Ці напрями, хоч і спрямовані на вирішення цілком
конкретних прикладних питань, але мають свою теоретичну частину.
Пов'язано це з тим, що сучасні прикладні проблеми ландшафтознавс
тва настільки складні, що їхнє належне вирішення вимагає розробки
відповідного теоретичного базису.
19
^ 1.4. Місце ландшафтознавства в системі наук

Як видно з визначення наукового ландшафтознавства (див
§ 1.3), воно є галуззю географічних знань, отже належить до геогра
фічних наук. Донедавна поширеним був погляд на те, що ландшаф
тознавство є наукою природничо-географічною, причому обіймає
центральну позицію серед них, є ядром їхньої системи. На цій підста
ві навіть проводився поділ природничо-географічних наук на ланд
шафтознавство і на всі інші природничо-географічні науки (геомор
фологію, ґрунтознавство, гідрологію тощо), які називалися "часткови
ми" або "галузевими" через те, що вивчають окремі компоненти геог
рафічної оболонки, а не комплекси, утворені їхньою взаємодією.
Таке уявлення щодо положення ландшафтознавства серед геог
рафічних наук перестало відповідати його сучасному змісту. Ця на
ука вже не є суто природничо-географічною, оскільки досліджує
ландшафт не тільки як природний матеріальний об'єкт, але й як
об'єкт, наповнений людськими цінностями та значеннями. Ланд
шафт також досліджується як територіальний об'єкт, що є "ареною"
матеріальної людської діяльності, яка визначається не тільки при
родними, а й соціально-економічними чинниками. Таким чином,
для повного, справді комплексного наукового пізнання ландшафту,
його духовна та соціально-економічна складові мають вивчатися
так само уважно, як і природна.
Таке розуміння об'єкта сучасного ландшафтознавства визначає
недостатність його розвитку лише як природничо-географічної
науки'та вимагає залучення до дослідження ландшафту методоло
гії гуманітарно-географічних наук: культурної, поведінкової, еко
номічної, історичної географії та інших. Поряд із використанням
здобутків цих наук ландшафтознавство збагачує їх теоретичний
арсенал. Зокрема, це проявилося в тому, що в теоретико-понятій-
ному базисі гуманітарно-географічних наук (особливо в культур
ній, історичній та поведінковій географії) поняття ландшафту по
сіло надзвичайно важливе місце. Отже, сучасне ландшафтознавст
во знаходиться не в центрі природничо-географічних наук, а на
межі, у зоні взаємодії та перетину інтересів природничо- та гума
нітарно-географічних наук.
Хоча окремі ландшафтознавці залишаються прихильниками пог
ляду на свою науку як на суто природничо-географічну й "центра
льну" (напр., А. Ісаченко, І. Мамай, А. Ріхлінг), однак більшість нау
20
ковців вважають ландшафтознавство природничо-гуманітарною

наукою, сполучною ланкою між природничим і гуманітарним напря
мами географії (напр., О. Бастіан, 3. Наве, В. Ніколаєв, В. Преоб-
раженський та ін.). Графічно таке положення ландшафтознавства
зображене на рис. 1.
Рис. 1. Місце ландшафтознавства в системі наук1
'Мир географии: География и географы. Природная среда / Под общ. ред.

B.C. Преображенского. - М., 1984.
21
Ландшафтознавство традиційно має тісні зв'язки з природничо-

географічними науками, що вивчають компоненти, із яких склада
ється ландшафт, а саме: ґрунтознавством, біогеографією, геомор
фологією, гідрологією тощо. Від цих наук ландшафтознавство запо
зичило чимало теоретичних і методичних досягнень, але і збагатило
їх ландшафтним підходом - можливістю пізнати окремий геоком-
понент як частину комплексу, куди він нерозривно входить. Також
тісні зв'язки ландшафтознавство має й з іншими науками про Зем
лю: геологією, геофізикою, геохімією, гідрогеологією. Оскільки
ландшафт є ареною й середовищем, у якому відбувається органічне
життя й само воно нерозривно включене в ландшафт, тому ланд
шафтознавство тісно пов'язане з біологічними науками, особливо
з фітоценологією, еволюційною теорією, фізіологією рослин, мікро
біологією тощо.
Як наука, гуманітарні складові в якій набувають усе більшої ваги, су
часне ландшафтознавство пов'язане з гуманітарними науками - фі
лософією, етнологією, історією, естетикою, мистецтвознавством тощо.
Ландшафтознавство традиційно орієнтоване на вирішення задач
практики, воно має тісні зв'язки з такими науково-практичними га
лузями, як територіальне планування, містопланування та архітекту
ра, землевпорядкування та земельний кадастр, лісівництво, агроно
мія, заповідна справа та багатьма іншими. Останнім часом, особливо
після прийняття Європейської ландшафтної конвенції, а також інших
правових документів, які безпосередньо стосуються ландшафту, він
став розглядатися і як об'єкт права. Розробка та впровадження від
повідних нормативно-правових актів щодо ландшафту зміцнила зв'я
зки наукового ландшафтознавства з правознавством і правом узагалі.
Розглядаючи місце ландшафтознавства в системі наук, особливу
увагу слід приділити його зв'язкам і відмінностям від інших наук,
об'єктами яких також є комплекси або системи, утворені взаємодією
різноякісних компонентів. До таких наук належать землезнавство,
екологія та ландшафтна екологія.
Ландшафтознавство та землезнавство. Відмінність між цими на
уками передусім полягає в масштабах досліджуваних ними просторо
вих об'єктів: для землезнавства ним є географічна оболонка, а для
ландшафтознавства - простори менших розмірів, із сукупності яких
ця оболонка складається. Попри свої "масштабні" відмінності, обидві
ці науки мають багато спільного в теоретико-методологічному аспек
ті. Зокрема, це знаходить вираз у тому, що багато теоретичних поло
22
жень, розроблених у землезнавстві щодо географічної оболонки, були
згодом розвинені ландшафтознавством щодо ландшафтів. І навпаки
- низка положень, спершу сформульованих у ландшафтознавстві
з концепцією про ландшафт включно, були узагальнені землезнавст
вом і підтверджені на рівні географічної оболонки.
Ландшафтознавство та наукова екологія. Екологія як біологічна на
ука досліджує взаємовідносини живих організмів між собою та із сере
довищем їх існування. У ширшому розумінні їй надається значення ме-
танауки, предметом вивчення якої є системи нуклеарного (ядерного)
типу, тобто таких, які мають деяке ядро та середовище (периферію), що
його оточує. В екології вони дістали назву екосистем.
Екосистеми та ландшафти подібні за складом своїх компонентів
- і ті, і інші складаються з компонентів географічної оболонки
(ґрунтів, рослинності, приземного шару атмосфери тощо). Але дос
лідження зв'язків між ними ландшафтознавство та екологія ба
чать по-різному. Якщо ландшафтознавство пріоритетного значен
ня надає з'ясуванню просторових аспектів цих зв'язків і тлума
чить ландшафт передусім як просторову цілісність, то для екології
першочергове завдання полягає у з'ясуванні функціональних за
кономірностей у взаємодії компонентів екосистеми. Вона розгля
дається як позатериторіальна система, окремі складові якої вико
нують у ній різні функції (зелені рослини - створюють первинну
продукцію, ґрунт - постачає рослинам необхідні ресурси тощо).
Отже, при дослідженні екосистем, а тим більше інших об'єктів
екології (особин, популяцій, угруповань тощо), простір і територія
не мають вирішального значення. Головним для екології є не по
шук того, де знаходиться екосистема, де пролягають її межі та
з якими іншими екосистемами вона межує, а які процеси в ній ві
дбуваються. Якщо для географа ландшафт розкривається насам
перед у просторі, то для еколога екосистема розкривається через
процеси й сукупність подій у часі.
Отже, ландшафт і екосистема - це два різні об'єкти. Відповідно рі
зними є науки, що ці об'єкти вивчають, - ландшафтознавство та
екологія. Це не означає, що між ними пролягає неподоланна межа
й вони не взаємодіють між собою. Між ландшафтознавством та еко
логією відбувається активний обмін теоретичними уявленнями, мето
дами й технічними прийомами аналізу своїх об'єктів. Ландшафтозна
вці та екологи часто пліч-о-пліч працюють над вирішенням складних
природоохоронних проблем і вдало доповнюють один одного.
23
Результатом тісних зв'язків ландшафтознавства та екології стала

поява нової науки - ландшафтної екології.
Ландшафтознавство та ландшафтна екологія. Науковці вислов
люють різні думки з приводу співвідношення між цими науками. Одні
дослідники вважають їх однією й тією самою наукою (відмінність
- лише в їх назвах), другі - окремими різними науками, треті розгляда
ють ландшафтну екологію як складову ландшафтознавства, а четверті
- як складову екології. І нарешті, відповідно до міждисциплінарного ро
зуміння ландшафтної екології, ландшафтознавство є її частиною.
Попри неузгодженість у поглядах щодо співвідношення цих двох
наук, науковці згодні з тим, що обидві вони мають спільний об'єкт
- ландшафт. Але за предметом своїх досліджень ці науки відрізняють
ся. Предмет ландшафтної екології визначається як результат суб'єкт-
об'єктних відносин. Ним є той вимір ландшафту, який є важливим
з погляду певного суб'єкта. З усього різноманіття проявів ландшафту
як об'єктивної реальності в якості його предмета виокремлюються ті
його конфігурації та інші риси, що визначають умови існування, роз
виток, інтереси певного суб'єкта.
Суб'єкт-об'єктний характер виокремлення предмету ландшафтної
екології відрізняє її від ландшафтознавства, яке вивчає ландшафт
переважно "як такий" і лише в його прикладному напрямі з'являється
суб'єкт (людина-господарник), з погляду якого ландшафт аналізуєть
ся, оцінюється, планується. Натомість ландшафтна екологія досліджує
ландшафт не як цілісність, яка існує сама по собі, а як цілісність, що
уявляється певному суб'єкту (насамперед людині, іншим живим орга
нізмам та їх спільнотам). Ці два різні методологічні підходи до ви
вчення спільного об'єкта й визначають відмінності між ландшафто
знавством і ландшафтною екологією.
g 1.5. Історія розвитку ландшафтознавства

Основоположником наукового ландшафтознавства вважається
видатний німецький природознавець і мандрівник Олександр фон
Гумбольдт, який не тільки визначив ландшафт як наукове поняття,
а й започаткував основні напрями його наукового пізнання.
Однак, історичні корені ландшафтознавства сягають значно глиб
ше. Фактично, виживання давньої людини в оточуючому середовищі
залежало від її вміння розпізнати й використати зв'язки між окре-
24
мими компонентами довкілля та окремими його місцями. На думку

Дж. Епплтона та Г. Оріанса такі знання та навички мали ландшафто
знавчий зміст. У процесі еволюції людини вони збільшувались і переда
валися із покоління в покоління. Звичайно, ці знання не мали наукової
форми, але зміцнювали базис, на якому людина сприймала природу як
цілісний комплекс, а територію - як сукупність таких комплексів.
Зачатки ж наукових знань про ландшафти формуються в добу анти
чності. До ландшафтознавчих досягнень цього часу можна віднести
працю Аристотеля (384—322 р. до н. е.) "Метеорологіка", написану ним
у другій половині IV ст. до Р. X. У цій праці містяться уявлення про земні
оболонки та їх взаємопроникнення, про кругообіги води й повітря, про
еволюцію та динаміку земної поверхні - морські трансгресії та регресії,
акумулятивну діяльність річок тощо. Слушні думки ландшафтознавчого
змісту можна знайти у працях Платона, Теофаста, Ібн Сіни (Авіцени),
Тіта Лукреція Кара та інших мислителів античності.
До античної доби належить і перше письмове позначення ландша
фту як поняття. На думку 3. Наве та А. Лібермана, ним є давньоєв
рейське слово нофф, яким у Книзі Псалмів позначено загальний ви
гляд Єрусалима із храмом царя Соломона та іншими будівлями. Саме
ж слово ландшафт - давньогерманського походження та, на думку
И. Шмітхюзена, почало використовуватись у німецьких країнах ще
з X ст. - спершу у значенні певної території, а згодом - у вигляді цієї
території, або її "характеру".
Однак загальнокультурного, а не тільки побутового вжитку, слово
ландшафт набуло в Голландії наприкінці XVI - початку XVII ст., коли
фламандські художники почали малювати не уявні біблійні пейзажі, як
було до цього, а реальні - топографічно та колористично точні. Як
"ІатІБсНар" (із флам.) стало розумітися зображення місцевості на картині.
У цьому значенні термін був імпортований до сусідніх країн - Великої
Британії, Франції та Німеччини й досить швидко набув значення не кар
тини як витвору мистецтва, а як частини території, що може бути охоп
лена зором з однієї точки, або ж як сукупності форм території взагалі.
Час виникнення ландшафту як поняття збігся зі становленням раціо
налізму. Відкриття Г. Галілея та І. Ньютона, Великі географічні відкрит
тя кінця XV - початку XVI ст. сприяли новому - раціоналістичному
сприйняттю природи й вимагали наукового пояснення її феноменів.
Учені-натуралісти починають аналізувати накопичені факти та знання,
порівнювати та зіставляти їх, шукати й виявляти територіальні зв'язки
між властивостями різних компонентів природи, що впритул підводило
природознавство кінця XVIII - початку XIX ст. до наукової ідеї ландша

фту. Пріоритет у її формулюванні належить Олександру фон Гумбольдту
(1769-1859). На початку XIX ст. він визначив ландшафт як "загальний
характер земного регіону" і вважав, що він є територіальним уособлен
ням єдності та взаємозв'язку різних природних тіл і явищ, особливо
- залежності органічного життя від неорганічного.
Завдяки О. Гумбольдту в німецькій географії XIX ст. термін "ланд
шафт" зайняв помітне місце. Попри те, що загальна тенденція розви
тку науки того часу полягала в диференціації природознавства та ро
звитку галузевих географічних дисциплін, комплексно-географічний
(ландшафтознавчий) підхід розвивали ряд видатних німецьких геог
рафів: Ф. Ріхтгофен, А. Геттнер, О. Шлютер, 3. Пассарге та інші. У їх
працях гумбольдтівське розуміння ландшафту знайшло подальшу ро
зробку і навіть набуло статусу філософського поняття. Так, ще 1850 р.
філософ Й. Розенкранц із Кенігсберга визначив ландшафт як ієрархі
чно організовані локальні ділянки всіх "сил та продуктів природи"
і наголошував на його холістичній сутності.
Спільним для німецьких географів кінця XIX - початку XX ст.
було розуміння ландшафту як території, у межах якої специфічно
взаємодіють нежива природа, біота та людське населення, або, за
Альфредом Геттнером (1859-1941), - літосфера, атмосфера, гід
росфера, біосфера та антропосфера. Саме від А. Геттнера похо
дить хорологічний напрям у вивченні ландшафту. На його думку,
просторове розуміння ландшафту є тією основою, на якій можна
інтегрувати всі географічні знання. На іншому аспекті ландшафту
наголошував Отто Шлютер (1872-1959). Він надавав йому пере
дусім генетико-історичного значення та підкреслював вплив лю д
ської культури на формування структури ландшафту. Саме завдя
ки О. Шлютеру та 3. Пассарге в Німеччині й закріпилася назва
науки про ландшафт - Landschaftskunde (ландшафтознавство).
Поряд з Німеччиною, потужного розвитку ландшафтознавство на
було в Росії. Ідеї щодо взаємозв'язків різних компонентів природи тут
були поширені ще принаймні із середини XVIII ст. (П. Паллас,
І. Лепьохін, Е. Еверсман, М. Северцов та ін.). Проте оформлення цих
ідей у цілісну наукову концепцію було стимульовано Василем Докуча
сейм (1846-1903) і завершилося в рамках його могутньої наукової
школи. Важливою заслугою В. Докучаєва є створення науки пре
ґрунт, який учений розумів як результат взаємодії всіх географічних
компонентів. За В. Докучаєвим, ґрунт є продуктом ландшафту і відо
26
бражає його основні особливості. Від такого розуміння ґрунту зали

шався один крок до ще глибшого географічного синтезу. Його й зро
бив В. Докучаев, розробивши вчення про природно-історичні зони
й висунувши 1989 року ідею щодо необхідності розбудови нової нау
ки про взаємодію між усіма компонентами живої та неживої приро
ди. Докучаев планував присвятити окрему книгу викладу основ цієї
науки, проте цей задум здійснити не встиг.
Ідеї В. Докучаева були розвинені його численними учнями й послідо
вниками: Р. Аболіним, Л. Бергом, Г. Висоцьким, Г. Морозовим, М. Сибір-
цевим, Г. Танфільєвим та іншими. Вони широко користувалися термі
ном ландшафт, розвиваючи оригінальні підходи до його вивчення, од
нак заслуга введення в російську науку поняття ландшафту належить
Льву Бергу (1876-1950) - видатному географу та біологу-еволюціоністу.
У 1913 році він видав схему районування території Російської Імперії,
у якій зони вперше були названі ландшафтними. Тоді ж Л. Берг висло
вив думку про те, що саме ландшафти є предметом географічних дослі
джень. У статті "Предмет і задачі географії" (1915) він писав: "Вивчення
причин, які призводять до того, що рельєф, клімат, рослинний і ґрунто
вий покрив дають певний, якщо можна так висловитись, ландшафтний
організм, дослідження взаємодій, які справляють різні чинники, що
становлять ландшафт, один на одного, - ось задача наукової географії".
Найбільш повно й виважено свої погляди на ландшафт і зміст науки
про нього А. Берг виклав у вступі до монографії "Ландшафтно-
географічні зони СРСР" (1931). У ньому розглянуто зміст поняття ланд
шафту, його компоненти та взаємодію між ними, акцентується, що
ландшафт не є статичним, а змінюється в часі.
Важливо вказати, що і сам В. Докучаев і, особливо, Л. Берг до
складу ландшафту включали людину з її матеріальною та духовною
діяльністю. В. Докучаев вважав, що людина включається в "природ
но-історичні зони" не лише як носій культурних артефактів (матеріа
льних слідів), а й з усіма своїми соціальними і навіть біологічними ри
сами. Л. Берг також вводив людину та її культуру до складу ландша
фту. У 1925 р. він писав: "Ландшафт - це область, у якій характер ре
льєфу, клімату, рослинного покриву, тваринного світу, населення
й, нарешті, культури людини зливаються в єдине гармонійне ціле".
Однак подальший розвиток ландшафтознавства в СРСР відбувався
в напрямку посилення його суто природничо-наукового крила - лю
дина була виведена за межі ландшафту, і він став розглядатись як
природне утворення. Зокрема з такого розуміння ландшафту виходив
Леонтій Раменський (1884-1953), який на початку 1930-х рр. за-
27
М. Д. Гродзинський. О. В Савицька. Ландшафтознавство
пропонував таксономічну систему територіальних одиниць, із яких

складається ландшафт, обґрунтував принципи їх типології та орди
нації. У цей час Борис Полиное висловив низку важливих положень
щодо динаміки та еволюції ландшафту, розвинувши генетичний на
прям у ландшафтознавстві.
На початку XX ст., крім Німеччини та Росії (згодом - СРСР), ландша
фтознавство набуло розвитку у Франції та СІЛА. У Франції Поль Відсіль
де ла Блаш (1845-1918) і його послідовник Жан Брюн (? - 1930) розви
нули одне з перших у науковій географії гуманістичних тлумачень
ландшафту. Головним завданням вони вважали з'ясування впливу до
вкілля на почуття та стиль життя людини. Концепція ландшафту розви
валася у світлі цих положень. Як ландшафти (фр. - pays) розглядалися
території, у межах яких склався специфічний стиль життя. Оскільки він
формується складною взаємодією природних, культурних і соціоістори-
чних особливостей, тому ландшафти виділялися як комплексні природ-
но-соціоісторико-культурні територіальні одиниці.
У США становлення та розвиток ландшафтознавства пов'язаний
з іменем Карла Зауера (1889-1975). Саме завдяки йому ландшафт
як наукове географічне поняття став відомий у Північній Америці.
Ідеї, що їх розвивав К. Зауер, багато в чому були подібні до розу
міння ландшафту О. Шлютером: ландшафт - це продукт сумісної
творчості людини та природи. У своїх дослідженнях К. Зауер зосе
реджувався на тому, як певна культура, традиції природокористу
вання, локальна архітектура тощо модифікують ландшафт, ство
рюють його "морфологію".
Після Другої світової війни розвиток ландшафтознавства знач
но прискорився. У Німеччині та Радянському Союзі розгорнулися
роботи з картографування ландшафтів у різних масштабах, що
вимагало вдосконалення відповідного теоретичного базису. У Ні
меччині зусиллями Й. Шмітхюзена, Г. Бобека, Е. Неефа, Г. Кароля,
Г. Ріхтера, Г. Хаазе була завершена побудова тієї концепції ланд
шафту, що була намічена в довоєнні роки А. Геттнером, О. Шлю
тером і 3. Пассарге. Особливу роль у становленні німецького
та всього центральноєвропейського ландшафтознавства відіграв
Йозеф Шмітхюзен (1934-1984). Він наголошував на двох баченнях
ландшафту: "геосинергетичному" та "геохорологічному". Під пер
шим він мав на увазі взаємозв'язок якісно різних компонентів, що
становлять ландшафт, а під другим - продовження геттнерівської
традиції територіального аналізу структури ландшафту. Поряд із
Й. Шмітхюзеном, визначальний вплив на формування ландшафто-
28
знавчих ідей зробив Ернст Неєф (1908-1984). Е. Нееф вважав, що

для опису ландшафту можна ввести аксіоми, закони і на їх основі
розробити загальну теорію вивчення ландшафту.
Крім розробки теоретико-методичних проблем ландшафтознавства та
картографування, в обох на той час роз'єднаних німецьких державах
ландшафтознавчі дослідження широко застосовувались для вирішення
різноманітних практичних потреб: планування сільськогосподарських
земель, оцінки ландшафтного потенціалу (здатності природного комплек
су задовольняти різні суспільні потреби), розробки заходів щодо раціона
льного використання і "облаштованості" ландшафту тощо.
Погляди німецьких географів суттєво вплинули на розвиток ланд
шафтознавства в Швейцарії, Голландії, а також у східноєвропейських
країнах, особливо - у Чехії та Словаччині. Щоправда, у цих країнах,
як і в самій Німеччині, у дослідженні ландшафту все більшу участь
стала брати ландшафтна екологія - науковий напрям, започаткова
ний у 1930 рр. Карпом Тролем (1899-1975).
У повоєнному Радянському Союзі бурхливий розвиток ландшафто
знавства пов'язаний насамперед з польовим картографуванням ланд
шафтів. Провідна роль у теоретичному та методичному обґрунтуванні
цих робіт належала Миколі Солнцєву (1902-1991). Разом зі своїми
співробітниками з лабораторії ландшафтознавства Московського уні
верситету він розвинув уявлення А. Раменського щодо територіальних
одиниць ландшафту й розробив ретельну методику їх картографу
вання. Упродовж 1950-1960 рр. зусиллями М. Солнцева, Д. Арманда,
К. Геренчука, А. Ісаченка була обґрунтована таксономічна система
"морфологічних" одиниць ландшафту фація - урочище - місцевість
-ландшафт, принципи їх виділення, типології та класифікації.
Поряд із картографуванням ландшафтів розвивалися й інші нау
кові напрями ландшафтознавства. Відразу після війни Б. Полинов
розробив основи геохімії ландшафту, а у 1960 рр. цей напрям ланд
шафтознавства набув теоретичного завершення завдяки досліджен
ням М. Глазовської та О. Перельмана. У цей самий час Даеід Арманд
(1905-1976) розвинув інший потужний напрям ландшафтознавства
- геофізику ландшафту. Йому також належить значний внесок у роз
робку теоретичного ландшафтознавства, його математизацію, органі
зацію стаціонарних досліджень динаміки ландшафту тощо.
Як і в німецькому, у радянському ландшафтознавстві 1960-1970 рр.
широко проводилися дослідження прикладної орієнтації. На відміну
від Східної Німеччини (колишня НДР), вони в СРСР не мали законо
29
давчого забезпечення та спеціального фінансування, однак ланд

шафтознавці стали брати дедалі більшу участь в обґрунтуванні про
ектів меліоративних систем, в архітектурно-планувальних, ланд
шафтно-рекреаційних, ландшафтно-інженерних та інших розроб
ках. На основі цих досліджень склався потужний прикладний на
прям ландшафтознавства (А. Ісаченко, В. Ніколаєв та ін.), а також
сформувалося антропогенне ландшафтознавство, лідером якого був
Федір Мільков (1918-1996).
Починаючи з 1970 рр. європейське ландшафтознавство зазнало
двох потужних імпульсів - з боку екології та загальнонаукового
системного підходу. Це позначилось на його екологізації та ви
вченні ландшафтів як складних динамічних систем. Екологізація
ландшафтознавства знайшла свій вияв у тому, що географи при
вивченні ландшафту почали широко застосовувати теоретичні по
ложення та деякі методи екології, намагалися зблизити географіч
ні та екологічні підходи до пізнання природи. Це призвело до бур
хливого розвитку ландшафтної екології - науки, яка на думку ба
гатьох дослідників, є проміжною між ландшафтознавством та еко
логією (див. § 1.4).
Поширення в ландшафтознавстві системного підходу призвело до
того, що об'єкти своїх досліджень (ландшафтні комплекси) географи
стали тлумачити як системи, знаходити їх системні властивості, опи
сувати в термінах системного підходу й широко застосовувати мате
матичні та інші формальні методи при їх вивченні.
У радянському ландшафтознавстві особливу роль у його системати
зації відіграв Віктор Сочава (1905-1978). Він розробив основи науко
вого напряму, який назвав ученням про геосистеми. У цьому напрямі
вчений та його послідовники (А. Краукліс, В. Міхеєв, В. Снитко) нама
галися інтегрувати наукові підходи ландшафтознавства, екології та
загальної теорії систем до вивчення ландшафтів.
Розуміючи геосистему як категорію динамічну, В. Сочава розгорнув
стаціонарні ландшафтознавчі дослідження, які охоплювали різні регіо
ни Сибіру. У 1970 рр. стаціонарні дослідження ландшафтів були орга
нізовані й в інших регіонах СРСР. Особлива роль у цих дослідженнях
належить Миколаю Беручашвілі (1947-2006), який сформулював низку
важливих положень щодо вертикальних структур ландшафту та їх ча
сових змін. В Україні зусиллями ландшафтознавців Львівського універ
ситету була створена мережа ландшафтознавчих стаціонарів, яка про
стяглася від Шацьких озер до Українських Карпат.
ЗО
Зближення ландшафтознавства з екологією, розуміння ландшаф

ту як динамічної системи, результати математичного моделювання
ландшафтів та інші наукові здобутки 1970-1980 рр. значно збага
тили ландшафтознавство новими ідеями. У їх теоретичному уза
гальненні й формулюванні принципово нових теоретичних уявлень
щодо структури ландшафту, його динаміки, стійкості тощо особли
ва заслуга належить О. Арманду, Я. Демеку, Ф. Мількову, Г. Ной-
майстеру, В. Преображенському, О. Ретеюму, Г. Хаазе, Ю. Пуза-
ченку. Чималий внесок у розробку теоретичних засад ландшафто
знавства 1970-1980 рр. зробили українські вчені Г. Гришанков,
Г. Міллер, Ю. Некос, Г. Швебс, П. Шищенко.
Наприкінці 1990 років ландшафтознавство все помітніше стало
трансформуватися із суто природничо-географічної в науку, де істот
ну роль відіграють її гуманітарні складові. Це зрушення є логічним
продовженням лінії розвитку ландшафтознавства, започатковану
О. Гумбольдтом, який 1850 р. писав, що для того, щоби пізнати
ландшафт "в усій його величі", слід представити його у двох аспек
тах - як реальний феномен і суб'єктивно - як він відбивається
в почуттях людей. Ця лінія була продовжена в Німеччині О. Шлю-
тером, Й. Шмітхюзеном, у Росії - В. Докучаєвим, А. Бергом, у США
- К. Зауером. Однак упродовж 1950-1980 рр. у європейському ланд
шафтознавстві пріоритетного розвитку набуло дослідження ландша
фту переважно як природного феномену.
Певна затримка в гуманізації ландшафтознавства пояснюється
розірваністю тогочасної географії на "фізичну" та "економічну",
а також слабкою взаємодією між центральноєвропейськими та ан-
гло-американськими дослідниками ландшафту. Перші розуміли
його як природний комплекс, а другі - як культурно-природний
феномен (США) та об'єкт естетичного сприйняття та впорядку
вання (Велика Британія). Інтернаціоналізація науки, зміна її мето
дологічних засад (зокрема, поширення філософії постмодерну
- див. § 1.2) призвели до зближення цих наукових шкіл, посилення
інтересу європейських ландшафтознавців до місця людини
в ландшафті та до гуманітарних проблем своєї науки. Гуманізація
ландшафтознавства кінця XX - початку XXI ст. призвела як до по
яви та швидкого розвитку його гуманістичних напрямів - естети
ки ландшафту (Дж. Епплтон, К. Ернігіс, К. Краузе, Д. Лінтон), куль
турного ландшафтознавства (Ю. Вєдєнін, А. Каганський, Ф. Кніф-
фен, Дж. Нассауер), історичного ландшафтознавства (В. Жекулін,
31
С. Романчук) тощо, так і в розумінні ландшафту як природно-

культурної просторової єдності, що має глибокі символічні та інші
духовні значення, а ландшафтознавства - як науки загальнокультур
ного змісту (О. Бастіан, М. Гродзинський, А. Каганеький, А. Кобаяші,
О. Ковальов, Е. Пеннінг-Роусел).
Для сучасного етапу розвитку ландшафтознавству властиве ши
роке залучення найновіших загальнонаукових теорій і методів до
дослідження ландшафту - теорії дисипативних структур і неліній
ної термодинаміки, синергетики, теорії розмитих множин, фракта
лів, нейронних систем тощо. Це зумовлює відповідні інтерпретації
ландшафтних комплексів як дисипативних систем, далеких від
стану рівноваги, нечітко визначених систем, фрактальних просто
рових структур тощо. Значно стимулює розвиток ландшафтознавс
тва застосування новітніх геоінформаційних технологій, викорис
тання дистанційної інформації тощо.
Поряд із внутрішньою логікою розвитку ландшафтознавства, йо
го сучасний стан і подальші перспективи істотно залежать і від зо
внішніх чинників. До найвагоміших із них слід віднести взаємовід
носини ландшафтознавства з ландшафтною екологією й політиза-
цію поняття ландшафту.
Ландшафтна екологія на сьогодні розвивається надзвичайно бурх
ливо, залучаючи до сфери своїх інтересів усе ширше коло проблем,
якими традиційно займалися й інші науки (у т. ч. і ландшафтознавс
тво). Швидко зростає й кількість прихильників ландшафтної екології,
в університетах створюються відповідні кафедри й науково-дослідні
інститути, створена впливова Міжнародна асоціація ландшафтної
екології, видаються міжнародні наукові часописи з цієї науки. І хоча
засновники ландшафтної екології (зокрема, К. Троль) вважали цю на
уку не конкурентом ландшафтознавству, а, наукою, що поєднує його
з екологією, однак тепер визначити, що є ландшафтознавством, а що
ландшафтною екологією, - непросто. Отже, від обґрунтованого вирі
шення цього питання, від з'ясування змістовних відмінностей між
цими науками та окресленням предметів їх досліджень залежить як
майбутній зміст, так і перспективи розвитку ландшафтознавства й
ландшафтної екології. На сьогодні лише починається розробка вказа
них непростих питань прихильниками обох цих наук.
Другим важливим чинником розвитку сучасного ландшафтознавс
тва стала політизація поняття ландшафту. Цей процес відбувається
як на національному, так і на міжнародному рівнях. Полягає він
32
у тому, що ландшафт став розглядатися як об'єкт міжнародного й на

ціонального права, а також у здійсненні багатьма державами ланд
шафтної політики. Вона регламентується відповідними законодавчи
ми актами та впроваджується спеціальними інституціями.
Особливе значення для розвитку ландшафтознавства має Європей
ська ландшафтна конвенція (ратифікована Україною 7 вересня
2005 p.). Вона вимагає розглядати ландшафти як об'єкти, від дбайли
вого ставлення до яких залежить добробут держави, її екологічна без
пека, збереження та примноження моральних та інших цінностей су
спільства. У багатьох країнах прийняті закони про ландшафт, які рег
ламентують шляхи використання, охорони, дослідження ландшафтів
тощо. На час написання даного навчального посібника такий закон
розробляється і в Україні.
Визнання на офіційному міжнародному й національному рівнях
поняття ландшафту значно підвищило статус ландшафтознавства,
розширило перспективи його розвитку, але й наклало на вчених ви
соку відповідальність за розробку цієї науки.
Література
1. Гродзинський М.Д. Пізнання ландшафту: місце і простір: У 2 т.
- К., 2005.
2. Исаченко А.Г. Аандшафтоведение и физико-географическое ра
йонирование. - М., 1991.
3. Исаченко А.Г. Теория и методология географической науки: Уче
бное пособие для вузов. - М., 2004.
4. Пащенко В.М. Методологія постнекласичного ландшафтознавст
ва. - К., 1999.
5. Петлін В. Концепції сучасного ландшафтознавства. - Д., 2006.
6. Сухова Н.Г. Развитие представлений о природном территориаль
ном комплексе в русской географии. - А., 1981.
Контрольні запитання
1. У чому відмінність між об'єктом і предметом ландшафтознавства?

2. Які основні частини та наукові напрями ландшафтознавства?
33
3. Яке місце посідає ландшафтознавство серед інших наук?

4. У чому полягає принцип плюралістичності філософії в сучасне
ландшафтознавстві?
Теми рефератів
1. Об'єкти, предмети та суб'єкти ландшафтознавства.
2. Загальнонаукові принципи сучасного ландшафтознавства.
3. Загальнонаукові підходи сучасного ландшафтознавства.
4. Ландшафтознавство, екологія й ландшафтна екологія.
5. Розвиток ландшафтознавства в Україні.
34
ГЛАВА 2. ПОНЯТТЯ ПРО ЛАНДШАФТ
§ 2.1. Ландшафт ™
У попередній главі зазначалося, що поняттям ландшафту користу
ється не тільки географія, а й інші науки. Крім наук, це поняття здавна
(навіть раніше за науку) освоюється в живопису, пейзажній ліриці, архі
тектурі та інших художніх сферах. Люди та їх спільноти живуть і діють
у ландшафті та мають свої уявлення про це поняття, які не можна звести
ані до наукових, ані до художніх. Нарешті, сучасна філософська думка
надала ландшафту статусу загальнофілософської категорії - не менш ва
жливої, ніж простір, час і рух, а сама ландшафтність розглядається філо
софами як всезагальна форма та спосіб буття (В. Кизима, В. Подорога,
Д. Сантайана). До поняття ландшафту вдаються такі різні науки, як полі
тологія та екологія, психологія й лінгвістика. Отже, поняття ландшафту
належить не тільки географії, а й загальній культурі людства взагалі.
В основі ідеї ландшафту, хоч би в якій сфері вона не використову
валось, лежать такі положення:
• все пов'язано з усім;
• ці зв'язки залежать від простору та місця, де вони відбуваються,
і, таким чином, у різних місцях простору структура зв'язків буде різною;
• окремі місця не ізольовані один від одного, а пов'язані між собою
в просторові цілісності;
• ці цілісності не приховані від суб'єкта, а відкриті для спостере
ження завдяки тому, що мають свій образ.
Як бачимо, ці положення мають дуже високий рівень загальності.
Відповідного рівня є й поняття ландшафту, у якому ці положення по
єднуються в несуперечливу систему. Як загальнокультурне поняття,
ландшафт розуміється як простір, образ якого формується конфігура
цією місць, які займають і змінюють належні до нього елементи.
У цьому визначенні термінам "простір", "елемент", "місце", "образ",
"конфігурація" надається загального значення. їх можна інтерпретувати
по-різному й отримувати відповідні інтерпретації ландшафту. Простір,
наприклад, можна розуміти як фізичну територію, фізичний тривимір
ний об'єм, багатовимірний простір змінних, як ментальний простір тощо.
Поняття "елемент" також може стосуватися й окремих фізичних тіл

і феноменів нематеріальної природи (напр., відчуття, ставлення, ціннос
ті та ін.), окремих процесів тощо. Так само широко розуміється й понят
тя місця. Воно може стосуватися територіального положення елемент}
чи їх комплексу, їхнього положення у "вертикальному" розрізі ландшаф
ту, у ментальній карті простору чи в уявленні людини про нього тощо.
Залежно від того, яких конкретних інтерпретацій набувають назван:
вище загальні поняття, одержуємо відповідні більш предметні (менш за
гальні, вузькіші) інтерпретації ландшафту. Зокрема, розуміння простору
як території, а місць у ньому - як її окремих ділянок, призводить до гео
графічних інтерпретацій ландшафту. Розуміння простору як ментально
го середовища, в якому людина організує своє буття у світі, розрізняючи
його місця за індивідуальними цінностями та значеннями, призводить
до феноменологічних інтерпретацій ландшафту.
Оскільки способів конкретизації змісту загальних понять, на яких
ґрунтується поняття ландшафту, може бути дуже багато, то й самий
ландшафт як поняття загальнокультурне (як філософська категорія),
знаходить чимало різних предметніших інтерпретацій. Вони розви
ваються як у географії, так і в інших сферах культури.
2.2. Поняття ландшафту

§ в науковому ландшафтознавстві
Як ми з'ясували в § 1.3, наукове ландшафтознавство є частиною
загального ландшафтознавства та спрямоване на пояснення ланд
шафту засобами науки - на основі наукових принципів, теорій, кон
цепцій, методів. Отже, для наукового ландшафтознавства ландшафт
набуває значення наукового поняття. Воно є науковою інтерпретаці
єю ландшафту як поняття загальнокультурного рівня.
У § 1.4 ми також встановили, що наукове ландшафтознавство сфо
рмувалося й набуло найбільшого розвитку в межах географії, тому
справедливо вважається наукою географічною. З цим пов'язано й ро
зуміння ландшафту як передусім географічної категорії - складової
географічної оболонки.
Як відомо, ця оболонка неоднорідна у своєму вертикальному вимі
рі, оскільки складається з різних, немов накладених одна на одну
"сфер" - літосфери, педосфери, гідросфери, біосфери, атмосфери, ан
тропосфери тощо. Неоднорідною є географічна оболонка і в територі
альному вимірі, тому що складається з різних за геологічними, біоти -
36
Глава 2. Поняття про ландшафт
чними, кліматичними та іншими рисами регіонів. Поряд зі своєю ди

ференційованістю, географічна оболонка є цілісним утворенням,
оскільки в просторові цілісності пов'язані як її окремі сфери, так і те
риторіальні ділянки. Поняття ландшафту в географії й покликане на
уково пояснити цю цілісність - як вона формується, у чому знаходить
прояв, як змінюється з часом, унаслідок яких причин порушується,
у яких територіальних структурах реалізується тощо.
При цьому, у наукове поняття ландшафту закладено два просторові
вимірн цілісності географічної оболонки - "вертикальний" (зумовлений
зв'язками її окремих сфер) і територіальний (зумовлений зв'язками
між її окремими місцями). Отже, з одного боку, ландшафт є цілісніс
тю, де складною мережею зв'язків поєднані різні субстанції (ґрунти,
рослинність, води тощо), а з другого боку - цілісністю, у якій поєднано
територіальні ділянки (рис. 2).
Рис. 2. Блок-діаграма структури ландшафту2:

1 - речовинні компоненти ландшафту; 2 - територіальні одиниці ландшафту;
З - ландшафтні регіони; 4 - типи ландшафтних комплексів;
5 - "вертикальні" міжсубстанційні зв'язки; 6 - територіальні зв'язки
2Рггеіио±піак М. Рос^аму geogra^ïi Гігусгпе} котріеквоше^ - Сёапэк, 1987.

37
Між вертикальним і територіальним вимірами цілісності ландшаф

ту існують численні зв'язки, і важливе завдання ландшафтознавства
- знайти та описати їх. Однак, на заваді цього існують труднощі ме
тодичного характеру - в межах одного дослідження надто складно
(практично неможливо) одночасно дослідити і територіальні і верти
кальні особливості ландшафту. Пізнання цих особливостей вимагає
неоднакових методичних прийомів і ґрунтується на двох різних уяв
леннях про устрій ландшафту. Ці уявлення одержали назву вертика
льної та територіальної структури ландшафту, або його топічної й хо-
ричної структури (рис. 3).
С-2 а-1 І
OSESJ о
Рис. 3. Два принципові уявлення ландшафту3:
а - модель "вертикальної" (топічної) структури;
б - територіальної (хоричної) структури ландшафту:
1 - компоненти географічної оболонки; 2 - територіальні одиниці
ландшафту рангу п; 3 - територіальні одиниці ландшафту рангу п+1;
4 - зв'язки ландшафту з його середовищем на "вході"; 5 - те саме на "виході"
Топічну (вертикальну) структуру ландшафту становлять різноякісні

субстанції, взаємодія між якими призводить до їх злиття в цілісний
комплекс, а хоричну (територіальну) структуру - територіальні ділян
ки ландшафту, зв'язки між якими формують цілісні ландшафтні ком
плекси різних рангів. Зв'язок між цими структурами ілюструє рис. 2.
3Преображенский B.C., Александрова Т.Д., Куприянова Т.П. Основы ландша

фтного анализа. - М., 1988.
Він унаочнює три важливі прояви цього зв'язку та цілісності ланд

шафту в просторовому аспекті:
1) склад речовинних компонентів ландшафту та характер взаємодії
між ними в різних територіальних ділянках складається неоднаково;
2) попри ці відмінності, виділяються територіальні ділянки, які не
межують між собою, але є подібними за своєю топічною структурою
(типи ландшафтних комплексів на рис. 2);
3) територіально суміжні ландшафтні комплекси, які є подібними
за своєю топічною структурою та об'єднані горизонтальними зв'яз
ками, формують неповторні територіальні цілісності (ландшафтні
регіони на рис. 2).
Три зазначені прояви просторової цілісності ландшафту зумовили

виникнення трьох різних тлумачень ландшафту як наукового понят
тя. У радянському ландшафтознавстві вони одержали назви "загаль
ного", "типологічного" та "індивідуального" ("регіонального") розуміння
ландшафту. Ландшафт як загальногеографічне поняття ґрунту
ється на ідеї загальності зв'язку компонентів географічного середо
вища і є таким самим загальним поняттям, як "ґрунт", "рельєф", "клі
мат". Відповідно до типологічного розуміння ландшафту, він є
характерним поєднанням компонентів географічної оболонки, яке
може типово повторюватися на різних територіально віддалених ді
лянках (напр., заплавний ландшафт - у заплавах річок, високогірний
- в Альпах, Гімалаях тощо). Індивідуальне (регіональне) розуміння
ландшафту виходить із того, що ландшафт - це конкретна терито
ріальна ділянка, що специфічна й неповторна за своїми рисами, тому
може мати і свою власну назву (напр., Східненський ландшафт, Дро
гобицький ландшафт тощо).
У радянському ландшафтознавстві 1960-1970 рр. панувала дум
ка щодо безальтернативності цих трьох розумінь ландшафту й то
чилася гостра дискусія з приводу того, яке з них є правильним.
Однак на сьогодні більшість учених дійшли згоди в тому, що всі ці
три погляди на ландшафт є правильними, оскільки віддзеркалю
ють три об'єктивно існуючі, але різні форми його цілісності. Отже,
загальне, типологічне та індивідуальне тлумачення ландшафту не
суперечать, а доповнюють один одного.
Важлива особливість сучасного наукового тлумачення ландшафту по

лягає у визнанні того, що він є поліструктурним комплексом. Власне,
рис. 2 і ілюструє це положення: ландшафт як просторова цілісність розк
ривається через дві принципові структури: топічну й хоричну, які назва
ні принциповими через те, що вказують два загальні принципи, за якими
вони виділяються. Топічні структури виділяються за зв'язками, які існу-
39
ють між різними субстанціями ландшафту, а хоричні - за зв'язками, яі

поєднують між собою окремі місця ландшафту. Але зв'язки, які існуюі
між субстанціями ландшафту, дуже різноманітні. Одні з них зумовлеї
потоками різних речовин і форм енергії, інші - фізико-хімічними, біохім
чними взаємодіями, треті - відносинами між популяціями живих орган
змів, ще інші - генетико-еволюційними взаємозв'язками між компонеь
тами природи тощо. Кожний із цих типів зв'язків пов'язує елементи топ:
чного устрою ландшафту в різні топічні структури. Аналогічну ситуації
маємо й у випадку хоричного (територіального) устрою ландшафту - йог
місця пов'язані різними територіальними зв'язками (площинними та л
нійними потоками різних речовин, біотичними міграціями), які й фо£
мують різні територіальні структури ландшафту.
Отже, ландшафт е поліструктурннм просторовим комплексом, тої
то розкривається не однією, а декількома топічними й хоричним
структурами. У випадку хоричних структур це зокрема означає, щ
для всебічного наукового дослідження ландшафту необхідно укласт:
не одну його карту, а декілька, кожна з яких є моделлю відповідног
типу його територіальної структури.
Структурованість, у тому числі й иоліструктурність, властиві н
тільки ландшафту, а й іншим складним системам (зокрема екосистє
мі). Важливою рисою ландшафту, що відрізняє його від багатьох ін
ших комплексів і систем, є його образність. І справді, поняття лащі
шафту виникло на ґрунті образного сприйняття простору, і майже вс
інтерпретації ландшафту виходять із того, що ландшафт являє собої
не простір як такий, а той образ, у якому він постає, або частин
простору, який має свій характерний образ. Український та польсь
кий відповідники німецькому Die Landschaft (відповідно - краєвид т
krai obraz) добре передають цю рису ландшафту.
О. Гумбольдт, обґрунтовуючи науковий зміст поняття ландшафту,

особливо підкреслював, що ландшафт має образ, свій характерний зо
внішній вигляд. Завдяки цьому він набуває особливого значення як
для науковців, так і для "звичайних" людей. Для науковців образність
ландшафту дозволяє користуватися фізіономічним методом - за зов
нішнім виглядом ландшафту з'ясувати приховані від зору за
кономірності природи. Вважається, що О. Гумбольдт прийшов до фо
рмулювання біогеографічних закономірностей, користуючись фізіоно
мічним методом. Причому образом, за яким він установлював "внут
рішні" закономірності географії рослин, був ландшафт. Для "звичай
них" людей саме образність ландшафту робить його близьким і зро
зумілим, надає ландшафту його глибинних гуманістичних значень.
40
Образність ландшафту пов'язує його із суб'єктами його пізнання.

Адже різні суб'єкти - люди, тварини, рослини мають своє бачення
ландшафту як арени, на якій відбувається і від якої залежить їх існу
вання (для людини - в тому числі і духовне). Тому образ, де ландшафт
постає перед цими та іншими суб'єктами, буде неоднаковим і матиме
для них різні значення.
Досі ми зосереджували увагу на тому, що ландшафт є просторо
вим феноменом, зокрема займає деяку частину простору і має ха
рактерний образ. Та при цьому цей простір і його образ не лиша
ються статичними, незмінними й застиглими в часі. У різні промі
жки часу ландшафт демонструє свої різні сторони (влітку - одні,
узимку - інші; у вологі періоди він проявляє себе по-іншому, ніж
у посушливі), тому для повного розкриття ландшафту необхідний
певний час. Отже, ландшафт є комплексом динамічним і виділя
ється не лише в просторі, але й у часі. Якщо із просторової позиції
ландшафт виокремлюється як деякий об'єм, то з часової - як пев
ний проміжок часу, протягом якого зберігаються визначальні риси
конфігурації його елементів.
Важливою часовою особливістю ландшафту є те, що різні його ха
рактеристики змінюються в часі з різною частотою. Метеорологічні
показники мінливі, тоді як властивості геологічної основи ландшафту
змінюються дуже повільно. Різномасштабність часових процесів сут
тєво ускладнює наукове дослідження ландшафту. Тому прийнято роз
різняти різні між види його динаміки, в основі яких лежить певний
діапазон часових масштабів. Найбільш загальноприйнятим є виділен
ня чотирьох масштабних рівнів динамічних змін ландшафту - добова
динаміка, сезонна, багаторічна динаміка та еволюція.
Сучасне наукове ландшафтознавство акцентує свою увагу на тому,
що ландшафт є комплексом відкритим і таким, що перебуває далеко
від стану рівноваги зі своїм зовнішнім середовищем. Відкритість
ландшафту означає його залежність від оточення та зовнішніх впли
вів на нього. Так, структурні й динамічні риси ландшафту істотно за
лежать від кількості та режиму надходження сонячної енергії, знаку
та швидкості тектонічних рухів, від впливів на нього з боку людини
тощо. І хоча в ландшафті закладені механізми, які дозволяють йому
протистояти зовнішнім впливам, він не належить до систем, що пере
бувають в умовах термодинамічної рівноваги.
Існування ландшафту в нерівноважних станах пов’язане з нелі-
нійністю та певною хаотичністю його поведінки, непередбачуваніс-
тю та випадковістю впливів на нього, реакцій на ці впливи тощо.
41
Але завдяки цим і деяким іншим синергетичним ефектам ландшафт

здатний шляхом самоорганізації вдосконалювати та знаходити свої
нові структури, які виявляються найбільш відповідними мінливим
зовнішнім умовам.
У науковому ландшафтознавстві дискусійним було й лишається
питання щодо місця людини в ландшафті. Одні його наукові школи
вважали людину зовнішнім щодо ландшафту чинником, інші розгля
дали людину з її матеріальним і духовним життям як визначальну
складову ландшафту. Ці різні погляди можна схематизувати, виділи
вши три групи уявлень щодо місця людини в ландшафті та самого
тлумачення людини як його складової (рис. 4).
Духовні елементи
гвггюрин.ні норми, ідеа
вірування тощо)
Абіотичні компоненти
Рис. 4. Три уявлення ландшафту в географічному ландшафтознавстві:

а - "солнцевське"; б - "мільковське"; в - "шмітхюзенське"
Наведені на рис. 4 уявлення про місце людини в ландшафті на

звані за прізвищами тих учених: М. Солнцева, Ф. Мількова та
Й. Шмітхюзена, які найбільш послідовно їх обґрунтували. Згідно
з уявленнями про ландшафт М. Солнцева, антропогенні елементи та
людська діяльність є зовнішніми щодо ландшафту чинниками, при
чому вплив людини на ландшафт здійснюється через антропогенні
елементи. Уявлення Ф. Мількова, на основі яких сформувалося
42
антропогенне ландшафтознавство, полягає в тому, що до складу

ландшафту включаються матеріальні елементи діяльності людини
(будівлі, канали, лісосмуги, рілля тощо), а управління цими елемен
тами людиною вважається зовнішнім чинником. Ландшафт у "шміт-
хюзенському" уявленні включає не тільки матеріальні елементи люд
ської діяльності, а й її духовну діяльність з морально-етичними, есте
тичними та іншими цінностями й нормами включно.
Попри відмінності між "солнцевським" і "мільковським" уявленнями
ландшафту, в них обох він розглядається як природний феномен.
Так, Ф. Мільков неодноразово наголошував, що відмінність між при
родним ландшафтом і антропогенним стосується тільки їх походжен
ня. Антропогенний ландшафт лише створюється людиною, а далі він
розвивається за суто природними закономірностями таким чином,
що в багатьох випадках відрізнити природний ландшафт від антро
погенного надто складно.
Уявлення Й. Шмітхюзена про ландшафт принципово відрізняється
тим, що ландшафт не розглядається як суто матеріальне тілесне утво
рення, що живе виключно за законами природи. Він має "одухотво
рену впорядкованість", містить людський дух, тобто ландшафт напо
внений людськими значеннями, цінностями, віруваннями, міфами,
історичними подіями тощо. Через це ландшафт розглядається як но
сій гуманістичних цінностей і сам являє собою цінність як для окре
мих людей, так і їх спільнот.
Важливо наголосити на тому, що наведені на рис. 4 уявлення про
ландшафт не є конкурентами за істину. Вони являють собою лише
різні інтерпретації ландшафту як загальнокультурного поняття. Це
означає, що для вирішення одних наукових чи прикладних питань
більш відповідним буде одна інтерпретація ландшафту, а для вирі
шення інших питань - інша. Методологічна проблема полягає в тому,
щоб сформулювавши завдання наукового дослідження ландшафту,
визначити ту його конкретну інтерпретацію, що дозволить вирішити
це завдання грамотно й повно.
Розглянувши основні риси ландшафту як наукового поняття мо
жна сформулювати його відповідне визначення: в науково-гео-
графічному аспекті ландшафт являє собою частину географічної
оболонки, де різноякісні субстанції, тіла й процеси пов'язані у сво
єму розміщенні та розвитку і формують просторові структури з ха
рактерним для них образом і змінами в часі. Отже, наведена дефі
ніція є конкретизацією визначення ландшафту як загальнокульту
рного поняття (див. § 2.1).
43
^ 2.3. Ландшафт і близькі поняття

Ландшафт - не єдине поняття, за допомогою якого наука нама
гається пізнати просторові цілісності, утворені взаємодією різних суб
станцій. Існують також інші, близькі до ландшафту, поняття й термі
ни, що їх фіксують. Найпоширенішими є природний територіальний
комплекс, геокомплекс, геосистема, ландшафтний комплекс, геоеко-
система, пейзаж та деякі інші.
Якщо розуміти ландшафт як поняття загальнокультурного рівня
(див. §2.1), тоді ці терміни розкривають певний вимір ландшафту
та використовуються переважно при його відповідній інтерпретації
("геосистема" - при системній, "пейзаж” - при художній і т. п.). На різ
номанітті термінів, що позначають наукове поняття ландшафту, поз
начились також термінологічні традиції, що склалися в різних науко
вих школах ландшафтознавства.
"Природний територіальний комплекс" із загальноприйнятою абревіа
турою ПТК - головне поняття традиційного ("генетичного") ландшафто
знавства. За А. Ісаченком, ПТК визначається як "просторово-часова сис
тема географічних компонентів, взаємообумовлених у своєму розміщенні,
і таких, що розвиваються як єдине ціле" [2]. При цьому під географічними
компонентами розуміються лише тіла природного походження (маси тве
рдої земної кори, природні води, повітряні маси атмосфери, біота, ґрунт;
деякі ландшафтознавці до них додають ще рельєф і клімат). Взаємозале
жність цих компонентів виявляється у їх спряжених змінах від місця до
місця, причому принципового значення надається їхній генетичній взає-
мообумовленості. Характерний набір компонентів природи, що склався
в певних місцях, і розглядається як ПТК. Ними вважаються територіальні
ділянки різних розмірів і різного ступеня складності, тому розрізняють
ПТК різних рангів. Загальноприйнятим є такий таксономічний ряд ПТК:
фація - урочище - місцевість - ландшафт.
Чимало ландшафтознавців піддають критиці термін ПТК, оскільки

суто "природних" комплексів ми вже майже не знайдемо. Усі вони тою
чи іншою мірою змінені людиною. Це - абстракція, однак вона є доре
чною, коли необхідно уявити ландшафт таким, яким він був би, якби
не людське втручання в його життя. Власне, саме в такому розумінні
це поняття й використовується послідовниками М. Солнцева, зокрема
при укладанні ландшафтознавчих карт. На них показані не реально
існуючі на сьогодні рослинність і ґрунти (напр., рілля чи рослинність
міського парку), а ті, які тут були чи потенційно можуть утворитися
(відновитися), якщо зняти людський вплив на ландшафт.
44
Геокомплекс - термін, який у ландшафтознавстві вживається як

більш зручний, ніж громіздкий "природний територіальний ком
плекс" і такий, у якому не ставиться наголос на незайманості при
роди в його межах. Однак етимологічно і в ширшому розумінні
"геокомплекс" - поняття не лише ландшафтознавче, а загальногеог-
рафічне. Під ним розуміють будь-які комплексні територіальні
утворення - як природні (напр., водозбірний басейн), так і соціаль
ні й господарчі ("геокомплекс столичного регіону"). Попри це, тер
мін "геокомплекс" широко вживається в німецькому й польському
ландшафтознавстві.
Ландшафтний комплекс має на меті позначити саме ландшафто
знавче, а не загальногеографічне територіальне утворення. У тако
му розумінні ландшафтний комплекс - різновид геокомплексу.
Проте, це поняття ширше, ніж ПТК, і як ландшафтний комплекс
можна розглядати не тільки природні фації, урочища, місцевості та
ландшафти, але й інші просторові цілісності - водозбірні басейни,
катени, парагенетичні комплекси та інші. Отже, як і ПТК, це по
няття позарангове, але стосується територіальних одиниць, утворе
них не тільки генетичними, але й іншими зв'язками між компонен
тами географічного середовища.
Геосистема - термін, який запропонував академік В. Сочава
у 1963 р. з метою підкреслити, що ПТК є об'єктом, який має всі осно
вні властивості системи й тому повинен досліджуватися насамперед
як система. Принципової різниці між ПТК і геосистемою в такому її
розумінні немає - обидва терміни фіксують одне поняття (матеріаль
ний просторовий природний об'єкт).
На етапі становлення системного підходу в ландшафтознавстві
термін "геосистема" був з ентузіазмом прийнятий багатьма вченими.
Однак він набув різних тлумачень. Послідовники В. Сочави (А. Крау-
ліс, В. Міхеєв, В. Снитко), а також А. Ісаченко вважають геосистему
поняттям практично тотожним ПТК, який слід розуміти й досліджу
вати як системне утворення. Інші дослідники під геосистемою розу
міють територію, у межах якої діє односпрямований потік речовини
та енергії (К. Дьяконов, О. Ретеюм, Ю. Симонов); як територію, де
природа, населення й господарство поєднані закономірним чином
(Ю. Саушкін); як сукупність пов'язаних процесів, які інтегрують у си
стему субстанції або регіони (Д. Арманд, О. Ковальов); як родовий
термін щодо будь-яких територіальних систем (Я. Демек, І. Крхо,
В. Преображенський).
45
З кінця XX ст. простежується тенденція на звуження сфери обі

гу терміна геосистема. Разом зі згасанням інтересу ландшафто
знавства до системного підходу цей термін уже не так широко ви
користовується, як це було в 1980 рр. Найвідповідніша сфера йо
го використання обмежується системними інтерпретаціями ланд
шафту. Однак, оскільки поняття ландшафту та системи не збіга
ються, то й ототожнення ландшафту з геосистемою, або ж ви
знання геосистеми за предмет ландшафтознавства не є методоло
гічно виправданим.
Екосистема - термін, введений Артуром Тенслі в 1935 р. Одно
значного тлумачення цей термін не має. Здебільшого під екосис
темою мається На увазі закономірне поєднання різних елементів
природи між собою. Отже, за своїм складом екосистема практич
но тотожна ПТК, геосистемі в її вихідному тлумаченні В. Сочави
і ландшафту в його солнцевському розумінні (див. рис. 4, а).
Принципова відмінність між ними полягає в тому, що екосистема
розуміється як система насамперед функціональна, різні складові
якої виконують відповідні функції (зелені рослини створюють пе
рвинну продукцію, ґрунт постачає рослини необхідними ресурса
ми тощо). Таке бачення екосистеми позначається й на уявленні
про її структуру: окремі елементи екосистеми виділяються за спе
цифічністю функцій ( продуценти - консументи - редуценти).
Отже, екосистема - поняття, що орієнтоване не стільки на пізнан
ня просторового устрою світу, скільки на пізнання функціональ
них зв'язків між його складовими. Крім того, екосистема - понят
тя позапросторове, на відміну від ландшафту, ПТК та інших розг
лянутих вище понять.
Поширеною залишається позиція щодо принципової відмінно

сті екосистеми від ландшафту (ПТК, геокомплексу, геосистеми),
висловлена В. Преображенським та А. Мінцем у 1973 р. Вони ак
центували на тому, що в моделі екосистеми завжди є центр, ядро,
"хазяїн" (здебільшого це певний біотичний компонент) і його пе
риферія ("дім"), а зв'язки спрямовані від периферії до ядра. У мо
делі ж геосистеми - ландшафту ніякого "хазяїна" або центру не
має, і зв'язки між її елементами не центровані на якийсь один із
них. Модель геосистеми (ландшафту) "поліцентрична", а екосис
теми - "моноцентрична".
46
Однак на сьогодні моноцентричне розуміння екосистеми по

діляється не всіма екологами, і сучасна екологія практично оста
точно вийшла за рамки моноцентричної моделі. Крім цього,
моноцентричність - це не властивість об'єкта як такого, а спосіб
його інтерпретації. Сучасне ландшафтознавство користується
цим загальним методологічним підходом дуже широко. Отож,
моно- і поліцентричність, як основа для розмежування між еко
системою та ландшафтом, уже не відбиває сутності сучасного
розуміння цих понять.
Геоекосистема - термін, який вживається переважно в західно

європейській ландшафтній екології. Ним намагаються підкреслити
те, що екосистема розглядається як територіальна одиниця - зі
своїми межами й конкретним місцеположенням, а також те, що
при її аналізі біотичним і фізичним компонентам надається одна
кова вага.
Пейзаж - термін, через який ландшафт у його загальному розу
мінні інтерпретується в художніх сферах: поезії, образотворчому
мистецтві, у їх теорії - естетиці, а також часто вживається в ланд
шафтній архітектурі та дизайні. У науковій мові між термінами
ландшафт і пейзаж є відмінності. Під пейзажем розуміється зов
нішній вигляд, образ ландшафту, що відкривається з певної точки.
А самий ландшафт у гуманітарних науках визначається як терито
рія, специфічна за зовнішнім виглядом, зокрема за набором різних
пейзажів у його межах.
1. Гродзинсъкий МД. Пізнання ландшафту: місце і простір: У 2 т.

- К., 2005.
2. Исаченко А.Г. Аандшафтоведение и физико-географическое ра
3. Ковальов О.П. Географічний ландшафт: науковий, естетичний
і феноменологічний аспекти. - X., 2005.
4. Петлін В. Концепції сучасного ландшафтознавства. - А., 2006.
5. Преображенский B.C., Александрова Т.Д., Куприянова Т.П. Осно
вы ландшафтного анализа. - М., 1988.
47
1. Які загальні положення лежать в основі поняття ландшафту?

2. У чому полягає зміст ландшафту як загальнокультурного поняття?
3. У чому знаходить вираз поліструктурність ландшафту?
4. Які головні відмінності між поняттями ландшафту й екосис
теми?
5. Що є спільного та відмінного між поняттями ландшафт і пейзаж?
1. Історія становлення та розвитку поняття ландшафту в людській

культурі.
2. Використання поняття ландшафту поза межами географії.
3. Еволюція уявлень про структури ландшафту.
4. Фізіономічність і образність ландшафту.
5. Моноцентричний підхід у пізнанні ландшафту.
48
ГЛАВА 3. ЛАНДШАФТ
ЯК ПРОСТОРОВИЙ ФЕНОМЕН
^ 3 . 1 . Поняття про просторовість ландшафту

Просторовість - принципово важлива риса ландшафту, яка ві
дрізняє його від багатьох інших складних природних феноменів, зок
рема - від екосистем. Власне, поняття ландшафту і слугує заради то
го, щоби зрозуміти, як влаштований простір, як у ньому пов'язані
в цілісності його окремі місця, тіла та речовини різної природи, як
простір сприймається людиною, як він змінюється в часі тощо. Через
це ландшафт, хоч би яких інтерпретацій не набував, розуміється пе
редусім як просторове утворення.
Просторовість ландшафту не слід розуміти як тільки те, що він за
ймає певну територію і поширюється на деяку відстань углиб і уверх
від земної поверхні, тобто займає деякий об'єм у географічній оболо
нці. Це лише один із проявів просторовості ландшафту, а саме - його
об'ємність. Просторовість - поняття значно загальніше, і в ландшафті
воно знаходить свій вираз у дуже багатьох формах. Вони настільки
різноманітні, наскільки багатим є зміст категорії простору.
У загальному розумінні простір можна визначити як сукупність пов'я
заних вимірів, де поняття виміру тлумачиться широко - як певна харак
теристика, ознака, особливість, риса тощо. Залежно від змісту цих ви
мірів виділяють і різні простори: "географічний", "художній", "життє
вий", "інформаційний" тощо. У пізнанні подібних просторів поняття
ландшафту в його загальнокультурному тлумаченні знаходить все шир
ше використання [2]. Проте більшість наукових інтерпретацій ландшаф
ту виходять із розуміння простору як фізичного тривимірного (його ви
міри: довжина - ширина - висота), причому цей простір прив'язаний до
земної поверхні, а не знаходиться будь-де стосовно неї.
Розрізняються три найбільш загальні прояви просторовості ланд
шафту:
1) ландшафт займає певний об'єм у просторі;
2) його будова, риси та властивості залежать від того, де саме цей
об'єм (територія) знаходиться;
3) властивості ландшафту істотно залежать від місцеположення

взаємного розташування в цьому об'ємі його складових (речовинних
та інших елементів ландшафту, його окремих місць тощо).
Наведені три загальні прояви просторовості ландшафту можна на
звати його об'ємністю, позиційністю та просторовою впорядкованістю.
Практично в усіх визначеннях

Об’ємність ландшафту ландшафту як географічного по
няття наголошується на тому, що
він є частиною географічної оболо
нки і займає певний об'єм у ній. Це, зокрема, означає, що ландшафт
має свої межі, які відокремлюють його від розташованих вище шарів
атмосфери і розташованих нижче шарів літосфери. Ці межі назива
ють вертикальними, тоді як горизонтальні межі відокремлюють між
собою суміжні ландшафтні комплекси. Докладніше це питання розг
лядатиметься у § 3.4.
Графічні інтерпретації ландшафту як об'єму являють собою його
блок-діаграми (див. рис. 2). При дослідженні невеликих і простих за те
риторіальною структурою ландшафтних комплексів такі блок-діаграми
можна наситити конкретними кількісними даними, які описують як ве
ртикальні, так і територіальні взаємодії та процеси. Приклад подібної
графічної моделі ландшафту наведено на рис. 5. Однак вирішення
складніших питань пов'язане з виявом і аналізом двох просторових
структур ландшафту: вертикальної й територіальної (див. рис. 3).
Для ландшафтознавства як географічної науки особливе значення
має територіальний вимір простору та розгляд ландшафту як територіа
льного комплексу. При цьому виявлення й аналіз цих комплексів суттєве
залежать від їх розміру. Ландшафтні комплекси різних розмірів відріз
няються чинниками їх формування й динамічних змін, внутрішньою
структурою, методологією їх дослідження тощо. На цій підставі виділя
ються різні рівні територіальної розмірності ландшафтних комплексів:
планетарний, регіональний, хорнчний і топічний або локальний.
Ландшафтні комплекси різних рангів відрізняються не тільки своєк
площею, а й об'ємом, який вони займають у географічній оболонці. Так.
для з'ясування походження, причин територіальної диференціації ланд
шафтних комплексів високих рангів і їх відмінностей між собою (напр.
Полісся від Волино-Подільеької височини чи Карпат від Передкарпаття]
необхідний аналіз досить глибоких шарів літосфери й високих шарів ат
мосфери, які визначили їх формування а тому належать до складу ланд
шафтних комплексів регіональної та вищої розмірності. Натомість лока-
50
Глава 3. Ландшафт як просторовий феномен
льні (топічні) ландшафтні комплекси (напр., окремого схилу, заплави або

їх частин) виокремлюються в менших фізичних об'ємах географічної обо
лонки. Отже, розмір об'єму ландшафтного комплексу і, зокрема, поло
ження його вертикальних меж, залежить від його рангу (рис. б).
Рис. 5. Потоки азоту (кг/га за рік) у ландшафті Меріленду (США)4
4Forman R.T.T. Land Mosaics: The ecology of landscapes and regions. - Cam
bridge, 1995.
5Сочава В.Б. Введение в учение о геосистемах. - Новосибирск, 1978.
51
Крім розмірів ландшафтного

Позиційність ландшафту комплексу, чимало його рис ви
значаються положенням остан
нього у просторі. Так, приморські
ландшафти мають свої виразні особливості, а внутрішньоконтиненталь
ні характеризуються іншими рисами та факторами динаміки. Ландша
фтні комплекси на схилах південної експозиції відрізняються від схилів
північної експозиції багатьма характеристиками, а комплекси прирус
лової заплави - від комплексів, розташованих у її центральній або при
терасній частинах. Близькість або віддаленість ландшафтних комплек
сів щодо промислових об'єктів, великих міст, транспортних магістралей
визначає їх різний сучасний стан і господарську цінність.
Крім територіального, має значення і висотне положення ландша
фтного комплексу. Воно відіграє вирішальну роль у формуванні стру
ктури й динаміки гірських ландшафтів. Але й на рівнинах різне висо
тне положення ландшафтних комплексів проявляється в багатьох їх
ніх властивостях, що визначає висотну ярусність не тільки гірських,
а й рівнинних ландшафтів.
Таким чином, позиційність - прояв просторовості ландшафту, який
залежить від його структури, факторів формування, сучасної динаміки
та ціннісних якостей від його положення у просторі. Це положення (по
зиція) визначається деякими точками та лініями простору, які справ
ляють відчутний вплив на ландшафт. До них, зокрема, належать бере
гова лінія (як океанічна, так і водних об'єктів суходолу), вододільні лінії
й тальвеги, бровки й підошви схилів, центри антропогенного впливу,
напрями горизонтальних і вертикальних потоків тощо.
Ландшафт - це не деякий об'єм,

Просторова безсистемно наповнений різними
впорядкованість ландшафту тілами, у якому положення його
окремих місць не має жодного
значення. Він являє собою складно впорядкований простір, де поло
ження кожного його елемента та місця узгоджені між собою числен
ними зв'язками і від зміни цього положення залежить і ландшафт як
цілісність. Отже, певну частину простору можна вважати ландшаф
том лише тоді, коли в ній простежується характерний порядок, пев
ний тип упорядкованості. Перехід у просторі чи в часі від одного по
рядку до іншого і є переходом до іншого ландшафту.
52
Для ландшафту має значення не тільки те, з яких компонентів

і місдь він складається, а й те, яке положення в його просторі вони
займають і завдяки якому пов'язані між собою. Це стосується як
вертикальних, так і територіальних структур ландшафту. Напри
клад, для ландшафтного комплексу має значення не стільки наяв
ність у його вертикальній структурі горизонту ґрунту з високим
умістом солей, скільки його положення у ґрунтовому профілі: якщо
цей горизонт розташований у кореневмісному шарі ґрунту, тоді
ландшафт матиме одні властивості й цінність (у ньому будуть по
ширені галофільні види рослин, його агропотенціал буде невисо
кий), а якщо засолений горизонт ґрунту залягає глибоко, то це неіс
тотно позначиться на рослинності ландшафтного комплексу та його
агропр одуктивності.
Так само і для територіальної структури ландшафту важливо не
тільки кількість чи площа його окремих ландшафтних комплексів,
а й їхнє місцеположення. Наприклад, від характеру розташування
по території ландшафту його лінійних ерозійних форм залежить на
прямок поверхневого стоку, ризик площинного змиву та інших про
цесів у ньому. З'ясовано також, що біологічне різноманіття ландша
фту, ризик вимирання популяцій рослин і тварин більше залежать
не від площі чи відсотка лісів у ньому, а від характеру розташування
окремих лісових ландшафтних комплексів, їх упорядкованості в те
риторіальні мережі.
Важливою особливістю впорядкованості ландшафту є те, що
простір у ньому впорядкований не в якийсь єдиний спосіб, а бага
тьма різними зв'язками між його елементами й місцями. Це і є
причиною поліструктурності ландшафту, розглянутої в § 2.2. От
же, упорядкованість ландшафту полягає не в тому, що всі його мі
сця пов'язані в єдину жорстку просторову структуру, а в тому, що
ландшафт як просторова цілісність проявляє себе в багатьох різ
них структурах.
Упорядкованість ландшафту виникає внаслідок взаємодій між
його складовими. Через це складові ландшафту займають у ньому
відповідні місця, або змінюють їх при трансформації взаємодій
у просторі. Однак, просторові взаємодії можуть бути дуже різними
і стосуватися відносин між компонентами географічного середо
вища, між природою та культурою, господарством, психічними
процесами тощо. Тому розрізняють різні форми впорядкованості
простору. Вони вивчаються різними науками, які застосовують до
53
М, Д. Гродзинський, О. В Савицька. Ландшафтознавство
таких упорядкованих просторових цілісностей поняття ландшаф

ту, але інтерпретують його відповідно до просторових предметів
своїх досліджень.
Так, у природничо-географічних інтерпретаціях ландшафту

впорядкованість простору вбачається як результат дій самої
природи, зокрема пристосування в процесі тривалого розвитку
одних компонентів природи до інших, що породжує характерні
вертикальні й територіальні структури ландшафту. Ландшафтна
екологія схильна до виділення ландшафту через пошук порядку,
який породжується речовинно-енергетичними потоками, особ
ливо - біотичними. Відповідно, під ландшафтом у цій науці час
то розуміють територію, упорядковану міграціями тварин і рос
лин. У культурній географії ландшафти виділяються як терито
рії, специфічні за тою впорядкованістю, що їй надала певна
культурна група; як порядку, що встановлюється між природо
користуванням і "природною складовою" ландшафту. Соціо-
функціональне розуміння ландшафту ґрунтується на його виді
ленні як території, упорядкованої людиною для виконання пев
них господарських та інших функцій. Нарешті, ментальні інтер
претації ландшафту є впорядкуванням у свідомості людини пе
вних місць і асоціацій, значень і цінностей, які з ними пов'язані,
у цілісний образ - ландшафт.
Характерною особливістю просторовості ландшафту е поєднан

ня в ньому рис дискретності та коитинуальності простору. Д ис
кретність полягає в чіткій відмежованості просторових елементів
ландшафту один від одного, у лінійних межах між ними. Нато
мість континуальність проявляється в поступовому переході одно
го елемента в інший, так що межі між ними являють собою не л і
нії, а перехідні смуги.
Континуальність і дискретність властиві як вертикальним, так
і територіальним структурам ландшафту. У вертикальній структурі
континуальними є переходи між генетичними горизонтами чорно
земних ґрунтів, але здебільшого дискретними - для дерново-
підзолистих ґрунтів; межі між ярусами фітоценозу також можуть
бути як дискретними, так і континуальними. У територіальній
структурі ландшафту зустрічаються як лінійні межі між ландшафт
ними комплексами (бровки й підошви стрімких схилів, вододільні
лінії в горах тощо), так і перехідні смуги між ними (поступовий пе
54
рехід лучних у лучно-степові комплекси, між комплексами з різним

ступенем засоленості та гумусованості ґрунтів тощо). Таким чином,
у будь-якому ландшафті можна знайти межі між його просторови
ми елементами, що чітко їх відокремлюють, і межі, що мають хара
ктер перехідних смуг (екотонів).
Крім розглянутих загальних проявів просторовості ландшафту,
вона також проявляється в багатьох їх часткових формах - симет
ричності й асиметричності, інтерференції та резонансі, просторовій
автокореляції й кореляції, самоорганізації та саморегулюванні про
сторових структур, формуванні ландшафтних ядер і нуклеарів то
що. Вивчення цих просторових закономірностей та ефектів - важ
ливе завдання сучасного ландшафтознавства. Для цього широко
використовуються методи математичного моделювання та геоінфо-
рмаційні технології.
3.2. Вертикальний (топічний)

§ устрій ландшафту
Ландшафт становлять різні тіла та субстанції, взаємодія між якими
й породжує якісно відмінний від цих складових комплекс. Ця якісна
відмінність полягає в наявності в ландшафті таких рис, яких не має
жоден із його компонентів і які не виникають при їх механічному
просторовому суміщенні. Отже, вертикальний (топічний) устрій
ландшафту не є наслідком випадкових комбінацій ґрунтів, порід, ро
слинності тощо, а формується в результаті закономірних відносин
між ними. Вивченням цих відносин і структур ландшафту, які завдя
ки цьому виникають, займається топічне ландшафтознавство. Його
предметом є ландшафт як складно влаштована взаємодією різноякіс
них субстанцій цілісність. Вона має складний устрій, який називають
вертикальним або топічним.
При дослідженні вертикального (топічного) устрою ландшафту вва
жається, що він є територіально однорідним, але у вертикальному ас
пекті складається з різних пов'язаних між собою частин (гірські поро
ди - ґрунти - рослинність тощо, або яруси фітоценозу - горизонти
ґрунту - верстви порід, або гази, різні розчини та тверді тіла).
Хоча такий устрій ландшафту і має назву вертикального, та ця
назва не точно відбиває його зміст. Під складовими вертикального
55
устрою ландшафту та його вертикальних структур мають на увазі

не стільки різні за своїм висотним положенням "шари" ландшаф
ту, скільки його частини, специфічні за субстратними, фізико-
хімічними та іншими характеристиками й функціями в ландшаф
ті. Ці різні частини можуть займати в ландшафті спільний "висот
ний поверх" (як, напр., трав'яні рослини й наземні тварини), а де
які - пронизувати весь його вертикальний розріз (гази, певні рі
дини). Отже складові вертикального устрою ландшафту не дифе
ренційовані в ньому по вертикалі на окремі шари чи поверхи,
а складно накладаються один на одного, проникають один в одно
го, перемішуються по вертикалі.
Тривалий час вертикальний устрій ландшафту уявлявся як
склад і взаємодія його геокомпонентів, кожний із яких, за А. Іса-
ченком, "є представником окремих часткових геосфер, з яких
складається географічна оболонка" - мас земної кори, ґрунтів, ро
слинності, атмосферного повітря тощо [4]. Однак із середини
1970-х рр. популярності набули й інші способи структуризації
ландшафту на його складові. Нарешті, утвердилося положення
щодо множинності вертикальних структур ландшафту: в одному
й тому самому ландшафтному комплексі можна виділити кілька
його різних вертикальних структур.
Згідно з цим положенням, основою виділення певної вертикаль
ної структури ландшафту є зв'язки між його елементами. Вони
надзвичайно різноманітні. Одні з них зумовлені потоками різних
речовин і форм енергії, інші - фізико-хімічними, біохімічними
взаємодіями, треті - генетико-еволюційними взаємозв'язками між
ними тощо. Ці зв'язки мають різну природу і їм властиві неодна
кові закономірності, тому аналіз кожного з них пов'язаний зі спе
цифічним аспектом розгляду вертикального устрою ландшафту,
тобто - приводить до виділення власної структури.
Сучасне ландшафтознавство концентрує свої зусилля на вивченні
трьох основних вертикальних структур ландшафту: геокомпонентної,
речовинно-фазової (геомасової) та геогоризонтної (табл. 1).
В інших науках про ландшафт виділяють і вивчають інші його
вертикальні структури. Зокрема, у ландшафтній екології пошире
не виділення й аналіз біоекологічної структури ландшафту - його
поділ на частини за їх функціями в підтримці й розвитку органіч
ного життя.
56
Таблиця 1. Основні типи вертикальних структур ландшафту
Структурофор- Прояв ландшафту,

Структура Складові
ландшафту мувальний який розкриває
взаємозв'язок структури
структура
Геокомпонентна Генетико- Геокомпоненти Ландшафт як
еволюційні як фрагменти природна ціліс
окремих сфер гео ність, сформова
графічної оболон на завдяки три
ки: літосфери валому пристосу
(гірські породи), ванню компонен
гідросфери тів природи один
(природні води), до одного
біосфери (рослини
та тварини) тощо
Геомасова Поведінка Геомаси як тіла, Ландшафт як
речовин у ланд однорідні за складна компо
шафті та їх фазовим станом, зиція речовин,
перетворення фізико-хімічними різних за фазо
та іншими власти вим станом,
востями речови фізичними влас
ни: фітомаси, тивостями, хіміч
літомаси, гідро ним складом
маси тощо
Геогоризонтна Вертикальні Геогоризонти як Ландшафт як
потоки енергії, однорідні шари просторово-
речовин та їх ландшафту - аеро- об’ємне
диференціація горизонти, фітого- утворення
по вертикалі ризонти, педого-
ризонти тощо
—— = = а Починаючи від робіт В. Доку-

Геокомпонентна чаєва та А. Берга в російському та
структура ландшафту згодом радянському ландшафто-
------- ---- ------------- » знавстві вертикальний устрій ланд
шафту намагалися пояснити виключно через взаємозв'язок "компо
нентів природи" - геологічних порід, атмосфери, ґрунту, природних
вод, рослинності тощо. Такий підхід властивий і середньоєвропейсь
кому ландшафтознавству XX ст., хоча в ньому він і не визнавався за
єдино можливий.
57
Попри те, що геокомпонентний підхід у ландшафтознавстві ро

зробляється давно, серед науковців не має узгодженого погляду
ані щодо змісту геокомпонентів, ані щодо їх кількості. Наразі
склалося два тлумачення геокомпонента: субстратно-агрегатне й
функціональне.
Субстратно-агрегатне тлумачення геокомпонента ґрунтується на
виразі В. Вернадського про те, що в основу сучасного точного приро
дознавства кладеться уявлення про природне тіло. Отже, геокомпо-
нентами ("компонентами ландшафту") вважаються лише матеріа
льні тіла природного походження. Згідно з поглядами Д. Арманда
та В. Сочави, геокомпонентами слід вважати матеріальні тіла приро
дного походження, що відрізняються між собою переважаючим ста
ном речовини, наявністю (або відсутністю) та формою органічного
життя, основними механізмами утворення, положенням щодо земної
поверхні й основними функціями в ландшафті.
Виходячи з цієї дефініції, рельєф і клімат не належать до геоко
мпонентів. Вони є не матеріальними тілами, а лише властивостя
ми матеріальних тіл - земної кори (її властивості набувати певної
форми) та поверхневих мас атмосфери (підтримувати певний ре
жим своїх змін у часі). Поверхневі та ґрунтові води слід розгляда
ти не як один геокомпонент ("води"), а як два різні, оскільки вони
відрізняються за своїми функціями в ландшафті, положенням що
до земної поверхні й механізмами утворення. Як самостійні за
цими ознаками розглядаються й біотичні компоненти: рослин
ність, тваринний світ і мікроорганізми. Усі тіла, що створені лю
диною, але фізично містяться в ландшафті, до складу його компо
нентів також не входять, оскільки вони не є тілами природного
походження, а внесені в ландшафт штучно.
На перший погляд, це виглядає дивно: не вважати компонента

ми ландшафту тіла, які фізично в ньому присутні. Однак логіка
у цьому є: аналогічно тому, як голка, яку людина випадково про
ковтнула, не стає частиною її організму, а розглядається як чужо
рідне тіло в ньому, так і антропогенні елементи ландшафту (бу
дівлі, канали, дороги тощо), хоч і знаходяться "всередині" нього,
але як його компоненти не розглядаються. Вони належать до зов
нішніх чинників ландшафту, які впливають і можуть змінити його
як суто природну цілісність (див. рис. 4, а). Саме як зовнішній що
до ландшафту чинник вони й вивчаються прихильниками "солн-
цевського" розуміння ландшафту.
58
Таким чином, відповідно до субстратно-агрегатного тлумачення,

геокомпонентами ландшафту вважаються тверді маси земної кори,
повітряні маси атмосфери, поверхневі води, ґрунтові води, ґрунти,
рослинність, тварини, мікроорганізми.
Слід зазначити, що наведений перелік геокомпонентів поділяється
не всіма ландшафтознавцями, які дотримуються субстратно
агрегатного принципу їх виділення. Так, послідовники М. Солнцева
не вважають грунт окремим геокомпонентом, а розглядають його як
складову "літогенної основи" ландшафту. Чимало ландшафтознавців
не розрізняють поверхневі та ґрунтові води як два самостійні геком-
поненти й об'єднують їх в один - природні води. Поширеним є також
розгляд біотичних компонентів ландшафту (рослинність, тварини, мі
кроорганізми) як один геокомпонент - біоту. Ландшафтознавці, які
розглядають вертикальний устрій ландшафту в розумінні Ф. Мількова
(див. рис. 4, б), зараховують антропогенні елементи до його складу.
Функціональне тлумачення геокомпонента полягає в тому, що ним
слід вважати не стільки своєрідну за своєю "речовинністю" складову
ландшафту, скільки внутрішній чинник формування ландшафту,
специфічний своєю роллю в ньому. Отож, до "речовинних" геокомпо
нентів додаються ще два, а саме - рельєф і клімат. За А. Ісаченком,
обидва вони, хоч і не речовинні, однак відіграють настільки важливу
роль у формуванні та функціонуванні ландшафту, що їм надаються
права самостійних географічних компонентів. Крім А. Ісаченка, таке
розуміння геокомпонента знаходимо у Л. Берга, С. Калєсника, А. Ріх-
лінга та інших ландшафтознавців.
В. Солнцев намагається обґрунтувати правомірність включення

рельєфу та клімату до складу ландшафту на рівних правах з речо
винними геокомпонентами тим, що обидва ці "особливі" гео-
компоненти також речовинні. Зокрема він вважає, що рельєф слід
розуміти як поверхню розділу між атмосферою й літосферою. Ця
поверхня при її переході на детальніший масштабний рівень ана
лізу стає вже плівкою, що має деяку ширину. Ця плівка характери
зується настільки специфічними властивостями, що її з повним
правом слід розглядати як речовинний геокомпонент ландшафту.
При функціональному підході до виділення геокомпонентів ланд

шафту дещо іншого тлумачення набувають його біотичні складові.
З функціональної позиції в якості окремих компонентів ландшафту
важливіше розглядати не види рослин, тварин чи мікроорганізмів,
59
а їх структурні поєднання, специфічні за функцією в екосистемі.

На цій підставі К. Позаченюк вважає доцільним розглядати як ком
поненти ландшафту не рослинний, тваринний світ, а екосистеми (від
консорцій та біоценозів до біомів). А інший український ландшафто
знавець В. Петлін пропонує розглядати як окремі екологічні складові
ландшафту продуценти (живі організми, що виробляють органічну
речовину), консументи (ті, що живляться органічними речовинами,
створених продуцентами) та редуценти (організми, що розкладають
органічну речовину). Такий підхід властивий і екології ландшафту
(X. Лезер, Р. Форман).
Виділення та аналіз геокомпонентної структури ландшафту зручні
при вивченні його генетико-еволюційних особливостей. Часто при
цьому важливо з'ясувати роль окремих геокомпонентів у становленні
та розвитку ландшафту. Існують два погляди щодо "ваги" різних гео
компонентів у ландшафті. Один із них визнає рівнозначність усіх
геокомпонентів (Ф. Мільков, М. Михайлов), а другий полягає в тому,
що серед геокомпонентів виділяються більш та менш "сильні", які
різною мірою впливають на формування ландшафту. Наприклад,
М. Солнцев упорядкував геокомпоненти в ряд за "силою" їх впливу
один на одного, починаючи від найбільш сильного та закінчуючи
найслабкішим. Цей ряд виглядає так: геологічна будова —> літологія
—> рельєф —» атмосфера —> поверхневі та ґрунтові води —> рослин
ність —> тваринне населення. Три перших фактори-компоненти
отримали назву "літогенної основи" ландшафту. Вони визначають
ся як ведучі фактори, біотичні компоненти - як ведені. За
М. Солнцевим, серед усіх компонентів ландшафту його літогенна ос
нова найстарша, найінертніша до зовнішніх впливів, завдяки рель
єфу перерозподіляє тепло та вологу в ландшафті, що створює відпо
відні умови місцеіснування (едафотопу). Вони визначають, які рос
линні угруповання можуть у ньому формуватися, і, нарешті, склад
останніх зумовлює, які тварини тут можуть поселитися. Інші дослід
ники на перше місце ставили не літогенну основу, а рослинність, мо
тивуючи це тим, що вона є найбільш "активним" компонентом
ландшафту (В. Виноградов, В. Жекулін).
В. Сочава по-іншому підійшов до проблеми важливості геокомпо
нентів. Він не намагався ранжувати їх у "силові ряди", а ввів поняття
критичного компоненту геосистеми. Ним є геокомпонент, який для
даного ландшафту відіграє найважливішу, критичну роль у його жит
ті. Для ландшафтів тайги критичними компонентами В. Сочава вва
жав тепло, вологу й біоту, для інших ландшафтів критичними мають
60
бути інші геокомпоненти. Так, для гірських ландшафтів серед крити

чних має бути "літогенна основа", для сухостепових - ґрунт і ґрунтові
води з їхнім різним рівнем засоленості.
А. Краукліс запропонував інший підхід до визначення ролі геоком-
понентів у формуванні та динаміці ландшафту. Його вертикальний
устрій є єдністю трьох "начал": інертного, мобільного та біотично ак
тивного (рис. 7).
фіксованаІ і мобільне
основа І і начало
V/ біотично \ Г
д активне }* '
\ начало /
Рис. 7. Три "начала" ландшафту за А. Крауклісом
Інертну основу становлять мінеральний субстрат і рельєф, і вона ви

ступає як "скелет" ландшафтного комплексу - надає йому фіксованого
місцеположення й певної просторової відокремленості. До мобільного
начала належать головним чином повітряні та водні маси, а також деякі
інші "мікротіла" інших геокомпонентів, що мігрують між різними части
нами ландшафту. Мобільна складова виконує обмінні та транзитні фун
кції в ландшафті, пов'язує його внутрішні частини та об'єднує із зовні
шнім середовищем. Вона також постійно розмиває й пересуває межі
ландшафтного комплексу. Якщо інертне начало надає йому рис дискре
тності, то мобільне - континуальності. Біотично активне начало ланд
шафту (тобто рослини, тварини та мікроорганізми) виступає як внутрі
шній фактор його саморегуляції, відновлення та стабілізації.
Крім уявлення вертикальної

Геомасова
структури ландшафту як сукуп
(речовинно-фазова) ності його геокомпонентів, ланд
структура ландшафту шафт можна уявити як складну
композицію речовин, різних за
фазовим станом, фізичними властивостями, хімічним складом,
здатністю до переміщень у його вертикальній структурі тощо. Вза
ємодії між цими речовинами та їх потоки зумовлюють низку важ-
61
ливих процесів у ландшафті продукування біомаси, засолення, за

бруднення тощо). Розгляд мас різних речовин як складових вертика
льної структури ландшафту дає змогу вирішувати широке коло про
блем, пов'язаних, зокрема, із забрудненням ландшафту та його скла
дових, регулюванням водно-сольових та інших режимів.
Такий підхід широко використовується в екології, а в ландшафтознав
стві його обґрунтував у 1980 р. Н. Беручашвілі. Ґрунтується цей підхід
на виділенні геомас. Геомаса - якісно своєрідне тіло вертикального роз
різу ландшафту, яке має певну масу, специфічне функціональне призна
чення, а також швидкість змін у часі та/або просторі [1]. Приклади гео
мас, найбільш поширених у ландшафтах України, наведено в табл. 2.
Таблиця 2. Геомаси та їх класифікаційні підрозділи за [1]

Аеромаси - А
Ад - кріотермальні (морозні) А г - мезотермальні (помірно теплі)
Ап - нанотермальні (дуже прохолодні) Ат - макротермальні (теплі)
Ак - мікротермальні (прохолодні) Аі - мегатермальні (спекотні)
Фітомаси - Р
Р / - листя однорічних дерев
Рт - талофіти (лишайники та мохи)
і чагарників
РН - хвоя Рв - корені рослин
Р%- генеративні органи
Рі - листя та стебла трав’яних рослин
(квітки та плоди)
РЕ- транспортно-скелетні органи деревних і чагарникових рослин (стовбури,
гілки та ін.)
Мортмаси - М
Мсі - сухостій і мертві гілки М£ - торф
Му - хмиз та інший скелетний
М І - опад
матеріал на поверхні ґрунту
Педомаси - в
Ба - глинисті йс - супіщані
Ээ - суглинкові Бр - піщані
Б' - мало-, 8 "- середньо-, 8’" - високогумусні
Літомаси - Ь
Ьв - силікатні та інші не карбонат
ЬЬ - породи кори вивітрювання
ні породи
Ьк - карбонатні породи та породи з високим умістом легкорозчинних солей
Гідромаси - Н
Нр - в атмосфері Не - у ґрунті
Нп - снігові Нт - в болоті
НЬ - льодові Н/"- у водоймах
62
На перший погляд здається, що геокомпоненти та геомаси мало

відрізняються між собою. Так, відповідником аеромасі можна вва
жати повітряні маси атмосфери, фітомасі - рослинність, гідромасі
- поверхневі та ґрунтові води тощо. Однак, між цими структурними
частинами ландшафту існують важливі відмінності. Від геокомпоне-
нтів геомаси відрізняються більшою речовинною однорідністю. На
приклад, під педомасою розуміється не ґрунт, а тільки дрібнозем із
гумусом, тобто органо-мінеральна суміш, до якої не входять волога
ґрунту, його скелетна частина, порові гази тощо. До аеромаси відно
сять сухе повітря - суміш газів без водяної пари та аерозолів. Морт-
маса взагалі не має аналогів серед геокомпонентів і являє собою су
купність накопичених відмерлих решток, рослин, тварин, мікроор
ганізмів, екскременти тощо.
Друга важлива відмінність між геом асами та геокомпонентами поля
гає в характері їх розтаніування в ландшафті. Так, атмосферне повітря
має свою чітку прив'язку у вертикальному розрізі ландшафту - воно
знаходиться вище земної поверхні. Аеромаси ж містяться не тільки
в атмосфері, а пронизують увесь ландшафт, оскільки до них належать
усі гази в ньому (зокрема у ґрунті та геологічних відкладах). Так само
й гідромаси зосереджені не лише в поверхневих і ґрунтових водах, а й
в інших геокомпонентах - рослинності, ґрунті, атмосфері тощо.
Геомаси можуть бути активними, переміщуючись у вертикальній
структурі ландшафту та змінюючи свою масу; пасивними, якщо вони
не переміщуються у просторі й не змінюють своєї кількості, але бе
руть активну участь у процесах в ландшафті; інертними, якщо прак
тично не впливають на ці процеси й не мігрують у ландшафті. У та
кому поділі геомас простежується аналогія із трьома началами геоко-
мпонентної структури ландшафту, запропонованих А. Крауклісом
(див. рис. 7), але в різні пори року певні геомаси можуть з інертних
переходити в пасивні та навіть активні (напр., педомаси взимку інер
тні, а в теплу пору року пасивні, оскільки активно впливають на фо
рмування фітомас).
Рівень геомас досить високий, аби аналізувати вертикальний
устрій ландшафту та процеси в ньому з достатньою детальністю. Тому
вони поділяються на елементи, залежно від агрегатного складу, фун
кціонального призначення, хімічного складу, положення у вертикаль
ній структурі ландшафту, щільності, метричних та інших особливос
тей. Наприклад, фітомаса поділяється на такі елементи, як зелене ли
стя рослин, корені, транспортно-скелетні органи (стовбури та гілки),
генеративні органи тощо.
63
Оскільки елементи геомас являють собою досить однорідні за фізи

чними характеристиками частини ландшафту, вони та структури,
утворені їх поєднанням, виявляються дуже зручними при дослідженні
ландшафту як фізичного феномену. Тому геофізика ландшафту біль
ше спирається на геомасову структуру, а не на геогоризонтну. Це пи
тання розглядатиметься в § 7.1 посібника.
У багатьох випадках вертикаль

Геогоризонтна ний устрій ландшафту зручно
(просторово-об’ємна) представити й вивчати в букваль
структура ландшафту ному значенні вертикальної струк
тури - як об'єму, який по вертикалі
поділяється на окремі шари. Хоча певне уявлення про таку будову
дає поділ ландшафту на геокомпоненти та геомаси, однак вони част
ково накладаються одна на одну і можуть бути доволі неоднорідними
по вертикалі. Разом із цим, у будь-якому ландшафті чітко виділяють
ся певні шари, майже однорідні за складом різних геомас і специфіч
ні в інших аспектах.
У різних напрямах ландшафтознавства розроблені свої уявлення
щодо членування ландшафту на його "шари", "яруси", "горизонти".
Такий підхід використовується в геохімії ландшафту, де окремі гори
зонти ландшафтного комплексу виділяються за умовами міграції та
акумуляції хімічних елементів і сполук. Із цим питанням ми познайо
мимось у § 7.2. В екології ландшафту також поширене розглядання
його вертикальної структури за біогеогоризонтами.
У східноєвропейському ландшафтознавстві погляд на "ярусний"
вертикальний устрій ландшафту набув популярності завдяки робо
там Н. Беручашвілі, а в середньоєвропейському - Г. Ноймайстера.
Н. Беручашвілі назвав однорідні вертикальні яруси ландшафту гео-
горизонтами, а Г. Ноймайстер - "однорідними шарами" (з нім.
- schichten), а при дослідженні ландшафтних комплексів як триви
мірних об'ємів, - "однорідними просторовими тілами" (Raumkorper).
На думку Н. Беручашвілі, геогоризонти виділяються як паралельні
земній поверхні шари, які відрізняються один від одного складом гео
мас, їх співвідношенням і текстурно-структурними особливостями.
Отже, геогоризонт розглядається як комплексне утворення, до якого
входять усі геомаси, що містяться в певному шарі ландшафту. Цим
вони відрізняються від ярусів фітоценозу, оскільки, крім рослин (фі-
томаси), включають також аеро- та гідромаси, якщо вони в певний
64
період у цьому шарі є (напр., шапки снігу на гілках дерев). Сукупність

геогоризонтів ландшафту і становить його геогоризонтну вертикальну
структуру (рис. 8).
Рис. 8. Геогоризонтна структура ландшафтного комплексу [1].

Літери є індексами геомас за табл. 2,
цифри - висота меж геогоризонтів у метрах
Як видно з рис. 8, у межах одного геогоризонту поширені різні ви

ди геомас, а зміна їх складу (напр., поява нового виду геомаси, зміна
їх пропорцій тощо) свідчить про появу нового геогоризонту. Назви
геогоризонтам даються за переважаючими в їхніх межах геомасами
(напр., аерогоризонти, фітогоризонти, літогоризонти тощо). Якщо
в геогоризонті поширені у близьких за обсягом кілька геомас, то вони
мають складну назву - аерофітогоризонти, педогідрогоризонти тощо.
65
Певні геогоризонти можуть бути властивими не тільки одном;

ландшафтному комплексу, а й поширюватися в суміжні з ним, абі
охоплювати великі території. На цій підставі Н. Беручашвілі пропонуї
розрізняти фонові геогоризонти, які зустрічаються практично в усі:
ландшафтних комплексах певного регіону; інтрагоризонти, які по
ширені в декількох суміжних ландшафтних комплексах і утворююті
немов пласт, що їх поєднує в цілісність. Нарешті, локальні геогоризо
нти властиві тільки окремим ландшафтним комплексам.
За роллю геогоризонтів у регуляції вертикальних речовинних пото
ків у ландшафті вони поділяються на геогоризонти-бар'єри - практи
чно непроникні для потоків геомас; горизонти-провідники - легке
проникні для цих потоків; геогоризонти ковзання, по поверхні яки?
відбувається інтенсивна міграція речовин (ними, напр., є літогоризо
нти водотривких порід, які спрямовують підгрунтовий стік, поверх
неві педогоризони, що визначають поверхневий стік тощо).
На відміну від ярусів рослинності, горизонтів ґрунту та літолого-
стратиграфічних верст порід, кількість і потужність яких у певному
місці незмінне протягом року, а то й багатьох років, - геогоризонтк
мінливі. Причому, змінюється не тільки їх потужність, а й склад. На
приклад, узимку зникають геогоризонти фітомаси зеленого листя,
а влітку немає нівальних (снігових) геогоризонтів. Отже, вертикальна
геогоризонтна структура змінюється протягом року, що дає змогу ви
вчати за її допомогою сезонну динаміку ландшафту.
3.3. Елементарні територіальні

§ ділянки ландшафту
Ландшафт є складно влаштованим територіальним утворенням.
Його окремі місця пов'язані між собою багатьма територіальними
показниками, завдяки чому поєднуються в різні ландшафтні тери
торіальні структури. Традиційний для науково-географічного ланд
шафтознавства підхід до вивчення цього устрою ґрунтується на
такій логіці. Вважається, що в ландшафті можна виділити ділянки,
внутрішня територіальна структура яких не зумовлена чинниками
ландшафтної природи. Тому вони розглядаються як однорідні й да
лі неподільні територіальні частини ландшафту. Ці ділянки не іс
нують ізольовано одна від одної, а пов'язані між собою зв'язками
різної природи - горизонтальними потоками різних речовин і енер
66
гії, міграціями рослин і тварин, генетико-еволюційною спільністю

тощо. Кожний із цих типів зв'язків пов'язує елементарні ділянки
ландшафту в більші територіальні цілісності - ландшафтні компле
кси різних рангів. Тобто, елементарні ділянки ландшафту являють
собою немов цеглинки, з яких можна скласти різні структури зале
жно від обраного типу зв'язків між ними.
Викладений підхід, що ґрунтується на уявленні про елементарні

ділянки ландшафту, наражається на критику з боку деяких ланд
шафтознавців (напр., М. Антроп, О. Ковальов) через те, що виглядає
дещо механістичним і через свою аналітичність ускладнює пізнання
холістичних якостей ландшафту. Крім того, уявлення територіальної
структури ландшафту як складеної з контурів-"цеглинок" не відби
ває континуальних рис його устрою. Однак більшість учених вва
жає, що даний підхід не вичерпав своїх можливостей і цілком спро
можний розкрити ландшафт як холістичну цілісність.
У ландшафтознавстві ідея елементарних територіальних одиниць

ландшафту з'явилась практично одночасно з ідеєю природного ком
плексу. У Росії вони одержали різні назви: фітотопологічний елемент,
епіморфа, мікроландшафт, епіфація, фація. Останній термін і закрі
пився в радянському ландшафтознавстві, хоча в такому його напря
мі, як геохімія ландшафту користуються терміном елементарний
ландшафт. У Центральній і Західній Європі елементарна ділянка
ландшафту також позначалася різними термінами, але поступово
найбільшого вжитку набув термін "геотоп".
Відмінності між фацією, елементарним ландшафтом і геотопом
- не тільки термінологічні. Усі вони вважаються однорідними, далі
територіально неподільними одиницями ландшафту. Однак виді
ляються вони за дещо різними критеріями. Поняття однорідності
ділянки ландшафту є умовним у тому розумінні, що її однорідність
за однією умовою (напр., за напрямом і швидкістю поверхневого
стоку) не означає її однорідності за іншими умовами (напр., за
ґрунтовим чи рослинним покривом, характером господарського
використання тощо). Таким чином, виділення ділянок ландшафту,
які вважаються однорідними, залежить від комплексу критеріїв,
за якими й визначається територіально однорідною чи неоднорід
ною є ця ділянка.
Кожен із критеріїв елементарності ділянки ландшафту ґрунтується
на відповідній логіці, і, застосовуючи її, одержуємо різні за змістом
і конфігурацією ділянки, які є однорідними лише щодо даного критерію.
67
Частина цих критеріїв комплементарні, тобто доповнює один одного,

а отже може застосовуватися в комплексі. У результаті, послідовно засто
совуючи декілька критеріїв елементарності, одержимо все більш однорід
ні (а це означає - все меншої площі) ділянки ландшафту. Відмінності між
поняттями фації, геотопу та елементарного ландшафту пояснюються ві
дмінностями в комплексі критеріїв, за якими вони виділяються.
У комплексі критеріїв, за яким виділяються фа

Фація ції, провідним є класифікаційний. Відповідно до
цього критерію, усі геокомпоненти в межах фації
мають бути представлені своїми найменшими класифікаційними під
розділами: ґрунт - однією ґрунтовою відміною, рослинність - асоціаці
єю одного виду, рельєф - одним елементом земної поверхні (рис. 9).
Рис. 9. Уявлення про фадію
Логіка класифікаційного критерію полягає в тому, що, якщо в ме

жах деякої ділянки жоден із геокомпонентів не вдається розділити на
два різних класифікаційних підрозділи навіть на найнижчому таксо-
68
помічному рівні, тоді така ділянка є однорідною. Інакше кажучи,

в одній фації не може бути двох різних відмін ґрунтів, а тільки одна;
не може бути двох різних фітоценозів, а тільки один, двох різних еле
ментів рельєфу тощо. Через це територію фації не перетинає жодна
межа - ні геологічна, ні геоморфологічна, ні фітоценотична, ні інших
компонентів ландшафту.
Якщо певна територіальна ділянка однорідна за одним геокомпо-
нентом ландшафту, але неоднорідна за іншим, то як окрему фацію її
розглядати не можна. Наприклад, У межах одного схилу прямої фор
ми можуть бути його частини, різні за літологічним складом поверх
невих відкладів, а в межах цих літолого-однорідних частин схилу час
то бувають поширені різні відміни та навіть види ґрунтів. Будучи од
норідною (елементарною) за морфологією рельєфу, така ділянка різ
норідна за своїми літологічними особливостями та за видами ґрунтів,
а тому поділяється на декілька різних фацій.
Унаслідок такого подрібнення території на однорідні за всіма гео-
компонентами ділянки, площа фацій невелика й у більшості випадків
вимірюється сотнями й тисячами квадратних метрів. Виявити такі
ділянки за допомогою тільки камеральних методів картографування
(аналізом аерофотоматеріалів, топографічних та інших карт великих
масштабів) неможливо. Для цього необхідні польові дослідження
ландшафту.
Класифікаційний критерій виділення фацій має декілька вад.

Головна з них пов'язана з тим, що він орієнтується не стільки на
просторову варіацію властивостей геокомпонентів, скільки на особ
ливості їх класифікаційних схем. Однак, для одного геокомпоненту
існують кілька різних його класифікацій, причому складених на ос
нові зовсім різних теоретичних підходів. Як приклад можна навести
класифікацію рослинності за домінантними й характерними вида
ми. Виділені за цими класифікаціями нижчі таксономічні одиниці
рослинного покриву виявляються зовсім різними за змістом і на те
риторії займають неоднакові ареали. Іншими словами, якщо для пе
вної місцевості скласти карту її рослинного покриву на основі кла
сифікаційної схеми В. Сукачова, та карту, складену на основі кла
сифікації Ж. Браун-Бланке, тоді одержимо дві різні карти. На кож
ній із них будуть виділені елементарні ділянки рослинного покриву,
але ці ділянки займатимуть зовсім різні площі і матимуть неоднако
ву конфігурацію. Відповідно і контури фацій залежатимуть не від
просторової структури рослинності, а від того, на яких принципах
виконана її класифікація. Із такою самою ситуацією стикаємось
69
і при порівнянні карт ґрунтів, складених на основі генетичної (до-

кучаєвської) класифікації, на основі класифікації ґрунтів ЮНЕСКО
та американської таксономії (класифікації) ґрунтів. Одержимо три
зовсім різні просторові конфігурації ґрунтового покриву, оскільки ці
три класифікації побудовані за різними принципами, враховують
різний набір ґрунтових ознак і мають різні критерії виділення еле
ментарної класифікаційної одиниці ґрунту.
Інша вада класифікаційного критерію виділення фацій полягає
в тому, що більшість класифікацій компонентів ландшафту не поз
бавлені штучності. Прикладом може слугувати класифікація ґрун
тів, у якій за іумусністю чорноземи поділяються на такі види, як
слабогумусовані (уміст гумусу менше 3 %), малогумусні (3-6 %), се-
редньогумусні (більше 6 %). Чому саме 3 і 6 % прийняті як гранич
ні для цих видів ґрунтів, а не, скажімо, 3,2 та 5,8 %? Так само
штучно виділяють види ґрунтів за потужністю гумусованої части
ни (Н+Нр+РЬк) профілю: неповнорозвинені (менше 25 см), ко-
роткопрофільні (25-45 см), малопотужні (45-65 см) і т. п. У такий
самий формальний спосіб діагностуються види ґрунтів за ступенем
засолення, скелетності, зволоженості; ґрунтові води - за ступенем
мінералізації; схили - за їх стрімкістю тощо. Усе це штучні града
ції, відтак - штучною є сама класифікація та фації, які виділяють
ся на основі класифікаційного критерію.
Наведені вади класифікаційного критерію зумовлюють те, що

у своїй практичній роботі при виділенні фацій ландшафтознавці на
справді відходять від нього й виділяють фації за відносно спряже
ною зміною окремих характеристик геокомпонентів, які можуть і не
виходити за межі тих градацій, що прийняті при визначенні їх кла
сифікаційних підрозділів.
На відміну від фацій, при виділенні геотопів

Геотоп
класифікаційний критерій не відіграє провідної
ролі і його заміняє градієнтний критерій. Він по
лягає в тому, що межі геотопів проводяться вздовж ліній стрибкопо
дібної зміни значень характеристик, що його описують, а не в міс
цях, де ці характеристики набувають значень, заздалегідь визначе
них як граничні для певного класифікаційного підрозділу. Напри
клад, межі геотопів за крутизною земної поверхні проводяться по
каркасних лініях рельєфу (бровках, підошвах схилів, лініях їх пере
гинів), а не по лініях однакового похилу поверхні (ізогеоклінах), які
задані як граничні для різних за стрімкістю типів схилів (пологі схи
ли крутизною 1-3°; похилі крутизною 3-5° і т. п.).
70
Виділення геотопів за лініями стрибкоподібних змін його характе

ристик позбавляє цю одиницю ландшафту залежності від класифіка
цій геокомпонентів. Однак в окремих випадках воно може спричини
ти те, що в межах одного геотопу можуть бути поширені ґрунти чи
рослинні асоціації, досить різні за своєю класифікаційною належніс
тю. Наприклад, у межах одного геотопу можуть бути поширені ґрун
ти, різні за ступенями (класифікаційними градаціями) гумусності,
змитості, солонцюватості, засоленості тощо, якщо ці ознаки в геотопі
ніде не змінюються стрибкоподібно. Отже, геотоп може бути досить
неоднорідним за амплітудою значень характеристик, але однорідний
за їх градієнтом. У зв'язку з цим, корисно розрізняти гомогенні та
клінальні геотопи.
У межах гомогенних геотопів відмінності між значеннями харак
теристик, що його описують, незначні, а територіальний розподіл
цих значень має випадковий або принаймні нерегулярний харак
тер. У клінальних геотопах ці значення можуть істотно відрізняти
ся, але вони змінюються в певному напрямі та при цьому їх різкої
зміни (стрибка) у межах топу немає. Наприклад, клінальними часто
є геотопи прямих довгих схилів, де вниз по схилу поступово змен
шується потужність гумусованих горизонтів ґрунту, але точки
стрибкоподібної зміни потужності знайти не можна. Геотопи, укри
ті корінною природною рослинністю, також часто клінальні, що по
яснюється континуальним характером рослинного покриву. Кліна-
льність гігроморфних геотопів зумовлена поступовою зміною гли
бини залягання ґрунтових вод, яка здебільшого закономірно зміню
ється в певному напрямі (найчастіше поступово збільшується від
місцевого колектора до вододілу).
Як зазначалось вище, геотоп - термін, яким елементарна ділянка
ландшафту позначається в середньоєвропейському ландшафтознавс
тві, а також у ландшафтній екології. Крім геотопів, тут прийнято ви
діляти й часткові (компонентні) топи - морфотопи (елементарні пове
рхні рельєфу), літотопи (ділянки, однорідні за поверхневими відкла
дами), гідротопи (за умовами зволоження), педотопи (за ґрунтом), фі-
тотопи (за рослинністю), зоотопи (за тваринним населенням), кліма-
топи (з однаковим мікрокліматом). Просторові взаємодії між ними
й утворюють геотоп (рис. 10).
Виділення геотопів за градієнтним критерієм також не позбавлене
складнощів і вад. Висока просторова частота багатьох ознак ланд
шафту призводить до частої зміни їх градієнтів таким чином, що од
норідні ділянки, виділені точно за градієнтним критерієм, виявляють
71
ся дуже малими за площею. Крім цього, практичне застосування гра

дієнтного критерію можливе за наявності значного масиву емпірич
них даних (точок опису, розташованих майже не в декількох метрах
одна від одної). Одержання таких просторових даних для багатьох
характеристик ландшафту можливе лише при проведенні спеціаль
них досліджень.
Слід зауважити, що, попри відмінності в критеріях, за якими виді

ляються фації та геотопи, у багатьох випадках їх контури збігаються.
Це пов'язано з тим, що часто межі, уздовж яких певний геокомпонент
змінюється стрибкоподібно (межі геотопу за градієнтним критерієм),
водночас є й межами, які розділяють контури, що належать до двох
різних класифікаційних підрозділів даного геокомпонента (межі фації
за класифікаційним критерієм).
У ландшафтній екології також є уявлення про елементарну ділянку
ландшафту. У цій науці ними розглядаються не тільки геотопи, але й інші
території, однорідні за певними критеріями. Поширеним, наприклад,
є розгляд як елементарних ділянок ландшафту окремих господарських
угідь, елементарних водозборів, плям природної рослинності на тлі ріллі
чи міської забудови тощо. Науково-географічному ландшафтознавству
такий стиль розгляду територіального устрою ландшафту невластивий.
72
^ 3.4. Ландшафтні територіальні структури

Положення про те, що елементарні територіальні ділянки ландша
фту слід об'єднувати в різні територіальні одиниці залежно від типу прос
торових зв'язків між ними запропонував Ю. Бяллович у 1938 р. Він вва
жав, що за зв'язністю цих ділянок фізичними потоками їх можна об'єд
нувати в телепанхори, за повітряними потоками - у геопанхори, за міг-
рацшно-біотичними - у біопанхори, а за технічно зумовленими - у техно-
панхори. Отже, за Ю. Бялловичем, одну й ту саму територію можна поді
лити в ландшафтному аспекті чотирма різними способами.
Однак у післявоєнні роки домінуючим у науковому ландшафто
знавстві стало уявлення про те, що ландшафт має одну територіальну
структуру, яка визначається тяжінням одних геокомпонентів до ін
ших (певного типу рослинних угруповань до певного типу ґрунту, пе
вного типу ґрунту - до певного типу геологічних відкладів тощо).
У тогочасному радянському ландшафтознавстві ця структура мала
генетико-еволюційний зміст, тобто вважалося, що структура ланд
шафту зумовлена генетичними показниками між фаціями, а всі інші
типи зв'язків є частковим виявом генетичних і тому не потребують
самостійного картографування (М. Солнцев, К. Геренчук, А. Ісаченко).
Подібний принцип був прийнятий у німецькому (Г. Ріхтер, Й. Шміт-
хюзен, С. Шнайдер) і британському (К. Крістіан, Дж. Стюард) ланд
шафтознавстві 1960-1970 рр., у якому, щоправда, цій структурі не
надавали генетичного змісту, а визначальною вважали подібність
ландшафтних комплексів різних рангів у субстанційному аспекті (за
їх геокомпонентною структурою).
Ускладнення прикладних завдань ландшафтознавства 1970-1980 рр.
і поширення в ньому ідей теорії систем спричинили відхід від мо-
ноструктурного погляду на ландшафт і пошук різних форм струк
турної впорядкованості ландшафту. Було запропоновано чимало
різних територіальних структур ландшафту - каскадні, парадина-
мічні й парагенетичні, векторні, нуклеарні тощо (М. Глазовська,
Ф. Мільков, О. Ретеюм, Г. Хаазе та ін.). Кінець-кінцем затвердилось
положення про територіальну поліструктурність ландшафту: тери
торіальні одиниці ландшафту пов'язані між собою різними типами
відносин, кожний із яких упорядковує їх у відповідну територіаль
ну структуру.
Виявленням і картографуванням цих структур, їхнім аналізом за
допомогою різних методів, зокрема математичних і геоінформацій-
них, займається хоричне ландшафтознавство. Якщо топічне ландша
73
фтознавство своїм предметом має ландшафт як територіально неди-

ференційоване ціле, то хоричне - ландшафт як територіальну ціліс
ність, яка має складний устрій.
Визнання принципу поліструктурності ландшафту поставило пи
тання щодо визначення тих просторових зв'язків, які здатні сформу
вати характерну структуру ландшафту. Адже його фації (геотопи) по
в'язані між собою безліччю зв'язків різної природи й залежно від них
можна було б розрізнити дуже багато територіальних структур ланд
шафту. Однак, попри певні відмінності між собою, виділяються групи
просторових взаємозв'язків і процесів, в основі яких лежать дуже бли
зькі фізичні чи інші механізми та рушійні сили, які характеризуються
спільними закономірностями. У результаті, структури ландшафту, які
цими подібними процесами формуються, також відрізнятимуться ли
ше в деталях, а не за принципами й загальними закономірностями.
На цій підставі можливе виділення окремих типів ландшафтних
територіальних структур (далі - ЛТС). В основі кожного типу АТС
лежить відповідний їй тип просторових структуроформувальних
відносин. Ці відносини й відповідні їм ЛТС поділяються на дві ве
ликі групи - зумовлені взаємодією різних субстанцій ландшафту,
яка проявляється у "вертикальних" процесах - конвекції, випадінні
опадів, інфільтрації, випаровуванні тощо, і зумовлені горизонталь
ними потоками в ландшафті. ЛТС першої групи одержали різні на
зви - морфологічні (генетичне ландшафтознавство), субстанційні
та експозиційні (Г. Хаазе), геостаціонарні (В. Солнцев), а другої
групи - конекційні (Б. Родоман), парадинамічні та парагенетичні
(Ф. Мільков), векторні (Г. Хаазе), каскадні (М. Глазовська), гео- та
біоциркуляційні (В. Солнцев). У цьому підручнику ЛТС першої гру
пи називатимемо субстанційними, а другого - потоковими.
Спосіб виділення ЛТС залежить також і від розуміння поняття
ландшафту. Якщо його розуміти як суто природну єдність ("солнцев-
ське" тлумачення ландшафту, див. рис. 4, а), то при виділенні ЛТС
ураховуються лише природні зв'язки між його фаціями або геотопа-
ми. Такі ЛТС можна назвати природними. При розумінні ландшафту
за Ф. Мільковим і Й. Шмітхюзеном (див. рис. 4, б, в), крім суто приро
дних, враховуються також і відносини, істотно модифіковані або
привнесені в ландшафт діяльністю людини. ЛТС такого типу назива
тимемо соціофункціональними.
Отже, типологія ЛТС, яка враховує лише найзагальніші їх типи, є
такою: ЛТС поділяються на природні та соціофункціональні, а серед
природних доцільно розрізняти субстанційні та потокові ЛТС. У ме
74
жах названих АТС виділяється по декілька їх типів і, таким чином,

типологія територіальних структур, за допомогою яких розкривається
такий складний феномен, як ландшафт, є доволі розгалуженою та
складається принаймні з декількох десятків типів АТС [3]. Однак при
цьому слід мати на увазі, що різні типи АТС досліджуються різними
науками про ландшафт (ландшафтною архітектурою, ландшафтною
екологією, перцепційною географією) відповідними цим наукам ме
тодами. Ландшафтознавство як географічна наука не претендує на
вивчення всіх можливих територіальних структур ландшафту, а кон
центрує свої зусилля на пізнанні ЛТС мозаїчного типу, утворених зв'я
зками речовинної природи. Територіальні структури інших, ніж моза
їчна, типів, а саме - плямисті, мережеві та польові (континуальні), до
сліджують інші науки про ландшафт (найбільше - ландшафтна еколо
гія), а ментальні структури ландшафту - перцепційна географія та
енвайронментальна психологія.
Основою формування субстанцій-

Субстанційні них ЛТС є територіальне тяжіння од
(морфологічні) ЛТС них геокомпонентів або геомас до ін
ших (певних видів ґрунтів до певних
геологічних відкладів, рослинних асоціацій - до ґрунтів тощо; певних
видів літомас до певних педомас, фітомас - до гідромас тощо). Унас
лідок цього формуються територіальні структури ландшафту, в основі
яких лежить подібність ландшафтних комплексів за вертикальною
структурою, точніше - за складом геокомпонентів або геомас і за ха
рактером зв'язків між ними. Таким чином, виділення субстанційних
ЛТС ґрунтується на об'єднанні елементарних ділянок ландшафту (фа-
цій або геотопів) у ландшафтні комплекси вищих рангів на підставі їх
подібності за складом геокомпонентів та їхніми властивостями. Ін
шими словами, суміжні й подібні за своїм вертикальним устроєм гео-
топи (або фації) об'єднуються в ландшафтні комплекси вищого рангу.
Через те, що ці комплекси складаються лише із близьких за будовою
та властивостями комплексів нижчого рангу, важливою їх ознакою є
внутрішня однорідність.
Для того, щоб виділити субстанційну ЛТС, необхідно задати крите
рії, за якими елементарні ділянки ландшафту об'єднуються в ланд
шафтні комплекси вищих рангів, визначити їх таксономічний ряд,
встановити та показати на карті ареали, межі, взаємне розташування
ландшафтних комплексів різного рангу, виконати їх типологію або
класифікацію. Вирішення цих завдань можливе на основі дещо різ
75
них вихідних положень щодо сутності однорідності ландшафтних

комплексів. Відповідно до цих положень матимемо й субстанційні
АТС, які відрізняються як за таксономією ландшафтних комплексів,
що її становлять, так і за їх змістом.
Найпоширенішими в географічному ландшафтознавстві є два пі
дходи до виділення субстанційних АТС: генетико-морфологічний
і геохорологічний. Перший із них асоціюється з науковою школою
генетичного ландшафтознавства Московського університету, а дру
гий - із німецьким ландшафтознавством.
Генетико-морфологічний підхід до виділення ЛТС

(школа генетичного ландшафтознавства)
Виділення генетико-морфологічної ЛТС ґрунтується на принципі од
норідності ландшафтних комплексів за їх походженням (генезисом),
історією розвитку (еволюцією) та морфологією. Під останньою мається
на увазі як зовнішній вигляд ландшафтних комплексів, так і їх верти
кальна структура. Вважається, що близькі в генетичному аспекті
ландшафтні комплекси мають і однотипну геокомпонентну будову, що
визначає морфологічну подібність їх вертикальних (топічних) структур.
Подібні вони також за фізіономічним виглядом, оскільки він значною
мірою зумовлений генезисом рельєфу, який тісно пов'язаний з морфо
логією форм земної поверхні та їх просторових комбінацій.
Ідея щодо виділення різиорангових територіальних одиниць

ландшафту на основі їх однорідності та закономірного поєднання
геокомпонентів була висунута в Росії представниками генетичного
(докучаєвського) напряму природничої географи, а саме: Р. Або-
ліним, Г. Висоцьким, Г. Морозовим та деякими іншими. Однак ци
ми вченими не була розроблена таксономічна система цих одиниць
і не були сформульовані критерії їх виділення. У 1930 рр. до вирі
шення цього завдання наблизились Л. Берг і А. Раменський. У після
воєнний час ці ідеї набули теоретичного й методичного завершення.
Наприклад, М. Солнцев, А. Ісаченко, К. Геренчук, Д. Арманд обґрун
тували таксономічну систему природних територіальних комплексів
(ПТК): фація - урочище - місцевість - ландшафт, які вважаються
генетико-морфологічними одиницями ландшафту й розкривають
його однойменну ЛТС. Особлива роль у вивченні цієї структури
ландшафту належить М. Солнцеву, який сформулював і послідовно
відстоював теоретичні засади, на яких ґрунтується виділення ПТК
як генетично однорідних ділянок ландшафту.
76
В основі виділення генетико-морфологічної структури ландшафту

школою М. Солнцева лежить уявлення про нерівнозначність компонен
тів ландшафту (див. § 3.2). Відповідно до цього, однорідна геолого-
геоморфологічна основа ландшафту в умовах певного клімату визначає
можливий набір ґрунтів і рослинних угруповань у її межах, а тому є ос
новою генетико-морфологічних відносин і генетико-морфологічної од
норідності ПТК. Відтак, при їх виділенні особлива роль відводиться літо-
генній основі ландшафту (рельєфу та геологічній будові).
Основними таксономічними одиницями генетико-морфологічної АТС є
фація, урочище та ландшафт. Однак, для певних територій є необхідність
у виділенні "проміжних" між ними ПТК. Для рівнинних ландшафтів ними
є підурочища та місцевості, а при вивченні гірських територій є потреба
у виділенні й інших ПТК - стрій, секторів і т. п. Таксономічний ряд ПТК
рівнинних ландшафтів зображений на рис. 11.
Основні ПТК
Пролйжні ПТК
Рис. 11. Таксономічний ряд природних

територіальних комплексів
ПТК найменшого рангу вважається фація. Її зміст і критерії виді

лення були розглянуті в § 3.3, з якого видно, що ф а д і я займає еле
мент земної поверхні або його частину, у межах якої зберігається
однаковий літологічний склад поверхневих порід одного генезису та
віку, поширена одна відміна ґрунту, одна рослинна асоціація, збері
гається один режим зволоження та один мікроклімат.
Хоча в більшості випадків фація відповідає певному елементу земної
поверхні (схилу балки, заплаві, терасі тощо) або його частині (напр.,
верхній або нижній частині схилу, прирусловій або центральній частині
заплави тощо), в окремих випадках вона може обіймати й мікроформу
земної поверхні - наприклад невеликі за розмірами западини, піщані
дюни, ерозійні промоїни тощо. Площа фацій такого типу не перевищує
сотень квадратних метрів і здебільшого відмінності в ґрунтовому пок
риві та рослинності таких ділянок неістотні (М. Солнцев запропонував
називати ландшафтні комплекси, які відповідають окремим мікрофор-
мам земної поверхні, географічними ланками.)
77
Натомість мезоформи земної поверхні, такі, як балки, яри, окремі па

сма, тераси тощо мають значно виразнішу внутрішню територіальну
диференціацію верхніх відкладів порід, ґрунтів, рослинних угруповань,
умов зволоження й теплозабезпечення. У ландшафтознавчому аспекті ці
мезоформи являють собою досить складні ландшафтні комплекси. їх ге-
нетико-морфологічна однорідність зумовлена тим, що здебільшого одна
мезоформа рельєфу, хоча і складається з різних своїх елементів (напр.,
балка - зі схилів різної експозиції та днища), однак утворена одним ре-
льєфоформувальним чинником і в один час (балка має ерозійне похо
дження, тераса - алювіальне, бархан - еолове тощо). Мезоформи земної
поверхні також виразні і за своєю морфологією. Усі ці чинники дали пі
дстави В. Солнцеву розглядати окремі мезоформи як цілісні в генетико-
морфологічному аспекті ландшафтні комплекси - урочища. Таким чи
ном, урочище - це сукупність генетично й динамічно пов'язаних фацій,
розташованих у межах однієї мезоформи земної поверхні.
За складністю фаціальної структури розрізняють прості та складні
урочища. До простих належать урочища, де кожному елементу мезо
форми земної поверхні відповідає тільки одна фація, а до складних
- урочища, у яких хоча б на одному елементі мезоформи поширена не
одна, а декілька фацій. Схематично відмінності між простим і склад
ним урочищем ілюструє рис. 12.
Рис. 12. Структура простого та складного урочища:

Ф -1 - Ф-8 - фації
Як видно з рис. 12, у структурі складних урочищ виділяються

підурочища - сукупність генетично близьких фацій, розташованих на
одному елементі мезоформи земної поверхні. Таким чином, відмінність
між складним і простим урочищем полягає в тому, що складне урочище
78
має у своєму складі хоча б одне підурочище, а просте урочище їх не має

і складається безпосередньо з фацій. Через те, що в одних випадках пі-
дурочища виокремлюється як ПТК, а в інших - ні, вони й вважаються
проміжними, а не основними ПТК (див. рис. 11).
Займаючи певний елемент мезоформи (схил балки, її днище, схили та
вершинну поверхню горба тощо), підурочища складаються з фацій, які
пов'язані між собою не тільки в генетичному аспекті, але й в динаміч
ному, оскільки горизонтальні потоки в межах підурочища спрямовані
в один бік. Подібні ці фації й за кількістю сонячного тепла, освітленістю,
вітровим режимом, оскільки в межах підурочища мають одну солярну
експозицію й відповідають навітряним або підвітряним схилам.
Усі ці причини, а також морфологічна виразність підурочищ роблять їх
зручними одиницями великомасштабного картографування ландшафту.
Зручними є вони і при прикладних ландшафтознавчих дослідженнях,
оскільки площа підурочища зіставна із площею господарських угідь.
Хоча між урочищами й мезоформами земної поверхні є чітка відпо
відність, не слід вважати, що ці ландшафтні комплекси виділяються
суто за формами рельєфу (одна заплава - одне урочище; вся балка
- одне урочище; річкова тераса на всьому її протязі - одне урочище
тощо). Контур мезоформи рельєфу відповідатиме одному урочищу ли
ше в тому випадку, коли ця форма однорідна за своєю геологічною бу
довою, гідрогеологічними та іншими умовами. Наприклад, для терас
великих річок властиві диференціація алювіальних відкладів за їх літо
логічним складом, істотні відмінності умов зволоження та ґрунтоутво
рення в різних поперечних частинах тераси тощо. Відповідно, набір
фацій, які тут поширені, відрізняється за своїм походженням і субста-
нційною будовою. Отже, у межах однієї тераси можливе формування
декількох різних урочищ. Так само і для великих балок, розташованих
у лісостеповій зоні України, властиві відмінності між їх верхніми, сере
дніми та нижніми ланками. Часто верхів'я балок мають м'які пологі
схили, складені елювіально-делювіальними суглинками, із глибоким рі
внем залягання ґрунтових вод. Натомість у нижніх частинах балок
(їх пониззях) схили стрімкі, часто ускладнені зсувами, а днище перез
воложене. Унаслідок цього ці дві частини балки мають дуже різні фації
та підурочища і через це розглядаються як різні урочища.
До іншого відхилення від правила "одна мезоформа - одне урочище"
доводиться вдаватися при виділенні урочищ у межах плоских рівнин, де
немає контрастних мезоформ рельєфу. Фактично, навіть і саму таку рі
внину не можна вважати мезоформою земної поверхні - вона є її елеме
нтом, хоча й може займати дуже великі площі (як, напр., у межах При
79
чорноморської низовини на півдні України). Диференціація рівнинних

поверхонь на окремі урочища здійснюється за відмінностями в їх геоло
гічній будові, умовах зволоження або засолення ґрунтів.
Наприклад, Причорноморській низовині властиві плоскі поверхні

лише де-не-де ускладнені западинами та подами. Ці рівнинні повер
хні займають плошу в тисячі квадратних кілометрів і літологічно ду
же однорідні - складені потужними лесовими суглинками. Однак
окремі частини цієї плоскої лесової рівнини відрізняються за вмістом
солей у ґрунтотворних породах, рівнем залягання ґрунтових вод та
їхньою мінералізацією. В умовах степу засоленість і зволоженість
- критичні компоненти ландшафту (див. § 3.1), на дію яких відчутно
реаіує його грунтово-рослинний покрив. Через це в межах різних за
засоленістю субстрату та режимом ґрунтових вод ділянок лесових рі
внин формуються фації, однорідні за геоморфологічними та літологі
чними характеристиками, але дуже різні за ґрунтами, рослинністю,
зволоженістю та сольовим режимом. Сукупність таких територіально
суміжних фацій розглядається як окремі рівнинні урочища.
Особливість багатьох ландшафтів полягає в тому, що їх територія

виразно поділяється на декілька частин, кожна з яких складається
з характерної комбінації генетично близьких урочищ. Такі морфологі
чні частини ландшафту було запропоновано називати місцевостями.
М і с ц е в і с т ь - найбільша морфологічна частина ландшафту, яка
відповідає сукупності мезоформ одного генетичного типу рельєфу
і вирізняється характерним сполученням урочищ.
Причини виокремлення цих ПТК різноманітні, але найвиразніші міс
цевості формуються внаслідок контрастності мезоформ земної поверхні,
які становлять певний генетичний тип рельєфу. К. Геренчук, який
у 1954 р. і ввів поняття місцевості як морфологічної частини ландшафту,
наводить приклад ландшафту Пасмового Побужжя. Його рельєф склада
ється із двох великих мезоформ - пасом і улоговин між ними. Хоча вони
близького генезису та віку, однак їх різна морфологія зумовлює істотні
відмінності між пасмами й улоговинами за гідрогеологічним режимом,
четвертинними відкладами, ґрунтами та рослинністю. Таким чином, цей
ландшафт складається із двох місцевостей, одна з яких відповідає пас
мам, а друга - улоговинам між ними. Аналогічну АТС мають і багато ін
ших височин, наприклад Тарханкутська в західній частині рівнинного
Криму, де вапнякові пасма чергуються з улоговинами, у яких вапняки
перекриті шаром глин і делювіальних суглинків. Хоча за генетичними по
казниками пасма й улоговини являють собою один тип рельєфу (струкіу-
80
рно-денудаційний), за ландшафтознавчими ж показниками вони різні за

складом урочищ і виділяються як окремі місцевості.
У межах височин, де пасом і улоговин немає, але добре розвинена
мережа річкових долин, як окремі місцевості розглядають межиріччя,
надзаплавні тераси, широкі заплави. Низовинним ландшафтам також
властивий поділ на місцевості. У більшості випадків він зумовлений від
мінностями в літогенній основі ландшафту (як на Поліссі), або істотними
відмінностями в режимі ґрунтових вод і ступеня їх мінералізації (як
у Причорноморській низовині). У горах місцевості виділяють як висот-
но-поясні утворення, через що й називають їх висотними місцевостями.
Найвищою таксономічною одиницею генетико-морфологічної ЛТС
вважається ландшафт у його регіональному (індивідуальному) тлума
ченні (див. § 2.2). Згідно з визначенням М. Солнцева та його колег,
л а н д ш а ф т являє собою генетично однорідний природний терито
ріальний комплекс, який має єдиний геологічний фундамент, один
тип рельєфу, однаковий клімат і складений із притаманного тільки
йому набору урочищ, які закономірно повторюються у просторі.
На думку М. Солнцева, територія, яка відповідає ландшафту, повин
на задовольняти таким головним вимогам: 1) вона має один геологічний
фундамент, під яким мається на увазі шар порід, нерівності поверхні
якого визначають основні риси сучасного рельєфу (в геоморфології він
називається субстратом формування рельєфу); 2) після утворення фун
даменту розвиток ландшафту на всьому його протязі повинен протікати
однаково (напр., не можна в один ландшафт об'єднувати дві ділянки,
які мають однаковий геологічний фундамент, але одна з них перекрива
лась льодовиком, а інша - ні, або одна ділянка охоплювалась морською
трансгресією, а інша була вільна від неї); 3) клімат не тільки однаковий
на всьому протязі ландшафту, але й за всіх змін кліматичних умов з ча
су формування геологічного фундаменту ландшафту вони в його межах
лишалися однаковими. За виконання цих умов у межах ландшафту фо
рмується закономірний комплекс мезоформ земної поверхні, а ґрунтово-
рослинний покрив відбиває його зонально-азональну однорідність, ди
ференціацію ґрунтів і рослинних асоціацій за чинниками лише локаль
ного, а не регіонального масштабу.
Ландшафт розглядається як індивідуальний ПТК, на якому замика
ється таксономічний ряд ПТК локального масштабного рівня. На дум
ку А. Ісаченка, М. Солнцева та інших прибічників індивідуального
тлумачення ландшафту, їх об'єднання у вищі територіальні цілісності
є завданням фізико-географічного районування.
Приклад карти генетико-морфологічної ЛТС наведено на рис. 13.
81
Рис. 13. Генетико-морфологічна ЛТС східної частини
Київського лесового плато6:
1 - основні поверхні вододільної рівнини середнього рівня, вирівняні й опуклі,
слабопохилі, складені крупно пилуватими лесоподібними суглинками, із чорноземами
опідзоленими легкосуглинковими та темно-сірими лісовими легкосуглинковими
ґрунтами, під свіжими дібровами; 2 - основні поверхні вододільної рівнини низького
рівня, вирівнені, слабопохилі, складені крупнопилуватими лесоподібними суглинками,
із ясно-сірими та сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами, під свіжими дібровами;
З - основні поверхні вододільної рівнини низького рівня, вирівняні, складені
крупнопилуватими лесоподібними суглинками, із ясно-сірими та сірими лісовими
глеюватими легкосуглинковими ґрунтами, під вологими дібровами; 4 - схили
вододільної рівнини (1-1,5°), рівні, складені крупнопилуватими лесоподібними
суглинками, із ясно-сірими та сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами,
під свіжими дібровами; 5 - привершинні водозбірні зниження, увігнуті, вистелені
делювіальними суглинками, із сірими лісовими та лучними глейовими легкосуглинковими
ґрунтами, під вологими та сирими дібровами; б - улоговини зі спадистими (до 4-6°)
схилами, у лесоподібних суглинках, вистелені делювіальними суглинками, з лучними
глеюватими та глейовими легкосуглинковими ґрунтами, під вологими та сирими
дібровами; 7 - дюни зі стрімкими (до 8°) схилами, складені пісками потужністю
понад 2 м, із дерново-підзолистими піщаними ґрунтами, під сухими борами та суборами;
8 - западини зі спадистими (3-4°) схилами та плоскими днищами, вислані делювіальними
суглинками, із мулувато-болотними ґрунтами, мокродібровні (ольс-болото),
під вербняками болотнотравними та осоково-болотнотравними угрупованнями
вЛандшафты пригородной зоны Киева и их рациональное использование

/ В.И. Галицкий, B.C. Давыдчук, Л.Н. Шевченко и др. - К., 1983.
82
Геохор ологічний підхід до виділення ЛТС

(школа німецького ландшафтознавства)
У німецькому ландшафтознавстві розроблений свій таксономічний
ряд територіальних одиниць ландшафту, які становлять його субста-
нційну структуру. Ці одиниці називаються геохорами (із грецьк. хорос
- область, округа, територія). Геохора - позарангова територіальна ді
лянка ландшафту, яка не е гомогенною, але за сукупністю геотопів,
які її становлять, є цілісною та специфічною за своїм територіальним
устроєм. Виділяються геохори різних рангів - від найменшої (наноге-
охори) до найбільш крупної (макрогеохори).
У німецькій природничий географії ідея щодо ландшафту як

єдності, яка складається з територіальних одиниць різних рангів,
була висунута ще на початку XIX ст. Г. Гоммейер 1805 р. запропо
нував чотирирівневий ряд цих одиниць: Ort - Gegend - Landschaft
- Land (місце - місцевість - ландшафт - край). У подальшому по
шук цих одиниць та їх ієрархії значно стимулювало хорологічне
розуміння сутності ландшафту А. Геттнера, під впливом якого пе
ребувало ландшафтознавство довоєнного часу. У ці ж роки в німе
цьку географію й було введено поняття хори (роботи Й. Зольха,
А. Пенка). Після Другої світової війни в обох на той час роз’єдна
них німецьких державах широко розгорнулись дослідження ланд
шафтів, зокрема із їх картографування. Для цього необхідно було
розробити таксономічну систему ландшафтних комплексів і мето
дику їх виділення.
У Західній Німеччині Й. Шмітхюзен, обґрунтовуючи напрям, який
він називав геохоретикою ландшафту, запропонував багаторівневий
таксономічний ряд територіальних одиниць ландшафту: Choreose
- Großfliese - Geotop - Grundeinheit - Haupteinheit - Großeinheit
- Region. Однак, ця система не знайшла широкого використання.
Натомість визнання здобула таксономічна система одиниць ланд
шафту (геохор), розроблена у Східній Німеччині. Над її розбудовою
у 1960-1970 pp. працювали такі ландшафтознавці, як Г. Ріхтер,
Д. Копп, Г. Хаазе, Р. Шмідт. Сприяло роботі те, що в колишній НДР на
державному рівні було прийнято рішення щодо планування території
на основі крупно- та середньомасштабних ландшафтних карт. Для їх
укладання й було обґрунтовано таксономію геохор і розроблено дета
льну методику їх виділення, картографування й типології.
Ця система з певними її модифікаціями була прийнята й в інших
країнах Середньої Європи, а згодом синхронізована з термінологією
та таксономією територіальних одиниць ландшафту, прийнятою
в англомовних країнах.
83
Як і при картографуванні ПТК школою генетичного (солнцевського)

ландшафтознавства геохори різних рангів також виділяються на під
ставі їх подібності за складом геокомпонентів. Однак, якщо при виді
ленні ПТК провідна роль належить геологічному субстрату та рельєфу,
то при виділенні геохор усі геокомпоненти мають однакове значення.
Сама ж генетична однорідність геохор розуміється не як її обумовле
ність визначальним впливом літогенної основи, а як результат прис
тосування геокомпонентів один до одного через властиві їм режими
- водний, інсоляційний, фітоценотичні, ґрунтові режими, режим пло
щинного стоку тощо.
Оскільки режими геокомпонентів та їх взаємозв'язок визначаються
властивостями субстанцій (фізичними та іншими характеристиками
порід, ґрунтів, фітоценозів), а їх сучасний стан відбиває властиві їм
режими, тому виділення геохор ґрунтується насамперед на подібності
геотопів за їх субстанційною будовою. З цієї причини ця структура
ландшафту й була названа Г. Хаазе субстанційною, а не генетико-
морфологічною. Ці АТС різні як за таксономічним рядом одиниць, так
і за підходом і правилами їх виділення.
За геохорологічним підходом до виділення субстанційної АТС
гомогенним ландшафтним комплексом вважається не фація, а гео-
топ (див. § 3.3). Геотопи формують територіальну мозаїку (з нім.
- Тор§еїїї§е), за характерними рисами якої й виділяються геохори різ
них рангів. Таким чином, головним принципом при об'єднанні суміж
них геотопів у геохору є не стільки її однорідність за окремими гео-
компонентами та їх поєднаннями, скільки характерна мозаїка (склад
і взаємне розташування) геотопів у її межах. При цьому геокомпонен-
тна (субстанційна) подібність і однорідність геохор зумовлена тим, що
їх формують подібні за вертикальною структурою територіально по
в'язані геотопи. Таксономічний ряд геохор постійно вдосконалювався
і з кінця 1970 рр. набув остаточного вигляду (рис. 14).
їу _ _ _
Г еот оп І і
N .......................
:!| Наногеозсора
;
| М ікрогеохора |§ім^і М езогеохора М акрогео хор а
А Л / .... ......
Рис. 14. Таксономічний ряд геохор
Німецькими ландшафтознавцями розроблена дуже детальна сис

тема критеріїв виділення геохор різних рангів. Ця методика викладе
на в об'ємних методичних вказівках, де ретельно виписані діагности
чні ознаки геохор та їх мозаїк, правила їх поєднання в геохори вищих
84
рангів, їх індексація, типологія за різними ознаками тощо. У навчаль

ному посібнику викласти ці питання з належною повнотою неможли
во, тому обмежимось лише характеристикою найбільш загальних рис
геохор різних рангів.
Геохорою найнижчого рангу є наногеохора, яка складається безпо
середньо з геотопів. Н а н о г е о х о р а - найпростіша мозаїка геотопів,
подібних за вертикальною структурою та процесами, що їх поєдну
ють. Здебільшого одна наногеохора складається із 4-10 геотопів. За
характером їх поєднання, наногеохори поділяються на два типи:
утворені геотопами, які тісно пов'язані сучасними горизонтальними
потоками, і утворені геотопами, які на сьогодні практично не пов'я
зані цими потоками, але подібні за "вертикальними" процесами (вод
ним, радіаційним балансом, ґрунтовими процесами тощо).
Наногеохори першого типу формуються на схилових поверхнях
з однорідними гідрогеологічним умовами, або відповідають неве
ликим депресіям чи горбам. Геотопи в їх межах тісно пов'язані
схиловим і підгрунтовим стоком і формують катени, тобто сукуп
ність елементарних ділянок ландшафту (геотопів), пов'язаних од-
носпрямованим потоком речовини уздовж схилу. Тому основою
виділення наногеохор є мозаїка геотопів, що являє собою катена-
рну структуру. Наногеохори, де зв'язок між геотопами практично
відсутній, формуються здебільшого на плоских рівнинних елемен
тах земної поверхні.
М і к р о г е о х о р а - це поєднання суміжних наногеохор, які фор
мують чітко виражені й характерні територіальні мозаїки. У се
редньому одна мікрогеохора складається із 15-30 наногеохор, або із
80-100 геотопів. Критерії, за якими вони об'єднуються в мікрогеохо-
ру, включають спільність наногеохор за генетичним показником, до
мінуючу роль певної наногеохори за площею або за її гіпсометричним
положенням, пов'язаність геотопів в одну систему горизонтальними
потоками, характерну асоціацію типів другорядних за площею нано
геохор, які територіально пов'язані з домінантним типом наногеохори
(супроводжують їх), завершеність катенарних структур у межах мік-
рогеохори тощо.
Виділені за сукупністю цих ознак мікрогеохори виявляються до
сить складними ландшафтними комплексами. На відміну від урочищ,
які загалом відповідають певній формі або елементу рельєфу, у межах
однієї мікрогеохори можуть бути поширені наногеохори рівнин, схи
лів, лінійних ерозійних форм, які поєднані між собою в даний час або
були поєднані в минулому горизонтальними потоками. У цьому мікро-
85
геохора німецьких ландшафтознавців подібна до ПТК рангу місцевос

ті школи генетичного ландшафтознавства (див. вище). Рис. 15 дає
уявлення про принципи поєднання наногеохор у мікрогеохори.
Рис. 15. Мікро- та наногеохори околиць м. Дрезден, Німеччина7:

A - F - мікрогеохори; а-е - типи наногеохор;
1-22 - індивідуальні наногеохори
Мезогеохора - виділяється як сукупність мікрогеохор, подібних на

самперед за їх орографічними рисами, тектонічно-гелогічною будовою,
співвідношенням зволоження та теплозабезпечення. У межах мезогео-
хори контрастність її окремих мікрогеохор за ґрунтовим і рослинним
покривом може бути доволі істотною. Але при цьому сукупність ґрунтів
і рослинних угруповань, поширених у мезогеохорі, пов'язані між собою
за генетико-еволюційним і динамічним показниками (за термінологією
1Haase G. Medium scale landscape classification in the German Democratic Re

public // Landscape Ecology - 1989. - Vol. 3, No. 1.
86
німецьких ландшафтознавців формують "топологічно-хронологічні по

слідовності"). Це зумовлює динамічну та генетичну цілісність мезогео-
хори, геотопи якої мають не стільки класифікаційну подібність, скільки
становлять динамічну (сукцесійну) єдність.
З огляду на те, що мезогеохори займають значні площі (0,5-2,0 км2),
німецькі ландшафтознавці розглядають їх як територіальні одиниці,
за якими зручно складати схеми ландшафтознавчого, природно-
господарського та інших видів районування.
Макрогеохора - найвища геохора хоричної розмірності, яку станов
лять декілька мезогеохор, розташованих в одній природній зоні (за те
рмінологією німецьких ландшафтознавців - в одному геомі), у межах
певної орографічної системи, на одному геологічному фундаменті.
Декілька суміжних макрогеохор об'єднуються в георегіон. За кри
теріями виділення й, відповідно, за своїми розмірами, він наближа
ється до такої таксономічної одиниці фізико-географічного (ландша
фтознавчого) районування України, як ландшафтна область.
При виділенні субстанційних ЛТС інтен

Потокові ЛТС сивність, напрямок, носій та інші особливос
ті горизонтальних потоків у ландшафті, як
що і враховуються, то лише опосередковано - як похідні від генезису та
еволюції ландшафту. Натомість потокові ЛТС формуються внаслідок ті
сного зв'язку геотопів (або фацій) горизонтальними (їх ще називають ла
теральними) речовинно-енергетичними потоками. Отже, виділення по
токових ЛТС ґрунтується на об'єднанні елементарних ділянок ландшаф
ту (фацій або геотопів) у ландшафтні комплекси вищих рангів на підста
ві їх зв'язку горизонтальними потоками речовини та енергії.
Носіями горизонтальних потоків у ландшафті є компоненти його мо
більного начала (див. рис. 7) - повітряні маси, вода та біота. Разом із
ними відбувається міграція інших речовин, зокрема техногенних. Біо
генні горизонтальні потоки породжують біоцентрично-мережеві струк
тури ландшафту, які вивчаються ландшафтною екологією. Вітропотік
мінливий за напрямом і лише в окремих регіонах або місцевих умовах
вітри певного румбу можуть бути настільки переважаючими, що набу
вають ролі структуроформувального чинника. Горизонтальні ж потоки
води в ландшафті стійкі за напрямом і здатні односпрямованими зв'яз
ками інтегрувати геотопи в чітко виражені територіальні структури.
Горизонтальні потоки в ландшафті поділяються на площинні та лі
нійні (концентровані). При площинному потоці речовини переносять
ся по території ландшафту немов суцільною плівкою. За лінійного
стоку потік концентрується в лінійних зниженнях поверхні (днищах

лощин, ярів, балок, річкових руслах) і далі стікає в їх межах. Фізичні
закономірності та наслідки цих двох типів потоків є різними, а тому
кожен із них зумовлює формування власної АТС. Зв'язок геотопів
(фацій) горизонтальними площинними потоками знаходить відобра
ження в ЛТС позиційно-динамічного типу, а їх зв'язок лінійними по
токами - в ЛТС парагенетичного типу. Ці типи ЛТС і є головними по
токовими структурами ландшафту, які досліджує ландшафтознавство
як географічна наука.
У ландшафтній екології вивчають і потокові структури ландша

фту інших типів - басейнові, катенарні, дифузійні та інші. Осо
бливу увагу ця наука приділяє дослідженню ЛТС дифузійного
й мережевого типів, утворених біотичними потоками (розселенням
рослин, міграціями тварин тощо). Ці потоки поєднують окремі біо
тичні плями ландшафту між собою в територіальні цілісності. Для
ландшафтознавства як науки географічної вивчення подібних ЛТС
не є властивим.
Позиційно-динамічна ЛТС
Територіальні одиниці позиційно-динамічної конфігурації ланд
шафту виділяються так, щоб інтенсивність сучасних і потенційно
можливих процесів, зумовлених площинними речовинними потока
ми, були в їх межах майже однаковими. Тому межі між цими одини
цями проводяться вздовж ліній стрибкоподібної зміни градієнтів
площинних потоків. Такими лініями є каркасні лінії рельєфу (вододі
льна, тальвегу, підошви, бровки схилу, лінії його перегинів), межі
між породами зони аерації із різними фільтраційними властивостя
ми, між ґрунтами з різною протиерозійною стійкістю, межі між фі
тоценозами, які мають різну ґрунтозахисну здатність, а тому неод
наково гальмують поверхневий стік, а також деякі лінійні антропо
генні елементи, уздовж яких змінюються параметри площинного
стоку. Так, дороги на насипу, канали, водоохоронні та деякі інші лі
сові смуги, закладені перпендикулярно напрямку падіння схилу,
можуть узагалі перервати площинний потік, або принаймні стриб
коподібно зменшити його швидкість.
Спільність геотопів за позицією щодо вказаних ліній визначає їх ті
сний зв'язок площинними потоками, тому вона є головним критерієм
виділення територіальних одиниць позиційно-динамічної ЛТС. їх так
сономічний ряд зображений на рис. 16.
88
Рис. 16. Таксономічний ряд ландшафтних комплексів

позиційно-динамічної ЛТС
Ландшафтна смуга являє собою групу суміжних геотопів, які ма

ють спільне місцеположення щодо меж, уздовж яких змінюється на
прямок або інтенсивність горизонтальних площинних потоків. От
же, ландшафтна смуга охоплює геотопи, що розташовані між двома
суміжними каркасними лініями ландшафту. У межах однієї ландша
фтної смути площинні потоки односпрямовані і в усіх геотопах мають
однаковий градієнт. Унаслідок цього геотопи, що становлять одну
ландшафту смуту, виявляються подібними за складом, інтенсивністю,
напрямом та іншими параметрами процесів, пов'язаних із площин
ним стоком, кріпом, латеральною геохімічною міграцією, а значною
мірою - і з внутрішньоґрунтовим стоком та вітропотоком у призем
ному шарі атмосфери.
На практиці для того, щоб виділити ландшафтні смуги, спершу кар
тографують каркасні лінії ландшафту. Ділянки, що містяться між ни
ми, і розглядаються як ландшафтні смуги. Отже, в межах ландшафтної
смуги схил не може бути складної форми (напр., увігнуто-опуклої), ґру
нти можуть бути різними, але не відрізнятися за своєю протиерозій
ною здатністю, фітоценози також можуть відрізнятися за своїм видо
вим складом, але є близькими за ґрунтозахисною здатністю.
Ландшафтознавці давно з'ясували залежність багатьох рис рівнин
них ландшафтів від висотного місцеположення (Г. Гришанков,
О. Маринич, Ф. Мільков, Л. Раменський). Ця закономірність, яку на
зивають ландшафтною ярусністю, відображається в позиційно-
динамічній ЛТС. По-перше, самі ландшафтні смути займають у ланд
шафті різне гіпсометричне положення й відображають його схилову
мікрозональність (цей термін був уведений Ф. Мільковим 1974 р.).
По-друге, ландшафтні смуги, які розташовані в певному діапазоні
висот, виявляються подібними за морфологією земної поверхні, вод
ним режимом, сучасними факторами рельєфоутворення, ґрунтово-
фітоценотичними та іншими процесами. На цій підставі виділяються
ландшафтні яруси - одиниці позиційно-динамічної ЛТС, які склада-
89
М. Д. Гродзинеький, О. В Савицька. Ландшафтознавство
ються із суміжних ландшафтних смуг, які пов'язані односпрямова-

ними площинними потоками і мають спільну позицію відносно гіп
сометричних рубежів зміни факторів ландшафтної динаміки.
Гіпсометричні рубежі, уздовж яких мало не стрибкоподібно змі

нюються фактори формування та сучасної динаміки ландшафту,
виражені в одних регіонах більш, а в інших - менш чітко. Так, для
рівнинної частини території України вони яскраво виражені на
Поділлі, у Рівнинному Криму, Донецькій височині із прилеглими
регіонами, Задністров'ї, ГІриазовській височині. Ці рубежі в бага
тьох випадках зумовлені ярусною будовою рельєфу (геоморфологіч
ними рівнями), стадійністю рельєфоутворення й осадонагрома-
дження та пов'язаними з ними ґрунтовими й фітоценотичними
процесами. У сукупності це й зумовлює ярусну диференціацію
практично всіх геокомпонентів, а відтак - і рівнинних ландшафтів.
Відмінність між ландшафтними смугами та ярусами полягає на

самперед у тому, що ландшафтні смуги складаються з геотопів, які
практично однакові і за складом площинних процесів, і за їхньою ін
тенсивністю. Натомість ландшафтний ярус однорідний лише за скла
дом цих процесів, а їх інтенсивність у межах ярусу може бути різною.
Отже, поки ми зустрічаємо в ландшафті один і той самий склад про
цесів, ми перебуваємо в межах одного ландшафтного ярусу. Тільки-но
фіксуємо поширення іншого комплексу процесів, - ми потрапляємо
до іншого ярусу.
Парадинамічний район являє собою групу ландшафтних ярусів, по
в'язаних площинними потоками, які беруть початок від одного
"центрального місця" - ярусу, що займає панівне висотне положення.
Від нього радіально розходяться потоки, які об'єднують в єдину кон
фігурацію рівнинні, схилові, терасові, заплавні ландшафтні яруси. За
необхідності в межах парадинамічного району виділяються підрайони
- його частини, що розташовані по різні боки від спільної вододільної
лінії. У межах парадинамічного підрайону напрямок поверхневого
стоку загалом однаковий.
Чітко виражена динамічна цілісність і морфологічна виразність те
риторіальних одиниць позиційно-динамічної ЛТС зумовлюють ефек
тивність її аналізу для вирішення багатьох завдань раціональної ор
ганізації ландшафту, особливо - стримування небажаних процесів,
пов'язаних із площинними потоками. Приклад карти позиційно-
динамічної ЛТС наведено на рис. 17.
90
Рис. 17. Позиційно-динамічна ЛТС

(північна частина Керченського півострова):
1 - межі ландшафтних ярусів; 2 - межі ландшафтних смуг
Пояснення до схеми:
Ландшафтні яруси: А - підвищені вапнякові пасма з малопотужними
чорноземами елювіального та транзитного режиму; Б - похила рівнина
із солонцюватими чорноземними елювіально-гідроморфного режиму;
В - плоска приозерно-приморська низина із ґрунтами галоморфно-
гідроморфного режиму.
Ландшафтні смуги: Елювіальні: Е-1 - автономні вершини вапнякових
пасом із чорноземами карбонатними короткопрофільними з інтенсивною
інфільтрацією атмосферних вод; Е-2 - підвищені смути підніжжя вапня
кових пасом з локальним змивом чорноземів південних потоками зі смуг
Т-3; Е-3 - автономні привододільні смуги з дефляційно небезпечними
91
чорноземами, південними на лесових суглинках. Елювіальні слабкого

транзиту: Е1:-1 - слабопохилі привершинні смуги вапнякових пасом з
інтенсивною міграцією атмосферних опадів і слабким змивом чорноземів
карбонатних; Е1>2 - слабопохилі привододільні смуги з малою небезпекою
змиву чорноземів південних від потоків зі смуг Е-3; Е1-3 - слабопохилі
смуги похилої лесової рівнини з незначною небезпекою змиву чорноземів
південних слабкосолонцюватих від потоків із Т-3; Е1-4 - слабопохилі сму
ги похилої лесової рівнини з незначною небезпекою змиву чорноземів пі
вденних від потоків зі смуг Е1-3; Е1-5 - слабопохилі смуги похилої лесової
рівнини з підвищеною небезпекою засолення нижніх горизонтів чорно
земів південних слабосолонцюватих за рахунок підгрунтового стоку зі
смуг ЕН-2; ЕІ-б - слабопохилі смуги середньої частини похилої лесової рі
внини з небезпекою засолення чорноземів лучних за рахунок підгрунто
вого стоку зі смуг Е1:-5; Е1>7 - слабопохилі смуги з підвищеною небезпе
кою змиву чорноземів південних середньосолонцюватих потоків зі смуг
ЕН-3. Елювіально-гідроморфні: ЕН-1 - слабопохилі, практично незалежні
смуги лесової рівнини з чорноземами лучними; ЕН-2 - слабоувігнуті смуги
похилої лесової рівнини з небезпекою засолення лучних чорноземів підг
рунтовими потоками зі смуг Еі:-4, Е1-5 і Е1-6; ЕН-3 - слабоувігнуті, слабо
похилі смуги з незначною небезпекою засолення чорноземів південних
солонцюватих підгрунтовими потоками зі смуг від ЕН-2; ЕН-4 - слабо
похилі практично автономні смуги із солонцюватими темно-кашта
новими ґрунтами. Гідроморфні: Н-1 - слабопохилі смуги нижніх частин
схилів, середньої залежності від смут ЕН-4, із небезпекою росту площі
солонців; Н-2 - плоскі смуги притилового шву тераси з небезпекою роз
віювання дернових малорозвинених ґрунтів; Н-3 - плоскі терасові смуги
зі значною небезпекою росту площі солончаків від сильного зв'язку зі
смугами ЕН-4; Н-4 - плоскі терасові смуги з дуже високою небезпекою
збільшення площі солончаків унаслідок потоків зі смуг Н-5; Н-5 - плоскі
прибережні смуги, пов'язані із Н-б і Н-4, значної небезпеки розвіювання
солей з поверхні солончаків; Н-б - слабоувігнуті смути озерних улоговин
(місцевий базис акумуляції площинних потоків). Транзитні: Т-1 - стрімкі
(> 15°) смуги верхньої частини схилів вапнякових пасом зі значною не
безпекою лінійної ерозії та змиву чорноземів карбонатних; Т-2 - сильно-
покаті (8-15°) смуги середньої частини схилів вапнякових пасом із сере
дньою небезпекою лінійної ерозії та змиву чорноземів карбонатних;
Т-3 - сильнопокаті смуги (6-10°) нижньої частини схилів вапнякових па
сом із середньою небезпекою змиву чорноземів короткопрофільних інтен
сивних потоків зі смуг Т-1 і Т-2; Т-4 - середньопокаті (5-7°) смуги схилів
лощин; Т-5 - пологі (2-3°) смуги верхніх частин схилів лощин і балок із се
редньою небезпекою змиву чорноземів південних, сильного впливу на
92
смуги Т-7; Т-6 - пологі смуги верхніх частин абразійних схилів зі знач
ною небезпекою змиву ТК потоками з Еґ-7; Т-7 - середньопокаті смуги
нижніх частин схилів балок зі значною небезпекою лінійної ерозії та
змиву чорноземів південних потоками зі смуг Т-5; Т-8 - стрімкі (>15°)
смуги середніх і нижніх частин абразійних схилів з потенційною небез
пекою гравігенних процесів. Транзитно-гідроморфні: А И - смуги днмттт
лощин і балок, сильно залежні від схилових смуг Т-4, Т-5, Т-б, Т-7, із не
безпекою лінійного розмиву лучних ґрунтів.
II ар а ген еіи чна ЛТС

Якщо в основі формування позиційно-динамічної АТС лежить зв'язок
геотопів з горизонтальними площинними потоками, то парагенетична
ЛТС формується в результаті зв'язків між геотопами зумовлених лінійни
ми горизонтальними потоками. Отже, ця ЛТС виникає в результаті дії лі
нійного абіотичного потоку на геотопи. Її особливістю є те, що поблизу
цього потоку парагенетичні зв'язки у ландшафті проявляються найбільш
яскраво, а з віддаленням від нього послаблюються. Разом із цим послаб
ленням поступово "розчиняється" й сама парагенетична структура ланд
шафту. Цим вона відрізняється від субстанційних і позиційно-динамічної
ЛТС, територіальні одиниці яких охоплюють усю його територію. Параге
нетична ж ЛТС проявляється тільки там, де є деяке лінійне "ядро збурен
ня". Геотопи, які цим ядром не сформовані і не зазнають його впливу, до
парагенетичних ЛТС не включаються. Отже, можуть бути території, де
парагенетичних зв'язків немає, але не може бути територій, де б не було
субстанційної та позиційно-динамічної структури ландшафту.
У ландшафтознавство термін парагєнетичний комплекс увів

Ф. Мільков у 1966 р. і визначив його як систему суміжних, активно
взаємодіючих територіальних одиниць спільного походження. Як
такі комплекси він розглядав окремі схили, яружно-балкові систе
ми, карстові улоговини, річкові басейни та навіть регіони з кількох
фізико-географічних провінцій, що мають спільне походження та
взаємодіють між собою. Таке широке тлумачення парадинамічного
комплексу ускладнювало їх систематизацію й обґрунтування так
сономічної системи одиниць. Зважаючи на це, одеський географ
Г. Швебс у 1982 р. надав цьому поняттю значно вужчого змісту
і запропонував розглядати як парагенетичні комплекси території,
у межах яких чітко виражене деяке "ядро ландшафтогенезу", най
частіше - концентрований водний потік. Як окремий випадок таких
ядер і відповідних їм парагенетичних структур розглядаються та
кож лінії розділу контрастних середовищ (берегова, снігова та ін.).
93
Для рівнинних територій потужним природним фактором, який

зумовлює формування парагенетичної АТС, є концентрований вод
ний потік. У зв'язку з цим, виділення та аналіз парагенетичної ЛТС
найбільший ефект має при дослідженні долин річок, яружно-балкових
систем, лиманно-гирлових комплексів. Саме на їх прикладах Г. Швеб-
сом та його співробітниками і була розроблена таксономічна система
територіальних одиниць парагенетичної ЛТС (рис. 18).
Рис. 18. Таксономічний ряд ландшафтних комплексів

парагенетичної ЛТС
Найменшою одиницею парагенетичної ЛТС є парагенетична ланка.

Ці парагенетичні ландшафтні комплекси виділяються лише в заплав-
но-русловій частині долини річки (для долинно-річкових парагенети-
чних комплексів) або у днищах ерозійних форм (для яружно-балкових
комплексів). Вони ніби нанизані на потік як на стрижень і поділяють
його на окремі взаємопов'язані потоком ланки. При їх виділенні важ
ливими ознаками є характеристики заплави та русла, або балок: їх
морфометричні параметри, особливості затоплення, інтенсивність ві
дкладання наносів, тип руслового процесу, сучасна рослинність тощо.
Отже, п а р а г е н е т и ч н а л а н к а - це сукупність суміжних субстан-
ційно подібних геотопів, розташованих у заплавно-русловій частині
долини річки (для долинно-річкових парагенетичних комплексів) або
у днищах ерозійних форм (для яружно-балкових комплексів), які за
знають однакового впливу лінійного потоку й загалом однаково впли
вають на нього.
Парагенетичні ланки залежать не тільки від лінійного потоку, але
тісно пов'язані з ландшафтними комплексами, що прилягають до них.
Наприклад, парагенетичні ланки прируслової заплави пов'язані пото
ками з геотопами високої заплави і надзаплавних терас, а днищ ба
лок - з прилеглими частинами схилів. Отже, парагенетичні ланки пе
ребувають у тісному парагенетичному зв'язку з прилеглими до них
відрізками ландшафтних смуг. Ці поєднання були названі Г. Швебсом
парагенетичними секторами. П а р а г е н е т и ч н и й с е к т о р являє со
бою ланцюг генетично й морфологічно подібних парагенетичних ла
нок із прилеглими відрізками ландшафтних смуг, тісно пов'язаних
горизонтальними потоками.
94
Таким чином, територіально парагенетичний сектор складається

з осьової частини, якою є ланцюг парагенетичних ланок, і розташова
них по обидва боки від неї ландшафтних смуг заплави, терас і схилів.
Провідними ознаками виділення парагенетичних секторів вважається
подібність суміжних парагенетичних ланок і характер горизонтальних
потоків, які поєднують їх із прилеглими відрізками ландшафтних смуг.
Зв'язок парагенетичних секторів між собою зумовлений насампе
ред лінійним потоком. Залежно від морфометричних і морфографіч-
них особливостей долини, її геологічної будови, характеру фізико-
географічних процесів, які в ній відбуваються, вони об'єднуються
у вищі ландшафтні комплекси - парагенетичні пояси. За Г. Швебсом,
п а р а г е н е т и ч н и й п о я с розглядається як територіально цілісний
фрагмент долини з однотипним перебігом сучасних фізико-географіч-
них процесів в умовах однієї морфоструктури.
Здебільшого в яружно-балкових системах виділяється по два їх па
рагенетичних пояси - верхній і нижній. Верхній пояс складається
з парагенетичних секторів, провідні процеси в яких пов'язані з акти
вним транзитом матеріалу. У нижньому парагенетичному поясі все
більшої ролі набувають процеси акумуляції, через що, зокрема, і зво
ложеність його геотопів набагато більша. У долинах великих річок ви
діляється значно більше парагенетичних секторів - до семи-восьми
і більше (в Україні - долини Дніпра та Дністра).
У ландшафтознавстві неодноразово
Соціофункціональні намагалися обґрунтувати територіа
ЛТС льні одиниці та структури ландшафту,
які були б цілісними одночасно за йо
го природною й соціофункціональною складовими. Структури ланд
шафту такого типу розглянемо на прикладі концепції природно-
господарських територіальних систем, розробленої Г. Швебсом. За йо
го визначенням, природно-господарські територіальні системи (далі
- ПГТС) виникають унаслідок господарського освоєння ландшафту, ко
ли його природна основа цілеспрямовано змінюється технологічними
засобами та об'єктами і в подальшому взаємодія природної й техноло
гічної складових ландшафту регулюється з боку людини.
Виділення територіальної структури ПГТС ґрунтується на територіа
льних одиницях, управління якими здійснюється з певного центра при
йняття рішень. На цьому базується й таксономічний рад територіальних
одиниць ПГТС, запропонований Г. Швебсом. Він має вигляд: природно-
господарський (далі - ПГ) контур - ПГ масив - ПГ місцевість. Ці одиниці
95
вважаються ПГТС локального рівня. На регіональному рівні виділяються

ПГ район і ПГ округа. Останні одиниці можна об'єднувати в ПГ зони.
ПГ контур розглядається як елементарна, неподільна за природ
но-господарськими ознаками, територіальна одиниця ПГТС. Прикла
дами ПГ контурів є одне поле (робоча ділянка), квартал лісу, міський
квартал тощо, якщо в межах цих контурів немає істотних відміннос
тей у властивостях природної складової ландшафту. Природно-госпо
дарська цілісність ПГ контуру полягає в тому, що він є загалом одно
рідним за ознаками природної складової ландшафту і при цьому має
однотипну технологію використання.
ПГ масив - група суміжних і близьких за природними особливостями
ПГ контурів, які становлять технологічно єдину систему, управління
якою здійснюється з одного центру. Територіально ПГ масив може від
повідати такій одиниці субстанційної структури ландшафту, як мікро-
геохора, або декільком суміжним і близьким за морфологічними та субс-
танційними показниками наногеохорам. Як окремі ПГ масиви розгля
даються поле сівозміни, зрошувальний масив, лісогосподарський масив,
промислова зона, житловий масив тощо.
ПГ-місдевість - сукупність ПГ-масивів у межах функціонально ці
лісної системи природокористування з єдиним центром управління.
ПГ місцевість виділяється з урахуванням адміністративно-господар
ських меж. Це пов'язано з тим, що саме ці межі й визначають тери
торіальну одиницю, що підпорядкована одному центру управління.
Прикладами ПГ місцевостей є сільськогосподарське підприємство, лі
сництво, міський район, кар'єр з прилеглими збагачувальними підп
риємствами, природний національний парк тощо.
^ 3.5. Класифікація ландшафтів

Ландшафтних комплексів як індивідуальних територіальних ді
лянок є дуже багато. Наприклад, у межах однієї макрогеохори виділя
ється кілька тисяч наногеохор, у межах одного парадинамічного ра
йону - сотні ландшафтних смут тощо. Вивчення кожного ландшафт
ного комплексу як індивідуального об'єкта з притаманними лише йо
му особливостями практично неможливе, а головне - при такому під
ході ми не зможемо отримати нові знання, які з'являються при зіста
вленні ступеня та характеру подібності ландшафтних комплексів між
собою. Це завдання має бути виконане за допомогою їхньої типології
та класифікації.
96
Класифікадійна проблема у ландшафтознавстві постала разом із

оформленням ідеї ландшафту як цілісного утворення. Досить шви
дко з'ясувалося, що можна виділяти не лише ландшафти як інди
відуальні територіальні ділянки, а й як типи. Типологічний напрям
розроблявся практично в усіх наукових школах ландшафтознавст
ва з початку XX ст. (Л. Берг, К. Зауер, А. Раменський). Було запро
поновано ряд корисних типологій ландшафтних комплексів, які
використовуються й донині. Однак, як окрема теоретична пробле
ма, класифікація ландшафтів почала розглядатися з 1950-1960 рр.
Перші ґрунтовні схеми класифікації ландшафтів запропонували
А. Ісаченко та М. Гвоздецький, а фацій та урочищ - К. Раманс.
У геохімії ландшафту були розроблені принципи геохімічної класи
фікації ландшафтів (Б. Полинов, М. Глазовська). У теоретичному
аспекті важливими виявились праці Д. Арманда 1960-1970 рр.,
у яких були визначені логічні правила класифікацій і певні стан
дарти у творенні класифікацій та вживання термінології. У по
дальшому ландшафтознавці при обґрунтуванні класифікаційних
схем ландшафтів намагалися цих правил дотримуватись.
Із кіиття 1970 рр. для типології та класифікації ландшафтів ста
ли широко застосовувати математичні методи й було розроблено
чимало "автоматичних", "формальних", "математичних" методів
класиікації ландшафтів.
Терміни типологія, класифікація, систематизація досить близькі

між собою і в різних науках їх тлумачення є дещо різними (напр., те,
що в ландшафтознавстві вважається класифікацією, у ґрунтознав
стві визнається систематикою). У сучасному науковому ландшаф
тознавстві склалась певна домовленість щодо значення низки важ
ливих термінів.
Класифікація розуміється як поділ множини об'єктів на підмножи-
ни (класи) на основі їх подібності за комплексом обраних ознак. Якщо
класифікація побудована за ієрархічним принципом, тобто об'єкти
об'єднуються в супідрядну систему таксонів різних рангів, то такі
класифікації називають ієрархічними. Під терміном систематизація
(або систематика) здебільшого й маються на увазі саме ієрархічні кла
сифікації. На відміну від класифікації, типологією (або типізацією) є
поєднання об'єктів у групи (типи) не за їх подібністю за багатьма
ознаками, а за однією або декількома тісно пов'язаними між собою
ознаками. Наприклад, корисною є типологія геохор за їх теплозабез-
печеністю, зволоженістю, засоленістю тощо, ландшафтних смуг - за їх
висотним місцеположенням, формою схилу тощо.
97
Таксономія - це обґрунтування схеми (і сама схема) таксонів різ

них рангів, із яких складається ієрархічна класифікація (системати
ка). Отже, таксономія визначає структуру таксона: на які таксони
менших рангів поділяється даний таксон і за якими правилами та
ознаками цей поділ виконується.
Як типологія, так і класифікація

Логічні правила
виконуються на основі певних вихід
класифікацій них положень (загальних правил).
У ландшафтознавстві традиційним є
використання в якості таких положень правил поділу понять, розроб
лених у формальній логіці. Серед них найважливішими є три прави
ла, які в застосуванні до класифікації ландшафтних комплексів поля
гають у такому.
Правило 2: класифікація й типологія повинні охоплювати всі без
винятку ландшафтні комплекси, а не тільки деяку їх частину. Це
означає, що класифікуючи ландшафтні комплекси, ми маємо всі
ландшафтні комплекси віднести до певного класу. Отже, не може бу
ти ситуації, коли якийсь ландшафтний комплекс не знайшов місця
у класифікаційній схемі й був відкинутий із класифікації.
Правило 2: жоден ландшафтний комплекс не може належати одно
часно декільком таксонам одного рівня. Наприклад, макрогеохори,
+у структурі яких представлені і степові і лісові мікрогеохори, не мо
жуть бути віднесені і до лісових і до степових типів макрогеохор. їх
слід віднести лише до одного класу: або до лісових, або до степових
макрогеохор, або ж до "проміжного" між ними класу (лісостепового).
Правило 3: кожний таксон класифікації виділяється за однією озна
кою ландшафту. Наприклад, за типом природної зональності (горизон
тальної або вертикальної) всі ландшафти поділяються на два класи
- гірські й рівнинні. На наступному ступені класифікації вони поділя
ються на підкласи за іншою ознакою. Нею часто обирається гіпсомет
ричне положення, і за ним клас гірських ландшафтів поділяється на ни
зько-, середньо- та високогірний підкласи ландшафтів, а клас рівнин
них ландшафтів - на підкласи ландшафтів низовин і височин.
Попри свою логічність, це правило вкрай складно дотримати при
класифікації ландшафтів. Пов'язано це з тим, що ландшафт характе
ризується дуже багатьма ознаками, і якщо при класифікації врахува
ти навіть деяку частину найважливіших із них, то одержимо таксо
номічну систему, яка складається з декількох десятків рівнів. Такі
класифікації дуже незручні для практичного використання. Тому чи
98
мало ландшафтознавців відходять від третього правила поділу по

нять. Вони виділяють певні таксони ландшафтів відразу за декілько
ма ознаками та вважають, що лише в такий спосіб можна досягти
комплексності класифікацій.
Поряд із формальною, існують інші види логіки з відповідними їм

правилами класифікації. Наприклад, у ландшафтній екології все
більшої популярності здобуває логіка нечітких множин, згідно
з якою певний об'єкт (ландшафтний комплекс) належить не до од
ного класу, а до декількох одночасно і при цьому оцінюється ступінь
цієї належності. Класифікації ландшафтів, побудовані на основі ло
гіки й методів нечітких множин, істотно відрізняються від тради
ційної класифікації, в основі якої лежать правила формальної логі
ки. Питання про те, яка із класифікацій є більш правильною, не слід
вважати правомірним - залежно від мети дослідження ландшафту
в одних випадках більш зручною буде класифікація за правилами
формальної логіки, а в інших - основана на іншій логіці.
Наведені правила класифікації ландшафтних комплексів є дуже за

гальними й не вказують ані переліку ознак, за якими виділяються так
сони, ані кількість цих таксонів, ані критерії, за якими вони виділяють
ся. Ці питання вирішуються не на формальних (логічних чи математи
чних) підставах, а виходячи зі змістовних міркувань. Ці міркування
можуть бути різними, тому в ландшафтознавстві розроблено чимало
різних класифікаційних схем ландшафтів. Вони відрізняються як за
кількістю таксонів, так і за критеріями їх виділення й підпорядкування
(субординації) один одному. Розглянемо принципи та зміст таксонів
класифікації ландшафтів, прийнятий в Україні.
Класифікація ландшафтів України

Схема класифікації була розроблена в процесі складання
ландшафтів України ландшафтної карти України та задля
ландшафтознавчого обґрунтування схе
ми фізико-географічного районування
території нашої держави. Упродовж 1980-1990 рр. ця класифікація вдо
сконалювалась і на сьогодні склались критерії виділення її основних так
сонів - класу, типу, підтипу та виду ландшафтів.
Клас ландшафтів вважається найвищим таксоном класифікації
ландшафтів, де об'єднуються ландшафтні комплекси, подібні за зага
льними орографічними ознаками й типом природної зональності. Ви
діляються два класи ландшафтів: рівнинні та гірські. Типи ландшаф
тів виділяються всередині класів за певним співвідношенням тепла
99
та вологи, з чим пов'язаний зональний розподіл грунтово-рослинного

покриву. Клас рівнинних ландшафтів України поділяється на типи
мішанолісових, широколистяно-лісових, лісостепових, степових, сухо-
степових ландшафтів. У класі гірських також виділяються типи
ландшафтів, які визначаються насамперед висотним місцеположен
ням і експозицією ландшафтних комплексів, що й зумовлює висотну
поясність рослинного та ґрунтового покриву гір. Окремі типи ланд
шафтів становлять заплави річок, а також субтропічні (субсередзем-
номорські) ландшафти Південного берега Криму.
Підтипи ландшафтів виділяються в межах типів і їх спектр відо
бражає континуальність (поступовість) горизонтально-зональних змін
ландшафтних комплексів (для рівнин) і їх висотно-поясних змін (для
гір). У тих випадках, коли ця поступовість практично не знаходить
виразу, типи ландшафтів на підтипи не поділяються. Наприклад,
ландшафти мішанолісового типу (вони поширені на Поліссі) відрізня
ються між собою не стільки варіацією кліматичних зональних чинни
ків, скільки своїм висотним місцеположенням і літологічним складом
порід, що й визначає особливості їх ґрунтів та рослинності. Через це
поділяти мішанолісовий тип ландшафтів на його підтипи за зональ
ними ознаками немає підстав. Натомість для типу степових ландша
фтів такий поділ має велике значення, оскільки поступовість зональ
них переходів ґрунтів та рослинності виражена в степу сильно. У ме
жах України тип степових ландшафтів поділяється на підтипи півні-
чностепових різнотравно-типчаково-ковилових ландшафтів (у них
переважають ландшафтні комплекси з чорноземами звичайними),
середньостепових типчаково-ковилових (переважають чорноземи пі
вденні) та південностепових полиново-злакових ландшафтів (тут до
мінують чорноземи південні солонцюваті та темно-каштанові ґрунти).
Крім поділу типів ландшафтів на їх підтипи за ознаками, що від
бивають природну зональність, типові відмінності ландшафтів зумов
лені також висотним місцеположенням та особливостями їх геологіч
ної будови. За цими ознаками виділяються підкласи ландшафтів.
Так, клас рівнинних ландшафтів поділяється на підкласи низовинних
і високих рівнин, височин та їх схилів, різних за геологічним фунда
ментом, складом і потужністю четвертинних відкладів. У класі гірсь
ких ландшафтів виділяються підкласи передгірських акумулятивно-
денудаційних височин, міжгірних акумулятивних низовин, низькогі-
рних, середньогірних та інших ландшафтів.
Вид ландшафтів виділяється за комплексом ознак, серед яких
- склад четвертинних відкладів, генетичний тип рельєфу та його мор
фологічні особливості, ступінь горизонтального та вертикального роз-
100
членування території, переважаючі види ґрунтів та рослинних угрупо

вань. Разом для території України виділено 132 види ландшафтів. Для
деяких із них додільний їх подальший поділ на підвиди ландшафтів.
Розглянута вище класифікація

Соціофункціональні ландшафтів ґрунтується на озна
класифікації ландшафтів ках, які характеризують природ
ну складову ландшафту й поли
шають поза увагою його сучасний стан, характер і глибину антропо
генних змін, напрям господарського чи іншого використання. Для ці
лей територіального проектування, прогнозування змін ландшафтів
та багатьох інших завдань важливими є класифікації, які розгляда
ють ландшафт як соціофункціональну категорію - складний терито
ріальний комплекс, який виконує певні соціальні функції - лісогоспо
дарську, рекреаційну, природоохоронну тощо. При такому розгляді
ландшафту його функція означає суспільно важливу мету, якої суспі
льство досягає за рахунок ландшафту або за його участі (роботи
Е. Німанна, В. Преображенського, П. Шищенка).
Природні властивості ландшафтних комплексів зумовлюють їх не
однакову придатність щодо виконання різних функцій і таким чином
територіальна диференціація функцій значною мірою зумовлена при
родними ЛТС. Так, часто землеробська функція ландшафту реалізу
ється в межах привододільно-рівнинних і пологосхилових ландшафт
них смуг елювіального водного режиму, лучно-пасовищна функція
- у ландшафтних смугах заплав і перших надзаплавних терас тощо.
Однак розвиток багатьох форм господарства має свої територіальні
закономірності, які не пов'язані з особливостями природних територі
альних структур ландшафту. Наприклад, розширення площі міст, ро
зміщення промислових підприємств більше контролюється економіко-
географічними та соціогеографічними чинниками, ніж суто природ
но-ландшафтними.
Таким чином, структура угідь та інші просторові форми викорис
тання ландшафту є результатом складної взаємодії природних, соціа-
льно-виробничих і невиробничих процесів і структур. Соціофункціо-
нальна класифікація ландшафту відображає взаємодію природно-
ландшафтних і соціальних закономірностей у територіальній дифере
нціації різних форм використання ландшафту.
Запропоновано декілька підходів до соціофункціональної класифі
кації ландшафтів. У країнах Європейського Союзу та Північної Аме
рики популярності набули класифікації ландшафтів на основі класи
фікації угідь або категорій використання земель. Такий підхід влас
101
тивий ландшафтній екології. У ландшафтознавстві більшого поши

рення набули класифікації ландшафтів, які ґрунтуються не на типах
угідь, а безпосередньо на функціях, що їх ландшафт виконує. Для те
риторії України така класифікація була розроблена В. Тимчинським
та П. Шищенком. За основними соціальними функціями в ній виділе
но 12 функціональних типів ландшафтів: заповідні, мисливсько-
промислові, лісогосподарські, рекреаційні, лучно-пасовищні, земле
робські, водогосподарські, селитебні, шляхово-транспортні, промис
лові, гірсько-промислові, а також не використовувані. Функціональні
типи ландшафтів перераховані в порядку загального зростання інте
нсивності природокористування та глибиною змін природної основи
ландшафту, яких вони при цьому зазнають.
Функціональні типи ландшафту поділяються на підтипи за спеціа
лізацією відповідної функції. Наприклад, серед лісогосподарських
ландшафтів виділяються такі їх підтипи, як експлуатаційні, захисні,
резервні, серед землеробських - польові, садово-плантаційні, кормові,
перелогові тощо. Деякі підтипи ландшафтів поділяються на види. На
приклад, захисні лісогосподарські ландшафти можуть бути санітарно-
захисного, ґрунтозахисного, водозахисного та інших видів.
Ландшафти можуть виконувати декілька функцій одночасно.
У цьому разі виділяються проміжні функціональні типи ландшафтів.
Прикладом можуть бути ландшафти біосферних резерватів і націона
льних парків, де ландшафт виконує дві основні функції - заповідну
та рекреаційну. Такий ландшафт належить до заповідно-рекреа
ційного функціонального типу.
^ 3.6. Ландшафтні регіони
Поняття регіону належить до одного з головних для більшості геог

рафічних наук, у тому числі й для ландшафтознавства. У ньому є й
відповідний розділ - регіональне ландшафтознавство, завдання якого
- пізнати ландшафт у його регіональному вимірі. Крім того, окремою
науковою проблемою ландшафтознавства є ландшафтознавче райо
нування, яке донедавна фактично ототожнювали з фізико-геогра
фічним районуванням.
Поняття регіону багатогранне. У найзагальнішому розумінні, сфор
мульованому Дж. Голдом, регіон являє собою деяку частину земної
поверхні, що має такі характеристики чи особливості, які відрізняють
її від інших частин, виділених таким самим чином. Як можна бачити
102
з цього визначення, регіоном може вважатися територіальна ділянка

будь-якого розміру. Такої позиції дотримувався відомий ландшафто
знавець Д. Арманд, який вважав, що навіть контур фації відрізняєть
ся від сусідніх, а тому його слід розглядати як окремий район. Однак
серед переважної більшості ландшафтознавців існує домовленість
вважати регіонами територіальні ділянки площею не менше декількох
десятків квадратних кілометрів. Індивідуальні ділянки меншої площі
часто називають мікрорайонами.
В українській та російській наукових мовах існує два близькі

терміни - "регіон" і "район" (обидва вони іншомовного походжен
ня). У географії, і в ландшафтознавстві в тому числі, виникла до
мовленість: слово "регіон" застосовувати як загальне поняття,
а словом "район" позначати конкретні територіальні ділянки, які
здебільшого мають свою назву. Крім того, регіон - поняття поза-
рангове, а район - таксон певного рангу (здебільшого, най
меншого) в системі територіальних одиниць районування чи адмі
ністративного поділу.
Таким чином, у науковому ландшафтознавстві регіон розуміється

як частина території, площею не менше декількох десятків квадрат
них кілометрів, яка має характерні тільки їй особливості ландшафтної
територіальної структури певного типу. Оскільки ландшафт терито
ріально розкриває себе в багатьох структурах, то за особливостями
кожної з них можна виділяти й різні типи ландшафтних регіонів. Це
означає, що будь-яку територію за ландшафтознавчими показниками
можна поділити на регіони по-різному залежно від того, який тип АТС
слугує основою її районування.
Так, досліджуючи природні субстанційні структури ландшафту (ге-
нетико-морфологічну або геохорологічну, див. § 3.4), як ландшафтні
регіони виділяються частини території, що якісно відрізняються між
собою за геологічною будовою, грунтово-рослинним покривом, харак
тером рельєфу, іншими геокомпонентами та їх зв'язками між собою.
Це знаходить вираз у тому, що ці території мають своєрідну генетико-
морфологічну або геохорологічну АТС, тобто відзначаються регіональ
ною специфікою та індивідуальністю. Вони й розглядаються як ланд
шафтні регіони. Школою генетичного ландшафтознавства (К. Геренчук,
А. Ісаченко, М. Солнцев) такими регіонами вважаються ландшафти в їх
регіональному (індивідуальному) тлумаченні (див. § 2.2). Вони об'єдну
ються в регіони вищого рангу - області, провінції, зони. Школою ні
мецького ландшафтознавства суміжні й подібні за субстанційною бу
103
довою геохори об'єднуються в георегіони різних рангів (Е. Нееф.

Г. Ріхтер, Г. Хаазе).
При дослідженні АТС потокового типу як окремі ландшафтні регіо
ни виділяються частини території, специфічні своєю цілісністю за
напрямом, силою та характером горизонтальних зв'язків між ланд
шафтними комплексами. Прикладом такого регіону є парадинаміч-
ний район (див. § 3.4). Дедалі поширенішим у ландшафтознавстві
стає розгляд в якості окремих ландшафтних регіонів річкових басей
нів - частин території, у межах яких горизонтальні потоки спрямова
ні до одного місця (русла річки) та об'єднують геотопи в цілісний ди
намічний комплекс (Я. Демек, А. Коритний, О. Ретеюм).
Розуміння ландшафту як комплексу, до складу якого входять матері
альні тіла та об'єкти, створені людиною ("мільковське" уявлення ланд
шафту - див. рис. 4„ б), пов'язане з виділенням ландшафтних регіонів,
специфіка яких визначається особливостями соціофункціональних ЛТС.
У різних наукових школах ландшафтознавств такі регіони набули різ
них назв: геотехнічні (В. Преображенський), природно-господарські
(К. Позаченюк, Г. Швебс), ландескультурні (німецьке ландшафтознавст
во). Різними є і критерії, за якими виділяються регіони цього типу.
Нарешті, за "шмітхюзенського" уявлення ландшафту (див. рис. 4, в)
як цілісності, яка включає морально-етичні, естетичні та інші немате
ріальні цінності, виділяються регіони, специфічні за характером ду
ховного освоєння людиною ландшафту. Такими, наприклад, є культу
рно-ландшафтні, етно-ландшафтні, історико-ландшафтні та інші по
дібні регіони (Ю. Вєдєнін, В. Жекулін, С. Романчик).
Як можна бачити з наведених прикладів, застосування різних тлу
мачень поняття ландшафту до районування дозволяє виділити різні
за змістом ландшафтні регіони. Кількість типів таких регіонів може
бути значною, оскільки їх можна виділяти на основі багатьох типів
ЛТС, а також на основі своєрідності ландшафтів за певним комплек
сом їх ознак (геохімічних, геофізичних і т. п.). Попри це різноманіття,
ландшафтні регіони можна поділити на два загальні типи - морфоло
гічні та конекційні: морфологічні регіони виділяються як частини те
риторії, у межах яких залишаються однорідним склад і співвідношен
ня площ ландшафтних комплексів, що становлять ЛТС, а конекційні
регіони - як частини території, у межах якої ландшафтні комплекси
тісно пов'язані горизонтальними потоками. Терміни морфологічний та
конекційний регіони у вищенаведеному їх значенні запропонував
у 1972 р. Б. Родоман. Синонімом морфологічного регіону є однорід
ний регіон, а конекційного - функціональний.
104
Якщо морфологічні регіони відрізняються один від одного за хара

ктерною територіальною комбінацією ландшафтних комплексів, а їх
зв'язок фізичними та іншими потоками має лише другорядне значен
ня, то конекційні регіони є однорідними та специфічними насампе
ред за характером, напрямом, рисунком і силою горизонтальних зв'я
зків у ландшафтах. При цьому вони можуть складатися з генетично-
та субстанційно різних ландшафтних комплексів. Головне, щоб вони
були пов'язані потоками в територіальну цілісність.
Морфологічними ландшафтними регіонами є регіони, виділені за
особливостями їх субстанційних АТС, а конекційними - за особливос
тями потокових АТС. Оскільки ці регіони виділяються за різними
структуроформувальними показниками, вони різняться не тільки за
змістом, але й за розмірами, контурами й місцеположенням (рис. 19).
.. .... — Д а - — .— і
. ....”** Чор не м о р е її ^ \
Рис. 19. Ландшафтні морфологічні (а)

та конекційні (6) регіони Рівнинного Криму (фрагмент)
Як видно з рис. 19, контури морфологічних і конекційних регіонів

практично не збігаються. Так само й інші типи ландшафтних регіонів
(соціофункціональні, етноландшафтні) мають свою власну конфігура
цію. Однак те, що певну територію можна поділити на зовсім різні
ландшафтні регіони, не свідчить про їх суб'єктивність, або про те, що
певний варіант поділу території на її регіони є вірним, а решта - хиб
ні. Регіони будь якого типу є об'єктивними в тому, що об'єктивною є
основа їх виділення - регіональна специфіка певних типів ландшафт
них територіальних структур.
105
Розбіжності в конфігурації ландшафтних регіонів різних типів та

кож зумовлені цілком об'єктивними причинами - різними формами
територіальної впорядкованості ландшафту. Натомість суб'єктивним
буде намагання виділити ландшафтні регіони, які б були цілісними та
своєрідними одночасно за всіма типами відносин і територіальних
структур. Хоча такий підхід не позбавлений певного сенсу (і деякі
ландшафтознавці намагаються такі "тотальні" регіони виділяти), од
нак при ньому роль суб'єктивних уявлень науковця при проведенні
меж регіонів є дуже істотною.
У практичному аспекті більш продуктивним є виділення не "тота
льних", а того типу ландшафтних регіонів, аналіз яких найефектив
ніший для вирішення поставленої наукової чи прикладної задачі. При
вирішенні складних комплексних проблем здебільшого виникає пот
реба у виділенні ландшафтних регіонів різних типів, тобто - в укла
данні декількох різних схем ландшафтних регіонів, по кожній із яких
і обґрунтовуються відповідні рішення.
Хоча ландшафтознавство зосереджується переважно на виділен

ні регіонів морфологічного та конекційного типів, у географії відомі
й регіони інших типів - нуклеарні (вузлові), перехідні (екотонні) та
мережеві. Нуклеарні регіони утворюються навколо деякого ядра,
яке активно впливає на своє територіальне оточення, формуючи ре
гіональну структуру з ядром і периферійними зонами навколо нього.
Як показав О. Ретеюм, такі структури широко поширені в ландша
фті; визначення ландшафтних ядер та зони їх впливу призводить до
виділення регіонів нуклеарного типу8. Нуклеарними ландшафтними
регіонами можна вважати окремі парагенетичні пояси великих рі
чок. Екотонні регіони являють собою області переходу однієї тери
торіальної структури в іншу. Як ландшафтні регіони екотонного ти
пу розглядаються передгірські регіони (Ф. Максютов, М. Когай),
а саме: лісотундра, лісостеп, напівпустелі тощо (Дж. Гош, Е. Коломиц).
Мережеві регіони являють собою частини території, специфічні за
характером і рисунком мереж, які розвинені в їх межах. У ландша
фті такими мережами є насамперед річкові, яружно-балкові, а та
кож екомережі - утворені шляхами біотичних міграцій. Для ланд
шафтознавства вивчення регіонів такого типу невластиве. Нато
мість ландшафтна екологія приділяє особливу увагу виділенню регі
онів за специфікою екомереж.
8Ретеюм А.Ю. Земные миры. - М., 1988.

106
Кожний регіон, у який би спосіб він не був виділений, є специфічним

і індивідуальним. Це, однак, не перешкоджає типології та класифікації
регіонів - тобто об'єднання подібних за певними рисами регіонів у їх ви
ди, типи, класи та інші таксони. При цьому регіони, що належать до од
ного типу, можуть бути розташовані далеко один від одного. Наприклад,
ландшафтні регіони вулканічних гірських масивів мають чимало спіль
них рис, тому й об'єднуються в один тип. Але вони територіально розосе
реджені й зустрічаються у зовсім різних місцях. Наприклад, в Україні
- у Криму (ландшафт Карадаїу) і в Карпатах (Вулканічні Карпати).
Хоча шляхом типології та класифікації ландшафтних регіонів мож
на вирішити низку важливих завдань, у ландшафтознавстві об'єкта
ми класифікації традиційно розглядаються не ландшафтні регіони,
а ландшафтні комплекси різних типів (див. § 3.5). При розгляді ж по
дібностей - відмінностей між ландшафтними регіонами значно більш
поширеним науковим прийомом є районування, тобто об'єднання де
кількох суміжних регіонів у регіони вищого таксономічного рівня
- області, краї, підзони, зони.
^ 3.7. Ландшафтознавче районування

Районування визнається важливою науковою та науково-прак
тичною проблемою переважною більшістю ландшафтознавців. Що
правда, деякі з них вважають, що наукове ландшафтознавство об
межується пізнанням ландшафтних комплексів локального рангу (не
вище ландшафту або макрогеохори), а фізико-географічне та інші
види районування - напрям, що належить до регіональної географії
або наукового краєзнавства. Однак, навіть і за такого розуміння про
блеми ландшафтознавчого районування, в її розробці визначальну
роль відіграють наукові положення ландшафтознавства.
Районуванням є процес виділення й упорядкування територіально
суміжних регіонів, подібних за встановленими критеріями, у регіони
вищих рангів. Найважливішим його результатом є схема районуван
ня, яка подається у картографічній формі з описом (текстовим або
табличним) виділених у ній регіонів.
У ландшафтознавстві минулого сторіччя відбувалася дискусія з приво
ду можливості та змісту різних варіантів районування однієї й тієї самої
території. Позиція, яку можна назвати моноваріантною та яку підтриму
вала більшість радянських ландшафтознавців, ґрунтується на тезі, що
існує лише один правильний варіант (схема) ландшафтознавчого району
107
вання (загальнонаукове або наукове). Інші ж можливі схеми районування

(як от, агроландшафтознавче, ландшафтно-меліоративне, ландшафтно-
рекреаційне та інші подібні) є похідними від загальнонаукового - вони
спираються на його схему (контурну основу), але опис регіонів у легенді
карти подають із відповідною тематичною направленістю.
Протилежна, "поліваріантна", позиція домінувала серед західноєвро
пейських і американських географів, а серед російських її обстоював
Д. Арманд та деякі інші географи. Вона полягає в тому, що результат ра
йонування залежить від його мети, обраного комплексу ознак ландшафту
та критеріїв, за якими регіони нижчих рангів об'єднуються у вищі. Тому
єдиного районування, де враховані всі можливі прояви ландшафту, не
може бути, або ж воно буде надто штучним. У практичному аспекті більш
зручним і продуктивним є складання декількох схем ландшафтознавчого
районування - відповідно до тієї мети, заради якої воно виконується.
У сучасному ландшафтознавстві, у якому принцип поліструктурності
набув загальнометодологічного значення (див. § 1.2), визнається, що ре
зультат районування залежить насамперед від структуроформувальних
зв'язків у ландшафті, подібність яких у межах певних частин території
і є підставою для виділення ландшафтних регіонів різних рангів. Отже,
залежно від типу ЛТС, що аналізується, укладаються різні схеми ланд
шафтознавчого районування. Кожна з цих схем ґрунтується на власній
системі критеріїв і має свій таксономічний ряд ландшафтних регіонів.
Таким чином, для однієї й тієї самої території можна укласти декілька
карт її ландшафтознавчого районування. Причому ці карти відрізняти
муться не тільки за змістом виділених ландшафтних регіонів та їх опи
сом у легенді, а й за своєю контурною основою.
Відповідно до двох загальних типів ландшафтних регіонів - мор
фологічних та конекційних, розрізняються й два напрями ландшаф
тознавчого районування. Морфологічне районування е виділенням
і впорядкуванням регіонів у таксономічний ряд на підставі їх подіб
ності (однорідності складу), а конекційне районування - на підставі їх
зв'язності горизонтальними потоками.
У ландшафтознавстві традиційно най

Морфологічне більше уваги приділяється районуванню,
районування в основі якого лежить однорідність тери
торії за субстанційною ЛТС. Територіаль
ними одиницями такого типу району
вання є морфологічні (однорідні) ландшафтні регіони різних рангів,
їх однорідність визначається чинниками неоднакової причинності
(кліматичними, орографічними, тектонічними), які мають свої тери-
108
торіальні закономірності і не перебувають у жорсткій субординації.

Через це дуже складно чітко сформулювати критерії виділення ланд
шафтних регіонів різних рангів, які були б однорідними за сукупніс
тю багатьох ознак субстанційних ЛТС.
Одна із причин цієї складності полягає в існуванні двох головних
чинників регіональної диференціації: зонального, пов'язаного з нерів
номірним розподілом короткохвильової радіації Сонця по широті, та
азонального, пов'язаного з тектонічними, геологічними, орографічни
ми структурами Землі, а також із кліматичною секторністю (різним
співвідношенням тепла й вологи в межах одного кліматичного поясу
або зони). Кожний із цих чинників призводить до формування різних
за характером однорідності ландшафтних регіонів: зональних (пояс
- зона - підзона) та азональних (субконтинент - країна - провінція
- область). Однорідним одночасно за зональними та азональними ри
сами вважається ландшафт у його індивідуальному (регіональному)
тлумаченні. Через це він визнається ландшафтним регіоном найниж
чого рангу, а ландшафтознавче районування полягає в об'єднанні су
міжних ландшафтів у більші регіони, які можуть бути однорідними
або за зональними або азональними ознаками. Відповідно виділяють
ся два ряди ландшафтних регіонів: зональний та азональний.
Зональний таксономічний ряд ландшафтних регіонів становлять фі
зико-географічний пояс, ландшафтна зона та підзона. Пояс є регіоном
найвищого таксономічного рангу. Однак чимало ландшафтознавців не
вважають його цілісним у ландшафтному аспекті, оскільки пояси виді
ляються не стільки за особливостями ЛТС у їх межах, скільки за тепло
вими або циркуляційними поясами, виділеними в кліматології.
Невизначеність у критеріях виділення фізико-географічних поя

сів призводить до того, що різні автори виділяють різну їх кількість
і в різних територіальних межах. Так, І. Герасимов виділяв у кож
ній півкулі по чотири пояси: полярний, бореальний (помірний),
субтропічний та тропічний; О. Григор'єв - по шість поясів (до на
званих чотирьох він додав субтропічний та субекваторіальний);
В. Сочава - лише два (тропічний та позатропічний).
Ландшафтна зона вважається регіоном, у якому однорідність суб

станційних ЛТС за зональними ознаками проявляється значно вираз
ніше, і тому їй надається статус базової таксономічної одиниці зона
льного ряду [4]. Ландшафтні зони виділяються за комплексом ознак,
серед яких власне ландшафтознавчою є домінування в межах авто-
109
морфних вододільних рівнин ландшафтів одного типу (див. § 3.5).

Інші діагностичні ознаки виділення ландшафтних зон пов'язані з по
казниками радіаційного балансу, сум температур і співвідношення
тепла й вологи (індексами сухості, коефіцієнтами зволоження тощо).
При виділенні ландшафтних зон особливо важливим є палеоланд-
шафтознавчий аналіз території. Це пов'язано з тим, що сучасна зона
льна структура грунтово-рослинного покриву і ландшафту в цілому
відбиває не стільки теперішню кліматичну ситуацію, скільки ті кліма
тичні умови, коли дана структура сформувалась. Іншими словами,
унаслідок певної інерційності ґрунтів і рослинності щодо кліматичних
змін, система ландшафтних зон, що склалася на сьогодні, не є пря
мим віддзеркаленням сучасних кліматичних умов. Скоріше, вона яв
ляє собою результат адаптації грунтово-рослинного покриву до кліма
тичної системи, що існувала впродовж принаймні декількох останніх
століть. Це означає, що певні ландшафтні зони, а особливо межі між
ними можуть не відповідати сучасним кліматичним умовам, а тим
більше глобальним і регіональним змінам клімату.
З огляду на те, що ландшафтні зони виділяються за комплексом кри
теріїв, а формальні ознаки, які однозначно вказують на межі між ними,
відсутні, серед науковців існують різні погляди не тільки на місцеполо
ження ландшафтних зон, а й на саму їх кількість. Навіть для території
України дослідники виділяють ландшафтні зони неоднаково. Так, на
думку О. Маринича та П. Шищенка [5], у її межах поширені зона міша
них лісів, широколистяних лісів, лісостепова та степова зони, а в Атласі
природних умов і ресурсів Української PCP, виданому в 1978 p., виділе
но три ландшафтні зони: мішаних лісів, лісостепова та степова.
Ландшафтна підзона виділяється в межах зони за переважаючим
підтипом ландшафтів. Показовим індикатором підзони є генетичні
підтипи ґрунтів, поширених на вододільних рівнинах. Наприклад,
степова зона більшістю вчених поділяється на три підзони: північнос-
тепову (переважають чорноземи звичайні), середньостепову або ти-
повостепову (чорноземи південні), південностепову або сухостепову
(де переважають темно-каштанові ґрунти) тощо.
Азональний таксономічний ряд ландшафтних регіонів становлять
такі одиниці районування, як субконтинент, країна, провінція, об
ласть. Субконтинент виділяється як частина материка, яка відобра
жає найбільш загальні риси його форми й орографії та специфічний
спектр ландшафтних зон. Наприклад, А. Ісаченко в межах Євразії
виділяє такі субконтиненти, як Європу, Північну Азію (Сибір), Східну
110
Азію, Внутрішню Азію, Передню Азію та Південно-Східну Азію. Бли

зький поділ пропонує в одній зі своїх робіт В. Сочава.
Ландшафтна (фізико-географічна) країна являє собою регіон, що
відповідає великим геоструктурам (здебільшого другого порядку
- давнім плитам, щитам тощо), які характеризуються однорідністю
макрорельєфу (відповідають великій рівнині, плоскогір'ю, крупній
гірській споруді тощо) і загальної атмосферної циркуляції. Прикла
дами рівнинних ландшафтних країн є Східноєвропейська рівнин
на, Західносибірська низовинна тощо; гірських країн - Карпатська,
Кримсько-Кавказька.
Ландшафтні країни поділяються на провінції або краї. Ландшафт
на провінція (край) виділяється як частина зони в межах ландшафт
ної країни, специфічна за низкою рис. Важливими такими рисами
вважаються характер рельєфу, історія формування літогенної основи
ландшафту, ступінь прояву континентальності клімату та деякі інші.
Наприклад, у межах України вся рівнинна частина якої розташована
у Східноєвропейській країні, її лісостепову зону поділяють на три
ландшафтні провінції: Дністровсько-Дніпровську, Лівобережно-Дніп
ровську та Середньоруську.
Ландшафтна область - група суміжних ландшафтів, які подібні за
генезисом, геологічною будовою, сукупністю форм земної поверхні
(мезорельєфом). Своєрідність орографії та географічного положення
в межах одного сектору ландшафтної зони зумовлюють однорідність
області і в кліматичному аспекті (передусім - континентальність клі
мату). Наприклад, у межах української частини Полісся виділяються
п'ять ландшафтних областей: Волинське, Житомирське, Київське, Че
рнігівське та Новгород-Сіверське Полісся. Займаючи Поліську низо
вину (вона розглядається як окрема ландшафтна провінція), ці облас
ті відрізняються між собою низкою рис - віком та літологією геологіч
них порід, різним співвідношенням у поширенні моренних, озерних
та інших відкладів, геоморфологічними особливостями тощо. При
цьому субстанційна ЛТС у межах кожної з областей лишається доволі
однорідною, маючи властиві тільки їм особливості.
Наприклад, характерними рисами Волинського Полісся є широке
поширення ландшафтних комплексів моренних пасом і денудаційних
підвищених рівнин на крейдових породах. Тут розвинені специфічні
карбонатні ґрунти - рендзини, яких немає в інших ландшафтних об
ластях Полісся. Характерні особливості ЛТС Житомирського Полісся
визначаються близьким заляганням кристалічного фундаменту й по
ширенням петрофітних ландшафтних комплексів, які ніде більше
111
в Поліссі не зустрічаються. Аналогічні специфічні риси мають і інші

області Українського Полісся.
Існування двох типів ландшафтних регіонів - однорідних за зона
льними та азональними ознаками ускладнює обґрунтування таксо
номічної системи ландшафтознавчого районування. Адже це райо
нування передбачає не тільки виділення ландшафтних регіонів, але
й визначення їх субординації - принципи об'єднання регіонів мен
ших рангів у більші. Запропоновано три основні підходи до вирі
шення цієї проблеми, які одержали назву однорядної, дворядної та
багаторядної системи таксономічних одиниць ландшафтознавчого
районування (рис. 20).
З ола
N
П ід зо ііл Зона По я «
1 1 * 1
Р і> ІІ 111 _ Зональним, р я д
............ . . і *
і К А
І додасть П р о в ін ц ія \
I " К ра їн а К он ти н е н т
Азональний ря д
Рис. 20. Три підходи до побудови системи таксономічних одиниць

ландшафтознавчого районування:
а - однорядний; б - дворядний; в - багаторядний
112
Однорядний принцип побудови таксономічної системи одиниць

ландшафтознавчого районування полягає у зведенні в єдиний таксо
номічний ряд зональних та азональних ландшафтних регіонів (див.
рис. 20, а). Здебільшого ці одиниці чергуються між собою. Наприклад,
країни поділяються на зони, зони - на провінції, провінції - на підзо
ни і т. д. Тобто при виділенні кожної наступної одиниці районування
почергово використовуються то зональні, то азональні ознаки морфо
логічної однорідності ландшафту. Однорядних схем ландшафтознав
чого районування розроблено чимало, причому в різних авторів регі
оном найвищого рангу обирається або зональна одиниця (пояс), або
азональна (країна або субконтинент).
Прикладом схеми ландшафтознавчого районування, що ґрунтуєть
ся на однорядній системі таксономічних одиниць, є районування те
риторії України, виконане О. Мариничем і П. Шищенком (рис. 21).
Дворядні таксономічні системи ландшафтознавчого районування
ґрунтуються на тезі, що підпорядкування зональних регіонів азональ
ним чи навпаки є штучним прийомом, оскільки в основі виділення
цих регіонів лежить їх однорідність за зовсім різними ознаками та
чинниками утворення й динаміки ландшафту. За [4], у природі немає
ніякого чергування зональних та азональних факторів і одиниць, які
ними створені. Ці фактори та відповідні їм регіони співіснують і пе
ретинаються у просторі, отже систему регіонів Землі не можна уявити
у вигляді серії матрьошок, які точно вкладаються одна в одну в один
субординаційний ряд. Таким чином, ландшафтні райони, які є одно
рідними в зональному та азональному аспектах, правильніше об'єдну
вати в регіони двох рядів: зональний та азональний (див. рис. 20, б).
При цьому на картах ландшафтознавчого районування, виконаних
на основі цього принципу, зображаються дві незалежні між собою й
накладені одна на одну системи зональних та азональних ландшафт
них регіонів. На схемах такого районування якісним фоном показу
ють ландшафтні зони та підзони, а штриховкою або лініями різного
кольору й товщини - країни, області та провінції.
Багаторядні таксономічні системи ландшафтознавчого районуван
ня, поряд із зональним та азональним рядами регіонів, мають ще один
або декілька рядів ландшафтних регіонів, які немов суміщають ознаки
однорідності за зональними й азональними ознаками (див. рис. 20, в).
Наприклад, у схемі А. Ісаченка такий регіон, як "зона у вузькому смис
лі", виділяється як відрізок певної ландшафтної зони в межах ландшаф
тної країни, "підзона у вузькому смислі" - як відрізок підзони в межах
країни, провінція - як частина зони в межах однієї області, а підпровін-
ція є частиною підзони в межах ландшафтної області.
113
Рис. 21. Схема ландшафтознавчого районування території України
9Маринич О.М., Пархоменко Г.О., Петренко О.М.Удосконалена схема фізико-географічного районування України
// Укр. геогр. журн. - 2003. - № 1. - С. 16-20.
Східноєвропейська рівнина
Зона мішаних лісів
Поліський край: І. Область Волинського Полісся; II. Область Малого
Полісся; III. Область Житомирського Полісся; IV. Область Київського
Полісся; V. Область Чернігівського Полісся; VI. Область Новгород-
Сіверського Полісся.
І Зона широколистяних лісів
Західноукраїнський край: VII. Волинська височинна область;
VIII. Розтоцько-Опільська горбогірна область; IX. Західно-Подільська
височинна область; X . Середньо-Подільська височинна область;
XI. Прут-Дністровська височинна область.
Лісостепова зона
Подільсько-Придніпровський край: XII. Північно-Західна Придніпров
ська височинна область; X III. Північно-Східна Придніпровська висо
чинна область; XIV. Київська височинна область; XV. Придніст-
ровсько-Східно-Подільська височинна область; XVI. Середньобузька
височинна область; VII. Центральнопридніпровська височинна об
ласть; XVIII. Південно-Подільська височинна область; XIX. Південно-
Придніпровська височинна область.
Лівобережно-Дніпровський край: XX. Північно-Придніпровська те
расова низовинна область; XXI. Північно-Полтавська височинна об
ласть; XX II. Східно-Полтавська височинна область; X XIII. Південно-
Придніпровська терасова низовинна область.
Східноукраїнський край: XXIV. Сумська схилово-височинна область;
XXV. Харківська схилово-височинна область.
Степова зона
Північностепова підзона
Дністровсько-Дніпровський край: XXVI. Південно-Молдавська
схилово-височинна область; XXVII. Південно-Подільська схилово-
височинна область; XXVIII. Південно-Придніпровська схилово-
височинна область.
Лівобережно-Дніпровсько-Приазовський край: XXIX. Орільсько-Самар-
ська низовинна область; XXX. Кінсько-Ялинська низовинна область;
XXXI. Приазовська височинна область; XX X II. Приазовська низовин
на область.
Донецький край: XXXIII. Західно-Донецька схилово-височинна об
ласть; XXXIV. Донецька височинна область.
Задонецько-Донський край: XXXV. Старобільська схилово-висо
чинна область.
115
Середньостепова підзона
Причорноморський край: XXXVI. Задністровсько-Причорноморська
низовинна область; XXXVII. Дністровсько-Бузька низовинна область;
XXXVIII. Бузько-Дніпровська низовинна область; XXXIX. Дніпров-
сько-Молочанська низовинна область; ХЬ. Західно-Приазовська схи-
лово-височинна область.
Південностепова (сухостепова) підзона
Причорноморсько-Приазовський край: ХЬІ. Нижньобузько-Дніп-
ровська низовинна область; ХЬІІ. Нижньодніпровська терасово-
дельтова низовинна область; ХІЛІІ. Присивасько-Приазовська ни
зовинна область.
Кримський степовий край: ХЬГ\Л Присивасько-Кримська низовинна
область; ХІЛЛ Тарханкутська височинна область; Х Ш . Централь-
нокримська височинна область; Х Ш І . Керченська горбисто-пас-
мова область.
КРИМСЬКІ ГОРИ
Кримський гірський край: І. Передгірно-Кримська область; II. Гірсько-
Кримська область; III. Південнобережно-Кримська область.
КАРПАТИ
Українські Карпати: І. Передкарпатська височинна область;
II. Зовнішньо-Карпатська область; III. Вододільно-Верховинська об
ласть; IV. Полонинсько-Чорногірська область; V. Мармароська об
ласть; VI. Вулканічно-міжгірно-улоговинна область; VII. Закарпатська
низовинна область.
Конекційннм є регіон, у межах якого

Конекційне ландшафтні комплекси тісно пов'язані одно-
районування спрямованими горизонтальними потоками
(див. § 3.6). Являючи собою чітко окреслену
динамічну цілісність, конекційні райони не існують ізольовано один від
одного, а також пов'язані горизонтальними потоками. Отже, суміжні
конекційні райони, між якими існують тісні зв'язки потоками речовини,
можна об'єднати в конекційні регіони вищих рангів і таким чином оде
ржати схему конекційного районування.
Хоча ландшафтознавство вже має чималий досвід виділення та
аналізу внутрішньої структури регіонів конекційного типу (парагене-
тичних комплексів, річкових басейнів, парадинамічних районів),
проблема їх районування розроблена Недостатньо. Одна з таких спроб
належить Ф. Мількову [6], який запропонував таксономічний ряд па-
116
радинамічних ландшафтних систем: мета-, макро-, мезо- та мікроси-

стема й виділив регіони двох перших рівнів для північної частини
Євразії (колишнього СРСР).
Парадинамічні ландшафтні мегасистеми є регіонами найвищого
рангу і відображають взаємодію материків та океанів. У північній Єв
разії Ф. Мільков виділив дві мегасистеми: Атлантико-Євразійську та
Далекосхідно-Тихоокеанську. Територія України знаходиться в першій
із них. Попри величезні розміри Атлантико-Євразійської мегасистеми,
її цілісність у потоковому аспекті зумовлена пануючим західним пере
носом повітряних мас і вологи, відсутністю орографічних бар'єрів, що
перешкоджають цьому переносу, а також віссю високого атмосферно
го тиску (віссю Воєйкова), що простягається від Азорських островів до
Монголії та зумовлює цілісність цієї території за загальними територіа
льними й часовими закономірностями атмосферної циркуляції.
У межах парадинамічних мегасистем проявляються лише найбільш
загальні (континентального масштабу) територіальні закономірності
горизонтальних потоків. Ці закономірності мають більш загальнозем-
лезнавчий зміст, ніж ландшафтознавчий. Натомість причини форму
вання та внутрішня структура парадинамічних макросистем позна
чені цим змістом більше. Парадинамічні ландшафтні макросистеми
виділяються в межах однієї мегасистеми як її частина, ЛТС якої істо
тно залежать від потоків і впливів, які виникають унаслідок взаємодії
контрастних за своїми особливостями субстанційних регіонів або
ландшафтними комплексами суходолу та окраїнними морями.
Іншими словами, парадинамічна макросистема відповідає тери
торії, яка охоплена потоками, що беруть початок від одного рубежу,
який розділяє контрастні ландшафтні комплекси, або суходіл і моря.
Такі ландшафтні межі Ф. Мільков називає рубежами ландшафтної
контрастності. Залежно від природи цих рубежів, парадинамічні
ландшафтні макросистеми поділяються на три типи: берегові (зумо
влені потоками між окраїнними морями та ландшафтами суходолу),
орографічні (цілісні за потоками, що поєднують гірські й прилеглі
рівнинні ландшафти) та змішані [б].
Наприклад, в Атлантико-Євразійській мегасистемі Ф. Мільков
виділяє шість парадинамічних макросистем: Балтійську берегову,
Північноєвропейську берегову, Північно-Сибірську берегову, Чор
номорсько-Каспійську змішану, Середньоазійську орографічну та
Південно-Азійську орографічну. Територія України розташована
в межах Чорноморсько-Каспійської парадинамічної макросистеми.
Горизонтальні потоки в ній перебувають під визначальним впливом
117
М. Д. Гродзинський, О. В Савищька. Ландшафтознавство
взаємодії південної частини Східноєвропейської рівнини, з одного

боку, та Чорного й Азовського морів, гір Кавказу та Каспійського
моря - із другого.
Ф. Мільков пропонував поділяти парадинамічні ландшафтні мак-
росистеми на мезо- та мікросистеми, однак критеріїв виділення цих
одиниць не сформулював.
На відміну від підходу Ф. Мількова, орієнтованого на виділення ве
ликих підрозділів географічної оболонки за характером міжландшаф-
тних зв'язків у їх межах, пропонований нами підхід до конекційного
районування передбачає виділення дрібніших ландшафтних регіонів.
Якщо парадинамічне районування Ф. Мількова виконується за прин
ципом "зверху донизу" (спершу виділяються найбільші регіони, а по
тім - регіони меншого рангу), то конекційне ландшафтознавче райо
нування в нашій версії виконується переважно за принципом "знизу
догори" (спершу виділяються конекційні регіони найменшого рангу,
які потім послідовно об'єднуються в регіони вищих рангів).
Таксономічну систему одиниць конекційного ландшафтознавчого
районування наведено на рис. 22.
: Колекційна І
система
/ N
Рис. 22. Таксономічна система одиниць

конекційного ландшафтознавчого районування
Таксономічною одиницею конекційного районування найменшо

го рангу є конекційний ландшафтний район. Він виділяється як
сукупність пов'язаних односпрямованими горизонтальними пото
ками ландшафтних смуг і часто відповідає парадинамічному під
району (див. § 3.4). У межах конекційного району горизонтальні по
токи мають не тільки один напрямок, але й близьку інтенсивність.
Через це він також однорідний за складом сучасних і потенційно
можливих фізико-географічних процесів, які цими потоками зумо
влені. Рис. 19 дає уявлення про розміри та головні принципи виді
лення конекційних районів.
118
Конекційні райони можуть об'єднуватися або в області, або в се

ктори. В один конекційний ландшафтний сектор об'єднуються ра
йони, які мають загалом однаковий напрямок горизонтальних по
токів, але відрізняються за їх інтенсивністю та складом фізико-
географічних процесів, які цими потоками зумовлені. Наприклад,
конекційні райони південного макросхилу Головної Кримської гря
ди відрізняються між собою за стрімкістю схилів, їх формою, геоло
гічною будовою та деякими іншими рисами, які зумовлюють те, що
фізико-географічні процеси мають тут свої закономірності й дещо
різний характер прояву. Однак ці конекційні райони мають одна
ковий напрямок потоків і подібні за своєю позиційно-динамічною
та парагенетичною ЛТС. На основі цієї динамічної подібності вони
й об'єднуються в конекційні сектори.
Конекційна ландшафтна область має інший характер динамі
чної цілісності. Її становлять конекційні райони, відмінні за на
прямом горизонтальних потоків, але сильно пов'язані ними. Здебі
льшого конекційна область має одну спільну для всіх чи більшості
районів область народження потоків (саме це й дало підстави на
звати цей конекційний регіон областю). Часто нею є привододіль-
ний ландшафтний ярус, від якого горизонтальні потоки спрямо
вані по різні боки і формують парадинамічний район. Через це
конекційна область часто відповідає одному або декільком суміж
ним парадинамічним районам.
Як видно з рис. 22, конекційний сектор і область є ландшафтними
регіонами одного рангу та складаються безпосередньо з конекційних
районів. Але характер зв'язків цих районів, а також природа цілісно
сті сектору та області різні. Здебільшого в межах одного сектору його
конекційні райони слабо пов'язані між собою горизонтальними пото
ками, але ці потоки односпрямовані, що й визначає його динамічну
цілісність. У конекційній області маємо зворотне співвідношення
- потоки різноспрямовані, але завдяки цьому поєднують конекційні
райони між собою в територіальну цілісність.
Конекційний ландшафтний пояс становлять конекційні сектори й об
ласті, подібні за домінуючими фізико-географічними процесами, що зу
мовлені горизонтальними потоками, та їх макропозицією щодо напря
мів переносу речовини, областей народження й розвантаження потоків.
У багатьох випадках контури цих ландшафтних одиниць мають видов
жену форму і тяжіють до певного діапазону висот. Ці два факти й дали
підстави назвати їх конекційними поясами, хоча вони можуть набувати
іншої форми - близької до ізометричної, кільцевої і т. п.
119
Конекційна ландшафтна система являє собою частину терито

рії, у межах якої конекційиі пояси тісно пов'язані загалом одно-
спрямованими горизонтальними потоками. У більшості конекцій-
них систем ці потоки проявляють себе в однаковому складі пере
важаючих фізико-географічних процесів. Наприклад, Лівобережно-
Причорноморська конекційна система цілісна не лише за напрямом
потоків, але й за домінуючими процесами, де ці потоки знаходять
свій прояв. Цими процесами є субгоризонтальне перенесення ґрун
тових і підземних вод. Подільська конекційна система також одно
рідна за горизонтальними процесами потокової природи - тут до
мінують процеси поверхневого стоку.
Однак не рідкісними є й конекційні системи, пояси яких тісно
пов'язані односпрямованими горизонтальними потоками, але ці
потоки реалізуються в різних процесах. Наприклад, весь Кримсь
кий півострів являє собою одну конекційну ландшафту систему.
У її межах окремі конекційні пояси пов'язані в динамічну ціліс
ність речовинними потоками, які, однак, реалізуються в різних
процесах. Так, Тарханкутський, Центрально-Кримський, Зовніш-
ньокуестовий та інші конекційні пояси, що займають вище гіпсо
метричне положення, сильно пов'язані між собою процесами пло
щинного стоку, а їх зв'язок із Присивашським поясом забезпечу
ється підгрунтовими потоками.
Конекційна ландшафтна система є територіальною одиницею регі
онального рівня розмірності. Очевидно, вона є близькою до паради-
намічної мезосистеми, яку передбачував Ф. Мільков у своєму ряду
парадинамічних ландшафтних систем. Отже, на вищому (субконти-
нентальному) ступені районування конекційні системи можуть об'єд
нуватись у парадинамічні ландшафтні макро- та мегасистеми, виді
лені Ф. Мільковим.
1. Беручаиівили Н.Л. Геофизика ландшафта. - М., 1990.
2. Гродзинський М.Д. Пізнання ландшафту: місце і простір: У 2 т.
- К., 2005.
3. Гродзинський М.Д. Ландшафтна екологія. - К., 2007.
4. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое ра
120
5. Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія України: Підру

чник. - К., 2003.
6. Милъков Ф.Н. Физическая география: современное состояние,
закономерности, проблемы. - Воронеж, 1981.
1. У чому полягає просторовість ландшафту і в яких його властиво
стях вона знаходить свій прояв?
2. Охарактеризуйте основні типи вертикальних структур ландшафту.
3. Сформулюйте відмінності між геокомпонентом і геомасою.
4. Які правила формальної логіки дають при класифікації ландшафтів?
5. У чому полягають головні відмінності між морфологічним та ко-
некційним ландшафтознавчим районуванням?
1. Критерії виділення елементарних територіальних ділянок ланд
шафту.
2. Поняття позиції та позиційний принцип у ландшафтознавстві.
3. Типи вертикальних структур ландшафту.
4. Територіальна структура потоків у ландшафтів.
5. Вихідні принципи ландшафтознавчого районування.
121
ГЛАВА 4. ЛАНДШАФТ
ЯК ЧАСОВИЙ ФЕНОМЕН
^ 4.1. Поняття динаміки ландшафту

Ландшафт - не є статичним, застиглим у часі утворенням. По-
перше, він є "продуктом" часу, тобто створений сукупністю динамічних
процесів, які сформували його сучасні вертикальні та територіальні
структури. Палеоландшафтознавство та історичне ландшафтознавство
вивчають зміни ландшафтів у минулому, закономірності їх формування
в масштабах еволюційного та історичного часу (останнім часом його ча
сто називають еволюційним ландшафтознавством). Ці наукові напрями
розглядатимуться у § 7.5 і 7.6 навчального посібника. По-друге, ланд
шафт зазнавав змін не тільки в минулому, він безперервно змінюється
й тепер. Його сучасні зміни знаходять вияв у надзвичайному різнома
нітті феноменів. Зміна дня та ночі, пір року, ерозія ґрунтів і накопичен
ня в них важких металів, вимирання видів та їх заміщення новими ви
дами рослин і тварин, утворення ярів, висихання боліт, обміління річок,
спорудження автостради, осушення та зрошення земель, природні й те
хногенні катастрофи ландшафту - все це та безліч інших явищ є зміна
ми, які протікають у ньому на сьогодні. Змінюються гуманістична сут
ність ландшафту, зміст і вага його різних значень, а також з часом
змінюється і сприйняття людиною ландшафту тощо.
Отже ландшафт є динамічним феноменом, і саме завдяки його
здатності до змін він зберігає свою цілісність. Водночас, певні зміни
ландшафту несуть загрози для його існування як цілісного комплексу.
Такі зміни можуть бути спричинені катастрофічними природними
явищами та процесами. Проте на сьогодні найбільша загроза цілісно
сті ландшафтів пов'язана з господарською діяльністю людини. Реалі
зація необгрунтованих у ландшафтознавчому аспекті проектів з мелі
орації земель, їх сільськогосподарського, гірничопромислового, рекре
аційного та іншого використання призводять до змін, які руйнують
не тільки природну складову ландшафту, але й негативно познача
ються на фізичному та духовному житті людей у ньому.
Глава 4. Ландшафт як часовий феномен
Таким чином, дослідження динамічних змін ландшафтів має ве

лике наукове та практичне значення й сучасне наукове ландшафто
знавство приділяє йому належну увагу. У ньому сформувався відпо
відний розділ - динамічне ландшафтознавство (ряд учених називає
його структурно-динамічним ландшафтознавством). Його завдання
- пізнати ландшафт як складну динамічну цілісність.
Розуміння ландшафту як динамічного феномену було власти

ве засновнику наукового ландшафтознавства О. Гумбольдту,
який вважав його результатом еволюційно-динамічних присто
сувань окремих компонентів природи в межах певної території.
Особливо цікавили вченого процеси, що пов'язують у ландшафті
біотичне життя з неорганічними чинниками - рельєфом, кліма
том, геологічними породами тощо. Однак подальший розвиток
ідей О. Гумбольдта в Німеччині відбувався переважно в напрямку
осягнення ландшафту як просторової цілісності. А. Геттнер вису
нув хорологічну концепцію (див. § 1.2), яку й абсолютизував, стве
рджуючи, що завдання географії щодо пізнання ландшафту обме
жується лише вивченням його територіальної сутності, а з'ясуван
ня змін ландшафтів у часі - завдання інших наук (насамперед
природничої історії). Під впливом авторитету А. Геттнера ландша
фтознавство Німеччини довоєнного часу й розвивалося як пере
важно хорологічна наука.
Натомість основоположники російського ландшафтознавства
- В. Докучаєв, А. Берг, А. Раменський, Г. Висоцький наголошу
вали на тому, що ландшафт - не тільки територіальний ком
плекс, а й динамічний. Його всебічне пізнання вимагає з'ясу
вання як шляхів його еволюційного розвитку, так і сучасних
змін. Таке розуміння ландшафту позначилось і на напрямах
його досліджень у Росії, а потім - у Радянському Союзі довоєн
ного часу. Зокрема, за ініціативи В. Докучаєва, Г. Висоцький
у 1892 р. поблизу с. Велико-Анадоль (тепер Донецька обл.) ор
ганізував дослідницьку станцію, на якій проводились стаціона
рні дослідження за змінами ландшафту в часі.
У післявоєнний час німецькі ландшафтознавці Й. Шмітхюзен,
Е. Нееф, Г. Кароль, Г. Ріхтер відійшли від геттнерівського розумін
ня ландшафту й висунули ряд важливих думок щодо динаміки
ландшафту. Зокрема, Й. Шмітхюзен сформулював оригінальні по
ложення геосинергентики - напряму ландшафтознавства, яке дос
ліджує динамічні взаємозв'язки в ландшафтних комплексах. По
силенню інтересу до вивчення динаміки ландшафту сприяла
й екологізація середньоєвропейського ландшафтознавства, особ
ливо - ландшафтна екологія К. Троля.
123
У повоєнному СРСР пріоритетного розвитку набуло картографу

вання ландшафтів. І хоча О. Григор'євим, С. Калєсніком, М. Солн-
цевим була висловлена низка важливих думок щодо часових змін
і динамічних процесів у ландшафті, ця проблема мала у той час
другорядне значення. Інтерес до неї значно посилився після про
ведення VII Всесоюзної наради з ландшафтознавства (м. Перм,
1974), присвяченій виключно динаміці ландшафту. Після нього
широко розгорнулося створення ландшафтознавчих стаціонарів,
дослідження закономірностей протікання процесів ерозії, заболо
чування в ландшафтах, вивчення їх змін унаслідок діяльності лю
дини тощо. Почали досліджуватися окремі проблеми динаміки
ландшафтів - їх стійкість, прогнозування можливих змін тощо
(Д. Арманд, Н. Беручашвілі, Г. Міллер, В. Преображенський).
Вагомий внесок у розробку динамічного ландшафтознавства зро

бив академік В. Сочава та його учні - А. Краукліс, В. Міхеєв,
В. Снитко. В. Сочава вважав, що предметом сучасного ландшафто
знавства є геосистема, визначальною рисою якої є динамічність і са
морегулювання (див. § 2.3). Для їх дослідження В. Сочава ввів
у ландшафтознавство низку важливих теоретичних концепцій і по
ложень - інваріанту, епіфації, факторально-динамічних рядів. Чимало
з них були запозичені В. Сочавою та А. Крауклісом з екології.
У сучасному ландшафтознавстві динаміка ландшафту вивчається
на основі новітніх загальнонаукових теорій. Серед них особливе зна
чення мають близькі за змістом теорії нерівноважної термодинаміки,
самоорганізації та синергетики. У їх світлі ландшафт постає як дина
мічна система, далека від стану рівноваги, запорукою цілісності якої
є процеси самоорганізації.
Динаміка - слово давньогрецького по

Види динаміки ходження (із грецьк. (їупатікоз - силь
ландшафту ний; той, що належить до сили). У зага-
льнонауковому розумінні означає будь-
які часові зміни певного об' єкта безвідносно їхньої тривалості, харак
теру протікання й наслідків для самого об'єкта та його оточення.
Ландшафт є комплексом настільки складним, що його динаміка має
дуже багато різних проявів. Кожен із них вимагає дослідження ланд
шафту на основі відповідних концепцій і різними методами. Так, з'я
сування закономірностей у динамічних змінах ландшафтних компле
ксів протягом доби та року вимагає стаціонарних ландшафтознавчих
досліджень. Для цього в межах певного ландшафтного комплексу
124
(здебільшого - елементарної територіальної одиниці ландшафту) або

в декількох таких комплексах ведуться багаторічні спостереження за
змінами широкого набору його характеристик. Одержані дані дають
численний матеріал для наукових узагальнень.
Подібні дослідницькі методи практично неможливо застосувати
при вивченні динамічних змін ландшафту, які проявляються у бі
льших часових масштабах - протягом десятків і сотень років. Для
цього використовують інший арсенал конкретно-наукових методів,
значна частина яких ґрунтується на порівняльно-географічному
методі досліджень, математичному моделюванні динамічних систем
і т. п. Дослідження змін ландшафтних територіальних структур (як
от зміщення місцеположення меж між ландшафтними комплекса
ми, динаміка їх площ та конфігурації тощо) вимагає своїх дослід
ницьких прийомів.
Отже, як щодо організації досліджень динаміки ландшафту, так
і задля наукової систематизації одержаних даних, доцільним вияви
лось розрізняти різні види динаміки ландшафтів. У науковому ланд
шафтознавстві та ландшафтній екології прийнято розрізняти функці
ональну динаміку ландшафтних комплексів, або їх функціонування,
а також етологічну динаміку, або власне динаміку ландшафтних ком
плексів. Склалася також традиція розрізняти динаміку та еволюцію
ландшафту. Спершу дамо визначення цих понять, а у відповідних
параграфах навчального посібника розглянемо їх зміст докладніше.
Функціональна динаміка (функціонування) ландшафту - це сукуп
ність процесів переміщення, обміну та трансформації речовини й енер
гії в ньому. Основними процесами, що визначають функціонування,
вважають трансформацію сонячної енергії, вологообіг, обіг мінераль
них речовин у ландшафті.
Етологічна динаміка ландшафту (від "етологія" - наука про пове
дінку) розуміється як послідовність змін станів ландшафту. Ланд
шафт у будь який момент часу перебуває в певному стані. Ці стани
не є сталими, а змінюються в певному напрямі, можуть циклічно по
вторюватися, відновлюватись тощо, і завдання етології ландшафту ~ |1
- з'ясувати закономірності цих змін. "
Відмінність функціонування від етологічної динаміки полягає в то
му, що при аналізі функціонування головна увага зосереджується на
процесах, які відбуваються в ландшафті, а при дослідженні його ди
наміки - на змінах ландшафту як цілого. Таке дослідження здебільшо
го пов'язане із виділенням станів ландшафту та простежуванням пос-
125
лідовності їх змін. Отже, основним поняттям функціональної динамі

ки є процес, а етологічної - стан ландшафту.
За тривалістю динамічних процесів у ландшафті розрізняють його
добову, сезонну та багаторічну динаміку. Добова динаміка включає
зміни ландшафту, які простежуються протягом доби. Основним її
чинником є обертання Землі на своїй осі. Сезонна (внутрішньорічна)
динаміка - це зміни ландшафту протягом року, спричинені переваж
но обертанням Землі навколо Сонця та деякими іншими процесами
атмосферної циркуляції. Багаторічна динаміка - це процеси та зміни
в ландшафті, для реалізації яких потрібен час, що займає декілька
років. Прикладами таких змін є заболочування ландшафтних компле
ксів, їх засолення, зміна лісової рослинності на трав'яну, або навпаки
- процес їх заростання лісом, деградація ландшафту внаслідок його
поступового забруднення техногенними елементами, використання
під ріллю, рекреаційні угіддя тощо.
Крім видів динаміки ландшафту, які виділяються за тривалістю про
цесів, прийнято розрізняти між динамічними та еволюційними змінами
ландшафтів і відповідно відрізняти динаміку від еволюції. Динамікою
вважають зміни ландшафту, які є зворотними, на відміну від незворо-
тних, які розглядаються як еволюція або розвиток ландшафту. У рам
ках динаміки ландшафт залишається "самим собою", його структури
кардинально не змінюються, тоді як еволюція свідчить про їх незворот-
ні зміни, заміну одного ландшафту на інший [3; 5].
Варто мати на увазі, що перелічені види динаміки ландшафту тіс
но пов'язані та переходять один в одного, отож їх розрізнення має
дещо умовний характер. Так, в основі зміни стану ландшафту ле
жить посилення, послаблення або поява нових процесів у ньому. На
приклад, перехід ландшафтного комплексу із пізньозимового стану
в ранньовесняний стає можливим завдяки таким процесам, як та
нення сніїу, стікання талої води по поверхні схилів та її фільтрація
крізь педо- та літогоризонти, прогрівання поверхні ґрунту та призем
ного шару повітря, початок процесу фотосинтезу, активізація мікро
біологічних процесів у ґрунті тощо.
Отже, функціональна й етологічна динаміка тісно пов'язані між
собою. Такий самий тісний зв'язок існує і між еволюційними та ди
намічними змінами ландшафту. Динамічні зміни підготовляють йо
го еволюцію, і часто дослідникам надто складно відрізнити, які ча
сові зміни ландшафту слід вважати динамічними, а які мають ево
люційний характер.
126
^ 4.2. Функціонування ландшафту

Вивчення функціонування, або функціональної динаміки ланд
шафту полягає у з'ясуванні часових закономірностей у протіканні різ
них процесів ландшафту та їх зв'язку між собою. При цьому тради
ційно наукове ландшафтознавство зосереджується на дослідженні
природних процесів: транспірації, випаровуванні, фільтрації води,
розкладу та синтезу органічних речовин ґрунту тощо. Вплив людини
на функціонування ландшафту позначається на характері перебігу
цих процесів - їх прискоренні, затуханні, зміні інших часових харак
теристик (амплітуди, періодичності тощо), а також у виникненні но
вих або руйнуванні існуючих зв'язків між окремими процесами (на
приклад, при надмірному випасанні у схилових ландшафтних ком
плексах - між поверхневим стоком і випаровуванням).
У ландшафті відбувається дуже багато різноманітних процесів. Кожен
із них вивчається відповідними науками: транспірація та виділення фі
тоценозом СОг- фізіологією рослин, розклад і синтез іумусу - ґрунтознав
ством, фільтрація води - гідрогеологією, турбулентна віддача тепла в ат
мосферу - метеорологією тощо. Хоча ці процеси пов'язані між собою, од
нак названі та інші "галузеві" науки не ставлять собі за мету відшукати та
описати мережу цих зв'язків. Цю важливу функцію бере на себе наукове
ландшафтознавство. Отже, його головне завдання полягає не у вивченні
окремих природних процесів, що протікають у ландшафті, а у встанов
ленні закономірностей взаємозв'язку між ними, у пізнанні ландшафту
як складного комплексу пов’язаних між собою процесів.
Можливі декілька підходів до виявлення взаємозв'язків між

окремими природними процесами. В екології, наприклад, популя
рності набув метод імітаційного моделювання екосистем. Він поля
гає у побудові складних математичних моделей, які являють собою
сукупність рівнянь, що описують залежності одних процесів в еко
системі від інших (Дж. Форрестер, Г. Лайкенс). У ландшафтній
екології при дослідженні функціонування ландшафтів ґрунтуються
на понятті елементарного ландшафтного процесу. Ці процеси по
в'язані між собою і з них, немов із "цеглинок", складається струк
тура ландшафту як комплексу процесів. Завдання полягає в пошу
ку цих структур та їх подальшому аналізі [2]. Такий підхід власти
вий також геофізиці ландшафту [1], де використовується метод
балансів, у які намагаються звести матеріально-енергетичні ре
зультати перебігу різних процесів у ландшафтному комплексі.
127
Для наукового ландшафтознавства властиво досліджувати взаємо

зв'язок між природними процесами шляхом з'ясування структури по
токів енергії та якісно своєрідних субстанцій у ландшафтному ком
плексі. За такого підходу, функціонування ландшафту складається
з таких основних структурних блоків: потоки та трансформація енер
гії в ньому, вологообіг, геохімічний обіг (міграція, акумуляція та тран
сформація хімічних елементів і сполук), біопродуційний процес тощо.
Крім цих пов'язаних процесів, істотне значення у функціонуванні
ландшафтів мають також латеральне (горизонтальне) переміщення
повітряних мас разом із субстанціями, що в них містяться (пилком
і насінням рослин, мікроорганізмами, аерозолями, пилом тощо), біо
тичні міграції, трансформація енергії, пов'язаної із силою тяжіння,
гравігенні потоки тощо.
Наведені вище блоки процесів не слід розглядати як такі, що відбу
ваються окремо один від одного й не пов'язані між собою. Хоча роз
поділ потоків сонячної енергії в ландшафті описується своїми зако
номірностями (геофізичними), а продукування, деструкція та мігра
ція біомаси - своїми (біогеохімічними й біоекологічними), та це зовсім
не означає, що ці процеси відбуваються ізольовано один від одного.
У ландшафті вони тісно сплетені в єдиний функціональний комплекс.
Наприклад, така важлива ланка біопродуційного процесу, як фотоси
нтез залежить від кількості сонячної енергії, її хвильової природи та
інших особливостей. У свою чергу, потоки та трансформація сонячної
енергії в ландшафті залежить від евапотранспірації та поглинання
енергії рослинністю, тобто потоки енергії пов'язані з біопродуційним
процесом двосторонніми зв'язками. Аналогічний зв'язок властивий
і іншим блокам процесів у ландшафті.
Усі процеси в ландшафті не

Потоки та трансформація можливі без їх енергетичного
енергії в ландшафті забезпечення - вони супрово
джуються поглинанням, перет
воренням, нагромадженням і вивільненням енергії. Основним дже
релом енергії для більшості процесів у ландшафті є сонячна (порів
няно із сонячною, енергії від інших джерел до ландшафту надходить
дуже мало, наприклад, теплової енергії з надр Землі - 0,04 % вели
чини сумарної сонячної радіації, тектонічних рухів - 0,005 %). До
верхньої межі атмосфери надходить 2 кал/см2-хв сонячної енергії.
Проходячи крізь атмосферу, вона послаблюється атмосферними га
зами та пилом, причому менше всього послаблюється видиме світло,
128
яке необхідне для фотосинтезу, тому він може відбуватися й у пох

мурі дні. Потрапляючи в межі ландшафтного комплексу, потік соня
чної енергії істотно ускладнюється, трансформується в інші види
енергії (теплову, хімічну, механічну) і набуває структури, яка схема
тично зображена на рис. 23.
Рис. 23. Схема потоків і трансформації сонячної енергії

в ландшафтному комплексі:
сонячна радіація: і? - сумарна; Ш - пряма; ійБ- розсіяна; КА - відбита;
КЕ - ефективне випромінення; К В - радіаційний баланс; Т - витрати тепла
на транспірацію; Е - те ж на фізичне випаровування; £)- турбулентна
віддача тепла атмосфері; Р - енергія на фотосинтез; Ра- чиста первинна
продукція; Рь - енергія дихання рослин; Рт- витрата енергії з річним опадом;
Рі - енергія у фітомасі; В М - енергія, накопичена у прирості біомаси;
Z - енергія, що надходить до травоїдних тварин; Zь - енергія дихання
тварин; 2 - енергія синтезу нової зоомаси; 2 т - енергія, що втрачається
внаслідок загибелі тварин; - енергія, що виводиться з екскрементами
тварин; - енергія, що переходить до вищого трофічного рівня;
М - енергія мортмаси; М ь- енергія на дихання сапрофагів;
Мс- енергія окислення мортмаси; Мт- енергія мінералізації мортмаси;
Н - енергія, накопичена в гумусі
Досягаючи меж ландшафтного комплексу, частина сумарної соня

чної радіації витрачається на ефективне випромінення в атмосферу
(.№ на рис. 24) та відбивається в атмосферу його різними поверхнями
(геогоризонтами). Величина відбитої радіації ЯА залежить від геогори-
зонтної структури ландшафтного комплексу та фізичних характерис-
129
тик геогоризонтів (їх кольором, щільністю тощо). Так, у ландшафтах

бореальних мішаних лісів розвинена структура фітогоризонтів пере
хоплює до 98 % сонячної радіації, що надходить до верхньої шати фі
тоценозу. Отже, до поверхні грунту надходить близько 2 % цієї енер
гії. Натомість у ландшафтних комплексах ріллі перехоплення радіації
рослинністю немає зовсім.
Ефективне випромінення та відбита сонячна радіація повертають
ся в атмосферу, а решта енергії йде на забезпечення різних процесів
у ландшафтному комплексі. Ця частина енергії має назву радіаційно
го балансу І?В. Більша його частина витрачається на забезпечення
випаровування, яке складається з фізичного випаровування Е та
транспірації Т (випаровування води рослинами), а також на турбуле
нтну віддачу атмосфері Р. Отже, ця енергія витрачається на забезпе
чення вологообігу та прогрівання повітря ландшафтного комплексу.
На забезпечення біопродуційних процесів ландшафту витрачається
дуже мала частка радіаційного балансу. У середньому витрати тепла
на фотосинтез Р становлять 1,3 % від величини ЯВ. При фотосинтезі
використовується фотосинтетично активна радіація - ФАР. Хоча рос
линний покрив поглинає близько 90 % світлової енергії ФАР, однак
більша частина цієї енергії витрачається на транспірацію та терморе
гуляцію рослин і лише 0,5-1,5 % - на фотосинтез.
Частку енергії ФАР, яка витрачається безпосередньо на фотосин
тез, називають ефективністю фотосинтезу. Вона залежить від гідро
термічних умов ландшафтного комплексу. За максимальної теплоза-
безпеченості при оптимальному співвідношенні тепла й вологи ефек
тивність фотосинтезу досягає 4,5 % ФАР, або 1,5 % сумарної сонячної
радіації. Такі умови складаються в ландшафтах екваторіальних лісів.
У штучних умовах (теплицях) ефективність фотосинтезу можна дове
сти до максимально можливої - 34 % ФАР.
Енергія, що була використана для забезпечення фотосинтезу, ви
трачається на дихання рослин (близько 50 %), а решта накопичується
в утвореній фітомасі. Ця частина енергії має назву чистої первинної
продукції (Ра на рис. 24). Вона витрачається на три головні частини.
Одна з них разом із відмиранням рослин або їх органів переходить до
мортмаси Рт, друга частина Рг залишається у фітомасі й забезпечує її
щорічний приріст, а третя частина Z разом із фітомасою, що поїдаєть
ся тваринами, переходить до зоомаси ландшафтного комплексу. Ця
енергія частково йде на потреби самих травоїдних тварин (дихання,
енергетичні витрати на розмноження, пересування в ландшафті тощо),
частково разом із екскрементами та загибеллю організму переходить
130
до мортмаси, а частково разом із поїданням травоїдних тварин твари-

нами-хижаками переходить до вищого трофічного рівня. На ньому
структура енергетичних потоків повторюється (див. рис. 23).
Із одного трофічного рівня до вищого в середньому переходить
не більше 5-15 % енергії. Такі її значні втрати не дозволяють сфо
рмуватися необмеженій кількості трофічних рівнів і лише в енер
гетично багатих ландшафтах екваторіальних лісів їх кількість мо
же досягати п'яти-шести. Таким чином, частка енергії первинної
продукції, що переходить до мортмаси ландшафтного комплексу,
сягає 95 %. Сукупність процесів її переробки називають детрит -
ним циклом. Головну роль у ньому відіграють живі організми, що
живляться неживим органічним матеріалом. Такі організми нази
вають сапрофагами або редуцентами. До них належать такі великі
тварини, як грифи, ворони, а також черви, кліщі, бактерії та гри
би. Вони здатні спожити до 90-95 % усієї чистої первинної проду
кції. Решта цієї енергії витрачається на окислення мортмаси, у ре
зультаті чого виділяється СО 2 .
Більшу частину енергії сапрофаги витрачають на дихання, а ре
шта переходить спочатку в проміжні продукти розкладу органічної
речовини та неспецифічну органічну речовину ґрунту. На наступ
ному етапі трансформації цієї енергії до 70 % її витрачається на
мінералізацію органічної речовини мікроорганізмами та до 25 %
- на їх дихання. Решта енергії переходить у специфічні гумусові
речовини Таким чином, у гумус переходить не більше 5-10 % енер
гії рослинних решток.
Господарська діяльність людини істотно впливає на потоки та тра
нсформацію енергії в ландшафті. Так, забруднення атмосферного по
вітря аерозолями та пилом призводить до збільшення частки відбитої
радіації, через що до ландшафтного комплексу надходить менше су
марної радіації та зменшується її радіаційний баланс. Наприклад,
смог здатний зменшити її на 30-40 %. Зміни вертикальної структури
ландшафтних комплексів, пов'язані зі зведенням природної рослин
ності (розорюванням), призводять до трансформації їх трофічної
структури та всієї структури енергетичних потоків. Зокрема набагато
зменшується потік енергії, що надходить до детритного циклу ланд
шафтного комплексу - енергетичного базису формування гумусу.
Унаслідок цього вміст і відсоток гумусу в ґрунті невпинно зменшу
ються. Дише шляхом унесення великих обсягів органічних добрив цей
процес можна призупинити.
131
Волога має для ландшафту величезне

Вологообіг значення. Без неї неможливе органічне
у ландшафті життя в ньому, зупиняється міграція ба
гатьох хімічних елементів, втрачається
ґрунт тощо. Однак волога в ландшафті не міститься немов у замкне
ному резервуарі. Вона організована в систему складних потоків і залу
чена в низку важливих процесів. їх сукупність становить вологообмін
ландшафту. Його принципову схему наведено на рис. 24.
Рис. 24. Схема потоків вологи в ландшафтному комплексі:

И - атмосферні опади; V - конденсація водяної пари; й і - поверхневий
стік; Т - транспірація; Р!Е- випаровування з поверхні фітогоризонтів;
5; - низхідний потік вологи у ґрунті; вії - всмоктування вологи коренями
рослин; К - транспортування вологи від коренів до транспіруючих поверхонь
рослин; Рн- втрата вологи на фотосинтез; БСі- відтік ґрунтових вод за межі
ландшафтного комплексу; О - поповнення запасів ґрунтових вод підземними
132
Волога до ландшафтного комплексу надходить з декількох джерел

- з атмосферними опадами (і? див. рис. 24), за рахунок конденсації водя
ної пари V., з підземними водами О (якщо крізь гідравлічні вікна вони по
трапляють до ґрунтових вод), з поверхневим стоком 5 (якщо ландшафт
ний комплекс розташований на схилі) і з річковими водами F під час по
вені та паводків (для заплав). Надходячи до ландшафтного комплексу,
дощові води частково затримуються фітогоризонтами й основна маса ці
єї вологи випаровується, а відтак не бере участі ані в транспірації, ані у
зволоженні ґрунту. Ця частина вологи називається інтерцепційною втра
тою. Її розмір залежить від інтенсивності та тривалості опадів, а також
від потужності та зімкненості фітогоризонтів ландшафтного комплексу.
Частина опадів М, що потрапляє до земної поверхні, може затри
муватись мортгоризонтом (лісовою підстилкою або степовою повстю).
Цьому горизонту властива висока гігроскопічність і вологоємність,
тому він усмоктує та утримує значну масу вологи. Вона може й не до
сягати поверхні ґрунту та майже повністю витрачається на фізичне
випаровування МЕ.
Волога, що потрапила до поверхні ґрунту, може витрачатися різни
ми шляхами. Вони залежать від ступеня зволоженості поверхневих го
ризонтів ґрунту в момент випадання опадів. Якщо ґрунт знаходиться
у стані повного водонасичення, тоді низхідного потоку вологи у ґрунт
не буде і вона витрачатиметься на фізичне випаровування 8Е, а якщо
ця поверхня похила - то й на площинний стік 55. Якщо під час випа
дання дощу вологість гнуту менша за величину його польової вологоє
мності, то формується потік вологи вглиб ґрунту. Інтенсивність цього
потоку залежить від водопроникності ґрунту. При глибокому рівні за
лягання ґрунтових вод найбільш водопроникні дернові піщані ґрунти,
найменш - солонці та глинисті каштанові ґрунти.
Із ґрунту волога поглинається коренями рослин. Воно тим інтенси
вніше, чим більша всмоктуюча поверхня кореневої системи фітоце
нозу і чим легше входять у контакт корені та ґрунтова волога. Най
кращий цей контакт у піщаних ґрунтах, найгірший - у глинистих.
Надходження вологи до рослин із ґрунту залежить також від його те
мператури, оскільки вона впливає на всмоктуючу здатність коренів
і на їх ріст. Із теплих ґрунтів рослини всмоктують вологу легше, а при
зниженні температури до кількох градусів вище нуля більшість рос
лин нездатна поглинати воду.
Надходячи до рослин, вода з їх коренів транспортується до повер
хонь, що транспірують вологу. На транспірацію Т рослини витрача
ють до 97 % і більше спожитої ними вологи й лише лічені її відсотки
133
йдуть на забезпечення реакції фотосинтезу РН. Так, для утворення 1 г

фітомаси (у сухій масі) дуб витрачає 340 г води, сосна - 300, бук
- 170, пшениця - 540, а люцерна та конюшина - 700-800 г. У резуль
таті, на транспірацію ландшафти мішаних лісів витрачають понад
половини отриманої з опадами вологи (діброви Східної Європи - 71 %
або 420 мм, букові ліси Данії - 62 % або 522 мм), а в гігроморфних
умовах, коли рослини крім атмосферної вологи споживають ґрунтові
води, транспірація може набагато перевищувати кількість опадів.
Наприклад, у ландшафтних комплексах заростей тростини вона сягає
160-190 % від суми опадів і становить шар у 1300-1600 мм.
Потоки вологи в ландшафті дуже чутливі до дії антропогенних
чинників. Його надмірне зволоження при зрошувальних меліораціях
призводить до посилення низхідних потоків вологи у ґрунті, які мо
жуть досягати засолених горизонтів порід або високомінералізованих
шарів ґрунтових вод. У результаті цього води насичуються водороз
чинними солями й, підіймаючись у міжполивний період до поверхні,
засолюють ґрунт. При цьому, хоча вологи у ґрунті стає більше, її спо
живання рослинами може зменшитись, оскільки містить надмірну кі
лькість солей. Так виникає ефект, що називають фізіологічною сухіс
тю - неможливість рослинами споживати воду при її достатній кіль
кості. Не менш суттєво змінюється вологообіг і при осушенні ланд
шафтних комплексів.
Зміни людиною рослинного покриву ландшафту, особливо вирубка
лісів, призводять до істотної зміни вологообіїу. Наприклад, у Карпа
тах суцільне зведення лісу збільшує поверхневий стік на 266-302 мм,
а вирубання 28 % запасів деревини - на 132 мм. Площинна ерозія
ґрунтів розораних рівнинних ландшафтів - наслідок головним чином
зведення природної рослинності, яка стримувала потоки вологи по
поверхні схилу.
Речовини, що становлять ландшафт, не

Геохімічний обіг є нерухомими - вони постійно перемішу
у ландшафті ються у ньому, вступають у хімічні реак
ції, переходять з однієї геомаси в іншу,
акумулюються в певних геогоризонтах тощо. І хоча особливості цих
процесів залежать від властивостей хімічних елементів і сполук, існу
ють і загальні закономірності їх потоків та поведінки в ландшафті.
Загальну схему потоків мінеральних речовин у ландшафтному ком
плексі наведено на рис. 25.
134
Рис. 25. Схема потоків мінеральних речовин
у ландшафтному комплексі:
1 - ландшафтно-геохімічні бар'єри; 2 - мінеральні речовини,
що нагромаджуються на бар'єрах; 3 - осадові галогенні породи;
4 - водоносний горизонт з мінералізованими водами,
і? - надходження речовин з атмосферними опадами; І) - те ж з пилом;
ОЕ - вимивання дощами речовин, затриманих листяною поверхнею;
Р - розчинення солей галогенних порід; 5 - надходження речовин з поверх
невим стоком; ІШ - те саме з боковим притоком ґрунтових вод;
А Ш - винесення речовин з боковим відтіканням ґрунтових вод;
М мінеральні речовини опаду; V - низхідний потік речовин з водним роз
чином; К - поглинання речовин коренями рослин; і7- транспортування ре
човин рослиною; А - нагромадження речовин на ландшафтно-геохімічних
бар'єрах; Ш - висхідний потік речовин з водним розчином;
- винесення речовин поверхневим стоком
Основні джерела надходження речовин до ландшафтного комплек

су пов'язані з їх надходженням разом із атмосферними опадами та
пилом (Я і £> на рис. 26), вивітрюванням первинних мінералів гірсь
ких порід Ш, розчиненням солей осадових порід б, а також у резуль
таті господарської діяльності людини А.
З атмосферними опадами на поверхню Землі щорічно потрапляє
1800 млн т, або 12 т/км2 розчинних речовин, а на територію Украї
ни - 7,3 млн т, або 12,1 т/км2. Найбільше цим шляхом надходить сі
рки (у південних регіонах України - до 2,6 т/км2), трохи менше - ка
льцію та азоту. За рахунок осаду пилу з атмосфери до ландшафтів
щорічно надходить до 10 т/км2 речовин, а в промислових регіонах
- у десятки разів більше.
Крім атмосферного поповнення запасів мінеральних речовин, незна
чна їх кількість надходить до ландшафтних комплексів унаслідок виві
трювання первинних мінералів. Значно більше солей може потрапляти
до ландшафтів у результаті розчинення галогенних порід. Звичайно, це
можливо в ландшафтах, де породи галогенної формації залягають бли
зько до поверхні. В Україні такими регіонами є Передкарпаття, Закар
паття, Дніпровсько-Донецька западина, Донбас.
Мінеральні речовини, що надійшли до ландшафтного комплексу,
можуть знаходитись у вигляді його резервного фонду або здійснювати
кругообіг у ньому. Резервний фонд становлять речовини, які перебу
вають у нерухомих формах, а також легкодоступні речовини, що на
копичені в ландшафтному комплексі в надмірних кількостях, через
що вся їх маса не може бути охоплена кругообігом.
Кругообіг мінеральних речовин у ландшафті зумовлений двома голо
вними чинниками - потоком води та синтезом і розкладом органічної
речовини. Ці дві групи процесів О. Ферсман назвав гідро- та біогенезом.
Роль води як чинника міграції речовин полягає не тільки в її мобі
льності в ландшафті, а й у тому, що у водному середовищі відбува
ється переважна більшість хімічних реакцій. Потік води в ландшаф
ті супроводжується процесами розчинення, видужування, іонного
обміну, адсорбції, унаслідок чого хімічні елементи та їх сполуки з пе
вних геомас переходять до водного розчину, і далі переміщуються
з ним. Унаслідок випаровування вологи, кристалізації, сорбції та ін
ших гідрогенних процесів з водного розчину випадають мінеральні
речовини й акумулюються в певних геомасах. Слід також мати на
увазі, що практично тільки з водним розчином мінеральні речовини
з ґрунту можуть потрапити до рослин і далі взяти участь у міграції
біогенним шляхом.
136
Ступінь рухомості хімічних елементів і сполук у ландшафті є різним.

Він визначається фізико-хімічними, термодинамічними та іншими
умовами геогоризонту, крізь який проходить міграція речовини. При
цьому практично в усіх ландшафтних комплексах у їх геогоризонтній
структурі виділяються суміжні геогоризонти, які істотно відрізняються
один від одного за цими умовами. Тут різко змінюються умови міграції
різних речовин - деякі з них випадають із розчину і концентруються
на цій межі, інші мігрують вниз менш інтенсивно і концентруються
частково, ще інші можуть і не реагувати на зміну умов міграції.
У геохімії ландшафту місця, де різка зміна умов міграції призводить
до накопичення елементів, називаються ландшафтно-геохімічними
бар'єрами. Залежно від параметрів, значення яких різко змінюються
на бар'єрі, виділяють їх різні типи. При цьому на кожному з типів ба
р'єрів накопичується характерна асоціація хімічних елементів (табл. 3).
У різних типах ландшафтів кількість і склад ландшафтно-геохімічних
бар'єрів неоднакові. Так, у лісових ландшафтах України переважають
кислі та глейові бар'єри, у степових - лужні та випаровувальні.
Таблиця 3. Типи ландшафтно-геохімічних бар'єрів
Елементи, що накопичуються
на бар'єрі
Тип бар'єру
дуже менш
токсичні токсичні
Кислий в окислювальному середовищі РЬ, Аб, ве Мп, Мо, №, V
Аз, Эе, РЬ, Мо, V, №, Си,
Кислий у відновлювальвому середовищі
Ссі, Нй Хп, Со
Мп, М§, 2п,
Лужний в окислювальному середовищі РЬ, Ссі, Н& вг
Си, Мо
Лужний у відновлювальному середовищі РЬ, Бг, Аэ Си, №, Со
Глейовий Бе, Ав и, V, N1, Со
Сорбиійний Ав, Се, Бг Р, Э, Мо, V, Си
Ссі, Бг, РЬ,
Механічний Си, №, 2п
Се, Нй
Випаровувальний Бе, Ав, Се Ыа, С1, гп, Мд
Крім типу ландшафтно-геохімічного бар'єру, важливо також ура

ховувати його положення у вертикальній структурі ландшафтного
комплексу. Так, бар'єри, розміщені у ґрунті нижче його кореневмісно
го шару, можуть відігравати позитивну роль - токсичні елементи, що
тут накопичуються, споживатися рослинами не можуть і водночас
137
цей бар'єр перешкоджає досягненню токсичними елементами ґрунто

вих вод, лімітуючи їх забруднення. Такий бар'єр виконує функцію
консерватора ("кладовища") забруднень у ландшафтах. Натомість ба
р'єри, розташовані в межах кореневмісного шару ґрунту, можуть бути
вкрай небезпечними для рослин.
Напрямок гідрогенних потоків мінеральних речовин у ландшафт
ному комплексі відповідає напрямку потоків вологи у ньому. При пе
реважанні низхідних потоків речовини можуть виноситися за межі
ґрунту й досягати рівня ґрунтових вод. Унаслідок цього ґрунти розсо
люються, а при інтенсивних потоках вологи (напр., при зрошенні)
у ґрунтах легкого механічного складу може навіть утворитися дефі
цит поживних елементів. Проте частіше хімічні елементи накопичу
ються на ландшафтно-геохімічних бар'єрах, що може призвести до
токсичного забруднення ґрунтів та підґрунтя. При висхідних потоках
вологи внаслідок фізичного випаровування ґрунтових вод уміст солей
у ґрунті зростає, що поступово призводить до його засолення.
Важливим чинником міграції речовин у ландшафті є життєдіяль
ність рослин. Встановлено, що практично всі хімічні елементи, які мі
стяться в географічній оболонці, необхідні рослинам і споживаються
ними. Із цих елементів незамінними є лише деякі: ЇМ, Р, К, Б, Са, ]У^
(вони споживаються рослинами у великій кількості, тому називають
ся макроелементами), а також Ке, Мп, Хп, Си, Мо, В та СІ (мікроеле
менти - споживаються рослинами в менших кількостях). Основним
шляхом надходження цих елементів до рослин є їх поглинання коре
нями із ґрунту, оскільки безпосередньо з атмосфери до листя рослин
хімічні елементи переходять у мізерних кількостях. Корінь здобуває
мінеральні речовини із ґрунту декількома способами - шляхом погли
нання іонів із ґрунтового розчину, обмінного поглинання сорбованих
іонів (віддає іони Н+ та НСОз-, а замість них отримує іони поживних
речовин), розчинення зв'язаних запасів мінеральних речовин (виді
ляючи органічні кислоти, корінь вивільняє з хімічно зв'язаного стану
елементи, зокрема й важкі метали, а потім легко поглинає їх) тощо.
Протягом року фітоценозом поглинається значна маса мінеральних
речовин, причому вона істотно залежить від типу ландшафту. Так, ту
ндрові та лісотундрові ландшафти поглинають протягом року 21,7 т/га
азоту, тоді як степові ландшафти - 208 т/га кальцію, ландшафти тун
дри поглинають 8,6, а ландшафти степу - 177 т/га. Частина цієї маси
елементів (Р на рис. 26) залишається в річному прирості фітомаси,
а частина Ет разом із фітомасою, що поїдається травоїдними твари
нами, переходить до наступного трофічного рівня і далі мігрує по тро-
138
фічній мережі аналогічно потокам енергії. Частина мінеральних елеме

нтів з фітоценозу надходить до атмосфери внаслідок транспірації Т,
разом із хімічними виділеннями рослин (вони називаються фітонцида
ми) Рн та з пилком К. Із досліджень, проведених поблизу Валдайського
озера, відомо, що ліс південної тайги за рік перекачує в атмосферу
близько 8 т/км2 речовин, причому з пилком - 4,7 т/км2.
Більша частина мінеральних речовин, накопичена фітоценозом
протягом року, повертається до ґрунту з річним опадом Z. Ця кіль
кість може становити 80-90 % річної маси накопичених рослинами
речовин. Завдяки цьому рослинність виконує в ландшафті важливу
роль у замиканні потоків мінеральних речовин, тобто в їх організації
в кругообіг. Це дає змогу ландшафтному комплексу неодноразово
протягом року використовувати мінеральні речовини в продуційному
процесі та утримувати їх від вимивання низхідними потоками вологи
за межі кореневмісного шару ґрунту.
Антропогенна діяльність людини порушує збалансований у при
родних ландшафтах обіг мінеральних речовин. Завдяки цій діяль
ності поверхня суходолу щорічно збагачується на мільйони тон та
кими елементами, як Р, Ті, Си, Мп, Хп, РЬ, на десятки тисяч тон
- Из, Н, 7л. Атмосферні забруднення можуть проникати безпосере
дньо до рослин унаслідок їх газообміну, осаду на поверхні листя та
пагонах. При тривалій дії навіть невисоких концентрацій забруд
нень у рослин виникають хронічні пошкодження - пригнічення фо
тосинтезу, порушення росту, відмирання клітин тощо. Різні види
рослин неоднаково реагують на атмосферне забруднення. Найчут-
ливіші до них лишайники, з дерев - ялина (до дії НР, БСЬ, НС1), со
сна (до НР, ІШз, БОг), горіх (НР, ІЧНз), береза (НС1). Стійкими вва
жаються туя, деякі види дубів, кленів, граб.
Потрапляючи на поверхню ґрунту, забруднюючі речовини вклю
чаються у вертикальні потоки і при цьому можуть змінити їх налаго
джений механізм. Це відбувається внаслідок того, що чимало забруд
нюючих речовин здатні руйнувати ландшафтно-геохімічні бар'єри,
або створювати нові. В останньому випадку можливе різко токсичне
забруднення ґрунтів, що вкрай небезпечно для рослин. Із їх забруд
нення починається забруднення всієї трофічної мережі ландшафту.
Причому накопичення токсичних речовин у живих організмах збіль
шується з кожним наступним трофічним рівнем (рис. 26). Тому навіть
незначна концентрація забруднюючих речовин у рослинах може ви
кликати токсикацію тварин вищих трофічних рівнів.
139
Рис. 26. Піраміда біомас (а) та концентрації забруднень (б)

на трофічних рівнях:
І-ІУ - трофічні рівні; 1 - біомаса; 2 - логарифм концентрації забруднень
Завдяки діяльності живих організмів забруднення залучаються

до кругообігу мінеральних речовин, а видалити їх із ландшафту
стає вкрай складно. Однак ландшафти мають певні механізми, які
дозволяють їм знешкодити забруднення, або вивести за свої межі.
Сукупність цих механізмів називається самоочищенням ландшаф
тів. Головні групи процесів, які його забезпечують, пов'язані з ви
носом забруднень за межі ландшафтного комплексу ґрунтовими
водами, вітром, разом із урожаєм, а також зв'язуванням забруд
нень у важко доступні (зокрема нерозчинні) форми; розкладом ток
сичних речовин на сполуки та елементи, які не є небезпечними для
живих організмів.
Біопродуційний процес Під біопродуційним процесом

у ландшафті у ландшафтному комплексі розу
міється складна сукупність про
цесів, у результаті яких створю
ється та трансформується його органічна речовина. Цей інтеграль
ний процес складається з утворення органічної речовини рослина
ми (утворення фітомаси), потоку цієї речовини по трофічній мережі
ландшафтного комплексу (утворення зоомаси) та продукування ор
ганічної речовини ґрунту. Крім власне утворення фітомаси, зоома
си та гумусу, важливими ланками біопродуційного процесу є вугле
цевий газообмін у ландшафтному комплексі, зростання чисельності
популяцій та збереження популяційної структури.
140
В основі біопродуційного процесу лежить фотосинтез. При ньому

хімічно з'єднуються дві неорганічні сполуки СО2 та Н2 О і утворюється
органічна речовина - глюкоза. Унаслідок численних хімічних реакцій
вона далі перетворюється в різні сахари та целюлозу - основний ма
теріал, із якого складаються стінки рослинних клітин. Крім СО 2 та во
ди, рослини для синтезу органічних речовин використовують і інші
мінеральні речовини. При цьому необхідне також достатнє освітлення
та сприятливий температурний режим. Отже, процес створення фі-
томаси при фотосинтезі можна зобразити у вигляді рівняння:
Наявність світла та
сприятлива температура
і
СО2 + Н 2 О + мінеральні = фітомаса + кисень +
речовини + транспірована вода
Утворена в результаті фотосинтезу фітомаса (чиста первинна про

дукція) далі розподіляється по вертикальній структурі ландшафтного
комплексу за схемою, близькою до потоків енергії у трофічній мережі
(див. рис. 23). Однак, розподіл продукції між окремими ланками цієї
мережі для ландшафтів різних типів, як і сама їх біопродуктивність,
дуже відрізняється (табл. 4).
Важливою складовою біопродуційного процесу є продукування мі
кробної маси. Унаслідок короткої тривалості життя переважної біль
шості мікроорганізмів та високої швидкості відновлення їх біомаси
(напр., окремі популяції бактерій дають 30-40 і більше генерацій за
рік) величина її річної продукції дуже велика та може досягати 200
-500 ц/га, що набагато перевищує величину чистої первинної проду
кції наземних фітоценозів. Однак, попри те, що щорічна продукція
мікроорганізмів луже висока, їх жива біомаса на конкретний момент
часу значно менша. Наприклад, у ландшафтних комплексах з дерно
во-підзолистими ґрунтами вона становить 0,17 мг/г, із сірими лісо
вими - 0,28, із чорноземами - 0,38 мг/г.
Отже, маса мертвої органічної речовини мікроорганізмів завжди
перевищує живу; її роль у біопродуційному процесі ландшафтних
комплексів є вельми істотною - мертві клітини мікроорганізмів є важ
ливим матеріалом, з якого синтезується гумус. Крім них, у формуван
ні та відтворенні гумусу важливу роль відіграють рослинний опад та
141
екскременти тварин. Швидкість і характер гуміфікації залежать від

режиму вологості та аерації ґрунту, його кислотності, мінералогічного
й механічного складу тощо. Утворення гумусу - процес повільний
і для різних ландшафтних комплексів України коливається в межах
від 0,2 до 2,6 т/га за рік.
Таблиця 4. Середня біопродуктивність і розподіл продукції

між ланками продуційного процесу
в ландшафтах різних типів, у т/кв. кмі0
тварин за рік
Споживання
ландшафту
тваринами
Продукція
підстилки
(фітомаса)
продукція
первинна
(зоомаса)
Загальна
Біомаса
біомаса
тварин
за рік
Чиста
за рік
Маса
Тип
Тундрові 140 600 1000 33 0,38 0,44

Бореальних лісів 800 20000 4000 380 3,2 4,75
Широколистяних лісів 1200 30000 2000 420 6,0 15,7
Степові 600 1600 400 540 8,9 6,7
Пустель і напівпустель 90 700 20 48 0,4 0,45
Тропічних дощових лісів 2200 45000 200 2600 15,0 20,0
Болотяні 2000 15000 2500 320 16,0 10,0
Агроландшафти 650 1000 100 90 0,65 0,4
У середньому по суходолу 773 12300 750 781 6,1 7,75
Діяльність людини в ландшафті сильно позначається на біопроду-

ційному процесі. Так, перетворення природного рослинного покриву
на ріллю призводить до кардинальної перебудови всієї структури
продукування біомаси. Зокрема, процес утворення іумусу практично
повністю позбавляється його основного ресурсу - рослинного опаду.
Внесення органічних добрив здебільшого не компенсує цієї втрати,
і тому в ландшафтних комплексах сільськогосподарських угідь відбу
вається швидка втрата іумусу. Ці комплекси також збіднені на тва
ринне населення, через що їх зоомаса в сотні разів менша, ніж у при
родних ландшафтах.
10Уиттекер Р. Сообщества и экосистемы. - М., 1980.
142
^ 4.3. Поняття стану ландшафту

На відміну від функціональної динаміки, яка полягає у взаємо
зв'язку окремих процесів у ландшафті, його етологічна динаміка яв
ляє собою часові зміни станів ландшафту. Таким чином, динаміка в її
етологічному ракурсі уявляється як послідовність переходів ландшаф
ту з одного стану в інший. Закономірні зміни станів ландшафту були
названі Н. Беручашвілі його поведінкою, а науковий напрям, який її
вивчає - етологією ландшафту.
Ключовим поняттям етології ландшафту є поняття стану. Хоча в рі
зних наукових школах ландшафтознавства та ландшафтної екології
воно тлумачиться дещо по-різному, але мається на увазі, що стан
ландшафту - це такий проміжок часу, протягом якого характеристи
ки, що його описують, і співвідношення між ними залишаються прак
тично незмінними.
Стани ландшафту можна розрізняти (і відповідно виконувати їх
типологію) за різними ознаками. Найважливішою такою ознакою
є тривалість станів, тобто часовий масштаб, де ці стани виявляють
ся і в якому простежуються їх зміни. У ландшафтознавстві прийнято
розрізняти такі три типи станів ландшафту: коротко-, середньо- та
довготривалі.
Короткотривалі стани ландшафту існують протягом відрізку ча
су менше однієї доби. Отже, їх зміни описують внутрішньодобову ди
наміку ландшафту. Такі стани пов'язані насамперед з високочастот
ними характеристикам мобільного "начала" ландшафтного комплексу
- повітряними масами атмосфери. Зі зміною їхньої температури, во
логості та інших характеристик протягом доби пов'язана низка важ
ливих процесів у ландшафті, зокрема біопродуційний та вологообіг.
Середньотривалі (або внутрішньорічні) стани ландшафту мають
різну тривалість: від однієї доби до декад та сезонів року. Головною
причиною їх змін є обертання Землі навколо Сонця. Це зумовлює се
зонну ритміку багатьох процесів у ландшафті, а тому середньотривалі
стани ландшафту замикаються в річні цикли, тобто закономірно по
вторюються з року в рік. Це питання розглядатиметься у наступному
параграфі навчального посібника.
Довготривалі (або багаторічні) стани ландшафту можуть тривати
десятки й навіть сотні років. Вони пов'язані з багаторічними кліматич
ними циклами, сукцесією рослинності та ґрунтів, знаком і швидкістю
сучасних тектонічних рухів та іншими чинниками. Послідовність змін
довготривалих станів ландшафту описує такі процеси, як заболочуван-
143
ня території, "наступ" лісу на степ чи навпаки, опустелення тощо. Розг

ляд цього питання буде подано в § 4.5.
Важливо мати на увазі, що в певний момент часу ландшафт одно
часно перебуває в певному своєму коротко-, середньо- та довготрива
лому стані. Тобто, ці типи станів є безальтернативними. Водночас,
протягом перебування ландшафту в одному довготривалому стані він
багаторазово змінює свої різні середньотривалі стани, а протягом од
ного середньотривалого стану - свої короткотривалі стани.
Крім розрізнення станів ландшафту за тривалістю можливе їх розріз
нення й за іншими ознаками. Так, для вирішення багатьох задач ланд
шафтознавства корисною є типологія станів за їх відповідністю певним
господарським та іншим соціальним функціям ландшафту. За цим кри
терієм стани ландшафту поділяються на оптимальні (перебуваючи в та
ких станах, ландшафт виконує свою функцію найефективніше), допус
тимі, гранично-допустимі та неприпустимі. За відповідністю стану
ландшафту природній нормі, виділяються його нормальні, критичні та
анормальні стани. За ступенем зміненості природної складової ландша
фту розрізняють його спонтанні стани (або натуральні, корінні стани
- ті, що властиві ландшафту без втручання людини в нього), антропічні
стани з їх подальшим поділом на слабо-, середньо-, сильноантропізовані
стани, ренатуралізаційні стани (стани, які ландшафт проходить після
того, як антропогенні впливи на нього припинились і він поступово від
новлюється до своїх спонтанних станів).
^ 4.4. Сезонна динаміка ландшафту
Більшість процесів, які зумов

Циклічність сезонної люють функціональну динаміку
динаміки ландшафту ландшафту, мають циклічний ха
рактер. Головним чином це пояс
нюється тим, що вони потребують енергії, а її надходження до
ландшафту є циклічним і залежить від обертання Землі навколо
Сонця. Отже, рік є проміжком часу, за який виявляються типові
риси функціонування ландшафту. За висловом А. Ісаченка, річний
інтервал - це мінімальний час виявлення будь-якого ландшафту.
І справді, не тільки його фізіономічний вигляд, але й склад та інте
нсивність процесів, що в ньому відбуваються, будуть дуже різними
взимку та влітку, восени й навесні.
144
___________________________________ Глава 4. Ландшафт як часовий феномен
Хоча сезони року та фази, на які вони поділяються, повторюються

в ландшафті кожного року, однак його сезонна динаміка не є суто
періодичною. Тобто, для нього властива повторюваність певних фаз
річного циклу не через один сталий інтервал часу (рік), а щороку че
рез різні інтервали - як більші, так і менші одного року. Кожний рік є
індивідуальним за тривалістю окремих фаз, датами їх настання та
закінчення, характером прояву певних процесів на кожній фазі тощо.
Так, хоча літня фаза для ландшафтів України є обов'язковою для ко
жного року, однак в одні роки літо наступає пізно й може бути воло
гим та не спекотним, тоді як в інші - наступати й закінчуватися ра
но, бути дощовим і прохолодним. Ці відмінності позначаються на біо
тичних процесах, зокрема - на продуктивності фітоценозів, активно
сті екзогенних процесів (особливо - вітровій та водній ерозії), вологоо-
бігу та інших особливостях функціональної динаміки. Отже, сезонна
динаміка ландшафтів не є суворо періодичного - її окремі фази, хоча
і регулярно повторюються з року в рік, однак їх тривалість, терміни
настання й закінчення, а також особливості функціональної динаміки
кожного року будуть дещо іншими. Порічні відмінності в сезонній
динаміці ландшафтів ілюструє табл. 5, з якої видно, що окремі роки
істотно відрізняються не тільки за тривалістю окремих пір і фаз року,
але й за кількістю ландшафтних комплексів, для яких властивий од
наковий розвиток за сезон.
Таблиця 5. Структура основних сезонних станів ландшафтних

комплексів за 12 років (1976-2005) на стаціонарі Лєсуново11
Характеристики Зима Весна Літо Осінь

Тривалість сезону, дні 106-178 10-72 78-127 52-89
Амплітуда тривалості сезону, дні 72 62 49 37
Кількість внутрішньосезонних станів 7-17 2-8 4-9 3-8
Тривалість внутрішньосезонних
станів, дні
4-50 3-37 2-46 2-45
Кількість ландшафтних комплексів,
для яких властивий однаковий 2-7 2-15 2-11 2-12
розвиток за сезон
пПилипчук В.М., Мамай И.И. Проблемы и итоги изучения сезонных состоя

ний природных территориальных комплексов // Ландшафтоведение: тео
рия, методы, региональные исследования, практика: Материалы XI Между-
нар. конф. - М., 2006.
145
Відхилення сезонної динаміки ландшафтів від суворо періодичного її

характеру пояснюється декількома причинами. Серед них особливе зна
чення мають інерційність та ефект післядії. Інерційність у сезонній дина
міці ландшафту проявляється в тому, що його певні процеси реаіують на
дію інших процесів або зовнішніх впливів не відразу, а з деяким запіз
ненням. Наприклад, максимальний прихід сонячної радіації спостеріга
ється в червні, а максимальне прогрівання повітря - в липні або серпні.
Ще з більшою затримкою реагує на ці процеси прогрівання ґрунту.
Особливістю часових затримок одного процесу щодо другого є мін
ливість їх часових інтервалів. Залежно від різних факторів вони мо
жуть коливатися в дуже широкому діапазоні. Через це в одні роки
повітря може прогріватися довго (досягти максимуму лише в середи
ні серпня), а в інші роки - швидше, і максимальні температури повіт
ря фіксуються в кінці червня. При цьому річний хід максимального
приходу сонячної радіації підкоряється суворій періодичності, зумов
леній астрономічними чинниками.
Ефекти післядії в сезонній динаміці ландшафту полягають у тому,
що певна фаза річного циклу або внтурішньорічний стан ландшафту
залежать від особливостей попередньої фази або стану. Так, у ланд
шафтах лісостепової зони України посушлива середина весни може
призвести до вкрай небажаних для біоти наслідків якщо зима була
малосніжною, але якщо зима була сніжною і ґрунт встиг накопичити
багато вологи, ці наслідки нівелюються.
Таким чином, ефекти післядії, часової затримки, а також ціла низка
інших особливостей взаємодії процесів і компонентів ландшафту (їх сто-
хастичний характер, синергізм, нелінійність тощо), а також сильна за
лежність від зовнішнього середовища зумовлюють складність і навіть
непередбачуваність багатьох процесів сезонної динаміки ландшафту.
Традиційний для ландшафтознавст

Фази річного циклу ва напрям дослідження та прогнозу
та стекси вання сезонної динаміки ландшафту
полягає в поділі річного циклу на його
окремі часові відрізки, які називаються фазами. Фаза річного цик
лу - проміжок часу тривалістю від декількох до десятків днів, про
тягом якого фізіономічний вигляд ландшафту, склад та інтенсив
ність процесів функціонування, а також зовнішні впливи на нього
істотно не змінюються.
Чотири пори року (зима, весна, літо та осінь) - надто тривалі часові
відрізки, за які ландшафт істотно змінюється. Так, ландшафт ранньої
146
весни, коли на поверхні ще лежить сніг і лише деякі види рослин по
чали вегетацію, істотно відрізняється від ландшафту пізньої весни,
коли ґрунт і повітря добре прогріті, а рослини продукують майже по
ловину річних запасів фітомаси. Отже, для з'ясування більш тонких
закономірностей сезонної динаміки ландшафту необхідний поділ тра
диційних сезонів року на їх окремі частини - фази.
У ландшафтознавстві запропоновано декілька схем поділу річного ци
клу на його фази, сезони, етапи. Наприклад, за логікою, яку обґрунтував
В. Фріш, ландшафт має два варіанти структури - зимовий та літній. Ко
жна з них проходить по чотири етапи розвитку: формування, консоліда
ції, кульмінації та деградації. Так, на етапі формування зимового варіан
ту структури ландшафту відбувається утворення першого снігового та
льодового покриву, починає промерзати ґрунт, тварини впадають
у сплячку, а рослини входять у фазу зимового спокою. На етапі консолі
дації зими встановлюється постійний сніговий та льодовий покрив, а на
етапі її кульмінації спостерігаються найхолодніші погоди року. Етап "де
градації" зими знаменується початком руйнування снігового покриву,
радіаційними відлигами, підвищенням активності тварин.
Для літнього варіанту структури ландшафту аналогічні за назвою
етапи мають іншій зміст: 1) формування - початок вегетації та ви
вільнення ландшафтів від снігу та льоду; 2) консолідація - масовий
розвиток зеленого листя; 3) кульмінація - період між останніми ве
сняними та першими осінніми заморозками; 4) "деградація" - за
морозки на поверхні ґрунту, масове відмирання річних пагонів,
в'янення листя та листопад.
На відміну від О. Фріша, який у ландшафті розрізняв лише дві
"опорні" структури - зимову та літню, інші дослідники за основу виді
лення фаз річного циклу беруть чотири традиційні пори року, причо
му поділяють їх не на однакову кількість фаз, а на різну. Наприклад,
А. Краукліс для зими виділяє чотири фази, весни та літа - по три,
а для осені - дві фази.
Поділ річного циклу ландшафтів південної тайги, яке виконав
А. Краукліс [4], виглядає таким чином. Передвесняна фаза - перехід
добового максимуму температур через 0 С°, проте танення снігу ще
проходить слабо; ранньовесняна фаза - пересічні добові температу
ри повітря переходять через 0 С°, на відкритих місцеположеннях
сніг сходить, але в лісових фітоценозах ще лежить, інтенсивний по
верхневий стік; пізньовесняна фаза - масовий початок вегетації;
передлітня фаза - прогрівається кореневмісний шар ґрунту, ґрунт
промочується та збагачується вологою, поява перших квітучих рос
147
лин, відновлення наземних частин листяних видів рослин; ранньо-

літня фаза - початок інтенсивного формування біомаси, найінтен-
сивніша сонячна радіація, зменшення вологозапасу ґрунту через
інтенсивну транспірацію та фізичне випаровування; пізньолітня
фаза - завершення істотного збільшення живої фітомаси, у бага
тьох рослин - плодоношення й опадання генеративних пагонів, ма
ксимальне прогрівання ґрунту, запаси вологи у ґрунті сильно ви
снажені; передосіння фаза - початок масового відмирання зелених
частин рослин: осіння фаза - перехід добового мінімуму температу
ри повітря через 0 С°, прискорене відпадання відмерлих частин
рослин; передзимова фаза - перехід пересічних добових температур
повітря через 0 С°, з'являється сніг, продовжується опадання листя
та хвої; ранньозимова фаза - встановлюється постійний сніговий
покрив, у кореневмісному шарі ґрунту від'ємні температури; глибо-
козимова фаза - найнижчі за рік температури повітря; пізньозимо-
ва фаза - інтенсивне підвищення денної температури повітря, ма
ксимальна висота шару снігу.
Інші дослідники пропонують свої варіанти поділу року на його фа
зи. Наприклад Н. Беручашвілі виділяє їх 9, а А. Ісаченко - 14. Зага
лом, загальноприйнятих критеріїв, за якими можна виділити фази
річного циклу, ще не вироблено. Заслуговує на увагу пропозиція
А. Ісаченка поділяти річний цикл ландшафту на його термічні фази,
фази зволоження та комплексні гідротермічні фази [3].
Термічні фази виділяються за пересічними добовими температура
ми повітря: 0 - морозна (нівальна) фаза (температура менше -5 С°),
1- помірно холодна (від -5 до 0 С°), 2 - прохолодна (0-5 С°), 3 - помір
но тепла (5-10 С°), тепла (10-15 С°), дуже тепла (15-20 С°), спекотна
(20-30 С°), дуже спекотна (більше ЗО С°).
Фази зволоження виділяються за значеннями коефіцієнта зволо
ження К: А - волога (К>1,0), Б - напівволога (К від 0,6 до 1,0), В - на-
півпосушлива (0,3-0,6), Г - посушлива (0,2-0,3), Д - суха (0,1-0,2),
Е - дуже суха (0,02-0,1), Ж - вкрай суха (К<0,02).
Комплексні гідротермічні характеристики фаз річного циклу ландша
фту складаються з відповідних термічних фаз і фаз зволоження. Напри
клад: 5Б - дуже тепла напівволога фаза, 6Д - спекотна суха фаза тощо.
Хоча фази річного циклу дають змогу досить детально описати се
зонну динаміку ландшафту, однак і вони є часовими проміжками,
протягом яких ландшафт не можна вважати зовсім незмінним. На
приклад, у літні фази стан ландшафту в дощові дні відрізняється від
його стану в бездощові дні, а також у дні, що наступають одразу після
148
затяжних дощів. У ці короткі - в один або в декілька днів проміжки

часу в ландшафті формується різне співвідношення між процесами
випаровування, фільтрації вологи, її надходженням до фітомас тощо.
Так само досить відмінним буде протікання багатьох процесів у ланд
шафті в прохолодні та спекотні дні еередньолітньої фази.
Отже, для детальнішого дослідження сезонної динаміки ландшафту
є сенс розрізняти його стани, тривалість яких менша фаз річного ци
клу. Такі стани ландшафту Н. Беручашвілі назвав стексами. Стеке
- це проміжок часу тривалістю здебільшого від однієї до декількох
діб, специфіка якого зумовлена погодою, співвідношенням функціо
нальних процесів у ландшафті та динамічною тенденцією зміни його
вертикальної структури.
На відміну від фаз річного циклу, які змінюють одна одну в суворо
визначеній послідовності і склад яких типово повторюється кожного
року, стекси можуть неодноразово повторюватися протягом однієї
фази (напр., середньовесняні дощові) і один тип стексу може зміню
ватися на декілька різних наступних (напр., дуже спекотний літняний
стекс може змінитися або на літняний прохолодний або на літняний
дощовий). Кожний рік специфічний за структурою зміни стексів, їх
тривалістю, кількістю та складом.
Таким чином, стекси як дрібніші (меншої тривалості) проміжки
фаз річного циклу дають уявлення про зміни ландшафту, зумовлені
не тільки обертанням Землі навколо Сонця, а й тими циркуляційними
процесами в атмосфері, які накладаються на цей головний чинник
сезонної динаміки. Стекси розкривають часову структуру фаз річного
циклу ландшафту.
^ 4.5. Багаторічна динаміка ландшафту

Крім сезонних і внутрішньодобових, ландшафт зазнає також
змін, які проявляються в більших часових масштабах і охоплюють ча
сові відрізки, тривалість яких більше року. Якщо добова та сезонна
динаміка ландшафту мають чітко визначені рамки (відповідно - одну
добу та один рік), то для проявів багаторічної динаміки "нижньою
межею" можна вважати один рік, а "верхню межу" встановити не
можна. Багаторічні динамічні зміни ландшафту можуть охоплювати
сотні й тисячі років, а у випадку його катастрофічних змін - яскраво
проявитися за один чи декілька років.
149
Якщо внутрішньодобова та сезонна динаміка ландшафту мають

один провідний зовнішній фактор (обертання Землі навколо своєї осі
та Сонця), то багаторічна динаміка зумовлена складною комбінацією
чинників різної природи. Найважливішими є кліматичні осциляції та
цикли різної періодичності, тектонічні рухи, багаторічні коливання
рівня ґрунтових вод, вікові зміни деревостанів і сукцесія рослинності,
зміни положення базисів ерозії тощо. Хоча ці чинники діють на
ландшафт сумісно, кожний із них має свої часові закономірності. їх
накладання, яке проявляється в ефектах підсилення, нівелювання,
інерційності реакцій і т. п., призводить до складної поведінки ланд
шафту в багаторічному режимі його змін.
Попри цю складність, серед багаторічних динамічних змін ландшафту
можна розрізнити три їх загальні типи, які виділяються за частотою та
спрямованістю змін. Цими типами багаторічної динаміки ландшафту є
флуктуаційні, квазіперіодичні та спрямовані (тренд) зміни (рис. 27).
Рис. 27. Типи багаторічної динаміки ландшафту
Флуктуації - багаторічні зміни ландшафту,

Флуктуації тривалість яких здебільшого не перевищує
трьох років, і які полягають у загалом незнач
них відхиленнях стану ландшафту від його деякої середньобагаторі-
чної норми. Отже, флуктуаційні зміни ландшафту не мають спрямо
ваного в певному напрямку характеру. їм також невластива й пері
одичність. Вони немов накладаються на триваліші багаторічні зміни
ландшафту, але не можуть змінити їх періодичного або спрямовано
го напряму (див. рис. 27).
150
Чинники флуктуаційних змін ландшафту різноманітні. Часто їх

спричиняють відмінності між гідрометеорологічними умовами окре
мих років. Наприклад, в окремі вологі роки, а особливо якщо поспіль
іде декілька вологих років, досить суттєво змінюються умови зволо
ження ландшафтів. їх річний водний баланс стає додатнім (ланд
шафт отримує більше вологи, ніж витрачає), що призводить до під
йому рівня залягання ґрунтових вод, посиленого випаровування,
продукуванню більшої кількості біомаси. Зміни вологості ґрунту та
мікроклімату призводять і до зміщення проходження фенофаз у ба
гатьох видів рослин, а також до того, що чимало їх однорічних видів
у ці роки або різко зменшують свою чисельність, або взагалі щеза
ють. Зі змінами водно-повітряного та температурного режиму ґрун
ту, видового складу та продуктивності фітоценозів змінюється акти
вність і популяційна структура угруповань мікроорганізмів. Унаслі
док цього змінюються й темпи нагромадження мортмаси, швидкість
її мінералізації та синтез гумусових речовин. Перезволоження ґрунту
може призвести до активізації гравігенних процесів у схилових
ландшафтних комплексах. Такі самі глибокі зміни зазнають ланд
шафти й під час надто сухих років.
Однак, аномально вологі або сухі роки лише зрідка йдуть поспіль
(дуже рідкісним є випадок їх повторення протягом трьох послідовних
років). При поверненні гідротермічних умов ландшафту до їх серед-
ньобагаторічної норми його ґрунти, біоти та режим ґрунтових вод
утрачають набуті за вологий чи сухий рік незвичні зміни. Здебільшого
вони практично не позначаються на напрямку багаторічних змін
ландшафтів або на їх довгоперіодичних циклічних змінах.
Крім добового та річного циклів,

Багаторічні ландшафтам властиві і природні цикли
циклічні зміни більшої тривалості. їх пов'язують з гелі-
огефізичними ритмами - квазіперіоди-
чними змінами сонячної активності, які викликають збурення ма
гнітного поля Землі й циркуляції атмосфери. Унаслідок цього ви
никають і багаторічні коливання температури та зволоження.
Найвідоміші й такі, що відчутно позначаються на багатьох влас
тивостях ландшафту, є 11-річні, 22-23-річні, З3-річні цикли. Про
стежуються також і цикли, період яких близько 26 місяців, 3-4,
5-6, 80-90, 160-200 років.
151
Триваліші цикли, період яких вимірюється тисячами років (21,

42-45, 90, 370 тис. рр.) пояснюють коливаннями ексцентриситету
орбіти Землі. Дослідники вважають, що ці цикли є причинами льо
довикових і міжльодовикових епох. Однак природні цикли такої
тривалості є причинами еволюційних, а не динамічних змін ланд
шафту, оскільки при них ландшафт, хоч і поступово, але зазнає
кардинальних і незворотних змін.
Важлива особливість багаторічних циклічних змін у ландшафтах

полягає в тому, що різні його процеси та елементи вертикальної стру
ктури (геомаси або геокомпоненти) зазнають різних циклічних змін.
Навіть якщо ці зміни мають близький період (напр., 11-річний), фази
їх висхідного розвитку для різних рис ландшафту здебільшого не збі
гаються в часі. Наприклад, у степових ландшафтах України в 11-річ
ному циклі коливання рівня ґрунтових вод фаза його підйому не збі
гається з фазою збільшення опадів, яке також демонструє циклічну
поведінку з періодом близько 11 років.
Така метахронність ландшафту є наслідком розглянутих у § 4.4
інерційності реакцій ландшафту та ефекту післядії впливів. У ре
зультаті, циклічні зміни окремих процесів та елементів ландшафту
накладаються один на одного. При цьому їх вплив на ландшафт
може або нівелюватися, або підсилюватися. Це завуальовує чіт
кість багаторічних циклів та ускладнює їх розпізнання на рівні
ландшафту як цілісного комплексу. Тобто, якщо для окремих його
елементів і показників (температури, рівня ґрунтових вод) багато
річна циклічність може простежуватися доволі чітко, то для ланд
шафту як цілісності його циклічні зміни проявляються в дуже за
вуальованій формі. При цьому чим більша величина періоду цих
змін, тим вони проявляються слабкіше. Очевидно, про багаторічну
циклічну динаміку ландшафтів можна вести мову для циклів 11-ти,
22-23- та 33-річних.
Трендом у багаторічній динаміці ландшафту є

Тренди послідовні зміни його станів, які спрямовані
в певному напрямі (напр., у бік усе більшої зво
ложеності ландшафту, у бік його все більшої засоленості, все мен
шої продуктивності тощо). Спрямований характер таких змін про
являється як багаторічна тенденція, на яку накладаються флукту
152
аційні та багаторічні циклічні зміни ландшафту (див. рис. 28). Че

рез це виявити довготривалі спрямовані зміни ландшафту дуже
непросто. Для цього необхідний ряд спостережень принаймні
в декілька десятків років. Існуючі ландшафтознавчі стаціонари
надати таку інформацію не можуть. Тому головним методом вияв
лення багаторічних динамічних трендів у ландшафтах є їх порів-
няльно-географічний аналіз, метод логічних умовиводів, матема
тичне моделювання та деякі інші.
Причини виникнення трендів у багаторічній динаміці ландшафтів
пов'язані з природними чинниками, дія яких не має циклічного хара
ктеру. їх також викликають і циклічні зміни у природі, період яких
вимірюється сотнями й тисячами років. Прикладом односпрямованих
зовнішніх впливів на ландшафт є сучасні тектонічні рухи. З їх знаком
(підняттям або опусканням поверхні) пов'язані істотні, але дуже пові
льні динамічні зміни ландшафту.
Так, при тектонічних підняттях поглиблюються місцеві базиси
ерозії, що веде до інтенсифікації ерозійних процесів. Якщо приро
дна рослинність ландшафту замінена на ріллю, то це призводить
до змиву ґрунтів, зменшення їх гумусності та інших характерис
тик, що позначається на зменшенні продуктивності ландшафтів.
Розвиток ерозійної мережі та поглиблення врізів ярів і балок при
зводить до зростання витратних статей водного балансу ландша
фту, пов'язаних з фільтрацією ґрунтових та боковим відтоком по
верхневих вод. Через це вологозапаси в ландшафті зменшуються
й відбувається прогресивна ксерофітизація флори. При цьому
здебільшого біопродуктивність також зменшується, що спричиняє
відповідні зміни ґрунту. Унаслідок цих та інших змін ландшафт
поступово змінюється в напрямку все більш посушливого та менш
продуктивного. Такі самі глибокі, але здебільшого протилежні за
напрямом, зміни відбуваються в ландшафтах при тектонічних
опусканнях.
Вікові кліматичні зміни (тривалістю тисячі років) також здатні
призвести до формування певного тренду в багаторічній динаміці
ландшафту. У кінцевому підсумку такі зміни кліматичної ситуації
ведуть до еволюційних перетворень ландшафтів. Однак, спричи
нені ними зміни наростають у ландшафтах настільки поступово,
що до певного часу не виводять їх за межі динамічних змін.
153
Найбільш відповідним способом опису спрямованої багаторічної

динаміки ландшафту є побудова динамічних рядів його змін. Осо
бливого розвитку цей підхід набув у ландшафтній екології.
У ландшафтній екології головний метод дослідження багаторіч

ної динаміки ландшафту ґрунтується на концепції сукцесії та сук-
цесійних рядів, розроблених в екології Г. Коулсом, Ф. Клементом,
Р. Уіттекером. У її застосуванні до ландшафту ця концепція вихо
дить з того, що кожний ландшафт має деякий стан, перебуваючи в
якому він максимально позбавлений дії факторів, які не дозволя
ють йому найефективніше використовувати ресурси зовнішнього
середовища. Такий стан називається клімаксовим або фінальним.
Якщо ландшафт не зазнає зовнішніх впливів, то у своїй багаторіч
ний динаміці він намагається досягти цього стану, послідовно змі
нюючи інші свої стани, так що кожний наступний стан усе більше
наближається до клімаксового. Ця послідовність змін станів має
назву сукцесійного ряду.
Сукцесію, що відбувається в умовах послаблення або припинен
ня дії фактора і спрямована в бік клімаксу, називають прогресив
ною або автогенною сукцесією. При посиленні дії фактора відбу
вається послідовна зміна станів у зворотному напрямку - від клі
максового до все більш трансформованих цим фактором станів.
Така сукцесія називається регресивною або алогенною.
Традиційним для ландшафтознавства напрямом вивчення бага

торічної динаміки є з'ясування закономірностей територіального
поширення та особливостей протікання різних фізико-географіч
них процесів залежно від територіальної структури ландшафту. Та
кий підхід ефективний з огляду на те, що переважна більшість
процесів (вітрова та водна ерозія, засолення ґрунтів, заболочення,
зсуви, селі тощо) зумовлені не одним чинником, а багатьма. Так,
водна ерозія залежить від стрімкості, форми, довжини, експозиції
схилу, видового складу, проективного покриття рослинності, хара
ктеру випадання опадів, механічного складу поверхневих горизон
тів ґрунту, його структурності, щільності та інших ознак. Ландша
фтні комплекси та їх територіальні структури саме й виділяються
за комплексом ознак різних компонентів природи. Тому за їх типа
ми й контурами дуже зручно аналізувати територіальне поширен
ня, інтенсивність, можливі наслідки та інші особливості сучасних
фізико-географічних процесів.
154
Основою такого аналізу є ландшафтознавча карта певної тери

торії. Виконавши додаткові дослідження, передбачені для складан
ня ландшафтознавчих карт, за контурною основою карти генетико-
морфологічної або позиційно-динамічної ЛТС можна скласти кон
диційну карту сучасних фізико-географічних процесів.
^ 4.6. Еволюція ландшафту

Під еволюцією ландшафту здебільшого розуміють його зміни,
що проявляються або призводять до кардинальної перебудови його
структури. Така перебудова означає заміну одного ландшафту ін
шим. У цьому й полягає відмінність між динамікою та еволюцією
- при динамічних змінах ландшафт лише видозмінює свої структу
ри, але лишається тим самим, а еволюція означає процес зміни од
ного ландшафту іншим.
Цей процес можна досліджувати у двох ракурсах: як послідовність
змін одних ландшафтів іншими і як поступове накопичення в ландша
фті його змін, які, хоч і дуже повільно, але невпинно ведуть до його за
міни на інший. За аналогією з біологією, ці два прояви еволюції ланд
шафту можна назвати мікро- та макроеволюцією. Мікроеволюція
ландшафту підготовлює його макроеволюцію, проте їх час різний: мік
роеволюція займає менший часовий проміжок, ніж час макроеволюції.
Так, для більшості сучасних ландшафтів час їх мікроеволюції вклада
ється в період голоцену, тоді як макроеволюція деяких ландшафтів бе
ре початок з архею.
Мікроеволюція ландшафту полягає в пос

Мікроеволюція туповому, але незворотному накопиченні
ландшафту змін його просторових структур, функціону
вання та динаміки, які підготовляють його
заміну на інший ландшафт. Відрізнити мікроеволюцію ландшафту від
його багаторічної динаміки непросто. Звичайно, внутрішньодобову, се
зонну, флуктуаційну та багаторічну циклічну динаміку ландшафту його
еволюцією вважати не можна. Однак багаторічні тренди ландшафту,
які полягають у його спрямованих незворотних змінах (див. § 4.5), дуже
близькі до еволюційних. Поступове накопичення ландшафтом цих змін
зрештою веде до його трансформації в інший.
155
Необхідно, однак, зазначити, що й циклічна динаміка ландшафту

позначена його незворотними змінами. Навіть і річний цикл ландша
фту залишає за собою "сліди", що відрізняють ландшафт попередньо
го року від наступного - по закінченні річного біоциклу змінюється
віковий та видовий склад рослинності, її загальна біомаса; по завер
шенні річного циклу обігу мінеральних речовин певна частина одних
речовин виноситься з водним стоком, а інші речовини нагромаджу
ються на ландшафтно-геохімічних бар'єрах тощо. Ці та подібні їм
зміни ландшафту дуже повільно й малопомітно призводять до того,
що в його надрах виникають елементи та процеси, з яких у майбут
ньому сформується ландшафт нового типу. Важлива ознака мікрое-
волюції й полягає в появі та закріпленні у структурі сучасного ланд
шафту його нових елементів і процесів.
Однак, мікроеволюція не вичерпується появою в ландшафті його
нових елементів. Ще у 1930 рр. Б. Полинов розрізняв у ландшафті
три типи елементів: реліктові (ті, що успадковані сучасним ландшаф
том від попередніх епох), консервативні (елементи, які найповніше
відповідають сучасним умовам ландшафту й визначають його головні
структурні риси) та прогресивні (молоді елементи, що вказують на те
нденцію майбутніх змін ландшафту). Мікроеволюція ландшафту сто
сується всіх цих трьох типів елементів.
У загальному випадку мікроеволюція ландшафту призводить до
зменшення ролі та поширення (числа та площі) у його структурі релік
тових елементів. Наприклад, у рівнинній частині Криму збереглися
ландшафтні комплекси сухоріч. Вони нагадують річкові долини, оскі
льки їх днища за морфологією подібні до заплав, подекуди є тераси.
Однак тепер постійного стоку в них немає, алювій і типові для заплав
ґрунти не формуються. Ці ландшафтні комплекси є залишками спра
вжніх річкових долин, які зникли разом із врізанням русел річок
у вапняки, крізь які вода з річок фільтрувалася до підземних вод. На
сьогодні ландшафтні комплекси кримських сухоріч (разом із Салгіром
- найдовшою річкою всього Кримського півострова) деградують - те
раси практично знівельовані, ґрунти втрачають ознаки гідроморфно-
сті, вологолучні та лучно-болотні рослинні угруповання збереглися
лише в окремих наногеохорах тощо.
При мікроеволюції консервативні елементи ландшафту також ма
ють втрачати свою роль і поширення. Проте цей процес проходить
значно повільніше й менш виразно, ніж у випадку реліктових елемен
тів. Попри повільність змін консервативних елементів ландшафту,
156
мікроеволюція веде до того, що врешті елементи, які у сучасному

ландшафті відіграють роль визначальних (зокрема, найбільш поши
рених у його АТС), стануть консервативними й поступляться місцем
елементам, які на сьогодні відіграють роль прогресивних.
Як було зазначено вище, збільшення кількості, площі та ролі в ланд
шафті його прогресивних елементів - найвиразніші свідчення його
мікроеволюційних перетворень. Такими свідченнями є поява та зрос
тання площі плям солончаків у рівнинних степових ландшафтах, поя
ва та ріст промоїн і молодих ярів у моренних ландшафтах, поява гаїв
у степу чи степових ділянок у лісових ландшафтах тощо.
Діяльність людини в ландшафті прискорює його мікроеволюцію.
Так, зрошення степових ландшафтів України спричинило появу
в них процесів і створених ними ландшафтних комплексів, яких
раніше тут не було, або вони займали мізерні площі (такими, напр.,
є ландшафтні комплекси із солонцюватими переущільненими чор
ноземами, корковими солончаками тощо). Перетворення лісів, луків
та степів на ріллю призвело до виникнення та різкого збільшення
кількості промоїн, ярів, зсувів, домінування у багатьох ландшафтах
змитих ґрунтів тощо.
Хоча разом із припиненням господарської діяльності людини деякі
з цих елементів ландшафту з часом можуть зникнути (змиті ґрунти
відновити свою структуру, ґрунти втратити набуту в результаті зро
шення солонцюватість), однак у реальності це лише теоретична мож
ливість. По-перше, більшості набутих антропогенних змін ландшафт
уже не зможе повністю позбутися (напр., хоч яри можуть перетвори
тися в лощини, але не вирівнюються остаточно, тіло зсуву не повер
неться на своє місце тощо). По-друге, вже освоєні людиною ландшаф
ти на більшій своїй площі так і залишаться в господарському викори
станні з притаманним йому впливом на ландшафт.
Таким чином, поряд із природними чинниками мікроеволюції
ландшафту (його саморозвитком, коливаннями кліматичних умов, те
ктонічними рухами, сукцесією рослинності та ґрунтів тощо), усе біль
шої ролі щодо напряму та швидкості мікроеволюційних змін набува
ють антропогенні чинники.
Мікроеволюція ландшафту - процес поступовий. Раптова кардина
льна перебудова структури ландшафту внаслідок стихійних процесів
(зсувів, виверження вулканів тощо) до неї не належить, а розгляда
ється як катастрофічна зміна ландшафту.
157
Макроеволюція являє собою послідов

ність заміни одного ландшафту іншим. Її
Макроеволюція
початковим етапом є поява наземного абі
ландшафту
отичного субстрату. Цим моментом може
бути вихід території з-під рівня моря, її ви
вільнення з-під льодовика, перекриття поверхні вулканічною лавою
тощо. Породи, що вийшли на денну поверхню, ґрунтові води та при
земний шар атмосфери вступають у взаємодію між собою, яка знахо
дить вияв у вивітрюванні гірських порід. Фактично, цей процес є
ландшафтним за своєю сутністю, отже території, де ще не сформува
вся грунтово-рослинний покрив, є ландшафтами. За термінологією
М. Солнцева, вони називаються неповночленніши.
До таких ландшафтів з атмосфери та з ґрунтовими водами пот
рапляють мікроорганізми, а на породах поселяються мохи та ли
шайники. їх органічні рештки поступово накопичуються і врешті
стає можливим формування ґрунтів і примітивних рослинних угру
повань. Ландшафт вступає в біотичну стадію розвитку, що усклад
нює вертикальну структуру та функціонування ландшафту. У його
вертикальній структурі разом із формуванням усе більш зрілого
профілю ґрунту та появою деревних видів рослин збільшується кі
лькість геогоризонтів і геомас, зв'язки між якими стають усе роз-
виненішими. З формуванням розвиненого генетичного профілю
ґрунту та місцевих флор ландшафт набуває ознак сформованого
природного ландшафту.
Істотні зміни у структурі ландшафту та в процесах його функці
онування виникають при включенні в його життя людини. Її діяль
ність позначається на ландшафті настільки істотно, що це дало під
стави багатьом дослідникам розглядати час, з якого людина почала
активно впливати на ландшафт, окремим етапом його еволюції.
Так, зокрема, вважає А. Басалікас, схема еволюції ландшафту яко
го наведена на рис. 28.
Схема еволюції ландшафту, наведена на рис. 28, дає лише зага
льне уявлення про його макроеволюційні зміни. Виділені в ній ета
пи слід розглядати як найбільш загальні. У межах кожного з них
одні ландшафти неодноразово змінювалися іншими. З'ясувати
ландшафти минулих епох, відновити послідовність і хронологію їх
змін - складна наукова проблема, вирішенням якої займається па-
леоландшафтознавство. Його принципи та наукові підходи спеціа
льно розглядатимуться в § 7.5.
158
А 1-7 I Г
IД ■Ж 4— ► З 1=>й
Рис. 28. Стадії еволюції географічної оболонки12:

Характер компонентів: А - абіотичні; Б - біотичні; В - соціогенні;
Г - компоненти: 1 - літосфера; 2 - атмосфера; 3 - гідросфера;
4 - ґрунт; 5 - рослинність; б - тваринний світ; 7 - людство.
Процеси трансформації компонентів: Д - гідрогенізація
та атмогенізація літосфери; Е - біогенізація; Ж - антропогенізація.
Зв'язки: 3 - між компонентами; И - із середовищем
1. Беручашвили H.A. Геофизика ландшафта. - М., 1990.
2. Гродзинсъкий М.Д. Ландшафтна екологія. - K., 2007.
3. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое ра
4. Крауклис A.A. Проблемы экспериментального ландшафтоведе-
ния. - Новосибирск, 1979.
5. Сочава В.Б. Введение в учение о геосистемах. - Новосибирск, 1972.
1. У чому полягає зміст функціональної динаміки ландшафтів?
2. Як впливає господарська діяльність людини на потоки та транс
формацію енергії в ландшафті?
12
Басаликас А.Б. Антропогенизированный ландшафт - высшая ступень гео
системной организации // Оео§гайса ЫШашса. - Вильнюс, 1976.
159
3. За яких умов можлива акумуляція забруднюючих речовин у вер

тикальній структурі ландшафту?
4. Що є головною рушійною силою добової та сезонної динаміки
ландшафту?
5. У чому відмінність між фазою річного циклу та стексом?
1. Поняття динамічної системи в теорії систем і його застосування
в ландшафтознавстві.
2. Енергетика біопродуційних процесів у ландшафті.
3. Вплив рослинного покриву ландшафту на його водний режим.
4. Основні наукові поняття етології та їх застосування в ландшаф
тознавстві.
5. Еволюція та самоорганізація ландшафту.
ГЛАВА 5. ЛАНДШАФТ ЯК ЦІННІСНА
КАТЕГОРІЯ
^ 5.1. Гуманістичний зміст ландшафтознавства

Засновник наукового ландшафтознавства О. Гумбольдт вкла
дав у поняття ландшафту не тільки суто природничо-географічний
зміст, а й ціннісний гуманістичний. Він вважав, що важливим на
прямом його пізнання є з'ясування ставлень людей до ландшафту
і тих цінностей, які він для них становить. Такий погляд на ландшафт
розвивали О. Шлютер, К. Зауер, Поль Відаль де ла Блаш, Жан Брюн,
В. Семенов-Тян-Шанський та інші вчені довоєнного часу. Відразу піс
ля Другої світової війни Г. Бобек і Й. Шмітхюзен у своїй важливій для
становлення концепції ландшафту в європейській географії статті,
розглядали ландшафт як такий, що крім матеріальних компонентів,
включає духовні ідеали, морально-етичні норми та цінності людей
(див. рис. 4). Отже, у поняття ландшафту та науки про нього вони
вкладали гуманістичний ціннісний зміст.
Попри це, тривалий час наукове ландшафтознавство у Східній та Се
редній Європі розвивалось як переважно природнича наука - галузь фі
зичної географії. Відношення, які пов’язують ландшафт з людиною, ви
вчались здебільшого з позиції його придатності для людської діяльності
та з позиції впливів людини на ландшафт і тих змін, яких він при цьому
зазнає. При цьому невиробничі якості ландшафту - естетичні, символіч
ні, сакральні та інші більшість ландшафтознавців лишали поза увагою.
Відновлення інтересу ландшафто

Напрями гуманізації знавців до гуманістичних проблем
ландшафтознавства своєї науки сталося наприкінці 1980
- початку
цією на загальний процес іуманізації, який охопив практично всі
природничі науки. Гуманізація науки - її наближення до людини
з усіма її цінностями, переживаннями та прагненнями, а гуманістич
ний підхід у науці полягає у вимозі пізнати об'єкт свого вивчення що
до тих цінностей і значень, які йому надає людина.
Гуманізація наукового ландшафтознавства призвела до трьох важли

вих зрушень: 1 - зріс інтерес до філософій, альтернативних до позитивіз
му (феноменології, екзистенціалізму та ін. - див. § 1.2); 2 - виникли нові
напрями досліджень, у центрі уваги яких перебуває людина та її духовні
запити й цінності; 3 - відбулася зміна пріоритетів ландшафтознавства,
яке більшого значення стало надавати проблемам гуманістичного змісту,
але при цьому методології їх вирішення принципових змін не зазнали.
Відповідно до цих трьох зрушень сформувалося три розуміння гу
манізації ландшафтознавства, які можна назвати філософсько-, лю-
дино- та проблемно-орієнтованими.
Філософсько-орієнтоване розуміння гуманізації ландшафтознавс
тва ґрунтується на поглядах, що філософськими коренями гуманізму
є феноменологія, екзистенціалізм та ідеалізм. Ландшафтознавство,
яке визнає за свій філософський базис одну з цих чи близьких до них
філософій, і вважається гуманістичним. Таку позицію відстоюють
Д. Лей, Дж. Уолмслі та інші американські географи. Дж. Н. Ентрікін
наводить таку її аргументацію: конкретна людина з її індивідуальною
системою цінностей має бути об'єктом гуманістично-географічного
підходу. Будь-яке узагальнення й наукові абстракції відводять геог
рафію від конкретної людини, а тому географічний підхід, який ґрун
тується на наукових (позитивістських) методах не є гуманістичним,
навіть якщо за їх допомогою досліджується людина. Гуманістичним є
той підхід, який стосується конкретного індивіда і виявляє його інте
реси. Такий підхід має ґрунтуватися виключно на феноменологічному
описі, ніякі наукові методи тут не придатні.
"Людино-оріентоване" розуміння гуманізації ландшафтознавства
полягає в тому, що в центр дослідження поставлена людина з її від
чуттями, ставленнями до ландшафту, цінностями та значеннями, які
він для людини має. При цьому не є принциповим, який філософсь
кий підхід і який метод використані в цьому дослідженні. Єдина ви
мога - ці методи та методологія мають розкрити об'єкт дослідження
(ландшафт) з погляду людини. У такому дослідженні можуть ужива
тися методи позитивістської науки (зокрема, кількісні та математич
ні), феноменологічні підходи, структуралізм і марксизм.
Таке розуміння гуманізації географії й ландшафтознавства бере по
чаток від робіт Едварда Рельфа та Йі-Фу Туана кінця 1960 - початку
1970-х рр. Основними дослідницькими проблемами вважаються став
лення людини до місця, ландшафту та регіону; почуття, які вони в лю
дини викликають, цінності, які несуть для людини ландшафти тощо.
Проблемно-оріснтоване розуміння гуманізації ландшафтознавст
ва зводиться до його орієнтації на вирішення болючих проблем су
162
Глава 5. Ландшафт як ціннісна категорія
часної людини. Такими проблемами називаються деградація навко

лишнього природного середовища, занепад моральних цінностей
у суспільстві, соціальна й тендерна нерівність, втрата ландшафтом
естетичних та інших духовних якостей тощо.
Хоча в географії і можна простежити дискусію з приводу того, яка
з наведених тенденцій розвитку науки є справді гуманістичною, од
нак загалом у сучасному ландшафтознавстві його гуманізація прояв
ляється в одночасному посиленні всіх їх разом. Таким чином, гумані
зація наукового ландшафтознавства полягає в освоєнні нових філо
софських підходів, передусім альтернативних до позитивістських, ві
дведенні людині центрального місця в ландшафтознавчих досліджен
нях і в наголошенні на важливості тем, пов'язаних з болючими про
блемами людини, суспільства, нації.
Згідно з поглядами Дж. Уолмслі та

Гуманістичне Дж. Льюїса, у географії гуманістичний
розуміння ландшафту світогляд вимагає "інтерпретації світу,
таким, яким він сприймається люди
ною, чию поведінку необхідно зрозуміти"12. Відповідно й інтерпрету
ється ландшафт - через його сприйняття людиною та з'ясування тих
значень, які він несе для людини або певних груп людей (етнічних,
вікових, професійних та інших).
У цьому загальному напрямі гуманістичної інтерпретації ландшаф
ту виділяються три її варіанти, які умовно можна назвати суб'єктиві
стським, суб'єкт-об'єктним та об'єктивістським тлумаченням ланд
шафту. Графічно вони зображені на рис. 29.
Рис. 29. Варіанти гуманістичного тлумачення ландшафту:

а - суб'єктивістське; б —суб'єкт-об'єктне; в - об'єктивістське
uWalmsley D.J., Lewis G.J. People and Environment: Behavioural Approaches in

Human Geography. - Harlow, 1993.
163
Суб’єктивістські уявлення сутності ландшафту (рис. 29, а) ґрунту

ються на його розумінні не як реального матеріального об'єкта, а як цілі
сного відображення людиною в її свідомості оточуючої дійсності. Ланд
шафт формується та існує тільки в людській свідомості, лише свідомість
здатна сформувати ландшафт як цілісний образ реальності. Таким чи
ном, ландшафт можна зрозуміти й пізнати, з'ясувавши, як він уявляєть
ся людині, які значення та цінності становить для неї, які суб'єктивні
переживання з ним у людини пов'язані тощо. Завдання вбачається
у виявленні цих суб'єктивних уявлень людини, у сукупності яких і про
являється ландшафт як конструкція виключно людської свідомості.
Найбільш відповідними для такого розуміння ландшафту є феноме
нологічні засоби його пізнання - через виявлення та опис тих відчуттів,
вражень і значень, завдяки яким людина уявляє ландшафт і вибудовує
свою поведінку та ставлення до нього. Іншим поширеним методом "ві-
зуалізації" ландшафту, який формується в людській уяві, є його зобра
ження у вигляді ментальних карт. На них зображена та конфігурація
ландшафту, як вона уявляється конкретній людині, або його узагальне
ний картографічній образ, який формується в колективній свідомості
певної групи людей (етнічній, віковій, соціальній тощо).
Суб'єкт-об'єктнє розуміння гуманістичної сутності ландшафту по
лягає в тому, що він розглядається не як суто внутрішнє середовище
людини, а як зовнішній щодо неї феномен. Людина пов'язана з ним ба
гатьма нитками й зокрема здатна його сприйняти, наділити певними
значеннями та цінностями. Отже, гуманістична сутність ландшафту
знаходить свій вияв у тому, що він як об'єктивна, незалежна від людини
реальність істотно впливає на її духовне життя. На відміну від ідеалісти
чного тлумачення ландшафту, він виводиться поза межі людської сві
домості, знаходиться не в людині, а поруч із нею (див. рис. 29, б).
Людина сприймає ландшафт як зовнішній об'єкт, а не як внутрі
шню частину свого духовного життя. Але завдяки цьому сприйняттю
в неї формується певна система цінностей, виникають багаті духов
ні (естетичні, морально-етичні та інші) переживання, і все це є важ
ливою частиною людського існування. Цьому людина завдячує
ландшафту, без якого її духовне життя було б дуже обмеженим. От
же, завдання полягає в тому, щоб з'ясувати, яким чином ландшафт
наділяє людське існування смислом і духовністю. У цій здатності
ландшафту наповнити духовне життя людини смислом, символами,
переживаннями й полягає його гуманістичний зміст, або, за висло
вом В. Пащенка - його гуманістичний потенціал, а за висловом
О. Ковальова - духовність.
164
Наукове пізнання гуманістичного змісту ландшафту в його су-

б'єкт-об'єктному розумінні ґрунтується на дослідженні закономір
ностей сприйняття людиною ландшафту, особливо тих його рис, що
суб'єктивно сприймаються людиною (напр., привабливості, загад
ковості, "рідності" ландшафту тощо). Особливу роль при цьому віді
грають сучасні методи енвайронментальної психології та естетики
ландшафту (див. § 7.4).
Об'єктивістські уявлення гуманістичної сутності ландшафту
ґрунтуються на тому, що людина з її духовним життям, цінностями,
ідеалами, віруваннями тощо є невід'ємною складовою ландшафту
(див. рис. 29, в). Духовні цінності та життя людини існують так са
мо об'єктивно, як об'єктивною є й її господарська діяльність, отже
вони включаються в ландшафт як у реальну, об'єктивно існуючу
духовно-природну цілісність. Таке розуміння ландшафту збігається
з його тлумаченням Й. Шмітхюзена (див. § 2.2 і рис. 4, в). Отже, гу
маністичний зміст ландшафту визначається тим, що людина з її
духовними цінностями є частиною самого ландшафту. Без з'ясу
вання цих цінностей, визначення їх впливу на матеріальну діяль
ність людини в ландшафті, неможливо й пізнати самий ландшафт
у всій його повноті та цілісності. Покращення, оптимізація ланд
шафту, його менеджмент тощо означають таку діяльність людини,
яка веде до збереження та збагачення його цінностей, важливих
для повноцінного людського існування.
^ 5.2. Поняття цінності та значення ландшафту

Відповідно до сучасного гуманістичного світогляду, світ є на
самперед людським, тобто його об'єкти, процеси та явища існують
не самі по собі, а мають для людини певні значення й цінності.
Відповідно, гуманістичний напрям у науці вимагає досліджувати
її об'єкти крізь ті цінності та значення, які вбачає в них людина й
людські спільноти. Саме через надання та сприйняття цих значень
і цінностей відбувається освоєння людиною світу. Отже, щоб п і
знати світ, слід виявити та з'ясувати значення й цінності, які він
має для людини.
Вищенаведене щодо такого широкого поняття, як "світ", стосу
ється й ландшафту як однієї із форм його прояву. Ландшафт напо
внений багатьма значеннями та цінностями й саме через них лю
165
дина входить у ландшафт як його "духовна" складова. Отже, цінно

сті та значення є невід'ємною складовою ландшафту і саме вони
надають йому гуманістичного змісту.
Поняття цінності та значення

Зміст понять значення ландшафту близькі та інколи вжи
та цінності ландшафту ваються як синоніми. Ця подібність
зумовлена тим, що обидва поняття
є формою суб'єкт-об'єктних відносин. Значення як такого, безвіднос
но до когось або до чогось, - не може бути. Воно виникає лише в ре
зультаті взаємодії в парі "ландшафт - його суб'єкт" і поза цією парою
проявитися не може. Отже, ландшафт набуває певних значень за
вдяки тому, що хтось усередині чи поза ним вважає, що певні риси,
особливості, структури ландшафту потрібні чи корисні для його існу
вання (зокрема, духовного).
Подібно до значень ландшафту, його цінності не існують самі по
собі. Ландшафт може становити цінність тільки для когось або чогось.
Лише суб'єкт може оцінити, у чому і наскільки ландшафт є цінним
для нього, чи становить він для суб'єкту певну цінність, чи ні. Навіть
у виразі "самоцінність ландшафту" мається на увазі, що ландшафт
розглядається одночасно і як об'єкт і як суб'єкт власних змін (див.
§ 1.2), тобто й самоцінність ландшафту є специфічним виразом су
б'єкт-об'єктних відносин.
Являючи собою форму суб'єкт-об'єктних відносин, поняття значен
ня та цінності ландшафту мають відмінності. У гуманістичній геог
рафії вважається, що значення ландшафту - загальне поняття, яке
пов'язано з тим, яку користь для себе чи інших вбачає у ландшафті
людина. Хоча значення й можна оцінити: велике, мале значення, не
має значення тощо, однак головним у цьому понятті є його якісний
аспект - що саме в ландшафті має значення для людини. Натомість
у понятті цінності ландшафту знаходить вираз оцінювальна складова
його значення, тобто суб'єкт (зокрема людина) оцінює, наскільки пев
не значення ландшафту є важливим, потрібним, корисним для нього.
Таким чином, ціннісний підхід до ландшафту полягає у визначенні
тих значень, які він має для певного суб'єкту, та в оцінці суттєвості
(цінності) цих значень для нього.
Для різних суб'єктів ландшафту його значення та цінності будуть
різними. Отже, ціннісний підхід до ландшафту вимагає визначення
суб'єкту, з позиції якого ландшафт може розглядатися як носій пев
166
них значень і як цінність. У загальному розумінні суб'єктом ландшаф

ту є певне джерело активності в ньому або поза ним, яке своєю мате
ріальною чи духовною діяльністю освоює ландшафт. Суб'єктів ланд
шафт має багато (живі істоти, господарство, самий ландшафт - див.
§ 1.1), але гуманістичний підхід до ландшафту ґрунтується на тому,
що його суб'єктом є людина та їх спільноти (напр., родина, місцева
громада, етнічна група тощо).
Людина як суб'єкт ландшафту є багатогранною, оскільки пов'я
зана з ним різними формами своєї діяльності - виробничими, не
виробничими, духовними. Для кожної з цих форм людської діяль
ності один і той самий ландшафт матиме різні значення та стано
витиме неоднакову цінність. Так, для сільськогосподарських цілей
найбільшу цінність становлять рівнинні ландшафти з розораними
типовими багатогумусними чорноземами, а для рекреаційної дія
льності такі ландшафти особливої цінності не мають. Ландшафти
старовинних міст і містечок із багатьма пам'ятками культури на
повнені багатьма символічними та іншими духовними значеннями
і становлять культурну цінність, але для лісо- чи сільськогосподар
ської діяльності людини вони не мають значення та не становлять
жодної цінності.
Таким чином, навіть і стосовно одного суб'єкта ландшафту - люди
ни, його значення та цінності будуть різними, залежно від того, у якій
якості цей суб'єкт розглядається. На цій підставі можлива типологія
значень ландшафту.
У ландшафтознавстві було запропо

Типи гуманістичних новано декілька варіантів типології
значень ландшафту значень ландшафту, які ґрунтуються
на ролі ландшафту, яку він відіграє
для різних форм людської діяльності (С. Келлерт, Е. Німанн, В. Преоб-
раженський та ін.). У такому розумінні значення ландшафту розгля
дається як його функція.
Наприклад, німецькі ландшафтознавці розрізняють три "голо

вні групи" функцій ландшафту - економічні (продуційні), регуля
тивні та соціальні. Економічні (або продуційні) функції - це на
дання ландшафтом ресурсів, необхідних для людської діяльності.
Регулятивні функції належать до здатності ландшафту та його
складових нейтралізувати діяльність людини - очищувати атмос
167
ферне повітря від забруднень, відновлювати та регулювати чисе

льність популяцій, стримувати ерозію ґрунтів тощо. Соціальні
функції ландшафту поділяються на три групи: психологічні (есте
тична та етична функція), інформаційні (значення ландшафту
для наукових досліджень), антропоекологічну (значення для збе
реження та відновлення здоров’я) та комплексну функцію, що по
єднує психологічну й антропоекологічну13.
У ландшафтній екології при типології значень ландшафту вра
ховуються різні його суб'єкти. Такими в цій науці вважаються
окрема людина (індивід), людські спільноти, живі організми та їх
спільноти (популяції, угруповання тощо) та самий ландшафт як
суб'єкт власних змін. Відповідно, розрізняють особистісні, соціальні,
біоекологічні та ландшафтно-конфіїураційні значення ландшафту [2].
Гуманістичними з цих значень є перші два їх типи.
Стосовно значень, які ландшафт має для людини, важливими є дві

сутності людини: як особистість із притаманними лише їй рисами і як
соціальна істота - член певної людської спільноти. Отже, виділяються
особистісні й соціальні значення та цінності ландшафту. Особистісні
значення є суто індивідуальними, а соціальні важливі не лише для
окремого індивіда, а для певних соціальних груп. Таким чином, су
б'єктом особистісних значень ландшафту є окремий індивід зі своїми
смаками, життєвим досвідом, ідеалами тощо, а суб'єктом соціальних
значень - певна соціальна група зі своїми нормами моралі, традиція
ми та символами.
Як соціальні, так і особистісні значення ландшафту можна поділи
ти на діяльнісні та духовні. Діяльнісними є значення, які важливі для
виробничої та невиробничої діяльності людини й людських спільнот
у ландшафті. Духовні значення ландшафту стосуються нематеріаль
ного життя людини та спільнот, наповнення їх існування смислом.
Отже виділяються чотири великих класи гуманістичних значень ланд
шафту: особистісні утилітарні (діяльнісні), особистісні духовні, соціаль
ні діяльнісні з їх поділом на виробничі й невиробничі та соціальні духо
вні (символічні). Типологію гуманістичних значень ландшафту, що ґру
нтується на вказаних відношеннях, наведено в табл. 6. З її повнішим
варіантом, який, крім гуманістичних, враховує також інші значення
ландшафту, можна ознайомитись у роботі М. Гродзинського [2].
13Analyse und ökologische Bewertung der Landschaft / Hrsg. von O. Bastian

und K.-F. Schreiber. - Heidelberg, Berlin, 1999.
168
Значення ландшафту та його цінності змінюються з часом, причо

му ця зміна залежить як від змін самого ландшафту, так і від пов'я
заного з ним суб'єкта. Так, вирубання лісів та створення на їх місці
ріллі зменшують природоохоронну цінність ландшафту, позбавляють
його багатьох важливих невиробничих і духовних значень. Перепла
нування міських ландшафтів зі знищенням старих кварталів і скверів
та зведенням на їх місці житлових масивів зі стандартними будинка
ми невибагливої архітектури зменшує їх естетичну, культурно-
історичну цінність. При цьому ландшафт втрачає багато особистісних
духовних і соціальних символічних значень.
Таблиця 6. Типологія гуманістичних значень ландшафту

Класи значень
Зміст значень Приклади типів значень
ландшафту
Значення ландшафту Для городництва,
для індивідуальної садівництва,
Утилітарні
•*4 виробничої діяльності мисливства,
Я
0 особи рибальства тощо
я Значення ландшафту для Бальнеологічне, релак
ь
о Антропо-
я відновлення людського саційне, фітотерапев
10 екологічні організму після стресу, тичне, таласотерапев-
о
о лікування тощо тичне тощо
о
Значення ландшафту
Символічні, естетичні,
Духовні для духовної діяльності
емоційно-почуттєві
окремої особи
Діяльнісні (соціофункціональні):
Значення ландшафту Лісогосподарські, сіль
для забезпечення ськогосподарські, гір-
виробничі
виробничих форм діяль ничовидобувні, селите-
ності людських спільнот бні, транспортні та ін.
•іН Значення ландшафту для
Рекреаційні, природо
я
>4 невиробничі
невиробничих форм сус
охоронні (созологічні),
І пільної діяльності (освіти,
освітньо-виховні та ін.
•з науки, рекреації тощо)
О Ландшафт у цілому або
О
його окремі місця явля
ють собою символи істо
Сакральні, етнічної
ричних чи міфічних по
Символічні пам'яті, культурно-
дій і героїв, етнічної па
історичні та ін.
м'яті, релігійних святинь
та інших форм духовного
життя спільнот
169
Абсолютна більшість ландшафтів має не одне, а багато різних

значень. Одні з них суперечать один одному (напр., рекреаційне
значення ландшафту несумісне з його виробничим гірничовидобу-
вним), а інші значення можуть підсилювати один одного (напр.,
природоохоронне та символічне). Завдяки такій позитивній взає
модії різних значень ландшафту зростає його цінність. Як поба
чимо в § 8.1, сучасне ландшафтне планування намагається враху
вати складну взаємодію в ландшафті його різних значень і цінно
стей. Важливий принцип ландшафтного планування - зробити
ландшафт таким, щоб в ньому його різні значення не суперечили
один одному, а гармонійно поєднувались й забезпечували б ком
фортне існування людини.
^ 5.3. Ландшафт як природно-культурна спадщина

Міжнародні організації, насамперед ЮНЕСКО, приділяють вели
ку увагу проблемі збереження культурної та природної спадщини. Тому
ландшафт став тлумачитись як об'єкт природно-культурної спадщини.
У загальному розумінні, спадщина - це матеріальні, духовні та інші
цінності, отримані людиною чи групою людей у своє користування.
Ландшафт як носій різноманітних цінностей дійсно являє собою об'єкт
спадщини. Адже сучасне покоління людей має змоіу споживати цінно
сті ландшафту, які були створені не ними, а природою або нашими по
передниками. Вони своїм дбайливим ставленням до ландшафту зберег
ли його природні цінності, або своєю вдумливою творчою працею ство
рили антропогенно-модифіковані ландшафти, які становлять культурну
цінність і стали надбанням культури (в Україні, напр., таку цінність
мають ландшафти парку Софіївка поблизу Умані, парку Олександрія
поблизу Білої Церкви, парку Алупкінського палацу в Криму, міський
ландшафт старовинного центру Львова та дуже багато інших). Одер
жавши у спадщину такі ландшафти, сучасні цивілізовані суспільства
повинні не тільки використовувати їх, а насамперед відповідати за їх
збереження та передачу нащадкам.
Крім обов'язку щодо збереження ландшафтів, що становлять приро
дну, культурну чи природно-культурну спадщину, суспільство повинно
також дбати за пошук і відновлення таких ландшафтів, оскільки далеко
не всі ландшафти, які мають навіть і загальнолюдську цінність, зберег
лися до сьогодні в задовільному стані.
170
Визнання ландшафту як об'єкта всесвітньої спадщини було закріп

лене в Конвенції про Всесвітню спадщину ЮНЕСКО. Відповідно до
неї, об'єктом світової спадщини можуть бути не всі ландшафти, а ли
ше ті з них, які являють собою видатний зразок (як за своєю суттю,
так і за ступенем збереженості) "сумісної діяльності людини та приро
ди" і тому повинні розглядатись як загальнолюдська цінність. Такий
ландшафт було запропоновано називати "культурний ландшафт як
об'єкт Всесвітньої спадщини". Це поняття на 1б-й сесії Комітету зі
Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 1992 р. було включене як окрема
дефініція в систему об'єктів культурної спадщини.
На зустрічі експертів цієї Комісії в Аа Пті Пьєрі (Франція) у жовтні
1992 р. визначено три категорії культурного ландшафту:
1) ландшафти, цілеспрямовано спроектовані та створені людиною.
Ними здебільшого є ландшафти, створені заради естетичного задово
лення, які часто (але не обов'язково) асоціюються з релігійними чи
іншими монументальними будівлями та парковими ансамблями;
2) ландшафти органічної еволюції. Це ландшафти, у природну ос
нову яких органічно вписані культурні елементи (будівлі, сільськогос
подарські та інші угіддя, поселення тощо), завдяки чому досягається
органічне сплетіння процесів еволюції природи та творчої діяльності
людини. Ці культурні ландшафти поділяються на дві підкатегорії: ре
ліктові (або поховані) - ландшафти, еволюційні процеси в яких закін
чилися в минулому, але їх сліди залишилися видимими до сьогодні, та
ландшафти, що еволюціонують, у яких і тепер суспільство продовжує
жити в гармонії з довкіллям;
3) асоціативні ландшафти, де їх природні, а не створені людиною
риси викликають потужні релігійні, художні чи інші культурні асоці
ації. В асоціативних ландшафтах їх культурна складова представлена
не стільки в матеріальній формі, скільки в ментальній, за асоціацією
природного об'єкта з певним феноменом культури.
Під егідою ЮНЕСКО були розроблені критерії, яким має відповіда
ти ландшафт, щоб його було офіційно визнано об'єктом Всесвітньої
спадщини. Вони наведені в табл. 7.
Згідно з цими критеріями, експерти Комісії зі Всесвітньої спадщини
ЮНЕСКО визначають ландшафти, які є Всесвітньою спадщиною. На
своїй 17-й сесії у грудні 1993 р. ця Комісія внесла перший ландшафт
у перелік об'єктів Всесвітньої спадщини. Ним став асоціативний ланд
шафт національного парку Тонгаріро в Новій Зеландії. Гори цього парку
мають культурне та релігійне значення для людей маорі й символізують
духовні зв'язки між людьми та довкіллям. Серед європейських культур-
171
них ландшафтів першими до Переліку об'єктів світової культурної спа

дщини були внесені у 1996 р. культурний ландшафт Сінтра (Португалія)
та культурний ландшафт Ледніце-Валтіце (Чехія). Перший являє собою
унікальне поєднання парків і садів, а другий, площею у 200 км2, є од
ним із найбільших в Європі ландшафтів, який органічно поєднує архі
тектурні споруди та оточуючі їх ландшафтні парки.
Таблиця 7. Критерії цінності ландшафтів ЮНЕСКО14
Критерії культурної цінності ландшафту:

1 Являє собою шедевр сумісної творчості людини та природи
Демонструє видатні зразки відображення в ландшафті важливих
культурних процесів і взаємодій, які супроводжувались змінами
2
культурних уявлень, властивих конкретному історичному часу
або культурному ареалу
Містить унікальні або видатні приклади освоєння ландшафту або
3 наповнення його символікою, що свідчить про культури, які формували
ландшафт
4 Являє собою виключну цінність для ілюстрації важливих історичних подій
Є видатним прикладом традиційних і найбільш характерних для куль
5
тури способів освоєння простору, особливо - для реліктової культури
Володіє особливою асоціативною цінністю (меморіальною, сакральною,
6 художньою тощо), є видатним асоціативним утіленням різноманітних
культурних феноменів
Критерії природної цінності ландшафту;
Є видатним зразком сумісної еволюції ландшафту та людського суспіль
1 ства, який репрезентує етапи історії освоєння Землі, у тому числі
особливо примітні географічні та соціокультурні процеси
Є видатним зразком взаємодії соціокультурних і природних процесів,
2 які визначають розвиток ландшафту, його природних і культурних
підсистем
Являє собою видатний ландшафтний феномен виключної краси
3
та естетичної якості
Містить місця, де локалізовані цінні культурні та пов'язані з ними
природні феномени, які є важливими для збереження різноманіття
4
культурного ландшафту, у тому числі зі збереженням тих проявів
культури, що перебувають під загрозою зникнення
Operational Guidelines for the Implementation of the World Heritage Conven

tion // UNESCO, WHC-99/2, 1999 (February).
172
Наведені в табл. 7 критерії визначають цінність ландшафтів для всієї

людської спільноти, тому вони й мають назву ландшафтів Всесвітньої
спадщини. Однак, менші культурні групи (напр., релігійні, етнічні, міс
цеві громади тощо) мають ландшафти, які становлять важливу цінність
саме для них. Такі ландшафти не входять до переліку об'єктів Всесвіт
ньої спадщини, проте розглядаються як спадщина певної культурної
групи (напр., іудо- християнської, мусульманської, європейської, сло
в'янської, української, польської і т. п.). Тому в багатьох країнах розроб
лені й законодавчо затверджені свої критерії визначення ландшафту як
об'єкта національної чи культурної спадщини. Наприклад, скандинавсь
кі країни розробили спільну систему критеріїв цінності ландшафтів
і опублікували свій перелік ландшафтів, які є природно-культурною спа
дщиною для цього регіону. Чітка система оцінювання цінності ландша
фтів у національному, регіональному та місцевому масштабах розробле
на в Німеччині. При складанні ландшафтних планів (офіційного доку
менту, який визначає територіальний розвиток певного регіону) обов'я
зково враховується цінність культурних ландшафтів.
1. Голд Дж. Психология и география: Основы поведенческой геог
рафии. - М., 1990.
2. Гродзинсъкий М Д. Пізнання ландшафту: місце і простір: У 2 т.
- К., 2005.
3. Культурный ландшафт как объект наследия / Под ред.
Ю.А. Веденина, М.Е. Кулешовой. - СПб., 2004.
1. У чому полягає гуманістичний зміст ландшафтознавства?
2. Які є варіанти гуманістичного тлумачення ландшафту та в чому
полягають відмінності між ними?
3. Якого прояву життя людської спільноти стосуються символічні
значення ландшафту?
173
4. За яким принципом виконується типологія та класифікація зна

чень ландшафту?
5. Що являє собою ландшафт як об'єкт культурної та природної
спадщини?
1. Поняття ландшафту в гуманістичній географії.
2. Духовні значення ландшафту.
3. Виробничі соціальні функції ландшафту.
4. Невиробничі соціальні функції ландшафту.
5. Ландшафт як природна та духовна спадщина.
174
ГЛАВА 6. СПРИЙНЯТТЯ ЛАНДШАФТУ
6.1. Загальна схема сприйняття людиною

§ ландшафту
Сприйняття людиною ландшафту є важливою проблемою сучасно
го ландшафтознавства. Це пов'язано з тим, що численними дослі
дженнями було з'ясовано, що від того, як людина сприймає ланд
шафт, залежить не тільки її духовне життя й одержання естетичної
насолоди, але й безпосередня виробнича діяльність людини в ньому.
Упорядкування людиною ландшафту з такими його формами, як
прокладання шляхів сполучень, організація природоохоронних тери
торій, озеленення міст тощо визначається не тільки об'єктивними ри
сами ландшафту (його рельєфом, ґрунтами), а й тим, як людина
сприймає ландшафт.
На тому, як людина сприймає ландшафт і як це сприйняття
впливає на її культуру, історію, господарство, зосереджувалися ще
давньогрецькі вчені (зокрема, Гіппократ). Висловлені ними думки
були популярними в Європі пізнього середньовіччя й дослідж ува
лися такими французькими філософами ХУІ-ХУІІІ ст., як Боден
і Монтескьє. Згодом ці ідеї оформились у більш сувору доктрину,
відому на сьогодні як "енвайронменталізм", а в географії як "геог
рафічний детермінізм". Слід, однак, зауважити, що ці напрями
намагалися довести визначальний вплив природних умов і ланд
шафту на поведінку людини, її культуру та господарство, а пи
тання власне сприйняття людиною ландшафту мали в роботах
Фрідріха Ратцеля, Елен Черчилл Семпл та інших "географів-детер-
міністів" другорядне значення.
На початку XX ст. з'явилися перші дослідження, присвячені власне
сприйняттю людиною ландшафту (В. Корніш, В. Семенов-Тян-
Шанський, В. Хеллпах та ін.). Однак бурхливого розвитку вони набу
ли, починаючи із 1960-х рр. У СІПА цьому значною мірою сприяло
проведення в 1965 р. "Конференції при Білому домі з краси природи".
Прийняття на законодавчому рівні ряду актів щодо оцінки наслідків
впливу людської діяльності на ландшафт, включаючи його естетичні

якості, стимулювало активну розробку як теоретичних питань сприй
няття людиною ландшафту, так і методів оцінки "краси", "привабли
вості" ландшафту, ландшафтних преференцій тощо.
Сприйняття ландшафту - складний процес, у якому сплетені об'єк
тивні характеристики ландшафту, людський досвід, психіка, індиві
дуальні риси людини та інші чинники. Тому з'ясування закономірнос
тей сприйняття ландшафту вимагає побудови концептуальної схеми,
яка пояснює цей складний феномен. Найбільш загальну таку схему
наведено на рис. ЗО.
інформація /"'Х
стимули від
довкілля
реальніш світ трансформований
ментальний образ
Рис. ЗО. Загальна схема сприйняття ландшафту
Згідно з наведеною схемою, фізичні стимули від реального (фізично

го) ландшафту через органи чуттів людини поступають у мозок. Там ві
дбуваються складні когнітивні процеси обробки цієї сенсорної інформа
ції та врешті у людини формується уявлення про ландшафт, яке часто
називають його образом. Сукупність психічних процесів формування
образу ландшафту становлять "операційний блок" сприйняття, де відбу
вається одержання сигналів від ландшафту та їх психічна обробка.
Функціонування цього блоку (тобто, характер психічних процесів
обробки інформації про ландшафту) залежить від багатьох інформа
ційних чинників. Ними є, наприклад, попередній досвід людини, ку
льтурні норми та правила, які суттєво визначають формування інди
відом образу ландшафту та надання йому певних значень, генетична
інформація, яка визначає тенденцію людини сприймати ландшафт
певним чином тощо. Перелічені та інші інформаційні чинники
сприйняття ландшафту формують немов поле, яке наскрізь пронизує
операційний блок сприйняття та є невіддільним від нього.
176
Глава 6. Сприйняття ландшафту
Отже, головними компонентами сприйняття людиною ландшафту

є ландшафт як об'єкт сприйняття (його становлять фізіономічні риси
ландшафту - ті, що людина своїми органами чуття здатна сприйняти),
операційний блок сприйняття, який складається із сукупності психіч
них процесів обробки сенсорної інформації), інформаційне поле сприй
няття та образ ландшафту. їх взаємодія визначає поведінку людини
в ландшафті. Ці уявлення відображені на рис. 31.
Безпосередню інформацію про ландшафт людина отримує від
його фізіономічної частини. Її становлять властивості ландшафту,
які безпосередньо сприймаються органами чуттів людини. Однак
на шляху фізичних стимулів, які відходять від неї (світлових, зву
кових хвиль, пахощів тощо), стоять два фільтри, які не дозволяють
цим сигналам дійти до сенсорних органів людини в повному обся
зі. Ними є фізичний і психофізичний фільтри. Фізичний фільтр
сприйняття, обумовлений фізичними умовами, де перебуває лю
дина на момент сприйняття ландшафту - прозорістю повітря,
освітленістю, галасом тощо. Ці фізичні умови перешкоджають лю
дині отримати всі сигнали, які вона потенційно здатна сприйняти
органами чуттів.
Сигнали, що пройшли крізь фізичний фільтр перцепції, потрапля
ють до сенсорних органів людини (ока, вуха та ін.). Однак, не всі ці
сигнали будуть сприйняті. Це залежить від стану людини на момент
надходження сигналів (напр., її втомленості, настрою, емоційної збу
дженості), а також від гостроти зору та слуху індивіда, його фізичних
вад тощо. Такі індивідуальні особливості людського організму форму
ють персональний психофізичний фільтр сприйняття.
Потрапляючи до органів чуттів людини, сенсорна інформація дуже
короткий час (не більше однієї секунди) утримується в сенсорному
сховищі інформації. Інформація тут не зазнає ніякої психічної оброб
ки, однак її об'єм величезний - набагато більший, ніж ми можемо
утримати в пам'яті та який можемо обробити. Сенсорне сховище ін
формації відіграє роль буферу між багатством реального світу та об
меженими можливостями перцепційно-когнітивного апарату людини.
Далі із нього відбирається лише та частина інформації, яка важлива
для формування образу ландшафту.
У сенсорному сховищі зберігається практично вся інформація,
що потрапляє до органів чуттів людини. Це, переважно, пасивний
відбиток інформації від фізіономічної частини ландшафту, оскільки
зв'язки між окремими елементами цих відбитків у сенсорному схо
вищі не формуються.
177
>4
00
Соцгокулыпурне
/Д О В ГО ТРИ В А Л А Л ?
:отривАлу СПРИЙНЯТИЙ
Варіанти поведінки
ЛАНДШАФТ
.вроджені
емоційні ієрвияк\
..реакції С е м о ц ії .
Рис. 31. Схема інтерпретації сприйняття людиною ландшафту [2]

Глава б. Сприйняття ландшафту
Органи чуттів людини трансформують сенсорну інформацію (сти

мули від ландшафту) у "нервову енергію". Око, наприклад, трансфор
мує світлове зображення на кришталику й рогівці у нейроелектричні
імпульси, які надсилаються до нервових клітин мозку. Потрапивши
до мозку, провідними процесами у формуванні образу ландшафту
стають процеси когнітивні, тобто вищої психічної діяльності, а роль
сенсорного сприйняття практично закінчується.
Інформація про ландшафт, що потрапила до мозку людини,
проходить два сховища, які в психології називаються корот кот
ривалою та довгот ривалою па м 'ят т ю (схови щ а м и інф орм ації).
Спершу інформація обробляється у короткотривалій пам'яті, а да
лі певна її частина передається до зберігання у довготривалу па
м'ять. У короткотривалій пам'яті інформація утримується близько
12 с, тоді як у довготривалій може зберігатися необмежено довго.
Ці два види пам'яті різняться не лише своєю тривалістю, а й при
значенням. У короткотривалій пам'яті обробляються ті особливості
ландшафту, які мають значення для поточного моменту життя
людини. Складніших значень, наприклад символічних, у цій па
м'яті не формується.
Хоча образ ландшафту в короткотривалій пам'яті небагатий на зна
чення, однак він може бути дуже детальним, мало не фотографічно то
чним. Він також може викликати в людини певні емоції - захоплення,
жах, відразу та інші. Через те, що образ ландшафту, що формується
в короткотривалій пам'яті, призначений насамперед для того, щоб лю
дина мала можливість діяти в ландшафті в "операційному" режимі, йо
го можна назвати операційним. Частина інформації, яка має значення
для існування людини в більших часових інтервалах і в ширшому смис
ловому полі, передається в довготривалу пам'ять. Тут вона може збері
гатися необмежено довго.
Обидві пам'яті є сховищами не лише інформації, але й "аренами",
де проходять різні когнітивні процеси обробки цієї інформації. Най
важливішими з них є афектація, категоризація, систематизація, ма
ніпуляція та декодування. Аф ект ація - це виникнення в людини пе
вних емоцій і почуттів при сприйнятті нею ландшафту. Кат егориза
ція - оцінювання ландшафту щодо тих значень, які він має або поте
нційно може мати для людини. Сист емат изація - узгодження цих
значень у цілісну картину. Маніпуляція - процеси вибору людиною
певного рішення щодо того, як поводити себе в ландшафті, яку стра
тегію його освоєння вигідніше обрати. Дек одування - надання назв
179
певним місцям, рисам, значенням ландшафту й самому ландшафту

як цілісності. Вона, зокрема, необхідна для того, щоби ландшафт лю
дина могла описати словесно, картографічно чи в інший спосіб і за
вдяки цьому забезпечити комунікацію з іншими людьми. У форму
ванні образу ландшафту надзвичайно важливу роль має такий зага
льний когнітивний процес, як порівняння. Воно лежить в основі бага
тьох когнітивних процесів, відповідальних за формування образу
ландшафту, надання йому значень, виникнення емоцій та вироблен
ня емоційних ставлень.
У результаті вказаних та деяких інших когнітивних процесів
у людини формуються образи ландшафтів. Вони зберігаються в її
довготривалій пам'яті принаймні у двох формах. Одна з них за
вдячує процесам, які так чи інакше пов'язані з типологією інфор
мації, а друга - із процесами, що ведуть до запам'ятовування кон
кретного ландшафту з його "фотографічними" деталями. Унаслідок
цього в людини формуються та зберігаються типові образи ланд
шафтів і образи-картинки деяких конкретних ландшафтів. Д ета
льніше поняття образу ландшафту розглядається в § 6.4 даного
навчального посібника.
Операційний блок сприйняття ландшафту існує не у вакуумі, а пе
ребуває під сильним впливом багатьох чинників інформаційної при
роди. Вони становлять інформаційне поле сприйняття ландшафту.
Його "токи" пронизують операційний блок сприйняття, а образ ланд
шафту, що врешті формується в уяві людини, стає частиною цього
інформаційного поля.
Інформаційним полем сприйняття ландшафту є ті риси людини,
які визначають сприйняття нею ландшафту та поведінку в ньому.
Ці риси поділяються на три групи: біолого-еволюційну, соціокуль-
турну та персональну. Перша пов'язана з тим, що сучасна людина
є результатом тривалого пристосування виду Homo sapiens до
ландшафту, а уроджені психічні та поведінкові риси має сприй
мати в певний спосіб. Соціокультурна компонента включає куль
турні норми та правила, домінуючі в суспільстві естетичні смаки,
стереотипи, забобони та інші вияви культури, які визначають
сприйняття людиною ландшафту. Персональна компонента лю ди
ни включає всі ті її риси, які не можна звести ані до того, що дана
особа є представником біологічного виду, ані до того, що вона є
членом певних культурних і соціальних груп.
180
^ 6.2. Ландшафт як об’єкт сприйняття

Людиною ландшафт сприймається органами чуттів (сенсорни
ми органами). Усього виділяють десять чуттів: зір, слух, нюх, смак,
чотири тактильних чуття - тиску, болю, холоду та тепла (які часто
об'єднують в одне чуття - дотику), та два чуття людського тіла - чуття
стійкості (за нього відповідає вестибулярний апарат) і кінетичне чут
тя (відчуття рухів усередині різних частин людського тіла). Серед цих
чуттів для сприйняття ландшафту найбільше значення мають перші
три, хоча й інші чуття також відіграють деяку роль у ньому.
Особливу роль у сприйнятті ландшафту відіграє його фізіономічна
частина - сукупність речовинних елементів ландшафту, від яких над
ходять енергетичні стимули, які людина здатна сприйняти органами
чуттів. Іншими словами, фізіономічна частина ландшафту - це ті його
складові, які мають колір, форму, текстуру, пахощі, характеризується
певними звуками тощо.
За різними оцінками від 80 до 90 %

Колір і кольорова гама інформації людина отримує зоровим
ландшафту сприйняттям, а загальна кількість ко
льорових тонів максимальної насиче
ності, яку може розрізнити людське око, сягає 150. Колір діє на лю
дину двома шляхами - асоціативним і біохімічним. Так, блакитний
і зелений кольори діють на психіку заспокійливо, оскільки виклика
ють у людини асоціації неба, лісів, луків; червоний збуджує, бо асоці
юється із вогнем, відтак - небезпекою тощо. Оскільки асоціації є до
сить індивідуальними для кожної людини, то і сприйняття кольору
також відбиває її індивідуальні риси.
Разом із тим, у сприйнятті кольору людиною є й об'єктивна складо
ва. Вона зумовлена тим, що колір біохімічним шляхом впливає на низ
ку характеристик людського організму - частоту дихання та пульсу,
артеріальний тиск, біоритми, активність мозкової діяльності тощо. Так,
блакитний і зелений кольори, впливаючи на гіпофіз, стимулюють поси
лене утворення серотоніна, унаслідок чого людина заспокоюється;
а червоний колір викликає синтез адреналіну, який діє як збудник.
У ландшафті сприймаються не окремі кольори, а їх палітра. У мис
тецтвознавстві визначені комбінації кольорів, які сприймаються лю
диною із приємністю, а також "заборонені комбінації" кольорів, які,
як вважається, дратують людину. Однак специфіка сприйняття
181
ландшафту полягає в тому, що комбінація кольорів, яка вважаться

забороненою для творів образотворчого мистецтва, може сприймати
ся як естетично досконала для природного ландшафту. Так, напри
клад, в естетиці ландшафту встановлено, що його краса істотно зале
жить від ступеня його природності: чим більше його форми та компо
зиції кольорів відповідають природним законам, чим менше на них
позначився вплив людини, тим він є більш естетичним і гарним. Так,
лука, де трави та квіти буяють самими різноманітними кольорами,
сприймається як краса, тоді як така сама різнобарвність людського
витвору (напр., орнаменту) сприймається як несмак.
На сприйняття кольорової гами ландшафту впливає його освітле
ність. Так, при яскравому сонці здатність людини розрізняти кольори
погіршується. Особливо це стосується кольорів теплих тонів (червоні,
оранжеві). У південних ландшафтах око розрізняє менше відтінків
кольору, а у ландшафтах помірних широт - більше.
Ландшафт наповнений звуками, а якщо він без

Звуки звучний, то людині тут ніяково й навіть страшно.
Так само людина намагається уникати надто шу
мних ландшафтів, де вона відчуває роздратування та швидко втом
люється. Отже, як нестача звуків, так і надмірний галас у ландшафті
однаково дратують людину. Важливим є також не тільки "кількісний"
(шумовий), але й "якісний" аспект звуків - якими саме звуками напо
внений ландшафт.
Спеціально проведеними дослідженнями в Канаді вдалося з'ясува
ти, що неприємні відчуття в людини викликають звуки антропоген
ного походження: шуми автострад, промислових підприємств тощо.
При цьому людей дратує не лише надмірне наповнення ландшафту
техногенними звуками, а й те, що ландшафти втратили свою "звукову
складність". Із них зникли деякі звуки, які люди вважають абсолютно
необхідними для того, щоб відчувати себе в ландшафті комфортно.
Отже, одне із завдань зі "звукової меліорації" ландшафту полягає
у відновленні їх звукового різноманіття.
Пахощі наповнюють ландшафт так само повно,

Пахощі як кольори та звуки. Вони створюють той непо
вторний аромат, яким характеризується ланд
шафт. На відміну від кольору, пахощі сприймаються людиною із
менш багатою "палітрою відчуттів" і це сприйняття має оціночний
відтінок. Якщо колір не обов'язково може подобатись чи не подоба-
182
1лава 6. Сприйняття ландшафту
тись людині, то пахощі здебільшого оцінюються на шкалі приємних

і неприємних. Встановлено, що переважна більшість приємних за
пахів мають природне походження, а більшість неприємних похо
дять від штучних речовин (на кшталт ацетону, карбіду тощо), або ж
від продуктів розкладу живої речовини. Отже, приємність аромату
ландшафту визначається насамперед природністю елементів, що йо
го наповнюють, і тим, що ці елементи живі - не тліють, не гниють,
не розкладаються.
Інтенсивність сприйняття пахощів ландшафту визначається таки
ми природними чинниками, як температура та вологість повітря, ве
личина атмосферного тиску, швидкість вітру. Не менше значення
мають і чинники, пов'язані зі станом людини - її настроєм, емоцій
ним збудженням, утомою тощо.
Одна з головних відмінностей

Поле сенсорного між сприйняттям речі й місця та
сприйняття ландшафту сприйняттям ландшафту полягає
в тому, що річ та місце вирізня
ються органами чуттів (переду
сім, зором) на фоні деякого простору й далі на них концентрується
увага. При сприйнятті ж ландшафту необхідно сприйняти весь
цей простір, не вирізнит и його, а охопит и. Отже, якщо при сен
сорному сприйнятті об'єкта особливе значення має концентрація
уваги на ньому, то при сприйнятті ландшафту - її розсіювання по
простору. У зв'язку з цим постає питання щодо можливого поля
цього розсіювання.
Фізична енергія випромінюється від фізіономічної частини ланд
шафту (звукові хвилі, світло тощо) незалежно від того, сприймає
ландшафт людина чи ні. Якщо немає перешкод (напр., фронтальних
додатних форм рельєфу, фронтального ряду будинків тощо), то ця
енергія може простягатися дуже далеко. Однак можливості сенсор
них органів людини здатні розрізняти цю енергію лише при її кіль
кості, що перевищує деякий поріг: енергія стимулу (напр., світла),
яка менша за цей поріг, не збуджує активності нейронів, отже лю
диною не сприймається.
Ту частину реального фізичного простору, енергетичні сигнали від
якого досягають порога сенсорного сприйняття ьта можуть бути
сприйнятими людиною, можна назвати полем сенсорного сприйнят
тя ландшафту. Різні органи чуття людини мають свій радіус сенсор
ного сприйняття (рис. 32).
183
Рис. 32. Радіуси сприйняття різних органів чуттів15
Як видно з рис. 32, основна інформація про простір отримується

зором, слухом і нюхом. Саме ці чуття й визначають поле сенсорного
сприйняття ландшафту: те, що потрапило до нього і є фізичною осно
вою формування у людини образу ландшафту.
Зовнішня межа поля зорового сприйняття обмежена нашим зо
ром у такий спосіб, що ми не можемо бачити об'єкт, який розташо
ваний далі від нас, ніж на відстані, яка у 3500 разів більше його
розмірів. Проте світло сприймається зі значно більших відстаней
- в ясну темну ніч полум'я свічки можна розрізнити неозброєним
оком із відстані в 50 км.
Межі поля сенсорного сприйняття ландшафту залежать не тільки
від сенсорних органів людини, а й від самого ландшафту, що сприй
мається: перешкоди на шляху енергії від окремих місць ландшафту
можуть зробити їх невидимими й нечутними. Рис. 33 ілюструє залеж
ність конфігурації меж поля сенсорного сприйняття ландшафту від
особливостей його рельєфу й місцеположення спостерігача.
iSGolledge R., Stimson R. J. Analytical Behaviour Geography. - London, 1987.

184
Профіль
Лінія
V ' ““* План
Рис. 33. "Басейн" зорового сприйняття ландшафту18.

Заштрихована зона - невидима
На основі конфігурації обрисів поля сенсорного сприйняття ланд

шафтів можлива і їх класифікація. Виділяються відкриті, напіввід-
криті, закриті ландшафти, ландшафти панорамного типу та ландша-
фти-перспективи, які також розрізняються за "глибиною розкриття".
У межах поля сенсорного сприйняття ландшафту здатність ор
ганів чуттів людини сприймати окремі місця та їх конфігурації
змінюється поступово. Тому це поле прийнято поділяти на три зо
ни: передній, середній та дальній плани ландшафту. Крім власне
особливостей зорового сприйняття ландшафту, ці межі визнача
ються з урахуванням його композиційних особливостей. Так, час
то передній план ландшафту обмежується фронтальним рядом де
рев чи будинків, який може знаходитися в кількох метрах від точ
ки спостереження.
l5Jakle J.A. The Visual Elements of Landscape. - Amherst, 1987.
185
^ 6.3. Чинники сприйняття ландшафту

Чинники сприйняття людиною ландшафту прийнято поділяти
на три великі групи: біолого-еволюційні, соціокультурні та персональні.
Сучасна людина є результатом три

Біолого-еволюційні валого пристосування виду Ното
чинники sapiens до ландшафту і має вроджені
психічні та поведінкові риси, чи,
принаймні еволюційно зумовлену тен
денцію сприймати його в певний спосіб. Це означає, що сприйняття
ландшафту сучасною людиною має еволюційно зумовлений базис.
Так, у більш ніж 99 % людської історії люди жили у племенах мислив
ців і збирачів; їх виживання цілком і повністю визначалося тим, на
скільки адекватно і як саме вони сприймали ландшафт. Отже, ево
люція людського мозку протягом практично всього часу його існуван
ня відбувалася в умовах природного ландшафту. У результаті в люди
ни виробилися та стали вродженими тенденції сприймати ландшафт
за тими рисами його конфігурації, які визначають виживання в ньому
людини як біологічного виду, а 1 % людської історії є еволюційним
терміном, замалим для того, щоб людина повністю позбулася своїх ін
стинктів, які протягом набагато більшого часу в ній закріпилися.
Виживання давньої людини в ландшафті визначалося трьома го
ловними чинниками: 1 - наявністю в ландшафті харчових ресурсів
і, особливо, води; 2 - можливості добути ці ресурси завдяки полю
ванню та збиранню рослинної продукції; 3 - можливості уникнути
небезпек від природних ворогів і стихійних лих; 4 - можливості ви
вчати територію ландшафту. Усі ці чинники виживання залежали
від вміння людини сприймати ландшафт як сприятливий чи загроз
ливий для виживання.
Для полювання сприятливими є ландшафти, у яких погляду відк
риваються його значні сегменти, оглядаючи які можна відшукати
жертву, а далі наздогнати та здобути її. Сприятливим ландшафт буде
і в тому випадку, якщо в ньому є місця, які вказують на те, що тут
зосереджені тварини - об'єкти полювання. Особливе значення мають
водойми, де тварини збираються на водопій. Ландшафт сприймаєть
ся як сприятливий, якщо він має місця, де людина може сховатися
та, оглядаючи ландшафт у пошуках здобичі, лишатися непоміченою
для неї, а також місця, звідки людина можне зненацька напасти на
здобич. Отже, для полювання сприятливим є ландшафт, у якому є во-
186
дойми, оглядові місця, із яких відкриваються широкі й далекі пано

рами, самі ці панорами, місця-схованки (печери, гаї серед просторів
із трав'яною рослинністю тощо).
Для збирання рослинних харчів переваги мають ландшафти, у яких
чергуються місця із трав'яною, чагарниковою та деревною рослинніс
тю. Для втечі й переховування від хижаків як сприятливий сприймався
ландшафт, у яких є місця, де можна від цих ворогів сховатися. Такими
місцями-схованками слугували не лише печери, а й гаї, де багато видів
великих хижаків втрачали мобільність і людина легше їх уникала, а та
кож водні об'єкти, у які чимало хижаків не заходять.
Для порятунку від стихійних лих сприятливим є ландшафт, який
має місця-схованки: урочища, що захищені від вітру та спеки схи
лами; печери; прибережні місця ландшафту; окремі гаї тощо. Для
вивчення території давньою людиною сприятливішими є ландшаф
ти, де є оглядові місця; місця, широко відкриті для огляду (панора
ми), та місця, що відкриваються погляду на значну його глибину
(місця-проспекти).
Отже, успіх практично в усіх видах діяльності давньої людини був
пов'язаний з одними й тими самими типами місць, а саме - місцями-
схованками, оглядовими місцями, відкритими просторами, водними
об'єктами, місцями-орієнтирами. Від того, наскільки повно й вірно
людина могла визначити ці місця ландшафту та зв'язати їх у цілісну
конфігурацію, залежало її виживання.
Людина, яка була здатною розпізнати ці місця, набувала адаптив
них переваг перед людьми, у яких таке "ландшафтне мислення" було
розвинене слабкіше. Вони мали значно більше шансів дожити до ре
продуктивного віку та дати потомство. Відтак, у цьому потомстві за
кріплювалася здатність бачити ландшафт у найбільш відповідний для
виживання спосіб. Так поступово йшов відбір осіб, наділених усе
більш повним і цілісним баченням ландшафту як конфігурації місць-
схованок, місць-панорам, оглядових місць, місць-проспектів, місць-
орієнтирів. Оскільки такий відбір тривав щонайменше 3,5 млн рр., то
біолого-еволюційний стиль сприйняття ландшафту мав глибоко уко-
рінитися у свідомості людини та, зокрема, визначити ряд закономір
ностей сприйняття ландшафту.
Важливі з цих закономірностей полягають у такому. Місцями, важ
ливими для виживання, були: місця-схованки, оглядові місця, місця-
орієнтири, панорамні, місця-перспективи, водні об'єкти з їх елемен
тами. Вимірами конфігурації ландшафту, які людині слід було сприй
няти, аби забезпечити виживання, були: різноманіття ландшафту,
187
складність його територіальної структури, таємничість ландшафту та

ступінь його знайомості людині. Людина у сприйнятті нею ландшафту
вирізняла та оцінювала ландшафт переважно за цими його місцями
та конфігураціями. Вони сприймалися з позитивом, що згодом ево
люціонувало в почуття естетичного сприйняття ландшафту. Тому не
дивно, що людьми сучасних суспільств як естетично привабливі
сприймаються ландшафти, насичені місцями-схованками, панора
мами, перспективами, водними об'єктами. Як естетично привабливі
сприймаються також ландшафти не надто складні й помірно різно
манітні, де комбінуються відкриті та закриті простори.
Будь-яка людина є представником певної

Соціокультурні культури і, сприймаючи ландшафт, визна
чинники чаючи його цінності та значення, вона пе
ребуває під сильним впливом культурних
норм, правил, стереотипів тощо. Оскільки культурні впливи на людину
передаються через соціум, то культурні й соціальні чинники сприйнят
тя ландшафту варто розглядати в їх єдності - як соціокультурні.
Різні соціальні спільноти, до яких входить індивід, мають свої куль
турні особливості та навіть найменша соціокультурна група має свої
особливі риси у сприйнятті ландшафту. Однак, результати численних
досліджень свідчать, що найбільш сильно на сприйнятті ландшафту
позначається культура етносів, місцевих громад, родини та профе
сійна культура.
Етнічна культура. Протягом 1980-х рр. було виконано чимало по
рівняльних досліджень зі сприйняття ландшафту представниками рі
зних національних культур. У результаті вдалося виявити низку від
мінностей у сприйнятті ландшафту представниками різних етносів.
Зокрема, у сприйнятті ландшафту американцями значну роль відіг
рає величність ландшафту (особливо - великі розміри його самого та
елементів, що його становлять). Важливим є також ступінь природно
сті (недоторканості) ландшафту. Натомість для європейців більше
значення має мальовничість ландшафту, а не його величність. Охай
ність (антропогенна впорядкованість) ландшафту має не менше зна
чення, ніж його недоторканість. Представники азійських культур при
сприйнятті ландшафту звертають увагу на його прихований симво
лізм і витонченість, що не властиво європейцям та американцям.
Крім відмінностей у сприйнятті ландшафту різні етноси розріз
няються і за ставленням до нього. Кожна етнічна група має свою
систему морально-етичних цінностей. У цю систему включене і ста-
188
влення людей до ландшафту. Однак, для різних етносів місце, яке

це ставлення займає в даній системі, може бути різним, мати різ
ний вияв і глибину.
Місцева культура. Людина по-різному сприймає ландшафти, що
відповідають тим культурним нормам, стилям, стереотипам, які вона
вважає своїми, та ландшафти, які для людини є малознайомими і які
вона вважає чужими, належними іншій культурі. Так, численні дослі
дження зі сприйняття ландшафту місцевим населенням і туристами
засвідчили, що в цьому сприйнятті існують значні відмінності.
Туристи більш монолітні у своєму сприйнятті ландшафтів через те,
що мають спільну мету цього сприйняття - спожити невідоме. За цим
критерієм вони і сприймають ландшафт, зокрема вирізняють най
більш гарні на їх погляд ландшафти. Місцеві жителі сприймають
ландшафт у значно багатшому культурному контексті. Відтак, вони
здатні розрізнити не тільки рекреаційні, але чимало інших значень
ландшафту. Місця, за якими ідентифікують ландшафт туристи та мі
сцеве населення, виявляються різними. Різними є й емоційні та інші
враження від нього.
Культура родини. Кожна родина має власну культуру, у тому числі
- традиції у спілкуванні з ландшафтом і спосіб виховання дітей. Так,
діти з тих родин, у культурі яких є традиція "виїзду на природу",
сприйматимуть ландшафт по-іншому, ніж діти, які майже все дитин
ство проводять у міському ландшафті. Також з'ясовано, що дітям пе
редаються погляди на ландшафт своїх батьків і самий стиль сприй
няття ландшафтів.
Професійна культура. Широковідомими стали дослідження Рейчел
Каплан, яка порівняла естетичне сприйняття ландшафтів трьома
групами респондентів із США: ландшафтними архітекторами, архіте
кторами, психологами. Виявилося, що архітектори сприймають при
родні (недоторкані) ландшафти як значно менш привабливі та менш
гарні, ніж природно-антропогенні й урбанізовані ландшафти, причо
му міські ландшафти отримали в архітекторів найвищі оцінки при
вабливості. Ландшафтні архітектори віддали перевагу ландшафтам із
забудовою на фоні природного ландшафту. Психологам найбільше
подобаються природні та близькі до природних ландшафти і не подо
баються міські.
Дослідження, виконане у Франції, полягало в порівнянні сприйнят
тя ландшафтів студентами, що вивчали пластичні мистецтва, та сту-
дентами-психологами. З'ясувалося, що студенти-митці сприймають
ландшафт крізь призму естетично-формальних рис його конфігурації
189
(регулярність, симетрію, точки розкриття тощо), тоді як студенти-

психологи - через особливості та співвідношення природних і антро
погенних елементів у ньому.
Таким чином, сприйняття ландшафту як гарного, привабливого іс
тотно залежить від професійної культури людини. Однак, різною є
і "глибина" цього сприйняття. Так, ландшафт із хворими деревами
(що мають жовто-коричневе забарвлення через ураженість шкідни
ками) і ландшафт з деревами із зеленим листям сприймаються по-
різному людьми, не обізнаними із причинами зміни кольору, та спеці
алістами із лісівництва. Фахівці не сприймають ці ландшафти як
привабливі, тоді як нефахівці в захопленні від різнобарвності лісу ви
ставляють високі оцінки його естетичності.
Важливо мати на увазі, що не власне фах, а саме фахова культура
накладає суттєвий відбиток на сприйняття людиною ландшафту. Так,
групи людей різного фаху, які об'єднані в доброчинні товариства, що
сповідують природоохоронну культуру, суттєво відрізняються від ін
ших людей за сприйняттям ландшафту.
Виконані дослідження дають підстави вважати, що вирізняються
такі професійні групи людей, що мають виразну специфіку у сприй
нятті ландшафту:
• "професіонали-природничники" (фахівці з лісової справи, агроно
ми, професійні фізико-географи, геологи тощо);
• "професіонали-художники" (фахівці з ландшафтного дизайну, ху-
дожники-пейзажисти та інші митці);
• "професіонали-проектувальники"; (ландшафтні архітектори та спе
ціалісти із територіального планування);
• "природолюби" (члени природоохоронних організацій).
Кожна людина сприймає ландшафт інди

Персональні відуально. Однак виявити суто індивідуальні
чинники риси людини у сприйнятті нею ландшафту
непросто, оскільки виокремити з людини її
риси, на формування яких не вплинули б біолого-еволюційні та соціо-
культурні чинники, надто складно. Хоча люди дуже різні, проте індиві
дуальність сприйняття ландшафту пояснюється не індивідуальністю як
такою, а тим, що на кожного з нас неповторно вплинули різні культури
(від етнічної до культури родини). У контексті сприйняття людиною
ландшафту важливе значення мають три персональні риси людини:
її вік, стать і персональні риси характеру особи.
190
^ 6.4. Образ ландшафту
Поняття образу ландшафту є дуже

Основні тлумачення різноманітним, оскільки в науковому
поняття ландшафтознавстві склалось декілька
його тлумачень. Найбільш загальними
є три його розуміння: об'єктивно-фізіономічне, суб'єктивно-фізіо
номічне та психолого-феноменологічне.
Об'єктивно-фізіономічне розуміння образу ландшафту зводиться до
того, що цей образ є сукупністю характерних чи типових елементів
ландшафту, які можуть бути сприйняті візуально. Наприклад, німе
цький дослідник Р. Льойдл вказує, що "...образ ландшафту - це
...візуальні характеристики та структурні елементи ландшафту, які є
типовими за більшістю ознак". У такому розумінні образ є об'єктив
ною властивістю самого ландшафту, а людина з її емоціями, естетич
ними вподобаннями та "способом дивитися" на ландшафт до форму
вання його образу відношення не має. У такому тлумаченні образ
ландшафту дуже близький до його фізіономічності.
Суб'єктивно-фізіономічне розуміння образу ландшафту відрізня
ється від об'єктивно-фізіономічного тим, що наголошує на ролі лю
дини в його формуванні. Настрій, емоційний стан людини в момент
сприйняття ландшафту, життєвий досвід, рівень освіченості та інші
її характеристики впливають на те, в якому образі постане перед
людиною ландшафт. Таким чином, образ ландшафту розуміється як
суб'єктивне відображення людиною об'єктивних фізіономічних рис
ландшафту. При цьому вважається, що між суб'єктивним сприйнят
тям ландшафту та його об'єктивними фізіономічними рисами (ярус
ністю рослинності, озерністю, відносними перевищеннями рельєфу
тощо) існує доволі жорсткий зв'язок, який можна виявити об'єктив
ними методами й навіть кількісно оцінити. На цій тезі ґрунтується
чимало методів оцінки естетичності (краси, привабливості, мальов
ничості тощо) ландшафту.
Психолого-феноменологічне розуміння образу ландшафту подібне до
суб'єктивно-фізіономічного тим, що також включає в це поняття ес
тетичні й емоційні переживання людини, а також тим, що вказує на
існуючий зв'язок між ними й об'єктивними рисами ландшафту.
Принципова відмінність полягає в тому, що у психолого-фено-
менологічному тлумаченні образу ландшафту наголошується на тому,
що, хоча цей зв'язок існує, однак він не має жорсткого, не універса
лі
льного для всіх людей характеру. Цей зв'язок є індивідуальним для

кожної людини, а відтак формування образу ландшафту є суто інди
відуальною психічною діяльністю. Вона суттєво залежить від персо
нальних рис людини, її особистих естетичних смаків, мотивації, сту
пеня розвиненості уяви тощо. Через те, що образ ландшафту завжди
є індивідуальним для кожної людини, прихильники психолого-
феноменологічного розуміння образу ландшафту вважають, що нама
гання відшукати загальні закономірності в його формуванні та розро
бити методи оцінки естетичності ландшафту є необґрунтованими та
надто формальними.
У сучасному ландшафтознавстві переважають суб'єктивно-фізіо
номічне та психолого-феноменологічне тлумачення образу ландшаф
ту. В обох цих тлумаченнях існують два погляди на об'єм, який вкла
дається в це поняття. Одні дослідники схильні надавати широкого
змісту цьому поняттю, інші - звуженого.
Широке тлумачення образу ландшафту полягає в тому, що під ним
розуміється не тільки "картинка" ландшафту, яка постає в уяві люди
ни, а й враження від ландшафту, емоційні переживання, цінності та
значення, які з ним пов'язані тощо. В образ ландшафту включається
сума всіх вражень від нього, у тому числі й бажання людини щодо то
го, яким має бути ландшафт. Отже, образ ландшафту, що склався
в людській свідомості, відображає не тільки те, яким є певний ланд
шафт, але й те, яким він має бути. У такому образі органічно поєдну
ються сучасність і майбутнє.
Звужена позиція на об'єм поняття образу ландшафту зводиться до
його розуміння як деякої "розумової картинки", яка може бути викли
кана у свідомості людини, коли ландшафт знаходиться поза досяжні
стю її органів чуттів. Інакше, кажучи, це уявлення ландшафтів, які
людина бачила колись, або й взагалі не бачила, а складає образне
уявлення про нього з відомих їй літературних описів, розповідей зна
йомих та інших подібних джерел інформації.
Звужене та широке тлумачення образу ландшафту необхідне для то
го, щоби відділити дві "сфери", у яких він постає в людській свідомості.
Одна із цих сфер - його просторове уявлення людиною, тобто уявлення
ландшафту як "картинки". Друга "сфера", у якій постає образ ланд
шафт, - це той ореол значень, почуттів, емоційних оцінок і ставлень, які
ця уявна "картинка" викликає в людини і які сприймаються разом із
нею. Хоча ці дві "сфери" насправді нероздільні, та при інтерпретації ба
гатьох аспектів сприйняття людиною ландшафту такий умовний поділ
виявляється доцільним. З огляду на це, у схемі естетичного сприйняття
192
ландшафту (див. рис. 31) образ ландшафту умовно представлений як

такий, що складається з "образу-картинки", який оповитий "ореолом"
емоційних оцінок, почуттів, значень і ставлень до ландшафту.
Образ ландшафту є складною перцепцій-

Типи образів но-когнітивною конструкцією, яка форму
ландшафту ється в людини дуже непростим шляхом
і виконує різні функції. Виходячи з цих фу
нкцій і шляхів психічної обробки інформації про ландшафт (див.
рис. 31), можна вважати, що у процесі сприйняття ландшафту в людини
послідовно формуються образи ландшафту, які можна назвати сенсор
ним, операційним і когнітивиим. їх особливості наведено в табл. 8.
Кожний попередній образ ландшафту немов підготовлює виник
нення наступного, але при цьому відіграє і свою власну роль, яка на
ступному образу не передається. Так, основне призначення сенсорно
го образу ландшафту полягає у зберіганні сенсорної інформації про
його окремі елементи. Операційний образ слугує переважно для того,
щоб людина могла миттєво орієнтуватися в реальному ландшафті.
Когнітивний образ ландшафту виконує значно більше функцій: від
естетичних до планування варіантів поведінки людини в ландшафті.
Найбільш складними та різноманітними є когнітивні образи ланд
шафтів. Як було зазначено вище, ландшафт в уяві людини може пос
тавати у формі образу-картинки, сприйнятого людиною безпосеред
ньо на місцевості чи за його фотографічним або іншим зображенням.
Але, крім образів реальних ландшафтів колись бачених людиною, во
на також формує образи деяких узагальнених типів ландшафту (на
пр., образ гірського ландшафту, образ лісового ландшафту, образ
ландшафту Кримських гір тощо). Людина здатна уявляти й образ іде
ального на її смак ландшафту, якого взагалі не може існувати в при
роді. Нарешті, образи ландшафту можна розрізняти за тими органа
ми чуття, які відповідальні за його створення й відповідно вести мову
про візуальний, звуковий та ароматичний образи ландшафту.
Отже, способів, за якими можна розрізняти різні типи образів ланд
шафту, може бути багато. Доцільним у багатьох відношеннях є поділ
образів ландшафту на реальні та ноетичні. Реальний образ ландшафту
формується прн безпосередньому сприйнятті ландшафту людиною. Ллє
людина здатна утримувати в пам'яті образи ландшафтів, які вона ба
чила колись у минулому. Отже ноетичний образ ландшафту - це образ,
який виникає в людини за фізичної відсутності самого ландшафту, тоб
то який у даний момент сенсорно не сприймається.
193
Таблиця 8. Характеристики сенсорного, операційного

та когнітивного образів ландшафту
Місце у схемі
Тип образу
сприйняття
у яких пос
ландшафту
інформації
Тривалість
існування
тає образ
•■ні : н
Форми,
и к
Об'єм
я 3
н
и -Є*
Для окремої
Колекція Зберігання
ікони - мало
окремих сенсорної
Сенсорний
не вся сенсо
Сенсорне сенсорних від інформації,
рна інфор
сховище відбитків 250 мл/с конструюван
мація; для їх
інформації інформації ДО 1 с ня "протооб-
колекції
(візуальних і разу" ланд
- 5-10 окре
слухових ікон) шафту
мих ікон
Зорова,
Поточна пове
Операційний
акустична, Близько
дінка в ланд
Коротко слухова, 12 с (при
Не більше 10 шафті,
тривала семантично повто
елементів збудження
пам'ять ідентифікова ренні -
первинних
ні сенсорні більше)
емоцій
ознаки
Планування
Семантична,
поведінки
Когнітивний
зорові уявлення
Дуже в ландшафті,
Довготри ("картинки"),
великий, Необме надання
вала абстракції
імовірно жена ландшафту
пам'ять (типи, архети
необмежений значень,
пи та ін.),
ставлення
значення
до нього тощо
Від ноетичних образів ландшафту слід відрізняти образ типу ланд

шафту - узагальнене образне уявлення людиною певного типу ланд
шафтів. Якщо ноетичний образ - це образ певного реального ланд
шафту, колись людиною сприйнятого сенсорно, то образ типу ланд
шафту має не один реальний прототип, а багато образів реальних
ландшафтів. Із їх множини людина й формує в довготривалій пам'яті
певні типи, прототипи, архетипи образів ландшафтів.
194
Необхідність зберігання образів ландшафтів у вигляді типів зу

мовлена тим, що довготривала пам'ять людини, хоча і має дуже ве
ликий об'єм, однак не може вмістити всі образи-картинки ландша
фтів, які людина колись бачила або уявляла. Значно ефективніше
зберігати в пам'яті не всі реальні образи ландшафтів, а деякі їх ге-
нералізовані типи.
Серед образів типів ландшафту розрізняються образи-еталони (зра
зки) та образи-прототипи. їх виникнення має різну природу. У проце
сі набуття життєвого досвіду в довготривалій пам'яті людини форму
ються й утримуються деякі еталонні образи того, що їй довелося по
бачити. Ці еталони слугують як для того, щоб розпізнати об'єкт, так
і для того, щоб віднести його до певного типу. Реальні ландшафти, які
сприймаються людиною, порівнюються з образами-еталонами й на
лежать до того типу, з образом-еталоном якого він має найбільше рис
подібності. Оскільки образ-еталон має бути багатим на деталі, то най
частіше в його якості виступає певний образ реального ландшафту,
який людина колись сприйняла та оцінила як такий, що є типовим
для деяких інших ландшафтів. Цей образ починає асоціюватися не
з конкретним ландшафтом, а з його типом.
На відміну від образу-еталону, образ-прототип ландшафту поро
джується не одним конкретним реальним ландшафтом, а в результаті
узагальнення, ідеалізації образів багатьох ландшафтів, які людина
вважає за якимись рисами подібними й саме на основі цих рис вибу
довує абстрактний образ певного типу ландшафту.
Серед образів-прототипів ландшафтів розрізняються образи-
архетипи та образи-стереотипи. Обидва вони подібні в тому, що є
абстракціями, узагальненими образами, які репрезентують деяку
множину в чомусь подібних багатьох реальних ландшафтів. Образ-
стереотип ландшафту значною мірою формується в людини як ре
зультат некритичного запозичення нею уявлень типів ландшафтів,
які склалися у спільноті, до якої належить людина й погляди якої
вона поділяє. Здебільшого у вигляді образу-стереотипу сприйма
ються ті ландшафти, у яких людина не була й особистих уявлень
про які має дуже мало.
Натомість образ-архетип ландшафту - це абстрактний образ, який
сформувався в людини на основі узагальнення раніше бачених нею
реальних (чи зображених на фотокартках, пейзажних полотнах тощо)
ландшафтів. Образ-архетип вибудовується людиною на основі її осо
бистого життєвого досвіду. Він включає найтиповіші елементи ланд
шафту та найхарактерніші конфігурації між ними.
195
^ 6 . 5 . Емоційні оцінки та ставлення до ландшафту

Сприйняття ландшафту супроводжується виникненням у люди
ни різних емоцій і формуванням певного комплексу ставлень до нього,
зокрема - особливої приязні до ландшафту, упереджень щодо нього, йо
го стереотипу тощо. Без вироблення цих психоемоційних і когнітивних
реакцій на ландшафт він не мав би для людини та людських спільнот
багатьох своїх значень і цінностей, розглянутих у § 5.2.
Сприйняття ландшафту викликає

Емоції та емоційна в людини певні емоції - радість, сму
оцінка ландшафту ток, тривоги. Переживання та оцінка
цих емоцій приводять людину до пев
ного емоційного стану (настрою) - піднесеного, меланхолійного, похму
рого тощо. В основі виникнення емоцій і формування певного настрою
лежать процеси нервового збудження організму при сприйнятті люди
ною ландшафту. Чим більшого нервового збудження зазнає людина при
сприйнятті ландшафту, тим сильніші емоції в неї виникають.
Крім того, що в людини виникають різноманітні емоції та відпові
дний їм настрій при сприйнятті ландшафту, вона підсвідомо немов
оцінює свої емоції на шкалі приємних - неприємних, тобто визначає
рівень свого емоційного вдоволення при сприйнятті ландшафту. Ця
схильність психіки людини одержала назву емоційного оцінювання
(Дж. Рассел, Дж. Уолвілл та ін.). Отже, емоційна оцінка ландшафту по
лягає в немов підсвідомому визначенні людиною рівня свого вдово
лення від тих емоцій і настрою, які виникають у неї при сприйнятті
ландшафту. Емоційна оцінка ландшафту не є тотожною емоціям,
оскільки виникає в результаті складних когнітивних процесів їх
осмислення. Щоправда, це осмислення відбувається немов приховано
від людини, без видимих розумових зусиль.
Дж. Расселл показав, що людина виражає свою емоційну оцінку
ландшафтам та їх місцям шляхом вербального опису, тобто припису
ванням ландшафту певного слова чи слів, за допомогою яких індивід
виражає його емоційне значення. Так, "захоплюючий", "приємний",
"цікавий", "заспокійливий", "похмурий" ландшафт є виразом людиною
його емоційної оцінки.
Результати численних психологічних тестів засвідчили, що слова
(вербальні дескриптори), за допомогою яких люди емоційно характе
ризують ландшафт, пов'язані між собою у площині двох осей: "приє
мний - неприємний" та "збуджуючий - млявий" (рис. 34, а).
196
Рис. 34. Якісна емоційна оцінка ландшафтів16:

а - просторова локалізація дескрипторів емоційної якості ландшафту;
б - емоційні категорії ландшафтів (або його місць}:
І - приємно-збуджуючі (захоплюючі) ландшафти; I I - приємно-меланхолійні
(заспокійливі); I II- неприємно-мляві (похмурі);
IV - неприємно-збуджуючі (дратівні) ландшафти
Осі, на яких побудована область емоційного оцінювання місць

ландшафту, утворюють октанти, показані на рис. 34, б. їх можна
розглядати як якісні (категорійні) емоційні оцінки ландшафту або
місць ландшафту залежно від того, що є об'єктом емоційного оці
нювання - ландшафти або їх місця. Отже, за емоційною оцінкою
ландшафти розрізняються на приємно-збуджуючі (або захоплюючі,
октант І на рис. 34, б), приємно-меланхолійні (заспокійливі, октант
II), неприємно-мляві (похмурі, октант III), неприємно-збуджуючі
(дратівні, октант IV).
Крім емоційної оцінки ландшафтів у формі категорій, людина
дає їм немов кількісну оцінку. В її основі лежить залежність між
нервовим збудженням людини та рівнем її емоційного задоволен
ня. Численними дослідженнями з'ясовано, що вона описується
дзвоноподібною кривою, тобто як занадто високе, так і недостат
нє нервове збудження не викликають у людини емоційного задо
волення (рис. 35, а).
16Russell J.A. Affective appraisals of environments // Environmental Aesthetics:

Theory, Research, and Applications. - Cambridge, 1988.
197
надзвичайно
Рис. 35. "Кількісна" емоційна оцінка ландшафту17:

а - типова залежність між нервовим збудженням та емоційним
задоволенням людини; б - градації емоційних оцінок ландшафтів:
А - ландшафти, що практично не викликають емоційного збудження;
В-ландшафти, що викликають середнє емоційне збудження;
С - ландшафти, що викликають сильне емоційне збудження
Важливим джерелом нервового збудження людини при сприй

нятті нею ландшафту є ступінь його різноманітності (складності).
Дуже складні ландшафти (з великою кількістю візуальних елемен
тів, зв'язків між ними тощо) вимагають від людини значних зусиль
при їх сприйнятті, що викликає нервове перезбудження й емоцій
ний дискомфорт. Надто прості, монотонні ландшафти недостатньо
збуджують людину і вона вимушена шукати збуджуючих стимулів
у ньому, що також викликає емоційне роздратування. Таким чи
ном, оптимальний емоційний стан людини, а звідси й найвищі
емоційні оцінки ландшафту відповідають ландшафтам, які є ані
надто складними та різноманітними, ані надто простими й моно
тонними. Посередині між ними знаходиться оптимум - ландшафт
із найвищою емоційною оцінкою.
Враховуючи те, що ступінь приємності ландшафту (тобто його емоцій

на оцінка як "приємного") дзвоноподібно залежить від рівня емоційної
збудженості людини (див. рис. 35, а), а також те, що аналогічний зв'язок
зі збудженістю мають емоційні оцінки ландшафту як неприємного, одер
жимо область емоційних оцінок ландшафту, зображену на рис. 35, б).
17Wohlwill J.F. Human response to levels of environmental stimulation // Human

Ecology. - 1974. - No. 2. - P. 127-147.
198
Людина емоційно оцінює ландшафт одночасно в його якісній і "кі

лькісній" формах. Отже шляхом поєднання якісних емоційних оцінок
ландшафту (див. рис. 34, б) та їх градацій (рис. 35, б), можна уявити
як загалом людина його емоційно оцінює. Наприклад, ландшафт мо
же оцінюватися людиною як приємно-збуджуючий надзвичайно за
хоплюючий (октант І, пояс С), приємно-меланхолійний середньо за
спокійливий (октант II, пояс В), неприємно-збуджуючий надзвичайно
дратівний (октант IV, пояс С) тощо.
Ставлення до ландшафту - це схильність

Ставлення людини реагувати на нього негативно чи
до ландшафту позитивно, оцінювати ландшафт, дії або
плани дій у ньому в позитивному чи нега
тивному аспекті. На відміну від емоційної
оцінки ландшафту, яка залежить від емоційного стану людини і є мі
нливою, ставлення до нього є значно стійкішими когнітивними стру
ктурами. Хоча вони й можуть змінюватися як в окремого індивіда,
так і в суспільстві, однак стабільність ставлень до ландшафту вважа
ється їх суттєвою ознакою.
Ставлення до ландшафту може формуватися в людини і без його
сенсорного сприйняття. Так, людина може мати цілком певне став
лення до ландшафтів, у яких жодного разу не була і про які взагалі
мало що знає. Ставлення до них (напр., позитивне) може бути некри
тично сприйняте від інших людей, закріплене у свідомості через рек
ламні кампанії туристичних фірм, пресу тощо. Ця особливість став
лення до ландшафту виявляється у формуванні стереотипів його
сприйняття, про що йтиметься далі.
Слід розрізняти ставлення людини до ландшафту та ставлення до
дій і планів дій у ньому. Позитивно ставлячись до ландшафту, люди
на може вкрай негативно ставитись до тих змін, яких він зазнав у ре
зультаті дій людини. Ще виразнішим є ставлення людини та груп лю
дей до певних планів дій у ландшафті (напр., до проектів його місто
будівного освоєння, спорудження в ландшафті автошляху, промисло
вих об'єктів, рекреаційних зон, оголошення ландшафту природоохо
ронною територією тощо).
Поряд з інтерпретацією ставлення як стійкої тенденції оцінювати
ландшафт негативно чи позитивно, існує і його ширше тлумачення.
Згідно з ним, ставлення до ландшафту є родовим поняттям і включає
ряд інших: переконання, упередження, доктрини, вірування, ідеоло
199
гії, стереотипи та інші. Із цих проявів ставлень до ландшафту особли

ве значення мають переконання та стереотипи.
Переконання. Ставлення здебільшого конкретні, оскільки пов'я
зані з певним ландшафтом або з певними діями людини в ньому.
Натомість у переконаннях, що має людина або людська спільнота до
ландшафту, окремі ставлення до нього поєднуються в цілісну сис
тему, яка с базисом для дій. Переконання щодо ландшафту, мож
ливих і неможливих дій у ньому тощо формуються в результаті осо
бистих роздумів людини, чимале значення має і її життєвий досвід.
Попри це, істотну роль у виникненні переконань відіграє освіта й ви
ховання людини.
Завдяки цілеспрямованим освітнім програмам, просвітницькій
діяльності тощо в певній групі людей формуються спільні переко
нання щодо ландшафту, його значень і цінностей, а також щодо
бажаних і неприпустимих дій у ньому. Таким чином переконання
щодо ландшафту стають спільними для певної групи людей. Спіль
ність переконань є базисом для узгодження дій людей, що стосу
ються ландшафту - як протестних (напр., акцій проти планів спо
рудження в ландшафті промислового комплексу), так і конструкти
вного характеру.
Стереотипи ландшафту. Якщо для формування переконань
щодо ландшафту людині слід докласти чимало розумових зусиль,
то стереотип ландшафту - це його узагальнений, емоційно-
оціночний образ, що склався в певній культурній групі та сприй
мається її членами "на віру", без особливих намагань визначити
відповідність цього образу його реальному прототипу (конкретно
му ландшафту або його типу). Індивід лише "споживає" той емо
ційно-оціночний образ ландшафту, що сформувався в культурній
групі, цінності якої він поділяє.
Як і більшість стереотипів, стереотип ландшафту є феноменом
культурно-історичним. Він допомагає культурній групі підтримува
ти свою позитивну (у власних очах) ідентичність, відіграє важливу
роль в її консолідації та узгодженості в діях. Так, стереотипне
сприйняття членами етносу ландшафту та його окремих місць до
зволяє їм однаково господарювати в ньому, надавати "стереотип
ним" місцям однакових значень і цінностей, що врешті призводить
до взаєморозуміння та уникнення внутрішньоетнічних конфліктів
у природокористуванні.
200
Ставлення до ландшафту є формою його

Топофілія когнітивного сприйняття, тобто при їх ви
та топофобія робленні визначальна роль належить розу
мовій діяльності людини або групи людей.
Однак, у людини може виникати певне відчуття ландшафту та його
окремих місць, яке виникає немов без видимих причин і є суто інди
відуальним. Найчастіше подібне відчуття має оцінювальний характер
і зводиться до відчуття ландшафту як приємного, близького й милого
людині, або як неприємного й навіть ворожого їй. Для позначення
цих відчуттів до місць ландшафту американський географ Йі-Фу Туан
запропонував поняття топофілії та топофобії.
Топофілія - де переживання теплих, позитивних почуттів до місць
ландшафту. Отже, це риса не самого ландшафту або його окремих
місць, а людини. Вона притаманна як окремому індивіду, так і пев
ним людським спільнотам. Той факт, що, незважаючи на дуже особи-
стісний характер топофілії, певні місця ландшафту викликають поді
бні топофільні відчуття в багатьох людей, дає підстави вважати,
що топофілія частково має біолого-еволюційний базис (Е. Вільсон,
Г. Оріанс, Р. Ульріх та ін.). Топофільні почуття людина може мати не
лише до реальних чи відомих їй ландшафтів, але й до тих, де вона ні
коли не була і які навіть ледве собі уявляє.
Топофобія - людська риса реагувати в негативний спосіб на певні мі
сця ландшафту, відчувати ворожість, боязнь, острах і жах щодо них. То
пофобія - відчуття, протилежне до топофілії. Вона може бути викликана
неприємними спогадами, асоціаціями, негативною емоційною оцінкою
певних місць ландшафту й певних ландшафтів загалом.
На основі концепцій топофілії та топофобії розроблено низку конк
ретних ідей і напрямів проектування ландшафту. Отже, попри свою
"феноменологічність", поняття топофілії й топофобії відіграють роль
у вирішенні суто практичних питань планування ландшафту й вихо
вання людини, яка про нього має дбати.
1. Голд Дж. Психология и география: Основы поведенческой геог
рафии. - М., 1990.
2. Гродзинсъкий М. Д. Пізнання ландшафту: місце і простір: У 2 т.
- К., 2005.
3. Ковальов О.П. Географічний ландшафт: науковий, естетичний
і феноменологічний аспекти. - X., 2005.
201
1. Що таке сенсорна інформація про ландшафт і як вона потрапляє
до мозку людини?
2. Які функції у сприйнятті ландшафту виконує коротко- та довго
тривала пам'ять людини?
3. Які персональні риси людини впливають на індивідуальне сприй
няття ландшафту?
4. Які типи образів ландшафту формуються в людини?
5. Що таке стереотип ландшафту та стереотипне сприйняття ланд
шафту?
1. Фізіономічні риси ландшафтів.
2. Біолого-еволюційні корені сприйняття людиною ландшафту.
3. Роль соціального оточення людини у сприйнятті нею ландшафту.
4. Поняття образу ландшафту в географії та мистецтві.
5. Емоційне сприйняття ландшафту.
202
ГЛАВА 7. ОСНОВНІ НАУКОВІ НАПРЯМИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ЛАНДШАФТУ
^ 7.1. Геофізика ландшафту

Геофізика ландшафту - науковий напрям ландшафтознавст
ва, який вивчає ландшафт, його вертикальні та територіальні струк
тури щодо їх фізичних властивостей і характеристик. Вона зосере
джується на тому, що ландшафтні комплекси являють собою склад
но влаштовані матеріальні об'єкти, взаємодії, процеси, зміни та
явища яких підкоряються певним законам фізики. Таке розуміння
ландшафту було характерне вже О. Гумбольдту, який підходив до
географічних явищ як до таких, що мають фізичну природу, і вва
жав, що дію фізичних законів можна поширювати на всі природні
компоненти, з біотичними включно.
Термін "геофізика ландшафту" був запропонований Д. Арман-

дом у 1964 р. На його думку, геофізика ландшафту являє собою
"вчення про взаємодію компонентів ландшафту, яка аналізується
на рівні та методами сучасної фізики". Головне її завдання
Д. Арманд убачав у вивченні обміну речовиною та енергією між
складовими ландшафту.
Ідеї Д. Арманда були розвинуті його колегами з Інституту геог
рафії АН СРСР під час досліджень на Курському стаціонарі, де бу
ли організовані багаторічні спостереження за динамікою геофізич
них характеристик ландшафту. У 1970-1980-ті рр. ландшафтозна
вчо-геофізичні дослідження практично ототожнювались зі стаціо
нарними. На стаціонарах проводились дослідження трансформації
сонячної енергії в ландшафтних комплексах, вологообміну та інші
процеси. Особливо інтенсивно цей напрям розвивався науковою
Школою В. Сочави, під керівництвом якого в Сибіру було створено
декілька стаціонарів, а також грузинськими ландшафтознавцями
під керівництвом Н. Беручашвілі, які свої дослідження виконували
на Марткопському стаціонарі поблизу Тбілісі.
Нагромаджений на стаціонарах емпіричний матеріал дав змогу
сформулювати ряд теоретичних положень і методи геофізики
ландшафту. Склались дві школи геофізики ландшафту: московська
та тбіліська. Московська школа геофізики ландшафту, лідером якої є

К. Дьяконов, продовжує наукові традиції, започатковані О. Григор'є-
вим та Д. Армандом, і зосереджується на дослідженні фізичних про
цесів, що відбуваються в ландшафті. Основним методом таких до
сліджень є метод балансів речовини та енергії в ландшафтних
комплексах. Тбіліська школа геофізики ландшафту, засновником
якої був Н. Беручашвілі, концентрує свою увагу на дослідженні
ландшафту як комплексу, що складається із різних фізичних тіл.
У цих дослідженнях метод балансів не є провідним, натомість го
ловного значення набувають методи визначення фізичних параме
трів геомас і закономірностей їх взаємодії між собою, часових
змін, переміщення в ландшафті тощо.
Сучасна геофізика ландшафту широко використовує методи ма
тематичного та фізичного моделювання, геоінформаційні технології
тощо. їй також властивий перехід від досліджень вертикальних
структур ландшафту до фізичних закономірностей формування його
територіальних структур.
Геофізика ландшафту - напрям ланд

Зміст геофізики шафтознавства, який вивчає фізичні вла
ландшафту стивості, процеси та явища в ландшафт
них комплексах. Як і в науковому ланд
шафтознавстві, її об'єктом є ландшафтні комплекси різних типів
і рангів. Предметом геофізики ландшафту є ті сторони та прояви
ландшафтних комплексів, які описуються й пояснюються через їх
властивості як фізичних тіл.
Отже, з усієї кількості проявів і якостей ландшафту як цілісного
феномену геофізика ландшафту зосереджується на пізнанні його фі
зичної сутності. Це не означає, що морально-етичні цінності ландша
фту, соціальні процеси та органічне життя в ньому геофізика ланд
шафту намагається пояснити через закони фізики. Вона лише прете
ндує на те, щоб за допомогою методів фізики, її законів та інших тео
ретичних досягнень дослідити ті риси ландшафту, які визначаються
насамперед його речовинністю, потоками енергії в ньому та впливом
фізичних полів на перебіг процесів у ландшафті. Таким чином, геофі
зика ландшафту в якості предмету своїх досліджень виокремлює
з ландшафту як об'єкта ті його властивості та риси, що мають фізич
ну природу, а інші його об'єктивні риси та властивості є предметом
дослідження інших наукових розділів ландшафтознавства - геохімії,
екології, естетики ландшафту тощо.
204
Глава 7. Основні наукові напрями дослідження ландшафту
Н. Беручашвілі [1] наголошує, що геофізика ландшафту є одним

із розділів ландшафтознавства, а не пограничною з геофізикою
науковою дисципліною. Цей розділ має власний предмет і методи
дослідження, і лише при вирішенні деяких задач вдається до ви
користання методів сейсмології, гравіметрії та деяких інших роз
ділів геофізики. При цьому ці методи здебільшого застосовуються
при дослідженні фізичних процесів і явищ, які відбуваються не
власне в ландшафті, а значно нижче його нижньої межі.
Основними напрямами сучасної

Основні напрями геофізики ландшафту є вивчення
досліджень геофізичних балансів, що склада
ються в ландшафтному комплексі,
дослідження його фізичної будови та з'ясування впливу на ланд
шафт геофізичних полів.
Балансовий підхід у геофізиці ландшафту запроваджувався О. Гри-
гор'євим, Д. Армандом, М. Будико, М. Львовичем. Він дозволяє роз
глядати потоки речовини та енергії на вході та виході ландшафту,
внутрішні перетворення та взаємозв'язок його компонентів. Осно
вними типами балансів ландшафтних комплексів є радіаційний,
тепловий, водний і баланс речовин. Крім балансів, геофізика ланд
шафту вивчає також окремі фізичні режими ландшафтних ком
плексів, серед яких найважливішим вважається водний.
Радіаційний баланс описує джерела надходження, енергії її витрат
і перерозподіл між складовими ландшафтного комплексу. Основне
рівняння радіаційного балансу виглядає так:
Ії = (1+ Б)(1 - А ) - Еф,
де Я - радіаційний баланс ландшафтного комплексу; І - пряма соняч
на радіація; 5 - розсіяна сонячна радіація; А - альбедо; £Єф - ефекти
вне довгохвильове випромінення.
Найбільш динамічним і таким, що має ландшафтну природу, є аль
бедо ландшафтного комплексу. Значення цього параметру змінюють
ся протягом року і сильно залежать від господарської діяльності лю
дини. Так, розорювання поверхні призводить до збільшення альбедо в
два рази, що істотно впливає на радіаційний баланс у цілому. При
зміні альбедо спостерігаються зміни в мікрокліматі й місцевому клі
маті ландшафтних комплексів.
205
Тепловий баланс описує перерозподіл тепла в ландшафтному ком

плексі та його витрати в зовнішнє середовище. Рівняння теплового
балансу має вигляд:
И = Ц Е + Т) + Р + А п+ F + В г -Ь С ,
де Н - тепловий баланс; Ь - прихована теплота пароутворення; Е - фі
зичне випаровування; Т - транспірація; Р - витрати тепла на турбуле
нтний обмін з атмосферою; А п - потік тепла у ґрунт та з ґрунту;
і7 - витрати тепла на фотосинтез; Вг - тепловий стік; ЬС - тепло, що
виділяється при конденсації водяної пари.
Важливим є вивчення структури теплового балансу ландшафтних
комплексів. У геофізиці ландшафту її прийнято аналізувати за допо
могою показників, які оцінюють співвідношення між окремими стат
тями теплового балансу. Найважливішими з них є ЬЕ/И, Р/К, ЬЕ/Р.
Ці ландшафтно-геофізичні показники називають показниками струк
тури теплового балансу.
Водний баланс розглядається як інтеграційний механізм ландшафтних
територіальних структур потокових типів. Його рівняння має вигляд:
Х\ + Х2 + г = Бв + 8п+ и + Е + Т + Вх + д + Ш,
де: Хі - атмосферні опади в рідинній фазі; Х 2 - опади у вигляді снігу;
г - роса; Бв - поверхневий весняний стік; Бп - внутрішній ґрунтовий
стік; 17- підземний стік; Є - фізичне випаровування; Т - транспірація;
Вх - акумуляція вологи у прирості біомаси; д - фільтраційний потік
води; \ У - зміни вологозапасів у ґрунті за час, на який складається ба
ланс; 2 - сумарний річний стік, або інтегральний стік із замикаючого
створу ландшафтного комплексу.
Дослідження складових водного балансу ландшафтних комплексів
важливе для прийняття рішень щодо їх меліорації, можливостей ви
користання в сільському, водному господарстві тощо.
Від водного балансу слід відрізняти водний режим ландшафтного
комплексу. Він визначається режимом живлення, водно-фізичними
властивостями ґрунтів і порід зони аерації, характером рослинного
покриву та кутом нахилу земної поверхні. Тип водного режиму є важ
ливим показником ландшафтного комплексу, оскільки визначає бага
то його динамічних особливостей. За О. Роде, виділяються такі типи
водного режиму: мерзлий, промивний з підтипами тайгового, напів
болотного, болотного, періодично промивний з підтипами лісостепо
вого та степового, непромивний, випітний з підтипами лучно-сте
206
повий, лучний, власне випітний. Водний режим ландшафтних ком

плексів змінюється протягом року.
Баланс речовини описує рух речовин у ландшафтному комплексі.
Його загальне рівняння має вигляд:
Мх + Мр + Мт+ с = Нп + Н3+ ни+ н р + Нг + Нд,
де Мх - надходження речовини з атмосферними опадами; Мр - те саме
з водними потоками; Мт - надходження речовини автохтонного похо
дження з тектонічними рухами; С - надходження або винесення ре
човини з підземними водами; Нп - винесення речовини з поверхне
вим стоком; ^ - те саме - із внутрішнім ґрунтовим стоком; Ни - те
саме - з підземним стоком; Нр - те саме повітряними масами; Нг~ те
саме з транспірацією; Нд - винесення речовини гравітаційними (обва-
льно-осипними) потоками.
Дане рівняння має загальний характер, оскільки не існує ландшафт
ного комплексу, в якому б знайшли відображення всі перелічені складо
ві балансу речовини. Слід також заначити, що в рівнянні балансу речо
вини не врахований водний баланс. Хоча вода є речовиною, однак
з огляду на її особливе значення у функціонуванні ландшафту, її потоки
та відповідні рівняння аналізуються в геофізиці ландшафту окремо.
Тепловий, водний та баланс речовин у ландшафті пов'язані між со
бою, що і становить фізичну основу цілісності ландшафтного компле
ксу. Завдяки дослідженням М. Будико, О. Будаговського ці залежнос
ті вдалося описати математично.
Дослідження фізичної будови ландшафтних комплексів. Школою
геофізики ландшафту Н. Беручашвілі розроблений підхід до вивчення
ландшафту, в основі якого лежить поняття геомаси (див. § 3.2). Гео-
маса розглядається як елементарна однорідна за фізичними власти
востями частина вертикальної структури ландшафтного комплексу.
Її ландшафтно-геофізичний зміст і значення полягає в тому, що будь-
який вид геомас (фітомаси, літомаси, гідромаси) описуються одними
й тими самими фізичними показниками - масою, щільністю, темпе
ратурою, текстурою тощо.
Це дозволяє не тільки порівнювати геомаси за їх роллю у структурі
ландшафтного комплексу, але й описувати його функціонування та
сезонну динаміку в єдиних показниках. Наприклад, функціонування
ландшафту як сукупність процесів обміну та трансформації речовини
й енергії в ньому (див. § 4.2) досліджується за допомогою змін геомас.
Для цього корисним є поняття елементарного процесу функціонуван
ня ландшафтного комплексу. До елементарних належать процеси, які
207
зумовлені трьома факторами: переміщенням геомас у просторі, змі

ною кількості геомас, трансформацією геомасою потоків енергії. За
такого підходу будь-який елементарний процес у ландшафтному
комплексі можна пов'язати або зі зміною кількості чи положенням
геомас, або з їхнім впливом на потоки енергії.
Наприклад, випадіння опадів розглядається як перехід гідромас
в атмосфері зі стабільного стану в активний. Графічно цей процес зо
бражається індексом НРЦ . Утворення та накопичення снігового пок
риву означає збільшення кількості снігових геомас і описується як
НпЬ Опадання зеленого листя означає зменшення кількості зеленої
фітомаси (Рі), її перехід у мортмасу (М т) та збільшення її кількості. Ця
група пов'язаних процесів описується як Рі —>Мт|.
Дослідження геофізичних полів. У сучасній геофізиці ландшафту
значна увага приділяється вивченню впливу геофізичних полів на
структуру та динаміку ландшафту. Хоча поняття поля належить до
загальнонаукових і у своїх різних значеннях застосовується в науко
вому ландшафтознавстві, у геофізиці ландшафту вивчаються фізичні
поля Землі, які впливають на ландшафт.
Щодо геофізики ландшафту, то Земля має чотири геопотенційних
поля: гравітаційне, магнітне, атмосферно-електричне та електричне.
Основними характеристиками цих полів є їх напруженість і потенці
ал, а важливими похідними від них є різниця потенціалів, градієнт,
сила, дифузія та деякі інші. Дві властивості геопотенційних полів ма
ють особливе значення для формування та функціонування ландша
фту: 1 - можливість фізичного впливу полів на переміщення речови
ни в ландшафті; 2 - неоднорідність геопотенційного поля, що призво
дить до різного його впливу на ландшафт у його різних місцях. Обид
ві ці властивості геопотенційних полів спричиняють формування
специфічних ландшафтних комплексів та їх певних конфігурацій.
Наприклад, виникнення та розвиток ландшафтних комплексів

еолових акумулятивних форм контролюється електростатичним
полем Землі. В. Пазинич довів, що під час перенесення піску віт
ром між швидкістю та масою піску встановлюється динамічна рі
вновага. При проходженні цим потоком локальної електростатич
ної аномалії (ДЕА) до цих двох урівноважених сил додається третя
сила - електростатична. Вона виникає в результаті взаємодії елек
тричних зарядів піщинок із ЛЕА. Через це відбувається порушення
рівноваги, що й приводить до осадження частини піщаного мате
ріалу з потоку на поверхню.
208
Отже, якщо гравітаційні та аеродинамічні сили, що породжуються

гравітаційним і баричним полями, визначають переміщення піску віт
ром і розвиток еолових процесів у цілому, то дія електростатичних сил
на цей процес виявляється локалізованою в межах аномалій електро
статичного поля. Вона і призводить до осідання на поверхні частини
піщаного матеріалу, що поступово й формує еолово-акумулятивні
ландшафтні комплекси, зокрема піщані дюни.
Сучасна геофізика ландшафту - науковий напрям, який став до

сить розгалуженим. У його межах виокремлюються оптика ландшаф
ту (Є. Крінов, Ю. Точельников), теплофізика ландшафту (О. Григор'єв,
О. Павлов), радіофізика ландшафту (В. Некос), біогеофізика ландша
фту (Е. Хільмі).
^ 7.2. Геохімія ландшафту

Геохімія ландшафту - науковий напрям ландшафтознавства,
який вивчає ландшафт, його вертикальні та територіальні структури
щодо їх хімічного складу, процесів взаємодії хімічних елементів і спо
лук, їх переміщенні (міграції) у межах ландшафтного комплексу та
між ландшафтними комплексами. Геохімія ландшафту зосереджуєть
ся на тому, що ландшафтні комплекси різного рангу й типу являють
собою складну композицію речовин, які відрізняються між собою за
своїм хімічним складом і властивостями. У ландшафті ці речовини не
існують ізольовано одна від одної, а взаємодіють складним чином,
що, зокрема, призводить до перетворення одних сполук в інші, їх міг
рації та акумуляції в певних шарах ландшафту, розсіюванні по тери
торії ландшафту тощо.
На сьогодні, коли проблема забруднення навколишнього природно
го середовища техногенними елементами набула надзвичайної гост
роти, ландшафтознавчо-геохімічні дослідження територій інтенсив
ного господарського використання мають дуже велике значення.
Початок формування геохімії ландшафту простежуються на

зламі ХІХ-ХХ ст. Він пов'язаний із низкою важливих відкриттів,
зроблених різними вченими в різних галузях знань. Серед них осо
бливе значення мало вчення В. Докучаєва про ґрунт і чинники йо
го утворення (зокрема, його праця 1899 р. "Про зональності у міне
ральному царстві"), праці німецького мінералога І. Брейтгаупта
про закономірності територіального розподілу хімічних елементів
209
і мінералів, становлення кристалохімічного напряму в геологічних

дослідженнях, визначеннях американським геохіміком Ф. Кларком
кількості хімічних елементів у літосфері і т. п.
Засновником геохімії як окремої науки вважають В. Вер-
надського (1863-1945), який обґрунтував необхідність виділення
в самостійний науковий напрям біогеохімії. Її основні завдання він
убачав у вивченні хімічного складу живих організмів і визначенні
участі живої речовини та продуктів розкладу в процесах міграції,
розподілу, розсіювання та накопичування хімічних елементів. У ви
рішенні цих завдань особлива роль належить О. Ферсману, О. Вино
градову, В. Ковальському, В. Ковді та іншим ученим, дослідження
яких сприяли формуванню окремого наукового напряму ландшаф
тознавства - геохімії ландшафту. Його засновником вважають
Б. Полинова (1877-1952), який уперше застосував спряжений ланд
шафтно-геохімічний аналіз умісту легкорозчинних солей у ґрунтах,
пухких відкладах і ґрунтових водах і закономірностей їх розподілу
між компонентами ландшафту.
Теоретичні засади геохімії ландшафту, окреслені Б. Полиновим,
у 1950-1060 рр. розвинули О. Перельман, М. Глазовська, М. Єрмо-
лаєв. Були сформульовані основні поняття геохімії ландшафту (еле
ментарного ландшафту, геохімічного ландшафту, ландшафтно-
геохімічних бар'єрів тощо), розроблені оригінальні методи дослі
джень, на основі яких стало можливим вирішувати складні наукові
та прикладні завдання, пов'язані з вивченням шляхів міграції та
акумуляції речовин у ландшафті, прогнозу його хімічного забруд
нення, розробки заходів з оптимізації ландшафтів тощо.
Сучасна геохімія ландшафтів набула значного розвитку в бага
тьох європейських країнах і Північній Америці. В Україні значний
внесок в її розвиток зробили П. Погребняк, А. Шевченко, А. Мали-
шева, В. Гуцуляк та інші дослідники.
Геохімія ландшафту - напрям ландшаф

Зміст геохімії тознавства, який вивчає закономірності
ландшафту поширення, переміщення, акумуляції та
перетворень хімічних елементів і сполук
у ландшафті. Як науковий напрям ланд
шафтознавства, геохімія ландшафту своїм об'єктом має ландшафтні
комплекси різних типів і рангів. У їх дослідженнях вона приділяє
увагу тим особливостям ландшафтних комплексів, які зумовлені хі
мічним складом і поведінкою речовин, які їх формують. Таким чи
ном, предметом геохімії ландшафту є хімічні властивості ландшафт
них комплексів, їх хімічний склад і будова, закономірності міграції
хімічних елементів та сполук.
210
Таке розуміння предмету геохімії ландшафту знайшло вираз в од

ному з її основних понять - геохімічному ландшафті, який відкрив
Б. Полинов у 1944 р. Геохімічний ландшафт - це сукупність приро
дних тіл, пов'язаних між собою у просторову цілісність потоками
хімічних елементів і сполук. Структуру геохімічного ландшафту на
ведено на рис. 36.
І. П р и р о д н і тіла (п ід с и с т е м и л андш аф т у)
Щ вг кв ——~\ £1В — —
.{
II .Т и п и з в 'я з к ів Ц ен т р Н и ж н я м ет а 111. Л іт о ге н н а
прям і зво р о т н і ландш аф т у с у ч а с н о го основа
^ шщ. ландш аф т у ландш аф т у
ГХП 8
---------------- --
Рис. 36. Геохімічний ландшафт18:

Ф - наземний біоценоз; А - приземна атмосфера; Г - ґрунти
(а - елювіальний, б - супераквальний); М - мул; КВі - кора вивітрювання;
В Г - водоносний горизонт; КВ2 - континентальні відклади;
ПВ - поверхневі води; зв’язки: 1 - водні; 2 - повітряні; 3 - біотичні;
4 - біокосні; 5 - водні й повітряні; б - центр ландшафту;
7 - нижня межа ландшафту; 8 - корінні породи
18Перельман И.И. Геохимия ландшафта. - М., 1975.
211
Як видно з рис. 36, поняття геохімічного ландшафту є предметною

геохімічною інтерпретацією загального об'єкта наукового ландшафто
знавства - ландшафту. Структура геохімічного ландшафту та зв'язки
між його компонентами аналізується під кутом зору хімічного складу
цих компонентів і потоків (міграції) речовин, які їх пов'язують.
Міграція хімічних сполук у ландшафті. Хімічні елементи та сполуки
в ландшафті не перебувають у статичному стані, а різними шляхами
перемішуються в ньому як у вертикальному напрямі, так і в горизон
тальному. Тому в геохімії ландшафту виділяють два типи міграції: ве
ртикальну (або радіальну) та горизонтальну (або латеральну) міграцію.
Вертикальна (радіальна) міграція - переміщення хімічних елемен
тів і сполук між окремими компонентами ландшафтного комплексу,
яка здійснюється потоками, що немов пронизують його від верхньої
межі до нижньої і у зворотному напрзімку. Залежно від провідних
механізмів, які зумовлюють ці потоки, розрізняють різні види міграції
- механічну, фізико-хімічну, біогенну та техногенну.
Механічна міграція - це переміщення речовин унаслідок дії фізи
чних законів (гравітації, механіки, гідродинаміки). Фізико-хімічна
міграція відбувається завдяки таким механізмам, як дифузія, роз
чинення, осаджування, сорбція, десорбція тощо. Біогенна міграція
найбільш складна і пов'язана з діяльністю живих організмів у ланд
шафті. Живі організми здатні поглинати хімічні елементи та сполуки
з різних середовищ ландшафту, перетворювати їх в інші сполуки
(зокрема, синтезувати органічні речовини з неорганічних), вивільня
ти їх у ґрунт, приземний шар атмосфери тощо. У результаті в ланд
шафті формується складна система біогенних потоків. Здебільшого
в геохімічному ландшафті вони формують цикли, які О. Перельман
назвав БІКом - біологічним колообігом хімічних елементів. Схемати
чно їх зображено на рис. 37.
У ландшафті різні хімічні елементи рослинами поглинаються із різ
ною інтенсивністю - одні елементи із ґрунту до рослин мігрують енер
гійно, інші дуже повільно і в малих кількостях. Спираючись на це,
виділяють ряди біологічного поглинання хімічних елементів (табл. 9).
Техногенна міграція спричинена господарською діяльністю людини,
внаслідок якої до ландшафту різними шляхами (повітряним, з поверх
невим і ґрунтовим стоком тощо) потрапляють величезні маси хімічних
елементів та сполук і призводять до його хімічного забруднення.
У різних ландшафтах співвідношення між видами міграції різне.
Так, механічна міграція переважає в пустелях та сухих степах,
фізико-хімічна й біогенна - в лісових і лісостепових ландшафтах.
212
Техногенна міграція найбільш активна в ландшафтах інтенсивного

господарського використання.
Рис. 37. Біологічний колообіг хімічних елементів

у ландшафті (бік):
1 - неентропійні процеси біогенної акумуляції елементів,
що йдуть з поглинанням енергії та призводять
до зростання впорядкованості, складності, різноманіття (інформації);
2 - ентропійні процеси мінералізації, що проходять з виділенням енергії
та призводять до зменшення впорядкованості,
складності, різноманіття (інформації)
Горизонтальна (або латеральна) міграція - це переміщення хіміч

них елементів і сполук по території ландшафту горизонтально
спрямованими потоками поверхневих і ґрунтових вод, повітря, ра
зом вз міграцією тварин, розселенням рослин, перенесенням їхніх
спор, пилку та насіння. Якщо вертикальна міграція поєднує між со
бою окремі компоненти ландшафту, то внаслідок горизонтальної міг
рації окремі ландшафтні комплекси потоками хімічних речовин по
в'язані у складні територіальні цілісності - геохімічні ландшафти.
213
Таблиця 9. Ряди біологічного поглинання [9]
Коефіцієнти біологічного поглинання

100-п 10п п 0,п 0,0п-0,00п
Елементи біологічного Елементи біологічного
Р, в, СІ,
Енергійного
накопичення
Вг, І
Са, Иа, К,
Сильного М§, Бг, 2п,
В, Бе
Мп, Р, Ва,
N1, Си, Са,
Середнього Со, РЬ, Єп,
захоплення
Ав, Мо, Н§,

Ag, Иа
Слабкого
Бі, А1, Ре, Ті, 2т, Шэ, V, Сг, Ьі, У,
і дуже
N10, Тії, Бс, Ве, Сб, и, ЭЬ, Ссі
слабкого
Різні хімічні елементи мають у ландшафті неоднакову міграційну

здатність - одні з них активно вступають у реакції та здатні активно
мігрувати як у вертикальному, так і в горизонтальному напрямках,
тоді як інші елементи поводять себе в ландшафті інертно, зокрема
нагромаджуються в його певних шарах, чи в певних геотопах (напр.,
у степових западинах, увігнутих частинах схилів тощо) і практично
не мігрують звідти. Хімічні елементи, концентрація яких у ландшафті
значна і які активно мігрують у ньому, називають типоморфними. До
них можуть належати Са, СІ, М§, ІЧа, А1, Н, Бі. Які саме елементи віді
грають роль типоморфних - залежить від особливостей ландшафту.
Так, у лісостепових лесових ландшафтах України типоморфним еле
ментом є кальцій, південно-степових (сухостепових) - кальцій і на
трій, ландшафтах приморських низин - хлор і натрій, мішаних і хвой
них лісів - водень та залізо тощо.
За типоморфними елементами геохімічного ландшафту виконується їх
поділ на відповідні класи, наприклад: кислі ландшафти (Н-клас ландша
214
фтів), до яких належать мішано-лісові ландшафти моренно-зандрових,

зандрових та інших рівнин з дерново-підзолистими ґрунтами; кисло-
глейові ландшафти (ландшафти Н-Ре класу) низинних боліт, низьких за
плав; кальцієві ландшафти (Са класу), до яких належить більшість степо
вих ландшафтів на лесах та інших карбонатних породах тощо.
Геохімічна структура ландшафтів. Як у вертикальному напрямі,
так і по території ландшафти неоднорідні за вмістом різних хімічних
елементів та за їх активністю. Отже ландшафти мають свою вертика
льну й територіальну геохімічну структуру. їх вивчення має велике
значення для пошуку корисних копалин, з'ясування закономірностей
техногенного забруднення ландшафтів і пошуку шляхів пом'якшення
або ліквідації його наслідків тощо.
У ландшафтознавчо-геохімічному аспекті вертикальна структура
ландшафтного комплексу являє собою сукупність його окремих шарів,
які відрізняються між собою за хімічним складом, активністю елементів
і сполук, закономірністю їх міграції або накопиченням у ландшафті.
Так, у гумусових горизонтах ґрунту більш значну роль відіграють одні
хімічні сполуки, особливо ті з них, що можуть енергійно поглинатися ро
слинами (див. табл. 9); у перехідних у породу горизонтах більшого зна
чення набувають інші елементи, у різних верствах корінних порід
ландшафту роль і співвідношення між елементами будуть іншими тощо.
У диференціації ландшафту на його окремі, специфічні щодо гео
хімічного показника шари, особливу роль відіграють ландшафтно-
геохімічні бар'єри - поверхні у вертикальному профілі ландшафту,
які розділяють його на шари з різними умовами міграції та взаємодії
хімічних елементів та їх сполук (О. Перельман, М. Глазовська). На
ландшафтно-геохімічних бар'єрах різко змінюються умови міграції
різних елементів: одні з них випадають із розчину, накопичуються на
бар'єрі, інші елементи мігрують менш інтенсивно, а тому накопичу
ються частково, треті елементи, проникаючи крізь бар'єр, можуть збі
льшити темпи міграції.
Отже, ландшафтний комплекс по вертикалі диференціюється на
окремі шари бар'єрами, які стоять на шляху вертикальної міграції хі
мічних елементів і сполук. Між цими бар'єрами акумуляція, міграція
та перебіг хімічних реакцій протікають по-різному, тоді як у шарах,
обмежених суміжними бар'єрами, умови для процесів є загалом одна
ковими. Залежно від хімічних і фізико-хімічних характеристик геото-
пу, значення яких різко змінюються на бар'єрі, виділяють різні їх ти
пи. При цьому на кожному з них накопичується характерна асоціація
хімічних елементів (табл. 10).
215
Таблиця 10. Типи ландшафтно-геохімічних бар'єрів

та елементи, що акумулюються на них [3; 9]
Елементи,
Тип ландшафтно-геохімічного бар'єру що накопичуються на бар'єрі
дуже токсичні менш токсичні
Кислий в окислювальному середовищі РЬ, Ав, Бе Мп, Мі, Ш, V
Мп, V, Ш, Си,
Кислий у відновлювальному середовипд Ап, Бе, РЬ, Ссі, Н§
2п, Со
Мп, М§, Zn,
Лужний в окислювальному середовипд РЬ, Ссі, Нё, Бг
Си, Мо
Лужний у відновлювальному середовипд РЬ, Бг, А б Zn, Си, №, Со
Глейовий Бе, Ав и, V, №, Си
Сорбційний Ав, Се, Бг Р, Б, Мо, V, Си
Механічний Ссі, Бг, РЬ, Се, Яg Си, №, 2п
Випаровувальний Бе, Аэ, Сб Иа, С1, Ъх\, М§
Як і в ландшафтознавстві, дослідження геохімічної територіальної

структури ландшафту спирається на уявлення про елементарну в гео
хімічному аспекті територіальну ділянку ландшафту. У геохімії ланд
шафту вона має назву елементарного ландшафту, або елементарного
геохімічного ландшафту.
У геохімії ландшафту елементарний ландшафт —це територіальна
ділянка, однорідна за чинниками міграції та акумуляції хімічних еле
ментів, їх взаємодії між собою і за структурою та положенням ланд-
шафтно-геохімічних бар'єрів. Аналогом елементарного ландшафту гео
хімії ландшафту є фадія або геотоп загального ландшафтознавства.
Елементарні ландшафти не існують ізольовано один від одного,
а пов'язані між собою горизонтальними потоками речовини. Най
більш активно хімічні елементи та сполуки мігрують разом із водними
потоками. Елементарні ландшафти, поєднані в територіальну ціліс
ність цими потоками, набули назву ландшафтно-геохімічного спря
ження. Його загальну схему наведено на рис. 38.
Як видно з рис. 38, ландшафтно-геохімічне спряження являє со
бою послідовність елементарних ландшафтів, які змінюють один од
ного від місцевого вододілу до місцевої депресії рельєфу (зокрема,
річкового русла). У термінологічних традиціях західноєвропейської й
північноамериканської географії такі спряження отримали назву
катени (вперше цей термін увів Дж. Мілн у 1936 р.). Сукупність ка-
216
тен, які обмежені спільним водозбірним басейном, М. Глазовська за-

пропоновувала називати ландшафтно-геохімічної ареною, а сукуп
ність катен, які беруть початок від спільного вододілу і немов розбі
гаються від нього в різних напрямках - ландшафтно-геохімічними
системами розсіювання.
)>
Рис. 38. Ландшафтно-геохімічне спряження та типи елементарних

ландшафтів за умовами геохімічної міграції [3, із доповненнями]:
1 - напрямок руху води; 2 - ґрунт; 3 - водотривкі породи;
4 - зона коливання глибини капілярної кайми.
Типи елементарних ландшафтів: ЕІ - елювіальні; ТгЕІ - транс елювіальні;
Е І-Н - елювіально-гідроморфні; ТгЕЇ-Н- транселювіально-гідроморфні;
Н - гігроморфні; Нк - гідроморфні критичні; Тг-Н - трансгідроморфні;
А т амфібіальні; Ад —аквальні
Ландшафтно-геохімічні методи пошуку корисних копалин. Один

із імпульсів формування та швидкого розвитку геохімії ландшаф
ту був пов'язаний зі значними можливостями, які відкривалися
при пошуку покладів корисних копалин, а також індикації лінз
ґрунтових вод за допомогою її методів. їх сутність полягає в тому,
що структура геохімічного ландшафту несе інформацію про склад
і концентрацію певних хімічних елементів, які перебувають дале
ко поза його нижньою межею. Способів та ознак, за допомогою
яких можна виконати прогноз покладів корисних копалин суто
ландшафтно-геохімічними методами розроблено досить багато.
Головні з них ілюструє рис. 39.
217
\
Гр унт
Д ж ерело
З Ф ОНОВИШ
М Ж л М А ім І в м іс т о м
А ном альне ^ К о р а \з н в іт р ю в а н и я
І-ЛІЗ— 1-___
Р ів е н ь гр у н т о ви х вод
-+■ +
ц
О р е о л р о з с ію в а н н я в п о р о д а х
та гр у н т а х
+ + + + + +
+ + + + + +
+• + + + + +
Д іл я н к а п о ш и р е н и х р у д н о г о род ови та В е з р у д н а д іл я н к а
Рис. 39. Геохімічні способи пошуку корисних копалин
Пояснення до рис. 39:
Ландшафт на ділянці рудного Ландшафт на безрудній ділянці

родовища
Металометричні (літохімічні)методи.
Грунт, кора вивітрювання й континентальні відклади
Містять підвищену, порівняно Характеризуються середнім
з фоновою, кількість рудних (фоновим) для даного типу ландша
і супутніх їм елементів фту вмістом хімічних елементів
Гідрогеохімічні методи. Поверхневі та ґрунтові води
Збагачені рудними та супутніми Характеризуються фоновими
елементами вмістами
Біогеохімічні методи. Організми, переважно рослини
Збагачені рудними та супутніми Характеризуються фоновими
елементами вмістами
Атмохімічні методи. Підземна та частково поверхнева атмосфера
Містить підвищену кількість Не містить підвищеної кількості
індикаторних газів індикаторних газів
Крім розглянутих вище напрямів досліджень сучасна геохімія ланд

шафту розробляє чимало важливих у науковому та прикладному аспе
ктах завдань. До них, зокрема, належать ландшафтно-геохімічний мо
ніторинг, аналіз особливостей формування й хімічного складу тех
ногенних потоків і закономірностей їх трансформації в ландшафтах,
з'ясування механізмів самоочищення ландшафту від забруднень, оцін
ка його ландшафтно-геохімічної стійкості тощо.
218
^ 7.3. Ландшафтна екологія

Наукове ландшафтознавство та екологія як наука мають чима
ло спільних рис. Ця спільність зумовлена тим, що обидві науки дуже
близькі за об'єктами своїх досліджень. Ними є цілісні об'єкти, що
складаються з різних компонентів довкілля. Однак, предметна інтер
претація цих об'єктів у ландшафтознавстві та екології є різною. Нау
ковим ландшафтознавством ландшафт уявляється насамперед як
просторова цілісність, а екологією - як функціональна.
Обидва уявлення - географо-ландшафтознавче та екологічне - ма
ють свої переваги й обмеження. Тож логічною була ідея поєднати їх
у межах одного наукового напряму чи однієї науки. Найбільш пере
конливо вона була обґрунтована К. Тролем, який запропонував назву
цієї науки - "ландшафтна екологія" і розумів під нею поєднання прос
торового підходу ландшафтознавства з функціональним підходом
екології. Розвиток ідей К. Троля призвів до формування ландшафтної
екології, яка на сьогодні є потужним напрямом пізнання ландшафту.
Думки щодо інтеграції географічного й екологічного підходів

висловлювало чимало природознавців XIX - початку XX ст., які
пропонували і власні назви нової науки - фізіографічна екологія
(X. Коулс), екологія земель та екотопологія (Л. Раменський), хороло
гічна екологія (Е. Рюбель) тощо. Зрештою закріпилася назва
"ландшафтна екологія", запропонована німецьким біогеографом
К. Тролем у 1939 р.
Після Другої світової війни ідеї ландшафтної екології поширилися
спочатку в німецькомовних країнах, а з 1960 рр. - по всій Європі.
Особливо ґрунтовно вона розвивалась у Німеччині, Швейцарії, Гол
ландії та колишній Чехословаччині, де були створені спеціальні нау-
ково-дослідні інститути з ландшафтної екології. Поряд із Централь
ною Європою, ландшафтна екологія розвивалася в колишньому
СРСР. Академік В. Сочава обґрунтував у 1960-1970 рр. науку, яку
назвав "ученням про геосистеми". Він вважав її результатом збли
ження ландшафтознавства та екології на базі системного підходу.
Наукові пошуки В. Сочави та його учнів були пов'язані з адаптацією
теоретичних положень і методів екології до вивчення ландшафту.
У своїх останніх статтях він визнавав, що "вчення про геосистеми"
- це ландшафтна екологія західноєвропейських учених.
До початку 1980-х рр. європейські вчені надавали ландшафт
ній екології природничонаукового змісту, причому в країнах, де
ландшафтознавство вже було добре розвиненим (Німеччина та
219
СРСР), вона вважалася його напрямом, а там, де ландшафтознав

ство не мало глибоких традицій (Швейцарія, Голландія, Бельгія),
ландшафтну екологію вважали за самостійну науку, але належну
до фізичної географії.
Із поширенням ідей ландшафтної екології за межі Європи,
її зміст змінився. Вирішальну роль у цьому відіграв її бурхливий
розвиток у США та Ізраїлі. Американські вчені Р. Форман,
Дж. Вінс, Р. О'Ніл - переважно екологи та біогеографи за освітою
- розуміли ландшафтну екологію як науку, що вивчає ландшафт як
арену існування живих організмів, особливо щодо їх територіаль
ної поведінки (міграцій, розселення тощо). Натомість ізраїльські
вчені 3. Наве та А. Ліберман обґрунтовували міждисциплінарне ро
зуміння ландшафтної екології, у центрі уваги якої - ландшафт як
"тотальна екосистема людини", а основне завдання полягає в по
єднанні природничих та гуманітарних наук на основі такого тлу
мачення ландшафту. Міждисциплінарне розуміння ландшафтної
екології здобуло чимало прихильників і на його ниві в 1982 р. було
створено впливову Міжнародну асоціацію ландшафтної екології.
Розглядаючи в § 1.4 співвідношення

Зміст ландшафтної
ландшафтної екології та ландшафто
екології знавства, ми зазначали, що науковці
не дійшли згоди щодо того, чи вважа
ти ландшафтну екологію частиною ландшафтознавства, або ж навпаки
- ландшафтознавство розглядати складовою частиною ландшафтної
екології, чи розглядати їх як дві різні самостійні науки. Ця розбіжність
у поглядах пов'язана з тим, що склалося два розуміння змісту ландшаф
тної екології. Умовно їх можна назвати вузьким і широким.
Згідно з вузьким розумінням змісту ландшафтної екології вона являє
собою природничу дисципліну, що вивчає переважно біотичні процеси в
ландшафті та ті територіальні структури, які в результаті цих процесів
виникають і змінюються (О. Бастіан, Р. Гарднер, X. Аезер, Р. Форман).
Ландшафт розглядається як арена, на якій проходять заселення, вижи
вання та вимирання, розмноження, міграції, конкуренція, адаптація та
інші поведінкові й фізіологічні акти окремих живих організми та їх спі
льнот (популяцій, угруповань). На цьому базисі виділяються й територіа
льні структури ландшафту - тобто ті структури, які важливі з погляду
живих організмів для їх міграції, розселення та інших форм територіа
льної поведінки. Ані наукове ландшафтознавство, ані екологія цим пи
танням не приділяло належної уваги, тож ландшафтна екологія зайняла
цю незаповнену дослідницьку нішу.
220
Хоча таке розуміння змісту ландшафтної екології й було названо

вузьким, однак наукові проблеми, які вона намагається вирішити,
численні та різноманітні. Серед них - ландшафтні закономірності
міграції тварин і рослин, сприйняття живими організмами ланд
шафту, їх адаптація до нього тощо. Широта проблем, які вирішує
ландшафтна екологія навіть і в її вузькому розумінні, а також спе
цифіка її методологічних і методичних засад, про яку йтиметься
далі, дають підстави багатьом ученим розглядати її не як складову
наукового ландшафтознавства, а як окрему науку. Інші дослідни
ки вважають, що ландшафтна екологія є складовою ландшафто
знавства і має в ньому такий самий статус, як геофізика та геохі
мія ландшафту. Для підкреслення цього вони вживають термін
екологія ландшафту.
Згідно з широким розумінням, ландшафтна екологія уявляється як
міждисциплінарна галузь знань, що охоплює природничі та гуманіта
рні дисципліни, які вивчають різні аспекти ландшафту, і має на меті
пізнати його як цілісність (М. Антроп, І. Зонневельд, 3. Наве,
Р. Хоббс). Більше того, на думку 3. Наве, ландшафтна екологія має
вийти за межі наукових пошуків і поєднати науки про ландшафт
з мистецтвом, практикою планування та менеджменту, повсякден
ним життям людей з їх ідеалами, цінностями та віруваннями. Як мо
жна помітити, таке бачення змісту ландшафтної екології збігається
з ландшафтознавством у його широкому, а не тільки науковому, тлу
маченні (див. § 1.3).
3. Наве вважає, що предметом ландшафтної екології є ланд
шафт, який уявляється як "тотальна екосистема людини". Тоталь
ність ландшафту в такій інтерпретації полягає в тому, що в ньому
нерозривно поєднані матеріальні, духовні та всі інші зв'язки лю
дини із середовищем її існування. Отже, зрозуміти ландшафт мо
жна тільки на основі холістичної концепції, інтегруючи на спільній
платформі різні знання (наукові, практичного, релігійного та ін
шого досвіду).
Прихильники як вузького, так і широкого розуміння ландшафт
ної екології спільні в тому, що її об'єктом є ландшафт. Вони мають
і спільну методологічну позицію його вивчення. Ця позиція полягає
в намаганні дослідити ландшафт як передусім суб'єкт-об'єктну ка
тегорію, іншими словами - зрозуміти ландшафт, його процеси та
структури не "як такі", а з позиції певного суб'єкта. Отже, ландша
фтну екологію можна визначити як наукову дисципліну, яка дослі-
221
джуе просторові процеси, структури, часові зміни, цінності та зна

чення ландшафту, які є важливим із позицій його суб'єктів - джерел
активності, які діють у ньому. В якості таких джерел активності
сучасною ландшафтною екологією розглядаються тварини, росли
ни, людина та самий ландшафт. При цьому ландшафтна екологія,
як і ландшафтознавство, є наукою ландшафтоцентричною. Її мета
полягає не в тому, щоби пізнати суб'єкти ландшафту, а в тому, щоб
зрозуміти ландшафт з позицій цього суб'єкта і на основі цього
знання впорядкувати ландшафт так, щоби інтереси його різних су
б'єктів (людини в її різних вимірах, інших живих істот тощо) були
враховані та забезпечені.
Ця установка визначає ряд своєрідних рис ландшафтної екології: її
більшу увагу до процесів, які породжують структури, а не до власне
структур ландшафту; розуміння масштабу та ієрархії ландшафту як
його характеристик, що визначається суб'єктом, який його пізнає; хо-
лістичне тлумачення ландшафту та його територіальних складових
тощо. ГІоліструктуриість ландшафту як його загальна властивість
(див. § 2.2) знаходить у ландшафтній екології органічне вирішення:
ландшафт має багато джерел активності і кожне з них породжує або
залежить від відповідних структур. Таким чином структури ландша
фту виділяються насамперед за тими відношеннями, які важливі для
певного його суб'єкта.
Отже, сучасну ландшафтну екологію є підстави розглядати як
окремий напрям у межах загального ландшафтознавства, специфіка
якого полягає в тому, що ландшафт у ній досліджується насамперед
як суб'єкт-об'єктна категорія.
Поряд із терміном "ландшафтна екологія" використовується

й термін "екологія ландшафту". Одні науковці вважають, що ці
терміни - синоніми, тобто позначають одну й ту саму науку чи
науковий напрям. Інші вбачають не тільки термінологічну, а й
змістовну відмінність між ними. Вважаючи, що екологія - це нау
ка, яка спирається на дихотомію "об'єкт - середовище", вони
пропонують такий принцип розрізнення між ландшафтною еко
логією та екологією ландшафту. Якщо об'єктом є ландшафт, то
науку про взаємодію ландшафту з його оточенням слід іменувати
екологією ландшафту. Якщо ж ландшафт розглядається як сере
довище, де відбувається становлення та функціонування якогось
іншого об'єкта (природного чи антропогенного), то маємо справу
з ландшафтною екологією.
222
Біотичні структури ландшафту. Тра

Традиційні напрями
диційні напрями досліджень ланд
досліджень
шафтної екології пов'язані з розу
мінням ландшафту як середовища
існування живих організмів (Дж. Вінс, Б. Виноградов, Р. Форман).
Загальний методологічний принцип ландшафтної екології - розг
лядати ландшафт з позиції певного суб'єкта - відображається
в тому, що структури ландшафту відшуковуються через з'ясуван
ня закономірностей його сприйняття й використання живими ор
ганізмами та їх спільнотами.
Принципово важливе значення має теза, що територіальна
конфігурація ландшафту більшістю біологічних видів сприймаєть
ся як конфігурація плямистого типу. Це означає, що на тлі ланд
шафту рослини, тварини та їх популяції вирізняють окремі плями,
які оцінюються як придатні для виконання різних життєво важ
ливих функцій. Саме в цих плямах і організоване життя організму
та популяції, решта території сприймається як несприятлива або
неважлива для існування, тому уникається або не використову
ється. Якщо ландшафтний еколог хоче зрозуміти життя тварин
і рослин у ландшафті, він мусить прийняти їхню "позицію" на
ландшафт і виділяти в ньому біотичні плями та їх структури так,
як це роблять тварини й рослини. Отже, щодо концентрації та
збереження життя сучасний ландшафт являє собою плямисту тери
торіальну структуру, де природні плями розташовані на тлі агро-
індустріальнозміненого ландшафту.
Крім біотичних плямистих структур ландшафту, ландшафтна еко
логія значну уваїу приділяє виділенню й аналізу біоцентрично-
мережевих структур. Ці структури виникають унаслідок того, що
окремі біотичні плями можуть бути поєднані між собою коридорами,
уздовж яких відбувається обмін між плямами генетичним матеріалом.
Цей обмін забезпечується такими процесами, як рознесення спор, на
сіння, пилку рослин, міграціями тварин і т. п. Мережа біокоридорів
поєднує біотичні плями у біоцентрично-мережеву АТС. Її приклад на
ведено на рис. 40.
Виявлення та аналіз біоцентрично-мережевих ЛТС має особливе
значення у зв'язку з розбудовою регіональних, національних і Всеєв-
ропейської екомереж.
223
Ц ії В г И з ШЗ* @ 5 ЕЗб Е37

Рис. 40. Біоцентрично-мережева ЛТС північної частини
Керченського півострова
Біотичні плями: 1 - ксерофітно- та петрофітно-степові;
2 - ксерофітночагарниково-лісові; 3 - галофітно-лучні;
4 - псамофітно-лісові; 5 - біокоридори; б - інтерактивні елементи;
7 - зони впливу біотичних елементів ландшафту
Дослідження процесів та їх територіальних структур є іншим

традиційним напрямом досліджень ландшафтної екології. Процеси
досліджуються не щодо з'ясування їх "механізму" чи причин вини
кнення, а як чинник формування певних територіальних структур
ландшафту. Головна методологічна установка цих досліджень поля
гає в тому, що певний процес (напр., міграція тварин або площин-
224
на ерозія) створює відповідну територіальну структуру ландшафту.

Через це принцип поліструктурності ландшафту відіграє в ланд
шафтній екології особливе значення. Ландшафтна екологія дослі
джує територіальні структури ландшафту, які традиційне наукове
ландшафтознавство не вважає предметом своїх пошуків. До таких
структур, крім розглянутих вище біоцентрично-мережевих і плями
стих, належать катенарні, дифузійні, структури господарських
угідь та багато інших [4].
Серед процесів, які привертають особливий інтерес сучасної ланд
шафтної екології - фрагментація ландшафту (трансформація колись
суцільного природного рослинного покриву ландшафту на окремі ізо
льовані ділянки), збіднення біологічного та ландшафтного різноманіт
тя, господарська діяльність людини в ландшафті, а також біотичні
процеси, які мають чітко виражений територіальний вимір. До таких
процесів належать різні типи міграцій тварин, рознесення спор, пил
ку, насіння рослин, пошук і вибір тваринам місць гніздів'я, харчових
ділянок і ходів тощо. Територіальність властива й повільнішим біоти
чним процесам, які простежуються не в житті одного індивіда, а їх
популяцій і угруповань. До таких процесів належать адаптація попу
ляцій до нових місцеіснувань, вимирання популяцій, розселення виду
по території ландшафту, сукцесія угруповань тощо.
Адаптація теоретичних концепцій екології до вивчення ландшафту
завжди була традиційним напрямом розвитку ландшафтної екології.
Залучення ряду концепцій і методів екології до вивчення ландшафту
відкриває нові перспективи в його пізнанні. Звичайно, теоретичні
положення екології, розроблені для дослідження біологічних видів,
популяцій чи угруповань, не можна автоматично перенести на ланд
шафт. Ці положенні та методи вимагають істотної видозміни, які
враховують специфіку ландшафту та його відмінності від об'єктів ви
вчення екології. Така адаптація є складним творчим процесом і дале
ко не всі положення екології можуть знайти застосування в дослі
дженні ландшафту.
Особливо плідним виявилось застосування до вивчення ландшафту
понять сукцесії та сукцесійних рядів. Це дало змоіу досліджувати
зміни ландшафту як цілісного комплексу, а не шляхом простежування
змін у часі його окремих процесів чи характеристик. Продуктивним
виявилось також застосування до ландшафтів методів ординації,
спершу розроблених в екології рослин. Ординація ландшафтних ком
плексів (упорядкування в ряди або одночасно в декілька рядів на під
225
ставі їх подібності до дії певних факторів) дозволяє з'ясувати низку їх

динамічних і структурних особливостей, які не вдається виявити
шляхом типології чи класифікації. Серед інших концепцій екології, що
знайшли ефективне застосування в ландшафтній екології, - концеп
ція екологічних амплітуд та ніші, пластичності, екологічних стратегій
ландшафтних комплексів, екотону тощо.
7.4. Естетика ландшафту

§ Естетика ландшафту вивчає ландшафт як естетичний фено
мен - об'єкт естетичного сприйняття людиною. Її важливе завдання
- з'ясувати, які риси ландшафту визначають його естетичні якості
- красу, мальовничість, величність та інші. На основі цих знань
можливе обґрунтування практичних заходів із відновлення й пок
ращення естетичних якостей ландшафту. Дбати за красу ландшаф
ту - не тільки моральний обов'язок сучасної людини, але й суто
прагматична діяльність. Численними дослідженнями доведено, що
продуктивність праці, фізичне та психічне самопочуття людини,
ймовірність стресів і перевтоми суттєво залежать від того, наскіль
ки естетично впорядкованим є ландшафт. Тому в розвинених краї
нах будь-які проекти, пов'язані з територіальним плануванням, пе
редбачають заходи з естетичного впорядкування ландшафту.
Формування естетичного напряму в ландшафтознавстві збіга

ється з виникненням самої цієї науки. Так, засновник наукового
ландшафтознавства О. Гумбольдт декілька глав свого б-ти томно-
го "Космосу" присвятив зв'язкам ландшафту та мистецтва. Він
вважав ландшафт категорією естетичною та вказував, що важ
ливим напрямом ландшафтознавства має бути вивчення його су
б'єктивних естетичних якостей. Однак, початок розробки цього
напряму припадає на 20-30-ті рр. XX ст. У Німеччині А. Геттнер
обґрунтовує доцільність розвитку "естетичної географії" - науки
пограничної між естетикою та географією, у Росії В.П. Семенов-
Тянь-Шанський подає ретельний опис "естетичної цінності пей
зажів" різних регіонів північної Євразії, в Англії В. Корніш видає
ґрунтовну працю "Красоти пейзажу: географічний огляд", у якій
аналізуються чинники краси, ландшафтів та естетичні пережи
вання від їх сприйняття.
226
Глава 7. Основні наукові напрями дослідження ландшафте
Особливо бурхливого розвитку естетика ландшафту набула, по

чинаючи з 1960-х рр. Центрами її розвитку були Великобританія,
США та Німеччина. У Великобританії Д . Лінтон і Л. Леопольд за
пропонували перші методи естетичного оцінювання ландшафту,
а Д. Епплтон розробив ґрунтовну теоретичну концепцію ландшаф
ту як естетичного феномену та сутності естетичного сприйняття
ландшафту. У США дослідження з естетики ландшафту надзви
чайно широкого розмаху набули після проведення за ініціативи
Президента США "Конференції при Білому домі з краси природи"
(1965). Американськими вченими Е. Зубе, Р. і С. Каплан, Р. Ульрі-
хом, Е. Герцогом були розроблені різноманітні методи оцінювання
краси, естетичної привабливості, естетичної цінності ландшаф
тів, висунуто низку важливих гіпотез щодо природи естетичних
почуттів людини до ландшафту. Ці методи та ідеї знайшли своє
практичне втілення при реалізації численних програм з естетич
ного впорядкування міських ландшафтів США, територій націо
нальних парків тощо. У Німеччині теоретичні питання естетики
ландшафту розвивали Й. Вензель, К. Краузе та інші географи. їх
розробки знайшли використання при обґрунтуванні ландшафт
них планів, важливою складовою яких є створення естетично
привабливих ландшафтів.
У Східній Європі найбільшого розвитку естетика ландшафту на
була в Литві та Польщі. Зокрема, литовські ландшафтознавці
К. Ерінгіс, П. Каваляускас, М. Пурвінас видали карту "Естетичні
ресурси ландшафтів. Литва та їх оцінка". Із середини 1990-х рр.
естетика ландшафту активно розвивається в Україні.
Естетика ландшафту - напрям ландша

Зміст естетики фтознавства, який вивчає ландшафт як
ландшафту об'єкт естетичного сприйняття людиною,
а також людину як суб'єкта, наділеного
здатністю сприймати ландшафт як естетичний феномен. Із цього
визначення видно, що сучасна естетика ландшафту має два об'єк
ти свого вивчення: ландшафт, а також людину, яка ландшафт
сприймає. Це пов'язано з тим, що естетичність ландшафту визна
чається складною взаємодією між самим ландшафтом і людиною.
Зрештою, саме на людину, на забезпечення її естетичних потреб
і прагнень спрямовані дослідження та практичні застосування ес
тетики ландшафту. Це спрямування вимагає глибоких досліджень
того, як формуються ландшафтні смаки людини, яким чином ор
ганізований процес сприйняття людиною ландшафту, які біологі
227
чні, соціальні, індивідуальні та інші чинники його визначають.

Отже, щоб створити ландшафт, який був би естетично приємним
людині, слід вивчити саму людину, а саме ті особливості її психі
ки, сенсорного апарату, устрою мозку та інші особливості, які ви
значають естетичне сприйняття людиною ландшафту. Без цих
об'єктивних знань належне вирішення завдань естетики ландша
фту неможливе. А це означає, що, поряд із ландшафтом, людина
також є об'єктом естетики ландшафту.
Відповідно до двох об'єктів естетики ландшафту, вона має і два
предмети. Предметною стороною ландшафту є ті його якості та особ
ливості, які визначають естетичне сприйняття ландшафту людиною
- краса, мальовничість, природність, гармонійність, різноманіття
і т. п. Ці естетичні якості ландшафту та складні взаємодії між ними
і становлять предмет естетики ландшафту (рис. 41).
Другий предмет естетики ландшафту пов'язаний з людиною як
суб'єктом естетичного сприйняття ландшафту. Предмет її вивчен
ня становлять біологічні, соціальні та індивідуальні виміри люди
ни, які визначають її здатність до естетичних почуттів і суджень.
Головна прикладна мета естетико-ландшафтознавчих досліджень
- обґрунтування проектів і планів просторово-об'ємної та часової
організації ландшафту, за якої забезпечуються, виховуються та ро
звиваються естетичні смаки й запити людини. Таке обґрунтування
повинно мати відповідну теоретичну та методичну основу, забезпе
чити яку покликана саме естетика ландшафту. Естетичне впоряд
кування території визначається не тільки художніми правилами
композиції простору, але вимагає врахування природних особливо
стей ландшафту, його соціальних функцій, історико-культурної
цінності, уподобань людей, які цим ландшафтом користуються.
Отже, естетика ландшафту намагається вирішити завдання есте
тичної організації простору, виходячи із комплексного ландшафто
знавчого підходу до впорядкування території. Територія інтерпре
тується не як простір, заповнений фізичними тілами, композицію
яких можна змінити в бажаному напрямі (таке бачення території
властиве архітектурі), а як складна цілісність, яку формують при
родні та створені людиною компоненти, що мають свою історію й
цінність для людини. У географії такі цілісності тлумачаться як
ландшафт. Він і є об'єктом естетики ландшафту як наукового на
пряму ландшафтознавства.
228
Інші естетичні властивості ландшафту

наприклад, унікальність, домінантність, чіткість, мін
ливість, виразність, кольорові ефекти, напруженість,
інтенсивність, ясність, протяжність, контраст, новизна,
впорядкованість, спрямованість, епізодичність, огля-
довість, доступність тощо
Рис. 41. Головні та другорядні естетичні властивості ландшафту,

які визначають предмет його естетики
У структурі наукового ландшафтознавства його естетичний на

прям займає своєрідне місце. З одного боку, естетика ландшафту
тісно пов'язана з такими розділами та напрямами ландшафтознав
ства, як морфологія, динаміка, екологія ландшафту, культурне,
антропогенне, історичне ландшафтознавство тощо (див. рис. 42),
а з іншого боку - з теорією естетики, архітектурою, дизайном,
ландшафтним живописом та іншими мистецтвознавчими галузями
знань. Таким чином, естетика ландшафту є своєрідним містком,
який поєднує ландшафтознавство як природничо-географічну нау
ку з мистецтвом. Графічно ці зв'язки ілюструє рис. 43.
229
Фізична географія
>г г
Регіональна фізична
землезнавство географія
и..*
’ї ї 4|
■а. зЯ яЗ
§■ &
З£ р. & І<
?&
І І к
£
Л анлша фтознавство
Культурне
А
Динаміка М ор фологія Ландша фтна Прикладне
ландша фтознавство ландша фту ландшафту екологія ландша фтознавство
Історичне Антр опогенне

ландша фтознавство ланділа фтознавство
Рис. 42. Положення естетики ландшафту серед наук

фізико-географічного циклу [5]
МИСТЕЦТВО
ОБРАЗОТВОРЧЕ
архітектура
ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО Ж ИВОПИС
'^ ^ в д а КАЛАЩЩПа ф т ^ '
■ ХУДОЖНЯ
ЛІТЕРАТУРА
поезія
*йїІСТЖ[ТВОЗНАВСТВО _
: фольклор
міфологія
■^^^Ф Т н а АРХГГ^ ^
Та /пягіаЙВ
Рис. 43. Місце естетики ландшафту в континуумі

між ландшафтознавством і мистецтвом
230
Як було зазначено вище, естетика

ландшафту має два об'єкти дослі
джень: ландшафт і людину (рис. 44).
Залежно від постановки дослідницької
задачі в якості об'єкта дослідження може розглядатися ландшафт,
а людина - як суб'єкт його естетичного сприйняття, в інших випа
дках об'єкт і суб'єкт дослідження міняються місцями й увага зосе
реджується на людині, особливості якої естетично сприймати
ландшафт вивчаються.
г -------
Естетичне
|Ландшафт|М сприйняття Людо»».
^ ландшафту ,
Рис. 44. Загальна схема естетики ландшафту

й основні напрями естетико-ландшафтознавчнх досліджень:
1 - ландшафтоцентричний; 2 - антропоцентричний;
З - перцепційно-когнітивний
Як видно з рис. 44, об'єктом ландшафтоцентричного напряму есте

тики ландшафту є ландшафт, і вивчаються ті риси його вертикаль
них (топічних) і територіальних (хоричних) структур, які визначають
його естетичні якості: мальовничість, величність, різноманіття, гар
монійність (див. рис. 41). Антропоцентричний напрям естетики
ландшафту зосереджується на вивченні людини як суб'єкту сприй
няття ландшафту. З'ясовуються її психічні та інші риси, які визнача
ють особливості естетичних ставлень до ландшафту. Перцепційно-
когнітивний напрям естетики ландшафт}? досліджує процес естетич
ного сприйняття людиною ландшафту.
Ландшафтоцентричний напрям естетики ландшафту спрямова
ний на вивчення тих рис ландшафту, які визначають його естетич
ні якості. Саме з цього й почалося формування естетики ландшаф
ту як наукового напряму географії. Увага зосереджена на тих фізі
ономічних рисах ландшафту, які визначають його естетичні якості.
231
Як такі риси розглядаються колір і кольорова гама, освітленість,

звуки, пахощі, форми та розміри окремих елементів ландшафту, їх
просторова композиція тощо.
Крім вивчення цих фізіономічних "чинників краси" ландшафту,
важливою є розробка питання "що ж являє собою сама ця краса?'
В естетиці вона розуміється як деяка узагальнююча категорія худож
нього об'єкта, яка розкривається через конкретніші категорії, такі, як
мальовничість, гармонійність, довершеність, величність, елегантність
та інші. Важливою проблемою естетики ландшафту є з'ясування того,
що являють собою і в яких рисах ландшафту проявляють себе ці есте
тичні категорії.
У рамках ландшафтоцентричного напряму особливого розвитку
набули дослідження з оцінювання естетичності ландшафтів (їх ма
льовничості, естетичної привабливості, краси тощо). Основне за
вдання полягає в розробці методів, за допомогою яких можна кі
лькісно оцінити наскільки естетично привабливим, гарним та ес
тетичним є ландшафт. Далі на основі цих методів проводиться
оцінка краси тих чи інших ландшафтів і складаються карти "кра
си ландшафтів". Незважаючи на те, що ці дослідження викону
ються вже понад ЗО років, чимало теоретичних і методичних пи
тань лишаються нез’ясованими й актуальність їх розробки не
втратила значущості.
Важливою прикладною проблемою ландшафтоцентричного напря
му естетики ландшафту є наукове обґрунтування проектів і планів
естетичного впорядкування ландшафтів.
Антропоцентричний напрям естетики ландшафту свою увагу
зосереджує на пізнанні людини, яка розглядається і як суб'єкт ес
тетичного сприйняття ландшафту, і як об'єкт, у свідомості якого
формується відповідний образ ландшафту. Цей напрям охоплює
дослідження різноманітних рис людини - особливостей її сенсор
ного апарату (органів чуттів), завдяки якому людина здатна
сприймати фізичні стимули від ландшафту (звук, світло, пахощі
тощо); когнітивних процесів, завдяки яким людина формує пев
ний образ ландшафту та виносить оціночні й інші судження щодо
його естетичних якостей; культуру людини, під впливом якої ці
судження формуються; характер та інші персональні риси лю ди
ни, які визначають індивідуальні особливості естетичного сприй
няття нею ландшафту тощо.
232
В англійській та північноамериканській естетиці ландшафту особ

лива увага зосереджується на виявленні та порівняльній оцінці ланд
шафтних смаків і ландшафтних преференцій. Ландшафтний смак
- це домінуюче в певній суспільній групі (найчастіше - нації чи суспі
льстві певної історичної епохи) розуміння краси ландшафту. Різні
етнічні, вікові та інші соціальні групи мають характерні ландшафтні
смаки, естетика ландшафту намагається їх виявити та врахувати при
проектуванні естетично привабливих ландшафтів. Таким чином,
ландшафтні смаки своїм "носієм" мають певну групу людей. Ці смаки
формуються під сильним впливом культурних норм, правил, художніх
течій та естетичних критеріїв краси, які панують у цій групі в певну
історичну епоху (так, ландшафтні смаки середньовіччя істотно відрі
зняються від смаків античної доби).
Однак, подібність людей у ландшафтних смаках не означає того,
що всі ці люди абсолютно однаково естетично сприймають ланд
шафти. Кожна людина має власні естетичні вподобання, у тому чи
слі й до ландшафтів. Одні люди віддають перевагу ландшафтам
паркового типу, інші - відкритим степовим просторам, а комусь
більше до вподоби ландшафти сучасного міста. Схильність людей
віддавати перевагу певним ландшафтам, їх окремим рисам і кон
фігураціям називають ландшафтними преференціями. У сучасній
естетиці ландшафту розроблено низку методів, які дозволяють з'я
сувати, за якими рисами ландшафту людина визначає їх естетичну
привабливість і надає їм свої естетичні переваги (преференції). Се
ред цих рис особливе значення мають складність, різноманіття, уз
годженість, загадковість ландшафту та деякі інші. На врахуванні
цих рис ландшафту ґрунтуються сучасна ландшафтна архітектура
та дизайн ландшафту (див. § 8.5).
Перцепційно-когнітивний напрям естетики ландшафту скерований
на пізнання процесу, закономірностей та чинників естетичного
сприйняття людиною ландшафту. Цей напрям естетики ландшафту
тісно пов'язаний з теорією та методами досліджень перцепційного
ландшафтознавства, основні положення якого було розглянуто у гл. 6.
Але естетика ландшафту вивчає не сприйняття ландшафту загалом,
а лише одну з форм цього сприйняття, а саме - естетичну. Особливо
важливе значення в дослідженнях естетичного сприйняття ландшаф
ту посідає з'ясування закономірностей і чинників формування в лю
дини естетичного образу ландшафту.
233
^ 7.5. Палеоландшафтознавство
Палеоландшафтознавство вивчає ландшафти, які існували в ми
нулі доісторичні часи. У полі його уваги не тільки реконструкція
ландшафтів минулого, але й з'ясування того, як і коли одні ландшаф
ти змінювалися іншими. Тобто, поряд із відновленням структури
ландшафтів минулих часів, палеоландшафтознавство вивчає й ево
люцію ландшафтів. Це вивчення становить не тільки суто науковий
інтерес, а має велике значення для вирішення низки важливих про
блем сьогодення, у тому числі й практичного спрямування: пошук по
кладів корисних копалин, прогнозування змін ландшафтів на близьку
та віддалену перспективи тощо.
Хоча палеогеографічні дослідження мають тривалу історію, ста

новлення палеоландшафтознавства як окремого наукового напря
му ландшафтознавства припадає на другу половину XX ст. Особ
лива роль у формулюванні теоретичних його засад належить
А. Рухіну, який уперше дав чітке визначення поняття ландшафту
минулого або палеоландшафту як однорідної ділянки земної повер
хні, у межах якої в певну історичну епоху природні умови (рельєф,
органічний світ, клімат) однорідні й відмінні від прилеглих райо
нів. На думку Л. Рухіна, відновлення фізико-географічної обстано
вки минулого є ніщо інше, як реконструкція ландшафтів. Тому він
вважав, що палеогеографія - це насамперед "наука про географіч
ні ландшафти минулого та їх розвиток", і, таким чином, не розріз
няв палеогеографію від палеоландшафтознавства.
Як окремий науковий напрям палеоландшафтознавство знай
шло переконливе обґрунтування у працях українського географа
М. Веклича. Він вважав, що, на відміну від палеогеографії з та
кими її розділами, як палеокліматологія, палеопедологія (палеоґ-
рунтознавство), що вивчають окремі компоненти географічної
оболонки, палеоландшафтознавство є окремим науковим на
прямом, який вивчає цілісні поєднання цих компонентів - пале-
оландшафти. Під керівництвом М. Веклича була розроблена
методика палеоландшафтознавчих реконструкцій і за нею були
складені палеоландшафтні карти території України, виявлені
часові закономірності розвитку її ландшафтів (Н. Сіренко,
Ж. Матвіїшина, Н. Герасименко). Аналогічні за змістом палеола-
ндшафтознавчі дослідження виконувались у Росії В. Сініциним,
А. Мольбертом, О. Величко.
234
Палеоландшафтознавство - напрям
Зміст палео ландшафтознавства, який вивчає ланд
ландшафтознавства шафти доісторичного часу та їх еволю
цію. Його об'єктом є палеоландшафт.
За визначенням І. Мельничука, він являє собою багатокомпонентну
функціональну взаємопов'язану, відносно генетично однорідну при
родну територіальну систему, яка об'єктивно існувала протягом пев
ного геологічного етапу. Палеоландшафт складається з окремих від
носно самостійних природних компонентів (мінеральний субстрат,
рельєф, клімат, води, грунти, рослинність, тваринний світ). Унаслідок
взаємодії між ними виникає якісно нове утворення, із властивостями,
не притаманними його окремим частинам.
Особливістю палеоландшафту як об'єкта безпосередніх досліджень
є те, що в ньому елементи його мобільного й біотично активного скла
дових (див. рис. 7) практично повністю втрачені, або збережені лише
частково чи в дуже зміненому вигляді (напр., окремі види фауни,
флори, ґрунти або їх певні генетичні горизонти тощо). Таким чином,
як об'єкти досліджень палеоландшафти завжди будуть "неповними",
оскільки на сьогодні складаються лише з тих речовинних елементів,
які уціліли з давніх часів. Такі елементи називають палеоландшафт-
ними пам’ятками. Поряд із ними, у сучасних ландшафтах палеолоа-
ндшафтознавці знаходять матеріальні свідоцтва, які вказують на
процеси, що відбувалися в давніх ландшафтах (заболочення, площин
ний змив, нагромадження торфу тощо). Сліди давніх природних про
цесів у ландшафтах мають назву палеоландшафтних індикаторів.
Разом палеоландшафтні пам'ятки та індикатори становлять палеола-
ндшафтні документи. Саме на основі їх аналізу із залученням відо
мостей щодо змін клімату, водного режиму та інших природних про
цесів минулого можливо відновити (реконструювати) структуру ланд
шафтів минулих епох.
Загальнотеоретичною основою палеоландшафтознавства є вчення
про загальний причинний зв'язок природних явищ у часі та просторі,
про їхню взаємодію та взаємозалежність. Цей зв'язок реалізується в пе
вних просторово-часових рамках, які й визначають загальний об'єкт
палеоландшафтознавства. Для його позначення М. Веклич запропону
У
вав поняття палеогеографічної оболонки. просторовому аспекті її межі
збігаються із сучасною географічною оболонкою. Що стосується часових
меж, тобто періоду між виникненням палеогеографічної оболонки та її
трансформацією в сучасну географічну оболонку, - серед дослідників
235
єдності немає. Практично всі вони одностайні в тому, що палеогеогра

фічна оболонка виникла одночасно з формуванням Землі як планети,
а питання щодо її верхньої часової межі залишається дискусійним. Бі
льшість учених вважає, що її слід проводити між плейстоценом і голоце
ном, тобто приблизно 10 тис. рр. тому. Підставою для цього твердження
є те, що ландшафти голоценового віку за основними своїми рисами ду
же близькі до сучасних і тому є об'єктами власне ландшафтознавчих,
а не палеоландшафтознавчих досліджень.
Сучасне палеоландшафтознавство
Основні напрями
стало розгалуженим науковим напря
досліджень
мом, у межах якого розробляються рі
зноманітні наукові та прикладні пи
тання, пов'язані з відновленням еволюції ландшафтів, складанням
палеоландшафтознавчих карт, визначенням віку та тривалості існу
вання різних ландшафтів, обґрунтуванням схем етапності їх розвитку
тощо. Однак ці питання можна об'єднати у два загальні напрями па
леоландшафтознавчих досліджень - реконструкції власне ландшафтів
минулого й реконструкції послідовності їх змін (еволюції).
Реконструкція палеоландшафтів полягає в тому, що дослідники на
основі опрацювання складної системи методів наявних для певної те
риторії палеоландшафтних документів відновлюють вигляд (тобто ве
ртикальні та територіальні структури), який мали ландшафти на пев
ному етапі їхнього розвитку (напр., у ранньому, середньому, пізньому
плейстоцені тощо).
Важливим результатом палеоландшафтознавчих реконструкцій є
карти ландшафтів минулого, які називаються палеоландшафтними
картами. На них відтворено ландшафти та їх структури у вигляді, в
якому вони існували в різні епохи. Залежно від наявних палеоланд
шафтних документів ці карти можуть складатися в різних масштабах
і з різною детальністю. Здебільшого, чим давнішим є час, на який ви
конується реконструкція палеоландшафтів, тим дослідник має менше
необхідних для неї вихідних матеріалів. Тому на віддалені в часі пері
оди є можливість скласти карти дрібних масштабів, які вказують на
найбільш загальні риси ландшафтної структури минулого. Приклад
такої карти наведено на рис. 45.
Особливо цінними в науковому та практичному аспектах є серії пале
оландшафтних карт, складені для одного й того самого регіону, але на
різні етапи його розвитку. Приклад такої серії карт наведено на рис. 46.
236
150 90 ЗО ЗО 90 150 180
Рис. 45. Палеомакрозональність у ранній крейді

за палеофітогеографічними даними [2]:
Палеокліматичні пояси: 1 - холодно-помірний без СІаввороИв;
2 - північний помірний з переважанням фенікопсісових лісів;
З - субтропічні з переважанням лусколистих і товстостовбурових формацій;
4 - тропічний з ОісИеігороІІБ; 5 - південний помірний
Важливим питанням палеоландшафтознавства, тісно пов'язаним із

реконструкцією палеоландшафтів і складанням їхніх карт, є класифі
кація палеоландшафтів. Загальні принципи класифікаційних побудов
палеоландшафтів залишаються такими самими, як і для сучасних
ландшафтів (див. § 3.5). Проте класифікація палеоландшафтів ускла
днюється тим, що палеогеографічна оболонка Землі протягом всієї її
історії постійно змінювалась, і тому виробити єдиний для всіх етапів
її розвитку критерій виділення класифікаційних таксонів дуже скла
дно. Оскільки кожний етап характеризується тільки властивими йому
природними умовами, М. Веклич вважає доцільним розробляти для
кожного палеогеографічного етапу фанерозою свою класифікацію й
таксономію, а також легенду для палеоландшафтних карт. При їх
складанні необхідно використовувати галузеві (палеогеологічні, палео-
геоморфологічні, палеопедологічні, палеокліматичні, палеобіогеогра-
фічні, літолого-фаціальні) карти, геологічні профілі та розрізи, картос
хеми, інші допоміжні карти.
237
5 Ш ю Е З і5 [ д і6
Рис. 46. Реконструкція рослинних зон України

за спорово-пилковими даними [2]:
а - мартоноський ортоетап: 1 - широколистяно-хвойні ліси,
2 - широколистяно-соснові ліси з домішкою інших хвойних порід та лучними
степами; б - завадівський ортоетап: 3 - широколистяно-хвойні ліси,
4 - хвойно-широколистяні ліси з лучними степами, 5 - широколистяно-
соснові ліси зі злаково-різнотравними степами; в - прилуцький ортоетап:
б - широколистяно-соснові ліси, 7 - сосново-широколистяні ліси з домішкою
ялини, 8 - сосново-широколистяні ліси, 9 - сосново-широколистяні ліси
з різнотравними степами, 10 - сосново-дубові ліси з лучними степами,
11 - різнотравно-злаковий степ, г - дофінський гіпоетап:
12 - березово-соснові ліси, 13 - березово-соснові ліси
з домішкою широколистяних порід і різнотравними степами,
14 - степи з долинними й байрачними лісами,
15 - злаково-полиново-мареві степи, 16 - опорні розрізи,
досліджені спорово-пилковим методом, та їх номери
238
Палеоландшафтні реконструкції мають не тільки наукове, але

й практичне застосування. Вони дають можливість виявити умови
формування інженерно-геологічних властивостей гірських порід,
встановити території поширення екзогенних родовищ, розробити
схему стратиграфічного розчленування антропогенових відкладів,
скласти прогноз розвитку сучасних ландшафтів.
З'ясування еволюдії ландшафтів. Згідно з класичними уявленнями
про еволюцію природи Землі, однією з її головних рис є етапність
- поділ типу часу на окремі відрізки, протягом яких основні власти
вості певного об'єкта чи явища залишаються відносно незмінними.
М. Веклич вважає, що етапність розвитку природи є одночасно схе
мами етапності ландшафтів і палеоландшафтів.
Різні науковці запропонували свої схеми етапності розвитку ланд
шафтів. Так, плейстоцен (1,29-0,935 млн рр.) у найпростішому варіа
нті поділяється на ранній, середній і пізній етапи. Однак, В. Зубаков
поділяє його на 25 етапів, які об'єднуються в шість його суперетапів,
а М. Веклич - на 10 ортоетапів, які об'єднуються в п'ять мегаетапів.
У проблемі еволюції ландшафтів важливим є питання віку палео
ландшафтів. Серед ландшафтознавців немає єдиного погляду щодо
критеріїв його визначення. Одні дослідники вважають, що вік ланд
шафту починається з часу звільнення території з-під рівня моря чи
відступу льодовика, коли виник наземний твердий абіотичний суб
страт, на якому далі формуються та змінюють один одного відповідні
ґрунти, рослинні угруповання, формується певний водний режим то
що. Інші дослідники схильні вважати, що вік ландшафту слід визна
чати за моментом, коли він набув певної інваріантної структури,
а час його зникнення - за моментом, коли ландшафт цю свою струк
туру змінив на іншу. Проте встановити відправні точки таких момен
тів дуже складно через те, що нова структура ландшафту змінює ста
ру поступово, а такі складові ландшафту, як ґрунти, четвертинні й
давніші відклади завдяки своїй інерційності протягом довгого часу
можуть зберігати елементи попередньої структури.
Попри труднощі встановлення віку та тривалості існування палео
ландшафтів, протягом якої вони функціонували та зберігали індиві
дуальну структуру (їх довговічності), сучасні методи досліджень дають
змогу визначити їхній відносний і абсолютний вік. Зокрема, з'ясова
но, що довговічність плейстоценових ландшафтів була неоднаковою
- у ранньому плейстоцені вона коливалася від 80 до 140 тис. рр.,
у середньому - від 20 до 90 тис. рр., а в пізньому - від 10 до 20 тис. рр.
239
Пізнання причин і закономірностей розвитку палеоландшафтів,

порівняння їх із сучасними ландшафтами дає змогу зробити науко
вий прогноз їхнього розвитку на найближчу та віддалену перспекти
ви, розробляти сценарії можливих змін довкілля, зокрема пов'язаних
із глобальними й регіональними змінами клімату. Прогнозування роз
витку ландшафтів на віддалену перспективу базується на екстрапо
ляції палеоландшафтних реконструкцій. Для прогнозування розвитку
ландшафтів широко застосовують метод палеогеографічних аналогій,
що містить у собі одночасно просторове зіставлення структур ланд
шафтів і процесів у них та часову екстраполяцію виявлених завдяки
цьому закономірностей.
^ 7.6. Історичне ландшафтознавство

Історичне ландшафтознавство вивчає зміни ландшафтів за іс
торичний час, коли людина стала могутнім чинником цих змін. Різ
ниця між історичним ландшафтознавством та палеоландшафтознав-
ством визначається насамперед хронологічними рамками досліджень
ландшафтів. Як було зазначено в § 7.5 даного посібника, палеоланд-
шафтознавство обмежується дослідженням ландшафтів доголоцено-
вого періоду. У голоцені, поряд із природними чинниками змін ланд
шафтів, з'являється новий потужний фактор їх змін - людина з її
практикою господарювання в ландшафті. Разом зі змінами цих прак
тик (напр., із переходом до підсічного землеробства, від богарного до
зрошуваного тощо) змінюється і вплив людини на ландшафт, і самий
ландшафт, на якому всі ці зміни позначаються. Саме ці історичні
зміни ландшафтів і вивчає історичне ландшафтознавство. Воно має
численні практичні застосування, оскільки сучасне навколишнє сере
довище є результатом тривалого взаємопов'язаного розвитку природи
й людського суспільства. Тому пізнання механізмів, закономірностей
і тенденцій розвитку ландшафтів у минулому є необхідним етапом пі
знання їх сучасного стану та прогнозування змін у майбутньому.
Становлення та розвиток історичного ландшафтознавства не

віддільні від формування наукового ландшафтознавства взагалі.
Його засновник О. Гумбольдт вважав ландшафт історичним фе
номеном, на якому істотно позначається історія його освоєння
людиною. Особливу увагу зв'язкам ландшафту з історичними
змінами в заселенні території, трансформації стилів і напрямів
240
господарювання, приділяли такі ландшафтознавці XIX - початку

XX ст., як О. Шлютер, П. Відаль, Ж. Врюнн, В. Докучаєв, А. Берг
і особливо К. Зауер.
Культурне ландшафтознавство, яке в Північній Америці започа
ткував К. Зауер і яке буде далі розглянуте в § 7.8 цього посібника,
мало чітко виражену історичну спрямованість. Ландшафтознавча
школа університету Берклі, яку заснував К. Зауер, відзначалась іс
торичним підходом до вивчення ландшафтів. Її представники на
голошували, що сучасний ландшафт є продуктом його тривалого
історичного освоєння людиною і зрозуміти ландшафт без його іс-
торико-географічних реконструкцій неможливо.
На становлення історичного ландшафтознавства в Росії істот
ний вплив мали роботи В. Докучаєва, особливо його монографія
"Наші степи колись і зараз" (рос. - "Наши степи прежде и теперь"
(1892). У цій праці вчений при аналізі ландшафтів Руської рівнини
(переважно в межах України) широко використовує історичні ві
домості, дані археології, аналіз реліктових рослинних угруповань,
за сучасними ґрунтами відновлює ареали поширення різних типів
рослинності в минулому. Започаткований В. Докучаєвим історико-
ландшафтознавчий напрям досліджень у російській географії роз
винули А. Берг, В. Талієв та інші вчені.
Значний внесок у розвиток історичного ландшафтознавства пі
слявоєнного часу зробив Ф. Мільков. Він сформулював предмет
і завдання історичного антропогенного ландшафтознавства, рівні
територіального історико-ландшафтного аналізу. Зокрема, він
дійшов висновку, що правобережні лісостепові ландшафти Украї
ни являють собою ареал найдавніших на Руській рівнині антропо
генних сільськогосподарських ландшафтів, історико-ландшафтний
аналіз яких потрібно починати з доби неоліту.
Оформлення історичного ландшафтознавства в самостійний
науковий напрям з чітким визначенням його об'єкта, предмету,
специфіки методів досліджень пов'язані з працями В. Жекуліна.
Сполучення генетичного принципу, що використовується в ланд
шафтознавстві, з методом часових зрізів, який розробили іс
торики, дозволило В. Жекуліну закласти підґрунтя діахронічного
підходу в історичному ландшафтознавстві.
В Україні історичне ландшафтознавство значного розвитку на
було з початку 1970-х рр. завдяки дослідженням С. Трохимчука,
А. Воропай, П. Підгородецького, С. Романчука, В. Коржика та ін
ших ландшафтознавців.
241
Історичне ландшафтознавство - нау

Зміст історичного ковий напрям, який вивчає ландшафти
та їх зміни під впливом природних
ландшафтознавства і антропогенних чинників упродовж
історичного часу (голоцену).
Зміст і напрями досліджень історичного ландшафтознавства зумо
влені реалізацією загальнонаукового історичного підходу до вивчення
ландшафту. Цей підхід ґрунтується на тому, що сучасний стан ланд
шафтів, а відтак і їх майбутні стани обумовлені попереднім розвит
ком і змінами. Історичний підхід також використовує й палеоланд-
шафтознавство (див. § 7.5 ), але, на відміну від нього, історичне
ландшафтознавство зосереджує свою увагу переважно на антропо
генних чинниках змін ландшафтів. Таким чином, об'єктом історично
го ландшафтознавства (так само, як і актуального ландшафтознавст
ва) є сучасні (голоценові) ландшафти, а предметом вивчення - їх при
родно-антропогенний розвиток від початку господарської діяльності
людини до сучасності. Фактично, це історія формування антропоген
них ландшафтних комплексів, яка у свою чергу є також і історією
природокористування.
Як вважає С. Романчук [10], природокористування можна розглядати
як головний механізм взаємодії між суспільством і природним середо
вищем, яка відбувається на рівні територіальних систем, що складають
ся із підсистем природи, господарства й населення. Такі системи під рі
зними своїми назвами визнаються предметами історичного ландшафто
знавства. Так, В. Жекулін називає їх історико-географічними система
ми, С. Романчук - ландшафтно-господарськими або ландшафтно-
етногосподарськими, А. Воропай - природно-антропогенними, М. Кри-
лов - системами природокористування тощо.
Попри термінологічні відмінності в назвах об'єктів і предметів іс
торичного ландшафтознавства, дослідники згодні в тому, що вони
являють собою систему типу "природа - населення - господарство"
(див. "шмітхюзенський" варіант тлумачення поняття ландшафту на
рис. 4, в). Такі системи є полігенетичними за своїм походженням
і дуже складними. їх дослідження в історичному ракурсі вимагає
опрацювання великих обсягів інформації з використання здобутків
усіх історичних галузей географічних наук. У зв'язку з цим склалось
поняття про інформаційні системи (ІС) історико-ландшафтознавчих
досліджень. Основними з них є історична, археологічна, етнологічна,
лінгвістична, господарська ІС тощо.
242
Історична ІС складається з інформації у вигляді письмових і карто

графічних документів, узагальнюючих праць, упорядкованих за істо
ричною періодизацією, які можуть свідчити про характер природоко
ристування, угіддя, населені пункти, шляхи сполучення, системи зем
леробства та промисли, стан тогочасного довкілля, демографічну ситу
ацію, соціально-політичний та економічний устрій суспільства тощо.
Археологічна ІС містить інформацію про комплекси матеріальних
залишків, які дають уявлення про знаряддя праці, свійські й дикі
тварини, культурні рослини, особливості житла та будівельні матеріа
ли, тяжіння поселень до певних природних елементів, їх щільність,
розміри, видовий склад диких тварин і рослин, статево-вікову та ан
тропологічну структуру населення тощо.
Етнологічна ІС характеризує етнічні спільноти території дослі
дження, механізми взаємодії етносу з ландшафтом, міжетнічні відно
сини, традиційні системи природокористування, сприйняття приро
дного середовища та його ритміки.
Лінгвістична ІС основне інформаційне навантаження несе через
топоніми, які вказують на форми природокористування, стан довкіл
ля, етнічну структуру та історію території.
Господарська ІС характеризує технологічні особливості природоко
ристування та його ефективність, зокрема містить інформацію про
способи полювання, збиральництва та рибальства, знаряддя праці,
ротаційні цикли виробництва, продуктивність худоби та структуру
стада, потреби в кормах, будівельні матеріали, способи їх добування
та виробництва тощо.
Особливість історичного ландшафтознавства полягає в тому, що
воно є науковим напрямом ландшафтознавства і водночас складовою
частиною історичної географії. За визначенням П. Підгородецького,
історична географія є системою історичних галузей географічних на
ук, а її предмет - історія розвитку, освоєння та змін географічного се
редовища й ландшафтів.
Історична фізична географія займає проміжне положення між гео
графією сучасності (актуальною) та палеогеографією, і, відповідно,
історичне ландшафтознавство - між актуальним ландшафтознавст
вом (яке вивчає сучасні ландшафти) і палеоландшафтознавством.
Однак хронологічні межі між цими напрямами ландшафтознавства
чітко не визначені й між ними може бути доволі широка "зона перек
риття". Так, у давньозаселених регіонах, де період природокористу
вання має тривалість у тисячі років, зміни ландшафтів вивчаються
і історичним ландшафтознавством, і палеоландшафтознавством. При
243
цьому вони використовують свої специфічні методи та концепції (від

повідно - історичного ландшафту та палеоландшафту). Таке допов
нення не є суперечливим. Воно дуже корисне для всебічного пізнання
ландшафту як феномену історичного.
"Перекриття" хронологічних рамок дослідження ландшафтів між
палеоландшафтознавством та історичним ландшафтознавством є тим
більшим, чим давнішим є початок антропогенної трансформації
ландшафтів. Для територій порівняно недавнього освоєння такого
"перекриття" може й не б у т и . Для вивчення таких територій дослід
ник має у своєму розпорядженні історичні документи у вигляді літо
писів, давніх карт, даних переписів населення тощо. Якщо у своїх ро
звідках щодо змін ландшафтів минулого дослідник використовує ар
хівні та фондові матеріали як головне джерело інформації, то такі до
слідження належать до історичного ландшафтознавства. У випадку,
коли таких даних немає й основним фактичним матеріалом для ре
конструкцій ландшафтів минулого є результати спорово-пилкового
аналізу, аналізів викопних (похованих) ґрунтів, викопних решток рос
лин і тварин, палеолітологічні, палеокліматичні та інші дані, тоді такі
дослідження належать до палеоландшафтознавчих.
Історичне ландшафтознавство дослі

Основні напрями джує широке коло питань, пов'язаних із
досліджень з'ясуванням структури, динаміки ланд
шафтів історичного минулого, особливос
тей їх використання людиною тощо. Важливими факторами досліджень
цього напряму ландшафтознавства є застосування діахронічного аналі
зу до історичних ландшафтів, реконструкція структури та функцій істо
ричних ландшафтів, оцінювання антропогенної перетвореності ланд
шафтів на різні часові зрізи, історико-ландшафтне районування.
Діахронічний аналіз (від давньогрецьк. ЛІА - наскрізний рух, про
никнення тощо, і ХРОИОЕ - час) в історичному ландшафтознавстві
полягає у виявленні послідовності змін структури та станів ландшаф
тів за історичний час, який охоплює періоди становлення, поширення
й ускладнення господарських функцій ландшафтів. Визначення тре-
ндів цього процесу на окремих етапах природокористування і в ціло
му за період, що досліджується, закладає основу прогнозування змін
ландшафту в майбутньому.
Історична глибина діахронічного аналізу визначається початком го
сподарського використання території. Наприклад, історію формування
антропогенних ландшафтів Середземномор'я чи Українського Лісосте-
244
пу слід починати з неоліту. Об'єктом діахронічного аналізу можуть бути

ландшафтні комплекси будь-якого рангу: від ландшафтних зон до
окремих урочищ і фацій. Детальність і глибина аналізу буде при цьому
суттєво відрізнятися. У першому випадку може аналізуватись весь пе
ріод природно-антропогенного розвитку ландшафтів, у другому - тіль
ки час від появи певних господарських функцій, що обумовили вини
кнення цього антропогенного ландшафтного комплексу.
Характеристика структур ландшафтів, їх стану, особливостей ви
користання людиною тощо, які існували на певний момент часу, на
зивають часовим зрізом. Для одного й того самого ландшафту, чи для
певної території можна відновлювати (реконструювати) історичні
ландшафти минулого та особливості природокористування на різні
часові зрізи. У результаті такого аналізу одержуємо серію зрізів, яка
характеризує ландшафтний комплекс у певному часовому проміжку.
Таку серію називають системою часових зрізів. На кожний із цих зрі
зів складається карта ландшафтів та їх використання. Серія таких
карт дає уявлення про розвиток і динаміку ландшафтів.
Для аналізу високочастотних змін ландшафтів інтервал між зріза
ми вимірюється добами, годинами, хвилинами (для стаціонарних дос
ліджень динаміки ландшафтів), а для низькочастотних змін цей інте
рвал може досягати мільйонів років. Для історико-ландшафтного ана
лізу кожен із етапів природокористування досліджуваної території
повинен характеризуватись, як мінімум, одним зрізом.
Історико-ландшафтні реконструкції здійснюються за допомогою
діахронічного аналізу. Для цього використовують дані палеогеогра
фії та палеоландшафтознавства, історичні матеріали (описові й кар
тографічні), виконують топонімічний аналіз території дослідження,
проводяться натурні дослідження на ключових ділянках, під час
яких обстежують ґрунти, поховані під фортифікаційними спорудами
городищ, курганними насипами, делювіальними й алювіальними ві
дкладами, здійснюють відбір зразків для палінологічного аналізу,
встановлюють сліди давнього природокористування за матеріалами
аерофотозйомки тощо.
Методика історико-ландшафтних реконструкцій суттєво відрізня
ється для зрізів різної інформативної забезпеченості. Для документо
ваного періоду використовуються давні картографічні матеріали, із
яких на ландшафтну основу переносяться межі ділянок природної
рослинності, сільськогосподарських угідь, населених пунктів та інших
типів господарського використання ландшафтів. Такий підхід засто
248
совується переважно для великомасштабного картографування на

ключових ділянках. При середньо- та дрібномасштабному картогра
фуванні великих регіонів у ландшафтних контурах подаються дані
про типи та площі антропогенних ландшафтів або загальна оцінка
антропогенної перетвореності ландшафтів.
При реконструкції ландшафтів на часові зрізи, які не висвітлені
в історичних свідоцтвах і картографічних матеріалах, застосовується
низка складних методів історичного ландшафтознавства. Одним із
них є метод стуктурно-балансового моделювання. Згідно з ним, зале
жно від пануючої системи землеробства та ландшафтної структури
території, моделюється співвідношення угідь різного господарського
призначення та визначається демографічна ємність ландшафтів. Це
дозволяє визначити ареали різного функціонального використання
ландшафтів, відновити їх стан на різні часові зрізи. Як приклад, на
рис. 47 наведено карту ландшафтів Середнього Придніпров'я на ча
совий зріз ІХ-ХІІ ст. н. е. На ландшафтні карти давнього періоду
освоєння наносяться археологічні пам'ятки різного типу, тогочасні
населені пункти, оборонні лінії тощо.
Т и п и ландш аф т ів
м іш а н о -л іс о в і
л у ч н о -с т е п о в і
к о м п л е к с ш и р о к о л и с т я н о -л іс о в и х
та л у ч н о -с т е п о в и х
запла вн і
л*. К у р г а н н і гр ун т и
■ С іл ь с ь к і п о с е л е н н я
♦ Городищ а
ЕЗ М іс ь к і п о с е л е н н я
Рис. 47. Ландшафти Середнього Придніпров'я на часовий зріз

ІХ-ХІІ ст. н. е. [10]
246
Інформаційна забезпеченість зрізів у ході історико-ландшафтних

реконструкцій залежить від їх історичної глибини. Історична інформа
ційна система надає матеріли для історико-ландшафтних реконструк
цій порівняно близького до сучасності періоду природокористування.
Ці матеріали представлені текстовими описами, актами, що стосують
ся землеволодінь, чисельності та занять населення, статистичною звіт
ністю, даними кадастрів, картографічними творами тощо. В Україні
цей документований період охоплює найближчі 200-300 років.
Далі від сучасності кількість та інформативність історичних доку
ментів поступово зменшується. Так, перші історичні документи (літо
писи часів Київської Русі, а також доби Середньовіччя) мало інфор
мативні щодо господарських функцій ландшафтів. Відомості про сис
теми землеробства та інші галузі господарства, їх продуктивність ду
же неконкретні. Згадки про кліматичні, гідрологічні та інші екстре
мальні несприятливі для господарства явища є в цих матеріалах фра
гментарними. Тому ландшафтознавча інтерпретація інформації для
малодокументованого періоду матеріалів без широкого залучення да
них інших ІС практично неможлива.
Недокументований період для регіонів давнього природокористу
вання є набагато тривалішим порівняно з документованим і малодо-
кументованим. Інформаційне забезпечення цього періоду здійснюєть
ся археологічною інформаційною системою.
Оцінка антропогенної перетвореності ландшафтів за історичний пе
ріод. Кількісні методи оцінки ступеня антропогенної зміненості ланд
шафтів у різні часові зрізи ґрунтуються на врахуванні структури земе
льних угідь у межах ландшафтного комплексу. При цьому враховується
не лише відсоткове співвідношення угідь різних видів, але й ступінь
зміненості ландшафту при його використанні під певне угіддя.
У історико-ландшафтних дослідженнях основна увага звертається
на зміненість ландшафтів унаслідок їх сільськогосподарського вико
ристання. На відповідних картах відображується процес освоєння
і змін ландшафтів. Ці карти бувають аналітичними й синтетичними.
Аналітичними є карти, які показують зміни лісистості, розораності,
поширення реліктових фітоценозів тощо; синтетичними - карти, на
яких показані ландшафтні комплекси різного таксономічного рівня,
систематизовані за ступенем їх антропогенної зміненості. Для якісної
характеристики цієї змінності В. Жекулін пропонує таку градацію:
окультурені ландшафти - всю територію яких займають сільськогос
подарські угіддя; дуже змінені ландшафти - сільськогосподарські зе
млі займають більше 70 % території; змінені ландшафти - на сільсько
господарські угіддя припадає 50% і більше; слабо змінені - сільського-
247
сподарські землі займають менше ЗО %; незмінені ландшафти - сіль

ськогосподарські землі зустрічаються окремими "острівками".
Показники сільськогосподарського освоєння ландшафтів (площі їх
сільськогосподарських модифікацій) визначаються відповідно до ка
ртографічних моделей ареалів природокористування. Ці моделі буду
ються за правилом полігонів Дірхле й окреслюють ареали природоко
ристування на певний історичний зріз. Площа та територіальна стру
ктура цих ареалів розглядаються як критерії антропогенного освоєн
ня й перетворення регіону на кожному з етапів його освоєння. Прик
лад такої структури наведено на рис. 48.
■цент ри Е Л Г С 1 - о к р е м іЕ Л Г С
- с іл ь с ь к о го с п о д а р с ь к і 2 - м о н оц ен т р и ч н е п о л е
ядра Е Л Г С п р и р од ок ор и ст ув а н н я
м еж і Е Л Г С З - пол іцен т р ич н е пол е

- О ' п р и р од ок ор и ст ув а н н я
Рис. 48. Структура ареалу природокористування [10]
Аналіз господарського освоєння ландшафтів у регіональному аспекті

зручно вести за допомогою ізолінійних карт ареалів природокористу
вання. Такі карти складаються шляхом побудови полів щільності інди-
248
каторів антропогенізованих ландшафтних комплексів на певні часові

зрізи. Ці індикатори визначаються за історичними й археологічними
матеріалами, а їх поля будуються методом "ковзаючого зважуючого ко
ла". Отримана в такий спосіб карта ступеня сільськогосподарського
освоєння ландшафтів у період Київської Русі наведено на рис. 49.
Рис. 49. Сільськогосподарське освоєння

Середнього Подніпров'я в період Київської Русі, % [10]
Для визначення фактичного вмісту сільськогосподарських угідь

в ареалах природокористування здійснюється їх спектрально-остео-
логічна індикація в реперних ландшафтних комплексах давнього гос
подарського використання. Цей метод ґрунтується на інтерпретації
даних про співвідношення залишків свійських і диких тварин на по
селеннях досліджуваного періоду.
Історико-ландшафтне районування вирішує два основні завдання:
1) регіональну систематику ландшафтів за ступенем їхнього освоєння
для певного етапу природокористування; 2) поділ території за віком
і характером освоєння її ландшафтів. Крім того, на основі схем істо-
рико-ландшафтного районування територій, виконаних за результа
тами вивчення системи часових зрізів, можна простежити характер,
тривалість і послідовність господарських функцій ландшафтів. Це дає
можливість оптимізувати сучасне природокористування, а також ви
значати природно-еталонні, історичні та етнічні ландшафти, які осо
бливо потребують охорони.
249
Історико-ландшафтне районування можна здійснювати за кри

теріями односпрямованості процесів антропізації ландшафтів і рі
внем їх антропізації в межах кожного зрізу, а також за всю історію
природокористування в регіоні. У результаті виділяються історико-
ландшафтні краї, землі, області, райони, які характеризувались од
нотипною структурою ландшафтів і стилем господарювання в них
у певний історичний час (напр., у добу Київської Русі), або райони,
які відрізняються між собою за історичною спрямованістю транс
формації ландшафтів. Таке районування вимагає аналізу територі
альної диференціації господарського освоєння ландшафтів у кож
ному зрізі, визначення їх середніх і максимальних значень, а також
фіксацію давніх ядер освоєння, їх успадковування від зрізу до зрі
зу. Зміна площ і конфігурацій ареалів надає можливість районува
ти регіон відповідно до критерію часової структури природокорис
тування. Що стосується тривалості та послідовності господарських
функцій ландшафту, то регіон доцільно районувати за такими ча
совими структурами природокористування: постійне, переважне,
періодичне, нетривале, відсутнє (рис. 50).
Рис. 50. Історико-ландшафтне районування

Середнього Подніпров'я [10]
250
^ 7.7. Антропогенне ландшафтознавство

На сьогодні антропогенний чинник став провідним у формуван
ні та зміні природних ландшафтів. Ці зміни і вивчає антропогенне
ландшафтознавство. Якщо історичне ландшафтознавство головну зва
гу приділяє відновленню (реконструкціям) ландшафтів під впливом ан
тропогенних і природних чинників, то антропогенне ландшафтознавс
тво зосереджується на тому, як діяльність людини позначається на су
часних ландшафтах. Слід, однак, зазначити, що в межах антропоген
ного ландшафтознавства деякі його послідовники виділяють його
окрему частину - історичне антропогенне ландшафтознавство. Його
мета полягає у з'ясуванні історичних змін ландшафтів, спричинених
людською діяльністю.
Теза про те, що людина та її діяльність відіграють надзвичайно

важливу роль у формуванні та змінах ландшафту, була висловлена
ще О. Гумбольдтом. В англомовному середовищі географів інтерес
до вивчення впливу людини на ландшафти значно виріс після ви
ходу у світ книги Д. Марша "Людина і природа або про вплив лю
дини на зміну фізико-географічних умов" (1864). У передмові до
неї автор зазначав, що метою його книги було встановити розміри
змін, які людина своєю діяльністю завдає "у різних фізичних умо
вах Землі", розкрити небезпеку цих змін і показати необхідність
обачливого ставлення до природи, з'ясувати можливість і важли
вість відновлення порушеного в ній порядку й покращення вели
ких виснажених територій.
У російській географії значний вплив на виникнення антропо
генного ландшафтознавства справили дослідження В. Докучаєва,
О. Ізмаїльського, Г. Висоцького. А. Берга, а в Україні - С. Руд-
ницького та П. Тутковського. Значні здобутки східноєвропейських
ландшафтознавців у галузі вивчення впливу людини на ландшафт
призвели до того, що саме в їх середовищі антропогенне ландша
фтознавство виокремилось як певний науковий напрям природ
ничої географії. Він почав своє формування із 30-40-х рр. XX ст.
і остаточно затвердився з початку 1970-х рр. завдяки працям
Ф. Мількова. У 1973 р. він розробив основи теорії загального ан
тропогенного ландшафтознавства й виділив його як окремий на
прям ландшафтознавства. Ф. Мільков сформував потужну наукову
школу антропогенного ландшафтознавства, представником якої
в Україні є професор Г. Денисик.
251
Антропогенне ландшафтознавст
во - науковий напрям, який вивчає
Зміст антропогенного ландшафти, змінені в результаті ді
ландшафтознавства яльності людини та закономірності
цих змін. Основним його поняттям
є антропогенний ландшафт. На думку Ф. Мількова, антропогенними
ландшафтами є комплекси, у яких на всій або більшій їх площі за
знали корінних змін під впливом людини якщо не всі, то принаймні
один компонент ландшафту. Наприклад, антропогенним ландшафт
стає тоді, коли людина знищила його природну рослинність і замі
нила її культурною (ріллею, садом, виноградником, парком тощо),
або тоді, коли в результаті містобудівництва природні ґрунти або
взагалі знищені, або замінені штучними техноземами. Докорінно
змінений людською діяльністю компонент ландшафту, або декілька
його компонентів визначає й основні властивості всього антропо
генного ландшафтного комплексу. Рис. 4, б ілюструє таке тлума
чення антропогенного ландшафту.
Таким чином, усі сучасні ландшафти Ф. Мільков поділяє на три
типи: природні, або натуральні, на яких людська діяльність не по
значилась, та ландшафти, змінені цією діяльністю. Серед останніх
виділяються ландшафти, які, хоч і зазнали антропогенних впли
вів, проте не змінили докорінно свою структуру, а також ландша
фти, які в результаті людського втручання кардинально змінили
ся. Такі ландшафти й вважаються антропогенними. Якщо їх зміни
сприятливі для людини й відображають високу культуру природо
користування, то ці антропогенні ландшафти вважаються культу
рними. Якщо антропогенні ландшафти зазнають небажаних змін
(ерозії ґрунтів, зсувів та абразії, забруднення поверхневих і ґрун
тових вод, вимирання біологічних видів тощо), то вони належать
до акультурних. Зазначені співвідношення між цими типами
ландшафтів наведено на рис. 51.
Ф. Мільков та його послідовники наголошують, що антропогенні
ландшафти є природними комплексами. Вони, хоч і складаються
з компонентів, які докорінно змінені людиною, але взаємодія між ни
ми й розвиток самого антропогенного ландшафту визначаються при
родними закономірностями. Наприклад, ерозія ґрунтів у розораних
і засіяних просапними культурами агроландшафтах, хоч і спричинена
впливом людини, але підкоряється природним закономірностям. Та
ким чином, людська діяльність розглядається не як складова антропо
генного ландшафту, а лише як чинник, який створив антропогенний
252
ландшафт (точніше - перетворив на нього вихідний натуральний

ландшафт). Після того як антропогенний ландшафт створений, він
розвивається за природними закономірностями. Через це деякі ан
тропогенні ландшафти навіть важко відрізнити від їх натуральних
аналогів. Так, болота й водойми, зарослі очеретом, створені в піщаних
і глинистих кар'єрах, за своїми властивостями дуже подібні до нату
ральних водно-болотних урочищ; старі лісові штучні насадження, та
кі, як "Дача Галілея" в Тернопільській області чи Трикратівський ма
сив у Миколаївській області, на сьогодні дуже наблизились до натура
льних лісових ландшафтних комплексів правобережного лісостепу
України. Людина колись створила й досі використовує такі антропо
генні комплекси (напр., з метою рекреації), але на подальший їх роз
виток може не впливати.
Рис. 51. Співвідношення між природними (натуральними)

зміненими та антропогенними ландшафтами [8]
Зовнішній вигляд антропогенних ландшафтів, процеси, що в них

відбуваються, характер і глибина антропогенних перетворень тощо,
сильно залежать від роду господарської діяльності людини, яка й
спричинила їх виникнення. На цій підставі обґрунтована класифіка
ція антропогенних ландшафтів, яку наведено в табл. 11.
253
Таблиця 11. Класифікація антропогенних ландшафтів [10]
Клас Підклас Тип

1. Сільськогос 1.1. Польовий
подарський 1.2. Лучно-пасовищний
1.3. Садовий
1.4. Виноградниковий
1.5. Змішаний
2. Промисловий Кар'єрний
Відвальний
Териконовий
Промисловий карст
Звалища й полігони ТПО
3. Лінійно- Автомобільних шляхів
дорожний
Залізниць
Аеродромів
Нафто-, газопроводів
Ліній електропередач
4. Лісовий 4.1. Лісові культури Типи виділяються відпові
4.2. Вторинні ліси дно Д О П ІД Х О Д ІВ лісової
типології
5. Водний 5.1. Водосховища 5.1.1. Великі водосховища
5.1.2. Середні водосховища
5.1.3. Дрібні водосховища
та ставки
5.2. Канали
6. Рекреаційний Ландшафти й ландшафтно-техногенні комплекси
навколо санаторіїв, пансіонатів, будинків і баз відпо
чинку, туристичних баз, кемпінгів, великі міські та
приміські парки з атракціонами, лісопарки, лугопар
ки, гідропарки, ландшафтно-архітектурні музеї тощо
7. Селищний 7.1. Сільський
7.2. Міський 7.2.1. Садово-парковий
7.2.2. Малоповерховий
7.2.3. Багатоповерховий
7.2.4. Заводський
8. Белігеративний Сторожові кургани
Оборонні вали
Воронки та траншеї
254
Сучасне антропогенне ландшафтознавство стало дуже розгалуже

ним науковим напрямом. Воно досліджує вертикальні й територіальні
структури антропогенних ландшафтів, їх динаміку, історію форму
вання під впливом діяльності людини тощо. Відповідно до типу ан
тропогенних ландшафтів пропонується розрізняти відповідні напря
ми антропогенного ландшафтознавства: агроландшафтознавство, ур-
боландшафтозНавство, меліоративне ландшафтознавство і т. п.
За масштабом досліджень антро

Основні напрями погенне ландшафтознавство пропо
досліджень нують поділяти на загальне та регіо
нальне. На думку Ф. Мількова, який
і запропонував такий поділ, головним завданням загального антропо
генного ландшафтознавства є вивчення процесів антропогенізації ланд
шафтної сфери Землі в цілому. Дослідження виконуються в масштабі
всієї планети, окремих континентів з метою з'ясування головних за
кономірностей у глибині антропогенних змін ландшафтів, поширенні
антропогенних ландшафтів різних типів тощо. З урахуванням того,
що на сьогодні антропогенні перетворення ландшафтів досягають
дійсно глобальних масштабів, такі дослідження мають особливе зна
чення. Як приклад, на рис. 52 наведено схему поширення міських
ландшафтів, з якої видно, що вони охопили практичну всю планету й
відіграють важливу роль у сучасній територіальній структурі її бага
тьох великих регіонів.
Попри важливість дослідження антропогенних змін ландшафтів
у глобальному масштабі, сучасне антропогенне ландшафтознавство свої
основні зусилля зосереджує на пізнанні змін ландшафтів на регіональ
ному й локальному рівнях. Основні напрями цих досліджень полягають
у картографуванні антропогенних ландшафтів, з'ясуванні характеру та
оцінці глибини їх антропогенних перетворень, прогнозуванні змін унас
лідок посилення, припинення чи зміни напряму їх господарського вико
ристання, районування антропогенних ландшафтів тощо.
Картографування антропогенних ландшафтів. При дрібномасштаб
ному картографуванні на карту наносяться класи, підкласи й зональ
ні типи антропогенних ландшафтів (див. табл. 11). Картографування
антропогенних ландшафтів у середньому та великому масштабах ви
магає виділення антропогенних ландшафтних комплексів різного та
ксономічного рангу, аналогічно до того, як це виконується при скла
данні карт територіальних структур ландшафту взагалі (див. § 3.4 по
сібника). Ф. Мільков і представники його наукової школи використо
255
вують таксономічний ряд антропогенних ландшафтних комплексів,

який дуже близький до таксономії ПТК школи генетичного ландшаф
тознавства (рис. 11): антропогенне урочище - антропогенна місце
вість - антропогенний ландшафт.
Рис. 52. Картосхема глобальної географії міських ландшафтів:

1 - найбільш великі міські агломерації та агломеровані райони;
2 - території з домінуючим поширенням великих міських ландшафтів;
З - території зі значним поширенням великих міських ландшафтів;
4 - скупчення міських ландшафтів, що виникли в слабозаселених районах;
5 - великі міські ландшафти в умовах щільного сільськогосподарського
розселення; б - території із середнім поширенням міських ландшафтів;
7 - території з розрідженою мережею міських ландшафтів,
у тому числі і великих; 8 - незначний розвиток міських ландшафтів;
9 - одиничні міські ландшафти в умовах слабозаселених територій
При картографуванні антропогенних ландшафтних комплексів, тобто

при встановленні їхніх меж, ураховуються як межі антропогенного по
ходження (напр., між ріллею та лісом, між територією сільської забудови
та сіножаттями тощо), так і межі природного (натурального) ландшафту.
При цьому межі господарських угідь ураховуються лише на рівні антро
погенного урочища, а за основу картографування антропогенних ком
плексів вищих рангів слугують ознаки природного ландшафту (літоген-
256
на основа, рельєф, ґрунти тощо). У результаті територіальна структура

антропогенного ландшафту має вигляд мозаїки контурів, конфігурація
яких відбиває природну складову ландшафту, але при цьому несе й від
повідне соціофункціональне навантаження.
Оцінка глибини антропогенних перетворень ландшафту. Ступінь, до
якого змінилися ландшафти внаслідок їх антропогенних перетворень,
важливо враховувати при визначеннях ареалів потенційного запові
дання ландшафтів, відновлення історії становлення сучасної структу
ри ландшафтів, прогнозування їх змін, оцінюванні стійкості тощо.
Існує декілька підходів до оцінювання ступеня зміненості (антропо-
генізації, антропізації, антропогенної трансформованості) ландшаф
тів. Ф. Мільков за співвідношенням у ландшафті площ антропогенних
і натуральних ландшафтних комплексів пропонував розрізняти при
родні, змінені та антропогенні ландшафти (табл. 12).
Таблиця 12. Райони співвідношення

природно-антропогенних комплексів
Питома вага комплексів за площею,
Ландшафт яку вони займають у ландшафті
Антропогенні Природні
комплекси, % комплекси, %
1. Антропогенний 75-100 0-25
2. Природно-антропогенний 75-25 25-75
3. Природний (натуральний) 25-0 75-100
Значної популярності набула оцінка ступеня антропогенної транс

формованості ландшафтів за допомогою інтегрального показника,
який кількісно характеризує, наскільки глибоко ландшафт змінений
людською діяльністю. В Україні користуються показником антропо
генної перетвореності ландшафтів, запропонованим П. Шищенком:
К ап = °>°1 >
і= 1
де Кан - ступінь антропогенної перетвореності ландшафтів регіону;

п - ранг антропогенної перетвореності ландшафту і-тим типом його го
сподарського використання; ді - індекс глибини перетвореності ланд
шафту і-тим типом господарського використання; рі - частка (%) угідь
і-го типу в регіоні; п - число типів господарського використання ланд
шафту (типів угідь). Значення коефіцієнтів п і ді наведено в табл. 13.
257
Таблиця 13. Коефіцієнти глибини (<?і) та рангу (п)

антропогенної перетвореності ландшафтів19
Тип використання ландшафту (тип угідь) & Гі

Природоохоронні території 1 1
Ліси 2 1,05
Болота й заболочені землі 3 ІД
Луки 4 1,15
Сади та виноградники 5 1,2
Рілля 6 1,25
Сільська забудова 7 1,3
Міська забудова 8 1,35
Водосховища, канали 9 1,4
Землі промислового використання 10 1,5
Ландшафтно-інженерні та ландшафтно-техногенні системи. Підтрим

ка структури та функціонування значної частини антропогенних ланд
шафтів можливі за рахунок періодичного втручання людини. Так, існу
вання польових сільськогосподарських ландшафтів вимагає щорічного
обробітку ґрунту, посіву культурних рослин, збирання їх урожаю тощо.
Без цих заходів даний польовий антропогенний ландшафт трансформу
ється в перелоговий. Так само потребують періодичних втручань з боку
людини лісокультурні ландшафти, рекреаційні та інші їх типи.
Ландшафти, функціонування яких значною мірою залежить від
прийняття періодичних втручань з боку людини і необхідної для цьо
го інженерної інфраструктури, являють собою ландшафтно-інже
нерні системи. їх структура має два блоки, один із яких - власне ан
тропогенний ландшафт, а другий - певна інженерна споруда або їх
система. Широко розповсюджені сільськогосподарські ландшафтно-
інженерні системи: поля, сади, луки зі зрошувальними каналами
й дощувальними агрегатами. Дослідження таких систем вимагає ви
вчення як природних закономірностей їх функціонування, так і еко
номічного аналізу інженерних комплексів і систем. Крім науково-
ландшафтознавчих, таке дослідження вимагає відповідних знань
у сфері сільського й лісового господарств, економіки тощо.
19Щищенко П.Г. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном

проектировании. - К., 1999.
258
Крім ландшафтно-інженерних, виділяють також ландшафтно-тех

ногенні системи. Якщо в ландшафтно-інженерних системах провідна
роль належить антропогенним ландшафтам, а інженерний чинник
лише періодично кореіус їх функціонування, то в ландшафтно-техно
генних системах головну роль відіграє технічний блок, завдяки якому
ці системи функціонують під контролем людини. Як наслідок, ланд
шафтно-техногенні системи не здатні до природного саморозвитку.
Прикладами таких систем є промислові, дорожні, значна частина мі
ських і селищних ландшафтів тощо.
Культурне ландшафтознавство ґрунтується на розумінні ланд

шафту як результату матеріального та духовного освоєння культурою
певного простору. Ландшафт у такому тлумаченні не лише містить
культурні елементи як свої складові, а сам являє собою культурний
артефакт, є формою культури.
Розрізнення між природним і культурним ландшафтом знахо

димо у О. Гумбольдта. Як зазначалось у § 1.5, він намітив дві лінії
розвитку поняття ландшафту: природничо-наукову та соціокуль-
турну. На батьківщині О. Гумбольдта розвиток останньої лінії
увінчався роботою О. Шлютера "Морфологія культурного ланд
шафту" (1899), де це поняття (з нім. - Kulturlandschaft) було впе
рше визначено.
О. Шлютер вважав, що крім пізнання ландшафту як суто при
родного утворення, необхідний науковий напрям, у межах якого
ландшафт має вивчатися як феномен, в утворенні та змінах яко
го істотну роль відіграють культурні чинники - спосіб життя лю
дей, культурні норми та практики природокористування, мора
льні цінності тощо.
Найбільш послідовно останній напрям ландшафтознавства роз
вивався у Франції П. Відалем і його послідовником Ж. Брюном
у 1920-1930 рр. (див. § 1.5). Як ландшафти ними розглядалися
території, у межах яких склався специфічний стиль життя людей.
Могутній поштовх для розвитку культурного ландшафтознавс
тва дав К. Зауер, який заснував потужну наукову школу культур
ного ландшафтознавства в університеті Берклі (США). Його книга
"Морфологія ландшафту" (1925) визначила формування культур
ного ландшафтознавства Північної Америки. У цій книзі К. Зауер
259
дав таке визначення його об'єкта: "Культурний ландшафт ство

рюється із природного ландшафту культурною групою; культура
є агентом, природна місцевість - середовищем, а культурний
ландшафт - результатом". Пізніші дослідження американської
школи культурного ландшафтознавства більшу увагу стали приді
ляти ролі нематеріальних виявів культури у формуванні культур
ного ландшафту, а сам він став розглядатися як ключ до розу
міння культурних цінностей, символів, вірувань людей (Р. Дафті,
С. Деніелс, Д. Косгроув).
У Росії, а згодом у СРСР, ідея культурного ландшафту здобула
своїх прихильників. Зокрема, Л. Берг оперував цим поняттям і об
ґрунтовував його таким чином: "Природними ландшафтами ми
називаємо такі, у створенні яких людина не брала участі, на відмі
ну від культурних, у яких людина та її витвори відіграють важливу
роль". Подібні ідеї розвивалися також О. Воєйковим, П. Савиць-
ким, В. Семеновим-Тян-Шанським.
У післявоєнний час Ф. Мільков і А. Ісаченко виступили із своїми
тлумаченнями поняття культурного ландшафту. На їх погляд, культу
рним слід розглядати не будь-який змінений людиною ландшафт,
а лише такий, що створений людиною цілеспрямовано й задовольняє
вимогам ефективного ведення господарства та високій якості приро
дного середовища. Однак ці вчені не вважали культурне ландшафто
знавство як окремий розділ ландшафтознавства, оскільки культур
ний ландшафт розуміли насамперед як модифікацію природного
ландшафту цілеспрямованою діяльністю людини.
Натомість у Західній Європі й Північній Америці культурний
ландшафт тлумачиться як певна територія, специфічна за тим,
як соціальна група, що її населяє, адаптувала ландшафт відпові
дно до особливостей свого господарювання, побуту, цінностей та
стилю життя (Дж. Джексон, Т. Клейстері, Д. Коскгроув, Д. Ловен-
таль). Близьким є розуміння культурного ландшафту й сучасних
російських географів - Ю. Вєдєніна, В. Каганського, В. Калуц-
кова, М. Кулєшової. Під впливом такого розуміння культурного
ландшафту це поняття знайшло своє відображення і в міжнародно-
правових документах, зокрема в Конвенції про світову спадщину
ЮНЕСКО (див. § 5.3). _____________
Культурне ландшафтознавство
Зміст культурного - наукови
ландшафтознавства джує ландшафт як природно-куль
турний феномен. Матеріальні й
нематеріальні (духовні) прояви культури вважаються невід'ємною
від природної основи складовою культурного ландшафту. Отже, пре
260
дметом культурного ландшафтознавства є ландшафт у його "шмітхю-

зенському" розумінні (див. § 2.2 і рис. 4, е). Для підкреслення ролі ку
льтурної складової в ньому, О. Шлютером, К. Зауером та іншими геог
рафами й було введене поняття культурного ландшафту.
Поняття культурного ландшафту є головним у культурному
ландшафтознавстві. У загальному ландшафтознавстві побутує де
кілька його тлумачень, у тому числі й ототожнення культурного
ландшафту з антропогенним (Я. Богдановскі, Я. Демек та ін.), чи
його розуміння як антропогенного ландшафту, в якому людина
зробила доцільні і для себе і для природи зміни (А. Ісаченко,
Ф. Мільков, В. Ніколаєв). В обох цих розуміннях культурний ланд
шафт постає лише як матеріальний об'єкт, який крім природних,
має у своєму складі також антропогенні речовинні елементи - бу
дівлі, монументи й т. п. (рис. 4, б).
Сучасному культурному ландшафтознавству таке суто речовин
не тлумачення культурного ландшафту невластиве. Воно розглядає
його як простір, наповнений культурними значеннями й ціннос
тями. Отже, культурний ландшафт, крім своїх матеріальних еле
ментів, включає також ідеальні сутності - вірування, культурні
норми та правила, символічні значення, міфи, легенди, асоціації
з певними історичними подіями й особами, важливими для куль
тури групи. Ці елементи наповнюють ландшафт і він стає не тіль
ки фізичним, а й культурним середовищем, де існує людина та
людські спільноти.
При цьому важливо, що в культурному ландшафті його природна
складова, антропогенні матеріальні елементи, духовні цінності,
значення та норми тісно пов'язані між собою. Цей зв'язок форму
ється не одразу, а внаслідок пристосування людської культури до
природних особливостей певної території, наповненням її значен
нями та цінностями, яке займає тривалий історичний час. Отже
культурні ландшафти виникають у результаті пристосування гос
подарства та інших культурних практик суспільства до природних
структур і динамічних особливостей ландшафту. У таких ландшаф
тах їх природні й культурні складові органічно поєднані та станов
лять природно-культурну цілісність. Через це вони вважаються зра
зком адаптивного ландшафтного менеджменту й розглядаються як
природно-культурна спадщина, як цінність.
Подібно до загального наукового ландшафтознавства, в якому
існують типологічний, регіональний та загальногеографічний варі
261
анти тлумачення ландшафту (див. § 2.2), у культурному ландшаф

тознавстві ці три варіанти розуміння культурного ландшафту та
кож простежуються.
Загальногеографічний аспект у розумінні культурного ландшафту
полягає в його осягненні як наукового поняття, в якому знаходять
вираз деякі загальні ознаки цілісного територіального поєднання ку
льтури та природи. Наявність цих ознак і дозволяє вважати певний
соціоприродний феномен культурним ландшафтом, вирізнити його як
поняття. Визначальними загальними ознаками культурного ландша
фту є суб'єктність, духовність, уречевленість, соціальна узгодженість
і спадкоємність.
Суб'єктність культурного ландшафту - культурний ландшафт
має свого суб'єкта (людину чи їх групу), який є носієм певної культу
ри. Саме людина наділяє ландшафт культурним смислом, спрямовує
свою культурну практику на нього та сприймає ландшафт як культу
рний феномен.
Духовність культурного ландшафту - його насиченість символіч
ними та іншими культурними значеннями й цінностями, які позначи
лися на виникненні та еволюції культурного ландшафту й істотно ви
значають його сприйняття саме як феномену культури.
Уречевленість - культурний ландшафт повинен мати речові (мате
ріальні) вирази культурних практик, духовних значень, цінностей
і символів. Ними є не тільки створені людиною об'єкти (собори, мону
менти, інші культурні пам'ятки), а й місця природного ландшафту,
які мають певні культурні значення (священні гаї, поля важливих во
єнних баталій тощо). Уречевлені вирази культури надають культурно
му ландшафту його виразного візуального образу.
Соціальна узгодженість - люди притримуються близьких поглядів
на розуміння духовної сутності ландшафту, його символізму та інших
культурних значень, а також на норми та правила поведінки в ньому.
Отже ландшафт набуває ознак культурного феномену, стає надбан
ням культури, якщо певна група людей вбачає в ньому загалом одні
й ті самі цінності, проводить узгоджені культурні асоціації й дотриму
ється спільних культурних практик природокористування. Ландшафт
у такому випадку стає формою, через яку культурні групи створюють
і підтримують свою ідентичність.
Спадкоємність - культурні значення, символи ландшафту та прак
тики господарювання в ньому передаються нащадкам. Це означає, що
для формування культурного ландшафту необхідне не тільки вироблен-
262
ня соціального консенсусу в розумінні його цінностей і значень, і не

тільки їх уречевлення, але й передача цього консенсусу та речей із по
коління в покоління. Спадкоємність є важливим чинником стійкості
культурного ландшафту як щодо зовнішніх культурних впливів, так
і стосовно невблаганної руйнуючої дії часу.
Регіональний (індивідуальний) аспект поняття культурного ланд
шафту акцентує на неповторності, своєрідності взаємодії культури
певних людських спільнот з територією її проживання. Так, ланд
шафт освоюється культурною спільнотою, яка звичайно обіймає пев
ну територію. Ця спільнота освоює її згідно зі своїми культурними
традиціями господарювання, морально-етичними нормами, ставлен
ням до природного середовища тощо. У результаті територія набуває
виразних культурно-ландшафтних рис і розглядається як культурний
ландшафт. У такому розумінні можна, наприклад, вести мову про ку
льтурний ландшафт Гуцульщини, Бойківщини, Буковини, оскільки ці
регіони Українських Карпат мають виразні індивідуальні риси взає
модії культури та природного ландшафту.
У типологічному аспекті культурний ландшафт постає як ха
рактерне поєднання елементів природного ландшафту, культури
й господарства, яке може типово повторюватися в різних місцях.
До питання типології культурних ландшафтів ми ще повернемося
в цьому параграфі.
Оскільки людська культура проявляється в різних формах, то й
поняття культурного ландшафту, а також науковий напрям, що
його вивчає, мають широкий зміст. Таким чином, культурний
ландшафт можна розглядати як загальне родове поняття. Воно
охоплює всі ті предметні сторони ландшафту, які вказують на роль
того чи іншого прояву людської культури в його формуванні та
особливостях. Відповідно до різних форм прояву культури, які по
значаються на ландшафті, виділяють й відповідні різновиди куль
турного ландшафту. Серед них сучасне культурне ландшафтознав
ство найбільше уваги приділяє етнічним, сакральним і символіч
ним ландшафтам.
Культурне ландшафтознавство має тісні зв'язки з гуманітарними
науками: фольклористикою, етнологією, історією, археологією. Приді
ляючи значну увагу змінам природної складової ландшафту під впли
вом культурних практик людей, воно також пов'язане з агрофітоце-
нологією, історичною біогеографією та іншими природничими наука
ми, що вивчають зміни природного середовища людиною.
263
Сучасне культурне ландшафтознавс

Основні напрями тво - розгалужений науковий напрям,
досліджень який вирішує чимало різноманітних
проблем. Серед них особливого розвит
ку набули ідентифікація й оцінка цінностей культурних ландшафтів,
дослідження їх еволюції, типологія та районування культурних ланд
шафтів, їх охорона й менеджмент.
Ідентифікація та оцінювання цінностей культурного ландшафту.
Культурний ландшафт є ціннісною категорією, тому вияв його цінно
стей та їх оцінювання є важливою науковою проблемою культурного
ландшафтознавства. Ідентифікація цінностей ландшафту - дуже
складна наукова проблема. Попри очевидність цінності певних куль
турних ландшафтів (напр., культурного ландшафту Києво-Печерської,
Почаївської лаври, історичного центру Львова та ін.), у багатьох ви
падках з'ясування, які якості ландшафту мають цінність і для кого
саме - становить дуже непросте завдання.
Сучасне культурне ландшафтознавство намагається розробити си
стему критеріїв, за допомогою яких можна було б ідентифікувати ку
льтурні цінності ландшафтів і дати їх якісну оцінку. Така система за
пропонована експертами ЮНЕСКО (див. § 5.3), а також географами
та культурологами в окремих країнах (Німеччині, Норвегії, Росії,
США). Серед найважливіших ознак цінності культурного ландшафту
- рівень його збереженості, автентичність, унікальність, цілісність, ес
тетичний вигляд і т. п.
Еволюція культурного ландшафту. Від часів К. Зауера досліджен
ня становлення та історичного розвитку культурних ландшафтів роз
глядалось як важливий напрям культурного ландшафтознавства. Між
ним та історичним ландшафтознавством є чимало спільного. Відмін
ність полягає в тому, що історичне ландшафтознавство вивчає пере
важно матеріальні зміни ландшафту (структури угідь, сліди деградації
природної складової історичних ландшафтів тощо), лишаючи поза
увагою зміни гуманістичних значень і цінностей ландшафту. Нато
мість культурне ландшафтознавство більше зосереджується на істо
ричних змінах духовної складової ландшафту й як це позначається на
його речовинних складових.
Типологія та районування в культурному ландшафтознавстві.
Типологія культурних ландшафтів необхідна для наукового впоря
дкування різноманіття, виявлення зв'язків, подібності та відмін
ностей між ними, а також для вироблення типових стратегій охо-
264
рони та збагачення культурних ландшафтів. Оскільки вони харак

теризуються багатьма ознаками, тому можливі різні варіанти їх
типології. Так, згідно з типологією ЮНЕСКО, культурні ландшафти
поділяються на три категорії: цілеспрямовано сформовані, ланд
шафти органічної еволюції та асоціативні культурні ландшафти.
Поширеною є типологія культурних ландшафтів, яка ґрунтується
на "типах культур", які специфічним чином видозмінювали при
родний ландшафт. На цій підставі виділяються, наприклад, сади
бні, монастирські, палацово-паркові, архаїчні сільські та інші ку
льтурні ландшафти.
Поряд із типологією культурних ландшафтів, не менш важли
вою є проблема їх районування. Хоча схеми культурно-
ландшафтознавчого районування складені на території багатьох
країн (Великобританії, США, Скандинавських країн, Росії), однак
узгодженості серед учених щодо таксономічної системи та методів
такого районування не вироблено. Наприклад, у культурно-
ландшафтознавчому районуванні території Росії Р. Туровський
використав вісім таксономічних рівнів територіальних одиниць:
культурний світ, область, країна, край, земля, місцевість, громада
та об'єкт. Натомість інший російський географ Ю. Вєдєнін у своїй
схемі культурно-ландшафтознавчого районування Росії виділяє
лише два таксони - область і район.
Відома своєю детальністю та методами побудови карта культурно-
ландшафтознавчого районування Великобританії. Разом у ній виділе
но 159 районів (в аналогічній карті Шотландії - 50). Особливістю ме
тодики складання цієї карти було те, що її авторами були не тільки
науковці, а й представники місцевих громад, діячі культури та пред
ставники інших культурних груп, які шляхом консенсусу визначали
перелік, конфігурацію та характерні особливості районів.
Охорона й менеджмент культурних ландшафтів. В умовах
впливу стандартизованих індустріальних технологій природокорис
тування, яких зазнають як ландшафти, так і культура сучасного
суспільства, культурні ландшафти становлять особливу цінність
і мають охоронятися. Крім власне охорони культурних ландшафтів,
необхідна підтримка або відновлення певних традиційних видів го
сподарської та духовної діяльності місцевих громад. У сукупності
охорона, відновлення, збагачення та забезпечення сталого розвитку
культурних ландшафтів становлять їх менеджмент. Розробка його
наукових основ і методів - відповідальне завдання культурного
265
ландшафтознавства, над вирішенням якої працюють науковці ба

гатьох країн світу. Особливих успіхів у цій справі досягли Австрія,
Великобританія, Німеччина, Норвегія, Польща, США.
1. Беручашвили H.A. Геофизика ландшафта. - М., 1990.

2. Веклич М.Ф. Основы палеоландшафтоведения. - К., 1990.
3. Глазовская М.А. Геохимия природных и техногенных ландшаф
тов СССР. - М., 1978.
4. Гродзинський М.Д. Ландшафтна екологія. - K., 1993.
5. Гродзинський М.Д., Савицька О.В. Естетика ландшафту. - K., 2005.
6. Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти Правобережної України.
- Вінниця, 1988.
7. Жєкулин B.C. Историческая география ландшафтов. - Л., 1972.
8. Милъков Ф.Н. Человек и ландшафты: Очерки антропогенного
ландшафтоведения. - М., 1978.
9. Перельман А.И., Касимов Н . С. Геохимия ландшафта. - М., 1997.
10. Романчук С.П. Історичне ландшафтознавство. - K., 1998.
1. Яким чином геофізичні поля впливають на формування та ди

наміку ландшафтів?
2. За якими ознаками виділяються ландшафтно-геохімічні бар'єри?
3. У чому полягає "вузьке" та "широке" розуміння змісту ландшаф
тної екології?
4. Якими категоріями оперує естетика ландшафту?
5. Порівняйте визначення ландшафту, палеоландшафту та істори
чного ландшафту.
6. У чому полягає діахронічний аналіз в історичному ландшафто
знавстві?
7. Як можна оцінити ступінь антропогенного змінення ландшафтів?
8. Які основні критерії культурного ландшафту?
266
1. Балансовий підхід у геофізиці ландшафту.
2. Ландшафтні закономірності міграції речовин.
3. Ландшафтні закономірності міграції тварин і розселення рослин.
4. Еволюція ландшафтних смаків в Європі.
5. Реконструкція палеоландшафтів.
6. Взаємодія етносу та ландшафту.
7. Поняття антропогенного ландшафту.
8. Основні положення культурного ландшафтознавства.
267
ГЛАВА 8. ОСНОВНІ НАПРЯМИ
ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ
ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА
^ 8.1. Територіальне планування

Будь-яка територія незалежно від її розмірів і географічного
положення має бути зручною для людського існування, її природа не
повинна зазнавати деградаційних процесів, а ресурси - розважливо
використовуватись у найефективішний спосіб. Цей комплекс інколи
суперечливих вимог можливо врахувати шляхом територіального
планування та одним із його різновидів - ландшафтного планування.
Територіальне планування - це вид науково-практичної діяльності,
який спрямований на обґрунтування такого розташування промисло
вих підприємств, комунікацій, місць розселення, зон рекреації, при
родоохоронних об'єктів і територій, сільськогосподарських та інших
угідь, при якому природно-ресурсний потенціал, даної території вико
ристовується максимально повно, її природні комплекси не зазнають
небажаних змін, створені умови для якнайповнішого задоволення ма
теріальних і духовних запитів людей, зокрема її потреби в одержанні
естетичного задоволення від ландшафтів. Територіальне планування
ґрунтується на з'ясуванні та аналізі територіальних і часових законо
мірностей у розміщенні природних, соціальних та економічних явищ
і взаємодії між ними. Тому при обґрунтуванні раціональної організа
ції території воно враховує її природничо-географічні, економічні, со
ціальні, архітектурно- та інженерно-будівельні чинники й умови.
Приклади територіального планування господарської діяльності

та пов'язаних з ним спрямованих перетворень довкілля відомі
з давнини. Так, спрямоване планування й перетворення природ
них і окультурених ландшафтів під впливом іригаційного будівни
цтва стало активно розвиватися вже понад 4 тис. рр. тому в Месо
потамії та Стародавньому Єгипті.
Глава 8. Основні напрями практичного застосування ландшафтознавства
У Стародавніх Греції та Римі Платон, Аристотель, Гіппократ, ві

дображаючи у своїх трактатах концептуальні основи містобуду
вання того часу, розглядали питання планування міст і міських
ландшафтів, оптимального розміру поселень, їх облаштування, гігі
єни, благоустрою, будівельного мистецтва й архітектури. Так, Гіп
пократ уже в V ст. н. е. обґрунтував принципи вибору місця для
міського будівництва, де серед інших чинників указував на ланд
шафтні особливості території.
У Візантії в X і XII ст. н. е. було прийнято містобудівне законо
давство - "Закон градський" і так звані Кормчі книги. У них ви
значалася просторова структура міста з урахуванням його взаємо
зв'язків з навколишньою місцевістю (ландшафтами). У часи Сере
дньовіччя при розміщенні й будівництві міст-фортець і замків
враховувались і використовувались ландшафтні особливості міс
цевості. Однак особливого розвитку територіально-планувальні ідеї
набули в епоху Відродження (Т. Кампанела, Т. Мор та ін.).
Розвиток капіталізму з бурхливим зростанням промислового ви
робництва та інтенсифікацією сільського господарства потребува
ли організації території, за якої можливе ефективніше викорис
тання її природних і людських ресурсів. У країнах Європи XIX ст.
територіальне планування стосувалось переважно міських і примі
ських територій. Натомість у Російській імперії особливого значен
ня набуло планування сільськогосподарських територій та терито
рій нового освоєння. Особливу роль у становленні наукових засад
територіального планування відіграв В. Докучаєв. Разом зі своїми
учнями він розробив територіальні схеми організації ландшафту,
орієнтовані на боротьбу із засухами та іншими несприятливими
для сільського господарства явищами. В. Докучаєв запропонував
чіткі ландшафтно-планувальні рішення, спрямовані на збереження
й поліпшення властивостей агроландшафтів, благоустрій річкових
і яружно-балкових систем тощо.
Ландшафтний підхід у територіальному плануванні став одним
із провідних після Другої світової війни. У країнах Середньої та
Західної Європи цьому сприяло становлення та бурхливий розви
ток ландшафтної екологи - наукового напряму, який значною мі
рою був орієнтований саме на вирішення прикладних проблем ра
ціональної організації території. Ландшафтно-екологічні принципи
та методи територіального планування були розроблені в Німеччи
ні, Голландії, колишній Чехословаччині та інших країнах, де відпо
відними нормативно-правовими актами визначається обов'язко
вість і порядок ландшафтного планування. У Радянському Союзі
ландшафтне планування як окремий вид діяльності не виділялось
і навіть сам цей термін тривалий час не використовувався. Однак
269
М. Д. Гродзинський, О» В Савицька. Ландшафтознавство
ландшафтний підхід знаходив дедалі ширше використання при

обґрунтуванні схем меліоративних систем, планування сільських
і приміських рекреаційних територій. Особливо ефективним було
його застосування при розробці комплексних територіальних схем
охорони природи (ТерКСОП) та при обґрунтуванні схем районного
планування.
Розрізняють територіальне планування як власне процес проекту

вання, яке полягає в розробці схеми або проекту розвитку певної те
риторії, а також територіальне планування як окрему галузь знань,
яка надає теоретичну й методичну основу тим розробкам, на основі
яких і складаються відповідні територіальні проекти та схеми. Через
свій комплексний характер і різноманіття проблем, яке покликане
вирішити територіальне планування, воно тісно пов'язане з багатьма
галузями науки та видами практичної діяльності. Серед них особливе
місце посідає наукове ландшафтознавство.
На думку К. Позаченюк [8], із ландшафтознавчої позиції сутність
територіального планування полягає в адаптації господарської підси
стеми ландшафту з його природними структурами та процесами. Ця
адаптація можлива, якщо територіальне планування здійснюється на
таких головних ландшафтознавчих засадах:
• господарська підсистема, що проектується, має бути сумісною із
природною;
• територіальне планування не можна проводити без врахування
сучасного стану ландшафтів;
• господарські об'єкти повинні оптимально вписуватися в терито
ріальні структури ландшафту (генетико-морфологічну, позиційно-
динамічну та інші);
• територія має відрізнятися високим ландшафтним різноманіттям;
• територіальне планування має враховувати прогноз можливих
прямих і опосередкованих наслідків змін ландшафтів, особливо мож
ливості розвитку деструктивних процесів (обвальних, карстових, еро
зійних тощо);
• у структурі ландшафтів, що проектуються, обов'язково мають бу
ти елементи екологічної інфраструктури (екомережі).
Територіальне планування, яке здійснюється на перелічених та ін
ших засадах наукового ландшафтознавства, об'єктом якого є ланд
шафт, називають ландшафтним плануванням. Уперше це поняття
з'явилось у Німеччині, де на правовому рівні було визначено обов'яз
ковість складання ландшафтних планів і програм при обґрунтуванні
програм і планів розвитку територій різних рівнів (табл. 14).
270
Таблиця 14. Співвідношення ландшафтного планування із загальним
територіальним та іншими галузевими плануваннями, прийнятим у ФРН20
Масштаб
Галузеве
Загальне Ландшафтне ландшафт
Рівень планування охорони
планування планування ного
довкілля
планування
Федеральна
програма
Федерація Немає Немає -
управління
територією
Генеральний план
очистки стоків
Земельна Генеральний план Від
Федеральна програма водозабезпечення Ландшафтна 1:500 000
земля розвитку План утилізації програма* ДО
території* комунальних відходів 1:200 000
План утилізації
особливих відходів
"Рамковий" водогоспо
дарський план
Водогосподарський план
План очистки стоків
Регіон, "Рамковий" Від
Регіональний План утилізації
округ,
план* комунальних відходів ландшафт 1:50 000
область ний план* до 1:25 000
План утилізації
особливих відходів
Плани охорони
й санування повітря
План вико Муніципальна концеп Від
Громада, Ландшафт
район ристання ція очистки стоків 1:10 000
ний план**
земель План зменшення шуму до 1:5000
Частина План "Зелений" Від 1:2500
громади забудови план* до 1:1000
П римі тки:
* Плани передбачені не в усіх федеральних землях, інколи вони мають інші
назви.
** У вільних містах-землях і в землях Північного Рейн-Вестфалія, а також
Тюрінгії щодо цих планів діють особливі правила.
20Антипов А.Н., Кравченко В.В., Семенов Ю.М. Ландшафтное планирование:

инструменты и опыт применения. - Иркутск, 2005.
271
Ландшафтне планування ґрунтується на ретельному врахуванні ланд

шафтних особливостей територій і характері природокористування
в них. Воно являє собою склад ний комплекс завдань, які необхід но вирі
шити задля обґрунтування такої організації території, за якої господарсь
кі угіддя, промислові підприємства, шляхи сполучень, природоохоронні
об'єкти тощо були оптимально вписані в ландшафт і таким чином не по
рушували його стійкості, різноманіття, сприяли ефективному викорис
танню та збереженню його цінностей, у тому числі естетичних. Досяг
нення цих цілей вимагає проведення комплексу ландшафтознавчих дос
ліджень території та їх ретельного планування, тому структура ландшаф
тного планування є складною, а його проведення - багатоетапним. Осно
вні етапи та завдання ландшафтного планування наведено на рис. 53.
Ландшафтне планування здійснюється для різних за призначен
ням, розмірами та адміністративним рівнем територій (див. табл. 14).
Розмір території та її адміністративне підпорядкування істотно ви
значають перелік завдань ландшафтного планування, методи їх ви
рішення та сфери практичного застосування результатів. У зв'язку з
цим розрізняють різні територіальні рівні ландшафтного планування.
Здебільшого виділяють такі рівні: державний (макрорівень), регіона
льний, дрібнорегіональний, локальний, мікротериторіальний.
На найвищому рівні територіального планування (державному) роз
робляються й обґрунтовуються концепції, генеральні схеми та плани ро
звитку господарської діяльності на території країни, великих регіонів,
економічних районів, у тому числі галузеві схеми промислового розвит
ку, схеми розселення й охорони навколишнього природного середови
ща. У залежності від розміру держави операційними одиницями плану
вання, тобто територіальними ландшафтними одиницями, які аналізу
ються та за якими обґрунтовуються планувальні рішення, можуть бути
ландшафтні зони, провінції, райони. Зручними такими одиницями мо
жуть також бути басейни річок, які аналізуються як цілісні в ландшаф
тному аспекті територіальні одиниці. Басейновий підхід у плануванні
ландшафту набуває на сьогодні дедалі більшої популярності.
Залежно від розмірів держави масштаби карт, які складаються
в процесі ландшафтного планування і становлять найважливіший йо
го результат, можуть коливатися в широкому діапазоні. Наприклад,
у Чеській республіці та у Словаччині масштаб карт, які забезпечують
ландшафтно-екологічне планування в національному масштабі, ста
новить 1:200 000. В Україні з її набагато більшими розмірами, тери
торіальне планування в загальнодержавному масштабі виконується
в більш дрібному масштабі - від 1:1000 000 до 1:5000 000.
272
ІНВЕНТАРИЗАЦІЙНИМ
Виявлення основних
Збір наявної інформації Визначення компонентів
конфліктів та проблем у сфері
про стан довкілля довкілля для аналізу та
природокористування
і соціально-економічні та соціально-економічних пріоритетних природних
умови території галузевих функцій розвитку
відносинах
ОЦІНОЧНИМ
Розробка критеріїв шкали оцінки чутливості Зонування території за значенням

та значення окремих і чутливістю окремих природних компонентів
природних компонентів для реалізації цілей галузевої функції
РОЗРОБКА ГАЛУЗЕВИХ ЦІЛЕЙ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Розробка концепції інтегрування

оціночних категорій Зонування території за галузевими цілями
у територіальні галузеві цілі розвитку
ІНТЕГРОВАНА КОНЦЕПЦІЯ ЦІЛЕЙ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Розробка концепції інтегрування Зонування території

галузевих цілей територіального розвитку за інтегрованими цілями
КОНЦЕПЦІЯ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДІЙ І ПРІОРИТЕТНИХ ЗАХОДІВ
Інтегрування конфліктів
Визначення типів заходів Визначення заходів за
землекористування
та їх зонування галузями господарства
з цільовою концепцією
Рис. 53. Етапи й завдання ландшафтного планування21
21Kenneweg H., Koeppel J., ScharpfH. Einführung in die Landschaftsplanung: Skript

zu den Lehrveranstaltungen im Fach 1.1. Landschaftsplanung. - Berlin, 1998.
273
На регіональному рівні проектуються й обґрунтовуються схеми

та проекти районного планування. Цьому рівню відповідають мас
штаби дослідницьких робіт і картографічних матеріалів 1:2500 000
- 1:25 000. Основними операційними одиницями планування є ланд
шафтні райони та місцевості, а за таксономічною системою ландша
фтних комплексів, прийнятою в Середній Європі, - макро- та мезоге-
охори (див. § 3.4). Головний інструмент ландшафтного планування,
що розробляється на регіональному рівні, - ландшафтна програма,
яка є складовою частиною територіальних комплексних схем і консо
лідованих схем містобудівного планування.
Дрібнорегіональний територіальний рівень є основою для розробки
ландшафтного рамкового плану, який розробляється у складі терито
ріальних комплексних схем містобудівного планування, проектів ра
йонних планувань невеликих районів і окремих поселень, промисло
вих зон, земельних угідь. Такі плани розробляються в масштабах від
1:200 000 до 1:50 000. Основними операційними одиницями ланд
шафтного планування є ландшафти, місцевості та урочища, а за так
сономією геохор - мезо- та мікрогеохори.
На локальному (місцевому) територіальному рівні проводяться ланд
шафтно-архітектурні розробки й обґрунтування проектів планування
населених місць, промислових зон і природоохоронних територій, дета
льного планування забудови центрів, житлових і промислових районів
міст, розробляються плани та проекти землеустрою. Роботи ведуться
в масштабах 1:25 000 - 1:2000. На цьому рівні операційними одиниця
ми є місцевості, урочища й підурочища, або мікро- та мезогеохори. Го
ловний інструмент ландшафтного планування - ландшафтний план.
Мікротериторіальний рівень (рівень ландшафтної архітектури та
дизайну) передбачає обґрунтування й розробку проектів забудови та
оформлення центрів поселень, мікрорайонів і промислових майдан
чиків, міських і приміських паркових комплексів, окремих будівель,
скверів, садово-дачних і котеджних ансамблів. Аандшафтно-архітек-
турні розробки, розміщення й ландшафтний дизайн мікро- та внут-
рішньодворових нанотериторій і проектів (малих архітектурних форм
і фітооб'єктів) здійснюється в масштабах 1:2000 і більше. Його опера
ційними одиницями є підурочища, а в окремих випадках - фації, або
мікрогеохори й геотопи. Головний інструмент ландшафтного плану
вання цього рівня, що інтегрується до генерального плану населеного
пункту, - план озеленення ("зелений" план).
Результати кожного вищого рівня територіальних розробок за
правилами планування мають бути рамковим документом робіт на
274
нижніх територіальних рівнях планування та проектування госпо

дарської діяльності.
Крім рангу та розмірів території, зміст і завдання ландшафтного
планування залежать і від господарської спеціалізації території, її су
часного екологічного стану, наявності та ступеня збереженості куль
турних цінностей, її рекреаційного, природоохоронного та інших по
тенціалів. Виходячи з цих особливостей території, обґрунтовуються
спеціальні територіальні програми її розвитку (напр., розвитку еколо
гічної інфраструктури, рекреаційних зон і осередків, протиерозійних
заходів і контурно-меліоративного землеустрою тощо). Із цією специ
фікою програм і проектів територіального розвитку пов'язані й відпо
відні напрями ландшафтного планування. Основними з них є такі:
• оптимізація територіальної структури ландшафтів задля покра
щення умов проживання людини;
• еколого-економічна оптимізація розміщення господарської діяль
ності в ландшафті;
• розміщення й раціональна організація територій населених пунк
тів (селитебних ландшафтів);
• підвищення стійкості ландшафтів до антропогенних наванта
жень дій;
• підвищення естетичної привабливості ландшафтів;
• охорона навколишнього природного середовища шляхом обґрун
тування мереж природоохоронних об'єктів (заповідників, заказників,
екомереж, водоохоронних смуг та ін.);
• відновлення деградованих земель і збільшення ландшафтного рі
зноманіття.
^ 8.2. Екологічний менеджмент
Поняття "менеджмент", ставши по

Поняття екологічного суті аналогом поняття "управління",
й ландшафтного широко використовується стосовно
менеджменту різних об'єктів і видів діяльності. Його
специфічним напрямом є екологічний
менеджмент. Уперше на рівні міжнародно-правових документів це
поняття було визначено у "Порядку денному на XXI століття", прийн
ятому Конференцією ООН у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. У ньому зазна
чено, що "екологічний менеджмент варто віднести до ключової домі-
275
нанти сталого розвитку й одночасно до вищих пріоритетів промисло

вої діяльності й підприємництва".
В українському законодавстві поняття "екологічний менеджмент"
юридично не закріплене, але його змісту відповідають такі поняття, як
"управління охороною навколишнього природного середовища", "управ
ління екологічною безпекою" або "управління природокористуванням".
Під екологічним менеджментом (або екоменеджментом) розуміється
науково обґрунтована система управлінських заходів, спрямована на
ефективне й водночас невиснажливе та збалансоване використання
природних умов і ресурсів певної території. В Україні він має вико
нувати чотири основні функції: прийняття та реалізація природоохо
ронного законодавства; контроль за екологічною безпекою; забезпе
чення проведення природоохоронних заходів; досягнення погоджено
сті дій державних і громадських органів.
Об'єктами екоменеджменту можуть бути окремі підприємства та
галузі виробництва, функціонування яких пов'язане із впливами на
довкілля, а також окремі території (напр., національного парку, рек
реаційної зони, населеного пункту, басейну річки, або одиниці адміні
стративно-територіального поділу держави).
У випадку, коли об'єктами екоменеджменту є певні території, ви
рішального значення набувають ландшафтознавчі засади його обґру
нтування та проведення. У зв'язку з цим розрізняють окремий вид
менеджменту - ландшафтний або ландшафтно-екологічний. Його ме
та полягає в ландшафтознавчому обґрунтуванні заходів з управління
розвитком територій, яке включає визначення безпечних і оптималь
них напрямів господарського використання його ландшафтних ком
плексів, обґрунтування оптимальної територіальної структури цього
використання, планування та здійснення заходів із забезпечення
охорони ландшафтних комплексів, уникнення ризиків їх небажаних
змін, відновлення та збагачення ландшафтного різноманіття терито
рії, розкриття цінностей ландшафтів.
Як можна бачити з наведеного неповного переліку завдань
ландшафтного менеджменту, їх спектр дуже широкий. Фактично
цілі ландшафтного та екологічного менеджменту, який здійснюєть
ся на наукових засадах ландшафтознавства, охоплюють завдання
ландшафтного планування, експертизи територіальних проектів
природокористування, моніторингу стану ландшафтних комплексів
і впливів на них тощо.
Важлива особливість ландшафтного підходу до екоменеджменту
полягає в тому, що він вимагає планувати відповідні управлінські та
276
інші рішення не на основі аналізу окремих компонентів природного

середовища й навіть не на основі врахування їхніх зв'язків між со
бою, а на основі виявлення особливостей цих зв'язків, які по-різному
складаються в різних ділянках території. Отже менеджмент цих зв'я
зків здійснюється на територіальному рівні, зокрема - шляхом дифе
ренціації управлінських рішень за територіальними одиницями
ландшафту та за просторовими аспектами між ними. Таким чином,
операційними територіальними одиницями екоменеджменту на ланд
шафтній основі (тобто одиницями, які аналізуються та за якими
приймаються і далі здійснюються рішення) є ландшафтні комплекси
різного типу та рангу.
На сьогодні здійснення еколо

Загальні ландшафтознавчі гічного й територіального мене
принципи джменту, а також менеджменту
екоменеджменту природних ресурсів (водних, зе
мельних, лісових та ін.) ґрунту
ється на відповідній системі принципів. Серед них важливе місце по
сідають принципи, які були розроблені колективом європейських
ландшафтознавців під керівництвом В. Преображенського, і названі
геоекологічними або загальними принципами охорони природи. Ці
принципи ґрунтуються на наукових положеннях ландшафтознавства
та за своїм змістом є науково-ландшафтознавчими. Стисло розгляне
мо головні з них.
Охорона навколишнього природного середовища та раціональне
використання природних ресурсів е суспільно необхідною діяльністю.
Цей принцип проголошує, що задоволення матеріальних і духовних
запитів суспільства здійснюється за рахунок довкілля та його терито
ріальних проявів - ландшафтів. Тому їх охорона й раціональне вико
ристання виконуються заради суспільства та є суспільною діяльністю,
витрати на яку є так само важливими, як витрати на розвиток еко
номіки, культури, охорони здоров'я, освіти і т. п.
Таким чином, екоменеджмент має на меті як соціальні цілі (зокре
ма, забезпечення здоров'я населення, його доступ до цінностей ланд
шафту), так і економічні (збереження природних ресурсів для майбу
тнього розвитку).
Природоохоронна діяльність має бути складовою процесу приро
докористування. Згідно з цим принципом, природокористування
полягає не тільки в ефективному використанні природно-ресурс
ного потенціалу ландшафтів, а й у їх охороні. Якщо природоохо
277
ронні цілі не враховуються в менеджменті територій, то вона не

минуче зазнає екологічних, демографічних та інших криз і втра
тить свій потенціал. Тому на сьогодні природоохоронна діяльність
у процесі природокористування є елементом державної політики
країн і відображається у відповідних законодавчих документах на
ціонального й міжнародного рівнів.
Згідно з цим принципом, екологічний менеджмент полягає не тіль
ки в охороні ландшафтів, яка зводиться до їх консервації (виведення
із процесу господарського використання певних ландшафтних ком
плексів), а їх збереження в процесі користування.
Охорона природи та раціональне використання природних ресур
сів - завдання, передусім, оптимізаційне. Дотримання цього принци
пу базується на пошуках шляхів оптимізації, що містять у собі визна
чення найдоцільніших в економічному, соціальному, екологічному та
інших аспектах цілі використання території та її ландшафтних ком
плексів, прогнозуванні їх можливих змін при різних сценаріях розви
тку території, визначення можливих ризиків і конфліктних ситуацій
між природою та інтересами суспільства тощо.
У контексті екологічного менеджменту оптимізація користування
ландшафтом не розглядається лише як отримання максимального
результату при мінімальних витратах, а як досягнення оптималь
них результатів при раціональних витратах. У багатьох випадках
раціональними є значні капіталовкладення у збереження й віднов
лення ландшафтів.
Природоохоронні заходи повинні мати превентивний характер.
Згідно з цим принципом, при будь-якій діяльності на перше місце
мають ставитися заходи із попередження впливів, які можуть приз
вести до незворотних негативних змін ландшафту. Для реалізації цьо
го принципу особливе значення має прогнозування змін ландшафт
них комплексів. Установивши можливі в майбутньому їхні небажані
зміни, визначається комплекс заходів, прийняття яких здатне ці змі
ни якщо не упередити, то принаймні пом'якшити їх наслідки. Отже
менеджмент ландшафтних комплексів означає не тільки прийняття
заходів, які ліквідують небажані зміни ландшафтів, що вже сталися,
а й заходів, які мають не допустити їхні певні зміни, що можуть ста
тися в майбутньому.
Природоохоронні заходи мають бути повсюдними. Необхідність
дотримання цього принципу обумовлюється наявністю загального
зв'язку явищ і процесів у географічній оболонці, відкритістю ланд
шафтних комплексів, активністю горизонтальних зв'язків між ни-
278
ми. Цей принцип підкреслює важливість охорони ландшафтних

комплексів та їх компонентів не тільки в межах заповідних терито
рій, а усього середовища існування людини. Його слід дотримува
тись на всіх рівнях територіального менеджменту - локальному, ре
гіональному та глобальному.
Принцип територіальної диференційованості менеджменту. За
ходи з управління територією мають ґрунтуватися на знаннях щодо
її диференціації на ландшафтні комплекси різного типу та рангу.
Відповідно до структури, динамічних тенденцій, історії природоко
ристування в цих комплексах, управлінські заходи, які доцільно
в них прийняти, будуть різними. Так, ландшафтні смуги розораних
схилів вимагають заходів із попередження ерозії ґрунтів (уведення
ґрунтозахисних сівозмін, оранки уздовж горизонталей рельєфу, або
поперек напрямків падіння схилу), відновлення їх гумусності (під
вищені норми внесення органічних добрив, насичення сівозмін бо
бовими культурами тощо) та інших. Натомість ландшафтні смуги
річкових терас і заплав вимагають іншого комплексу заходів,
спрямованих на оптимізацію їх водного режиму, збереження та ві
дновлення біорізноманіття тощо. Таким чином, заходи з екологічно
го територіального менеджменту не є універсальними та стандарт
ними для всієї території, а диференціюються за її різними ландша
фтними комплексами.
Різноманіття й відмінність ландшафтних комплексів один від одно
го важливо враховувати при їх менеджменті також і через те, що во
ни мають неоднакову стійкість до різних видів зовнішніх впливів. Це
означає, що ландшафтні комплекси різного типу здатні витримувати
різні за силою антропогенні навантаження без того, щоби зазнати
при цих навантаженнях небажаних змін.
Отже, норми, правила, технологічні рішення щодо використання
ландшафтів повинні мати територіально диференційований харак
тер. Так, норми рекреаційних навантажень (напр., кількість відпочи
ваючих на одиницю площі) на приміську рекреаційну зону визнача
ються не для всієї її території, а для кожного її ландшафтного ком
плексу з урахуванням їх рельєфу, водного режиму, сучасного рослин
ного покриву, стійкості ґрунтів до витоптування тощо. Відповідно до
цих норм здійснюється й менеджмент рекреаційних територій, зок
рема - функціональне зонування зон відпочинку, регулювання пото
ків у них рекреантів тощо.
279
^ 8.3. Експертиза та аудит
Експертиза та аудит знахо

дять дедалі ширше застосування
Географічна
в практиці природокористуван
й екологічна експертиза ня. У цих сферах діяльності ефе
ктивно використовуються наукові
положення ландшафтознавства. У загальному значенні, експертиза (з лат.
ехрегйіз - досвідчений) - це дослідження фахівцем (експертом) певних пи
тань, вирішення яких потребує спеціальних знань у сфері науки, техніки,
мистецтва. Об'єкти експертизи дуже різноманітні. Ними можуть бути те
хнічні споруди та їх проекти, художні твори, наукові розробки тощо. Із
другої половини XX ст. як такі об'єкти стали розглядати також території,
унаслідок чого виникло поняття географічної експертизи (К. Космачов,
В. Сочава та ін.). Поряд із ним, існує поняття екологічної експертизи. Під
нею розуміють фаховий аналіз певного технічного об'єкта, виробництва,
території стосовно їх відповідності екологічним нормам, правилам, стан
дартам, а також науковим закономірностям установлених науками еко-
лого-географічного циклу. Як у географічній, так і в екологічній експерти
зах роль і функції ландшафтознавства є дуже вагомими.
Експертизи, спрямовані на дослідження процесів взаємодії

природи та суспільства, виникли в середині XX ст. у зв'язку з пот
ребами практики й усвідомленням необхідності міждисциплінар
ного підходу до вирішення проблем довкілля. Складність цих про
блем обумовила широке застосування експертних методів їх дослі
дження. Кваліфіковані експертизи дозволили в ряді країн докорін
ним чином поліпшити екологічну ситуацію. Оперативність і ефек
тивність експертиз екологічного спрямування знайшла визнання
в багатьох державах. Експертиза як метод прогнозу та контролю
навколишнього природного середовища була затверджена законо
давчо й забезпечена відповідною нормативною базою.
В Україні екологічна експертиза як окремий вид діяльності по
чала формуватися з кінця 1970-х рр. їй передували розробка еко
логічно орієнтованих правил проектування, дослідження для об
ґрунтування територіальних комплексних схем охорони природи,
дозволи на окремі види природокористування та екологічне ліцен
зування. Нагромадження досвіду експертних досліджень екологіч
ного спрямування й визнання за ними державної ваги спричинили
прийняття Закону України "Про екологічну експертизу" (1995).
Наукові засади географічної та екологічної експертизи були та
кож сформульовані в кінці 1970-х рр. Зокрема, ландшафтознавець
280
Глава 8. Основні надрами пряіямчиого застосування ландшафтознавства
В. Сочава визначив проблематику географічної експертизи як вияв

лення з географічних позицій переваг і недоліків проектних та пла
нових рішень. Ці ідеї далі розвинули сибірські географи й особливо
К. Космачов. Московський географ Т. Звонкова в 1985 р. визначила
науковий зміст екологічної експертизи як оцінку впливів господар
ських об'єктів, що проектуються, на біотичну складову довкілля. Зго
дом цей зміст екологічної експертизи був істотно розширений і під
нею стали розуміти всебічний аналіз впливу господарства не тільки
на біоту, а на ландшафтний комплекс і людину в цілому.
За К. Космачовим, географічна експертиза - це науковий напрям,

що спеціалізується на перевірці об'єктивності відображення в тих чи
інших рішеннях закономірностей розвитку інтегральних систем типу
"населення - господарство" з метою визначення шляхів підвищення
ефективності територіальної організації виробництва, включаючи пи
тання раціонального використання просторових поєднань ресурсів та
охорони довкілля. Поняття екологічної експертизи наголошує не сті
льки на територіальному, скільки на комплексному характері експер
тних досліджень і висновків. Екологічна експертиза - це науково-
практичний вид експертної діяльності, спрямований на комплексну
оцінку можливих наслідків для окремих компонентів навколишнього
природного середовища, їх територіальних поєднань (зокрема для
ландшафтних комплексів), для здоров'я та самопочуття людини від
впливів на довкілля різних об'єктів, видів і форм людської діяльності.
У своєму сучасному вигляді екологічна експертиза являє собою роз
галужену сферу наукової, правової, практичної та інших форм діяль
ності, яка застосовується до різноманітних об'єктів експертизи
- окремих підприємств, територій, технологій виробництва тощо.
Уявлення про форми та об'єкти екологічної експертизи дає рис. 54.
Екологічна експертиза здійснюється на всіх просторово-часових
рівнях аналізу ландшафтів: від локального до глобального. Глобальні
екологічні експертизи мають на меті визначити, наскільки екологічно
безпечним є той чи інший сценарій розвитку людства. Саме завдяки
таким експертизам, виконаних Дж. Форрестером, Д.Х. і Д.Л. Медуз та
іншими видатними вченими у 1970-1980-х рр., була доведена неми
нучість глобальної екологічної й гуманітарної кризи, якщо людство
докорінно не змінить своїх відносин із природним середовищем. Ре
зультати цих експертиз були одним із чинників переходу людства на
нову модель взаємодії в системі "природне середовище - господарство
- людина", яка одержала назву сталого розвитку.
281
ПРАВОВІ ФОРМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
(основні типи організації та здійснення еколого-експертної діяльності щодо апробації об'єктів,
спроможних у процесі реалізації негативно впливати на режим використання природних ресурсів,
стан довкілля та здоров'я населення
X І X X І
Громадська Державна Наукова Спеціалізована Міжнародна
(договірна)
Формалізована Надвідомча Академічна Інституційна Міжгалузева
Ініціативна Міжвідомча Вузівська Асоціаційна Комісійна
Відомча Міжгалузева Кооперативна Неурядова
X
ЗА КРИТЕРІЯМИ ПОДІЛУ
І
За підставами За терміном За територіаль За порядком За складом
призначення виконання ними ознаками проведення
Первинні Постійні Загально Нормативних

Попередні
державні актів
Вторинні Тимчасові Регіональні Основні Нормативно-
технічних
документів
Місцеві Додаткові
Проектних
Локальні матеріалів
Об'єктні Технологій
Речовин
Систем
Техніки
Діючих об'єктів
Екологічних
ситуацій
Рис. 54. Правові форми та види екологічної експертизи22
22Лазор О.Я. Екологічна експертиза: теорія, методологія, практика: Моногра

фія / За ред. М. Лесечка. - А., 2002.
282
Використання ландшафтного підходу найефективніше при про

веденні екологічних експертиз локального й регіонального рівня.
Здебільшого ландшафтознавчий зміст мають екологічні експертизи,
об'єктами яких є діючі підприємства, які сильно впливають на при
леглу територію, проекти створення таких підприємств, а також
території, які зазнали або можуть зазнати небажаних змін під
впливом різних видів господарської діяльності людини. Науковим
поняттям, на основі якої такі експертизи набувають комплексного
ландшафтознавчого змісту, є поняття природно-господарської те
риторіальної системи (див. § 3.4).
Мета ландшафтознавчого обґрунтування екологічної експертизи по
лягає в комплексній оцінці природно-господарської територіальної сис
теми (ПГТС) щодо пристосування її господарської підсистеми до приро
дної, а також усієї ПГТС до оточуючого її середовища. Основними за
вданнями експертизи, що ґрунтується на аналізі ПГТС і яку часто нази
вають геоекологічною, є: максимально достовірна оцінка ступеня від
повідності господарської підсистеми природній; оцінка пристосування
ПГТС до її середовища; аналіз структурної організації ПГТС; прогноз
можливих станів ПГТС у процесі її функціонування; визначення мож
ливих заходів із оптимізації цих станів.
Комплексна екологічна експертиза, яка ґрунтується на понятті
ПГТС, передбачає комплекс наукових ландшафтознавчих досліджень,
загальну структуру якого наведено на рис. 55.
Комплексна екологічна експертиза складається із семи основних
блоків - дослідження організації об'єкта екологічної експертизи та
його середовища (зони впливу), вивчення середовищетвірних влас
тивостей цього об'єкта, аналіз відповідності господарської та приро
дної підсистем ПГТС, аналіз відповідності об'єкта екологічної експе
ртизи його середовищу, вивчення екологічного стану об'єкта еколо
гічної експертизи, прогнозування змін його станів, підготовка ви
сновку експертизи.
Хоча кінцевим результатом екологічної, географічної та інших
видів експертиз, до обґрунтування яких застосовується поняття
ПГТС та інші наукові положення ландшафтознавства, є експертний
висновок, експертиза ПГТС має фактично безперервний характер.
Він полягає в тому, що експертиза ПГТС здійснюється на різних
етапах її створення та функціонування. Цю стадійність експертизи
ілюструє рис. 56.
283
Рис. 55. Загальна схема комплексної екологічної експертизи [8]
Рис. 56. Стадії екологічної експертизи [8]
Завданням передпроектної експертизи є визначення, чи потребує

певна територія розміщення в її межах ПГТС певного типу, напри
клад, рекреаційної, природоохоронної, промислової меліоративної
284
тощо. У разі позитивного експертного висновку, тобто з'ясування то

го, що ландшафтні комплекси території не зазнають небажаних змін
від створення ПГТС і сама вона буде ефективною й екологічно безпе
чною, приймається рішення щодо розробки відповідного проекту або
декількох альтернативних проектів створення ПГТС. Цей проект ви
магає екологічної експертизи, яка називається проектною. Її завдан
ня - оцінити, наскільки проектні рішення узгоджуються із природни
ми, соціокультурними та іншими рисами ландшафтних комплексів та
їх територіальних структур. Експертний висновок щодо проекту ПГТС
містить указівки на напрями його вдосконалення. Після їх внесення
у проект він реалізується, тобто створюється ПГТС. Система не зали
шається статичною, а змінюється з часом. При цьому можливі такі її
зміни, що можуть мати небажані для природного середовища, люди
ни чи господарства наслідки. Аби їх не допустити, виконується екс
пертиза ПГТС на різних стадіях її функціонування.
На сьогодні екологічна експертиза на основі наукових положень
ландшафтознавства виконується для обґрунтування розміщення ве
ликих промислових комплексів чорної, кольорової металургії та тепло
енергетики, містобудівних проектів, землекористування, діючих мелі
оративних систем та їх проектів, водогосподарських об’єктів, будів
ництва шляхів сполучень і трубопроводів тощо.
Поняттям, близьким до екологічної експер

Екологічний
тизи, є екологічний аудит (або екоаудит).
аудит
Появу екоаудиту слід віднести на початок
1970-х рр., коли компанії країн Західної
Європи й Північної Америки почали притягуватись до юридичної
відповідальності за заподіяну ними шкоду навколишньому середо
вищу. Пов'язані з цим значні фінансові збитки примусили їх зайня
тися оцінюванням відповідності своєї діяльності нормам екологіч
ного законодавства. За деякими ознаками таке оцінювання фор
мально відповідало фінансовому аудиту, тому й дістало назву еко
логічного аудиту.
До середини 1980-х рр. екологічний аудит сформувався як фу

нкція або напрям внутрішнього (корпоративного) управління для
посилення контролю за діяльністю підприємств. У такому ж зна
ченні екологічний аудит був уведений Міжнародною торговою па
латою, яка визначила його оцінку відповідності стратегії діяльності
компанії (корпорації) нормам екологічного законодавства.
285
Особливого поширення екологічний аудит набув у країнах ЄС

і Північної Америки, де став окремим видом аудиторської діяльно
сті та проводиться обов'язково, якщо причиною правопорушення є
відсутність екологічної програми на підприємстві або неадекват
ність її екологічним вимогам. В останні роки екологічний аудит за
стосовується міжнародними банками для оцінювання минулої
й поточної природоохоронної діяльності компаній і структур, що
фінансуються ними.
В Україні елементи екологічного аудиту почали запроваджуватись
з початку 1990-х рр. У результаті в різних галузях і підприємствах бу
ло відпрацьовано методологію проведення екологічного аудиту, яка
також включала вироблення рекомендацій підприємствам та галузям
щодо прийняття стимулюючих некапіталоємних заходів, спрямова
них на поліпшення екологічності виробництва. На законодавчому рі
вні екологічний аудит був урегульований прийняттям у червні
2004 р. Закону України про екологічний аудит.
Відмінність екологічного аудиту від експертизи полягає в присут

ності елементу добровільності в її проведенні. Якщо екологічна експе
ртиза є обов'язковою та зовнішньою (тобто її проводять відповідні
призначені для цього установи), тоді екологічний аудит здебільшого
виконується за бажанням і на замовлення самої організації, яка пра
гне з'ясувати, чи відповідає чинним екологічним вимогам її діяль
ність. Юридичних наслідків (штрафів, платежів тощо) результати ау
диту не мають. Його головним результатом є розробка рекомендацій
для підприємства або галузі щодо заходів, яких варто прийняти, аби
їх діяльність відповідала певним екологічним вимогам (національним,
міжнародним чи іншим).
Екологічний аудит має розгалужену структуру. Йому можуть підля
гати як структура виробництва та його впливи на довкілля, так і фі
нансова й організаційна діяльність установи чи галузі (рис. 57).
Серед напрямів екологічного аудиту (виробничого, фінансової дія
льності та екоаудиту на відповідальність - див. рис. 57) ландшафтний
підхід знаходить своє застосування лише при виробничому екоаудиті
. Ландшафтознавчі засади, на яких він виконується, практично ана
логічні тим, на яких ґрунтується екологічна експертиза. Відмінність
полягає в тому, що експертиза здебільшого має більш комплексний
характер. При ній аналізується дуже широке коло питань ландшаф
тознавчого змісту (див. рис. 55). Натомість екологічний аудит часто
проводиться з метою визначення відповідності діяльності підприємс
тва чи галузі виробництва певній, а не всім, екологічній вимозі чи
286
нормі. Так, часто підприємства можуть замовляти екологічний аудит

з метою визначення джерела екологічної небезпеки від своєї діяльнос
ті. Ландшафтні дослідження, які необхідні для цього, виконуються за
скороченою програмою, яка залежить від профілю даного підприємс
тва, якісного складу та обсягів забруднюючих речовин, які воно ски
дає в навколишнє середовище тощо.
• структура, склад, • поточні витрати • діюче законодавство;

стан основних на охорону довкілля; • міжнародні вимоги;
природо охоронних • платежі за забруднення • раціональність
фондів; в межах лімітів; структури
• джерела екологічної • платежі за понадлімітні пр ир одоохоронної
небезпеки; забруднення; діяльності;
• пропускна здатність • платежі за природні • інформаційна
очисних споруд; ресурси; забезпеченість;
• прогресивність • капітальні витрати • технічна
методів очистки на охорону довкілля; забезпеченість;
• фінансування наукових • рівень обліково-
досліджень контрольної роботи
пр ир одоохоронн ого
спрямування
Рис. 57. Зміст екологічного аудиту промислового підприємства [10]
8.4. Обґрунтування проектів

§ природокористування
Поняття природокористування є дуже об'ємним і охоплює різнома
нітні питання, що стосуються використання людиною природних ре
сурсів і умов, її впливу на природне середовище та його компоненти
тощо. Тривалий час природокористування здійснювалось певною мі
рою стихійно, з чим були й залишаються пов'язаними негативні для
природи та людини наслідки. Тому на сьогодні природокористування
здійснюється не хаотично, а ретельно планується. На практиці це
287
планування знаходить вираз в обґрунтуванні та реалізації певних

проектів природокористування. Отже, природокористування розгля
дається не тільки як процес використання людиною можливостей
природи, а і як об'єкт планування, проектування та менеджменту
(управління).
Проекти та плани природокористування мають забезпечити його
раціональність. У зв'язку з цим важливим є поняття раціонального
природокористування. Ним є діяльність, спрямована на розважли
ве використання природних ресурсів, ефективний режим їхнього
відтворення, запобігання або послаблення можливих негативних
наслідків. Воно передбачає науково обґрунтоване освоєння, охоро
ну, відновлення та перетворення природних умов і ресурсів. Раціо
нальне природокористування - це високоефективне господарюван
ня, що не призводить до змін ландшафтів, які пов'язані з ризиками
для людини, її господарства, живих організмів та їх спільнот.
Щоби досягти раціонального природокористування, його проекти
та схеми мають бути ретельно обґрунтовані й враховувати складні
взаємозв'язки між компонентами географічного середовища та між
ним і різними формами людської діяльності. Досвід покомпонентного
обґрунтування цих проектів засвідчив недосконалість і обмеженість
такого підходу. Тому з 1970-х рр. проектувальники звернулись до
концепції ландшафту, на основі якої можливе комплексне обґрунту
вання використання та охорони її ресурсів.
Обґрунтування природокористування, в основі якого лежать те
оретичні положення, наукові підходи та методи ландшафтознавст
ва, одержало в науці різні назви - геоекологічне (О. Гавриленко,
П. Шищенко), ландшафтно-екологічне (М. Гродзинський та чеські
географи), ландшафтне (львівська школа ландшафтознавства) об
ґрунтування проектів природокористування. Попри відмінності
в назвах, дослідники поділяють спільні погляди щодо змісту, зага
льної структури та основні завдання обґрунтування раціонального
природокористування, яке виконується на науковій ландшафто
знавчій основі. Уявлення про його зміст дає рис. 58.
Ландшафтне обґрунтування територіальних схем і проектів приро
докористування полягає в оптимізації структурно-функціональної ор
ганізації території, яке ґрунтується на аналізі територіальних струк
тур ландшафту, функціональної типології ландшафтних комплексів,
їхній оцінці, стійкості та прогнозуванні можливих змін при різних
сценаріях і варіантах природокористування.
288
Рис. 58. Узагальнена схема досліджень геоекологічного обґрунтування
територіальних схем і проектів природокористування23
23Гавриленко О.П. Геоекологічне обгрунтування проектів природокористу

вання. - К., 2003.
289
Територіальними об'єктами ландшафтного обґрунтування приро

докористування виступають природно-технічні системи (геотехсис-
теми). Під ними розуміють територіальний комплекс, що складається
з технічної та природної підсистем, які об'єднані людиною в інтересах
виконання тих чи інших соціально-економічних завдань (В. Преоб-
раженський, Т. Александрова). Обов'язковою складовою геотехсистем
є їх блок керування. Основу цього блоку становить людина чи група
людей, які відповідними засобами (у т. ч. геоінформаційних техноло
гій) здійснюють регулювання технічних пристроїв у їх взаємодії
з природними елементами геотехсиєтеми. Завдяки наявності у своїй
структурі блоку керування, геотехєистеми відрізняються від антропо
генних ландшафтів (див. § 7.7), які такого блоку не мають і лише міс
тять певні компоненти, докорінно змінені людиною. Схему геотехсис-
теми наведено на рис. 59.
Рис. 59. Принципова схема геотехсистеми24:

1 - природні елементи; 2 - технічні елементи; 3 - технічні пристрої;
4 - блок управління; 5 - керований блок системи;
6 - взаємозв'язки між компонентами геотехсистеми;
7 - зв'язки із зовнішнім середовищем
За основними функціями, які виконують геотехсистеми, їх подя-

лють на різні типи: промислові, сільськогосподарські, лісогосподарсь
кі, рекреаційні, природоохоронні та інші. Ландшафтне обґрунтування
проектів природокористування і полягає в проектуванні геотехсис
тем, які мають ефективно виконувати свої функції, серед яких особ-
24Преображенский B.C., Александрова Т.Д., Куприянова Т.П. Основы ланд

шафтного анализа. - М., 1988.
290
ливе значення має природоохоронна. Для цього необхідне визначення

найраціональніших параметрів технічних споруд і співвідношення
між ними та природними елементами геотехсистеми, що має на меті
підтримку як технічних споруд, так і природного середовища в ба
жаному для людини стані.
При проектуванні природно-технічних геосистем можливі дві си
туації: нормативна та дослідницька. При нормативній ситуації ін
женерні споруди створюються за типовими проектами, які є при
йнятними для даних фізико-географічних умов. Дослідницька си
туація виникає при проектуванні нових, унікальних об'єктів, які не
мають аналогів. У зв'язку з цим з'являється необхідність виявити
характер взаємозв'язків між цими об'єктами й ландшафтними
комплексами, розробити моделі майбутніх природно-господарських
територіальних систем та відповідні ним програми досліджень
і норми природокористування.
Здебільшого в межах значних за площею регіонів (напр., в адмініс
тративному районі, області, басейнах великих і середніх річок, примі
ських зон тощо) поширено декілька геотехсистем різного функціона
льного призначення. Так, приміські зони навколо великих міст фак
тично являють собою не одну геотехсистему, а їх складний комплекс.
Тут взаємодіють між собою такі геотехсистеми, як рекреаційні, водо
господарські, транспортна, сільсько- та лісогосподарські, природоо
хоронні та інші. Тому важливе завдання ландшафтного обґрунтуван
ня проектів природокористування таких регіонів полягає в несупере-
чливому й безпечному для природного середовища територіальному
поєднанні геотехсистем різного функціонального призначення. Для
цього особливо ефективним є ландшафтно-функціональне району
вання території.
Ландшафтне обґрунтування проектів природокористування мо
жна розглядати як своєрідну форму екологічного менеджменту те
риторій, оскільки завдяки ньому забезпечується управління тери
торій, з яких складається проект використання природних умов
і ресурсів. Тому загальні принципи геоекологічного менеджменту,
розглянуті в § 8.2, є також принципами, на основі яких здійсню
ється ландшафтне обґрунтування природокористування. Ці прин
ципи вимагають врахування відповідних особливостей як самого
процесу проектування, так і властивостей ландшафтів, які мають
бути враховані. Ці зв'язки ілюструє рис. 60.
291
Основні властивості Загальні принципи Основні властивості
інтегральних охорони природи природних
геосистем (ІГ) геосистем (ПГ)
Взаємодія суспільства та 1. Охорона природи має ПГ - складна просторово-

природи формує складні проводитися в процесі часова територіальна
різнорівневі функціональні її використання. відкрита система.
й інтегральні просторово- 2. Охорона природи Будь-який вплив на неї
часові територіальні - завдання оптимізаційне. супроводжується
системи. Будь-який вплив 3. Повсюдність ланцюгом змін її
на них призводить до природоохоронних компонентів і частин,
соціально-економічних заходів. а також сполучених з нею
наслідків. Одна із найважли 4. Превентивність геосистем
віших властивостей природоохоронних
ІГ - можливість виконання заходів
їхньою природною
складовою соціально-
економічних функцій
Принципи
проектування
Проектувати природно-технічну
просторово-часову геосистему,
ІГ властива територіальна здатну успішно виконувати
організація (диференціація соціально-економічні функції,
та інтеграція) а не просто "вписувати" об'єкт ПГ властива територіальна
у природу організація (диференціація
ІГ відзначаються стійкістю
та мінливістю, що Проектування має бути та інтеграція)
забезпечуються процесами територіально ПГ мають набір станів,
саморегуляції та диференційованим поєднання стійкості
управління й мінливості, що
Особлива роль належить \і Проектуванню підлягають
режим функціонування
забезпечуються процесом
саморегулювання
блоку "суспільство", у якому й динаміка геосистем
відбувається усвідомлення Особливу роль
шляхів розвитку всієї Проектуватися мають блок у формуванні властивостей
системи, і який здатен
впливати на неї за \ управління, підсистема
контролю за впливами, змінами
ПГ відіграє біота,
а у формуванні кругообігів
допомогою управління та наслідками - вода й повітря
Рис. 60. Зв'язок геоекологічних принципів проектування

із властивостями природних та інтегральних геосистем25
25Геоекологические основы территориального проектирования и планирова

ния / Отв. ред. B.C. Преображенский, Т.Д. Александрова. - М., 1989.
292
Як видно з рис. 60, схеми та проекти природокористування ма

ють бути обґрунтовані з позиції відповідності функціональної орга
нізації території (тобто її поділу на частини, які виконують певні
функції - природоохоронну, сільськогосподарську тощо) територіа
льній організації ландшафтів. При цьому важливо враховувати те,
що соціально-економічні функції ландшафту задаються суспільни
ми цілями, виконання яких покладається саме на ландшафт, а мо
жливість їх реалізації залежить від ландшафтної організації тери
торії, що склалася. Таким чином, ландшафтне обґрунтування схем
і проектів природокористування, крім аналізу природних особливо
стей ландшафтів та їх структур, включає також соціофункціональ-
ний аналіз ландшафтів. Цей аналіз полягає в дослідженні та оціню
ванні можливостей ландшафтних комплексів виконувати ті чи інші
соціально-економічні функції, не зазнаючи при цьому небажаних
для людини та природи змін. Отже, у ландшафтному обґрунтуванні
природокористування важливим є соціоекономіко-функціональний
підхід, який вимагає інтеграції результатів ландшафтного, екологі
чного, економічного та соціологічного підходів у проектно-пла
нувальній практиці.
Ландшафтно-екологічний підхід до обґрунтування схем і проектів
природокористування потребує постійного пошуку нових принципів
та методів, які розвивають і поглиблюють сучасні уявлення про тери
торіальну організацію природи. Так, при реалізації картографічного
методу проектування геотехсистем тепер враховується принцип полі-
структурності територіальної організації ландшафту (див. § 3.4). Від
повідно до нього, обґрунтування територіальних проектів природоко
ристування здійснюється на основі картографування та аналізу різ
них типів територіальних ландшафтних структур: генетико-морфоло-
гічної, басейнової, парадинамічної та інших. г
8.5. Ландшафтна архітектура та дизайн

§ Одна з важливих вимог сучасної людини до середовища її
існування полягає в тому, що це середовище має бути естетично
привабливим, задовольняти естетичні запити людини й розвивати
її естетичні смаки. Ці потреби й покликані задовольнити ландш а
фтна архітектура та дизайн, головна мета яких - упорядкувати
293
територію ландшафту таким чином, щоб він був гарним та есте

тично привабливим для людини. Людина має отримувати задово
лення від перебування в ландшафті, а забезпечення цього задово
лення - основна функція ландшафтної архітектури та дизайну. Іс
торично ландшафтна архітектура виникла на стику садово-пар
кового мистецтва, теорії та практики міського планування й нау
кового ландшафтознавства.
Хоча елементи ландшафтної архітектури застосувались із часів

античності (див. §7.4, 8.1), самий цей термін з'явився у 1863 р.
Його запропонували проектанти Центрального парку в Нью Йорку
Фредерік Олмстед і Калверт Во. Ф. Олмстед сформулював і основні
теоретичні засади ландшафтної архітектури, яку він розумів як
науково-практичну діяльність, що ґрунтується на знаннях природ
ничої географії та правилах композиції просторів, розвинених
в естетиці та архітектурі.
Проте слід зазначити, що свої ландшафтно-архітектурні ідеї
Ф. Олмстед запозичив з Англії, точніше - з її ландшафтних пар
ків. Під час відвідин Біркінхедського парку в Ліверпулі,
Ф. Олмстеда був вражений, що цей парк відкритий для публіки.
Саме це й наштовхнуло його на думку, що планування парків не
для джентльменів, а для громадян є джерелом і завданням
ландшафтної архітектури. Ці ідеї він розвинув в Північній Аме
риці. Однак крім суто естетичного підходу до планування тери
торій, який був властивий англійським ландшафтним дизайне
рам (У. Кенту, К. Брауну, X. Рептону), Ф. Олмстед спирався й на
природничо-географічний підхід в естетичному облаштуванні
території. Зокрема, при складанні проектів міських парків,
планів озеленення міст тощо Ф. Олмстед користувався суміс
ним аналізом карт рельєфу, ґрунтів, рослинного покриву. Ви
ходячи з такого аналізу, фактично, науково-ландшафтознав
чого, Ф. Олмстед розробив дуже багато планів і проектів міських
парків у СІНА. Ці парки й досі існують у майже такому самому
вигляді, як їх спланував цей архітектор та його численні учні.
В Європі засновником ландшафтної архітектури вважають ди
зайнера Версальського парку Андре ле Нотра, а момент її виник
нення пов'язують зі створенням ним у Сен-Жермені (передмістя
Парижу) тераси на схилі Сени, яка мала не утилітарне призначен
ня, а була влаштована заради споглядання з неї долини річки
й панорами Парижу. ___________
294
Глава 8. Основні напрямидраютячмого застосування ландшафтознавства
Ландшафтна архітектура має с п і

Зміст ландшафтної л ь н і риси з територіальним плануван
архітектури та дизайну ням. Завданням обох цих форм нау
ково-практичної діяльності є раціона
льне впорядкування території, їм також властиве функціональне ро
зуміння ландшафту. Однак якщо територіальне планування тримає
у своєму полі зору всі функції, які певна територія має виконувати,
то ландшафтна архітектура зосереджується головним чином на есте
тичних функціях ландшафту. Таким чином, у ландшафтній архітек
турі функціональне розуміння ландшафту полягає в тому, що його
окремі елементи та властивості виконують, чи потенційно можуть ви
конувати, певні естетичні функції - наприклад перспективи заднього
та переднього плану ландшафту, точки його розкриття тощо. Завдан
ня ландшафтного архітектора та дизайнера полягає в підкресленні
цих функцій ландшафту, упорядкуванні їхньої просторової цілісності.
Плануючи організацію простору, ландшафтний архітектор і дизайнер
передусім намагаються пов'язати окремі елементи ландшафту в цілі
сну візуальну композицію.
Цим головним завданням визначається територіальний масштаб.
Оскільки візуальне сприйняття ландшафту людиною обмежене пев
ними просторовими рамками (див. § 6.2), тому об'єктами ландшаф
тної архітектури є ландшафтні комплекси, які людина здатна безпо
середньо сприйняти органами своїх чуттів. Отже ландшафтні ком
плекси регіонального рангу є об'єктами територіального планування,
а засоби ландшафтної архітектури знаходять при цьому обмежене
використання. Натомість ландшафтні комплекси локального рівня
та їх територіальні поєднання, які людина здатна охопити зором та
іншими органами чуттів, є основним об'єктом ландшафтної архітек
тури. Ландшафтний дизайн своїм об'єктом має окремі невеликі за
площею територіальні елементи ландшафту, які за своїм розміром
зіставні з геотопами, підурочищами, мікрогеохорами або їх візуально
цілісними частинами.
Таким чином, співвідношення ландшафтного планування, ланд
шафтної архітектури та ландшафтного дизайну з територіальними
рівнями аналізу ландшафту має такий вигляд: ландшафтне плану
вання здійснюється переважно на регіональному й локальному рівнях
аналізу ландшафту (див. табл. 14 і §8.1), ландшафтна архітектура
- на локальному, а ландшафтний дизайн - на рівні окремих територі
альних одиниць ландшафту найнижчого рангу.
295
Ландшафтні архітектура та дизайн являють собою дві різні фо

рми ландшафтно-архітектурної діяльності. Вони відрізняються
між собою не тільки просторовим масштабом своїх об'єктів, але
й засобами здійснення відповідних проектів, специфікою завдань,
які ними вирішуються. Загалом ландшафтній архітектурі власти
вий більш комплексний підхід до впорядкування території. Поряд
з естетичними критеріями, вона враховує також господарське ви
користання ландшафтів, їх природно-ресурсний потенціал, стій
кість ландшафтів до антропогенних навантажень, потреби в охо
роні та збагаченні рослинного й тваринного світу тощо. Ландшаф
тний дизайн вирішує переважно естетичні питання організації
невеликих за розміром територіальних ділянок ландшафту - под
вір'я, міського скверу, окремого газону тощо. При цьому беруться
до уваги не тільки суто естетичні якості простору, а й закономір
ності взаємодії між собою компонентів ландшафту. Це пов'язано
з тим, що створений ландшафтним дизайнером антропогенний
ландшафтний комплекс (напр., сквер, альпійська гірка тощо) має
бути не тільки естетично привабливим, але й довговічним. Так, не
буде довго існувати сквер, якщо в ньому на піщаних дерново-
підзолистих ґрунтах ландшафтний дизайнер насадив клени та
каштани. Ці дерева тут просто не приживуться й дуже швидко
весь створений комплекс зруйнується.
Одним із основних понять і головною опера

Поняття ційною одиницею ландшафтної архітектури та
пейзажу дизайну є пейзаж. Хоча це поняття має різні
тлумачення в різних галузях культури (у живо
пису, поезії тощо), у ландшафтній архітектурі
під пейзажам розуміється обмежена явними або уявними границями
частина місцевості, яка візуально сприймається як цілісна компози
ція просторових предметів природного та антропогенного походжен
ня. Завдання ландшафтної архітектури та дизайну і полягає насампе
ред у формуванні естетично привабливих, функціональних, стійких
у часі пейзажів. При цьому сучасна ландшафтна архітектура виходить
з того, що пейзаж не існує немов окремо від ландшафту, а являє со
бою його фізіономічну частину. Ця частина розглядається як результат
взаємодії між собою різних компонентів ландшафту та його територі
альних частин (ландшафтних комплексів). Для того, щоби грамотно
й науково обґрунтовано сформувати естетично привабливий пейзаж,
296
необхідно враховувати й ті риси ландшафту, які приховані від людсь

кого ока (його геологічну будову, водний режим, ґрунти тощо).
Пейзажі поділяють на типи за різними ознаками. За зоною їх мож
ливого сприйняття розрізняють відкриті, напіввідкриті та закриті
пейзажі; за зовнішнім виглядом його природної основи - на лісові,
степові, гірські, приморські тощо; за типами господарської трансфо
рмації або спеціалізації - на сільськогосподарські, селищні, промисло
ві, паркові пейзажі тощо.
Ландшафтна архітектура спрямована

Основні завдання
на створення естетично привабливого
ландшафтної
пейзажу, або пов'язаних між собою у про
архітектури
сторову й функціональну цілісність декі
лькох пейзажів, на основі ретельного
врахування властивостей природних ландшафтів, їх цінностей, вико
ристання людиною на сьогодні та в минулому. Ландшафтна архітек
тура також спирається на домінуючі в суспільстві ландшафтні й есте
тичні смаки, виходить з необхідності охорони та збагачення культур
ного й біологічного різноманіття ландшафту.
Таким чином, у сучасній ландшафтній архітектурі виділяються три
групи завдань: охорона ландшафтів, їх перетворення (формування) та
відновлення (рекультивація) ландшафтів. При цьому, при ландшафт
но-архітектурному впорядкуванні території ці три завдання мають
вирішуватися одночасно й узгоджено між собою, а не окремо. У зв'я
зку з цим, важливою метою ландшафтної архітектури є знаходження
компромісу між необхідністю перетворювати ландшафти в естетично
привабливіші й функціональніші та необхідністю охороняти й збага
чувати їх природне та культурне різноманіття.
Задовольняючи загальноцивілізаційні установки суспільства та ес
тетичні смаки людей, ландшафтна архітектура орієнтується на задо
волення конкретних господарських, природоохоронних та екологіч
них функцій певної території. Від особливостей цієї території істот
но залежать і завдання ландшафтно-архітектурного впорядкування.
У зв'язку з цим важливою є типологія територіальних об'єктів ланд
шафтно-планувальної діяльності (табл. 15).
Залежно від типу об'єкта ландшафтно-архітектурного планування,
зміст і завдання цього планування будуть специфічними. Як приклад
на рис. 61 наведено зміст і етапи досліджень ландшафтно-архітектур
ного спрямування, необхідні при проектуванні міст.
297
Таблиця 15. Типологія об'єктів
ландшафтно-планувальної діяльності [9]
• система особливо цінних ландшафтних

об'єктів (регіональний рівень, територія
країни, республіки, району);
• заповідники;
Території ландшафтів,
• заказники;
що підлягають
• природні (національні) парки;
особливій охороні
(природних • культурно-історичні зони (меморіали,
і культурно-історичних) пам'ятники історії, архітектури,
садово-паркового мистецтва тощо);
• у природному середовищі;
• у штучному середовищі;
• охоронні зони пам'ятників природи
• водно-зелені системи;
• відкриті простори центрів;
• середовище промислових комплексів;
Ландшафтні об'єкти • середовище житлової забудови;
населених місць • захисні зелені зони;
• парки, сади;
• лісопарки;
• спортивно-оздоровчі зони
• система об'єктів відпочинку та туриз

а му (регіональний рівень - територія країни,
о республіки, району);
Я Рекреаційні
а< • зони короткочасного відпочинку;
об'єкти
ь • зони тривалого відпочинку;
• санаторно-курортні зони;
• парквеї, туристичні траси
я
<
<и
о • водоохоронні зони;
Об'єкти різного • ландшафтні коридори комунікацій;
господарського • зони меліорації, видобутку корисних
призначення копалин;
• сільськогосподарські території
298
Етапи архітектурно-ландшафтного аналізу Процес проектування
Рис. 61. Приклад архітектурно-ландшафтного аналізу (АЛА)

у процесі проектування міста26
26Вергунов А.П. Архитектурно-ландшафтная организация крупного города.

-Л ., 1982.
При формуванні просторового образу ландшафтно-архітектурного

ансамблю, його об'ємно-просторової композиції в ландшафтній архі
тектурі використовуються такі підходи та принципи:
1) традиційні архітектурно-художні принципи територіальної си
метрії або асиметрії, плавності переходів і контрастності, відповідно
сті й періодичної повторюваності певних форм, фрактальності або
самоподібності різномасштабних структур та елементів ансамблю, їх
гармонії та художньої вписаності у природу;
2) ландшафтно-екологічної сумісності, функціональної та адаптив
ної відповідності інженерних споруд, господарських структур і діяль
ності природним ландшафтам, припустимої фрагментації природних
об'єктів, а також ландшафтно-екологічної поляризації території при
родних і природно-антропогенних ландшафтів;
3) виробничо-технічного, функціонального й екологічного зонуван
ня та відповідного планування територій, що проектуються;
4) культурно-історичних особливостей і традицій етносів, що про
живають на даній території.
Важливе значення в ландшафтно-архітектурній діяльності має га
рмонія масштабних співвідношень при художньому й функціональ
ному конструюванні та оформленні ландшафту. Так, від компоненту
ландшафту, який відіграє роль його візуальної домінанти, залежить
напрям формування простору, де б усі його елементи були гармонійно
поєднані в цілісність (рис. 62).
Рис 62. Формування простору при провідній ролі одного з компонентів [9]:
а - рельєфу; б - рослинності; в - води; г - архітектурних споруд
300
Ландшафтно-архітектурні рішення істотно залежать від складності,

морфології та ступеня збереженості природної основи ландшафту. Ці
риси визначають напрями ландшафтно-архітектурної організації те
риторії (рис. 63).
Рис. 63. Напрями ландшафтно-архітектурної організації

житлових територій [9]:
а - на збіднених територіях; 6 - у сприятливих ландшафтних умовах;
в - озеленення житлових кварталів при реконструкції
Згідно із закономірностями естетичного сприйняття людиною

ландшафту, надто прості й бідні на деталі ландшафтні конфіїурації
мають бути дещо ускладнені (див. рис. 63, а), надто складні - візуаль
но спрощені (рис. 63, б), а ландшафти, у яких природна рослинність
не збереглася, мають бути штучно озеленені (див. рис. 63, в).
301
Ландшафтний дизайн - це тво

Основні завдання рча діяльність, спрямована на
ландшафтного дизайну формування предметно-просторо-
вого середовища прийомами та
засобами ландшафтної архітектури, художнє конструювання деталей
культурного ландшафту. Його об'єктами є окремі структурні елеме
нти ландшафтно-архітектурних комплексів. Якщо ландшафтна ар
хітектура визначає загальний вигляд природно-антропогенного
ландшафту, тоді ландшафтний дизайн уточнює, "обточує" деталі
ландшафтно-архітектурного комплексу, додаючи йому завершенос
ті та певних культурних відтінків, наприклад - етнічних, модерні
стських, псевдоготичних, класицизму тощо. Ландшафтний дизайн
може підкреслювати, або приховувати суто функціональне призна
чення об'єкта.
Об'єктом роботи ландшафтного дизайнера може бути як антропо
генний ландшафтний комплекс, так і натуральний. Приклад дизай
нерських рішень при естетичному впорядкуванні натурального ланд
шафтного комплексу наведено на рис. 64, а суто антропогенного ком
плексу (даху будинку) - на рис. 65.
Рис. 64. Чотири варіанти зміни пагорба27:

а - збереження; б - посилення; в - деформація; г - руйнування
На сьогодні найбільш поширений садово-дачний, міський домо

будівний, приміський котеджний ландшафтний дизайн, а також
дизайн парків, скверів, рекреаційних об'єктів тощо. На промисло
вих територіях ландшафтний дизайн застосовують не так часто,
хоча потреба в їх естетичному впорядкуванні є дуже гострою.
Ландшафтний дизайн цих та інших об'єктів має включати проек
тування не тільки їх візуально-морфологічних якостей, а містити
науково обґрунтоване вирішення природоохоронних і соціальних
проблем раціонального природокористування. Це вимагає від ланд-
27Саймондс Дж. Ландшафт и архитектура. - М., 1965.

302
шафтного дизайнера глибоких знань основ наукового ландшафто

знавства, теорії та практики природокористування та інших гео
графічних дисциплін.
Рис. 65. Сади на дахах житлового будинку

та промислової будівлі [9]:
1 - ліфтові шахти; 2 - вітрозахисна стінка; 3 - навіси;
4 - столики зі стільцями; 5 - пергола
На жаль, на сьогодні за браком фахівців з відповідною освітою

ландшафтним дизайном займаються люди, погано обізнані з науко
вими основами конструювання ландшафтів. У результаті, ландшафт
ний дизайн часто орієнтований на суто зовнішній ефект, а його "про
дукти" можуть не тільки шкодити навколишньому природному сере
довищу, але й псувати естетичний вигляд ландшафту.
^ 8.6. Ландшафтний моніторинг
Моніторинг навколишнього природного середовища - це сис

тема спостереження й контролю стану довкілля для визначення його
тенденцій змін і попередження небажаних явищ відповідними регу
люючими засобами. Метою моніторингу є реєстрація стану ландшаф
тів або їх компонентів, прогнозування можливих змін цих станів і на
дання керуючим структурам рекомендацій для своєчасного попере
дження негативних змін у навколишньому середовищі.
Ландшафтний підхід до проблеми організації системи спостере
ження за станом довкілля зумовив появу ландшафтного моніторингу.
303
Термін моніторинг (з лат. monitor - той, хто нагадує, попере

джає, застерігає) у науковий ужиток увів канадський учений
Р. Ман напередодні Стокгольмської конференції ООН із про
блем довкілля (червень, 1972). Він запропонував називати мо
ніторингом систему повторних спостережень за одним або бі
льше елементами довкілля в просторі та часі з певними цілями
та за заздалегідь заданою програмою. У цьому значенні термін
"моніторинг довкілля" увійшов у міжнародно-правові докумен
ти та практику природоохоронної діяльності після Конференції
ООН із середовища проживання людини в 1972 р. і Генераль
ної асамблеї ООН, яка була проведена того ж року й прийняла
Програму ООН з навколишнього середовища. Саме в межах ці
єї Програми було розроблено концепцію та програму монітори
нгу й оцінки стану довкілля.
У розумінні Ю. Ізраеля, І. Герасимова та інших географів моні

торинг являє собою систему спостережень, яка дає змогу виділити
зміни стану географічного середовища в цілому (глобальний моні
торинг), або окремих регіонів (регіональний моніторинг), які зумо
влені людською діяльністю та свідчать про можливі небажані тен
денції змін природи в локальному, регіональному та глобальному
масштабах. Отже, моніторинг, перш за все, спрямований на вияв
лення та контроль змін у природі, зумовлених господарською дія
льністю людини. Схему структури моніторингу довкілля представ
лено на рис. 66.
Рис. 66 свідчить, що моніторинг антропогенних змін природного
середовища складається з таких трьох головних блоків: 1 - спостере
ження за факторами, які впливають на навколишнє природне сере
довище і за станом середовища; 2 - аналіз фактичного стану природ
ного середовища; 3 - прогнозування стану довкілля та оцінювання
цього стану.
За територіальним масштабом, своєю спрямованістю, компонен
тами ландшафту, стан яких контролюється та іншими ознаками виді
ляють різні види моніторингу (табл. 16).
Як видно з табл. 16, ландшафтний моніторинг належить до моніто
рингу системного типу та ґрунтується на системному підході. Це
означає, що він зосереджується головним чином на контролі та про
гнозуванні не стільки окремих елементів ландшафту, скільки зв'язків
між ними. Отже, ландшафтний моніторинг - це система спостере
304
ження й контролю за станом ландшафтних комплексів та їх змінами в

процесі природокористування з метою їх оцінювання, прогнозування
й обґрунтування раціонального використання та охорони природи.
Ландшафтний моніторинг не дублює і не підміняє інші види моніто
рингу, зокрема екологічного, а є самостійною формою контролю за
станом довкілля.
Рис. 66. Загальна схема структури моніторингу

навколишнього природного середовища28
2НБоков В.А., Лущик A.B. Основы экологической безопасности. - Симферо

поль, 1998.
305
Таблиця 16. Класифікація систем (підсистем) моніторингу29,
з доповненнями
Принцип Наявні або ті, що перебувають у стані розробки, системи

класифікації (підсистеми) моніторингу
Глобальний моніторинг (базовий, регіональний, імпактний

рівні), у тому числі фоновий і палеомоніторинг
Національний моніторинг (напр., загальнодержавна
служба спостережень і контролю за рівнем забруднення
Універсальні навколишнього середовища)
системи
Міжнаціональний, міжнародний моніторинг
(напр., моніторинг транскордонного перенесення забруд
нювальних речовин)
Регіональний моніторинг (напр., моніторинг природних
і адміністративно-господарських регіонів)
Реакція Геофізичний моніторинг
основних
складових Біологічний моніторинг, у тому числі генетичний
біосфери Екологічний моніторинг (який охоплює названі вище)
Моніторинг антропогенних змін (у т. ч. забруднення
Різні
середовища та реакцію на нього) в атмосфері, гідросфері, ґрунті,
кріосфері, біоті
Фактори Моніторинг джерел забруднення
та джерела Інгредієнтний моніторинг (напр., окремих забруднюючих
впливу речовин, радіоактивних випромінювань, шумів тощо)
Гострота Моніторинг океану
та глобальність
проблеми Моніторинг озоносфери
Моніторинг з фізичних, хімічних та
Методи
біологічних показників
спостережень
Супутниковий моніторинг (дистанційні методи)
Кліматичний моніторинг
Екологічний моніторинг (біоекологічний, геоекологічний,
Системний біосферний)
підхід
Геосистемний моніторинг
Ландшафтний моніторинг
2:'Израэлъ Ю.А. Экология и контроль состояния природной среды. - А., 1984.

306
Самостійність ландшафтного моніторингу та його специфічне міс

це серед інших видів моніторингових спостережень визначається
тим, що його об'єктами є не окремі компоненти природного середо
вища, а ландшафтні комплекси різних рангів і типів організації.
У їх межах облаштовуються пости та станції спостережень, на яких за
стандартною програмою й уніфікованими методами періодично (що
денно, щомісячно або щосезонно) фіксується інформація щодо стану
ландшафтних комплексів та їх змін. Крім цього виконується періоди
чне (один раз на декілька років) повторне картографування ландша
фтних комплексів, яке дозволяє простежувати та прогнозувати зміни
територіальних ландшафтних структур.
Поряд з безпосередніми польовими спостереженнями за ландша
фтними комплексами та їх територіальними структурами, ландшаф
тний моніторинг передбачає також усебічне використання дистан
ційних методів контролю: аеро- та космічне знімання, радіолокацію
тощо. Ці методи моніторингу дають змогу охопити значні за розмі
рами площі та здійснити просторову екстраполяцію точкових спо
стережень (тобто, отриманих на окремих постах і станціях) на біль
шу територію.
Залежно від масштабного рівня спостережень та узагальнення інфо
рмації, ландшафтний моніторинг виконується на різних рівнях - глоба
льному, національному (державному), регіональному та локальному.
Глобальний моніторинг (його також називають біосферним моніто
рингом) охоплює всю планету та здійснюється на міжнародному рівні.
Для цього створено Світовий координаційний центр моніторингу. На
глобальному рівні узагальнюється інформація, отримана з мережі фо
нових станцій спостережень, які здебільшого розташовані в біосфер-
них заповідниках, що мають міжнародне значення. Головне завдання
глобального (біосферного) моніторингу - оцінити стан і виявити тен
денції глобальних змін географічної оболонки в цілому. Роль ландша
фтного моніторингу при цьому полягає в обґрунтованому виборі пос
тів і станцій моніторингових спостережень, екстраполяції отриманих
даних на більші за розмірами території.
Національний моніторинг здійснюється в межах держави. Для
цього розробляються національні програми моніторингу та створю
ються відповідні державні служби. В Україні створено Систему дер
жавного моніторингу навколишнього природного середовища. Вона
являє собою систему постійно діючих станцій і постів з необхідними
засобами спостерігання за станом довкілля відповідно до заданої
програми та уніфікованих методик. Основне її завдання полягає
307
у виявленні тенденцій змін природних комплексів під впливом ан

тропогенної діяльності та попередження розвитку в них деструктив
них явищ і процесів.
Система державного моніторингу навколишнього природного сере
довища України передбачає розбудову загального (стандартного), нау
кового (фонового) та оперативного (кризового) моніторингу довкілля.
У кожному з них ландшафтний моніторинг посідає важливе місце.
Загальний (стандартний) моніторинг - це спостереження за ста
ном довкілля, яке виконується за єдиною програмою, уніфіковани
ми методиками і в єдині терміни в пунктах моніторингових спосте
режень, мережа яких охоплює територію держави. Фоновий (науко
вий) моніторинг являє собою спостереження за станом ландшафтів,
які можна вважати еталонами природного середовища. Такі ланд
шафтні комплекси збереглися переважно в межах заповідних тери
торій, тому пости фонового моніторингу організують у біосферних
і природних заповідниках, а також в інших територіях природно-
заповідного фонду. Основна мета фонового моніторингу - виявити
стан і тенденції змін ландшафтних комплексів та їх компонентів,
зумовлених природними чинниками. Шляхом порівняння цих да
них з даними моніторингових спостережень за ландшафтними
комплексами в урбанізованих, промислових та інших регіонах з'я
совується, наскільки сильно і як саме змінюються ландшафтні ком
плекси та їх компоненти під впливом господарської діяльності лю
дини. Оперативний (кризовий) моніторинг - це спостереження за
окремими територіями чи об'єктами, які зазнали техногенних чи
інших катастроф, або вважаються особливо небезпечними стосовно
можливих кризових ситуацій.
Регіональний моніторинг охоплює територію окремих регіонів
у межах держави. Такими регіонами можуть бути одиниці адмініст
ративно-територіального поділу держави (в Україні - адміністратив
ні області та райони), басейни річок, одиниці фізико-географічного
районування (напр., Полісся, Українські Карпати тощо).
Регіональний ландшафтний моніторинг являє собою систему спо
стережень за станом ландшафтних комплексів певного регіону та має
на меті визначити їхній сучасний стан, основні антропогенні та інші
впливи на них, ступінь антропогенної перетвореності, науково перед
бачити (здійняти прогноз) можливі зміни ландшафтних комплексів
унаслідок різних сценаріїв розвитку природокористування та регіо
нальних і глобальних змін довкілля (особливо - змін клімату).
308
Напрям господарського використання ландшафтів накладає свої

особливості на програми й методику регіонального ландшафтного мо
ніторингу. З урахуванням цих особливостей виділяють такі основні
види регіонального ландшафтного моніторингу:
• моніторинг природно-заповідних ландшафтів, який полягає у спо
стереженнях за розвитком еталонних ландшафтних комплексів з ме
тою їх охорони та збереження нормального ходу природних процесів;
• моніторинг лісогосподарських ландшафтів, важливою складовою
якого є контроль експлуатації, природного відновлення та стану лісо
вих насаджень, формування лісових ландшафтів, які мають відповідну
фізико-географічним умовам повноту та високий бонітет деревостанів;
• моніторинг агроландшафтів - контроль стану родючості ґрунтів,
їх теплового режиму та біологічної продуктивності протягом вегета
ційного періоду;
• моніторинг аквальних природних комплексів - контроль норма
льного функціонування технічних систем, розвитку характерних
природно-антропогенних процесів (замулення, евтрофікація тощо),
а також їх санітарного стану;
• моніторинг міських та інших селищних і рекреаційних ландшаф
тів - контроль їхнього стану й відповідності середовища санітарно-
гігієнічним нормам, а також стійкості проти промислових, містобуді
вельних, рекреаційних та інших навантажень.
Ландшафтний моніторинг виконується на науково обґрунтованих
організаційних принципах за відповідною програмою. Основні її ета
пи наведено на рис. 67.
Проведення ландшафтного кадастру є необхідним етапом моніто
рингу. Воно передбачає виявлення ландшафтних комплексів на тери
торії, що підлягає моніторинговим спостереженням, та їх інвентари
зацію. Для цього складаються ландшафтні карти території, масштаб
яких залежить від територіального рівня моніторингу. Так, для моні
торингу на національному рівні важливе значення мають ландшафтні
карти на територію всієї держави. За ними вирішуються такі за
вдання, як обґрунтування оптимальної мережі загального, оператив
ного та фонового моніторингу, екстраполяція даних точкових спосте
режень на територію всієї держави тощо. Для ландшафтного забезпе
чення регіонального моніторингу необхідні ландшафтні карти, скла
дені в середніх масштабах (від 1:100 000 до 1:500 000). Локальний
моніторинг потребує карт великого масштабу.
309
Рис. 67. Програма ландшафтного моніторингу [7]
Створення
Опрацювання та аналіз результатів

ландшафтно-
моніторингових карт '
Створення
ландшафтно-моніто-
рингових паспортів
Складання таблиць
і графіків
Побудова діаграм
і картограм
Створення
автоматизованого
банку даних
Ландшафтно-
моніторингове
картографування
Дослідження на тестових
Ландшафтний кадастр
моніторингових полігонах
Маршрутні моніторингові
обстеження
Спостереження на пунктах
державних галузевих
служб контролю
Спостереження на
моніторингових постах
У ландшафтному кадастрі як складової моніторингу узагальню

ється первинна інформація про склад ландшафтних комплексів, їх
структури (вертикальні, територіальні, часові), процеси, що в них
відбуваються, ступінь їх антропогенної зміненості, зокрема про їх
хімічне та інші типи забруднення. Важливою складовою ландша
фтного кадастру є дані ретроспективного аналізу ландшафтних
комплексів та їх компонентів. Вона дає змогу скласти прогноз
можливих тенденцій їх змін. Д ані ландшафтного кадастру постій
но поновлюються.
Первинна інформація про ландшафтні комплекси та впливи
на них, яка міститься в ландшафтному кадастрі, являє собою по
тужну й розгалужену базу даних моніторингових спостережень.
Для отримання наукових прогнозів змін ландшафтів і обґрунту
вання рекомендацій щодо оптимізації природокористування, цю
інформацію необхідно обробити. Для цього застосовують такі ме
тоди обробки даних, як оцінювання, порівняння, типізацію та
класифікацію, екстраполяцію даних у просторі та часі, складання
й аналіз математичних моделей ландшафтних комплексів та інші
(див. рис. 67).
Оброблена й систематизована у вигляді спеціальних карт, моделей,
графіків і таблиць інформація ландшафтного моніторингу передається
в регіональний та національний центри моніторингу.
^ 8.7. Ландшафтний підхід у законодавстві
Взаємодія людини з ландшафтом,

Національне включаючи діяльність щодо його охо
законодавство рони, планування, менеджменту та
використання в різних господарських
цілях, спирається на відповідну правову систему. Ця система має іє
рархічну структуру, кожний блок якої пов'язаний з іншим.
Верхню ступінь структури правового регулювання питань, пов'яза
них з ландшафтом, посідають норми екологічного та ландшафтного
спрямування, закріплені в Конституції України (прийнята Верховною
радою України 28.06.1996). Хоча в ній поняття ландшафту безпосе
редньо не згадується, низка статей Основного Закону держави має
чітко виражений ландшафтознавчий зміст, або закріплює найважли-
311
віші принципи та форми використання ландшафтів, декларує права

громадян щодо доступу до цінностей ландшафтів, визначає низку
вимог щодо їх охорони.
Ідея комплексного ландшафтознавчого підходу до охорони й раціо
нального використання довкілля знайшла своє втілення в Законі
України "Про охорону навколишнього природного середовища" від
25 червня 1991 р. Уже в першій статті цей Закон визнає одною із ці
лей природоохоронного законодавства "...збереження ...ландшафтів".
Серед принципів охорони довкілля, передбачених у ньому, визначені
необхідність збереження просторової та видової різноманітності й ці
лісності природних об'єктів та комплексів; науково обґрунтоване уз
годження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільст
ва на основі прогнозування стану навколишнього природного середо
вища; науково обґрунтоване нормування впливу господарської та ін
шої діяльності на довкілля; вирішення проблем охорони довкілля та
використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропо
генної зміненості територій тощо.
Окремо в Законі зазначається потреба проведення в Україні ком
плексних наукових досліджень довкілля та природних ресурсів з ме
тою розробки наукових основ їх охорони й раціонального викорис
тання. Саме такими дослідженнями є наукові та науково-прикладні
дослідження ландшафтів.
Закон України "Про охорону навколишнього природного сере
довища", який у різних джерелах називають "екологічною консти
туцією" держави, визначив основні напрями як охорони довкілля
загалом, так і ландшафтів. Для правового регулювання їх охорони
особливе значення має Закон України "Про природно-заповідний
фонд України" від 16 червня 1992 р. У ньому визначена класифі
кація територій природно-заповідного фонду, встановлені правові
управління природними комплексами з метою їх збереження та
відтворення, визначені обмеження на їх господарське викорис
тання тощо. І
Суттєво вплинула на розвиток законодавства, що стосується ви
користання та охорони ландшафтів, кодифікація природоресурсно-
го законодавства України - прийняття Земельного, Водного, Лісо
вого кодексів України, Кодексу України про надра. Важливі норми,
які мають ландшафтознавчий зміст, закріплені в низці інших зако
нів і нормативних актів, зокрема в Законі України "Про тваринний
світ" (перша редакція - 1993 р., друга - 2001 р.), "Про рослинний
312
світ" (1999), "Про охорону культурної спадщини", "Про екологічну

експертизу" (1995), Положенні про моніторинг земель (1993), "Про
Загальнодержавну програму формування національної екологічної
мережі України на 2000-2015 роки" (2000) тощо.
Крім законів і кодексів, спрямованих на охорону навколишньо
го природного середовища та його компонентів, поняття ландш а
фту й ландшафтний підхід знайшли застосування та відображен
ня і в національному законодавстві, яке стосується будівництва та
планування територій (Закони України "Про архітектурну діяль
ність" від 20 травня 1999 р., "Про планування і забудову терито
рій" від 20 квітня 2000 р.), а також у низці підзаконних актів, зо
крема - у Будівельних нормах та правилах, відповідних держав
них стандартів тощо.
Невід'ємною складовою правових засад

Міжнародне охорони й використання ландшафтів
законодавство України є міжнародно-правові акти та
рекомендації міжнародних організацій.
Відповідно до Ст. 9 Конституції України, міжнародні договори та
конвенції, які ратифіковані Верховною радою, стають частиною на
ціонального законодавства.
Серед міжнародних конвенцій, до яких приєдналась Україна, зага
льне спрямування або окремі норми яких мають ландшафтознавчий
зміст, слід назвати Конвенцію про охорону світової культурної та при
родної спадщини (Париж, 1972), Конвенцію про охорону дикої флори
та фауни і природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979),
Конвенцію про водно-болотні угіддя (Рамсар, 1971; Париж, 1987),
Конвенцію про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992), Всеє-
вропейська стратегія збереження біологічного й ландшафтного різно
маніття (Софія, 1995) та інші.
На сьогодні головним для Європи правовим документом, який
визначає принципи й напрями охорони, планування, раціонально
го використання ландшафтів, збагачення їх цінностей тощо, є Єв
ропейська ландшафтна конвенція (Флоренція, 20 жовтня 2000 р.).
Вона ратифікована Верховною Радою України 7 вересня 2005 р.
У ній зазначається, що ландшафт відіграє важливу суспільну роль
у культурній, екологічній, природоохоронній та соціальній сферах
і є ресурсом, який сприяє економічній діяльності; його охорона,
регулювання та планування може сприяти створенню нових робо-
313
чих місць. Крім того, ландшафт сприяє формуванню місцевих ку

льтур і є основним компонентом європейської природної та куль
турної спадщини, який сприяє добробуту людей і консолідації єв
ропейської ідентичності.
Європейська ландшафтна конвенція затверджує перелік базових
понять, як от: "ландшафт" означає територію, як її сприймають лю
ди, характер якої є результатом дії та взаємодії природних та/або
людських факторів; "ландшафтна політика" означає формування
компетентними владними органами загальних принципів, стратегій
і керівних положень, які дозволяють вживати конкретних заходів,
спрямованих на охорону, регулювання та планування ландшафтів;
"охорона ландшафту" означає діяльність щодо збереження й підтри
мання важливих або характерних рис ландшафту, яка виправдову
ється його спадковою цінністю, зумовленою його природною конфі
гурацією та/або діяльністю людей; "планування ландшафту" означає
активну діяльність, спрямовану в майбутнє, щодо поліпшення, від
новлення або створення ландшафтів.
Європейська ландшафтна конвенція визначає низку заходів,
спрямованих на комплексне вирішення наукових і прикладних
питань, що стосуються ландшафтів. Серед цих заходів важливе
місце посідають і освітні. Зокрема визнається необхідною підгото
вка спеціалістів у галузі оцінки ландшафтів та їхнього викорис
тання, розробка навчальних програм у галузі ландшафтної політи
ки, охорони, регулювання та планування ландшафтів, створення
шкільних та університетських курсів, які висвітлюють цінності
ландшафтів, і питання, які виникають у зв'язку з їх охороною, ре
гулюванням і плануванням.
Кожна сторона, що підписала конвенцію (серед них і Україна),
з метою поліпшення знань стосовно її ландшафтів зобов'язується іде
нтифікувати ландшафти на всій своїй території, здійснювати аналіз
їхньої структури, стану та антропогенних навантажень на них, реєст
рувати зміни ландшафтів, виявляти та оцінювати цінності ландшаф
тів, зберігати та відновлювати їх тощо. Для здійснення ландшафтної
політики сторони зобов'язуються впроваджувати правові, управлін
ські та інші інструменти, які спрямовані на охорону, регулювання та
планування ландшафту.
Прийняття Європейської ландшафтної конвенції з одного боку є
визнанням і констатацією важливості поняття ландшафту для життє
діяльності суспільства, а з другого боку воно надало потужного імпу-
314
льсу для подальшого розвитку ландшафтознавства. На сьогодні воно

набуває визнання як науки, яка має фундаментальне значення для
забезпечення сталого розвитку людства.
1. Александрова Т.Д. Геоэкологические принципы проектирования
природно-технических геосистем. - М., 1987.
2. Гавриленко О.П. Геоекологічне обґрунтування проектів природо
користування. - K., 2003.
3. Дьяконов К.Н., Дончева A.B. Экологическое проектирование и
экспертиза: Учебник. - М., 2005.
4. Екологічний менеджмент: Навчальний посібник / За ред.
В.Ф. Семенова, О.Л. Михалюк. - К., 2004.
5. Екологія і закон: Екологічне законодавство України: В 2-х кн.
/ В.О. Андрейцев, A.A. Кисельова. - K., 1998.
6. Ландшафтное планирование: принципы, методы, европейс
кий и российский опыт / Под общ. ред. В.Н. Николаева. - Иркутск,
2002.
7. Мельник A.B., Міллер Г.П. Ландшафтний моніторинг. - K., 1993.
8. Позаченюк Е.А. Экологическая экспертиза (природно-хозяй-
ственные системы). - Симферополь, 2003.
9. Сычева A.B. Ландшафтная архитектура: Учебное пособие для ву
зов. - М., 2004.
10. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Навроцъкий В.М. Екологічний ау
дит. - К., 2000.
1. Охарактеризуйте основні напрями ландшафтного планування.

2. Які є рівні територіального планування?
3. У чому полягають екологічна експертиза та екологічний аудит
і яка роль у цьому ландшафтного підходу?
4. Які є види ландшафтно-планувальної діяльності?
5. У чому полягає ландшафтний підхід у моніторингу довкілля?
315
1. Ландшафтне планування в країнах Європи.
2. Ландшафтні основи обґрунтування проектів природокористу
вання.
3. Сутність і основні підходи ландшафтно-екологічного менедж
менту.
4. Основні принципи ландшафтної архітектури.
5. Ландшафти та законодавство.
316
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА............................................................................................. З
ГЛАВА 1. ЛАНДШ АФТОЗНАВСТВО Я К Н АУК А....................................5

§ 1.1. Атрибути ландшафтознавства.................................................. 5
§ 1.2 Методологічні засади ландшафтознавства.............................10
§ 1.3. Зміст і структура ландшафтознавства....................................16
§ 1.4. Місце ландшафтознавства в системі наук............................. 20
§ 1.5. Історія розвитку ландшафтознавства.................................... 24
Література........................................................................................... 33
Контрольні запитання........................................................................ 33
Теми рефератів.................................................................................. 34
ГЛАВА 2. ПОНЯТТЯ ПРО ЛАНДШ АФТ ............................................... 35

§ 2.1. Ландшафт як загальнокультурне поняття.............................. 35
§ 2.2. Поняття ландшафту в науковому ландшафтознавстві....... 36
§ 2.3. Ландшафт і близькі поняття.................................................... 44
Література...........................................................................................47
Контрольні запитання........................................................................ 48
Теми рефератів.................................................................................. 48
ГЛАВА 3. ЛАНДШ АФТ Я К ПРОСТОРОВИЙ ФЕНОМ ЕН....................49

§ 3.1. Поняття про просторовість ландшафту........... ..................... 49
§ 3.2. Вертикальний (топічний) устрій ландшафту......................... 55
§ 3.3. Елементарні територіальні ділянки ландшафту....................66
§ 3.4. Ландшафтні територіальні структури.................................... 73
§ 3.5. Класифікація ландшафтів....................................................... 96
§ 3.6. Ландшафтні регіони............................................................... 102
§ 3.7. Ландшафтознавче районування........................................... 107
Література.........................................................................................120
Контрольні запитання...................................................................... 121
Теми рефератів.................................................................................121
ГЛАВА 4. ЛАН ДШ АФ Т Я К ЧАСОВИЙ Ф Е Н О М Е Н ............................122

§4.1. Поняття динаміки ландш афту................................................122
§ 4.2. Функціонування ландш афту...................................................127
§ 4.3. Поняття стану ландшафту....................................................... 143
§ 4.4. Сезонна динаміка ландшафту.................................................144
§ 4.5. Багаторічна динаміка ландш афту......................................... 149
§ 4.6. Еволюція ландшафту............................................................... 155
Література........................................................................................... 159
Контрольні запитання....................................................................... 159
Теми рефератів..................................................... ............................ 160
ГЛАВА 5. ЛАН ДШ АФ Т Я К ЦІННІСНА К А Т Е Г О Р ІЯ ...........................161

§ 5.1. Гуманістичний зміст ландшафтознавства.............................161
§ 5.2. Поняття цінності та значення ландшафту............................ 165
§ 5.3. Ландшафт як природно-культурна спадщина...................... 170
Література.......................................................................................... 173
Контрольні запитання....................................................................... 173
Теми рефератів..................................................................................174
ГЛАВА 6. СПРИЙНЯТТЯ Л А Н Д Ш А Ф ТУ ............................................. 175

§ 6.1. Загальна схема сприйняття людиною ландшафту...............175
§ 6.2. Ландшафт як об'єкт сприйняття............................................ 181
§ 6.3. Чинники сприйняття ландшафту........................................... 186
§ 6.4. Образ ландшафту.................................................................... 191
§ 6.5. Емоційні оцінки та ставлення до ландшафту....................... 196
Література..........................................................................................201
Контрольні запитання.......................................................................202
Теми рефератів................................................................................. 202
ГЛАВА 7. ОСНОВНІ НАУКОВІ НАПРЯМИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ЛАН ДШ АФ ТУ........................................................... 203
§ 7.1. Геофізика ландшафту............................................................. 203
§ 7.2. Геохімія ландшафту................................................................ 209
§ 7.3. Ландшафтна екологія............................................................. 219
§ 7.4. Естетика ландшафту.............................................................. 226
§ 7.5. Палеоландшафтознавство...................................................... 234
§ 7.6. Історичне ландшафтознавство.............................................. 240
318
Зміст
§ 7.7. Антропогенне ландшафтознавство....................................... 251

§ 7.8. Культурне ландшафтознавство............................................. 259
Література......................................................................................... 266
Контрольні запитання...................................................................... 266
Теми рефератів.................................................................................267
ГЛАВА 8. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

ЛАНДШ АФТОЗНАВСТВА .................................................................... 268
§ 8.1. Територіальне планування.......................... ..........................268
§ 8.2. Екологічний менеджмент...................................................... 275
§ 8.3. Експертиза та аудит...............................................................280
§ 8.4. Обґрунтування проектів природокористування.................287
§ 8.5. Ландшафтна архітектура та дизайн.....................................293
§ 8.6. Ландшафтний моніторинг..................................................... 303
§ 8.7. Ландшафтний підхід у законодавстві...................................311
Література......................................................................................... 315
Контрольні запитання.... ................................................................. 315
Теми рефератів.................................................................................316
319
Навчальне видання
ГРОДЗИНСЫШЙ Михайло Дмитрович

САВИЦЬКА Олена Вікторівна
ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО
Навчальний посібник
Редактор І. Кирницька
Оригінал-макет виготовлено Видавничо-поліграфічним центром "Київський університет"
Виконавець Т. Яшкова
Підписано до друку 08.09.08. Формат 70x1001'16. Вид. № 88. Гарнітура Bookmans. Папір офсетний.
Друк офсетний. Наклад 200. Ум. друк. арк. 25,8. Обл.-вид. арк. 20,9. Зам. № 28-4519.
Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет"

01601, Київ, б-p Т.Шевченка, 14, кімн. 43
« (38044) 239 32 22; (38044) 239 31 72; тел./факс (38044) 239 31 28
E-mail: vydav_polygraph@univ.kiev.ua; WWW: http://vpc.univ.kiev.ua
Свідоцтво внесено до Державного реєстру ДК № 1103 від 31.10.02

Grodzinskii MD Savitska Ov Landshaftoznavstvo PDF

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Grodzinskii MD Savitska Ov Landshaftoznavstvo PDF

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

М. Д.

Затверджено Вченою радою

Розглянуто основні питання щодо змісту ландшафтознавства, його методологічних

Гриф надано М ін іс т ер ством освіти і науки Укра їни

ІвЕШ 978-966-439-080-1 © Гродзинський М. Д., Савидька О. В., 2008

вступ до ландшафтознавства для студентів природничо-географічних

^ 1.1. Атрибути ландшафтознавства

У сучасній філософській думці

набуває уявлення, що ландшафт є поняттям загальнокультурним

зон масштабів, у межах якого ландшафтознавче пізнання простору

а багато об'єктів. Спільним між ними є те, що вони є відповідною

Якщо в понятті об'єкта науки

їх вивчення з нових позицій дає змогу виявити нові його грані

Між об'єктами та предметами

1.2 Методологічні засади

Як було зазначено в § 1.1,

Позитивістська філософія (до неї належать власне позитивізм

від дослідника. Відповідно, провідниками діалектичного матеріалізму

Глибокі розвідки феноменологіє ландшафту дозволили відкрити

ково мають бути задіяні, а в тому, що ці складові властиві всій науці

• синергетичний принцип - ефект від взаємодії багатьох факторів є

Методологічні основи конкре­

Важливо, однак, підкреслити: той факт, що конкретно-наукові ос­

^ 1.3. Зміст і структура ландшафтознавства

У своєму прямому значенні слово

У дій широкій галузі знань особливе місце посідає наукове ландша­

Оскільки ландшафт як загальний

поділу цієї науки на її складові. Так, за просторовим масштабом

вважати напрямом ландшафтознавства, у якому його об'єкт тлума­

^ 1.4. Місце ландшафтознавства в системі наук

ковців вважають ландшафтознавство природничо-гуманітарною

Рис. 1. Місце ландшафтознавства в системі наук1

'Мир географии: География и географы. Природная среда / Под общ. ред.

Ландшафтознавство традиційно має тісні зв'язки з природничо-

Результатом тісних зв'язків ландшафтознавства та екології стала

g 1.5. Історія розвитку ландшафтознавства

мими компонентами довкілля та окремими його місцями. На думку

природознавство кінця XVIII - початку XIX ст. до наукової ідеї ландша­

бражає його основні особливості. Від такого розуміння ґрунту зали­

пропонував таксономічну систему територіальних одиниць, із яких

знавчих ідей зробив Ернст Неєф (1908-1984). Е. Нееф вважав, що

давчого забезпечення та спеціального фінансування, однак ланд­

Зближення ландшафтознавства з екологією, розуміння ландшаф­

С. Романчук) тощо, так і в розумінні ландшафту як природно-

у тому, що ландшафт став розглядатися як об'єкт міжнародного й на­

1. У чому відмінність між об'єктом і предметом ландшафтознавства?

3. Яке місце посідає ландшафтознавство серед інших наук?

Поняття "елемент" також може стосуватися й окремих фізичних тіл

2.2. Поняття ландшафту

чними, кліматичними та іншими рисами регіонів. Поряд зі своєю ди­

Рис. 2. Блок-діаграма структури ландшафту2:

2Рггеіио±піак М. Рос^аму geogra^ïi Гігусгпе} котріеквоше^ - Сёапэк, 1987.

Між вертикальним і територіальним вимірами цілісності ландшаф­

Топічну (вертикальну) структуру ландшафту становлять різноякісні

3Преображенский B.C., Александрова Т.Д., Куприянова Т.П. Основы ландша­

Він унаочнює три важливі прояви цього зв'язку та цілісності ланд­

Три зазначені прояви просторової цілісності ландшафту зумовили

Важлива особливість сучасного наукового тлумачення ландшафту по­

ють між різними субстанціями ландшафту, а хоричні - за зв'язками, яі

О. Гумбольдт, обґрунтовуючи науковий зміст поняття ландшафту,

Образність ландшафту пов'язує його із суб'єктами його пізнання.

Але завдяки цим і деяким іншим синергетичним ефектам ландшафт

Рис. 4. Три уявлення ландшафту в географічному ландшафтознавстві:

Методологічні основи конкре

Важливо, однак, підкреслити: той факт, що конкретно-наукові ос

У дій широкій галузі знань особливе місце посідає наукове ландша

вважати напрямом ландшафтознавства, у якому його об'єкт тлума

природознавство кінця XVIII - початку XIX ст. до наукової ідеї ландша

бражає його основні особливості. Від такого розуміння ґрунту зали

давчого забезпечення та спеціального фінансування, однак ланд

Зближення ландшафтознавства з екологією, розуміння ландшаф

у тому, що ландшафт став розглядатися як об'єкт міжнародного й на

чними, кліматичними та іншими рисами регіонів. Поряд зі своєю ди

Між вертикальним і територіальним вимірами цілісності ландшаф

3Преображенский B.C., Александрова Т.Д., Куприянова Т.П. Основы ландша

Він унаочнює три важливі прояви цього зв'язку та цілісності ланд

Важлива особливість сучасного наукового тлумачення ландшафту по

Наведені на рис. 4 уявлення про місце людини в ландшафті на

З кінця XX ст. простежується тенденція на звуження сфери обі

Поширеною залишається позиція щодо принципової відмінно

Однак на сьогодні моноцентричне розуміння екосистеми по

Геоекосистема - термін, який вживається переважно в західно

таких упорядкованих просторових цілісностей поняття ландшаф

Характерною особливістю просторовості ландшафту е поєднан

Попри те, що геокомпонентний підхід у ландшафтознавстві ро

На перший погляд, це виглядає дивно: не вважати компонента

При функціональному підході до виділення геокомпонентів ланд

бути інші геокомпоненти. Так, для гірських ландшафтів серед крити

Інертну основу становлять мінеральний субстрат і рельєф, і вона ви

ливих процесів у ландшафті продукування біомаси, засолення, за

Оскільки елементи геомас являють собою досить однорідні за фізи

У багатьох випадках вертикаль

Як видно з рис. 8, у межах одного геогоризонту поширені різні ви

У комплексі критеріїв, за яким виділяються фа

Логіка класифікаційного критерію полягає в тому, що, якщо в ме

Виділення геотопів за лініями стрибкоподібних змін його характе

ся дуже малими за площею. Крім цього, практичне застосування гра

Слід зауважити, що, попри відмінності в критеріях, за якими виді