Залік

АНТИКРИЗОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
Скрипник Євгеній
1. ПЕРШИЙ БЛОК ПИТАНЬ
(1. антагонізм)
Антагонізм - поняття на позначення гострого протистояння, взаємного неприйняття
політичних суб’єктів внаслідок взаємовиключних соціально-політичних інтересів,
несумісних політичних цінностей, ідеологій, різноспрямованих поглядів й орієнтирів,
непримиренних політичних позицій, войовничої політичної поведінки та діяльності.

Класифікація
Серед різновидів політичних антагонізмів — цивілізаційні, міждержавні, геополітичні,
ідеологічні, партійні.

Деякі політологи приділяють окрему увагу антагонізмам «влада — опозиція»,

«державні органи — суспільні інститути», «демократична більшість — меншість»,
«централізація — самоврядність», «бюрократична система — індивід», «держава —
церква» тощо.

Політичний характер можуть мати також окремі аспекти соціальних, економічних,

регіональних, етнічних, класових, мовних, гендерних, релігійних, генераційних,
культурних, расових та інших антагонізмів.

На думку багатьох дослідників, антагонізм — це специфічна форма та окрема стадія

взаємовідносин у політиці, що виростає із затяжного, вчасно не розв’язаного, нерідко
штучно сконструйованого, кон’юнктурного конфлікту. Типовими проявами політичних
антагонізмів у суспільстві є акції протесту, погроми, повстання, революції, перевороти
тощо. Визначальною ознакою політичного антагонізму вважається його
невичерпність, адже йдеться про політичну боротьбу не тільки за владу, а загалом за
існування у світі політики.

Будь-які політичні антагонізми (від ворожої полеміки до насильства) однаково

небезпечні для суспільства, адже звужують межі політичної соціалізації особистості, її
адаптаційні можливості у політичному житті, нівелюють цивілізовані, дипломатичні
способи вирішення проблем, суперечать ідеям інтеграції, консолідації, плюралізму.
Характерно, що поняття повертається у вжиток в умовах військової агресії або
посилення популістської, крайньої лівої чи крайньої правої ідеології.

2. ДРУГИЙ БЛОК ПИТАНЬ

(1. мета)
Здійснення в країні ринкових реформ, високий рівень нестабільності чинників
зовнішнього фінансового середовища та ряд інших причин зумовили дослідження
цього напряму в управлінні підприємствами.

Специфіку антикризового фінансового управління характеризують двома тезами:

 - по-перше, – це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на недопущення
фінансової кризи: системний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, оцінка
ймовірності банкрутства, управління ризиками (виявлення, оцінка та нейтралізація),
упровадження системи запобіжних заходів, тощо.

- по-друге, – це система управляння фінансами, спрямована на виведення

підприємства з кризи, зокрема за допомогою санації чи реструктуризації суб’єкта
господарювання [8].

Головна мета антикризового фінансового управління є встановлення управління, яке

здатне передбачати, попередити, подолати та знизити ймовірність виникнення
фінансової кризи і одночасно утримувати фінансову стійкість та стабільний розвиток
підприємства.

Розвиток антикризового фінансового управління підприємством визначається

загрозою виникнення фінансової кризи, її масштабів, причин, факторів та її
запобіганню. Об’єктивна природа виникнення фінансової кризи на підприємствах
відображає не тільки закономірність її циклічного прояву, але і можливість її
успішного вирішення. Антикризове фінансове управління є актуальним і необхідним,
як в науковій сфері, так і в практичному застосуванні.

3. ТРЕТІЙ БЛОК ПИТАНЬ

Типи конфліктів
Парламентський конфлікт
Конфлікт між членами парламенту або законодавчого органу, часто через законодавчі
пропозиції або політичні призначення.
Урядовий конфлікт
Конфлікт між різними гілками влади, наприклад, між виконавчою та законодавчою гілками.
Партійний конфлікт
Конфлікт між політичними партіями, часто через політику або результати виборів.

Приклад конфлікту: Урядовий конфлікт між Україною та Росією за контроль над Кримом.
Етап розгортання: На етапі розгортання важливо встановити лінії зв'язку між
залученими сторонами та визначити потенційні сфери для компромісу. У цьому прикладі
можливим рішенням може стати участь обох країн у дипломатичних переговорах з метою
деескалації напруженості та пошуку спільних позицій. Міжнародні організації, такі як
Організація Об'єднаних Націй, також можуть бути залучені до сприяння переговорам.
Етап ескалації: якщо конфлікт ескалується, може знадобитися залучення посередника
або нейтральної третьої сторони для сприяння переговорам. У цьому випадку можливим
рішенням може стати більш активна роль ОБСЄ (Організації з безпеки і співробітництва в
Європі) у моніторингу ситуації та сприянні переговорам між Україною і Росією. Залучення
інших країн, таких як Сполучені Штати та Європейський Союз, також може бути корисним для
пошуку рішення.
Завершальний етап: На завершальному етапі має бути досягнута резолюція, яка
покладе край конфлікту. Це може включати компроміс або угоду між сторонами, а в деяких
випадках - судовий розгляд або вищу У цьому прикладі можливим рішенням може бути
мирне врегулювання конфлікту між Україною та Росією, яке поважатиме територіальну
цілісність України і водночас враховуватиме занепокоєння Росії щодо статусу
російськомовних в Україні. Цього можна досягти шляхом переговорів або через міжнародні
правові механізми, такі як Міжнародний суд ООН.