Майбороди Марії

Есе на тему:
Перетворення світу після Другої світової війни з багатополярного на
біполярний».
Насамперед, говорячи про «перетворення світу», варто зазначити, що після
Другої світової війни склалася принципово нова система міжнародних
відносин, яка від притаманної їй до того багатополярності доволі швидко
трансформувалася в біполярну. Цей процес остаточно завершився наприкінці
1940-х років. Остаточно це відбулося, коли СРСР, як і США, став ядерною
державою і сформував навколо себе пояс держав-сателітів у Центрально-
Східній Європі.
Усі повоєнні роки світова політична, стратегічна, економічна та міжнародно-
правова реальність значною мірою спиралася на засади, що їх було закладено
свого час у в Ялті та Потсдамі. Без сумніву, найістотнішу з цих засад становило
створення Організації Об’єднаних Націй — інституту глобального регулювання
міжнародних відносин.

Загалом, головні учасники Ялтинської та Потсдамської конференцій

створили новий біполярний світ, у якому кожен із них мав найкращим чином
облаштуватися сам і облаштувати своїх союзників. Водночас ялтинсько-
потсдамська система передбачала такий світопорядок, який міг забезпечити
мирне співіснування, взаємодію та більш-менш пристойні умови існування для
членів світового співтовариства, включаючи й переможені держави.
Проте вже наприкінці 1950-х років у фундаменті біполярного світопорядку
з’явилися перші тріщини, початок чому поклало погіршення, а потім розрив
радянсько-китайських відносин. Виявом протилежної тенденції став вихід на
арену світової політики руху неприєднання, який зробив істотний внесок у
зміцнення миру й добросусідських відносин між державами.
 Я вважаю, що новоутворювані незалежні держави з числа колоній та
напівколоній фактично так і не змогли досягти повної економічної та політичної
незалежності.

Той «вакуум влади», що виникав у цих державах одразу після того, як їх

залишали колонізатори, майже одразу заповнювався США або СРСР —
країнами, які ніколи не були метрополіями в чистому вигляді, але прагнули
власної гегемонії у світі: перша під гаслами встановлення демократії, друга —
побудови комуністичного раю. Досить скоро країни «третього світу» (як їх
почали називати), перетворилися на арену доволі жорстоких зіткнень
геополітичних інтересів СРСР і США. Так сталося в 1946 р. у Сирії та Лівані, у
1945—1948 рр. — в Індонезії, у 1948 р. — в Палестині. Згодом саме на
території колишніх колоній розгорнулося тривале радянськоамериканське
протистояння.

На кінець 40-х років в повоєнній системі міжнародних відносин реально

визначилися два полюси сили. США остаточно відкинули доктрину довоєнного
ізоляціонізму і встановили своєю стратегічною метою досягнення світової
гегемонії. СРСР порушив американську монополію на ядерну зброю, фактично
відродив свій економічний потенціал і завершив створення єдиного табору
держав-сателітів у Центрально-Східній Європі, успішно здійснивши там
«народно-демократичні революції».

Отже, Вагомі поправки до біполярної системи були внесені поступовим

перетворенням Японії та ФРН на могутні економічні держави, Китаю — на
ядерну державу, а також створенням ОПЕК— Організації країн — експортерів
нафти, які прагнули звільнитися від економічного диктату індустріально
розвинутих держав.

Біполярність міжнародних відносин підривалася з відродженням

націоналізму. Шарль де Голль, успішно використавши ідею величі Франції,
зумів значно зміцнити самостійність своєї країни в межах начебто єдиного
західного світу. В середині 1960-х років Франція вийшла з військової організації
НАТО, що примусило американські війська залишити її територію.

У цьому аспекті суттєве значення мало також створення Європейського

економічного співтовариства (ЄЕС), яке згодом перетворилося на самостійний
центр прийняття економічних і політичних рішень. Подальшій ерозії ідеології
біполярного світопорядку сприяло й посилення протистояння між Північчю і
Півднем.