1. Науковий стиль: загальна характеристика.

2. Становлення і розвиток наукового стилю української мови.

3. Особливості наукового тексту.
4. Засоби організації розумової праці: план; тези; конспект.
5. Анотування і реферування наукових текстів.
6. Оформлення результатів науково-дослідної діяльності студентів.

 реферат як жанр академічного письма;

 стаття як самостійний науковий твір;
 основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської, магістерської
робіт.

1. Відповідати на питання без конспектів.

2. Знайти (у наукових, науково-популярних журналах, газетах, підручниках тощо) та

принести на заняття текст, написаний у науковому стилі. Визначити підстиль. Відзначити
характерні риси стилю та підстилю (лексичні, морфологічні, синтаксичні).

3. Дібрати і виписати 2 анотації книг з вашої спеціальності та схарактеризувати їх.

4. Складіть анотацію та реферат однієї статті з вашої спеціальності.

1. Науковий стиль: загальна характеристика.

Підстилі:

 науково-популярний - використовує й елементи художнього мовлення (епітети,

порівняння, метафори), щоб зацікавити читача; 

 науково-навчальний - характеризується доступністю викладу інформації, спрощеністю

системи доведень, програмністю викладу матеріалу, спрямованою на активізацію
мислення учня, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.

 науково-публіцистичний підстиль властивий працям, надрукованим у спеціальних

газетах і журналах, призначених для фахівців певної галузі науки і техніки.
 власне науковий підстиль обслуговує фахівців певної галузі науки. Це наукові
дослідження в галузі мовознавства, медицини, біології, фізики тощо, викладені у
докторських, кандидатських дисертаціях, монографіях окремих статтях.

 виробничо-технічний підстиль – це мова літератури, що обслуговує різні сфери

господарства й виробництва (інструкції, описи технологічних процесів тощо). 

Основними стильовими ознаками наукового стилю є абстрагованість, узагальненість,

підкреслена логічність, однозначність і точність, ясність і об'єктивність викладу, доказовість,
логізована оцінність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-
наслідкових відношень, висновки та ін.

Абстрагованість наукового стилю створюється шляхом широкого використання мовних

одиниць абстрактного й узагальненого значення, зокрема абстрактної лексики, слів, що
виражають узагальнені поняття та ін. Абстрагованості тексту сприяють не тільки лексичні
засоби, а й морфологічні та синтаксичні..

Узагальнено-відсторонений колорит створюють також позачасові форми дієслів, зокрема

теперішнього часу постійної дії, абстрактного теперішнього часу або абстрактного
майбутнього часу.  

Підкреслена логічність наукового стилю виявляється в послідовності, несуперечливості

висловлювання, в його доказовості й аргументованості, побудові мовлення відповідно до
законів логіки із збереженням відношень і зв'язків реальної дійсності. Першою умовою
логічності мовлення є логічність мислення. Вона передбачає вміння дисциплінувати своє
мислення, міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи мислення, розвивати
наступні, шукати джерела і причини явищ. Другою умовою логічності мовлення є знання і
правильне використання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно
передати предмет думання і саму думку про нього, досягти смислової зв'язності мовлення,
уникаючи суперечливості у викладі матеріалу.

Точність і однозначність наукового стилю формуються на основі зв'язку мовлення з

дійсністю і мисленням. їх можна досягти за умови глибокого знання предмета мовлення,
мовної системи і вироблених мовленнєвих навичок. Точність мови - це відповідність змісту
мовлення предметно-речовій дійсності, реальним особам і системі понять про них.

Ясність наукового стилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та

логічністю викладу. Усне мовлення для адресата буде ясним, якщо його мислення встигатиме
за мисленням мовця, а ще краще, якщо трохи випереджатиме його, тобто існуватиме ефект
очікування.
Об'єктивність викладу в науковому стилі полягає у зваженості оцінювання ступеня
дослідження проблеми, шляхів її розв'язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності
її вивчення, обґрунтованості результатів тощо.

2. Становлення і розвиток наукового стилю української мови.

Науковий стиль сучасної української літературної мови почав розвиватися з середини XIX
ст., коли журнал “Основа” почав друкувати науково-популярні статті. Свого часу російський
письменник М.Чернишевський писав: “Настане час, коли українською мовою видаватимуть
не тільки художні твори, а всякі книги, серед них і учені трактати з усяких наук”.

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в
теоретичному плані належить П. Житецькому (1836-1911). Він накреслив перспективу його
розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі
наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для
практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Першою українською науковою установою справедливо вважають Наукове товариство імені

Шевченка у Львові (1893); засноване у 1872 році як суто літературне, у 1893 році воно з суто
літературного було перетворене на загальнонаукове.

Від 90-х рр. XIX ст. науковий стиль української мови починає відносно активно розвиватися. У
його розвиток великий внесок зробили українські вчені М. Драгоманов, І. Франко, А.
Кримський, В. Гнатюк, К. Михальчук та ін. Переважно це сфери гуманітарна та суспільна. У
лексиці української наукової літератури кінця XIX – початку XX ст. вже помітно представлена
загальнонаукова термінологія, напр.: аргумент, аспект, аксіома, гіпотеза, дедукція, дефініція,
експеримент, елемент, класифікація, принцип, система, теорія, форма, формула та ін.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових
різновидах припадає на XX ст. Він досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передати
найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській
науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматичних засобів
загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери
письма відомих учених. Усе це є показником її стилістичної зрілості та багатства.

Наприкінці XX ст. з утвердженням незалежності України, з прийняттям Закону про мови, яким
за українською мовою визнано її статус державної, почався процес оздоровлення науки,
наукової термінології, збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного
розвитку наук питомо українськими термінами і терміносполученнями.

3. Особливості наукового тексту.

Науковий текст- спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.

Особливості наукового тексту:

^ науковий текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на

нове знання, характеризуються доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на
досягнення дослідницької мети та завдань;

він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за

правилами логіки науки і формальної логіки;

"/ широке використання понятійного, категоріального апарату науки;

/ текст не грунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на

сферу раціонального мислення;

^ його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести, обгрунтувати,
аргументувати істину.

4. Засоби організації розумової праці: план; тези; конспект

Конспект – це стислий писаний виклад змісту чого-небудь, що складається з плану і тез

доповнених фактичним матеріалом.

 Конспект -  це стислий виклад змісту статті чи книжки. Від тез конспект відрізняється тим,
що  поряд з основними даними  тексту  в ньому коротко наводяться докази цих положень
і висновки. 

Види конспектів: а)  текстуальний: основні положення  твору, докази і висновки передаються

словами автора, тобто цитатами;б) вільний – це переказ основного змісту книги (статті)
своїми словами;в) змішаний – найчастіше використовуваний вид, при якому вільний переказ
змісту поєднується із цитуванням.

Вимоги до конспектування:1)залишають певну частину сторінки для запису власних думок;

2)цитуючи вказують певну сторінку першоджерела.

 План - це короткий перелік проблем досліджуваних у науковому тексті.

План допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам’яті зміст наукового джерела,
зосереджуючи увагу на найсуттєвіші інформації.

За структурою план може бути:

1)простий-в ньому зазначені лише основні питання, мікротеми тексту;

2)складний – поруч з основними є додаткові питання.

Пункти такого плану розбиваються на підпункти.

Питальний план – кожен пункт плану формується як питання, кожне питання витікає з
попереднього.

Номінативний(називний) план – в кожному реченні головний член речення (підмет)

виражений іменником в називному відмінку.

Тезовий план – план в якому сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.

 Теза – положення висловлене в книжці, доповіді, статті, тощо, правдивість якого потрібно
довести.

Теза – положення що коротко і чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне
завдання, що стоїть перед кимось.

Теза – коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті, тощо.

Відповідно до мети тези бувають:

1)вторинні – слугують для виділення основної інформації в певному джерелі.

Їх призначення створити модель змісту тексту яку можна було б осмислювати далі;

2)оригінальні – створюють як первинний текст.

Вони можуть бути:

а)ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (плану);

б)стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій
конференції.

Вимоги до складання тез:

1)формування думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності

форми;

2)викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів, записуючи кожну

варто виділяти ключове слово;

3)якщо текст великий за обсягом то в кожній тезі вказують № сторінки джерела.

5. Анотування і реферування наукових текстів.

 Реферування — це одна з найбільш широко розповсюджених письмових форм
отримання інформації, яка дозволяє при сучасному величезному потоці інформації у
короткий термін відібрати потрібну спеціалісту інформацію.
У порівнянні з анотуванням реферування є більш досконалим методом обробки інформації
джерел інформації: якщо в анотації приводиться лише короткий перелік питань, що
розглядаються, то в рефераті викладається сутність питань та наводяться найважливіші
висновки.

 Анотування - процес опрацювання інформації, мета якого - отримання узагальненої

характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст.

Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації

тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Анотації виконують дві основні функції:

 o сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість

встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до
повного тексту праці);

 o пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема,

автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).

Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту.

Анотація інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. Анотація дозволяє
користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього
наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації потрібної
інформації.

1. За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні.

Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора, зміст, жанр та інші
особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.

Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в

доцільності прочитання документа, тому в рекомендаційних анотаціях є дидактична
спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші,
аніж довідкові.

2. За обсягом та глибиною розрізняють анотації описові та реферативні.

Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи

перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: про що
повідомляється у документі?
Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони
відповідають на два питання: про що повідомляється в основному документі? що саме з
цього приводу повідомляється?

6. Оформлення результатів науково-дослідної діяльності студентів.

 реферат як жанр академічного письма;

 стаття як самостійний науковий твір;

 основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської, магістерської

робіт.