МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Навчально-науковий інститут
«Юридичний інститут ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

Кафедра публічного та міжнародного права

КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни «Міжнародне публічне право
(основи теорії)»
на тему:

«Цілі і структура Організації Північноатлантичного договору»

Виконала:
Здобувачка 4 курсу, групи ЮМ-401
Юридичного інституту
спеціальності «Міжнародне право»
очної (денної) форми навчання
Шиш Д.В.______________________
(прізвище та ініціали)
Науковий керівник:
Директор інституту, професор, д. ю. н.
Кожура Л.О.____________________
(посада, науковий ступінь, вчене звання,
прізвище та ініціали)

Оцінка за 100-бальною шкалою:__________

Оцінка за шкалою ECTS: _______________
Оцінка за 4-бальною шкалою: ___________

Члени комісії:
__________ _________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
__________ _________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

Київ – 2022
 2

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ...................................................4
1.1. Історія виникнення та формування Організації Північноатлантичного
договору...................................................................................................................4
1.2. Стратегічні концепції та характерні особливості Організації
Північноатлантичного договору............................................................................6
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ТА ОСНОВИ
ФУНКЦІОНУВАННЯ НАТО.............................................................................9
2.1. Цілі та завдання Організації Північноатлантичного договору....................9
2.2. Структура та механізм прийняття рішень в Організації Північноатлантичного
договору.................................................................................................................11
РОЗДІЛ 3. ВІДНОСИНИ УРАЇНИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ
ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ.................................................15
3.1. Етапи розвитку співробітництва між Україною та Організацією
Північноатлантичного договору..........................................................................15
3.2.Переваги та недоліки вступу в Організацію Північноатлантичного договору
.................................................................................................................................17
ВИСНОВКИ.........................................................................................................22
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................24
 3

ВСТУП

Актуальність теми. Вступ України до Організації Північноатлантичного

договору є одним з основних напрямків зовнішньополітичної діяльності нашої
держави в аспекті євроінтеграційних процеси, що є найбільш надійний спосіб
гарантування національної безпеки для нас. Ось чому актуальність даної теми
полягає у детальному дослідженні внутрішніх характеристик, зовнішні та
внутрішніх особливостей діяльності Організації. Дана тема на сьогоднішній день
є актуальною виключно в розрізі практичного дослідження можливостей та
перепонів вступу, а щодо структури та особливостей діяльності самої організація
– тема не досліджується наразі, так як не зазнає жодних змін та практично
відсутні дискусійні питання.
Метою роботи є поглиблення теоретичних основ структури та діяльності
НАТО та розробка практичних рекомендацій щодо вступу України.
Відповідно до мети в роботі поставлено наступні завдання: вивчення історії
виникнення та формування Організації Північноатлантичного договору;
дослідження стратегічних концепцій та характерних особливостей Організації
Північноатлантичного договору; встановлення цілей та завдань Організації
Північноатлантичного договору; виокремлення структури та механізму прийняття
рішень в Організації Північноатлантичного договору; надання характеристики
етапів розвитку співробітництва між Україною та Організацією
Північноатлантичного договору; визначення переваг та недоліків вступу в
Організацію Північноатлантичного договору.
Об’єктом дослідження постають міжнародно-правові відносини під час
реалізації зовнішньої та внутрішньої діяльності НАТО.
Предметом дослідження постає внутрішня структура НАТО, зокрема цілі,
завдання та організаційна структура.
Методологічну основу дослідження складають діалектичний, формально-
юридичний метод, метод системного аналізу та прогнозування.
 4

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ

1.1. Історія виникнення та формування Організації

Північноатлантичного договору

Історія утворення організації північноатлантичного договору (НАТО)

пов’язана з подіями, що відбувались після Другої світової війни. У 1945 р.
постало питання вироблення нових засад європейської безпеки, оскільки
попередні системи забезпечення миру в Європі, започатковані на Віденському
конгресі 1815 р. і після Першої світової війни, не змогли гарантувати
європейським державам мирне співіснування. Але безпосередньо виникненню
НАТО сприяли такі історичні події:
1) Конфлікт навколо Ірану (1946 р.);
2) Громадянська війна в Греції (1946 р.);
3) Відмова СРСР від участі в плані Маршалла (1948 р.);
4) Прихід комуністів до влади в Чехословаччині (1948 р.);
5) Блокада Західного Берліну радянськими військами (1948 р.).
Початком процесу формування оборонного союзу країн Заходу можна
вважати зустріч у Брюсселі 4 березня 1948 року представників Бельгії, Великої
Британії, Люксембургу, Нідерландів і Франції, на якій обговорювалася
англофранцузька пропозиція розробки договору про взаємну допомогу. 17
березня 1948 року був підписаний Брюссельський договір. Метою
Брюссельського договору була спільна протидія можливій у майбутньому агресії
зі сторони Німеччини, а також військова кооперація як відповідь на можливу
радянську агресію [9].
У випадку іноземної агресії згідно договору відносно невеликі військові
сили союзників повинні були діяти спільно. Однак уже на перших зустрічах
керівників міністерств оборони союзників, на яких оцінювались наявні військові
ресурси держав-членів союзу, дійшли висновку про їх недостатність і
необхідність отримання допомоги, у тому числі від США - виникла ідея
 5

розширення західного оборонного союзу за рахунок Сполучених Штатів і Канади

та створення спільної системи оборони в євроатлантичному регіоні. В березні-
квітні 1948 року з відповідними пропозиціями до Білого дому звернулися
міністри закордонних справ Франції Жорж Бідо та Великої Британії Ернст Бевін.
Публічного розголосу концепція отримала під час виступу в парламенті Канади
міністра закордонних справ (згодом - прем'єрміністра) цієї країни Луї Сан-Лорана
28 квітня 1948 року. Наступним найважливішим кроком на шляху підписання
Північноатлантичної угоди стало прийняття 11 червня 1948 року сенатом США
резолюції, яка дозволяла урядові укладати в мирний час договори про союзи з
іншими державами за межами американського континенту. Реалізація ідеї
створення спільної системи оборони перейшла в практичну площину.
Головною ж причиною утворення НАТО — був початок холодної війни
(фактично із «Фултонської промови» У. Черчилля), зростання її масштабів і
протистояння між двома світовими політикоекономічними системами [6].
Підписання договору відбулося у Вашингтоні. Українського аналогу
розшифрування абревіатури НАТО не існує. Повна назва цієї Організації
українською мовою — Організація Північноатлантичного договору (від
англійського NATO – North Atlantic Treaty Organization).
Після завершення процесу ратифікації Договору всіма учасниками та
депонування відповідних документів у США він набув чинності з 24 серпня 1949
року. Перші 12 держав, що підписали його, стали засновниками НАТО: Бельгія,
Велика Британія, Данія, Канада, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди,
Норвегія, Португалія, США, Франція. Пізніше, згідно зі ст.10 Договору, до нього
приєдналися ще 16 країн: Греція (1952), Туреччина (1952), Німеччина (1955),
Іспанія (1982), Чехія (1999), Угорщина (1999), Польща (1999), Болгарія (2004),
Естонія (2004), Латвія (2004), Литва (2004), Румунія (2004), Словаччина (2004),
Словенія (2004), Албанія (2009), Хорватія (2009).
Концепцію новоутвореної міжнародної організації її перший Генеральний
секретар лорд Ісмей окреслив як «тримати росіян на відстані, американців -
всередині (Європи), а німців - під контролем» [7].
 6

Отже, Північноатлантичний Союз втілює в себе трансатлантичне

партнерство між європейськими членами НАТО і Сполученими Штатами
Америки і Канадою, спрямоване на укріплення миру і стабільності у всій Європі.

1.2. Стратегічні концепції та характерні особливості Організації

Північноатлантичного договору

Протягом історії свого існування Організація Північноатлантичного

договору розвивалася з урахуванням обставин, що змінювалися, та неодноразово
проводила важливі засідання, зустрічі й саміти, кожні з яких відбувалися в такі
часи, коли перед Альянсом поставала необхідність перемін, викликаних новими
потребами безпеки. На цих важливих етапах еволюції НАТО приймалися рішення
щодо поступових змін, які сприяли розвитку досягнень Альянсу і були спрямовані
на подальше зміцнення довгострокової безпеки та стабільності в
євроатлантичному просторі. Всі рішення НАТО приймалися з дотриманням
основоположного принципу колективної оборони як основи для збереження миру
і забезпечення безпеки його членів. У своїй діяльності НАТО керувалося певними
стратегічними міркуваннями й орієнтирами, враховуючи зміни у безпековому
середовищі. На всіх етапах свого існування Альянс змушений був реагувати на
виклики і загрози, виробляти стратегію реагування на них, визначати цілі й
майбутні завдання, розробляти стратегічні директиви найвищого рівня щодо
політичних і військових засобів, необхідних для досягнення своїх цілей та
виконання поставлених завдань.
Перша версія стратегії НАТО була розроблена відразу після створення
військового блоку в період між жовтнем 1949 р. та квітнем 1950 р. й отримала
назву «Стратегічна концепція оборони північноатлантичної території». Вона
визначала стратегію широкомасштабних операцій із територіальної оборони
країн-членів Альянсу.
Стратегічні концепції НАТО в 1950–80-ті роки викладалися в секретних
документах, у яких давалися рекомендації урядам країн-членів і намічались
 7

орієнтири для планування військової діяльності. Вони не були призначені для

поширення серед громадськості, оскільки містили секретні відомості й
відображали не тільки оборонний характер блоку, але й наступальний. У планах
НАТО передбачалися також і наступальні військові операції, і нанесення ядерних
ударів по важливих об’єктах Радянського Союзу та його союзників по
Варшавському договору. Хоча базові концепції були добре відомі, публічне
обговорення деталей було майже неможливе, тому що їхня ефективність значною
мірою залежала від секретності. Стратегічні плани НАТО того часу відбивали
реалії холодної війни, політичний поділ Європи, стан військової, економічної та
ідеологічної конфронтації, який був типовим для відносин між двома світовими
суспільно-політичними системами протягом багатьох післявоєнних років [12,
с.38].
Стратегічні концепції 1990-х р. відчутно відрізнялися від попередніх
стратегічних концепцій НАТО. Вони зосереджувалися на співпраці з колишніми
супротивниками на противагу конфронтації й протистоянню. Головним
завданням, як і раніше, залишалася безпека країн-членів Альянсу, проте в нових
концепціях безпека поєднувалася зі специфічними зобов’язаннями працювати над
удосконаленням і розширенням загальноєвропейської безпеки, а не тільки безпеки
країн-членів. Дані концепції радикально відрізнялися від попередніх директивних
документів також тим, що це були публічні стратегічні документи, відкриті для
обговорення та коментарів із боку не тільки парламентарів і фахівців у галузі
безпеки, а й широкого залу журналістів та громадськості. Перша з них стала
важливим кроком на шляху пристосування Північноатлантичного альянсу до
нової ситуації у сфері безпеки [3].
Нову стратегічну концепцію НАТО прийнято у квітні 1999 р. на ювілейному
Вашингтонському саміті, який був присвячений п’ятдесятиріччю створення
організації. Її прийняття зумовило необхідність унесення змін країнами-членами у
свої національні доктрини для того, щоб вони відповідали загальній стратегії
блоку. Також зміна стратегії вимагала корінної перебудови всієї військової
структури блоку НАТО і вироблення єдиного підходу до військового планування,
 8

придбання зброї та військової техніки, оперативної і бойової підготовки

національних збройних сил країн-членів. Події після 1999 р. показали, що НАТО
знову змушене було адаптуватися до нового безпекового середовища й
трансформувати свою діяльність. До корінної організаційно-функціональної
реформи своїх структур НАТО приступило в 2002 р., особливо після прийняття
рішень на Празькому саміті керівників держав-членів Альянсу та наступних
Стамбульському (2004 р.) і Ризькому (2006 р.) самітах. Загальні напрями
трансформації політичної стратегії НАТО вже довгий час проявляються у процесі
військового реформування Альянсу, проте сучасні виклики, які постають перед
Альянсом, зумовлюють необхідність перегляду Стратегічної концепції 1999 р. і
вироблення нової Стратегічної концепції [5].
Якщо вести мову про перспективи розробки новітньої концепції, яка зможе
протистояти сучасним викликам, то на думку деяких аналітиків, поточна
трансформація НАТО визначила найвищий рівень консенсусу, який можливо
досягти в межах НАТО на сьогоднішньому етапі. Тому вони побоюються, що цей
консенсус може розпастися, як тільки перед Альянсом постане питання
застосування військової сили, гуманітарного втручання чи виконання операцій у
віддаленому стратегічному регіоні, а відтак саме існування НАТО знову
потрапить під загрозу. Альтернативний сценарій полягає в тому, що НАТО
залишиться лише в ролі „постачальника послуг” і надаватиме військові ресурси
для коаліційних операцій під проводом США, а в майбутньому, можливо, –
Європейського Союзу. НАТО змушене активізувати свої зусилля, прагнучи
адаптуватися до нових умов, для вирішення широкомасштабних завдань, які
раніше не виконувалися цією організацією [7].
Отже, стратегічна концепція – це авторитетна заява про цілі та завдання
НАТО. Вона є директивним документом найвищого рівня щодо політичних і
військових засобів, необхідних для досягнення цілей, які ставить Альянс перед
собою на майбутнє.
 9

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ТА ОСНОВИ

ФУНКЦІОНУВАННЯ НАТО

2.1. Цілі та завдання Організації Північноатлантичного договору

Організація Північноатлантичного договору має таку структуру, яка

дозволяє здійснити всі цілі НАТО. Вона є міжурядовою організацією, в рамках
якої країни-члени зберігають повний суверенітет і незалежність. Ця організація
являє собою форум, на якому вони проводять спільні консультації з будь-яких
проблем та приймають рішення з політичних та воєнних питань що стосуються їх
безпеки.
Першочерговим завданням НАТО є захист свободи та безпеки її членів
політичними та воєнними засобами у відповідності зі Статутом ООН.
Спираючись на загальнодемократичні цінності, права людини та дотримання
законності, з моменту створення Північноатлантичний Союз проводить
діяльність, спрямовану на встановлення справедливого та міцного миру в Європі.
Ця центральна мета залишається незмінною. НАТО також являє собою
трансатлантичне звено, що пов'язує безпеку США з безпекою Європи. В цій
організації знаходять своє практичне втілення дійсні колективні зусилля її членів
на підтримку їх загальних інтересів [9].
Найважливішою і незмінною метою діяльності НАТО, яку окреслено у
Вашингтонському договорі, є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними
та військовими засобами. Північноатлантичний союз з часу свого створення
прагне до забезпечення міцного мирного порядку в Європі. Проте досягнення цієї
мети може виявитися під загрозою у зв'язку з кризами та конфліктами, що
виникають поза межами євроатлантичного регіону. Альянс не тільки забезпечує
оборону своїх членів, але за допомогою партнерських зв’язків та операцій
кризового регулювання вносить свій внесок у забезпечення миру і стабільності
також за межами географічного регіону, визначеного як зона
Північноатлантичного договору.
 10

Основоположним принципом діяльності Північноатлантичного Союзу є

вірність прийнятим на себе загальним зобов'язанням та співробітництво
суверенних держав, яке базується на неподільності безпеки її членів. Приймаючи
до уваги характер та результати щоденної діяльності НАТО в політичній,
військовій та інших галузях, солідарність у рамках Північноатлантичного Союзу
забезпечує такий стан, за яким ні одній із держав-членів не доводиться
розраховувати лише на власні сили у рішенні основних проблем безпеки. Не
позбавляючи держав-членів їх прав та обов'язків по прийняттю на себе суверенної
відповідальності у сфері оборони, НАТО дозволяє їм спільно вирішувати життєво
важливі завдання у сфері національної безпеки.
В результаті, не дивлячись на різницю у становищі та військовому
потенціалі членів Північноатлантичного Союзу, у них з являється почуття рівної
безпеки, яке сприяє встановленню загальної стабільності в Європі та створенню
благоприємних умов для розвитку співробітництва в рамках НАТО, а також
співробітництва його членів з іншими країнами. Саме це і складає основу
розвитку нових структур співробітництва у сфері безпеки, які відповідають
інтересам такої Європи, що не переживала б через розрізненість та могла б вільно
слідувати своєму політичному, економічному, соціальному та культурному
призначенню [12].
До засобів за допомогою яких Північноатлантичний Союз проводить свою
політику в галузі безпеки відноситься підтримка військового потенціалу,
достатнього для попередження війни та забезпечення ефективної оборони
існування спільного потенціалу попередження криз, які зачіпають безпеку її
членів, а також активна співпраця з іншими країнами по вирішенню проблем
європейської безпеки на основі співробітництва, включаючи заходи по
досягненню подальшого прогресу у сфері контролю над озброєннями та
роззброєння. Для досягнення своєї головної мети Північноатлантичний Союз
виконує наступні основні завдання у сфері безпеки: забезпечення необхідної
основи для затвердження в Європі умов стабільної безпеки, спираючись при
цьому на розвиток демократичних інститутів та прихильність мирному
 11

вирішенню спірних питань. Прагнення до створення умов, в яких жодна країна не

могла б залякувати або змушувати будь-яку з європейських країн або
встановлювати свою гегемонію за допомогою використання сили чи загрози її
використання.
Отже, цілі партнерства між європейськими і північноамериканськими
членами союзу є, перш за все, політичними, з опорою на спільне планування
оборони, військове співробітництво і на співробітництво і консультації в
економічній, науковій, екологічній та інших відповідних сферах.

2.2. Структура та механізм прийняття рішень в Організації

Північноатлантичного договору

Існування структури системи військового командування й управління

продовжує відрізняти НАТО від інших багатонаціональних військових
організацій. Повною мірою функціонуюча в мирні часи командна структура
НАТО надає можливість Альянсу виконувати весь спектр військових операцій від
дрібних миротворчих до широкомасштабних високої інтенсивності. До діяльності
НАТО належить не лише розробка спільних (багатонаціональних) і об'єднаних
(загальновійськових) доктрин, процедур і планів проведення операцій, але й
ключові елементи, які забезпечують силам країн-членів Альянсу і країн-партнерів
можливість діяти спільно в справді інтегрований спосіб. Організація
Північноатлантичного договору має таку структуру, яка дозволяє досягнути
зазначених цілей НАТО. Ця організація є своєрідним форумом, на якому
проводяться спільні консультації з будь-яких проблем та приймаються рішення з
політичних і воєнних питань, що стосуються безпеки країн-учасниць.
Держави-члени Організації сприяють військовій і політичній координації
через штаб-квартиру НАТО, яка розташовується в Брюсселі, з метою керівництва
й управління діяльністю на основі партнерства з іншими державами, включаючи
планування, бойову підготовку, навчання та розробку військових доктрин. НАТО
проводить консультації з будь-яким активним учасником партнерства, якщо цей
 12

партнер уважає, що існує пряма загроза його територіальній цілісності, політичній

незалежності або безпеці [6].
Основи механізму співробітництва країн-членів були закладені в період
формування Північноатлантичного Союзу. Цей механізм складається із наступних
основних елементів:
1) Північноатлантична Рада, яка володіє реальною політичною владою та
правом прийняття рішень; до неї входять постійні представники всіх країн-членів,
які проводять спільні засідання не менше одного разу на тиждень. Рада також
збирається і на більш високому рівні. Рада надає великого значення
інформуванню суспільності та випускає заяви і комюніке, яке пояснює їй, а також
урядам країн, що не є членами Альянсу, політику і рішення Північноатлантичної
Ради. Рада є єдиним органом Союзу, повноваження якої визначає
Північноатлантичний Союз. У відповідності з ним саме Раді доручено
сформувати допоміжні органи. За весь період діяльності Ради нею були створені
комітети і групи планування з метою покращання роботи Ради або прийняттю на
себе відповідальності у таких конкретних сферах, як планування оборони, ядерне
планування та воєнне. Кожен з урядів країн-членів Північноатлантичного Союзу
представляє у Раді постійний представник у ранзі посла. Кожна країна, що
представлена на засіданнях Ради або в будь-яких з підлеглих йому комітетів,
повністю зберігає незалежність та несе відповідальність за свої рішення.
2) Комітет військового планування (КВП) - займається вирішенням
більшості воєнних питань і проблем, які стосуються планування колективної
оборони. В цьому комітеті представлені всі країни-члени Північноатлантичного
Союзу, крім Франції. КВП дає вказівки військовому керівництву НАТО та у
межах своєї відповідальності виконує ті ж функції, має ті ж повноваження, що і
Рада в питаннях, які входять в його компетенцію.
3)Група ядерного планування (ГЯП) - є основним форумом для проведення
консультацій з усіх питань, що стосуються ролі ядерних сил, у здійсненні
політики НАТО у сфері оборони і безпеки. У роботі групи приймають участь всі
 13

країни-члени, крім Франції. Ісландія присутня на засіданнях ГЯП в якості

спостерігача.
4) На посаду генерального секретаря НАТО країни-члени висувають
високопоставлених державних діячів міжнародного масштабу. Одночасно він
висувається на посаду голови Північноатлантичної Ради, КВП, ГЯП та інших
основних комітетів. Генеральний секретар НАТО також виступає в якості
головного представника цієї організації, як у відносинах із зовнішнім світом, так і
в сфері розвитку зв'язків і налагодженні контактів з урядами країн-членів. В
теперішній час посаду генерального секретаря НАТО посідає колишній міністр
іноземних справ Іспанії Хав'єр Солана.
5)Міжнародний секретаріат - комплектується із персоналу країн-членів,
обслуговує Раду, а також підлеглі йому комітети та робочі групи і на постійній
основі займається широким колом питань, які стосуються діяльності НАТО.
6)Військовий комітет відповідає за розробку рекомендацій політичному
керівництву НАТО, що стосуються заходів по забезпеченню спільної оборони
зони дій НАТО і за підготовкою спільних директив з воєнних питань, які
призначені головнокомандуючим стратегічним командуванням НАТО.
Військовий комітет є вищим керівним військовим органом Північноатлантичного
Союзу, який проводить свою роботу під політичним керівництвом
Північноатлантичної Ради та КВП або, якщо справа стосується ядерної зброї - під
керівництвом ГЯП.
7) Політичний контроль та управління Об'єднаної військової структури
здійснюється на вищому рівні. Роль об'єднаної воєнної структури складається у
створенні організаційної основи для захисту території країн-членів від будь-якої
загрози їх безпеці або стабільності. До цієї структури входить система головних
військових командувань та командувань у складі ОВС НАТО, зона дій яких
охоплює весь Північноатлантичний регіон. Вона складає основу організації
спільних установ збройних сил та співробітництва в таких галузях як системи
зв'язку та інформації, протиповітряної оборони, матеріально-технічного
забезпечення збройних сил та стандартизація або оперативна сумісність методик
 14

та технічних заходів. Роль об'єднаних збройних сил Північноатлантичного Союзу

зводиться до гарантії безпеки та територіальної єдності країни-члена, внесенню
свого вкладу у збереження стабільності та рівноваги сил у Європі, а також у
попередженню криз і в решті забезпеченню захисту стратегічно важливого
регіону, який охоплює договір НАТО.
8) Міжнародний військовий штаб забезпечує роботу Військового комітету
НАТО. Крім того існує ряд інших військових управлінь, які здійснюють нагляд за
конкретними аспектами діяльності Військового комітету.
9) Військово-політичний координаційний комітет програми «Партнерство
заради миру» - є головним робочим органом програми «Партнерство заради
миру» та проводить свої засідання у різному складі, включаючи засідання за
участю окремих партнерів та всіх країн-учасниць [2].
Тепер перейдемо до організаційної структури НАТО. Штаб-квартира НАТО
знаходиться в Брюсселі, і є політичним штабом НАТО. В ній розміщуються
постійні представництва та національні делегації, Генеральний секретар,
співробітники Міжнародного секретаріату, національні воєнні представники,
Голова Військового комітету та Міжнародний військовий штаб, а також низка
створених Альянсом установ [8].
Рішення в НАТО приймаються на основі консенсусу, після переговорів і
консультацій між країнами-членами. НАТО, як багатонаціональна міжурядова
асоціація вільних і незалежних держав, не має функцію наднаціональних
повноважень або формування політики поза залежністю від її членів. Тому
рішення прийняті НАТО - це рішення, які приймаються всіма її країнами-
членами.
Отже, структура НАТО є досить розгалуженою, що саме і забезпечує таку
ефективну і стабільну роботу цієї організації. Північноатлантичний Союз втілює в
себе трансатлантичне партнерство між європейськими членами НАТО і
Сполученими Штатами Америки і Канадою, спрямоване на укріплення миру і
стабільності у всій Європі. Цілі партнерства між європейськими і
північноамериканськими членами союзу є, перш за все, політичними, з опорою на
 15

спільне планування оборони, військове співробітництво і на співробітництво і

консультації в економічній, науковій, екологічній та інших відповідних сферах.
 16

РОЗДІЛ 3. ВІДНОСИНИ УРАЇНИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ

ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ

3.1. Етапи розвитку співробітництва між Україною та Організацією

Північноатлантичного договору

Україна виступає стратегічною частиною Європи. А відносини між

Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) мають стратегічне
значення для забезпечення миру та безпеки в євроатлантичній зоні. Тому
обґрунтування необхідності тісної співпраці між Україною та НАТО є важливим
для забезпечення фундаментальних прав та свобод осіб, формування вітчизняного
законодавства у дусі європейських принципів, утвердження належної та якісної
інтеграційної політики тощо.
Розвитку відносин між Україною та НАТО посприяла участь України в січні
1992 р. у роботі Ради Північноатлантичного співробітництва, яка згодом
інтерпретувалася в площині прямих контактів, що супроводжувалися офіційними
зустрічами Генерального секретаря НАТО та Президента України Л. Кравчука. З
того часу контакти між Україною та НАТО стали постійними.
Україна стала першою державою серед колишніх радянських республік, яка
приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» у лютому 1994 року,
і того ж року її війська почали брати участь у навчаннях та інших заходах,
передбачених програмою. Незважаючи на успішний розвиток співпраці з НАТО, в
1995 році Україна поставила питання про встановлення особливих відносин з
НАТО. Українську ініціативу підтримали, а 14 вересня 1995 року було
опубліковано Спільну заяву України і НАТО, у якій проголошується подальше
зміцнення широкомасштабних відносин між Україною та НАТО, включаючи
розвиток посилених відносин як у рамках програми ПЗМ, так і поза нею, а також
діяльності РПАС. Ця подія заклала початок новому етапу у розвитку
співробітництва між Україною та НАТО.
Вже у жовтні 1995 року Україна підписала нову розширену Програму
індивідуального партнерства, яка офіційно затвердила більш широкий формат її
 17

участі в спільних військових навчаннях, миротворчих операціях та поглибленому

військовому співробітництву.
Подальша ж співпраця України з Організацією Північноатлантичного
договору відбувалася на основі річних національних програм, різноманітних угод
та стратегій [11].
Важливо зазначити, що на сучасному етапі ведуться серйозні роботи щодо
поглиблення інтеграції України до НАТО. Зокрема, Президент України
Володимир Зеленський підписав указ, яким вводиться в дію рішення Ради
національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо
поглиблення інтеграції України до Організації Північноатлантичного договору»,
яке було прийнято 4 червня. Документ відзначає, що:
- суспільство очікує від усіх гілок влади конкретних результатів
впровадження реформ, які б перетворилися на добробут та безпеку громадян;
- підготовка України до членства в НАТО є вирішальним завданням
держави;
- Україна буде вважатися реальним кандидатом на вступ до НАТО, якщо
буде досягнуто серйозного прогресу у всіх сферах життя держави;
- успішна реалізація внутрішніх реформ неможлива без ефективної
інтеграції принципу рівних прав та можливостей жінок та чоловіків у всіх сферах
державної політики [1].
Слід врахувати, що Україною докладено масу зусиль щодо отримання
членства в Організації Північноатлантичного договору. Про це свідчать численні
розробки та новації в законодавстві, намагання удосконалення нормативної бази
63 та виконання пунктів річних національних програм. Зокрема, членство у
Програмі розширених можливостей (Enhanced Opportunities Partner), яке Україна
отримала у 2020 році, додає поштовх до співпраці з НАТО та сприяє подальшій
(військовій) сумісності.
Брюссельський саміт НАТО, який відбувся 14 червня 2021, дає нам надію
щодо прийняття позитивного рішення на користь України. В документі
зазначається: «Ми підтверджуємо рішення, прийняте на Бухарестському саміті
 18

НАТО 2008 року про те, що Україна стане членом Альянсу і що План дій щодо
членства (ПДЧ) стане невід'ємною частиною цього процесу». Отже, головним
наразі є поетапне виконання вимог Річних національних програм та ввімкнення
режиму «очікування» [4].

3.2.Переваги та недоліки вступу в Організацію Північноатлантичного

договору

Україна, проголошуючи євроінтеграційні процеси одним з основних

напрямків зовнішньополітичної діяльності нашої держави, розглядає вступ до
Альянсу як найбільш надійний спосіб гарантування національної безпеки
України, зокрема, шляхом модернізації Збройних Сил України та набуття ними
здатності до ефективних дій у складі коаліційних військових угруповань,
відповідно утворених для забезпечення міжнародної безпеки. Однак, питання про
вступ у НАТО, у свою чергу, досить спірне. Існують як переваги, так й істотні
недоліки.
Серед переваг вступу України в НАТО наступні:
1. Надання гарантій безпеки, відповідно до яких напад на Україну означає
напад на всіх членів НАТО (сьогодні, без України в НАТО входять 26 країн).
2. Надання "ядерних гарантій", відповідно до яких напад на Україну з
використанням ядерного, хімічного або бактеріологічної зброї буде означати
адекватна відповідь із боку ядерних держав-членів НАТО (США, Великобританія,
Франція).
3. Вступ у НАТО дуже суттєво знижує ризик війни проти України.
Особливо з боку таких агресивних держав як Росія. Україна є стратегічно
важливої, у відмінності нейтральних Фінляндії й Швеції. Геостратегічні переваги,
які дають контроль над Україною, можуть для потенційного агресора переважити
ризик, який буде супроводжувати агресію проти України.
4. Україна в результаті вступу в НАТО зміцнить свою політичну
незалежність. Захищеність від зовнішнього втручання у внутрішні справи України
 19

й політичний процес в Україні іноземних держав (насамперед, не членів НАТО) у

відповідності зі стандартами внутрішньої безпеки НАТО.
5. НАТО не вимагає розміщення на території України своїх військових баз у
відповідь на членство. Україна має достатній військового, людський і
технологічний потенціал, щоб гарантувати безпека, використовуючи лише
політичну «дах» НАТО, і маючи за спиною лише теоретичну можливість
підтримки з боку 26 держав членів НАТО у воєнний час.
6. Абсолютна ліквідація можливості зовнішньополітичних провокацій
проти України з боку Росії як було, наприклад з о. Тузла та АР Крим.
7. У результаті вступу в НАТО Україна зміцнить свою територіальну
цілісність. Сепаратизм, у тому числі в Донбасі, втратить силові основи для своєї
можливої реалізації. Сепаратисти будуть змушені враховувати реальність і
пристосовуватися до життя в єдиній, незалежній Україні.
8. Вступ у НАТО буде означати остаточний вихід України з під впливи
Москви й ліквідацію його поновлення в майбутньому. Росія це розуміє й тому
буде змушена налагоджувати рівні партнерські відносини з Україною, як це вона
робить зі членами НАТО в східній Європі – Угорщиною, Чехією, при цьому
маючи стратегічних партнерів у Західній Європі із числа членів НАТО –
Німеччину, а також Францію й Італію.
9. Відносно невелика вартість вступу — оскільки ні для НАТО, ні для
України немає необхідності розміщати на території України іноземні війська.
Досвід вступу в НАТО країн Східної Європи говорить про те, що цей вступ може
бути дуже дешевим. НАТО дозволяє гарантувати надійну безпеку за невеликі
гроші, за які України ніколи б не мала такого рівня безпеки, як за умови членства
в НАТО, навіть якби витрачала на оборону весь свій бюджет.
10. НАТО не вимагає масового переозброєння східноєвропейських армій.
НАТО також не вимагає закупівлі своїми членами озброєння виробництва країн-
членів НАТО. Кожна країна має право на свій розсуд вирішувати, яке озброєння й
чийого виробництва закуповувати для своїх збройних сил.
 20

11. НАТО не вимагає від своїх членів призупинення військово-технічного

співробітництва з іншими державами, зокрема з Росією, таке співробітництво
роблять із Росією Німеччина, Італія.
12. Різке збільшення іноземних інвестицій після вступу України в НАТО,
оскільки безпека пов'язана з економікою, наприклад, для Польщі, Чехії й
Угорщини, наплив іноземних інвестицій за рік після заяви про вступ у НАТО
збільшився в 3,5 разу, для Румунії – на 141%.
13. Вступ у НАТО означає нові можливості для конкурентоспроможних
оборонних виробництв. Від вступу в НАТО програли не високотехнологічні
оборонні комплекси в Словаччині. А виграли - високотехнологічні, у першу
чергу, у Польщі, частково в Чехії. Конкурентною перевагою України є
високотехнологічний воєнно-промисловий комплекс, а також здатність України
до створення в замкнених циклах деяких конкурентоспроможних на світовому
ринку зразків озброєння, у таких сферах, як літакобудування, танкобудування,
суднобудування, а також ракетобудування й системи протиповітряної й
протиракетної оборони.
14. Вступ у НАТО пов'язаний з поліпшенням клімату для здійснення
підприємницької діяльності в Україні, зокрема й з поліпшенням міжнародного
інвестиційного іміджу України.
15. Членство в НАТО різко поліпшить перспективи вступу України в ЄС.
16. У НАТО є ряд "авторитетних" членів. Крім США, це Британія, Франція,
Німеччина, Туреччина. Виходячи з потенціалу й значення України для безпеки
Європи, Україна, завдяки вступу в НАТО, цілком може стати в один ряд впливу й
значення із цими країнами, "перестрибнувши" відразу кілька сходів, для
подолання яких потрібні десятиліття.
17. Вступ у НАТО дозволить Україні зміцнитися й набратися сил у відносно
"тепличних", сприятливих геополітичних умовах [13].
Поряд із цими досить багатообіцяючими перевагами стоять також недоліки:
1. Приєднання України до НАТО вимагає величезних зусиль, послідовності
дій та щоденної клопіткої роботи. При цьому, демократичні перетворення
 21

українського суспільства, вдосконалення системи державного адміністрування,

піднесення вітчизняної економіки, професіоналізація нашої армії на шляху до
НАТО є, безумовно, позитивними процесами, хоча вони відбуваються повільно,
складно та на деяких етапах можуть трактуватися неоднозначно.
2. Не менш характерним прикладом у цьому контексті може слугувати і
український воєннопромисловий комплекс. Можливе членство України в Альянсі
відкриє українським підприємствам нові інвестиційні перспективи та ринки
озброєнь в країнах-членах НАТО, про що свідчить досвід країн-членів Альянсу зі
Східної Європи. Можливо, деякі підприємства не зможуть оперативно
скористатися цією перевагою та в умовах жорсткої конкуренції з військово-
промисловим комплексом високорозвинутих країн ринкової економіки будуть
змушені закритися – це негатив. Однак, переорієнтація підприємств на створення
високотехнологічних і конкурентоспроможних на світовому ринку озброєнь піде
лише на користь як вітчизняній оборонці, так і українській економіці в цілому.
3. Значно ускладниться економічний тиск на Україну з боку Росії, у тому
числі й енергетичне, з обліком можливої негативної реакції на такий тиск 26
впливових країн, що перебувають у союзі з Україною.
4. Не вступ України в НАТО буде сприяти маргіналізації України,
витисненню її на периферію міжнародної політики й це обумовить її влучення під
зовнішні впливи [10].
Таким чином, незалежно від старих виробничих зв’язків з Росією, воєнно-
промисловий комплекс України повинен самостійно розвиватися, шукати нові
ринки збуту, створювати сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних
Сил України. Результат цього процесу буде позитивним, якщо він буде
обумовлений, перед усім, ринковою доцільністю.
Оцінка можливих негативних наслідків будь-якого розв'язку повинна
співвідноситися з його перевагами. У цьому зв'язку, переваг від членства України
в НАТО значно більше, ніж потенційних втрат. Про це свідчить, принаймні,
досвід 9 країн Центральної й Східної Європи, які придбали членство в Альянсі за
останні роки [2].
 22

Отже, членство в НАТО принесе Україні можливість відкриття нових

обріїв, буде сприяти інтенсивному розвитку нових галузей промисловості,
зміцненню колишніх, створення робочих місць, гарантії безпеки, можливості
залучення іноземних інвестицій, рятування України від ярлика "пострадянської
країни", полегшить вступ у ЄС. Але вступ в Альянс може значно погіршити
відносини України з Росією, що несприятливо позначиться на економіці України,
тому що Росія — важливий енергетичний партнер України.
У результаті реалізації курсу на євроатлантичну інтеграцію, Україна увійде
до найпотужнішого військово-політичного об’єднання держав, що має вагомий
вирішальний вплив на міжнародні процеси. Внаслідок інтеграції Україна зможе
дієво захищати свою економічну безпеку, створити сприятливі умови для вступу
до Європейського Союзу.
Водночас чи не найсуттєвішим є те, що повноправна участь нашої країни в
Альянсі сприятиме поглибленню позитивних трансформацій в українському
суспільстві, сприятиме зміцненню демократії та верховенства права, оскільки
саме на цьому ґрунтується загальна філософія Північноатлантичного Альянсу.
 23

ВИСНОВКИ

Відповідно до вище зробленого аналізу структури, організації, цілей на

завдань Організації Північноатлантичного договору, можна зробити висновок, що
Альянс втілює в себе трансатлантичне партнерство між європейськими членами
НАТО і Сполученими Штатами Америки і Канадою, спрямоване на укріплення
миру і стабільності у всій Європі. Цілі партнерства між європейськими і
північноамериканськими членами союзу є, перш за все, політичними, з опорою на
спільне планування оборони, військове співробітництво і на співробітництво і
консультації в економічній, науковій, екологічній та інших відповідних сферах.
Стратегічна концепція НАТО – це авторитетна заява про цілі та завдання
НАТО. Вона є директивним документом найвищого рівня щодо політичних і
військових засобів, необхідних для досягнення цілей, які ставить Альянс перед
собою на майбутнє. Як ми бачимо з практики, змінюється дана стратегія
відповідно до викликів, що виникають в міжанродному просторі.
Структура НАТО є досить розгалуженою, що саме і забезпечує таку
ефективну і стабільну роботу цієї організації. Північноатлантичний Союз втілює в
себе трансатлантичне партнерство між європейськими членами НАТО і
Сполученими Штатами Америки і Канадою, спрямоване на укріплення миру і
стабільності у всій Європі. Цілі партнерства між європейськими і
північноамериканськими членами союзу є, перш за все, політичними, з опорою на
спільне планування оборони, військове співробітництво і на співробітництво і
консультації в економічній, науковій, екологічній та інших відповідних сферах.
Членство в НАТО принесе Україні можливість відкриття нових обріїв, буде
сприяти інтенсивному розвитку нових галузей промисловості, зміцненню
колишніх, створення робочих місць, гарантії безпеки, можливості залучення
іноземних інвестицій, рятування України від ярлика "пострадянської країни",
полегшить вступ у ЄС. Але вступ в Альянс може значно погіршити відносини
України з Росією, що несприятливо позначиться на економіці України, тому що
Росія — важливий енергетичний партнер України.
 24

У результаті реалізації курсу на євроатлантичну інтеграцію, Україна увійде

до найпотужнішого військово-політичного об’єднання держав, що має вагомий
вирішальний вплив на міжнародні процеси. Внаслідок інтеграції Україна зможе
дієво захищати свою економічну безпеку, створити сприятливі умови для вступу
до Європейського Союзу.
Водночас чи не найсуттєвішим є те, що повноправна участь нашої країни в
Альянсі сприятиме поглибленню позитивних трансформацій в українському
суспільстві, сприятиме зміцненню демократії та верховенства права, оскільки
саме на цьому ґрунтується загальна філософія Північноатлантичного Альянсу.
 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бондаренко А. Вступ України в НАТО «за» чи «проти»?: Правові

засади європейської та євроатлантичної інтеграції України: досягнення та
перспективи: збірник тез учасників заочної науково-практичної конференції
(Національний університет «Львівська політехніка», Львів, 31 жовтня 2017
року). 2017. С. 128-132. URL:
https://lpnu.ua/sites/default/files/2020/pages/483/vipusk-1-pravovi-zasadi-
evrop2017.PDF#page=130
2. Бородай А.В. Україна та НАТО: шляхи співпраці та співробітництва:
Регіональні студії. 2021. С.5-9. URL:
https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/39542/1/3.pdf
3. Гомонай В.В. Питання поглиблення інтеграції України до НАТО:
Конституційно-правове будівництво на зламі епох: пошуки оптимальних
моделей: мат. міжнар. наук.-практ. конф. (присвяченої 30-тій річниці з дня
проголошення незалежності України) 23 серпня 2021 р. Ужгород. С. 60-63. URL:
https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/39977/1/%D0%9A%D0%9E%D0%9D
%D0%A1%D0%A2%D0%98%D0%A2%D0%A3%D0%A6%D0%86%D0%98%CC
%86%D0%9D%D0%9E%20%D0%9F%D0%A0%D0%90%D0%92%D0%9E
%D0%92%D0%95%20%D0%91%D0%A3%D0%94%D0%86%D0%92%D0%9D
%D0%98%D0%A6%D0%A2%D0%92%D0%9E%2023.08..pdf#page=60
4. Козак Д. О., Корнієнко В.О. Виникнення та еволюція Північно-
атлантичного альянсу: Матеріали XLIX науково-технічної конференції підрозділів
ВНТУ, Вінниця, 27-28 квітня 2020 р. 3 с. URL:
http://ir.lib.vntu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/29763/%D0%9A%D0%BE
%D0%B7%D0%B0%D0%BA_%D1%82%D0%B5%D0%B7%D0%B8.pdf?
sequence=1&isAllowed=y
5. Корнієнко В. О. Україна в Європі і світі: онлайн-гід з питань
євроатлантичної інтеграції: навчальний посібник. Вінниця: ВНТУ, 2017. URL:
https://multimedia.posibnyky.vntu.edu.ua/mm/Ukraine-EU/txt/01.html
 26

6. Лобанова Д.С. Історія створення НАТО та вплив цієї події на

розвиток України: Філологічні студії. Вип.15. 2020. С. 147-153. URL:
http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/17035/1/%D0%A4%D1%96%D0%BB
%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD
%D1%96%20%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B4%D1%96%D1%97%2015%20%2
82020%29.pdf#page=147
7. Мокій А. І., Яхно Т. П., Бабець І. Г. Міжнародні організації. Навч.
посіб. К.: Центр учбової літератури, 2011. 280 с. URL:
https://westudents.com.ua/glavy/21512-52-organzatsyna-struktura-ustanovi.html
8. Поліщук К.В. Історія створення НАТО та його роль у сучасному світі:
PhD Thesis. .ВНТУ. Вінниця. 2018. 3 с. URL:
http://ir.lib.vntu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/20369/5449.pdf?sequence=3
9. Про невідкладні заходи щодо поглиблення інтеграції України до
Організації Північноатлантичного договору: рішення Ради національної безпеки і
оборони України від 4 червня 2021 року. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0047525-21#Text (дата звернення 09.01.2023
р).;
10. Пухальська Я.П. Інтеграція в Україні в НАТО: переваги та недоліки:
Вісник Хмельницького національного університету 2014, № 5, Т. 1. С. 219-222.
URL: http://elar.khmnu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/3842/1/%d0%9f
%d0%a3%d0%a5%d0%90%d0%9b%d0%ac%d0%a1%d0%ac%d0%9a%d0%90.pdf
11. Ромазанов Р. Р. Євроатлантична інтеграція України як гарантія
національної безпеки : автореф. дип. роботи на здобуття освітнього ступеня
«магістр»: спец. 281 «Публічне управління та адміністрування». ЧНУ ім. Петра
Могили. Миколаїв, 2021. 16 с. URL:
https://krs.chmnu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2049
12. Федонюк С. В., Лажнік В. Й., Моренчук А. А., Романюк Н. І. НАТО:
історія, структура, діяльність, перспективи: Навч. посіб. Луцьк: РВВ «Вежа»
Волин. націон. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. 258 с. URL:
https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/1104/1/POSIBNYK-NATO.pdf
 27

13. Ярова М.С., Корнієнко В.О. Чому НАТО?: переваги входження

України до Північноатлантичного альянсу: Матеріали XLIX науково-технічної
конференції підрозділів ВНТУ, Вінниця, 27-28 квітня 2020 р. 2 с. URL:
http://ir.lib.vntu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/29751/%D0%9F
%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B3%D0%B8%20%D0%B2%
D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%D1%83%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%9D
%D0%90%D0%A2%D0%9E%20-%20%D0%AF%D1%80%D0%BE
%D0%B2%D0%B0%20%D0%9C.%20%D0%A3%D0%91-17%D0%B1.pdf?
sequence=1&isAllowed=y
 28

ВИСНОВОК
ПО КУРСОВІЙ РОБОТІ
здобувача (здобувачки)_____________________________________________________
(прізвище, ініціали здобувача / здобувачки)

Критерії оцінювання письмової курсової роботи Кількість балів

Змістові результати проведеного дослідження: (потрібне обвести)
1. Чіткість визначення мети і завдань роботи, ступінь 0 2 4 6 8 10
використання основних методів наукового пізнання під час
виконання роботи
2. Рівень аналізу нормативно-правового матеріалу за темою 0 2 4 6 8 10
курсової роботи
3. Використання та аналіз наукової літератури щодо предмета 0 2 4 6 8 10
дослідження
4. Наявність аналізу матеріалів правозастосовної практики за 0 2 4 6 8 10
темою курсової роботи
5. Ступінь і повнота розкриття теми курсової роботи 0 2 4 6 8 10

Дотримання регламенту виконання роботи 0 2 4 6 8 10

Загальна сума балів за попереднім оцінюванням*
письмової роботи (в межах від 0 до 60 балів)
*отримання за попереднім оцінюванням 60 балів НЕ Є
підставою для виставлення позитивної підсумкової оцінки за
курсову роботу без публічного захисту
Попередній висновок:
Курсова робота відповідає встановленим вимогам так ні
і допускається до публічного захисту
1. Презентація результатів курсової роботи (доповідь) 0 2 4 6 8 10

2. Відповіді на питання 0 2 4 6 8 10

3. Наявність та аргументованість власної позиції 0 2 4 6 8 10

4. Рівень одержаних результатів, новизна, обґрунтованість, 0 2 4 6 8 10

практична цінність висновків і пропозицій
Підсумкова оцінка курсової роботи за 100-бальною
шкалою (сума балів за оцінювання письмової роботи,
дотримання регламенту та публічний захист)
Підсумкова оцінка курсової роботи за шкалою ECTS A B C D E FХ F
Підсумкова оцінка курсової роботи за 4-бальною шкалою відмінно добре задовільно незадовільно

_________________________________________ _____________
(посада, науковий ступінь, вчене звання, прізвище та ініціали ( підпис)
наукового керівника)

Члени комісії: __________ ________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
__________ ________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
 29

зворотна сторінка ВИСНОВКУ

Основні зауваження до курсової роботи*:

______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
______________________________________________________________________
____________________

* у випадку негативної попередньої оцінки курсової роботи (менше за 30 балів,

включно) заповнюється обов’язково!

_________________________________________ ___________
(посада, науковий ступінь, вчене звання, прізвище та ініціали ( підпис)
наукового керівника)