ПРИЧИННА Кавказ

За горами гори, хмарою повиті,

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий довбе ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип'є
Живущої крові, —
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.

Катерина
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине —
Якби сама, ще б нічого,
А то й стара мати,
Що привела на світ божий,
Мусить погибати.
Серце в'яне співаючи,
Коли знає за що;
Люде серця не побачать,
А скажуть — ледащо!
Кохайтеся ж, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Знущаються вами.
 І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають, —
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають.;:
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродивії
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

СОН У всякого своя доля

І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує, А той, щедрий та розкошний,
Той неситим оком Все храми мурує;
За край світа зазирає, Та отечество так любить,
Чи нема країни, Так за ним бідкує,
Щоб загарбать і з собою Так із його, сердешного,
Взять у домовину. Кров, як воду, точить!..
Той тузами обирає А братія мовчить собі,
Свата в його хаті, Витріщивши очі!
А той нишком у куточку Як ягнята. «Нехай, — каже, —
Гострить ніж на брата. Може, так і треба».
А той, тихий та тверезий, Так і треба! бо немає
Богобоязливий, Господа на небі! 
Як кішечка підкрадеться, А ви в ярмі падаєте
Вижде нещасливий Та якогось Раю
У тебе час та й запустить На тім світі благаєте?
Пазурі в печінки, — Немає! немає!
І не благай: не вимолять Шкода й праці, схаменіться.
Ні діти, ні жінка. Усі на сім світі —
І царята, і старчата —
Адамові діти.