Діалогічна концепція

культури
Презентацію підготувала студентка 302 СОУР
Тетеріна Єва
 Біблер Володимир
Соломонович

Думка Біблера ґрунтується на філософії Г. В. Ф. Гегеля, І. Канта, М.

Бахтіна, а також Платона, Б. Спінози, К. Маркса. Власні філософські
пошуки розпочав із уточнення та поглиблення розуміння творчості К.
Маркса. Згодом дійшов висновку про те, що логіка діалектичного
підходу у вивченні культури представлена у творчості Г. В. Ф. Гегеля.
Водночас знайомство з думками М. Бахтіна і дружба з Г. Батіщевим
дозволили сформулювати власну ідею «логіки початку логіки» або
«філософії логіки культури». Йдеться про пошук внутрішньої логіки
кожного історико-культурного періоду в розвитку європейської думки
та встановлення діалогічного зв’язку («діалогіки») між цими періодами.
 Background
Пояснював діалог як властивість людської
свідомості, сутність взаємин, динаміку
історико-культурного процесу та як
міжкультурну комунікацію. Діалог як
властивість людської свідомості
розглядав у сенсі самоусвідомлення,
самовизначення та протиставлення свого
внутрішнього світу навколишньому.
Встановлення внутрішнього діалогу
визначав як формування індивідуальної
культури особистості. Діалог у взаєминах
інтерпретував як вербальну комунікацію,
метою якої є розвиток нових сенсів, а
змістом — творення правил, які
встановлюються ситуативно, залежно від
учасників діалогу.
У діалогічній манері мислення вбачав
майбутнє людства. Носій діалогічної
свідомості володітиме гуманітарним типом
мислення, втілюючи його в художніх творах.
Учення про «діалог культур» Біблер поклав
в основу концепції виховання гуманітарної
особистості з діалогічною свідомістю.
Діалог за такою педагогічною технологією є
основним засобом організації навчання та
містить дискусійність, проблемність при
поданні нового матеріалу, встановлення
«точок здивування», ігрові компоненти й
підсумкову рефлексію. Учень відтак стає
суб’єктом освітнього процесу й
повноправним учасником діалогу з
унікальним світобаченням. Освітня
технологія стає зорієнтованою на розвиток
гуманітарної складової особистості, мовних
і комунікаційних навичках, а також творчого
мислення.
При поясненні динаміки історико-культурного процесу крізь призму діалогу
зосереджувався переважно на європейському контексті — античності, Середньовіччі та
Новому часі. Вважав, що в основі кожної культури знаходяться загадки («енігматичність
культури») — думки, властиві людству загалом або певним періодам і їхнім представникам.
Логіка різних культур відображається у філософських, релігійних і поетичних текстах.
Використовував поняття діалогу замість ідеї прогресу кожної культури та на рівні
комунікації між культурами. Пояснював перспективність такої термінології тим, що прогрес
розуміють як зміну стану з примітивного на досконаліший, що веде до ієрархії культур, тоді
як діалог припускає рівність його учасників та однакову вагомість їхніх здобутків. Зазначав,
що історико-культурні періоди, завершуючись, набувають продовження як ідеї.
Інтелектуальні та мистецькі здобутки кожної нової культури є голосом, який долучається до
діалогу культур («полілогу»). Так само триває діалог між діячами науки та мистецтва різних
епох, наприклад, Шекспір полемізує із Софоклом, Пікассо — із Рембрандтом, Кант — із
Платоном.
 Бахтін Михайло Михайлович
«Діалог – це не просто розмова
двох людей, така розмова може
бути монологом кожної з них.
Також монологічним за
зовнішніми ознаками може бути
вираження внутрішнього діалогу
чи бути діалогічно зверненим до
невидимого співбесідника»
М.М. Бахтін твердить, що в діалозі лежить сутність
буття людини, бо вона сама по собі існувати не може,
все, що є в людині виникло внаслідок і в процесі
спілкування, діалогічні відносини є універсальним
явищем, яке пронизує всі відношення людського
життя. Оскільки людина проявляє себе у
висловлюваннях, то її не можливо вивчати як річ,
явище природи, а тільки через створювані нею
«знакові тексти».
Вчений наголошує, що методом розуміння людини
має бути діалог: «Оволодіти внутрішньою людиною,
побачити та зрозуміти її не можливо, не можна й
оволодіти нею і шляхом поєднання, відчуття її. До неї
можна підійти і можливо її розкрити лише шляхом
спілкування з нею, діалогічно… Дослідження стає
запитуванням та бесідою, тобто діалогом… Там, де
людина вивчається поза текстом і незалежно від неї,
це вже не гуманітарна наука (анатомія, фізіологія
людини та ін.)»
 Форми прояву
діалогу
Феномену діалогу вчений надає універсального
значення: «Бути – означає спілкуватися діалогічно», та виділяє види і форми
його прояву:
М.М. Бахтін наголошує, що діалог, діалогічне розуміння є основою не тільки спілкування
між людьми в реальній дійсності, а також є одним із найважливіших принципів та
обов’язкових етапів у вивченні особистості та особистісних форм спілкування, при чому
дослідник сам стає учасником діалогу.
Отже, ідеї М.М. Бахтіна про діалог, як вираження сутності буття окремої особистості, є
особливо цінними для психокорекції. Діалог в міжособистісному спілкуванні постає як
метод пізнання людини через її висловлювання. Невід’ємною частиною
психокорекційного діалогу є процес активного розуміння та взаємодії, який ґрунтується
на принципах рівноправності, повазі обох партнерів спілкування. Такі особливості діалогу
призводить до визначення його як техніки глибокого та адекватного розуміння
особистості, надання допомоги у вирішені психологічних проблем, стимулюванні бажаних
змін.
Дякую за увагу!