Summery на тему книги Йогана Хейзинга «Homo ludens»

Книга нідерландського історика культури Йогана Гейзинга «Homo

ludens», або «Людина, що грається», доносить до читача думку, що гра має
важливу роль у нашому житті, і саме з гри починало розвиток первісне
суспільство. Також автор показує елемент гри у різних аспектах життєвого
процесу: змагання, правосуддя, війна, поезія тощо.

(22) Перший розділ Гейзинг приділяє значенню гри та її природі. Він виділяє
ознаки гри, такі як добровільність, незацікавленість, обмеженість та інші. Також
автор визначає основні функції таких забав, зокрема змагання за щось чи
презентація чогось. Ці аспекти ще раз доводять головну ідею Й. Гейзенга, що
гра дуже важлива функція в житті людей.

(58) Другий розділ присвячений визначенню гри в різних мовах,

походженню даного слова. Так автор стверджує, що лише в європейських мовах
слово «гра» завжди одне слово, при цьому найбільш чітко виражає сенс гри
німецький варіант, який перекладається як жарт і гумор, що, на думку, Йогана
Гейзинга найбільш правильно, бо з самого початку гра була сповнена напруги,
радості та саме гумору.

(80) Третій розділ розповідає про змагання, як гру. Мотивом даної забави є
приз, виграш, а зовсім не перевага над іншими. Також ризик та хитрощі, які
застосовуються у даному виді гри, слугують її драматизації та більшій
реалістичності, що лише підбурює захват учасників. Такі змагання є рушійною
силою для становлення культури. Гарним прикладом змагань були лицарські
поєдинки.

(118) У четвертому розділі Гейзинг стверджує, що правосуддя – це теж гра.

Автор наводить приклади з давньої історії світу, де чітко було видно, що
судочинство було спрямоване на змагання між двома партіями, які намагалися
довести свою правоту. Проте в наш час елемент гри вже майже не присутній у
даній сфері, хоча суд так і залишився словесним двобоєм, сенс якого
найобразливіше звинувачення.

(133) П’ятий розділ присвячений війні. Порівняння війни та гри було

розпочате ще з давніх-давен. Йоган Гейзинг ще раз доводить, що гра присутня
всюди, і війна, яка вважаться певним видом змагання, не виняток. Окрім цього,
в цьому розділі доводиться, що ігровий елемент також є присутній у
міжнародному праві.

(155) Шостий розділ розкриває думку того, що знання також

підпорядковуються грі. Автор наводить приклад з дитячої психології про те, що
діти ставлять свої питання поєднуючи серйозні речі з ігровими елементами. У
суспільстві відбувається приблизно те саме: прагнучи мудрості, люди ведуть
себе як в поєдинку, тобто включають сюди частинку гри.

(172) Сьомий розділ сповнений аргументами про те, що поезія це також гра,
особливо підкреслюється імпровізаційна поезія. Автор визначає, що поезія за
своєю природою походить з гри, адже вірші народжувалися заради поклоніння
богам, чи залицяння, чи як хвала комусь, чи глузування. Гейзинг наводить
приклади зі стародавньої історії про поезію того часу.

(194) У восьмому розділі автор продовжує звертатися до поезії, але вже

міфології, або так би мовити уявлень. Цю творчість Гейзинг також відносить
до гри, оскільки основою таких міфів є уявлення безтілесного і неживого як
людини, що не може обійтися без елементів гри.

(207) Дев’ятий розділ спрямований на висвітлення гри у філософії. Зокрема

велика увага приділяється працям софістів, адже у походженні філософських
діалогів автор вбачає алгоритм гри. Таким чином Гейзинг згадує відомого
мислителя Платона, який свої роздуми сприймав як благородну гру.
(221) Десятий розділ присвячений темі мистецтва, зокрема музики. Так автор
знаходить ігрові елементи у будь-якому витворі мистецтва. Окрім цього, він не
забуває розглянути культури та епохи у контексті ігрових явищ. Особливу увагу
Гейзинг приділяє Римській імперії.

(242) Одинадцятий розділ вже розглядає не сферу життя чи якусь складову

розвитку суспільства, а загалом цивілізації, причому поки лише західні.
Гейзинг прийшов до думки, що ці цивілізації були ігровими на самому своєму
початку. Проте при цьому дослідник заперечує твердження, що наразі цей
ігровий елемент зник. Він використовує метафору, порівнюючи гру з дитиною у
лоні матері, і якщо дитина врешті покидає його, то гра із суспільством
залишається й понині.

(270) Врешті, так Йоган Гейзинг прийшов до останнього, дванадцятого,

розділу, який вирішив присвятити сучасній культурі. Більшу частину уваги він
звертає на політику, зокрема вибори в Америці, які дуже нагадують спортивні
змагання, які включають елемент гри.

(292) Зрештою, Гейзинг приходить до висновку, що гра залишається важливою

складовою та потребою нашого життя. Автор ще раз наголошує, що культура
хоче бути ігровою, але наразі цю гру намагаються перетворити в пропаганду,
що кардинально відрізняється від того, що потребує сучасна культура.